legal monitor

Підготовлено ЮФ «ЛАВРИНОВИЧ і ПАРТНЕРИ» Інформація, наведена в цій брошурі, не є консультацією/роз’ясненням з правових питань чи довідкою щодо законодавства. Зазначена інформація носить виключно інформативний, а не рекомендаційний характер. Для отримання правової допомоги з питань, що розглянуті у цій брошурі, радимо звертатися до юридичного консультанта.

№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 20111 ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ

ції, закріплені, зокрема, положеннями статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Ще Закон України «Про Основні за-сади розвитку інформаційного суспіль-ства в Україні на 2007-2015 роки» від 9 січня 2007 року передбачив, що не-обхідно створити цілісну систему зако-нодавства, гармонізовану з нормами міжнародного права з питань розвитку інформаційного суспільства, при цьо-му керуючись загальними принципами Конституції України, а також принципа-ми, зокрема, свободи створення, отри-мання, використання та розповсю-дження інформації та обмеження до-ступу до інформації виключно на під-ставі Закону.

І от врешті, майже через 3 роки піс-ля внесення в якості законопроекту, Закон прийнято. Розуміючи публічну інформацію, як отриману чи створену в процесі виконання суб’єктами влад-них повноважень своїх обов’язків, або таку, що знаходиться у їх володінні чи

10-го травня 2011 року набув чин-ності довгоочікуваний Закон України «Про доступ до публічної інформа-ції» (далі – Закон), прийнятий Верхо-вною Радою України невдовзі після Нового року. В чому ж позитивні та негативні моменти цієї події, чим цей Закон змінить Україну?

стор. 3

>

стор. 4

>

стор. 5

>

Зубченко Олена

старший юрист

НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА стор. 8

ЗАПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ стор. 7

ЦІКАВІ ДЕТАЛІ стор. 6

? Який порядок доступу до публіч-ної інформації?

? Як подається та оформлюється запит на публічну інформацію?

? В яких випадках особі може бути відмовлено в задоволенні

запиту на публічну інформацію?

ЗАСНОВНИК WIKILEAKS УДОСТОЄНИЙ УНІКАЛЬНОЇ АВСТРАЛІЙСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ ЗА «ВІДСТОЮВАННЯ ПРАВА ЛЮДЕЙ НА ІНФОРМАЦІЮ»

ПЕРШЕ В ІСТОРІЇ СВІТУ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНЕ ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВИЗНАНО ОДНИМ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ТЕМА НОМЕРА: ПУБЛІЧНА ІНФОРМАЦІЯ№16 • ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2011 року www.Lp.ua

3

НАБРАЛИ ЧИННОСТІ ЗАКОНИ УКРАЇНИ:

№ 3221-VI, № 3205-VI, № 3234-VI, № 3235-VI,

№ 3236-VI, № 3267-VI, № 3277-VI, № 461

«РЕНТГЕН» ДЛЯ ДЕРЖОРГАНІВ:ЩО ЗМІНИТЬСЯ ЗАВДЯКИ НОВОМУ ЗАКОНУ?

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН І ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ В умовах постійної глобалізації інфор-маційного середовища ефективні правові механізми доступу до інформації набувають все більшої значущості.

ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ЯК Є VS ЯК МОГЛО Б БУТИ Проект Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон), що нещодавно набрав сили, був поданий до Верховної Ради України ще у 2008 році.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Нещодавно ми мали змогу спостерігати за черговим витком підвищення прозорості діяльності органів державної влади, який пов’язаний з набранням чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон).

Для початку – трохи про шлях За-кону. Резолюції Парламентської

Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року та Європейського Парламен-ту від 25 листопада 2010 року заклика-ли Україну виконати свої зобов’язання щодо ефективної реалізації права лю-дини на свободу вираження поглядів, доступ, вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформа-



володінні інших розпорядників публіч-ної інформації, Закон встановлює для всієї публічної інформації відкритий ре-жим, якщо тільки інше не передбачено законодавством. Всі шляхи доступу до інформації, передбачені Законом, мож-на умовно розподілити на дві групи: (1) активні – надання інформації за за-питами на інформацію та (2) пасивні – оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах, інформаційних стендах і будь-яким іншим способом.

Одразу варто зазначити, що Закон не поширюється на відносини у сфе-рі звернень громадян, які й далі регу-люються Законом України «Про звер-нення громадян» від 2 жовтня 1996 року. Що ж стосується, так би мовити, суб’єктного складу, то Закон поширю-ється не тільки на (1) органи державної влади та місцевого самоврядування (що в Законі названі суб’єктами влад-них повноважень), а й на (2) юридичних осіб, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів (щодо інформа-ції про використання таких бюджетних коштів); (3) осіб, що виконують деле-говані повноваження суб’єктів влад-них повноважень за Законом або до-говором (щодо інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків); (4) суб’єкти господарювання, які займа-ють домінуюче становище на ринку чи наділені спеціальними чи виключними правами чи є природними монополія-ми (стосовно інформації про умови по-стачання товарів, послуг і цін на них) та (5) суб’єкти господарювання, які воло-діють інформацією про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, аварії, катастрофи тощо та ін-шою суспільно необхідною інформаці-єю. Причому всі суб’єкти, за винятком органів державної влади та місцевого самоврядування, зобов’язані Законом до оприлюднення інформацію винят-ково, так званим, активним шляхом –

тобто, у відповідь на запити.Закон передбачає категорію публіч-

ної інформації з обмеженим доступом, відносячи до неї конфіденційну інфор-мацію, таємну інформацію та службо-ву інформацію. При цьому віднесення інформації до категорії інформації з обмеженим доступом здійснюється на підставі, так званого, трискладово-го тесту, який вже давно та успішно функціонує в європейських країнах. Складовими цього тесту, які, крім того, мають бути наявними в сукупності, є наступні: (1) розповсюдження певної інформації потенційно загрожує, так званій, легітимній меті, визначеній в Законі, наприклад: національній без-пеці, територіальній цілісності чи гро-мадському порядку, здоров’ю насе-лення, авторитету та неупередженості правосуддя тощо; (2) шкода, завдана відповідним інтересам розголошен-ням вказаної інформації, є суттєвою; та останнім – і в європейській судовій практиці вирішальним критерієм є (3) переважання шкоди від втаємничення інформації над шкодою від її розпо-всюдження, тобто відсутність суспіль-ного інтересу в розповсюдженні пев-ної публічної інформації. Тобто, якщо публічна інформація не відповідає хоча б одному з вищеназваних крите-ріїв – в її розпорядників немає підстав відмовляти в наданні такої інформації. Більше того, в Законі прямо визначені категорії інформації, якій не може бути надано статус інформації з обмеже-ним доступом: інформація про розпо-рядження бюджетними коштами, воло-діння, користування та розпорядження державним і комунальним майном, умо-ви отримання таких коштів чи майна та імена/найменування фізичних/юридич-них осіб, які отримали ці кошти чи май-но. Також до інформації з обмеженим доступом не належать декларації про доходи найвищих посадовців держави та членів їхніх сімей, а також осіб, які

претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади.

Однією з найважливіших новел За-кону, яка цілком відповідає європей-ській практиці доступу до офіційних документів, є те, що обмеженню може підлягати інформація, а не документ, який її містить. Відповідно, якщо доку-мент із, скажімо, 1000 сторінок містить обмежену інформацію лише на 50 сто-рінках, то інформація решти 950 сторі-нок може бути оприлюднена.

Згідно із Законом надання інформа-ції на запит здійснюється безкоштовно, і тільки в тому випадку, якщо надання інформації на такий запит передбачає виготовлення понад 10 сторінок копій, то запитувачем відшкодовуються фак-тичні витрати на копіювання та друк.

Що стосується строків розгляду за-питів і надання відповідей на них, то їх передбачено декілька: (1) не пізні-ше 48 годин з дня отримання запиту, якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи сво-боди осіб, стану довкілля, якості хар-чових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф тощо; (2) загальний строк – протягом 5 робочих днів з дня отримання запиту та (3) у випадку, якщо запит стосується надання вели-кого обсягу інформації чи потребує пошуку інформації, строк може бути продовжено до 20 робочих днів з від-повідним обґрунтуванням, письмово наданим запитувачу інформації про-тягом 5 робочих днів із дня отримання запиту. Крім того, у випадку настання обставин непереборної сили, у зв’язку з чим стає неможливим надання запи-туваної інформації у передбачені стро-ки, можливою також є відстрочка у за-доволенні запиту на інформацію.

Ще однією важливою новелою За-кону є обов’язок розпорядників визна-чати підрозділ або відповідальну особу з питань запитів на інформацію. Відпо-відно, у випадку ненадання відповіді чи інформації на запит, безпідставної від-мови у задоволенні запиту, оприлюд-нення недостовірної, неточної чи не-повної інформації тощо, відповідальні за це особи несуть відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, а особи, права яких порушені вказаними діями, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Загалом розглянутий нами Закон «Про доступ до публічної інформації» є безумовним кроком уперед на шля-ху до європейської інтеграції України, зміцнення принципів публічності та прозорості влади, а також втілення механізмів реалізації права людини на доступ до інформації.

,,Однією з найважливіших новел Закону, яка цілком відповідає європей-ській практиці доступу до офіційних документів, є те, що обмеженню

може підлягати інформація, а не документ, який її містить.



В умовах постійної глобалізації ін-формаційного середовища ефективні правові механізми доступу до інфор-мації набувають все більшої значу-щості. Недостатнє правове регулю-вання цієї сфери зумовило прийняття Закону України «Про доступ до публіч-ної інформації» (далі – Закон), який набрав чинності 10 травня 2011 року.

Згаданий Закон визначає поря-док здійснення та забезпечення

права кожного на доступ до інфор-мації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, та ін-формації, що становить суспільний ін-терес. Цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян. Ці відносини регулюються Законом України «Про звернення громадян» (далі – Закон про звернення грома-дян), який передбачає право грома-дян України звертатися до органів державної влади, місцевого самовря-дування, інших підприємств, установ та організацій, посадових осіб відпо-відно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропо-зиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх законних інтере-сів та скаргою про їх порушення.

Оскільки згадані закони передбача-ють абсолютно різні часові рамки для отримання інформації, слід мати чітке уявлення, в якому випадку, яку інфор-мацію і в які строки можна отримати. Крім того, важливо розуміти різницю між запитом на інформацію, який пе-редбачено Законом, та заявою, як один із способів звернення громадян.

Запитом є прохання до розпорядни-ка інформації надати публічну інфор-мацію, що знаходиться у його володін-ні. До публічної належить інформація, яка відображена та задокументована, була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повно-важень своїх обов’язків, передбаче-них чинним законодавством, або зна-

ходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Така інформа-ція повинна бути надана запитувачу протягом п’яти днів з дня отримання запиту, а у випадках, якщо запит сто-сується інформації, необхідної для за-хисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових про-дуктів, аварій катастроф, небезпеч-них природних явищ та інших надзви-чайних подій - протягом 48 годин.

Заявою є звернення громадян із проханням про сприяння в реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів,

або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, ор-ганізацій незалежно від форми влас-ності, народних депутатів України, де-путатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Звернення розглядаються і вирішуються у тер-мін не більше одного місяця від дня їх отримання.

Для кращого розуміння ситуації проілюструємо деякі з можливих практичних ситуацій. У випадку необ-хідності отримання роз’яснення щодо застосування тієї чи іншої норми пра-ва особа може звернутися до компе-

тентного органу, до повноважень яко-го входить надання таких роз’яснень, на підставі ст. 40 Конституції України. Згадана стаття передбачає право усіх направляти індивідуальні чи колек-тивні письмові звернення або особис-то звертатися до органів державної влади, органів місцевого самовряду-вання та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розгляну-ти звернення. Оскільки компетентний орган буде надавати відповідь в по-рядку Закону про звернення грома-дян, то строк для надання обґрунто-ваної відповіді становитиме не більше 1 місяця.

У разі необхідності отримати інфор-мацію щодо актів індивідуальної дії (наприклад, щодо видачі дозволів чи ліцензій певним особам) слід подава-ти запит в порядку, передбаченому Законом. В такому випадку відпо-відь повинна бути надана не пізніше 5 днів.

Слід зауважити, що задля ефектив-ного та швидкого отримання інфор-мації, перш за все, слід визначити ор-ган чи особу, яка володіє необхідними даними та має повноваження щодо надання такої інформації, а також обрати спосіб оформлення прохання на отримання необхідних даних, відо-мостей чи роз’яснень.

З В Е Р Н Е Н Н Я Г Р О М А Д Я НІ ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Палій Наталія

юрист



Проект Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – За-кон), що нещодавно набрав сили, був поданий до Верховної Ради України ще у 2008 році. З того часу законо-проект пройшов через низку читань, декілька експертних комісій, «змаган-ня» із законопроектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)» авторства Олени Бондаренко, Володимира Лан-дика та Юрія Стеця, і майже кожен з цих етапів широко висвітлювався пресою та обговорювався на різних рівнях.

Прийняття Закону очікувалося не тільки українським суспільством, але й міжнародними організаціями. Зо-крема, Європейський Парламент у своїй резолюції від 25 листопада 2010 року наполегливо закликав Верхо-вну Раду прийняти відповідний зако-нопроект згідно з європейськими та міжнародними стандартами. Також постійний моніторинг динаміки за-конопроекту здійснювався ОБСЄ та Артиклем XIX.

Відмінностей між початковим за-конопроектом і Законом «на виході» досить багато, проте частина з них є суто технічними. Суттєвою відмінніс-тю, перш за все, є те, що з прийнятого Закону було вилучено всі положення, що стосувалися Уповноваженого Вер-ховної Ради з прав людини як окремо-го суб’єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації з повнова-женнями щодо моніторингу та контр-олю за наданням доступу до інформа-ції. Згідно з першим проектом Закону, з метою економії бюджетних коштів, замість створення окремого органу, який би стежив за дотриманням зако-нодавства про доступ до публічної ін-формації, на Уповноваженого з прав людини планувалося покласти функ-ції органу, до якого, поряд з іншими органами, можна було оскаржити від-мови, відстрочки у задоволенні запиту на інформацію, надання недостовір-ної чи неповної інформації, ненадан-ня інформації, тощо, при цьому було передбачено чіткі та досить оператив-

ні строки розгляду Омбудсменом та-ких скарг. Крім того, Уповноважений з прав людини, у випадку включення відповідних положень до фінальної версії Закону, мав би повноваження на притягнення до дисциплінарної від-повідальності службових і посадових осіб за порушення ними законодав-ства про доступ до публічної інформа-ції. Однак пізніше ці положення були виключені з проекту, і тепер оскар-ження можливе тільки до керівництва розпорядників відповідної інформації, вищого органу чи суду. Враховуючи порядок та результативність «ходін-ня по інстанціях», а також тривалість і вартість судових розглядів, можна прогнозувати певну компромісність і нижчу результативність у сфері досту-пу до публічної інформації.

Наступною суттєвою відмінністю є виключення з остаточної редакції документу обов’язку частково роз-кривати інформацію, що відносить-ся до категорії службової, а саме інформації, що міститься у доку-ментах суб’єктів владних повнова-жень і становить внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповід-ні записки, рекомендації, якщо вони напряму пов’язані з розробкою ді-яльності установи або здійсненням

контрольних, наглядових функцій органами державної влади, проце-сом прийняття рішень і передують їх публічному обговоренню та/або при-йняттю. Відповідно до першої редак-ції законопроекту така інформація «автоматично» набувала відкритого режиму з моменту прийняття рішень з відповідних питань, що дозволило б громадськості відстежувати шлях і мотиви тих чи інших процесів, що від-буваються, наприклад, в органах міс-цевого самоврядування, і бачити, на-скільки чесною є «гра», і чи не містить вона певної корупційної складової. На жаль, до остаточної редакції Закону це положення не ввійшло.

Також в остаточній редакції Закону з’явилася норма, що передбачає не-можливість віднесення до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують чи займають виборну посаду в органах влади, а також обі-ймають посаду державного службов-ця, службовця органу місцевого само-врядування першої і другої категорії. Норма, безумовно, позитивна, про-те решта п’ять категорій державних службовців залишилися поза увагою, що не є надто сприятливим у, так би мовити, місцево-політичному контек-сті – адже більшість із наших співгро-мадян частіше стикається з представ-никами саме цих категорій державних службовців, і тому зацікавлена в поді-бній інформації з точки зору можли-вості ведення більш конструктивного діалогу з органами влади та місцевого самоврядування.

Незважаючи на вищеназвані недо-ліки прийнятого Закону, на підставі яких можна було б за бажання бачи-ти напівпорожню склянку та говорити про його недосконалість, показовість і низьку майбутню ефективність, він містить достатньо позитивні і своєчас-ні для України норми, щоб вважатися важливим етапом на шляху, як до до-сягнення прозорості реалізації влад-них повноважень, так і для захисту прав людини та громадянина.

ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ:ЯК Є VS ЯК МОГЛО Б БУТИЛюбунь

Ольга

юрист

,,Відмінностей між початковим законопроектом і Законом «на виході» до-сить багато, проте частина з них є суто технічними. Суттєвою відмінніс-

тю, перш за все, є те, що з прийнятого Закону було вилучено всі положення, що стосувалися Уповноваженого Верховної Ради з прав людини як окремого суб’єкта відносин у сфері доступу до публічної інформації з повноваженнями щодо моніторингу та контролю за наданням доступу до інформації.



Нещодавно ми мали змогу спо-стерігати за черговим витком підви-щення прозорості діяльності органів державної влади, який пов’язаний з набранням чинності Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон). Зазначимо, що відкри-тість органів влади є одним з важли-вих елементів боротьби з корупцією. Варто зазначити, що цей Закон є по-трібним та містить цілком позитивні новели. Розглянемо один з тих аспек-тів, який надає будь-якому закону діє-вості, - відповідальність за порушення його норм.

Питанню відповідальності за пору-шення у сфері доступу до публічної інформації присвячена окрема стаття 24 Закону. Ця стаття передбачає тіль-ки види правопорушень, але не вста-новлює санкцій за їх вчинення. Таким чином, при притягненні до, наприклад, адміністративної відповідальності нор-ми вказаної статті, начебто, мають за-стосовуватись разом з відповідними статтями Кодексу України про адміні-стративні правопорушення. Нижче ми звернемо увагу на те, що це не зовсім відповідає дійсності.

Види порушень законодавства, пе-релічені в статті 24 Закону, включа-ють: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) без-підставна відмова у задоволенні запи-ту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до вимог цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване відне-сення інформації до інформації з об-меженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформа-ції чи документів. Аналізуючи зазначе-ний перелік, необхідно зазначити, по-перше, що цей перелік є вичерпним, а, по-друге, що спостерігається бажання законодавця передбачити відпові-дальність на кожному етапі процесу доступу до публічної інформації (хоча й незрозумілим є відсутність в перелі-ку порушень відмови в прийнятті і реє-страції запиту).

Якщо поглянути на санкції, які

можуть бути застосовані до осіб, які здійснили порушення законодавства про доступ до публічної інформації, то цьому питанню присвячена лише одна стаття Кодексу України про адміністра-тивні правопорушення. Ще з однією статтею цього Кодексу – 212-26 – си-туація не зовсім зрозуміла, адже, хоча прикінцеві положення Закону і перед-бачають внесення до неї змін, проте в чинному Кодексі такої статті не існує. В Кримінальному кодексі України не-має спеціальної статті, яка б перед-бачала відповідальність за ненадан-ня або неналежне надання публічної інформації.

Статтею 212-3 «Порушення пра-ва на інформацію» Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоє-часне або неповне надання інформа-ції, надання інформації, що не відпові-дає дійсності, відповідальна посадова особа притягується до відповідаль-ності у вигляді накладення штра-фу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне вчинення цих по-рушень протягом року тягне накла-дення штрафу від п’ятдесяти до вісім-десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як видно з цієї статті 212-3, нею прямо охоплено тільки чотири види порушень, встановлених статтею 24 Закону. Щодо інших п’яти видів, за-значених у статті 24 Закону, то в разі їх вчинення наявність підстав засто-совувати статтю 212-3 Кодексу Укра-їни про адміністративні порушення

виглядає проблематичною.Залишається сподіватись, що роз-

глянута ситуація з відсутністю чітких положень про адміністративну відпо-відальність за порушення норм Закону буде компенсована на практиці ефек-тивним застосуванням заходів дисци-плінарної відповідальності до винних посадових осіб.

Відомо, що обов’язок, за порушення якого не встановлена відповідальність, є неефективним. Небажаною є, напри-клад, ситуація, коли одна з гарантій за-безпечення права на доступ до публіч-ної інформації, в зв’язку з тим, що вона не підкріплюється належними санкція-ми за її порушення, фактично може стати суто декларативною. Мова йде про пункт 4 частини 1 статті 3 Закону, якою передбачений доступ до засідань колегіальних суб’єктів владних повно-важень. До речі, цей доступ до засідань колегіальних суб’єктів владних повно-важень, проголошений на початку За-кону, в подальшому законодавцем не згадується. Також положення статей, які передбачають відповідальність за порушення цього Закону, стосуються неналежного надання або ненадання інформації, і навряд чи, вони можуть бути застосовані при відмові в доступі до засідань колегіальних органів.

Ще раз варто зазначити, що до-цільність та необхідність цього Закону не викликають особливих сумнівів, проте недоліки при встановленні від-повідальності, що пов’язані або з не-досконалою законодавчою технікою, або з неналежною підготовкою зако-нопроекту, ускладнюють впроваджен-ня цього Закону.

Симанов Дмитро

cтарший юрист

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ:

В І Д П О В І Д А Л Ь Н І С Т Ь



ЗАСНОВНИК WIKILEAKS УДОСТОЄНИЙ УНІКАЛЬНОЇ АВСТРАЛІЙСЬКОЇ ПРЕМІЇ МИРУ ЗА «ВІДСТОЮВАННЯ ПРАВА ЛЮДЕЙ НА ІНФОРМАЦІЮ»

10 травня 2011 року засновник сай-ту Вікілікс (Wikileaks) Джуліан Асанж, який розлютив багатьох урядовців по всьому світі, опублікувавши дані тисяч секретних дипломатичних документів, отримав золоту медаль Сіднейського фонду миру (Sydney Peace Foundation) за «виняткову мужність у захисті прав людини».

В ході урочистої церемонії, яка пройшла у приміщенні лондонського журналістського клубу «Франтлайн Клаб» (Frontline Club), сайт Wikileaks отримав високу оцінку від колишньо-го члена Австралійського консульта-ційного комітету з прав людини, який описав його, як «унікальний і героїч-ний сайт, який змінив співвідношен-ня сил між громадянами і державою, продемонструвавши, на що насправ-ді здатні уряди, прикриваючись бла-гими намірами в ім’я своїх громадян».

Сіднейська золота медаль миру (Sydney Peace Medal), яка за всю 14-річну історію свого існування при-суджувалась за подібні досягнення усього чотири рази, була вручена Ассанжу «як визнання його мужнос-ті та стійкості у справі журналізму і видавництва та віддання належного його твердому переконанню, що іс-тина має велике значення, зокрема у контексті здійснення правосуддя».

ПЕРШЕ В ІСТОРІЇ СВІТУ ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПЛЕНЕ ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Історія розвитку права на доступ до публічної інформації сягає своїм корінням у XVIII століття. Видатний мислитель епохи Просвітництва і по-літичний діяч Андерс Хіденіус (Anders Chydenius), який на той час був чле-ном парламенту Швеції, став одним з головних авторів законопроекту про свободу преси і право доступу до публічної інформації (Freedom of Press and the Right of Access to Public Records Act).

У 1766 році цей законопроект був ухвалений парламентом Швеції і став першим у світі законодавчим актом, яким було офіційно закріплено свобо-ду доступу до інформації. Основними досягненнями Закону 1766 року ста-ли скасування політичної цензури і забезпечення відкритого доступу до урядових документів.

В подальшому принцип свободи доступу до інформації був закріпле-ний на законодавчому рівні у майже 90 країнах світу, і в деяких з них він навіть був включений до положень конституції.

ПРАВО ДОСТУПУ ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВИЗНАНО ОДНИМ З ПРАВ ЛЮДИНИ

11 жовтня 2006 року Міжамеркансь-кий суд з прав людини (Inter-American Court of Human Rights) став першим судом міжнародного рівня, який ухва-лив рішення про визнання одним з основних прав людини права доступу до інформації, якою володіють органи державної влади.

У справі Марселя Клода Рейєса та ін. проти Чилі Міжамериканський суд з прав людини ухвалив рішення на ко-ристь трьох активістів руху захисту на-вколишнього середовища, які у 1998 ро-ці вимагали від чилійського уряду роз-криття інформації щодо спірного лісо-заготівельного проекту. Згідно з рішен-ням суду, відмовившись надати доступ до запитаної інформації, уряд Чилі порушив положення Статті 13 Амери-канської конвенції про права людини (American Convention on Human Rights), яка гарантує свободу думки і слова.

Водночас, Суд зазначив у своєму рішенні, що положення Статті 13 пе-редбачають лише право на загальний доступ до інформації, яка перебуває у володінні органів державної влади, і що державам необхідно прийняти відповідні законодавчі положення для забезпечення ефективної реалізації права на доступ до інформації і визна-чення конкретного ряду винятків з ме-тою мінімізації обмежень щодо мож-ливостей використання цього права.

Суд також наказав уряду Чилі на-дати запитану інформацію щодо лісо-заготівельного проекту або ухвалити відповідне вмотивоване рішення з цього питання, а також вжити необ-хідних заходів для забезпечення пра-ва доступу до інформації, що пере-буває у володінні держави, і провести роз’яснювальні роботи серед держав-них службовців щодо необхідності за-хисту права громадян на доступ до публічної інформації.

ЦІКАВІДЕТАЛІ

Нєнов Іван

юрист



? Який порядок доступу до публічної інформації?

Відповідно до статті 5 Закону Украї-ни «Про доступ до публічної інформа-ції» (далі – Закон) доступ до публічної інформації забезпечується шляхом:

1. систематичного та оперативного оприлюднення інформації (в офі-ційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стен-дах, будь-яким іншим способом);

2. надання інформації за запитами на інформацію.

Разом з цим, Законом та іншими спеціальними законами встановлені особливості розголошення/оприлюд-нення публічної інформації з обмеже-ним доступом (конфіденційна інфор-мація, таємна інформація, службова інформація).

Так, конфіденційна інформація (ін-формація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою) може поширюватися у порядку, ви-значеному фізичними або юридични-ми особами, за їхнім бажанням та від-повідно до передбачених ними умов. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 Закону, які володіють конфіденційною інфор-мацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 7 Закону).

? Як подається та оформлю-ється запит на публічну ін-

формацію?

Статтею 19 Закону встановлено, що запити на публічну інформацію можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запиту-вача. При цьому письмовий запит по-дається в довільній формі.

Запит на публічну інформацію має містити:

1. ім’я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу елек-тронної пошти, а також номер за-собу зв’язку, якщо такий є;

2. загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст до-кумента, щодо якого зроблено за-пит, якщо запитувачу це відомо;

3. підпис і дату за умови подання за-питу в письмовій формі.

Для спрощення процедури оформ-лення письмових запитів на публічну інформацію частиною шостою статі 19 Закону передбачена можливість по-дання запиту шляхом заповнення від-повідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті розпорядника. Зокрема, відповідні фор-ми запитів на отримання публічної ін-формації розміщені на веб-сайті Мініс-терства юстиції України.

? В яких випадках особі може бути відмовлено в

задоволенні запиту на публічну інформацію?

Згідно зі статтею 22 Закону розпо-рядник інформації має право відмо-вити в задоволенні запиту на публіч-ну інформацію, якщо:

1. розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний від-повідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2. інформація, що запитується, належить до категорії інформа-ції з обмеженим доступом від-повідно до частини другої статті 6 Закону;

3. особа, яка подала запит на ін-формацію, не оплатила фак-тичні витрати, пов’язані з копі-юванням або друком (стаття 21 Закону);

4. не дотримано вимог до запиту на інформацію.

Неправомірною відмовою в надан-ні інформації вважається відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті за-питу.

ВІДПОВІДЬЗАПИТАННЯ –Адреса для ваших запитань: [email protected]

СавчукДмитро

юрист



� 24.04.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 07.04.2011 № 3221-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ».

Законом звільнено податкових аген-тів від обов’язку подання податкового розрахунку (податкової декларації) зподатку на доходи фізичних осіб за звітні періоди, у яких такі податкові агенти не нараховували доходів плат-никам податку.

Законом також тимчасово, до 31.07.2011, знижено ставки акцизного податку на певні категорії нафтопро-дуктів.

� 07.05.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 07.04.2011 № 3205-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО СКАСУВАННЯ СВІДОЦТВА ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ТА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ».Законом скасовується свідоцтво

про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця. З моменту набрання чинності зако-ном замість свідоцтва про державну реєстрацію державними реєстрато-рами видаватиметься виписка з Єди-ного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

� 12.05.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 19.04.2011№ 3234-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКУ НАДАННЯ ОРГАНАМИ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ ДОЗВОЛІВ НА ВЧИНЕННЯ ПРАВОЧИНІВ ЩОДО НЕРУХОМОГО МАЙНА ДІТЕЙ».Законом передбачається внесення

низки змін до законодавчих актів сто-совно визначення процедури надання органами опіки та піклування дозво-лів на вчинення правовочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти.

Серед позитивів закону необхідно відмітити вичерпний перелік підстав, за яких органи опіки і піклування мо-жуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомо-го майна дитини.

� 12.08.2011 НАБИРАЄ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 19.04.2011 № 3235-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО РЕКЛАМУ».З моменту набрання чинності зако-

ном реклама лікарських засобів, ме-дичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації повинна містити текст попередження: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я», який повинен займати не менше 15 відсотків площі чи обсягу (тривалості) всієї реклами.

� 15.05.2011 НАБРАВ ЧИННОСТІ ЗАКОН УКРАЇНИ ВІД 19.04.2011 № 3236-VI «ПРО ВОЛОНТЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ».Законом урегульовано комплекс

питань, пов’язаних із здійсненням во-лонтерської діяльності в Україні: ви-значено правовий статус волонтерів, волонтерських організацій та отриму-вачів волонтерської допомоги, запро-ваджено інститут договору про на-дання волонтерської допомоги тощо.

� 21.04.2011 ПРИЙНЯТО ЗАКОН УКРАЇНИ № 3267-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЮ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ», ЯКИЙ НАБЕРЕ ЧИННОСТІ З ДНЯ НАСТУПНОГО ЗА ДНЕМ ОПУБЛІКУВАННЯ.Законом вносяться зміни до Закону

України «Про державне регулюван-ня ринку цінних паперів в Україні» у частині визначенні терміну «маніпу-лювання на фондовому ринку» та встановлюється кримінальна та адмі-ністративна відповідальності за діян-ня, що підпадають під ознаки такого маніпулювання.

� 21.04.2011 ПРИЙНЯТО ЗАКОН УКРАЇНИ № 3277-VI «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ» ЩОДО ПОСИЛЕННЯ ПЛАТІЖНОЇ ДИСЦИПЛІНИ СТРАХУВАЛЬНИКІВ ТА ВИКОРИСТАННЯ СТРАХОВИХ КОШТІВ».Згідно з законом посилення платіж-

ної дисципліни буде досягатися, зокре-ма, через: (1) виведення контролю за використанням коштів Фонду за-гальнообов’язкового державного со-ціального страхування України на випадок безробіття (Фонд) зі сфери дії Закону України «Про основні за-сади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (пе-редбачає ряд обмежень для здійснен-ня перевірок суб’єктів господарюван-ня) та (2) через розширення переліку випадків незастосування строків дав-ності. З моменту набрання чинності законом строки давності не засто-совуватимуться не лише до штраф-них санкцій, а й до адміністративних штрафів та інших видів заборгова-ності перед Фондом.

� 30.04.2011 НАБРАЛА ЧИННОСТІ ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 13.04.2011 № 461 «ПРО ПИТАННЯ ПРИЙНЯТТЯ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ ЗАКІНЧЕНИХ БУДІВНИЦТВОМ ОБ’ЄКТІВ».Постановою на виконання нещо-

давно прийнятого Закону України «Про регулювання містобудівної ді-яльності» затверджено новий Поря-док прийняття в експлуатацію закін-чених будівництвом об’єктів, а також Порядок внесення плати за видачу сертифіката, який видається у разі прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, та її розмір.

ТЕМА НАСТУПНОГО НОМЕРА: ІРО*

НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА • НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА • НОВИНИ ЗАКОНОДАВСТВА

Блажко Роман

старший юрист

* Публічне розміщення акцій компаній.

legal monitor

Documents