Нема любови понад ту, що окропила кров’ю Крути.

Дай руку, мій вітре крилатий,І вірного друга забудь,Брати мої б'ються за волюі в військо до себе зовуть...— Прощайте, чайки легкокрилі,Літайте і плачте без слів,

Чайками кричать мої сестриНад трупами рідних братів.Прощай, моя мати, природо,Навіки прощай і прости,І сина свого без прокляттяУпасти побідно пусти!

Невелика станція Крути за 120 кілометрів на схід від Києва стала місцем загибелі, а

разом з тим і місцем слави молодих українських героїв!

22 січня 1918 року Українська Центральна Рада в своєму Четвертому Універсалі проголосила повну

незалежність української держави.

У відповідь на це большевицька Москва почала війну з молодою Україною. На Україну посунули інтернаціональні озброєні банди. Латиші, китайці, скомунізовані мадяри, московська босячня, цілі

армії та особливий корпус червоної гвардії, в складі якої були матроси

Балтійської фльоти, оточували Україну з усіх боків.

Молода держава ще не встигла зорганізувати сили та придбати собі союзників іззовні й опинилася віч-на-віч з удесятеро сильнішим ворогом.Патріотична свідомість і вроджена ненависть до облудного большевизму

піднімала на боротьбу за батьківщину українців з усіх прошарків населення. Але бракувало рушниць, гармат, набоїв, не було достатньої

кількости старшинського складу. Та це все не спинило українських вояків. У бій вони йшли напівголодні, напівозброєні.

Українська молодь ішла в перших лавах бійців проти большевизму.

Студенти Київського університету та учні старших кляс Київської гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, майже діти, 27 січня 1918 року вирушили на оборону

підступів до Києва.

28 січня вони зупинилися на станції Крути. 29 січня з’явилися передові большевицькі загони. То наступало добірне

большевицьке військо – 6 тисяч п’яних, озвірілих матросів Балтійської фльоти. Почався нерівний, жорстокий бій. Але ворог не міг відразу зламати героїчного опору. Большевики змушені

були атакувати купку молодих героїв декількаразів. Юнаки, вже не маючи набоїв, кинулися з багнетами на бій

у гущавину ворога. І майже всі полягли.

Надвечір під Крутами було біля трьохсот трупів молодих героїв. Тридцять п’ять студентів і учнів,

серед яких були і тяжкопоранені, попали в большевицький полон.

Роздратовані героїчним опором, большевики по-звірячому їх закатували.Тільки сім полонених

спромоглися втекти.

19 березня 1918 року, коли Київ знову став вільним, Україна урочисто ховала своїх вірних синів.

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили. Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає — за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250—300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві

В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.

Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста. Президент України Віктор Ющенко також звернувся до Київського міського голови та депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам'ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену.

На Аскольдовій могиліПоховали їх —

Тридцять мучнів-українців,Славних молодих...

На Аскольдовій могиліУкраїнський цвіт! —

По кривавій по дорозіНам іти у світ.

На кого посміла знятисьЗрадника рука?

Квітне сонце, — грає вітерІ Дніпро-ріка... На кого

завзявся Каїн?Боже, покарай!

Понад все вони любилиСвій коханий край.

Вмерли в Новім ЗаповітіЗ славою святих.

На Аскольдовій МогиліПоховали їх.

Павло Тичина, 1918 рік