«З ЛЮБОВ’Ю

ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ» Письменники-земляки

степового краю

Новоукраїнська центральна районна бібліотека

2013

Новий проект спрямований на популяризацію творчості місцевих літераторів. Така акція дасть можливість розширити знання підростаючого покоління про талановитих особистостей рідного краю.Новоукраїнщина – щедра письменницькими талантами земля.Серед них є класики української літератури та самодіяльні поети, які живуть і творять у нашому краї , пишуть для душі, для себе. Саме їм, самодіяльним поетам Новоукраїнщини присвячено другий випуск покажчика. 

Ходила я по лезвию ножа, Глядела, мне казалось, далеко. И прошлого как-будто бы не жаль, И в нынешнем живется нелегко. Рискуя, не тоскуя, всякий раз Над пропастью кружилась голова, Но в пропасть все же я не сорвалась, А выжила, мне кажется, едва.

« Мелодія душі Поліни Коган»

Поліна Йосипівна Коган - ім'я добре відоме не лише в нашій степовій Новоукраїнці, а й далеко за її межами. Чудовий педагог, непересічна, надзвичайно талановита поетеса, яка написала дивовижно гарні й незабутні вірші, що йшли від самого серця, розкриваючи її надзвичайно ніжну і мрійливу душу...

Вона народилась в Одесі в 1921 р. Після закінчення школи (1939 р.) юна поетеса (писати почала ще з п'яти років) вступила до Одеського університету на філологічний факультет. Студентські роки перервала Велика Вітчизняна війна.

Студентка перетворилась на медсестру. Вона працювала вихователем дитячого садка, диктором на радіо, помічником режисера та актрисою російського драматичного театру. Тут вперше зі сцени вона прочитала свої вірші.

У 1949-му, переїхала до Новоукраїнки, де 40 років працювала вчителем російської мови та літератури, методистом, завідуючою відділом освіти.

Довгий час талановита поетеса не друкувала свої вірші.І лише в 1990-х р. вона наважилась їх опублікувати. Тоді, коли, як сама говорила, "прийшов час подумати про заповіт" - заповіт її душі.

Найкращі вірші Поліни Коган увійшли до двох поетичних збірок: "Давности нет" (1996р.) та "Благословляю верность и любовь"(2003р.).

Станіслав КолядаПлідно працює на поетичній ниві наш земляк Станіслав Коляда, становлення якого проходило при підтримці районної бібліотеки.

СтаніславКоляда народився 1944 року в с. Рівному в сім»ї робітників. Після закінчення Рівнянської СШ № 5 навчався в Олександрійському СПТУ-3 і здобув спеціальність - електромонтер сільської електрифікації і звязку

З грудня 1964 року проходив строкову службу на Байконурі, після повернення продовжив роботу за спеціальністю.

В 2002 році на широкий читацький загал вийшла перша збірка поезій Станіслава Коляди « Землі священної нектар…»,в 2003 році «Я славлю рід мій український», 2004р. – «Сонечко в твоїх долонях», 2006р. – «Якби ми всі…». В 2012р. в ЦПК «Ювілейний» відбулася презентація нової збірки «Первоцвіти мого життя».

«Мовою серця і душі»

ОЛЕКСАНДР АНТОНЕНКО

Тут дитинство моє босоноге, Тут і прадід і дід і батьки… Тут зійдуться мої всі дороги, - Пролетять над землею роки. Та не згасне життя іскра Божа, - Пам’ятаймо цю справу просту, - На Землі стане днина погожа, - Десь у правнуках я приросту!

Народився 1951 р. в м. Новоукраїнці, в сім’ї службовця. Як поет сформувався остаточно у 1989 р. , почав писати бардівські пісні під гітару, закінчив Новоукраїнську середню школу № 3), потім рік працював муляром у ПМК-4, звідки був направлений у Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут.

Інститут закінчив у 1974 році, отримавши кваліфікацію « інженер-будівельник» і військове звання « лейтенант – інженер». Відразу був направлений на військову службу, яку проходив у Середньо-Азіатському військовому окрузі.

10 років пропрацював у Новоукраїнському «Міжколгопсбуді» на різних посадах, начальником відділу капітального будівництва, працював заступником голови райдержадміністрації, начальником відділу економіки та розвитку інфраструктури Новоукраїнської РДА.Зараз на заслуженому відпочинку.

Поети довго не живуть,

Вони неначе ті падучі зорі, -

По небосхилу шкидко промайнуть,

Та все ж, на хвильку, збудять ніч надворі.

Вірші Олександра Антоненка стали епіграфом до розділу « Новоукраїнський район» книги « Кіровоградщина: історія та сучасність центру України» :

Гуркотіли навали ворожі І кривавим ставав небосхил Ніби чую я поклик сторожі На вершинах прадавніх могил. Де гриміли бої в чистім полі Дозрівають хлібів колоски Пошануймося в праці і воліДорогїї мої земляки.

Народився 8 вересня 1964р., смт. Приютівка Олександрійського району. Закінчив Користівську середню школу (1982) та філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна (1988). Працює вчителем зарубіжної літератури Новоукраїнської гімназії № 7.

Переможець Всеукраїнського конкурсу „Учитель року” у номінації „Зарубіжна література”, заслужений учитель України (1997). Член обласної творчої групи вчителів зарубіжної літератури. Незмінний ведучий і президент Клубу інтелектуальної творчості(КІТ) міста Новоукраїнки, президент КОЛІР.

Я шутил на бегу, На бегу я и жил, и любил, И в себе – незаметно – я сам человека убил..

Вы поймете эти песни,этот тихий шепот грусти этот слабый шорох ветра, этот сладкий звон травы…

Тетяна Харькова, 1946 р. народилась в с. Червона Кам'янка Олександрійського р-ну Кіровоградської області в сім'ї службовця. З 1959 р. проживає в м. Новоукраїнці , закінчила СШ №4 в 1964 р. з золотою медаллю. Навчалась в Кіровоградському педагогічному інституті ім. О.С. Пушкіна, працювала в системі народної освіти з 1965 по 1979 р., з 1979 по 1987 р. –в райкомі Компартії. В 1987 р. -1995р. голова Новоукраїнської міської ради.

З 1995 по 1997 р. – завідуюча відділом соціального забезпечення Новоукраїнської РДА. В 1997 -2002 р. секретар Новоукраїнської міської ради.

Низький

уклін Вам,

ветерани,

І тим, в кого

болять ще

рани,

І тим, кого

взяла війна...

Віршовані роздуми ветеранів гіталовського краю.У цій книзі – презентація якої відбулася в бібліотеці- поетичний доробок трьох представників Новоукраїнщини. Один із них - Микола Паскарь. Народився 1948р. в с. Глодоси, де й проживає понині. Працював в колгоспі ім. Фрунзе. В 2009р. створив краєзнавчий музей при будинку культури, в якому працює. Писати почав у 53роки. Захоплюється різьбярством, малюванням. Гіталовський

краю, Безмежні поля- Свята УкраїнРодюча земляГаї, переліскиЙ вишневі сади…

КОСИХ ІРИНА

Мене в дитинстві сповивалиЗабуті пращури-богиЩасливу долю віщували,Талантів безліч дарували І знань безмежні береги…

Народилась 1980 р. у м. Рівне. У 1986 р. переїздить до м. Новоукраїнки. У 1996 р. закінчила ЗШ№6, вступила до Кіровоградського музичного училища(відділ хорового диригування), яке закінчила у 2000 р.

З 2003 по 2005 р. навчалась у пед. університеті ім. Винниченка. Працювала у ДНЗ №5 музичним керівником, зараз - заступник директора дитячої музичної школи. Активний учасник художньої самодіяльності ПК «Ювілейний», солістка ансамблю «Сяйво». Вірші пише з 11років, самодіяльний поет і композитор.

НІКІТЧЕНКО КАТЯ

Народилася в 1991 р. в м. Новоукраїнка. З 1996 р. навчалася в ЗШ № 8. Неодноразовий переможець районних та міських олімпіад. Учасник обласного конкурсу декламаторів в номінації «Власна поезія» та учасник республіканського конкурсу «Кращий художній твір про остарбайтерів».Закінчила музичну школу по

класу фортепіано з відзнакою. Вірші пише з раннього дитинства. Друкувалася в районній газеті «Новоукраїнські новини», в обласних «Погляд» та «Народне слово». Нині студентка Київського державного університету, філологічний факультет.

Чому у думці в мене Україна

Чому пишу про неї, ще не знаю.

Її ліси, гаї та полонини,

Безмежне небо й зорі я кохаю

Анатолій КовирьовОсобливої уваги заслуговують книги краєзнавчої тематики. Цю нішу заповнюють дослідження директора Новомиколаївської школи Ковирьова Анатолія Івановича, який на підставі історичних матеріалів та документів відтворює невідомі для широкого кола читачів сторінки з життя нашого краю.

Ковирьов Анатолій Іванович 1948 р.н. ,м. Світловодськ. Вчився в Кіровоградському та Полтавському

педагогічному інституті .З 1978 р. працює директором школи, з них з 1985 по 2005 - Кропивницької середньої школи ,на даний час - директор Новомиколаївської школи.Постійно цікавився краєзнавчою роботою. На цю

тематику написано і видано ряд брошур та книг: ««Нарис з історії Новоукраїнського краю в особах та документах», ««Квіти для вчителя» ,«Козацький батько» , «Фотій Мелешко, революціонер, повстанський отаман, письменник»,««Новоукраїнка: правда про голод 1932-1933 років мовою документів епохи та у свідченнях очевидців», «Визволителі» ,«З когорти добро творців, «Верби над ставом» , «З Афганом у серці» ,«Війна» та ін.

«Спогади про будні степового краю» Саме так називається книга

написана Володимиром Максимовичем Петровим, що стала темою урочистого вечора присвяченого творчості нашого видатного земляка. 12 серпня 2012р. в міському будинку культури № 3 відбувся творчий вечір, присвячений двом подіям, пов’язаним з життям та творчістю нашого співвітчизника.Створюючи цей твір Володимир Петров мав за мету

донести до майбутніх поколінь той великий життєвий досвід, який він накопичив на партійній, державній та господарській роботі. Багато хто з новоукраїнців знає та пам’ятає, скільки було зроблено під його керівництвом для нашого рідного краю.

«…Доля людини… По різному вона складається. Буває сприятливою, щасливою, а інколи – з крутими віражами…»

Завершує Вип. ІІ покажчика пісня про Новоукраїнку ще одного представника нашого поетичного цеху

Альберта Заборцева, який тепер проживає в м. Бат- Ямі(Ізраїль). Городок наш, как долина горная,Вьётся речка в самом центре города,И её излучину огромную Украшают два больших моста. Берега скалистые - зелёные,В парках ходят парочки влюблённые,Да грустят над речкой ивы сонные,И в ночи колдует темнота.Тот, кто здесь родился, твёрдо знаю я,Не забудет он Новоукраинку,Эту речку, эти ночи лунные,Соловьиной трели красоту.

В нашей жизни часто так случается,Что с тобой надолго распрощаюсь я…Светлой нежной грустью ты останешьсяВ моём сердце и судьбе…Город детства – он во снах приходит к нам…Город детства – это наша Родина…Строчки этой песни и мелодию –Я дарю её тебе…

ДЯКУЮ ЗА

УВАГУ !