НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

Міста Давньої

«СТАРОДАВНІЙ СВІТ»

КИЇВ • 2014

УДК 904.4(4-11)“653”ББ К Т4(4Укр 1)431.1-423.2я434 М-656

Міста Давньої Русі. Збірка наукових праць пам’яті А. В. Кузи. — К.: «Стародавній Світ», 2014. — 532 с. + 2 с. вкл.

Збірка наукових праць пам’яті видатного вченого-археолога XX ст. А. В. Кузи (до 75-річчя від дня народження). Ш ирокий спектр наукових інтересів та географія експедиційної діяльності науковця знайш ли своє відображення в різноманітності на­укових праць пропонованої збірки, що, певного мірою, пояснюється тим, що багато авторів починали свою наукову діяльність саме в його експедиціях. В статтях розгляда­ються питання генези давньоруського міста, його особливостей як соціально-економіч­ного та культурного феномену, торгівлі та ін. Наукові роботи, які виконані провідними фахівцями Східної Європи із залученням останніх результатів археологічних розкопок ще раз доводять перспективність багатьох напрямків наукових досліджень закладених свого часу А. В. Кузою.

Д ля істориків, археологів, етнологів, культурологів, викладачів та студентів вузів.

Науковий редактор:П. П. Толочко, академік НАН України, іноземний член РАН

Редакційна колегія:В. А. Янін, академік РАН

Н. А. Макаров, академік РАН Г. Ю. Івакін, член-кореспондент НАН України О. П. Моця, член-кореспондент НАН України

А. В. Петраускас (вчений секретар), кандидат історичних наук

Рецензенти:І. Н. Данилевський, доктор історичних наук

С. О. Біляева, доктор історичних наук

Збірку підготовлено за підтримки Коростенської міської ради (Ж итомирська область)

та Національного дослідницького університету «Вьісшая школа зкономики» (г. Москва)

Затвердж ено до друку Вченою Радою Інституту археології НАН України

© Інститут археології НАН України, 2014 © Автори статей, 2014 © Видавництво «Стародавній Світ», 2014

460 М і с т а Д а в н ь о ї Р у с і

А . В. Борисов

Городищ е біля села П екарі в урочищ і Заводищ е

Статтю присвячено огляду історії польового дослідження пам ’ятки та введенню до наукового обігу інформації про пам ’ятку. Розглянуто можливість ототожнення городища з літописним Роднем. Подано детальний опис археологічної пам’ятки. Запропоновано перспективні напрямки досліджень пам ’яткита. її округи. У статті робиться, висновок про важливість цього давньоруського городищі для дослідження системи заселення Нижн ього Поросся.

К л ю ч о в і с л о в а : городище, Д авня Русь, літописний Родень, с. Пекарі, польовідослідження, ниж ня течія р. Рось.

Д ослідницький інтерес до археологічного вивчення давньоруських пам ’яток ниж нього П оросся зумовлений їх перебуванням на перш ому плані оборони п раво­береж ної частини П івденної Русі. Ц і укріплення були складовою так званої «Порос- ької оборонної лінії», деяк і з них (наприклад, городищ е в ур. Д іви ц я біля с. Сах- нівка) виконували функцію міст. Саме «гради»-городищ а, згідно з археологічними даним и, становили основу системи розселення літописного «Поросся». О дним із та­ких об’єктів є городищ е біля сучасного села П екарі Канівського району Ч еркаської області.

П ам ’ятка розташ ована за 1,4 км на південний захід від центру с. П екарі, 4,7 км на північний схід від будинку сільської ради в с. Хмільна, 200 м на північний захід від дороги між селами Хмільна та П екарі, на південно-західному кінці останнього (рис. 1).

Городищ е займ ає високий (близько 45 м від заплави) корінний лівий берег р. Рось. Т ериторія обмежена з заходу заболоченим гирлом К риниччиного яру та меншим безіменним яром (рис. 2). З північного сходу розташ ований невеликий ярок. По його схилу помітні залиш ки колиш ньої ґрунтової дороги. Таким чином, це мис із досить крутими (місцями обривистими) південними схилами. Більш а частина мису має південну експозицію . Городищ е складається з двох ліній укріплень, що ви­окремлю ю ть два майданчика.

Розташ ування пам ’ятки біля гирла р. Рось пов’язує її з проблематикою літопис­ного Родня, питання локалізації якого досі залиш ається відкритим. Гіпотезу про розташ ування літописного міста Родень біля с. П екарі висловив в середині XIX ст.А. І. П охилевич. Д ослідник вважав, що городищ е в урочищ ах Бичаки та Княж а Гора є частинами одного міста [П охилевич, 2005, с. 500]. П. П. Толочко у своїй моно­графічній праці висловив припущ ення, що, судячи з літописного повідомлення, Ро­день не може бути надійно ідентифіковано з городищ ем в ур. Княж а Гора. Адже ця пам ’ятка знаходиться не «на оустьи Рт>си» [Полное собрание, 1908, стлб. 65], а фактично на березі Д н іпра, вищ е гирла. Кераміка Х -Х І ст., зібрана дослідником на городищ і біля с. П екарі в ур. Заводищ е, та місце розташ ування пам ’ятки дозволили висловити припущ ення, що саме це городищ е може бути ідентифіковане з літопис­ним Роднем [Толочко, 1980, с. 150]. З точки зору історії гідрографічної ситуації ги р ­ла ріки Рось, це припущ ення є достатньо обґрунтованим.

Б о р п с о в А . В . Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 461

Рис. 1. Д авньоруські пам ’ятки ниж ньої течії р. Рось на «трьохверстовій» карті X IX століття

Рис. 2. Д іл ян к а ни ж ньої Росі на «П лане П ороси я восточнаго...» 1897 року. 1 — гора М осковка; 2 — М але Скіфське городи щ е; 3 — у р .К н яж а Гора;

4 — городи щ е в ур. Б и чаки .; 5 — городи щ е в с. К ононча

Б о р п с о в А . В . Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 462

Сучасне гирло р. Рось знаходиться на значній відстані від корінного правого берега. Рось впадає в Д н іпро в районі с. Х рещ атик. П ро таку ж топографію свідчать карто 1940-х років XX ст. Карта середини XIX ст. (так звана трьохверстівка) зобра­жує гирло р. Рось біля с. П екарі і, відповідно, русло ріки проходить уздовж високого правого берега, на якому розташ оване городищ е. Т аке розташ ування річищ а р. Рось фіксується і на картах XVI ст. Отже, є достатні підстави стверджувати, що за давньо­руських часів русло р. Рось також знаходилось біля підніжжя високого лівого берега. К ардинальна зміна русла річки була спричинена так званою «Хмілянською катастро­фою» через різке знищ ення лісового покриву Канівського плато (вирубування лісів у XIX ст.). Ліси вирубувались для потреб цукроварень. Внаслідок цього активізува­лись ерозійні процеси. У 1904 р. кількаденна грозова злива викликала величезний об’єм змиву з розгалуж еної системи Х мілянського яру. П отужний конус виносу п ере­городив греблею русло Рось. Н ове, сучасне, русло було прорізано на значній відстані від канівських гір [Сліпець, 2004].

П итання про ідентифікацію городищ а біля с. П екарі в ур. Заводищ е з літопис­ним Роднем не може бути виріш ене без звернення до археологічних матеріалів. Ана­ліз цих матеріалів слід розпочинати з історії вивчення цієї пам’ятки.

Щодо археологічних пам ’яток с. П екарі маємо інформацію з археологічної картиВ. Б. Антоновича 1895 р. У тексті є повідомлення про 5 городищ в околицях с. П е­карі [Антонович, 1985, с. 101]. О дне з них описується як «лежащее на горе Бучак, над Росью, состоит из двух концентрических параллелограмов», саме воно, на нашу думку, і є городищ ем біля с. П екарі в ур. Заводищ е. Н а користь цього свідчить сама конструкція двох оборонних ліній пам’ятки, які можна інтерпретувати як два «кон­центрических параллелограма». Щодо городищ а в «ур. Бьічак» є інформація і в праціА. І. П охилевича 1864 р. У тексті про с. П екарі повідомляється, що біля села існують два укріплення: одне на Княж ій Горі, інше «на урочищ е Бьічаке» [П охилевич, 2005, с. 500]. Знаходяться городищ а одне від одного на відстані трьох верст. Урочищ е

Рис. З . Д ілян ка ниж ньої Росі на «Археологической карте обох берегов Д непра» 1874 року. 1 - ур .К няж а Гора; 2 - ур. Городок; 3 - ур. Варченківська Гора

Б о р п с о в А . В . Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 463

/

4

Рис. 4. П оселення скіфського часу та ф рагмент городищ а за В.Г. П етренко (1963 р.)

Заводищ е, дійсно, розташ оване за 3,2 км від ур. Княж а Гора (1 веста = 1,0668 км). Більш конкретно місце розташ ування ур. Бичаки зображ ено на карті-додатку до праці І. А. Хойновського «План П ороссья восточнаго...» 1897 р. [Хойновскнй, 1986]. Б іля села П екарі позначено два городищ а: «Бьічаки» (розташ оване на лівому березі р. Рось) та «Пекарьі» (знаходиться на березі Д ніпра) (рис. 3). У тексті зазначається, що пам’ятка в урочищ і «Бьічаки» розташ ована за 3 версти від Княж ої Горн. Д одат­ковим свідченням щодо взаємного розташ ування городищ в околицях гирла р. Рось є «Археологическая карта обоих берегов Д непра» 1874 р. [Археологическая карта, 1874]. Н а околицях с. П екарі зображ ено три городищ а (рис. 4). О дне з них розта­ш оване на березі Д н іпра й підписане як «Гора К няж ья Городок Родня» (більшість городищ на ній має підпис «городок»), друге — в глибинах К риниччиного Яру. Т р е ­тє — на лівому березі р. Рось — має назву «Городок» і може бути ототожнене з горо­дищ ем в ур. Бучак та ур. Заводищ е. Таким чином, можна констатувати, що п рин ай ­мні з середини XIX ст. пам ’ятка в ур. Заводищ е була відома дослідникам під назвою «городище в ур. Бичак», «ур. Бичаки».

П ерш і задокументовані археологічні дослідж ення на пам’ятці здійснювала 1963 р. В. Г. П етренко. У рамках пошуку пам’яток скіфського часу на Пороссі автор здійснила обстеження валу та рову городищ а, заклала шурф розміром 1 ,5x2 м на його території. У культурному шарі товщиною 0,35 м виявлено гончарну кераміку з хви­лястим орнаментом [П етренко, 1963, с. 31]. Кераміка дозволила віднести городищ е до «славянских». Серед ілюстрацій подано схематичний план розташ ування сусідньо­го поселення скіфського часу та частини території давньоруського городищ а (рис. 5).

У 1973 р. П. П. Т олочко здійснив розвідку на пам ’ятці. Д ослідником зафіксо­вано наявність двох укріплених частин і посаду, розташ ованого на п івденних схи­лах пагорбу, та кераміку Х -Х І ст. [Толочко, 1980, с. 150; Д ревнерусские поселення, 1984, с. 77].

1987 р. експедиція по Зводу пам’яток археології під керівництвом Г. Т. Ков- паненко обстежила городищ е. Д о складу розвідкового загону експедиції входи-

Б о р п с о в А . В . Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 464

Частинигородища

Шурф№1 (1987)

И^рф №4 (1987)

<1)урф N42 (201;

Рис. 6. Городищ е в ур. Заводищ е. 1 — вал; 2 — рів; 3 — тераса-ескарп; 4 — реконструйована траса укріплень; 5 — територія городищ а

Рис. 5. П лан городищ а в ур. Заводищ е (креслив А.Т. Томаш евськпй) 1987 р.

Б о р п с о в А . В . Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 465

ли Я. В. Баран (керівник), А. І. Іванченко, А. П. Томаш евський, О. П авлю ченко, Н. Ткач. А. П. Томаш евський зняв окомірний план пам ’ятки та сусіднього поселен­ня скіфського часу в масштабі 1:20 (висловлюємо вдячність Л . І. Іванченко за мож­ливість скористатися копією плану) (рис. 6.). Н а городищ і було зібрано підйомний матеріал та закладено 4 шурфи розміром І Х І м . Д ва шурфи — на внутріш ньому майданчику городищ а, і два — між лініями укріплень, ближче до зовніш нього валу. О тримані матеріали датувалися давньоруським часом.

Н а початку 1990-х років (ймовірно, до 1995 р.) С. І. Климовський здійснював попередній огляд території для підготовки марш руту експедиції в акваторії Д ніпра. Метою цих робіт були пош уки однієї з перш их січей, так званої «Роської січі». Загін рухався на невеликому катері, здійснюючи короткочасні зупинки для огляду терито­рій (зокрема, дніпровських островів навпроти Канівського Д ерж авного природного заповідника та с. П екарі). У рамках цих робіт В. К. Козюба здійснив пошук та візу­альне обстеження городищ а в ур. Заводищ е.

У вересні 2004 р. розвідзагін Канівської археологічної експедиції у складіВ. О. П етраш енко, О. М. П етраш енко, В. К. Козюби та В. О К риж ановського об­стежили пам ’ятку. Було закладено кілька шурфів на території внутріш нього м айдан­чика городищ а, один із них — на незарослій лісом частині мису зі степовою рослин­ністю. У результаті ш урфування знайдено залізні цвяхи, невелику кількість стінок гончарної кераміки.

Внаслідок об’єктивних та суб’єктивних обставин здобуті в процесі польових д о ­сліджень матеріали й майже вся супутня документація були втрачені або виявились недоступними для наукового опрацю вання та не були опубліковані.

Д ля отрим ання перевірених даних автором розпочато повторні дослідж ення на пам ’ятці у 2010 р. Д о дослідницької групи входили: А. В. Борисов, В. К. Козюба, О. В. М анігда. [Борисов, 2010, с. 8-9]. Здійснено роботи з фіксації розмірів та конфі­гурації частин городищ а. В. К. Козюба здійснив зйомку окомірного плану внутріш ­ньої лінії укріплень. Закладено шурф № 1 розміром ІХ І м на майданчику городищ а. У шурфі, зачистках уступів та на городах знайдено невелику кількість кераміки доби бронзи, давньоруського часу Х І-Х ІІ та Х У ІІІ-Х ІХ ст.

Роботи з дослідж ення городищ а було продовж ено 2012 р. [Борисов, 2012]. У р із­них частинах пам ’ятки закладено 5 зондажів для з’ясування меж пош ирення дав­ньоруського культурного шару. Зондаж і, закладені в південно-східній частині горо­дищ а, за межами перш ої лінії укріплень, майже не дали давньоруського матеріалу.

Н а місці зондажу № 2 (в якому виявлено кераміку епохи бронзи) для більш чіт­кого хронологічно визначення було виріш ено закласти шурф ( І ХІ м). П ісля ви яв­лення на глибині 1,15 м частини тазових кісток поховання ранньоскіфського часу [Гречко, у друці] шурф № 2 виріш ено розш ирити. Із заходу було прирізано лінію квадратів по 0,5 м, на півдні — дві лінії квадратів по 0,5 м. Таким чином фінальний розмір шурфу становив 1 ,5x2 м.

Шурф виявив, що до глибини 0-0 ,2 м трапляю ться невиразні пізньосередньовіч- ні матеріали. Д о глибини 0,45 м йде міш аний коричнево-сірий ш ар, насичений улам­ками ліпного посуду канівської групи середньодніпровської культури. Н а глибині 0 ,5-0,45 м у східній частині шурфу вдалося зафіксувати чіткий контур поховальної ями. Яма опущ ена у твердий світло-коричневий супіщ аний материковий лес на гли­бину 1,15-1,06 м від сучасної поверхні. Східний та південний контури поховальної ями чітко простежуються. Західний контур дуже невиразний, поруйнований давн і­ми норами. Заповнення могили складалося з міш аного шару, що включав ліпну ке­раміку доби бронзи. У заповнені, на глибині 0,37 м, виявлено бронзове трилопасне вістря стріли скіфського часу.

Скелет небіжчика, очевидно, лежав на лівому боці і був орієнтований головою на південь. Н оги підігнуті в колінах. П олож ення рук прослідкувати важко. Грудна клітка та кістки рук рознесені давніми норами. Ч ереп розчавлено ґрунтом. Кістяк

Б о р п с о в А . В . Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 466

належ ить дитині або підлітку, ймовірно жіночої статі. Між кістками ніг у засипці по­ховання виявлено уламки кераміки епохи бронзи. Інвентар поховання складався з типового для ранньоскіфського часу набору речей [Гречко, у друці].

З а історіографічною традицією пам ’ятка має умовну назву П екарі-2, на відміну від городищ а в ур. К няж а гора, що називається П екар і-1 [Д ревнеруские поселе­ння, 1984, с. 76-77]. Стосовно цієї пам ’ятки в літературі вж ивалися також назви «ур. Городки», «ур. Городок», городищ е «на урочищ е Бьічаке», «на горе Бучакт.». О скільки до сьогодні назва урочищ а «Бичаки» не використовується, а поряд існує поселення трипільської культури П екарі-2, автор пропонує надалі використовувати для пам ’ятки назву «городище П екарі в ур. Заводищ е». В икористання топоніма «За­водище» в назві дозволить виокрем ити пам ’ятку серед багатьох інш их «городищ в ур. Городище».

М айже вся сучасна площ а городищ а поросла акацією , кленом, ясеном, м ісця­ми дубом. Густий підлісок складається з кущів, зокрем а бузини. Н а крайній півден­но-східній частині мису є невелика ділянка, заросла степовим різнотрав’ям і кущ а­ми ш ипш ини. У південній частині мис підрізаний сільськими городами та двома подвір’ями. П ерепад висот між поверхнею мису та городами складає до 1 м і має ви ­гляд сходинки. Частина городніх д ілянок і садків знаходяться в занедбаному стані. З півночі на територію городищ а пролягає ґрунтова дорога, що веде через буферну зону Канівського природного заповідника вглиб його території.

П ам ’ятка складається з двох укріплених ділянок. П івденний майданчик має форму видовженого мису, орієнтованого вздовж осі п івніч-південь, з деяким відхи­ленням на схід. Таким чином, «дитинець» займає південно-західну частину мису. П о­верхня майданчика підвищ ена в західній частині («гребінь» мису) і має пониж ення в південно-східній ділянці. Із заходу мис обмежений крутими схилами яру та має тера- су-ескарп ш ириною до 6-8 м. П ерепад висот між «гребенем» мису та терасою ескарпу становить близько 4 -6 м. П оверхня цієї штучної тераси сплощ ена, починається біля західного краю внутріш нього валу городищ а. Ш ирина «дитинця» становить близько 35-50 м, довж ина 100-140 м (рис. 7).

Б о р и с о в А. В. Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 467

З півночі майданчик оточено дугоподібним валом (довжиною 130 м), з нап іль­ного боку якого простеж ується рів. Залиш ки валу опливли, мають висоту 1,6-2 м, ш ирина від 8 до 10-12 м на кінцях. Ш ирина рову — 8-10 м при глибині 1-1,5 м (у південно-східній частині до 10 м). Зах ідний кінець валу на 2-3 м не доходить до урвищ а яру. М ожливо, цей проміж ок використовувався для в’їзду на городищ е. Східний кінець внутріш ньої лінії укріплень зруйновано. Завд яки аналізу аерофо- тознімку 1943 р. переконуємося, що л ін ія укріплень продовж увалась на південь до закінчення мису [Козюба, 2012, с. 94, 98, рис. 1.]. Н а той час городищ е не було за­ліснене, а використовувалось як поля чи випас. Реконструйована площ а «дитинця» становить 0,91 та (без урахування реконструкції знищ еного внутріш нього валу — площ а близько 0,7 та).

З а 45 м від рову внутріш ньої лінії укріплень знаходиться зовніш ній вал. З б е ­реж ена частина укріплень (довжиною близько 60 м) перетинає переш ийок мису на північ та схід від дитинця. Висота валу становить 1,4 м, ш ирина — 8-9 м; рів має ш и­рину до 8-10 м, глибину 1-1,2 м. Ц я лін ія має трохи вигнуту форму, і південно-схід­ним краєм загинається в бік долини р. Рось. Рів плавно переходить у схил яру. На аерофотознімку 1943 р. бачимо, що зовніш ня лін ія проходила вздовж північно-схід­ного краю мису [Козюба, 2011, с. 98, рис. 1]. Вал виходив на край високого берегу долини р. Рось (рис. 8). Й мовірно, залиш ки рову ми спостерігаємо у вигляді невели­кого ескарпу-тераси зі східного боку, по якій проходить занедбана ґрунтова дорога. Ш видше за все вал було повністю знищ ено під час посадки лісу в післявоєнний пе­ріод. Зовн іш ня лін ія укріплень своєю конфігурацією окреслю є дві д ілянки. П ерш а розташ ована на «основному гребені» мису. Інш а д ілянка відділена пониж енням від перш ої і має форму підквадратного мису довж иною до 100 м, що виходить до долини р. Рось. З півдня мне п ідрізаний городами села, а з південного сходу закінчується урвищ ем у долину р. Рось, де розташ овано вулицю с. П екарі. П лощ а перш ої д ілянки між двома лініями укріплень — 0,47 та, площ а підквадратного мису — 1,21 та. Таким чином, сукупна площ а пам’ятки (з урахуванням усієї території, обмеженої рекон­струйованою трасою зовніш ньої лінії укріплень) становить близько 3,29-3,5 га.

Рис. 8. В игляд території городищ а з півдня (об’єм на реконструкція)

Б о р п с о в А. В. Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 468

Культурний шар дитинця має товщ ину 0,2-0 ,40 м. Шар слабо насичений давньо­руською та пізньосередньовічною керамікою. Н а городах садиб, що безпосередньо знаходяться на території городищ а та на похилому південному-східному схилі мису, знахідки давньоруської кераміки також мають спорадичний характер.

Отже, спираю чись на наявні матеріали, можна схематично реконструю вати іс­торію виникнення та функціонування цієї пам ’ятки. П ерш і сліди заселення ми фік­суємо за доби бронзи. Судячи з наявного матеріалу, на цій д ілянці правого берега р. Рось існувало поселення канівської групи середньодніпровської культури. З а ран- ньоскіфських часів це місце використовувалось для поховань. С инхронні поселення скіфського часу розташ овані на захід від городищ а за яром [П етренко, 1963, с. 31]. Слабка насиченість культурного шару городищ а давньоруськими матеріалами та не­значна площ а їх пош ирення, відзначені більшістю дослідників, вказують на слабку заселеність або короткочасність існування населеного пункту. Н аявні нечисленні ма­теріали датуються Х І-Х І І ст.

На сьогодні, спираючись на отримані археологічні дані, зокрема датування кера­міки, ми не можемо надійно ідентифікувати городище в ур. Заводищ е з літописним Роднем. Н аявні археологічні матеріали не дозволяють датувати городище X ст. Так, кераміка, що дозволяє попереднім дослідникам синхронізувати час існування пам’ятки та літописне повідомлення, зараз недоступна для наукового опрацювання. Зібрана протягом 2010 і 2012 років кераміка давньоруського часу датується в рамках Х І-Х ІІ ст. Відкриття могильника, синхронного городищу, дозволило б з’ясувати умови життя та причини смертності населення, адже довготривала облога й пов’язане з нею голоду­вання в літописному Родні мали б відобразитися на стані здоров’я його мешканців.

Остаточне виріш ення питання ідентифікації літописного Родня з городищ ем в ур. Заводищ е потребує подальш ого дослідж ення як безпосередньо пам ’ятки так, і її округи. Зокрем а, важ ливим завданням є складення інструментального плану горо­дищ а, дослідж ення залиш ків укріплень, пошуку археологічних об’єктів для більш надійного датування.

Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии / В. Б. Антонович. — М., 1895. — 139 с.Археологическая карта обоих берегов Д н еп р а / [Чертил Диаконенко Е.]. — Б. м., 1874. — 1 к. (2 л.): 1 цв.;

74x50 см. — П ри названиях населенньїх местностей обозначен год, когда он первьій раз упоминаются в летописях. — № 6545. — деф.: нет 1 л.

Борисов А. В. Звіт про археологічні розвідки, проведені на території Поросся в 2010 році / А. В. Борп­сов // НА ІА НАНУ, ф. експедицій, 2010, 24 с.

Борисов А. В. Звіт про археологічні розвідки, проведені на території Поросся в 2012 році / А. В. Борп­сов // НА ІА НАНУ, ф. експедицій, 2012.

Гречко Д . С. Грунтовое погребение скифского врем ениус. Пекари в П оросье/Д . С. Гречко. — (У друці.)Козюба В. К. Використання аерофотозйомки часів другої світової війни для вивчення городищ Серед­

нього Подніпров’я / В. К. Козюба І І Археологічні дослідження на Київщині. Матеріали І обласної наукової конференції 24-25 жовтня 2011 року. — Трипілля, 2012. — С. 93-104.

Петренко В. Г. Отчет о работах Поросского отряда / В. Г. Петренко // НА ІА НАНУ, ф. експедицій, № 1963/55, 24 с.

Древнерусские поселення Среднего Поднепровья (Археологическая карта) / М. П. Кучера, О. В. Сухобо- ков, С. А. Беляева и др. — К., 1984. — 196 с.

Сказання о населенньїх местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковньїе заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / [собр. Л. Похиле- вич]. — Біла Церква, 2005.

Полное собрание русских летописей. Т. II: І Іпатьевская летопись / [под ред. А. А. Шахматова]. — СПб., 1908, — 638 с.

Сліпець В. Велика шевченкова дорога / В. Сліпець І І Н ародна творчість та етнографія. — 2004. — № 3. — С. 103-107.

Толочко П. П. Киев и Киевская земля в зпоху феодальной раздробленности Х ІІ-Х П І веков / П. П. Т о­лочко. — К., 1980. — 224 с.

Хойновский И. А. Краткие археологические сведенья о предках славян и руси и опись древностей собранньїх мною, с обтясненнями и XX таблицами рисунков / И. А. Хойновский. — К., 1896. — Вьіп. І. — 221 с.

Б о р и с о в А. В. Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е 469

А. В. Борисов Г о р о д и щ е б і л я с е л а П е к а р і в у р о ч и щ і З а в о д и щ е

Городищ е є складовою частиною «Пороської оборонної лінії» на ниж ній Росі. П ам ’ятка займає високий лівий берег р. Рось. П лощ а городищ а становить 3,5 га, «дитинця — 0,91 га. Складається з двох укріплених ліній (вал, рів з напільного боку). Під час досліджень виявлено матеріали середньодніпровсь- кої культури (канівська група пам’яток), поховання ранньоскіфського часу, давньоруська (Х І-Х ІІ ст.) та пізньосередньовічна кераміка.

П ам ’ятка зафіксована на картах другої половини XIX ст., фігурує в оглядах пам’яток В. Б. Ан­тоновича та І. А. Хойновского під назвою «городище в ур. Бучаки». Археологічне вивчення розпочато роботами В. Г. П етренко 1963 р. П родовж ено роботами 1970-х, 1990-х, 2000-х років.

Розташування пам 'ятки біля гирла р. Рось пов’язує її з проблематикою літописного Родня. Н а дум­ку автора, наявні на сьогодні археологічні матеріали не дозволяю ть надійно ідентифікувати городищ е в ур. Заводищ е з літописним Роднем. Задокументованими роботами на пам’ятці не зафіксовано матеріалів X ст. Н аявні нечисленні матеріали датуються Х І-Х ІІ ст. Слабка насиченість культурного ш ару городищ а давньоруськими матеріалами та незначна площ а їх пош ирення, відзначені більшістю дослідників, вказу­ють на слабку заселеність або короткочасність існування населеного пункту.

П ерспективи виріш ення питання ідентифікації літописного Родня з городищ ем в ур. Заводищ е пов’язані з продовж енням археологічних досліджень пам’ятки та її безпосередньої округи. Важливими завданнями є складення інструментального плану городищ а, дослідження залиш ків укріплень, пошук археологічних об’єктів для більш надійного датування.

А. Вогузоо

Н іЬЕЕО КТ АТ ТНЕ ЛІТІ,ДОГ Р е КАКІ Щ ТНЕ ТКАСТ 2лУОІ)У8ПТІЕ

ТЬІ8 ЬіІІГогї ід раті оГсІеГепзіуе Ііпе ОМ Кш. ї ї Іосаїесі іп (Ізс Іотеег геасЬ оГїЬе гілег Ко88. ТЬІ8 т о п и ш е п і Іосаіей оп їЬе ЬіцЬег Іеїї Ьапк о! іііе г і у є г . Тоїаі агеа оГЬіІІГоП а»»ге;даге 3,5 Ьесїаге. ТЬе т а іп Ьосіу оГЬіІІГоП із 0,91 Ьесїаге. ТЬІ8 ЬіІІГогї сош їіїи їе оґП \о Гогїійесі Ііпе (ії т е а ш г а т р а г ї аисі сІіїсЬ оиїзісіе). Рекагіз ЬіІІГогї Ьа8 !\\о ГогііБсаїіоп 1іпе8. Іп їЬе т о п и ш е п і геуеаіесі т а їе г іа Ь Вгопге Аче (Капіу чгоир оі' т о п и т е п ї8 оГ сиїїиге Мійсіїе Бпірго сиїїиге), оГ ОМ Кгі8 (Х І-Х ІІ сепїигу), Ьаїе МісИІе А§Є8 апсі Ьигіаі ЗсуїЬіап регіосі.

ТЬІ8 ЬіНІогї т а р р е й їЬе зесопй ЬаІІ о і їЬе XIX сепїигу. АгсЬаео1о§іса1 мюгк Ье§ап V. СІ. Реїгепко 1963. ВезеагсЬ саггіей оиї Йигіп§ 1970-2012. Ьосаїіоп т о п и ш е п і пеаг їЬе т о и їЬ Ко88 аввосіаїез ії \\їіЬ с Ь г о п і с і є

Росіпеу. ТЬе агсЬаео1о§іса1 та їе г іа Ь пої аікпу геІіаЬІе ійепїійсаїіоп ЬіІІГогї іп иг. 2ауойузсЬе \\ іїїї сЬгопісіє Косі пс у. Іп їЬе т о п и т е п ї \\ а8 Бпсі іп8І§пійсапї т а їе г іа Ь оГ Х І-Х ІІ сепїигу. ТЬе сиїїигаї Іауег Ьа8 а Іе\\ йпсі апсі Ьа8 а 8іпа11 Гооїргіпї. ТЬе Гасї8 роіпї їо а 8іпа11 пипгЬег оГреоріе ог а 8Ізогї ї і т е оГехІ8їепсе їЬіз зе їїіетеп ї.

її І8 песе88агу їо сопїіпие агсЬаео1о§іса1 гезеагсЬ оГїЬе ЬіІІГогї апсі ії8 пеідїіЬоіїкнн! Гог ехрапзіоп їЬе ргоЬ Іет оГ ісіетіїс іпу їЬе сЬгопісіє Косі пс у. ТЬе іт р о г їап ї їазкз сіиі іпц пехї іпуезїі§аїіоп Гог ехасї Йаїіп§ аге Гоїіомчпд: а) т а р р іп д іп зіги теп їа і ріап оГ ЬіІІГогї; Ь) гезеагсЬ гетаіпсіегз оГ ГогїіЬсаїіоп; с) зеагсЬіп§ оГ агсіїаеоіоціса] о1)]есі8.