Безпековий огляд ЦДАКР №5 (44)

16 березня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Ключові виклики та ризики для України у першій половині березня 2016 року

Крим: енергоресурсні та енергокомунікаційні аспекти окупації та деокупації

В НАТО пока не понимают важности реальной помощи Украинской Армии

Волнение Военторга. Что бы это значило?

Російсько-турецьке протистояння і Південний Кавказ: загрози і шанси

Мілітаризація окупованого Криму стала загрозою міжнародній безпеці

Дело техники. Главное – в деталях

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

4

Початок березня 2016 року став піковим моментом у військових атаках проти сил оборони України підрозділами в регіоні Донбасу, що були сформовані Росією для веден-ня боротьби проти Української Держави. Важливою відмінністю нападів став їх майже виключно безконтактний характер та майже відвертий зв’язок атак із політич-ними вимогами Кремля (у даному випадку щодо проведення виборів в окупованому Донбасі). Це пере-дусім означає, що атаки мали на меті підтримку вогнища у регіоні, залякування влади та населення України з метою досягнення полі-тичних результатів. Серед останніх є примус української влади погоди-тися на ризиковані вибори в регіо-ні та формування підпорядковано-го Кремлю конклаву, а за певних умов  – досягнення реваншизму та встановлення контролю над усією Україною через просування до най-

вищого владного рівню контрольо-ваних осіб.

Загроза реваншизму через про-ведення виборів у регіоні стала найбільшим викликом для України з часів «Мінська-2». Якщо раніше Україні загрожувала втрата дер-жавності внаслідок військового за-хоплення країни, нині головна за-гроза перемістилася у політичну площину.

Однією з найгірших тенденцій сьогодення стала фактична підтрим-ка планів Кремля з боку Німеччини. Зокрема, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штай-нмаєр зауважив: «Ясно одне: ці вибо-ри не можна далі відкладати… Ситу-ація з безпекою не повинна бути виправданням того, що ми не пра-цюємо над законом про вибори». Прийняття закону про проведення виборів в ОРДЛО керівник МЗС ФРН назвав «першочерговим за-вданням».

Загальні оцінки

Ключові виклики та ризики для України у першій половині березня 2016 року

Загроза реваншизму через прове-дення виборів у регіоні стала

найбільшим викликом для України з часів «Мінська-2». Якщо раніше

Україні загрожувала втрата дер-жавності внаслідок військового захоплення країни, нині головна

загроза перемістилася у політичну площину

5

Важливо наголосити, що пози-ція Європи є багатогранним і взаємопов’язаним процесом, що віддзеркалює в тому числі і сприй-няття української влади та потен-ційних кроків непередбачуваного Кремля. Так, під час міжнародного форуму «Мілітаризація окуповано-го Криму як загроза міжнародній безпеці» (14 березня) голова київ-ського представництва Фонду іме-ні Конрада Аденауера Габріеле Бау-манн відверто зазначила про «стурбованість» Берліну погли-бленням урядової кризи в Україні. А експерти наголосили про відсут-ність у України стратегії протисто-яння Кремлю як в України, так і у країн Європи. Фактично відбува-ється реагування на поточні кроки Кремля, і за таких умов говорити про успішність протистояння не-реально та неможливо.

Міжнародний форум фахівців з питань безпеки наголошує: Україна потребує комплексної стратегії протидії та де-окупації, яка вклю-чала б низку воєнних та несилових важелів.

Головні ризики військового характеру

Майже безперервні обстріли позицій українських сил оборони проросійськими угрупованнями свідчать про наміри Кремля досяг-ти бажаної консервації вогнища на окупованих територіях регіону Донбасу.

На цей час практично не йдеть-ся про можливий масований на-ступ російської регулярної армії на українські території, але ведення безконтактної війни суттєво підси-лює політичні вимоги Кремля.

Досить симптоматичною можна вважати заяву російського журна-ліста Павла Шеремета про те, що для завершення війни в Україні Ро-сія наполягає на виконанні Украї-ною тих вимог у мінських домовле-ностях, які вигідні Кремлю. Зокрема, журналіст зазначив, що на початку березня російський по-сол Михайло Зурабов зустрічався з групою журналістів (серед яких були й українські представники мас-медіа). Згідно із заявою, «якщо не будуть проведені вибори за ро-сійськими правилами або лекала-ми, то конфлікт з Україною знову може перейти в якусь гостру фазу». Насправді цю інформацію слід сприймати як одну з форм заляку-вання, застосовану до відповідної фокус-групи.

Слід передбачати ймовірність застосування Росією у березні – квітні різних форматів впливу, го-ловною метою яких є примус до по-літичного сценарію, розробленого Кремлем. Водночас не виключене підсилення угруповання в Донбасі, що може посилити демонстрацію «воєнної опції» Росії у боротьбі з Україною.

Не може пройти повз увагу дум-ка відомого британського експерта.

Міжнародний форум фахівців з питань безпеки наголошує: Україна

потребує комплексної стратегії протидії та де-окупації, яка включа-

ла б низку воєнних та несилових важелів

На цей час практично не йдеться про можливий масований наступ

російської регулярної армії на україн-ські території, але ведення безкон-

тактної війни суттєво підсилює політичні вимоги Кремля

6

Так, перебуваючи в Україні науко-вий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин (Chattam House) Джеймс Шерр ви-словив переконання (15 березня) у тому, що критичним моментом для України може стати проведення в РФ виборів до Державної думи. На його думку президентська партія не має сьогодні шаленої підтримки в суспільстві, то ж для створення рейтингу цілком можливе вико-ристання Росією саме військового сценарію в Україні.

Виклики для України на міжнародній арені

З початком урядової кризи на-прикінці 2015 року Україна до се-редини березня поступово знижу-вала рівень її підтримки з боку Заходу. Слід констатувати, що се-редина березня 2016 року характе-ризується найнижчим показником сприйняття західним співтовари-ством дій української влади. Варто підкреслити, що в разі нездатності оперативного розв’язання цієї вну-трішньополітичної проблеми, кі-нець березня може стати етапом пе-реходу Заходу до відвертих негативних оцінок дій Києва і, як наслідок, вестиме до прямої змови з Кремлем. Ознаки цього вже існують – про них зазначають фахівці у ЗМІ та під час неформального спілку-вання. Зокрема, Сергій Рахманін у статті в газеті «Дзеркало тижня» (12 березня) вказав таке: «…робота над

виборчим законодавством для ОРД-ЛО ведеться. ... Розробляється но-вий закон, за інформацією DT.UA, в контакті з представниками Німеч-чини та Франції. Розробники зу-стрічалися, як мінімум, двічі — у Берліні й Києві. Наскільки можна судити, Київ упевнений, що Москві його плани не відомі, однак, за на-шим даними, Берлін і Париж (не по-відомляючи про це українській сто-роні) не просто діляться з Кремлем усією необхідною інформацією, а й консультуються з представниками Росії з приводу окремих положень майбутнього закону. Інтереси Укра-їни наших західних партнерів тур-бують значно менше, ніж сам факт проведення виборів, які дозволять «закрити» проблему».

Не менш резонансною з огляду на розуміння трансформації позиції лідерів країн Європи стала заява представника України у Трьохсто-ронній контактній групі (з перего-ворів щодо врегулювання воєнного протистояння) Романа Безсмертно-го – про те, що ідею щодо призна-чення керівниками окупованих час-тин Донбасу Ріната Ахметова і Юрія Бойка вперше озвучили європейці у Мінську. Це надає багато підстав вважати, що відбувається реаліза-ція московського плану врегулю-вання воєнного протистояння.

У цьому контексті надзвичайно важливим та показовим вбачаєть-ся рішення президента РФ Путіна розпочати виведення основної час-

Ослаблена країна, яка фактично знаходиться у стані війни з Росією,

однак навіть у таких умовах не здатна до самодисципліни для

швидкого реформування не лише економіки, але й армії та флоту,

навряд чи може зацікавити когось як союзник чи партнер у розіграші

чергового світового пасьянсу

Виведення основної частини військ та припинення бомбардувань у Сирії

співпадає з інтересами США та Туреччини і, цілком можливо, що

таке рішення могло з’явитися як обмін на лояльність до російського

плану врегулювання протистояння в Донбасі

7

тини російської військової угрупо-вання з Сирії (14 березня). Серед іншого, це може свідчити не тільки про втому РФ розв’язаною актив-ною фазою війни в Сирії, але й про досягнення низки домовленостей із західними країнами, в яких не виключена присутність «україн-ського питання». Виведення осно-вної частини військ та припинення бомбардувань у Сирії співпадає з інтересами США та Туреччини і, цілком можливо, що таке рішення могло з’явитися як обмін на лояль-ність до російського плану врегу-лювання протистояння в Донбасі. До речі, тут важливо не зайвим ви-явиться інформація Головного управління розвідки Міноборони України (13 березня) про те, що ка-дрові офіцери ЗС РФ, які беруть участь у бойових діях на тимчасово окупованих територіях Донбасу, подають рапорти на дострокове розірвання контрактів та мають намір повернутись до Росії. Серед іншого, означені події свідчать про суттєві зміні всередині російського суспільства.

Повертаючись до міжнародної арени, можна згадати, що країни Європи поки зберігають консолідо-вану позицію щодо санкцій по від-ношенню до РФ. Так, 10 березня Рада ЄС ухвалила рішення продо-вжити санкції проти 146 осіб та 37 російських компаній за порушення територіальної цілісності України. Згаданий вище авторитетний бри-

танський фахівець Джеймс Шерр зазначив, що відмова Заходу від консолідованих санкцій надасть Путіну підстави вважати наявність розбіжностей у Заходу, тобто вва-жати його слабким. Водночас екс-перт визнав, що «Захід сьогодні по-літично слабкий настільки, наскільки економічно слабка Росія».

Важливими залишаються проя-ви окремих політиків країн Європи та окремі громадянські ініціативи. Так, резонансу набула ідея відомо-го депутату польського Сейму Малгоджати Госевської представи-ти у Гаазі доповідь про російські воєнні злочини в Україні (як пред-ставник партії «Право і справедли-вість» вона є заступником керівни-ка Комісії з міжнародних питань, а також заступником голови Парла-ментської асамблеї польського Сейму і Верховної Ради України. Торік Госевська здобула популяр-ність як співавтор доповіді «Росій-ські воєнні злочини в Східній Укра-їні в 2014 році» на 153 сторінках).

Не менш вагомими виявилися події, пов’язані з звільненням української льотчиці Надії Сав-ченко. Зокрема, в ЄС склали «спи-сок Савченко», який очолив осо-бисто Путін. А саме, 8 березня депутати Європарламенту закли-кали верховного представника ЄС із закордонних справ Федеріку Могеріні запровадити персональ-ні санкції проти президента РФ Володимира Путіна та ще 28 ро-

«Захід сьогодні політично слабкий настільки, наскільки економічно

слабка Росія»

8

сійських посадовців через «неза-конне поводження з українською громадянкою Надією Савченко». Лист-звернення підписано 57 єв-родепутатами, його розмістив на своєму Твіттері польський євроде-путат Яцек Саріуш-Вольський. (У документі вказано про російських посадовців та сепаратистів зі схо-ду України, яких підтримує Росія: директор ФСБ РФ Олександр Бортников, голова комітету з за-кордонних справ Держдуми РФ Олексій Пушков, ватажок бойови-ків «ЛНР» Ігор Плотницький, ро-сійські слідчі, прокурори й судді, які вели справу Савченко, тощо). Це перший випадок, коли публіч-ний документ серйозного рівня торкається безпосередньо Путіна. Що може цілком мати розвиток, включно до визначення у майбут-ньому Путіна відповідальним за окупацію Криму та розв’язання ві-йні на сході України.

Не менш симптоматичною поді-єю можна вважати появу 2 березня передової статті у німецькому жур-налі «Spiegel» («Агресії Путіна»), що містить приховані закликом до ві-йни проти Росії. Цей виклик закінчу-ється такими словами: «Якщо Захід не хоче у майбутніх конфліктах зно-ву втікати, далі вестись на спритні маневри противника, то він не має права дозволяти залякувати себе. Йому не можна просто прагнути умиротворень. Західний світ пови-нен згуртовано виступати проти».

Можна констатувати загальний розвиток антипутінських настроїв в Європі. 8 березня генеральний се-кретар НАТО Єнс Столтенберг за-явив про наміри Росії розколоти Альянс. Тоді Столенберг додав, що в Альянсі стурбовані посиленням Росії в Сирії, а також присутністю в Середземному морі. НАТО змуше-не нарощувати сили в Туреччині і східній частині Середземномор’я у відповідь, пояснив Столтенберг.

Між іншим, Кремль продовжує пошук партнерів та союзників, ін-коли за рахунок експлуатації влас-норуч створених протиріч між країнами. Так, стало відомо, що Ві-рменія продовжить «тісне» вій-ськово-технічне співробітництво з Росією. Глава МЗС Вірменії Едвард Налбандян заявив (9 березня), що його країна буде «якнайтісніше» співпрацювати з Росією у військо-во-технічному плані. «За останні роки Азербайджан багаторазово збільшив свої військові витрати. У нас союзницькі стратегічні відно-сини з Росією, дуже тісне військо-ве, у тому числі військово-технічне співробітництво. Ні для кого не се-крет, що ми купуємо зброю в пер-шу чергу у свого стратегічного со-юзника, ми і далі будемо найтіснішим чином взаємодіяти з Росією у військово-технічному плані», — позначив чиновник. Вра-ховуючи, що Росія та Вірменія ра-ніше домовилися створити об’єднану систему ППО на Кавказі.

9

Крім того, у Вірменії дислокована 102-а російська база (база в Гюмрі сформована у 1995 році зі сполук Закавказького військового округу, а за угодою, підписаною в 2010 році, термін дислокації бази в рес-публіці продовжили до 2044 року).

Виклики у площині економікиКритичними для України ви-

кликами у економічній площині може стати взаємодія з Росією за-хідних та азійських (передусім, ки-тайських) компаній. Детальніше з проблематикою можна ознайоми-тися у матеріалі президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Ми-хайла Гончара.

Серед подій у цьому сегменті, на які варто звернути увагу – підпи-сання Президентом Порошенком (4 березня) закону про порядок приватизації найбільших підпри-ємств, згідно з яким російським компаніям заборонено брати участь у конкурсах на покупку па-кетів акцій державних підпри-ємств. Глава фонду держмайна Бі-лоус повідомив, що першим об’єктом, який підлягає приватиза-ції, стане Одеський припортовий завод, слідом буде продано пакети акцій енергогенеруючих та енерго-розподільчих компаній.

Крім того, слід мати на увазі, що товарообіг України і Росії впав в 2,3 рази: експорт товарів з України в Росію в січні 2016 року скоротився по відношенню до аналогічного пе-

ріоду 2015 року на 48% - до 121 млн доларів, а імпорт з РФ обрушився на 60,6%, або більш ніж в 2,5 рази - до 246 млн доларів.

Водночас експерт Майдану за-кордонних справ Юрій Смелян-ський попередив (15 березня) про російську стратегію примусу України співпрацювати з краї-ною-окупантом. Так, експерт по-значив це на прикладі Азовського моря, яке економічно втрачено для України, оскільки Росія контролює Керченську протоку та пропонує співпрацю.

Основні виклики всередині держави

Головним меседжем березня стала теза про те, що президент-ська команда «ніяк не може сколо-тити нову парламентську коалі-цію», а урядова криза набула характеру загрози національній безпеці. Фахівці зазначають про намір глави держави монополізу-вати владу: призначення прем’єр-міністром Гройсмана або Яресько однозначно означатиме посилення контролю президента над діяльніс-тю уряду, таким чином, відбудеть-ся перекіс владних повноважень у бік президента, проти чого катего-рично заперечували іноземні парт-нери.

Фахівці з питань безпеки нега-тивно коментують проблему кризи влади в Україні, відмічаючи, що Україна не має адекватної стратегії

Керівник Центру досліджень Росії Володимир Огризко запропонував

(15 березня) серед елементів стра-тегії протидії Росії орієнтир на

ракети малої та середньої дальнос-ті, проведення транспортної бло-

кади (в тому числі, за участі Польщі та Прибалтійських держав), ство-

рення спільних з Туреччиною бригад та спільних військово-морських

формувань з Румунією і Болгарією (в тому числі, за участі США)

10

протистояння Кремлю. Інколи з’являються її окремі елементи, але ставок на створення технологічних переваг та дій на випередження (низку таких дій в межах створен-ня стратегії 14 березня запропону-вав відомий український експерт у галузі безпеки Ігор Кабаненко) не передбачається. Так само, екс-міністр закордонних справ, а нині керівник Центру досліджень Росії Володимир Огризко запропонував (15 березня) серед елементів стра-тегії протидії Росії орієнтир на ра-кети малої та середньої дальності, проведення транспортної блокади (в тому числі, за участі Польщі та Прибалтійських держав), створен-ня спільних з Туреччиною бригад та спільних військово-морських формувань з Румунією і Болгарією (в тому числі, за участі США).

До асиметричних можливостей відносяться також й Сили спеці-альних операцій. Міністр оборони України Степан Полторак заявив 8 березня, що Сили спеціальних опе-рацій, які створюються у складі Збройних сил України, будуть здат-ні виконувати поставлені завдання вже до кінця цього року. Це, на жаль не корелюється з його ж зая-вою у квітні 2015 року про «ство-рення ССО». Такі колізії із заявами та реальними досягненнями вій-ськового керівництва обурюють як фахівців, так і усе суспільство. «В минулому році ми створили керів-ництво Силами спеціальних опера-

цій. В цьому році Сили спеціальних операцій отримають бойові спро-можності - тобто, вони пройдуть курс підготовки, навчання і будуть готові до кінця року виконувати задачі за призначенням», - сказав Полторак.

Військово-політичне керівни-цтво держави не наважується на створення професійного війська, обираючи шлях паліативів. Так, се-кретар РНБОУ Олександр Турчи-нов зазначив 2 березня, що мобілі-зацію можуть відкласти, якщо буде зібрано достатньо контрактників. «Для нас дуже важливо мати силь-ну боєздатну армію, готову перема-гати. І, безумовно, основна частина цієї армії повинна воювати на про-фесійній основі. Що вищою є саме професійна складова, то ефектив-ніше діють війська. Це - аксіома, і я думаю, що ніхто з цим сперечатися не буде», - це заява чиновника, на жаль, не корелюється із реальним станом дій у цій сфері, та, зокрема, відсутністю важливих елементів – мотиваторів довготривалої служ-би. («Мінімум 7 тис. грн. зарплати - це контрактник, який потрапляє на позицію рядового солдата. Це той мінімум, який у ЗСУ і Нацгвар-дії повинні отримувати ті, що під-писують контракт. А ті, що служать у зоні проведення АТО, беруть участь у бойових діях, мають отри-мувати ще й додаткові надбавки»).

Цікаво, що саме у березні від-булися перші публічні події щодо

11

переосмислення відповідальнос-ті за окупацію Криму. Скажімо, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк зазначив (14 бе-резня), що «коли б була боротьба (збройна) за Крим, не з’явився б Донбас». А екс-голова СБУ та ко-лишній голова Комітету з питань розвідки при Президенті України

Ігор Смешко зазначив (14 берез-ня), що приведення у повну бо-йову готовність російських вій-ськових частин відбулося лише через декілька днів після захо-плення будівлі Верховної Ради Криму, а перекидання вертольо-тів – аж у останні дні лютого 2014 року.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

12

Перш ніж перейти до проблема-тики деокупації Криму в енерге-тичному вимірі, варто згадати окремі аспекти періодів передоку-пації та окупації.

Передокупаційний період ха-рактерний тим, що уряд України уклав угоди про розподіл продукції з транснаціональними компанія-ми, що входять в ТОП-10 світових енергетичних корпорацій. Дві УРП стосувались проектів видобутку нетрадиційного газу на суходолі, а третя – розробки глибоководного шельфу Чорного моря (Рисунок 1).

Український сектор Чорного моря міг би повністю забезпечити потреби країни у вуглеводнях, зо-крема за даними Державної служ-

би геології та надр України, потен-ційні запаси енергоресурсів (нафта, природний газ) на українському шельфі Чорного моря оцінювались на рівні 2,3 млрд. т умовного пали-ва (2,3 трлн. куб. м.), що становило 40% усіх енергетичних ресурсів України. Тільки на балансі ДАТ «Чорноморнафтогаз» було 17 родо-вищ, з яких 11 газових, 4 газокон-денсатних і 2 нафтових.

Причому, на відміну від сухо-дільних ділянок з покладами не-традиційного газу, де ще належа-ло виконати масштабні пошуково-розвідувальні роботи, шельфові розробки були більш багатообіцяючими, оскільки в су-міжному румунському секторі

Крим: енергоресурсні та енергокомунікаційні аспекти окупації та деокупації

У дзеркалі експертноі

думки

Михайло Гончар,Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»

13

Чорного моря геологорозвідка підтвердила наявність комерцій-но видобувних запасів природно-го газу. В тендері на розробку Скіфської ділянки шельфу пере-міг консорціум міжнародних ком-паній на чолі із світовим лідером американською компанією «Екс-онМобіл».

З огляду на це та враховуючи традиційну схильність Росії до створення антиконкурентних та монопольних схем, одним з моти-вів окупації Криму був енерге-тичний. Окупація півострова дає Росії вирішення низки питань стратегічного характеру (Рису-нок 2):

Рисунок 1

14

• ліквідація перспективних про-ектів розвідки і видобутку газу в Чорному морі, які ініціювала Україна із залученням провід-них європейських і американ-ських компаній, що є викликом для російських державних ком-паній;

• витіснення з північного сектора Чорного моря провідних амери-канських і європейських нафто-газових компаній, що є конку-рентами російських державних компаній;

• позбавлення України доступу до основної частини шельфових ро-довищ газу і перспективних запа-сів вуглеводнів в Чорному морі;

• створення передумов для корек-ції маршруту трансчорномор-ського газопроводу (на той час «Південний потік», згодом – «Ту-рецький», нещодавно – «Болгар-ський», поточно – без назви) з частковим прокладанням його поблизу або й через Кримський півострів і шельфову мілководну зону Чорного моря (Рисунок 3, 4).

Рисунок 2

15

Рисунок 4

Рисунок 3

16

Можна констатувати, що три з чотирьох означений цілей досягну-то. Четверта – в роботі. Хоча вона й виглядає на сьогодні безперспек-тивною з огляду на загальну непо-трібність подібного проекту для ЄС, тим не менше робота у цьому напрямку продовжується й остан-нім часом вона активізована.

Другий аспект – окупаційний. Ми спостерігаємо, що окупант – Ро-сія – має серйозні проблеми з енер-гетичним забезпеченням півостро-ва. Чому це має місце? Невже у Кремлі не знали про енергодефіцит-ність Криму, що становила ~ 83% по електроенергії, 100% – по вугіллю, 100% – по нафтопродуктах. Прак-тично, Україна вивела Крим на 100% забезпечення по газу завдяки інвес-тиції НАК «Нафтогаз України» в розширення експлуатаційного бу-ріння на мілководному шельфі Чор-ного моря у 2011-2013 р.р.

Відповідь на дане питання у тому, що насправді у Кремлі це чу-дово розуміли, але не вважали це чинником ризику, оскільки після Кримської кампанії мав стартувати проект «Новоросія». Реалізація цього проекту в його початковому вигляді – сепарація 8-10 областей сходу та півдня України мала авто-матично вирішити усі питання енергетичного та ресурсного забез-печення Криму, зокрема, по елек-троенергії та воді.

Понад те, енергодефіцитною ви-явилась би Україна, точніше те, що

від неї лишилось би, оскільки осно-вні джерела видобутку первинних енергоресурсів потрапили би на територію так званої «Новоросії» - майже весь вуглевидобуток, 4/5 ви-добутку природного газу, 9 з 15 енергоблоків АЕС, левова частка теплової енергетики. Проект «Но-воросія» зазнав краху, тому Крим автоматично виявився в скрутно-му енергетичному та ресурсному становищі.

Кримська енергосистема спро-ектована в радянський період для подачі електроенергії з материка на півострів по 4 повітряних лініях з ОЕС України (Рисунок 5). Макси-мально може передати 1250 МВт потужності, що відповідає макси-мально можливому обсягу спожи-вання енергії на півострові. Крим покриває за рахунок власної тепло-вої генерації близько 205,5 МВт, включно з Севастополем.

(Базова місцева генерація: 100 МВт на Сімферопольскій ТЕЦ (при проектній потужності в 100 МВт), 6МВт на Камиш-Бурунській ТЕЦ (при проектній потужності в 30 МВт) та 14,5 МВт на Сакській ТЕЦ (проектна потужність 14,5 МВт), а також Севастопольська ТЕЦ по-тужністю 60 МВт.)

Завезення 13 мобільних газо-турбінних установок (9 з Сочі та 4 з московського резерву) загальною потужністю 292,5 МВт з їх розмі-щенням на трьох майданчиках по-руч з існуючими ТЕЦ, дозволило

Разработчики не получают роялти, а ценообразование весьма туманно

17

наростити потужності генерації до 487,5 МВт. Завезені до Криму 1474 дизель-генератори загальною по-тужністю 310 МВт та потужності локальної альтернативної енерге-тики у вигляді ВЕС та СЕС імені Клюєва загальною потужністю 386 МВт не можуть працювати в мере-жевому режимі, а тому не вплива-ють на загальний дефіцитний ба-ланс Криму.

Міністерство енергетики Росії оперує цифрою потреб Криму в

електроенергії в 1442 Мвт потуж-ності. Водночас, якщо усі проекти перекидання потужностей в Крим по енергомосту та створення до-даткової генерації на самому пів-острові будуть реалізовані, то су-марна потужність становитиме 2225 МВт, що в 1,8 рази більше, аніж традиційні до 2016 року по-стачання в Крим з материкової України. Очевидно, що більша, аніж до окупації потужність пов’язана із зростаючими потреба-

Рисунок 5

18

ми угруповання російських зброй-них сил на території півострова, а також перспективних планів його нарощування. Побічно, це є під-твердженням масштабних планів розгортання додаткової воєнної інфраструктури, що потребувати-ме значних обсягів енергоспожи-вання.

Головна проблема забезпечення енергетичної самодостатності Кри-му полягає у вирішенні питання вибору генеральної схеми його енергозабезпечення: з території РФ через Керченський енергоміст чи шляхом будівництва додаткових генеруючих потужностей на тери-торії півострова. Зараз паралельно реалізуються обидва сценарії.

За першим сценарієм здійсню-ється не тільки спорудження енер-гомосту та нових передавальних потужностей, як на території РФ (Кубань), так і по території Криму, але й подолання енергодефіцит-ності півдня Росії у цілому та, пере-дусім, регіону Кубані, з якого пла-нується передавати енергію на Крим. Останнє підтверджується офіційними даними ФСК РФ («Фе-деральная сетевая компания»). Ви-робництво електроенергії в опера-ційній зоні Кубанського РДУ (регіонального диспетчерського управління) за 2014 рік становило 11,7 млрд. КВт- год, в той час як споживання – 24,7 млрд. КВт-год, себто, більш ніж удвічі більше. Сполучення Криму з Кубанню че-

рез підводні кабельні лінії збіль-шить дефіцит електроенергії при-близно на 5,5 млрд. КВт*год (обсяг споживання півострова у 2014 році). За оцінками російських фа-хівців, повністю закрити питання дефіциту енергії на півдні РФ мож-на лише з введенням у промислову експлуатацію IV енергоблоку Рос-товської АЕС, що можливо навряд чи раніше 2018-2019 рр., оскільки наприкінці листопада 2015 р. за-вершено лише етап спорудження будівельних конструкцій під кор-пус реактора. Фізичний пуск пе-редбачається наприкінці 2017 року, запуск в промислову експлуатацію потребуватиме ще майже рік часу. Додатковою схемою подолання енергодефіцитності як кубансько-го «ведмежого кута», так і Криму є спорудження ТЕС на Тамані по-тужністю 450 МВт до 2019 року, що має стати джерелом постачань електроенергії в енергоміст.

Федеральна цільова програма «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим та м. Севастополя до 2020 року» передбачає будівни-цтво: • на території Краснодарського

краю однієї підстанції ПС500кВ, двох повітряних ліній ПЛ500кВ;

• на території Криму - однієї ПС220кВ, однієї ПЛ330кВ, чоти-рьох ПЛ220 кВ, чотирьох підвод-них кабельних ліній КЛ220кВ.Споруджувані в рамках проекту

енергомосту об’єкти електроенер-

19

гетики з обох берегів Керченської протоки – перехідні пункти ПП «Крим», ПП «Кубань», ВЛ220кВ (від ПП «Кубань» до ПС «Кафа»), ПС220кВ «Кафа». До літа 2016 року по споруджуваному енергомосту почнуть подавати 350 МВт потуж-ності, з тим, щоб у 2017 вийти на повну потужність 850 МВт.

Однак, заповнити вказані вище передавальні потужності електро-енергією буде можливим лише з введенням в експлуатацію ІV енер-гоблоку Ростовської АЕС у 2019 році. Якраз нові потужності атом-ної генерації (ІІІ та ІV енергобло-ки) можуть покрити дефіцит Крим-ського півострова та півдня Росії.

У Росії переконують, що анексо-ваний Крим стане енергетично не-залежним до вересня 2017 року. Про це нещодавно заявив міністр енергетики РФ Олександр Новак: «З точки зору потреби енергосис-теми в потужностях, з 1 травня вона вже буде забезпечена власни-ми можливостями і перетоками з енергосистеми Росії. Але при цьо-му, для того щоб забезпечити по-вну надійність необхідно ввести в відповідності з встановленими тер-мінами додаткові потужності влас-ної генерації в Криму – це 940 МВт, 470 МВт з яких будуть введені до вересня 2017 року, а до березня 2018 року буде ще приблизно 470 МВт». Однак, реально це відбудеть-ся 2020 року за умови, що будуть збудовані не тільки генеруючі по-

тужності в Криму та на Тамані, але й передавальні потужності.

Другий сценарій, який передба-чає будівництво генеруючих по-тужностей на півострові, буде впи-ратися в дефіцит первинних енергоресурсів для виробництва електроенергії. Передусім мова йдеться про природний газ. (Рису-нок 6) Технічно це питання можна розв’язати або шляхом нарощуван-ня газовидобутку на шельфі Чор-ного моря, або ж шляхом переки-дання додаткових обсягів газу з півдня Росії через Керченську про-току в Крим та будівництво відпо-відних газопроводів в напрямку Сімферополя і Севастополя та ре-версування існуючого Джанкой – Феодосія – Керч, збудованого НАК «Нафтогаз України» в наприкінці 90-х. Передбачається будівництво у три етапи 400-км газотранспорт-ного сполучення Краснодарський край – Крим. Максимальна проек-тна потужність 2,2 млрд. куб. м. на рік з терміном введення в експлуа-тацію у 2017 році.

Беручи до уваги «Інформацію про розвиток та сучасний стан па-ливно-енергетичного комплексу Республіки Крим за 2014 рік», пер-шочергова увага окупаційною вла-дою приділяється енергозабезпе-ченню великих міст Кримського півострова, таких як Сімферополь та Севастополь. Тому здійснюють-ся заходи щодо підвищення обсягів видобутку газу так званим ГУП РК

20

«Черноморнефтегаз» (колишня до-чірня компанія НАК «Нафтогаз України» «Чорноморнафтогаз», не-законно відчужена внаслідок оку-пації) на Одеському, Архангель-ському газових родовищах та Штормовому газоконденсатному родовищі. Саме газ і має стати основним ресурсом для виробни-цтва електроенергії на півострові. Паралельно передбачається і про-кладка двох ниток газопроводу з території Росії через Керченську

протоку, в чому зацікавлений як «Газпром», так і «Силові машини» з “Сіменс”, оскільки з високим сту-пенем імовірності саме їх газотур-бінне устаткування буде замовлене російським газовим монополістом.

Практично, Росія на сьогодні діє в обох напрямках – і з переки-дання електроенергії та газу на пів-острів, і з будівництва нової та роз-ширення існуючої генерації. Це викликає критику в експертних ко-лах РФ, оскільки профіцитність

Рисунок 6

21

Криму дорогою ціною обійдеться бюджету Росії. У випадку якщо усі проекти будуть реалізовані то су-марна потужність генерації в Кри-му разом з потужністю енергомос-ту буде 2225 МВт. З одного боку, це – результат задоволення потреб усіх лобістських структур, які ви-користовують російський бюджет для Криму з метою власного збага-чення. З іншого боку, Москва нама-гається створити запас потужнос-тей на випадок, якщо Керченський енергоміст виявиться недовговіч-ним. Останнє цілком імовірне, вра-ховуючи як геологію дна Керчен-ської протоки, так і «штурмовщину» та китайського підрядника при укладанні кабельних переходів. За наявною інформацією мали місце серйозні порушення інженерних норм при виконанні робіт.

ВисновкиРосія самостійно не в змозі за-

безпечити енергодостатність Кри-му. Це дуже важливий момент. На-приклад, високовольтні підводні кабелі в Росії не виготовляються, як і відсутні компанії, що здатні здійснювати укладку такого кабе-ля. Для прокладення енергомосту довелось залучати китайських по-стачальників та підрядників, зо-крема «Jiangsu Hengtong HV Power System» та «Shanghai Foundation Engineering Group Co, Ltd.». Ефек-тивна електрогенерація в Криму неможлива без газотурбінних уста-

новок німецького «Сіменса», який намагається діяти в обхід санкцій. Виходячи з цього, Україна має дія-ти відповідним чином, упереджую-чи та блокуючи іноземні компанії, які можуть забезпечити для РФ по-стачання необхідних матеріалів та устаткування. На жаль, МЗС Укра-їни – приклад пасивності й спогля-дацької позиції. Якщо підхід не змі-ниться, то китайських підрядників та німецьких й інших європейських постачальників ми й надалі бачи-тимемо в Криму.

Українська сторона проявила бездіяльність щодо китайського судна та укладки ним кабеля через Керченввську протоку восени та взимку 2015-го. Не виключено, що КНР зондує позицію України та За-ходу. Враховуючи, що адекватної реакції на прокладення кабеля ки-тайським судном не було, то ком-панії з КНР можуть приступити й до виконання інших будівельних та монтажних робіт, зокрема, з будів-ництва автомобільно-залізничного мосту через протоку та підводного газопроводу вже поточного 2016-го року.

Стосовно ділянок «Чорномор-нафтогазу» (Рисунок 7) на мілко-водному шельфі можна сказати, що їх вкрали разом майном державної компанії «Нафтогаз України», а тому можна сказати, що будь-які юридично-правові дії зі сторони РФ на цій території можуть вважа-тися юридично нікчемними, з мо-

22

менту їх реалізації. В такому ви-падку, оскільки на вуглеводневих площах здійснюється видобуток, Україна може претендувати або на повернення майна або ж на фінан-сову компенсацію. Знову ж таки, ми тут спостерігаємо мляві дії уря-ду та НАК «Нафтогаз». Створюєть-ся враження, що в Києві багато кому вигідно, щоб історія з «ви-шками Бойка» якомога довше пере-бувала в статусі «кінці в воду».

Виходячи з мети деокупації Криму, Україні необхідно доклада-

ти зусиль по збереженню енерге-тичної несамодостатності півост-рова та максимізації ціни утримання його для РФ. Енерге-тична блокада Криму має тривати. Надзвичайно важливим є не про-сто збереження, але посилення санкцій проти РФ.

Що стосується міжнародного аспекту, то можна стверджувати, що Росія буде намагатися де-факто легалізувати черговий проект чер-гового потоку через Чорне море з прокладенням його маршруту че-

Рисунок 7

23

рез Крим або ж виключну морську економічну зону поблизу півостро-ва, яку Росія вже вважає своєю. Якщо на такий маршрут погодять-ся потенційні компанії-партнери «Газпрому», то у такий спосіб РФ домагатиметься де-факто визнання Криму російським.

Є також серйозні виклики для безпеки країн Чорноморсько-Кас-пійського простору, зокрема, для Південного Кавказу, Каспію та Ту-реччини. Там де видобуток й стра-тегічні енергетичні комунікації, що відіграють важливе чи мають пер-спективне значення для ЄС та, на думку Кремля, є конкурентними для російських постачань вугле-воднів до Європи. Тому не випад-ково, що в Туреччині активізува-

лась РПК (багато у чому продукт ПГУ КДБ СРСР), яка здійснила в липні-серпні 2015 року серію ди-версійних дій на усіх основних ма-гістральних трубопроводах країни. Не випадково дедалі більш напру-жується становище на Південному Кавказі. Росія діє методом створен-ня мультикризових сценаріїв і на Близькому Сході. Для того, щоб ді-яти в регіонах Південного Кавказу, Чорномор’я та Середземномор’я, а також проти України, Росія наро-щує воєнний потенціал в Криму й зміцнює його енергетичну стій-кість. Але, враховуючи слабкі місця новостворюваної енергокомуніка-ційної системи окупованих терито-рій, вона конструктивно виглядає крихкою.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

24

Основная причина относитель-ного снижения военной активно-сти Кремля на Донбассе – это му-жество добровольцев и окрепшей Украинской Армии, а также санк-ции Запада. Проект «Новороссия» фактически закрыт. В тоже время, Россия может искать другие фор-мы воздействия не только на Укра-ину, но и на Балтийские страны.

Безопасность Прибалтийских стран в контексте отношений

Североатлантического Альянса и России

Если в Кремле решат подорвать безопасность Балтийских госу-дарств, Калининградская область может быть использована как

плацдарм. В обществе об этом мало говорят, но в профессиональной среде политологов данный вопрос является объектом регулярного обсуждения. Не секрет, что ракеты, которые размещены в Калинин-градской области (ОТРК «Искан-дер» – ред.), имеют радиус дей-ствия, который охватывает весь регион Балтийского моря. Дипло-маты и политики западных стран признают, что такие действия Рос-сии делают Балтийский регион труднодоступным для натовских кораблей и авиации. К тому же нет ясного понимания позиции офи-циального Минска. На сегодняш-ний день остается открытым во-прос создания российской

В НАТО пока не понимают важности реальной помощи Украинской Армии

Альвидас Медалинскас,экс-советник президента Литвы по вопросам внешней политики,

экс-заместитель председателя парламентского комитета по делам Европы

Проект «Новороссия» фактически закрыт

25

авиационной базы в Республике Беларусь, а также использования ВВС РФ существующей авиацион-ной инфраструктуры этой страны.

В НАТО постоянно проводятся консультации относительно того, какие военные и дипломатические меры могут быть предприняты в целях защиты стран Балтии. Ответ Альянса на действия России состо-ит в усовершенствовании средств быстрого реагирования, устрой-стве штабов в каждом Балтийском государстве-члене НАТО, а также продаже военной техники. К сожа-лению, Альянс не делает аналогич-ных шагов навстречу Украине. Мо-жет быть, активность в военной сфере и остается недостаточной, но на дипломатическом фронте де-лаются конкретные шаги с целью убедить Кремль в том, что он не выиграет от вмешательства в дела Прибалтийских стран.

Конечно, Альянс не хочет пря-мого военного конфликта с Росси-ей. Во-первых, ведущие страны НАТО и Россия имеют общие инте-ресы во многих регионах, напри-мер, на Ближнем Востоке. Во-вторых, стоит признать, что НАТО и Кремль после 2008 года пошли разными путями. Альянс не расце-нил авантюру России в Грузии как военное вмешательство и не пере-смотрел свою политику уменьше-ния военного присутствия в Евро-пе и сокращения военных бюджетов стран блока. Поэтому

НАТО пока что не может полно-ценно противостоять ряду угроз (в том числе, российской) одновре-менно по всему периметру Альян-са. Поэтому главный сигнал, кото-рый НАТО адресует Кремлю, рассчитан на то, что там есть здра-вомыслящие люди, которые пони-мают, что столкновение с НАТО будет отнюдь не на пользу России.

Но Москва не всегда восприни-мает такую позицию Запада и ви-димо хочет испробовать Альянс на прочность. В данном контексте стоит помнить, что официальной основой отношений России и НАТО остается договор 1997 года (Основополагающий акт о взаим-ных отношениях, сотрудничестве и безопасности между Российской Федерацией и Организацией севе-роатлантического договора). В дан-ном контексте, мы имеем дело с разной трактовкой положения о постоянном присутствии контин-гента (военных баз) НАТО. В неко-торых странах Альянса, в т.ч. и в Балтийских государствах, есть по-нимание, что действия России уже нарушили этот договор.

Мне кажется, что демонстрация того как НАТО планирует защи-щать Балтийские государства - это пока что больше шаг политиче-ский. На самом деле не НАТО «по-дошло» к границам России, а нао-борот, Россия приблизилась к границам стран Альянса со своими базами и военной мощью. НАТО

НАТО пока что не может полноцен-но противостоять ряду угроз (в

том числе, российской) одновремен-но по всему периметру Альянса.

Поэтому главный сигнал, который НАТО адресует Кремлю, рассчитан

на то, что там есть здравомыслящие люди, которые понимают, что столкновение с

НАТО будет отнюдь не на пользу России

Альянс ничего не размещал в При-балтийских странах, в то время

как Россия сделала Калининградскую область, Приднестровье и Крым

военными плацдармами. Понятно, что не Крым угрожал безопасности

России, а наоборот этот полу-остров нужен России для господ-

ства в Черном море

26

же всегда придерживалось прин-ципов, которые заложены в дого-воре 1997-го года. Альянс ничего не размещал в Прибалтийских странах, в то время как Россия сде-лала Калининградскую область, Приднестровье и Крым военными плацдармами. Понятно, что не Крым угрожал безопасности Рос-сии, а наоборот этот полуостров нужен России для господства в Черном море.

Новое качество взаимодействия с НАТО

Страны Балтии участвуют во всех инициативах НАТО, в том числе, по обеспечению безопасно-сти Балтийского моря. Но это уча-стие осуществляется небольшими ресурсами, потому что только сей-час в Литве, Латвии и Эстонии стал ребром вопрос о том, что, если ты хочешь быть полноправным пар-тнером НАТО, нужно не только посылать офицеров на семинары и конференции, но также освоить определенную специализацию. Ныне это касается наземного ору-жия – были проведены закупки га-убиц, противотанковых орудий, средств противовоздушной оборо-ны. Вскоре будут подняты и вопро-сы безопасности на море.

Но страны Балтии могут не только покупать вооружение, но и быть экспортерами. В первую оче-редь, речь идет о производстве па-тронов. Что касается взаимодей-

ствия внутри НАТО, то главное, что Литва пока что смогла дать Альянсу - это научная промышлен-ность. У нас, как и в Украине, эта сфера достаточно развита и сохра-няет свой потенциал. Также эле-ментами сотрудничества Литвы с НАТО является участие в произ-водстве полупроводников и лазе-ров.

Два препятствия на пути Украины в НАТО

Политически стабильная, силь-ная экономически и в военном от-ношении Украина была бы суще-ственным фактором безопасности всех стран в регионе, включая бал-тийские государства. И это, навер-ное, не менее важно, чем наше членство в НАТО. Но на сегодняш-ний день есть два главных препят-ствия.

Первое – непонимание в стра-нах НАТО того, насколько важна реальная помощь Украинской Ар-мии. Особенно сейчас, когда она показа, что может выстоять про-тив России. К сожалению, несмо-тря на договоренности в Минске, на Донбассе продолжаются пере-стрелки и гибнут люди. Но на За-паде ощущение того, что в Украине идет война, притупилось, и это длится уже с сентября.

Главная же проблема со сторо-ны Украины – это отсутствие об-щегосударственной концепции развития во временном отрезке

В 2016 году Европейское космическое агентство решило отказаться от сотрудничества с Россией. В этом году будет совершен только один

запуск российской ракеты, после чего для запуска спутников Galileo

будет использован Ariane-5

На Западе ощущение того, что в Украине идет война, притупилось

27

между нынешним статусом пар-тнера НАТО и реальным членством в Альянсе. В идеале, в отношениях с НАТО нужно достичь такого же уровня соглашений как у Швеции, потому что, исходя из обстановки внутри Альянса, всерьез рассчиты-вать на членство Киев пока не мо-жет.

В свое время Литва тоже была в такой ситуации и нам говорили: «Вы никогда не будете членами НАТО». Но мы создавали програм-мы, демонстрировали, что можем сделать в этом промежуточном пе-риоде для углубления интеграции в североатлантические структуры. Украина так же должна четко обо-значить собственное видение пу-тей развития партнерства с Альян-сом. Для НАТО важен сам процесс. Так что Киев должен постоянно пытаться создавать аргументы для продвижения интеграции страны в евроатлантическое пространство.

Сжиженный природный газ — решение проблемы или новая

головная боль?Энергетическая зависимость

стран Балтии от России всегда была важным фактором регио-нальной политики. Поэтому новый СПГ-терминал в Клайпеде – это в первую очередь гарантия энергети-ческой безопасности Литвы. Для Вильнюса создалась возможность обеспечить население и производ-ство голубым топливом без долго-

временных обязательств и полити-ческого влияния Москвы. Также это козырь на переговорах с Газ-промом, который уже сработал, - Россия снизила цены на газ и, впол-не возможно, может пойти на это снова.

Но, с другой стороны, низкая стоимость российского газа делает весь проект нерентабельным. Что-бы сократить риски, литовский парламент принял закон, в соот-ветствии с которым, все объемы, которые закупаются через терми-нал, должны быть выкуплены. Ко-нечно, такие меры не способствуют снижению цен на газ и вызывают недовольство предпринимателей.

Другая проблема – недостаток координации действий стран вос-точного побережья Балтийского моря в вопросе строительства ре-газификационных терминалов. Когда Литва первой ввела в экс-плуатацию терминал в Клайпеде (пропускная способность 4 млрд. куб.   м), было ясно, что объема хватило бы для Литвы, Латвии и Эстонии (годовая потребность природного газа трех стран со-ставляет 3,5 млрд. куб. м – ред.). Но когда Польша построила тер-минал в Свиноуйсьце, который может регазифицировать 5 млрд. куб. м. ежегодно (планируется увеличить объем перерабатывае-мого газа до 7,5 млрд. куб. м), то стало понятно, что мощностей хватит для всего региона.

28

И тут сталкиваются интересы балтийских стран – каждый хочет сохранять ключ от энергетической безопасности в своих руках. Поэ-тому, для того чтобы выйти из данной ситуации с выгодой для всех, необходимо развивать газо-транспортную инфраструктуру, ведь вся структура газопроводов рассчитана на транзит из России. Если Литва хочет координировать

распределение газа на рынках стран региона, она должна разви-вать собственную газотранспорт-ную инфраструктуру, адаптиро-вать ее к новым реалиям. Впоследствии это поможет раз-вить наш экспортный потенциал, что крайне важно для стран, кото-рые ищут возможности уменьше-ния зависимости от российского голубого топлива.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

29

С начала российской войны про-тив Украины в СМИ не раз появля-лись данные относительно продол-жающихся отечественных поставок продукции военного и двойного применения стране-агрессору. Да и в самом Госконцерне «Укроборон-пром» подтверждают информацию о своем участии в контракте для Минобороны РФ – одно из пред-приятий концерна поставляет ком-плектующие для самолетов, кото-рые строятся по заказу российских военных.

В «Укроборонпроме» считают, что Украина должна выполнять обязательства перед российскими партнерами по контракту, заклю-ченному до захвата Россией Кры-

ма и начала войны против Украи-ны в Донбассе. Потому ГП «Антонов» и продолжает поставки комплектующих (машиноком-плектов) для самолетов Ан-148. Якобы Воронежское акционерное самолетостроительное общество (ВАСО) не входит в перечень рос-сийских предприятий, которые попали под украинские санкции. Хотя известно, что именно ВАСО строит военные версии этих ма-шин для Министерства обороны России. Кроме того, в контракте с российскими военными также принимает участие и «Мотор Сич», поставляя в Россию авиаци-онные двигатели. А также до не-давнего времени со страной-агрес-

В «Укроборонпроме» считают, что Украина должна выполнять обяза-

тельства перед российскими парт-нерами по контракту, заключенно-

му до захвата Россией Крыма и начала войны против Украины в

Донбассе

Волнение Военторга. Что бы это значило?

Валентин Бадрак,директор Центра исследований армии, конверсии и разоружения

30

сором сотрудничало и ПО «Южмаш» с поставками шасси.

Не исключено, что и это - непол-ный список, потому что в ряде пу-бликаций проскальзывало и Нико-лаевское предприятие «Зоря»-«Машпроект», которое по-ставляет газовые турбины для во-енных кораблей. И хотя, скорее все-го, речь идет о поставках для третьих стран (Индии, например), Россия как непредсказуемый игрок на международном рынке вооруже-ний вполне может воспользоваться продукцией для собственных воен-ных нужд.

А отчет Стокгольмского между-народного института исследования мира (SIPRI) прямо указывает, что на фоне снижения экспорта оружия в два раза — до $323 млн в 2015 году с $657 млн в 2014 году — Украина в 2015 году поставила России товаров военного назначения на $72 млн (против $155 млн в 2014 году). Со-гласно СИПРИ, в тройку крупней-ших покупателей украинского ору-жия, помимо России, вошли Китай и Таиланд, которые импортировали из Украины оружия на $98 млн и $37 млн соответственно.

Что происходит, почему воз-можны поставки врагу критической продукции, да еще во время войны?! Существует несколько предпосы-лок для таких сделок, и связаны они преимущественно с осознанным продолжением нынешней властью традиций двойных стандартов, за-

веденных еще апологетом баланси-рования Украины Леонидом Куч-мой.

Чтобы разобраться в деталях, для начала стоит вспомнить, что традиционная отечественная систе-ма была построена с исключитель-ной акцентуацией на оружейный бизнес. Не на перевооружение на-циональной армии, как в подавляю-щем большинстве государств, а именно на получение валютных прибылей. При этом армия вообще в расчет не принималась, а ОПК служил дойной коровой – инициа-тивы по созданию новых вооруже-ний приветствовались, но никто им помогать не брался. Любопытно не это, а то, что с началом войны Пре-зидент Петр Порошенко поставил «Укроборонпрому» задачу улуч-шить показатели оружейного экс-порта. Другими словами, пирамида, построенная наоборот, «вершиной вниз», так и осталась перевернутой, а система – деформированной. Не-смотря на некоторые усилия в обла-сти перевооружения ВСУ.

Нельзя сказать, что оружейный бизнес потерял значение для стра-ны. Напротив, в условиях тоталь-ной зависимости от внешних фи-нансовых ресурсов (и порой невозможности полноценного фи-нансирования проектов перевоору-жения в рамках гособоронзаказа, что подтверждает и гигантский сфецфонд в 2016 году) вопрос по-ступления валюты крайне важен. За

Пирамида, построенная наоборот, «вершиной вниз», так и осталась

перевернутой, а система – дефор-мированной. Несмотря на

некоторые усилия в области пере-вооружения ВСУ

31

счет него, в частности, предприятия способны решить задачу модерни-зации основных фондов и приобре-тения новых высокоточных стан-ков, обеспечить беспрерывность выполнения проектов. Иногда в са-мом деле есть смысл реализовывать экспортные проекты вместо поста-вок в ВСУ – как, скажем, в случае с танками «Оплот» для Таиланда. Кроме валютной выручки тут речь идет и о сохранении традиционных рынков, с которых РФ пытается вы-теснить Украину, в том числе, ис-пользуя войну (как известно, уже появились противоречивые сооб-щения о том, что Таиланд ищет аль-тернативу «Оплотам»). Что касается оперативных поставок в ВСУ, то специалисты сходятся на том, что десяток привычных «Булатов» (мо-дернизированных Т-64) для армии лучше одного «Оплота». Ведь пере-ход на новую высокотехнологиче-скую технику требует времени, по-ставок тренажерных комплексов, ЗИП и непосредственно подготовки персонала.

Но все аргументы в пользу раз-вития оружейного экспорта рас-плываются, когда анализируется его существующий формат. Во-первых, оружейный экспорт в странах с дальновидными стратегиями (на-пример, ЮАР, Турция, отчасти Польша) призван увеличить приток новых технологий и потому являет-ся частью военно-технического со-трудничества (ВТС). В Украине же

критическая торговля существует сама по себе, как бизнес, не предус-матривающий развития даже само-го оборонно-промышленного сек-тора, дающего прибыли. Во-вторых, глава государства и одновременно Верховный Главнокомандующий зачем-то сохранил структуру, соз-данную командой предшественника для обирания оборонных предпри-ятий. Оборонные заводы и КБ от-кровенно (хотя и непублично) жа-луются, что политика «Укроборонпрома» ничуть не усту-пает в циничности временам Вик-тора Януковича. Агентские и ко-миссионные (по некоторым данным, в суммарном исчислении они могут составлять 15%, а то и приближаться к 20%) жестоко бьют по перспективам предприятий, по-рой делая коммерческое предложе-ние неконкурентоспособным на рынке – ведь стоимость продукции искусственно завышается в пользу «Укроборонпрома». Кстати, никто бы из руководителей оборонных предприятий и не заметил исчезно-вение «Укроборонпрома», если бы паразитирующая менеджерская надстройка была бы ликвидирова-на. Более того, не нужна группа ко-мандиров и «Укрспецэкспорту» с дочерними фирмами. Да и вообще никому не нужна структура, осу-ществляющая надзор и взимающая не только за экспортные сделки, но и за операции по приобретению во-енным ведомством оборонной про-

Никому не нужна структура, осу-ществляющая надзор и взимающая не только за экспортные сделки, но

и за операции по приобретению военным ведомством оборонной

продукции

32

дукции. Не говоря уже о том, что отечественному налогоплательщи-ку покупка иностранного оружия (комплектующих) для армии обхо-дится на 20-40% дороже.

Однако двойной стандарт, сфор-мированный Леонидом Данилови-чем и доработанный до совершен-ства Виктором Федоровичем, остался. Легко догадаться, почему. Создание системы должно закре-пляться соответствующими закона-ми и программами. В Украине же ни один закон, регламентирующий пра-вила игры в этой сфере, не принят (о военно-техническом сотрудниче-стве, о создании вооружений и воен-ной техники, об офсетных соглаше-ниях и т.д.). Программа развития вооружений и военной техники, по-явившаяся в начале 2016 года, засе-кречена, - то есть судить о ее досто-инствах и недостатках могут лишь ее разработчики. Исполнительная власть отсечена от управления обо-ронной промышленностью. Парла-ментский контроль равен нулю, а гражданский общественный кон-троль при названных выше показа-телях условен. Ручное управление сектором безопасности вполне по-зволяет, чтобы на фоне войны между Украиной и Россией оставался «до-говорной» бизнес, причем во всех сферах. В таких условиях вся обо-ронка становится как бы президент-ской вотчиной. Да, в рамках Консти-туции правильно, чтобы ключевые задачи ВТС, включая оружейный

бизнес, регулировал именно глава государства. Но это вовсе не означа-ет, что управление предприятиями – субъектами хозяйствования – осу-ществлялось группой ставленников президента. Это – управленческий перекос, дающий в руки такой груп-пы возможности для злоупотребле-ний. Воспользуются ими или нет, другой вопрос.

Вернемся к сотрудничеству с Россией. Оно как часть реализации политики двойных стандартов су-щественно подрывает патриотизм народа в противостоянии агрессо-ру. Даже существующий бизнес че-рез ряд российских банков, финан-сирующих ОПК РФ, а значит, и саму агрессию против Украины. ЦИАКР называл недопустимым, например, взаимодействие с «ВТБ-банком», «Проминвестбанком», «Альфа-Бан-ком». Последний выделял гигант-ские суммы для организации бан-кротства украинских оборонных предприятий, например, Харьков-ского авиационного завода. Банки могут и создают привлекательные условия для ВТС с РФ для украин-ских оборонных предприятий. Так, Москва давно рассматривала идею переманивания кадров – прежде всего, в авиастроительной и ракет-но-космической отраслях. Украина сегодня имеет все возможности влиять на программы военного ави-астроения, кораблестроения и кос-моса России, но, несмотря на войну, до сих пор не использует такой ме-

Украина сегодня имеет все возмож-ности влиять на программы воен-ного авиастроения, кораблестрое-ния и космоса России, но, несмотря на войну, до сих пор не использует

такой механизм

Сохранение Киевом принципов ВТС времен начала миллениума очень

даже на руку вражескому Кремлю, слуги которого в Европе громко

называют войну против Украины… «гражданской»

33

ханизм. Что касается частных пред-приятий («Мотор Сич»), то потерю трети рынка (вследствие прекраще-ния поставок России) можно было бы компенсировать развитием на-циональной программы вертолето-строения.

К написанному можно лишь до-бавить, что сохранение Киевом принципов ВТС времен начала мил-лениума очень даже на руку враже-скому Кремлю, слуги которого в Ев-ропе громко называют войну против Украины… «гражданской» – «потому что бизнес, даже оружей-ный, есть, дипломатические отно-шения имеются». А наши торговцы даже не тратят сил на опроверже-ния СИПРИ – неоднозначного ин-ститута со специфическими функ-циями. Эта структура, когда нет

необходимости, занижает уровень экспорта, ссылаясь на то, что не учитывает поставки услуг и ком-плектующих (в Украине эта пози-ция составляет добрую четверть). Более того, эксперты СИПРИ от-крыто подыгрывают России, при-крываясь авторитетом междуна-родного института. Так, Саймон Веземан, будучи аналитиком СИ-ПРИ по оружейным сделкам (но не по применению систем ПВО) ответ-ственно заявил, что малазийский Боинг (рейс МН-17) был сбит укра-инцами.

Во всей этой истории очевидно одно: в сектор безопасности должна внедряться система европейского типа. Потому что невозможно стро-ить европейское государство, поль-зуясь азиатскими принципами.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

34

Одним з найбільш ймовірних наслідків російсько-турецького протистояння на сьогодні є поси-лення напруженості у Південно-кавказькому регіоні, яке, в свою чергу, може поглибити його поділ на два блоки: турецько-грузин-сько-азербайджанський і росій-сько-вірменський. З іншого боку, такий розвиток ситуації на півден-ному Кавказі може стати вагомим стимулом для розвитку економік Грузії і Азербайджану, а також для зміцнення турецько-грузинсько-азербайджанських економічних відносин.

Вплив протистояння РФ-Туреччина на безпеко-

ву ситуацію в Південно-кавказькому регіоні

На сьогодні найбільш ймовір-ним наслідком протистояння за лі-нією Росія-Туреччина для Півден-но-кавказького регіону може бути подальше збільшення російської військової присутності у Вірменії і окупованих Росією регіонах Грузії, що, в свою чергу, унеможливлює врегулювання «заморожених» кон-фліктів в Абхазії, Південній Осетії і Нагорному Карабасі. Зокрема, що стосується нагорно-карабаського

Російсько-турецьке протистояння і Південний Кавказ: загрози і шанси

Ігор Федик,експерт з питань міжнародної безпеки ЦДАКР

35

конфлікту, то не виключена ймо-вірність його загострення, зокре-ма, з огляду на те, що за останні два роки кількість серйозних бойових зіткнень між ЗС Азербайджану і Вірменії суттєво зросла. Крім того, наслідком посилення військової присутності Росії в регіоні є погли-блення політичного конфлікту між нею, Грузією і Азербайджаном.

Якщо розглядати власне Вірме-нію, то на переконання ряду місце-вих експертів, збільшення військо-вої допомоги від «братньої» Росії не віщує нічого доброго. Так, на думку директора вірменського Центру стратегічних і національ-них досліджень М.Саргсяна, спро-би РФ втягнути Вірменію у проти-стояння з Туреччиною можуть привести до того, що Туреччина у відповідь може підтримати готов-ність Азербайджану до організації диверсій на вірменській території. Директор єреванського Центру ре-гіональних досліджень Р.Гірагосян переконаний, що зростання росій-ської військової присутності у Ві-рменії може вплинути на крихкий баланс сил в регіоні, перестати бути стримуючим фактором в на-горно-карабаському конфлікті і на-впаки призвести до його ескалації. Крім того, на його думку, Вірменія вже опинилася втягнутою в росій-ську операцію в Сирії в плані опе-ративного управління і логістики, що ще більше послабить вплив За-ходу в усьому південно-кавказько-

му регіоні. У свою чергу, аналітик Центру політичних і міжнародних досліджень Р.Меграбян зазначає, що збереження колишнього фор-мату відносин з Росією загрожує Вірменії небезпекою стати мішен-ню для всіх її потенційних ворогів.

Загалом, вірменські експерти сходяться на тому, що з огляду на протистояння між РФ та Туреччи-ною, а також Заходом, подальше зростання російської військової присутності у Вірменії є немину-чим. Крім того, вони не виключа-ють військової інтервенції на тери-торію Вірменії під приводом «миротворчості», про що, зокрема, свідчать проведені в Вірменії в ве-ресні 2015 р. навчання миротвор-чих підрозділів ОДКБ, сценарій яких якраз передбачав розведення сторін ймовірного конфлікту в ре-гіоні миротворчими силами ОДКБ.

Підтвердженням слів вірмен-ських експертів є направлення Ро-сією на авіабазу в Еребуні 13 штур-мових вертольотів типу Мі-24П, а також заява про відправку у 2016 р. додаткового ОВТ, зокрема, вини-щувачів типу МіГ-29 і вертольотів типу Мі-8. Також, можна згадати і про підписання в кінці минулого року угоди між Вірменією і Росією про створення спільної системи ППО. Ну і звичайно, із найсвіжішо-го – це заява російського посла в Вірменії І.Волинкіна, який зазна-чив, що не виключає можливості використання російської 102-ї бази

Спроби РФ втягнути Вірменію у про-тистояння з Туреччиною можуть привести до того, що Туреччина у

відповідь може підтримати готов-ність Азербайджану до організації диверсій на вірменській території

Збереження колишнього формату відносин з Росією загрожує Вірменії

небезпекою стати мішенню для всіх її потенційних ворогів

У разі необхідності Росія буде діяти у Вірменії самостійно, не зважаючи

на інтереси і позицію вірменської сторони

36

у Гюмрі в теоретичному збройному конфлікті проти Туреччини, оскільки двосторонні угоди, які ре-гулюють її статус, дозволяють Росії приймати самостійні рішення з цього питання. Іншими словами, російський дипломат дав одно-значно зрозуміти, що у разі необ-хідності Росія буде діяти у Вірменії самостійно, не зважаючи на інтер-еси і позицію вірменської сторони.

Такі кроки і заяви російської сторони ставлять Вірменію у ще більшу залежність від Росії, а будь-яка поява російських військ в На-горному Карабасі (самостійно чи в складі сил ОДКБ) означатиме ви-ключення Заходу з процесу врегу-лювання конфлікту. В той же час, посилення впливу Росії у Вірменії буде спонукати Азербайджан до зміцнення співробітництва в сфері безпеки з традиційними партнера-ми – Туреччиною і США, і тим са-мим поглиблювати розкол на Пів-денному Кавказі.

Разом із посиленням військово-го, Росія паралельно посилює й свій інформаційний вплив на Ві-рменію та Південно-кавказький регіон загалом. Причин цьому на сьогодні може бути декілька. По-перше, це може бути спробою від-новлення і активізації у Вірменії страху і негативного ставлення до Туреччини і нав’язування їй думки про те, що єдиним, хто її може сьо-годні захистити, є Росія. З іншого боку, Росія намагається використа-

ти загрозу відкритого конфлікту з Туреччиною, для того щоб доби-тись від вірменської сторони біль-ше поступок у двосторонніх відно-синах. Так, наприклад, не бажаючи брати безпосередню участь у про-тистоянні з Туреччиною, Вірменія може дати дозвіл на проведення російської т.зв. «миротворчої» опе-рації в Нагорному Карабасі. З ін-шого боку, якщо у російсько-ту-рецькому протистоянні настане спад напруженості, Кремль зможе використати Вірменію у перегово-рах з Туреччиною і змусити її піти на поступки, необхідні для турець-кої сторони.

Ускладнює ситуацію й те, що на сьогодні у Вірменії не готові чини-ти опір російській експансії. Так, незважаючи на те, що у Вірменії спостерігається сильний економіч-ний спад, який є вагомим підґрун-тям для посилення внутрішніх дис-кусій про майбутнє відносин з РФ (стосовно доцільності членства Ві-рменії в ЄврАзЕС, поставлених Ро-сією обмежень на її співпрацю в енергетичній сфері з Іраном, поста-чань російської зброї до Азербай-джану та неоднозначної ролі РФ в процесі врегулювання нагорно-ка-рабаського конфлікту), а також не-зважаючи на економічний спад в самій Росії, основні політичні сили Вірменії зберігають свою відда-ність РФ. Причин такій ситуації є принаймні дві. По-перше, росій-ське лобі у вищих ешелонах влади є

Основні політичні сили Вірменії зберігають свою відданість РФ

37

досить сильним, а наявність про-російських партій – досить висо-кою. З іншого боку, всі без винятку політичні сили країни усвідомлю-ють, що тісний зв’язок з Росією (розміщення у Вірменії російської військової бази, насамперед) в умо-вах складних відносин з Туреччи-ною, військового конфлікту з Азер-байджаном в Нагорному Карабасі, а також набираючого обертів ро-сійсько-турецького протистояння є, без перебільшення, питанням виживання країни.

Окрім Вірменії, Росія сьогодні продовжує посилювати свій вплив й на окупованих територі-ях Грузії. Так, на території Півден-ної Осетії РФ продовжує нарощу-вати свою військову присутність, а в Абхазії посилення контролю над сепаратистським анклавом здійснюватиметься шляхом ство-рення спільного координаційно-го центру МВС. Також Абхазія, за «рекомендацією» Росії, має долу-читись до санкцій проти Туреч-чини, що однак завдасть збитків її економіці, оскільки 18% абхазької зовнішньої торгівлі припадає саме на Туреччину. Крім того, сьогодні Кремль всілякими спо-собами намагається не допустити бодай найменшого примирення між Абхазією і Грузією, яке може відбутись за посередництва Ту-реччини, яка знаходиться з остан-ньою в досить хороших відноси-нах і на території якої проживає

велика група громадян абхазько-го походження.

Економічні наслідки протистояння російсько-

турецького протистояння для Південно-кавказького регіону

Незважаючи на вищезазначені ризики і загрози, які несе регіону російсько-турецьке протистояння, для економіки його країн, таких як Грузія та Азербайджан, є ряд нових можливостей. Так, основними по-тенційними вигодами Грузії є зрос-таючий приплив туристів з Росії (минулого року їх кількість збіль-шилася на 13,9%), перенесення ви-робничих потужностей турецьких компаній, особливо в текстильній промисловості, з РФ до Грузії. Що стосується останнього, то це є пер-спективним для Туреччини з огля-ду на можливість експорту товарів в ЄС за рахунок використання Уго-ди про вільну торгівлю за лінією Грузія - ЄС.

В свою чергу, закриття росій-ських кордонів для турецьких пе-ревізників підвищує роль Півден-ного Кавказу як маршруту для вантажного транспорту. Для Азер-байджану вигодою тут є збільшен-ня доходів від транзиту товарів власною територією. З цією метою, а також як жест солідарності з Ту-реччиною, Азербайджан на 40% скоротив тарифи на товари, які транспортуються до Казахстану і Туркменістану. Крім того, Грузія і

38

Азербайджан зацікавлені у будів-ництві залізниці Карс-Тбілісі-Баку, яку планується відкрити в цьому році.

Також для Туреччини зростає значення енергетичного співробіт-ництва з Азербайджаном, в тому числі, стосовно будівництва трубо-проводу TANAP, яке має бути за-вершене в 2018 р. Планується, що новий газопровід буде покривати близько 25% потреб Туреччини в природному газі і стане вагомим кроком на шляху позбавлення за-лежності від російського газу.

Посилення діалогу Туреччини з ЄС з питань Південного

Кавказу Турецько-російське протисто-

яння є передумовою для перегляду відносин між ЄС, Туреччиною і країнами Південного Кавказу, які беруть участь в Східному партнер-стві, особливо Грузією і Азербай-джаном. Це посилюється також і бажанням ЄС і Туреччини стабілі-зувати своє сусідство, зокрема, що стосується економічного розвитку і врегулювання конфліктів.

Так, основними напрямами та-кої співпраці можуть бути євразій-ські транспортні проекти, які є ви-гідними не тільки для Туреччини, країн Південного Кавказу й Цен-тральної Азії, а й для членів ЄС. Зо-крема, це стосується питання тран-спортування газу. На додачу до підтримки газопроводу TANAP,

який сприятиме підвищенню енер-гетичної безпеки країн ЄС, зокре-ма, Болгарії і Греції, ЄС і Туреччина можуть розробити нові маршрути поставок газу з Туркменістану та Ірану.

Що стосується питання безпе-ки, то ЄС і Туреччина можуть в по-дальшому координувати свою по-зицію стосовно самопроголошених республік на Південному Кавказі. І, якщо Туреччина не може викону-вати роль посередника в нагорно-карабаському врегулюванні через занадто тісні відносини з Азербай-джаном, то в питанні посередни-цтва між Грузією і Абхазією, участь турецької сторони може бути до-сить ефективною.

Важливою є також позиція Ту-реччини в НАТО в обговоренні пи-тань безпеки Південно-кавказько-го регіону. Зокрема, позиція турецької сторони може мати важ-ливе значення в питанні подальшої інтеграції Грузії в НАТО, яке роз-глядатиметься під час саміту НАТО у Варшаві.

Загалом, підсумовуючи вищес-казане, слід зауважити, що Росія продовжує створювати навколо себе т.зв. «пояс небезпеки», втягую-чи в нього все нові країни. На Пів-денному Кавказі з огляду на окупа-цію грузинських територій, нарощування військової присут-ності у Вірменії, поступову ескала-цію нагорно-карабаського конфлік-ту, а також російсько-турецьке

Турецько-російське протистояння є передумовою для перегляду відно-син між ЄС, Туреччиною і країнами

Південного Кавказу, які беруть участь в Східному партнерстві,

особливо Грузією і Азербайджаном

39

протистояння, у даний пояс в тій чи іншій мірі втягнуті всі країни регіо-ну. З одного боку, це, безумовно, є загрозою їх безпеці і поглиблює по-діл регіону на турецько-грузинсько-азербайджанський і російсько-ві-

рменський блоки, а з іншого – створює нові можливості для таких еконо-мік, як грузинська і азербайджан-ська, а також є хорошою передумо-вою для перегляду відносин між даними країнами, ЄС і Туреччиною.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

40

Два роки окупації Криму Ро-сійською Федерацією яскраво про-демонстрували не лише україн-цям, а й світовій спільноті дійсні причини захоплення півостро-ву  — побудова чорноморської фортеці та створення плацдарму для реалізації військових погроз країнам Європи. Для Кремля пи-тання захисту «руських» чи «ро-сійськомовного населення» не було першочерговим, а було і за-лишається лише підставою для до-сягнення власних інтересів та за-доволення імперських амбіцій.

З початком військової агресії Росії проти України в Криму, Кремль цілеспрямовано наповню-вав, в буквальному розумінні  —

«нашпиговував», півострів особо-вим складом та технікою.

Якщо загальна чисельність пер-соналу Чорноморського флоту РФ за станом на 1 січня 2014 р. стано-вила близько 17 тис. осіб, з яких на території України перебувало 12500 осіб, то за два роки окупації ці по-казники суттєво змінилися в бік зростання. За станом на лютий 2016 року на території окупованого Криму вже перебуває близько 24 тис. військовослужбовців.

Також значно зросла кількість озброєння та військової техніки. За оцінками ЦДАКР, якщо до окупації у складі кримського угруповання російських військ нараховувалося 24 бойових кораблі, 92 БМП, 24 ар-

Аналітичні розробки

Мілітаризація окупованого Криму стала загрозою міжнародній безпеці

Матеріал експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Якщо загальна чисельність персона-лу Чорноморського флоту РФ за

станом на 1 січня 2014 р. становила близько 17 тис. осіб, з яких на тери-торії України перебувало 12500 осіб, то за два роки окупації ці показники суттєво змінилися в бік зростання.

За станом на лютий 2016 року на території окупованого Криму вже

перебуває близько 24 тис. військовос-лужбовців

41

тилерійських системи калібру по-над 100 мм, 59 бойових літаків та вертольотів, 2 підводних човни, то на сьогодні чисельність танків та бойових броньованих машин зрос-ла в 6,8 разів, артилерійських сис-

тем в 7,2 рази, бойових літаків та вертольотів у 2,2 рази, підводних човнів удвічі (Таблиця 1).

Відповідно до заяви в липні 2015 року командувача Чорномор-ським флотом РФ адмірала Олек-сандра Вітко, на території Криму сформоване самодостатнє міжви-дове угруповання. Функціонально

воно включає три основних компо-ненти – сухопутний, повітряний та морський (Рис. 1).

Таблиця 1 — Порівняльна таблиця чисельності особового складу та техніки РФ в Криму за станом на початок 2014 та 2016 років

42

Це дозволяє РФ проводити комплексні військові операції на Південно-Західному стратегічному напрямку РФ, який охоплює аква-торії Азовського та Чорного морів, прибережні території та відповід-ний повітряний простір, а також у дальній операційній зоні – Серед-земному морі.

До наземного компоненту уві-йшли: морська піхота, берегова оборона ЧФ РФ, берегові ракет-

но-артилерійські війська, части-ни Повітрянодесантних військ, сили та засоби ППО.

Основу сухопутного компонен-та російських військ в Криму ста-новлять 810 обрмп (Севастополь), 126 обрбо (Сімферополь), 15 обрбр (Севастополь), 127 орбр (Сімферо-поль), 1096 зрп (Севастополь), 8 ап (Сімферополь), 68 оміп (Євпато-рія), 4 полк РХБз (Севастополь). ППО забезпечує 31 дивізія проти-

Рис 1 — Міжвидове угруповання ЗС РФ в Криму

43

повітряної оборони 4 армії ВПС і ППО частини якої розміщені в Се-вастополі, Феодосії та Євпаторії (Рис. 2).

На сьогодні одним із основних завдань зазначеного компонента є прикриття Кримських перешийків, а також підтримання готовності до можливого вторгнення на матери-кову частину України з території

Криму. Наповнення наземного компоненту озброєнням та техні-кою здійснювалося з континен-тальної частини РФ, в тому числі за рахунок сучасних зразків виробни-цтва російського оборонного-про-мислового комплексу. Так, Кремль перекинув на територію Криму ба-тареї зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1», що на-

Рис. 2 — Склад та дислокація наземного компоненту міжвидового угруповання ЗС РФ в Криму

44

дійшли на озброєння тільки кілька років тому. Ці комплекси здатні вражати як повітряні, так і наземні легкоброньовані цілі, а також об-стрілювати військові та промисло-ві об’єкти. Також на озброєння сил ППО з території Росії надійшли ЗРК С-300ПМУ .

На узбережжі Криму вже роз-горнуто російські протикорабельні ракетні комплекси «Бастіон», що призначені для ураження не тільки надводних кораблів різних класів і типів, але і наземні цілі. (Один «Бас-тіон» за рахунок самонавідної про-тикорабельної ракети «Онікс» здат-ний забезпечити захист узбережжя протяжністю більше 600 км.)

Також РФ перекинула на пів-острів берегові ракетні комплекси (БРК) «Бал», які раніше дислокува-лися на Каспії. Дивізіон цих БРК був перебазований в Севастополь і введений до складу 15-ї окремої но-восформованої берегової ракетної бригади. БРК «Бал» призначений для контролю територіальних вод і представляє собою мобільну систе-му, що несе протикорабельні раке-ти (ПКР) типу Х-35/Х-35Е і Х-35У/Х-35УЕ в транспортно-пускових контейнерах (ТПК). Дальність ура-ження ракетою Х-35Е складає 120 км, а ракетою Х-35У - 260 км.

810 обрмп ЧФ РФ стала одним із основних з’єднань міжвидового угруповання Збройних сил Росії в Криму, здатним виконувати широ-кий спектр бойових та спеціальних

завдань, в тому числі і закордоном. Так її підрозділи залучаються до участі в бойових діях на території Сирії.

Повітряний компонент має у своєму складі бомбардувальну, штурмову, винищувальну, армій-ську авіації, що входять до складу 4 Армії ВПС і ППО та морську авіацію ЧФ РФ (Рис 3).

На додаток до існуючої морської авіації Чорноморського флоту РФ (43 омшап (Саки) та 318 озмап (Кача) в Криму було створено нове авіаційне з’єднання – 27 змішану авіаційну дивізію у складі трьох різнорідних полків (37 змап (Гвар-дійське), 38 вап (Бельбек), 39 вертп (Джанкой). В цілому зазначене авіаційне угруповання здатне ви-конувати бойові завдання на всю глибину Чорноморського регіону, а також здійснювати підтримку ро-сійських військ з повітря на півночі Криму.

На озброєння повітряного ком-поненту надійшли нові винищувачі Су-30СМ, модернізовані Су-27СМ та фронтові бомбардувальники Су-24М, штурмовики Су-25СМ. Крім того, до складу 39 вертолітного пол-ку – вертольоти типу Ка-52, Мі-28Н та Мі-8АМТШ.

До морського компоненту нале-жать надводні та підводні сили ЧФ РФ. При цьому до надводних входять ударні сили (ракетно-ар-тилерійські кораблі), десантні сили (великі та малі десантні ко-

45

раблі), сили охорони водного ра-йону (протичовнові та мінно-тральні кораблі).

На сьогодні цей компонент угруповання російських військ включає сили у складі: 30 днк, 41 бркк, 68 брковр, 11 брпч, 197 брдк, 4 брпч. (Рис. 4).

Наявний корабельний склад ЧФ РФ дозволяє вирішувати завдання,

як у ближній морській операційній зоні (контроль прилеглої до Криму морської акваторії, а також прове-дення морських десантних опера-цій проти України), так і у дальній (підтримання постійної військово-морської присутності Росії у Се-редземному морі, а також забезпе-чення дій російських військ в Сирії).

Рис. 3 — Склад та дислокація повітряного компоненту міжвидового угруповання ЗС РФ в Криму

46

За час окупації Криму на тери-торії півострова було сформовано:• 30 дивізію надводних кораблів

(Севастополь). До складу увійшли корабельні з’єднання ЧФ, що базувались у Криму до його анексії Росією;

• 27 змішану авіаційну дивізію (Бельбек, Севастополь);

• 31 дивізію ППО (Севастополь);

• 126 окрему бригаду берегової оборони (н.п. Перевальне) БВ ЧФ на базі колишньої 36 обрбо ВМСУ;

• 15 окрему берегову ракетну бри-гаду (Севастополь) БВ ЧФ;

• 8 артилерійський полк БВ ЧФ (Сімферополь);Також було введено до бойового

складу ЧФ РФ малі ракетні кораблі

Рис. 4 — Склад та дислокація морського компоненту міжвидового угруповання ЗС РФ в Криму

47

проекту 21631 («Буян-М») «Зелёный Дол» та «Серпухов» (грудень 2015 року), оснащені ракетним комплек-сом «Калибр-НК» та дизель-елек-тричні підводні човни проекту 636.3 «Новороссийск» (жовтень 2015 року) та «Ростов-на-Дону» (грудень 2015 року), озброєні ракетним комплексом «Калибр-ПЛ».

Таким чином, на теперішній час розрахунковий сумарний ракетний

залп збільшився в 1,5 рази, зокрема зі 142 до 264 ракет.

Фактично РФ на сьогодні ство-рила з півострова «залізну форте-цю», яка здатна не лише забезпечи-ти власний захист, а й наносити ракетні удари по наземних об’єктах в центрі та півдні України. А якщо чутки про те, що Володимир Путін ще в серпні 2014 року «дав добро» на розміщення в Криму ОТРК «Іс-

Рис. 5 — Рубежі досягнення мобільних ракетних комплексів і ракетних комплексів морського базування ЗС РФ

48

кандер» з ядерними зарядами справдяться, то загроза зростає не лише для українців, а й для мешкан-ців країн східної Європи (Рис. 5)

Так, під удар з боку ракетного комплексу «Іскандер-М» можуть потрапити більша частина Молдо-ви, а також узбережжя Румунії, Бол-гарії та Туреччини, адже комплекс здатний знищувати засоби вогнево-го ураження, засоби протиракетної і протиповітряної оборони, літаки і вертольоти на аеродромах, команд-ні пункти та вузли зв’язку, найваж-ливіші об’єкти цивільної інфра-структури на відстані до 500 км. Крім того, не слід виключати, що Москва може розмістити на півост-рові комплекс «Іскандер-К» - варі-ант, де використовуються крилаті ракети Р-500, які за різними джере-лами здатні діяти на дальність до 2000 км. Це вже загрожує території країн Кавказу, Центральної та всієї Східної Європи.

Додає також загрози військо-вим та цивільним об’єктам засто-сування ракетного комплексу «Калибр-НК», якими оснащені ра-кетні кораблі «Зелёный Дол» та «Серпухов», а також ПЧ «Новорос-сийск», що нещодавно введені до складу ЧФ РФ. За даними МО РФ застосування ракет 3М14 з цього комплексу дозволяє уражати цілі на дальність до 1500 км по назем-них цілям.

І нарешті головне, Кремль роз-раховує розмістити на авіабазі у

Гвардійському (Крим) ракетоносці Ту-22М3, радіус бойової дії яких становить приблизно 2400 км. Основним озброєнням для Ту-22М3 є крилаті ракети Х-22, з даль-ністю пуску до 500 км і швидкістю польоту до 4000 км/год, та ракети Х-15, з дальністю до 250 км і швид-кістю до 6000 км/год. Обидві раке-ти можуть оснащуватися ядерни-ми бойовими частинами. Фактично бойовий радіус дії Ту-22М3 з ура-хуванням дальності польоту кри-латої ракети, достатній для того, щоб повністю покрити територію всієї Західної Європи.

Загалом поєднання ракетоносі-їв Ту-22М3 та ОТРК «Іскандер-К» в Криму дозволяє непередбачувано-му Кремлю отримати потужну ударну силу, яка безумовно ставить під сумнів мир та спокій не лише в Чорноморському регіоні, а й в усій Європі

Однак це не межа наповнення особовим складом та технікою Криму. Відповідно до планів Крем-ля до 2020-2025 років чисельність особового складу ЗС РФ в Криму має зрости до 43 тис., кількість тан-ків має досягти 100 од., БМП/БТР  — 1150, артилерійських сис-тем різного калібру — 400, бойових літаків — 150, вертольотів — 95, бе-регових ракетних комплексів — 50, бойових кораблів — 33, підводних човнів — 7.

Безумовно, таке накопичення сил на окупованому півострові,

49

Кремль пояснює розширенням НАТО на схід, розгортанням аме-риканської системи ПРО поблизу кордонів з РФ, передислокацією окремих бойових частин та під-розділів Альянсу впритул до Росії, зокрема в Прибалтику, збільшен-ням спільних навчань НАТО, тощо. Однак Москва підміняє факти, і нічого не говорить про те, що загрози в першу чергу йдуть з боку Росії і, що Європа намагаєть-ся на них реагувати. На сьогодні жодна з держав східної Європи, в тому числі країни Прибалтики, не мають на своєму озброєнні ударні ракетні комплекси великої дії, на кшталт таких, що має РФ. До того ж банальне порівняння масштабів проведення навчань в НАТО та в РФ неспівставне.

Так у вересні 2015 року Кремль провів навчання Центрального військового округу до яких було за-лучено 95 000 солдатів і офіцерів, близько 7000 одиниць військової техніки, більше 150 літаків та 20 ко-раблів. В свою чергу НАТО в період 28 вересня по 6 листопада 2015 року провело наймасштабніші на-вчання в Європі за всю свою істо-рію — Trident Juncture 2015, участь в яких прийняли всього-на-всього 36000 військовослужбовців на те-риторії Італії, Португалії, Іспанії, Канади, Норвегії, Німеччини, Бель-гії, Нідерландів, а також в Атлан-тичному океані і Середземному морі.

І це все відбувається на фоні того, що РФ фактично нічого не зробила для покращення життя звичайних цивільних кримчан та створення, як бажалося «Крим-ського Лас-Вегасу». На півострові перестали функціонувати тради-ційні схеми поставок з території континентальної України, звідки надходило близько 80% продоволь-чих товарів, електрики, води тощо. Сьогодні російські можновладці констатують, що анексований пів-острів став одним з найбільш дота-ційних регіонів Росії. Як повідо-мляла «Новая газета», рівень дотацій Криму складає 85%. Даний показник не набагато кращий від самого дотаційного регіону РФ – Інгушетії (87%). Більше того, Крим обігнав Чечню за кількістю дотацій з федерального бюджету, рівень яких там становить 82%.

Всі проекти по збільшенню прибутковості в Криму так і зали-шаються виключно на папері, і не-має жодних гарантій, що вони ко-ли-небудь будуть втілені в життя. Однак про військових ніхто не за-буває. Для флоту будується вій-ськове містечко нового типу в Сімферопольському районі, в якому враховані всі сучасні вимо-ги до розміщення та проживання військовослужбовців, розміщен-ня техніки і передбачена соціаль-на інфраструктура. Відбувається заселення нового мікрорайону в севастопольській бухті Козача, в

50

якому побудовані 50 житлових бу-динків на 2109 квартир.

Таким чином, факти говорять самі за себе. Крим перетворений у чорноморську фортецю та плацдарм для поширення імперських амбіцій Кремля на схід та забезпечення при-сутності в Середземномор’ї. Насе-лення ж півострову, одурманене ро-сійською пропагандою, повернулося в «радянські часи», але з набагато екстремальнішими умовами та при-марними перспективами.

Варто наголосити: Росія, яка зруйнувала існуючу протягом де-сятиліть світову та регіональну системи безпеки, рухається у бік подальшої конфронтації з усім ци-вілізованим світом. ЦДАКР вна-слідок наявної та подальшої мілі-таризації регіону прогнозує посилення напруження у Чорно-морському басейні та проведення Росією низки ризикованих прово-кацій, спрямованих на примус За-хідного світу визнати РФ наддер-

жавою. З метою запобігання деструктивним діям Росії ЦДАКР пропонує розглянути питання по-силення економічних та техноло-гічних санкцій, формування по-тужної антипутінської коаліції з дієвою системою внутрішнього контролю. Остання має стати за-побіжником для низки країн, які намагаються в обхід санкцій тор-гувати з Росією критичною про-дукцією. Особливої ваги набуває ідея блокування поставок Росії ви-сокоточних верстатів, високотех-нологічної продукції, що має на меті унеможливити реалізацію за-явлених Кремлем програм щодо створення винищувача, бомбар-дувальника та військового тран-спортника нового покоління, а та-кож нової високоточної ракетної зброї. Слід усвідомити, що Москва захопленням та тотальною міліта-ризацією Криму загрожує не стіль-ки Україні, скільки європейським країнам НАТО.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 16 березня 2016

51

Вниманию читатей предлагается статья директора Информационно-консалтинговой компании «Дефенс Экспресс» Сергея Згурца, которая в полном объеме вошла в его только что изданную книгу. Статья, по мне-нию редакции бюллетеня «Виклики і Ризики», является чрезвычайно актуальной, поскольку содержит ранее не публиковавшийся анализ гибридной войны России против Украины.

Это новое научно-популярное полноцветное иллюстрированное издание «Блеск и скрежет стали. Уроки войны. Том 1: танки, боевые бронированные машины» серии «Оружие Украины» выпущено в 2016 г. киевским издательством

Defense Express. Книга является логичным продолжением издания «Блеск стали» 2011 г. В ней пред-ставлен опыт противодействия Во-оруженных сил Украины россий-ской агрессии в период 2014-2015 гг., обобщена практика боевого применения Сухопутными войска-ми ВСУ штатной, модернизиро-ванной и новой бронетехники в ходе гибридных военных действий, сделан анализ боевых и небоевых потерь техники и вооружений в ходе антитеррористической опера-ции на востоке страны.

В издании также представлены детальные описания основных но-вых и модернизированных образ-цов танков, боевых машин пехоты,

Дело техники. Главное — в деталях

Сергей Згурец, автор книги «Блеск и скрежет стали. Уроки войны»,

директор Информационно-консалтинговой компании «Дефенс Экспресс»

52

бронетранспортеров, созданных в Украине с 1992 г. для оснащения ВС Украины и выполнения экспорт-ных заказов. Реальное использова-ние этих арсеналов в зоне АТО в период 2014-15 гг. выявило как сильные, так и слабые стороны бронетехники, сформировало но-вые потребности армии и задачи для украинской оборонной про-мышленности по перевооружению Вооруженных сил в условиях со-храняющейся военной угрозы.

Вся динамика реализованных и планируемых изменений – как в образцах бронетехники, так и в во-енных структурах страны – деталь-но, доходчиво, с широким исполь-зованием эксклюзивных материалов, в т.ч. более 750 фото и инфографик, отражена в книге «Блеск и скрежет стали. Уроки во-йны».

«Книга «Блеск и скрежет стали. Уроки войны» - о военной агрессии против Украины со стороны силь-ного, мощного и коварного про-тивника. О наших военных, кото-рые порой оказывались крепче, чем броня машин. Об украинском оружии, новом и модернизирован-ном, образцы которого, как и люди, проходили испытание боем.

Издание аккумулирует в себе значительный фактический и ил-люстративный материал, который касается практики использования, потерь, восстановления и совер-шенствования бронетехники в ходе

антитеррористической операции на востоке Украины, включая борь-бу с регулярными частями россий-ской армии.

Анализ гибридной войны на тер-ритории Украины в период 2014-2015 гг. должен стать толчком для существенных изменений в практи-ке применения подразделений и ча-стей Сухопутных войск страны - от тактики до оперативного искусства; для совершенствования арсеналов и налаживания на предприятиях отечественной «оборонки» выпуска модернизированной и новой броне-техники в количествах, достаточ-ных для масштабного переоснаще-ния Вооруженных сил; для формирования устойчивых навы-ков применения модернизирован-ного и нового оружия на поле боя. Все это в комплексе должно повли-ять на повышение боеспособности украинской армии в условиях со-храняющейся военной угрозы для нашего государства.

Далеко не все актуальные зада-чи по оборонно-промышленной проблематике были решены в Украине к 2016 г., потому промежу-точные выводы, представленные в разделах этой книги, далеко не всегда оптимистичны. Тем не ме-нее, уроки – как успешные, так и печальные – должны быть усвое-ны, работа над ошибками, опира-ясь на приобретенный в ходе вой-ны опыт, должна быть сделана. Лишь после этого можно двигаться

53

дальше. С четким пониманием того, в чем мы были слабы вчера, чего нам не хватает сегодня и в чем будет потребность завтра».

Боевые действия на востоке Украины, где львиная нагрузка лег-ла на Сухопутные войска ВС Укра-ины, показали всю ущербность практики очковтирательства и вы-сокой цены, которую пришлось платить солдатам и офицерам за длительное игнорирование по-требностей армии со стороны по-литического и военного руковод-ства страны. Техническое состояние арсеналов стало одной из главных проблем для своевре-менного приведения подразделе-ний ВС Украины в боевую готов-ность. В дальнейшем война выявила свои особенности в дея-тельности украинской армии и «оборонки» страны при использо-вании техники и вооружения в зоне АТО, ее эксплуатации, ремон-те и восстановлении. Наряду со светлыми страницами нашей но-вейшей военной истории, больше-го внимания требует анализ имен-но серых и темных…

По военному времениОсновная тяжесть проведения

антитеррористической операции легла на кадровые части и подраз-деления ВСУ. Однако их низкая укомплектованность на начало мобилизации, неудовлетворитель-ное состояние парка бронетехни-

ки, медленное развертывание в зоне антитеррористической опе-рации сил МВД, НГУ и СБУ суще-ственно ограничили их боевые возможности.

К началу 2014 г. Сухопутные во-йска Украины насчитывали 57 тыс. личного состава. Еще 6,1 тыс. нахо-дилось в составе Высокомобильных десантных войск, ранее входивших в состав СВ. Начавшаяся мобилиза-ция позволила укомплектовать име-ющиеся части и соединения лич-ным составом по штатам военного времени. Первая мобилизация при 90% выполнении плана была окон-чена 10 апреля 2014 г. Таким обра-зом, к началу активных боевых дей-ствий все резервисты находились в частях чуть более трех месяцев, не имея достаточного уровня подго-товки. В войсках также ощущался явный недостаток грамотных и про-фессиональных офицеров ключе-вых специальностей.

Сроки приведения всех бригад Сухопутных войск к штатам воен-ного времени опирались на опти-мистические «довоенные» доку-менты, в которых указывалось, что уровень исправности вооружения и военной техники (ВВТ) в регу-лярных частях составляет 82-88%. Но, как оказалось, показатели были искусственно завышены. Де-факто уровень исправности ВВТ в частях составлял лишь около 40%. До 50% вооружения и техники требовали дополнительного ремонта из-за

54

физического старения, разруше-ния патрубков, радиаторов, то-пливных баков, проводки, резино-технических изделий и т.д. Отремонтировать все и сразу ока-залось невозможным.

Из-за отсутствия достаточного количества исправной техники в марте-апреле 2014 г. 8 механизиро-ванных бригад смогли сформиро-вать лишь 6 батальонно-тактиче-ских групп (БТГ). Таким образом, из состава бригады (3600-4800 чело-век) отправиться в зону АТО могли лишь одна БТГ, усредненной чис-ленностью в 400-600 человек. При этом 28-я, 92-я, 93-я бригады смогли выставить лишь по ротной тактиче-ской группе. Например, в 92-й меха-низированной бригаде при мирном штате 679 человек по списку было 407 военнослужащих, а техники – более тысячи единиц, большая часть – «мертвые» БТР-70. Из двух танковых бригад удалось сформи-ровать одну БТГ и одну РТГ. Намно-го лучшим было состояние техники в Высокомобильных десантных во-йсках. Что было следствием регу-лярного участия частей ВДВ в уче-ниях и миротворческих операциях. Все «легкие» бригады (аэромобиль-ные, воздушно-десантная) смогли уже в первые дни эскалации выста-вить по одной БТГ каждая, готовых к выполнению задач.

Для сравнения: к началу 2015 г. в зоне АТО действовали уже 22 БТГ и не менее 10 РТГ. Еще две БТГ бло-

кировали Крым. Все батальоны 17-й танковой бригады действова-ли в зоне АТО, кроме того, бригада сформировала еще два отдельных танковых батальона. Аналогично произошло и с 1-й танковой брига-дой, штат которой к началу 2015 г. был около 6 тыс. человек. Плюс ак-тивно готовились резервы.

Для расширения возможностей по восстановлению техники в ВСУ в срочном порядке начали развора-чивать ремонтные подразделения. До полного состава были отмоби-лизованы два ремонтных батальо-на, а также два ремонтно-восстано-вительных полка. Но этого было недостаточно. По большому счету, сложившаяся с ремротами и рем-батами ситуация была следствием сокращений, которые годами про-водились в Сухопутных войсках, традиционно – за счет уменьшения численности обеспечивающих и ремонтных структур. Опасную тенденцию усугубил переход от ди-визий к бригадам. Ранее обеспече-ние всех частей тактического звена зависело от дивизии. В бригадной структуре определенным батальо-нам (разведывательным, инженер-но-саперным, связи и ремонтным), а также подразделениям тыла ме-ста не нашлось. Так как они «пере-гружали» бригаду. Нежелание си-стемно решить это штатное несоответствие как раз и привело к тому, что при сокращении СВ пре-жде всего страдали специальные

55

войска, инженерно-саперные, ре-монтные подразделения.

При крайне ограниченном ко-личестве ремподразделений, для их эффективной работы также не хва-тало квалифицированных специа-листов, необходимой техники, обо-рудования. Некомплект техники в ремонтно-восстановительных под-разделениях и подразделениях ма-териально-технического обеспече-ния в БТГ или РТГ доходил до 70–80% от штатной численности. Но если с автомобилями подвоза проблема решалась поставками гражданской техники, то отсут-ствие средств эвакуации (БРЭМ, КЭТ-Л), специализированных под-вижных мастерских (МТО-АТ и т. д.) было неисправимым. В частно-сти, в большинстве БТГ насчиты-валось не более одной-двух БРЭМ и двух-трех подвижных ремонтных мастерских. Один из зампотехов такой БТГ, действовавшей в зоне Дебальцево, рассказывал мне сле-дующее: «У нас была всего одна БРЭМ на базе Т-72, на которой мне часто приходилось выполнять за-дачи по эвакуации поврежденной техники с «передка» на пункт сбо-ра. Особенно сложно было зимой. Когда тянешь танк – то у танка есть тормоза, он может тормозить. БМП при неисправном двигателе не тор-мозит и при буксировке то и дело бьет в «зад» БРЭМ. Мы привязали туда колесо от КрАЗа, чтобы амор-тизировать удары. Также катастро-

фически не хватало тросов для бук-сировки. Все тросы от БМП были порваны. А на танковых тросах БМП не потянешь, так как танко-вый трос не зацепишь за крючки на БМП. Он толще. Нужны универ-сальные скобы – чтоб и для танка, и для БМП. Я подобрал где-то ско-бы от самоходной гаубицы 2С3 «Акация» – они мне сильно помог-ли, так как подходили на все слу-чаи, они оказались именно универ-сальными».

Потери: боевые и другие Количественные показатели по-

терь бронетехники в зоне АТО за период 2014-2015 гг. – до опублико-вания интегральных данных непо-средственно Министерством обо-роны Украины – могут быть определены лишь с определенной долей погрешности. Разрозненные данные, оглашаемые различными должностными лицами или от-дельными специалистами, отража-ют общую картину, но в деталях порой противоречат друг другу. Определенная статистика причин боевых и небоевых потерь техники Сухопутных войск в зоне АТО была собрана Центральным научно-ис-следовательским институтом ВВТ ВСУ (см.: «Поражена в ходе бое-вых действий…»).

Что же касается конкретики, то по данным управления вооруже-ния ВС Украины, которые были предоставлены военным ведом-

56

ством автору в ходе работы над этим проектом, за первый год вой-ны на востоке Украины (до конца 2014 г.) безвозвратные потери по основным образцам вооружения и военной техники (ВВТ) частей и подразделений ВС Украины соста-вили 1288 единиц. Если добавить технику специального назначения и тыла – то общий показатель со-ставит около 3500 единиц. При этом утраченные ВВТ по своему состоянию могли считаться луч-шими – это были штатные арсена-лы частей боевого состава (в даль-нейшем для восполнения потерь, среди прочего, пришло реаними-ровать технику и вооружение с баз хранения и арсеналов, где большая часть «железа» находилось под от-крытым небом как минимум в те-чение двадцати прошлых лет). По образцам потери распределились так: бронетанковое вооружение и техника – 457 ед.; автомобильная техника – 525 ед.; ракетно-артилле-рийское вооружение– 267.; авиаци-онная и радиолокационная техни-ка – 39 ед. (13 самолетов, 8 вертолетов, 8 БпЛА, 10 РЛС).

Большая часть наиболее бое-способной техники была потеряна в ходе летних боевых действий 2014 г., включая «Иловайский ко-тел». Основой урон украинским подразделениям был нанесен в ав-густе силами регулярных россий-ских войск. Части РФ перешли гра-ницу Украины с целью спасти от

разгрома вооруженные группиров-ки сепаратистов. Так как начавшее-ся в начале июля наступление укра-инских войск развивалось весьма успешно. План украинских сил в зоне АТО предусматривал отсече-ние террористов от российской границы, а также дальнейшее окру-жение, рассечение и уничтожение противника. Российские войска предприняли активные действия на украинской территории, чтобы не допустить реализации этого за-мысла. 21 сентября 2014 г. Прези-дент Украины П.Порошенко зая-вил, что за весну-лето 2014 г. было уничтожено 60–65% военной тех-ники в частях, принимавших уча-стие в боевых действиях. До этого, 5 сентября были подписаны пер-вые Минские договоренности о прекращении боевых действий и о перемирии.

В свою очередь, по данным ряда специализированных интер-нет-ресурсов, обобщающих поте-ри в технике и вооружении с обе-их сторон конфликта на основе фото и видеоданных с места боев, за время АТО  – до середины 2015  г. — ВСУ потеряли 678 еди-ниц вооружения и техники Сухо-путных войск. Пик потерь при-шёлся на июль-октябрь 2014 г. (в июле было потеряно 53 ед., авгу-сте  – 209 ед., сентябре – 120 ед., октябре – 47 ед.) и на февраль 2015 г. (потеряно 102 ед.). В руки противника по тем или иным

57

причинам попало 405 ед. техники. Пики «трофейных» потерь — ав-густ-сентябрь 2014 г. (67 и 74 ед.) и февраль 2015 г. (146 ед.). В этот период были так называемые «Иловайский котел» (10 августа-3 сентября 2014 г.) и «Дебальцев-ский котел» (22 января-18 февра-ля 2015 г.).

«Поражена в ходе боевых действий…»

В начале 2015 г. Центральный научно-исследовательский инсти-тут вооружений и военной техни-ки ВС Украины обобщил данные по потерям ОВТ в украинской ар-мии за первый год войны. Не огла-шая количественных показателей, было заявлено, что доступная для анализа статистика боевых по-вреждений и эксплуатационных отказов вооружения и техники в зоне АТО показала следующую картину. Наибольшие потери были среди автомобильной техники (АТ) и бронетанкового вооружения и техники (БТ) – соответственно, 43 и 42%. Это объясняется тем, что АТ как средство обеспечения подвиж-ности более всего подвержена раз-личным атакам – как из засад, так и в ходе прямых обстрелов, а БТ при-менялась в тактическом звене, в зоне непосредственного огневого контакта с противником.

Среди общего количества БТ наибольше потери приходятся на БМП (45%), бронетранспортеры

(28%) и танки (20%). Именно эти типы боевых средств несли основ-ную нагрузку при выполнении за-дач огневой поддержки пехоты и обеспечения жесткости обороны на блок-постах и опорных пунктах. Существенно меньшая доля в об-щем количестве потерь БМД (3%), разведывательных и разведыва-тельно-дозорных машин и других типов БТ (в пределах 2%) объяс-нятся существенно меньшим их количеством в группировке сил АТО.

Анализ характера потерь ОВТ Сухопутных войск показывает, что от боевых повреждений пострада-ло 72% образцов; 17% составили потери в ходе эксплуатации (в пер-вую очередь, возгорание и пожа-ры); 11% были потеряны как в ходе захвата противником, так и по при-чине неприбытия в район восста-новления (местоположение образ-цов по донесениям определить не представляется возможным).

Наибольшие боевые потери ОВТ СВ получило в ходе артилле-рийских обстрелов противником. Меньшую группу боевых потерь составляют уничтоженная и по-врежденная БТ противотанково-кумулятивными средствами, огнем автоматических пушек, стрелково-го оружия, а также из-за подрывов на минах и фугасах. Идентифика-ция причины боевых повреждений во многих случаях была невозмож-ной, так как в большинстве донесе-

58

ний указывается, что техника «по-ражена в ходе боевых действий» — без детализации.

Среди небоевых потерь 19% вы-званы нарушением правил эксплу-атации БТ, причина остальных по-терь в этой группе – возникновение технических неисправностей (81%) из-за длительных сроков эксплан-тации образцов БТ и существенно-го уменьшения надежности ору-жия и техники.

Среди образцов БТ со значи-тельными и тяжелыми поврежде-ниями безвозвратные потери со-ставили 60% от общего количества, остальные 40% подлежали восста-новлению. Из них за анализируе-мый период 22% были восстанов-лены и возвращены в боевой состав частей в зоне АТО.

2 марта 2015 г. представитель ГШ ВСУ огласил, что с начала АТО потери в бронетехнике оценивают-ся в 968 ед., без детализации по ти-пам БТ. С учетом действий в зоне «котлов», потерь среди личного со-става и ВВТ, часть украинских экс-пертов утверждала, что руковод-

ство АТО и непосредственно Генштаб «расточительно относится к боевой технике, которая для Украины является невосполнимым ресурсом. 65% бронетехники, 70% артиллерии потеряны в ходе окру-жений под Изварино, Иловайском, Дебальцево. В битве за Дебальцево потери украинских войск за время сражения составили 127 единиц бронетехники всех видов. Посколь-ку Генштаб не принял во внимание степень технической исправности техники и не обеспечил ремонт и запчасти. В ходе «организованного отступления» 70% потерь техники пришлось на попросту брошенные бронемашины, которые наши соб-ственные войска были вынуждены уничтожать и выводить из строя, а также оставлять пригодными к ис-пользованию противником»1.

В свою очередь, по данным во-енной прокуратуры, которая рас-сматривала факты, связанные с от-ходом из Дебальцево, в целом было выведено 777 ед. техники и воору-жения, а оставлено по разным при-чинам – 555 ед.

1 По Дебальцево: среди безвозвратных потерь и таких, что могли подлежать восстановлению, зна-чатся: танки Т-64БВ — 46 шт.; БМП-2 — 54 шт.; БМП-1 — 40 шт.; БРМ-1К — 10 шт.; БТР-70 — 20 шт.; БТР-80 — 9 шт.; САУ 122 мм «Гвоздика» — 16 шт.; гаубицы 152 мм «Мста-Б» — 6 шт.; 100 мм пушки «Рапира» — 14 шт. Значительные потери были в автомобильной и инженерной технике. Но также была информация и о том, что изначально при создании отдельных опорных пунктов в зоне Дебаль-цево с танковой базы хранения (г. Артемовск) привезли 70 неисправных танков Т-64 для их превра-щения в доты. Так как при неисправной ходовой с их пушек можно было вести огонь по противнику. Однозначно, что эти обездвиженные «коробочки» были оставлены, и, возможно, взорваны или подо-жжены перед отходом.

59

Спасти и сохранить… Ремонт техники и вооружений,

которые вышли из строя в резуль-тате боевых и эксплуатационных повреждений в зоне АТО, прово-дился: 1. непосредственно в боевых ча-

стях и подразделениях (60-65 % от общего количества повреж-денной ВВТ);

2. на сборных пунктах для повреж-денных машин (как силами са-мих военных, так и выездными бригадами предприятий, входя-щих в состав «Укроборонпро-ма») – 25-30%;

3. непосредственно на 24 предпри-ятиях «Укроборонпрома», куда оправляли для восстановления наиболее пострадавшую технику. Всего для решения задач эваку-

ации, ремонта и восстановления была задействована 31 часть техни-ческого обеспечения, 55 ремонтно-эвакуационных подразделений. Для оперативного восстановления боевой техники в зоне АТО было организовано 7 сборных пунктов для поврежденных машин. Работа-ли 44 ремонтно-эвакуационных группы. Постоянно для восстанов-ления поврежденной техники од-новременно привлекалось до 23 ре-монтных бригад от 17 предприятий оборонного комплекса. К сентябрю 2014 г. (сразу после Минских согла-шений) в зоне АТО работало 18 выездных бригад общей численно-стью 78 человек. Иногда им прихо-

дилось решать весьма нестандарт-ные задачи. Так, одной из выездных бригад заводчан из Харькова при-шлось заниматься разряжанием танка Т-64, в котором в ходе боя снаряд был дослан в пушку для вы-стрела, но потом ствол танка был поврежден огнем противника и разряжать танк пришлось вруч-ную. Но в целом работа выездных бригад во многих случаях была не-достаточно эффективной из-за низкого уровня технической гра-мотности личного состава воин-ских подразделений, в частности, по диагностике неисправностей. Остродефицитные специалисты с заводов, вместо того, чтобы ремон-тировать технику на своих пред-приятиях, откомандировывались на передовую, чтобы сначала опре-делить причину неисправности, потом дождаться необходимой запчасти и уже самостоятельно провести ремонт и обеспечить вве-дение единичного образца техники в строй.

Сами военные работы по ре-монту и восстановлению штатного вооружения и техники проводили в основном в ремонтно-восстано-вительных подразделениях. В под-разделениях осуществлялось теку-щее техническое обслуживание, устранение неполадок в значитель-ной степени зависело от квалифи-кации специалистов. В некоторых ситуациях военнослужащие в ходе выполнения задач не могли обеспе-

60

чить даже простой ремонт своих вооружений и техники. Ремонт, связанный с заменой электроники, сложных систем был ограничен. Для пополнения безвозвратных потерь и оснащения новоформиру-емых частей активно использова-лись возможности баз хранения. В частности, это **48-я центральная база артвооружения; *32-я артбаза вооружения; **23-я центральная база вооружения (г. Вознесенск), *82-й центр обеспечения броне-танкового вооружения (г. Арте-мовск), Центр передачи избыточ-ного имущества МОУ (из того перечня, который до войны зна-чился как «избыточный», для по-полнения безвозвратных потерь в 2014 г. было передано 5598 ед. раз-личной техники, которая длитель-ное время хранилась без достаточ-ного внимания).

Всего с марта по декабрь 2014 г. было отремонтировано 18078 ед. ВВТ (с учетом тех, что вышли из строя в ходе эксплуатации). Сила-ми штатных ремонтно-восстано-вительных подразделений ВС Украины в строй было поставлено 16920 «железных» единиц. В част-ности, самолетов и вертолетов – 67 и 42 ед. (такой «авиаскачок» можно объяснить тем, что было принято решение эксплуатировать авиатех-нику по условиям военного време-ни, с определенными послабления-ми к уровню исправности узлов и агрегатов). БПЛА – 24 ед.; зенитных

ракетных комплексов – 2 ед.; тех-ники РТВ – 54 ед.; ракетно-артил-лерийского вооружения – 441 ед.; бронетанкового вооружения и тех-ники – 3114 ед.; автомобильной и специальной техники – 13176 ед.

Силами ремонтных бригад от предприятий ОПК было восста-новлено 1158 единиц: ракетно-ар-тиллерийского вооружения – 144 ед.; бронетанкового вооружения и техники – 682 ед.; автомобильной и специальной техники – 332 ед.

Большой вклад в восстановле-ние техники и вооружения также внесли волонтеры, государствен-ные и частные организации. С пер-вых дней кризисного периода они поставляли дефицитные запасные части, в первую очередь, аккумуля-торные батареи, шины, оказывали помощь в ремонте. Причем делали это оперативно, в то время как го-сударственная система закупок оставалась весьма инертной.

Пробои на местахИ на линии фронта, и в тылу

проблемы с ремонтом и восстанов-лением вооружения и техники были системно схожи. На всех уровнях – от рембата до «Укробо-ронпрома» – проявилась нехватка узлов, агрегатов, приборов, запас-ных частей и материалов. Критич-ная потребность касалась двигате-лей для БМП, БТР и автомобилей; запасных частей для ремонта дви-гателей типа УТД-20; фильтров

61

тонкой очистки топлива для тан-ков, САУ и БМП; резиновых шин для колесных БТР и автомобиль-ной техники; 30-мм пушек 2А42 (3ТМ-2) для БМП и.д. Вот цитата из отчета «Укроборонпрома» (сен-тябрь 2014 г.) о ходе ремонта Т-64 (БВ), БМ «Булат» в зоне АТО: «от-сутствие в войсках запчастей к тан-кам Т-64, снимают с машин-доно-ров». О ремонте БТР-70/БТР-80: «отсутствие в Украине запчастей к БТР-80, БТР-70, их отсутствие на базах (складах) ВС Украины. По-требность в топливных баках, те-плообменниках, радиаторах».

В значительной степени по-вреждения и поломки были связа-ны со старостью и изношенностью вооружения и техники; нарушени-ем правил хранения ВВТ; непол-ным выполнением работ при сня-тии техники с хранения; невыполнение правил обслужива-ния техники и вооружения в под-разделениях. Это напрямую упира-лось в квалификацию личного состава. На первом этапе войны низкие теоретические и практиче-ские навыки личного состава не позволяли проводить ремонт тех-ники силами экипажей. Незнание правил эксплуатации неоднократ-но приводило к отказам и полом-кам ОВТ. Более того, при самоот-верженности, героизме и мужестве одних, на войне не обошлось без подлости, страха и вредительства. Были примеры злонамеренного по-

вреждения бронемашин. Логика проста – техника на неделю уходит на ремонт, а ее экипаж дожидается своего танка или БМП в менее ри-сковом месте, нежели обстреливае-мый врагом «передок». На одной из машин пришлось, например, не-сколько раз менять двигатель. Дру-гую историю услышал от руково-дителя завода им. Малышева, куда для ремонта пришел Т-64. Поломка удивила знанием злоумышленни-ком тонкостей устройства танка – в стакане фильтра тонкой очистки топлива тот вытащил фильтрую-щий элемент, разобрал его и нано-во установил так, чтобы через не-который промежуток времени топливная система забилась бума-гой из фильтра.

…К концу 2014 г., после всех по-несенных потерь, степень уком-плектованности подразделений ВС Украины, участвующих в АТО, ос-новными образцами вооружения и военной техники, по данным Ми-нобороны, существенно повыси-лась и в целом составила 79% от потребности. По бронетанковому ВВТ — 91%; ракетно-артиллерий-скому вооружению — 99%; по авто-мобильной технике — 63%; инже-нерной  — 85%; технике РЭБ и РХБЗ  — соответственно, 99% и 100%. Было заявлено, что уровень боеспособности ВВТ в частях со-ставляет 80,6%. Но затем начался этап формирования новых бригад в составе Сухопутных войск – для

62

локализации, нейтрализации груп-пировок ДНР/ЛНР, а также для отпора возможной агрессии со сто-роны РФ. Потребность в исправ-ной технике и вооружении опять пиково возросла.

К июлю 2015 г. с начала АТО было восстановлено и отремонти-ровано 26412 ед. вооружения и во-енной техники (из них 25030 ед. - силами воинских ремподразделений, остальное сде-лали выездные спецбригады го-спредприятий). Но создавать но-вые батальоны на танках Т-64 и БМП, формировать дивизионы (батареи) гаубиц 2С1 «Гвоздика», БМ-21 «Град», 2С6 «Тунгуска», 9А34 «Стрела», ЗРК «Оса», поставлять автомобильную технику к этому периоду стало сложнее. Запчасти определенной номенклатуры для военной техники и вооружения были полностью исчерпаны. По-пытки наладить оперативные по-ставки недостающих деталей, уз-лов и агрегатов к технике из стран бывшего Варшавского договора удовлетворяющих результатов не дали – из-за их отсутствия в доста-точном количестве и пригодном состоянии. Возможность пополне-ния арсеналов за счёт ранее произ-ведённой на экспорт техники так-же была исчерпана. В состав ВСУ и других силовых структур для по-вышения процента укомплекто-ванности подразделений бронетех-никой начали все активнее

вводиться образцы, ранее снятые с вооружения украинской армии – те же Т-72, газотурбинные Т-80БВ. При этом как на протяжении 2015 г, так и далее оснащение армии ра-ботоспособными образцами ору-жия и техники зависело и будет за-висеть как от бюджетных средств, выделяемых на эти цели в рамках гособоронзаказа, так и от эффек-тивности работы предприятий «Укроборонпрома» по выполне-нию ГОЗ. На этой почве во взаимо-отношениях между ГК «Укробо-ронпром» и Генеральном штабом в 2015 г. порой возникали спорные моменты. В частности, руковод-ство Генштаба озвучило ряд пре-тензий к качеству и срокам ремон-та военной техники на предприятиях «Укроборонпрома»

Само же военное руководство в середине 2015 г. утверждало, что созданная система по ремонту и материально-техническому обе-спечению войск в зоне АТО в целом выполняет свои задачи, а негатив-ный опыт будет учтен – как для из-менения оргштатной структуры частей Сухопутных войск, так и для расширения ремонтно-восста-новительных возможностей в мас-штабе всех Вооруженных сил. Так, в центральном подчинении будут две крупные базы хранения, на производственных мощностях ко-торых можно будет проводить и комплексный ремонт ВВТ. Также решено, что в каждом из четырех

63

оперативных командований, кото-рые образованы в рамках госпро-граммы реформирования ВС Укра-ины, будет по одному ремонтно-восстановительному полку (два из них – уже существу-ющие, а еще два полка сформиру-ются на основе рембаз). В свою очередь, в штате «тяжелых» меха-низированных и танковых брига-дах появятся ремонтно-восстано-вительные батальоны, а в «легких» мотопехотных и высокомобильных десантных бригадах, артбригадах, соответственно, ремонтные роты.

Выводы1. Неготовность и неспособность

Сухопутных войск в начале воо-руженного конфликта обеспе-чить быструю реакцию на угро-зы со стороны противника объясняется системными про-блемами и реалиями, в которых длительное время существовали ВС Украины. А именно: посто-янным недофинансированием потребностей армии; низкой укомплектованностью частей и подразделений личным соста-вом; недостаточным уровнем их боевой и технической подготов-ки; неудовлетворительным тех-ническим состоянием вооруже-ния и военной техники как в боевых частях, так и на базах хранения.

2. Вооруженный конфликт на вос-токе Украины в очередной раз

подтвердил верность аксиомы, что средства управления, раз-ведки и поражения, конечно же, важны. Но не меньшее значение для успешного ведения боевых действий имеет снабжение ча-стей и подразделений боеприпа-сами, горючим, обеспечение ре-монта и эвакуации техники. Сбой в работе хотя бы одной из этих подсистем, как правило, приводит к значительным поте-рям, к невозможности выполне-ния поставленных задач подраз-делениями и частями, в худшем случае – к срыву функциониро-вания всей группировки войск.

3. Из опыта Второй мировой вой-ны известно, что поврежденный танк четырежды восстанавли-вался, продолжал участвовать в боях, прежде чем его причисля-ли к безвозвратным потерям. Боевые действия в зоне АТО в сегменте тяжелой БТ – танков, также подтвердили правило «4 к 1». В таких условиях оператив-ная эвакуация и ремонт повреж-денной техники крайне актуаль-ны для поддержания боеспособности войск на требу-емом уровне. Очевидно, что во-йска, обладающие большими, чем противник, возможностями по восстановлению поврежден-ного вооружения, будут иметь преимущество в восстановле-нии боеспособности частей и подразделений. Для группиров-

64

ки, не имеющей численного пре-восходства над противником, подобное преимущество может сыграть решающую роль в до-стижении успеха не только на тактическом, но и на оператив-но-тактическом уровне.Совершенствование оргштат-ных структур для расширения ремонтно-восстановительных возможностей армии, высокая квалификация личного состава при эксплуатации, обслужива-нии и ремонте ВВТ, достаточное количество запасных частей и т.д. – все в комплексе это может дать позитивный эффект в инте-ресах ВСУ.

4. В 2014-2015 гг. оперативные по-требности Сухопутных войск ВСУ в технике удовлетворялись за счет надежности образцов, произведенных лет сорок назад, а то и более. При этом среди но-вых образцов ВВТ украинского производства нет ни одного, ко-торый бы прошел весь жизнен-ный цикл эксплуатации. Интен-сивное применение в зоне АТО, например, новых машин БМ «Булат», БТР-4, БТР-3 сопрово-ждается выявлением и исправ-лением тех или иных просчетов и недостатков – конструкцион-ных, производственных, эксплу-атационных. Это порождает до-полнительную нагрузку как для войсковых ремонтных подразде-лений, так и для оборонных

предприятий-производителей. Но без этого – никак. Для бы-строго достижения позитивного результата крайне важно обе-спечить эффективное взаимо-действие и взаимопонимание между военными и промышлен-никами. Чтобы новое оружие по надежности не уступало тому, которое сегодня составляет ко-стяк украинской боевой мощи, но время которого уже уходит.

5. Повышение укомплектованно-сти подразделений СВ ВСУ, а также других силовых структур разнотипной бронетехникой (БМ «Булат», Т-64 в разных вер-сиях исполнения, также разно-ликие Т-72, газотурбинные Т-80БВ для оснащения танковых рот в составе ВДВ) имеет и обо-ротную сторону. В ближайшей и среднесрочной перспективе это увеличит нагрузку на обеспечи-вающие и ремонтные структуры из-за необходимости использо-вания различной агрегатной, уз-ловой и элементной базы, снизит темпы ремонта, потребует более высокой квалификации ремпо-дразделений. «Разношерст-ность» БТ нужно рассматривать как вынужденную и временную меру.

6. Боевые и небоевые потери тех-ники и вооружений ВС Украины в ходе антитеррористической операции выявили весь спектр организационных и чисто люд-

65

ских первопричин. Вывод прост. Никакая броня не защитит от трусости, разгильдяйства и не-

профессионализма. Это верно для всех: от солдата до генерала, от сварщика – до топ-менеджера.