Середа, 30 жовтня 2019 року № 121 (5578)

На Полтавщині

є село, в якому

залишилася лише

одна мешканка

стор. 7»

Місто, третину населення

якого складають переселенці

з окупованих територій,

поступово заліковує завдані

війною рани, але мир тут і

далі здається крихкимстор. 4»

Маріупольський рубіж Жінка і Всесвіт

Ми відходимо чи відступаємо?Фото з сайта narodna-pravda.ua

❙❙

стор. 2»

Українцям у цьому

сезоні загрожують

чотири штами вірусу

грипу

Він лікується

стор. 2»

Учорашні курси

НБУ:

1 $ = 25,067 грн

1 € = 27,791 грн

1 рос. руб. = 0,392 грн

Нас розводятьУчора розпочалося відведення сил на раніше погоджених ділянках

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 20192 ІнФорУМ«Вакцинація — найбільш дієвий засіб захисту від хвороби! Якщо у вас є питання, чи не пізно зараз, відповідь — однозначно ні. Робити це можна впродовж усього епідсезону — з осені й до весни».

Уляна Супрунколишня очільниця МОЗ України

УКРАЇНА МОЛОДА

НА ФРОНТІ

Нас розводятьУчора розпочалося відведення сил на раніше погоджених ділянках

■

Леонід ШКІЛІНДЕЙ

Розведення сил у районі Золотого Луганської облас-ті починається, заявив керів-ник МЗС України Вадим При-стайко на інвестиційному фо-румі в Маріуполі у вівторок, 29 жовтня. За його словами, до саміту «нормандської чет-вірки» має пройти розведен-ня сил на раніше погоджених ділянках. «Розведення в Зо-лотому відбувається зараз, ми стартуємо з сьогоднішнього дня... Чому ми затрималися, бо це має бути не просто від-ведення. Воно має бути пере-вірено і підтверджено СММ ОБСЄ. Ми дали їм час на під-готовку... У Золотому, як за-певняють у місії ОБСЄ, остан-ній обстріл був 18 числа — це 10 днів тому. Далі буде Пет-рівське», — додав Пристай-ко. Готовність до розведення була підтверджена запуском білих ракет з обох сторін. Тим часом, за інформа-цією пресслужби Операції об’єднаних сил, за минулу добу офіційно зафіксовано 16 випадків порушення ре-жиму вогню збройними фор-муваннями Російської Феде-рації та їхніми посіпаками. Противник обстрілював по-зиції підрозділів Об’єднаних сил із заборонених Мінсь-кими домовленостями мі-нометів калібру 82 мм, а та-кож озброєння БМП, грана-тометів різних систем, вели-кокаліберних кулеметів та іншої стрілецької зброї. На-гадаємо, що Мінськими до-мовленостями визначено, що розведення сил і засобів може бути здійснено лише після до-тримання режиму припинен-ня вогню впродовж семи діб. Українська сторона Спіль-ного центру з контролю та ко-ординації питань припинен-ня вогню та стабілізації лінії розмежування сторін пові-домляє, що противник про-довжує порушувати режим припинення вогню. Пред-ставники окупаційних вій-ськ говорять про готовність провести розведення сил і засобів на ділянці розведен-ня №2 (Золоте-4), і одночас-но обстрілюють її. 28 жовт-ня у п’ятикілометровій зоні біля ділянки лише офіцій-но зафіксовано було п’ять об-стрілів із великокаліберних кулеметів, ручних протитан-кових гранатометів, АГС та стрілецької зброї. Окупанти демонструють своє небажан-ня дотримуватися Мінських домовленостей i взятих на себе зобов’язань. На донецькому напрямку в зоні відповідальності опе-ративно-тактичного угрупо-вання «Схід» ворог обстріляв позиції Об’єднаних сил непо-далік Невельського, Гнуто-вого, Мар’їнки, Піщевика, Красногорівки, Водяного. На луганському напрям-ку, де ситуацію контролює

оперативно-тактичне угру-повання «Північ», против-ник обстріляв позиції наших захисників поблизу Золото-го-4, Луганського, Попасної, Травневого. За інформацією штабу ООС, 28 жовтня втрат внаслі-док обстрілів серед особово-го складу Об’єднаних сил не було. Слід зазначити, що район ООС з української сторони активно моніториться. За минулу добу там побували представники «Гуманітарної місії ООН» iз 11 країн (КПВВ «Гнутове»), очільник уря-ду Олексій Гончарук у суп-роводі міністерки у справах ветеранів, тимчасово окупо-ваних територій та внутріш-ньо переміщених осіб Оксани Коляди та радника секрета-ря Ради національної безпе-ки і оборони з питань реінтег-рації та відновлення Донбасу Сергія Сивохи (у Волновась-кому районі). ■

ДО РЕЧІ

Українська сторона спільно-го центру з контролю та координа-ції питань припинення вогню та ста-білізації лінії розмежування сторін повідомляє, що з українського боку підходять до завершення підготов-чі роботи з відновлення зруйно-ваного прольоту моста на ділянці розведення №1 (Станиця Лугансь-ка). Йде підготовка до монтажу металокон струкцій, розрізають за-лишки залізної конструкції зруйно-ваного мосту, розчищають узбіччя від зрізаних дерев та гілок та пла-нують ділянки місцевості в районі будівельного майданчика біля мос-ту. Змонтовано дві автобусні зупин-ки для пасажирів — перед зруй-нованою частиною мосту та перед КПВВ. Українська сторона робить усе можливе, щоб не створюва-ти незручності для цивільного на-селення та полегшити переміщення людей. З протилежного ж боку оку-паційні війська вивісили свої пра-пори та палять сміття,створюючи справжні димові завіси. Нагадає-мо, українські війська відійшли зі своїх позиції та закріпились на південній околиці Станиці побли-зу КПВВ. Бойовики також відвели свої війська, що засвідчила місія ОБСЄ. Якщо раніше ЗСУ і російсь-ких окупантів розділяли 380 мет-рів, то тепер дистанція зросла до понад двох кілометрів. Водночас, за даними ЗМІ, бойо-вики де-факто залишаються на під-ходах до мосту, лише надягли жи-лети «СЦКК».

А ТИМ ЧАСОМ...

Днями в Донецьку було підірвано станцію мобільно-го зв’язку. Окупаційна влада вже заявила, що пов’язує підрив із «діяльністю українських націо-налістів». Причому у своїх медіа окупанти переконують місце-ве населення, що цю «диверсійну діяльність» розробляють та реалі-зовують за допомогою «західних фахівців».

■

■

Олександра ТВЕРДА

За прогнозами епідеміоло-гів, цього сезону на грип та ГРВІ в Україні перехворіє від 5,4 до 6,7 мільйона людей. Пік захворюва-ності очікують у грудні 2019-го та наприкінці січня — початку лю-того 2020 року. Експерти Всесвітньої організа-ції охорони здоров’я кажуть, що цьогоріч до нас прийдуть чотири штами грипу: «Канзас» (А/H3N2), «Брісбен» (А/Н1N1), «Колорадо» (належить до гілки B/Victoria) і «Пхукет» (гілка B/Yamagata). Найнебезпечнішим, як зазна-чається, буде «Канзас», із яким Україна вже стикалася минулого сезону. Він може спричинити уск-ладнення у вигляді пневмонії. Зазначимо, що грип — це го-стре респіраторне захворювання, спричинене вірусом. Він легко пе-редається через кашель, чхання або ж близький контакт. Лікарі на-голошують, що найефективнішим захистом від нього є вакцинація. У Державній службі з лікарських засобів повідомили, що в Україну цього сезону завезуть 500 тисяч доз вакцин, тоді як минулоріч ця циф-ра становила 350 тисяч. При цьому партія вакцин кількістю у 100 ти-сяч доз уже прибула до нашої краї-ни з Франції («Ваксігрип Тетра») та Південної Кореї («Джісі Флю»). Вакцина з Франції здатна про-тидіяти чотирьом штамам вірусів, а з Кореї – трьом. Придбати вакцини можна буде за власні кошти в аптеках. Крім того, підприємства або ж регіо-нальна влада з місцевих бюджетів можуть профінансувати вакцина-цію особливо уразливих груп, до яких належать медичні праців-ники, працівники сфери освіти, діти до п’яти років, вагітні, люди похилого віку, а також пацієнти з хронічними захворюваннями. «Досить поширене тверджен-ня про вакцинацію від грипу — начебто взимку робити щеплення вже надто пізно. Вакцинація — найбільш дієвий засіб захисту від хвороби! Якщо у вас є питання, чи не пізно зараз, — відповідь: одно-значно, ні. Робити це можна про-тягом усього епідсезону — з осені і до весни. Звісно, краще зробити щеплення якомога раніше. Зазви-чай імунітет формується протя-гом двох-трьох тижнів після вак-цинації. Якщо в цей період люди-на заразиться вірусом грипу, то можна захворіти. Тому так важ-ливо не затягувати з вакцинацією і зробити щеплення якнайшвид-ше до початку епідемії», — на-

писала на своїй сторінці у «Фей-сбуцi» колишня очільниця МОЗ Уляна Супрун. За її словами, вак-цинацію від грипу не проводять у випадках, коли є ризик усклад-нень або коли імунна відповідь на введену вакцину не сформується. «Існує лише кілька протипока-зань до вакцинації, в тому числі й проти грипу: за віком — зазвичай вакцини проти грипу протипока-зані для дітей, молодших 6 міся-ців, застуда, що супроводжуєть-ся температурою вище 38-38,5°С, тяжка алергічна реакція (ана-філактична) на попередню дозу вакцини чи відома тяжка алергіч-на реакція на один із компонентів вакцини (наприклад, курячий бі-лок) та захворювання і стани ор-ганізму, при яких імунітет після введення вакцини може не сфор-муватися (наприклад, в умовах хіміотерапії в онкологічних хво-рих; при вживанні великих доз стероїдних гормонів; при вживан-ні ліків, що пригнічують імунітет; при окремих вроджених імуноде-фіцитах)», — пояснила Супрун. Пані Уляна розповіла, за яки-ми ознаками можна відрізни-ти грип від застуди, що допомо-же підібрати правильне лікуван-ня: «Звичайну застуду або ГРВІ з легкими симптомами лікують тільки постільним режимом і ве-ликою кількістю гарячих напоїв протягом 3-5 днів. Організм ціл-ком може впоратися з вірусом

сам. Що стосується препаратів, які зменшують біль у горлі або по-легшують кашель, то за кордоном такі ліки не застосовують, оскіль-ки вони не мають ніякої доказової ефективності в лікуванні цих сим-птомів, а просто ненадовго полег-шують стан хворого». Крім цього, колишня чинов-ниця закликала людей залиша-тися вдома, якщо захворіли, щоб захистити себе від ускладнень і не передавати інфекцію іншим. «Створіть для свого організму умо-ви, щоб він міг боротися з вірусом: дотримуйтесь постільного режи-му без зайвих навантажень, пийте побільше рідини, знижуйте темпе-ратуру тіла (якщо вона вище 38,5 градуса). У міжнародних прото-колах при лікуванні ГРВІ в першу чергу радять приймати парацета-мол (для зниження температури) в поєднанні з ібупрофеном», — під-креслила Супрун, зазначивши, що не варто купувати ліки без призна-чення лікаря. Нагадаємо, згідно з даними за-кладів охорони здоров’я України, щеплення проти грипу в епідеміч-ний сезон 2018-2019 років зробили 161 тис. 543 особи. За кошти місце-вих бюджетів у минулий епідеміч-ний сезон було щеплено 31 тис. осіб. Упродовж минулого епідемічного сезону від грипу померли 64 особи, з яких 12 — діти віком до 17 років. На жаль, жоден із них не був щеп-лений проти хвороби. ■

ЗАРАЗА

Він лікуєтьсяУкраїнцям у цьому сезоні загрожують чотири штами вірусу грипу

■

Світлана МИЧКО Тернопіль

У Тернополі черго-вий скандал навколо де-ржавної біатлонної бази у приміському селі Під-городнє, де тренуються навіть олімпійські чем-піони. Рiч у тiм, що час-тина землі, на якій вона (зокрема, лижноролер-на траса спортивного комплексу) розташова-на, є власністю приват-них осіб, членів садо-во-городнього коопера-тиву, які тепер хочуть збудувати там кілька де-сятків приватних будин-ків. Власне, першу таку спробу вже здійснювали три роки тому, але че-рез потужний спротив спортсменів та громад-ських активістів роботи

тоді було припинено. А взагалі ця непри-ємна історія розпочала-ся ще в 2012—2013 ро-ках, коли за сприяння тодішнього обласного та районного керівництва у власність приватних осіб потрапило 66 зе-мельних ділянок на те-риторії біатлонної бази. З того часу скандал лише продовжував на-зрівати. Колектив бази звернувся по захист в

усі можливі інстанції, включно з президент-ським офісом. «...Вка-заний проект забудо-ви (земельних ділянок згаданого кооперативу «Між лісами». — Авт.) руйнує спортивну інф-раструктуру біатлонно-го комплексу, — йдеть-ся у зверненні. — Він ураховує лише інтере-си власників земельних ділянок. Проєкт житло-вої забудови на землях,

виділених для ведення садівництва,не погодже-ний із Державним цент-ром олімпійської підго-товки, у власності яко-го перебуває біатлонний комплекс,і зовсім не вра-ховує думку громадсь-кості щодо перспектив розвитку біатлону в Тер-нопільській області». Чи вдасться цього разу вря-тувати відому і перспек-тивну спортивну базу — наразі невідомо. ■

СКАНДАЛ

Хати замість спорту Приватна забудова може знищити державну тренувальну базу біатлоністів

■

Діти — одна з найвразливіших категорій населення.Фото з сайта poltava365.com.

❙❙

3УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019ІнФорУМПІД КУПОЛОМ

Одинадцять «друзів» Яценка Влада прагне, щоб скандал навколо підозрюваних у корупції нардепів зі «Слуг народу» швидше вщухнув Іван БОЙКО

Провладна парламентська монобільшість — фракція «Слуга народу» — за участі керівниц-тва держави намагається знизити суспільний резонанс, який спричинив корупційний скан-дал, фігурантами якого виявилися 11 народ-них депутатів Зе-команди комітету з фінансів і податків. Зокрема, минулого понеділка вве-чері всіх нардепів фракції «Слуга народу» у категоричній формі скликали на засідання за участі президента Володимира Зеленського. За підсумками закритого для преси засідан-ня депутатка Євгенія Кравчук лаконічно пові-домила у соцмережах, що глава держави обго-ворював зі «слугами народу» переважно саме ситуацію щодо скандалу в фінансовому комі-теті Верховної Ради. «Питання податкового комітету обговорю-вали найдовше. Це складна розмова для нашої фракції, але відвертий діалог і поліграф зняли багато підозр. Корупційні майданчики і посе-редники все одно зникнуть — відповідний за-конопроєкт буде розглянуто на комітеті і вине-сений у зал», — написала пані Кравчук. І пові-домила, що з’їзд партії «Слуга народу» пройде 10 листопада, а вже після цього розпочнеться «активна розбудова партії». Нагадаємо, за тиждень до цього у провлад-ній більшості запідозрили 11 своїх депутатів у тому, що вони начебто отримали по 30 тисяч до-ларів кожен за непідтримку в комітеті законо-проєкту про ліквідацію корупційних схем під час оцінки об’єктів нерухомості. Тоді ж у фрак-ції «Слуга народу» заявили, що всі їхні депута-ти з фінансового комітету пройдуть поліграф. Суть даної схеми, яку намагалися ліквіду-вати у Раді, полягає в діяльності електронних майданчиків (посередників між оцінщиками майна та електронною базою Фонду держмай-на), які пов’язують із депутатом Антоном Яце-нком. Згідно з даними журналістських розслі-дувань, лише за перший місяць роботи фірми, близькі до нардепа Яценка, «викачали» з держ-бюджету 23 млн на схемах посередництва. Тому в Раді зареєстрували законопроєкт №2047, покликаний ліквідувати цю «схему», але окремі «слуги народу» подали і альтерна-тивний законопроєкт №2047-1, який дозво-ляє зміцнити діяльність майданчиків-посе-редників. Цікаво, що спікер Ради Дмитро Разумков напередодні закритого засідання фракції у по-неділок заявив в ефірі програми «Факти тиж-ня» телеканалу ICTV, що історія з підозрами у хабарництві нардепів та перевірки останніх на детекторі брехні «занадто публічно відбува-ються». «Це все ж не шоу. Це повинно бути питан-ням роботи правоохоронних органів, якщо є та-кий фактаж», — сказав голова ВР. Пан Разум-ков відтак сподівається, що інформація про от-римання хабарів депутатами фінансового комі-тету Верховної Ради не підтвердиться. У разі, якщо такі дії будуть доведені, нардепи мають понести покарання, визначене судом. Із нинішніх нардепів під підозру потрапи-ли: Ірина Аллахвердієва, Ольга Василевсь-ка-Смаглюк, Дар’я Володіна, Юлія Діденко, Олександр Дубінський, Вікторія Кінзбурська, Олексій Ковальов, Анна Колісник, Олексій Ле-онов, Анастасія Ляшенко, Євген Петруняк. Практично всі вони наразі публічно пройшли поліграф, чим неабияк пишаються, ніби це є абсолютним доказом їхньої непричетності до корупції. Наразі Спеціалізована антикорупційна прокуратура зареєструвала кримінальне про-вадження за фактом можливого вчинення ко-рупційного злочину одинадцятьма нардепами. Провадження відкрили за фактами публікацій у ЗМІ. ■

■

Катерина БАЧИНСЬКА

Лікування не перешкода навчанню. Відте-пер у столичній лікарні «ОХМАТДИТ» малень-кі пацієнти зможуть лікуватися, не пропускаю-чи навчального процесу. У медичному закладі відкрили Резиденцію Супергероїв. Саме так ви-рішили назвати куточок, де дітки зможуть нав-чатися у перервах мiж лікуванням та спілкувати-ся один з одним. «Це свято і велика радість для нас, бо діти, що проходять тут лікування, тепер зможуть знайомитись, спілкуватись, чудово про-водити час на вулиці. Це так важливо для них та їхнiх батьків у нелегкі часи. Щасливе дитинство неможливе без друзів», — коментує засновниця благодійного фонду Friendly People та мене джер проєкту Єлизавета Левицька. Резиденція Супергероїв — це інклюзивний майданчик просто неба на території лікарні, що розташований позаду хірургічного корпусу лікар-ні. Діти зможуть проводити тут час у будь-яку пору року, адже активні й цікаві заняття просто неба за-вжди піднiмають настрій, запевняють волонтери. Разом з учителями та організаторами Школи Су-пергероїв учні частину уроків проводитимуть у ре-

зиденції, а також у дворі міської лікарні. Майдан-чик Резиденції Супергероїв поділений на окремі зони: добре відомий городик, що є місцем для уроків біології та рослинотерапії — це букваль-но лабораторія просто неба; дорога для вивчення правил дорожнього руху зі справжнім світлофо-ром i пішохідними знаками; інклюзивний ігровий майданчик i мініфутбольне поле. «Створити без-печну зону на території «ОХМАТДИТу» я мріяла з 2015 року, коли вперше прийшла як волонтер. Ми створили городик, на якому діти влітку вивчають

біологію вже впродовж чотирьох років. Але для відновлення малечi потрібне не лише навчання, а й гра — діти так пізнають світ. А щоб усі могли розважитись на улюблених гойдалках, їх потріб-но зробити інклюзивними, адже в лікарні багато діток на інвалідних візочках», — підкреслює во-лонтерка та авторка проєкту Євгенія Смірнова. У свою чергу, пацієнти, які перебувають на лі-куванні в «ОХМАТДИТі», уже випробували но-вий майданчик Супергероїв i відвідали перші заняття. ■

ДОБРА СПРАВА

Супергерої долають хвороби, граючисьУ столичній дитячій лікарні відкрили інклюзивні майданчики та зону для навчання

■

Людмила НІКІТЕНКОЧеркаси

У Черкаській школі № 26, яка носить ім’я генера-ла-прикордонника Ігоря Мо-мота, відкрили меморіальну дошку героєві Антону Моспа-ну, який навчався тут і заги-нув за Україну в жовтні 2018 року. Сталося це на Луган-щині, під селом Кримське. Антону було всього 26 років. Як повідомили «УМ» у Черкаській міській раді, на відкритті зібралися учні та вчителі цієї школи, а та-кож рідні та друзі загибло-го бійця. «Відкриття пам’ятної до-шки на честь загиблого учас-ника московсько-українсь-кої війни Антона Моспана буде щоденним нагадуван-ням про тих, хто пише новіт-ню історію України та захи-щає нашу державу», — наго-лосив на відкритті заступник

черкаського міського голови Юрій Ботнар. За словами матері героя-захисника Вікторії Моспан, Антон пішов на фронт у 2015 році і служив у 8-му штур-мовому батальйоні 10-ї бри-гади, був командиром відді-лення. «Пам’ятайте про за-гиблих захисників і шануй-те живих. Це дуже потрібно для нашої молоді, як нагаду-

вання, якою ціною дається нам мир», — зазначила мати загиблого воїна, який був нагороджений орденом «За

мужність» III ступеня (пос-мертно) та удостоєний зван-ня «Почесний громадянин міста Черкаси». ■

Меморіальну дошку на честь Антона Моспана відкрито на фасаді його рідної школи.Фото надане пресслужбою черкаської міської ради.

❙❙❙

ГЕРОЯМ СЛАВА!

Пам’ятайте про АнтонаУ школі відкрили меморіальну дошку на честь загиблого на війні випускника

■

Ігор КОЖИНДонецьк

Коли не можна, але дуже хочеться, то можна. Діючи за таким принципом, крем-лівські правителі намага-ються пролізти у такі міс-ця, які нормальний бізнес оминає боком. Наприклад, до Африки йти з інвести-ціями досить ризиковано — вкладеш гроші, а зис-ку, можливо, ніякого і не одержиш. Там то револю-ції трапляються, то держ-перевороти, і плакали тоді твої грошики. Однак путінському ре-жимові все байдуже. Воче-видь, тому що кошти Росія не заробляє тяжкою працею мільйонів людей, а викачує їх з-під землі у вигляді на-фти та газу. А днями росій-ська влада вирішила здиву-вати світ і провести міжна-родний африканський ін-вестиційний форум. Як відомо, такі заходи проводять iз метою залучи-ти кошти підприємців з ін-ших держав. Та які кошти у російську економіку може вкласти, скажімо, держава Буркіна-Фасо чи Санта-Фе? Максимум, якщо добре под-бати, нашкребуть грошей на витрати з відкриття ка-фешки де-небудь у Самарі. А на завод чи електростан-цію і з усього континенту не нашкребеш. Вкладати хоч якісь капітали до еко-номіки інших держав ма-ють змогу від сили три-чо-

тири країни. Тому російсь-ка влада і зібрала великий африканський форум із ме-тою побалакати про те, на які потреби і в які держави вкласти російські гроши-ки. А Росія готова давати їх тому, що гроші Путіну ки-шеню рвуть, дівати їх ніку-ди, хоча, за звітами Росста-ту, росіяни живуть усе гір-ше, у країні зростає кіль-кість бідних. Але Путіну та його оточенню важливіше прив’язати африканські держави до Росії довгостро-ковими зобов’язаннями. Діють за старими радянсь-кими схемами: спочатку насильно дають кредити, а потім вважають їх одержу-вачів своїми спільниками. Закінчується все баналь-но: борги з часом списують. Так, нині тільки одній Кубі пробачили 30 млрд доларів, а всього країнам Азії, Афри-ки та Латинської Америки, що розвиваються, списали більше 100 мільярдів. Чи-тач сам може прикинути, скільки на ці гроші можна було побудувати шкіл, лі-карень, житла, яких у Росії не вистачає (до речі, днями самі ж росіяни висміяли ці контрасти, виклавши у ме-

режі фото убогої глибинки Росії та розкішні будинки в Африці). Однак чужі гроші ра-хувати — справа не з бла-городних. Та вся штука в тому, що псевдореспублі-ки «ДНР» і «ЛНР» діють за тією ж методою: куди кінь з копитом, туди і жаба з ла-пою. За кілька днів після російсько-африканських зборів у Донецьку теж про-вели свій міжнародний ін-вестиційний форум. Звід-ки ж володарі тугих грошо-витих гаманців з’їхались до «ДНР»? Та все ті самі знайо-мі прохачі субсидій і кре-

дитів: Абхазія, Південна Осетія, Білорусь... жебраки на зразок африканських. У 2018 році такий форум уже проходив, та притоку інвес-тицій в економіку «ДНР» щось непомітно. І зараз вони з’їхались до Донець-ка зовсім не для того, щоб вкладати сюди свої капіта-ли, а просити їх в інших, зокрема у Росії, яка, влас-не, і була ініціатором цьо-го форуму. Одержать вони їх чи ні, та обіцянки точно будуть. А це той мотузочок, яким, зазвичай, утримують бідних союзників. ■

«ДОНБАСНАШ»

Ну, нi то нi, а спитати можнаІнвестори з простягнутою рукою

■

Малюнок Івана МИКОЛАЙЧУКА.❙

4 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 СУСПІЛЬСТВО

Лариса САЛІМОНОВИЧМаріуполь

Маріуполь перед поїздкою уявлявся зовсім іншим через сусідство з війною. Була впевненість, що тут повсюди хо-дять патрулі, а вулицями час від часу «пробігають» колони армійської техніки. Але хлопців у формі за три дні вдало-ся побачити лише двічі: на вокзалі та в центральному парку, і в обох випадках вони були не на службі. І все ж, наші за-хисники тут зовсім близько, бо вже за кілька кілометрів від міста починається лінія фронту. Межа між миром та вій-ною у Маріуполі чітко окреслена. Тобто є територія, де ти можеш вільно пересу-ватися у будь-якому напрямку, а є лінія, де всі починають говорити тихіше. Мо-вляв, туди не можна, там стоїть армія. А оскільки мир захищений, місто активно ремонтується і генерує нові проєкти, не-зважаючи на те, що рани війни нікуди не зникли й далі нагадують про себе щонай-менше двома розстріляними будівлями — мерії та міського управління поліції. Таке враження, ніби у вікна хтось цілив-ся умисно, заздалегідь визначившись із мішенню.

Антураж для кіножанру «фільм-катастрофа» Маріуполь вразив своєю контрастніс-тю. З одного боку — тут є все, чим може похвалитися будь-який обласний центр: відремонтовані парки, креативні бари і кав’ярні, магазини з багатими вітри-нами, театри, музеї, творчі і мистецькі центри. А з іншого — над містом чорною доісторичною тінню нависли одразу два металургійні підприємства — «ММК ім. Ілліча» та «Азовсталь». Останній, до речі був зведений ще в 30-х роках минулого століття на березі моря й нагадує бага-токілометрову примару з фільму-катаст-рофи, що «в’їжджає» усім своїм брудним виробництвом у самісіньку воду. Біля стін заводів, на додачу, бовваніють ще й два місцевих «еверести», утворені з нако-пиченого роками шлаку. Той, що нале-жить «Азовсталі», теж заходить у море, забруднюючи його акваторію. Вочевидь, саме тому маріупольський пляж влітку — не надто багатолюдний і мало нагадує типову курортну зону. Купатися місцеві жителі їздять здебільшого до сусіднього села, хоча трапляються й сміливці, які випробовують долю на свій страх і ри-зик. Їхню логіку зрозуміти можна: якщо ти щодня дихаєш повітрям, насиченим металургійними викидами, то чому б, власне, і не скупатися? За чисте довкілля у Маріуполі бореть-ся група активістів, яку очолює Максим Бородін. На сьогодні у них є щонаймен-ше дві важливі перемоги. По-перше, компанія Ріната Ахметова «Метінвест», що володіє металургійними гігантами, почала під впливом громадськості пот-роху встановлювати очисні споруди. А по-друге, екологи домоглися закриття найбруднішого виробництва. «Ниніш-ній стан екології дуже відрізняється від того, який тут був у 2012 році, — каже Максим. — Тоді над містом стояв смог, концентрація пилу в повітрі була над-високою, люди буквально задихалися. Саме тому 4 листопада на вулиці вийш-ло 13 тисяч протестувальників. Ми при-мусили «Метінвест» закрити застарілу фабрику в центрі, де виробляли агломе-рат. Також примусили компанію зупи-нити три коксові батареї, які вже не го-дилися для модернізації. Тоді це було ве-лике досягнення». Частина містян оцінила заслуги ак-тивістів, тому п’ятеро з них на минулих виборах були обрані депутатами до міськ-ради. Цю подію, без перебільшення, мож-на назвати сенсаційною, оскільки Маріу-поль вважається традиційною вотчиною «регіоналів», які не надто прихильні до політичних «іновірців». Усі впливові уп-равлінські посади, зокрема й крісло мера, тут займають вихідці з «Метінвесту». Під цю ж вертикаль повністю зачищене й ін-формаційне поле, бо обидві міські газе-ти «Приазовский рабочий» і «Ильичевец Город», а також телеканали СИГМА ТВ і МТВ — виходять під кураторством акціо-нерного товариства СКМ, що теж нале-жить до бізнесової імперії Ріната Ахмето-ва. «Коли ми говоримо про децентраліза-

цію, то в наших умовах вона означає фео-далізацію, — каже громадський активіст Ірина Перкова. — Тому що холдинг має гроші і промисловий ресурс, в його руках ЗМІ, навіть аптеки. Це специфіка моно-структурних промислових міст, де зосе-редились інтереси великого бізнесу. Так, свідомістю мешканців тут дуже легко маніпулювати, принаймні більшості. Ме-сидж такий — за парканом заводу життя немає. Якщо завод закриється, ми всі пом-ремо. Це культивується й досі». Ситуація загалом дивна. Секретар міськради Степан Махсма повідомив, що фінансова частка великих підприємств у казні Маріуполя становить близько 25-26 відсотків. Приблизно стільки ж над-ходить коштів до бюджету і від малого та середнього бізнесу, але маріупольці свя-то вірять, що основою їхнього благопо-луччя є саме комбінати, які «щедро» от-руюють довкілля. На одному з будинків навіть довелося прочитати напис «В.С. Бойко живий», яким невідомий «худож-ник» увічнив пам’ять нині вже покійно-го директора «ММК ім. Ілліча». У цьому короткому посланні є щось більше, ніж природний та суто людсь-кий сум за багаторічним керівником ба-зового підприємства. Найімовірніше, тут йдеться про глибоку ностальгію за втраченою епохою, яка й понині не від-пускає переважну більшість мешканців міста. За словами Ірини Перкової, сьо-годні маріупольці, найвірогідніше, не хотіли б повернення «ДНР», оскільки добре знають, як там людям тепер жи-веться. Але водночас вони не приймають і Україну, бо, на їхню думку, зупинити війну може тільки відроджений СРСР. Мовляв, лише після його «воскресіння» скінчиться війна і зникнуть між людь-ми геть усі протиріччя. А відтак, їм аб-солютно байдуже, який прапор завтра висітиме на управах. Саме з цієї при-чини мир у Маріуполі сьогодні здаєть-ся відносним, а ті сміливці, що з вели-ким ризиком для життя боролися за по-вернення України, постійно тримають у повній готовності «тривожні валізи».

Театральний парк, як надія на мир Є в Маріуполі й місце, де українсь-ко-російська війна сприймається як бор-ня двох світів. Це Театральний парк, що пережив недавно тотальну реконструк-цію. Замість типового пострадянського зеленого майданчика, тут виникла су-часна інфраструктура зі своєрідним ди-зайнерським ландшафтом, акуратними доріжками і танцюючим фонтаном. Сте-

пан Махсма каже, що після бомбардуван-ня мікрорайону Східний у січні 2015-го й повного знищення сусіднього Широ-киного, люди кинулися з міста хто куди, тому було дуже важливо дати маріуполь-цям надію на мир. Ремонт міської інф-раструктури став саме тим візуальним сигналом, який змусив багатьох потен-ційних «мігрантів» залишитися вдома. Мовляв, якщо влада вкладає гроші у пар-ки, значить «на горі» впевнені, що лінія фронту сюди не дійде. Аналогічними аргументами, воче-видь, користувалися й жителі окупова-них територій, які втекли від війни саме в Маріуполь. Наразі вони складають трохи менше третини зареєстрованих жителів 450-тисячного міста, а за фак-том, можливо, й більше. Тепер сповна діє порівняльна практика. Ті жителі До-нецька, які лишилися вдома і періодич-но їздять сюди у справах, можуть самі пе-реконатися у тому, що «на Україні» все ж щось потроху змінюється на краще. А ті, що переїхали, отримують візуальне під-

твердження правильності свого вибору. Із переселенцями місту однозначно пощастило, бо серед них є чимало моло-дих, талановитих, креативних людей, завдяки яким «совкова» міська атмос-фера потроху наповнюється особливим духом свободи. Вони тримаються разом і навіть створюють місця для побачень. Бар «Izba-читальня», відкрита донеч-чанином, учасником АТО Богданом Ча-баном на розі проспекту Миру і вулиці Грецької, — одне з них. І хоча сам «за-сновник» уже переїхав до столиці, за-

початковані ним традиції лишаються. «У нас проходять різноманітні твор-чі вечори, ми запрошуємо до себе відо-мих гостей, — каже теперішній власник бару Микита Леуцький. — Телевізійни-ки записують у нас свої інтерв`ю. Люди приходять сюди по книжки. Минулого тижня одна мешканка подарувала нам кілька ящиків книжок». Література в «Izba-читальні» — на всіх стінах. Тут же є «лежаки», де цікавим чтивом мож-на насолоджуватися по-домашньому.

«Совок» чи Європа? У своїх інтерв’ю Тарас Чабан не раз розповідав, що відкрив свій бар у Маріу-полі завдяки програмі ООН, створеній для працевлаштування переселенців та розвитку малого і середнього бізнесу. От-римані 222 тисячі гривень стали тим не-обхідним стартовим капіталом, які до-помогли у 2016 році реалізувати креа-тивний проєкт на новому місці. До речі, міжнародні організації надають анало-гічну допомогу активним маріуполь-

цям і сьогодні, пропонуючи гранти для організації власної справи. Паралель-но йде навчання потенційних учасників проєктів, які роблять у бізнесі перші са-мостійні кроки. Зрештою, у місті виник самодостат-ній кластер підприємців, що намагаєть-ся впливати на рішення влади, захища-ючи спільні інтереси. У регіональному навчальному центрі бізнеснавичок, на-приклад, вдалося поспілкуватися з пе-карем Володимиром Каракулою та под-ружжям Марією і Сергієм Бубновими, підприємство яких спеціалізуються на переробці овочів. Вони кажуть, що чи-новникам не подобається надмірна само-стійність бізнесменів. Вони хочуть керу-вати ними в ручному режимі, вставляю-чи палки в колеса. Водночас саме пропо-зиції підприємців влада часто видає за свої, що й допомагає місту розвиватися у сучасному руслі. Водночас у Степана Масхи до мало-го бізнесу є власні претензії. Каже, що ті неохоче йдуть на впорядкування тор-гових майданчиків і з певним скрипом сплачують податки. Якось виник навіть скандал із «маршрутниками», бо ті не хотіли безкоштовно перевозити пенсіо-нерів. Зрештою, чиновники цю пробле-му вирішили запуском комунального транспорту, що, звісно, ж не сподобало-ся підприємцям. Але, попри всі протиріччя, сторонам вдається співіснувати досить мирно і на-віть продуктивно, про що свідчать їхні спільні досягнення. Так, за 4 роки піс-ля впровадження децентралізації бю-джет розвитку міста виріс у 37 разів. І в мерії, і в бізнесу сьогодні є чимало ціка-вих планів на майбутнє, які не здають-ся аж надто захмарними. Головне, аби сюди не повернулася війна... ■

НА ВЛАСНІ ОЧІ

Маріупольський рубіжМісто, третину населення якого складають переселенці з окупованих територій, поступово заліковує завдані війною рани, але мир тут і далі здається крихким

■

«Якщо завод закриється, ми всі помремо. Це культивується й досі».

Завод-примара, зведений на березі Азову майже 100 років тому, й нині забруднює довкілля шкідливими викидами.

❙❙

Театральний парк — символ мирного життя у Маріуполі.Фото Олександра ШУЛЬГИ.

❙❙

5УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019ЕКОНОМІКА

Олег ГАНСЬКИЙ

Українська економіка перебуває у важкому стані. Останні цифри показують, що промвиробниц-тво сьогодні показує результа-ти, м’яко кажучи, не кращі від минулорічних, а післявиборчий оптимізм, який ставав драйве-ром розвитку торгівлі, потрохи вщухає. Втім така ситуація не заважає владі будувати плани стрімкого розвитку економіки та перетворення України на схід-ноєвропейського тигра. На думку експертів, за такими обіцянками не стоїть практично нічого.

Надто оптимістичні прогнози В Україні далі падають обся-ги промислового виробництва. За даними Держстатистики, у вересні 2019 року цей показ-ник становив 1,3%. «У вересні нинішнього року проти вере-сня 2018 року індекс промисло-вої продукції, скоригований на ефект календарних днів, стано-вив 98,7%», — повідомили у ві-домстві. При цьому промислове виробництво у січні-вересні 2019 року залишилося на рівні анало-гічного періоду минулого року. Найкраще за цей період поп-рацювали у видобувній про-мисловості та розробленні кар’єрів: за дев’ять місяців має-мо зростання на 2,2%. Переробна — зменшила швидкість на 0,6%, постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря зменшилося на 1,4%. Щодо минулого місяця про-мислове виробництво у вересні зросло на 1,7%, але з урахуван-ням сезонного фактора відбулося його скорочення на 0,1%. У сер-пні ми мали мінус 1,7%, в лип-ні — 0,2%, а в червні — 2,3%. З корекцією на ефект календар-них днів промвиробництво у ве-ресні-2019 до вересня-2018 зни-зилося на 1,3%, тоді як у серпні — на 1,6%. Таким чином ми можемо констатувати, що наша про-мисловість хоча й падає, але це падіння стає повільнішим. У ці-лому, за підсумками 9 місяців, обсяг промвиробництва в Ук-раїні залишився на рівні анало-гічного періоду 2018 року. Тим часом влада вкотре поліпшила показники на 2020—2022 роки: оновлений оптиміс-тичний сценарій передбачає, що ВВП в 2020 році має зрости на 4,8%, в 2021 році — на 5,5%, у 2022 році — на 6,5%. Відповід-но прогноз курсу долара США в Україні становить на 2020 рік — 24,8 грн, 2021 рік — 23,9 грн, 2022 рік — 24,2 грн. Консерва-тивний прогноз передбачає, що в 2020 році економіка України зросте на 3,7%, а курс долара становитиме близько 27 грн. Свої прогнози підвищив і На-ціональний банк України: цьо-горіч економіка України зросте на 3,5%, в 2020 році — на 3,5%, в 2021 році — на 4%. Прогно-зи щодо інфляції: 2019 рік — 6,3%, в 2020 і 2021 роках — по 5%. Прогноз Світового банку передбачає зростання економі-ки України на нинішній рік на 2,7%, на 2020 рік — 3,7%. Тим часом самі учасники рин-ку налаштовані значно скептич-

ніше, ніж влада. Наприклад топ-менеджери українських ком-паній, яких нещодавно опитав Нацбанк, прогнозують, що впро-довж найближчих 12 місяців до-лар в Україні коштуватиме 27-28 гривень.

Боротьба високого з вищим Утiм, попри це, Зе-команда продовжує ставити амбітні цілі. прем’єр-міністр Гончарук нещо-давно заявив, що зростання еко-номіки України впродовж п’яти років може сягнути 40%. Піс-ля того Кабмін затвердив новий макроекономічний прогноз на три роки, згідно з яким песиміс-тична оцінка зростання ВВП становить 12%, позитивна — 17,8%. Міністр фінансів Оксана Маркарова каже, що зростання

на 40% можливе, але за певних умов. «Мета 40% зростання — по 7% впродовж наступних п’яти років — тяжка, амбітна, але до-сяжна. Якщо ми дійсно відкриє-мо ринок землі, проведемо прива-тизацію... Адже великої прива-тизації з часів «Криворіж сталі» в Україні не було. І справа на-віть не в десятках мільярдів до-ходу в бюджет, а саме в залучен-ні інвестицій, підвищенні про-дуктивності, дерегуляції, поліп-шення інвестиційного клімату. Якщо буде проведено судову ре-форму, то це додасть нам шансів. Варто додати й концесії. Велике значення має інфраструктура, вона є своєрідним мультипліка-тором. У проекті Держбюджету-2020 року на Дорожній фонд пе-редбачено 74 мільярди гривень. Так, зростання прискорювати-меться, палива будуть закупову-вати більше, зростуть акцизи. А всі сто відсотків акцизів iдуть у Дорожній фонд. Тому — інфра-структура, концесії, дерегуляції, залучення інвестицій і земля як фактор, який дуже сильно все це підсилює, — тож можна прогно-зувати цифри зростання економі-

ки за 5 років», — сказала Мар-карова. За її словами, на розгляд Вер-ховної Ради подадуть або вже подано доопрацьовані законо-проекти щодо ринку землі, ле-галізації грального бізнесу, ви-добутку бурштину тощо. «Це реалістичні доходи, які можуть бути закладені у проект бюдже-ту. Бурштин ми тільки планує-мо. А щодо грального бізнесу, то в цьому питанні все залежить від того, яку фінальну модель ухва-лять. За нашими консервативни-ми розрахунками, це 5-9 мільяр-дів гривень ресурсу, який може бути повноцінно мобілізований, якщо все запрацює», — зазначи-ла Маркарова, додавши, що пла-нам Зе-команди не завадить на-віть світова економічна криза.

Із Маркаровою погоджується і міністр економіки Тимофій Ми-лованов. На його думку, зростан-ня валового внутрішнього про-дукту України становитиме від 3,5 до 3,7%. «Ми свій прогноз подаємо на Кабмін найближчим часом, і його опублікують після ухвалення на Кабміні», — заявив Милованов, додавши, що показник 3,7% — це консервативний сценарій. Якщо ж владі, на думку мініс-тра, вдасться залучити більше зовнішніх і внутрішніх інвести-цій і фінансова система України почне активно кредитувати ре-альний сектор, якщо бізнесклі-мат продовжуватиме поліпшува-тися, інвестиції зростатимуть, то економічне зростання може бути вищим», — додав Милованов.

Земля «вродить» не скоро Неурядові економісти в такі блискучі перспективи не вірять. «Головна проблема всіх нових прогнозів зростання економі-ки України на 2020-й і наступ-ні роки полягає в тому, що ці прогнози не пояснюють, завдя-ки чому зростатиме ВВП Украї-ни. Або якщо і пояснюють, то це

може викликати тільки сміх або, скоріше, здивування, наскільки некомпетентні у нас зараз люди перебувають у керівництві Ук-раїни», — написав економічний експерт Олександр Охріменко. Його, за його ж визначенням, неабияк насмішили розмови про те, що у випадку підписання нової угоди з МВФ та отримання черго-вого траншу, такий факт стиму-люватиме зростання економіки України і приведе щонайменше до економічного дива в Україні. «Я вважаю, що діючі міністри в уряді Гончарука, які відповіда-ють за економіку, люблять жар-тувати. Бо інакше важко зрозумі-ти їхнi слова про МВФ: Україна з 2014 року співпрацює з цією ор-ганізацією, але замість економіч-ного дива країна багато в чому че-рез рекомендації МВФ пережи-ла кризу 2014-2015 років. Кре-дити МВФ жодній країні світу ще не допомогли. Заява, що кре-дити МВФ стимулюють зростан-ня інвестицій в економіку краї-ни, це, скоріше, тролінг 80 рівня, ніж правда. Свого часу колишній міністр фінансів України Наталія Яресько обіцяла 70 млрд доларів іноземних інвестицій в Україну, якщо Україна підпише угоди з МВФ. Але вже немає ні Яресько, ні 70 мільярдів доларів. Але аб-сурдні розмови про те, що інвесто-ри інвестують у країну, яка спів-працює з МВФ, тривають. Неби-лиці про МВФ дуже живучі. При цьому забувають, що саме відсут-ність кредитів МВФ у цьому році забезпечила ревальвацію гривні й назагал хороші темпи зростання ВВП. Якщо ж нам нададуть новий кредит МВФ, iмовірно, ми побачи-мо падіння і відплив інвестицій та уповільнення зростання ВВП Ук-раїни», — сказав експерт. Скептично ставиться Охрі-менко і до оптимізму прем’єр-міністра Олексія Гончарука про наші шанси залучити інвестиції у зв’язку зi зростанням показни-ків України в рейтингу легкості ведення бізнесу (Doing business), де Україна посіла 64-те місце. «На цей рейтинг жоден серйоз-ний інвестор ніколи не зверне увагу, адже розуміє, що позиція в ньому дуже далека від реаль-ного стану економіки в країні. Грузія вже давно займає лідиру-

ючі позиції в цьому рейтингу, ось тільки закордонні інвестори об-ходять Грузію стороною, на від-міну, скажімо, від Бразилії, що займає 124-те місце. За останні п’ять років Україна в рейтингу легкості ведення бізнесу зробила запаморочливий успіх і підняла-ся на понад п’ятдесят позицій, — ось тільки інвестори явно про це не знають або не хочуть знати і не поспішають інвестувати гроші в Україну», — додав експерт. Скасування мораторію, на його думку, може прискорити економічне зростання, але навіть якщо це й станеться восени 2020 року, то це ніяк не позначиться на зростаннi економіки Украї-ни в наступному році. Взагалі ж скасування мораторію на продаж сільськогосподарської землі, як зазначив Охріменко, — це неве-ликий крок, iще потрібні будуть роки і роки, поки землю скуп-лять великі аграрні холдинги. І тоді дійсно зростання економі-ки України може перевищувати 10% за рік. А поки що очікувати швидкого ефект від ринку землі не доводиться.

Банки, іпотека, заробітчани... «За останні роки головним драйвером зростання економіки України є експорт робочої сили: велика кількість українців пра-цює за кордоном і перераховує гроші в Україну. Згідно з дани-ми НБУ, тільки за 8 місяців 2019 роки українці через офіційні ка-нали перерахували в Україну близько 10 млрд доларів. Вели-ка частина цих грошей була змі-нена на гривню, i як результат — у нинішньому році маємо зрос-тання торгівлі України близько 10%. Це рекорд, — зазначає Ох-ріменко. — Зростання будівниц-тва в Україні становить близько 20%. Знову рекорд. Але зростан-ня промислового виробництва в Україні — близько нуля. Анти-рекород. Складається ситуація, що сьогодні гроші гастарбай-терів формують попит в Україні, а це збільшення попиту і «витя-гує» зростання ВВП. Водночас промисловість України, яка пе-реважно працює на експорт, по-казує нульове зростання, хоча експорт і зростає з України, але слабо. У нинішньому році зрос-тання експорту становить близь-ко 15%, а у минулому році було понад 20%». Щоб і справді прискорити зростання економіки, експерт радить збільшити зростання ек-спорту робочої сили, — але для цього необхідно, щоби уряд Ук-раїни уклав угоди з країнами ЄС щодо трудової міграції і допомiг українцям легально працювати в ЄС та пересилати гроші в Ук-раїну. Окрім ринку землі, який, iмовірно, таки запрацює, необхід-но запустити угоду про асоціацію з ЄС. Ще один момент — запус-тити кредитування бізнесу в Ук-раїні: цей крок дозволить нарос-тити ВВП України вже в наступ-ному році. Для цього експерт ра-дить прибрати всі радикальні обмеження, запроваджені НБУ на шляху до кредитування бізне-су. Ще одна можливість — запус-тити іпотечне кредитування, яке і справді могло би стати поштов-хом до економічного буму. ■

ГРА У ЦИФРИ

Завдання — стати тигром!Промислове виробництво в Україні не зростає, але влада при цьому обіцяє шалене зростання ВВП, орієнтуючись на міфічні чинники

■

Сьогодні єдиним і безальтернативним джерелом добробуту українського народу є українські ж заробітчани, що переказують додому зароблені кревні.Фото з сайта unian.net.

❙❙❙

Саме відсутність кредитів МВФ у цьому році забезпечила ревальвацію гривні й назагал хороші темпи зростання ВВП.

6 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 СВІТ

Олег БОРОВСЬКИЙ

У Каліфорнії, в районі Лос-Анджелеса і його околиць, сталося понад 300 пожеж за останню добу, але влада заспокої-ла, що всі вони є «стри-муваними», повідомив 29 жовтня «Голос Амери-ки». У каліфорнійському окрузі Сонома близько 2,2 мільйона людей від-чули проблеми з елект-рикою у своїх помешкан-нях. Найбільша кому-нальна компанія штату відключила її на деякий час із міркувань безпе-ки. Губернатор Каліфор-нії Гевин Ньюс запро-вадив на всій території штату режим надзвичай-ного стану. Тисячі мешканців пе-редмість Лос-Анджеле-са евакуйовані. Полум’я поглинуло більше 200 гектарів лісу. Знище-но більше сотні будин-ків, ще 80 тисяч будин-ків перебувають у небез-печній зоні. У понеділок влада оголосила евакуа-цію району Бентвуд, де розташованi маєтки зна-менитостей. Кілька вiдо-мих людей через пожежі змушені були полиши-ти свої будинки 28 жов-тня, вогнем зруйновано щонайменше п’ять роз-кішних маєтків. Еваку-ювався вимушено Леброн Джеймс, зірка баскетбо-лу НБА. За повідомлен-нями ЗМІ, його будинок у місцевості Брентвуд на заході Лос-Анджелеса був придбаний за 23 мільйо-ни доларів два роки тому. Актор і колишній губер-натор Арнольд Шварце-неггер також покинув

свій дім через пожежі. За-галом близько сотні буді-вель були зруйновані, в тому числі 40 — на північ від Сан-Франциско, від початку цього тижня. Тисячі людей виму-шені евакуюватися з най-престижніших районів Лос-Анджелеса після того, як пожежа спа-лахнула неподалік му-зею Getty Center. Спа-лахнуло близько 1:30 ранку і відтоді вогонь по-ширився, охопивши біль-ше 200 гектарів, на пок-ритих чагарниками па-горбах навколо району

шосе Interstate 405, біля найдорожчих будинків міста. Лісові пожежі у Калі-форнії розпочалися в се-реду минулого тижня. У штаті оголосили евакуа-цію 180 тисяч людей, які проживають в окрузі Со-нома. Дороги на виїздах із міста Санта-Роса — найбільшого населено-го пункту в окрузі — пе-реповнені автомобілями. Люди намагаються виїха-ти з регіону, де вирує вог-няна стихія. Станом на 27 жовт-ня пожежа, яка отрима-

ла назву «Кінкейд», охо-пила понад 12 тисяч гек-тарів. Через суху погоду і сильний вітер локалі-зувати полум’я поки не вдається. Відомо, що за 7 хви-лин до початку пожежі були пошкоджені висо-ковольтні лінії компанії Pacific Gas & Electric (PG&E) — найбільшо-го постачальника елек-троенергії в Каліфор-нії. Втім офіційного під-твердження, що саме це стало причиною ви-никнення пожежі, поки немає. ■

Олег БОРОВСЬКИЙ

Король Бельгії Філіп призначив виконуючою обов’язки прем’єр-мініс-тра країни Софі Вільмес, яка до цього займала по-саду міністерки у справах бю джету та держслужби. Вона стала першою жін-кою, яка очолить уряд ко-ролівства. Вільмес змінить на цій посаді лідера партії «Реформаторський рух» Шарля Мішеля. Він обра-ний главою Європейської Ради і 1 листопада замі-нить на цій посаді Дональ-да Туска. Нова в.о. прем’єра є політиком-лібералом і близькою співробітницею Шарля Мішеля. Вільмес є представницею валлонсь-кої (франкомовної) пів-

денної половини Бельгії. Вона закінчила Інститут суспільних відносин, а в політиці дебютувала 2000 року як депутатка ради од-ного з районів Брюсселя. 2014 року пройшла до пар-ламенту, а 2015 увійшла до складу федерального уря-ду. Після призначення в.о. прем’єр-міністра на запи-тання бельгійської газети «Ле Суар» про те, як вона буде давати раду без парла-ментської більшості, від-повіла: «Я є людиною діа-логу». А діалог дійсно потрі-бен. У грудні 2018 року в Бельгії вибухнула уря-дова криза. Консерватив-на націоналістична партія «Фламандський діалог», яка репрезентує інтере-си нідердландськомовної

північної половини краї-ни, вийшла з правлячої ко-аліції з огляду на розбіж-ності з главою уряду сто-совно міграційного пакту ООН. Після цього в країні з’явився уряд меншості, який змушений спиратися на голоси опозиції в парла-менті. Подання Шарля Мі-шеля про відставку з поса-ди прем’єр-міністра король відхилив, і відтоді глава уряду перебуває у статусі виконуючого обов’язки. Парламентські вибо-ри у травнi цього року ще більше посилили розкол

між фламандцями та вал-лонцями. Важко перед-бачити, коли протиріччя між двома половинками Бельгії вдасться подолати та створити повноцінний уряд країни. Варто нага-дати, що після парламент-ських виборів 2010 року в країні утворилась подібна ситуація і без можливості створити правлячу ко-аліцію та уряд країна чо-тири з половиною роки пе-ребувала під правлінням тимчасового уряду, тобто з приставкою в.о. Це був світовий рекорд. ■

ОТАКОЇ!

Нескінченна гра у Брекзит»Дату виходу Великої Британії з ЄС знову відтермінованоІгор ВІТОВИЧ

Європейський Союз погодився знову пе-ренести дату припинення членства Великої Британії в організації, оскільки політики в Лондоні не змогли дійти згоди, на яких умо-вах країна має вийти з ЄС і якими будуть їхні подальші відносини. Голова Європейської Ради Дональд Туск написав у «Твіттері», що посли 27 європей-ських країн погодилися на так зване «гнуч-ке» відкладення «Брекзиту» до 31 січня 2020 року. Прем’єр-міністр Борис Джонсон був вимушений підкоритися нещодавньому рі-шенню свого парламенту й надіслати у Брюс-сель прохання про перенесення дня виходу, який мав відбутися 31 жовтня. Гнучке відтермінування «Брекзиту» до кінця січня означає, що можливим є скоро-чення цього терміну, якщо британський пар-ламент ратифікує договір про вихід раніше. Підтвердилась неофіційна інформація остан-ніх днів про те, що після завершення ратифі-кації брекзитового договору, вихід Великоб-ританії відбудеться першого дня наступного місяця. Тобто, це такі дати — 1 грудня, 1 січ-ня і, найпізніше, 1 лютого. Посли 27 країн, які погодились на запіз-нення «Брекзиту», одночасно застерегли, що зміна терміну виходу Великої Британії з ЄС не сприятиме поновленню перемовин у справі порозуміння щодо виходу. Крім цьо-го, посли зауважили, що під час продовжено-го «Брекзиту» Велика Британія не повинна саботувати або ж ускладнювати рішень, які приймаються в ЄС. Відтермінування «розлучення» і так від-бувається вже втретє. Початково офіційною датою виходу Британії з ЄС було 29 березня. Але Палата громад британського парламен-ту тричі відхилила проєкт угоди про умо-ви «Брекзиту», досягнуті між Брюсселем та урядом Терези Мей. Як наслідок, ЄС пого-дився перенести «Брекзит» спочатку з квіт-ня на травень, а потім — на 31 жовтня. Мей була змушена піти у відставку, так і не зумів-ши вивести ситуацію з глухого кута. Борис Джонсон, який прийшов їй на змі-ну, здобувши посаду лідера правлячої Кон-сервативної партії, обіцяв за жодних обста-вин не просити відкладення «Брекзиту» і за-певняв, що припинить членство країн у Євро-союзі 31 жовтня будь-якою ціною, з угодою чи без неї. Тепер Джонсон наполягає, що шлях iз політичної кризи пролягає через дострокові вибори, на яких він сподіваєть-ся здобути більшу підтримку, щоб сформу-вати у парламенті прихильну до «Брекзиту» більшість. Консервативна партія кілька мі-сяців тому втратила більшість, коли частина депутатів перейшла до інших партій, або їх виключили з парламентської фракції за нез-году з діями Джонсона. Але рятівний маневр iз виборами Джон-сону також не вдався. 28 жовтня пропозицію британського прем’єра провести у грудні до-строкові вибори підтримали 299 депутатів. А для схвалення цього рішення були потріб-ні 434 голоси (що становить дві третини бри-танського парламенту). Після провального голосування того ж дня Джонсон заявив, що підготує новий законопроєкт про проведен-ня дострокових виборів 12 грудня, для при-йняття якого буде потрібна звичайна біль-шість голосів депутатів Палати громад. Ставка Джонсона на дострокові вибори має підстави: згідно з опитуванням громад-ської думки, опозиціонери-лейбористи ри-зикують втратити підтримку майже поло-вини виборців, які голосували за них у 2017 році, тому виступають проти грудневих ви-борів. Голосування 28 жовтня було вже тре тьою спробою Джонсона провести через парламент закон про дострокові вибори. Але не остан-ньою. Вчора, у вівторок, уряд мав скерува-ти до парламенту подання про ухвалу рішен-ня звичайною більшістю голосів. Чи вдасть-ся Джонсону спроба номер чотири? ■

■

Венеція: вхід платний Міська рада Венеції вирішила брати плату за відвідування історич-ного центру міста в розмірі від 3 до 10 євро. Сплачувати туристам до-ведеться з 1 липня наступного року, отже, з початку нового літнього се-зону. Раніше планувалося, що оплата набуде чинності цього року. Труд-нощі в опрацюванні системи збору коштів за в’їзд спричинили затримку його початку. Сума залежатиме від сезону. Місцева влада сподівається, що плата зменшить масовий наплив туристів, які приїжджають лише на кілька годин. Венецію щороку відвідують понад 20 мільйонів людей.

Нові санкції проти «Північного потоку-2» Член Республіканської партії США Енді Барр запропонував у Конг-ресі запровадити чергові санкції проти трубоукладальних суден та іно-земних суб’єктів, які задіяні в будівництві газогону «Північний потік-2». Законопроєктом конгресмена передбачається заборона на в’їзд на тери-торію Сполучених Штатів фізичним особам, які займаються такою діяль-ністю. Барр вважає, що через «Північний потіік-2» Росія здійснює «шкід-ливий» вплив на Європу.

СТИХІЯ

Горить-горить сосна, горить ще й палає Лісові пожежі в Каліфорнії поширились на Лос-Анджелес

■

Приборкати полум’я через суху погоду і вітер поки не вдається. ❙

НОВИНИ ПЛЮС■

Софі Вільмес теж, схоже, довго буде у статусі в.о.❙

ВІДДІЛ КАДРІВ

З волі короляУряд Бельгії вперше очолить жінка

■

7УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019ТОЧКА НА КАРТІ

— Відійдіть від неї, бо вона гірша за собаку: може добряче штовхнути рогами, — попере-джає пані Світлана, жителька опустілого села Поводи, що на території Озерянської сільсь-кої ради Кобеляцького району. — Пес Моряк може на чужого гавкнути, щоб мене попереди-ти, а як той зайде у двір, уже й лащиться, думає, що свій. Утім чужі тут бувають не так часто. Зазвичай Світла-на Андріївна проводить дні й ночі на самоті. Тож, схоже, на-віть рада, що ми порушили її спокій. Донедавна вони жили удвох із чоловіком Григорієм Никифоровичем, та в грудні буде вже два роки, як його не-має на світі. — Удвох, звичайно ж, жи-лося легше й веселіше, час-то за ним плачу, — зізнається жінка. — Григорій не дожив місяця до 95 літ. Він був стар-ший за мене на вісім років. Ми прожили вік дружно, обоє пра-цювали в колгоспі: я у рільни-чій бригаді, а чоловік був спер-шу зоотехніком, потім брига-диром, завфермою. ■ Невже ніколи не сварили-ся? — допитуюся. — У селі, знаєте, хазяй-ство, город — ніколи й сва-ритися. Бували, звісно, якісь дрібні незгоди, але переважно претензій до чоловіка не мала. У чарку ніколи не заглядав, на чужих молодиць не задивляв-ся. Він 1923 року народжен-

ня, тож багато чого пережив: спершу — голод, потім — вій-ну. Сім місяців провів у по-лоні, а тоді знову воював, піс-ля поранення став інвалідом. Перед смертю говорив: «Візь-ми мене за руку та й ходімо удвох тією дорогою, що не має кінця». Йому так хотілося, щоб і я з ним пішла.., — зіт-хає Світлана Андріївна. — Ми підняли на ноги трьох дітей. Ті виросли хорошими людьми, бо в сім’ї ніколи не чули кривого слова. Попри поважний вік, жін-ка сама дає собі раду. Сама го-тує їсти (за її словами, полюб-ляє варити борщ) і навіть досі тримає невелике господарство: окрім войовничої кози Маші й миролюбного пса Моряка, має 15 курочок і півника, а ще — кицьку. Говорить, що це не тя-гар, а навіть невелика розвага. — Вони мене спонукають до руху. Уранці знаю, що треба вставати і їх порати. Козу сама дою, то й молоко п’ю, і каші варю. Молочко густе, іноді на-віть трохи розбавляю водою. А тих яєць, що несуть кури, мені самій забагато, тож збираю їх і, коли приїжджають діти, пе-редаю онукам та правнукам. Усе ж таки домашні яйця з ма-газинними не зрівняти, — роз-повідає про своє життя-буття жінка поважного віку. Троє дітей тепер живуть далеченько від дому: старший син Петро — у Полтаві, мен-

ший Іван — у Черкаській об-ласті, донька Алла — на Во-лині. Усі кличуть літню матір до себе жити, добре розумію-чи, що тій самій уже нелегко. — Так я нікуди не хочу зі свого гніздечка. Та й для дітей волію не бути тягарем. Поки ноги хоч сяк-так носять, звід-си не поїду, — Світлана Анд-ріївна пересувається з допомо-гою двох палиць. — На цьому клаптику землі минуло все моє життя. Ми із Григорієм побра-лися 1954 року. Весілля грали і тут, у Поводах, і в моєму рід-ному селі Вібли, що поряд (на ту пору це також був великий населений пункт, а зараз там люди мешкають тільки в одній чи двох хатах, інші ж або роз-валилися, або стоять пусткою). Оселилися ми в батьківсь-кій хаті Григорія. А оскільки вона була давньою й руйнува-лася на очах, хоч як важко до-водилося, почали власноруч зводити нову. Увійшли до неї 1958 року. Побудували й нове господарське приміщення. А у старому хліві зі стінами з пле-теної лози, мазаними глиною, й солом’яним дахом тримали худобу. Коли ж необхідність у ньому відпала, він як відчув це й почав розвалюватися. Попри те, що село було чи-мале, уже на ту пору, коли Світлана Москаленко оселила-ся в ньому, тут не було ані клу-бу, ані школи. Тож початкову школу діти Москаленків закін-

чили в селі Морози, 8-річку — в Коваленківці, а 10-річку — у Шенгурах. Натомість магазин, за словами жінки, протримав-ся довгенько, проте вона вже й не пам’ятає, коли його закри-ли, після чого самі ж селяни й розібрали приміщення: хто хотів, той і тягнув те, що при-глянулося. ■ А як же ви обходитеся без крамниці? — цікавлюся. — Так, автолавка двічі на тиждень курсує по сусідніх се-лах, — пояснює Світлана Ан-дріївна. — У мене є номер те-лефону водія. За потреби йому телефоную й замовляю необ-хідні продукти. Якщо дорога дозволяє, він неодмінно заво-зить. А коли бездоріжжя, тоді вже син їде автобусом із Пол-тави, а від траси йде пішки. Та я не щотижня й замовляю про-дукти. Хліб купую із запасом і зберігаю в «морозилці» — бо-юся: а раптом зарядять дощі, восени часті гості. Бо в такому разі оця балка, якою пролягає дорога до хати, заповнюється водою, і тоді вже не проїхати й не пройти. Донедавна в хаті, що стоїть через город від обійстя Світла-ни Москаленко, також мешка-ли люди, та не так давно літ-нє подружжя забрали до міста Дніпро їхні діти, а доглядати за дворищем доручили іншим людям. — Ці люди живуть у селі Морози, десь за три кіломет-

ри звідси, а тут випасають ху-добу, відтак частенько бува-ють. Тож можна сказати, що я в селі не зовсім одна. Пого-моніти з ними не маю змоги, бо вони увесь час заклопотані, але, коли в чомусь є нагальна потреба, можу зателефонува-ти. Зовсім відірваною від сві-ту не почуваюся. Стежу за всі-ма новинами по телебаченню, цікавлюся політикою, — ді-литься моя співрозмовниця. — Скажімо, знаю, що Володимир Зеленський поїхав у Японію. Якщо не рахувати після-воєнних років, чи не найваж-че, за словами Світлани Мос-каленко, у глибинці жилося у 90-ті роки минулого століття. — Тоді, за розгулу злочин-ності під час президентства Ле-оніда Кучми, злодії примудри-лися вкрасти навіть електрич-ні дроти, — пригадує вона, — після чого для нас розпочалось життя у темряві. Куди тільки не писали листів — зверталися й до обласної влади, й до цент-ральної. І тільки через півтора року таки добилися того, що в нашому селі нарешті з’явилася електрика. ■ Цілих півтора року жили взагалі без електроенергії? — уточнюю. — Григорій знайшов тоді в селі Брачківка нашого ж району метикуватого чолові-ка, котрий змайстрував вітря-ний млинок. Енергії, яку ви-робляв той невеликий вітряк, вистачало тільки для двох ма-леньких лампочок: одна з них горіла на кухні, а інша — в са-раї, де ми тримали худобу. Іще коли чоловік був при здоров’ї, злодії навідувалися й до нашо-го двору. Одного разу обікра-ли автомобіль, а якось, най-імовірніше, приходили, щоб поживитися кролями, яких ми тоді тримали. Та ми з Гри-горієм якраз встали ні світ ні зоря і злодіїв налякали, — пос-міхається сумним спогадам Світлана Андріївна. Жінка запевняє, що їй дуже пощастило з дітьми. Вони в усьому їй допомагають: сини, коли приїжджають, і води на-носять, і паливо на зиму за-готовлять, а донька й хату бі-лить, і пере все, що потрібно, і прибирає. Та й три сотки горо-ду (уся інша площа засіваєть-ся озимою пшеницею на зерно для курей) діти Світлани Мос-каленко і скопують, і засаджу-ють, і полють, сама вона хіба що колорадських жуків на картоплі збирає, аби менше поливати землю отрутою. Насамкінець запитую в літ-ньої жінки, чи не страшно їй самій у порожньому селі тем-ними вечорами. — Ні, не страшно, — запев-няє відважна пенсіонерка. — Красти в мене все одно, вва-жай, нічого. Ото тільки, як ляжу спати, важкі думки так і лізуть у голову. Серце тоді огортає така печаль... А коли поз’їжджаються діти, онуки, правнуки і двір вирує, неначе бджолиний вулик, на душі враз стає сонячно. Онуків у мене шестеро, а правнуків восьме-ро, і невдовзі має з’явитися на світ дев’ятий. Одну правнучку вже видала заміж. Тож, дасть Бог, і праправнука дочекаю-ся. Слухаю Світлану Андріїв-ну й мимоволі думаю: поки вона тут буде, вставатиме спо-заранку й доїтиме козу Машу, а тоді поратиме інших своїх годованців і, вслухаючись у тишу, чекатиме дітей, онуків та правнуків, житиме й село Поводи... ■

ДО РЕЧІ

До 1970 року на території Кобеляцького району було 106 населених пун-ктів, а нині лишилося 38. До того ж шість сіл фактично перебувають на межі зникнення. Так, без жителів лишилося село Галагурівка. У Жирках неофіцій-но проживають кілька осіб. Майже така ж ситуація у Віблах, де постійно живуть п’ятеро членів однієї родини. На території Бутенківської об’єднаної територіаль-ної громади опустіли два села — Богданівка та Славнівка. У Зеленому прожи-вають 15 осіб, у Шапках — 38, а у Чумаках — 49.

■

87-річна Світлана Москаленко живе сама на все село.Фото Костянтина БОБРИЩЕВА.

❙❙

ДОЛЯ

Жінка і ВсесвітНа Полтавщині є село, в якому залишилася лише одна мешканка

■

Ганна ЯРОШЕНКО

У 87-річної Світлани Москаленко троє дітей — і всі кличуть її до себе. Та вона живе сама в опустілому селі, бо не хоче покидати свого гнізда. Чорно-ряба коза Маша так і норовить ударити мене рогами. При цьому встигає ще й старанно жувати присохле суцвіт-тя бур’яну.

8 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 ЛЮДИНА

Кривавий бій на горі Яфсадж Після школи у 1978 році працював у Сумах на насосному заводі й у той час захопився стрибками з парашутом при ДТСААФі, — почав розповідь Володи-мир. — Уже наступного року літав у Сум-ському НАЦ, на вертольотах Мі-1, потім був Богодухівський НАЦ на вертольотах Мі-4, а згодом — Саратовське ВВАУЛ, де і став кадровим військовим-вертолітни-ком. У 1985-86 роках довелося служити в Афганістані... Під час бою 17 червня 1986 року (операція під кодовою назвою «Ма-невр») на горі Яфсадж — був збитий і по-ранений, із небагатьох тоді залишився се-ред живих... Цей день мого другого наро-дження, вочевидь, спонукав до того, що почав писати пісні. У тій операції наша група мала допра-вити у важкодоступні місця десантників 783-го розвідбату для блокування ущели-ни й центру перенавчання снайперів відо-мого польового командира Ахмад-Шаха-Масуда. Ми сіли у саме «лігво»... Напередодні бою від командира дізна-лися, що у складі десяти Мі-8 вирушимо на операцію у місто Кундуз. Переліт був за маршрутом Джелалабад—Кабул—Баг-рам—Кундуз. Ближче до обіду сонце не-стерпно пекло — температура сягала 60 градусів. Але, коли наші бойові «птахи» взяла курс на Кабул i набрали заданий ешелон (висотомір показував 5200 мет-рів), від нестерпної спеки не лишилося й сліду. Поблизу населеного пункту Сурубі один із вертольотів зробив вимушену по-садку через відмову двигунів, добряче пошкодивши борт, а гвинтокрил, що йшов слідом, залишився баражувати й захища-ти напарника. Решта групи пішла далі. У Кабулі все було готово для дозаправки й подальшого вильоту на Кундуз. До кінце-вого пункту долетіли без пригод. Під вечір зібрали нас для попередньої підготовки до майбутньої операції... Джелалабадська, наспіх «склепана» з різних екіпажів, група здійснила зліт на-ступного дня, 17 червня 1986 року, о 5.43 год і під прикриттям Мі-24 попрямувала в район розташування піхоти й десанту. Взявши на борт норму (по 10 чоловік де-санту з повним бойовим екіпіруванням), попрямували в заданий район. Підходячи до району висадки, зрозумі-ли: щось у нас не клеїться. Чи ведучий «промазав» майданчик, чи «блуду дав», чи взагалі командир групи отримав нову команду в останній момент із вуст високо-поставлених начальників, без доведення інформації до всього особового складу. На запитання «І куди летимо?», у відповідь із провідного борту почули: «Ідіть за мною і без зайвих слів!». І ми замість майдан-чика № 14 вже заходили на майданчик № 56 Н-2601 — просто в центр перенав-чання духівських снайперів. Різниця була в тому, що розташуван-ня моджахедів було в «зеленці», а ми пе-ребували якраз над ними. Душмани не очікували такого нахабства від шураві-пілотів і, оговтавшись, відкрили вогонь з усіх видів зброї. Із усієї групи — п’яти пар (це 10 бортів) — висадку справили лише три екіпажі, а четвертим були ми. Через велику нервозність у групі ми на-віть не зрозуміли, що заходили на по-садку... в палаючій машині. Мовний ін-форматор Рі-65-й (який у колах льот-чиків ніжно називали «бабою») спокій-ним жіночим голосом почав видавати в ефір інформацію про різноманітні непо-ладки і пожежу на борту. Наш борт за-ходив на посадку разом із десантника-ми , які почали вже з восьми-десяти мет-рів над землею вистрибувати з палаючої «вертушки»...

При падінні розгубив черевики Командир ланки майор Володимир Ге-расимов упевнено заходив на вимушену посадку: він вміло дотягнув до п’ятачка (маленького майданчика, придатного для посадки), і наш вертоліт, не маючи підйомної сили, метрів iз чотирьох зва-лився на землю, підломив шасі й почав ще інтенсивніше горіти. Борттехнік першим залишив кабіну, попередньо відчинивши вхідні двері екі-пажу, з яких нас усіх обдало вогнем і ди-мом, адже вантажний відсік палав. Дру-гим, за наказом командира, пішов я — зірвав свій аварійний люк, вибив блістер і вистрибнув через свій правий бік. Оберта-ючись на повну, палаючі гвинти наповни-ли мій купол парашута, який примусово розкрився. Розстебнути замок на грудях заважав бронежилет, а коли мені зреш-тою вдалося звільнитися, парашут знову наповнився повітрям, зачепився за несу-чий гвинт — мене теж ледь не затягнуло туди. Врятувало те, що парашут спалах-нув і згорів, обертаючись із залишками строп по колу. У тій катавасії з мене поз-літали черевики, а в кабіні залишилися й згоріли автомат, штурманський портфель iз картами. Я побіг переконатися, що командир теж залишив борт, та, на жаль, блістер був на місці й командир метушливо відстібав-ся в наповненій їдким димом кабіні. «Вер-тушка» палала практично вже вся, i вре-шті майор таки зумів вибратись iз кабіни. У цей же час один із десантників зне-нацька звалив мене на землю, тим самим врятувавши життя, оскільки по нас уже вели інтенсивний вогонь «духи». Виручив від прицільного попадання їдкий дим, що йшов від палаючої машини. Забігаючи на-перед, скажу: десантників, яких ми пере-возили, в тому багатогодинному бою чи-мало полягло... Не можу не згадати той факт, що наш «ведений» (гелікоптер, який прямував за нами) бачив, як ми горимо, він злякався й... кинув нас, нічого не зробивши для по-рятунку. (Згодом, коли все аналізували з побратимами, дивувалися: навіщо і кому потрібно було робити змішані, не злітан-ні, екіпажі!?) Першим поранили борттехніка Вікто-ра Харитонова — його врятував бронежи-лет: куля від «бура» (англійська гвинтів-ка Лі-Енфілд кінця XIX ст., яку широко використовували «духи». — Авт.) потра-пила в пластину, зрикошетила і вилетіла, вп’явши пластину в живе тіло. Коли мед-брат-десантник його перев’язував, сам от-римав поранення. Другим був поранений командир лан-ки Герасимов. Рiч у тiм, що душмани ві-зуально легко визначали, де льотчики, й вогонь, перш за все, спрямовували по нас: десант був одягнений у камуфляжну фор-му, а ми — у вигорілих, колись жовтих, а тепер білих комбінезонах, тож були як на долоні.

У перші години бою командир отри-мав чотири поранення. Із центру майдан-чика я його перетягнув у маленьке рятів-не укриття з каміння, де знаходилися офі-цери-десантники. З самого початку бою вони холоднокровно оцінили обстановку й дали команду «дідам»-десантникам зай-няти кругову оборону, й не дати «духам» підійти близько. У цей час Володя вже по-чувався кепсько, тож довелося зі своїх за-пасів, що нам видавали на екіпаж, вко-

лоти йому один тюбик знеболювального, потім другий та третій, а бинтами, що за-лишилися, замотати рани.

Пообіцяв командиру підірвати і себе, і його Згодом поцілили і в мене: зірвало ЗШ-5 (захисний шолом. — Авт.) — ви-явилося, що снайпер прицільно лупив і куля з того ж «бура» летіла мені просто у лоб. П’ятикілограмовий ЗШ, який ми не завжди й вдягали зверху шлемофона, врятував. Шолом зірвало з голови й він полетів разом із кулею в ущелину, зали-шивши на голові лише шлемофон із дір-

кою. Візьми снайпер сантиметром нижче, я б залишився назавжди на тому майдан-чику... Цей шлемофон і зараз зберігаю як пам’ять і бойову реліквію. Сонце піднімалося все вище й пекло немилосердно. Але десантники впевне-но тримали оборону. З ворожого боку пос-тійно чули ламаною російською: «Шу-раві — сдавайтесь!» «Духівське» нахаб-ство приструнювали Мі-24, які приходи-ли прикривати нас із повітря, але швидко

витративши боєкомплект, йшли на базу. (Зрештою, вертольотчики не дуже хотіли ризикувати, адже за пару днів мали їхати додому, в Союз). Важкі поранення й спе-ка далися взнаки — командир згасав на очах: попросив дати укол промедолу (чет-вертий) і попити, але води не було — фля-ги згоріли на борту. Відтоді, як згорів вертоліт, пройшло понад сім годин. А цьому пеклу, здавало-ся, немає кінця-краю. Командиру става-ло дедалі гірше, якби в той момент його за-брали медики — він вижив би... Була хви-лина, коли Володя пошепки просив його пристрелити. Забравши з його кобури пістолет, пообіцяв підірвати і себе, і його лише в крайньому випадку, лише б не пот-рапити у полон. Після десятигодинного бою напруга почала потроху спадати, ми благали Бога, аби швидше настала ніч. Розвідники по-мітили, що я без взуття й дуже збив ноги, тож змусили взутися в кросівки убитого бійця. У той момент я ще не знав, що й сам був поранений ще під час падіння, про що свідчив закривавлений комбез із боку спи-ни й незрозумілий головний біль iз силь-ною нудотою й блювотою...

«Політав — тепер понюхаєш, як бути десантником!» Я був готовий виконувати команди старшого — з цим офіцером-десантником за час бою ми зійшлися душею. Він ще

Володимир Щеглов (ліворуч) зі своїм командиром Володимиром Герасимовим, Джелалабад, січень 1986 року.

❙❙

«Був момент, коли Володя пошепки просив його пристрелити. Пообіцяв підірвати і себе, і його лише у крайньому випадку, лише б не потрапити в полон».

ДоленоснийДесятигодинний бій на горі Яфсадж у Афганістані перевернув життя бойового офіцера, спонукавши

писати пісні

ПЕРЕЖИТЕ■

Під Дебальцевим, листопад 2014 року.❙

Тарас ЗДОРОВИЛО

На вересневому книжковому форумі у Львові познайомився з неординарною лю-диною — колишнім «афганцем», вертолітником, а нині волонтером — сумчанином Володимиром Щегловим. Розповідь офіцера біля «Ветеранського намету» поблизу «львівського» пам’ятника Шевченку про один з епізодів афганської війни в горах Афгану, де він 24-річним капітаном прийняв разом з екіпажем та десантниками бій, мене приголомшила (та й чи багато ми знаємо про ту війну, яку вже майже забули). За 10 років тієї далекої війни Володимир втратив 22 товаришiв зі своєї ескадрильї. Повідав полковник у відставці (кавалер бойових орденів «Червоної зірки» та «За службу Батьківщині» 3-го ступеня) і про розрив із колишніми росіянами-однополча-нами, й патріотичну діяльність, яку вже багато років проводить серед молоді.

9УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019ЛЮДИНА.ПРАВО

Станіслав КУЦЕНКО, очільник столичної юстиції

За останні 5 місяців вар-тість газу для населення зни-зилася приблизно на 30%. У Комітеті Верховної Ради Ук-раїни з питань енергетики та житлово-комунальних послуг заявляють, що у вересні ціни на газ зменшать ще на 115 гри-вень за тисячу кубометрів. Та-ким чином, за останні 5 міся-ців зниження ціни на газ для населення становить приблиз-но 30%. Тому цього вересня газ для населення буде дешев-шим, ніж він був у вересні ми-нулого року. Часто до мене на особистий прийом звертаються громадя-ни по захист прав спожива-чів. Найпоширеніша пробле-ма — необґрунтовані суми у платіжках за комунальні пос-луги. Захмарні тарифи зму-шують людей брати кредити для оплати поточних кому-нальних платежів. Олена Павлівна проживає у Дніпровському районі сто-лиці. Жінка вже 8 років на пенсії, яка зараз становить 2059 гривень. За комунальні послуги в літній період вона сплачує близько 800 гривень. Отримує субсидію, проте вона покриває тільки незначну ча-стину витрат. Коштів, які за-лишаються, при тотальній економії ледве вистачає до кінця місяця. Жінка з жахом чекає початку опалювально-го сезону. І така проблема не тільки в неї, а в цілого про-шарку суспільства. Наразі жителі столиці сплачують: — за опалення — в разі ос-нащення приладами обліку — 1654,41 грн/Гкал (з ПДВ); у разі відсутності приладів обліку — 38,50 грн/кв. м (з ПДВ); — за гарячу воду — за умо-ви підключення рушникосу-шильників до систем поста-чання гарячої води — 97,89 грн/куб. м (з ПДВ); у разі від-сутності рушникосушиль-ників — 90,54 грн/куб. м (з ПДВ). Проте в Києві — не най-більші тарифи. Для порів-няння: м. Сміла, Черкась-ка область — 2337,72 грн/Гкал, Кіровоградська область — 2129,08 грн/Гкал, Волин-ська область — 1847,75 грн/Гкал, Рівненська область — 1795,53 грн/Гкал. Тариф встановлює націо-нальний регулятор на підставі розрахунків виконавців пос-луг або органи місцевого само-врядування. Оскільки розра-хунки у всіх різні, то ціна теж різна. Хоча так не має бути. 26 червня 2019 року Кабі-нет Міністрів України прий-няв постанову № 560 «Деякі питання захисту прав спожи-вачів житлово-комунальних послуг», якою встановлено на опалювальний сезон 2019/20 року граничні ціни/тарифи для населення міст обласного

значення та м. Києва на пос-луги з постачання: — теплової енергії — у разі оснащення приладами облі-ку — 1400 грн/Гкал (з ураху-ванням податку на додану вар-тість); у разі відсутності при-ладів обліку — 35,21 грн/кв. м (з урахуванням податку на до-дану вартість); — гарячої води — за умо-ви підключення рушникосу-шильників до систем поста-чання гарячої води — 83,66 грн/куб. м (з урахуванням по-датку на додану вартість); у разі відсутності рушникосу-шильників — 75,74 грн/куб. м (з урахуванням податку на до-дану вартість). Що це означає? Саме ці граничні ціни та тарифи поч-нуть діяти з початку опалю-вального сезону в 2019 році. Українці зможуть зеконо-мити від 10 до 40% в залеж-ності від регіону. Раджу порахувати роз-мір вашої економії. Для цього можна скористатись онлайн-калькулятором розрахунку чесної платіжки, розміще-ний на сайті Міністерства юс-тиції за посиланням: https://minjust.gov.ua/news/info/onlayn-kalkulyator-poslug. На-приклад, якщо ви сплачували 98 гривень за 1 куб. метр гаря-чої води, щороку ви перепла-чували близько 200 гривень. Проте майте на увазі, нові тарифи жодним чином не впливають на отримання суб-сидії. Що робити, якщо місцева влада не встановила нові та-рифи з урахуванням гранич-них цін? Крок 1: перевірте на офіцій-ному вебсайті органу місце-вого самоврядування, який встановлює тариф на послуги з постачання теплової енергії і послуги з постачання гарячої води, чи здійснено перераху-нок тарифів відповідно до рі-шення уряду (не пізніше 1 ве-ресня 2019 року). Крок 2: зверніться на уря-дову «гарячу лінію» за номе-ром 1545 та повідомте про не-здійснення органом місцевого самоврядування перерахунку тарифів на послуги з поста-чання теплової енергії та га-рячої води для населення. Крок 3: завантажте зра-зок вимоги до органу міс-цевого самоврядування на сайті Міністерства юсти-ції https://minjust.gov.ua/news/info/zrazki-dokumentiv-schodo-pererahunku-tsini-na-opalennya та зверніться для виконання рішення уряду. Якщо у вас залишились питання та вам потрібна пра-вова допомога, звертайтеся до центрів iз надання безоплат-ної вторинної правової допо-моги або телефонуйте до Єди-ного контакт-центру систе-ми БПД за номером: 0800 213 103 (цілодобово та безкоштов-но в межах України). Захищайте права разом із Мін’юстом! ■

жартома сказав: «Політав — тепер понюхаєш, як бути десантником!». Навчив, як визначати, звідки стріляють і як давати відповідь, що я і робив. На допомогу в цей час прийшов пошуковий екі-паж Мі-8, але «духи» і його підбили, але цього разу ведений сів і зразу забрав під вогнем екіпаж веду-чого й пішов на базу, а вертоліт догорав поруч з уже згорілим нашим бортом, несучи в небо чорний їд-кий дим. Ближче до вечора сонце вже не здавалося таким палючим і виснажливим, а молоді хлопці-розвід-ники, як і раніше, малою жменькою впевнено три-мали оборону. По підсілій рації передали, що один iз льотчиків помер і потрiбна допомога, багато було поранених і загиблих. На базі помилково сприйня-ли за загиблого чомусь мене, хоча то був мій коман-дир Володимир Герасимов... Ми вже не очікували ніякої допомоги, коли рап-тово випірнув, як привид, ще один борт Мі-8 і почав заходити на посадку, але вже з іншого боку від на-ших згорілих вертольотів. Оскільки для посадки не було рівної місцини, він зависнув, впираючись на одне переднє колесо шасі. За лічені секунди розвід-ники допомогли затягнути на борт мого загиблого командира та поранених десантників. Не зчувся, як і мене самого закинули на борт, хоча я хотів залиши-тися, адже гвинтокрил не міг забрати нас усіх. До Кундуза долетіли швидко й без пригод, а на стоянці з’ясувалося, що борт отримав три кульові отвори при зльоті. На аеродромі, перед відправ-кою в морг, я особисто зняв зі свого командира офі-

церський ремінь, штурманський годинник і ще де-які речі, які згодом передав родині загиблого в міс-то Ярославль. Як згодом довідався, із 43 осіб — десантників і членів екіпажів, які тоді зуміли висадитися, за де-сять годин бою вижили тільки 12 людей. Серед них і я. Мого командира Володимира Герасимова посмер-тно представили до ордена Леніна, але дали орден Червоного прапора. (Самого Володимира Щеглова представляли до ордена Червоного прапора, проте нагороду він так і не отримав. Чи у «верхах» пере-думали, чи вирішили, що льотчик і так отримав у тому бою найвищу нагороду — життя. — Авт.). А 783-й розвідбат згодом узагалі розформували...

Дав на передку більше 200 концертів Після шпиталю повернувся у свій полк у місто Джелалабад (де вже не літав), а потім усі по заміні повернулися у свою частину в Амурській області на Далекому Сході. Одразу після розвалу СРСР, хоч мав чудову по-саду, звання, житло, не вагаючись «чухнув» додо-му, в Україну. А тут довелося виживати, не було нічого: приватизувавши армійські квартири, офі-цери-росіяни перед переведенням у Росію їх поп-родавали за 2-3 тисячі доларів, попередньо ще й прикупиши тут довідки, що квартиру нібито здали в комунальну експлуатаційну частину! А за цими довідками вже в Росії отримували... житло! Служив у Бродах на Львівщини майже 5 років. Після звільнення у запас із 1988 року почав зай-матися патріотичним вихованням молоді: їздив з афганськими піснями (адже сам писав вірші й музику) не лише по Україні, а й по всьому колиш-ньому Союзу. Та коли почалася у 2014 році вій-на, усіх росіян викреслив із друзів, хоча серед них були мої вихованці, вчителі та колишні колеги по службі — вони мене не розуміли, а я їх: для мене вони — окупанти, які зі зброєю прийшли на мою землю. Із 1988 року випустив дві книжки «Прошлое и настоящее» та «Пошук істини», виступаю з кон-цертами (випустив уже 13 дисків). У 2014 році вперше (це був початок осені) пот-рапив під Дебальцеве, як волонтер (разом із си-ном), де дали свій перший концерт у полі, сюди ж привезли продукти харчування, запчастини і вій-ськову амуніцію. Даючи концерти в тилу, особли-во в селах, просив людей допомогти нашим бійцям і потім відвозив продукти харчування «на бой-ові позиції». А з передової привозив людям під-писаний бійцями прапор. Загалом перевіз з однодумцями на фронт по-над...140 тонн вантажу й дав на передку понад 200 концертів. Зараз їжджу туди дещо менше: у людей натхнення поменшало... Зараз триває інша війна, сучасні події народ-жують нові пісні. Тож пишу вже й про війну на сході України. Даючи чимало концертів по школах, бачу — молодь за Україну дуже переживає, тож кажу їм: «Вчіться, їдьте за кордон, навчайтеся там і повер-тайтесь додому — вам будувати нашу країну без ко-рупції, без олігархів, країну, яка нічим не поступа-тиметься ні Польщі, ні Німеччині, ні іншим розви-неним країнам Европи». ■

ЩОБ ПАМ'ЯТАЛИ

Крок у майбуттяПрисвячую Олександру Аніщенку,

Герою України

Нам час один тепер суддя, Один лиш він загоїть рани. Нам виклик робить забуття, Схід залишає криваві рани. Йдемо за правдою навпростець, І часто третій піднімаємо. Колише трави вітерець, Всіх, хто поліг не забуваємо, Пам’ятаємо! Слова печалі душу рвуть, В одне ми віримо, ти з нами. Ті дні у пам’яті живуть, Твої війна розбила плани. Зробив свій крок у майбуття, Героя українці пам’ятають. Кулею вирване життя, Твоє ім’я не забувають, Пам’ятають! Четвертий вип’ємо до дна, За нас, щоб третій не піднімали. За спецпідрозділ, за групу «А», Твій крок підкріплений ділами, А не словами!

6 травня 2015 рік, м. Суми

■

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

Чесна платіжка для кожного українцяЩо робити, якщо місцева влада не встановила нові тарифи з урахуванням граничних цін?

■

«Маневр»

Фото зроблене у день бою на горі Яфсадж кореспондентом «Красной звезды», який невдовзі там загинув, 17 червня 1986 рокуі.

❙❙

/

Олександр ТКАЧЕНКОГородище, Черкаська область

Той незабутній сорок перший, Тривожна осені пора,Як впав з боями Київ древній,Палала зранена земля.А Сталін наказ дав солдатамПри відступі все мінувати:Успенський собор і Хрещатик, Й вину на євреїв звертати.Євреїв держали у геттоУ Ризі і Празі давно,Та тільки у Києві впершеПівсотні їх тисяч лягло.Їх всіх роздягали фашисти,Крізь плач матерів, діточок,На це не зважали садисти,Під стук кулеметних стрічок.Красивих жінок ґвалтувалиФашисти й у формі «свої»,

А потім, як скот, добивалиНа мокрій від крові землі.Лиш вирватись двоє зумілиІз місива тіл, що течуть,Це мама двох діточок ДінаЙ хлопчина, що Мотьою звуть.«Тьотю, не бійтесь, я з вами», —Раптом почула вона —У темряві голе й кістлявеЗбоку зігнулось дитя.Хлопчина ходив у розвідку,Застави й пости обминав,Як вільна дорога, в порядку, Він здалеку гілку ламав.«Тьотю, тут німці, тікайте!» — Крикнув хлопчина здаля.... Чула лиш постріл над гаєм,Знов залишилась одна...У мирні часи виступалаЯк свідок, хто бачив і знавПро «Бабинів Яр», про поталу,Де рідний народ помирав....Пройдуть роки, минуть століття,Від крові висохне земля,Та не забудем лихоліттяЙ у ту війну — ціну життя!

В. МИРОНЕНКОМиколаїв

«…Воззри, Пречистая, на їх,Отих окрадених, сліпих

Невольників. Подай їм силу…»«Марія», Т. Г. Шевченко

Колишній представник Партії регіонів, лідер колиш-нього Опозиційного блоку, а те-пер «Опозиційної платформи — За життя» Юрій Бойко пози-ціонує себе борцем «за народне щастя». З цього приводу хочу нагадати виборцям цього «бор-ця», про яке «щастя» тлумачив пан Бойко, коли, будучи одним із лідерів Партії регіонів разом зі своїми 148 однопартійцями зрадив присязі народного де-путата, порушивши цим самим Конституцію України. Стаття 17 нашої Конституції проголо-шує: «Захист суверенітету і те-риторіальної цілісності України є найважливішими функціями держави», а народні обранці і є представниками цієї держа-ви. Коли ж 148 парламентаріїв у 2013 р. написали звернення до Сейму Польщі щодо дій Ук-раїнської повстанської армії та українських націоналістів, то цим самим засудили дії україн-ців, які боролися за суверенітет своєї батьківщини. Нагадаю, 20 червня 2013 р.

Сенат Республіки Польща ух-валив постанову з приводу 70-х роковин подій у липні 1943 р. на Волині. Боротьбу Українсь-кої повстанської армії проти польських окупантів Волині частина польських політиків схильна тлумачити як внут-рішньопольські події, саму Во-линь — як частину Польщі, а жертви збройних сутичок між українцями і поляками — як геноцид поляків Українською повстанською армією. Замов-чування польського геноциду українців західних земель Ук-раїни, спотворення характеру боротьби між українцями і по-ляками перед і під час Другої світової війни 1939-1945 рр. та територіальні претензії по-ляків на Волинь у ХХІ сторіч-чі глибоко обурюють українців. 14 липня 2013 р. польське теле-бачення заявило: «Луцьк — го-ловне місто польської Волині»! Виходить, «регіоналам» такі твердження подобалися, ос-

кільки вони написали у своєму посланні: «Звертаємось до вас про визнання волинської бойні фактом геноциду, здійснено-го союзом українських націо-налістів — Українською повс-танською армією, а також про засудження злочинів українсь-ких націоналістів». Невже пан Бойко зі своїми однопартійця-ми не знав, що геноцид може здійснювати держава, і тільки вона, а УПА не була державою! Невже народний обранець не знайомий з міжнародним пра-вом, яке дає тлумачення таким поняттям? Чи, можливо, текст цього звернення 148 зрадникам прислали з Москви? Пану Бойку не відомо, що польська держава, будучи не-спроможною розбити зброєю патріотичну УПА-Захід, вдала-ся до виселення всіх українців із так званого Закерзоння (пуб-ліцистична назва для означен-ня пасма крайньо західних ук-раїнських етнічних територій,

розташованих на захід від су-часного польсько-українсько-го кордону, що за підсумками Другої світової війни ввійшли до складу Польщі. Назва похо-дить від прізвища міністра за-кордонних справ Великої Бри-танії Джорджа Керзона, який у 1919 р. запропонував демар-каційну лінію для розмежу-вання кордону між Польсь-кою Республікою та РРФСР як можливий варіант перемир’я у Польсько-радянській вій-ні у 1920 р. — Ред.) — Лемків-щина, Підляшшя, Надсяння, Сокольщина, Холмщина — ра-зом 19,5 тис. кв. м, де прожи-вало 1,5 мільйона українців? Їх Польська держава розпоро-шила, виселила з етнічних ук-раїнських територій у західні райони Польщі. Мабуть, група «148» на чолі з Юрієм Бойком заперечувала право окуповано-го народу братися за зброю для боротьби з окупантом. То, вихо-дить, ці зрадники, деякі з яких

і сьогодні засідають в українсь-кому парламенті, можуть зви-нувачувати й козаків, що вби-вали загарбників на своїй землі — татарів, турків, поля-ків, московітів. То чому ж ви не звинувачували УПА у вбивстві німецьких загарбників у 1939-1945 рр., адже упівці і їх убива-ли? У силу своїх службових обов’язків народні депутати по-винні захищати суверенітет і те-риторіальну цілісність України. Про який захист цілісності на-шої Вітчизни можна говорити у випадку депутата Бойка, який постійно відвідує ворожу нам країну-агресора, домовляється за зачиненими дверима невідо-мо про що. За Кримінальним ко-дексом України, зрада інтересів Батьківщини карається 10-15 роками позбавлення волі, і про це повинен пам’ятати кожен парламентарій, який тільки наміриться продати свою краї-ну за 30 срібняків. ■

Сергій ШАНГУТОВВінниця

В Україну з певною затримкою прийш-ла мода із Західної Європи, США і навіть Австралії, де бум популярності на носіння бороди почався ще в 2009 році і за наступ-ні п’ять років кількість бороданів збільши-лась на 20-30 відсотків. Перша чоловіча пе-рукарня, що спеціалізується на догляді за бородами та вусами, відкрилася у Києві лише в 2012-му, проте й без цього кількість бородатих чоловіків в Україні зростає. За соціологічними опитуваннями, се-ред дівчат і хлопців більше прихильників цього чоловічого атрибуту, ніж противни-ків. Ось що, скажімо, про це пишуть у соц-мережах: «Це виглядає дуже сексуально і мужньо. Обожнюю чоловіків із бородами!» чи «Чоловік із бородою бодай виглядає як справжній і натуральний мужик». Навіть із цих наведених цитат мож-на вирізнити різні аспекти формуван-ня почуття красивого — так би мовити, універсальні «культурно-специфічні» із політично-ідеологічним підтекстом. По-перше, борода може бути гарною, при-крашати обличчя, приховувати недолі-ки шкіри чи шрами. З іншого боку, так званій «загниваючій Європі» протистав-ляється решта світу. В українців також національно-куль-турні традиції повинні б впливати на сма-ки сучасної моди, і на носіння борід зок-рема. Адже київські князі, аж до онуків Ярослава Мудрого, борід не носили. Коза-ки, а ми — козацький народ, носили лише вуса та «оселедці». Проте є й противники цього чолові-чого атрибуту. Скажімо, в тому ж інтер-неті натрапляємо на такі висловлювання: «Борода — це завжди бруд. Там завжди є мікроби, залишки їжі, зрештою, пил». Чи на такі зовсім смішні: «Мені не по-добається борода в чоловіків — із ним цілуватися незручно». Та на всі «за» та «проти» є обґрунтовані заперечення чи пояс- нення.

Безумовно, за бородами, як і за зачіска-ми чи вусами, потрібно доглядати. Древні ассирійці, скажімо, робили своїм бородам багатоярусні завивки, підв’язували на-кладні бороди. Стародавні греки фарбу-вали волосся на підборідді кольоровими глинами, висвітлювали лугами. Індуси користувалися хною, басмою для фар-бування бороди, змащували її дорогими оліями, а на ніч поміщали у спеціальні футляри. У стародавній Юдеї закон забо-роняв підстригати волосся на підборідді. Мати бороди зобов’язані і правовірні му-сульмани. Чи ви гадали: не поголився — і вже модник? Основна теза прихильників бороди — що це природна статева ознака зрілості чоловіка, необхідна для сексуального приваблення жінок. Так видається. Але чоловіки почали голитися в деяких куль-турах близько 20 тис. років тому. У Рим-ській імперії голене обличчя було однією з ознак цивілізованості і виділяло римлян серед диких народів, яких вони називали варварами. Власне, гарна людина для всіх часів і народів — це особа фізично здорова, розум-на, здатна народити гарні думки. Людина на підсвідомому рівні виявляє розум, смак, соціальну ієрархію, а відтак прогностичну надійність сексуального партнера як кан-дидата на батьківство. У якийсь час і для якоїсь особи жіночої статі «потрібен» бру-тальний бородач-мачо на зразок голлівуд-ських знаменитостей, для інших борода «пахне» валютою, для решти ж найкра-щим буде добрий, терплячий, хоч би й го-лений, батько дітей. Чоловіки України, візьміть до уваги: дослідники моди вважають, що у краї-нах Заходу найближчими роками по-пулярність борід піде на спад. Та й самі подумайте: хіба пасує борода юнакові у вишиванці, чи не дивують вас бородаті діди на футбольному полі? Тим же, хто все ж вирішив відростити бороду, ма-ленька порада: нехай не буде вона, як у цапа... ■

ГЛАС НАРОДУ

Псевдопатріоти з депутатськими мандатамиЧиї інтереси представляє парламентарій Бойко?

■

ПРО МОДУ І НЕ ТІЛЬКИ

Традиції народів чи забаганки?Дещо про перукарські тенденції

■

ПОЛІТПАРНАС

Бабин Яр■

10 УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 Я ВАМ ПИШУ...

11УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019ІСТОРІЯ

Дійсність крізь романтичний флер Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року у селі Новиця, Горли-цького повіту, що на Лем-ківщині, у родині сільсько-го священника. Любов до віршів прищепила Богда-нові вихователька, яка зна-ла безліч казок, пісень, чи-тала поезії. «Проти розуму вірю, — писав поет, — що місяць, який світить над моїм рідним селом у Гор-лицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Моск-ви... Вірю в землю бать-ківську і в її поезію». Навчався у польській гімназії в містечку Сяноку, де дві години на тиждень вивчали українську мову. Ще гімназистом Антонич перечитав усіх лауреатів Нобелівської премії у поль-ському перекладі, багато творів української та поль-ської класики, зібрав влас-ну бібліотеку. Мрійливий хлопець, закоханий у світ і поезію, сприймав дійсність крізь романтичний флер. У 1928 році Богдан-Ігор Антонич став студен-том Львівського універси-тету. Вивчає славістику під опікою професора Гер-тнера, стає його улюбле-ним учнем. Мав їхати за де-ржавний кошт у Болгарію для поглибленого вивчено-го слов’янськх мов, але, як часто буває, поїхав хтось ін-ший...Та й тогочасна полі-тична ситуація була доволі несприятливою для вивчен-ня української мови. Адже і Львівський університет був на той час польським навчальним закладом. Піс-ля поразки ЗУНР польська окупаційна влада жорстко переслідувала усе українсь-ке. Зокрема, було розгром-лено український підпіль-ний університет, який діяв кілька років на початку 20-х років. Тож не дивно, що в час навчання Антони-ча в університеті не було від-ділення україністики. Проте студенти, які навчалися на факультеті слов’янської філології, створили поза університе-том гурток україністів, де читали реферати, обгово-рювали не лише новинки художньої літератури, а й свої власні твори. У спога-дах сучасників Антонич залишився як скромний, замріяний, малоговіркий поет. Він так опанував ук-раїнську літературну мову, що оточуючі із здивуван-ням запитували його: «Як, ви — лемко?!» Приймали, швидше, за наддніпрянця. У травні 1934 року одер-жав диплом магістра філо-

софії. На відміну від бага-тьох випускників, які мали змогу зайнятися подаль-шою науковою роботою та обійняти державні посади, у Антонича такої змоги не було. Його справжнім пок-ликанням була літерату-ра, на хліб він заробляв пе-ром. Друкувався у газетах і журналах, писав статті про літературу та мистецтво, деякий час редагував мо-лодіжний журнал «Даж-бог». А ще випробовував свої сили у прозі та драматур-гії. Залишилася незакін-чена новела «Три мандолі-ни» та великий фрагмент повісті, що мала називати-ся «На другому березі» Бог-дана-Ігоря Антонича. Він також склав лібрето до опе-ри «Довбуш», що її мав на-писати композитор Антін Рудницький. Антонич також малю-вав, грав на скрипці і ком-понував музику, сам мріяв бути композитором. Ці га-лузі мистецтва, а особли-во малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

Гімн природі і шанування Шевченка Вже у першій поетичній збірці «Привітання жит-тя» (1931) поет заявив про себе як про активну творчу особистість. Ширше виз-нання принесла йому збір-ка «Три перстені» (1934), у якій світ фольклорних уяв-лень і символів стає джере-лом натхнення поета. Кри-тики відзначають, що у «Трьох перстенях» світ по-ета існує ніби у двох вимі-рах, кожний має певну са-мостійність, але водночас вони взаємопов’язані. Сві-тобачення Антонича не-розривно пов’язане з при-родою, яка наснажує і на-дихає його на творчі пошу-ки. Поступово у концепції світу поета відбуваються певні зміни: від лемківсь-кого язичництва він нама-гається осягнути прапер-вісність природи. У поетичних збірках «Книги Лева» і «Зелене євангеліє» прочитується спроба охопити весь цикл космічної світобудови від початку «прапервісного мороку природи» до заги-белі, апокаліпсису. Лірич-не «я» поета цілком роз-чиняється, «зростається» зі світом рослин, тварин, зірок: «Нас двоє — два кошлаті й сплетені кущі, і усміх наш — метелик ніж-ний і крилатий...» Зрозуміло, що з позицій літератури соціалістичного реалізму, яка заперечувала божественне начало, «Зе-лене євангеліє» Антонича

сприймалося як щось воро-же і не прийнятне. Нині ж, коли ідея взаємодії природи і суспільства, енергії людсь-кого розуму і етики набува-ють все більшого поширен-ня, зовсім по-іншому спри-ймається ця поезія. Адже вона проголошує єдність людини з природо, з біосом, вписує людину у вічний ко-лообіг (перстень) усього жи-вого, утверджує «розумне в природі», а в людині — «природне» як одну з умов їхнього обопільного вижи-вання. Тема людини й одухот-вореної природи лишала-ся центральною у твор-чості Богдана-Ігоря Анто-нича. Деякі його поезії не сприймалися сучасника-ми, викликали критику. «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,На вишнях тих, що їх ос-півував Шевченко.Моя країно зоряна, біблій-на й пишна,Квітчаста батьківщино вишні й соловейка!» Образ поета-хруща на шевченківській вишні, який сьогодні став візит-ною карткою Антонича, свого часу викликав чима-ло запитань. Аби покласти край обвинуваченням, поет сам дав відповідь на докори критиків: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лиси-ці тощо, частина, органічно зв’язана з загальним біоло-гічним ростом...» Вірш «Вишні», що в ньому виступає цей образ, висловлює зв’язок із тра-

дицією нашої національ-ної поезії, а зокрема з шев-ченківською традицією. У ній поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хру-щем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче сягав корінням ще шевчен-ківських часів. Аби глибше зрозуміти його поезію, треба зазначи-ти, що для нього Шевчен-ко — національна гордість, святе ім’я. Антонич у слав-ному попереднику бачить втілення народного гніву і надії, Шевченко для нього — «вогонь, людина, буря, а печать його слів «пропекла до дна нам душі». Світ поезії Богдана-Іго-ря Антонича різнобарвний і повнозвучний, особли-во в його пейзажах. У вір-ші «Концерт» не звичай-не дійство, читачі ніби пот-рапляють у концертну залу природи. Твір побудований за принципом розгортання жанру симфонії, де в увер-тюрі «горлянки соловей-ків плещуть, мов гобої», далі «у зозуль прамові пра-давній корінь «ку» у горде соло лине». А згодом у гру вступають усе нові й нові «інструменти», які, пере-плітаючись, досягають під кінець справжнього апо-гею:«Тоді найвищий тон бере в оркестрі ранок,Коли в таріль землі таре-лем сонця гримне». Критики небезпідстав-но стверджували, що Бог-дан-Ігор Антонич розвивав сольні партії тополиних арф і флейтових мелодій,

започаткованих раннім Павлом Тичиною, що про-співав «зелений гімн при-роді».

За двадцять сотиків купити можна щастя? Остання збірка Анто-нича «Ротації» — книга про місто. Щодо темати-ки, її можна вважати про-довженням «Привітання життя». А щодо розвитку філософських мотивів — «Книги Лева». У цій збір-ці виразно прозвучали со-ціальні мотиви поезії Анто-нича. Потворам рукотвор-ного міста автор пророкує загибель. Осуд поета в су-часному місті викликав, пе-редусім, дух гендлярства й продажності. Усю збірку пронизує об-раз грошей, який перерос-тає у суцільну розгорнуту метафору. Всесилля купів-лі-продажу веде до розт-ління душ, морального пе-реродження особистості, до втрати людської подо-би. «За двадцять сотиків купити можна щастя», — така солодка омана чатує на кожному кроці. І чого вартує людська доля, яка «в дзьобику кривім папуги колишеться шматком де-шевого паперу»? На відміну від поперед-ніх поезій, де все було наси-

чено гармонією і любов’ю, в урбаністичному циклі па-нує суцільна дисгармонія, наближена до хаосу. Поету ввижається, що світ «ко-титься в провалля під лопіт крил і мегафонів». Лірич-ний сюжет будується за ін-шим принципом, ніж у по-передніх збірках, де перева-жає поступовий розвиток теми на основі одного образу чи метафори. Суперечності, що роздирають місто, пере-дані через нагромадження, зіткнення віддалених асо-ціацій. Тут «в долинах за-буття ростуть гіркі мигдалі сну», а «у скорчах болю і багатства людський вир за-снув». Поет прагне віднайти гармонію у світі за допомо-гою поетичних образів, але внутрішні суперечності ставлять більше питань, аніж дають відповідей. Ос-тання книга Богдана-Іго-ря Антонича завершуєть-ся запитанням до самого себе: «Хто ж потребує слів твоїх?» І хоча нагла смерть спіткала поета в пору злету його таланту (6 липня 1937 року), посіяні ним зерна дали добрі сходи. Богдан-Ігор Антонич повертаєть-ся до нас як поет, для яко-го людина і природа є ціліс-ною системою. ■

ПОСТАТЬ

Зелене євангеліє із лемківським коріннямКосмос життя і творчості поета Богдана-Ігоря Антонича

■Наталія ОСИПЧУК

Виповнилося 110 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича, у чиїй творчості літературознавці вба-чають космічні мотиви, а також відгомін лемківського фольклору та язичницької символіки. Своє ставлення до творчості поет задекларував у статті «Національне мистецтво»: «Треба сказати різко: отже, ні! Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність».Він прожив лише 27 літ. За спогадами сучасників, був короткозорим, невисокого зросту, темне волосся зачі-сував наверх, одягався елегантно, по моді.Після його смерті та входження Західної України до складу УРСР поета-містика заборонили. Інтерес до його творчості виник лише у 1960-х роках в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Нині поезії Богдана-Ігоря Антонича вивчають українські школярі. Його вірші пе-рекладені багатьма мовами.

Перший пам’ятник Богдану-Ігорю Антоничу відкрили у 2016 році у Львові.Фото з сайта galinfo.com.ua.

❙❙❙

ВШАНУВАННЯ

У Львові, у сквері біля цирку, 20 листопада 2016 року відкри-ли перший в Україні пам’ятник поетові Богдану-Ігорю Антоничу. Міс-це обрали невипадково, сам молодий митець довгий час орендував квартиру за адресою: вул. Городоцька, 50, (навпроти цирку). Висота бронзової композиції — 4,5 метри, а кам’яний п’єдестал — 1,8 метра, загальна висота трохи більше 6 метрів. Всеукраїнський конкурс на спорудження пам’ятника Богдану-Іго-рю Антоничу відбувся ще у 2009—2010 роках. Переможцем стала авторська група у складі архітекторів Белюха, Лібич, Матушкова та скульптора Одрехівського. У початковому варіанті висота пам’ятника з постаметом мала бути 3,5 метра, після оновлення проєкту його розмір збільшили майже вдвічі.

■

Богдан-Ігор Антонич.Фото з сайта vseosvita.ua.

❙❙

12 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 КУЛЬТУРА

Стефанія ОЛІЙНИК

Перший урок — математика, потім — сольфеджіо, історія, хімія, а ось після обі-ду — оркестр чи фортепіано. Приблизно та-кий розклад уроків записаний у щоденни-ках учнів усього чотирьох шкіл в Україні. Це — спеціальні середні музичні школи, систему навчання яких можна назвати «3 в 1»: учні отримують освіту як середньої, так і музичної школи, а також музичного училища, що дозволяє випускникам одра-зу вступати до музичного вишу. Таких унікальних шкіл в Україні за-лишилося лише чотири — у Києві, Львові, Одесі та Харкові (чи функціонує школа у Донецьку — не відомо). Окрім того, осві-ту тут здобувають талановиті діти, що ви-рішили пов’язати своє життя з музикою, з цілої області чи навіть різних регіонів Ук-раїни. Тому при школах функціонує ін-тернат, де учні за потреби можуть мешка-ти впродовж навчального року. Для шко-лярів — це «другий дім», а викладачі, пе-дагоги з музичних предметів, вихователі і навіть кухарки — це велика родина. Днями Львівська середня спеціальна музична школа-інтернат, що носить ім’я славетної української співачки Соломії Крушельницької, святкувала свій 80-річ-ний ювілей. Урочиста святкова академія та гала-концерт, що відбулися 14 жовтня у Львівській національній опері, зібрали понад тисячу слухачів — викладачів, по-чесних гостей, учнів та колишніх випус-кників. Урочистості планувалися заздалегідь: адже ювілей школи — це привід для випус-кників, відомих українських музикантів з цілого світу запланувати приїзд до Львова і виступити на одній сцені. Окрасою кон-цертної програми стали віртуозні виступи лауреатів численних міжнародних кон-курсів, знаних піаністів Дмитра Онищен-ка та Марти Кузій-Андрущак, а також ві-домого педагога Олени Марголіної, яка живе та викладає в Німеччині, навчає мо-лодих музикантів на міжнародних майс-тер-класах по цілому світу (Італія, Півден-на Корея, Канада, Албанія, Україна, Росія, Ізраїль, Великобританія). Одразу після прем’єри у Театрі Сент-Галлен у Швейцарії, для виступу на ювілеї школи прилетіла співачка Софія Соловій, виконавши арію з опери В. А. Моцарта «Так чинять всі» та солоспіви Станісла-ва Людкевича та Франсіса Пуленка (пар-тія фортепіано — Жанна Микитка), абсо-лютно зачарувала публіку віртуозністю ви-конання класичної арії та глибиною трак-

тування образів музики українського та французького композиторів ХХ століття. Рідну школу привітав скрипаль Олек-сандр Божик, який на противагу колегам виконав не академічні твори, а власні аран-жування рок-хітів. Колишні випускники виступали сольно, а також гуртувалися у різноманітні ансамблі — фортепіанне тріо, секстет гобоїстів та септет кларне-тистів, струнний октет тощо. Певна нот-ка ностальгії була присутня у цих висту-пах, адже спільне музикування — це те, що об’єднувало їх ще з дитинства у стінах рідної школи. Здавалось, у наш сучасний час, коли є величезна спокуса для дітей провести кілька годин за комп’ютером, а не за грою на музичному інструменті — чи знай-дуться ті молоді таланти, які присвячу-ватимуть увесь свій час музиці та в май-бутньому гідно представлятимуть Украї-ну на міжнародних сценах? Можете бути спокійними за юне покоління музикантів! Слухаючи виступи школярів — піаністів, скрипалів, співаків, гобоїстів і навіть юної арфістки — не могла стримати здивуван-

ня і гордості! Маючи напоготові, за звич-кою, ручку, щоб швидко зафіксувати вра-ження від виконання, вдалося написати на програмці не що інше, як «Чудово!» та «Блискуче!», якими справді були висту-пи молодих музикантів, неодмінно — з великим майбутнім. Особливо, коли на сцену вийшов у повному складі дитячий симфонічний оркестр, під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Рус-лана Дорожівського, і у гранично швид-кому темпі, яскраво виконав увертюру до опери «Весілля Фігаро» В. А. Моцарта та симфонію М. Березовського. Діяльність такої школи музичних та-лантів — непроста річ, особливо якщо пог-лянути на цей процес крізь призму бюрок-ратії. Адже штат працівників більший, ніж у звичайних школах, бо у штаті є й педагоги з музичних предметів (викла-дачів гри на різних інструментах та вока-лу, сольфеджіо, історії музики, оркестру, інструментування, композиції, акомпаніа-торів тощо) та вихователі інтернату. Навчальний процес є абсолютно ін-дивідуальним, а головне — креативним.

Для школярів надважливо виступати на сцені — а отже, невід’ємною практикою є філармонійні концерти, гастролі колек-тивів школи, культурний обмін з юни-ми музикантами з інших країн. Зокрема, ініційований школою проєкт «Європейсь-кі музичні зустрічі у Львові» зібрав навко-ло себе молодих музикантів-віртуозів спе-ціалізованих шкіл України та Європи, на-віть згуртувавши учнів у Міжнародний мо-лодіжний симфонічний оркестр. Молоді музиканти часто беруть участь у різноманітних музичних конкурсах. Три міжнародні конкурси проводяться на базі закладу: конкурс піаністів Feurich-Virtuoz, конкурс скрипалів, альтистів та віолон-челістів «Львівський віртуоз» та Міжна-родний конкурс духових інструментів ім. В. Антоніва та М. Закопця, на які були запрошені членами журі найвідоміші му-зиканти та професори України та Європи, а у творчих змаганнях взяли участь понад 500 музикантів. Вистачає хоч раз почути «дорослий виступ» дитячого оркестру, перегляну-ти перелік здобутків молодих музикантів на міжнародних конкурсах або ж просто пройтися коридорами та класами школи, щоб переконатися, що в руках дітей не га-джети — а музичні інструменти. ■

Ліна ТЕСЛЕНКО

«Коли на початку грудня минулого року я зважилася прийти у київське видавниц-тво «Ярославів Вал» із руко-писом, його директор Михайло Слабошпицький сказав відвер-то: «Нічого вам не обіцятиму. Поезію нині мало читають — і так у всьому світі, не лише тут. Люди взагалі зараз менше чита-ють...». Тож коли за кілька днів пан Михайло зателефонував зі словами «Знаєте, я читаю ваші вірші, Юлю. Так, ми будемо їх видавати!» — я була дуже щас-лива», — згадує авторка збір-ки «На самоті зі світом». Презентація відбулася в На-ціональному музеї літератури України. До збірки увійшли твори, написані в різні часи — від студентських років до на-ших днів. І назви розділів го-ворять самі за себе: «Наодин-ці з морем», «Жовтневі цика-ди», «В передчутті щасливої дороги». Авторку надиха-ють на творчість прості й вод-ночас важливі речі й моменти життя: мамині квіти, несподі-

вана посмішка, раптова зуст-річ, яка може змінити все... У віршах Юлії Косинської осінь пише листи, весна замовляє в кав’ярні порцію щастя, а літо-перекотиполе втікає за далекі небосхили. «Юлія спілкується з при-родою, ніби з живою істотою, її збірку можна було б назвати «Пори року», наприклад, як у Вівальді, — вважає культуро-лог і мистецтвознавець Вален-тина Клименко. — Авторка ба-гато мандрує, але кожен вірш, написаний у подорожах, повер-тає водночас до рідної домівки. Це наскрізне в її творах». Юлію Косинську знають у першу чергу як журналіст-ку, яка працювала у тому чис-лі й в «Україні молодій», автор-кою якої залишається й надалі. З-під її пера з’являлися публіка-ції на теми культури і мистец-тва, інтерв’ю з відомими осо-бистостями, статті з мандрівок світом, матеріали про здоровий спосіб життя. Є в її творчому до-робку також книги, написані в співавторстві з журналістом Олегом Круком: «Скандинавсь-

ка казка», «Феєрія пригод Тура Хейєрдала», «Албанія. Нова любов на Середземному морі», «Мандрівники ХХ століття». А ось про те, що Юлія пише вірші, здогадувалися не всі. «Певне, кожен із нас має свій потаємний світ, світ для спогадів, роздумів і мрій, — розповідає Юлія. — Для мене таким світом завжди була по-езія. Вірші пишу з дитинства, але оприлюднювала їх нечасто. То як ділитися часткою душі, завжди вважала це дуже осо-бистим...» Однак саме рішення поді-литися свого часу стало пово-ротним у її в житті. Вчитель-ка української мови поради-ла їй надіслати вірш «Рідна мова» до редакції районної га-зети. «Я написала його в деся-тому класі, як домашнє завдан-ня — твір про рідну мову, який у мене раптом склався в поетич-ні рядки, — пригадує Юлія. — Вчительку вірш захопив, а в ре-дакції його відразу ж надруку-вали. Минуло трохи часу, і мене несподівано накрила лавина

листів-відгуків з усіх куточ-ків України. «Ти не уявляєш, доню, що зробила! Твій вірш — справжній подарунок для нашо-го народу, а ти його гідна дити-на», — писали люди старшого віку. І дякували моїм батькам, запрошували в гості. А ровесни-ки зізнавалися: їм також, як і мені, боліло, що «така пісенна мова для декого не в моді ста-ла вже...» Виявилось, що вірш передрукувала газета «Сільсь-кі вісті», тож його прочитало багато людей... Відтак у мене з’явилося чимало нових друзів та однодумців. І завдяки цьому віршу я вирішила стати жур-налістом».

«Рідна мова» Юлії Косинсь-кої увійшла до шкільних бук-варів і читанок, збірників і ме-тодичних посібників для вихо-вателів та вчителів. А тепер на маминих цитатах учиться вже й син-школярик авторки. Ком-позитори поклали цей твір на музику, пісню виконують у му-зичних школах та академіях. «Вірш живе своїм життям, що-разу бачу його на нових порта-лах в інтернеті. — А недавно ви-явила, що студенти столично-го лінгвістичного університету переклали мій твір шістьма мо-вами. Світ сповнений сюрпри-зів, не втомлююсь йому дивува-тись», — посміхається Юлія. ■

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

В передчутті щасливої дорогиЮлія Косинська презентувала першу поетичну збірку «На самоті зі світом»

■

Юлія Косинська на презентації дебютної збірки поезій у Музеї літератури. Фото з власного архіву.

❙❙

МИСТЕЦЬКА ОСВІТА

Замість гаджетів — скрипка і гобойЛьвівська школа для музичних вундеркіндів відзначила 80-річний ювілей

■

Виступ симфонічного оркестру з учнів школи.Фото надані дирекцією ЛССМШІ ім. С. Крушельницької.

❙❙

Співачка Софія Соловій та Жанна Микитка (партія фортепіано).

❙❙

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 13ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕЙТИНГ «КНИЖКА РОКУ»

Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка Національної академії наук України;Фонд сприяння розвитку мистецтв;

газета «Україна молода»; Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі»

УКРАЇНА МОЛОДА

Костянтин РОДИК

Коли послуговуватися класифікацією Ва-лерія Шевчука, то роман Дельфін де Віґан «На реальних подіях», про який ми гово-рили минулого тижня, належить до висо-кої літературної полиці. Проте детективна тема там не просто вчувається, а домінує. Так завжди, коли письменник прагне збаг-нути, як ігри розуму породжують реальних монстрів. Класичний приклад — «Злочин і покара» Фьодора Достоєвского. Та можна узятися до проблеми і з цілком жанрового боку — як-от ще один сучасний французь-кий літератор Мішель Бюссі у детективно-му романі «Літак без неї» (Х.: Віват, 2017).

Отже, детектив з проблем маніпулю-вання свідомістю — у темній шафі зі ске-летами навпомацки; і кожен потрапив туди, «вигадавши, можливо, власну прав-ду». Розплутування такої мотанки зазви-чай тягнеться роками, унеможливлюючи офіційне розслідування, бо жодного полі-цейського ресурсу на такий термін не вис-тачить. Відтак, одна зацікавлена сторона наймає приватного детектива за приваб-ливі гроші, бо «щоб знайти рішення, пот-рібні час і гроші. І все». А цей розслідувач — так сталося — має добрі стосунки з ін-шою стороною. Фактично, працює як под-війний агент. Але від початку має негарне передчуття, що «він потрапив до поганої казки». Суть справи така. Пасажирський лі-так терпить катастрофу; гинуть усі, крім немовляти, колиску з якою вибухом від-кинуло на безпечну відстань. А саме з цьо-го рейсу дві сім’ї очікують прибуття дітей з онучкою. Стовідсотково ідентифікува-ти дитину не вдається навіть із залучен-ням надсучасних дослідницьких техноло-гій. Справа потрапляє до суду, де обидві сторони намагаються довести право на «свою» онуку за допомоги непрямих свід-чень. Кожне нове свідчення змінює шанси на протилежні; через брак неспростовних доказів суддя не наважується схилитися на жоден бік. «Краще сумніватися, ніж вірити в помилкові судження». Та ще й коли за справою стежить уся країна. Роз-гляд затягується на роки. Взагалі-то, «головний герой» роману

«Літак без неї» — це сумнів. Непевність, котра породжує сценарії-симулякри. А ті, своєю чергою, спочатку викривлюють реальність, призвичаюють до неї масову свідомість і тоді «може статися так, що це був куточок раю, у якому жив диявол». Гойдалка «сумнів-спростування-сумнів» триває упродовж усіх п’ятисот романних сторінок. І нарешті вивершується геть не-сподіваним пазлом. Подібних багаторівневих детективів в українській літературі поки що немає. Навіть не через юність жанрової тради-ції у вітчизняному письменстві, а через несформованість громадських і держав-них інституцій, що є правозахисними за-побіжниками. Будь-який детектив — наче «звіт» про конкретний конфлікт особи й суспільства. Саме тому цей жанр вель-ми помічний для пізнання світу, в якому живемо. Наш громадянин, потрапляючи до кримінальної ситуації, зазвичай має до діла з квазі-слідством і квазі-судом. Найліпше віддзеркалює подібні перипе-тії інший жанр — бойовик. Та хай там як, Україна таки інкорпорується до цивілі-зованого стандарту розв’язання конфлік-тів — тобто, до ґрунту, на якому і зростає повноцінна детективна література. Що ж до авторських амбіцій — їх землякам-лі-тераторам не бракує. Аж до того, щоб на-

далі сягнути рівня французького роману, успішно конкурувати з цим рівнем чи й запропонувати на цьому тлі власний екс-клюзив. А переклад «Літака без неї» ук-раїнською ще й дозволить нашим пись-менникам не витрачати час на винахід велосипеда. У Франції «Літак…» вийшов 2011-го. А за рік до того Мішель Бюссі випустив роман «Чорні водяні лілії», котрий щой-но також перекладено (Х.: Віват, 2019). Це так само багатошарова модель того, як людська пам’ять укупі з підсвідоміс-тю маніпулюють нашим сприйняттям ре-альності, аж до її цілковитого викривлен-ня. Ця книжка — ніби майстерне письмен-ницьке резюме: і це я можу, і те, й навіть отаке. То ми бачимо, сказати б, міс Марпл навспак: не хто й навіщо вбив, а чи мож-на це було зупинити. В одному місці є не-випадкова апеляція до античної трагедії з її невідворотністю покарання: «Жодного прощення, жодного алібі… Цей божевіль-ний, який убив усіх чоловіків, що наближа-лися до мене, всіх тих чоловіків, що могли кохати мене». Ще далі — розщеплення часу, внаслідок чого виникає враження, ніби відбуваються чотири паралельні роз-слідування. І шов поміж часовими зсува-ми помічаєш хіба за півсотні сторінок до

кінця — саме тоді, коли потрібно авторо-ві. Письменникові ходить не просто під-вести до фіналу-несподіванки, а здійснити це кількоро, провокуючи багаторазовий читацький оргазм. «Плач, плач, моя кра-суне. Повір мені, це тільки початок». В обидвох романах Бюссі головному персонажеві-детективу несила позбутися відчуття, «ніби він занурюється в болото, ускочивши в пастку подробиць, між яки-ми немає жодного зв’язку… Усе знає, та нічого не розуміє». Та ключик до розкоду-вання, який вони інтуїтивно намацують, зветься «іншими не стають». А це вже той самий детектив про скелети пам’яті у шафі, як у загальновизнаних метрів жан-ру — в Жан-Крістофа Ґранже чи у Стіґа Ларссона. За великим рахунком, справжнім убивцею виявляється не конкретна лю-дина («один занадто старанний янгол-охоронець»), а сила тяжіння традицій-них звичок, пересторог і забобонів. «Я маю поїхати, звільнитися… подолати тяжіння», — волає внутрішній голос, ще молодий. А ззовні видно: «Вона так і пос-таріється в цій пастці, поряд із уважним чоловіком, якого не кохає». Антилавсторі. Анти-Шекспір. І — «кому скаржитися? Чи існує бюро втраченого життя?». Події «Чорних водяних лілій» відбу-ваються у Живерні — містечку неподалік Парижа, де жив Клод Моне. Описано цей меморіально-туристичний куточок Фран-ції цілком у манері Дена Брауна — магне-тичніше, ніж у найкращому путівникові. І так само, як американський романіст, Мішель Бюссі невимушено жонглює культурологічними феноменами, як-от: «В останні місяці свого життя Моне пи-сав «Водяні лілії» — це можна порівняти з «Реквіємом» Моцарта». Якось мені потрапила на очі така мистецтвознавча характеристика сла-ветного імпресіоніста: «Моне прагнув створити гармонійний твір мистец-тва, на якому зливаються форми, світ-ло й атмосфера… На межі розфокусова-ності… Запалює увагу глядача, котрий занурюється в оповідь малюнку, ніби в кіно» (Віл Ґомперц. Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі. — К.: АртHuss, 2017). Те саме на-магався зробити на текстовому рівні Бюс-сі — і йому це вдалося. Іще раз: у новому українському пись-менстві є вже чимало прикладів реалі-зації художніх складових, репрезенто-ваних в оглянутих імпортних романах. Приміром, захопливі проходи містами демонструють «Рівне/Ровно» Олександ-ра Ірванця чи «Фелікс Австрія» Софії Ан-друхович. Справа за отим «зливаються форми, світло й атмосфера». Зокрема — у повноводому детективі. ■

Інф. «УМ»

Щойно у Львові відбулася науко-ва конференція «Видавничий рух в Україні: середовища, артефакти», організована Львівською національ-ною науковою бібліотекою імені В.Стефаника. До участі був запро-шений і наш постійний автор, аналі-тик літературно-книжкового ринку Костянтин Родик. Його слово було оформлене провокаційним гаслом: «Видавець—бібліотека—читач: хто зайвий?»

На думку К.Родика теперішня концепція наповнення бібліотечних фондів коштом державного бюджету є хибною, бо не передбачає механіз-мів залучення до публічних бібліотек читачів активного віку. Нині абонен-

тами книгозбірень є дві основні кате-горії: учні-студенти та пенсіонери. Перші потребують програмової лі-тератури, другі — не сфокусовані на конкретному репертуарі. Активний читач не йде до бібліотеки, бо не має жодної певності, що знайде там резо-нансні новинки. Спосіб, у який Ук-раїнський інститут книги централі-зовано закуповує видання, ігнорує ретельну експертну сепарацію асор-тименту з урахуванням тематичного розмаїття. Відбувається механічне напомповування бібліотечних сте-лажів, безсистемне складування. За-прошувати отого украй заклопота-ного активного читача порпатися у неструктурованій купі — безґлуздо. З іншого боку, стимулом для ви-давця «проголошено» кількість за-пропонованих позицій, а не якість

конкретного видання. Таким чином, відбувається горезвісна гонитва за ва-лом, котра дискредитувала себе ще за радянських часів. Ішлося й про те, що на конферен-ційне обговорення винесено переваж-но історичні дослідження видавничої справи. Хоч як дивно, а дістатися до-кументів, які би прояснювали при-нципи і механізми функціонування сучасних видавців, набагато важче, аніж розшукати такі в архівах (щодо діяльності видавців, скажімо, сто років тому). Попри низку інформа-тивно-цікавих доповідей про «старі» видавництва, чи не найжвавіше об-говорення викликала доповідь саме з актуальної проблематики: Надія Зуб-ко (Бібліотека Стефаника), «Видання книг в Україні у роки незалежності: мовний аспект». ■

КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО

Ігри розуму в темній кімнатіабо Скелети пам’яті навпомацки

■

ПОДІЯ

Видавець—бібліотека—читач:пошуки порозуміння-збагачення

■

Призедент «Книжки року» Костянтин Родик. Фото прес-служби Бібліотеки Стефаника.

❙❙❙

14 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 СМАЧНЕ ЖИТТЯ

Усі родичі гарбузові ТОП найкорисніших овочів осені очолюють такі прості ук-раїнські продукти, як гарбуз, морква, картопля, капуста, со-лодкий і гіркий перець, броколі. Саме вони можуть стати джере-лом багатьох життєво важливих вітамінів. Окрім того, ягоди обліпихи, волоські горіхи, насіння, шпи-нат та білий гриб — теж багаті на корисні мікроелементи та віта-міни. Між іншим, соняшникова олія, кукурудзяна крупа та пшо-но не пасуть задніх у «корисній» таблиці. Тепер про все по поряд-ку. Поїхали! Вітамін А — міститься в їжі тваринного походження, але його похідний — провітамін А присутній в овочах, зокрема в моркві та гарбузі. Пані Уляна радить гарбузовий суп зі смета-ною, це чудове вітамінне рішен-ня, адже для засвоєння цього ві-таміну потрібна термічна оброб-ка овочів та жири. А ось вітамін Е вважається по-тужним антиоксидантом — це ві-тамін проти старіння. Він містить-ся у соняшниковій олії, волоських горіхах та насінні. Між іншим, Супрун радить не смажити на олії, а приправляти нею, скажімо пече-ну картоплю або інші овочі.

Вітамін С, який тримає наш імунітет в тонусі, насправді не лікує від застуди, але якщо в ор-ганізмі його не достатньо, то лю-дина може бути вразливою до хвороб. Найбільше вітаміну С міститься в обліписі, пише Суп-рун. Лікар радить запастися ягодою, зробити зараз порцій-не пюре з обліпихи і заморозити та пити помаранчевий напій усю зиму — це найкраща профілак-тика від грипу та застуди. Окрім того, чудовим джерелом вітамі-ну С є броколі і червоний солод-кий та гострий перець, які приго-товані на пароварці, в мікрохви-льові чи у вигляді супу, оскільки зварені овочі лишають у воді всі свої вітаміни, пише Супрун. Фолієва кислота в осінніх продуктах також присутня. Та ж сама капуста броколі та шпи-нат багаті не лише на фолієву кислоту, а й на вітамін К і С, за-лізо, магній та калій. Тому шпи-натовий або овочевий суп з бро-колі до ваших послуг. Нагадає-мо, що саме фолієва кислота — це обов’язковий вітамін для жінок, які планують вагітність. Без вітаміну В1 ми неспокій-ні та напружені, вважає Супрун і радить їсти печену картоплю в мундирі. Ще цей вітамін міс-титься в гарбузі, кукурудзяній

крупі та пшоні. А от вітамін В2 можна знайти в лісі чи на ринку, адже він присутній у білих гри-бах та шпинаті. Вітаміну В6 бага-то в нуті. Звісно ж, нут — потуж-не джерело білку, тому фалафель чи нутові котлетки — чудове рі-шення для голодної людини. Як ми бачимо, продукти, збагачені вітамінами — це одні із найдоступніших для україн-ців овочі. Аби бути здоровим і не хворіти, достатньо дбати про гігієну — мити руки, вакцинува-тись, знаходити час для здорово-го сну та збалансовано харчува-тись. Дотримання всіх рекомен-дацій від лікарки Уляни Супрун — це на вашій совісті, але сто-совно збалансованого харчуван-ня — то ми маємо кілька порад. Адже підготували для вас кіль-ка простих і смачних рецептів із рекомендованих продуктів.

Гарбузовий суп-пюре Складники: гарбуз, морква, цибуля, картопля, олія, вода, вер-шки, сіль та перець за смаком.

У духовці запекти гарбуз, моркву та цибулю, збризнувши їх олією. Водночас у каструлі відварити одну велику картоп-лину. Як складники страви зго-туються, з’єднайте та подрібніть у блендері. Суміш трохи прова-рити на вогні, згодом додати вер-шки та спеції. Страва готова до вживання.

Суп із броколі Складники: картопля, мор-ква, цибуля, броколі, солодкий перець, зелений горошок, час-ник, зелень, олія, вода, сіль та перець за смаком. Усі складники, окрім час-нику, олії та зелені, подрібни-ти та покласти в каструлю з во-дою і варити 30 хв. на помірно-му вогні. Наприкінці заправити олією, подрібненими часником та зеленню.

Хумус Складники: нут, цибуля, морк-ва, зелень, часник, оливкова олія, вода, сіль та перець за смаком.

Нут замочити на ніч, або на 6-8 годин. Варити на слабкому вогні 2-3 години до готовності. Цибулю й моркву злегка підсма-жити на оливковій олії. Подріб-нити готові продукти разом із зе-ленню та часником у блендері. Для бутербродної консистенції додавати під час подрібнення або оливкову олію, або бульйон, де варився нут.

Картопля по-селянськи Складники: картопля, час-ник, цибуля, сушений кріп, пап-рика, чорний перець, олія, сіль Бараболю гарно вимити та розрізати на чотири частини ра-зом зі шкірочкою. В картоплю вичавити часник, притрусити спеціями та покласти на змаще-не олією деко. Пекти в духовці при 200 градусах. Через 20 хв. дістати деко, перемішати кар-топлю та додати цибулю. Запі-кати ще 20 хв. Смакує з кваше-ною капустою.

Чай з обліпихою Складники: 0,5 літра води, 1 чайна ложка чорного або зелено-го чаю (який більше подобаєть-ся), 2-3 ст. ложки обліпихи, мед або цукор за смаком. Ягоди обліпихи бажано пере-терти або розім’яти (якщо має-те вже кубики заморожених ягід — розморозьте). Заварити чор-ний чай у заварнику. А далі є два варіанти — додаєте обліпихове пюре сюди ж, у посуд для зава-рювання і даєте настоятися, або ж кладете ягоди зразу в чашку і заливаєте вже готовим чаєм. Віта-мінний напій смакує з медом або цукром. Майте на увазі, оскільки ягоди термічної обробки не про-ходять — уся їхня користь збері-гається! Пийте на здоров’я! ■

Тетяна ЗІНЧЕНКО

Знайома нам господиня з Тернопо-ля Лариса Пошпур поділилася рецептом дуже смачного салату, який вона спра-ведливо називає «Дари літа». «Салат консервований добрий тим, що коли захочете щось смачненького взимку, але не завжди є свіжі овочі під рукою, від-криваєте баночку салату, зливаєте маринад повністю, додаєте сухарики, сир твердий, яйця варені чи шматочок м’яса, заправляє-те трошки олійкою, бо салат вже і так воло-гий, і все — смачний салат готовий!» — за-охочує до приготування пані Лариса. Для нього потрібно: 1 кг моркви, нашинкованої по-корей-ськи, 0,5 кг цибулі соломкою, 1 кг перцю солодкого соломкою, 1 кг огірків соломкою, 1 кг помідорів твер-дих (я брала сливочки) соломкою. І так по черзі, як у нашому списку, на-кладаємо шарами в 0,5-літрові банки. Готуємо заливку (з розрахунку на пів-літрову банку): у 2 столових ложках теп-лої води розводимо 1 ч л солі, 1 ст л цук-ру, 1 ст л оцту і заливаємо в банку звер-

ху на помідори. Стерилізуємо 30 хвилин (не переймайтеся, що мало маринаду, — овочі пустять сік, і що зверху помідори не повністю покриті після стерилізації). У мене вийшло 8 баночок по 0,5 л, і три банки по 0,7. Подбайте про смачну зиму! ■

Тетяна ЗІНЧЕНКО

Рецептом цього над-звичайно ніжного, апе-титного смаколика, про-стого в приготуванні, який припаде до смаку і малятам, і дорослим, поділилася львів’янка Леся Петрусяк. Госпо-диня каже, що рецепт цей привезла з Шацька. «Хто куштував на Ша-цьких озерах цю смако-ту, — ділиться кулінар-на майстриня, — той знає, що це дуже смач-но». А хто не куштував, той може приготувати і надолужити згаяне. Потрібно: літр молока, 12 столових ложок манки, 3 столові ложки

цукру, чайна ложка солі. Варимо манку без грудочок. Даємо тріш-ки охолонути, але щоб була ще відчутно гаря-ча, так, щоб можна було взяти в руки та форму-вати пиріжки. Начинка, яку я куштувала, — це до-машній сир із цукром. Я від себе зробила сир, перетертий з цукром, додала ваніль і жовток. Можна додати масла, якщо сир не дуже жир-ний. Беремо столову ложку вже приготовле-ної манки, робимо з неї паляницю, в яку даємо сирну начинку, формує-мо і обсмажуємо в зби-тому яйці на олії. Смач-них експериментів! ■

ПРО ЗАПАС

«Дари літа» восени Подбайте про смачну зиму

■

Відкривши баночку з цим простим салатом, страву ще можна дофантазувати. ❙

НА ДЕСЕРТ

Солодкий привіт із Шацьких озер Манник — ніжний, апетитний і легкий в приготуванні

■

Рецепт цього манника Леся Петрусяк привезла з Шацька.

❙❙❙

Обліпиховий чай — найкраща профілактика застуди.❙

Юлія КАПШУЧЕНКО-ШУМЕЙКО

Вітамінки, «аскорбінки» та інші пігулки, які обіцяють начебто збагатити наш організм усіма потрібними елементами для жит-тєдіяльності, не що інше, як фейк. Осінь — пора, коли дозрівають дари природи, що збагачують наш організм поживними речовина-ми, нефейковими вітамінами та клітковиною.Які саме продукти їсти і як їх найкраще готувати, радить лікарка Уляна Супрун на своїй сторінці у «Фейсбуці». Адже осінь — саме та пора, коли важливо запастись вітамінами на увесь рік.

ДО СЕЗОНУ

Їмо гарбуз, запиваємо обліпихою ТОП корисних овочів осені: Уляна Супрун розказала, де багато вітамінів

■

Суп-пюре з гарбуза. ❙

СЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 2019 15СПОРТ

«Якщо я сильна у психологічному плані, в мене завжди буде шанс».Еліна Світолінаукраїнська тенісистка

УКРАЇНА МОЛОДА

Григорій ХАТА

Попри те, що перша ракетка України Еліна Світоліна досі не виграла ще жодного турніру з серії «Великого шолома» — че-рез що має порцію внутрішньо-го невдоволення, — в її послуж-ному списку є чимало знакових перемог. Одна з них — виграш у минулому році Підсумково-го турніру WTA в Сінгапурі. Не володіючи тоді статусом голо-вної фаворитки змагань, у про-тистоянні з більш рейтингови-ми суперницями примі вітчиз-няного тенісу вдався яскравий тріумф із сенсаційним присма-ком. На цьогорічні «Підсумки року» Світоліна пробилася з ве-ликими труднощами, отримав-ши серед октету учасниць вось-мий номер посіву. До старту групових баталій з чешкою Кароліною Плішко-вою (друга сіяна), Б’янкою Ан-дреєску (4) з Канади та румун-кою Сімоною Халеп (5) перша тенісистка України підходила з доволі скромними очікування-ми. Перед турніром колишній спонсор Світоліної — харківсь-кий бізнесмен Юрій Сапронов, який продовжує активно сте-жити за її кар’єрою, — наго-лошував, що успіхом для Елі-ни вже є саме потрапляння до «підсумкової вісімки» 2019 року, а необхідність захисту рейтингових очок справлятиме на тенісистку відчутний тиск. Пройшовши не одне склад-не випробування на професіо-нальному рівні й ставши мо-рально стійкішою до різного роду психологічних наванта-жень, на старт Підсумкового турніру 2019 року Світоліна

вийшла з високо піднятою го-ловою. Розпочинати змагання в ки-тайському Шеньчжені, куди після Сінгапуру переїхав «Під-сумковий турнір WTA», при-мі вітчизняного тенісу випа-ло з другою ракеткою планети Плішковою. І високий статус суперниці не завадив українці відсвяткувати перемогу в ць-ому двобої. «Доля матчу вирі-шилася в першому сеті», — ре-зюмувала після гри чеська тені-систка. Вочевидь, програвши стартову партію на тайбрейку з рахунком 12:14, Плішкова за-знала психологічного надло-му. До слова, цей тайбрейк став найдовшим не тільки в кар’єрі української прими, а й в іс-торії всіх Підсумкових турнірів WTA. У другому ж сеті Світолі-на вміло поставила крапку в грі — 7:6, 6:4, змусивши букме-керів стрімко переглядати свої прогнози щодо її турнірних пер-спектив у Шеньчжені. «Якщо я сильна в психологічному плані,

в мене завжди буде шанс», — наголосила Еліна. В іншому матчі «червоної» групи експерша ракетка сві-ту Халеп у напруженій бороть-бі здолала сенсаційну тріумфа-торку «Ю-Ес оупен»-2019 Анд-реєску — 3:6, 7:6 (8:6), 6:3.

Відзначимо, що до півфі-нальної стадії турніру вийдуть по дві кращі тенісистки з кож-ного квартету. За це право в «білій» групі розпочали бороть-бу: лідер рейтингу WTA, авс-тралійка Ешлі Барті, японка Наомі Осака (3), чешка Петра

Квітова (6) та швейцарка Белін-да Бенчич (7). Однак через про-блеми зі здоров’ям після пере-моги в першому турі над Квіто-вою з турнірного шляху зійшла Осака, місце котрої в турнірній сітці посіла володарка резерв-ної путівки Кікі Бертенс. ■

ТЕНІС

Розбиваючи хвилі емоційКраща вітчизняна тенісистка з перемоги розпочала захист титулу на «Підсумковому турнірі WTA»

■

У першому матчі на «Підсумках» 2019 року Еліна Світоліна переграла другу ракетку планети Кароліну Плішкову.Фото з сайта sport.bigmir.net.

❙❙

Григорій ХАТА

Поки в Україні триває процедура на-лагодження роботи новоствореного де-ржавного підрозділу, котрий відпові-датиме за спортивне життя у країні, — Міністерства культури, молоді та спорту — колишнього очільника Мінмолодь-спорту Ігоря Жданова рішенням Комі-тету Міністрів Ради Європи включили до Ради засновників Всесвітньої антидо-пінгової агенції (WADA). На новій для себе посаді вітчизняний чиновник по-обіцяв, що буде боротися за права «чис-тих» спортсменів, за посилення відпові-дальності за вживання допінгу, а також за продовження відлучення від світово-го спорту Росії, яка на державному рів-ні примушує спортсменів застосовува-ти заборонені речовини та підмінює їх проби. Тема допінгу в російському спорті вкотре набула у світі широкого розголо-су, оскільки нещодавно з’ясувалося, що база даних скандальної московської ан-дидопінгової лабораторії, котру росіяни тривалий час приховували від WADA, перед тим як потрапити до рук міжна-родних експертів, могла бути відкориго-вана зацікавленими особами. Якщо маніпуляцію даними російсь-ких спортсменів доведуть, на російсь-кий спорт чекатиме чергова дискваліфі-кація. Цілком імовірно, що нововияв-лений факт шахрайства спричинить

повторне позбавлення Російської анди-допінгової агенції акредитації WADA, через що на майбутню Олімпіаду росій-ські спортсмени будуть змушені знову їхати під нейтральним прапором. Не виключено, що дискваліфіка-ція російського спорту може стосувати-

ся одразу двох олімпіад — у Токіо-2020 та Пекіні-2022. Утім, як заявив прези-дент Міжнародного олімпійського ко-мітету Томас Бах, остаточне рішення щодо участі спортсменів із Російської Федерації на Олімпіаді-2020 приймати-муть Всесвітня антидопінгова агенція та

Спортивний арбітражний суд. Що ж до підтвердження фактів маніпуляції з ба-зою даних московської антидопінгової лабораторії, то у WADA обіцяють до кін-ця року оголосити свій експертний вер-дикт. Планується, що результати роботи експертів передадуть до профільного ко-мітету WADА до кінця листопада, після чого виконком цієї організації має при-йняти рішення щодо подальших дій та можливих санкцій. Цікаво, що днями одразу 16 спортив-них та антидопінгових організацій за-явили про хакерську атаку на свої інфор-маційні ресурси. У компанії Microsoft, котра забезпечує програмну підтримку баз даних, наголосили, що дане втручан-ня — справа рук відомої кіберкоманди Fancy Bear, котру в західних колах на-зивають «російськими хакерами». Не виключено, що маніпуляції з да-ними московської антидопінгової лабо-раторії в Росії спробують перекласти на якихось сторонніх осіб iз «мережі». Утім заступниця гендиректора РУСАДА Маргарита Пахноцька відзна-чила, що, попри постійні спроби скану-вання мережевої інфраструктури їхньої організації на наявність слабких місць, жодних суттєвих інцидентів інформа-ційної безпеки останнім часом зафік-совано не було. Вона також додала, що працівники Російської андидопінгової лабораторії не займалися передачею до WADA даних своєї московської філії, котрі відбувалися на початку року і не мають жодного стосунку до можливих маніпуляцій. Водночас Пахноцька уточнила, що Рада засновників Всесвітньої антидопін-гової агенції не має повноважень прий-мати рішення щодо статусу національ-них антидопінгових агенцій, оскільки це право належить винятково Викон-кому WADA, котрий виносить свій вер-дикт на основі рекомендації комітету з відповідності. ■

Черговий скандал iз допінгом у Росії може призвести до того, що її спортсмени вдруге поспіль змагатимуться на Олімпіаді під нейтральним прапором.Фото з сайта www.sport-express.ru.

❙❙❙

ОРГПИТАННЯ

Неліцензійний статусЧерез імовірні маніпуляції з базою даних московської антидопінгової лабораторії на російських олімпійців може чекати чергова дискваліфікація

■

КАЛЕЙДОСКОПСЕРЕДА, 30 ЖОВТНЯ 201916

Читайте в наступному номері:

КРОСВОРД ВІД МАЛАНКИ №121■

ПОГОДА■

УКРАЇНА МОЛОДА

1 2

3 4

5 6

7 8

9 0

Редактор Михайло Дорошенко

Засновник i видавець —

ПП «Україна молода»

Свідоцтво про реєстрацію:

КВ №3386 вiд 29.08.98

© Дорошенко М.І., 2013

Передплатні індекси: 60970, 1555

Наша адреса: 03047, Київ, пр. Перемоги, 50

Телефони редакції: 044-361-62-61;

з мобільного: 094-926-32-61

Електронна пошта редакції:ukrmoloda@ukr.net

Рекламне бюро:

reklama-umoloda@ukr.net

Вiддiл реалiзацiї:

454-84-41

sale_umoloda@ukr.net

«УМ» в iнтернетi: http://www.umoloda.kyiv.ua

Відділи:

економіки — wagmer@ukr.net

культури, історії, суспільних проблем —

vsamchenko@i.ua

ukrmoloda@ukr.net

Газета друкується у видавництвах:

«Преса України» — у Києвi Зам. 3009121

«Видавничий дім «Високий Замок» — у Львові

Зам. блок № 614 Верстка та виготовлення

фотоформ — комп’ютерний центр

редакції «УМ», Газета виходить

у вівторок, середу, п’ятницю—суботу (спільний номер)

Тираж 86734

При використаннi наших публiкацiй посилання на «УМ» обов’язкове.

Рукописи не рецензуються i не повертаються

Вiдповiдальнiсть за змiст реклами несе рекламодавець.

Комерційні публікації виходять під рубриками:

«Український виробник», «Позиція», «Банківська справа»,

«Фінансова експертиза», «Здоровенькі були», «Це — працює!»,

«Знайомтеся — новинка», «Партнерство», «Програми»,

«Проекти», «Альма-матер», «Продукт», «Протистояння»,

«Вітаємо», «Любов і шана».

Матерiали iз позначкою р друкуються на правах реклами

ПРИКОЛИ■

Інформація

надана

Гідрометцентром

України.

Захід 00…00

00…00Захід -1...-6 +2...+7

Північ 00…00

00…00

Центр 00…00

00…00

Схід 00…00

00…00Центр -1...-6 +1...+6

Північ -1...-6 +1...+6

Схід -2...-7 0...+5

дощ,

гроза

сонячно

мінлива

хмарність

хмарно

дощ

снігПівдень 00…00

00…00Південь -2...+3 +4...+9

Коли в мене немає грошей, я п’ю воду, їм гречку, ходжу пiшки. Коли ж у моїх знайомих немає гро-шей, вони летять у Єгипет замiсть 10 днiв на 9.

* * * Дiтей узимку треба одягати, але я пiдрахувала, що дешевше буде їх вiдправити на три мiсяцi в Таїланд.

* * * — Кумасю, як твоя донька вла-штувалася? — Добре. То чоловiк купить їй нову шубу, то на курорт повезе. — А син?

— Погано. То повинен жiнцi нову шубу купити, то звозити на ку-рорт.

* * * — Учора пiдглядав за жiнка-ми в жiночiй лазнi. Болять обидва ока. — Чому обидва? — А я подивився, хто тицьнув пальцем перший раз.

* * * Учора менi залишалося 10 рокiв до пенсiї, а сьогоднi — вже 15. А ви кажете, що молодiсть не можна по-вернути.

Глибоко копають: то чи буде метро на Виноградар?Довкола продовження «зеленої» гілки відбуваються незрозумілі речі

По горизонталі: 1. Солодка страва на закуску. 5. Українська національна скаутсь-ка організація. 8. Давньогрецький бог війни. 9. Ремінь чи мотузка, яки-ми стягують ноги тварини під час випасу. 11. Чеський письменник-аб-сурдист, автор романів «Замок» та «Процес». 12. Іспанська золота мо-нета. 13. Речі чи продукти, які три-мають на «чорний день». 15. Боєць, військовослужбовець. 18. Біблій-ний велетень, якого переміг Давид. 19. Найманий робітник. 21. Прокура-тор Іудеї, який присудив до розп’яття Христа. 24. Скорочене прізвище од-нієї з ексучасниць британського гур-ту Spice Girls. 25. Місто на Закарпат-ті. 27. Історико-географічний регіон в Центральній Азії, анексований Ки-таєм. 28. Міфічний корабель героїв, що вирушили на пошуки золотого руна. 29. Код, який визначає, якою діяльністю може займатися фізич-на особа-підприємець. 31. «В’ється, наче змійка, неспокійна ..., тулиться близенько до підніжжя гір» (пісня). 32. Перший човен, збудований Ноєм для порятунку світу.По вертикалі: 1. Хімічні речовини, які підвищу-ють витривалість людини, а тому за-боронені в спорті. 2. Смажені овочі. 3. Давньоєгипетський бог сонця. 4. Повна військова перемога. 5. Росій-ське місто, звідки були десантни-

ки, які загинули на Донбасі в серпні 2014-го. 6. Школа чарівниць із муль-тика «Клуб Вінкс». 7. Жіноча при-краса на голову, схожа на діадему, яка одягається у винятково урочис-тих випадках. 10. Результат навчан-ня у школі чи інституті. 14. «Світять ... неозорі, а над ними — глибина. Десь в далекій Україні мій синочок засина» (Едуард Драч). 16. Столи-ця Канади. 17. Морський побратим рака. 19. Столиця Киргизстану. 20. Механічна людина, а також — за-хисник Донецького аеропорту. 21. Сленгова назва Санкт-Петербурга. 22. Місто, де, за версією деяких іс-ториків, утримувався до кінця життя древлянський князь Мал. 23. Сест-ра батька або мами. 26. Річка в Да-гестані. 30. Перша нота звукоряду.

Кросворд №120 від 29 жовтня

Варка ВОНСОВИЧ

От правду кажуть, що від нещастя до щастя — один крок. Так, житель Півден-ної Кароліни (США), недужий на онколо-гію, йшов на процедури з хіміотерапії і ви-рішив випробувати долю, придбавши ло-терейний білет. Спочатку, стерши плівку на квитку, побачив, що виграв 5 доларів. Сума, звісно ж, не абияка, тож він вирі-шив випробовувати своє везіння й далі, тож придбав на виграні гроші ще білети, один з яких виявився виграшним. Ошеле-шений обранець долі став власником круг-ленької суми у 200 тисяч баксів. «Я дуже щасливий, — повідомив пресі Ронні Фостер, новоспечений пестун-

чик долі, — адже йшов на останній сеанс хіміотерапії. А цей виграш зробив мене остаточно щасливим». Звісно, не всі 200 тис. доларів перейдуть у гаманець амери-канця, адже податки у США ніхто не від-міняв, проте й 140 тисяч, які залишаться після сплати державі належного, допомо-жуть пану Фостеру розрахуватися з борга-

ми і навіть відкласти дещицю на майбут-нє. Подібна історія трапилася ще з одним американцем, також хворим на онкологію, що виграв 250 тисяч, які витратив на подо-рож разом із дружиною. Також непоганий вибір, адже життям потрібно насолоджу-ватися. ■

31 жовтня за прогнозами синоптиків

Київ: мiнлива хмарнiсть, без опадiв. Вiтер пiвнiчно-захiдний, 3-8 м/с. Температура вночi -2...-4, удень +4...+6.

Курорти Карпат: без опадiв. Славське: вночi -3...-5, удень +5...+7. Яремче: вночi -1...-3, удень +4...+6. Мiжгiр’я: вночi 0...-2, удень +7...+9. Рахiв: уночi -1...+1, удень +8...+10.

Дара ГАВАРРА

Чимало зірок шоубізу не витри-мують випробування мідними тру-бами (тобто славою і фанфарами) і починають хворіти так званою зір-ковою хворобою. Їм здається, що вони якість «надприродні», тому їм усе дозволено: грубіянити жур-налістам, бити фотографів за ніби-то втручання у приватне життя (хоча зірки просто приречені на публіч-ність, тож про яку приватність го-воримо?). Не оминула ця «інфек-ція» й голлівудського актора Джаре-да Падалекі, який «вхопив зірочку» і почав просто-таки буянити в улюбленому барі. Спочатку знаменитість ударила по обличчю

бармена закладу, а коли в суперечку втрутився менеджер, то зав’язалася бійка. Присутній при

цьому приятель актора намагався припинити су-тичку і якось утихомирити Джареда, проте й сам потрапив «під роздачу».

Коли на виклик прибула поліція, розігрі-тий спиртним пан Вінчестер (так

звати героя Падалекі в серіалі «Надприродне». — Ред.) зап-

ропонував представникам за-кону пачку грошей, аби зала-годити справу миром, проте

обурені полісмени відки-нули пропозицію і забра-

ли забіяку до відділку міста Остін, де й відбу-валися події. За поруш-ника спокою запроси-ли заставу в 15 тисяч доларів. І хто б міг подумати, що в ін-телігентній (як ска-зали б у радянські часи) сім’ї бухгалте-ра Джеральда Пада-лекі (в якого, до сло-ва, польське корін-ня, а його справжнє

прізвище звучить як Падалецький) та вчи-тельки Шеррі Кеммер (кров якої, швидше, нагадує коктейль, у якому намішано всьо-го потроху — німець-кої, англійської, шот-ландської та фран-

цузької крові) народить-ся такий талановитий, а ще

більше запальний син. ■

ЛОТЕРЕЯ

Не було би щастя...Американець, хворий на рак, виграв у лотерею

■

Джаред Падалекі.❙

ЗІРКИ

Джаред Падалекі виявився забіякоюГерой «Надприродного» і «Дівчат Гілмор» потрапив у кримінальну хроніку

■