Сприйняття Росії в Україні, Румунії та Республіці...

Сприйняття роСії в Україні, рУмУнії

та реСпУбліці молдова

інститут Євро-атлантичного співробітництва

київ-2011

2

Сприйняття Росії в Україні, Румунії та Республіці Молдова

Удк 327(470:100)ббк 66.4(2рос)ISBN 978-966-8875-71-7С74

дана публікація є результатом дослідження ролі «російського фак-тору» у політичному, економічному та гуманітарному житті України, румунії та республіки молдова, симетричності відносин на двосто-ронньому рівні та у регіоні, а також основних тенденцій таких вза-ємин на найближчі роки.

УКРАЇНАОлександр Сушко, інститут Євро-атлантичного співробітництваНаталія Беліцер, інститут демократії ім. пилипа орликаГригорій Перепелиця, професорВолодимир Горбач, інститут Євро-атлантичного співробітництва

РУМУНІЯЮліан Кіфу, центр запобігання конфліктів та раннього поперед-женняКорнел Кодіца, центр запобігання конфліктів та раннього поперед-женняВлад Куку Попеску, національна школа політичних та адміністра-тивних дослідженьНарчіз Балашою, центр запобігання конфліктів та раннього попе-редження

РЕСПУБЛІКА МОЛДОВАОазу Нантой, інститут громадської політикиРаду Врабіє, асоціація зовнішньої політикиІон Пряшка, інститут громадської політикиЮрій Пинтя, інститут громадської політики

За підтримки:

думки, висловлені в даній публікації, є авторськими і можуть не співпадати з думками міжнародного Фонду «відродження»

3


ЗМІСТ

передмова .......................................................................4

1. Сприйняття росії в Україні .........................................61.1. росія в офіційній політиці України ..................... 61.2. російський фактор як чинник внутрішньої

політики в Україні .............................................. 291.3. російська економічна присутність в Україні:

еволюція інтересів та сучасні тенденції ............ 511.4. Сучасна росія у публічному просторі України .. 65

2. Сприйняття росії в румунії ....................................... 902.1. росія в офіційній політиці румунії .................... 902.2. росія в інформаційному просторі румунії ...... 1102.3. Шпигунський скандал у москві: провокація,

компрометація та дискредитація румунського дипломата ......................................................... 130

3. Сприйняття росії в республіці молдова ................ 1473.1. росія і політика «м’якої сили» по відношенню до

молдови ........................................................... 1473.2. молдова–росія: між залежністю від російської

енергії та російського ринку ............................ 1813.3. двосторонні відносини та конфлікт

в придністров’ї ................................................ 2023.4. вірогідність спалаху збройних конфліктів у

регіоні ............................................................... 227

4


ПЕРЕДМОВА

цією публікацією інститут Євро-атлантичного співробіт-ництва презентує результати дослідницького проекту, спря-мованого на з’ясування ролі і місця російської Федерації в по-літичному, економічному та інформаційному просторі трьох сусідніх держав — України, румунії та республіки молдова. проект є продовженням співпраці в рамках тристоронньої експертної групи, яка розпочала свою роботу у 2004 році із спільного дослідження з питань придністровського врегулю-вання.

матеріали проекту дозволили з’ясувати те, наскільки різ-номанітними є фактори присутності росії в регіоні, що стано-вить для неї особливий інтерес, виявити інструменти не лише традиційного політичного та економічного впливу, але і но-вітні засоби «soft power», які дедалі ширше використовуються нашим північним сусідом для підтримання і розширення сво-го впливу.

автори дійшли висновку, що якщо в політичній та еконо-мічній сфері російські впливи значною мірою врівноважені впливом Європейського Союзу, то в гуманітарній сфері збе-рігається незбалансована іншими зовнішніми та внутрішніми факторами тенденція монопольної присутності рФ, залеж-ність місцевих еліт і суспільств від переважно глибоко ідеоло-гізованого гуманітарного продукту, що його виробляє росія.

втім очевидною є відмінність характеру та потужності впли-ву в пострадянських країнах (Україна та республіка молдова) та країні-члені ЄС та нато (румунія). в останньому випадку впливи носять переважно економічний характер, а суспіль-ство, попри спільне тоталітарне минуле, все ж виробило до-статній імунітет, що оберігає його від тих впливів, що можуть зруйнувати ціннісні здобутки — демократичне правління та відкрите суспільство. при цьому імунітет від «керованої демо-

5


кратії» зовсім не означає людського відчуження, ксенофобії і негативного ставлення (в даному разі до росії і росіян).

дослідження спрямоване на формування раціональної та виваженої політики з метою побудови рівноправних відносин, при повазі суверенітету та власної ідентичності країн регіону.

дослідження виконане за сприяння програми «Схід-Схід» міжнародного фонду «відродження» ат інституту відкритого суспільства.

іЄаС

6


1. СПРийНЯТТЯ РОСІЇ В УКРАЇНІ

1.1. РОСІЯ В ОфІцІйНІй ПОЛІТицІ УКРАЇНи

проф. Григорій Перепелиця

Формування офіційної позиції України щодо росії відбу-валось під впливом багатьох обставин. до них належить ці-лий комплекс доволі складних, як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Серед них провідне місце займають спільна істо-рія, часом суперечлива і трагічна; тісні економічні зв’язки; склад населення України та ментальна, етнічна і культурна близькість до російського соціуму, яку часто називають «ві-ковою дружбою і братерством двох народів». під кінець, ви-рішальну роль у ставленні до росії відіграє той політичний клас, який власне був частиною радянсько-російської влад-ної номенклатури і зараз, будучи при владі в Україні, орі-єнтується на кремль як на керівний центр. всі ці чинники безумовно відбиваються на офіційній політиці України щодо росії. проте, в статусі незалежної держави Україна намага-ється позиціонувати себе у відносинах з росією, насамперед, як суб’єкт міжнародних відносин, і в такому ж статусі сприй-мати російську Федерацію, прагне вибудовувати з нею не тільки братерські чи добросусідські, але й рівноправні між-державні відносини.

безумовно, що розвиток цих відносин змінювався, як і під-ходи до визначення ролі і місця росії в українській офіційній політиці. Зміни ці відбувалися на протязі певних етапів розвит-ку українсько-російських відносин. проте певні принципи позиціонування України щодо росії залишилися незмінними. вони закріплювались в законодавчій і державно-правовій базі України, формування та імплементація якої пройшли період становлення (з 1990 по 1998 рік) та період трансформації (з 1999 по 2009 рік). окремої уваги заслуговує сучасний період,

7


початок якого обумовлений обранням президентом України віктора януковича та приходом до влади партії регіонів.

початок становлення відносин між Україною і російською Федерацією припадає на період, коли вони ще не були неза-лежними країнами і знаходились в складі СрСр в статусі со-юзних республік. позиціонування кожної з них в двосторон-ніх відносинах базувалось на спільних цінностях, спільних інтересах і спільній меті. цією метою було отримання дер-жавного суверенітету і незалежності. отож, в ті часи Україна позиціонувала російську Федерацію як незалежну суверенну державу і суб’єкт міжнародних відносин. ці положення чітко зафіксовані в першому міждержавному документі — договорі між Українською радянською Соціалістичною республікою і російською радянською Федеративною Соціалістичною республікою від 19 листопада 1990 року. в цьому договорі (ст.1) «сторони визначають одна одну суверенними держава-ми і зобов’язуються утримуватись від дій, що можуть завдати шкоди суверенітету іншої сторони»1. інші важливі положення договору теж були підпорядковані цій спільній меті — руху до отримання незалежності і державного суверенітету обох суб’єктів колишнього СрСр. до них, зокрема, належать: вза-ємне визнання атрибутів національної державності і суверені-тету, як-то повага до територіальної цілісності Української ра-дянської Соціалістичної республіки і російської радянської Федеративної Соціалістичною республіки в існуючих у межах СрСр кордонах, визнання громадянства та інше.

важливим моментом встановлення таких договірних від-носин були спільні цінності. вони стосувались, зокрема, ви-знання обох сторін як демократичних держав на основі поваги до прав людини, демократичних свобод.

1 Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою. //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1990, N 49, С. — 637.

8


Стаття 5 договору закріплює відносини між обома сторо-нами на рівні рівноправного і взаємовигідного співробітництва «у галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, екології, науки, техніки, торгівлі у гуманітарній та інших га-лузях». таким чином Україна позиціонувала росію у своїх зовнішніх зносинах як незалежну суверенну державу, з якою вона має намір розвивати рівноправне і взаємовигідне співро-бітництво, засноване на загальновизнаних нормах міжнарод-ного права.

проте, після отримання незалежності обидві сторони зі-ткнулися з проблемами, які надали конфліктного характеру українсько-російським відносинам. Серед таких проблем: розподіл майна колишнього СрСр; проблема розподілу та пе-ребування Чорноморського флоту; конфлікти економічного характеру, пов’язані з порушенням торгівельних і промисло-вих зв’язків; територіальні претензії з боку росії на крим і Се-вастополь; питання перебування на території України ядерної зброї. всі ці проблеми та спосіб їх вирішення явно розходились з закріпленими в договорі принципами взаємовідносин.

повернути росії відносини до власних договірних зобов’язань мала Угода між Україною і російською Федера-цією про подальший розвиток міждержавних відносин, під-писана президентами України л. кравчуком та російської Федерації б. Єльциним у м. дагомис 23 червня 1992 року. в цій Угоді сторони зобов’язались «неухильно додержуватись положень договору між УрСр і ррФСр від 19 листопада 1990 року та наступних українсько-російських домовленостей, а також «невідкладно взятися за розробку нового повномасш-табного політичного договору, який відбивав би нову якість відносин між ними»2. це була дійсно нова якість відносин між двома суверенними державами, а не республіками ко-лишнього СрСр. вона визначалась новим рівнем стосунків

2 Угода між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждер-жавних відносин. http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1079.2794.0

9


України та росії, які мали намір розвивати рівноправні парт-нерські відносини.

така рівноправність стосувалась практично усіх основних сфер двосторонніх відносин. Зокрема, що стосується сфери торгівельно-економічних відносин, то в Угоді визначалось, що у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони виходи-тимуть з цін світового ринку. для погашення заборгованості, що виникатиме, сторони надаватимуть довгострокові кредити одна одній на пільгових умовах. Угода визначала механізм уре-гулювання існуючих проблем в українсько-російських відно-синах, як-то: реорганізації платіжно-розрахункових відносин між суб’єктами господарювання двох країн в умовах переходу на національні грошові одиниці; проблеми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СрСр та власності колиш-нього радянського майна за кодоном.

У сфері безпеки Угода також сприяла нормалізації відно-син між двома країнами. Зокрема, вона урегульовувала такі питання як розподіл Чорноморського флоту та використан-ня ним існуючої в Україні системи базування і матеріально-технічного забезпечення. в галузі міжнародної безпеки сто-рони підтвердили свої зобов’язання докласти спільних зусиль у реалізації договору про звичайні збройні сили в Європі, договору Старт-1 та лісабонського протоколу від 23 трав-ня 1992 року, який стосувався процесу ядерного роззброєння України.

Сторони також підтвердили свій намір вибудовувати в обох країнах демократичний лад. це важливе положення да-вало можливість позиціонувати росію як демократичну кра-їну. і хоча далеко не всі положення Угоди було реалізовано, проте вони давали можливість розв’язувати існуючі конфлік-ти в українсько-російських відносинах мирними політико-дипломатичними заходами і зменшувати ескалацію напруже-ності. це, у свою чергу, створювало певне політичне підґрунтя для просування до більш високого рівня двосторонніх відно-

10


син і закріплення його в повномасштабному міждержавному політичному договорі, про що було зазначено в Угоді.

Зокрема, такий новий рівень відносин уперше був задекла-рований в комюніке про переговори парламентських деле-гацій України і російської Федерації від 24 червня 1994 року. У ньому зазначається: «керуючись нормами міжнародного права, Сторони підтвердили свою готовність всебічно спри-яти побудові особливих відносин на засадах рівноправного стратегічного партнерства в усіх основних сферах життєді-яльності обох держав, спираючись при цьому як на двосто-ронні домовленості, так і на домовленості, досягнуті в рамках Співдружності»3. проте в реальності задекларована в комю-ніке формула «рівноправного стратегічного партнерства» так і не була реалізована. більше того, ситуація у відносинах між Україною і росією протягом 1994-1995років ще більше заго-стрилась. причиною такої ескалації напруженості стало зрос-тання кримського сепаратизму та питання поділу Чорномор-ського флоту.

але закладений у попередніх угодах механізм урегулювання проблем двосторонніх відносин дав можливість розв’язати їх шляхом проведення переговорів на вищому політичному рів-ні. підсумком таких переговорів стало російсько-Українське комюніке зустрічі б.м. Єльцина і л.д. кучми в м. Сочі від 9 червня 1995 року. У цьому документі президенти двох кра-їн висловили обопільну рішучість зробити все, щоб і далі на-полегливо поглиблювати і розширювати відносини дружби, зосередивши спільні зусилля насамперед на врегулюванні ще невирішених проблем. при цьому в основі підходу обох сторін повинна бути готовність враховувати в рівної мірі ін-тереси один одного, думати насамперед про благо двох наро-дів. була висловлена впевненість, що такий підхід дозволить

3 Комюніке про переговори парламентських делегацій України і Російської Федерації . http://www.yur-info.org.ua/index.php?lang_id=1&menu_id=1823&article_id=170952

11


знайти рішення всіх наявних проблем, скільки б складними вони не були. президенти домовилися, що росія і Україна бу-дуть прагнути до більш тісного і глибокого взаємодії на основі стратегічного партнерства, взаємної поваги і довіри4.

в цьому комюніке, як ми бачимо «рівноправне стратегіч-не партнерство» замінюється «стратегічним партнерством». Слово «рівноправне» з назви цього документу високого рів-ня відносин випадає. очевидно, що така зміна у визначенні рівня відносин була обумовлена цілком об’єктивними обста-винами. рівноправності у відносинах між Україною і росією на той час і дотепер досягли неможливого. очевидною, є су-перечливість стратегічних інтересів двох країн, неспівставний економічний потенціал та взаємовиключне бачення Україною та росією свого майбутнього. враховуючи таку реальність, деякі експерти і науковці такому рівню відносин дали назву «асиметричного стратегічного партнерства»5, інші трактують його як «асиметричну стратегічну залежність»6.

проте, незважаючи на таку нерівність Україні вдалось в до-говірній, юридично зобов’язуючій формі закріпити принцип рівноправності в базовому договорі про дружбу, співробіт-ництво і партнерство між Україною та російською Федераці-єю, ратифікованому верховною радою України 14 січня 1998 року. як зазначається в ст.1 цього договору «високі договірні Сторони як дружні, рівноправні і суверенні держави заснову-ють свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві»7.

4 Російсько-Українське Комюніке зустрічі Б.М. Єльцина з Л.Д. Кучмою. http://zakon.nau.ua/doc/?code=643_081

5 Жовква І.І. Стратегічне партнерство України. Теорія і практика. — За заг. ред. академіка НАН України, В.П. Горбуліна. — К.:ДП «НВЦ Євроатлантінформ». 2006. — С.-112.

6 Перепелиця Г.М. Як жити, відрізняючись, але в гармонії. Теоретичні аспекти між-народних відносин. //Політика і час . — 2002. — №4, — С.-57.

7 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_006.

12


безумовно, що договір відповідав фундаментальним та життєво-важливим інтересам двох країн, оскільки в ньому вперше в історії в юридичній формі були закріплені відносини між Україною та росією, як суверенними й незалежними дер-жавами, які вибудовуються на принципах «обопільної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушнос-ті кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили чи погрози силою, включаючи економічні та інші засоби тиску, права народів обирати свою долю, невтручання у вну-трішні справи, дотримання прав людини і основних свобод, співробітництва між державами, сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань, а також інших загальновиз-наних норм міжнародного права» (ст. 3 договору)8.

важливим положенням договору є зобов’язання країн до-тримуватись таких відносин між собою, які б сприяли підви-щенню стабільності і безпеки в Європі та в усьому світі. Стат-тя 4. договору містить конкретні положення щодо створення та зміцнення системи колективної безпеки в Європі та підви-щення ефективності регіональних механізмів безпеки. Щоб українсько-російські відносини були чинником стабільності і безпеки в Європі сторони зобов’язались всі спірні пробле-ми, що виникають між ними, врегульовувати виключно мир-ними засобами, а також співробітничати в попередженні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їх інтереси. Стаття 5. договору визначає конкретні механізми такого спів-робітництва в сфері безпеки та інших сферах.

але навіть з поверхового аналізу великого договору та 12-літнього періоду його реалізації видно, що Україна і росія мають різне концептуальне бачення ролі цього договору в розвитку їх держав та міждержавних двосторонніх стосунків. для України важливо закріпити свій державний суверенітет, територіальну цілісність та непорушність кордонів, а також

8 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_006.

13


розвивати добросусідські рівноправні стосунки з росією. тому з точки зору українських інтересів найбільш вагомими в договорі є статті 1-4, в яких російська сторона визнає суве-ренітет та територіальну цілісність України, а також гарантує незастосування сили чи погрози силою проти неї.

виходячи з цих інтересів, пріоритетними для України з ро-сійською Федерацією поміж «дружби», «співробітництва» та «партнерства» є саме відносини співробітництва на прин-ципах добросусідства та рівноправності. великий договір і закладає саме таку ґрунтовну базу для двостороннього спів-робітництва двох суверенних держав. із 41 статті великого договору, 23 присвячені різним галузям співробітництва, на-самперед, торгівельно-економічному, науковому, ракетно-космічному, військово-технічному, екологічному, туристич-ному, гуманітарно-культурному та іншим.

росія ж вбачає в цьому договорі, насамперед, можливість повернення України в лоно своєї державності. тому для росії були й залишаються важливими ті підвалини, які дозволяють їй у майбутньому знівелювати українську державність, суве-ренітет України та не допустити відродження української на-ції. від так ключовим символом для російської сторони сенсу українсько-російських відносин стало слово «дружба». понят-тя «дружба» не має чіткого юридично-правового визначення, це категорія абстрактна. Саме тому внесення його в подібні договори дає можливість російській стороні вкладати різний сенс, тлумачити його з точки зору російської ментальності. Фактично великий договір за поглядами російської сторо-ни мав сприяти реалізації російського бачення перспективи українсько-російських відносин, яке полягало в поверненні колишніх республік СрСр, нових незалежних держав, знову в росію. при цьому, якою має бути сама росія, росіяни не зо-всім чітко уявлялось.

якщо для України великий договір вважається базою українсько-російських відносин навіки, то для росії він роз-

14


глядався, як початковий етап реінтеграції. для росії цей до-говір мав закласти передумови повернення України в росію. але спершу росія мала зафіксувати точку повернення, тобто визнати існуючу реальність — незалежність України. в цілому в основу великого договору російською стороною була закла-дена реінтеграційна модель відносин між Україною та росією. політична концепція відносин росії з країнами Снд, метою якої, як зазначалось, було поетапне повернення колишніх республік СрСр в лоно росії, через створення більш інтегро-ваного об’єднання, передбачала юридично-правове оформ-лення відносин з ними шляхом підписання трьох типів угод. при цьому переслідувався диференційований підхід, вихо-дячи з різних можливостей для такої реінтеграції. всі ці три типи були зорієнтовані на три різних за інтенсивністю про-цеси взаємодії9. нижній рівень складали угоди і договори, які були підписані з Грузією та азербайджаном в 1998 році. вони не передбачали в досяжному майбутньому тісних форм по-літичної та економічної інтеграції. тобто відносно цих країн можливості для їх реінтеграції були самими мінімальними.

верхній рівень складала низка правових актів, які були укладені між росією та білорусією по створенні спільної Со-юзної держави. на прикладі цього проекту росією втілюва-лась майбутня модель реінтеграції. За своїми об’єктивними можливостями Україна не дотягувала до включення в такий проект, проте росія не могла залишити її поза межами реінте-граційного проекту. Саме тому Україна в реінтеграційних пла-нах москви зайняла проміжний рівень. документом такого рівня і став великий договір.

Головне для російської сторони полягало в тому, що в ньо-му була зафіксована «необхідність поетапного формування та розвитку спільного економічного простору», який би мав згодом привести до утворення спільного (російського) полі-

9 Російсько-Українське Комюніке зустрічі Б.М. Єльцина з Л.Д. Кучмою. http://zakon.nau.ua/doc/?code=643_081

15


тичного, правового, оборонного, культурного, гуманітарного та інших просторів російської державності. Саме така пер-спектива стала для депутатів державної думи рФ найбільш переконливим аргументом для ратифікації великого догово-ру 25 грудня 1998 року. неадекватне та довільне тлумачення російською стороною змісту статей договору, які стосуються сфери безпеки (ст.6) та гуманітарних відносин, відкривало їм вікно можливостей для (ст. 10-13) реалізації таких планів.

Що стосується тлумачення «партнерства» то воно визна-чається в договорі найвищим його рівнем — «стратегічним партнерством», як одним з принципів українсько-російських відносин. проте, як показала 12-літня практика двосторонніх відносин цей принцип так і залишився лише намірами сто-рін. причина тут полягає не в суб’єктивному небажанні од-нієї з сторін дотримуватись цього принципу, а у відсутності об’єктивних умов для досягнення такого рівня двосторонніх відносин. насправді Україна і росія знаходяться в асиметрич-ній стратегічній залежності одна від одної.

намагаючись знівелювати цю залежність на договірно-правовому рівні українська сторона ще у травні 2003 року на спільному засіданні колегій мЗС України та росії запропону-вала підписати спеціальну декларацію про стратегічне парт-нерство України та росії. проте до цього часу такий документ залишається не прийнятим.

отже, постає питання: якою мірою Україні вдалося реалі-зувати ту договірно- правову базу, на основі якої вона могла б досягти рівня відносин стратегічного партнерства з росій-ською Федерацією і якими тенденціями обумовлюється її міс-це в офіційній зовнішній політиці України?

в цілому за характером дії цих тенденцій в українсько-російських відносинах минуле десятиліття доцільно розділити на три історичні періоди: перший — 2000–2004рр, другий — 2005–2010рр., і третій період розпочався з обранням в. яну-ковича президентом України.

16


протягом першого періоду тенденції, що домінували в еко-номічній і політичній сфері розвитку обох держав були дуже подібними, і це створювало суттєве підґрунтя для реалізації реінтеграційної моделі зовнішньої політики росії. в чому по-лягала їх сутність? процес трансформації економічної та по-літичної системи, який почався з отримання незалежності двох держав зводився до захоплення, розподілу чи перерозпо-ділу, а також утримання влади і власності. ринкові механізми, які були запущені з початком економічних реформ в Україні і росії поставили питання про необхідність демонополізації влади і власності. це призвело до виникнення гострої полі-тичної конкуренції за владу і власність, що в свою чергу по-ставило нову дилему: що має бути головною метою цієї бо-ротьби — влада чи власність? іншими словами, мова йшла про предмет привласнення, знаходження необхідного балан-су між привласненням державної влади і привласненням дер-жавної власності. в постсоціалістичних умовах привласнення державної власності могло відбутися тільки з використанням інститутів державної влади, доступ до яких мала посткомуніс-тична номенклатура.

отже, ринкові реформи як в Україні, так і в росії зводились в основному до зміни форми власності, що передбачало пере-дачу державної власності в руки номенклатури. Звісно, що го-ловним пріоритетом у цей історичний період була власність. державна влада потрібна була перш за все для отримання чи привласнення державної власності.

такий процес присвоєння державної власності державни-ми чиновниками прийнято називати «номенклатурною при-ватизацією», а економічні відносини при такому характері присвоєння — «номенклатурним капіталізмом». номенкла-турний капіталізм дає можливість владній еліті одержувати надприбутку, особливо не турбуючи про зростання вироб-ництва і продуктивності праці.. У контексті європейської ін-теграції проблема тут полягає в тім, що з «номенклатурним

17


капіталізмом» Україна не може повноцінно інтегруватися у світову економічну систему. капіталістичний Захід для влад-ної номенклатури був не чим іншим, як місцем відмивання грошей, де можна конвертувати свої тіньові надприбутки у тверду доларову валюту. так поступово країни номенклатур-ного капіталізму перетворюються в автаркію під назвою Спів-дружність незалежних держав.

неприйняття Заходу і європейських цінностей владною номенклатурою відбувалось не тільки на рівні усвідомлення економічного інтересу, але і на політичному рівні. присвоєн-ня політичної влади кланово-олігархічними групами це над-звичайно небезпечний для України процес. У цьому процесі місце політичних партій як комунікаційного зв'язку між вла-дою і суспільством зайняли так звані, «політичні холдинги», що захищають у владі інтереси груп «тіньового» бізнесу. так »тіньова» економіка в Україні породила «тіньову» політику.

кланово-олігархічні групи в Україні досить чітко струк-туровані, насамперед, за регіональною ознакою та галузе-вою сферою («енергетика», «нафтогазова», «сталеварна», та інші). Функціонування цих галузей в Україні залежить у пер-шу чергу від кооперації з росією. виходячи з цього, як еко-номічні, так і політичні інтереси цих груп пов'язані з росією, а не із Заходом.

проте реалізація інтересів цих класово-олігархічних груп, а від так і бачення місця росії в офіційній зовнішній політиці визначальною мірою залежало від того, яке місце ці групи по-сідали у системі політичної влади в країні. політичний клас в Україні характеризувався двома суттєвими рисами: радянськіс-тю та регіональністю. перша риса говорить про те, що полі-тична еліта в Україні залишалась переважно радянською як за походженням, так і її суттю та складом. Хоча українську еліту на 80,0% складають етнічні українці їм бракує національної свідомості, оскільки така свідомість за радянських часів всіля-ко придушувалась. в основі політичної свідомості радянської

18


еліти панував принцип пролетарського інтернаціо налізму, який ототожнювався з радянською експансією на міжнарод-ній арені і формуванням такої наднаціональної російськомов-ної спільноти, як «радянський народ» у внутрішній політиці. отже така еліта на відміну від росії виявилась нездатною усві-домлювати, формулювати та відстоювати національні інтер-еси нової незалежної держави. вона продовжувала відчувати себе частиною більш великої і могутньої держави ніж Україна, столицею якої була і залишається москва.

другою суттєвою ознакою сучасної української еліти є її регіональний характер. на 84,0% українська еліта сформована вихідцями з регіонів. еліта, яка сформована на регіональній основі і уявляє себе перш за все носієм регіональних інтересів досить легко може бути реінкорпорована в лоно інтересів су-сідніх держав, оскільки загальнодержавні, загальнонаціональ-ні інтереси для такої еліти є вторинними в порівнянні з регіо-нальними інтересами. У цьому відношенні росія має значні можливості через регіональне чи транскордонне співробітни-цтво реінкорпорувати в лоно своїх інтересів регіональні еліти східних і південно-східних регіонів України, або лобіювати свої інтереси через представників цих регіонів у центральних органах державної влади в Україні.

в основу зовнішньої політики цієї управлінської еліти на чолі з л.кучмою був покладений принцип балансування між росією та Заходом. технологічно така схема являла собою ви-користання співробітництва із Заходом як засобу противаги, або «торгівлі» з росією, в той же час, сам Захід розглядався як джерело фінансової і технічної допомоги. росія як і раніше залишалась головним стратегічним партнером в економічній, політичній і культурній сферах. була запроваджена інтеграція одночасно у двох протилежних напрямках: в євразійському (інтеграція з росією) і європейському та євроатлантичному. очевидно, що рух одночасно в двох протилежних напрямках не міг бути продуктивним. така двополюсна зовнішня полі-

19


тика видавалась як багатовекторна. вона була проявом слаб-кості суто технологічного підходу в реалізації інтересів держа-ви, характеризувалась відсутністю стратегічних ідеологічних і цивілізаційних орієнтирів, мінливістю, непослідовністю, не-впевненістю і непербачуваністю. Світоглядні орієнтири цієї управлінської еліти як і раніше зосереджувались на москві та російських енергоресурсах, що найшло відлуння в заявах президента л.кучми про те, що без росії Україна не може іс-нувати як самостійна держава.

росія була надзвичайно близька і рідна цій управлінській владній еліті не тільки в ментальному та світоглядному сенсі, але й за характером процесу привласнення державної власнос-ті. як і в росії, процес привласнення в Україні носив номен-клатурний характер, коли брак фінансових ресурсів суб’єктів приватизації компенсувався адміністративним ресурсом. такий характер приватизації давав змогу владній еліті отри-мувати надприбутки, особливо не піклуючись про зростання виробництва та продуктивності праці. процес привласнення державної влади породжував олігархічні клани, які утвори-лися на базі виключно регіональних елітних груп переважно східних та південно-східних регіонів України

парламентські вибори 2002 року остаточно закріпили в Україні перемогу трьох найбільших (донецького, дніпропе-тровського та київського) кланово–олігархічних угрупувань у вищих структурах державної влади. З цього часу управлін-ська модель політичної еліти трансформувалась в олігархічну. до складу такого типу провладної еліти входили кланово–олігархічні групи, представники яких займали ключові пози-ції у вищих органах державної влади.

при такому типі провладної еліти функції держави втра-тили своє суспільне призначення і спрямовувались на обслу-говування потреб кланово–олігархічних груп, які починають відігравати ключову роль у прийнятті стратегічно важливих державних рішень. очевидно, що такі рішення як реверс на-

20


фтогону одеса — броди, приєднання до Єдиного економіч-ного простору, створення газотранспортного консорціуму, демілітаризація криму шляхом скорочення військових кон-тингентів і військової інфраструктури Збройних Сил України на ньому, рішення про побудову шляхопроводу через керчен-ську протоку, який має з’єднати крим з територією російської Федерації приймались в супереч інтересам національної безпе-ки України, виходячи з потреб окремих кланово–олігархічних груп.

ці ж факти свідчать про проросійську спрямованість зовнішньої політики України та інтересів цих кланово–олігархічних груп при умові знаходження їх при владі в Укра-їні. така проросійська спрямованість інтересів олігархічної еліти і кланово — олігархічних угрупувань в Україні обумов-лювалась їхньою нездатністю інтегрувати підконтрольну їм економіку в світову економічну систему з прозорим веденням бізнесу. тільки російська тіньова напівкримілізована еконо-міка була спорідненим для них середовищем, де не виникали претензії до перетікання тіньових капіталів.

процес привласнення державних підприємств потребу-вав впровадження демократичних свобод. але номенклатурна приватизація, яка була властива країнам Снд, в тому числі і Україні, в якості предмету привласнення включала не тільки державну власність, але й державну владу. так виникла потреба в монополії на державну владу, що стало суперечити основним принципам демократії, оскільки ці принципи унеможливлю-ють існування такої монополії. така логіка розвитку еконо-мічних процесів зумовила сповзання пострадянських країн де проводилась номенклатурна приватизація в авторитаризм.

в Україні ця тенденція набрала сили з приходом до вла-ди олігархічної еліти, яка підлаштувала демократичні норми під свої потреби, сформувавши систему, яку можна назвати як «олігархічну демократію». при такій системі, як зазначає радник представництва Фонду к. аденауера в Україні ігор

21


плашкін, «непідзвітність еліти суспільству та інформаційна деформація суспільства роблять таку еліту закритою від са-мого суспільства і перетворюють її на клан. коли така еліта напрацьовує свої родинні, фінансові та інші зв’язки з вели-ким бізнесом, то створюється модель держави, де ми і жи-вемо і яка називається кланово-олігархічною. а управління такою країною зводиться до того, щоб утримувати баланс не між трьома гілками влади, а між цими кланово-олігархічними структурами.»10 власне виконання цієї функції і стало одним із основних повноважень президента України з приходом олі-гархічної еліти до влади в Україні.

безумовно, що така деформація демократичних норм без-посередньо відбилась на зовнішньополітичних стосунках України. поступово зовнішня політика України почала пе-реорієнтовуватись з національних інтересів, які вона мала просувати на міжнародній арені на обслуговування потреб кланово-олігархічних угрупувань і правлячої олігархічної елі-ти в Україні. починаючи з 2000-го року основні зовнішньо-політичні зусилля країни були спрямовані на виправдання легітимності референдуму 2000-го року, залагодження «ка-сетного скандалу», покращенням іміджу керівництва країни, подолання політичної недовіри, яка склалася у європейських країн щодо України як суб’єкта євроінтеграційних процесів, зняттям претензій європейських структур щодо порушення прав людини, утисків засобів масової інформації та переслі-дуванням незалежних журналістів в Україні.

логічним завершенням розвитку «олігархічної демократії» стало б встановлення авторитарного режиму в країні. оскіль-ки після завершення розподілу державної власності і дер-жавної влади між трьома основними класово-олігархічними угрупуваннями в Україні між ними розгорнулась би боротьба за монополію на владу і власність, що неминуче потребувало

10 Роль еліт у трансформаційному суспільстві / збірник матеріалів «круглого сто-лу». — К., НІСД, 2003 — С.9.

22


б встановлення авторитарних форм правління країною. цей сценарій розвитку України мала б закріпити перемога про-владного кандидата віктора януковича на президентських виборах 2004 року. У такому разі змінились би зовнішньопо-літичні пріоритети України. курс на європейську і євроатлан-тичну інтеграцію було би змінено на євразійську інтеграцію, що означало би реінтеграцію України у лоно інтересів росій-ської Федерації. проте помаранчева революція, що сталась в результаті фальсифікації президентських виборів, зірвала реалізацію такого сценарію подій і визначила національно-демократичну європейську перспективу розвитку країни.

до кінця 90-х років подібна економічна та політична сис-тема склалась і в росії. але на відміну від вихідців з радянської номенклатури, які залишились при владі в Україні, колишня радянська номенклатура в росії досить швидко усвідомила себе російською національною елітою з притаманними її ве-ликодержавними поглядами, оскільки в суспільній свідомості росія залишалася правонаступницею СрСр та російської ім-перії. від так, вона мислить не регіональними інтересами, а загальнонаціональними, великодержавними категоріями.

відповідно внутрішні розбіжності у розвитку двох країн обу-мовили і зовнішньополітичні протиріччя, апогеєм яких під час другого періоду став відомий лист президента рФ д.медведєва та відповідь на нього президента України в.Ющенка. в ціло-му, протягом цього періоду з 2005–го по 2009 рік, головним завданням росії в зовнішньополітичній сфері були дискреди-тація діючого керівництва країни і, перш за все, її президента в. Ющенка, як уособлення помаранчевої влади, та дискре-дитація ідеалів помаранчевої революції в очах власних гро-мадян України та міжнародного співтовариства. росіянам та українському суспільству нав’язувалась думка про хибність демократичного вибору і євроінтеграційних прагнень, а сам Ющенко подавався як американська маріонетка.

23


У зв’язку з цим російська сторона практично виключила зі свого використання такий державний механізм двосторон-ніх відносин як політичний діалог між главами держав. нато-мість цей цивілізований механізм відносин був замінений на мову політичних ультиматумів, квінтесенцією яких стало по-слання президента рФ д. медвєдєва до президента України в. Ющенка, в якому в стислому вигляді в ультимативній фор-мі був викладений перелік вимог і погроз з приводу напрямків зовнішньої та внутрішньої політики керівництва України, які не відповідали інтересам росії. причому, зовнішньополітич-ний і внутрішньополітичний курс України відразу був квалі-фікований як антиросійський.

Україна ж в цей період продовжувала втілювати модель відносин з росією побудовану на пріоритеті європейської та євроатлантичної інтеграції. відносно росії, така модель від-носин означала перехід від патерналістських зв’язків та стра-тегічної залежності до рівноправного, взаємовигідного, прагма-тичного партнерства. реалізація такої моделі прагматичного партнерства з росією мала дозволити Україні «швидше і ефек-тивніше ствердити гарантії суверенітету, територіальної ціліс-ності, забезпечити умови стабільного економічного розвитку і втілення європейської та євроатлантичної інтеграції»11 проте, на втілення такої моделі зовнішньої політики, яка дійсно най-більше відповідає національним інтересам країни, необхідні відповідні умови та ресурси, яких явно бракувало.

в результаті погіршення міжнародної ситуації, Україна по-збулась зовнішньополітичної підтримки своїм демократич-ним, європейським і євроатлантичним прагненням з боку СШа та Європи і залишилась на одинці зі зростаючим тис-ком з боку росії. попри погіршення зовнішньополітичних умов, найбільше обмеження полягало в тому, що така модель

11 Україна у 2005 — 2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та со-Україна у 2005 — 2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та со-ціально-економічного розвитку: Монографія/ За заг. ред.. Ю.Г.Рубана. — К.: НІСД, 2009. — С.563.

24


прагматичного партнерства України суперечила стратегічним інтересам самого партнера — росії. в таких умовах оптималь-ною була б не модель відносин прагматичного партнерства, а модель мирного співіснування.

всі ці умови визначали зовнішньополітичну лінію поведін-ки України щодо росії. Українське зовнішньополітичне ке-рівництво, вибудовуючи таку модель прагматичного партнер-ства з росією, намагалось спиратися на принципи оборонної стратегії. в умовах активної наступальної політики російської Федерації це видавалося цілком логічно і природно, адже Україна намагалась відстояти власні національні інтере си, а не нав’язувати їх російській стороні. при цьому було важ-ливим переконати російську сторону у праві мати з нею рів-ноправні стосунки. У своїй відповіді на послання президента рФ д. медвєдєва, президента України в.Ющенка зазначив, «У вашому листі також міститься чергове повторення відомих закидів, мета яких — спробувати позбавити Україну свого по-гляду на власну історію, власні національні інтереси, пріори-тети зовнішньої політики. переконаний, що питання історії поряд із рідною мовою, культурою, родинною етикою є фун-даментальними засадами для формування держави та іденти-фікації української нації»12.

проте, спираючись на принципи оборонної стратегії укра-їнська сторона намагалась захистити свої національні інтере-си, вдаючись до симетричних заходів у відповідь на відповід-ні дії росії. Звісно, що в умовах асиметричності відносин між Україною та росією, такі симетричні дії не могли мати належ-ного ефекту.

в результаті приходу до президентської влади в. януковича зовнішньополітичний курс України і місце в ньому росії були кардинально переглянуті. ці зміни були законодавчо закрі-

12 Ющенко відповів Медведєву: буду відвертим, я дуже розчарований. . [Електро-нний ресурс]. — Режим доступу: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.unian.net/ukr/news/news-330947.html .

25


плені в Законі «про засади внутрішньої і зовнішньої політи-ки України», прийнятому верховною радою України 1 липня 2010 року. Жодного слова про росію та її місце в зовнішній по-літиці України там немає. проте позиція президента в. яну-ковича щодо політики відносно росії досить чітко окреслена в його передвиборчій програмі, де він наголошує на тому, що «росія є і залишається для України стратегічним партнером, дружньою і братерською державою»13. в цілому ж намір в. януковича вибудувати відносини з росією є нічим іншим, як повернення до зовнішньої політики зразка л. кучми. в. яну-кович, як і л. кучма, намагається балансувати між інтересами росії і Заходу. проте беззастережна орієнтація на російський вектор, відмова від курсу на членство в нато та реалізація формули «політичні поступки в обмін на економічні префе-ренції» позбавила його будь-якої можливості здійснювати таку політику.

економічною базою поличної влади в. януковича є круп-ний донецький капітал, інтереси якого сконцентровані, на-самперед, у видобувній та обробній галузі, а також у важкій енергозатратній промисловості, металургії та металопрокаті. Зайнявши найвищу політичну посаду в державі, в. янукович не може не враховувати економічні інтереси тієї політичної сили, яка привела його до влади. від так, і зовнішня політика України сьогодні максимально економізована під економічні інтереси цього крупного капіталу Сходу України.

Зовнішньополітичний вектор при такій ситуації став ви-значатись не національними інтересами країни, а дешевими енергоресурсами для енергозатратних сегментів важкої про-мисловості та невибагливими зовнішніми ринками. як раз ці два чинники і визначають пріоритетність російського вектора для зовнішньої політики в. януковича. донецьким олігархам потрібні, насамперед, дешеві енергоресурси і значний ринок

13 Передвиборча програма Януковича. Повний текст .http://www.pravda.com.ua/news/2004/07/12/3001102/

26


збуту металопродукції без обмежень і тарифів. Саме цими інтересами обумовлюється намір в. януковича передати в управління російському «Газпрому» через консорціум укра-їнську Газотранспортну систему (ГтС), пролонгація перебу-вання Чорноморського флоту росії до 2042 року, в обмін за знижки на вартість російського газу та відмова від перспекти-ви членства в нато.

реалізуючи інтереси олігархічного капіталу в.янукович має завершити розподіл державної власності в країні на ко-ристь донецького промислово-олігархічного угрупування. із завершенням боротьби за монополію на власність і владу не-минуче виникне потреба у встановленні авторитарних форм правління країною.

Соціально — електоральну базу підтримки влади в. януко-вича складає населення східних і центральних регіонів Украї-ни. для соціуму, що мешкає в цій частині України характерні: російськомовність та несприйняття української культурної традиції; російська провінціальна ментальність; байдуже, ін-коли вороже ставлення до державності України та тяжіння до соборності з росією; укоріненість російської православної традиції, яка поєднується зі сталими традиціями робітничого класу та пролетарського інтернаціоналізму.

Зовнішня політика держави побудована на базі малоро-сійського соціуму буде характеризуватись русоцентричністю, євразійськими авторитарними тенденціями, орієнтаціями на реінтеграційні процеси спрямованими на входження в лоно інтересів російської Федерації і реалізації геополітичних про-ектів по відновленню «великої росії» та самоізоляціоніст-ськими тенденціями від Заходу. Саме така зовнішня політи-ка і втілюється сьогодні президентом в. януковичем. проте, така політика як і особиста влада в. януковича підтримується тільки східними і південно-східними регіонами України, які складають 46-48% чисельності населення України. останні президентські вибори чітко вказують на таку ситуацію. екс-

27


перти звертають увагу, що «янукович став президентом дер-жави з апріорі статусом неукраїнського глави держави»14.

Щоб розширити поле власної влади та підтримки своєї зо-внішньої і внутрішньої політики, в.янукович в своїй гумані-тарній політиці взяв курс на переформування центральної та Західної України в малоросійський соціум. така політика по-вністю відповідає стратегічним інтересам росії. в свою чер-гу, в. янукович намагається використати підтримку росії, як потужний ресурс для збереження своєї політичної влади в середи ні країни та зовнішньополітичних зносинах з провід-ними країнами Заходу.

в реалізації такої русоцентричної зовнішньої політики, в. янукович намагається спиратись на партію регіонів, яка обслуговує насамперед донецький олігархічний капітал. в її партійній програмі зазначається, що «історична і культурна близькість України та росії зумовлюють роль росії як особли-вого партнера нашої держави. розвиток економічного та куль-турного співробітництва з російською Федерацією зумовле-ний як нашими стратегічними інтересами, так і віковічними традиціями наших народів»15. Серед потенційних союзників, які підтримують такий зовнішньополітичний курс відносно росії, варто виділити «Сильну Україну» Сергія тігіпка, кому-ністичну та Соціалістичну партії. в програмних заявах Сергія тігіпка звинувачення в погіршені відносин з росією однобіч-но покладаються на українську сторону16. в програмі Соціа-лістичної партії України зазначається, що «історична і куль-турна близькість України до росії обумовлюють роль нашої держави як політичного стратегічного партнера російської

14 �лег Проценко. �ресна дорога Нашої України: або як націоналізувати Янукови-�лег Проценко. �ресна дорога Нашої України: або як націоналізувати Янукови-ча. // Українська правда, .2010, — 22 лютого.

15 Програма Партії. Партія регіонів — партія народу, стабільного розвитку, істо-ричної перспективи. http://www.partyofregions.org.ua/meet/program/view_print/.

16 Предвыборная программа кандидата на пост Президента Украины Сергея Лео-нидовича Тигипко. http://tigipko.com/Programm?lang=rus

28


Федерації»17. опозиція ж до президента в. януковича і його зовнішньополітичного курсу назвала режим в. януковича «п’ятою колоною» росії, тим самим визначивши негативну роль путінської росії до України»18.

***Зворотною стороною такої беззастережної проросійської

орієнтації президента в. януковича і владної коаліції та дис-танціювання від альянсу є залежність, втрата самостійності, втрата здатності здійснювати власне геополітичне позицію-вання, що означатиме послаблення як його власних позицій, так і позиції України у відносинах як з росією, так і з країнами північноатлантичного альянсу. більше того, поставивши Україну в залежність від позиції росії, в. янукович, як і правляча парламентська коаліція, спричинить загрозу поглинання України росією, чи приєднання першої до другої. для України реалізація цього сценарію означатиме остаточну втрату своєї європейської перспективи, незалеж-ності й державного суверенітету, повернення до авторитарно-го минулого. для Європи наслідком цього стане кардинальна зміна геополітичного ландшафту європейського континенту на користь російської Федерації і повна втрата Євросоюзом перспективи просування його інтересів та цивілізаційних цін-ностей на Схід. такий сценарій стане неминучим при доміну-ванні авторитарних тенденцій у системі політичної влади, по-дальшому посиленні економічної та політичної залежності від росії, поновленні нової, більш глибокої економічної кризи в країні і поглибленні процесу маргіналізації її населення.

17 Предвыборная программа кандидата на пост Президента Украины Сергея Лео-нидовича Тигипко. http://tigipko.com/Programm?lang=rus

18 Програма партії http://www.spu.in.ua/about/programa http://www.spu.in.ua/about/programa

29


1.2. РОСІйСьКий фАКТОР ЯК чиННиК ВНУТРІшНьОЇ ПОЛІТиКи В УКРАЇНІ

Наталія Беліцер

Хоча після розпаду радянського Союзу у 1991 році між-державні відносини між Україною і росією ніколи не сягали рівня справжнього «стратегічного партнерства» — всупереч неодноразово повторюваним запевненням лідерів обох дер-жав — за часів президентства віктора Ющенка відбулися процеси, що були охарактеризовані вищим керівництвом росії як «глибока криза». найвиразнішою ілюстрацією цього сприйняття можна вважати таку незвичну для дипломатич-ного протоколу форму спілкування між президентами сусід-ніх держав, як опублікований 9 серпня 2009 року на офіцій-ному сайті кремля документ під назвою открытое послание президента рФ дмитрия медведева президенту Украины виктору Ющенко.19

надзвичайно жорстко сформульовані звинувачення в сві-домому руйнуванні двосторонніх відносин стосуються, серед іншого, і тих сфер, що сягають далеко за межі проблем між-державного характеру і зачіпають натомість питання вну-трішньої політики України. в посланні, зокрема, сказано наступне: «российско-украинские отношения подвергают-ся испытаниям и в результате взятой вашей администраци-ей линии на пересмотр общей истории, героизацию нацист-ских пособников, возвеличивание роли радикал-националистов, навязывание международному сообществу националистичес-ки окрашенных трактовок массового голода в СССР 1932-1933 годов как «геноцида украинского народа». продолжается вытеснение русского языка из общественной жизни, науки, образования, культуры, средств массовой информации, судо-производства».

19 �одо прес-конференції Юлії Тимошенко 9 вересня 2010 року та Наполеона-�одо прес-конференції Юлії Тимошенко 9 вересня 2010 року та Наполеона-Януковича. http://svetiteni.com.ua/ru/article/politics/1095/

30


цей документ закінчується недвозначно висловленою на-дією, що в результаті наступних президентських виборів до влади в Україні прийде політична сила, значно лояльніша до росії: «в россии надеются, что новое политическое руководство Украины будет готово выстраивать между нашими странами такие отношения, которые будут на деле отвечать подлинным чаяниям наших народов…»

дійсно, такі надії виявилися цілком виправданими: 7 люто-го 2010 року у другому турі виборів президентом України був обраний віктор янукович. дії нового уряду у тих сферах, що були зазначені раніше як ‘надзвичайно чутливі’ для росії, до-зволяють оцінити, наскільки радикальними й масштабними є зміни, що відбулися як у зовнішній, так і внутрішній політиці нашої держави, і наскільки ці зміни відповідають очікуванням керівництва сусідньої країни. не претендуючи на всеосяжний аналіз всього обсягу питань, які викликали найбільше роздра-тування російських можновладців, розгляньмо два з них, що їх можна вважати найбільш показовими й найважливішими в гу-манітарній сфері: проблеми власної історії і мовні проблеми.

Перегляд історії

однією з найбільш суспільно значущих проблем гумані-тарної сфери, що постала в Україні внаслідок приходу до вла-ди уряду, орієнтованого на росію, став швидкий і доволі ра-дикальний перегляд власної історії, який супроводжується її адаптацією до поглядів, пануючих в сусідній країні.

ключовими в цьому контексті є питання Голодомору, ролі й значення оУн-Упа та інших українських визвольних зма-гань за незалежність (у різні історичні епохи),20 ставлення до багатьох суперечливих подій другої світової війни (яка, симп-томатично, знов набула назву великої вітчизняної), та й уза-

20 Див. наприклад, History Should be Written by Objective and Competent Scholars by Askold S. Lozynskyj. Kyiv Post, 22 September 2010

31


галі чергового переосмислення всього складного комплексу історичних подій, що стосуються відносин між Україною та українцями, з одного боку, та росією, в усіх її імперських та постімперських іпостасях, з другого.

першою жертвою реверса державної політики стало пи-тання Голодомору. З офіційного президентського сайту рап-том зникли всі матеріали і навіть сама згадка про цю трагедію; те саме відбулося і з сайтами обласних держадміністрацій. до того ж, новообраний президент вдався до публічного запере-чення Голодомору як геноциду українського народу. росій-ська теза про те, що «постраждали всі», тому немає потреби виокремлювати Україну, прозвучала цього разу з вуст прези-дента України на сесії парЄ 27 квітні 2010 року.

Слід відзначити, що за попередні роки як всередині країни, так і на міжнародній арені було чимало зроблено для визнання факту штучно створеного Голодомору, що мав ознаки геноци-ду. на початок 2010 року парламенти 14 країн світу визнали Голодомор геноцидом; Генеральна асамблея оон у заяві 2003 р. назвала його «національною трагедією українського наро-ду». У 2007-08 рр. резолюції на вшанування жертв Голодомору в Україні ухвалили парламентська асамблея обСЄ і Генераль-на конференція ЮнеСко, до складу якої входять 193 країни; Європарламент визнав Голодомор «жахливим злочином про-ти народу України,» а балтійська асамблея — геноцидом.21

особливу увагу цьому питанню приділяли за часів прези-дентства віктора Ющенка. була проведена величезна робота: Голодомор законодавчо визнано геноцидом проти україн-ського народу, введено кримінальну відповідальність за його заперечення, встановлено день пам’яті жертв Голодоморів, збудовано меморіал у києві та відкрито пам’ятні знаки у ба-гатьох населених пунктах. після того як 27 травня 2009 року СбУ порушила кримінальну справу про голодомор як гено-

21 �ткрытое послание президента РФ Дмитрия Медведева президенту Украины �ткрытое послание президента РФ Дмитрия Медведева президенту Украины Виктору Ющенко. 11 августа 2009, http://www.kreml.org/opinions/220477084.

32


цид, були проведені слідчі дії в усіх областях, що були обра-ні тоталітарним режимом для повного придушення спротиву українських селян, зокрема, насильницькій колективізації. на підставі ґрунтовних досліджень, опитування свідків та на-щадків потерпілих, вивчення до того засекречених архівів, СбУ порушила кримінальну справу проти організаторів Голо-домору, яка була розглянута в суді (значною мірою символіч-но). рішенням апеляційного суду києва від 13 січня 2010 року керівники більшовицького тоталітарного режиму були визна-ні винними у геноциді в Україні в 1932-33 роках.22

важливо зауважити, що подібні розслідування розпочали-ся, також за ініціативи віктора Ющенка, і з метою визнання депортації кримських татар у 1944 році як геноциду кримсько-татарського народу, чого самі кримські татари намагалися до-сягти протягом багатьох років.23 тобто, державна політика по відновленню історичної пам’яті, викриттю злочинів, скоєних комуністичним режимом на території сучасної України, була спрямована не лише на етнічних українців і з часом могла б створити надійну правову основу для засудження злочинів комунізму на кшталт символічного нюрнберга-2.

Слід також відзначити, що проблемою Голодомору як ге-ноциду українського народу серйозно займалися не тільки офіційні державні служби — в першу чергу, СбУ — а й низка активістів громадянського суспільства. на особливу увагу за-слуговує дослідження провідного українського правозахисни-ка, голови Харківської правозахисної групи Євгена Захарова,

22 http://www.unian.net/ukr/news/news-358361.html, див. також: репортаж із залу суду: Чи варто судити померлих вождів держави, якої вже немає? http://www2.maidan.org.ua/n/free/1263549909.

23 Депортація кримських татар як ще один геноцид в СРСР. Наталя Беліцер, До-повідь на науковому семінарі «Голодомор 1932-1933 років в Україні в контексті злочинів геноциду ��-��І століть». Національний університет «Києво-Могилянська академія», 28 січня 2010 року.http://www.kirimtatar.com/, http://maidan.org.ua/static/mai/1274264986.html

33


який опублікував у 2008 книжку під назвою Правова кваліфі-кація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як зло-чину проти людяності та геноциду.24

на жаль, така політика й громадська активність не зна-йшли розуміння — не кажучи вже про підтримку — в росій-ській Федерації, населення якої теж тяжко постраждало від репресій минулого тоталітарного режиму. всі спроби знайти міжнародну підтримку наштовхувалися на миттєвий спротив представників рФ в таких організаціях як оон, рада Європи тощо. так. наприклад, постійний представник рФ при оон в.Чуркін заявив, що визнання голоду геноцидом українсько-го народу дорівнює героїзації українських посібників нацис-тів, а заступник голови держдуми володимр Жириновський вважає, що Голодомор в Україні «виник сам по собі»,

під час весняної сесії парламентської асамблеї ради Єв-ропи (парЄ) 2008 року, коли бюро асамблеї підтримало про-позицію української делегацією розглянути тему Голодомору в Україні, російська делегація виступала проти, запропону-вавши натомість вшанувати пам'ять усіх жертв голоду 1930-х років. У зв’язку з цим, у грудні 2009 року комісія парЄ з по-літичних питань відмовилася схвалити поправку до доповіді про Голодомор 1930-х років в СрСр, що визначала його гено-цидом українського народу.25 проте, 28 січня 2010 року юри-дична комісія парЄ схвалила поправку до доповіді й проекту резолюції про голод в СрСр, цього разу внесену представни-ком великобританії запропонувавши визнати його Голодомо-ром і геноцидом українського народу26. це стало шоком для членів парЄ від росії і викликало їх гостру негативну реак-

24 http://khpg.org/index.php?id=1221206914.

25 Комісія ПАРЄ відмовилася визнати Голодомор геноцидом українського народу.16 грудня 2009 http://ua.korrespondent.net/ukraine/1028025

26 Юридична комісія ПАРЄ запропонувала визнати Голодомор геноцидом україн-ського народу 29.01.10, ua.korrespondent.net

34


цію: в результаті, на квітневій сесії позиція росіян стала вирі-шальною для прийняття остаточного рішення, і ця поправка не була включена в текст фінальної резолюції.27

У той же час, нинішній президент ще до його обрання ви-ступав проти намагань «помаранчевої влади» добитися між-народного визнання Голодомору геноцидом. він завжди під-креслював, що це трагедія, але тільки до тієї межі, поки це не зачіпає росію. багато його висловлювань були практично то-тожними до тих, якими послуговуються російські політики. наприклад, на самміті глав урядів держав Снд у мінську у 2006 р. янукович сказав журналістам, що «ці роки, тобто 1932-33, є чорною сторінкою в історії не лише українського народу, а й росії, білорусі, деяких інших країн».

більше того, в унісон з рФ він засудив порушення судом кримінальної справи проти організаторів Голодомору, сказав-ши наступне: «от имени партии регионов еще раз заявляю протест очередной попытке нынешних власть имущих втя-нуть общество в гражданское противостояние, а Украину — в конфронтацию с российской Федерацией… Известно, что для России как правопреемницы СССР эта тема является особенно чувствительной».28

таким чином, хоча публічна відмова від намагань довести світові, що серед злочинів сталінського режиму був і Україн-ський Голодомор-Геноцид, викликала шок і обурення бага-тьох громадян в Україні та поза її межами, аналіз попередніх висловлювань нинішнього президента і членів підібраної ним команди дозволяв передбачити саме такий перебіг подій. ме-тою цього була, насамперед, демонстрація повної лояльність до росії, особливо в питаннях гуманітарної політики — яка фактично перестала бути внутрішньою політикою суверенної держави — а також нестримне бажання перекреслити й запе-

27 http://assembly.coe.int/Main.asp?link=/Documents/WorkingDocs/Doc10/EDOC12181.htm

28 Див. «Голодомор. �о буде після завершення епохи Ющенка?» Ірина Лукомська.

35


речити все, що здійснили й чого бажали ненависні йому «по-маранчеві».

«першою ластівкою» у зміні офіційної політики, що ство-рювала умови для об’єктивного вивчення правдивої (а не мі-фологізованої) історії України у 20-му сторіччі, стало вислов-лювання новопризначеного голови Служби безпеки України (СбУ) валерія Хорошковського. У березні 2010 року, після свого представлення він сказав журналістам, що «спецслужбі слід скоротити роботу з архівами… дуже багато матеріалів роз-секречено… ту правду, яку потрібно було донести українському народу, та правда донесена» і що «турбота спецслужби, перш за все, в тому, щоб охороняти свої секрети, охороняти закони, які ці секрети створювали». в той же день був звільнений, серед інших, начальник департаменту архівного забезпечення СбУ володимир в’ятрович;29 спеціальні підрозділи, що займалися збором матеріалів про голодомор українців і геноцидну де-портацію кримських татар, були розформовані.

таким чином, озвучені в березні наміри покінчити з мож-ливістю об’єктивного вивчення історичних подій (завдяки відкритим за президента Ющенка архівам колишнього кдб, що перейшли у спадок Службі безпеки України (СбУ)),30 були дуже швидко «втілені в життя». найпоказовішим прикладом того, як і якими засобами це відбувається, можна вважати те, що сталося півроку пізніше зі львівським істориком русла-ном Забілим — директором національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «тюрма на лонцького».

8 вересня 2010 року Забілий був затриманий у києві шістьма офіцерами СбУ; його протримали 14 годин, вилучили персо-нальний комп’ютер та цифрові носії інформації. наступного

29 «Пане �орошковський, які закони і секрети Ви збираєтеся охороняти?» Євген Захаров, 15.03.10, http://www.khpg.org/index.php?id=1268655036.

30 Згідно з указом президента Ющенка. всі події з 1917 по 1991 рр., які стосуються історії визвольного руху та опозиції, мали бути відкритими; з відповідних докумен-тів було знято гриф «таємно».

36


дня проти нього відкрили кримінальну справу під приводом «незаконного збирання матеріалів, що складають державну таємницю». незважаючи на очевидну абсурдність подібних обвинуваченьрії 20-го сторіччя. української іст(історик пра-цював лише з документами, що стосувалися українських ви-звольних рухів 40 — 50х років, які жодною мірою не підпа-дають під поняття «державна таємниця»31), 13 — 14 вересня був проведений обшук у приміщенні меморіального музею у львові. були вилучені два ноутбуки, один жорсткий диск, па-перові копії історичних документів, а також відео-свідчення дисидентів, записані дослідниками протягом 2009—2010 ро-ків; при тому представники СбУ не показали жодних санк-цій на обшук. подібні дії наштовхують на думку, що метою цих акцій було не тільки залякування тих, чия діяльність не співпадала з новою «генеральною лінією» у трактуванні істо-ричних подій, а й у знищенні вже здобутих матеріалів, на яких мало спиратися переосмислення важких, часом трагічних епі-зодів української історії 20-го століття.

ані громадські акції протесту, що відбулися 15 вересня в києві та інших містах України32, ані колективні звернення до СбУ, підписані відомими вченими СШа, європейських країн, канади, ізраїлю та України33, ані інші критичні оцінки34 не до-помогли прояснити цю ситуацію або припинити кримінальну справу проти Забілого. проте, у своєму листі Українському

31 Інформація, яка належить до держтаємниці, перелічена у спеціальному до-кументі «Звід відомостей про державну таємницю». Жодних історичних документів у цьому переліку немає; крім того, закон забороняє ховати історичні документи, особливо ті, які містять інформацію про факти порушень прав та свобод людини і громадянина та незаконні дії органів державної влади та їх посадових осіб.

32 Детальніше див. у «Нам хочуть заборонити вивчати власну історію?» Іван Кап-самун, Ігор Самокиш, «День» №167-168, п’ятниця, 17 вересня 2010, http://www.day.kiev.ua/309575.

33 Harassment of Historian Raises Censorship Fears by Natalia A. Feduschak, Kyiv Post, 16 September 2010.

34 Who’s Afraid of Ukrainian History? by Timothy Snyder, NYR Blog, 21 September 2010.

37


конгресовому комітету америки, датованому 20 вересня 2010 року, президент України запевнив це впливове зібрання пред-ставників української діаспори, що він особисто припинив тиск СбУ на співробітників музею «тюрма на лонцького», а сам музей було виведено з-під юрисдикції СбУ й передано інституту національної пам’яті.35 (в цьому ж листі наголо-шувалося на рішенні розсекретити матеріали, що стосувалися Голодомору).36

тим не менш, намагання громадських активістів з'ясувати, які ж саме документи Забілого могли слугувати підставою для затримання історика та кримінальної справи проти нього (зо-крема, запит до СбУ був поданий юристом альянсу «майдан» олександром Северіним), наштовхнулися на таку відповідь першого заступника Голови СбУ володимира рокитського: «Ця кримінальна справа має гриф «абсолютно таємно».37

Мовне питання

мабуть, жодне питання внутрішньої політики України від самого початку незалежності не було настільки політи-зованим, міфологізованим і штучно переведеним в джерело постійного «з’ясування стосунків» з російською Федераці-єю, як проблема захисту прав та інтересів російськомовного населення в контексті так званої «політики насильницької українізації». на відміну від розв’язання аналогічних проблем в країнах балтії, що вдалися до значно жорсткіших заходів, спрямованих на відродження національних мов і ствердження їх панівних позицій, все ще чинний Закон України «про мови в Українській ССр» 1989 року (з поправами 2003 року) був не

35 Yanukovych Pledges to Diaspora to Declassify KGB Archives on Holodomor. Zik, 21 September 2010.

36 �дразу після цього, на президентському сайті було поновлено розділ про Голо-домор.

37 21.10.2010, http://news.liga.net/news/N1029927.html

38


тільки значно ліберальнішим, але й певною мірою підкреслю-вав особливе становище російської мови порівняно з мовами інших національних меншин.

на таку незбалансованість мовної ситуації в Україні давно вже звертали увагу міжнародні та європейські експерти. так, наприклад, у п. 51 висновку консультативного комітету з питань рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 березня 2002 року (стосовно урядового звіту України) зазначено: «...консультативний комітет вважає, що це поло-ження [Ст. 5 Закону про мови] містить далекосяжні гарантії імплементації статті 10, пункту 2, рамкової конвенції, стосов-но російськомовних осіб. проте ця стаття передбачає більш обмежені гарантії для осіб, які спілкуються іншими мовами національних меншин...»

тим не менш, загроза втрати домінуючих позицій росій-ської викликала гострі реакції не стільки самих «русофонів» України, скільки з боку південно-східної сусідньої держави. не заглиблюючись в перебіг подій протягом усього 20-річного періоду незалежності, спробуємо проаналізувати, до чого при-звела остання зміна влади.

відомо, що в усіх свої передвиборчих програмах, платфор-мах та обіцянках партія регіонів — чий переважно російсько-мовний електорат знаходиться у східних та південних регіонах України — наголошувала на необхідності надання російській мові статусу другої державної. Хоча таке відбувалося далеко не вперше, деякі політичні сили намагалися маніпулювати цим питанням задовго до появи нині правлячої партії — подібні обіцянки лунали, наприклад, з вуст кандидата на посаду пре-зидента України леоніда кучми, — вони ще ніколи не зазна-вали спроб реалізувати їх на практиці. для цього існували й об’єктивні причини, оскільки згідно з Статтею 10 конституції України, українська мова є єдиною державною. для зміни цієї норми необхідно рішення конституційної більшості депутатів верховної ради, якої прихильники радикальної зміни мовної

39


ситуації досі не могли забезпечити за будь-якого з попередніх складів парламенту.

проте, після президентських виборів-2010 і очевидних на-мірів рішуче поміняти «націоналістичний» і про-європейський курс президента Ющенка на значно більш проросійський, мовні проблеми України набули чергового загострення.

це було спричинено не тільки реальною — певною мі-рою, щирою позицією переважної більшості переможців-«регіоналів», а й тією обставиною, що буквально в останні дні свого перебування при владі президент Ющенко схвалив своїм указом концепцію державної мовної політики. в цій концеп-ції, зокрема, сказано, що громадяни України незалежно від свого етнічного походження, переконань та посад, повинні володіти українською мовою як мовою свого громадянства. крім того, опанування українською мовою чи її розумінням в обсязі, достатньому для спілкування, є неодмінною умовою набуття громадянства України. це є також обов’язковою умо-вою для обіймання посад в органах державної влади та міс-цевого самоврядування. Серед пріоритетів вказані створення належної законодавчої бази для державної підтримки кни-говидань, Змі, пісень українською та мовами національних меншин. передбачено також розвиток українського сегменту інтернету та програмного забезпечення для комп’ютерів укра-їнською, а також завершення роботи над єдиним правописом, забезпечення науково обґрунтованої кодифікації та вдоскона-лення української мови.38

і хоча нічого «дискримінаційного» або такого, що супере-чить сучасним нормам міжнародного та європейського права, в цій концепції не було, вона відіграла роль додаткового по-дразника як для політичних суперників всередині країни, так і для політичного класу й керівництва росії.

38 Ющенко напоследок утвердил верховенство украинского языка. 22.02.2010 http://ura-inform.com/politics/2010/02/22/ukr_jaz

40


проте, рішучих кроків заради зміни мовної ситуації в краї-ні в перші місяці панування нової влади не відбулося; основні зусилля були спрямовані на консолідацію владної вертикалі (фактично — монополізацію влади за російськими зразками). в гуманітарній сфері «реформаторська» активність (переважно ан-тиєвропейського характеру) нової владної команди зосередила-ся, як було вже зазначено, на перегляді історичних фактів і подій та їхньої інтерпретації, а також одразу стала відчутною у сфері освіти. наприклад, кабінет міністрів відмінив іспит по україн-ській мові при вступі до аспірантури, а також виключив україн-ську із списку так званого «кандидатського мінімуму» — іспитів, що їх необхідно скласти до того, як подавати на захист дисер-тацію для отримання вченого ступеню кандидата наук. Замість продовження зусиль по адаптації учбового процесу до вимог і практик болоньського процесу, середні школи знов були переве-дені на 11-річне навчання (замість введеного раніше 12-річного). перегляд історії вже позначився і на змісті підручників;39до того ж почалися проблеми з придбанням шкільних підручників укра-їнською мовою. У серпні 2010 року новий міністр освіти і науки дмитро табачник своїм наказом ліквідував сектор сприяння освіти рідною мовою — крок, який окрім усього іншого, матиме негативні наслідки для опанування рідними мовами в дошкіль-них закладах та середніх школах.40

різка активізація намагань ревізувати проукраїнську мовну політику відбулася влітку 2010 року. це було пов’язано, по-перше, з оприлюдненням висновків комітету експертів ради Європи по виконанню імплементації положень Європей-ської хартії регіональних або міноритарних мов41 (внаслідок

39 Orange Revolution Erased from Ukrainian School Textbooks by Taras Kuzio. Jamestown Foundation Blog, 7 September 2010.

40 Табачник ликвидировал сектор содействия образованию на родном языке. 5.08.2010, http://teraze.com.ua/page.php?id=6&article=1103.

41 Див.: https://wcd.coe.int/ViewDoc.jsp?Ref=CM%282009%2943&Language=lanEnglish&Ver=original&Site=COE&BackColorInternet=C3C3C3&BackColorIntranet=EDB021&BackColorLogged=F5D383

41


надходження до рЄ першого урядового звіту, а також трьох додаткових звітів, підготовлених і представлених у 2007 — 2008 рр. виключно тими організаціями, що зосереджені на російській мові (автори: в. колесніченко (депутат від партії регіонів, очолює «правозащитное общественное движение «русскоязычная Украина», в. алексеєв (член партии регио-нов, депутат Харьковского областного совета), л. кудрявце-ва (член Українськой асоціації викладачів російської моаи і літератури) крім опрацювання цих матеріалів, європейські експерти здійснили також поїздку по регіонах України, де знов-таки, приділили основну увагу зустрічам з представни-ками вищезгаданих організацій, а також воо «правозащит-ная организация «общая цель» (головою є помічник депутата колесніченка руслан бортник)

по-друге, з огляду на наближення місцевих виборів, при-значених на 31 жовтня 2010 року, правлячій коаліції необхідно було продемонструвати своїм виборцями тверду й неухильну позицію стосовно проголошених раніше намірів, пов’язаних з підвищенням статусу російської мови і «забезпеченню прав» російськомовних. така необхідність виникла у зв’язку з ката-строфічним падінням рейтингу президента віктора янукови-ча й узагалі «регіоналів»42 внаслідок, у першу чергу, неспро-можності вирішити нагальні соціально-економічні проблеми населення, зупинити інфляцію, стрімке зростання цін, зни-ження якості життя більшості громадян України та інші нега-тивні явища.43 За таких обставин, у боротьбі за голоси електо-рату в південних та східних областях України влада в черговий раз намагалася використати мовне питання як козирну карту. реально ж, практично всі соціологічні опитування свідчили,

42 «В августе украинцы перестали доверять...» 09.09.2010, http://unian.net/rus/news/news-395118.html; «Чи схвалюють українці діяльність Януковича» (опитуван-ня), 23.09.2010, http://www.day.kiev.ua/310344.

43 Див., наприклад, «Цей вересень став «найбільш інфляційним» з 1998 року». «День», №182-183, 8 жовтня 2010, http://www.day.kiev.ua/312149.

42


що наявна мовна ситуація не посідає чільного місця в перелі-ку найактуальніших тем, що хвилюють пересічних громадян, і не вважається ними серйозною проблемою, здатною відіграти роль гострого конфліктогенного фактора чи загрозою для сус-пільної безпеки.

проте, не останню роль могло відігравати і недвозначно висловлене незадоволення російських «патронів» недостат-ньо енергійними зусиллями нової влади виконати в повному обсязі передвиборчі обіцянки у питанні, що постійно пере-бувало у фокусі уваги російських політиків, а також шквал звинувачень владної команди «регіоналів» у зраді з боку ра-дикальних проросійських рухів і організацій, особливо з ар крим. останні були спричинені декотрими заявами провід-них кримських посадових осіб та політиків напередодні дня незалежності України. так, наприклад, 17 серпня кримський віце-прем’єр павел бурлаков заявив в ефірі «транс-м-радіо», що після того, як президентом став віктор янукович, ніяких проблеми з російською мовою на сьогодні вже немає.44

наступного ж дня відомий кримський політик, депутат вр «регіонал» борис дейч сказав, що «никакого сепаратизма на полуострове крым нет — крымская политика и Сми давно стали сугубо украинскими, идею воссоединения с россией пропагандируют лишь малочисленные маргиналы».45 Схо-жі думки висловив і відомий кримський економіст, редактор інтернет-порталу «большая ялта» андрій кліменко.46

У відповідь пролунали обурені виступи як зсередини криму, так і з росії. Жорсткі оцінки, виставлені діючій вла-ді, наголошували на тому, що «Партия регионов по указке За-

44 Правительство Джарты: Янукович – президент, и никаких проблем с русским языком уже нет. 17.08.10 16:59 http://www.nr2.ru/crimea/296800.html.

45 18.08.10 http://www.nr2.ru/crimea/296952.html.

46 Мнение: молодежь Крыма считает Украину своей Родиной? «Северные соседи» не смогут навязать крымчанам своё мнение. 20.08.10, www.nr2.ru/crimea/297238.html.

43


пада продолжает работу по деинтеграции постсоветского пространства»;47 «Новая власть создаёт для русского языка всё больше препятствий»;» «Последние месяцы… всё больше препят-ствий для функционирования русского языка даже в тех сферах, которые гарантированы крымской Конституцией»;48 «Крым до-лжен четко понимать — Партия регионов окончательно пре-вратилась в Партию украинских националистов, Янукович про-водит ещё более масштабную, чем Ющенко, политику этноцида русских»;49 «Партия Регионов предала русских избирателей и стала «главным ваххабитом»».50

Гострота висловлювань, що свідчили про гостре розчару-вання й невиправдані надії на швидку й переконливу «ре-русифікацію» криму, заслуговує на детальніше цитування. доволі показовими у цьому плані є слова лідера кримської ‘правозахисної’ організації «вера» Святослава компаній-ця: «Именно при «регионалах» запрещен региональный статус русского языка в Севастополе, судопроизводство и докумен-тооборот ведутся исключительно на украинском языке, осу-ществлена украинизация последнего информационного рус-ского FM- ресурса — «Транс-М-Радио». На телевидении вновь русская речь «перекрывается» «мовой». Принимаются новые дискриминационные законы в отношении русского языка. Яну-кович прилюдно унижает и издевается над русскими премьер-министром и министром внутренних дел, заставляя их ломать на глазах у всей страны язык на украинском»; «Вне всякого сомне-ния, русские и их организации в Крыму будут репрессированы в день «Х» сразу после выборов 31 октября — как лишнее, ненадеж-ное и опасное звено в работе машины украинского антироссий-ского государства. Недаром привезенная Януковичем донецкая

47 18.08.10, http://www.nr2.ru/authors/296971.html.

48 19.08.10, http://www.nr2.ru/kiev/297051.html.


50 0.08.10 17:05 http://www.nr2.ru/crimea/297313.html.

44


команда уже удачно провернула ряд операций, в частности, по изгнанию крымчан из власти и «переформатированию» нацио-нального движения крымских татар. Такова логика выживания украинской националистической Партии регионов. Голосуя за нее, каждый русский должен, наконец, понять, что голосует он за окончательное отчуждение от остальной России, националь-ное неравенство, уничтожение русского языка и культуры, за абсолютно чуждый ему «европейский выбор» и натовские войска на полуострове».51

подібні настрої — не тільки в криму, а й у деяких інших «російськомовних» регіонах України, мабуть, і стимулювали, по мірі наближення місцевих виборів, зростаючу законотвор-чу активність у мовній сфері депутатів від правлячої коаліції. до 2010 року, всі намагання внести докорінні зміни до Закону про мови, ухваленого ще в радянській Україні, або ухвалити новий, сучасний закон, наштовхувалося на непереборний ідео логічний бар’єр — автори розробок, що належали до того чи іншого політичного табору, вдавалися до двох крайнощів, які виключали знаходження або навіть пошук будь-якого компромісу (або «все на підтримку української!», забувши про існування інших мов та їх носіїв, або «все для збереження по-зицій і розвиток російської», що насправді дорівнює «праву» не знати державну мову і не бути в змозі нею користуватися). тому із зареєстрованих 7-ми «мовних» законопроектів жоден так і не був винесений на розгляд сесії вр; стан проходження, як правило, зупинявся на стадії розгляду парламентськими комітетами.

такий стан «стагнації» законотворчого процесу, що пев-ною мірою влаштовував усіх і не викликав суспільних збу-рень чи масових акцій протесту, поступився гострій фазі мовного конфлікту після реєстрації 7 вересня 2010 року вер-ховною радою України законопроекту «про мови в Україні»


45


(1015-3), поданого головою фракції партії регіонів олек-сандром Єфремовим, лідером фракції кпУ петром Симо-ненком і членом фракції блоку литвина Сергієм Гриневець-ким. важливим є те, що правляча коаліція вперше виступила «єдиним фронтом» задля демонстрації твердого наміру ви-конати передвиборчі обіцянки партії регіонів щодо статусу російської мови (раніше, блок литвина не підтримував таких ініціатив).52

цей закон є значно радикальнішим, ніж близький до ньо-го попередній (так званий «базовий закон про мови, під-готовлений кілька років тому о.Єфремовим, л.Грачем та Є.кушнарьовим). радикальність його полягає в тому, що не-зважаючи на формальне підтвердження статусу української мови як єдиної державної (це дозволяє не вносити зміни у конституцію України), фактично ним вводиться офіційна двомовність, що не тільки не приховується, а навпаки, пред-ставлено як величезне досягнення, бо «…російська мова є рідною або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України,53 загальноприйнятою, поряд з українською, мовою міжособового спілкування на всій території України, од-нією з офіційних і робочих мов Генеральної асамблеї орга-нізації об’єднаних націй, ЮнеСко та інших міжнародних організацій. володіння російською мовою забезпечує грома-дянам України широкий доступ до здобутків світової науки і культури» (Ст. 7, 1). а також: «Українсько-російська двомов-ність, що склалася історично, є важливим надбанням Україн-ського народу, потужним чинником консолідації багатонаціо-нального українського суспільства» (Ст. 7, 2).

52 Детальніше див. у: Коалиция решила «под выборы» усилить русский (�бзор прессы). 9 сентября 2010 г., http://rus.newsru.ua/press/09sep2010/press_mova.html.

53 Цей пасаж може слугувати ілюстрацією доволі «вільного» ставлення авто-рів законопроекту до реальних фактів, зокрема й тих, що містяться в результатах всеукраїнського перепису населення 2001 року. Як відомо, отримані дані засвідчи-ли, що українську мову назвали рідною 67,5% жителів країни, а російську – лише 29,6%.

46


як легко було передбачити, цей законопроект одразу ж спричинив хвилю обурення з боку не тільки етнічних укра-їнців, для яких українська мова є рідною, а й усіх тих, хто справедливо вважає, що без зміцнення позицій державної мови, підірваних тривалим перебуванням у складі багатона-ціональних імперій (з домінуванням переважно російської мови), неможливо досягти повноцінного національного від-родження й побудувати сучасну, цивілізовану, демократичну європейську державу. експертний аналіз законопроекту, з об-ґрунтованими негативними висновками, підготовлений фа-хівцями національного університету «києво-могилянська академія» і підтриманий вченою радою цього авторитетного освітянського закладу, був направлений президентові Укра-їни в. Ф. януковичу, Голові верховної ради в.м. литвину та переданй у засоби масової інформації.54 не бракувало також і різко негативних оцінок та відгуків громадськості й неза-лежних експертів.55

практично всі, хто встав на захист української мови, вбача-ючи серйозні загрози не тільки для її подальшого розвитку, а й для самої державної незалежності України, відмічали також неабиякий конфліктний потенціал даного законопроекту, пе-редбачаючи високу вірогідність виникнення «мовних» кон-фліктів навіть у тих сферах та інституціях, де їх практично не було; це стосується, насамперед, навчальних закладів і взагалі освітньої сфери.

активні протестні дії громадськості 4-го жовтня — в цей день погоджувальна комісія вирішувала подальшу долю законопроек-ту — змусили відкласти (принаймні, на кілька тижнів) його роз-

54 http://ukma.kiev.ua/news/addm/uhvala_VRNaUKMA.pdf.

55 Див. наприклад, «Мова як дім буття. Двомовність в розколотому суспільс-Див. наприклад, «Мова як дім буття. Двомовність в розколотому суспільс-тві». Юлія Тищенко, Research Update, № 28/626, 24 вересня 2010 року; «Закон про мов[чання] в Україні». Віктор Пушкар, 01.10.10, http://maidan.org.ua/static/mai/1285927472.html; ««Експертиза» на патріотизм». �ксана Миколюк, «День», №180, середа, 6 жовтня 2010, http://www.day.kiev.ua/311613.

47


гляд верховною радою. наступного ж дня спікер вр володимир литвин, коментуючи заяви опозиції щодо «мовного» законо-проекту, попросив «не нагнітати пристрасті, оскільки верховна рада нерозглядає цих документів», і додав, що «зараз ця пробле-ма не на часі, і давайте не будемо збуджувати суспільство…»

таким чином, в результаті доволі ефективних дій як гро-мадськості, так і вчених, педагогів, незалежних експертів «проштовхнути» законопроект до виборів у місцеві органи влади 31-го жовтня не вдалося.

цей факт був дуже негативно розцінений тими росій-ськими політиками, які постійно тримають у фокусі уваги російсько-українські відносини, а точніше, ретельно стежать за темпами і якістю виконань українською владою широко-масштабних обіцянок і доказів максимальної лояльності до ідеологічних настанов росії. Зокрема, депутат державної думи росії, директор інституту країн Снд костянтин Затулін вва-жає не-розгляд верховною радою проекту закону «про мови в Україні» «тривожним дзвінком». У своєму виступі на міжна-родній науково-практичній конференції «особливий статус Севастополя і його реалії» він заявив наступне: «те, що зусил-лями певних політичних сил — як опозиційних, так і таких, які перебувають у самій правлячій коаліції — цей закон покла-дено «під сукно», не розглянутий верховною радою України, це дуже серйозний, тривожний дзвінок, і це, безумовно, тур-бує нас у російській Федерації також. ...ми терплячі люди, ми чекаємо, що ті питання, які свого часу бралися на озброєння силами правлячої коаліції, перш за все партією регіонів, були програмами — а серед них і питання про федералізацію Украї-ни, — вони знайдуть своє місце в поточній політиці президен-та і чинного уряду... нас турбує, що далеко не всі вирішено питання, пов`язані з оформленням реальної двомовності».»56

56 Затулін стурбований, що в Україні не оформляється реальна двомовність. 14.10.2010, http://crimea.unian.net/ukr/detail/21676.

48


таким чином, легко побачити, що навіть у гуманітарній сфері далеко не всі побажання російських політиків стосов-но тих чи інших заходів виявилися ретельно виконаними. Ще більшою мірою це стосується таких принципових для росіян питань, як негайна федералізація України: у відповідь на всі подібні заяви та очікування, президент віктор яну-кович чітко зазначив: «Украина — унитарное государство. точка». надмірне бажання росіян жорстко нав’язати своє бачення ‘правильної’ внутрішньої української політики та й узагалі, майбутнього України, наштовхнулися на відсіч з боку навіть тих, хто досі не був помічений у надто виражених про-українських настроях. наприклад, головний редактор щотижневика «2000» Сергій кичигин, виступаючи в ялті на круглому столі «Украина и россия — новое взаимодействие» у рамках фестивалю «великое русское слово», несподівано для всіх заявив: «Согласен с названием книги кучмы «Укра-ина — не россия». мы свои — и мы разные». а говорить уни-чижительно по отношению к жителям Западной Украины недопустимо». на тому ж заході директор київського центру політичних досліджень і конфліктології михайло погребин-ський під час дискусій про стабільність і сильну владу зазна-чив: «в россии стабильная власть уже лет 10. а как же там с реформами? по-моему, не очень».57 Є й багато інших свід-чень того, що після відвертої здачі українських націо нальних інтересів заради більш дешевого російського газу під час Харківських угод 21-го квітня,58 очікуваних росією настіль-ки ж швидких і радикальних поступок по інших проблемних питаннях не відбулося.

57 «Политика, измеренная стаканом». Глеб Сергеев, «1-я Крымская», N 328, 11 июня/17 июня 2010, http://1k.com.ua/328/details/6/2.

58 Йдеться про зустріч президентів України і Росії в �аркові, де було досягнуто домовленості про зниження ціни на газ на 30% від вартості, що визначається по формулі, вказаній у контракті на постачання газу між російським Газпромом та НАК Нафтогаз України. Тоді ж було підписано угоду про подовження перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі до 2042 року.

49


Висновки

на підставі цього короткого огляду можна вробити висно-вок, що на сьогодні найбільшою загрозою для України є не стільки бажання можновладців максимально догодити сусідній державі, скільки нестримна спокуса скористатися російськими моделями «керованої демократії» або «однопартійної демокра-тії» на власну користь. така загроза означає уповільнення або навіть унеможливлення подальшого ефективного реформуван-ня всіх сфер економіки, зовнішньої і внутрішньої політики та державного управління тощо; подібні тенденції не сумісні з ре-альним — а не просто задекларованим — курсом на євроінтгра-цію. в умовах нереальності ізольованого існування в сучасному глобалізованому світі, вони об’єктивно сприяють подальшому зближенню України не з розвинутими цивілізованими краї-нами євроатлантичного простору, а з авторитарними режима-ми — в першу чергу, російським. Саме таку лінію української внутрішньої політики можна простежити й охарактеризувати як найбільш послідовну протягом усього періоду панування нової влади після президентських виборів-2010.

особливо помітними намагання монополізувати усю владу в своїх руках стали в період виборчої кампанії і в результаті виборів до місцевих органів влади 31 жовтня 2010 року. Згідно експертного опитування, проведеного Фондом «демократич-ні ініціативи» імені ілька кучеріва 3 — 6 листопада, домінува-ли такі оцінки, як «Україна впевнено просувається до російської авторитарної системи «виборів без вибору», яка зарекомендува-ла себе неефективною з точки зору завдань модернізації навіть в РФ», та — у зв’язку з посиленням авторитарних тенденцій і побудовою «партійної» вертикалі влади — «Розвиток сучас-ної демократичної нації в Україні відкладається років на 5–10. Можна також припустити, що іще більший час в Україні не буде жодних натяків на розбудову місцевого самоврядування за сучасними європейськими стандартами».

50


У короткостроковій перспективі, експерти передбачають такі зміни політичного ландшафту України, як «значне по-слаблення опозиції і спроби влади створити фактично однопар-тійну модель на основі Партії регіонів» (за зразком «Єдиної росії»). очікується, що прийшовши до влади, місцеві політи-ки перерозподілятимуть ресурси, а не займатимуться пробле-мами населення, внаслідок чого серед населення зростатиме соціальна апатія.59

59 Прес-конференція «Місцеві вибори 2010: оцінки, проблеми, наслідки». Укрін-форм, 9 листопада 2010 р.

51


1.3. РОСІйСьКА ЕКОНОМІчНА ПРиСУТНІСТь В УКРАЇНІ: ЕВОЛЮцІЯ ІНТЕРЕСІВ

ТА СУчАСНІ ТЕНДЕНцІЇ

Олександр Сушко

аналіз ролі росії в Україні вимагає ґрунтовної уваги до фактора економічної присутності. економічна роль росії та пов’язаних з нею бізнесів в Україні була предметом численних досліджень, втім так і не було віднайдено якісної та всебічної методології, яка була б достатньою для виявлення реального ступеня присутності російського капіталу як в окремих секто-рах економіки, так і в цілому.

як результат, донині немає надійних кількісних та якісних оцінок. амплітуда оцінок російської економічної присутнос-ті в Україні коливається від символічних 5,2% (такою є, згід-но офіційної статистики держкомстату України, частка росії в структурі прямих іноземних інвестицій (піі) в Україну у 2010 році), до явно перебільшених тверджень про те, що росія «контролює половину української економіки».

не втручаючись в дискусії навколо кількісних показників, спробуємо визначити, чому, у який спосіб і в якому масшта-бі російська економічна присутність є фактором, важливим для аналізу сучасної політичної, економічної та суспільної ситуації, якою є динаміка і перспективи. насамперед, слід визначити ті очевидні особливості, які відрізняють російську економічну присутність від присутності інших значних зо-внішньоекономічних партнерів України.

З одного боку, проникнення російського капіталу в Украї-ну, як і будь-якого іноземного капіталу, є невід’ємною части-ною глобалізації. цілком природно, що велика сусідня країна із значними капіталами та спорідненістю багатьох системних рис внутрішнього ладу, є істотно представленою в українській економіці, і масштаб її присутності може бути більшим за ін-

52


ших партнерів, більш віддалених географічно, інституційно та ментально.

З іншого боку, економічна присутність росії в Україні за ба-гатьма суттєвими ознаками є унікальною та не порівнюваною з будь-яким іншим іноземним економічним фактором. існує низка обставин, які свідчать не лише про масштаби, секто-ральні інтереси, але і специфічну якість такої присутності, особливі методи та наслідки проникнення, що створюють підстави багатьом експертам констатувати наявність загроз національній безпеці внаслідок як наявної, так і прогнозова-ної економічної експансії рФ в Україну.

по-перше, російська економічна присутність, якою б не був її реальний масштаб, відіграє в Україні суттєву пси-хологічну роль, що тисне і на інформаційний простір, і на бізнес-середовище, і на систему прийняття політичних рі-шень. дискурс навколо «російського капіталу», «російсько-го бізнесу» давно набув специфічних гіперболізованих рис, які насамперед стосуються його уявної всемогутності у будь-якому конкурентному змаганні — як з вітчизняним, так і з іншим іноземним бізнесом. міфологізація російської еко-номічної присутності створює двоїсту роль — з одного боку, це надає навіть суто гіпотетичному «російському інвестору» психологічну перевагу, з іншого боку — це створює постійну напругу, вочевидь небажану для тих, чий бізнес не вимагає такої напруги.

другий важливий компонент російської економічної при-сутності — її висока політизація. існують цілком усталені, і підкріплені відповідними фактами твердження про значну залежність буд-якого великого російського бізнесу від росій-ської влади. У найбільш важливих і чутливих для України сек-торах економіки, насамперед, в енергетиці, російський бізнес є інтегральною частиною російської політичної машини, що зумовлює цілком передбачувану і односпрямовану політику таких енергетичних гігантів, яка, наприклад, Газпром чи рос-

53


нєфть. природа російського бізнесу як переважно олігархіч-ного, зрощеного з державою, відносить російську економічну присутність до числа політично значущих факторів, якщо пи-тома вага реальної присутності є значною.

З природою російського бізнесу пов'язаний і третій важли-вий фактор — його непрозорість, схильність до тіньових прак-тик, тобто — коруптогенність. російський бізнес традиційно використовує всі наявні засоби для просування своїх інтересів у світі — це вже відчули на собі державні апарати німеччини, туреччини, болгарії та багатьох інших країн, особливо тих, де російські гроші мають відчутний «газовий присмак». в Україні ситуація може бути суттєво гіршою: адже місцеве середовище не має механізмів системного опору коруптогенним впливам і охоче абсорбує нові корупційні «ін’єкції», будучи і без того зосередженням корупційних практик, про що свідчить місце України в рейтингах «Transparency International».

найкращою ілюстрацією непрозорості російського бізнесу є згадана напочатку даного матеріалу дискусія про реальні об-сяги російської економічної присутності в Україні, яка за сво-їм предметом є вкрай дивною для будь якого здорового еконо-мічного середовища. Сам факт тривалої і безплідної дискусії на дану тему, неспроможність аналітиків (і навіть спецслужб) встановити реальні обсяги російської власності та російських ін-вестицій в Україні, свідчить про фундаментальні особливості цієї присутності краще, аніж будь-які, навіть найбільш достовірні та надійні цифри.

непрозорість російської власності в багатьох секторах економіки є інколи наслідком хибних статистичних мето-дик, але частіше — спричинена свідомою тактикою власників щодо приховування походження капіталу. російський капітал в Україні маскується як під капітал третіх країн (переважно кіпріотський — кіпр посідає перше місце за офіційною ста-тистикою піі в Україні), британських вірджинських островів та інших офшорів.

54


однак більша частина непрозорої російської економічної присутності має українське «прикриття»: російські компанії відкривають дочірні підприємства із назвами, аналогічними «материнським», але реєструють їх як українські компанії. інколи ж відсутні навіть зовнішні (назва) ознаки російських коренів того чи іншого бізнесу, який у такий спосіб повністю мімікрує під вітчизняний. в інших випадках «непомітність» російських інвестицій може бути зумовлена заниженими су-мами купівлі ними відповідних активів. крім того, російський капітал в абсолютній більшості випадків «входить» у готові ак-тиви і надзвичайно рідко інвестує в розгортання чи створення виробничих потужностей чи інших «видимих» активів.

Етапи та напрями проникнення російського капіталу в економіку України (до 2009 р)

періодизація досліджуваного явища носить умовний ха-рактер, тим не менше, андрій калиновський виділяє три основні періоди експансії.

1. 1995–2002 роки — активне проникнення у паливно-енергетичний комплекс і Змі.

2. 2002–2004 роки — розширення присутності у машинобу-дуванні, електроенергетиці та інформаційних технологіях.

3. 2005–2009 роки — інтерес до ключових галузей вітчизня-ної економіки: чорної металургії та фінансової сфери60.

першою з галузей, що зазнала системної експансії з боку російського капіталу, стала нафтопереробна.

У 1998–2002 роках російські інвестори встановили конт-роль над трьома найбільшими і найсучаснішими українськими нафтопереробними заводами — лисичанським, Херсонським та одеським. кременчуцький нпЗ перейшов у власність ро-сійського капіталу ще 1994 року.

60 Калиновський, Андрій. Російський капітал поглинає Україну? // Економічна правда, 28.08.2009

55


Проникнення російського капіталу у нафтопереробну промисловість України (за А.Калиновським)

НПЗПотужність,

млн. тонн Російський

інвестор

Рік купівлі російськими інвесторами

Кременчуцький 18,6 «Татнефть» 1994Одеський 3,6 «Лукойл» 1999Лисичанський 16 ТНК 2000Херсонський 8,7 НК «Альянс» 2000

Загалом російський капітал у 2001–2006 роках контролю-вав більш ніж 90% потужностей української нафтопереробки та 85% поставок нафти. лише після зміни у 2006–2008 роках власників на Херсонському та кременчуцькому нпЗ частка російського капіталу у нафтопереробній промисловості зни-зилася до 40%.

У період 2002–2004 р. російський капітал більше концен-трується на машинобудуванні, електроенергетиці та інфор-маційних технологіях. відбувається створенняя транснаці-ональних інтегрованих виробничих ланцюжків. в цей час російський бізнес приватизує найбільше підприємство Укра-їни з виробництва залізорудного концентрату інгулецький ГЗк, а також встановлює контроль над компаніями з видо-бутку флюсодоломітної та вогнетривкої продукції. миколаїв-ський глиноземний завод та Запорізький алюмінієвий комбі-нат контро люються фірмою «русал».

паралельно російський бізнес проникає у галузь транспорт-ного машинобудування. він встановлює контроль над виробни-ком автобусів — львівським автобусним заводом, над єдиним підприємством з випуску вантажних машин — краЗом, а також над найбільшим виробником шин — компанією «росава».

У телекомунікаційній сфері найбільш масштабною угодою стало поглинання у 2002 році російською компанією мтС українського GSM-оператора — Зат «Український мобільний

56


зв›язок» (UMC). Ще одна російська телекомунікаційна гру-па — «альфа-груп» придбала 40,1% ват «київстар». як наслі-док, більшість ринку послуг мобільного зв’язку поділена між двома основними гравцями,один з яких повністю, а інший наполовину належить російським інвесторам61.

новий період розпочинається у 2005 році, після російсько-го програшу у боротьбі за владу в києві. втім, це жодним чи-ном не позначається на ступені успішності стратегії економіч-ного проникнення. більше того, виникають та реалізуються нові секторальні пріоритети.

починаючи з 2005 року близькі до керівництва рФ бізнес-групи проникають у гірничо-металургійний комплекс, де за-лишались сильні позиціями вітчизняного капіталу. Зокрема, у 2007 році Evraz Group купує гірничо-металургійні активи групи «приват», а російський «Смарт холдинг», об'єднавши активи з групою «метінвест», стає міноритарним акціонером найбільшої металургійної компанії України, володіючи її бло-куючим пакетом (25% +1 акція)62

нарешті, банківська сфера стає пріоритетним напрямком проникнення російського капіталу. якщо у 2005–2007 роки російські інвестори були не готові до активної конкуренції із західними банками на українському ринку, то у 2008 році вони істотно зміцнюють свої позиції. до початку кризи част-ка іноземного капіталу у статутному капіталі банків становить близько 36%. при цьому найбільшу частину складає саме ро-сійський капітал — 17,4%63.

За перше півріччя 2008 року обсяг російського капіталу у бан-ківській системі України збільшилось у 2,6 рази до 3,8 мільярда

61 Гилка У.Л. �собливості конкуренції на ринку послуг телекомунікацій // Наукові записки УНДІЗ, №3(11), 2009, с. 99.

62 Веб-сайт Смарт-�олдингу http://www.smart-holding.ua/fields/list.php?SECTION_ID=17


57


гривень. Загалом станом на 2007 рік російському капіталу нале-жало 8 українських банків, а у 2009-му вже 12: «петрокоммерц-Україна» контролюється російським банком «петрокоммерц», альфа-банк — консорціумом «альфа груп», «втб банк» і «вне-шторгбанк Україна» — банком «втб», банк «нрб» — Сбербан-ком рФ, «енергобанк» — національною резервною корпо-рацією. банк «російський стандарт» належить однойменній російській установі, радабанк контролює «китфінанс», «біГ енергія» — костянтин Григоришин, «бм банк» — «банк мо-скви», «банк ренесанс капітал» — інвестиційна група «рене-санс капітал», «перший інвестиційний банк» — VS Energy64. два з перерахованих — альфа-банк і «втб банк» — входять у десятку найбільших фінансових установ України.

наприкінці 2008 промінвестбанк, що став однією з пер-ших жертв економічної кризи в Україні, перейшов під конт-роль російського державного банку — внєшекономбанку.

отже, незважаючи на зовні несприятливу політичну кон’юнктуру протягом 2005–2009 років, жодні політичні су-перечності не завадили російському капіталу розширити про-тягом цього часу свою присутність на українському ринку. У багатьох галузях проникнення відбувалось швидше, аніж за більш політично сприятливого періоду 2002–2004 років. це свідчить про загалом низьку чутливість процесів економічно-го проникнення до політичної кон’юнктури.

Динаміка російської економічної присутності після президентських виборів 2010 р.

очікування швидкої економічної експансії росії на україн-ський ринок значно посилились після зміни влади в Україні на початку 2010 року. оскільки налагодження стратегічного партнерства з рФ було заявлено в якості приорітету нової вла-


58


ди, постало питання щодо практичного, цілком матеріально-го виміру даного курсу.

після того як російська сторона задовольнила свої політико-стратегічні інтереси, отримавши відмову України від наміру стати членом нато (безкоштовно), та пролонга-цію на 25 років перебування Чорноморського флоту в кри-му (бартером, за віртуальну знижку на газ), постало питання щодо подальшого розширення економічних активів.

в деяких питаннях українське керівництво одразу виявило готовність йти назустріч, зокрема, у питанні атомної енергети-ки та авіабудування; в других — питаннях стратегічної енерго-транспортної інфраструктури — продемонструвало готовність до предметного діалогу; а в третіх (металургійні активи) — ке-рівництво рФ вирішило грати самотужки, використовуючи слабкість київських партнерів.

Ядерна енергетика. протягом останніх трьох років україн-ською стороною було здійснено спробу диверсифікації поста-чання ядерного палива для українських аеС через залучення продукції американської кампанії Westinghouse. цей факт, що підривав багатолітню монополію російської компанії твел, зумовив пошук російською стороною варіантів впливу з ме-тою припинення співпраці України з іншим партнером, що створював конкурентне середовище на ринку. такий варіант був знайдений у пропозиції інвестувати у будівництво на укра-їнській території заводу із виробництва ядерного палива — але за російськими технологіями і з умовою (прямою чи опосе-редкованою) припинення співпраці з Westinghouse.

переговори тривали 5 місяців і 27 жовтня твел та україн-ський державний концерн «ядерне паливо» підписали угоду про створення на паритетних засадах спільного підприємства для виготовлення ядерного палива на території України за ро-сійськими технологіями. коментуючи дане рішення, експер-ти зауважують, що це повністю узалежнить українську атомну енергетику від російської сировини та технологій, і сприятиме

59


згортанню всіх проектів, спрямованих на пошук альтернатив-них партнерів у розвитку українських аеС, де виробляється до половини електроенергії країни65. так чи інакше, деталі да-ної угоди залишаються нерозголошеними.

Авіабудування. також у квітні було анонсоване (і 27 жовтня підписане) створення спільного підприємства у галузі авіабу-дування. оголошено, що новостворюване підприємство ко-ординуватиме виробництво та просуватиме на ринки літаки сімейства «антонов» — ан-148, ан-140, ан-70 і ан-124. За твердженням міністра промислової політики України дмитра колєснікова, не планується передача до даного Сп жодних матеріальних активів. якщо це так, постає питання щодо ін-тересу російської сторони, яка не приховує свого прагнення заволодіти контрольним пакетом «антонова».

пошук відповіді на дане питання традиційно наштовхуєть-ся на відсутність публічного доступу до тексту угоди, яка не підлягає оприлюдненню як «комерційна таємниця». і якщо більш-менш позитивні перспективи є у виробництва серед-ньомагістрального пасажирського ан-148, то плани щодо початку виробництва транспортного ан-70, та відновлення серії ан-124 «руслан» залишаються вкрай незрозумілими.

Газотранспортна галузь. незважаючи на багатообіцяючий початок нової фази діалогу з енергетичних питань навес-ні 2010 року, російській стороні наразі не вдається вирішити основне стратегічне питання — отримати контроль над га-зотранспортною системою України. ноу-хау, пропоноване у 2010 році російською стороною — злиття Газпрому і нафто-газу, яке фактично мадло б стати поглинанням, оскільки рин-кова капіталізація нафтогазу не перевищує 6-7% капіталізації Газпрому.

Факт приєднання у жовтні 2010 року України до Європей-ського енергетичного співтовариства нині використовується

65 ВВС, 27 жовтня 2010 р. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/10/101027_ВВС, 27 жовтня 2010 р. http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2010/10/101027_putin_visit_rl.shtml

60


українською стороною як аргумент не тільки на користь пе-регляду газових домовленостей січн. 2009 року, але і як при-від відмовити росіянам у претензіях на вище згадане злиття, і взагалі на встановлення контролю над газотранспортною сис-темою. як заявив у жовтня прем’єр-міністр микола азаров, «реалії ринку змінилися, а тому і базове значення, і формула визначення ціни потребують перегляду. Україна приєдналась до Європейської енергетичної хартії і прийняла Закон «про ринок газу». отже, змінилась і міжнародно-правова, і вну-трішня законодавча бази, які враховуються під час укладення і виконання угод про постачання і транзит газу». тим не мен-ше, український уряд допускає подальші кроки з інтеграції у даній галузі: «Сп між Газпромом та нафтогазом може бути створено, але лише на паритетних засадах і без злиття компа-ній», — заявив азаров, не отримавши навзаєм жодних ознак ентузіазму з боку росії.

очевидно, що російська сторона, у свою чергу, не піде на перегляд навіть відверто дискримінаційної формули ціни на газ без вигідного для себе врегулювання питання власності на газотранспортну систему. ідея консорціуму, активно пропаго-вана українською стороною, не знаходить відгуку в москві, адже консорціум не передбачає власності, а політика «спіль-ного управління» завжди може бути переглянута києвом.

не знаходячи (поки що) повного розуміння у питаннях га-зотранспортної системи, до яких восени 2010 року додалось суперечливе питання транспортування нафти (венесуельсько-го походження, в «аверсному» режимі нафтопроводом одеса-броди, для потреб білорусі), російська сторона намагається використовувати всі наявні «щілини» для отримання інших ліквідних активів української економіки.

Металургія. прикладом такої багатовекторної експансії може слугувати ситуація з металургійним гігантом «Запо-ріжсталь» та маріупольським металургійним комбінатом ім. ілліча.

61


продаж «Запоріжсталі» завершено було наприкінці трав-ня 2010 року, причому комбінація ознаменувалася жорстким конфліктом старих власників з власником Скм, найбагат-шою людиною України рінатом ахметовим.

як відомо, мажоритарним акціонером «Запоріжсталі» була компанія Midland Resources Holding Ltd, зареєстрована в офшор-ній зоні на британському острові Гернсі. кінцевими власниками підприємства виступали уродженець дніпропетровська едуард Шифрін разом з громадянином канади алексом Шнайдером, а також їхні партнери. їхнє бажання продати всю «Запоріжсталь» стало публічним у 2010 році. Свій інтерес до об’єкту не прихову-вав рінат ахметов. для придбання комбінату він пішов на кон-сорціум з південнокорейською корпорацією Posco.

За словами джерел, підприємства з групи ахметова уклали договір купівлі-продажу «Запоріжсталі». власники комбінату отримали 50 млн. доларів задатку. однак далі з незрозумілих причин власники «Запоріжсталі» захотіли повернути назад 50 млн. доларів задатку та розірвати угоду, сплативши додатково 50 млн. доларів штрафу.

З`ясувалося, що російський покупець запропонував ціну, яка дозволяла акціонерам «Запоріжсталі» заробити ще біль-ше — навіть з урахуванням санкцій, які треба було покри-ти перед ахметовим. остаточна ціна «Запоріжсталі» склала 1,7 млрд. доларів.

Саме на таку суму було укладено договір зі структурами, спо-рідненими з російським державним «внешэкономбанком». як відомо, керівником наглядової ради «внешэкономбанка» є глава уряду росії — володимир путін.

після цього, за інформацією джерел, адвокатами ахметова був поданий позов до лондонського суду, який наклав арешт на акції комбінату до розгляду справи по суті. Зараз питання перебуває в апеляції.

майже в той самий час, наприкінці травня 2010 р. відбу-лась спроба передачі під контроль російським компаніям

62


другого за обсягами виробництва в Україні металургійного комбінату — ммк ім. ілліча (м. маріуполь). представник компанії «Формігос Холдінгс лтд» (кіпр) борис подоль-ський заявив не прес-конференції, що російська фінансово-промислова група (назва не оголошувалася) придбала 100% компанії «ілліч-Сталь», якій належить приблизно 90% акцій маріупольського металургійного комбінату ім. ілліча.

корені цієї оборудки залишаються незрозумілими. одні джерела обвинувачували директора і власника контрольного пакету ммк володимира бойка у свідомому продажі пакету акцій (ще у 2009 році) із подальшим створеннями «димової за-віси» у вигляді скандалу. інша версія відводила ключову роль певним неназваним топ-менеджерам, які уклали угоду без ві-дома бойка. останній же заявив на початку червня: «ми має-мо справу з рейдерською атакою з боку російських компаній. ми прийняли цілий комплекс заходів для вирішення пробле-ми. оскільки до цього підключилися всі органи влади, у мене немає сумнівів у тому, що питання буде врегульоване». невдо-взі зявилося повідомлення про те, що ммк ім. ілліча веде пе-реговори про злиття з «метінвест Холдингом» ахметова (75%) і новінського (25%), щоб захиститися від рейдерської атаки з боку російських компаній.

наведена ситуація ілюструє суть проблеми, з якою зіткну-лися найбільші українські металургійні магнати у час «медо-вого місяця» нової української влади з керівництвом росії. За деякими твердженнями, саме ці дії російської сторони, воче-видь неузгоджені з києвом, спричинили початок кінця «ме-дового місяця» і початок більш прохолодної фази переговорів по всіх напрямках.

Банківська сфера. У 2010 році Сбєрбанк росії, який вже має свій дочірній банк в Україні, оголосив намір придбати в Україні банк з першої десятки. Серед найбільш імовірних ці-лей називався раффайзен банк аваль, що входить до трійки найбільших банків в Україні. 7 червня 2010 року з’явилися по-

63


відомлення про те, що український дочірній банк Сбєрбанку проводить дослідження фінансового стану «райффайзен бан-ку аваль» в рамках вивчення можливості повного викупу бан-ку у групи «райффайзен».

За оцінкою директора департаменту консалтингу інвест-компанії «конкорд капітал» андрія Геруса, обсяг угоди може скласти понад 2 млрд доларів, або 16 млрд гривень (по 0,55 грн за акцію), виходячи з того, що вартість банку може скласти до двох балансових капіталів66.

російські банкіри сподівались, що через загальні реструк-туризаційні процеси швейцарські власники готові будуть продати свій актив за прийнятною ціною. і хоча станом на жовтень 2010 року відповідне придбання не відбулося, цілком контрольований державою Сбєрбанк росії не відмовився від своїх намірів.

Специфіку російської банківської експансії чітко розумі-ють не лише політичні аналітики, але й самі банкіри. Голова правління банку «Форум» ярослав колесник так висловився на цю тему: «російські банки активно заходять до України. вони хочуть і планують впливати на цей ринок. їх рухи — це чітко правильно продумана державна політика нашого сусі-да. Чого не можна сказати про дії інших банків (іноземного походження). їх дії — це може бути більше проба ринку або фіксація на даному ринку, ніж державна стратегія»67.

аналіз вищеописаних ситуацій свідчить про значне на-рощення «апетитів» російської сторони щодо поглинання українських активів у період після президентських виборів 2010 року, що привели до влади чутливу до потреб москви частину українського політикуму. За кількома напрямами ро-сійський бізнес продовжив своє розширення на українському

66 ТСН, 7 червня 2010 р. http://tsn.ua/groshi/sberbank-rosiyi-planuye-vikupiti-rayffayzen-bank-aval.html

67 Finance-ua, 6 жовтня 2010 р., http://news.finance.ua/ua/�/1/0/Finance-ua, 6 жовтня 2010 р., http://news.finance.ua/ua/�/1/0/all/2010/10/06/212096

64


бізнесовому просторі. втім навіть за такої зовні сприятливої кон’юнктури далеко не всі пропозицій російської сторони знаходять відгук і розуміння. однак пояснення цьому лежить не стільки в глибокому розумінні правлячою елітою націо-нальних інтересів України та відповідних загроз, скільки у впливовості певних суб’єктів великого українського бізнесу, які чи не вперше серйозно зіштовхнулись не з партнерством, а з відвертою, експансивною і жорсткою конкуренцією росій-ського бізнесу на своєму власному полі.

65


1.4. СУчАСНА РОСІЯ У ПУБЛІчНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНи

Володимир Горбач

назагал сприйняття громадянами України росії, як вели-кої, культурно близької країни, є позитивним. проте, з огляду на внутрішню неоднорідність українського суспільства, таке небайдуже відношення суттєво різниться в деталях.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року майже 78% становили українці, близько 17% — росіяни, 5% — решта68. Українську мову вважали рідною 67,5% на-селення України, російську мову визначили як рідну 29,6% населення, частка інших мов, які були вказані як рідна, ста-новила 2,9%69.

проте ці дані офіційної статистики фіксують лише верхівку айсбергу інформації про внутрішню культурно-національну структуру України. вони не фіксують таких особливих явищ національно-політичного самовизначення, як білінгви та бі-етнори.

регулярні опитування громадської думки дозволяють українським соціологам дійти висновку, що в Україні майже п’ята частина населення — росіяни, майже чверть — не врахо-вувані офіційною статистикою росіяно-українці (біетнори), котрі мають подвійну етнічну самоідентифікацію, вважаючи себе і росіянами, і українцями одночасно70. Здебільшого — це діти змішаних сімей. У південно-східній частині України таких — близько 43%, і разом з росіянами вони становлять там російськомовну більшість. крім того, хоча моноетнічних українців близько 62%, але україномовних — тільки близь-

68 http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/ http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/

69 http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/

70 �мелько В. Є. Лінгво-етнічна структура України: регіональні особливості та тен-денції змін за роки незалежності // Наукові записки НаУКМА. Серія «Соціологічні науки». – 2004. – Т. 32. – С. 3–12.

66


ко 42%, а приблизно 20% — це російськомовні моноетнічні українці. їхнє ставлення до росії теж відрізняється від став-лення до неї україномовних моноетнічних українців.

такий мовно-регіональний розподіл України обумовлює суттєву відмінність у сприйнятті сучасної росії як політич-ного фактора, який впливає як на внутрішньо українські справи, так і на особливості міжнародної політики, що за-чіпають українські зовнішньополітичні інтереси. такого роду диференціація українського суспільства обумовлює як інтенсивність впливу російської «м’якої сили» на різні клас-тери українського суспільства, так і здатність до його кри-тичної оцінки та протистояння шкідливим формам такого впливу. а електоральні особливості партійних преференцій практично детермінують зовнішньополітичні позиції та ри-торику українських політичних партій.

внаслідок усіх цих особливостей маємо надзвичайно склад-ну й строкату картину у сприйнятті українцями такого явища як сучасна росія.

Росія в українській громадській думці

За роки незалежності основний український політичний та електоральний поділ з «незалежність України — віднов-лення СрСр» змінився на іншу вісь протистояння «росієфо-бія — росієфілія». на користь того, що така зміна відбулася під штучним політтехнологічним впливом виборчих кампаній свідчить як синхронізація у часі цих явищ, так і дані соціоло-гічних опитувань, що послідовно фіксують непріоритетність даного питання у переліку проблем, які найбільше турбують українського виборця.

але попри все це дане питання в різних проявах не лише не зникає, а навпаки, цілеспрямованими політичними діями ак-туалізується й загострюється. при всій багатобарвності й різ-новекторності політичного життя нашої країни ця внутрішня

67


вісь українського суспільства перетворюється на домінуючу. які б проблеми не актуалізувалися у політичному просторі — кореляційний аналіз результатів соціологічних опитувань не-змінно вказує, що вони неухильно проектуються на вісь став-лення до росії.

Ставлення до еС та Єеп, російської чи української мови, зміни конституції чи приєднання до нато, навіть сприйнят-тя купівлі-продажу землі, — будь-яке актуалізоване проти-річчя одразу проектується на вказану вісь і виразно корелює з різним ставленням респондентів до росії.

наприклад, якщо раніше у масовій свідомості росія ото-тожнювалася з батьківщиною комунізму — український Схід самоідентифікується з лівими ідеями, а Захід — з пра-вими. якщо кпрФ відходить на периферію російської по-літики й росія починає асоціюватися із образом «сильної руки» президента путіна — донбас у пошуку свого жор-сткого лідера змінює ідеологічну оболонку й перестає голо-сувати за кпУ.

Захід України на зорі незалежності солідаризується з росій-ськими демократами, вбачаючи в них партнерів та союзників у боротьбі з «імперським центром». останній сплеск надій вплинути на росію шляхом підтримки російських демократів (які самі цього хотіли) був породжений майданом у 2004-2005 роках. коли ж ці надії не виправдали себе, а режим путіна-медвєдєва успішно перейшов до контрнаступу вже на тери-торії України, Галичина втрачає сподівання на старих добрих націонал-демократів, нездатних на її думку, протистояти ро-сійському тискові, й електорально радикалізується на місце-вих виборах жовтня 2010 року.

на рівні суспільних афектів отримуємо наслідки описаного феномену:

— одна частина (східна) проектує на росію свої інфантиль-ні бажання: «я маленька дитинка і мене потрібно году-вати і доглядати»;

68


— друга частина (західна) проектує на росію глобальне зло — від зростання світових цін на газ до небажання ЄС прийняти до своїх членів Україну71.

виглядає так, що домінуючим фактором у такому сприй-нятті росії українцями є фактор емоційний, а його основою є психологічна установка72. це та частина людської особистос-ті, яку прийнято вважати колективним етнічним підсвідомим. Установка або орієнтує людину на певні об’єкти, або навпа-ки, допомагає ухилитися від них. різна реакція різних частин українського суспільства на одні й ті ж виклики з боку сучас-ної росії свідчить про те, що ми маємо справу з двома різними колективними установками, а отже, різними колективними підсвідомими, сформованими на основі різного історичного досвіду або внутрішньої інтерпретації цього досвіду. позитив-не або негативне відношення різних груп українців до росії може бути ситуативним, моментальним, але в результаті гли-бокої й інтенсивної конфронтації між собою воно може за-фіксуватися й стати хронічним.

позитивне й негативне почуття у людських відносинах можна трактувати як любов і ненависть. прийнято вважати, що вони є антагоністичними почуттями. любов фіксує залеж-ність прояву почуттів від об’єкту, ненависть — незалежність. З психологічної ж точки зору обидва почуття є двома сторонами однієї медалі, що фіксують залежність. протилежною до цієї дихотомії виступає нейтральність або байдужість. У нашому випадку прикладами такої нейтральности може бути ставлен-ня до китаю, ісландії чи навіть польщі. ці країни можуть ви-кликати зацікавлення, навіть породжувати певні емоції, але домінуюче суспільне почуття — нейтральність, і це почуття не розщеплює українське суспільство.

71 �рест Друль, Роман Кечур. Коли ми діждемось де Голя. — Незалежний культу-�рест Друль, Роман Кечур. Коли ми діждемось де Голя. — Незалежний культу-рологічний часопис «Ї». — № 45. — 2006. — С.45.

72 Про концепцію «психологічної установки»: Узнадз� Д.Н. �кспериментальные Про концепцію «психологічної установки»: Узнадз� Д.Н. �кспериментальные основы психологии установки. — Тбилиси, 1961.

69


отже, ставлення до росії — це не тільки фактор залежнос-ті, але й головний чинник внутрішнього поділу (cleavage), бо українське суспільство, як спільнота, переживає болісний процес усвідомлення власної індивідуалізації саме через від-ділення себе від росії. одній частині це вдалося швидко й від-носно легко, а іншій — дається довго й болісно. це той випа-док, коли можна говорити про два суб’єктні підходи: рішучий і такий, що ніяк не наважиться. отож, внутрішня українська боротьба установок щодо росії є нічим іншим, як проявом внутрішнього етнічного конфлікту, вибором стратегічної мо-делі поведінки України у взаєминах зі своїм близьким, але по-різному зрозумілим сусідом.

Саме тому із загостренням політичного конфлікту в Укра-їні російський напрямок зовнішньої політики України в очах звичайних громадян не втрачає своєї важливості та актуаль-ності, а навпаки, постійно їх посилює.

У грудні 2008 року згідно з опитуванням Українського цен-тру економічних та політичних досліджень імені о. разумкова (далі — центр разумкова)73 51,1 % громадян визначили відно-сини з росією як пріоритетний напрям зовнішньої політики.

73 http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=305 Дослідження проведене з 17 по 24 грудня 2008 року. �питано 2017 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та Криму за вибіркою, що ре-презентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. �питування здійснювалося у 129 населених пунктах (із них 75 міських та 54 сільських посе-лень). Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

70


Таблиця 1Який напрям зовнішньої політики має бути пріоритетним

для України? (динаміка, 2002-2008), %

Від

носи

ни

з кр

аїна

ми

ЄС

Зі С

ША

Від

носи

ни

з Р

осіє

ю

З ін

шим

и кр

аїна

ми

СН

Д

З ін

шим

и кр

аїна

ми

Важ

ко

відп

овіс

ти,

не в

ідпо

віли

Грудень 2008 27.5 0.6 51.1 6.5 2.6 11.8

Вересень 2007 33.2 1.0 44.1 8.7 2.9 10.1

Ще одна провідна українська соціологічна установа, ки-ївський міжнародний інститут соціології (кміС), з 2008 року регулярно проводить паралельні соціологічні опитування з ро-сійським «левада-центром», які стосуються моніторингу вза-ємного ставлення населення України та росії одне до одного.

протягом 11–20 червня 2010 року київський міжнарод-ний інститут соціології (кміС) провів всеукраїнське опиту-вання громадської думки. методом інтерв›ю опитано 2028 респонденти, що мешкають в усіх областях України та криму (включно з містом києвом) за стохастичною вибіркою, ре-презентативною для населення України віком від 18 років74. дослідження центру левади проводилося у період з 21–25 травня 2010 року75.

У 2010 році ставлення населення України до росії загалом залишилося на тому ж високому позитивному рівні — аб-солютна більшість (92%) відповіла, що добре ставляться до росії. порівняно з 2008 роком, ця цифра збільшилася на 4% (з 88% до 92%) і залишається майже незмінною протягом двох

74 Статистична похибка вибірки (з ймовірністю 0.95 і за дизайн-ефекту 1.5) не пе-ре вищує 2.3% для показників близьких до 50%, 2,0% - для показників близьких до 25%, 1,4% - для показників близьких до 10%, 1,0% - для показників близьких до 5%.

75 Було опитано 1610 респондентів віком від 18 років, у 127 населених пунктах. Статистична похибка не перевищує (без урахування дизайн-ефекту) 3,4%.

71


останніх років. погано ставляться до росії як такої лише 6% опитаних українців.

Зовсім протилежною є картина, яку спостерігають російські соціологи. але й вона поступово виправляється. починаючи з вересня 2006 року, ніколи ще відношення до України не було на-стільки позитивним, як зараз. лише з січня 2010 року ставлення росіян до України покращилося на 14% (з 52% до 66%). таким чином, можна сказати, що зараз більшість росіян також пози-тивно відносяться до України, хоча ця цифра на 26% менша за кількість позитивно налаштованих до росії українців. кількість негативно налаштованих росіян також суттєво зменшилася — так у січні 2010 таких відповідей було 37%, у травні — 23%.

але й після зміни в 2010 році в Україні влади й зовнішньо-політичного курсу на відверто проросійський відношення українських громадян до окремих аспектів відносин з росією парадоксальним чином не покращилося.

в Україні, порівняно з січнем, дещо збільшилася частка ба-жаючих мати з росією закриті кордони, митниці та візи — у січні 2010 року таких було 8%, у червні — 12%. як і раніше, більшість українців бажають мати незалежні, але дружні сто-сунки з росією без митниць та віз (70%). порівняно з січнем кількість збільшилася на 4% (з 66%). а кількість бажаючих об‘єднатися з росією в єдину державу, навпаки, зменшило-ся — з 22% у січні 2010 р. до 16% — у червні.

в росії, на відміну від України, зменшилася кількість ба-жаючих мати з Україною закриті кордони, митниці та візи — з 25% у січні 2010, до 17% — у травні. Суттєво збільшилася кількість бажаючих бачити Україну і росію незалежними, але дружніми державами без митниць та віз — у січні таких від-повідей було 55%, у травні — 64%. незначна кількість росіян, бажаючих об‘єднання України з росією практично не зміни-лася — у січні 14%, у травні — 13%76.

76 Дані обох досліджень наводяться згідно прес-релізу, розміщеного на сайті Дані обох досліджень наводяться згідно прес-релізу, розміщеного на сайті http://www.kiis.com.ua/

72


Як Ви загалом зараз ставитеся до Росії/України?

ДО УКРАЇНИ (Росія), % ДО РОСІЇ (Україна), %

Варіанти відповідей

Бер

ез. 2

008

Жов

т. 2

009

Січ

. 201

0

Трав

.201

0

Кві

т. 2

008

Жов

т. 2

009

Січ

. 201

0

Чер

в.20

10

Дуже добре/в осно-вному добре

55 46 52 66 88 92 93 92

В основному погано/дуже погано

33 44 37 23 7 6 4 5

Важко сказати 12 10 11 11 5 3 3 3

«Якими б ви хотіли бачити відносини України з Росією?»

В Росії, % В Україні, %


Бер

.08

Вер

. 09

Січ

. 10

Трав

. 10

Кві

т.08

Жов

т. 0

9

Січ

. 10

Чер

в. 1

0

Вони мають бути та-кими самими, як з ін-шими державами — з закритими кордонами, візами, митницями

19 25 25 17 10 11 8 12

Україна і Росія мають бути незалежними, але дружніми держа-вами — з відкритими кордонами, без віз та митниць

56 55 55 64 67 67 66 70

73


В Росії, % В Україні, %


Бер

.08

Вер

. 09

Січ

. 10

Трав

. 10

Кві

т.08

Жов

т. 0

9

Січ

. 10

Чер

в. 1

0

Україна і Росія мають об‘єднатись в одну державу

19 13 14 13 20 19 22 16

ВС 6 7 6 6 3 3 4 2

Разом 100 100 100 100 100 100 100 100

дисбаланс у ставленні українців і росіян одне до одного небезпечний тим, що, у разі виникнення у російського керів-ництва бажання вдатися до силового втручання у внутрішні справи України, як це було з Грузією у 2008 році, негативна установка росіян щодо українців може бути використана як соціальна підтримка такого втручання.

на сьогодні 48% росіян вважають, що українці та росія-ни — це один народ. вони думають, що політичні уподобання українців повинні бути такими ж, як у них. негативізм росіян стосовно української політики накопичувався поступово. на-віть багатовекторність політики кучми сприймалася росіяна-ми як зрада інтересів росії. в дослідженні відображено радше нелюбов росіян до держави Україна, аніж до самих українців.

Українське населення більш адекватно і спокійно реагує на те, що відбувається в росії. показово, що невелике зменшення позитивного ставлення українців до росії відбулося саме піс-ля вторгнення російських військ у Грузію 8 серпня 2008 року, але переважно лише в північно-західній частині України.

а щодо поганого ставлення росіян до України, то безпосе-редньою причиною цього була інформаційна війна, яка вела-ся через російські Змі, що зображали українську політику як недружню або й ворожу до росії. із даних опитувань очевид-

74


но, що зі зростанням негативного ставлення до України змен-шується чисельність росіян, які бажають об’єднання росії та України знову в одну державу.

в Україні негативні кроки з боку російського керівництва, як правило, ведуть до збільшення (в основному на Сході та півдні) підтримки її державної незалежності. У цілому процес зростання підтримки державної незалежності України з дея-кими коливаннями соціологи фіксують з 1994 року.

З матеріалів, отриманих «левада-центром» найбільш по-казовим видається запитання, поставлене росіянам про став-лення росії до інших країн. виявляється, що 39% населення переконані, що росії у відносинах з іншими країнами слід час від часу «демонструвати силу».

Ставлення росіян до України зазнало охолодження 2005 року у зв’язку із обранням президентом в. Ющенка, а не кан-дидата, котрого підтримувало російське керівництво. із січня 2008 року кремль, готуючись до геополітичного реваншу, по-чинає зображати Україну як «зовнішнього ворога», користую-чись для цього будь-якими приводами. але рішучий негатив-ний перелом у ставленні до України настав у серпні 2008 року, коли в розпал інформаційної війни президент Ющенко в кон-флікті у південній осетії рішуче підтримав суверенітет Грузії. Україна стала сприйматися як ворог — погано і дуже погано ставилися до неї 49% росіян. Становище ще більше загостри-лося в січні 2009 року, на хвилі чергового газового конфлікту. більшість російських Змі трактували його як «боротьбу з не-санкціонованим відбором газу» з боку України, повністю пе-реклавши провину на українську сторону.

на відміну від російської, українська влада використовувала образ «зовнішнього ворога» насамперед у внутрішньополітич-ній боротьбі. однак в Україні, де зберігається гострота політич-них дискусій і дії влади широко коментуються опозицією, не-залежними експертами і журналістами, населення країни має можливість зробити свій вибір з безлічі оцінок ситуації в країні

75


і відносин із росією. У росії ж політичні дискусії тривають лише в рамках вузького кола експертів, у зв’язку із чим громадська думка стає заручником позиції російської влади.

і владі і опозиції в Україні критично необхідно визначити-ся в тому, чого вони спільно прагнуть у відносинах з росією. і, залежно від своєї мети, вибудовувати зовнішньополітичну інформаційну політику, спрямовану на створення позитивно-го образу своєї держави в очах інших країн. поки що ж техно-логії електоральної мобілізації українського виборця, які за-стосовують як влада, так і опозиція, працюють на шкоду, а не на користь українській зовнішній політиці.

Росія і українські політичні партії

Закон України «про політичні партії в Україні», ухвалений у 2001 р.77, закріпив право політичних партій підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати і вступати в міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону. одним з важливих напря-мів діяльності політичних партій визнається налагодження міжпартійних контактів з зарубіжними політичними партіями і впливовими міжнародними міжпартійними спілками.

Українські партії беруть активну участь у формуванні дер-жавної влади, але поки що, на жаль, лише як технологічні ма-шини, інструменти конкурентної боротьби політичних лідерів за владу. тобто, партії через виборчі процедури формують вла-ду, але не формують саму політику. За них це роблять партійні вожді, які часто не зважають ані на партійні програми, ані на настрої виборців, а в особливих випадках навіть на національ-ні інтереси. особливо випукло це проявляється саме у сфері зовнішньої політики.

77 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2365-14

76


міжнародна політика майбутнього, як засвідчує приклад об’єднаної в розмаїтті Європи, становитиме собою багато-вимірну площину з багатьма політичними акторами. Євро-пейська інтеграція України і завдання побудови відносин з пострадянськими державами на основі свідомого підходу до національних інтересів поставили проблему міжпартійної взаємодії в міжнародній політиці.

З розвитком інституту партійно-політичного представни-цтва в загальноєвропейських міжнародних організаціях між-партійна взаємодія поглиблюється, а «європейські партії», членами яких є національні політичні партії європейських країн, сприяють розвитку інтеграційних процесів і демокра-тичній зовнішньополітичній консолідації партійних еліт.

порівняльний аналіз ролі партій в сучасних Україні та ро-сії показує спричинену інституціональними ефектами прези-денціалізму і обраних виборчих систем обмеженість їхнього впливу на розробку та здійснення зовнішньої політики цих країнах. російські парламентські «пропрезидентські» партії орієнтовані на підтримку офіційного зовнішньополітичного курсу і не вмотивовані артикулювати альтернативні офіцій-ним зовнішньополітичні суспільні інтереси. в Україні інстру-ментом партійної лояльності до влади, чия зовнішня політика характеризується як вкрай непослідовна (і до того ж неконтро-льована суспільством), служить «двовекторність» зовнішньо-політичних партійних програм.

важливим напрямом міжнародної діяльності українських парламентських партій є участь їх представників у міжпарла-ментському співробітництві верховної ради України, спря-мованому на залучення держави до процесів європейської і євроатлантичної інтеграції, а так само і на взаємовигідне спів-робітництво з росією й іншими країнами Снд. парламент-ські асамблеї ради Європи, нато, Снд, двосторонні фор-мати парламентського співробітництва надають можливість українським партіям контактувати та ефективно комунікува-

77


ти зі своїми зарубіжними партнерами, включаючи зворотний зв’язок: міжпарламентська асамблея — національні політичні партії — громадяни цих країн.

основною темою міжпартійної полеміки з питань зовніш-ньої політики довгий час були російсько-українські відноси-ни. позиції українських партій і зараз демонструють розхо-дження як тактичного, так і стратегічного характеру. Сучасні партії України можна умовно поділити на «постпомаранчеві» (народний рух України, народний союз «наша Україна», партія «реформи і порядок», націонал-демократична частина «батьківщини», «Єдиний центр», Українська народна партія, партія «За Україну» та позапарламентська «Свобода») та «по-страдянські» (комуністична партія України, партія регіонів, народна партія та позапарламентські Соціалістична партія України й прогресивно-соціалістична партія України).

представники постпомаранчевого табору, декларуючи свою повагу й прихильне ставлення до росії, все ж наголошували на пріоритеті збереження українського суверенітету й незалежнос-ті навіть ціною економічних втрат та конфронтації з російською владою. ключова ідея у цьому ставленні — розділення добросу-сідського відношення до російського народу як такого і насто-роженого ставлення до пострадянського політичного режиму росії. тому ціннісно-правовий підхід у російсько-українських відносинах для них є головним: дотримання юридичного прин-ципу рівноправності сторін та безумовне збереження незалеж-ності України як символічної цінності.

пострадянські партії України, навпаки, розглядають себе невіддільно від російського суспільства і культури, а тому прихильне ставлення російської влади для них є пріоритет-нішим за збереження суверенітету й принципу паритетності. Соціально-економічна сфера для них є домінантою російсько-українських відносин.

Слід зазначити, що історично найвищий рівень активності у зовнішньополітичному житті виявляють правоцентристські

78


політичні сили — блок «наша Україна» та його блокоутворю-ючі партії, а також ліві — СпУ та кпУ.

відомо, що народний рух України, «наша Україна» та «батьківщина» є членами Європейської народної партії. про-те східний вектор міжпартійного співробітництва блоку «наша Україна» також є означеним. Ще в листопаді 2002 року у ки-єві було підписано маніфест про співробітництво між блоком політичних партій «наша Україна» та партією «Союз правих сил» (росія). його підписали лідер блоку «наша Україна» ві-ктор Ющенко та голова парламентської фракції СпС держ-думи російської Федерації борис нємцов. У документі полі-тичні сили наголошують на своїй ідеологічній спорідненості, загальному баченні економічних і демократичних процесів. невдовзі під час участі делегації блоку в конференції право-центристських партій центрально-Східної Європи укладено Угоду про співпрацю з «Союзом правих сил»78.

власне, ця угода започаткувала традицію двосторонніх між-партійних відносин «нашої України» і укладалася з метою «спри-яння розвитку стабільних українсько-російських відносин та формування атмосфери довіри між політичними силами Укра-їни та росії». після переструктуризації виборчого блоку «наша Україна» і створення у 2005 році «народного союзу «наша Укра-їна» вектори зовнішньополітичної орієнтації блокоутворюваль-них політичних сил не зазнали суттєвих змін. Зокрема, в про-грамі «нСнУ» було зафіксоване положення про будівництво «конструктивних взаємин з об’єднаною Європою, росією та СШа»79, що має на меті забезпечення Україні статусу рівноправ-ного партнера на регіональному та глобальному рівнях.

У квітні 2005 р. під час зустрічі Секретаря рнбо Украї-ни та голови державної думи рФ обговорювалися питання співпраці не лише на міждержавному і міжпарламентському

78 До «Нашої України» подібну угоду з СПС уклала Партія «Реформи і порядок».

79 http://www.razom.org.ua/documents/443/http://www.razom.org.ua/documents/443/

79


рівнях, а й на рівні партій між «народним союзом наша Укра-їна» і партією «Єдина росія». під час цієї зустрічі досягнуто домовленість про налагодження конструктивного діалогу між «нСнУ» та «Єр».

однак цим планам не судилося збутися, оскільки вже 4 червня 2005 року партія регіонів і всеросійська політична партія «Єдина росія» підписали угоду про співпрацю. лідер партії регіонів віктор янукович сказав, що цей документ ма-тиме істотний вплив не тільки на розвиток зносин між двома політичними силами, але й на розвиток двосторонніх зносин між країнами. За його словами, партія регіонів і «Єдина ро-сія» зробили перший крок назустріч один одному напередодні українських парламентських виборів-2006, а теоретичні роз-мови про електоральну близькість двох політичних сил пере-йшли в практичну площину.

4 серпня 2007 року «партія регіонів» і партія «Єдина ро-сія» закріпили угоди про співробітництво від 2005 року, під-писавши меморандум80, чим підтвердили готовність активно співробітничати з метою спонукати уряди наших країн до по-глиблення стратегічного партнерства росії та України, розши-рення економічної кооперації.

політичні погляди партнерів на Україну збігаються у бага-тьох площинах. Зокрема, про державну підтримку російської мови, про перегляд тексту підручників з української історії в темах Голодомор 33-го та друга світова війна.

лідер партії регіонів в. янукович регулярно виступає в росії з доповідями на щорічних та великих з'їздах «Єдиної росії», зокрема на: VI-й всеросійський з'їзд в красноярську, Х-й всеросійський з'їзд в москві, ХI-й всеросійський з'їзд в Санкт-петербурзі.

показово, що лише після приходу партії регіонів до влади у 2010 році вона підписала меморандум про співробітництво з Групою прогресивний альянс соціалістів та демократів в Єв-

80 http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-west/46b46dc99e43c/

80


ропейському парламенті81, і пропонує для підписання мемо-рандум про партнерство з комуністичною партією китаю82. це може означати, що дотепер лідери партії регіонів обме-жували міжпартійне співробітництво «Єдиною росією» лише тому, що хотіли використати цей зовнішньополітичний ре-сурс для приходу до влади в Україні. а зараз партія реально виходить на поле міжнародного співробітництва вже у якості правлячої партії, що безумовно, є додатковим аргументом для багатьох закордонних партій-партнерів.

Головним українським партнером опозиційної комуністич-ної партії російської Федерації є комуністична партія України. Самоідентифікація кпУ як частини міжнародного комуністич-ного руху визначає зовнішньополітичні вектори її співпраці, пе-редусім участь у діяльності міждержавного об’єднання комуніс-тичних партій пострадянського простору. Союз комуністичних партій — комуністична партія радянського Союзу, який очолює лідер кпрФ Геннадій Зюганов, стратегічною метою визначає «відновлення існування єдиної союзної держави» шляхом узго-дження зовнішньополітичних стратегій, передусім активної про-тидії набуттю членства держав Снд у нато.

водночас починає вимальовуватися вектор співпра-ці кпУ з європейськими лівими. депутати фракції кпУ в парЄ тісно співпрацюють з політичною групою об’єднаних європейських лівих.

інша впливова українська партія, всеукраїнське об’єднання «батьківщина», у своїй програмі слово «росія» не згадує й угод про співробітництво з російськими партіями не має. нові українські політичні партії «Фронт Змін», «Сильна Україна», «Удар» ще не визначилися щодо своїх зарубіжних партійних партнерів та недостатньо чітко артикулюють своє ставлення до росії. Гранично відверта у цьому питанні програма всеу-

81 http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-west/4cb821f161f15/

82 http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=243644933

81


країнського об’єднання «Свобода»83. тут і декагебізація, лю-страція, візовий режим для громадян російської Федерації, одностороння демаркація морського кордону з рФ, вимога негайного виведення Чорноморського флоту з криму. Звісно, що будь-яке партійне співробітництво «Свободи» з російськи-ми партіями за такого підходу просто неможливе.

підсумовуючи можна дійти висновку, що діяльність пар-тій, що входили до блоку «наша Україна», і новоутвореної «нСнУ» із встановлення двосторонніх відносин з партіями пострадянського простору порівняно з активністю співпраці з партіями та партійними утвореннями Європи, має менш ак-тивний характер. оскільки політичні системи цих країн пере-бувають у процесі становлення, у процесі становлення пере-буває і суб’єктність партій країн Снд. вони ще не є настільки впливовою силою політичного життя, як партії країн устале-ної демократії.

діяльність старих політичних партій України у зовнішньо-політичному напрямку або зазнала невдачі на російському на-прямку (нСнУ, «батьківщина», «яблуко»), або законсервува-лася (пр, кпУ, пСпУ, СпУ). нові політичні партії України поки що перебувають на початкових стадіях формування і їхні зовнішньополітичні активності (у тому числі й щодо росії), мають нерівномірний характер та не дають однозначної від-повіді (крім «Свободи») на поставлене запитання.

У сучасних умовах демократична зовнішньополітична консолідація партійних еліт є вагомим чинником зміцнення міжнародної політичної комунікації на регіональному рівні (для сучасної України — загальноєвропейському та постра-дянському). Зростання партійно-політичного впливу на фор-мування національних зовнішньополітичних стратегій відпо-відає загальноєвропейській тенденції демократизації процесу прийняття рішень щодо зовнішньої політики.

83 http://www.international.svoboda.org.ua/pro_partiyu/prohrama/

82


Російська «м’яка сила» для України

Soft Power яку російська Федерація системно поширює на Україну значно відрізняється як від західних аналогів, так і від того впливу, який росія намагається чинити на країни Захід-ної Європи та СШа. тому у російсько-українській взаємодії це швидше «зовнішні інформаційно-психологічні впливи»84.

як відомо автор концепції soft power джозеф най85 фор-мулює її таким чином: м’яка сила — це здатність отримува-ти бажаний результат більше через привабливість, ніж через примус та підкуп. тобто, фактично йдеться про використання класичного інструментарію PR у міжнародних відносинах. У російській же політичній парадигмі — це напрям зовнішньої політики щодо України та інших країн пострадянського про-стору, який полягає у створенні сприятливого інформаційно-психологічного середовища для досягнення конкретних зо-внішньополітичних і зовнішньоекономічних цілей. отже, йдеться не про PR, а про справжній гуманітарний тиск.

після серії конфліктів з білоруссю та Україною у 2005–2006 роках «Газпром» вирішив не змінювати свою жорстку марке-тингову стратегію, натомість покращити свій міжнародний імідж за рахунок активних PR-акцій, на які щороку газовий монополіст витрачає близько 140 млн. дол. СШа. виходить, правда, що російська «м’яка сила» відрізняється несмаком, характерним для країн, де інформаційні системи жорстко контролюються державою.

З 2007 року в концепції зовнішньої політики рФ був перед-бачений відносно новий напрям — «гуманітарний вимір» зо-внішньої політики, яка реально являє собою суміш несилових та неекономічних засобів зовнішньої політики — прямий дода-

84 Литвиненко �. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кам-Литвиненко �. В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кам-панії: Монографія. – К.: Сатсанга, 2000.

85 Nye, Jr., Joseph S.: Soft power: the means to success in world politics. Nye, Jr., Joseph S.: Soft power: the means to success in world politics. PublicAffairs, New York, 2004.

83


ток до мілітарної й економічної сили кремля: просування влас-ної культури і науки доповнюється промоцією «руського мира», «суверенної демократії» та «захисту прав співвітчизників за кордоном». проте докладне вивчення реального змісту цієї по-літики вказує на те, що рФ все ще плутає «м’яку силу» з «жор-стокою» та з безпосереднім підкупом. методи її застосування часто не відповідають поняттю «м’якої сили»: вони не завжди підкреслюють привабливість російської культури, гуманність її соціальних цінностей чи відкритість її політики. наприклад, спроби росії застосувати її співвітчизників для представництва національних інтересів росії в інших країнах створює образ агресивності та ворожості до країн проживання. необхідно за-уважити, що «м’якій силі» для досягнення позитивних резуль-татів потрібна стратегія «виграш-виграш» — адекватні виграші мають бути запропоновані адресатам «м’якої сили». У випадку росії доволі важко знайти такі виграші.

нібито розуміючи це російський посол у києві м.Зурабов у вітальному слові міжнародного форуму на захист російської мови у країнах Снд сказав: «ми зараз на етапі модернізації, а технологічний прогрес, який спостерігатиметься найближ-чим часом, без ефективної мови неможливий. Що б не каза-ли, відмовитися від того досягнення, яким є російська мова, ми не можемо. без російської мови шанси, щоб наші співвіт-чизники, все населення пострадянського простору мали мож-ливість опинитися в «золотому мільярді», вкрай невисокі»86. отже, російська мова — ефективніша за інші, а тому є умовою процвітання в нашому регіоні. крім того, сама назва Фору-му, організованого в києві так званим «правозахисним рухом «російськомовна Україна»»87 звучить доволі провокативно з огляду на те, що російській мові в Україні насправді в осяжній перспективі нічого не загрожує.

86 http://www.radiosvoboda.org/content/article/2218716.htmlhttp://www.radiosvoboda.org/content/article/2218716.html

87 http://r-u.org.ua/ua/

84


проте росія все активніше використовує мережу організа-цій російських співвітчизників та російськомовних «русский мир» у своїх зовнішньополітичних інтересах (про це свідчать і офіційні документи рФ). посольства та інші представни-цтва рФ, використовують фінансову підтримку як інструмент контролю над організаціями російських співвітчизників за-кордоном, даючи їм вказівки та плануючи їхню діяльність. У пострадянських країнах значна увага до співвітчизників має на меті їхню культурну ізоляцію від решти суспільства та пере-шкоджання їхній повноцінній інтеграції в державі.

концепцію «русского мира» просуває російська держава зусиллями Фонду «русский мир» та російська православна церква (московський патріархат). Створений декретом путі-на у 2007 році фонд «русский мир» 88 поєднує представників президентської адміністрації, мЗС рФ і російського міністер-ства освіти. Фактично російські державні відомства та церква спільними зусиллями просувають філософію та творять мере-жеву структуру підтримки російської експансії.

російські структури, що просувають цю силу — росій-ські культурні центри (в Україні вже чотири: в донецькій науковій бібліотеці, київському державному університеті ім. т. Шевченка, луганській універсальній науковій бібліотеці ім. а. м. Горького та Харківському гуманітарному університе-ті «народна українська академія»), доми москви (в Україні — в Севастополі), російські підконтрольні державі телеканали в кабельних мережах практично всіх українських міст та окремі пропагандистські сайти.

до «русского мира» автори концепції зараховують 300 міль-йонів осіб в усьому світі. ці люди, де б вони не жили, мають жити в середовищі російської мови та культури та сприйма-ти росію як свій духовний центр. 25 мільйонів з них живуть в країнах-сусідах росії — тому можуть бути використані як

88 http://www.russkiymir.ruhttp://www.russkiymir.ru

85


захисники російських інтересів, як медіатори та інструмен-ти. алгоритм «захист прав співвітчизників» — «претензія на особливу роль сусідньої держави» — «закріплення зовнішньої присутності» описує загальну схему втручання росії у вну-трішні справи її сусідів.

Сучасна домінанта зовнішньої політики росії — підтримка росіян, які живуть в інших країнах. однак насправді ця під-тримка є лише засобом для реалізації геополітичних амбіцій і тиску на сусідів, про що свідчить дослідження російської зо-внішньої політики у країнах балтії, Грузії, молдові та Україні, яке провів центр східноєвропейських політичних студій лат-вії разом із партнерами89.

основні цілі нової російської «сили» — використання співвітчизників як геополітичної одиниці для просування інтересів росії, а також підтримка простору російської мови і культури в інших країнах. напрямки дії «сили» — цільові країни які мають «проблемні питання», російськомовне на-селення цих країн і світу в цілому, міжнародна спільнота в ці-лому. основні теми таких кампаній: необхідність участі росії у створенні нового багатополярного світу, претензія росіян на лідерство в унікальній слов’яно-православній цивіліза-ції, активне посередництво росії в етнічних та регіональних конфліктах.

реалізація російських інтересів в Україні має свої осо-бливості. практика показує, що українська влада, яка за-раз практично перевертає гуманітарну політику, є агентом чужого впливу, що зачищає українську гуманітарну сферу від неї самої, а вакуум заповнює продуктом російського по-ходження.

Гуманітарний вплив росії в Україні та її «мовні» чи інші ініціативи через спільноти «співвітчизників» розколюють українське суспільство і не сприяють загальнонаціонально-

89 The «Humanitarian Dimension» of Russian Foreign policy toward Georgia, Moldova, Ukraine, and The Baltic States. — Riga. — 2009.

86


му консенсусу, стимулює етнічну напругу, заважають гро-мадянській інтеграції росіян та інших національних мен-шин в Україні — відтак, становить загрозу громадянському спокою.

Україна залишилася частиною російського музично-го та мистецького простору, а київ є одним із найбільших центрів російськомовної музичної поп-індустрії. російське пропагандистське кіно, яке масово знімають на державне замовлення, заполонило екрани українських кінотеатрів, а телесеріали — заволоділи увагою українських телеглядачів. З комерційних міркувань українські телевиробники самі виготовляють продукцію, яку зможуть продати двічі, на українському телевізійному ринку й на російському. тому вона заздалегідь має відповідати смакам російської ауди-торії й не мати якогось суто українського, не зрозумілого росіянам змісту.

московський патріархат працює над створенням в Украї-ні єдиного з росією духовного та інституційного церковного простору. новообраний патріарх московський кірілл протя-гом року вже тричі відвідав Україну з політично-пастирськими візитами. наслідки цих візитів показали, що вони не лише зміцнюють позиції рпц та сприяють посиленню російських духовних традицій в Україні, але й руйнують розпочатий діа-лог про створення єдиної української помісної православної церкви. ціною торжества й державної підтримки російсько-го православ’я в Україні є закріплення роз’єднаності україн-ських православних церков та недопущення створення єдиної помісної української церкви. це означає на ділі порушення прав українських віруючих та кліру й занедбання українсько-го православ’я як особливого історичного явища в христи-янській традиції та чинника етно-соціальної ідентифікації українців.

Станом на 1 січня 2008 року в Україні було офіційно заре-єстровано 32018 релігійних приходів, які належали 55 релігій-

87


ним організаціям. Серед них більшу частину (53,15%) займа-ли релігійні організації православного напряму християнства. Серед них найбільш вагомою за кількістю громад вирізнялися Українська православна церква (Упц), яка займала 11509 гро-мад, частка яких в структурі православних приходів становила 67,6 %. помітне місце в релігійній сфері православ’я займала Українська православна церква київського патріархату (Упц кп) яка налічувала 4090 громад, що становило 24,0%. третьою за чисельністю була Українська автокефальна православна церква (Уапц), що налічувала 1212 громад, що становило 7,1%90. разом з тим згідно з багатьма опитуваннями, більшість вірних України відносить себе до православних, причому від третини до половини з них визнає себе вірними Упц-кп, яка посідає тим самим перше місце серед українських церков за чисельністю віруючих.

росія відстоює права російськомовної освіти в Україні, але у самій росії при офіційній кількості 2,9 млн українців лише 205 осіб вивчають українську мову в школах, і лише 100 — фа-культативно. інші форми задоволення просвітницьких потреб українців у росії відсутні.

при цьому в Україні серед 8,3 млн росіян російською мо-вою в навчальних закладах навчаються близько 2 млн осіб, факультативно мову вивчають ще 165 тисяч. про це свідчить порівняльна таблиця задоволення освітніх потреб росіян в Україні і українців у росії у 2008-09 роках, підготовлена Се-кретаріатом президента України91. в Україні існує 983 до-шкільних навчальних закладів з російськомовною формою навчання, які відвідує 164 027 дітей.

крім того, в Україні існує 1 199 загальноосвітніх закла-дів з російською мовою навчання і 1 755 загальноосвітніх навчальних закладів з українською та російською мовами

90 http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Chseg/2008_5/Kostashuk.pdf

91 http://kharkivoda.avakov.com/news.php?news=10508&calendar_month=12-09

88


навчання. У них 1 292 518 учнів вивчають російську мову як предмет, ще 165 544 учні вивчають російську мову факуль-тативно або в гуртках. У професійно-технічних навчальних закладах російською мовою навчаються 51 685 осіб, у ву-зах різних рівнів акредитації російською мовою навчаються 454 842 осіб.

при цьому за рахунок державного бюджету України було надруковано 1 555 500 екземплярів підручників російською мовою вартістю більше 18,616 млн грн. також було надруко-вано 125 тисяч екземплярів українсько-російських терміно-логічних словників за рахунок держбюджету України (1,5 млн грн). З бюджетів усіх рівнів України на утримання навчальних закладів з російською мовою навчання було витрачено близь-ко 3,196 млрд грн.

але російську державу не задовольняє не стільки кількісні параметри російськомовної освіти, скільки її смислове напо-внення. Зокрема, 27 жовтня 2010 року у Севастополі за учас-ті участь представника Генерального консульства російської Федерації у Сімферополі відбулася урочиста церемонія пе-редачі викладачам шкіл міста першої партії навчального по-сібника для українських п’ятикласників «країнознавство. ро-сія». підручник виданий у києві за сприяння посольства рФ в Україні, російського центру міжнародної наукової і культур-ної співпраці при мЗС рФ і московського фонду підтримки співвітчизників ім. Юрія долгорукого.

це частина програми, що реалізується російською сторо-ною і направлена на нівеляцію впливу на російськомовних школярів в Україні підручників історії, виданих у роки пре-зидентства віктора Ющенка. більше того, міністри освіти росії та України домовилися створити робочу групу у складі вчених-істориків по підготовці єдиного навчального посібни-ка для вчителів історії. тобто, питання не лише в прийнятті Україною російської мови як власної, але й в сприйнятті ро-сійського бачення історії, як власного.

89


Що має робити Україна з російською гуманітарною експансією?

Життєво важливим для України є питання, як давати адек-ватну відповідь на виклики «м’якої» та «жорсткої» сили росій-ської Федерації, ба навіть впливати на саму росію. З огляду на ресурсний диспаритет в російсько-українському гуманітарно-му обміні Україна мусить намагатися перетворити російську експансію на цивілізований діалог культур, поступово й ціле-спрямовано позбавляючи цей процес політичного підтексту.

при цьому Україні критично необхідно застосувати влас-ну «м’яку силу» у відповідь, а саме — активніше пропагувати власні мову, мистецтво та культуру, в тому числі й залучаючи до цього російську громадськість. допомога України росій-ській демократії полягає в тому, що вона має демонструвати дещо відмінну від російської модель внутрішнього розвитку та зовнішньої політики.

найбільш адекватною протидією такій кремлівській «м’якій» гуманітарній брутальності може бути переведення ді-алогу у багатосторонні формати, застосування міжнародного посередництва та апеляція до міжнародних судових інстанцій для спростування нападок на Україну.

90


2. СПРийНЯТТЯ РОСІЇ В РУМУНІЇ

2.1. РОСІЯ В ОфІцІйНІй ПОЛІТицІ РУМУНІЇ

Юліан Кіфу

Методологія

для проведення офіційної оцінки відносин між румуні-єю та російською Федерацією ми використовували, перш за все, аналіз офіційних документів (здебільшого національну стратегію безпеки за 2007 та 2010 рр.) та спосіб, у який визна-чаються відносини з російською Федерацією, а також урядо-ві стратегії у сфері зовнішньої та енергетичної політики. ми використали піврічний урядовий звіт мЗС румунії, що вий-шов у липні 2002 р., подаючи таким чином загальну картину сприйняття російської Федерації румунською владою.

для того, щоб повніше охопити імідж росії у румунії у за-значених часових рамках, ми використовували щорічні про-мови президента траяна басеску 2008, 2009 та 2010 рр., ви-голошені перед румунськими дипломатами, що працюють за кордоном, та перед закордонними дипломатами у бухаресті на зборах, що проводяться раз на рік (відповідно у вересні та січні). більш відкриті, чіткі, політично сильні, із сценічним ефектом — ці промови визначають рамки двосторонніх від-носин між росією та румунією.

ми не обмежилися лише промовами та суто офіційни-ми документами, наскільки б релевантними вони не були; ми пішли далі, аналізуючи факти і способи, у які ці про-грамні документи віддзеркалюють фактичні дії, а також дипломатичну і політичну реальність. дивлячись далі, аніж програми та офіційні установки, ми цікавилися способом практичного застосування цих політичних програм, роз-глядаючи у цьому ключі дві особливо варті уваги події: де-бати щодо візиту спікера румунського Сенату до москви та

91


очікувані переговори щодо приєднання румунії до проекту «південний потік».

ми не оминули увагою два дипломатичних інциденти та їх значення, що відбилися на відносинах між двома країнами. мова йде про випадок військового шпигунства, що здійснювалося ме-режею осіб у румунії, яка використовувала українських військо-вих дипломатів, що були згодом вислані без публічного розго-лосу, та включала російських дипломатів, котрі брали участь у її організації та управлінні. ця справа завершилася судовим про-цесом над усіма учасниками, що не мали дипломатичного імуні-тету. також, ми розглянули випадок із арештом румунського ди-пломата, що набув розголосу і був представлений у Змі як арешт особи, залученої до шпигунської діяльності (хоча пізніше було доведено, що це була пастка, організована ФСб-ГрУ з метою на-нести шкоду зовнішньому іміджу румунії).

Що стосується громадського простору, нас цікавила оцінка тенденцій висвітлення росії у відповідних румунських Змі, як у якісному, так і у кількісному вимірі, на основі відстеження джерел як негативного та позитивного іміджу. і нарешті (що є не менш важливим), ми спромоглися вичленувати найбільш значущі риси медіа-інструментів, за допомогою яких форму-ється негативний та позитивний іміджі росії, ми спромоглися ідентифікувати, на рівні носіїв месседжів, політиків, що ма-ють антиросійську орієнтацію та тих, хто підтримує російську політику; аналогічним чином, на рівні трендоутворювачів, — журналістів та політичних аналітиків.

Що стосується вивчення громадської думки, ми викорис-тали матеріали двох етапів опитування громадської думки, перший з яких відбувся у квітні, а другий — у жовтні 2010 р. стосовно тенденцій та подій, таких як вибухи у московському метро, а також катастрофа літака польського президента лєха качинського, та реакції російських лідерів. цей етап засвідчив зростання симпатій до росії і росіян. другий етап опитування містив більше негативних тенденцій, оскільки співпав у часі із

92


шпигунським скандалом. поєднання результатів двох етапів може відтворити більш-менш точну картину сприйняття росії на політичному, символічному, геополітичному та культурно-му рівнях у румунії.

ми намагалися оминати питання, що використовуються у електоральних кампаніях, або дискутуються російськими та придністровськими Змі, а також цитування російських трен-доутворювачів. ми спрямували дослідження саме на румун-ське сприйняття Росії, а не навпаки.

розглядаючи деталі сприйняття росії як актора на рівні румунської громадськості, ми розглянули тріаду: росія — ро-сіяни — російська влада. ми побачили узгодженість оцінок, а також очевидні відмінності у сприйнятті: російська влада сприймається переважно негативно у своїх діях, актах та фак-тах, росія сприймається у радше позитивному світлі, тоді як російські громадяни сприймаються однозначно позитивно усіма віковими групами.

У результаті проведеного аналізу ми отримали три суттєві висновки:

1. присутня латентна історична пам’ять, що складається із культурного підґрунтя, освіти, родинних спогадів та історій, довготривалих міфів та стереотипів, що форму-валися роками, що сприяє загалом негативним уперед-женням щодо Російської федерації. ці упередження під-кріплені серйозними інтелектуальними та культурними аргументами, проте справляють значно менший ефект на румунську громадськість, ніж потрібно для набрання очок у електоральній кампанії.

2. Румунський медійний та громадський простір характе-ризується доволі збалансованим відношенням до Росії з чіткими відмінностями між різними медіа-акторами та більшою увагою з боку приватних Змі ніж з боку сус-пільних. на жаль, позитивне сприйняття стосується переважно побутових, культурних та спортивних ас-

93


пектів, тоді як негативне пов’язане із діяльністю росій-ської влади, котра сприймається як брутальна, схильна до крайнощів, агресивна, така що недостатньо пова-жає демократію або волю громадян, а також зловживає надмірною владою, що виноситься на передній план — ситуація, що чимало коштувала іміджу росії на міжна-родній арені.

3. Румунська громадськість є доволі досвідченою та чутливою до нюансів, схильна до великодушності, що час від часу може затьмарюватися спорадничими інстинктивними почут-тями. це найкраще підтверджується відсутністю тенденції слідувати у сприйнятті російських громадян і Росії глибоко негативному ставленню до російської влади та її дій. нюанси та відокремлення при сприйнятті цих відмінних елементів є важливим на рівні міжособистісних відносин, гостин-ності, а також сприяє відсутності явних протиріч між ру-мунською більшістю та національними меншинами.

Офіційні відносини

Стосовно офіційних відносин, ми констатуємо, що офі-ційні румунські документи вказують або на брак інтересу до росії, доброзичливу поблажливість, виражену у надмірному формалізмі, або відсутність конструктивного, реалістичного та інтегрованого підходу до росії, який можна було б опри-люднити.

тож, якщо ми проаналізуємо румунську національну стра-тегію безпеки, найновіший програмний документ із зовніш-ньої політики, затверджений керівною радою та обговорюва-ний у парламенті, росія лише згадується серед інших країн у наступних випадках:

— ст. 16, розділ «Зовнішні дії»: «румунія підтримує особливі відносини, що їх вибудовує нато з такими країнами, як республіка молдова, Сербія, росія, Грузія та Україна»;

94


— «Середовище міжнародної безпеки» коротко згадує ві-йну між Грузією та росією, в контексті положення про те, що традиційні елементи політики, такі як збройні конфлікти, не зникли.

З іншого боку, без прямого посилання росія фігурує у «Се-редовищі міжнародної безпеки» у описі подій серпня 2008 р., зокрема у нейтральних формулюваннях «російсько-грузинська війна», «газова криза 2009 р.», «заморожені конфлікти», «шир-ший чорноморський регіон», «на порядку денному самміту нато 2008 р.» . непрямі згадки є швидше негативним чинни-ком для росії, враховуючи ставлення румунів до зазначених подій, а також через відому позицію щодо блокування розши-рення нато всупереч інклюзивному підходу до держав у чор-номорському регіоні, який підтримує румунія. росія, також може «упізнаватись» у контексті розділу «Загрози», де згаду-ються «шпигунські дії розвідувальних служб».

напевне, найжорсткіше непряме згадування міститься (та-кож було прокоментовано у москві) у «національній страте-гії» і стосується наступного: «розміщення іноземних військ, без згоди приймаючої сторони, поблизу румунських кордонів (придністров’я) становить загрозу національній безпеці; отже румунія виступатиме за виведення незаконно розміщених військ та озброєнь». ця заява корелюється із принципом зго-ди держави, що виступає приймаючою стороною для розмі-щення військових контингентів, а також відповідає принципу суверенітету, територіальної цілісності і реальної політичної незалежності усіх держав, про що було зокрема проголоше-но у прикінцевій декларації лісабонського самміту нато та самміту росія-нато.

таким чином, вигідні російській стороні інтерпретації за-питу з боку придністровської сторони щодо розміщення вій-ськового контингенту або заяви російських посадовців про те, що виведення військ призведе до розв’язання війни, повністю заперечуються.

95


отже, у національній стратегії безпеки» за 2007 р., прямі згадки росії є поверхневими, тоді як непрямі можуть інтер-претуватися наявністю відмінних з росією інтересів. таким чином, складається враження, що румунія не має підстав для суперечок з російською Федерацією, і вона (РФ — прим. пе-рекл.) згадується у двох контекстах:

— ст. 34, по відношенню до «румунської ініціативи парт-нерства» та «діалогу Чорноморського форуму», де росія згадується разом з іншими державами у регіоні: «з ме-тою сприяння цій ініціативі румунія буде тісно співпра-цювати з іншими прибережними державами»;

— ст. 35, у переліку сепаратистських конфліктів, південна росія згадується як «Чечня та інші автономні республіки північного кавказу».

в урядовій програмі, у розділі 21 «Зовнішня політика» у п. 4 «Румунське двостороннє та багатостороннє партнерство з єв-ропейськими державами, трансатлантичний вимір і стратегічне партнерство зі СшА» зазначається:

«прагматичні відносини з росією будуть підтримуватись як ЄС так і румунією, з наголосом на економічних контактах та встановленні тісніших зв’язків між громадянськими суспіль-ствами. нашою метою є рух у напрямку більш прагматичних, багатовимірних зв’язків, таких, що сприятимуть появі у май-бутньому нових елементів у прямих двосторонніх відносинах та у відносинах між ЄС та росією.»

це єдине згадування росії та відносин між москвою та брюсселем зроблене не в контексті двосторонніх відносин. економіка та громадянське суспільство навряд чи можуть замінити цілісну двосторонню стратегію по відношенню до російської Федерації. більше того, згадування ЄС, як сторони, що забезпечує рамки відносин, може бути інтер-претовано як брак самостійного бачення та двосторонніх інструментів.

96


брак ідей, дефіцит комплексної програми, а також відсут-ність будь-яких досягнень випливає, також, із документа, при-йнятого румунським мЗС у червні 2002 р. під назвою «півріч-ний урядовий звіт», що містить параграф стосовно російської Федерації, де присутні згадки радше про майбутні прагнення ніж про конкретні досягнення у двосторонніх відносинах та більш про культурні обміни, ніж про економіку:

«МЗС сприяло розширенню діалогу з Російською Федерацією, а також укріпленню збалансованих, прагматичних, прогнозова-них двосторонніх відносин виходячи з реалій 21-ого століття та поважаючи інтереси і статус кожної з держав. Нашою метою було визначення тем для обговорення, що матимуть потенціал для зростання взаємної довіри.

Ми також прагнемо сприяти проектам, котрі матимуть вплив на громадську думку: проведення російсько-румунських кі-нофестивалів, переклади літератури з обох країн, можливість відкриття Інституту румунської культури у Москві, вивчення історичних документів (наприклад стосовно румунських вій-ськовополонених у СРСР чи румунсько-радянських відносин).

Особливий інтересу було надано економічній співпраці через пожвавлення діяльності змішаних комісій та створення нових інструментів для активізації торгівлі».

Згадки про «сприяння діалогу», «визначення тем для діа-логу» або «посилення спільної довіри» свідчать про низький рівень відносин, брак довіри та відсутність тем для обговорен-ня. більше того, в «Урядовій програмі румунії», у розділі 17 «енергетика та природні ресурси» немає жодної згадки про російську Федерацію, хоча ця країна є головним джерелом імпорту енергетичної продукції.

більш значущими та красномовними є промови президента траяна басеску, виголошені під час публічних зустрічей з ру-мунськими та закордонними дипломатами. У президентській промові на зібранні румунських послів у вересні 2010 р., чітко простежується наголос на потребі розробки формули співпраці,

97


що ґрунтувалася б на «спільних інтересах» з урахуванням факту наявності значної кількості підкреслених спірних моментів але у той же час, цілого ряду спільних інтересів. також, важливими є згадки недружніх дій та незадоволення з боку російської Фе-дерації щодо румунської політики, на підтримку демократич-них та проєвропейських сил у республіці молдова.

«Відносини з Російською Федерацією мають свої піднесення й падіння, гарні й негативні моменти. Але ми повинні послідовно дотримуватися двох аспектів. Перше і найголовніше, ми маємо знайти формули для співпраці з Російською Федерацією. Друге, ми маємо знайти формули для співпраці з Російською Федераці-єю на засадах взаємної поваги та розуміння. Саме тут ми маємо відмінні позиції.

Наш інтерес, наприклад, полягає у тому, щоб проект NABUCCO став реальністю, так само як і AGRI. Це, звісно, не збігається з російським інтересом, котрий полягає у тому щоб реальністю став Південний потік. Але це не є підставою для смутку.

Я вірю, що існує багато сфер, де інтереси співпадають. Ми зацікавлені, щоб Російська Федерація, бізнесмени з Російської Федерації інвестували у Румунію. Ми не можемо побудувати ці стосунки лише на розбіжних інтересах.

Ми маємо дякувати Богу, є багато спільних інтересів. Росій-ська Федерація потребує миру й стабільності на Чорному морі. Румунія так само. Російська Федерація потребує ефективної боротьби проти тероризму. Румунія так само. Росія потребує припинення наркоторгівлі або зацікавлена у припинені незакон-ного постачання зброї. Румунія так само. Тож у нас настільки багато моментів для співпраці, що, як мені здається, нам лиша-ється єдина річ — наполягати. Ми мусимо наполягати на розбу-дові прагматичних відносин, у яких кожен з нас відкинув би свою частку недовіри. Це — ключовий момент.

Між Москвою та Бухарестом присутня значна частка не-довіри у зв’язку з історичним минулим. Ми прагнемо лишите це осторонь.

98


Я не виключаю, що напруженість, що склалася в останній час, пов’язана із нашою позицією стосовно Республіки Молдо-ва, і я відкрито заявляю: ми не робимо нічого деструктивного. Ми підтримуємо демократичні сили наскільки можемо, на-магаючись допомогти їм вирішити проблеми, викликані пове-нями, допомагаючи їм продавати свої товари, експорт яких (на російський ринок — прим. Ред.) заблокований Російською Федерацією, але ми робимо це прозоро і, з нашої точки зору, законно, так само як і підтримуючи європейський шлях Рес-публіки Молдови.

Таким чином, я не вважаю, що з цих причин Російська Фе-дерація мусить бачити у Румунії ворога. Те, що американські солдати тренуються на румунських базах чи у нашій країні роз-міщені системи ПРО не може бути підставою для ворожого ставлення Москви, і я сподіваюся, що ми можемо подолати ці речі, і звертаюся до усіх дипломатів з проханням докласти усіх можливих зусиль і пояснити той факт, що Румунія не ставить-ся вороже до Росії, ми просто маємо певну енергетичну політику та інтереси у галузі безпеки і хочемо щоб їх поважали, а той факт, що у нас різні цілі не повинен породжувати ворожнечу, а навпаки зближувати нас, як кажуть, «це розділяє нас, тож давайте подивимось, де ми можемо зблизитись» Я згадав досить довгий перелік спільних інтересів, і я певен, ми можемо знайте багато інших.»

оцінки президента, котрий згідно із конституцією, відіграє головну роль у формуванні румунської зовнішньої політики, про «Росію, що розглядає Румунію як ворога» чи «Румунію, що не є ворогом для Російської федерації» підкреслюють реальний стан двосторонніх відносин, яким притаманні проблеми. цю промову було виголошено відразу після відомого інциденту з арештом та видворенням румунського дипломата та надзви-чайно широкого висвітлення цього інциденту у Змі.

роком раніше, на зустрічі послів у вересні 2009 р., росія згадувалась «серед інших тем» далеких від румунських пріори-

99


тетів. про неї згадувалося у такому ж форматі: потреба збіль-шення взаємної довіри і чергове запевнення у бажанні рівного партнерства, з повагою до румунських інтересів:

«Ось речі, на які я хотів би звернути увагу. Стосовно інших: у відносинах з Росією, Китаєм у нашому підході немає змін. З Ро-сією — традиційні прагматичні відносини і потреба у зростанні взаємної довіри є особливими чинниками. Нещодавно ми мали ди-пломатичні інциденти, але ми не вважаємо їх основоположними у російсько-румунських відносинах і ми продовжуємо прагнути до рівного партнерства з Російською Федерацією, не у сенсі рів-ної сили чи світового впливу, а у сенсі взаємної поваги інтересів, і ми готові поважати російські інтереси, якщо наші інтереси та-кож повною мірою поважатимуться».

Ще роком раніше, на зустрічі послів у вересні 2008 р., не-вдовзі після російсько-грузинської війни, у промові прези-дента оминалися будь-які згадки про росію у цьому конкрет-ному контексті, хоча формулювання були більш розмитими та менш заохочувальними:

«Відносини з Росією, які складалися дотепер, лишаються для нас спробою зробити їх більш прагматичними, по можливості зробити їх менш політизованими і лишити у зоні взаємних ін-тересів як Росії, так і Румунії, оскільки ми розглядаємо Росію як особливо важливого регіонального гравця; відтак ми приділяємо значно увагу також відносинам з Туреччиною, іншим важливим регіональним партнером.»

розглядаючи січневі промови 2009 та 2010 рр., ми бачимо незначні відмінності в оцінках двосторонніх відносин і по-стійне прагнення дотримуватися безпредметного формалізму. так, у 2010 р. президент заявив:

«Наші відносини з Росією мали свої особливості, але ми ніколи не ігнорували одне одного. Російський вплив у регіоні є значним, і Руму-нія усвідомлює цю реальність. Месседж, котрий я хочу тут доне-сти, полягає у тому, що Росія може мати у особі Румунії партнера, якщо наші інтереси враховуватимуться. Нам потрібна взаємови-

100


гідна економічна співпраця з Росією, особливо у сфері торгівлі, що зросла у чотири рази з початку мого першого терміну».

У 2008 р. після самміту нато у бухаресті і після отримання запрошення відвідати росію у вересні 2008 р. — візит, якому не судилося відбутися через російсько-грузинську війну і роз-риву стосунків між нато і росією, — президент траян басес-ку зробив наступні висновки щодо двосторонніх відносин:

«2008 рік став роком, котрий відкрив певні перспективи у на-ших відносинах з Російською Федерацією. Я хотів би, щоб у 2009 р. цей курс продовжився. Ми хочемо закладати наші відносини з Росією на основі взаємовигідного прагматизму, орієнтованого на майбутнє: бути спроможними мати прогнозоване бачення напрямку, у якому ми разом хочемо розвивати ці відносини. Ось чому надзвичайно важливо спромогтися збалансувати наші ко-мерційні зв’язки і створити умови для підйому економічної спів-праці відповідно до потреб обох держав.»

таким чином, ми можемо підсумувати, що румунські офі-ційні документи щодо російської Федерації представляють швидше тренд ніж будь-що інше, затиснуті між зайнятими по-зиціями та підтвердженням відмінних інтересів з одного боку, і потребою прагматичного економічного розвитку з іншого. ці відносини, що не зазнали жодних спроб переформатування, є далекими від бажаного через брак недвозначних жестів щодо відновлення довіри з боку російської Федерації, відсутність тем для обговорення, а також відсутність реальних проектів.

важливою, з точки зору застосування процедур, є офіційна реакція на дві головні події. перша з них — це неофіційний візит спікера румунського Сенату мірче джеоана до москви. Зміст цього візиту так і не було розкрито головною дійовою особою, навіть після того, як його атакували впродовж президентської кампанії (він був основним суперником діючого президента).

епізод закінчився відмовою президента Сенату від послуг Спеціальної служби захисту через витікання та оприлюднен-ня інформації щодо зазначеного візиту, та реакцією прези-

101


дента траяна басеску. він, коментуючи відставку президента Сенату з посади віце-президента вищої ради оборони країни (CSAT)92, заявив, що « було добре, що він ухвалив таке рішен-ня» з прямим натяком на візит мірче джеоана до москви, ор-ганізований без інформування CSAT та президента.

Хоча соціал-демократ крістіан діаконеску як міністр закор-донних справ підтримував контакти із своїм російським коле-гою навіть за умов браку серйозних тем для обговорення, піс-ля його звільнення з посади у вересні 2009 р. цей контакт було втрачено. Зв’язки надалі підтримувалися міністром економіки та головою компанії трансгаз, котрий розбудовував відносини з росією на економічній основі, зокрема на основі проектів з побудови газосховища у маргінені та придбання деяких елек-тростанцій Газпромом, а також переговори про приєднання ру-мунії до проекту «південний потік». ці переговори велися на рівні компаній Газпром та трансгаз, і вже пізніше були перене-сені на рівень міністерств енергетики при прямій участі румун-ського міністра. водночас, ці відносини так і не піднялися на рівень зовнішньої політики чи стратегічних рішень.

разом з тим, загравання із «південним потоком», що піді-грували месседжам російських посадовців щодо участі руму-нії у проекті, які не були спростовані румунською стороною, почали розглядатися як гра інтересів, направлена на отриман-ня поступок з боку інших країн, що віртуально беруть участь у проекті, головним чином від болгарії. Факт координації дій між Софією та бухарестом не отримав публічного розголосу, впливаючи таким чином на імідж румунії, незважаючи на по-вторювані заяви мЗС та президента про те, що NABUCCO є єдиним проектом, що його підтримує румунія.

більше того, румунська гра створила умови для того, щоб москва вимагала певні поступки у країн, котрі не входять до ЄС, щодо їхньої участі у проекті. це стосувалося македонії та

92 Суміщення цих посад незабаром було проголошене неконституційним

102


Сербії. насправді, «південний потік», найімовірніше, ніколи не буде збудовано через високу вартість підводного сегменту. на даний момент проект слугує ефективним політичним та енергетичним важелем. У відповідь на формальну згоду щодо участі у проекті Газпром, інші російські компанії та сама ро-сійська держава домоглися вигідних цін і придбали ряд енер-гетичних компаній на Західних балканах.

Стосовно іншої вищезазначеної теми, ми розглядаємо два дипломатичних інциденти, що відбулися у цей період. пер-ший — справа щодо арешту Флоріселя акіма, приватної осо-би та колишнього військового аташе болгарії у бухаресті, під час передачі конфіденційних документів військовим аташе українського посольства у бухаресті. обидва українських ди-пломати було проголошено персонами нон-грата та негласно вислано з країни, тоді як опублічнення інциденту відбулося трьома днями пізніше через запит депутата верховної ради України з даного питання.

Україна відреагувала та видворила у свою чергу двох румун-ських дипломатів. пізніше стало відомо, що двоє російських дипломатів також було вислано, оскільки докази свідчили, що уся шпигунська мережа та збір даних координувалися мо-сквою. після цього з росії було вислано двох румунських ди-пломатів, що набуло розголосу через російські Змі.

Значну увагу Змі отримали матеріали щодо арешту ру-мунського дипломата, коли на плівці було зафіксовано його затримання та відправку на луб’янку, до центрального офі-су ФСб. ці матеріали подавалися разом із записами допиту та кадрами арештованого у супроводі інших румунських ди-пломатів. якщо у москві недружній жест було використано повною мірою, у бухаресті його наслідки та реакція не стали топ-новиною через трагедію, що затьмарила собою шпигун-ський скандал — пожежа у клініці для передчасно народжених малюків, що забрала життя чотирьох та скалічила дев’ятьох новонароджених. батьківська трагедія та зусилля з порятун-

103


ку постраждалих привернули першочергову увагу Змі та на-селення, відсуваючи на другий план шпигунські теми. якщо медіа-трюк з румунськими дипломатами у головній ролі був орієнтований на румунію, він не досяг мети.

Дослідження румунського публічного простору

дослідження публічного простору було виконано на основі вивчення головних медіа-трендів, впливу на громадськість та формування громадської думки щодо сприйняття росії та сим-волів, що з нею асоціюються. У дослідженні розглядаються як кількісні, так і якісні аспекти, з проекцією на те, як змальову-валися та визначалися події між серпнем 2008 та квітнем 2010 років, а також проаналізовано кожен медіа-фактор та фігури, що закладають тренди, з метою відокремити їх від предмету.

методика включала вивчення матеріалів, напрямку кому-нікацій та обговорюваної мети.

визначені чотири головні події включають російсько-грузинську війну, газову кризу січня 2009 року, вибухи у московському метро у квітні 2010 року та катастрофу літа-ка польського президента у Смоленську; до цього було до-дано розміщення про у румунії (ця справа стала важливою для нашого дослідження лише згодом, але виявилася прямо пов’язаною з реакцією москви і рефлексіями даної реакції у румунському публічному просторі).

Головні результати дослідження стосуються наступних па-раметрів:

— Кількість згадувань: середній показник згадувань у від-повідних медіа джерелах складає близько 400 повідо-млень стосовно росії за досліджуваний період. найбіль-ше інформаційне покриття даної теми надавала газета «Evenimentul Zilei» («Щоденні події») із загальною кіль-кістю 1681 відстежених статей, з середньомісячним по-казником 131 стаття і максимальним — 282 статті впро-

104


довж періоду російсько-грузинської війни. З іншого боку, є канал TVR (румунське громадське телебачення), який представив всього 78 новин стосовно росії за весь період спостережень.

— окрім головних представлень у Змі, відбитими у ви-щезгаданих медіа-акторах, ми можемо виділити альтер-нативні месиджі, що просуваються носіями образу Росії у румунії. йдеться про спортивні досягнення, повсякденні новини з життя російського суспільства, новини, котрі можуть бути класифіковані швидше як розважальні, ніж такі, що закладають тренди. ці елементи створюють різ-номаніття у румунських медіа щодо представлення росії без іміджевого (позитивного чи негативного) акценту.

— на основі аналізу ми можемо помітити, що існує певна схильність медіа-акторів вибудовувати радше критичну аргументацію стосовно російської позиції. це тверджен-ня базується на тому факті, що навіть при кількісному переважанні нейтральних повідомлень над негатив-ними, нейтральні повідомлення більш характерні для суто інформативних новин, тоді як негативні присутні у аналітичних статтях та статтях чи програмах, де вислов-люються інтелектуально змістовні оцінки. ці негативні повідомлення мають більший вплив на аудиторію і біль-шою мірою формують імідж держави у медіа-просторі.

пояснити такі позиції можна різними способами, але будь-яка інтерпретація буде скоріш за все неповною. основним вартим уваги аргументом є історичний, адже у румунії трима-ється загальна тенденція самоусвідомлення румунського суспіль-ства після 1989 р., яке відкинуло цінності, що асоціювалися з певною країною, яка їх накинула, і досі використовує силові підходи в політиці.

Факти та реальність демонструють нестачу політичного примирення, такий прогрес також не знаходить свого відо-браження у медіа, як через відсутність місцевої ініціативи, так

105


і через недостатню активністькраїни-партнера — росії, що не цікавиласяпитанням примирення та не застосувала ніяких дій для руйнування стереотипів негативного сприйняття росії ру-мунами.

підсумовуючи, можна стверджувати, що Росія постійно з’являється в румунських ЗМІ переважно у негативному контек-стіта з негативними наслідками, але у кількісному відношенні її образ швидше нейтральний.. іншими словами, громадський простір румунії залучений також, де росія як об’єкт в осно-вному розлядається нейтрально, проте, аналізуючи глибше, можна зробити висновок, що громадськість сприймає росію негативно, а інколи навіть з яскраво вираженим негативним відтінком.

Аналіз ЗМІ

«Evenimentul Zilei» («Щоденні новини») — видання, що містить найбільшу кількість статейзі згадками про росію, коли проводився моніторингі — їх загальна кількість 1681. У цих публікаціях нейтральних згадок було 3878, негативних — 1565,а позитивних 657. помітно, щонегативні згадування складають 25.25% від загальної кількості, тоді як позитивні — лише 10.58%.

нейтральні згадування стосуються в основному внутріш-ньої політики і мають тенденцію критикувати російських олі-гархів, нестачустимулюючих факторівросійської економіки або відсутністьсвободи преси. також, часто трапляються статті, що висвітлюють сильну постать екс-президента, нині прем’єр-міністра путіна, у ой час, як інформація щодо діючого пре-зидента відсутня. кількість статей, у котрих з’являється ім’я колишнього президента євеликою, і зазвичай вони стосують-сяважливих питань, що створюють імідж авторитарної росії.

Pro TV є медіа-коанлом з найбільшою кількістю негативних згадувань у загальній кількості новин. так, із 397 новин ми має-

106


мо 150 позитивних, 525 негативних та 541 нейтральних. іншими словами, 43.4% згадувань є негативними, 44.5% — нейтральни-ми і лише 12.1% позитивними. відношення між негативними і позитивними згадуваннями становить 3.58 одне з найбільших серед усіх проаналізованих медіа,. до цього додається вплив телешоу, що краще передає меседжіу живому часі. ми мусимо враховувати, що рейтинг Pro TV є найвищим.

Хоча нейтральні згадування трапляються частіше ніж не-гативні, позиція телеканалів є відкрито негативною. У бага-тьохпублікаціях, в яких центральним об’єктом не є росія, ми маємо пряме відношення до неї. Здебільшого, ці згадування є нейтральними, але факт, що вони з’являються у зв’язку з убив-ствами, шахрайством, корупцією або порнографією, створює менш сприятливий образросії.

У публікаціях постать володимира путіна зображується або іронічно, або підкреслює його негативні риси. його ім’я з’являється у 31 публікації, з яких одна є позитивною, 18 — нейтральні, і 12 — негативні. ім’я президента медведєва зу-стрічається лише у 11 новинах,з яких у двох згадуваннях його образ позитивний, у 3 — негативний та 6 — нейтральний.

тільки два медіадотримуються майже повного балансуміж позитивними та негативними повідомленнями. «Adevarul» («правда») та TVR 1 (Громадське телебачення) змогли витри-мати рівновіддалене відношення до предмету нашого дослі-дження.

TVR 1 є провідною громадською телестанцією і має най-ширший національний діапазон поширення. У румунії на-раховується 7 085 879 домогосподарств, де єтелевізор, з яких 7 050 450 (99.5%) мають задовільну якість прийому TVR 1, услід за яким іде TVR 2 із 96.1%.93 варто зазначити, що кіль-кість згадувань на TVR1, як і кількість повідомленьє наймен-шою середусіх медіа.

93 http://www.tvr.ro/articol_organizatie.php?id=14 трансляція від 21.10.2010, o 21.00http://www.tvr.ro/articol_organizatie.php?id=14 трансляція від 21.10.2010, o 21.00

107


У підсумку, загальне ставлення румунського громадського телебачення до росії є нейтральним і об’єктивним. ця тенден-ція в основному стосується подій, в яких росія була безпосе-реднім учасником або відігравала суттєву роль. варто зазначи-ти, що кількість відвідувачів вебсайту зросла під час важливих подій. наприклад, під час газової кризи кількість відвідувачів склала 300 тисяч, а коли сталися вибухи у московському ме-тро — їх загальна кількість нараховувала 450 тисяч.

«правда» («Adevarul») є третьою за обсягами продаж газе-тою у румунії після газет «клік» і «Свобода». Згідно з даними BRAT, станом на 1 серпня 2008 року та 20 квітня 2010 року га-зета випускала в обіг 114 555 копій із загальним обсягом про-даж у 93 189. на даний момент, «правда» є власністю холдингу «правда».

У загальній кількості з 332 знайдених публікацій у період проведення дослідженнябуло виявлено 1222 згадувань росії: 344 з них були позитивними, 434 негативними і 443 нейтраль-ними. Хоча різниця між позитивними та негативними згаду-ваннями є вищою ніж на TVR, «правда» є виданням з най-більшою кількістю позитивних згадувань з усіх досліджуваних джерел. це означає, що кількість суто нейтральних згадувань є найнижчою серед усіх.

Щодо якісного компоненту аналізу, ставлення до росії у «правді» є іронічним або критичним, що особливо помітно у аналітичних публікаціях.

решта медіа розглядають росію цілісно. це означає, що співвідношення між негативними і позитивними згаду-ваннями є збалансованим. У цих джерелах нейтральні зга-дування переважають і складають понад 50%. Загальна тен-денція у цих засобах масової інформаціїхарактеризується критично-поміркованою позицією, що відображається у аналітичнихстаттях, аналітичних телешоу і трендоутворюю-чих публікаціях. Звичайно, є виключення, але статистично вони не значні.

108


Сприйняття Росії за результатами громадських опитувань

результати можна побачити з рядуопитувань за даними темами. впродовж виконання дослідження було проведено дві хвилі опитувань: одне у квітні, що стосувалося вибухів у москві, друга у серпні, пов’язане з — викриттям румун-ського шпигуна у москві. отже, було отримано наступні результати:

— У перевагах румунів лідирують Європейський Союз (73%), СШа (66%) та республіка молдова (55%), що отримали позитивний відгук більше ніж половини на-селення. результати збігаються з опитуваннями у квітні 2010 року, коли російська Федерація отримала схвален-ня у 39% населення, так само як і Україна.

— Ставлення до держав та державних утворень підтверджу-ється відношенням до громадян, які до них належать. так, румуни позитивно сприймають європейців (82%), американців (75%), та громадян республіки молдова (73%). росіяни та українці сприймаються позитивно половиною опитаних (49% та 50% відповідно). можна побачити певне покращення з квітня по серпень щодо громадян молдови з 69 до 73%.

— відсторонене ставлення до росії ще раз підтверджується ставленням до зарубіжних інвесторів. так, якщо євро-пейські інвестори сприймаються позитивно, то росій-ські знаходяться на межі нижче 16% .

— За загальними даними, відносини між румунією та російською Федерацією сприймаються як негатив-ні (44%), тоді як лише 26% респондентів сприймають їх як хороші, а 30% утримуються від оцінок. Стосовно румуно-російських відносин ми можемо спостерігати регрес у сприйнятті порівняно із опитуваннями, зробле-ними у квітні, що спричинено серпневим шпигунським скандалом. очікування стовно наступних 12 місяців є

109


оптимістичними. негативні очікування респондентів зменшуються на 37%, хоча лише 30% вважають, що від-носини між румунією та росією покращаться, тоді як 33% — утрималися від відповіді. Загалом, оцінка на на-ступні 12 місяців є негативною.

— так само, як і під час першої хвилі, причини для зане-покоєння стосовно російської Федерації в основному пов’язані із румунськими енергетичними цілями. 47% опитаних були стурбовані енергетичною залежністю румунії від російського продукту. під час другої хвилі, враховуючи шпигунський скандал, побоювання росій-ського впливу у румунії зросло (з 24 до 33%). поведінка росії по відношенню до сусідів становить іншу причину для занепокоєння, яке зростає у другому опитуванні (з 29 до 34%), так само як і острах згортання демократії в росії (з 19 до 24%).

— оцінки ставлення до поведінки росії підтверджують по-передні висновки про негативне ставлення до припи-нення поставок газу в Україну. водночас з’ясовується, що у ситуації смоленської трагедії, в якій загинув поль-ський президент, 38% румун негативно оцінюють реак-цію росії, і лише 21% населення сприймає роль росії по-зитивно. У той же час, 37% респондентів вважають, що росія погано впоралася зі справою румунського дипло-мата і лише 15%дали позитивну відгук. Зокрема, із твер-дженням «Захист румунських національних інте ресів передбачає шпигунські дії» погодилися 50% опитаних і 13% висловили осуд; реакцію румунської сторони схва-лювало 40% опитаних, а не схвалювало 19%.

110


2.2. РОСІЯ В ІНфОРМАцІйНОМУ ПРОСТОРІ РУМУНІЇ

Влад Куку Попеску

1. Опис методології

для обговорення дослідження впливу засобів масової ін-формації вартують уваги два основних компоненти аналізу у цій царині: комплексне дослідження у кількісному вимірі та комплексне дослідження у якісному вимірі.

Що стосується кількісного дослідження, аналіз буде здій-снено не лише за розміщенням негативних, позитивних або нейтральних згадок та матеріалів у кількісному відношенні, але й за кількістю статтей по кожному джерелу окремо. крім того, буде складено список джерел, які опублікували найбіль-ше матеріалів на задану тему.

Що стосується якісного дослідження, ми зосередимося на викладі та інтерпретації змісту повідомлень у Змі з поділом на окремі теми, підтеми і розділи. ми також надамо короткий аналіз деяких окремих питань.

1.1. Обрані джерела та критерії відбору

для цього дослідженнями було обрано чотири національ-них телевізійних станції (тС), а також п’ять національних щоденних газет. вважаємо, що дані джерела є репрезентатив-ними, виходячи з критеріїв, детальний опис яких міститься у цьому розділі.

вибір телевізійних станцій базувався на низці критеріїв, які, на нашу думку, є релевантними для дослідження впливу на гро-мадськість румунії. було обрано дві різні категорії телестанцій: тС загального змісту та канали новин. У першому випадку — тС загального змісту — ми вирішили провести моніторинг го-

111


ловної державної телевізійної станції TVR 1, а також першого телеканалу в рейтингу румунських телеканалів — Pro TV. Що стосується TVR 1, канал було обрано з тим, що він належить до ряду державних, відтак ретранслює певною мірою офіційну позицію влади щодо окреслених питань. крім того, охоплення TVR 1 широких верств населення та різних цільових аудиторій послугувало додатковим аргументом для його відбору. Щодо телеканалів новин, вони були визначені виключно за критері-єм рейтинговості та позицією у рейтинг-листі усіх тС румунії: канал новин Realitatea TV є найрейтинговішим серед новин-них тС та займає четверту позицію серед телевізійних станцій у загальному рейтингу. інший канал новин, обраний для цього дослідження, — Antena 3. він займає друге місце серед станцій теленовин і сьому сходинку у загальному рейтингу тС румун-ського телебачення.

Стосовно друкованих засобів масової інформації, вибір джерел базувався на двох основних показниках: критерій ре-презентативності і критерій тиражування у часовий промі-жок, який нас цікавить. нижче подані обрані газети у порядку даних про тираж, отриманих з архіву бюро обліку тиражів ру-мунії: Adevarul, Jurnalul National, Romania Libera, Evenimentul Zilei and Gandul. додамо, що рейтинг п’яти обраних газет складений на основі кількості надрукованих примірників, а також середніх показників продажу газет. У таблиці ниж-че наводяться дані за період з серпня 2008 року по квітень 2010 року. ми також вирішили включити до нашого дослі-дження газету Cotidianul, оскільки вона є частиною важливої медіа-корпорації, розповсюджується по всій країні і належить до газет преміум-класу («топовість» видання теж береться до уваги в цьому дослідженні).

112


Досліджуваний період: серпень 2008 року — квітень 2010 року

Назва видання Назва видавця Тираж Сплачена

передплатаВсього

проданоAdevârul Adevârul 114555 25329 94971Evenimentul Zilei

Editura Evenimentul Zilei şi Capital 53439 9626 38455

Gândul Publimedia Internaţional 26479 9111 17720

Jurnalul Naţional Editura Intact 82119 21861 61805

România Liberă Societatea R 60097 30361 48754

крім того, варто відзначити той факт, що в рейтингу газет (за категоріями тиражування та розповсюджених примірни-ків), є видання з кращими показниками, ніж у обраних для даного дослідження. тим не менше, ці публікації не підходять для нашого анілізу, оскільки частина з них відноситься до та-блоїдів (Libertatea, Click, CanCan) або є спортивними газета-ми (Gazeta Sporturilor, ProSport).

1.2. Визначення категорій

категорії — це важливі складові, відповідно до яких кон-тент буде класифіковано і підраховано. контент-аналіз (якіс-ний аналіз) повинен виявити мінливі фактори та чинники впливу, що зазвичай ігноруються, латентні теми або позиції, приховані серед повторюваних моделей комунікації. таким чином, описовий аналіз має виявити прихований або латент-ний зміст в процесі комунікації.

Труднощі у виборі категорії одним із наших завдань була спроба уникнути чотирьох

типів труднощів у процесі вибору категорій: апріорі введен-ня жорстких рамок для аналізу, не беручи до уваги складність змісту та визначаючи їх поверхнво, таким чином, охоплюю-

113


чи тільки яскраво виражені елементи комунікації (фенотип), без посилання на відносно тонший зміст процесу спілкуван-ня (генотип); вибір занадто вузьких категорій під приводом ретельного дослідження або, з іншого боку, введення занадто широких категорій, які не дозволяють виявити суттєві відмін-ності їх складових елементів.

наводячи чотири описані вище завдання, необхідно внести певні уточнення. по-перше, ступінь актуальності даного дослі-дження визначається його співвідношенням з деякими елемен-тами культури та освіти. отже, при розгляді Змі, що націлені на менш освічених людей з обмеженими інтересами, бажано, щоб в аналізі більшою мірою акцентували поверхневі елементи, а мен-шою - приховані або латентні. З іншого боку, при розгляді Змі, що направлені на соціальні категорії з високим ступенем освіче-ності, необхідний поглиблений аналіз фенотипу для того, щоб правильно оцінити медіа вплив тієї чи іншої статті.

крім того, в зв’язку з цим необхідно також відзначити той факт, що термін «вузький/чітко визначений інтерес» у даному контексті стосується переважно мінімальної глибини комуні-кації, потрібної цільовій аудиторії, а не глибини поля, в якій відбувається комунікація. наприклад, у випадку з інформаці-єю економічного профілю можна припустити, що вона є час-тиною відносно обмеженої сфери, але до неї можуть зверта-тися люди з аналітичними здібностями вище середнього, які відчувають потребу в докладній та всебічній інформації.

З іншого боку, спортивні новини та інформація є частиною сфери, що охоплює набагато ширшу цільову аудиторію з різ-ним інтелектуальним рівнем. це означає, що ми не можемо говорити про глибину комунікації, оскільки більша частина аудиторії явно зацікавлена в фенотипі.

Типи категорій:медіа-матеріали — категорія, що зустрічається найчас-• тіше. ця категорія призначена для відповіді на просте

114


запитання: в чому суть комунікації? У цьому випадку аналіз має встановити місце, що займає предмет дослі-дження на даному медіа ресурсі.напрямок комунікації відповідає найуживанішим тер-• мінам під час опитувань громадської думки: негативні, позитивні і нейтральні.цінності — категорія, яку деякі вчені (берелсон, зокрема) • називають «цінностями», інші (ласуелл) — «стандарта-ми». дана категорія призначена для пояснення напрямку комунікації (чому тенденції позитивні, нейтральні чи не-гативні) або чого хочуть люди, які їхні мета та інтереси. ця категорія вважається особливо важливою для даного дослідження, оскільки це цінний інструмент у визначен-ні ставлення Змі до об’єкту нашого дослідження.Суб‘єкт — категорія, призначена для виведення на пере-• дній план певних характеристик об’єкта нашого дослі-дження, відповідно до бачення і конструювання їх Змі, відібраних нами.

1.3. Кількісний аналіз: аналіз зображення

оцінити зображення можна в декілька способів, в залеж-ності від поставленої мети. ми можемо виділити три основні види аналізу зображення в медіа:

— аналіз медіа-зображення, що фокусується на оцінці зо-браження, створеного для певної особистості, суб’єкта чи події;

— аналіз медіа зображення, що фокусується на оцінці зо-браження, яке проектується в інформаційний простір через характеристику комунікативної діяльності, що проводить відділ зв’язків з громадськістю суб’єкта;

— аналіз медіа-зображення, зосереджений на розкладанні медіа-конструкції та побудові образу певної публічної особистості, організації, держави чи бренду.

115


дане дослідження виділить точки збіжності двох окремих компонентів так, щоб кінцевий результат був якомога точ-ним і переконливим. перший компонент, кількісний, буде складатися зі всебічного моніторингу заданого періоду для дослідження, і матиме на меті виявлення медіа-конструкцій суб’єктів, обраних для нашого аналізу (росія). другий компо-нент, якісне дослідження, в основному спрямований на оцін-ку узгодженості зображень, що з’являються у засобах масової інформації щодо певної події, як-то кризові часи, що привер-нули особливий інтерес до суб’єкта дослідження.

для другого типу аналізу ми визначили п’ять відповідних подій: російсько-грузинська війна, газова криза між росією та Україною, рішення про розміщення американського проти-ракетного щита у румунії, терористичні акти в московському метрополітені і авіакатастрофа у Смоленську.

2. Дослідження зображення конкретних подій: якісний аналіз

вибірка подій, включених у рамки даного аналізу, була зроблена на основі зростання висвітлення у Змі суб’єкта дослідження. Збільшення числа згадок призвело до розхо-дження у ставленні до висвітлення подій в засобах масової інформації і появи все більшої кількості інших позицій у суб’єктів відносно росії. надалі, для кращого розуміння контексту, ми коротко опишемо п’ять подій, відібраних для цього дослідження, а потім перейдемо до подальшого ана-лізу кожної події з точки зору джерел, що їх висвітлювали і були обрані нами.

2.1. Опис подій, що отримали найбільше висвітлення

первинне представлення подій включатиме приблизні ча-сові рамки та визначення суб’єктів, що пов’язані з цими по-діями.

116


Війна в Південній Осетії (відома як російсько-грузинська) — збройний конфлікт, що відбувався у серпні 2008 року між ро-сією, абхазією та південною осетією з одного боку та Грузі-єю — з іншого. Фактично збройний конфлікт розпочався в ніч з 7 на 8 серпня 2008 року масштабною військовою операцією росії, яка зайняла територію південної осетії та абхазії, зго-дом визнавши їх незалежними державами. плани по окупації тбілісі з метою зміни режиму можна було відстежити за ді-ями російських військ, але тиск з боку міжнародної спільно-ти зупинив війська на околиці столиці. 12 серпня 2008 р. між Грузією та росією було досягнуто попередніх домовленостей про припинення вогню. основними суб’єктами, що мали від-ношення до цих подій, були: росія, Грузія, південна осетія і абхазія — в якості воюючих сторін або влади, Франція — в якості посередника, Європейський Союз, нато й СШа — прихильники дотримання існуючих міжнародних угод та між-народного публічного права.

Російсько-українська газова криза — суперечка між про-відним видобувником та експортером природного газу росії «Газпромом» та «нафтогазом», національною нафтогазовою компанією України, щодо цін на природний газ, що постача-ється в Україну, а також через борг української сторони пе-ред російським постачальником. Суперечки виникали з кінця 90-х років з повторною їх ескалацією у 2007 році; втім, епізод, що розглядається у даному дослідженні, розпочався 1 січня 2009 року, відколи «Газпром» зупинив поставки газу в Укра-їну, в результаті чого відбулось припинення або скорочення поставок природного газу в 10-ро інших європейських країн, включаючи румунію.

причиною зупинки постачання російського газу в Укра-їну Газпром назвав провал переговорів, що велись протягом 2008 року щодо цін на природний газ на 2009 рік. росія та Украї-на (представлені як національними нафтогазовими компаніями, так і посадовими особами обох держав) виступали в якості гене-

117


раторів кризи, Угорщина, польща, румунія, болгарія, туреччи-на, Греція, македонія, молдова, Сербія, боснія і Герцеговина, Чеська республіка і Словаччина — країнами, що постраждали, а Європейський союз виступив посередником та гарантом між-народних домовленостей, підписаних і Україною, і росією.

інший гравець в даному конфлікті — арбітражний Суд при торговій палаті в Стокгольмі (Швеція), суб’єкта залучили до розгляду справи по «росУкренерго» (з України) і «Газпрому» (проти «нафтогазу»).

Рішення про розміщення американського протиракетного щита у Румунії — подія, що відбулася в лютому 2010 року. вища рада оборони румунії (CSAT) 3 лютого 2010 року прийняла рішення стосовно того, що румунія повинна погодитись на пропозицію СШа по розташуванню елементів про на своїй території. це рішення викликало розкол в медіа, спричиненого тими, хто ви-значає, якою має бути реакція (поза сумнівом негативною) в росії, збільшенням висвітлення терористичних атак в румунії (а отже, збільшення/зменшення ступеня безпеки — перевага, яку отримає румунія внаслідок прийнятого рішення) і фактич-ними витратами на розміщення елементів про.

основні суб’єкти, що беруть участь у цих подіях, — це ру-мунія (на рівні державних установ та їх представників), СШа (як промоутер і власник про), нато (організація-утримувач про) та іран, держава, яка, імовірно, поставлятиме ракети. додатковий вплив на громадське обговорення мали ідеї, засіяні в росії (держава може сприймати розташування елементів про в румунії у якості загрози для її стратегічних інтересів в регіоні Чорного моря), а також те, що терористичні організації мати-муть можливість визначити нові цілі на румунській території.

Вибухи в московському метро сталися вранці 29 березня 2010 року і були націлені на два важливих об’єкти столиці росії: станцію метро «луб’янка», розташовану в декількох ме-трах від Головного управління Служби безпеки росії (ФСб) і станцію метро «парк культури», розташованого на централь-

118


ному бульварі москви. перші повідомлення російської вла-ди наштовхнули на висновок, що атаки були справою рук чеченських сепаратистів. основними суб’єктами подій є ро-сія (представлена держустановами), як жертва нападу, і по-встання чеченських сепаратистів на північному кавказі. інші суб’єкти, які мають відношення до подій через свої заяви: СШа, Європейський Союз, нато і рада Європи.

Авіакатастрофа в Смоленську сталася 10 квітня 2010 року. на борту польського літака, що розбився, було багато високо-поставлених польських чиновників, в тому числі президент польщі лех качинський. державні представники летіли з ві-зитом до росії, щоб віддати шану пам’яті трагедії в катинсько-му лісі у 1940 році. Суб’єктами подій були польща, оскільки жертвами авіакатастрофи були вищі посадові особи держави, та російська Федерація, оскільки авіакатастрофа сталася на її території, а російські відомства вели розслідування спра-ви. другорядні суб’єкти в цьому випадку є численними, адже можна розглядати будь-яку країну, що зробила заяву з цього питання як другорядного суб’єкта.

2.2. Загальні міркування щодо подій, які отримали найбільше висвітлення

пропонуємо деякі загальні міркування та роз’яснення кількісних досліджень, що стосуються широкообговорюва-них подій, зазначених вище. Слід відмітити, що подією, котра привернула найбільшу увагу румунських Змі, була війна між росією та Грузією. ця подія виокремлюється як великою кіль-кістю статей на цю тему, так і тривалістю періоду їх появи.

другою подією за інтенсивністю висвітлення в румунських Змі була газова криза між росією та Україною. Головною осо-бливістю даного інциденту є велика низка аналітичних мате-ріалів у різних джерелах засобів масової інформації, що не була викликана жодною іншою подією. варто також відзна-

119


чити високу частоту появи протягом дня складових цієї кризи, за якою слідує рішення вищої ради оборони румунії (CSAT) дозволити розміщення ракет про на території країни.

Стосовно тем, які порушувалися у зв’язку з п’ятьма назва-ними вище подіями, ми помітили, що ставлення загалу в ру-мунії до більшості питань було нейтральним, але, враховуючи фактичний зміст статей, ми можемо констатувати у цілому не-гативний відтінок ставлення до осіб, що приймають рішення у росії. це твердження підкріплюється тим фактом, що теми статей не є суто нейтральними, переважна їх більшість носять відносно негативний характер щодо росії. іншими словами, хоча теми й відтінки більшості статей — нейтральні, статті, у яких ці два фактори є негативними — більш численні та впли-вовіші, аніж статті, сприятливі для росії. це формує тенден-цію до несприятливого ставлення до російської Федерації як румунських Змі, так і громадськості.

ми також помітили, що велика кількість негативних тем і згадувань є характерною рисою подій, що отримали найбіль-ше висвітлення, кількість таких згадувань постійно зростає і в середньому становить на 40% більше у порівнянні зі звичай-ними періодами.

Єдина подія, де кількість негативних згадок, тем та від-тінків перевищила число нейтральних була війна між росією і Грузією.

наводячи типи статей, ми виділимо такі категорії джерел: телебачення та газети. в основному ці види джерел мають два основних типи статей: загальні та аналітичні статті. основна їх відмінність полягає у принципі побудови таки статей: у той час, як газети надають перевагу аналізу зарубіжних експер-тів (або штатних співробітників самих видань, або зовнішніх джерел інформації), телебачення фокусується на висуванні румунських експертів на перший план.

крім того, беручи до уваги кількість виходів, ми робимо ви-сновок, що аналітичні/оглядові статті є найбільш доступним

120


типом статей з середнім числом переглядів у 73–102% (залеж-но від джерела, взятого для визначення поняття «середній»), а це більше, ніж кількість інформаційних статей на ту ж тему з того самого джерела.

маємо резюмувати, що показники негативного ставлення до росії є більш численними, аніж показники позитивного чи нейтрального відношення. крім того, із загальної кількості елементів негативного ставлення означених подій більшість міститься в аналітичних статтях, хоча ряд показників для ана-лізу є меншим, аніж той, що містить відповідну інформацію. цей висновок, що співвідноситься з кількістю чинників кож-ного типу, є аргументом на користь твердження, що зобра-ження росії в румунських Змі є переважно негативним.

2.3. Детальний аналіз подій, що отримали найбільше висвітлення

1. Війна у Південній Осетії в серпні 2008 року — це голо-вний пік висвітлення росії в румунських Змі протягом пері-оду з серпня 2008 по квітень 2010 років. це також єдина по-дія з п’яти обраних для аналізу, що посідає однакове місце за кількістю статей і новин в усіх джерелах, що порівнюються (за цим критерієм подія отримала перше місце).

Матеріали, опубліковані в цей період у румунській пресі, переважно носять характер інформаційних повідомлень, як у газетах, так і на телебаченні. інформаційні та новинні статті складають близько 85% усіх матеріалів, опублікованих у ру-мунських друкованих медіа-джерелах. Що стосується телека-налів, аналіз показує, що процентне співвідношення цієї теми є навіть нижчим і складає близько 12%.

83% новин, які сталися під час цієї події, що отримала велике висвітлення, мають безпосереднє відношення до ві-йни в південній осетії та її наслідків. інші 17% — це загалом короткі статті, що базуються на інформації, присвяченій від

121


олімпіади в пекіні до внутрішніх подій у росії. також є ана-ліз економічної ситуації в росії, дослідження, опубліковане в газеті «Adverul», щодо сприйняття росії в румунії та матеріал про російську зовнішню політику.

Що стосується напрямку комунікації, статті про сам кон-флікт мають переважно негативний відтінок стосовно росії, оскільки більшість критикувала ставлення останньої до суве-ренності та територіальної цілісності Грузії, а також її вороже ставлення до Заходу, нато та Європейського Союзу.

друга категорія статей навпаки представляла судження на реакцію Грузії щодо вторгнення росії. ці статті також класи-фікуються як переважно критичні щодо росії. існує загальний контраст між двома позиціями у висвітленні цієї події у нови-нах з помітною симпатією у бік Грузії та проти росії. Суворість критики на адресу росії зростала в аналітичних матеріалах, що мали безпосереднє відношення до війни в південній осетії. автори вели мову про «російський імперіалізм» (http://www.adevarul.ro/international/pune-Rusia_0_29397786.html) або на-віть «нову «залізну завісу», яка почала падати від Чорного моря до балтики, знаменуючи нове розділення між націями, які мо-жуть собі дозволити, завдяки низькій взаємній залежності, роз-кіш повної незалежності, — і, з іншого боку, людьми, які жили у великому сейсмічного регіоні, чий епіцентр знову розміститься у кремлі» (http://www.romanialibera.ro/index.php?section=articol&screen=print&id=132487&page=0&order=0&redactie=0http://www.romanialibera.ro/index.php? section = article & screen = print & id = 132487 & page = 0 & order = 0 & editorial = 0).

Слід зауважити деякі загальні спостереження, зроблені щодо індивідуальних рис, типових для росії, оскільки вони не сто-суються події, що розглядається, у висвітленні румунськими Змі. по-перше, є два шляхи, якими ці риси створюються: без-посередньо через телебачення та аналітичні статті, й опосеред-ковано через телевізійні новини та статті в друкованих видан-нях. необхідним доповненням до цього спостереження є те,

122


що коли мова йде про створення образу актора, суб’єктивний фактор має більше значення, ніж у випадку опосередковано створення того самого образу. другий висновок полягає в тому, що риси образу росії, створені у зв’язку з цією подією, є зага-лом дещо негативними або у ліпшому випадку нейтральними. останнє загальне спостереження свідчить про те, що під час війни в південній осетії румунські Змі не створили розрізне-ні сукупності рис, а радше, як ми бачимо, створений схожий набір характеристик для суб’єкта, що розглядається. різниця походить від способу, яким створювалися риси, ніж з дійсних характеристик, якими росія наділена як суб’єкт.

основна риса, створена румунськими Змі для росії як суб’єкта, — це агресивна і ревізіоністська супердержава, що вторглася на суверенну територію незалежної держави, ви-знану такою міжнародною спільнотою. цей образ випливає з аналітичних статей (написаних різними румунськими автора-ми), а також через відтворення аналітики з іноземних джерел або особисті інтерпретації, принесені до новинного контенту з міжнародних інформагентств (Sanziana Stancu: Lumea «poate să uite» de integritatea teritorială a Georgiei!, Jurnalul National від 15 серпня 2008 року, http://www.jurnalul.ro/stire-externe/lumea-poate-sa-uite-de-integritatea-teritoriala-a-georgiei-131546.html).

наприклад, газета «Evenimentul Zilei» висвітлює конфлікт у південній осетії протягом двох місяців і подає загалом 371 повідомлення, що стосується росії, 308 з яких безпосередньо пов’язані з війною. З 308 статей про війну 14 є аналітични-ми матеріалами, що складають 4,55% від загальної кількості опублікованих згадок. попри незначну приблизну цифру, що представляє аналітичні повідомлення, можемо з упевненістю сказати, що це вид статей, який найліпше окреслює образ ро-сії, адже маємо справу з матеріалом, що пропонує найбільш радикальні позиції стосовно суб’єкта нашого дослідження. інший фактор, що робить цей вид статті важливим у створен-ні образу росії, — вищезазначений факт про те, що аналітич-

123


ні повідомлення мають у середньому на 73–102% більше хітів (відвідувань) на статтю, ніж інформаційний месидж.

ці відсоткові співвідношення приблизно характерні для всіх врахованих медіа-джерел, а «Evenimentul Zilei» ми взяли за приклад тому, що це видання представляє найбільшу кількість наявних статей на дану тему, а також тому, що повідомлення, наведені у газеті, повністю підпадають під загальні риси, яки-ми росія змальована в румунських Змі, які розглядаються.

Щодо конкретних елементів характеристики, росія змальо-вана як «великий бульдог, що позначає свою територію шля-хом руйнування грузинської інфраструктури, збудованої аме-риканцями, для того, щоб залишити напризволяще будь-які наміри Заходу забезпечити енергетичну безпеку від москви.» (RODICA CULCER: Istoria se repetă şi nu prea, Evenimentul Zilei, 20 серпня 2008 року, http://www.evz.ro/detalii/stiri/rodica-culcer-istoria-se-repeta-si-nu-prea-817266.html). росія також розгля-дається як «в черговий раз проблема і, на жаль, стратегічний ворог для західних демократій» (Jonathan Eyal, interviu pentru Cotidianul, Alina Anghel: «Rusia vrea sa creeze o noua Cortina de Fier», Cotidianul, 13 серпня 2008 року, http://old.cotidianul.ro/rusia_vrea_sa_creeze_o_noua_cortina_de_fier-54975.html).

цікавим аспектом цього пікового висвітлення є те, що воно збігається з літньою олімпіадою в пекіні. це призво-дить до певних наслідків у контексті формування образу росії у румунських Змі: з одного боку, росія представлена як учас-ник олімпійських ігор і подається у нейтральних (або навіть позитивних (Dan Arsenie: Îmbrăţişare ruso-georgiană pe podiumul olimpic, Evenimentul Zilei, 10 серпня 2008 року, http://www.evz.ro/detalii/stiri/imbratisare-ruso-georgiana-pe-podiumul-olimpic-815903.html) темах і тонах, а з іншого боку, росію звинувачу-ють у навмисній синхронізації війни з олімпіадою (Iosif Klein Medesan: Viol cu premeditare, România Liberă, 11 серпня 2008 року, http://www.romanialibera.ro/index.php?section=articol&screen=print&id=131571&page=0&order=0&redactie=0).

124


також цікаво відзначити, що навіть у статтях на загалом по-зитивну тему спостерігаються нейтральні або навіть негативні відтінки, як у випадку вищезазначених медіа-матеріалів.

Загальний висновок щодо цього піку висвітлення полягає в тому, що образ росії в румунських Змі був переважно не-гативним. відтінки, нюанси і згадки були здебільшого кри-тичними по відношенню до росії. Єдині справжні відмінності були в суворості підходів з дуже обмеженою кількістю пози-тивних тем або згадок.

2. Газова криза між Росією та Україною в січні 2009 року представляє другу важливу подію за кількістю статей у медіа-джерелах, які розглядаються та за період, що аналізується.

Матеріали, представлені румунськими Змі протягом цьо-го періоду характеризуються тим, що вони менш розсіяні за загальною кількістю тем у порівнянні з матеріалами під час війни в південній осетії. Головні теми, що розглядалися, були пов’язані з напруженою економічною ситуацією між росією та Україною. також, у порівнянні з першим піком висвітлен-ня, помітне збільшення процентного співвідношення в аналі-тичному поданні не лише на телеканалах, але і в газетах. Слід зазначити, що економічні теми подаються під кутом еконо-мічної безпеки або економічної війни.

важливим спостереженням у випадку другого піку є те, що кількість матеріалів, що мали місце під час кризового періоду, значно зменшилася у порівнянні з першим, найважливішим піком. У цьому контексті, якщо «Evenimentul Zilei» подало загалом 371 статтю стосовно росії під час війни у південній осетії, нині видання опублікувало лише 185 матеріалів щодо газової кризи. крім того, кількість статей, що стосувалися да-ної події, значно знизилася — з 308 у випадку першого піку до 136 під час другого.

Напрямок комунікації, як видно в аналізі медіа-джерел ру-мунії, під час газової кризи є нейтральним по відношенню до росії. проте дискусія є більш широкою. якщо у випадку

125


війни в південній осетії можна було говорити про негатив-ні теми, що збігалися з негативними згадками, то у випадку газової кризи, цей збіг більше не спостерігається, а багато ста-тей, назви яких є принизливими для росії, містили переважно нейтральні згадки. крім того, теми та згадки, що є справді не-гативними майже винятково подаються в аналітичних статтях та телевізійних передачах. так, за війни в південній осетії не-гативні теми та відтінки здебільшого стосувалися сприйняття агресії держави проти Грузії, а вже за газової кризи вони по-ходили насамперед з негативного сприйняття того, що еконо-мічні та політичні інтереси росії були у відчутному конфлікті з інтересами румунії. іншими словами, рівень суб’єктивізму подання росії в румунських Змі збільшився під час газової кризи в порівнянні з війною в південній осетії.

Що стосується медіа-зображення росії, ми спостерігає-мо те саме, що й під час конфлікту в південній осетії. тобто росія характеризується аналогічними індивідуальними ри-сами у висвітленні румунськими Змі. ці індивідуальні риси здебільшого пов’язані з економічним шантажем, який росія застосовує проти України та інших європейських країн, що залежать від російських поставок газу. румунські Змі при-йняли і виходили з того, що головним наміром росії під час кризи було показати свою могутність, щоб довести певним європейським державам, що в разі будь-яких суперечностей, у неї буде можливість блокувати їхню економіку, якщо це буде в інтересах росії. іншими словами, якщо у випадку війни в південній осетії росію зображали через військову силу, то у випадку газової кризи її вимальовують як державу, що праг-не і має можливість досягти своїх інтересів у Європі за до-помогою економічних методів. Стаття з подібною позицією є «Звинувачуйте Україну!» (Ioana Lupea, Dati vina pe Ucraina!, Evenimentul Zilei, 8 серпня 2009 р., http://www.evz.ro/detalii/stiri/editorialul-evz-dati-vina-pe-ucraina-834825.html), у якій автор стверджує, що Європейський Союз стає співучасни-

126


ком росії через економічну залежність, що існує між деякими країнами-членами ЄС та росією, а також через привілейова-ні економічні відносини між німеччиною, важливим членом ЄС, та російською Федерацією. Є ще кілька статей, що пояс-нюють і аналізують гру влади, розіграну росією під час газової кризи. Стаття «Газпром — невидима зброя кремля» (Gabriela Anghel, Gazprom, arma invincibila a Kremlinului, România Liberă, 14 січня 2009 року, http://www.romanialibera.ro/index.php?section=articol&screen=print&id=143594&page=0&order=0&redactie=0) є однією з найбільш показових у цій категорії.

інший наслідок цієї кризи у румунських Змі з’явився че-рез пропозицію росії, щоб румунія купувала і розповсюджу-вала обсяг газу, призначений для України. Змі здебільшого сприйняли цю пропозицію як іронічну. деякі з головних аргу-ментів для такого сприйняття в Змі були пов’язані з нездат-ністю інфраструктури втілити таку пропозицію на практиці. причиною такої іронії, за визначенням румунських Змі, було бажання росії привернути увагу румунських властей до пере-ваг більш близьких відносин з державою або до небезпеки, яка могла чатувати на румунію у разі, якщо та вирішить зберігати далеку і дещо ворожу позицію по відношенню до російської Федерації. Статтею, що відповідає цій тенденції міркувань, є «давай газ, володимире володимировичу!» (Horia Ghibutiu, Davai gaz, Vladimir Vladimirovici!, Evenimentul Zilei, 10 січня 2009 року, http://www.evz.ro/detalii/stiri/senatul-evz-davai-gaz-vladimir-vladimirovici-835119.html).

цей результат не надто покращує образ росії в румунських Змі і окреслює ще одну негативну рису в індивідуальному зо-браженні росії, пов’язану з її імперською традицією, що ро-бить росію потенційною загрозою як економічно, так і полі-тично для країн у її колишній сфері впливу.

як загальний висновок цієї події, що отримала широке ви-світлення, ми можемо сказати, що образ росії в румунських Змі є досить негативним, попри відносно меншу кількість

127


негативних згадок у порівнянні з нейтральними. це переваж-но через риси, якими росію зображають у позиційних статтях, а також через безпосереднє залучення румунії до події, що розглядається.

3. Рішення розмістити протиракетний щит у Румунії, вибухи в московському метро та авіакатастрофа у Смоленську — це інші піки висвітлення росії в румунських Змі протягом періоду спостереження. три події мають набір спільних характерис-тик, які ми розглядатимемо в сукупності. ми вважали, що не-має достатньо підстав, щоб розрізняти три події стосовно тем або використання окремого аналізу кожної з них.

З цих трьох подій, рішення розмістити систему ПРО в Руму-нії є такою, що отримала найбільше висвітлення, хоча вона не була безпосередньо пов’язана з російською Федерацією, дана конкретна дієва особа була змушена закрити або заохотити дискусію, накласти можливе вето.

окрім щоденної «Romania Libera» (20 статтей за 52 дні), ця подія отримала відносно обмежену увагу Змі в румунії, і ідея особливості більше пов’язана з газетою, що розглядається, ніж насправді з увагою громадськості або публічною дискусі-єю на цю тему в румунії.

Середній час висвітлення для кожної з трьох тем стано-вив 6–7 днів, а середня кількість тем для цих подій станови-ла 9. Характерними матеріалами для висвітлення в Змі цих трьох подій були інформаційні статті та телевізійні новини. це твердження стосується як реальної кількості, так і впли-ву. кількість аналітичних статтей зменшилася у процентному співвідношенні під час трьох подій, піднявшись лише з 6% до 15% за перші два пікових висвітлення. крім того, аналітичні статті на ці три теми досить об’єктивні і надають нейтральний напрямок медіа-комунікації. Збільшення кількість нейтраль-них або позитивних згадок щодо всіх трьох подій майже не спостерігається і представляє загалом менше 10% усіх згадок про росію за цей період. окрім того, позитивні та негативні

128


теми, визначені для трьох подій, складають близько 5% усіх матеріалів, надрукованих у румунських Змі протягом усього періоду часу.

росія як суб’єкт втрачає більшість своїх індивідуальних рис, якими вона змальована під час перших двох проаналізо-ваних подій, що переміщує образ росії переважно в нейтраль-ну площину під час цих трьох подій. важливо відзначити, що так само як і у випадку з газовою кризою між росією та Укра-їною, у випадку з рішенням розмістити елементи американ-ської системи про румунія мала інтерес цілком протилежний російському. важливою різницею є те, що в цьому випадку змальований образ росії був чітко нейтральним і об’єктивним щодо шляхів утворення. це не призвело до нових індивідуаль-них рис у змалюванні росії в румунських Змі.

Висновки

моніторинг Змі стосовно росії в період з першої полови-ни серпня 2008 року до 20 квітня 2010 року показав серію та-ких висновків.

З кількісної точки зору медіа-джерела, що враховувалися, мають в середньому 400 повідомлень про росію під час пе ріо-ду, що розглядається. медіа-джерелом з найбільш широким висвітленням суб’єкта, що досліджується, було «Evenimentul Zilei», що мало загалом 1681 статтю зі 131стеттею як серед-ньою кількістю за місяць та піком у 282 повідомлення під час першого місяця конфлікту в південній осетії. на противагу цьому національна телекомпанія TVR 1 надала загалом 78 по-відомлень стосовно росії за весь період, що розглядається.

окрім векторів образу, визначених під час аналізу пікових моментів, ми також помітили серію інших носіїв образу для росії. від російських спортсменів під час спортивних подій до світських пліток про російських багатіїв; ці напрямки об-разу радше є джерелами розваг, аніж інструментами ство-

129


рення образу. Згадані носії образу приносять не більш, ніж розмаїття в підходах до образу росії в румунських Змі, не створюючи упередження щодо нього або позитивного впли-ву на образ актора.

цінності, за визначенням берелсона, є аналітичною ка-тегорією, що вимагає найбільшої кількості суб’єктивних інтерпретацій. ця велика кількість обумовлена тим, що по-яснення напрямку комунікації вимагає більшого, аніж суво-рий і сухий аналіз фактів. це передбачає важливий ступінь контекстуалізації і дедуктивного процесу, що базується на більш або менш суб’єктивних аргументах. Суб’єктивні фак-тори можуть бути представлені через щось на кшталт ідео-логічного підґрунтя, через особистий досвід та суб’єктивну пам’ять того, хто пише аналіз.

У випадку нашого аналізу, ми помітили, що лінії аргумен-тації схиляються до негативу. більшість медіа-джерел ство-рювали негативний образ росії. це твердження базується на тому, що хоча за кількістю негативних повідомлень менше за нейтральних, останні представлені в аналітичних статтях, що мають великий вплив, а перші більше представлені у виключ-но інформаційних статтях, які таким впливом не володіють.

категорія аналітичних статей має найбільший вплив на громадськість, саме вона формує на більшості проаналізова-них рівнях медіа-образ суб’єкта. в якості заключного підсумку, ми можемо сказати, що росія є суб’єктом з постійною медіа-присутністю в румунських Змі; що загальна тенденція суджень в румунських Змі за період, що розглядається, є негативною; але в той же час, якщо ми поглянемо на кількісний показник згадок росії, ця картина схиляється до нейтральності.

130


2.3. шПиГУНСьКий СКАНДАЛ У МОСКВІ: ПРОВОКАцІЯ, КОМПРОМЕТАцІЯ

ТА ДиСКРЕДиТАцІЯ РУМУНСьКОГО ДиПЛОМАТА

Корнел Кодіца, Нарчіз Балашою

Хід подій

16 серпня 2010 року о 4 вечора російське інформаційне агентство «риа новости», повідомило про арешт «румунсько-го шпигуна» у москві, посилаючись на неназване джерело. о 8:03 вечора портал новин «Vesti.ru» (росія) розмістив відео, в якому Сергій ігнатьєв, директор зі зв'язків з громадськістю Федеральної розвідувальної служби російської Федерації, за-явив: «16 серпня 2010 року Федеральна розвідувальна служ-ба росії (ФСб) затримала у москві співробітника румунської зовнішньої розвідки Габріеля Греку, який працював під при-криттям у румунському посольстві в москві на посаді першо-го секретаря політичного відділу на момент спроби отримати секретну військову інформацію від громадянина російської Федерації. У розвідника вилучені предмети шпигунського спорядження, які повністю викривають його ворожу діяль-ність проти російської Федерації».

інформаційне агентство «інтерфакс» (росія) о 7:12 вечо-ра повідомило, що «Габріель Греку, співробітник посольства румунії, що підозрюється у шпигунстві в москві, повинен залишити росію протягом 48 годин, згідно з повідомленням прес-служби ФСб. перший секретар політичного відділу по-сольства румунії в росії був оголошений «персоною нон гра-та». міністерство закордонних справ росії висловило офіцій-ний протест до бухаресту стосовно шпигунської діяльності румунського дипломата».

«Служба зовнішньої розвідки бухареста (SIE) не комен-тує», — повідомив офіційний її представник інформаційному

131


агентству «медіафакс», відповідаючи на запитання щодо ін-формації в пресі. У понеділок ввечері румунське мЗС у від-повідь на повідомлення про арешт дипломата Габріеля Греку в москві заявило таке: «в даний час міністерство закордон-них справ коментарів не дає.» мЗС відмовляється надати до-даткову інформацію. однак у понеділок офіційні джерела у бухаресті підтвердили агентству «медіафакс» факт арешту першого секретаря румунського посольства в росії Габріеля Греку у москві. За даними інформагентства, дипломат був за-арештований за участь в отриманні секретної інформації.

Зазвичай питання, пов’язані з розвідувальною діяльністю, вирішуються без розголосу, а повідомлення про подібні ін-циденти не з'являються в пресі. тому дивно, що цей випадок був опублікований, тим паче набув такого розголосу в росії. оприлюднення інформації про затримання Габріеля Греку, дипломата, який звинувачується у шпигунстві, є серйозним попередженням російської Федерації і одночасно демонстра-цією сили. мас-медіа в бухаресті також не лишились осторонь події, втім, дискусія припинилася одразу ж з появою перших повідомлень близько 7 години вечора про трагедію в лікарні Гулешти (Giulesti). новина практично полонила інформацій-ний простір й відвернула суспільну увагу.

У різних Змі почали з'являтися подробиці справи, а та-кож записані на відео фрагменти операції, котрі висвітлюють румунського дипломата у такій низці подій: ось він відкри-ває камеру схову в магазині, виходить з мікроавтобусу перед будинком ФСб (колишнім кдб) на луб’янській площі, до-пит у ФСб, на котрому присутні двоє інших румунських ди-пломати. все відбулося в торговому центрі в західній части-ні москви. Фотокамери зафіксували спробу передачі нібито «військової секретної інформації». відредаговані зображення не є переконливими, вони лише показують людину, що кладе чорний пакет до камери схову. За певний час пакет забирає румунський дипломат Габріель Греку. Ще за кілька хвилин

132


співробітники ФСб затримують його, стверджуючи, що про-вели операцію «затримання на місці злочину».

Згідно слів представників ФСб, румунський дипломат ніби-то мав з собою «шпигунське спорядження». російські Змі та чимало експертів, посадовців та політиків, котрі дізнались про інцидент, відразу ж почали ділитись своїми припущеннями. основні спекуляції стосувалися того, чи міг румунський ди-пломат (щодо котрого не було жодного сумніву, що він займав-ся «шпигунською діяльністю» та був «агентом зовнішньої роз-відки румунії») працювати на нато або СШа, та чи міг факт отримання дипломатом інформації означати те, що румунська служба апріорі є членом розвідувальної надструктури нато.

даний інцидент породив згадки в російській, румунській та західній пресі й про шпигунський скандал між Москвою та СшА, коли 11-ох агентів було викрито та схоплено; скандал з висилкою двох російських дипломатів, акредитованих в нато й звинувачених у шпигунстві, пов'язаному із затриманням ес-тонського високопосадовця, який продав секретну інформа-цію нато росії; шпигунський скандал у Румунії півторарічної давнини, коли румунського солдата Флоріселя акіма арешту-вали, а колишнього болгарського військового аташе в буха-ресті Зіколова марінова (після ліквідації російської шпигун-ської мережі, в яку входили два українських військових аташе і три російських дипломати) було проголошено персоною нон грата разом з викритими посадовцями. Скандал з румунським дипломатом міг би бути також реакцією на обставини, в яких проходили вибори у Республіці Молдова — споглядання киши-нева у бік Європейського Союзу та румунії, чи навіть відпо-віддю на відмову Румунії приєднатися до проекту «Південний потік», але рішучу підтримку проектів набукко та аГрі.

виникає цілий ряд варіантів представлення подій: від кла-сичної шпигунської справи, поданої без будь-якої критики ро-сійською пресою на основі інформації з ФСб, до дезінформації Змі від самого початку, коли всі повідомлення інформ агентства

133


робились на основі «витоку» інформації, покликаної вчинити наклеп, скомпрометувати та дискредитувати румунського ди-пломата, найбільш підходящого для резонансу в мас-медіа.

18 серпня надійшла звістка про те, що румунський дипло-мат Габріель Греку, арештований агентами Федеральної служ-би безпеки (ФСб) за звинуваченням у шпигунстві, був звіль-нений з-під арешту. при затриманні румунського дипломата Габріеля Греку, ФСб імовірно затримала ще двох осіб, одна з яких безпосередньо звинувачується у продажі секретної ін-формації. У вівторок вранці румунське мЗС вперше відреа-гувало нотою протесту зі звинуваченням у тому, що «російська влада порушила положення Віденської конвенції про диплома-тичні зносини, заарештувавши акредитованого у Москві румун-ського дипломата, та поводячись з ним «абсолютно неналежним чином». міністерство заявило, що повідомило свою позицію представнику посольства росії в бухаресті у понеділок ввече-рі, коли його в терміновому порядку викликали до мЗС. «Ру-мунське посольство в Москві зайняло ту ж позицію протягом дня», говориться в прес-релізі. У комюніке вказано, що руму-нія залишає за собою право вдаватися до подібних кроків у відповідь відповідно до міжнародної практики.

За годину після першої реакції румунське мЗС інформу-вало, що «перший секретар Посольства Росії в Бухаресті ого-лошений персоною нон грата і буде висланий з країни». У прес-релізі не вказувалось ім'я дипломата, а лише зазначалося, що таке рішення вмотивоване виключно принципом обопільнос-ті щодо висилки дипломата з країни. пізніше інформаційне агентство «медіафакс» повідомило, що анатолій акопов, російський дипломат в бухаресті, був проголошений румун-ською владою персоною нон грата. і Змі, і політичні діячі утрималися від істеричних реакцій у той час, як увага громад-ськості все ще була прикута до трагедії в пологовому будинку в Гулешти, коли 11-ро недоношених немовлят отримали важкі опіки під час пожежі.

134


Єдиною помітною відповіддю була недоречна заява голо-ви комісії із зовнішньої політики Сенату тітуса корлицяна, який під тиском Змі сказав, що це питання буде розглядатися комісією і потребуватиме офіційної позиції мЗС щодо мож-ливих наслідків. на публічних обговореннях в румунії навіть не припускалося, що румунський дипломат — шпигун, а за-значалося, що все це — інсценована провокація. більше того під час дебатів на різноманітних ток-шоу йшлося про розві-дувальну службу як легітимний інструмент будь-якої держа-ви, про затримання потенційного шпигуна як про життєву історію без зайвого драматизму, про співробітників розвід-увальної служби, котрі працюють в інтересах румунської дер-жави, ризикують життям, сидять забуті у в'язниці; наводились цитати з інтерв'ю міхая ризвана Унгуряну, голови зовніш-ньополітичного відомства, про важливість розвідки, про ве-лику кількість випадків російської розвідувальної діяльності в різних країнах і про справу литвиненка-лугового; підкрес-лювалось, що остання згадана справа була безпрецедентним злочином на британській території із використанням радіоак-тивного плутонію під час перевезення групи цивільних осіб, й котра закінчилась нагородженням злочинця андрія лугового у вигляді призначення на посаду заступника голови держав-ної думи.

на третій день, який практично закінчився публічним скандалом, з’явилися нові деталі у справі: по-перше, поява інформації про так званого «громадянина м», який практич-но розкрив усю справу при спробі румунського дипломата ку-пити у нього секретну інформацію (це при тому, що першому вже вдалося було продати ці секретні матеріали попереднико-ві Габріеля Греку), а по-друге, стала відома реакція мЗС росії на висилку свого дипломата. За інформацією, яку повідомив «громадянин м», Габріель Греку прямо просив певні засекре-чені дані, а розуміючи, що це державна зрада, «громадянин м» сповістив відповідні органи влади та російську службу контр-

135


розвідки. ФСб стверджує, що громадянин росії, до якого звернувся румунський дипломат Габріель Греку за секретною військовою інформацією, раніше співпрацював з колишнім першим секретарем політичного відділу посольства румунії в москві діну пістолем, та отримував гроші в іноземній валюті за надану інформацію. однак дані, що сповіщались, не були секретними, і коли Габріель Греку попросив видати військову таємницю –інформатор зв'язався з ФСб росії і висловив го-товність до співпраці у затриманні представника румунії.

У 2008 році секретар політичного відділу посольства руму-нії в москві діну пістол опинився у центрі уваги Федеральної служби безпеки росії при спробі завербувати «громадянина м», який через специфіку своєї роботи отримував оновлені дані щодо ситуації в молдові та придністров'ї. У грудні 2008 року мандат румунського дипломата закінчився, тому д. піс-тол виїхав з росії, але контакт з «громадянином м» продо-вжував підтримувати Габріель Греку нібито від імені Служби зовнішньої розвідки румунії. як повідомляє румунська пре-са, діну пістол, попередник Габріеля Греку на посаді першого секретаря посольства румунії в москві, мав великий досвід роботи у військовій розвідці.

пістол був звинувачений російською службою безпеки, ФСб, у зборі інформації військового характеру. до того, як він раптово розпочав дипломатичну кар’єру, діну пістол служив протягом декількох років у військових структурах румунії. в даний час колишній секретар посольства румунії в росії має звання підполковника. крім того, він є доцентом національ-ного університету оборони у 2009-2010 рр., наразі викладає курси охорони інформації.

про характер інформації, яку намагався отримати румун-ський дипломат, стало відомо з коментарів деяких росій-ських фахівців. За словами олексія мартиновича, директо-ра міжнародного інституту нових держав у москві, у Греку була чітка мета:«проаналізувати військову присутність Росії

136


в Придністров'ї — кількість військових, дислокація, обладнан-ня та використання тираспольського військового повітряного простору. Крім того, він нібито вів збір даних про придністров-ських лідерів та осіб, які вважаються експертами у питаннях поточної ситуації у країні, себто дипломатів та військово-службовців».

18 серпня на сайті міністерства закордонних справ ро-сійської Федерації з’явилася заява про те, що «17 серпня 2010 МЗС Румунії передало Посольству Росії в Бухаресті ноту щодо рішення румунської влади оголосити персоною нон грата секре-таря Посольства Росії у відповідь на висилку Габріеля Греку, співробітника Посольства Румунії у Москві».

У москві цей вчинок був сприйнятий як недружній і невмо-тивований крок. «Ми глибоко шкодуємо, що замість прагнення знімати негативні нашарування в російсько-румунських відноси-нах, Бухарест знову продемонстрував зневагу до невідкладного завдання щодо їх виправлення. Російська сторона категорично відкидає такий деструктивний підхід, що суперечить інтересам прогресивного розвитку партнерства між нашими країнами, до якого ми постійно закликаємо румунську сторону. На відміну від секретаря Румунського посольства в Москві, якого було спійма-но на місці злочину з документами і шпигунським спорядженням, що доводить його незаконну діяльність, російський дипломат — непричетний до будь-якої діяльності, що дає підґрунтя для при-йняття таких рішень. Пов'язувати ці два питання — означає навмисне отруювати атмосферу російсько-румунських відносин. Ми застерігали Бухарест від таких дій, проте здоровий глузд, судячи з усього, не взяв гору. У зв'язку з цим висловлюємо рішучий протест румунській стороні, на якій лежить вся повнота від-повідальності за можливі наслідки. Залишаємо за собою право вжити заходи у відповідь».

нарешті 20 серпня єдина інформація, пов’язана зі сканда-лом, надійшла з москви у вигляді інтерв'ю радіостанції «ро-сійська служба новин» (росія) / www.rusnovosti.ru, депутата

137


костянтина Koсачова, голови комітету державної думи з міжнародних справ: «Заходи у відповідь залежатимуть від того, чи насправді румунська сторона мала претензії до росій-ського дипломата, що був висланий, чи це просто реакція у від-повідь. Якщо все це було зроблено без будь-яких підстав, тіль-ки як реакція на те, що сталося з румунським дипломатом у Москві, це вже виходить за рамки дипломатичної пристойнос-ті — і в цьому випадку реакція Росії повинна бути жорсткою, незалежно від того, яку реакцію румунської сторони це може викликати.

Спочатку я розглядав можливість висилки інших румунських дипломатів з Москви. Якщо ми пересвідчимося, що наші претен-зії дійсно мають підґрунтя, то дії румунської влади в даному ви-падку можуть призвести до погіршення двосторонніх відносин із наслідками не тільки для політики, але й економіки».

Значення

отже, маємо три підходи до шпигунського скандалу в москві:

— Спочатку існувала ймовірність того, що ми маємо спра-ву з дезінформацію від неназваних джерел, що розпо-всюджується через офіційні інформаційні агентства з тим, щоб стимулювати обговорення в дуже схильній до спекуляцій румунській пресі. така ймовірність була оче-видною, оскільки такі дані близько 4 годин перебували у розпорядженні виключно Змі за відсутності будь-яких підтверджень від ФСб чи російської влади. крім того, повідомлення містили згадку про діяльність, що є несумісною з дипломатичним статусом особи, про яку йшлося: збереження, пошук і отримання шпигунської «техніки», оприлюднення справи.

— оскільки скандал у бухаресті не «розгорівся» у зв’язку з трагічними та об'єктивними обставинами (коли ува-

138


га кожного румунського громадянина була прикута до трагедії в лікарні Гулешти та операції, проведеної дуже професійно службою з надзвичайних ситуацій під керів-ництвом державного секретаря раєда арафата: більш, ніж 110 пацієнтів у стані різної тяжкості, були евакуйо-вані впродовж 4 годин та перевезені до інших лікарень бухареста; причому вдалося зберегти життя усім дітям, які зазнали травм, та уникнути інцидентів або пологів у швидкій), з’явилось офіційне відео ФСб, що перш за все виключає версію про дезінформацію Змі, підсилю-ючи підозри в правдивості цієї класичної «шпигунської історії» і так званого «затримання на місці злочину». У той час не було жодної відповіді ані від SIE, румун-ської Служби зовнішньої розвідки, ані від румунсько-го мЗС, окрім тези «без коментарів», що пояснюється проведенням консультацій та переговорів про звільнен-ня дипломата та його подальшу долю.

— нарешті третій і, як здавалося, найвірогідніший варіант: провокація, компрометація та дискредитація румунсько-го дипломата, який повів себе необережно і недоречно в такій ситуації. був він викритий чи ні — це вже друго-рядне питання, так само як і аналіз дій служби безпеки, якщо такий проводився. те, що справа стала публічною і була використана москвою та бухарестом вказує на спеціально сплановану і у визначений час проведену опе-рацію для привернення громадської уваги до справи, що була під наглядом протягом декількох років. адже маємо справу з оприлюдненими даними про давно сплановані дії «громадянина м», який імовірніше за все співпрацю-вав з ФСб від самого початку, завданням із дискредитації румунського дипломата, надуманими поясненнями про гроші за передачу секретних документів і тд.

139


Підготовка операції з провокації та дискредитації дипломата

якщо не брати до уваги з’ясування факту розвідувальної ді-яльності у справі, — а така інформація скоріш за все залишися осторонь громадськості, — заява-інтерв'ю колишнього рек-тора національної академії служби безпеки тронкота, в якій повідомляється, що Греку був його студентом у 1980 році (дані апріорі не достовірні, втім, випускник наСб не обов’язково має бути співробітником служби безпеки), свідчить про за-планованість таких дії. У заяві йдеться й про те, що оприлюд-нення справи є вкрай недружнім жестом.

крім того, дипломат ніколи не братиме участі в подібних за-вданнях. дипломат представляє свою країну, а це автоматично означає, що за ним спостерігає служба безпеки країни перебу-вання — особливо росії та Східного регіону, де працює стара школа кдб, — отже, його діяльність обмежується офіційними контактами з державними посадовцями, науковцями, політи-ками, прийомом представників держави та акредитованих ди-пломатів. агент у якості дипломата буде виконувати по дібне завдання тільки тоді, коли попри високий ризик операції та небезпеку для таємного агента її результат є надзвичайно важ-ливим. За даних умов дипломатичний паспорт є гарантією того, що його не заарештують та йому вдасться виїхати жи-вим. У таких рідкісних випадках завжди підраховуються втра-ти в разі невдачі. таким чином, сучасні служби безпеки нама-гаються виявити і задокументувати агентів іноземної розвідки на території своєї країни, аби контролювати їх, надаючи не-достовірну інформацію з метою введення агентів в оману, а не публічно їх викривати.

така система дозволяє виявити завербованих — навмисно чи опосередковано — на території країни осіб, а також враз-ливі сторони в системі безпеки. окрім виявлення мереж і контрольованого постачання дезінформації, підтримка діяль-ності агента, що працює під прикриттям в іноземних місіях,

140


дозволяє також вдаватися до подальшого його судового пере-слідування після його викриття та документування.

Спроба отримання доступу до секретної інформації до-кументується і призупиняється через дипломатичні канали вимогою відкликати (найчастіше) дипломата або держава оголошує посла «персоною нон грата» без подальшого гро-мадського розголошення. такі справи оприлюднюються лише в двох випадках:

— існує значна загроза для національної безпеки у разі проведення операції, а остання не може залишитися не-поміченою громадськістю або Змі;

— час від часу, коли викрита вся мережа, справа публіку-ється з метою підкреслення успішної роботи певних ор-ганів, але без викриття дипломатів.

обидва випадки вкрай рідкісні у практиці західних євро-пейських розвідувальних структур, оскільки користь від вта-ємничення подібної діяльності є більшою, аніж від її опри-люднення. тому випадок з румунським дипломатом особливо дивує, оскільки виявлено не мережу, а єдиний контакт зі спів-робітником ФСб, який пообіцяв надати дипломату відповідні документи. Зважаючи на історію відносин агента ФСб з попе-редником дипломата, останній став легкою здобиччю, потра-пивши в пастку, розставлену російською секретною службою.

в даному випадку оприлюднення подробиць доводить, що справа не має відношення до оперативної роботи росій-ської секретної служби; вона не пов'язана з роботою жодної попередньої мережі або будь-якою шпигунською справою, а створена для громадського споживання, на що послідовність оприлюднення інформації та документів вказує куди чіткіше, аніж планування заздалегідь.

таким чином, з технічної точки зору розробка операцій подібного типу базується на первинній мотивації, очевидно, публічного характеру. вона призначена для відновлення пре-стижу московського ФСб, якому закидають численні звину-

141


вачення у жорстокому поводженні і нездатність впоратися зі ситуацією на північному кавказі, де терористичні акти від-буваються кожен день; або задля відвернення уваги громад-ськості від того, у який спосіб була організована робота по бо-ротьбі з руйнівною пожежею і димом у москві, яка призвела до величезних втрат як матеріальних, так і військових ресур-сів, до подвоєння смертності в москві. це може бути й спроба «реставрації» образів російських лідерів, нівелюючи фактом їх перебування на відпочинку в Сочі і озвучування ними деше-вих рекламних доповідей, в той час, як люди ведуть боротьбу з пожежею, спричиненою спекою та отруйним димом, що при-зводить до нових жертв кожного дня.

ця операція могла бути орієнтована на виявлення вразли-востей румунії, що з’явилися нещодавно внаслідок вжитих заходів жорсткої економії, в основному в політичному аспек-ті, адже за таких умов населення менш чутливе до наведених тем, тому що перебуває у відпустках або вирішує повсякденні проблеми. елементи цього програмного компоненту так і ли-шаться невідомими, адже бажаного ефекту в румунії досягти не вдалося в силу обставин, що відтіснили дану тему на другий план.

після розробки основних елементів необхідно, щоб від-повідні особи, що приймають рішення, затвердили можливі дії щодо операції. тут можна окреслити ряд можливих кро-ків, зважаючи на те, що після проведення операції з публічної компрометації і початком скандалу, з’являються коментатори і політики, які намагаються на цьому спекулювати. як ми ба-чимо, серед можливих месиджів були:

— повідомлення для СШа, які стоять за румунією, та ін-синуації з приводу того, що дипломат працює в інте-ресах не лише своєї країни;

— повідомлення для нато з тих самих міркувань;— повідомлення для румунії, в якому підкреслюється не-

вдоволення вищезгаданою розвідувальною мережею;

142


— повідомлення, що стосується майбутніх виборів у рес-публіці молдова, завдяки сприянню висвітленню скан-далу в кишиневі, коментарям на цю тему та згадуванню придністров'я як цілі;

— сигнал румунії та її партнерам щодо «південного пото-ку», а також економічного невдоволення.

Серед виявлених результатів можна відзначити напружені відносини з румунією через перетворення інциденту в дипло-матичний конфлікт з подальшими політичними та економіч-ними наслідками (з виступу косачова).

таким чином, кожна публічна фігура спробувала викорис-тати повідомлення у своїх власних інтересах за оприлюднено-го результату операції, це навіть заохочувалось тими, хто ви-значає політику та схвалив операцію з метою створення цієї плутанини і хаосу. мета була конкретною: раптове погіршен-ня російсько-румунських відносин. Створення штучної на-пруженості навіть у такій складній ситуації має влив на події різних рівнів: від переговорів щодо ракетного щита, впливу на референдум і вибори в кишиневі до остаточного варіанту де-кларації саміту нато в лісабоні.

Оприлюднення справи: показна поведінка

За наявності двох-трьох зайвих камер, сцена, розіграна ко-лишнім кдб, нагадувала б голлівудський фільм, — зауважили румунські Змі: «Декорації — московський супермаркет. Зашо-рений росіянин йде вздовж шафок, в яких зберігають речі. Він за-лишає чорний пакет в одній з них та йде. За кілька хвилин — на змонтованому відео, що було оприлюднене, — з'являється Габрі-ель Греку, секретар нашого посольства в Москві. Він забирає па-кет і намагається піти.

Сцена друга (виняткової якості) показує румунського дипло-мата в оточенні колишніх агентів КДБ, нині ФСБ. Оскільки вони працюють в контррозвідці, їхні обличчя приховані. Російські те-

143


леканали поспішають розповісти про дії ФСБ, яке оперативно надало відео. Третя сцена дуже незвична для поважної російської розвідки: мікроавтобус прибуває на Луб’янську площу. Замість того, щоби швидко прибути, автобус повільно їде до головного входу, таким чином, всі можуть роздивитись головну будівлю КДБ, перейменовану в ФСБ. Камера фокусується на румунсько-му дипломатові.

Поява четвертої сцени взагалі безпрецедентна для ФСБ. Габрі-ель Греку входить до кімнати допиту ФСБ. Віч-на-віч з колишнім КДБ-шником румунський дипломат виглядає спантеличеним».

послідовність сюжетів, які з’являються з певним проміж-ком часу в різних медіа, свідчить про те, що вони були розро-блені з метою утримання справи у якості топ-новини, а також підтримки інтересу до теми в москві, бухаресті, кишиневі, києві та інших столицях. технологія — не нова, і свідчить вона не тільки про те, що справа спланована і демонстратив-на, а також передає почуття приниження представника і ди-пломата з румунської держави.

якщо судити по аналогії, то ані російські шпигуни, вислані з СШа, ані два агенти, викриті нато, не з'являлись на тб, а випадок з литвиненко у великобританії набув такого розголо-су через напруженість операції та істотний вплив на непричет-них цивільних осіб, що зазнали опромінення плутонієм, який у свою чергу перевозився в літаку, а потім через увесь лондон перш, ніж був доданий в чай вбитого російського перебіжчика Служби зовнішньої розвідки за наказом колишнього прези-дента росії володимира путіна (єдиної людини, здатної схва-лити таке завдання). У румунії справа щодо російської шпи-гунської мережі в березні 2009 року не пішла далі румунської розвідки чи посадових осіб, а зупинилася на недипломатич-ному рівні — румунського офіцера і колишнього болгарського військового аташе. про висилку двох українських військових аташе дізналися на наступний день від одного з членів верхо-вної ради України, а витік інформації про висилку трьох ро-

144


сійських дипломатів відбувся через лист посольства австрії з описом справи. Жодна фотографія не з’явилась і жодне відео не було знято спеціально з ціллю оприлюднення, хоча існува-ла низка документальних доказів по справі, де обидва зааре-штованих були засуджені без вагань.

Щодо стратегічних рішень, Румунія діяла швидко, щоб змен-шити шкоду, завдану внутрішньою політикою жорсткої еко-номії та відсутністю довіри до нинішнього уряду. відсутність переконливої більшості після придушення в жовтні минулого року більшості опозиції і подальшого залучення законодавців від обох сторін призвело до значного розколу румунських по-літичних кіл, небажання вести діалог, ігнорування опозиції урядом, що має 10-ти % довіру населення водночас зі знижен-ням до 17% рівня довіри до президента лише через сім місяців після виборів.

по-друге, румунія має визначитись із послідовною по-літикою на Сході, зокрема, стосовно відносин з російською Федерацією, а також розробити довгострокові стратегії для досягнення поставлених цілей, куди мають бути залучені всі відповідні румунські держустанови. це дозволить узгодити дії та підвищити шанси й швидкість досягнення цілей. Стосов-но росії має бути розроблена реальна прагматична політика, що має враховувати ситуацію в цілому, а саме американсько-російські відносини, суттєві кроки німеччини в цьому на-прямку, а безпосередні інтереси румунії мають будуватися на власному досвіді взаємин з москвою.

бухарест повинен завжди розглядати свої дії в світлі стра-тегічного партнерства зі СШа, нато та ЄС, а також свого особливого становища на східному кордоні. З точки зору ру-мунської сторони, справа мала б бути закритою після висилки російського дипломата того самого рангу. Спроба росії довес-ти, що ця справа стосується розвідувальної діяльності, є пере-більшенням, а отже, не може бути сприйнятна. той факт, що румунія закрила справу, не означає, що російська Федерація

145


не хоче і не буде загострювати це питання надалі. найбільше занепокоєння викликає те, що російська Федерація, продо-вжуючи ескалацію конфлікту, ускладнюючи роботу румун-ських дипломатів у москві, чинячи тиск на загальні інтереси румунії в росії, а також проводячи операції прямого втручан-ня, згубно впливає на внутрішні справи румунії.

мотивація, оприлюднена офіційним представником ро-сійської преси, що москва не підтримує ту чи іншу партію в румунії, показує наміри та інтереси щодо контролю керів-ництва бухаресту. до того ж опублікована заява мЗС росії, в якій згадується про надання доказів того, що діяльність ако-пова може кваліфікуватися як розвідувальна, створює певні ризики. цим росія зраджує факту, що вона визнає правомір-ність таких заходів у випадку, якщо розвідувальну діяльність їх дипломата доведено.

посольство росії в бухаресті налічує десятки дипломатів, можливо, більше 100. враховуючи відродження росії і її по-літики в регіоні, що ясно демонструє зростаючий інтерес до справ в румунії, а також думки, висловлені мЗС росії та ін-шими посадовими особами з різних питань і які мають від-ношення до нашої країни, підраховано: 20% співробітників посольства росії в бухаресті були причетні до збору інформа-ції чи діяльності різних російських спецслужб, про що є доку-ментальні дані. деякі основні ризики, що сприяють ескалації конфлікту, румунія не в змозі контролювати, а саме розкриття спланованої операції з метою погіршення двосторонніх від-носин, що може призвести до нових висилок чи публічного викриття агентів.

Рекомендації

румунія повинна блокувати трансформацію цього інци-денту в дипломатичний конфлікт з москвою. вона мала на-году відобразити це в першій заяві мЗС, в якій тільки висло-

146


вила намір вжити заходів у відповідь. висновки щодо цього випадку мають спонукати до серйозного аналізу роботи роз-відувальних служб і процедур підготовки та направлення ру-мунських дипломатів в надважливі регіони з несприятливими умовами роботи. також слід почати серйозно обмірковувати над цілями румунії та адекватність політики щодо росії і Схід-ного регіону в цілому. Щодо останнього, саме ясність і реа-лізм, практична мета і досяжність визначеної політики може сприяти належному розвитку румунсько-російських відносин в майбутньому. крім того, румунія повинна послідовно і сис-тематично використовувати можливості демонстрації поваги та зацікавленості у взаємних відносинах з росією, а також уни-кати неврівноважених повідомлень або непродуманих заяв, спрямованих проти москви, якщо вони не мають відношення або шкодять цілям державної політики щодо цієї країни.

147


3. СПРийНЯТТЯ РОСІЇ В РЕСПУБЛІцІ МОЛДОВА

Раду Врабіє, Іон Пряшка, Юрій Пинтя, Оазу Нантой

3.1. РОСІЯ І ПОЛІТиКА «М’ЯКОЇ СиЛи» ПО ВІДНОшЕННЮ ДО МОЛДОВи

основні цілі сучасної зовнішньої політики і політики без-пеки росії були визначені в Стратегії національної безпеки російської Федерації до 2020 року, затвердженої указом пре-зидента від 12 травня 2009 року94. цим документом визначе-но, що до довгострокових цілей російської Федерації входить перетворення її на глобальну наддержаву та ключового актора у формуванні багатополярної системи міжнародних відносин. У якості іншого важливого пріоритету росія розглядає як зону своїх особливих інтересів весь пострадянський простір. на відміну від першого напряму, цей пріоритет був актуальний навіть протягом 90-х років95, в період занепаду впливу росії.

для досягнення зазначених цілей російська Федерація ви-користовувала «жорстку силу» та інші «традиційні» засоби впливу: військові дії (участь у військовому конфлікті в Грузії та молдові в 1992 році, військова інтервенція в Грузії в 2008 році); економічні санкції («газові кризи» в Україні, ембарго на ввіз вина з молдови та Грузії і т.д.); пропагандистські кампанії (звинувачення в порушеннях прав людини в країнах балтії),

94 Стратегія національної безпеки Російської Федерації до 2020 року // http://www.scrf.gov.ru/documents/99.html

95 У 1992 році офіційний журнал Міністерства закордонних справ Росії, «Дипло-матичний вісник», опублікував статтю російського політичного експерта Сергія Ка-раганова (пізніше його ідея стала відомою під назвою «доктрина Караганова»), де пропонується включити до сфери інтересів Росії весь пострадянський простір і, що російські етнічні меншини повинні використовуватися яз засіб впровадження дов-гострокових інтересів в регіоні. Девід Дж. Сміт (David J. Smith), Аттіс Пабрікс (Artis Pabriks), Алдіс Парс (Aldis Purs), Томас Лейн (Thomas Lane), Балтійські країни: Естонія, Латвія та Литва (Посткомуністичні держави та нації). Routledge, 2002, 161.

148


втручання в політичне середовище інших суверенних держав (підтримка прокремлівських політичних партій). З хвилями «кольорових революцій» в Грузії та Україні та зміною ситуа-ції в інших країнах пострадянського простору, росія зрозу-міла, що традиційних інструментів вже недостатньо для до-сягнення її цілей. це підтверджує огляд зовнішньої політики російської Федерації від 27 березня 2007 року, в якому виді-ляється окремо зовнішньополітичний вимір під назвою «гу-манітарний напрямок»96, що охоплює діяльність в наступних чотирьох сферах: 1) захист прав людини; 2) захист інтересів співвітчизників, що проживають за кордоном; 3) консульські питання; і 4) співробітництво в культурному і науковому сек-торах. пізніше цей напрямок з'явився окремо в концепції зо-внішньої політики російської Федерації в липні 2008 року97. Гуманітарний напрямок зовнішньої політики росії було на-звано «російською м'якою силою»98 і визначено як суму різних політичних та адміністративних ресурсів, інструментів і підхо-дів у зовнішній політиці Росії, призначених для впливу винятково на цільові країни, групи у межах цільових країн/ або міжнарод-ного співтовариства з метою «легітимізації» чи отримання по-літичної підтримки для російської зовнішньої політики99.

Що таке «гуманітарний вимір» зовнішньої політики Росії?

відповідно до огляду зовнішньої політики російської Фе-дерації гуманітарний вимір для росії передбачає виконання наступних завдань: захищати і легітимізувати права громадян

96 �гляд зовнішньої політики Російської Федерації, 431-27-03-2007 // доступний за посиланням http://www.mid.ru

97 Концепція зовнішньої політики Російської Федерації // http://www.kremlin.ru/Концепція зовнішньої політики Російської Федерації // http://www.kremlin.ru/eng/text/docs/2008/07/204750.shtml

98 «Гуманітарний вимір» зовнішньої політики Російської Федерації щодо Грузії, «Гуманітарний вимір» зовнішньої політики Російської Федерації щодо Грузії, Молдови, України та Балтійський країн – Рига, 2009. – С.19

99 Там самоТам само

149


росії та співвітчизників, що живуть за кордоном; розширюва-ти зону комунікації російської мови та культури; зміцнювати організації співвітчизників і перешкоджати перегляду історії в країнах пострадянського простору100.

російські мас-медіа — один із найважливіших інструментів російської Федерації на просторі Снд, які тут дуже популяр-ні і впливові. перебуваючи під контролем офіційної політики кремля, вони завжди реагують відповідно до інтересів росії.

Захист інтересів співвітчизників, що проживають за кор-доном, розглядається як природний пріоритет зовнішньої політики росії101. відповідно до Федерального закону «про державну політику російської Федерації по відношенню до співвітчизників за кордоном» термін «співвітчизник» охоплює чотири категорії людей: 1) громадяни російської Федерації, які постійно проживають за кордоном; 2) особи, які були громадя-нами СрСр, а тепер живуть в колишніх республіках СрСр, ті, які отримали громадянство в країні проживання, і особи без громадянства; 3) емігранти з росії та її історичних державних утворень, які були їх громадянами і є громадянами іншої краї-ни, отримали дозвіл на постійне місце проживання, або особи без громадянства; 4) нащадки осіб, згаданих вище, за винятком представників іноземних держав, тобто титульної нації102.

важливість співвітчизників для росії полягає в її нама-ганнях позиціонувати себе як спадкоємця СрСр, але тільки у тих випадках, коли це зручно. «... в результаті розпаду СрСр, мільйони людей опинилися за межами кордонів своєї країни [росії]»103. тому, росія започаткувала поняття «історична бать-

100 �гляд зовнішньої політики Російської Федерації, 431-27-03-2007 // доступний на http://www.mid.ru

101 Концепція зовнішньої політики Російської Федерації // http://www.kremlin.ru/Концепція зовнішньої політики Російської Федерації // http://www.kremlin.ru/eng/text/docs/2008/07/204750.shtml

102 �гляд зовнішньої політики Російської Федерації, 431-27-03-2007 // доступний на http://www.mid.ru

103 Федеральний закон про державну політику російської Федерації щодо співвіт-Федеральний закон про державну політику російської Федерації щодо співвіт-чизників за кордоном // http://wbase.duma.gov.ru/ntc/vdoc.asp?kl=6423

150


ківщина», заявляючи про свій інтерес у захисті прав співвіт-чизників і збереження їх етнокультурного коріння. це стосу-ється постійної співпраці зі співвітчизниками, які формують «русский мир» як «унікальний елемент людської цивілізації...» та відведення для співвітчизників ролі «інтелектуального, еко-номічного та культурно-духовного партнера росії»104 довести, що, по суті, мета росії полягає у тому, щоб використати цих співвітчизників як потенційний інструмент підвищення ста-тусу російської мови і культури в регіоні105.

Ще один розділ гуманітарного виміру — захист прав люди-ни як частини зовнішньої політики росії, враховуючи зроста-ючу роль цього регіону в міжнародних відносинах. крім того, захист прав людини за кордоном є відповіддю на часту крити-ку, яку отримує росія у зв'язку із ситуацією з правами людини всередині країни. У більшості випадків, дії росії зводяться до заперечення рішень вшанування пам’яті осіб щодо яких офі-ційна москва застосовує ярлик «фашисти», таких, як банде-ра, антонеску тощо.

консульські відносини також належать до сфери особли-вих інтересів російської Федерації. надаючи громадянство жителям інших держав, москва розширює свій вплив у цих країнах. У деяких випадках вона використовує захист росій-ських громадян як аргумент, виправдовуючи цим військові дії, як це було у випадку з Грузією в серпні 2008 року.

культурне і наукове партнерство є ще одним аспектом гу-манітарного напряму, що розраховане, в першу чергу, на при-пинення перегляду історії в пострадянському просторі. росія створює центри, фонди що розповсюджують російську літе-ратуру пропагандистського змісту, книги з історії та інші ма-теріали у країнах, що входять до зони її інтересів.

104 «Гуманітарний вимір» зовнішньої політики Російської Федерації щодо Грузії, «Гуманітарний вимір» зовнішньої політики Російської Федерації щодо Грузії, Молдови, України та Балтійський країн – Рига, 2009 – С. 21

105 Там само; С. 22

151


в минулому також можна помітити деякі елементи реалі-зації гуманітарного напрямку, коли вони ще не були окремою частиною зовнішньої політики рФ. У той же час, тепер гума-нітарний аспект має більш важливу роль, що свідчить — росія вчиться на минулих помилках. для того, щоб зрозуміти, які саме відбулися зміни, необхідно вдатися до більш докладного аналізу.

Мас-медіа

російські медіа — один з основних джерел інформації для більшості населення Снд, що використовується кремлем як інструмент для просування своєї політики в регіоні. Свідчен-ням цього є випадок з молдовою, коли протягом останніх восьми років ставлення російських Змі змінювалося кілька разів. і це ставалося разом зі зміною офіційного дискурсу рФ по відношенню до молдови.

крім традиційних пропагандистських інструментів, як ви-пуски новин, аналітичні програми і ток-шоу, також застосо-вуються непрямі інструменти, серед них фільми, концерти, спортивні, та інші неполітичні програми. останні дуже по-пулярні за межами росії, і часто є ефективнішими, ніж ті, що мають явно політичний характер.

результати останніх опитувань громадської думки показу-ють, що молдавське суспільство надто залежне від телебачен-ня, яке є основним джерелом інформації, лишивши позаду інші джерела інформації, як друковані Змі, радіо та інтернет. подібні дослідження показують, що телебачення є основним джерелом інформації для 90% населення106. У цьому контек-сті, російський канал суспільного телебачення «первый ка-нал» («перший канал»)107 користується найбільшою довірою

106 Барометр громадської думки, травень 2010, // http://ipp.md/libview.Барометр громадської думки, травень 2010, // http://ipp.md/libview.php?l=ro&idc=156&id=552

107 Там само.Там само.

152


серед близько 40% населення, і взагалі, російські телевізійні програми є найпопулярнішими серед місцевої аудиторії, пе-реважаючи над місцевими та румунськими.

цей вплив російських медіа (в першу чергу, телебачення) сформував ситуацію, внасслідок якої росія стала найближчим сусідом молдови на ментальній карті її жителів, виключив-ши Україну, її природного сусіда, хоча географічна відстань до кордону з росією становить більше 500 км. У той же час саме завдяки цьому особливому впливу, громадяни більше інфор-мовані про ситуацію в росії, ніж про стан справ в республіці молдова. для більшості людей, інформаційна програма но-вин «время», що транслюється на першому каналі о 8 годині вечора за місцевим часом, — це вікно, через яке вони бачать і розуміють світові події.

помітити результат можна, звернувшись до барометру громадської думки, який показує, що близько 60% населен-ня вважає росію стратегічним партнером молдови108, а також партнером, який міг би допомогти їй інтегруватися в Євро-пейський Союз (?!). інший парадокс спостерігається при ана-лізі рейтингів світових політичних лідерів в очах населення. володимир путін посідає перше місце в рейтингах, за ним — дмитро медведєв, і тільки потім, на далекому третьому місці знаходиться володимир воронін, колишній президент рес-публіки молдова (2001–2009), який вважається найбільш рейтинговим політиком в республіці молдова. Глави держав і урядів західної спільноти посідають зовсім непомітне місце у рейтингу вподобань респондентів109.

Ще більш цікавою є ситуація на лівому березі дністра, тоб-то в придністров'ї, оскільки популярність і вплив російських Змі тут ще вищий, ніж на правому березі. це можна пояс-

108 Барометр громадської думки, жовтень 2008, // http://ipp.md/libview.Барометр громадської думки, жовтень 2008, // http://ipp.md/libview.php?l=ro&idc=156&id=552

109 Барометр громадської думки, травень 2010, // http://ipp.md/libview.Барометр громадської думки, травень 2010, // http://ipp.md/libview.php?l=ro&idc=156&id=552

153


нити тим, що, по-перше, незважаючи на його етнічний склад (по 30% населення налічують росіяни, молдовани і українці), населення, яке проживає на лівому березі, в основному скла-дається з російсько-центричних громадян, і, по-друге, росія постійно підтримує режим в тирасполі, в тому числі через за-соби масової інформації.

ми вважаємо, що причиною високої популярності росій-ських телебачення, радіо та газет в молдові є ностальгія та певною формою залежності значної частини населення. ве-лика частина російських каналів, таких як «первый канал» і «россия», ще з радянських часів або з моменту свого засну-вання мають мовлення на території молдови. протягом цього періоду вони були основним джерелом інформації, а в силу звички і ностальгії ситуація залишається такою до сьогодні. У той же час, враховуючи той факт, що невелика кількість людей говорить іноземною мовою, крім російської (для де-кого з них російська мова є рідною), російські Змі є єдиним джерелом інформації про міжнародні справи. останнім, але не менш важливим є прогрес в технічних можливостях (у по-рівнянні з місцевими програмами), завдяки чому російським програмам, концертам та ток-шоу вдалося викликати рівень стабільно високий інтерес серед неросійської національної громадськості.

на відміну від ситуації в інших країнах «близького зарубіж-жя», де російські Змі проводять відкриту пропаганду проти урядів цих країн шляхом подання матеріалів, які роблять їх внутрішні проблеми більш помітними — відношення росій-ських Змі до подій в молдові є досить специфічним. молдова не є популярним предметом для обговорення на російських ка-налах; інформація про неї з'являється досить рідко, а точніше, лише тоді, коли у країні відбуваються якісь значні події. на-приклад, якщо відбуваються зміни в двосторонніх відносинах, зокрема на рівні глав держав, або якщо мають місце зрушення у процесі врегулювання придністровського конфлікту, — це

154


дійсно стає новиною дня для російських каналів. однак, коли в ефірі з’являється інформація про власне кишинівські події, вона переважно має позитивний відтінок для уряду молдови. події 7 квітня 2009 року, коли в кишиневі відбувалися акції протесту, демонструють приклад такого стану справ. російські медіа висвітлювали їх як прояв вандалізму, що був спланований іноземними спецслужбами, так само, як і події «революції тро-янд» у Грузії та помаранчевої революції в Україні.

Слід зазначити, що добре ставлення до молдавського ке-рівництва не є постійним. як тільки двосторонні відносини задовольняють керівництво росії, Змі стають цілком добро-зичливими до молдови. проте, кожного разу, коли посадові особи з кишинева починають просувати дратівливі для росії месседжі, ставлення медіа одразу змінюється. для кращого розуміння відтінку та характеру статей, опублікованих в ро-сійській пресі, ми маємо здійснити побіжний огляд двосто-ронніх відносин з 2001 року дотепер.

після парламентських виборів 25 лютого 2001 до влади прийшла партія комуністів республіки молдова (пкрм) і президентом став володимир воронін. передвиборча програ-ма цієї партії містить ряд пунктів, які говорять про зближен-ня з росією, в тому числі приєднання до союзу росії та біло-русі, надання російській мові статусу другої державної мови, та інші обітниці, що викликали підтримку і схвалення росії. так само, як до виборів президент рФ володимир путін тепло приймав володимира вороніна, паралельно російські медіа вітали прихід до влади пкрм, говорячи, що це єдина партія, здатна вирішувати проблеми молдови за допомогою розвитку хороших відносини з росією. У цьому контексті, Громадське російське телебачення (орт) організувало в прямому ефірі інтерв'ю з володимиром вороніним. реінтеграція молдови шляхом мирного врегулювання придністровського конфлікту була одним із пріоритетів нового глави держави.

155


Справді, заручившись підтримкою росії, воронін почав пе-реговори з лідером придністров'я ігорем Смірновим, зустріч з яким відбулася зустрівся 9 квітня 2001 — через два дні після інавгурації, заявляючи, що придністровський лідер — «люди-на, з якою можна домовитися». однак, за короткий час сто-сунки між цими двома політичними фігурами погіршилися, досягнувши кульмінації в серпні 2001 року, коли президент в. воронін не зміг увійти до монастиря, що розташований на лівому березі річки дністер. після цього інциденту, володи-мир воронін заявив, що «вважає за краще вести переговори з дияволом, ніж зі Смирновим», відмовившись від зустрічей з ним та змінивши свою стратегію. пізніше президент звер-нувся до свого московського колеги з проханням призначити людину, яка може знайти вирішення придністровського кон-флікту. призначеною особою виявився дмитро козак, набли-жена до президента володимира путіна людина; він побував в тирасполі та кишиневі і незабаром підготував документ, відо-мий як меморандум козака. У цьому меморандумі сформо-вано модель створення федеральної республіки молдова, де тирасполю надано право вето і інші можливості, які перетво-рили б молдову на нефункціональну державу за відсутності підтримки з росії, для якої де-факто відводилася роль арбітра між кишиневом і тирасполем.

в останній момент, в ніч на 17 листопада 2003 року, якраз перед запланованим підписанням даного документу, пере-буваючи під внутрішнім і міжнародним тиском, президент воронін відкинув меморандум. це дуже розлютило росію і володимира путіна, який повинен був приїхати особисто до кишинева, для участі у процедурі підписання. незважаючи на спроби вороніна виправдати своє рішення перед прези-дентом росії, останній вирішив «покарати» його і заборонив російським чиновникам навіть низького рангу проводити зу-стрічі зі своїми молдавськими колегами. так, розпочався пе-ріод охолодження у відносинах молдови з росією.

156


в той час у російській пресі можна було помітити різку змі-ну акцентів у ставленні до молдови, від публікації, на кшталт, «москва примирить кишинів і тирасполь»110 до статей, які спочатку побічно, а потім відкрито почали звинувачувати во-роніна у відмові підписати меморандум козака111. У наступ-ний, позбавлений російської підтримки, період в. воронін змінив політичний курс молдови і задекларував європейську інтеграцію як один з її основних національних пріоритетів. не-забаром з’явилася реакція росії, яка відкрито почала надавати підтримку іншим політичним силам в молдові. медіа швид-ко почали звинувачувати молдову у приєднанні до помаран-чевих рухів і руйнуванні Співдружності незалежних держав. однак, на відміну від ситуації у 2001 році, коли звинувачення в перешкоджанні процесу врегулювання придністровського конфлікту переговорним шляхом впали на лідерів тирасполя, у 2005 році володимир воронін виявився головним «винним» за глухий кут у цьому питанні.

кульмінаційний момент в інформаційній війні настав відразу після 3 березня 2006 року, коли молдова і Україна ввели новий прикордонний режим, який не дозволяв експорт товарів і про-дуктів господарських підприємств придністровського регіону, якщо вони не були зареєстровані в кишиневі. офіційна мо-сква та російські медіа чітко продемонстрували своє ставлення, оголосивши це «економічною блокадою» і звинувативши мол-дову у спричиненні «гуманітарної катастрофи» в придністров'ї. після цих подій, росія припинила імпорт вин, завдавши удару по одній найбільш важливих галузей національної економіки. Завдяки цим заходам у митній сфері, влада в кишиневі нама-галася ввести діяльність підприємств, розташованих на лівому березі дністра, в юридично зобов’язуючі рамки. У той час Ген-надій оніщенко, головний державний санітарний лікар росії,

110 http://www.ng.ru/cis/2003-11-19/5_moldova.htmlhttp://www.ng.ru/cis/2003-11-19/5_moldova.html

111 http://www.ng.ru/politics/2003-11-27/2_kozak.htmlhttp://www.ng.ru/politics/2003-11-27/2_kozak.html

157


керівник Федеральної служби за наглядом у сфері захисту прав споживачів (рос. — роспотребнадзор), заявив, що у імпорто-ваних з молдови та Грузії винах містяться певні речовини, які ставлять під загрозу життя та здоров’я російських споживачів. репортаж програми «время» про те, як в росії бульдозери зни-щують склад вина, був найбільш потужним пострілом інфор-маційної війни, пов'язаним із цими подіями112.

не зважаючи на це, ставлення російських медіа до мол-дови і президента вороніна змінилося день протягом одного дня, коли 8 серпня 2006 року йому вдалося зустрітися з воло-димиром путіним у москві. після цієї події глави двох держав зустрічалися ще кілька разів, і це мало позитивну рефлексію в російській пресі, а це є свідченням того, що Змі була дана вказівка повернути прихильність володимиру вороніну.

отже ставлення російських засобів масової інформації ба-гато в чому залежить від політичних відносин між двома кра-їнами та відповідно до нього може корелюватися ставлення одного і того ж автора.

виходячи з цього, можна виділити чотири періоди:1. лютий 2001 — листопад 2003 року. починаючи з момен-

ту, коли пкрм прийшла до влади і до відмови підписа-ти меморандум козака в листопаді 2003 року. протягом цього періоду російська преса була одним з основних союзників влади у кишиневі.

2. листопад 2003 — серпень 2006 року. починаючи з про-валу меморандуму козака до зустрічі володимира во-роніна і володимира путіна 8 серпня 2006 року. У цей час російські медіа перетворилася із союзника на одного з найбільших ворогів керівництва молдови.

3. Серпень 2006 — 2009 р. після того, як молдова знову потрапила під вплив росії, російські медіа змінили своє ставлення на більш позитивне.

112 http://www.1tv.ru/news/polit/74724http://www.1tv.ru/news/polit/74724

158


4. 2009 — дотепер. російські Змі активно підтримують пар-тію комуністів, відображали події 7-8 квітня 2009 року у зручному для партії світлі. крім того, після 29 липня 2009 року у російському інформаційному полі з’являються статті, які говорять про неминуче поглинання молдови румунією і нестабільну ситуацію, таким чином, дошку-ляючи правлячому альянсу за європейську інтеграцію.

вищесказане ілюструє той факт, що засоби масової інфор-мації є одним з інструментів, які росія використовує для під-тримки або, навпаки, протидії країнам чи політичним силам в залежності від їх політичної орієнтації. нижче наведено ко-роткий опис російських телеканалів, радіо і газет, в яких зга-дується молдова, та прикладів їхньої інформаційної політики протягом останніх двох років.

«Первый канал» — найвпливовіший телеканал росії, який користується найбільшою популярністю та авторитетом у мол-дові. протягом останніх кількох років до новинарного ряду на цьому каналі було включено репортажі, що стосувалися подій у рм. в переважній більшості з них акцент робився на ситуації, пов'язані з придністров'ям і двосторонніми зв'язками між дво-ма державами. більшість месседжів містять позитивну оцінку дій обох сторін. як зазначає ряд місцевих медіаекспертів — це більше, ніж просто схвалення, — особливо з того часу, як ка-нал орт також почав брати активну участь у виборчій кампанії 2009 року в молдові. таким чином, на прощальній церемонії з патріархом алексієм іі, і на церемонії інавгурації нового па-тріарха кирила, володимир воронін був єдиним президентом Снд, якого показали в перших рядах, поруч з медведєвим і путіним. У той же час, у процесі переговорів у москві після газової кризи, прем'єр-міністр Зінаїда Гречани, яка також зна-ходиться у списку партії комуністів, стояла праворуч від во-лодимира путіна. Хоча на перший погляд ці приклади можуть здатися несуттєвими, проте, вони вплинули на сприйняття цих лідерів, які, в поєднанні з описаними вище заходами, довели,

159


що під час виборів у молдові, де-факто, росія надавала свою підтримку саме їм. Уряд отримав аналогічну підтримку після подій 7 квітня, коли вони були названі переворотом, — влада кишинева та москви висловлювала однакову позицію у цьому питанні. У той же час, крім оригінальних російських програм, на цьому каналі також транслювалися спеціальні місцеві про-урядові випуски та ряд культурних та розважальних програм.

«Россия» — ще один федеральний канал, чиї програми транслюються в кишиневі. його редакційна політика подібна до редакційної політики «первого канала». як правило, нови-ни про молдову там з’являються рідко, але якщо якісь важли-ві події відбуваються, то їх відображують у світлі, вигідному для кремля, та сил, які він підтримує. Слід зазначити, що цей телеканал не має національної частоти, і це робить його менш популярним, ніж «первый канал».

НТВ — з'являється у партнерстві з місцевою компанією під назвою TV7. він не транслює новини про молдову навіть у важливих ситуаціях, на кшталт, виборів або поствиборчих подій 7 квітня, і є найбільш збалансованим російським теле-каналом в плані інтерпретації ситуації. медіаексперти також вважають місцеві трансляції новин цього каналу найбільш збалансованими і об'єктивними. Хоча, у нещодавній передви-борчій кампанії канал і не здійснював медіа-підтримки, один з найвпливовіших журналістів нтв, автор і ведучий програ-ми «к барьеру», володимир Соловйов приїхав до кишинева, щоб узяти інтерв’ю у президента молдови. У ході зустрічей в кишиневі він також виступив із заявою, що гарні двосторонні відносини є заслугою саме нинішнього уряду.

крім цих центральних є ряд інших каналів, які в основному спеціалізуються на окремих сферах, таких, як спорт, розваги, культура і російські фільми, що спрямовані на популяризацію та пропаганду всього російського за межами росії. Серед усіх каналів можна виокремити СТС, розважальний канал, який користується великою популярністю серед молдавських під-

160


літків та молоді, та канал «Ностальгия», орієнтований на лю-дей середнього та старшого віку, які жили в СрСр, і в своїй більшості відчувають певну ностальгію за минулим.

на відміну від телебачення, російські радіостанції, що транслюються в молдові, в основному зорієнтовані на розва-жальні програми. однак, радіопередачі мають достатньо ви-сокий вплив, тому що багато людей вважають за краще слу-хати російську хвилю, а не місцеву чи румунську113, оскільки російська музика надзвичайно популярна на території мол-дови. крім того, ці радіостанції організовують в кишиневі різноманітні концерти за участю деяких дуже популярних тут російських виконавців. Серед найбільш впливових станцій — «русское радио», з хвиль якого лунає лише російська музика, спрямована на молодіжну аудиторію; «радио Шансон», що пропонує музику 90-х років, і «наше радіо», яка передає в основному російський рок, і т.д.

менш популярними, у порівнянні з телебаченням і радіо, є друковані Змі. ймовірно, це пов'язано з тим, що преса вза-галі не така популярна в молдові. багато відомих російських видань недоступні у країні, хоча серед усіх російських Змі, друкована преса містить найбільше матеріалів про молдову. незважаючи на це, одна з найбільш продаваних у молдові газет — російська «комсомольская правда». насправді ринок друкованих медіа в кишиневі, переповнює бульварна преса. так званої «жовтої преси» — значна кількість і вона користу-ється великою популярністю.

Культура

російська Федерація у веденні зовнішньої політики приді-ляє значну увагу гуманітарному виміру. Хоча і минуло майже два десятиліття з моменту проголошення незалежності рес-

113 Барометр громадськоъ думки, травень 2010, доступний на http://ipp.md/libview.php?l=ro&idc=156&id=552

161


публіки молдова та її суверенності, але культурні цінності, які поділяє молдавське суспільство, як не парадоксально це виглядає, більш близькі до російських, аніж до європейських чи румунських, незважаючи на те, що в кишиневі переважно розмовляють румунською мовою. У корені такої ситуації ле-жать наступні декілька факторів:

1. Історичний фактор. території, що простягаються між дністром та прутом, у 1812 році увійшли до складу російської імперії. За короткий період часу державні службовці з росії були розселені на цих землях; це були ті люди, котрі укорінювали російську мову для спілку-вання, особливо в у великих містах та містечках. про-тягом більше ніж двох століть (включаючи період, коли бессарабія, частина колишніх румунських князівств молдови, входила до СрСр) вживання російської мови у спілкуванні, вона закріпилася та стала ще стійкішою.

2. Лінгвістичний фактор. У зв’язку з широким викорис-танням російської мови і великої затребуваності кожної людини у володінні нею, значна частина населення роз-мовляє російською.

3. Релігійний фактор. митрополія молдови, яка опікує близько 70% всіх православних парафій в країні, кано-нічно підпорядкована російському патріархату. кожна церковна служба зазвичай включає згадку про Святішо-го патріарха московського і всієї русі. крім того, деякі молитви виконуються російською мовою незалежно від етнічної специфіки місцевості.

тепер більшість культурно-масових заходів у молдові, як кіно, концерти, дискотеки, проводяться з російським мовним супроводом. все, до чого причетна росія, дуже популярне в кишиневі, як на рівні масової культури, так і «високої» куль-тури. більшість кінотеатрів показують фільми російською мо-вою, тому що легше і дешевше купити заздалегідь перекладені фільми з росії. Справжні російські фільми також прийшли до

162


молдови через російські мережі і, враховуючи активну рекла-му цих фільмів російськими телеканалами, вони стали досить відомими серед місцевої аудиторії. аналогічну ситуацію можна спостерігати також з російською музикою, яка часто транслю-ється на національному тб та радіо, як наслідок, це гарантує їй успіх. як результат такої популярності — концерти російських виконавців, організовані в кишиневі, користуються значним попитом серед місцевої аудиторії. так, концертні зали повніс-тю заповнені, на відміну від концертів румунських артистів, які інколи доводиться скасовувати через брак бажаючих туди потрапити. У той же час, ще одна причина полягає в тому, що приїзд російських артистів у кишинів нерідко спонсорується місцевими бізнесменами, які часто є вихідцями з росії.

на додачу, у кишиневі можна побачити багато пам’ятників та музеїв, присвячених російській культурі, наприклад, пам'ятник пушкіну, будинок-музей пушкіна, і два російських театри (один з яких — театр Чехова — є одним з кращих теа-трів в кишиневі). втім театри не здійснюють значного впливу, оскільки жителі кишинева не є затятими театроманами і зали театрів часто лишаються порожніми.

двома найбільш ефективними проявами російської при-сутності в молдові є православна церква та свята, що лиши-лися з радянського минулого.

церква

російська православна церква вважається одним з най-більш ефективних інструментів для пропаганди російських інтересів в регіонах, які москва вважає зонами впливу. мол-дова є частиною цієї групи країн, оскільки більшість населен-ня є православними (93,3%), і церква — це та установа, яка користується найбільшою довірою серед людей.

Хоча офіційно церква і держава в молдові розділені, тим не менше, вона відіграє важливу роль в повсякденному житті.

163


партія комуністів добре усвідомлювала цей факт. коли кому-ністи прийшли до влади в 2001 році, вони не включили релі-гійні цінності до своєї партійної платформи; в наданих цен-тральній виборчій комісії документах лідер комуністичної партії республіки молдова володимир воронін зазначив, що він атеїст, але через деякий час партія почала приділяти біль-ше уваги церкві. У цьому контексті, під протекторатом та при мандаті президента вороніна було відремонтовано і віднов-лено декілька церков і монастирів, серед них кепріанський Успенський монастир і монастир куркі. ці заходи допомогли отримати симпатії громадян, в основному людей старшого віку, які й становлять електоральне ядро цієї партії.

крім цього, пкрм також приділяє особливу увагу святку-ванню різних релігійних свят, у більшості з яких беруть участь лідери партій. Слід підкреслити, що протягом останніх кіль-кох років на найбільш важливе православне свято — велик-день — за фінансової підтримки держави привозили з Єру-салиму Святий вогонь. але якщо великдень збігався з часом виборчої кампанії, за сценарієм це вічне полум'я приносив один із кандидатів від партії комуністів.

також, в період виникнення конфлікту між молдавською митрополією російської православної церкви та бессараб-ською митрополією, яка є частиною румунської православ-ної церкви, правляча партія підтримала першу. довгий час бессарабська митрополія не визнавалася, проте національне законодавство передбачає, що на території республіки мол-дова кожна людина має право на вибір релігійного культу, до якого вона бажає приєднатися. проте, невдовзі після того, як Європейський суд з прав людини зобов’язав молдову уза-конити статус церкви, правляча партія була змушена визнати бессарабську митрополію.

У відповідь на увагу з боку діючої влади молдавська ми-трополії, що знаходиться під юрисдикцію московського патріархату, також почала виявляти свою підтримку партії

164


комуністів. були випадки, коли під час виборчих кампаній священики організовували пропагандистську кампанію по за-охоченню людей голосувати на користь комуністичної партії. це справило значний вплив на людей, тому що суспільство, особливо в сільських районах, дуже часто прислухається до слів духовних лідерів.

У відносинах з російською Федерацією молдавські керівники також приділяли особливу увагу церкві. президент воронін вва-жався одним із друзів колишнього патріарха алексія іі, кілька разів він сам його відвідував і навіть зміг організувати його ві-зит до кишинева, а той, у свою чергу, нагородив його орденом російської православної церкви. президент воронін також був присутнім на інавгурації нового патріарха кирила, і серед ліде-рів країн Снд був єдиним, хто взяв участь у церемонії.

після виборів 29 липня 2009 року партія комуністів піш-ла в опозицію і ніша використання церкви у передвиборчих заходах залишилася вільною. влітку 2010 року колишній ди-ректор Служби безпеки та інформації та екс-міністр оборо-ни валеріу пасат ініціював рух, який бореться за викладання релігієзнавства в школах як обов'язкового предмету. до цьо-го руху приєдналося керівництво молдавської митрополії і її настоятель митрополит володимир. валеріу пасат також став лідером політичної партії — партії гуманістів, основна ідея яких полягає у поширення православних цінностей. поки що не можна чітко спрогнозувати майбутнє цієї партії. варто також зазначити, що валеріу пасат є радником ана-толія Чубайса, який, у свою чергу, є наближеною особою до володимира путіна.

Свята

З приходом до влади пкрм ще більш вираженими ста-ли колишні радянські патріотичні свята. органи виконавчої влади почали проявляти особливу увагу тим святам, де було

165


присутнє все вище керівництво молдови. такі свята, як 7 лис-топада, день леніна, і день піонерів, які були майже повніс-тю забуті до 2001 року, тепер транслювалися в прямому ефірі каналу суспільного телебачення та іншими проурядовими ка-налами.

найграндіозніше та найбільш спантеличуюче свято з точ-ки зору символічної інтерпретації — це 9 травня, святкуван-ня якого збігається із днем Європи. той факт, що все керів-ництво молдови брало участь у святкуваннях, присвячених дню перемоги, і не брало участі в усіх урочистостях до дня Європи, в черговий раз демонструвало вплив росії, незважа-ючи на те, що європейська інтеграція офіційно задекларована як першочерговий пріоритет зовнішньої політики молдови, і доводить, росія продовжує відігравати основну роль, форму-ючи поточні події.

Слід зазначити, що протягом 2007–2009 років була впро-ваджена нова традиція, запропонована посольством рФ в кишиневі та підхоплена правлячою партією, що носить назву «Георгіївська стрічка», або стрічка Святого Георгія. За новою традицією молоді члени комуністичної партії (комсомоль-ці) дарують цей сувенір усім перехожим, тому увесь цей час більшість автомобілів в кишиневі обвішані російським ім-перським символом. як правило, до цих акцій приєднується «ліга російської молоді», намагаютьсь створити враження, що лише російський народ боровся проти фашизму.

9-те травня — день перемоги або день визволення, у розу-мінні комуністичного уряду республіки молдова, залишався у сфері радянської пропаганди. реанімація старого сценарію розпочалася 25 квітня 2001 року, коли, згідно з президент-ським указом, комуністичний уряд заснував спеціальну ко-місію для організації святкових заходів, присвячених 9-му травня. рекомендовані цією комісією заходи були натхненні радянською епохою та включили у свою програму «тематичні вечірки і традиційні зустрічі з ветеранами другої світової ві-

166


йни», що сприяють «збереженню традиції вшанування могил солдатів, що загибли за батьківщину», «організацію фестива-лю патріотичної пісні, спортивних змагань та інших маніфес-тацій, присвячених дню перемоги». У цьому документі також сказано, що керівникам підприємств, організацій і установ було рекомендовано «організувати заходи із вшанування пам’яті полеглих воїнів (...) і знайти вирішення матеріальних і соціальних проблем», у той час, як «засоби масової інформа-ції і державна телерадіокомпанія молдови повинні забезпе-чити всебічне висвітлення заходів, пов'язаних з підготовкою та святкуванням відповідної річниці».

отже, ми можемо стверджувати, що пропагандистський арсенал, який використовувався в радянський час, перей-шов у спадок до правлячої у 2001–2009 роках комуністичній партії. такі пропагандистські кліше, як «велика вітчизняна війна», «велика перемога», і вшанування пам’яті «радян-ського воїна визволителя», поряд з міфами про «дружбу між народами» та «радянське визволення» тривалий час викорис-товувалися тут у масовому масштабі, у той час, тенденційна підбірка месседжів, що нагадує про славне минуле, викликає розчарування щодо національної ідентичності і появу ста-рого конфлікту між колективною пам'яттю та продовженим владою дискурсом.

Запущений у 2001 році сценарій святкування дня пере-моги повторювався без будь-яких змін протягом більше як восьми років. цей сценарій включав ритуал піднесення кві-тів до пам'ятника Штефана чел маре (Штефана великого), а потім до вічного вогню на меморіальний комплекс воєнної слави «вічність», що супроводжувався мітингами, військо-вим парадом, святковими концертами і феєрверками. Хва-лебні оди минулому, як і центральним символічним особам радянської епохи, на зразок володимира леніна, вже не ак-туальні та не відповідають проекту державного будівництва молдови, і тому їх замінили спогадами про Штефана ве-

167


ликого як «засновника молдавської державності». З одного боку, включення до сценарію святкування монумента Ште-фана великого є спробою заповнити візуальну прогалину, створену після розпаду СрСр, а з іншого боку, це також свід-чить про намагання узаконити новий ідеологічний проект під назвою «молдованізм».

апелювання до «історичних коренів» «молдавської держав-ності» через ідеологічне вкорінення у колективних образів пе-ріоду середньовічної молдавської слави у часи правління Ште-фана великого використовується для того, щоб навіяти думку про «безперервність» державності молдови. правляча влада організовує теперішні маніфестації таким способом, щоб ство-рити символічну близькість пам'ятника Штефана чел маре до меморіального комплексу воєнної слави «вічність»; метою якого є створення переконливого підґрунтя для «молдованіз-му». Хронологічний та візуальний зв'язок між середньовічною та сучасною епохами також були сформульовані в пропаган-дистському контексті від радянської епохи про «вічну дружбу між російським і молдавським народами» та образ молдавської радянської Соціалістичної республіки у цьому періоді постає як елемент та рівноправна частини серед «п'ятнадцяти брат-ніх республік». риторика про те, що «румунська і фашистська окупація» радянської території СрСр на теренах молдавської радянської Соціалістичної республіки в 1941–1944 роках, була спроектована в міфологію «радянського визволителя» на про-тивагу «румуно-фашистським окупантам».

Символічна лаконічність і стриманість церемоній біля пам'ятника Штефану чел маре в офіційних установах на-шої країни компенсувалася пишнотою, розміром та величчю на сцені поруч з меморіальним комплексом військової сла-ви «вічність», який в.воронін часто називав «найсвятішим із святих місць», чим визнав його відмінність від величезної кількості інших пам'ятників у громадських місцях, поставле-них на знак перемоги у другій Світовій війні.

168


Звичайні люди належать до тієї переважної більшості учас-ників церемонії, за якими протягом усього дійства ретельно стежили міліція та охоронці, в той час, як вони чекали на вихід на сцену ветеранів війни. як правило, це відбувається один раз протягом церемонії — після того, як політичні ліде-ри дійдуть до кінця червоної доріжки. ветерани з'являються на сцені лише після символічного проходу можновладців. Участь простих людей чітко спланована без будь-якого права на ініціативи і відповідає ролі, відведеній в сценарії режисе-ром правлячої партії.

Громада ветеранів, разом зі своїми сім'ями і родичами, ціл-ком і справно інтегровані в контекст цієї урочистої події. од-нак, шлях, яким крокують ветерани, значно відрізняється від того, закликали який зазначений в офіційному сценарії. (ігно-руючи покладання квітів до пам'ятника Штефану чел маре). ідеологічний месседж про «визволення батьківщини радян-ським солдатом» не залишає місця для інших символічних і конкуруючих смислів. «Звільнення» сприймається окремо від інших історичних символів, тому загальна картина залиша-ється ідеологічно однобокою.

отже, день перемоги залишається суперечливим святом для молдови, а також для інших держав пострадянського простору. Селективний підбір образів минулого, де минуле, залежно від векторів пам'яті, постає «славетним», «трагіч-ним», або навіть «дивним», іноді у пострадянських країнах відроджується пишність політичної літургії з глибоким корін-ням в епосі «тоталітарної ночі». вибіркове вшанування сол-датів Червоної армії, з одного боку, і приреченість на забуття бессарабських воїнів, що вступили до румунської армії, з ін-шого боку, призводить до розколу суспільства і провокує на-пруженість. Гасла, що оспівували батьківщину і прославляли «радянського воїна-визволителя», приводили у дію механізм конфронтації між пам’яттю громадян, пригнічуючи зсереди-ни процес на ціонального примирення.

169


Освіта

на даний момент з 1490 шкіл на території молдови — у 280 навчання ведеться російською мовою, у 28 зміша-ною — російсько-гагаузькою, російсько-молдавською, або російсько-українською, а в загальній кількості — 110000 учнів і студентів навчаються російською мовою. Число шкіл, де ви-кладання здійснюється російською мовою становить 20% від загальної кількості шкіл, у той час як кількість російського на-селення становить лише 5-6% від загальної чисельності. крім того, молдавський уряд приділяє підвищену увагу освіті для некорінного населення, включаючи росіян114.

таким чином, під егідою міністерства культури російською мовою публікуються підручники та навчальні посібники для всіх дисциплін, що викладаються в школах. крім того, в російсько-мовних навчальних закладах вивчається додатковий предмет «історія, культура і традиції російського народу»115. проте, відо-браження подій у програмі цієї дисципліни насправді суперечить навіть державності республіки молдова, оскільки існування СрСр між річками прут і дністер, тут описано, як важливий етап в історії держави. питання в тому, як ця ідеологія може не збіга-тися з офіційною ідеологією, яка відмежовує себе від спільного минулого з румунією та, у свою чергу, намагається довести, що росія була кращим другом і найближчим союзником молдови. однак, слід підкреслити, що всі навчальні програми та навчаль-ні плани для цих установ розробляються міністерством освіти в кишиневі, а всі довідники і художня література, що надходять з росії, розглядаються як додатковий матеріал.

таку ж ситуацію можна побачити у вищих навчальних за-кладах, де російські студенти можуть зараховуватися до груп, де викладання ведеться виключно російською мовою, неза-

114 Вісник Слов’янського університету, 3 / 2007, доступний на http://www.surm.md/


170


лежно від обраного університету чи інституту, і це стосується практично усіх факультетів чи спеціальностей. крім того, у двох закладах — Слов'янському університеті та вищій школі антропології — є курси, навчання на яких здійснюється лише російською мовою. друге за величиною місто після кишине-ва бєльц має навіть дві філії російських університетів.

Слов'янський університет є одним з найбільших університе-тів в молдові, в ньому навчаються понад 2700 студентів більше ніж на 12 факультетах. більше того, викладачі і студенти цього навчального закладу можуть продовжити свою освіту і погли-бити свої знання в інших навчальних закладах з росії116.

вища школа антропології була заснована одним із най-впливовіших лідерів з партії комуністів марком ткачуком, і в основному готує фахівців у галузі історії та археології. однак, судячи з презентацій та дискусій зі студентами та викладача-ми у цій установі, ми можемо робити висновок, що предмети ідео логічні настанови, що викладаються в школі, повністю збігаються з офіційною позицією, що проводилась колиш-ньою правлячою партію. Згідно з цією позицією, починаючи з давніх часів, ця територія була заселена слов'янами та зв'язки між корінними жителями і слов'янами (далі росіянами) за-вжди були дружніми, на відміну від відносин з колишньою провінцією молдови валахією, які завжди були ворожими.

Система освіти в східних районах Республіки Молдова

на лівому березі річки дністер, в придністров'ї, залежність від росії ще більш відчутна. придністровська молдавська республіка, штучно створена для запобігання розвитку суве-ренності республіки молдова і стримування досить сильний на початку 1990-х рр. румунський вплив, стала плацдармом впливу росії в цій зоні.


171


в придністров'ї є три офіційні мови спілкування, і кожен гро-мадянин має право отримати освіту рідною мовою, тим не менш, все навчання де-факто ведеться російською мовою. навчальний план узгоджується з росією, і учні навчаються так само, як їхні однолітки в росії. нещодавно була введена система одного іспи-ту, і студенти мають змогу отримати російську стипендію.

найвищий рівень освіти надають кілька університетів, два з яких є філіями російських університетів. найбільший з цих університетів є державний університет імені т. Шевченка, який незважаючи на те, що він названий на честь українсько-го письменника, насправді російський. мова навчання на всіх факультетах і спеціальностях — російська; заняття про-водяться державною мовою тільки на кафедрі «молдавської» мови та географії, українською мовою на кафедрі української філології, хоча частка етнічно українських, молдавських і ро-сійських студентів приблизно однакова117.

У той же час, викладацький склад придністровського ре-гіону має можливість відвідувати безперервні навчальні курси та брати участь у різних наукових конференціях, організова-них в росії. якщо вони бажають взяти участь у конференціях, організованих закладами на Заході або в кишиневі, необхідно пройти складну бюрократичну процедуру, результатом якої досить часто є відмова.

такий стан справ в придністровській системи освіти ще більше посилює вплив росії на цю територію, яка вже й так досить висока через фінансову, військову та політичну під-тримку тираспольської адміністрації з боку москви.

Консульські питання

У спектрі двосторонніх відносин між молдовою і росією консульські відносини належать до категорії відносин, які не

117 http://www.olvia.idknet.com/overviewru.htmhttp://www.olvia.idknet.com/overviewru.htm

172


можна назвати однозначними. З одного боку, не існує візово-го режиму між двома країнами, і між відповідними міністер-ствами цих країн здійснюються щорічні консультації з метою покращення співпраці у цій сфері. З іншого боку, росія кілька разів проігнорувала пропозиції молдови, які остання вважала «заходами захисту своїх громадян».

У цьому розділі ми проаналізуємо три важливі аспекти у консульських відносинах між двома країнами, а саме:

1. надання російського громадянства росіянам, які про-живають на території молдови, у тому числі людей, що живуть у придністров'ї, що де-факто є перешкодою на шляху розблокування політичного процесу;

2. пенсії, а саме розподіл додаткових сум у розмірі 15 до-ларів на пенсіонерів з придністров'я, є додатковим ін-струментом для посилення впливу росії в цьому регіоні, особливо зважаючи на те, що ця цільова група тут є важ-ливою складовою електорату, і

3. перешкоди і труднощі, з якими доводиться стикатися громадянам молдови, що тепер працюють на території росії.

Громадянство

Сьогодні не існує візового режиму між двома державами, що робить подорожі і переміщення між ними простими і не-вимогливими, оскільки контроль проводиться виключно на основі паспортів для виїзду за кордон. існує ряд угод між ро-сією та молдовою, які регулюють всі правові аспекти поїздок громадян за кордон, репатріації та реадмісії осіб, які незакон-но залишилися на території однієї з держав.

У цьому відношення законодавство республіки молдова також є достатньо збалансованим. таким чином, прийнятий закон про громадянство дозволяє набувати громадянство ін-шої країни, за умови, якщо держава впровадить таке право.

173


враховуючи цей момент, сьогодні в молдові є багато людей, що, крім молдавського, мають румунське, болгарське, росій-ське, або українське громадянство. Через те, що запит про надання громадянства в основному робиться на консульську установу відповідної країни, не існує точних даних про загаль-ну кількість місцевих жителів з подвійним громадянством, хоча зрозуміло, що це число є великим. У більшості випадків люди хочуть мати подвійне громадянство, оскільки це полег-шує можливість виїзду за кордон та пошуку там роботи.

З усіх громадянств, румунське є найбільш поширеним. від-повідно до прийнятого румунським урядом закону про віднов-лення громадянства, всі особи, що мали родичів у другому по-колінні, тобто бабусь і дідусів, мають можливість отримати або відновити румунське громадянство — ті, хто жив між 1918 і 1940 роках у межах території, що тепер у складі республіки молдова, але тоді була частиною румунії. Через велику кількість бажаю-чих отримати румунське громадянство, процедура його отри-мання досить складна. Число заявок нині становить понад 200 тис. осіб. таке збільшення числа людей, які бажають одержати румунське громадянство на тлі ворожого ставлення партії ко-муністів до румунії, призвело до того, що парламент ухвалив закон, який забороняє людям з подвійним громадянством за-ймати державні посади. цей закон викликав невдоволення се-ред населення, яке законно отримало друге громадянство і по-стали перед дилемою: відмовлятися від другого громадянства або бути позбавленими права обіймати державну посаду. крім того, болгарське громадянство є достатньо затребуваним, осо-бливо в тараклійському районі, де значний відсоток (близько 80 тис. осіб) населення є етнічними болгарами.

У більшості випадків, за російським та українським грома-дянствами звертаються люди, що живуть в придністровсько-му регіоні. Слід зазначити, що, хоча так звані придністровські громадяни мають право отримати громадянство росії, ана-логічно, як і жителі самопроголошених абхазії та південної

174


осетії, процес отримання громадянства росії складніший, і людям часто доводиться платити великі суми посередникам.

на основі тверджень, зроблених жителями тирасполя, опитаних в ході анонімного дослідження, можна зробити ви-сновок, що оплата цих послуг коливається в межах від 700 до 1 тис. доларів СШа, ця сума є значною, якщо згадати розмір середньомісячної заробітної плати в придністров'ї, яка стано-вить близько 200 доларів. У той же час, слід зазначити, що про-цедура отримання громадянства росіянами, котрі живуть на правому березі дністра ще більш громіздка та складна. тому, існують випадки, коли мешканці, що живуть на правому бере-зі — на контрольованій законною владою території, знаходять ще більш хитромудрі способи. як перший крок, вони намага-ються отримати придністровське громадянство, яке офіційно не визнане і за отримання якого потрібно заплатити, але яке все ж відкриває можливість подати заяву на отримання грома-дянства росії, як громадянина придністров’я.

однак, варто зазначити, що не існує доказів того, що ця схема застосовується масово. але при вивченні цих випадків нам вда-лося зустрітися з людьми, що мають придністровський паспорт, хоча ніколи не проживали на території, контрольованій адміні-страцією тирасполя, а пізніше так само отримали громадянство росії. тим не менш, видається, що труднощі в отриманні росій-ського громадянства залежать від характеру стосунків між ки-шиневом і москвою. те ж саме стосується й інших сфер співро-бітництва між росією і молдовою; до тих пір, роки молдовська влада продовжують просувати лояльну політику щодо росії, то остання не актуалізує свою підтримку лідерів тирасполя.

для прикладу, хоча і придністров'я належить до тієї групи, що й південна осетія і абхазія, його незалежність до цих пір не визнана. те саме стосується надання російського грома-дянства жителям придністров’я, які заявляють про особли-ву проросійську орієнтацію аналогічно до сепаратистських регіо нів Грузії, тим не менше, ставлення до них інше.

175


У цьому контексті, ми можемо порівняти нинішню ситуа-цію з 2004-2007 роками, коли відносини між кишиневом і мо-сквою були напруженими. За оцінкою жителів придністров’я, процес отримання громадянства російськими громадянами був швидшим. більше того, протягом цього періоду між двома державами стався дипломатичний інцидент: росія надіслала запит щодо відкриття консульської установи в тирасполі, об-ґрунтовуючи це тим, що на території придністров'я прожи-ває багато російських громадян, які потребують консульської допомоги і кому досить складно їхати до кишинева щоразу, коли з’являється потреба вирішити ці питання. тим не менше, влада в кишиневі відмовилася відкрити консульську устано-ву, стверджуючи, що територія не знаходиться під фактичним контролем конституційних органів влади, через що неможли-во забезпечити належне функціонування офісу. тому, незва-жаючи на відмову місцевих властей, російська влада відкрила центр, який не має статусу консульської служби, але установу двічі на тиждень відвідують консульські посадові особи з по-сольства росії в кишиневі, і зосереджують свою увагу на за-безпеченні необхідної допомоги.

до сьогоднішнього дня, подібні труднощі продовжують з'являтися у відносинах між росією і молдовою. У більшості випадків, вони походять від зверхнього ставлення москви до всіх колишніх радянських держав, у тому числі по відношен-ню до своїх традиційних союзників — білорусі та вірменії. наприклад, під час кожних парламентських або президент-ських виборів в росії, незважаючи на те, що влада пропонує окремі приміщення для відкриття виборчих дільниць на тери-торії республіки молдова, дільниці для голосування відкри-ваються так само на території придністров’я.

немає сумнівів, що ці дії не сприяють поліпшенню дружніх відносин між двома країнами, і практично змушують мініс-терство закордонних справ і європейської інтеграції в киши-неві протестувати принаймні формально. незважаючи на всі

176


ці протести, громадяни росії у придністров'ї, в тому числі го-лова адміністрації ігор Смірнов, який також є громадянином росії, не можуть не брати активну участь (тобто балотуватися) у російських виборах кожен раз, коли вони відбуваються. ці-каво, що результати російських виборів в придністровському регіоні були такими ж, як результати загальних виборів в ро-сії. таким чином, коли володимир путін прийшов до влади в росії, він і його партія «Єдина росія» також спромоглися ви-грати вибори в придністров'ї; аналогічна ситуація була у ви-падку перемоги медведєва у березні 2008 року.

У зв'язку з цим, важливо також порівняти, що в ході ви-борів в Україні, українська влада зробила все можливе, щоб відповідати легітимним вимогам, встановлених урядом мол-дови, і виборчі дільниці були відкриті лише в тісній співпраці і за згодою кишинівської влади.

Пенсії

видача пенсій російським громадянам, що проживають на території придністров'я, є ще однією проблемою у від-носинах між молдовою і росією. після референдуму 17 ве-ресня 2006 року, який показав, що абсолютна більшість при-дністровських жителів проголосували за зміцнення зв'язків з москвою, і з метою збереження впливу росії в цьому регіоні було прийнято рішення додати до існуючої пенсії, яку отри-мує кожен пенсіонер придністров’я, додаткову суму в роз-мірі 10 доларів СШа. Спочатку, ці гроші передавалися через бюджет адміністрації тирасполя. пізніше, виявивши певні фінансові порушення у значних розмірах і випадки незакон-ного привласнення коштів з боку придністровських чинов-ників, дума рФ вирішила, що гроші необхідно направити безпосередньо до законодавчого органу тирасполя, тобто до «верховної ради». починаючи з 2009 року, розмір цієї допла-ти до пенсії піднявся до 15 доларів.

177


на нашу думку, ці заходи з боку російської влади швидше є недружніми по своїй суті, оскільки додавання 15 доларів до суми, що пенсіонери вже отримують, і яка коливається від 40 до 50 доларів, є достатньо великою, і вони обирають будь-що проросійське. У той же час, важливо відмітити, що ці грошові дотації не поширюється на інших громадян росії, які прожи-вають на території молдови: таким чином підтримується ад-міністрація тирасполя і неявно схвалюється придністровська державність. така ситуація йде врозріз з офіційною позицією росії, яка наполягає на повній підтримці суверенітету і тери-торіальної цілісності та політичної незалежності молдови.

Правові труднощі молдавських громадян, які працюють в Росії

інший важливий аспект щодо проблем у консульських від-носинах між двома державами пов'язаний з молдавськими ро-бітниками (так званими гастарбайтерами). для цих громадян, робота в росії, яка не потребує кваліфікації, зокрема в москві, є одним із способів працевлаштування, який виявився досить ефективним. немає офіційних ресурсів, які б засвідчили кіль-кість молдаван, що на даний момент працюють в росії, але з неофіційних джерел та за результатами ряду досліджень — ця цифра коливається в межах від 200 тис. до 500 тис. чоловік, які працюють в різних сферах економіки росії, особливо на бу-дівництві. безсумнівно, ці люди мають вигоду від підтримки влади кишинева, якщо виникають певні консульські труднощі на території росії. проте в реальності, у більшості випадків ці люди залишили країну нелегально, і тому їм часто доводиться платити штраф або давати хабарі російській міліції, яка пері-одично проводить рейди для виявлення людей, які незаконно перебувають на території росії.

Слід зазначити, що влада в кишиневі зробила кілька спроб, щоб забезпечити своїм громадянам можливість легалізувати

178


своє перебування на території росії, шляхом укладення угоди з росією. однак, в кінцевому рахунку, ця спроба не принесла результатів, чому існує декілька причин. по-перше, компанії з росії не хочуть офіційно працевлаштовувати громадян іншої держави, зробивши це, необхідно було б сплачувати податки та виконувати інші додаткові обов’язки. друга причина поясню-ється небажанням цих громадян легалізувати своє перебування в росії, адже вони потрапили до росії незаконними шляхами, сподіваючись і вірячи в обіцянки отримати вищу платню.

варто відмітити, що описана вище інформація свідчить, що молдова намагалась поліпшити відносини з росією. У цьому контексті, молдавські власті намагалися уникнути будь-яких конфліктів з росією, щоб отримати підтримку у врегулюван-ні придністровського конфлікту. незважаючи на ці зусилля, москва продовжує просувати свою політику надання росій-ського громадянства і додаткових дотацій до пенсій для осіб, що живуть в придністров'ї. ці заходи сприяють зміцненню адміністрації в тирасполі і неявному посиленні впливу росії на всій території республіки молдова.

Російська громада

Захист громадян за кордоном — одне з виправдань, що часто використовуються великими державами, коли вони на-магаються розширити свій вплив на інші країни. це стало-ся, коли радянський Союз напав на польщу в 1939 році, і це сталося в нещодавній війні в Грузії, коли відбулося військове втручання, обґрунтоване захистом «честі і гідністі російських громадян в південній осетії»118.

подібну практику російська Федерація також використову-вала по відношенню до інших пострадянських держав, у тому

118 Про ситуацію в Південній �сетії // www.kremlin.ru/eng/sdocs/speeches.shtml?month=08&day=08&year=2008&Submit.x=4&Submit.y=4&prefix=&value_from=&value_to=&date=&stype=&dayRequired=no&day_enable=true#

179


числі, до молдови. Щоразу, коли відносини з росією ставали холоднішими, російська преса інтерпретувала становище ро-сійської громади у молдові як небезпечне. однак, становище російських меншин, що живуть у молдові, відрізняється від того, які перебувають у країнах балтії, з якими часто порівню-ють молдову. на думку ряду експертів, що спеціалізуються на питаннях національних меншин, національне законодавство молдови є одним з кращих у всьому регіоні. варто зазначити, що, коли закон про права національних меншин був прийня-тий, високу оцінку йому дав навіть лідер конгресу російських громад валерій клименко, який заявив, що «нарешті правля-ча влада почала проявляти інтерес до долі меншин»119.

починаючи зі своєї першої статті, закон передбачає, що «... особи, які належать до групи національних меншин — особи, які проживають на території республіки молдова, є її громадянами, мають етнічні, культурні, мовні та релігійні осо-бливості, які відрізняють їх від більшості населення — мол-даван, і вважаються іншого етнічного походження...»120. ця стаття дозволяє будь-якій громаді, що вважає себе національ-ною меншиною, створювати власні об’єднання, на противагу іншим країнам, в яких ці громади були чітко визначені.

З усіх національних меншин, що проживають у молдо-ві, росіяни проявляють найбільшу активність. по-перше, це пов'язано зі статусом російської мови, що використовується для «міжетнічної комунікації» і вона впливає на більшість населення. як в офіційному, так і неофіційному середови-щах, російська мова використовується на тому ж рівні, що й державна121, будучи в деяких сферах домінуючою. відповідно

119 Закон про права національних меншин // www.logos.press.md/Weekly/Main.asp?IssueNum=432&IssueDate=07.09.2001&YearNum=32&Theme=8&Topic=5380

120 www.lex.justice.md/viewdoc.php?action=view&view=doc&id=312817&lang=1

121 Відповідно Конституції Республіки Молдова офіційною мовою є молдавська. Відповідно Конституції Республіки Молдова офіційною мовою є молдавська. проте молдавська мова ідентична з румунською, і після 2001 року, коли Партія ко-муністів прийшла до влади у Молдові і стосунки з Румунією погіршилися, правляча партія замінила термін «румунська мова» на термін «стереотипна мова».

180


до законодавства, всі офіційні документи друкуються двома мовами, і всі цивільні службовці зобов'язані відповідати на запити громадян тією мовою, якою вони були зроблені. крім того, деякі державні службовці в уряді та парламенті мол-дови, навіть міністри та депутати, говорять виключно росій-ською мовою.

За даними останнього перепису, в 2004 році, загальне число росіян в республіці молдова становить 201 212 жителів, що становить приблизно 5,9% від загальної чисельності населен-ня країни122; більшість з них, тобто більше двох третин, живуть в містах. більше того, цікавим є той факт, що частина інших національностей вважають російську мову своєю рідною, що робить популяцію російськомовного населення найбільшою з усіх меншин. як згадувалося вище, більшість із російськомов-них живуть у містах, і майже половина від загального числа зосереджена в кишиневі. крім того, велика частка знаходить-ся в другому за величиною місті бєльц і також в північних ра-йонах республіки.

після того, як партія комуністів опинилася в опозиції, ро-сійські «співвітчизники» почали виявляти більшу активність. валерій клименко попередив, що «може спалахнути грома-дянська війна, якщо Гімпу (тимчасовий президент у 2009–2011 р.) приведе країну в румунію». розкол у суспільстві показав референдум, що відбувся 5 вересня 2010 року, коли більшість етнічних меншин бойкотували референдум щодо змін до кон-ституції. У Гагаузії явка була трохи більша ніж 8%.

випадок Гаагузії також актуальний у питанні мови — лідери автономного регіону, які природно мали б оберігати гагаузьку мову та культуру, вимагають впровадження саме російської мови як другої державної. цікаво, що гагаузи завжди голосу-вали за політичні проросійські сили.

122 www.statistica.md/pageview.php?l=en&idc=295#idc=205& www.statistica.md/pageview.php?l=en&idc=295#idc=205&

181


3.2. МОЛДОВА–РОСІЯ: МІж ЗАЛЕжНІСТЮ ВІД РО-СІйСьКОЇ ЕНЕРГІЇ ТА РОСІйСьКОГО РиНКУ

на початку березня 2010 року інститут сучасного розвитку росії (іСрр), адміністративну раду якого очолює сам прези-дент росії дмитро медведєв, аналізуючи відносини росій-ської Федерації з країнами Снд, рекомендував керівництву росії відмовитися від ролі «старшого брата» в пострадянсько-му просторі і одночасно збільшити російську економічну до-помогу країнам Снд. Хоча автори дослідження зробили ви-сновок, що економічний вплив росії на просторі Снд втратив потужність на користь ЄС і китаю, вони стверджували, що втрачені позиції можна відновити за допомогою «витонченої дипломатії, перехід на відносини у форматі «рівний-рівний» з колишніми братніми республіками», які москва повинна «поєднати з наданням максимально можливих преференцій та збільшенням фінансової допомоги»123.

розвиток подій 2010 року довів, що адміністрація кремля не готова відмовитися від своєї старої «зброї» для збереженням деяких колишніх радянських республік у сфері свого впливу, у тому числі молдову. таким чином, протягом 2010 року ми побачили використання тих же старих і перевірених практич-них методів в економічних відносинах, включаючи штрафи за намагання молдови відійти від впливу росії, або дії, які, на думку москви, підірвали її авторитет в регіоні. наприклад, Указ тимчасового президента міхая Гімпу про оголошення 28 червня днем радянської окупації викликав негативну реакцію в росії і міністерство закордонних справ рФ жорстко проко-ментувало це рішення124. але основна зброя стосувалася вве-дення, як і раніше, ембарго на вина. Голова Санітарної служби

123 «Економічні інтереси та цілі Росії напросторі СНД» // http://www.riocenter.ru/ru

124 Коментарій МЗС Росії щодо Указу в.о.президента Молдови М.Ф. Гімпу // http://www.mid.ru/ns-rsng.nsf/6bc38aceada6e44b432569e700419ef5/c325749c004f2933c325774d003284ea?OpenDocument

182


росії Геннадій оніщенко виступив 30 червня 2010, оголосив-ши про посилення контролю за якістю вин125, і тільки пізніше задекларував, що у імпортованих з молдови винах було зна-йдено заборонені та шкідливі для здоров’я речовини.

директор центру дослідження ринку алкоголю в росії вадим дробиз передбачив реакцію оніщенка126, заявивши, що якби це не було вино, то це був би інший продукт, імпортований з молдови. «місяць тому наші державні службовці клялися, що вони розділили бізнес і політику... ми сподіваємося, що це від-ділення політики від бізнесу насправді існує, і що нинішні та майбутні заходи тимчасового президента не вплинуть жодним чином на молдавський алкоголь в росії», сказав експерт.

3.2.1. ЗАЛЕжНІСТь МОЛДОВи ВІД РОСІйСьКОЇ ЕНЕРГІЇ

Питання про заборгованість природного газу

навіть якщо проблеми експорту вина здаються більш пу-блічними, то енергетична залежність від росії, від підприємств на кшталт «Газпром» та «рао ЄеС», що знаходяться під дер-жавним контролем, несуть набагато більшу загрозу. на даний момент 99,5% природного газу, необхідного для молдови, ім-портується з росії і в найближчій перспективі не існує реальної можливості імпортувати газ з інших джерел. Ситуація усклад-нюється ще й тим, що молдова має величезний борг перед російським газовим гігантом «Газпромом», і цей борг має тен-денцію збільшуватися за рахунок придністровського регіону. Сума заборгованості зараз становить близько трьох мільярдів доларів СШа. біля 350 мільйонів доларів — борги кишинева, в той час, як решта боргу належить придністров'ю. майже по-

125 http://www.rospotrebnadzor.ru/press_center/press/31191

126 http://www.alconews.ru/cifrra/document13325.php

183


ловина боргу — це стягнення, накопичені за несплату вчасно за поставлений газ.

якщо кишинів утримує стабільну суму боргу вже 4–5 ро-ків, що становить близько 350 мільйонів доларів, то розмір боргу сепаратистського регіону реально вибухнув, починаю-чи з 2006 року його значення збільшувалося в 2,5 рази щороку. тільки в першій половині 2010 року заборгованість збільши-лася на понад 236 мільйонів доларів (в цілому перевищуючи 2450 мільйонів доларів).

відсутність вимог негайної сплати, не означає, що «Газ-пром» не висуне таку вимогу в майбутньому. невипадково у фінансовому звіті «Газпрому» за третій квартал 2010 року ска-зано, що: «У третьому кварталі 2010 року через неплатежі з боку споживачів газу в Придністров'ї борг Республіки Молдова продовжує збільшуватись»127. раніше такі деталі не включалися до звітів «Газпрому». однак, контракт на постачання газу було підписано між «Газпромом» і «молдовагаз», а не між «Газпро-мом» і молдовою.

нинішня влада, як це було у випадку попереднього кому-ністичного уряду, неодноразово заявляла, що вона буде вес-ти переговори для вирішення проблеми заборгованості. За даними управління ват «молдовагаз» плану реструктуриза-ції боргу не існує, але це обумовлено декількома факторами. У той же час адміністрація в тирасполі заявила, що вона не має боргів за газ, який поставляється «Газпромом», і що пере-говори про мільярди доларів боргу перед «Газпромом» — де-зінформація Змі.

протягом деякого часу «Газпром» розглядав один з варіан-тів, який полягає у відділенні газового боргу придністров’я з балансового звіту «молдовагазу». передбачалося скасува-ти цей борг для Уряду в кишиневі та передати адміністрації в тирасполі. У переговорному процесі щодо пошуку боргових

127 �оквартальний звіт «Газпрому» // http://gazprom.ru/f/posts/22/042553/repiii_2010.pdf

184


рішень для кишинева «Газпром» наполягає погасити борги, особливо борги енергетичного сектора посередників у поста-чанні газу. тільки після цього «Газпром» буде готовий розпо-чати переговори у питанні боргу придністров’я128. іншими словами, не буде пакетного рішення у питанні цього боргу, і у разі потреби «Газпром» може здійснювати тиск на кишинів, використовуючи газовий аргумент.

У той же час, «Газпром» продовжує поставляти газ до при-дністровського регіону, не вимагаючи оплати. Серед рішень проблеми газової заборгованості існує можливість передачі у власність «молдовагаз» трубопроводів, побудованих на гроші місцевого та державного бюджетів, а також можливість відмови від деяких активів із сектору теплової енергетики. За словами прем'єр-міністра влада Філата, ця заборгованість знаходиться у компетенції адміністрації тирасполя, оскільки вони є тими, хто отримує газ і поставляє його споживачам на лівому березі дні-стра через підприємство тираспольтрансгаз-придністров’я.

Голова парламентської комісії з бюджету і фінансів в'ячеслав іоніта заявив, що «відповідно до міжнародних стан-дартів ці борги варто розглядати як злочинні. Це тому, що ці борги накопичено проти волі народу, і кредитор знав, що він по-стачає газ невизнаному режиму»129. регулювання цього боргу необхідно для влади у кишиневі, щоб зберегти свій контроль за газовими мережами молдови. президент «молдовагаз» олександр Гусєв вважає, що «Газпром» може взяти на себе ак-тиви «молдовагаз» як розрахунок за газовий борг, що прак-тично означає привласнення усієї системи газопостачання.

Газова заборгованість, чи то кишинева, чи то тирасполя, є і буде залишатися механізмом у здійсненні тиску на молдо-ву. крім ризику втрати частки «молдавгазу», що становитиме 35,44%, газовий борг може допомогти визнанню придністров'я

128 http://imedia.md/libview.php?l=ro&idc=242&id=1597&parent=0

129 Там само

185


окремою одиницею. проте «Газпром» не ризикне привести до банкрутства придністров’я130. У той же час, влада у тирасполі зможе спекулювати на тому, що вони будуть вести переговори про умови для оплати газу безпосередньо з «Газпромом» (яка насправді є державою в державі).

Таблиця 1.

Еволюція газового боргу Придністровського регіону, млн. дол.

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 серп. 2010

2500

2000

1500

1000

500

0

612,3

35,7 63,3 50 21,2 46,4 25,2117,4

201,6296,8

435,8

236,2

742,2859,1

949,61066,70

1163,60

1281

1482,5

1779,2

2215

2451,2

Заборгованість разом, включаючи штрафи Нові боргові накопичення

Визначення альтернативних шляхів постачання газу до Республіки Молдова

Ще довгий час залишатиметься предметом дискусій питан-ня визначення альтернатив постачання для російського газу. поки що це лишається лише на рівні намірів. Серед альтерна-тивних джерел можна назвати:

Участь у проекті «набукко», який передбачає постачан-• ня газу з азербайджану і центральної азії в Європу;

130 http://www.europalibera.org/content/article/1892276.html

186


Участь у енергопроекті азербайджан-Грузія-румунія, • за яким газ буде транспортувати з азербайджану через Грузію до румунії, а потім в ЄС через систему терміналів зрідженого природного газу;імпорт природного газу з центральної азії через трубо-• проводи колишнього радянського простору, включаючи росію;будівництво газопроводу «ясси-Унгени», який • з'єднуватиме газові системи молдова та румунії і дозво-лить транспортування газу в обох напрямках;Співпраця з Україною в рамках проекту «білий потік», • який дозволить транспортування природного газу з азербайджану через Грузію, а потім в Україну через тру-бопровід, що проходить по дну Чорного моря;Співпраця з Україною в будівництві терміналу зрідже-• ного природного газу в одесі або миколаєві;пошук газових родовищ та налагодження добування • газу на півдні молдови і т.д.

без сумніву, можна відшукати багато рішень аби знизити за-лежність від поставок російського газу. проте, до сьогодні всі вони знаходяться на стадії планування. обговорення проекту «набукко» ведеться уже протягом 8 років і першопочатково вважалося, що він забезпечить транспортування природного газу з ірану в Європу. погіршення відносин між західними кра-їнами та іраном через ядерну програму останнього призвело до пошуку альтернатив для забезпечення наповнення газопроводу. проект все ще далекий від реалізації та участь республіки мол-дова під питанням через проходження маршруту трубопроводу, а також через його дуже високу вартість.

Серед усіх запропонованих вище рішень найімовірнішим для реалізації є будівництво газопроводу «ясси-Унгени», який з'єднав би газові системи молдови та румунії і дозво-лив транспортування газу в обох напрямках. по-перше, він постачатиме газ із західного напрямку і знизить можливості

187


шантажу, якщо знову настане газова криза. крім того, у разі реалізації проектів азербайджан-Грузія-румунія та «набук-ко» цей трубопровід дозволить кишиневу купувати газ також від постачальників, які можуть використовувати ці газотран-спортні маршрути. вартість газопроводу «ясси-Унгени» ста-новить близько 20 млн. євро, а його будівництво буде розпо-чато в 2011 році за рахунок фондів ЄС.

За даними міністерства економіки створена для цієї мети спільна робоча група вже погодила маршрут трубопроводу і тепер презентує техніко-економічне обґрунтування проекту. реалізація проекту дозволить прокласти родовища природно-го газу в області Mărgineni (повіт нямц) і видобувати газ з двох сторін у разі переривів або у скороченні постачання природ-ного газу. одночасно, через цей взаємозв'язок молдова мати-ме вигоди від реалізації майбутніх проектів, таких як «набук-ко» і «південний потік»131.

ми не можемо зневажати можливість проведення дослі-дження і розвитку видобутку газу на півдні молдови. Хоча при існуючих підрахунках, вони видаються незначними, екс-перти кажуть, що розвідка повинна бути виконана на глибині 3000-4000 метрів, оскільки цілком імовірно, що запасів газу набагато більше. У той же час, витрати видаються велики-ми — кілька мільйонів доларів — Уряд може провести тендер, даючи згоду компанії, яка робитиме дослідження з правом ви-користовувати знайденні родовища.

деякі експерти припускають, що румунія може забезпе-чити більш дешевим газом, ніж поставляється «Газпромом». Згідно з дослідженням «Газовий сектор республіки молдо-ва — наслідки втрачених можливостей», розробленого фахів-цями аналітичного центру IDIS Viitorul, «забезпечити усі наші газові потреби — не є великою проблемою для румунії». якщо

131 2010 Доповідь щодо забезпечення безпеки постачання природного газу, Міністерство економіки Республіки Молдова// http://www.mec.gov.md/files/Raport_pentru_anul_2010_1.doc

188


молдова імпортуватиме газ з румунії, він буде займати тільки 10% виробничого потенціалу за рахунок власних джерел сусід-ньої держави»132. але таке рішення могло б бути життєздатним тільки тоді, коли румунія хотіла б субсидіювати дешевим га-зом молдову на шкоду власній економіці і населенню. однак, румунія також імпортує 25-35% необхідного газу з «Газпрому» за вищими цінами, ніж молдова.

рішення імпортувати газ безпосередньо з центральної азії буде нежиттєздатним до тих пір, поки «Газпром» володіє мо-нополією на постачання газу в регіон і не дозволяє отриму-вати доступ до своїх трубопроводів для інших потенційних постачальників. Що стосується проекту «південний потік», інтенсивним просуванням якого займається «Газпром», то він насправді завдає збитку молдові, оскільки може вплинути на доходи, отримані від транзиту російського газу. трубопровід, який пройде по дну Чорного моря з росії через болгарію до інших країн, залишить молдову без доходів від транзиту ро-сійського газу на балкани, але й позбавить будь-яких козирів у переговорах щодо нової угоди з «Газпромом»133.

Кучурганська угода

в кінці 2003 року після короткого тендеру адміністра-ція тирасполя продала молдавську теплову електростанцію (також відому як кучурганська електростанція) російсько-болгарській компанії «Saint Guidon Investments» NV за сміхо-винну суму в 29 млн. доларів, що на 2,5 млн. доларів більше за ціну, яку запитувала адміністрація в тирасполі. «Saint Guidon Investments» — компанія, контрольована підприємцем з оде-си і колишнім російським губернатором.

132 http://www.viitorul.org/public/3050/ro/POLITICI_PUBLICE_6%20Gaz.pdf http://www.viitorul.org/public/3050/ro/POLITICI_PUBLICE_6%20Gaz.pdf

133 http://www.eco.md/index.php?option=com_content&view=article&id=445:realizarhttp://www.eco.md/index.php?option=com_content&view=article&id=445:realizarea-proiectului-south-stream-va-provoca-moldovei-pierderi-de-zeci-de-milioane-de-dolari-&catid=57:energetic&Itemid=127

189


У березні 2005 року дочірня компанія російської «Inter рао ЄеС», «RAO Nordic Oy» (Фінляндія) придбала 51% акцій кучур-ган у «Saint Guidon Investments» NV за ціною 50 мільйонів дола-рів. далі у період між 2005 і 2008 роками послідувало кілька інших угод щодо розподілу акцій станції. 30 липня 2008 року «Inter рао ЄеС» оголосила про завершення операції з придбання 49% акцій кучурганської станції в угорської компанії EMFESZ (яка нале-жить українському олігарху дмитру Фірташу), тим самим консо-лідуючи 100% акцій підприємства. EMFESZ отримала контроль над 49% акціями шляхом придбання 100% капіталу»«Freecom Trading» Ltd (кіпр) за 163 млн. доларів134.

на даний час компанія «Inter рао ЄеС» засвідчує у своїх фі-нансових звітах, що вона утримує 100% акцій станції кучурган. таким чином, акції кучурганської електростанції були продані і перепродані 4-5 рази через офшорні компанії, що ставить під питання законність цих угод. російські експерти заявили, що вартість заводу була оцінена надто дешево. З урахуванням ви-робничих потужностей, а також стратегічного розташування, вартість електростанції, відповідно до найнижчих оцінок ро-сійських експертів, а також експертів з кишинева, перевищує 600 млн. доларів, що в три рази більше суми, сплаченої «Inter рао ЄеС» та афілійованими структурами135.

Хоча, електростанція була приватизована без дозволу киши-нева, на даний час вона має ліцензію на виробництво і забезпе-чує біля 75% необхідної для молдови електроенергії. однак, від-носно низька вартість електроенергії, виробленої тут, зумовлена схемою, що гарантує низьку ціну на газ — близько 120 доларів СШа за тисячу кубічних метрів, в порівнянні з 250-265 дола-рів — ціною для для молдови. У той же час маржа від дешевого газу не доходить до «Газпрому», а зупиняється на невідомому ра-хунку, отже заборгованість за газ ще більше зростає.

134 http://www.finam.ru/analysis/newsitem31364/default.asp.

135 http://www.finam.ru/analysis/investorquestion000011A690/default.asp.http://www.finam.ru/analysis/investorquestion000011A690/default.asp.

190


Таблиця 2.

Структура енергетичних та паливних ресурсів, %

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Внутрішні запаси Імпорт Запаси палива на початку року

100%

80%

60%

40%

20%

0%

висновки99,5% природного газу, необхідного для молдови, ім-• портується з росії і в безпосередній перспективі реаль-них можливостей імпорту природного газу з інших дже-рел не існує.молдова платила і продовжує платити найбільшу ціну • на російський природний газ серед усіх країн Снд, а в 2011 році ця ціна досягне середньоєвропейського рівня.«Газпром» проводить дискримінаційну політику щодо • кишинева, погоджуючись із несплатою придністров’я за природний газ, внаслідок чого накопичено борг у розмірі понад 2 350 млн. доларів.офіційно власником боргу є компанія «молдовагаз», • в якій 35,33% акцій належить уряду молдови. «Газпром» хотів би отримати більше 75% акцій ват • «молдовагаз» за рахунок боргу кишинева за газ. вико-ристовуючи природній газ, що поставляється «Газпро-мом», кучурганська станція виробляє електроенергію, яка оплачується місцевими споживачами з лівого берега дністра. невідомо, яке призначення накопичених гро-

191


шей, але за офіційною версією — вони не надходять до «Газпрому».росія не дозволяє імпортувати природний газ безпосе-• редньо у виробників центральної азії. У той же час ро-сія наполягає на володінні виключним право на управ-ління мережею по транспортуванню природного газу, а також електричної енергії з простору Снд.республіка молдова не бере участі і офіційно не заявля-• ла про участь у будь-яких альтернативних проектах газо-постачання в обхід росії.70–75% електричної енергії, необхідної для молдови • забезпечує кучурганська електростанція, яка належить групі «Inter рао ЄеС».непряма енергетична залежність від росії набагато більша, • ніж можна визначити формальними засобами, і може в будь-який момент перетворитися в політичну залежність.З моменту набуття незалежності, незважаючи на чис-• ленні плани, молдова не збудувала жодної електро-станції чи взаємопов’язаної електромережі із сусідніми країнами.альтернативні джерела енергії не розвивалися, хоча їх • потенціал складає від 20% до 50% необхідної для мол-дови енергії.влада відмовилася надати місцевим компаніям право • імпортувати електроенергію у постачальників в Україну під приводом того, що ніхто не хоче її купувати, зберіга-ючи тим самим штучні монополії кучурганської станції (де-факто російської) на постачання електроенергії в молдову.молдова не отримала ні копійки від приватизації ку-• чурганської електростанції; всі операції по приватизації якої проводилися через офшорні компанії.молдова сприяла доступу «Inter рао ЄеС» на інші рин-• ки, включаючи румунський.

192


Таблиця 3.

Еволюція цін на імпорт газу Республіки Молдова, дол.

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010

цінове зростання

78 71,3 73,676,1

133,4

172,9

232,37

263,9 265

320350

300

250

200

150

100

50

Рішення / Рекомендації:переглянути державну енергетичну політику і присто-• сувати її до нових реалій, сформувавши обґрунтовані короткострокові, середньострокові та довгострокові програми розвитку для сектору.об’єднати газову та енергетичну систему молдови та • румунії через кілька точок. вжити заходів для виявлення потенційних гідрокарбо-• натних ресурсів на півдні молдови.Сприяти експлуатації потенційних відновлювальних • енергетичних ресурсів з метою зменшення частки при-родного газу в енергетичному балансі країни.брати участь і активно долучатися до регіональних про-• ектів енергетичної безпеки та диверсифікації транспорт-них маршрутів для газу та інших енергетичних ресурсів.

193


3.2.2. ЗАЛЕжНІСТь ВІД РОСІйСьКОГО РиНКУ

економіка будь-якої країни, в залежності від її розміру і рівня розвитку, перебуває у взаємозв’язку зі світовою еко-номікою через механізм закордонної торгівлі товарами та послугами. рівень експорту і імпорту має прямий вплив на внутрішні ціни, обмінні курси, відсоткові ставки, розмір попиту, і в тому числі, на загальну макроекономічну рів-новагу. в цьому сенсі, спроможність держави забезпечити свою «економічну суверенність» можна оцінити її успіш-ністю на іноземному ринку. іноземний ринок, як частина складної системи соціально-економічних і політичних від-носин, дуже чутливий і визначається різноманітністю без-посередніх та опосередкованих факторів впливу, які варто взяти до увагу у зв’язку із спробами окреслити правдиву картину реальності.

основною тенденцією у зовнішній торгівлі в останні кілька років було триваюче скорочення частки країн Снд на користь інших груп країн, в основному ЄС, CEFTA (центрально-європейська асоціація вільної торгівлі) та інших країн. можна помітити, що у 2007 році ЄС став основним зовнішньоторго-вельним партнером молдови, потіснивши Снд.

Значною мірою цей результат був впливом вступу руму-нії та болгарії в ЄС в 2007 році, а також впровадження обме-жувальної політики російської влади.

ембарго росії на імпорт м'яса, фруктів і овочів (травень 2005 року) та вина (березень 2006 р.) привело до скорочення обсягів і темпів зростання експорту протягом цього періоду, на тлі триваючого погіршення дефіциту торгового балансу молдови. У той же час, російське ембарго спонукало до зу-силь місцевих економічних суб’єктів проникати на альтерна-тивні ринки для збуту їх продуктів, включаючи, ЄС, країн-учасниць CEFTA, а також більш «екзотичні» ринки, такі як китай, японія та ін.

194


У цьому світлі, той факт, що торгівля з Європейським Сою-зом перевищила торгівлю з країнами Снд, є більше «арифме-тичним» фактом. не зважаючи на це, росія як окрема держава лишається основним торговельним партнером — експорт в цю країну після закінчення ембарго на вино в 2007 році зна-чно збільшився.

Таблиця 4.

Зміна показників експорту в Росію, Україну та Румунію, $ млн.

1997 1999 2001 2003 2005 2006 2008 2009

600

500

400

300

200

100

0

Російська Федерація Україна Румунія

58,8 57,290,2

111,7

99,9128,8 142,8

81,3

155,6

182

313,7

239,65

286,5

335,8347,5308,4

247

191,45

508,8

56,137,932,649,4

41,2

Загалом, за останні кілька років частка експорту молдав-ських товарів на російський ринок в загальному обсязі екс-порту молдови скоротилася, але ми можемо зробити висно-вок, що це, швидше, вплив деяких криз, ніж послідовна зміна політики і освоєння інших ринків. Статистика свідчить, що після економічної кризи 1998 року в російській Федерації, молдавський експорт на цьому ринку скоротився в 2,5 рази, а експорт в Україну і румунію — на 25-30%.

відразу після виходу росії з кризи, експорт на цей ринок знову значно збільшився, хоча і не досяг попереднього рівня.

195


У 2006 році, після введення ембарго на вино, ситуація повто-рилася і експорт значно впав. після відновлення експорту вина до росії ситуація покращилася, хоча молдова не могла повернутися на перше місце серед країн-експортерів вина на російський ринок. лише протягом одного року (2008) руму-нія була основним ринком експорту для молдавських товарів, після чого через економічну кризу росія відновила лідируючу позицію.

Таблиця 5.

Зміна показників частки винного експорту країн на російський ринок, у %

2005 2006 2007 2008 20092010 (1-ша пол.)

Республіка Молдова 27,86 5,83 0,13 3,55 3,21 3,85Франція 3,3 4,76 5,79 5,8 4,74 5,37Болгарія 9,07 9,55 10,25 7,78 4,03 3,08Іспанія 1,98 2,9 3,58 3,17 3,01 3,46Iталія 1,26 2,31 2,31 2,42 2,54 2,86Німеччина 1,15 2,28 2,15 3,07 2,76 2,6Чилі 1,0 1,17 2,03 1,62 1,54 1,5Україна 1,7 1,52 1,23 1,27 1,22 1,34Грузія 4,95 1,07 0,0 0,0 0,0 0,0Аргентина 1,21 1,1 1,42 1,01 0,64 0,48

Джерело: http://www.alconews.ru

196


Таблиця 6. Зміна показників експорту алкогольних напоїв з Молдови

169,3 189,2189,2

269,1

146,1146,1

112,15

166,4

127,5

302

233,6

37,537,5

20,4 25,5 24,1

5,35 4,3 7,1 7,1 10,650

50

100

150

200

250

300

350

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009

CSI

UE

У 2010 році експорт виробленої продукції з молдови на російський ринок значно зріс через багатий урожай фруктів і овочів, а також розширення експорту вина. після відпра-цювання проблеми щодо експорту вина в росію, поставки у великих обсягах було відновлено і експерти не виключають відродження експорту на ринок росії як алкогольних напо-їв, так і фруктів та овочів. однак, «зброя оніщенка»136, пра-цює: періодично, принаймні один раз на місяць, він друкує прес-реліз, в якому повідомляє, що певну кількість неякісних вин з республіки молдова після виявлено під час санітарного контролю.

важко зробити порівняння, оскільки Санітарна інспек-ція нічого не говорить про кількість вина, що не відповідає

136 http://www.eco.md/index.php?option=com_content&view=article&id=215:arma-ohttp://www.eco.md/index.php?option=com_content&view=article&id=215:arma-onicenko&catid=50:editorial&Itemid=120

197


стандартам, вилученого у випадках з експортерами з інших країн137. З іншого боку, дані, якими послуговувалися росій-ські мас-медіа, показують, що частка підроблених вин на російському ринку коливається від 20 до 50% (а частка вин з молдови на російському ринку складає біля 4%). За цих об-ставин стає зрозуміло, що проблеми з експортом товарів на ринку росії продовжуватимуть виникати незалежно від того, хто знаходиться при владі в молдові і незалежно від результа-тів голосування на виборах.

експорт республіки молдова демонструє значне збіль-шення частки фруктів і овочів, який навіть перевершив екс-порт алкогольних напоїв. У той же час, фрукти і овочі також в основному потрапляють на російський ринок. Спроби глиб-шого проникнення на румунський ринок обмежені тариф-ними бар’єрами, що накладаються на імпорт цих товарів на ринки країн ЄС. однак, для того, щоб побачити «здорове» збільшення експорту, необхідно диверсифікувати асортимент продукції, що експортується. ці факти доводять, що ми не можемо говорити про загальне збільшення конкурентоспро-можності національного експорту. Швидше, експорт молдо-ви проходить через процес реструктуризації способу і шляхів виходу на ринки. однак, події останніх кількох років показу-ють, що експорт цих товарів, як і раніше дуже сильно залежать від режимів торгівлі, встановлених партнерами молдови.

У перспективі, з тим щоб зменшити ризик можливих торгі-вельних ударів, молдова повинна прагнути до диверсифікації експортних потоків, забезпечення достатнього запасу міцності для того, щоб замінити недоступність певного ринку іншими альтернативними ринками. Звичайно, цього можна досягти тільки через активні та ефективні маркетингові заходи і сер-йозні інвестиції з метою забезпечення дотримання технічних вимог та конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

137 http://www.alconews.ru/cifrra/document15123.php http://www.alconews.ru/cifrra/document15123.php

198


Висновки

— Хоча в останні роки молдова намагалася диверсифіку-вати експортні ринки для алкогольних напоїв, фруктів і овочів, досягнений успіх — незначний.

— близько 80% алкогольних напоїв продовжують експор-туватися в Снд, і особливо в росію. молдова не в змозі зробити ЄС альтернативним ринком, його частка в екс-порті алкогольних напоїв коливається у межах 13-15%.

— однак і це можна вважати успіхом, враховуючи, що до ембарго в 2006 році частка ринків ЄС становила 3-4%.

— було визначено чотири країни ЄС з високим потенціа-лом для експорту місцевого вина, але без будь-яких по-дальших дій.

— експорт фруктів і овочів також орієнтований на країни Снд, з яких понад 80% належить росії.

— це робить молдову вразливою перед загрозою введення нових обмежень.

— проникнення румунського ринку перешкоджає те, що румунія, відповідно правил ЄС, повинна застосовувати пдв та митні збори. тому, овочі і фрукти з молдови не можуть конкурувати з продукцією країн ЄС.

— російській владі було байдуже, що російські компанії, чиї винні заводи знаходяться в рм, також постраждали від ембарго.

— влада в кишиневі ніколи не використовувала міжна-родні режими для врегулювання проблем сфері торгівлі, що спалахнули у відносинах з росією.

— із торговельних партнерів рм лише росія зазвичай ви-користовує обмежувальні заходи на певні товари, що експортуються на її ринок, з метою отримання політич-них дивідендів.

199


Рішення/Рекомендації:— диверсифікація експортних ринків;— Зміцнення позицій на традиційних ринках (Снд);— проникнення на нові ринки (ЄС, азія, африка);— розвиток внутрішнього ринку. країна споживає менше

ніж 10% винного виробництва;— Забезпечення міжнародного авторитету і визнання мол-

давської процедури сертифікації якості;— більш інтенсивне та наполегливе просування вина міс-

цевого виробництва на внутрішній та зовнішній ринок;— розвиток інфраструктури та логістики. молдова має

лише кілька великих холодильників для зберігання фруктів і овочів свіжими. З цієї причини, необхідно не-гайно експортувати/продати зібрані фрукти та овочі. тому, продукція, як правило, продається за нижчими цінами і, в той же час, робить молдову уразливою до об-межень, які вводяться росією;

— домовитися з росією про чіткі правила гри, відповідно до норм Світової організації торгівлі.

200


Таблиця 7.

Зміна частки експорту молдавських товарів у країни, % від загальної кількості

2009

2008

2007

2006

2004

1999

1998

0 10 20 30 40 50 60

46,6

18,66,3

22,3

44,321,2

9

19,7

15,7

15,712,5

24,1

48,6

14,812,3

17,3

41,4

10,16,6

35,9

388,9

741,3

24,39,6

7,7

53,3

Російська Федерація Україна Румунія Інші

201


Таблиця 8.

Експорт овочів та фруктів, та алкогольних напоїв в країни СНД, 2001–2010 (перші 9 місяців)

2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 9 міс. 2010

600

500

400

300

200

100

0

ЕКСПОРТ — загальний Овочі та фрукти Алкогольні напої

33,35 38,550,2 62

53,92

49,6

72,7 78,24112,5 117,3

122,7127,4146,06 112,15

302

269,1233,64

189,23

344,4

350,4

423,56

502,4

551,4550,24

424,14

623,05

490,45

390

169,3 166,43

202


3.3. ДВОСТОРОННІ ВІДНОСиНи ТА КОНфЛІКТ В ПРиДНІСТРОВ’Ї

Початкова фаза конфлікту

конфлікт у східних районах республіки молдова (придністров'ї) триває вже більше двадцяти років. Звичайно, за цей час внутрішня ситуація в регіоні значно погіршилася. Спочатку, в 1990 році придністровський сепаратизм був викли-каний центральною владою радянського Союзу, аби зберегти молдавську рСр в «оновленому» СрСр (михайло Горбачов, тодішній керманич СрСр, хотів, щоб республіки підписали но-вий Союзний договір і, в такий спосіб, зберегти СрСр).

23 червня 1990 верховна рада молдавської рСр, у тому числі за участю більшості депутатів, обраних в округах на лівому бе-резі дністра, прийняла декларацію про державний суверені-тет. У москві склалося враження, що молдавська рСр готова вийти з СрСр, слідом за країнами балтії, і потім об'єднатися з румунією. 2 вересня 1990 року в тирасполі відбувся так званий «з'їзд депутатів усіх рівнів», який проголосив утворення «при-дністровської молдавської радянської Со ціалістичної респу-бліки в складі СрСр». логіка була простою: молдавська рСр може вийти з СрСр, але без двох територій — «придністров-ської молдавської радянської Соціалістичної республіки у складі СрСр» та «Гагаузької радянської Соціалістичної рес-публіки у складі СрСр» (проголошеної 19 серпня 1990 року в комраті).

таким чином, з самого початку придністровський конфлікт був геополітичним конфліктом — між центральною владою радянського Союзу та планом перетворення молдавської рСр у суверенну і незалежну державу. протягом майже 20 ро-ків російська Федерація використовує конфлікт для запобі-гання укріплення державності молдови та її виходу зі сфери впливу росії за допомогою вступу до нато та ЄС.

203


локально, придністровський конфлікт має також етнічний компонент, що базується на двох факторах. першим є велико-російський шовінізм. для того, щоб створити «радянський на-род», центральна влада СрСр просувала ідеологію «соціаліс-тичного інтернаціоналізму». по суті, ця ідеологія передбачала примусову русифікацію всіх народів, що живуть в СрСр, руй-нування їх національної самосвідомості, спотворення істо-ричної пам'яті тощо. У молдавській радянській Соціалістич-ній республіці ця політика передбачала також зміну етнічного складу населення шляхом переселення людей з решти терито-рії СрСр, особливо з росії. ця категорія громадян мрСр кате-горично знехтувала правом місцевих жителів на національне самовизначення та виступила, зокрема, проти організовано-го та інтенсивного прийняття мовних законів 31 серпня 1989 року. вони також заперечили положення конституції СрСр, яка визнала право союзних республік, в тому числі мрСр, ви-ходу з СрСр. У серпні 1989 року в тирасполі був створений «ортк» (об’єднана рада трудових колективів) — агресивна організація, яка відображає менталітет тієї категорії мешкан-ців мрСр, які вважають себе громадянами СрСр.

ця організація була дуже впливовою серед трудових колек-тивів промислових підприємств придністров'я. вона розпо-чала психологічно-агресивну кампанію проти прихильників незалежності республіки молдова, і, як результат, в гострій фазі конфлікту відбулася міжетнічна чистка в придністров'я. другий факт, який привів до міжетнічного напруження було явище румунофобії. центральна влада радянського Союзу впровадила румунофобію у менталітет населення мрСр, щоб обгрунтувати створення даного об’єднання 2 серпня 1940 року, після приєднання бессарабії до СрСр 28 червня 1940 року. внаслідок чого, консолідована і агресивна частина на-селення промислових центрів на лівому березі дністра стала легко маніпульованою за допомогою страху об'єднання між республікою молдова і румунією, а в промислових центрах

204


придністров'я термін «румун» став еквівалентним до слова «фашист». агресія, яку собі нав’язав режим на лівому березі дністра, вилилася в масові порушення основних прав людини та етнічні чистки, після чого тисячі людей з лівого берега дні-стра були вимушені залишити своє житло і переселитися.

найбільш жорстока та деструктивна фаза придністров-ського конфлікту спалахнула після розпаду радянського Со-юзу. цей етап закінчився підписанням в москві 21 липня 1992 року угоди про перемир’я в східних районах молдови. цю угоду підписали президент росії борис Єльцин і президент республіки молдова мірча Снєгур.

З юридичної точки зору дії росії в цей період часу можна оцінювати на основі двох документів. перший — резолюція №3314138, затверджена Генеральною асамблеєю оон від 14 грудня 1974 року, яка дає визначення військовій агресії, ін-ший — рішення Європейського суду з прав людини у справі «ілашку та інші проти республіки молдова та росії»139. рішен-ня ЄСпл у справі групи ілашку викликало дуже негативну реакцію140 міністерства закордонних справ рФ. У своїй заяві міністерство закордонних справ росії звинуватило ЄСпл у використанні подвійних стандартів і заперечило будь-яку від-повідальність за те, що відбулося в 1991-1992 роках у східних районах молдови. У той же час, резолюція оон №3314 була прийнята за сімнадцять років до розпаду СрСр і збройного конфлікту в східних районах, в той час як поведінка росій-ської Федерації на території республіки молдова з часу про-голошення незалежності (27 серпня 1991 року) і дотепер може трактуватися як «військова агресія».

в цілому, ми можемо зробити висновок, що придністров-ський конфлікт є наслідком боротьби між центральною вла-

138 http://www.un.org/russian/documen/convents/aggression.htmhttp://www.un.org/russian/documen/convents/aggression.htm

139 http://www.unhcr.org/refworld/publisher,ECHR,,MDA,414d9df64,0.htmlhttp://www.unhcr.org/refworld/publisher,ECHR,,MDA,414d9df64,0.html

140 http://www.mid.ru/brp_4.nsf/0/7D1BEC3C25B34D7EC3256ECB004647E4

205


дою радянського Союзу (а пізніше — росії) і спробами ство-рити нову незалежну державу у межах колишньої мрСр. У 1992 році російська Федерація здійснила акт військової агре-сії проти республіки молдова, у той час як незаконна присут-ність російських військ на території молдови є актом окупації частини території молдови. росія, а не населення східних ра-йонів є «стороною» у конфлікті.

попри ці очевидні речі, росії, користуючись відсутністю політичної волі та компетентності уряду в кишиневі, вдало-ся нав'язати помилкові уявлення про явище, відоме як «при-дністровський конфлікт». росія припускає, що не вона, а придністров'я є конфліктуючою «стороною»; і що росія має статус нейтральної посередника і гаранта домовленостей, які будуть досягнуті між «сторонами», та положень меморанду-му про нормалізацію відносин між республікою молдова і придністров'ям, підписаного 8 травня 1997 року в москві.

25 листопада 2003 року мав був підписаний документ, відо-мий як «меморандум козака» (дмитро козак був спеціаль-ним представником володимира путіна, який проводив так звану «човникову дипломатію» між кишиневом і тирасполем в ході розробки цього документа). меморандум козака не був підписаний через втручання СШа, ЄС і обСЄ. однак, цей документ являє інтерес з двох причин. перша — меморандум козака є документальним вираженням російського бачення основних параметрів «возз'єднаної держави» після врегулю-вання придністровського конфлікту. друга — російська ди-пломатія не відмовилися від ідеї повернутися до цього доку-мента в якості основної моделі в процесі переговорів та, як і раніше, намагається переконати ЄС, що неможливо знайти життєздатне вирішення придністровського конфлікту, якщо знехтувати основними положеннями цього документу. таким чином, меморандум козака досі не втратив актуальність. це означає, що основні положення цього документа необхідно проаналізувати.

206


по-перше, «меморандум козака» передбачав ліквідацію республіки молдова як держави і створення нової держа-ви — Федеральної республіки молдова в кордонах колиш-ньої мрСр на 1 січня 1990 року. придністровська молдав-ська республіка повинна була стати «суб'єктом» Федерації і «державним утворенням» всередині Федерації, в той час, як автономно-територіальне утворення Гагаузія — була б тільки «суб'єктом» Федерації. ці два «суб'єкти» повинні були мати вирішальну роль у створенні федеральних державних органів. решта території федеральної держави (територія, контрольо-вана на той момент урядом у кишиневі), на відміну від пмр та Гагаузія, не мала б можливості формувати свої власні керів-ні органи, і повинна управлятися федеральними органами, де блокуючий пакет мають представники двох «суб’єктів». крім того, меморандум козака передбачав затвердження росій-ської та «молдавської» мов як рівноправних на всій території Федерації.

більше того, конституційно-правовий статус і кордони «суб'єктів» не можна було б змінювати без їх згоди. Замість цього, «суб'єкти» Федерації можуть отримати право вийти зі складу Федерації на підставі рішення, прийнятого на місцево-му референдумі. У меморандумі козака зазначалося, що пра-во від’єднатися від Федерації можна реалізувати тільки тоді, коли Федерація вирішить об’єднатися з іншою державою та/або у зв’язку із повною втратою Федерацією суверенітету. враховуючи поведінку росії на пострадянському просторі, це умовне право «суб'єктів» від’єднатися від Федерації означає, що за вказівкою росії ці два «суб’єкти» могли б прийняти рі-шення вийти зі складу Федерації, знищивши таким способом «об’єднану» державу.

меморандум козака передбачав, що гарантії дотримання пунктів, зазначених у документі, надаватиме росія, Україна і обСЄ. У той же час, республіка молдова, перед проведенням окремих референдумів щодо прийняття конституції Федера-

207


тивної республіки молдова, повинна була підписати з росі-єю угоду, яка дозволила б присутність на території майбутньої Федерації миротворчих військ російської Федерації.

огляд цих основних принципів меморандуму козака до-водить, що:

1. росія під приводом врегулювання конфлікту в східному районі молдови намагається підірвати основи існуван-ня республіки молдова, як суверенної держави в межах міжнародно визнаних кордонів (кордонів молдавської рСр станом на 1 січня 1990 року);

2. росія хоче створити псевдодержаву з нефункціональни-ми центральними структурами управління та гарантова-ною військовою присутністю росії;

3. ця псевдодержава, у разі її створення, може бути знище-на в будь-який момент організації «референдуму» на те-риторії «суб'єктів» Федерації. техніка для «захисту прав російських громадян» в умовах військової присутності росії може бути впроваджена у будь-який вигідний для кремля момент, щоб дестабілізувати ситуацію і ініцію-вати такий «референдум», результати якого відомі зазда-легідь.

Діалог між Росією та ЄС щодо Придністров’я

У 2010 році можна спостерігати інтенсифікацію діалогу між ЄС та росією, в тому числі у питаннях, що стосуються при-дністровського конфлікту. особливу роль у цьому діалозі грає німеччина. після зустрічі 4-5 червня 2010 року федеральний канцлер німеччини ангела меркель та президент росії дми-тро медведєв підписали меморандум141, в якому міститься пропозиція розглянути питання про створення на рівні міні-стрів комітету росія-ЄС із зовнішньої політики і безпеки. цей

141 http://news.kremlin.ru/ref_notes/575

208


меморандум визнає також можливість «спільних дій росії і ЄС, які гарантуватимуть поступовий перехід від поточної си-туації до заключного етапу» врегулювання придністровського конфлікту.

цей діалог включає в себе певні ризики для молдови в разі конфлікту між системами цінностей сторін цього діалогу (ЄС — росія), принципово різного розуміння одних і тих же термінів, що використовуються різними суб'єктами, котрі беруть участь у діалозі щодо врегулювання придністровського конфлікту. це також відноситься до того, що можна назвати «заключним ета-пом» врегулювання придністровського конфлікту.

Щоб довести наявність цього конфлікту цінностей і розумін-ня тих же термінів, достатньо порівняти, наприклад, як федера-лізм працює в росії і німеччині. німеччина є демократичною правовою державою, яка суворо дотримується принципів фе-дералізму, в той час як в росії де-факто у федералізм поступово викорінювався протягом останніх десяти років. таким чином, «федералізм» у сприйнятті європейських країн є демократич-ним механізмом внутрішньої організації держави, а російська версія «федералізму» є прикриттям для гіперцентралізованої системи і «суверенної демократії». на додачу, росія намага-ється нав'язати «федеративнану» модель для молдови (див. — «меморандуму козака») без попередньої демократизації при-дністровського регіону та подолання негативних стереотипів, які зберігаються у свідомості значної частини населення пмр (велико-російський шовінізм, румунофобія і т.д.)

аналіз меморандуму козака доводить, що росія хоче зни-щити державність молдови, перетворити її на псевдодержа-ву, що керується з-за кордону, і з гарантованою присутністю російський військ. «Федеративна» модель, запропонована в цьому документі, розуміється як «придністровизація» всієї держави — розширення існуючих недемократичних практик з пмр на усю Союзну республіку молдова. якщо росія зможе переконати європейських партнерів (такі спроби мали місце

209


раніше), що «федеративна» модель є єдино можливою фор-мою постконфліктної організації республіки молдова, в кін-цевому рахунку, молдова може бути поставлена перед фактом спільної позиції ЄС і росії, не маючи переконливих контрар-гументів.

Жоден з урядів рм протягом усього терміну, коли триває придністровський конфлікт, не спробував розробити на-ціональну стратегію (план) для возз'єднання країни і сформу-лювати основні критерії життєздатного рішення конфлікту. такий стан справ, як зазначалося вище, дозволяє росії висту-пити з ініціативами і призначати підписання документів не-сумісних із суверенітетом республіки молдова. в процесі пе-реговорів молдова намагалася апелювати до Закону № 173142 «про основні засади особливого правового статусу населених пунктів на лівому березі дністра (придністров'я)», прийня-того 22 липня 2005 року. до затвердження цього закону 10 червня 2005 року парламент республіки молдова прийняв постанову №117, що формулює умови для демократизації та демілітаризації придністров'я і проведення демократичних виборів у придністров'ї, де обрався б міжнародно визнаний місцевий уряд.

варто зазначити, що ці правові акти, прийняті парламен-том республіки молдова, не були частиною національної стратегії (плану) по врегулюванню придністровського кон-флікту. вони були прийняті у відповідності з положеннями документа, відомого як «план Ющенка», оприлюдненого 16 червня 2005 року у вінниці. цей план виходив з апріорі неможливої ідеї — демократизації придністров'я за рахунок власних внутрішніх ресурсів (забуваючи про російські важелі для управління внутрішньої ситуації в регіоні), за якою сліду-вало б досягнення спільного рішення за столом переговорів між «демократизованим» придністров'ям і центральною владою в

142 http://lex.justice.md/index.php?action=view&view=doc&lang=1&id=313004

210


кишиневі. підхід до вирішення придністровського конфлікту за «планом Ющенка» був заснований на тому ж помилково-му сприйнятті конфлікту, яке застосовувалося росією протя-гом року, і почалося з ідеї, що феномен, відомий як «придні-стровський конфлікт», є внутрішнім конфліктом, а населення придністров’я — є конфліктуючою «стороною».

більш того, навіть якщо ми визнаємо, що «демократиза-ція» придністров'я була можливою, «план Ющенка» тягне за собою міжнародне визнання легітимності адміністрації придністров'я без надання будь-яких гарантій, що перегово-ри можуть привести до життєздатного розв'язання конфлік-ту. тому, «план Ющенка» швидше гарантує незалежність придністров'я від республіки молдова без надання впевне-ності, що вони коли-небудь зможуть стати єдиною країною. деякі кишинівські експерти навіть прийшли до висновку, що «план Ющенка» був задуманий, аби розділити молдову і придністров'я з наступною асиміляцією придністров'я з Україною. тим не менш, керівництво в кишиневі намагалося представити Закон від 22 липня 2005 року в якості правової основи для врегулювання придністровського конфлікту, що підтверджує слабкість позиції молдови по відношенню до ін-тересів інших суб'єктів, що беруть участь у врегулюванні при-дністровського конфлікту.

тому, висновок такий: позиція молдови на тлі діалогу між ЄС і росією є надзвичайно уразливою і не гарантує захисту національних інтересів. Уразливість молдови визначається також тим, що країна знаходиться у безперервній виборчій кампанії, що триває уже майже два роки. при цьому ніхто з кандидатів не запропонував викласти у своїй виборчій про-грамі якийсь реальний сценарій врегулювання придністров-ського конфлікту.

Зі сказаного вище очевидно, що молдова не в змозі від-стоювати свої національні інтереси і сприяти виробленню збалансованої політики по врегулюванню придністровського

211


конфлікту. переговори між ЄС та росією не обіцяють швид-ких результатів щодо врегулювання придністровського кон-флікту. навіть положень меморандуму, підписаного 5 червня 2010 року, є не більше ніж декларацією намірів. крім того, пи-тання про реальні повноваження дмитра медведєва на посаді президента рФ залишається відкритим, і неясно, хто з танде-му путін-медведєв висуватиметься на президентських вибо-рах у березні 2012 року. ці питання абсолютно виправдано в ситуації, коли заяви російських дипломатів явно суперечать заявам дмитра медведєва на різних міжнародних форумах і змісту документів, підписаних за участю дмитра медведєва.

15 листопада 2010 під час п'ятого круглого столу у рамках програми «росія-молдова: діалог заради майбутнього» на тему «молдавська державність і демократія після подолання політичної кризи. майбутнє відносин росії та молдови» по-сол росії в кишиневі валерій кузьмін заявив, коментуючи ппитання незаконної військової присутності росії: «Спроби деяких політичних сил в республіці молдова (незважаючи на істотні зміни геополітичних та геостратегічних реалій в регіоні обСЄ з 1999 року) зображувати росію надміру обме-женою і змушеною використовувати військову присутність в придністров'ї як своєрідну окупацію або засіб тиску на ки-шинів є невиправданими. така позиція невірна, оскільки вона не враховує ні контекст придністровського конфлікту, ні роз-ширення нато, створення іноземних військових баз в руму-нії і болгарії та, врешті-решт, мораторію росії на виконання зобов'язань відповідно до договору щодо адаптації звичайних збройних сил в Європі у зв'язку з фактичною відмовою країн-членів нато (і молдовою) ратифікувати цей документ, який набагато раніше був ратифікований росією».

раніше, 29 жовтня 2010 року на брифінгу143, офіційний представник міністерства закордонних справ рФ а. нестерен-

143 http://www.mid.ru/brp_4.nsf/0/394E51325A609AEDC32577CB00418788

212


ко висловив ще більш жорстку і зухвалу позицію проти спроб управлінців кишинева знайти спосіб позбавитися незаконної військової присутності росії. більш того, офіційний представ-ник міністерства закордонних справ росії пригрозив безпо-середньо молдові перспективою відновлення збройного кон-флікту. враховуючи те, що промова посла росії прозвучала за п'ять днів до лісабонського саміту нато, стає зрозуміло, що росія сприймає розширення нато як загрозу, яка виправдо-вує незаконну військову присутність росії в молдові і що вона продовжує кидати виклик територіальній цілісності, незалеж-ності і суверенітету республіки молдова. тому існує різкий контраст між заявами посла росії в кишиневі і російськими зобов’язаннями, під якими підписався дмитро медведєв, ви-значених Спільною заявою144 ради росії-нато: «держави-члени ррн будуть утримуватися від застосування сили або загроз застосування сили проти один одного, а також відносно будь-якої іншої держави, її суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності у будь-який спосіб, несумісний із Статутом організації об'єднаних націй і з декларацією прин-ципів, що регулюють відносини між державами-учасниками, що міститься в Гельсінському Заключному акті».

однак, всі ці неясності щодо внутрішньої ситуації в росії, а також політика подвійних стандартів, що застосовується ро-сією у відносинах з молдовою, не виправдовують відсутність політичної волі і очевидних помилок уряду в кишиневі у ро-боті над врегулюванням придністровського конфлікту.

Придністров’я у 2010 році

Ситуація в 2010 році в придністровській молдавській респу-бліці суттєво відрізняється від тієї, що склалася у 1990–1992 рр., коли був встановлений антиконституційний режим. по-перше,

144 http://www.nato.int/cps/en/natolive/news_68871.htm

213


побоювання неминучого об'єднання молдови з румунією — як основного інструменту маніпуляції населенням на лівому бе-резі дністра — не виправдалися. З лютого 1994 року молдова провела кілька парламентських і президентських виборів. од-нак, жодна з політичних партій (або незалежних кандидатів) з гаслом об'єднання з румунією не подолали виборчий бар'єр до 4-6%. навпаки, з 2001 до 2009 року країна управляється пар-тією комуністів, яка відкрито маніпулює істотною часткою електорату за допомогою румунофобських повідомлень. цей ряд політичних подій чітко показує, що кількість прихильників об'єднання румунії та молдови є недостатньою, щоб реалізу-вати такий сценарій. на відміну від «пмр», на правому березі дністра не було етнічних чисток, а сьогодні тільки в кишиневі живе більше етнічних росіян, ніж у всій «пмр». таким чином, всі «аргументи», що використовувалися для розпалювання се-паратистських настроїв у східних районах молдови, на почат-ковому етапі конфлікту виявилися помилковими.

ослаблення «головної загрози» — страх об'єднання з ру-мунією — і образ «зовнішнього ворога» (румунія, нато та ін.) значно спростив відносини між простими людьми на обох берегах. проте, влада на лівому березі пропагувала іде-ологію «незалежності» від молдови та наближення до ро-сії. незважаючи на труднощі у переході від тоталітаризму, у молдові присутні ключові елементи політичної демократії і верховенства права. проте ситуація істотно відрізняється у східних районах молдови, що знаходяться під контролем ре-жиму в тирасполі.

на лівому березі дністра процес депопуляції набагато масш-табніший, ніж на правому. якщо відповідно до перепису 1989 року кількість населення придністров'я коливалася в районі 750 тисяч чоловік, то в 2010 році цей показник знизився до 500 тисяч. відсутність будь-якої перспективи для регіону змушує соціально активне населення залишити придністров'я. цей масовий виїзд населення спостерігається, особливо, серед

214


молодих людей. молоді люди з придністров'я, які їдуть на-вчатися в Україну або в росії, як правило, не повертаються.

незважаючи на агресивну риторику влади в придністров'ї щодо молдови, більшість населення придністров'я (65%) має молдавське громадянство. рФ активно просуває політику на-дання російського громадянства для жителів придністров'я. незважаючи на цю політику, російських громадян у регіо-ні меншість. росія, кидаючи виклик суверенітету молдови, відкрила 24 виборчі дільниці у придністров'ї у період вибо-рів до державної думи (2 грудня 2007 р.) і на президентських виборах(2 березня 2008 р.). в обох випадках кількість громадян росії, які голосували, не перевищила 50 тисяч. адміністрація в тирасполі заявляє, що російська громада у придністров'ї складає близько 85 тисяч чоловік.

на території, контрольованій антиконституційною вла-дою, в тому числі в тирасполі, є вісім шкіл, що діють під егі-дою міністерства освіти республіки молдова. тираспольська адміністрація, використовуючи репресивні засоби, неодно-разово домагалася їх закриття. але завдяки активній грома-дянській позиції батьків і вчителів, ці школи продовжують свою роботу. не зважаючи на те, що навчання у цих школах ведеться румунською мовою, також важливо, що вони вихо-вують громадян молдови, а не «пмр». У той же час, більше чотирьох тисяч молодих людей з придністров'я навчаються в кишинівських освітніх закладах.

на лівому березі дністра є одинадцять населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією республіки молдова (ду-басарский район). У період розпалу конфлікту жителі цих сіл зі зброєю в руках захищали своє право лишатися під керів-ництвом молдови. після початку роботи місії ЄС з надання прикордонної допомоги (EUBAM) 3 березня 2006 року вздовж кордону між молдовою та Україною (1222 км) (включаючи частину, що непідконтрольна центральному уряду у кишине-ві (452 км)) всі економічні суб’єкти «пмр» були зареєстровані

215


в державній реєстраційній палаті молдови, і тепер вони ви-конують експортні операції на підставі документів, виданих митною службою молдови.

Особливості внутрішньополітичної боротьби у Придністровській Молдавській Республіці

бажання правлячого режиму у придністров’ї справити враження про панування у ньому норм демократії та верхо-венства права, призвело до імітації демократичних процесів у регіоні. У ці процеси також були залучені політичні партії.

У порівнянні із сусідами на правому березі дністра, про-цес демократизації було затримано приблизно на 15 років — перші політичні партії у придністров’ї з’явилися лише у 2006 році. така затримка сталася через вплив декількох факторів.

по-перше, ні для кого не є секретом зневажливе ставлен-ня ігоря Смірнова до політичних партій і, насамперед, до ідеї переходу до пропорційної системи виборів у «верховну раду» (вр), що базується на формуванні списків кандидатів від по-літичних партій.

по-друге, починаючи з серпня 1989 року у політичному житті придністров’я домінував принцип «одностайності», характер-ний для тоталітарних політичних режимів. така «одностайність» підтримувалася завдяки ксенофобським і агресивним гаслам «громадських рухів», що формувалися зусиллями політичного оточення ігоря Смірнова, який на той час мав імідж беззапере-чного лідера, якого беззастережно підтримували ці «рухи».

Ситуація почала змінюватися після того, як компанія «Шериф»145 вирішила створити політичний інструмент для

145 Компанія «�ериф» була утворена у 1993 році з метою «забезпечити вижи-Компанія «�ериф» була утворена у 1993 році з метою «забезпечити вижи-993 році з метою «забезпечити вижи-вання економіки Придністровської Молдавської Республіки в умовах відсутності визнання держави з боку міжнародної спільноти». Компанія «�ериф» є одним із найбільш впливових суб’єктів економічної діяльності у Придністров’ї. Деякі екс-перти вважають, що компанія «�ериф» контролює найбільш прибуткові потоки контрабандного товару в регіоні.

216


захисту власних інтересів. З цією метою у 2000-му році компа-нією «Шериф» було засновано рух «оновлення». 2-го червня 2006 року він отримав статус політичної партії. важливим є те, що ця трансформація відбулася саме у той час, коли владне становище ігоря Смірнова значно похитнулося, і «традицій-на» очевидність підсумків майбутніх президентських вибо-рів у грудні 2006 року була поставлена під сумнів. від само-го початку існування політичного руху/партії «оновлення» її очолював Євген Шевчук — колишній співробітник компанії «Шериф». відповідно, ця компанія є головним спонсором партії «оновлення», і це означає, що саме власники «Шери-фу» ухвалюють політичні рішення від імені партії.

в експертному середовищі домінує думка про те, що ком-панія «Шериф» продовжує займати монопольне становище у найприбутковіших галузях тіньової економіки, насамперед, отримуючи вигоду від контрабанди різних видів товарів. З од-ного боку, ведення подібної діяльності меншою мірою зале-жить від підтримки з боку російської Федерації, що позбавляє її економічних важелів впливу на діяльність компанії «Ше-риф». З іншого боку, специфіка ведення подібного бізнесу передбачає необхідне залучення та співучасть у ній корумпо-ваних політичних діячів та чиновників з України і республіки молдова.

У той же самий час, ігор Смірнов, будучи «президентом» «придністровської молдавської республіки», має надійний контроль над дуже важливою структурою, від якої залежить діяльність компанії «Шериф», — це «державний митний ко-мітет». У грудні 1996 року цю структуру очолив владімір Смір-нов — старший син ігоря Смірнова. відтак, «Шериф» не може собі дозволити вступити у конфлікт з ігорем Смірновим.

водночас, компанія «Шериф» реалізувала кілька інвести-ційних проектів у придністров’ї, і є власником кількох важ-ливих об’єктів нерухомості. це означає, що компанія перш за все опікується проблемою збереження свого права власності

217


на ці об’єкти. власники компанії «Шериф» чудово розуміють, що тільки республіка молдова як держава може гарантувати їй збереження прав власності.

поєднання цих факторів, а саме — недовірливе ставлен-ня ігора Смірнова до політичних партій та існування єди-ного потужного суб’єкта економічної діяльності на місце-вому рівні (компанія «Шериф») — призвело до виникнення дуалізму влади у «придністровській молдавській респу-бліці» (пмр). З одного боку, партія «оновлення» здобула перемогу на місцевих виборах, а також у виборах до «вр» за відсутності реальної конкурентної боротьби, а з іншого боку, вона ніколи не намагалася перебрати на себе функції «президента» «пмр».

проте траплялися ситуації, коли відносини між ігорем Смірновим та партією «оновлення» ставали доволі напруже-ними. вперше конфлікт між ними набув публічного характеру у 2006 році після того, як «оновлення» здобуло перемогу на виборах до «вр» у грудні 2005 року. цей конфлікт особливо виразно проявлявся у поведінці Євгена Шевчука, якого об-рали спікером «вр» 28-го грудня 2005 року без попереднього узгодження з ігорем Смірновим. У подальшому Євген Шев-чук публічно звинуватив ігора Смірнова у корупції, узурпації влади тощо.

на тлі цих подій тирасполь пережив два напади терористів, які були здійснені в громадському транспорті (6-го липня та 13-го серпня 2006 року) і призвели до зростання тривожних настроїв у придністров’ї. За таких суспільних умов, що сфор-мувалось у придністров’ї на той час, вірогідність участі Єв-гена Шевчука у «президентських» виборах у грудні 2006 року вже не здавалася надто неймовірною.

однак, зрештою нічого не сталося — партія «оновлення» не висунула Євгена Шевчука у якості свого кандидата; агіта-ційні матеріали на підтримку ігоря Смірнова були надрукова-ні у друкарні, яка належить компанії «Шериф» і таке інше...

218


місцеві експерти вважають, що лояльності партії «онов-лення» до ігора Смірнова було досягнуто після втручання з боку кремля, якому потрібно було зберегти таку покірну ляль-ку, як ігор Смірнов, на посаді «президента» придністров’я.

конфлікт між Євгеном Шевчуком та ігорем Смірновим повторно спалахнув у квітні 2009 року після того, як 15 квітня «вр» ухвалила у першому читанні поправки до «конституції» «пмр», які були спрямовані на обмеження повноважень іго-ра Смірнова (запровадження посади «прем’єр-міністра», ска-сування посади «віце-президента» тощо). У медіа-просторі розпочалося відкрите протистояння між ігорем Смірновим та групою «вр» Євгена Шевчука. експерти у тирасполі вважа-ють, що відбулися напружені переговори безпосередньо між ігорем Смірновим та власниками компанії «Шериф» (в осо-бі віктора Гушана та іллі казмали). ігор Смірнов здобув при-наймні тимчасову перемогу у конфронтації з Євгеном Шев-чуком — 27-го травня 2009 року ініціатива щодо внесення змін до «конституції» була відкликана, а 8-го липня 2009 року Євген Шевчук залишив посаду спікера «вр». Через один рік, 10-го липня 2010 року Євгена Шевчука було усунено з поса-ди голови партії «оновлення». місцеві експерти переконані у тому, що усунення Євгена Шевчука з обох посад сталося через те, що Євген Шевчук виступив з ініціативою щодо обмеження повноважень ігоря Смірнова шляхом внесення змін до «кон-ституції» «пмр» не порадившись при цьому з віктором Гуша-ном та іллею казмали.

Станом на листопад 2010 року можна зробити висновок, що протистояння між ігорем Смірновим та партією «онов-лення» послабшало і вже жодним чином не проявляється публічно. анатолій камінський, який демонструє абсолют-ну лояльність по відношенню до компанії «Шериф», був ви-сунутий на посаду спікера «вр» та президента партії «онов-лення». 12-го грудня 2010 року відбулися вибори до «вр», які, проте, не принесли нічого принципово нового. ігор Смірнов

219


та власники компанії «Шериф» дотримуватимуться досягну-тих домовленостей про перемир’я, хоча партія «оновлення» й зберегла контроль над «вр».

Євген Шевчук не відмовився від свого прагнення залишати-ся у центрі політичних подій регіону. після того як він залишив посаду спікера «вр», Євген Шевчук головував на установчих зборах руху «відродження придністров’я» (www.vozrojdenie-pmr.ru), які відбулися 22-го вересня 2009 року. разом з Євге-ном Шевчуком цей рух також очолив андрій Сіпченко, який був одним із соратників Шевчука у партії «оновлення». оби-два були зареєстровані кандидатами (Шевчук — у виборчому окрузі № 22, Сіпченко — у виборчому окрузі № 14). особливо дивним є той факт, що обидва «повстанці» — Шевчук та Сіп-ченко — були присутні у списку146 кандидатів, підтриманих партією «оновлення» (усього у цьому списку 30 імен).

таким чином, можна зробити припущення, що усунення Євгена Шевчука з обох посад (спікера «вр» та лідера партії «оновлення») могло бути тактичним задумом групи «Шериф», який не обов’язково мав означати кінець політичної кар’єри Шевчука. відповідно, постає одразу кілька запитань з при-воду позиції власників групи «Шериф» щодо президентських виборів, які відбудуться у грудні 2011 року. однак, очевидним є той факт, що партія «оновлення» отримала за результата-ми виборів 12-го грудня 2010 року конституційну більшість у «вр». Слід додати, що ілля казмали, один із двох власників компанії «Шериф», був відсутній у списку кандидатів, під-тримуваних партією «оновлення», хоча і став депутатом від округу № 11.

З усього вищенаведеного, ми можемо зробити висновок, що протистояння між компанією «Шериф» та ігорем Смірно-вим не слід вважати остаточно завершеним. Скоріше це мож-

146 http://obnovlenie.info/text.php?cat=40&name=spisok_chlenov_rpp_obnovlenie_15_10_10&arch=onsite

220


на назвати тактичним перемир’ям, на яке погодилась компа-нія «Шериф».

інші зареєстровані політичні партії служать виключно у якості декорацій для псевдодемократичного режиму. неза-лежність придністров’я від республіки молдова та більш тісні взаємовідносини з росією є «священими коровами» для всіх політичних партій у придністров’ї. місцева «конститу-ція» чітко визначає, що: «Діяльність громадських організацій, державних органів та їх представників, спрямована проти суве-ренітету Республіки, заборонена». це означає, що антиконсти-туційний режим у придністров’ї не дозволяє формувати по-літичні партії, які б закликали до відновлення територіальної цілісності республіки молдова.

особливе місце у політичному спектрі придністров’я по-сідає комуністична партія придністров’я (кпп), очолювана олегом Хоржаном. він бере участь у більшості громадських за-ходів, які організовуються комуністичною партією республіки молдова у кишиневі. Хоча сам Хоржан і переміг у виборчому окрузі № 40, кпп не спромоглася добитися більшого.

Слід додати, що ми не можемо говорити про наявність чес-ної й прозорої системи виборів у «пмр». більше того, дуже поширеною є точка зору про те, що адміністрація Смірнова має усі необхідні важелі для фальсифікації виборів і оголошує по їх закінченню бажані для себе результати. попри це режим Смірнова оголосив переможцями виборів таких своїх опонен-тів як Шевчук, Сіпченко, Хоржан. Слід також зазначити, що «виборча кампанія» у придністров’ї пройшла у спокійному руслі на тлі пасивності населення. явка виборців становила лише 42,6%.

отже, до дня проведення президентських виборів, при-значених на другу неділю грудня 2011 року, у «пмр» зберіга-тиметься «дуалізм влади». «виконавча гілка влади» й надалі залишатиметься під контролем російської Федерації за допо-могою російської маріонетки — ігора Смірнова, а також за до-

221


помогою російських офіцерів, відряджених до місцевих пра-воохоронних органів, у той час як «законодавча гілка влади» контролюватиметься групою «Шериф».

Важелі, за допомогою яких Росія контролює «ПМР»

якщо процедура виборів до «вр» все ж містить у собі деякі елементи конкурентної боротьби, то процедура формування виконавчої гілки влади у «пмр» забезпечує росію усіма необ-хідними важелями впливу на ситуацію у придністровському регіоні. перш за все, це стосується силових структур. осо-бливу роль у «пмр» відіграє міністерство державної безпеки («мдб»). ця структура досягла значних успіхів у нагнітанні атмосфери страху й насправді перебрала на себе функції полі-тичної поліції, наслідуючи таким чином модель «кдб», що іс-нувала в СрСр. У той же самий час є всі підстави вважати, що «мдб» має власну мережу агентів на правому березі дністра, яка поширюється й на державні органи республіки молдова. користуючись незаконною присутністю російських військо-вих у східних районах республіки молдова, російські секрет-ні служби утримують у придністров’ї необхідний контингент офіцерів, які також діють проти сусідньої України.

армія «пмр» була сформована з використанням зброї та амуніції, яка раніше була у розпорядженні колишньої 14-ї армії. цю армію очолюють російські офіцери. для прикла-ду можна зазначити, що армія «пмр» має у розпорядженні 17 танків т-64, у той час коли національна армія республіки молдова не має у своєму розпорядженні жодного танка. 2-го вересня 2010 року влада тирасполя провела військовий парад, який був нічим іншим, як демонстрацією військової сили ан-тиконституційного режиму. військовий потенціал «пмр», що був сформований і підтримується зусиллями російської Фе-дерації, цілком співставний із військовим потенціалом рес-публіки молдова. російські офіцери (армія, секретні служби

222


тощо) отримують офіційний статус пенсіонерів у росії і далі спрямовуються до «пмр», де займають посади міністрів та заступників міністрів тощо.

У цьому сенсі дуже суттєве значення має «міністерство державної безпеки». міністр безпеки вадим антюфєєв утік із латвії після того, як проти нього було розпочато криміналь-не розслідування. За рекомендацією групи депутатів «Союз» із верховної ради СрСр вадим антюфєєв вирушив до тирас-поля, де взяв участь у військових акціях проти кишинева. У 1999 році в. антюфєєв закінчив російську академію держав-ної Служби, яка знаходиться під патронатом президента ро-сійської Федерації, а в 2003 році отримав докторський ступінь у цьому ж самому закладі. перший заступник антюфєєва — Геннадій россіхін — колишній офіцер кдб, брав участь у ство-ренні «територіальних Загонів порятунку» (перша версія во-єнізованих формувань діючого режиму). він працює в «мдб» з 1992 року. інші два віце-міністри з питань безпеки, валерій Юнєвіч та валерій Гебос, також спочатку були відправлені на пенсію у росії й згодом переведені до тирасполя. джерела з придністров’я стверджують, що службовці «силових мініс-терств» «пмр» щомісяця отримують суттєву надбавку до за-робітної плати безпосередньо від російської Федерації.

політика російської Федерації що полягає у просуванні осіб, відправлених з росії до місцевих органів влади, не об-межується виключно місцевою армією чи секретними служ-бами. так, зокрема, з одинадцяти членів «кабінету міністрів» вісім народилися за межами колишньої молдавської рСр.

Роль «президента» «ПМР» та перспективи 2011 року

Хоча «пмр» намагається позиціонувати себе як демокра-тична держава, факт перебування ігора Смірнова при владі впродовж уже двадцяти років чітко говорить про авторитарну сутність режиму. проте насправді факт тривалого перебування

223


ігоря Смірнова у владі пояснюється тим, що він є маріонеткою у руках кремля й що саме він був потрібен кремлю. якщо ро-сійська Федерація бажає зберегти контроль над цією частиною республіки молдова, вона повинна знайти спосіб як залишити за собою контроль над «виконавчою гілкою влади» у «пмр». ця проблема є актуальною ще і тому, що 23-го жовтня 2011 року ігорю Смірнову виповниться сімдесят років.

У той же самий час прагнення «пмр» сприйматися пра-вовою державою створює проблеми для російської Феде-рації у разі реалізації плану під назвою «Спадкоємець». ро-сійська Федерація не може просто відправити будь-кого до придністров’я й забезпечити його «обрання» у якості наступ-ника ігоря Смірнова. проблема полягає у тому, що «консти-туція» «пмр» вимагає від кандидатів на посаду «президента» «пмр», щоб ті мали статус «громадян придністров’я» впро-довж щонайменше десятирічного терміну. У 2009 році група ігора Смірнова підготувала проект нової «конституції», яку планувалося затвердити на референдумі. цей проект усував вимогу про десятирічний термін «придністровського грома-дянства», замінивши її вимогою постійного проживання на території «пмр» впродовж щонайменше десяти років. однак, 18 листопада 2009 року «вр» відхилила вимогу ігоря Смірно-ва щодо проведення конституційного референдуму, і тому, принаймні на даний момент, вимоги до кандидатів на посаду «президента» залишаються незмінними.

це означає, що російська Федерація спробує реалізувати варіант з «переобранням» ігоря Смірнова на посаді «прези-дента» «пмр» на наступний термін, або висуне іншого кан-дидата, який матиме статус «громадянина придністров’я» впродовж щонайменше десяти років станом на осінь 2011 року, чи повернеться до реалізації плану щодо зміни «кон-ституції» у залі «вр». проте, для успішної реалізації будь-якого з цих сценаріїв знадобиться підтримка власників ком-панії «Шериф».

224


підбиваючи підсумки сказаного про внутрішньополі-тичну ситуацію в «пмр» ми можемо стверджувати, що у придністров’ї існує комерційна структура (компанія «Ше-риф»), яка фінансує та контролює найвпливовішу місцеву партію («оновлення»). За результатами виборів 12-го груд-ня 2010 року ця партія отримала конституційну більшість у «вр». За двадцять років перебування при владі позиції іго-ра Смірнова похитнулися, і не виключено, що росія шукає можливості для реалізації плану «Спадкоємець» у грудні 2011 року.

Ефективне вирішення конфлікту у Придністров’ї — вірогідні сценарії участі Росії у конфлікті

Ситуація навколо конфлікту в придністров’ї швидко змі-нюється. це також стосується політичних процесів, що від-буваються на правому березі дністра. після восьмирічного домінування (2001-2009) комуністичної партії республіки молдова й тривалої деградації політичної демократії та ін-ститутів держави за підсумками попередніх парламентських виборів 29 липня 2009 року була утворена нова правляча коа-ліція — альянс «За європейську інтеграцію», а комуністична партія була змушена перейти в опозицію.

такий розвиток подій помітно засмутив російську Федера-цію, яка відчула, що у республіці молдова позиції прихиль-них до росії політичних сил ослабли. російська Федерація збільшила масштаби застосування м’якої сили у регіоні. ряд експертів вважає, що російська Федерація докладає зусиль, щоб здобути чи зберегти контроль над певними політичними партіями у республіці молдова. У цьому контексті переваж-но згадується комуністична партія та демократична партія. Через брак внутрішньої демократії у цих партіях дуже склад-но зробити припущення, наскільки ці партії є залежними від кремля. проте процес формування коаліції за підсумками по-

225


передніх виборів 28-го листопада 2010 року без комуністів дав нам певну відповідь на це запитання.

можна зробити припущення, що еволюція суспільства у європейському напрямку триватиме й надалі, і зрештою при-зведе до зміцнення взаємовідносин між ЄС та республікою молдова, що в свою чергу дозволить молдові зайняти жор-сткішу позицію щодо конфлікту в придністров’ї та політики, яку проводить російська Федерація. За таких обставин оче-видно, що російська Федерація спробує «покарати» молдову за допомогою так званих «асиметричних відповідей», скорис-тавшись цілим переліком слабких місць, які має республіка молдова у відносинах з росією. Ще більша загроза криєть-ся в тому, що молдовське суспільство до цього часу уникало дискусій з приводу того, яку ціну воно готове заплатити за-ради об’єднання республіки молдова. проблема конфлікту в придністров’ї залишається на задвірках громадської думки у кишиневі. це означає, що таке суспільство психологічно не готове до подібних підходів при вирішенні проблеми.

У будь-якому випадку очевидним є те, що перелік слабких місць молдови у відносинах з росією є дуже довгим. У той же самий час, спалаху збройного конфлікту між Грузією та ро-сією передувала серія обмежувальних заходів проти Грузії, за допомогою яких росія намагалась покарати Грузію за її пове-дінку, яка зрештою базувалась на захисті національних інтере-сів Грузії. тому, якщо республіка молдова прагнутиме досягти ефективного вирішення конфлікту у придністров’ї, що звіль-нить її від контролю з боку росії, суспільство та політичний клас у молдові мають бути готовими відчути на собі вплив «асиметричних відповідей», які може застосувати росія.

перш за все, росія може накласти повне і довготривале ем-барго на експорт місцевих товарів на російський ринок. про-те, введення візового режиму для громадян республіки мол-дова може призвести навіть до ще більш серйозних наслідків. невипадковим є те, що посол росії у кишиневі, валерій

226


кузьмін, у своїй заяві147 від 15-го листопада 2010 року зазначив наступне: «Згідно з підрахунками експертів, частка грошових переказів із росії складає 70% від загальної суми грошових пе-реказів до молдови, яка за перші вісім місяців 2010 року скла-ла трохи менше 900 млн. доларів СШа. За даними «росстату», за перші півроку потік громадян, які виїздили до росії, збіль-шився на 350% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, що безумовно відображає загальну тенденцію, включаю-чи прагнення легалізувати перебування робітників з молдови на території росії».

наголос посла росії у кишиневі на важливості грошових переказів разом із запереченням у тій самій промові будь-яких перспектив щодо виведення військ, які незаконно перебува-ють у східних регіонах, являє собою пряму погрозу, спрямо-вану на адресу молдови. це означає, що республіка молдова має зробити вибір між «покірною» поведінкою щодо росії та жорсткою політикою, спрямованою на реінтеграцію держави. другий варіант пов’язаний із значними ризиками, і це озна-чає, що республіка молдова та її зарубіжні партнери мають бути готовими до будь-якого сценарію поведінки з боку ро-сії. в іншому випадку проект розбудови держави, що має на-зву республіка молдова, може бути до кінця нереалізований і остаточно дискредитований у не дуже далекому майбутньому.

147 http://www.moldova.mid.ru/press-slujba/pr_10_48.htm

227


3.4. ВІРОГІДНІСТь СПАЛАХУ ЗБРОйНиХ КОНфЛІКТІВ У РЕГІОНІ

Der Krieg ist eine bloße Fortsetzung der Politik mit anderen Mitteln.Війна — це лише продовження політики іншими засобами.

Карл Фон Клаузевіц

методології оцінки ризику виникнення конфлікту почи-наються із визначення терміну «військовий конфлікт». іс-нує кілька інтерпретацій цього терміну і деякі з них мають абстрактно-теоретичний характер, об’єднуючи у собі більшу частину різних видів конфліктів. одним із прикладів такої ін-терпретації є наступний: військовий конфлікт — це «оскар-жена несумісність, яка стосується державної влади та/або те-риторії з використанням збройних сил військами двох сторін, принаймні одна з яких є діючою владою у державі»148.

як правило, методології оцінки ризику військового кон-флікту базуються на аналізі кількох показників, найважливі-шими з яких є наступні:

— діяльність органів влади та політична нестабільність (рі-вень розвитку демократії, міцність політичного режиму, обмеження громадянських та політичних прав, рівень корупції тощо);

— рівень мілітаризації (значення військової складової у внутрішній та зовнішній політиці, загальна сума та роз-поділ військових витрат, рівень витрат на військові по-треби у порівнянні з іншими країнами у регіоні тощо);

148 Методологія оцінки конфліктів. Стокгольмський Міжнародний Інститут з Дослі-дження Проблем Миру. Методологія оцінки конфліктів. Карлтонський Університет. Згідно з цією методологією, малий збройний конфлікт – це конфлікт, який при-зводить до загибелі принаймні 25 людей на рік внаслідок бойових дій та менше ніж 1000 загиблих людей внаслідок боїв за весь час тривання конфлікту. Зброй-ний конфлікт середньої інтенсивності – це конфлікт, який призводить до загибелі принаймні 25 людей на рік внаслідок бойових дій та не менше ніж 1000 загиблих людей внаслідок боїв за весь час тривання конфлікту, проте водночас кількість загиблих має складати менше ніж 1000 людей на рік. Збройний конфлікт, що при-зводить до загибелі не менше ніж 1000 людей за рік, вважається війною.

228


— неоднорідність населення (рівень етнічного та релігій-ного розмаїття, ризик виникнення міжетнічного та/або міжрелігійного конфлікту);

— демографічний тиск (темпи зростання кількості насе-лення, щільність населення, темпи зростання міського населення, зміни у віковій структурі населення тощо);

— економічний тиск (темпи зростання ввп, рівень ввп на душу населення, інфляція та ціни, доступ до сирови-ни та джерел енергії, прямі іноземні інвестиції, рівень боргу, свобода торгівлі тощо);

— індекс розвитку людства (охорона здоров’я, соціальний захист, рівень освіти тощо);

— вплив факторів навколишнього середовища (водні та при-родні ресурси, оброблювальні землі, території лісу тощо);

— міжнародні зв’язки (участь у міжнародних економічних та військових організаціях, організаціях оон, участь у міжнародних конфліктах тощо).

комплексність індикаторів та наявність цілого ряду змін-них величин (таких як політика, що проводиться у різних сферах) або невідомих величин (таких як таємна політика) перетворює оцінку ризику військового конфлікту на дуже складне і комплексне завдання, для вирішення якого по-трібно залучати цілий ряд інститутів із сектору державної безпеки. на підставі результатів, отриманих у ході оцінки, приймаються рішення політичного, військового, економіч-ного характеру, які суттєво впливають на внутрішню та зо-внішню політику. неточні висновки та перебільшення при оцінці ризику виникнення військового конфлікту може за-вдати величезної шкоди, в той час як недооцінка вірогідності розв’язання конфлікту може стати загрозою для самого іс-нування держави.

У рамках даного дослідження ми розглянемо ризики розв’язання військового конфлікту в регіоні виключно на під-ставі стислого аналізу даних про зрушення у політиці в сфері

229


державної безпеки та оборони України, росії та республіки молдова.

Політика України у сфері державної безпеки

З моменту оголошення суверенітету й до сьогодні політика України у сфері державної безпеки та оборони характеризуєть-ся непослідовністю стратегічних цілей, незавершеністю розви-тку правової бази та триваючою кризою інститутів у сфері дер-жавної безпеки. Завдання розвитку правової бази, необхідної для функціонування системи національної безпеки, виявилося занадто складним та приголомшливим у порівнянні з можли-востями та амбіціями політичних сил, які впродовж усього про-цесу розбудови України як незалежної держави були занадто зосереджені на постійній боротьбі за владу.

відповідно до змісту офіційної доктрини з приводу держав-ної безпеки, найважливішими документами, на яких має ба-зуватися політика України у сфері державної безпеки та обо-рони, є наступні: концепція національної безпеки, Стратегія національної безпеки та військова доктрина. концепція на-ціональної безпеки України — це базовий документ, в якому визначені основні принципи розвитку й реалізації політики держави у сфері національної безпеки, і який був затверджений лише 16-го січня 1997 року після тривалого й складного проце-су розробки документу, який розтягнувся на чотири роки.

будучи рамковим документом, який є основоположним для запровадження та функціонування системи національ-ної безпеки, концепція мала «забезпечити узгоджений під-хід під час формування правової бази, розробки доктрин, стратегій, концепцій, державних та відомчих програм у різ-них сферах національної безпеки»149. цей документ, який мав стратегічне значення, визначав головні цінності, на-

149 Концепція Національної Безпеки України, затверджена 16-го січня 1997 року.

230


ціональні інтереси, загрози національній безпеці, основні напрямки державної політики, спрямованої на нівелюван-ня цих загроз, структуру системи національної безпеки та базові функції інститутів.

відповідно до концепції національної безпеки націо-нальні інтереси України відображають основні цінності та прагнення українського народу і складаються з: створення громадянського суспільства; підвищення ефективності ді-яльності місцевих та державних органів влади; розвитку де-мократичних інститутів; досягнення національної гармонії; забезпечення політичної та соціальної стабільності; забез-печення суверенітету, територіальної цілісності та непоруш-ності державних кордонів; створення ефективної ринкової економіки; покращення генофонду українського народу; розвитку української нації; виховування почуття національ-ної гордості; розвитку етнічної, культурної та лінгвістичної ідентичності громадян України; налагодження взаємовигід-них відносин з усіма державами; інтеграції у європейське та світове співтовариство.

якщо подивитись на те, яким чином визначені основні цінності та прагнення українського народу у концепції наці-ональної безпеки, то можна стверджувати, що насправді вони являють собою перелік найбільш слабких місць та проблем, з якими зіткнулась українська держава. ці слабкі місця та про-блеми підтверджуються визначенням багатоманітних загроз національній безпеці України, серед яких доречно буде згада-ти в рамках даного дослідження наступні:

— у політичній сфері (загрози конституційному ладу та су-веренітету, втручання у внутрішні справи з боку інших країн, існування сепаратистських тенденцій, погіршен-ня міжрелігійних та міжетнічних відносин, порушення принципу розподілу гілок влади, неспроможність впро-вадити законні рішення державної та місцевої влади, недостатньо ефективний механізм, який не здатен за-

231


безпечити верховенства права, порядку всередині краї-ни та боротьбу проти злочинності);

— в економічній сфері (неефективне державне регулювання економічних відносин, неспроможність вирішити пробле-му фінансової, технологічної та сировинної залежності на-ціональної економіки, економічна ізоляція тощо);

— у соціальній сфері (низький рівень життя громадян, без-робіття, моральна та духовна деградація суспільства);

— у військовій сфері (напади на суверенітет та терито-ріальну цілісність держави, порушення існуючого балан-су військових сил та озброєнь шляхом зосередження вій-ськових біля державного кордону, військово-політична нестабільність та військові конфлікти у сусідніх країнах, низький рівень боєздатності національної армії, полі-тизація силових структур, утворення та діяльність неза-конних військових формувань).

простий аналіз наведених вище загроз вказує на внутрішні джерела походження цих загроз, а також на дві конкретні кра-їни (росію та республіку молдова), які відповідного до даного документу можуть вважатися джерелом загроз національній безпеці України.

наступний важливий документ, Стратегія національної безпеки, яка має визначати практичні способи досягнення національних інтересів, способи боротьби із ризиками та загрозами, а також сприяти реалізації державної політики у сфері національної безпеки, був затверджений лише у 2007 році, що, враховуючи часову відстань, ставить під великий сумнів відповідність концепції національної безпеки 1997 року цьому документу. більше того, Стратегія національної безпеки була підписана президентом віктором Ющенком в умовах політичної нестабільності, позначеної довготри-валим конфліктом між президентом Ющенком, прем’єр-міністром Юлією тимошенко та лідером партії регіонів ві-ктором януковичем, який контролював критичну кількість

232


голосів депутатів парламенту. тривалий політичний конфлікт між гілками влади та прийняття подібного документу не на початку, а наприкінці терміну дії повноважень тодішньої влади, від самого початку поставили під сумнів перспективи реалізації Стратегії національної безпеки та її узгодженість із функціонуванням та подальшим розвитком системи на-ціональної безпеки.

непослідовність стратегічних підходів також була харак-терною рисою Української військової доктрини, яка була за-тверджена 15-го червня 2004 року. незважаючи на відсутність на той час діючої Стратегії національної безпеки, військова доктрина визначила ряд національних стратегічних цілей та була відверто пронатівською. Зокрема, у доктрині євроат-лантична інтеграційна політика згадується як умова для за-безпечення військової безпеки України, і кінцева мета цієї політики — вступ у нато — організацію, яка є основою євро-пейської безпеки.

незважаючи на стратегічний характер документу та позна-чення членства у нато як кінцевої мети, насправді взаємодія з нато здебільшого мала риси формальної імплементації у вузьких межах положень «Хартії про особливе партнерство» і виключно тих заходів, реалізація яких була профінансована західними країнами. У результаті, на своєму шляху до євро-атлантичної інтеграції Україна здала свої позиції у загально-му заліку аутсайдерам, які спочатку навіть не розглядалися у контексті цього процесу.

після виборів 2009 року політика України у сфері без-пеки зазнала суттєвих змін. невдовзі після власного обран-ня президент України віктор янукович заявив, що Україна переосмислить військові загрози, внесе зміни до військової доктрини та забезпечить реалізацію принципу самодостат-ності при побудові системи захисту, водночас відзначивши у якості джерел загрози національній безпеці «глобальну не-стабільність та збільшення кількості конфліктів у міждержав-

233


них відносинах»150. враховуючи таку зміну політичного курсу у сфері національної безпеки, 2-го липня 2010 року україн-ський парламент прийняв закон «про основні засади зовніш-ньої та внутрішньої політики», який вніс суттєві поправки до Закону про основи національної безпеки України. інтеграція України у євроатлантичний простір безпеки була видалена з переліку пріоритетних національних інтересів, євроінтеграція була поставлена на один рівень із встановленням стратегічно-го партнерства з росією, а повномасштабна участь України у північноатлантичному договорі була викреслена з переліку основних завдань державної політики151.

політика України у сфері державної безпеки та оборони переважно обумовлена її наближеністю до росії, яка від са-мого початку була позначена між рядків як джерело загроз на ціональній безпеці України у концепції національної без-пеки. двосторонні відносини цих двох країн відзначалися на-явністю багатьох протиріч та розбіжностей у сфері безпеки, найбільш помітними серед яких є:

— прагнення України вступити до нато, якому росія жорстко протидіяла;

— міжетнічна напруга у криму, яку росія активно підтри-мувала;

— російська військово-морська база у Севастополі, виве-дення якої з території України було постійною пробле-мою двохсторонніх відносин від самого початку неза-лежності України;

— проблема постачання природного газу та суперечки між російським «Газпромом» та українським урядом, які двічі призводили до припинення постачання газу у січ-ні 2006 року та січні 2008 року, і обидва рази серед по-страждалих опинявся цілий ряд європейських країн;

150 Заява Президента України В.Януковича під час святкування 18-ї річниці Заява Президента України В.Януковича під час святкування 18-ї річниці створення Служби Безпеки України. Ucranews (Украньюз).

151 http://news.liga.net/news/N1019157.html http://news.liga.net/news/N1019157.html

234


— процес делімітації морських кордонів, який і досі зали-шається незавершеним;

— засудження військової агресії росії на території Грузії у серпні 2008 року.

попри наявність усіх цих загроз, участь військових інсти-тутів у політиці України в сфері безпеки та захисту була об-меженою, і прогнози щодо розширення їхньої участі зали-шаються доволі песимістичними. нескінченна дилема щодо обрання східного або західного вектору розвитку, а також від-чуження українського суспільства і політики всередині кра-їни заважають розробці сталої військової політики. За таких умов, продовжується стабільне падіння військового потен-ціалу України, яке характеризується скороченням кількості військового персоналу, військових підрозділів та зменшенням їх боєздатності, обмеженою кількістю військових частин та низькою престижністю професії військовослужбовця, старін-ням озброєння та військового обладнання, провалом військо-вих реформ та програм розвитку. отже, недостатня прозорість та чіткість геополітичного вибору України — це не лише пере-пона на шляху до європейської інтеграції, але й також головна загроза національній безпеці як зсередини, так і ззовні.

Політика Російської федерації у сфері державної безпеки

російська Федерація розробила вдосконалену концеп-туальну модель для реалізації політики у сфері державної без-пеки та оборони. ключовим документом, який визначає сис-тему стратегічних пріоритетів, цілей та заходів внутрішньої та зовнішньої політики у сфері національної безпеки та довго-строкового розвитку держави, є Стратегія національної без-пеки російської Федерації до 2020 року.152

152 Стратегія національної безпеки Російської Федерації, затверджена 19-го трав-ня 2009 року.

235


положення Стратегії базуються на наступних висновках, зроблених на підставі проведеного аналізу тенденцій розви-тку системи міжнародної безпеки: «глобалізація в усіх сферах міжнародного життя; поглиблення міждержавних розбіжнос-тей у зв’язку із нерівномірним розвитком та збільшенням роз-риву у рівнях добробуту; зростаюча незахищеність усіх членів міжнародного співтовариства перед обличчям нових загроз та викликів; неадекватність глобальної та регіональної системи безпеки, орієнтованої (особливо у євроатлантичному регіоні) виключно на потреби нато, що призводить до виникнення постійно зростаючої загрози міжнародній безпеці»153.

починаючи з аргументу про те, що у довгостроковій пер-спективі увага міжнародної політики буде зосереджена на оволодінні енергоресурсами, Стратегія визначає у якості на-ціонального інтересу трансформацію російської Федерації у глобальну державу з метою забезпечення стратегічної стабіль-ності по всьому світу. в цьому контексті, перелік загроз націо-нальній безпеці не містить у собі посилання на такі «класичні» загрози, як військова агресія, порушення державних кордонів або втручання у внутрішні справи, і, натомість, посилається виключно на політику «деяких держав», спрямовану на забез-печення військового домінування. Стратегія робить наголос на категоричному небажанні російської Федерації схвалити плани нато стосовно розширення до кордонів російської Федерації, і також попереджає, що національним інтересам росії буде завдано шкоди у разі одностороннього застосуван-ня сили або у разі виникнення конфліктів між провідними країнами світу.

Зміст положень Стратегії національної безпеки повністю розкривається у новій військовій доктрині російської Федера-ції, яка була затверджена президентом росії 5-го лютого 2010 року. доктрина є логічним продовженням положень, викладе-

153 Те ж саме джерело.Те ж саме джерело.

236


них у військових доктринах з 1993 по 2000 рік, а також надає оновлену перспективу того, як саме росія підходитиме до ви-рішення військових конфліктів та застосування ядерної зброї. найбільш суперечливою частиною даного документу є посилан-ня на «зовнішні загрози». Усвідомлюючи той факт, що «вірогід-ність широкомасштабної агресії з використанням звичайного та ядерного озброєння проти російської Федерації» зменшу-ється, доктрина водночас стверджує, що «у багатьох сферах військові загрози для російської Федерації зростають»154.

У цьому контексті, росія залишає за собою право на ви-користання ядерної зброї не тільки для того, щоб примусити інших відмовитися від використання ядерної або іншої зброї масового знищення проти росії та її союзників, але й також у випадках застосування звичайних видів озброєння, яке без-посередньо загрожує росії155. крім того, загрозлива сутність нової військової доктрини проявляється у посиланні на право використовувати російські збройні сили за межами території росії з метою захисту російської Федерації та її громадян, а також з метою збереження міжнародного миру та безпеки.

перелік зовнішніх військових небезпек, викладених у вій-ськовій доктрині росії, є доволі довгим і суперечливим та включає в себе наступні пункти:

— тенденція до глобальної експансії функцій, які виконує нато, із порушенням норм міжнародного права, а та-кож наближення військової інфраструктури нато до кордонів російської Федерації включно із розширенням військового блоку;

— Спроби дестабілізувати ситуацію у різних державах, ре-гіонах та підірвати стратегічну стабільність;

154 Військова Доктрина Російської Федерації, затверджена 5-го лютого 2010 року.Військова Доктрина Російської Федерації, затверджена 5-го лютого 2010 року.

155 «Ми не збираємось на когось нападати, але ми також не будемо чекати, поки «Ми не збираємось на когось нападати, але ми також не будемо чекати, поки на нас хтось нападе. Враховуючи типи озброєння, які є у розпорядженні деяких нових держав, у нас може не залишитися шансу на відповідь». М.Патрушев, Секретар Ради Безпеки Російської Федерації (5 лютого, 2010 року)

237


— розміщення іноземних військових контингентів у краї-нах та водних просторах, прилеглих до росії та її союз-ників;

— Створення та розміщення стратегічних протиракетних систем захисту, що підривають глобальну стабільність та порушують встановлений баланс сил, а також призво-дять до мілітаризації простору;

— територіальні претензії на адресу російської Федерації та її союзників, а також втручання в їхні внутрішні справи;

— поширення зброї масового знищення та порушення міжнародних угод щодо контролю над озброєнням;

— використання військової сили на територіях, прилеглих до російської Федерації, із порушенням положень Хар-тії оон та інших міжнародних правових норм;

— наявність заморожених військових конфліктів та еска-лація подібних конфліктів на території держав, приле-глих до російської Федерації та її союзників;

— поширення міжнародного тероризму; — виникнення нових джерел міжетнічних (міжрелігійних)

протиріч, діяльність радикальних збройних угруповань на територіях, прилеглих до державного кордону росій-ської Федерації та державних кордонів її союзників, а також територіальні суперечки та зростання сепаратиз-му, релігійного екстремізму у різних регіонах світу156.

на додаток до військових небезпек, у військовій доктри-ні також надається перелік військових загроз, який включає в себе:

— «Загострення військово-політичної ситуації та створен-ня передумов для використання військової сили;

— перешкоджання роботі державного та військового ко-мандування, а також роботі системи контролю, втру-чання у роботу ядерних сил стратегічного призначення,

156 Військова Доктрина Російської Федерації, затверджена 5-го лютого 2010 року

238


систем попередження ракетних атак, систем спостере-ження за простором, сховищ для ядерних боєголовок, об’єктів атомної енергетики та інших потенційно небез-печних об’єктів;

— Формування та підготовка нелегальних збройних фор-мувань, їхня діяльність на території росії або на терито-рії її союзників;

— демонстрація сили в ході проведення військових на-вчань на території держав, прилеглих до росії або її со-юзників із відверто провокаційним наміром;

— активізація діяльності військових сил у різних державах із проведенням повної або часткової мобілізації та пере-хід до режиму військового часу»157.

військова доктрина російської Федерації має відверто ан-тинатівську та антиамериканську спрямованість. в офіційних заявах така позиція мотивується наступним чином: «погіршен-ня військово-політичної ситуації внаслідок спроб СШа досяг-ти світового панування, розширити та посилити військову при-сутність Сполучених Штатів та союзників з нато у регіонах, прилеглих до російської Федерації, отримати доступ до енер-горесурсів та інших ресурсів країн Снд, активної підтримки процесів, спрямованих на витіснення російської Федерації із територій, які входять у сфері її традиційних інтересів»158.

Головна відмінність між військовою доктриною російської Федерації та аналогічним документом Сполучених Штатів америки полягає у тому, що нова військова доктрина росії розглядає дії СШа як такі, що містять у собі загрози та не-безпеку для російської Федерації, в той час як американський документ розглядає російську Федерацію у ролі партнера. З одного боку, військові стратегії російської Федерації ви-словлюють занепокоєння з приводу гіпотетичних загроз, які

157 Те ж саме джерело.

158 Анатолій Сердюков, Міністр �борони Російської ФедераціїАнатолій Сердюков, Міністр �борони Російської Федерації

239


надходять від СШа та нато, а з іншого боку, американська та європейська стратегії розраховують на допомогу російської Федерації у війні в афганістані, у боротьбі з міжнародним те-роризмом та розповсюдженням зброї масового знищення. За-гроза повернення до конфронтації із країнами Заходу, як це було за часів «Холодної війни», була вже кілька разів озвучена російською Федерацією за останні роки. кремль користуєть-ся кожною слушною нагодою, щоб нагадати європейцям про те, що «вступ до нато країн з пострадянського простору є прямою загрозою для російської Федерації», а також щоб під-дати жорсткій критиці політику СШа стосовно європейсько-го простору, яка може доходити до погроз.

погрози з боку російської Федерації повною мірою підкрі-плюються реальними діями, такими, як «антитерористична» війна на кавказі, яка насправді є громадянською війною дер-жави проти власного населення, а також «миротворча» опера-ція у південній осетії, яку не можна назвати по іншому, окрім як війна проти іншої незалежної держави із подальшою оку-пацією її території.

під час аналізу політики росії у сфері безпеки важливо мати на увазі те, що російська Федерація — це держава, в якій центральна виконавча влада має абсолютні повноваження для прийняття рішень, в той час як парламент (державна дума) виконує суто декоративну функцію. Усі стратегічні документи з приводу національної безпеки — концепція національної безпеки, військова доктрина та стратегічні програми розви-тку Збройних Сил — затверджуються виключно президентом російської Федерації, а не державної думою, яка в решті-решт так само не має повноважень для прийняття рішень з приводу витрат на військові потреби.

яскравим прикладом того, яким чином відбувається про-цес прийняття рішень у сфері національної безпеки та обо-рони, є акт військової агресії у Грузії, вчинений російською Федерацією. навіть попри те, що відповідно до діючого за-

240


конодавства рішення про застосування Збройних Сил росій-ської Федерації за межами держави формально відноситься до юрисдикції державної думи, насправді, ані державна дума, ані рада безпеки російської Федерації не брали участі у при-йнятті таких рішень як до, так і після завершення акту вій-ськової агресії.

Загрози, які містить у собі політика російської Федерації у сфері державної безпеки, є численними і викликають ве-лике занепокоєння у сусідніх державах, країнах Європи та СШа, кожна з яких періодично та безуспішно намагається встановити партнерські відносини з російською Федераці-єю. докорінні розбіжності в ідеології, базових принципах, які обумовлюють існування європейських держав у порівнянні з аналогічними принципами росії, а також розбіжності у наці-ональних цінностях та стратегічних цілях становлять реальну та постійну загрозу міжнародній та регіональній безпеці.

Політика Республіки Молдова у сфері державної безпеки

недоліки у політиці республіки молдова у сфері державної безпеки та оборони багато в чому схожі на недоліки україн-ської політики у зазначених сферах. ці недоліки характери-зуються непослідовністю реалізації стратегічних цілей, неза-вершеністю формування правової бази, а також ігноруванням реального стану сфери державної безпеки. так само, як і у ви-падку з Україною, процес розробки правової бази, необхідної для функціонування сектору національної безпеки, виявився занадто складним для національних інститутів, враховуючи їхні реальні можливості. З одного боку, одразу після затвер-дження концепції національної безпеки республіки мол-дова 5-го травня 1995 року, цей документ був позначений як неефективний та непридатний для застосування на практиці. З іншого боку, за відсутності документів, в яких були б логічно викладені подальші дії, актуальність цього документа посту-

241


пово була вичерпана в результаті значних змін, що сталися на внутрішній та міжнародній арені.

нова концепція національної безпеки республіки мол-дова, затверджена 22-го травня 2008 року, була розроблена з офіційною метою надати актуальну оцінку обстановці без-пеки, що склалась навколо республіки молдова, а також за-провадити новий підхід до визначення цілей та завдань націо-нальної безпеки, основних напрямків розвитку національної безпеки, а також цінностей та загальних принципів, які слід відстоювати159. ця концепція, обумовлена, насамперед, по-літичними завданнями уряду, який на той час був при владі, і спрямована на поліпшення напружених взаємовідносин з російською Федерацією, взяла за основу статус постійного нейтралітету при визначенні базових принципів, цінностей, завдань та напрямків розвитку національної безпеки. відпра-вивши дане послання щодо змісту зовнішньої політики на адресу, насамперед, російської Федерації, уряд у подальшому не доклав жодних зусиль щодо формування правової бази для реалізації політики у сфері національної безпеки, а питання розробки інших стратегічних документів (Стратегія націо-нальної безпеки, військова доктрина) було виключено із по-рядку денного республіки молдова. Усі базові ідеї, викладені у концепції, зрештою залишилися на рівні намірів.

в умовах браку стратегічних документів відсутнє чітке уяв-лення з приводу реальних загроз, потенційних загроз та спосо-бів реагування на ці загрози, але найголовнішою проблемою є відсутність чіткого бачення стратегічних напрямів зовнішньої політики, політики у військовій сфері та внутрішньої політи-ки. така невизначеність особливо спантеличує сектор безпеки та оборони на внутрішній арені. За відсутності чітко визна-ченої політики у сфері державної безпеки, а також стратегій та програм розвитку силові відомства республіки молдова за-

159 Концепція Національної Безпеки Республіки Молдова, затверджена 22-го Концепція Національної Безпеки Республіки Молдова, затверджена 22-го травня 2008 року

242


лишаються «дезорієнтованими» щодо перспектив на майбут-нє, а також надто вразливими до політичної кон’юнктури. У результаті, інститути сектору національної безпеки, і, насам-перед, національна армія та сили міністерства внутрішніх Справ перебувають у глибокій кризі, яка негативним чином позначилась на авторитеті та рівні довіри до цих інститутів.

водночас, концепція постійного нейтралітету в тому ви-гляді, як її розуміють та використовують у якості базово-го принципу концепції національної безпеки у республіці молдова, не дає вагомих аргументів та підстав для надання достатньої уваги сфері державної безпеки та оборони, і у своїх рR-зусиллях політичні лідери можуть навіть дійти до запере-чення самої необхідності існування збройних сил.

незважаючи на провідну роль сфери державної безпеки і оборони у забезпеченні належного функціонування правової держави та необхідних умов для економічного розвитку краї-ни, республіка молдова не досягла прогресу в політиці у сфе-рі безпеки та діяльності інститутів сфери безпеки. події, що сталися 7-го квітня 2009 року у республіці молдова, є яскра-вим прикладом, який свідчить про неефективність системи безпеки, інститутів сфери безпеки і, зокрема, неспроможність та некомпетентність менеджменту, а також брак ефективних механізмів прийняття рішень. ці події забезпечують достатню кількість аргументів для тверджень про те, що система безпе-ки та захисту республіки молдова на даний момент не спро-можна адекватно реагувати на кризові ситуації, які можуть потенційно виникнути.

така неспроможність викликає особливе занепокоєння у зв’язку з триваючою присутністю військових сил російської Федерації на території республіки молдова. Структуровані у два окремих підрозділи, які є різними на перший погляд, вій-ськовослужбовці, що виступають під прапором російської Фе-дерації, та військові формування під прапором режиму у тирас-полі насправді є складовими однієї військової системи. немає

243


значення, наскільки витонченими будуть дипломатичні ви-словлювання з боку кремля, все одно, військовослужбовці під прапором росії, а також ті, що виступають під червоно-зеленим прапором, у політичному та військовому розумінні є елемента-ми єдиної системи, яка має єдину мету — тримати республіку молдова у максимальній залежності від російської Федерації, використовуючи важіль військової присутності у будь-якому вигляді. Усі ці війська мають єдиний центр ухвалення рішень та єдиний оперативний план, який передбачає проведення спільних навчань, наявність спільного місця дислокації та вза-ємовиручку, постачання зброї та амуніції з одних і тих самих військових складів. різниця між цими силами існує тільки на тактичному рівні та у «дипломатичних» розмовах.

досить красномовним є той факт, що з вуст представни-ків російської Федерації ніколи не лунали і навряд чи пролу-нають будь-які офіційні заяви з приводу військових структур «пмр», кількості зброї, яка була їм передана, або «захоплена» ними. добре відоме те, що озброєння та екіпірування цих сил відбувалося за рахунок запасів зі складів російської армії, і що насправді нічого не «захоплювалося» без спеціальної згоди кремля, і що по жодній з цих дій не було засуджених, «пока-раних» і не було жодної протидії.

існують достатні аргументи для тверджень про те, що мі-сії, структура, склад, організація, матеріальне забезпечення, кількість військовослужбовців, тактика та бюджет для цих сил затверджуються не у «верховній раді», «уряді» або «міністер-стві оборони», розташованих у тирасполі. більше того, цим силам не обов’язково мати у розпорядженні власні концепції, стратегії, доктрини, закони та інструкції з питань безпеки, які насправді були б лише стислим викладенням аналогічних до-кументів російської Федерації.

користуючись традиційною сором’язливістю офіційного кишинева, російська Федерація уникає будь-яких спроб бо-ротьби з проблемою мілітаризму. навіть через дев’ятнадцять

244


років з моменту проголошення незалежності республіки мол-дова, справжні місії, завдання, організація, структура, матері-альне забезпечення, кількісний склад та усі дії військових сил російської Федерації, що перебувають на території республіки молдова, сховані «у кишені» кремля. немає жодних сумнівів у тому, що кремль не збирався і надалі не збирається вико-нувати будь-які зобов’язання, які він взяв на себе, починаю-чи з 1992 року, стосовно виведення власних військ з території республіки молдова. Зараз вже навіть не потрібно імітувати зусилля та влаштовувати медіа-шоу з приводу виведення кіль-кох платформ з військовим обладнанням та амуніцією, а та-кож робити заяви з приводу всемогутніх бабусь, які зупинили виведення російських військ, бо все це вже у минулому.

російська Федерація продовжує використовувати старі звичні методи та важелі шантажу і тиску у взаємовідносинах з республікою молдова, а взаємна повага та дотримання між-народних норм не розглядаються у кремлі в якості базових принципів побудови взаємовідносин між двома країнами.

навіть поодинокі заяви влади у кишиневі з приводу того, що присутність російських військ у придністров’ї унеможлив-лює вирішення конфлікту мирним шляхом і лише остаточне виведення цих військ створить необхідні передумови для ви-рішення конфлікту у придністров’ї, викликали незадоволен-ня та нервову реакцію у москві160. Зазвичай, відповіді кремля містять у собі прямі погрози на адресу республіки молдова щодо можливої ескалації конфлікту та ствердження про те, що «виведення російських військ із придністров’я та згор-тання миротворчої операції відкриє шлях до прямої конфрон-тації між конфліктуючими сторонами і напевно призведе до спалаху військового конфлікту у регіоні»161.

160 Лист від Президента Республіки Молдова, Міхая Гімпу, адресований Лист від Президента Республіки Молдова, Міхая Гімпу, адресований Генеральному Секретарю НАТ�. 26 жовтня 2010 року.

161 Заява представника Міністерства Закордонних Справ Росії А.Нестеренка Interfax.ru. 29 жовтня 2010 року.

245


Висновки

наївно і, навіть, небезпечно думати, що час війн минув і ви-никнення військових конфліктів у регіоні є неможливим. від-сутність явного ворога або оголошеного ворога необов’язково має означати відсутність у держави сильних суперників, які не втратять нагоду, щоб скористатися слабкістю та вразливістю, в тому числі за допомогою військової сили. цей висновок осо-бливо на часі для політичного проекту «республіка молдова», успіх якого поставлено під питання.

вірогідність виникнення військового конфлікту дорів-нює функції трьох факторів: мотивації, спроможності діяти та зручності можливостей. навіть якщо у республіки молдо-ва та України відсутні мотивації та спроможність діяти, щоб бути залученими у військовий конфлікт, це не означає, що ці держави застраховані від подібного розвитку подій, допоки подібні мотивації та спроможність є у російської Федерації. Збройний конфлікт у Грузії довів, що російська Федерація спроможна знехтувати міжнародними нормами, якщо вну-трішня мотивація є достатньо вагомою для таких дій.

У випадку з республікою молдова спостерігається відсут-ність мотивації щодо проведення послідовної політики, спря-мованої на відновлення територіальної цілісності держави. також, дуже важко зробити припущення про те, що ця краї-на матиме достатню внутрішню мотивацію для реагування на подальші провокації з боку російської Федерації у ситуаціях, коли, наприклад, російська Федерація вирішить влаштувати яку-небудь провокацію з метою визнання у підсумку незалеж-ності держави у придністров’ї.

Ще гіршим є те, що республіка молдова не прогресує у плані збільшення потенціалу реагування на виникнення кри-зових ситуацій. події 7 квітня 2009 року, позначені серйозним порушенням громадського порядку та спустошенням будинку парламенту та будинку президента, довели, що молдова не

246


здатна захистити власні державні заклади, забезпечити верхо-венство закону у державі та захистити права власних громадян. врешті-решт інститути держави виявилися нездатними визна-чити осіб, відповідальних за події, що сталися 7-го квітня 2009 року, включно з тим, що вони не спромоглися розвіяти страхи щодо участі служб розвідки росії та придністров’я у провоку-ванні актів насилля, які мали місце 7-го квітня 2009 року.

в той же самий час російська Федерація має достатньо ва-желів для провокування розвитку подій, які могли б виправ-дати мотивацію (з точки зору росії) щодо силового втручання. росія має спроможність діяти, в тому числі, спільно з анти-конституційним режимом у придністров’ї. За таких обставин слабкій та вразливій державі залишається тільки сподіватися на недостатність зручних можливостей.

перелік вразливих місць республіки молдова по відно-шенню до російської Федерації можна поступово скоротити, перш за все, запровадивши політику, спрямовану на консолі-дацію державності республіки молдова, а потім, зменшивши небезпечну залежність від росії в економічній, інформаційній сфері, сфері енергетики тощо. У той же самий час, враховую-чи низький економічний та військово-політичний потенціал республіки молдова, найбільш ефективним способом гаран-тування безпеки держави є поглиблення регіональної взаємо-дії й використання того факту, що румунія — сусід республіки молдова та України — є діючим членом нато та ЄС.