МАРТ 83 260 - ВНТУadler.vk.vntu.edu.ua/file/stat_tez_2013-2018/3ac... ·...

ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА

АРХІТЕКТУРИ

Економічний простір

Збірник наукових праць

(www.eprostir.dp.ua)

№ 83

Дніпропетровськ ПДАБА

2014

УДК 336

ББК 65.01

Е 45

Друкується відповідно рішення Вченої Ради

Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. (Протокол №8 вiд 25.03.2014 р.)

Свідоцтво про Державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації 279/3 видано Міністерством юстицій України 17.05.07р.

Науковий збірник «Економічний простір» включено до спеціалізованого

Переліку ВАК України з економіки (Постанова №1- 05/4 від 14.10.09 р.)

Збірник включений до міжнародних наукометричних баз даних

INDEX COPERNICUS - з жовтня 2012р. : http://journals.indexcopernicus.com/+,p3843,3.html

Российский индекс научного цитирования (РИНЦ) - з грудня 2013р.: http://elibrary.ru/title_about.asp?id=41282

Головний редактор: доктор економічних наук, професор Орловська Юлія Валеріївна. Редакційна колегія: д.е.н. Задоя А.О.,

д.т.н, заслужений діяч науки

і техніки України Большаков В.І.,

д.е.н. Верхоглядова Н.І.,

д.е.н. Іванов С.В.,

д.е.н. Залунін В.Ф.,

д.е.н. Божанова В.Ю.,

д.е.н. Дубницький В.І.,

д.е.н. Вакульчик О.В.,

д.е.н. Кратт О.А.,

д.е.н. Максімова Т.С.,

д.е.н. Пила В.І.,

д.е.н. Плаксієнко В.Я.,

д.е.н. Стукало Н. В.,

д.е.н. Чернюк Л.Г.,

д.е.н. Чмир О.С.,

д.е.н. Чужиков В.І.

Е 45 Економічний простір: Збірник наукових праць. – №83. – Дніпро-

петровськ: ПДАБА, 2014. – 267 с.

В збірнику розглядаються сучасні проблеми просторових економічних систем, сталого екологозбережуючого розвитку економіки, інноваційних процесів макро і мікрорівня, кластерних форм організації бізнесу, ресурсозбереження, фінансових та інвестиційних аспектів економічного зростання, ефективності регуляційних дій органів державного управління та місцевого самоврядування. Окремої уваги в збірнику набувають питання підвищення якості освітянських функцій вищих навчальних закладів, ролі освіти в постіндустріальному суспільстві. Для студентів, аспірантів, науковців, викладачів, представників органів державного управління та місцевого самоврядування.

УДК 336

ББК 65.01

© ПДАБА, оформлення, 2014

3

Економічний простір №83, 2014

ЗМІСТ

Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÀ ÅÊÎÍÎÌ²ÊÀ ² ÇÌ²ÍÈ ÃÅÎÅÊÎÍÎÌ²×ÍÎÃÎ ÏÐÎÑÒÎÐÓ

Дьяченко О.В., к.е.н., Литвин С.М. МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СИСТЕМІ ДЕТЕРМІНАНТ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ…………………………………………………………..

5 Квактун О.О., к.е.н. ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ДЕРИВАТИВІВ…………………………………………………………

16

ÏÐÎÁËÅÌÈ ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÎ¯

ÒÀ ÐÅÃ²ÎÍÀËÜÍÎ¯ ÅÊÎÍÎÌ²ÊÈ Азизов Г.С., к.э.н. ЭФФЕКТИВНОСТЬ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЭКСПОРТНОГО ПОТЕНЦИАЛА ОБЛАСТЕЙ УКРАИНЫ……………….

25

Бобришева О.В. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я……………………….

35

Божанова В.Ю., д.е.н., Мавріцина Г.В. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У СФЕРІ БУДІВНИЦТВА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ…………………………………………………….......

46 Євсєєва О.О., д.е.н. УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО АУДИТУ………………………………………………………………………

55

Квактун О.О., к.е.н. РЕАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ДІЄВИЙ ІНСТРУМЕНТ СТАЛОГО ПРОЕКТУВАННЯ ТА БУДІВНИЦТВА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ………………………………………………………...

68 Савченко В.Ф., д.е.н. РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ………………………..

78

Соколова О.Є., к.е.н., Акімова Т.А., к.е.н., Сулима Л.О., к.е.н. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ В УКРАЇНІ………………………

104 Федорова В.А., к.е.н., Дмитренко В.О. ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МОНОПОЛІЙ В УКРАЇНІ………………………………………………………………………..

113

Ô²ÍÀÍÑÈ ÒÀ ²ÍÂÅÑÒÈÖ²ÉÍÎ — ÁÓÄ²ÂÅËÜÍÀ

Ä²ßËÜÍ²ÑÒÜ Святенко І.М., к.е.н. СПРОЩЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ЯК МЕТОД ПОДАТКОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

121

Скачедуб С.А. ІНСТИТУТ МОЛОДІЖНОГО ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ………

117

Сліпченко Т.О., к.е.н. ТРАНСПАРЕНТНІСТЬ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВУ СТАБІЛЬНІСТЬ…………..

130

Стефанишин В.В. РОЗВИТОК ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО МОДЕЛЮВАННЯ…………………………………………………

139


4

ÅÊÎÍÎÌ²ÊÀ Ï²ÄÏÐÈªÌÑÒÂÀ ÒÀ ÏÐÎÑÒÎÐÎÂÎ - ÊËÀÑÒÅÐÍÈÉ Á²ÇÍÅÑ

Адлер О.О., к.т.н., Мороз М.О. ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРО-МОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ГРАНІТНИХ КАР'ЄРІВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ПРИКЛАДІ ВАТ «ГНІВАНСЬКИЙ КАР'ЄР»……………..

151 Волкова В.В., к.е.н., Васютенко М.Р. МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ПРОСУВАННЯ НА РИНОК ІННОВАЦІЙНОГО ПРОДУКТУ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………

159 Волкова Н.В., к.н.держ.упр., Соломка Я.А., Русакевич М.С. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ…………………

168

Дорошкевич К.О., к.е.н., Вороновська М.М., Удовиченко Т.Є. МОТИВУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ: СУТНІСТЬ, СУЧАСНІ МОДЕЛІ, ОСОБЛИВОСТІ………………………………………

178 Князь С.В., д.е.н., Комарницька Н.М. СИСТЕМНИЙ ПІДХІД В УПРАВЛІННІ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА……

186

Кожевніков І.Г. ЕМПІРИЧНІ МОДЕЛІ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ РОЗРОБКИ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ………………………………………...

195

Овсієнко О.В., к.е.н. ФЕНОМЕН «НОВОЇ ФІРМИ»: СУТНІСТЬ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ………………………………………………….

209

Ситник Г.В., к.е.н. ПОТОЧНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ТОРГІВЛІ……………….

218

Ступнікер Г.Л., к.е.н., Спірідонова К.О., к.е.н., Киричук Ю.Л. АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РЕГІОНАЛЬНОМУ АСПЕКТІ………………………...

234 Усатенко О.В., к.т.н., Грошелева О.Г., к.е.н. УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧОЮ ПОВЕДІНКОЮ ПЕРСОНАЛУ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………

242 Шалімова Н.С., д.е.н. СПЕЦИФІКА ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН В АУДИТІ ЯК ВИДУ ЗАВДАНЬ З НАДАННЯ ВПЕВНЕНОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЗМІСТ І ФОРМАТ ДОГОВОРІВ……………………………...

253

5


Ì²ÆÍÀÐÎÄÍÀ ÅÊÎÍÎÌ²ÊÀ ² ÇÌ²ÍÈ ÃÅÎÅÊÎÍÎÌ²×ÍÎÃÎ ÏÐÎÑÒÎÐÓ

УДК 339.543

МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В СИСТЕМІ ДЕТЕРМІНАНТ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ

Дьяченко О.В., к.е.н. E-mail: [email protected]

Литвин С.М. E-mail: [email protected]

Київський національний торговельно-економічний університет

Розглянуто вплив лібералізації світової торгівлі на механізм митно-тарифного

регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Розкрито зміст та функції митного

регулювання. Визначено роль митно-тарифного регулювання в системі

зовнішньоторговельного сектора України, а також пріоритетні соціально-

економічні напрями митно-тарифної політики країн. Встановлено, що упродовж

останніх двох десятиліть загальною тенденцією розвитку митно-тарифного

регулювання стало не тільки зменшення тарифного протекціонізму та поетапна

уніфікація структури митних тарифів, а й гармонізація митних процедур, які

можуть виступати в якості штучно створюваних торговельних бар’єрів. Визначено

сфери зовнішньої торгівлі, які знаходяться під посиленим протекціоністським

захистом у більшості країн світу. Охарактеризовано митно-тарифну політику країн

світу як в умовах кризи (2008-2009 рр.), так і у посткризовий період. Доведено, що

розробка заходів митно-тарифної політики тісно пов’язана з галузевими

програмами і стратегіями модернізації та підвищення конкурентоспроможності

вітчизняної продукції. Наведено ключові критерії щодо визначення напрямів і

конкретних заходів митно-тарифної політики в різних галузях і секторах економіки.

Надано пропозиції щодо модернізації митно-тарифної системи з метою переходу від

переважно фіскальної функції до виконання ролі регулятора конкурентного

середовища на внутрішньому ринку і захисту його окремих сфер. Ключові слова: зовнішньоторговельний сектор, конкурентоспроможність, митний тариф, митно-тарифне регулювання, мито, рівень тарифного захисту UDC 339.543

CUSTOMS TARIFF REGULATION IN THE SYSTEM OF DETERMINANTS OF FOREIGN TRADE SECTOR OF UKRAINE

Diachenko O.V., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Litvin S.M. E-mail: [email protected]

Kyiv National University of Trade and Economics

© Дьяченко О.В., к.е.н., Литвин С.М., 2014


6

The impact of trade liberalization on a mechanism of customs and tariff regulation of foreign economic activity has been considered. The content and functions of customs regulations have been revealed. The role of customs and tariff regulation in the system of the foreign trade sector of Ukraine, and social and economic priority areas of customs and tariff policy have been identified. It has been established that during the last two decades the general trend of customs and tariff regulation was not only reducing tariff protection and gradual unification of customs tariffs structure, but also harmonization of customs procedures, which can act as artificially created trade barriers. Sphere of foreign trade, which is under increased protection in most protectionist countries, has been defined. Customs-tariff policy of the world as in times of crisis (2008-2009) and in the post-crisis period has been characterized. It has been proved that the development of measures of customs and tariff policy is closely linked to sectoral programs and strategies for the modernization and competitiveness of domestic products. The key criteria for determining the direction and specific measures of customs and tariff policy in various industries and sectors have been listed. The proposals on modernization customs tariff system to transition from a predominantly fiscal function to perform as a regulator of the competitive environment in the domestic market and the protection of certain areas are given. Key words: foreign trade sector, competitiveness, customs tariff, customs-tariff regulations, duty, level of tariff protection

Актуальність проблеми. Митно-тарифне регулювання є одним з основних важелів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, найпоширенішим й найдієвішим економічним інструментом у системі детермінант зовнішньоторговельного сектора країни та захисту національної економіки від зовнішнього неконтрольованого впливу. Процеси світової інтеграції та глобалізації суттєво впливають на сферу господарських відносин та механізми їх державного регулювання, у тому числі на інструменти митно-тарифного регулювання, яке є значущим чинником формування як зовнішньоторговельного сектора країни, так й конкурентного середовища на внутрішньому ринку.

У міру подальшої лібералізації світової торгівлі, що супроводжується зниженням тарифних ставок, об’єктивно підвищується роль митного адміністрування як важливого чинника, що визначає рівень трансакційних витрат ведення міжнародного бізнесу. Сьогодні зростаюча увага приділяється заходам щодо спрощення і гармонізації торгівлі на основі інформаційних технологій, впровадження прогресивних систем митного оформлення та оцінки ризиків. В умовах прогресуючої глобалізації митно-тарифні системи, на які покладаються функції як сприяння розвитку зовнішньоторговельного сектора країни, так і захисту інтересів

7


держави, її підприємств і громадян, стають пріоритетною сферою державного регулювання економіки, що вимагає постійного вдосконалення у правовому, організаційному і технічному відношеннях.

Аналіз останніх наукових досліджень. Різні аспекти митно-тарифного регулювання висвітлювалися у працях багатьох вітчизняних дослідників, серед яких І.Г. Бережнюк [1], С.Г. Войтов [2], О.П. Гре-бельник [3], О.Ю. Григор’єв [10], І.В. Ємченко [4], І.М. Карамбович [7], О.Є. Кузьмін [10], О.О. Курок [8], О.Г. Мельник [10], Т.М. Мельник [9], П.В. Пашко [11], А.А. Шершун [13]. Проте питання визначення місця та ролі митно-тарифного регулювання в системі зовнішньоторговельного сектора України на сучасному етапі розвитку економіки висвітлено недостатньо, а отже потребують поглибленого дослідження.

Метою роботи є аналіз сучасного стану митно-тарифного регулювання у контексті системи детермінант зовнішньоторговельного сектора України.

Викладення основного матеріалу дослідження. Митно-тарифне регулювання здійснюється шляхом застосування ввізного та вивізного мита та має на меті захист внутрішнього ринку країни та стимулювання прогресивних структурних змін в економіці.

Під митно-тарифною системою слід розуміти не тільки звід ввізних і вивізних мит, але й ряд інших важливих засобів регулювання торгівлі, включаючи весь складний комплекс питань, пов’язаних з митним адмініструванням. Доступ іноземних товарів на внутрішній ринок визначає ступінь деталізації товарних позицій митного тарифу та процедур митного очищення вантажів [12], методи оцінки вартості товару для митних цілей та правила визначення його походження, а також санкції за порушення встановленого режиму пропуску товарів через кордон.

Усі країни в тій чи іншій формі використовують інструменти митно-тарифної політики, за допомогою яких вони вирішують свої пріоритетні соціально-економічні проблеми, що виходять за рамки експортно-імпортної діяльності: реформування та модернізація господарства, підтримка певного рівня внутрішніх цін, стимулювання зростання перспективних галузей виробництва, поповнення дохідної частини бюджету і под. [3].

Протягом останніх двох десятиліть у процесі лібералізації міжнародної торгівлі значно знизився загальний рівень митного обкладення і збільшилася частка безмитних позицій у національних тарифах, отримала поширення нова універсальна зовнішньоторговельна товарна номенклатура


8

і практика укладання регіональних угод з преференційним митно-тарифним режимом для їх учасників. Незважаючи на те, що все більш широко й ефективно застосовуються нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі, митно-тарифна політика, як і раніше, є ключовим фактором, який визначає національний торговельний режим і умови доступу іноземної продукції на внутрішній ринок.

Митно-тарифна політика вагомо впливає на динаміку і структуру товарообігу, оскільки митні тарифи застосовують майже всі країни, імпортні мита охоплюють переважну частину товарної номенклатури і є найбільш прозорим видом торговельних обмежень.

Зміна ставок мита дозволяє регулювати надходження в країну іноземних товарів залежно від рівня конкурентоспроможності відповідних вітчизняних товарів з огляду на економічну безпеку та соціальну стабільність, стан бюджету і платіжний баланс та інші обставини. Тим самим країни з різними соціально-економічними умовами можуть взаємодіяти через торгівлю [11].

Митно-тарифне регулювання захищає національні галузі виробництва від надмірної або небажаної іноземної конкуренції на внутрішньому ринку, стимулює розширення експорту і підвищення його конкуренто-спроможності, служить засобом залучення іноземного капіталу в обробну промисловість, сприяє формуванню транскордонних виробничо-технологічних зв’язків та розвитку міжнародної спеціалізації, використовується урядами як інструмент впливу на економічну політику інших держав, сприяє розвитку інтеграційних процесів поліпшуючи умови для товарообміну країн-учасниць регіональних об’єднань.

З урахуванням багатьох функцій, які виконують тарифи, а також нерідко суперечливих інтересів окремих національних груп підприємців і верств суспільства, кожне рішення про підвищення або зниження, встановлення або скасування мита вимагає зваженого підходу і всебічного аналізу економічних і соціальних наслідків з метою знаходження оптимального рівня тарифної ставки.

З другої половини ХХ ст. під впливом поглиблення міжнародного поділу праці та розширення виробничої діяльності транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни в митно-тарифному регулюванні основних країн-учасниць міжнародної торгівлі.

9


Загальною тенденцією розвитку митно-тарифного регулювання стало зменшення тарифного протекціонізму. Ослаблення тарифних бар’єрів відбувається на багатосторонній основі, у рамках утворених двосторонніх або регіональних економічних об’єднань з безмитним режимом торгівлі, шляхом надання односторонніх преференцій країнам, що розвиваються і країнам з перехідною економікою; одностороннього зниження митних ставок з метою боротьби з інфляцією і з торговельно-політичних міркувань.

Основними напрямами тарифної лібералізації імпорту є вибірковий захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції; у багатьох розвинених країнах і, особливо, країнах, що розвиваються при відносно низьких середніх імпортних тарифах зберігаються «тарифні» піки; існують значні максимальні ставки мита на окремі товари.

Під сильним протекціоністським захистом у більшості країн знаходиться сільське господарство (митне оподаткування продовольчих товарів набагато вище непродовольчих). Найбільш високі ставки мита застосовуються до продуктів тваринництва, особливо, молочних, а також до цукру та кондитерських виробів. Збереження відносно високого рівня аграрного протекціонізму обумовлено великою чутливістю цього сектора до конкуренції у зв’язку з нееластичністю попиту на продукцію сільського господарства.

Серед промислових товарів найчастіше високими ставками мита обкладаються вироби традиційних трудомістких галузей обробної промисловості – одяг, текстиль, шкіра та взуття, а також окремі види машин і устаткування (зазвичай, транспортні засоби).

Протекціоністська роль мита визначається не тільки його абсолютною величиною на окремий товар, але й співвідношенням на товари різного ступеня переробки. Зниження мита на менш оброблені товари у більшій мірі веде до посилення тарифного захисту відповідних ринків готових виробів. У зв’язку з цим, як правило, митне оподаткування імпорту сировини та напівфабрикатів є низьким або нульовим.

Характерними ознаками сучасного тарифного протекціонізму є збереження високого рівня митного захисту галузей, зацікавлених у цьому, і зниження мита на ті товари, які є складовою виробленої продукції.

Інша важлива тенденція еволюції митно-тарифного регулювання – поетапна уніфікація структури митних тарифів. Велика роль митного тарифу у формуванні конкурентного середовища та підвищення ефективності зовнішньої торгівлі, а також різноманіття його функцій


10

активізували в другій половині ХХ ст. діяльність міжнародних економічних організацій, спрямовану на уніфікацію національних митних систем. Велика увага в процесі багатостороннього торговельного співробітництва приділяється і гармонізації митних процедур, які можуть виступати в якості штучно створюваних торговельних бар’єрів.

У сучасній світовій економіці митно-тарифне регулювання виступає, з одного боку, як дієвий регулятор, що сприяє більшій відкритості ринку, з іншого – як найбільш поширений зовнішньоторговельний інструмент протекціонізму. Митно-тарифним регулюванням охоплений весь міжнародний товарообіг. При цьому протягом останніх десятиліть спостерігається неухильне зниження ставок імпортних мит. Так, їх середній рівень у розвинених країнах-учасницях СОТ становить 4-6%, у той час, як на момент створення ГАТТ/СОТ ця величина перевищувала 30% [5, С. 275-276].

Митно-тарифне регулювання різних груп країн має специфіку, що відображає об’єктивно існуючі відмінності в національних інтересах. Розвинені країни взаємно знижують ставки мита в основному на основі багатосторонніх домовленостей. Головний вплив на зменшення тарифного протекціонізму у країнах, що розвиваються справила реалізація пріоритетів національної економічної політики. При високій диференціації рівня економічного розвитку для країн, що розвиваються характерне широке застосовування середніх ставок мита; держави з більш низьким рівнем доходів частіше вдаються до митно-тарифного захисту.

На відміну від невисокого рівня митного оподаткування в розвинених країнах (за даними експертів СОТ, у країнах ЄС – 5,4 %, США – 3,5%, Японії – 5,6%) більшість країн, що розвиваються, застосовують середньоарифметичну ставку мита в діапазоні 10-20% [6]. Високий рівень митного оподаткування дозволяє урядам диверсифікувати структуру економіки, створювати власну промисловість, а також значно поповнювати дохідну частину бюджету.

Митно-тарифна політика країн світу в умовах кризи (2008-2009 рр.) характеризувалася, в основному, підвищенням ставок ввізного мита та зниженням ставок вивізного мита. Підвищення ставок ввізного мита здійснювалося щодо товарів, імпорт яких є суттєвим для економіки. Метою підвищення рівня мита є захист власних виробників від дешевого імпорту аналогічних товарів. Крім того, цей період характеризувався значним зростанням обсягів імпорту товарів переважно за всіма галузевими

11


групами. Це пояснюється кумулятивним ефектом таких факторів, як несприятлива світова цінова кон’юнктура на традиційні товари українського експорту; зменшення ставок ввізного мита внаслідок вступу України до СОТ; висока вартість позикових ресурсів та надмірна волатильність валютного курсу, значна енергозатратність та низький рівень продуктивності праці, що сукупно обмежує використання переваг України у міжнародному поділі праці.

По-друге, метою такого підвищення було поповнення дохідної частини бюджету без шкоди для економіки, оскільки інфляційний тиск імпорту в умовах падіння світових цін стає слабкішим.

Деякі із вжитих у зазначеному періоді заходів мають явно протекціоністський характер: підвищення ввізного мита на найбільш чутливі для національних економік товари; зниження або скасування експортного мита; введення технічних бар’єрів; ліцензування імпорту; дискримінація при здійсненні державних закупівель; значне підвищення активності у проведенні антидемпінгових і захисних розслідувань.

Постраждалі від введення протекціоністських заходів держави були змушені вживати відповідних заходів, які у більшості випадків приймаються або у вигляді ініціацій антидемпінгових розслідувань, або у відповідному протекціонізмі.

Низкою країн вживалися активні заходи у сфері підтримки національного експорту, що включають фінансово-кредитну підтримку експорту, податкові пільги, організаційно-інформаційну та технічну підтримку малого та середнього бізнесу. Зазначені заходи були орієнтовані на подолання кризи шляхом створення стимулу для розширення виробництва і виходу на нові ринки.

Варто відзначити, що, якщо в 2009 році антикризові заходи були в основному компенсаційними, спрямованими на обмеження втрат компаній, то на початку 2010 року іноземні держави значно скоротили застосування протекціоністських заходів і сконцентрували максимальні зусилля на підтримку компаній-експортерів і підвищення інвестиційної привабливості своїх країн.

Деякими державами в 2010 році були прийняті так звані «післякризові» заходи, спрямовані на посткризовий розвиток країни і на підтримку національних секторів економіки.

Посткризове відновлення світової економіки і світових товарних ринків характеризується високою нестабільністю, значними коливаннями


12

кон’юнктури і цін, що істотно підвищує вимоги до обґрунтованості, оперативності та гнучкості митно-тарифної політики. Прискорюються технологічні та структурні зміни у світовій економіці, розширюється та ускладняється асортимент торгівлі, ще більше зростає конкуренто-спроможність нових центрів сили з числа країн, що розвиваються, що вимагає вдосконалення структури та інших якісних параметрів митного тарифу, упорядкування системи преференцій, підвищення ефективності митного адміністрування.

У посткризовий період посилюється стимулююча функція митно-тарифної політики, спрямована на створення умов для перенесення високотехнологічних виробництв на територію України, розвиток виробничо-технологічної кооперації, розширення економічно ефективного доступу до нових технологій, машин, обладнання для великомасштабної модернізації виробничих потужностей. Адже основне завдання митно-тарифного регулювання не фіскальний збір грошей до бюджету, а стимулювання внутрішнього виробництва. З метою залучення іноземних інвестицій забезпечується істотне зниження витрат, що виникають з причини обтяжливих митних та адміністративних процедур, при отриманні міжнародних інвестиційних товарних кредитів і прямих вкладень капіталу.

Розробка заходів митно-тарифної політики тісно пов’язана з галузевими програмами і стратегіями модернізації та підвищення конкуренто-спроможності вітчизняної продукції. У регулюванні імпорту ключовими критеріями для визначення напрямів і конкретних заходів митно-тарифної політики в різних галузях і секторах економіки є:

- рівень конкурентоспроможності продукції, що випускається; - ринковий потенціал вітчизняної продукції, який стане привабливим

для інвесторів; - посилення структурної та стимулюючої функцій митно-тарифної

політики та її узгодження з пріоритетами промислової політики. Успішне застосування змістовних інституційних та організаційно-

процедурних управлінських заходів щодо вдосконалення митно-тарифного регулювання дозволяє підвищити привабливість національного бізнес-середовища, конкурентоспроможність вітчизняного виробника, а також слугує поштовхом у розвитку виробництва високотехнологічної продукції і формуванні інтегрованих міждержавних виробничих комплексів.

З урахуванням завдання прискорення переходу до інноваційної економіки підвищується роль митно-тарифних заходів у реалізації

13


селективної промислової і структурної політики: достатній ступінь тарифного захисту конкретних ринків на початкових циклах виробництва інноваційної продукції, поступове відкриття ринків у міру їх становлення, сегментування і зростання конкурентоспроможності вітчизняних виробництв з метою збереження конкурентного середовища. Фунда-ментальне значення тут має наявність конкретних, підкріплених інвестиціями, розвитком інфраструктури, маркетинговими планами програм галузевого розвитку, в рамках яких при необхідності заходи з коригування митних ставок стануть складовою частиною галузевих стратегій. Одночасно налаштування митно-тарифного регулювання на стимулювання виробництва та експорту інноваційної високотехнологічної продукції потребує розвитку інститутів сприяння експорту, вдосконалення нормативно-правового регулювання у сфері митної справи, спрощення та скорочення числа адміністративних процедур, використання всього інструментарію заходів щодо захисту ринку, які допускаються положеннями та нормами СОТ.

Головною метою модернізації митно-тарифної системи є забезпечення її відповідності завданням перспективного розвитку галузей і секторів економіки країни, перехід від переважно фіскальної функції до виконання ролі регулятора конкурентного середовища на внутрішньому ринку і захисту окремих сфер. Для досягнення цієї мети необхідно розробити низку заходів:

- підвищення ефективності митного тарифу за рахунок його диференціації;

- розвиток та вдосконалення митної інфраструктури, що дозволить здійснювати більш ефективне митне адміністрування;

- розробка і встановлення оптимального рівня імпортних мит з метою підвищення інвестиційної привабливості окремих галузей української промисловості і сільського господарства;

- збереження необхідного рівня тарифного захисту окремих галузей, що мають низьку конкурентоспроможність;

- лібералізація імпортного тарифу на товари, які в Україні не виробляються або виробляються в недостатній кількості або незадовільної якості та які необхідні для зниження загальноекономічних витрат;

- вдосконалення автоматизованих систем митного контролю та митного оформлення вантажів, включаючи систему електронної обробки митних декларацій.


14

Таким чином у період розвитку національної економіки акценти митно-тарифної політики повинні бути зміщені від виконання традиційних регулюючої та фіскальної функцій у бік проведення антикризових заходів для захисту економіки України, підтримки конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

У коротко- та середньостроковій перспективі реалізація митно-тарифної політики повинна бути тісно пов’язана із розв’язанням пріоритетних завдань у сфері модернізації та диверсифікації економіки, підвищенням конкурентоспроможності та ефективності національних виробництв, що, у свою чергу, є запорукою успішного виходу на світові ринки.

Митно-тарифне регулювання у новітніх умовах має здійснюватися під впливом сукупності факторів інституціонального характеру, що забезпечують подальше зростання відкритості національної економіки та розвиток внутрішнього конкурентного середовища. Найбільш вагомими серед таких факторів є:

- підвищення транспарентності та передбачуваності митно-тарифної політики при загальній тенденції до зниження рівня тарифного захисту в процесі виконання зобов’язань у рамках СОТ;

- розробка промислової та аграрної політики, погоджених із заходами митно-тарифного регулювання імпорту та експорту з метою підтримки галузевих пріоритетів.

Висновки. Заходи митно-тарифної політики повинні бути спрямовані на розв’язання завдань модернізації та підвищення конкуренто-спроможності українських галузей промисловості та сільсько-господарського виробництва, які в перспективі могли б сформувати експортний потенціал національної економіки, а також слугувати цілям забезпечення економічної безпеки держави.

Митно-тарифні заходи є інструментом безпосереднього впливу на рівень витрат і цін на реалізовану на внутрішньому ринку імпортну продукцію, що в кінцевому рахунку, визначає ефективність споживання продукції та обсяги платоспроможного попиту на неї. Отже, важливість удосконалення митно-тарифного регулювання, як складової системи державного управління у зовнішньоторговельному секторі, визначається необхідністю у створенні адекватного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Включаючись у вирішення внутрішніх і зовнішніх господарсько-політичних завдань, митно-тарифне регулювання бере участь у структурній перебудові економіки, в інтеграції країни в міжнародний поділ праці та у формуванні нових міжнародних відносин.

15


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бережнюк І.Г. Митне регулювання України: національні та міжнародні аспекти :

[монографія] / Бережнюк І. Г. – Дніпропетровськ: Академія митної служби

України, 2009. – 543 с.

2. Войтов С.Г. Методологія дослідження та сутнісна детермінація категорії митно-

тарифного регулювання Вісник Академії митної служби України. – 2012. – № 2

(48) – С. 60-67.

3. Гребельник О.П. Митна справа. [текст] підручник. [4-те вид. оновл. та доповн.] /

О.П. Гребельник – К.: Центр учбової літератури, 2014. – 472 с.

4. Ємченко І.В. Митне регулювання ЗЕД (Митні платежі):Навч.-метод.: посібник./

І.В.Ємченко, І.І.Устінова – Львів: видавництво Львівської комерційної академії,

2006. – 208 с.

5. Значение таможено-тарифного регулирования для решения социально-

экономических задач : материалы XI Междунар. конф. [«Беларусь в современном

мире»], (Минс, 30 жовт. 2012 р.) / Белорусский гос. ун-т; редкол.: В. Г. Шадурский

[и др.]. — Минск: Изд. центр БГУ, 2012. — 359 с.

6. Ильин А.Е. Значение таможенно-тарифного регулирования для развития

современной международной торговли : автореф. дис. на соиск. научн. степени

канд. экон. наук : спец. 08.00.14 «Мировая экономика» / А.Е. Ильин ; Всерос. акад.

внешней торговли. — Москва, 2009. — 32 с.

7. Карамбович І. М. Митна система та її роль в регулюванні зовнішньої торгівлі

України : [монографія] / Карамбович І. М. – Дніпропетровськ: Академія митної

служби України, 2009. – 281 с.

8. Курок О.О. Складові елементи управління ЗЕД підприємств в системі митно-

тарифного регулювання / Курок О.О.// Вісник Хмельн. нац. ун-ту. – 2010. – № 6.

Т. 2. – С. 111-114.

9. Мельник Т. Тарифне регулювання у контексті членства України в СОТ // Вісник

Київ. нац. торг.-екон. ун-ту. – 2009. – №2. – С. 5–11.

10. Митна справа : навч. посібник-практикум / Кузьмін О.Є., Мельник О.Г., Григор’єв

О.Ю. та ін.; за заг. ред. проф. О.Є. Кузьміна. – Київ: Каравела, 2014. – 232 с.

11. Пашко П.В. Митна безпека (теорія, методологія та практичні рекомендації):

монографія / Пашко П. В. – Одеса : ПЛАСКЕ, 2009. – 628 с.

12. Тосоев Фархад Рустамхан оглы. Эволюция национальных таможенно-тарифных

систем в условиях глобализации и интеграции : автореф. дис. на соиск. научн.

степени канд. экон. наук : спец. 08.00.14 «Мировая экономика» / Тосоев Фархад

Рустамхан оглы; Всероссийский научно-исследовательский конъюнктурный ин-т.

‒ М., 2004. ‒ 21 с.

13. Шершун А.А. Митні правила в Україні: Підручник / А. А. Шершун.– Х.: Факт,

2013. – 512 с.


16

УДК 339.727:336.761(477)

ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ УКРАЇНИ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ДЕРИВАТИВІВ

Квактун О.О., к.е.н. E-mail: [email protected]

ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури»

Стаття присвячена особливостям розвитку світового ринку деривативів та участі України на ньому. Деривативи (похідні цінні папери) визначено як ефективний інструмент, який має особливу цінність в кризовій економічній ситуації, так як похідні цінні папери не зводяться лише до поставки активу, що є базою контракту, а також виконують роль страхового інструменту, тобто захисту від ризику в умовах важко прогнозованої кон'юнктури ринку. Доведено, що ринок похідних інструментів безпосередньо пов'язаний з ринком цінних паперів. Вони функціонують за однаковими принципами, ціноутворення на цих ринках відбувається за аналогічними законам та на них торгують ті ж самі учасники. Визначено, що світовий та український ринок деривативів мають деякі відмінності, а відсутність розвинутого і стабільного ринку похідних фінансових інструментів в Україні відчувається внаслідок не тільки дефіциту кваліфікованих кадрів, але й відсутністю єдиної методології трактування та застосування похідних інструментів. Система оподаткування в Україні, також не дає можливість здійснювати операції хеджування, оскільки згідно із законами про оподаткування підприємств, податком на доходи оподатковується фінансовий результат, отриманий від операції з деривативами. Ключові слова: світовий ринок деривативів, деривативи, хеджування ризику, біржа, біржовий ринок, інвестор UDC 339.727:336.761(477)

FEATURES OF UKRAINE'S PARTICIPATION IN THE GLOBAL MARKET OF DERIVATIVES

Kvaktun O.O., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Prydniprovs’kа State Academy of Civil Engineering and Architecture

The paper is devoted to the development of the global derivatives market and the participation in it. Derivatives securities have been determined as an effective tool, which is of particular value in economic crisis situation, as the derivatives are not limited to delivery of the asset, which is the base of contract and act as an insurance instrument, i.e. protection from risk in the conditions of difficult to predict market trends. The derivatives market is directly connected with the market of securities. They are functioning according to the same principles, the pricing in these markets goes through the same laws and they are trading the same participants. It has been determined that the world and Ukrainian market of derivatives have some differences, and the absence of a developed and stable derivatives © Квактун О.О., к.е.н., 2014

17


market in Ukraine is not only caused by the shortage of qualified personnel, but also by the lack of a unified methodology of interpretation and application of derivative instruments. The taxation system in Ukraine does not give an opportunity to conduct hedging operations, since in accordance with the laws on taxation of enterprises there is a tax on income resulting from financial transactions with derivatives. Key words: global derivatives markets, derivatives, hedge risk, exchange, a stock market, investor

Актуальність проблеми. В умовах високої волатильності цін, процентних ставок, валютних курсів багаторазово зростають фінансові ризики учасників економічних відносин. Тому проблема страхування ризиків стала однією з найважливіших макроекономічних проблем, від вирішення якої залежить можливість забезпечення сталості економіки в цілому. Необхідність удосконалення механізмів боротьби з цими ризиками призвела до серії економічних криз, які охопили розвинені країни 1970-1980 рр. Розвиток світової економіки показує, що вирішення цієї проблеми пов'язане з розвитком ринку деривативів та вдосконаленням його державного регулювання.

Інструменти ринку деривативів виконують найважливішу функцію управління фінансовими ризиками через операції хеджування і активно використовуються в цих цілях на світових ринках похідних фінансових інструментів. Тому, на нашу думку, необхідно стимулювати й розвиток українського ринку деривативів саме в цьому напрямку.

Аналіз останніх наукових досліджень. Окремі аспекти використання похідних цінних паперів висвітлені в працях як зарубіжних, так і українських авторів. Серед них: Є.Ф. Авдокушина, А.В. Анікіна, В.А. Бєлова, Л.Н. Красавіна, А.Р. Наговіцина, Т. Фейму, Дж. Фішер, Ф. Фішер, А.Дж. Фрост, У. Шарп та інші. Останнім часом кількість публікацій з проблем ринку деривативів істотно зросла. Разом з тим, питання про особливості деривативів в Україні та необхідності наближення деривативів до міжнародних стандартів потребують детальнішого дослідження та мають не тільки теоретичний, але й практичний сенс.

Мета роботи полягає в дослідженні особливостей світового та українського ринку деривативів та розробці рекомендацій щодо вдосконалення останнього.

Викладення основного матеріалу дослідження. Світовий ринок деривативів або похідних інструментів є невід'ємною частиною


18

глобального фінансового ринку. Існуючи більше 150 років, похідні цінні папери пройшли складний історичний шлях розвитку. Значення деривативів визначається можливістю застрахуватися від втрат коливань курсу валют та інших випадкових відхилень ринку. Самі контракти, укладені з похідних цінних паперів перетворилися в інструмент широкого використання у всьому світі.

Біржові угоди є високоліквідними і характеризуються меншими ризиками, витратами порівняно з позабіржовими операціями, що й стимулює їх розвиток. Однак, ускладнення умов ведення фінансової діяльності в глобальній економіці веде до ускладнення завдань ризик-менеджменту та появи нових фінансових інструментів управління ризиками. Всі ці процеси лежать в основі розвитку позабіржового сегмента, який в даний час розвивається найбільш активними темпами, ніж біржовий. Ще один фактор випереджального зростання позабіржового обороту порівняно з біржовим полягає у збільшенні обсягів ринку свопів, а також пов'язаний з більш короткими термінами обігу біржових інструментів.

У традиційному варіанті позабіржовий ринок похідних фінансових інструментів являє собою децентралізовану дилерську модель. Великі фінансові інститути, дилери позабіржового ринку взаємодіють один з одним безпосередньо, в той час як більш дрібні фінансові посередники і кінцеві учасники ринку укладають угоди з «першим колом» учасників даного ринку.

Така структура взаємовідносин між учасниками ринку знижує можливості неттінгу вимог і зобов'язань за укладеними угодами, в результаті чого у рамках всієї системи знижується рівень прозорості, відбувається заповнення кредитних лімітів та підвищення ризиків контрагентів. При цьому позабіржовий сегмент ринку деривативів характеризується високою концентрацією обсягів укладених угод і відкритих позицій з досить вузькою групою провідних учасників, а самі угоди є набагато більшими, ніж на біржовому ринку (в середньому 100 млн. дол. проти приблизно 100 тис. дол.). Саме останні факти й викликають найбільші побоювання у регуляторів та експертів щодо існуючої моделі функціонування позабіржового ринку деривативів.

У відповідь на виклики, поставлені фінансовою кризою 2007-2008 рр. та задля уникнення ризиків, обумовлених непрозорістю позабіржового ринку деривативів, у вересні 2009 р. в рамках Піттсбурзького саміту

19


«Групи 20» (G20), було запропоновано до кінця 2012 р. забезпечити наступні першочергові заходи [1]:

• укладення найбільш стандартизованих позабіржових деривативів виключно через біржі або інші електронні торгові платформи;

• проведення клірингу операцій з такими найбільш стандартизованими позабіржовими деривативами через центрального контрагента;

• надання обов'язкової звітності за операціями з усіма позабіржовими деривативами у спеціальні інфраструктурні організації - торгові репозитарії;

• застосування підвищених вимог для учасників ринку до резервування капіталу з позабіржових деривативів, за яким централізований кліринг не здійснюється.

У відповідь на прийняті рішення G20 зарубіжні регулятори зробили активні дії по налаштуванню регулювання позабіржових ринків. У 2010 р. був підписаний закон Додда-Франка (Dodd-Frank Act) для американського ринку деривативів, повністю вступив в дію у 2012 р. В європейському законодавстві у 2011 р. з'явилися нові закони EMIR (European Market Infrastructure Regulation) та MIFID (Markets in Financial Instruments Directive). Незважаючи на деякі незначні відмінності у підходах до регулювання, в США і Європі встановлюються загальні принципи розвитку інфраструктури та укладання позабіржових операцій з похідними інструментами. Основні загальні риси, що визначаються зазначеними законодавчими актами, можна звести до наступного [1]:

• централізований клірингу позабіржових продуктів;

• більша стандартизації умов деривативів;

• посилення вимог до двостороннього клірингу позабіржових деривативів;

• вимога торгівлі стандартизованими деривативами на електронних майданчиках, переважно біржах;

• збільшення прозорості та вимог щодо звітності за операціями з усіма позабіржовими продуктами.

Всі чотири основні рекомендації G20 були закріплені в зарубіжному законодавстві. При цьому зміни торкнулися не тільки регулювання, але й самої інфраструктури позабіржового ринку похідних інструментів.

Однак, в даний час існує проблема достовірного, точного визначення обсягу позабіржового ринку, оскільки це закритий двосторонній ринок. Цю функцію взяв на себе Банк міжнародних розрахунків, звітність якого


20

публікується в рамках трьохрічного звіту «Central bank survey of foreign exchange and derivatives market activity» [2].

Аналіз показників світового ринку деривативів виявив переважання процентних інструментів: їх питома вага у сукупному обсязі світового ринку за номінальною вартістю (без обліку кредитних деривативів) зросла з 64,5% у 2000 р. до 85,9% у 2007 р. При цьому процентні свопи мали найвищі серед усіх інших фінансових деривативів темпи зростання - їх обсяг збільшився за сім останніх років більш ніж у шість разів. Як наслідок, їх питома вага досягла 67,6% від загальної величини усіх позабіржових фінансових інструментів.

З 2004 р. Банк міжнародних розрахунків почав публікувати дані за кредитними деривативами, які демонструють різке зростання популярності. До 2009 р. їх обсяг зріс до 57,9 трлн. дол. США і становить 9,7% сукупного обсягу всіх деривативів [2]. У цій тенденції знаходить прояв вищезазначена проблема ускладнення завдань та інструментів фінансового ризик-менеджменту.

Загальна вартість деривативів на світовому ринку перевищила обсяг світового ВВП як мінімум у десять разів. У США обсяг деривативів перевищує ВВП більш ніж у 15 разів. На кінець 2012 р. обсяг ринку деривативів США дорівнював 310 трлн. дол., тоді як ВВП в 2012 р. становив 15,9 трлн дол., державний борг - 16,8 трлн дол. [2].

Ринок похідних цінних паперів в Україні має суттєві відмінності від аналогічних ринків у країнах з розвиненою фінансовою системою. Ці відмінності стосуються і кількісної, і якісної сторін. З кількісної сторони обсяг ринку похідних цінних паперів в Україні значно менше, ніж за кордоном.

В Україні торгівля деривативами заснована в 1995 році. Проте й досі перебуває на початковому етапі розвитку: обсяги торгівлі деривативами незначні, а спектр цих інструментів - вкрай обмежений. У 2012 році обсяг торгів деривативами склав 0,98 % загального обсягу торгів на фондовому ринку. При цьому, більш ніж 99 % обсягу торгів на біржовому ринку припадає на дві з українських фондових бірж [3]. Однією з основних причин цього є відсутність чіткого і системного законодавчого поля в цій сфері: відсутність базового закону має наслідком лише фрагментарне регулювання питань здійснення операцій з деривативами в окремих нормативно-правових актах.

21


Тобто під одними й тими ж назвами фактично фігурують різні, часто абсолютно не схожі один на одного фінансові інструменти. Насамперед, необхідно визначитися з питанням, що саме є деривативами (похідними цінними паперами) з точки зору українського фондового законодавства. В законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» дериватив розглядається як «стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також грошові кошти на визначених ним умовах у майбутньому» [4]. Таке ж формулювання міститься й в інших нормативно-правових актах України. У Законах України «Про державний регулювання ринку цінних паперів в Україні» та «Про цінні папери та фондовий ринок» похідні цінні папери трактуються як «цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів» [4].

Зупинимося на основних характеристиках та особливостях деривативів в Україні та їх відмінності від похідних цінних паперів, що використовуються за кордоном. На нашу думку, дериватив слід розглядати, насамперед, як контракт на термін, угода між двома особами, яка має (або може) бути виконано в майбутньому. Похідними цінними паперами деривативи є саме тому, що, будучи самі активами, вони фіксують угоду з приводу інших активів. Без базисного активу не існує деривативу. Випуск деривативів завжди вторинний відносно базисного активу, що лежить в їх основі.

Найважливішою характеристикою деривативу є так званий базисний актив, тобто матеріальний або віртуальний об'єкт, з приводу якого укладається строковий контракт. В світовій практиці використовуються різні базисні активи, від біржових товарів до економічних або погодних умов. У США найбільше поширення отримали процентні деривативи, їх частка в загальній вартості похідних паперів на початок 2009 р. становить 72,4%. Всього ж можна нарахувати не менше восьми різних видів базисних активів похідних цінних паперів [5].

Першою суттєвою особливістю українських деривативів є відміна від зарубіжних деривативів за базисним активом. В Україні існують численні обмеження кількості базисних активів. Наше законодавство дозволяє лише три види базових активів: цінні папери, товари або кошти, відповідно виділяється три вигляду деривативів: фондові, товарні та валютні. Однак


22

слід зазначити, що в нормативних актах згадуються й інші активи, такі, наприклад, як «характеристики» названих базисних активів, які також можуть бути базисними активами, але тільки за певних умовах [6].

Курсові індекси (показники) можуть бути базовим активом опціонів або ф'ючерсів тільки в разі надання цим індексам (показниками) офіційного статусу у відповідність з нормативними актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і тільки на умовах регулярної публікації таких курсових індексів (показників) у періодичних виданнях України протягом року. Також індексні деривативи не виділені в окрему категорію, хоча за ступенем поширеності в світі - це провідні деривативи. Ще більш жорсткими є обмеження по базисним активів ф'ючерсів - ними можуть бути тільки товарні ресурси та грошові кошти (валюта). За обмеженнями за базисним активом кількість модифікацій з деривативівами, застосовуваних в Україні, значно менше, ніж за кордоном.

Другою важливою особливістю деривативів, дозволених до випуску в Україні, є обмеження щодо емітентів. Це стосується всіх видів деривативів. Так, емітентами опціонів можуть бути тільки юридичні особи - торговці цінними паперами, які є членами фондових бірж чи торгово-інформаційних систем (ТІС), повинні відповідати обов'язковим нормативам достатності власних коштів та іншим показникам. Існують також обмеження на випуск варантів, вони можуть бути емітовані лише публічними акціонерними товариствами. Емітентом ф'ючерсів можуть бути тільки створена фондовою (товарною) біржею або ТІС клиринго-розрахункова палата або розрахунково-кліринговий банк, з якими біржа (ТІС) уклали відповідний договір [4].

Третьою особливістю деривативів в Україні є наявність обмежень щодо місця торгівлі цими цінними паперами. Відомо, що в зарубіжних країнах деривативи можуть бути як виключно позабіржовим товаром (наприклад, форвардні контракти), або торгуватися, як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Незважаючи на те, що біржова торгівля деривативами забезпечує більші гарантії її учасникам, у вартісному вираженні переважають позабіржові деривативи. В Україні торгівля ф'ючерсами та опціонами може вестися тільки на біржах чи у ТІС, тобто деривативи цих типів є виключно біржовими товарами.

Наступна особливість деривативів в Україні полягає в повній відсутності непокритих (незабезпечених) деривативів. У світовій практиці

23


можливе існування як покритих деривативів, тобто таких цінних паперів, на які у сторони, відповідальної за контрактом є в наявності базисний актив, так і непокритих. Українське законодавство з деривативів прямо забороняє непокриті (незабезпечені активом) деривативи. Прямої заборони не існує тільки форвардів та ф'ючерсів. Емітент опціону на купівлю цінних паперів повинен бути власником базисного активу (який за контрактом він повинен буде поставити) у кількості не менше 80% від загальної кількості, передбаченої умовами випуску. Цей актив повинен зберігатися у зберігача цінних паперів. Емітент опціону на продаж повинен забезпечити гарантії шляхом внесення на рахунок зберігача грошових коштів або державних цінних паперів. Розмір цих коштів повинен бути не менше, ніж сумарна вартість премій плюс 30% вартості базисного активу. Обсяг базисного активу емітента варантів не повинен перевищувати 50% обсягу акцій даного емітента [7].

Висновки. Таким чином, деривативи в Україні володіють рядом істотних особливостей. Практично за всіма параметрами є помітні відмінності від «класичних» деривативів, які звертаються на зарубіжних строкових ринках. Найбільш масштабні відмінності є за кількістю дозволених базисних активів, покриттю деривативів та за сферою їх обігу. Є ряд обмежень, що накладаються на похідні цінні папери в Україні. Про це свідчить не тільки вкрай незначна частка похідних паперів у загальному вартісному обсязі цінних паперів первинного і вторинного фондових ринків України, але і цілі застосування деривативів.

Необхідно не тільки розвивати теоретичні питання, але й ініціювати конкретні зміни в законодавчій базі похідних цінних паперів. Для того, щоб деривативи в Україні як екзотичні та малозрозумілі більшості інвесторів фінансові інструменти, перетворилися в нормальні й звичні цінні папери. Слід зняти безглузді обмеження за деривативами, орієнтуючись не на заборонні заходи урядових органів, а на саморегулювання і підвищення ролі бірж та ТІС. У цьому випадку активне використання деривативів як інструментів хеджування зробить їх необхідним елементом українського фондового ринку. Перспективи подальших досліджень полягають у розробці конкретних пропозицій щодо застосування термінових контрактів.


24


1. Офіційний сайт «Групи 20» [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

https://www.g20.org/

2. Statistical Annex. Derivatives markets. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.bis.org/statistics/index.htm.

3. Звіт Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2012 рік.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua.

4. Законодавчо-правова база України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/

5. Кантур С.Ф. Классификация производных ценных бумаг / С.Ф. Кантур // Культура

народов Причерноморья.– 2009. – №171.– С.140-143.

6. Сохацька О. М. Біржова справа: підручник / О. М. Сохацька. - Тернопіль: Карт-

бланш, 2008. - 632 с.

7. Примостка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекти

[Монографія]/Л.О. Примостка – К.: КНЕУ, 2001.– 263 с.

8. Рубцов Б. Б. Современные фондове рынки / Б. Б. Рубцов. - М.: Альпина Бизнес

Букс, 2007. - 928 с.

9. Джон К. Халл. Опционы, фьючерсы и другие производные финансовые

инструменты / Джон К. Халл. - 6-е изд. - М.: Вильяме, 2007. - 1056 с.

25


ÏÐÎÁËÅÌÈ ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÎ¯ ÒÀ ÐÅÃ²ÎÍÀËÜÍÎ¯ ÅÊÎÍÎÌ²ÊÈ

УДК 332.1:339.56

ЭФФЕКТИВНОСТЬ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЭКСПОРТНОГО ПОТЕНЦИАЛА ОБЛАСТЕЙ УКРАИНЫ

Азизов Г.С., к.э.н. E-mail: [email protected]

Севастопольский национальный технический университет

У статті уточнено метод розрахунку експортного потенціалу областей України і його економічної ефективності. Використано методи порівняльного аналізу, табличний, графічний. Економічну ефективність зовнішньоекономічної діяльності розглянуто з позиції «експортно-орієнтованої моделі соціально-ринкового господарства» та розраховано як відношення доходу України і регіонів від зовнішньої торгівлі до експортного потенціалу країни та її регіонів, за допомогою якого отримуємо дохід. Під експортним потенціалом країни розуміється здатність країни, регіонів виробляти певну кількість продукції, яка відповідає світовим стандартам, яка затребувана світовим ринком. Розрахунок економічної ефективності експортного потенціалу регіонів країни показав, що одні області використовують його високоефективно, інші недостатньо. Практична цінність дослідження полягає в тому, що запропонований метод дозволяє об'єктивно оцінити можливості областей і використовувати резерви в підвищенні конкурентоспроможності економічної системи України на світовому ринку. Ключові слова: експортний потенціал, економічна ефективність зовнішньоеко-номічної торгівлі, виробничий потенціал, людський капітал UDC 332.1:339.56

EFFICIENT USE OF EXPORT POTENTIAL AREAS OF UKRAINE

Azizov G.S., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Sevastopol National Technical University

The author has specified method of calculating the export potential of the regions of Ukraine and its economic efficiency. Methods of comparative analysis have been used as well as, spreadsheet, graphic methods. Economic efficiency of foreign economic activity has been supposed from the standpoint of «export-oriented model of social market economy» and considered to be calculated as the ratio of income from the regions of Ukraine and foreign trade to the export potential of the country and its regions, through which income is obtained. Export potential of the country has been considered as the ability of countries, regions to produce a certain number of products

© Азизов Г.С., к.э.н., 2014


26

conforming to international standards demanded by the global market. Calculation of economic efficiency of the export potential of the regions of the country has shown that some areas use its highly effective, others not enough. The practical value of the study is that the proposed method allows estimating the possible areas and using reserves for increasing competitiveness of the economic system of Ukraine in the world market. Key words: export potential, the economic efficiency of foreign trade, production capacity, human capital

Актуальность проблемы. Украина с начала своей независимости взяла курс на построение экспортно-ориентированной экономики. Реализуется намерение вступить в Европейский союз. Все это обязывает полноценно использовать свой экспортный потенциал страны и каждой ее области. Методологическое обоснование и оценка экспортного потенциала Украины и ее областей позволить эффективней использовать экспортные возможности страны, тем самим снизить отрицательное значение сальдо, которое в настоящее время во внешнеторговом балансе имеет тенденцию роста. Содержание статьи соответствует плану НИР Севастопольского Национального технического университета по проблеме «Организация финансовой деятельности и риски банков в процессе стимулирования интенсивного экономического роста в Украине (шифр «Финансы-5»)». Регистрационный № 0113U001018 «Финансы-5».

Анализ последних научных исследований. Анализу эффективности использования экспортного потенциала областей посвящены многочисленные работы. В работе А.И Сухорукова и Ю.М. Харизишвили [1] рассматривается метод расчета социально-экономической эффективности региона (на примере Закарпатской области) на основе интегрального показателя, который включает реальный ВРП на единицу мощности; теневой ВРП; теневой заработной платы; теневой занятости; уровня и степени инновационности по конечным результатам социально - экономического развития; вклад научно - технологического прогресса в экономический рост и других показателей, которых нет в статистических справочниках, что делает предлагаемую модель не достаточно достоверной для анализа эффективности использования экспортного потенциала регионов.

Н.А. Рязанова [2] показывает на примере Луганской области рост объемов экспорта, который выступает показателем эффективности его развития. Расчет эффективности развития в работе отсутствует. Не

27


определяется экономическая эффективность как соотношение экспорта к совокупности ресурсов, которые способствовали его получению, и в работах Н.О. Рязанова, В.В. Коломиець, Ю.Л. Зборовской., Ю.О. Гершу-ненко [3,4,5,6].

Особенно интересна работа О.В. Пирог и А.И. Зацепило, в которой изложен метод расчета экономической эффективности экспортного потенциала. Под экспортным потенциалом (ЭП) авторы понимают величину, полученную в результате решения уравнения пятой степени из произведения индекса развития промышленности (Х1), индекса развития сельского хозяйства (Х2), развития трудовых ресурсов (Х3), сальдо внешней торговли региона (Х4), удельного веса экспорта региона в общем экспорте страны (Х5). Итак, оказались под корнем пятой степени: объем производства промышленности и сельского хозяйства, но почему нет объема услуг (он же составляют солидный объем экспорта)? А все вместе, - это объем проданной продукции и услуг, что выражают результат использования производственного потенциала, но не сам потенциал. И разве потенциалом может быть сальдо экспорта и импорта? Таким образом, вместо потенциала у авторов под корнем введены результаты его использования, то есть использования основных, оборотных средств и земельных ресурсов предприятий региона, реализующих товары за рубеж. Далее авторы используют второй интегральный индекс инвестиционно- инновационный потенциал. Но ведь этот потенциал является частью производственного потенциала и направлен на приобретение основных и оборотных средств, их обновление и модернизацию. И, наконец, не учтено влияние значимости индексов (а их воздействие различно), разная размерность показателей (грн., доля в % и др.) не позволяют их использовать как подкоренное произведение. Поэтому этот метод оценки использования экспортного потенциала недостаточно точен.

Как видно в большинстве исследованиях не четко обозначен экспортный потенциал и искажен расчет экономической эффективности экспортного потенциала, иногда экспортный потенциал смешивают с результативностью или недопониманием, что инвестицинно-инновационный потенциал как активная часть производственного потенциала. Этим проблемам и посвящена настоящая статья.

Цель работы: уточнить метод расчета экономической эффективности экспортного потенциала областей Украины.


28

Изложение основного материала исследования. Экономическая эффективность внешнеэкономической торговли (Эвэт) должна рассматриваться с позиций «экспортно-ориентированной модели социально-рыночного хозяйства». Это значит, что числителем, выражающим эффективность, должен быть доход Украины или ее регионов (Двэт), получаемый от внешнеэкономической торговли, а знаменателем должен быть экспортный потенциал страны или региона, позволивший получить этот доход.

Именно экспортный потенциал (как стоимость всех привлеченных ресурсов) отражает совокупные затраты на создание экспортного продукта. Предлагаемый в статье метод расчета полностью соответствует основным положениям теории экономической эффективности.

Формула экономической эффективности внешнеэкономической торговли:

ЧелКэДОЗэОбсэОсэ

ДвэтЭвэт

+++

= (1)

где, Ос - основные средства, используемой на производство экспорта товара или услуги ( в денежном выражении);

Обс - оборотные средства, используемой на производство экспорта товара или услуги (в денежном выражении);

ДОЗ– денежная оценка земли, используемой на производство экспорта товара или услуги (в денежном выражении);

ЧелК– человеческий капитал, используемой на производство экспорта товара или услуги (в денежном выражении).

Рассмотрим пример расчета экономической эффективности экспортного потенциала Украины и Польши. В состав производственного потенциала Украины включены земельные ресурсы, которые в Польше входят в состав основных средств, а в Украине (где действует мораторий на куплю-продажу земли) оцениваются условно.

Под экспортным потенциалом понимается способность страны, региона производить определенное количество продукции, соответствующей мировым стандартам, которая востребована мировым рынком (табл.1).

Экономическая эффективность использования экспортного потенциала, как стоимость экспорта на 1тыс. евро экспортного потенциала, в 2011г в

29


Польше 2,46 раза выше, чем в Украине, так как объем экспорта Польши превышал в экспорт Украины в 2,76 раза.

В Украине за последние 11 лет величина экспортного потенциала, как стоимости используемых ресурсов приблизилась к Польше, но отдача на каждую единицу этих ресурсов значительно меньше. Это отражено на рис 1.

Таблица 1. Экономическая эффективность использования экспортного потенциала

экономики Украины и Польши, 2000-2011 гг., млрд. евро

Показатель Украина Польша

2000 2005 2010 2011 2000 2005 2010 2011

Доход от ВЭТ 15,7917 27,6654 38,7311 49,1298 34,391 71,739 120,43 135,622

Основные

средства 55,0 66,57 242,5 346,9 120,1 151,3 210,3 218,5

Оборотные

средства 21,35 36,55 149,2 176.3 31,6 42,9 72,9 79,3

Человеческий

капитал 139,6 117,3 117,4 119.1 383,9 393,7 436,1 431,9

Стоимость

земли 15,96 14,55 12,93 12,78 - - - -

Экспортный

потенциал, 231,91 234,97 522,03 655,08 535,6 587,9 630,3 729,7

Выход экспорта

на 1тыс. евро

экспортного

потенциал, евро

68 117 74,2 74,9 64,2 122 191 186

Расчеты выполнены авторами на основании данных [8,9]

Рис. 1. Тенденции изменения экономической эффективности использования экспортного потенциала Украины и Польши, 2000-2011гг.

Составлено автором

Из рис. 1 видно, что среднегодовой прирост экономической эффективности использования экспортного потенциала Польши составлял

117

64,2

122

191

186

74,974,268 y = -0,2695x + 624,24

R2 = 0,0037

y = 11,756x - 23447

R2 = 0,9868

50

70

90

110

130

150

170

190

1998 2000 2002 2004 2006 2008 2010 2012

Годы

Вы

ход экспорта н

а 1000 евро

экспортного

потенциала, евро

Украина Польша


30

11,75 евро на 1000 евро экспортного потенциала, а показатель экономической эффективности использования производственного потенциала Украины не имел тенденции роста.

После этого краткого анализа произведем расчет экономической эффективности использования экспортного потенциала областей Украины. Определим, какую долю всего производственного потен-циала занимает экспортный потенциал областей Украины (табл. 2), полагая, что его величина составляет ту же долю, что величина экспорта по отношению валового продукта, т. е. стоимости всех видов товаров и услуг страны (выпуск). Таблица 2. Расчет величины доли экспортного потенциала во всем производственном

потенциале областей Украины

Регионы

Украины

Экс-

порт

това-

ров и

услуг,

млрд.

грн.

ВРП,

млрд.

грн

Доля

экспорта

в

ВРП, %

Доля

экс-

порта

в ВП

реги-

она,

%

Регионы

Украины

Экс-

порт

това-

ров и

услуг,

млрд.

грн

ВРП,

млрд.

грн

Доля

экс-

порта

в

ВРП,

%

Доля

экс-

порта

в ВП

реги-

она,

%

А.Р. Крым 7,08 32,4 0,218 0,094 Николаевская 14,67 24,05 0,609 0,262

Винницкая 4,89 23,59 0,207 0,089 Одесская 23,21 53,88 0,431 0,185

Волынская 3,85 14,43 0,266 0,115 Полтавская 18,34 44,29 0,414 0,178

Днепропетровская 68,19 116,13 0,587 0,253 Ровненская 3,75 15,88 0,236 0,102

Донецкая 111,3 128,9 0,863 0,371 Сумская 6,45 18,33 0,351 0,151

Житомирская 3,29 18,74 0,175 0,075

Терно-

польская 1,13 12,72 0,089 0,038

Закарпатская 9,82 15,29 0,642 0,276 Харьковская 13,29 65,29 0,203 0,088

Запорожская 27,51 42,73 0,644 0,276 Херсонская 3,21 15,65 0,205 0,088

Ивано-

Франковская 4,76 20,44 0,232 0,099 Хмельницкая 2,52 18,09 0,139 0,059

Киевская 13,44 44,95 0,298 0,128 Черкасская 5,54 22,35 0,248 0,106

Кировоградская 3,21 15,75 0,204 0,088 Черновицкая 0,95 9,892 0,096 0,041

Луганская 28,33 45,54 0,402 0,173 Черниговская 2,69 17,01 0,159 0,068

Львовская 88,39 41,65 2,12 0,91

Расчеты выполнены автором на основании данных [8] Из табл. 2 видно, что доля экспортного потенциала областей по

отношению во всем их производственном потенциале очень сильно колеблется. Есть ряд областей, в которых доля экспортного потенциала очень велика. Так, например, в Донецкой области она составила 37,5%, в Запорожской - 27,5%, в Днепропетровской - 25,2% всего производственного потенциала.

Но есть области, где экспортный потенциал незначителен. Так, например, в Черновицкой области всего 4,1 %, Хмельницкой области - 5,9%.Черниговской-6,8%, Житомирской области-7,5 %,Кировоградской - 8,8% и т. д.

31


Далее, следует уточнить метод расчета человеческого капитала, который

представляет собой затраты на формирование рабочего (18 лет) или

специалиста (24 года) за счет государственных средств и средств семьи. Его

величина определяется как капитализированный среднегодовой доход за 15

лет на душу населения Украины (более длительный срок искажает результат в

процессе девольвации национальной валюты). Из расчетов видно, что средний

годовой душевой доход за 15 лет в Украине составил 5848 грн., но ведь доход

не полностью составляет фонд потребления, назначение которого можно

сформулировать как нормальное состояние семьи, в которой растут и

воспитываются дети. Поэтому из суммы дохода следует изъять сбережения и

накопления, которые составляют (как показал анализ) 12% всего общего

дохода, следовательно, на формирование капитала здоровья и капитала знаний

будущего работника Украины используется 5146 грн. Если учесть, что

ребенок не сможет потреблять как взрослый, предопределим, что в возрасте до

5 лет потребляется 30% годового дохода, в возрасте 6-14лет - 60 % душевого

дохода, а с 15 до 18 лет 100% среднедушевого дохода. Тогда величина

годового душевого дохода, которая будет израсходована на формирование

человека, составит 64,5 % всего дохода, т.е. равна 3319 грн (64,5% от 5146).

Целесообразно для расчетов использовать формулу сложных процентов.

Для подготовки рабочего Украины:

( )[ ].933713319*

05,0

105,0118

18грнЧК =

−+=

Для подготовки специалиста с образованием магистра в Украине:

( )[ ].1475303319*

05,0

105,0124

24грнЧК =

−+=

Возьмем в качестве норматива для расчета одного работника

Украины- 111,5 тыс. грн, с учетом, что 33,5% работающих, имеют высшее

образование (2010г).

Денежная оценка используемых в сельском хозяйстве земельных

ресурсов по областям Украины берется нами не по нормативной стоимости,

построенной на технологических картах 1990г. по зерновым культурам, а как

фактическая реальная рента растениеводства, полученная по областям

Украины. С этой целью были использованы данные [10] и статистических

справочников 2010-2011гг.

Все показатели сведены в табл. 3. Производственный потенциал

региона определяется как сумма основных и оборотных средств,

человеческого капитала региона, и денежной оценки используемых

земельных ресурсов.


32

Экспортный потенциал, как доля в общем производственном

потенциале отражена в табл. 2 и, затем, определяем экономическая

эффективность использования экспортного потенциала, как выход

экспорта (в денежном выражении) на 1 тыс. грн. экспортного потенциала,

т.е. делением величины экспорта на величину экспортного потенциала

региона (табл. 3). Таблица 3. Расчет экономической эффективности использования экспортного

потенциала регионами Украины, 2010г.

Регионы

Украины

Основ-

ные

сред-

ства,

млрд.

грн.

Челове-

ческий

капитал

млрд.

грн.

Денежная

оценка

земли,

млрд.

грн.

Оборот-

ные

средства,

млрд.

грн.

Произ-

водст-

венный

потен-

циал

млрд.

грн.

Доля экс-

портного

потен-

циала,

%

Экспорт-

ный

потенциал,

млрд.

грн.

Экспорт

региона

млрд.

грн.

Выход

экспорта

на 1000

грн.

потен-

циала,

грн.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

АР Крым 161,438 107,57 9,42 78,29 356,71 0,094 33,53 7,08 211

Винниц-кая 104,865 85,99 18,2 50,86 259,91 0,089 23,13 4,89 211

Волынс-кая 37,948 52,87 1,84 18,4 110,06 0,115 12,77 3,85 301

Днепропе-

тровская 702,986 185,06 30,3 340,95 1259,3 0,253 318,6 68,19 214

Донецкая 454,778 241,61 5,66 220,57 922,6 0,371 342,3 1111,3 325

Житомирс-

кая 56,572 69,26 4,27 27,44 157,54 0,075 11,81 3,29 278

Закарпатс-

кая 86,774 64,92 1,07 42,09 194,85 0,276 53,79 9,82 182

Запорожс-

кая 227,548 99,54 18,54 110,36 455,99 0,276 125,85 27,51 218

Ивано-

Франковс-

кая

57,133 64,43 3,03 27,71 152,30 0,099 15,08 4,76 315

Киевская 124,498 91,17 18,91 60,38 294,96 0,128 37,75 13,44 356

Кирово-

градская 85,116 52,80 23,75 41,28 202,95 0,088 17,86 3,21 179

Луганская 122,542 122,0 19,31 59,43 323,282 0,173 55,92 28,33 507

Львовская 207,220 132,7 11,17 100,5 451,89 0,091 41,09 8,839 215

Нико-

лаевская 128,519 65,36 11,54 62,33 267,749 0,262 70,15 14,67 209

Одесская 172,682 44,48 9,68 83,75 310,592 0,185 57,46 23,21 404

Полтавская 178,212 79,62 32,12 86,43 376,382 0,178 66,99 18,34 274

Ровненская 54,343 59,33 6,84 26,36 146,873 0,102 14,98 3,75 250

Сумская 57,441 62,02 10,58 27,86 157,803 0,151 23,82 6,45 271

Терно-

польская 32,783 53,76 13,69 15,89 116,123 0,038 4,412 1,13 256

Харьковс-

кая 735,772 152,24 30,89 356,85 1248,75 0,088 109,89 13,29 121

Херсонская 58,080 59,65 13,13 28,17 159,03 0,088 13,99 3,21 229

Хмельниц-

кая 78,105 70,87 13,92 37,88 200,77 0,059 11,85 2,52 213

Черкасская 76,127 69,95 18,65 36,92 201,65 0,106 21,37 5,54 259

Черновиц-

кая 37,293 46,61 2,95 18,09 104,94 0,041 4,3 0,95 221

Черниговс-

кая 59,024 59,79 16,64 28,63 158,084 0,068 10,75 2,69 250

Расчеты выполнены автором на основании данных [8]

33


Данные табл. 3 свидетельствуют, что наиболее эффективно использовали свой экспортный потенциал в 2010 году Луганская, Одесская, Киевская, Донецкая области. Недостаточно эффективно использовали экспортный потенциал Харьковская, Кировоградская. Закарпатские области. Таковы основные положения метода расчета экономической эффективности использования экспортного потенциала.

Выводы. В условиях глобализации мировой системы и поиска новых направлений обеспечения устойчивого роста экономики развитие и обеспечение надежного экспортного потенциала страны и его регионов занимает особое место.

В результате проведенного исследования: 1) уточнен метод расчета доли экспортного потенциала в

производственном потенциале региона, под которым понимается стоимостная оценка всех используемых ресурсов, участвующих в создании экспорта продукции и услуг;

2) рассчитан человеческий капитал по регионам Украины, под которым понимается затраты на подготовку работника государством и семьей, определяемый как дисконтированный среднегодовой доход на душу населения за 18 лет для рабочего и 24 года на специалиста с высшим образованием;

3) уточнен метод расчета экономической эффективности использования экспортного потенциала, как отношения экспорта товаров и услуг региона к его экспортному потенциалу;

4) определена экономическая эффективность использования экспортного потенциала, как стоимость экспорта на 1тыс. евро экспортного потенциала в 2011г. ее уровень в Польше 2,46 раза выше, чем в Украине, так как объем экспорта Польши превышал экспорт Украины в 2,76 раза;

5) установлено, что в одних областях Украины экспортный потенциал используется высокоэффективно (Донецкая, Киевская, Луганская, Одесская), а в других - недостаточно (Запорожская, Кировоградская, Харьковская).

Определение приоритетности направления возрождения отечествен-ного производства в базовых отраслях машиностроения и в аграрном секторе требует дальнейшего исследования проблем развития экспортного потенциала регионов на инновационно-инвестиционной основе как одно из эффективных направлений повышения жизненного уровня граждан.


34

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ:

1. Сухоруков А. І. Ефективність соціально-економічного розвитку та економічна

безпека регіону (на прикладі Закарпатської області) [Текст] / А. І. Сухоруков,

Ю. М. Харазішвілі. – К.: НІСД, 2013. – 32с.

2. Рязанова Н. О. Оцінка рівня розвитку експортного потенціалу Луганськой області

[Текст] / Н.О. Рязанова // Часопис економічних реформ. – 2012. - №1. – С. 34-39

3. Рязанова Н.О. Структурні елементи експортного потенціалу регіону [Текст] /

Н.О. Рязанова // БІЗНЕСІНФОРМ. – 2012 . - №2. – С.98-101.

4. Коломієць, В.В. Експортний потенціал та його зовнішньоекономічна діяльність

[Текст]: дис. канд. эконом. наук: спец. 08.10.01 – размещение производительных

сил и региональная экономика / В.В. Коломієць; НАН України. Рада по вивч.

продукт. сил України. - К., 2005. - 20 с.

5. Зборовська Ю.Л. Інфраструктурне забезпечення формування експортного

потенціалу регіону / Ю.Л. Зборовська [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.rusnauka.com/7_NMIW_2009/Economics/42372.doc.htm. - 27.12.2013. -

Інфраструктурне забезпечення формування експортного потенціалу регіону.

6. Гершуненко Ю.О. Інноваційний чинник розвитку виробничо-експортного

потенціалу [Текст] / Ю.О. Гершуненко // Наукові праці НДФІ. – 2012. – Вип. 3. –

С. 231-236.

7. Пирог О.В. Оцінка експортного потенціалу регіонів України [Текст] / О.В. Пирог,

А.І. Зацепило // Економічний простір. - 2009. - №24. – С.144 – 152

8. Статистичний щорічник України за 2011 рік [Текст] / Державний комітет

статистики України; ред. О.Г. Осауленко. – К.: ТОВ «Август Трейд», 2012. - 560 с.

- ISBN 978-966-2224-15-3

9. Rocznik statystyczny. Rzeczypospolitej polskiej. Rok LXXII [Текст] / Główny urząd

statystyczny; redaktor główny Halina Dmochowska. - Zakład wydawnictw

statystycznych: Warszawa, 2012. – 905 с.

10. Мусаєва А.К. Про методики нормативної та фактичної оцінки

сільськогосподарських угідь [Текст] / А.К. Мусаєва // Торгівля і ринок України. −

2009. − № 28. − С. 261-268

35


УДК 330.34:338.242.4

УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Бобришева О.В. E-mail: [email protected]

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»

Обґрунтовано, що вдосконалення державного регулювання регіональної системи охорони здоров'я буде сприяти застосуванню в практиці аналітичних служб методичного підходу до оцінки ефективності та результативності діяльності медичної організації. Це дозволить підвищити якість управління та сприятиме досягненню цільових параметрів лікувально-профілактичного закладу. Для оцінки ефективності діяльності медичної організації ключові показники класифіковані на показники соціальної та економічної ефективності, а для оцінки результативності – показники соціальної і медичної результативності. Отримані інтегральні оцінки, узагальнюючи значення різнопланових ключових показників ефективності та результативності діяльності профільних відділень, дозволять керівництву медичної організації за допомогою проведення регулярного моніторингу виявляти структурні одиниці, результати роботи яких не відповідають цільовим параметрам, і своєчасно виправляти ситуацію. Доведено, що регіональний центр медичних інновацій сприяє впровадженню інновацій, забезпечує створення замкнутого циклу для новітніх проривних медичних технологій. Ключові слова: державне регулювання, система охорони здоров'я, регіон, ефективність, результативність, медичні інновації

UDC 330.34:338.242.4

IMPROVEMENT OF STATE REGULATION OF REGIONAL HEALTH CARE SYSTEM

Bobrysheva O.V. E-mail: [email protected]

The state institution «The Institute of nature use economy and stable development of National Science Academy of Ukraine»

It has been substantiated that the improvement of state regulation of regional health care system will facilitate the application of a methodological approach in practice by analytical services to the evaluation of the efficiency and effectiveness of the medical organization. This will improve the quality of management and contribute to the achievement of target parameters of a health care institution. To assess the effectiveness of healthcare organization, the key indicators have been classified on indicators of social and economic efficiency, and to assess the effectiveness – indicators of social and health effectiveness. Obtained integral evaluation, summing up

© Бобришева О.В., 2014


36

the value of diverse key indicators of the efficiency and effectiveness of specialized departments will allow the management of medical organization by conducting regular monitoring detecting structural units, the results of which do not meet the target parameters, and promptly rectify the situation. It has been proved that the regional center of medical innovation contributes the introduction of innovations, provides the creation of a closed cycle for the latest breakthrough medical technologies. Key words: state regulation, the health care system, region, efficiency, effectiveness, medical innovations

Актуальність проблеми. Серйозні інституційні перетворення, що відбуваються в системі охорони здоров'я України, спрямовані на підвищення якості медичних послуг при реалізації програми державних гарантій, на впровадження принципів бюджетування, орієнтованого на результат, діяльність соціально орієнтованих організацій, що надають суспільно важливі послуги, та ін. Практична реалізація цих інновацій вимагає перегляду концепції розвитку державного регулювання системи охорони здоров'я, пріоритетні напрямки якого відповідають передовій світовій практиці. Збереження здоров'я нації є стратегічним орієнтиром державного регулювання системи охорони здоров'я України, визначає цільові установки державної політики.

Незважаючи на те, що традиції державного регулювання історично склалися ще в соціалістичний період розвитку України, воно носить фрагментарний і безсистемний характер. Про це свідчить набір регуляторів, за допомогою яких здійснюється втручання держави в діяльність конкретних суб'єктів системи охорони здоров'я. В даний час недержавний сектор охорони здоров'я розвивається динамічно і складає гідну конкуренцію державним установам. Однак він слабо регулюються. По відношенню до нього в основному застосовуються обмежувальні заходи, наприклад, адміністративні бар'єри для участі в реалізації програм ОМС. Крім того, в даному секторі цілком очевидно відсутність чітких меж між ринковим саморегулюванням і державним регулюванням.

Існуючий на даний момент досвід державного регулювання складно назвати орієнтованим на результат. У зв'язку з цим, першочерговим є вирішення таких проблем, як формування механізму державного регулювання в сфері послуг охорони здоров'я, встановлення меж державного втручання в діяльність медичних організацій державного і недержавного секторів охорони здоров'я, пошук оптимального поєднання

37


державного регулювання і ринкового саморегулювання в даній суспільно значущій сфері для формування сприятливого інституційного середовища. Проблеми вдосконалення державного регулювання регіональної системи охорони здоров'я з урахуванням соціальної значимості результатів, отриманих в процесі надання послуг, потребують проведення додаткових наукових досліджень.

Аналіз останніх наукових досліджень. Основу дослідження склали праці видатних учених, які зробили істотний внесок у формування і розвиток теорії управління: І. Ансоффа [1], М. Портера [7]. Дослідженню питань, пов'язаних з розробкою теорії і методології стратегічного управління, присвятили свої роботи В.М. Геєць [2], П.Л. Гордієнко [3], О.І. Дацій [4], С.Л. Пакулін [7]. Проблемам державного регулювання соціального комплексу та охорони здоров'я присвячені дослідження О.О. Євсєєвої [5], С.Л Пакуліна, В.П. Третяк. Праці названих дослідників сприяли формуванню наукового підходу до вирішення нагальних проблем у сфері охорони здоров'я не тільки в теоретичному, але і в практичному аспектах. Тим не менш, досі дискусійними є питання концептуального розвитку українського охорони здоров'я, створення механізму державного регулювання в умовах відбуваються інституційних перетворень, що обумовлює доцільність подальших досліджень.

Мета роботи: 1) обґрунтувати, що вдосконалення державного регулювання регіональної системи охорони здоров'я буде сприяти застосування в практиці аналітичних служб методичного підходу до оцінки ефективності та результативності діяльності медичної організації; 2) довести, що регіональний центр медичних інновацій як принципово нова організаційна структура сприяє впровадженню інновацій, забезпечує створення замкнутого циклу для новітніх проривних медичних технологій.

Викладення основного матеріалу дослідження. Під системою охорони здоров'я нами розуміється сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних інституційних одиниць (сектор державного управління, представлений органами виконавчої влади та медичними установами різних організаційно-правових форм з їх нормативно-правовим, матеріальним, фінансовим та ін. забезпеченням), які здійснюють соціально-економічні заходи щодо охорони здоров'я громадян і надають соціально значущі медичні послуги.

Основною ідеєю концептуального розвитку українського охорони здоров'я є забезпечення доступності медичної допомоги для різних


38

категорій громадян у рамках програм державних гарантій, що надає медичні послуги, обсяги, види і якість яких відповідають рівню захворюваності і потребам населення країни. Досягнення цілей державної політики системою охорони здоров'я в осяжній перспективі можливо тільки за допомогою механізму державного регулювання діяльності суб'єктів її інституційної структури.

Одним із найбільш дискусійних питань є відмінність між державним регулюванням та державним управлінням. Розуміння сутності «регулювання» стало предметом зіткнення протилежних поглядів науковців. На нашу думку, державне управління системою охорони здоров'я є більш широким поняттям, що включає в себе, в тому числі, і регулювання. В загальному вигляді, державне регулювання полягає в зміну (коригування) параметрів процесу управління в рамках заданих соціально-економічних орієнтирів розвитку вітчизняної охорони здоров'я. Саме державне управління як більш глобальне поняття безпосередньо оперує правилами (регламентами, стандартами), в тому числі і правилами регулювання. Державне регулювання слід розглядати як окремий випадок державного управління системою охорони здоров'я, мета якого полягає у підтримці на заданому рівні результатів її діяльності інституційних одиниць. Таким чином, державне регулювання слід розглядати комплекс заходів, дій, застосовуваних державою для корекції процесу управління системою охорони здоров'я в умовах модернізації.

Проведена в ході дослідження структуризація правових, економічних та адміністративних регуляторів системи охорони здоров'я Харківської області виявила, що основну увагу зосереджено на регулювання державного сектору охорони здоров'я. Незаслужено залишаються без уваги медичні організації недержавного сектору охорони здоров'я. По суті, єдиним інструментом державного регулювання, що діють на практиці, є ліцензування. Але його навряд чи варто розглядати як серйозного регулятора діяльності у силу сформованого формального підходу до надання права на надання медичних послуг. І це незважаючи на те, що згідно зі статистичними даними, на частку комерційних і некомерційних організацій, що надають медичні послуги, доводиться переважний обсяг діагностичних процедур, послуг в області стоматології, косметології, пластичної хірургії і т.д.

39


Узагальнення існуючих теоретичних і методологічних підходів дозволило нам сформулювати визначення механізму державного регулювання в системі охорони здоров'я, під яким розуміється система стратегічних і тактичних цілей державної соціально-економічної політики, методів, важелів, стимулів, інструментів, функціональних підсистем (цільовий, що забезпечує, оцінної), за допомогою яких здійснюється коригування взаємодії суб'єктів інституційної структури охорони здоров'я для досягнення соціально значущих результатів діяльності її суб'єктів. Взаємодія елементів механізму цього регулювання спрямоване на досягнення збалансованих результатів медичними організаціями, за сукупністю яких можна оцінювати рівень управління в системі охорони здоров'я.

У концептуальній моделі механізму державного регулювання системи охорони здоров'я нами виділені цільовий, що забезпечує, оціночна підсистеми, а також сукупність методів, важелів, стимулів та інструментів. Оціночна підсистема, основою якої є ключові показники для оцінки результативності державного регулювання системи охорони здоров'я, дозволяє зіставити спожиті ресурси і досягнуті результати. Подібний підхід забезпечує збалансованість інтересів різних груп стейкхолдерів у системі охорони здоров'я, які являють собою зацікавлені сторони (фізичні чи юридичні особи), які можуть бути структуровані і об'єднані в групи, що роблять прямий або опосередкований вплив на діяльність медичної організації (капітал, праця, ресурси, купівельна спроможність тощо). Зазначимо, що основне визначення нового поняття дав Р. Фріман в 1984 році: «Стейкхолдер – це група (індивід), яка може вплинути на досягнення організацією своїх цілей або на роботу організації в цілому» [8].

Під ключовим показником діяльності організації медичної нами розуміється фінансовий або нефінансовий показник, що характеризує управлінські процеси, що відбуваються, відповідає вимогам, які пред'являються до медичних організацій і дозволяє в залежності від прийнятого їм значення планувати обґрунтовані управлінські рішення. Ключові показники результативності покликані оцінювати ступінь досягнення поставлених перед медичним закладом цілей і задач, у той час як ключові показники ефективності дозволяють співвіднести отримані результати використані для цього фінансові кошти.

Для оцінки ефективності діяльності медичної організації ключові показники нами класифіковані на показники соціальної та економічної


40

ефективності, а для оцінки результативності – показники соціальної і медичної результативності. Соціальна ефективність характеризує рівень соціальної відповідальності виконавця медичних послуг перед пацієнтами (доступність медичної допомоги в конкретній медичній організації, в т.ч. надається на платній основі та ін). Економічна

ефективність діяльності медичного закладу тісно пов'язана з фінансовим забезпеченням (у вигляді субсидій на виконання державного завдання, цільових субсидій, за рахунок коштів ОМС, бюджетних інвестицій тощо) на реалізацію програм державних гарантій надання громадянам України безоплатної медичної допомоги.

Соціальна результативність відображає рівень досягнення результатів, які є соціально значущими як для медичної організації, так і для всього суспільства в цілому (наприклад, задоволеність споживача якістю медичних послуг, кваліфікації персоналу медичної організації, в т.ч. частка медичних працівників, які мають вчений ступінь, кількість скарг пацієнтів на медичне обслуговування та ін). Медична

результативність характеризує ступінь досягнення результатів конкретною організацією і може вимірюватися такими показниками, як рівень госпіталізації, середня тривалість перебування хворого на ліжку, операційна активність, наявність або відсутність післяопераційних ускладнень, післяопераційну летальність та ін.

Існуючі методичні підходи до оцінки ефективності та результативності діяльності медичних організацій, пропоновані в рамках нормативно-правового регулювання суб'єктів системи охорони здоров'я, та дозволяють визначити рівень їх соціальної відповідальності перед суспільством, по-перше, не відповідають повною мірою потребам основних груп стейкхолдерів в інформації, що розкривається, по-друге, не передбачають розрахунок інтегрального показника, узагальнюючого різнопланові кінцеві результати, по-третє, не дозволяє проводити зіставлення витрачених ресурсів і отриманих результатів. Нами пропонується інтегрований підхід до оцінки ефективності та результативності діяльності медичного закладу, заснований на системі ключових показників і забезпечує її інтеграцію з сучасними підходами до управління соціально орієнтованими організаціями.

Використання різнопланових показників ефективності та результа-тивності діяльності профільних відділень медичної організації для

41


розрахунку інтегрального показника, узагальнюючого представлені значення, передбачає їх порівнянність. Порівнянність забезпечується за рахунок класифікації на показники, що вимагають максимізації (робота ліжка, хірургічна активність) і показники, що вимагають мінімізації (загальна летальність, післяопераційні ускладнення) та порівняння з максимальним (мінімальним) значенням в розрізі профільних відділень.

Інтегральний показник ефективності та результативності діяльності профільного відділення медичної організації розраховується шляхом підсумовування значень за окремими групами ключових показників. Отримані інтегральні оцінки, узагальнюючи значення різнопланових ключових показників ефективності та результативності діяльності профільних відділень, дозволять керівництву медичної організації за допомогою проведення регулярного моніторингу виявляти структурні одиниці, результати роботи яких не відповідають цільовим параметрам, і своєчасно виправляти ситуацію.

Пропонований методичний підхід до оцінки ефективності і результативності діяльності організації медичної дозволить підвищити якість управління та сприятиме досягненню її цільових параметрів. Апробація даного методичного підходу підтвердила його релевантність і спроможність.

Перспективи подальшого розвитку охорони здоров'я регіонів України нерозривно пов'язані з інноваційними та модернізаційними процесами, покликаними забезпечити доступність медичної допомоги, досягнення максимальної результативності і підвищення якості надаваних медичних послуг на основі перспективних досягнень медичної науки та їх практичної реалізації в діяльності установ охорони здоров'я. Створення і використання інновацій в системі охорони здоров'я як у сфері профілактики і лікування захворювань, так і в області соціально-економічного розвитку установ охорони здоров'я, їх організаційно-управлінської діяльності особливо актуально в плані орієнтації державної політики у сфері охорони здоров'я на комплексний підхід до охорони здоров'я населення, на розширення діапазону медичних послуг і їх принципово якісне поліпшення в цілях збільшення тривалості життя громадян, зміцнення їх здоров'я, підвищення працездатності, а отже, поліпшення якості трудової діяльності. Особливу значимість набуває створення системи інновацій-інформаційного управління, особливо в тій її частині, яка пов'язана з впровадженням, освоєнням інновацій і комерціалізацією наукових розробок.


42

Сфера охорони здоров'я специфічна і потребує особливої уваги при розробці і впровадженні інновацій, так як головні показником ефективної роботи охорони здоров'я є здоров'я людей. Будь-які інновації в цьому виді діяльності повинні ставити своєю головне метою збільшення тривалості життя людей, підвищення якості життя та покращення здоров'я людей. Тому і стає доцільним розглядати кожний з факторів інноваційного розвитку окремо і на прикладі конкретної установи.

Серйозною перешкодою на шляху розвитку інноваційної діяльності в закладах охорони здоров'я є недостатня відпрацьованість механізмів управління. Програма інноваційного розвитку закладу охорони здоров'я формується як в руслі загальної інноваційної політики, яка визначається регіональними органами управління, так і під впливом ринкових факторів.

Аналіз існуючих наукових публікацій виявив, що в них, як правило, відсутній повний перелік факторів, що визначають інноваційний розвиток закладів охорони здоров'я, не дається їх класифікація та характеристика. У нашому дослідженні під фактором розуміється умова, причина або параметр, що впливають на характер та інтенсивність інноваційного розвитку закладу охорони здоров'я. Найбільш часто в існуючих наукових дослідженнях виділяють наступні фактори: об'єктивні (фактори зовнішнього середовища, які обумовлені довготривалими тенденціями і не пов'язані з вольовими рішеннями конкретного суб'єкта) і суб'єктивні (фактори, дія яких є прямим наслідком свідомо прийнятих рішень); глобальні, визначаються макроекономікою і суспільством в цілому, і локальні, які визначаються на мікрорівні підприємств; внутрішні, спрямовані на організацію та управління інноваційною діяльністю на підприємстві, і зовнішні, які сприятимуть розширенню кордонів інноваційної діяльності; фактори, що сприяють і перешкоджають інноваційному розвитку.

Нами проаналізовані як зовнішні, так і внутрішні фактори, які впливають на характер та інтенсивність інноваційного розвитку закладу охорони здоров'я, починаючи з міжнародного рівня і закінчуючи рівнем конкретного закладу охорони здоров'я. При цьому на додаток до вищевказаних факторів нами введені ще деякі, описані в різних роботах, але, які не називаються в якості факторів інноваційного розвитку. Так, одним з ключових чинників інноваційного розвитку є державна інноваційна та регіональна політика у сфері охорони здоров'я, що об'єднує в собі цілий спектр напрямів політики, покликаних стимулювати розвиток інноваційної

43


діяльності: наукова, освітня, структурна, промислова, соціальна, податкова, фінансово-кредитна і т.д. Також слід виділити такий фактор інноваційного розвитку, як розвиненість інституційного середовища. Роль цього фактора в інноваційному розвитку установ охорони здоров'я надзвичайно важлива, оскільки їх діяльність досить жорстко регламентується цілою низкою законодавчо-нормативних актів, що є формальними інститутами. Існують також фактори, що не входять ні в одну з перерахованих груп, але мають можливість вплинути на інноваційний процес: відсутність необхідності у нововведеннях чинності здійснених раніше; невизначеність термінів інноваційного процесу; нерозвиненість інноваційної інфраструктури; нерозвиненість ринку технологій.

Особливо слід виділити такі фактори як корумпованість і бюрократизм, притаманні сучасному українському суспільству. Особливо відзначимо, що державі слід приділяти пильну увагу боротьбі з такими негативними проявами. Адже головна ознака економіки ринкового типу – розкріпачення від зовнішнього втручання, підлеглі законам і волі людей, форми і способи економічної діяльності, які дають можливість в повній мірі проявитися господарської самостійності та ініціативи.

Принципово новою організаційною структурою, що сприяє впровадженню медичних інновацій, може стати регіональний центр медичних інновацій (РЦМІ), що забезпечує створення замкнутого циклу для новітніх проривних медичних технологій: створення – впровадження – поширення. Він повинен стати основною структурою, яка в подальшому буде формувати стійкі технологічні зв'язки, що становлять базову організацію системи охорони здоров'я у складі соціального комплексу регіону. Для створення Центру можуть і повинні бути залучені кошти держави, бізнес-структур, будь-яких зацікавлених у поширенні медичних інновацій юридичних та фізичних осіб. Організаційно-правова форма РЦМІ повинна бути визначена за згодою всіх сторін, що беруть участь у його створенні. Можливість певного вибору зазначених форм сьогодні існує в рамках чинного законодавства України.

Основні напрями і завдання діяльності РЦМІ наведені на рисунку 1. Для реалізації своїх завдань РЦМІ повинен виконувати наступні

функції: аналітично-прогностичну, дослідницьку, організаційну, корди-нуючу, консалтингову, проектного розвитку.


44

Рис. 1. Пріоритетні напрями і завдання діяльності регіонального центру

медичних інновацій

Основні напрями і завдання діяльності РЦМІ

1. Сприяння пріоритетним напрямам наукових досліджень в медицині: – розвиток комплексних досліджень в системі охорони здоров'я регіону; – організаційна діяльність для об'єднання різних регіональних структур, що беруть участь у створенні і поширенні інноваційних технологій

2. Забезпечення розробки і реалізації інноваційних проектів в регіональній системі охорони здоров'я, в рамках яких вирішуються наступні завдання: – організація роботи по залученню інвестицій в інноваційні проекти в охороні здоров'я; – пошук найбільш перспективних тематичних проектів, що потребують консолідації регіональної і муніципальної влади, практичної охорони здоров'я, дослідницької діяльності; – консультування і комплексна оцінка медичних інноваційних проектів різного рівня, підтримка на стадії їх реалізації; – організація грантової підтримки пріоритетних інноваційних проектів регіону у сфері медичних досліджень; – розробка інноваційних послуг охорони здоров'я; – організація експертизи нетрадиційних методів лікування, сприяння їх поширенню в разі позитивного результату

3. Забезпечення трансферу медичних інновацій: – впровадження та поширення найбільш затребуваних інновацій в практичній охороні здоров'я; – сприяння в отриманні патентів і реєстрації інноваційних медичних технологій; – пошук і залучення закордонних партнерів по впровадженню медичних інновацій в регіональну систему охорони здоров'я

4. Підвищення доступність інноваційних медичних послуг для населення регіону: – інформаційно-консультаційна допомога населенню з пошуку та порядку отримання інноваційних послуг регіональної системи охорони здоров'я; – маркетинг інноваційних послуг охорони здоров'я; – маркетинг нетрадиційних методів лікування, які пройшли експертизу

5. Організаційне забезпечення інноваційного розвитку охорони здоров'я: – забезпечення необхідної гнучкості і оперативності у функціонуванні системи охорони здоров'я у складі регіонального соціального комплексу; – навчання та підвищення кваліфікації спеціалізованих медичних кадрів та представників медичних бізнес-структур, що беруть участь в поширенні медичних інновацій

45


Висновки. 1. Вдосконалення державного регулювання регіональної системи охорони здоров'я буде сприяти застосуванню в практиці аналітичних служб методичного підходу до оцінки ефективності та результативності діяльності медичної організації.

2. Регіональний центр медичних інновацій як принципово нова організаційна структура сприяє впровадженню інновацій, забезпечує створення замкнутого циклу для новітніх проривних медичних технологій.


1. Ансофф И. Стратегическое управление: пер. с англ. / Игорь Ансофф. – М.:

Экономика, 1989. – 519 с.

2. Геєць В. М. Економіка України: стратегія і політика довгострокового

розвитку: [монографія] / В. М. Геєць. – К.: Інститут економіки та прогнозування,

Фенікс, 2003. – 1008 с.

3. Гордієнко П.Л. Стратегічний аналіз: навч. посіб. / П.Л. Гордієнко,

Л.Г. Дідковська, Н.В. Яшкіна. – К.: Алерта, 2008. – 478 с.

4. Дацій О. І. Стратегічне управління: навч. посіб. / О. І. Дацій, М. Х. Корецький,

А.О. Дєгтяр. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 240 с.

5. Євсєєва О. О. Стратегічні напрями соціального розвитку, шляхи державного

регулювання: монографія / О.О. Євсєєва. – К.: СПД-ФО Коваленко В. Ф., 2011. – 524 с.

6. Пакулін С. Л. Стратегія соціального розвитку Харківської області / С. Л. Пакулін

// Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. Вип. 260: у 6 т. Т. І. –

Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. – С. 14-18.

7. Портер М. Е. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності

конкурентів / М. Е. Портер; [пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський]. – К.: Основи,

1998. – 390 с.

8. Селандер Йоран. Стейкхолдер-менеджмент: управление заинтересованными

группами [Електронний ресурс] / Йоран Селандер – Режим доступу:

http://www.hrliga.com/index.php?module=profession&op=view&id=1105


46

УДК 69.003:332.834 КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ У СФЕРІ БУДІВНИЦТВА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ

Божанова В.Ю., д.е.н. E-mail: [email protected]

Мавріцина Г.В. E-mail: [email protected]


В роботі була поставлена ціль: виявити проблеми та напрямки підвищення конкурентоспроможності будівельних підприємств з метою сприяння соціально-економічного розвитку України. Використано статистичний аналіз, індексний метод та логіко-смислове моделювання. В статті виконано дослідження соціально-економічного розвитку України. Досліджено стан України у рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності за 2001-2012 роки, а також динаміка виконання будівельних робіт за допомогою індексного методу. Проаналізована проблема реалізації стратегії конкурентоспроможності для підвищення рівня добробуту громадян до рівня економічно розвинутих держав світу. З метою забезпечення конкурентоспроможності будівельним підприємствам, запропоновані рішення для підвищення інвестиційної привабливості і впровадження інноваційних технологій. Необхідно стимулювання інноваційного розвитку. Підвищення конкурентоспро-можності на будівельному ринку повинно бути спрямоване на підвищення інвестиційного клімату, зміцнення ринкової позиції, підвищення якості та економічної ефективності. Ключові слова: конкурентоспроможність підприємств, обсяги будівництва в Україні, соціально-економічний розвиток країни, інноваційні технології, інвестиційна привабливість

UDC 69.003:332.834 COMPETITIVENESS OF THE CONSTRUCTION SECTOR AND SOCIO-ECONOMIC DEVELOPMENT OF UKRAINE

Bozhanova V.Y., Doctor of Economics E-mail: [email protected]

Mavritsyna H.V. E-mail: [email protected]

Prydniprovs'ka State Academy of Civil Engineering and Architecture

The purpose of the work is to detect problems and directions of competitive recovery of construction enterprises aiming to contribute to the social and economic development of Ukraine. The statistic analysis, the method of index numbers and the logic-semantic modeling have been used. The article investigates the socioeconomic development of Ukraine. The Ukraine’s position in the Global Competitiveness Index

© Божанова В.Ю., д.е.н., Мавріцина Г.В., 2014

47


ranking in 2001-2012 as well as construction performance dynamics through the method of index numbers has been studied. The issue of competitiveness strategy implementation for raising the national affluence level to this one of the world’s economically developed countries has been analyzed. In order to provide the competitiveness of construction enterprises, the solutions to investment prospects boosting and innovative technologies implementation have been proposed. A stimulation of innovative development is needed. The competitive recovery on construction market must be aimed to improve investment climate, to reinforce market position, to enhance quality and economical efficiency. Key words: competitiveness of enterprises, construction volumes in Ukraine, socioeconomic development of country, innovative technologies, investment prospects

Актуальність проблеми. Зміни у будівельній нормативній базі є позитивним явищем лише у перспективі. Наразі тенденція на будівельному ринку на сьогоднішній день не змінюється. Як відомо, в докризовий період будівельний бізнес в Україні був одним з найбільш рентабельних. З приходом кризи на будівельному ринку почалася затяжна стагнація через те, що ринок вкрай чутливий до економічних та політичних змін, умови господарювання не визначені та пов’язані з великим ризиком. Подальший соціально-економічний розвиток України можливий за умов розширення внутрішнього ринку і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, її окремих виробництв і областей. Одним з пріоритетних напрямків такого розвитку країни є будівництво, яке зараз має велике значення в світовій економіці. Україна має всі об’єктивні передумови, щоб стати однією з розвинених будівельних держав світу. Адже на сьогоднішній день частка будівельних підприємств складає 7,2% від загальної кількості підприємств країни.

Аналіз останніх наукових досліджень. В 1991 році вступив в силу закон України «Про інвестиційну діяльність» [1], багато нормативних актів регулюють інвестування сфери житлового будівництва. Достатньо уваги в законодавчої сфері та науковій діяльності приділено механізмам доступності житла для населення. В свою чергу будівельні організації на власне розуміння формують свої стратегії розвитку під впливом факторів ринкового середовища. Але в Україні на практиці склались такі умови, що на теперішній час інвестиційна діяльність в будівництві стримується безліччю факторів впливу.


48

Багато наукових закордонних та вітчизняних досліджень присвячено питанням формування стратегії конкурентноспроможнього розвитку підприємств в ринкових умовах, серед яких автори: Аакер Д., Ансофф І., Залунін В.Ф., Пивоваров С.Е., Ламбен Ж.-Ж., Томпсон А.А., Стрик-ленд А.Дж. [2, 3, 8, 10, 11]. Серед провідних фахівців, наукові труди яких присвячено інвестуванню національної економіці та інвестуванню в житловій сфері можна відзначити: Дука А.П., Кушмаєва В.В., Федоренко В.Г. [6, 12, 13] та ін. Але, все ж не достатньо уваги приділено особливостям інвестування в будівництво при збереженні та підвищенні конкурентоспроможності в умовах економічної кризи. В наслідок цього, доцільно було б виявити проблеми та напрямки підвищення конкурентоспроможності будівельних підприємств з метою сприяння соціально-економічного розвитку України. Виходячи з цього, в даній науковій роботі поставлена наступна ціль.

Мета роботи: виявити проблеми та напрямки підвищення конкурентоспроможності будівельних підприємств з метою сприяння соціально-економічного розвитку України.

Викладення основного матеріалу дослідження. Незважаючи на те, що будівництво в Україні стає все більш розвиненим, розвиток і функціонування будівельного господарства ускладнюється цілою низкою проблем. Однією з причин подібного протиріччя є відсутність надійної і достовірної інформації про стан світового ринку будівельних послуг. Наслідком цього є зниження конкуренції на ринку будівництва, що ще більше погіршує стан будівельного господарства і затримує вихід України на світовий будівельний ринок. Суть конкурентної стратегії полягає в створенні майбутньої конкурентоспроможності. Конкурентна стратегія організації складається з ділових підходів і ініціатив, які вона використовує для залучення споживачів, опору конкурентному тиску і зміцнення своєї ринкової позиції.

Актуальною задачею в реалізації стратегії конкурентоспроможності є підвищення якості вітчизняних будівельних матеріалів, а також оптимізації співвідношення «ціна-якість». Одним з ефективних методів досягнення конкурентних переваг є інновації. Інновації можуть виявлятися в новому дизайні будматеріалів, в новому процесі виробництва, в новому підході до маркетингу або в новій методиці підвищення кваліфікації працівників тощо.


Незважаючи на те, що будівельний бізнес обіцяє нам великі перспективи, не можна забувати і про недобросовісну конкуренцію, яка з розвитком ринкових відносин підсилює свої позиції. Маються на увазі методи конкурентної боротьби, пов’язані з порушенням прийнятих норм і правил конкуренції. До таких методів відносяться:

- встановлення контролю над діяльністю конкурента з метою припинення цієї діяльності;

- зловживання пануючим положенням на ринку;- встановлення дискримінаційних цін або комерційних умов; - встановлення залежності постачань конкретних товарів або послуг

від ухвалення обмежень відносно виробництва або розподілі конкуруючих товарів

- таємна змова про торги і створення таємних картелів;- розповсюдження помилкової інформації і реклами;- порушення якості тощо. Основна перевага ринкової системи полягає в її постійному

стимулюванні економічної ефективності. Будівельне підприємство може бути конкурентоспроможним завжди, коли володіє перевагою перед конкурентами в залученні споживачів і захищене від дії конкурентних сил.

Підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату громадян до рівня економічно розвинутих держав світу.рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності за 2012поліпшила свої позиції на дев’ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144 країн світу, які досліджувалися. Позиція Україпоспіль (після падіння на 17 пунктів у 2009докризового рівня і наведена на рисунку 1 [7].

Рис. 1. Україна у рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності


Незважаючи на те, що будівельний бізнес обіцяє нам великі перспективи, не можна забувати і про недобросовісну конкуренцію, яка

озвитком ринкових відносин підсилює свої позиції. Маються на увазі методи конкурентної боротьби, пов’язані з порушенням прийнятих норм і правил конкуренції. До таких методів відносяться:

встановлення контролю над діяльністю конкурента з метою ієї діяльності;

зловживання пануючим положенням на ринку; встановлення дискримінаційних цін або комерційних умов; встановлення залежності постачань конкретних товарів або послуг

від ухвалення обмежень відносно виробництва або розподілі конкуруючих товарів;

таємна змова про торги і створення таємних картелів;розповсюдження помилкової інформації і реклами;порушення якості тощо.

Основна перевага ринкової системи полягає в її постійному стимулюванні економічної ефективності. Будівельне підприємство може

и конкурентоспроможним завжди, коли володіє перевагою перед конкурентами в залученні споживачів і захищене від дії конкурентних сил.

Підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення інвестиційного клімату Це єдиний шлях для підвищення рівня доброгромадян до рівня економічно розвинутих держав світу.рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності за 2012поліпшила свої позиції на дев’ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144 країн світу, які досліджувалися. Позиція України підвищується другий рік поспіль (після падіння на 17 пунктів у 2009-2010 роках) і досягла докризового рівня і наведена на рисунку 1 [7].

Україна у рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності

49

№83, 2014

Незважаючи на те, що будівельний бізнес обіцяє нам великі перспективи, не можна забувати і про недобросовісну конкуренцію, яка

озвитком ринкових відносин підсилює свої позиції. Маються на увазі методи конкурентної боротьби, пов’язані з порушенням прийнятих норм

встановлення контролю над діяльністю конкурента з метою

встановлення дискримінаційних цін або комерційних умов; встановлення залежності постачань конкретних товарів або послуг

від ухвалення обмежень відносно виробництва або розподілі

таємна змова про торги і створення таємних картелів; розповсюдження помилкової інформації і реклами;

Основна перевага ринкової системи полягає в її постійному стимулюванні економічної ефективності. Будівельне підприємство може

и конкурентоспроможним завжди, коли володіє перевагою перед конкурентами в залученні споживачів і захищене від дії конкурентних сил.

Підвищення конкурентоспроможності економіки та покращення Це єдиний шлях для підвищення рівня добробуту

громадян до рівня економічно розвинутих держав світу. Україна у рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності за 2012-2013 роки поліпшила свої позиції на дев’ять пунктів і зайняла 73 місце серед 144

ни підвищується другий рік 2010 роках) і досягла

Україна у рейтингу глобального індексу конкурентоспроможності [7]


50

Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли середнього показника конкурентоспроможності, і значнорозвинутих держав.

Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних ресурсів і посилення інвестиційного потенціалу економіки.

У 2012 р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 62,3 млрд. грн., що в порівнянних цінах становить 86,2% до обсягів будівництва у 2011 р.

Скоротились обсяги будівельних робіт, виконані підприємствамбудівництва будівель і споруд, на 16,5%, установлення інженерного устаткування будівель та споруд 9,4%, оренди будівельної техніки з оператором обсяги будівельних робіт, виконані підприємстбудівельних ділянок, зросли на 5,5%.

Обсяги виконаних будівельних робіт обліковуються в рамках термінової звітності, якою охоплені великі, середні та вагомі за обсягами малі підприємства. Зважаючи на стислі терміни подання звітності (на після звітного періоду), з метою забезпечення об’єктивності інформації, формою спостереження передбачено уточнення даних за попередній звітний період. Дані уточнюються щомісячно. Індекси будівельної продукції розраховані відповідно довід 14.03.2013 № 91), яка розміщена на вебподана на рисунку 2 [9].

Рис. 2. Індекс обсягу виконаних будівельних робіт у % до попереднього року

На загальну тенденцію найбільше вплинула діяльність підприємств, що здійснюють будівництво будівель і споруд (частка яких у загальному обся

Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли середнього показника конкурентоспроможності, і значно

Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних

ня інвестиційного потенціалу економіки. р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на

суму 62,3 млрд. грн., що в порівнянних цінах становить 86,2% до обсягів

Скоротились обсяги будівельних робіт, виконані підприємствамбудівництва будівель і споруд, на 16,5%, установлення інженерного устаткування будівель та споруд – на 5,5%, завершення будівництва 9,4%, оренди будівельної техніки з оператором – на 17,1%. Разом з тим обсяги будівельних робіт, виконані підприємствами з підготовки будівельних ділянок, зросли на 5,5%.

Обсяги виконаних будівельних робіт обліковуються в рамках термінової звітності, якою охоплені великі, середні та вагомі за обсягами малі підприємства. Зважаючи на стислі терміни подання звітності (на після звітного періоду), з метою забезпечення об’єктивності інформації, формою спостереження передбачено уточнення даних за попередній звітний період. Дані уточнюються щомісячно. Індекси будівельної продукції розраховані відповідно до Методики (наказ Держстату України від 14.03.2013 № 91), яка розміщена на веб-сайті Держстату України, та

Індекс обсягу виконаних будівельних робіт у % до попереднього року

На загальну тенденцію найбільше вплинула діяльність підприємств, що здійснюють будівництво будівель і споруд (частка яких у загальному обся

№83, 2014

Проте Україна все ще залишається у групі країн, які не досягли відстає від

Необхідність модернізації виробництва та структурної перебудови економіки потребує створення умов для акумулювання інвестиційних

р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на

суму 62,3 млрд. грн., що в порівнянних цінах становить 86,2% до обсягів

Скоротились обсяги будівельних робіт, виконані підприємствами з будівництва будівель і споруд, на 16,5%, установлення інженерного

на 5,5%, завершення будівництва – на на 17,1%. Разом з тим

вами з підготовки

Обсяги виконаних будівельних робіт обліковуються в рамках термінової звітності, якою охоплені великі, середні та вагомі за обсягами малі підприємства. Зважаючи на стислі терміни подання звітності (на 5 день після звітного періоду), з метою забезпечення об’єктивності інформації, формою спостереження передбачено уточнення даних за попередній звітний період. Дані уточнюються щомісячно. Індекси будівельної

з Держстату України сайті Держстату України, та

Індекс обсягу виконаних будівельних робіт у % до попереднього року [9]

На загальну тенденцію найбільше вплинула діяльність підприємств, що здійснюють будівництво будівель і споруд (частка яких у загальному обсязі


становила 79,8%). Серед них зменшили обсяги робіт підприємства з будівництва будівель (на 14,5%), доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд (на 27,6%), мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітену (на 35,5%), магістральних і місцезв’язку та енергопостачання (на 15,0% та на 14,7% відповідно).

Водночас збільшили обсяги робіт підприємства, що здійснюють будівництво підприємств енергетики, добувної й обробної промисловості (на 5,3%), будівництво водних спору

Підприємствами 6 регіонів країни виконано 62,6% загального обсягу будівництва (м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Полтавської та Одеської облабудівельниками столиці. Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 79,6% від загального обсягу виконаних будівельних робіт, капітальний і поточний ремонти відповідно. Також були взяті обсяги викообліковуються в рамках термінової звітності, якою охоплені великі, середні та вагомі за обсягами малі підприємства які наведені на рисунку 3 [9]. Індекси будівельної продукції розраховані: відповідно до Методологічних положень (які розміщені на веб-даних щодо обсягів виконаних будівельних робіт підприємств та відповідно до КВЕД-

Рис. 3. Обсяги виконаних будівельних робіт у 2013р.


становила 79,8%). Серед них зменшили обсяги робіт підприємства з будівництва будівель (на 14,5%), доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд (на 27,6%), мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітену (на 35,5%), магістральних і місцевих трубопроводів, ліній зв’язку та енергопостачання (на 15,0% та на 14,7% відповідно).

Водночас збільшили обсяги робіт підприємства, що здійснюють будівництво підприємств енергетики, добувної й обробної промисловості (на 5,3%), будівництво водних споруд (на 31,7%).

Підприємствами 6 регіонів країни виконано 62,6% загального обсягу будівництва (м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Полтавської та Одеської областей), зокрема 21,9% будівельниками столиці. Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 79,6% від загального обсягу виконаних будівельних робіт, капітальний і поточний ремонти –відповідно. Також були взяті обсяги виконаних будівельних робіт які обліковуються в рамках термінової звітності, якою охоплені великі, середні та вагомі за обсягами малі підприємства які наведені на

. Індекси будівельної продукції розраховані: відповідно до Методологічних положень (наказ Держкомстату від 05.08.2011 №

-сайті Держстату України; з урахуванням уточнених даних щодо обсягів виконаних будівельних робіт підприємств та

-2010 (секція «F»), та подані на рисунках 4, 5, 6

Обсяги виконаних будівельних робіт у 2013р. [9]

51

№83, 2014

становила 79,8%). Серед них зменшили обсяги робіт підприємства з будівництва будівель (на 14,5%), доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд (на 27,6%), мостів, шляхових естакад, тунелів і

вих трубопроводів, ліній зв’язку та енергопостачання (на 15,0% та на 14,7% відповідно).

Водночас збільшили обсяги робіт підприємства, що здійснюють будівництво підприємств енергетики, добувної й обробної промисловості

Підприємствами 6 регіонів країни виконано 62,6% загального обсягу будівництва (м. Києва, Донецької, Дніпропетровської,

стей), зокрема 21,9% – будівельниками столиці. Нове будівництво, реконструкція та технічне переозброєння склали 79,6% від загального обсягу виконаних

– 13,7% та 6,7% наних будівельних робіт які

обліковуються в рамках термінової звітності, якою охоплені великі, середні та вагомі за обсягами малі підприємства які наведені на

. Індекси будівельної продукції розраховані: відповідно до наказ Держкомстату від 05.08.2011 № 200),

сайті Держстату України; з урахуванням уточнених даних щодо обсягів виконаних будівельних робіт підприємств та

2010 (секція «F»), та подані на рисунках 4, 5, 6 [9].

[9]


52

Рис. 4. Індекси будівельної продукції у 2011р.

Рис. 5. Індекси будівельної продукції у 2

Рис. 6. Індекси будівельної продукції у 2013р.

Індекси будівельної продукції у 2011р. [9]



№83, 2014

53


В сучасних умовах значної нерівномірності розвитку регіонів України, необхідно особливу увагу приділяти розробці регіональних стратегій розвитку будівництва, направлених на підвищення конкуренто-спроможності і економічної ефективності регіональних будівельних компаній.

Для забезпечення своєї конкурентоспроможності, українським будівельним підприємствам необхідно розробляти і впроваджувати передові, що не поступаються зарубіжним, технології будівництва й управління, з урахуванням особливостей сучасних господарських процесів.

Конкурентостійке підприємство має ряд переваг перед іншими підприємствами будівельного профілю для отримання кредитів, залучення інвестицій, у виборі постачальників і в підборі кваліфікованих кадрів. Чим вище стійкість підприємства, тим менше воно залежить від несподіваної зміни ринкової кон’юнктури і тим менше ризик опинитися на краю банкрутства.

Розглядаючи економічну сторону конкуренції, досить чітко видно її позитивні сторони, такі як: сприяння науково-технічному процесу, що постійно примушує застосовувати кращі технології, раціонально використовувати ресурси, гнучка реакція на зміну попиту, що веде до зменшення витрат і гальмуванню зросту цін, вирівнювання норми прибутку на капітал і рівень заробітної плати. За допомогою конкуренції вимиваються економічно неефективні виробництва, застаріла техніка, неякісні товари або послуги.

Висновки. В результаті можна відзначити наступне: будівельний

бізнес в Україні звісно має великі перспективи, але без розробки і

впровадження інноваційних технологій, без стимулювання інноваційного

розвитку великих змін не відбудеться. Також необхідна наявність

достовірної інформації про стан українського та світового ринку

будівельних послуг, для чіткого розуміння конкуренції та

конкурентоспроможності. В свою чергу підвищення конкурентоспро-

можності на будівельному ринку повинно бути спрямоване, перш за все, на

підвищення інвестиційного клімату, зміцнення ринкової позиції,

підвищення якості та економічної ефективності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Закон України про інвестиційну діяльність: Від 18 вересня 1991р., №1560-XII /

Україна. Закон // Відомості Верховної Ради. – 1991. - № 47. - стор. 1351 – 1359.


54

2. Аакер Д. Стратегическое рыночное управление / Пер. с англ. Под ред

Ю. Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

3. Ансофф І. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. / Научн. ред. и авт.

предисл. Л. И. Евенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

4. Божанова В.Ю. Определение привлекательной зоны для инвестирования в

строительство жилья / В.Ю. Божанова // Комунальне господарство міст: Науково-

технічний збірник. – Вип. 92. – Харків, 2010. – С. 79 - 89.

5. Божанова В.Ю. Підвищення інвестиційної привабливості житлового будівництва:

теорія, методологія, практика / В.Ю. Божанова // - Київ: ДКС Центр, 2011. - 274 с.

6. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування: Навч. посіб /

А.П. Дука // 2-е вид. - К.: Каравела, 2008. – 432с.

7. ЄС отримав відповіді на економічні питання від України [Електронний ресурс] //

Інформаційно-аналітичний бюлетень КМУ. – 26.07.2013. - Режим доступу:

http://www.info-kmu.com.ua/26.07.2013ukr.pdf/article/15560286.html. - Заголовок з екрану.

8. Залунин В.Ф. Стратегия и тактика строительной фирмы в условиях рынка /

В.Ф. Залунин // Днепропетровск: Придніпровський науковий вісник, 1998.- 240с.

9. Індекс обсягу виконаних будівельних робіт у % до попереднього року

[Електронний ресурс] // Державний статистичний щорічник України. - Режим

доступу: http://ukrstat.org/uk/operativ/menu/menu_u/bud.htm - Заголовок з екрану.

10. Ламбен Жан-Жак. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива: Пер. с

франц. – СПб.: Наука, 1996. – 589 с.

11. Томпсон А. А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки

и реализации стратегии: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред. Л. Г. Зайцева,

М.И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

12. Федоренко В.Г. Інвестування національної економіки / В.Г.Федоренко // Київ:

«Алерта», 2011. – 295с.

13. Кушмаєва В.В. Концептуальні засади державного управління інвестиційними

процесами / В.В. Кушмаєва // Інвестиції: практика та досвід: науково-практичний

журнал. – 2013. - № 5. – С. 4 – 9.

55


УДК 338.26:332.1 УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО АУДИТУ

Євсєєва О.О., д.е.н. E-mail: [email protected]

Українська державна академія залізничного транспорту м. Харків

Обґрунтована актуальність і практична значущість наукових досліджень, спрямованих на вдосконалення технології соціального аудиту. Представлена авторська дефініція поняття «технологія соціального аудиту». Розроблено послідовність аналітичних процедур соціального аудиту. Доведено, що соціальний аудит є перспективною сферою розвитку соціального управління, яке не тільки торкається бізнес-структур, а й має інноваційний ефект по відношенню до державної соціальної політики. Обґрунтовано, що проведення стратегічного соціального аудиту дозволяє виявити ступені узгодження соціальної політики з цілями об'єкта соціального аудиту, його глобальної та соціальної стратегіями, а також встановити тісноту зв'язку соціальної політики зі специфікою організації і зовнішніми умовами. Інтеграція методів аудиту відповідності, ефективності, стратегічного аудиту забезпечує комплексну оцінку соціальної політики організацій. Ключові слова: соціальний аудит, технологія, класифікація, соціальна політика, організація, соціальне управління

UDC 338.26:332.1 IMPROVEMENT OF TECHNOLOGY OF SOCIAL AUDIT

Ievsieieva O.О., Doctor of Economics E-mail: [email protected]

Ukrainian State Academy of Railway Transport Kharkiv

Actuality and practical importance of scientific researches aimed at improving the technology of social audit has been substantiated. Author's definition of the term of «technology of social auditing» has been presented. Sequences of analytical procedures of social audit have been developed. It has been proved that social audit is a promising area for the development of social management, which not only affects business structures, but also has an innovative effect in relation to the state social policy. It has been substantiated that conducting strategic social audit allows revealing degrees of harmonization of social policy according to the objectives of social audit, its global and social strategies and affiliating the tightness of social policy in connection with the specifics of the organization and external conditions. The integration of methods of audit compliance, effectiveness, strategic audit provides a comprehensive assessment of social policy organizations.

Key words: social audit, technology, classification, social policy, organization, social management

© Євсєєва О.О., д.е.н., 2014


56

Актуальність проблеми. Ідея соціального аудиту тільки в 90-х роках минулого століття стала реалізуватися в країнах з розвиненою ринковою економікою. Ініціатором соціального аудиту на Заході став приватний бізнес, який висловив явну зацікавленість в об'єктивному і високопрофесійному дослідженні соціальних відносин на своїх підприємствах [2, с. 27].

В системі наукового знання соціальний аудит набуває характеру аналітичної та прогностичної категорії, пов'язаної з переходом від класичної до некласичної парадигми, що включає і легітимізує взаємодію економічної та соціальної сфер, як пов'язаних з раціональним соціальним вибором, що передбачає «контракт» з взаємного виконання зобов'язань в контексті встановлення та захисту правил гри в контексті соціального регулювання. У теоретичному сенсі соціальний аудит має соціально-проективну спрямованість, так як виявляє і реальний рівень соціальних домагань, і узгодження соціальних очікувань з можливостями, ресурсами і перспективами вдосконалення відносин всередині тріади «бізнес – суспільство – держава». Якщо аналіз соціального аудиту виявляє позитивний сенс узгодження очікувань, то дослідження перспектив соціального аудиту показує аксіологічний характер, соціально-ціннісний зміст аудиту, що обумовлює звикання суб'єктів соціального управління до нової моделі соціальної взаємодії [12, с. 194].

У сучасній ринковій економіці неможливе нормальне функціонування компаній без розвиненої системи соціального партнерства [6, с. 117; 3, с. 78 ]. Бо саме людський фактор (соціально-трудові відносини) забезпечує ефективність діяльності підприємства [5, с. 160; 4, с. 129]. На думку вчених, саме соціальний аудит є головним інструментом регулювання стану соціально-трудових відносин [2, с. 161]. Це доводить актуальність і значимість наукових досліджень, спрямованих на вдосконалення технології соціального аудиту.

Аналіз останніх наукових досліджень. У своєму дослідженні ми спиралися на новітні наукові публікації таких вчених, як О.А. Воловик [1], В.Н. Ємелін [2], О.В. Кабанова [7], С.Л. Пакулін [8, 9], Т.Ю. Пашко [10], Ю.М. Попов [12], Є.В. Позднякова [11], І.З. Сторонянська [13], В.О. Тер-Акопян [14], О.О. Топчій [15], С.М. Федоров [16], О.А. Шулус [12]. Однак новизна дискурсу про соціальний аудит, відставання його технології від еволюції фінансового аудиту призвели до того, що вирішені лише локальні

57


проблеми методичного забезпечення аудиторської оцінки соціальної діяльності економічних суб'єктів. Це зумовило актуальність і практичну значущість нашого дослідження.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних положень і розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення технології соціального аудиту. Для реалізації цієї мети були поставлені та вирішені наступні завдання: обґрунтована актуальність і практична значимість наукових досліджень, спрямованих на вдосконалення технології соціального аудиту; представлена авторська дефініція поняття «технологія соціального аудиту»; розроблено послідовність аналітичних процедур соціального аудиту; доведено, що соціальний аудит є перспективною сферою розвитку соціального управління, яке не тільки торкається бізнес-структур, а й має інноваційний ефект по відношенню до державної соціальної політики.

Викладення основного матеріалу дослідження. Появі соціального аудиту сприяли істотні зміни і ринкового господарства, і системи ринкових відносин. Людські ресурси стали вирішальним фактором в економічному розвитку. Інвестиції в людський капітал увійшли в категорію «рентабельних». Соціальна функція підприємництва тепер у все більшій мірі обумовлює функцію економічну (одержання прибутку), і бізнес став зацікавлений в об'єктивному дослідженні зовнішніми аудиторами соціальних відносин на своїх підприємствах. Але менеджери не завжди готові розповісти всю правду про соціальні проблеми, які існують на підприємстві, а часом їм просто не вистачає професіоналізму, щоб об'єктивно розібратися у всіх тонкощах соціальних відносин. Профспілки ж, виконуючи свою основну функцію захисту інтересів найманих працівників, зі зрозумілих причин схильні перебільшувати фінансові можливості підприємства і його господаря. Отримати економічну вигоду можливо, тільки якщо вдається до межі мінімізувати соціальні ризики. Витрати на соціальний аудит швидко окупаються, тобто не загрожують економічній вигоді. Висока якість продукту, його інноваційний характер, позитивний імідж підприємства – сьогодні це ключові фактори у конкурентній боротьбі. І тут інформація, яку дає соціальний аудит, необхідна для раціонального управління потенційними можливостями персоналу.

Все більшого значення набуває морально-етичний імідж підприємства в очах споживачів і всього суспільства як важливий конкурентний фактор.


58

Споживач віддає перевагу продукту нефальсифікованому, виробленому на підприємствах, де не використовується праця неповнолітніх дітей, не порушуються правила збереження довкілля тощо. Виявлення цих соціальних стандартів – одна з функцій соціального аудиту.

Результати соціального аудиту, якщо зробити їх відкритими для громадськості, могли б дати значно більш правдиву картину стану нинішніх соціальних відносин, аніж це підноситься офіційними органами. Прозорість результатів незалежного аудиторського дослідження може стати важливим інструментом спостереження за реалізацією державних соціальних програм.

Як будь-яке нововведення, соціальний аудит і, більш широко, практика соціальної відповідальності бізнесу викликає неоднозначну оцінку. Песимісти схильні бачити в них нові спроби «закамуфлювати» «невиправні дефекти» капіталізму, нові форми позацінової конкуренції. Дійсно, не треба бути великим фахівцем, щоб виявити вади соціального аудиту. Так, відсутність загальновизнаних показників і нормативів не сприяє об'єктивному аналізу і – головне – порівнянню «соціетарних» параметрів діяльності підприємств. До того ж, наявні міжнародні норми корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) (ISO, GRI, SA 8000 та ін.) головним чином визначають процедури оцінки екстрафінансових показників, але аж ніяк не дозволяють проводити кількісні виміри. Викликає сумнів об'єктивність самих фірм-аудиторів. Адже, як правило, це малі підприємства з обмеженими ресурсами, перевіряючи «монстрів» світової економіки. Недавні скандали, пов'язані з фінансовим аудитом «Енрона» і «Пармалату» (а їх, як відомо, перевіряли найвідоміші аудиторські компанії), наводять на цілком певні висновки. Не варто переоцінювати і діяльність в якості незалежних аудиторів впливових неурядових організацій (НУО). Наприклад, за даними дослідження, проведеного в грудні 2003 року організацією « Екодюрабль», 84 % опитаних НУО у Франції заявили, що головним спонукаючим мотивом укладення угод про партнерство з корпораціями є отримання фінансування. Так, з 1,3 млн. євро, які група «Лафарж» асигнувала WWF International, тільки половина була спрямована на проект групи, решта коштів пішли на інші цілі відомої НУО. Не можна не відзначити також, що соціальний аудит торкається поки головним чином ТНК, великі компанії, в той час, як малі та середні підприємства, що складають у

59


Західній Європі більше 95% від загального числа підприємств, залишаються здебільшого поза полем уваги «соціальних аудиторів». У свою чергу, оптимісти відзначають, що добровільні ініціативи бізнесу в соціальній області можна розглядати як новий щабель у розвитку підприємств, менеджменту. Практика соціального аудиту свідчить, на їх думку, про посилення громадського контролю над бізнесом. Підкреслюється, що ця практика виникла як ініціатива знизу, а не була нав'язана державою. Прихильники цієї точки зору вважають, що КСВ і соціальний аудит дозволяє вибудувати нові форми взаємодії між державою, бізнесом і громадянським суспільством. Представлені вище дві точки зору, можливо, грішать деякою однобічністю. У таких випадках істину, як відомо, слід шукати посередині. На наш погляд, не викликає сумніву той факт, що в сильно ускладненому і нестабільному світі необхідно нове мислення, засноване на ідеї сталого розвитку, найважливішим компонентом якого є «соціальний вимір». Соціальний аудит, навіть з урахуванням його подальшого вдосконалення, звичайно, не панацея від сучасних соціальних та екологічних бід. Однак його по праву можна розглядати як своєрідну соціальну інновацію, здатну з часом трансформуватися в дієвий механізм регулювання соціально-економічних процесів в умовах глобалізації [16].

Технологія соціального аудиту – сукупність методів, прийомів, операцій і ув'язаних в часі і просторі процедур, виконуваних для забезпечення керівництва організації інформацією, призначеної для оцінки задоволеності зацікавлених сторін (споживачів продукції та послуг організації, її працівників, територіальної громади ), а також внеску організації в вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем своїх працівників і місцевого населення.

Розробка, конструювання будь-якої соціальної технології, в тому числі, і соціального аудиту, має кілька етапів:

– теоретичний: визначення мети, об'єкта технологізації; розщеплення соціального об'єкта на складові і виявлення соціальних зв'язків;

– методологічний: вибір методів, засобів отримання інформації, її обробки, аналізу, принципів її трансформації в конкретні висновки і рекомендації;

– процедурний: організація практичної діяльності з розробки соціальних технологій.


60

Суть соціального аудиту зводиться до наступного: на основі зібраної інформації і подальшого зіставлення соціально-економічних показників конкретних підприємств, виду економічної діяльності або регіону з певними еталонами, провести аналіз фактичного стану цих показників, оцінити їх динаміку (позитивну чи негативну), визначити вплив на результати діяльності об'єкта соціального аудиту, сформулювати висновки і рекомендації.

Як еталони досягнення соціально-економічних показників можуть виступати:

– нормативні рівні показників; – кращі результати, досягнуті самим об'єктом соціального аудиту в

минулі періоди часу; – планові рівні досягнень, закріплені у відповідних документах

(колективному договорі, тарифній угоді, плані соціального розвитку підприємства або виду економічної діяльності та ін.);

– середні або кращі результати: для підприємства – в аналогічних підприємствах в виді економічної діяльності, регіоні, країні; для виду економічної діяльності – в інших видах економічної діяльності та в країні; для регіону – в інших регіонах і в країні;

– оптимальні величини досягнень у інших об'єктів, аналогічних об'єкту соціального аудиту, тобто ті межі, при досягненні яких на цих об'єктах була отримана найбільша ефективність;

– відповідні норми Міжнародної організації праці; – підтвердження відповідності соціально-економічних показників

чинним законодавством України. Проведення подібного порівняння з певним еталоном має мету

простежити динаміку того чи іншого соціально-економічного показника, виявити і охарактеризувати його взаємозв'язок з усією системою показників, визначити вплив на ті чи інші соціально-економічні процеси, що відбуваються на об'єкті соціального аудиту, а зрештою, оцінити його з точки зору впливу на всю діяльність об'єкта соціального аудиту.

Ця оцінка є базовою в системі і послідовності подальших можливих аналітичних процедур соціального аудиту (рисунок 1).

61


Рис. 1. Послідовність аналітичних процедур соціального аудиту

Технологія проведення соціального аудиту незалежно від використовуваних методів, має логічну систему послідовності дій і складається з наступних кроків.

Як правило, на підприємствах, у видах економічної діяльності та регіонах повинен використовуватися зовнішній аудит. Керівництво звертається до агентства соціального аудиту із запрошенням провести експертизу соціального характеру, наприклад, при необхідності кардинального вирішення соціальних питань при впровадженні нової технології, перепрофілюванні виробництва, структурної реорганізації, створенні тимчасових або оперативних творчих груп, вирішенні конфліктних ситуацій між працівниками і роботодавцем, виявлення причин невдоволення співробітників та ін.

Порівняння, як уже зазначалося, може бути проведено з кращими досягненнями, наявними в інших підприємствах, регіонів, в цілому по країні. Особлива увага при цьому приділяється нефінансовій та соціальній звітності, фінансовим та бухгалтерським документам, даним аналітичного і синтетичного обліку, результатам анкетування, опитування, а також витратам на утримання персоналу, на вирішення екологічних проблем, на розвиток соціальних програм і т.п.

Розгляд кожного соціально-економічного показника, отриманого в результаті аналізу з точки зору відповідності його рівня параметрам, нормальними для даного підприємства, виду економічної діяльності, регіону

Виявлення факторів, що вплинули на величину конкретних соціально-економічних показників, і розрахунки можливих змін цих показників при модифікації того чи іншого чинника

Прогнозування необхідних величин соціально-економічних показників на перспективу і встановлення способів досягнення цих величин

Виявлення взаємозалежності показників соціально-економічного стану та забезпечення цілеспрямованого впливу на підвищення ефективності діяльності в цілому підприємства, виду економічної діяльності, регіону

Обґрунтування гіпотез розвитку соціально-економічних показників і стану підприємства, виду економічної діяльності, регіону при відповідних змінах умов їх діяльності


62

Для опису соціальної політики необхідно виокремити кілька найбільш значущих індикаторів в залежності від цілей соціального аудиту в кожному конкретному випадку. До них відносяться:

– зайнятість (її рівень, забезпечення стабільності складу працівників, вплив нововведень, практика просування по службі, гендерна політика, зайнятість жінок осіб похилого віку та інших вразливих категорій працівників);

– оплата і стимулювання праці (відносний рівень винагороджень, їх види, динаміка і структура, нижній рівень заробітної плати і т.д.);

– безпека і покращення умов праці (вкладення фінансових коштів у цю область і оцінка отриманих результатів);

– професійне навчання (обсяг, види, зміст, тривалість, вартість); – стан екології тощо. Після аналізу соціальної політики на досліджуваному об'єкті

соціального аудиту формулюються його сильні та слабкі сторони, ставиться загальний діагноз. Діагностика дозволяє виявити принципові джерела соціальних ризиків, зв'язку і випадкові нестиковки між різними сторонами соціальної політики, зони соціальних витрат.

Перед початком обстеження соціальний аудитор повинен чітко зафіксувати для себе три основних відправних моменти:

– переконатися в тому, що існує реальність створення рівноваги між вигодою замовника соціального аудиту та надіями працівників;

– оцінити можливість використання отримуваних результатів для проведення в життя головних цілей в галузі соціальної політики;

– визначити тип соціального аудиту та об'єкти вивчення. Тому важливо правильно класифікувати соціальний аудит. Залежно від термінів, характеру, цілей та ін. параметрів соціальний

аудит можна класифікувати таким чином: – за роллю соціального аудиту в управлінні соціально-

економічними процесами: внутрішній соціальний аудит, який є складовою частиною

управлінського обліку та забезпечує аналітичною інформацією керівництво підприємства, виду економічної діяльності, регіону;

зовнішній соціальний аудит, який проводиться агентствами соціального аудиту, є складовою частиною нефінансової звітності та забезпечує відповідною інформацією не тільки керівництво

63


підприємства, виду економічної діяльності, регіону, але і зовнішніх користувачів, в першу чергу, соціальних партнерів;

– залежно від характеру об'єктів управління соціальний аудит проводиться:

в цілому по країні; у видах економічної діяльності; в регіонах; на підприємстві, в організації; – за періодичністю проведення соціального аудиту: перспективний соціальний аудит, спрямований на розробку

прогнозів соціального розвитку підприємства, виду економічної діяльності, регіону;

оперативний соціальний аудит, що проводиться в певні терміни; поточний соціальний аудит, який проводиться в період підведення

підсумків діяльності підприємства, виду економічної діяльності, регіону за той чи інший період;

– за суб'єктами управління соціальними процесами соціальний аудит проводиться:

спільно керівництвом, профспілками, бізнес-співтовариством; керівництвом; профспілками; бізнес-спільнотою, підприємцями; агентствами соціального аудиту; – за змістом і повноті досліджуваних питань соціальний аудит

можна поділити на: повний, у разі дослідження всієї соціально-економічної діяльності

підприємства, виду економічної діяльності, регіону; локальний, коли дослідження проводиться тільки в окремих

підрозділах підприємства, на окремих підприємствах виду економічної діяльності або регіону;

тематичний, коли досліджуються окремі блоки соціально-економічної системи;

– за функціональним змістом виконуваних процедур: соціальний аудит відповідності; соціальний аудит ефективності; стратегічний соціальний аудит.


64

При проведенні соціального аудиту відповідності оцінюється відповідність практичних дій, що реалізуються на об'єкті аудиту, певним еталонам – нормам, правилам, планам і приписам.

Наприклад, аудит відповідності при перевірці кадрового забезпечення підприємства, включає також такі процедури:

– аналіз штатного розкладу, оцінка його обґрунтованості, наявності плану розвитку; оцінка відповідності посадових інструкцій кваліфікаційним характеристикам працівників;

– оцінка підбору і найму персоналу (якими методами, вартість наймання); аналіз реалізації плану кадрового зростання;

– аналіз виконання програми підвищення професійної кваліфікації, вартість підвищення кваліфікації;

– аналіз облікового складу працівників за віковою, освітньою, статевою ознаками, природного збитку і його відповідність підприємству; аналіз умов праці і техніки безпеки;

– аналіз трудових відносин у колективі (наявність конфліктних ситуацій, опору змінам, психологічна сумісність працівників, психологічний клімат підприємства і його підрозділів);

– оцінка взаємодії організації із службами працевлаштування, навчальними закладами, місцевими органами влади, конкуруючими підприємствами;

При проведенні соціального аудиту ефективності вивчаються не тільки досягнуті результати, а й весь спектр процедур, за допомогою якого вони були досягнуті. Соціальний аудит ефективності оцінює: а) відповідність методів внутрішнього управління об'єкта соціального аудиту його цілям і б) можливість їх вдосконалення. Він дозволяє отримати відповіді на такі питання:

– чи відповідають результати поставленим цілям? – чи відповідають процедури внутрішнього контролю управління

об'єкта соціального аудиту поставленим цілям? – чи можна полегшити або поліпшити процедури управління для

більш легкого досягнення поставлених цілей? Соціальний аудитор вивчає можливості поліпшення управління для

більш ефективного досягнення поставлених завдань, включаючи нові адміністративні технології: інформаційну, канцелярську і телекому-нікаційну.

65


Проведення стратегічного соціального аудиту дозволяє виявити ступені узгодження соціальної політики з цілями об'єкта соціального аудиту, його глобальної та соціальної стратегіями, а також встановити тісноту зв'язку соціальної політики зі специфікою організації і зовнішніми умовами.

Інтеграція методів аудиту відповідності, ефективності, стратегічного аудиту забезпечує комплексну оцінку соціальної політики організацій щодо потреб зацікавлених сторін, її доцільності з позиції узгодженості з економічною політикою організацій, а також дозволяє сформулювати об'єктивну оцінку задоволеності споживачів, працівників і територіальної громади.

Висновки. 1. В системі соціального партнерства соціальному аудиту як процедурі соціального моніторингу належить стимулююча роль у підвищенні соціальної компетентності суб'єктів соціального регулювання, узгодженні взаємних зобов'язань на основі соціальної інформації, отриманої в процесі соціального аудиту. Адекватність інформації стосовно процесу соціального партнерства означає розширення можливостей для приведення цілей соціального партнерства в оптимальний стан, а також прогнозування деструктивних і позитивних чинників у процесі зміни становища учасників соціального партнерства. Це означає, що в довгостроковому плані необхідний перехід до орієнтації на попит з боку суспільства, що передбачає активну роль адресатів соціального аудиту.

2. Результати аудиторського обстеження є хорошою предметною базою для діалогу соціальних партнерів, який є єдиною альтернативою конфронтації.

3. Соціальний аудит як інструмент соціальної політики архіактуальний з наступних причин:

– соціальний аудит може стати інструментом більш ефективної співпраці регіональної влади з інститутами громадянського суспільства і, в першу чергу, з об'єднаннями підприємців та профспілками;

– об'єктивне соціальне обстеження обмежує можливості використовування популістських гасел, до яких вдаються деякі політичні партії;

– принцип «прозорих результатів» соціального аудиту повинен сприяти ліквідації тіньового сектора в регіональній економіці;


66

– активне впровадження регіональною владою соціального аудиту сприятиме підвищенню авторитету влади в очах виборців, підтверджуючи, що регіональні влади усвідомлюють свою відповідальність перед населенням регіону.

4. Перспективною науковою розробкою є створення системи періодичного соціального аудиту діяльності органів муніципальної влади з використанням нових інформаційних технологій та телекомунікаційних засобів. Це сприятиме підвищенню інформаційної прозорості їх функціонування, дозволить виявляти найбільш значущі аспекти соціальної діяльності і повніше відображати їх у системі звітності.


1. Воловик О.А. Виды и функции социального аудита / О.А. Воловик // Вестник

Поморского университета. Серия «Гуманитарные и социальные науки». –

Архангельск, 2010. – № 5. – С. 39–42.

2. Емелин В.Н. Социальный аудит как метод повышения эффективности

деятельности предприятия [Текст] / В.Н. Емелин, Ю.Н. Скворцова // Молодой

ученый. – 2013. – №7. – С. 161–163.

3. Євсєєва О.О. Вдосконалення державного регулювання зайнятості населення в

регіоні / О.О. Євсєєва // Економічний простір. – Збірник наукових праць. – № 68. –

Дніпропетровськ: ПДАБА, 2012. – С. 74–84.

4. Євсєєва О.О. Державне регулювання і прогнозування потенціалу соціально-

економічного розвитку регіону / О.О. Євсєєва // Економічний простір. –

Зб. наукових праць. – № 63. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2012. – С. 125–135.

5. Євсєєва О.О. Ефективність діяльності органів місцевого самоврядування в

реалізації соціальної політики / О.О. Євсєєва // Проблеми Економіки. – 2013. –

№ 1. – С. 159–164.

6. Євсєєва О.О. Теоретико-методологічні основи регулювання соціально-

економічного розвитку / О.О. Євсєєва // Економічний простір. – Збірник наукових

праць. – № 61. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2012. – С. 115–128.

7. Кабанова О.В. Значение и роль государственного аудита для оценки и измерения

социального развития современного общества / О.В. Кабанова // Научное

обозрение. Серия 2 «Гуманит. науки». – 2010. – № 6-2010. – С. 8–14.

8. Пакулін С.Л. Інноваційний соціально-домінантний розвиток регіону /

С.Л. Пакулін // Бізнес Інформ. – 2013. – № 5 (424). – С. 124–128.

9. Пакулін С.Л. Обґрунтування й вибір моделі, що забезпечує стійкий і динамічний

соціально-економічний розвиток України / С.Л. Пакулін // Економічний простір. –

№ 57. – Дніпропетровськ : ПДАБА, 2012. – С. 170–174.

67


10. Пашко Т.Ю. Социальный аудит в системе социально-трудовых отношений /

Т.Ю. Пашко // Вестник Университета (ГУУ). – М., 2011. – № 4. – С. 77-–79.

11. Позднякова Е.В. Социальный аудит молодежных программ как социальная

технология / Е.В. Позднякова // Дискуссия. – 2011. – № 6 (14). – С. 98–102.

12. Социальный аудит: учеб. пособие / Под ред. А.А. Шулуса, Ю.Н. Попова. – М.:

Издательский дом АТИСО, 2008. – 620 с.

13. Сторонянська І.З. Регіональний розвиток України: проблеми інтеграції та

конвергенції / Ірина Сторонянська. – Львів: ІРД НАН України, 2010. – 280 с.

14. Тер-Акопьян В.А. Социальный аудит и социальное регулирование / В.А. Тер-

Акопьян. – М. : Вузовская книга, 2011. – 256 с.

15. Топчій О.О. Ефективна регіональна соціальна політика та посилення економічної

безпеки держави / О.О. Топчій // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник

наукових праць. Вип. 219: В 3 т. Том І. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – С. 248–253.

16. Фёдоров С.М. Французский опыт социального аудита / С.М. Фёдоров

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ispp.at.ua/publ/1-1-0-4.


68

УДК 332.14:330.322.1

РЕАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ДІЄВИЙ ІНСТРУМЕНТ СТАЛОГО ПРОЕКТУВАННЯ ТА БУДІВНИЦТВА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Квактун О.О., к.е.н. E-mail: [email protected]


В площині управління розвитком регіонів залишаються недостатньо дослідженими теоретичні та практичні питання щодо екологічних інвестицій в стале проектування та будівництво регіонів України, що обумовлює актуальність статті. Тому дана стаття присвячена теоретичним аспектам саме реальних екологічних інвестицій як нової наукової категорії. Визначено, що реальні екологічні інвестиції (РЕІ) регіону – це територіально узгоджені капітальні вкладення, що спрямовуються на створення таких прибуткових основних фондів, в процесі виробництва та експлуатації яких: по-перше, зменшується використання природних ресурсів і, по-друге, пом’якшується (чи ліквідується) негативний вплив на довкілля та здоров’я людини. На думку автора, саме регіональні РЕІ відіграють головну роль в створенні умов для екологоузгодженого відтворення соціально-економічної системи регіону. А дієвим інструментом реалізації реальних екологічних інвестицій слід вважати відносно новий напрям в інвестиційно-будівельній діяльності – стале проектування та будівництво. Ключові слова: реальні екологічні інвестиції, сталий розвиток регіону, стале проектування та будівництво, суспільний капітал регіону, природоохоронні екологічні інвестиції, виробничі (підприємницькі) інвестиції UDC 332.14:330.322.1 REAL ENVIRONMENTAL INVESTMENTS AS AN EFFECTIVE TOOL OF SUSTAINABLE DESIGN AND CONSTRUCTION OF UKRAINIAN REGIONS

Kvaktun O.O., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Prydniprovs’kа State Academy of Civil Engineering and Architecture

In the context of control over regional development theoretical and practical issues concerning environmental investments in sustainable design and construction regions of Ukraine, have been insufficiently studied, that causes the relevance of the article. So this article is devoted to theoretical aspects of physical environmental investment as a new scientific category. It has been determined that real environmental investments (REI) in the region are geographically agreed capital investments allocated for the

© Квактун О.О., к.е.н., 2014

69


creation of such a lucrative fixed assets, in the process of production and operation of which: firstly, the use of natural resources is being reduced and, secondly, liquidated negative impact on the environment and human health is being softened. According to the author, the regional REI play a major role in creating the conditions for environmentally agreed reproduction of socio-economic system of the region. As an effective instrument for the implementation of real environmental investments it should be considered relatively new direction in investment and construction activities -sustainable design and construction.

Key words: real environmental investments, the region's sustainable development, sustainable design and construction, the social capital of the region, environmental, environmental investment, business (entrepreneurial) investments

Актуальність проблеми. На сучасному етапі глобалізації концепція сталого розвитку, діюча в системі «суспільство-екологія-економіка», стає визначальною моделлю як для країн, так і для їхніх регіонів. Проте для її реалізації на будь-якому рівні управління потрібна розробка науково обґрунтованої стратегії дій з боку всіх учасників (суб’єктів) з врахуванням складних взаємодій соціальних, економічних та екологічних чинників. На перший план виходить проблема оцінки та регулювання взаємоузгодженого відтворення трьох підсистем суспільного капіталу (людського, виробничого та природного). Особливо актуально це для регіонів України, розвиток соціо-еколого-економічної системи яких ускладнюється значною територіальною асиметрією в макроекономічних показниках, добробуті населення та природно-ресурсному потенціалі. Комплексний підхід до переходу регіонів України на шлях сталого розвитку передбачає значні обсяги внутрішнього і зовнішнього інвестування, особливо в формі реальних екологічних інвестицій.

Аналіз останніх наукових досліджень. В дослідження проблем інвестування регіонального розвитку в цілому, а також залучення екологічних інвестицій зокрема, значний внесок зробили наступні вчені: М. Алексєйчук, Н. Андреєва, В. Аніщенко, С. Арестов, О. Балацький, Є. Бойко, Б. Буркінський, О. Веклич, Т. Галушкіна, В. Геєць, С. Іщук, Е. Забарна, Ю. Орловська, В. Паламарчук, В. Прушківський, С. Рассадни-кова, О. Садченко, В. Степанов, М. Самогородська, Ю. Туниця, А. Федори-щева, С. Харічков, М. Хвесик, В. Шпільова та інші. Разом з тим в площині управління розвитком регіонів залишаються недостатньо дослідженими теоретичні та практичні питання щодо реальних екологічних інвестицій в стале проектування та будівництво регіонів України, що обумовлює актуальність статті.


70

Мета роботи: проаналізувати теоретичні аспекти щодо екологічного інвестування та запропонувати нову наукову категорію – реальні екологічні інвестиції як найбільш ефективний інструмент сталого проектування та будівництва регіонів України.

Викладення основного матеріалу дослідження. Оскільки основним завданням сталого розвитку регіону є збалансоване відтворення всіх підсистем суспільного капіталу регіону, то інвестиції й інвестиційна діяльність, що безпосередньо формують подібні відтворювальні процеси нового екологоузгодженого змісту, мають бути досліджені особливо ретельно.

Економічна теорія завжди приділяла особливу увагу інвестиціям як чиннику економічного зростання. І якщо фактори, що сприяють формуванню інвестиційних ресурсів (співвідношення заощадження-інвестування; імператив попиту-пропозиції, роль монетарних важелів тощо) відрізнялись в різних наукових школах, то вплив інвестицій на розвиток економіки ніколи не ставився науковцями під сумнів. Незважаючи на фундаментальну і довгострокову увагу науковців різних шкіл та напрямів до інвестиційних чинників відтворення та економічного зростання, до останнього часу відтворення суспільного капіталу сприймалось із суто економічної точки зору, а інвестиціям надавались характерні риси переважно виробничих капітальних вкладень.

Тільки наприкінці XX століття у вітчизняному та закордонному науковому полі з’явилися нові праці та підходи до розуміння можливостей реалізації комплексної функції інвестиційного процесу: розширеного відтворення соціо-еколого-економічних систем [1-4].

Білоус О.Г. [5, с.59-62], зазначає: «Необхідно вже зараз включати критерії сталого розвитку в нинішні інвестиційні програми… Розвиток інвестицій має орієнтуватися саме на потреби сталого розвитку, який вимагає багатосторонності... Йдеться про встановлення правильного балансу між економічними, соціальними і екологічними цілями... Йдеться про координований, повторюваний і циклічний процес мислення і дій, щоб досягти економічних, екологічних і соціальних цілей збалансованим та інтегрованим способом».

Як справедливо зазначає Рассадникова С.І. [6, с. 398], «інвестиційна діяльність як визначальний чинник економічного росту, формування напрямків і контурів майбутнього розвитку суспільства, забезпечення

71


ресурсно-екологічної безпеки вимагає своєчасної трансформації на основі екологічно зваженого і науково обґрунтованого її розроблення і реалізації».

Вочевидь, що трансформація наукового підходу до відтворювальної функції інвестицій має спиратися на агрегований суспільний капітал, який об’єднує людський (labour capital, LC), виробничий (production capital, PC) та природний (nature capital, NC) національного, регіонального чи локального рівнів.

Тобто сталість розвитку забезпечується тоді, коли сукупний капітал суспільства не зменшується, а зменшення одного з видів капіталу, наприклад, природного в ході експлуатації природних ресурсів, заміщується збільшенням відтворювального і людського капіталів. Наведена формула наголошує, що до показників реального економічного багатства, яке в основному визначається вартістю виробничих активів (будівель, устаткування, машин та ін.) та відображається в національних рахунках, слід завжди додавати й інші показники національного багатства — природний і людський капітали, без чого економічна політика сталого екологоузгодженого розвитку є неможливою.

Еколого-інвестиційна передумова сталого розвитку економіки була сформульована Дж. Хартвіком в 70-х рр. минулого століття. «Правило Хартвіка» говорить: сталий розвиток можливо забезпечити, інвестуючи всю ренту (дохід) від природних ресурсів, яка визначається як різниця між ринковою ціною ресурсу і граничними витратами на його видобуток, у відтворювальний капітал [7, с. 1289]. Надалі правило Хартвіка було розвинене і сформульоване як вимога збереження сукупного капіталу суспільства за рахунок інвестування не тільки у відтворювальний капітал, але й в освіту, й в охорону довкілля.

Говорячи про територіальні аспекти суспільного відтворення, Лєксін В. та Швецов А. [8, с. 51] наголошують на такому важливому признаку (формулі) сталого розвитку, як тривале збереження умов відтворення потенціалу території в режимі збалансованості та соціальної орієнтації. В цьому аспекті сталі, екологоузгоджені відтворювальні процеси – це результат такого підходу до інвестиційних проектів модернізації та реконструкції, в якому основна увага приділяється максимально ефективному використанню ресурсів – енергії, води, матеріалів тощо – а також зменшенню шкоди споруд та інших основних засобів, а також виробничих процесів здоров’ю населення та довкіллю.


72

Слід також враховувати, що комплексне інвестування у відтворення сукупного капіталу регіону потребує великих обсягів фінансування. Аналіз теоретико-емпіричної бази [1-8] доводить, що забруднення довкілля відбувається швидко і «недорого», тоді як процес його відновлення повільний, складний і дорогий. Згідно експертним оцінкам в [9], в найближче десятиліття витрати на відшкодування збитків, пов'язаних із зниженням продуктивності природних систем, погіршенням стану довкілля і відновленням порушених природних комплексів, можуть зрости від 1% до 10% валового національного продукту. Тому не можна не погодитися з думкою Гірусова Є.В, Бобилева С.М., Новосьолова А.Л., Чепурних І.В. [10] про те, що зараз самим екологічно і економічно ефективним напрямом вирішення природоохоронних проблем є вкладення інвестицій в проектування і застосування природоохоронних заходів, які мають бути спрямовані на зниження техногенного навантаження на довкілля.

Зазначимо також, що деградація природного середовища зашкоджує соціально-економічному розвитку та інвестиційній привабливості території [10, с. 19]: «При оцінюванні інвестиційного ризику екологічний фактор розвитку економіки поряд з фінансовим та соціальним стає обмежуючим, таким, що зменшує інвестиційну привабливість та темпи інтеграції в світогосподарські та міжрегіональні зв’язки». З іншого боку, в країнах, які потребують великих обсягів інвестицій для структурних трансформаційних реформ, до яких належить й Україна, спостерігається недостатня розробка наукової бази та брак просвітницької роботи з інвесторами щодо можливості економічної ефективності, прибутковості екологічних інвестицій. Утворюється своєрідне «замкнене коло», розірванню якого мають слугувати науково-практичні підходи щодо екологізації інвестиційних процесів. Науковці вважають метою цієї екологізації «підпорядкування інвестиційної діяльності екологічним вимогам, підтримка балансу між екологічними й економічними складовими, узгодження приватних і суспільних потреб та інтересів збереження і нагромадження природного багатства для одержання максимально позитивного ефекту, збільшення загального розміру капіталу, невід’ємною складовою якої є природні блага у формі природного капіталу» [6, с. 398].

Однак розвиток наукових досліджень та практичної нормотворчої роботи для вирішення цих проблем стримується відсутністю як чіткого

73


визначення цілей екологічних інвестицій, так і самого поняття «екологічні інвестиції». Відповідно, не можна обґрунтовано визначитися ні з об’єктами вкладення коштів, ні з джерелами походження останніх, ні з територіальною організацією відтворення всіх підсистем агрегованого суспільного капіталу.

Цілі екологічних інвестицій, які сьогодні пропонуються науковцями [6; 10-13], мають переважно соціальний та екологічний зміст, а саме: раціональне використання ресурсів природи з урахуванням потреб природокористувачів; розвиток і вдосконалення соціо-економічних умов життєдіяльності людини; поліпшення якості і властивостей екосистеми; попередження та зниження екологічних ризиків і пов'язаних з ними соціальних, економічних ризиків самого підприємства-природо-користувача; зниження ризиків контрагентів, тобто ризиків, які обумовлені спільним використанням природних ресурсів і об’єктів; зниження ризиків, пов'язаних з недостатнім розвитком організаційно-економічного механізму природокористування.

Натомість, виходячи з принципу «тріадності» суспільного капіталу регіону, ми пропонуємо доповнити названі цілі такими, що є потребою (запитом) економічної системи: прибутковість інвестицій, зменшення термінів їхньої окупності, збільшення життєвого циклу тощо. Практика втілення екологоузгоджених інвестиційних проектів в світі підтверджує, що одночасне досягнення всієї системи запропонованих цілей є реальністю. Так, за даними Світового банку, можливе підвищення вартості проектів, пов'язане з проведенням оцінки впливу на довкілля, з подальшим врахуванням екологічних обмежень, окупається в середньому за 5-7 років. Включення екологічних чинників в процедуру ухвалення рішень ще на стадії проектування обходиться в 3-4 рази дешевше, ніж в подальшому – установку додаткового очисного обладнання, а витрати на ліквідацію наслідків від використання неекологічних технологій і устаткування виявляються в 30-35 разів вище за витрати, які було б потрібно для розробки екологічно чистих технологій і застосування екологічного обладнання [13]. За оцінками фахівців [12; 14; 15], запобігання негативним діям господарської діяльності на довкілля набагато результативніше і в 10-15 разів дешевше за боротьбу з наслідками, тобто інвестиції, вкладені зараз, ефективніше і менше за обсягами, ніж ті, що будуть потрібні в майбутньому.


74

Таким чином, з точки зору концепції сталого розвитку термін «екологічні інвестиції» все ще трактується дещо звужено: в основному як інвестування в раціональне природокористування й природозбе-реження. Це завдає шкоди і теоретичній базі, і практичній реалізації регіональної інвестиційної політики на принципах сталості. Тому довготривале вкладення інвестиційного капіталу в підприємства різних галузей, підприємницькі проекти сфери людської діяльності, безпосередньо спрямовані на технологію раціонального природокористування й поліпшення екологічної обстановки, яке науковці називають екологічними інвестиціями, пропонуємо називати природоохоронними екологічними інвестиціями (ПЕІ).

Вочевидь, що саме про такий вид екологічних інвестицій говорить, Аніщенко В.О. [11], коли розглядає екологічне інвестування як дієвий чинник економічного управління природокористуванням і наголошує, що головним кроком організації екологічної інвестиційної діяльності є постановка цілей, задач і методів реалізації природоохоронних інвестицій.

Розуміючи під екологічними інвестиціями вкладення грошових коштів тільки в природоохоронні заходи, науковці зазвичай протиставляють їх традиційним виробничим інвестиціям. Наприклад, Аніщенко В.О. [11, с.177-178], наголошує, що екологічні інвестиції мають такі суттєві відмінності:

• спрямовані на використання, охорону, відтворення умов щодо підтримки природно-ресурсного потенціалу;

• об’єкт інвестицій має загальносуспільний для багатьох споживачів і користувачів характер, і задача не може бути вирішена окремим господарським суб'єктом, регіоном і навіть країною (маються на увазі глобальні екологічні проблеми);

• внаслідок названих причин повинні розрізнятися й джерела інвестицій, які поєднуються у часі та просторі, їхні форми і види;

• відрізняється й форма здійснення інвестицій, яка передбачає державні, міждержавні, власні, змішані залежно від форми власності і форми організації економічної діяльності природокористувачів;

• природоохоронні, природовідтворювальні інвестиції (у сфері охорони та відтворення природних об'єктів) завжди і всюди, в часі і в просторі повинні здійснюватися з урахуванням властивості саморегуляції, самовідновлення екосистем, окремих її компонентів (до певної межі).

75


Людською працею відтворити все, що створює природне середовище (властивості, якості елементів і екосистем в цілому), на 100% неможливо;

• природна система, її елементи не можуть дисконтуватися, хоча вони можуть знижувати, втрачати первинні властивості під впливом антропогенних чинників.

На нашу думку, між природоохоронними екологічними інвестиціями (ПЕІ) та виробничими (підприємницькими) інвестиціями, які мають та можуть бути екологічно узгоджені в контексті забезпечення сталого розвитку, не виникає антагонізму. Виробничі інвестиції еколого-узгодженого характеру фактично представляють собою реальні екологічні інвестиції (РЕІ), які разом з природоохоронними екологічними інвестиціями (ПЕІ) утворюють комплексний потенціал відтворення суспільного капіталу регіону – сукупні екологічні інвестиції (СЕІ):

РЕІПЕІСЕІ += (1) Зазначимо, що природоохоронні екологічні інвестиції (ПЕІ)

створюють в основному суспільний ефект (соціальна та природна підсистеми) і тому не сприйматимуться бізнесом як інвестиції в загальновизнаному значенні (тобто вкладення, що в першу чергу приносять економічний ефект). Тому цей вид екологічних інвестицій має бути в першу чергу сферою відповідальності держави.

При цьому зазначимо, що для українських реалій, на відміну від розвинених країн, не слід очікувати добровільного сприйняття більшістю потенційних інвесторів такого відомого принципу, як «соціальна відповідальність бізнесу». Варто враховувати, що перехід до подібної політики управління можливий лише при певному рівні економічного розвитку (не менш, ніж 8-10 тисяч доларів на 1 особу). Про це свідчать відомі дослідження Кузнеця С. та його послідовників [16].

З іншого боку, такий відомий в наукових колах принцип, як «зростання зараз, очистка потім», на нашу думку, є абсолютно неприйнятним з огляду на критичний, чи навіть катастрофічний, стан виробничого та суспільного капіталу, що накопичено в останні 50 років в будь-якому регіоні України, особливо в старопромислових регіонах. Критичний стан виробничого потенціалу та морально й фізично застарілі основні фонди є основною причиною неефективного використання природних ресурсів та основними джерелами забруднення.

Зрозуміло, що цей стан віддзеркалюється в найнижчих щаблях міжнародних екологічних рейтингів, що їх обіймає Україна. Наприклад, зміни позицій в міжнародних екологічних рейтингах, які репрезентує


76

Світовий економічний форум, відбуваються між 75-м та 137-мим місцями серед 149 країн (посилання на дані світових агентств у: [12]). Тому розробка принципів та програм екологічної модернізації, реконструкції як промислових, так і цивільних об’єктів (житло, суспільні споруди, тощо), а також промислової і транспортної інфраструктури є завданням РЕІ, і це завдання є невідкладним.

В рамках реальних екологічних інвестицій треба задовольнити суспільний попит на створення основних фондів, що є «доброзичливими» до природи та людини (так звані «біопозитивні основні фонди») та в основному мають характер нерухомості. Створенню таких інвестиційних екологічних товарів сприятиме економічна політика реальних екологічних інвестицій, що мають бути територіально «прив’язаними».

Наведений семантичний підхід дозволяє нам обґрунтувати новий науковий термін – реальні екологічні інвестиції регіону: реальні екологічні інвестиції (РЕІ) регіону – територіально узгоджені капітальні вкладення, що спрямовуються на створення таких прибуткових основних фондів, в процесі виробництва та експлуатації яких: по-перше, зменшується використання природних ресурсів і, по-друге, пом’якшується (чи ліквідується) негативний вплив на довкілля та здоров’я людини.

Висновки. Таким чином, на нашу думку, саме регіональні РЕІ відіграють головну роль в створенні умов для екологоузгодженого відтворення соціально-економічної системи регіону. Дієвим інструментом реалізації реальних екологічних інвестицій слід вважати відносно новий напрям в інвестиційно-будівельній діяльності – стале проектування та будівництво, якому будуть присвячені подальші дослідження автора.


1. Алексейчук М.С. Инвестиционный потенциал устойчивого развития региона (на

примере Самарской области): автореф. дис. на соискание ученой степени канд.

экон. наук :08.00.05 / Алексейчук Мария Сергеевна. – Самара, 2008. – 20 с.

2. Орловська Ю.В. Стратегічне управління інвестиціями в регіональний розвиток /

Ю.В. Орловська. − К.: Знання України, 2004. – 366с.

3. Гомольська В.В. Ефективність залучення і використання інвестицій у розвиток

економіки регіону: автореф. дис. … канд. екон. наук: спец. 08.10.01 /

В.В. Гомольська; ІРД НАНУ – Львів, 2006. – 20 с.

4. Прушківський В.Г. Інвестиційна привабливість економіки України: регіональний

аспект / В.Г. Прушківський // Проблемы развития внешнеэкономических связей и

77


привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. − Сборник научных

трудов. Донецк: ДонНУ, 2009. − С.15-28.

5. Білоус О.Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: Монографія / О.Г. Білоус,

Ю.М. Мацейко – К.:МАУП, 2005. − 492 с.

6. Рассадникова С.І. Стратегія і тактика екологізації інвестиційної діяльності /

С.І. Рассадникова // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету

України.–2005.–Вип. 15.6. – С. 396-402.

7. Ляменков А.К. Глобальные проблемы и концепция устойчивого развития

человеческой цивилизации на современном этапе (экономические аспекты)

[Електронний ресурс] / А.К. Ляменков // Электронный журнал «Исследовано в

России». − 2001. − №1-4. − С.1287-1302. − Режим доступу: http://zhurnal.ape.relarrn.ru/

articles/2001/119.pdf

8. Лексин В.Н. Государство и регионы. Теория и практика государственного

регулирования территориального развития / В.Н. Лексин, А.Н. Швецов. – М.:

Эдиториал, 2003. – 368 с.

9. Струсь С.С. Основные направления экологически устойчивого развития города

[Електронний ресурс] / С.С. Струсь // Научный журнал КубГАУ. − 2009. −

№45(1). − С.1-9 − Режим доступу: http://ej.kurbagro.ru/2009/01/pdf/06.pdf

10. Мекуш Г.Е. Подходы к разработке индикаторов устойчивого развития на

региональном уровне / Г.Е. Мекуш // География и природные ресурсы. – 2006. –

№1. – С. 18-23.

11. Аніщенко В.О. До питання вдосконалення теоретико-методологічних засад

екологічного інвестування / В.О. Аніщенко // Актуальні проблеми економіки. –

2007. – №8(74). – С.175-183.

12. Устойчивое развитие: теория, методология, практика: учебник / Под ред.

Л.Г. Мельника. – Сумы: Університетська книга, 2009. – 1216с.

13. Новости Эко_Мир [Електронний ресурс].− Режим доступу : http://ecoaudit.com.ua/

14. Самуэльсон П.Э. Экономика / П.Э. Самуэльсон, В.Д. Нордхаус / Пер. с англ. – 16-

е изд. – М.: Вильямс, 2000. – 688 с.

15. Лукьянчиков Н.Н. Экономика и организация природопользования. Учебник /

Н.Н. Лукьянчиков. − М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2007. − 591с.

16. Kusnets S. Economic growth and income inequality // American Economic Review

1955, vol. 45, p.1–28.


78

УДК 338.43 (477) РОЗВИТОК АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Савченко В.Ф., д.е.н. E-mail: [email protected]

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Проблеми агропромислового комплексу і сільського господарства, як його головної

складової, в Україні гострі і актуальні. Це проявляється в низьких обсягах

сільськогосподарського виробництва, невирішенні структурних та приватизаційних

питань, недостатності роботи і, відповідно, заробітної плати у сільських поселеннях. В

статті надано аналіз деяких проблем розвитку сільського господарства. Особлива увага

зосереджена на базових положеннях розвитку агропромислового комплексу, роботі в

умовах членства у Світовій організації торгівлі, виробництві органічної продукції,

дослідженні сучасного стану сільськогосподарського виробництва, проблемах

кредитування і технічної оснащеності виробників, стані орних земель, необхідності

державної підтримки окремих господарств селян. Метою роботи є обґрунтування

теоретичних основ і практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи

сільськогосподарського виробництва на державному рівні. В процесі написання

виконані завдання розробки конкретних пропозицій з цих питань. При цьому

використано сукупність методів наукового пізнання, що дозволило сформувати

концептуальну цілісність здійсненого дослідження. Методологічний апарат дослідження

складають загальнонаукові методи пізнання – абстрактно-логічний, системний та метод

порівняльного аналізу. Отримані результати дозволяють зробити висновок щодо

необхідності реформування агропромислового комплексу з використанням досвіду

провідних країн та країн трансформаційної економіки, державної підтримки у напрямках

фінансово-інвестиційного забезпечення, зниження податкового тиску на

сільгоспвиробника, підготовки і перепідготовки кадрів для аграрного сектору та інше. Ключові слова: агропромисловий комплекс, сільськогосподарське виробництво,

трансформаційна економіка, Світова організація торгівлі, органічна продукція, обсяги

продукції, особисті господарства селян, реформування, інвестиції

UDC 338.43 (477) DEVELOPMENT OF AGRICULTURE IN THE CONDITIONS OF TRANSFORMATION ECONOMY

Savchenko V.F., Doctor of Economics E-mail: [email protected]

Chernihiv State Institute of Economics and Management

Problems of agro-industrial complex and agriculture as its main component in Ukraine are

acute and urgent. This is manifested in low volumes of agricultural production, unresolved

structural and privatization issues, lack of work and, therefore, salary in areas. This article

analyzes some problems of the agricultural development. Particular rural attention is

focused on the basic positions of the agro-industrial complex, working in conditions of

© Савченко В.Ф., д.е.н., 2014

79


membership in the World Trade Organization, the organic products production,

investigation of the current state of agricultural production, problems of credit and technical

equipment manufacturers, condition of arable land, the need of state support for individual

farms peasants. The aim is to study the theoretical foundations and practical

recommendations to improve agricultural production systems at the state level. In the

process of writing tasks performed to develop concrete proposals on these issues. The

author used the totality of methods of scientific knowledge that has allowed generating

conceptual integrity of the study. Methodological research apparatus constitute scientific

methods of knowledge – abstract logic, system and method of comparative analysis. The

obtained results suggest the need to reform agro-industrial complex, using the experience of

leading countries and transition economy, state support in the areas of financial and

investment support, reducing tax pressure on agricultural producers, training and retraining

for the agricultural sector etc. Key words: agriculture, agricultural production, economy of transformations, World Trade

Organization, organic products, production volumes, the personal of peasants, reform,

investment

Актуальність проблеми полягає у втраті державою статусу одного з провідних сільськогосподарських виробників Європи, різкому зменшенні продукції тваринництва, зниженні сировинного забезпечення і потенціалу харчової та переробної промисловості, погіршенні умов життя в сільських поселеннях. Несприятливі умови розвитку агропромислового комплексу України пов’язані з дефіцитом інвестиційних ресурсів, бюджетних коштів, недосконалою фінансово-кредитною системою, недоступністю кредитних ресурсів тощо.

Низька ефективність сільського господарства була і залишається однією з найсерйозніших проблем України. У результаті ринкових реформ економіки у галузі з’явилися проблеми невідповідності існуючої системи суспільного укладу тим ліберальним, ринковим принципам, які встановлюються державною політикою.

Все це вимагає вивчення світового досвіду виходу з кризової ситуації, дій теоретичного і практичного спрямування.

Аналіз останніх наукових досліджень. Проблеми агропромислового комплексу активно вивчаються українськими вченими-економістами, такими як В. Андрійчук, М. Дем’яненко, В. Дробот, П. Киценко, І. Кравченко, О. Могильний, Б. Пасхавер, М. Ревенко, П. Саблук, В. Юрчишин та інші. Проте ситуація спонукає до подальших досліджень. Враховуючи сучасний етап розвитку економіки України, на нашу думку, більше уваги потрібно звертати на розробку практичних положень та рекомендацій, спрямованих на подолання системної кризи в агропромисловому комплексі.


80

Мета роботи полягає у поглибленому вивченні деяких питань розвитку сільськогосподарського виробництва і наданні конкретних пропозицій щодо його ефективного реформування.

Викладення основного матеріалу дослідження. Жоден комплекс народного господарства України за роки переходу її економіки з планових на ринкові засади не зазнав таких змін, на жаль, не тільки позитивних, як агропромисловий сектор. Достатньо згадати ліквідацію колгоспно-колективної власності на засоби виробництва як бази виробничої діяльності на селі, в основному ліквідацію великотоварного виробництва, невдале розпаювання землі, відсутність роботи в сільській місцевості тощо. Ці процеси потребують поглибленого аналізу і ґрунтовних пропозицій. В даній науковій розвідці автор вважає за доцільне розглянути деякі складові зазначеної проблеми.

Спочатку зупинимось на фундаментальних основах розвитку агропромислового комплексу (АПК) як сукупності галузей, пов’язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією, а також обслуговуванням самого сільського господарства. Сфери діяльності АПК: ресурсно-виробнича – виробництво засобів виробництва для сільського господарства; аграрно-сировинна – власне сільськогосподарське виробництво; переробна – заготівля та переробка сільськогосподарської продукції; інфраструктура – транспортування, зберігання, реалізація сільсько-господарської продукції [1]. В даному дослідженні ми в основному зупинимось на сільськогосподарському виробництві.

Для виконання зазначених завдань функціонують м’ясний, молочний, зернопродуктовий, плодовоовочевий та бурякоцукровий підкомплекси, основні завдання яких – забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною, вирішення комплексу економічних та соціальних питань сільських населених пунктів.

Проте ця, здавалось би, струнка система діє неефективно, що проявляється в низькому рівні життя сільського населення, накопиченні і загостренні суперечностей економічного та політичного характеру, масовій збитковості сільськогосподарських підприємств, повільних темпах реформування аграрного сектору економіки, збереженні тенденцій до звуженого відтворення, відсутності паритету цін між сільсько-господарською та промисловою продукцією.

При реформуванні села було взято курс на чисто ринкову класичну економіку. Водночас загальносвітові тенденції розвитку відносин "держава – аграрний сектор економіки" передбачають успішний розвиток аграрного виробництва тільки при вирішенні наступних питань: дотаційність

81


сільського виробництва; посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні; державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку; державна підтримка сільсько-господарських підприємств різних форм власності; протекціонізм вітчизняного сільгоспвиробника [2].

Практично всі провідні сільськогосподарські країни світу є членами Світової організації торгівлі, що тільки сприяє їм у розвитку власного аграрного виробництва та переробної промисловості. Водночас існувало, та і зараз ще не подолано, твердження, що вступ України до СОТ є однією з причин послаблення вітчизняного аграрного сектору, оскільки її правилами передбачено відмову від державної підтримки сільгоспвиробників. На противагу необхідно підкреслити, що норми СОТ не вимагають скасування всіх субсидій, а лише встановлюють їх граничний рівень. Для країн, що розвиваються, в тому числі і для України, сума всіх субсидій виробникам не повинна перевищувати 10% загальної вартості сільськогосподарської продукції. У більшості країн, які розвиваються, розмір субсидій, що виплачуються для підтримки національного аграрного сектору, не досягає граничного рівня. Подібна ситуація склалася і в Україні. Крім того, розміри виплат на такі заходи державної підтримки як охорона навколишнього середовища, боротьба зі шкідниками та хворобами рослин і тварин, наукові дослідження, навчання і підготовка кадрів, страхування збитків від стихійного лиха, будівництво об’єктів інфраструктури, допомога на структурну перебудову, створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки та інші не обмежуються [3, с.39].

Необхідно також враховувати, що ринок сільськогосподарської продукції, виробництво якої є для України традиційним, у значній мірі захищений від імпорту наступними факторами: суттєві транспортні витрати на доставку імпортної продукції порівняно з продукцією місцевого виробництва; відсутність інфраструктури обслуговування великих обсягів імпортної сільськогосподарської продукції в регіонах; невисока купівельна спроможність населення; традиційні уподобання людей, у першу чергу в сільській місцевості [4]. Тому, на нашу думку, питання співробітництва з країнами-учасниками СОТ та розвитку аграрного сектору виробництва в Україні органічно поєднуються. Назвемо деякі з них:

– сприяння зростанню конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішніх і зовнішніх ринках шляхом проведення реструктуризації збиткових сільськогосподарських підприємств, ефективного державного регулювання аграрних ринків, використання механізмів підтримки сільськогосподарських товаровиробників;


82

– підтримка на державному рівні розвитку обслуговуючої та збутової

кооперації дрібних товаровиробників, формування для них ринкової

інфраструктури;

– забезпечення розвитку сільських населених пунктів;

– реалізація програм створення ринкової інфраструктури у сільській

місцевості – відкриття заготівельно-збутових кооперативів, маркетингових

груп, кредитних спілок, ринкових інформаційних систем тощо [5 с. 33, 6].

Є ще один напрямок сільськогосподарського виробництва, прийнятний

для України. Мова йде про виробництво органічних продуктів, яке можна

успішно розвивати в нашій державі.

Недосконале або, навпаки, занадто модифіковане сільськогоспо-дарське

виробництво спричиняє забруднення техногенного характеру, що руйнує

природнє середовище і шкодить здоров’ю людей. Тому розвинуті країни

приділяють аграрним технологіям велику увагу.

Ринок органічних продуктів у світі оцінюється як один з найбільш

динамічних, щорічне зростання якого сягає 20-25%. До країн-лідерів з

найвищим рівнем споживання органічних продуктів належить, наприклад,

Швейцарія, яка вважається найбільш непримиренною по відношенню до

ненатуральних продуктів.

Принципова різниця між органічними та іншими продуктами полягає

в тому, що при виробництві органіки не застосовуються так звані

інтенсивні технології, які прискорюють або іншим чином змінюють

природні процеси: хімічні технології; генна інженерія; антибіотики;

гормональні препарати тощо.

Активізація природних процесів, відновлення родючості землі, очищення

навколишнього середовища, вільний випас тварин та інші правила органічного

виробництва дозволяють отримувати високі врожаї та приплоди. Таким

чином, органічне землеробство спростовує думки щодо його неефективності.

Кількістю продукції, товарним виглядом харчовий ринок Європи та

інших континентів не завоюєш. А проблема екологічно чистої продукції там

вкрай гостра. Разом з тим наші землі, особливо чорноземи, мають закладений

самою природою сприятливий мікробіологічний склад. На них без хімічного

обробітку та добрив можна вирощувати екологічно чисту якісну продукцію.

Важливо лише, щоб досконалими були технологія обробітку і сучасна

збиральна техніка.

Незважаючи на певну витратність (необхідність дотаційної системи

контролю, застосування ручної праці тощо), виробництво органіки має у

своєму арсеналі енергозберігаючі технології (поверхневий обробіток ґрунту з

економією часу та наявних засобів), природоохоронні складові (відсутність

83


забруднення, сприяння оздоровленню природних ресурсів, зменшення викидів

вуглекислого газу тощо) [7].

Дослідимо деякі складові сучасного стану сільськогосподарського

виробництва. Виснаження землі, фізичне і моральне старіння основних

засобів, зменшення поголів’я худоби і птиці, втрата генетичного потенціалу у

рослинництві та тваринництві, зниження врожайності сільсько-господарських

культур і продуктивності тварин призвели до скорочення виробництва

сільськогосподарської продукції (рис. 1).

Рис 1. Індекси продукції сільського господарства (відсотків до 1990 року)

Джерело: [8], доопрацьовано автором

Рівень рентабельності продукції сільського господарства зменшився з

42,6% у 1990 році до 20,5% у 2012 році (табл. 1). Враховуючи сезонний

характер виробництва, рівень інфляції, подорожчання цін на

сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива та інше, цей показник

явно недостатній. Таблиця 1. Рівень рентабельності виробництва продукції

сільського господарства у сільськогосподарських підприємств, % Роки Показники

1990 1995 2000 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Продукція сільського господарства

42,6 13,6 -1,0 6,8 2,8 15,6 13,4 13,8 21,1 27,0 20,5

Зернові культури 275,1 85,6 64,8 3,1 7,4 28,7 16,4 7,3 13,9 26,1 15,2 Цукрові буряки (фабричні)

29,5 31,2 6,1 4,8 11,1 -11,1 7,1 37,0 16,7 36,5 15,7

Насіння соняшнику 236,5 170,9 52,2 24,3 20,7 75,9 18,4 41,4 64,7 57,0 45,8 Картопля 27,2 34,3 14,0 17,8 56,2 24,7 7,9 12,9 62,1 17,7 -21,5 Овочі відкритого ґрунту

27,6 12,8 -1,7 16,1 14,8 14,1 11,1 19,1 23,5 9,9 -6,8

Плоди 83,8 20,3 -1,1 12,7 33,5 8,5 13,9 16,2 14,9 17,9 8,8 Виноград 71,7 74,0 62,7 31,7 39,6 33,2 58,8 92,1 91,6 57,1 72,6 Велика рогата худоба на м’ясо

20,6 -19,8 -42,3 -25 -38,4 -41 -24,1 -32,9 -35,9 -24,8 -29,5

Свині на м’ясо 20,7 -16,7 -44,3 14,9 -9,2 -27,6 0,3 12,1 -7,8 -3,7 2,0 Вівці та кози на м’ясо

2,3 -31,9 -46,4 -32,1 -34,3 -46,4 -38,6 -31,8 -29,5 -39,6 -40,0

Птиця на м’ясо 17,0 -18,4 -33,2 24,9 12,1 -19,0 -11,3 -22,5 -4,4 -16,8 -7,2 Молоко 32,2 -23,2 -6,0 12,2 -3,7 13,8 4,1 1,4 17,9 18,5 2,3 Яйця 27,3 36,5 10,6 23,5 -6,8 9,1 13,0 13,1 18,6 38,8 52,6 Вовна -2,4 -61,3 -75,8 -72,8 -78,1 -80,6 -74,7 -79,4 -82,2 -70,6 -61,0



84

Якщо у рослинницькій підгалузі ми бачимо порівняно високий рівень рентабельності по насінню соняшнику – 45,8% (хоча соняшник, як і кукурудза та рапс, що в останні роки отримали широке розповсюдження в Україні, дуже виснажують землю), винограду – 72,6% та деяких інших, то у тваринництві, наприклад, збиткові вирощування великої рогатої худоби на м’ясо (-29,5%), вівців та кіз на м’ясо (-40,0%), вовни (-61,0%).

Разом з тим збитковість картоплі (-21,5%), зумовлена її великою енергоємністю та необхідністю внесення органічних добрив у значних обсягах, проблемами зі збутом та наявністю елітного насіння, призвела до фактичного згортання її вирощування у великотоварних господарствах. На даний час 96,7% всіх обсягів картоплі вирощують господарства населення.

На дані господарства припадає фактично половина всієї продукції аграрного сектора (49,3%), в тому числі продукції тваринництва – 58,2%. При цьому якщо врахувати пенсійний вік більшості виробників у сільській місцевості, відсутність сертифікації систем якості подібних виробництв та інше, довгострокові перспективи в даному напрямку досить сумні.

21,4% сільськогосподарських підприємств одержали чистий збиток. Їх кількість, починаючи з 2010 року, зменшилась на 9%, проте сумарний фінансовий результат за цей же період погіршився на 1914,6 млн. грн.

Особливість досліджуваного періоду полягає в тому, що сільське господарство довгий час було донором інших галузей господарського комплексу, а це призвело до виснаження його ресурсного та фінансового потенціалів [9].

Через інфляцію попередніх років, а також диспаритет цін підприємства галузі втратили обігові кошти, причому поповнити їх за рахунок зовнішніх джерел фінансування вони не були спроможні. Це викликано дією ще одного негативного економічного чинника, що призвів до поглиблення аграрної кризи – недостатнього кредитування сільськогосподарських виробників, без чого сільське господарство нормально розвиватися не може в силу зазначених факторів та сезонності виробництва. Основною причиною такої недостатності стали високі процентні ставки та короткі терміни надання позик. З іншого боку, відбувався відтік кредитних ресурсів від сільськогосподарських товаровиробників, зумовлений їх збитковістю, відсутністю в необхідній кількості ліквідного майна під заставу, довгою тривалістю обороту капіталу та великою заборгованістю.

Проблема кредитування для сільського господарства значно ускладняється тим, що галузь розцінюється комерційними банками як кредитно ризикована. Тому процентна ставка для сільгоспвиробників

85


встановлюється вищою порівняно з іншими галузями. Крім високих процентних ставок, відбувалося блокування кредитування аграрного сектора економіки через неможливість використання землі як об’єкта застави, а також знижену реальну можливість застави готової продукції [10].

Втрата сільськогосподарськими підприємствами обігових коштів і проблеми із залученням кредитних ресурсів призвели до зниження процесу відтворення основних засобів сільськогосподарського призначення [11].

Підприємства не мають змоги оновити машинно-тракторний парк, придбати необхідну кількість техніки (табл. 2), мінеральних добрив, запасних частин, отрутохімікатів, пально-мастильних матеріалів та насіння вищих репродуктивних кондицій. В результаті сільсько-господарські товаро-виробники вимушено перейшли на екстенсивний шлях розвитку, що супроводжується доіндустріалізацією виробництва і застосуванням ручної праці у великих масштабах.

Таблиця 2. Парк тракторів, зернозбиральних комбайнів та вантажних автомобілів сільськогосподарських товаровиробників на кінець року, тис. шт. Показники

Роки Трактори

Зернозбиральні

комбайни Вантажі автомобілі

1990 495 107 296

1995 469 91 278

2000 319 65 227

2001 296 61 209

2002 274 57 195

2003 251 54 177

2004 230 50 160

2005 217 47 147

2006 201 44 133

2007 187 41 122

2008 177 39 115

2009 169 38 109

2010 151 33 104

2011 147 32 101

2012 151 32 96


За досліджуваний період кількість тракторів і зернозбиральних комбайнів зменшилась у 3,3 рази, а вантажних автомобілів – у 3,1 рази, що негативно відбивається на технічній оснащеності виробництва і посиленні його конкурентоспроможності.

Зі скороченням обсягів виробництва та продажу зменшуються грошові надходження, а отже, галузі не мають можливості відтворити ресурси для нормального функціонування. Відтак сформувалася "петля" аграрної кризи, суть якої полягає в тому, що виробники не мають коштів для закупівлі необхідних ресурсів, щоб забезпечити збільшення обсягів продукції, а ці кошти вони не в змозі одержати, оскільки в умовах


86

екстенсивного виробництва мало виробляють і продають продукції, яка водночас є надто дорогою через значне підвищення частини постійних витрат у собівартості [12].

Для аграрної кризи характерні наступні форми її прояву: зниження ефективності виробництва і його збитковість; зниження продуктивності праці; спад обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, спричинений зниженням урожайності культур і продуктивності тварин, а також зменшенням посівних площ та поголів’я худоби; затухання інвестиційної діяльності і руйнація основного капіталу; втрата обігових коштів; значне скорочення середньодушового споживання основних продуктів харчування [13].

В перспективі, та і в найближчому майбутньому, викликає тривогу ситуація із якістю земельних ресурсів. Головний показник родючості ґрунтів – гумус. Не менше століття потрібно, щоб наростити 1% цієї речовини, але за сьогоднішнього господарювання ми втрачаємо її надзвичайно швидко. В середньому за кожні п’ять років втрати гумусу сягають 0,1-0,13%. Втрата лише 0,1% речовини на центнер знижує, наприклад, урожайність зернових на гектарі. Сильно понижена роль основного джерела органічної речовини – гною, що є наслідком значного скорочення поголів’я худоби. Тому, як альтернатива, слід подбати про зелене добриво – сидерати, для вирощування яких ми маємо достатньо тепла, вологи та вільних площ [14].

Інтенсивне підкислення ґрунту також є однією з основних проблем землеробства, особливо на бідних землях. Полісся. Вапнування майже припинено. В результаті урожай рослинницької продукції знижується на 20-40%. На багатьох полях, крім жита і вівса, які не бояться кислих ґрунтів, вже нічого не вирощується.

Потрібна агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення, що є головною складовою частиною моніторингу ґрунтів. Це необхідно робити з метою встановлення державного контролю за якістю орних земель, а також економічно та екологічно обґрунтованого застосування агрохімікатів [9].

Нами надані тільки деякі з проблем в основному аграрного виробництва та певні спрямування їх вирішення. Вважаємо за доцільне на завершення зупинитись на організаційній складовій даної галузі.

По-перше, на даному етапі ми робимо акцент на необхідності переходу до активної державної підтримки селян, які працюють у своїх господарствах. Це на сьогодні наш головний товаровиробник, який

87


пробивається через всі терени ринкових перетворень, і увага йому повинна бути відповідна.

Звичайно, цей товаровиробник без необхідної механізації, сільсько-господарської науки, глибокої переробки сировини та інше не зможе підняти сільськогосподарську галузь на світовий рівень. На сьогодні це взагалі неможливо. Зате такий підхід до організації сільсько-господарського виробництва на даному етапі забезпечить вирішення кількох проблем:

1. Ми по помірних цінах і без особливих затрат з боку держави забезпечимо населення традиційними районованими високотехноло-гічними продуктами харчування.

2. Відбудеться процес відродження господаря на землі. 3. З таких господарств з часом «викристалізуються» ті, що підуть далі,

почнуть працювати у відповідності з усіма правилами сільсько-господарського менеджменту і забезпечать нам статус світового сільсько-господарського виробника у відповідності з природними умовами та менталітетом українського народу. Потрібні організаційні і управлінські заходи, що не вимагають асигнувань з бюджету. На нашу думку, ці заходи доцільно розділити в часі на два періоди.

На першому необхідно організувати взаємовигідну співпрацю із селянами в наступних напрямках:

1. Їх забезпечення механізованими засобами для обробітку великих наділів землі.

2. Заготівля сільськогосподарської продукції. Займатись вирішенням цих проблем потрібно новоствореним

самоокупним організаціям. Можливі як вузька спеціалізація по тому чи іншому питанню, так і комплексне об’єднання двох складових в одній структурі. Найбільш реальним шляхом є створення акціонерного товариства селян із значною часткою акцій працівників даних організацій. Для цього необхідні відповідні зміни в законах, їх подальше приближення до умов ринкового середовища.

Створені організації повинні мати відповідні засоби для обробки і подальшої реалізації продукції селянських господарств. Тоді зникнуть питання як зорати земельний наділ, забезпечити агрономічне та ветеринарне супроводження виробництва, куди подіти вирощену рослинницьку і тваринницьку продукцію. Вся енергія буде спрямована тільки на досягнення оптимальних виробничих результатів.

До речі, довготривалими угодами між організаціями і селянами можуть регулюватись напрямки виробництва, обсяги, ступінь переробки продукції і так далі.


88

На другому відтинку часу потрібно вирішити ще дві проблеми: • забезпечення поглибленої переробки сільськогосподарської

продукції в самому селі; • сприяння деякій міграції у села жителів міст і районів. Дещо про переробку… Вона можлива після стабілізації сільсько-

господарського виробництва, коли ми більш-менш забезпечимо сировиною переробні підприємства в районних центрах. Але майбутнє не за ними з їх відсталими технологіями, низьким рівнем маркетингових служб тощо. Переробку необхідно впритул наблизити до селянина. При цьому ми одночасно вирішуємо питання приближення переробки до місця виробництва сировини і отримання альтернативи консервативній, практично не діючій системі заготівлі та переробки з допомогою споживспілки.

В перспективі проглядається вирішення стратегічних питань: створення єдиного агропромислового комплексу на селі; задіяння в праці населення, особливо жіночої статі, що завжди було проблемою села; торгівлі селян вже готовою продукцією.

Село стабільно знижує свій генетичний потенціал – його залишають найбільш енергійні і впевнені у своїх силах. Крім того, воно зменшується чисельно і старіє. Потрібний приплив свіжих сил, вирішення даної складової демографічної проблеми.

Цьому сприяють об’єктивні обставини: погіршення умов життя в місті; досить висока ціна на продукти харчування, які фактично можна отримати безкоштовно, працюючи у селянському господарстві; важкі фінансові умови із забезпеченням житлом у місті і, відповідно, пустуючі чи малолюдні оселі у сільській місцевості; наявність переселенців з країн ближнього зарубіжжя та інше.

Крім того, доцільне використання незадіяного міського населення на сезонних роботах, а також при переробці продукції і в тваринництві.

Проблема поповнення жителів села віднесена автором до другого етапу в силу того, що люди поїдуть, коли побачать реальні зміни на краще. А для цього потрібно спрямувати трудові відносини на селі в нове русло, що і пропонується в даному дослідженні.

До речі, уявлення про те, що село необхідно буквально «наводнити» людськими ресурсами, далеко не беззаперечне. Достатньо досить помірної кількості працюючих жителів, щоб агропромисловий комплекс почав діяти ефективно.

Наведення елементарного порядку в питаннях несанкціонованої торгівлі теж дасть селу нові робочі руки і водночас припинить

89


розбещення значної частини молоді легкодоступними прибутками на межі закону і беззаконня.

Звичайно, потрібні покращення соціальної структури села, розширення будівництва, газифікація та інше, що знайде своє вирішення в результаті ефективного виробництва в агропромисловому комплексі, чому мають сприяти нові форми та організаційні відносини у сільському господарстві [15, с. 205-210].

Висновки: 1. Сільське господарство, як основа агропромислового комплексу, потребує реформування. При цьому доцільні використання досвіду провідних країн та країн трансформаційної економіки, співробітництво з країнами-членами Світової організації торгівлі.

2. Ринок органічних продуктів в Україні бачиться досить перспективним, особливо в експортному спрямуванні.

3. Необхідне вирішення проблем кредитування сільськогоспо-дарських виробників, оновлення машинно-тракторного парку, підвищення якості земельних ресурсів.

4. Значний ефект принесе реальний перехід до активної державної підтримки селян, які працюють у своїх господарствах.

5. Потрібно надати державну підтримку АПК у таких напрямках: фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень; сприяння у створенні інститутів ринкової інфраструктури; залучення інвестицій, у тому числі іноземних; зменшення податкового тиску на сільгоспвиробника; політика розумного державного протекціонізму; конкурсне визначення підрядників на держзамовлення; підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектору.


1. Оскольський В. Про економічну політику сталого розвитку в Україні / В. Оскольський

// Економіка України. – 2010. – №6. – С. 3-8.

2. Кирилюк Ю.В. Державне регулювання економіки: опорний конспект лекцій / Ю.В.

Кирилюк, В.Ф. Савченко. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2013. – 140 с.

3. Тепла М. Україна на шляху до світової організації торгівлі / М. Тепла // Актуальні

проблеми економіки. – 2006. – №3. – С. 35-40.

4. Чаюн Т. Умови розвитку внутрішнього ринку України в контексті вступу до СОТ / Т.

Чаюн // Вісник КНТЕУ. – 2004. – №6. – С. 56-62.

5. Остошко Т. Інтеграція України до СОТ: реалії та уявні ризики для сільського

господарства / Т. Остошко // Економіст. – 2005. – №10. – С. 31-33.

6. Бородачова Н. Шлях України до СОТ: захист у технологіях / Н. Бородачова //

Агроперспектива. – 2006. – №1. – С. 12-13.


90

7. Савченко В.Ф. Потенціал виробництва органічної продукції в Україні / В.Ф. Савченко,

К.В. Мартиненко // Науковий вісник ЧДІЕУ. Сер.1. Економіка: зб. наук. праць. – 2012.

– №3 (15). – С. 9-15

8. Савченко В.Ф. Стратегічні напрямки економічного розвитку Чернігівської області на

сучасному етапі: Монографія. – Чернігів: КП «Чернігівські обереги», 2007. – 378 с.

9. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств / В.Г Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. –

624 с.

10. Дем’яненко М. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентоспроможного

аграрного виробництва / М.Я. Дем’яненко, Ф.В. Івонина // Економіка АПК. – 2009. –

№9. – С.3-9.

11. О.О. Ромашкін. Економічне програмування сільськогосподарського виробництва.

Кандидатська дисертація на прис. ступ. канд. ек. наук. за спеціальністю 08.00.03. –

ЧДІЕУ. – 2011р. – 20с.

12. Саблук П.Т. Кардинальні напрями вирішення економічних проблем в АПК /

П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2005. – №5. – С. 3-8.

13. Статистичний щорічник України за 2012 рік. Державна служба статистики України. –

Держаналітінформ. – 2013р. – 545с.

14. Сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/.

15. Савченко В.Ф. Держава і регіон: регулювання соціально-економічного розвитку: [В

Зкн.]. – К.: Знання, 1999. – кн.1: Держава. – 306с.

91


УДК 65.012.34(045)

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ В УКРАЇНІ

Соколова О.Є., к.е.н. E-mail: [email protected]

Акімова Т.А., к.е.н. E-mail: [email protected]

Сулима Л.О., к.е.н. E-mail: [email protected]

Національний авіаційний університет

Транспорт має прямий вплив на ефективність логістичної діяльності, виконує базову функцію у потокових процесах, а також є невід’ємною частиною ринкової інфраструктури. Потреба у зростанні обсягів перевезень, підвищення вимог споживачів, необхідність забезпечення конкурентоспроможності перевізників та операторів транспортно-логістичних операторів не лише на внутрішньому, але й на міжнародному ринках є не повним спектром актуальних задач, що вирішуються у транспортній сфері. Мультимодальний, інтермодальний та комбінований транспорти являють собою сучасні концепції, направлені на покращення та вдосконалення пакету послуг, що надаються в процесі руху вантажів від постачальника до споживача та, є втіленням балансу між витратами, швидкістю та надійністю перевезення. Встановлено, що на сучасному етапі, мультимодальність як поняття охоплює не лише технологічні аспекти узгодженої роботи різних видів транспорту, а також стосується організаційно-правового забезпечення перевізного процесу, ефективного функціонування транспортної інфраструктури, оптимального використання транспортних засобів та вантажних одиниць під час руху вантажопотоків. В статті досліджено теоретичні основи мультимодальних перевезень, визначенні загальні принципи функціонування мультимодальної системи перевезення, розроблено організаційно-функціональну структуру мультимодальної системи перевезень, запропоновано методичні положення розвитку мультимодальних перевезень в Україні. Ключові слова: взаємодія видів транспорту, логістичні технології транспортування, мультимодальні перевезення, «від дверей до дверей», конкурентоспроможність, якість транспортно-логістичного обслуговування

UDC 65.012.34(045)

THEORETICAL BASES OF ORGANIZATION AND DEVELOPMENT OF MULTIMODAL TRANSPORTATIONS IN UKRAINE

Sokolova O.Y., PhD in Economics E-mail: [email protected]

© Соколова О.Є., к.е.н., Акімова Т.А., к.е.н., Сулима Л.О., к.е.н., 2014


92

Akimova T.A., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Sulyma L.O., PhD in Economics E-mail: [email protected]

National Aviation University

Transport has direct influence on the logistic activity efficiency. It performs the basic activity in flow processes, and is also inalienable part of market infrastructure. Requirements of transportation volumes increase, consumers` requirements enhancement, providing competitiveness of carriers and transport-logistic operators are not only in internal but also in international markets complete spectrum of actual tasks that are being decided in the transport field. Multimodal, intermodal and combined transports show the modern conceptions, sent to the improvement and perfection of package of services that is given in the process of motion of loads from a supplier to the consumer and, is embodiment of balance between charges, speed and reliability of transportation. On the current stage it is set that multimodality as embraces is not only a concept of different transport modes matching technological aspects, but it also regards the organizational and legal aspects of transportation process of providing, transport infrastructure effective functioning, optimal use of transport vehicles and freight units during cargo flow transportation. Theoretical bases of multimodal transportations have been investigated in the article. General principles of multimodal transportation system functioning are have been determined. The organizational functional structure of the multimodal transportation system has been worked out. Methodical positions of multimodal transportations development in Ukraine have been offered. Key words: transport modes interaction, logistic technologies of transportation, multimodal transportation, «from door to door», competitiveness, transport and logistics service quality

Актуальність проблеми. Як свідчить світовий досвід, якісних змін у транспортній галузі можливо досягнути тільки на основі використання сучасних технологій забезпечення та підтримки перевізного процесу, що відповідатимуть існуючим потребам і міжнародним стандартам, побудованих на концептуальних положеннях логістичного управління. Однією з сучасних логістичних концепцій транспортування вантажів є мультимодальні перевезення, що забезпечують організаційно-технологічну взаємодію різних видів транспорту, координацію та синхронізацію процесів транспортно-логістичного обслуговування, а також партнерські відносини між усіма учасниками ланцюга доставки вантажів «від дверей до дверей» на вигідних умовах. Перевагою такого способу доставки є наявність єдиного оператора, який на основі єдиного транспортного документа та єдиної ставки фрахту несе повну відповідальність за організацію та здійснення

93


перевізного процесу, вирішуючи при цьому завдання щодо підбору та вибору оптимальних схем транспортування за мінімальними витратами.

Розвиток мультимодальних перевезень в України є ефективним напрямом формування потужної транспортної системи країни, що сприяє суттєвому збільшенню обсягів перевезень вантажів на її території за участю національних операторів транспортно-логістичних послуг, підвищенню якості транспортно-логістичного обслуговування, забезпеченню конкуренто-спроможності на світовому ринку транспортно-логістичних послуг, розвитку транспортно-логістичної інфраструктури та її інтеграції до глобальних транспортно-логістичних систем.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Проблемам розвитку транспорту, транспортних технологій та логістики присвячено значну кількість наукової літератури, при цьому значний вклад у вирішення актуальних питань у цьому напрямку зробили такі науковці як: Міротін Л.Б., Назаренко В.М., Неруш Ю.М., Ніколаєв Д.С., Проценко О.Д., Про-кофьєва Т.А., Сергєєв В.І., Бакаєв О.О, Крикавський Є.В., Юн Г.М., Григорак М.Ю. та ін. Питання організації змішаних перевезень та взаємодії видів транспорту при перевезенні вантажів глибоко дослідженні в наукових працях М.Я. Постана, С.М. Резера, Правдина Н.В., Негрей В.Я., Подко-паєва В.А., Левікова Г.А., Тарабанько В.В., Примачова М.М., Чека-ловця В.М., Соловйової О.О., Савченко Л.В. та ін. Окремі аспекти інтер- та мультимодальних перевезень розкриваються в роботах Милославської С.В., Плужникова К.І, Ташбаєва И.Е., Троїцької Н.А., Чубукова А.Б., Шилі-мова М.В., Караваєва В.І. та ін.

Аналіз наукової літератури показав на вагомий внесок науковців щодо вирішення питань стосовно розвитку логістичних технологій транспортування вантажів «від дверей до дверей» та «точно в строк». Особливої уваги отримали проблеми формування оптимальних схем доставки вантажів на умовах взаємодії різних видів транспорту, зокрема при використанні сучасних концепцій інтер- та мультимодальних перевезень. Однак, враховуючі значну кількість наукових розробок, серед науковців досі не вироблено єдиного погляду стосовно трактування та змісту поняття «мультимодальні перевезення», до того ж проблеми організації та розвитку мультимодальних перевезень в Україні носять дещо фрагментарний характер, і тому є актуальними та вимагають детального дослідження.


94

Метою роботи є визначення сутності та змісту поняття «мультимодальні перевезення», а також розробка теоретико-методичних основ щодо організації та розвитку мультимодальних перевезень в України.

Викладення основного матеріалу дослідження. За останні роки простежується стійка тенденція зростання вантажопотоків на напрямах, що поєднують Східну та Західну Європу з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. При цьому найкоротші шляхи за такими маршрутами проходять через територію України. Відомо, що Україна має значний потенціал щодо інтеграції до світового транспортного процесу, що обумовлюється її вигідним географічним положенням та наявними ресурсними можливостями транспортного сектору країни. Розвиток мультимодальних перевезень є перспективним напрямом розбудови транспортної системи України, оскільки дозволяє значно збільшити обсяги перевезень її територією за участю національних транспортних компаній, сприяючи підвищенню конкуренто-спроможності країни на світовому ринку транспортних послуг, розвитку мережі існуючих транспортних коридорів, інтеграції транспортної інфраструктури України до світової транспортної системи [1].

Для розробки ефективних напрямів розвитку мультимодальних перевезень в Україні, важливим завданням є проведення наукового дослідження понятійного апарату мультимодального транспорту та пов’язаних з ним існуючих концептуальних положень.

Згідно практики зовнішньоторговельної діяльності мультимо-дальними називаються перевезення з використанням декількох видів транспорту, що виконуються під відповідальністю одного перевізника за єдиним транспортним документом та за єдиною наскрізною ставкою. Такою формою доставки охоплено більше 1/3 зовнішньо-торговельних вантажів [2].

За визначенням комісії з питань торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД), міжнародне мультимодальне перевезення являє собою перевезення товарів, мінімум, двома видами транспорту на основі мультимодального транспортного контракту з місця відправки товарів з однієї країни, в якому їх збирає мультимодальний транспортний оператор, до місця призначення вантажу в іншій країні [3]. Спираючись на основні положення Конвенції ООН 1980 р. «Про міжнародні змішані перевезення вантажів» серед головних ознак, що характеризують мультимодальне перевезення слід виділити наступні [3]:

95


– перевезення повинно бути міжнародним; – в процесі перевезення має бути задіяне не менше ніж два види

транспорту; – доставка вантажу організується оператором перевезення або особою,

що діє від його імені; – оператор перевезення у договорі перевезення між ним та замовником,

виступає як рівноправна сторона договірних відносин, а не як агент, або виконує свої функції від імені вантажовідправника, або вантажовласників, що приймають участь в перевізному процесі;

– оператор перевезення приймає на себе відповідальність за виконання договору перевезення;

– документ, який надається оператором перевезення, покриває весь шлях руху вантажопотоку від вантажовідправника до вантажоодержувача;

– відповідальність оператора за вантаж охоплює період часу з моменту прийняття їм вантажу під своє ведення до моменту його передачі вантажоодержувачу.

Отже, виходячи з вищенаведеного, мультимодальне перевезення можна трактувати як міжнародне перевезення, що виконується двома або більше видами транспорту, організовується оператором, який бере на себе відповідальність доставки вантажів «від дверей до дверей» за єдиним договором та наскрізною ставкою фрахту.

Важливо підкреслити, що саме наявність оператора мультимодального перевезення, який несе відповідальність за вантаж та можливі ризики, пов’язані з доставкою на усьому шляху слідування незалежно від кількості видів транспорту, що приймають участь у процесі доставки при оформленні єдиного транспортного документу, є головною відмінною рисою від усіх інших споріднених концепцій транспортування. У порівнянні з поняттями «комбіновані» та «інтермодальні» перевезення, які характеризують перевізний процес в залежності від технологічних операцій, що виконуються з вантажем або з транспортним засобом, термін «мультимодальні перевезення» характеризує процес транспортування вантажів з позицій його правового та організаційно-технічного забезпечення [2-6].

Транспортний процес при мультимодальних перевезеннях складається з декількох послідовних етапів доставки та перевантаження вантажу з одного виду транспорту на інший зі включенням їх до загальної системи транспортування. Саме тому, мультимодальні перевезення необхідно


96

розглядати з точки зору системного підходу в якості складних систем, для

яких характерно комплексний розвиток всіх видів транспорту, термінального

та складського господарства, митної та фінансової інфраструктур, нормативно-

правового забезпечення, технологій інформаційного та телекомунікаційного

супроводу вантажопотоку. Наявність оператора мультимодального

перевезення дозволяє забезпечити цілісність та єдність системи.

Спираючись на світовий досвід, можна констатувати, що

мультимодальне перевезення є сучасним способом доставки вантажів в

основу якого покладено логістичні принципи та концепції, що є

невід’ємною умовою розвитку зовнішньоторговельних відносин

сьогодення. Перспективність та переваги існування такого способу

транспортування вантажів не визивають сумнівів. Так, серед основних

переваг мультимодальних перевезень слід відзначити наступні:

1) можливість доставки вантажів за логістичним принципом «від дверей

до дверей» за оптимальними витратами (забезпечує вибір оптимальної схеми

доставки вантажу, гнучкість складання маршруту та ін.);

2) можливість застосування різних типів контейнерів в залежності від

габаритів, хімічних та технічних особливостей вантажу (контейнеризація

невід’ємна складова технологічного процесу доставки вантажу

мультимодальним транспортом);

3) скоординована та узгоджена робота різних елементів транспортної

інфраструктури (дозволяє оптимізувати сукупні витрати усієї схеми доставки

вантажу);

4) організація перевезення однією компанією – оператором транспортних

послуг (скорочення часу на узгодження різних організаційно-правових та

технічних питань; підвищення рівня безпеки транспортування та зберігання

вантажу).

Забезпечення ефективного функціонування та оптимального розвитку

мультимодальної системи перевезення вимагає реалізації низки принципів,

загальними з яких є: єдине комерційно-правове поле; комплексність

вирішення фінансово-економічних аспектів функціонування системи;

інформаційне забезпечення всіх ланок перевізного процесу; організаційна та

технологічна взаємодія, координація та синхронізація роботи всіх ланок

перевізного процесу; кооперація всіх учасників мультимодальної системи

перевезення; комплексний розвиток інфраструктури різних видів транспорту.

Характеристика загальних принципів функціонування мультимодальної

системи перевезення наведено в табл. 1.

97


Таблиця 1. Загальні принципи функціонування мультимодальної системи перевезення

№ Найменування Основні положення 1 2 2 1. Єдине комерційно-

правове поле Удосконалення правил перевезень вантажів у міжнародному сполученні на всіх видах транспорту з метою їх спільного використання в залежності від обраного критерію ефективності функціонування мультимодальної системи в сучасних умовах зовнішньоторговельних відносин; спрощення митних формальностей та процедур; розробка та впровадження уніфікованих перевізних документів міжнародного зразку для роботи як на внутрішньому, так й зовнішньому ринку транспортно-логістичних послуг та ін.

2. Комплексність вирішення фінансово-економічних аспектів функціонування системи

Розробка та встановлення уніфікованих тарифних правил перевезення транзитних та зовнішньоторговельних вантажів у міжнародному сполученні; розробка методу оптимального розподілу наскрізного фрахту між усіма ланками ланцюга доставки вантажу; розробка та запровадження механізму фінансової відповідальності за порушення якості послуг та ін.

3. Інформаційне забезпечення всіх ланок перевізного процесу

Інформатизація є необхідною умовою функціонування мультимодальної системи перевезення вантажів, що забезпечує планування, управління, моніторинг та контроль руху вантажу на всіх етапах ланцюга доставки «від дверей до дверей»

4. Організаційна та технологічна взаємодія, координація та синхронізація роботи всіх ланок перевізного процесу

Ефективність мультимодальної системи суттєво залежить від її організації. Гарантом та організатором скоординованої, узгодженої та синхронізованої роботи всіх ланок процесу доставки вантажів є оператор мультимодального перевезення вантажів. Оператор мультимодальних перевезень організовує доставку вантажу за єдиним транспортним документом, що дозволяє забезпечити відповідний рівень якості обслуговування, безпеки транспортування та схоронності вантажу за єдиною наскрізною ставкою фрахту.

5. Кооперація всіх

учасників

мультимодальної

системи перевезення

Кооперація передбачає співробітництво декількох суб’єктів

господарської діяльності на основі добровільних договірних відносин з

метою підвищення загальної конкурентоспроможності.

Формування зв’язків на умовах кооперації дозволяє: підвищити рівень

конкурентоспроможності окремих ланок ланцюга доставки вантажу за

рахунок взаємної підтримки інших учасників перевізного процесу та

скорочення загальносистемних витрат на надання транспортно-

логістичних послуг; підвищення іміджу учасників перевізного процесу;

формування гнучкої тарифної політики; досягнення синергічного ефекту

мультимодальної системи перевезення та ін.

6. Комплексний розвиток

інфраструктури різних

видів транспорту

Можливість застосування передових технологій перевізного процесу

визначається рівнем розвитку транспортної інфраструктури, яку можна

розділити на два основні елементи – термінальні комплекси й транспортні

шляхи. Ефективність мультимодальної системи перевезення й сама

можливість її функціонування (через різну потужність вантажопотоків і

швидкості доставки) залежить від наявності місця в транспортній системі й

функцій терміналів, що забезпечують обробку вантажних потоків.

Комплексний розвиток транспортної інфраструктури базується на

стандартизації комплектів вантажів (тарі), транспортних засобів, вантажно-

розвантажувальних машин і механізмів тощо [4-6].

Розвиток мультимодальних перевезень в будь-якій країні повинен

спиратися на взаємодію трьох ключових партнерів, які приймають активну

участь в процесі транспортування вантажів у змішаному сполученні [7]:

1) держава, яка розробляє та запроваджує національні нормативно-

правові акти стосовно міжнародної торгівлі та перевезення;

2) постачальники послуг, в т. ч. постачальники транспортно-логістичних

послуг (перевізників, експедиторів, операторів мульти-модальних перевезень

та ін.), які виконують операції по мультимодальному перевезенню відповідно з


98

національною та міжнародної торгової та транспортною практикою, а також

постачальників супутніх послуг, приймаючих участь у зовнішньоекономічних

відносинах (банківські установи, лізингові та страхові компанії та ін.)

Діяльність вищенаведених учасників охоплює не лише організаційно-

економічні, комерційні або технологічні аспекти міжнародного перевезення,

але й всі питання, щодо спрощення торгівельних процедур та відповідальності

за вантаж, що перевозиться, тобто вони сприяють розвитку мультимодальної

системи транспортування вантажів. Характеристика основних напрямів

діяльності учасників перевізного процесу стосовно розвитку мультимодальних

перевезень приведені в табл. 2. Таблиця 2. Основні напрями діяльності учасників перевізного процесу

щодо розвитку мультимодальних перевезень (МП) [7] Учасникі та їх влив на МП Короткостроковий період Довгостроковий період

1 2 3 4 Держава

(державні установи)

Транспорт Розробка та запровадження нормативно-правових актів щодо організації та виконання мультимодальних перевезень вантажів

Удосконалення національної (регіональної) політики стосовно розвитку мультимодальних перевезень з урахуванням існуючих вимог щодо транспортно-логістичної інфраструктури

Торгівля Стимулювання змін у практиці торгівлі та зовнішньоекомічних відносин

Удосконалення політики стосовно розвитку міжнародної торгівлі та зовнішньоекомічних відносин

Фінанси та митниця

Розробка та корегування політики щодо контролю валютних опрацій, ведення банківського та страхового бізнесу; удосконалення митного законодавства в бік спрощення митних процедур та формальностей

Удосконалення політики та процедур, що сприяють розвитку міжнародної торгівлі та зовнішньоекомічних відносин

Постачаль-ники транс-

портно-логістичних

послуг (оператори мультимо-

дальних перевезень)

Великі Розробка та запровадження заходів щодо диверсифікації спектру пропонованих транспортно-логістичних послуг; створення умов щодо кооперації діяльності з іноземними компаніями; підвищення ступеня інформатизації перевізного процесу; застосування переваг економії масштабу

Забезпечення визнання операторів мультимодальних перевезень банківськими та фінансовими установами, страховими компаніями; сприяння виникнення нових організаційних форм (горизонтальної та вертикальної інтеграції); сприяння оптимізації та реорганізації транспортно-логістичних послуг; забезпечення найкращого іміджу оператора мультимодальних перевезень

Малі Створення умов щодо кооперації діяльності з іноземними компаніями; підвищення ступеня інформатизації перевізного процесу

Сприяння виходу на ринок нових операторів транспортно-логістичних послуг

Споживачі транс-портно-логістичних

послуг

Регулярні/ великі

відправники (експортні організації)

Збереження можливості використання роздільного перевезення; спрощення громіздких процедур; мінімізація ризиків пов’язаних з перевезенням; підвищення якості послуг (надійність); скорочення загальних витрат на логістику; сприяння запровадження сучасних інформаційних технологій

Мотивування операторів мультимодальних перевезень до створення партнерських відносин в області перевезень; сприяння щодо удосконалення ланцюгів доставки; стимулювання раціонального використання накопичених фінансових коштів на перспективні інноваційні проекти

Спорадичні/ малі відпра-

вники (вироб-ники)

Збереження можливості використання роздільного перевезення; допомога організаціям вантажовідправників у вирішенні їх задач

Створення можливості для нетрадиційного експорту; стимулювання раціонального використання накопичених фінансових коштів на перспективні інноваційні проекти; розширення участі виробників у міжнародній торгівлі

99


Важливо підкреслити, що діяльність учасників-партнерів по мультимодальним перевезенням вантажів не обмежується тільки впливом кожного з них на процес транспортування, але й передбачає реалізацію певних заходів стосовно один одного з питань розвитку міжнародної торгівлі та транспорту. Типові напрями взаємодії учасників-партнерів по мульти-модальним перевезенням представлені в табл. 3.

Таблиця 3. Типові напрями взаємодії учасників-партнерів по мультимодальним перевезенням

Участники-партнери по

мультимодальним перевезенням

Держава Постачальники

транспортно-логістичних послуг

Споживачі транспортно-логістичних послуг

Держава - спрощення митних процедур та формальностей; - лібералізація контролю за валютними операціями тощо

- надання транспортної інфраструктури; - запровадження юридичних вимог (ліцензій); - прийняття системи фінансових застав за виконання угоди; - лібералізація послуг тощо

- розробка та запровадження стратегії розширення експорту; - розробка та запровадження стратегії заміни імпорту; - запровадження ефек-тивної системи митного очищення та зберігання вантажів та ін.

Постачальники транспортно-логістичних

послуг

- лоббіювання/ здійснення тиску на користь розробки та запровадження необхідних нормативно-правових актів

- забезпечення зростання компетентності та професіоналізму профільних організацій; - пошук та реалізація ефективних методів логістичного управління системою транспортно-логістичних послуг; - запровадження іноваційних технологій у перевізний процес та ін.

- маркетинг транспортно-логістичних та торгово-економічних послуг; - встановлення стійких зв’язків з потенційною клієнтурою; - оцінка вимог споживачів та створення умов щодо іх задоволення та ін.

Споживачі транспортно-логістичних

послуг

- лоббіювання/ здійснення тиску на користь розробки та запровадження необхідних нормативно-правових актів

- довгострокове партнерство с обраним постачальником транспортно-логістичних послуг; - підвищення рівня інформатизації технологічних процесів; - пошук вигідних конкурентних пропозицій та ін.

- удосконалення процедур застосування комерційної практики; - встановлення стійких партнерських зв’язків з вантажовідправниками; - найкраще розуміння вимог до товарів та ін.

Мультимодальне перевезення вантажів, як правило, здійснюється по міжнародним транспортним коридорам, передбачає найбільш тісну інтеграцію, що заснована на єдності, взаємодії та координації всіх ланок та учасників ланцюга доставки в організаційно-правовому та техніко-технологічному аспектах. Схема організаційно-функціональної структури мультимодальної системи перевезень вантажів показана на рис. 1.


100

Ри

с.

1.

Орга

ніз

ацій

но

-фун

кціо

наль

на с

трук

тур

а м

ульт

им

од

аль

ної

сист

еми

101


Проведене дослідження міжнародного досвіду в галузі використання транспортно-логістичного сервісу та сучасних технологій організації доставки вантажів на міжнародному рівні дозволило виявити основні напрямки забезпечення ефективного руху вантажопотоків, проаналізувати існуючі глобальні вантажопровідні мережі і, на цій основі, констатувати про доцільність та перспективність застосування мультимодальних перевезень як для держави, так й для учасників ланцюга доставки вантажів «від дверей до дверей» (рис. 2).

Рис. 2. Вигоди мультимодальних перевезень для держави та інших учасників

ланцюга доставки вантажів

Принцип мультимодального перевезення полягає в тому, що лише одна

сторона надає послуги з декількох ланок ланцюга доставки «від дверей до

дверей», а це може бути дешевше та ефективніше, аніж дроблення цих послуг

між декількома сторонами-виконавцями, кожен з яких буде намагатися

отримати максимально можливий прибуток на своєму окремому компоненті

ланцюга [8]. За даною концепцією на отримання економічної користі буде

націлений весь ланцюг доставки вантажів і всі учасники перевізного процесу

будуть зацікавлені в реалізації своїх інтересів та вигід.

Вигоди від мультимодальних перевезень

для держави для інших учасників ланцюга доставки вантажів

Формування оптимальної транспортно-

логістичної інфраструктури на державному

та регіональному рівнях, зростання

технологіч-ності та продуктивності

об’єктів транспортно-логістичної

Досягнення синергічного ефекту від

взаємодії всіх видів транспорту

Зростання транзитних вантажопотоків,

пропускної здатності транспортних

магістралей

Отримання мультиплікативного ефекту в

регіонах впливу термінальної мережі

Зростання макроекономічних показників

держави та отримання стійкого розвитку

транспортно-логістичної системи

Формування гнучкої та ефективної

транспортно-логістичної системи держави

Зростання рівня якості транспортно-

логістичних послуг

Отримання повного комплексу

транспортно-логістичних послуг

Розвинута мережа об’єктів транспортно-

логістичної інфраструктури

Отримання фінансово-економічних вигід

для кожного з учасників процесу доставки

Зростання обсягу ринку транспортно-

логістичних послуг

Оптимізація сукупних транспортно-

логістичних витрат

Підвищення рівня інтеграції та взаємодії

учасників перевізного процесу


102

Отже, як було сказано вище, розвиток мультимодальних перевезень визначається існуючим попитом на даний вид послуг, обсягами замовлень, асортиментом вантажів, умовами постачання, вимогами споживача, а також маршрутами доставки. Слід зауважити, що на сучасному етапі в Україні, такий спосіб організації доставки вантажів знаходиться на початковій стадії і активний його розвиток гальмується з-за наявності певних проблем, усунення яких передбачає запровадження відповідних заходів. Основні проблеми та відповідні заходи щодо їх усунення наведені в табл. 4.

Таблиця 4. Основні проблеми розвитку мультимодальних перевезень в Україні та заходи щодо їх усунення

№ Проблема Необхідні заходи 1 2 3 1. Недосконалість нормативно-

правової бази змішаних перевезень, зокрема мультимодальних перевезень, невизначеність стратегічних напрямів їх розвитку

Розробити та запровадити сумісну з міжнародною нормативно-законодавчу базу для легітимізації мультимодального транспорту, де буде визначено різні види транспорту, відповідальність сторін, функції мультимодальних транспортних операторів та вимоги до документації [8]

2. Диспропорції між рівнями розвитку об’єктів інфраструктури різних видів транспорту, що гальмує розвиток контейнерних та контрейлерних перевезень

Формування ефективної транспортної політики держави (регіону) спрямовану на рівномірний розвиток різних видів транспорту, оптимального розподілу вантажопотоків між ними, забезпечення їх організаційно-технологічної взаємодії та системного функціонування

3. Високі ризики операторів мультимодальних перевезень при організації доставки вантажів «від дверей до дверей»

Розробка та реалізація ефективної системи управління ризиками, запровадження механізмів комплексного управління ризиками, що виникають під час організації, а також виконання мультимодальних перевезень

4. Відсутність розвинутої мережі об’єктів транспортно-логістичної інфраструктури

Формування оптимальної транспортно-логістичної інфраструктури як на регіональному, так й на державному рівнях; формування ефективної системи управління транспортно-логістичної системи

5. Відсутність представницької мережі національних операторів транспортно-логістичних послуг за кордоном, яка б забезпечувала високий ступень узгодженості дій всіх учасників перевізного процесу та захисту інтересів держави за кордоном

Стимулювання та підтримка національних операторів транспортно-логістичних послуг, укладання багатосторонніх угод та розвитку партнерських відносин між Україною та іноземними державами, а також формування спільної політики в галузі транспорту та торгівлі; закріплення конкурентоспроможних позицій національних операторів транспортно-логістичних послуг на міжнародному просторі

6. Відсутність конкурентоспроможної цінової політики в області змішаних та мультимодальних перевезень

Розробка конкурентоспроможної цінової політики в галузі транспорту; мінімізація та ліквідація всіх несанкціонованих зборів з транзитних вантажів; розробка методу та механізмів оптимального розподілу наскрізного фрахту між усіма ланками ланцюга доставки вантажу

7. Недостатність професійних кадрів та фахівців в області мультимодальних перевезень

Формування ефективної системи підготовки та перепідготовки фахівців в галузі транспорту як в межах держави, так й в провідних європейських країнах; організація співпраці з міжнародними транспортними організаціями з метою отримання професійного досвіду

Вирішення проблем щодо розвитку мультимодальних перевезень в Україні на основі реалізації вищенаведених заходів, дозволить створити міцний та конкурентоспроможний транспортно-логістичний сектор країни, забезпечить його привабливість не лише на внутрішньому, але й на міжнародних рівнях, а також сприятиме збільшенню обсягів транзитних вантажів, формуванню стійких партнерських відносин в сфері транспортно-логістичного бізнесу, та надасть можливість відкрити додаткові джерела доходів як для транспортної галузі, так й для державного бюджету в цілому.

103


Висновки. В результаті проведених досліджень встановлено, що розвиток мультимодальних перевезень в Україні є перспективним напрямом формування ефективної транспортно-логістичної системи країни. Мультимодальні перевезення є сучасною концепцією транспортування вантажів за логістичним принципом «від дверей до дверей», яка передбачає організаційно-технологічну взаємодію, синхронізацію та координацію всіх учасників ланцюга доставки з метою досягнення синергійного ефекту перевізного процесу. Організація мультимодальних перевезень єдиним оператором за єдиним транспортним документом та наскрізною ставкою фрахту сприятиме підвищенню якості транспортно-логістичного обслуговування, забезпечить високий рівень надійності та безпеки міжнародних ланцюгів доставки вантажів. Наступним важливим етапом дослідження повинна стати розробка системи управління мультимодальними перевезеннями в Україні, а також моделей взаємодії її підсистем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. «Щодо шляхів розвитку мультимодальних (комбінованих) перевезень в Україні».

Аналітична записка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/articles/599/.

2. В.С.Никифоров. Мультимодальные перевозки и транспортная логистика. Учебное

пособие./ В.С.Никифоров. – Новосибирск: НГАВТ, 1999. – 103 с.

3. Конвенция Организации Объединенных Наций о международных смешанных перевозках

грузов, Женева, 24 мая 1980 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ci.uz.gov.ua/org/un/conv80comb.html.

4. Троицкая Н.А. Мультимодальные системы транспортировки и интермодальные

технологии: учеб. пособие для студ. выс. учеб. заведений / Н.А. Троицкая, А.Б. Чубуков,

М.В. Шилимов. – М.: Издательский центр «Академия», 2009. – 336 с.

5. Мультимодальні перевезення: сучасні технології. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.expresstrans.net/gruzak.html.

6. Миротин В.А., Ташбаев Ы. Э. Интермодальные и мультимодальные системы/

В.А. Миротин, Ы. Э. Ташбаев// Транспорт: наука, техника, управление: Сб. Винити. – 1993.

– №1. – С. 3-9.

7. Левиков Г.А., Тарабанько В.В.. Смешанные перевозки (состояние, проблемы, тенденции),

3-е изд., исп. и доп./ Г.А., Левиков, В.В. Тарабанько. – М.: 2007 г. – 320 с.

8. Підтримка інтеграції України до Транс-Європейської транспортної мережі ТЄМ-Т. РК7.

Міжгалузеві питання. Мультимодальний транспорт. Заключний звіт 7.1. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.expresstrans.net/gruzak.html.


104

УДК 338.242

ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МОНОПОЛІЙ В УКРАЇНІ

Федорова В.А., к.е.н. E-mail: [email protected]

Дмитренко В.О. E-mail: [email protected]

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

У статті досліджено найбільш загальні аспекти діяльності монополій в Україні, умови виникнення, час існування, головні особливості їхнього розвитку, органи контролю та проблеми пов’язані з їх діяльністю. Доведено необхідність впровадження суттєвого інституційного реформування в антимонопольну і конкурентну політику, а саме: покращити процес підготовки кадрів, зробити рішучі кроки в бік створення спеціалізованого конкурентно-патентного суду, надати Антимонопольному комітету України статус незалежного колегіального органу, посиливши професійну самостійність, відкритість, прозорість і підзвітність його роботи. Підкреслено, що більш ніж віковий досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн свідчить, що найважливіші адміністративні рішення не можна доручати одному державному органу. Потрібні перехресні повноваження окремих структур з додатковим громадським контролем їхньої діяльності. Запропоновано для підвищення ефективності формування державної конкурентної політики створити Координаційну раду з питань конкурентної політики, яка має діяти в якості професійно-експертного й дорадчо-консультативного органу. Ключові слова: монополії, антимонопольний комітет, економічна конкуренція, сектор ринку, державні та природні монополії, господарства, ринкова економіка, реформування, законодавство, громадські організації UDC 338.242

THE ECONOMIC FEATURES AND THE SETTLEMENT OF MONOPOLIES IN UKRAINE

Fedorova V.А., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Dmytrenko V.О. E-mail: [email protected]

Dnipropetrovsk National University O. Honchar The paper investigates the most general aspects of monopolies in Ukraine, the conditions of origin, period of existence, the main features of their development, government control and the problems associated with their activities. The need of the introduction of significant institutional reforms in antitrust and competition policy, © Федорова В.А., к.е.н., Дмитренко В.О., 2014

105


namely to improve the process of training to make decisive steps towards the creation of a specialized competitive patent court and provide the Antimonopoly Committee of Ukraine the status of an independent collegial body, increase professional autonomy, openness, transparency and accountability of its work, has been proved. More than a century of experience of competition policy of developed market countries has shown that the most important administrative decisions cannot be assigned by the same public authority. There are needed cross authority separate structures with additional public control of their activities. Therefore, to improve the efficiency of formation of the state competition policy it should be created a coordinating council on competition policy, which should act as a vocational expert and advisory and consultative body. Key words: monopoly, the competition committee, economic competition, market sector, government, and natural monopolies, economy, market economy, reform, legislation, community organization

Актуальність проблеми. З перших років своєї незалежності Україна

намагається мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави

та створити передумови для створення ринкової економіки. Одним з основних

етапів реформування народного господарства було становлення

антимонопольного законодавства і відповідних державних органів. Але як і

будь-яка система вона має свої недоліки, і тому ця тема останнім часом

набуває особливої актуальності. Враховуючи світовий досвід захисту

конкуренції в розвинутих ринкових країнах, економічна наука доводить

необхідність залучення можливостей громадських організацій і професійних

об’єднань підприємців до процедур регулювання конкуренції, що, на думку

фахівців, може суттєво підвищити ефективність державної конкурентної

політики і в Україні.

Аналіз останніх наукових досліджень. Особливості діяльності

монополій в Україні вже досліджені багатьма вітчизняними економістами та

фахівцями. Вагомий внесок у розвиток даної наукової проблематики зробили

Гринів А., Кічурчак М. [1], Марцин В. [2], Кравченко Ю. [3], Лагутин В. [4],

Филюк Г. [5]. Однак, враховуючи поглиблену теоретичну розробленість у

сфері діяльності монопольних підприємств в Україні все ж виникають питання

про об’єктивність існування їх в економіці: українські монополії це об’єктивне

зло чи єдиний шлях порятунку української економіки?

Мета роботи: дослідження особливостей монополій в Україні, оскільки

проведення ефективної антимонопольної політики є одним з найважливіших

завдань для України. Наша держава має свою особливість стосовно монополії.

У світі монополізм є лише у виробничій сфері, а в Україні – майже в усіх.


106

Причиною цього стала командно-адміністративна система колишнього СРСР,

наслідки якої спостерігаються і сьогодні.

Викладення основного матеріалу дослідження. Однією з основних

передумов побудови ефективного ринку є економічна конкуренція. Україна

оголосила про перехід до ринкової економіки у 1991 p., коли частка

монопольного сектора становила 100 %. Головним методом боротьби з

явищем монополізації було визнано приватизацію. Проте її наслідком стала

зміна власника підприємства без зміни методів управління. Тобто, від

державного власника монополія перейшла до приватного. Частка

монопольного сектора за період з 1991 до 2001 року зменшилася й у 2001 р.

становила вже 40 %. Перш за все це –природні монополії (залізничний

транспорт, житлово-комунальне господарство тощо). Окрім цього, існують

ринки, де монополія підтримується або навіть створюється необ'єктивними

факторами, наприклад, побудовою вхідних перешкод через лобіювання

законів. У Конституції України (стаття 42) записано, що держава захищає

економічну конкуренцію. Для боротьби з монополізацією було прийнято

низку законів про захист економічної конкуренції, створено Антимонопольний

комітет. Однак усе це – фактори юридичного характеру. Але ж явище

монополій є за своєю суттю економічним.

Одним з основних етапів реформування народного господарства

після проголошення незалежності було становлення антимонопольного

законодавства і відповідних державних органів. Тож українське

антимонопольне законодавство діє вже більше 10 років (американське –

114, європейське – 56) і достатньо результативно [1, с.26]. Проте у

1993 р. в економіці склалися такі умови, що гальмували процеси

скорочення монопольного сектора. Це насамперед відсутність

ринкових відносин, конкуренції, сформовані міцні державні монополії,

надмірна концентрація виробництва, вузька спеціалізація підприємств і

географічна обмеженість ринків.

З перших років своєї незалежності Україна намагається мінімізувати

вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови

для створення ринкової економіки. Проведення ефективної антимо-нопольної

політики є одним з найважливіших завдань для України.

Традиційно вважається, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги

його виробництва менші, що призводить до суспільних втрат. Водночас

виробники мають залишок. Ресурси в країні розподіляються неефективно.

Виникають змішані, гібридні форми монополій, які засновані на

107


нестандартних формах контрактацій. Існують неформальні угоди, які

обмежують можливості для конкуренції.

Саме існування монополії не є порушенням конкурентного законодавства.

Порушення – це тільки зловживання монопольним становищем. Домінуюче

становище є досить масштабним, воно не зводиться тільки до зловживань

цінового характеру, а включає також дискримінаційні дії, неправомірне

скорочення пропозиції або попиту, створення перешкод для входу чи виходу з

ринку інших фірм .

Великі підприємства були і повинні залишатись основними в

розвитку економіки України. Великі монополії роблять великий внесок у

ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної

економіки. Монополії часто розповсюджують нові, більш прогресивні

форми і методи господарювання.

Монополіст може мати переваги у виробничо-збутових витратах завдяки

масштабам виробництва та інновацій. Також він може знижувати трансакційні

витрати. Іноді обсяг випуску продукції монополіста може перевищувати обсяг

за конкуренції, а монопольна ціна не обов’язково буде максимальною.

Монополії сприяють прогнозованості ринку. В умовах глобалізації світової

економіки монополії видозмінюють конкуренцію, шукають нові перспективні

можливості. Монополіст може бути інноваційно активнішим, ніж фірма в

конкурентній сфері, мати більшу схильність до інвестування, вищі зарплати.

Таким чином, монополії неможна розглядати лише в негативному світлі.

На сьогодні монополістами в Україні є: «Нафтогаз України»,

«Укрспецекспорт», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо [2, с.5].

До недавніх пір «Укртелеком» також вважався монополією, але в

умовах динамічного розвитку НТП з’являються нові прогресивні

технології виробництва замінників, тому що це сприяє виникненню фірм-

конкурентів та створенню нових підприємств. ВАТ «Укртелеком» на

сьогодні обслуговує 10 млн. абонентів, а оператори мобільного зв’язку –

20 млн. абонентів.

Також до монополій відносять централізоване водопостачання, оскільки

сумнівно, що технології водопостачання в Україні будуть коли-небудь змінені.

Деякі вчені вважають, що монополії виникають випадково, інші – що

монополія – це кінцевий результат розвитку підприємства.

Розподіл монополій на закриті,відкриті та природні дуже умовна. Деякі

підприємства можуть належати одночасно до кількох видів. Фактично всі

монополії відкриті. Якщо виробництво продукції однією фірмою обходиться


108

суспільству дешевше, ніж кількома, то галузь є природною монополією. Цей

вид монополії вигідний для суспільства.

Сьогодні до природних монополій відносять електромережі,

трубопровідний транспорт, гірничодобувні підприємства унікальних родовищ

корисних копалин (нафта, газ, вугілля та ін.), комунальні підприємства.

В Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки.

Близько 10% ВВП приходить на послуги зв’язку і житлово-комунальної

сфери, ще 10% - на обсяг виробництва «Нафтогаз України». Але якість їх

послуг та рівень розвитку низькі. Суспільство втрачає свій добробут. Згідно зі

звітом незалежних аудиторів «Нафтогаз України» у 2005 р. втратив 1842 млн.

грн., а у 2009 – 2038,2 млн. грн. На відміну від цієї природної монополії, галузь

зв’язку стала конкурентною. «Обленерго» понесла втрати у 2002 р. 1, 65 млрд.

грн., а у 2007 – 10 млрд. грн. Монополія блокує розвиток ТЕК України,

знижуючи ефективність і конкуренто-спроможність підприємств ТЕК і

послаблює енергетичну безпеку країни. Компанії АТ «АРС» (Донецьк) спільно

з корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (Донецьк) контролюють 75%

ринку коксу. Приватна торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш»

займає 70% українського ринку гірничошахтного устаткування. У 2001 р.

збитки «АРС» склали 13 млн. грн., а у 2008 - 12,789 млн. грн. [3, с.2].

Мета створення і діяльності комунальних підприємств – задоволення

соціальних потреб суспільства. Вони регулюються Господарським та

Цивільним кодексами, Законами України: «Про природні монополії», «Про

захист від економічної конкуренції», «Про житлово-комунальні послуги»

тощо. В цілому діяльність комунальних підприємств збиткова. На даний

час монополії переживають кризу, з якої його може вивести тільки нове

законодавство про місцеве самоврядування і оновлення практики його

застосування і захисту. Встановлення реальних цін і тарифів, які

дозволятимуть функціонувати підприємствам беззбитково, призводить до

соціального вибуху серед населення і значно підвищує кризу

комунальних несплат.

Вирішення цих проблем можливе лише за комплексного економіко-

правового регулювання статусу комунальних підприємств з урахуванням їх

монопольного положення на ринку житлово-комунальних послуг. За

вдосконалення правового статусу комунальних підприємств вони зможуть

покращити якість послуг, та з дотаційних перетворитись на прибуткові.

«Укрзалізниця» функціонує як на монопольному (надання послуг

користування залізничною інфраструктурою), так і на конкурентному

(вантажних та пасажирських перевезень, будівельної індустрії тощо) ринках.

109


Однак багато підприємств «Укрзалізниці», які повинні функціонувати на конкурентному ринку, залишаються монопольними. Це призводить до відсутності стимулів до підвищення якості товарів та послуг, гальмування НТП, необґрунтованого підвищення цін, відсутності інвестицій.

Негативною особливістю монополії є встановлення завищених цін на товари і послуги. У свою чергу це призводить до заборгованості споживачів, насамперед монополій інших галузей. Найбільші боржники – теплопостачальні підприємства (55%). Необхідне створення ефективної державного регулювання, яка б змогла підвищити ефективність їх функціонування. Можливе поєднання механізму державного регулювання із виділенням конкурентних сфер і переведення на ринкові умови господарювання.

Для підвищення ефективності діяльності природніх монополій необхідне створення конкурентного середовища, вдосконалення механізму ціноутворення.

Економічними наслідками діяльності монополій можна вважати те, що монополіст витрачає менше на виробництво через зростання обсягів виробництва; монополіст може здійснювати великомасштабні дослідження; неефективна робота монополіста може призвести до підвищення ціни продукції; неефективне використання ресурсів в країні. монополіст може зловживати своєю владою, встановлювати демпінгові ціни.

Згідно з методикою Антимонопольного комітету України, монополіст – це фірма, частка ринку якої більше 35% [4, с.6].

Держава регулює діяльність монополій. Антимонопольний комітет здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захищає інтереси підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції. Здійснюється заборона злиття фірм, якщо їх сукупна частка становить 35%. Також здійснюється заборона зловживання монополістом своєю владою шляхом введення штрафних санкцій чи примусове роз’єднання. Крім того, здійснюється регулювання природних монополій (цін і якості продукції) [8, с.53].

Сьогодні доказом недосконалості державного регулювання діяльності монополій є зловживання своїм економічним положенням. За даними Антимонопольного комітету України, щорічно близько 60% порушень антимонопольного законодавства чиняться природними монополіями. В основному порушення стосуються питань ціно-утворення та цінової дискримінації.


110

Повністю усунути монополізм неможливо, можна тільки звузити його шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій. Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції, Конституція України регулюють діяльність монополій.

Основним документом державного регулювання природних монополій є Закон України «Про природні монополії». На реформування електроенергетики, в тому числі природної монополії, направлений Закон України «Про електроенергетику». Але принципові питання регулювання діяльності природних монополій в ТЕК та електроенергії майже не врегульовані законодавчо. Не існує законів і щодо телекомунікаційних технологій. Найважливішим напрямом проведення антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. є захист вже існуючого конкурентного середовища та перетворення конкурентних відносин ефективніші, тому що монополісти намагаються одержати додаткові прибутки завдяки дискримінації цін, злиття, таємним змовам,тонізації.

На сучасному етапі розвитку економіки актуальним є формування і проведення розумної конкурентної політики, антимонопольного регулювання економіки.

Саме в процесі переходу до ринкової економіки необхідно створити такий механізм демонополізації, який би відповідав сучасному розвитку економіки.

Вивчення конкурентного середовища є інструментом та першим кроком до демонополізації та розвитку конкуренції. Це окрема конкурентна політика.

Також можливе створення національної програми забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвиток сертифікації.

Найбільш раціональним є проведення експортно-імпортної політики. Збільшити частку підприємств на товарному ринку з 35% до 60% і забезпечити регулювання цін державою. Держава повинна впливати на ціну лише шляхом зміни податків та процентних ставок.

Крім того, можна створити гнучку систему надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; зняти бар’єри вступу на ринки нових підприємств; створити систему довідково-консультативних послуг .

111


Регулювання цін (тарифів) природніх монополій є основним інструментом державної конкурентної політики. Її завданнями є: створення доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств; стимулювання підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції [7, с.26].

Сьогодні державі необхідно здійснювати активні антимонопольні заходи, які полягають в стимулюванні створення нових підприємств,в заохоченні підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, в полегшенні доступу інших фірм на монополізовані ринки. Здійснювати це можна за допомогою податків та процентних ставок, пільгового кредитування підприємств, які вступають на монопольні ринки.

Формування і проведення розумної антимонопольної політики повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від якої значною мірою залежить добробут людей України.

Таким чином, на сьогодні існує проблема монополізму в Україні. Велика кількість монополістичних підприємств є збитковими, що негативно впливає на розвиток економіки в цілому. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні системи довідково-консультативних послуг, створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств; стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств [5, с.3].

Ключову роль у процесах регулювання проблем монополій має відіграти Антимонопольний комітет, який, реагуючи на скарги споживачів і за власною ініціативою, наділений повноваженнями припиняти порушення конкурентного законодавства у вигляді завищення ненормованих втрат, нав’язування невигідних умов договорів, встановлення бар’єрів доступу на ринок конкурентів, безпідставних відключень мереж, застосування різних умов до рівнозначних угод тощо.

Висновки. Загальна система державної антимонопольної і конкурентної

політики потребує суттєвого інституційного реформування. Зокрема, в цій

сфері необхідно покращити процес підготовки кадрів, запровадити відповідні

навчальні курси у національних ВУЗах, активізувати профільні наукові


112

дослідження, зробити рішучі кроки в бік створення спеціалізованого

конкурентно-патентного суду, а також надати Антимонопольному комітету

України статус незалежного колегіального органу, посиливши професійну

самостійність, відкритість, прозорість і підзвітність його роботи.

Враховуючи світовий досвід захисту конкуренції в розвинутих ринкових

країнах, економічна наука доводить необхідність залучення можливостей

громадських організацій і професійних об’єднань підприємців до процедур

регулювання конкуренції, що, на думку фахівців, може суттєво підвищити

ефективність державної конкурентної політики і в Україні. Більш ніж віковий

досвід конкурентної політики розвинених ринкових країн свідчить, що

найважливіші для суспільства адміністративні рішення не можна доручати

одному державному органу. Потрібні перехресні повноваження окремих

структур з додатковим громадським контролем їхньої діяльності. Тому для

підвищення ефективності формування державної конкурентної політики

необхідно створити при Президенті України Координаційну раду з питань

конкурентної політики, яка має діяти в якості професійно-експертного й

дорадчо-консультативного органу.


1. Гринів А. С., Кічурчак М. В. Національна економіка: навч. пос. – Львів: Магнолія. –

2009. – 464 с.

2. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та

місце в ньому держави / В. Марцин // Економіка.фінанси. Право. – 2007. – № 10.

3. Кравченко Ю. Рынкам естественных монополий – эффективное регулирование / Ю.

Кравченко // Экономика Украины. – 2006. – №6.

4. Лагутин В. Вред от монополии и польза от конкуренции: так ли все просто? /

В. Лагутин // Экономика Украины. – 2007. – №4.

5. Филюк Г. Социально-экономические последствия монополии: теоретический и

практический аспекты / Г. Филюк // Экономика Украины. – 2008. – №1.

6. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Швайка Л. А. – К.: Знання,

2006. – 435 c.

7. Новак А. Я. Як підняти українську економіку: Монографія. – Вид. 3-тє, доп. – К.:

«Гнозіс», 2011. – 368 с.

8. Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. –Львів:

Інтереко, 1997. – 176 с.

113


Ô²ÍÀÍÑÈ ÒÀ ²ÍÂÅÑÒÈÖ²ÉÍÎ — ÁÓÄ²ÂÅËÜÍÀ Ä²ßËÜÍ²ÑÒÜ

УДК 336.22

СПРОЩЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ЯК МЕТОД ПОДАТКОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Святенко І.М., к.е.н. E-mail: [email protected]

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

У статті вивчено питання реформування національної системи оподаткування в сфері малого підприємництва та визначено економічну доцільність використання альтернативних методів оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Проаналізовано, що паралельне існування декількох видів альтернативного оподаткування ставить платників податків перед проблемою вибору, вирішення якої залежить як від можливої сфери застосування того чи іншого способу оподаткування, так і від особливостей державного регулювання підприємницької діяльності та застосування інших податків та зборів. Доведено, що одним із найефективніших засобів реалізації стимулюючої функції оподаткування, гармонізації економічних інтересів держави, регіонів і платників податків, а також забезпечення зайнятості та самозайнятості є альтернативні системи оподаткування, до яких відноситься спрощена система оподаткування, обліку та звітності, фіксований прибутковий податок, фіксований сільськогосподарський податок. Визначено, що стимулюючий вплив спрощеного оподаткування залежить не від арифметичного зменшення податкового тиску, а від поліпшення інших не менш важливих складових податкової системи, а саме: порядку встановлення і введення в дію податків, їх кількості, прав і обов'язків платників податків.

Ключові слова: оподаткування, суб’єкт малого підприємництва, єдиний податок

UDC 336.22

SIMPLIFICATION OF THE TAXATION AS A METHOD OF STIMULATING OF SMALL BUSINESS

Svyatenko I.М., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Makeyevka Institute of Economics and Humanities

It has been studied the reform of the national tax systems in small businesses and determined the economic feasibility of using alternative methods of taxation of small businesses. It has been analyzed that parallel existence of several types of alternative taxation puts taxpayers to challenge of choosing solution of which depends on the possible scope of a method of taxation and features of state regulation of business

© Святенко І.М., к.е.н., 2014


114

activities and the use of other taxes and fees. It has been proved that one of the most effective means of implementing the incentive function of taxation, harmonization of economic interests, regions and taxpayers, as well as employment and self-employment is an alternative tax systems, which include a simplified system of taxation, accounting and reporting, a flat income tax, a flat agricultural tax. It has been determined that the stimulatory effect of simplified taxation depends not on the arithmetic reduction of the tax burden but on improving other important components of the tax system: the order of order of installation and commissioning of taxes, their quantity, the rights and obligations of taxpayers. Key words: taxation, subject of small business, single tax

Актуальність проблеми. У період становлення ринкової системи господарювання в Україні підсилюється підприємницька активність у всіх сферах економіки. Важливим елементом виробничої структури стає мале підприємництво, що відіграє значну роль у створенні конкурентного середовища в різних галузях економіки. Демонополізація, роздержавлення і приватизація створюють економічні передумови для його динамічного розвитку. Цей сектор економіки має власний внутрішній потенціал розвитку, здатність до виживання й адаптації в несприятливих умовах та потребує державної підтримки.

Напрямками державної підтримки малого підприємництва є: - Формування інфраструктури підтримки малого підприємництва,

організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва.

- Встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва. - Введення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. -Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. - Залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-

технічних та соціально-економічних програм, виконання поставки продукції для державних та регіональних потреб.

Оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності являє собою один з найважливіших і найбільш ефективних важелів державного регулювання ринкової економіки. Саме за допомогою податкової політики держава не тільки формує джерела фінансування суспільно-необхідних витрат, реалізуючи фіскальну функцію податків, а і забезпечує створення необхідних передумов до структурної перебудови національної економіки та її росту.

115


Таким чином, бачимо що спрощення оподаткування є дієвим методом податкового стимулювання малого підприємництва.

Аналіз останніх наукових досліджень. Дослідженням питань спрощеної системи оподаткування займались такі вітчизняні вчені як З.С. Варналій [1]. П.М. Гарасим [2], Д.І. Дема [3], Т.І. Єфименко [4], О.В. Покатаєва [5], Н.М. Ткаченко [6], Р.В. Сидоренко [7] та ін. У той же час задачу формування ефективного механізму оподаткування суб’єктів малого підприємництва не можна віднести до цілком розробленої. Вимагають подальшого дослідження питання вивчення доцільності використання спрощених систем оподаткування.

Основним проблемами альтернативних систем оподаткування, які необхідно врегулювати законодавчо є: визначення системи обмежень застосування альтернативного оподаткування, удосконалення законо-давчого врегулювання визначення бази оподаткування і розміру податкових ставок, уточнення механізму сплати суб'єктами альтернативних систем оподаткування інших податків і зборів, удосконалення системи відповідальності платників, коректування механізмів податкового адміністрування, установлення перехідних положень для альтернативних систем оподаткування.

Рішення цих проблем буде сприяти розвитку альтернативних систем оподаткування і на цій основі – підвищенню ефективності реалізації його стимулюючої функції.

Метою роботи є вивчення питань реформування національної системи оподаткування в сфері малого підприємництва та визначення економічної доцільності використання альтернативних методів оподаткування суб'єктів малого підприємництва.

Викладення основного матеріалу дослідження. Одним з головних завдань реформування податкової політики в сфері малого підприємництва повинне стати переорієнтація податкової системи з чисто фіскальних цілей на стимулювання економічного росту суб'єктів малого бізнесу. Використовуючи ті або інші засоби реалізації стимулюючої функції оподаткування, держава впливає на виробництво та реалізацію суспільного продукту, регулює зміни в структурі економіки, темпи накопичення і споживання, створює умови для технічного відновлення виробничого потенціалу, а також забезпечує регулювання інфляційних процесів і стабілізацію фінансового стану держави.


116

Функціонування малого підприємництва в ринковій економіці

здійснюється не відокремлено. Взаємодіючи з великим і середнім бізнесом, з

державним сектором, воно є невід'ємною складовою частиною сучасної

ринкової економічної системи. У процесі формування ринкових відносин мале

підприємництво виступає вирішальною силою соціально-економічного

розвитку, як регіону, так і держави в цілому. Причому малий бізнес відіграє

важливу роль не тільки для економік перехідного періоду, а і для країн з

розвиненою ринковою економікою.

Незважаючи на те, що необхідність розвитку малого підприємництва в

Україні визнана протягом практично всього етапу незалежної України, - стан

його розвитку ще не можна назвати задовільним.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу в Україні проблеми

недосконалості й обтяжливості системи оподаткування, адміністративні

перешкоди в сфері підприємництва, неврегульованість питань фінансу-вання і

кредитування, зокрема мікрокредитування малого підприємництва, практична

відсутність державної фінансової підтримки, нерозвиненість інфраструктури

підтримки підприємництва.

Для рішення проблем малого бізнесу недостатньо тільки усвідомлення

їхньої важливості. Необхідним є створення сприятливих умов і, насамперед,

удосконалення нормативної бази. Тому розвиток малого підприємництва в

Україні прямо залежить від уряду і місцевої влади.

Протягом останніх років в Україні був здійснений ряд важливих кроків у

сфері правового забезпечення малого підприємництва. Найбільш істотні зміни

відбулися в системі оподаткування суб'єктів малого підприємництва.

Починаючи з 1998 року в Україні, були прийняті ключові законодавчі зміни,

що ввели нові, паралельно з загальною системою оподаткування, для України

методи альтернативного оподатковування:

- єдиний податок – введений Указом Президента України «Про спрощену

систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»;

- спеціальний торговий патент – введений Законом України «Про

внесення змін у Закон України «Про патентування деяких видів

підприємницької діяльності»;

- фіксований податок – введений у дію Законом України «Про внесення

змін у Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з

громадян».

Основним нормативним документом, що встановлює правові засади

застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також

сплати єдиного податку на даний час є Податковий Кодекс України (Глава 1

117


«Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» Розділу XIV

«Спеціальні податкові режими» [9]).

Паралельне існування декількох видів альтернативного оподаткування

ставить платників податків перед проблемою вибору, вирішення якої залежить

як від можливої сфери застосування того чи іншого способу оподаткування,

так і від особливостей державного регулювання підприємницької діяльності та

застосування інших податків та зборів.

Привабливість спрощеної системи оподаткування малого бізнесу полягає

в тому, що:

1) стабільне, просте та зрозуміле оподаткування вигідно вирізняється на

тлі загального оподаткування, тим самим полегшуючи податковий тягар;

2) відпадає необхідність у сплаті багатьох податків – замість них існує

один-єдиний податок;

3) з’являється можливість не сплачувати надскладний в адмініструванні

ПДВ і так звані соціальні податки (нарахування на фонд заробітної плати);

4) спрощується документообіг та бухгалтерський облік.

Згідно з Податковим Кодексом, спрощена система оподаткування,

обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів,

що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених

пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу [9], на сплату єдиного податку в

порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням

спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа – підприємець може самостійно

обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає

встановленим вимогам. Суб’єкти спрощеної системи можуть платити єдиний

податок залежно від групи, до якої вони включені (табл. 1).

Єдиний податок звільняє платників від обов’язку нарахування, сплати та

подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на прибуток

підприємств; податку на доходи фізичних осіб у частині доходів, що отримані

в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з

цією главою; податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт

та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України,

крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та

юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, зі сплатою

податку на додану вартість; земельного податку, крім земельного податку

за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження

господарської діяльності; збору за провадження деяких видів

підприємницької діяльності; збору на розвиток виноградарства,

садівництва і хмелярства.


118

Таблиця 1. Групи платників та ставки єдиного податку з 01.01.2013 р.

Платник податку Критерії платників єдиного податку Основна ставка податку Фізичні особи - 1 група - працюють без найманих осіб;

- річний обсяг доходу не повинен перевищувати 150 000 грн.

1%-10% мінімальної зарплати у розрахунку на календарний місяць.

Фізичні особи - 2 група - кількість найманих працівників - не більше 10 осіб; - річний обсяг доходу не повинен перевищувати 1 000 000 грн.

2%-20% мінімальної зарплати у розрахунку на календарний місяць.

Фізичні особи - 3 група - кількість найманих працівників - не більше 20 осіб; - обсяг доходу не повинен перевищувати 3 000 000 грн.

- 3% від доходу для платників ПДВ; - 5% від доходу для неплатників ПДВ.

Юридичні особи - 4 група

- середньооблікова кількість працівників - не більше 50 осіб; - обсяг доходу не повинен перевищувати 5 000 000 грн.


Фізичні особи - 5 група - кількість найманих працівників - без обмежень; - обсяг доходу не повинен перевищувати 20 000 000 грн.


Юридичні особи - 6 група

- середньооблікова кількість працівників – без обмежень; - обсяг доходу не повинен перевищувати 20 000 000 грн.


Джерело: Сформовано авторами із використанням джерела [9]

Альтернативні системи оподаткування є своєрідним проявом демократизації суспільства. За їх наявності суб'єкти підприємницької діяльності – платники податків – отримують можливість самостійного вибору податкових умов господарювання, тобто мають змогу активно впливати на цей фактор зовнішнього середовища, що суттєво збільшує ступінь їх свободи в прийнятті господарських рішень. Тому можливість застосування альтернативних систем оподаткування на рівні суб'єктів підприємницької діяльності слід розглядати як один із резервів підвищення ефективності їх господарювання.

Об'єктивна необхідність появи альтернативного оподаткування зумовлена, з одного боку, недоліками, які притаманні чинній податковій системі України, її складністю, внутрішніми суперечностями, неузго-дженістю основних податкових законів з іншими галузями законодавства та переважно фіскальною спрямованістю, а з іншого – специфікою сучасного етапу розвитку національної економіки, який вимагає першочергового системного стимулювання розвитку малого підприємництва та підтримки сільськогосподарських товаровиробників, що не може бути вирішено в рамках діючої системи оподаткування. До того ж застосування альтернативних податкових систем сприяє вирішенню ще одного найважливішого завдання соціальної політики – формуванню середнього класу, що є необхідною умовою забезпечення сталості соціально-економічного розвитку нашої країни.

119


Ще одним аспектом застосування альтернативного оподаткування є необхідність спрощення та лібералізації громіздкої і відверто фіскальної системи адміністрування податків і зборів, яка ставить в нерівні умови платників податків і контролюючі органи.

Скорочення кількості податків і зборів, обов'язкових до сплати в рамках альтернативних систем, а також спрощення податкового обліку та фінансової звітності дозволяє певною мірою зняти гостроту цієї проблеми та суттєво скоротити відповідні витрати часу суб'єктів підприємництва. Однак остаточне вирішення проблеми податкового адміністрування потребує внесення системних змін в законодавство з питань оподаткування і може бути досягнуто тільки в рамках реформи загальної податкової системи України.

Висновки. Аналіз сучасної теорії і практики оподаткування свідчить про те, що альтернативні системи оподаткування, до яких відноситься спрощена система оподаткування, обліку та звітності, фіксований прибутковий податок, фіксований сільськогосподарський податок, а також здійснення підприємницької діяльності з придбанням спеціального торгового патенту, є одним із найефективніших засобів реалізації стимулюючої функції оподаткування, гармонізації економічних інтересів держави, регіонів і платників податків, а також забезпечення зайнятості та самозайнятості.

Стимулюючий вплив спрощеного оподаткування залежить не від арифметичного зменшення податкового тиску, а від поліпшення інших не менш важливих складових податкової системи, а саме: порядку встановлення і введення в дію податків, їх кількості, прав і обов'язків платників податків. Те, що платники одержали можливість платити меншу кількість податків, право ведення спрощеного бухгалтерського обліку і документації, зіграло вирішальну роль для підприємців при виборі методу оподаткування і поліпшило умови їх господарювання.


1. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики / З. С. Варналій. –

[3-тє вид.]. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2005. - 302с.

2. Гарасим П.М. Особливості обліку і звітності малих підприємств в контексті

податкового законодавства України / П.М. Гарасим, С.В. Приймак // Вісник

Волинського інституту економіки і менеджменту. – 2011. – № 2. – С. 87-93.


120

3. Дема Д.І. Спрощена система оподаткування: реалії та перспективи в Україні /

Д.І. Дема, І.В. Шевчук // Облік і фінанси АПК. – 2011. – № 1. – С. 146-149.

4. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: спрощена

система оподаткування, обліку та звітності (глава 1 розділу ХІV) [Текст] /

[Т. І. Єфименко, Ю. Б. Іванов, К. В. Давискіба] ; Держ. Навч.-наук. Установа

«Акад. Фін. Упр.». - К. : ДННУ «Акад. Фін. Упр.», 2011. - 144 с.

5. Покатаєва О.В. Правові основи функціонування спрощеної системи

оподаткування / О.В. Покатаєва // Вісник Запорізького національного

університету. – 2010. – № 4. – С. 85-90.

6. Ткаченко Н.М. Суб’єкти малого підприємництва: особливості сплати єдиного

податку та фіксованого податку у співставленні з податком на доходи фізичних

осіб / Н.М. Ткаченко // Фінанси, облік і аудит. – 2011. – № 17. – С. 360-366.

7. Сидоренко Р.В. Спрощена система оподаткування в Україні: історія і перспективи /

Р.В.Сидоренко // Збірник наукових праць Таврійського державного

агротехнологічного університету (економічні науки). – 2012. - № 1(17). – С. 138-145.

8. Податкова система України : [навч. посібник] / [за заг. ред. М.Я. Азарова]. - К. :

Міністерство фінансів України, Національний Університет державної податкової

служби України, 2011. - 656 с.

9. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

121


УДК 336.77:332.2-053.81(477)

ІНСТИТУТ МОЛОДІЖНОГО ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Скачедуб С.А. E-mail: [email protected]


У статті досліджуються сучасні проблеми молодіжного іпотечного кредитування. Обґрунтовано, що головними проблемами на шляху молоді до власного житла є необхідність наявності у позичальника 30-50 відсотків вартості нерухомого майна, купівля якого кредитується та розмір відсоткової ставки за іпотечними кредитами комерційних банків, яка фактично становить до 50 відсотків річних. Розкрито основні завдання Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву та принципи надання державних пільгових довготермінових кредитів для поліпшення житлових умов громадян України. Висвітлені проблеми складності доступу до державної програми житлового кредитування молоді та проблеми з якими може зіткнутися позичальник при купівлі житла у недобудованому або не введеному до експлуатації будинку. Додатково поставлене питання, щодо соціального захисту молоді при зверненні стягнення на житло, як результату невиплати кредиту. Наголошено, що для побудови в Україні сучасного інституту молодіжного іпотечного кредитування є негайна необхідність у розробці нового механізму здешевлення іпотечних кредитів, як, у першу чергу для молоді, так й для інших верств суспільства. Зауважено, що такі механізми можуть виходити, як з сторони держави у вигляді встановлення максимальних граничних розмірів відсоткових вставок за іпотечними кредитами, так й з сторони приватного капіталу шляхом впровадження системи спеціалізованих іпотечних банків, міжнародних схем реінвестування, іпотечних сертифікатів, розвитку та здешевлення страхових послуг. Ключові слова: іпотека, іпотечне кредитування, житло, молодіж, соціальний захист UDC 336.77:332.2-053.81(477)

THE INSTITUTE OF YOUTH MORTGAGE CREDITING: PROBLEMS AND PERSPECTIVES OF DEVELOPMENT

Skachedub S.А. E-mail: [email protected]

Prydneprovs’kа State Academy of Civil Engineering and Architecture

In the article the modern problems of the youth real estate mortgage have been investigated. It has been presented, that the main problem on the way to own accommodation for young people is necessity of presence for a borrower at least 30-50 percent of property which is credited and a mortgage interest rate of commercial banks which in fact can be up to annual interest of 50. The basic tasks of State fund of youth

© Скачедуб С.А., 2014


122

housing contribution and principles of concession of state privileged long-term credits for improvement of housing conditions of citizens of Ukraine have been exposed. There were also enlightened the problems of complicated access to the governmental program of the housing crediting for young people and problem which a borrower can face in case of purchasing accommodation that is unfinished or not entered into exploitation. Additionally it has been analyzed the problem of social defense of youth against appeal penalties on accommodation as the result of credit non-payment. It is emphasized, that there is an immediate necessity of the development of a new mechanism which can ease the mortgage credits for youth and another sections of society in order to build a modern institute for youth mortgage. It has been noticed, that such mechanisms can be done by the state as sizing maximum limits for mortgage interest rates or by the private capital as implementation of a system of specialized mortgage banks, international reinvestment schemes, mortgage certificates or development and cheapening of insurance services. Key words: mortgage-lending, real estate mortgage, housing accommodations, youth, social protection

Актуальність проблеми. Сьогодні в Україні 13 % населення не мають окремого житла; 2,4 млн. сімей перебувають на квартирному обліку; 116 тисяч квартир є комунальними, де проживають кілька сімей; 4 млн. м2 площі віднесено до категорії старого та аварійного житла; майже 15 млн. м2 житла знаходяться у п'ятиповерхових великопанельних будинках першого покоління забудови 60-70-х років, які підлягають реконструкції; на 100 тисяч сімей щорічно зростає черга на державне житло; середній строк перебування в черзі на квартирному обліку – 10-15 років [7]. Особливо важливою є проблема отримання окремого житла серед молоді, тобто осіб віком 20-30 років. Одним з провідних шляхів розв’язання житлової проблеми серед молоді може стати житлове іпотечне кредитування. Однак на шляху отримання молоддю іпотечних кредитів є багато перешкод, що потребує докладного аналізу питання молодіжного іпотечного кредитування.

Аналіз останніх наукових досліджень. Проблемним питанням іпотечного кредитування у сьогоденні України приділяє увагу багато вчених, серед них М.А. Коваленко, Л.М. Радванська, С.Т. Кручок., М. Галянтич, А. Горбачук, О. Головко, В. Горбатюк, В. Бездір, А. Єщенко, Л. Котенко, С. Льовушкін, О. Миронова, В.Т. Кравченко, К.В. Паливода. Однак треба зазначити, що дані автори розглядають проблему надання іпотечних кредитів без урахування віку позичальників. В той же час молоді

123


у віці 20-30 років притаманні власні особливості, як соціальному прошарку українського суспільства, що потребує необхідності розглянути саме їх проблеми при отриманні іпотечних кредитів.

Метою роботи є аналіз сучасних проблем молодіжного іпотечного кредитування.

Викладення основного матеріалу дослідження. Сучасному молодому поколінню притаманне бажання проживати окремо від батьків, мати власне житло. Однак при середній зарплаті в Україні порядку 2,5-3,0 тисяч гривень та середньої вартості житла, наприклад, на вторинному ринку у місті Дніпропетровську 8,0-10,0 тисяч гривень за один квадратний метр, накопичити достатньо швидко суму на купівлю хоча б однокімнатної квартири (площею 30-40 квадратних метрів) є досить складним. Цю проблему можна вирішити за допомогою іпотечного житлового кредитування. Сьогодні житлове кредитування населення здійснюється банками України при дотриманні основних принципів кредитування: цільового використання, забезпеченості, терміновості, платності та повернення. Цільовим використанням іпотечного кредиту може бути: 1. Купівля земельної ділянки під будівництво. 2. Купівля готового житла. 3. Купівля об'єкта незавершеного будівництва при купівлі житла у вже побудованому новому будинку, який ще не введено в експлуатацію. 4. Купівля інших видів майна та майнових прав. Таке цільове використання іпотечного кредиту передбачає купівлю житла у будинку який буде збудовано у майбутньому, тобто на етапі його проектування, або на початку будівельних робіт на такому об'єкті. У подальшому при завершенні будівництва такого об'єкта та вводі його в експлуатацію іпотечний договір переробляється з застави майнових прав на заставу об'єкта нерухомого майна [10].

Забезпечує іпотечний кредит те майно (майнові права) на купівлю якого він надається або інше (додаткове) нерухоме майно. Якщо перша та друга ціль іпотечного кредитування не викликає особливих проблем та заперечень, то інші можуть виявитись переваженими багатьма проблемами, такими як затримка вводу в експлуатацію об'єкта житлового будівництва на 5-10 років від назначеної в проектній документації, або навіть повна консервація будівництва об'єкта у зв'язку з потребами переробки проектної документації, відсутністю загалом у забудовника дозволів на будівництво чи проведення будівельних робіт, відсутністю у забудовника технічних


124

можливостей для будівництва, або навіть у зв'язку з фінансовими махінаціями керівництва компанії забудовника, як це було не тільки в м. Київ компанія «Еліта-центр», а нажаль і в інших регіонах України.

Дану проблему сьогодні намагається вирішувати держава, шляхом допомоги у добудові таких об'єктів, але таку державну допомогу отримують лише об'єкти завершені будівництвом на 85-90 відсотків Однак банки додержуючись вимог терміновості, платності та повернення кредитних коштів не будуть чекати доки позичальник вирішить свої проблеми з забудовником. Таким чином, може скластись ситуація, коли житла придатного для проживання так і немає, а відсотки та тіло кредиту наданого на його купівлю треба повертати. Особливо важкою така ситуація є для молодих сімей з малими дітьми.

Для поліпшення стану іпотечного кредитування молоді сьогодні в Україні діє державна програма по молодіжному житловому кредитуванню. Дану державну програму впроваджує у життя Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, створений відповідно Постанови Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Фонду є: 1. Сприяння проведенню державної житлової політики. 2. Виконання Державної програми забезпечення молоді житлом. 3. Розроблення нових фінансово-кредитних програм, спрямованих на вирішення житлових проблем молоді та інших верств суспільства шляхом застосування механізму надання довготермінових державних кредитів і кредитів за рахунок інших джерел фінансування на будівництво (реконструкцію) та придбання житла. 4. Залучення коштів для кредитування громадян з метою фінансування будівництва (реконструкції) та придбання житлових будинків, об’єктів соціального, науково-технічного, виробничого, торгівельного, культурно-побутового та спортивно-оздоровчого призначення. 5. Компенсація процентної ставки кредитів комерційних банків, наданих молодим сім'ям та неодруженим молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла [4].

Порядок організації молодіжного іпотечного кредитування Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву визначено Постановою Кабінету Міністрів України № 825 від 17 травня 1999 року «Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у

125


справах сім'ї та молоді». Відповідно до цієї Постанови правом на одержання державного пільгового довготермінового (терміном до 30 років) кредиту користуються молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, які згідно з законодавством вважаються такими, що потребують поліпшення житлових умов. Кредитування будівництва (реконструкції) або купівлі житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян є прямим, адресним (цільовим) та здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік, а також за рахунок інших джерел фінансування. Суму кредиту обчислюють, виходячи з норми 21 квадратний метр загальної площі житла на одного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю, крім того сума включає витрати на страхування членів сім'ї у період кредитування.

Головним у Державній програмі житлового кредитування молоді є те, що вона передбачає практику часткової компенсації процентної ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям та неодруженим молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла. Зазначені кошти закладаються у Державному бюджеті України за поданням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Часткова компенсація передбачена в обсязі однієї облікової ставки для інвестора, що не має дітей або має одну дитину, полуторної облікової ставки для інвестора, що має двох дітей, подвійної облікової ставки для інвестора, що має трьох й більше дітей [4]. Таким чином, молода особа практично може отримати іпотечний кредит на купівлю, будівництво або реконструкцію житла під приблизно три відсотка річних, які вона буде виплачувати самостійно. Такий іпотечний кредит надається спеціалізованими банками у розмірі, визначеному у розрахунку до кредитної угоди. Рішення по надання іпотечного кредиту приймається дирекцією або відділенням банку на підставі документів поданих майбутнім позичальником упродовж місяця з дати отримання усіх документів. Після підписання сторонами кредитної угоди кандидат набуває статус позичальника, та на нього оформляється кредитна справа. Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву компенсує спеціалі-зованому банку відсотки за наданим кредитом виходячи з розрахунків суми, необхідної для будівництва (реконструкції) житла, на підставі кредитної угоди, списків позичальників, попередньо затверджених рішенням дирекції або відділення банку. На підставі кредитної угоди та за розпорядженням дирекції фонду кошти перераховуються Головним управлінням


126

Державного казначейства з казначейського рахунка дирекції фонду до спеціалізованого банку для подальшого їх зарахування за особистим рахунком позичальника. При цьому дирекція фонду сприяння молодіжному житловому будівництву має право здійснювати оперативний контроль за цільовим використанням відділеннями спеціалізованих банків отриманих бюджетних коштів.

Однак не зважаючи на явні переваги для молоді при участі у такій державній програмі житлового кредитування у цій програмі нажаль є багато адміністративних перешкод: 1. Першою перешкодою для отримання такого кредиту є вік позичальника який може бути не більше 30 років. 2. Другою перешкодою є необхідність надання довідки про перебування кандидата на обліку для поліпшення житлових умов за місцем проживання (реєстрації) або проживання кандидата у сільській місцевості, якщо він відповідно до законодавства потребує поліпшення житлових умов, що підтверджено відповідними документами. 3. Третьою перешкодою є необхідність наявності не менш ніж 30 відсотків вартості майбутнього житла. 4. Четвертою перешкодою, як не дивно є наявність в молодої особи доходу більш середнього по Україні (наприклад, у місті Дніпропетровську було відмовлено молодій сім'ї з двох осіб з загальним сімейним доходом чотири тисячі гривень у місяць, які знаходились на обліку, щодо покращення житлових умов).

Таким чином молода особа для участі у державній програмі молодіжного іпотечного кредитування житла повинна бути офіційно бідною, стояти у черзі на покращення власних житлових умов але мати мінімум 120-160 тисяч гривень для першого внеску за житло.

Загалом необхідність наявності значної суми для першого внеску за житло, купівля якого кредитується, є однією з найбільш вагомих проблем іпотечного кредитування в Україні. Другою значною проблемою є реальна відсоткова ставка за кредитами, яка в деяких банках та кредитних спілках складає більш 50 відсотків річних. Наприклад згідно статистичного дослідження виконаного автором статті у січні 2014 року банки міста Дніпропетровська надають кредит у 5000 гривень строком на 12 місяців за умов представлених у таблиці 1.

127


Таблиця 1. Платежі за кредитом у 5000 гривень у банках

м. Дніпропетровська станом на жовтень 2013 року.

Найменування банку

Щомісячні платежі, грн.

Усього внесків за рік, грн.

Додаткові платежі,

грн.

Усього до виплати,

грн.

Абсолютне значення подорожчання кредиту, грн.

ОТП 703 8436 - 8436 3436 Альфа-банк 580 6960 - 6960 1960

Сбербанк Росії 496 5952 240 6192 1192

В ОТП банку також існує акційний кредит на суму від 25000 гривень. Реклама цього кредиту каже, що він надається під 15 відсотків річних, але при строку кредитування 36 місяців щомісячний платіж складає 1392 гривні, усього внесків 50012 гривень, абсолютне значення подорожчання 25012 гривень.

Слід зазначити, що молода особа пройшовши скрізь усі перешкоди та отримавши іпотечний кредит за державною програмою під приблизно 3 відсотки річних не може бути впевнена у тому, що їй не доведеться повертати й ринкову вартість відсотків іпотечного кредиту. Пов’язано це з тим, що державна програма виконується за наявності на свою підтримку бюджетних коштів. Наприклад молодіж, яка отримала іпотечні кредити за державною програмою у період 2003-2004 років, у період 2007-2008 років повинна була сплатити повну вартість відсотків власних іпотечних кредитів.

Однак при порушенні позичальником умов терміновості, платності та повернення іпотечного кредиту банк може звернути стягнення на житлове приміщення, яке було придбане за рахунок іпотечного кредиту. З цього приводу особливої уваги заслуговує правове становище мешканців цього житлового приміщення. Адже стаття 40 Закону України «Про іпотеку» визначає, що звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок (приміщення) є підставою для виселення мешканців. Таким чином при прийнятті рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення, протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Житловий кодекс України передбачає можливість надання громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані за рахунок кредиту забезпеченого іпотекою відповідного жилого приміщення, житлового приміщення з фондів житла для


128

тимчасового проживання. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний доход недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення [1]. Такі жилі приміщення надаються на строк до одного року з можливістю продовження цього строку у разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання [2].

Однак з урахуванням того, що відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання не тягне припинення виселення мешканців з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, на нашу думку є необхідність у встановленні обов'язкового страхування соціального ризику втрати житла у страховій компанії при укладанні договору іпотечного кредитування для позичальників у віці 20-30 років. Для України де житло є для багатьох практично єдиною цінністю, встановлення такої норми було б значним кроком на шляху становлення соціальних гарантій для молоді при зверненні стягнення на предмет іпотеки, яким є житлове приміщення, а також гарантією права на житло, яке надано громадянам Конституцією України.

Висновок. В Україні де ринок іпотечного кредитування житла тільки починає набирати оберти молоде покоління постає у ролі позичальника іпотечних кредитів практично без державної підтримки. Адже державні програми розроблені для сприяння молоді в отриманні дещо дешевших іпотечних кредитів практично або не діють, або спонукають до необхідності збирання такої кількості довідок та інших паперів, що унеможливлює отримання означеного кредиту. Таким чином для побудови в Україні сучасного інституту молодіжного іпотечного кредитування є негайна необхідність у розробці нового механізму здешевлення іпотечних кредитів, як, у першу чергу для молоді, так й для інших верств суспільства. Такі механізми можуть виходити, як з сторони держави у вигляді встановлення максимальних граничних розмірів відсоткових вставок за іпотечними кредитами, так й з сторони приватного капіталу шляхом впровадження системи спеціалізованих іпотечних банків, міжнародних схем реінвестування, іпотечних сертифікатів, розвитку та здешевлення страхових послуг.


1. Житловий кодекс України від 30.06.1983 // ВВР УРСР. – 1983.- №28. – Ст. 573;. -

№21. – Ст. 414; ВВР України. -1992.- №12.- Ст.. 169; 1993.- №24.- Ст. 25/; 1995.-

№29.- С. 218; 2004.- №51.- Ст. 550.

129


2. Про іпотеку: Закон України від 05.06.2003 №898-IV // ВВР України. – 2003.– №38.–

С. 313.

3. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та

операціях з нерухомістю: Закон України від 19.06.2003 №979-IV // ВВР України. –

2003.– №52.– Ст. 377.

4. Про вдосконалення організаційної та фінансової діяльності Фонду сприяння

молодіжному житловому будівництву при Державному комітеті у справах сім'ї та

молоді: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.1999, №825 .-

[Електронний ресурс].- Режим доступу: www. rada.gov.ua

5. Горбачук А. Звернення стягнення на предмет іпотеки. Застереження про

задоволення вимог іпотекодержателя // МЕН.–2003. - №7. – С. 20.

6. Житлове законодавство України / Упоряд.: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.:

А.С.К, 1998. – 495 с.

7. Коваленко М.А., Радванська Л.М. Ринок нерухомості: фінансові аспекти. Навч.

посібн. – Херсон, 2002. – 160 с.

8. Кравченко В. Т., Паливода К. В. Фінансування будівництва житла. Новітні

тенденції. – Київ: Видавничий дім «Києво–Могилянська академія», 2006. – 317с.

9. Кручок С.Т. Іпотечне кредитування. Співвідношення цін продажу та заставних цін

на нерухоме майно // Економіка, фінанси, право. – 2001. - №4. – С. 13-19.

10. Левандівський О. Т. Банкивськи операції. Навч. пос./ О. Т. Левандівський,

П. Е. Деметер. – Київ: Знання, 2012. -463с.


130

УДК 338.222:336.74

ТРАНСПАРЕНТНІСТЬ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВУ СТАБІЛЬНІСТЬ

Сліпченко Т.О., к.е.н. E-mail: [email protected]

Тернопільський національний економічний університет

В науковій статті проаналізовано проблеми транспарентності монетарної політики та підзвітності центрального банку та їх вплив на ефективність макроекономічної політики, розглянуто незалежність центрального банку як фактору впливу на фінансову стабільність. Досліджено взаємозв’язки між транспарентністю центрального банку і макроекономічними показниками. Наведено рекомендації щодо підвищення рівня транспарентності монетарної політики в Україні з огляду на європейський досвід. Доведено існування стійкого позитивного зв’язку між транспарентністю монетарної політики та економічною стабільністю, визначено, що зростання транспарентності монетарної політики дозволяє досягти наступних макроекономічних ефектів: зниження волатильності інфляції, підвищення гнучкості реакції економіки на шокові ситуації, зниження інформаційної асиметрії, зростання ефективності ринку на макрорівні. Ключові слова: незалежність центрального банку, транспарентність монетарної політики, НБУ, ЄЦБ, монетарний режим, фінансова стабільність UDC 338.222:336.74

TRANSPARENCY OF MONETARY POLICY IN THE CONTEXT OF ITS IMPACT ON THE FINANCIAL STABILITY

Slipchenko T.О., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Ternopil National Economic University

In the scientific article problems of transparency of monetary policy and accountability of the central bank and their impact on the effectiveness of macroeconomic policy have been analyzed, independence of the central bank has been considered as a factor influencing on the financial stability. Relationships between the transparency of the central bank and macroeconomic indicators have been investigated. Recommendations about improving the transparency of monetary policy in Ukraine from the point of view of the European experience have been made. The existence of stable positive link between transparency in monetary and economic stability has been proved, it has been determined that increasing of transparency of monetary policy allows achieving next macroeconomic effects: reduction of inflation volatility, increasing the flexibility of the reaction of the economy to a shock situation, reducing information asymmetry, increasing market efficiency at the macro level.

© Сліпченко Т.О., к.е.н., 2014

131


Key words: independence of the central bank, transparency of monetary policy, NBU, ECB, price stability, monetary framework, financial stability

Актуальність проблеми. Проведення економічного аналізу проблем відкритості та транспарентності монетарної політики на сьогодні визначається зростанням незалежності центральних банків та підвищенням вимог до їх підзвітності. В останні роки, з огляду на зростання економічного інтересу до питань транспарентності грошово-кредитної політики, ряд центральних банків провідних країн світу провели низку досліджень економічних ефектів відкритості та транспарентності монетарної політики та їх впливу на фінансову стабільність. Більшість сучасних центральних банків, включаючи ЄЦБ, вважають транспарентність однією з найважливіших складових ефективної монетарної політики, через зменшення невизначеності та негативних очікувань економічних агентів та збільшення їх довіри до монетарної влади.

Комплексний аналіз питання транспарентності діяльності центральних банків провідних краї світу, дослідження залежності макроекономічних показників від ступеня автономності монетарного регулятора та прозорості його діяльності дозволить удосконалити вітчизняну систему комунікацій центрального банку та підвищити ефективність монетарної політики НБУ.

Аналіз останніх наукових досліджень. Прикладні дослідження транспарентності монетарної політики знаходяться на етапі зародження. Більшість із перших наукових робіт технічно описують інформаційну політику центральних банків. Сучасні дослідження присвячені порівняльному аналізу транспарентності центральних банків світу. Починаючи з 90-х років ХХ ст. зміна статусу центрального банку у багатьох країнах відбулася під впливом результатів емпіричних досліджень питань транспарентності монетарної політики. Питання впливу транспарентності діяльності центрального банку на ступінь ефективності монетарної політики та фінансову стабільність в цілому розглядається в роботах економістів: К. Брюнера, М. Вудфорда, А. Бліндера, Н. Батіні, К. Брунера, А. Посена, К. Кроу, О. Іссінга [7],

С. Ейфінгера [5], П. Герааца [6] та інших. Проблемам транспарентності грошово-кредитної політики значну увагу приділяють не тільки представники наукових кіл, а й міжнародні організації, такі як МВФ, Світовий банк, тощо. Ряд вітчизняних науковців вивчають питання


132

впливу транспарентності монетарної політики на ефективність реалізації монетарного режиму таргетування інфляції, серед них: В. Козюк [1],

О. Дзюблюк, О. Петрик, А. Гальчинський, К. Мельник, О. Чуб, А. Сомик [2], В. Міщенко та інші. Проте на сьогодні мало уваги приділяється питанню каналів зв’язку центрального банку як частини заходів, які націлені на підтримку фінансової стабільності.

Теоретична і практична значущість досвіду запровадження принципів транспарентності монетарної політики в провідних країнах світу та недостатній ступінь розробки проблем транспарентності діяльності НБУ обумовили актуальність даного дослідження та логіку викладення його основних положень.

Мета роботи: дослідження розвитку інституту транспарентності в розвинутих країнах, окреслення переваг та недоліків транспарентності діяльності центрального банку, визначення впливу ступеня транспарентності монетарної політики на фінансову стабільність, аналіз проблем імплементації базових транспарентних документів монетарної політики ЄЦБ в Україні.

Викладення основного матеріалу дослідження. В сучасних умовах розвитку світової економіки, грошово-кредитне регулювання як найгнучкіший та найоперативніший з усіх інших інструментів економічної політики держави набуває домінуючої ролі у підтриманні фінансової стабільності і стимулюванні економічного розвитку. Обмеженість центрального банку у використанні монетарних інструментів знижує можливості адекватного реагування на макроекономічну ситуацію, не дає змоги вчасно реалізовувати необхідні заходи. Фундаментальність завдань, що стоять перед центральним банком та їх успішне виконання вимагають високого рівня автономії монетарного регулятора та довіри до його дій з боку економічних агентів. Проблема транспарентності монетарної політики набуває виключної актуальності в умовах подолання глобальної фінансової кризи та досягнення фінансової стабільності. Розвиток макроекономічних проблем в світовій економіці змусив центральні банки внести суттєві корективи в стратегії реалізації монетарної політики, щоб пом’якшити вплив кризових факторів на економіку. Заходи, які були реалізовані монетарними регуляторами разом з урядовими програмами принесли бажаний результат в боротьбі з кризою, рецесія в ряді країн змінилася

133


відносним відновленням, проте, як наслідок, за роки кризи зріс вплив влади на проведення грошово-кредитної політики, центральні банки зіштовхнулись з проблемами політичного втручання в діяльність центрального банку, що в свою чергу вплинуло і на ступінь прозорість монетарної політики центрального банку.

Обґрунтування потреби транспарентності монетарної політики полягає насамперед в незаперечному існуванні проблеми економічної нестабільності ринкового механізму. За умови повної передбачуваності економічної кон’юнктури проблема економічної нестабільності не виникає апріорі, таким чином зникає потреба в транспарентності. Проте, повна стабільність практично неможлива, відповідно транспарентність монетарної політики є необхідною.

Слід зазначити, що значущість питань транспарентності монетарної політики, зумовлена також загостренням проблем очікувань економічних агентів, зокрема, на фінансових ринках. Коливання в очікуваннях часто перешкоджають проведенню оптимальної монетарної політики, з огляду на це підвищення транспарентності грошово-кредитної політики сприяє підвищенню її ефективності. Сучасна концепція відкритості та транспарентності монетарної політики базується на гіпотезі раціональних очікувань. Згідно даної гіпотези завдяки відкритості та транспарентності діяльності центрального банку економічні агенти довіряють монетарному регулятору, що сприяє ефективному досягненню в довгостроковій перспективі основних монетарних цілей центрального банку, зокрема, цінової стабільності.

Канал очікувань особливого значення набуває в умовах фінансової нестабільності, внаслідок невисокої довіри до монетарної політики формуються песимістичні очікування та блокуються стимули до економічного зростання. Наявність негативних очікувань економічних суб’єктів може зумовити порушення у роботі передавального механізму монетарної політики. Центральні банки як розвинених, так і країн з ринками, що розвиваються, стабілізують інфляційні очікування шляхом проведення прозорої монетарної політики та запровадження режиму інфляційного таргетування, при якому використання каналу інфляційних очікувань підвищує ефективність монетарної політики.

Транспарентність в першу чергу передбачає роз’яснення центральним банком аналітичного підходу, яким він керується при прийнятті внутрішніх рішень і при оцінці економічної ситуації, а також


134

представлення громадськості економічного обґрунтування обраного центральним банком курсу. Вважаємо за необхідне розглянути суть та основні характеристики транспарентності монетарної політики.

Транспарентність або інформаційна прозорість (transparency) – відкрите оголошення центральним банком цілей грошово-кредитної політики, правових, інституціональних та економічних основ діяльності монетарного регулятора, доведення до відома зацікавлених економічних агентів принципових рішень, їх обґрунтування та іншої інформації центрального банку, стосовно реалізації монетарної політики, проінформованість громадськості про форми та періодичність звітності центрального банку щодо напрямків реалізації монетарної політики та банківського регулювання [5]. Протилежним значенням до транпарентності виступає інформаційна невизначеність (uncertainty) при якій учасники ринку не володіють достовірною інформацією про ринкову кон’юнктуру та дії монетарної влади і відповідно не мають можливості прийняти єдиноправильне рішення щодо споживання та інвестицій. Основними характеристиками транспарентності монетарної політики виділяємо:

• доступність (відкритість) інформації – регулятор повинен в відкритому доступі або по першому запиту надавати економічним агентам інформацію про свою діяльність;

• повнота наданої інформації – необхідно надавати достатній об’єм інформації, яка відображає перспективні цілі монетарної політики;

• своєчасність наданої інформації – інформація повинна надаватись з мінімальними запізненнями в часі та включати прогнози майбутнього стану економіки та дій влади;

• цілісність інформації – інструменти та комунікаційні канали інформаційної політики повинні бути сумісні один з одним та скоординовані.

В практичних цілях розрізняють декілька видів транспарентності в монетарній політиці:

• транспарентність цілей грошово-кредитної політики – надання інформації щодо цілей та кількісних орієнтирів монетарної політики (політична транспарентність);

• розкриття інформації про економічні моделі і прогнози, макроекономічні дані, які використовуються для прийняття в перспективі монетарних рішень (економічна транспарентність);

135


• інформація про механізм прийняття рішень в грошово-кредитній політиці, оприлюднення стенограм, протоколів та звітів монетарного регулятора (процедурна транспарентність);

• транспарентність реалізації монетарної політики – надання економічним агентам інформації про інструменти досягнення цілей монетарної політики;

• операційна транспарентність – оприлюднення інформації про результати та ефекти монетарної політики, а також про помилки регулювання, включаючи похибки в економічних прогнозах.

Розглядаючи питання впливу транспарентності монетарної політики на фінансову стабільність, варто зазначити, що центральний банк не єдиний інститут, який підтримує фінансову стабільність, в даному випадку він розподіляє обов’язки з іншими установами, окрім того роль монетарного регулятора полягає в підтримці ринкових механізмів, а не в гарантуванні стабільності системи.

Аналізуючи компоненти транспарентності монетарної політики слід виокремити інструменти та канали інформаційної політики. Широкий спектр інструментів інформаційної політики необхідний центральному банку для того, щоб максимально чітко, зрозуміло, без спотворень донести до громадськості засади монетарної політики. Основними інформаційними інструментами центрального банку є: прес-релізи, стенограми прес-конференцій, протоколи зустрічей з членами законодавчої та виконавчої влади, публікації ринкових прогнозів, статистичних даних тощо. В даному контексті варто виділити внесок центрального банку в підвищення якості економічної освіти громадськості (зустрічі з представниками суспільства, спілкування з науковцями, організація дослідницьких конференцій серед студентства тощо).

В ряді країн поширена практика опублікування даних про результати проведення монетарної політики, її основних індикаторів. Зокрема, з метою інформування суспільства та учасників фінансового ринку в Європейському центральному банку використовується ціла низка комунікаційних засобів: щомісячні прес-конференції, щорічне звітування голови банку, зустрічі з представниками суспільства, промови членів Ради керуючих тощо [9]. На жаль, в Україні принцип транспарентності монетарної політики ще не набув належного застосування в діяльності НБУ: в комунікаційній політиці відсутні


136

окремі канали, інструменти вичерпного та прозорого інформування суспільства про діяльність центрального банку, за останніми дослідженнями НБУ з трьома балами із п’ятнадцяти можливих виявився найменш прозорим у Європі, після російського та хорватського центральних банків [2].

Рівень транспарентності монетарної політики оцінюється за допомогою бального індексу, який відображає прозорість діяльності центрального банку в сфері фінансової стабільності, індекс складається з окремих елементів, який оцінює кожен із видів транпарентності. Числове значення індексу коливається від нуля (повна закритість) до п’ятнадцяти балів (максимальна прозорість).

Перший індекс транспарентності був розроблений спеціалістами Банку Англії в 1996 р. На сьогодні стандартом оцінки транспарентності монетарної політики виступає індекс С. Ейфінгера та П. Гераац [5,6]. В глобальному масштабі середній індекс транспарентності досягає 5,3, хоча десять років тому він не перевищував 3,4, що свідчить про зростання прозорості монетарної політики, зокрема це зумовлено популярністю запровадження монетарних режимів, які базуються на досягненні цінової стабільності. Найвищий рівень прозорості отримали центральні банки: «Ріксбанк», Банк Англії, Банк Нової Зеландії, серед країн Східної Європи – Чеський національний банк, найменшу транспарентність мають центральні банки арабських країн та країни Африки.

На жаль, в Україні принцип транспарентності монетарної політики ще не набув належного застосування в діяльності НБУ: в комунікаційній політиці відсутні окремі канали, засоби та інструменти вичерпного та прозорого інформування суспільства про діяльність центрального банку, що притаманні європейській практиці. Насамперед НБУ необхідно розробити документ (наприклад, аналог «Грошово-кредитної політики ЄЦБ»), який за рахунок простоти та повноти викладу матеріалу, дозволив би сформувати комплексне уявлення про монетарну політику в Україні та збільшити на цій основі ступінь її розуміння і передбачуваність, підвищити довіру до монетарної влади з боку суспільства. У свою чергу це призведе до посилення незалежності національного банку, його підзвітності, покращення макроекономічних показників розвитку економіки країни, підвищення ефективності роботи монетарного трансмісійного механізму. З огляду на євроінтеграційний

137


вектор розвитку економіки України варто гармонізувати вітчизняний механізм монетарного регулювання з європейським. Національний банк України бере активну участь у процесі адаптації національних правових норм до європейського законодавства у сфері монетарної політики та банківської справи. Проте, в Україні на сьогодні не відпрацьовано механізму постійної адаптації національного банківського законодавства. Внесення змін і прийняття нових Директив в ЄС повинно автоматично спонукати до нормотворчого процесу у суб’єктів законодавчої ініціативи. Для виконання поставлених цілей НБУ бракує функціональної незалежності. Він повинен отримати більшу свободу в здійсненні монетарної політики та нагляду за фінансовим сектором.

Таким чином, проаналізувавши дослідження проблем транспарентності монетарної політики, можна зробити висновок, що отримані результати підтверджують наявність впливу рівня прозорості діяльності центрального банку на фінансову стабільність. При високому рівні транспарентності грошово-кредитної політики зменшуються негативні очікування економічних агентів на ринку, зростає довіра громадськості до центрального банку, що призводить до підвищення ефективності монетарної політики.

Висновки. Отже, можна зробити висновок, що для успішної реалізації монетарної політики та досягнення фінансової стабільності необхідною умовою є незалежність центрального банку, чітка та комплексна система комунікацій центрального банку з усіма макроекономічними агентами, функціонування досконалої системи економічного аналізу та прогнозування, високий рівень транспарентності діяльності центрального банку.

Проведене нами дослідження дозволяє зробити ряд висновків: 1. Високий рівень незалежності та транспарентності центрального

банку дозволяє зменшити невизначеність при прийнятті економічних рішень, уникнути появи інформаційної асиметрії, впливає на стабільність фінансової системи.

2. Для підвищення рівня транспарентності монетарної політики в Україні, національному банку необхідно розробити та затвердити базові транспарентні документи грошово-кредитної політики, вдосконалити законодавчо-нормативні бази монетарної політики, здійснити безпосередній перехід до нового монетарного режиму.


138

3. Зростання транспарентності монетарної політики дозволяє досягти наступних макроекономічних ефектів: зниження волатильності інфляції, підвищення гнучкості реакції економіки на шокові ситуації, зниження інформаційної асиметрії, зростання ефективності ринку на макрорівні.

4. Існує стійкий позитивний зв’язок між транспарентністю монетарної політики та економічною стабільністю, однак волатильність випуску продукції дещо зростає.

5. Транспарентність монетарної політики вища в країнах з стабільною та розвиненою політичною системою, а також з більш розвиненими фінансовими ринками.


1. Козюк В. В. Трансформація центральних банків в умовах глобалізації:

макроекономічні та інституційні проблеми: монограф. / В. В. Козюк. – Тернопіль :

Вид-во Астон, 2005. – 320 с.

2. Сомик А. Базові транспарентні документи грошово-кредитної політики:

європейський досвід і перспективи впровадження в Україні / А. Сомик, В. Міщенко,

І. Шумило // Вісник Національного банку України. – 2010. – № 2. – С. 3–9.

3. Alesina A. Central Bank Independence and macroeconomic Performance: Some

Comparative Evidence / Alesina A., Summers L. // Journal of Money, Credit and

Banking. – 1993. – Vol. 25, № 2. – P. 151–162.

4. Cukierman A. Central Bank Strategy, Credibility and Independence: Theory and

Evidence / A. Cukierman. – Massachusetts: MIT Press, Cambridge, 1992. – 215 p.

5. Eijffinger S. How Transparent are Central Banks?/ Eijffinger S., Geraats P.// How

Transparent are Central Banks? – European Journal of Political Economy, Elsevier, vol.

22(1), March, 2002 – P.1 – 21.

6. Geraats P. Why adopt transparency?/ Geraats P.// Why adopt transparency? – ECB

Working Paper, №41, 2001– P.34 – 49.

7. Issing O. Inflation targeting: a view from the ECB / Issing O. // Inflation targeting:

prospects and problems : Symposium, (16–17 October, 2003): papers set. – St. Louis,

2003. – P. 63 – 72.

8. Parkin B. Central Bank Laws and Monetary Policy. / B. Parkin. - Department of

Economics, University of Western Ontario. - 1988. – 127 p.

9. The European Central Bank. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.ecb.int/ecb/html/index.en.html

139


УДК 336.15:336.767

РОЗВИТОК ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО МОДЕЛЮВАННЯ

Стефанишин В.В. E-mail: [email protected]

Львівський національний університет імені Івана Франка

У статті досліджено однин з найефективніших фінансових інститутів реалізації в Україні довгострокової стратегії формування інвестиційно-інноваційної моделі трансформації національної економіки - фондовий ринок. В країні залучення щораз більших обсягів фінансових ресурсів можливе лише за умов функціонування розвинутого українського фондового ринку, який здатний мобілізовувати, перерозподіляти та надавати національній економіці інвестиційні ресурси. Звідси удосконалення механізму функціонування та використання інвестиційних фінансових інструментів фондового ринку набуває важливого значення. У статті визначено специфічні ознаки, тенденції функціонування фондового ринку України впродовж 2002-2012 рр. та шляхів його удосконалення, в тім числі моделювання. Висвітлено трансформацію основних елементів фондового ринку України в контексті покращення його конкурентоспроможності та зроблено такі висновки: фондовий ринок є децентралізованим з домінуючою часткою позабіржового обігу цінних паперів; йому притаманне низьке співвідношення частки капіталізації лістингових компаній до ВВП країни, що зумовлює значну волатильність, отже, і ризики; номенклатура використовуваних фінансових інструментів є надто вузькою, обмежена кількість ліквідних та інвестиційно привабливих цінних паперів; емітентами виступають переважно підприємства сфери послуг; простежується стала тенденція до зростання обсягів торгів цінних паперів, а також випередження ними обсягів ВВП країни, що зумовлюється також застосуванням нової біржової технології – Інтернет-трейдингу; в інвестиціях в українську економіку домінує частка облігацій підприємств; невисокий рівень корпоративного управління та постійна трансформація даного сектору економіки не сприяє допуску на ринок внутрішніх інвесторів і формування інструментів для інвестування коштів населення; з методологічної точки зору дослідження тенденцій розвитку фондового ринку в часі визначили за допомогою регресійно-кореляційного аналізу. Змодельований розвиток ринку цінних паперів підтверджує загалом його спекулятивний характер. Подальші дослідження необхідно направити в напрямку покращання економічного механізму колективного інвестування (ІСІ) національного господарства. Ключові слова: фондовий ринок, акції, облігації, капіталізація, лістинг, цінні папери, інвестиції, моделювання © Стефанишин В.В., 2014


140

UDC 336.15:336.767 CAPITAL MARKET DEVELOPMENT IN UKRAINE AND ITS SIMULATION

Stefanyshyn V.V. E-mail: [email protected]

Ivan Franko National University of Lviv

The article stock market has been considered as one of the most effective financial institutions while formatting long-term investment and innovation model of transformation of the national economy in Ukraine. Attracting more financial resources is possible only in conditions of existing developed Ukrainian stock market that is capable to mobilize, reallocate and provide national economy by investment sources. So, improvement of the mechanism of functioning and using of investment financial resources of the stock market is question of great importance. The aim of the paper is to determine the specific characteristics, trends of the stock market of Ukraine during 2002-2012, and ways of its improvement and modeling. The authors have investigated the studies of transformation of basic elements of Ukrainian stock market during 2002-2012 in the context of improving competitiveness. The studies proved the following: the stock market is decentralized with a dominant share of OTC securities turnover, although the global trend is characterized by the creation of a national securities market; it has the low ratio share capitalization of listed companies to GDP, which leads to significant volatility and hence to risk; the nomenclature of used financial instrument in the stock market is too narrow, the quantity of liquid and attractive investment securities is limited; the most issuers come from services sector and non-material production; there is a steady tendency towards increasing in trading securities, which is predetermined by the use of new exchange technology – by Internet trading; in Ukrainian investment the share of corporate bonds; low level of corporate governance and ongoing transformation of this sector of economy doesn’t contribute to entrance of domestic investors to the market and forming tools for investing by the population; from a methodological point of view, a regression-correlation analysis was used to determine the trends in the stock market over time. Modeled development of the securities market in general confirms its speculative nature. Further research could be devoted to improving the economic mechanism for collective investment (CII) into the national economy. Key words: stock market, stocks, bonds, capitalization, listed securities, investment modeling

Актуальність проблеми. Одним з найефективніших фінансових інститутів реалізації в Україні довгострокової стратегії формування інвестиційно-інноваційної моделі трансформації національної економіки з

141


урахуванням об’єктивних процесів глобалізації є розвинутий фондовий ринок. Адже інноваційний розвиток, як засвідчує практика господарювання постіндустріальних країн, потребує залучення щораз більших обсягів фінансових ресурсів, що зумовлено необхідністю відтворення науково-технологічного потенціалу, адекватного внутрішнім і зовнішнім викликам; стимулюванням технологічного розвитку економіки; підтримкою розвитку інноваційного підприємницького середовища тощо. Таке можливе лише за умов функціонування розвинутого українського фондового ринку, який здатний мобілізовувати, перерозподіляти та надавати національній економіці інвестиційні ресурси. Звідси удосконалення механізму функціонування та використання інвестиційних фінансових інструментів фондового ринку (капітальних цінних паперів: інструментів власності та середньо- і довгострокових боргових зобов’язань) набуває важливого значення.

Аналіз останніх наукових досліджень. Дослідженню теоретичних аспектів економічної сутності фінансового ринку, в тім числі фондового ринку присвячено низку праць Л. Алєксєєнко, О. Мозгового, І. Брітченка, Р. Перепелиці, М. Крупки, О. Сохацької, І. Школьник, В. Плиси, С. Юрія та інших учених. Однак, незважаючи на вагомий внесок учених у розвиток теорії, сучасні дослідження варто зосередити на проблемі особливостей розвитку національного ринку капіталів і важливого його сегмента – фондового ринку та вдосконалення останнього в контексті посилення конкурентоспроможності, а також моделювання його функціонування.

Метою роботи є визначення особливостей функціонування фондового ринку України впродовж 2002-2012 рр. та шляхів його вдосконалення, в тім числі моделювання.

Викладення основного матеріалу дослідження. На національному фондовому ринку здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства України, учасниками фондового ринку є: емітенти або особи, що видали неемісійні цінні папери, інвестори в цінні папери, інституційні інвестори, професійні учасники фондового ринку, об'єднання професійних учасників фондового ринку, у тому числі саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку [2]. Український фондовий ринок належить до тих ринків, що розвиваються, тому йому притаманні певні особливості у функціонуванні.

Проаналізуємо трансформацію основних елементів фондового ринку України впродовж 2002-2012 рр. Так, якщо у 2002 р. в Україні емітентами


142

було 34 709 акціонерних товариств, то у 2012 р. їх кількість зменшилась на 9 438, що дорівнювало 27,2% [1]. В 2002 р. зареєстрували випуски цінних паперів 21 398 акціонерних товариств або 61,7% від загальної їх кількості. Тенденція щодо поступового зниження загальної кількості акціонерних товариств пояснювалась реорганізацією акціонерних товариств в інші організаційно-правові форми (переважно в товариства з обмеженою відповідальністю). Крім того, з 2011 р. розпочався процес реорганізації відкритих і закритих акціонерних товариств (ВАТ і ЗАТ) у публічні та приватні (ПАТ і ПрАТ), що було пов’язано з формуванням в Україні системи корпоративного управління відповідно до Принципів корпоративного управління Організації економічного розвитку та співробітництва, Принципів корпоративного управління, Закону України «Про акціонерні товариства», а також інших нормативно-правових рекомендацій, прийнятих Комісією. У 2012 р. зареєстрованих як юридичні особи було 3949 – відкриті акціонерні товариства, 3314 – публічні акціонерні товариства, 13 714 – закриті акціонерні товариства, 4294 – приватні акціонерні товариства, з них 12010 - відкритих, 22699 – закритих [3]. Однак, ще залишаються найбільш непрозорими такі питання в діяльності акціонерних товариств як: інформація щодо розміру винагороди посадових осіб акціонерних товариств; дані про акціонерів, які володіють 10% та більше статутного капіталу.

Важливим показником розвитку фондового ринку та фінансової системи країни взагалі є співвідношення частки капіталізації лістингових компаній до ВВП країни. Аналіз динаміки даного співвідношення в Україні засвідчує, що відбувається його зростання з 9,0% у 2008 р. до 19,7 % у 2012 р., тобто на 10,7 %, що, насамперед, пов’язано із збільшенням кількості цінних паперів емітентів, які пройшли процедуру лістингу [3]. Проте цей рівень ще низький, оскільки, наприклад, у ФРН лістинг на біржах мають 30 % акціонерних товариств [9]. В той же час недостатньою залишається реальна капіталізація фондового ринку України, яка не перевищує 12 % ВВП, тоді як у більшості розвинених фондових ринків цей показник коливається на позначці 40-60 % ВВП, у США - 101,2; Великобританії - 97,2; Угорщині - 30 %; Польщі – 24,0 [7]. Низький рівень капіталізації ринку цінних паперів України зумовлює значну волатильність його розвитку. Динаміка капіталізації ринку цінних паперів України постійно коливається.

143


Обсяг торгів акціями в нашій країні становить близько 12,0 % загального обороту на організованому ринку цінних паперів (12 тис. відкритих АТ , акції яких можуть вільно обертатися на ринку). При цьому річний обсяг торгів провідних підприємств своїх галузей у 2012 р. становив 67,23 млрд. грн. і простежується стабільність цього показника впродовж останніх років [3].

Аналіз динаміки розвитку фондового ринку України засвідчує стрімке зростання обсягів випуску цінних паперів в 2002-2009 рр. у 9,5 рази, надалі простежується спад в 1,7 рази в 2010р. до попереднього року. 2011 р. на фондовому ринку характеризувався значним зростанням обсягів випуску цінних паперів в 1,9 рази до попереднього року і в 2012 р. знову був спад по відношенню до 2011 р. на 40%.

Головним фактором, який визначав тренди розвитку фондового ринку, є макроекономічна ситуація в Україні. Динаміка економічного зростання національного господарства, яка простежувалась у 2002-2009 рр. спричинила позитивну тенденцію до зростання і розвитку фондового ринку. Проте світова фінансова криза 2008-2009 рр. зумовила низхідний тренд у його розвитку в 2010 р., а в надміру нестійкий економічний розвиток країни у 2011р. спричинив значне уповільнення економічного зростання – приріст ВВП за підсумками 2012 р. становив лише 0,2 % проти 5,2 % у 2011 р. Це сформувало низку ризиків для стабілізації макроекономічного становища країни, оскільки найбільший внесок у формування приросту ВВП забезпечили такі види економічної діяльності, як торгівля (0,5 % приросту), операції з нерухомим майном (0,2 %), транспорт (0,1 %), тобто галузі сфери послуг, а не галузі реального сектору економіки [3].

Зростання обсягів торгів на фондовому ринку України зумовлюється також введенням нової біржової технології – інтернет-трейдингу. Вперше інтернет-трейдинг був застосований на “Українській біржі ” у 2009 р. Інтернет-трейдинг на фондовому ринку здійснюється через онлайн-брокера – професійного учасника фондового ринку з ліцензією на брокерську діяльність (торгівця цінними паперами), який має відповідне програмне забезпечення. На початку 2011 р. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) запровадила додаткові можливості подачі адміністративних даних та інформації професійними учасниками фондового ринку – у вигляді електронних документів з накладанням електронного цифрового підпису. Це дозволило значно збільшити участь фізичних осіб в торгах на ринку цінних паперів.


144

Впродовж 2002-2012 рр. в країні простежувалось поступове підвищення активності фондового ринку, про що свідчать показники обсягу торгівлі цінними паперами (рис.1).

Наведені на рис.1 дані свідчать, що обсяг торгів цінними паперами на фондовому ринку у 2012 р. становив 2530,87 млрд. грн., тобто збільшився проти 2002 р. в 23рази (або на 2422,27 млрд. грн.). Простежується стійке випередження темпів обсягів торгів цінними паперами проти динаміки обсягів ВВП.

Рис.1. Динаміка обсягів торгів на фондовому ринку і ВВП, млрд. грн.

(побудовано автором за [3])

Це зумовлено збільшенням обсягів фінансових ресурсів, що інвестуються в цінні папери українських емітентів як вітчизняними, так і зарубіжними інвесторами, а також зростанням вартості цінних паперів емітентів, з якими укладались угоди.

Аналіз загального руху курсів цінних паперів у динаміці проводять із застосуванням біржових індикаторів та індексів (УБ, ПФТС). Дослідження динаміки біржових індексів в Україні засвідчує, що для фондового ринку характерна позитивна динаміка і він розвивається паралельно зі світовими ринками цінних паперів [1].

Однак, показник обсягу залучених інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку, який за результатами 2012 р. становив 67,23 млрд. грн. все ж нижчий за показник обсягу залучених довгострокових кредитів (100,97 млрд. грн.), що становить 66,6% останнього [3]. В цьому році переважав обсяг біржових контрактів (договорів) з цінними паперами на вторинному ринку і становив 208,26 млрд. грн. [3].

Структура виконаних біржових контрактів (договорів) з цінними паперами на 10 організаторах торгівлі протягом 2012 р. була наступною: обсяг торгів на первинному ринку становив 9,27%; обсяг торгів на

109

203

321

404

493 754

883

1 0

67

1 5

38 2 1

71

2 5

31

226

267

345

441

544

721

948

913

1 0

83

1 3

17

1 4

09

2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Обсяг торгів на ринку цінних паперів ВВП

145


вторинному ринку–78,98%; ринок приватизації -0,03%; строковий ринок –9,26%;обсяг торгів на ринку РЕПО– 2,46% від загального обсягу [3]. Найбільші обсяги торгів цінними паперами здійснювались на фондових біржах: Перспектива, ПФТС, УБ, КМФБ. Частка обсягу торгів на організованому та неорганізованому ринках цінних паперів у загальному обсязі торгів у 2002 р. становила відповідно 6,0 і 94,0 %, а у 2012 р. вже відповідно 12,6 % операцій з цінними паперами і обсягом виконаних договорів в 263,67 млрд. грн. проходять через біржу, а відповідно 87,4 % та 2,2 трлн. грн. – обертаються на позабіржовому ринку [1]. Отож, український ринок цінних паперів децентралізований: біржовий та позабіржовий сектори діють відокремлено, причому переважає позабіржовий. Крім того, простежується паралельне, в межах своєї системи, застосування комп'ютерних мереж.

Найвищим попитом на біржовому ринку у 2012 р. користувалися цінні папери 25-ти емітентів: інвестиційні сертифікати ПрАТ КУА «Академія Інвестментс», облігації ДП «Міжнародний аеропорт Бориспіль», акції ПАТ «Мотор Січ», акції ПАТ «ФК Сучасні Кредитні Технології», облігації ДП «Південно-Західна залізниця», акції ПАТ «ДЕК «Центренерго», акції ПАТ «Комунікаційний фондовий центр», облігації ПАТ КБ «ПРАВЕКС-ІІАІІК, акції ПАТ «Х1ММКТ»тощо [3].

Найбільші обсяги випусків акції, у 2002 р. склали 7,19 млрд. грн., а їх частка у загальному обсязі зареєстрованих випусків акцій збільшилась до 55%, в той час як у 2012 р. регулятор зареєстрував 247 випусків акцій на суму 15,84 млрд. грн., що майже у 3,7 рази менше порівняно з 2011 р., але на 23,8% більше порівняно з 2002 р. Основним чинником зменшення обсягів емісії у 2012 р. є згортання участі іноземних банківських інституцій у капіталі банків України [7].

У 2012 р. акції належали емітентам таких галузей сфери послуг: фінансова діяльність (3,75 млрд. грн., або 23,67 % від загального обсягу), операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям (3,19 млрд. грн., або 20,11 %), а також будівництво (3,01 млрд. грн., або 18,97 %) [3].

Вагомою складовою ринку цінних паперів є ринок облігацій, на якому відбувається обіг цих боргових зобов'язань. Емісійна діяльність на ринку облігацій у 2012 р. демонструвала значне збільшення обсягів зареєстрованих облігаційних випусків, що свідчить про зростання у підприємств зацікавленості до цього фінансового інструменту. Якщо у


146

2002 р. Комісією було зареєстровано 108 облігацій підприємств на суму 4,3 млрд. грн., то в 2012 р. відповідно 332 випуски на 51,39 млрд. грн., тобто у 11,95 рази більше.

Найбільші обсяги випусків облігацій підприємств (30,2 мрд. грн.) у 2012 р. зареєстрували п’ять емітентів, в тім числі: Державне агентство автомобільних доріг України(14,0 млрд. грн.); ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» (9,5); ТОВ «Хлібінвестбуд» (3,0); Державна іпотечна установа(2,0); Державне підприємство «Енергоатом» (1,7). Обсяг емісії облігацій цих емітентів становив 58,77 % від загального обсягу випусків облігацій, зареєстрованих Комісією [3].

За підрахунками НКЦПФР у першому півріччі 2013 р. порівняно з цим періодом 2012 р., обсяг біржових контрактів з цінними паперами збільшився майже у два рази і становив 187,93 млрд. грн., тоді як у минулому році - 99,18 млрд. грн. Найбільші обсяги торгів були зафіксовані на біржі «Перспектива» (132,71 млрд. грн.), ПФТС (38,05 млрд. грн.) та «Українській біржі» (6,94 млрд. грн.) [3].

Аналіз співвідношення емісії акцій, облігацій підприємств до інвестицій в українську економіку в 2002-2012рр. теж засвідчує зростання частки облігацій підприємств в інвестиціях в економіку України з 9,23% (2002 р.) до 18,48% (2012 р.) та їх переважання над акціями, хоча ще в 2009 р. частка останніх становила 52,4% (табл. 1).

Таблиця 1. Співвідношення емісії акцій та облігацій підприємств до інвестицій в українську економіку в 2002-2012 рр.

Джерело: побудовано автором на основі [1; 4; 5; 6] Наведені дані тенденцій розвитку фондового ринку в Україні свідчать

про необхідність його упорядкування, що потребує застосування моделювання.

Показники 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012

Інвестиції в економіку, млрд. грн.

46,5 59,9 89,3 111,1 148,9 222,6 272,0 192,8 189,0 259,9 263,7

Темп приросту, % 28,6 49,0 24,4 34,0 49,4 22,1 -29,1 -1,9 37,4 1,4

Відношення емісії акцій до інвестицій в економіку, %

27,4 30,0 31,7 22,3 29,2 22,4 16,9 52,4 21,4 22,3 17,7

Відношення емісії облігацій підприємств до інвестицій в економіку, %

9,2 7,0 4,6 11,4 14,8 19,9 11,5 5,2 5,0 13,8 18,4

147


Моделювання фондового ринку. Протягом останніх років моделювання фондового ринку привертає все більшу увагу вчених та практиків. Моделювання його оптимального стану ускладнюється певними особливостями, які є характерними для цих ринків. Значний вплив на розвиток цих ринків здійснюють неекономічні фактори, наприклад, політичний, що призводить до відхилення розподілу фінансових даних від статистично нормального. Це унеможливлює використання на ринках класичної портфельної теорії, оскільки може призвести до недооцінювання ризику.

Звичайно, не можна забувати той факт, що традиційна теорія, заснована на середньому квадратичному відхиленні та дисперсії (запропонована Гаррі Марковіцем у 1952 р.) стала основою для прийняття рішень щодо розміщення активів. Але стандартне припущення у цій системі поглядів полягає у тому, що майбутні доходності активів будуть незалежними від періоду до періоду і нормально розподіленими.

Деякі аспекти проблеми моделювання в умовах відхилення розподілу від нормального відображені в роботах таких вітчизняних учених, як В. Вітлінський, А. Камінський, О. Пешко, О. Черняк. Серед зарубіжних авторів слід відмітити Г. Бекерта (Geert Bekaert), К. Ерба (Claude B. Erb), К. Харві (Campbell R. Harvey) та ін.

Існує три головних категорії відхилення розподілу від нормального: серійна кореляція; тяжкі ліві «хвости»; відсутність лінійного зв’язку.

Дослідження серійної кореляції є найактуальнішим, адже відхилення розподілу від нормального (серійної кореляції) притаманне саме на українському фондовому ринку. Найбільш яскраво вона виявляється у щоденних операціях.

Основою багатьох традиційних теорій розміщення активів є припущення про те, що доходності активу від періоду до періоду є незалежними і однаково розподіленими. Однак, якщо на доходність за даний період впливає доходність за попередні періоди, тоді необхідно оцінювати цей вплив. Серійна кореляція, якщо її не коригувати у даних, що аналізуються, буде приховувати справжню волатильність активів і призводити до недооцінки сукупного ризику.

Має місце автокореляція від 1-го до 4-го порядку, а також 7-го, 8-го, 12-го, 13-го. Такі результати свідчать про кореляцію даних, віддалених на 1, 2, 3, 4 дні, а також на 7, 8 та 12, 13 днів. Це можна пояснити тим, що трейдери на українському фондовому ринку виставляючи ціни на акції керуються як мінімум минулими значеннями за тиждень, а то і два торгових


148

% Код програми MATLAB function SW= SWind(x,m) lenx=size(x,2); imn=1+(m-1)/2; imx=lenx-(m-1)/2; iset=imin:imax; len=length(iset); y=zeros(size(x,1),leni); for ik=1:leni ind=(iset(ik)-(m-1)/2):(iset(ik)+(m-1)/2); y(:,ik)=sum(x(:,ind),2)/m; end end

тижні. Тому, в дослідженні задачі моделювання на українському фондовому ринку не можна брати щоденні дані. Оскільки автокореляція високих порядків, яка в них явно присутня, призведе до спотворення справжніх результатів моделювання.

Автокореляцію у даних необхідно коригувати. Це можна зробити шляхом усереднення (згладжування) даних за певний період. Виявилося, що на українському фондовому ринку для звільнення від автокореляції в середньому необхідно усереднювати дані, щонайменше за 8-10 днів (приблизно 2 торгових тижні), від емітента до емітента це усереднення може змінюватись. І тільки після цього використовувати ці дані у моделюванні оптимального портфеля цінних паперів. Тим не менше, багато питань, пов’язаних з розподілами фінансових активів саме на українському фондовому ринку, а також моделюванням його, незважаючи на свою актуальність, — є нерозв’язаними.

Для детальнішого прогнозування використано метод «ковзкого вікна» - локальне усереднення показника, що дозволяє зняти вплив випадкових явищ з емпіричних кривих і розкрити закономірні просторові зміни досліджуваної ознаки. Спостережені в найближчих точках (в межах вікна) дані підсумовуються і діляться на число точок у вікні; отримане значення присвоюється середній точці. Потім в заданому напрямку вікно переміщається на 1 точку і операція повторюється. Розмір вікна залежить від характеру розподілу і при обробці, зазвичай, включає 3-5 точок спостереження. Результати згладжування залежать від числа точок у вікні і числа прийомів згладжування, що відображається таким чином:

(1) Джерело: розроблено автором

Виявилося, що на українському фондовому ринку для звільнення від

автокореляції в середньому необхідно усереднювати дані, що найменше за 8-

149


10 днів (приблизно 2 торгових тижні), від емітента до емітента це усереднення

може змінюватись. І тільки після цього можна використовувати ці дані у

моделюванні оптимального портфеля цінних паперів. Отримане значення

локального усередненого показника слід спрогнозувати. Даний прогноз можна

б було отримати за допомогою параметричної апроксимації. В якості функцій

наближення використовуємо наступний набір:

Лінійна функція:

y = a + b × t (2) Поліном другого ступеня:

y = a + b × t + c × t2 (3) Якість наближення оцінював за величиною достовірності апроксимації

R2. Чим ближче ця величина до 1 – тим краще функція наближає прогноз фондового ринку.

Напрямок фондового ринку у нас є. Тепер можна зробити прогноз самого показника за формулою:

Ln(Yt+1) = 11× Mt+1 – Ln(Yt) – Ln(Yt-1) – ... – Ln(Yt-10) (4) Yt+1 = exp(Ln(Yt+1)) (5)

До періоду t = 11 (2002-2012 рр.) у нас є фактичні дані. Для t = 13 (дані на

2014 р.) здійснено прогноз поведінки фондового ринку у Mt, а значення

показника виводив послідовно, спочатку для t = 12 (дані на 2013 р.), потім для

t=13 і т.д. В результаті чисельних експериментів отримано наступний прогноз

на 2014 р. по фондовому ринку: обсяг торгів на ринку цінних паперів

очікується в обсязі 56,16 млрд. грн., в тому числі на ринку акцій –

18,49 млрд. грн., на ринку облігацій підприємств – 53,07 млрд. грн.

Висновки. Аналіз особливостей функціонування фондового ринку

України впродовж 2002-2012 рр. дозволяє виснувати:

1) даний ринок є децентралізованим з домінуючою часткою

позабіржового обігу цінних паперів, хоча світова тенденція характери-зується

створенням загальнонаціональної системи фондового ринку;

2) для нього характерне низьке співвідношення частки капіталізації

лістингових компаній до ВВП країни, що зумовлює значну волатильність та

ризики;

3) номенклатура використовуваних фінансових інструментів на

фондовому ринку є надто вузькою, обмежена кількість ліквідних та

інвестиційно привабливих цінних паперів; емітентами виступають переважно

підприємства сфери послуг, а матеріального виробництва;

4) простежується стала тенденція до зростання обсягів торгів цінних

паперів,що зумовлюється також застосуванням нової біржової технології –

Інтернет-трейдингу, а також випередження ними обсягів ВВП країни;


150

5) динаміка розвитку фондового ринку є мінливою,тренди спаду

чергуються із трендами зростання обсягів торгів цінних паперів, домінує

частка облігацій підприємств в інвестиціях в українську економіку;

6) невисокий рівень корпоративного управління та постійна

трансформація даного сектору економіки не сприяє допуску на ринок

внутрішніх інвесторів і формування інструментів для інвестування коштів

населення. Тому важливим для національного регулятора (НКЦПФР) є

постійне вдосконалення законодавства про ринок цінних паперів;

7) незважаючи на змодельований розвиток ринку цінних паперів з

використанням методу «ковзкого вікна», слід зазначити, що він в основному

носить спекулятивний характер. А отже, реальний розподіл фінансових

активів на українському фондовому ринку, а також моделювання його,

незважаючи на свою актуальність, є відносними. Подальші дослідження будуть спрямовані на покращання економічного

механізму колективного інвестування (ІСІ) національного господарства.


1. Аналітичний огляд фондового ринку України за 2012 рік [Електронний ресурс] //

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку [сайт]. – Режим доступу:

http://www.nssmc.gov.ua/fund/analytics .– Назва з екрана.

2. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23.02.2006

року(зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/go/3480-15.

3. Річна звітність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2002-2012

роки. [Електронний ресурс] // Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку

[сайт]. – Режим доступу: http://www.nssmc.gov.ua/activities/annual. – Назва з екрана.

4. Статистичний бюлетень (електронне видання) [Електронний ресурс] // Національний

банк України [сайт]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/

category?cat_id=57897. – Назва з екрана.

5. Статистичний щорічник України за 2004рік. К.: Держаналітінформ, 592с. – С.222.

6. Статистичний щорічник України за 2005-2007рр. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://ukrstat.gov.ua

7. Тевелєв Д. «Несправедливо, коли інвестиційні інструменти оподатковуються по-

різному» (електронне видання) [Електронний ресурс]/ Урядовий кур’єр[сайт]. –

Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/dmitro-tevelyev-nespravedlivo-koli-

investicijni-in/

8. Шкварчук Л. Стан та тенденції розвитку ринку корпоративних облігацій в Україні

[текст] / Л. Шкварчук // Ринок цінних паперів України. – 2012 - № 8. - С. 99 - 105.

9. Состояние фондового рынка Украины.[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.polit-sovet.com/articles/ekonomika/sostoyanie-fondovogo-ryinka-ukrainyi-

166.html

151


ÅÊÎÍÎÌ²ÊÀ Ï²ÄÏÐÈªÌÑÒÂÀ ÒÀ ÏÐÎÑÒÎÐÎÂÎ - ÊËÀÑÒÅÐÍÈÉ Á²ÇÍÅÑ

УДК 338.246.83

ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ГРАНІТНИХ КАР'ЄРІВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ПРИКЛАДІ ВАТ «ГНІВАНСЬКИЙ КАР'ЄР»

Адлер О.О., к.т.н. Мороз М.О.

E-mail: [email protected] Вінницький національний технічний університет

В статті наведено обґрунтування конкурентоспроможності продукції сучасного підприємства як невід’ємної складової його успіху господарювання в ринкових умовах. Також проаналізовано основні підходи та методи визначення конкурентоспроможності продукції підприємства. Основна увага зосереджена на проведенні оцінки конкурентоспроможності продукції гранітних кар’єрів Вінницької області. Визначено, що основною характеристикою конкурентоспро-можності продукції сучасного підприємства є її якість. Для гранітних кар’єрів у Вінницькій області встановлено основні тенденції та особливості конкурентної боротьби. Проведено оцінку та аналіз конкурентоспроможності окремих видів продукції ВАТ «Гніванський кар’єр», зокрема щебеню різних фракцій. Крім того, встановлено, що основними якісними характеристиками щебеню є його міцність, радіоактивність, лещадність та морозостійкість. В результаті відповідних розрахунків за допомогою методу інтегрального показника конкурентоспро-можності визначено ВАТ «Гніванський кар’єр» основним лідером на ринку щебеню у Вінницькій області.

Ключові слова: конкурентоспроможність, підприємство, якість, ціна, аналіз, розрахунок, щебінь, продукція, ринок, фактор, показник UDC 338.246.83

EVALUATION OF THE COMPETITIVENESS OF GRANITE CARRIES PRODUCTS OF VINNITSA REGION ON THE EXAMPLE OF VAT «HNIVANSKYY KARIER»

Adler O.O., PhD in Engineering Moroz M.O.

E-mail: [email protected] Vinnytsia National Technical University

The article describes the competitiveness of products of modern enterprise as an integral part of its success in economic market conditions. Also it analyzes the main approaches and methods for determining the competitiveness of enterprise. The main focus is on assessing the competitiveness of products granite carries of Vinnitsa region. It has been determined

© Адлер О.О., к.т.н., Мороз М.О., 2014


152

that the main characteristic of competitive products of modern enterprise is its quality. For granite carries in the Vinnitsa region key trends and competitive features have been revealed. The estimation and analysis of the competitiveness of certain products of «Gnivanskyy career» including gravel of different factions has been conducted. In addition, it has been found that the main quality characteristics of gravel are its durability, radioactivity flakiness and frost resistance. As a result, the corresponding calculations using the method of integral index of competitiveness «Gnivanskyy career» has been defined as a market leader in the Vinnitsa region. Key words: competitiveness, enterprise, quality, price, analysis, calculation, gravel, produce, market factor index.

Актуальність проблеми. Конкурентоспроможність продукції є

невід’ємною складовою успіху функціонування будь-якого підприємства в

ринкових умовах господарювання. Сьогодні ринки насичені різноманітною

продукцією вітчизняних та закордонних виробників, які змагаються між

собою і прагнуть привернути споживача за рахунок покращення споживчих

показників своєї продукції та зниження собівартості її виготовлення.

Складність утримання своїх позицій на ринку та розширення кола

споживачів власної продукції полягає у постійних змінах ринку,

нестабільності економічних умов господарювання та підвищенням потреб

споживачів. Тому покращення конкурентоспроможності продукції будь-якого

підприємства повинно бути ключовим напрямком його діяльності, що

потребує систематичних досліджень ринку, моніторингу своїх позицій та

позицій конкурентів, встановлення рівня конкурентоспроможності власної

продукції та розробки програми з розширення її конкурентних переваг.

Проблеми аналізу та оцінки конкурентоспроможності продукції

підприємств обумовлені різноманітністю підходів до оцінки

конкурентоспроможності, великою кількістю методів аналізу та

особливостями конкретних галузей господарювання.

Аналіз останніх наукових досліджень. Проблемам аналізу та

підвищення конкурентоспроможності продукції присвячені теоретичні та

практичні роботи багатьох вітчизняних та закордонних науковців. Особливої

уваги заслуговують праці Р. Фатхудінова, М. Портера, Дж. Стрікленда,

Г.Л. Азоєв, Г.Я. Білякова, А.Ю. Юданова, К.І. Антонюка, Д. Траута,

О.В. Зозульов, Н.В. Куденка та інших [1-9].

Різноманітність підходів та методів, запропонованих авторами,

дозволяє проводити оцінювання конкурентоспроможності продукції за

допомогою найзручнішого та найбільш об’єктивного інструментарію,

котрий може бути застосований в конкретних умовах ринку. Крім того,

153


необхідною умовою об’єктивності оцінювання є врахування особливостей

галузі та продукції підприємства.

Аналіз відомих підходів до визначення конкурентоспроможності

продукції дав змогу встановити, що забезпечення внутрішніх та закордонних

ринків конкурентоспроможною продукцією неможливе без забезпечення

відповідного рівня її якості з мінімальними витратами на виробництво. Якість

продукції можна вважати головним показником її конкурентоспроможності.

Розширення потреб споживачів вимагає постійного підвищення якості

продукції, без чого є неможливим досягнення та підтримка ефективної

економічної діяльності [1, 8].

Метою роботи є аналіз основних складових конкурентоспроможності

продукції гранітних кар’єрів Вінницької області із врахуванням якісного

підходу оцінки конкурентоспроможності, а також визначення конкуренто-

спроможності продукції, зокрема, ВАТ «Гніванський кар’єр».

Викладення основного матеріалу дослідження. Продукція гранітних

кар’єрів користується високим рівнем попиту на внутрішніх та закордонних

ринках. Основним споживачами продукції є заводи залізобетонних

конструкцій, виробники товарного бетону, організації, які займаються

будівництвом та обслуговування автодоріг, будівельні компанії тощо.

Представниками даної продукції на ринку пропонується широкий асортимент

різноманітних товарів від високоякісного гранітного щебеню до складних

архітектурно-будівельних виробів із граніту.

Проте, основною вихідною продукцією діяльності гранітних кар’єрів є

щебінь.

Щебінь – неорганічний, зернистий, сипучий матеріал із зернами

величиною більше 5 мм (згідно європейських стандартів більше 3 мм), що

отримується дробленням гірських порід, гравію і валунів підприємствами з

переробки руд і неметалічних копалин інших галузей промисловості і

подальшим відсіюванням продуктів дроблення. Решта видів продукції

гранітних кар’єрів виготовляється на основі виробленого щебеню або

матеріалів, отриманих супутнім шляхом при отриманні щебеню [11].

В зв’язку з цим, оцінку та аналіз конкурентоспроможності підприємств

гірничодобувної галузі доцільно проводити за показниками

конкурентоспроможності основної продукції – щебеню.

Особливості конкурентної боротьби на ринку щебеню України полягають

у наступному [10]:

1. Основні запаси гранітного щебеню зосереджені лише у Житомирській

області;

2. Швидкі темпи росту ринку нерудних матеріалів.


154

3. Велика кількість гранітних кар’єрів на території України (близько

300).

4. Виробництво щебеню носить виражений сезонний характер.

5. Зниження цін на щебінь, що експортується, в середньому на 20% на

рік.

Вінницька область за обсягами виробництва щебеню в Україні займає

четверте місце. Конкурентна боротьба на ринку продукції гранітних кар’єрів у

Вінницькій області загострюється досить великою кількістю підприємств

даної галузі, що пропонують на ринку щебінь, відсів, бутовий камінь та граніт.

Серед основних конкурентів на ринку досить стійких позицій займають ВАТ

«Гніванський кар’єр», ПКВП Укрпостач, ВАТ Вінницьке кар’єроуправління,

ВАТ «Сабарівський кар’єр», ВАТ «Жежелівський кар’єр», Погребищенське

кар’єроуправління, ВАТ «Іванівський спецкар’єр», ПАТ «Іллінецький

спецкар’єр», ПАТ «Самчинецький завод щебеню»,ВАТ «Полівський

гранітний кар’єр», ВАТ «Могилів-Подільський кар’єр», ВАТ «Демидівський

кар’єр», ПАТ «Стрижавський кар’єр».

Споживачами продукції зазначених підприємств є вітчизняні та

закордонні підприємства. Щебінь та відсів експортуються в Росію,

Білорусію, Польщу, Румунія, Туреччина, Словаччина, Молдова, деякі

країни Балтики. Зрозуміло, що пропонована на ринках продукція повинна

задовольняти споживачів за усіма показниками, відповідати стандартам та

міжнародним вимогам.

Як вже зазначалось, основним показником конкурентоспроможності

продукції є її якість [1, 8].

Особливість оцінки якісних показників щебеню полягає в тому, що якість

продукції гранітних кар’єрів (відкритих кар’єрів) лише в незначній мірі

залежить від обладнання, яке використовується на цих підприємствах,

оскільки головні якості, наприклад, щебеню (міцність, лещадність,

морозостійкість та радіоактивність), обумовлені природними параметрами

видобутого каменю, а не технікою і технологією його переробки. Тому,

головною умовою виробництва якісного щебеню залишається вибір

відповідного родовища будівельного каменю чи окремого його ділянки.

Серед основних якісних характеристик щебеню, за якими доцільно

проводити оцінювання його конкурентоспроможності, варто виділити

наступні:

- лещадність – одна з найважливіших характеристик якості щебеню, чим

менша лещадність в кінцевому продукті, тим якіснішим вважається щебінь.

Наявність в щебені зерен голчастої та пластинчастої форм призводить до

155


збільшення пустот в будівельній суміші. Це в свою чергу призводить до

збільшення витрат в’яжучого компонента;

- радіоактивність – одна з найважливіших характеристик, що впливають

на якість щебеню, який використовується в будівництві. Якість щебеню

повинна бути підтверджена відповідними санітарно-епідеміологічними

висновками та сертифікатами;

- морозостійкість – характеризується кількістю циклів заморожування та

відтаювання. Оцінювання морозостійкості відбувається за кількістю циклів

насичення в сірчаній кислоті та висушування;

- міцність – характеризується границею міцності гірської породи,

дрібністю щебеню під час стискування і зношуванням в барабані. Ці

показники імітують опір щебеню як матеріалу під дією транспортних засобів і

механічної дії під час будівництва.

Нормування зазначених показників якості щебеню в Україні відбувається

згідно ГОСТу України ДСТУ Б В.2.7.-34-2001 [11].

Варто зазначити, що зерновий склад щебеню, відповідний вказаним

стандартам, витримується на всіх щебеневих заводах так званої «старої»

будівлі. Це можна пояснити тим, що зерновий склад одержуваного щебеню

залежить безпосередньо від площі грохочення, а старі, побудовані в

радянський період, заводи в основному оснащені достатньою кількістю

грохотів і мають не тільки основне, але часто і контрольне грохочення.

Багато сучасних, нових заводів, що використовують закордонне мобільне і

напівстаціонарних обладнання не можуть забезпечити відповідні

показники якості щебеню через економію площ грохочення, особливо на

останній стадії дроблення, що пов'язане з прагненнями знизити вартість

придбання комплексу, а відповідно й собівартості продукції, що за

допомогою нього виготовляється.

Аналіз показників фінансової діяльності вищезазначених підприємств на

ринку продукції гранітних кар’єрів Вінницької області дає підстави

найпотужнішим конкурентом вважати ВАТ «Гніванський кар’єр». Проте,

позитивні тенденції основних показників діяльності підприємства не завжди є

свідченням якості його продукції, а отже й конкурентоспроможності.

Аналіз основних показників конкурентоспроможності щебеню

проводитимемо за допомогою оцінки інтегрального показника

конкурентоспроможності. Суть методу полягає в розрахунку інтегрального

показника конкурентоспроможності, який враховує порівняння технічних

(якісних) та економічних (вартісних) показників продукції з аналогічною

продукцією конкурентів або еталонною продукцією, параметри якої зазначені

у відповідних державних і міжнародних стандартах та вимогах [7, 9].


156

Обґрунтованість порівняння технічних (які

ВАТ «Гніванський кар’єр» із вимогами ДСТУ Б В.2.7.34

розрахунків пояснюється тим, що усі підприємства даної галузі повинні

виготовляти продукцію із показниками не нижчими від вимог встановлених

стандартів. Тому є зміст перевірити та проаналізувати відповідність якісних

показників щебеню вимогами ДСТУ Б В.2.7.34

Стосовно економічних (вартісних) показників, то доцільно провести

порівняння ціни та собівартості щебеню ВАТ «Гніванський кар’єр» із

величинами, що відповідають усередненій ціні та собівартості однієї тони

щебеню по галузі у Вінницькій області.

В таблиці 1 наведено основні технічні (якісні) та економічні (вартісні)

характеристики щебеню ВАТ «Гніванський кар’єр».Таблиця 1. Основні технічні (якісні) та

характеристики щебеню ВАТ «Гніванський кар’єр»

№

пп Показники

ВАТ «Гніванський кар’єр»

1 Міцність

2 Лещадність, %

3 Радіоактивність

4 Морозостійкість

5 Ціна, грн./т

6 Собівартість, грн./т

Примітка: Морозостійкість виражена кількістю циклів безпосереднього заморожування [11]

Одиничний показник якості щебеню ВАТ «Гніванський кар’єр» за

міцністю розраховується як:

Міцність щебеню, що випускається ВАТ «Гніванський кар’єр» відповідає

вимогам, встановленим ДСТУ Б В.2.7.34

800), згідно якого щебінь такої міцності може бути використаний не лише для

будівельних робіт та виготовлення залізобетонних конструкцій, а також для

дорожнього покриття.

Одиничний показник якості щебеню за лещадністю:

Таке значення одиничного показ

загальній масі цього щебеню зерен голчастої форми на 25% менше, ніж

вимагає стандарт. Щебінь відноситься до ІІ групи за лещадністю

Обґрунтованість порівняння технічних (якісних) показників продукції

ВАТ «Гніванський кар’єр» із вимогами ДСТУ Б В.2.7.34-2001 під час



ст перевірити та проаналізувати відповідність якісних

показників щебеню вимогами ДСТУ Б В.2.7.34-2001 [11].



відповідають усередненій ціні та собівартості однієї тони

щебеню по галузі у Вінницькій області.


характеристики щебеню ВАТ «Гніванський кар’єр». Основні технічні (якісні) та економічні (вартісні)

характеристики щебеню ВАТ «Гніванський кар’єр» Продукція підприємства

ВАТ «Гніванський кар’єр» Вимоги згідно ДСТУ Б

В.2.7.34-2001

Технічні (якісні)

800 800

12% 15%

320 370

300 300

Економічні (вартісні)

90 123

70 102



міцністю розраховується як:


вимогам, встановленим ДСТУ Б В.2.7.34-2001 (марка щебеню за міцністю

о якого щебінь такої міцності може бути використаний не лише для


Одиничний показник якості щебеню за лещадністю:

Таке значення одиничного показника за лещадністю свідчить про те, що у


вимагає стандарт. Щебінь відноситься до ІІ групи за лещадністю

№83, 2014

сних) показників продукції

2001 під час



ст перевірити та проаналізувати відповідність якісних



відповідають усередненій ціні та собівартості однієї тони


економічні (вартісні)

Коефіцієнт

вагомості

показника

0,25

0,25

0,25

0,25

-

-



(1)


2001 (марка щебеню за міцністю

о якого щебінь такої міцності може бути використаний не лише для


(2)

ника за лещадністю свідчить про те, що у


вимагає стандарт. Щебінь відноситься до ІІ групи за лещадністю –


«кубоподібний». Тобто, використання такого щебеню для різних виробів є

запорукою підвищеної їх якості.

Одиничний показник якості за радіоактивністю дає можливість

стверджувати про зменшений вміст радіоактивних включень на 15,6% (згідно

лабораторних досліджень), що свідчить про віднесення даного щебеню до І

групи за радіоактивністю, а та

в побутовому будівництві:

За морозостійкістю щебінь ВАТ «Гніванський кар’єр» відповідає вимогам

стандарту для марки щебеню за морозостійкістю

у використанні.

Аналіз економічних (вартісних) показників доцільно оцінити за

величиною прибутку, який отримує підприємство із продажу однієї тони

щебеню:

Це означає, що величина прибутку, яка закладена в ціну однієї тони

щебеню ВАТ «Гнівнський к

це в свою чергу свідчить про підвищення економічної вигоди для споживача.

Варто зауважити, що нижчий рівень собівартості виробництва однієї тони

щебеню на даному підприємстві обумовлений використанням висок

ефективного обладнання старих зразків. Такий підхід забезпечує

виготовлення необхідної кількості щебеню при забезпеченні основних

його показників якості.

Розрахуємо інтегральний показник конкурентоспроможності щебеню

ВАТ «Гніванський кар’єр»:

Дані розрахунки свідчать про те, що конкурентоспроможність щебеню

ВАТ «Гніванський кар’єр» є на 21% вищою від щебеню основних учасників

даного ринку, що обумовлено наявністю конкретних обґрунтованих

конкурентних переваг даного підприємства.

Висновки. Отже, конкурентоспроможна продукція підприємства є

основною запорукою успіху будь

проявом конкурентоспроможної продукції на ринку є високий рівень її якості.

На ринку продукції гранітних кар’єрів найбільшим попитом ко

щебінь. Тому, рівень конкурентоспроможності щебеню можна вважати



ідвищеної їх якості.




групи за радіоактивністю, а також безпечність використання даного матеріалу

в побутовому будівництві:


стандарту для марки щебеню за морозостійкістю F300, яка є найпоширенішою




щебеню ВАТ «Гнівнський кар’єр» на 8% нижча ніж в середньому по області, а



щебеню на даному підприємстві обумовлений використанням висок



його показників якості.


ВАТ «Гніванський кар’єр»:




конкурентних переваг даного підприємства.

Отже, конкурентоспроможна продукція підприємства є

основною запорукою успіху будь-якого підприємства на ринку. Основним


На ринку продукції гранітних кар’єрів найбільшим попитом ко


157

№83, 2014





кож безпечність використання даного матеріалу

(3)


300, яка є найпоширенішою

(4)



(5)


ар’єр» на 8% нижча ніж в середньому по області, а



щебеню на даному підприємстві обумовлений використанням високо-




(6)




Отже, конкурентоспроможна продукція підприємства є

якого підприємства на ринку. Основним


На ринку продукції гранітних кар’єрів найбільшим попитом користується



158

визначальним при аналізі конкурентоспроможності продукції гірничо-

добувного підприємства загалом. Найзручнішим методом для оцінки

конкурентоспроможності щебеню є метод розрахунку інтегрального

показника конкуренто-спроможності. За результатами розрахунків можна

зробити висновок про те, що основним лідером за конкурентними перевагами

на ринку щебеню у Вінницькій області є ВАТ «Гніванський кар’єр».


1. Портер М. Є. Міжнародна конкуренція / Портер М. Є. – М. : Міжнародні

стосунки, 2000 – 610 с. – ISBN 5-8459-0794-2.

2. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Азоев Г.Л. – М.: Центр

экономики и маркетинга, 2002. – 356 с. – ISBN 5-85873-009-4.

3. Ансофф И. Стратегическое управление / Ансофф И., Евенко Л. И. – М. :

Экономика, 1999. – 416 с. – ISBN 5-314-00105-5.

4. Балабанова Л. В. Стратегічне управління конкурентоспроможністю підприємств /

Балабанова Л. В., Холод В. В. – К. : ВД Професіонал, 2006. – 154 с. – ISBN 966-

370-023-8.

5. Буркинский Б. В. Конкурентоспособность продукции и предприятия / Буркинский

Б.В., Лазарева Е.В. – Одесса. : ИПРЗЗИНАН Украины, 2002. – 132 с. – ISBN 966-

02-2593-8.

6. Журило І. В. Конкурентоспроможність нової продукції промислово-виробничого

призначення: теоретичні аспекти, методика прогнозування та забезпечення /

Журило І.В. Монографія. – Кіровоград, ПВЦ «Мавік», 2007. – 186 с.

7. Фатхудинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление /

Фатхудинов Р.А. – М. : ИНФРА-М, 2000. – ISBN 5-16-000313-4.

8. Портер М. Конкуренция / Портер М., Майкл Э.– М. : Издат. дом «Вильямс», 2001.

– ISBN 5-8459-0794-2.

9. McArthur, J. W. The Growth Competitiveness Index: Measuring Technological

Advancement and the Stages of Development / McArthur, J. W. and J. D. Sachs. In The

Global Competitiveness Report 2001–2002. New York: Oxford University Press for the

World Economic Forum.

10. Ринок щебеню України [Електронний ресурс] / Маркетингове агентство. Електрон.

дані. – Навігатор. Череповець. 2011. – 56 с. – Режим доступу: http://marketing-

navigator.biz/sites/default/files/rynok_shebnja_ukrainy_demo_1.pdf

11. Щебінь із гірських порід і відходів сухого магнітного збагачення залізних

кварцитів гірсько-збагачувальних комбінатів та родовищ України. Технічні умови.

ДСТУ Б В.2.7-34-95. – [Чинний від 2001-10-31]. – К. Держбуд України, 2001. –

45 с. – (Державні стандарти України).

159


УДК 658.8:519.8:659

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ПРОСУВАННЯ НА РИНОК ІННОВАЦІЙНОГО ПРОДУКТУ ПІДПРИЄМСТВА

Волкова В.В., к.е.н. E-mail: [email protected]

Васютенко М.Р. E-mail: [email protected]

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара

Метою роботи є використання наукового підходу щодо процесів просування на ринок інноваційного продукту підприємства на засадах математичного моделювання. З цією метою у статті досліджено процес просування на ринок інноваційного продукту підприємства та визначено фактори, що суттєво впливають на вказаний процес. З’ясовано, що до цих факторів необхідно віднести ситуацію на відповідному ринку, поведінку та можливості підприємства-конкурента, можливу динаміку продажу товару протягом життєвого циклу його існування, ступінь зовнішніх та внутрішніх впливів на швидкість поширення інноваційного продукту, а також ефективне використання реклами, що є важливим джерелом інформації на початкових етапах дифузії інновації для її сприйняття споживачами. Запропоновано модель задачі просування на ринок інноваційного продукту підприємства за допомогою рекламної кампанії. До переваг моделі можна віднести: визначення сумарного дисконтованого прибутку підприємства від продажу інноваційного продукту протягом всього життєвого циклу його існування з урахуванням витрат на рекламу; відображення динаміки продажів підприємства та його конкурентів через коефіцієнти інновації, імітації та перехресного впливу. Результати досліджень, представлені в роботі, можуть бути використані у практичній діяльності підприємства, перед яким постає проблема просування на ринок інноваційного продукту. Ключові слова: інноваційний продукт, дифузія інновацій, життєвий цикл інноваційного продукту, коефіцієнт інновації, коефіцієнт імітації, рекламна кампанія, оптимізація рекламного бюджету, математичне моделювання UDC 658.8:519.8:659

MODELING PROCESS PROMOTION TO MARKET INNOVATIVE PRODUCT COMPANY

Volkova V.V., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Vasyutenko M.R. E-mail: [email protected]

Dnipropetrovsk National University O. Honchar

© Волкова В.В., к.е.н., Васютенко М.Р., 2014


160

The aim of the study is to use a scientific approach to processes of promotion to a market an innovative product of a company based on mathematical modeling. For this purpose, the processes of promotion to market an innovative product of company and the factors that significantly affect this process have been investigated. It has been found that these factors should take into account the situation in the relevant market, the behavior and capabilities of the enterprise competitor, potential growth of sales of goods over the life cycle of its existence, the degree of internal and external influences on the rate of spread of product innovation and effective use of advertising, which is an important source of information in the early stages of diffusion of innovations to its perception by consumers. A model of promoting to market of innovative product with using advertising company has been proposed. The advantages of the proposed model include: definition of the total discounted income from the sale of the enterprise product innovation throughout its lifecycle given the cost of advertising, mapping the dynamics of sales of the company and its competitors in terms of the coefficients of innovation, imitation and cross-impact. The results of studies presented in this article can be used in the practice of the company that faces the problem promoting of an innovative product to a market. Key words: innovative product companies, diffusion of innovations, the life cycle of an innovative product, the coefficient of innovation, the coefficient of imitation, advertising campaign, advertising budget optimization, mathematical modeling

Актуальність проблеми. У сучасній економіці інноваційна діяльність є

необхідною умовою комерційного успіху підприємств на ринку. Інновація – це

кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав утілення у вигляді

виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, процесу, що

використовується у практичній діяльності, або новому підходу до соціальних

послуг [1]. Процес впровадження інноваційних продуктів на ринок, його

завоювання – це процес дифузії інновацій. Швидкість дифузії визначається

наступними основними факторами: відносними перевагами новинки;

сумісністю з навколишнім середовищем, існуючими цінностями і минулим

досвідом; складністю освоєння; можливістю випробування до прийняття

остаточного рішення; комунікаційною наочністю – ступенем, з якою

результати інновації можуть бути побачені й оцінені іншими людьми [2].

На швидкість дифузії можна впливати за допомогою різних

маркетингових інструментів, зокрема, реклами. Адже реклама є важливим

джерелом інформації на початкових етапах дифузії інновації для її сприйняття

споживачами. Ефективне використання реклами надзвичайно важливе на етапі

просування нового товару (інновації) на ринок. Саме ефективне використання

рекламного бюджету, оптимізація його розподілу по періодам протягом

161


життєвого циклу інноваційного продукту суттєво впливає на швидкість

поширення нового товару на ринку. Необхідність ефективного використання

реклами пов’язане ще з тим, що, прискорюючи швидкість проникнення нових

товарів на ринок, підприємство має можливість швидше окупити вкладені в

інновацію кошти, підвищити рентабельність цих вкладень.

Аналіз останніх наукових досліджень. За останні півстоліття

накопичено досить великий досвід економіко-математичного моделювання

процесу поширення інноваційних продуктів на ринку в роботах як зарубіжних,

так і вітчизняних вчених. Зокрема модель дифузії інновацій Е. Роджерса [3]

описує появу на ринку нового продукту, характеризуючи його поширення за

допомогою s-подібної кривої. Клас дифузійних моделей досить широкий і

добре узгоджується з практикою, що представлено в роботах

В.Б. Колмановського, Ф. Майєра, Р. Переса, М. Райта [4,5,6,7]. Початком

практичного застосування моделей дифузії в маркетингу вважається модель

Ф.М. Басса [8], суть якої полягає в тому, що зростання кількості споживачів

інноваційного продукту пояснюється двома ефектами: ефект реклами, ефект

міжособистісної комунікації. Подальші модифікації вказаної моделі пов’язані з

врахуванням впливу реклами на швидкість поширення інновації [9], витрат на

рекламу та ефективності проведення рекламної кампанії на швидкість

просування нового товару на ринок [3]. Існують моделі, що дозволяють

визначити оптимальну структуру рекламного бюджету та здійснити розподіл

його по періодах [9,10].

Оцінюючи результати вищеозначених досліджень, необхідно

підкреслити, що існуючі моделі просування на ринок інноваційного продукту

не враховують можливу появу на ринку конкурентного інноваційного

продукту, що може замістити вже наявний, та призначені лише для

прогнозування динаміки просування нового товару. А моделі розподілу

рекламного бюджету по періодах не враховують фази життєвого циклу

продукту, динаміку продажу товарів, що є суттєвим недоліком.

Тому актуальною є проблема розробки моделі динаміки продажів нового

товару (інновації), що враховує вплив інтенсивності реклами на швидкість

його дифузії, а також оптимізації рекламного бюджету підприємства з

урахуванням фаз життєвого циклу продукту та наявності на ринку

конкурентного продукту.

Мета роботи – використання наукового підходу щодо процесів

просування на ринок інноваційного продукту підприємства за допомогою

рекламної кампанії на засадах математичного моделювання.


162

Викладення основного матеріалу дослідження. Розглянемо

функціонування виробничого підприємства А, основна діяльність якого

пов’язана з розробкою, впровадженням у виробництво та випуском

інноваційного продукту. Припустимо, що на момент виходу нового товару

підприємства А, на ринку функціонує підприємство Б, яке вже деякий час

випускає інноваційний продукт, що має схожі функціональні характеристики з

продуктом підприємства А. Тому ринковий простір та цільовий сегмент

споживачів для цих підприємств співпадають. Кожне підприємство прагне

завоювати певну частку ринку, збільшити кількість споживачів свого товару з

метою максимізації прибутку. Тобто між підприємствами виникає

конкурентна боротьба. В цих умовах мета підприємства Б – зберегти

відповідну частину ринку, а перед підприємством А постає більш складна

задача, пов’язана з необхідністю переконання потенційних покупців товару

віддати перевагу саме йому.

В будь-якому випадку розробка нових товарів вимагає істотних витрат, а

їх просування на ринок пов'язане зі значними ризиками, конкуренцією. В цих

умовах особливу роль відіграє ефективне використання реклами. Тому

керівництвом виробничого підприємства А вирішено вжити заходів щодо

організації ефективної рекламної кампанії, що дозволить прискорити

просування інноваційного продукту на ринок, тобто вплинути на швидкість

дифузії інновації.

Однак організація рекламної діяльності також потребує певних

фінансових витрат. Отже постає задача визначення економічно обґрунтованої

величини рекламного бюджету підприємства А з урахуванням періодів

життєвого циклу інноваційного продукту, що просувається на ринок. Поняття

«життєвий цикл інноваційного продукту» вживається в даному дослідженні

щодо життєвого циклу нововведення як продукту чи технології в процесі

реалізації та задоволення попиту. Життєвий цикл продукту показує часовий

інтервал, який охоплює кілька фаз розвитку, кожна з яких відрізняється

особливим характером процесу. Етап виведення на ринок – це етап

налагодження технологічного процесу, випуску пробної партії та ринкова

апробація, формування стратегії та каналів збуту, на якому прибуток

відсутній. Етап зростання – період швидкого сприйняття нового товару

ринком і швидкого зростання прибутків від його реалізації. Етап зрілості

характеризується уповільненням темпів збуту внаслідок придбання товару

більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток

стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його

163


захист від конкурентів. Етап занепаду – це різке падіння збуту і зниження

прибутків, товар знімається з виробництва [1].

Сформулюємо задачу просування інноваційного продукту на ринок за

допомогою рекламної кампанії для підприємства А. Будемо розглядати

динаміку продажів нових товарів для обох підприємств, що ведуть

конкурентну боротьбу. Кожен акт придбання інноваційного продукту кожного

з підприємств здійснюється або під впливом реклами та засобів масової

інформацій, або під впливом думки індивідів, які вже придбали один з

продуктів. При цьому потенційні покупці одного продукту можуть придбати

інший під впливом тих, хто вже здійснив покупку одного з продуктів. Вплив

внутрішніх факторів – особистих контактів користувачів інновації з їх

потенційними споживачами – збільшується зі збільшенням кількості індивідів,

які вже придбали інноваційний продукт. Загальна кількість потенційних

споживачів незмінна у часі. Зі збільшенням загальної кількості споживачів, що

вже придбали інноваційний продукт та, як наслідок, зменшенням кількості

потенційних споживачів, швидкість поширення (дифузії) інновації знижується.

Необхідно визначити оптимальну величину витрат на рекламу відповідно

до періодів життєвого циклу інноваційного продукту підприємства А з

урахуванням динаміки обсягів продажів підприємств-конкурентів, що

дозволить максимізувати прибуток цього підприємства.

З урахуванням вищеозначеного, пропонується наступна економіко-

математична модель задачі просування на ринок інноваційного продукту

підприємства за допомогою рекламної кампанії:

max))()()(()(0

2→−⋅−⋅∫

T

dttAtncptB

−−++==

−−++==

))()()()()(

))((()(

)(

))()()()()(

()(

)(

21

1

21

2

22

2

2

21

2

12

1

11

1

1

tNtNmm

tNq

m

tNqtAp

dt

tdNtn

tNtNmm

tNq

m

tNqp

dt

tdNtn

де p – ціна одиниці товару (інноваційного продукту) підприємства А;

c – собівартість одиниці товару (інноваційного продукту) підприємства А;

)(tB – функція дисконтування;

)(1tn , )(

2tn – обсяги продажів інноваційного продукту відповідно

підприємства Б та А у момент часу t ; )(tA – витрати підприємства А на рекламу в момент часу t ;

(1)

(2)

(3)


164

)(1tN , )(

2tN – кумулятивні обсяги продажів (або кількість індивідів,

які придбали інноваційний продукт) відповідно підприємства Б та А до моменту часу t ;

1p ,

2p – коефіцієнти інновації або коефіцієнти зовнішнього впливу

на швидкість дифузії інноваційного продукту відповідно підприємства Б та А;

1q ,

2q – коефіцієнти імітації або коефіцієнти внутрішнього впливу

(міжособистісні комунікації) на швидкість дифузії інноваційного продукту відповідно підприємства Б та А;

12q – коефіцієнт перехресного впливу, визначає вплив думки

покупців продукту підприємства Б на швидкість дифузії інноваційного продукту підприємства А;

21q – коефіцієнт внутрішнього перехресного впливу, відображає

вплив думки покупців продукту підприємства А на швидкість дифузії інноваційного продукту підприємства Б; m – число потенційних споживачів інноваційного продукту для

обох підприємств. Розглянемо економічний зміст параметрів та змінних моделі (1-3).

Перше та друге диференційні рівняння моделі описують динаміку у часі продажів відповідно підприємства Б та А. Кожний акт придбання товару здійснюється під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. В моделі даний факт відображають відповідні коефіцієнти впливу. Розглянемо їх зміст докладніше. Параметри 2,1,, =iqp

ii – коефіцієнти інновації та

імітації i -го інноваційного продукту відповідно – відображають в моделі рівень (ступінь) зовнішніх впливів (реклама, засоби масової інформації) та внутрішніх (вплив думки індивідів, які вже придбали i -й інноваційний продукт на потенційних покупців (кількість яких складає

)()(21tNtNm −− )) на швидкість поширення i -го інноваційного продукту

(тобто на величину )(tni

=dt

tdNi)(). Вплив коефіцієнту імітації

iq

збільшується зі зростанням кількості індивідів, які вже здійснили акт покупки i -го інноваційного продукту, тобто величини )(tN

i. Таким

чином доданки m

tNq

)(1

1 та

m

tNq

)(2

2 відображають вплив на швидкість

приросту покупців тієї частини споживачів, яка формується під впливом фактору імітації.

165


Параметр ij

q , 2,1, =ji – коефіцієнт перехресного внутрішнього

впливу. Цей вплив полягає в наступному: індивіди, які вже придбали j

-й конкурентний продукт, контактують з потенційними покупцями та схиляють їх до придбання i -го продукту. Тобто коефіцієнт

ijq

відображає вплив думки індивідів, що вже придбали j -й продукт, на

швидкість поширення i -го інноваційного продукту (тобто на величину

)(tni

=dt

tdNi)(). Таким чином, можна врахувати вплив негативних відгуків

споживачів, що вже здійснили акт покупки j -го продукту, на

потенційних споживачів, які, враховуючи думку споживачів j -го

продукту, оберуть конкурентний продукт i . Вплив даного коефіцієнту збільшується зі зростанням кількості індивідів, які вже здійснили акт покупки j -го конкурентного продукту, тобто величини )(tN

j. Отже,

кількість споживачів i -го інноваційного продукту у момент часу t – )(tn

i – залежить від таких факторів внутрішнього впливу: думка

індивідів, що вже придбали i -й продукт та думка індивідів, які вже здійснили акт покупки конкурентного продукту j . Таким чином

доданки m

tNq

)(2

12 та

m

tNq

)(1

21відображають вплив на швидкість приросту

покупців тієї частини споживачів, яка формується за рахунок фактору перехресного впливу.

В цілому сума ))()(

( 2

12

1

11

m

tNq

m

tNqp ++ відображає вплив на швидкість

приросту покупців тих частин споживачів, чиї уподобання формуються за рахунок зовнішнього впливу, внутрішнього впливу та внутрішнього перехресного впливу відповідно для підприємства Б. Таким чином, (2) – це та частина потенційних покупців ринку, що за рахунок перелічених факторів перетворилась у реальних споживачів продукту підприємства Б.

Сума ))()(

))((( 1

21

2

22

m

tNq

m

tNqtAp ++ відображає вплив на швидкість

приросту покупців тих частин споживачів, чиї уподобання формуються за рахунок зовнішнього впливу, внутрішнього впливу та внутрішнього перехресного впливу відповідно для підприємства А. Таким чином, (3) – це та частина потенційних покупців ринку, що за рахунок перелічених факторів перетворилась у реальних споживачів продукту підприємства А.

В моделі припускається, що загальна кількість потенційних споживачів m інноваційного продукту підприємств А та Б незмінна у часі. Оскільки продукти обох підприємств мають схожі функціональні


166

характеристики, то ринковий простір та цільовий сегмент споживачів для цих підприємств співпадають.

Швидкість поширення (дифузії) i -ї інновації dt

tdNi)( у кожний

момент часу пропорційна обсягу потенційного ринку )()(21tNtNm −− . Зі

збільшенням загальної кількості індивідів )(tNi

, які вже придбали i -й

інноваційний продукт, та відповідним зменшенням кількості потенційних споживачів )()(

21tNtNm −− швидкість поширення (дифузії)

інновації зменшується. У моделі (1–3) коефіцієнт інновації

1p продукту підприємства А

залежить від витрат на рекламу. Тобто проведення ефективної рекламної кампанії безпосередньо впливає на збільшення величини вказаного коефіцієнту. Застосування такого маркетингового інструменту дозволить прискорити проникнення (дифузію) нового товару підприємства А на ринок. До того ж доцільно направити рекламні зусилля саме на найбільш активну частину потенційних споживачів, які схильні реагувати на зовнішні впливи, тобто на новаторів.

Функціонал (1) моделі (1–3) відображає сумарний дисконтований прибуток підприємства А від продажу інноваційного продукту протягом життєвого циклу його існування з урахуванням витрат на рекламу.

Розв’язок задачі відповідно до моделі (1–3) дозволяє визначити такий обсяг витрат на рекламу підприємства А з урахуванням періодів життєвого циклу продукту та динаміки обсягів продажів підприємств-конкурентів, який надасть можливість максимізувати сумарний прибуток підприємства та прискорити проникнення (дифузію) інноваційного продукту на ринок.

Висновки. До переваг запропонованої економіко-математичної моделі просування на ринок інноваційного продукту підприємства за допомогою рекламної кампанії можна віднести наступні:

– сумарний дисконтований прибуток підприємства від продажу інноваційного продукту визначається протягом життєвого циклу його існування з урахуванням витрат на рекламу;

– в моделі враховано не тільки динаміку продажів інноваційного продукту самого підприємства, але й його безпосереднього конкурента, а також вплив думки покупців продукту підприємства-конкурента на швидкість дифузії інноваційного продукту підприємства за рахунок коефіцієнта перехресного впливу;

167


– витрати на рекламу включено не тільки в функціонал моделі, але й

у диференційне рівняння, що описує динаміку у часі продажів

підприємства, це дає змогу врахувати вплив реклами на дифузію нового

товару підприємства на ринок;

– модель дає змогу врахувати ступінь зовнішніх впливів (реклама,

засоби масової інформації) та внутрішніх (вплив думки індивідів, які

вже придбали інноваційний продукт, на потенційних покупців) на

швидкість поширення інноваційного продукту за рахунок коефіцієнтів

інновації та імітації.

Для практичної реалізації моделі необхідно виконати ряд

підготовчих етапів з формування вихідної інформації для розрахунків. А

саме: визначити вид функції залежності значення коефіцієнта інновації

від обсягу грошових коштів, направлених на організацію рекламної

кампанії; визначити величини коефіцієнтів імітації, інновації,

внутрішнього перехресного впливу для кожного з підприємств;

визначити число потенційних покупців інноваційного продукту;

визначити параметри цільової функції, а саме ціну інноваційного

продукту підприємства та його собівартість.


1. Захарченко В. І. Інноваційний менеджмент. Теорія і практика в умовах трансформаційної

економіки: навч. посібник / В.І. Захарченко, Н.М. Корсікова, М.М. Меркулов. – К.: Центр

учбової літератури, 2012. – 448 с.

2. Минаев В.А. Как управлять массовым сознанием: современные модели / В.А. Минаев,

А.С. Овчинский, С.В. Скрыль. – М.: Альфа-Пресс, 2012. – 213 с.

3. Rogers Everett. Diffusion of Innovations / Everett Rogers. – New York: The Free Press,

1995 – 251 с.

4. Колмановский В. Б. О некоторых моделях диффузии инноваций / В. Б. Колмановский //

Автоматика и телемеханика. – 1999. – №9. – С. 21–30.

5. Maier Frank H. New product diffusion models in innovation management – a system dynamics

perspective / Frank H. Maier // System Dynamics Review. – 1998. – № 4. – Р. 285–309.

6. Peres R. Innovation diffusion and new product growth models: а critical review and

research directions / R. Peres, E. Muller, V. Mahajan // Research in marketing. – 2010. – №

27. – Р. 91–106.

7. Wright M. New product diffusion models in marketing: an assessment of two approaches / M.

Wright, D. Charlett // Marketing Bulletin. – 1995. – № 6. – P.32–41.

8. Bass F. A new product growth model for consumer durables / F. Bass // Management Science. –

1969. – №15. – Р. 215–227.

9. Мельников О.С. Влияние рекламной деятельность на скорость диффузии инновации /

О.С.Мельников // Бизнесинформ. – 2009. – №2(1). – С. 68–71.

10. Дурович А.П. Розробка рекламного бюджету / А.П. Дурович. – Минск: Новое знание,

2008. – 254 с.


168

УДК 331.21

ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

Волкова Н.В., к.н.держ.упр. E-mail: [email protected]

Соломка Я.А. Русакевич М.С.

E-mail: [email protected]

Дніпропетровська державна фінансова академія

У статті розглядаються проблеми організації оплати праці на сучасних підприємствах. Визначені соціально-економічні наслідки нераціональної організації оплати праці. Наголошується на важливості чіткого визначення стратегії формування системи оплати праці, гармонізації цієї системи для узгодження потреб працівників і цілей підприємства. Запропоновані напрями удосконалення організації оплати праці, що, зокрема, полягають у переході до гнучких форм оплати праці. Доведено, що сучасний етап розвитку економіки України характеризується необхідністю створення на підприємствах дієвої системи оплати праці. Збільшення вартості робочої сили, податкове навантаження на заробітну плату, заборгованість по заробітній платі – це далеко не повний перелік проблем оплати праці, з якими роботодавці та робітники стикаються дуже часто, тому удосконалення системи оплати праці є надзвичайно актуальним завданням. Встановлено, що для усунення зазначених недоліків організації сукупної суспільної праці зростаючого значення набуває система оплати праці, яка повинна разом з оперативним плануванням забезпечити суворе узгодження трудової діяльності кожного учасника виробництва із загальними плановими показниками підприємства. Ключові слова: оплата праці, стратегія формування системи оплати, нормування праці, державне регулювання, результативність і ефективність оплати праці

UDC 331.21

PROBLEMS AND AREAS OF IMPROVEMENT OF WAGES Volkova N.V., PhD in Public Administration


Solomka Y.A. Rusakevych M.S.


Dnipropetrovsk State Finance Academy

This article discusses the organization of a payment in modern enterprises. Socio-economic consequences of irrational organization wage have been identified. The article emphasizes on the importance of a clear definition of strategy formation wage system, harmonization of the system to match the needs of workers and business objectives. The

© Волкова Н.В., к.н.держ.упр., Соломка Я.А., Русакевич М.С., 2014

169


directions of improving the organization of wages, which, in particular, is to move to flexible forms of remuneration, have been proposed. The current stage of development of Ukraine needs to create an effective system for enterprises wages. The increase in labor costs, the tax burden on wages, wage arrears - this is not an exhaustive list of issues of wages, which employers and workers face very often, so improving the wage system is an extremely important task. It has been proved that to address these shortcomings of the total social labor of the growing importance of wages which should, together with operational planning to ensure strict coordination of work of each participant to the overall production targets of the company.

Key words: wages, strategy of developing payment systems, valuation of labor, labor, government regulation, effectiveness and efficiency wages

Актуальність проблеми. На всіх етапах розвитку економіки оплата

праці була одним з головних інструментів матеріального стимулювання

працівників та елементом мотиваційного механізму трудової активності. Від

раціональної організації системи оплати праці залежить економічна

ефективність підприємства як окремої трудової організації, так і якість

трудового життя зайнятого населення. Характер стимулювання праці через

систему її оплати визначає також і соціально-психологічний клімат трудового

колективу. Актуальність даної теми зумовлена важливістю оплати праці як

ключової категорії в управлінні ефективністю виробництва і створенні гідних

умов для праці.

Аналіз останніх наукових досліджень. Багато наукових колективів,

вчених – економістів досліджують проблеми та напрямки удосконалення

оплати праці на ринкових засадах. Питання оплати праці як об’єкту

дослідження висвітлювались у працях відомих вітчизняних та зарубіжних

вчених, зокрема Д.П. Богині, О.А. Гришнової, В.В. Адам-чука, А.В. Калини,

А.В. Мерзляка, Б.М. Генкіна, А.М. Колота та ін. Проте аналіз основних

досліджень і публікацій з даної проблеми показав, що питання оплати праці

потребує постійного вдосконалення та адаптації відповідно до сучасних

економічних вимог.

Застосування системи оплати праці має досить значний аспект,

пов’язаний із вирішенням як теоретичних, так і практичних проблем та

розробкою напрямів удосконалення оплати праці найманих працівників в

умовах ринкової економіки. Дослідники розглядають різні аспекти організації

оплати праці в трудових організаціях. Так, М. Федотова досліджує проблеми

оплати праці, властиві ринковим відносинам; В. Бабич вивчає різні форми


170

оплати праці з позиції їх раціональності та доцільності застосування. І. Сердюк

досліджує питання державного регулювання заробітної плати в Україні.

Аналізуючи доробки вітчизняних вчених-економістів, можна побачити,

що питання ефективності оплати праці розглядали багато вчених, оскільки, по-

перше, людина зі своїми здібностями, знаннями та навичками є головним

виробничим ресурсом, а по-друге, праця людини має гідно винагороджу-

ватися, що є відображенням не тільки й інтересів, а й інтересів власника

засобів виробництва, що переслідує економічні цілі.

Однак ще й досі питання удосконалення оплати праці не втратили своєї

злободенності і потребують кваліфікованого підходу до їх вирішення, вони є

дуже дискусійними і з багатьох аспектів чітко не визначеними, оскільки

заробітна плата як економічна категорія поки що не виконує притаманних їй

функцій: відтворювальної, регулюючої, стимулюючої та соціальної.

Метою роботи є висвітлення теоретичних аспектів сучасних проблем

організації оплати праці на сучасних підприємствах.

Викладення основного матеріалу дослідження. Право вибору системи

оплати праці надане більшості недержавних підприємств, на яких бажаною є

саме та система оплати праці, яка більше всього відповідає організаційно-

технічним умовам виробництва, і тим самим сприятиме поліпшенню

результатів трудової діяльності.

Організація заробітної плати включає такий складовий елемент, як її

форми та системи. Формами заробітної плати називають способи

встановлення її розміру залежно від затраченої праці за допомогою сукупності

показників, що відображають результати праці і фактично затрачений робочий

час. Вибір почасової чи відрядної оплати праці визначається багатьма

факторами. До них належать особливості технології та організації

виробництва, форми організації праці, завдання, що ставляться перед

виробництвом тощо. Все залежить від того, наскільки форма оплати праці, що

застосовується, відповідає конкретним умовам виробництва.

З розвитком виробництва, зміною рівня його технічної оснащеності та

організації відбувається еволюція застосування різних форм та систем оплати

праці. Традиційні відрядні системи заробітної плати поступово здають свої

позиції, водночас поширюються так звані заохочувальні системи.

Специфічним різновидом відрядних систем оплати праці є «багатофакторні»

та «всефакторні» системи.

У той же час під впливом змін у виробництві відбувається розширення

почасової форми оплати праці. Дана форма оплати праці передбачає

порівняння якості затраченої в один і той же час різної праці. Це порівняння

171


здебільшого базується на основі так званої аналітичної оцінки робіт, що

одержала найбільше поширення в США. Оцінка робіт здійснюється на основі

їх аналізу і класифікації. Застосовується декілька формалізованих методів

такої оцінки, при яких найчастіше оцінюється відповідальність, кваліфікація,

розумові та фізичні зусилля, умови праці. Кожен фактор оцінюється в

грошовому вираженні або певній кількості балів. Міра складності робіт

визначається шляхом співставлення сумарної оцінки її по факторах.

На організацію оплати праці впливає й власне організація праці, яка являє

собою складний процес раціонального поєднання робочої сили з предметами

та засобами праці, що забезпечує ефективне їх використання і досягнення

якісних результатів при відповідних умовах виробництва. Організація

праці змінюється і вдосконалюється залежно від зміни вищезазначених

чинників. Розвиток науково-технічного прогресу призводить до

удосконалення засобів виробництва і, відповідно, методів управління

персоналом. Тому організація праці повинна постійно удосконалюватися,

використовуючи набутий досвід і сучасні технології, що має відбиватися

на формах її максимальної оплати праці.

Удосконалення організації оплати праці підвищує її трудову мотивацію,

продуктивність праці та впливає на кінцеві результати роботи. Проте проблема

удосконалення полягає у тому, що зміни в оплаті праці повинні відбуватись на

основі нормування праці. Нормування праці є одним із елементів організації

заробітної плати, а також інструментом управління працею.

Відродження нормування праці набуває особливого значення у зв’язку з

тим, що воно відіграє значну роль у вирішенні соціальних завдань, у тому

числі забезпечення більш сприятливих можливостей для росту задоволеності

працівників роботою, найбільш повного використання їх інтелектуального

потенціалу. В той же час розвиток нормування праці було поставлено під

загрозу внаслідок ліквідації закладу, що займався нормуванням праці на

державному рівні − Центру продуктивності Міністерства соціальної

політики України (м. Краматорськ) згідно наказу згаданого міністерства

від 28.03.2013 р. №151.

На жаль, в Україні у сучасних умовах проблемі нормування праці не

приділяється належної уваги. Поширеною є думка про те, що нормування

праці - це пережиток командно-адміністративної системи, який непридатний

для застосування у ринкових умовах. Тому на підприємствах нормування

праці вкрай занедбане. Такий підхід має негативні наслідки, оскільки

втрачається зв'язок між мірою праці і її оплати, що не тільки приводить до

«перекосів» в організації заробітної плати, а й негативно позначається на


172

ефективності виробництва, бо втрачається контроль за одним з його

найважливіших факторів − живою працею.

Регулювання і організація заробітної плати під впливом змін в економіці

та виробництві піддаються безперервним змінам та уточненням. На сьогодні, у

відповідності із законодавством, правове регулювання оплати праці

здійснюється державним (як правило, імперативним) і договірним методами.

Для ефективного вдосконалення елементів оплати праці необхідним є

державна підтримка та надійна законодавча база з урахуванням сучасного

темпу економічного життя та інших актуальних проблем [7, с. 29].

Сучасна різноманітність форм власності на засоби виробництва і

найманої праці передбачає обов’язкове регулювання державою відносин з

оплати праці через нормативно–законодавчі механізми державних гарантій та

оподаткування, а не через безпосереднє втручання в цю сферу на рівні

підприємств та організацій [4, с. 33].

Першочерговими завданнями реформування політики оплати праці в

Україні на думку науковців Державної установи «Науково-дослідний інститут

соціально-трудових відносин» Міністерства соціальної політики України є:

1. Підвищення рівня оплати праці.

1.1. Всебічне дослідження механізму формування заробітної плати на

ринку праці.

1.2. Підвищення ефективності механізму регулювання заробітної плати

на основі соціального партнерства.

1.3. Всебічне (із залученням фахівців різних сфер науки - медиків,

фізіологів, психологів) вивчення питання обґрунтування розрахунку

встановлення мінімального галузевого стандарту оплати праці.

1.4. Створення умов для збалансованого зростання частки оплати праці у

ВВП та в собівартості продукції.

1.4.1. розробка програм, спрямованих на економію матеріальних та

енергетичних ресурсів;

1.4.2. введення систем щодо регулювання інших операційних витрат;

1.4.3. забезпечення Державною службою статистики України соціальних

партнерів інформацією щодо показників виробництва валової доданої

вартості, доповнивши її інформацією про частку оплати праці у доданій

вартості;

1.4.4. періодичне проведення центральними органами виконавчої влади

моніторингу продуктивності праці та використання робочого часу з розробкою

відповідних заходів у випадках очевидного погіршення ситуації;

173


1.4.5. підвищення розміру актуалізація до умов сьогодення мінімальної

заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму;

1.4.6. розроблення зваженої макроекономічної політики, спрямованої на

підвищення частки заробітної плати у собівартості продукції;

1.4.7. науково обґрунтована розробка індикативних рівнів ФОП (фонду

оплати праці) у собівартості продукції (послуг) та ВВП для підприємств з

урахуванням їх типів, галузевої приналежності, рівня модернізації,

енергоспоживання тощо.

1.5. Боротьба з явищем заборгованості із виплат заробітної плати.

2. Вирішення гострих проблем з оплати праці працівників бюджетної

сфери.

2.1. Вирішення основних проблем в оплаті праці працівників

підприємств, організацій та установ бюджетної сфери:

- усунення диспропорцій у рівнях оплати праці працівників однакової

(подібної) кваліфікації, які виконують однакову (подібну) за складністю та

функціональними ознаками роботу;

- відновлення порушених міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, яке

виникло внаслідок підвищення тарифних розрядів для окремих закладів

бюджетної сфери;

- піднесення рівня оплати праці фахівців бюджетної сфери вищої

кваліфікаційної категорії до критеріїв гідної оцінки їхнього рівня професійної

кваліфікації;

- підвищення ставки першого розряду ЄТС (Єдиної тарифної сітки)

працівників бюджетної сфери до рівня, не нижчого за мінімальну заробітну

плату.

2.2. Реформування оплати праці державних службовців.

3. Розробка комплексних заходів щодо подолання «заробітної плати у

конвертах».

4. Реформування системи державного управління політикою доходів і

заробітної плати [9].

Причинами загострення проблеми державного регулювання оплати праці є:

- відсутність дієвого контролю з боку держави за політикою оплати праці;

- недосконалість науково-методичного забезпечення процесу

регулювання оплати праці;

- невиконання чинного законодавства [3, с. 15].

Отже, необхідно переглянути політику регулювання оплати праці в

частині посилення контролюючих функцій держави за процесом формування

та розподілу витрат від національного до локального рівнів економіки, що


174

зумовлює необхідну розробку методології та основ обґрунтованого

збільшення витрат на оплату праці в Україні.

Діючі на сьогодні в Україні ставки прибуткового податку гальмують

зростання заробітної плати, через що трудові прибутки, які в нормальній

ситуації мають виражатися у формі оплати праці, стають «тіньовими»,

фальсифікуючи статистику загальних прибутків населення. Приведення

податкового законодавства у відповідність до вимог часу дасть змогу знизити

податковий прес на підприємства і забезпечити можливість збільшення фонду

оплати праці.

В умовах демократизації суспільних відносин важливого значення

набувають відносини соціального партнерства, що передбачають узгодження

інтересів роботодавців і найманих працівників, зокрема, і у сфері оплати праці.

Рівень життя зайнятого населення в більшості випадків залежить від

розміру заробітної плати. Адже, заробітна плата є, з одного боку, основним

джерелом грошових доходів найманих працівників, основою матеріального

доходу членів їхніх сімей, а з іншого, – певною частиною витрат роботодавця

на виробництво і найефективнішим засобом спонукання працівників до

високопродуктивної і найманої праці.

За сучасних умов соціально-економічного розвитку підприємств України

істотно зростає актуальність проблеми підвищення рівня заробітної плати та

вдосконалення механізму управління оплатою праці.

В умовах ринкової економіки система оплати праці на підприємстві

повинна бути сприйнятливою до змін зовнішнього і внутрішнього середовища.

Досягти цього можна, використовуючи стратегічний підхід до формування

системи оплати праці, який полягає у розробці довгострокових планів щодо

розвитку системи оплати праці на підприємстві й забезпечує отримання

доданої вартості від інвестицій в оплату праці. Даний підхід дозволяє трудовій

організації сформувати висококваліфікований і мотивований трудовий

колектив і, як наслідок, отримати конкурентні переваги [2, с. 70 - 74].

Основною метою стратегії формування системи оплати праці є створення

на підприємстві такої системи оплати праці, яка була б ефективною як з

позицій працівників, так і роботодавців.

Розробка і реалізація стратегії формування системи оплати праці

включають чітке формування мети і завдань системи оплати праці, вибір з

існуючих систем оплати праці найбільш прийнятної до умов конкретного

підприємства, впровадження нової системи оплати праці на підприємстві та

регулярне проведення оцінки ефективності її функціонування. Так, наприклад,

для торговельних підприємств умовою створення ефективної системи оплати

175


праці, яка дозволить йому розвиватися, є застосування клієнтоорієнтованої

комерційної концепції бізнесу. Тобто, задоволеність клієнта – головний

показник роботи всіх співробітників трудової організації.

Однією з проблем розвитку сучасних підприємств є наявність

заборгованості по заробітній платі. Так, станом на 01.04.2013 р. заборгованість

по заробітній платі була найбільшою у Донецькій, Харківській та Київській

областях і становила відповідно 23,5%, 9,2% і 8,1% від загальної

заборгованості по Україні. Судячи по даних 2013 р., найбільша заборгованість

була в лютому-березні, найменша – у листопаді.

Удосконалення системи організації оплати праці підприємства в

контексті створення ефективного мотиваційного механізму повинно

базуватися на наступних принципах: дотримання конституційних прав і

свобод людини на працю, що дозволить заробітній платі відігравати ту роль,

яку вона повинна виконувати в реалізації соціальних прав людини і, перед

усім, його права на працю [1, с. 21].

Трансформуючи систему оплати праці, перш за все, необхідно викликати

довіру співробітників компанії, оскільки будь-яке нововведення завжди

викликає настороженість. До нової системи оплати праці слід насамперед

закласти таку мотивацію, яка б орієнтувала співробітників на задоволення

клієнтів компанії. При впровадженні нової системи оплати праці необхідно:

- провести навчання керівників підприємства конкретній системі оплати

праці, яку підприємство збирається впровадити з метою подальшого

пояснення іншим принципів нової системи оплати праці;

- організувати постійну консультативну підтримку співробітників щодо

інтерпретації політики оплати праці;

- визначити адаптаційний термін для переходу на нову систему оплати

праці.

При зміні компенсаційної системи, що супроводжується кардинальними

змінами та ламкою стереотипів, що склалися, необхідно постаратися зберегти і

реалізувати певну мету і принципи, які необхідні підприємству.

Отже, основними проблемами організації оплати праці на сучасних

підприємствах є:

1. відсутність чіткості визначення стратегії формування системи оплати

праці;

2. відсутності зв’язку оплати праці із результатами роботи та

професійними характеристиками працівників;

3. низький рівень оплати праці окремих категорій працівників, що не

відповідає реальному прожитковому мінімуму;


176

4. невиконання зарплатою всіх притаманних їх функцій (відтворювальної,

соціальної, мотиваційної тощо);

5. відсутність на деяких підприємствах нормування праці, що є причиною

диспаритету між витратами праці та винагородженням за неї.

Соціально-економічними наслідками нераціональної організації оплати

праці є:

- незадоволеність умовами праці;

- падіння мотивації праці працівників;

- недоотримання прибутку;

- зниження якості життя працівників.

Висновки. З огляду на кризовий характер сучасної економіки України

процес реформування та удосконалення організації оплати праці повинен

охоплювати всі економічні та інституціональні структури, пов’язані зі сферою

формування і розподілу доходів. Все більше стає очевидним, що

вдосконалення системи оплати праці – це не одноразовий захід, а тривалий

процес, синхроний за змістом і часом загальному ходу соціально-економічних

реформ. Однак для повнішого задоволення особистих і суспільних потреб,

вирішення завдання підвищення ефективності виробництва, конкуренто-

спроможності продукції, що випускається, працівників підприємства, у тому

числі й керівників, потрібно поставити в такі умови, які спонукатимуть їх до

покращення використання ресурсів. Найважливішим напрямом удосконалення

організації оплати праці на нашу думку, є підвищення її гнучкості. Розмір

заробітної плати працівника має бути тісно пов'язаний з індивідуальними

трудовими досягненнями, результатами діяльності підрозділу, підприємства в

цілому. Для цього необхідно впроваджувати процедури гармонізації оплати

праці та грейдування посад за їх цінністю для трудової організації.

Напрямами удосконалення організації оплати праці в сучасних трудових

організаціях є:

1) гармонізація системи основної оплати праці за її основними цілями і

стратегіями винагородження персоналу (стратегією людських ресурсів) і

стратегією компанії шляхом:

- запровадження системи збалансованих показників компанії та ключових

показників ефективності діяльності працівників;

- грейдування робочих місць за визначенням цінності їх позицій для

компанії;

2) впровадження нових схем оплати праці – гнучких тарифів, єдиних

тарифних сіток;

177


3) впровадження системи соціальних послуг з можливістю вибору

працівниками.

Дані заходи сприятимуть мотивації персоналу, закріпленню на робочих

місцях високопродуктивних працівників, більш раціональному використанню

фонду оплати праці.


1. Андрущенко Л. О. Організація обліку розрахунків з персоналом з оплати праці /

Л. О. Андрущенко // Довідник економіста. – 2012. - № 1. С. 21.

2. Безбатько О. Удосконалення системи оплати праці: проблеми та шляхи вирішення

/ О. Безбатько, В. Манакіна // Довідник економіста. – 2011. – № 12. – С. 70 – 74.

3. Бондарчук К. Заробітна плата в контексті соціально – економічного захисту найманих

працівників / К. Бондарчук // Україна: Україна: аспекти праці. – 2012. - № 1. С. 15.

4. Бурачек І. В. Удосконалення організації оплати праці на підприємствах /

І. В. Бурачек // Україна: аспекти праці. – 2011. - № 1. С.35.

5. Донцова В. Г. Особливості застосування методів нормування праці / В. Г. Донцова

// Довідник економіста. – 2011. - № 2. С. 11.

6. Економіка праці та соціально – трудові відносини: підручник / [А. М. Колот,

О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. Наук. проф.

А. М. Колота. – К. : КНЕУ, 2012. – 711 с.

7. Костенко А. К. Удосконалення оцінки праці у контексті реформування оплати

праці / А.К. Костенко // Україна. – 2013.- № 2. С. 29.

8. Мул Н. А. Організація праці на підприємстві: основні завдання та напрями

удасконалення / Н.А. Мул // Україна. – 2012. № 1 С. 70 – 75.

9. Інформаційна записка «Основні підходи щодо реформування політики оплати

праці в Україні» / Мельник С. В., Кузьменко В. В. [Електронний ресурс] //Сайт

державної установи «Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин»

Міністерства соціальної політики України. – Режим доступу:

http://www.lir.lg.ua/oplata.html


178

УДК 658.012.32:658.589

МОТИВУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ: СУТНІСТЬ, СУЧАСНІ МОДЕЛІ, ОСОБЛИВОСТІ

Дорошкевич К.О., к.е.н. E-mail: [email protected]

Вороновська М.М. E-mail: [email protected]

Національний університет «Львівська політехніка»

Удовиченко Т.Є. E-mail: [email protected]

Академія сухопутних військ ім. гетьмана П.Сагайдачного

У статті розглянуто сутність та роль мотивування у забезпеченні результативності діяльності підприємства, що полягає у задоволенні власних потреб працівників та досягненні цілей організації. З метою забезпечення найбільшої зацікавленості працівників у результатах діяльності підприємства, рекомендовано застосування сучасних моделей мотивації працівників: мотивування через потреби, мотивування шляхом надлишкового стимулювання, мотивування через позитивні та негативні стимули та мотивування, яке викликає звикання. Шляхом узагальнення та експертних оцінок, у статті виокремлено їх особливості (переважаючий вплив на певну групу потреб, необхідність визначення рівня внутрішньої мотивації працівників, можливість погіршення умов та дисципліни праці на підприємстві, формування системи дієвих стимулів для задоволення потреб тощо), які формують відповідні напрями для удосконалення та визначають умови застосування мотиваційних моделей. Ключові слова: мотивування, стимулювання, оцінювання, модель, потреби UDC 658.012.32:658.589

THE MOTIVATION OF EMPLOYEES OF ENTERPRISE: ESSENCE, MODERN MODELS, PECULIARITIES

Doroshkevych K.O., PhD in Economics E-mail: [email protected] Voronovska M.M.

E-mail: [email protected] Lviv Polytechnic National University

Udovychenko T.Y. E-mail: [email protected]

Army Academy named after Hetman Petro Sahaydachny

The essence and role of motivation in providing enterprises effectiveness that consists of satisfaction of personal needs of employees and achieving the objectives of organization have been considered in the article. With the purpose of keeping employees interested in enterprise performance modern motivational models have been recommended to be

© Дорошкевич К.О., к.е.н., Вороновська М.М., Удовиченко Т.Є., 2104

179


applied, such as motivation through needs, motivation by excessive stimulation, motivation through positive and negative incentives and motivation that causes habituation. The peculiarities of motivational models (such as prevailing influence on specific groups of needs, the necessity of definition of intrinsic motivation level of employees, the probability of deterioration of work conditions and labor discipline, the formation of system of effective incentives for satisfaction of needs etc.) that form the appropriate directions for improvement and define the conditions of its application have been distinguished by generalization and expert assessment. Key words: motivation, stimulation, evaluation, model, needs

Актуальність проблеми. Як відомо, мотивування – це вид управлінської діяльності, спрямований на спонукання працівників підприємства для досягнення їх особистих цілей та цілей організації [1]. Із ним пов’язане поняття механізму мотивування працівників, під яким розуміється:

- система зі зворотним зв’язком, яка охоплює сукупність стимулів, що формують у менеджерів організації мотиваційні преференції щодо використання інновацій як основного засобу здобуття організацією конкурентних переваг, методів оцінювання досягнутих результатів і способів їхнього врахування у подальших рішеннях для коригування стимулів у разі їх низької ефективності [2];

- сукупність методів, правил, способів і форм діяльності та організаційних рішень, які регулюють процес мотивації працівників на підприємстві [3].

- комплекс організаційно-економічних, матеріально-технічних та соціально-психологічних інструментів і методів спонукання до ефективної праці для забезпечення досягнення мети мотиваційної політики [4].

Одним із основних завдань мотиваційної діяльності на підприємстві є побудова результативної системи стимулювання (спонукання до діяльності, яке викликане зовнішніми чинниками матеріальними і нематеріальними). Вона повинна бути сформована таким чином, щоб завдяки мотиваційним процесам підприємства менеджери мали змогу отримати від себе та інших працівників поведінку, яка забезпечить досягнення цілей підприємства та підвищить його результативність.

Дослідження вітчизняних машинобудівних підприємств (ТОВ завод «Конвектор», ТзОВ «Автонавантажмаш», ТЗОВ «Львівелектротранспорт», ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», ВАТ «ЛуАЗ», ВАТ «Конвеєр», ВАТ «Іскра» тощо) доводить, що їх мотиваційна діяльність перебуває на етапі розвитку. Для неї характерно обмежене використання


180

методів мотивування, застосування не результативних стимулів діяльності працівників, залежність рівня мотиваційної діяльності від фінансового стану підприємства, адже він обумовлює можливість застосування не тільки матеріальних, але і нематеріальних методів стимулювання (наприклад, створення сприятливих умов праці чи додаткового вільного часу призведе до певного рівня витрат підприємства). Крім того, у процесі дослідження вітчизняних підприємств було виявлено переважне застосування лише матеріальних стимулів (премії, доплати, надбавки, інші винагороди), серед яких домінує преміювання. Для забезпечення преміювання на досліджуваних підприємствах використовують просту преміальну систему, або преміювання за результатами діяльності. Періодичність преміювання також є низькою. Здебільшого премії працівникам виплачуються раз на рік. Їх розмір залежить від величини середньої заробітної плати або окладу.

Варто відзначити, що незважаючи на низький рівень мотиваційної діяльності підприємства та відсутності системи контролю за її станом, на підприємствах спостерігається низька плинність кадрів та позитивне ставлення до праці.

У результаті проведеного дослідження можна відзначити також наступне. Якщо раніше у практиці управління підприємствами стимулом до діяльності частіше виступала матеріальна винагорода, то сьогодні досить гостро постала проблема самореалізації працівників. У зв’язку із цим, вони прагнуть зменшити контроль над собою і отримати не лише матеріальну, а й психологічну, моральну, кар’єрну винагороду за свою працю [5]. Це визначає необхідність розвитку моделей мотивування та мотиваційних механізмів на підприємствах.

Аналіз останніх наукових досліджень. Питанням мотивування приділена увага у працях багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких М. Портер, Дж. Траут, М.І. Туган-Барановський, О.Є. Кузьмін,

О.Г. Мельник, Р.В. Гріфін, В. Яцура, В.Л. Карпенко, Н.Є. Кудла, І.Б. Карпунь, І.О. Тивончук, Б. Трейсі тощо.

Цими провідними дослідниками здійснено формування мотиваційної моделі на підприємствах, визначено перелік стимулів та мотивів діяльності працівників, розкрито зміст та напрямки використання теорій мотивації тощо.

Модель мотивування через потреби зображена на рис. 1. Вона передбачає усвідомлення людиною власних потреб, що зумовлює виникнення інтересу.На основі вивчення інтересів відбувається

181


стимулювання працівників зі сторони керівництва підприємством, що викликає у їх свідомості мотив. У залежності від використовуваних стимулів, мотиви працівників зумовлюють певну поведінку, яка реалізовується так, щоб отримати бажану винагороду. Результатом цього процесу є досягнення особистих цілей працівника та задоволення його потреб [1].

Рис. 1. Модель мотивування через потреби [1]

Рикі В. Гріфін та Володимир Яцура також наводять [5] мотиваційну модель, яка будується на основі потреб. Її першим етапом є виникнення потреби або нестачі чогось, другим - пошук можливих шляхів задоволення потреби. Наступним кроком передбачено вибір поведінки працівника для задоволення потреби та оцінювання ступеня її задоволення. Завершальний етап полягає у визначенні майбутніх потреб, а також шляхів їх задоволення. Недоліком даної моделі є те, автори не включають у мотиваційну модель впливу ні стимулів, ні мотивів (рис. 1), чим заперечують існування їх системи [6].

До сучасних мотиваційних моделей варто віднести наступні. Трейсі Брайан говорить про існування лише двох дієвих мотиваційних моделей на підприємствах. Перша передбачає застосування винагороди за виконану роботу, а друга – покарання за її невиконання [7]. На думку автора, модель мотивування через покарання є більш дієвою, адже має більший зв'язок із природою психофізіологічних властивостей людини (працівника охоплює страх щось втратити, який формує у його свідомості цінність винагороди). Найрезультативнішою дана модель є тоді, коли у якості стимулу для працівника виступає грошова винагорода, адже усі працівники бояться втратити гроші.

Водночас Дж. Траут говорить про наявність надлишкового стимулювання [8]. Воно виникає тоді, коли менеджерам не доводиться приймати раціональних управлінських рішень та здійснювати вибір. Уся їх поведінка стає перерід запрограмованою, завдяки успішному

Потреби Інтереси Стимули Мотиви

Результат задоволення потреб

Поведінка Винагорода Цілі


182

стимулюванню та інформаційному перевантаженню. Як приклад цього, автор наводить мотиваційну модель, яка використовуються на американських підприємствах. Їх менеджери бажають мати рівно стільки інформації, щоб сформувати припущення, на основі якого слід буде приймати управлінське рішення. Водночас жоден менеджер не бажає опрацьовувати надлишкову кількість документів та звітів.

Д. Кесслер уводить свою мотиваційну модель, яка програмує свідомість людини та передбачає створення циклу: стимул-бажання-задоволення потреб-звичка [9]. Виходячи із неї, стимул не призводить до задоволення потреб працівників, а передбачає зростання їх кількості та ще більше усвідомлення і бажання їх задовольнити. Тому, уся подальша мотиваційна діяльність (включаючи самоконтроль) повинна бути спрямована на боротьбу із собою та обмеження власних бажань.

Рівень стимулювання, при якому діяльність виконується максимально успішно прийнято називати оптимальним стимулювання [9]. При застосування тої чи іншої мотиваційної моделі необхідно брати до уваги те, що для кожного виду діяльності і для кожного працівника існує власний рівень стимулювання. Тому, ретельного дослідження потребують особливості мотиваційних моделей та їх оптимальність.

Мета роботи: виділити особливості сучасних моделей мотивування працівників підприємств і вказати на можливості їх застосування з метою підвищення результативності виробничо-господарської діяльності підприємства та задоволення потреб працівників.

Викладення основного матеріалу дослідження. Досліджуючи теорію Дж. Траута слід відзначити наступне. Вона передбачає виникнення надлишкового стимулювання, проте не усі категорії працівників здатні його відчути. Зокрема, у працівників із сильною внутрішньою мотивацією до професійного зростання, створення додаткового зовнішнього стимулювання погіршує досягнення та результати праці. І навпаки, у працівників із незначною внутрішньою мотивацією надмірне стимулю-вання збільшує прагнення працівників до професійного зростання [9]. У даному контексті проблемним питанням стає визначення рівня внутрішньої мотивації працівників.

У практиці управління підприємствами для визначення оптимальності стимулювання (достатності чи надлишковості) здебільшого здійснюють експертні дослідження. Познаньска А.О. здійснила оцінювання системи стимулювання на підприємствах шляхом анкетування керівників. У

183


результаті нею визначено пріоритетні мотиви менеджерів підприємства та виокремлено основні слабкі місця в системі стимулювання [10]. Також обчислити рівень стимулювання можна згідно підходу Нечаюка Л.І., Телеша Н.О. На їх думку, однією з основних цілей матеріального стимулювання праці є забезпечення оптимального співвідношення заробітної плати працівників з обсягом і якістю виконаної ними роботи. Розрахунок рівня стимулювання, згідно авторського підходу, передбачає виділення груп працівників підприємства за рівнями оплати праці. Для цього спочатку визначається базова група, трудові процеси якої найбільшою мірою забезпечують виконання основних поточних та перспективних завдань, а потім - склад решти груп працівників. Співвідношення середньої заробітної плати даної групи працівників і базової визначає рівень стимулювання [11].

Мотиваційну модель Д.Кесслера можна визначити як таку, що викликає звикання. Вона орієнтована на задоволення первинних потреб працівників. До них відносять фізіологічні потреби та потреби безпеки і захищеності. Саме ця група потреб може призвести до звикання. Наприклад, замість того щоб викликати відчуття ситості, їжа призводить до ще більшого апетиту. Для боротьби із такими звичками автором розроблена спеціальна програма реабілітації.

Мотиваційна модель Б.Трейсі передбачає застосування позитивних та негативних стимулів. Негативні стимули можуть бути як матеріальні так і нематеріальні. До них належать зауваження, догана, позбавлення премій, штрафи та різні форми колективного впливу. Рекомендації щодо застосування позитивних стимулів формують на підприємстві поблажливе ставлення до неналежного виконання службових обов’язків та ігнорування трудової дисципліни. Негативні ж стимули пригнічують ініціативу працівників, які за будь-яких обставин будуть уникати повноважень щодо прийняття управлінських рішень та відповідальності за їх наслідки. Мотиваційна модель повинна передбачати застосування різних стимулів: матеріальних, нематеріальних, позитивних, негативних, прямих, непрямих. Прямі економічні стимули - це оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та перепідготовку кадрів тощо. До непрямих економічних стимулів належить доплата за стаж, пільгові послуги тощо.

У результаті узагальнення наведеного вище матеріалу, визначено особливості сучасних мотиваційних моделей для працівників підприємств і напрями їх удосконалення, які наведено в табл. 1.


184

Таблиця 1. Сучасні моделі мотивування працівників підприємств, їх особливості та напрями удосконалення

Мотиваційні моделі

Особливості Напрями удосконалення

Модель мотивування через потреби

Ключовим елементом моделі є потреби, а основне завдання полягає у застосування дієвих стимулів для їх задоволення та досягнення цілей підприємства

Розвиток систем стимулів і мотивів діяльності працівників; стимулювання працівників незалежно від фінансового стану підприємства, адже він також залежить від результативності праці; забезпечення моніторингу стану мотиваційної діяльності на підприємстві тощо

Мотивування шляхом надлишкового стимулювання

Викликає негативну реакцію працівників із сильною внутріш-ньою мотивацією, та водночас непомітне працівниками із слабкою внутрішньою мотивацією. Вимагає визначення рівня внутрішньої мотивації працівників, що вимагає ретельного експертного дослідження

Виділяння, шляхом експертного оцінювання, груп працівників із сильною та слабкою мотивацією та застосування різних стимулів у залежності від приналежності працівників до цих груп

Мотивування через позитивні та негативні стимули

Містить рекомендації щодо переважаючого застосування тих чи інших стимулів у процесі мотивування працівників підпри-ємств. Позитивні стимули можуть вплинути на погіршення дисцип-ліни, умов праці тощо, а негативні зменшити ініціативу працівників

Використання як позитивних так і негативних стимулів із метою отримання найвищих результатів мотивування та дисципліни праці на підприємстві

Мотивування, що викликає звикання

Стосується переважно первинних потреб працівників, перманентне задоволення яких може призвести до формування звички та неконтрольованих реакцій. Для подолання негативного впливу слід проходити спеціальну програму реабілітації

Обмежене використання при стимулюванні працівників технік-ного рівня управління, для яких вторинні потреби не мають пріоритетного значення; обмеження стимулів із метою попередження звикання працівників

Висновки. Мотивування працівників підприємств спрямоване на задоволення їх потреб та досягнення цілей підприємства. Воно передбачає застосування відповідного мотиваційного механізму та моделі. Практика мотиваційної діяльності на вітчизняних машинобудівних підприємствах є недосконалою, про що свідчить обмежене використання стимулів діяльності працівників, їх залежність від фінансового стану підприємства, переважання матеріального стимулювання тощо.

У практиці управління підприємствами переважно використовують модель мотивування працівників через потреби. Її основне завдання полягає у застосуванні дієвих стимулів, що спрямоване на задоволення індивідуальних потреб працівників та досягнення цілей підприємства. Окрім неї, можна також застосувати моделі мотивування шляхом надлишкового стимулювання, мотивування через позитивні та негативні стимули, мотивування, яке викликає звикання. Виникнення цих моделей пов’язане із проблемою самореалізації працівників, їх бажанням зменшити контроль над собою і отримати не лише матеріальну винагороду за працю. У результаті узагальнення та експертного оцінювання визначено, що кожна із перерахованих моделей має певні особливості (переважаючий вплив на певну групу потреб, необхідність

185


визначення рівня внутрішньої мотивації працівників, можливість погіршення умов та дисципліни праці на підприємстві, формування системи дієвих стимулів для задоволення потреб тощо). Вони визначають можливість їх використання на вітчизняних підприємства та наявність відповідних напрямів удосконалення (табл. 1).

У подальших дослідженнях за проблемою слід визначити переваги та недоліки використання сучасних мотиваційних моделей на вітчизняних підприємствах.


1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту: Підручник. Вид. 2-ге, вип. І доп. /

О. Є. Кузьмін, О. Г. Мельник – К.: „Академвидав”, 2007. – 464 с.

2. Карпенко В.Л. Формування мотивів і стимулів інноваційної діяльності

підприємства : автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец.

08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами» / В.Л. Карпенко. –

Хмельницький, 2005. – 20 с.

3. Соломанидина Т.О. Управление мотивацией персонала. / Соломанидина Т.О.,

Соломанидин В.Г. – М.: ООО „Журнал „Управление персоналом”, 2005. – 128с.

4. Менеджмент туристичного підприємства : підручник / Н.Є.Кудла . – К. : Знання,

2012. – 343 с.

5. Богацька Н. М. Значення мотивації праці персоналу для досягнення цілей

підприємства. /Богацька Н. М., Демчук І. О. [Електронний ресурс]. — Режим

доступу: http://www.rusnauka.com/7_NMIW_2009/ Economics/37742.doc.htm

6. Трейси Б .Деньги, деньги, деньги: секреты мышления миллионеров, накопление

багатства и достижение финансовой независимости / Брайан Трейси; [пер. с англ.

А. Вронской]. – 2-е изд., стер. – M.: СмартБук, 2008. – 95с.

7. Траут Дж. Траут про стратегію: прорватись у свідомість та підкорити ринки /

Траут Джек:[пер. с англ. Л. Савицької]. – 2006. - 170 с.

8. Kessler, David A.- 1951. -The End of Overeating: Taking Control of the Insatiable

North American Appetite/ David A. Kessler

9. Полиця А.М. Стимулювання професійного розвитку працівників. [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: http://www.masters.donntu.edu.ua/2013/iem/polytsia/

diss/indexu.htm

10. Познанська А.О. Ефективність системи стимулювання менеджерів /

А.О. Познанська // Держава та регіони. Сер. Економіка та підприємництво . - 2012.

- Вип. 1. - С. 147-151

11. Нечаюк Л.І. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент: Навч. посібник. /

Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 346 с.


186

УДК 005.7+330.341.1

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД В УПРАВЛІННІ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

Князь С.В., д.е.н. E-mail: [email protected]

Комарницька Н.М. E-mail: [email protected]

Національний університет «Львівська політехніка»

Підприємство, яке функціонує в складних конкурентних умовах, для збереження своїх ринкових позицій повинно орієнтуватись на випуск нової продукції та наданні інноваційних послуг, тобто активізації своєї інноваційної діяльності. У даній статті розглянуто особливості управління цією діяльністю на підприємстві. Авторами проаналізовано різні підходи, які використовують при управлінні, та наведено переваги і недоліки кожного з них. Визначено, що найоптимальнішим серед них є системний підхід. Запропоновано визначення понять «система» і «системний підхід в управлінні інноваційною діяльністю». Наведено властивості, які притаманні системі інноваційного менеджменту. Менеджерам, які здійснюють управління інноваційною діяльністю підприємства, необхідно виконати ряд наведених першочергових завдань, які впливають на ефективність функціонування підприємства загалом. Саме ці завдання і виконуються за допомогою системного підходу, забезпечивши підприємству конкурентоспроможне функціонування і швидке пристосування до змін зовнішнього середовища. Ключові слова: система, системний підхід, інновації, інноваційна діяльність UDC 005.7+330.341.1

SYSTEM APPROACH TO MANAGEMENT OF INNOVATIVE ACTIVITY OF THE ENTERPRISE

Knyaz S.V., Doctor of Economics E-mail: [email protected]

Komarnytska N.M. E-mail: [email protected]

Lviv Polytechnic National University

The company, which operates in highly competitive conditions, to maintain its market positions should be oriented to the production of new products and providing innovative services, i.e. enhancing innovation. In this article the features of managing the innovative enterprise activity have been considered. The authors have analyzed different approaches to managing, its advantages and disadvantages. The most appropriate among them is the systematic approach. A definition of «a system» and «a systematic approach to innovative enterprise activity» has been suggested. The properties that are inherent in the system of innovation management have been shown. Managers, who manage the innovation activity

© Князь С.В., д.е.н., Комарницька Н.М., 2014

187


of the enterprise, should perform a number of the following primary tasks, which influence on the efficiency of whole enterprise. These tasks are performed by using a systematic approaches, providing enterprise competitive performance and rapid adjustment to changes in the external environment. Key words: system, systematic approach, innovations, innovation activity

Актуальність проблеми. Однією з найважливіших умов, які

забезпечують підприємству стійкі позиції на ринку, є проведення інноваційної діяльності, тобто виготовлення нової продукції, та надання нових послуг, реалізація інноваційних процесів. Реалізація інноваційний змін повинна відбувати на постійній основі, що вимагає від керівництва цілеспрямованого і продуманого управління цими змінами. Однією з причин невиконання інноваційних змін є відсутність ефективно організованої системи інноваційного менеджменту на підприємстві. Впровадження системного підходу до побудови системи управління дозволяє забезпечити результативний вплив керованої системи на об’єкт управління через формування і реалізацію цілей і завдань, сформувати взаємозв’язки між елементами системи, виділити ті нові якості системи, які забезпечують її конкурентоспроможність. Відповідно, через функціо-нування підприємства у мінливих і жорстких умови зовнішнього середовища, набуває актуальності питання формування і організації інноваційної діяльності підприємства на основі системного підходу.

Аналіз останніх наукових досліджень. Використання системного підходу в менеджменті широко висвітлено в роботах таких вчених-економістів як Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф., Фатхутдінов Р., Князь С., Гладунський В., Никифорук Б., Мізюк Б., Бондарь Н., Васюхин О., Голубєв А., Подлесних В. та інші. Проте наукові праці цих вчених недостатнім чином розкривають системний підхід в управлінні інноваційною діяльністю, залишаються невизначеними результати від використання даного підходу в інноваційному менеджменті.

Мета роботи. Визначення необхідності застосування системного підходу в управлінні інноваційною діяльністю.

Викладення основного матеріалу дослідження. Функціонування підприємства в складних конкурентних умовах зумовлюють їх впроваджувати і використовувати у своїй діяльності інновації, які забезпечують зменшення собівартості виробництва та зниження рівня ринкової ціни на товари та послуги. Як наслідок, підприємство отримує


188

можливість зберегти існуючі та завоювати нові ринкові позиції і набути високого рівня конкурентоспроможності.

Інноваційна діяльність – діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск

на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг [9]. Інноваційна діяльність на підприємстві не може відбуватися

самоплинно, тобто нею необхідно ефективно і сплановано управляти. Організації використовують різні підходи до управління інноваційною діяльністю, зокрема системний, маркетинговий, функціональний, відтворювальний, нормативний, комплексний, інтеграційний, процесний, кількісний, адміністративний, поведінковий, ситуаційний тощо.

Узагальнюючи огляд літературних джерел [1; 3; 5;10] наведемо коротку характеристику кожного підходу, для того щоб визначити найоптимальніший. Переваги і недоліки кожного з них відображає табл. 1. Враховуючи переваги і недоліки кожного підходу, можна зробити висновок, що системний підхід буде найефективнішим при управлінні інноваційною діяльністю, адже він дозволяє розробити і впровадити в організацію постійно діючі традиції і правила розвитку, ідентифікувати причинно-наслідкові зв’язки між вже досягнутим і очікуваним станом технологій, якості продукції, професійності кадрів, приводить до більш ефективного використання всіх ресурсів фірми, дозволяє набувати конкурентних переваг шляхом впровадження змін в управлінні.

За дослідженнями О.Кузьміна, система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, яка переслідує досягнення певних цілей та ґрунтується на принципах самоорганізації,

синергії і розвитку [4]. Бондарь Н. вважає, що система – сукупність елементів (людей і їх

груп) взаємодіючих (в результаті виробничої технології і обміну інформації) для досягнення спільних цілей (очікуваних результатів

господарської діяльності) [2, с. 56]. Узагальнюючи дані визначення, система – це сукупність елементів

(людей і їх груп), які взаємопов’язані у своїй діяльності і взаємодіють між собою для досягнення поставлених цілей.

Кожне підприємство, незалежно від виду його діяльності, перебуває у взаємодії з навколишнім середовищем (постачальники, працівники, споживачі, ресурси тощо), а тому виступає як система відкритого типу.

189


Табл

иц

я 1

. П

орів

няль

на х

аракт

ерист

ика п

ідхо

дів

до у

правл

іння і

ннова

цій

ною

дія

льніс

тю

Н

едол

іки

5

Зовн

ішн

є се

ред

ови

ще

мож

е п

ереш

код

жат

и

фун

кц

іон

уван

ню

си

стем

и

Ви

маг

ає з

нач

ни

х в

итр

ат

на

досл

ідж

енн

я і

ан

аліз

ри

нку

Зн

ачн

і за

трат

и ч

асу і

кош

тів д

ля ф

орм

уван

ня

вар

іан

тів;

нев

пев

нен

ість

в о

бран

ом

у в

аріа

нті

Труд

нощ

і п

ри

п

рогн

озу

ван

ні

пар

амет

рів

і п

оказ

ни

ків

д

ля в

изн

ачен

ня п

ри

бутк

у

Чер

ез з

мін

у у

мов

фун

кц

іон

уван

ня

орга

ніз

ації

, п

ост

авлен

і н

орм

ати

ви

не

завж

ди

ви

кон

ую

ться

, щ

о

вп

ли

ває

на

дія

льн

ість

п

ідп

ри

ємст

ва

Якщ

о з

нех

туват

и о

дн

им

з

асп

екті

в м

енед

жм

енту

, то

проб

лем

а м

ож

е б

ути

н

е ви

ріш

енa

Пер

еваги

4

Ви

явлен

ня і

чіт

ке

форм

уван

ня

кон

крет

ни

х ц

ілей

; ц

ілі

окрем

ої

під

сист

еми

не

кон

флік

тую

ть з

ц

ілям

и у

сієї

си

стем

и

Дозв

оляє

під

ви

щи

ти я

кіс

ть в

иход

у

сист

еми

чер

ез а

нал

ізуван

ня п

отр

еб

ри

нку і

сп

ож

ивач

ів

Ств

орен

ня о

ри

гін

альн

их о

б'є

кті

в,

які

зад

овольн

яти

муть

потр

еби

сп

ож

ивач

ів,

шукат

им

уть

нові

техн

ічн

і ріш

енн

я д

ля в

иріш

енн

я

теп

еріш

ніх

і м

айб

утн

іх п

отр

еб

Для п

ідви

щен

ня я

кост

і і

кон

курен

тосп

ром

ож

ност

і то

вар

у

провод

ять

мар

кет

ин

гові

досл

ідж

енн

я

Вст

ановлен

ня н

орм

ати

вів

в с

ист

емі

інн

овац

ійн

ої

дія

льн

ост

і д

оп

ом

агає

п

ідви

щи

ти о

рга

ніз

ован

ість

, рів

ень

авто

мат

иза

ції

план

уван

ня,

об

лік

у і

кон

тролю

на

усі

х р

івн

ях

уп

рав

лін

ня в

цій

си

стем

і.

Зосе

ред

жен

ня у

ваг

и н

а всі

х

асп

екта

х м

енед

жм

енту

заб

езп

ечи

ти

ефек

тивн

е ви

кон

анн

я п

ост

авлен

их

зад

ач

Корот

ка х

арак

тер

ист

ик

а п

ідходів

3

Уп

рав

лін

ня р

озг

ляд

аєть

ся я

к с

клад

на

сист

ема,

яка

вклю

чає

різ

ні

вза

ємод

іючі

і вза

ємоп

ов’я

зан

і м

іж с

об

ою

і

зовн

ішн

ім с

еред

ови

щем

під

сист

еми

. Ін

новац

ійн

а д

іяльн

ість

є о

дн

ією

з т

аки

х п

ідси

стем

Суб

’єкти

уп

рав

лін

ня і

нн

овац

ійн

ою

дія

льн

істю

під

час

розв

'яза

нн

я б

уд

ь-я

ки

х з

адач

кер

ую

ться

потр

ебам

и

спож

ивач

а і

ухвал

юю

ть р

ішен

ня з

урах

уван

ням

поп

иту

н

а п

род

укц

ію п

ідп

ри

ємст

ва

Суть

під

ход

у в

том

у,

що у

прав

лін

ня р

озг

ляд

аєть

ся я

к

сукуп

ніс

ть ф

ун

кц

ій,

які

потр

ібн

о в

икон

ати

для

зад

оволен

ня п

отр

еб.

Від

буває

ться

вст

ановлен

ня

фун

кц

іон

альн

их з

в’я

зків

між

суб

’єкта

ми

і

структу

рн

им

и п

ідрозд

ілам

и,

які

бер

уть

учас

ть у

ін

новац

ійн

ом

у п

роц

есі

Від

творен

ня в

ироб

ни

цтв

а то

вар

у,

що з

адовольн

яє

потр

еби

ри

нку, зд

ійсн

юєт

ься

з м

енш

им

и с

укуп

ни

ми

за

трат

ами

від

ан

алогі

чн

их т

овар

ів н

а д

аном

у р

ин

ку

У с

ист

емі

інн

овац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту,

вст

ано

влю

ють

ся

норм

ати

ви

для в

изн

ачен

ня е

фек

тивн

ост

і ін

новац

ійн

ої

дія

льн

ост

і: в

ели

чи

на

при

бутк

у,

сукуп

ні

затр

ати

, ав

тори

тет

на

ри

нку,

кон

курен

тні

пози

ції

При

ви

кори

стан

ні

ком

плек

сного

під

ход

у в

рах

овую

ться

те

хн

ічн

і, е

кологі

чн

і, е

кон

ом

ічн

і, о

рга

ніз

ацій

ні,

со

ціа

льн

і, п

сихологі

чн

і, а

за

нео

бхід

ност

і і

інш

і ас

пек

ти

мен

едж

мен

ту т

а їх

вза

ємозв

'язк

и

Під

ходи

2

Си

стем

ни

й

під

хід

Мар

кет

ин

го-

ви

й п

ідхід

Фун

кц

іон

аль-

ни

й п

ідхід

Від

творю

вал

ь-

ни

й п

ідхід

Норм

ати

вн

ий

п

ідхід

Ком

плек

сни

й

під

хід

№з/

п

1

1

2

3

4

5

6


190

Прод

овж

ення т

абли

ці

1

5

Зн

ачн

і за

трат

и н

а ін

тегр

ацію

на

всі

х

етап

ах ж

итт

євого

ци

клу

товар

у

Ви

знач

ени

й п

роц

ес

уп

рав

лін

ня н

е за

вж

ди

ви

ріш

ує

проб

лем

и і

за

вд

анн

я о

рга

ніз

ації

Ф

інан

сові

ви

трат

и,

які

не

завж

ди

ста

ють

ви

прав

дан

им

и –

уп

рав

лін

ське

ріш

енн

я

хи

бн

е

Не

завж

ди

нал

ежн

а якіс

ть д

окум

енті

в м

ож

е зм

іни

ти с

таб

ільн

ість

роб

оти

всь

ого

колек

тиву

Ви

маг

ає д

од

аткові

затр

ати

час

у і

фін

ансі

в

Зн

ачн

і за

трат

и ф

інан

сів

і час

у ч

ерез

зм

іну

спосо

бів

уп

рав

лін

ня

об

'єкта

ми

від

повід

но д

о

кож

ної

нової

ситу

ації

, щ

о в

ин

икає

4

Дає

фір

мі

дод

аткові

мож

ли

вост

і п

ідви

щи

ти о

пер

ати

вн

ість

уп

рав

лін

ня

і якіс

тю п

род

укц

ії.

При

шви

дш

ує

ви

кори

стан

ня н

ови

нок н

а п

ідп

ри

ємст

ві

Уваг

а ф

окусу

ється

на

вза

ємозв

’язк

у

окрем

их д

ій,

кож

на

з яки

х,

у с

вою

чер

гу,

є п

роц

есом

Зб

ільш

енн

я в

итр

ат н

а п

ідви

щен

ня

точн

ост

і п

рогн

озі

в в

бер

еже

під

при

ємст

во в

ід н

еякіс

ного

уп

рав

лін

ського

ріш

енн

я і

суп

утн

іх

фін

ансо

ви

х з

би

тків

Си

стем

а п

лан

ів,

прогр

ам і

зав

дан

ь,

норм

ати

вн

о-д

ирек

тивн

их і

м

етод

ичн

их д

окум

енті

в с

таб

іліз

ує

роб

оту

всь

ого

колек

тиву

Під

ви

щує

ефек

тивн

ість

фір

ми

за

рах

ун

ок п

ідви

щен

ня е

фек

тивн

ост

і її

лю

дсь

ки

х р

есурсі

в

Мож

ли

віс

ть з

мін

и с

по

соб

ів

уп

рав

лін

ня о

б'є

кта

ми

в з

алеж

ност

і від

си

туац

ії,

яка

склал

ася,

що

дозв

оляє

ун

икн

ути

пер

ебоїв

в

дія

льн

ост

і орга

ніз

ації

3

Сп

рям

ован

ий

на

досл

ідж

енн

я і

поси

лен

ня

вза

ємозв

'язк

ів м

іж о

крем

им

и к

ом

пон

ента

ми

си

стем

и і

нн

овац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту,

між

ста

дія

ми

ж

итт

євого

ци

клу о

б'є

кта

уп

рав

лін

ня,

між

рів

ням

и

уп

рав

лін

ня п

о в

ерти

кал

і, м

іж с

уб

'єкта

ми

уп

рав

лін

ня

по г

ори

зон

талі

Проц

ес у

прав

лін

ня є

зв'я

зком

неп

ерер

вн

их

вза

ємоп

ов'я

зан

их д

ій д

о п

лан

уван

ня,

орга

ніз

ації

,

об

лік

у і

кон

тролю

ін

новац

ійн

ою

дія

льн

істю

Поєд

нан

ня я

кіс

ни

х о

цін

ок т

а кіл

ькіс

ни

х п

арам

етрів

за

доп

ом

ого

ю м

атем

ати

чн

их,

стат

ичн

их м

етод

ів,

інж

енер

ни

х р

озр

ахун

ків

, ек

спер

тни

х о

цін

ок і

ін

. В

ажли

во в

икори

стовуват

и н

айб

ільш

точн

і м

етод

и

анал

ізу,

прогн

озу

ван

ня і

оп

тим

ізац

ії у

прав

лін

ського

ріш

енн

я

Поляг

ає у

рег

лам

ента

ції

фун

кц

ій, п

рав

, об

ов'я

зків

, н

орм

ати

вів

якост

і, з

атрат

, тр

ивал

ост

і ел

емен

тів

сист

еми

ін

нова

цій

ного

мен

едж

мен

ту у

норм

ати

вни

х

акта

х (

нак

азах

, розп

оряд

жен

нях

, вк

азів

ках

, ст

андар

тах, ін

струкц

іях, п

олож

енн

ях т

ощ

о).

Доп

ом

агає

прац

івн

икам

усв

ідом

ити

свої

осо

би

сті

мож

ли

вост

і і

творчі

здіб

ност

і, я

кі

доп

ом

ож

уть

їм

в

поб

уд

ові

і уп

рав

лін

ні

інн

овац

ійн

ою

дія

льн

істю

Чер

ез в

ели

ку к

ільк

ість

фак

торів

як у

сам

ій

орга

ніз

ації

, та

к і

в з

овн

ішн

ьом

у с

еред

ови

щі,

не

мож

е іс

нуват

и є

ди

ного

прав

ильн

ого

сп

осо

бу

уп

рав

лін

ня о

б'є

кта

ми

. Н

айеф

екти

вн

іши

м м

етод

ом

у

кон

крет

ній

си

туац

ії б

уд

е м

етод

, яки

й б

ільш

е усь

ого

від

повід

ає д

аній

си

туац

ії,

мак

сим

альн

о

адап

тован

ий

до н

еї

2

Інте

грац

ійн

ий

п

ідхід

Проц

есн

ий

п

ідхід

Кіл

ькіс

ни

й т

а якіс

ни

й п

ідхід

Ад

мін

істр

а-ти

вн

ий

під

хід

Повед

інкови

й

під

хід

Си

туац

ійн

ий

п

ідхід

1

7

8

9

10

11

12

191


Для системи інноваційного менеджменту, як і для багатьох інших відкритих і складних економічних систем, характерним є: поєднання соціальної (людей), технічної (машини, механізми, обладнання), економічної (обмеженість ресурсів) і інформаційної (потоки інформації і прийняття рішень) складових; наявність зв’язків між елементами в системі (циркуляція матеріальних і інформаційних потоків); наявність зв’язків системи інноваційного менеджменту з іншими підсистемами організації; наявність зв’язків між системою і елементами зовнішнього середовища

(споживачі, постачальники, конкуренти, країна і інші) [2, с. 57]. Огляд літературних джерел [6; 7; 8; 10] дає можливість виділити

такі властивості системи інноваційного менеджменту, що в разі їх виконання і дотримання забезпечують ефективність і продуктивність інноваційної діяльності підприємства (табл. 2):

Розглянувши властивості системи інноваційного менеджменту, можна визначити, що в даній системі важливими є не кількість елементів, а головне взаємозв’язок між ними, вміння злагоджено і ефективно працювати, взаємодіяти з іншими системами підприємства і з зовнішнім середовищем.

За дослідженнями В. Гладунського, системний підхід – це підхід, орієнтований на розкриття цілісності об’єкта і механізмів, що забезпечують цю цілісність, на виявлення і дослідження різноманітних типів внутрішніх зв’язків, зв’язків із зовнішнім середовище і зведення всього цього в єдину теоретичну цілісність [8].

Фатхутдінов Р. вважає, що системний підхід – це підхід, при якому кожна система (об’єкт) розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів (компонентів), і має вихід (ціль), вхід (ресурси), зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотній зв'язок [10].

Можемо зробити висновок, що системний підхід в управлінні інноваційною діяльністю – це підхід, який розглядає систему інноваційного менеджменту як сукупність елементів, які забезпечують цілісність цієї системи, з притаманними їм взаємозв’язками між собою і зовнішнім середовищем, що допомагає досягненню найкращого результату виконання цілей системи інноваційного менеджменту.

Системний підхід в управлінні інноваційною діяльністю застосовують для того, щоб виконати такі першочергові завдання: встановлення чітких цілей функціонування системи інноваційного


192

Табл

иц

я 2

. В

ласт

иво

сті

сист

еми і

ннова

цій

ного

мен

едж

мен

ту

Харак

тер

ист

ик

а в

ласт

ивост

і

Сукуп

ніс

ть е

лем

енті

в, щ

о р

озг

ляд

аєть

ся я

к с

ист

ема

і ст

анови

ть п

евн

е ц

іле,

яке

має

заг

альн

і влас

тивост

і і

влас

ну

повед

інку.

Ви

дал

енн

я з

си

стем

и х

оч о

дн

ого

елем

енту

, аб

о з

амін

а й

ого

гір

ши

м,

мож

е п

ри

звес

ти д

о з

ни

жен

ня

ефек

тивн

ост

і, а

то й

до р

уй

нуван

ня с

ист

еми

Уст

ановлен

ня ч

ітки

х ц

ілей

фун

кц

іон

уван

ня с

ист

еми

ін

новац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту,

які

змін

юю

ться

в ч

асі

залеж

но

від

ум

ов і

снуван

ня і

не

суп

ереч

ать з

агал

ьн

им

ціл

ям

під

при

ємст

ва

Сукуп

ніс

ть к

ом

пон

енті

в і

їх з

в’я

зків

в с

ист

емі

інн

овац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту п

ови

нн

а б

ути

моб

ільн

ою

і л

егко

при

стосо

вуват

ись

до з

мін

и в

им

ог

і ц

ілей

як с

амої

сист

еми

, та

к і

орга

ніз

ації

заг

алом

Без

пер

ервн

е ф

ун

кц

іон

уван

ня с

ист

еми

нез

важ

аючи

на

мож

ли

ві

нес

при

ятл

иві

ум

ови

існ

уван

ня

і за

грози

Сп

орід

нен

ість

елем

енті

в с

ист

еми

ін

новац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту,

вза

ємн

е д

оп

овн

енн

я о

ди

н о

дн

ого

, зд

атн

ість

п

ри

стосо

вуват

ись

, н

е вст

уп

ати

в с

уп

ереч

ніс

ть, н

е ст

ворю

ват

и д

исф

ун

кц

іон

альн

их к

он

флік

тів,

вза

ємоад

апто

вуват

ись

для т

ого

, щ

об

од

носп

рям

ован

істю

своїх

дій

дося

гнути

най

кращ

ого

кін

цев

ого

рез

ульта

ту

Од

ин

аб

о д

екіл

ька

елем

енті

в с

ист

еми

ви

кон

ую

ть г

оловн

у р

оль.

Нех

туван

ня ц

ієї

влас

тивост

і п

ри

звод

ить

до

анар

хіч

ност

і, н

ерац

іон

альн

ост

і, б

езвід

повід

альн

ост

і і

без

кар

ност

і

Зд

атн

ість

си

стем

и п

ри

стосо

вуват

ись

до з

мін

зовн

ішн

ього

і в

нутр

ішн

ього

сер

едови

ща,

ад

же

під

при

ємст

во і

снує

в

ум

овах

пост

ійн

их з

мін

соц

іальн

ої,

екон

ом

ічн

ої

і п

оліт

ичн

ої

ситу

ацій

Проц

ес п

ош

ирен

ня р

ізн

ом

аніт

ної

інф

орм

ації

між

елем

ента

ми

си

стем

и і

нн

овац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту.

Вм

інн

я ч

лен

ів

колек

тиву д

озу

ват

и і

нф

орм

ацію

і п

рав

ильн

о в

изн

ачат

и м

ежі

її п

ош

ирен

ня й

ви

знач

ає е

фек

т д

иф

узі

йн

ост

і

Зд

атн

ість

си

стем

и я

к н

айш

ви

дш

е від

реа

гуват

и н

а б

уд

ь я

кі

змін

и в

нав

коли

шн

ьом

у с

еред

ови

щі

і в с

амій

си

стем

і, т

а п

ри

йн

яти

від

повід

ні

ріш

енн

я

Вза

ємоза

леж

ніс

ть і

вза

ємозв

’язо

к (

об

мін

ін

форм

аціє

ю і

рес

урса

ми

) си

стем

и і

нн

овац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту з

ін

ши

ми

си

стем

ами

орга

ніз

ації

і з

овн

ішн

ім с

еред

ови

щем

Без

посе

ред

ній

чи

оп

осе

ред

кован

ий

прям

ий

і з

воротн

ій з

в'я

зок м

іж с

ист

емою

ін

новац

ійн

ого

мен

едж

мен

ту і

ін

ши

ми

си

стем

ами

, м

іж «

ви

ход

ом

» і

«вход

ом

».

Якіс

но н

алаг

од

жен

ий

зв'я

зок д

ає м

ож

ли

віс

ть с

ист

емі

вчас

но у

суват

и

від

хи

лен

ня т

а за

поб

ігат

и т

аки

м в

ідхи

лен

ням

чи

зн

иж

уват

и ї

х д

о м

інім

ум

у,

а та

кож

розр

об

ляти

еф

екти

вн

і за

соб

и

захи

сту с

ист

еми

від

нег

ати

вн

ого

вп

ли

ву з

овн

ішн

ього

і в

нутр

ішн

ього

сер

едови

ща

та н

едруж

ніх

кон

курен

тів

Вл

аст

ивіс

ть

Ціл

існ

ість

Ціл

ьн

ість

іс

нуван

ня

Стр

укту

р-

ніс

ть

Над

ійн

ість

Сум

існ

ість

і

син

ергі

чн

ість

Цен

трал

ізо

- ван

ість

Ад

апти

вн

ість

Ди

фузі

йн

ість

Реа

кти

вн

ість

Від

кри

тіст

ь

сист

еми

Зворотн

ість

зв

’язк

у

№

з/п

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

193


менеджменту, які повинні змінюватись в часі і не суперечити загальним цілям підприємства; визначення кількісних і якісних параметрів, які виражають цілі даної системи: (величина прибутку, обсяг реалізації продукції (послуг), частка ринку, підвищення іміджу і конкурентоспроможності фірми загалом); вибір найкращих шляхів досягнення цілей; поширення достовірної інформації за малий проміжок часу; швидке пристосування елементів системи до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі системи інноваційного менеджменту і організації загалом; забезпечення прямого і зворотного зв'язку для виявлення і усунення відхилення в інноваційній діяльності, та запобігати виникненню таких відхилень.

Виконання наведених завдань дозволяє системі інноваційного менеджменту чітко розподіляти функцій між суб’єктами і об’єктами інноваційного менеджменту, визначати відповідальність керівників за їх рішення, виконувати загальні цілі організації через самостійність даної системи і вибирати найкращий спосіб досягнення цих цілей, об’єктивно оцінювати роботу всіх структурних елементів системи – від керівників до виконавців, забезпечити максимальне сприйняття організацією нововведень – технічних, технологічних, економічних, організаційних і управлінських, ефективно функціонувати і швидко пристосовуватись до умов зовнішнього середовища, що є невід’ємною складовою ефективності і успішності інноваційної діяльності підприємства.

Висновки. Інноваційна діяльність відіграє важливу роль в успішній діяльності підприємства загалом. Саме тому необхідне ефективне управління цією діяльністю. У статті розглянуто підходи до управління інноваційною діяльністю. У результаті проведеного аналізу переваг і недоліків кожного з підходу, найефективнішим визначено системний підхід. Запропоновано нове трактування понять «система» і «системний підхід в управлінні інноваційною діяльністю». У ході дослідження виявлено першочергові завдання в управлінні, вирішення яких за допомогою системного підходу, забезпечує системі інноваційного менеджменту певні переваги, які підвищують ефективність інноваційної діяльності підприємства. Перспективним напрямом подальших досліджень є розробка методичних аспектів побудови системи управління інноваційною діяльністю підприємства з використанням основних принципів системного підходу.


194


1. Гладунський В. Н. Та ін. Методологія наукових досліджень та методика

викладання менеджменту: Навч. посібник / В. Н. Гладунський, С. В. Князь,

Я. Я. Пушак, М. О. Мельник. – Львів: Видавництво Національного університету

«Львівська політехніка», 2003. - 172 с.

2. Эффективное управление фирмой: современная теория и практика / Бондарь Н. П,

Васюхин О. В., Голубев А. А., Подлесных В. И. – СПб.: Изд. дом «Бизнес-пресса»,

1999. – 416 с.

3. Інноваційний менеджмент: статико-динамічна візуалізація: Навч. посібник /

С.В. Князь, Н.Г. Георгіаді, Л.Й. Топоровська, Д.К. Зінкевич – Львів: Видавництво

Національного університету «Львівська політехніка», 2009. – 144 с.

4. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту:

Навчальний посібник. – 2-е вид. доп. і перероб. – Львів: Національний університет

«Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+»

Інституту післядипломної освіти), «Інтелект-Захід», 2003. – 352 с.

5. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.:

Дело, 2000. – 704 с.

6. Мізюк Б. М. Системне управління: Монографія. – Львів.: Видавництво Львівської

комерційної академії, 2004. – 388 с.

7. Никифорук Б. В. Системний підхід до прийняття управлінських рішень. – Львів:

Українська академія друкарства, 2007. – 229 с.

8. Системний підхід до розроблення і прийняття управлінського рішення (логіко-

педагогічні аспекти) : монографія / В. Н. Гладунський. – К.: УБС НБУ, 2011. – 207 с.

9. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – К.:

Академвидав, 2006. – 464 с. (Альма-матер).

10. Фатхутдинов Р. А. Инновацийный менеджмент: Учебник для вузов. – М.: ЗАО

«Бызнес-школа «Интел-синтез», 1998. – 600 с.

195


УДК 004.413:338.5(045)

ЕМПІРИЧНІ МОДЕЛІ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ РОЗРОБКИ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Кожевніков І.Г. E-mail: [email protected]

Національний університет державної податкової служби України м. Ірпінь

На сьогодні емпіричні моделі є, можливо, найбільш точними у порівнянні з іншими моделями. Однак, відсутня універсальна схема оцінки для різних середовищ, а існуючі моделі досить часто відображають специфіку окремих середовищ на шкоду їх універсальності. У статті розглядаються моделі оцінки вартості розробки програмного забезпечення та проводиться оцінка точності моделей COCOMO, SLIM, SEER за середнім відхиленням відносної помилки та/або якістю передбачення, оцінюються перспективи їх практичного використання. В залежності від типу проекту та чи інша модель проводить кращу оцінку. Таким чином, доведено, що жодна з представлених моделей не є оптимальною для всіх проектів і середовищ розробки. Незважаючи на достатню надійність наведених моделей, питання покращення точності прогнозування залишається відкритим, що є подальшим напрямом досліджень. В роботі проведено огляд і досліджено літературні джерела по даній тематиці, підраховано середню точність наведених моделей, визначено відносний вплив параметрів моделі COCOMO, визначено пріоритетну модель та запропоновано шляхи покращення моделей. Ключові слова: оцінка вартості програмного забезпечення, COCOMO, SLIM, SEER

UDC 004.413:338.5(045)

EMPIRICAL MODELS OF COST ESTIMATES SOFTWARE DEVELOPMENT

Kozhevnikov I.G. E-mail: [email protected]

National University of State Tax Service of Ukraine Іrpіn

Today empirical models are, perhaps, the most accurate compared to other models. However, there is no universal assessment scheme for different environments and existing models often reflect the specifics of the environments to the detriment of their versatility. The article considers the cost estimates models of software development, an evaluation of the accuracy of models COCOMO, SLIM, SEER by magnitude of the relative error and/or quality of prediction, the prospects for their practical use have been evaluated. Depending on the type of project one or another model holds better

© Кожевніков І.Г., 2014


196

estimate. Thus, none of the presented models is optimal for all projects and development environments. Despite the sufficient reliability of the mentioned above models, the issue of improving the prediction accuracy is still open, that is a further area of research. It has been reviewed and studied literature on the subject, has been estimated the average accuracy of the constructed models, determined the relative influence of COCOMO model parameters, identified priority model and suggested ways for improving the models. Key words: cost estimation software, COCOMO, SLIM, SEER

Актуальність проблеми. Оцінка витрат на розробку програмного забезпечення є одним з найважливіших та найскладніших етапів при проектуванні програмного забезпечення. За останні десятиріччя спостерігається зростаюча тенденція в активізації та використанні різних моделей щодо оцінки зусиль на розробку програмного забезпечення. Наряду з цим зростанням, також стала зрозумілою роль всіх цих моделей при оцінюванні витрат в процесах розробки програмного забезпечення, а також в контексті розвитку та розширення можливостей планування розробки програмних засобів в очікуваних умовах. Незважаючи на досить велику кількість проведених досліджень, витрачений час та гроші, спрямовані на підвищення точності різноманітних моделей, у зв’язку з невизначеністю в проектах розробки програмного забезпечення та ускладненням взаємодії факторів, які впливають на розробку ПЗ, не варто було очікувати однозначної та узгодженої оцінки витрат та зусиль на розробку програмного забезпечення [1].

Точність та надійність оцінки вартості ПЗ дуже важлива для конкурентоспроможності софтверних компаній та підприємств, тому дослідники докладають зусиль для створення чіткої моделі, щоб оцінка проводилась на високому рівні точності. На сьогодні запропоновано багато моделей оцінювання. Серед них емпіричні моделі є, можливо, найбільш точними у порівнянні з іншими моделями. Моделі COCOMO, SLIM, SEER-SEM є найбільш популярними на практиці серед емпіричних. Для емпіричної моделі відповідні оцінки параметрів отримуються, як правило, з емпіричних даних, які збираються з різних джерел.

Аналіз останніх наукових досліджень. Точна оцінка трудомісткості та вартості розробки ПЗ як і раніше є досить важливим питанням для менеджерів програмних проектів. За результатами досліджень Standish Group, проведених у період 1994–2009 рр., лише в середньому один із

197


трьох проектів завершується успішно і в межах відведених на цей проект ресурсів. Кожен другий проект завершується із суттєвими перевитратами ресурсів, а решта – закінчується провалом [2]. В останні часи відбулось багато нововведень, змін та оновлень в емпіричних моделях, пов'язаних з результатами їх апробації. Загальні зміни у більшості моделей полягають у збільшенні кількості вхідних параметрів та зміні відповідних їм значень. Хоча деякі моделі були перевантажені великою кількістю вхідних даних та додаткових функцій, і, таким чином, підвищення складності оцінки не забезпечило відповідного покращення точності цих моделей. Не дивлячись на існуюче різноманіття моделей, сьогодні також бракує узагальнених моделей для більшості типів середовищ. Отже, відсутня універсальна схема оцінки для різних середовищ, а існуючі моделі досить часто відображають специфіку окремих середовищ на шкоду їх універсальності.

В опублікованих дослідженнях, де розглядається багато моделей оцінки: COCOMO [1,3], SLIM [4,5], SEER [6,7], на нашу думку, бракує порівняльної аналітики. Серед вітчизняних дослідників, в роботах яких висвітлювались моделі оцінки вартості ПЗ, можна назвати Міщенко І. [8], Колдовського В. [2], Баценко Д. [9]. При чому, в роботі [8] сформульований висновок о доцільності використання моделі COCOMO у державних компаніях для оцінки вартості розробки комп’ютерних програм, у той час як сьогодні більшість розробників в цієї сфері є приватними. Серед закордонних авторів слід відзначити роботи під авторством Boehm B.W. [3], R.W. Jensen [6], L.H. Putnam [4], які є розробниками моделей COCOMO, SEER, SLIM відповідно.

Мета роботи полягає у аналізі емпіричних моделей оцінки вартості розробки програмного забезпечення, оцінюванні точності цих моделей та узагальненні можливостей їх практичного застосування.

Викладення основного матеріалу дослідження. COCOMO II. Ця модель існує в трьох типах. Вибір того чи іншого типу моделі залежить від типу проекту та стадії розробки.

Перший тип моделі, модель композиції додатка Application Composition model (ACM) включає в себе оцінку прототипу користувацького інтерфейсу. Ця модель використовується на ранніх стадія розробки.


198

Модель ранньої стадії розробки Early Design (EDM) використовується для отримання приблизних оцінок по проекту. На цій стадії недостатньо загального опису проекту, потрібні деталі.

Пост-архітектурна модотримати найбільш точну оцінку. Використовує для початкових значень функціональні точки та кількість коду. Ця модель працює найефективніше, якщо розроблена архітектура життєвого циклу, перевірена її відповідність місії компанії, концепції взаємодії, ризикам, визначена структура компонентів продукту, що розробляється.

Загальне рівняння для EDM та PAM має вигляд:

де Е — трудомісткість (в людино

Code) — розмір коду прогрEDM та 2.94 для PAM, EAF

фактор трудомісткості,

де EMi – числове значення

використовується сім факторів, для PAM

де Wi = набір параметрів, які відображають властивості проектуЧас розробки розраховується за формулою:

де T – час (в місяцях).Наряду із розміром коду в моделі також можна користуватись

функціональними точками, як початковими даними в рівняннях.Відомі значення вартісних факторів, на думку автора, надають

можливість зрозуміти їх вплив на вартість проекту, що буде перевагою при опануванні методологією оцінювання за

SLIM. Модель SLIMбазується на принципі, який називається розподілом Релея. За цим принципом розподіл робочої сили виражається, як функція від часу (рис. 1). Це може бути представлене в такому вигляді:

Модель ранньої стадії розробки Early Design (EDM) використовується для отримання приблизних оцінок по проекту. На цій стадії недостатньо загального опису проекту, потрібні деталі.

архітектурна модель Post-Architecture model (PAM) дозволяє отримати найбільш точну оцінку. Використовує для початкових значень функціональні точки та кількість коду. Ця модель працює найефективніше, якщо розроблена архітектура життєвого циклу, перевірена її відповідність місії компанії, концепції взаємодії, ризикам, визначена структура компонентів продукту, що розробляється.

Загальне рівняння для EDM та PAM має вигляд:

трудомісткість (в людино-місяцях), KLOC (KiloLines Of

розмір коду програми в тисячах строк), a дорівнює 2.45 для EAF (Efforts Adjustment Factor) –

числове значення i-го фактору витрат, для EDM

використовується сім факторів, для PAM – сімнадцять,

, i=(1,2,…5) = набір параметрів, які відображають властивості проекту

Час розробки розраховується за формулою:

час (в місяцях).

Наряду із розміром коду в моделі також можна користуватись точками, як початковими даними в рівняннях.

Відомі значення вартісних факторів, на думку автора, надають можливість зрозуміти їх вплив на вартість проекту, що буде перевагою при опануванні методологією оцінювання за COCOMO.

SLIM була розроблена L.H. Putnam [4]. Ця модель базується на принципі, який називається розподілом Релея. За цим принципом розподіл робочої сили виражається, як функція від часу

. Це може бути представлене в такому вигляді:

№83, 2014

Модель ранньої стадії розробки Early Design (EDM) використовується для отримання приблизних оцінок по проекту. На цій стадії недостатньо

Architecture model (PAM) дозволяє отримати найбільш точну оцінку. Використовує для початкових значень функціональні точки та кількість коду. Ця модель працює найефективніше, якщо розроблена архітектура життєвого циклу, перевірена її відповідність місії компанії, концепції взаємодії, ризикам, визначена структура

(1) (KiloLines Of

дорівнює 2.45 для регулюючий

(2) го фактору витрат, для EDM

(3) = набір параметрів, які відображають властивості проекту.

(4)

Наряду із розміром коду в моделі також можна користуватись точками, як початковими даними в рівняннях.

Відомі значення вартісних факторів, на думку автора, надають можливість зрозуміти їх вплив на вартість проекту, що буде перевагою

а L.H. Putnam [4]. Ця модель базується на принципі, який називається розподілом Релея. За цим принципом розподіл робочої сили виражається, як функція від часу

(5)


де dy/dx – інтенсивністякий впливає на форму кривої, під кривою.

Площа під кривою представляє собою загальну функцію затрат та може бути обчислена наступною формулою:

При ,

Джерело: розроблено автором за даними

Так як життєвий цикл проекту зазвичай ділить на складові фази, кожна з яких може бути виражена кривою Релея, загальні результати будуть представляти суму частков

Точка, на осі часу, в якій

де, td – час від початку проекту.В цій моделі використовується продуктивність персоналу для

зв’язку кривою Релея з характеристиками проекту. Продуктивність обчислюється за формулою:

де, S – розмір коду,

визначено, що, вимірюється у людиноРівень загрузки персоналу асоціюється із складністю проекту і

визначається за формулою:


інтенсивність використання персоналу, який впливає на форму кривої, К – (загальні затрати на проект) площа

Площа під кривою представляє собою загальну функцію затрат та може бути обчислена наступною формулою:

.

Рис.1. Розподіл Релея Джерело: розроблено автором за даними [4, 11]

Так як життєвий цикл проекту зазвичай ділить на складові фази, кожна з яких може бути виражена кривою Релея, загальні результати будуть представляти суму часткових кривих.

Точка, на осі часу, в якій dy/dt максимальна, відповідає

час від початку проекту.

В цій моделі використовується продуктивність персоналу для зв’язку кривою Релея з характеристиками проекту. Продуктивність

за формулою:

розмір коду, Е – трудовитрати на розробку

визначено, що, вимірюється у людино-місяцях. Рівень загрузки персоналу асоціюється із складністю проекту і

визначається за формулою:

199

№83, 2014

ь використання персоналу, а – параметр, (загальні затрати на проект) площа

Площа під кривою представляє собою загальну функцію затрат та

(6)

Так як життєвий цикл проекту зазвичай ділить на складові фази, кожна з яких може бути виражена кривою Релея, загальні результати

максимальна, відповідає

(7)

В цій моделі використовується продуктивність персоналу для зв’язку кривою Релея з характеристиками проекту. Продуктивність

(8) трудовитрати на розробку; у моделі

Рівень загрузки персоналу асоціюється із складністю проекту і

(9)


200

Рівняння розміру проекту:

Рівняння загальних трудовитрат на життєвий цикл проекту:

де вимірюється у людинопродуктивності, який використовується для урахування вартісних атрибутів – таких як методи розробки та керування проектом, засоби розробки, кваліфікація та досвід персоналу, складність проекту та ін.

На відміну від моделі відповідно від вибору типу моделі (ACM, EDM , PAM), складність моделіSLIM є відносно низькою.

Головним недоліком цієї моделі є висока чутливість до індексу продуктивності. Також ця модель неефективна для проектів малих розмірів.

До переваг можна віднести власну базу даних, що дозволяє швидко відкалібрувати модель за істори

SEER-SEM ESTIMATION MODEL

Estimation of Resources) –На початку 90-х компанія почала розробку над першою версією SEERSEM, результатом якої стало перше програмне рішен22 000 строк. SEER (SEERпроектом, розроблений спеціально для оцінки, планування та моніторингу зусиль та ресурсів, необхідних для любого типу розробки програмного забезпечення та/або підтримки проекту. Цябазується на роботах Dr. Randall Jensen

Основним рівнянням є:

де, S – ефективний розмір коду, уніфікована внутрішня міра,

розмір нового коду, ESize –

Rei, Ret – розміри змінюваного коду у зв’язку із повторним проектуванням, повторним кодуванням, повторним тестування відповідно.

Модель дозволяє використовувати (замість розміру коду) розмір в умовних одиницях функціонального розміру. В цьому випадку рівняння має вигляд:

озміру проекту:

Рівняння загальних трудовитрат на життєвий цикл проекту:

вимірюється у людино-роках, С - стала, індекс продуктивності, який використовується для урахування вартісних

як методи розробки та керування проектом, засоби розробки, кваліфікація та досвід персоналу, складність проекту та ін.

На відміну від моделі COCOMO II, де складність моделі збільшується відповідно від вибору типу моделі (ACM, EDM , PAM), складність моделі

Головним недоліком цієї моделі є висока чутливість до індексу

продуктивності. Також ця модель неефективна для проектів малих розмірів.До переваг можна віднести власну базу даних, що дозволяє швидко

відкалібрувати модель за історичними даними. SEM ESTIMATION MODEL. SEER (System Evaluation and

–модель, яка належить Galorath Associates, Inc. х компанія почала розробку над першою версією SEER

SEM, результатом якої стало перше програмне рішення розміром у 000 строк. SEER (SEER-SEM) – програмний додаток управління

проектом, розроблений спеціально для оцінки, планування та моніторингу зусиль та ресурсів, необхідних для любого типу розробки програмного забезпечення та/або підтримки проекту. Цябазується на роботах Dr. Randall Jensen [6].

Основним рівнянням є:

ефективний розмір коду, уніфікована внутрішня міра, , ESize – розмір повторно використовуваного коду,

мінюваного коду у зв’язку із повторним проектуванням, повторним кодуванням, повторним тестування відповідно.

Модель дозволяє використовувати (замість розміру коду) розмір в умовних одиницях функціонального розміру. В цьому випадку рівняння

№83, 2014

(10) Рівняння загальних трудовитрат на життєвий цикл проекту:

(11)

стала, індекс продуктивності, який використовується для урахування вартісних

як методи розробки та керування проектом, засоби розробки, кваліфікація та досвід персоналу, складність проекту та ін.

, де складність моделі збільшується відповідно від вибору типу моделі (ACM, EDM , PAM), складність моделі

Головним недоліком цієї моделі є висока чутливість до індексу продуктивності. Також ця модель неефективна для проектів малих розмірів.

До переваг можна віднести власну базу даних, що дозволяє швидко

SEER (System Evaluation and модель, яка належить Galorath Associates, Inc.

х компанія почала розробку над першою версією SEER-ня розміром у

програмний додаток управління проектом, розроблений спеціально для оцінки, планування та моніторингу зусиль та ресурсів, необхідних для любого типу розробки програмного забезпечення та/або підтримки проекту. Ця модель

(12) ефективний розмір коду, уніфікована внутрішня міра, NSize –

повторно використовуваного коду, Red, мінюваного коду у зв’язку із повторним

проектуванням, повторним кодуванням, повторним тестування відповідно. Модель дозволяє використовувати (замість розміру коду) розмір в

умовних одиницях функціонального розміру. В цьому випадку рівняння

(13)


де, Lx – коефіцієнт розширення коду, який залежить від мови програмування, Adj складності та середовища розробки, приймає значення від 1.04 до 1.2. в залежності від програмного забезпечення.

Для оцінки трудомісткості використовується наступна формула:

де, S – ефективний розмір коду, введений раніше,

технології, комплексна метрика, яка враховує ефективність та продуктивність роботи, більш висока оцінка означає, що розробка буде з більш високою продуктивністю. відображає динаміку збільшення персоналу в розробці.

Для оцінки тривалості розробки застосовується наступна формула:

Розробники включили у модель близько 30

Підтримуються сучасні мови програмування.На рисунку 2 зображені узагальнені вхідні та вихідні категорії,

кожна з яких являє собою десятки специфічних параметрів.

Рис. 2.

Джерело: розроблено автором за даними Велика кількість вхідних параметрів ускладнюють цю модель.

Однак, як і для SLIMвідкалібрувати модель та зробити перші приблизні оцінкінформації замало.


коефіцієнт розширення коду, який залежить від мови – складений параметр, який враховує вплив

складності та середовища розробки, UFP – функціональний розмір, приймає значення від 1.04 до 1.2. в залежності від типу розробляє мого програмного забезпечення.


ефективний розмір коду, введений раніше,

технології, комплексна метрика, яка враховує ефективність та одуктивність роботи, більш висока оцінка означає, що розробка буде з

більш високою продуктивністю. D – кадрова складність, рейтинг, який відображає динаміку збільшення персоналу в розробці.


Розробники включили у модель близько 30-ти вхідних параметрів.

Підтримуються сучасні мови програмування. На рисунку 2 зображені узагальнені вхідні та вихідні категорії,

кожна з яких являє собою десятки специфічних параметрів.

Рис. 2. SEER-SEM вхідні/вихідні параметриДжерело: розроблено автором за даними [6-7]

Велика кількість вхідних параметрів ускладнюють цю модель. SLIM, для SEER існують бази знань, які дозволяють

відкалібрувати модель та зробити перші приблизні оцінк

201

№83, 2014

коефіцієнт розширення коду, який залежить від мови складений параметр, який враховує вплив

функціональний розмір, E – типу розробляє мого


(14) ефективний розмір коду, введений раніше, С – ефективність

технології, комплексна метрика, яка враховує ефективність та одуктивність роботи, більш висока оцінка означає, що розробка буде з

кадрова складність, рейтинг, який


(15) ти вхідних параметрів.

На рисунку 2 зображені узагальнені вхідні та вихідні категорії, кожна з яких являє собою десятки специфічних параметрів.

вхідні/вихідні параметри

Велика кількість вхідних параметрів ускладнюють цю модель. існують бази знань, які дозволяють

відкалібрувати модель та зробити перші приблизні оцінки, коли


202

Аналіз моделей.

Доступність моделей. Судячи з наведеного огляду, можна сказати, що модель COCOMO є більш зрозуміла та проста. Нескладні формули дозволяють отримати оцінку за допомогою стандартних математичних програм. Для COCOMO існує безкоштовна програма та декілька онлайн-калькуляторів. Моделі SLIM та SEER є власністю компаній QSM та Galorath Associates відповідно і вони використовуються у програмних рішеннях цих компаній. Хоча, існують програмні продукти, які проводять оцінку по декількох моделях, наприклад, Construx Estimate. Також, слід відзначити наявність власних історичних баз у моделях SLIM та SEER (таблиця 1).

Вплив параметрів. Емпіричні моделі оцінки вартості програмного забезпечення залежать головним чином від оціночних параметрів та факторів. Крім того моделі залежать від розміру проекту, зміни в розмірах призводять до пропорційної зміни трудомісткості.

Таблиця 1. Характеристики доступності моделей

Характеристика COCOMO SEER SLIM

Пропрієтарність - + + Власна база проектів - + + Наявність безкоштовних ПЗ + - -

Джерело: розроблено автором

Прорахунки у значеннях вартісних параметрів в результаті дають ще більш значні зміни. Наприклад, недооцінка декількох вартісних параметрів персоналу в моделі COCOMO від значення дуже високий до дуже низький призведе до 200% збільшення трудомісткості. Так, в моделі SEER-SEM зміни вимог безпеки з низького до високого призведуть до збільшення трудомісткості на 400%. Всі моделі мають один або декілька вхідних параметрів, малі зміни в яких призведуть до значних змін у оцінці трудомісткості. Також слід зазначити, що вплив помилки від параметру зростає разом із розміром проекту (рис. 3).

Проблема ускладнюється тим, що деякі вхідні дані важко отримати, особливо на початку програми. Розмір коду має бути оцінений на початку, що, зрозуміло, зробити важко. Деякі чуттєві вхідні значення, наприклад можливості програмістів та аналіз носять чисто суб’єктивний характер і їх часто важко визначити.


Рис. 3. Залежність трудомісткості від розміру у моделі


На рисунку 4 зображено відносний вплив вхідних параметрів моделі

SEER. За результатами експериментальних розрахунків були отримані

подібні дані для моделі

можна сказати, що модель

Вплив більшості параметрів в обох моделях знаходиться у межах 40

Рис. 4. Відносний вплив вартісних параметрів Джерело: [15]


Залежність трудомісткості від розміру у моделі COCOMO


зображено відносний вплив вхідних параметрів моделі

. За результатами експериментальних розрахунків були отримані

подібні дані для моделі COCOMO II (рис.5). Порівнюючи ці дві моделі,

що модель COCOMO є більш стійка до вхідних параметрів.

Вплив більшості параметрів в обох моделях знаходиться у межах 40

Відносний вплив вартісних параметрів SEER

203

№83, 2014

COCOMO II.

зображено відносний вплив вхідних параметрів моделі

. За результатами експериментальних розрахунків були отримані

рис.5). Порівнюючи ці дві моделі,

є більш стійка до вхідних параметрів.

Вплив більшості параметрів в обох моделях знаходиться у межах 40-60%.

SEER.


204

Навіть об’єктивні дані, можуть бути неточно оцінені на поча

призведе до суттєвої різниці у вартості оцінки та планування. Деякі вхідні

параметри мають бути відкалібровані за минулими даними. Якщо такі дані

відсутні або відповідні параметри не можуть бути відкалібровані корисність та

точність моделі може виявитись під питанням.

Точність оцінки. Найбільш часто вимірювання точності оцінки

використовуються середнє відхилення відносної помилки

magnitude relative error) та якість передбачення

Обидві ці оцінки базуються на значенні відхилення відносної помилки

(magnitude relative error).

де E – оцінене (прогнозоване) значення показника,

значення показника, n – кількість проаналізованих проектівданих, для яких MRE<=x.

Рис. 5. Відносний вплив вартісних параметрів Джерело: розроблено автором

Навіть об’єктивні дані, можуть бути неточно оцінені на поча




же виявитись під питанням.

Найбільш часто вимірювання точності оцінки

використовуються середнє відхилення відносної помилки MMRE

magnitude relative error) та якість передбачення PRED(x) (prediction within x).

ся на значенні відхилення відносної помилки

оцінене (прогнозоване) значення показника, A

кількість проаналізованих проектів,

Відносний вплив вартісних параметрів COCOMO.

№83, 2014

Навіть об’єктивні дані, можуть бути неточно оцінені на початку, що потім




Найбільш часто вимірювання точності оцінки

MMRE (mean

) (prediction within x).

ся на значенні відхилення відносної помилки MRE

(16)

(17)

(18) A – реальне

, k – кількість

.


Модель має бути в межах 25% точності у 75% даних і

[11]. Щоб знайти цю ступінь точності

кількість проектів в наборі даних для яких

загальну кількість проектів (відсоток оцінок, які знаходяться в

(0.3) = 0.55 значить, що реальної вартості проекту.

В таблиці 2 представлено результати аналізу досліджень, які включають в себе ім’я авторів, назву моделі та отриману у дослідженні точність. Розглядались дані лише за стандарроботах розглядались проекти різних типів, так, наприклад, у роботі були одночасно розглянуті авіаційні та наземні проекти лабораторії

Автор

Баценко Д.В.

Wei Lin Du

Satyananda

Karen

Sunita Chulani

Boehm B

Daniel V. Ferens

Gerald



Модель має бути в межах 25% точності у 75% даних і

Щоб знайти цю ступінь точності , потрі

кількість проектів в наборі даних для яких = 0.25 або менше (

загальну кількість проектів (n). Загалом, показує середній відсоток оцінок, які знаходяться в x відсотках значень, наприклад,

значить, що 55% оцінок знаходиться у межах 30% від реальної вартості проекту.

В таблиці 2 представлено результати аналізу досліджень, які включають в себе ім’я авторів, назву моделі та отриману у дослідженні точність. Розглядались дані лише за стандартним поданням моделей. В цих роботах розглядались проекти різних типів, так, наприклад, у роботі були одночасно розглянуті авіаційні та наземні проекти лабораторії

Таблиця 2. Аналіз точності моделей

Автор Модель Точність MMRE(%) PRED(%)

ценко Д.В. COCOMO - 70(0.3)

Wei Lin Du COCOMO 48.63 37(0.2)

54(0.3)

SEER 84.39 36(0.2)45(0.3)

Satyananda COCOMO 32.65 50(0.25)60(0.3)

Karen Lum

COCOMO - 43(0.25)57(0.3)

SEER - 29(0.25)43(0.3)

PRISE S - 67(0.25)67(0.3)

COCOMO - 33(0.25)50(0.3)

SEER - 17(0.25)17(0.3)

PRISE S - 50(0.25)67(0.3)

Sunita Chulani COCOMO - 76(0.25)80(0.3)

Boehm B. COCOMO - 55(0.25)64(0.3)

Daniel V. Ferens SLIM SEER

COCOMO

67 24 33

- 100(0.25)40(0.25)

Gerald L Ourada REVIC 37.3 42(0.25)SASET 595 3.5(0.25)SEER 355 10.7(0.25

Джерело: розроблено автором на основі [1, 7, 9-14]

205

№83, 2014

Модель має бути в межах 25% точності у 75% даних і <0.25

, потрібно розділити

= 0.25 або менше (k) на

показує середній відсотках значень, наприклад,

% оцінок знаходиться у межах 30% від

В таблиці 2 представлено результати аналізу досліджень, які включають в себе ім’я авторів, назву моделі та отриману у дослідженні

тним поданням моделей. В цих роботах розглядались проекти різних типів, так, наприклад, у роботі [11] були одночасно розглянуті авіаційні та наземні проекти лабораторії NASA.

(%) 70(0.3)

) 54(0.3)

36(0.2) 45(0.3)

50(0.25) 60(0.3)

43(0.25) 57(0.3)

29(0.25) 43(0.3) 67(0.25) 67(0.3) 33(0.25)

.3) 17(0.25) 17(0.3) 50(0.25) 67(0.3)

76(0.25) 80(0.3)

55(0.25) 64(0.3)

100(0.25) 40(0.25)

42(0.25) .25)

10.7(0.25)


206

Таблиця 3. Параметри моделей.

Параметр SLIM SEER-SEM COCOMO II Розмірні атрибути (SLOC, FP) + + + Підтримка різних життєвих циклів + + + Тип додатку + + - Складність + + + Мова програмування + + + Мінливість платформи - + + Можливості персоналу + + + Постійність персоналу - - + Досвід персоналу + + + Обмеження планування + + + Зрілість процесу + + + Згуртованість команди - + + Питання безпеки - + - Розрізненість розробки - + +

Джерело: розроблено автором Для досліджених даних середнє значення PRED(30) складає 56%.

Для моделі COCOMO середнє значення PRED(30) складає 62%. В таблиці 3 наведені параметри, які використовуються в вище

зазначених моделях. Видно, що практично усі параметри присутні в кожній моделі. Слід відзначити, що лише модель SEER враховує питання безпеки і тільки модель COCOMO – постійність персоналу. Водночас, модель COCOMO, на відміну від інших, не враховує тип додатку.

Базуючись на цих даних, можна сказати, що існуючі моделі є досить надійними. Однак, це не є вірним для всіх проведених досліджень. В залежності вид типу проекту та чи інша модель проводить кращу оцінку. Таким чином, жодна з представлених моделей не є оптимальною для всіх проектів і середовищ розробки. За отриманими результатами можна стверджувати, що перевага надається моделі COCOMO. Вона більш простіша у використанні, дозволяє отримати оцінку при різних рівнях визначеності вимог. Модель SEER має велику кількість параметрів, що може призвести до плутанини. Модель SLIM неефективна для малих проектів.

Висновки. Є сильні і слабкі сторони для всіх трьох основних моделей. В усіх моделях використовуються два ключових фактори, які впливають на оцінку – розмір проекту в LOC або FP та можливості персоналу. Всі три моделі вимагають певної підготовки для належного використання. Незважаючи на достатню надійність наведених моделей, питання покращення точності прогнозування залишається відкритим,

207


що є подальшим напрямом досліджень. Цього можна досягнути, по-перше, за рахунок вірного вибору методу калібрування моделі, по-друге, шляхом модернізації самої моделі не збільшуючи складності, по-третє, визначенням оптимальної моделі для даного типу проекту.

Основні наукові результати даної роботи є наступні: проведено огляд і досліджено літературні джерела по даній тематиці, підраховано середню точність наведених моделей, визначено відносний вплив параметрів моделі COCOMO, визначено пріоритетну модель та запропоновано шляхи покращення моделей.


1. Ch. Satyananda Reddy, KVSVN Raju. An Improved Fuzzy Approach for COCOMO’s

Effort Estimation Using Gaussian Membership Function // Journal of Software. - 2009.

– vol. 4. – pp. 452-459.

2. Колдовський, В. В. Фактор невизначеності в управлінні програмними проектами //

Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. пр. -

Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. - Вип. 33. - С. 140-148.

3. Boehm B.W. The СОСОМО 2.0 Software Cost Estimation Model // American

Programmer. – 2000. – 586 p.

4. L.H. Putnam. A General Empirical Solution to the Macro Software Sizing and

Estimating Problem // IEEE Transactions. on Software Engineering. – vol. 4. - July

1978. – pp. 345-361.

5. Kim Johnson. Software cost estimation // Metrics and models. – Dept. of CS, Univ. of

Calgary, Canada. – 2001. – 115p.

6. R. W. Jensen. A Comparison of the Jensen and COCOMO Schedule and Cost

Estimation Models // Proceedings of the International Society of Parametric Analysts. –

1983. - pp. 96-106.

7. W. Lin Du. Improving software effort estimation using neuro-fuzzy model with seer-sem //

Global Journal of Computer Science and Technology. – 2010. - vol. 10. – pp. 52-64.

8. Міщенко, І. Застосування моделі Constructive Cost Model (COCOMO II) під час

проведення оцінки комп ютерних програм на основі витратного підходу //

Інтелектуальна власність : наук.-практ. журн. - 2010. - N 10. - С. 13-17 : табл.. -

ISSN 1608-6422.

9. Баценко, Д.В. Метод калібрування моделі COCOMO шляхом редукції основного

рівняння // Інженерія програмного забезпечення : наук. журн. - № 1(5). -2011. -

С. 16-24.

10. Lum, K. Powell, J. Hihn, J. Validation of spacecraft cost estimation models for flight

and ground systems // International Society of Parametric Analysts Conference:

Software Modeling Track. – 2002.


208

11. Ferens, Daniel V., David S. Christensen. Calibrating Software Cost Models to

Department of Defense Databases – A Review of Ten Studies // Journal of Parametrics.

– 1998. – vol. XVIII, N 2. - pp. 55-74.

12. Sunita Chulani, Bert Steece. COCOMO II Calibration [Electronic resource] // COCOMO

Forum, October 25, 2000. - Mode of access: WWW.URL: http://sunset.

usc.edu/Activities/oct24-27-00/Presentations/Chulani.pdf. - Last access: 2013.

13. Gerald L. Ourada, Daniel V. Ferens. Software Cost Estimation Models: A Callibration,

Evaluation, and Compartison // Cost Estimating and Analysis. - Air force institute of

Technology, 1992. - pp 83-101.

14. Boehm B., Clark B., Devnani-Chulani S. Calibration Results of COCOMO II.1997

[Electronic resource] // CSE tech report, 1997. - Mode of access: WWW.URL:

http://sunset.usc.edu/publications/TECHRPTS/1997/usccse97-507/usccse97-507.pdf. -

Last access: 2013.

15. SEER-SEM Frequently Asked Questions [Electronic resource] // Galorath Inc. - Mode

of access: WWW.URL: http://www.seerbygalorath.com/SEER_SupportingDocs/

SEERfor Software/SEER-SEM FAQ.pdf. - Last access: 2013.

209


УДК 334.012.4:330.34.014.2

ФЕНОМЕН «НОВОЇ ФІРМИ»: СУТНІСТЬ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Овсієнко О.В., к.е.н. E-mail: [email protected]

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого м. Харків

Метою проведеного у статті дослідження є розкриття причинно-наслідкових зв’язків між соціально-економічними трансформаціями, які відбуваються у нематеріальній економіці, та змінами у способах організації господарської діяльності. Зокрема у роботі визначено фактори, які сприяють розповсюдженню феномену «нової фірми»: вирівнювання балансу економічної влади між найманою працею і капіталом; зміна способу взаємодії у системі «індивід – група – суспільство» з конкурентного, антагоністичного на партнерський, кооперативний, солідарний. Узагальнено сутнісні ознаки «нової фірми», головними серед яких є: гнучка організаційна структура та партнерські відносини всередині організації; поєднання економічної та неекономічної мотивації у діяльності організації, участь у розбудові нових типів суспільної взаємодії. Виявлено та розкрито соціально-економічні протиріччя «нової фірми», а саме: посилення залежності від працівників-носіїв інтелектуальних ресурсів, що призводить до різкого зростання трансакційних витрат на залучення працівників через зовнішній ринок праці; додаткові витрати на «закріплення» інтелектуального капіталу у фірмі, труднощі із розподілом інтелектуальної ренти. Ключові слова: нова фірма, нематеріальна економіка, суспільне виробництво, корпоративна культура, інтелектуальний капітал, соціально-трудове партнерство UDC 334.012.4:330.34.014.2

THE PHENOMENON OF THE «NEW COMPANY»: THE NATURE AND CAUSES OF OCCURRENCE

Ovsiienko O.V., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Yaroslav the Wise National Law University Kharkiv

The purpose of the study is to outline the causal relationships between socio-economic transformations taking place in the immaterial economy and changes in ways of economic activity organizing. Specifically, the factors that contribute to the spread of the «new company» phenomenon have been defined: leveling the balance of economic power between wage labor and capital, changing the way of interaction in the «individual – group – society» from the competition, the antagonist to partnership,

© Овсієнко О.В., к.е.н., 2014


210

cooperative, solidarity. The essential features of the «new company» have been summarized, chief among which are: a flexible organizational structure and partnerships within the organization, a combination of economic and non-economic motivation in the organization's participation in the new types of social interaction development. Social and economic contradictions of the «new company» have been identified and solved: increasing dependence of carrier employee’s intellectual resources, that lead to a sharp increasing of transaction costs to attract workers through external labor market, the additional cost of «fixing» the intellectual capital on the firm, difficulties with the distribution of intellectual rent. Key words: new firm, intangible economy, social production, corporate culture, intellectual capital, social and employment partnership

Актуальність проблеми. Становлення нового, постіндустріального способу виробництва, в основі якого лежить власність на відчужувані від людини творчі здібності, знання та інформацію, значно змінюють уявлення про соціально-економічну ефективність суб’єктів господарювання, змушують шукати нові підходи до організації господарської діяльності. Одним з таких підходів стає створення «нової фірми», яка відрізняється від традиційної організації не тільки принципами побудови, а й новими способами суспільної координації фірми з її зовнішнім середовищем.

Аналіз останніх наукових досліджень. Феномен «нової фірми» активно вивчається у вітчизняній та зарубіжній наукові літературі. Так, у роботах Е. Тоффлера обґрунтовано концепцію «адаптивної корпорації», яка передбачає зміну формалізованої бюрократичної організаційної структури фірми, побудованої на принципах ієрархії, на адхократію [1]. В. Іноземцевим запропоновано концепцію «креативної корпорації», організованої з мінімальними інвестиціями, такої, що не пристосовується до існуючої кон’юнктури, а формує її [2]. К. Аргіріс, Д. Гарві, О. Марченко [3; 4], М. Рубінштейн, М. Румізен, П. Сенге [5], А. Фінстенберг, Р. Хант, Д. Шен розробляють теорію «організації, що навчається», яка забезпечує можливості постійного навчання, у тому числі сумісного навчання співробітників, можливостей досягнення через це результатів, до яких прагнуть співробітники. Проте, незважаючи на існування численних наукових розробок у цій сфері, недостатньо дослідженими залишаються причинно-наслідкові зв’язки між соціально-економічними трансфор-маціями, що відбуваються у нематеріальній економіці, та змінами у способах суспільної координації, зокрема в організації господарської діяльності. Також потребують вивчення протиріччя, притаманні «новим фірмам».

211


Метою роботи є визначення факторів, які сприяють розповсюдженню феномену «нової фірми» та зумовлюють зміни у способах організації господарської діяльності в нематеріальній економіці; узагальнення сутнісних ознак «нової фірми», виявлення та розкриття її соціально-економічних протиріч.

Викладення основного матеріалу дослідження. Технологічні та соціально-економічні трансформації, якими супроводжується становлення нового, притаманного нематеріальній економіці способу виробництва, зумовлюють появу абсолютно нових типів суспільної координації, а відтак спричиняють значні зімни і у способах організації господарської діяльності. До них, зокрема, відноситься і розповсюдження феномену «нової фірми», принципи побудови якої суттєво відрізняються від фірм традиційного типу. Серед найбільш вагомих факторів, що спричинили виникнення «нової фірми», доцільно виділити такі:

- перетворення знань та інформації, творчих здібностей людини, її

здатності створювати та використовувати інтелектуальні продукти на

основні фактори суспільного виробництва. Відтак мотивація працівника у нематеріальній економіці значно розширюється: його цікавить не тільки розмір матеріальної винагороди, а й наявність інституціонально закріплених можливостей опановувати, творчо використовувати та генерувати як нові знання, так і користуватися інтелектуальним капіталом фірми – брати участь у внутрішньофірмовому трансфері знань, корпоративному навчанні. У свою чергу, роботодавець теж зацікавлений у вдосконаленні інтелектуальних навичок працюючих, які стають для нього джерелом додаткового доходу. Це змушує роботодавців налагоджувати тісні партнерські стосунки з найманими робітниками, враховувати більш складну ієрархію їх нових потреб;

- вирівнювання балансу економічної влади між найманою працею і

капіталом. Економічною основою нематеріальної економіки виступає власність на інформацію та знання. Невіддільність такої власності від людини означає, що значна частка кваліфікованих працівників стає співвласниками як інтелектуального капіталу фірми, так і частини створеного продукту. За таких умов значно розширюються можливості впливу працівників на процеси розподілу. Володіючи невідчужуваними унікальними здібностями, що є головним джерелом доходів фірми, вони претендують не тільки на оплату результатів праці та повну компенсацію вартості робочої сили, а і на частку додаткового доходу.


212

Тому для фірм, які діють у нематеріальній економіці, важливим стає пошук нетрадиційних форм стимулювання персоналу: укладання угод про розподіл частини прибутків; безоплатна передача акцій, пайова участь; накопичення коштів на спеціальних рахунках; формування «компенсаційного пакету» з винагород, що не належать до фонду оплати праці (дивіденди, проценти, позики на поліпшення житлових умов, виплати з прибутку тощо) [6, с. 3; 7, с. 25-29];

- унеможливлення традиційних форм примусу до праці. Працівник, зайнятий у нематеріальній економіці, особисто та економічно убезпечений. По-перше, ринкова вартість сучасної фірми залежить від інтелектуального капіталу співробітників. По-друге, значними є трансакційні витрати на пошук нових працівників, здатних виконувати специфічні для фірми завдання [8, с. 223], а також складність трансферу неформалізованих знань всередині фірми. По-третє, розширення можливостей задоволення матеріальних потреб, зумовлене збільшенням обсягів виробництва, знижує їх порівняну значущість. На перший план висуваються нематеріальні потреби у самореалізації, розширенні свободи вибору, втілення яких неможливе в умовах економічного примусу. За таких умов роботодавець змушений ставитися до працівників як до партнерів. Форми реалізації економічного або соціально-трудового партнерства різноманітні: децентралізація управління, заміна жорсткої ієрархії гнучкими формами організації бізнесу, дефрагментація виробництва, розповсюдження дистанційних трудових відносин, партисипатія;

- зміна способу взаємодії у системі «індивід – група – суспільство» з конкурентного, антагоністичного на партнерський, кооперативний, солідарний [9, с. 18]. Формується новий тип корпоративної культури – організації, що навчається, у якій полегшується трансфер індивідуального та колективного знання. З’являється потреба у розбудові корпоративної культури на засадах економічного партнерства. Мотивуючими чинниками знов виступає наявність інституційних умов, що забезпечують реалізацію партнерських відносин, а саме: широке залучення працівників до управління, партисипатія; можливість брати участь у внутрішньофірмовому трансфері знань, корпоративній освіті; участь у формуванні внутрішньофірмових інститутів [10, с. 96-97].

213


Саме з дією цих чинників пов’язані зміни в організації господарської діяльності у нематеріальній економіці, основними серед яких є:

- формування нового типу корпоративної культури – організації, що навчається, у якій полегшується трансфер індивідуального та колективного знання;

- розбудова організації на засадах економічного партнерства, виробничої демократії;

- інституціональне закріплення можливостей для робітників опановувати, творчо використовувати та генерувати як нові знання, так і користуватися інтелектуальним капіталом фірми;

- розповсюдження нових форм матеріальної винагороди (інвестиції у нагромадження людського капіталу з метою закріплення робітників у фірмі як інтерспецифічного ресурсу; розповсюдження компонентів оплати праці, не пов’язаних з трудовою винагородою – участь у прибутках, придбання опціонів);

- перехід до гнучких форм організації бізнесу, дефрагментація виробництва, розповсюдження дистанційних трудових відносин;

- надання працюючим можливості брати участь у формуванні соціальних, інституційних обмежень діяльності фірми.

Способом втілення відповідних змін стає поява «нової фірми», організаційні особливості якої дозволяють якнайповніше створювати та використовувати наявний інтелектуальний потенціал. Такі фірми дедалі частіше виникають у секторі надання складних інтелектуальних послуг – консалтингових, інжинірингових, фінансово-інвестиційних, освітніх, маркетингових. Розповсюджені вони і в ІТ-секторі, електронній комерції тощо. Активи «нових фірм» переважно є нематеріальними.

В економічній літературі існують різні підходи до тлумачення поняття «нова фірма» (табл. 1).

Таблиця 1. Узагальнення характеристик «нової фірми» (за джерелами[1-5])

Концепція

«нової фірми» Характеристики фірми

1 2

«Адаптивна корпорація» (Е. Тоффлер)

Формалізована бюрократична організаційна структура фірми, побудована на принципах ієрархії, замінюється адхократією – структурою холдингового типу, яка координує взаємодію численних тимчасових робочих груп, що виникають та переривають свою діяльність відповідно до змін у зовнішньому середовищі фірми.


214

Продовження таблиці 1

1 2

«Адаптивна корпорація» (Е. Тоффлер)

Зміна вимог до працівників: замість робітників, орієнтованих на механічне виконання розпоряджень керівництва, фірми шукають працівників, здатних приймати складні оціночні рішення та працювати у колективі, що постійно змінюється.

Передача влади з центру на місця, розпорошення влади, а не концентрація. Поява нових критеріїв оцінки праці, які поряд з економічними аспектами

враховують психологічні, соціальні, естетичні аспекти праці. Орієнтованість на вирішення не тільки економічних, а і соціальних

завдань, перетворення фірм на «багатоцільові» організації, які ефективно взаємодіють з соціальним та екологічним оточенням.

Орієнтація на створення та надання індивідуалізованих (а не масових та стандартних) товарів та послуг.

Існування численних модульних, таких що само дисциплінуються, одиниць – спеціальних груп, проблемних команд, цільових комітетів та інших об’єднань спеціального або тимчасового призначення.

«Креативна корпорація»

(В. Іноземцев)

Організовані з мінімальними інвестиціями, головним їх надбанням є інтелект та таланти засновників.

Розвиток здійснюється на основі партнерства творчих особистостей, внутрішньої погодженості орієнтирів та прагнень працівників, мотиви діяльності яких виявляються більш значущими, ніж стимули.

Діяльність фірм и виходить за рамки економічної доцільності: домінує прагнення реалізувати творчій потенціал – розробити та організувати виробництво принципово нової послуги, продукції, інформації та знання; прагнення до самореалізації.

Виникають навкруги творчої особистості, що гарантує стійкість та процвітання фірми. Успіх власників фірми обумовлений не контролем над більшою частиною капіталу,а використанням бізнесу як знаряддя творчої реалізації.

Не пристосовується до існуючої кон’юнктури, а формує її. Їх продукцію зазвичай становлять знаннєві товари та послуги, фірми зберігають вузьку спеціалізацію.

Окремі працівники персоніфікують певні елементи виробничого процесу, тому не існує перешкод для виділення (або відділення) у фірмі нових структурних самостійних елементів.

«Організація, що навчається» (К.

Аргіріс Т. Базан

Д. Гарвін О. Марченко

М. Рубінштейн М. Румізен

П. Сенге А. Фістенберг

Р. Хант Д. Шен)

Висока питома вага специфічних та інтерспецифічних інтелектуальних ресурсів, до яких належать інтелектуальні нематеріальні активи, особисті інтелектуальні ресурси працівників (їх знання, вміння, досвід, репутація), накопичені фірмою об’єктивовані знання, які виступають головним чинником, що забезпечує конкурентні переваги бізнесу.

Організація: розпоряджається розвиненою фізично та інтелектуально робочою силою; навчає мисленню і підвищує якість навчання; допомагає кожному оцінити і використати на практиці всі прийоми мислення; озброює людей необхідним інструментарієм для розв’язання проблем; формує лідерів, які свідомо виділяють час на активне мислення.

Забезпечує можливості постійного навчання, у тому числі сумісного навчання співробітників, можливостей досягнення через це результатів, до яких прагнуть співробітники.

Проте, попри деякі відмінності між концепціями «нової фірми», можна виділити деякі спільні риси а саме:

215


- конкурентними перевагами та запорукою успішного функціонування є наявність працівників, які виступають носіями інтелектуального капіталу, здатні створювати нові продукти та технології;

- основним принципом побудови є гнучка організаційна структура та партнерські відносини всередині організації, що створює умови для більш повної реалізації творчих здібностей та, відповідно, полегшує процес створення, нагромадження та передачі знань всередині організації [9, с. 174];

- поєднання економічної та неекономічної мотивації у діяльності організації, участь у розбудові нових типів суспільної взаємодії.

Однак незважаючи на те, що «нова фірма» добре пристосована до роботи у нематеріальній економіці, особливості її організаційної побудови зумовлюють загострення численних соціально-економічних протиріч. По-перше, високий ступінь унікальності та специфічності людських ресурсів посилює залежність фірми від працівників-носіїв інтелектуальних ресурсів [7, с. 180-181]. За таких умов різко зростають трансакційні витрати на залучення працівників через зовнішній ринок праці. По-друге, користуючись інтелектуальним капіталом організації, навчаючись за її рахунок, працівник нагромаджує і особистий інтелектуальний капітал, тому виникає необхідність «закріпити» його у фірмі. Зазвичай це пов’язано з додатковими витратами, які не завжди призводять до бажаного результату [9, с. 223]. По-третє, у деяких випадках фірми схильні компенсувати зниження якості праці однієї професійної групи додатковим навантаженням на інші, а не підвищенням витрат на навчання [11, с. 19]. По-четверте, невідчужуваність інтелектуальних надбань фірми від працівників загострює проблему обмеження витоків комерційної інформації, ускладнює охорону комерційної таємниці.

Висновки. Доведено, що соціально-економічні трансформації, які відбуваються у нематеріальній економіці, зумовлюють значні зміни у способах організації господарської діяльності. Серед факторів, які спричинили розповсюдження феномену «нової фірми» виділено такі: перетворення знань та інформації, творчих здібностей людини, її здатності створювати та використовувати інтелектуальні продукти на основні фактори суспільного виробництва, що розширює мотивацію працівника у нематеріальній економіці та змінює її домінуючі форми; вирівнювання балансу економічної влади між найманою працею і капіталом, зумовлене активним використанням невідчужуваних від працівника ресурсів, яке


216

призводить до значних змін у характері розподілу результатів виробництва, зокрема повної компенсації вартості робочої сили; унеможливлення традиційних форм примусу до праці; зміна способу взаємодії у системі «індивід – група – суспільство» з конкурентного, антагоністичного на партнерський, кооперативний, солідарний, результатом чого стає формування нового типу корпоративної культури – організації, що навчається, у якій полегшується трансфер індивідуального та колективного знання.

На основі узагальнення різних наукових підходів до визначення сутності феномену «нової фірми» виділено її спільні риси: гнучка організаційна структура та партнерські відносини всередині організації, що створює умови для більш повної реалізації творчих здібностей та, відповідно, полегшує процес створення, нагромадження та передачі знань всередині організації; поєднання економічної та неекономічної мотивації у діяльності організації, участь у розбудові нових типів суспільної взаємодії. Виявлено та розкрито соціально-економічні протиріччя «нової фірми», а саме: посилення залежності від працівників-носіїв інтелектуальних ресурсів, що призводить до різкого зростають трансакційних витрат на залучення працівників через зовнішній ринок праці; додаткові витрати на «закріплення» інтелектуального капіталу у фірмі, труднощі із розподілом інтелектуальної ренти, адже, навчаючись за рахунок фірми або беручи участь у внутрішньофірмовому трансферті знань, працівник нагромаджує і особистий інтелектуальний капітал.

Усе це зумовлює необхідність управління інтелектуальним потенціалом «нової фірми», визначення особливостей планування, організації, мотивації і контролю формування, руху, накопичення і реалізації інтелектуального капіталу. Відтак подальші дослідження у цій сфері тісно пов’язані з пошуком шляхів пом’якшення соціально-економічних протиріч «нової фірми», що значно підвищить ефективність її роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Тоффлер, Э. Адаптивная корпорация [Электронный ресурс] / Э. Тоффлер ; пер. с

англ. // Новая постиндустриальная волна на Западе ; под ред. В. Л. Иноземцева. –

М. : Academia, 1999. – Режим доступа: http://www.archipelag.ru/geoeconomics/

postindustrializm/conception/corporation/.

217


2. Иноземцев, В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа,

противоречия, перспективы [Электронный ресурс] : монография / В. Л. Иноземцев. –

М. : Логос, 2000. – Режим доступа: http://www.litmir.net/br/?b=57861&p=1.

3. Марченко, О. С. Інтегратори знань: місце і роль у інноваційному процесі [Текст] /

О. С. Марченко, О. В. Ярмак // Вісник Національної юридичної академії України.

Серія: Економічна теорія та право. – 2010. – №3. – С. 44-54.

4. Марченко, О. С. Фірма в економіці знань: знаннєвий підхід до визначення

економічної природи / О. С. Марченко // Вісник Національної юридичної академії

України. – Серія: Економічна теорія та право. – 2010. - №1. – С. 63-71.

5. Сенге, П. Пятая дисциплина: искусство и практика самообучающейся организации

[Текст] / П. Сенге ; пер. с англ. – М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 1999. – 408 с.

6. Цимбалюк, С. Компенсаційний пакет: сутність, структура, вимоги щодо

формування [Текст] / С. Цимбалюк // Україна: аспекти праці. – 2011. - №1. – С. 3-10.

7. Шевченко, Л. С. Соціальні ризики та соціальна безпека праці [Текст] : монографія

/ Л. С. Шевченко. – Харків : Право, 2009. – 280 с.

8. Шевченко, Л. С. Ринок праці: сучасний економіко-теоретичний аналіз [Текст] :

монографія / Л. С. Шевченко. – Харків : ФО-П Вапнярчук Н. М., 2007. – 336 с.

9. Безпека людського розвитку: економіко-теоретичний аналіз [Текст] : монографія /

[Шевченко Л.С., Гриценко О.А., Макуха С.М. та інш.] ; за ред. Л. С. Шевченко. –

Х. : Право, 2010. – 448 с.

10. Соболевская, А. А. Постиндустриальная революция в сфере труда [Текст] :

монографія / А. А. Соболевская, А. К. Попов. – М. : ИМЭМО РАН, 2009. – 205 с.

11. Зайцев, Ю. Проблеми дослідження системи мотивації найманої праці в умовах

становлення постіндустріального суспільства [Текст] / Ю. Зайцев, Д. Верба //

Україна: аспекти праці. – 2010. – №8. – С. 13-19.


218

УДК 336.144.2

ПОТОЧНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ТОРГІВЛІ

Ситник Г.В., к.е.н. E-mail: [email protected]

Київський національний торговельно-економічний університет

У статті поставлено за мету обґрунтувати підхід до побудови системи поточного фінансового планування на підприємствах торгівлі, який відповідає сучасним концепціям управління, забезпечує необхідну узгодженість зі стратегічним рівнем планування та спрямовує підприємство на вдосконалення його бізнес-моделі з метою підвищення цінності для усіх стейкхолдерів, досягнення збалансованого фінансового розвитку. Методологічною основою дослідження є фундаментальні принципи системного підходу, методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції. На основі узагальнення та розвитку сучасних підходів уточнено зміст поняття «поточне фінансове планування», окреслено перелік основних фінансових розрахунків, що здійснюються в його межах; досліджено особливості окремих моделей організації поточного фінансового планування, виокремлено їх основні переваги та недоліки; доведено недоцільність повної відмови на сучасному етапі підприємствами торгівлі від бюджетної моделі поточного фінансового планування та можливість застосування змішаної бюджетно-адаптивної форми поточного фінансового плану. Наукова новизна дослідження полягає у обґрунтуванні концептуальних засад бюджетно-адаптивної форми поточного фінансового плану, яка узгоджується із стратегічним фінансовим планом, що ґрунтується на інтеграції концепцій економічної доданої цінності та збалансованої системи показників і передбачає обґрунтування окрім стандартних документів, системи фінансових показників в розрізі елементів фінансового потенціалу, що характеризують фінансові ресурси, активи, пропорції фінансових ресурсів, компетенції. Практична реалізація запропонованого підходу дозволить підвищити ступінь узгодженості стратегічного та поточного фінансових планів, забезпечить більш високий рівень координації управлінських рішень та дій. З метою її впровадження обґрунтовано систему показників за окремими перспективами фінансової складової, рекомендації щодо застосування методів розроблення поточного фінансового плану. Ключові слова: поточне фінансове планування; бюджетна модель фінансового планування; позабюджетна модель фінансового планування; цінність підприємства; збалансований фінансовий розвиток

© Ситник Г.В., к.е.н., 2014

219


UDC 336.144.2

CURRENT FINANCIAL PLANNING IN THE SYSTEM OF MANAGEMENT OF COMMERCIAL ENTERPRISE

Sytnyk H.V., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Kyiv National University of Trade and Economics

Justification of approach to establishing the system of current financial planning at the commercial enterprises, which complies with modern management concepts, provides necessary harmonization with strategic level of planning and guides the enterprise to improvement of its business-model in order to increase its value for every stakeholder and reach balanced financial development is the object of the article. Methodological basis of the study is fundamental principles of system-based approach, methods of scientific abstraction, analysis and synthesis, induction and deduction. On the grounds of generalization and development of modern approaches the definition of “current financial planning” term has been redetermined, list of main financial payments, which are performed within it, has been defined; special features of separate models of organization of current financial planning have been studied and their main advantages and disadvantages have been determined; inexpedience of complete rejection by the commercial enterprises of budget model of current financial planning on the modern stage and possibility of implementation of mixed budget-adaptive form of current financial planning has been established. Justification of conceptual principles of budget-adaptive form of current financial planning, which complies with strategic financial plan based on integration of concepts of economic value added and balanced system of performance, and provides justification of not only standard documents, but systems of financial performance in terms of elements of financial potential, which characterize financial resources, assets, proportions of financial resources and competencies, is the scientific novelty of the article. Implementation of the proposed approach should increase the level of harmonization of strategic and current financial plans, and provide more efficient level of coordination of management decisions and actions. System of performance and recommendations for realization of methods for development of current financial plan have been justified by certain perspectives of financial part in order to its implementation.

Key words: current financial planning, budget model of financial planning, beyond budgeting model, enterprise value, balanced financial development

Актуальність проблеми. В сучасних умовах «економіки знань» система управління підприємством стає важливим елементом його потенціалу та чинником конкурентоздатності в довгостроковій перспективі, який визначає результативність функціонування, що потребує постійного пошуку та вдосконалення методів та інструментів менеджменту, їх адаптації до особливостей внутрішнього і зовнішнього середовища. Важливе місце в системі управління традиційно відводиться фінансовому плануванню, роль якого посилюється в умовах нестабільності зовнішнього середовища, з огляду на те, що саме в перебігу


220

останнього відбувається вибір найкращих форм та методів організації фінансово-господарської діяльності задля забезпечення збалансованого фінансового розвитку підприємства, зростання його цінності для усіх зацікавлених сторін. Сучасний підхід до побудови фінансового планування передбачає його реалізацію у складі трьох взаємопов’язаних елементів: стратегічного, поточного та оперативного фінансового планування, кожен з яких виконує ряд важливих функцій та забезпечує комплексність і необхідну якість планових фінансових розрахунків.

Поточне фінансове планування відповідаючи тактичному рівню управління, спрямоване на забезпечення реалізації стратегії діяльності і досягнення підприємством стратегічних параметрів фінансового стану, тому висока якість його організації є важливою передумовою ефективного розвитку підприємства.

Аналіз останніх наукових досліджень. Дослідженню методологічних засад та методичних аспектів організації поточного фінансового планування присвячені роботи низки вітчизняних (Бланка І.О. [1], Білої О.Г. [2], Лігоненко Л.О., Мазаракі А.А., Ушакової Н.М. [3] Поддєрьогіна А.М. [4], Савчука В.П. [5]) та закордонних (Акоффа Р. [6], Алєксєєвої М.М. [7], Басовського Л.Є. [8], Бочарова В.В. [9], Ліхачової О.Н. [11], Соломаті-на А.Н. [12], Хана Д. [13], Ченг Лі Ф. [14], Брейлі Р. [15], Томассана С. [16]) науковців, в яких сформульовано сутність, завдання, особливості поточного фінансового планування, а основна увага акцентується на методичних підходах до обґрунтування окремих документів фінансового плану. Проте, розвиток концепцій управління (стратегічного менеджменту, процесного управління, ціннісно-орієнтованого управління) потребує вдосконалення усталених моделей організації поточного фінансового планування, ретельного вибору методів його здійснення в сучасних умовах, уваги до питань узгодженості стратегічного та поточного фінансових планів, що часто залишається поза увагою.

Метою роботи є обґрунтування підходу до побудови системи поточного фінансового планування на підприємствах торгівлі, який відповідає сучасним концепціям управління, забезпечує необхідну узгодженість зі стратегічним рівнем планування та спрямовує підприємство на вдосконалення його бізнес-моделі з метою підвищення цінності для усіх стейкхолдерів, збалансованого фінансового розвитку підприємства торгівлі.

221


Викладення основного матеріалу дослідження. Аналіз, узагальнення та розвиток сучасних підходів до визначення змісту та особливостей поточного фінансового планування дозволило нам виокремити його наступні сутнісні характеристики (рис. 1).

Рис. 1. Система сутнісних характеристик поточного фінансового планування Джерело: складено та доповнено за [1-16]

Таким чином, поточне фінансове планування є підсистемою фінансового планування, що ґрунтується на стратегічному фінансовому плані і спрямоване на постійне вдосконалення бізнес-процесів, забезпечує інтеграцію поточних планів за усіма видами і напрямами діяльності, конкретизацію стратегічних планових фінансових показників, оптимізацію формування і використання фінансових ресурсів і забезпечує, таким чином, процес поточного управління фінансами на підприємстві торгівлі.

В перебігу поточного фінансового планування здійснюється обґрунтування обсягів, джерел та структури доходів підприємства; визначення планового обсягу та структури витрат; обґрунтування обсягу прибутку та напрямів його використання; обґрунтування обсягу та структури активів в розрізі їх окремих видів; визначення обсягу та структури капіталу в розрізі його окремих видів; обґрунтування вартості капіталу, що залучається в плановому періоді; обґрунтування обсягу та структури позитивного та від’ємного грошових потоків за видами діяльності; визначення обсягу чистого грошового потоку; обґрунтування показників результативності бізнес-процесів; прогнозна оцінка ризиків та обґрунтування заходів щодо усунення (або попередження) їх негативних наслідків.

Інструмент поточного управління фінансами

Підсистема фінансового планування

Ґрунтується на стратегічному

фінансовому плані і конкретизує його

показники

Полягає у оптимізації формування і використання

фінансових ресурсів

Спрямоване на постійне

вдосконалення бізнес-процесів

Узагальнює та інтегрує поточні плани за усіма видами та напрямами

діяльності

Поточне

фінансове

планування


222

Таким чином, в процесі поточного фінансового планування, стратегічні фінансові показники одержують конкретизацію та деталізацію, яка здійснюється в межах розробленої фінансової політики та з врахуванням заходів, що відображені в програмі фінансового розвитку. Виходячи з того, що система стратегічного фінансового планування, на наш погляд, має ґрунтуватись на інтеграції концепцій збалансованої системи показників та економічної доданої цінності, що дозволяє чітко сформулювати головний цільовий показник фінансової діяльності, ідентифікувати найважливіші фінансові важелі зростання цінності підприємства та надалі встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між ними та не фінансовими параметрами функціонування підприємства, а система стратегічних фінансових показників обґрунтовується в розрізі окремих напрямів стратегічного фінансового розвитку та елементів фінансового потенціалу, на які вони здійснюють вплив [17, c.359-370], показники поточного фінансового плану доцільно буде систематизувати аналогічним чином (табл.1).

Таблиця 1. Система показників поточного фінансового плану в розрізі перспектив фінансової складової

Перспектива Показники Фінансові ресурси � Обсяг чистого грошового потоку;

� Обсяг доходів; � Обсяг витрат; � Обсяг чистого прибутку; � Обсяг амортизації; � Обсяг власних фінансових ресурсів, що залучаються із зовнішніх джерел; � Обсяг власного капіталу; � Обсяг банківських кредитів; � Обсяг емісії облігацій; � Обсяг товарних кредитів; � Загальний обсяг позикового капіталу;

Активи � Обсяг необоротних активів; � Обсяг оборотних активів в розрізі окремих видів (запаси, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти) � Обсяг інвестиційних витрат; � Рентабельність активів.

Конфігурація (пропорції) ресурсів

� Структура капіталу; � Структура активів; � Рівень платоспроможності (к-т загальної ліквідності, к-т абсолютної ліквідності); � Довжина операційного циклу; � Довжина фінансового циклу; � Коефіцієнт ліквідності грошових потоків; � Ризики.

Компетенції � Коефіцієнт виконання заходів щодо вдосконалення бізнес-процесів; � Рентабельність бізнес-процесів; � Витратомісткість бізнес-процесів.

Джерело: складено автором

Важливим аспектом організації поточного фінансового планування на підприємстві торгівлі є вибір моделі формування планових фінансових розрахунків. Так, складання поточного фінансового плану для державних

223


підприємств регламентується постановою Мінекономіки України, яка затверджує рекомендовану форму такого плану [18]. Згідно з рекомендаціями Міністерства економіки поточний фінансовий план державного підприємства має містити дві частини. Перша частина «Формування чистого прибутку» включає чотири розділи, в яких відображаються планові доходи, витрати, фінансові результати діяльності, розподіл чистого прибутку. Друга частина фінансового плану розкриває джерела формування і надходження коштів та напрями використання і містить сім розділів, які відображають: джерела формування та надходження коштів; приріст активів підприємства; повернення залучених коштів; витрати, пов’язані з унесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів, покриття збитків минулих періодів, елементи операційних витрат; розрахунок ПДВ. На нашу думку, рекомендована форма поточного фінансового плану має ряд недоліків, а саме: - спрямована на контроль державних коштів і, меншою мірою, на забезпечення поточного управління фінансами підприємства; - деякі статті плану передбачають надмірну деталізацію, яка призводить до невиправданої перевантаженості документу та трудомісткості його складання; - форма плану в цілому не відповідає основним звітним фінансовим документам, що спричинює необхідність формування додаткової звітності аналогічного зразка для забезпечення належного контролю; - формування планових фінансових показників не прив’язується до цілей, стратегії підприємства, особливостей його діяльності на певному етапі життєвого циклу, що знижує його цінність як інструменту управління; - негнучкий характер поточного фінансового плану. Рекомендації передбачають формування стабільного плану, який розробляється на рік з розбивкою по кварталах і надає можливість його коригування не більше, ніж двічі на рік, що може бути недостатнім в сучасних умовах господарювання.

Таким чином, розглядати його як основу для здійснення поточного фінансового планування на підприємствах торгівлі не вбачається доцільним. Це власне спостерігається на практиці: підприємства торгівлі, які здебільшого є недержавними, не використовують рекомендовану форму для формування поточного фінансового плану.


224

Натомість, в більшості досліджень закордонних та вітчизняних авторів поточний фінансовий план підприємства рекомендується розробляти у формі трьох взаємопов’язаних документів: плану доходів та витрат, балансового плану та плану надходження і витрачання грошових коштів. Зазначений підхід має ряд переваг, а саме: - забезпечує кореспонденцію поточного фінансового плану з фінансовою звітністю за формами оформлення, що полегшує фінансовий контроль за його виконанням; - забезпечує поєднання при плануванні двох принципових методів обчислення фінансових результатів діяльності: кумулятивного (методу нарахувань) та касового, що надає можливість здійснювати перспективну оцінку рентабельності, фінансової стійкості, платоспроможності; - необхідність розроблення трьох документів, які пов’язані між собою, забезпечує уникнення помилок в плануванні; - надає можливість деталізації та укрупнення окремих показників,залежно від потреб конкретного підприємства торгівлі.

Слід зазначити, що в практиці фінансового планування підприємств торгівлі України така форма поточного фінансового плану є найбільш поширеною, але багато підприємств нехтують окремими плановими документами, що знижує його цінність та дієвість як інструменту управління фінансами. Недоліками даного підходу, на наш погляд, є: - відсутність або слабкий рівень зв’язку поточного фінансового плану з окремими бізнес-процесами, що не стимулює на реалізацію заходів по їх вдосконаленню; - недостатній зв’язок фінансових показників поточного фінансового плану зі стратегічними. Безумовно, ця проблема є слідством недостатньо ефективної практичної реалізації комплексу планових процедур на підприємстві, але слід відзначити недостатній рівень методологічної розробленості і уваги до цього питання в наукових дослідженнях.

В цілому, зазначені підходи до формування поточного фінансового плану підприємства вважаються вже традиційними і отримали назву «бюджетна форма фінансового планування». В даному контексті під «бюджетною» розуміється форма планування, яка в цілому передбачає оформлення планових фінансових показників поточного і оперативного рівнів у вигляді типових планових документів у формі таблиць.

225


Натомість, останнім часом як в теоретичних дослідженнях, так і на практиці починає розвиватись ідея позабюджетного фінансового планування, яке передбачає відмову від усталених і традиційних таблиць, що відображають планові фінансові показники. За такого підходу, фінансовий план підприємства являє собою набір показників, які розгортаються від стратегічного до оперативного рівнів в розрізі окремих перспектив та підрозділів, що формує своєрідну «мережу» планових фінансових показників, доведених до окремих підрозділів, виконавців. Прихильники позабюджетної форми планування вказують на високі витрати часу і ресурсів на складання стандартних планових документів і відсутність такого недоліку в даному підході, що в цілому є об’єктивним. Проте, позабюджетна форма планування має ряд особливостей, які за певних умов можна розглядати як недоліки, а саме: - складність взаємоув’язки окремих планових фінансових показників поточного і оперативного рівнів, що може призводити до їх неузгодженості і, таким чином, зменшувати якість фінансового плану; - впровадження позабюджетної форми планування вимагає високого рівня комунікації, скоординованості роботи різних підрозділів, оперативності надання інформації; - вимагає високого рівня кваліфікації планувальників, великого досвіду фінансового планування та їх традицій на підприємстві.

Так, навіть на думку практиків запровадження позабюджетної форми фінансового планування можливе на підприємствах, які мають досить великий досвід в організації його бюджетної форми і усталені традиції [19, с.16], що створює певні проблеми для його запровадження в чистому вигляді на підприємствах торгівлі України. Але, поряд з цим, недоцільно відмовлятись від сучасних підходів до фінансового планування лише з огляду на зазначені чинники, необхідно спрямовувати зусилля на створення передумов щодо їх вдосконалення та переходу на прогресивні форми організації фінансового планування.

Відтак, для підприємств торгівлі слушним буде запропонувати бюджетну-адаптивну форму поточного фінансового планування, яка ґрунтується на процесному підході до управління і дозволить в перспективі підприємствам на їх розсуд переходити до позабюджетного підходу (рис. 2).


226

Зміст зазначеного підходу полягає в його наступних особливостях: - показники поточного фінансового плану конкретизують та

деталізують стратегічні фінансові показники діяльності підприємства торгівлі і групуються відповідно до виокремлених перспектив стратегічного фінансового плану;

- формування поточного фінансового плану відбувається не за функціональним, а за процесним підходом, що передбачає обґрунтування показників вартості, ефективності та результативності окремих процесів;

- стандартні документи поточного фінансового плану (план доходів та витрат, балансовий план, план руху грошових коштів) носять допоміжний характер і виконують узгоджувальну функцію.

Рис. 2. Концептуальне представлення бюджетно-адаптивного поточного фінансового

планування підприємства торгівлі на основі процесного підходу Джерело: складено автором

Планування доходів Планування кількості

та ефективності бізнес-процесів

Планування собівартості товарів

Планування витрат обігу

Планування податків

Планування прибутку

Планування необоротних активів

Планування оборотних активів

Планування обсягу та

джерел залучення капіталу

Оптимізація

структури капіталу

Планування грошових потоків

Фінансові ресурси Активи Конфігурація ресурсів

Компетенції

План

доход

ів т

а ви

трат

Бал

ансо

ви

й п

лан

План

руху г

рош

ови

х к

ош

тів

Поточні планові фінансові показники в розрізі перспектив фінансової

складової, що виокремлюються у стратегічному фінансовому плані

227


Запропонований підхід до побудови підсистеми поточного фінансового планування на підприємстві торгівлі дозволить, на наш погляд, забезпечити більш високий рівень якості фінансового плану, підвищити його дієвість як інструменту управління фінансами так як характеризується рядом переваг, а саме: 1. Представлення поточних планових фінансових показників в розрізі перспектив по фінансовій складовій, що визначені у стратегічному фінансовому плані забезпечує чітку узгодженість підсистем стратегічного і поточного фінансового планування, деталізацію і конкретизацію стратегічних планових фінансових показників на окремі інтервали стратегічного горизонту планування та їх доведення до окремих виконавців; 2. Поєднання в системі поточного фінансового планування стандартних планових документів (плану доходів та витрат, балансового плану та плану надходження і витрачання грошових коштів) з показниками в розрізі перспектив фінансової складової підвищує рівень його обґрунтованості, сприяє уникненню технічних помилок при плануванні та формує передумови для переходу на позабюджетну форму фінансового планування в перспективі; 3. Планування кількості та фінансових показників бізнес-процесів в системі поточного фінансового планування відповідає концепції процесного управління і спрямовує підприємство торгівлі на їх постійне вдосконалення задля покращення фінансових результатів діяльності, підвищення цінності підприємства.

В процесі розроблення поточних фінансових планів для обґрунтування окремих фінансових показників застосовується досить широкий спектр методів. В сучасних дослідженнях до числа таких методів фахівці відносять: методи економіко-математичного моделювання, техніко-економічних розрахунків, балансовий, розрахунково-аналітичний, прямих розрахунків, нормативний, методи математичного програмування, програмно-цільовий [1-2, 10-12].

Так, важливим інструментом обґрунтування планових фінансових рішень в сучасних умовах є методи економіко-математичного моделювання, які полягають у побудові математичної моделі окремих показників, що описує їх функціональну залежність від певної системи факторів. Залежно від обраної кількості факторів (що визначається складністю фінансового показника) можуть обґрунтовуватись одно


228

факторні та багатофакторні моделі, на основі яких здійснюються планові фінансові розрахунки. Цей метод є найбільш прийнятним для проведення сценарного моделювання, особливо на основі багатофакторних моделей, які дозволяють розглядати декілька варіантів формування планових фінансових показників за різних прогнозованих умов зміни окремих факторів (песимістичному, оптимістичному, помірному). Застосування цього методу є найбільш виправданим в сучасних умовах високої динаміки зміни зовнішнього фінансового середовища. Позитивною рисою цього методичного підходу також є універсальність і досить широка сфера застосування: він може бути використаний для планування будь-якого фінансового показника (виручки від реалізації, прибутку, суми активів, суми і структури капіталу, чистого грошового потоку).

Широкого поширення в практиці фінансового менеджменту набув метод техніко-економічних розрахунків (або нормативний метод), який полягає у формуванні планових фінансових показників на основі обґрунтованих (самостійно підприємством) або встановлених законодавчо норм і нормативів. Метод вважається досить трудомістким, але його застосування сприяє економії ресурсів, можливості контролю за їх раціональним використанням. Важливою умовою його ефективного застосування є коректність, наукова обґрунтованість та вчасне і постійне коригування норм. Даний метод може використовуватись для планування окремих статей операційних витрат, запасів (товарних, сировини, пального) - на основі самостійно обґрунтованих норм, амортизації, податкових платежів - на основі законодавчо встановлених норм.

Важливе місце в системі методів обґрунтування планових фінансових показників посідає розрахунково-аналітичний, який застосовується за відсутності техніко-економічних нормативів та складності встановлення взаємозв’язку між окремими показниками та економічними явищами. Зміст розрахунково-аналітичного методу полягає у плануванні фінансових показників на основі аналізу їх досягнутого рівня та індексів зміни в плановому періоді. Недоліком методу є наявність елементу суб’єктивізму у визначенні таких індексів. Його застосування, як зазначає Соломатін А.Н., вимагає великого досвіду та розвитку інтуїції планувальників, досконалих знань щодо особливостей та умов функціонування підприємства торгівлі [12, с.42]. На основі цього методу на підприємстві торгівлі можуть

229


плануватись доходи, прибуток, обсяги оборотних активів. Досить часто цей метод застосовується в практиці фінансового планування малими та середніми підприємствами торгівлі, з огляду на його низьку трудомісткість, відсутність належної інформаційної бази для обґрунтування норм витрат та запасів, методичних складностей з обґрунтуванням економіко-математичних моделей.

Усі дослідники питань фінансового планування в системі методичного забезпечення його здійснення виокремлюють балансовий метод, в основі якого лежить застосування балансів для ув’язування наявних обсягів ресурсів з потребою в них. Такий підхід широко використовується для планування запасів, основних засобів та нематеріальних активів.

Аналіз змісту, особливостей застосування, переваг та недоліків зазначених методів, узагальнюючу характеристику сфери їх застосування та відповідність сучасним умовам господарювання представлено в таблиці 2.

Таблиця 2. Основні характеристики та сфера застосування методів поточного фінансового планування

Сфера застосування/ характеристика

Економіко-математичний

Техніко-економічних розрахунків

Факторно-аналітичний Балансовий

Можливість застосування для планування окремих показників поточного фінансового плану

Доходи + - + - Витрати + + - + - Прибуток + - + + Необоротні операційні активи

+ + + +

Запаси + + + + Дебіторська заборгованість

+ - + -

Грошові кошти + + + + Грошові потоки + - + + - Умовні позначення: (+) - прийнятний; (+-) - частково прийнятний;( -) - неприйнятний (або майже неприйнятний)

Характеристика методів Трудомісткість методу ++ + - - Відповідність сучасним умовам господарювання

++ + + +

Універсальність + - - - Необхідність ПЕОМ для застосування

+ +- - -

Можливість застосування на підприємствах торгівлі: - Великих; - Середніх; - Малих

+ +- +-

+ +- +-

+ + +

+ + +

Умовні позначення: (++) - дуже виражена; (+) - виражена; (-) - не виражена


Теоретичні дослідження та практичний досвід засвідчують неможливість застосування одного методу для обґрунтування поточного фінансового плану підприємства торгівлі з огляду на необхідність


230

визначення досить великої кількості фінансових показників. Їх комплексне взаємоузгоджене використання є необхідною умовою забезпечення високої якості поточного фінансового плану підприємства торгівлі. Основними факторами, що впливають на вибір та комбінацію методів розроблення поточного фінансового плану є: - наявне інформаційне забезпечення; - наявне кадрове забезпечення процесу фінансового планування; - наявність необхідного технічного та програмного забезпечення; - загальний рівень управління на підприємстві; - розмір підприємства торгівлі, який суттєво впливає на стан попередніх чинників; - менталітет власників та топ-менеджерів, який визначає стиль управління і підходи до фінансового планування.

Виходячи з наведеної характеристики методів фінансового планування, сфери їх переважного застосування та факторів, що впливають на їх вибір, на наш погляд можна диференціювати вибір методів поточного фінансового планування для підприємств торгівлі різного розміру наступним чином (табл. 3).

Таблиця 3. Диференціація методів поточного фінансового планування залежно від розміру підприємства торгівлі

Розмір підприємства торгівлі

Основний метод Допоміжні методи

Велике Метод економіко-математичного моделювання

Техніко-економічних розрахунків; Розрахунково-аналітичний; Балансовий.

Мале Розрахунково-аналітичний Техніко-економічних розрахунків; Метод економіко-математичного моделювання; Балансовий.


Так, найбільш прийнятним підходом до розроблення поточного фінансового плану великого підприємства торгівлі є метод економіко-математичного моделювання. Кадрове, інформаційне, програмне забезпечення та прагнення до вдосконалення управління фінансами на такому підприємстві створює можливості для застосування цього методу у плануванні найважливіших фінансових показників його розвитку, встановленні зв’язків між ними, а в якості допоміжних, які використовуються для локальних планових розрахунків застосовувати методи техніко-економічних розрахунків, розрахунково-аналітичний та балансовий.

231


Побудова і застосування складних моделей в процесі поточного фінансового планування на малих підприємствах торгівлі є досить проблематичними і навіть невиправданими з фінансової точки зору з огляду на недостатність відповідного кадрового, інформаційного та технічного забезпечення, складності процедури такого планування. Застосування економіко-математичного моделювання як основи поточного фінансового планування на малому підприємстві можливе як виняток. Як правило, такий підхід може ініціювати власник, який безпосередньо здійснює управління і має необхідні знання та компетенції для його самостійної реалізації. Тому для малого підприємства основним методом поточного фінансового планування є розрахунково-аналітичний, який доповнюється балансовим, техніко-економічних розрахунків та економіко-математичним.

Середнє підприємство торгівлі, виходячи з особливостей його діяльності, організаційної структури, рівня кваліфікації персоналу фінансово-економічних служб (або окремого фахівця), стилю управління може тяжіти до одного із зазначених підходів до вибору методів поточного фінансового планування.

Не дивлячись на певну диференціацію методів поточного фінансового планування на підприємствах торгівлі різного розміру, необхідність багатоваріантних розрахунків є нагальною умовою сьогодення для будь-якого підприємства торгівлі. Тому обґрунтування поточного фінансового плану обов’язково передбачає визначення песимістичного, оптимістичного та помірного варіантів розвитку фінансових показників підприємства.

Висновки. В умовах високого рівня невизначеності та динаміки параметрів зовнішнього середовища суттєво зростає роль фінансового планування у забезпеченні ефективного та збалансованого функціонування підприємства, а розвиток сучасних концепцій управління вимагає вдосконалення наявних та формування нових підходів до його організації. Традиційні форми поточного фінансового планування вже нездатні повною мірою задовольняти потреби управління, так як не забезпечують належного зв’язку і координації стратегічного та поточного рівнів управління, орієнтуються переважно на контроль ресурсів, а не на забезпечення цільових результатів. Відтак, для подолання цих недоліків пропонується запроваджувати бюджетно-адаптивну форму поточного фінансового планування, яка передбачає поєднання традиційних планових документів з обґрунтуванням матриць поточних планових фінансових показників за окремими перспективами фінансової складової розвитку підприємства


232

торгівлі (що виокремлюються в межах стратегічного рівня фінансового планування), орієнтацію планових фінансових розрахунків на вдосконалення бізнес-процесів. Це дозволить забезпечити більш високий рівень координації стратегічного та поточного фінансових планів, орієнтацію поточного фінансового плану не на розподіл і контроль ресурсів, а на вдосконалення процесів з метою забезпечення цільового результату, запроваджувати дієві системи мотивації персоналу узгоджені з фінансовим планом підприємства.

З огляду на те, що поточний фінансовий план містить досить широкий перелік фінансових показників, формування яких визначається значною кількістю факторів, це вимагає дослідження та вдосконалення методологічних засад та методичного інструментарію їх обґрунтування, що буде предметом подальшого дослідження автора.


1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. –В 2-х томах. Т.1./ И.А. Бланк. -3-е

изд., перераб. и доп. –М.: ОМЕГА-Л, 2011. – 656 с.

2. Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування / О. Г. Біла. — Львів: Компакт-ЛВ,

2007. — 316 с.

3. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. /А.А. Мазаракі, Н.М. Ушакова,

Л.О. Лігоненко /Під ред. проф. Ушакової Н.М. –К.: Хрещатик, 1999. – 800 с.

4. Фінанси підприємств / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін. –

[Кер.кол.авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін]. – 5-е вид., перероб. та допов. –

К.: КНЕУ, 2004. -546 с.

5. Савчук В.П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент/ В.П.Савчук –К.:

Издательский дом «Максимум», 2006. – 884 с.

6. Акофф Р. Планирование будущего корпорации /Р. Акофф –М.: Прогресс, 1985. -278 с.

7. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: учебно-методическое пособие /

М.М. Алексеева –М.: «Финансы и статистика», 2001. -244с.

8. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка/ Л.Е. Басовский. –

М.: ИНФРА-М, 2001. -260 с.

9. Бочаров В.В. Коммерческое бюджетирование / В.В. Бочаров –СПб.: Питер,

2003. -386 с.

10. Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование / М.И. Бухалков –М.: ИНФРА-М,

2000. -392 с.

11. Лихачева О.Н. Финансовое планирование на предприятии. / О.Н. Лихачева –М.:

Проспект, 2004. -264 с.

233


12. Экономика и организация деятельности торгового предприятия. / А.Н. Соломатин,

Л.А. Калинини, Е.В. Харитонова и др. –[Под общ. Ред. А.Н. Соломатина]. –М.:

ИНФРА-М, 2001. -295 с.

13. Брейли Р. Принципы корпоративных финансов. / Р. Брейли, С. Майерс –[Пер. с англ.] –

М.: Олимп-Бизнес, 1997. –823 с.

14. Tomassin C. Finance corporative. /C. Tomassin, Gagnon R. / [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: www.claudethomassin.com/.../chap5.ppt

15. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга. -[Пер.с нем.] /Под ред. и с

предисл. А.А. Турчака, Л.Г. Головача, М.Л.Лукашевича. / Д.Хан – М.: «Финансы и

статистика», 1997. -800 с.

16. Ченг Ли Ф. Финансы корпораций: теория, методы и практика / Ф. Ли Ченг,

Дж.И. Финнерти –[Пер. с англ.] –М.: ИНФРА-М, 2000. -686 с.

17. Ситник Г.В. Стратегічне фінансове планування в системі управління підприємством

торгівлі / Г.В. Ситник // Бізнес-інформ. -2013 -№9. –С.359-370.

18. Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб’єкта

господарювання державного сектору економіки. Наказ Міністерства економічного

розвитку і торгівлі України № 173 від 21.06.2005 (зі змінами та доповненнями) /

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.me.kmu.gov.ua/

file/link/180917/file/Poryadok.doc

19. Мартынов А. Без бюджетных тисков. / А. Мартынов // Финансист. -2012. -№6(55). –

С.6-16.


234

УДК 332.83

АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ У РЕГІОНАЛЬНОМУ АСПЕКТІ

Ступнікер Г.Л., к.е.н. E-mail: [email protected]

Спірідонова К.О., к.е.н. E-mail: [email protected]


Киричук Ю.Л. E-mail: [email protected]

ТОВ «Грінвуд Групп»

У статті з позицій факторного аналізу досліджуються чинники впливу на діяльність будівельних підприємств України, зокрема, тих, що обумовлюють зростання виробничої активності будівельних підприємств України. Так, з точки зору впливу зовнішніх чинників, у якості критерію, що визначає ринковий попит на послуги будівельних організацій, визначено сутність показника доступності житла (ПДЖ) за регіонами України. Крім того, запропоновано формулу його розрахунку, яка складена з урахуванням основних ознак, що характеризують житло. На основі дослідження статистичних даних проведено порівняльний аналіз динаміки ПДЖ за період з 2002 по 2012 рр. у різних регіонах України. З метою визначення дії внутрішніх чинників впливу на зростання виробничої активності будівельних підприємств проведено аналіз фінансових результатів їх діяльності та надано обґрунтування дій, які дозволяють підвищити економічну ефективність діяльності будівельних підприємств як Дніпропетровської області, так й підприємств галузі в цілому. Ключові слова: виробнича активність, чинники впливу, житло, показник доступності житла, будівельні організації UDC 332.83 ANALYSIS OF INFLUENCING FACTORS ON BUILDING COMPANIES’ ACTIVITY IN THE REGIONAL ASPECT

Stupniker A.L., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Spiridonova K.A., PhD in Economics E-mail: [email protected]

Pridneprovs’ka State Academy of the Civil Engineering and Architecture

Kirichuk J.L. E-mail: [email protected]

OOO «Hrinvud Hrupp»

In the article factors influencing activity of Ukrainian building companies in particular those that cause industrial activity of Ukrainian building companies increasing have been investigated with the position of factor analysis. The essence of housing affordability ratio (HAR) of Ukrainian regions has been determined with the position

© Ступнікер Г.Л., к.е.н., Спірідонова К.О., к.е.н., Киричук Ю.Л., 2014

235


of external factor influence as a criterion that defines market demand on services of building companies. Its formula taking into account main features that characterize housing has been offered. On the basis of the statistic data research comparative analysis of HAR dynamics from 2002 to 2012 in different regions of Ukraine has been made. To determine internal factors influencing industrial activity of building companies increasing analysis of financial results of their activity has been carried out and measures that allow increasing economic efficiency of Dnepropetrovsk and Ukrainian building companies’ activity have been given. Key words: building companies, industrial activity, housing, housing affordability ratio, factors of influence.

Актуальність проблеми. Передумовою соціальної та економічної

стабільності держави, важливим показником підвищення якості життя

населення та вагомим чинником впливу на стимулювання діяльності

будівельних підприємств є наявність можливості покращання житлових умов

громадян. Житлова проблема за обсягом витрат, необхідних для її вирішення

та значущості щодо забезпечення соціальної стабільності у державі, належить

до найважливіших проблем суспільства.

Водночас є очевидним, що обсяги реалізації будівельного підприємства

знаходяться в безпосередній залежності від попиту на будівельну продукцію,

на який впливає суттєва кількість зовнішніх факторів, що непідконтрольні

будівельному підприємству. Тобто можливість підвищення чистого доходу

зумовлена чинниками зовнішнього середовища, зокрема ринковою

кон’юнктурою, попитом та платоспроможністю замовників, економічною

ситуацією в країні, тому важливо сконцентруватися на витратних факторах,

управляти якими будівельні підприємства мають більше можливостей.

Аналіз останніх наукових досліджень. Дослідження таких вітчизняних

науковців як В.І. Анін, Н.І. Верхоглядова, В.Т. Вечеров, А.Ф. Гойко,

В.Р. Млодецький, Ю.В. Орловська, І.В. Поповиченко та інших дослідників

щодо визначення організаційно-правових та економічних аспектів

вдосконалення діяльності будівельних підприємств утворюють потужний

базис для наукового аналізу чинників впливу, що є значущими для діяльності

будівельних підприємств.

Водночас відсутність напрацювань вітчизняних науковців у галузі

економічної діяльності щодо дослідження проблеми доступності житла як

стимулюючого чинника виробничої діяльності будівельних підприємств

унеможливлює розроблення та подальшу ефективну реалізацію економічної

політики держави у контексті вирішення житлової проблеми в Україні.


236

Метою роботи є здійснення аналізу ключових чинників впливу на

діяльність будівельних підприємств, зокрема дослідження зовнішніх та

внутрішніх факторів зростання їх виробничої активності.

Викладення основного матеріалу дослідження. Над визначенням

особливостей та дослідженням умов функціонування будівельних підприємств

змістовно працювала значна кількість науковців галузі будівництва,

статистики, економіки, фінансів та фахівців суміжних сфер.

В процесі визначення ключових факторів впливу на функціонування

будівельних підприємств у сфері житлового будівництва, на нашу думку, слід

виокремити зовнішні та внутрішні чинники. Зокрема, у якості найвагомішого

зовнішнього чинника визнаємо ринковий попит на житло, що може бути

охарактеризований шляхом розкриття сутності та принципу розрахунку

показника доступності житла.

Здійснений нами аналіз застосування поняття «доступне житло» дає

підстави удосконалити його в наступній редакції: «Доступне житло – житлове

помешкання (квартира, житловий будинок), яке будується чи збудоване за

рахунок власних коштів громадян, що потребують поліпшення житлових умов

відповідно до законодавства і державної підтримки, розмір якої не перевищує

30% загальної вартості житла, визначеної відповідно до показників

опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України».

Для оцінювання доступності житла згідно з визнаною зарубіжною

практикою використовується показник «коефіцієнт доступності житла», який

визначається як співвідношення вартості типового житла до річного доходу

домогосподарства. Для визначення такого показника для України вважаємо за

можливе використати у якості вихідних даних: статистичної інформації [1; 2]

щодо наявного доходу у розрахунку на одну особу, щорічні дані щодо

показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами

України, затверджені відповідними наказами Мінрегіонбуду [3],

нормативні дані щодо загальної площі квартири. З урахуванням

визначених параметрів доступного житла (21 м2 на одну особу і додатково

10,5 м2 на сім’ю) максимальна розрахункова площа помешкання для трьох

осіб становитиме 73,5 м2 [4].

Показник доступності житла (ПДЖ) в Україні визначимо за формулою (1)

як відношення вартості умовної квартири, яка відповідає критеріям

доступного житла, до річного доходу домогосподарства з трьох осіб:

ПДЖ=B× S

Д× З , (1)

де В – вартість 1м2 загальної площі квартири;

237


S – середня загальна площа квартири; Д – річний дохід однієї особи; 3 – кількість членів домогосподарства. Розрахунок, виконаний на підставі формули (1) дозволить визначити

ПДЖ у регіонах України (рис.1).

Рис.1. Показник доступності житла по регіонах України станом на 01.01.13 р.

У світовій практиці загальновизнаною нормою вважається значення

показника доступності на рівні 3-5 років. В Україні у 2012 році найбільш

доступним на первинному ринку за цим показником було житло в

Донецькій, Дніпропетровській та Запорізькій областях (ПДЖ менше 7

років), а найменш доступним – у Волинській, Закарпатській, Рівненській,

Тернопільській та Чернівецьких областях (ПЖД перевищує 9 років).

Визначені нами показники доступності житла свідчить про

відставання рівня житлового забезпечення населення України від

стандартів розвинених країн світу.

Доступність житла є не лише багатовекторним індикатором, а й

каталізатором успішності соціально-економічних процесів у суспільстві.

Можливість покращити житлові умови є складною категорією, в якій тісно

сплетені демографічні, соціально-економічні характеристики рівня добробуту

населення, показники кредитно-фінансової та бюджетної системи, цінової і

тарифної політики в галузі житлового будівництва. Показник, що

віддзеркалює можливість населення покращувати житлові умови, за нашим

переконанням, дозволить з’ясувати не лише кількісні, а й якісні зрушення у

вирішенні житлової проблеми, оскільки його можна застосовувати у якості

мотивуючого чинника для підвищення виробничої активності підприємств

будівельної галузі України.

Крім того, для визначення внутрішніх чинників впливу на зростання

виробничої активності, а також розробки та обґрунтування заходів,

8,5

9,7

6,46,8

7,8

9,6

6,8

8,5

7,1

8,07,6

8,68,1

8,4

7,4

9,9

7,9

9,7

8,18,7 8,6

9,19,8

8,0

0,0

2,0

4,0

6,0

8,0

10,0

12,0

Вінн

иц

ька

Во

ли

нс

ьк

а

Д

ні п

ро

пе

тро

вс

ьк

а

До

не

ць

ка

Ж

ит

ом

и

рс

ька

За

ка

рп

ат

сь

ка

За

по

рі з

ьк

а

Іван

о-Ф

ра

нк

і

вська

Київ

сь

ка

К

і ро

во

гр

ад

с

ька

Лу

ганс

ька

Ль

ві в

сь

ка

М

ик

ол

аївсь

ка

О

дес

ьк

а

Полт

ав

ська

Рівн

ен

сь

к

а

Су

мська

Те

рнопіл

ьс

ьк

а

Ха

рк

івс

ька

Хе

рс

он

сь

ка

Хме

ль

ни

ць

ка

Че

рк

аська

Че

рн

і ве

ць

ка

Че

рн

і гі в

сь

ка


238

спрямованих на підвищення ефективності діяльності будівельних підприємств,

доцільно провести аналіз будівельної галузі для вивчення її сучасного стану,

виявлення проблем та тенденцій розвитку. Індекс обсягів будівельних робіт в

Дніпропетровській області за попередні десятиліття наведено на рис. 2.

Рис. 2. Індекси виконання будівельних робіт у Дніпропетровській області, % [5]

У відповідності до наведених даних в 2008-2009 роках спостерігається

зниження обсягів виконаних будівельних робіт, основними причинами якого є

скорочення доступу до фінансування, значні борги забудовників, складність

доступу до іпотечного кредитування та суттєве скорочення купівельної

спроможності громадян України в зв’язку з фінансовою кризою. Починаючи з

2010 року, відбувається певне пожвавлення виконання будівельно-монтажних

робіт, що обумовлено поступовим виходом економіки України з фінансово-

економічної кризи, реалізацією цільових державних програм,

лібералізацією умов кредитування, накопиченням необхідних коштів

споживачами (фізичними особами), а також зміною цінових очікувань на

ринку з негативних на нейтральні.

Разом з цим в останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до

зростання кількості фінансово неспроможних підприємств в усіх галузях

народного господарства, зокрема в будівельній галузі. Основні показники,

що характеризують фінансові результати діяльності будівельних

організацій в Україні, за даними Державного комітету статистики України

[6], наведені на рис. 3.

З наведених даних спостерігається скорочення чистого доходу

будівельних підприємств в 2011р. в порівнянні з 2008р. на 8,2%, що пов’язано

із наслідками фінансово-економічної кризи, яка негативно вплинула на

економічні показники підприємств будівельної галузі.

Починаючи з 2010р., дохід будівельних підприємств зростає: приріст в

2012р. склав 65,01%. Оскільки загальні витрати протягом 2008-2012рр.

перевищують чистий дохід, будівельні підприємства отримали чистий збиток.

87.8

120.5

87.2

104.2111.7

76.9

55.1

106.2

115.7

91.6

132.4

0

20

40

60

80

100

120

140

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012


Рис. 3. Динаміка результатів діяльності будівельних підприємств України

Позитивною тенденцією можна вважати поступове скорочення чистого

збитку в 2012 році, але показник залишається досить високим (

грн).

Як видно з табл.

період 2008-2010 рр. зростає;

збиткових підприємств залишається суттєвою та в 2012 році складає 41,1%. Таблиця 1. Розподіл будівельних підприємств України за фінансовим результатом, %

Показник/Рік

Підприємства, які отримали прибуток, %

Підприємства, які отримали збиток, %

Щодо характеристики результатів діяльності будівельних підприємств

Дніпропетровської області, з табл.

операційна діяльність була збитковою. При цьому показник рентабельності

операційної діяльності суттєво знизився в 2012 році в порівнянні з 2007 роком.Таблиця 2. Динаміка результатів діяльності будівельних підприємств Дніпропетровської

Показник/Рік

Фінансовий результат до оподаткування, млн. грн.

Рентабельність операційної діяльності, %

Аналіз статистичних даних на рівні України та Дніпропобласті дозволяє зробити висновок про несприятливий фінансовоекономічний стан будівельних підприємств на сучасному етапі та необхідність застосування сучасних методів зниження витрат, які були б спрямовані на підвищення ефективності діяльності будівельних підприємств як з позиції оптимізації витрат, так і з позиції підвищення доходів.


Динаміка результатів діяльності будівельних підприємств України

в 2008-2012 рр., млн. грн


збитку в 2012 році, але показник залишається досить високим (

Як видно з табл.1, питома вага збиткових будівельних підприємств в

2010 рр. зростає; показник знижується у 2011 році. Однак частка

збиткових підприємств залишається суттєвою та в 2012 році складає 41,1%. Розподіл будівельних підприємств України за фінансовим результатом, %

Показник/Рік 2008 2009 2010

кі отримали прибуток, % 61,1 55,8 54,7

Підприємства, які отримали збиток, % 38,9 44,2 45,3


Дніпропетровської області, з табл.2 видно, що протягом 2007

раційна діяльність була збитковою. При цьому показник рентабельності

операційної діяльності суттєво знизився в 2012 році в порівнянні з 2007 роком.Динаміка результатів діяльності будівельних підприємств Дніпропетровської

області в 2007-2012 рр.

Показник/Рік 2007 2008 2009 2010

Фінансовий результат до оподаткування, 202.3 -603.4 -105.9 -

Рентабельність операційної діяльності, % 3 -4.2 -1.5

Аналіз статистичних даних на рівні України та Дніпропобласті дозволяє зробити висновок про несприятливий фінансовоекономічний стан будівельних підприємств на сучасному етапі та необхідність застосування сучасних методів зниження витрат, які були б спрямовані на підвищення ефективності діяльності будівельних підприємств як з позиції оптимізації витрат, так і з позиції підвищення доходів.

239

№83, 2014

Динаміка результатів діяльності будівельних підприємств України


збитку в 2012 році, але показник залишається досить високим (-1012,7 млн.

, питома вага збиткових будівельних підприємств в

показник знижується у 2011 році. Однак частка

збиткових підприємств залишається суттєвою та в 2012 році складає 41,1%. Розподіл будівельних підприємств України за фінансовим результатом, %

2011 2012

59,7 58,9

40,3 41,1


видно, що протягом 2007-2012 рр., їх

раційна діяльність була збитковою. При цьому показник рентабельності

операційної діяльності суттєво знизився в 2012 році в порівнянні з 2007 роком. Динаміка результатів діяльності будівельних підприємств Дніпропетровської

2010 2011 2012

-91.7 -157.2 -88,6

-0.9 -0.9 -0,8

Аналіз статистичних даних на рівні України та Дніпропетровської області дозволяє зробити висновок про несприятливий фінансово-економічний стан будівельних підприємств на сучасному етапі та необхідність застосування сучасних методів зниження витрат, які були б спрямовані на підвищення ефективності діяльності будівельних підприємств як з позиції оптимізації витрат, так і з


240

Висновки. Результати проведеного дослідження свідчать, що найбільш вагомими чинниками безпосереднього впливу на покращання доступності житла є вартість збудованого житла та рівень доходів населення. Ми свідомі того, що розрахунок показника доступності житла не є досконалим з точки зору економічної теорії, оскільки не враховує прожитковий мінімум домогосподарства, при тому, що дані офіційної статистики не містять реальної величини доходів громадян. Але при формуванні управлінського механізму забезпечення доступності житла визначальним є встановлення пропорційної залежності підвищення доступності житла до зниження його вартості. Прикро, що законодавчо задекларовані заходи в повній мірі не спрацьовують на необхідний результат, оскільки до цього часу не розроблені нормативні положення та відомчі розпорядчі документи щодо порядку реалізації органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, енергопостачальними компаніями вищезазначених заходів за своєю зоною відповідальності.

Управлінський вплив на доступність житла вбачаємо в системному впровадженні заходів, сформованих в дієвий механізм на основі регулювання чинників, що безпосередньо впливають на формування його вартості. За нашим переконанням першочергового виконання потребують наступні завдання:

• підтримка на державному рівні вітчизняного виробника будівельних матеріалів, які будуть спрямовані виключно в сегмент доступного житла;

• ліквідація корупційної складової, яка полягає у використанні ресурсу, що знаходиться виключно у муніципальному розпорядженні: земельні ділянки та дозвільна документація;

• з метою державного контролю за ціноутворенням у галузі створити модель певного економічного середовища, яке спонукатиме приватні будівельні компанії брати участь в реалізації програм будівництва доступного житла;

• державне замовлення на будівництво доступного житла. Водночас для підвищення ефективності діяльності будівельних

підприємств спочатку доцільно виявити найбільш суттєві види та статті витрат, що впливають на операційний прибуток будівельних підприємствах. Маємо підстави стверджувати, що для проектів, реалізація яких розпочалася в новому дозвільно-правовому полі, зниження витрат повинно становити не менш ніж 30%. Саме на скільки зросте доступність житла для більшості українців, що потребують поліпшення житлових умов.

241



1. Статистика макроекономічних показників. Доходи та витрати населення: за

регіонами України [Електронний ресурс] // Офіц. веб-сайт Держ. ком.

статистики України – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ – Заголовок

з екрана.

2. Список областей України за чисельністю населення [Електронний ресурс] //

Режим доступу: // http://uk.wikipedia.org/wiki – Заголовок з екрана.

3. Про затвердження порядку визначення та застосування показників

опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України

[Електронний ресурс] : Наказ Держбуду від 27 вересня 2005 р. № 174. –

Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1185-05.

– Заголовок з екрана

4. Про схвалення Концепції Державної цільової соціально - економічної

програми будівництва (придбання) доступного житла на 2009 - 2016 роки

[Електронний ресурс] : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21

жовтня 2008 р. №1406-р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-

bin/laws/main.cgi?nreg =1406-2008-%F0.

5. Індекс обсягу виконаних будівельних робіт [Електронний ресурс] // Офіц.

веб-сайт Держ. ком. статистики України – Режим доступу:

www.ukrstat.gov.ua – Заголовок з екрана.

6. Соціально-економічний розвиток України в 2012 році [Електронний ресурс]

// Офіц. веб-сайт Держ. ком. статистики України – Режим доступу:

http://www.ukrstat.gov.ua/ – Заголовок з екрана.

7. Про забезпечення громадян доступним житлом [Електронний ресурс] :

проект Закону України // Офіц. веб - сайт Мінрегіонбуду України. – Режим

доступу: http://minregionbud.gov.ua/index.php?id=979. – Заголовок з екрана.

8. Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної

галузі та житлового будівництва [Електронний ресурс] : Закон України від

25 грудня 2008 р. № 800-VI. // Офіц. веб - сайт Верховної Ради України –

Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=800-17.


242

УДК 331.101

УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧОЮ ПОВЕДІНКОЮ ПЕРСОНАЛУ В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА

Усатенко О.В., к.т.н. E-mail: [email protected]

Грошелева О.Г., к.е.н. E-mail: [email protected]

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

Розроблено дієвий механізм управління виробничою поведінкою персоналу в системі менеджменту для забезпечення високих показників діяльності та досягнення цілей підприємства. Результати отримано на основі структурно-логічного аналізу - при побудові загальної логіки моделі управління виробничою поведінкою персоналу; методу узагальнення – при розробці класифікації факторів мотивації та потенціалу працівників; методів аналізу та синтезу – для визначення співвідношення рівня потенціалу та факторів мотивації праці в процесі управління виробничою поведінкою працівників. Розроблені класифікація факторів мотивації і потенціалу, а також модель управління виробничою поведінкою працівників дозволяють встановити залежність між зазначеними змінними і запропонувати менеджменту прикладний інструментарій, що забезпечує досягнення цілей підприємства. На підставі запропонованої моделі в межах подальших досліджень доцільно розробити механізм, який враховує конкретні кількісні параметри складових виробничої поведінки, а також побудований з використанням виявлених на даному етапі залежностей. Розроблена модель управління виробничою поведінкою працівників може бути використана в процесі формування дієвої кадрової політики, що забезпечуватиме досягненні соціальних та економічних цілей підприємства. Реалізація розробленої моделі на практиці підкреслює соціальну відповідальність підприємства, зміщує акценти управління з суто економічних у бік більш повного врахування наявних потреб найманих працівників. Ключові слова: внутрішня мотивація, матеріальна мотивація, нематеріальна мотивація, потенціал, персонал, ефективність підприємства, виробнича поведінка UDC 331.101

PERSONNEL PRODUCTION BEHAVIOR MANAGEMENT IN THE SYSTEM OF ENTERPRISE’S MANAGEMENT

Usatenko O.V., PhD in Engineering E-mail: [email protected]

Grosheleva O.H., PhD in Economics E-mail: [email protected]

National Mining University

© Усатенко О.В., к.т.н., Грошелева О.Г., к.е.н., 2014

243


An effective mechanism of personnel production behavior management in the system of

enterprise’s management to ensure the high performance indexes and enterprise’s goals

achievement has been developed. The results have been obtained on the basis of structural and

logical analysis by constructing the general logic of staff’s production behavior model; by

method of generalization - to develop the classification of employees’ motivation and potential

factors; by methods of analysis and synthesis - to determine the ratio of factors of potential and

motivation factors in the employees’ production behavior management. The classification of

motivate factors and potential has been elaborated as well as developed model of staff’s

production behavior management that allows determining the dependence between mentioned

variables and proposing the practical managerial tools that ensures attainment of company’s

goals. Based on the proposed model within further research it is advisable to develop a

mechanism that takes into account the specific quantitative parameters of the components of the

production behavior and is built on using identified dependencies at this stage. The model can

be used in the formation of an effective personnel policy that will ensure the achievement of

social and economic goals of the company. Implementation of the developed model in practice

highlights the social responsibility of the enterprise, shifts the emphasis from purely economic

governance towards better integration of existing needs of employees. Key words: internal motivation, material motivation, immaterial motivation, potential, personnel, enterprise efficiency, production behavior

Актуальність проблеми. Особливістю сучасних умов господа-

рювання є насиченість ринків товарами та послугами не лише вітчизняних,

а, враховуючи рівень глобалізації бізнесу, й закордонних виробників. Навіть якщо абстрагуватися від зовнішнього фактору, то кількість лише

українських підприємств, які зареєстровані та діють на теренах України

складає 1,348 млн. [1]. Тобто рівень конкуренції, а, одже, й масштаби

боротьби за вподобання споживачів є вражаючими. Така ситуація робить

надзвичайно актуальним для будь-якого підприємства, яке бажає

закріпитися та розвиватися на ринку, відшукання додаткових джерел

довгострокових конкурентних переваг, активізація яких призводить до

суттєвого підвищення конкуренто-спроможності.

Враховуючи той факт, що формування конкурентної переваги – захід, як

правило, досить витратний, окремої уваги заслуговує саме час її існування: з

огляду на ефективність, він має бути як найдовшим. Впродовж довгого часу

фахівці з менеджменту вважали, що джерелом довгострокової конкурентної

переваги є необмежений доступ до нових техніки, технології та фінансових

ресурсів. На сьогодні, враховуючи сучасний рівень розвитку інформаційних

технологій, а також ступінь корпоратизації бізнесу – ці традиційні джерела є

суттєвими, проте недостатніми. Сьогодні фахівці радять шукати джерела

такого роду переваг у таких сферах діяльності підприємства, які найменше

піддаються копіюванню з боку конкурентів. В такому контексті в якості


244

пріоритетних розглядаються нематеріальні активи підприємства, зокрема

його персонал, активна позиція якого, бажання розглядати цілі

підприємства як власні призводить до підвищення ефективності

використання інших видів ресурсів, та, як наслідок, - до підвищення

конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, важливим завданням менеджменту є відшукання дієвих

механізмів, які здатні перетворити працівника з пасивного виконавця

посадових обов’язків у зацікавленого учасника виробничого процесу,

заохочення його до реалізації власного потенціалу на користь підприємства.

Тобто особливого значення набуває побудова дієвої системи управління

виробничою поведінкою працівників, як невід’ємної складової системи

менеджменту виробничого підприємства, яка ґрунтуватиметься, зокрема на

таких принципах як економічна доцільність, гнучкість, планомірність та ін. та

дозволятиме виявити та сформувати реальне джерело для досягнення високого

рівня конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Аналіз останніх наукових досліджень. Починаючи з 50-х років ХХ ст.

науковці та практики з менеджменту в якості джерела забезпечення високих

показників ефективності підприємства розглядають організаційну поведінку

[2, 3, 4]. Серед науковців, які зробили найсуттєвіший внесок у дослідження

цього питання можна відзначити таких, як Е. Мейо, Д. МакГрегор,

К. Арджиріс, Д.А. Аширов, Г.Р. Латфулін, В.А. Співак, Ю.Д. Красовський,

О.С. Виханський та ін.

Важливою складовою організаційної поведінки є виробнича поведінка

працівників [5], яка формується під впливом різноманітних факторів, які є

дуже різними за своєю природою. Проте, не дивлячись на пильну увагу до

питань розробки та впровадження дієвої системи управління виробничою

поведінкою персоналу як органічної складової загального менеджменту

виробничого підприємства як з боку науковців, так і з боку практикуючих

менеджерів, на сьогодні все ще залишається ряд питань, які потребують більш

детального та комплексного дослідження. Зокрема, важливого значення

набуває розробка інструментарію, який дозволятиме встановити та задіяти

відповідні важелі, що забезпечуватимуть менеджерам можливість вивчати

та формувати відповідний стратегічним цілям тип виробничої поведінки.

Мета роботи – формування дієвого механізму управління виробничою

поведінкою персоналу в системі менеджменту виробничого підприємства. Викладення основного матеріалу дослідження. Для досягнення

довгострокових, середньострокових і короткострокових цілей підприємства

менеджмент цього підприємства використовує наявні в його розпорядженні

ресурси, в тому числі трудові. Це передбачає виконання персоналом певних

дій, які часто називають виробничими функціями. Більш правильно вжити

245


термін «виробнича поведінка», оскільки він включає в себе не тільки технічні

(вміння працювати на верстаті, комп'ютері), а й поведінкові (відношення до

клієнта, ділового партнера, вміння вести переговори, здатність працювати з

великим навантаженням) навички.

Виробнича поведінка персоналу залежить від використовуваних

підприємством ресурсів, його організаційної структури та організаційної

культури, однак, в першу чергу, визначається його організаційними

цілями.Чим ближче виробнича поведінка співробітників підприємства до

такої, що забезпечує досягнення цілей підприємства, тим вища ефективність їх

роботи, тобто ефективність використання трудових ресурсів. Отже, завдання

управління персоналом полягає в забезпеченні необхідної для досягнення

організаційних цілей поведінки кожного співробітника. Крім цього, якісного,

існує ще кількісний аспект управління персоналом - підприємство повинно

мати достатнє для реалізації своїх цілей число співробітників. У загальному

вигляді управління персоналом зводиться до забезпечення підприємства

необхідним числом працівників, що виконують необхідні виробничі функції.

Ефективність управління персоналом визначається ступенем реалізації

загальних цілей підприємства.

Ефективність використання кожного окремого працівника і колективу в

цілому залежить від потенціалу і мотивації (рис. 1).

Рис. 1. Модель управління виробничою поведінкою в контексті досягнення організаційних цілей


246

Обидві змінні є якісними, для них вкрай важко, а часом і практично неможливо відшукати конкретні кількісні характеристики, які б об'єктивно і наочно дозволяли їх виміряти і в практичній площині інтерпретувати отриманий результат.

Разом з тим у контексті управління трудовими ресурсами та приведення їх у відповідність із загальною стратегією підприємства дані питання набувають актуального значення.

У такій ситуації розробка алгоритму, що дозволяє не просто оцінити стан потенціалу та мотивації, а й запропонувати конкретні напрями підвищення ефективності використання трудових ресурсів відповідно до результатів оцінки (шляхи оптимізації управління виробничим поведінкою) неможливе без ясного розуміння сутності даних категорій, а також без урахування елементів, що їх формують.

Згідно [6] потенціал працівника - це його трудова дієздатність, ресурсні можливості в галузі праці, що визначаються виходячи з його віку, фізичних можливостей, наявних знань і професійно-кваліфікаційних навичок.

Потенціал працівника, таким чином, включає в себе його біографічні дані, особистісні якості (інтелектуальні, вольові, емоційні та моральні) а також ключові компетенції. Під компетенцією в даній роботі розуміється знання, навички та вміння, завдяки яким співробітник здатний виконувати певні виробничі функції. Залежно від займаної посади або займаного робочого місця співробітник повинен володіти професійними, комунікативними, а для керівників - ще й менеджерськими компетенціями.

Важливим завданням менеджменту є правильне формування і використання трудового потенціалу, забезпечення оптимальних кількісних і якісних характеристик, що відповідають обраної стратегії. Необхідно пам'ятати, що прорахунки в цій сфері, як у більшу, так і в меншу сторону, призводять або до надмірних невиправданих витрат на персонал, або до недостатньо повного використання ресурсів, роблячи людський фактор вузьким місцем у діяльності підприємства. Ідеальним є співвідношення, згідно з яким реальний наявний потенціал трудового колективу повністю використовується в процесі господарської діяльності і відповідає вимогам виробництва. Будь-яке відхилення від даного співвідношення веде до зниження ефективності діяльності підприємства, а, отже, має розглядатися як об'єкт менеджерського впливу.

Одним з ключових завдань, відправною точкою управління иробничою поведінкою персоналу, є надання працівникам діяльності, яка в найбільшій мірі відповідає їхнім навичкам, вмінням, схильностям, інтересам, індивідуальним соціально-психологічними характеристиками. Неправильні

247


рішення, що приймаються менеджментом на даному етапі, ускладнюють подальший управлінський процес. Знизити ймовірність помилки дозволяє обґрунтована оцінка наявного у співробітника потенціалу на підставі вивчення документів про освіту, фізичних кондицій, наявного досвіду і ряду інших даних і співвіднесення їх з тим видом діяльності, тими професійними обов'язками, якими даному працівнику належить займатися.

Проте, самого вміння виконувати професійні обов'язки недостатньо для досягнення цілей підприємства, оскільки яким би кваліфікованим не був би співробітник, його продуктивність залежить також від бажання працювати або мотивації до праці. Тільки поєднання сильної трудової мотивації та професійної майстерності забезпечують необхідну виробничу поведінку співробітників, а через неї - досягнення результату (цілей підприємства).

Мотивація співробітників - найважливіший інструмент підвищення продуктивності праці, адже без неї неможливо забезпечити зростання конкурентоспроможності підприємства.

Під трудовою мотивацією розуміється спонукання людей до певної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства.

Оскільки на підприємствах трудяться працівники різного віку та кваліфікації, що займають різні посади/робочі місця, що знаходяться на різних етапах кар'єри, мотивація персоналу повинна включати в себе кілька систем, за допомогою яких можна спонукати до трудової активності всіх працівників підприємства.

Система матеріальної мотивації - це сукупність зовнішніх стимулів монетарного характеру, які використовуються на підприємстві для заохочення ефективної праці співробітників. У неї входять заробітна плата основна і додаткова, бонусні і преміальні виплати, матеріальна допомога тощо. Матеріальна мотивація є найбільш очевидною і вивченою з точки зору її впливу на поведінку людини в організації. Не викликає сумніву факт залежності результативності роботи та рівня матеріальної зацікавленості. Красномовною в даному контексті є структура доходів населення України (рис. 2).

Статистичні дані свідчать, що на сьогоднішній день частка заробітної плати в доходах становить у середньому 42 %. Відомо, що заробітна плата виконує дві основні функції: відтворювальну і стимулюючу. Очевидно, що якщо розмір одержуваної матеріальної винагороди приблизно дорівнює (дещо більше, оскільки противне суперечить вимогам законодавства) прожитковому мінімуму (вартісній оцінці споживчого кошика, що включає


248

в себе мінімальні набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я), який станом на кінець 2013 р. становив 1176,0 грн., то зарплата виконує виключно функцію простого відтворення. Якщо ж її розмір істотно вище, то можна говорити про виконання нею стимулюючої функції.

Заробітна

плата

42%

Прибуток та

змішаний

доход

15%

Доходи від

власності

6%

Соціальні

допомоги

21%

Одержані

поточні

трансфери

3%

Соціальні

трансфери в

натурі

13%

Рис. 2. Структура доходів населення України [7]

Рівень розвитку сучасної людини дозволяє стверджувати, що найчастіше мотиви його трудової діяльності далеко не вичерпуються виключно задоволенням матеріальних потреб, а мають набагато складнішу структуру, яка визначається цілою низкою чинників (вік, отримана освіта, соціальне походження, сімейний стан, етап професійної кар'єри і багато інше). Однак дійсна актуалізація цих інших мотивів можлива тільки в тому випадку, якщо розмір одержуваної матеріальної винагороди не менше, аніж в середньому по галузі [8]. Статистичні дані, що характеризують середній рівень заробітних плат за видами економічної діяльності в Україні в 2013 р., наведено на рис. 3 [7].

Практичний досвід показує, що важливою умовою для підвищення зацікавленості співробітників до роботи є використання методів нематеріального стимулювання.

Система нематеріальної мотивації - це сукупність зовнішніх стимулів немонетарного характеру, які використовуються на підприємстві для заохочення ефективної праці співробітників. До методів нематеріальної мотивації відносять: сприятливий соціально-психологічний клімат у трудовому колективі, сприятливі умови праці, кар'єрне просування працівника, додаткову відпустку, усну і/або письмову подяку за ефективну роботу від керівництва підприємства, проведення корпоративних свят і т.п.

249


Рис. 3. Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності

в Україні у 2013 році

Слід зазначити, що матеріальна і нематеріальна мотивація може чинити сильний вплив на працівника, але не завжди тривалий. Матеріальна і нематеріальна мотивація передбачає існування певного стимулу, забезпеченого третьою стороною, який змушує працівника виконувати певний комплекс дій, частіше не для отримання внутрішнього задоволення, а для отримання обіцяної винагороди матеріального або нематеріального характеру. Самою потужною мотивацією, яка орієнтує співробітника на досягнення якомога вищого результату, є внутрішня мотивація (особливо якщо вона не дисгармонує з матеріальної і нематеріальної мотивацією).

Система внутрішньої мотивації пов'язана з змістом діяльності і особистою зацікавленістю в її результатах, з усвідомленням значущості виконуваної роботи, зі свободою дій, можливістю реалізувати свої знання, вміння, досвід, розвинути здібності.

Внутрішньо вмотивована людина спочатку прагне до максимальної реалізації свого потенціалу, а тому постійно підвищує професіоналізм, удосконалює знання, збагачує свій досвід.

Будь-яка система мотивації (матеріальна, нематеріальна і внутрішня) може реалізовуватися в контексті позитивного або негативного підкріплення. Найчастіше менеджмент робить акцент на позитивному підкріпленні (підвищення заробітної плани, поліпшення умов праці, надання права самостійно приймати рішення і т.п.), однак бувають ситуації, коли для вирішення конкретних виробничих завдань необхідно негативне

0 2000 4000 6000 8000 10000 12000

Авіаційний транспорт

Фінансова та страхова діяльність

Інформація та телекомунікації

Професійна, наукова та технічна діяльність

Наукові дослідження та розробки

Промисловість

В середньому по економіці

Операції з нерухомим майном

Будівництво

Освіта

Сільське господарство, лісове господарство та рибне

господарство

10341

6274

4599

4465

4024

3763

3265

2757

2702

2700

2339


250

підкріплення (порушення трудової дисципліни співробітниками карається накладенням штрафу, що є елементом негативного підкріплення).

Перевагою будь-якої наукової розробки є можливість доведення її до конкретних практичних рекомендацій для умов реального бізнесу. Складність побудови адекватної мотиваційної системи полягає в необхідності збалансованого включення елементів кожної з трьох вище названих систем мотивації. Необґрунтований крен у бік однієї з них , який не враховує поточних умов, в яких працює підприємство, а також реальних мотивів, що формують відповідну виробничу поведінку співробітників, може призвести не тільки до зниження рівня мотивації, але, в кінцевому рахунку, - до погіршення показників ефективності діяльності підприємства. Таким чином, менеджменту важливо чітко уявляти, що саме є реально значущим для працівників, що спонукає їх до діяльності і формує у них певне бажання досягати ті цілі, які стоять перед підприємством.

Вирішення даних питань важливо на всіх стадіях життєвого циклу працівника в організації, починаючи від моменту, коли дана вакансія формується в організації і, закінчуючи моментом, коли людина з організації йде. Своєчасне вирішення даного питання на найбільш ранніх етапах життєвого циклу дозволяє скоротити витрати, пов'язані з неповним, або неоптимальним використання трудових ресурсів, викликаним некоректно побудованою мотиваційною системою. Сучасні фахівці в галузі менеджменту рекомендують орієнтуватися на концепцію управління, згідно з якою робота підбирається під людину, з максимально повним урахуванням його можливостей і бажань. Невірна або некоректна оцінка можливостей (тобто потенціалу), очевидно, призводить до неможливості якісно виконувати свої посадові обов'язки, навіть якщо працівник цього дуже хоче (високий рівень мотивації). І навпаки, навіть якщо потенціал дуже високий, але рівень мотивації низький, то організація переплачує за ресурс високої якості, який належним чином не використовується. Відповідно, менеджери потребують конкретного прикладному інструментарію, який би дозволяв ще на етапі підбору виявити ті чинники мотивації, які будуть значимими для працівника. Зробити це можна, якщо враховувати наявність залежності між рівнем потенціалу та факторами мотивації (рис. 4).

251


Рис. 4 Співвідношення рівня потенціалу та факторів мотивації праці

в процесі управління виробничою поведінкою працівників

Так, потенціал (як було показано раніше) в значно більшій мірі піддається процедурі об'єктивної оцінки, тому важливо встановити напрями його впливу на структуру факторів, які найбільшою мірою будуть спонукати працівників до високопродуктивної праці (тобто формувати бажану для підприємства виробничу поведінку). Проведені дослідження дозволили виявити наявність наступних залежностей. • Для працівників з низьким рівнем потенціалу справедливим є наступне співвідношення:

• Для працівників з високим рівнем потенціалу справедливим є наступне

співвідношення:

• Працівники із середнім рівнем потенціалу займають проміжне положення: якщо потенціал прагне до зростання, то справедливим є співвідношення 2, якщо ж рівень потенціалу знижується, то більш правомірно орієнтуватися на співвідношення 1.

На малюнку напрямок стрілки показує позначені співвідношення в контексті зміни значущості факторів відповідної системи: від найменш до найбільш значущих чинників. Очевидно, що для підвищення ефективності управління виробничою поведінкою зазначені залежності повинні знайти відображення при розробці відповідних елементів кадрової політики.

Висновки. Таким чином, для досягнення високого рівня конкурентоспроможності, що є запорукою життєздатності підприємства в

Факторы материальной

мотивации >

Факторы нематериальной


Факторы внутренней мотивации

(1)

Факторы внутренней мотивации

>

Факторы нематериальной


Факторы материальной

мотивации (2)


252

довгостроковій перспективі в умовах ринкової економіки, менеджменту важливо орієнтуватися на створення і підтримку довгострокових конкурентних переваг. В якості таких доцільно розглядати відповідну виробничу поведінку працівників, спрямовану на досягнення цілей організації. Факторами, що визначають виробничу поведінку працівників, в кінцевому рахунку, є їх вміння і бажання ефективно працювати на кожному робочому місці. Відповідно менеджеру важливо мати конкретний прикладний інструментарій, який дозволяв би оцінювати дані складові, а також керувати ними в контексті реалізованої організацією стратегії.

Розроблена класифікація факторів мотивації і потенціалу дозволяє встановити залежність між зазначеними змінними і запропонувати менеджменту прикладний інструментарій, що забезпечує ефективність управління виробничою поведінкою працівників. Подальші дослідження доцільно проводити в напрямку встановлення кількісних характеристик, що вимірюють рівень потенціалу та мотивації працівників.


1. В Украине количество предприятий за март 2013 г. возросло на 2,191 тыс.

субъектов - до 1,348 млн. [Електронний ресурс] // РБК Україна. - Режим доступу:

http://www.rbc.ua/rus/news/economic/v-ukraine-kolichestvo-predpriyatiy-za-mart-

2013-g-vozroslo-11042013130800

2. Латфуллин Г.Р., Организационное поведение: Учебник для вузов / Под ред.

Г. Р. Латфуллина, О. Н. Громовой. – Санкт-Петербург: ЗАО Издательский дом

«Питер», 2004. – 273 с.

3. Спивак В.А. Организационное поведение и управление персоналом: Учебник для

вузов. – СПб.:Питер, 2000. – 416 с.

4. Аширов Д.А. Организационное поведение: Учебник. – М.: Велби, 2006. – 360с.

5. Шекшня С. В. Управление персоналом современной организации: Учеб.-практ.

пособие. — М.: ЗАО «Бизнес-школа»; «Интел-Синтез», 2002. – 355 с.

6. Маслов Е.В. Управление персоналом предприятия: Учебное пособие / Под ред,

П.В. Шеметова. - М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 1999. - 312с.

7. Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності в Україні

[Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

8. Усатенко О.В. Заробітна плата: коли гроші вбивають мотивацію/ Усатенко О.В.,

Скрипкіна Д.А. // Вісник соціально-економічних досліджень Одеського

державного економічного університету. Збірник наукових праць: випуск 41,

частина 2 – Одеса, 2011. – С. 133 – 138.

253


УДК 336.145:657.471.1

СПЕЦИФІКА ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН В АУДИТІ ЯК ВИДУ ЗАВДАНЬ З НАДАННЯ ВПЕВНЕНОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЗМІСТ І ФОРМАТ ДОГОВОРІВ

Шалімова Н.С., д.е.н. E-mail: [email protected]

Кіровоградський національний технічний університет

Досліджено порядок формування договірних взаємовідносин при виконанні завдань з аудиту на основі аналізу особливостей аудиту як професійної інтелектуальної послуги та змісту тристоронніх відносин між аудитором, відповідальною стороною та визначеними користувачами. Виділені такі специфічні риси аудиторської роботи, як відсутність об’єктивних підстав для зменшення замовником плати залежно від фактично одержаних результатів, обмеженість використання результатів роботи самим аудитором, складність оцінки якості аудиторської перевірки та її кваліфікації як такої, що проведена неналежним чином, порядок прийняття замовником результатів аудиту. Доведено, що зміст тристоронніх відносин, різноманітність зв’язків між відповідальною стороною та користувачами, наявність широкого кола останніх при проведенні обов’язкового аудиту та складність їх ідентифікації, специфіка організації обов’язкового аудиту та аудиту, замовником якого виступає особа, яка не входить до структури підприємства, що підлягає аудиту, обумовлює можливість та необхідність укладання як дво-, так і багатосторонніх договорів на виконання завдань з аудиту, що дозволить забезпечити врахування інтересів та потреб всіх користувачів аудиторської інформації. Визначені істотні умови договорів на виконання завдань з аудиту. Обґрунтовано необхідність виокремлення договорів на виконання завдань з аудиту в особливу групу договорів з точки зору цивільного законодавства, внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України і включення до його змісту окремої глави, присвяченої виконанню завдань з аудиту, а також деталізації цих питань в законодавстві України з питань аудиторської діяльності. Ключові слова: аудит, завдання з аудиту, аудитор, тристоронні відносини, відповідальна сторона, користувач, договір на виконання завдань з аудиту UDC 336.145:657.471.1

SPECIFICY OF CONTRACTUAL RELATIONSHIPS IN AUDIT AS A KIND OF ASSURANCE ENGAGEMENTS AND ITS INFLUENCE ON THE CONTENTS AND FORMAT OF CONTRACTS

Shalimova N.S., Doctor of Economics E-mail: [email protected]

Kirovograd National Technical University

© Шалімова Н.С., д.е.н., 2014


254

The procedures of forming of contractual relationships when performing audit engagements on the basis of analysis of the characteristics of audit as a professional and intellectual services and content of tripartite relationship between the auditor, responsible party and defined users have been investigated. Such specific features of the audit work as the absence of objective grounds for the reduction of client payment depending on the actual results obtained, the limited use of the results of the work by the auditor, the difficulty of assessing the quality of the audit and its qualification as one that performed of poor quality, the procedures of accepted results of the audit by the client have been substantiated. It has been proved that the content of tripartite relations, diversity of relations between the responsible party and the users, the presence of a wide range of the users of the statutory audit and the difficulty of their identification, the specificity of the organization of statutory audit and the audit, customer of which is a person who is not part of structure of the company to be audited, stipulate possibility and necessity of concluding bilateral and multilateral agreements on performance the audit engagements that will ensure consideration of the interests and needs of all users of audit information. The essential terms of contracts on performing the audit engagements have been identified. The necessity of distinguishing contracts on performing the audit engagements in a special group of contracts in terms of civil law, proper amendments to the Civil Code of Ukraine and the inclusion to its content separate chapter on performance the audit engagements, detailing of these issues in legislation of Ukraine on auditing have been substantiated. Key words: audit, audit engagements, auditor, tripartite relationship, responsible party, user, contract on performing the audit

Актуальність проблеми. В сучасному економічному житті роль аудиту як одного з найважливіших інструментів фінансового контролю, незважаючи на певні складнощі, постійно зростає. Сьогодні потреба в аудиті існує і у суспільства в цілому, і у різних учасників соціально-економічних відносин, аудит є одним з найбільш розповсюджених, а також перспективних та ефективних видів контролю. За період його розвитку в країні була проведена складна робота по створенню системи незалежного аудиту, підготовці кадрів аудиторів та ліцензуванню їхньої діяльності, регламентації професійних обов’язків, прав та відповідальності. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку економічних систем аудит виступає саме як практична діяльність, яка перевірена історичним розвитком суспільства, а її важливим аспектом є взаємовідносини аудитора, замовників, відповідальних осіб тощо та напрями їх врегулювання під час виникнення договірних відносин. Отже, важлива роль належить цивільно-правовому договору на проведення аудиту, оскільки саме він стає єдиною підставою для проведення аудиту, в тому числі в тих випадках, коли йдеться про обов’язковий аудит.

255


Аналіз останніх наукових досліджень. Досить повне висвітлення питань узгодження договірних відносин при виконанні аудиту знайшло відображення у роботах Н.І. Дорош [5, c. 137−157], О.А. Петрик [9, с. 83−93], В.П. Бондаря [1-3]. Фахівці з юридичних наук також приділяли цьому питанню певну увагу: в 1997 р. була захищена дисертація на тему «Договори на проведення аудиту» (автор − Р.Ю. Ханик-Посполітак) [13]; у 2000 році – дисертація на тему «Цивільно-правові питання здійснення аудиторської діяльності в Україні» (автор − Р.М. Бурлаков) [4]. В кінці 2013 року Аудиторською палатою України було прийнято Положення з національної практики аудиту 1 «Особливості узгодження умов завдання з обов'язкового аудиту та укладання договору про проведення обов'язкового аудиту з врахуванням вимог національного законодавства» [10], у якому пропонується істотні умови договору на проведення обов’язкового аудиту та його приклад.

Разом з тим, слід зазначити, що проблеми відповідальності аудиторів розкрито у більшості вітчизняних публікацій обмежено, в основному з посиланнями на відповідні положення законодавчих та нормативних документів з питань аудиту, що можна пояснити, насамперед, тим, що в Україні прецедентів судових процесів з аудиторами до цього часу практично не було. Проте чітке розуміння сутності та видів відповідальності аудитора, осіб, які можуть подати позов до нього, дають змогу зрозуміти мету аудиту та виділити критерії оцінки якості аудиторської роботи. Крім того, не всі особливості аудиту як професійної послуги в структурі завдань з надання впевненості враховані при підготовці згаданого вище положення та у фаховій літературі, поза увагою залишається зміст тристоронніх відносин як обов’язкового елементу аудиту.

Метою роботи є визначення специфічних характеристик договірних відносин в аудиті, які витікають з особливостей аудиту як професійної інтелектуальної послуги та зі змісту тристоронніх відносин як обов’язкового елементу аудиту, розробка пропозицій щодо удосконалення форматів договорів на виконання завдань з аудиту з урахуванням специфіки аудиторської діяльності.

Викладення основного матеріалу дослідження. У Цивільному кодексі України виділено два типи договорів: договори про надання послуг і договори підряду. У деяких публікаціях саме договір на надання аудиторських послуг розглядається як окремий випадок одного з різновидів


256

господарських договорів, а саме договорів підряду. Так, Бурлаковим Р.М. зазначено, що суттєві ознаки договору підряду (індивідуалізованість предмета договору, збереження підрядником самостійності при виконанні роботи, наявність ризику підрядника, обов’язок виконання робіт у певний строк відповідно до умов договору) властиві й договору на проведення аудиту [4]. Проте аналіз якісних особливостей договору підряду, які викладені в Цивільному кодексі України, дає змогу дійти висновку, що не всі його положення можуть бути застосовані до договору на проведення аудиту внаслідок його специфіки.

По-перше, це стосується оцінки якості робіт. Так, у ст. 849 Цивільного кодексу України зазначено, що «замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника» [14]. Такі вимоги обґрунтовані, якщо робота більш-менш зрозуміла замовнику, проте як він має встановити, наприклад, рівень повільності виконання роботи, той факт, що роботу не буде виконано належно, тобто перевірити хід і якість роботи аудиторів. У кращому випадку лише складені загальна стратегія і план аудиту дадуть змогу замовнику оцінити своєчасність проведення перевірки окремих об’єктів обліку чи операцій. Н.І. Дорош підкреслює обмеженість можливостей замовника щодо визначення низької якості перевірки та юридичних підстав для встановлення неякісного проведення аудиту [5, c. 150].

Отже, відмінність договору на проведення аудиту від договору підряду полягає в тому, що в економічного суб’єкта, який перевіряється, і в замовника в більшості випадків немає об’єктивних можливостей самостійно оцінити якість проведеної роботи, а також здійснювати поточний контроль за її ходом та якістю, що виступає однією з основних умов незалежності аудиту. Суперечки з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин можуть вирішуватися призначенням експертизи (ст. 853 «Обов’язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником» Цивільного кодексу України [14]). Для винесення рішення стосовно того, чи відносити перевірку до некваліфіковано проведеної, арбітражному суду, ймовірно, будуть потрібні висновки експертів, оскільки в цій галузі необхідні спеціальні знання. З вибором експертів існують труднощі, оскільки експерти самі повинні мати достатню кваліфікацію та досвід роботи в галузі аудиту, а відсутність конкретних методичних рекомендацій щодо оцінки якості аудиторської роботи та визнання аудиторської перевірки як некваліфікованої надзвичайно ускладнює і сам процес розвитку аудиту.

257


По-друге, по закінченні робіт та їх прийняття замовником, як правило, оформлюють акт приймання-передачі робіт, але у разі аудиторської перевірки існує можливість неприйняття замовником результатів робіт у вигляді, наприклад, аудиторського звіту, який містить негативну думку. У ст. 853 «Обов’язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником» Цивільного кодексу України [14] передбачено єдиний випадок відповідальності замовника в такому випадку: «Якщо замовник протягом одного місяця ухиляється від прийняття виконаної роботи, підрядник має право після дворазового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підряднику платежів, внести в депозит нотаріуса на ім`я замовника, якщо інше не встановлено договором». Але можливість продажу аудиторами результатів своєї роботи виглядає дещо сумнівною та такою, що суперечить принципам професійної етики.

Крім того, слід враховувати, що результатом аудиту можна визнати не тільки факт видачі аудиторського звіту певного виду або факт відмови від його видачі, а й таку дію, як припинення аудиторської перевірки.

Така ситуація згадується як можлива у разі порушення політики та процедур незалежності, якщо вживання запобіжних заходів не дає змоги уникнути загрози незалежності чи знизити її до прийнятного рівня або застосування необхідних запобіжних заходів буде неможливим (п.21 «б» Міжнародного стандарту контролю якості 1 «Контроль якості для фірм, що виконують аудити та огляди фінансової звітності, а також інші завдання з надання впевненості і супутні послуги» [7, c. 48]). Натомість згідно з Положенням з національної практики контролю якості аудиторських послуг 1 «Організація аудиторськими фірмами та аудиторами системи контролю якості аудиторських послуг» [11] така ситуація стосується і порушення політики та процедур щодо етичних принципів.

Умови та обставини, при яких аудитор може дійти висновку про

неможливість продовження аудиту, містяться в таких Міжнародних

стандартах аудиту: 240 «Відповідальність аудитора, що стосується шахрайства

при аудиті фінансової звітності» (п. 38, Д54), 250 «Розгляд законів та

нормативних актів при аудиті фінансової звітності» (п. 21, Д18), 705

«Модифікація думки у звіті незалежного аудитора» (п. 13 «б»), 720

«Відповідальність аудитора щодо іншої інформації в документах, що містять

перевірену аудитором фінансову звітність» (п.10) [7, c. 169, 189−190, 215, 222,

718, 777]. Виняткові обставини, які можуть виникнути та поставити під сумнів

спроможність аудитора продовжувати виконання аудиту, такі:


258

- суб’єкт господарювання не вживає відповідних заходів, спрямованих на виявлення шахрайства, які аудитор вважає потрібними за конкретних обставин, навіть якщо шахрайство є несуттєвим для фінансової звітності;

- розгляд аудитором ризиків суттєвого викривлення внаслідок шахрайства свідчить про значний ризик суттєвого й поширеного шахрайства;

- аудитор має значні сумніви щодо компетентності або чесності управлінського персоналу чи тих, кого наділено найвищими повноваженнями;

- у винятковому випадку виявлення фактів недотримання вимог законодавчих та нормативних актів, коли управлінський персонал не вживає виправних заходів, які аудитор вважає доцільним за конкретних обставин, навіть якщо недотримання вимог є несуттєвим для фінансової звітності;

- аудитор не має змоги отримати достатні та прийнятні аудиторські докази і доходить висновку, що можливий вплив на фінансову звітність невиявлених викривлень, якщо такі є, може бути і суттєвим, і всеохоплюючим одночасно, внаслідок чого модифікація думки буде недостатнім для інформування про серйозність ситуації;

- необхідний перегляд іншої інформації, але управлінський персонал відмовляється виконати такий перегляд.

Слід звернути увагу, що Міжнародні стандарти аудиту, висвітлюючи дане питання, акцентують увагу на тому, що відмова від завдання може бути прийнятною лише в тому разі, якщо вона можлива згідно із застосованими національними законодавчими або нормативними актами. Наголошується, що аудитор, приймаючи таке рішення, повинен розглянути свою професійну та юридичну відповідальність, яка може варіюватися в різних країнах, включаючи, чи існує вимога, щоб аудитор надавав звіт особі або особам, які призначили його на аудит, або в деяких випадках регуляторним органам про відмову від завдання та причини такої відмови. Недоліком вітчизняного законодавства є те, що така можливість завершення роботи аудитора, як відмова від завдання, не згадується ні як дозволена, ні як недозволена, що, безумовно, звужує обсяг поінформованості користувачів про права й обов’язки аудиторів.

Крім того, суперечливим є віднесення договору на проведення аудиту до договорів підряду внаслідок специфічного (творчого) характеру робіт, які відрізняються своєю високою інтелектуальністю. Як зазначає О.Ю. Редько, «аудит є інтелектуальною підприємницькою діяльністю в

259


формі інформаційних послуг» [12, c. 47]. Виходячи з цього за своєю сутністю договір на проведення аудиту ближчий до договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт (ст. 892−900 Цивільного кодексу України [14]), відповідно до якого підрядник (виконавець) зобов’язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов’язується прийняти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 Цивільного Кодексу України [14]). Особливим чином їх спільність прочитується в обов’язках виконавця та замовника.

Проте і в цьому випадку слід враховувати особливості виконання завдань з аудиту, які проявляються в двох аспектах: по-перше, складність тристоронніх відносин між аудитором, відповідальною особою, користувачем, по-друге, специфіка аудиторської роботи. Другий аспект був проаналізований вище і проявляється у відсутності об’єктивних підстав для зменшення замовником плати залежно від фактично одержаних результатів, в обмеженості використання результатів роботи самим аудитором, різноманітності «результатів аудиту», зокрема, можливості відмови від завдання. Перший аспект проявляється в різноманітності зв’язків між відповідальною стороною та користувачем (користувачами), в наявності широкого кола користувачів, необхідності повідомлення інформації як управлінському персоналу, так і іншим користувачам, специфіці організації обов’язкового аудиту та аудиту, замовником якого (суб’єктом, який наймає аудитора) виступає особа, яка не входить до структури суб’єкта господарювання тощо.

Завдання з надання впевненості, одним із видів яких є і аудит, передбачає участь наступних окремих сторін: фахівця-практика (аудитора), відповідальної особи, користувача (п.21 Міжнародної концептуальної основи завдань з надання впевненості [8, с.10]). До них можна додати замовника (п.29 Міжнародної концептуальної основи завдань з надання впевненості [8, с. 12]), адже окремо підкреслено, що відповідальна сторона може бути, а може й не бути стороною, яка наймає фахівця-практика. Складність відносин між цими сторонами обумовлена такими особливостями: відповідальна сторона може виступати одним із визначених користувачів, але не єдиним, відповідальна сторона може бути, а може й не бути стороною, яка наймає аудитора, відповідальна сторона та користувач можуть бути представниками різних суб’єктів господарювання або входити до складу одного суб’єкта. Наглядно їх вплив представлений в таблиці 1.


260

Таблиця 1. Вплив структури тристоронніх відносин як обов’язкового елемента завдань з надання впевненості в цілому і завдань з аудиту, зокрема, на визначення сутності договірних

відносин і змісту договору

Приклад

Зв'язок користувачів та

відповідальної особи

Можливість ідентифікації користувача

Суб’єкт, який наймає

аудитора (замовник)

Вплив на зміст договору

1 2 3 4 5 Ініціативний аудит

Аудит вконується

відповідно до рішення

загальних зборів

акціонерів

Користувачі та відповідальна особа належать до одного

суб’єкта господарювання

Користувачі та їх потреби можуть

бути ідентифіковані

Суб’єкт господарю-вання, до структури

якого належить і

користувач, і відпові-дальна сторона

1. Договір є двостороннім, при

його укладанні беруть участь аудитор

(аудиторська фірма) та суб’єкт

господарювання. 2. Мають бути

ідентифіковані права й обов’язки аудитора

(аудиторської фірми) та суб’єкта

господарювання, враховуючи наявність

в його структурі і користувача, і

відповідальної особи. Аудит

виконується на вимогу

окремого акціонера

Користувачі та відповідальна особа належать до одного

суб’єкта господарювання



Користувач (акціонер) як

окремий суб’єкт

господарю-вання

1. Договір має бути багатостороннім, в цьому випадку –

тристороннім. При його укладанні беруть участь

аудитор (аудиторська фірма), суб’єкт

господарювання, який є відповідальною особою,

та користувач (акціонер).

2. Мають бути ідентифіковані права й

обов’язки аудитора (аудиторської фірми),

відповідального суб’єкта, користувача як окремого суб’єкта.

Аудит виконується на

вимогу існуючих та потенційних кредиторів, інвесторів

тощо

Користувачі та відповідальна особа

не належать до одного суб’єкта господарювання



Суб’єкт господарю-вання, до

складу якого належить відпові-дальна сторона

1. Договір може бути дво- та

багатостороннім залежно від бажань користувачів брати

безпосередню участь у визначенні вимог до

аудиту, прав та обов’язків аудитора

(аудиторської фірми) і відповідальної

сторони. 2. Мають бути

ідентифіковані права та обов’язки аудитора (аудиторської фірми),


261


Продовження таблиці1 1 2 3 4 5

Аудит виконується на вимогу

існуючих та потенційних кредиторів, інвесторів

тощо

Користувачі та відповідальна

особа не належать до одного суб’єкта

господарювання



Користувач як окремий

суб’єкт господарю-

вання

1. Договір має бути багатостороннім, в цьому випадку –

тристороннім. При його укладанні беруть

участь аудитор (аудиторська фірма),

суб’єкт господа-рювання, який є відпові-дальною

особою, та користувач. 2. Мають бути

ідентифіковані права й обов’язки аудитора

(аудиторської фірми), відповідального

суб’єкта, користувача як окремого суб’єкта.

Обов’язковий аудит Обов’язковий

аудит Користувачі та відповідальна

особа не належать до одного суб’єкта

господарювання



не повною мірою

Суб’єкт господарю-вання, до

складу якого належить

відповідальна сторона

1. Договір є двостороннім. При

його укладанні беруть участь аудитор

(аудиторська фірма) та суб’єкт

господарювання, враховуються вимоги

спеціального законодавства. 2. Мають бути

ідентифіковані права й обов’язки аудитора (аудиторської фірми),


На сьогодні докладно розроблені питання укладання лише двосторонніх договорів для таких випадків: користувач і відповідальна особа належать до одного суб’єкта господарювання; користувач і відповідальна особа є різними суб’єктами господарювання, але користувач є пасивним і не бере участь у визначенні вимог договору (зокрема, досить повний приклад такого договору запропоновано О.А.

Петрик [9, с. 83−93]). Можливість та необхідність укладання тристоронніх договорів на виконання завдань з аудиту взагалі не розглядають, чому сприяє той факт, що використання таких договорів недостатньо поширене в юридичній практиці.

Тому вважаємо потрібним внести зміни до Цивільного кодексу України і включити до його змісту окрему главу, присвячену виконанням завдань з аудиту, яка б містила положення, що окремо регламентують істотні умови договору на виконання завдань з аудиту (табл. 2).


262

Таблиця 2. Істотні умови договору на виконання завдань з аудиту

Розділ договору Його зміст та особливості 1 2

Предмет договору, строки його

виконання − предмет договору (повний комплект фінансової звітності, окремий

компонент фінансової звітності, елементи, рахунки або статті

фінансової звітності);

− період, охоплений аудитом;

− застосована концептуальна основа (законодавчі та нормативні

документу, які регламентують порядок складання фінансової звітності,

організації бухгалтерського обліку);

− застосовані стандарти виконання завдання (міжнародні стандарти

аудиту, Кодекс етики, інші законодавчі та нормативні документи, які

регламентують додаткові вимоги до проведення аудиту);

− строки виконання договору

Сторони договору − суб’єкти, втягнуті в багатосторонні відносини: суб’єкт

аудиторської діяльності (аудитор – суб’єкта підприємницької

діяльності або аудиторська фірма), відповідальна сторона,

користувач (користувачі), суб’єкт, який здійснює оплату послуг,

якщо він відрізняється від відповідальної сторони та користувача

Результат виконання завдання з

аудиту та наслідки неможливості

досягнення результату

− документи, які в результаті виконання аудиту повинен передати

аудитор (аудиторський звіт та письмові повідомлення в процесі

виконання аудиту управлінському персоналу, іншим

користувачам), сторони (суб’єкти), яким необхідно подавати

відповідну інформацію, форма представлення, строки передачі;

− умови, при яких існує можливість відмови від виконання

завдання, порядок оформлення та представлення сторонам договору

письмового повідомлення про таку відмову

Обов’язки і права аудитора

(аудиторської фірми) − права та обов’язки аудиторської фірми стосовно вибору методів

та процедур перевірки, повідомлення інформації в процесі та за

результатами аудиту, отримання інформації від посадових осіб та

органів (служб) відповідальної сторони, залучення інших фахівців

та експертів тощо

Обов’язки і права відповідальної

сторони − права та обов’язки відповідальної сторони стосовно створення

умов для проведення аудиту (представлення необхідної

документації, забезпечення участі аудиторів у інвентаризації,

отримання підтверджень від третіх осіб, допуск у службові

приміщення), надання відповідей на аудиторські запити, отримання

інформації від аудиторів, можливості виправлення виявлених

недоліків, помилок тощо

Обов’язки і права користувачів − права та обов’язки користувачів стосовно отримання інформації

в процесі проведення аудиту та за його результатами

Розмір і порядок оплати робіт − розмір винагороди за надання аудиторських послуг;

− строки оплати

Умови забезпечення конфіден-

ційності інформації, яка стала

відомою аудитору в процесі

виконання завдання з аудиту

− умови дотримання принципу конфіденційності з урахуванням

відповідальності перед користувачами та вповноваженими

компетентними органами

Відповідальність сторін − відповідальність суб’єкта аудиторської діяльності, відповідальної

сторони, користувача (користувачів), суб’єкта, який наймає аудитор

і здійснює оплату послуг, за невиконання або неналежне виконання

умов договору

Порядок вирішення спорів, які

можуть виникнути під час

проведення аудиту та передачі

його результатів.

− умови розірвання договору;

− порядок досудового вирішення спорів

Крім того, в Законі України «Про аудиторську діяльність» [6] слід

передбачити можливість укладання двостороннього та багато-стороннього

263


договору, сторонами якого крім аудитора (аудиторської фірми) можуть

виступати суб’єкт господарювання, який є відповідальною особою,

користувач (користувачі), які можуть бути як юридичними, так і

фізичними особами, особа – платник, якщо оплату послуг здійснює інша

особа, та більш докладно викласти порядок укладання договору та його

особливості, що, безумовно, забезпечить підвищення якості аудиторської

роботи та покращення рівня суспільної поінформованості про мету,

завдання та властиві обмеження аудиту.

Висновки. Договір на проведення аудиту розглядається як окремий

випадок одного з різновидів господарських договорів, а саме договорів

підряду. Однак аналіз якісних особливостей договору підряду, які

викладені в Цивільному кодексі України, свідчить про те, що не всі його

положення можуть бути застосовані до договору на проведення аудиту

внаслідок специфіки аудиторської діяльності. Особливість договору про

надання аудиторських послуг полягає у специфічному характері робіт, які

вирізняються своєю високою інтелектуальністю, тому за своєю сутністю

договір про проведення аудиту ближчий до договору на виконання

науково-дослідних робіт, порядок виконання яких регламентований ст.

892−900 Цивільного кодексу України. Складність врегулювання

договірних відносин в аудиті полягає в тому, що Міжнародними

стандартами аудиту та національним законодавством регламентується

процес інформаційних зв’язків лише між аудитором та управлінським

персоналом суб’єкта господарювання, який підлягає аудиту, і не

враховується зміст тристоронніх відносин між аудитором, відповідальною

стороною та користувачами як обов’язкового елемента завдань з надання

впевненості. У зв’язку із цим потрібно внести зміни до Цивільного кодексу

України, зокрема, включити окрему главу, присвячену виконанням завдань

з аудиту, яка б містила положення, які окремо регламентують зміст

договору з виконання таких завдань, а також більш детально викласти ці

питання в самому Законі України «Про аудиторську діяльність», що

дозволить зменшити такий «розрив в очікуваннях» в аудиті, як розрив у

комунікаціях на мікрорівні, який проявляється при погодженні умов

аудиту внаслідок відсутності достатнього обсягу спілкування аудиторів з

управлінським персоналом та іншими користувачами, неналежний рівень

їх інформування про умови, цілі, обмеження та результати аудиту.


264


1. Бондар В.П. Види відповідальності аудитора в Україні / Валерій Петрович Бондар // Економіка :

проблеми теорії і практики : Збірник наукових праць. – Випуск 203 : В 4 т. – Т.ІІ. –

Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. – С. 450−455.

2. Бондар В.П. Відповідальність аудитора в зарубіжних країнах / Валерій Петрович Бондар //

Вісник ЖДТУ. Економічні науки. – 2005. - №1(31). – С. 38−44.

3. Бондар В.П. Проблема відповідальності перед третіми особами в аудиті / Валерій Петрович

Бондар // Вісник ЖДТУ. Економічні науки. – 2004. − №4(30). – С. 21−26.

4. Бурлаков Р.М. Цивільно-правові питання здійснення аудиторської діяльності в Україні

[Електронний ресурс] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03

«Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Р. М.

Бураков. – Харків, 2000. – 16 с. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2000/00brmadu.zip.

5. Дорош Н.І. Аудит : теорія і практика. / Ніна Іванівна Дорош. – К.: Знання, 2006. – 495 с.

6. Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 року №3126-ХІІ (в редакції

Закону України від 14 вересня 2006 року №140-V) (із змінами та доповненнями) [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/show/2121-14

7. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості

та супутніх послуг : видання 2010 року, частина 1 / Пер. з англ. : Ольховікова О.Л.,

Селезньов О.В., Зєніна О.О., Гик О.В., Біндер С.Г. – К. : Видавництво «Фенікс»,

2011. – 846 с.

8. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості

та супутніх послуг : видання 2010 року, частина 2 / Пер. з англ. : Ольховікова О.Л.,

Селезньов О.В., Зєніна О.О., Гик О.В., Біндер С.Г. – К. : Видавництво «Фенікс»,

2011. – 414 с.

9. Петрик О.А. Аудит : методологія і організація : Монографія. / Олена Анатоліївна Петрик. – К. :

КНЕУ, 2003. – 260 с.

10. Положення з національної практики аудиту 1 «Особливості узгодження умов завдання з

обов'язкового аудиту та укладання договору про проведення обов'язкового аудиту з

врахуванням вимог національного законодавства», затверджене рішенням Аудиторської палати

України від 31 жовтня 2013 року № 281/8 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.apu.com.ua/files/ris/286_12.doc

11. Положення з національної практики контролю якості аудиторських послуг 1 «Організація

аудиторськими фірмами та аудиторами системи контролю якості аудиторських послуг»,

затверджене рішенням Аудиторської палати України від 27 вересня 2007 року №182/4

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.apu.com.ua/files/reestr/765047123.pdf

12. Редько О.Ю. Якість аудиторських послуг: філософія та міфологія / Олександр Юрійович Редько

// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – №1. – С.46–54.

13. Ханик-Посполітак Р.Ю. Договори на проведення аудиту : автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право». / Р. Ю. Ханик-Посполітак. – НАН України : Інститут держави і

права ім. В. М. Орецького. – К., 1997. – 23 с.

14. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV (зі змінами та доповненнями)

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/435-15/page

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙ Засновник фахового видання з економіки - державний вищий навчальний заклад

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (ПДАБА). Свідоцтво про державну реєстрацію в Мінюсті України № 12699-1583Р від

17.05.2007р. Фахова реєстрація ВАК України: Постанова № 1-05\4 від 14.10.2009р. Редакційну колегію очолює завідуюча кафедри міжнародної економіки, д.е.н.,

проф. Ю.В. ОРЛОВСЬКА. До складу редколегії входять провідні вчені по разним напрямкам економіч-

ної науки: д.т.н., заслужений діяч науки і техніки України БОЛЬШАКОВ В.І., д.е.н.Верхоглядова Н.І., д.е.н. Іванов С.В., д.е.н. Залунін В.Ф., д.е.н. Божанова В.Ю., д.е.н. Дубницький В.І., д.е.н. Вакульчик О.В., д.е.н. Задоя А.О., д.е.н. Кратт О.А., д.е.н. Максімова Т.С., д.е.н. Пила В.І., д.е.н. Плаксієнко В.Я., д.е.н. Стукало Н.В., д.е.н. Чернюк Л.Г., д.е.н. Чмир О.С., д.е.н. Чужиков В.І.

Термін публікації матеріалів складає 3 місяці з дня їх надходження до редакційної колегії. Статті, відхилені рецензентами та редакційною колегією, повертаються авторамдля доопрацювання.

До публікації в збірник наукових праць «Економічний простір» приймаються матеріали, що стосуються результатів оригінальних науково-економічних досліджень і розробок.

Мова – українська, російська або англійська. Наукові статті, що публікуються в журналі «Економічний простір»,

організовуються редколегією в блоки, які містять декілька статей одного достатньо загального і значущого тематичного напряму

• МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА І ЗМІНИ ГЕОЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ; • ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ; • ФІНАНСИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНО – БУДІВЕЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ; • ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА ТА ПРОСТОРОВО – КЛАСТЕРНИЙ БІЗНЕС; • РОЗБУДОВА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ; • ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ; • СТАЛИЙ РОЗВИТОК, ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ТА АЛЬТЕРНАТИВНА ЕНЕРГЕТИКА. Блоки можуть змінюватися за рішенням редакційної колегії. Кожна стаття супроводжується рецензією доктора економічних наук. Статті

авторів, що мають вчений ступінь доктора економічних наук, не рецензуються. Редакція журналу залишає за собою право скорочення отриманих матеріалів і вне-

сення в них редакційних змін. Зміни в статтях узгоджуються з представниками авторського колективу.

Редакція може публікувати статті в порядку обговорення, не розділяючи точки зору авторів. Автори опублікованих статей несуть відповідальність за точність приведених фактів, статистичних даних, власних імен і інших відомостей, а також за зміст матеріалів, що не підлягають відкритій публікації.

СТРУКТУРА СТАТТІ Стаття повинна складатися з логічно взаємопов’язаних розділів, озаглавлених згідно нижченаведеної схеми: УДК Назва статті ПІБ автору (авторів) з зазначенням наукового ступеню, місце роботи (повністю). Анотація - розширена, мінімум 900 знаків (від 0,5 до1 сторінки) українською та англійською мовами.

Ключові слова та словосполучення - від 5 до 10 - українською та англійською мовами.

Актуальність проблеми та її зв'язок з важливими науково-практичними завданнями.

Аналіз останніх наукових досліджень з досліджуваної проблеми та (ОБОВ'ЯЗКОВО!)

визначення питань, що не вирішені.

Мета роботи. Викладення основного матеріалу дослідження з науковим авторським

обґрунтуванням отриманих результатів.

Висновки (висновки та перспективи подальших наукових розробок в даному напрямі).

Список використаних джерел - мінімум 8 одиниць.

ДО СТАТТІ ДОДАЮТЬСЯ: (для виконання вимог міжнародних наукометричних баз даних):

1) засвідчена печаткою установи рецензія доктора економічних наук; 2) МЕТАДАНІ на трьох мовах - англійській, українській та російській: прізвище, ім’я, по-батькові автора (-ів), назва статті, анотація обсягом не менше 900 знаків, ключові слова та словосполучення - від 5 до 10, вчений ступінь і вчене звання автора (-ів), місце роботи та посада кожного з авторів, номери службового, домашнього або мобільного телефонів, поштова адреса, адреса електронної пошти кожного з авторів – ОБОВ’ЯЗКОВО! Стаття та авторська справка надсилаються електронною поштою на адресу редакціїї Важливо: назва файла зі статею - прізвища авторів; назва файла з МЕТАДАНИМИ -

прізвища авторів зі словом «метадані»; в темі листа обов'язково вказувати прізвища авторів В одному електроному листі має бути тільки одна стаття!

Оригінал рецензії д.е.н., копія платіжного документу, а також перша сторінка статті з підписами всіх авторів надсилаються традиційною поштою (або кур'єрскою поштою) тільки після підтвердження про те, що стаття прийнята до друку.

ВИМОГИ ДО МАТЕРІАЛІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ У СЕКТОР

КОМП’ЮТЕРНОГО МАКЕТУВАННЯ - Обсяг статті – від десяти сторінок комп’ютерного набору у форматі А4.

Міжрядковий інтервал 1,5. Шрифт Times New Roman, розмір (кегль) - 14. Абзац-10мм.Поля з усіх боків повинні складати 20 мм. - Рисунки і таблиці набираються шрифтом Times New Roman №12 з одинарним

міжрядковим інтервалом. Рисунки, діаграми і таблиці створюються з використанням чорно-білої гамми. Використання кольору не допускається! - Формули набираються за допомогою редактора формул Microsoft Equation і

нумерувати в круглих дужках, наприклад: (2). - Список літератури повинен містити відомості з доступних читачам джерел і бути

оформлений згідно діючим стандартам. Посилання в тексті на літературу подаються в прямих дужках, наприклад: [12]. Кількість літературних джерел- не менше вісьмох! - Підрядкові примітки не дозволяються.

Більш детальну інформацію щодо надання статей до редакції збірника «Економічний

простір»можна отримати на сайті: www.eprostir.dp.ua, e-mail:[email protected],

або в робочі дні з 9.00 до 16.00 за телефоном (098) 288-58-48 Лапта Надія Валентинівна.

Наукове видання

Економічний

Простір

Збірник наукових праць

№83

Українською і російською мовами

Комп’ютерну верстку та друк виконано

в редакційно-видавничому відділі ПДАБА

Відповідальний редактор Лапта Н.В.

Технічний редактор Вовк М.С.

Підписано до друку 27.03.2014

Формат 60х84 1/16. Спосіб друку - різограф.

Умов.друк.арк. 16,6 Тираж 300 прим.

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: Україна, 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Чернишевського, 24-А, офіс В-500

www.eprostir.dp.ua, e-mail: [email protected]

МАРТ 83 260 - ВНТУadler.vk.vntu.edu.ua/file/stat_tez_2013-2018/3ac... ·...

Documents