Звернення до читачів

Не вистачить слів описати старанності і натхнення, з якими студенти пишуть перші

роботи, проводять дослідження. Проте, нажаль, дуже часто про результати студентської

роботи знають лише сам студент, та викладач або науковий керівник, який цю роботу

приймає. В крайньому разі – ще кілька друзів. А так хочеться розказати про свій вклад,

свої досягнення усім-усім.

Цього року Рада Студентського наукового товариства вперше отримала змогу пере-

глянути студентські есе. Вони були настільки щирі, що вразили нас. І саме для Вас,

студентів нашого Інституту, ми вирішили започаткувати видання електронного (а в по-

дальшому, можливо, і не тільки) Вісника СНТ.

Метою створення даного видання – є поширення інформації про наукову роботу та

досягнення студентів Інституту психології та соціальної педагогіки.

До цього першого номеру Вісника увійшли есе-призер конкурсу «Університет моєї

мрії-2012: крок у майбутнє» та кращі конкурсні роботи першокурсників – їх есе на тему

«Я - студент», які були нагороджені у трьох категоріях:

� творчі роботи,

� роботи студентів, що навчаються за напрямом підготовки «Психологія»,

� роботи студентів, що навчаються за напрямом підготовки «Соціальна робота».

Ваші конкурсні роботи більше не будуть лежать в столі викладача, або стояти в ар-

хіві, а тези на конференцію зможуть бути сприйняті не тільки присутніми в аудиторії.

Сподіваємось, Ви допоможете зробити наш вісник кращим.

Рада Студентського наукового товариства

БЕЗСМЕРТНА Юлія студентка групи СПб 1 -11- 4.0д

Призер конкурсу творчих робіт

Я – студент

Хвилини збігають в безодню І подих застиг в одну мить. Весь світ зупинився сьогодні, Весь світ в очікуванні спить. Хвилювання душу охопили, Не стримати тремтіння у руках. Аж ось, тремтячий погляд зупинили Вступивших списки, що навіювали страх. Не приховати вже було тривоги, Забилось серце, погляд вниз збігав. Від невідомості аж затремтіли ноги, Коли ім’я у списку відшукав. Голову затьмило одне слово. Студент! О, Боже, я тепер студент. Душа співала – це чудово! Закарбувало серце цей момент. Студентський день, твоя посвята, Нове життя, нова «сім’я». Для кожного це справжнє свято, Це твердий крок у майбуття. Іще наївна посмішка, дитячі оченята, Але ти з гордістю прямуєш до порогу, Шукаючи у натовпі рідненьких маму й та-та, Які святкують твою перемогу. Перші дні, яскраві пари, Хвилювання, особисті перемоги. Перші набрані тобою бали, Перші радості й тривоги.

Думки змішались, нікого не чуєш, Душа стискається в момент. Але ти впевнено крокуєш, Бо ти не «хтось», а вже студент! Всі ще такі малі, наївні, Але багато маємо зуміти. Всі різні, але між собою рівні, Ще не дорослі, але вже й не діти. Нам кожен день здається неймовір-ним, І кожен в ньому щось корисне бачить. Нам одногрупник – другом стає вір-ним, Бо ми студенти, це багато значить! Ми творимо історію, роки, В нас сила, адже ми студенти. Ми летимо в майбутнє крізь часи. Самі утворюємо радісні моменти. Студентські роки – злети та падіння, Це світ новий, що сповнений красою. Студент – це свіжа кров, це розуміння, Студент – це боротьба з собою. Студент – це вірність, це змагання, Це певний досвід і знання. Це і тривоги й сподівання, Це особистий вибір, самопізнання. Роки студентські і хвилини Це перші сходи самостійного життя. Перехід до дорослого з дитини, Це погляд у далеке майбуття.

Це злет думок, аж до небес, Це вільний подих в повні груди, Це мрії сповнені чудес, Студенти – особливі люди! Кожен збереже у серці назавжди Ці секунди, хвилини чуда. Ті роки, що разом пройшли, Які весь час пам’ятати будем. В яких не знаєш зради та журби, В яких навчились вірності й роботі. Навчившись за права й закони боротьби, Навчились доброті й турботі. Дні сповнені пригод і позитиву Дні радості і зустрічей нових Дні, що стали особливі Дні відпочинку і розваг шумних.

Дні де зустріло вас кохання Де друзі щиро посміхались вам Де ви хоробро прорекли зізнання Вже трішки посивівшим, люблячим ба-тькам. Ті дні, де відчували все можливим Дістати зірку, казку відчувати Той час де всі могли сміливо Кричати «Хочу педагогом стати!» Ми пронесемо крізь усе життя мости Дорогу із студентського зростання Адже навік студент це я, студент це ти Це твердий шлях в життя під назвою НАВЧАННЯ.

БОНДАР Анна студентка групи КОб-1 -11- 4.0д

Переможець конкурсу есе серед студентів-першокурсників

Я – студент

Студент - це насамперед особистість, яка прагне знань і робить свої перші кроки у

доросле життя. Це людина, яка будує свій світогляд вже у ширшому колі, щось планує,

робить якісь висновки в житті, прагне вдосконалення, помиляється. Вступаючи у студе-

нтське життя ми розкриваємо для себе новий світ можливостей та відкриттів.

Кожен з нас відчував те хвилювання, яке породжувало страх на першій урочистості,

яка вводила нас на поріг університету - посвята у студенти. Саме страх породжувався

через те, що не знаєш як твоє життя складатиметься далі, чи зможеш витримати всі по-

вороти долі без батьківського крила, без домівки. Це новий світ для тебе, де по-своєму

змінені правила.

Прийшовши на поріг університету зачаровуєшся всілякими новинками, які досі не

були відкриті для тебе, намагаєшся усвідомити, що ти вже не школярка, а справжня сту-

дентка і саме тут, в університеті, ти будеш ставати індивідуальністю, яка творитиме по-

вноцінне суспільство.

До того часу як стати студентом кожен з нас думав над вибором професії, адже це

дуже важливо – не помилитись у виборі. Деякі люди обирають фах і потім працюють

дуже шкодуючи, що помилились у виборі і все через те, що не дуже зважено його при-

ймали. Часто напрям у своїй навчальній діяльності обирають не самі абітурієнти, а бать-

ки, бажаючи допомогти своїм дітям у виборі, але тим самим ризикують зробити навпа-

ки, нав'язуючи свої думки і судження. Обираючи спеціальність людина повинна сама

зважено прийняти рішення, щоб потім про це не шкодувати.

Вибравши напрям в якому хочеш продовжувати свою діяльність, ти стикаєшся з но-

вим світом студентського життя, де велика маса нових вражень і знайомств. Ти відірва-

ний від батьків, починається, можна сказати, самостійне життя, в якому дуже багато не-

очікуваних поворотів.

Розпочинаючи новий, дуже важливий етап в своєму житті, ми маємо чітко усвідоми-

ти, що у вищому навчальному закладі існують нові правила, на відміну від школи. Бути

студентом означає бути відповідальним у всіх своїх починаннях і діях, адже студент

творить суспільство, а воно повинно бути соціально здоровим.

Університет - це скарбниця величезних знань, дім, в якому ми проведемо свої най-

кращі роки, люди, які поведуть нас у світ знань і спрямовуватимуть нас на життєвий

шлях пізнання і самовдосконалення. У вузі ми матимемо нову родину, яка виховувати-

ме в нас нові особистісні якості, які допомагатимуть іти далі по життєвій стежині.

Головне у студентські роки - мати ціль і йти до неї не зважаючи ні на що. Якщо лю-

дина справді чогось хоче, вона обов’язково це матиме, головне ніколи не здаватись. Це

повинно стати девізом у студента у процесі навчання та і життя загалом. Також потріб-

но наполегливо працювати, адже недаремно ж саме поняття студент —латинською

studens, родовий відмінок studentis — «ретельно працюючий», «такий, що займається»

Знаходячись у суспільстві, починаєш мислити по-іншому, направляючи думки у потріб-

не русло.

Велике значення має колектив, у якому ти знаходишся, адже саме оточення дає тобі

нові навики, ти звикаєш до тих людей, береш приклад саме з них. Від оточуючих людей

теж багато чого залежить у житті. Вони дають нам поганий або хороший приклад, на-

правляють нас у позитивне чи негативне русло. Головна ціль студента не піддатись цьо-

му поганому впливові, а мати свої думки і переконання і відстоювати їх, слухати слово

мудрого порадника і гарного наставника).

Діяльність студентів має велике соціальне значення, оскільки її основне завдання -

забезпечити підготовку різнопрофільних спеціалістів, реалізувати суспільну потребу в

людях з відповідною освітою та вихованням. Також потрібно самовдосконалюватись,

адже це потрібно для того, щоб самореалізуватись, а це є одним із аспектів кар'єрного

росту.

Ми - майбутнє нації! Ми зробимо все для того, щоб зробити його світлим і кольоро-

вим, незважаючи на всі проблеми, які виникнуть на шляху. З гордо піднятою головою

несемо це звання - студент!

МОСКАЛЮК Ольга студентка групи СПб-1-11-4.0д

Призер конкурсу творчих робіт

Я – студент

Кожна людина, починаючи з дитинства мріє. Часто в дитинстві мрії якісь прозоро-

рожеві. З кожним роком коли дитина стає дорослішою, мрії все більш змінюються, ста-

ють впевненішими, але часто зостаються все такими ж рожевими. Та не залежно від ві-

ку, статі, соціального, матеріального та духовного стану, кожен мріє про щасливе май-

бутнє. Будь то хлопчик чи дівчинка, будь то чоловік чи жінка, старий чи молодий - всі

мріють, про щасливу сім'ю, дружню родину, гарного чоловіка або жінку, діточок, хочуть

мати хороше матеріальне положення, добру роботу, визнання, любов. Нажаль не всі

отримають те, про що мріють.

Я також як і всі люди мрію, і можу з радістю сказати, що я на півдорозі до здійснення

своєї мрії! Я добре знаю чого хочу. Я самостійно вибрала цей фах і дуже рада, що по-

трапила до цього університету. Сподіваюсь тут мені допоможуть здобути не тільки осві-

ту а й навчать як допомогти іншим і собі.

Колись, ще в дитинстві, коли я тільки пішла до школи в перший клас, а моя молодша

сестричка (якій на той час було майже три роки) залишилась вдома і чекала на мене.

Коли я прийшла, вона спитала мене: «Як там в школі?» Тоді я придумала гру «Школа».

Гра була заснована на реальних подіях. Все що було в школі математика, письмо, праця,

фізичне виховання, все-все, що я вчила сама, вдома ми в грі повторювали. Було весело.

Ми малювали крейдою на дошці (дверцята шафи), бігали по хаті (фізичне виховання),

писали в зошитах. Я була і вчителькою і однокласницею – подругою сестри. Як зараз

пам'ятаю, як мені подобалось перевіяти зошити і червоною ручкою ставити оцінки. Так,

дякуючи мені, сестра пішла в перший клас вже знаючи таблицю множення, і до п'ятого

класу їй було не цікаво, бо вона все знала. Три класи вона закінчила з відзнакою (похва-

льним листом). Тому мама завжди казала, щоб я йшла вчитись на вчителя, бо в мене це

виходить. Та коли я підросла і була вже в дев'ятому класі, зрозуміла яка важка праця

вчителювання. Я сказала мамі, що не хочу такої праці. На цьому закінчилась моя кар'єра

вчителя.

Але завжди мені подобались діти і я дуже хотіла їм допомагати, особливо тим, які не

мали рідних та тим, які жили на вулиці. Десь вже в підлітковому віці я хотіла мати свій

власний дитячий будинок, та не такий як всі. В ньому я мріяла створити дружні відно-

сини між дітьми та вихователями, такі, як в справжній родині, щоб всі жили разом, ве-

ликою сім'єю. Я декілька разів бувала в дитячих будинках і мені дуже шкода цих дітей.

Їм Бог дав багато талантів, але в них нема основного, що потрібно для життя на землі –

тих особливих людей, яким ми довіряємо, любимо, які нам рідні, в яких ми впевненні.

Нема такої людини, до якою можна підійти в будь-який момент і в будь-який час, та по-

радитись. Мені їх дуже шкода!

Діти - це наше майбутнє! Ми завжди і скрізь це чуємо але не завжди ставимось до

цього серйозно.

Проходять роки. Я, як і всі люди змінююсь, змінюється моє ставлення до життя, до

оточуючих але все так же, я мрію. І одна із моїх мрій - допомагати дітям. Не бути просто

вчителем або вихователем а бути тією людиною, яка зможе допомогти, як дітям так і ба-

тькам.

Я тільки вступила до університету і це перший рік мого навчання. Пройшло зовсім

мало часу і ще не все зрозуміло, але я дуже сподіваюсь, що пройде час й настане той

день, коли можна буде з гордістю піднявши голову сказати, що моя мрія здійснилась! Я

дуже сподіваюсь, що цей університет, про який я так багато чула, ці викладачі, які ма-

ють багатий досвід, навчать мене бути людиною і людиною з великої літери. Людиною,

яка не тільки мріє і хоче, але яка й може допомагати іншим і знає як це зробити прави-

льно.

МУЛЯВКА Катерина студентка групи ПСб-1-11-4.0д

І місце серед студентів напрямку

підготовки «Психологія»

Я – студент-грінченківець

Університет... У кожного з нас виникають свої асоціації з цим словом. Хтось пов'я-

зує його з осередком наукової і культурної діяльності, інший скаже, що роки, проведені

там, були каторгою, а третій вважатиме, що студентський період — найцікавіший в

житті. Нещодавно я теж задумалась над цим питанням і прийшла до висновку, що цей

термін викликав лише найтепліші і найгарніші асоціації, адже я навчаюсь в Київському

університеті імені Бориса Дмитровича Грінченка. Ви можете здивуватись, чому акцен-

тую на цьому увагу, адже багато хто, чесно кажучи, навіть не знає про існування такого

вищого навчального закладу, тому що він відносно молодий. Проте все-таки, кожен, хто

називає себе студентом-грінченківцем, з гордістю розповідає про свій Університет. «Ба-

гатопрофільний навчальний заклад європейського рівня, який бере участь у формуванні

перспективних напрямів розвитку столиці, продукує суспільно значущі цінності, має по-

тужну матеріальну базу - ось що можна сказати сьогодні про Київський університет

імені Бориса Грінченка, історія якого почалася майже 140 років тому», - так охарактери-

зував наш навчальний заклад ректор Віктор Олександрович Огнев’юк.

Думаю, усі першокурсники погодяться зі мною, що це літо було не з легких. Моло-

ді, яка звикла протягом трьох місяців відпочивати, довелось активно працювати і турбу-

ватися про своє майбутнє. У кожного з нас були свої цілі і пріоритети, прагнення і мрії.

Абітурієнти мали 15 можливостей для того, щоб вступити до вищого навчального за-

кладу, тому у всіх були свої критерії вибору. Як ви вважаєте, чому ми обрали саме Київ-

ський університет імені Бориса Грінченка? Можливо, комусь було ближче до дому, а

для іншого це був останній шанс взагалі кудись вступити, дехто прагнув навчатися саме

тут - варіантів безліч. Я належу до останньої категорії. Зайшовши до приймальної комі-

сії нашого Університету, я побачила усміхнених та доброзичливих педагогів, дружних

студентів. Напевно, атмосфера, що панувала тут, і стала тією рушійною силою, крапкою

на моїх сумнівах щодо вибору. Згодом дізналася, що у нашому Університеті справді є

багато можливостей для самореалізації та розкриття свого потенціалу, адже тут ви мо-

жете обрати вид діяльності, який ближче по духу, брати участь у різних заходах, науко-

вій, соціальній та творчій роботі. Зробити вибір вам допоможуть доброзичливі, проте

вимогливі та справедливі педагоги, які завжди можуть вислухати та зрозуміти кожного

студента.

Я студентка Інституту психології та соціальної педагогіки. З самого початку мене

вразила щирість викладачів та їх самовіддача, дружня атмосфера, що панує в колективі.

Прийшовши сюди, я далеко не все знала свою майбутню професію психолога, але вже з

перших днів навчання зрозуміла важливість та серйозність обраної справи, але водночас

і те, наскільки вона цікава.

Безперечно, студентське життя - це той новий та незвіданий шлях, який до цього ми

могли лише уявити. Університет дає можливість кожному самореалізуватися, знайти

своє місце у світі, розкрити таланти та визначитися з цілями. Ми прийшли сюди школя-

рами, очі горіли допитливістю та здивуванням. А якими будемо через чотири роки?

Освіченими, всебічно розвиненими, готовими до дорослого самостійного життя кваліфі-

кованими професіоналами, яких зараз так не вистачає.

Я не шкодую про свій вибір і вважаю, що період навчання в Київському універси-

теті імені Бориса Грінченка буде найцікавішим та найяскравішим періодом мого життя.

Серпутько Оксана студентка групи ППб-2-11-4.0д

ІІ місце серед студентів напрямку

підготовки «Психологія»

Я – студент-психолог

Кажуть, в житті не буває нічого випадкового… І зовсім не випадково цього року я

стала студенткою Київського університету імені Бориса Грінченка. В мене з’явилася

можливість отримати освіту психолога, про яку я мріяла вже давно. Психолог – це лю-

дина, яка відкрита у спілкуванні для інших людей.

Щоб в майбутньому стати професіоналом, необхідно багато й плідно працювати: не-

обхідно здобути міцну теоретичну базу, а крім того формувати в собі готовність зрозу-

міти будь-яку людину, прийняти її такою, як вона є, навчитися не давати оцінку. Інши-

ми словами – це постійна робота над собою, над удосконаленням своїх звичок. Студен-

ту-психологу необхідно навчитися бути мудрецем, адже він повинен бачити світ як гар-

монійну систему.

Також не слід забувати, що у психології на сьогодні не існує однозначних підходів до

вирішення проблем людини.

Я щаслива, що навчаюсь в цьому університеті, що в мене склалась така група, що ми

маємо можливість працювати з такими викладачами. Я завжди мріяла допомагати лю-

дям, а зараз моя мрія втілилася в реальність.

Я – студент-психолог!

КУЗЬМЕНКО Ярослав студент групи ПСб-1-11-4.0д

ІІІ місце серед студентів напрямку

підготовки «Психологія»

Я – студент-грінченківець

Я абітурієнт. І хочу здобути вищу освіту. Але ж яке спрямування обрати? В який

університет піти навчатися? Перебираю варіанти. В школі мене найбільше цікавила іс-

торія. Може стати істориком? Але ж історія виникає не сама по собі – її хтось творить.

Отже, досліджувати треба того, хто творить, а на нашій планеті – це, переважно, люди-

на. Цікаво було б ще дізнатися, що впливає на людину, коли та приймає рішення... Так я

й обрав для себе психологічний фах. Залишилося визначитися з університетом.

Може спробувати вступити до Київського національного університету імені Тараса

Шевченка? Хоча ні, там я вже навчався... А в житті треба завжди прагнути до чогось но-

вого. Сестра порекомендувала Київський університет імені Бориса Грінченка. Чому б не

довіритись рідній людині? Усе, вибір зроблений, документи подані, залишилось дочека-

тись фінішу вступної кампанії. Пройшло зовсім небагато часу, і пролунав дзвінок. Голос

у телефонній трубці сповістив: «Це приймальня університету імені Бориса Грінченка.

Вітаємо Вас, Ви - студент». Я - студент. Я – С-Т-У-Д-Е-Н-Т!

Я студент. Перші дні, перші враження... Приємно дивує домашня робоча атмосфе-

ра, та й статистичний факт, що на 2-3 хлопців припадає 10 дівчат просто радує. Два дні

тренінгу, знайомство з групою. Усі такі молодці й так спрямовані на навчання, що почи-

наєш переживати, аби їх запал не перегорів завчасно. А щоб цього не сталося, треба вмі-

ти зробити паузу й відпочити на повну. Але то вже потім, бо зараз починаються студе-

нтські будні. Але чи будні? Відкриваю сторінку з розкладом і дивлюся: понеділок, пер-

ша пара - відсутня, друга пара - відсутня, третя пара - фізкультура. Та проходять дні,

приходять основи біології та генетики й ти розумієш – таки-так, будні. Постійні семіна-

ри не дають розслабитись і втратити робочий тонус. Усе ж таки багато до чого я ще маю

тут звикнути. Мабуть, для цього знадобиться трохи терпіння і витримки, - не страшно,

дорогу осилить, як відомо, той, хто йде, а не стоїть. Тож головне не зупинятись. І тоді я

точно стану гідним студентом-грінченківцем.

ПОЛІГУШКО Ірина студентка групи СПб-1-11-4.0д

Призер конкурсу творчих робіт

Проза минулого

Йдучи на зупинку, я кожен ранок проходжу повз свою школу. І кожного ранку я

бачу там знайомі обличчя дітей, з якими навчалась, вчителів, які нас виховували, вчили

доброму, світлому, вічному… Турботливі батьки приводять за ручку першачків і, як

найцінніше своє у житті, передають їх руку класному керівникові – на перший погляд

строгому і вимогливому, а коли треба, то ніжному, жалівливому, мудрому в тих пора-

дах, котрі він кожному може надати.

Думається, що ще зовсім недавно і моє життя було таким самим: проблема на про-

блемі, спішиш – не знаєш за що братися, а класний керівник наче зупиняє біг часу –

вмить всі негаразди відпадають, і лишається тільки одне – безмежне «Дякую» тій добрій

і чистій людині, що вкотре вже за ці шкільні роки допомогла.

Так було раніше… Зараз все вище згадане – спогади… Життя змінилось – міняюсь і

я. Нині я – студентка Я творю вже не тільки своє, а й майбутнє своєї країни, адже на-

вчаюсь за державні кошти. Вже зараз, розуміючи суть і завдання своєї професії, я прагну

допомогти людям, вирішити їх проблеми, змінити їх і світ навколо них! У такі моменти,

коли я мрію про свою майбутню роботу за спеціальністю, мені хочеться обійняти весь

світ, адже я для нього народилася щоб його вдосконалювати і змінювати.

Я-студентка! Вже в перші тижні навчання світ навколо мене перевернувся. Море

інформації, котру треба пам’ятати і знати! Вірний читачу, я навіть деякий час почала

плутати все, чи й взагалі забувати такі елементарні речі, як номер маршрутного таксі, на

якому їжджу, чи, коли повторно перепитують адресу проживання – не можу згадати ву-

лицю і номер будинку. Це все трохи лякало, але згодом я звикла і зараз реагую на все

спокійно.

Студентське життя взагалі відрізняється від життя шкільного. По перше: група, в

якій я працюю, настільки активна, що на цьому фоні я просто гублюсь. Я звикла що в

школі, де навчалось всього 100 осіб, а педагог-організатор був одночасно і вихователем

у дитсадку, я була відповідальна за всі свята, за всі сценарії, за людей, які мали за ними

працювати і все це та інше до дрібниць. А тут я не в курсі подій, котрі мають відбутися

чи відбуваються, крім навчання я ніде не задіяна. З одного боку образливо. З іншого –

може колись треба віддати трохи часу освіті, як такій. Знову-таки згадуючи школу, де в

класі в мене було 7 осіб, з яких 6 ходило кожен день до школи і 4 особи, котрі хоч якось

хотіли вчитись, мій рівень знань був досить не поганий.

Зараз я сама для себе вирішила, що досить вже бігати від своєї долі: якщо я навча-

юсь на соціального педагога, значить в мені щось є. Це, ймовірно, послала мені доля.

Так і має бути. Не слід тікати від самого себе. Звісно, мені випаде ще багато чому на-

вчитись, але для себе я вже знаю: щоб не дарма провести ці 4 роки в університеті я маю

навчитись головного – компонувати студентське життя з якісним і поглибленим вивчен-

ням своїх обов’язків, функцій, знань, як соціального педагога.

Мрії збуваються і стають реальністю. Я зроблю все, щоб досягти свого!

ТКАЧЕНКО Юлія студентка групи ППб-2-09-4.0д

ІІ місце серед науково-творчих проектів

«Університет моєї мрії-2012: крок у майбутнє»

Університет моєї мрії

Університет – це не дитячий садочок і не школа. Якщо два останні навчально-

виховні заклади для нас обирали батьки, то університет, як і свою майбутню професію,

ми обираємо самостійно. Уважно і прискіпливо ми вивчаємо кожен ВНЗ, питаємо думки

батьків, друзів, знайомих, вчителів, в той час, як і самі формуємо той ідеальний образ

нашого майбутнього університету. На нього ми покладаємо свої мрії, надії, сподівання,

які пов’язані не лише з процесом здобування вищої освіти, але й з пошуком себе, друж-

бою, самоактуалізацією, спілкуванням та іншим.

Перш за все я хотіла б пояснити, що університет майбутнього – це ідеальний уні-

верситет, в якому гармонійно поєднані високі технології з високим професіоналізму

процесу навчання.

Роздумуючи над тим, що ж для я мене є університетом майбутнього я дійшла до

висновку, що лише технічна оснащеність, зовнішня естетичність і атрибути комфорту не

можуть створювати ідеальний університет. Безумовно, все це потрібно і важливо, і як же

без цього, адже потрібно створювати максимально хороші умови для процесу навчання

не лише в теоретичному, а й у практичному аспекті. Та для мене, це не найголовніше, не

першочергове.

На сьогодні, здобуття вищої освіти стало обов’язковим моментом життя майже ко-

жного пересічного українця у віці 16-17 років. Її відсутність сприймається, як щось не-

ймовірне і дивне. Добре це чи погано, питання суперечливе, адже не зрозуміло, що ви-

кликає подив, неспроможність розумових потенцій чи низька матеріальна забезпече-

ність людини. Тобто, якщо не вчишся у виші, ти або дурень або бідний. І звідси виникає

найголовніша проблема – здобувати освіту йдуть усі. А усім це не потрібно, адже наяв-

ність диплому не є запорукою успіху та щастя.

Вчитися до ВНЗ мають іти люди з високою внутрішньою мотивацією стати спеціа-

лістом у своїй справі, реально працювати у професії і тим самим покращувати і своє

життя, життя суспільства та й людства загалом. А приходять люди без цих якостей і не

здобувають знання у повній мірі та не розкривають свої можливості, і, як наслідок, ви-

ходять напівспеціалісти. Що вони можуть зробити в реальному житті – питання. Мене

обурює зневага до знань, особливо абсурдно спостерігати це у вищій школі!

Чомусь останнім часом вчитися стало, так би мовити, не модно, я маю на увазі те,

що не модно стало бути інтелектуалом. Особливу увагу привертає зниження рівня куль-

тури спілкування, поваги і всього того, що ми вкладаємо у поняття і називаємо вихова-

ністю. Гіперболізована самооцінка та орієнтація на зовнішні атрибути достатку – ось що

набирає оберти у популярності серед сучасної молоді.

Повертаючись до питання низької мотивації у навчанні, я думала про те, що багато

майбутніх студентів не чітко уявляють собі не лише можливість роботи за фахом, а й її

суть, специфіку. Більше того, ці молоді люди (абітурієнти) ще й самі не визначилися хто

вони і ким хочуть бути. А ті, хто мають хоч якісь уявлення, то найчастіше вони ідеалізо-

вані і при зіткненні з реальністю руйнуються. Тут наслідки незнання можуть бути стра-

шними – розчарування, зниження мотивації у навчанні, депресії, тощо.

Добре було б створити певні центри де школярі могли б не тільки дізнатися про

найрізноманітніші професії, але і спробувати чи поспостерігати їх у практичній діяльно-

сті. Обрати такий напрям роботи, щоб враховував схильності і здібності самих школя-

рів.

Таким чином відбувався б і пошук себе та свого місця у житті, і формувалися б ре-

альні уявлення про професію.

Отже університет майбутнього – це навчальний заклад, що має високотехнологічну

систему навчання, зв’язки з іншими ВНЗ як в Україні, так і закордоном для розширення

зони обміну досвідом, та, найважливіше, у ньому навчаються люди, що мають бажання

стати професіоналом у своїй справі та створити краще майбутнє для себе і своїх нащад-

ків.

СТЕПАНЮК Світлана студентка групи КОб-1-11-4.0д

Призер конкурсу творчих робіт

Я – студентка

Цим сонячним київським осіннім ранком я нарешті зрозуміла, що вже студентка.

Тепер я отримаю вищу освіту про яку раніше мріяли сотні молодих людей. Мені

відкрилася скарбниця знань, відкрився шлях до пізнання, відкрилися нові горизонти.

Я гарно пам’ятаю той день, коли вирішила подати свої документи до Київського

університету імені Бориса Грінченка. Це був палкий липневий день. Саме тоді я

зрозуміла, що цей університет має стати моєю домівкою. Місяць очікування – і я вже

стрибаю від щастя!

Вирушаючи на посвяту в першокурсники, я довго думала про те, що очікує мене в

майбутньому, чи вистачить мені енергії та жаги здобувати знання, бути активною та

розкрити свої таланти. Усі мої страхи заспокоїлись, коли я нарешті познайомилась з од-

ногрупниками. Вони виявились такими класними, різними та цікавими, що я зрозуміла,

що студентські роки пройдуть весело.

Перші пари, нові викладачі, аудиторії, предмети – усе захопило мене й понесло у

вирій студентства. Ми з одногрупниками почали вивчати нові дисципліни. Нас дуже

здружили сумісні прогулянки містом, святкування днів народження. Наступної неділі

ми хочемо піти в кінотеатр та подивитися веселу картину.

Зараз я вже можу сказати, що студентське життя мене прийняло у свої обійми. Ра-

зом з багатьма першокурсниками–активістами я встигла взяти участь у заході міського

та всеукраїнського рівня – відкритті НСК «Олімпійського». Відвідуючи репетиції, ми

все більше і більше зближувались і пізнавали один одного.

Коли ти знаєш, що маєш вірного друга, то й вчитися стає цікавіше. Я можу завжди

поділитися своєю маленькою таємницею, отримати пораду, підтримку.

Коли я стала студенткою, то зробила величезний крок у майбутнє до своєї цілі. Од-

на добра людина колись порадила мені ніколи не забувати про власну ціль й придумува-

ти перепони, бо саме так цікаво жити.

Я сподіваюся, що ніколи не буду згадувати погане, що завжди зможу розраховува-

ти на друзів та їх підтримку.

Дуже хотілося б що б в університеті був гуртожиток, де всі студенти з інших міст

України могли б обмінюватися цікавими, новинами. Саме там вони могли б частіше

спілкуватися та сповна відчути студентське життя.

Непомітно прийшов вечір до великого Києва й кожний студент готує завдання на

наступний день.

НЕДОГОДА Ольга студентка групи СПб-1-11-4.0д

І місце серед студентів напрямку

підготовки «Соціальна робота»

Я – студент

Для того, щоб могти сказати «Я – студент», молодим людям доводиться долати чи-

сленні перешкоди, починаючи з визначення бажаної професії, закінчуючи складанням

вступних іспитів. І повірте, кожен з етапів рівноцінно складний і відповідальний. Зрозу-

міти, який шлях лежить перед тобою, під силу не усім 16-тирічним школярам, а тому

поради наставника та батьків виявляються цінними дороговказами. Ментором може ви-

явитись шкільний психолог, улюблений викладач, старший друг чи подруга. І не треба

боятись ставити запитання собі та іншим, не треба переживати за своє майбутнє, вага-

тись переїжджати в інше місто, бо страх - ворог будь-яких починань!

Що ж, коли омріяний університет та спеціальність обрані, іспити успішно складені,

можна гордо промовити: «Я – студент!» Ця фраза викликає впевненість і, водночас, від-

повідальність. Бути студентом чудово, але і важко. Студент – це людина, яка прагне

здобувати знання, але чи кожен студент, який зараз навчаться у вищих навчальних за-

кладах, керується саме таким висловом? Адже, відомо, що зараз здебільшого ми стаємо

студентами, бо хочемо отримати диплом, щоб в подальшому знайти роботу. Часто не

знання і саморозвиток є стимулом до вступу в університет, а потреба задовольнити ам-

біції батьків чи відповідати суспільним очікуванням.

Студентство – це час, коли ми починаємо дорослішати, зіткнувшись з першими

труднощами. Це час для пошуків усього нового. Пошуків себе і друзів, нових знайомств

і вподобань. Це плідний час для нашого саморозвитку і втілення наших мрій.

Я – студентка. До вступу в Київський університет імені Бориса Грінченка я навча-

лась в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де і розпочалося моє

студентське життя. Це був час нових вражень, які охоплюють тебе повністю. Нове міс-

то, нові люди, новий транспорт, нові звичаї і традиції, нові свята, нові предмети і викла-

дачі, бібліотеки з неймовірною кількістю книжок, нові ресурси, нові знайомства і заці-

кавлення – все це, і багато іншого увірвалося у моє життя

Студентство – це час здебільшого для самого себе. Адже весь час і всю енергію ми

скеровуємо на себе і свій розвиток Бути студентом престижно, адже це свідчить про

Ваш інтелектуальний розвиток і говорить про те, що Ви прагнете в житті досягнути бі-

льшого. Також, студенту надають багато пільг, що є з одним із стимулів навчання. Мо-

жливість навчання за кордоном - це стимул для багатьох молодих людей в отриманні

освіти, можливість виїхати за кордон на постійне місце проживання. Роки студентського

життя дуже змінюють людину і суттєво впливають на подальше її життя. Звичайно, цей

час не лише для того, щоб «гризти граніт науки», але розкривати себе у мистецтві, му-

зиці, фольклорі, танці, театрі. Я вважаю, що треба по максимуму взяти від років прове-

дених в університеті, адже це чи не найяскравіший період в нашому житті.

ФАЙДЮК Ольга студентка групи СПб-1-11-4.0д

ІІ місце серед студентів напрямку

підготовки «Соціальна робота»

Я – студент

Студентські роки – це початок дорослого та цікавого життя. Розпочинаючи новий

етап в своєму житті, ми часто згадуємо про ту велику і чарівну країну, яка звалася Ди-

тинством. І дарує нам в тій країні тепло і ласку найдорожча в світі людина – Мати. Це

вона береже, пестить, ростить своє дитя. Для матері дитина – найкраща в світі. Тому

кожна мати хоче, щоб її діти гідно жили серед людей і творили добро на цій землі.

І коли перед нами постає вибір професії, ми згадуємо настанови наших батьків. На

світі є багато професій, але обрати собі ту, де ти будеш отримувати задоволення, нелег-

ко. В наш час ми можемо обрати професію за своїми здібностями і бажаннями. Це дає

нам можливість досягти такої майстерності, щоб забезпечити не тільки себе, а й принес-

ти користь іншим. Особливе задоволення отримує людина тоді, коли бачить плоди своєї

праці, до якої доклала зусиль, уміння, творче натхнення.

Для себе я обрала професію соціального педагога. Взагалі професія вчителя – одна з

найдавніших. Учитель відіграє велику роль у розвитку суспільства, бо він – носій знань,

які повинен передати наступним поколінням. Наші вчителі дають нам найважливіші

життєві уроки добра, порядності, чесності, мужності, любові до своєї землі. Але голов-

не, що я одержала від них, – це бажання навчатися далі, ба саме знання, як вони казали,

будуть основою мого професійного успіху, особистого щастя. І я їм дуже вдячна за це.

Я вважаю, що складовою людського щастя є правильно обрана професія. Я хочу на-

бути високого професіоналізму педагога. Ще з дитинства обрала собі цей життєвий

шлях і буду твердо йти ним. Для мене щастя – дарувати людям радість життя. Хочу

зранку із задоволенням йти на роботу, а ввечері з радістю повертатися додому. У цьому

– запорука щастя.

Ставши студенткою Київського університету імені Бориса Дмитровича Грінченка я

відчула велику відповідальність перед собою. Ти починаєш усвідомлювати, що навчан-

ня в цьому навчальному закладі є одним із засобів соціального просування.

Час навчання у вищому навчальному закладі співпадає з другим періодом юності або

першим періодом зрілості, який вирізняється складністю становлення особистих рис.

Характерною рисою морального розвитку в цей період є посилення моральних мотивів

поведінки.

Під час навчання у вищому навчальному закладі в кожного студента починає форму-

ватися свій власний світогляд, студенти починають розуміти речі, які є найважливішими

у нашому житті. Ми починаємо цінувати все те, що раніше нам здавалося не

найважливішим. Ми починаємо шукати відповіді на складні питання сьогодення, нас

турбує власне майбутнє, а ще більше – майбутнє найрідніших для нас людей. Життя нас

вчить, що швидкого і легкого рішення вже не буде. Тепер ми усвідомлюємо, що

українське суспільство перебуває лише на початку тривалого шляху засвоєння цінно-

стей політичної та економічної свободи, і остаточний вибір на користь цих цінностей

суспільством ще не зроблений.

Навчаючись у вищому навчальному закладі, ми повинні докладати усі зусилля, щоб

показати високі знання, отримати професійні навички і щоб у майбутньому ми змогли

використати свої знання та вміння у справжньому, реальному житті. Звичайно ми також

повинні передати свій досвід майбутньому поколінню. Кожен з нас вірить в те, що пере-

даний досвід принесе користь іншим людям.

Я вважаю, що університет – це чарівне місце, де можна не лише здобути якісну вищу

освіту, а також знайти нових друзів, відкрити в собі багато нового і цікавого.

Студент – звучить гордо. Кожен з нас ставши студентом відчуває гордість, радість,

ми усвідомлюємо, що здійснили важливий крок в своєму житті. Студентські роки – це

найкращі роки в нашому житті, які ми запам’ятаємо на все життя. На мою думку, кожен

повинен хоч раз в житті прожити студентську пору.

В наш час, студентом бути модно і престижно. Студенти – це велика група молодих і

енергійних людей, які стоять на шляху нових відкриттів. Наші батьки, вчителі, знайомі

покладають на нас великі надії і сподіваються, що саме наше покоління зможе внести

зміни в це чудове життя. В нашому суспільстві люди, які мають вищу освіту, отримують

велику повагу з боку інших людей. З людиною, яка має вищу освіту приємно

спілкуватись, цікаво дізнатися її думку з приводу того чи іншого питання, дізнатись для

себе, щось нове та корисне. Ми також маємо стати такими людьми, щоб інші виявляли

до нас свій інтерес.

Моя мета – здобути досвід, стати професіоналом у своїй справі, мати цікаву роботу.

Але найбільше я хочу приносити користь іншим людям, допомагати їм вирішувати

складні життєві проблеми.

Оцінювати ми можемо лише минуле, але, на жаль, не майбутнє. Бо якби ми знали,

що на нас чекає, то було б цікаво жити. Про майбутнє можна лише мріяти і щоденно йо-

го творити. І лише надія дає сили виживати, долати перешкоди і самовдосконалюватися.

Мрія може змінювати свої обриси, збагачуватись змістом, але вона бути повинна зав-

жди. І коли комусь бажають: “Хай світить тобі на життєвому шляху твоя зоря!” – мають

на увазі мрію.

І якщо, займаючись тою чи іншою справою, ти запитуєш себе: “Чи своєю справою ти

займаєшся?” – тоді – своєю. І найголовніше – ти знайшов себе. В іншому ж випадку –

шукай себе далі: хто шукає, той знаходить.

Студент – творець своєї долі і мрії, саме від нас залежить наскільки яскравим і непо-

вторним буде наше життя. Тому необхідно проявляти себе і свої здібності, шукати в собі

нові якості і розвиватися. І лише тоді ми отримаємо бажаних результатів. Хочеться по-

бажати всім яскравого і цікавого життя!

МАСЕНДИЧ Катерина студентка групи СПб-1-11-4.0д

ІІІ місце серед студентів напрямку

підготовки «Соціальна робота»

Я – студент

Костянтин Стогній казав: «Майбутнього не

може існувати без теперішнього і минулого».

Тому, перед тим, як говорити про сьогодення

та наступний день давайте заплющимо очі

та пригадаємо з чого усе починалося...

У Всесвіті все постійно змінюється: ніч і день, добре і зле, старе і нове. Цей процес

неспинний, але прекрасний, оскільки рух - це і є саме життя. Набуває нових форм і наша

свідомість; під впливом законів природи, закономірностей змінюється наш настрій,

емоції, ставлення до життя. І десь у 16-17 років замислюєшся над питанням: «У чому

сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям?». Кожен обирає свій шлях,

що веде його до мрії. Я обрала мрію про найпрекраснішу, на мою думку, професію - со-

ціальну педагогіку. Що може бути кращого, аніж щодня фіксувати всю картину студе-

нтського життя, та залишати на ній свої відтінки?!

Великий філософ Аристотель якось сказав: «У кожної окремої людини й у всіх лю-

дей зокрема є мета в житті, прагнучи до якої, вони (люди) одне вибирають, а інше від-

кидають». Переосмислюючи поради філософа, мені хочеться доносити людям істину

через свої думки, переживання та почуття. Вибір професії соціального педагога стиму-

лює моє життя, адже мій життєвий принцип такий – хто не йде вперед, той іде назад: не-

рухомого стану немає.

На мій погляд соціальні педагоги - це ті люди, які мають докопуватись до істини,

працювати з первинною інформацією, «не порпатись» у фактах, а збагнути філософію їх

сприйняття, зважаючи на свою порядність і людяність.

Обираючи соціальну педагогіку, в першу чергу я задумувалась над тим, чи це моя

професія, моє покликання. Поступово розуміла, що чим більше заглиблююсь в це, тим

більше мене це цікавить. Думаю, що для того щоб зрозуміти чи це мій напрямок, потрі-

бно визначити чому саме я хочу опанувати цю професію та яку ціль я поставлю перед

собою на майбутнє.

Хочу стати педагогом, бо мені подобається спілкуватись з людьми. Як довго я могла

б працювати у цій сфері? Мабуть, хотіла б присвятити життя цій справі. А втім, не знаю,

як складеться моє життя.

Невдачі мене не лякають. Я вважаю, що соціальний педагог не має боятися робити

помилки, бо ж на них вчаться і самовдосконалюються. Він повинен бути розумним і про-

думувати свої кроки наперед. Також завжди повинен опинятися в потрібний час в потрі-

бному місці.

На скільки важливою є ця професія, кожен має свою власну позицію. Щодо ме-

не, ця професія допомагає мені бути більш впевненою в своїх думках та припущен-

нях. За допомогою студентського життя в університеті хочу навчитись правильно

оформляти свої напрацьовані знання.

На питання, для чого ставати соціальним педагогом, точно відповісти не можу. Вва-

жаю, що не ми обираємо професію, а вона нас. Ми з’являємось тут, бо відчуваємо якусь

потребу в отриманні нових знань. Деякі люди кажуть, щоб бути соціальним педагогом

не потрібно диплому, але я вважаю, що потрібно навчитись правильно спілкуватись з

людьми, щоб враховувати різноманітні фактори спілкування. Хоч теорія мало чого нас

вчить, на практиці би здобуваємо більші знання, та все одно практики без теорії не буває.

Щоб опанувати цю професію треба мати хист і бажання. Соціальний педагог – це

також особистість. У нього свої погляди і переконання.

Щодня ми зіштовхуємось із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь споку-

сою. Проте згадаємо, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це ми-

не». Так, спокуса слави та блискучої кар'єри мине, а добре ім'я людини може бути запля-

мованим назавжди. А як потім жити з власною совістю?.. Можливо, дивно чути ці слова

від мене, першокурсниці. Однак, завжди порівнюю соціального педагога з хірургом (хоч

між цими двома професіями суттєва відмінність). Соціальний педагог зобов'язаний про-

никати у внутрішній світ особистості, а лікар-хірург проникає у його тіло. Коли вони –

справжні професіонали, то позаду залишають вдячних людей. А коли ні?! Один хибний

крок - і людина може стати калікою. От тільки хірург калічить тіло, а соціальний педа-

гог – душу. Вважаю, що справжній педагог, вирішуючи ту чи іншу ситуацію, повинен

виявити причину конфлікту між суб'єктом та соціальним середовищем. Тому він зобов'я-

заний вжитися в атмосферу подій, співпереживати з кожним учасником, проникати у

внутрішній світ того, кого доводиться захищати словом або звинувачувати.

Впевнена, що громадянський обов'язок кожної людини, честь і совість, життєва по-

зиція - це міра відповідальності перед суспільством. Якщо немає відповідальності за ре-

зультат своєї діяльності, кажуть у народі, людини немає – вона по суті, є лише передмо-

вою до неї. Власними вчинками ти мусиш довести, що зірка твого таланту (за умови, що

він є), як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро. Вірю, і докладу

до цього всіх зусиль, що у майбутньому стану досвідченим фахівцем, досягнувши цього

завдяки наполегливій праці вершин педагогічної майстерності. А якщо здійсниться моя

мрія стати соціальним педагогом, я намагатимусь своїм правдивим словом пробуджувати

у дорослих і дітей найкращі почуття, закликаючи їх до гідних вчинків.

ДИЛЕНОК Юлія студентка групи СПб-1-11-4.0д

Призер конкурсу творчих робіт

Я – студент

«Особливості студентського життя може розповісти будь-який студент. Студент -

особа що навчається у ВНЗ. Так швидко та коротко можна сказати про студента. Для

кожного цей статус надає свої можливості, нові відкриття i. д. Йдучи за освітою ми роз-

раховуємо не лише на неї, але й нові знайомства, нові враження. Студент завжди моло-

дий (не має значення - скільки йому років, він буде відчувати себе молодим в душі) та

енергійний, оптимістичний та сповнений нових «грандіозних» ідей. Студент - це неймо-

вірна концентрація життя, жаги до нового та незнаного, доступного та недоступного...»

Саме так мала б розпочатися моя творча робота, есе, на тему «Я - студент». Є також ва-

ріант розпочати все зі школи, звідки по суті все і йде. Ні, зрозумійте правильно, я не від-

кидаю гідність такого початку, але погодьтеся, десь ви це вже читали. Можливо, те, що

ви будете читати надалі, ви теж неодноразово або чули або, знову ж таки, читали. Прос-

то така форма викладу (називайте це так, як вам зручно) не те що зручніша - ближча до

душі.

Жити, творити, мріяти, любити я буду в будь-якому віці, в будь-який час, в будь-

якій країні, й в будь-якому оточенні. Але, будучи студентом, я буду цьому мистецтву

навчатися у людей. Я не хочу обмежувати себе викладацьким складом інституту, не хо-

чу вбачати у них самих лише викладачів (носіїв інформації), я хочу бачити у них людей.

Я не хочу впустити той момент, коли можна буде почути їхню душу, тому що ніщо так

не приваблює i ніщо так не змушує довіряти людині як щирість i доброта. Я живу по-

чуттями, живу враженнями, живу душею, i найбільше чого я боюся - це зрадити самій

co6i. Тобто стати сухою i непотрібною, а ще більше, що мене нічого не буде цікавити: ні

люди, ні життя, ні мистецтво (під мистецтвом я вбачаю все, що викликає приємні та

глибокі почуття у людини). Можливо, переважна більшість моїх однолітків так i дума-

ють, та чи багато з них залишиться при такій думці через 10, 20 чи 30 років потому? Ві-

рогідно що не всі, а шкода.

Як це пов’язано зі студентськими роками? Річ у тім, що саме за ці приблизно чоти-

ри роки, я збираюся навчитися добре керувати своїми емоціями, обов’язково отримати

гарну освіту, тому що потім я піду до дітей, в цьому я не сумніваюся - я з тих, хто з впе-

вненістю може сказати, що це моє. Йдучи до дітей, я маю дарувати їм надію на майбут-

нє, любов до життя, до всього, що їх оточує, небайдужість до всього прекрасного, трагі-

чного i будь-чого пов’язаного з життям. Але ми не можемо дати те, чого не маємо самі.

Тому в студентські роки, навчаючись в університеті, я повинна виховати в co6i все те

прекрасне, з чим зможу йти потім у світ. Я маю нести світло. Студент - це той самий

учень, але вже більш свідома особистість, яка чіткіше уявляє свою роль в жито. I хоча

вчимося ми протягом всього життя, студенту надають можливість отримати професійні

навики. Оскільки я вбачаю себе в педагогіці (праці з людьми та підростаючим поколін-

ням), то освіта для мене - це життя.

«Навчаючи - вчимося», педагогіка - це життя, i не потрібно малювати якісь межі

тому що життя - це все, а отже i педагогіка не закінчуються i не починається, вона е

скрізь, вона в душі. Педагогіка - це мудрість, любов, мистецтво. Я не можу відокремити

себе студента від майбутньої професії, не бачу сенсу цього робити. Студентство для ме-

не це лише початок незвіданого, i величного. Це всього лише початок...