ziar 11-12 2019 - uur · 18 травня 1944 – день початку депортації,...

Комюніке СУРу

Хроніку діяльності СУРу

Національна фаза Конкурсу декламування української поезії

Духовний бенкет української культури

Книга, що з’єднала два береги Тиси

50 років від закінчення ліцею в м. СеретіВеселу сторінку

Сторінку письменника

Симпозіум «Роль української жінки всуспільстві»

Дитячу сторінку

ÓÓêðà¿íñüêèéВІснИКêðà¿íñüêèéВІснИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXVI. № 11-12 (червень) 2019

v

v

v

v

v

v

v

v

v

v

Руслана лоцманзаслужена артистка України із своєю донечкою ладУсею

Притисніть до грудей свою дитинуІ подаруйте дужих два крила,Щоб в білий світ летіти безупинноДо світла, щастя, радості й тепла.

Надія Красоткіна

Пpoчитaйте:

2 Ukraînsykãc VISNÃK

Голова сУРу, депутат Микола Мирослав Петрецький

на вшануванні пам’яті жертвдепортації кримських татар

Насильницьке виселення кримськотатарсько-го народу з його історичної батьківщини – зКриму, здійснене упродовж 18-21 травня 1944року було одним із злочинів радянського тоталі-тарного режиму. Етнічну чистку здійснено відом-ством держбезпеки СРСР та таємною поліцієюза наказом Йосифа Сталіна і постановою Дер -жавного комітету оборони СРСР від 11 травня1944. Усього, згідно з офіційними даними, у від-далені регіони Радянського Союзу – від північно-го Передуралля до республік Середньої Азії –було депортовано 191.044 кримських татар. Вході виселення і в перші роки після нього загину-ло приблизно 46,2 % кримських татар, тобтомайже кожен другий з народу.

18 травня 1944 – день початку депортації,коли жінок, дітей, інвалідів війни, ветеранів талюдей похилого віку зігнали до товарних вагонів,та ущент заповнивши їх переселенцями, відпра-вили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки,– нині є днем трауру в історії кримськотатарсько-го народу. Через нестачу харчів, антисанітарію йвелику скупченість багато людей загинуло вдорозі, ще десятки тисяч померли внаслідоксуворих умов вигнання упродовж наступних років(див. Вікіпедія: Депортація кримських татар).

Щороку татарська меншина Румунії вшановуєцю трагічну подію, відому під назвою «Sűrgűn»:цього року вшанування відбулося 28 травня вРумунському селян ському національному музеї,у рамках якого відбулася презентація фотови-ставки та показ фільму режисера Ахтема Сеїта -блаєва «Чужа молитва», присвяченого депорта-ції кримських татар з Криму радян ською владоюв 1944 році. Фільм «Її серце» (рос. «Чужая мо -литва») розповідає історію кримської татаркиСаїде Аріфової, яка під час Другої світової війнидвічі врятувала 88 єврейських дітей-сиріт: спер-шу – від нацистів, видаючи дітей за кримськихтатар, а вдруге – від військ НКВС, які здійснюва-ли депортацію кримських татар у травні 1944року, довівши, що ці діти є євреями.

На вшанувальному вечорі, спільно з ПосломУкраїни в Румунії Олександром Баньковим, за -ступником державного секретаря у складі Депар -таменту міжетнічних відносин Генераль ного сек-ретаріату уряду Румунії Аметом Аладі ном тадиректором Музею селян Румунії ВіргіломШтефаном Ніцулеску, взяв участь і голова Союзуукраїнців Румунії, депутат парламенту РумуніїМикола Мирослав Петрецький разом з делегаці-єю членів Ради СУР, до якої входили: заступникголови СУР Михайло Трайста, голова Марамо -рось кої філії СУР Мирослав Петрецький та голо-ва Бухареської філії Яро слава Колотило.

У своєму слові голова СУР згадав і про жерт-ви Голодомору.

З детальною доповіддю щодо депортаціїкримськотатарського народу у 1944 р., а такожпорушення Російською Федерацією прав і пере-слідувань представників кримськотатарськогонароду після незаконної окупації АР Крим у 2014р. виступила представниця ДемократичногоСоюзу турецько-мусульманських татар РумуніїАнефі Вілдан.

михайло ТРайсТа

* * *З нагоди апостольського візиту Папи Фран -

циска до Румунії, депутат Микола МирославПетрецький виступив на пленарному засіданніПалати депутатів 5 червня 2019 року з політич-ною заявою, в якій він запропонував політичномукласу мораторій не менше тижня, протягом якогоб панувала атмосфера доброзичливості та зба-лансований і цивілізований дискурс.

* * *11 травня, Сучавська філія Союзу українців

Румунії організувала у Національному Kоледжіімені Міхая Емінеску в Сучаві культурний захід«Історія і традиції українців». Взяли участь пред-ставники СУРу, Міністер ства освіти, Повітовогошкільного інспекторату. Були представлені зви-чаї і традиції українців з Сучави, Марамурешу,Тімішу, Ботошан, Сату Маре та ін.

* * *12 травня Марамороська філія СУРу організу-

вала у Полянах культурну подію «Вшануваннявоєнних ветеранів». В події брали участь пред-ставники СУРу, держадміністрації, Повітовогошкільного інспекторату, директори шкіл, викла-дачі та учні українських сіл Мараморощини таСучави.


вала у ліцеї імені Тараса Шевченка в м. СігетуМармацієй культурну подію «Конкурс декламу-вання української поезії – XIII-ий випуск». Бралиучасть представники Парламенту Румунії, УрядуРумунії, Міні стерства національного виховання,Посоль ства України у Бухаресті, Союзу українцівРумунії, повітових шкільних інспекторатів, націо-нального телебачення, викладачі та учні.


вала у м. Сігету Мармацієй ряд культурних подій,присвячених Тарасу Шевченку. В події бралиучасть представники Парламенту, ПосольстваУкраїни у Румунії, Міністерства освіти, Україн -ської православної церкви, держадміністрації,Шкільного інспекторату, СУРу. Виступали ансам -блі з України, Тімішу, Сучави та Марамо рощини.

* * *9 червня поточного року Сатумарська філія

Союзу Українців Румунії організувала в ТарнаМаре «День української вишиванки». На культур-ній події були присутні представники Парла -менту Румунії, Союзу Українців Румунії, Префек -тури Сату Маре, Мерії Сату Маре, Повітовогомузею Сату Маре, Мерії Тарна Маре, голови міс-цевих сурівських організацій, сільські голови

Хижи та Печеніжина з України, а також українціта румуни Сатумарського повіту, творчі колекти-ви та інші запрошені.

Основною метою заходу була презентаціяукраїнської та румунської вишиванок, відмітити

їх значення та роль у збереженні національноїідентичності, а також збереження українськихцінностей та їх популяризація серед українськоїмолоді та широкої громадськості.

На сцені виступили: вокальний гурт «Мікулян -ка» з Мікули, фольклорний ансамбль «Червонакалина» з Негостини, фольклорний гурт «КвітиТарни», з Великої Тарни, а також вокальні ан -самблі «Горяночка» та «Серпанок» з Печені -жина, Україна.

В рамках заходу, були нагороджені вишиван-ками особи, які мали особливий внесок у розви-ток румунсько-української співпраці, українськихтрадицій та культури. Також була організoванaвиставка українських вишиванок.

З цієї нагоди було відкрите нове приміщеннямісцевої сурівської організації в Тарна Маре табула підписана угода про побратимство міжТарною Маре та Печеніжином.

* * *9 червня цього року в селі Бистрий, Мараму -

реська філія Союзу українців Румунії організува-ла культурну подію «Караван українськогофольклору».

У заході взяли участь голова СуРу та депутат вПарламенті Румунії Микола Мирослав Петрець -кий, члени комітету Марамуреської філії СУРу,голови місцевих організацій Мараму ресь кої філіїСУРу, мер села Бистрий Василь Дучук; священикиІван Юрча та Іван Арделян, жителі Бистрого тасусідніх сіл, гості з Сучав ського і Тіміського повітів,а також з інших населених пунктів.

На сцені виступили гурт «Коломийка» зСерету, керівник Зірка Янош, фольклорний гурт«Червона калина» з Великого Бичкова, керівникАнна Міхалі; співачка Сіміна Колопельник зРеміт, Микола Грінь з Малих Реміт Тіміськогоповіту, який грав на пан-флейті; гурт «Гуцулята»з Вишавської долини, керівник викладач МаріяПапарига, ансамбль «Красняночка» із Красного,керівник Юра Мочерняк, ансамбль «Надія» зКривого, керівник Адріана Рекало, хор Мараму -реської філії СУРу, диригент Джета Петрецька,акордеоніст Микола Грижак.

Метою заходу було збереження, популяриза-ція та передача майбутнім поколінням культурноїспадщини українців Румунії.

Теж 9 червня Українська православна церква«Вознесіння Господнього» з села Бистрий від-святкувала своє храмове свято.

ХРоНІКа ДІяльНоСТІCУРу

* 14 квітня депутат Микола МирославПетрець кий виступив на пленарному засіданніПарла менту Румунії з політичною заявою щодопозитивної практики у забезпеченні прав націо-нальних меншин.

За останні вісім років життясоюзу українців Румунії як асо-ціації розгорталося між двомасуперечливими координатами. 3одного боку, завдяки стараннюпослідовно обраних керівних ор -ганів, інтересу і відданості пере-важаючої більшості членів, діяль -ність союзу ставала дедалі плодо-творнішою в усіх аспектах: гро-мадському, культурному, арти-стичному, виховному, ідентично-му, видавничому, у міжнароднихстосунках, а також в адміністра-тивній площині. З ін шого боку, удивовижному контрасті з реаль-ним життям союзу, представ-ництво керівних органів по стійнопіддавалося випробам з середини,та переважно ззовні со юзу.Закулісні колпортажі, тертя,наклепи підсилювалися необ -грунтованими чи перебільшени-ми об винуваченнями, яких ледвече кали індивиди чи окультніструктури, що діяли ззовні союзу,з метою дискредитувати і підри-вати його. Розпочалося справжнєбомбардування юридичними за -чіп ками, злонаміреними доноса-ми, наклепницькими пресовимикампаніями.

Tyт не місце і на момент пере-лічувати всі диструктивні факто-ри, які намагалися ставати наперешкоді діяльності союзу, під-ривати довіру до нього. важливата річ, що керівні органи – З’їзд,Рада, виконавча Президія, Голова– продовжували свою роботу зва-жено, злагоджено, ефективно.

труднощі, які переживав суР,не приховувалися від його членів.вони представлялися відкрито іобговорювалися демократично.Змагання за єдність стояло у цент-рі уваги керівних органів союзу,які ініціювали окремі дебати нацю наріжну тему. Резолюція Радисоюзу від 11 липня, прийнята уКлужі, підтверджена рішенимиПозачергового З’їзду 23 червня2017 року у сігету мармацієй,стали справжніми програмнимидокументами для нашої єдності.

у центрі нападів тих, хто бажаєпосіяти розбрат у союзі, стояли

віроломні спроби опротестуваннялегітимності його керівних орга-нів. тобто, обезглавлення функціо-нальності суРу. Для багатьохпоставало запитання, чому стіль-ки тривали юридичні диспутищодо такої очевидної реальності:поважання волі делегатів з’їздів.

серед факторів, які сприялистану анормальності, стояли на -хабство, агресивність і ворожістьколишніх членів союзу – двійкиГріжак-маро чко – обурливе, на -стійливе використання вільногодоступу до правосуддя, непрофе-сіональна позиція деяких чинни-ків у судовому процесі, імовірневтручання у цей процес.

Рада союзу, яка періодичноінформувала про еволюцію судо-вого стану, на своєму засіданні 15травня ц.р. взяла до відома, щоштучно спровоковані юридичнісумнівності дійшли до кінця.

Рішенням Бухарестського судупершого сектору, проголошеним8 травня 2019 року у справі№ 18880/2018, була затвердженаофіційна реєстрація Рішен ня № 4.Позачергового З’їзду суРу, що від-бувся 23 червня 2018 року, щодонаступних відповідальностей:

– ПетРецьКИЙ мИКоЛА-мИРосЛАв – Голова Ради

– ПАсИнЧуК вАсИЛь –Перший заступник голови

– моЙсеЙ БоГДАн – Першийзаступник голови

– сИмЧуК віКтоР – Першийзаступник голови

– ЛіБеР івАн – Перший заступ-ник голови

– ГеРБіЛь івАн – Заступникголови

– тРАЙстА мИХАЙЛо –Заступник голови

– сАмБоР АннА – Заступникголови

– ЧеРненКу ДмИтРо –Заступник голови

– ГРИГоРЧуК віКтоР –Заступник голови

– ГоРвАт іРИнА-ЛЮБА –Гене ральний секретар

– ШенДРоЮ теРеЗія –секретар

– БуЧутА вАсИЛь – скарбник– ПетРецьКИЙ мИРосЛАв –

Голова марамороської філії– сАвЧуК іЛЛя – Голова

сучавської філії– ГЛеБА ЮРіЙ – Голова

тіміської філії– КоЛотИЛо яРосЛАвА

Голова Бухарестської філії– мИКуЛАЙЧуК ГАвРИЛо –

Голова Арадської філії– нИКуЛАЙЧуК віКентіЙ –

Голова Галацької філії– РоБЧуК івАн – Член – АРДеЛян івАн – Член– сПівАЛЮК ЛеДія – Голова

жіночої організації– Боут оЛеКсА – Голова

молодіжної організації– мАРіЧуК Пінтя – Член.

на засіданні 15 травня Рада оці-нила, що рішення законне і об -грунтоване, потреба подати апеля-цію не існує, і, таким чином,рішення інстанції, практично,залишається остаточним. ЧлениРади союзу не роблять собі ілюзій,що атаки припиняться. супро -тивники виявились надто безпочуття міри і надто затятими в їхнечесних намірах. виконавчі орга-ни, юридичні співпрацівники реа-гуватимуть відповідно. Головне,що демократична законність ке -рів них органів остаточно визнана.

це кінець сумнівностям з цієїточки зору.

маємо можливість зосереджува-тись ще більше на виконанніпокликання союзу як єдиної пред-ставницької організації етнічнихукраїнців у Румунії.

РАДА соЮЗу уКРАїнцівРумунИ

3Ukraînsykãc VISNÃK

Комюніке суРу * Комюніке суРу * Комюніке суРу * Комюніке суРу

Кінець сумнівностям

Депортація кримських татар, розпоча-та 18 травня 1944 року, – один із найяскра-віших прикладів злочинів радянського режи-му, вчинених ним під час Другої світовоївійни. Понад 20 років радянська владаповністю заперечувала злочинний харак-тер своїх дій. У 1967 році Верховна РадаСРСР визнала необґрунтованість тоталь-ного звинувачення кримських татар, алена відміну від інших «покараних наро-дів», вони не отримали права поверну-тися до Криму. Лише 1989 року радян -ським парламентом депортація булавизнана незаконною та злочинною.

Анексія Криму Російською Феде -рацією у лютому 2014 році актуалізу-вала проблему боротьби кримськихтатар за свої права. Вже 20 березняВерховна Рада України ухвалилаПостанову № 1140-18 «Про ЗаявуВерховної Ради України щодо гарантіїправ кримськотатарського народу ускладі Укра їн ської Держави», якоювизнавала кримських татар коріннимнародом України та гарантувала їхнєправо на самовизначення в складі Укра їни.

21 квітня того ж року був підписанийУказ Президента РФ № 268 «Про заходищодо реабілітації вірменського, болгарсь-кого, грецького, кримськотатарського танімецького на родів і державну підтримку їхвідродження та розвитку», в якому фігуру-вали «відновлення історичної справедливо-сті», «національно-культурне і духовне від-родження» та «забезпечення захисту праві законних інтересів».

В реальності нова «влада» Криму впер-ше в новітній історії заборонила проведен-ня 18 травня традиційного траурногомітингу в центрі Сімферополя, тож70-і роковини депортації кримськітатари були змушені відзначати вмісцях компактного проживання воточенні загонів поліції у супроводігелікоптерів. Водночас лише упро-довж першого року по анексії 2014року більше 150 кримських татарбули піддані «вибірковому правосуд-дю», 21 зник без відома або був уби-тий, а Меджліс позбавлений як будин-ку, так і можливості вести діалог іздержавними органами «РеспублікиКрим». Дово диться констатувати,що на п’ятому році анексії АР Кримпереслідування кримськотатарського на -роду окупаційною адміністрацією лишепосилилося.

В таких умовах, вшанування на загаль -нодержавному рівні пам’яті жертв депор-тації кримськотатарського народу тадемонстрація солідарності в боротьбі завідновлення їхніх прав набуває важливогоукраїнського та міжнародного значення.

Верховна Рада України Постановою від12 листопада 2015 року № 792-VIII «Провизнання геноциду кримськотатарськогонароду» визнала депортацію з Криму крим-ських татар у 1944 році геноцидом крим-

ськотатарського народу, 18 травня вУкраїні встановлено Днем пам’яті жертвгеноциду кримськотатарського народу.Українським парламентом заявлено, щосистемний тиск на кримськотатарськийнарод, репресії громадян України за націо-нальною ознакою, організація етнічно іполітично вмотивованих переслідуванькримських татар, їхніх органів, таких як

Меджліс кримськотатарського народу таКурултай кримськотатарського народу, натимчасово окупованій території України збоку державних органів Росій ської Федера -ції, починаючи з дати початку тимчасовоїокупації, є свідомою політикою етноцидукримськотатарського народу.

У 2016 році Верховною Радою Україниперейменовано 75 одиниць адміністратив-но-територіального устрою АР Крим там. Севастополь, назви яких містили симво-ліку комуністичного тоталітарного режи-му. За рекомендацією Українського інсти-туту на ціональної пам’яті переважній біль-шості перейменованих населених пунктів

повернуто історичні кримськотатарськіназви, що стало практичною реалізацієюпередбаченого статтею 3 Закону України«Про відновлення прав осіб, депортованихза національною ознакою» забезпеченняДержавою права депортованих осіб наповернення історичних назв населенихпунктів, що були перейменовані за часівСРСР у зв’язку із здійсненням депортації.

Операція радянських військ з вигнаннянацистських окупантів з території Крим -

ського півострова почалася 8 квітня 1944року і завершилася в ніч на 13 травня. Щедо завершення боїв, 22 квітня в доповіднійзаписці на ім’я Лаврентія Берії кримськітатари були звинувачені в масовому дезер-тирстві з лав Червоної армії. 10 травняБерія в листі Сталіну повторив попереднійзакид, додавши до нього «зрадницькі діїкримських татар проти радянського народу»

та «небажаність подальшого прожи-вання кримських татар на прикордоннійоколиці Радян ського Сою зу». Також влисті була сформульована пропозиціявиселити все кримськотатарське насе-лення до Узбе кистану.

Наступного дня, 11 травня 1944року було прийнято цілком таємнуПоста нову Державного комітету обо-рони № 5859сс «Про кримськихтатар». В ній наводилися попередніпретензії до кримськотатарського насе-лення – начебто масове зрадництво тамасовий колабораціонізм, – які сталиобґрунтуванням депортації. Насправді

жодних доказів «масового дезертирства»кримських татар не існує, а абсолютна біль-шість колабораціоністів загинула в боях чибула засуджена в індивідуальному порядку.

Депортація кримськотатарського насе-лення розпочалася о 3 годині ранку 18травня 1944 року і завершилася, в основно-му, 20 травня. До операції було залучено 32тис. співробітників НКВС. Де портованимдавалося на збори від кількох хвилин до пів-години, дозволялося брати з собою особистіречі, посуду, побутовий інвентар та провізіюв розрахунку до 500 кг на родину. В реально-сті ж вдавалося зібрати в середньому 20-30кг речей та продуктів, абсолютна більшість

майна залишалася і була конфіскованадержавою. Зафіксовано численнівипадки мародерства. Протя гом 2 днівкримських татар звозили машинами дозалізничних станцій Бах чисарая, Джан -коя та Сімфе рополя, звідки ешелонамивідправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації(18-20 травня) виселено 180 014 осіб,для перевезення яких було використа-но 67 ешелонів. Крім того, 6 тис. мобі-лізованих військкоматами протягомквітня-травня кримськотатарських юна-ків окремо відправлено на нарядиГоловного управління формування

резервів до Гурьєва (Атирау, Казах стан),Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. крим-ських татар заслано на роботи до таборівтресту «Московуголь». Разом вигнано зКриму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо5989 чоловік, звинувачених у співпраці з нім-цями, та іншого «антирадянського елемен-ту» заарештовано під час депортації. Вонипотрапили до ГУЛАГу і в подальшому невраховувалися в загальних зведеннях провигнанців.

Від Посольства україни в РумуніїЗакінчення у наступному номері


Історична довідка про депортацію кримськотатарського народу 1944 року (I)

депортовані Криму – жителі сіл Отузи таШелен, м. Красновишерськ, Молотовська

область, 1948 р.


10 червня старий будинок Серетськоголіцею відкрив свої двері для випускників1969 року. З емоцією і нетерпінням чекализустрічі ми, колишні учні, колись ентузіа-сти з високими прагненнями, молоді такрасиві, які пройшли через випробуваннячасу, а зараз люди похилого віку, з білимволоссям або і без, з усмішкою, стрима-ною вагою різних сімейних проблем, якізалишають сліди у нашому житті, зповільними, а часом невпевненими кро-ками, але ще з молодим серцем... Чи цетільки нам так здається... Багато колег івикладачів покинули нас, пішли навічний спочинок. Нехай з Богомспочивають та буде їм ЦарствоНебесне! Однак занадто багато, 25наших колег з 93 випускників 3-хкласів (один з гуманістичним про-філем і 2 з реальним) не прийшлина нашу зустріч. Ситуація ще більшдраматична стосовно викладачів.Із 26 викладачів, які протягом чоти -рьох років готовили нас до май-бутнього самостійного життя, живіна сьогодні лиш п’ятеро, з яких 4хворіють і не могли бути на нашомузаході. Отже, професорсько-викла-дацький склад на нашому заходіпредставляв професор математикиЮрій Бойко. Були емоції, сльози, роз-губленість... Багато з присутніх непізнали своїх колег, і це зрозуміло, вра-ховуючи, що остання зустріч відбулася40 років тому. Час – наш смертельнийворог і найзатишніший друг – бо миніколи не зможемо здобути володіннянад ним, це наші муки і наша надія.Радість зустрічі після 50 років – це уні-кальний момент у житті кожного! Длядеяких випускників 50-річчя закінченняліцею було особливим, тому що вонивперше зустрілися з своїми колишніми колегами. Маю на увазітих, хто не міг бути присутнім на заході, коли святкували 10-річчя від закінчення ліцею. Організатори заходу старалися, їмудалось зробити зустріч приємною, оціненою учасниками.Сюрприз прийшов з сторони одного із наших колег, тепер зна-ного бізнесмена, колишнього сенатора Михая Феркала, якийспонсоризував витрати на святковий стіл, організований з цієїнагоди. Свято розпочалося в старому будинку ліцею м.Серету, де ми навчалися з 1966 і до 1969 р. Колишні учнірозійшлися по класах, де вони навчалися, провели короткідискусії, після чого зустрілися в одному з класів, де один зорганізаторів, Пую Maсапюк, читав каталог класу та пригадавколишніх наших класних керівників. Наприкінці учасники захо-ду вшанували хвилиною мовчання вчителів і колег, які покину-

ли нас, деякі з них надто рано. За хід про-довжувався у сусідній церкві, де була про-ведена панахида по померлих. Перед тимяк піти до ресторану, де нас чекало безлічсюрпризів, група колег відвідала нашоговчителя Миколу Май данюка, який, будучихворим, не міг бути присутнім на зустрічі.Хоча пан професор був ослаблений, вінвважав за потрібне розповісти нам промоменти, які він пережив в останнійперіод і дати нам корисні поради дляжиття. Спасибі Вам, пане професоре, завсе, що ви зробили для нас, і ми бажаємо

вам якнайшвидшого одужання, атакож на зустрічі, яка відбудеться у2020 році, щоб ви приєдналися донас. Кінцева частина події відбула-ся у ресторані Фрон тіер, біля мит-ниці. Органі затори підготовиликілька сюрпризів: гості мали мож-ливість розповісти про деякі улюб-лені «трафунки» з шкільних років,а також з їхнього життя, і були про-читані з зошита класного керівни-ка, професора Юрія Бойка, кількахарактеристик бувших учнів, на -ших колег, а присутні повинні буливгадати особу. Атмосфера гарногонастрою і бадьорості за безпечили

українські та румунські пісні, а сюрпри-зом для гостей був вінець українськихтанців у виконанні ансамблю «Kоза -чок» організації СУРу села Балківці підкерівництвом проф. Петра Шой мана тавінець румунських народних танців увиконанні ансамблю «Чоба нашул» зРадівців. Присутність ансамблю «Коза -чок» на заході, а також факт, що середзапрошених більше половини булиукраїнцями і ми могли спілкуватися зними українською мо вою, а інші, хоча іне говорять українською мовою, мають

українське походження. Перед виступом ансамблю я розказавприсутнім про фінансові зусилля Союзу Укра їнців Румуніїщодо просування національних традицій і звичаїв шляхомпридбання українських національних костюмів, музичнихінструментів і проведення культурних заходів. Ми досягли віку,коли здається, що все більше і більше з нас через здоров'язакінчують своє життя на цій землі, тому присутні на заходівирішили, що наступна зустріч відбудеться наступного року.До побачення в 2020 році!.

Віктор ГРИГоРчуКголова Яської філії суРу

Фото автора

50 років від закінчення

ліцею в м. сереті

Українське відділення Департаменту слов’ян -ських мов та літератур факультету іноземнихмов Бухарестського університету, за підтримкоюПосольства України в Румунії, в партнерстві зСоюзом українців Румунії, 17 травня організува-ло День української культури (захід організова-ний університетськими викладачами АльоноюБіволару та Романом Петрашуком). У цій подіївзяли участь професори, студенти, представни-ки Посольства України, Союзу українців Румунії,журналісти та шанувальники української культу-ри.

Надзвичайний і Повноважний Посол України вРумунії Олександр Баньков подарував українсько-му відділенню Бухарестського університету про-ектор і планшет, в своєму вітальному слові підкре-слив вагомість українсько-румунських відносин:

«Мені дуже приємно бути сьогодні тутсеред вас на традиційному святкуванні Дняукраїнської культури в Бухарестському універ-ситеті. Можна багато говорити про спорідне-ність культур, про близькість української тарумунської культур. Вчора ми святкували все-світній День української вишиванки, яка на -справді є частиною і румунської культури.Говорячи про українську та румунську мови,складніше сказати, що з філологічної точкизору вони якимось чином схожі, споріднені, алеми завжди знаходили і знаходимо спільну мову,незважаючи від того, якою мовою ми спілкує-мось, чи то українською, чи румунською. Менідуже приємно, що одним з результатів цьогодіалогу, цього порозуміння між нами є якраз вжетрадиційні святкування Днів української мови ікультури тут, в Румунії, безпосередньо вБухарестському університеті. Я хочу запевни-ти всіх тут присутніх, що з боку ПосольстваУкраїни в Румунії і мене особисто ви завждиматимете підтримку і все необхідне для того,щоб реалізовувати ті проекти, які у нас є, які унас з'являться, і все те, що необхідно робитиразом, ми будемо робити із нашим залученнямбезпосередньо.»

У своєму виступі продекан Роксана Утале під-креслила:

«Мені дуже приємно брати участь у заходіДень української культури. Я рада, коли певнакультура проявляє себе так яскраво. Україн -ська культура має багато чого сказати в Руму -нії. Українська література має багато чого ска-зати румунському народові. І переклади з укра-їнської літератури цікавлять румунськогочитача, сприяють літературі взагалі.»

Директор Департаменту слов’янської філоло-гії Октавія Неделку зазначила:

«Подібні заходи щодо відзначення українськоїкультури в Румунії стали традиційними. Щоро -ку ми відзначаємо день слов'ян ських культур. І зцієї нагоди проводимо наукові симпозіуми ,в якихСоюз українців Румунії є традиційним партне-ром. Цей проект ініційовано Бухарест ським уні-верситетом, а українське відділення завждипредставляє низку культурно-мистецьких за -ходів про українську культуру та цивілізацію.»

Голова Бухарестської філії СУР ЯрославаКолотило навела вітальні слова від голови СУР,депутата Миколи Мирослава Петрецького, аМихайло Трайста, заступник голови СУР, пред-ставив культурну та редакційну діяльність СУР.

У рамках заходу відбулась презентація рома-ну «Час» Миколи Хомича, перекладеного румун -ською мовою українським письменником Михай -лом Гафією Трайстою. Присутній на заході авторроману Микола Хомич зазначив:

«Я сьогодні дійсно схвильований. Я вперше вРумунії і у мене таке відчуття, що знаходжусьв Україні. По-перше, дуже багато цікавих людейта щедрих українців. Хоча їх в Бухаресті неба-гато, але це дуже активна громада. Я дужевражений тим, що такі близькі наші народи.Давня історія нас об'єднує. Це культура Куку -тень-Трипілля, і ареал цієї культури об'єднує цідва народи. Моя тут презентована книжка

називається «Час», румунською «Тімпул». І яздивований тим, що газета, яку видавав МіхайЕмінеску, теж мала таку назву. Книга є про час.Це час особистості, людини, пластичногохірурга, який намагається зупинити час, такамарна справа. Також це час України. Торка -

ється також історії України, перетвореннярадянської людини на вільну з європейськиммисленням людину. Я гадаю, що вона заціка-вить румунського читача. Це книга дає можли-вість нашим народам ще краще пізнати одинодного, а українцям, які тут проживають, цешматок Батьківщини.»

Про презентований твір говорили його редак-тор, літературний критик Дан Іоан Марта таАльона Біволару, яка написала передмову дороману.

Наприкінці заходу студенти українського від-ділення філологічного факультету виконалиукраїнські пісні та переглянули фільм про укра-їнську вишиванку.

Того самого дня, 17 травня, відбулася презен-тація роману «Час», якого перекладач румунсь-кою мовою Михайло Трайста переіменував на«Приборкувач часу» („Dresorul de timp”), в однійз найпрестижніших книгарень Бухаресту ім.Міхаїла Садов’яну.

«Цікавий роман письменника Миколи Хоми -ча, і не менше цікавий переклад, здійсненийписьменником Михайлом Гафією Трйастою.Цікаво те, що оригінал роману вийшов підназвою «Час», а перекладач знайшов відповід-ний заголовок «Дресиру вальник часу». Головнийгерой цього роману лікар хірург, який відмолод-жує більш-менш, головно жінок, і ніби граєтьсяз часом. Це мені нагадує румунську казку«Молодість без старості». Але, на жаль, цеобманлива назва у тому розумінні, що хочемо,чи не хочемо – час минає. Це такий вічний еле-мент, з яким можна боротися хіба хорошоюпрофесією, коли можна служити людям. Ціка -вий роман і з іншої точки зору, бо він охоплюєдані про сучасне суспільство України. Та кожцікава лінія головного персонажу» – зазначивукраїнський письменник Корнелій Ірод. Пророман говорили літературний критик Дан ІоанМарта, військовий кореспондент ДжеорджеМігал чя, актриса Дойна Ґіцеску та модераторДжорджета Мунтяну.

Вечором того самого дня у приміщенніБухарестської філії СУР Микола Хомич зустрівсяз українською громадою Буха ресту, зустріч, якувлаштувала голова Бухарестської філії Яро -слава Колотило, на яку прибуло багато буха-рестських письменників, акторів та шанувальни-ків літератури.

Микола Хомич також відвідав і головний осе-редок Союзу українців Румунії і подарував своїкниги для бібліотеки ім. Степана Ткачука. Тутйого зустріли письменники Михайло Михайлюкта Михайло Гафія Трайста.

Презентація твору Миколи Хомича, перекла-деного румунською мовою, продовжилась упонеділок 20 травня у Сучавській книгарні«Александрія», на якій були присутні головаСучавської філії СУР Ілля Саучук, голова Яськоїфілії СУР Віктор Григо рчук, голова Сучавськоїорганізації СУР Лучія Мігок, публіцисти ЄвсебійФрасенюк та Коля Курилюк, художник ІванБоднар, який подарував дві з своїх картин авто-рові та перекладачеві роману, отець МихайлоКобзюк, весь комітет Сучавської філії СУР, вик-ладачі українських відділень Сучав ського уні-верситету та ліцею ім. Міхая Емінеску, студенти,учні, журналісти та місцеві читачі.

Літературна «авантюра» не закінчилась уСучаві, бо у вівторок 21 травня у Чернівець комуУніверситеті ім. Юрія Федьковича відбуласязустріч письменників Михайла Михайлюка,Євсебія Фрасинюка, Михайла Гафії Трайсти таМиколи Хомича зі студентами. На зустрічі булиприсутні Борис Бунчук – професор кафедриукраїнської літератури, декан філологічногофакультету, доценти, кандидати філологічнихнаук Алла Анто фійчук, Лідія Ковалець, ВасильКостик, Оле ксандр Попович, Народний артистУкра їни Іван Дерда, голова Чернівецької органі-зації НСПУ Василь Джуран, письменники БогданМельничук та Мірчя Лютик.

Михайло Михайлюк, Євсебій Фрасенюк таМихайло Гафія Трайста розповіли про українськулітературу в Румунії та про культурну і видавни-чу діяльність СУР.

михайло ТРайсТа

Ukraînsykãc VISNÃK6

ДУХоВНИЙ БЕНКЕТ

УКРаЇНСьКоЇКУльТУРИ

Сторінки історії

Що знали українці про Симона Петлюру? Здебільшого, щоце «український буржуазний націоналіст», «зрадник українсь-кого народу», «погромник». Таким він представлявся у шкіль-них підручниках, так намагалися представляти його понад 70років ідеологи колишнього Радянського Союзу.

Але історична правда зовсім інша. З документів, що сталидоступними, випливає, що Симон Петлюра – «національнийгерой», «український Гарібальді», «символ визволення 40-мільйонного українського народу», видатний державний муж іполководець, політик, журналіст і публіцист.

Тому звістка про вбивство Симона Петлюри 26 травня 1926році в Парижі більшовицьким агентом Шварбардом сколихну-ла передову громадськість світу, мала широкий відгук у міжна-родній пресі, зокрема у румунській npeсі того часу. Подаємокілька прикладів.

Бухарестський часопис «Кувинтул» так охарактеризувавзагиблого: «Ім’я гетьмана /отамана/ Петлюри викликав споминпро українську епопею, про героїчну спромогу виявити душунації. Деякий час ніхто не згадував про цю сумну епопею, аленагадав про то Самуїл Шварцбард.»

Газета «Універсул» писала, що Симон Петлюра «був най-більш небезпечним противником більшовизму». «Рідко зло-чинство буває виконаним так холоднокровно та з дикунствомбільш вирахованим».

Яскраво висловився про злочин румунський історик НіколаєЙорга у часописі «Нямул Роменеск»: «Він /Петлюра/ бувнашим приятелем, цей чоловік, якого пронизали кулі мерзен-ного Шварцбарда. І по боров він цього бравого вояку лише

завдяки перевазі, якудає тхорям ре вольвер,що ся гає здаля. Хайхто ві рить або на віритьв існування українськоїраси, хто знає історію,той не може не визнатиісторичну нерозрив-ність існування укра-їнської держави. За на -родом українським невсі навіть визна ють на -ціональну мову. Алеправда полягає в тому,що в цих краях між Дні -стром та Доном існуютьінші зв’язки з Заходом,ніж з Москвою, ба на -віть з Петербургом.Звідси виникає ідея української державності».

Великої уваги надала ганебній розправі над СимономПетлюрою кишинівська газета «Романія Ноуе», очолюванавидатним професором Онісіфором Ґібу. Співробітник цьогочасопису Сімон Лічіу присвятив висвітленню цієї справи ажтри великі статті, в яких характеризує український визвольнийрух та його значення для Румунії.

«Для нас, бессарабських молдаванів, – пише автор, – якіперейшли через ті ж важкі умови та боротьбу задля осягненнянаціонального ідеалу, фігура Симона Петлюри назавжди оста-неться символом та зразком патріотичного демократизму йсамопожертвування на користь свого народу /.../. Втрата, якупоніс український народ, величезна, а може, й незамінна.»

м. мИхайлюК

/За «Симон Петлюра – засновник«Тризуба», Букрек, Чернівці, 2006

Діяна і Антонета були моїми учениця-ми у дитячім садочку. Вони підросли,стали ученицями восьмирічної негостин -ської школи, перейшли до Серет ськоголіцею,а потім стапи студентками укра-їнського відділення у Сучаві. Вчилисядуже добре і стали викладачками рідноїмови. Діяна викладає і французьку мовув Негостині і в Балківцях, а Антонетаукраїнську мову у ліцеї «Лацку Воде» уСереті.

Вони дуже серйозні професорки, їхучні беруть участь у різних конкурсах зукраїнської мови, олімпіадах, декламу-ванні української поезії, днях рідної

мови, де забирають багато премій. Вонидуже добрі приятельки.

Негостинські учні продовжують нав -чання в ліцеї міста Серет і роблять честьвикладачам і своїм родичам. Моя внучкаЧезара, учениця ІХ-го класу, була наукраїнській олімпіаді і взяла ІІ-у премію у

8-ім класі під керівництвом Діяни,а тепер І-у премію під наглядомАнтонети, на національній фазіОлімпіади з української мови. Ядуже рада, що діти з Него стинизнають говорити, читати і писатипо-українськи, бо не можна забу-вати рідну мову.

Діяна Фрасинюк і АнтонeтаКрайнічук борються за нашу рід -ну мову, тому у них гарні резуль-тати, стараються, щоб діти незабували наші звичаї і традиції.Обидві роблять честь Него стині.

Вони члени українського вокальногогуртка «Него стинські голоси». Люблятьукраїнську пісню і передають цю любов ісвоїм учням.

Фелічія ГРИГоРаШФото авторки


антонета і Діяна

Румунська преса часу про вбивствоСимона Петлюри

ДІЯна І анТонЕТа

сігету мармацієй 17-19 травня а ти їй дай такий отвіт:Який прекрасний майський цвіт,Весна іде, красу несе,а в тій красі радіє все.

(Українська народна пісня)

Ці слова відомої загальноулюбленоїукраїнської пісні мені здавалися найпідхо-дящими для Східнокарпатського простору,якого ми долали – я, член жюрі, та учні-учас-ники Сучавського повіту в національнійфазі Конкурсу декламування українськоїпоезії – не так нашим транспортним засо-бом, як окриленими сподіваннями піднятирідну українську поезію до рівня красоти гірі полонин, що стелили нам казкову путь, алей згармонізувати її, хоча б і на мить, з таєм-ним шелестом буків та смерек, із дзюрчан-ням швидкотекучих потоків чи з нескінчен-нoю симфонією пташиного оркестру.

Ця подорож почалася з міста Серету, деіснує у ліцеї «Лацку Воде» відділ українськоїмови, ІХ-ХІІ класи, – та закінчилась у містіСігету Марма цієй, де існує єдиний україн-ський ліцей в Румунії ім. Тараса Шевченка.

З приходом нас привітав у елегантномуготелі «Нова» голова Марамороської повіто-вої філії СУРу, відомий і невтомний культур-ний діяч мирослав Петрецький, за проек-том котрого започаткувався тому 13 літвищеназваний Конкурс. Народна мудрістьспостерігла, що добре діло перевіряєтьсяйого продовженням, а тринадцятий випускцього змагання демонструє мудрий задумголови та проводу філії.

офіційне відкриття

Участь в цьому Конкурсі взяли учні-пере-можці повітової фази з повітів арад, Бото -шани, Караш-северін, сату маре, сучава,Тіміш, з мараморощини та вперше з повітуТульчі, на рівнях початкового навчання, під-готовчий клас – ІV, V-VIII класи, та ліцеїстиІХ-ХІІ класів.

Конкурс розгортався у відповідному місці,тобто в українському ліцеї ім. ТарасаШевченка, урочисто приготовленим до та -кого особливого заходу.

Честь розпочати урочисте відкриття на -ціональної фази Конкурсу декламуванняукраїнської поезії належить головному іні-ціатору та організатору цього плідного захо-ду, голові марамороської філії суРу, панумирославу Петрецькому. Він підкресливпостійну підтримку СУРу в організуванні цієїкультурної події такого розміру та надію, щоконкурс продовжуватиметься хоча б до 50-оїфази!

Він наголосив на користі цього змагання:вже тринадцять років минуло, як, почергово,наші молоді покоління шкільного рівня ко -ристуються можливістю показати своє вмінняволодіти рідною мовою, виявити та лант вико-навця та неабиякі здібності чи то початково-го, чи вже вправного митця-декламатора.

За традицією нашої християнської віридобре діло починає завжди молитвою доГоспода на поміч корисному діянню. Отож,пан голова запрошує преподобного отця-пароха української місцевої церкви ми -колу лаврука відслужити святу службу.

Запрошуються до вітального слова пред-ставники місцевих авторитетів, ПосольстваУкраїни в Румунії, політичні та громадськідіячі, педкадри.

мер міста сігету мармацієй хоріяВасіле скублі зауважив, що, всупереч дужебагатьом подіям, які відбувалися того дня вмуніципії, не дозволив собі не прибути, хоча

б на кілька хвилин, на особливу подію укра-їнської складової багатонаціонального етно-су міста, котру оцінює від щирого серця,тому що вона існує здавна в його душі. Принещодавній зустрічі з українськими пред-ставниками прикордонної поліції він сказав,що полюсом українсько-румунських відно-син є місто Сігету Мармацієй, тому що саметут відбуваються найголовніші культурніподії української меншини.

Поздоровляє всіх і бажає багато успіхівучасникам!

Під оплесками переповненого залу, ватмосфері урочистості, вітає відкриття На -ціональної фази Конкурсу головний пред-ставник українства в Румунії.

микола мирослав Петрецький: Хри -стос Воскрес! Вітаю Вас в якості депутата вПарламенті Румунії і голови СУРу, і ґазди, бообрав нещодавно за місце проживаннямісто Сігет. Гордий тим, що Конкурс відбува-ється саме тут і саме в Українському ліцеїім. Тараса Шевченка, в святоу домі україн-ського духу. Це не просто величаві слова, цеоцінка того великого зусилля, витраченогодля його заснування, існування та підвищен-ня статусу, за котре гратулюю директораліцею Василя Куриляка, бо його стараннята ініціатива організувати тут цей Конкурспоказує вагомість цього закладу для україн-ської меншини Мараморощини, Румунії вцілому, та для плідних культурних відносинРумунії з Україною.

Гордий ще тим, що зростає рівень вико-нання, а головно рівень участі; цього рокудолучився повіт Тулча, а я надіюсь, що ско -ро братимуть участь представники усіх два-надцяти повітів, де маємо повітові філії.

Недавно, я був запрошений на телепере-дачу «Співжиття» разом з секретарем Де -партаменту міжетнічних відносин, де обго-ворювалися можливості зберігання та зао -хочення молоді вивчати рідну мову Там ясказав: Якщо буде існувати постійна іспільна праця між школою, церквою, роди-чами, Міністерством освіти, СУРом таДМВ, то такий напрямок набере позитив-них результатів.

Даний Кокурс є одним із таких позитивнихпоказників у плеканні рідної українськоїмови.

Ми будемо робити все, що залежить віднас, для подальшого просування цього кон-курсу, для розгортання інших культурнихподій, бо і таким чином допоможемо затри-мувати охоту до засвоєння рідної мови івикористання її в здобутті певних професій:викладача, прикордонника-поліцейського,службовця СБР, перекладача, журналі -ста/публіциста і ін.

За моїми інформаціями, багато молодіпобоюється брати участь в таких конкурсахабо в отриманні певних професій з причини,що не володіють достатньо українськоюмовою, але треба переконати себе, що пер-шим кроком є участь в культурних подіях,потім вчитись у школі, читати-читати-читати,а все решта прийде безсумнівно! Обіцяюпідтримувати Вас інституційно і особисто.Хай вічно живе наша рідна українська мова,бажаю успіхів кожному з учасників конкурсу!Дякую за увагу!

його Ексцеленція, радник Посольстваукраїни в Румунії Євген левицький щировітає учасників Конкурсу, організаторів цьогозаходу, представників українських організа-цій, всіх українців Румунії, тому що ця над -звичайна культурна подія відповідає самеголовній цілі їхнього існування – збережен-ню рідної української мови.

Передає вітання від Посла україни вРуму нії, його Ексцеленції олександраБань кова, котрий бажає всім учасникам

Євсебій ФРасИнюКФото автора

(Пpoдoвження на 9 cтop.)


національна фаза Конкурсу

Конкурсу великих успіхів та плідних духовнихдосягнень, вітає зокрема провід СУРу, йогоголову, пана Миколу Мирослава Петре -цького, організаторів Конкурсу, зокрема панаМирослава Петрецького, за таку вагомуподію у просуванні рідної мови, у піднесенніїї до такого високого рівня вживання, в якомузбуджуюються таланти і творчі на тхнення.

Щойно в Україні був прийнятий Закон проукраїнську мову, сказав вельмиповажнийгість, в якому, згідно з його передбаченнями,надається можливість всім меншинам вжи-вати рідну мову, розвивати рідну культуру,зберігати прадідівські традиції та звичаї, алеі засвоювати на відповідному рівні державнуукраїнську мову.

Україна винагороджує переможців цьогоКонкурсу відпочинком у таборі для учнів вОдесі, близько 100 місць чекають вас вліткупробути прекрасно і корисно час в учнів-ських курортах.

Бажає всім успіху!Запрошена до слова, люба хорват,

генеральий секретар суРу та головасату марської повітової філії, призналась:Я просто щаслива сьогодні, бо тут відбува-ється над звичайна подія плекання рідноїмови у душі і в розумі молодого покоління, аце найсильніша запорука нашогоподальшого існування.

Я не тільки бажаю вам успіхів,сказала вона, але вже і гратулююза високі отримані премії і щиродякую за увагу!

старший радник Дирекціїосвіти мовами національнихменшин у міністерстві націо-нальної освіти в Румунії таголова Комісії суРу з питаньнауки та освіти, пані ЕльвіраКодря, вітає всіх присутніх нацьому особливому заході та ви -словлює приємність бути разом і поруч як зучасниками Конкурсу, так і з організаторамита гостями.

Підвищення рівня володіння українськоюмовою, наголошувала вона, вимагає не тіль-ки правильного засвоєння її в школі, а це єнайголовнішою складовою процесу її вив -чення, але й безліч відповідних заходів вжи-вання рідної мови, які СУР, на його честь,проводить постійно і добре організовано.

Якщо звернутись тільки до Олімпіади зукраїнської мови, що недавно відбулася вЯсах, та Конкурсу Історія і традиції україн-ської мешини, змагання що пройшло вСучаві, де Ілля Савчук та Лучія Мігок створи-ли прекрасні умови для розгортання заходу,то вже можна збагнути виміри старання про-воду СУРу в цьому напрямку.

Ці конкурси, незважаючи на перепони різ-ного виду, демонструють нашу любов доукраїнської мови, рішучість у її збереженні,розвитку та збагаченні. Якщо сягнемо і рівняїї корисності для нашого життя-буття, тоукраїнська мова повік не пропаде.

Запрошена до вітального слова, гене-ральний інспектор Повітового шкільногоінспекторату мараморощини, пані

Джеорджета Тріф, щиро поділилась своїмипоглядами відносно виховних заходів СУРу:

Коли буваю серед української меншинипід час її культурних подій, я відчуваюзавжди велику радість. Це не формальніслова, а прямо оцінка вашого зусилля, впершу чергу зусилля педкадрів, вселяти врозум і душу молодого покоління любов дорідної мови, бо я спостерегла, що середвашої громади віддано працюють безліч

фахівців, котрі керуються, по-перше, любо -в’ю до свого діла, а не тільки службовимиобов’язками, а це є основний секрет успіху вбудь-якій галузі людського діяння.

Організовувати Конкурс-фестиваль де -кламування поезії сьогодні – це справдівисоко культурна подія. Хто читає та ще йдекламує поезію на материнській мові, пока-зує не тільки глибоко-високий рівень культу-ри та любов до рідного, але й неабияку чут-тєвість та любов до красоти.

Мене постійно полонять ваші прекраснінародні костюми, в яких я бачу гідність, а цютрадицію передаєте з покоління в покоління.

Дорогі діти, поезія – це найкрасивіша час-тина літератури будь-якого народу, якщо виїї полюбили, то я щиро гратулюю вас, якщоваші вчителі вселили у вашу душу цюлюбов, я гратулюю їх, а якщо і родичі вашіпідтримують вас у цій любові, то я щирошаную їх. Успіхів усім вам!

Шкільний інспектор з української мовиу Повітовому інспектораті марамо -рощини, пані сімона малярчук, вважаєзібрання цього Конкурсу великою україн-ською сім’єю, бажає щоб відзначились най-кращі з найкращих, вітає всіх, оцінює нелег-ку працю організаторів і вважає сьогодніУкраїнський ліцей ім. Тараса Шевченка вСиготі великим спільним домом українськоїмови, зокрема української поезії.

Шкільний інспектор для українськоїмови у Повітовому Інспектораті сучави,пан Ілля савчук, щиро дякує організаторамза прекрасні умови створені для справжньо-го конкурсу, висловлює радість, що Сучав -ський повіт представляє сильну командуконкурентів, добре підготовлених буковин-ськими вчителями української мови, а вони,учні, з нетерпінням чекають показати своїзнання та артистичні вміння. Бажає всімвеликого успіху!

Голова Тульчанської повітової органі-зації суРу, Дм. черненко, впершесупроводжує групу учнів-учасників унаціональній фазі Кон курсу декла-мування української поезії, а це вва-жає добрим початком для посилен-ня зацікавлення у вивчанні рідноїукраїнської мови.

2. Розгортання Конкурсу, декламування та

преміювання

Першими виступили найсміливішіконкуренти, учні-переможці у повітовихфазах, підготовчих класів. Виконували з ніж-ністю притаманною їхньому віку, але чітковимовляли поетичні слова та вирази на рід-ній українській мові.

Cлідували першо-, друго-, третьо- ічетвер токласники. Декламували вони зпереконливістю правильного вивчення тек-сту, сприйнятого ними меседжу ліричноготексту і з любов’ю ділились цим з публікою.

Починаючи з четвертого класу по вось-мий клас, від конкурентів вимагається і про-читати на перший погляд фрагменти з тек-стів дитячої літератури, обраних членамижюрі. Для ліцеїстів вимоги ускладнились втому, що конкуренти повинні були передатикоротко і зміст прочитаного.

Конкуренти представлялись і декламува-ли на гарному рівні, продемонструвалисерйозну приготовчу працю, своєрідні артис-тичні здібності, вшанували віддану працювикладачів та щире піклування родичів, щозавдало членам жюрі нелегкої праці в оцінен-ні та правильному надаванню балів, щобвстановити такий порядок преміантів:

(Закінчення на 10 cтop.)

(Продовження з 8 стор.)

декламування української поезії


1. Підготовчий клас:І Премія: Брумар-Малярчук Алесія –

Кричунів, Мараморощина;ІІ Премія: Семенюк Саша – Вишня Рівня,

Мараморощина;ІІІ Премія: Мартинюк Біанка-Ніколета –

Калинешти-Енаке, Сучава;Відзнака: Ганчік Данієл – Дуд, Тіміш;

2. Перший клас:І Премія: Проданюк Деніса-Лариса –

Вишня Рівня, Мараморощина;ІІ Премія: Бойчук Констянтин – Балківці,

Сучава;ІІІ Премія: Карпа Теодора – Дуд, Тіміш;В. Пряла Беатріс – Щука, Тіміш;

3. Другий клас:І Премія: Козарюк Олександр – Него -

стина, Сучава;ІІ Премія: Матвічук Делія – Кричунів,

Мараморощина;ІІІ Премія: Петрік Матей-Петру –

Корнуцел, Караш-Северін;В. Бензар Марія – Тирнова, Арад;

4. Третій клас:І Премія: Богар Йонела – Поляни,

Мараморощина;ІІ Премія: Колопельник Сіміна – Ремети,

Мараморощина;ІІІ Премія: Григорчук Чезаріна –

Негостина, Сучава;В. Турчін Камелія-Аура – Щука, Тіміш;

5. четвертий клас:І Премія: Курак Дарія – Поляни,

Мараморощина;ІІ Премія: Іванчук Ралука Сімона –

Киндешти, Ботошани;ІІІ Премія: Кубаш Джулія – Петроаса

Маре, Тіміш;В. Бензар Жоана – Тирнова,

Арад;

6. П‘ятий клас:І Премія: Фрасинюк Каріна –

Негостина, Сучава;ІІ Премія: Явороський Маріян –

Вишав ська Долина, Мараморощина;ІІІ Премія: Петрік Андрея-Деніса –

Дарова, Тіміш;В. Петрік Елісабета-Аліна – Нац.

Коледж, Карансебеш, Караш-Северін;

7. Шостий клас:І Премія: Рогнян Патрічія – Рускова,

Мараморощина;ІІ Премія: Машніца Йонела – Бетхаузен,

Тіміш;ІІІ Премія: Торак Йонела – Ульма, Сучава;

В. Цупер Олександра-Марія – Корнуцел,Караш-Северін;

8. сьомий клас:І Премія: Яворовський Марія – Вишав -

ська Долина, Мараморощина;ІІ Премія: Шойман Анна – Балківці, Сучава;ІІІ Премія: Біліч Ясміна – Бирна, Тіміш;В. Аніцулесей Деніса – Міхайлени,

Ботошани;

9. Восьмий клас:І Премія: Калинюк Кріна-Джорджіяна –

Вишня Рівня, Мараморощина;ІІ Премія: Грездак Данієла-Анна – Щука,

Тіміш;ІІІ Премія: Корома Родіка – Балківці,

Сучава;В. Петрік Самуєл – Тирнова, Арад;

10. Дев’ятий клас:І Премія: Месарош Олександра – Тех.

ліцей «Юлія Хаждеу», Тіміш;ІІ Премія: Періжок Габрієла Юліяна – Тех.

кол. «Лацку-Воде» Серет, Сучава;ІІІ Премія: Кіфа Наомі – Тех. ліцей «Юлія

Хаждеу», Тіміш;

11. Десятий клас:І Премія: Бружа Афанасій – Семінар

Богословія м. Сучава;ІІ Премія: Шмуляк Еміліо – Пед. ліцей ім.

Тараса Шевченка, Сігету Мармацієй;ІІІ Премія: Брашовяну Діяна – Тех. ліцей

«Юлія Хаждеу», Тіміш;

12. одинадцятий клас:І Премія: Лева Флоріка – Пед. ліцей

ім.Тараса Шевченка, Сігету Мармацієй;ІІ Премія: Кості Козмін – Тех. кол. «Лацку-

Воде» Серет, Сучава;ІІІ Премія: Турчін Деніса-Діяна – Тех.

ліцей «Юлія Хаждеу», Тіміш;

13. Дванадцятий клас:І Премія: Перожук Світлана – Пед. ліцей

ім. Тараса Шевченка Сігету Мармацієй;ІІ Премія: Костюк Чезара – Тех. кол. м.

Радівці, Сучава;

Відзначились вперше з Тульчанськогоповіту учні-конкуренти Гусаренко Олексан -дра, сьомий клас, с. Мурігіол та ЛівасенкоТатяна Йонела, десятий клас Економічногоколеджу м. Тулчі, приготовлені викладачкоюШтефаною черненко.

Вагомість цього особливого заходу булаб недооцінена, якщо б не назвати імена всіхвикладачів, котрі фахово підібрали, взагалі,найпідходящі вірші для кожного рівня віку,віддано попрацювали, щоб створити в душі

кожного учня-конкурента певнийліричний стан декламування, викли-кати любов до красоти як внутріш-ньої, так і зовнішньої. Це насправдіпод вижницька праця, а вони заслу-жили безмежну шану: Боцок-Маляр -чук ана, Брумар-Малярчук Оля,Пе трецька лариса, Чінар Міоара,Роман лівія, Кубаш Маріяна, семе -нюк Мірела, Захаріє ана, Фра -синюк діяна, доброць кий Маріяна,сабо-Кондрей Марія, Реу цу Ірина,смеч каш Йон, Руснак Міхаєла,Штю біану анка, Мачан Ольга,

Вата манюк юліяна, Голо вчук Марія,Кирстян Нарчіса, Бабота юліяна, БобікМихайло, Бобік лівія, Ганціг анна, Мігоклучія, Кравчук Міхаєла, Манзур Віолета,Крайнічук антонета, Кодря емілія таШтефан джорджета.

Вважаю, що гасло, яке вони прищепилисвоїм учням, напевно, звучить так: «лю -біть рідну українську мову і вона полю-бить Вас!»


національна фаза Конкурсу декламування української поезії

(Пpoдoвження з 9 cтop.)


Книгарня «александрія» – 20 травня

Від дореволюційних часів зустрічей на -ших письменників з читачами на Буковині врамках «Місячника книги на селі» та по нині– це перша подія безпосереднього контактучитачів з творцем красного слова з України знагоди презентації нововиданого літератур-ного твору. І, як зазвичай, добре діло потре-бує першої «жертви», то напросився на«мученицьку» працю організатора такогозаходу відомий талановитий українськийписьменник та перекладач румунськоюмовою Михайло Гафія Трайста.

Книгарня «Александрія» – символічна на -зва –, розташована на проспекті ДжорджеЕнеску у Сучаві, стала духовним проспек-том-виставкою різних книговидань, а тема-тика представлених книг відповідала чи -тацьким смакам відвідувачів. Стенд книгукраїнського письменника Миколи Хомича,зо крема переклад румунською романуМихай лом Трайстом під назвою «Dre sorul detimp», в оточенні амфітріонів дому книги,теплощиро приваблював читачів.

Запрошені на цей духовний бенкет булиголова Сучавської повітової філії СУРу ІлляСавчук, Іван Кідещук, Коля Курелюк, ВікторГригорчук, голова Яської повітової філіїСУРу, Євсебій Фра синюк, голова Сучав ськоїміської організації СУРу, викладач українсь-кої мови пані Лучія Мігок разом з своїмиучнями-ліцеїстами, студенти українськоговідділу Універ ситету «Штефан чел Маре» –Сучава.

Дякуючи щиро директору цього Центрукниги за створені умови, михайло Трайставітає шановну публіку і запевняє любителівписаного слова, що пропонована книжка назустрічі є складовою сучасної українськоїлітератури, відповідає духовним пошукамсучасного читача. Автор, за фахом лікар,надрукував оцей перший роман 2012 року,на 52-му році свого життя, а це було добримпочатком, бо досі надруковано ще шість.

Автор погодився назвати роман румунсь-кою мовою «Дресирувальник часу» (Dre -sorul de timp), тому що головний персонажце лікар-хірург, який пробує своїм фахомзупинити старіння людського тіла, навітьповернути молодість, але саме час уводитьйого в неочікувану авантюру цього непов-торного виміру в житті-бутті людини і виліко-вує самого лікаря...

Роман побудований різними планами,історичним, любовним, пригодницьким, на -писаний захоплюючим стилем, приємночитається, легко перекладається...

Запрошений познайомитись з потенцій-

ними читачами, пан микола хомич призна-ється, що вперше в Румунії, але враженнянадзвичайне і він, нарешті, збагнув, щонароди, український та румунський, зв’язаніз прадавніх часів славнозвісною культуроюТрипілля-Кукутень, символи-мотиви якоїзнаходимо і сьогодні на вишивках народнихкостюмів обох народів. Для українців виши-ванка – це другий державний прапор.

Обопільному пізнанню – зауважує укра-їнський митець – наших народів сприяють іписьменники. Емінеску, наприклад, перекла-дений на українську мову, а Шевченко – нарумунську, а це дозволяє пізнавати кращеодин одного, поглиблювати дружні культурністосунки.

Як український народ, так і румунський,пройшов тяжкий період комуністичногорежиму, зміна виявилась нелегкою, менталі-тет та філософія життя вимагають часу, тер-піння і правильного розсуду.

Мої персонажі проходять цей часто тер-нистий шлях, а ви матимете нагоду пізнатице, можливо, навіть ідентифікуватись здекотрими, і разом віднайти правильну жит-тєву путь. Це була б моя велика радість!... –сказав він.

Новопоявлена книжка – це духовнийновонародженець, а введення її в читацькийобіг – це духовне її охрещення – сказававтор цих рядків – і я вітаю «батьків» тадякую за такий цінний внесок до духовноїскарбниці наших народів. Мені відомо, щоавтор написав 2-3 романи на історичнутематику, але й відомо усім нам, що за мину-лого режиму історія примушена була служи-ти певним ідеологічним цілям, а не бути вчи-телем життя-буття. Заголовки привабливі –«Тери торія брехні» та «Загадка гробниці» – ія переконаний, що зміст цікавий, з нетерпін-ням жду прочитати їх.

Ми дізнались, що головним персонажемроману є лікар-хірург, який пробує вилікува-ти ампренти часу на тілі людини, але пере-

конаємось, прочитавши книжку, що справж-нім лікарем нашого тіла є ЧАС, котрий надаєпевної красоти кожному нашому віку, за умо-вою не пробувати обманювати його!...

Ілля савчук навів кілька необхіднихінформацій про українську меншину наБуковині. Цей мальовничий історичний крайє складовою дванадцяти повітів Румунії, декомпактно проживають українці. За останнімпереписом в Сучавському повіті офіційнозадекларовано коло 6.000 українців. У міс-цевостях, в котрих проживають понад 20%українців, учні вивчають рідну українськумову як предмет, існують відділ українськоїмови в техніч ному коледжі «Лацку-Воде» м.Серет та відділ української мови та літерату-ри в Університеті «Штефан чел Маре» уСучаві. У приміщенні повітової організаціїСУРу існує бібліотека української літерату-ри. Ми гордимось значною кількістю укра-їнських письменників, публіцистів, журналі-стів, які по стійно друкуються в наших часо-писах. Ваші твори віднині збагачуть книго-вий фонд нашої бібліотеки.

Публіцист Коля Курилюк признається,що вперше бере участь у презентації ново-виданої книги, але переконаний, що Часвилікує його, хоч знає з швейцарською точні-стю, що Час не можна повернути в життілюдини, тільки на годиннику це вдається!...

Відомий буковинський художник ІванБоднар, котрий щойно повернувся з Тімі -шори, де брав участь у виставці побратимівпо фаху, прилучився щиро до похвальних тамудрих слів по передніх промовців і дарує

обом «батькам» роману «Час» дві свої кар-тини. Миколі Хомичу дарує картину «Східсонця», бажаючи, щоб сонце сходило по -стійно в його творчому дусі та в душі Україниі всіх українців світу, а Михайлу Трайсті кар-тину «Зима» з наміром заморозити все злосвіту, а за допомогою духовного тепла і світ-ла літератури повернути людям мир, щастяі добро!

Під час дружнього фуршету читачі отри-мували автографи, увічнювали зустріч фо -тознімками.

Євсебій ФРасИнюКФото автора

Презентація у сучаві роману українського сучасного

письменника м. Хомича – «ЧАс»у перекладі румунською мовою

михайла Гафії трайсти

другий зліва – М. Хомич

длЯ ЧОГО РУЙНУВали МОсти?

– Федоре дмитровичу, що ви хотілидонести до читача насамперед?

– Перше: розкрити 20-річний досвід успішноїучасті Союзу українців Румунії та українськогоКарпатського біосферного заповідника в процесірозвитку україно-румунської транскордонноїспівпраці на Мараморощині.

Друге: привернути увагу до екологічних і соці-ально-економічних проблем пообіч кордону вцьому унікальному в природничому та історико-культурному аспектах регіоні, що лежить у вер-хів’ях басейну Тиси на кордоні України (Закар -патська область) та Румунії (повіт Марамуреш).

Третє: нагадати, що в повоєнний час багатоукраїнців з лівобережжя Тиси (близько 40 тисячдуш), зокрема у Вишівській долині, перейшли доРумунії. А мости, які з’єднували розділені кордо-ном села Бичків, Луг і Трибушани (нині Ділове) таінші, були зруйновані. Пасажирські потяги пере-стали ходити через Валя-Вішеулуй до Рахова ізБудапешта та Праги. Все це ізолювало українців,які живуть у Румунії, та погіршило зв’язки міжїхніми родинами там і тут. А за населеними пунк-тами на ділянці кордону, де живуть українці, і вРумунії, і в Україні, закріпився статус депресив-них територій, де панує бідність та безробіття.

Четверте: непокоїть, що, попри 20-річні зусил-ля громадськості, науковців, місцевої влади танавіть прийнятого за моєї ініціативи окремогодоручення Президента України, так і не вдалосявідновити зруйнований міст через Тису між села-ми Ділове і Валя-Вішеулуй. Заростає лісом і спо-руджена понад 120 літ тому українська частинатранскарпатської залізниці – між Раховом таукраїно-румунським кордоном. Надто повільнозапроваджується процедура спрощеного перети-ну держкордону. Не реалізовано й затвердженийКабміном України ще в 2007 році проект ство-рення українсько-румунського біосферногорезервату в Марамороських горах, інші важливіпроекти співробітництва між прикордонниминашими та румунськими територіальними грома-дами тощо.

От і постає питання: «А чи можна подолатизведену ще сталінським режимом «залізну заві-су» на україно-румунському кордоні на Мара -морощині?»

– І все-таки минулі два десятиліттястали переломними й у свідомості україн-ців, що живуть по обидва боки тиси, й унових можливостях посттоталітарнихсуспільств України і Румунії...

– Це правда. І в книзі багато сказано про еко-логічні, соціально-економічні та історико-куль-турні аспекти розвитку прикордонних територій.Все це обговорено на міжнародних конферен-ціях, семінарах, круглих столах, влаштованихКарпатським біосферним заповідником і Союзомукраїнців Румунії.

– З Києва до Рахова загуркотів потяг. Висвого часу добивалися цього на сторінках«Голосу України». але ж ви б хотіли, аби тойпоїзд ходив, як і 100-120 років тому, з Раховадо Відня й Праги?..

– Скажу більше: якби не було моїх публікаційу «Голосі України», то цей потяг ще й досі, може,не «загуркотів» би. Коли ми обстоювали передУкрзалізницею ідею потягу Київ-Рахів, ці статтібули важливим аргументом.

А зараз із Рахова, «гуцульського Парижа», ємаршрути (і рентабельні!) Харків-Рахів та Одеса-Рахів. Вважаю, що стримування проектів із від-новлення руху потягів за історичними напрямка-ми Рахів-Будапешт, Рахів-Прага, а тим більше доРумунії є стратегічна помилка.

ПЕРсПЕКТИВа

– Тут варто додати, – продовжує професорГамор, – що за моєю пропозицією, одним із пунк-тів Стратегії розвитку Закарпатської області до2020 року є «Відновлення історичних маршрутівчерез м. Рахів до Румунії, Угорщини та Чехії».

Хочеться, щоб це реалізувалось, як передба-чає Стратегія, не пізніше 2020 року.

чому соРомно за ДЕРжаВу

– Майже дві третини українців, що ниніживуть в Румунії, – мешканці історичноїМара мо рощини. Вони палкі прихильникинашої країни. а чи відчувають якусь підт-римку з боку Української держави?

– Нам мало відомо про таку допомогу. Є вра-ження, що в нашої держави не вистачає розумін-ня в необхідності підтримки українських громад уРумунії.

Про це свідчить хоча б описана у книзі історіязриву (через відсутність реальної підтримки міс-цевих українських чиновників та відверте ігнору-вання ними президентських і урядових дору-чень) реалізації (за кошти програм прикордонноїспівпраці Євросоюзу в 2006–2018 роках) проектурумунської комуни Бистра щодо відбудови авто-мобільного мосту через Тису. А він украй необ -

хідний українським громадам по обидва бокикордону.

Потребує підтримки й вивчення українськоїмови в школах сіл, де компактно живуть українці.Бо є тривожні тенденції. Редактор газети Союзуукраїнців Румунії «Український вісник» МихайлоМихайлюк зазначає: якщо раніше в кожномутакому селі в Румунії була українська школа,діяло чотири українські ліцеї та дві педшколи, тонині залишився, і то в плачевному стані, одинліцей в місті Сігету-Мармацієй. Українська мовав школах уже не основний предмет. Упав загаль-ний інтерес до її вивчення. Торік в українськомуліцеї було заплановано два класи на 28 місцькожен, а сформовано лиш один, і той не повний.

За останні два десятиріччя кількість грома-дян, котрі під час перепису 2011 року ідентифіку-вались у Румунії як українці, зменшилось майжена 16 тисяч осіб, зараз їх близько 50 тисяч, зяких понад 60 відсотків мешкають на Марамо -рощині.

Якщо порівнювати підтримку, яку мають угор-ці Закарпаття від угорського уряду, і як допома-гає Україна українцям, зокрема на Марамо -рощині, то стає соромно за нашу державу.

– І все-таки міст через тису в районі селаділове буде споруджений? адже місія книги,вважаю, на це й націлена...

– Горяни мають твердий характер, тож буде-мо й надалі долати труднощі.

ВисНОВОК

Мусимо, як передбачено українсько-румунсь-кими угодами та двосторонніми меморандумамиі протоколами між радою повіту Марамуреш ікерівництвом Рахівського району, Карпатськогобіосферного заповідника та природного парку«Гори Марамуреш», відновити рух пасажирськихпотягів через Рахів та Вишівську долину до Сіге -ту-Мармацієй і Клужа-Напоки, відбудувати містчерез Тису між селами Ділове та Валя-Вішеулуй,завершити процедуру створення українсько-румунського транскордонного біосферного ре -зервату в Марамороських горах тощо – такамета професора Гамора.

Додає оптимізму, що в розпорядженні урядуУкраїни від 21 листопада 2018 р. N° 892-р «Деякіпитання збереження української частини при-родного об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО«Букові праліси і давні ліси Карпат та іншихрегіонів Європи і сталого розвитку прилеглих донього територій», на наше прохання, знову дору-чається Мінрегіону, Мінеконом розвитку, Мінін -фраструктури, ДФС, Держприкордон служби,МЗС та Закарпатській ОДА забезпечити прове-дення консультацій з румунською стороноющодо (відновлення) мосту через Тису та відкрит-тя міжнародного пункту пропуску через держкор-дон у тих місцях.

Дуже сподіваємось, що нас на цей разпочують.

Вів розмову Василь нИТКа. Рахівзакарпатської області.

(ГОлОс УКРаЇНи № 92 (7098) сУБОта, 18 тРаВНЯ 2019)


КНИГа, Що з’єДНала ДВа БЕРЕГИ ТИСИ«Україна-Румунія: мости народної дипломатії» – ця книжка побачила світ

у львівському видавництві «Растр-7» за фінансової підтримку гендиректораавстрійсько-українського підприємства ТоВ «Фішер-Мукачево» ВасиляРябича. В ній розглянуто широке коло питань українсько-румунської співпраці.

Ми звернулися до автора, доктора біологічних наук, професора, заслуженогоприродоохоронця України, почесного громадянина румунського міста Вішеу деСус, заступника директора Карпатського біосферного заповідника, поважногоавтора «Голосу України» Федора ГаМоРа, щоб він розповів про книгу та пер-спективи двосторонньої співпраці й нинішнього життя великої громади укра-їнців у Марамороських горах. Чому, на відміну від деяких сусідів, так слабодопомагає співвітчизникам Україна?


Михайло МиХаЙлюК

ПозИЧЕНИЙ КІТ(трафунки)

Вуйна линця, спершись грудьми на хвіртку, зорить за вулицею.Іноді прикладає долоню острішком до очей і пантрує за третімзавулком, що весь у вербах в кінці цвинтаря,звідки мала б показатися Марічка, яка їй доко-нечно потрібна.

Минає Панорця, вітається й питає:– Кого визираєш, линцю? Когось з сиром і

сметаною? сьогодні жінки не дуже то ходятьна пляц продавати...

– сир і сметану купую раз на тиждень, у вів-торок, від Параски Гулаєвої. Вона вже знає і немине хати, гукне, якщо я не вздрію, – наче обра-жена відмахується вуйна линця. – «Нашу»

Марічку чекаю, а її чомусь нема й нема. Видно,десь забалакалася, бо рот в неї, як терлиця, аязик, як праник. Поки комусь кісточки не пере-миє, то й волами не зрушиш з місця.

– A чого тобі треба від неї? – рада погомоні-ти Панорця з подружкою молодих літ, з якою нагулі ходила. – Може, до сапання? таж, вижу, нагороді у тебе курудзи вже висапані, а підгорта-ти ще зарано.

– Не до сапання мені, інший клопіт маю, аж голова болить, –жаліється вуйна линця.

– A що, щось зле тобі сталось? – жадібно випитує Панорця.– Не питай, жінко, бо знову заплачу. Кіт мій здох, – болісно зітхає

вуйна линця. – старий вже був, зуби повипадали, сліпий на ліве око,але до мишей страх який спритний був. Знали фрику1 від нього. Aтепер на голову лізуть.

– A ти що, Марічку замість кота хочеш наймити? – пробуєповернути все на жарт Панорця.

– тобі до сміху, а мені до плачу, – хмурніє, як погода на дощ, вуйналинця. – ти знаєш, яка то хата без кота?

– та яка? Хата як хата. Я вже й забула, відколи не маю кота і нічомені не сталося, – веде своє Панорця.

– Бо спиш каменем, як убита, знаю тебе. І так хропеш, що всімиші ховаються у дучки – не треба й кота. A я ночами не сплю, уголові шумить, як у жорнах, бухкає, болить, а тут ще й миші шкря-бають, лазять по стінах, дріботять, гейби горох котили по підло-зі, пищать, гризуться, паскудять усюди, – заторохтіла вуйналинця, наче боялася, що Панорця не вислухає до кінця й піде собі.

– Гей, жінко добра, не торохкоти, а скажи, причому тут Марічка?-оговтала вуйну Панорця.

– Хочу кота в неї позичити, хочби на тиждень. Бо кого не розпи-тувала – нема, не можуть, самим кіт позаріз потрібен.

Від подиву Панорця ледве не вдавилася словом. A оговтавшись,питає огірчену подружку молодих літ:

– A ти, линцю, не могла десь напитати котєтко? Вигодувала бі мала би свого кота, а не позиченого, тьху на тебе!

– легко тобі говорити! A спробуй знайти у когось котика: тасобі тримає, бо лиш одне вкотила кітка, друга потопила котинєту мустівці, третя на сміх бере, як оце ти, – спересердя скаржитьсялинця на свої невдачі.

Із провулка показується і Марічка. Видно, розстроєна, бо розма-хує руками і дулі комусь суче, здається, щось бубонить собі під ніс.

З наближенням Марічки, похмурість з обличчя вуйни линці мовводою змило, воно стає улесливим, а з її вуст мед ллється:

– Но як, Марічко-душко, подумала? Подумала, подумала, з лицявидко, – защебетала вуйна, – знаю, що не лишиш стару жінку у біді.таж ми якась фамілія приходимося, – значуще кидає линця.

– A яка там фамілія, пес вашого діда спав на призьбі мого діда,або, як кажуть, третє ребро від сра.и, – відпирається Марічка. –Мені й самій кота потрібно, та хай вже, але то таке дике, такедике, що не підійдеш. сичить, плюється, дряпається, що очі можевам видерти, -бідкається власниця кота. – та й чорний, як дідько,лиш очима світить у темноті, – пробує відрадити.

– Це вже мій клопіт, Марічко солоденька. Я йому молочка теп-ленького, м’ясця курячого, ковбаски купованої – відразу

приблиндиться, – аж виспівує вуйна линця, наче вже бачитькота у своїй хаті.

тут Марічка не витримує, сплескує долонями і складає їх як домолитви:

– Божечку мій! ти роби їй добро, а вона хоче геть мені кота зіпсу-вати, чуєте – молочком, м’ясцем, ковбаскою! та від таких лакітоккоцур геть розлінивиться, миші лізтимуть йому на голову! жінкодобра, ти що – зваріювала?

Вуйна линця відчуває, що передала куті меду:– агій на тебе! Не роздирайся! Я хотіла лиш трішки подражнити

тебе, бо надто ти вперлася -не даю і не даю кота! Не бійся, не будевін панувати в мене, а буде мишей ловити. ти лиш дай мені його,дай на тиждень, най наведе порєдок, а потім бери назад своє

золотко. Чуєш, лиш на тиждень!Втручається і Панорця:– A чому би не дати, Марічко, чому би не

помогти жінці? Не хапне кота хороба. Як звикнедо якоїсь там лакітки, так і відвикне.та й линцяне перестарається, не дмухатиме йому в гузи-цю.

В душі Марічка вже давно здалася, знала, щодасть кота, але не могла отак відразу призна-тися.

– добре, принесу кота під вечір, а ви вже тамдивіться. Не дуже хухайте на нього.

до прийняття кота вуйна линця готувала-ся, немов до свята. Позамітала в хаті, ліжкозастелила, склала вчетверо і поставила вкуток чисту ряднину, аби кіт не спав на голійпідлозі, помила дві мисочки – одну для їжі, а однудля води котові. Час від часу визирала у вікно –де та Марічка забарилася?

Нарешті зарипіла хвіртка і до хати увійшлаМарічка з вузлом у руках, з якого чулося жалібне нявкання.

– Що це ти його у мішок запхала, як порося на ярмарок, – накину-лася вуйна линця на Марічку.

– Міг задушитися, сарака2. дай, най випущу котика.Кіт чорним клубком вискочив з вузла, зиркнув злим оком на жінок

і шмигнув під ліжко.– там, там, котику, найбільше мишачих дірок, пантруй, – завор-

котіла линця. – Aби ні одна не сміла показатися в хаті. A бабка вжевіддячиться тобі!

Марічка хмикнула, хапнула порожній вузол і, виходячи з хати, непрощаючись, кинула через плече:

– A ви, линцю, може б і заспівали йому «Котику, хвостику.»– І заспіваю, тобі що – заздрісно? – відрубала газдиня.Марічка лиш за двері, а вуйна линця наливає в одну мисочку

молока, в другу кладе кусень м’яса і починає лагідно кликати кота,що забився під ліжко: «Ходи до мамки, котику, ходи, хвостику,посмакуй лакітками, бо у твоєї газдині веледної ти і мамаличкистуденої не видів. Я тебе так вигодую за тиждень, що вона лусне.A для мишей є ніч. ти лиш блиснеш на них оком, лиш дух твій від-чують,- геть порозбігаються. A мені більше не треба – лиш би небігали, не шкряботіли, не лазили всюди – дали бабі заснути».

Кіт не витримав запаху їжі, виповз з-під ліжка, вуса у ньогонастовбурчилися, шерсть на спині піднялася, і він почав підкрада-тися до мисочок, мов до здобичі. Вуйна линця затамувала подих івідступила в протилежний бік кімнати. Нарешті кіт почав жадібнохлебтати молоко, а потім накинувся на м’ясо. Попоївши, сів назадні лапи і почав смачно облизуватися, недовірливо зиркаючи тона господиню, то на порожні мисочки. Вуйна линця налила в мисоч-ку свіжої води – аби мав на ніч.

тієї ночі вуйні линці спалося солодко, як у дитинстві після мате-риної купелі. І приснилося їй, що з кожним днем позичений кіт їв всебільше й більше молока та м’яса, по п’ять разів на день, і ріс, мовна дріжджах – до кінця тижня виглядав не котом, а баранчиком, чинавіть телятком. A вона, дивлячись на те диво, злорадно усміха-лася, смакуючи наперед слова, що їх скаже ошелешеній Марічці:«Забирай собі кота, бо минув тиждень, як ми злагодилися».

тоді Марічка почне гвавтувати на ціле село, що стара линцявідьма, бо з чорного кота викохала чорного дідька, в якого замістьвух – роги, а замість хвостика у реп’яхах – закарлючене хвостищенечистого.

Вона, линця, реготатиме до сліз, а котище покаже колишнійсвоїй господині велику дулю.

1. Знати фрику – ( діал.) мати страх2. сарака – (діал.) бідолаха.

* Сторінка письменника * Сторінка письменника * Сторінка письменника *

Тоді павукові подобалася гімнастика. Вінвіддавався радо всякій руханці, але най-більше любив спускатися з високих місцьпо павутині.

– То доперва здорово! – говорив товари-шам.– При тім-то виробляються м’язи!

І тепер прив’язав він линву одним кінцемдо хреста на церковній дзвіниці, а до друго-го вчепився сам і стрімголов кинувся вниз.Хоч робив це дуже тихо, все-таки почулаце сова і показала голову з вікна дзві-ниці. Вона тут мешкала дуже давно,але вдень ніколи не виходила наясний світ, бо не мирила із сусідами.

– Се велика пані, аристократкаякась, навіть не хоче дивитися на лю -дей,– кричав на даху горобець.

– Вона, певно, пильнує в хаті гро -ші,– говорила курка.

– Вона грішниця велика, каєтьсяна самоті, покутує за свої беззако-нія,– говорив старий кіт від паламаря.

Кожний говорив своє на сову. Алевсі її називали сліпою, бо всі знали, щосова вдень не видить.

– Пане майстер, пане майстер,– загука-ла сова до павука,– ходіть-но сюди!

Павука кликали звичайно майстром, бовін був за фахом ткач і мав власний вер-стат.

– Чогось від мене хоче сліпа,– скрививсяпавук,– треба йти нагору.

Він став звивати швидко свою линву інезадовго був у вікні. Тут привітала йогосова поважним рухом голови.

– Прошу сідати, пане майстер! – сказала

чемно і показала дзьобом на кілок, забитийв стіні,– це було її крісло.

– Дякую красненько,– відповів павук,– ямаю своє власне крісло,– і скоро прив’язавсвою линву до рами вікна так, що зробила-ся мала гойдалка.

Сова хитала головою:– Щоб ви лише не впали; то таке тоне-

сеньке!– Я привик уже до того! Але чого ви ба -

жали собі від мене?– Ой, пане майстер, я хотіла вас проси-

ти, щоб ви мені уткали заслону на вікно. Вполудень входить мені до хати сонце, а ви,певно, знаєте, що я слаба на очі? Не можунавіть вийти на світ.

Павук усміхнувся злосливо.– Не вірите мені? – спитала сова з пла-

чем.

– Всі кажуть…– забурмотів павук.– Що всі кажуть? Що я велика пані, що я

ненавиджу всіх, що я велика злочинниця…Який світ несправедливий! Ви знаєте, відчого я зір стратила?

– Від чого?– Від великої науки, від читання книжок!– О, я бачив не раз книжки у пана пала-

маря…– Вмієте читати?

– Ні, не вмію, не мав часу навчити-ся…

– Бідний чоловіче, ти не вмієш чи -тати? Зайдіть лиш коли-небудь у віль-ній хвилі до мене, я вас навчу цього.

– З найбільшою охотою! Павукпішов дуже вдоволений.

– Дивна людина! – думав. Усі каза-ли, що вона неприступна і лиха, тимчасом вона мила особа. А яка мудра!Очі стратила над читанням книжок!

І павук борзенько посунув до своєїробітні ткати павутину.

Та не судилося бідному пізнати совинумудрість. Сова полетіла вночі і не вернула-ся більше назад: пропала десь без сліду.Павук не побачив її більше.

Але не забув сусідки. Не міг уже навчи-тися читати книжок, але не перестав їхшанувати. Обснував найніжнішою павути-ною, і так вони лежать донині. Своїм дітямі внукам наказав те саме робити. Тому те -пер як лиш який павук побачить, що чиїськнижки лежать у куті, обмотує їх павути-ною.


дитячA сторінкAПАВУК

к

КОжНиЙ ЗНаХОдитЬ те, ЩО ШУКаЄ

ПричтаМудрець і учень сидять біля воріт свого мі ста.

Підходить до них мандруючий і запитує:– Що за люди тут живуть?– А хто живе там, звідки йдеш ти? – запитав у

нього Мудрець.– Ой, брехуни, крадії, злі, розбещені!– І тут такі самі, – відповів Мудрець.Через деякий час підійшов інший мандрівник

і запитав те саме:– А там хто, звідки ти йдеш? – задав йому

питання Мудрець.– Хороші люди, добрі, співчутливі, веселі і

життєрадісні.– У нашому місті ти зустрінеш таких же, – від-

повів Мудрець.– Чому ти одному сказав, що тут живуть

негідники, а іншому – що хороші люди, – запитавучень у вчителя.

– Повсюди є і хороші, і погані люди, – відповівМудрець. – Просто кожен знаходить те, що шукає.

1. Чужому. 2. Голуб.

3. Товаристві. 4. Рак.

5. Літо. 6. Стрибунець

Ключове слово– мораль.

Кросворд

1. «Ото на себе не надійся, …лихові не смійся» .

2. Це висновок байки «Чиж та…» .

3. «У … лад – усяк тому радіє».

4. Це перші рядочки байки«Лебідь, Щука і … .

5. «Проспівав ти … Боже, вдачавже твоя така» .

6. Це уривок байки «Коник - …» .

Ключове слово – повчальнийвисновок байки.

2

3

4

56

1

Кросворд (Відповіді)

15Ukraînsykãc VISNÃKCтopiнки cклaлa Tepeзa ШeНдPoю

Ганна ЧуБАЧ

РаВлИКИ

Равлик равлика любив –Щиро в гості запросив.Той приповз у гості вранці,І сидить у власній хатці.

Прилетіли два джмелі,Галасливі, хоч малі.Над квітками в’ються,з равликів сміються:

– Нащо в гості звати,як не пригощати?Равлик-гість сказав джмелям:– Друга кривдити не дам!Ми завжди так простоХодимо у гості!

Не наїстись, не напитись,а щоб зайвий раз зустрітись!Не висить над нами!Ми не дружим з вами!

Та розгнівані джмеліПовиймали жала зліІ над равликом летять,В спинку вжалити хотять.

Тільки равлики маліНе злякалися джмелів,Поховали спинкиУ свої хатинки.

І сидять собі, сидять -Розлучатись не хотять.

ЧЕРЕПаХа – аХа-аХа

Черепаха – аха-ахаУ воді сиділа-діла.Черепаха – аха-ахаСвої ніжки мила-ила.

Крокодили-дили-дилиПропливали-али-али,Черепаху – аху-ахуНалякали-али-али.

Черепаха – аха-ахаНа піску сиділа-діла.

Черепаха – аха-ахаСвою спинку гріла-іла.

Два удави-ави-авиПроповзали-али-али,Черепаху – аху-ахуНалякали-али-али.

Черепаха – аха-ахаУ траві сиділа-діла.Черепаха – аха-ахаКонюшинку їла-іла.

Понад нею гуси-усиПролітали-али-алиЧерепаху – аху-ахуНалякали-али али.

Черепаха – аха-ахаНа камінчик сіла-ілаІ від страху-аху-ахузатремтіла-іла-іла.

Ну а потім-отім-отімРозпростерла довгі крилаІ за хмари-ари-ариПолетіла-іла-іла.

І маленькі діти знають:Черепахи не літають.Та як так багато страху,Полетить і черепаха!аХа-аха-аха...

я БЕРУ СВоє ВІДЕРЦЕ

я беру своє відерцеІ біжу мерщій по воду,Бо чекають на городіПомідори й огірки.

Цілу ніч вони не спали –Раннє сонце виглядали.Хочуть їсти, хочуть пити,Та не вміють говорити.

Ні очей, ні вух не мають,Та мене вони впізнають.їх щоранку напуваю,я їм пісеньку співаю.

Помідори червоніють,Бо подякувать не вміють.а зелені огіркиТулять листя до руки.

сИмПозІум «Роль уКРаїнсьКої жІнКИ В сусПІльсТВІ»

8 червня в Сігеті Марамороська філія СУРу провела симпозіум натему «Роль української жінки в суспільстві». На цю подію були запрошеніжінки різних професій, різного віку. Кожна із них могла висловити своїбажання та думки щодо ролі жінки в суспільстві.

Ось такими були їх думки, які вони хотіли озвучити перед учасниками:«Розумна, красива, сильна, заробляє гроші та ще й виховую дітей –

така вона сучасна жінка, навіть супержінка».«Жінка – найзагадковіше творіння Всевишнього. Природа надала жін-

кам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі – продовжу-вати рід людський».

«Починаючи з давніх давен, наприклад, в п’ятнадцятому столітті,жінки Західної Європи навіть не могли вибирати собі чоловіків! Вонипереходили з-під влади батьків у владу своїх чоловіків. Про свободубуло годі й думати! Основним заняттям на все подальше життя булонародження та виховання дітей. Жінка не мала права виходити навіть збудинку!»

«Роль жінки в сім’ї була мізерною. І тільки в 18-му сторіччі Європазаговорила про рівноправ-ність чоловіків і жінок; осві-та стала доступною, умовижиття покращились. Наре -шті жінка отримала можли-вість займатися іншимисправами, окрім як народ-жувати дітей; це позначи-лось на її здоров’ї: жінкаїздила верхи, грала вгольф, каталася на ковза-нах.»

«Повноцінний сон, чистіпродукти і повага суспіль-ства зробили жінку предме-том обожнювання.Але цемогли дозволити собі лишебагатії; велика кількістьжінок, бідна верства насе-лення, тяжко працювала.Раціон звичайних людейщодо харчування був дуже

скромним і тому організм швидко зношувався, а це спричиняло раннюсмерть.»

На початку ХХ століття жінка припинила так важко працювати.Чоловік і дружина нарешті стали рівноправними.

Сьогодні роль жінки в суспільстві радикально замінилася. Здається,зараз їй можно все: народжувати дітей, працювати, навчатися, водитиавто, відвідувати світські заходи та навіть сперечатися з чоловіками.»

«Ритм життя сучасної жінки просто шалений! Вони встигають все ініколи не втомлюються!

Більшість чоловіків вважають, що роль жінки в суспільстві визнача-ється словами «краса та слабкість».

«Жінка-політик чи жінка-бізнесмен щасливі? Як можна на це відпові-сти? Чи може жінка почувати себе щасливою, якщо значну частину життяперебуває поза домівкою, обмежуючись телефонними розмовами з діть-ми і чоловіком? Бувають ситуації, коли багато жінок їдуть на заробітки вінші країни і залишають діток з татом або бабкою, з дідиком, або родича-ми. Адже дітям мама потрібна постійно, їм необхідно відчувати її ласку,чути її голос, бачити її усмішку.

У будь-якому суспільстві у жінки є право на щастя. Варто врахувати,що саме від неї залежить фізичне і моральне здоров’я підростаючогопокоління, а значить, майбутнє нації.

Ось тому посилюється громадський дух матерів, яких непокоїть нашемайбутнє!»

Вступні слова та привітання були висловлені головою СУРу, депута-том Парламенту Румунії Миколою Мирославом Петрецьким, головоюМарамороської філії СУРу Мирославом Петрецьким, головою ОЖУРпроф. Ледією Співалюк, головою Марамороського ОЖУР пані ІляноюДан, інспектором Сімоною Малярчук, першим заступником голови СУРуВасилем Пасенчуком.

Ярослава ШТЕлЯК,кореспондент


уКРаїнсьКИй ВІснИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редактормИхайло мИхайлюК

Редактор – Тереза ШЕнДРоюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724

Друкарня RCR PRINT, Бухарест, РумуніяISSNN 1223-1614

Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

Подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: [email protected]

михайло ВолощуК

Ó âèõ³äíèé äåíü– Чому ти не одружився,Пропала охота?Припинила тебе, Ганцю,Нагальна робота?

У день вихідний попробуйЗнайти половину,Що, так важко закохатисьВ Любу чи в Христину?

– У день вихідний ти кажешЗа ними ходити?Та хіба мені не требаТоді відпочити?

Дèâíà â³äïîâ³äü– Скажи, люба Марусино,Про любов вже знаєш?Скажи, чи ти в НегостиніХлопця свого маєш?

– Не важке це запитання,Легоньке до краю.Знай, що хлопця вже три рокиБіля себе маю.

– Дивно, цього я не знала,Не брехню заводиш?Тоді, чом ти, Марусино,Заміж не виходиш?

– Саме через цього хлопцяСтала бідувати.Народила... Тепер мушуСама в ліжку спати...

Â³òàííÿ– Вітаю тебе сердечно,Радий, що не бились...Ви разом дрова рубали,Певне помирились...

– Та куди, – сказав Безсонний, – Не це ми робили,Не дрова то ми рубали,А меблі ділили.

ßê çäîðîâ'ÿ?– Як здоров'я, Василуню,В твоєї дружини?Знаю, що уже близенькоЇї іменини...

– Стало краще, уже ходить,Вже й дрова рубає,Вже в млині була, вже косить,Копиці складає...

– Значить, лікар оздоровивТвою половину?Порошки давав, пілюлі,З години в годину?

– Він лічив безрезультатно,Як сказать? Невдало,Бо щодня їй і щоночіВсе гірше ставало...

Ðîçêàæè– Розкажи мені, Іване,Ми ж бо добрі друзі,В юності разом ходилиДо пишної Рузі.

Але Рузя кучеряваДо тебе тулилась,

А на мене, синьоокаМайже не дивилась...

Потім одруживсь ти з нею –Гарна і багата,Ти осяяв нею, друже,Наче сонцем, хату.

Але чую, що ти, друже,Розлучивсь з сумлінням.Чув, що ти почав кидатиУ неї камінням...

Скажи, друже, чи можливоЩось таке робити?Камінці кидати в жінкуЗамість би любити?

– Кидать можеш і ти в жінку – Треба щоб всі чули,Тільки щоб дорогоцінніКамінці ті були...

Âåëèêà ñ³ì'ÿ– Вчора Мая вповідала,Чув це і Владика,Що сім'я твоя, Мироне,На радість, велика...

Це почув і я край річки,Був момент важливий.Думаю, що ти, мій друже,Радий і щасливий.

– Правда, жінка моя маєСто сім кілограмів.

Теща й тесть по сто п'ятнадцять.Я не брешу – Амінь!

І я, друже, досить маю,Це легко вгадати.Бо, як бачиш, вже не можуЗ крісла свого встати...

Â òðîëåéáóñ³В тролейбус зайшли три жінки,Їх лиш троє було.На зупинці зайшов в ньогоІ чабан Забуло.

Тролейбус рушився з місцяВесело й охоче,Та за мить в ньому почувсяГомін, крик жіночий:

– Перестаньте притискатись,Совість вас не крає?Що вам місця в тролейбусіВже не вистачає?

– Пані! Ось, що мені кажеЩоночі дружина:Хто не тулиться до жінки,Той не є мужчина.

Êîëî ïèâàСіли друзі випить пива –Лиш день розвиднявся,І Чіпець ЗаповолокуРаптом запитався:

– Розкажи мені, мій друже,Які ліки маєш,Що ти такий молоденькийВесь час виглядаєш?

– Це не диво, все розкажу,Щоб і корчма знала:Мені за рік люба тещаПівжиття відняла.

Із збірки «Розумний папуга»,2011 р.

JJ Весела сторінка JJ Весела сторінка JJ Весела сторінка

ziar 11-12 2019 - uur · 18 травня 1944 – день початку депортації,...

Documents