Центр памʼяткознавства Національної академії наук України

Українського Товариства охорони памʼяток історії та культури

ТАТАРИНОВ С.Й. ТУТОВА Н.О. ТУТОВ П.М.

БАХМУТСЬКИЙ КРАЙ – ВИДАТНІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Історико-краєзнавчий нарис

Харків

Мачулін

2013

2

ББК 63.5 (4УКР-4ДОН)

Т23

Наукове видання

Серія «УКРАЇНА – видатні сторінки історії»

Затверджено до друку Вченою Радою Центру пам’яткознавства НАН України та

УТОПІК 10 серпня 2011 року.

Авторський колектив:

С.Й. Татаринов – кандидат історичних наук, доцент

Н.О. Тутова

П.М. Тутов

Науковий редактор ТИТОВА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА – директор Центру пам’яткознавства НАН України й

Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, доктор філософії,

кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.

Заступник наукового редактора, відповідальний за випуск

ТУТОВ ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ – директор підприємства «ПТМ-центр», президент

клубу «Право.Бізнес.Фінанси».

Автори щиро дякують за надану допомогу у виданні книги ТОВ «Бахмут-Агро»

(директор ІВАНКОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ)

Татаринов С.Й. Бахмутський край - видатні сторінки історії. Історико-

Т23 краєзнавчий нарис / С.Й. Татаринов, Н.О. Тутова, П.М. Тутов. — Х. :

Мачулін, 2013. — 408 с., 119 іл.

ІSBN 978-966-8768-44-6

Книга містить дослідження історії Бахмутського краю як одного з найстаріших

регіонів Донеччини від давніх часів до початку ХХ століття. Використання нових

архівних документів і стародруків дало можливість розкрити багато невідомих раніше

історичних подій та постатей минулого.

Книга адресується викладачам ВНЗ та загальноосвітніх шкіл, студентам, учням,

краєзнавцям і всім тим, хто любить і шанує історію Бахмутського краю.

ІSBN 978-966-8768-44-6

ББК 63.5 (4УКР-4ДОН)

ІSBN 978-966-8768-44-6 © Татаринов С.Й., 2013

© Тутова Н.О., 2013

© Тутов П.М., 2013

3

Будь-яка наука має свої витоки, первинні корені. Археологія, історія та

народознавство України завжди базувалися на подвижницькому пошуку

провінційних краєзнавців – свого роду «провінційних Гомерах», шукачах

історичних «скарбів». Історія українського краєзнавства має безліч прикладів,

коли з любителів давнини виростали фахові високопрофесійні вчені, і завдяки їм

до наукового обігу вводилися великі блоки історії певних районів, країв,

областей, мало досліджені раніше сторінки вітчизняної історії.

Прикладом такої невтомної та наполегливої праці є книга «Бахмутський край

– видатні сторінки історії».

Автори висвітили яскраві сторінки одного з найстаріших регіонів Донеччини

від давніх часів до початку ХХ століття. Книга містить огляд неповторних і

унікальних пам’яток археології, етапи заселення краю та суперечливої козацької

колонізації, виникнення соляного промислу, поступового розвитку

промисловості у другій половині ХІХ ст., розкриває визначну роль земських

установ в економіці, освіті, культурі, національному українському відродженні

початку ХХ століття.

Важливою частиною книги є оповіді про видатних осіб з української,

російської історії, які народилися, вчилися, працювали, рухали промисловість і

науку, боронили державу на території Бахмутського краю.

Книга переконливо доводить, що Бахмутський край є серцем, історичною

колискою сучасного Донбасу. Одночасно це видання може слугувати історикам

прикладом сучасного підходу до вивчення історії міст і сіл, галузей народного

господарства регіонів незалежної України.

Книга – прекрасний подарунок усім шанувальникам історії Донбасу, людям,

які бережуть історико-культурну спадщину.

Петро Толочко,

академік НАН України, директор

Інституту археології, Голова

Українського товариства охорони

пам’яток історії та культури

4

Про авторів

Татаринов Сергій Йосипович, народився в 1948 році в м. Артемівську. Закінчив історичний факультет Харківського держаного університету.

Працював у школах м. Артемівська й Артемівського району, директор

Артемівського краєзнавчого музею в 1988-2000 рр. З 2000 по 2011 рр. –

директор Часовоярського промислового історично-краєзнавчого музею. З 2010

року – доцент кафедри інженерної педагогіки Навчально-наукового професійно-

педагогічного інституту Української інженерно-педагогічної академії.

Кандидат історичних наук, доктор філософії, доцент. Член Українського

національного комітету IKOMOS.

Заслужений працівник культури України. Завідувач Відділенням, старший

науковий співробітник Центру памʼяткознавства НАН України.

Автор понад 220 наукових праць з археології, музеєзнавства, юдаїки,

релігієзнавства, історії Донбасу.

Тутова Надія Олексіївна, народилася в 1960 році в с. Роздолівка Артемівського району Донецької області. Закінчила природничо-географічний

факультет Мелітопольського державного педагогічного інституту, відділення

журналістики ВКШ при ЦК ВЛКСМ м. Москви та Дніпропетровський

регіональний інститут Національної Академії при Президенті України. Магістр

державного управління.

Працювала вчителем, заступником директора в школах району, в органах

державної влади. З 2010 року – заступник голови Артемівської райради.

Депутат Артемівської районної ради ІV, V та VІ скликань. Автор наукових

робіт з гендерної політики, іміджеології, голодомору, історії та краєзнавства

Донбасу. Автор чотирьох наукових книг з історії Донбасу.

Тутов Петро Михайлович, народився в 1955 році в м. Артемівську Донецької області. Закінчив Донецький політехнічний інститут, Одеський

державний університет ім. І.І. Мечникова, Донецький національний університет.

Інженер, політолог, менеджер-економіст.

Трудову діяльність почав на будівництвах Сибіру та Далекого Сходу.

Працював у науково-дослідному інституті, на виробництві, був на державній

службі. З 1993 року – директор приватного підприємства, займається економіко-

правовим та управлінським консалтингом. Очолює громадські організації: клуб

«Право.Бізнес.Фінанси», Артемівське відділення Донецької обласної асоціації

платників податків. Входить до складу обласного комітету із малого та

середнього бізнесу при Донецькій ТПП, громадських рад при виконавчих

органах влади.

Автор понад 60 публікацій соціально-правового, економічного та

консультаційного характеру, укладач ряду публіцистичних книжок, заступник

редактора чотирьох наукових книжок з історії та краєзнавства Донбасу.

5

Розділ 1. ПРАДАВНЯ ІСТОРІЯ КРАЮ

Бахмутський край – термін історико-географічний. Він включає територію на

північному сході Донецької області в басейні річки Бахмут. У давні часи із

степового Центрального Донбасу через Бахмут до Дінця в лісостеп проходили

шляхи міграції племен.

Край був і залишається багатим мінерально-сировинними ресурсами (мідні,

залізні, ртутні руди, сіль, вугілля, вогнетривкі та керамічні глини, вапняки,

пісковик). Тут багато цілющих джерел і сприятливе природнє середовище.

Бахмутський край різноманітять археологічні памʼятники від палеоліту до

козацької доби. Не дивлячись на його значну дослідженість, завдяки зусиллям

учених і любителів старовини різних поколінь, тут невичерпне поле діяльності

для археологів і краєзнавців.

Розкопки 1970-2000 років дозволили створити в Артемівському краєзнавчому

музеї одну із найцікавіших у Донбасі музейних експозицій, накопичити

унікальну колекцію.

З глибоких давен на території краю жили багато племен, які розвивали

самостійні господарські системи, що взаємодіяли з природним оточенням. Край

знаходився у Великому Степу, яким завжди пересувалися народи. Його

перетинали зручні для подорожей водні шляхи: Сіверський Донець, Бахмут,

Жеребець – річки з порівняно спокійною течією та напівгірська Лугань, на

вододілах якої знаходилися відомі в середньовічний і новий часи Ізюмський та

Бахмутський шляхи.

Різнотравно-типчаково-ковилові степи, з різноманітними грунтами, заплавні

та байрачні ліси, карстові провалля з солоною ропою, геологічні оголення – все

це як магніт притягувало до себе давніх людей. Особливе значення мали камʼяна

сіль, крейдяний кремінь, мідь, сурма, мишʼяк, срібло, свинець, залізняк, камʼяне

вугілля та будівельний камінь – вапняк і пісковик.

Археологічні памʼятники краю різноманітні за своїм характером. Основна їх

маса прихована під землею і часто не помітна на поверхні. «Наша земля зберігає

незлічену кількість археологічних памʼятників. Їх немає там, де їх не шукають»

– писав свого часу відомий російський археолог О.О. Спіцин.

Згідно прийнятої періодизації вся історія людства розділена на епохи каменю,

бронзи й заліза. Найбільш стародавнім і тривалим періодом історії є палеоліт –

древньокамʼяна доба, яка тривала 150 тис. років – 11 тис. років до нашої ери (дати

з урахуванням памʼятників нашого регіону, оскільки в різних частинах світу

людство розвивалося нерівномірно). Палеоліт ділиться на ранній, середній і пізній.

Наступний період епохи каменю – мезоліт. Він датується IX-VII тис. років до

н.е., а епоху неоліт складає – новокамʼяний вік (VI-V тис. років до н.е.). Між

епохами каменю та бронзи існував перехідний період – енеоліт (мідно-камʼяний

вік), який датується IV-III тис. років до н.е. та характеризується появою окремих

мідних речей на тлі переважаючих кремневих знарядь праці. Епоха бронзи

приходиться на останню чверть III-II тис. років до н.е. й повʼязана з появою

технології отримання й обробки міді, масового виробництва та розповсюдження

знарядь праці, виготовлених із неї.

6

Приблизно з IX-VIII ст. до н.е. людство вступає в епоху заліза.

Ще в минулому столітті археолог Н.І. Веселовський відзначав: «На нас

лежить етична відповідальність перед потомством і наукою правильно

розпорядитися для загальної користі отриманою спадщиною». Ці слова

актуальні й сьогодні.

Історія археологічних досліджень краю

У «Книзі Великого креслення» камʼяні статуї та кургани краю згадувалися як

надійні орієнтири в глухому степу: «А від верху річки Міюса, а вверх річки

Елкувати курган високий, а на нім три людини камʼяних» (1627 р.).

Перша згадка археологічного памʼятника на території краю – «камʼяної баби»

на дорозі між Словʼянськом і Бахмутом належить академікові І.А.

Гільденштедту.

У 30-40-ві роки XIX сторіччя поміщик А.В. Терещенко залишив у

катеринославських газетах нотатки про стародавні статуї та кургани краю. У

1866 році він видав опис 144 камʼяних статуй Південної Росії.

У 1865 році гірничий інженер-поручик Олександр Амнеподистович Носов

проводив поблизу Бахмута пошук вугілля, мідних і залізних руд, «приводом для

відкриття яких служили сліди стародавнього видобутку». Дуже точно О.А.

Носов зафіксував і описав стародавні виробки в cc. Клиновому та Мідній Руді.

Поблизу с. Пилипчатине було виявлено сліди плавки металів у вигляді

ошлакованих горщиків, мідні шлаки та злитки.

У 1885 році бахмутський купець І.М. Клейменов при розробці мідних руд

біля с. Калинівки виявив стародавні мідні кайла й останки загиблого в обвалі

стародавнього гірника.

Наприкінці 90-х років XIX сторіччя членів Харківського історико-

філологічного товариства зацікавило повідомлення професора геології

Харківського університету І.Ф. Льоваковського про знахідки покладів мідних

виробів і злитків у Ново-Павлівському й Словʼяносербському повітах та їх

привʼязка до стародавніх мідних копалень.

У 1896-1898 роках за завданням Імператорського історичного музею до

Бахмута прибув генерал-лейтенант артилерії М.Ю. Бранденбург. Він

досліджував декілька курганів по дорозі з Бахмута до Лисичанська. Бранденбург

знайшов у маєтку Мажного на ст. Ступки унікальну статую половецького воїна-

вождя в повному озброєнні та дві жіночі статуї. Ці знахідки він доставив до

Москви. Сьогодні історики вважають, що чоловіча статуя зі Ступок зображає

половецького хана Шарукана Старого.

У кінці XIX на початку XX ст. розвідки по середній течії Сіверського Дінця

зробив священик, археолог-любитель Василь Феоктистович Спесивцев, із

Райгородка. Він відкрив стоянки біля хут. Хайлівщина (с. Іллічівка, оз.

Чернецьке), с. Ямпіль. За свої відкриття він удостоївся подяки й аплодисментів

під час своєї доповіді на XII Археологічному зʼїзді в Харкові.

7

Спесивцев

Василь Феоктистович

Городцов

Василь Олексійович

У 1901-1903 роках видатний російський археолог, топограф, підполковник

Василь Олексійович Городцов провів дослідження території від сс. Ями і

Черногорівки. У 1901 році його зацікавила середня течія р. Сіверського Донця.

Він провів розкопки курганів біля с. Черногорівки (м. Сіверськ) і с. Селимівки

(с. Кірове), оглянув памʼятники, відкриті В.Ф. Спесивцевим. У Бахмутському

повіті В.О. Городцов розкопав більше 80 курганів і відкрив у них 212 поховань,

вперше виділив ямну, катакомбну, зрубову культури. Він досліджував

поховання скіфів, сармат, печенігів, торків і половців. Ним були відкриті на р.

Бахмут біля с. Кузьминівки неолітичні стоянки, оглянуті мідні копальні, які В.О.

Городцов імовірно повʼязував з племенами катакомбної і зрубової («камʼяних

ящиків») культур.

Розкопкам В.О. Городцова, мабуть, немає рівних за масштабами та за

науковою результативністю. XIII Археологічний зʼїзд у Катеринославі гідно

оцінив доповідь В.О. Городцова «Про підсумки археологічних досліджень у

Бахмутському повіті Катеринославської губернії 1903 року», а слова Василя

Олексійовича: «народи, з глибокої старовини, які населяли й відвідували багатий

край Бахмутський, прагнули увічнити свою памʼять в історії речовими

памʼятками» – стали девізом подальших поколінь археологів.

У 20-30-ті роки ХХ століття береги Дінця обстежував директор Ізюмського

краєзнавчого музею Н.В. Сибільов. Він відкрив ряд стоянок біля сс. Дронівки,

Серебрянки.

На початку 60-х років цього ж століття співробітники Донецького

університету В.Я. Устенко й Д.С. Цвейбель обстежували біля села Красне

скупчення кремнєоброблюваних майстерень і стародавні виробки кременю у

вигляді карʼєрів у балках.

За повідомленням вчителя В.Я. Паденкова, у 1966 році під час будівельних

8

робіт у радгоспі «Ямський», до місця руйнування унікального

середньостоговського плитового могильника IV тис. до н.е., з Києва прибув

відомий український археолог Д.Я. Тєлєгін. Із під ножа бульдозера він

«витягнув» унікальну колекцію нуклеусів, топірців, ножів і наконечників, списів

із кременю, що походять з декількох поховань, вже зруйнованих

будівельниками. На жаль, повністю досліджувати вдалося тільки одне

поховання в монументальній камʼяній гробниці.

Із створенням у 1962 році Артемівського міського народного музею, а в 1967

році – товариства охорони памʼятників історії та культури під керівництвом

його голови В.В. Дригіна почалося системне й планомірне виявлення

памʼятників старовини. Особистість В.В. Дригіна, його ентузіазм і підтримка

молодих краєзнавців, особиста участь у польових роботах забезпечили успіх:

була створена секція археології, в Артемівську проведено обласний семінар

археологів, випускаються «Памʼятка дослідникові археологічних памʼятників»,

буклет «З глибини століть», проводиться пересувна виставка «Древності

Бахмутського краю». Василь Васильович уперше за 70 років організував

розкопки курганів біля с. Весела Долина. Там було знайдено унікальне

поховання вершника-кімерійця. Матеріали про розкопки опубліковані в журналі

«Радянська археологія» (№ 3, 1981 р.). Було здійснено розвідки поселень

бронзового століття біля сс. Одрадівки й Іванград, досліджено стоянки епохи

неоліту біля с. Миколаївки на р. Бахмут.

Дослідження курганів здійснювалися й у наступні роки. Так, у 1967 р. курган

поблизу с. Новолуганське розкопав співробітник Донецького держуніверситету

Т.А. Шаповалов. У результаті розкопок були вивчені поховання катакомбного,

кіммерійського, сарматського часів.

У 1968 році група краєзнавців-школярів пройшла стажування в експедиції

Харківського державного університету під керівництвом В.К. Міхеєва біля с.

Маяки Словʼянського району. За результатами розкопок до Артемівського

краєзнавчого музею надійшли перші предмети салтівської культури.

У 1968 р. С.Й. Татаринов відкрив декілька поселень бронзового століття в с.

Кодема. У 1969 р. разом із В.В. Дригіним і В.А. Пляшечником він досліджував

курган біля с. Клинове з кромлехом і похованнями культури багатоваликової

кераміки в зрубі; у насипах курганів біля с. Одрадівки знайдено половецький

казан, а в кургані біля Зайцівського переїзду – поховання катакомбної і зрубової

культур. У 1969 році ним відкрито в с. Званівці верхньопалеолітичну стоянку,

яку досліджували Д.С. Цвейбель (1970 р.), А.В. Колісник (1976-1978 рр.). У 1976

році А.В. Колісник відкрив палеолітичні памʼятники в сс. Кірове та Дронівці.

Новий етап у вивченні памʼятників старовини почався в 1970 році. У цей час

було створено музей археології та етнографії при районному Будинку піонерів у

с. Покровське. З 1970 по 1981 рр. в с. Дронівка щорічно влітку працював табір-

експедиція юних археологів «Археос», створений при постійній допомозі та

підтримці завідувача Артемівським райвно В.К. Пеленова. Гарний історик,

добра та чуйна людина, В.К. Пеленов сам любив історію, залучав до її вивчення

сільських вчителів та учнів. Понад 10 років він, як голова районного Товариства

охорони пам’яток історії та культури, опікувався археологічними дослідженнями.

Під керівництвом директора районного Будинку піонерів, керівника літніх

9

археологічних експедицій С.Й. Татаринова було проведено грандіозні розкопки,

зроблено відкриття європейського значення.

Це розкопки курганів у районі с. Покровське, які він проводив у 1970-1972

роках. За результатами цих розкопок були досліджені поховання неоліту,

катакомбної та зрубової культури.

У 1970, 1988, 1990 роках були досліджені кургани з катакомбними похованнями

біля с. Дронівки, у 1988 році – у с. Покровське, у 1990 році – курган з похованнями

катакомбної, зрубової культури скіфів і кочівників біля с. Васюківки, у 1972 році

– у с. Миколаївки, з похованнями катакомбної культури та сармат.

У 1970 році також ним відкрито палеолітичні памʼятники в сс. Покровське,

Красне, Миколаївці. У 1972, 1974, 1975 роках – стоянки древніх людей у сс.

Покровське, Клинове, Яковлівці.

З 1974 по 2006 роки проводились дослідження стародавніх мідних копалень.

Були відкриті мідеплавильні сурми в с. Пилипчатине, майстерні та житла в сс.

Пилипчатине і Клиновому. Тут було зібрано багатий матеріал, що дозволяє

вперше за 100 років досліджень копалень датувати їх XV-XI ст. до н.е. та

відповісти на багато запитань про гірничу справу, мідєплавильне ремесло,

культурні звʼязки рудокопів.

З 1974 по 1988 роки велика експедиція під його керівництвом вела розкопки

багатошарового поселення та могильника в урочищі Лиманське озеро:

досліджувалися неолітичний шар, житла зрубової та бондарихінської культур.

Знайдено 41 поховання ранніх болгар (С.А. Федотов). Лиманське озеро дало

сотні предметів із кременю, кістки, кераміки, мідних виробів і ливарних форм.

Було відкрито унікальні комплекси могил болгар салтівської культури (виконаних

за маздаїстським обрядом). Могильники салтівської культури досліджувалися в с.

Платонівка (1973, 1979, 1985 роки). На Лиманському озері-2 в с. Дронівка в 1988

р. був відкритий грунтовий безкурганний могильник зрубової культури.

У 1978-1979 роках кургани з похованнями зрубової культури в «камʼяних

ящиках», під заставами досліджувались у районі с. Володимирівки. Місцеві

школярі-краєзнавці відкрили декілька поселень епохи міді-бронзи на берегах р.

Мокра Плотва.

За останніх 30 років артемівські краєзнавці провели розкопки курганів у

Сахновському районі на Харківщині (1974 р.), могильників ранніх болгар біля с.

Маяки та оз. Волкове (1976, 1978, 1980-1984 рр.), поселень ранньої бронзи біля

с. Іллічівки(1978 р.), розвідки ранніх болгарських памʼятників у районі сс. Крива

Лука, Кірове Краснолиманського району.

Завдяки цим розкопкам зроблено наукові відкриття світового значення. Це

відкриття виробничих, культурно привʼязаних комплексів на мідних копальнях,

відкриття яскравих ранніх болгарских могильників на Сіверському Дінці, які, за

висловом академіка Словʼянської Академії наук А.Д. Пряхіна, «нічим не

поступаються прославленим копальням Балкан та Іспанії». Учасники

археологічних експедицій у Бахмутському краї закінчили історичні факультети

Донецька та Харкова: В.І. Волошко, Д.П. Кравець, С.М. Овчаренко, С.А.

Федотов, В.О. Дмитрієв, С.В. Федяєв, Ю.Є. Корольов, А.В. Шамрай, Е.Є.

Кравченко, С.М. Дегерменджі, О.В. Колісник.

У 1989-1990, 1998 роках експедиціями Артемівського краєзнавчого музею

10

досліджувалися кургани поблизу м. Артемівська з похованнями катакомбної та

зрубової культур.

Бахмутська земля постійно привертала увагу до себе археологів і з інших

міст. Експедиція Донецького держуніверситету (керівник В.А. Посередніков)

провела розкопки 20 курганів біля сіл Відродження, Міньківка, Івано-Дарівка,

Роздолівка. Дослідження окремих курганів вели О.В. Євглевський, С.М.

Санжаров, О.І. Привалов.

Мисливці на мамонтів

Стародавнє камʼяне століття або палеоліт в житті передісторії людства

охоплює період більше 2 млн. років. Це час тривалого формування

антропологічної зовнішності, психічних властивостей палеоантропа й

архантропа. Так називають учені якнайдавніших попередників людини сучасного

типу. Палеоантроп, а потім архантроп, починав освоювати природу, виготовляв

перші примітивні знаряддя праці, вчився для своїх цілей використовувати вогонь.

Поява homo sapiens (людини розумної) характеризується появою першого житла,

одягу, начиння, предметів мистецтва, зародженням релігійних вірувань.

Заселення Бахмутського краю відбулося приблизно 150-100 тис. років тому,

коли ще жили архантропи. До цього часу відносяться знахідки примітивних

знарядь праці з Корнєєва Яру (с. Кірове). У 1987 році в районі с. Одрадівка був

знайдений разом з іншими знаряддями праці прекрасний зразок ашельского

рубила з кременю, знахідки яких в Європі дуже рідкісні. Рубило оброблене з

обох боків великими сколами, має підромбічну форму, закруглену пʼяту, гостру

робочу частину, його розміри 15,5 х 8 х 2,2 см. Робочі краї оброблені дрібними

сколами й ретушшю. Такими рубилами було зручно проводити безліч операцій –

рубати дерева, викопувати коріння, білувати туші. У 1982 році в урочищі

Корнєєв Яр, біля с. Кірове на березі р. Бахмут, було знайдено масивне скребло,

яке датується цим же часом. До пізнішого часу – 100-35 тис. років тому –

відносяться знахідки на відкритій у 1969 році стоянці давніх людей на правому

березі р. Бахмут біля с. Званівки.

Стоянка знаходилася на високому березі (25-30 м над річкою), порізаному

балками. Польові дослідження донецьких археологів Д.С. Цвейбель, А.В.

Колісника виявили тут, у безпосередній близькості від виходів кременю, багато

заготівок, відходів обробного виробництва кременю, дисковидні нуклеуси, ядра

для сколювання заготівок знарядь. Значно рідше зустрічалися такі знаряддя:

скребла, ножі, гостроконечники. Знахідки відходів виробництва дозволили

дослідникам припустити, що в районі с. Званівки знаходилася майстерня із

виготовлення знарядь праці з кременю.

Архантроп, що жив 150-35 тис. років тому, отримав у науці назву

неандертальця. Неандерталець мав значну фізичну силу, масивну статуру.

Приблизно 40-30 тис. років тому неандертальця змінила людина сучасного типу.

До епохи пізнього палеоліту (30-10 тис. років до н.е.) відносяться знаряддя

різноманітної виробничої спеціалізації, зібрані в житлах стародавньої людини на

схилах вододілів і балок біля сс. Дронівка, Миколаївка (урочище Миколаївський

Яр), Кірове, Красне, Покровське.

11

У наших степах в епоху пізнього палеоліту людина жила в складних умовах,

повʼязаних з періодичними наступами льодовика, сильними похолоданнями.

Територія нашого краю в ту епоху була вкрита різнотравно-маревними степами

та сосново-листяними лісами, з чагарниками вільхи та верби на зволожених

ділянках, причому ліси розросталися в період відступу льодовика. Основу

господарства населення складало колективне полювання на різних тварин:

мамонтів, диких коней, північних оленів, бізонів, шерстистих носорогів, зубрів.

Знахідки кісток мамонта зустрічаються досить часто в старицях лівобережжя

Дінця, наприклад біля оз. Чернецьке.

У 30-і роки ХХ століття кістки мамонта знайдені в м. Артемівську на

території алебастрового карʼєру. У 1955 р. – в районі с. Карлолібкнехтовська

(нині м. Соледар), у 1969 р. – в с. Званівка, у 1993 р. – в яру, розташованому на

південно-східній околиці с. Одрадівка, були виявлені окремі кістки мамонта й

бізона. У 2002 р. в районі Часового Яру була знайдена хребетна кістка.

Для людини камʼяного століття полювання було не тільки джерелом їжі.

Шкіру й кістки тварин вони використовували для будівництва жител, із шкіри

шили примітивний одяг.

Мисливці та риболови

IX-VII тисячоліття до н.е. – час значних змін у житті людства. Вони повʼязані з

потеплінням і наближенням клімату до сучасного, винищенням і зникненням

великих стадних тварин, кризою традиційного, впродовж тисячоліть,

мисливського господарства в наших степах. Для виживання людина будує нові

відносини з природою: для полювання широко використовуються лук із стрілами,

за допомогою яких можна було на відстані вражати звіра, пернату дичину, рибу.

Починає розвиватися рибальство, зокрема за допомогою різних пристосувань.

Приручається собака, свиня, кози. З метою виготовлення легших наконечників

списів і стріл, люди змінили технологію обробки кременя – шляхом розщеплення

й ретушування пластинок невеликих розмірів. Люди виготовляли мініатюрні

трапеції, гостроконечники, трикутники, сегменти та використовували їх як

наконечники стріл. «Мікроліти» вставляли в деревʼяні та кістяні рукоятки з

пазами й використовували також як ножі, гарпуни, серпи. У пошуках стад турів,

диких коней-тарпанів, нових угідь людина поступово освоює Донецький кряж.

Мезолітичних памʼятників у Бахмутському краї відомо мало. Кістяна

рукоятка з кременевими вкладами була виявлена біля с. Дронівка. Стоянки

епохи мезоліту відкриті біля сіл Берестове, Дача. Також стоянка епохи мезоліту

виявлена на правому березі р. Бахмут біля с. Зайцеве: нуклеуси, різець, скребок.

Найбільш багата колекція мезолітичних кременевих знарядь зібрана під час

розкопок нижнього шару стоянки в урочищі Кругле озеро біля с. Іллічівка. Тут

знайдені витончені мікроліти правильних геометричних форм. Це скребок, різці,

нуклеуси, численні відщепи – відходи виробництва кременевих знарядь праці.

Мікролітичні нуклеуси, пластини, різці також знайдені в нижньому шарі

Лиманського озера біля с. Дронівки.

12

Неолітичні племена

Період VI-V тисячоліть до н.е. на півдні Східної Європи співпадає з

неолітичною революцією – початком скотарства, розведенням культурних

злаків, появою глиняного посуду, шліфовки каменя, веденням гірських робіт. Це

час великих міграцій населення, далеких господарських і культурних звʼязків.

Неолітична епоха в Бахмутській улоговині повʼязана з мешканням тут племен

дніпро-донецької культури. Стоянки древніх людей дніпро-донецької культури

відомі на надпоймених терасах рр. Сіверський Донець, Бахмут з притоками, а

також в урочищі Лиманське озеро, в урочищі Чорний Жеребець і біля сіл

Переїзне, Миколаївка (біля цього села їх декілька), Клинове, Покровське, Красне,

Кузьминівка та ст. Ступки. Територія стоянок рясніє кременевими знаряддями:

сокирами з двосторонньою обробкою, теслами, скребками, ножами, стругами,

різьбарями та нуклеусами. На поселенні в урочищі Лиманське озеро виявлені

сліди поглиблених у материк жител, зокрема – округле діаметром 2,8 м із слідами

вогнищ, осередковими ямками. Рідко зустрічається кераміка у вигляді уламків

посуду, що орнаментується відтисненнями гребінчастого штампу, пальців,

ямками. Нерідко кераміка має домішки рослинності.

Якщо на стоянках проводилася переважно вторинна обробка кремінних

заготівок, то біля виходів кременю на поверхню здійснювалася первинна його

обробка. Західна частина Бахмутської улоговини відноситься до зони

розповсюдження та виходів на поверхню крейдяних відкладень, а також

відкладень високоякісного кременю сірого з коричневим відтінками. Тут і

зосереджені майстерні з виготовлення знарядь із кременю.

У районі м. Сіверська (ур. Мілове), сс. Кірове, Званівка, Красне виявлені

великі за площею майстерні по обробці кременю, де знайдені відщепи – відходи

виробництва, браковані вироби. Стоянок біля них, як правило, немає. На

вододілах біля с. Красне, в районі двох стародавніх каменоломень виявлено

більше десятка майстерень. Дослідник цих майстерень Д.С. Цвейбель, вважала,

що в окремих майстернях виготовлялася різна продукція: нуклеуси, сокири,

наконечники. Тобто вже в той час існувала певна спеціалізація виробництва.

Довгий час не було ясності щодо дати й культурної привʼязки донецьких

майстерень, оскільки яскравих виразних виробів тут було мало, проте останнім

часом вдалося виділити характерні для стоянок Дінця знаряддя, зокрема,

масивні клиновидні сокири. Не виключено, що після весняного бездоріжжя в

різні райони Донецького кряжа споряджалися експедиції за кременем.

Так зʼявилася мідь

В епоху неоліту або в мідно-камʼяну добу в житті людства відбуваються

великі поворотні події. У цей час (IV-III тис. до н.е.) розповсюджуються перші

мідні вироби, розвивається степове скотарство, людина впрягає в плуг бика,

зʼявляється вершничество, винайдено колесо. Удосконалюється обробка

каменю. У степах зʼявляються перші кургани – складні архітектурні споруди.

Епоха міді в Бахмутському краї повʼязана з племенами середньостоговської

культури. ЇЇ назва походить від назви дніпровського скелястого острова –

«стогу» біля м. Запоріжжя, де досліджено еталонне поселення представників цієї

13

культури (друга половина IV – перша третина III тис. до н.е.). У дослідників

немає єдиної думки, звідки в середньостоговців зʼявилися мідні вироби. Так,

професор Д.Я. Тєлєгін вважає, що неолітичні племена Донбасу отримували

метал із Балкан в обмін на донецький кремінь. Спектральний аналіз прикрас

показує, що вони виготовлені з чистої міді (наприклад, мідні вироби з Рай-

Олександрівки, м. Маріуполь, с. Чаплі). Не можна виключати й те, що в ці часи

також розроблялися родовища бахмутських окислених мідних руд. Цікаво, що

біля с. Васюківка шар поселення гірників-металургів епохи пізньої бронзи

перекриває стародавнішу виробку мідних руд.

Спочатку міді було дуже мало, якість її не задовольняла виробничі потреби.

Тому племена продовжують активно використовувати місцевий кремінь,

родовища якого були легко доступні та здавалися невичерпними. На місці

майстерень біля с. Красне виявлені характерні для середньостоговців великі

призматичні нуклеуси, масивні підтрикутні, зокрема з черешком, наконечники

дротиків. Місцевий кремінь, як цінна сировина, навіть експортували. Клади

виробів, можливо, з сіверсько-донецького кременю виявлені на Полтаві,

Дніпропетровщині, у Приазовʼї.

У Бахмутському краї непогано досліджені середньостоговські поселення.

Вони, розташовувались на берегах річки, як правило, були перекриті річковими

наносами, що свідчить про посушливіший клімат в епоху міді. Такі поселення

відкриті біля сс. Дронівка, Клинове, в урочищах Усового озера, Ямпільського

лісництва, Круглого озера, Чернецького озера. У цих поселеннях виявлені великі

кременеві призматичні нуклеуси, масивні підтрикутні сокири, ножі, виготовлені з

широких пластин, струги та скребки на великих відщепах, підтрикутні

наконечники стріл і дротиків, скупчення дрібних відщепів від вторинної обробки.

Глиняний посуд представлений уламками гостродонних горщиків, з

шилоподібним дном, рострубовидним віночком із домішкою раковин у глині, що

орнаментуються відтисненнями гребінчастого штампу й т.з. «перлинами», а на

пізньому етапі культури й плетеним або перевитим шнуром. В урочищі

Ямпільського лісництва кераміка мала розфарбування, виконане вохрою. В

урочищі Усове озеро знайдено уламок булави з сієніту приазовського

походження.

У 1966 році в районі м. Ями (м. Сіверськ) на правому високому вододілі був

досліджений напівзруйнований грунтовий могильник, від якого збереглася

камʼяна гробниця із засипаним вохрою парним похованням скорчених

померлих. Тут знайдені кременева шліфована сокира, кременеві масивні ножі,

камʼяне тесло. Д.Я. Тєлєгін вважає, що тут був і курганний насип, як і над

деякими іншими середньостоговськими похованнями.

Цікаво, що територія Придонцовʼя, особливо лівобережжя річки, була зоною

контактів середньостоговського населення із племенами угро-фінського

походження, що прийшли із півночі. Вони відомі в археології як «племена

ямково-гребінчастої кераміки». Кераміку, що орнаментується ямками

неолітичної зовнішності, неодноразово знаходили в шарах середньостоговських

племен Лівобережжя, наприклад, в урочищі Чернецьке озеро, Усове озеро (друга

половина IV тис. до н.е.).

14

Первісні скотарі Бахмутських степів

У III тис. до н.е. Бахмутський край населяли племена ямної культури, яка була

виявлена на початку століття В.О. Городцовим на основі якнайдавніших

підкурганних поховань в ямах. Ямні племена вели рухомий спосіб життя, тому не

залишили після себе стаціонарних поселень, хоча ямна кераміка – уламки горщиків

з яйцевидним тулубом, покритих розчосами й часто орнаментованих шнуром –

зустрічається на дюнах Дінця, де було зручно влаштовувати стійбища скотарів.

Ямних поховань відомо багато. Їх виявили в колишніх селах Камʼянка,

Чорногорівка, Покровське, Дронівка, Івано-Дарівка, ст. Ступки. Якнайдавніші з

ямних поховань представлені витягнутими похованнями в «човноподібних»

ямах, заповнених землею, перемішаною з деревним вугіллям і посипаних

вохрою. Біля с. Камʼянки В.О. Городцовим виявлені наконечники стріл –

трикутні з виїмкою, із слідами гірської смоли, якою наконечники кріпилися до

держаків. Пізніше виконані поховання – з скорченими на спині кістяками, ще

більш пізніші, – скорчені на правому боці. Похоронний інвентар складається з

невеликої кількості речей: глиняних горщиків з кременю, відщепів, бронзових

листоподібних ножів, кісток тварин, виробів з яскраво-червоної вохри.

Судячи з числа поховань, яке поступається числу поховань інших культур

епохи бронзи на нашій території, великих могильників на р. Бахмут не було. Це

повʼязано із стійким посушливим періодом у III тис. до н.е. та рухомим

способом життя ямників. Свої родові кладовища вони влаштовували біля моря, а

також на Дінці. На цих територіях кочівникам було вигідно зимувати, бо тут

завжди було багато високої рослинності, що не заноситься снігом узимку.

В ямному похованні Артемівського кургану (1995 р.) знаходився скелет, який

лежав на спині, поряд знаходився бронзовий листоподібний ніж і виріб із вохри

у вигляді диска. Це поховання перекривалося пізнішим похованням – ямним,

при якому скелет лежав на правому боці, головою на схід.

Скотарі донецьких степів

У XXII-XVIII сторіччях до н.е. степи Бахмутського краю заселяли племена,

що ховали своїх померлих у катакомбах під курганами. Уперше донецьку

катакомбну культуру на початку століття виділив В.О. Городцов, на підставі

розкопок на території нашого краю. Донецька катакомбна культура – одна із

найбільш яскравих культур бронзового століття України, а бахмутські

памʼятники – одні з найбільш яскравих у донецькій культурі. Їх характеризують

багаті інвентарем катакомби, які є викопаними в глині шахтами з бічним ходом

– печерою, яка призначалася для поховання померлих. У цей же час у Передній

Азії творці Біблії, кочівники Східного Середземноморʼя ховали померлих у

штучних печерах, «будинках душ» – «бети нефеш», хід в які замуровувався. У

таких печерах були поховані Аврам, Сара й інші «предки». Для бахмутських

катакомб характерна присутність значної кількості виробів із бронзи, у деяких

курганах у 50 – 100% могил, тоді як в інших районах бронза зустрічається в

одному з десяти (Донбас) і в одній із сотень (західніші регіони) поховань.

Чудовий різноманітний глиняний посуд, покритий пишним орнаментом у

вигляді концентричних кругів, «рушників», трикутників та хрестів. У

15

порівнянні з ямним часом у цей період різко зростає кількість населення. Тільки

в басейні р. Бахмут відомо вже більше 100 поховань. У катакомбний час

виникають великі курганні родові могильники із строгим плануванням

катакомб, сконцентрованих у круги, як наприклад, біля с. Покровське (уроч.

Риндівка та Гостра Могила), с. Івано-Дарівки, с. Дронівки, м. Сіверськ, м.

Артемівськ. У могилах знаходять немало речей іноземного походження, що

свідчить про активні торгові звʼязки.

Основою господарства катакомбних племен було кочове скотарство. У

похованнях зустрічаються переважно кістки вівці, рідше корови, коня, дуже

рідко кістки свині, яка є домашньою твариною осілого населення. Такий склад

стада характерний для рухомого населення. У катакомбах померлих

супроводжують знаряддя праці, різні речі, вкладені в сумки або футляри схожі на

похідні сагайдаки й торби, часто зустрічаються тільки ніж і шилоподібні

багатофункціональні знаряддя степняків-чабанів. Цікава глиняна модель колиски

– іграшки з Покровського кургану № 3 (розкопки 1989 р.). Діти бронзового

століття частіше успадковували професії своїх батьків. Іграшки, у тому числі й

колиски, могли служити своєрідною мініатюрною наочною допомогою для

отримання дівчатками тих або інших професійних навиків, дівчатка вчилися бути

матерями, що в громадах скотарів при високій дитячій смертності було

важливим, вважає С.В. Федяєв, який вивчає цей вид знахідок.

У цей час менше було розвинене землеробство, що пояснюється посушливим

кліматом у катакомбний час, низькою вологістю грунту, східними суховіями,

важким складом грунтів. Залишки проса, яке не вимагає особливого догляду при

вирощуванні та не боїться засухи, було зафіксоване В.О. Городцовим у

катакомбах біля сс. Черногорівка, Стратилатівка, Камʼянка, де були вологі

заплавні наїли та грунти на крейді. Саме на Дінці знайдено залишки

короткочасних стійбищ катакомбників серед островів високих заплавних

чагарників. Вони не заносяться взимку снігом, і швидко поновлюються після

випасу, як наприклад, біля с. Дронівки, район озер Чернецьке, Оступ, Усове, в

урочищі Кордон та інші. Усі вони відносяться до пізнього періоду культури.

Катакомбники охоче займалися й рибним ловом, полюванням і збиранням.

У багатьох похованнях бахмутского краю виявлені вироби з металу –

бронзові ножі листоподібної форми й у вигляді клинка з розкутим закінченням,

шило, зігнуті шпильки, бляхи та пронизи, намиста, набірні браслети з

медальйонами, срібні спіралі-підвіски та інше. У літературі вважається, що цілі

серії металу надходили до північного Причорноморʼя й, зокрема, до Донбасу, з

Кавказу. На користь цього учені наводять приклад того, що до складу бронзи

катакомбників входить мідь з домішкою мишʼяку, які вироблялись на Кавказі.

Але це помилка. У верхівʼях р. Бахмут у районі ст. Микитівки були стародавні

розробки арсенопіриту й антимоніту у вигляді карʼєрів із залишками

примітивних сходів і гірських камʼяних знарядь (Микитівське ртутне поле). Із

цих мінералів, виплавляючи їх спільно з міддю, легко отримати так звану

«кавказьку мишʼяковисту бронзу». На користь цієї версії свідчать і відкриті

мідні копальні біля сс. Вискрівка, Пилипчатине, Мідна Руда, які є більш давніми

ніж середина ІІ тисячоліття до н.е., й імовірно відносяться до катакомбного

періоду.

16

Кочовий спосіб життя катакомбників не сприяв тому, щоб біля копалень

існували стаціонарні виробничі зони. Проте в Донбасі навколо рудних проявів

відомо вже 15 поховань ливарників-ковалів з наборами якнайдавніших глиняних

ливарних форм, ллячок, сопів, камʼяних ковальських знарядь та ін. Біля сіл

Покровське, Дронівка, Івано-Дарівка та ін. були знайдені дуже масивні ножі

своєрідної форми, які могли бути виготовленими тільки при наявності великої

кількості сировини. Як вже наголошувалося, надзвичайно багато металу було в

донецьких, особливо бахмутських катакомбах. На використання саме місцевих

руд вказує й наявність лише невеликої групи знайдених металевих виробів з

чистої міді, без домішки мишʼяку. Це також вказує на те, що ливарники-ковалі

використовували саме місцеву мідну руду. У кургані біля с. Роздолівки знайдена

масивна заготівка бронзового стрижня. Таким чином, відкриття артемівських

археологів свідчать про те, що в питаннях освоєння покладів металу місцеве

населення Бахмутщини не є відсталішим за кавказців.

Останнім часом відомі російські археологи Е.Н. Черних і А.Д. Пряхін, що

побували на бахмутських копальнях, схиляються до думки, що донецькі руди є

джерелом отримання так званої «мишʼяковистої кавказької бронзи».

Не виключено, що кіновар (мінерал темно-вишневого кольору з діамантовим

блиском), арсенопірит (зустрічається в кіноварі яскраво-червоними друзами)

ливарники-ковалі приймали, за ритуальну фарбу – «вохру» і додавали їх в

тигель.

Племена донецької катакомбної культури займалися виробництвом камʼяних

знарядь, деревообробкою, обробкою кісток і рогів, приготуванням мінеральної

фарби – вохри. Біля сс. Дронівка, Переїзне, Покровське, ст. Ступки та біля м.

Артемівська були відкриті численні військові поховання, які містили інструмент

і сировину для виготовлення наконечників стріл з кременю, древків до них: у ці

набори входили заготовки з кременю, камʼяні відбійники для відколювання

заготовок, пісчаникові абразиви для шліфовки держаків, бронзові шила для

тонкого «струменистого» ретушування виробів з кременю та ін. Особливо

виразні поховання, розкопані в 1995-1998 рр. експедицією Артемівського музею

в околицях міста, на живописній горі, якраз над колишніми соляними озерами та

біля Гострої Могили с. Покровське. Деяких померлих супроводжували цілі купи

місцевого галькового кременю, деревʼяні футляри з укладеним інструментом –

камʼяними відбійниками, шліфувальними плитками «випрямлячами держаків

стріл», морськими викопними раковинами для оброблення сколів кременю,

річковими раковинами для обтісування держаків, величезного бронзового шила

для нанесення на наконечники тонкої витонченої ретуші, жорнами-абразивами

та ін. Особливо цікавим є те, що в одному похованні було виявлено 35

наконечників стріл і стільки ж їх заготівок, що вперше було виявлено в

катакомбах Великого Степу. Таким чином, в артемівських курганах знайдені

комплекси, за якими можна прослідкувати всі етапи виготовлення наконечників

стріл, що ілюструється відповідними різними заготівками і готовою продукцією.

Крім витончених наконечників стріл, які при ударі проникали в тіло, мали

«вуса», що затрудняло їх витягування, у бахмутських катакомбах зустрічаються

й бойові камʼяні сокири, молоти, булави, наконечники дротиків престижного

вигляду – грізна зброя тих часів. Розвиток військової справи зумовив незалежність

17

донецьких катакомбних племен, розквіт яскравої культури. Цікавими є й прикраси

– бронзові обручки, підвіски, бляхи, намиста, а також вапнякові намиста.

Кераміка з бахмутських катакомб – це пишно прикрашений посуд: кубки

яйцевидні, стрункі з коротким і рострубовидним горлом горщики, маленькі

посудини, амфори з вушками, миски, курильні, ріповидні горщики. Кераміка

ліпна, але окремі екземпляри пізнього періоду виготовлені за допомогою

поворотного столика. Складний світ духовних уявлень катакомбників

документується загадковими зображеннями на посуді, зображеннями стоп. Вже

зараз ясно, що розшифровку орнаменту на посуді важко проводити без

урахування матеріалу конкретного поховання, швидше за все орнамент в якійсь

мірі відображає долю похованої людини. Так, простежується певний звʼязок

«витягнутих» горщиків із «суворим» орнаментом, кубків – з військовими

могилами, струнких горщиків із повільно зображеним орнаментом – з жіночими

та дитячими похованнями, хоча бувають й інші варіанти. На горщиках із сіл

Івано-Дарівки, Покровське зустрічається так званий «асиметричний» орнамент,

простіше – знаки. У 1998 році вперше катакомбні поховання відкриті в одному

кілометрі від Пилипчатинської мідної копальні.

Важко зрозуміти причини занепаду такої яскравої культури. Цікаво, що в

кінці існування культури, кургани концентруються вже на Дінці, де відомі також

і стійбища. Очевидно, населення тяжіло до ділянок заплави Дінця з

рослинністю, яка швидко відновлювалася після випасу худоби. Пасовища степу,

в результаті надмірного зростання населення, були виснажені. У цей же час

багато поховань донецької культури зʼявляється в Подніпровʼї, на Інгулі.

Єдність донецьких племен, далеко вже не єдиних у соціальному плані,

руйнувалася. У бахмутських степах зʼявляються поховання іноплемінників –

вихідців із маницьких степів, Приазовʼя, Середнього Дону. Вони не були

байдужі до природних дарів Донецького кряжу й за всяку ціну прагнули їх

захопити. І це їм вдалося. На зміну яскравим, багатим металом похованням у

бахмутських курганах приходять бідні та невиразні поховання.

Стародавні гірники-металурги

Старовини XVII – початку XVI ст. до н.е. зустрічаються в басейні р. Бахмут

досить рідко. Найбільш помітним є поселення Дронівка-1 (розкопки, 1970 р.), де

знайдено багато фрагментів горщиків, прикрашених безліччю валиків, декілька

виробів з кістки. Незначний шар грунту цього часу був і на поселенні

«Лиманське озеро» біля с. Дронівки.

У 1969 році біля с. Клинове було досліджене основне поховання культури

багатоваликової (КБ): у деревʼяній рамі на лівому боці лежав дитячий скелет,

головою на захід, поряд знаходився цілий набір із 36 гральних астрагалів

(кісток-альчиків із задніх ніг вівці, яких у тварини всього дві, грані цих кісток

відрізняються одна від одної, що дозволяло їх використовувати в азартній грі).

Деякі астрагали були орнаментовані косими хрестами, мали сточені грані.

У 1997 році біля північно-східної околиці Артемівська досліджено два

кургани раннього етапу культури. У одній із могил знайдено поховання чоловіка

та багаті жертвоприношення тварин, камʼяний відбійник і кремінний відщеп.

18

Мабуть, ця людина була майстром із виготовлення знарядь із кременю.

Безінвентарні поховання культури багатоваликової кераміки в деревʼяних рамах

були відкриті біля с. Платонівки в 1989 році, біля с. Міньківки та с.Роздолівки –

в 1988 році. У 1990 році знайдено поховання майстра із виготовлення кремінних

виробів, де окрім заготівок знарядь знайдено віджимник кременю з ікла вепра.

Біля с. Відродження було знайдене примітне поховання підлітка, скелет якого

був орієнтований на захід, знаходився у скорченому положенні, на лівому боці.

Його прикрашала бронзова гривна на шиї у вигляді круглої у перетині лозини,

що звужується до кінців, й один з кінців був заломлений назовні, а інший

усередину. Подібні гривни поширені були в Подунавʼї, на Близькому Сході. На

думку київського археолога В.І. Клочко гривна з с. Відродження є безперечним

імпортом і датується XVII ст. до н.е.

Перші памʼятники зрубової культури у 1901-1903 роках знайшов відомий

російський археолог В.О. Городцов під час розкопок курганів в Ізюмському та

Бахмутському повітах. Класична конструкція цього поховання виглядала таким

чином: в ямі під курганом був деревʼяний зруб із колод або лаг, скелети лежали

на лівому боці, скорченими, головою на схід, серед речей – бронзові ножі,

намиста, глиняні посудини з «ялинковим» орнаментом або банки.

Подальше вивчення похоронних памʼятників у долині р. Бахмут відноситься

до II половини XX сторіччя. Уже перші розвідки в кінці 60-х років привели до

відкриття невеликих поселень Кодемо-1, 2. На північній околиці однойменного

села знайдена валикова кераміка, велика зернотерка.

Зрубова культура представлена похованн�