№143

АрміяInform Зі сторінки

Загороднюк повідомив, що в січні 2020 року розпочнеться впровадження перших дорожніх карт переходу українських Збройних Сил на стандарти НАТО.

Він уточнив, що дорожня карта стосуватиметься видів та окремих родів військ, тому що всі вони перебувають в абсолютно різних станах. «Дорожня карта йтиме за видами і за окремими родами військ, тому що абсолютно різний стан. У деяких він такий, що можна вже завтра сертифікацію проходити, в деяких її вже пройшли

(наприклад у Силах спеціальних операцій), а в деяких — необхідно будувати все від самого початку», — сказав Загороднюк.

«Ми маємо вс і шанси його отримати. Насправді, це вже буде суто політичне питання», — додав Міністр оборони.

«У Брюсселі у нас були системні зустрічі, на яких ми домовилися про

дорожні карти переходу на с т а н д а р т и Альянсу. Як м а є впроваджуватися реформа в т і с н і й кооперації з НАТО, щоб вони розуміли н а ш і д і ї т а п о в н і с т ю підтримували ї х — ц і дорожні карти б у л о погоджено і підтримано. П е р ш і дорожні карти вже будуть у січні, тому що стандартів там кілька сотень», — зазначив Міністр оборони.

За його словами, Військово-Морські Сили ЗС України вже нині фактично відповідають критеріям членства в Альянсі, оскільки багато хто з персоналу пройшов службу і навчання в структурах НАТО..

Міністр оборони України Андрій Загороднюк заявив, що вважає своїм головним завданням на обійманій посаді досягти військових критеріїв членства в НАТО та зробити все для того, щоб Україна отримала статус члена Програми розширених можливостей НАТО.

«Нарешті кооперац ія ст а ла практичною. Досі часто це були просто політичні гасла, але особливо нічого не відбувалося. Ми дали зрозуміти, що нас політичні гасла не цікавлять. Цікавить перехід у практичний режим. Моє головне завдання — досягти військових критеріїв членства і зробити все для того, щоб отримати статус члена Програми розширених можливостей НАТО», — сказав Андрій Загороднюк».

У зв'язку з утворенням нових командувань Міністерство оборони розширило перелік органів військового управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

· Апарат Головнокомандувача Збройних Сил України

Командування військ звязку та кібербезпеки Збройних Сил України

Зокрема наказом Міністерства оборони України від 10.12.2019 року №624, який набув чинності 2 січня 2020 року, до відповідного переліку додані новостворені та формуємі командування та інші органи військового управління:

· Головне управління військового співробітництва і верифікації Збройних Сил України

· Командування об'єднаних сил Збройних Сил України

· Командування Сил підтримки Збройних Сил України

· Командування Медичних Сил Збройних Сил України

· Командування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України

· Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

· Управління зв'язків з громадськістю Збройних Сил України

· Управління по роботі з сержантським складом Збройних Сил України

Нагадаємо також, що у складі Сухопутних військ Збройних Сил України буде створено Командування територіальної оборони та Командування логістики, а на базі 128-ї гірсько-штурмової бригади – експерементальна бригадна тактична група перспективної структури.

Зі сторінки Ukrainian Military Pages

№ 143 січень 2020 року № 143січень 2020 року

знай власну історію #герої_з_нулів

Цього дня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.

Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об'єдналися в єдину державу.

Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом розвитку Української революції.

Українська незалежність була проголошена в умовах російської більшовицької агресії. Бойові дії спонукали Центральну Раду відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня

1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.

Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР. Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію, яка і увійшла в історію як доленосний IV Універсал Української Центральної Ради.

Свою першу річницю незалежності, 22 січня 1919 року Українська Народна Республіка відзначила урочистим ухваленням Акта Злуки із Західноукраїнської Народної Республіки. Тож нині цього дня ми відзначаємо дві надзвичайної ваги історичні події: перше проголошення незалежності України та День Соборності.

Джерело: Український інститут національної пам'яті

Роману – 25. Невдовзі він відзначатиме 5-річчя служби у нашій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. За цих 5 років молодий офіцер пройшов шлях від командира взводу, командування яким прийняв одразу після випуску з Львівської академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, до заступника командира одного з механізованих підрозділів нашої князівської бригади, того самого, де 5 років тому починав військовий і воєнний шлях.- Найцікавіше в цій історії, напевно, те, що мій командир роти у 2015-му і тепер – мій командир, в якого я – заступником. – Усміхається Роман. – І стільки всього пригадується за ці роки, за цих фронтових 5 років… І Мар'їнка, де командував взводом, і де тривали щоденні жорсткі бої, після кожного з яких, щоранку і щовечора я дякував своїм хлопцям за те, що вистояли. І те, як було непросто, коли прийняв на себе командування ротою. І Маріупольський напрямок, і те, як одного разу ми з командиром роти попрямували до моря: ті півгодини купання і відпочинку стали справжньою віддушиною серед шаленої спеки – і фронтової, і температурної. Навіть зараз із командиром підрозділу з задоволенням пригадуємо цей момент.Взагалі, моментів, які хочеться

згадувати, безліч. Бо попри свої жорстокість й жах, війна звела кожного з нас з величезною кількістю чудових людей, дала нових друзів, які, напевно, навіть більше, ніж друзі… З особливою вдячністю згадую хлопців зі свого підрозділу, призваних під час 4 хвилі мобілізації. З багатьма з них, а більшість, демобілізувавшись, повернулася до мирного життя, підтримую зв'язок. Часто згадуємо все, що довелося пережити. І знаєте, бої, втрати - все це не забувається. Але говорити намагаємося про наш колектив, про приємне, про те, що на тому чи іншому фронтовому напрямку, на тих чи інших позиціях, давало сили жити, воювати і вистояти.За 5 років війни у найгарячіших точках війни на сході 25-річний капітан, має той життєвий і фронтовий досвід, який не примариться більшості 50-літніх. Утім, каже сам Роман, чимало з цього досвіду побажав би хіба ворогу… Попри це, свідомий того, що якби мав можливість обирати заново, не звернув би з одного разу вже обраного шляху.-Після закінчення гімназії подав документи на вступ до кількох вишів, зокрема, й до академії Сухопутних військ ім.Петра Сагайдачного, де конкурс на одне місце був просто шалений, - пригадує Роман. - А тому мусив докласти максимум зусиль, розумових, моральних, фізичних, аби стати курсантом академії. Тож коли довідався про те, що вступив не тільки до академії, а й до інших навчальних закладів, особливо не роздумуючи, обрав першу. Повністю підтримали мій вибір, і заоохочували до нього батьки, які хотіли бачити сина військовим. Це було в 2011-му. А в 2014, коли почалася війна, і коли вони зрозуміли, що на мене чекає через рік, після випуску… А я казав тоді, і кажу зараз: «Якби була можливість повернутися назад і знову обирати, пішов би тим самим шляхом». Бо роблю те, що мушу, і пишаюся тим, що роблю…Тим, чого досяг у житті, завдячую, передусім, своїм батькам, своїй родині, друзям, і тим офіцерам та побратимам, з якими звела війна: впродовж 5 років вони підтримували мене словом, порадою, настановою, ділом. Таке не забувається. Чимало з того, чого свого часу навчився у свого командира роти,

командира батальйону, бойових побратимів, передаю молодим хлопцям. Основне завдання для них – щоразу живими й здоровими повертати додому особовий склад, повертатися самим – заради тих, кого любимо, і заради тих, хто любить нас…Над життям і над війною 25-річний капітан розмірковує з непритаманною для його віку мудрістю. Каже, війна багатьох змінила не тільки зовні, а й внутрішньо, змусила по-іншому дивитися на світ, навчила цінувати справді цінне, і як не дивно, зробила людянішими і добрішими.- Зміни в собі оцінювати важко, - каже співрозмовник. – Та змінився однозначно. Чи на краще, судити не мені. Прислухаюся до думки інших. Напевне знаю тільки те, що батьки пишаються мною… І це, повірте, дорогого варте… Як буде далі, час покаже, єдине, що знаю точно – не звертатиму з наміченого шляху, і намагатимусь не втомитися працювати над собою. Бо впевнений, саме ця праця – найважча і найрезультативніша.До слова, Роман чудово грає на гітарі, катається на сноуборді, любить риболовлю і покопирсатися в машині. Свого часу, зізнається, вчився серфінгу, а зараз вчиться гри на фортепіано, каже, опанувати музичний інструмент – давня мрія… На запитання, як на все вистачає часу, відповідає – «час знайдеться, було би бажання і відсутні лінощі».-Не варто боятися пробувати щось нове, з нового досвіду, з випробувань себе самого складається життя. Воно проходить швидко, й одне із основних завдань для кожного з нас – щоби, коли прийде час, було про що згадати. А інше – навчитися жити, допомагаючи одне одному.Р.S. У нашій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа служить двоюрідний брат Романа, Павло. Різниця між хлопцями – всього півтора роки. Та саме на старшого рівнявся молодший, коли обирав шлях військового офіцера у житті, і став ще одним славним представником славного роду у нашій князівській бригаді. Втім, це вже інша історія…

Зі сторінки 14-ї омбр

ПОЧУТИ, ПІДТРИМАТИ, ДОПОМОГТИ

Під час перебування у районі проведення ООС військовослужбовці як ніколи потребують психологічної підтримки. Далеко від сім'ї, у незвичних умовах, у постійній емоційній напрузі чоловікам на передовій доводиться нелегко. Якщо ж, до всього, існують проблеми: побутові, фінансові, родинні - без кваліфікованої допомоги тут не обійтися.Солдатам на передовій потрібне «живе» спілкування, можливість - ні, не пожалітися - але висказати про свої проблеми, почути пораду або ж просто втішне слово. Саме для цього і потрібні військові психологи. Вони дають розраду та намагаються допомогти, не забуваючи при цьому про військові цілі.Але фахівці із психологічною освітою – не панацея для армії. Навиками першої психологічної допомоги мають

володіти командири усіх ланок. Адже саме вони, щодня спілкуючись зі

своїми людьми, мають знати про їхні проблеми, спостерігати зміни у їхній поведінці та вчасно відреагувати - порадою, підтримкою, допомогою.Саме про це йшлося на зустрічах офіцерів-

психологів високомобільної групи внутрішніх комунікацій «Чарлі» із особовим складом 59 окремої мотопіхотної бригади. Впродовж тижня вони спілкувалися із військовослужбовцями з різних підрозділів, активно

дискутували, обговорювали різні проблемні ситуації та спільно шукали шляхи їх вирішення. «Почути. Підтримати. Допомогти.» - так звучить мета групи і саме такий меседж психологи доносять до військових. Адже надійне дружнє плече, підставлене побратиму у нелегкий період, не лише допоможе йому пережити проблеми, а й, можливо, врятує життя.

Зі сторінки 59-ї омпбр

Наше спілкування відбувалось під акомпанемент ворожих обстрілів.

Щоправда, -заспокоїв армієць,- летить не в нашу сторону. А згадуючи бойове хрещення, Роман посміхається: «Тоді було дуже страшно, оскільки не розумів звідки і куди летить. Дякувати побратимам, всьому навчили та все розповіли. Тепер кожен чітко знає що робити на випадок небезпеки».

Говорить, - завдяки досвідченим і загартованим побратимам з кожним днем і сам стаєш впевненішим та обізнанішим. І хоч Роман не з тих, хто боїться роботи, адже виріс в селі, а до війська встиг попрацювати промисловим альпіністом, тут життя навчило краще розбиратися в людях та цінувати те, що маєш. Почав спілкуватися із односельцями, котрі були на війні з 2015

–го року. До того якось розмова не «клеїлась». Нині ж, взявши у руки зброю та ставши на захист країни, подивився на захисників зовсім іншими очима.

Йти на строкову службу чи підписати контракт – такий вибір був у 19-річного Романа, коли прийшов час служити. Він обрав друге. Вважав, що саме контрактна служба дасть більше знань та досвіду. Пішов у навчальний центр і потрапив в бойову бригаду. Це була 92 омбр імені кошового отамана Івана Сірка. І от вже два роки хлопець у війську. При чому нині знаходиться на «нулі»,там, де до ворога рукою подати.

Зі сторінки 92-ї омбр

Нині оборонець не жалкує про свій вибір. Упевнений, - контрактна служба – дієвий спосіб зрозуміти хто ти є і чого вартий,а також чого ти прагнеш. Роман зізнається, що намагався створювати родину та зрозумів, що зарано. В майбутньому планує стати на ноги і мати певний запас міцності. А поки боронить рідну країну і бажає всім побратимам повернутися додому живими і здоровими.

№ 143 січень 2020 року № 143січень 2020 року

знай власну історію #герої_з_нулів

Цього дня 1918 року уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність. Постала держава, яка протягом трьох наступних років не припиняла боротьби за власне існування. Українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти.

Завершення Першої світової війни увінчалося створенням на руїнах імперій низки незалежних національних держав у Східній Європі. Серед поневолених народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність були й українці, які теж зуміли створити Українську Народну Республіку та Західноукраїнську Народну Республіку, а згодом об'єдналися в єдину державу.

Проголошення незалежності IV Універсалом Центральної Ради стало логічним етапом розвитку Української революції.

Українська незалежність була проголошена в умовах російської більшовицької агресії. Бойові дії спонукали Центральну Раду відмежуватися від Росії. Під час засідання українського уряду 8 січня

1918 року Микита Шаповал заявив: “Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.

Питання “автономія чи самостійність” таким чином було вирішено. 22 січня 1918 року проголошено незалежність УНР. Цьому було присвячене закрите засідання Малої ради. Воно розпочалося 22 січня і закінчилося вночі 25 січня. На обговорення винесли три проекти: Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію, яка і увійшла в історію як доленосний IV Універсал Української Центральної Ради.

Свою першу річницю незалежності, 22 січня 1919 року Українська Народна Республіка відзначила урочистим ухваленням Акта Злуки із Західноукраїнської Народної Республіки. Тож нині цього дня ми відзначаємо дві надзвичайної ваги історичні події: перше проголошення незалежності України та День Соборності.

Джерело: Український інститут національної пам'яті

Роману – 25. Невдовзі він відзначатиме 5-річчя служби у нашій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. За цих 5 років молодий офіцер пройшов шлях від командира взводу, командування яким прийняв одразу після випуску з Львівської академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, до заступника командира одного з механізованих підрозділів нашої князівської бригади, того самого, де 5 років тому починав військовий і воєнний шлях.- Найцікавіше в цій історії, напевно, те, що мій командир роти у 2015-му і тепер – мій командир, в якого я – заступником. – Усміхається Роман. – І стільки всього пригадується за ці роки, за цих фронтових 5 років… І Мар'їнка, де командував взводом, і де тривали щоденні жорсткі бої, після кожного з яких, щоранку і щовечора я дякував своїм хлопцям за те, що вистояли. І те, як було непросто, коли прийняв на себе командування ротою. І Маріупольський напрямок, і те, як одного разу ми з командиром роти попрямували до моря: ті півгодини купання і відпочинку стали справжньою віддушиною серед шаленої спеки – і фронтової, і температурної. Навіть зараз із командиром підрозділу з задоволенням пригадуємо цей момент.Взагалі, моментів, які хочеться

згадувати, безліч. Бо попри свої жорстокість й жах, війна звела кожного з нас з величезною кількістю чудових людей, дала нових друзів, які, напевно, навіть більше, ніж друзі… З особливою вдячністю згадую хлопців зі свого підрозділу, призваних під час 4 хвилі мобілізації. З багатьма з них, а більшість, демобілізувавшись, повернулася до мирного життя, підтримую зв'язок. Часто згадуємо все, що довелося пережити. І знаєте, бої, втрати - все це не забувається. Але говорити намагаємося про наш колектив, про приємне, про те, що на тому чи іншому фронтовому напрямку, на тих чи інших позиціях, давало сили жити, воювати і вистояти.За 5 років війни у найгарячіших точках війни на сході 25-річний капітан, має той життєвий і фронтовий досвід, який не примариться більшості 50-літніх. Утім, каже сам Роман, чимало з цього досвіду побажав би хіба ворогу… Попри це, свідомий того, що якби мав можливість обирати заново, не звернув би з одного разу вже обраного шляху.-Після закінчення гімназії подав документи на вступ до кількох вишів, зокрема, й до академії Сухопутних військ ім.Петра Сагайдачного, де конкурс на одне місце був просто шалений, - пригадує Роман. - А тому мусив докласти максимум зусиль, розумових, моральних, фізичних, аби стати курсантом академії. Тож коли довідався про те, що вступив не тільки до академії, а й до інших навчальних закладів, особливо не роздумуючи, обрав першу. Повністю підтримали мій вибір, і заоохочували до нього батьки, які хотіли бачити сина військовим. Це було в 2011-му. А в 2014, коли почалася війна, і коли вони зрозуміли, що на мене чекає через рік, після випуску… А я казав тоді, і кажу зараз: «Якби була можливість повернутися назад і знову обирати, пішов би тим самим шляхом». Бо роблю те, що мушу, і пишаюся тим, що роблю…Тим, чого досяг у житті, завдячую, передусім, своїм батькам, своїй родині, друзям, і тим офіцерам та побратимам, з якими звела війна: впродовж 5 років вони підтримували мене словом, порадою, настановою, ділом. Таке не забувається. Чимало з того, чого свого часу навчився у свого командира роти,

командира батальйону, бойових побратимів, передаю молодим хлопцям. Основне завдання для них – щоразу живими й здоровими повертати додому особовий склад, повертатися самим – заради тих, кого любимо, і заради тих, хто любить нас…Над життям і над війною 25-річний капітан розмірковує з непритаманною для його віку мудрістю. Каже, війна багатьох змінила не тільки зовні, а й внутрішньо, змусила по-іншому дивитися на світ, навчила цінувати справді цінне, і як не дивно, зробила людянішими і добрішими.- Зміни в собі оцінювати важко, - каже співрозмовник. – Та змінився однозначно. Чи на краще, судити не мені. Прислухаюся до думки інших. Напевне знаю тільки те, що батьки пишаються мною… І це, повірте, дорогого варте… Як буде далі, час покаже, єдине, що знаю точно – не звертатиму з наміченого шляху, і намагатимусь не втомитися працювати над собою. Бо впевнений, саме ця праця – найважча і найрезультативніша.До слова, Роман чудово грає на гітарі, катається на сноуборді, любить риболовлю і покопирсатися в машині. Свого часу, зізнається, вчився серфінгу, а зараз вчиться гри на фортепіано, каже, опанувати музичний інструмент – давня мрія… На запитання, як на все вистачає часу, відповідає – «час знайдеться, було би бажання і відсутні лінощі».-Не варто боятися пробувати щось нове, з нового досвіду, з випробувань себе самого складається життя. Воно проходить швидко, й одне із основних завдань для кожного з нас – щоби, коли прийде час, було про що згадати. А інше – навчитися жити, допомагаючи одне одному.Р.S. У нашій 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа служить двоюрідний брат Романа, Павло. Різниця між хлопцями – всього півтора роки. Та саме на старшого рівнявся молодший, коли обирав шлях військового офіцера у житті, і став ще одним славним представником славного роду у нашій князівській бригаді. Втім, це вже інша історія…

Зі сторінки 14-ї омбр

ПОЧУТИ, ПІДТРИМАТИ, ДОПОМОГТИ

Під час перебування у районі проведення ООС військовослужбовці як ніколи потребують психологічної підтримки. Далеко від сім'ї, у незвичних умовах, у постійній емоційній напрузі чоловікам на передовій доводиться нелегко. Якщо ж, до всього, існують проблеми: побутові, фінансові, родинні - без кваліфікованої допомоги тут не обійтися.Солдатам на передовій потрібне «живе» спілкування, можливість - ні, не пожалітися - але висказати про свої проблеми, почути пораду або ж просто втішне слово. Саме для цього і потрібні військові психологи. Вони дають розраду та намагаються допомогти, не забуваючи при цьому про військові цілі.Але фахівці із психологічною освітою – не панацея для армії. Навиками першої психологічної допомоги мають

володіти командири усіх ланок. Адже саме вони, щодня спілкуючись зі

своїми людьми, мають знати про їхні проблеми, спостерігати зміни у їхній поведінці та вчасно відреагувати - порадою, підтримкою, допомогою.Саме про це йшлося на зустрічах офіцерів-

психологів високомобільної групи внутрішніх комунікацій «Чарлі» із особовим складом 59 окремої мотопіхотної бригади. Впродовж тижня вони спілкувалися із військовослужбовцями з різних підрозділів, активно

дискутували, обговорювали різні проблемні ситуації та спільно шукали шляхи їх вирішення. «Почути. Підтримати. Допомогти.» - так звучить мета групи і саме такий меседж психологи доносять до військових. Адже надійне дружнє плече, підставлене побратиму у нелегкий період, не лише допоможе йому пережити проблеми, а й, можливо, врятує життя.

Зі сторінки 59-ї омпбр

Наше спілкування відбувалось під акомпанемент ворожих обстрілів.

Щоправда, -заспокоїв армієць,- летить не в нашу сторону. А згадуючи бойове хрещення, Роман посміхається: «Тоді було дуже страшно, оскільки не розумів звідки і куди летить. Дякувати побратимам, всьому навчили та все розповіли. Тепер кожен чітко знає що робити на випадок небезпеки».

Говорить, - завдяки досвідченим і загартованим побратимам з кожним днем і сам стаєш впевненішим та обізнанішим. І хоч Роман не з тих, хто боїться роботи, адже виріс в селі, а до війська встиг попрацювати промисловим альпіністом, тут життя навчило краще розбиратися в людях та цінувати те, що маєш. Почав спілкуватися із односельцями, котрі були на війні з 2015

–го року. До того якось розмова не «клеїлась». Нині ж, взявши у руки зброю та ставши на захист країни, подивився на захисників зовсім іншими очима.

Йти на строкову службу чи підписати контракт – такий вибір був у 19-річного Романа, коли прийшов час служити. Він обрав друге. Вважав, що саме контрактна служба дасть більше знань та досвіду. Пішов у навчальний центр і потрапив в бойову бригаду. Це була 92 омбр імені кошового отамана Івана Сірка. І от вже два роки хлопець у війську. При чому нині знаходиться на «нулі»,там, де до ворога рукою подати.

Зі сторінки 92-ї омбр

Нині оборонець не жалкує про свій вибір. Упевнений, - контрактна служба – дієвий спосіб зрозуміти хто ти є і чого вартий,а також чого ти прагнеш. Роман зізнається, що намагався створювати родину та зрозумів, що зарано. В майбутньому планує стати на ноги і мати певний запас міцності. А поки боронить рідну країну і бажає всім побратимам повернутися додому живими і здоровими.

Видання не комерційне. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори публікацій. Наші контакти: е-mail vspr22@ukr.net; www.facebook.com /Бойовий бюлетень-350122962046015: № 143 січень 2020 року

(Продовження. Початок в попередньому ББ)

Открытое военное вторжение все же маловероятно, тут «спасибо» Украине, ведь несмотря на вполне сопоставимую с нашей страной «подготовку процесса», Россия все-таки здорово на ней «обожглась». Блицкрига не вышло, вдумайтесь: уже почти шесть лет войны, это очень много – вторая такая же может подкосить «государство российское».

Причем, как показал украинский опыт, не помогли «засланные казачки», Московский патриархат или миллиарды долларов на пропаганду, ведь народ, который любит свою страну, победить нельзя.

В Москве также учитывают и опросы в нашей стране, которые свидетельствуют, что беларусы в своей массе стать очередным регионом России желанием не горят. Да и значительных «анклавов» российского присутствия в виде крупных военных баз на нашей

территории все же нет – как некой опоры, которая сильно в свое время помогла России с аннексией Крыма.

Остается самый «простой» для Кремля путь: дестабилизация в стране с одновременным отстранением от власти Лукашенко, что, как бы к нему кто не относился, создаст хоть и временную, но ситуацию вакуума власти, что свойственно странам, в который диктатор «ушел на покой» и по какой-либо причине с «преемником» у него не сложилось.

В таком контексте невозможно не согласится с историком Сергеем Климовским: фильм Сюзанны Брандштаттер (Susanne Brandstätter) «Checkmate: Strategy of a Revolution», более корректный перевод которого действительно: «Шахматы – стратегия революции», рассказывающий о событиях в Румынии в 1989 году, приведших к свержению и гибели Чаушеску – это как бы намек: «до тебя тоже могут добраться», причем в фильме в реализации данного сценария сразу же обвиняют «вечного врага» на которого списывается все – ЦРУ.

Только зачем им это было нужно, как и гипотетическое свержение «бацьки» – вопрос без ответа, а вот если «посмотреть» на Восток, то многое складывается.

Наступил 2020 год, союзного и транзитного договора нет, «китайский кредит» дал хоть и временную, но экономическую независимость нашей

страны от России, которую, кстати, довольно легко пролонгировать, главное – «пойти верным курсом».

В такой ситуации в дестабилизации Беларуси и смене Лукашенко заинтересован только один игрок – Россия, тем более, что дискредитировать его перед Западом или Китаем в давней «темной истории» с недавним «информационным вбросом», судя по всему российских спецслужб «о исчезновении беларуских оппозиционеров», явно не получилось.

В условиях, когда экономические или информационные методы не действуют, а военные прямо сейчас нежелательны, остается одно: ситуацию раскачивать, желательно со сменой «главного», что даст повод для «оказания братской помощи» вплоть до введения миротворцев ведь хотя и виртуальное, но Союзное государство у нас, к сожалению, есть, да и в военном блоке ОДКБ Беларусь состоит.

Кремль в своих желаниях не остановится, и именно поэтому ситуация в нашей стране слишком напоминает лето-осень 2013 в Киеве: все вроде бы спокойно, ничто не предвещает беды, процесс «окончательной утряски» соглашения об ассоциации Украина – ЕС потихоньку идет, как и «гибридная война» России, которая незаметно для украинцев тогда уже началась.

Чем все закончилось – мы увидели своими глазами.

Нам бы это не пропустить и не допустить, ведь «процесс пошел», да и сценарии, написанные в Кремле, уж больно похожи.

Но готовым ко всему надо быть, это здорово поможет, как Беларуси, так и каждому ее гражданину конкретно, ведь предупрежден – значит вооружен.

Александр Вланцевич, для Белорусской Правды

Цікаво коли знайдуть український слід.

Військове слідство висунуло заступнику начальника Генштабу Збройних сил росії, гене-рал-полковнику Халілу Арсланову звинувачення в двох епізодах особливо великого шахрайства на загальну суму майже в 6,7 млрд рублів.

Сообразілі на троїх ...

Із телеграм каналу Анатолій Штірліц