МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИНаціональний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Методичні рекомендації до курсової роботи

з дисципліни«Електродинаміка та поширення радіохвиль»

для напрямів підготовки 6.050903 ” Телекомукації”

Затвержено назасіданні кафедри

Звукотехніки та реєстрації інформації

Протокол № 13 від 25.06.2008

Київ НТУУ «КПІ» 2008

Методичні рекомендації до курсової роботи з дисципліни «Електродинаміка та

поширення радіохвиль» для напрямів підготовки

6.050.903 « Телекомукації » // Укл. В.В.Пілінський Д.А.Шмигін .

За загальною редакцією Д.А.Шмигіна .-К.:НТУУ КПІ, 2008. -50 с.

Навчальне видання

Методичні рекомендації

до курсової роботи

з дисципліни «Електродинаміка та поширення радіохвиль»

для напрямів підготовки 6.050.903 «Телекомукації»

Укладачі:

Пілінський Володимир Володимирович ,канд.техн.наук , проф

Шмигін Денис Андрійович , асистент

За загальною редакцією Д.А.Шмигіна

Рецензенти : В.С.Лазебний П.А.Попович

2

1 ВСТУП

МЕТА РОБОТИ

Виконання курсової роботи має за мету;• поглиблення теоретичних знань технічних і програмних засобів при проектуванні систем радіозвязку;• розвиток навиків самостійної оцінки спроможності аналогових та цифрових систем радіозвязку на основі статистичної моделі напруженості поля сигнала ;• набуття навиків роботи з технічною та довідниковою літературою з питань реалізації систем радіозвязку, вибору програмного забезпечення, використання стандартних баз даних геоинформаційних систем (ГІС) ;

Курсова робота повинна сприяти закріпленню і узагальненню знань, отриманих студентом на лекційних і практичних заняттях, застосуванню цих знань до комплексного розроблення конкретної інженерної задачі.

Однією з основних вимог до теми курсової роботи є її комплексність, тобто розв'язання взаємно зв'язаних між собою питань. Разом з тим ряд деяких питань теми повинні бути розроблені більш детально на основі загального вирішення задачі.

 

ТЕМАТИКА КУРСОВОЇ РОБОТИ

На основі статистичних методів прогнозування оволодіти навичками прогнозування електромагнітної обстановки в заданому районі.

Вихідними данними для проектування є координати передавального та приймального пристрою, потужність передавального пристрою, висота антен та їх характеристики, характер місцевості та час за якого напруженість поля перевишує прогнозований рівень . Характер місцевості та вибор топології трасси проводиться на основі картографічних данних для кожного окремого випадку за допомогою картографічних данних або систем використовуючих географічні бази данних.*

Курсова робота повинна включати такі етапи:

1. Відповідно до індивідуального завдання скласти профіль траси та визначити основні її характеристики (середня висота, угол просвіта та характер місцевості тощо) .2. Розрахувати напруженість поля для конкретної траси на основі вхідних данних та топології траси.3. Порівняти отриманні результати з розрахунками отриманними для ідеального випадку (за формулой ідеального радіозвязку) 4. Обгрунтувати і детально описати рішення задачі планування зони покриття вказаного в індивідуальному завданні.5. Зробити висновки.

* Окремі пункти завдання для курсової роботи за погодженням з викладачем можуть бути уточнені або замінені в процесі виконання роботи.

3

2 ЗАВДАННЯ ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вихідні данні :

Перелік характеристик

1.Діапазон робочих частот

2. Потужність випромінювання Рп, Вт

3.Ширина смуги основного випромінювання ΔF изл., МГц

4. Ширина пропущення основного каналу прийому ΔFпр. МГц

5.Максимальний коефіцієнт підсилення антени Gr

6.Рівень бічних пелюстків ДНА щодо головного Gb,дБ

7.Припустимий рівень сигнала вході приймача Pnдоп,Вт

8.Висота підйому антени h, м

9. Поляризація, γ10. Нормовані характеристики g(f),k(f)

11. Профіль та довжина траси **

** визначається окремо для кожного студента без урахування номеру варіанта викладачем

№ Вар Ризл, Вт

Pnдоп,Вт

ΔF изл., МГц

ΔFпр, МГц

Gr изл Gr пр h изл, м h пр, м γ изл γ пр

1 105 3 10-

113 3.3 - 39 - 36 10 5

прав.кр. ліва.кр

2 105 4 10-

113,1 4.3 - 39 - 36 7 6

вертик. вертик.

3 9105 8 10-

114 5.0 - 40 - 36 8 7

прав.кр ліва.кр

4 9105 6 10-

114,5 3.5 - 40 - 36 9 4

вертик. гориз.

5 5 105 9 10-

113,5 3.2 - 41 - 36 4 5

прав.кр. ліва.кр

6 5 105 7 10-

113,3 3.1 - 41 - 36 11 8

гориз.. гориз.

7 3 105 8 10-

114 4.1 - 42 - 36 5 4

прав.кр. гориз.

4

8 3 105 3 10-

116 4.0 - 42 - 36 6 5

пертик. гориз.

9 7 105 2 10-

113.4 3.3 - 43 - 36 7 3

прав.кр. гориз.

10 7 105 4 10-

113,5 3.0 - 43 - 36 12 9

вертик. гориз.

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАІЇ ДО ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

3.1 Поширення радіохвиль. Визначення залежноті напруженості поля за формулою ідеального радіозв’язку

Радіохвилі поширюються у навколишньому просторі планети Земля. Земля має радіус, який приблизно дорівнює та неоднорідну поверхню (суходіл, моря, міста, тощо). Землю охоплює газова оболонка, що обертається разом з нею – атмосфера. Атмосфера складається з тропосфери, стратосфери та іоносфери. Фізичні параметри атмосфери є змінними, в залежності від відстані до поверхні Землі.

Траєкторія, вздовж якої енергія радіохвилі поширюються від джерела до точки спостереження, залежить від різних чинників. Основними з них є частота сигналу та електродинамічні параметри середовища.

В залежності від частоти радіохвилі розподіляють за діапазонами.Діапазони розподілу частот визначають за формулою:

,

де – номер діапазону.Радіохвилі, які поширюються безпосередньо у поверхні Землі і частково огинають Земну

кулю, називають земними або поверхневими (2).Радіохвилі, що поширюються на значні відстані, внаслідок рефракції в тропосфері,

називають тропосферними (3).Радіохвилі, що поширюються на великі відстані і огинають Землю внаслідок відбиттів від

іоносфери називають іоносферними (просторовими).Радіохвилі, для яких іоносфера є радіопрозорою ( ), можна також віднести до

прямих хвиль (5).

5

Рисунок Області атмосфери та види поширення радіохвиль

6

Формула ідеального радіозв’язкуДля початку з’ясуємо особливості процесу поширення радіохвиль у вільному просторі з

параметрами: .Виконаємо процедуру отримання формули ідеального радіозв'язку:1) Поширення радіохвиль відбувається з носійною частотою , потужністю в точці 1,

що їх випромінює ізотропна антена (тобто випромінює однаково в усі сторони).Енергія радіохвилі розподіляється рівномірно по поверхні уявної сфери і визначає

потужність випромінювання

.

Якщо потужність випромінювача відома, то у будь якій точці зони поширення радіохвиль можна знайти значення модуля вектора Пойнтинга:

де П – вектор Пойнтинга, – площа сфери.Для сфери значення модуля вектора Пойнтинга дорівнює:

, .

Вектор є векторним добутком векторів напруженості електричного та магнітного полів та , які в дальній зоні взаємно перпендикулярні та змінюються синфазно, а його напрямок

співпадає з напрямком поширення електромагнітної хвилі, тому модуль :

,

де та – амплітудні значення складових напруженості електричного та магнітного полів (

).

2) Скористаймось поняттям хвильового опору, що є коефіцієнтом пропорційності між та :

.

Для вільного простору:

.

Запишемо дієве значення вектора Пойнтинга:

.

7

3) Тоді з формули для дієвого значення вектора Пойнтинга отримаємо амплітудне і, відповідно, дієве значення напруженості поля:

;

.

Цю залежність значення напруженості поля від потужності випромінювання справедливу для будь-якого ідеального випромінювача називають формулою ідеального радіозв'язку.

Для зручності практичного застосування використовують одиниці виміру для потужності – кіловати, а для відстані – кілометри, вони є пристосовані до реальних умов. Тоді формули наведені вище мають вигляд :

,

.

Але ізотропні випромінювачі – це ідеальні випромінювачі, їх неможливо реалізувати на практиці. Замість них застосовують антени, що випромінюють лише у визначеному напрямі. Ступінь концентрації потужності випромінювання визначає коефіцієнт спрямованої дії антени –

. Спрямована антена, що випромінює потужність , створює таку ж напруженість поля ,

як ізотропна антена, що випромінює потужність більшу в разів. Тобто застосування спрямованих антен дозволяє зменшити потужність передавача в разів.

Інколи (для високих частот) зручніше замість напруженості поля використовувати потужність, що створюється на вході приймача ( ). Потужність у точці прийому також описується формулою ідеального радіозв’язку, але вираженою іншими складовими (Формулою Фрііса): потужністю передавача, коефіцієнтом спрямованої дії, передавальної та приймальної антен, відстанню між ними, частотою:

.

Співвідношення, що визначає залежність між довжиною хвилі та частотою:

,

8

де с – швидкість світла (в даному випадку швидкість поширення електромагнітної хвилі) у вакуумі (вільному просторі).

Співвідношення, що характеризує втрати потужності за умови поширення радіохвиль у вільному просторі, якщо

Втрати в процессі поширення з урахуванням коефіцієнтів спрямованої дії передавача

та приймача називають основними втратами:

У зв’язку з тим, що значення та різняться на декілька порядків, для полегшення розрахунків, доцільно використовувати вирази для потужності у логарифмічних одиницях:

,

якщо значення потужності береться у відношенні до опорного рівня , або

,

якщо значення потужності береться у відношенні до опорного рівня .

Зазначимо, що рівень . Звернемо також увагу на те, що аналогічні вирази

для напруженості поля мають інший вигляд: , (де ), тому що .

Процес поширення радіохвилі над поверхнею Землі та в навколоземному просторі супроводжується відбиттям, заломленням та поглинанням, що призводить до втрат енергії. Додаткові втрати, які зумовлені вищезгаданими явищами враховуються множником послаблення у формулах ідеального радіозв’язку:

Таким чином загальні втрати:

9

,

або, з використанням відносних велечин (дБ):

.

10

3.2 Методика розрахунку напруженості поля на основі детермінованої моделі

За рекомендаціями СЕРТ (Conference of European Postal and Telecommunication operators) T/R 22-07, T/R 20-08, T/R 25-07 (Європейська конференція операторів пошт та електрозв’язку) розрахунок напруженості поля з урахуванням перешкод містить 5 етапів (метод Дегу):

1. Розрахунок основних величин. Спочатку складають топографічний профіль району між антенами передавача й антенами приймача (див. рис. 8.12). Якщо морфологія невідома (рослини, будівлі тощо), до топографічних висот в межах від 1000 м до d-1000 м необхідно додати 10 м.

Рисунок 8.12 — Топографічний профіль з двома перешкодами, які необхідно врахувати

де T – передавач; M1 – перша перешкода; M2 – друга перешкода; R – приймач.Необхідно врахувати еквівалентний радіус Землі (8500 км), що дорівнює 4/3 радіуса

Землі (6375 км).Визначаємо кореговану висоту:

(8.13)

Визначаємо розрахункові висоти h1 й h2, а також радіуси зон Френеля: r1(x) до r3(x) (у випадку однієї перешкоди необхідно обчислити тільки h і зони Френеля r1(x) і r2(x)):

11

Всі величини необхідно підставляти у формули в одиницях виміру системи SI (довжини та висоти в метрах, частоту f у герцах).

2. Вимоги щодо коректності даного методу розрахунку. Для застосування методу розрахунку напруженості поля з урахуванням втрат внаслідок дифракції від клиноподібних перешкод є такі умови:

- не більше двох перешкод;- у перших зонах Френеля між T й M1, M1 й M2, M2 й R не повинно бути

перекриття;- максимально допустима ширина однієї перешкоди становить d/20.

3. Розрахунок дифракційних втрат для однієї клиноподібної перешкоди.Якщо вимоги другого пункту виконано, то дифракційні втрати, спричинені однією

перешкодою (рис. 8.13) розраховують за формулами:

де

Якщо Lдф > 40 дБ, то для подальших розрахунків слід застосовувати значення 40 дБ. Якщо < -1, то слід застосовувати значення -1.

Параметр h може мати також від’ємне значення (нижче лінії прямої видимості від T до R).

4. Розрахунок дифракційних втрат для двох перешкод. Насамперед необхідно визначити основну перешкоду.

Якщо , то M1 є основною перешкодою.

Якщо , то M2 є основною перешкодою.

На рисунку 8.12 M1 є основна перешкода, а M2 - другорядна перешкода. Значення a,

(b + c) і h1 слід застосовувати для визначення відповідно до формули (). Значення b, c й h2'

слід застосовувати для розрахунку за формулою () з відповідними замінами ,

та , де:

12

Рисунок 8.13 — До розрахунку дифракційних втрат для однієї топографічної перешкоди

Дифракційні втрати від основної перешкоди Lдф розраховують так, як це описано в п. 3

для однієї перешкоди за формулою ().Дифракційні втрати від додаткових перешкод Lдф' розраховують так, ніби лінія зв'язку

проходить від основної перешкоди до відповідної радіостанції через ще одну клинчасту перешкоду М2 (рис. ).

Рисунок 8.14 – До розрахунку дифракційних втрат для двох топографічних перешкод

Далі розраховуємо за формулою (8.17) із заміною .

5. Розрахунок напруженості поля. Напруженість поля E в точці спостереження (R) визначають за формулою:

,()

де - значення напруженості електричного поля у вільному просторі

13

()

де P – це випромінювана потужність, D – коєфіцієнт спрямованої дії антени, V – множник послаблення (для вільного простору V = 1, або 0 дБ).

14

3.3 Методика оцінювання напруженості поля на основі статистичної моделі

3.3.1 Визначення профіля траси за допомоги цифрових карт місцевості

На основі географічних координат передавача та приймача з топографічної бази данних або по карті місцевості визначити висоти міцевості над середнім рівнем моря вздовж траси. Профіль траси визначають так , щоб отримати цілу кількість шагів (приблизно 0.25 км кожний ). Профіль траси має включати висоти точок місцевості, що відповідають положенню передавача та приймального пристрою, за необхідностю до висот траси треба додати поправку на кривизну поверхні Землі .

Рисунок – Профіль траси між РЕЗ в прямокутних координатах

З урахуванням сферичності Землі, з метою збереження висот точок лінії АБ над рівнем моря (чи будь-яким умовним нульовим рівнем) на графік нанесена лінія, яка відображає нульовий рівень та має вигляд параболи, її визначає рівняння:

де – відношення відстані від початку координат до точки, в якій визначають значення z,

до відстані між РЕЗ; Rекв – ефективний радіус землі з урахуванням стандартної рефракції (Rекв = 8500 км).

3.3.2 визначення напруженості поля

Розрахунок напруженості поля для певної траси виконують за формулою:

15

де – медіанне значення напруженості поля сигналу, що знаходять з кривих поширення (рис.8.15(а, б, в, г));

Р – випромінювана потужність, дБ (Вт); G(θ) – коефіцієнт підсилення антени у напрямі, що визначає кут θ, дБ;

– коефіцієнт, що залежить від ступіня нерівності місцевості, дБ, і визначають за графіком, який наведено на рис. 8.17;

– коефіцієнт, який залежить від висоти приймальної антени, та характера місцевості в

зоні приймання, дБ; – коефіцієнт, що залежить від процента пунктів приймання, для яких напруженість

поля перевищить прогнозований рівень, дБ (рис.8.18), тут характеризує нерівність місцевості;

– коефіцієнт, що залежить від кута зазору місцевості, дБ (рис. 8.20);

– кут зазору місцевості, град (рис. 8.20);

– коефіцієнт, який враховує кліматичні зони, дБ.

За рекомендаціями 370 та 529 МСЕ, – це функціональна залежність (крива поширення):

де R – довжина траси, км; F – робоча частота (смуга частот), МГц;

h1 – ефективна висота передавальної антени, м; t – час, впродовж якого напруженість поля перевищує прогнозований рівень (50, 10, 5, 1), % .

На кривих поширення зображено рівні напруженості поля, яке генерує джерело потужністю 1 кВт, на 50 % розташувань (в межах однієї зони, орієнтовно м) для різного відсотку часу (50, 10, 5, 1 %), для різних смуг частот та характеру довкілля.

Ефективну висоту передавальної антени базової станції h1 визначають як висоту над середнім рівнем місцевості в межах від 1 до 15 км від передавача в напрямі місця розташування приймача.

h1 = hn - hm ,

де h1 – ефективна висота передавальної антени (базової станції), м;

hn – фізична висота передавальної антени над рівнем моря, м;hm – середня висота місцевості, м.

Середню висоту місцевості hm розраховують за рівнянням:

Для hi необхідно застосовувати висоти на відстанях , м від передавача в напрямі приймача.

16

Якщо траса від передавача до приймача менша 15 км, то враховують фактичну відстань до приймача.

Криві поширення над морською поверхнею слід враховувати тільки у ситуації, якщо траса над водною поверхнею становить не менш 10 км. Якщо траса поширення над водною поверхнею становить менш 10 км, слід застосовувати криві поширення над суходолом.

Значення напруженості поля для відстані d від 1 до 10 км в умовах поширення електромагнітних хвиль над суходолом визначають в такий спосіб: на діаграмі (рис. ) з логарифмічною шкалою відстані і лінійною шкалою напруженості поля, відповідну криву лінійно екстраполюють від точки 10 кілометрової відстані з градієнтом кривої напруженості

поля в зоні 10 км – . Якщо, ця екстрапольована крива перетинає криву вільного

простору між 1 км і 10 км (точка d), напруженість поля вільного простору визначають

додаванням значення до значення Е0(10 км).

Для сигналів з відношенням проходження/непроходження менш 1:10 та із тривалістю циклу більше 30 с слід застосовувати криві для 50 % часу (за умови переривання частоти-носія). В інших випадках треба застосовувати криві для 1% часу (безперервна частота-носій). Для змішаних трас застосовують лінійну інтерполяцію за формулою:

де Eзм – напруженість поля для змішаної траси;

Eм – напруженість поля для ділянки траси над водною поверхнею, що дорівнює

довжині змішаной траси;

Eсд – напруженість поля для суходільної ділянки траси, що дорівнює довжині

змішаной траси;

rм – довжина ділянки траси над водною поверхнею;

rΣ – довжина всієї траси.

Якщо потужність передавача недорівнює 1 кВт, значення напруженість поля розраховують як :

де Е1кВт – значення, отримане з кривих поширення.Точність визначення напруженості поля радіозавад у місці прийому головним чином

залежить від того, як враховують реальні умови уздовж траси поширення й технічних характеристик передавальних і приймальних станцій.

Визначимо складові формули 1. Коефіцієнт , що характеризує нерівномірність місцевості Dh. Нерівність поверхні

Dh визначають як різницю висот, що перевищують на 10% й 90 % відповідно висоти місцевості, вимірюваних у межах від 10 км до 50 км від передавача в напрямі місця розташування приймача (рис. 8.16). Якщо траса від передавача до приймача коротше 50 км, то необхідно враховувати фактичну відстань до приймача.

17

Рисунок – Нерівномірність поверхні траси

Криві поширення для трас над суходолом наведено за умови Dh = 50 м. Якщо нерівності місцевості відхиляються від Dh = 50 м, то необхідно застосувати поправні коефіцієнти для напруженості поля радіозавад, які отримують з кривих поширення, приклад яких наведено на рис. 8.15.

а)

18

Рисунок – Залежність поправного коефіцієнта для полоси частот від 80 до 250 МГц (а) та для полоси частот від 450 до 1000 МГц (б)

2. Коефіцієнт, який враховує висоту антени приймача. Висоту антени приймача

визначають як висоту над рівнем земної поверхні в місці розташування антени. Криві поширення наведено за умови висоти антени приймача, що становить 10 м над рівнем земної поверхні. Для інших значень висоти антени приймача напруженість поля, отримана з кривих поширення, повинна бути скорегована. Поправні коефіцієнти для випадку зменшення висоти антени приймача від 10 м до 3 м (напр., рухомі станції) наведено в табл. 8.2. Поправні коефіцієнти для відстаней від 50 до 100 км визначають за лінійною інтерполяцією.

Таблиця – Поправні коефіцієнтиСмуга частот Відстань < 50 км Відстань > 100 км

29.7 – 300 МГц - 8 дБ - 5 дБ

300 – 1880 МГц - 10 дБ - 3 дБ

Таким чином коефіцієнт для розрахунку напруженості поля для висот приймальної антени h2 від 1,5 до 40 м визначають за формулою:

де с наведено в табл. :

Таблиця – Значення коефіцієнта с

Зонас, дБ

ОВЧ УВЧ

Сільська 4 4Приміська 5 6

Міська 6 8

19

Рисунок – Відношення (дБ) напруженості поля для заданого проценту пунктів прийому до напруженості поля для 50% пунктів прийому

Аналогові системи Цифрові системи (ширина смуги > 1.5 МГц)

Аналогові системи для > 50м

Якщо висота антени приймача перевищує 10 м над рівнем земної поверхні, - напруженість поля розраховують таким чином:

E (h1, h2) = E (h1', 10 м)

де E(h1, h2) – напруженість поля для ефективної висоти антени передавача h1 і фізичної висоти антени приймача над рівнем земної поверхні h2;

E(h1', 10м) – напруженість поля для ефективної висоти антени передавача h1' і фізичної висоти антени приймача над рівнем земної поверхні h2.

3. Коефіцієнт , який враховує характер профілю траси. Зміни сигналу виникають через зміну геометрії всієї траси поширення, наприклад, через наявність пагорбів. Непостійність розташувань оцінюють для квадратних зон зі стороною 100...200 м, інколи з додатковою умовою, що зона має бути плоскою. Важливим є те, чи буде вплив геометрії траси на зміни у цій зоні. На рис. показано залежність коефіцієнту , дБ, від відсотка пунктів прийому, для якого напруженість поля перевищить прогнозований рівень.

20

%

Вважають, що процеси стосовно широкосмугових цифрових систем (ширина смуги не менше 1,5 МГц) менше залежать від частотно-залежного положення кореспондентів ніж аналогові системи.

4. Кут зазору на трасі. Якщо на місцевості між передавальною станцією й місцем прийому є підйоми та спуски, то необхідно скорегувати в місці прийому значення напруженості поля. Кут просвіту зображено на рис. . Поправний коефіцієнт визначають для максимальної відстані 16 км за графіком поправки для кута просвіту (рис. ).

Рисунок – До визначення кута зазору на трасі.

Якщо на базовій або фіксованій станції, що створює завади, застосовують спрямовані або похилі антени, – ці фактори необхідно приймати до уваги під час визначення напруженості поля радіозавад.

Поправні коефіцієнти для різних значень кутів просвіту місцевості розраховують за формулами:

для ДВЧ,

для УВЧ.

21

Кут зазору , град.

Рисунок – Коефіцієнт корекції на кут зазору місцевості.

Якщо приймальні антени спрямовані або похилі антени, необхідно відняти коефіцієнт підсилення прийомної антени в напрямку завади з максимально допустимої напруженості поля завади.

6. Коефіцієнт, який враховує кліматичні регіони . Відомо, що напруженість поля в різних кліматичних регіонах різна. Спостерігається кореляція значень середньої напруженості поля з градієнтом індексу рефракції в першому кілометрі атмосфери над рівнем землі. Якщо коефіцієнт рефракції для певного регіону помітно відрізняється від 40, то для розрахунку напруженості поля необхідно використати поправний коефіцієнт:

,

Якщо невідомо, але є певна інформація стосовно середнього значення , де

, можна застосовувати альтернативний поправний коефіцієнт

, для помірного клімату.Таким чином за наведеною методикою можна визначити рівень напруженості електричного поля завад в точці спостереження та порівняти із чутливістю (сприйнятливістю) рецептора та зробити висновки

22

ДОДАТОК

П1 Криві поширення

23

П2 ТАБЛ. 1

Поляризация

Гориз. Вертик.Накл 450.

Правая круговая

Левая круговая

Гориз. 0 -20 -3 -3 -3Вертик. -20 0 -3 -3 -3

Накл 450. -3 -3 0-20 -3 -3Права

кругова-3 -3 -3 0 -25

Лівакругова

-3 -3 -3 -25 0

24

ЛІТЕРАТУРА

1. Сети мобильной связи. Частотно – териториальное планирование /В.Ю.Бабков ,

М.А.Вознюк , П.А.Михайлов . -2изд.,-М.:Горячая линия-Телеком, 2007.-244с

2. Петров Б.М. Электродинамика и распространение радиоволн.-М.: Горячая линия –

Телеком, 2004.-558 с.

3. Соглашение между администрациями связи, 16 европейских стран, о координации

частот между 29.7 МГц и 43.5 ГГц для фиксированных и сухопутных подвижных служб. Вена,

30 июня 2000 г

4. Никольский В.В., Никольская Т.И. Электродинамика и распространение радиоволн.

– М.: Наука, 1989. – 544 с.

25