Безпековий огляд ЦДАКР №4 (43)

1 березня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у другій половині лютого 2016 року

Форум «Оборона и безопасность-16». Между теорией и практикой

Скандальний фільм «Україна: маски революції» у контексті інформаційної війни

Полет по нисходящей: Россию выдавливают из космоса

Боевые роботы России – на подходе?

Синдром «Волині» або кому вигідно й надалі сварити поляків і українців

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

4

Триваюче посилення негативних тенденцій розвитку ситуації довкола та всередині України залишається головним трендом останніх тижнів. При цьому, саме внутрішні загрози та виклики створюють найбільшу небезпеку Українській Державі. Не-здатність керівництва та політикуму України розпочати реальні реформи в усіх сферах суспільного та держав-ного життя накопичує негативний потенціал, який, за певних умов, може зруйнувати не лише здобутки Революції Гідності, а й підвалини Української державності.

Розвал коаліції після невдалого голосування Верховної Ради за від-ставку уряду Яценюка став відправ-ною точкою для запуску механізму підготовки до переформатування влади та, не виключено, позачерго-вих парламентських виборів. Полі-тичні сили почали розіграш власних комбінацій, спрямованих на отри-мання максимальних дивідендів від

урядової кризи. Між тим, навіть від-ставка генпрокурора Шокіна не змо-гла врятувати Президента України Петра Порошенка від шквалу крити-ки за, начебто, організовану на за-мовлення олігархів парламентську виставу для врятування прем‘єр-міністра Яценюка. Довіра до Прези-дента, Верховної Ради та уряду впала до найнижчого після Революції Гід-ності рівня. У суспільстві наростає невдоволення і розчарування діями влади.

Не менше розчарування стосов-но українських очільників відчува-ється і з боку країн ЄС. Візит до Киє-ва міністрів закордонних справ Німеччини та Франції — Франк-Вальтера Штайнмайєра та Жан-Марка Еро продемонстрував над-звичайну тривогу Заходу за подальший розвиток ситуації в України. Ключовою фразою, яка по-казує мету візиту керівників німець-кого та французького МЗС до Києва,

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для України у другій половині лютого 2016 року

Саме внутрішні загрози та викли-ки створюють найбільшу небезпе-

ку Українській Державі

5

можна вважати заяву Франк-Вальтера Штайнмайєра: «У випадку продовження реформ і нульової то-лерантності до корупції Берлін буде допомагати Україні у консультаціях із МВФ». Тобто, мова йде, фактично, про ультиматум, який означає, що якщо українське керівництво негай-но не розпочне реальні реформи, За-хід може відмовити Україні у виді-ленні чергового траншу МВФ. Що означатиме подальшу валютну тур-булентність, посилення соціально-економічних проблем і зростання шансів на реванш колишньої Партії регіонів на позачергових парламент-ських виборах.

При цьому, шанси на реванш ре-гіоналів зростають через те, що укра-їнське державне керівництво потра-пило у небезпечну пастку: відсутність реформ надзвичайно послабило по-зиції України на переговорах з Захо-дом, який, окрім реформаторського порядку денного, просуває ще й «миротворчий алгоритм», закладе-ний Мінським процесом. В результа-ті, українські очільники мають неве-ликий простір для маневру, обговорюючи з західними партнера-ми перспективи «зворотної інтегра-ції» окупованого Донбасу в україн-ське правове поле. На фоні розкручування теми позачергових парламентських виборів поспішна реінтеграція Донбасу може призвес-ти до посилення позицій колишніх регіоналів за рахунок підтримки електорату з окупованих територій.

В результаті, наступний склад укра-їнського парламенту знову може мати проросійську більшість, що призведе до подальшої дестабілізації ситуації в країні і реалізації задумів Путіна щодо руйнації України.

Симптоматичними у цьому плані є події на Майдані незалежності 20-21 лютого, коли люди у військовій формі, які назвалися представника-ми невідомої до цього часу організа-ції «Революційні праві сили», захо-пили кілька приміщень готелю «Козацький» і встановили на площі військові намети. Жодної аргумента-ції щодо причин захоплення готелю в центрі Києва представники «РПС» не навели і, в подальшому, так само без причин, вони звільнили «Ко-зацький». Безвідносно політсил та цілей проведення цієї акції, росій-ська пропаганда у повній мірі вико-ристала це шоу для розкручування теми «третього майдану», «зради ідей революції» та «злочинців, які отримали владу, обдуривши народ».

Можна зробити припущення, що в найближчий час ці теми будуть максимально використовуватися Кремлем для розхитування ситуації в Україні. При цьому, українське дер-жавне керівництво має бути свідо-мим того, що у випадку подальшого гальмування реформ, зусилля Росії впадуть на благодатний ґрунт і мо-жуть викликати незворотні деструк-тивні процеси в нашій державі.

Окремо слід відзначити, що про-вал реформ в Україні зумовлює й

Безвідносно політсил та цілей проведення цієї акції, російська

пропаганда у повній мірі використа-ла це шоу для розкручування теми «третього майдану», «зради ідей

революції» та «злочинців, які отри-мали владу, обдуривши народ»

6

ослаблення позицій України на зо-внішній арені. Відчувається, що Україна знову втрачає динаміку суб’єкта міжнародних відносин і по-вертається на звичні позиції об’єкта «світової закуліси». Сирійський кон-флікт, євроатлантичні процеси, події в інших регіонах світу фактично зна-ходяться за бортом української полі-тики. Ослаблена країна, яка фактич-но знаходиться у стані війни з Росією, однак навіть у таких умовах не здат-на до самодисципліни для швидкого реформування не лише економіки, але й армії та флоту, навряд чи може зацікавити когось як союзник чи партнер у розіграші чергового світо-вого пасьянсу. Державне керівни-цтво України явно досягло критич-ної межі як внутрішньої, так і зовнішньої довіри. Якщо в найближ-чий час не будуть здійснені карди-нальні кроки для виправлення ситу-ації, Україна опиниться на межі чергової державної катастрофи.

Головні ризики військового характеру

Ситуація у зоні російсько-укра-їнського конфлікту залишається на-пруженою та нестабільною. Росій-ські регулярні та нерегулярні війська продовжували здійснювати провокації, намагаючись тримати ініціативу у зоні конфлікту — то до-водячи обстановку до межі віднов-лення повномасштабних бойових дій, то, раптом, припиняючи обстрі-ли та відходячи із займаних пози-

цій. Зокрема, всередині лютого ро-сіяни повністю звільнили селище Широкине поблизу Маріуполя. До-стеменно невідомо, чим був викли-каний цей маневр російських військ. Однак, враховуючи те, що на 3 бе-резня планується чергове засідання міністрів закордонних справ «Нор-мандської четвірки», на якому очі-кується (як висловився МЗС ФРН Штайнмайєр) «здійснення рішучих кроків» щодо врегулювання росій-сько-українського конфлікту, не ви-ключено, що звільнення Широки-ного буде презентовано паном Лавровим, як доказ намагання Росії виконати Мінські домовленості.

При цьому, враховуючи попере-дній досвід, можна припустити, що на інших ділянках фронту російські війська можуть активізувати прово-кації і навіть здійснити активні на-ступальні дії, створюючи відповід-ний фон для проведення переговорів під російський диктат. Між тим, ймовірність початку широкомасш-табних бойових дій у зоні російсько-українського конфлікту у найближ-чий час є невисокою.

Виклики для України на міжнародній арені

Процес врегулювання російсько-українського конфлікту залишається ключовим міжнародним чинником, який впливає на Україну. Очевидно, що головною темою візиту міністрів закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра та

Ослаблена країна, яка фактично знаходиться у стані війни з Росією,

однак навіть у таких умовах не здатна до самодисципліни для

швидкого реформування не лише економіки, але й армії та флоту,

навряд чи може зацікавити когось як союзник чи партнер у розіграші

чергового світового пасьянсу

7

Франції - Жана-Марка Еро до Києва, який відбувся 23 лютого, окрім пи-тань просування реформ в Україні, було обговорення перспектив вирі-шення конфлікту між Україною та Росією. Оглядачі помітили позитив-ні зміни у риториці європейських партнерів України. Наразі вже не йшлося про внесення змін до Кон-ституції України. Не виключено, що українській стороні вдалося довести небезпечність того шляху «ламання Конституції через коліно», який на-магалися нав‘язати Києву європейці з подачі Москви. В результаті був би запущений механізм внутрішньої руйнації України, що не тільки не призвело б до вирішення російсько-українського конфлікту, а, навпаки, призвело б до розпалювання кон-флікту з новою силою. Натомість МЗС ФРН та Франції назвали пріо-ритетом підготовку нового закону про вибори для забезпечення вибор-чих процесів на території окупова-ного Донбасу.

Між тим, українська сторона звертає увагу на те, що, по суті, Захід не відійшов від російської логіки ви-конання Мінську-2, відповідно до якої спочатку треба внести зміни до українського законодавства, провес-ти вибори, а вже потім виводити ро-сійські війська з Донбасу та переда-вати Україні контроль над кордоном з Росією.

При цьому, МЗС ФРН Штайнма-йєр анонсував на 3 березня, коли зберуться міністри закордонних

справ «Нормандського формату», здійснення рішучих кроків у перего-ворному процесі. Це означає, що на зустрічі 3 березня Росія буде продо-вжувати доводити необхідність вне-сення змін до українського законо-давства, а Захід буде тиснути на Україну піти на такі кроки для почат-ку позитивних змін в процесі врегу-лювання конфлікту. Найбільш не-безпечним є те, що Київ, втративши довіру західних партнерів через галь-мування внутрішніх реформ, вже не має можливості зберігати самостій-ну позицію і буде вимушений піти на поступки Москві, сподіваючись на позитивне рішення Заходу щодо під-тримки виділення Україні наступно-го траншу МВФ.

Виходячи з цього, 3 березня мож-на очікувати дійсно важливих, але, не виключено, негативних для Украї-ни, рішень щодо врегулювання ро-сійсько-українського конфлікту, які можуть в подальшому призвести до загострення внутрішньої ситуації в нашій країні.

Виклики у площині економікиКлючовим питанням подальшо-

го розвитку економічної ситуації в Україні залишається невизначеність рішення щодо виділення Україні на-ступного траншу МВФ, а також до-помоги з боку США та ФРН.

Як і прогнозувалось, остаточної домовленості між МВФ та україн-ським керівництвом щодо умов на-дання траншу досягнуто не було.

По суті, Захід не відійшов від росій-ської логіки виконання Мінську-2

8

Обіцянка Президента, що гроші МВФ надійдуть вже у лютому вико-нана не була. А після невдалої «від-ставки» уряду Яценюка, розвалу ко-аліції та виникнення глибокої політичної кризи в країні, питання виділення траншу взагалі відійшло на другий план.

Це посилює волатильність курсу гривні, знижує довіру до банківсько-го сектору, посилює відтік капіталу і у сукупності з іншими негативними економічними факторами суттєво дестабілізує соціально-економічну обстановку.

В цих умовах, Росія здійснює ці-леспрямовані кроки щодо посилен-ня свого впливу на фінансову систе-му України, збільшуючи можливості для руйнації нашої держави зсереди-ни. Зокрема, п’ять «дочок» росій-ських банків («ВТБ БАНК» /Банк ВТБ, Росія/; «Акціонерний комерцій-ний промислово-інвестиційний банк /Промінвестбанк/»; Державна корпорація «Банк розвитку та зо-внішньоекономічної діяльності /Внєшекономбанк, Росія/; «Сбєрбанк Росії» /Сбербанк России/; «АЛЬФА-БАНК» /Альфа банк, Росія/; «БМ БАНК» /Акціонерний комерційний банк «Банк Москви»/), де частка ро-сійського капіталу перевищує 90 %, займають, за приблизними експерт-ними оцінками, від 15 до 20% банків-ської системи України. За останній рік ця частка суттєво зросла. Більше того, відбувається витіснення росій-ським капіталом європейських бан-

ків з теренів України. Найсвіжіший приклад — це продаж «Укрсоцбан-ку» групою «Юнікредіт» російській «Альфа-Груп».

В результаті, Росія через свої бан-ківські структури, які працюють в Україні, може ефективно впливати на ситуацію на валютному ринку, розкручуючи ажіотаж та паніку, і, таким чином, здійснювати додатко-вий тиск на курс гривні, породжую-чи додаткову соціально-економічну напруженість в Україні.

Основні виклики всередині держави

На сьогоднішній день, головним внутрішнім викликом розвитку дер-жави залишається відсутність про-гресу в реалізації реформ та гальму-вання процесу створення ефективної системи боротьби з корупцією.

Яскравим прикладом загального становища є ситуація в українській оборонній промисловості. Незважа-ючи на гучні оптимістичні заяви з боку уповноважених представників президентської вертикалі, ситуація у цій стратегічно важливій галузі про-довжує погіршуватися.

До цього часу не створено систе-му реалізації військово-технічної по-літики (ВТП). Фактично, мова йде про консервацію відверто корупцій-ної схеми «контролювання потоків» в оборонній сфері, створеної за часів Януковича. При цьому, коаліційна угода 2014 року серед пріоритетних завдань містить пункт про створен-

Росія здійснює цілеспрямовані кроки щодо посилення свого впливу на

фінансову систему України, збільшу-ючи можливості для руйнації нашої

держави зсередини

Мова йде про консервацію відверто корупційної схеми «контролювання

потоків» в оборонній сфері, створе-ної за часів Януковича

9

ня при Кабінеті Міністрів міжвідом-чого органу з розвитку ОПК, що має замикатися на першого віце-прем’єр-міністра. Але через два роки після початку війни на цьому шляху не зроблено нічого. На рівні РНБО та Адміністрації Президента існує цикл прийняття рішень та вироблення за-сад військово-технічної політики. Однак, системи їх реалізації в держа-ві не створено, що зводить нанівець всі зусилля на стратегічному рівні і породжує сприятливий клімат для корупційних схем. Зокрема, ДК «Укроборонпром», створений Яну-ковичем і, по суті, непотрібний в су-часній ефективній системі ВТП, на сьогоднішній день одночасно вико-нує дві несумісні для бізнесової структури функції — розробника і реалізатора військово-технічної по-літики, що є ідеальним ґрунтом для корупції та зловживань. При цьому, в Україні зараз відсутній орган, структура чи організація, яка несе відповідальність за виконання вій-ськово-технічної політики. У зв‘язку з цим, регулярно зриваються плани щодо виконання державного обо-ронного замовлення, здійснюються неаргументовані закупівлі закордон-ної військової техніки і за це ніхто не відповідає. В результаті, породжу-ються умови, які ще більше сприя-ють корупції.

Крім того, вперше з часів набуття Україною незалежності в оборонно-промисловій галузі створено надмір-ну та незрозумілу атмосферу закри-тості від громадянського суспільства та експертів. Неурядові організації та аналітичні центри не допускають-ся до інформації щодо здійснення військово-технічних проектів з аргу-ментацією захисту державної таєм-ниці. Однак, існують підозри, що за цими обмеженнями стоїть бажання приховати корупційні схеми та обо-рудки.

В цих умовах ЦДАКР закликає негайно розпочати прозорий (з залу-ченням фахових аналітичних цен-трів) процес підготовки змін для глибокого реформування галузі, який би передбачав формування системи реалізації ВТП в Україні — зі створенням органу виконавчої влади з повнотою відповідальності за реалізацію ВТП, ліквідацією пара-зитуючого «Укроборонпрому» та подальшими кроками з реформу-вання галузі (у тому числі, привати-зації та корпоратизації державних оборонних підприємств).

Без здійснення таких кроків вже у найближчий час існує ризик суттє-вого руйнування української обо-ронної промисловості і нанесення критичної шкоди оборонному по-тенціалу України.

ДК «Укроборонпром», створений Януковичем і, по суті, непотрібний в сучасній ефективній системі ВТП, на

сьогоднішній день одночасно вико-нує дві несумісні для бізнесової

структури функції — розробника і реалізатора військово-технічної

політики, що є ідеальним ґрунтом для корупції та зловживань

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

10

18 февраля в Киеве прошел пер-вый инвестиционный форум «Обо-рона и безопасность-16», основной целью которого стало развитие во-енно-технического сотрудничества (ВТС) и создание условий для ин-вестиций в сфере оборонной про-мышленности Украины. Boeing, Airbus, Thales International, Micro-soft Corp., PCO SA, Sagem Defense Securite, Elbit Systems, Caterpillar Inc, Renault Trucks Defense, Honey-well Defense and Space Int., Orbital ATK, STC Delta, — вот далеко не полный, многообещающий пере-чень иностранных участников.

Мероприятие, которое прошло под патронатом Минобороны Украины и Госконцерна «Укробо-

ронпром», имело две составляю-щие. Первая — официальная и символическая, направленная на поддержку и ободрение Украины как партнера Запада в чувствитель-ной области — создания современ-ных вооружений и военной техни-ки (ВВТ), в том числе, с использованием технологий стран НАТО. Главные официальные по-сылки НАТО тут линейны, они связаны с ободрением воющей на-ции и расшифровки не требуют: Альянс готов помогать Украине. Неслучайно практически синхрон-но с форумом в стране работали группы специалистов НАТО, опре-деляющие конкретику в обещан-ной помощи при развитии Сил

Форум «Оборона и безопасность-16». Между теорией и практикой

У дзеркалі експертноі

думки

Валентин Бадрак,директор Центра исследований армии, конверсии и разоружения

Главные официальные посылки НАТО тут линейны, они связаны с ободре-нием воющей нации и расшифровки

не требуют: Альянс готов помо-гать Украине

11

специальных операций. Вторая со-ставляющая форума — реальное изучение дел и определение, дей-ствительно ли возможны совмест-ные проекты в области ВТС с Укра-иной и инвестиции.

Безусловно, положительным является факт реально глубокого диалога, в котором уровень взаим-ного доверия уже превышает когда-то достигнутый в 2008-2009 годах. Тут есть и объективные причины.

Во-первых, Украина преврати-лась в оружейный рынок — страна впервые за свою новую историю начала перевооружаться. И когда в ходе форума секретарь Совета на-циональной безопасности и оборо-ны Украины (СНБОУ) Александр Турчинов заявил о высокой конку-рентоспособности оружия украин-ского производства, это в самом деле не лукавство или преувеличе-ние. Это правда, существенно от-личающая Украину от стран Цен-тральной и Восточной Европы, успевших вскочить в натовский поезд.

И это отличие — второй важ-нейший аспект, не учесть который не имеет права ни Брюссель, ни Киев. Живя исключительно за счет экспорта, оборонка сохранила ряд оружейных школ, а некоторые (как разработки и производство легкой бронетехники) создала с нуля. В этом и определенный вызов для компаний стран Альянса — укра-инские менеджеры уже научились

настороженно смотреть на предло-жения относительно прямого им-порта (а если вспомнить, что ряд оборонных предприятий в Украи-не градообразующие, то влияние на электорат в случае импорта бу-дет прогнозируемо отрицатель-ным). К счастью, позорные сделки типа закупки за миллионы долла-ров старых британских военных машин Saxon, абсолютно непригод-ных для войны, уже не повторяют-ся. Но и натовские эксперты пока еще слишком осторожно реагиру-ют на призыв А.Турчинова начать инвестиции в украинский оборон-пром. Не столько вследствие явно-го преувеличения секретаря СНБОУ о том, что государство го-тово восстановить оборонно-про-мышленного комплекс и военный потенциал 20-30-летней давности. Западные специалисты теряются в декларациях о приоритетах Украи-ны. Даже вкладывая в оружие по миллиарду долларов ежегодно (фактически на уровне соседней Польши), сделать это невозможно, а с тремя сотнями миллионов — тем более. Но это и не нужно. Укра-ине необходимо сосредоточиться на тех прорывных направлениях, которые составят будущий щит сдерживания. К примеру, идею соз-дания современного ракетного оружия стоит максимально разви-вать, но не распыляясь. Не отвлека-ясь, к примеру, на современное стрелковое оружие, которое Укра-

Западные специалисты теряются в декларациях о приоритетах

Украины

Украине необходимо сосредото-читься на тех прорывных направле-

ниях, которые составят будущий щит сдерживания

12

ина никогда не создавала и не соз-даст («Форт» не в счет, — это сугу-бо национальный паллиатив, автор же говорит о невозможности ли-дерства в направлении, когда стра-на не владеет даже технологией производства стволов). То же каса-ется и боевой авиации, зачем-то упомянутой чиновником в потен-циальном списке. Если бы действи-тельно был годовой миллиард дол-ларов, можно было бы взять китайский планер и создать нечто похожее на российский Як-130 или пакистанский JF-17. Но нужно ли? Этого пока не скажет ни Генштаб, ни СНБОУ… ЦИАКР, к примеру, уверен в отсутствии перспектив у национального боевого самолета. Куда важнее развивать беспилот-ные платформы, превращая их в боевые системы — разведыватель-ные и ударные. И тут как раз нуж-ны инвестиции, совместные проек-ты. В этом контексте совершенно справедливо А.Турчинов констати-ровал недостаточный уровень ВТС с западными партнерами страны.

Очень примечательным было участие в форуме посла США в Украине Джеффри Пайетта. Его риторика очень показательна: «Во-йна против коррупции — это часть войны против Кремля». Акценты США понять не сложно. Посол за-метил, что США готовы предоста-вить Украине широкую поддержку, и эффективные результаты такой борьбы позволят достичь многих

целей, включая улучшение инве-стиционного климата и выход на внешние рынки вооружений. И дал еще одну значительную посылку украинской власти: «Руководство «Укроборонпрома» заявило, что Украина хочет стать одним из веду-щих экспортеров оружия. И это ре-ально, возможности для этого есть. Но это произойдет в том случае, если Украина проведет реформу оборонного сектора и проявит ре-шительность в борьбе с коррупци-ей». Ключевые посылки: корруп-ция и реформа ОПК. И там, и там у Киева результаты жиденькие.

Разочарование Запада в дея-тельности украинской власти по-ступательно возрастает. Любопыт-но, что в один день с форумом появилось интервью с бывшим по-слом США в Украине Стивеном Пайфером. В роли эксперта он куда более откровенен действующего дипломата. И утверждает, что За-пад может прийти к выводу, что ситуацию в Украине невозможно исправить. «На сегодняшний день в Вашингтоне существует серьез-ное разочарование не только ходом реформ в Украине, но также и не-значительным прогрессом в борьбе с коррупцией». Пайфер четко гово-рит о существовании коррупции, в том числе, на высшем политиче-ском уровне. Так что политическая составляющая, увы, пока не спо-собствует развитию ВТС и масси-рованным инвестициям.

Ключевые посылки: коррупция и реформа ОПК. И там, и там у Киева

результаты жиденькие

13

Теперь поясним в чем проблемы непосредственно украинской обо-ронной промышленности, и поче-му инвестиционный климат в Украине пока невозможно назвать благоприятным.

Более всего Запад раздражен ручным управлением в секторе безопасности и обороны. В обо-ронной промышленности этот процесс давно приобрел карика-турные формы, а в целом отноше-нием к ОПК власть тормозит его развитие. О том, что страна нужда-ется в органе управления и коорди-нации оборонной промышленно-стью, эксперты твердят со времени парламентских слушаний в июле 2014 г. Более того, и Коалиционное соглашение 2014 года предписыва-ло создать при Кабинете мини-стров межведомственный орган по развитию ОПК, замыкающийся в своей вертикали на первого вице-премьер-министра. Но и через два года после начала войны система не сформирована, ОПК считается вотчиной президента и управляет-ся через СНБОУ. Разумеется, СНБОУ как аналитический центр по выработке стратегических ре-шений должен принимать ключе-вое участие в выработке военно-технической политики (ВТП). Именно политики, а не определе-ния конкретных тактических ша-гов. А реализовывать ВТП (в части ответственности и создания усло-вий для разработок и производств)

должна исполнительная власть. Внутри правительственной струк-туры должны функционировать авторитетные органы — институт генеральных конструкторов и на-учно-технический совет. Для при-нятия судьбоносных решений их не может подменять «Укроборон-пром», который вообще является ненужной паразитирующей над-стройкой и ныне как раз приводит в действие механизмы ручного ре-жима управления. Исполняя сразу две несовместимые функции — разработчика и реализатора ВТП, что есть превосходной почвой для коррупции и различных злоупо-треблений. Естественно, это хоро-шо видят на Западе. И пользуются. Потому что в государстве нет структуры, аргументировано определяющей, что лучше заку-пить у отечественных предприя-тий, а что логичнее путем опера-тивного налаживания совместного с иностранными партнерами про-изводства.

Главные риски ручного режи-ма  — отсутствие всякой ответ-ственности. О позорной закупке машин Saxon упоминалось выше. Но за это не только никто не отве-тил, но даже невозможно получить ответ, кто дал отмашку для такой сделки (кстати, с солидными ко-миссионными для «Укроборонпро-ма»). Никто не может точно ска-зать, кто и по какой причине сорвал в 2015 году производство отече-

Более всего Запад раздражен ручным управлением в секторе

безопасности и обороны

Внутри правительственной структуры должны функциониро-вать авторитетные органы - ин-

ститут генеральных конструкто-ров и научно-технический совет.

Для принятия судьбоносных реше-ний их не может подменять «Укро-

боронпром», который вообще является ненужной паразитирую-

щей надстройкой и ныне как раз приводит в действие механизмы

ручного режима управления

14

ственных легкобронированных ма-шин «Дозор-Б». Или вот еще при-мер: ныне «Укроборонпром» с пафосом говорит о намерении реа-лизовать совместный с американ-ским Textron проект лицензионно-го производства военных бронированных автомобилей HUMVEE, которые в США уже сняты с вооружения и имеют весь-ма уставшие характеристики (за-пущены в производство были в 1984 году). Не исключено, что та-кая программа будет реализовы-ваться как искусственно навязан-ная, и она существенно ударит по национальным проектам. По про-изводству того самого «Дозора-Б», по проектам «АвтоКрАЗа». А еще порядка пяти украинских предпри-ятий разрабатывают и производят подобную технику. Стоит ли их «убивать» открытием еще одного многомиллионного проекта. ЦИ-АКР, к примеру, убежден, что для Украины были бы более важными проекты в других сферах, напри-мер, в совместном производстве систем связи или космической раз-ведки. Эти примеры — прямое следствие непродуманной ВТП и отсутствия системы.

Кстати, эта политика (ВТП) не может быть тайной от налогопла-тельщиков — должен действовать открытый парламентский и обще-ственный гражданский контроль. В стране нет ни того, ни другого. А эксперту, автору этих строк, руко-

водство «Укроборонпрома» в от-местку за критику деятельности, воспретило выступать на форуме, о котором сейчас речь (несмотря на то, что он был определен одним из спикеров). Этот эпизод отража-ет уровень готовности к диалогу с общественностью.

К сожалению, не соответствует западным нормам и национальная законодательная база. То, что не приняты законы о создании и про-изводстве вооружений и военной техники, о ВТС, об офсетных сдел-ках, о государственно-частном партнерстве и еще некоторые дру-гие, не только тормозит ВТС, но и создает неравные права отече-ственных предприятий. Например, разработчики не получают роялти, а ценообразование весьма туман-но. Правила игры на отечествен-ном рынке настолько смутны, что потенциальному инвестору просто опасно вкладывать деньги. В усло-виях, когда ориентиров попросту нет, а лучшие показатели ТТХ во-все не гарантируют интереса заказ-чика, работа на украинском рынке становится сомнительной и для за-падных компаний, и для отече-ственного частного бизнеса.

Да, правительство утвердило и государственную целевую оборон-ную программу развития вооруже-ний и военной техники (ВВТ) до 2020 г., внесло правки в многостра-дальный документ о гособоронза-казе. Но в сопоставлении со спора-

Разработчики не получают роялти, а ценообразование весьма туманно

15

дичностью и безсистемностью это слишком мало. Потому, когда на форуме А.Турчинов называет раз-витие оборонно-промышленного потенциала стратегическим на-правлением реформирования без-опасности — оборонного сектора нашей страны, специалисты лишь пожимают плечами: условия то для реализации этого направления не созданы.

Наконец, самое главное. Разу-меется, ни «Укроборонпром», ни даже СНБОУ не обладает полномо-чиями для изменения ситуации и реформы оборонной промышлен-ности. Длительное наблюдение за функционированием оборонно-промышленного сегмента показы-вают, что дать ход реформе сегодня во власти только одного челове-ка — Президента Украины.

Дать ход реформе сегодня во влас-ти только одного человека – Прези-

дента Украины

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

16

Бурхлива реакція на фільм французького режисера Поля Мо-рейри «Ukraine: les masques de la revolution» («Україна: маски рево-люції»), що був показаний на при-ватному французькому каналі «Canal +», поставила перед нами питання засвоєння уроків інфор-маційної війни, розгорнутої Крем-лем проти України.

Вже можна констатувати, що таких уроків із попередніх періодів Києвом винесено не було. Примі-ром, це стосується інформаційного супроводження російсько-україн-ської «газової війни» 2008-2009 ро-ків. Тоді Росія легко впоралася із завданням заплямувати імідж на-шої держави, однак це було лише

прелюдією майбутніх інформацій-них війн проти України.

Скандальний фільм загалом присвячено формуванню Правого сектора, батальйону «Азов» та пар-тії «Свобода». Також в ньому йдеть-ся про трагічну пожежу в Одесі 2 травня 2014 року. Автор, П.Морей-ра відверто маніпулює, стверджую-чи, що прагне відійти від спроще-ної ідеї, розповсюдженої у Франції про події в Україні, а саме: присут-ність «ввічливих людей на Заході та поганих на Сході». Можливо, саме тому у стрічці наголос зроблено на «екстремістських націоналістич-них батальйонах в Україні, які ста-ли загрозою для уряду» та на «кри-вавій бійні в Одесі». За словами

Оксана Мітрофанова,старший науковий співробітник Державної Установи «Інститут всесвітньої

історії НАН України», кандидат політичних наук

Скандальний фільм «Україна: маски революції» у контексті інформаційної війни

17

П.Морейри, він хотів виявити роль ультраправих бойовиків в револю-ції та подати загибель людей в Оде-сі як доказ небезпеки цих ультра-правих в принципі.

Загалом численні французькі журналісти, які працюють в Украї-ні, а також французькі науковці ви-ступили із заявами та чіткими вка-зівками на перекручення фактів у фільмі. Зокрема, 18 французьких журналістів-фахівців з даної тема-тики надрукували відкритий лист, в якому зазначили, що вони шоко-вані фактичними помилками, по-данням неперевіреної інформації та маніпуляціями з монтажем. А журналіст найвпливовішої газети «Le Monde» Бенуа Віткін написав у цій газеті, що Поль Морейра «дає викривлену картину українського конфлікту».

Утім, слід враховувати і той чинник, що Україна не є достатньо відомою для французької аудито-рії, адже традиційно перебувала поза історичною зоною зацікавле-ності французів. Тому маніпулюва-ти історичними фактами щодо України, показуючи фільми фран-цузьким глядачам, не так вже й важко. Також, не варто залишати поза увагою факт негативного впливу нащадків російської білої еміграції на формування іміджу незалежної України у Франції. Згід-но із спостереженнями колишньо-го посла Франції в Україні, наша держава є недостатньо відомою у

Франції. Україна є більш відомою і зрозумілою для Німеччини, ніж для Франції через контакти колиш-ніх НДР та УРСР, не кажучи вже про історичну присутність німців в регіоні. Після радянської революції Франція стала осередком росій-ської білої еміграції, яка загалом формувала імперський погляд на розвиток подій.

Україна сповна відчула це на собі в 2014-2015 роках. Але, схоже, в силових сценаріях, написаних поза межами нашої країни, ніяк не передбачалося, що «беззахисне ягня», від якого швидко відкусили ласий шматок у вигляді Криму, ви-явиться не таким вже й безпорад-ним. Зовсім не очікувано, коли Українська Армія знаходилася в жахливому стані, до справи взяли-ся добровольчі батальйони. Безу-мовно, легко критикувати діяль-ність даних структур. Але, між іншим, варто замислитися — кому насправді вигідне заплямування іміджу даних структур, які є своє-рідним сигналом будь-якому по-тенційному агресору, що українці готові дати відсіч навіть в умовах панування силових детермінант у міжнародній політиці? Такі оче-видні для українця тези дуже важ-ко донести наразі французькій ау-диторії.

Так, французький викладач іс-торії у коледжі Ж.Плюшар поди-вився фільм та поділився своїми враженнями. Недоліком фільму, на

Численні французькі журналісти, які працюють в Україні, а також фран-

цузькі науковці виступили із заява-ми та чіткими вказівками на пере-

кручення фактів у фільмі

Варто замислитися — кому на-справді вигідне заплямування іміджу

даних структур, які є своєрідним сигналом будь-якому потенційному

агресору, що українці готові дати відсіч навіть в умовах панування

силових детермінант у міжнарод-ній політиці?

18

думку Ж.Плюшара, є те, що, праг-нучи відійти від «спрощеної ідеї ввічливих українських революціо-нерів та злих проросійських ліде-рів», П.Морейра подає ще більш примітивне бачення України як пі-шака у протистоянні сильних світу цього. Режисер вважає, що, по-перше, Україна може потрапити під управління ультранаціоналіс-тичних партій, по-друге, Україна знаходиться під впливом США. Останнє, на думку автора фільму, означає, що вона стала місцем бо-ротьби між двома великими дер-жавами. П.Морейра підкреслює у своєму репортажі, що радикальні дії націоналістів спричинили реак-цію російськомовного населення Сходу та Півдня, наприклад, такі дії як бажання заборонити росій-ську мову, ідея про російськомов-них як громадян другого сорту та навіть жертв. На думку П.Морей-ри, «Українська революція створи-ла монстра, який обернеться проти свого творця». Цікавим у фільмі, на думку Ж.Плюшара, є початок ви-вчення відносин між новим урядом і воєнізованими групами, згаду-вання подій в Одесі та нагадуван-ня про безкарність осіб, відпові-дальних за вбивства.

Втім, Ж.Плюшар підсумовує, що журналіст П.Морейра зовсім не знає політичну, лінгвістичну та іс-торичну ситуацію в Україні. Він на-магається вразити спрощеними ідеями: поділ України на українців

та росіян, подання націоналістів як неонацистів, використовує пере-більшення — батальйон «Азов» розглядається як потужна структу-ра, яка володіє власним заводом з виробництва сучасних танків… У його репортажі немає жодної згад-ки про поточний контекст перебігу подій, а саме: фактично відсутня інформація про російську агресію, є лише незначна згадка про війну на сході України. Деякі основні міжнародні актори відсутні — не подано ролі представників ЄС. Не вказано на боротьбу українських націоналістів з корупцією. Обсто-юється теза про Україну як об’єкт, а не суб’єкт. Звідси ж випливає і фак-тична відсутність згадки про сам український народ. На відміну від одіозного П.Морейри необхідно надавати різноманітні погляди на події, а не підтасовувати факти.

Показово, що дещо специфіч-ний погляд існує у певному вій-ськовому середовищі Франції щодо українських добровольчих баталь-йонів. Приміром, превалює пози-ція, відповідно до якої у Франції не дуже вірять у процес інтеграції до-бровольчих батальйонів в офіційні структури. Він буцімто відбуваєть-ся на папері і лише місцями у ре-альності через носіння офіційної форми. Проте, цього недостатньо, щоб змінити дух та ментальність цих добровольців. Потрібно про-вадити їхнє перенавчання. Це складний та довготерміновий про-

19

цес. Є певна недовіра щодо цих лю-дей, як і їх противників, які пере-жили жахливі події. Тому що йдеться про українців, які вбивали українців… На цьому прикладі ми бачимо наскільки неоднозначною є картина сприйняття навіть на до-сить серйозному рівні, особливо в контексті превалювання в тому числі нав’язаною Кремлем думки про громадянський конфлікт в Україні.

Києву, між тим, треба було зро-бити належні висновки з інформа-ційної війни під час газової війни 2008-2009 рр. і усвідомити, що по-дібні провокаційні заходи й надалі виникатимуть у інформаційній сфері. Відтак, доцільним є опрацю-вання асиметричних відповідей. Чому саме асиметричних? Тому що симетрична підготовка сфальсифі-кованих матеріалів щодо історії по-тужного у інформаційній сфері су-сіда означатиме працю на смітник тієї ж історії.

Отож варто підготувати доку-ментальні фільми про події в Укра-їні із залученням науковців. На-приклад, у Франції коментар для такого фільму міг би дати колиш-ній дипломат, доктор історичних наук Антуан Аржаковський, який видав книгу «Розбрат України з Ро-сією». Слід залучати вузькоспеціа-

лізованих спеціалістів у сфері су-часної політики окремої держави, академічних науковців України, які мають суттєвий досвід та розумін-ня нюансів менталітету окремої іноземної країни. Для французьких глядачів могли б дати коментарі ві-тчизняні дослідники французької політики французькою мовою, для німецьких — вітчизняні науковці німецькою і так далі. В Національ-ній академії наук України є компе-тентні фахівці, які цілком здатні посприяти даній справі, що і було б корисним для іміджу власне держа-ви замість розмов про відсутність користі від НАНУ. Врешті-решт, час скористатися потенціалом до-свідчених науковців для відповіді на інформаційні атаки, а не безпо-радно дивуватися діяльності «ко-рисних ідіотів» В.Путіна.

Насамкінець зауважимо, що А. Аржаковський наголошує: «між-народне співтовариство має знати про жорстоку інформаційну війну між Росією та Україною. Європей-ські інтелектуали мають підтриму-вати європейські ідеали, замість того, щоб боягузливо відвертатися від євразійської ідеології Кремля. Важко собі уявити в мирній атмос-фері Заходу ту ідеологічну війну, яка ведеться на російсько-україн-ському фронті»…

Слід залучати вузькоспеціалізованих спеціалістів у сфері сучасної політи-

ки окремої держави, академічних науковців України, які мають сут-тєвий досвід та розуміння нюансів

менталітету окремої іноземної країни

Час скористатися потенціалом досвідчених науковців для відповіді на інформаційні атаки, а не безпо-радно дивуватися діяльності «ко-

рисних ідіотів» В.Путіна

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

20

Российская космонавтика сей-час переживает один из самых тра-гических моментов своей истории, сравнимый разве что с полной раз-рухой 1990-х годов. Одновременно на российские космические пред-приятия «благодаря» недальновид-ности руководителей свалился це-лый комплекс стратегических проблем, решение которых назна-чено на ближайшие несколько лет.

К 2020-2025 годам российским предприятиям космической отрас-ли поставлены задачи полного им-портозамещения, начала серийного производства нового семейства ра-кетоносителей «Ангара» и ее серти-фикацит для пилотируемых поле-тов, разработки нового

транспортно-пассажирского кора-бля. Обсуждается возможность создания собственной космической станции, а также полета на Луну. Кроме того, Россия в это же время запланировала ввод нового космо-дрома на Дальнем Востоке. Но гло-бальные, стратегические решения на фоне явной переоценки своих возможностей начали «спотыкать-ся». Так, изначально принятая про-грамма по импортозамещению пре-вратилась в лихорадочный поиск новых поставщиков. И это на фоне того, что для создания спутника Россия вынуждена заказывать 90% всей электроники за рубежом.

Проект целого семейства ракет «Ангара» пока «съежился» до двух

Полет по нисходящей: Россию выдавливают из космоса

Олег Катков, интернет-издание «Обозреватель»

21

типов ракет: легкой — для замены конверсионных версий баллисти-ческих ракет; и тяжелой — для за-мены «Протона». Но в итоге они оказались значительно дороже первоначальных планов и более старых ракет.

Даже уникальная монополия России на пилотируемые запуски к МКС уже в следующем году может прерваться из-за разработок новых американских космических кора-блей Starliner (CST-100) от Boeing и Dragon V2 от SpaceX.

«Наследство» КоролеваГлавный сегмент российского

ракетостроения — это модернизи-рованные ракеты советских разра-боток — «Союз» и «Протон», родом из 1960-70-х годов прошлого века. Именно они используются для обе-спечения работы Международной космической станции, пусков для нужд России и коммерческих запу-сков, составляющих большую часть всех российских пусков.

Даже учитывая тот факт, что российский коммерческий опера-тор, дочерняя компания Космиче-ского Центра им. М.В. Хруничева International Launch Services, не по-пала под санкции, она ощущает ве-сомые потери заказов на запуски. Причинами стали постепенный от-каз Запада от услуг России на фоне ее агрессии в Украине, а также уси-ленная конкуренция со стороны Европейского космического агент-

ства, NASA, частной американской компании SpaceX, а также Индии, которая активно продвигает свою ракету PSLV.

Причины падения спроса на пуски с помощью «Протон-М» оз-вучил сам генеральный конструк-тор ГКНПЦ м. Хруничева Алек-сандр Медведев летом прошлого года: «В отличие от предыдущих лет, за последние три года замед-лился рост массы космических ап-паратов, на которые мы рассчиты-вали, особенно в определенном диапазоне. Вес спутников стал снижаться, так как стали появ-ляться электрореактивные двига-тели. Это позволило разработчику снижать массу полезной нагрузки. Получилось, что востребован-ность в больших энергоподъем-ных характеристиках «Протона» снизилась». Это он признался, се-туя на то, что заказчики устреми-лись к более дешевым ракетам Falcon от SpaceX.

Для сохранения позиций на рынке России пришлось даже при-бегнуть к «агрессивному марке-тингу». Так, в сентябре 2015 года компания объявила о снижении цены на пуск не только для буду-щих клиентов, но и на уже заказан-ные пуски, снизив стоимость на 25%. Теперь новая цена запуска «Протон-М» — 65 миллионов дол-ларов. Кроме того компания готова перенести пуски на более поздний срок по желанию заказчика.

Даже уникальная монополия России на пилотируемые запуски к МКС

уже в следующем году может прерваться

22

Примечательно, что стоимость пуска «Протон-М» уже не в первый раз испытывает колебания. В кон-це 1990-х годов этот ракетоноси-тель с разгонным блоком стоил 65-80 миллионов долларов. В 2004-м, в рамках борьбы за клиентов, стои-мость была снижена до рекордных 25 млн, чтобы спустя шесть лет под-няться до своего максимума в 200-300 миллионов долларов и вновь на-чать падение. Показательно и количество российских пусков, ко-торые, начиная с 2010 года, неуклон-но росли (например, с 23 до 27 в 2013 году). Из них 9-11 были ком-мерческими, а 8-9 совершались для обслуживания Международной космической станции. Но начиная с агрессии России в Украине количе-ство пусков пошло на убыль. В 2014 году было совершено 26 пусков, из них — 4 коммерческих, а в 2015 — только 17, из них коммерческих — опять же 4.

Запад решил ограничить сотруд-ничество с Россией и в проекте ис-пользования ракет «Союз-СТ-Б» с космодрома Куру во Французской Гвиане, которые с 2014 года три раза использовались для вывода аппара-тов европейской навигационной си-стемы Galileo. В 2016 году Европей-ское космическое агентство решило отказаться от сотрудничества с Рос-сией. В этом году будет совершен только один запуск российской ра-кеты, после чего для запуска спут-ников Galileo будет использован

Ariane-5. «За раз европейский носи-тель тяжелого класса способен вы-вести на орбиту четыре аппарата Galileo, в отличие от российской ра-кеты среднего класса, которая мо-жет вывести только два спутни-ка»,  — объяснил решение глава Европейского космического агент-ства Йоханн-Дитрих Вернер.

Важно отметить, что объяснить действия ЕКА с точки зрения эко-номии достаточно сложно, ведь стоимость пуска «Союз-СТ-Б» по-рядка 80 миллионов долларов, в то время как запуск ракеты Ariane-5 обходится около 190 миллионов долларов. Кроме того, европейцы не только готовы переплачивать, но и ставят под вопрос существо-вания всей программы «Союз на Куру», для которой был построен новый стартовый комплекс.

Несмотря на первоначальное предложение российского вице-премьера Дмитрия Рогозина от-правлять США своих астронавтов на батуте, Россия все же решила остаться в проекте МКС до 2024-2025 годов. Но сохранить свое уни-кальное монопольное положение доставщика экипажей «Роскосмос» сможет только до 2017-2018 годов. Пока Starliner (CST-100) от Boeing и Dragon-V2 от SpaceX не начнут пи-лотируемые миссии. В тоже время зависимость МКС от российских космических грузовиков «Про-гресс» также продолжает снижать-ся на фоне все более частых поле-

В 2016 году Европейское космическое агентство решило отказаться от сотрудничества с Россией. В этом году будет совершен только один

запуск российской ракеты, после чего для запуска спутников Galileo

будет использован Ariane-5

23

тов частных кораблей Dragon и Cygnus. В свою очередь «Роскос-мос» продолжает вынашивать пла-ны о собственной космической станции, которая должна начать функционировать по предвари-тельным планам в 2024 году. Ее ос-новой должны стать три модуля, которые Россия собирается доба-вить к своему сегменту МКС после 2017 года. Сама идея «националь-ной станции» неоднократно под-вергалась в России резкой критике, в том числе, и в вопросе нахожде-ния средств на такой дорогостоя-щий проект.

Новые разработкиНесмотря на санкции, Россия

продолжает разработку своих но-вых космических систем — семей-ство ракетоносителей «Ангара», а также новый космический корабль «Федерация». На данный момент успехи в их разработке далеки от первоначальных планов, которые были сформированы в конце 2000-х годов. Так, первые тестовые пуски «Ангары» были сдвинуты на 9 лет, до 2014 года. А первоначаль-ный план по созданию целого се-мейства ракет путем добавления дополнительных модулей терпит огромные трудности. Так, Россия на данный момент испытала толь-ко легкую версию («Ангара-А1.2») и тяжелую («Ангара-А5»). До сих пор не испытанными остаются версии в среднем классе (вариант

«Ангара-А3»), которая должна за-менить ракетоноситель «Союз» и «Зенит», а также еще одной тяже-лой версии «Ангара-А7».

О целесообразности разработ-ки «Ангары» как замены «Прото-на» красноречиво говорит тот факт, что возможности тяжелой версии «А5» по запуску груза на низкую опорную орбиту лишь на 1-2 тонны выше, чем у разработки времен Королева. При этом цена пуска «Ангара-А5», как признался ее конструктор Александр Медве-дев, на 30-40% дороже, и эта разни-ца будет устранена лишь к 2025 году. В тоже время сроки испыта-ний нового семейства ракет прод-лятся до 2020 года. А размещение на «Ангаре» пилотируемого кора-бля будет возможным лишь после 2021 года, признался генеральный конструктор Центра им. Хруниче-ва. А значит, ближайшие пять лет Россия будет вынуждена продол-жать пуски «Союзов», детища ле-гендарного уроженца Житомира Сергея Королева.

На фоне все еще отсутствующе-го нового ракетоносителя весьма неспешным темпом продвигаются в России и работы над новым кос-мическим кораблем, получившим название «Федерация». И именно в нем в отличие от других наработок Россия полностью ощутила весь гнет программы «импортозамеще-ния» из-за обширного использова-ния зарубежной электроники. Как

24

и в случае с «Ангарой» сроки были кардинально сдвинуты от первона-чального 2015 года — для беспи-лотного и 2018 года — для пилоти-руемого, до 2021 и 2024 годов соответственно. Дело в том, что экспорт любой продукции военно-го или двойного назначения в США регулируется нормами International Traffic in Arms Regulations. В соот-ветствии с этими правилами лю-бой экспорт электроники в воен-ной и космической отрасли может проходить только с разрешения Госдепартамента США. И до похо-лодания отношений Россия в США успешно закупала компонентов на 2 миллиарда долларов в год. А с 2013 года, когда случился скандал с Эдвардом Сноуденом, Вашингтон предпочел ограничить продажи электроники.

Критическая зависимостьВ целом Российская космонав-

тика критически зависит от совре-менной электроники, доля которой в готовой продукции может дохо-дить до 90%. Россия крепко «села» на партнерство с иностранными компаниями и терпит огромные сложности в производстве соб-ственной электроники.

Так, новые российские спутни-ки связи «Сфера-В» оказались на-столько тяжелыми из-за использо-вания исключительно российских комплектующих, что их не может поднять на высокоэллиптическую

орбиту даже «Протон». Вместо них будут использовать «Меридиан», собранный на той же платформе, что и «Глонасс-М», в котором ши-роко используются западные ком-поненты. Судя по назначению «Сфера-В» и его замены на «Мери-диан», речь идет о невозможности вывода нового спутника на орбиту типа «Молния» с апогеем около 40 тыс. км. Учитывая возможности «Протона», вес «Сферы-В» превы-шает 3 тонны. «Меридиан» весит в два раза меньше и выводится раке-тоносителем среднего класса типа «Союз». При этом качество закупа-емой электронной базы оставляет желать лучшего. Например, в 2009 году Россия потеряла два спутника системы «Глонасс-М» из-за отказа работы микросхемы тайваньского производства категории Industry, не предназначенной для работы в космосе. А новая версия спутников навигации «Глонасс-К» спроекти-рованы «преимущественно на им-портной электронной компонент-ной базе», признался в 2015 году генеральный директор «Россий-ских космических систем» Андрей Тюлин.

Весьма показательным с точки зрения влияния санкций оказался и проект космического телескопа «Спектр-УФ», задуманный еще в начале 1990-х годов. Для его реали-зации Россия решила привлечь ряд иностранных партнеров, которые с 2014 года начали выходить из про-

Российская космонавтика крити-чески зависит от современной

электроники, доля которой в готовой продукции может дохо-

дить до 90%

25

екта. Вначале проект покинула компания E2v из Великобритании, поставлявшая полупроводниковые детекторы. Затем, сославшись на финансовые трудности, проект по-кинула Испания, которая разраба-тывала камеры. В итоге в конце 2015 года было принято решение полностью заморозить проект.

В целом валовая часть элек-тронной начинки телекоммуника-ционных спутников для России из-готавливается за рубежом, например, вся серия спутников «Экспресс». Часть из них была соз-дана французской компанией Thales Alenia Space. Эта компания известна своей способностью ра-ботать со странами, пребывающи-ми под санкциями США. Напри-мер с Китаем, который также находится под запретом получения продукции по списку International Traffic in Arms Regulations. Еще в 2007 году Пекин вывел на орбиту спутник Chinasat-6B производства этой компании. По официальной версии ее руководства Thales Alenia Space освоила полный цикл разра-ботки и производства спутников связи без применения американ-ских чипов и комплектующих.

В отношении России, компания, которая в 2013 году создала в Рос-сии совместное предприятие с АО «Информационные спутниковые системы» имени академика М. Ф. Решетнёва», также задекларирова-ла свое полное подчинение всем

требованиям. «Thales Alenia Space не будет развивать сотрудничество с Россией в военной сфере, без со-блюдения законов США, Франции и других стран, в том числе и режи-ма International Traffic in Arms Regulations», — заявила компания в декабре 2014 года, добавив, что выполнение всех контрактов с РФ в военной сфере остановлено… Но очередной запуск спутника от Thales Alenia Space «Экспресс-АМ8», изготовленного для России, прошел 14 сентября 2015 года.

Поиски партнеровВ целом Кремль вынужден ис-

кать новых партнеров по всему миру, пытаясь получить стабиль-ный источник поставок комплек-тующих. В прошлом году Рогозин даже отправился в Пекин для пере-говоров. «Мы заинтересованы в электронно-компонентной базе космического назначения. Часть типо-номинала изготавливается в Китае, и мы могли бы, изменив ло-гистику поставок, не срывать про-изводство космических аппаратов, в которых нуждается сегодня наша орбитальная группировка», — вы-сказался российский вице-премьер Дмитрий Рогозин во время визита в Китай летом прошлого года. До-бавив, что взамен Россия может на-чать поставку двигателей и других компонентов.

В свою очередь, Пекин не стал долго размышлять, резко взвинтив

Некоторые китайские поставщики электронной компонентной базы, в том числе и для космоса, с выгодой

воспользовались введенными про-тив России санкциями. Они просто

подняли цены в три-четыре раза при сохранении китайского каче-

ства

26

цены на комплектующие, посето-вал президент НП «ГЛОНАСС» Александр Гурко. «Я знаю, что не-которые китайские поставщики электронной компонентной базы, в том числе и для космоса, с выгодой воспользовались введенными про-тив России санкциями. Они просто подняли цены в три-четыре раза при сохранении китайского каче-ства. В ситуации, когда российским компаниям-интеграторам негде ку-пить целый ряд комплектующих, китайские коллеги практически сравняли цены с европейскими и американскими производителями. Эта тенденция, видимо, продол-жится и в будущем», — заявил Гур-ко в конце 2015 года. Таким обра-зом, Китай решил вполне с капиталистическим расчетом вос-пользоваться тяжелой ситуацией в России, которой деваться особо больше некуда. В итоге Рогозин за-явил, что решение удалось найти на собственных мощностях. «Мы нашли решения в том, чтобы пол-ностью за 1,5-2 года перейти на на-циональную компонентную базу», — заявил в октябре 2015 года российский вице-премьер. При этом он не стал разъяснять все ме-ханизмы, но вполне возможно, что речь идет о создании совместного предприятия с европейским гиган-том Airbus Defence and Space, с ко-торым было подписано соглашение на выставке МАКС-2015. «У нас с Airbus подготовлена совместная

программа по разработке и произ-водству большой номенклатуры радиотехнических систем и моду-лей космического назначения», — заявил глава предприятия «Рос-сийские космические системы» Андрей Тюлин.

При этом, по мнению россий-ских экспертов, такое сотрудниче-ство выгодно европейцам. «Орга-низация совместного предприятия здесь сейчас выгодна Airbus, как компании, которая настроена про-должать работать в России. Созда-ние промышленного производства в России позволит им минимизи-ровать риски, связанные с постав-ками в страну, в отношении кото-рой действуют строгие ограничения в плане продаж продукции двой-ного назначения», — заявил Ан-дрей Ионин, член-корреспондент Российской академии космонавти-ки им. Циолковского, в интервью российскому изданию «Известия». Правда, остается открытым вопрос о результативности такой коопера-ции на фоне недавнего продления ЕС санкций в отношении РФ еще на полгода, до лета 2016 года.

Влияние УкраиныДалеко не последний вклад в ту-

манное будущее российской космо-навтики внес и Киев, который разо-рвал сотрудничество с Москвой. В результате чего Россия лишилась сразу двух ракетоносителей легкого класса. Речь идет о конверсионных

27

ракетах «Днепр» и «Рокот». Первая была «завязана» на ее изготовите-ле  — днепропетровском «Южма-ше», вторая — на харьковском «Хар-троне», который работал с системой управления разгонного блока «Бриз-КМ» для «Рокота». В итоге за-менить все пуски легких ракет пла-нируется облегченной версией «Со-юза» и «Ангары». Стоимость легкой, без боковых ускорителей, «Союз-2.1.в» по расчетам может составить до 30 миллионов долларов. В то вре-мя как запуск «Рокота» стоит поряд-ка 20 миллионов долларов, а «Дне-пра» - по данным за 2014 год - около 24 миллионов долларов.

По грузоподъемности «Союз-2.1.в» занимает среднее положение, превосходя на полтонны показате-ли «Рокота» и уступая «Днепру» столько же. В это же время стои-мость пуска легкой «Ангара 1.2» пока неизвестна, но маловероятно, что они будут ниже стоимости за-пуска конверсионных версий бал-листических ракет или «обкатан-ного» «Союза». Кроме того разрыв сотрудничества Украины с Россией лишил «Роскосмос» одной из по-следних наработок времен СССР, ракеты среднего класса «Зенит», которая активно использовалась в программах «Морской старт» и «Наземный старт». Стоимость за-пуска этой ракеты колебалась в пределах 60-100 миллионов долла-ров при возможности вывода на низкую опорную орбиту до 13,7

тонн с космодрома «Байконур». Ее возможности значительно превы-шают характеристики ракеты «Союз-2.1б», которая выводит око-ло 8 тонн при стоимости в 50 мил-лионов долларов.

Потеря «Зенита» сказалась и на отказе от него в совместном казах-станско-российском проекте «Бай-терек». Суть проекта, стартовавше-го еще в 2004 году, в замене токсичного «Протона» при запу-сках с Байконура. Проект несколь-ко раз сумел метнуться от исполь-зования «Ангары» к «Зениту», пока летом 2014 года вновь не был вы-бран российский проект. В 2021 году, по словам первого вице-пре-мьера Казахстана Бакытжана Са-гинтаева, начнутся работы по соз-данию стартового комплекса.

Сухой остатокСейчас российская космонав-

тика фактически оказалась залож-ником частых смен векторов раз-вития с попытками охватить малоосвоенные отрасли и завер-шить дорогостоящие проекты, по-путно назначая новые цели. При-мер той же «Ангары», которая изначально планировалась как единый ракетный комплекс с мно-жеством однотипных ракет, от легкой до сверхтяжелой, показы-вает огромные пробелы в страте-гическом планировании. На прак-тике он свелся к созданию лишь легкой и тяжелой ракеты, с весьма

28

посредственными конкурентны-ми способностями. В то время как ниша средних ракет плотно закре-пилась за ветераном «Союзом», который как минимум до 2020-х годов будет в России единствен-ным средством доставки космо-навтов на орбиту.

Огромным провалом планиро-вания можно считать и фактиче-ский проигрыш в гонке за сверх-тяжелый ракетоноситель с грузоподъемностью 100 тонн. Уг-наться за американской Space Launch System, которая должна стартовать в 2017 году, у России шансов уже нет. Как и возможно-сти относительно быстро разрабо-тать и запустить нечто подобное,

пускай к тому же 2020 году. Даже без влияния санкций Запада такое положение «Роскомоса», назна-чившего полет на Луну в 2030-м году, в то время когда NASA на эти же годы планирует полеты на Марс, можно считать патовым.

В это же время, санкции Запада и программа импортозамещения заставляют российскую космонав-тику топтаться на месте, в попытке за считанные годы наверстать упу-щенные десятилетия. К этому сто-ит добавить и общие экономиче-ские потери России из-за низких цен на нефть, которые заставили Кремль срезать бюджет «Роскосмо-са» на 2016-2025 гг. сразу на треть - с 2 до 1,4 триллионов рублей.

Огромным провалом планирования можно считать и фактический

проигрыш в гонке за сверхтяжелый ракетоноситель с

грузоподъемностью 100 тонн

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

29

Как сообщалось, в декабре 2015 г на полях гражданской войны в Сирии, произошло событие, ко-торое, хоть и имело некоторый ре-зонанс в прессе, но далеко не тот, который заслужило. Если это со-бытие действительно произошло, то по значимости его можно было бы сравнить с первой в мире ата-кой танков, которые были исполь-зованы английской армией против германских войск 15 сентября 1916 г во Франции на реке Сомме. Тогда, несмотря на то, что из 49 танков Mark.1, которые англичане подго-товили для атаки, фактически на-ступало 18 (остальные сломались или застряли в болоте), они смогли продвинуться вглубь обороны на 5

км, причём потери в этой операции оказались в 20 раз меньше обыч-ных. Хотя из-за малого количества танков фронт не удалось прорвать, новый вид боевой техники показал свои возможности, и выяснилось, что танки имеют большое будущее. Кстати, наше событие произошло почти через сто лет после дебюта танков, что очень символично. Так что же случилось в Сирии, в дека-бре 2015 г?

В этот день состоялось насту-пление подразделений сирийской армии при поддержке российских специалистов и (как сообщалось) боевых роботов на стратегическую высоту 754,5 в одном из предгор-ных районов провинции Латакия.

Аналітичні розробки Боевые роботы России – на подходе?

В атаке якобы участвовало 10 разведывательно-ударных

роботизированных комплексов (6 «Платформа-М» и 4 «Платформа

Арго»), которые взаимодействовали с самоходными гаубицами (СГ) «Ака-

ция» и сирийскими войсками

Юрий Бараш, член Экспертного Совета ЦИАКР

30

В атаке якобы участвовало 10 раз-ведывательно-ударных роботизи-рованных комплексов (6 «Платформа-М» и 4 «Платформа Арго»), которые взаимодействова-ли с самоходными гаубицами (СГ) «Акация» и сирийскими войсками. Разведку осуществляли беспилот-ные летательные аппараты (БЛА). Сбор информации, управление ро-ботами и целеуказание для СГ «Акация» осуществлялись при по-мощи расположенной на расстоя-нии 5 км командной машины но-вой автоматизированной системы управления (АСУ) «Андромеда-Д». Ход боя отслеживался в Москве в Национальном центре управления обороной с командного пункта Генштаба России через полевой центр этой АСУ.

Командующий атакой на высо-ту в режиме реального времени ру-ководил боем, операторы боевых роботов (как сообщалось), нахо-дясь в Москве, вели атаку, каждый видел как свой участок боя, так и всю картину в целом. Если эти со-общения достоверны, то в Сирии Россия впервые апробировала со-вершенно новые высокотехнологи-ческие способы ведения боевых действий. Боевые роботы первыми пошли в атаку. Приблизившись на 100-120 м к укреплениям боевиков, они открыли огонь. Боевики отве-тили, и по обнаруженным огневым точкам тут же нанесли удары СГ «Акация». За роботами на расстоя-

нии 150-200 м наступала сирийская пехота, «зачищая» высоту. Бой длился всего 20 минут, и после него «боевики в ужасе бежали, бросая убитых и раненых». Противник по-терял убитыми 70 человек, у прави-тельственных войск были ранены четверо.

Утверждается, что подобные действия Россия и Сирия планиру-ют развернуть в ближайшее время при наступлении на второй по важ-ности город в Сирии — Алеппо. По данным военных аналитиков, при-менение боевых роботов в услови-ях города — это наиболее эффек-тивный вид боевых действий, позволяющих сохранить жизни солдат и офицеров, ведущих насту-пление. Если информация о плани-руемом применении боевых робо-тов при штурме Алеппо верна, то успех сирийских войск и ополче-ния вполне вероятен.

Сообщалось, что в последнее время сирийские повстанцы все чаще сталкиваются с боевыми ро-ботами «Платформа-М» и «Плат-форма Арго», которые способны действовать как днем, так и ночью. Гусеничный робот «Платформа-М», оснащенный полуавтоматической системой управления огнём, объе-диняет разведывательные и боевые функции: он не только собирает информацию и ищет цели, но и уничтожает их, а также обеспечи-вает пехоту огневой поддержкой. Колёсный робот «Платформа

По данным военных аналитиков, применение боевых роботов в

условиях города – это наиболее эффективный вид боевых действий,

позволяющих сохранить жизни солдат и офицеров, ведущих насту-

пление

31

Арго» — вооружённый вездеход, предназначенный для участия в операциях на пересеченной мест-ности в горах.

В декабре 2015 г президент Пу-тин говорил о том, что Сирия явля-ется отличным полигоном для тре-нировки и обучения российских военных, но о боевых роботах он не сообщал.

Источники в Министерстве обороны (МО) РФ официально не подтверждают, но и не опроверга-ют факт использования боевых ро-ботов, а также других элементов сетецентрических видов боевых действий в Сирии.

Начальник Генштаба ВС РФ, ге-нерал армии В. Герасимов недавно рассказал о планах МО России пол-ностью «автоматизировать» войну в Сирии. Но о наземных боевых роботах он не упоминал.

Военный эксперт генерал-лей-тенант Ю. Неткачев допустил «воз-можность использования в Сирии новых видов самых современных и перспективных вооружений и апробации их при ведении совре-менного боя. Но эта тема по понят-ным причинам закрытая».

Полковник М. Хамзатов, быв-ший помощник Главкома СВ Рос-сии по координации научно-техни-ческого развития, также считает, что в мире наступила эпоха робо-тов и она наступает в российской армии. «Сильная сторона роботов в том, что они способны заменить

людей при решении широкого спектра особо тяжелых или особо опасных боевых задач. Например, роботы могут быть очень полезны при ведении боевых действий в ус-ловиях современного города, эф-фективно решая сложные боевые задачи при ведении разведки или боя в различных труднодоступных местах и т.п.». Впрочем, комменти-ровать ситуацию о применении бо-евых роботов в Сирии полковник отказался, поскольку «официаль-ных сообщений на этот счет не по-ступало» [1, 2, 3].

На возможное присутствие рос-сийских боевых роботов, БЛА и АСУ «Андромеда-Д» в Сирии ука-зывали многочисленные фотогра-фии и видео в социальных сетях, но их достоверность не подтверди-лась.

При этом ряд экспертов обосно-ванно сомневаются в факте приме-нения российских боевых роботов в Сирии. Например, указывается на отсутствие его официального подтверждения, и на то, что впер-вые это сообщение появилось на российском сайте «не имеющим журналистской репутации» и за-тем было широко растиражирова-но российской «патриотической» прессой. В итоге делается вывод, что это сообщение — ложное [4]. Можно предположить, что оно рас-пространяется пропагандистами Кремля с целью восхваления успе-хов российского оружия в Сирии и

На возможное присутствие россий-ских боевых роботов, БЛА и АСУ

«Андромеда-Д» в Сирии указывали многочисленные фотографии и видео в социальных сетях, но их

достоверность не подтвердилась

32

запугивания тех, кого они считают врагами России.

Впрочем, достоверность этого сообщения не имеет большого зна-чения, поскольку ясно, что сейчас развитию боевых роботов в ВС России и без этого уделяется очень большое внимание.

Ещё в июне 2013 г при МО РФ был создан Главный научно-иссле-довательский испытательный центр робототехники. В феврале 2014 г он получил статус юридиче-ского лица и был переформирован в федеральное государственное бюджетное учреждение «Главный научно-исследовательский испы-тательский центр робототехни-ки», финансируемый из бюджет-ных средств МО. Он получил задачу стать головным исполните-лем НИОКР в области робототех-ники, создавать и развивать лабо-раторную, испытательную и производственную базу и привле-кать на договорной основе соис-полнителей для выполнения гос-заказа и НИОКР [5].

В ноябре 2014 г в ВС России была принята концепция развития и боевого применения робототех-нических комплексов на период до 2025 года. Об этом сообщил член коллегии Военно-промышленной комиссии РФ О. Мартьянов, кото-рый руководил межведомственной рабочей группой по развитию и применению роботов. Согласно этой концепции, доля робототех-

нических средств в общей структу-ре ВВТ должна составить до 30%. По оценкам специалистов, 2017-2018 годы должны стать этапными в плане развития и поставок в во-йска различных робототехниче-ских комплексов, а также их при-менения на поле боя. Согласно плану, в 2017-2018 годах в россий-ские войска начнутся поставки различного рода робототехниче-ских комплексов, разработанных ОПК России.

«Конечно, мы пока отстаём от ведущих армий Запада в использо-вании робототехнических средств и их применения на поле боя. Но, тем не менее, наши боевые роботы всё больше применяются на вой-сковых учениях, поступают в вой-ска: проделывают проходы в мин-но-взрывных заграждениях…, специальные роботы тушат пожа-ры в труднодоступных ме-стах…», — отмечал О. Мартьянов. Он также сообщил, что с приняти-ем концепции боевого применения робототехнических комплексов ситуация в корне изменилась. В концепции определены конкрет-ные рубежи по созданию техноло-гических циклов, робототехниче-ских средств, намечены этапы их создания для видов ВС и родов во-йск, определены сроки разработки нормативов их использования, в т.ч., в каких подразделениях они будут применяться. По его словам, в будущем в каждый военный

33

округ и флот ВС войдут роты бое-вых роботов. Их появление потре-бует создания тактики их примене-ния в боевых условиях, а также внесения необходимых поправок и уточнений в боевые уставы и на-ставления [6].

В декабре 2014 г президент РФ подписал указ о создании Нацио-нального центра развития техно-логий и базовых элементов робото-техники. К основным функциям центра отнесены организация ра-бот по развитию ключевых техно-логий производства робототехни-ческих комплексов военного, специального и двойного назначе-ния, разработка эффективных ком-понентов робототехники россий-ского производства и др. [4].

То, что вопросам разработки и снабжения войск роботизирован-ными комплексами в Минобороны России сегодня уделяется самое пристальное внимание, подтвер-дил начальник Главного управле-ния научно-исследовательской де-ятельности и технологического сопровождения передовых техно-логий (инновационных исследова-ний) Минобороны России полков-ник В. Преснухин. Он подтвердил, что для проведения прикладных научных исследований и испыта-ний в области разработки и созда-ния робототехнических комплек-сов военного назначения в структуре МО сформирован «Глав-ный научно-исследовательский ис-

пытательный центр робототехни-ки», наделённый полномочиями головной научно-исследователь-ской организации в данной обла-сти. Создана также комиссия по развитию робототехники, которую возглавил лично министр обороны РФ С. Шойгу. В ходе стратегиче-ских командно-штабных учений «Центр-2015» С. Шойгу уже озна-комился с возможностями практи-ческого использования робототех-нических комплексов военного назначения. В частности, на поли-гоне Донгуз министру были пока-заны роботы, устраивающие про-ходы в минно-взрывных заграждениях, тушащие пожары, выполняющие иные специальные задачи в особой обстановке [7].

История создания боевых ро-ботов. Идея создания боевых ма-шин, которые могли бы управлять-ся дистанционно, пришла к советским конструкторам еще до Великой Отечественной войны. Разрабатывать специальную маши-ну для этих целей не стали, а ис-пользовали уже проверенную тех-нику. Платформой для создания телетанка (как тогда его называли) стал танк Т-26. Позже они получи-ли обозначение ТТ-26. Также в ка-честве телетанков применяли БТ-7. Телетанк предполагалось исполь-зовать для разрушения загражде-ний, установки дымовых завес и разведки минных полей. Боевые телетанки планировали вооружить

34

радиоуправляемым пулеметом, ог-неметом и установками для пуска боевых газов. Первые испытания были проведены в 1938-1939 годах. На телетанк устанавливалась спе-циальная аппаратура, позволяю-щая управлять им на расстоянии до 4 км из танка управления, одна-ко была возможность управлять телетанком непосредственно из ка-бины. При необходимости могла быть задействована система само-ликвидации с подрывом взрывчат-ки. Но испытания показали, что при управлении телетанками мог-ли возникать помехи в радиосвязи, создаваемые линиями электропе-редачи.

Телетанки использовались в со-ветско-финской войне, но боевые действия показали, что их приме-нение неэффективно. Во время Ве-ликой Отечественной войны теле-танки не использовались.

В 80-х годах интерес к телеуправ-ляемым танкам проявило МО РФ. По его заказу во ВНИИ «Сигнал» (г. Ковров) была разработана система дистанционного управления тан-ком Т-72Б. На нём были размещены несколько видеокамер, передающих изображение оператору и датчики спутниковой навигации. Система радиосвязи с двумя радиоканалами, работающими в разных частотных диапазонах, обеспечивала устойчи-вое управление танком на расстоя-нии 4 км. В качестве подвижного пункта дистанционного управления

был использован автомобиль ЗИЛ-131. Система позволяла произво-дить поиск и распознавание цели по видеоизображению, наводить воо-ружение на цель в ручном режиме и обеспечивать сопровождение цели. Оператор мог дистанционно кон-тролировать запас топлива в баках, следить за оборотами двигателя и другими показателями. Испытания показали, что система дистанцион-ного управления танком позволяла управлять танком и в определённой степени — его вооружением [8].

Как сообщил начальник отдела робототехники ВНИИ «Сигнал» А. Малышев, танк-робот заинтересо-вал военных, но реализовать боль-шинство предложенных возмож-ностей на существовавшей в то время элементной базе не получа-лось. В т.ч. не удалось с высокой эффективностью дистанционно управлять вооружением.

«Не было нужной электроники, оптико-электронных систем с вы-соким разрешением и дальностью. Но самое главное — отсутствовали мощные вычислители. Нам вместе с соисполнителями пришлось са-мостоятельно разрабатывать мало-габаритные вычислители, рассчи-тывать для них всю математику и т.  д.», — перечислял возникшие проблемы Малышев.

Несмотря на определённые ре-зультаты, достигнутые при созда-нии танка-робота, проект был остановлен. Наступили 90-е годы,

35

распался СССР, и МО уже не мог-ло выделить необходимое финан-сирование для продолжения ра-бот [9].

Военные наземные мобильные роботы подразделяются:• По назначению: на боевые, разве-

дывательные, патрульные, охран-ные, сапёрные (разминирования), транспортные, эвакуационные, пожарные и др.

• По типу движителя: на гусенич-ные и колёсные.

• По типу управления: на управля-емых оператором, полуавтоном-ных и автономных.

• По весу (условно): на сверхлёг-кие (до 0,5 т), лёгкие (1-3 т), сред-ние (6-8 т), тяжёлые (18-20 т) и сверхтяжёлые (св. 40 т). Ниже приведен ряд роботизи-

рованных комплексов, которые разработаны и разрабатываются в России.

Многофункциональный робо-тотехнический комплекс «Метал-лист» был создан Ковровским электромеханическим заводом и относится к сверхлегкому классу. Он способен производить разведку и вести огонь из лёгкого стрелково-го оружия.

«Металлист» управляется по кабелю на 200 м или по радио на 500 м. Робот имеет скорость до 7 км/ч, способен ездить по снегу глу-биной до 15 см и преодолевать во-дные преграды глубиной до 10 см. Комплекс работает в режиме дви-

жения в течение часа, в режиме на-блюдения — св. 12 ч. Вес робота 50 кг, длина — 0,7 м, ширина — 0,65 м, высота — 0,55 м.

На роботе устанавливается снайперская винтовка ВСК-94 или пистолет Ярыгина. Оружие может наводиться по горизонтали и вести огонь на дальность 25 м. Кроме того, есть специальный механизм для метания на 7 м гранат РГ-60ТБ, РДГ-М РГ-60з, РГР и «Заря-2». К роботу можно подключить гром-коговоритель, модуль для вынос-ных камер и контейнер для достав-ки спецсредств.

Достоинствами комплекса яв-ляются малые размеры и вес, низ-кая цена, недостатками — отсут-ствие брони, низкая скорость и проходимость. Комплекс использу-ется в подразделениях МВД и спец-наза при проведении антитеррори-стических и других операций [8].

Мобильный робототехниче-ский комплекс МРК-27-БТ был разработан в СТКБ прикладной робототехники МГТУ им. Баумана. Он предназначен для подавления огневых точек противника, унич-тожения живой силы, ведения огня по сооружениям и технике против-ника.

Робот управляется по кабелю на расстоянии 200 м, по радио — на 500 м. Он имеет гусеничную базу, вес 180 кг, скорость 2,5 км/ч и авто-номность 4 ч. Оборудование вклю-чает 4 цветные видеокамеры, воо-

Многофункциональный робототех-нический комплекс «Металлист»

был создан Ковровским электромеханическим заводом и

относится к сверхлегкому классу. Он способен производить разведку и вести огонь из лёгкого стрелкового

оружия

36

ружение — 7,62-мм пулемет «Печенег», 2 гранатомета РШГ-2, 2 огнемета РПО-А «Шмель» и 6 ды-мовых гранат.

Достоинствами комплекса яв-ляются малые размеры и вес, низ-кая цена, недостатками — слабая броня, низкая скорость и проходи-мость. Комплекс впервые был по-казан на выставке INTERPOLITEX в 2009 г [8].

Разведывательно-ударная ро-бототехническая система (РУРС) разработана в Московском кон-структорском бюро. Она предна-значена для патрулирования, про-ведения разведки и огневой поддержки, может вывозить ране-ных с поля боя.

Шасси робота колёсное 4х4. Движение и стрельба может осу-ществляться в автоматическом ре-жиме, а может контролироваться оператором на расстоянии не-сколько километров. Особенно-стью роботов является то, что они способны работать в команде. Ро-бот имеет видеокамеры и теплови-зоры, он обладает функцией само-стоятельного обнаружения цели и ее сопровождения. Система может составлять трехмерную карту местности в ближней зоне на осно-ве данных, получаемых от датчи-ков и сканеров. Вес робота до 500 кг. Он развивает скорость до 80 км/ч благодаря гибридному двига-телю, и преодолевает вплавь во-дные преграды, даже реки. На ма-

шину может быть установлен автоматический гранатомет АГ-30, пулемет ПКТ или огнемет «Шмель». Также предусмотрена система са-моуничтожения. РУРС была пред-ставлена на выставке инноваций МО России в 2013 г [8].

Универсальный роботизиро-ванный комплекс «Платформа-М» создан ОАО «Научно-исследова-тельский технологический инсти-тут (НИТИ) «Прогресс». Первыми демонстрациями комплекса стали его показы в мае и июне 2015 г на параде Победы и учениях в Кали-нинграде. Позднее разработчики показали его на «Дне инноваций Минобороны РФ» в августе 2015 г. Комплекс предназначен для реше-ния широкого круга задач на поле боя: ведение разведки, обнаруже-ние и поражение стационарных и подвижных целей, огневая под-держка подразделений, патрулиро-вание и охрана важных объектов. В зависимости от полезной нагрузки, робот может ставить дымовые за-весы, осуществлять дистанцион-ную постановку мин и проделы-вать проходы в минных полях, доставлять различные грузы.

Робот представляет собой уни-версальную самоходную гусенич-ную дистанционно-управляемую платформу с размещенной на ней полезной нагрузкой. При собствен-ном весе до 800 кг робот способен нести до 300 кг полезной нагрузки. В условиях прямой видимости на

37

дальности до 1,5 км «Платформа М» может передвигаться со скоро-стью до 12 км/ч, преодолевать пре-пятствия высотой (глубиной) 0,21 м и уклон (подъём) не менее 25 град. Время непрерывного движе-ния не менее 10 ч. Броня защищает от 5,45-мм пуль. Длина робота до 1,6 м, ширина и высота — до 1,2 м.

В качестве полезной нагрузки на «Платформе-М» могут разме-щаться средства поражения (7,62-мм пулемет ПКТ или автоматиче-ский гранатомёт АГ-30, до 4 гранатометов РПГ-26 или до 2 ПТУР «Корнет»), комплекс оптико-электронной разведки (РЛС «Фара», тепловизор, дальномер, видеокамеры), спецсредства для обнаружения различных веществ, минный заградитель КТПН-3, трал для разминирования, громкогово-рители и другие средства.

Достоинствами комплекса яв-ляются небольшие размеры и вес, разнообразное вооружение (в т.ч. ПТУР) и невысокая цена, недостат-ками — слабая броня, низкая ско-рость и проходимость. В настоящее время комплекс «Платформа-М» выпускается для испытаний, его серийное производство намечено с 2018 г [10].

Боевой роботизированный комплекс (РБТК) «Платформа Арго» создан Государственным на-учным центром «Центральный на-учно-исследовательский и опытно-конструкторский институт

робототехники и технической ки-бернетики». Комплекс предназна-чен для разведки и патрулирова-ния местности, поражения живой силы, а также небронированной или легкобронированной техники. Во время морских десантных опе-раций дистанционно управляемый робот способен обеспечить огне-вую поддержку десантно-штурмо-вым группам, вести разведку на по-бережье, доставлять на берег грузы подразделениям, ведущим бой.

Комплекс включает модернизи-рованный колёсный 8х8 вездеход «Арго», вооруженный боевым мо-дулем, который управляется дис-танционно. Вездеход «Арго» имеет защищенное днище, низкий центр тяжести, колеса со специальным протектором и возможностью ис-пользовать гусеницы.

Характеристики робота: пол-ный вес до 1,02 т, скорость до 20 км/ч (по воде — до 5 км/ч), время непрерывной работы не менее 20 ч, длина робота до 3,35 м, ширина — до 1,85 м, высота — до 1,65 м. Воо-ружение: пулемет ПКТ и 5 грана-томётов (3 РПГ-26 и 2 РШГ-2).

Достоинствами комплекса яв-ляются небольшой вес, плавучесть и невысокая цена, недостатками — слабая броня, малая скорость и проходимость. В настоящее время выпущена опытная партия ком-плекса для испытаний [11].

Мобильный робототехниче-ский комплекс военного назначе-

38

ния МРК-002-БГ-57 «Волк-2» был создан Ижевским радиозаводом в сотрудничестве с «Уралвагонзаво-дом» специально для РВСН. Ком-плекс должен использоваться для защиты подразделений мобильных ракетных комплексов «Тополь», «Тополь-М» и «Ярс», а также ста-ционарных комплексов МБР. Ком-плекс способен вести разведку и наблюдение, а также выполнять па-трулирование и уничтожение раз-ных целей.

Для наблюдения за обстановкой «Волк-2» оснащается оптико-элек-тронной системой, которая позво-ляют производить обнаружение разных объектов в любых погод-ных условиях и в любое время су-ток. Робот имеет несколько телека-мер, тепловизор и баллистический вычислитель лазерный дальномер, гиростабилизаторы оружейной платформы. «Волк-2» работает в автоматическом и полуавтомати-ческом режиме, управляется дис-танционно по защищённому ради-оканалу и действует на удалении до 5 км от оператора.

Робот «Волк-2» имеет специ-альное гусеничное шасси. Вес его 1,1 т, скорость до 35 км/ч, запас хода 250 км. Время непрерывной работы — 10 ч. Длина робота до 3 м, ширина — до 1,8 м, высота — до 1,26 м. Машина бронирована и имеет боевой модуль с набором прицельного оборудования, кото-рое обеспечивает автоматический

захват и удержание цели в движе-нии. В качестве вооружения моду-ля может использоваться стабили-зированный пулемет (7,62-мм ПКТ или 12,7-мм «Корд»), либо 30-мм автоматический гранатомет АГ-30.

Создан усовершенствованный вариант робота МРК ВН с улуч-шенными характеристиками (на-пример, скорость увеличена до 45 км/ч). Комплекс «Волк-2» посту-пил в РВСН, его испытания плани-руется завершить в 2016 г [12].

Многофункциональный робо-тотехнический комплекс «Нерех-та» создаётся заводом им. Дегтярёва совместно с Фондом перспектив-ных исследований. Комплекс пред-назначен для разведки, корректи-ровки огня, огневой поддержки и перевозки грузов.

Боевой робот «Нерехта» имеет гусеничную базу, приводится в движение электродвигателями и может управляться на дальности до 20 км. Многофункциональность комплекса обеспечивается за счёт замены на ней модулей (разведыва-тельного, боевого, транспортного). Всего имеются 18 разных модулей. Боевой модуль вооружён пулемё-том ПКТ или 12,7-мм «Корд», авто-матическим гранатомётом АГ-30, транспортный модуль может пере-возить до 700 кг груза.

Впервые комплекс «Нерехта» был показан на «Дне инноваций Министерства обороны России —

39

2015». Он будет готов начать испы-тания в 2016 г [13].

Боевой многофункциональ-ный робототехнический ком-плекс «Уран-9» создан в корпора-ции «Ростех». Он предназначен для дистанционной разведки и огневой поддержки общевойсковых, разве-дывательных и антитеррористиче-ских подразделений. Комплекс бу-дет особенно полезен при проведении локальных войсковых и антитеррористических операций, в том числе, в населенных пунктах.

В состав комплекса входят два робота разведки и огневой под-держки, тягач для их транспорти-ровки и подвижный пункт управ-ления на шасси грузового автомобиля КамАЗ. База робота гусеничная, его вес 8 т. Предпола-гается, что в перспективе робот получит электрическую транс-миссию.

Вооружение робота включает 30-мм автоматическую пушку 2А72 и спаренный с ней пулемет ПКТ, 4 ПТУР «Атака» и 4 ПЗРК «Игла». Состав вооружения может варьи-роваться в зависимости от требо-ваний заказчика. Роботы оснаще-ны системой предупреждения о лазерном облучении и оборудова-нием для обнаружения, распозна-вания и сопровождения целей.

Роботы семейства «Уран» успешно прошли испытания на по-лигоне. В их ходе отрабатывались задачи инженерной разведки мест-

ности, поражения целей на пре-дельной дальности из автоматиче-ских пушек и пулеметов, а также задачи уничтожения бронетанко-вой техники с помощью ПТУР.

Достоинствами комплекса яв-ляются сильное и разнообразное вооружение (пушка, ПТРК, ПЗРК), недостатками — слабая броня и высокая цена. В 2016 г Рособоро-нэкспорт (входит в «Ростех») пла-нирует начать продвижение на международный рынок комплекса «Уран-9» [14].

Робототехнический комплекс разминирования «Уран-6» создан ОАО «766 УПТК» (Управление про-изводственно-технологической комплектации, Московская об-ласть). Он предназначен для проде-лывания проходов в минных полях и сплошного разминирования ур-банизированных участков местно-сти, горных и мелколесистых тер-риторий от противотанковых и противопехотных мин, а также других взрывоопасных предметов.

Робот-сапер представляет со-бой гусеничный самоходный ради-оуправляемый минный трал. В за-висимости от задач, которые ставятся перед комплексом, на него может быть установлено до 5 раз-личных тралов, а также бульдозер-ных отвалов. Оператор может управлять комплексом дистанци-онно, на удалении до 1 км (на устройстве имеется 4 видеокамеры, которые обеспечивают круговой

Робототехнический комплекс разминирования «Уран-6» создан

ОАО «766 УПТК» (Управление произ-водственно-технологической комп-лектации, Московская область). Он

предназначен для проделывания проходов в минных полях и сплошно-

го разминирования урбанизированных участков мест-

ности, горных и мелколесистых территорий от противотанковых

и противопехотных мин, а также других взрывоопасных предметов

40

обзор). «Уран-6» может отличить снаряд от авиабомбы или мины. Комплекс в состоянии обнаружить, идентифицировать и по команде уничтожить любой взрывоопас-ный предмет, мощность которого не превышает 60 кг в тротиловом эквиваленте. При этом робот обе-спечивает полную безопасность личного состава. Обнаруженные на местности боеприпасы «Уран-6» обезвреживает, разрушая их физи-ческим способом, либо приводя в действие.

Вес робота-сапера 6-7 т в зави-симости от комплектации (с бой-ковым тралом — 6,8 т). База трак-торная и отличается от базы робота «Уран-9». «Уран-6» оснащён двига-телем в 190 л.с., что обеспечивает ему высокую удельную мощ-ность  — 32-37 л.с. на тонну. Ско-рость движения — до 5 км/ч, высо-та преодолеваемых препятствий до 1,2 м. Длина робота 4,455 м, шири-на — 2,015 м, высота — до 1,49 м.

Данный комплекс может осна-щаться пятью различными смен-ными инструментами: бойковым, катковым и фрезерным тралами, а также бульдозерным отвалом и ме-ханическим схватом. Ширина по-лосы сплошного траления 1,6 м. Несколько видов трала использу-ются для обеспечения возможно-сти работы с различными типами грунтов. К примеру, катковый трал используется на твердых поверхно-стях. Он представляет собой набор

насаженных на ось тяжелых вал-ков, которые катятся по поверхно-сти земли впереди робота-сапера. Бойковый трал используется на мягких грунтах и действует по-другому: на валу на специальных цепях раскручиваются бойки, ко-торые развивают скорость до 600-700 об/мин и молотят по грунту, вспахивая землю на глубину до 35 см. Фрезерный трал обладает отда-ленным сходством с культивато-ром. Цель у всех этих устройств одна — разрушить обнаруженное на местности взрывное устройство или подвести его к подрыву. При этом робот-сапер «Уран-6» спроек-тирован таким образом, что прямо перед ним могут постоянно гре-меть довольно сильные взрывы. Робот имеет бронирование, а его инструменты в состоянии выдер-жать подрывы взрывных устройств мощностью до 60 кг в тротиловом эквиваленте. Двигаясь по ровной местности, робот-сапер «Уран-6» может производить разминирова-ние со скоростью до 3 км/ч, а на ка-менистой местности его скорость работы снижается до 0,5 км/ч.

Для российских саперов, кото-рые работают на Кавказе, роботы-сапёры «Уран-6» оказались крайне необходимы. Данный комплекс успешно прошёл приемо-сдаточ-ные испытания в Сунженском рай-оне Чечни, где занимался сплош-ной очисткой лесных массивов и сельскохозяйственных угодий от

41

взрывоопасных предметов. С кон-ца июля по конец августа 2014 г ро-бот-сапер «Уран-6» сумел очистить до 80 тыс. кв. м полей, уничтожив до 50 взрывоопасных предметов. За это время не было никаких по-ломок или сбоев в работе комплек-са. Также были произведены расче-ты, которые показали, что один робот-сапер «Уран-6» за день в со-стоянии выполнить объем работы, для которого потребовалось бы 20 саперов.

Опытная эксплуатации ком-плекса проводилась и в высокогор-ной местности Веденского района Чечни на высоте 1,6 км над уров-нем моря. Здесь сохранились мин-ные поля, обезвредить которые, ис-пользуя обыкновенные инженерные средства, было доста-точно трудно. При этом из-за свое-го веса (6-7 т) в горы данный ро-бот-сапер забрасывали с помощью тяжелого вертолета Ми-26.

Первая серийная партия робо-тов-саперов «Уран-6» начала по-ступать на вооружение войск Юж-ного ВО в 2015 г [15].

Робототехнический комплекс пожаротушения «Уран-14» созда-вался тем же разработчиком и на той же базе, что и комплекс разми-нирования «Уран-6». Комплекс предназначен для тушения пожа-ров на взрывоопасных объектах. Дальности подачи сплошной водя-ной струи до 50 м, объём цистерны в 2 тыс. л. Возможно подключение

к внешнему источнику воды. При скрытом очаге специальное инфра-красное оборудование способно нацеливать водяную струю под большим давлением непосред-ственно в зону возгорания.

Первый этап исследовательских учений с применением аэромобиль-ной группы робототехнических комплексов «Уран-6» и «Уран-14» начался 24 октября 2014 г. Комплек-сы перебрасывались на место уче-ний самолётами Ил-76. По замыслу организаторов учений, робототех-ническая группа в составе комплек-сов «Уран-6» и «Уран-14» действова-ла в районе с высокой опасностью подрыва разнообразных артилле-рийских боеприпасов в местах бу-шующих пожаров. Два робота дей-ствовали параллельно друг с другом. Робот-сапер «Уран-6» занимался разминированием условного склада с боеприпасами, а робот-пожарный «Уран-14» ликвидировал там возго-рание. Учения проводились в Под-московье, в Николо-Урюпино, под руководством специалистов из Главного управления научно-иссле-довательской деятельности и техно-логического сопровождения пере-довых технологий Минобороны РФ. Целью учений было выяснить, сколько средств, сил и времени по-надобится на приведение в готов-ность данной аэромобильной груп-пы и можно ли поставить данную группу на боевое дежурство в со-ставе расчетов Национального

42

центра управления обороной Рос-сии [15].

Многофункциональный робо-тотехнический комплекс «Удар» создан ВНИИ «Сигнал», входящим в холдинг «Высокоточные ком-плексы». Комплекс предназначен для обеспечения боевых действий боевых и разведывательных под-разделений и частей, подразделе-ний технического и тылового обе-спечения СВ и спецназа. В его составе может быть мобильный робот, разведывательный БЛА вер-толётного типа и пункт дистанци-онного управления на шасси Урал-4320.

Ударно-разведывательный ком-плекс «Удар» — первый в своем классе образец боевой машины, обладающей огневыми и броневы-ми характеристиками штатной БМП мотострелковых подразделе-ний и при этом управляемой дис-танционно.

Робот комплекса выполнен на унифицированной гусеничной базе БМП-3 производства ОАО «Курганмашзавод», а унифициро-ванный дистанционно управляе-мый боевой модуль «Бумеранг-БМ» создан в тульском ОАО «КБ приборостроения». Этот модуль уже используется на перспектив-ных БМП (тяжелой Т-15 «Барба-рис», средних Б-11 «Курганец-25» и К-17 «Бумеранг»).

База БМП-3 20-тонного класса хорошо отработана и имеет ди-

зельный двигатель мощностью 660 л.с., обеспечивающий скорость до 70 км/ч (на плаву — до 10 км/ч). Комплексы динамической и актив-ной защиты защищают робот от ПТУР и гранатомётов.

Компактный боевой модуль «Бумеранг-БМ» имеет механизмы крепления и вертикального наве-дения ствольного оружия, системы подачи боеприпасов, аппаратуру наведения и связи. Вооружение мо-дуля составляет 30-мм пушка 2А42 с боекомплектом 500 выстрелов (дальность стрельбы до 4 км), пуле-мет ПКТ с боезапасом 2000 патро-нов и 4 ПТУР «Корнет» (дальность стрельбы до 8/10 км).

Система управления огнем (СУО) модуля позволяет операто-рам комплекса вести поиск целей одновременно в различных спек-тральных диапазонах, в пассивном и активном режиме. Машина мо-жет вести одновременный обстрел двух целей, в т.ч. из автоматиче-ской пушки по воздушным целям с использованием автомата сопрово-ждения. СУО автоматическая, об-ладает возможностями наносить удары с места, на ходу, на плаву, всеми типами боеприпасов, в лю-бое время суток. Система также обеспечивает автоматический по-иск целей, в том числе замаскиро-ванных, ведет огонь по внешнему целеуказанию. За точность работы прицельного оборудования отве-чают сразу два блока. Дистанцион-

43

ное управление машиной, как предполагают, осуществляется с помощью выносных пунктов (пультов) управления, отвечающих за движение платформы и приме-нение вооружения, в том числе распознавание целей и наведения на него оружия. Система сопряже-на с бортовой цифровой схемой управления и передачи информа-ции, бортовым комплексом аудио- и видео средств корректировки движения, кругового обзора и тех-нологической связи. Она в какой-то степени схожа с технологиями, уже опробованными на БМП «Кур-ганец». Управление безэкипажным боевым модулем «Бумеранг-БМ» на «Курганце» может тоже осу-ществляться дистанционно — по командам, отдаваемым операто-ром, находящимся вне машины. Машина может действовать и с экипажем. Также создаётся инже-нерный и транспортно-эвакуаци-онный варианты робота «Удар».

Ударно-разведывательный ро-бот сможет не только поражать про-тивника огнём бортового оружия, но и выдавать целеуказания для авиации и артиллерии, других удар-ных робототехнических комплек-сов. В состав оборудования инже-нерной машины на базе «Удара» будут входить устройства не только для разбора завалов и ликвидации разрушений, но и для работы со взрывоопасными предметами, в частности, многопозиционный ма-

нипулятор. Транспортный робот будет способен перевозить разное имущество и личный состав, а так-же эвакуировать раненых с поля боя. Впервые комплекс «Удар» был продемонстрирован на «Дне инно-ваций МО России — 2015» [7, 9, 16].

Боевой робототехнический комплекс на базе танка Т-90 соз-даётся корпорацией «Уралвагонза-вод». Речь идёт об оснащении си-стемой дистанционного управления танка Т-90. О возможности подоб-ной модернизации и о начале таких работ рассказал 12 октября 2015 г заместитель гендиректора корпора-ции «Уралвагонзавод» по спецтех-нике В. Халитов. По его словам, управлять таким танком-роботом оператор сможет на расстоянии 3-5 км [7]. Ещё сообщалось, что на базе перспективного танка Т-14 «Арма-та» также планируется создать ро-ботизированный комплекс.

Комплекс управления группа-ми боевых роботов «Уникум», как сообщалось, был создан концер-ном «Системы управления» АО «Объединённой приборострои-тельной корпорации», входящей в «Ростех». Комплекс позволяет ав-томатизировано управлять группа-ми роботов различного назначе-ния. Он может одновременно управлять 10-ю робототехнически-ми комплексами. На поле боя ком-плексы якобы могут действовать как независимо, так и в составе группировки. «Уникум» может са-

Ударно-разведывательный робот сможет не только поражать

противника огнём бортового ору-жия, но и выдавать целеуказания для авиации и артиллерии, других

ударных робототехнических комп-лексов

44

мостоятельно распределять роли внутри группы, заменять выведен-ных из строя роботов, занимать роботами важные позиции, а так-же поражать цели в автоматиче-ском режиме и по запросу операто-ра. В корпорации уверяют, что это ещё один шаг к «созданию искус-ственного интеллекта, наделяюще-го механизмы почти человечески-ми возможностями. Это первая в России система такого уровня, ко-торая успешно прошла испытания, признана готовой и принята госу-дарственным заказчиком» [17].

Тактика применения боевых роботов. Для боевых роботов уже разрабатывается и тактика приме-нения. В частности, доктор техни-ческих наук, профессор МГТУ им. Баумана Л. Орленко, проанализи-ровал процесс атаки существую-щий мотострелковой роты (МСР) СВ России, усиленной танковым взводом (всего 103 чел., 10 БМП и 3 танка) взводного опорного пункта противника и пришёл к выводу, что скорость атаки пешего строя будет мала (5-7 км/ч), преодоление минного поля затруднено, а воору-жение спешенной пехоты слабо, что в совокупности приведёт к большим потерям в пехоте и БМП. Причём он утверждает, что внедре-ние новых танков и БМП (Т-14, Т-15, Б-11 и К-17) мало изменит си-туацию.

Для того чтобы при атаке укре-плённой обороны существенно со-

кратить потери, автор предлагает создать роботизированные роты (РР), вооружённые кроме танков и БМП также штурмовыми машина-ми (ШМ) и дистанционно управля-емыми боевыми роботами (ДУБР, или танки разминирования). Управление ДУБР предполагается по кабелю или радиоканалу.

При этом автор ссылается на опыт экспериментов 80-х годов по созданию робототехнического комплекса на базе Т-72Б, обеспечи-вающего дистанционное управле-ние на расстояние до 4 км (с помо-щью ретрансляторов — намного больше).

Для экономии средств и време-ни автор предлагает создать ШМ и ДУБР на базе существующих тан-ков, в частности ШМ — путём ре-конструкции их с заменой боевого отделения новым, оснащённым 152-мм гаубицей с углом возвыше-ния до 60 град., горизонтальным механизмом заряжания и осколоч-но-фугасными снарядами (в т.ч. управляемыми с дальностью стрельбы до 13 км) от гаубицы «Мста», 30-мм пушкой и 7,62-мм пулемётом, а ДУБР — путём осна-щения их средствами дистанцион-ного управления, разведки и мин-ными тралами.

Автор предлагает при использо-вании системы из 4-х типов машин (ДУБР, ШМ, танков и БМП) при про-рыве укрепленной обороны приме-нять тактику атаки в 3 эшелона:

45

• В 1-ом эшелоне атакуют 6 ДУБР с минными тралами. Их основ-ная задача — проделать проходы в минных полях для боевых ма-шин с экипажами и провести разведку боем. ДУБР останавли-ваются у переднего края оборо-ны на расстоянии, безопасном от разрыва своих снарядов, и уничтожают огнём с места ожив-шие огневые точки и пехоту в 1-й траншее.

• Во 2-ом эшелоне 3 танка и 3 ШМ переходят в атаку за ДУБР на расстоянии 0,2-2 км. Расстояние зависит от времени обстрела обороны, и чем оно длиннее, тем больше должно быть расстояние между первым и вторым эшело-нами. После прорыва танков и ШМ в опорный пункт взвода они подавляют те огневые точки, которые уцелели во время ракет-ного, артиллерийского, мино-метного и бомбового удара по обороне.

• В 3-ем эшелоне двигаются 7 БМП, десант которых спешива-ется у края обороны под при-крытием огня ДУБР, танков и ШМ. Мотострелки подавляют оставшуюся живую силу и гото-вятся к отражению контратаки. Затем аналогичная атака прово-дится на 2-ю линию обороны и так далее.Таким образом, в операции уча-

ствуют 6 ДУБР (1-й эшелон), 3 ШМ и 3 танка (2-й эшелон) и 7 БМП (3-й

эшелон). Всего в атакующей роте 82 чел., что на 21 меньше списочно-го состава современной МСР, ата-кующей в одном эшелоне, но в 3 линии, как этого требует устав. Стоимость нового вооружения роты с ДУБР и ШМ выше, зато люд-ские потери будут минимальными, а вероятность прорыва обороны становится максимальной.

Автор утверждает, что РР не имеют принципиальных недостат-ков. Они атакуют в 3-4 раза бы-стрее, эффективно преодолевают минные поля, обеспечивают луч-шую защищенность мотострелков при атаке. По огневой мощи (коли-чество ОФС в залпе) РР в 7 раз пре-восходят МСР, она способна вести эффективную борьбу на дистанции до 13 км.

Перед атакующими подразделе-ниями стоит задача противодей-ствия современным противотанко-вым средствам, а также системам РЭБ. Для ее решения боевые маши-ны должны обладать как индиви-дуальной, так и коллективной за-щитой. Атакующие роты должны являться разведывательно-удар-ным комплексом, включенным в единую систему управления такти-ческим звеном.

Сравнение состава и структуры МСР и РР, которые непосредствен-но участвуют в атаке, показывает, что в обеих ротах по 13 боевых ма-шин с экипажами, но в РР имеется дополнительно 6 танков-роботов.

46

Численность солдат и офицеров, принимающих участие в атаке, в МСР и РР соответственно 103 и 82 человека, но огневая мощь РР выше в 7 раз.

Если сравнить состав и струк-туру тех подразделений мотострел-ковой и роботизированной бригад (МСБр и РБр), которые участвуют в атаке на укрепленную оборону, то в них число машин с экипажами одинаково, но в РБр дополнитель-но имеется 54 танка-робота, хотя в МСБр на 280 солдат и офицеров больше.

Автор предлагает из танков, со-стоящих на вооружении СВ Рос-сии, сформировать роботизиро-ванные бригады, способные прорывать укрепленную оборону. Например, для создания 30 РБр надо реконструировать 2430 тан-ков: 810 — в штурмовые машины и 1620 — в роботов. Предлагается ис-пользовать технику, снимаемую с вооружения, но сохранившую бое-способность, что является наибо-лее быстрым и дешевым способом. При этом автор допускает более длительный и дорогой путь созда-ния роботизированных бригад — разработку новых специализиро-ванных машин для решения перечисленных задач [18].

Недостатки подобной такти-ки — перед фронтом обороняюще-гося взвода из пяти боевых машин (например, 4 БМП М2А3 и танк М1А2) поочерёдно появляются по

6-7 боевых машин, что нарушает принцип массирования сил. А главное — при поражении 6 тан-ков-роботов разминирования 1-го эшелона атака роты срывается.

Анализ достоинств и недостат-ков военных робототехнических комплексов. Об основном досто-инстве этих комплексов (сохране-нии жизней своих солдат и офице-ров) уже неоднократно говорилось. Например, роботы разминирова-ния проделают проходы в минных полях, атака боевых роботов отвле-чёт на них огонь противника, при-ведёт к израсходованию боеприпа-сов и ПТУР, позволит выявить и подавить артиллерией огневые точки, сломить волю к сопротивле-нию и обратить в бегство. После этого остаётся без потерь захватить позиции врага своей механизиро-ванной пехотой. В начале примене-ния боевых роботов будет действо-вать эффект внезапности, значительно повышающий эффек-тивность их использования.

Кроме того, исправные и управ-ляемые боевые роботы абсолютно «верны» державе, «беспрекослов-но» подчиняются командованию и безупречно «храбры».

Но робототехническим ком-плексам присущ очень серьёзный технический недостаток, делающий невозможным их применение про-тив технологически развитого про-тивника. Сейчас в этих комплексах используются не автономные робо-

Исправные и управляемые боевые роботы абсолютно «верны» держа-

ве, «беспрекословно» подчиняются командованию и безупречно

«храбры»

47

ты, способные действовать само-стоятельно, а дистанционно управ-ляемые оператором и полуавтономные. То есть, достаточ-но будет прервать связь операторов с этими роботами средствами РЭБ, и они станут недееспособными и не смогут выполнять поставленные за-дачи, или круг этих задач будет рез-ко ограничен программой, а боевое применение, связанное с поражени-ем противника, станет невозможно. Пока искусственный интеллект раз-вит недостаточно, ему нельзя будет доверить открывать огонь без санк-ции человека-оператора, т.к. суще-ствует возможность поражения не только противника, но и своих во-йск, и даже мирного населения.

Кроме того, боевые роботы мо-гут успешно уничтожаться, причём теми же средствами, что и суще-ствующая бронетехника. К приме-ру, сверхлёгкие и лёгкие (до 3 т) ро-боты «Металлист», МРК-27-БТ, РУРС, «Платформа-М», «Платфор-ма Арго», «Волк-2» и «Нерехта» — огнём 7,62-мм, 12,7-мм и 14,5-мм пулемётов, средние (6-8 т) роботы «Уран-6/9/14» — огнём 12,7-мм и 14,5-мм пулемётов и гранатомётов, тяжёлые (18-20 т) роботы «Удар» — огнём 30-мм и 100-мм пушек, а тан-ки-роботы Т-90 — огнём 125-мм пушек и ПТУР.

Известны недостатки автоном-ных в управлении боевых роботов, как и возможные способы преодо-ления этих недостатков:

• Роботы управляются микроэ-лектроникой, поэтому их можно вывести из строя, подорвав по-близости специальный заряд, ге-нерирующий электромагнитный импульс. Но для защиты от им-пульса есть особые экраны? и используется соответствующая элементная база.

• Роботы не смогут передвигаться по сильнопересечённой местно-сти из-за несовершенства систе-мы управления при столкнове-нии с незнакомой средой. Но оборудованные сенсорами и ЭВМ роботы могут строить мо-дели окружающей среды и при адекватной механизации будут способны преодолевать препят-ствия.

• Роботы не «думают» и не «учат-ся», они используют шаблонную тактику, поэтому их легко унич-тожать. Но роботы, обмениваясь информацией с другими робота-ми, могут получать от них ин-формацию об опасности и обхо-дить опасные участки или прятаться за укрытиями. Кроме того, роботы можно хорошо бронировать.

• Можно узнать алгоритмы, по ко-торым управляются роботы, и предсказывать их действия в за-данной ситуации. Но можно ввести в программу действий элементы непредсказуемости.

• Роботов легко дезориентиро-вать, выставив на поле боя маке-

Можно узнать алгоритмы, по которым управляются роботы, и

предсказывать их действия в за-данной ситуации. Но можно ввести

в программу действий элементы непредсказуемости

48

ты вооружения, по которым они истратят свой боекомплект. Но в ЭВМ роботов можно заложить сигнатуры подлинного вооруже-ния, сравнивая с которыми ро-боты определят ложные цели.

• Технически сложные роботы требуют специального обслужи-вания и ремонта, поэтому раз-вернуть их вдали от крупных баз невозможно. Но роботы могут иметь модульную конструкцию, а также встроенные механизмы самодиагностики и самовосста-новления [19, 20]. Пока в военных целях использу-

ются более простые роботы (управ-ляемые дистанционно оператором и полуавтономные), но ведутся ра-боты по созданию автономных ро-ботов. Создание полностью авто-номных боевых роботов в России было невозможно в первую оче-редь по техническим причинам (отсутствие необходимых техноло-гий, элементной базы и программ-ного обеспечения). Кроме того, как сообщил военный эксперт В. Му-раховский: «На вооружение робо-тотехнические комплексы пока не приняты по ряду вопросов, ключе-вой из них — кто будет принимать решение на огневое поражение? Никто в мире пока не решился это доверить искусственному интел-лекту. А если человек-оператор вы-полняет эту функцию, то нужно предоставить ему абсолютно на-дежный канал связи с машиной,

что пока выглядит сомнительно с точки зрения надежности в усло-виях применения средств РЭБ обе-ими сторонами конфликта. Кроме того, если будет поврежден оскол-ком или снарядом робототехниче-ский компьютер, то у машины, что называется, мозг съедет набе-крень — и еще вопрос, для кого эта машина будет опаснее — для своих, или чужих» [21]. Тем не менее, если верить российской прессе, сапёр-ные, разведывательные, и даже бо-евые роботы разрабатываются в России очень активно, и принятие их на вооружение намечено на 2017-2018 годы.

Опыт США. В 2003-2009 годы в США осуществлялась программа создания «Боевых систем будуще-го» (FCS). Они должны были состо-ять из 18 интегрированных «син-хронизированных» систем вооружения, а также оснащения солдат, объединённых сетью связи и управления. В т.ч. среди этих си-стем вооружения планировалось создать 3 типа роботов — назем-ных машин без экипажа: малая пе-реносная для разведки SUGV (вес 14 кг), многоцелевая в вариантах ARV-A-L (боевая, 2,5 т) и MULE (обеспечения и разминирования), вооружённая роботизированная машина ARV-A/R (6 т). На про-грамму было потрачено 18,2 млрд. долл., но она была отменена. Про-грамма сопровождалась задержка-ми и перерасходом средств, но од-

49

ной из главных причин её отмены было невозможность обеспечить эффективное управление всеми этими системами (в т.ч. роботизи-рованными) [22]. А ведь известно, что уровень развития робототех-ники в США значительно выше, чем в России.

Пропагандистский эффект «роботизации» российской ар-мии. Кремлёвская пропаганда ак-тивнейшим образом освещает планы перевооружения ВС Рос-сии, в т.ч. робототехническими комплексами. При этом желаемое зачастую выдаётся за действитель-ное. Вернёмся к случаю в Сирии — МО России не подтверждает офи-циально факт применения боевых роботов (которого действительно не было), но и не опровергает его. В интернете полно видеоклипов, на которых показаны успешные испытания российских боевых ро-ботов, но эти клипы сделаны либо штатными пропагандистами Кремля, либо «патриотами-люби-телями». Боевые роботы показы-ваются на выставках — но в стати-ческой демонстрации, либо при выполнении простейших функ-ций. Анонсировалось даже, что боевые роботы на колёсном и гу-сеничном ходу со стрелковым и пушечным вооружением впервые смогут принять участие в параде Победы 9 мая 2015 г. Но они там так и не появились — видимо, ру-ководство решило перестрахо-

ваться (вдруг робот сломается, и станет перед Мавзолеем, как танк «Армата» на репетиции?) [23].

Заключение. Для СВ России разрабатывается целый ряд назем-ных робототехнических комплек-сов, выполняющих боевые, разве-дывательные, инженерные и другие задачи. В первую очередь, очевидно, найдут применение ин-женерные и разведывательные ро-боты, а затем — боевые. При этом вес боевых роботов может быть от 50 кг до 50 т (от роботов-разведчи-ков с пулемётом и гранатомётами до роботов-боевых машин с 30-мм пушками и ПТУР, а также танков-роботов), броня — от противо-пульной до противоснарядной, управление — от операторного до полуавтономного. В настоящее время они испытываются, а их принятие на вооружение намече-но на 2017-2018 годы. Однако можно уверенно предположить, что технические, экономические, организационные и прочие труд-ности в ОПК России (в т.ч. про-блемы замещения импорта эле-ментной и программной баз) приведут затягиванию разработок минимум до 2024-2025 годов. Сей-час разработка робототехниче-ских комплексов в России исполь-зуется, в основном, в пропагандистских целях. Однако в перспективе ВС Украины долж-ны ожидать развёртывания в СВ России таких комплексов и гото-

Кремлёвская пропаганда активней-шим образом освещает планы

перевооружения ВС России, в т.ч. робототехническими комплексами.

При этом желаемое зачастую выдаётся за действительное

50

виться к принятию ответных мер  — как симметричных, так и асимметричных.

ЛИТЕРАТУРА1. Мухин В. Минобороны РФ

обкатывает терминаторов в Сирии // http://www.ng.ru/armies/2016-01-20/2_siria.html

2. 2. Мануков С. Боевые роботы РФ в Сирии // http://politikus.ru/army/print:page,1,68225-boevye-roboty-rf-v-sirii.html

3. ВДВ: ударных роботов поддер-жит «Андромеда-Д» // http://voenpolit.su/army/1706-vdv-udarnyh-robotov-podderzhit-andromeda-d.html

4. Толер А. Использовала ли Рос-сия боевых роботов в Сирии? //http://inosmi.ru/military/20160117/235078297.html

5. О создании федерального государственного бюджетного учреждения «Главный научно-исследовательский испытатель-ский центр робототехники». Распоряжение от 15 февраля 2014 г №205-р // http://government.ru/dep_news/10610/

6. Военные РФ уже приняли концепцию развития робото-техники до 2025 года // http://newsru.com/world/18jan2016/rurobotsinsyria.html

7. Сергеев Д. Танки-роботы поко-ряют армию РФ: как нанести сокрушительный «Удар» с

пульта // http://tvzvezda.ru/news/forces/content/201510150907-gdgm.htm

8. Боевые роботы России // http://smartnews.ru/articles/17566.html

9. Рамм А. «Удар» ещё «Удар» // http://vpk-news.ru/articles/28600

10. «Платформа-М»: Роботизиро-ванный комплекс широких возможностей // http://www.arms-expo.ru/news/perspektivnye_razrabotki/platforma_m_robotizirovannyy_kompleks_shirokikh_vozmozhnostey/

11. Россия испытала боевой робо-тизированный комплекс // http://sdelanounas.ru/blogs/44395/

12. Рябов К. РВСН испытают новый роботизированный комплекс // http://topwar.ru/44316-rvsn-ispytayut-novyy-robotizirovannyy-kompleks.html

13. Впервые показан новейший рос-сийский боевой робот «Нерех-та» // http://naked-science.ru/article/tech/vpervye-pokazan-noveishii-ross

14. Россия решила поставлять на экспорт боевых роботов «Уран-9» // http://www.vz.ru/news/2015/12/30/786798.html

15. Робот-сапёр «Уран-6» // http://topwar.ru/62494-robot-saper-uran-6.html

16. Романов Л. Новейший гусенич-ный БМП-робот «Удар» осна-щён одним из лучших боевых модулей в мире // http://warfiles.

51

ru/show-97081-noveyshiy-gusenichnyy-bmp-robot-udar-osnaschen-odnim-iz-luchshih-boevyh-moduley-v-mire.html

17. Автономные боевые роботы приняты на службу в Россий-скую армию // http://rusvesna.su/future/1445287674

18. Орленко Л. Прорывные роботы // http://vpk-news.ru/articles/27159

19. Недостатки боевых роботов, как их рисуют, часть 1 // https://dxdt.ru/2011/03/04/3544/

20. Недостатки боевых роботов, как их рисуют, часть 2 // https://dxdt.ru/2011/05/05/3692/

21. Для Минобороны разработали нового боевого робота // http://izvestia.ru/news/587526

22. Бараш Ю. На западном фронте // Акцент. — 2005. — №9-10. — С.66-76

23. В параде Победы 9 мая впервые могут принять участие боевые роботы // https://russian.rt.com/article/81667

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 березня 2016

52

Хто найбільшою мірою виграє від «волинського нарративу», в якому немає місця для українців у ролях, інших ніж винуватців поль-ських бід?

В Польщі останнім часом знято декілька важливих кінокартин, які торкаються важких аспектів най-новішої історії країни, і зроблено це з різних політичних перспектив. На цьому тлі досить відчутно виді-ляється фільм Войцєха Смажов-ського Wołyń («Волинь»). Постає запитання — наскільки вдалий сьогодні політичний момент для екранізації такої картини…

Поточна політична ситуація не є єдиною причиною, щоб визнати екранізацію цього фільму непра-

вильним ходом. Окрім очевидних протипоказань, таких як справжня війна в Україні, ми можемо спосте-рігати зростаючу активність Росії в інформаційній війні. Вона помітна не лише в Україні, але й в усій Єв-ропі. До неї залучені і певні заанга-жовані проросійські осередки в Польщі. Ця активність приймає різні форми — починаючи з дій в Інтернеті, як політичного лобію-вання і закінчуючи діями чисто провокаційними, прикладом чого є руйнування пам’ятників на поль-сько-українському прикордонні.

Коли ми говоримо про політич-не лобіювання, то йдеться про пе-реконування, щоб Польща зберіга-ла нейтралітет у питанні конфлікту

Синдром «Волині» або кому вигідно й надалі сварити поляків і українців

Петро Тима,польський історик, політолог, журналіст та публіцист, з 2006 року — голова

Об’єднання українців у Польщі

Ми можемо спостерігати зростаю-чу активність Росії в інформаційній війні. Вона помітна не лише в Украї-

ні, але й в усій Європі

53

в Україні — не була активною ані політично, ані економічно, ані у військовій площині. У крайній формі це в тому числі й мусовані пропозиції побудувати на кордоні стіну.

Може скластися враження, що домінуючим посилом польської політики є все ж таки антиросій-ська позиція. А це, скоріше, не сприяє російській пропаганді. На перший погляд, так справді і є. Проте, існує і маргінес основної те-чії. Наприклад, є такі люди, як Ма-теуш Піскорскі та його угрупуван-ня «Зміна» або структури крайніх правих — «Фаланга», Oboz Wielkiej Polski, а також політики, що були пов’язані раніше з Лігою Поль-ських Родин (Liga Polskich Rodzin), які, виступаючи особисто або пре-зентуючи свої книжки чи матеріа-ли в пресі, намагаються «збалансо-вувати» такого роду підхід.

Приміром, дивовижною є різка зміна поглядів Павла Кукіза. Спо-чатку, у період протестів на київ-ському Майдані він приходив під українське посольство у Варшаві і навіть скомпонував пісню, якою підтримував українську револю-цію, також співав для людей на майданній сцені в Києві. В одному з інтерв’ю навіть говорив, що його місією є їздити світом та перекону-вати людей культури і політики щодо підтримки України. І раптом, під час ескалації бойових дій на Донбасі, атак сепаратистів та ак-

тивної, майже не прихованої вій-ськової агресії з боку Росії, Кукіз заявляє, що «жодної зброї Києву не давати, бо в Україні правлять бан-дерівці». Продовженням цієї мета-морфози є його політичний, перед-виборний союз з націоналістами, що в результаті вилилося в антиу-країнські дії на форумі парламенту депутатів фракції «Кукіз’15».

Під час правління Кваснєвсько-го такі питання, як «Волинь» підні-малися активними осередками, але такими, що не перебували у мейн-стримі, — я кажу про 1990-ті роки. Проте, вони нав’язували свій фор-мат дискусії, який не сприймає українська сторона. Тим часом, вже у 2013 році відбулася дискусія на форумі парламенту, яка перейшла всі можливі форми діалогу довкола історії. З одного боку — емоції та популізм, з іншого — фактичні дії на користь Росії...

Ми мали справу зі співпрацею представників польських політич-них партій з російськими агентами впливу, в тому числі Вадимом Ко-лесніченком (в той час — нардепа Верховної Ради України), який приїжджав до Польщі та перекону-вав наших політиків, щоб поль-ський парламент прийняв постано-ву про «волинську різню», запропоновану Партією регіонів та... комуністами.

В. Колесніченко — колишній член ПР, а зараз націоналістичної, російської партії «Родина» — це най-

В. Колесніченко — колишній член ПР, а зараз націоналістичної, російської

партії «Родина» — це найкращий кращий приклад намагань втягну-

ти Польщу в російську концепцію підпорядкування України з допомо-

гою міцних ідеологічних порівнянь: з одного боку - фашисти, з іншого -

прихильники демократії і водночас союзники Росії

54

кращий кращий приклад намагань втягнути Польщу в російську кон-цепцію підпорядкування України з допомогою міцних ідеологічних по-рівнянь: з одного боку — фашисти, з іншого — прихильники демократії і водночас союзники Росії.

Лобіюючи російські інтереси в Україні, В.Колесніченко вміло грав «європейською» хартією регіональ-них мов та мов меншин, конвенці-єю Ради Європи про захист мен-шин, організовував виставки та «антифашистські» конференції — ця мова відрізнялася від мови яв-них ворогів української держав-ності. І в т.ч. завдяки такому образу В.Колесніченко перетворився в серйозного партнера польських партій.

Це були представники коалі-ційної тоді партії PSL (Польська на-родна партія — Polskie Stronnictwo Ludowe), які робили промоушн по-статі Колесніченка, запрошували його як гостя на роковини подій на Волині, вели з ним розмови, і на-віть запрошували на дебати до пар-ламенту. Цікаво, що також частина тодішньої опозиції з партії «Право та справедливість» (нині правляча партія в польському Сеймі) була ним зачарована. В свою чергу, коли йдеться про ту ж PSL, ця партія у питаннях України, починаючи з кінця 1990-их років співпрацювала з досить сумнівними осередками, в т.ч. із такими істориками, як Віктор Поліщук з Канади.

В своєму офісі на вулиці Гжи-бовській у Варшаві PSL також орга-нізовувала конференції, на які за-прошували, наприклад, Богдана Порембу — відомого режисера, який однозначно асоціюється з польським націоналізмом, та ін-ших вкрай антиукраїнських персо-нажів. У багатьох регіонах країни саме політики були ініціаторами антиукраїнських постанов облас-них рад або псевдонаукових конфе-ренцій на тему минулого. Спільним знаменником цих заходів були дії, які з одного боку концентрувалися на мартирологах, трагедії поль-ського населення, а з іншого — були націлені на сучасну Україну, яка не є в зоні російського впливу. Багаторазово з’являлися думки по-літиків SLD (Союз лівих демокра-тів, Sojusz Lewicy Demokratycznej) — наприклад, виступи Міллера щодо історичних питань, які входили в цю течію. Коротше кажучи, досить давно стало ясно, що це не є маргі-нес. Так, політики SLD, як і PSL, на-разі застосовували також й еконо-мічні аргументи, що через санкції проти Росії можуть понести втрати і польські виробники.

Так, сьогодні SLD сьогодні поза парламентом, а PSL ледве подолала виборний бар’єр. Проте, пам’ятаймо, що вагомість такого курсу підкріплювала частина ЗМІ, без критики приймаючи погляди цих політиків, а також лідерів т.зв. кресових середовищ (так назива-

55

ють середовище нащадків поляків, що проживали на східних рубежах ІІ Речи Посполитої). Приголомшу-ючі описи жорстокості, мова ідео-логії та пропаганди, замовчування питання українських мирних жертв — це основні складові цих «антидебатів». Більше того, такі дії призводять до серйозних наслідків на польсько-українських прикор-донних територіях. Кожного разу, коли отець вірменського похо-дження Ісакович-Залескі (відомий своїми антиукраїнськими заявами польський священик) відвідував Перемишль, Ярослав, Грубешів або Холм, всюди зустрічали його орга-ни місцевого самоврядування або підпорядковані їм культурні інсти-туції. Зали переповнюються натов-пом людей, його публікації доступ-ні в майже кожній провінційній книгарні. Звичайно, можна при-меншувати значення Ісаковича-За-леського, проте, коли представни-ки провідних політичних партій висловлюються з приводу історич-них питань в схожій манері, це стає справжньою проблемою. З од-ного боку, маємо людей, які пра-цюють заради діалогу, з іншого — маємо зовсім протилежну тенденцію. Росії сьогодні є дуже вигідним різкий перехід від питан-ня вшанування пам’яті жертв Во-лині до діяльності, спрямованої в бік України. З російської точки зору слід будувати та підсилювати такий перехід.

Режисера Войцеха Смажовсько-го важко запідозрити в сприянні політичним інтересам Путіна. По-передній його фільм Roza, скоріше, дає підстави зарахувати його до прихильників критичної історії. Однак, Смажовскі не працює у ва-куумі. Фільм «Волинь» має чіткий сценарій, а першим науковим кон-сультантом в режисера була пані Єва Сємашко. Ця авторка не лише говорить про трагедію польського населення Волині та Галичини, не лише досліджує кількість жертв, але також висловлюється з приво-ду питань, пов’язаних з сучасною політикою. Сємашко пропагує по-літку ізоляціонізму, наприклад, ви-ступала проти Ющенка у період по-маранчевої революції. У 2003 році у виданні Rzeczpospolita (провідна щоденна газета Польщі) було над-руковано її відомий текст на цю тему «Правда передусім» (Prawda przede wszystkim). В інших публіка-ціях та інтерв’ю вона послідовно відстоювала тезис про націоналіс-тичну загрозу серед українських еліт сучасності. На її думку, Ющен-ко був націоналістом не тому, що реалізовував конкретну політику пам’яті, а тому, що не вписувався в «кресову» схему розмови про ми-нуле: або на коліна і вибачайтеся, та й так — як говорив Я.Куронь (Яцек Куронь — польський опози-ціонер, палкий прихильник поль-сько-українського зближення) — буде погано, бо не так лежите, не

56

так б’єтеся в груди або ви націона-лісти. Те саме бачимо сьогодні у відношенні до Петра Порошенка, який не є вихідцем із Західної Укра-їни та якому важко буде припису-вати погляди крайнього націона-ліста.

В останні місяці ситуація вигля-дає таким чином, що ВО «Свобода» після Майдану втратила значення, бо скомпрометувала себе проектом змін щодо російської мови та вплу-туванням частини її політиків у сумнівні схеми. Запропонованого нею міністра оборони не було впи-сано золотими буквами в історію України, так як і генпрокурора — їх вже давно немає в уряді. В ниніш-ній владній команді немає людей, пов’язаних зі «Свободою», яка не є значимою силою в парламенті, на-віть на місцевому рівні, наприклад, у Львові. Звичайно можна сказати, що «з’явився Правий Сектор», але насправді це дітище Майдану. Створили його парамілітарні, не пов’язані між собою групи, ідеоло-гічно зорієнтовані на різні відтінки спадщини ОУН, але з самого по-чатку це не був політичний проект. Після Майдану було створено пар-тію, але окрім фронту та ряду кри-зових моментів, ПС не відіграє сут-тєвої ролі в реальному політичному житті України.

На Донбасі боролися добро-вольчі батальйони, які були осеред-ком для багатьох націоналістів. Це стосується не лише батальйонів

т.зв. Добровольчого Українського Корпусу Правого сектора, але та-кож й батальйону ОУН чи баталь-йонів, пов’язаних з ВО «Свобода». У певний момент під час війни на сході України саме добровольці та волонтери замінили державу. Час-тина командирів відчула свою силу та намагається знайти своє місце поза чисто мілітарною сферою. І можуть проявити себе, як деструк-тивний елемент. Час від часу в Україні виникає ситуація, коли в пунктах пересікання корумпованої влади та тіньової економіки з’являються люди з добровольчих батальйонів. Слабкість держави та її відсутність в окремих сферах життя дають привід для того, щоб нішу заповнювали мотивовані люди, в яких є зброя та які вміють боротися. Залишається запитання: наскільки Українська Держава, яка зараз модернізує армію та інші служби зуміє опанувати ситуацію? Певний крок було зроблено — час-тина батальйонів підпорядковуєть-ся армії, вони перестали бути окре-мими одиницями, які самі вибирають собі командирів, неві-домо звідки мають зброю та згідно з якими принципів функціонують. Так було, наприклад, з «Айдаром». Раптом з’явилися два «Айдари» двох командирів, а кожен говорив щось інше. Одні боролися, інші ро-били з цього бізнес; виявилось, що декілька айдарівців пов’язані з олі-гархом з оточення Януковича...

Слабкість держави та її відсут-ність в окремих сферах життя

дають привід для того, щоб нішу заповнювали мотивовані люди, в

яких є зброя та які вміють бороти-ся. Залишається запитання: на-скільки Українська Держава, яка зараз модернізує армію та інші

служби зуміє опанувати ситуацію?

57

Проте, в певний момент з’явилася держава, яка робить спроби це впо-рядкувати, а ідеологічні критерії відходять на другий план. Звичай-но, як «Свобода», так і Правий сек-тор, коли потрібно, вживають наці-ональну риторику, особливо, коли мова йде про Донбас та поточну політику. Але в цьому більше піару і створення відповідного іміджу.

Неможливо конструктивно вес-ти етнонаціоналістичний дискурс, зрозуміти традиції ОУН для фор-мування свідомості сучасних укра-їнців та розуміння ними націо-нальних інтересів, якщо взяти на озброєння польську історичну оптику, тобто сприймати ОУН ви-ключно як елемент польсько-укра-їнського конфлікту. Тим часом, з точки зору українців, найважливі-шим є антирадянська складова, тобто боротьба націоналістів з Червоною Армією та НКВС. Цей антисовєтський елемент україн-ського націоналізму існує в свідо-мості польських істориків, але для більшості громадян існує виключ-но антипольська складова. І на жаль мушу визнати, що це не є польське know-how — насправді, це скопійована російська модель.

В російських документальних фільмах, які стосуються вересня 1939 року, як і в польській публіцис-тиці можна прочитати, що ОУН ра-зом з німцями брала участь в агресії проти Польщі. Це цілковита підміна понять та порушення всіх пропо-

рцій — наприклад, коли мова йде про масштаби українських виступів проти ІІ Речі Посполитої (РП) та масштаби участі українців  — гро-мадян Польщі — в її захисті під час оборони у вересні 1939 року.

Хорошим прикладом є історія полковника Петра Дяченка, петлю-рівця, а в період ІІ РП офіцера Польського Війська, який у вересні 1939 року захищав Польщу, а потім перейшов на бік Німеччини. Під час окупації був командиром Укра-їнського Легіону Самооборони, який базувався у Варшаві під час варшавського повстання. Його іс-торію часто експонують та навколо неї будують весь нарратив про український колабораціонізм з на-цистами, але нічого не згадується про українських офіцерів, які у 1918–1921 роках боролись за неза-лежну Україну, а потім в польських мундирах гинули під час вересне-вої кампанії 1939-го, в Катині чи як повстанці в ході варшавського по-встання у столиці.

Під час вересневої кампанії у Польському Війську служило 100–120 тис. солдатів українського по-ходження, з них загинуло 8 тис., а кільканадцять тисяч були поране-ні. Багато з них потрапило в полон та були відправлені до Сибіру. В свою чергу, у підпорядкованому німцям батальйоні «Нахтігаль» було 300 українців, в батальйоні «Роланд» — більше 200. Звичайно, була ще поліція в німецькій службі

Це не є польське know-how – на-справді, це скопійована російська

модель

58

та 14 дивізія СС «Галичина», але треба на це дивитися в контексті чисельності колабораціоністських російських підрозділів або інших національностей, яких було значно більше.

Водночас, мало відомою та дуже промовистою є варшавська біогра-фія полковника Семена Федоронька та його сім’ї. Федоронько родом з околиць Сянока, був офіцером армії Петлюри. Після ризької угоди опи-нився на території ІІ РП, був капела-ном православних солдатів Поль-ського Війська, а потім загинув у Катині, як польський офіцер. Його син Олександр, загинув як пілот Ко-ролівських Повітряних Сил, а двоє інших — Орест та В’ячеслав  — як варшавські повстанці. Біля право-славного собору на варшавській Празі (район Варшави) знаходиться пам’ятник, а на вольському право-славному кладовищі символічна могила всієї сім’ї.

А український контекст вар-шавського повстання в польській свідомості все ж таки залишається однозначним — йдеться про кола-бораціонізм з німцями та вбивства мирних мешканців. Саме тому і слід згадувати історію родини Фе-доронько. Участь українців у при-душенні повстання та їх масові злочини — це приклад перемоги пропаганди над історією. Декілька польських істориків неодноразово вказували на те, що більшість сил, які жорстко придушували повстан-

ня, становили не українці, а підроз-діли, які складалися з росіян, кал-миків та інших національностей СРСР. Українці з дивізії «Галичина» становили маргінес, і немає дока-зів, що вони брали участь у злочи-нах проти мирних жителів. Як «кількісно», так і «якісно» більшу роль відігравали солдати наполо-вину поляка Камінського з РОА (русская освободительная армия) або росіяни з армії генерала Власо-ва. Однак в т.ч. саме завдяки рома-ну Романа Братного, а також масо-вому повторюванню спогадів, в яких усіх солдатів Гітлера зі Сходу називали «українцями», маємо сформовану таку, а не іншу карти-ну ситуації.

Проте, проблема є ширшою, оскільки ідеться не лише про відмо-ву від пропагандистських кліше, але також про знання та свідомість на тему участі українців на боці анти-гітлерівської коаліції. В самій Украї-ні під час домінування радянського нарративу пробують показувати іншу картину ІІ Світової Війни, осо-бливо тих солдатів-українців, які боролися, наприклад, в канадській або американській арміях. До цих пір зовсім не багато говорилося про українців з армії Андерса, які поховані під Монте Кассіно. Ці речі відомі історикам, але вони не існу-ють для українського (як і поль-ського) суспільства. Причиною цього є багаторічний нарратив Ве-ликої Вітчизняної Війни як єдино-

59

го — з розмежуванням на україн-ських «фашистів» та звичайно численніших та «хороших» україн-ців в лавах Червоної Армії.

В Червоній армії під час війни служило 6–7 мільйонів українців. Власне у збройних формуваннях ОУН та підрозділах УПА служило в різні періоди від 15 до 35 тисяч. Вбитих, репресованих, виселених або відправлених до таборів за ре-альну або надуману націоналістич-ну діяльність було звісно набагато більше: згідно з документом з архі-ву Берії 1954 року в сутичках з Чер-воною армією «українські націона-лісти» втратили 153 тис. убитих, 134 тис. арештованих та ще близь-ко 200 тисяч депортованих до табо-рів українців. Втрати ЧА, НКВС та прихильників радянської влади оцінювалось у 30 тис. Звичайно, весь радянський період терміни «Бандера» чи «буржуазний націо-наліст» були клеймом.

В свою чергу, з кінця 1980-их років в Польщі неодноразово стверджувалось, що на заході Укра-їни перемагають націоналісти, Конгрес Українських націоналістів чи УНА-УНСО. Але це маргінальні угрупування, як мають у ВР Украї-ни по кілька депутатів. За те, пере-важно не помічався цілий ряд ра-дянських елементів, тобто комуністичної партії, речників ім-перських інтересів Росії або зви-чайних опортуністів, які окрадали Україну у всі можливі способи.

Якщо подивитися на націоналіс-тичний рух крізь призму Польщі, то націоналісти справді мають свої структури, видають книжки, газе-ти, визнають схожу ідеологію, але чи можуть взяти владу в свої руки? Це неможливо, принаймні з декіль-кох причин: як наприклад, орієнта-ції молодого покоління на Європу, регіонального різноманіття Украї-ни, громадянського суспільства, нарешті відсутності єдності в лавах середовищ, які ототожнюють себе з традиціями ОУН. Водночас, остан-ні дослідження громадської думки показують, що саме в Західній Україні присутня найбільша сим-патія до поляків. (Так, за даними соцопитувань проведених Rating Group Ukraine на замовлення Між-народного Республіканського Ін-ституту (США) у березні 2014 року, позитивно до поляків ставляться 79% мешканців Західної України, загалом в Україні — 50%).

Також у Польщі присутні побо-ювання щодо антисемітських на-строїв в Україні — це, мабуть, най-популярніший аргумент не лише російської пропаганди. Насправді ж у нещодавніх списках осіб, які вважаються найбільшими автори-тетами України на перших позиці-ях опинилися Йосип Зісельс та Се-мен Глузман. Зісельс — це лідер єврейської громади, дисидент. Глузман — психіатр, публіцист, вільний коментатор та дисидент, особа активна в різних суспільних

60

проектах, цілком незалежна полі-тично. Ці особи функціонують в Києві, вони відомі, виступають в ЗМІ, з ними рахуються політики різних партій. Деякі євреї стали на бік України не лише декларативно, а й також організовуючи підтрим-ку в Ізраїлі, збираючи гроші на лі-кування поранених або поїхавши воювати в добровольчих батальйо-нах. Якщо хтось хоче знайти анти-семітизм в Україні, звичайно, він його знайде. У вересні 2014 року було осквернено малюнками свас-тик пам’ятник жертвам Бабиного Яру в Києві. Водночас, за ініціати-вою одного з равінів у короткий час під Києвом було побудовано Анатівку (центр для вимушених переселенців зі сходу України).

В Польщі переважає думка, що в Західній Україні події на Волині 1943 року не вважаються злочи-ном, а решта українців просто ні-чого про це не знає. Однак ситуація однозначно не така, що теми Воли-ні взагалі не існує. Коли Ярослав Грицак надрукував свою книжку «Страсті за націоналізмом», київ-ська «Критика» організувала довгу дискусію на тему націоналізму та колабораціонізму, в якій взяли участь провідні панелісти з Украї-ни та української діаспори. Серед молодшого покоління цю тему під-німають Олександр Зайцев або Ан-дрій Портнов, які не аналізують ОУН та український підпільний рух в ідеологічних категоріях і да-

лекі від апологізму. Звичайно, є та-кож й ідеологічні роботи... У 2013 році тема «Волині» пройшла через основні українські ЗМІ, а в найпо-пулярнішому talk-show України у Савіка Шустера обговорювали цю тему провідні українські історики, політики, в т.ч. з Польщі. Декілька телеканалів транслювали докумен-тальні фільми, в яких героями були, наприклад, уродженець «кре-сів» полковник Хермашевський чи історик Гжегож Мотика.

Можна зосередитись на діяль-ності Володимира В’ятровича і го-ворити, що це єдине бачення в Україні, але це просто неправда. Протягом останніх років акценти в історіографії та історичній політи-ці змінюються в декількох питан-нях. Наприклад, під час всього правління Кучми, тобто до 2004 року, дуже мало говорилося про період Української Народної Рес-публіки на чолі з Симоном Петлю-рою, але ще до Майдану — завдяки історикам та пасіонаріям, а також роману Василя Шкляра «Чорний ворон» — почались розмови про Холодний Яр, це неподалік Черкас, де українські підрозділи боролись до 1920-их років з більшовиками. Планується зйомка фільму на цю тему, а роковини 95 річниці ство-рення Холодноярської Республіки перетворились в елемент націо-нального нарративу, в якому ОУН взагалі немає, за те існує централь-но-українська традиція, козацька,

61

петлюрівська та загалом продер-жавна. Коротше кажучи, це все весь час переварюється.

Проте, з польської боку видно в першу чергу, що десь поставлено пам’ятник Бандері...

Натомість в Західній Україні, де найбільший відсоток туристів ста-новлять поляки, окрім давніх ву-лиць Міцкевича чи Словацького з’являються магазини з польськи-ми вивісками, люди починають вживати назву Станіслав, замість Івано-Франківськ, а знання поль-ської мови є декларацією європей-ських устремлінь. Все це свідчить, що польська спадщина на цій тери-торії не є знищеною: або освоюєть-ся заново, або для тамтешніх людей завжди була чимось важливим. Нав’язування викривлень, що в За-хідній Україні в кожному місті сто-ять пам’ятники Бандері, а в лісах кургани УПА та, що це бастіон на-ціоналізму, є цілковитим непоро-зумінням.

Однак слід пам’ятати, що окрім воєнних історій та довоєнних пи-тань історичної пам’яті маємо на-багато свіжіші питання до вирі-шення. Візьмемо, наприклад, т.зв. ленінопад, тобто масове повален-ня пам’ятників радянських часів або зміни назв вулиць та міст — це спроба закінчення чогось, що не було зроблено після 1991 року. Для мене не меншою проблемою від глорифікації націоналізму (якщо дивитися на Україну в контексті

пам’яті, пам’ятників, нарративу) є, наприклад, пам’ятник чекістам у центрі Миколаєва, існуючий ще зовсім недавно провулок Чекістів у Києві чи ціла низка міст та місте-чок, в яких стоять пам’ятники та таблиці не лише асоційованим з тоталітарною системою, але на-пряму причетним до організації Великого Голодомору в Україні у 1932–33 роках, відповідальним за мільйонні жертви та спустошення, з якими Україна не може впора-тись по сьогоднішній день! А від-сутність критичного ставлення, бажання очиститись, багато не-розкритих травм ніколи не ведуть до чогось хорошого. Добрим при-кладом є Іспанія, де відсутність вирішення питання похованих або непохованих по обидва боки гро-мадянської війни 1936 року і на сьогодні день викликає політичні емоції. Впорядкування історичної пам’яті — це довгий процес, а пер-цепція на історію України ХХ сто-ліття виключно з польської пер-спективи не дає шансу зрозуміти не лише давню, але й сучасну Україну.

В Польщі дискусія про Єдвабне (польське містечко, в якому під час ІІ світової війни за участі місцевих поляків було вбито євреїв, символ польського покаяння за антисемі-тизм) відбулась після 11–12 років від переломного моменту, але в польському випадку, це був період відчуття безпеки та відносно на-

62

дійного майбутнього. Постає пи-тання — чи подібна дискусія про «Волинь» на сьогоднішні можлива в Україні?

Дискусія про «Волинь» вже йде. Напрацювання істориків Ігоря Ільюшина або Володимира Кири-чука, тексти Ярослава Грицака, Олександра Зайцева, Івана Ольхов-ського, телепередачі та докумен-тальні фільми з’явилися не лише після Майдану, але ще до Помаран-чевої революції, наприклад, у 2003 році та й раніше. Звичайно, публіч-на дискусія не проходила настільки масштабно, як в Польщі про Єд-вабне. Поки що це дискусія на рівні інтелектуалів та найважливіших ЗМІ. Телевізійна дискусія про «Во-линь» у 2013 році, про яку я вже згадував, відбувалася за участі представників всіх можливих полі-тичних течій: від «Свободи» до Партії регіонів. Наскільки україн-ське суспільство сприйняло цю дискусію, наскільки вона відіграла свою роль — не відомо...

Однак точно не можна говори-ти, що дискусії немає. Принаймні з 2003 року за цим йдуть дослідні та видавничі проекти, які більш-менш намагаються торкатися цієї теми. На жаль, масштаби та тираж публікацій віддзеркалювали не найкращий стан українських гума-нітарних наук. Проте, погляньмо на польсько-українські питання дещо в іншому ключі, тобто в кон-тексті історичних дебатів в Захід-

ній Європі. Коли в Західній Німеч-чині почалася справжня дискусія про нацизм? Хіба не в 1968 році? А коли французи відкрилися у пи-танні своєї участі в Голокості — не лише чиновників уряду Віші, але також пересічних французів? У 1970-х роках…

Як видно з західних прикладів, такого роду процеси вимагають ро-ків та залежать від багатьох факто-рів — стану еліт, економічної ситуа-ції, стосунків із сусідами. Наприклад, польський тиск щодо питання жертв Волині та Галичини приму-сив українців не лише до відповідей на постулати, які напливають з Вар-шави, але також до більшої актив-ності в дослідженні власного мину-лого періоду ІІ світової війни та післявоєнного періоду. Проте, це викликає також інший наслідок — відродження пам’яті українських травм у стосунках з Польщею. Спи-сок в цьому випадку також не є ко-ротким: зрада союзників в Ризі у 1921 році, пацифікація Галичини у 1930 році, знищення церков на Холмщині у 1938 році, вбивства українських мирних жителів у пері-од ІІ світової війни та після її закін-чення, переселення близько 500 тис. українців з території Польщі до СРСР і нарешті акція «Вісла». Це драми, які торкнулися багатьох українських сімей, за цим слідували також нищення інституцій культу-ри, храмів, грабіж майна, брутальна пропаганда...

Польський тиск щодо питання жертв Волині та Галичини примусив

українців не лише до відповідей на постулати, які напливають з Вар-

шави, але також до більшої актив-ності в дослідженні власного мину-

лого періоду ІІ світової війни та післявоєнного періоду

63

В Україні лише після 1991 року почали про це говорити, лише з 1990-х років почали ставити пам’ятники депортованим з Поль-щі, друкувати книжки на ці теми. Автоматично ця пам’ять почала до-ходити до загалу суспільства — не лише в Польщі маємо серед еліт на-щадків «кресов’ян», але також се-ред українських еліт є діти тих, які постраждали з польських рук.

Використання в Польщі опису для цивільних втрат з українського боку слів-ключів таких, як «акції у відповідь» не закривають та не зні-мають з української дискусії питан-ня українських жертв та травма-тичних епізодів української пам’яті.

Цей аспект також треба брати до уваги, коли хочеш проводити діалог. Коли йдеться про темп при-своєння та опрацювання різних елементів колективної пам’яті, окрім польської та української мо-делі маємо у Європі ще інші, ма-буть, цікавіші приклади. У 1990-х роках в Румунії масово ставили пам’ятники Антонеску та глорифі-кували його постать. Лише тоді, коли Румунія приєдналася до ЄС, в цьому питанні погляди поміня-лися, а частину пам’ятників де-монтовано.

Щодо України треба брати до уваги триваючу війну на сході кра-їни, мілітарну загрозу з боку Росії та внутрішньоукраїнські переду-мови. А більшість поляків, навіть тих, які позитивно налаштовані до

України, не хочуть зрозуміти цих передумов. Весь час формулюється очікування, що момент порозумін-ня настане тут і зараз, та і ще на чітко визначених, польських умо-вах. В цю схему, на жаль, вписуєть-ся згаданий фільм Смажовського. Він обґрунтовує цей фільм в т.ч. тим, що це була замовчувана тема, що еліти через політичну корек-тність або геополітичні розрахун-ки відкладали її у довгу шухляду, що не випускалося на цю тему кни-жок, що нарешті треба про це голо-сно сказати. Але, якщо поглянемо в будь-яку книгарню, знайдемо там цілу низку публікацій.

І це не питання останніх кіль-кох років. Поруч з новими книжка-ми знайдемо передрук Czerwonych nocy Генрика Цибульського, спога-дів командира підрозділів «самоо-борони» з Волині, які у період ПНР (Польської народної республіки — офіційна назва Польщі у 1952–1989 роках — ред.) були передруковані декілька разів та й ще великим ти-ражем. Або монографію Шоти і Щесняка Droga donikad. Polska wojna z UPA, яку вперше опубліко-вано у 1970-х роках. Це не так, як стверджує більшість учасників польсько-українських дискусій, що в ПНР про «Волинь» взагалі не пи-салося, а лише в обмін можна було говорити про боротьбу з УПА піс-ля 1945 року в Бєщадах або Лю-блінському воєводстві, про що, приміром, розповідають Luny w

Використання в Польщі опису для цивільних втрат з українського боку

слів-ключів таких, як «акції у відпо-відь» не закривають та не зніма-

ють з української дискусії питання українських жертв та травматич-

них епізодів української пам’яті

64

Bieszczadach Яна Герхарда. Наукові дослідження не проводились, але в пресі та спогадах тема була присут-ня. Попри це, Смажовскі в багатьох інтерв’ю підтримує цей стереотип, що це забуте, витіснене і що не можна було про це говорити. І, на жаль, фільм може всю цю ситуацію лише розбурхати, викликаючи не-гативні емоції через викривлення.

Коли Смажовскі описує україн-ського поліцейського, кількість його поганих прикмет зашкалює настіль-ки, що важко його не зненавидіти. Сам режисер говорить, що намага-ється це зважувати, що покаже дві сторони медалі і що «нікому це не сподобається» — ані польським, ані українським націоналістам. І справ-ді в сценарії з’являється польський поліцейський в німецькій службі, який пацифікує українське село. Проте, головний нарратив — це все ж таки українські ґвалти, паління домів та відрубування голів соки-рою. Чітко, однозначно, гострими кольорами намальований ворог в стилі фільму Ogniomistrz Kalen. І зараз люди, які не носять на собі тягар цієї травми, не отримали вдо-ма цієї картини польсько-україн-ського конфлікту, раптом отриму-ють такий ідеологічний подарунок, воєнну історію поляків та україн-ців в пігулці. Будь ласка, ось втілен-ня зла, примітивні селяни, колабо-ранти, бандерівці, УПА, садисти, гірші за гітлерівців, які вбили 100, 150, 200 тисяч поляків або навіть

півмільйона, бо і такі цифри пода-ють найбільш запальні «кресові» публіцисти.

Такий фільм буде сприяти роз-повсюдженню, закріпленню такої картинки українця, яка вже існує, яка від століть будувалась на при-кордонні. Мстивий гайдамака, зрадник РП, підступний «поп» — такі картини це спеціальність не лише кінематографії та літератури ПНР, бо знайдемо її також в поль-ській літературі часів поділу Поль-щі та ІІ РП. Для того, щоб витрима-ти дещо дистанцію до теми «бандерівців» рекомендую книжку Дороти Сапи Miedzy polską wyspą a ukrainskim morzem. А сам фільм Смажовського, на мою думку, не внесе нічого творчого до дискусії чи пам’яті про польські жертви з Волині, тому що, скоріше, в ньому не буде місця на рефлексію, задум про те, що все це відбувалося під час тотальної війни, що існував ці-лий ланцюжок причин.

Не забуваючи ні про диспро-порцію кількості жертв, ні про вину конкретних українських ко-мандирів та політиків, мусимо пам’ятати хоча б про те, що існує проблема українських жертв. Коли говоримо про колабораціонізм, не може бути так, що говоримо ви-ключно про українських колабо-рантів, особливо на Волині. В се-редовищі спеціалістів про це йде мова, але в публічній дискусії не-має навіть спроби зрозуміти, що

65

одним з елементів, який впливав на динаміку волинського конфлікту була участь значної частини поля-ків в німецькій адміністрації еко-номічної та кримінальної поліції чи поліційних батальйонів, т.зв. Schutzmannschaften.

Разом з довоєнними історія-ми  — голодом землі та загальною економічною ситуацією, поль-ською колонізацією, відношенням адміністрації до місцевого населен-ня, пропагандою, яка напливала з СРСР, активністю комуністів та ОУН — все це загострювало ситуа-цію. Треба пам’ятати про специфі-ку цього конкретного місця. До ві-йни Волинь була найбільш цивілізаційно відсталим та бідним регіоном ІІ РП, де винятково силь-ними були впливи прорадянських комуністів з Комуністичної партії Західної України. Тамтешній експе-римент воєводи Юзевського — спроба завоювання прихильності українського населення лібераль-ною національною політикою та витіснення «прометейського» впливу на Радянську Україну — був втілюваний лише до певного мо-менту. У 1930-х роках правління в Польщі перейшло до ендецького крила (прихильників націоналіс-тично зорієнтованої партії Narodowa Demokracja) та перемо-гла концепція «вирішення україн-ського питання» через «закріплен-ня польського елементу на Сході», тобто пацифікації сіл з допомогою

армії, перехрещення православних на римських католиків, тощо. Тоді на цій території сильнішими стали впливи ОУН.

Про це все ми собі можемо по-говорити з польськими істориками Гжегожем Мотикою, Влодзімєжем Менджецкім або Томашом Стрий-кем, з журналістами як Павел Смо-ленські чи Магдалена Гжебалков-ска. А решта легко потрапляє в течію одностороннього бачення: зосереджуючись на «геноциді» та його масштабах. І саме його масш-таби та жорстокість мають бути виправданням для того, що вже не маємо про що говорити, а в україн-ців лише один вихід — викреслен-ня Бандери та УПА з підручників історії. А з іншого боку весь час не вистачає цього, про що колись пи-сав Данієль Бовуа, тобто поглибле-них дебатів про різні виміри поль-ської присутності на цих територіях. Звичайно маємо на-працювання Єжи Томашовського, які стосувалися міжвоєнного два-дцятиріччя, роботи Анджея Хой-новського, книжки Ришарда То-жецького про «українське питання», маємо «Реконструкцію націй» Снайдера та «Український трикутник» згаданого Бовуа. Зда-ється, що все вже сказано, дослі-джено...

Однак, схоже, що цього не до-статньо, бо маємо справу паралель-но з протилежною тенденцією. Зга-дана пані Єва Сємашко раптом

66

говорить, і це друкується у видав-ництві Інституту Національної Пам’яті (ІНП), що переслідування українців — це вигадка, витвір «по-літичної коректності», що насправ-ді в ІІ РП не було з цим жодних проблем. Її повторюють інші істо-рики, такі як Чеслав Партач, Луци-на Кулінська та багато інших. В чергових телерепортажах презен-товані люди, які говорять, що нія-кого конфлікту не було — ми гово-рили польською, вони українською, всі зустрічалися на свята і т.д.

Так, звичайно бувало, але була й інша реальність. Така, про яку пи-сав, наприклад, Данило Шумук, уродженець Волині, той самий, який в польських та радянських тюрмах та таборах просидів 42 роки... Походив з польсько-україн-ської сім’ї. Він згадує відсутність альтернативи — хочеш працювати на державній посаді, переходиш на римський католицизм і тоді маєш роботу, можеш купити землю і т.д. Все це підґрунтя, в т.ч. суспільний конфлікт: факт, що землі з аграрної реформи не розподіляли для укра-їнців, обмеження для державної служби...

Так, петлюрівці служили в поль-ській армії. Але вже українські мо-білізовані не могли бути офіцера-ми, а деякі роди військ та спеціальностей були для них недо-ступними... Саме всі ці нюанси бу-дують глибше розуміння польсько-українських стосунків. Також і те,

що згарище на Волині розпалили та крапку на «і» в цьому конфлікті поставили совєти (про це писав Мірек Чех). Також вони врешті-решт вигнали поляків з Волині та Галичини. До 1980-их років в Укра-їні відбувалися широко висвітлені в ЗМІ процеси українських націо-налістів, також у контексті злочи-нів проти мирного польського на-селення. Про це все майже не говориться. Також про те, що по польський бік кордону також були випадки регулярних воєнних зло-чинів, що публічно визнали один раз Гжегож Мотика та один раз Лу-каш Камінські, голова ІНП. Водно-час, весь апарат ІНП намагається певною мірою легітимізувати ці злочини формулою, як сказала пані Сємашко, «превентивних акцій у відповідь». Розслідування злочинів проти українців — це винятки.

А коли про це все намагаюся го-ворити, одразу чую, що я «релати-візую», що з українського боку це була концепція геноциду, а з поль-ського — «жертви акцій у відпо-відь». Але чи можна вимірювати масштаби людського терпіння та втрат в такий спосіб? Якщо з укра-їнського боку мирних жертв було 20 тис., вони взагалі не рахуються лише тому, що це менше ніж 60 чи навіть 100 тис. поляків?

Скільки інституцій в Польщі повністю розібралося з проблемою відповідальності з польського боку, в т.ч. інституцій, які репрезенту-

Розслідування злочинів проти укра-їнців — це винятки

67

ють державу? Звичайно, «Карта» опублікувала Egzekutora Дембсько-го в Піскоровіцах, де націоналіс-тичне підпілля вбило місцевих українців, в школі висить пам’ятна дошка, а на місцевому цвинтарі по-будовано капличку. І це елемент єв-ропейських масштабів: люди звід-там не бояться конфронтації. Всі, які загинули, були місцевими: хтось з української, хтось з поль-ської сім’ї. Але вже декілька кіло-метрів далі домінує «кресовий» на-рратив — лозунги «Волинь», «геноцид» спадають в усіх можли-вих формах. За те немає місця для пам’яті також реальних, але укра-їнських жертв з територій над Ся-ном: жертв Польського Народного Війська чи польського підпілля. Те саме в Бєщадах та на Люблінщині.

Декілька місяців тому мала міс-це хвиля осквернень українських пам’ятників на польсько-україн-ському прикордонні, в Монастирі, в Грушовичах чи Радружі. Зняті на камеру фільми хуліганів дуже швидко розповсюджував потім те-леканал донбаських сепаратистів, як приклад правильного спротиву європейців проти бандерівського фашизму. Є ряд ознак, що ці «спон-танні дії» були провокацією росій-ських спецслужб. З іншого боку ко-ментатори «кресових» осередків підкреслювали, що ці пам’ятники були нелегальними.

Кожен з цих пам’ятників має власну специфіку. У випадку Грушо-

вичів влада казала, що пам’ятник мав лише «символьне» значення, але в його ініціаторів були документи, тобто підтверджені нотаріусом зі-знання свідка, що саме в цьому місці поховані вояки УПА. Оскільки в християнській традиції кожен заслу-говує на поховання, вшанування мало підстави, хоча можна спереча-тися, який характер воно повинно мати, яким там повинен бути надпис і т.п. У випадку Монастиря це було легально підтверджено, хоча і після різних пертурбацій, визначення міс-ця поховання упівців та мирних мешканців села, які загинули під час його пацифікації НКВС. В свою чер-гу, пам’ятник в Радружі офіційно є нелегальним «символічним пам’ятником», але українці, вивезені з цього села в СРСР і які його побу-дували, стверджують, що там справ-ді поховані люди. Також є символічні пам’ятні знаки, де мешканці даного села зібрали інформацію про всіх за-гиблих — як тих, яких знайдено, так і тих, які пропали без вісті (напри-клад, у випадку села Молодич непо-далік Ярослава).

У 2015 році ми мали справу з хвилею руйнувань цих пам’ятників виключно в одному ключі — фарбу-вання на них біло-червоних кольо-рів, знаків Підпільної Польщі, вста-новлення дошки з лайкою, як це мало місце в Радружі або повне руй-нування, як наприклад, у Вербиці. А до цього всього ці акції знімались на відео, а фільми розміщувались на

Для «народного мера» Донецька, пана Губарєва, раптом важливим

стає пам’ятник в далеких польських Грушовичах, який, до речі, місцевим не заважав. Це дає вагомий привід замислитись, кому це все вигідне і

хто за цим стоїть…

68

сайті «Novorossiya Today». Частина цих пам’ятників було зруйновано неодноразово, і навіть попри те, що з’явилися інтерв’ю з ймовірними «героями» цих заходів, нікого з них не затримано. Разом з тим ми дізна-ємось, що для «народного мера» До-нецька, пана Губарєва, раптом важ-ливим стає пам’ятник в далеких польських Грушовичах, який, до речі, місцевим не заважав. Це дає вагомий привід замислитись, кому це все вигідне і хто за цим стоїть…

Як на це все реагувати? Коли провокування польсько-україн-ського конфлікту явно на руку чу-жим інтересам?

Це справді запитання про стан польської держави, бо чому стільки років в справі Грушовичів, де пам’ятник стоїть уже кільканадцять років, по сьогоднішній день не зна-йдено задовільної формули, щоб ви-рішити конфлікт, опрацювати фор-мулу через копіткий діалог? Аналогічно із Монастирем — там було нелегальне вшанування, тому представники нашої громади сіли за стіл разом з секретарем Ради Охоро-ни Пам’яті Боротьби та Мучеництва (РОПБтМ) Анджеєм Пжевозьнікєм та вирішили яким буде надпис та форма пам’ятника. Протягом усіх років, аж до його руйнації в травні 2015 року, не було з ним жодних про-блем. У випадку інших вшанувань ніхто не брав такої ініціативи, а відо-мий історик, теперішній секретар РОПБтМ Анджей Кунерт, у 2013 році

авторитарно та публічно заявив, що пам’ятник у Грушовичах треба де-монтувати, бо в Польщі не місце для вшановування злочинців та вбивць польського народу. Таким чином за-початковано певний «механізм до-зволеності»  — зараз з’являються спеціалісти від соціотехніки та про-вокацій, які спокійно руйнують пам’ятник за пам’ятником, а причет-них звісно важко знайти.

Наскільки далеко все це пішло, свідчить доля дошки на цвинтарі солдатів Петлюри в Перемишлі. Це при тому, що якраз Симон Петлюра в Польщі сприймається без контра-версій. І все ж таки, напередодні 95-ї річниці підписання союзу Пілсуд-ський-Петлюра на Військовому Цвинтарі в Пікулицях неподалік Перемишля встановлено дошку зі скандальним змістом. Роковини, в основному релігійного характеру, організовані українською громадою на цвинтарі солдатів УНР у Пере-мишлі названо «націоналістичними та антипольськими». Здавалось, що це питання вже не має викликати ніяких негативних асоціацій — ці солдати не були ворогами Польщі, а спільно боролись проти більшови-ків. І попри це, з’являється там зміст, який не міститься у формулі вшану-вання союзників та, тим більше, українців, які проживали там спо-конвічно. Цей випадок демонструє, наскільки великою є проблема став-лення до «кресової» спадщини та які різні люди на цьому спекулюють.

69

І ми маємо потенційне джерело конфлікту. Дивом по український бік не сталося щось схоже, бо тако-го роду «нелегальні», на цей раз польські, пам’ятні знаки є на укра-їнській території прикордоння. Їхнє створення виглядало, як пра-вило, таким чином: колишні меш-канці села їхали в якесь місце, спонтанно купували будматеріали, а потім домовлялися з головою ра-йону і не дивилися на юридичні нюанси, міжнародні регуляції чи двохсторонні угоди. Зрештою, по український бік довго не існувало інституції, яка займалась би питан-нями вшанування пам’яті. Так чи інакше, конфлікти на цій території можуть і надалі бути спровоковані, бо свого часу забракло волі, щоб узгодити їхню легалізацію. Ясна річ, що Петлюрою ніхто в Європі грати не буде, але Бандерою та УПА вже грають дуже інтенсивно.

Як правильно казала Оксана За-бужко: війна на Донбасі є другоряд-ним фронтом, важливішим є інфор-маційний фронт поза Україною.

Ця інформаційна війна, яка апе-лює до страхів та викривлень вмон-тованих в пострадянське суспіль-ство — саме це найнебезпечніше... Це видно також у Польщі після 2013 року. Ми наразі маємо цілу прикордонну територію, де відбу-вався брутальний конфлікт, по обидва боки гинули люди. І поруч з польськими жертвами, прізвища яких фігурували в різних формах

вшанування та публічного нарра-тиву, включаючи пам’ятник гене-ралу Свєрчевському в Яблонках, була також тема неіснуючих укра-їнських жертв.

Завдяки ЗМІ та діям різних осе-редків, в т.ч. політичним партіям, з’явився все ж таки «волинський нарратив», в якому немає місця ні місцевій специфіці, ні українцям в ролі, іншій ніж причини польсько-го нещастя.

Символом такого підходу на пам’яті є відома реконструкція Во-линської різні в Радимні, тобто міс-ті, де в 1940-х роках до 50% мешкан-ців становили українці, а зараз немає там сліду ані церков, ані укра-їнців. І це в селах поблизу, де підроз-діли Сільських Батальйонів (Bataliony Chłopskie) та інші форму-вання вбивали за один раз по кілька десятків українців. На жаль, вже склалися умови, коли в Польщі і на-далі буде дуже легко грати пам’яттю конфлікту, медійним посилом та ха-ризмою окремих осіб, які в будь-який момент, на кожному рівні, для кожної громади готові презентува-ти саме такий ракурс, саме таку картинку польсько-українських стосунків.

Неважко здогадатися, хто від цього сьогодні отримує найбіль-ший зиск…

Переклад українською —

Павло Кост, член експертної ради ЦДАКР

Ми маємо потенційне джерело конфлікту

Війна на Донбасі є другорядним фронтом, важливішим є інформа-

ційний фронт поза Україною

Завдяки ЗМІ та діям різних осеред-ків, в т.ч. політичним партіям,

з’явився все ж таки «волинський нарратив», в якому немає місця ні

місцевій специфіці, ні українцям в ролі, іншій ніж причини польського

нещастя