прорости крізь верстка книги

0

Прорости крізь каміння

1

Тетяна Грицан

2


3


МОЗОЛИСТЕ ТІЛОЧЕРЕЗ ПИШНІ ДОЛИНИ

У ВІЧНІСТЬ,У НЕВМИРУЩІСТЬ

ТІКАЄ

ЗОРЯНИЙ ЧАС

Така звабливаІ цнотливаНа мапі ВсесвітуЗемля.Мама, Верховина,

4


УкраїнаСвій духЗаради сина зберегла.А внукам?Ні, передати не змогла.Які борги?Їх віддаватиме нащадок...Землі,Її ж дари – У спадок...Таїн краплистихВічний спомин.Оскомина ДушіІ златозорний пітКохання.І болі,ЗатертіВ репресіях.Зрання – ОблудніДороги. А перестороги?Чи долі благовісти?ДорігЖиттєвихТраверси – Там Шандор

5


Петефі...І Фенцик.Шукають підмоги. Там Бродій і ВолошинНе можуть розділитиОдвічно ціле,Карпатський край.Дороги...Там анцуг і холоші, Там Еган і ШугайХодять по окрайкуСлави.Знай наших,Знай!Політик і опришокУ чому винні?Так вийшло – понад усеСвобода пахнеКраще.Тимін – їїОрганічна сполука,МозолистеТіло Через пишні долиниУ Вічність,У невмирущістьТікає.Дужа днина

6


РукамиДо небаСягає...Дивна Наука:На тімені долі,У хащахГоверли,Укмітила сяйво У слові. Зростає.Аж стовпомПостала...Заклякла.Залилася сонцем.Вітер...Стовпи.Простір. Чи заслін це?Ріки, квіти...Марево.Бескиди погоріли.Куди зазираютьПрозорі тіні?Навіки Стовчені у сіль.Стоять Стовпи...

7


Роки.Куди?Щоночі вишукуютьНедогризки віри,Каверзи Мари,Повчання ЕзопаІ Геродота послання-листи...Нічні інтригиТривожатьДужеЗатертий і випрілийЧас.А шляхи? Якого племені,Якої добиВсесильні мужіКроками ВизначаютьДолю(родѝ?)Для нас.То, певне,Про завтраПророчатьЧи лудятьРеалії-сни.На радість,А може,

8


На горе-бідуУтомлені сонцем,ВкарбованіЧасомІ брукомВидінь,В КарпатськійСторонціБродять бувальці:Неандертальці,Синантропи,Кроманьйонці,Пітекантропи...Люди порфір.Від зневіриДо Синім-країниВід звіра Тікали...Де світа окрайок,Де кесаря слід,За стопами Озлобленої доліРахували власні мозоліФундатори словаН а р і д.Рід зупинився ЗастиглимиПлямами.

9


Ріками Синьої крові РозлилисяВоди.І посеред води – Брукована стежка,Пропалена болем.Перекреслює усеІ всіх...Де Миті інтриги,Чи індульгенціїУзди – Йде доля правдиУ нікуди.

НІЧНІ СЕНТЕНЦІЇ Там сотні свіч.А за межею – Водопійний ріг.Віки. Родѝ.Така піднесеністьВелична.

10


Така язичністьБез’язика – Коли сам вбивцяПроти вбивства,Коли життяПроти життя.Там наші поглядиНа стику.І знову ти – І знову я.Трансформація.Ініціація.А геніальність Поряд, тут,Бо там НевивершеністьПрагне Знайти до серця путь.ДовершеністьВідбитками Гаптує вік.А її доля,Вихолощуючи злу неволю,Нове життя цілуєУ закривавлені мозоліСвоїх долонь – Тисячоліть.

11


ОДИН

Там дзиґаріОдин одномуПоклони б’ють.Де плаче легіон – Один радіє.Годинами-штрихамиЗаповнює життя.Там безліч стріл – Один удар.І тисячі зневір’я.Один і легіон.Один – не так багато.Багато – не один...Якби знаття?Бо нівелюютьсяВсі грати.Один – Це більше,Ніж багато.Один зумієВсесвіт поєднатиІ навпіл розділитиЧасу плин.Де плачуть легіони – Живе один.

12


Він вириваєтьсяІз хороводу,Бо не від центруДивиться на ґратиА бачитьЗзовні обертиДоріг.Через вогонь і воду ОдинНесеПрикметуВіх. І зичитьЩедро Вищий ДухЗемліТу силу,Що вже колись ТрепетноВіддавалась Мені й тобі.І вічно віддаватимете – Надмірне світло,Що йде від посмішкиЇї.

13


ЛЕЛЕЧИЙ КРАЙ

КровинкаУкраїни...Сон?Чи відзвук звівся?Весь світНавколо кривдиЗатаївся,А ти уторуватиХочеш правди вік,Знайти реваншуСлід.Прагнеш До Синього рогу,До Вишнього,До Бога,У трансі поклоняєшсяБику...Такою бачивТебе Скіф.А я таку:Змінилося вбрання,УдосконалилисьДахи.На межі тисячолітьЗмінили стріхиБусли-птахи.

14


ЗатвориФорму поміняли.Всесвіт змінює своє єство.А ти?Хто ти?Якого королівства, Чиєї знаті, Якої віри божество?В середині душаВирує – На скроняхСмертоносний піт.Говерла (цитадель)У хоромах сонячнихНуртує,А ти, як дивний Апіс,ПочитаєшЗдичавілі вадиВласних доріг.Поодалік містокЄднає горе і любов.Майбутнє і минуле.А всі слова – До кореня основ,До Матері Землі,Корови Замуні.Бо то вонаЗалишила горянину

15


Краплину віри, Власну Кров.Він кривду кличемПоборов:Одне життя – В обмін на тисячі.І вже багато – Вдих один, Де нескінченістьВсіх життівОдним життєвим подихомЗлилася,А потім – Покірно віддаласяЗойкуРудої Глини.Земля,ПрийнявшиРжавим лономСріблисто-сизіСльози Лади,Дивно здригаєтьсяУ тетанії.ОднеЖиттяУ тім кінці,

16


Де СонцеСходить(Божий задум)У тихий закут.Одне – Рятує тисячі....І постаєВ ефіріДивний рапорт:За Буштином – Бурштином Анкара, Дівчина-осіньПолонила серцеМужнього Аттіли,Тепер блукаєПотойбічна хмараПо гірському краю.Досі заповітна мріяЗакохує у себеВсіх, кого знаєІ кого не хотіла.Чоловіче єствоЗачаровує в душі здичілі,Підносить в узвишшяІ кидає у прірвуТалант...Допіру, Не вічно ж зростати.

17


Бургундська принцеса,Кринхільда прекрасна,Єдина зумієАттілу здолати.І вжеНебіжчик й дівиця нещаснаНа темному дні Річки ТисиЗалишатьсяВічно лежати.Невчасно…Доволі смутку – На КарпатськомуРахункуТоржество.Чистого неба Очі сині,Ясноволосий чуб – Швайдпольд Фіоль,Єретик-німецьЧи змученийСловак,А чи австрієць,Через гірськийХребетЗаносить ящик дивний.До Грушева.Друкує книги...

18


Ні Київ, ані КраківЩе не знають,Чи Федоров, чи ФіольНа землі руськійРозтопив припаїПисьменства.Страшне ж середньовіччя Не терпить підміни...Так, Грозний царРусі Всесильний...І європейськіФавни-звіріВсе прогресивнеНищать (злий шакал) – Федорова вогнем...А Друкаренко,Поруху син,Сконає у борговій ямі.За батька.У сирій землі...День за днемНа небі прямоВерховина рве людські душі – Жертвоприношення.Сурми, кинджали...Нащадки гунівЗемлю зрушують.Аттіла –

19


ПокорительЧи фавор країв?Чиї скрижалі?Хто чого хотів?А в царствіДракулиВампірВисмоктує ЖиттяЧасів.Лиш сонце, сповненеЛитвом,Палить тільцяНа олтарі. Там накрапаєЛазурова кровНа білий Неземний папір.То сутність її,То любов крокуєУ Вічність Того, що Країну УкраїнуЛелекою Іменував.Синьо-зеленоюСумішшюСлова пелазгів

20


До книгиВсесвіту всотав.

ВІДБИТКИ СОНЦЯ

Денне світилоВтомленоСтрясає піт.Весни манливий Погляд,Весни політ.Коли зерна коханняУ серціДіамантомПроростають,А сонце стріли посилає До землі, До мозку правди,Відміткою. ТодіЗнеможеноІ переможно Час єднаютьДві долі:Сила ядра земліІ небесні фавори,Зорі.

21


І чути дивну проповідь:СьогодніЯ твій Джин.У серці – золото,І розумПрагне Яси.Благословенне світлоДо ніг ВесниСкидає шати.І гулко стелитьсяПо обрію Земля,Неначе дзвін. Тепер вже я – Те ливне било.А монстр зимиЗаснув навіки.Мої життєві силиУ сповідіДухмяної трави,У покаянні,У поклику землі...Там тиша.Там час виходитьЗ берегів

22


І розчиняєтьсяУ водах слів.Заграва.Там ми, щасливі.І нам співаютьЗорі глибини – Рамена віри.Ми без журби.

СОНЦЯ ДЗВІН

Під небом голубим,В столітній зливі,Все починається з молитви,З весняних буревісних хвиль.З маленьких слів – Великі злети.ГонитвиГончих Псів – твої апологети?Ти світ довершити хотів, Амфалос.А місяцьПам’ять розпинав,Приречений У завтрашньому часі.Лиш ти гінців до слави

23


Посилав,Конаючий в розповній ясі – Дух землі.Усі шляхи від себеВідпускаєш...Схилило голову ДодолуЩасливе непоборне Небо.Ти і про цеТеж знаєш.

РАТИЩЕ

Життя – Це пісня,І виклик долі,І дорога – лише твоя.А твій коханий – Лишень відбиток ТвогоШляху – Зорі, Земля.Якщо ти надто високо – Дівизна тодіЗникає в яму.

24


Ти ходиш низиною, А посаг – в небесах.Коли настане Мить безвісна – Попливеш понад світами,Йому незнаними.Твоє серденько, Духом зранене,Жде особистіВісті.Ти – угорі,Він – поміч знизу,Ти – в низькодолі,Він – крила зефіру...Неначе проказуСіруВід землі корінняВідриваючи,Зірви заслони Чужої міри.І обіймай свої світи,Себе в собі шукаючи.Ти, тільки ти – Мірка власної Віри.

ОРКЕСТР УСМІХНЕНИХ ОБЛИЧ

25


Чому серце щемить,Якщо нестерпний жахПобачить?Хіба не більше Потрясіння – мить,Щасливі душі і тіла?Хіба не рідкісне Створіння –Диво-життя у щасті?Коли душа злітає,ТалантДзвенить,Як сонячний дзвінок.Коли життям царює мрія,До здійснення бажань Єдиний крок.Очей барвистихЧистий спомин.Чарівна усмішка І пригорща вогню.Ти кажеш:Пригорща вогню – То надто мало.Ні, більше,Ніж гадаєш.Одна жаринаТугу-пітьму

26


З’їдає.Не знаю,Що на людинуБільше враженняСправляє:Печаль чи біль? Чи, може, треба трепету Такого,Щоб заіскрився світ весною,Щоб серце стукотілоВід розвою щастя?Тоді світи спиватимутьМолитву сонця,Неначе мед-вино,Тоді святитиметьсяСміх,Тоді лелечий рідПіднесе до небаНа сизих крилахЗемлі усміхненоїСвітло.Яси Феба.Такої радості бажаю,Щоб стрепенувся світЛюбов’ю. Від позаземноїВеликої скрижалі,Із написом

27


Месії кров’ю:Любіть себе,Світло в собі любіть.Від захвату,Від повноти життя.І тоді,Упившись уділу таланом,Людство вільнішим стане.І моя стезяСонця достане.

МОМЕНТ ІСТИНИ

Вічність билася У груди:Я великий світ змінила.МитьНастирливоСпішилаНаздогнатиБезкінечність.Розірвала тишуСмертність. Мить бентежноПідкосилась,Підлій долі Покорилась.

28


СмертьЗраділа:“Горе буде ”, – Розкорковує Простори,ЗакидаєВутлі шпори,Де агоніяБуття.Облуда.Вічності Виття.Час настирливоМовчить,Бо момент вогню – Сановита сила,Істини Світило.Генерує життя – Мить...

РІЗЬБА ПО ПРОСТОРУ

Хлопчик малює.Тіні.Тінь неба – голуба.Тінь трави – зелена.

29


Тінь сонця – золота.Листопад – Тінь ясножара-клена. Голуб купаєтьсяУ Босфорі.Його зіниці –ДзвониЗеленої галактики.У душуЗорі дивляться мені.Душа прозоритьсяДо дна.Дозвольте народитисяВесні.Під ритуальнийТанець просторуНесу гостинецьМатері-Землі –Те,Що вона віддавалаТобі.Приношу в подарунок Світу те,Що вінВіддастьТобі потім.Вогонь.А нетрі виходять

30


З берегівІ розчиняються У них. Осінь.Магнолії доріг.Один І Легіон,Один – не так багато.Коли митецьЗавзятий ЗахочеВимірятиЧасІ замінити повсякденьНа свято,А легіон – На мить.Один.Самотністю Борець запеклий – Це більше ніж один.Він розчиняє Зсуви літ,Єднає час.Усесвіту він Син.Такі яскраві обриси,Такі чіткі картини.

31


Це той, що йде по вулиці,Маленький хлопчикУ подобіДжина.

ЗНИКОМЕ РОЗЦВІТАННЯ

Світ У поезії ростеДо точки відліку,А точка ділитьсяНа тисячі дрібниць.Іманентна краса –То любов.Неначе підліток,Падаю ницьІ закриваю світОчима.А там, в тумані,За плечима –Твоє життя З моїмРозкручуєЖалі.І тайкома стікаєУ вчорашнє,В мозок.

32


Я жити хочу,Мушу.Трюмо і затвор –Муті злі.Неначе порошу,Складне розбиває час(Морок)На друзки, крупинки історії.Ми малі.Розпродалися в часі,Немає вже нас.Горить свічаАмфор По той бік сонця.Далі важіль.Стати хочу збоку,Щоб не бути співучасником...Втекти від себе?Мало строку,Стану співвласникомНетлінних ідей.Слово несеВ собі пам’ять,Офіруючи душу і тіло...Впотужнилась вода,Жінка з алебастровим ДзбанкомПід аркою

33


Молочного шляхуІде в нікуди.А я?Чого хотіла?Небо,Земля.Я не я – Один із семи шляхів.Я – родѝ.Я бачу те,Що бачили віки.Я – Перезріла глина.

ПЕРЕТВОРЮЮЧА СИЛА

Кришталева Чаша,Витесана сплескомЧасу.Дивує позірАнонім.В лазурі

34


Золото богів.Персоніфікація...АкаціїУ добровільнімСтресі.Віддалина – у перламутрі.ДобродійДень У стані агресії,Виношує літні дощі,Виловлює сон,Мережить імпозантні спеції,Виставляє політтяНа задвіркиДуші. Крадій сновиддя – Син науки,Бере на замітку час.До переправи.Перекоси – МрячитьПарнас.Ексудативний ПеревертеньНа зливі ери.Стерти...Стерти...Яскраві барви,

35


Парфуми,Світло.Ошатні шатиІ позолоченаВуаль.Так пише Ліра.Диктує часІ високославнаДаль.ОлександритомСторіччяКрізь ранкову спрагуМиті Дарує краплиниДощу,Настояні на еліксиріЗавтрашньогоНезабуду.Небесної Зірниці фаворРуками торкаєтьсяПлечаЗемлі.Я слабію.Чую: не відпущу.Я перераховую себе:Нас п’ять,

36


Ні, десять.Нас цілихОдинадцять – Дві руки з пальцямиІ голова,Усі божественно малі.Нікому жертвВід нас не треба.А мазохістиЕриВід заздрощівГолосятьВ потойбіччя.ВражаючеІз них смієтьсяСонце,Антивірусну прищеплюєЛюбов.У конфузній насолоді Стронцій – Сигнальні ракетиПро віру гомонять.А ми – по поганському колуЗнову, знов.За нами женуться, Нас гонять.

37


НЕПРИКАЯНИЙ

Осиротіло Дивиться На насПішак,ЗабутийПри дорозі.І в’юнко – ЗмійкоюУгору – Між КиєвомІ сонцем – П’ятсот дзиґарів...Поміж часАмброзіяБезсмертя, Твоїх Й моїхПересікань,Таємний кодВчорашніхНетрів.День загубленихЕмоцій,День утраченихБажань.Сімох коней

38


Великий світуПростежити В малім зерніСхотів.Забракло знань.А ти навікиНеприборканий, Засвітишся Од себе.Земля і небоНайвірніше із єднань.Бо коли тьмяніє око,Блідне тіло – Безпритульна натураПоміж гірБлудить сиротиною.Не треба слів,Не треба. Я Лаура. СилоюПервозданних схилів У Ясі Радію.ПокотомГрядуще,Сяйвом СкрапуєУ небо.

39


Дивний часуТо знак.Неприкаяний пішак,Благословляючи Живицю долі, Світлу, сущуДнину, Стане Для тебеГрядущим джином.

НИВА ТВОРІННЯ

Творити, жити хочу.І запалю свічуПо той бік Сонця,Де незникома тіньНуртуєСимволом обов’язківІндивіда передЗагалом...На темній оболонціСтронцій.Зіткнулися Два крила – Одне нестерпно синє,

40


А інше засліплюючеБіле...Я заснула. Біла п’явкаРоздруковує листиНа склі.Сльозами котяться Слова.Життя – По шибці.А я?Я Молохом вдаряюПо воді.Горю,Свободи вимагаючи. Кварцовими кухлями Бризкаю Від світла. То муза до мене вернулаЦвітінням.Насичується білим КольоромЗемля.А яблука свічамиЗаглядають в небо.Мені неначе обрійСтерся. Я не я.

41


Ні, щось забула.Чого треба? Душа спустіла,Висохла криниця.Затріпотіло Серце У запертім відчаю.РабомМистецтваНе хочу стати.Натхнення не бажає жертви. СвічамиЗаіскрю виднокіл,Поезію – в рожеві шати.Геть, думи мертві,Поки Долею керує СонцестоянняМати....А знаєш,Скоро яблукаНаповнятьсяСоком,Схилять маківкиДо тебе,Прозріння..Хто йде,Той шлях долає.

42


Вгору...Небом.Стрибком, кроком.Миттю, роком.Коли слова замовкнуть –Розголосить твоє творінняКаміння.

СВІТОЗАР

Темні стовпиВиглядаютьНа білуВежу часу.Світло спопеляєНенависть і значенняОзлобленого дня.Дивно,Я сама.Одинокий світ – ОднеМовчання.Слаба я...Що тямить Знеможена віроюПристань,Обвуглена даль

43


У твердій основіСильних?Востаннє Вивертає слова,Неначе жарини,Чекає на свій вихідПечаль.На сонячні кларнетиБез відчаю...Я розжевріле дитяВесни.Я вітер.Попереду синя даль...Затоптана, затертаЗемля.Ти впевнений,Що то не я.Ми в різних вимірах.Ти – метал,Я – горнило.Не полишайПера,Тримайсь за зброю.Небесна Сила – Світозар на сході –СмиренноПоміж народуСіє жмені

44


Добра.Добродію,Благо завждиЗ тобою.Я ж так,При нагоді.Я – життяОдного дня,Сам з собоюУ двобою.

ТОТЕМ

Біла папороть снів.Зелень земліУ прорості. РозмахомЧітко кидає обриси:Сині та жовто-оранжеві.Що ж мені?Звуки землі вловлюю.ГостеюВерхи на голубім коні.Хочу радіти – стомлена...Знову пустуюУ твоїм сні.Парад півоній

45


Ледь-ледь зримих – Метаморфози.Порадить щоСпіноза?Заношені відсівкиЗімкнули золотом зеніт.Це все для тебе.Вижити,Без блокування,Без агонії.І тільки (хтозна?) По вертикалі Стрижнем білий світ.Важливих мисленьВідраховує політ,Намотує на вісь земліМелодію.Мелодію єднання, Що через ґвалт віків,Крізь теміньДо світанняВесну несеТобі.І розчиняється у серціПалом.Вогонь той,Певне,Слід кохання.

46


Повір, мені цьогоТак мало.Єдиний постріл – У пітьму,Одне прохання – На вимогу.Дійти, доповзтиЧи пірнути у простір,Що означає –Повернутися знову.

СІМ СОЛОДОЩІВ НЕБА

Один, два,Три...Шість, сім. А потім – Восьмого ґатункуЗатамовую кроки,ЗаглушуюЧас. Стираю все,Що єднало нас.Іду.Іду в пітьму.В собі до себеРахую кроки.

47


У глибинах синяДоля в снах.Флюїди сну – То стомленіВід горя строки.До тебе прагну.Йду.Де ти?Я так...карбую кроки.БрукуєСонце з каменем В руках.МережитьАйсбергСиній кит – То знакТвого кохання,То ключ моїхМірил.МаленькийСірий камінь, Бентежний простірЛебединих крил.А сонце в нім – Пухнастий котик – Напише лапкою Слова:У сяйві я.

48


Замовкне безмір,Стихнуть зорі.Де ти? Хто ти?Хто я?Там золотяться ГориВід світанковихЗір.Там колосятьсяДоли.А там – єдинокровний біль.За морем – Море сліз. Повір,Голодні душі,Безхлібні стомлені тіла...Ізраїль – тінь тартюфи,А Пакистан – земля свята?Нащо лячна химера? Стій!Ось на узгір’ї хризантеми.Схилили голови.Не смійПаплюжитиІсторію,Не смій замовчувати, ні!А пам’ятаєш,Таке колись було...Нас нищили,

49


Викручували руки,Насіння наше кидалиЯк сміття в гній.Та зерна проросли,Заколосилось жито – Розщедрилась земля. Бо вистояла мати.Бо витримали Діти.Син, Отець чи вітчим?Ким став віднині ти – Тим стану згодом я.Сонце з каменемМагічним – Земля.

ГРА В ЗАДЗЕРКАЛЛЯ

Я впевнено Крокую. ПорухЖиття – Забавка в порох.За безмірСтиглих ночей.

50


Що буде потім – Було вже цеї ночі.Голуби, орли... Сім, сорок...Відполірований обсидіан.Я там. Зневірений вампірІ доброчесний донор – Світозар.Крокую в завтра, Аби твій дивнийПоглядЗнищив плідРевнивого кохання.Тут навпіл – Інь і янь.Я намозолена тиша,Я загустіле узвишшяНезвичних чекань.Воля.Гостя.Я – гра НевинностіЗлостіІ чистоїГлибокостіПечаль.

51


ТОРГОВИЦЯ

Ти йдеш ДорогоюДо правди.Чи знаєш ти,Що та дорогаНе спізнає меж?Авжеж!Ти йдешСтезею спекотноюІ примороженою смертюКрізь зоряніПустелі,Нетрі.Їх помисли – За тебе...Твої коромисліБез тебеТебе несуть.Купи – продай.Тропа – життя чи смерті? Пікантна суть – Між двох доріг,Назустріч часу,На стикІлюзій і реалів

52


Парнасу.Де золоті монетиСиплються Крізь сито, СмолоскипТам сповнений життєвих сил.Посеред бурі й шумуРоберт ШуманЄвропу зріднитиСхотів.Зумів? Затих. Провісна Добра днинаТам досіВиборює життяЗа насБез нас.Чи час?А навздогін серцяЕпікурейця чи Українця.У бірюзовій тиші.Скільки йти?Де місце під небомЗнайти?Вище, вище....Повинен йтиНазустріч

53


Долі.Боян рахує, Всесвіт пише.Тішаться зорі.

ЗЕМЛЯ РАДІЄ

Поглинає життя Всесвіт. Заливається світлом,Розвідкою арабески.Іду, линуДо тебе.Чого хочеш?Де, з ким?Вічністю тягнетьсяНаша відстань.Знайду тебе,Зніму заслони,Загляну у безмір,Сарматська Царице… Амага мудраУ ХерсонесіАмазонкам-подругамЄдиного сина дочкоюПредставляє.

54


МатріархатЧоловіківНе визнає,У своїх хоромах Не вітає.Крізь Голосіння часу Дивним Паком ПатріархатЖиття міняє…Жінки забрали Від Русалок вроду,Долю нашептали НімфиЗі сходу.Лазурні МойвиВідітнули віку.Земля радіє,Кличе до своїх покоївЖінку.

ОДИНАК

Один зависНа клині часу.Його вітали,Співали оди.

55


Його ж зламалиНевинні парнаси.Ескулапи, До абсурду,Намагалися зцілити тіло.Душа занепала,Серце ж зомліло.Гоголь дивак – Сам прагнув Змінити світ.Народ у зневірі. Замислений політ –У чистім полі Безроздільний Орел невільноПідганяє час.Перлиться світ.НесміливоПідноситьсяГлас.Ні! Одинак живий,І досі серед нас.

НА КРАЮ ЦВІТІНЬ

КерманичДолі

56


ТаланШукає…ЩасливаДоля,Що додомуЧас вертає,Їй сонцеДо лиця.Куди іде,Не знає.І я туди ж.Хоч крилаОбірвались,У пам’яті Сонця.Я цвіт…ШукаюУ тобіТебе.Я сонце дня,Я – буря Серед бурі.Кохаю…Благословенна мить,Коли ЖивильнимиСтежкамиУ пестощах

57


Спливала ВеснянаБлакить,А чудно сонцеСпоглядало До тебе,СвятаПотребо,Незаймана Сторінко,Дивна жінко!Свій знедоленийВік У дикий танокЗаплітаєш.Вся у златці.Срібло-краплинамиСиві Роки Запікаєш.А гривнамиБрязкаєшВ поділ.Знаєш,Ти – донькаНе рабині,А гордої,Майбутньої

58


Країни – України.Карпати – Твої гори,Поділля – Диво-доли.А шлейфом КотитьсяЗемля.І вітер Дихає Розвоєм:Ти донькаКняжа – ШляхтиЗорі.О ні, нащадокТрансільванії – Вогню,Намисто НескоримоїДолі,Лягай на плахтуБолю…А завтра?ЗавтраЗнаками…Поволі.

59


У пуп’янкахМайбутньоїВесни Затаєним ТепломПід деревцем,У садку,Віри веслоЧекатимеНагоди,Коли синіДорогиВвійдутьУ твоїЩасливі води,Де руслоДоброїВолі…Народе мій, У пахощахЗемлі – Прозріння,З тобоюМій уділ.НебавомЗнайду.Бо у боргу Перед Всевишнім,

60


Що уперед,До тебе іду,Доле Білої вишні.

ВІД БЕЗГОЛОССЯ СПОПЕЛІНЬ

ВІДМІТКОЮ ЗРОБЛЮ

61


ЧАСИ ПОКОСІВ

НЕВИННА КРОВ НА ОЛТАРІ

Філіп стояв на лобнім місці,Розмову вів відверту з Богом: “О, скільки зла є у цім світі,Цар Грозний – то людська осуда. Сором.Убивця! О, Всевишній!Ти – наш суддя. Суддею будеш і йому, Грозному. Того, що від людини йде, Я не боюся.Твоїм бо іменем спалить земне зло Зоря кохання...”

62


...Подвійні двері. Твер, обитель.Там арештант поміж колодок чахне, А не здається вільний духСвятого серця.Він досягне Небес у спокою благочестивім...Аж пустища – ані людей,Ані доріг немає.А був колись гамірний шлях – Царі дороги тут топтали. І королі.Мужі – великі й піддані, пігмеї.О, битий, битий шлях!Навіки проклята доля.Куди розпуста Мессаліни заведе? Чоловіки – під позовом облуди.То плебеїв мізерні душі.А манірні писаки? Ото шляхами йшли Психеї,Розніжені.За нимиВсесвіту Потвори,Люди-хробаки.

63


А хто володар – Клавдій, Нерон?Чи їм позначували путь жінки?Зіпсута Агрипинакоханкою пішла до сина(Пожадливість до влади).О, жінки!Чого вартує Афродіта, Що визріла з морської піни?Нічна зозуля переспівом сильна? І вже... Поппея марить в снах.Вона повиннаЧерез Нерона підкорити світ. О Рим!Сабіна, хлопець у спідниці – Царева дружина. Пітьма.Все в мареві.Вже скільки літ Земля в химері?Довголіття.Жахливий плин – cім’я, родина.Старі шляхи –

64


Розтоптані в крові, У жертвах. А нові? А – ми? Червона площа, Лобне місце –Тортури грізного царя. Розправи із народом.Нашим, звісно.Пливуть історії повісма.Скажений час скажених псів.Яку вагу тобі готує доля, жінко?Які віки, через котрі ріки,Кого і де, як нищили батьків?Блаженна Марфа, Витончена Настя,Пристрасна Котовська Анна,Темгрюкова, із кров’ю на устах.Що за мана? Осанна!І та, і ця скаженим одружені –Опричниками втоптані у прах. Жах!Лише Мелентьєва прекрасна,Микитова дружина,Мудра Василина,До себе прив’язати зуміла

65


біснуватого царя.Так, на деякий момент (всього дві весни).І вже живою в яму спати лягла,Аби догодить батечку царю. Спочила...Марія Нага чоловікаПросто пережила –Вагітною була.А цар втомився...Не дожив, Тому її не вбив....Чума над світом знов нависла,Нищить і плюндрує душі. Володар і Лихвар. ЗаздрісникиЗнов трощать рідних й чужаків.Пустища – страхіття! Долі. Жіночі долі всіх часів.І їх забрали...Нічого вже нема,Нічого і ніхтоне знав.А час росте.І лист опалий,Зім’ятий лист віків.Скривавлений. Крізь кров’яні прогалини –

66


Хтось мертвий, Хтось себе Угробив,Бо мусив скаженіти. Хтось полохливо, тайкома Чекає, що нове століття Розчулить кригу зла.Мине зима,Мільярди зір розімкнутьОбрій сірий. І споглядатимуть часи Одвічну чистоту любові Духа й Тіла.

ЩО НАСОЛОДЖУЄ БУТТЯ?

За Л.Українкою

Доля любить Сильних і рішучих.І жінка їх любить Повинна.А що, як жінка –Кассандри участь?А що,Коли вона в кровіНе винна?Коли та жінка

67


Прагне волі,У посланні До Всесвіту Для батьківщини Долі.А що, Коли зрадливий ВоїнРозшукує багатство

У руїнах?Не ображай Загубленої тіні.А ти, Кассандро Молода (це правда),Теж себе загубиш,Бо Трої колінаВже роздираютьНа очах Паллади.Ніхто не зробить те,Що ти повинна. Мужайся, доле! Провіснице Безвинна.

ЗЕМЛЯ СТОГНЕ

68


Не плачу, лише Душа щемить.Не плачу, тількиХолод у груди.Втомилася від сліз. Душа заклякла... Мить.О люди, люди!Не плачу, тільки Серце рветься. Безмовно схлипує Вколисана печаль.Ридма душа ридає. Б’єтьсяІ розриває груди Жаль.Незчулась – диво Сталося.Кубло гадючника Гірського –Дощем у сині очі. Встала.Із уст – ні слова. Німий – в німого...І далі бачу Дивовижну Картину:Не я се у страхітті,

69


А рідна матінка Моя,Земля, Так стогне. Втомлена дитина.А в дзеркалі,Через вікноВизріла дивна Днина.Поснули гадини,Сонце встало.Через годину Земля прокинулась і заспівала.“Задарма ворог не здається!Пильнуй його, Лети увись”, –Сміється Мить. Весна то з Богом гомонить,То йде посланець Од зими І вимальовує над cвітом Світанкові Сни.

ПОКОРЕНА КИЄВОМ

70


Хочу душею Відчути простори,Вдихнути озону, Розкішного поля,Воєдино зіллятисьЗусібіч У диво-шляхи – До Зеленого Серця Моєї Вкраїни.Буйний вітер – Злітають Пташки.Кроки. Звуки. Роки.Всі вклоняються вербам, Дніпровим глибинам,А небо – куполомСинімВкриває Храм душі У церквах тополиних.Долі. Стежки.Вже гасне Натруджена цвітінь,Стезя відбігаєДо зір полонини. Вікуйте, розлогі левади,

71


І квітень,І сонячний захід,Бентежно-глибинний!До вас ще повернусь.До вас – Чистий шляхКрізь зорі – ТаверниУ синіх очах.О, Батьку! Леґінь шалений,З тобою злітаю у снах,Мов вільний, Сонцем благословенний,Вітром окрилений птах.А на сонячнихСхилах Пінисті хвилі б’ються Об тіло пругке. Дзвенить Спокусливо Ріка життя.Іде.Коли крокуєЦариця Долі,Мати-Гея Про відгомін епох Записує –

72


Буття? У лазурових Сплесках ВітруКолише часГетеру Сонця,Еллади долю світлу, Таїс Афінську. Ерос на оболонці(сон це?),Небо в скелях Понад морем.І п’ять пелюстків Лотоса,Босфору Дух, Що Молохом СудомитьНебокраю рух.

ЧОВНЯРІ

Губиш весла, Човняре Нещасний, Відпускаєш човен.Самоплив.І вже долаєш

73


Тисячні Верстви.Своєчасно.На змінених,ПриреченихДо успіху лиманах Зичиш сили сил.У воду кинувшись, Шукаєш ери Талісмани. І тонеш, тонеш в часі, Стомлений водою Капітане.Якщо не зараз, То ніколиСигналів через Мікрохвилі Не збагнеш...А до вершини – У скелях розколини.І ти – ідеш, ідеш, ідеш.Не може бути – Близько щастя!Десь випливає мовчазний Страх:Порозлітаються пернаті Думи,В твоїх долонях Зостанеться

74


Надійний птах –Терниста доля у літах.О! Всі ми – в Калиновім гаю –Відчужені.Жахливі злидаріЗа нами йдуть.У воду забивати Хочуть паліУтомлені брехливі лихварі,Шукають долю за горами,Очікують хабар За хабарі.А ми, довірливі, Чекаємо, Покращиться НебавомСуспільство (під момент) Чи лихварі.Чужі, чужі... Ми просто ідемо,Своїми Долями торуємо Путь,А стали свідками – По Кров’яному плаюНатруджені, Нужденні

75


Йдуть.

МАЛЕНЬКИЙ ГРІХ

Не заздрю тому,Хто не звідав мандрівних Шляхів,Із свого домуЙшов додомуУ не розділені Ні з ким Ріки.І сльози лив потомуЗа власну долю, За роки.Я розділяю судьби мореплавців,Що океаном стало їх життя.Заздрю виконавцямПалкого шалу ВороттяКохання.Народе мій, Я розділяю Твою Долю.В покосі днів – Співзвуччя слів

76


Твоїх.Тобою важиться Земля.Тебе вславляю. Молю,Народе мій!І в трелях солов’яВже відчуваю біль, Що просякаєТвоє серце...В зоряхЯ – розділяю твою участь,В раю і в пеклі. Народне мій,Ти – у потомках, сучасниках.Предки! З вами мій уділ.Чи то вчувається мені:Полоще вітер листом,І чую крики.Благі вісті:“Сізіф крізь решетоНасіння сипле,З котрого виросте народ. ”Я здивувалась, Звісно,Бо з-під земліПочула стогін.

77


І листя впало із висот,Зашепотіло.Неначе оніміла,Сиджу на Білім камені,Втупила очіУ глибину землі.Привиддя бачиться мені:Там древній СкіфЗаліг пластом,Там сплять попелищаЖіночі,Там мужні АмазонкиВидивлять очіУ світ прийдешній.Певне, бачатьМене й тебеІ Україну стомлену,Що воєдино матір і донька.О, Прародителько!Усі до тебе душеюГорнуть.До тебе ліс колись поверне,Пластом заляже.Гори стогнуть.То плачуть крізь віки

78


Тобою пройдені роки.Так здригається минуле,Котре даремно не минеться.Крізь пам’ять зновДо сутності вернеться.Упершись ліктем наБілий камінь,До неба заглядаю. Тепер до Просині йогоЯ буду ближче, Бо древній батькоСобою вимостивМені підніжжя. Вітер свище...Пройдуть роки – Я теж помру,Тож покладіть на менеБілий Камінь.А може, у ГрядущімНащадок вдячнийНа нього стане —Торкнеться істини...О, даруй мені незрячій!Амінь!Я тут іще,На поцейбічній пристані,Неначе,

79


З вами.

САМОТНІСТЬ

Якщо,О, Господи, прости,Загублюсь у світах, То ТиТоркнися променем яснимОчей самітної людини...Просила я підмогиВ пишних трав.Вони, мов біль перестороги,Налили гіркоти в бокал.Звернулася до птахів. Ті полетіли в синю даль,Насипали торбину Жахів.І залишили Смуток-жаль.Я впала на коліна,Оббила пальці, Стопи Ніг.Та не знайшла НасінняСвятої рути –

80


Долі оберіг.Підняла голову до неба.Там – Сонечко ясне:“Не треба плакати, Не треба.Ну, посміхнись – і страх мине”.У тиші вечоровій Стурбовано зітхав рояль.Наперстком Геній віділлявІ випив теплі хвиліСуму.Із каменюВ росі загравиМузикою чорних МумійЗосталась тиша в тишіСлави...Останній штрих прощання,Останній зойк: Прости!Не вберегла.ЯчанняСерць РозвіютьсяТуманом,

81


Дощі зітруть наші сліди.Лиш легкий димОбманом Йде спантеличено Туди,Де пісня недоспівана,Де нива не засіяна.У мареві огню, ДорігДушею ще Не звідана,Уславлена В Покосах Сонця Моя весна.Все буде потім...А зараз зростаюУ веселковім трансі мрій.Наснаги Від піднебесся Позичаю. Знаю,Висотні Соти – Мій уділ.Гори, душе,Радій і сій!Я – недалечко,Тут, Навпроти.

82


Подрімаю.

МОЛОДА ДУША

Вигнанка я Твого Раю,Покірна ПаломницяХраму Весни.Вуаль, Просякнута туманом,Над нами тінь,Ріка без дна. Засни.Я – хрест в тобі,Я – простір сну,Я вітер твій Ясний.Я істина, Що Істиною Мече В безглузду Витівку-чаклунку,Золотокрилу ніч.Найвищого ґатунку Чекання,

83


Гаптоване слізьми, Коханням,Дзвіночком срібнимРече:За життєвими лаштунками Чистих помислів Єднання Дзеркальних літ,Твого бажання І віку Предтечі.Ми – просте Перехрещення Минулого, і Майбутнього.Ми – пальмові свічіВідчайдушної довіриЖиття.Дивний світ.Безконечний.Грядуще,Мої перед Тобою Провини.Журливо дивишся – Плачу.Спасибі, небо!Чую Бога-Сина: Проси, моли – тобі

84


Воздасться. Вклоняюсь Долі, Долі щастя.О, Творче Духу, Світло сили!Із хаосу душіЩасливий Сад зростивши, Голодному ти хліб Вручив,Каторжанам – Надію,Віру, Розлюченим –Любові Світломіру. Мені (я щиро вдячна) – Небо чисте і Сонця промінь золотистий.Моя душа – На пристані,Спокутує гріхи.Моя душа – На відстані.До неї йти і йти.Верни до мене, часу,

85


Очищенням душі і шляху.Вічносте Руху, Отче наш, Як сила слова, Завше – У СвідомостіВишній, ВклонятимусьВ покорі духуНадсильній тиші.

КРІЗЬ ПАМ’ЯТЬ

Я пам’ятаю все:Твою Весну,Раптове лихо –Сльози,Налиті щемом очіІ погляд твій,А в ньому темінь ночі.Лише себе не тямлюУ твоїм сні,Себе не бачуУ твоїм дивнім часі.Усі зітхали – плакали.А я?

86


НеначеЗовсім і не плачу.Нема мене,Нема у тім вікні.Лиш згустки димуЗ-під землі Клубочать.А мозок стомлений,І руки – зморщені,І морок сіє попеломЗа вітром.Все запорошено –Нема тебе на світі.А веснам байдуже.Шумлять зелені віти.Літа, літа – Спочити, а чи жити?О, Каро, Каро! Не карай сюїти, Допоки спогад У мріях заплітає Блаженні Долі сіті.

ТАЇНА КАМ’ЯНОЇ ТРОЯНДИ

Серед безтямної

87


Пустелі небесних мірРозміткою служила квітка. В духмяних пахощах РослаІ крокувала до сторінки – Щастя.В душі знайшла Пошарпану відсічку болю.Крізь зоряний акрилНебесні щедро роздавала шати. Сама – оголена в степу,На грудях – Перехрестям Лати, Ледь прикривають талію струнку.“Повія, – кажуть – лобода, Бо сива, змучена, бліда”. Пахощами душа її Кричала:“Я – королева, Жар Життя,Бо віддана його Любові!”На добрім слові, Можливо, й ти сюди Причалиш, В пустелю смутку

88


(в час Покрови),Де живини нескорене Лиття?Тепла, тепла, тепла...Добра, добра, добра.Загадкою шумитьШитво, шитво, шитво .Діла, діла, діла.На мить, навік спочити...Втомилася Планида. Відживає.А вдячна юнка молодаПіони у руках тримає.Спасибі долі, що змоглаНамалювати час, Коли Мене серед живих Немає.

РОЗПЕЧЕНЕ КАМІННЯ

Тобі вклоняюся, Ісусе Христе!Тобі одному зізнаюся:Стезя моя не чиста.Бо всі гріхи

89


Перед Тобою,А я – у осібному двобою.Господи, прошу щиро:Дай усьому лад.Аби змогла душа Сказати сміло:Пройти свою планиду Все ж зуміла.Крізь свердлі й пеклоНе повернусь назад.Хоч недруг дивиться Вампіром,О небесна твердінь,Духом,Чистотою,МиромЗрідниш Розпорошену тінь.На землі знак:Мої душа і тіло,Загублені в очах кохання.А щиро прагнула, хотіла...Розпорошилася наземна Міра зрання.Блаженного порфіруНіме Каміння,Жару кавалки.

90


Сонце пекло й ДілилоПланету (століттями),Предки-зіркиБлищали І згорали вщент.Зболені долі І почування – На відстані…Поліття, вітер,Осені абсент.А сльози точилися з каменю.Калатало серце в наспіві.А легіт – в долини,Без тебе іду.Я – тільки буревіюПародії.В ефірі – Стендаль,Мов Бог,Кличе до себе,В романтику. Понад весняним обручемРидає Діккінсон.Неначе сон.До кореня мозку, До основи

91


Гіркої правди.Ось реалії –Тужлива пісня.Сльози із каменю,Що стигнуть бурулькамиВ добіКрізь роки – віки...Пронизуючи душіСтріламиМені, тобі.Замало нам.А вітер скиглить.Сонце в печі. Кроки...І я іду таки,Хоч відчуттяРозмиті смерчемІ виривають серце із грудейРоки,Я йду. А ти?

САД НЕМЕРКНУЧИХ ВИДІНЬ

Бурштином плакала сосна,Де сад немеркнучих видінь – Живицею поїла доли.

92


А як зрубали стовбур(Зла недоля), Застигла воском в непокорі. Тепер тріскоче У печі вогонь І пожирає тіло непоборне.Непокаянна, душу борони, Вічність матерію До тебе знову Поверне.Тобі скажу: рости у часі. Тобі радітимуДочасно. Тебе врятую від образи. Душу осліпленуЩоразу На путь добра вестиму.За тебе Богу помолюсь.За тебе, О, душа моя, Боюсь,Але тебе нізащо Не покину.

МІЖ ДНЕМ І НІЧЧЮ

Рука заціпеніло ручку

93


Стисла, Чаклуючи над білим Папірцем. Мовчить душа – Хмара нависла.І попливла над гори Топірцем.Дивись,Ота примхлива квітка, Весни провісниця, З’явилась Восени. Це наша гордість Стала свідком Палкого шалу... І злетіла в сни.Як щиро, гарно збереглаВ твоїх очах кохання.Любов не випроменить зла.А листя впало.Зрання.Вже Покрови. Мить.В руках – нетлінна бірюза.В задумі – чистий простір.У круговерть біжить Сльоза,Аби назавжди бути гостем.І вічність голову схиляє

94


У сонячні долоні.Я вірю ще, Я – ще жива.Твій Голуб-Дух – На сизім троні.БлагословеннийПлід любові,Тебе пробачити зумію,Бо зірки нашої нікомуНе засмітити. Дивлюся в небо, млію.Крізь терениКохання і смерті Позолотою Зависли два світила:Місяць-серпикІ чудодійна дівчина-весна. Кольнуло в серці. Шепочу: вірю.Захотілось вибілити, СтертиЩем і біль обіч одвірка.Я – сама. Малію.А вишня білаЗнову плямою Кривавою Залилась.Заіскрилася

95


Щіпка гордості – Наша зірка. Я вдячна небу, що не Розгубилась Мова ніжності і ватри – Долі наші Промінцем сягнулиУ щасливе Завтра.

МІСЯЦЬ

Тепер вже пізно – Стигне піт. І бризками холонуть сльози. Твоїх обрамлених утіх, Моїх не сповнених бажань прогнози.День стиглим овочем парить, Обіймами електронних гам.Роса в прощальних спалахах Горить, Синь скрапуючи із заграв.У тихий безмір ночі.Свічадами омріяних Блакитних днинРозкрились долоні На стомлений бік.

96


А потім – неначе Весь світ занімів І свічкою скапав Твій зболений вік.Хто виміряв ціну кохання? Хто віднайшов межу прощання? Котяться, стікають сльози У пишні, вишукані хмари.За горами – сніги, морози. За горами – весна в примарах. То хто вже вивідав, Що зрада – Кохати (сон це?),Милуватись сходом?То хто сказав, що спомину заради,Не відпущу тебе туди, де сонце?Згодом. Полум’ям стікає захід дня,Скликає омани думок і здригання.Не зникай, вогнику щастя,Бо я – вже не я.Ні, ще буде Віра, Кохання, Чекання!Знаю, Ясний Княже, Покинувши

97


Ложе сизих мір і вершин, Небавом знову накинеш На втомлену землю Затишку обшир.

ЗАВОРОЖЕНА

Безмовно вимолене Слово Тобі не в сутінках скажу.І не у ранках СвітанковихПлекатиму його росу.Від безголосся спопелінь Відміткою зроблюЧаси покосів, Наллю У келихи пісеньЗа пестощі й розкішні сльози...Здригається тілоІ мліє душа – Я неба хотіла, Світила. Знайшла?

98


Повірила сонцю. Чекала тепла... У наше віконце Хвилина йде зла. Тебе спопелила, Мене віднеслаНа берег Прощання.І – далі пішла.

СЮЇТА ПРОЩАННЯ

Укрита бісером твоя природа. Закосогорив щедро

Дощ над річку,Вогнисту, вишукану вроду Залив водою, Засріблив смерічку.Ударами в литаврі Супокою,В бурхливих хвилях Таємниці ДняЗосталась я одна.І ти – з росою. О, ні! Я все-таки не я. Кривавою стрілоюВ постаменті

99


Тобою в часі відживає Твоє життя. Твоя душа У спалахах моментів,Зіркою

Схилилась і закам’яніла. Я тут – Серед сущих аспектів – Сама.Ридаю несміло.

РОЗІП’ЯЛИСЬ ВЕСНИ

Він на коліна впав,Просив благально:“Зігрій мене,Зігрій востаннє ”.Вона зітхнула,Покотились сльози:“Не я тебе простити зможу,А матінка-земляВідірве ниточку... життяІ забере з собою в Рай,Там Мойви виплетутьДухмяний гай.Із твого серця

100


І весни розкутої.А ти – залишиш Спогади”. Забути?Не забудь її!Не забудь його!У дрібці спомину твогоЗостав хвилинку,Де – розмова сонця,В сплетінні весен,На земнім розпинку.

МОВЧИ!

Не маєш права Любити чуже. Чужою стала, Стороння уже.Мов тінь, гуркочеПравда суща: Ти – жах.І рече: Що, невмируща?Які кордони? НенавиджуТакі закони:Не маю права

101


На щирий спомин?Не маєш права – І мовчи,Лиш слізьми словоТочи, точи.Застигла сльоза на щоці.Беззвучно дзеленькають дзвони.Тепло, що пашіло в руці,Вже іншим належить законам.Безглуздим і щемким життяЗдається. Ріки вертають ід’горі.Якби ж то знаття.Лелекою в сині Простори злетіла б,У безмір з тобою.А зараз – непотріб У власнім двобою.Пишно в горниціСвічі палають,Зливаючись зіркою соннихВидінь.Та ж бачила сутінків Грань –Не вірила. Зречення – Тінь.Пізно.

102


Пусте весни каяття.Зморене снами, Роками.Втоптане ніччю життя,Вітром злетіло в тумани.Кігтями цілиться Доля,І незвично промірить любов.Смиренно сходимо З поля бою,На сходинах ВічностіСтрічаємось знов.

КРИВАВІ СУТІНКИ

Весни і сни.Поміж діброви сині Хтось кров Налляв,Узяв туман у жмені, Неначе вениПеретяв.Заливши небо кров’ю Вогнисто-багровою. Згасає сонце за горою – Де ми, де я з тобою.

103


Там битва йде кривава Між ніччю й днем, Там я колись палала Твоїм незайманим вогнем...Гордий, Замислений погляд У небо, до зір заглядає. І тут, на землі, поряд Картину дивну розгортає. Один – серед бурі. Один – у тумані. І неба лазурі – Незвані-неждані. Художник малює Гармонії, гами.Живописець дивує,Показує світ бездоганний.І випромінює На полотноЩедроти серцяГір і долу. Я з дивнимСвітомЗаодно.Весь світ Залився Екзотичним Світозаром.

104


ТАЇНА

Сіре небо ридає, Тремтить І хрестом Над прірвою має...То хто ж той поет, Що мовчить, Не виголошує, Не кричить,А руки до неба Благально Здіймає? То хто ж той мовчун, Що душею ридає, Тугу розганяє у нетрі? Кому сторонній крикЗдається власним зойком,Хто бачить приховані Рани чужі?І вже не видить свої.В очі смерті Хто заглядає сміливим Джигітом?Кохання, що керуєМиттю по світу.

105


ФЛЕЙТА СРІБНОСТРУННА

Антонич – флейта срібнострунна,Що музику життя крізь небесаНесе.Душа у віршах – душі сумно,Кличе за собою безупинно Його Есе.Я ж – комашня, комарик Долі.Не музику несу, а тільки писк.І все.У комаринім власнім Болю – Пройти крізь себе.Запал слова, Крізь кремінні пробоїни,Серце пронесе.

ПЕРЕД КАМІННИМИ ДВЕРИМА

Схиляю голову І на коліна впадуПеред борцями, Що засіяли Зерно,Котре сіяє щемко

106


ЗорепадомУ боротьбі з навісним Злом.Ви чули? Критики сказали,Що рими в лірі розгубила,А ритми вперто Розлюбила.Та не зречуся я до сконуГармонії Великого Закону:Поезію диктує Бог,Натура творить Монолог.Щаслива, Вивірена часом Днина –Єднання Бога і людини....І коли крізь кам’яніЩілини Знов проросте Нове зерно,Його люби, лелійЩоднини,Щоб стало пишним зорепадомУ боротьбі з навісним злом.Правдиве судження чи ні? Чомусь однаково мені. Прогинатись перед світом

107


Не збираюсь.Лишень перед ВсевишнімКаюсь.Що не зуміла вберегти Любов.Що запікається У жилах кровІ залишає згустки болю. Що я сама бреду по полю,Проколюючи ноги. На спаленій стерні. Однаково мені. А може, ні?

ЖИТТЮ

О, сяйво дня вогнисте,Спасибі, що зігріло. Світи, світи, пречисте!Коли схолоне моє тіло,Душа розсієтьсяНа крихти,Своїм Буттям,Велике Світло,Тобі весь світ зігріти.Я відпливу у нетрі...

108


Померкнуть дні.Але й тоді,Коли отерпне ТілоІ плакатимуть верби Понад пні, Не покидай життя, Що болісно яріло.Не забувай йогоЩасливі дні. Не голоси,Коли довкола плачуть З горя, Що більш не зможу Заридати я.Бо заголосять Сині гори І житимуть у віршах Трелі солов’я.Прислухайсь – Скиглять сови І лине музика дзюрчливого Струмка.Вони говорять, Що і в час ПокровиЖиве життя – Пливе борні Ріка.

109


ВІДПУСКАЮ ТІНЬ

Я завела би ту тінь ОпівнічнуУ провалля, Де хаос,У пекло слідів.НавічноСпочинь,Зачерствіла, порожня.Буду далеко – З тобою водитись Не можна. Без зайвих слів, Без будь-яких вагань,Відійди!Шепоче невидима сила:Я відступила, А ти відпустила?Скільки таких невиразних, Пекучих, Запрілих вервечкою

110


Болю,Що знищити хочуть життя? Тебе ж до небес підносила! Ти – мариш.Ще й досі жива?Нема вороття!Тебе я спалила б У присмерку Ночі.Тепер відпускаю, Сама ж цього хочеш..Несміливий крок – І доторк рук.Я – дотулилась до Небес,До чистоти.Блаженний рух – ЄднанняБога і людини.Іду в світи...Тінь загубиласьСеред днини. Мелодія достигла...Чорний рояль...Порожнеча, Заповнена чарами.Звуки морзе, Начищена сталь,

111


Гудуть розлогимиЗалами.За вітром. Періщать тіло,Женуть вперед,Показуючи дулоНезнання,Ціляться в прозорий Рай.То грає музика життя – Сонячний Рояль.

ДУШЕ МОЯ!

Блукання світ! Я – попід ногами В тебе.Вірю! Ти – талану той цвіт, Що всім дарує Бог Із неба.Бо володієш істиною,Полиновим коханням.Щаслива ти!Блаженний кожен,Хто росте.А день росте –

112


У ніч. Яке тремке бажання:Сотні свіч...Блакить, мов ненька,Випестить тебеРоками.Моя жива, благенька,Крокуй по синіСиніми стопами.

ДЕНЬ НІЧ ПОБОРОВ

Сталевий Хрест стоїть в кутку,Без форми. В тишу гомінку Не йди.Там невідоме.Біла імла тебе огорне... На ранок хрест той Серед травКамінним став. Неначе сплавЗемлі і неба.Невагоме Вагомішим стає і стогне. В тіні прибоїв

113


День настав. Два виміри злились,З’єднались воєдино – Отець і Син – Вічність і година.Там – білий день.Тут – щемко обійнявшиЧервонокрилу Ніч-злодійку,Праведник життя віддав. Страх живе без ліку.Там крила виросли з роси. І вітер, примостившись, Обертається довкіл осіПід банями церков.Зіллялися, З’єднались Несумісні два дива:Кохання і борня.Чекала там я лету в сні,А відлетіла в часі.Іще струна життя мені:Живи!А вітер вже шепоче:Не ти, не я,І точно, що не ви,А хід доби Всім вироки

114


Пророчить...Фіоритурами Вранішніх флейт,Стоголоссям Бурхливого Лету. Поліфонія.Небо.Земля. Віолончель.Контрабаси.Піфія...Строчать Мідні дзвони віків,Пронизливо-грайливі,Починають свій спів Відродженням сили: Потерпіть!Не спішіть! За холодними ранками – Сонця ніжний застил.

В ДОЛОНЯХ БІЛОГО ЛИСТА Час намотує жили,Ніби Синє пташа,Загубилось

115


В надривіСиніх ям.Просить віри і силиДолі дивак.На чотирьох вітрах.В чужій,РіднійСторонці – Сонця!Світ сколихнувся.Світ відгукнувся.Рости, Еро прийдешня,Вчорашня і нинішня,Насущна, потрібна,Чужа і рідна!То скільки ще йтиДо стежки Спокою,То скільки ще бутиПід конвоєм Тисячоліть?А може, вічність?Два погляди зустрілись – Розминулись.На однім обличчіПара свіч.Один, сором’язливий,

116


Вивернений в бік,А інший впевнений,Прямий,Іде в сторіччя.Між них моя душа... І вік.Щось вказуєНа вічний сад Весни.У тіні, вимореній часом, Сонячний фасадІ солов’їні Стомлено-примхливі Сни.Два погляди... Один до одного Ревнують –Мене ж вшановують, Мов наречену:Один дитячою наївністю Дивує,А другий – Звитяжно заводить В день намічений,Де перемога неминуча.Духом – я там, на Сонячній Планеті,А серце розриває

117


Наповнений Поривом день.У грудях ще Не скапана Краплина,А наяву – Вже бризками Летять води пісень.Там щось росте, Де ще чомусь Нема мене.Там чаша, Переповнена Коханням,Вихлюпує алмази в небо голубе...Зі мною тамНатура-Мати й Батько-Час.Не знаю тільки,Де знайти тебеІ – нас.

ЗА СНАМИ

Йдучи спірально, За вертепом,За славою,

118


Де біль-жура,Крокує горами,Низовим степомКоханка сонця – Місячна земля.Ступила крок.Поліття.Блищить зоря – Вкриває віттяЛюдських лаштунків...Там літо в одежі Весни, Зима в осінній позолоті. Митець диктує неозоріСни.А стрілки, перша і сота,Започатковують у них Життєву нить.Поет, У відданості і святій покорі,Над музою схилився,Міцно спить.

ЗРАДЖУЮ

Напевне, так і треба.В ідилії твоїй я ще жива.

119


Що ж, так і треба,Бо не зумію втримати солов’яУ клітці змореного щастя.Лети, гори, Соколе світла,Будь вільним ти – Сама ж я вільна.Чуєш? Щебече душа –Зранений спів панегірика.Обділена доля, сліпаВказує шлях од задвіркаДо вірних лиманів кохання.Там скрапує Наша зіркаНа синє полотнище Неба.Коханий, Люби її –Мене не треба.Живи, рости, цвіти, Допоки стане сили. Ти – це я, я – це ти, Мій Лебідь Білокрилий.Смієшся, плачеш –Я з тобою. Як огортає груди біль,Пливу за щастям самотою.

120


Ти – це я, я – це він.Коли сніги метуть лісами,Заскиглю Сірою Совою.А як лечу Лелекою за снами –Для тебе вимріюВесною.Чого таїть, З судьбою тебе Зраджую –Собі журбу примножую...Цілує очі твої сміх.Найліпша втіхаЗ усіх втіх.Одною стежкоюНам йти,Тягар життя За спільну Лямочку тягти.Як знецінить мить цю ношу,Тобі я вибачити зможу.Прошу тебе: І ти прости.

ПЕЧАЛЬ ТВОЇХ УСТ

121


Мед кохання,З присмаком полину!Печаль прощанняПривидом щодниниМіж нами сновига.Безповоротна щему гра.Забути б, заглушитиТвої слова,Та сон невимовноПророчить: “Ти жива! Загоїш рани втрат. А що, прощання?Поглянь, неначе дивний сад,На тебе жде Нове кохання”.Я – у ревних пошуках.Од ранку земного,Стократ, До тризни незвичних Років.За межею – Єднання.Каюсь і знову гріхами марю.За втраченим Раєм іду.Намацую шлях, Мов сліпий пілігрим.

122


Тріскочучи вогонь Розгоряється Нишком.А ти – осторонь.Дим цигарок – дискомІз задуманих уст.Вуглинка серця –Жаром в світанках зрошена.Не сердься!Подивись: я – тут,І ти,А там – Лоза кохання.Думок немає, Лише чутливе тілоІ зранене весни світання. Ну, вибачай, ходімо!Я все прощу.Тобі скажу:Так, я – знесилена, іду.Сама себе лякаюсь,Бо загубилась у часі й слові,Бо мучусь, бо живу –Каюсь, каюсь, каюсь.Але себе навіки не зрікаюсь...

РУБІНОВІ ДУМИ

123


О, чистий Спалаху!Востаннє...ПростороваСонця мить! Чуєш, люблю, коханий,І ти про мене не забудь.Як вийде осінь філігранноНад степи, Понад густі ліси, У небі журавлиний ГамірНам нагадає про часи, Коли спускалисяТумани До річки воду пити.Дорогу Кохання Плеяди. Разками Світлої доліВстеляли лілеї Блакиті... Нічого не питаючи – Чекав, Споглядаючи на променисті Віражі – кохав.Щира Сонця мить!

124


Тобою вічно буду жити.Тобі, земна блакить,Не завдам живого болю.Зоставшись сам на самІз вишньою горою,Я мужньо захищатимуВід духів наші зорі.У кров’янім двобоюПевне, розпалюВогнище мерехтінь,Де зацвіте весна видінь...Бо час не прірвоюКлубочить,І дух пітьми Кров твою не п’є,І жили не підточить.Уже коралове теплоЖаріє жаром,А відданість-любовВисочіє Божим даром.

В ОБ’ЄКТИВІ – ДРАКОН

Вечірня година. Фіалкові фарбиВилив художник

125


На небо молочне... Поплив бороноюКривавий напійНочі. Порочно,Де захід – спочилоНатомлене серце,Вороного коня грива.Його осідлав Дракон,Молодого запалу сила:На лобі виблискуєЗірка огнива.Сутінки. ГориСповили дбайливоІ випили день.О, дивна годино,Що мить полонилаВ Драконовім ложі пісень!

ДОТОРК СПІКЕРА СНІВ

Морозний вечір до одвірка Дотулив руки,Прихилив чоло. Завів до покоїв денного скиглика,

126


Під ноги постелив руно, Уколисав затишшям його муки. Життя і сон – Усіх наук науки.Далеко десь брукує Шлях Шикарна Леді у казках.А близько – все дідок несе Торбину, Знайдену у снах,Шепоче щось і десь щезає.Із мілини душі черпає Застиглі камінці (і страх) Людського Спеченого щастя.

ОБРИСИ НЕБА

О, зоряне Небо! О, дивні Лазурі! Керує потреба жевріти... А зорі?Пречиста й свята Виднокругу глибінь! Немеркнуча даль

127


Щасливих видінь!Розіп’ялось Над голову НебоУ своїм лазуровім вінку.Я – немов ненавчений Ведень,Проводжаю у далеч стрімку Думи, Зморені в ступі снів.Вилітай, легкокрилий Леґінь,Полони шаленством дні.Я – ведучий, пілот. МолебеньНе заводь задарма по мені.Я – вперед, Розтинаю ШатиПросторових гам. Я – самОд Зеленого Раю В гостіДо Синього В золотіСвята.Ні! Не я роздираю костіЗачерствілих, голих дерев,

128


Крізь прогалини високостіНа мене накинувся лев,Молодого запалу син.Буйний вітер весни.

ПРОБУДЖЕННЯ

Колишні стомленіОбличчяЯсними стали.І теперЯ бачу слід пилку акацій.І відчуваю вітер,Що не вмер,А відчайдушно одчиняєДверіУ Новий світ,У Новий день.Благословенні Небо,Сонце!Будь благим,День весни.У буйності акацій,У незабутній час,У сниСплетінням

129


З’єднуючи нас.Синьйорино Акаціє,Олень, зморений громом,Пробудивсь від утоми.Синім РогомЗачищає поляВід промерзлого снігу. Я – весна,Я – краса.Я – Земля,Крізь потоки-вікиПопливу,Крізь зимову відлигу.На вчорашніх шляхах –Веселкову заграву.Здрастуй, день,Новий вік,Сину Бога На славу!

ПОКРОВИ ДНЯ У НІЧ ПОКРОВИ

За обрій сонечко сідає,Розпливчасто міліючи Здаля.Золотого марева

130


Покрови Омофором спадають На поля, На стрімкі багряні гори. У небі ще не визріла зоря,Ще дивно випромінює Земля Щоденним сонячним Озоном. Лиш ми – Пучечок світла щемко. Пройшла вже днина.За видноколом згодомНастане темрява І потопатимуть в похміллі Дерева, квіти, люди, Зілля... Осліплює, горить нетлінноДень. Уже відступив... Притих.У небі Інший вимір. Померкло сонце.Шле привітПелени штрих.З прикритою обручкою Часу,

131


З розкритим замахом Руки,Огняний перлінь,Душі наші очисти,Ушануй нас честюПобувати на шоу святім,Вийняти власне серце,Передати на факел Нащадків-синів.І добі, що займетьсяУ пам’яті нашій, Глухонімій,Дай спізнати,Що ми ще живі.

МОТИВ НАСТРОЮ

Падуть просвітлені,Падуть.Ідуть, Мотаючи на лікоть часу жили. Крашанку випускають в путь.Ми цій епосі відданоСлужили. Ніхто ж бо не суддя у власнійСправі. Візаві.

132


Намацуючи Щиколотки ночі, Свічею світять, Воском скраплюють, До Мусейону йдуть Паломники. Пророки – У отчій стороні ізгої.А час їм жили точить... Вони себе кладуть в жертовники, На вівтарі.Горять і корчаться від болю. Вечірні зорі... Сосен стольникиПророчать в небі Світла оксамит.Провісники Моєї долі?Мить.Димить димок Думок. Фіоритури.Органи. Молодить Ліс: ку-ку, тінь-тінь. Один (і другий) крок. Весна –Променять натурами

133


Амброзій Білопінні Вишневі Крони.І дихаютьЖагою, коханням.Лиш я сама.Іду крутими схилами. У полоніСяйних снів.Вперше іВостаннє.

ПОКОРА І ПОКАЯННЯ

Дерева Неначе підсудні стоять, Кістлявими гілками Тягнуться д’горі. А там, у холодному небі, БлищатьНебесні арбітри – Звихрені зорі. Прости, пані зірко яскрава, Ми спустошили гори – Зникла одіж, забралаЗима.

134


І долі у нас, і недолі нема. Пощади просили гіллячки дерев. А потім – замовкли. Аж Лев,Ясний Місяць Вийшов на лови.Ніч підкорила Розмову всюСнові.

ТРІАДА ВЕСНИ

За гори віддалилася зима. Цірцея на зелених крилах.У небі – зірочка сама, Опісля сонечкаЗігріла У сутінках Примхливу землю.А потім – Щось вонаВтомилась, Крила опустила.Лебідко, Чом несила? А звихрена весна, Золотокрила,

135


Жагою небо затулила. І Палантин тепла На землю розстелила.То березнева Діва надвечір’яВклонилась брунькам Ясночолим:“Подруженьки, Палайте зіллям, Горіть коханням Барвінковим!” Вино розлила попід ноги, Граційно чашу підняла І розпливлась Тріадою через Дороги. Пеан Жовтих лілей. Синь... Хмаринками Екстравагантних Панн. Від репетиторів Життя,Тендітними устамиКовтають сонячні Міледі Бурхливу течію

136


Весняних див: Кохання.

МІЖ ДВОХ ВОГНІВ

Блукаю в пошуках Щоднини.Бо істину пізнати Потребує в Людині Божий дух.Де сили неземні, Там серце щире.Суцільний поділ. Всеосяжність гнеться.Довічний шлях Пізнання. Де це?В кінці тунелю ПравдоюПалає. Крізь поділ-пал іду. Іду, щоб жити.Непереможно Сонце грає,Наказує життя

137


Любити. Я молю Бога, Величаю.Інколи все іще чекаюБлагої миті на землі.Крізь просвіт Де-не-де вникаюУ образ струни-течії.Коли журчать Роєм слова,Здається, пісня – не нова,То наповняє серце вимір,Що є мірилом всіх чуттів.Кохання – біль, Кохання – сила,Любов – життя Людських життів.А найніжніше з усіх див,Яскравий місяць. Леґінь ДивКаблучкою виблискує До ранкуНа милих пальчиках Весни в серпанку.Коли Земля напівзатуляє його,Здається, Мить –

138


Останній штрих Життя твого.На небіДивно сяєБогочоловік.І вже не боляче (о дивний світ!),Уже ясні, погожі дні.Ми в світі не самі.Пробачиш всім,Простиш усе.Тебе на крилах Час несе.

ПЛАНЕТА РОЗСВІТАННЯ

Зорі, місяць. Небо – тло.У долині плаче Золотисто-льодяне крило. Поміж гір сяйнуло Світло. На подинах Сонячне тепло.У небокраї визріла пікантна днина, Розлилася семизворами. Осяйним сплетінням –

139


Перша золота стежина.Друга – подиху чекання; Третя – пам’яті зітхання, Що незмірно пестить час,Далі – стелиться Парнас,Виноградної лози Життя; Потім вертихвостить жаром Свіча, Без імення,Невідомого лиття. Сьома, світанкова сила,Дня веселку розбудила. Істина – завжди розрада. Нам би яву Розпізнати... На небозводі Божий задум.За восьмим ґатункомДуша-свіча муситьЗростати.Аж ні!Рука зів’яла, серце всохло,А правда – в мозок. Вим’ята у прах… Психея стиха до Софокла: Застил тернистий

140


На твоїх стежках.І розчахнулись Очі на вітрах –Змах!Не вмруть пророчі сили.Свіча – в долоні.Свічами вкрились схили.Щось на подобу сонця –Амброзія весниІ сльози в оболонці.Хто проти сонця плаче?Хто проти вітру дме?Посланець часу На крилах ночі Іде, іде, іде…

ЗОРЯ

Грудка вогню палала...Аж вітри буйні загули. О, тільки б зараз Не пропала, Не розлетілась між імли.Розчахнись, бідо, На перехресті доріг. Аби ніколи ні у кого Ти не пізнала смаку втіх.

141


Я виборсалась з пекла, Стала знов на ноги, Любове! Та біда запекла Більш не стоятиме мені Насупроти дороги. Я вірю в сонця цвіт, Що вічно буде жити,Бо зуміла (зберегла) Зорю єдину НезбагненноПолюбити.Змінилося в момент Довкілля, Клубок вогню тремтить.Горю. Хвилина – зоріНовосілля.Я йду...

СІМ ДИВ

Найперше диво – Народився Бог.І друге диво – Він нам дав Любов,

142


А третє диво – ми і не зрозуміли, Ще й треті півні Не пропіли,Симон-Петро зрікається Його. І розіп’яли Диво див За те, що нам Любов ділив. Аж диво – Бог живе! Ожив той, що людину сотворив.За обрій відкотився День, А мислям місяць навіває: Щодень, щодень. Всевишній серцемВибиває Стуки.Натура творитьДиво-звуки.А ти – неначе мливо Незайманих Пісень.Мов блискавиць Заграва, Сім див – То вічна

143


Слава.Дивний день.Подвійна висічка На грудях (Нападник лезо вигострив).Правда жива,Ласкава. Не скаже злого слова, Лишень безпечно лезо відбере, Інтимно подарує світ В обнові.Велично відживе і – Не помре.І персами пругкими нагодує Непересічного в пересічні тебе. Жалі і біль покірно Притамує, А треба – в небі Зіркою зійде.

СВОБОДА ДУХУ

Світло сили!Весни творінняНа небосхилі – Сяєвом видіння – Свобода.

144


Привілля серця в скутім тілі, Свобода духу Породіллі, Що йде крізь відмітки Плеяд... Тобі служитиму.А сад Немеркнучих видінь Доглянуть Люди.З тобою – свіжість дихає У груди.І пронизує в тобі свята Любов.Ти – сила спалаху,А твоя кров У дужих крилах грифа. Сягаючи пером найвищу Гряду!З тобою в дні прийдешніТрепетно Спущусь Або незмірно високо У небесах Посяду.На тебе жду, Насущний день,З тобою,

145


Музо!Переміна У дусі. Ріст душі До неба. Творити, шукати. Вогненна потреба. Дзвін з росою.Святочний дзвін.Молитва За мене, за тебе.О, пам’ять, не зрадь,Не загубись в отаріЩоденних справ.Перед пожарищемНе гнись заради прізвища,Що топче славу в славі.Найбільша слава з усіх слав –Твоя любов.О, так не можна!Так я втрачу глузд.З таким безпечним божевіллямВихилю до днаВино отрути.І розітну любов.Знову, знов…Заплітаються жилиУ вузол.

146


А перо – на касету.Здобуваю життя,У нім пульсує знов кров.А багнет старожилом Йде вперто. Хіба я знаю, Хто мною керує? Я – тільки в часі –Переплетень мрій. Я – сміх і горе. Я – доля ватри, Належу їй самій. Не дасть мені Ніколи супокою Те, що так проситься На волю І прагне випити Усе до дна. Горю в огні! Горю – сама!

ЦІЛУНОК НОЧІ

А сині очі, Неначе сапфіри,Говорили про щось таємне.Ось нахилилась

147


Наді мноюНебеснаПтицяІ полоскотала по щоціСвоїми білими кучерями.Я відчула на лобіВологий доторк її губ.Вона злетіла, мов ангел,У сизий простір. Я лише встигла Підняти руки На прощання: “Мила царице, Огорни мене Омофором любові, Дай ковток живини, Свіжості І пропечи жагою водночас. О, Світла богине! Ти – тут, Біля мене.Коли я бачу Лілею, що відкриває Своє обличчя Перед світом,То – ти. Прозора тінь – я”.

148


УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

Петрові МідянціПеред незгасним вівтаремВклоняюсь,Мово істини,Мово духу предків,Мово мов,До кореня,До серця,Де пульсує кров.Тобі – моя любов.Ти – сяйво сонця,Я – потемки ночі.Ми – вітер і доля.Очі дівочі.Ти – дзвоном за днем,Я граюся З вогнем,Тікаю у нічЗа поміччю свіч.Доганяють сторіччяТебе і мене.Ми – світло і тінь.

149


Прозора стопаІ рінь.За вихром піщинками – Поступ жене.Незміряні величиниВ новомісячному сяйвіЕкзотичних вершин... НепорочнаЗемле Цвіту,Тобі сіятиме довікуВінець терновий,Крізь зоряний застил.У променях нічногоСонцяТебе, єдина,У чужій сторонціСтомлені пророкиВознесутьНа гору Правди.У сіяючому садуНатхненнямСтанутьСилуети їхніх душ.Цілющим трункомМируЗійдутьУ сині води... нас заради....В халупі жив поет

150


Нещасний... Всевишній лишив Бідоласі Знак.Він ходить мічений: Ні турок, ні Козак... Аж раптомДав Бог жереб.Нагороду шле із Неба – Найбільше з того, чого дати Треба – Поезію вручив у жилаві долоні:“Пиши, твори, бояне, І злітай,А приземляйся У мене, на осонні.За мить Тебе не вивершить земля,Не всі слова твої збагнутьПоете стильний.Із долівки поміж люди Посланці вознесутьТвій звук. Аби зорів повсюдиКрізь полуденьСтоліть

151


Свічадом Український дух”.

СІЛЬ Прага, Пряшів, Діл –Переміна на зміні...У видолинках щезла вже зима.Снують тепер верткі долини,Такою ж сукнею вилискує весна,Такі ж доріжки топчеПредок за Карпатами.І Кафка Франц(фрас його знає, як і де?) Відроджується самородкомІ філігранями прядеІз вовни давньогрецьких Ще овець.Прядиво душ – Лунких сердець,Що в рід одинЗлилися родами.О, геній!Від Перунів генамиЗ тривогою просвічується час.

152


І певне, раз-у-раз Коханням обпікаєЧи омолоджує бентежну КровЖивицею, що бризкає.У любов.Він прекрасно розуміє:Без нього світВ пітьмі німіє,Без нього гниютьСлова в слові...А сіль? Скажіть,Чи знає сіль,Що є вона ядром у мові?У ріднім слові – Істина буття,Без нього нам – Німе виттяУ прірві хаосу, сваволі.

ПОЕТ І МУЗА

Чуєш? Із вирію душі пташки вертають.Зефіром – пісня в синю даль.То флейти Натури ридають,

153


Синь скраплюючиІз загравУ тихий безмір ночі –Поетику Земного Раю.Іди! – Вона пророчить.Я – вічність. Я тебе кохаю.Поет і Ліра – Пантеон.Паломник Храму осідлав Пегаса,Вдихнув повітря повні груди (Сон?),Сказав: “Дай Боже!” – І збулося:Він пересилив Рубікон,Бо для поета честь –Найголовніше.Хоча, яка там честь?Вже на підсудну нішуЛягли його слова.І вже на власних віршахГорить-палає голова.Світ пекла –

154


Раю світ.Незвичний вимір пірамід...Хочете сонця?Воно перед вами.Хочете зорі,Крутими стежкамиЧумацького обрію йти? Талантом талантиПридбайте,А далі – Ікаром злітайте І, Доле, щасти! Хочете Сонця? Вогню? Життя перед вами.

АГНЕЦЬ ДОЛІ

Лежу я просто неба, На березі бурхливої ріки. Читачу, виникла потреба Тобі оповісти мої гріхи.Ось наді мною небо палом.Розсипалися зорі. Цифри цифр Враз перевтілилися ураганом. І полонили болем неба шир.

155


Мабуть, я завинила перед Богом. Зірвав із мене вітер покривалаЩорічних змін. Я попливла.І вже за рогом Побачила невинну тінь.А що шукала?Вже не збагну:Де сон, а де Примара. І ще хвилинку в небо заглядала... В зеніті сонечко зійшло Вогненно. Спасибі, Небо, Будь вовік благословенне.Далі бачу знов картину: Муза сива Мою поетику –Ягнятко біле – До царини з овечками Ввела.Я щиро долю просила.Мамо – сило, Побережи немічне Немовля.Йому дай віри.Дай моєму сину

156


Натхнення щит і Пісню Солов’я. А я тим часом – у слова.І попливу лелекою У волошкові далі. Рости, синочку, Агнець на руках – Моїх пісень неписані Скрижалі.

ІНТЕНСИВНІСТЬ

Служити щиро я бажаю Великій Силі Неземній, Що крізь віки – попереду, А я – позаду... Іду навпомацки – Роки.ВікиНе заважають, Тільки плачуть,Коли невігласом стаю.Поклони б’ють Землі, А я глуха, незряча,

157


Ниць падаю.Узвишшя,Із глибини до тебе шлюПалкий привіт і віру.В нескоренім пориві Відгорю,Відновлюючись у Бурхливу Зливу...Марія в сад мене впустила,Послала постіль:Спи.Я трохи припочила.Крізь долі неземні.Душа до вирію Злетіла.Прости, Пречиста,Себе я загубила,Бо струни стиглостіВже розідрати зновГотова.Тепер я – в нерухомості,Не вмію жити.ОбновиПрагне замучене тіло. Натура вітру хотіла,Жадала вогню...Крізь лоно його не сміло

158


Тепер за сяйвом іду.І марюВеликою Силою Руху.

ДИСК ПРИЛИСТКУ

Пам’яті В.Висоцького

Золотокрилі баніХрамуРозганяють довкіл себеДиском спалаху Пітьму, Округлюють чотирикутні РомбиГрайливих вікон, що грудьмиУперлись в світ Прозорий.І наливають в чаші снівНапій весняний бірюзовий.Позаду мене вогнище горить,Переді мною світить Інше.Я – в чистих споминах. Між двох вогнів.Куполом зосталась

159


Мить –Хвилина бурі і затишшя.В обіймах спалахів ячатьТепер і щастя там, і безвість гостемЯ – в чистих помислах: Свят, свят,Святися, доле високості.

160


ДОПОКИ В СЕРЦІ ПУСТКА

ЗРОСТЕ У ПРОСТІР,ДОСТАТНІЙ КРИЛАМ

НА ПОЛІТ

МІЙ ЧАС НА КРИЛАХ МЕТЕЛИКА

Мозолить папір крапка.Невидима сила –

161


ЛаткаВражає песимізмом люд,Ти йди, може, ще встигнеш,Певне, протопчешАбо загубиш слід.Мій відгомін – очі ночі,А зорі – довкола ніг,Мої сни, моці дівочі.Не втямлю весни.Сніг, поріг.Ти йди – там усе, як треба.Там вітер несе гранульовані долі,А запізніле пероІ потребаВимальовують доли і гори.Вібрації книги Стомлених днівПринесли за собою сторінку.Не благай – вже за митьУ вогніПобачиш диво-жінку.ГовориІ йди.Від тишіБолить спогад.У серці прогрішень Вчорашніх творівКорок.

162


ТиснеСучасне На світло – Морок. У стильних руках Влада.Яка з неї користь? У снах?У твоїх словах?СовістьШукає мотив,Стогне.У сизих літахКонає стара Повість.Про те, як моя ЗрадаПізнала крах.Пробивала нічні тропи(Страшенно самотня),Допоки Не встала з порожнечіМрій.Мозолить папірКрапка – Очі Невмитих чудес.Стирають підошву зливи –

163


Невідворотний життя процес.У гравірованих краплинахСолодкі диво-звуки.Дарують віри, силиІ літо – Теплоту сердець.То сльози радості і злуки.На крилахАркуша – прогрес.

ГЕНОМ ЛЮДИНИ

Червоним золотом Позначені Зійшли на небоЗорі,А ти – затаєний, Неначе значенняНе надаєш недолі.Так і треба.У Всесвіті Потреба часу.Містика наївно вимагає Од верств населення,Земної маси,ЩироїПравди.

164


Де там?!Зростає, Невпинно йде вперед, ДарунокДолі,Вітру.Вода бурлить –Апологети Людського віку.Ти – особистість, Ти натура. А достовірну Інформацію Вже генерує рід.Прийдешнє Формулює Родинна аура.Визнає талантПровісна днина. Твій вік – Твій ідеал,ЗернинаУ прорості буття.Коли вага життя – Геном людини,А левітація – Щось надзвичайне,Здіймається думка,

165


Вирує розсуд,Понад землею Височіє тіло.Мить злітає.На шалькахІндивідЗважує Космос.Проповідь Ісуса – Спраглий Рід,СтраждаєКолос…В тобі – весь світ.

ІМ’Я ЗАВТРА

Вічність зіллялася в одно.Вві сні простягсяСвіт прибульця.Там проростають сотні зір,Там видозмінюється полеМоїх переживань.Неначе хміль,Там всі бажання в неділимім колі. Там долі,Наші долі…

166


Там, певне, вся земляЦвіте.А завтра?ЗавтраВсе обірветься,Окисне квіт весни.У гниллі проростутьНові аспекти.Оновлені проректори життяНас переманять В протилежний бік.А сни?У Новий вік.Там інший вимірВирівнює тростину.Плин життя… Вібрації. Потік.Там електронний Стік З порталу у портал – У Новий світ.Там Завтра.Там всі дозріємо,Як біла ватра.

ХТО ДУШУ ПІДНІМАЄ У ВИШИНИ

167


Всевидяще окоУказуєШлях,А ти, неначе юнак,Нишком-тишкомІ бокомЗаповнюєш собоюПростір.Гостем плануєш бути В моїх снах.Дивак.А може,Рапортувати В небокрай,Придбати невидимку часу?Душа стужиласяВже вкрай,Стікає рідким милом.ГласомСкраплює,Блискітками На глянцевий папір.Аби відбитись Образом Мадонни.ВірНе вір –Епоха порфір

168


Бажає сонця,Світла,Віри, Мудрості Ефіру.

ГЛАГОЛИЦЯ – НАСУЩНИЙ ХЛІБ

Метаморфози СпінозиПробіглись фатумом Поміж п’ятиМелодій.Серед п’ятьох Доріг, На двох долонях,ІпостасіЖиттєвого критерію:Кирилиця й глаголи… СутністюЖиття ГоверлиЧерез Мефодія й Кирила МолятьсяДо СвітуМінерви. Неначе у обнові – Добро дій!

169


Анунаків роде,Незримий роде,Од віку й до віку(несила?)Стоуни-хенджі.За десять шилінгів життя…Через сто тисяч роківУпираються в індигові зоріМаленькі літериСлов’янського буття…Розсипався зерномХристосів рід.Артист, співакЧи в’язень, Принижений мастак…Навік.Тут вибір невеликий.А неможливе станеДієвим ликом, Тим знаком,Що сяєвом достигнеВ снах.Бо вічність Перешіптується з миттю.Несе ключі від Залу мрій.Відмичка та в законі Аріадни Ниті,

170


ПостаментуБуття.Тож відпирай прохід І зрій,Ідентифікуйся По східцях сущого У тріумфальному моментіХліба насушного.Жити, жити, жити.

ВЕЛИЧ КРИШТАЛЮ

Припоясати світ До Духу сонцяДуша бажає.Танком на серціАрімана Акомодує камінь.Зростає.Крізь плач Білих дверейДолітають вітри.Від Піренеї, Перуанців,Світу інків,А чи Гвінеї – Предтечі вогні

171


В езотеричній величі.Декор вінків Сваровські:Дракон,Орел,Алмаз,Сапфір – Немає Неба,Лише багряний простір.Гора Порфір.Яви потреба.

ПОЕЗІЯ ДУМАЮЧОГО СЛОВА(УКР-А-Ї-НА!)

Два стилети в одних руках:Зелено-білийІ жовто-червоний.Обидва виводять прийдешнє – Один, Неначе буря у колі,А інший – золоте колосся,Що дозріваєВ чистім полі.Так УнгварКиївську РусьВітає.

172


А Україна є!Мольфар Усевід знає:Протилежне – Безмежне.Карпатські волхви Нанизують на щабліДві половинки,Висотні і низинні.На фатумі часу, Неначе дві долі.Хто ти?Нині повинніЗлучитися в зеленолисті Пророчі днини – Дві греблі:Синя й жовтогаряча.Глухою хоругвоюАвстрійські ходикиСтискають тіло в роки.На струмені часуНеначеСягають у простірУкраїнські Руки.За ким женуться?ДопокиМи в ріднім краюБудемо гостями?

173


Геніїв строкиПробивають сяєвом КрізьЩілини часу…За високостямиПізнаю звук,На слух беру розмах.У течії ліризмуСхиливсяМойсеїв посох.Де наше?Древні аутизмиВ тумані.Відійшли назад.Чітко струмитьВоля крізьУкраїнську долю.У ВогняномуКоліНе заглушити б співуСолов’я,Не заслонити стукуНебесного Друку.Між нами,ЗгодомІ земна ПоезіяМоя

174


У НовімГерціБуде варта Неземного слуху.А зараз Я – мовчазна,Без звуку.

БІЛА ВЕЖА ЧАСУ

Палити мостиТреба вміти.Палити думкиКрізь попіл часуЛиш генії здатні.Єзуїти? Латентні стіниВиглядаютьНа білу вежу.Страшно.Аж ніби Сяйво спопеляє непокору,Спрямовує в дорогуКривавою мотузкоюСталеву балку,Підтримує безсмертність.То весна.

175


Хоча тобою,Ще незнана,Зеленою галузкою По сонячних кларнетах,Зайчиком бряжчить.Про тебе та інертність.Ми в різних вимірах.Ти – метал,Я – вода.Ти не знав,Я істину пізнала… Мить.Не можеш Збагнути, Що полеміка роду – То я.Ти холодний,Без дна.Смертність,Як прозірна земля.Ще впотужнює спротив.Я ж виношую сонячну тінь, А вже потім – Моменту музика дивна Крізь вічності словаПриструнює Простори.Море, гори…

176


Десь там – урозтічТи і я…На глухих порохнахСвітло дня.І сяйво високостіУ покорі,Що благодійноСповнює тебеЖменямиЯсної долі.Я – не я…Я – Земля.Попіл, вогонь…Зорі.

Я. Я. Я. ЛАСТІВКА СХІДНОГО ДНЯ

Трансцендентна епоха,Еманація в просторі. Світло.Всесвіт рахує снамиСтопи віків.Свідомість схопилася За соломинку Стоків.Не варто ображатисяНа ветхий спокій.

177


Весь світ заповненийДарами.Та покиІстина клекоче віддалік,І десь бурлитьЗневіра в сірім тлінні,Є в нас вода, вогонь, Залізо й сіль – Священний лік,Блаженний сонця схід.Бо ясним Успінням, Сяйвом пишних долонь, Душі у високостіПідіймає. Коли блакитнаНевагомість Весняних водВирує,Тоді кричить насіння,Коріння набирає в ротВоди – Святої рідини.А на східних Узгір’яхРодів Слава святкує.Водоворот. СтарихЗвеличить

178


НемовляВ зелентравіРаси…Хтось, розтираючиНа пальцях родоводуТвоє єство,Як квітку весняногоСпасу,Промовить:То його весна зросла – Як Мить, Велична в часі.

ІСТИНА

Кий, Щек, ХоривЧи Аскольд Збалансовані німбом. Світати, Щоб згорати до тла.Якби!Забути про будні,Затиснувши щастяВ кулак.Жити!А як?Що робити зі світлом?

179


Залити водою?ВитертиЗнак?БезсмертністьРозпростерлась.А невинним провідником Хрещатий КиївЗважує й понині На двох долоняхВогоньІ лід...Одна – при долині, А інша – у горах.Осторонь, Затиснувши у спогадахП’ятак,Древній волох.Карпатський МольфарРадіє кожній хвилині,Обмізковує сили,Проштовхує крізь Шпаринку вселюдськогоДуху життяМолитви.То злиттяДвох Щасливих хвилин – Поезії і часів плин…

180


Мить…Дочка.Син.

ДОВЖИНА

Застій на серці – Рука не виводитьАкорди.Які там ходи?А, може, одиРозіпнуть деньНа широчінь небесну?Життя стріпнеться. Бо вже пульсує в оціЛивна жарина – Ущільнюється часДо проявівНа небоширіРожевого вина.Зростає днина,Бо не у снах,А наявуСонце Стомлене,З камінням у руках,З напівзруйнованим

181


Обличчям,І серце,Вим’ятеУ прах.А так непростоНа дні узбіччяЗнайти свій рай.Відкрити в безіменнихВерховинахЗ білими вишнямиТендітні спогади зими.А на бурштиновім ланіЗолотом Спадають до нігСоняхи.Десь там Заблукали і ми.СкоморохиНезвані. Навкіл рілля,Шматоване віршами,Просякнуте потом…При долині здичілійПройшов прогнозПогорди.Хто я?Хто ти?

182


СОНЯЧНИЙ ПТАХ

По вертикалі – В небо.На стику душЗасмаглі зграїЗрілих птицьРозірвуть тишу,НавпомацкиЗапишуть вірші.Неначе білі ягниціНа чорному тлі,Стрижнем важливих ДумЗалишать спогадиУ мерехтінні зірниць.Німі.І тількиКрізь ґвалт віківАбсурдЗасипле Страх.Крилами змах…Сонячний ПтахНе хочеТакого лету.Вір не вір,

183


А великий звірНе кане в Лету.Жди.Або йди.Вічність не знаєЗупинку.Світи,Палай,Гори,І не здавайся, синку.Ніч неминуче Зросте до ранку.Хто освічує темінь, Діждеться свого світанку.

АБСОРБЦІЯ МИСЛЕННЯ

Біла папоротьСнів.Там дівчинаНа голубімКоні.Вібрують звуки Злуки.Радіють стомленіНадії.Вивершується

184


Сподівання час.Тебе огортаютьПекломМуки.В тобі вируєСпротив.А ти – неначеНевинне ягня,Біжиш крізь нетріДо світла.Хто ти?Диво-життя,Що вируєУ звичаях.Що квітує У травахБуйністю життєсили,Що вдячно подаєТворцевіРуку миру.

КАЗУАЛЬНІСТЬ І ЛОГІКА

Ажурна діва, Берегиня вітру,

185


Стояла край дороги.На межі простору Доспіле житоГнулося від болю.Пора збирати урожай?Рано-рано.Так перекочують Осінні Фалди Ясної паніВкрай. А стигліЗерна,ЗаглибившисьУ власний профіль,Знов кільчаться.Крізь обрій,Кидаючи слідиПророслого насіння,ЗамовклиВсі…І я затихла,Пісня осіння. Лиш піднесу свічуІз неба(аби тінь зникла)За мене, за тебе,За людське прозріння.

186


ІДЕАЛ

Хитається на вінцях Небесної ЧашіТвій відбиток.ПеретираючиНа пальцях ланцюжок,ТоркаєшсяСвятого,АріадниНиток.Вдосталь напившисьЧистої води,Ще хочешВичавити сокиЗ горянськоїМеандри. Зволожена сльозоюПавутинкаРозперезала Часу плин…Хтось розітре твоє єство,Як грудочкуЗемлі.На кпин.А свідомість,Вчепившись

187


За соломинкуМрій,УтамуєЗбуджені реалії,Як золотий пилок На віяхБджіл.Твої Зелені очі – У них прозораТінь.А лазуровий Зодчий ПідфарбуєДалечінь. Сапфірну.Смуток зникнеУ поцейбічнім.А ти відродишсяУ дусі стильно.У Вічність.Ти – собі вірна.Ти – вільна.

П’ЯТА ГОДИНА

За Богушем Носаком-Незабудовим

188


Чути Недільне Бовкання дзвону. Пробудження весни.З Рутенського законуСлова до слівВерни.Я – звук,Мала людина.Я буря,П’ята година. Родѝ ВишукуютьУ тісниніКовткиЦілющогоЖиття.Роки…До мети!Мовчи.Не варто.Не йди. Із геніємНе смій На “Ти”.А лазурові звуки:Прорости!Якби ти міг,

189


Русинський мій народе,Переродитись(в добу злуки)І дати світуСебе пізнатиВ силі духу,Що в родіВищим є понад життя.Якби знаття?У часи негодиХто сам боротися уміє,Той, певна річ, Що захистить своє буття.А на ГоверліОшатний паросток – Геном Маленької людини – Понад плаї Зоріє.Без каяття.Чудесна днино… Я глухо млію.Я – рутенське життя.

ТВОЯ МОВА

Німий горизонт,Просякнутий болем,

190


Простягає обіймиДо мене.Над сонячним моремЯ неначе готова Піти в небуття.Та допоки горитьСвітанкова свіча,Поки нектар тече в тілі,Боротися буду.І знову мечем Стану беззвучним, Слова виттям,Білою сіллю,Прозорим литтямСімох огняних стовпів.Бажаю собі повернути Кращу прийдешність, Підтвердити сутність свою,Максимально Зіллявшись з уявою.Інертність, Знання – щось нехитро набуте,А образ – то було і буде,Бо вже поза часомМожливої суті.Я ж тільки дзвінРозхитаний вітру рукою,Я сірий полин

191


Великого плідного поля.Жива кров, що у слові.Та що то я?Хто йде,Навіщо?До мене силаНайвища вийшла.Тамую подих,Серце б’ється,А хочеться злетіти.Не вдається.Знімаю шолом,Сідаю поруч,І чую звукиЗі сторін, що обіч.Малого правда.Вона неначеДим зловіщий.Іде.Партократія.Карпатія.Країна крайня.Україна.Яблунево-бузковий цвіт.Безмежжя світ.Я – крапка, що над «і»,Індивід,А скромного простір.

192


Руснацька гостя.Твоя Рука.Руно, руна.Душа пуста,Як висохлий колодязь.Упевнена, Що сенсомЗла Для захистуДобраОберти Планує простір.А либонь,Не варто…Сіяти в пустелі зерна – Все одно,Що кидати Коштовний харч свині.Я в потемку рахуюКості.Поникла бузинна Душа.ОбноваНа офіційному горищі.Всі німі.Я міць,Я днище,

193


Твоя Мова.За мить вже стану тим,Ким стати неможливо.А мливо старих пісеньЗалишиться позаду.Такий то Божий задум.Вище, вище, вище.То Новий сон,То свіжий вітер Нові слова полоще.

ТАЄМНИЦЯ ЛАЗУРОВОЇ ТИШІ

Рукоділля світів,Що воює зі світомПроектів.Наші очі – То наші життя,Вчинку прожектори.Аплікація доліНа долівку упала,А я?Палаючі воротаНа місяці шукала.СпектриНатури

194


Без вороття.Лише Пентакль – “Нога друїда”,Заповнить суть аспектів.Єдиний постріл у пітьму,Одна заявка на вимогу.Дійти, доповзти.Пірнути у простір.А там…Старий москітВисмоктуєКров,Трансформуються кості.У серці Янгола – Два білі вістря.Один наскрізь пронизує,А інший – то я,Таємниця схованого часу. Ти мислишТемінь розпізнати,Вона бажаєСонце упіймати.Вагома думка,І та, і ця, Щоб мудрістю зростати.

ДОРОГА ДО СЕБЕ

195


Дозріти до схилу.Одні наповнюють оселіБезсмертям,А інші безсилі – Три крокиДо смерті.Хороми у будинку,Житло в гнізді,А я в собі.У слові слава.Бо що та мова,То лиш земна забава.Про неї ще не знаютьНебеса.Її малює осіньЗа тисячні пороги.У сотах мозку Золотом прозорим.Я на яснім дозорі.Місячна ЗемляГаптує сапфірні дороги.Осіння просинь…Політ крізь зорі,Все в обнові,І я.Індигове небо

196


Малиновим дзвономНагадує знову:Вирує життя.Щастя, коли в серці Музика органом,А почуванняТанком душі поміж зірниць..Ти у боргу перед Його буттям, Покірно падаєш ниць. За те, що йдеш, Допоки в серці пусткаВиросте у простір,Достатній крилам На політ,Допоки намалюєНіжний спокійБурхливу течіюБажаньАмбітних літ.На мілині вируєПростір, Що розпорошує На попіл час,Заглушує ходи,Заглушує все,Що поєднує нас.В собі до себе рахую

197


Кроки.Вдаряюся гулкоУ тьмяні пороги Сапфірних прикрас…Не можуМовчати до глухо обернених Спин.Крізь неба синь,Вдаряючи сокироюВ обломки темені,Шукаю долюУ долині Парнасу,Єднаю небо і траву.Землю у землю,Світло у світло,Темінь у темінь.І вже наяву У прорізі часуСію дзбанок пшонаУ сніги межичасся. Я жду!Натхнення силаУ злото-синіх вібраціях,А простір – у небі,КрилаТоркаються веселкової вдачі. Іммортилізм – Сигналізація

198


Цифрових рухів.Там безкінечністьВзялася вогнем,Там світло дня,І я за днем.Озеро у відсвіту сонця.Сонце пожадливоВлилося в стокиЗемлі.Впотужнилась вода.Зелені очі в ополонці,У них немає тіні.Зодчий Таїнної синіМалює повільно.Я – вільна.

199




Зміст

МозолистеТілоЧерез пишні долиниУ Вічність,У невмирущістьТікає Зоряний час 4Нічні сентенці 10Один 11Лелечий край 13Відбитки сонця 21Сонця дзвін 23Ратище 24Оркестр усміхнених облич 26Момент істини 28Різьба по простору 30Зникоме розцвітання 32Перетворююча сила 35Неприкаяний 38Нива творіння 41

200


Світозар 44Тотем 46Сім солодощів неба 48Гра в задзеркалля 51Торговиця 53Земля радіє 55Одинак 57На краю цвітінь 58

Від безголосся спопеліньВідміткою зроблюЧаси покосів Невинна кров на олтарі 64Що насолоджує буття? 69Земля стогне 71Покорена Києвом 73Човнярі 76Маленький гріх 78Самотність 82Молода душа 85Крізь пам’ять 89Таїна кам’яної троянди 90Розпечене каміння 92Сад немеркнучих видінь 96Між днем і ніччю 97Місяць 99Заворожена 101 Сюїта прощання 102Розіп’ялись весни 103Мовчи! 104Криваві сутінки 107Таїна 108

201


Флейта срібнострунна 109Перед камінними дверима 110Життю 112Відпускаю тінь 114Душе моя! 116День ніч поборов 117 В долонях білого листа 120За снами 123Зраджую 124Печаль твоїх уст 126Рубінові думи 128В об’єктиві – дракон 130Доторк спікера снів 131Обриси неба 132Пробудження 133Покрови дня у ніч Покрови 135Мотив настрою 137Покора і покаяння 139Тріада весни 140Між двох вогнів 141Планета розсвітання 144Зоря 146Сім див 147Свобода духу 149Цілунок ночі 152Українське слово 154Сіль 157Поет і муза 158Агнець долі 160Інтенсивність 162Диск прилистку 164

Допоки в серці пустка

202


Зросте у простір,Достатній криламНа політ Мій час на крилах метелика 167Геном людини 169Ім’я Завтра 172Хто душу піднімає у вишини 173Глаголиця - насущний хліб 174Велич кришталю 177Поезія думаючого слова (Укр-а-ї-НА!) 178Біла вежа часу 181Я. Я. Я. Ластівка східного дня 183Істина 185Довжина 187Сонячний Птах 189Абсорбція мислення 190Казуальність і логіка 192Ідеал 193П’ята година 195Твоя мова 197Таємниця лазурової тиші 201Дорога до себе 203

203


прорости крізь верстка книги

Spiritual