Мета: ознайомити учнів з голодом 1933 року та його наслідками; вшанувати пам'ять загиблих; виховати любов і повагу до людей.

Обладнання: ілюстрації «Правда про голод», на дошці висить ікона Божої Матері, перед дошкою на столі — сніп, обв'язаний чорною стрічкою і колючим дротом, на рушнику — хліб, сіль та свічка.

Костюми: дівчатка — білі блузи, чорні жалобні стрічки на блузах, хлопці — білі сорочки, чорні краватки та чорні костюми.

Хід заходу(Звучить «Реквієм» В. А. Моцарта Учень запалює свічку.)Читець.Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.Помічаю: не замки—твердіші,Не храми — скам'янілий чорнозем—Потріскані стіни плачу.Піднялись, озиваються в десятиліттяхЗ далини, аж немов з кам'яної гориНадійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, 20 століття,І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три» (Адлер Королів).(Учитель бере до рук книжку «Голод-33».)Учитель. Літа 7441 від створення світу (ліга 33 від Різдва Христового) був в Україні

великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу, а була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу—старих, молодих і дітей, і ще ненароджених—у лонах матерів.

Тож перегорнемо скорботні сторінки народної пам'яті.

Учень (запалює свічку). Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля — перевернутися від того, що було. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй і належить, і ми ходимо по землі зі своїми тривогами і надіями. Тож пом'янімо хоч сьогодні, зі спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян, жертв голодомору.

Учениця (запалює свічку). Історія людства ще не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх громадян. Пам'ятаймо, що взимку 1932—1933 років помирало в Україні 17 осіб на хвилину, 25 тисяч щодня.

(Хвилина мовчання.)Читець. «У той рік заніміли зозулі». " У той рік заніміли зозулі,Накувавши знедолений вік.Наші ноги розпухлі узулиВ кирзаки-різаки у той рік.У той рік мати рідну дитинуКлала в яму, копнувши під бік,Без труни, загорнувши в ряднину...А на ранок — помер чоловік.У тої рік і гілля, і коріння —Все трощив буревій навкруги...І стоїть ще й тепер Україна,Як скорботна німа край могил (Д. Головко).

1

Учень. Двадцять два місяці голоду — штучного, рукотворного. Він став глобальною катастрофою XX століття. Проти українського народу велася справжня війна, негідна, людоморна. Війна проти такого мирного, працьовитого народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, зруйнувати спільність людську фізично і духовно.

Учениця. До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовлялося прийняти колгоспну систему. За 1931 рік державні заготівлі становили 380 пудів, але цього було досягнуто в результаті знекровлення села У багатьох селян вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд.

Учень. Узимку 1931—1932 років привид голоду вже стукав у двері селянських хат. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932 року. Внаслідок неякісної обробки загинула частина посіву. І все ж таки врожай 1932 року міг би забезпечити населенню України мінімум продовольства.

Учениця. Але цього не сталося. Угорський письменник Мате Залка писав: «Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод. Це — трагедія».

Читець. «Обдирали селян».Обдирали селян, наче липку.Мав коня — то вже був з куркулів.Супротивних — в Сибір, там, крізь шибкуСкільки глянеш — дроти таборів.В таборах той, хто землю леліяв,У буремні відстояв грудьми.«Вождь великий» всю тундру засіявЗ України моєї кістьми.

Учень. Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний го-лодомором. Що ж забрали із собою у могили ті мільйони великомучеників голодного року?

Учениця. А пішли найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нащї — гени розуму, здоров'я, людяності і відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Ночами селяни зрізали колоски на тих полях, де ще два роки тому були повноправними господарями.

Учень. Сьомого серпня Сталін підписав закон про охорону соціалістичної власності, що у народі називали «законом про п'ять колосків», де за крадіжку передбачено розстріл або позбавлення волі строком на 10 років.

Із чорної далини 33-го вістять голоси очевидців про страшну трагедію нашого народу, охоплюють спазми болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає жалоби — є тихе, скорботне відання баченого і пережитого.

Учениця Слова розпуки німіють — нема вже душевних сил для емоційного виплакування горя. Народ не хотів вірити в те, що це могли творити люди. Приречені на голодну смерть вірили, що це зло чинить диявол. Послухайте ці скорботні історії минулого.

(Учні зачитують спогади очевидців)

2

Учениця. Шостого грудня 1932 року було прийнято постанову партї про чорні дошки, на яких було записано 85 районів України. В цих районах конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на селян обрушувалися репресії. Голод охопив Україну, Селяни їли собак, котів, щурів, трупи коней, листя і кору дерев. Траплялися випадки канібалізму.

Учень. Живі не мали сили ховати мертвих. У деяких населених пунктах на сільрадах вивішували чорні прапори, що означало, що жителів тут уже немає. У Харківській області було зафіксовано 9 районів, де масово мерли люди, А на сусідніх залізничних станціях в елеваторах під охороною зберігалися тисячі пудів хліба.

Учениця. А газети весною 1933 року повідомляли про щасливе життя радянської держави. Скрізь лунали повідомлення про новобудови, чудове життя, піклування вождя всіх народів, а на селі була мрія про рятівний окраєць хліба

Читець. Кажеш, не було голодомору?Ти кажеш — не було голодомору?І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерно вимели до тла? Як навіть вариво виймали з печі І забирали прямо із горшків. Окрайці виривали з рук малечі, Із торбинок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голодомору?Чого ж тоді, як був і урожай, Усе суціль викачували з двору, — Греби, нічого людям не лишай! Хто села, вимерлі на Україні. Російським людом поспіль заселяв?Хто? На чиєму це лежить сумлінні?Імперський молох світ нам затуляв!Я бачив сам у ту зловісну пору і пухлих, і померлих на шляхах.І досі ще вони стоять мені в очах.А кажеш — не було голодомору?

Учениця. На одного працівника виділялося по 100—300 грамів хліба, але діти, які не працювали, не мали і цих крихт. У 180 районах, де не виконували плануй дитячі ор-ганізації зняли з централізованого продовольчого постачання. Фіксацією дитячої смертності ніхто не займався. На той час в Україні було 55 тисяч сіл, і в кожному мерли діти. На Харківщині тільки за 1 день 2 травня ! 933 року померло 300 дітей. Це були невинні жертви голодомору.

Читець. «Вічний монолог»Вам стане соромно колись за те.Та я вже цього не побачу....А житечко моє—таке густе... А мамина рука—іще гарячаЯ ще не вмер...

3

Ще промінь в оці грав.В четвер мені пішов десятий рік.Хіба в такому віці умирають?Ви тільки поверніть мене на бік,До вишеньки в колиску ясночолу.Я чую запах квітів. Я не вмер.А небо стрімко падає додолу.Тримайте хтось!Хоча б за коси верб...Куди ж ви, людоньки, куди?Окраєць ласки... Чи із печі диму?Та ж скільки в тілі зайвої води!...Не чує світ. Усі проходять мимо (А. Листопад).(Виходить кілька учнів зі свічками.)

Учень 1. Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде, дай плоду помираючим! Місяцю, дай сили помираючим!

Учень 2. Господи! Вседержителю наш! Чи ти осліп від горя і людських гріхів? Ти ж зумів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати 5 тисяч. Сотвори диво — нагодуй! Поможи!

Учень 3. Богородице! Мати наша, покровителька люду святоруського! Чого залишила нашу землю, чи не бачиш, що то вже не Україна а велетенська могила? Де ви, сили небеснії?

Учень 4. Прости, небо! Прости, земле! Простіть всі муки і божевілля мого народ)'! Ту моторошну ніч, усі жахи, бачені і небачені від створення світу, простіть!

Учениця. Тяжко повертає собі народ України духовне здоров'я. Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Читець 1. Хіба сховати нас у могили?Ми зацвітемо й там барвінком. Дає мені, Вкраїна, силу. Я—українка

Читець 2. Є найсвятіша рідна хатаІ поля батькового загінець. Тобі про рід вкраїнський дбати. Ти—українець.

Читець 3. Цвіте калина між тернами...

І рідно пахнуть чорнобривці. Спинивсь Чумацький Шлях над нами. Ми—(всі учні)—українці (Усі учасники співають пісню Т. Петриненка «Україна».)

4