Продовження на 2-й стор.

www.vybir- lviv.com

№ 10 (054) 29 вересня - 6 жовтня 2011 року

Хочете читати правдиву інформацію, те, про що інші ви-дання не ризикують писати?

Вам цікаво тримати руку на пульсі подій і знати про закулісні життя і діяння наших керманичів?

Тоді поспішайте у най-ближче поштове відділення і підписуйтеся на газету «Вибір».

Ті, хто читають нас із першо-го номера, переконалися, що ми свого слова дотримуємо і, не бо-ячись, розкриваємо очі нашим читачам на людей, які нами ке-рують, на те, що вони витворя-ють, що ховається за їхніми со-лодкими обіцянками.

Нагадуємо, що підписний індекс «Вибору» - 49127.

Продовження на 3-й стор.

Стрийські «колядники»

А судді ХТо? �

сВоїми НепрАВосудНими рішеННями судді сТрийського міськрАйоННого суду переплюНули НАВіТь Відомого «сіВАчА-мільйоНерА» ЗВАричА

чудеса, які витворяють вітчизняні судді, виносячи ухвали, здається, вже вийшли за межі нормального сприйняття. достатньо згадати одного із відомих «колядників» - екс-голову львівського адміністративного апеляційного суду, суддю ігоря Зварича, якому недавно оболонський райсуд києва виніс вирок – 10 років ув’язнення.

Два дні знадобилися голо-вуючому, аби зачитати весь ви-рок. Як зазначив відразу після арешту Зварича тодішній заступ-ник, а нині перший заступник Ге-нерального прокурора Ренат Кузьмін, знайомство із діяльністю

цього діяча змусило звернути-ся з відкритим листом до Прези-дента України з проханням об-межити недоторканість суддів. На його переконання, чимало суддів в Україні, користуючись недоторканістю, скоюють тяжкі злочини, усвідомлюючи, що при-тягнути до відповідальності їх вкрай складно.

Наразі Зварич, як і його коле-га В. Любашівський, отримали

попоВНеННя �

Надійний резервяк і слід було очікувати, у львівській обласній організації партії захисників Вітчизни виникло молодіжне крило. Активні, енергійні, цілеспрямовані студенти різних львівських вузів, переконавшись в дієвості цієї політичної сили, вирішили поповнити її лави. про плани і перспективи молодіжного руху лоо пЗВ наша розмова з його координатором - Андріаном Ногою.

- Чому раптом ваша політична організація зверну-ла увагу на молодь?

- Це не зовсім точне форму-вання. Молодь Львівщини сама почала активно шукати контактів із нашою політичною силою. Можливо, це спричинено тим, що політичний рух в Україні до-сяг певної критичної межі, коли більшість партій, на які українці покладали свої сподівання, опи-нившись при владі, не виправда-ли їх, а то й просто дискредиту-вали себе. Тому нині у суспільстві відбувається серйозне перео-смислення пріоритетів, і люди все більше свою прихильність віддають тим політичним силам, які не словами, а конкретними справами доводять свою політич-ну доцільність. А молодь ніколи не була осторонь цих процесів. До-статньо згадати, що саме студен-ти були основною мобілізуючою і рушійною силою подій 1990-1991 років і помаранчевої революції. Їхнє прагнення мати сильну і роз-винену державу підштовхує їх до активної самореалізації.

- А чому саме до Львівської обласної організації ПЗВ, а не до іншої політсили потягнули-ся молоді люди?

- У молоді дуже розвине-не інтуїтивне відчуття, з допо-могою якого вона підсвідомо відчуває перспективність розвит-ку. Що маємо на сьогодні? Лише декілька партій в Україні можуть похвалитися молодіжним крилом. І то – більшість з них є фактично формальними і недієвими, ство-реними, як то кажуть, для галоч-ки. А молодь прагне активності, рішучих дій, участі в цікавих політичних і громадських про-ектах. Оскільки наша політична сила на Львівщині, незважаю-чи на відсутність таких потужних спонсорів, які мають деякі інші партії, все одно з кожним роком набирає все більшого впливу, то прогнозовано, що молодь потяг-нулася до нас.

- І скільки вже у молодіжному крилі людей?

- У нас вже понад 50 молодих політиків. Хоча вже найближчим часом буде близько сотні. Але ми

не женемося за кількістю. Звичай-но, можна було б, як деякі відомі політичні сили, кинути клич і під привабливими гаслами «насиль-но затягнути» до себе молодь. Але ми прагнемо йти іншим, більш виваженим шляхом. Навіщо зама-нювати молодих людей красивими обгортками, за якими – формалізм і рутина. Ми даємо своїм молодим побратимам можливість влитися в наші лави осмислено, виважено, щоб вони відчували себе не про-сто членами якоїсь віртуальної політичної сили, а дієвими і ак-тивними учасниками політичних процесів. Студенти приходять до нас з амбітними прагненнями щодо власного внеску у форму-

Щедра дрогобицька земля на материнське щастя. Незважаю-чи на складні часи, не меншає в районі багатодітних родин.

А днями близько 15 матерів – мешканок Дрогобичиини, що ви-ховали 5-7 дітей, удостоїлися почесної відзнаки «Мати-героїня України». Приємну місію нагород-ження виконав голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк. Почес-ну відзнаку отримали дрогоби-чанки Ганна Валага, Тетяна Гарас, Ганна Волошин, Любов Гриб, Ган-на Грицай, Степанія Грущак, Оль-га Драбова, а також Марія Гера-сим (Стебник), Ганна Волошин (с. Ролів), Марія Багрій (с. Ступниця), Марія Андруневчин (с. Сторона), Єва Юрків (с. Верхній Дорожів).

А найбільший подарунок дістався родині Рубель, яка виховує трьох незрячих діточок. Михайло Цимбалюк вручив щас-ливим батькам ордер та ключі від квартири.

Павло Барнацький:

після повноцінного відпочинку на закордонних пляжах наші керманичі знову зібралися у владних кабінетах. перед цим експерти змагалися у спробах змоделювати новий політичний сезон. і в прогнозах переважно буди єдиними: сесія планує бути насиченою, колоритною, але без зайвого драматизму. пар випущено, український народ настільки втомився від політичної тріскотні,

під «Щирими» гАслАми продАжу Землі приХоВАНо ТАємНі плАНи ЗАкріпАчеННя укрАїНського НАроду

що на вулиці його, здається, не покличуть ні порожні каструлі, ні навіть виведені танки.

Тож, не дивно, що, як зауважило чимало експертів, представники провладної партії виглядають напрочуд спокійними. Навіть занадто. чому? Невже влада настільки впевнена у своїх позиціях, що вже не бачить в опозиційних силах загрози для себе? про це ми запитали

у голови львівської обласної організації партії захисників Вітчизни павла Барнацького.

Материнське щастя

Продовження на 4-й стор.

«Влада вирішилазбути Україну оптом»

2

Закінчення. Поч. на 1 стор.

117 тис. грн. на… чотири унітази!Коли периферію відвідує міністр юстиції, то, без сумніву, у багатьох мешканців виникає надія, що столичному гостеві насамперед нажаліються на всі тамтешні неподобства.

Адже кому, як не йому, наво-дити лад із безправ’ям на місцях. А безправ’я цього не бракує. У Бориславі поготів. Особливо зга-дати про самоініціативи місцевих можновладців на чолі із міським головою Володимиром Фірманом урізати права дітей, закривши бібліотеки, школу, перевівши ме-дичне обслуговування на платну основу.

Одне слово, є про що по-чути Олександру Лавринови-чу. Але це у разі, коли міністрові у співрозмовники господарник дістанеться. А як ви гадаєте, про що повів мову із О. Лавриновичем доблесний чоловік, що претендує називатися головою міста? Фірман знову виявив неабияку оригінальність і почав вкладати у вуха міністрові, що найбільшою проблемою у Бориславі на сьогодні є… жіночі клозети у приміщенні міської ради.

Для Фірмана жіночі клозети – тема номер один. Та настільки актуальна, що Лавринови-

чу, як подейкують очевидці, від ніяковості подітися не було куди, настільки міський голова при-пер міністра до стінки своєю сло-весною наполегливістю. Мов-ляв, без ремонту жіночих туалетів Бориславові гаплик. Ніякої пер-спективи, повний капут. Якщо унітази не поміняти, стіни не при-красити – майбутнього у міста немає.

Лавринович, як розповідають, дар мови втратив. Це ж треба було міністрові майже тисячу кіломет-рів здолати, аби довідатися, що бориславці сьогодні страждають від одного – невтішних жіночих клозетів у міськраді.

Очевидці цієї розмови кажуть, що були здивовані дивовижним красномовством, яким козиряв пе-ред міністром пан Фірман. У людей навіть склалося враження, що го-лова міста ледь не з лупою вивчав кожний сантиметр жіночого туале-ту і не один день запам’ятовував спіч про унітази. Але все стало зрозуміло міністрові, коли порядні

люди пояснили йому, чому це раптом мер перейнявся такою делікатною для нього темати-кою. Виявляють, образила мера група місцевих депутатів, коли на одній із сесій не підтримала ініційований ним проект рішення щодо виділення коштів на ремонт туалетів у міській раді. Ну, а як

вони могли підтримати ідею мера, коли почули що на ремонт лише 4 санвузлів він планує виділити із бюджету міста аж… 117 тисяч гривень. Чи часом не діамантові унітази з дзеркальними стінами та стелями вирішив встановити у клозетах міськради Фірман. Мож-на, звичайно, задовольнити якісь

мерові захцянки, але ж не такі. Особливо, коли всьому містові відомий катастрофічний стан туалетів шкіл, лікарень, міських.

Але коли Фірману за-пропонували ці кошти скерувати на ремонт саме цих санвузлів, мер вибухнув невдо-воленням і заявив, що директора шкіл та головні лікарі лікарень най собі самі шукають гроші (читай в кише-нях бориславчан), а не зазирають до міського бюджету. Ніби бюджет цей із фірманових гро-шенят складається, а не формується саме з відрахувань міста.

Не сподівалися депутати, що сво-їм блокуванням фірманівської іні-ціативи, вони так боля-че задінуть мерівську душу, що той не спати-ме ночами і все думу

важку думатиме, як же жіночий санвузол у мерії облаштувати. Та ще й міністрові голову своїми ду-мами засмітить. Невже Фірман сподівався, що міністр, як і він, настільки перейметься проблема-ми жіночого туалету, що це питан-ня винесе на міністерську нараду або ж на розгляд Кабміну?

«Влада вирішила збути Україну оптом»- Я би так не стверджував, -

поділився Павло Степанович. – Певна розгубленість в діях опозиції є. Але це здебільшого від протверезіння, коли побачи-ли, наскільки хиткими виявили-ся їхні лави. Подивіться: в перші півроку після президентських виборів 35-40% їхніх так званих соратників виявились у перебіжчиках. Це, ма-буть, найбільша помил-ка «помаранчевих», що ставку зробили не на палких прихильниках ідей Майдану, а на продажних представниках великого бізнесу. І саме бізнесмени першими, наче ті щурі, побігли з корабля, дозволив-ши провладній партії заволодіти правовим простором.

Але спокій «регіоналів» не від цього. А від того, що їм вдається реалізувати свій підступний намір, «розвівши» опозиційні сили і переключивши їх на менш важливі питання. Чим нині живе політикум? Більшість зацикли-лась на темі майбутніх парла-ментських виборів (читай - власної долі), потім євроінтеграційних процесів, які наприкінці року, мож-ливо, увінчаються новою угодою з Євросоюзом і пунктами про зону вільної торгівлі та полегшеного візового режиму, конституційних «удосконалень» (які я би назвав антиконституційними, оскільки 11 суддів Конституційного Суду вже здійснили в Україні державний пе-реворот, незаконно скасувавши зміни до Основного закону 2004 року) та інших питаннях, що у на-селення за останні місяці набили оскомину. І абсолютно не бачать, як у них під носом реалізується цинічний сценарій, мета якого – продати Україну з потрухами. За-вдяки цьому вже в найближчі рік-два ми в своїй країні, де наші прадіди такою кривавою ціною здобули волю, можемо опинитися у ролі безбатченків.

Перешкоди для цього фактич-но усунуті. Верховної Ради як такої вже не існує. Хіба це парламент, де за помахом руки одного режи-сера відбувається голосування? Чинній владі цей законодавчий ор-ган нині більше потрібен для при-криття свого беззаконня. Крім того, прийнято ряд

законів, що зв’язують руки всій нації. Но-

вий податковий кодекс знищив середній і малий бізнес. Пенсійна реформа скерована на те, аби населення в своїй більшості до пенсії не доживала. Це знущання визначати, скажімо, для чоловіків пенсійний ценз в 65 років, коли їхній середній прожитковий мінімум за міжнародною стати-стикою визначається 63 роками. А новий житловий кодекс дозволяє без суду і слідства викидати лю-дей із квартир на вулицю. Суди підпорядковані владній вертикалі. Повертаємось до часів Лаврентія Берії, коли з неугодними можна робити все, що завгодно. І будь-кого перетворювати в неугодного.

Для перетворення парламента в повну фікцію провладній партії залишилось провести два питан-ня: затвердити бюджет 2012 року у вигідному для себе світлі і при-йняти новий «Закон про вибори». Як тільки це станеться, у чинної влади остаточно розв’яжуться руки для давно омріяного задуму - продажу України оптом, а саме: наших земель - знаменитих на весь світ чорноземів. Водночас є відома істина: немає землі - немає держави. Немає держави - немає нації. А немає нації - немає культу-ри, мови, духовності. І чхати владі

на Конституцію України. Адже зем-ля - загальнонародна власність і будь-які кроки в цьому напрямку потребують змін до Основного За-кону. А підґрунтя готується саме для дикої приватизації на кшталт тієї, що відбулася в 90-х роках з підприємствами.

Усе розпочнеться з 1 січня 2012 року, коли вступить в силу Закон «Про державний земель-ний кадастр». Уже діє так звана Державна агенція земельних ресурсів. У ній акумулювати-муться усі дані про власників землі. Влада настільки спішить, що не шкодує будь-яких коштів на формуван-

ня бази даних. Країні немає чим виплачувати міжнародні борги, що загрожує дефолтом, а голо-ва агенції С. Тимченко днями ба-дьоро прозвітував про завершен-ня суцільної аерофотозйомки території України. Очільник відомства навіть не приховує, що в Україні з 604 тис. кв. км. території - 420 тис. становлять с і л ь с ь к о г о с п о д а р с ь к і угіддя. Саме їх влада і збирається збути, але не українцям, а іноземцям.

- Але ж навіть у Біблії сказано: продавати можна все, окрім землі, на якій живеш. Інакше - перетворишся в найма у власні країні…

- Вочевидь, Біблія для ниніш-ньої влади – не духовний орієн-тир. Усе законодавчо обкладе-но так, щоб купити землі могли або представники влади з по-дальшою реалізацією іноземцям, або ж самі іноземці (через свої банки). За змінами, внесеними в Цивільно-Процесуальний Кодекс, продавати землю можна лише за наявності виписки з державної агенції. Це відкриває широке поле для махінації. Ясна річ, що до 1 січня (а Закон «Про державний земельний кадастр» прийнято 7 липня 2011 р.) повноцінну базу да-них створити нереально. А якщо

паю в реєстрі немає, виписку не дадуть. Виходить, усе залежати-ме від оператора: хоче – дає ви-писку, хоче – не дає. І все закон-но: в базі даних паю немає. Але він тут же з’явиться, коли підійде людина-перекупник від влади. Тому певні особи вже готують ве-лику грошову масу для оптової скупки земель.

Оновний нюанс у цій мас-штабній афері в тому, що скупка земель відбудеться дуже швид-ко - в кілька місяців, до завершен-ня Євро-2012. А після Євро влада оголосить в Україні дефолт. Долар давно у нас штучно утримують. І утримуватимуть до футбольної феєрії, аби не оганьбитися перед всім світом. Скупку земель прово-дитимуть в гривнях (не дарма дня-ми влада ввела обмеження при обміні валюти –

лише за наявності паспорту). На той

період влада навіть може за-блокувати валютні операції, аби населення не обміняло гривні на долари. Колишні власники землі отримають на руки десят-ки мільярдів гривень, але в один день, після проголошення де-фолту, залишаться із тоннами знецінених папірців на руках. І як насмішка долі за нашу пасивність, що рівно через 150 років волі (нага-даю, що розкріпачення відбулося в 1861 році), українців знову мо-жуть закріпачити.

У той же час ті, що скупи-ли землю, збільшать свої стат-ки в сотні, тисячі разів. Бо землю продадуть європейцям. Навар на різниці між продажем і скупкою, за орієнтованими підрахунками фахівців, становитиме $400

мільярдів. Це - 10 річних бюджетів України.

- А чому планують продати саме європейцям?

- Ну, з Росією наші олігархи прагнуть не мати справ. Показо-ва в цьому плані одна історія, що сталася в середині 2000-х. Один із найвпливовіших українських олігархів прибув чартером до Москви. Із аеропорту виїхав у супроводі чотирьох машин охо-рони. Вже через кілька кілометрів ескорт затримали представники ФСБ. Всіх витягли з машини і по-клали в багнюку. В олігарха запи-тали: «Хто ти такий?» Він назвав-ся. В нього вдруге запитали: «Хто ти такий?» Він знову називався. Після третього разу йому попу-лярно пояснили, що в Росії з та-

ким ескортом може їздити одна людина – Путін, а інші пере-суваються максимум з одним охоронцем. Якщо у нас та-ких олігархів пару десятків, то в Росії їх сотні. І наші чітко усвідомлюють, що в разу зустрічних рухів, ті проков-тнуть їх і не подавляться, бо правил гри в Росії взагалі не

існує. А в Європі вони є. - А як же з виборами, адже

після дефолту влада не мати-ме жодного шансу?

- В тому й річ, за такого сценарію вибори відбудуться не в жовтні, а в травні-червні 2012 р.

- І як же зарадити сценарію втрати землі?

- Дуже важко. Опозиція зайнята політичною штурханиною і влас-ним майбутнім. Народ у більшій своїй масі вже збіднілий настільки, що сподівається, буцімто разо-ва акція продажу землі врятує від жебрацького існування. На цю наївність і розраховано. Найстрашніше те, що в один день ми разом із землею можемо втра-тити 1000-літню історію, оскільки наші предки навіть у найтяжчі для себе часи землею не розплачува-лися, а відтосювали її ціною влас-ного життя.

ОнОвний нюанс у цій

�масштабній афері в тОму, щО

сКуПКа Земель відбудеться

дуже швидКО - в КільКа

місяців, дО Завершення ЄврО-

2012. а Після ЄврО влада ОгО-

лОсить в уКраїні дефОлт.

КОлишні власниКи Землі От-

�римають на руКи десятКи

мільярдів гривень, але в Один

день, Після ПрОгОлОшення де-

фОлту, Залишаться іЗ тОннами

Знецінених ПаПірців на руКах.

3А судді хто? �

Стрийські «колядники»Закінчення. Поч. на 1 стор.

своє. Але, схоже, ця історія для декого із суддівського корпу-су Львівщини, не стала конкрет-ним уроком, і справа «колядника» живе та процвітає. Недолуге нове законодавство «Про судочин-ство» привело до того, що судді керуються не Конституцією і Зако-нами України, а вказівками із СБУ та можновладців.

Принаймні таке враження виникає після ознайомлення з деякими ухвалами, які виносять судді Стрийського міськрайонного суду. Погодьмося, це невідомо яку самовпевненість тре-ба мати, аби після ухва-ли Верховного Суду, яка вступила в законну силу брати на себе повнова-ження і сміливість виноси-ти рішення, якими фактич-но блокувати вищевказану ухвалу. Та навіть першокурс-ники будь-якого юридично-го факультету, почувши про таке, скажуть, що це нонсенс, адже Верховний Суд в Україні є вищою суддівською інстанцією. Це рівноцінно, що якийсь район-ний клерк дозволить собі вине-сти рішення, яким спробує запе-речити Указ Президента. Ясна річ, що після такої вольності він що-найменше розпрощається з поса-дою. Але, як правильно зауважив Р. Кузьмін, чимало суддів скоюють тяжкі злочини, уповаючи на свою

недоторканість. Наведемо лише один факт із

діяльності стрийських суддів. Сво-го часу Стрийський міськрайонний суд заслухав спір щодо части-ни приміщень у будівлі на вул. Шевченка, 31. Із позовом до Стрийської міської ради та грома-дян Василя і Геннадія Васьковичів звернулася місцева жителька О. Лесюк. У суді вона довела, що має право переважної купівлі частини приміщення загальною площею 344 кв. м., які належали міськраді. Тому суд заразом перевів на неї права і обов’язки по-

купця В. Вась-ковича і витребував від Г.

Васьковича частину приміщень. Апеляційний суд Львівської області, а пізніше Верховний Суд України відхилив скарги Г. Васьковича і визнав власницею приміщень О. Лесюк.

Здавалось би, якщо Верховний Суд сказав своє вагоме слово, то його вже ніхто в Україні не на-важиться оспорити. От тільки не стрийські судді. Як виявилось, для них їхнє ж найвище процесуальне

керівництво зі своїми рішеннями, як то кажуть, – по барабану. Не-зважаючи на те, що виконавча служба відкрила виконавче про-вадження, і Лесюк звернулася до Стрийського міжрайонного БТІ з заявою про реєстрацію її права власності, місцеві представники Феміди вирішили переграти усе по-своєму.

Очевидно, згадали «прави-ла» колядування. Щоправда, на той момент, коли вони почали ви-носити свої протизаконні ухва-ли, ще не знали, на який термін відправлять на зону головно-го львівського сівача. Можли-во, це трохи призупинило б їхню хвацькість. Бо інакше, як зрозуміти дії судді Л. Гули, яка, всупереч рішенню Верховно-го Суду, своєю ухвалою від 2 квітня 2010 року задовольни-ла клопотання Г. Васькови-ча і заборонила Стрийському

БТІ вчиняти будь-які дії щодо вже оспорених приміщень.

Словом, що для неї верховні судді із своєю буквою закону. Коли вона в Стрию сама собі закон? Що хоче, то й витворяє. Шкода, що цього разу в її кабінеті не було встановлено камер і відповідних «жучків», які б пролили світло на таке заздалегідь неправосудне рішення. Хоча й без них зрозуміло, що своїми діями суддя свідомо і умисно порушила вимоги чинного законодавства, діяла упереджено та необ’єктивно, перешкоджаючи

виконанню рішення, яке вже всту-пило в законну силу.

Її естафету успішно підхопив інший суддя – І. Микитчин. 6 липня 2010 року він виніс рішення, яким зупинив дію постанови головно-го державного виконавця ВДВС Стрийського міськрайонного уп-равління юстиції В. Витвицької до завершення розгляду справи.

Питання – а якої справи? Коли справа вже розглянута, і держав-ний виконавець діє в межах зако-ну, виконуючи рішення Верхов-ного Суду? Але, виходить, хто такий Верховний Суд для, воче-видь, всесильного стрийсько-го судді Микитчина? Це він своїм рішенням вирішив поставити на місце верховних суддів України, які, на його думку, не відають, що творять. І, не виключено, разом із Гулою вирішили перенести Вер-ховне Судочинство до Стрия (чим не Нью Васюки із відомої комедії «12 стільців»?).

Але й на цьому Микитчин не зу-пинився. Він вирішив надати оцінку діям державного виконавця. І 3 ли-стопада 2010 року визнав, що вона чинить неправомірно (!), виконую-чи рішення Верховного Суду (!?), та порушує законні (!) права влас-ника (!) майна Г. Васьковича.

Як кажуть, повний абсурд! Верховні судді сховайтеся: Ми-китчин у залі судових засідань! Він вам покаже «кузькіну мать» (стукнувши замість суддівського молотка мештом по столу) і те,

нАрАЗі судді стрийського

�міськрАйонного суду сво-

го домоглися. їхнє ПрАг-

нення Підсидіти голову

верховного суду в. оноПен-

кА рАЗом іЗ його оточен-

ням в столиці Почули

Ліс рублять – гроші летятьу публікаціях «Щуку кинули у річку» («вибір» № 46 від 21-28 квітня 2011 р.), «і щуку витягли із річки» («вибір» № 47 від 5-12 травня 2011 р.) ми вже писали про серйозні зловживання, які були виявлені правоохоронними органами в діях окремих посадових осіб сколівського військового лісгоспу дП «івано-Франківський військовий ліспромкомбінат». Причому зроблено було це після ретельної перевірки фактів, викладених у зверненні працівників лісового господарства до голови львівської обласної організації Партії захисників вітчизни Павла Барнацького. на підставі складеної ним довідки народний депутат Юрій кармазін підготував депутатське звернення на ім’я генерального прокурора україни, розслідування якого завершилось порушенням кількох кримінальних справ.

Одну із них Стрийська міжрайонна прокуратура пору-шила за результатами перевірки матеріалів УБОЗ ГУ МВСУ у Львівській області за ознаками злочинів, передбачених ст. 15 ч. 2 (замах на злочин), ст. 364 ч. 2 (зловживання владою або службо-вим становищем, що спричинило тяжкі наслідки), ст. 366 ч. 2 (служ-бове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки) КК України.

Слід відзначити в цій історії професійні дії працівників управ-ління боротьби з організованою злочинністю, які викрили серйоз-ну схему незаконного заволодіння лісопродукцією на суму близь-ко 1 млн. грн. Входили в основ-ну групу четверо осіб – голов-ний лісничий військового лісгоспу А. Шуптар, старші майстри лісу – Б. Габрусь та Ф. Жолобович і майстер лісу – І. Щекун. А при-кривав їх, як показало досудове розслідування кримінальної спра-ви, безпосередній керівник – екс-начальник лісгоспу Р. Сворень.

Працівники УБОЗу встанови-ли, що фігуранти кримінальної

справи діяли вмотивовано і свої наміри виношували заздалегідь. Деревина нині в ціні, а тут під но-сом повноцінні лісові масиви. Тож, чоловіки не вельми напру-жували мізки щодо розробки схем розкрадання лісопродукції. Без-край та службові підроблення у відомчій документації стали їхнім основним козирем у кримінальній діяльності.

Лише один епізод. За прямою вказівкою Шуптара та на підставі складеної ним матеріально грошової оцінки Габрусь та Ще-кун оформили польову перелікову відомість дерев на одній із ділянок Коростівського лісництва. І ні в кого з них не спрацював застереж-ний механізм, що за своїми прями-ми посадовими обов’язками вони вчиняють кримінальні дії, оскільки документи складалися без належ-ного обміру та обстеження квадра-ту. Крім того, уся трійця внесла в документацію занижену кубома-су деревини, що, на переконан-ня правоохоронців, могло призве-сти до розкрадання лісопродукції в особливо великих розмірах.

Неважко здогадатися, що основні розрадання у лісництві відбувалися під час так званих санітарних рубок лісу. Зокрема, група майстрів лісу повідомила, що при відводі двох ділянок під суцільне вирубування, як нале-жить, провели повний обмір де-ревини і відзвітувалися про все старшому майстру лісу Жолобо-вичу. Однак у польовій переліковій відомості чомусь стоять не їхні підписи. Як наслідок, там немає дерев породи клен-явір та бук, що, на переконання правоохоронців, могло також призвести до розкра-дання лісопродукції в особливо великих розмірах.

Працівники міліції також вия-вили, що начальник Сколівського військового лісництва Р. Сво-рень незаконно поставив свої підписи під договорами на розроб-ку лісосік, на яких було занижено кількість дерев та їх загальну ку-бомасу. І зробив це до отриман-

ня лісорубного квитка. А головний лісничий Шуптар спокійно передав лісосіки в розробку, усвідомлюючи, що начальник санкціонував ці дії протизаконно.

Звичайно, коли правоохоронці розкривають резонансні злочини, багато хто з тих, що залишають-ся за кадром намагаються замісти сліди і вплинути на слідство так, аби не викрилися нові факти злодіянь. Кримінальну справу по-рушила Стрийська міжрайонна прокуратура. За логікою слідства, оскільки йдеться про зловживан-ня в особливо великих розмірах, матеріали справи мали надійти в Львівську обласну прокурату-ру, яка й повинна була вести усі подальші слідчі дії. Однак дивним чином її скеровують до військової прокуратури Львівського гарнізону, яка створена для розслідування кримінальних злочинів, вчинених виключно військовослужбовцями. Жодний із фігурантів даної

кримінальної справи не є військовослужбовцем.

Для перевірки фактів незаконної передачі матеріалів кримінальної справи органам військової проку-ратури на місце виїжджав голо-

ва Львівської обласної організації партії захисників Вітчизни Павло Барнацький. На підставі складеної ним довідки народний депу-тат Юрій Кармазін на-правив депутатський за-пит на ім’я Генерального прокурора України, у яко-му він вимагає витре-бувати цю кримінальну справу з військової про-куратури Львівського гарнізону і скерувати її за підслідністю, а вин-них, хто в такий спосіб прагне звести зусил-ля правоохоронців нанівець і вивести основ-них фігурантів з-під

кримінальної відповідальності, притягнути до відповідальності.

P.S. тим часом на Закарпатті, за матеріалами ПЗв, працівники управління державної служ-би боротьби з економічною злочинністю викрили службо-вих осіб лісництва, які за два роки завдали державі збитків більш ніж на 700 тис. гривень, незаконно, без відповідної ліцензії, вирубуючи та про-даючи ліс. «тішить, що і в да-ному випадку правоохоронці оперативно відреагували на матеріали, надані ПЗв, - проко-ментував голова лоо ПЗв Пав-ло Барнацький. – Прокуратура Закарпатської області поруши-ла кримінальну справу за озна-ками злочинів, передбачених ст.364 ч.2 та ст.366 ч.2 кк україни (зловживання владою або служ-бовим становищем й службове підроблення).

яким місцем ви там, у Верховно-му Суді, думаєте, коли виноси-те, на його глибоке переконання, такі «абсурдні» рішення! І взагалі, чого голова Верховного Суду Ва-силь Онопенко ще досі займає своє крісло, а не віддає його наймудрішому в Україні судді Ми-китчину? І чого досі стрияни не влаштовують піший хід до столиці, аби на руках внести Микитчина в крісло Верховного Судді?

Але Микитчин, яким би він себе розумним не вважав, все одно мусить потерпіти, бо в прагненні підсидіти Онопенка його випере-див інший суддя цього суду О. Гул-кевич. Цей служитель Феміди пе-реплюнув своїх колег. І 5 квітня 2011 року визнав Г. Васькови-ча… власником оспорених вже приміщень. Судді Верховного Суду шикуйтеся – такого рішення в Україні ще не було! Принаймні за нахабністю.

Наразі судді Стрийського міськрайнного суду свого домо-глися. Їхнє прагнення підсидіти Онопенка разом із його оточен-ням в столиці почули. На місці із перевіркою фактів побував голо-ва Львівської обласної організації Партії захисників Вітчизни Пав-ло Барнацький. Зібрані ним матеріали лягли в основу де-путатського звернення Юрія Кармазіна на ім’я голови Верхов-ного Суду України та Генерально-го прокурора. У них він вимагає не тільки надати принципову оцінку діям вищезгаданих суддів, а й внести подання про звільнення їх із посад.

І все ж, як стверджують обізнані люди, таке абсурдне рішення не ризикнув би прийняти жоден суд-дя першої інстанції без погоджен-ня з апеляційним судом.

4

CM

YK

подробиці читайте на сайтах www.pzv.lviv.ua та www.vybir-lviv.com �

Засновник: Львівська обласна органцізація Партії захисників ВітчизниВидавець: обласна організація ПЗВ

Шеф-редактор: П. С. Барнацький Виходить: двічі на місяць pzv_lviv_obl@ukr.net

Реєстраційне свідоцтво ЛВ № 892/145 від 19 листопада 2008 р., видане Держкомітетом телебачення і ра діомовлення УкраїниЦіна договірна

Надруковано на партійному ротопринтері, свідоцтво державного реєстру: серія ДК № 356 від 12.03.2001 р.

Закінчення. Поч. на 1 стор.

ПоПоВнення �

Надійний резервванні нової еліти української нації, яке розпоча-ло ще покоління революції на граніті. Вони готові підхопити їхню естафету, бо, як бачимо, не-зважаючи на свою несхожість, вони єдині в одному – у своїх серцях не-суть ідею втілення цінностей Майда-ну.

- а які плани у молодіжного резерву?

Свою діяльність молодіжне крило базує на принципах і за-садах статуту партії. Але в них є своя програма. Вони не тільки оволодівають азами політичної мудрості, знань у правовій сфері, у чому їм дуже допомагає голо-ва ЛОО ПЗВ, За-служений юрист України Павло Бар-нацький, а й нама-гаються розроби-ти свої молодіжні програми у сфері р е г і о н а л ь н о ї політики, освіти, науки, захисту прав і інтересів молоді, екології. У вільний від занять час вони активно займаються своїм фізичним розвит-ком – різними видами бороть-би, боксом, часто виїжджають за місто на вишкіл. Така спільна участь у політичному житті єднає і згуртовує. Нас тішить те, що на чолі молодіжного крила викристалізувалась група моло-дих людей-лідерів (а це голова

крила – Богдан Кулинка, його за-ступник – Остап Ясниський, секре-

тар - Олександр Мілевський, та члени ради - Ро-ман Малець і Олесь Байко), на-вколо яких гурту-ються інші. Нині вони проходять серйозну шко-лу практичної політології і на

відміну від більшої части-ни молоді, яка піддалася па-сивним настро-ям, беруть ак-тивну участь у політичному

житті регіону. Не виключено, що вже най-ближчим ча-сом вони на рівні з іншими б р а т и м у т ь участь у вибо-рах до місце-вих органів влади.

Взагалі, на глибоке пе-р е к о н а н н я

керівництва ЛОО ПЗВ, держава дещо нераціонально проводить молодіжну політику. Скажімо, великої уваги надається так званій асоціальній, тяжкій молоді - наркоманам, правопорушни-кам. Ніхто не заперечує, що це важливо і необхідно. Але така

політика є бороть-бою з наслідками. Натомість чомусь активній молоді ува-ги приділяється за-мало. А саме ця категорія є основою майбутньої еліти як політичної, так і бізнесової, наукової, духовної тощо. Україна, особли-во Західна, завжди

слави-л а с я своїми

високоосвіченими, обдарованими ка-драми. Але нинішня головна проблема молоді - відсутність зримої перспекти-ви. Сьогодні вище керівництво країни своєю бездар-ною політикою до-сягло страшних результатів. По-

над 7000000 моло-дих українців (а це більше, аніж насе-лення Латвії, Лит-ви, Естонії разом узятих), отримавши вищу освіту, перебу-вають на заробітках у країнах ЄС. Серед них є чимало висо-кокласних фахівців і просто людей, які побачили і відчули що таке європейські стандарти роботи, виробництва, побу-ту, підприємництва, громадсько-го життя, дозвілля, відпочинку, лікування тощо. Але виникає пи-тання – для кого ми готуємо ка-дри? І невже Україна, яка має тисячолітній досвід державності,

не здатна забез-печити молодо-му поколінню цивілізовані умо-ви для активної участі у держа-вотворчих і роз-будовчих проце-сах?

П р е д с т а в -ники нашого молодіжного кри-ла так само пе-реймаються цією проблемою і хо-чуть докласти зу-силь, аби своєю

політичною діяльністю домогтися створити в країні умови, аби кращі фахівці поступово поверталися до України і реалізовувались тут. А ми зі свого боку намагатимемося ро-бити все, аби члени молодіжного крила після завершення вузів мали гідну перспективу для реалізації своїх здібностей і виростали у ав-торитетних лідерів, здатних при-носити користь державі. Наше молодіжне крило вже зарекомен-

дувало себе самодостатнім рухом. Молоді люди актив-но беруть участь у різних п о л і т и ч н и х і громадсь-ких акціях, в реалізації м о л о д і ж н и х ідей. А нас радує те, що молодь довіряє нашій політичній силі. Зі свого боку ми відкриті

для співпраці з молодими ка-драми, готові ділитися набутим політичним досвідом й відкривати львівському політикуму нові об-личчя.

Ключ від «Мерседеса» підходить і до серця жінки!

* * * Чоловік і дружина збира-

ються у відпустку. - Дітей відправимо до мами,

- говорить дружина. - Собаку й папугу віддамо

тітці Фені. - Кішку візьме двірник. Чоловік задумливо дивить-

ся у вікно. - Якщо у квартирі буде так

тихо, навіщо взагалі кудись їхати?

* * * Я із самого весілля ще не

розмовляв із дружиною.- Посварилися?- Hе хочу її пеpебивати.

* * * Розлючений чоловік вбігає

додому й кричить із порога:- Не відпирайся, підла, я

знаю все!- Зараз перевіримо, -

спокійно відповідає дружи-на. - Ану ж бо скажи, яка мак-симальна глибина озера Тітікака?

№ замовлення:31 Тираж: 15 000 екз.

Сходження на Голгофу

Ще в 2004 році місцевий па-рох о. Тарас виплекав мрію про прокладення цієї хресної дороги. Відтоді щороку 24 вересня сотні прочан вирушають у хресну ходу, яка за своїм змістом нагадує хрес-ний хід Ісуса Христа на Голгофу.

Приємно, що цьогоріч більшість учасників становили діти від 5 до 15 років. Це говорить про те, що віра Христова ніколи не згасне в серцях українців.

Як відомо, Ісус Христос до-рогою на Голгофу зробив 14 зу-пинок. За словами о. Тераса, і на цій дорозі буде 14 станцій, де спо-рудять каплички на згадку про Христові страждання. Деякі ка-плички на народні гроші вже поча-ли зводити.

Знаковим є те, що в цьому

Сьомий рік поспіль у с. Довгому Гірському відбувається хресна хода місцевих та приїжджих прочан на найвищу гору Дрогобиччини - Коньова.

Міні-ГЕС для Довгого Гірського

У селі Довгому Гірському, що на Дрогобиччині, вже з 2014 року має запрацювати нова міні-ГеС.

Новина приголомшлива, особливо на фоні нинішньої ретроградної будівельної полі-тики. А ще більше потішило місцевих жителів те, що роботу на станції зможуть отримати відразу близько двохсот сельчан.

Ініціатором проекту виступив го-лова Львівської обласної організа-ції Партії захисників Вітчизни Пав-ло Барнацький та голова сільської ради Ярослав Тупичак, обраний від ПЗВ. Ще за радянських часів у селі мали намір звести дамбу. Але радянські керманичі планува-ли зробити це по-варварськи, за-топивши заразом не тільки Довге Гірське, а й навколишні села. Роз-рахована вона була на 70 метрів висоти, і після запуску місцеві будівлі мала накрити вода. На ща-стя, тому проектові так і не судило-ся сбутися. Однак на згадку сель-чанам залишилися вриті в землю бетонні глиби.

Павло Барнацький, знаючи проблеми села із водою, вирішив залучити фахівців і вивчити пи-тання, наскільки реально все ж звести у Довгому Гірському дам-бу. І фахівці дійшли висновку, що якщо збудувати низьку дамбу ви-сотою 4-5 метрів, то можна отри-мати ГЕС потужністю 2,5 мегават, електроенергії від якої вистачить не тільки навколишнім селам. На відміну від совєтського проекту це передбачає затоплення біля 200 га землі і практично не зачіпляє інфраструктуру села, що дасть можливість у подальшому розби-ти на набережній човникові станції та облаштувати пляжі.

Проект передбачає інвестиції 11,5 мільйона євро. Його вже підтримав голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк. А зводитиме міні-ГЕС ТзОВ «Балфорд Україна». Ця фірма отримала дозвіл Фонду держмайна України викупати до-вгобуди і доводити їх до пуття. Інвестор вже готовий заразом про-вести в село дорогу, якої не було тут споконвіку, а також спорудити різні об’єкти інфраструктури.

році на вершині гори встановле-но 15-метровий металевий Хрест

вагою близько тонни. Біля тиж-ня парафіяни Довгого Гірського,

змінюючи один одного, на плечах несли цей Хрест на гору.

байко олесь

Кулинка богданМалець роман

Мілевський олександр

Ясниський остап