Програма«Радість дитинства –

вільні рухи»

Адреса:а/с 159,

м. Київ, 04070тел. (044) 332-78-55факс (044) 467-67-91e-mail: info@dcp.org.ua

www.dcp.org.ua

Над випускомпрацювали:Олена Філон

Юлія ШутенкоЮлія Кравченко

Періодичність: 4 рази на рік

Видавець:Міжнародний

благодійний фонд«Україна 3000»Свідоцтво про

державну реєстраціюдрукованого засобу масової інформації Серія КВ № 12529-

1413Р від 28.04.2007 р.

Дизайн та верстка:Юрій Рифяк

Ольга Чернет

Друк:«Видавничий Дім Дмитра Бураго»

Наклад: 16 000 примірників

Не для продажу!

На обкладинці малюнок

Канівця Богдана, 15 років

Олена Філон

Літо. Пляж Централь-ного дитячого клінічного санаторію Міністерства оборони України в Євпа-торії. Розглядаю людей навколо.

Біля води на піску сидить гарна молода жін-ка років двадцятип’яти і ніжно обіймає свій скарб – хлопчика років чотирьох-п’яти. Малюк хворий. У нього тяжка форма ДЦП. Вона пригортає його дуже лагідно. Вони си-дять на березі так, що їхні ноги торкаються води. Мама усміхається і щось розповідає хлопчикові. Він не може їй відповісти, а лишень якось незграб-но намагається повертати своєю голівкою вбік. Із виг-ляду хлопчика зрозуміло, що він не може ходити, говорити, можливо, він ні-коли не скаже їй «мама», ніколи не піде до школи, ніколи не принесе двійку… І ось до них простує ви-сокий, міцний, вродливий чоловік. Підходить і сідає поруч. Я розумію, що це чоловік цієї жінки. Він пригортає свою дружину й сина. Вони сидять так утрьох на березі, вода омиває їхні ноги, і вони світяться щастям. Вони щось воркочуть навколо хлопченятка. Гарна мо-

лода жінка, стрункий чоловік та їхнє дитя. І вони щасливі!

Цієї ж миті у воді ще одна сім’я робить фотосесію своєї доньки. Їй років дванадцять. Вона не ходить сама, дівчинку заніс у воду її батько. На дівчинці одягнутий рятів-ний круг. Тато намагається втримати її на воді, та її тільце не слухається – руч-ки скручені страшною хво-робою, але він не впадає у відчай. Тримаючи дівча, пораючись із хвилями, що намагаються скинути круг, він хоче, щоб його донька виглядала гарною на фотографії. Дівчатко намагається усміхатися. Збоку здається, що це в неї не дуже виходить. А мама у цей час ловить до-рогоцінні моменти життя їхньої сім’ї простеньким фотоапаратом. Поруч друга дівчинка, напевно, друга донька в цій сім’ї, допомагає батькові. Сім’я разом. І вони щасливі!

Причалом гордо йде кремезний чоловік років п’ятдесяти з великим жи-вотом, веде хлопця-під-літка. Помітно, що у хлоп-ця та сама хвороба – він буквально тягне за собою ноги. Але чоловік усім сво-їм виглядом показує, що це його син, спадкоємець. Вони повільно та пишно під руку йдуть причалом на очах у багатьох інших. Можливо, це перші кроки юнака. І це перемога. І во-ни щасливі!

Інші батьки привозять діток на інвалідних віз-ках, купаються разом із ними, відносять їх пла-вати в море, вони разом засмагають, про щось роз-мовляють, спілкуються з іншими батьками, в яких такі самі особливі дітки. Вони разом. Лікуються… Відпочивають… Відпочи-

вають від чого? Від людської байдужості й жорстокості, що оточу-ють цих особливих дітей, яких наше суспільство називає «інвалідами». А ще – відпочивають від усього того, що при-ходить із цим словом на додаток: нерозуміння, бай-дужість, неприйняття, від-торгнення, жорстокість, криві погляди…

Колись ці жінки, дізнав-шись про свою вагітність і повідомивши своїм чо-ловікам, також були щас-ливі. Вони чекали, що, коли народиться малюк, він буде здоровий, як усі діти. Він вчасно почне усміхатися, сидіти, ходи-ти. Своєчасно проріжуться зубки, з’явиться свідомий погляд. Він піде до школи, буде бити нові рекорди на фізкультурі. Потім – навчання в університеті, одруження, діти… І вони будуть щасливі.

Але сталося інакше. Ще в пологовій кімнаті жінка зрозуміла, що щось іде не так, коли лікарі шушукалися, або коли ма-люк несвоєчасно підняв голівку, і в його тільці відчувалося напруження, ніби невидимі струни не давали розслабитися. А по-тім пролунало, як вирок: ДЦП. У звичайної людини в найкращому випадку ця абревіатура викликає жах. А в житті таких сімей ці букви поступово принесли усвідомлення, що життя змінилося, що все тепер буде інакше. Добре, якщо за таких обставин батько не покинув матір, не пі-шов до іншої жінки для продовження роду й через бажання завести здорове потомство. Однак частіше жінка залишається сама зі своєю бідою. Вона, не-мов загнаний звір, не хоче приймати факт, що її ма-

люк – особливий. Вона не готова до таких змін у своєму житті. Можливо, в неї була кар’єра, робота, чоловік, подруги, і ось вона розуміє, що на роботу вона не вийде, чоловік покинув, грошей немає, друзів не цікавлять її проблеми. А їй так потрібна допомога й підтримка. І вона починає свою боротьбу…

На жаль, не в багатьох спеціалізованих закладах України для діток, де лі-кують ДЦП, є можливість батькам відчути себе рів-ними серед рівних. А тут батьки згадали, що це таке, коли тебе люблять і розуміють, до них по-вернулася батьківська гідність. Адже перший крок для здорової дитини – норма, а ось для такої дитини – це перемога! Перемога над хворобою.

Хочеться висловити ве-личезну вдячність началь-никові санаторію Ненько Анатолію Михайловичу, полковнику у відставці, хірургу, та всьому його колективові, що вони змогли зробити ці сім’ї щасливими, вселити віру в те, що вони не самотні, що, докладаючи зусиль день-у-день, хвороба від-ступатиме. Кожен із нас може допомогти їм бути щасливими. Достатньо тільки побачити в цих дітях дітей, трішечки особливих дітей.

А що можу зробити я, щоб допомогти їм бути щасливими? Любити! Не відвертати свого погляду від малюка, що виглядає не так, як здорові діти. Він особливий. Чому? Не знаю. Але він живе, і Бог також привів його на цей світ. Для чого? Можливо, щоб зробити нас добрішими, людянішими…

І вони будуть щасливі!

– Яка ситуація склалася сьогодні зі здобуттям се-редньої та вищої освіти для дітей з обмеженими можливостями здоров’я (ДЦП)?

– Для забезпечення права на освіту в най-сприятливіших умовах в системі освіти функ-ціонують 19 спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, в яких навчаються в комплексі з системною ре-абілітаційною, лікуваль-но-профілактичною ро-ботою 2,2 тис. учнів. Із загальної кількості навчальних закладів – 5 спеціальних загально-освітніх шкіл, учні яких мають можливість навчатися у відповідних умовах та проживати в сім’ях.

Серед спеціальних за-гальноосвітніх навчаль-них закладів для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату існує 7 закладів І-ІІІ ступеня, де діти можуть здобувати повну загальну середню освіту; решта закладів – І-ІІ ступеня, де діти здо-бувають базову загальну середню освіту і можуть продовжити навчання в загальноосвітньому, професійно-технічному, відповідному вищому нав-чальному закладі з ураху-ванням рекомендацій ліка-рів.

– Розкажіть про спе-цифіку дошкільних нав-чальних закладів для діток з ДЦП, методики що використовуються, скільки таких закладів в Україні? Чи достатньо їх? Що робиться для збільшення кількості та-ких закладів?

– Для дітей з пору-шеннями опорно-рухового апарату дошкільного віку у 275 дошкільних навчаль-них закладах функціону-ють 833 спеціальні групи з контингентом вихованців 14,4 тис. чол. У цілому, мережа спеціальних груп для дітей з ДЦП відпові-дає потребам населення, у разі необхідності міс-цевими органами вико-навчої влади спільно з органами освіти й науки приймається рішення про додаткове відкриття груп (закладів) для дітей зазначеної категорії.

Здобуття дошкільної ос-віти дітьми, що потребу-ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку, здійснюється за окреми-ми програмами і методи-ками, розробленими на

Розповідає завідувач сектором

програмного та методичного забезпечення Інституту

інноваційних технологій та змісту освіти

Міністерства освіти і науки України

Галина Лабайчук.

основі Державної базо-вої програми, зокрема: «Навчання і корекція розвитку дошкільників з порушеннями рухів», «Програма виховання і навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлен-ня», «Програма вихо-вання і навчання розу-мово відсталих дітей дошкільного віку».

У навчальних закладах для дітей з порушеннями опорно-рухового апара-ту дошкільного та шкіль-ного віку створено базу для лікувально-реабілі-таційної роботи: облад-нано відповідні медичні кабінети, кабінети рит-міки, лікувальної фіз-культури. Місцевими ор-ганами виконавчої влади затверджено додаткові штатні одиниці лікарів, молодшого медичного пер-соналу.

– У школах-інтернатах використовується про-грама звичайної школи чи спеціальна програма? Чи рівні можливості в дітей після навчання у школі-інтернаті?

– Діти з порушеннями опорно-рухового апара-ту шкільного віку нав-чаються в спеціальних загальноосвітніх навчаль-них закладах (школах та школах-інтернатах, нав-чально-реабілітаційних центрах). Початкова школа (підготовчий, 1-4-й класи) навчається за окремими навчальними програмами, розробленими на основі Державного стандарту по-чаткової загальної освіти для дітей, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (затверджено постановою

Кабінету Міністрів Укра-їни від 05.07.2004 р. № 848). Зазначені навчальні про-грами відрізняються від програм загальноосвітньої школи тим, що, окрім однакової кількості нав-чальних предметів та годин для їх вивчення, містять корекційно-розвивальний блок. Зокрема, це заняття з корекції вад розвитку, лікувальної фізкультури, розвитку мовлення, соці-ально-побутове орієнту-вання. Школи ІІ ступеня (5-10-й класи) та школи ІІІ ступеня (11-12-й класи) – за навчальними програмами загальноосвітніх шкіл з обов’язковим корекційно-розвивальним блоком.

Після закінчення спеці-альної загальноосвітньої школи (школи-інтернату) відповідного ступеня ви-пускники отримують до-кумент про освіту, який нічим не відрізняється від документа, що його отримують учні загаль-ноосвітніх шкіл (окрім дітей з розумовою від-сталістю). Тобто мож-ливості продовження нав-чання в таких випускників рівні.

– Які проблеми, шля-хи, тенденції розвитку інтегрованої освіти, яка перспектива, скажімо, на найближчі три роки? Скільки таких шкіл в Україні?

– Батьки, користую-чись законодавчим правом обирати навчальний за-клад для неповнолітніх дітей, часто надають пе-ревагу загальноосвітнім навчальним закладам, розташованим якнай-ближче до місця їх про-живання. Тому, як показа-ло вивчення контингентів

учнів загальноосвітніх шкіл, у навчальний про-цес інтегровані понад 64 тис. дітей, що потребу-ють корекції фізичного та (або) розумового роз-витку, зокрема діти з порушеннями опорно-ру-хового апарату.

Проте на сьогодні від-сутні нормативно-правові засади запровадження ін-тегрованого, інклюзивного навчання дітей, що по-требують корекції фізич-ного та (або) розумового розвитку.

Унаслідок недоскона-лого законодавства, недо-статнього фінансування ускладнюється вирішення низки фінансово-орга-нізаційних питань забез-печення права дітей з порушеннями опорно-рухового апарату на якісну освіту. Зокрема, надання правового статусу таким формам навчання, як ін-тегроване та інклюзивне, можливе лише за умови удосконалення чинного законодавства в галузі освіти.

Міністерством освіти і науки України взято участь у доопрацюванні в Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України законопроектів «Про внесення змін до за-конодавчих актів України з питань освіти» та «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту)».

Нині напрацювання форм і методів запровадження інтегрованого, інклюзив-ного навчання дітей, які потребують ко-рекції фізичного та (або) розумового роз-витку, здійснюється мі-ністерством у процесі експериментальних до-сліджень спільно з Ака-

демією педагогічних наук України.

Окрім того, керівницт-во міністерства працює над унесенням змін до структури міністерства в частині створення окремо-го структурного підрозді-лу – відділу корекційної освіти у складі фахівців з дефектологічною освітою. Це дасть можливість фахо-во координувати діяль-ність органів управління освіти і науки щодо за-безпечення системної комплексної реабілітації дітей з інвалідністю всіх нозологій, запровадження в подальшому їх інтег-рованого та інклюзивного навчання.

– Відомо, що ставлення здорових дітей до дітей з вадами ненормальне. Чи є предмети у за-гальноосвітніх школах, скеровані на формування толерантного ставлення до дітей-інвалідів?

– На жаль, наш мен-талітет перебуває ще не на достатньо високому рівні, насамперед щодо усвідомлення проблем дітей та дорослих з по-рушеннями розвитку, їх рівності у правах з усі-ма членами суспільства, необхідності надання їм постійної допомоги, підтримки.

У системі освіти, по-чинаючи з дошкільних навчальних закладів, здій-снюється системна ви-ховна робота з розвитку особистості дитини, удо-сконалення позитивних характеристик емоційно-вольової сфери в дітей дошкільного та шкільного віку як важливого фактора формування особистості сучасної людини.

Наприклад, у 5-6 кла-сах загальноосвітніх нав-чальних закладів уведено вивчення етики – нового навчального предмета про загально-людські мораль-ні цінності, культурну спільність людей, толе-рантність у взаєминах між людьми.

Слід зазначити, що фор-мування толерантності, культури поведінки гро-мадян на основі загаль-нолюдських моральних цінностей – кропіткий три-валий процес, що потре-бує об’єднання зусиль усіх інституцій суспільства.

– Освіта вдома. Чи мають вчителі спеціаль-ну підготовку для роботи з особливими дітьми вдома? Яка якість такого навчання?

– Відповідно до зако-нодавства в галузі освіти визначено групову та індивідуальну форми нав-чання.

За індивідуальною фор-мою навчання займаються діти з урахуванням стану здоров’я та висновків лікарів. Якщо йдеться про індивідуальну фор-му навчання дитини-інваліда, місцеві органи управління освіти шука-ють можливості закріпити за дитиною педагога з дефектологічною освітою або зі стажем роботи з дітьми, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Тому у складі учнів спеціаль-них загальноосвітніх нав-чальних закладів може бути значна кількість дітей, що навчаються за індивідуальною формою.

Якщо поблизу місця проживання дитини з особливостями психо-фі-

зичного розвитку відсутній спеціальний загально-освітній навчальний заклад, навчання здій-снюється найближчою загальноосвітньою шко-лою. Однак це ство-рює додаткові труд-нощі педагогічному працівникові і спонукає його оволодівати відпо-відними знаннями для об-рання потрібних форм та методів навчання дитини.

З урахуванням пер-спективи запровадження інтегрованого та інклю-зивного навчання при підготовці фахівців за напрямком «Педагогічна освіта» у вищих нав-чальних закладах з 2006 року введено вивчення курсу «Основи корекцій-ної педагогіки».

Ураховуючи, що кіль-кість навчальних годин на тиждень за індивідуаль-ним навчальним планом обмежена з урахуванням стану здоров’я дитини, навчальну програму за-гальноосвітньої школи важко засвоїти без до-даткових занять. Тому активна участь батьків у навчальному процесі (засвоєння та закріплення навчального матеріалу) обов’язкова.

ДОВІДКАМіністерство освіти і науки

України Адреса:

бульв. Т. Шевченка, 27-А,

м. Київ, 01135

тел. (044) 288-04-08

У вас народився ма-люк. На що ж потрібно звернути увагу батькам, щоб якомога раніше виявити неврологічну па-тологію? Особливо уваж-но до цього питання по-трібно підійти тоді, коли були певні порушення під час вагітності (загро-за переривання, імму-ноконфлікт, фето-плацен-тарна недостатність, професійні шкідливос-ті тощо), неблагополуч-ні пологи (передчасні, стрімкі, швидкі або, навпаки, затяжні зі слабкістю пологової діяльності, довгим без-водним періодом, об-виванням пуповиною,

час потрібно звернути увагу на симетричність спонтанних рухів малю-ка, щоб не було звичного повороту голови в один бік, потрібно міняти положення дитини в ліжечку, підходити то з одного, то з другого боку. Зверніть увагу на тремтіння підборіддя, кінцівок, часті відрижки – це можуть бути перші симптоми підвищеного внутрічерепного тиску. Візьміть собі за прави-ло щотижня вимірюва-ти і записувати коло

Нечмоглод Алла Андріївна

заступник головного лікаря з медичної

частини МДЛ №5 м. Харкова

Сухоносова Ольга Юріївна

асистент кафедри невропатології та дитячої неврології

ХМАПО

жовтяницею).Отже, на першому

місяці життя в дитини фізіологічно підвище-ний м’язовий тонус: руки зігнуті у всіх су-глобах, пальці стиснені в кулачок і притиснуті до тулуба, ноги зігнуті. До кінця першого місяця життя в положенні на животі дитина повин-на утримувати голову по середній лінії до хвилини, простежувати очима за рухомим пред-метом. Дитина видає горлові звуки. В цей

голови і грудей, адже їх нормальний приріст – один із показників здоров’я дитини.

На другому місяці збільшується об’єм ак-тивних рухів. Дитина частіше розводить ру-ки, підіймає їх вище горизонтального рівня, відкриває кулачок, по-вертає голову в різні боки. На животі дитина утримує голову по се-редній лінії триваліший час, починає утримува-ти голову у вертикаль-

Малюнок Слепко Ольги

ному положенні, але ще непостійно (голова хи-тається), фіксує погляд на нерухомому предме-ті. Дитина усміхається у відповідь на ласкаве поводження з нею. Пе-реважають позитивні емоційні реакції. Поста-райтеся більше спілку-ватися зі своїм малюком, розмовляйте, співайте, усміхайтеся. Іграшки, підвішені в колясці, над ліжечком не повинні роз-ташовуватися ближче, ніж на 30 см до очей дитини.

На третьому місяці наростає об’єм рухів у кінцівках, особливо у плечових суглобах. Ди-тина частіше піднімає ру-ки вище горизонтально рівня, утримує вкладену в кисть іграшку, тягне її до рота; у положенні на животі підіймає голову і спирається на перед-пліччя під гострим кутом, добре утримує голову у вертикальному положенні, повертається зі спини на бік. Якщо дитина здорова, то про-тягом всього періоду неспання перебуває в ра-дісному стані, усмішка супроводжується рухо-вою активністю, загаль-ним пожвавленням. У цей період простежте, щоб активні і пасивні рухи були симетричні, вкладайте іграшку попе-

ДОВІДКА

Міська дитяча лікарня № 5

(неврологічне відділення) Адреса:

Стадіонний проїзд, 6/5, м. Харків, 61022

тел. (057) 392-02-82

ремінно в обидві ручки дитини, звертаючи увагу на силу, з якою вона її тримає. Якщо вас щось бентежить, поділіться своїми сумнівами з дитя-чим неврологом, адже ви постійно спілкуєтеся з дитиною і ваші скар-ги допоможуть виявити наявну патологію.

На четвертому міся-ці дитина добре тримає голову, повертається за напрямком звуку, тягнеться до іграшки, хапає, обмацує предме-ти руками, тягне їх до рота, повертається на бік, сідає при підтяган-ні за руки; лежачи на животі, спирається на передпліччя під пря-мим кутом, підводить верхню частину тулуба. Дитина уважно стежить за рухомими предметами. Вона розрізняє голо-си рідних, усміхається, сміється, видає гучні протяжні звуки. Це пре-красний час, щоб пройти курс масажу і ЛФК, щоб зміцнити м’язи.

Місяць п’ятий і шос-тий. Дитина сидить з під-тримкою за одну руку (а іноді й самостійно), але при сидінні погано три-має спинку. Тому не варто на тривалий час (більше 5-ти хвилин) садовити дитину, особливо «в по-душки». Дитина може

повертатися зі спини на живіт, а трохи пізніше – з живота на спину. Лежачи на спині, вона грає зі ступнями, стежить за іграшкою, що впа-ла, підіймає її. Дитина вимовляє чіткі звуки, у неї з’являються перші спроби вимовляти скла-ди «ба», «па», «ма».

Місяці сьомий і вось-мий. Дитина самостійно і впевнено сидить, збері-гає рівновагу, стає на карачки, повертається з живота на спину. Дитина протягує руки до матері та знайомих, плескає в долоні, повторює склади, прагне привернути до себе увагу дорослих, розпізнає чужих, добре знає батьків, шукає поглядом потрібний їй предмет, виражає здивування або інтерес при знайомстві з новими предметами.

Місяць дев’ятий і десятий. Дитина стає на коліна, тримаючись за бар’єр, пересувається, тримаючись за опору, стоїть із підтримкою, робить спроби стояти самостійно, повзає. Ви-конує прості вимоги дорослих, розуміє забо-рони. Це час вибира-ти взуття малюкові. Поставтеся до цього дуже серйозно, адже від вибору взуття зале-жить

формування стопи і правиль-ний розподіл ваги тіла на стопу. Взуття повинне бути з супінатором і до-сить жорстко утриму-вати гомілковостопний суглоб. Це особливо важ-ливо для дітей, що ста-ють не на повну стопу, а на пальчики або на зовнішній край стопи.

Місяці одинадцятий і дванадцятий. Дитина ходить, підтримувана за одну руку, робить окремі кроки самостійно, але хода ще нестійка, малюк часто падає. Дитина вказує частини тіла, ви-конує велику кількість інструкцій, любить дітей, знає всіх у сім’ї, вимов-ляє окремі слова.

Якщо Ваш малюк від-стає від хронологічно-го віку, не чекайте, що «переросте», звертайтеся до лікарів.

Отримання якісної освіти – важлива умова інтеграції молоді з інва-лідністю в суспільство. Дослідження ринку праці показали, що на сьогодні серед інвалідів випуск-ники вищих навчальних закладів мають на 80% більше шансів знайти ро-боту, ніж люди без вищої освіти. Основу набуття вищої освіти становлять державні освітні стан-дарти, обов’язкові для всіх студентів, незалежно від стану їх здоров’я. Тільки при такому під-ході до навчання люди з інвалідністю, як про-фесіонали, надалі можуть бути конкурентноздатни-ми на ринку праці.

Інтегрована форма нав-чання у ВНЗ передбачає спільне навчання студентів, що мають функціональні обмеження, з іншими сту-дентами. Така форма нав-чання визнає за людьми з інвалідністю рівні права на отримання освіти.

Університет «Україна» – це вищий навчальний заклад інтегрованого ти-пу, метою якого висту-

інтегрованому середови-щі й навчального закладу до потреб студентів з інвалідністю у спеціальних технологіях та засобах навчання, педагогічному, психологічному та соці-альному патронажі.

Кожен студент з інва-лідністю має певні особ-ливості та функціональні обмеження, що усклад-нюють процеси навчання в інтегрованому середови-щі та їх соціалізації. Приймаючи на навчання людей з інвалідністю, ВНЗ мають вирішувати низку організаційних, технічних, психолого-педагогічних, методичних, соціальних та інших проблем для забезпечення інклюзії студентів із різними нозо-логіями, зокрема:

●створення безбар’єр-ного архітектурного сере-довища;

●створення спеціалізо-ваної матеріально-техніч-ної бази;

●підготовка спеціалізо-ваного навчально-мето-дичного забезпечення;

●упровадження спеціаль-них інформаційних і нав-чальних технологій;

●адаптація викладачів та студентів до навчання в інтегрованих групах;

●урахування індивіду-альних навчальних потреб студентів з інвалідністю;

●організації психологіч-ної підтримки;

●формування в колекти-ві толерантного ставленні до людей з інвалідністю, розуміння їх проблем;

●організація соціальної та медико-реабілітаційної допомоги.

Отже, для інклюзії сту-дентів з інвалідністю в освітнє середовище необ-хідно забезпечити вільний архітектурно-освітньо-комунікаційний простір, в якому вони можуть

Інклюзія молоді з ДЦП в інтегроване освітнє середовище

В Україні склалася парадоксальна ситуація щодо вищої освіти людей з інвалідністю. З одного боку, вони, як і всі громадяни, мають право на освіту, що закріплене в Конституції України і Законі про вищу освіту, з іншо-го, – це право не підкріплене системою нормативних актів та методичними розробками щодо практичної організації процесу навчання таких студентів. Про шляхи отримання вищої освіти говорить проректор з наукової роботи Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» Катерина Кольченко.

пає забезпечення рів-ного доступу до якісної освіти всіх членів су-спільства, зокрема лю-дей з інвалідністю. Ни-ні у сорокатисячному контингенті студентів нашого університету навчається близько 1800 осіб з інвалідністю, серед яких 204 з ДЦП. Університет має ІV рівень акредитації і здійснює підготовку фахівців за 44 спеціальностями як у Києві, так і в широкій мережі філій.

Особливість навчання студентів з інвалідністю в інтегрованому колективі

полягає в тому, що їх сприймають як рівних, до них висувають такі ж вимоги, як і до інших студентів. В інтегрова-ній групі не можна упо-вільнювати темп лекції, зменшувати кількість пар та їх тривалість, спро-щувати чи скорочувати об-сяг навчального матеріалу тощо, оскільки це знижує якість фахової підготов-ки. Тому компенсувати функціональні обмежен-ня, що впливають на якість навчання студентів з інвалідністю, і забезпечити їх інклюзію у навчаль-ний процес можна тільки шляхом впровадження системи супроводу.

Здійснення поступового переходу від інтегрова-ної до інклюзивної осві-ти – нагальна потреба сьогодення. В основу інклюзивної освіти покла-дена ідеологія, що виклю-чає будь-яку дискриміна-цію і забезпечує рівне ставлення до всіх людей, але створює особливі умови для учнів і студен-тів, що мають особливі освітні потреби. Інклюзія студентів з особливими потребами у ВНЗ вимагає взаємної адаптації обох сторін: студентів, що здобули середню освіту у спеціальних школах, до нових умов навчання в

безпечно пересуватися, навчатися та спілкуватися.

Процес адаптації моло-ді з інвалідністю до ін-тегрованого середовища розпочинається в доунівер-ситетський період у ме-жах підготовчих курсів і продовжується на сту-дентській лаві в умовах реального вузівського навчання. Інтеграція стає для цих молодих людей головним завданням пер-ших студентських років. Їм потрібно інтегруватися в навчальний процес з його режимом, фор-мами навчання, систе-мою контролю знань, познайомитися зі струк-турою університету, його традиціями, «вписатися» в життя факультету, у колектив студентської групи, пристосувати до ритму університетського життя і навчання свій організм, підтримуючи його працездатність, роз-крити свої здібності й таланти.

Проблеми доступності навчання для студентів з ДЦП, в основному, пов’язані з труднощами комунікації, з їх рухови-ми особливостями, що ускладнюють чи уне-можливлюють конспек-тування лекцій, вико-нання письмових чи лабораторних завдань,

складання письмових іспитів тощо. Нечіткість вимови та специфіка артикуляції заважає їх вільному спілкуванню з іншими студентами та викладачами. Тому для полегшення навчання студентів з ДЦП у нав-чальний процес впро-ваджуються сучасні педа-гогічні та комп’ютерні технології, технічні засоби, зокрема, для самостійної роботи, а саме:

●виконання практичних завдань та складання іспитів на комп’ютері;

●застосування диктофо-нів для аудіо запису навчальних занять;

●забезпечення студентів підручниками, опорними конспектами лекцій, ін-шими електронними та друкованими матеріалами;

●надання послуг тью-торів – записувачів для конспектування та тира-жування навчального ма-теріалу;

●надання послуг тью-торів-консультантів із нав-чальних дисциплін та з користування технічними засобами;

●користування засобами Центру самостійної роботи студентів з особливими потребами, зокрема, медіа-текою.

Інклюзія – нова філосо-

фія освіти, запровадження її принципів у вищу освіту нелегка справа, що вима-гає корінної перебудо-ви навчального процесу і свідомості всіх його учасників. Але результатом цієї важливої роботи може бути не тільки розширен-ня можливостей для навчання та соціалізації студентів з особливими освітніми потребами, а й оздоровлення суспільства в цілому.

Коментар випускника університету спеціальності «Пе-реклад» Андрія Грініна, одного з найкращих студентів, що брав участь у міжнародних наукових конференціях, отримав високі оцінки від іноземних фахівців за високу якість перекладу.

«Я поступив на факультет філології та журналістики, обрав спеціальність «Переклад». Чимало студентів на факультеті було із вадами здоров’я. Проте ми не звертали на це особливої уваги – однокурсники досить швидко прийняли за «свого», ставлення викладачів залежало лише від бажання навчатися. Така «прозорість» у відносинах дуже спрощувала спілкування та навчання. Рівень під-готовки на факультеті пристойний, викладачі охоче допомагають студентам у вирішенні їхніх проблем, проте не роблять нікому поступок – перед знаннями усі рівні! Викладачі не байдужі до обдарованих студентів, уже на другому курсі дехто із нас зайнявся серйозною науковою роботою, працював письмовим та усним перекладачем, зокрема й на конференціях та семінарах міжнародного рівня. Навчання тут дало мені значно більше, ніж просто диплом та перспективу влаштуватися на роботу: вивчивши іноземну мову, я значно розширив власні можливості, завів нових цікавих знайомих не лише серед однолітків в університеті, а й за кордоном».

ДОВІДКА

Відкритий міжнародний

університет розвитку людини “Україна”

Адреса: вул. Хорива, 1 г, м. Київ, 04071

Тел. (044) 428-74-08, 428-74-12

Коли в сім’ї народжуєть-ся неповносправна дити-на, перша думка бать-ків, – як її вилікувати, а друга – що дитину чекає в житті, як вона буде себе реалізовувати, чи буде вона мати друзів, сім’ю, чи зможе використати свій талант, свої можливості. І перспектива, що склада-лася ще 10-15 років тому, була зовсім нерадісною…

Проте, починаючи з 1995 року, принаймні в Білій Церкві, з’явилася надія. Саме тоді найактивніші батьки дітей з особливи-ми потребами, переплакав-ши і оговтавшись піс-ля численних пошуків чудодійних ліків для дитини, зрозуміли, що треба шукати інший шлях. Спочатку через об’єднання у товариство дітей-інвалідів та їхніх батьків «Аюрведа», а далі – лобіювання створення Дитячого оздоровчого центру «Шанс», пошук ці-кавого досвіду в Україні та за кордоном.

Найважче батькам було прийняти те, що дитячий церебральний параліч – це стан організму, який неможливо вилікувати, тому дуже важливо нав-чити жити в такому стані саму дитину. А отже, впроваджувати медико-педагогічні програми. Школа? Мабуть, на той час

це була ще нездійсненна мрія, і діти з особливими потребами змушені були навчатися вдома.

Перша спроба вирішити цю проблему була здій-снена 1997 року, коли за погодженням з міським відділом освіти маленькі вихованці «Шансу» були введені до учнівської громади СШ № 5, проте почали пізнання шкільної науки у стінах своєї дру-гої домівки. Потихеньку росли діти, а в центрі від-кривались нові класи.

Кроки інтеграціїСтало зрозумілим, що

«Шанс» не може і не повинен замінювати ді-тям школу, адже лишалася проблема їх ізоляції від здорових однолітків та набуття навичок життя в суспільстві.

Першим успішним кро-ком став вибір школи, в якій погодилися працювати з дітьми що мають особливі потреби. Добрі друзі знайшлися в ЗОШ І-ІІІ ст. № 20, і вихованці «Шансу» влилися в колектив із 1040 учнів та 86 педагогів. З цього моменту почалося активне спілкування дітей центру з учнями школи, взаємна адаптація.

Поетапно вирішувалися проблеми. Насамперед по-трібно було забезпечити доступність триповерхо-

вої будівлі школи для особливих учнів. За гран-тової підтримки ЮНІСЕФ спочатку збудували пан-дус, на першому поверсі обладнали кілька класів, кімнати психологічного та фізичного розвантажен-ня, а також реконструвати туалет, налагодили пере-везення і супровід учнів автобусом товариства. І вже 2003 року перший дзвінок покликав до шко-ли 20 вихованців центру «Шанс». Перший виклик до дошки, марка крейда в руках, справжнє шкільне приладдя та ігри з новими друзями на перервах… Це був крок успіху, але не досягнення мети – навчан-ня у класі з однолітками.

Другим важливим етапом стало навчання 40 педаго-гів школи методиці робо-ти з дітьми з особливими потребами, без чого навіть не варто було б говорити про якість навчального процесу. Адже більшість нових учнів мали як мовленнєві ускладнення, так і різний ступінь психофізичного розвитку, а вчитель має розуміти, як визначити можливості кожної дитини, як з нею

спілкуватися, як її навча-ти. На допомогу прийш-ли фахівці Міністерства освіти та науки України, Інституту спеціальної педагогіки, Київського обласного інституту піс-лядипломної освіти педа-гогічних кадрів. І вже за рік можна було побачити щастя в очах, наприклад, Сашка Стаховського, який уміє розмовляти лише самими очима і якого зрозумів учитель…

На цьому працівники «Шансу» не зупинили-ся, адже розуміли, що для отримання якісної освіти діти з особливими потребами мають бути включені до класно-урочної системи навчання. Інакше кажучи – регуляр-но переміщуватися не лише з кабінету в кабінет, а й з поверху на поверх. Цей етап виявився най-важчим, адже потрібно було добудовувати ліфт до триповерхової будівлі школи. Увесь процес, від проектування до здачі ліфта в експлуатацію, ліг на плечі Товариства дітей-інвалідів та їх батьків «Аюрведа», жодної дер-жавної копійки не надій-

шло, хоча зверталися до багатьох інстанцій, почи-наючи від міського до за-гальнодержавного рівнів. Отримали підтримку лише від місцевої влади, що до-помагала домовитися про будівництво, вирішувати певні організаційні про-блеми у школі. Може, це й добре, бо механізм використання бюджетних грошей настільки склад-ний, що міг затягнути процес будівництва на не-визначений термін.

Добре, що є чуйні лю-ди. Найпершим нам підставив грантове «плече» Міжнародний Жіночий Клуб Києва. А далі будівництво пере-творилось у велику то-локу, в якій взяли участь багато благодійників.

Колективна робота дала добрі плоди: з 30 дітей з особливими потребами, що навчалися на той час у школі, десять почали навчання у класах разом з однолітками. А в ціло-му перед усіма ними від-крилися двері гуртків і клубів, можливість без-перешкодно брати участь у всіх позакласних і по-зашкільних заходах. У них та їхніх батьків уже за місяць зник острах, мовляв, як покажуть себе діти в навчанні серед однолітків, чи не стануть об’єктами глузування. Навпаки, з’явився азарт і бажання зрівнятися з іншими учнями у нав-чальних досягненнях. А головне, навіть нео-чікуване, – з’явилися но-ві паростки моральності серед школярів ЗОШ І-ІІІ ступенів № 20 з приходом однокласників, що потребують допомо-

В. Крижанівський: «Діти з особливими потребами не прагнуть жалості, яка лише розбещує. Важливіше, щоб їх зрозуміли, щоб змінилося суспільне ставлення до них у суспільстві. Звичайно, це трагедія, коли в сім’ї народжується дитина з особливими потребами, коли хтось із дорослих членів сім’ї потребує постійної допомоги. Таким людям дуже важливо відчувати свою корисність як для своїх близьких, так і для суспільства в цілому. Тобто йдеться про зміну філософії життя, що має привести до зміни філософії політики. Зміни в державі вже відбуваються, і чинне законодавство вже декларує значні зрушення в реалізації прав людей з особливими потребами. Але, по-перше, механізми виконання нормативних вимог вельми недосконалі та однобокі. По-друге, практично невизначені перспективи людей з важкими порушеннями, тих, що самостійно не пересуваються. Вони сьогодні не можуть знайти свого місця в житті, і ми намагаємося вирішити цю проблему на місцевому рівні. Потрібно сконцентрувати фокус політики на конкретній людині, забезпечити рівність прав кожного громадянина, незалежно від стану здоров’я чи майнового стану».

Володимир Крижанівський,

голова Білоцерківського товариства дітей-інвалідів

та їх батьків «Аюрведа»

ги однолітків. За свідчен-ням учителів школи, у інтегрованих класах зрос-ла загальна успішність, дисципліна, діти стали більш чуйними, добрими і толерантними. Водно-час у дітей з особливими потребами змінюється ставлення до життя, вони вже мають інші цінності та пріоритети, нових друзів, а головне – бажання вчи-тися в школі та мрії про майбутнє.

Терновий шлях інно-вацій

Товариство «Аюрведа» фактично пройшло кла-сичний для громадянсь-кого суспільства шлях від народження ідеї щодо реалізації гаран-тованих державою прав і свобод громадян до її впровадження, лобіювання законодавчої підтримки і передачі створеного механізму під опіку держави. А ще слід враховувати непрямі наслідки. На-приклад, Мінбуд України з будівництвом ліфта у білоцерківській школі отримав яскравий прик-лад виконання чинних будівельних норм щодо архітектурної доступ-ності приміщень для осіб з особливими по-требами. Тепер ніхто не зможе виправдатися складнощами і відсутніс-тю досвіду.

Біла Церква за всіма показниками і даними со-ціологічних досліджень – середньостатистичне місто. Тому, наприклад, якщо у Білій Церкві буде створена модель надання реабілітаційних, освітніх послуг чи допомоги у

працевлаштуванні особам з особливими потребами, – вона може бути реально впроваджена і в інших містах нашої держави. Наголошуємо: навіть не-велика організація спро-можна створити таку модель, що може бути ак-туальною в Україні.

ДОВІДКАБілоцерківське

міське товариство дітей-інвалідів

і їх батьків «Аюрведа», Білоцерківський дитячий

оздоровчий центр «Шанс»Адреса:

вул. Східна, 34, м. Біла Церква,

Київська обл., 09108Телефон:

(04463) 9-63-89, 7-26-10Керівник: Крижанівський

Володимир Євгенович(голова правління)

Педагогіка Монтес-сорі. Що це?

В основі методу Мон-тессорі лежать спосте-реження за дитиною і природні закони розвит-ку її психіки. Досвід-ом своєї роботи Марія Монтессорі довела, що в кожній дитині існує свій природний внутрішній потенціал, який може розвинутися тільки у взаємодії з навколиш-нім середовищем та за наявності свободи. Один із висновків методу Монтессорі полягає в тому, що домінувати у навчанні та вихованні дітей має середовище. Діти вивчають середо-вище в класі і знаходять у ньому те, що відповідає їхньому інтересові саме на даному етапі роз-витку.

Готує середовище вчи-тель, керуючись знан-ням відкритих Марією Монтессорі сензитив-них періодів. Це періо-ди особливого чуттєвого сприйняття та настрою психіки у житті дитини, коли вона серед усіх інших видів діяльності обирає щось одне.

відповідає певний на-бір дидактичного Мон-тессорі - матеріалу.

Навички практичного життя: діяльність, що приваблива для дитини і знайома їй з момен-ту народження, дитина вчиться володіти своїм тілом, граціозно руха-тися, виконувати певний порядок дій, доводячи роботу до кінця, розвиває дрібну моторику рук.

Дитина, працюючи з сенсорним матеріалом, розвиває свої органи чуття: зір, слух, нюх, смак, хроматичне, тактильне, стереогностичне від-чуття тощо, спочатку ізольовано, а потім по-єднуючи їх у процесі роботи зі складнішим матеріалом.

Для вивчення мате-матичних понять існує унікальний матеріал, що дозволяє отримува-ти знання, які за рівнем значно перевищують державні стандарти для

Послуговуючись мето-дом спостереження, учи-тель постійно змінює середовище в класі так, щоб воно відповідало потребам дитини. Нав-чання відбувається через самостійну роботу дітей з Монтессорі - матеріалом.

Що і як вивчають в школі Монтессорі?

Для дітей віком від 3 до 6 років навчальний план включає 5 основних курсів: навички прак-тичного життя, сенсо-рика, математика, мова, космічне виховання, кожному з яких

дітей дошкільного віку. У Монтессорі-педаго-гіці процес навчання – це не автоматична передача знань дітям. Діти щоденно роблять відкриття самостійно.

Завдання навчального курсу з мови становить допомога дитині оволо-діти різними видами мовної діяльності: слу-ханням, говорінням, письмом, читанням.

Найважливішим ас-пектом навчання вис-тупає сензитивний пе-ріод читання й письма, що відповідає 4 і 5 рокам життя дитини. Метод дозволяє при вивченні літер залучати всі види пам’яті дитини, поєднуючи зорово-мус-кульне чуття зі слуховим, дозволяє почати писати раніше, ніж читати, навіть тоді, коли ще не зовсім сформований мускуль-ний апарат руки. Для цього служить рухливий письмовий алфавіт, діти пишуть пальцем на ман-ці, мокрою губкою тощо.

Головна ідея косміч-ного виховання – упо-рядкування хаосу нав-колишнього світу в свідомості дитини, все-бічне пізнання людини, її місця в культурі, історії, природі, Всесвіті. Працюючи з космічни-ми матеріалами, дитина отримує перші знання з фізики, хімії, біології, географії, історії, астро-номії тощо.

Реальна робота дітей має найважливіше зна-

чення, тому що одна із основних ідей курсу – сприйняття світу через досвід власних почуттів. Діти власноруч виго-товляють підручники, роблять малюнки, моде-лі, заповнюють таблички з описом подій із життя класу на лінії часу.

Початкова школа Монтессорі

У віці від 6 до 10 років діти навчають-ся у початковій школі. Кожна дитина стає на позицію дослідника навколишнього світу. У цьому віці діти – це вчені, що роблять постійні відкриття. Орієнтація на Всесвіт відбуваєть-ся за допомогою власної діяльності, шляхом уяви створюється його цілісна картина.

Це період активного становлення соціальних відносин між дітьми й дорослими. Дитину цікавлять і люди, і явища, що її оточують.

У цьому віці вона вже готова до вирішення проблемних завдань, здатна співвідносити, диференціювати, ін-тегрувати, робити вис-новки. Домінантою при-родного розвитку дитини виступає орієнтація на навчальну й дослід-ницьку діяльність.

Система Монтессорі забезпечує творчий (не-помітний для дитини) перехід від фізичного розуміння світу до аб-страктного поняття.

Учитель початкової школи не тільки відмін-ний фахівець, він глибоко знає предмет, особливо-сті психофізичного роз-витку дитини, в кожній дитині бачить унікальну особистість, здатну на самореалізацію.

Програма для ма-люків

Клас для наймен-ших монтессорійців - малюків – від 2 до 3 років. Особливість ви-

являється в організа-ції підготовленого середовища, що харак-теризується порядком, естетикою і просто-тою. Малюк може до-схочу забивати цвяхи, нанизувати велике на-мисто, досліджувати якості олівців, фло-мастерів, фарб і кольо-рової крейди в арт-студії, виконувати багато різноманітних маніпу-ляцій, розвиваючи свої рухи та органи чуття. Для розвитку слуху існує особлива музична зона, де можна пограти на тамбурині, ксилофоні або маракасах.

Важлива роль учителя, який одночасно поєднує спокійну лагідність і домашнє піклування з володінням філософією і методом Монтессорі, розумінням того, що дитина в цьому віці пе-ребуває в сензитивному

періоді порядку, руху й мови. Учитель виступає перекла-дачем між дитиною й оточенням, моделлю в житті, тому так важливо, щоб учитель відчував до дитини велику повагу, підтримуючи її прагнен-ня перейти від залеж-ного стану немовляти до незалежності й само-стійності.

Визначальна в оточен-ні малюка-тоддлера роль батьків. Тому важливо, щоб взаємини між батьками і педагогами будувалися на основі довіри, взаєморозуміння і співробітництва.

Вивчаючи можливості розвитку дитини, Марія Монтессорі дійшла висновку, що основи осо-бистості закладаються до трьох років.

Малюнок Губкіної Ольги

На Ваші числен-ні прохання, шановні батьки, надаємо від-повіді на правові пи-тання щодо пільг для дітей з особливими потребами та сімей, що їх утримують.

Порядок забезпечен-ня дітей-інвалідів авто-транспортом.

Відповідно до Зако-ну України «Про реабі-літацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 р. № 2961-ІV держава забезпечує розробку, виробництво, закупів-лю технічних та інших засобів реабілітації, спеціального автотран-спорту, виробів медич-ного призначення для соціальної адаптації, полегшення умов праці й побуту, спілкуван-ня інвалідів, дітей-інвалідів, поширює інформацію про таку продукцію.

Технічними та інши-ми засобами реабіліта-ції інвалідів висту-пають, зокрема, засоби для пересування.

Рішення про забез-печення ними інвалі-дів приймається МСЕК (або ЛКК – щодо дітей-

інвалідів) на підставі медичних показань і протипоказань, а також соціальних критеріїв.

На виконання цієї норми вище вказаного Закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р. № 999 затверджено «Порядок забезпечен-ня інвалідів автомобі-лями», який визначає механізм розподілу, об-ліку та видачі автомо-білів інвалідам, дітям-інвалідам, що мають право на їх отримання і місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законо-давством порядку.

Для забезпечення ав-томобілями діти-інва-ліди беруться на облік після досягнення ними п’ятирічного віку.

Для того, щоб інвалід, або законний пред-ставник дитини-інвалі-да отримав автомобіль, він повинен подати до районного управління соціального захисту за місцем проживання й реєстрації заяву (форма заяви затверджується Мінпраці), до якої додаються такі доку-менти:

• копія довідки МСЕК про групу та причину інвалідності, а для дітей-інвалідів – копія медичного висновку;

• копія паспорта (для інваліда) або копія свідоцтва про народ-ження (для дитини-інваліда);

• копія довідки про присвоєння ідентифі-каційного номера інва-ліду та члену сім’ї, яко-му передається право керування автомобілем, законному представни-ку дитини-інваліда;

• довідка про реєст-рацію місця проживання інваліда та члена сім’ї, якому передається право керування автомобілем, законного представни-ка дитини-інваліда;

• копія пенсійного по-свідчення або посвід-чення отримувача державної соціальної допомоги, що випла-

чується замість пенсії.Після реєстрації зая-

ви в день звернення інваліду видається направлення (а у разі надходження заяви поштою – у триденний строк надсилається) до лікувально-профілак-тичного закладу для проходження медичного огляду та направлення на МСЕК.

Взяття на облік інваліда здійснюється головним управлінням соціального захисту в розрізі наявних черг інвалідів з дати огляду обл. МСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК), що видала інваліду висновок про наявність медичних показань для забезпечення авто-мобілем, коли такий висновок видано не ра-ніше дати реєстрації заяви.

Слід наголосити,

що існують випадки, коли інвалід не може бути поставлений на облік для забезпечення його автомобілем: у разі відсутності члена сім’ї, що проживає й зареєстрований за місцем проживання та реєстрації інваліда, і якому інвалід міг би передати право ке-рування автомобілем; не береться на облік інва-лід, що має відповід-ні медичні показання для забезпечення автомобілем з ручним керуванням та проти-показання до керування автомобілем. До членів сім’ї належать особи, що разом проживають, пов’язані спільним по-бутом, мають взаємні права та обов’язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

У разі змін у скла-ді сім’ї такий інвалід береться на облік з дати звернення із заявою та документа-ми, що зазначені зміни підтверджують.

Інвалід (або закон-ний представник ди-тини-інваліда) отримує автомобіль на десятиріч-ний строк без права продажу, дарування, передачі (зокрема, за довіреністю) іншій осо-бі. Після закінчення цього терміну інвалід може користуватися таким автомобілем до

отримання нового або повернути його го-ловному управлінню соціального захисту чи управлінню виконавчої дирекції.

На інвалідів та за-конних представників дітей-інвалідів оформ-люються реєстраційні документи на авто-мобіль, у яких підрозділом МВС ро-биться відмітка про видачу автомобіля го-ловним управлінням соціального захисту, пе-редачу права керуван-ня автомобілем члену сім’ї (у разі потреби), а також про заборону йо-го відчуження.

Слід зазначити, як-що автомобіль видано для обслуговування інваліда одному з бать-ків, що доглядають дитину-інваліда або інваліда з дитинства, то за наявності в тако-го інваліда документа,

що підтверджує інва-лідність, довідки про медичні показання для забезпечення авто-мобілем з ручним ке-руванням або зі зви-чайним керуванням та висновку щодо протипоказань на ке-рування транспортни-ми засобами, податок із власника такого транс-портного засобу не справляється.

Відповідно до Закону України «Про податок з власників транспорт-них засобів та інших самохідних машин і механізмів» від сплати податку звільнюють-ся інваліди, незалежно від групи інваліднос-ті (зокрема, діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного

мотоцик-ла з об’є-мом циліндрів двигуна до 750 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м.

Доцільно також за-значити контроль за експлуатацією автомо-білів здійснюють під-розділи МВС, головні управління соціально-го захисту, управлін-ня виконавчої дирекції. Ремонт і технічне обслуговування отри-маних інвалідами, (або законними пред-ставниками дітей-ін-валідів) автомобілів здійснюється за ра-хунок їх власних коштів з подальшою компенсацією витрат відповідно до зако-нодавства.

На реалізацію про-грами «Забезпечення інвалідів автомобілями» в Державному бюджеті України на 2007 р. передбачено 84,4 млн. грн.

Нині триває робота над вдосконаленням порядку забезпечення інвалідів спеціальним автотранспортом та по-кращенням стану соці-альної захищеності.

Малюнок Соломолішенкова М.

Ви навіть не уяв-ляєте, яка радість для нас, батьків, знати, що ми та наші діти не байдужі оточуючим, що цей світ не втонув у своїй меркантильності, що існують такі люди, як ви, тепло душ яких ми відчуваємо.

Історія нашого жит-тя, як і історія хвороби, схожа на багато ін-ших історій: мріяли про дитинку, вагітність пройшла легко й роди, незважаючи на кесарів розтин, відбулися без ускладнень. Навіть коли моя Маруся не три-мала як слід голівку в 3 місяці, вирішили, що це індивідуальний роз-виток дитини. І тільки коли вона не сіла в 6 мі-сяців (хоча емоційно роз-

вивалась дуже гарно), забили тривогу. У те, що наша дитина хвора, ми не вірили: «Тільки не ми! З нами цього трапитись не може! Ми нічого поганого ні-кому не зробили!». Са-ме так говорили один одному і ні за що не хотіли оформлювати інвалідність, не вірячи в діагноз. Мої сльози, ридання, голосіння з на-шої квартири було чути далеко за її межі, та коли я побачила сльози в очах мого чоловіка, лікаря-хірурга, то зрозуміла, що це вже реальність, що одним голосінням тут не допоможеш. Саме своєму чоловікові я вдячна найбільше: його маленька донечка, на яку він так чекав, виявилася

не такою, як усі, для нього вона особлива, але в жодному разі не гірша. Щоденне відвідування реабілітаційного цент-ру, процедури, масажі – все це наш тато звалив на свої плечі!

Особливою вірою в дитину вразили мої батьки, жодного разу я не побачила сумніву в їхніх очах – впевненість, що вона буде звичайною дитиною, непорушна! Ця думка чітко викар-бувалась в моїй голові завдяки моїм татові та мамі.

Особливість розвит-ку моєї донечки в то-му, що фізично вона майже здорова, а от розумово – відсталість дуже серйозна. Ми ба-гато займаємось, роз-мовляємо, читаємо книжечки, відвідуємо ло-гопеда, але вона мовчить і нічого не розуміє, лише сміється або плаче. Щоб вона спілкувала-ся з дітьми постійно, ми вирішили не шукати співрозмовника деінде, а народити його. Так у нашій сім’ї прибуло. У нас народилася здорова дівчинка, поки-що вона маленька для розмов, але сподіваємось, що через декілька місяців дівчатка будуть гра-тися вдвох. І саме ма-ленька Варварочка

стала стимулом для прогресу Марусі, – вона пішла, і пішла саме через цікавість до сестрички, Марієчці показали маля, і вона ступнула само-стійно три кроки.

А нещодавно мою дитину записали до дитячого садка, вона відвідує групу, де такі ж хворі дітки. Це теж дуже стимулює до розвитку та соціальної адаптації, розуміння себе в соціумі.

Любі батьки, дідусі та бабусі, моя порада дуже проста: не став-те собі великих цілей, краще поставте за мету досягнути чогось незначного, але вперто йдіть до цілі, тоді радість від досягнуто-го буде грандіозною. У кожного свій Еверест, для одних – це зібрати пірамідку, для інших – взяти в руку ложку, а для когось, може, навіть ступити крок. Головне – це віра, вірте і ні на йо-ту не сумнівайтеся, що досягнете задуманого.

І наостанок хочу роз-повісти вам про свою найзаповітнішу мрію: я хочу, щоб моя дитина пішла у звичайну, загаль-ноосвітню школу, тоді перше вересня буде моїм улюбленим святом, і ми досягнемо своєї мети!

Добрий день, шановна редакціє та всі, хто причетний до програми «Радість

дитинства -- вільні рухи»!

З повагою до вас, – сім’я Будавіцьких: мама Вікторія, тато Василь та донечки

Маруся (3 роки і 4 місяці) і Варвара (3 місяці).

11 липня 2007 року.

ЗНАХІДКАОдного сонячного дня йшли до школи Сашко і Юрко. Вони були найкращими друзями, тому

вирішили, що канікули обов’язково проведуть разом. Прийшли канікули. Друзі, як і домовлялися, разом гуляли, ходили на рибалку. Одного разу вони вирішили піти в ліс по гриби. Сашко взяв із собою свого песика на ім’я Джім. Хлопчики збирали гриби, розмовляли між собою. Юрко запитав у Сашка:

– Що будемо робити наступного тижня?– Я їду до бабусі, – сказав Саша.– А моя бабуся живе дуже далеко, – засмучено відповів товариш.– Поїхали зі мною, – запропонував Сашко, – там дуже весело. Я думаю, що моя бабуся дуже зрадіє

нашому приїзду.Юрко погодився і був дуже задоволений, що вони знову будуть разом. Друзі набрали повні кошики грибів і зібралися йти додому. Але тут вони почули насторожене

гавкання Джіма. Він швидко побіг на галявину. Коли хлопці прибігли за ним, то під кущем на сухій траві побачили маленького зайчика, який трусився від страху. Друзі підійшли ближче і побачили, що його сіренька лапка застрягла в рухлявому пеньку. Сашко нахилився, легенько вийняв куцохвостому лапку та відпустив його на волю.

Товариші, задоволені, що зробили добру справу, з повними кошиками грибів вирушили додому. Песик біг за ними й весело махав хвостиком.

Костюк Сніжана, 1996 р.н., Волинська обл.

Художні твори переможців конкурсу Дитячої творчості «Моя мрія»

Где-то по морю кораблик плыветМожет в пути он кого-то найдет,Может напрасно он так одинок,И для него ведь найдется дружок?

Белікова Тетяна, 1991 р.н., Одеська обл.

ВЕСНА

Весна – любимая пора,Природа просыпается,

Шумят воробышки с утра,Цветочки распускаются.

И солнце светит все теплей,И на душе нам веселей,

Хотелось бы бежать за ней,Но не могу бежать…

Вербовая Марина, 1998 р.н., Запорізька обл.

Малюнок Ємельянова Олега

Конкурс відбувався у межах спільної програми Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» і компанії ТНК-ВР Україна» «Радість дитинства – вільні рухи».

Оцінювати роботи та визначати переможців було покликано компетентне журі, до складу якого увійшли директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович, керівник програми «Радість дитинства – вільні рухи» Олена Філон, арт-терапевт Олена Гузенко (Громадська організація «Арт-село») та проектний менеджер ТОВ «ТНК-ВР Україна» Любов Паливода.

Конкурс охопив усі області України. У ньому взяли участь понад 230 художніх та літературних робіт, що вразили членів журі яскравістю та оригінальністю творчих задумів.

Кожен учасник конкурсу отримав заохочувальний приз від програми «Радість дитинства – вільні рухи», а саме – диплом з підписами Голови Наглядової ради Фонду «Україна 3000» пані Катерини Ющенко та Президента ТОВ «ТНК-ВР Україна» Сергія Лізунова, а також книжку видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Номінація «Малюнок»Вікова група 3-9 років1 місце – Власова Катерина, 2001 р.н., м. Київ2 місце – Сасина Катерина, 2001 р.н., Луганська обл.3 місце – Довгалюк Артем, 2004 р.н., Рівненська обл.

Вікова група 10-12 років1 місце – Балим Юлія, 1997 р.н., Сумська обл.2 місце – Ступаченко Наталія, 1995 р.н., Вінницька обл.3 місце – Іпатенко Юлія, 1996 р.н., Луганська обл.

Вікова група 13-18 років1 місце – Кучеренко Владислав, 1990 р.н., АР Крим2 місце – Шай Надія, 1992 р.н., Полтавська обл.3 місце – Денисенко Вікторія, 1994 р.н., Черкаська обл.

Номінація «Саморобка»Вікова група 3-9 років1 місце – Костюк Богдана, 1998 р.н., Хмельницька обл.2 місце – Оласюк Анастасія, 2000 р.н., Волинська обл.3 місце – Рогова Катерина, 1999 р.н., Донецька обл.

Вікова група 10-12 років1 місце – Курилець Анастасія, 1996 р.н., Донецька обл.2 місце – Кізім Євгеній, 1995 р.н., Харківська обл.3 місце – Сенюк Роман, 1996 р.н., Івано - Франківська обл.

Вікова група 13-18 років1 місце – Іванчак Анна, 1992 р.н., Дніпропетровська обл.2 місце – Ряба Ольга, 1992 р.н., Вінницька обл.3 місце – Мхітарян Людмила, 1993 р.н., Миколаївська обл.

Підведено підсумки першого Всеукраїнського конкурсу

дитячої творчості «Моя мрія»

Номінація «Вірші, проза»Вікова група 3-9 років1 місце – Вербовая Марина, 1998 р.н., Запорізька обл.2 місце – Коваленко Данило, 1999 р.н., м. Київ3 місце – немає

Вікова група 10-12 років1 місце – Костюк Сніжана, 1996 р.н., Волинська обл.2 місце – Кіняк Геннадій, 1995 р.н., Полтавська обл..3 місце – Антонов Олександр, 1996 р.н., Чернівецька обл.

Вікова група 13-18 років1 місце – Белікова Тетяна, 1991 р.н., Одеська обл.2 місце – Юсько Маргарита, 1994 р.н., Дніпропетровська обл.3 місце – Зайцева Ольга, 1992 р.н., Донецька обл.

Переможці отримають цінні призи.

Також спеціальні призи від Івана Малковича отримають:

1. Хаустова Тетяна, 1994 р.н., Луганська обл.2. Колосовська Наталія, 1994 р.н., Львівська обл.3. Давиденко Лідія, 1994, Донецька обл.4. Щербатюк Микола, 1992 р.н., Рівненська обл.5. Семченко Олексій, 1990 р.н., Полтавська обл.6. Прасол Тетяна, 1989 р.н., Сумська обл.

Переможцями конкурсу стали:

Вітаємо Вас, наші любі переможці!

Пілотна школа-дитсадок Монтессорі І ст.Адреса: 02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, 1/5

тел. (044) 555-18-29факс (044) 553-98-35

Керівник – Тимошенко Олена Кузьмівна

Школа-дитсадок І ст. «Мальва»Адреса: 02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, 2Б

тел. (044) 562-05-86Керівник – Оксюта Валентина Василівна

Дошкільний заклад освіти № 256Адреса: 02096, м. Київ, вул. Заслонова, 10

тел. (044) 566-30-30; 566-20-48Керівник – Галяна Майя Михайлівна

Монтессорі-сад Адреса: 02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, 14В

тел. (044) 572-48-74Керівник – Ярмак Людмила Анатоліівна

Український медичний центр реабілітації дітей із органічними ураженнями нервової системи МОЗ України

Адреса: 04209, м. Київ, вул. Богатирська, 30тел. (044) 412-10-68

Керівник – Мартинюк Володимир Юрієвич

Дошкільний заклад освіти № 31Адреса: 09109, Київська обл.,

м. Біла Церква, віл. Молодіжна, 10тел. (04463) 7-13-38

Керівник – Штика Надія Анатоліївна

НВК «Ясла-садок-початкова школа Монтессорі» № 10

Адреса: 36038, м. Полтава, вул. Уютна, 4тел. (0532) 7-53-61

Керівник - Джупій Ніна Юхимівна

Дошкільний заклад освіти № 9 «Теремок» Адреса: 36000, м. Полтава, вул. Дослідна, 9

тел. (0532) 18-51-66Керівник – Горбачова Людмила Олексіївна

НВК «Школа Монтессорі»Адреса: 39800, Полтавська обл.,

м. Комсомольськ, вул. Конституції, 26тел. (053482) 2-19-98, 3-06-23

Керівник – Треміс Людмила Володимирівна

Контакти Монтессорі - центрівДошкільний заклад № 17 «Журавлик»

Адреса: 54000, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 144 А

тел. (0512) 55-48-96, 55-48-95Керівник – Звягіна Лариса Миколаївна

Дитячий будинок №9 Адреса: 65038, м. Одеса,

вул. Дача Ковалевського, 142тел. (0482) 40-10-17,40-11-28

Керівник – Гроза Тетяна Олексіївна

Дошкільний заклад № 19 «Вогник» Адреса: 65000, м. Одеса, вул. Мечнікова, 2 А

Херсонський колегіумАдреса: 73000, м. Херсон, вул. Ладичука, 123

тел. (0552) 26-37-66Керівник – Родненок Марина Єгорівна

Ясла-дитсадок № 10Адреса: 94700, Луганська обл.,

м. Ровеньки, вул. Тімірязєва, 70 А тел. (06433) 9-45-25

Керівник – Федоренко Галина ІванівнаШкола «Гармонія»

Адреса: 94220, Луганська обл., м. Алчевськ, вул. Попова, 69

тел. (06442) 4-89-35Керівник – Будзей Світлана Валентинівна

Дошкільний заклад№ 10 «Незабудка»Адреса: 34400, м. Кузнецовськ, м-н Вараж, 38

тел. (03636) 2-25-52; 2-20-28Керівник – Соковець Алла Євгенівна

Мікрошкола МонтессоріАдреса: 49098, м. Дніпропетровськ, вул.

Малиновського, 20 А тел. (0562) 23-17-50

Керівник – Савельєва Валентина Анатоліївна

Центр медико-соціальної реабілітації дітей інвалідів

Адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Доценко, 34тел. (0462) 95-22-26

Керівник – Пасічник Василь Іванович

Приватна сімейна школа «АІСТ»Адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Юності, 9

тел./факс (0432) 43-38-26Керівник – Беліна Світлана Борисівна