1

Міністерство освіти і науки України Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин Кафедра міжнародних відносин і регіональних студій

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Матеріали IV Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (м. Луцьк, 12–13 грудня 2019 р.)

Луцьк Вежа-Друк

2019

2

УДК 913(21):001.8(063) ББК 26.89я4

А 43

Рекомендовано до друку вченою радою факультету міжнародних відносин Східноєвропейського

національного університету імені Лесі Українки (протокол № 4 від 11.12.2019 р.)

Рецензенти: Джаман В. О. – доктор географічних наук, професор, завідувіач

кафедри географії України та регіоналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; Шуляк А. М. – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри

міжнародних комунікацій та політичного аналізу Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки

А 43 Актуальні проблеми регіональних досліджень : матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. інтернет-конференції (м. Луцьк, 12–13 грудня 2019 р.) / за ред. В. Й. Лажніка. – Луцьк : Вежа-Друк, 2019. – 396 с.

ISBN 978-966-940-277-6

У збірнику матеріалів конференції висвітлюються актуальні проблеми регіональних досліджень, які

були розглянуті на ІV Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції в м. Луцьку 12−13 грудня 2019 р. Розглядаються теоретико-методологічні проблеми розвитку регіональних досліджень, розкриваються питання та проблеми регіонознавчого вивчення історичних, соціально-економічних, політичних, етнополітичних і демографічних процесів розвитку регіонів України й окремих країн світу, а також особливості розвитку туризму, зовнішньополітичних і внутрішньополітичних процесів в окремих країнах і регіонах світу.

Збірка розрахована на широке коло фахівців із регіоналістики та країнознавства, спеціалістів, що працюють у структурних підрозділах органів державної влади й управління, географів, істориків, політологів, економістів, туризмознавців, студентів і викладачів, а також усіх, хто цікавиться проблемами розвитку регіональних студій.

УДК 913(21):001.8(063)

© Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2019

ISBN 978-966-940-277-6 © Колектив авторів, 2019

3

ЗМІСТ

Теоретико-методологічні проблеми, концептуальні напрями розвитку та фундаментальні завдання

регіональних досліджень

Лісовський C. А., Маруняк Є. О.

Завдання географії в імплементації стратегічної екологічної оцінки при плануванні просторового розвитку об’єднаних територіальних громад …………...

9 Гілецький Й. Р., Лотоцька М. П., Тимофійчук Н. П. Бойко Т. Б.

Аналіз фаз природокористування як конструктивно-географічний підхід до його оптимізації та забезпечення збалансованого розвитку територій ……

13

Вирковский Д. А. Изучение топонимии региона …………………………….. 17

Туристичне регіонознавство: основні концепції,

напрями розвитку, проблеми та завдання

Смирнов І. Г., Любіцева О. О.

Архітектурний туризм в умовах овертуризму: геологістичні підстави сталого розвитку (на прикладі України) ………………………………………

21 Скоростецька О. О. Теоретичні аспекти формування туристичного

продукту в умовах великого міста ……………………….

25 Фокін С. П., Калита А. В.

Безпека туристів у країнах із високим рівнем загроз …………………………………………………………

30

Артёменко С. В., Фёдорова И. Л.

Культурный туризм в белорусско-польско-украинском трансграничном регионе ………………………………….

34

Себта А. А. Інформаційна система «смарт-дестинація» як інструмент розвитку міжнародного туризму ……….

37

Майстер А. А. Сучасний стан розвитку туризму в Україні …………….. 40

Фенко В. О. Туристично-рекреаційний потенціал Північно-Західного економічного району України ……..

44

Мельник М. В., Слащук А. М.

Туристичний кластер як форма вирішення проблем ринку праці депресивних районів Лвівської області ….

49

Ковальчук І. В. Сучасний стан лікувально-оздоровчого туризму Львівської області ………………………………………….

52

Мельник Д. В., Фокін С. П.

Обґрунтування необхідності розвитку сільського зеленого туризму в Полтавській області ……………...

56

Питуляк М. Р., Питуляк М. В., Косінська Н. Б.

Сучасний стан рекреаційного лісокористування в ДП «Кременецький лісгосп» ………………………………………………………………..

59 Марчук А. Ю. Концепція управління велосипедними туристичними

проектами в межах територіальних громад Волинської області ………………………………………...

63 Романів О. Я., Савельєва Д. В.

Рейтингове оцінювання круїзних ліній у Червоному морі …………………………………………..

66

Патійчук В. О., Якубович Р. П.

Основні релігійно-паломницькі центри Кіпру …………..

71

4

Дук Н. М., Дмитренко І. С.

Аналіз туристичних потоків до штатів та територій Австралії ……………………………………..

77

Матмуратова Ф. У. Туристичні ресурси й основні напрями розвитку туризму в Узбекистані ………………………….

81

Мельничук А. О. Особливості розвитку культурно-пізнавального туризму в країнах Північної Африки …………………….

85

Фірчук Ю. О., Мандрик І. П.

Особливості розвитку купально-пляжного туризму на Філіппінах ………………………………………………...

90

Медведєва І. В. Особливості розвитку Столичного туристичного регіону Куби …………………………………………………

93

Бурмака О. В. Вплив природо-географічних чинників на розвиток туризму в Канаді ……………………………………………

96

Карасійчук Т. Я. Регіональні особливості розвитку туризму в Південно-Африканській Республіці ……………………

98

Регіональна економіка

та регіональна політика

Бакалейко В. А., Павліха Н. В., Боровець М. Ф.

Диверсифікація розвитку промисловості сільськoї теритoрії як напрям подолання її депресивності …… ………………………………………………………………..

102 Зелінська О. З. Конвергенція міських прикордонних територій:

від розмежованості до взаємодії ……………………….

106 Михайленко Т. І., Січка А. І.

Перспективи імплементації етапів медичної реформи в контексті створення Побузької ОТГ …..….

110

Мандрик І. П. Особливості регіонального розвитку Республіки Білорусь …..………………………………….

114

Особливості соціально-економічного розвитку

регіонів України та країн світу

Гладкий О. В. Особливості розвитку й територіальної організації грального бізнесу в Україні ……………….

118

Макаренко П. О. Концепція виходу з економічної кризи за допомогою людино-орієнтованого стратегічного підходу ………..

122

Новаковська Т. О. Сучасні тенденції розвитку електронної комерції в Україні …………………………………………………….

126

Коцан Р. І., Хвостик О. М.

Особливості функціонування соціальної мережі Facebook в Україні ………………………………………..

129

Єфімчук Г. О., Коцан Н. Н.

SWOT-аналіз розвитку Волинської області ………………………………………………………………..

132

Гулієва Ф. Р. Нафтова криза в Азербайджані (2015–2016 рр.) та її вплив на оптимізацію моделі економічного розвитку країни ……………………………………………

135

Цекот А. О. Тваринницький комплекс Волинської області ………. 139

Міщенко О. В., Магдюк І. Е.

Культурна спадщина Локачинського району Волинської області: краєзнавчий аспект ……………..

142

5

Демографічні й етнополітичні процеси в країнах і регіонах світу

Венгрин Д. В., Сегіда К. Ю.

Особливості урбанізаційних процесів у країнах Європи ………………………………………………………..

146

Карпікова Є. Є., Міренкова В. Р., Карайченцева Г. А.

Особливості природного руху населення в регіонах України ..…………………………………………………………………

151 Лажнік В. Й. Регіональна диференціація відтворення населення

в Чеській Республіці ………………………………….……..

157 Вдовичук І. І. Населення Рівненської області ………………………….. 163

Патійчук О. В., Манзій Н. П,

Вплив іноземних міграційних потоків на сучасну безпекову ситуацію в Італії ………………………………..

167

Калимага О. О. Міграційна криза в країнах Європейського Союзу ……. 174

Фролова А. О., Вознюк Є. В.

Проблеми польської національної меншини в Україні ……………………………………………………….

178

Гуз О. П. Регіональна мовна політика Іспанії ……………………… 181

Історичне регіонознавство

як складова частина регіональних студій

Бондарук В. В. Особливості становища Анголи у міжнародних відносинах у другій половині ХХ століття ……………….

185

Коляда Т. Ю. Фактори розпаду Югославії ………………………………. 188

Панчук А. І. Становище Німеччини після Першої світової війни ….. 192

Ващенко Ю. О., Балак І. О.

Основні конференції та їх рішення в період Другої світової війни ………………………………………..

196

Пасічник М. Ю., Вознюк Є. В.

План Маршалла у міжнародних відносинах післявоєнного періоду ……………………………………...

199

Костюк Д. В. Формування та розвиток європейської інтеграції в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. ………………

201

Больчук О. В. Аналіз діяльності лідерів Ізраїлю щодо врегулювання конфлікту з Палестиною на рубежі ХХ–ХХІ століття ….

205

Кулик С. М., Корнелюк О. В.

Огляд політичної діяльності Ніколя Саркозі ………………………………………………………………….

208

Лисковець Д. В. Внутрішньополітичний розвиток Зімбабве під час правління Роберта Мугабе ……………………….

211

Кулик С. М., Терещенко А. Р.

Використання спорту Уго Чавесом для посилення свого авторитету у внутрішній політиці та міжнародних відносинах Венесуели ……………………………………...

214 Завадська Є. О. Передумови та чинники формування конфлікту щодо

Тузли між Російською Федерацією й Україною ………...

218 Полішко А. О. Історичні аспекти проблеми делімітації морського

шельфу в районі острова Зміїний в українсько-румунських відносинах …………………………………….

221 Нечай Я. І. Історія формування українсько-американських

відносин у ХХ ст. …………………………………………….

225 Герасимчук М. А. Курильські острови як об’єкт суперечностей

між Росією та Японією …………………………………….

227

6

Мирошніченко В. В. Ядерне роззброєння України …………………………….. 231

Щербюк А. О. Основні політичні чинники розпаду колоніальних імперій в Африці …………………………………………….

234

Зовнішня політика та зовнішні зв’язки країн і регіонів

як компоненти регіональних студій

Кулик С. М., Салатюк С. А.

Зовнішня політика Республіки Польща щодо України під час президентської каденції Лєха Качинського ……

236

Dontoh M. E., Balak I. O.

Modern Angola’s foreign policy …………………………………………………………………..

239

Калюш І. О. Зовнішня політика США на Африканському континенті …………………………………………………….

241

Мисюк К. М. Зовнішня політика США за президентства Д. Ейзенхауера ………………………………………………

244

Ройко С. П. Зовнішня політика США за часів президентства Р. Ніксона ……………………………………………………..

247

Кулик С. М. Геополітичні особливості реалізації Партією регіонів ідеї проведення Олімпійських ігор в Україні ……………

250

Клімчук К. М., Мандрик І. П.

Сучасні українсько-білоруські міждержавні відносини ………………………………………………….....

253

Бабік І. С. Проблеми та перспективи розвитку українсько-грузинських міждержавних відносин ……………………..

257

Піскорська Ю. О. Культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та Азербайджаном …………………………

261

Бурда А. М. Суперечності розвитку сучасних українсько-румунських відносин ………………………………………..

263

Дацюк А. А. Проблеми та перспективи міждержавного співробітництва України та Угорщини …………………...

266

Стельмах А. І., Мандрик І. П.

Українсько-угорська взаємодія у сфері охорони здоров’я та спорту …………………………………………..

269

Рошко І. О., Коцан Н. Н.

Договірно-правова база двосторонніх українсько-канадських відносин ………………………………………..

272

Пікулик О. Б. Програми співпраці Європейського Союзу: особливості впровадження в Україні …………………….

277

Бояр А. О., Буднік І. В., Сахан Т. О.

Брекзит та деякі його наслідки для України …………………………………………………………………..

280 Balak I. O. European cross-border cooperation ……………………….. 282

Вітт І. С., Коцан Н. Н.

Нормативно-правова база участі України у функціо-нуванні єврорегіонів країн Вишеградської групи ….…..

285

Новак Р. І., Коцан Р. І.

Проблеми та перспективи функціонування єврорегіону «Карпати» ……………………………………..

287

Урда А. Р. Співпраця України з країнами АСЕАН ………………….. 290

Nambili L. N., Balak I. O.

Namibia’s foreign trade policy by goods and services …... 293

Кисіль С. В. Економічна експансія Китаю в Африці ………………….. 296

Ванда І. В., Кичма Ю.-М. В.

Україна на світовому ринку пшениці: просторово-часові особливості …………………………...

300

7

Скороход І. С., Патійчук Ю. Ю.

Сучасні тенденції розвитку європейського ринку екологічних товарів та послуг ……………………..

303

Сищук А. А. Нові орієнтири діяльності Європейського інвестиційного банку та їх наслідки для України ……...

306

Грицюк Н. М. Панасюк І. М.

Роль Європейського інвестиційного банку у реструктуризації виробничих комплексів країн-реципієнтів …………………………………………… Компаративний аналіз технічних методів дослідження міжнародного валютного ринку …………………………...

309

312 Хрущанська Х. М.

Аналіз міжнародних тенденцій злиттів та поглинань корпорацій …………………………………………………....

316

Дроздик Ю. А. Стратегічне управління ТНК в умовах глобалізації …... 319

Регіонознавчі аспекти національної та міжнародної безпеки

Моренчук Андрій Андрійович, Мандрик. І. П., Моренчук Андрій Анатолійович

Основні проблеми та загрози регіональної безпеки сучасної Японії ………………………………………………………………….

323

Турбан А. Р. Співпраця США та ЄС у боротьбі з тероризмом ……… 327

Вознюк В. С. Найвпливовіші терористичні організації Африки …….. 329

Сахнюк А. В. Торгівля людьми як міжнародна проблема ……………. 334

Ляшик К. М. Політичні фактори виникнення та поширення інформаційних війн …………………………………………

337

Оліярник М. Я. Інформаційно-комунікаційні технології в умовах гібридної війни ……………………………………………….

340

Андрюхіна В. О. Інформаційна війна як загроза національній безпеці США ……………………………………………………………

344

Лисецька Т. П., Патлашинська І. В.

Роль ЮНЕСКО у вирішені світових інформаційних проблем ………………………………………………………

347

Чак А. І. Вплив інформаційних воєн на міжнародну безпеку ….. 350

Кузьмін Д. Д. Кіберзлочинність як явище сучасного світу та загроза міжнародній безпеці …………………………..

353

Сургент Н. Р., Вознюк Є. В.

Основні заходи протидії кіберзлочинності як новому глобальному виклику людства ……………………………

358

Козак В. С.

Сучасні виклики та загрози воєнній безпеці Ізраїлю й необхідність реформування армії ……………………..

362

Екологічне регіонознавство

в системі регіонознавчої науки

Барташук Я. І., Коцан Р. і.

Екoлoгічнa cклaдoвa тpaнcкopдoннoгo cпівpoбітництвa Пoльщі ……………………………………

366

Бондаренко Л. І. ГІС як інструмент управління територіями природно-заповідного фонду ………………………………………….

368

Кисельов Ю. О., Швець Я. А.

Типологічна характеристика лісів Українського Лісостепу ……………………………………………………...

371

8

Мельнійчук М. М., Забокрицька М. Р., Саванюк С. А.

Основні проблеми забруднення екосистеми волинського озера Небушко ………………………………………..…………………………

375 Полянський С. В., Полянська Т. О., Снитюк Д. О.

Заходи покращення екологічного стану водних об'єктів НПП «Прип’ять – Стохід» …………………………………………………………………..

380 Бущук С. Ю., Міщенко О. В.

Деструкція водних ландшафтів Любешівського району Волинської області ………………………………………….

383

Галевич О. Є. Видовий склад сукулентів в озелененні плоских дахів м. Львова ……………………………………

386

Методичні особливості викладання регіонознавства

й регіональних студій у закладах освіти

Мельник І. Г., Сімеон В. В.

Метод проєктного навчання в шкільному курсі «Географія: регіони та країни» в 10 класі ……………….

390

9

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ, КОНЦЕПТУАЛЬНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

ТА ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЗАВДАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 504(477)1

С. А. Лісовський – доктор географічних наук, заступник директора Інституту географії НАН України; Є. О. Маруняк – доктор географічних наук, директор Інституту географії НАН України

ЗАВДАННЯ ГЕОГРАФІЇ В ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ СТРАТЕГІЧНОЇ

ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРИ ПЛАНУВАННІ ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Роботу виконано в Інституті географії

НАН України

Розглядаються роль і завдання географії у практичному впровадженні процедури стратегічної екологічної оцінки в процес розробки документів просторового розвитку на рівні об’єднаних територіальних громад на шляху до децентралізації та збалансованого розвитку.

Ключові слова: стратегічна екологічна оцінка, просторове планування, об’єднані територіальні громади, децентралізація.

Lisovsky S. A., Marunyak Eu. O. Tasks of Geography Within the Implementation of the

Strategic Environmental Assessment Into the Spatial Development Planning of Amalgamated communities. The role and tasks of geography in the practical implementation of the strategic environmental assessment into the process of spatial development planning at the level of amalgamated communities towards decentralization and sustainable development have been considered.

Key words: Strategic Environmental Assessment, Spatial Planning, amalgamated communities, decentralization.

Актуальність. Процедура стратегічної екологічної оцінки (СЕО) на сьогодні в

багатьох країнах світу вважається одним із дієвих інструментів вдосконалення просторового та стратегічного планування розвитку регіонів різних таксономічних рангів у контексті урахування екологічної складової розвитку у відповідних планах і стратегіях, а отже – забезпечення їх збалансованості.

Починаючи з 2001 р., обов’язковість здійснення процедури СЕО законодавчо закріплена в країнах ЄС Директивою 2001/42/ЄС «Про оцінку впливу окремих планів і програм на навколишнє середовище», ухваленою Європейським парламентом і Радою Європейського Союзу 21 червня 2001 р. [1]. Отже, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла зобов’язання впровадити 26 Директив ЄС та 3 Регламентів ЄС у сфері охорони довкілля, у т. ч. Директиву № 2001/92/ЄС. В контексті виконання зазначених зобов’язань 20 березня 2018 р. Верховна Рада Україна ухвалила Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку», який набрав чинності 12 жовтня 2018 р.

Для України питання впровадження процедури СЕО в практику просторового планування є особливо актуальним, що зумовлено особливостями процесу

© Лісовський С. А., Маруняк Є. О., 2019

10

природокористування в Україні впродовж ХХ ст., зокрема домінуванням ресурсовитратних, природовиснажуючих, екстенсивних підходів [9]. Це призвело до руйнування та деградації усіх компонентів природних комплексів країни та, водночас, не забезпечило економічного процвітання держави, зумовило появу значної кількості проблем соціального порядку [3].

Важливість імплементації процедури СЕО є очевидною й у зв’язку з процесом децентралізації в Україні, одним із аспектів якого є створення об’єднаних територіальних громад, для яких потрібно розробляти відповідні документи державного планування.

Завдання. Відповідно до визначеної вище актуальності серед основних завдань є такі:

‒ окреслення змісту та суті процедури СЕО, механізму й алгоритму її проведення;

– аналіз кращих практик проведення СЕО в країнах ЄС; – виявлення прогалин у здійснення процедури СЕО в Україні; – визначення можливостей і завдань географії у сфері імплементації

процедури СЕО в Україні. Основні результати. Директива 2001/42/ЄС визначає екологічну оцінку як

важливий інструмент для інтеграції та врахування екологічних міркувань при підготовці та ухваленні планів і програм, які, ймовірно, можуть мати значний вплив на навколишнє середовище. Таким чином стаття 1. Метою Директиви декларує забезпечення високого рівня охорони навколишнього природного середовища та сприяння інтеграції екологічних міркувань при підготовці й ухваленні проектів та програм для забезпечення сталого розвитку, шляхом здійснення, відповідно до вимог цієї Директиви, оцінювання стану навколишнього природного середовища при впровадженні окремих проектів та програм, які можуть мати значний вплив на стан навколишнього природного середовища [1].

Згідно з ст. 1, частини 7 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку» стратегічна екологічна оцінка – це процедура визначення, опису та оцінювання наслідків виконання документів державного планування для довкілля, у тому числі для здоров’я населення, виправданих альтернатив, розроблення заходів із запобігання, зменшення та пом’якшення можливих негативних наслідків, яка включає визначення обсягу СЕО, складання звіту про СЕО, проведення громадського обговорення та консультацій (за потреби – транскордонних консультацій), врахування у документі державного планування звіту про СЕО, результатів громадського обговорення та консультацій, інформування про затвердження документа державного планування та здійснюється у порядку, визначеному цим Законом [4].

Етапами СЕО, відповідно із Законом і Директивою є: 1. Визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки. 2. Складання звіту про стратегічну екологічну оцінку. 3. Проведення громадського обговорення та консультацій, транскордонних

консультацій у порядку, передбаченому відповідними статтями цього Закону. 4. Врахування звіту про стратегічну екологічну оцінку, результатів громадського

обговорення та консультацій. 5. Інформування про затвердження документа державного планування. 6. Моніторинг наслідків виконання документа державного планування для

довкілля, у тому числі для здоров’я населення. Звіт про стратегічну екологічну оцінку, результати громадського обговорення та

консультацій, проведених згідно зі статтями 12 та 13 цього Закону, а також результати транскордонних консультацій, проведених відповідно до статті 14 цього Закону, враховуються в документі державного планування.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2354-19#n117https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2354-19#n138https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2354-19#n147

11

Повертаючись до питання європейських кращих практик в сфері екологічного оцінювання та планування, доцільно акцентувати увагу на досвіді Німеччини. У цій країні накопичені значні методичні розробки й практичний досвід здійснення СЕО. Німецькими фахівцями традиційно розглядаються такі компоненти, як людина, здоров’я людини, повітря; рослинний і тваринний світ, біорізноманіття; ґрунти; води; атмосферне повітря та клімат; культурні та матеріальні цінності; ландшафт. Для кожного компоненту визначаються цілі та функції (зокрема й на основі документів вищих рівнів планування, секторального законодавства). Зрештою увага приділяється аналізу одиничних та кумулятивних впливів на окремі компоненти. Кумулятивні впливи завжди повинні розглядатись й оцінюватись відносно одного компоненту навколишнього середовища. Так, Ш. Хайланд та ін. [2]. розрізняють два види кумулятивних впливів:

– кумулятивні впливи на один компонент навколишнього середовища внаслідок просторового суміщення й ущільнення одиничних впливів;

– кумулятивні впливу на один компонент навколишнього середовища внаслідок подібних одиничних впливів у різних місцях регіону.

Детальніше досвід СЕО на місцевому рівні можна проілюструвати на прикладі СЕО плану використання території з інтегрованим ландшафтним планом адміністративної громади м. Тарандт (Саксонія) [7]. Насамперед зупинимося на прикладах функцій, визначених для окремих компонентів. Так, для компоненту «ґрунти» виокремлено природну родючість ґрунтів й особливі ознаки місця розташування; властивість бути складовою частиною кругообігу води; водоакумулюючу здатність ґрунтів; буферну властивість щодо хімічного забруднення; чутливість щодо вітрової та водної ерозії, ущільнення; функцію пам’яті. Для компоненту «ландшафт та рекреація» ‒ різноманіття, своєрідність та краса, історико-культурна значимість, рекреаційний потенціал. Аналіз таких функцій, кумулятивних впливів, паспортизація найбільших об’єктів дали змогу місцевій адміністрації зробити зважений вибір альтернатив при плануванні розвитку громади, забезпечити баланс економічних, соціальних та екологічних інтересів її мешканців.

В українських реаліях зберігається доцільність розробки обґрунтованого підходу до оцінювання функцій компонентів навколишнього середовища та впливу на них різних видів антропогенної діяльності. Але, з огляду на новизну завдань, що має вирішувати СЕО, відсутність належного досвіду його впровадження в Україні, з початку дії Закону виникали питання щодо практики його впровадження та власне практики проведення процедури СЕО.

У цьому контексті наказом тодішнього Міністерства екології та природних ресурсів України № 296 від 10.09.2018 р. були затверджені Методичні рекомендації із здійснення СЕО документів державного планування. Незважаючи на низку позитивних ефектів цієї спроби нормативного врегулювання ціла низка проблемних питань, зокрема не чітко визначені поняття та критерії, відсутність деталізації методичних підходів залежно від виду (стратегічне, територіальне) та рівня планування тощо.

Особливо гостро такі прогалини наразі відчутні щодо здійснення СЕО документів державного планування об’єднаних територіальних громад, які створюються в процесі децентралізації.

Як зазначено в Середньостроковому плані пріоритетних дій Уряду до 2020 р. децентралізація, яка має завершитися до закінчення терміну дії плану, сприятиме створенню сучасної системи місцевого самоврядування та територіальної організації влади з урахуванням українських особливостей і традицій на основі європейських цінностей розвитку місцевої демократії, зокрема Хартії місцевого самоврядування. Основною метою проведення цієї реформи є забезпечення надання населенню високоякісних та доступних публічних послуг незалежно від місця проживання, задоволення інтересів громадян у всіх сферах життєдіяльності на відповідній

12

території. Децентралізація повинна вирішити проблему низького рівня організації влади на місцевому рівні, малоефективного управління суспільним розвитком на регіональному рівні [8].

Забезпечення такого розвитку потребує відповідного розроблення документів державного планування розвитку ОТГ, з обов’язковою імплементацією під час підготовки процедури СЕО.

Географія має потужний потенціал для забезпечення імплементації процедури СЕО в практику планування просторового розвитку в Україні. Зумовлено це, насамперед, інтегративною суттю географії, яка дає змогу розглядати у взаємозв’язках і взаємозалежностях усі чинники впливу на компоненти довкілля та здоров’я людини в процесі оцінки планів просторового розвитку. Таким чином, на сьогодні напрацьована методологічна база, підходи, критерії, індикатори оцінки, що можуть і мають стати фундаментом для адаптації європейського досвіду, впровадження нових концептів, екологізації планувальної діяльності.

Використання зазначеного потенціалу можна вважати одним із сучасних завдань географічної науки в контексті підтримки управлінських рішень, забезпечення досягнення цілей сталого розвитку, зокрема на рівні об’єднаних територіальних громад.

Висновки. Незважаючи на суттєві зусилля й перші практичні кроки, механізм здійснення СЕО потребує подальшого вдосконалення. Особливо актуальним є забезпечення імплементації процедури СЕО в розробку документів державного планування просторового розвитку об’єднаних територіальних громад.

Вирішення зазначених проблем має йти, на наш погляд, двома основними взаємопов’язаними шляхами, – подальшої розробки законодавчих документів, що регламентують процедуру СЕО в Україні, та вивчення досвіду, накопиченого в інших країнах, зокрема в Німеччині, яка протягом тривалого часу демонструє успіхи у впровадженні та поширенні «зелених» технологій, екологізації управління на різних рівнях.

Відповідно, за прикладом Німеччини, важливим кроком у цьому напрямі може стати розвиток методології ландшафтного планування, формування законодавчого підґрунтя для його здійснення (відповідно до ратифікованої в Україні Європейської ландшафтної конвенції) та інтеграція результатів у процесі розробки та реалізації планів просторового розвитку, здійснення процедури СЕО. У виконанні цього завдання особливо важлива роль належить географії, підтвердженням чому є низка успішно реалізованих проектів щодо розробки ландшафтних планів у модельних регіонах для забезпечення їх сталого розвитку [5; 6].

Однією ж із головних умов імплементації процедури СЕО в Україні є інтегрований підхід, реалізований у політиці просторового розвитку, що включатиме галузеве, стратегічне, територіальне планування й ґрунтуватиметься на комплексному знанні територіального капіталу, моделюванні та прогнозуванні соціально-економічних показників та основоположних принципах сталого розвитку.

Джерела та література 1. Directive 2001/42/EC of the European Parliament and of the Council of 27 June 2001 on

the assessment of the effects of certain plans and programmes on the environment [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32001L0042

2. Heiland S. Kumulative Auswirkungen in der Strategischen Umweltprüfung / S. Heiland, , M. Regener, L. Stratmann, М. Hauff, S. Weidenbacher // UVP-report. – 2006. – № 20 (3). – Р. 122–126.

3. Досвід застосування стратегічної екологічної оцінки в процеси планування в Україні / Л. Г. Руденко, С. А. Лісовський, Є. О. Маруняк // Укр. геогр. журн. – 2016. – № 2. – С. 3–12.

http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX

13

4. Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку» [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2354-19

5. Ландшафтна програма Черкаської області: методичні підходи та основні результати планування / Л. Г. Руденко, О. Г. Голубцов, С. А. Лісовський, Є. О. Маруняк, Ю. М. Фаріон, В. М. Чехній // Укр. геогр. журн. – 2013. – № 2. – С. 30–39.

6. Ландшафтне планування та його роль у вирішенні завдань сталого просторового розвитку України / Л. Г. Руденко, Є. О. Маруняк // Укр. геогр. журн. ‒ 2012. ‒ № 1. ‒ С. 3‒8.

7. План використання території з інтегрованим ландшафтним планом адміністративної громади м. Тарандт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.tharandt.de/ tharandt/Aktuelles/Fl%C3%A4chennutzungsplan/Planunterlagen.html

8. Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року. Затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2017 р. № 275 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249935442

9. Україна: основні тенденції взаємодії суспільства і природи у ХХ ст. (географічний аспект) / за ред. Л. Г. Руденка. – К. : Академперіодика, 2005. – 308 с.

УДК 911.3:330.152 Й. Р. Гілецький – кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри географії і природознавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»; М. П. Лотоцька – викладач кафедри географії і природознавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»; Н. М. Тимофійчук – асистент кафедри географії і природознавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»; Т. Б. Бойко – студентка 6 курсу факультету природничих наук ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

АНАЛІЗ ФАЗ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ЯК КОНСТРУКТИВНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ

ПІДХІД ДО ЙОГО ОПТИМІЗАЦІЇ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

Роботу виконано на кафедрі географії і природознавства ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника»

Пропонується вважати такі складові природокористування як вивчення, освоєння,

використання, перетворення й охорона природи «фазами природокористування», оскільки вони відображають типову етапність дій характерних практично для кожної з галузей природокористування. Розглянуто сутність кожної з фаз природокористування, сукупність дій, виконання яких вони передбачають, а також практичне значення такого підходу до характеристики галузей природокористування.

Ключові слова: види, фази, галузі природокористування, оптимізація природокористування.

© Гілецький Й. Р., Лотоцька М. П., Тимофійчук Н. М., Бойко Т. Б., 2019

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2354-19https://www.tharandt.de/%20tharandt/Aktuelles/Fl%C3%A4chennutzungsplan/Planunterlagen.htmlhttps://www.tharandt.de/%20tharandt/Aktuelles/Fl%C3%A4chennutzungsplan/Planunterlagen.htmlhttps://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249935442

14

Hiletskyi Y. R., Lototska M. P., Tymofiychuk N. M., Boyko T. B. Analysis of Natural as a Structural-Geographical Approach to its Optimization and Provision of Balaced Territorial Development. In the article, the following components of environmental management as the study, development, usage, transformation and protection of nature are called «phases of environmental management», hence they represent the typical action stages general for each of the branches of environmental management. The peculiar features of every phase of nature management, the set of presupposed actions, as well as the practical significance of this approach and its characteristics for the environmental management industries are observed.

Key words: types, phases, industries of the environmental management, environmental management optimization.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні у трактуванні терміну

«природокористування» існує велике різноманіття формулювань у різних галузях знань. Усі вони досить близькі за змістом і розумінням загальної сутності процесу чи сукупності процесів. Так, у працях з економіки зазвичай стверджується, що це «процес експлуатацiї природних ресурсiв із метою задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства…» [5, с. 8]. В юридичних виданнях природо-користування трактується як «використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних., естетичних та інших потреб людини і суспільства» [9, с. 348].

У «Географічній енциклопедії України» природокористування трактується як «сфера виробничої та наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорону природного середовища та природних ресурсів із метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини» [3, с. 90]. В останньому формулюванні сутності поняття «природокористування» перераховуються його складові частини. І саме вони розглядаються дуже по-різному не тільки у конкретних галузях знань, а й навіть у наукових публікаціях із географії. Їх називають і видами, й напрямами, й формами взаємодії суспільства та природи. Проте видами природокористування вважають також виробниче, наукове, рекреаційне природокористування, які виділені залежно від мети взаємодії людини з природою [8, с. 34]. У цьому ж виданні, як і у багатьох інших, видами природокористування за компонентним підходом називають землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування тощо [8, с. 34]. Ще виділяють такі види природокористування, як ресурсоспоживання, ресурсокористування, або за іншими критеріями – раціональне та нераціональне природокористування. Аналогічно можна навести різноманіття трактувань і напрямів природокористування.

У більшості наукових географічних видань автори основними складниками природокористування пропонують вважати вивчення, освоєння, використання, перетворення й охорону природи. Але чи варто ці складники називати «видами природокористування»? Можливо чіткіше розмежування понять «види», «галузі», «напрями» природокористування дасть змогу приділити належну увагу усім складовим частинами природокористування, які виділені за різними підходами.

Завдання дослідження. Основною метою статті є пропозиція вважати такі складники природокористування, як вивчення, освоєння, використання, перетворення й охорона природи, «фазами природокористування». Такий підхід дасть змогу чіткіше з конструктивно-географічних позицій розглянути кожний із видів економічної діяльності, який базується на використанні природних ресурсів, знайти нові оригінальні рішення для оптимізації природокористування, забезпечення збалансованого розвитку конкретних територій.

Виклад основного матеріалу. У більшості наукових географічних виданнях такі складові частини природокористування, як вивчення, освоєння, використання, перетворення й охорона природи подаються у наведеній послідовності. І це цілком логічно, оскільки вони відображають типову етапність дій характерних для

15

природокористування. Тому їх можна трактувати як фази природокористування. Саме такий підхід застосовано в економічних науках. Так, в економіці процес виробництва у широкому розумінні цього поняття за своєю структурою складається з 4-х фаз: власне виробництво (процес створення матеріальних і духовних благ), розподіл (у результаті якого кожен учасник суспільного виробництва отримує свою частку у виробленому національному продукті), обмін (процес, під час якого отримана частка при розподілі обмінюється на необхідні конкретні засоби існування) та споживання (вироблений продукт завершує свій рух, відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дається поштовх до початку нового виробничого циклу) [7].

Фази природокористування відображають аналогічний за сутністю підхід до виділення складових частин природокористування як цілісного процесу. Так, починається природокористування й починалося завжди, відколи існує людство, з фази вивчення природи у широкому сенсі цього слова. Адже вивчати означає «старанно ознайомлюючись, спостерігаючи, намагаючись збагнути, зрозуміти кого або що-небудь, зробити певні висновки» [1, с. 89]. Тобто зрозуміло, що навіть первісна людина, перед тим як заселити печеру, вибрати місце для полювання чи засівання поля, ознайомлювалась з особливостями природного об’єкту, місцевості й тільки потім приступала до його освоєння.

Із сучасних позицій етап вивчення включає не тільки первинне вивчення компонентних особливостей та режиму функціонування конкретного природного чи природно-антропогенного комплексу, а й усесторонню оцінку його природо-ресурсного потенціалу, моделювання можливих напрямів його використання, моніторинг наслідків для довкілля у процесі природокористування, а також напрацювання заходів із збереження чи відновлення комфортного для життя стану трансформованих ландшафтів.

Освоювати передусім означає «робити придатним для господарського використання» [1, с. 682]. У географії найчастіше використовується поняття «освоєння території» під яким розуміють «будь-яке використання у господарських цілях або для будівництва доріг і населених місць, площ, які раніше безпосередньо не експлуатувалися. Зазвичай ознакою освоєння території вважається заселення її людьми» [6, 327]. Проте з сучасних позицій фаза освоєння означає комплекс заходів, які спрямовані на облаштування території для створення можливостей заселення її людьми, які будуть здійснювати господарську діяльність, підготовку території до вилучення чи використання природних ресурсів, або природоперетворення існуючого ландшафту.

Наступним процесом, який слідує за освоєнням, є фаза використання природи. «Користуватися» означає «уживати, використовувати що-небудь для власних потреб» [1, с. 97]. По-суті це господарське використання природи, яке здійснюється багатьма видами економічної діяльності (передусім добувною промисловістю, сільським господарством, лісовим господарством і т. ін.). Тобто безпосереднє використання природи здійснюється передусім видами економічної діяльності, які відносять до первинного сектора економіки, які на сьогодні вже повноцінно функціонують.

Фаза перетворення передбачає здійснення найбільш радикального втручання у природну геосистему, тобто такого, яке веде до корінної зміни її структури та функціонування. Так, у Великому тлумачному словнику стверджується: «перетворювати – надавати нового вигляду, обертати на щось інше, переводити в інший стан» [1, с. 747]. Безпосередньо перетворення природи у словнику-довіднику Н. Ф. Реймерса трактується як «антропогенна зміна екологічної рівноваги, яка була склалася, для збільшення біологічної продуктивності або господарської продуктивності природних комплексів [6, с. 395].

Охорона природи в природокористуванні більшою мірою охоплює вже ті види дій і заходів, які необхідно здійснювати з метою подолання негативних наслідків, що

16

отримані у процесі освоєння, використання та перетворення природи. Адже «охорона природи ‒ комплекс соціально-економічних, організаційних, науково-дослідних, технічних, освітньо-виховних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання, збереження та відтворення природних ресурсів в інтересах максимального задоволення матеріальних і духовних потреб нинішнього та майбутніх поколінь людей, забезпечення сприятливого для їхньої життєдіяльності природного середовища (2 с. 476). Або «система заходів, спрямованих на підтримку взаємодії між діяльністю людини й навколишнім природним середовищем, які забезпечують збереження та відновлення природних ресурсів, що запобігають прямому та опосередкованому впливу результатів діяльності суспільства на природу і здоров'я людини [2, с. 335].

Для кожної із основних галузей природокористування на кожному етапі функціонування притаманні певні конкретні види дій, які спрямовані на досягнення певної мети. Так чи інакше вони стосуються однієї з основних фаз природокористування, які передбачають виконання певної сукупності дій, вирішення певних завдань. Основними видами дій, що відносяться до конкретної фази природокористування можна вважати такі:

1. Вивчення: вивчення природи конкретного територіального об'єкта, (ландшафту, СГК); виявлення, інвентаризація, оцінка та облік запасів природних ресурсів території; розробка та оцінка проектів раціональної структури використання природних ресурсів; розробка комплексних програми оптимального природокористування в регіоні; вивчення стану природного довкілля у процесі природокористування з метою розробки рекомендацій для організації його моніторингу, а також заходів покращення чи відновлення після стихійних явищ чи завершальної стадії природокористування.

2. Освоєння: облаштування території для створення можливостей заселення її людьми, які будуть здійснювати господарську діяльність; підготовка території до вилучення чи використання ресурсів, природоперетворення.

3. Використання: використання земельних ресурсів як території для розміщення об’єктів техносфери (шляхів сполучення, житлових кварталів, господарських об’єктів); безпосереднє вилучення ресурсів із природного середовища; використання ресурсів, які не потребують безпосереднього вилучення у галузях ресурсокористування; утилізація та переробка поточних відходів виробництва.

4. Перетворення: спорудження господарських об’єктів, житлових будівель і кварталів, створення великих водно-технічних об’єктів; поліпшення окремих властивостей природних ресурсів у межах конкретних територій; створення системи захисту освоєних територій від стихійних природних явищ; ліквідація негативних для довкілля наслідків попередньої господарської діяльності; відтворення відновних ресурсів (лісорозведення, очищення прісноводних водойм тощо.

5. Охорона природи: моніторинг стану довкілля загалом у межах конкретної території, окремих природних компонентів; запобігання негативним впливам виробництва та життєдіяльності населення на стан довкілля; створення умов для самовідтворення відновних ресурсів; створення природно-заповідних об’єктів із метою охорони природних ландшафтів, збереження генетичної різноманітності біоти та ландшафтної сфери.

Кожна з основних галузей природокористування у процесі свого зародження, повноцінного функціонування та згортання діяльності потребує вирішення завдань, які належать, здебільшого, до усіх п’яти фаз природокористування. Так, попереднє вивчення у сучасному світі передує зародженню кожного з видів економічної діяльності, до якої сфери, сектору чи підрозділу вона не належала б. Освоєння природного довкілля (території, ресурсів) у вузькому розумінні слова є актуальним, очевидно, тільки для видів економічної діяльності, які є галузями природокористування. Використання природи, її перетворення та охорона,

17

цілеспрямовано здійснюються галузями природокористування, а опосередковано й галузями працекористування.

Висновки. Оскільки такі складові природокористування, як вивчення, освоєння, використання, перетворення й охорона природи відображають типову етапність дій характерних для природокористування, то їх доцільно трактувати як своєрідні фази природокористування. Для напрацювання схем оптимізації природокористування необхідно опиратися на комплексні описи видів економічної діяльності не тільки за природно-ресурсними циклами, а й за фазами природокористування. Саме детальний аналіз фаз природокористування для кожного з видів економічної діяльності, який за своєю сутністю є галуззю природокористування, дасть змогу більш усвідомлено й компетентно підійти до вирішення питань забезпечення збалансованого розвитку конкретних територій.

Джерела та література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред.

В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с. 2. Географічна енциклопедія України : в 3-х т. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана,

1990. – Т. 2. – 480 с. 3. Географічна енциклопедія України : в 3-х т. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана,

1993. – Т. 3. – 480 с. 4. Гилецкий И. Р. Структурирование процессов природопользования / И. Р. Гилецкий,

Н. Н. Тимофийчук // Магілёўскі мерыдыян. – Магілёў, 2014. – Т. 14. – Вып. 3–4 (26–27). ‒ С. 18–24. 5. Макарова Н. С. Економіка природокористування : навч. посібник / Н. С. Макарова,

Л. Д. Гармідер, Л. В. Михальчук. ‒ К. : Центр учб. літ-ри, 2007. – 322 с. 6. Реймерс Н. Ф. Охрана природы и окружающей человека среды : слов.-справ /

Н. Ф. Реймерс. – М. : Просвещение, 1992. – 320 с. 7. Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. ред.) та ін. ‒ К. : Абрис,

2002. ‒ 742 с. 8. Шищенко П. Г. Конструктивно-географічні основи раціонального природокористування :

підручник / П. Г. Шищенко, О. П. Гавриленко. – К. : ДП «Прінт Сервіс», 2015. – 395 с. 9. Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. –

К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. ‒ Т. 5 : П‒С. – 736 с.

УДК 81’373.21: 913(476)3 Д. А. Вирковский – магистрант 1 курса географического факультета Брестского государственного университета имени А. С. Пушкина

ИЗУЧЕНИЕ ТОПОНИМИИ РЕГИОНА Работа выполнена на кафедре географии и

природопользования БрГУ им. А. С. Пушкина Научный руководитель: С. В. Артёменко ‒ кандидат географических наук, доцент кафедры туризма и страноведения БрГУ им. А. С. Пушкина

Вірковський Д. А. Вивчення топонімії регіону. У статті розглядаються питання структурної специфіки, особливостей формування та вивчення регіональних топонімічних систем. Відзначається важливість вивчення таких систем для розуміння специфіки формування регіону, реконструкції його історичного розвитку, культурних і політичних

© Вирковский Д. А., 2019

18

особливостей. Констатується, що топонімічні дослідження сприяють раціональній організації життя сучасного суспільства.

Ключові слова: регіон, топоніміка, регіональна топонімічна система. Virkovsky D. A. Study of Topononymy of the Region. The article discusses the structural

specifics, the features of the formation and study of regional toponymic systems. The importance of studying such systems for understanding the specifics of the formation of the region, the reconstruction of its historical development, cultural and political features is noted. It is stated that toponymic studies contribute to the rational organization of life in modern society.

Key words: region, toponymy, regional toponymic system.

Современный мир характеризуется усиливающимися процессами глобализации

экономики, политики и культуры (под которой понимается распространение каких-либо национальных явлений (например, экономических связей) за пределы страны, что касается практически всех сторон территориальной организации производства и жизни общества: труда, капитала, знаний, технологий, производства, рынков [2]), и возникновением управления этими сферами на мировом, государственном и региональном уровнях. Наряду с процессом глобализации происходит регионализация – развитие, укрепление экономических, политических и иных связей между областями или государствами, входящими в один регион; возникновение региональных объединений государств.

Ключевым понятием при этом является понятие «регион». Существует несколько определений этого понятия. В физической географии под понятием «регион» имеется в виду «район, большой участок суши, часть земной поверхности со специальными физико-географическими параметрами, географическая единица, определяемая географическими рубежами». В социально-экономическом направлении географической науки – часть территории, где существует система связей между хозяйственными субъектами, подсистема всего социально-экономического комплекса страны, сложный территориально-экономический комплекс со своей структурой связи с внешней и внутренней средой