- ми.мьщі' »

. .її

КОМІСІЯ У СПРАВАХ КАТЕХИЗАЦІЇ УГКЦ

ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙІСПОВІДНИК ВІРИ

Методичний посібник

КАТЕХИТИЧНО-ПЕДАГОГ1ЧНИЙІНСТИТУТ

УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТ ТУти/факс (0222) 75-5І-80

П і. Іл р іш Сі «іц і^ і §г»,17 І . Яці». 78011

_______________ УІГАІІА_______________

Львів • 2002

Патріарх Йосиф Сліпий. Ісповідник віри. Методичний посібник. - Львів, 2002. - с. 96.

Пропонований методичний посібник подається як допоміжний матеріал для проведення уроків, конференцій, вечорів, читань, присвячених життю і діяльності видатного діяча і подвижника Української Церкви, ісповідника віри - Патріарха Йосифа Сліпого.

Видання призначене для катехитів, вчителів християнської етики та всім, хто цікавиться визначними постатями в історії нашої Церкви і українського народу.

© КОМІСІЯ У СПРАВАХ КАТЕХИЗАЦІЇ УГКЦ, 2002

ЗМІСТ

ВСТУП................. ........................... ............................................................- 5

Частина І.ІСТОРІЯ ВЛАДИКИ НЕСКОРЕНОЇ ЦЕРКВИ 6

Дати життя і діяльності Патріарха Йосифа Сліпого...................................6Слово Блаженнішого Патріарха Йосифа з ув'язнення

у 70 років з дня народження..............................................................23Заповіт Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого..................................27Патріарх Йосиф про освіту і виховання....................................................47Спогади Владики Гліба Лончини.................................................................49

Частина II.МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ 52

Урок-гра. Подорож - "Через терни до зірок"......................................... 52Патріарх Йосиф Сліпий............................................................................... 57Перевага любові.......................................................................................... 59"Через терня до зірок"........................................................ ........................ 64Це шлях святих усіх віків.............................................................................. 68Митрополит Йосиф Сліпий - в'язень Христовий......................................74Ісповідник віри.............................................................................................. 79Патріарше послання Блаженнішого Йосифа...........................................90Глава і Патріярх........................................................................................... 92Живе в серцях............................................................................................... 93Блаженний муж............................................................................................. 94Велетням Української Католицької Церкви............................................... 95

Рекомендовані заходи, присвячені рокові ПатріархаЙосифа Сліпого.................................................................... ................ 96

З

“Любіть свій нарід, за нього постійно моліться,

для нього працюйте, вчіться й жийте!”

Патріарх Йосиф Сліпий

Рокові Патріарха Йоснфа присвячується

ВСТУП

Дорогі катехити, учителі та батьки!

П одаєм о до В аш их р у к і сердець корот ко зібрані відомості, “З а п о в іт ”, свідчення, р озроб ки уроків за в іковим и кат егоріям и про особу , д ія л ь н іс т ь і н е в т о м н е б а г а т о г р а н н е с лу ж ін н я П ат ріарха Й осиф а - наш ого Д об рого П аст иря та Ісповідника Христ ового. ЦІ напрацю вання присвячен і глибш ом у духовном у переж иттю та успіш ном у проведенню б ла го сло вен н о го часу Року П ат ріарха Й осиф а - с в іт ло ї пост ат і в іст орії наш о ї Ц еркви та Народу.

Н ехай т ворчі кат ехит ичні зуст річі, уроки будут ь перш за все прославою та подякою Б огові за дар ж иття і служ іння П ат ріарха Й осиф а д ля наш ої Ц еркви і Народу, часом п ізна ння дорогоц інно ї спадщ ини, я к у він за ли ш и в нам - своїм духовним діт ям і п о сл і­довникам .

Й ого святіст ь, вірність, вит риваліст ь в служ інні Христові, л ю ­бов до Бога, Ц еркви, Б ат ьківщ ини, його муж ність, працьовит іст ь, благородніст ь і лю б о в до науки нехай ст анут ь цінност ям и, я к і м и будемо переймат и і з вдячн іст ю , пер еко на н ням та в ід пові­дальн іст ю передават и м олодш ом у поколінню .

В исловлю єм о щ иру подяку всім, хт о щ едро ж ертвував м олит ву, свій час, т алант , опрацьовую чи поданий м ат еріал.

Ц і кат ехит ичні надбання є р івн о ж сп ільним даром П ат ріарху Йосифу, я к ви яв наш о ї вдячност і, пош ани і лю бові.

Львів, 25 травня 2002

с. Луїза Цюпа, СНДМГолова Патріаршої катехитичної комісії

Частина І.ІСТОРІЯ ВЛАДИКИ НЕСКОРЕНОЇ ЦЕРКВИ

ДАТИ ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ПАТРІАРХА ЙОСИФА СЛІПОГО

1892 (17 лютого) Йосиф Коберницький Дичковський Сліпий народився в с. Заздрість, Теребовлянського повіту на Тернопільщині в багатодітній родині (восьмеро дітей). Батько Іван Коберницький Сліпий, мати Анастасія Дичковська. Сліпий - псевдонім діда, який перейшов на сика, а потім і на внука.

1898-1901 Йосиф навчається в початковій рідній школі в селі Заздрість. Вже з другого класу вивчає польську і німецьку мови.

1901 Митрополит Андрей відвідує з візитацією церкву у м. Струсові непода­лік від с. Заздрість. Це перша зустріч Митрополита з Иосифом Сліпим.

1902-1903 Йосиф закінчує з найкращими оцінками четвертий клас народної школи австрійського типу у с. Вишнівчику, недалеко Заздрості. Великий вплив на нього мають вчителі і катехити - о.Цегельський, о.Левицький.

1903-1911 Йосиф навчається в гімназії у Тернополі. Під час навчання вперше їде в Карпати і знайомиться з гуцулами, котрі справили на нього величезне враження. Він з відзнакою закінчує гімназію. Йосиф Сліпий шукає своє покликання: теологія чи філософія?

1911 Йосиф Сліпий вступає до греко-католицької Духовної Семінарії у Львовіі записується на теологічний факультет до університету. Це стало початком його філософсько-богословських студій. Студент Сліпий закладає в семінарії Протиалкогольне товариство.

1912 Йосифа Сліпого, як здібного студента, направляють до Інсбруку науніверситет для навчання в богословській колегії „Канізіянум“. Йосиф навчається на філософічному і теологічному факультетах. Стає членом “Гомілетичного кружка українських богословів в Інсбруці”.

1913 Йосиф Сліпий стає головою “Гомілетичного кружка українських богословів” (4 травня). На канікули поїхав додому в с. Заздрість і там важко захворів. В грудні повертається в Інсбрук, щоб продовжити студії.

1914 (серпень) Студент Сліпий надсилає до Львівського щомісячного церковно-суспільного журналу “Нива” статтю „Прагматизм у філософії і теології.

6

1914-1915 Йосиф Сліпий їде на канікули додому в с.Заздрість, тут його захопила Перша світова війна. Разом з батьками втікає від фронту у м. Підгайці, а звідти - до Львова.

1916 Йосиф повертається до Інсбруку, щоб продовжити навчання в „Кані-зіянум“. Розпочинає працю над дисертацією “Біе АиГГа8$ші£ 1е$ ЬеЬеш пасЬ сієш Еуап^еіішп ипсі І ВгіеГе сіез НІ. ІоЬапез”. Вибір теми дисертації вказував напрям, який обрав молодий богослов для дослідження глибин ТриєдиногоБога і Божого буття.

1916-1917 Богослов Сліпий складає екзамени з морального та пасторального богослов'я, катехитики, гомілетики та літургіки.

1917 (ЗО вересня). Йосиф Сліпий отримує свячення з рук Митрополита АндреяШептицького, котрий повернувся із заслання в Сибір. Свячення уділялись в Уневі, в монастирі отців Редемптористів, де архидияконом в той час був о.Йосиф Схрайверс. Нижчі і дияконські свячення були виконані у Львові. Перша Служба Божа Йосифа Сліпого відбулася 1 жовтня в Уневі.

1917 Отець Йосиф повертається до Інсбруку, щоб продовжити навчання. Він готується до іспиту з догматики (жовтень).

1918 Отець Йосиф Сліпий отримує академічний ступінь доктора з св. Богословія (10 червня). По дорозі до Львова отець-доктор Сліпий бере участь у Велеградському Унійному З ’їзді, організованому архиєпис- копом Стояном. Митрополит Андрей призначає Йосифа Сліпого капеланом сестер-василіянок у монастирі в Словіті. По дорозі заїзджає до Заздрості і там має першу у рідному селі Службу Божу.

1918 (листопад) - 1919 (липень) Триває українсько-польська війна. Йосиф Сліпий продовжує навчання в Інсбруку, пише німецькою мовою габілітаційну працю „Вчення візантійського патріарха Фотія про Пре­святу Трійцю44, на філософічному факультеті. Тут вивчає філологію, мистецтво і досліджує догматичне питання про Пресвяту Трійцю в східному богослов’ї. Написану працю потрібно опублікувати для обго­ворення науковцями. Протягом 1920-1921 років дослідження Йосифа Сліпого “Вчення про Пресвяту Трійцю візантійського патріарха Фотія” друкується в 2еіІ8сЬгіЙ католицьких теологів і отримує дуже прихильні рецензії в католицьких і протестантських: французьких, німецьких та англійських виданнях.

1920 (листопад) Йосиф Сліпий виїжджає до Риму для продовження навчання в університетах Григоріанум (дворічні богословські курси),

7

Анджелікум та Орієнтальному інституті. Вивчає поглиблено німецьку, французьку, італійську, російську, польську та англійську мови.

1920 (грудень) - 1921 (квітень) В Римі перебуває Митрополит Андрей Шеп- тицький. Він здійснює подорож з метою знайти політичну підтримку для відновлення незалежності Східної Галичини. Отець Йосиф Сліпий супроводжує Митрополита у різних візитах до політиків і дипломатів та у відвідинах музеїв і церков.

1922 (червень) Йосиф Сліпий захищає на латинській мові працю “НачалоДухопоходження у Пресвятій Трійці” та здає додатковий екзамен і отримує звання “магістер агрегатус” в Григоріянському університеті- це дорівнювало ступіню приват-доцента.

(6-9 серпня) Йосиф Сліпий бере участь у Велеградському Унійному З ’їзді. Про враження від з’їзду друкує статтю в “Ниві”. Він пише: “Правда одинока є в силі заспокоїти ум чоловіка, і тому, коли вона є неясною або й не є правдою,то всі старання пороблені іншими, навіть найчеснішими дорогами.., остануть без успіху.”

(серпень) о. проф. д-р Йосиф Сліпий повертається з студій в Римі, Митрополит Шептицький на підставі його праць призначає його професором догматичного богослов’я в Духовній Семінарії у Львові.

(вересень) Йосиф Сліпий розпочинає видання квартальника “Богословія”. стає його постійним редактором (журнал виходить до 1939 року, в 194" році вийшов один номер).

1923 (6 травня) Йосиф Сліпий захищає габілітаційну працю “Вчення про Пресвяту Трійцю візантійського патріарха Фотія в Інсбрукському університеті - це дає йому право викладати в університетах. Стає співзасновником Львівського Богословського наукового товариства . Пише для нього статут і гуртує навколо себе науковців. Друкує в журналі “Нива” велике дослідження “Фотій і Р і і^ и е ”.

1924 (31.07,- 3.08.) Йосиф Сліпий бере участь в 4-тому Унійному Конгресі у Велеграді. Виступає з доповіддю “Значення святого Томи для справи з’єднання. В цій праці він ставить питання богословсько-ідеологічних розходжень між Сходом і Заходом.

1925 Митрополит Андрей Шептицький призначає Йосифа Сліпого ректоромДуховної Семінарії у Львові та деканом богословського факультету. Отець-доктор друкує в квартальнику “Богословія” статтю “Святий о. д-р Йосиф Сліпий - ректор Львівської Духовної Семінарії.

Церква Святого Духа і будинок Духовної Семінарії

9

Тома з Аквіну і схоластика”. До ювілею священномученика Йосафата Кунцевича видає збірник, в якому серед інших друкує свій нарис “Богословське образовання і письменна творчість св. Йосафата Кунцевича”.

1926 Ректор Йосиф Сліпий започатковує видання “Аскетичної бібліотеки”, котра мала служити християнському, а особливо, священичому вихованню. До цієї серії ввійшли: молитовник “Христос — наша сила‘\ в якому, крім молитов, були вміщені роздуми для духовного вдосконалення богословів, а також, “Правила для питомців Духовної Семінарії“.

В журналі “Богословія” о.-проф. Сліпий друкує монографію “Про молодечий вік Митрополита”.

1927 Йосиф Сліпий розпочинає друк серії монографій про визначні історичніпостаті нарисом “Життя єпископа Луцького Йосифа Боцяна.”

За дорученням Митрополита Андрея працює в Комісії над створен­ням Статуту Богословської Академії.

1928 Митрополит Андрей затверджує Статут Богословської Академії (22 лютого). Митрополит видає з цієї нагоди окрему креаційну грамоту.

1929 Отець доктор Йосиф Сліпий стає ректором Львівської Богословської Академії (14 квітня). Урочиста інавгурація Праць Академії відбу­вається 6 жовтня 1929 року. Програмну доповідь “Значення і устрій Академії” виголошує о.-ректор.

1929 Йосиф Сліпий подає ініціативу створення організації студентського товариства “Обнова” та “Українського Католицького Союзу”.

1930 Йосифа Сліпого обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка (17 лютого).

1931 Йосиф Сліпий стає заступником голови “Українського КатолицькогоСоюзу”. Організовує видання тижневика “Мета”, “Христос - наша сила” та літературно-наукового щомісячного журналу “Дзвони”, опікується їх фінансуванням.

1932 При ЛБА відкриваються філософський факультет і Музей релігійних старожитностей. Ректор Йосиф Сліпий виголошує промову, де гово­рить, що відкриття цих інституцій дозволяє ввести викладання архео­логії та історії мистецтва. В квартальнику “Богословія” ректор друкує статтю “Реформа богословських студій”.

10

1933 Ректор ЛБА організовує відзначення Академією 300-ліття від дня смерті Мелетія Смотрицького (20 грудня). Львівська Духовна Семінарія відзначає своє 150 ліття. Отець-ректор виголошує огляд подій у житті Семінарії з перспективи прожитих років.

1934-1935 У Львівській Богословській Академії навчається 360 студентів.

1934 Й.Сліпий здійснює подорож до Святої Землі. Враженнями від палом­ництва він ділиться з семінаристами на щомісячних бесідах. Друкує нотатки про подорож у часописі “Мета” та видає книжку “Паломництво до Святої Землі” у серії “Аскетична бібліотека Греко-Католицької Ду­ховної Академії у Львові.

1935 (6 травня). Отець Йосиф Сліпий з благословення Митрополита Андрея Шептицького стає крилошанином і архидияконом-митратом Митропо­личої капітули.

1935 Й. Сліпий здійснює подорож до Англії, яку описує в книзі “Подорож по Англії”. Друкує в журналі “Дзвони” розповіді про “Кембрідж і Оксфорд”. Пише праці на теологічні, філософічні, літературні та історичні теми, а також про мистецтво і церковне право. Видає серію книжок “Праці Греко-Католицької Академії”.

1936 3 ініціативи Й.Сліпого у Львові відбувся Унійний Конгрес, присвячений 300-літтю смерті Київського Митрополита Йосифа Виньямина Рутського. Йосиф Сліпий виступає з дискусійною доповіддю “Погляд на нез’єдинені і з’єдинені Церкви Сходу і догматичні різниці між ними.”

1937 Йосиф Сліпий, будучи в Римі, відвідав Сицілію. Нотатки подорожі друкує в журналі “Дзвони” і видає книжку “Подорож по Сицілії”.

1938 Львівська Богословська Академія відзначає своє 10-ліття. Інавгураційнупромову виголошує ректор академії о. д-р проф. Йосиф Сліпий. Він наголошує, що Академія на порозі відкриття третього факультету - правничого. Попереду - відкриття Українського Католицького Університету.

1939 Початок Другої світової війни. 14 вересня кілька німецьких бомб впало на Львів. Одна з них руйнує семінарську церкву Святого Духа, бібліотеку БНТ та архів. (Під руїнами загинув один студент.)

Припиняє свою діяльність Богословська Академія, Духовна Семінарія, Богословське Наукове Товариство. Приміщення семінарії перетворюють в гуртожиток університету. Руйнують пам’ятник Митрополитові в городі і статую Матері Божої на подвір’ї Академії.

11

Архиєпископ Йосиф Сліпий

Ректор, частина професорів і настоятелів поселяються в примі­щеннях на Святоюрській горі.

1939 На прохання Митрополита Андрея Шептицького та з благословення Папи Пія XII о.д-р Йосиф Сліпий призначений екзархом на Східну Україну і хіротонізований архиєпископом Серрейським з правами наслідства Галицької митрополії. Хіротонія відбувалася таємно (22 грудня). Відкрито свячення проголошені аж 14 січня 1942 року.

1941 Органи НКВД вриваються в Митрополичі палати на пл. св. Юра. Архиє­пископ Йосиф Сліпий разом з працівниками митрополії стоїть перед церквою Святого Юрія в очікуванні розстрілу (22 червня).

1941 Німецькі війська вступають у Львів Вони дозволяють відновити діяль­ність Богословської Академії і Богословського Наукового Товариства, Йосиф Сліпий керує відновленою ЛБА і є деканом філософського факультету. Деканом богословського факультету - о.гіроф. Ярослав Левицький. Створена Комісія по підготовці Святої Літургії україн­ською мовою. Йосиф Сліпий допомагає хворому Митрополитові Шен- тицькому проводити синодальні наради.

1942 Виходить останній номер відновленого журналу “Богословія”. Головнийредактор Йосиф Сліпий друкує серед інших матеріалів свою статтю “Обрядова однообразність”, де з наукової точки зору і з глибоким знанням справи підходить до питання обрядовості.

1943 (5 грудня) Львів відзначає 300-ліття беатифікації священномученика Йо­сафата. На святковій академії виступає Архиєпископ Йосиф Сліпий. Він у своїй промові змальовує духовну велич св. Йосафата та його безмежну відданість Христові і його заповітові про “Одно стадо і одного пастиря” на українській землі.

1944 (1 листопада) Помирає Митрополит Андрей Шептицький. АрхиєпископЙосиф Сліпий вступає в права Митрополита. Продовжує започат­ковану Митрополитом Андреєм справу боротьби за визнання державою Української Греко-Католицької Церкви. До Москви виїзджає делегація від УГКЦ з грішми для поранених і щоб вияснити з Комітетом у справах релігії при Верховній Раді СРСР ситуацію з реєстрацією УГКЦ (делегацію очолює о.Климентій Шептицький).

1945 (6 квітня) У газетах з’явилася наклепницька стаття Ярослава Галана(псевдонім - Росович) “3 хрестом чи ножем”, в якій він звинувачує УГКЦ в співпраці з німцями і робить її ворогом народу.

Митрополит Йосиф Сліпий заарештований в ніч з 10 на 11 квітня органами НКВД. Ордер на арешт №2520 від 11 квітня 1945 р. Слідча

13

І

14

Шля

хами

ка

торг

и Бл

ажен

нішо

го

Йоси

фа

Сліп

ого

справа №148372. Звинувачення: агент Ватикану, організатор антисовєт- ської роботи уніатського духовенства, шпигун німецький. Слідство проводили в тюрмі на вул. Лонцького у Львові, звідти Митрополита- в’язня переправляють до Київської тюрми на вул. Лук’янівській (12 травня 1945 р.).

1946 Йосифа Сліпого судить воєнний трибунал (З червня). Вирок (винесений при закритих дверях) - 8 років виправно-трудових лагерів, 3 роки позбавлення прав і конфіскація майна. Місце відбування присуду - Сиблаг. З Києва Йосифа Сліпого перевозять до Московської Луб’янки, Умови етапу були дуже важкі і Митрополит перестудився, крім того чяхворі в на дизентерію.

Етапи: Маріїнське Кемеровської області - тут Митрополит-в’язень працював на фабриці, де плели рукавиці. Дістав запалення легенів і дизентерію (але йому відмовили в стаціонарному лікуванні й відправили на подальший етап).

Новосибірськ - “...їдуть на заслання... то триває місяцями. Заки каторжник приїде, то такий вимучений; при різних нагодах пересідки, різні сторожі, голод, холод... Приїде на етап страшно худий, висна­жений, змучений і до рапавих дощок, зимних як лід, прикутий. Вже крім самого вигнання, та фізична мука добиває людину...”, - пише Йосиф Сліпий в “Гомілії про заслання св. Климентія Папи.”

Боїми - тут Митрополита штовхнули злочинці і він зламав руку (“іншим ламають ребра, а вам зломили тільки руку”, - сказав лікар).

м. Кіров в Росії- в групі на етап нараховувалось до 40 чоловік, серед них три священики і два єпископи Сліпий і Чарнецький.

1947 Митрополита Йосифа Сліпого відсилають в лагер на Печорі. До лагеру в’язні від станції йшли пішки болотистою дорогою. Болото місцями сягало до колін. В’язні були з ’єднані наручниками по троє. В грудні знову етап до таборів Інти. Митрополит захворів у дорозі і його залишають в лагері Косью в лазареті. “Майже місяць добирались до цього лагеру, Блаженніший був страшний - хворий, у гарячці”, - зга­дує Фердінанд Цеппіхаль.

1948 Ін т а -в ’ язня Йосифа Сліпого пересилають у табір ближче до Полярногокола. (“...Митрополит сидів втомлений на своєму наплечнику... несподівано до кімнати ввірвалися два парубійки, очима розглянулись по присутніх. В одну мить прискочили до Митрополита і знову щезли.

15

Разом з ними щез багаж Владики. Князь Церкви лежав на підлозі з його уст і носа сочилася кров.” - Спогади проф. Гросбауера, австрій­ського громадянина).

1948-1949 В Потьмі Мордовської АРСР-лагер І, важко хворого Митрополита назначають у табір для туберкульозних. Згодом переводять у табір №385-23 у Темяковському районі Мордовії.

1950 В ’язня Йосифа Сліпого відправляють етапом до Києва свідчити в суді, згодом повертають знову в Потьму до 8-го інвалідного лагпункту. а потім до 14 лагпункту, де він перебуває до 1953 р.

1953 Помирає “вождь всіх народів” Йосиф Сталін (5 березня). Цього ж року(11 квітня) закінчується термін заслання Митрополита Йосифа Сліпого. Його викликають на Комісію в Потьму (15 травня), де знову запропонували підписати православ’я і обіцяли відновлення титулів і можливе надання найвищих духовних титулів в Російській Право­славній Церкві. Митрополит Йосиф Сліпий рішуче відмовляється. Його відправляють у Маклаківський будинок інвалідів в с. Кузьминка Єнісейського району, Красноярського краю.

(червень) Йосифа Сліпого викликали до Москви для переговорів з генералом Жуковим у справі налагодження контактів з Ватиканом. У Москві Митрополит перебуває три місяці. Митрополит-в’язень має дві зустрічі з генералом Жуковим, котрий пропонує йому написати працю про історію УГКЦ в СРСР. Для цього Сліпому дали можливість користу­ватися найбільшою бібліотеою СРСР ім. Леніна.

1953-1955 Після ліквідації Берії, який планував бути наступником Й. Сталіна. Митрополита знову відправили жити на поселенні в с. Маклаково, коло Єнісейська в Сибірі, в дім інвалідів. Тут Йосиф Сліпий продовжує писати вступну частину до “Історії Вселенської Церкви на Україні”.

1954 Начальник дому інвалідів пише донос, що в’язень Сліпий відправляє таємно Службу Божу в пральні. Після виклику до уповноваженого КГБ Йосиф Сліпий міг служити тільки в себе в кімнаті. Він пише і передає послання до вірних на Україну: на Різдво і на Великий Піст. Послання дійшли і переписувались та розповсюджувались між вірними. Відсилає до Міністерства внутрішніх справ СРСР вступ до “Історії Вселенської Церкви на Україні”. Відповіді не отримав.

1955 Йосифа Сліпого відправляють до лагера в Кузьмінки. Митрополит про­довжує писати з пам’яті і привезених книжок “Історію Вселенської Цер­кви на Україні” - написав 5 томів. Виклад зробив до початку XVIII ст.

16

1957 Папа Пій XII з нагоди 40-ліття священства Йосифа Сліпого пославпривітання Митрополитові на заслання (25 грудня). Лист не дійшов.

Митрополит знову в с. Маклаково коло Єнісейська в домі інвалідів. Весною приїхав начальник Київського слідчого відділу з Краснояр­ськими КДБістами. Зробили обшук (19 червня ) і Митрополита заарештували із конфіскацією всього майна і рукопису історії, Ісповідника віри відвезли до Єнісейська на слідство, а через кілька днів - до тюрми в Красноярську.

1958 Йосифа Сліпого з тюрми в К расноярську везуть до Києва, де проводилось слідство (вереснь). Слідство закінчене в травні 1959 року. 15-І7 червня 1959 року - засуд на підставі ст.7, ч.І і ст.9; ЗКВ - на 7 років. Разом з Митрополитом судили о. Іллю Блавацького і о. Миколу Ревтя, котрі передавали переписані вручну копії “Історії” і “Послання” на Україну. Етапом Митрополита-в’язня відправили на Камчатку.

1959 Йосиф Сліпий в Тайшетських таборах.1960 Митрополит в Потьмі в спецтюрмі - (“Переїзд - це худобячі вагони

набиті в’язнями, обставлені вартовими вежами, кулеметами освітлені прожекторами. Крізь маленьке заґратоване вікно, розміром 10 см, видно безкраї простори Сибіру”, — Авраам Шифрін, Мюнхен). Він проходить через пересильні пункти: Свердловськ, Чуни, Новомунки, Тайшет.

1960 Митрополита-в’язня везуть до Києва (грудень). Там йому пропонують написати вимоги “максимум і мінімум” до уряду. Намовляють Митрополита виступити з відозвою проти Папи і проти націоналістів за кордоном. - “Ви знущаєтесь наді мною і над моєю Церквою, нищите руйнуєте все, що є і ще хочете, щоб я виступав проти тих, які спів­чувають зі мною і бороняться”;- відповідь Блаженнішого.

1962 Верховний суд СРСР визнав Й. Сліпого за особливо небезпечного злочин- ця-рецидивіста. Його відправляють з Києва до Мордовії (27 вересня).

У табір пос. Явас в Мордовії, Митрополит прибув етапом хворий на запалення легенів.

З нагоди своїх уродин Митрополит-в’язень пише Пастирський лист до вірних в Україні.

1963 Митрополит УГКЦ Йосиф Сліпий звільнений за клопотанням Папи Йоана XXIII та президента США Джона Кеннеді (26 січня ).

(■4 лютого) В Москві, перед виселенням до Риму, Митрополит вимагав дозволу попрощатися з родиною. Під виглядом родини приїхав ігумен ЧНІ,

17

настоятель монастиря в Тернополі, о. Василь-Всеволод Величковський. У готельному номері Митрополит висвятив його на єпископа Луцького і назначив своїм місцеблюстителем. Митрополитові Йосифові Сліпому видали дипломатичний паспорт - без права повернення до Львова.

(4 лютого) Звільнений Йосиф Сліпий разом із супроводжуючими його представниками Ватикану і КДБ виїхав з Москви поїздом до Риму. Проїжджати через Львів заборонили, тому їхали через Брест, Прагу і Відень (тут зупинились на два дні).

(9 лютого) Митрополит Йосиф Сліпий прибув до м.Орте в Італії, де його зустрів особистий секретар Папи - Доріс Каповілля. Того ж дня приїхав до Василіянського монастиря в Гроттафсрраїа. Туї його зустріли Кардинали Чіконіяні, секретар Ватикану та теста-секретар Конгрегації Східних Церков.

(10 лютого) Митрополит зустрівся з Папою Йоаном XXIII. Йосиф Сліпий дарує Папі карту СРСР з позначкою концтаборів, де він перебував.

(З березня) Митрополит закликає у Великодньому посланні всіх українців “...зберігати єдність за всяку ціну і, хоч розкидані скрізь, то все ж об’єднані в Євхаристії і у Великодній вірі, вираженій словами “Христос Воскрес!”

(28 березня) Митрополит Йосиф Сліпий вперше після 18 років каторги присутній на Конференції українських єпископів.

(травень) Перший публічний виступ Митрополита на святкуванні 1100-ої річниці початку місіонерської діяльності св. Кирила і Методія серед слов’янських народів. У гомілії “Св. Кирило і Методій” Митрополит охарактеризовує найважливіші моменти їх праці, їх героїчні чесноти, релігійні переконання і методи місійної праці.

(11 жовтня ) Йосиф Сліпий виступає на Другому Ватиканському Соборі і у присутності двох з половиною тисяч делегатів з усього світу закликає піднести Українську Греко-Католицьку Церкву до Патріаршої гідності. Собор одностайно його підтримав.

(25 листопада) Заходами Блаженнішого, наших мирян та духовенства мощі св. Йосафата помістили в крипті собору св. Петра. Митрополит видає грамоту на заснування Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія. Відновлює Богословське Наукове Товариство і видання журналу “Богословія”.

(23 грудня) Й. Сліпий отримує титул Верховного Архиєпискогіа, затвер­джений Папою Павлом VI. Верховний Архиєпископ і Патріарх мають

18

Патріарх Йосиф серед учнів Української Малої Семінарії в Римі. 1972 р.

Церква Покрова Пресвятої Богородиці, Мельбурн. 1968 р.19

однакові права, та слово “Патріарх” в сучасній канонічній термінології стало назвою первоієрарха помісної незалежної церкви. На Соборі, як гості, були присутні представники Московської Православної Церкви - протоєреї-професори Ленінградської Богословської Академії В.Боровой, Л.Воронов, і отці Я.Ілліч, Н.Афіногенєв. Вони не мали права голосу, та протестували проти такого рішення.

1964 Архиєпископ Йосиф, продовжує писати розпочаті в 1927 році історичнімонографії: “Митрополит і кардинал Ісидор” і “Царгородський Патріарх Григорій III Мамме”.

Перед третьою сесією Другого Ватиканського Собору українські єпис­копи створюють “Конференцію Українських Католицьких єпископів” щоб продовжити заходи для створення Києво-Галицького Патріархату .

Папа проголошує Декрет про Східні Католицькі Церкви (21 листопада).1965 Йосиф Сліпий стає четвертим кардиналом за всю історію України (22

лютого). Є дві версії отримання кардинальського титулу - таємно1949 р. і 22 лютого 1965. (В ст. “Невизнаний патріарх” Богдана Малини передрук з журналу ПІК; 2000 р. надали титул кардинала в 1949; в кн. Василя Ленцика “Визначні постаті Української Церкви...” - в 1960 році).

1965 3 благословення Кардинала Йосифа відкривається осередок монахів Сту-дійського уставу, проголошений офіційним Декретом. Папа Павло VI іменує верховного Архиєпископа Кир.

1966 Архиєпископ Йосиф пише Устав і Правила громади Святого Духа. Він стає Членом правної Кодифікаційної комісії для Східних Церков. Глава УГКЦ ставить питання про створення Українського Патріархату.

1967 Архиєпископ Сліпий відкуповує будівлі і храм св. мучеників Сергія і Вакха.В храмі зберігалася чудотворна ікона Жировицької Матері Божої з XV століття. Комплекс знищений і потребує ремонту.

1969 Відбувається посвячення церкви Святої Софії в Римі (27 вересня). На посвяченні храму Патріарх Йосиф Сліпий сказав: “...завдяки жертвам цілого українського Божого люду, зокрема, його мирянства і моїм смиренним трудом здвигнувся Український Католицький Університет- вогнище науки. Собор Святої Софії - знак і символ незнищимості Божого храму на Землі, місце молитви, монастир Студитів - вічно горіючий острівець християнської праведності і східного християн­ського монашества й благочестя!”

(29 вересня - 4 жовтня) Архиєпископ Йосиф Сліпий скликає і проводитьIV Синод єпископів УГКЦ. На Синоді була розглянута Конституція

20

УГКЦ з патріаршим устроєм та вибраний постійний Синод. Єпископи УГКЦ (19 з 21) звернулися до Папи з проханням присвоїти титул Патріарха Архиєпископові Йосифу Сліпому.

1968-1973 Патріарх Йосиф Сліпий здійснює поїздки для відвідин українських вірних на поселеннях, щоб нав’язати з ними релігійне спілкування та пожвавити церковно-релігійне життя. Він відвідує: Канаду, Америку, Колумбію, Венесуелу, Перу, Аргентину, Парагвай, Бразилію, Австра­лію, Нову Зеландію - протягом 1968 року; Португалію, Німеччину, Японію - в 1977 році (всього 18 країн).

Блаженніший бере участь в Євхаристійних Конгресах - Бомбеї (Індія) в 1964 р., в Боготі (Колумбія) в 1968 р., в Мельбурні (Австралія) в 1973 році.

1970 Папа Павло VI Декретом затверджує створення української парафії при церкві св. Сергія і Вакха (8 вересня).

1971 Папа Павло VI присилає лист-відмову на прохання єпископів УГКЦ про присвоєння титулу Патріарха Архиєпископові Йосифові Сліпому.

1971 Архиєпископ Йосиф Сліпий приїзджає до СІЛА на засідання СКВУ (лютий). Він пише Звернення до українців Канади: “Ви мусите три­матися разом однією мовою, однією вірою в Христа, однією молитвою, однією системою богослужіння, одним обрядом, однією національною українською свідомістю, однією великою любов’ю до нашої спадщини князів і воїнів, до нашої культури, літератури, мистецтва, до наших традицій і звичаїв державницького правління, скріплених нашою історією багато століть”. Потрібно “засвідчувати єдність української нації в усіх країнах її розкинення”.

(23 жовтня. На Папському Синоді єпископів Патріарх виголошує доповідь “Церква мучеників” про переслідування Української Церкви і народу.

(30-31 жовтня) Патріарх Йосиф посвячує відновлений храм та затверджує парафію св. Сергія і Вакха. В ці дні відбулися урочистості з нагоди 375-ліття Берестейської та 325-ліття Ужгородської Уній. Відкри­вається Музей українського мистецтва і готельний комплекс при парафії св. Сергія і Вакха.

1973 На Святій Літургії в Римі в соборі св. Петра о. Гриньох, колишній капелан ОУН-УПА грецькою мовою вперше поминає Йосифа Сліпого як Патріарха. З того часу всі церкви виголошують такий титул.

Патріарх Йосиф скликає Синоди українських єпископів у 1971, 1973, 1978,1979 рр. Римська Курія не визанає рішення Синодів правосильними.

1975 Старанням Патріарха Йосифа відновилося видання літературно- наукового журналу “Дзвони” і церковно-суспільного журналу свяще­нячого Товариства св. Андрея “Нива” (липень).

Патріарх Йосиф організовує філії УКУ в різних країнах, зокрема, в Буенос-Айресі, у Лондоні, в Філадельфії, Вашингтоні, Чікаго. То­ронто, Монреалі.

Іван Павло І, ставши апостольським намісником, без вагань збирався затвердити титул Патріарха Главі Української Греко-Католицької Церкви. Та помирає через місяць, не встигнувши це зробити офіційно.

Кароль Войтило, Іван Павло II. не має нічого проти присвоєння Патріаршого титулу, але не поспішає затверджувати його.

1976 Патріарх Йосиф Сліпий видає Грамоту про заснування Духовної Семінарії св. Софії в стінах УКУ (21 вересня).

1977 Архиєпископ Йосиф Сліпий висвячує на єпископів о. Івана Хому,о. Любомира Гузара - студита та о. Івана Чміля - салезіянина.

1978 Кардинал Йосиф звертається до всіх кардиналів, визначних церковних діячів і до акредитованих при Апостольській Столиці державних пред­ставників з інформацією про величезні втрати і переслідування УГКЦ та з проханням підняти публічну думку проти наступу комунізму (серпень).

1980 Папа Іван Павло II скликав Надзвичайний Синод українських єпископів,де було проголошено про вибір Філадельфійського митрополита Івана Мирослава Любачівського коад’ютором Патріарха Йосифа Сліпого. Патріарх Йосиф скликає Синод, на якому вибирають кандидатів на митрополита Філадельфійського і єпископа для Чікаго (25 листопада).

1970 -1981 Патріарх Кардинал Йосиф Сліпий пише свій Заповіт, в котрому роздумує про дальшу долю Української Церкви та її розвиток, над різними аспектами церковного і суспільного життя.

1981 Патріарх скликає черговий Синод УГКЦ, на якому прийнята Деклараціяпро неканонічність і недійсність Львівського собору 1946 року по ліквідації УГКЦ (25 листопада і 2 грудня).

1984 Помирає Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Йосиф Слі­пий (7 вересня), визначний громадський діяч і церковний подвижник.

1991 Реабілітований посмертно бувший в’язень таборів ГУЛАГу Йосиф Сліпий (17 квітня ).

1992 Повертається на рідну землю (через 47 років) Патріарх Української Греко-Католицької Церкви, Кардинал Йосиф Сліпий (27 серпня). Похований у крипті собору Святого Юрія у Львові.

Інститут Історії Церкви.

22

СЛОВО БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА ЙОСИФА з ув'язнення у 70 років з дня народження

“АЗ, ЙОСИФ, УЗНИК ХРИСТОВ - Я, Йосиф, В’язень задля Ісуса Христа до всіх моїх вірних у Христі Ісусі, в Україні і в розсіянні сущих. Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. Дякую Богові моєму при кожній думці про вас. І молюся у всіх моїх молитвах за всіх вас, сповнений радости... Я повністю вірю, що Христос, який зачав у вас добре діло, його таки довершить... Мені можна так про всіх думати, бо ношу вас у своєму серці, бо ви всі є причасниками моєї благодаті, так у моєму ув’язненні, як і в моїй обороні, як і в укріпленні Євангелія. Бог мені свід­ком, що я тужу зі всіми вами у щирій любові Ісуса Христа... (Филип. 1, 3-8).

Року Божого 1945, в місяці квітні, дня 11-го, після обшуків на Святоюрській Горі й в Духовній Семінарії, переведених чужими окупа­ційними властями, почався мій новий шлях життя. Був це час страшної всенародної скорби. Здавалося, що всі сили пекла спряглись, щоб обернути мою Рідну Землю в руїну, Церкву в попелище, а вірних моїх в новітніх рабів. Воєнна хуртовина, що як нищівний вал два рази про­котилася по всій нашій Батьківщині, залишила спустошення, страхіття і незлічимі жертви, яким не було видно кінця. Одні з наших вірних шукали рятунку на чужій незнаній землі, другі у геройській і одчайдушній боротьбі боронили кожного її клаптика й кожної дрібки волі, щоб врятувати їх перед напасниками... Інших гнано на смерть у фронтовий пекельний вогонь за чужу, не українську і не християнську справу. Для мене почався шлях в ’язня. Та не для мене одного; я був тільки одним із сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят. Мене виривано із гущі повірених мені вірних, їх виривано від рідної потом їхнього чола і кервавицею рук багатьох поколінь зрошеної землі, з рідної, зцілілої від війни хати, з їхніх піль, лісів і дібров... Моє слабе та схороване тіло було в руках супротивників-переможців, моя душа була вільна, вона блукала серед моїх вірних і здригалася на вид їхнього нещастя, нужди, болів і терпіння... Сотні тисяч невинних людей, вірних, мирян, духовників і владик виривано з землі й гнано серед невимовних умов у невідоме...

Мої Дорогі Брати й Сестри! Між тими сотнями тисяч були ваші дальші й ближчі рідні: батьки, матері, сестри, діти... їх тіла були знеможені, душа була міцною, і в цих душах всюди зберігався неоціненний скарб віри в Бога й любови до свого ближнього й землі своєї. Блукаючи отак серед

23

знедолених вірних своїх і синів мого народу, я, в'язень задля Ісуса Христа й Його Церкви Єдиної Святої, радів у горем прибитому серці, що не здійсню вались зловіщ і розрахунки ворога на те, що, вдаривши по пастирях, розбігнеться само стадо... Про свою долю не буду оповідати, щоб не нарікати. Вона така ж сама, як і доля сотень тисяч моїх і ваших братів і сестер. Нас водили на сонмища-суди, нас судили й карали, нас ламали, та не зламали... Бо з нами був усюди Дух Святий, Дух Істини й Бодрости, Дух Утішитель, і всі ми відчули Його силу й Його діяння, і всі ми зрозуміли й наявно пережили, як правдивим є заповіт Христа Сгіасителя: „Коли ж приведуть вас на судища, до урядів і перед власть імущі, не турбуйтеся, як і чим будете себе боронити або що маєте говорити, бо Дух Святий навчить вас тієї години, що треба говорити (Пор. Лк. 12, 11-12).

Не довелось мені в житті побачити свого столичного города Києва на Дніпрових горах... Та волею Божою, в якій наші поневолювачі були сліпим знаряддям, прийшлось мені бувати в ньому в гостях. Правда, не прийняли мене в Києві, столиці України, і в колисці тисячолітнього християнства й Христової Церкви на цілому європейському Сході, його колись світлі храми Господні, і тільки в думці своїй я йшов поклонитись до святих печер мощам святих праведників Христової Церкви. Замість того замкнулись за мною і за багатьома іншими тяжкі двері нових “мистецьких пам’яток” нових володарів на моїй землі, двері в’язниці... Не стрінув я в своїй столиці ні одної людини з українським серцем і українською душею... Мої в’язничні зустрічі були з чужими людьми, змістом життя і душі яких, якщо це можна звати людською душею, були насильство, моральні й фізичні знущання, неправда і лож, беззаконство і ненависть...

Дальша моя мандрівка завела мене волею незбагненного й мило­сердного Божого Провидіння у далекий Сибір, на холодні поля і пустелі Півночі... Коли після багатьох років скитання і трудів, немочей і болів, серед таких же, як я, багатотисячних вірних моїх синів цієї ж землі моєї рідної, гляджу на пройдений шлях і теперіш ню холодну й голодну дійсність, я благодарю Бога Всемогучого за всі Його дари й за ту любов, яка виростає в нужді, біді, горю, серед холоду і зимна. Благодарю Його за те, що надихнув такою силою і такою незбагненною вірою всіх отих менших братів мої\. З мого рідного столичного городу Львова пограбовані й гонені й переслідувані сестри монахині слали останній одяг для мене й для всіх нас, в ’язнів Христа ради...

24

Мої молодші співслужителі священики огортали мене своїми тур­ботами ... Мої молодші вірні-миряни-в’язні, хоч самі знеможені, виривали мені сокиру з рук, щоб помогти у вимаганій виробничій фізичній праці серед снігів і бурі... Яка ж благодатна ця Сибір для нас усіх, для учнів Христових, для росту й життя Христового Царства. Вона, колись пустеля, днесь пересякла потом закатованих, та непереможених синів поневоленої країни. Із закутої в сніги й морози землі чужої неслись не тільки нарікання й лайки, з неї піднімалися і піднімаються по сьогодні слова тихої і щирої молитви до Всевиш нього. На ній, у різних закутках і вертепах її приноситься, вже десятки років нова жертва Тіла й Крови Господньої, на ній родилась і жила помічна духовна ш кола для виховання нових служителів Христа. Ота Сибірська земля побачила нову справжню людину, справжніх християн, справжніх вірних синів Христової Церкви... Із цього Сибіру з далекого заслання, мої думки несуться до Вас, моїх рідних. Прийміть мої думки й мої мовчазні слова, як мій дар для Вас в день мойого 70-ліття життя і 17-ліття мого заслання.

Мої Дорогі, Брати мої, молю вас я, в ’язень у Господі: „Жийте дос­тойно того покликання, до якого Вас покликано. З усякою смиренністю і злагідливістю, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові: стараючись зберігати єднання духа у тісному зв’язку миру. Одно тіло, один дух... Один Господь, одна віра, одно хрищення, один Бог і Отець усіх, що є над усіми й через усіх і в усіх нас” (Пор. Еф. 4,1-6).

„А далі, браття мої, кріп іться в Господі й в потузі сили Його: Зодягніться в увесь збройний виряд Божий, щоб ви могли встоятись проти всіх затій диявольських. Бо ж ми не маємо боротися проти тіла й крови, але проти потуг і брутальної сили й проти світоволодітелів темряви цього світу... Тому то, прийміть всю Божу зброю, щоб ви могли протиставитися в дні грози й, одолівши все, встоятися. Вставайте, отже, підпоясавши бедра ваші правдою і зодягнувши на себе панцир справедливості... А понад усе візьміть в руки свої щит віри, бо в ньому зумієте загасити всі розпалені стріли лукавого, і шолом спасення візьміть і меч духовний, тобто БОЖЕ СЛОВО” (Пор. Еф. 6, 10-11).

Мої Дорогі Брати! Живіть гідно у благовісті Христовій, щоб я, чи як ще вийду та вас побачу, чи то залишуся далеко, про вас тільки почув, що ви міцно стоїте в одному дусі й однією душею співборетесь у вірі Благовісті. І що ви в нічому й нічим не даєте себе застрашити вашими ворогами. Для них нехай це буде знаком погибелі, а для нас знам’ям спасення, і то спасення від Бога. „Бо нам дано щодо Христа, не тільки в

25

нього вірувати, але й за нього страждати. Вам приходиться вести цю саму боротьбу, як ви її на мені бачили і так, як ви тепер про мене чуєте”(Пор. Фил. 1, 27-30).

„Будьте витривалі в молитві... Моліться при цьому й за нас, щоб Бог відчинив нам двері слова для проповідання таїнства Христа, задля якого я несу і в’язницю і кайдани” (Пор.Кол. 4, 3-4).

„Тепер же я радію у моїх стражданнях за вас і бажаю в моєму смертному тілі доповнити те, що ще не достає терпінням Христа за Його Тіло, котрим є ЦЕРКВА... Я став з волі Божої її слугою..., щоб голосити вам благовість Господню - оцю таємницю, що від початку віків і родів залишалась закритою, а тепер сталась об’явленою Його святим... Це є Христос в вас самих, надія на прославу. Його ми проповідуємо... Та й я для цього саме труджуся і борюся за поміччю Його сили, яка діє в мені з незвичайною потугою” (Пор. Кол. 1, 24-29).

„Бо хоч тілом я далеко від вас, та духом я з вами, й я тішуся, бо бачу вашу непохитність і вашу віру в Христа... Бо в Ньому живе вся повнота Божества... І ви будьте сповнені Ним, бо Він Голова всієї Сили, і могутности, і власти...” (Пор. Кол. 2, 5-Ю).

Я гак хотів би, щоб ви зрозуміли, що те, що сталось зі мною, вийшло більше на користь Христової Благовісті. Всім судам, і всюди на кожному кроці стало наявним, що мої кайдани несу Христа ради. Більшість моїх братів у Господі мої кайдани підтримали на дусі й скріпили їх у відвазі, ще більше безстрашно засвідчувати й вістити Слово Боже... Моя надія і моє уповання, що я не постидаюсь, але, як завжди, так і тепер, очікую, у повному довір’ї, що Христос прославиться в моєму тілі, будь то через моє життя, будь то через мою смерть. Бо для мене життя - це ХРИСТОС, а смерть - ВИГРАШ.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде зо всіма вами.

Дано на чужині-засланні в дні мого народження,Року Божого 1962-го, 17-го дня, місяця лютого.Ваш брат Йосиф - У зник Христа ради,В ’язень-Архиєпископ Митрополит. ”

26

ЗАПОВІТ БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА ЙОСИФА СЛІПОГО

МОЇМ ДУХОВНИМ ДІТЯМ, ВЛАДИКАМ, СВЯЩЕНИКАМ, МОНАХАМ І МОНАХИНЯМ І ВСІМ ВІРНИМ

УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ МИР У ГОСПОДІ І АРХИЄРЕЙСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ!

“Ще трохи, і світ мене вже не побачить” (Йо. 14,19), “Ще трохи, і ви не побачите мене більше...” (Йо. 16,16), бо “надходить година, коли вже і притчами не про­мовлятиму до вас” (Йо. 16,25). Залишаючи цей світ і “сидячи на санях”, як говорили ияічі предки, після 90-тикількалітнього життя молюся за вас, моє Духовне стадо і за весь Український народ, якого я сином і якому я старався ввесь свій вік служити словами прощальної Архиєрейської молитви Господа Нашого Ісуса Христа. Він бо для нас усіх і для всього світу є “путь, істина і живот” (Ио 14,6).

І тому, переставляючися у світ вічности, благаю Отця Небесного, щоб Він прославив Сина свого у вас, щоб ви спізнали Його “Єдиного, Істинного Бога” і Ним “посланого-ІсусаХриста” (Йо. 17,3), і щоб Він дав вам “Утішителя, який буде з вами по віки, Духа Істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами і буде в вас” (Ио. 14,16-17).

Разом з цією молитвою, прощаючися зо світом і всіми вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт!

“...Щоб ви не зневірилися...” (Йо. 16,1) і “Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!..” (Йо. 14,1).

І основне заповітую вам: “Щоб ви любили один одного... (Ио. 15, 12, 17) любов’ю, над яку більшої немає, що й готова життя своє віддати за друзів своїх...” (Пор. Йо. 15-13).

*

Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таїнственним Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними і матеріяльними скарбами вселюдського значення, визначували мій життєвий трудолюбивий шлях, моє думання і мою працю, на волі і в неволі.

Впродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа! Насамперед, в юних роках, був я добровільним Його в’язнем! Бо

27

народився я і був вихований в українській християнській, хліборобській, глибоко віруючій родині. Вона передала мені і защіпила в мені віру в Христа і любов до Нього! Тому, сьогодні, здоганяючи їх у потойбічному світі, “ідіже ність болізні, ні печалі, но жизнь безконечная”, з синівською вдячністю молюся за них! Батьки, християнська родина - це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому заповітую вам:

Збережіть, а де її розхитано, оновіть в Українському народі справжню християнську родину, як невгасаюче вогнище життя і здоров’я Церкви і Народу!

Добровільним в’язнем Христа був я і тоді, коли любов до Нього штовхнула мене на шлях здобувати знання і посвятитися науковій праці. Божому Промислові я вдячний за те, що запалив у мені цю іскру вже в ̂ моєму дитинстві, а старшому братові Романові зате, що став знаряддям цього Промислу, бо він навчав мене, п’ятилітнього хлопця, і завдяки цьому, ще заки почав я шкільне навчання, вмів я вже читати і писати, а Рідна Школа розпалила цю іскру любови до науки. З любови до науки залишався і далі добровільним в’язнем Христа, коли, відчувши покликання до духовного стану, рішився служити Христові.

Християнська Родина і Рідна Українська Школа - це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь!

Отож, заповітую вам:Відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні і в усіх країнах поселення нашого

Українського народу!У покликанні - служити Христові в духовному стані — виразно бачу Божу

руку. Відчувши в ньому Господній Голос і підтримуваний Господньою десницею, радів я, що міг, упродовж кількох десятків найкращих років життя, працювати, як добровільний в’язень Христа, бувши Його служителем, як науковець, богословський дослідник найбільшого об’явленого Таїнства, Троїчного Божого Життя й, зокрема, Третьої Божої Особи у Пресвятій Тройці, Духа Святого, Духа Істини, Утішителя і Жизні Подателя, що все сповнює, що в нас і в Христовій Церкві невидимо перебуває (пор. молитва “Царю Небесний”).

Надхненний Його благодаттю, служив я своїй рідній Церкві на тих постах, які поручав мені Глава і Батько нашої Церкви, Слуга Божий Митрополит Андрей, як професор та ректор Духовної Семінарії і Богословської Академії, чи, вкінці, як засновник Українського Католицького Університету тут в Римі...

28

Як той, що став добровільним в’язнем Христа, служив я українській богословській, колись так світлій, науці, стараючися воздвигнути її з руїни, оновити її, у свідомости, що Наука - це один з наріжних каменів-стовпів відродження і сили народу, а богословська наука - це євангельський заповіт Христа - “Ідіть і навчайте всі народи...” (Мт. 28,19). Наука є “остоєю для Церкви в нашім народі”, вона через свої научні і виховні установи є “виховницею народу”, бо через неї одиниця стає тим багатіша, чим сильніше опановує її ідея, що обнімає небо і землю, час і вічність, історію і сучасність, серце і ум...” (Пор. моє “Слово на відкритті Богословської Академії - 6 жовтня 1929 р.”).

Рефлектуючи отак над значенням і цінністю науки, в обличчі вічности, яка невідхильно зближається до мене, заповітую вам:

Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею і своїм знанням, будьте її служителями! Здвигайте храми науки, вогнища духовної сили Церкви і Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука - це їхнє дихання жизні!

*

Коли в 1939-му році почався новий “хресний ход” нашої Церкви і великий Святець та Геній-Мислитель, Сл. Б. Митрополит Андрей покликав мене до архипастирського служіння, іменуючи мене Екзархом Великої України в жовтні 1939 р., а в грудні цього ж самого року, враз із єпископською хіротонією , призначую чи мене своїм наступником, сприйняв я ці покликання, як поклик таємного Голосу Божого, що словами Христа кликав: “Гряди по мні...” (Йо. 1,44).

Зрозумів я також у цих хвилинах і бурях, що навістили нашу Церкву, що значило “йти за Христом”. Він бо сказав: “Іже хощет по мні іти, да отвержется себе, і возмет крест свой, і по мні грядет” (Мр. 8,34). Покликання до пастирської служби - це відречися себе самого, взяти хрест на свої плечі і йти слідом за Христом з любови до Христа, який також прорік, що “іже отвержется мене пред человіки, отвержуся його і аз пред Отцем моїм, іже на небесіх...” (Мт. 10,33).

Ось так ступив я на тернистий шлях мого дальшого життя. Почало бути дійсністю те, що вмістив я у своєму пастирському гербі- “Пер аспера ад астра”. Передо мною, наступником Сл. Б. Андрея і переємцем Його духовної спадщини і Його заповітів, простелився довгий шлях відречення, несення хреста і

29

свідчення Йому “пред чоловіки”, “в роді сем прелюбодійнім і грішнім” (Мр. 8,38). На цьому шляху могутня Божа Десниця помагала мені, в’язневі Христа ради, давати свідчення Христові, як це Він прорік своїм учням-послідовникам:“І будете мені свідками в Єрусалимі і в усій Юдеї та Самарії, і аж до краю землі...” (Ді. 1,8). Але на придорожніх стовпах мого шляху видніли інші написи: не Єрусалим, Юдея, Самарія, а Львів, Київ, Сибір, Красноярський Край, Єнісейськ, Полярія, Мордовія.., і так дослівно “аж до краю землі”.

Ув’язнення ніччю, тайні судилища, безконечні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, “німий свідок Церкви”, що знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній і на смерть приреченій Церкві... І в’язень-каторжник бачив, що і його шлях “на краю землі” кінчався приреченням на смерть!

Силу на оцьому моєму хресному шляху в’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також зо мною моє духовне стадо, мій рідний Український нарід, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертвенна молодь і безпомічні старці. Я не самотній!

Надлюдську витривалість та якусь таємничу силу давали мені записані в моїй душі євангельські слова Христа: “Се аз посилаю вас яко овци посреді волков: Будите убо мудрі яко змия, і цілі яко голубіє, внемліте же от человік, предадят бо ви на сонми, і на соборощах їх біют вас. І пред владики і царі ведені будете мене ради, во свидітельство їм і язиком. Єгда же предають ви, не пецітеся, како іли что возглаголете: дасть бо ся вам в той час, что возглаголете. Не бо ви будете глаголющії, но Дух Отца вашего, глаголяй в вас. Предасть же брат брата на смерть, і отец чадо: і востануть чада на родителей, і убіют їх. І будете ненавидимі всіми імене моєго ради; претерпівий же до конца, той спасен будет...” (Мт. 10,16-22).

Як ніколи передше, розкрилася мені таємниця слів Христа: “І будете мені свідками...” (Ді. 1,9). Свідчити Христові - ісповідувати Його перед людьми (пор. Лк. 8), не відрікатися Його, нести хрест свій, страждати за Христа і з Христом, бути готовим на муки, і, навіть, життя своє віддати за друзів своїх, не лякаючись тих, що “тіло вбивають” (Лк. 12,4), пам’ятаючи, що “хто хоче душу свою спасти, той погубигь її, а хто погубить душу свою мене ради та Євангелії, той спасе її. Бо яка користь людині здобути увесь світ, а занапастити душу свою...” (Мр. 8,35-36).

30

Сьогодні я дякую Господу Богу, що дав мені ласку бути свідком і ісповідником Христа так, як це велять Його заповітні слова! З глибини душі дякую Господу Богу за те, що з Його поміччю я не посоромив землі своєї, ні доброго імени своєї рідної Церкви, ні себе, її смиренного служителя і пастиря...

*

А ось нині, “сидячи на санях, подумавши в душі своїй і віддавши хвалу Богові, який допровадив мене до цих днів..., сидячи на санях на дорозі в далечінь, знеможеним голосом молитву мовлю” (Поуч. Володимира Мономаха дітям) і вам, моїм Духовним чадам, заповітую:

"Будьте свідками” Христа в Україні і на землях вашого вільного і невільного поселення, в усіх країнах вашого поселення, у в’язницях, в тюрмах і лагерах, аж до краю землі і до краю вашого земного життя! Будьте свідками на всіх континентах нашої бідної планети! Не посороміть землі Української, землі ваших предків! Збережіть у своїх душах чисте-безпорочне ім’я своєї Святої Церкви! Не посороміть також свого власного українського імени, не забуваючи слів Христових: “Приклад бо дав я вам, щоб і ви так робили... Амінь, амінь глаголю вам: Не є раб більший господа свого...; щасливі будете, коли так чинитимете” (Йо. 13Д5-17).

*

Євангельськими словами й образами, неначе в притчах, змалював я свій життєвий шлях, шлях свідка, в’язня, ісповідника, який опинився “на краю землі” і на краю свого власного життя, віч-на-віч смерті, в Мордовії, в невиносимих кліматичних умовах, в найстрашнішому лагері смерти, де кончина мого життя була близька.

Та Милосердному і Всемогучому Божому Провидінню сподобалося інакше! Ненадійно проголошено мені звільнення! Хто і як до цього причинився, про це напишуть колись дослідники мученицького життя нашої Церкви. Чи був це II Ватиканський Собор з голосом на ньому нашого Єпископату, чи це були заходи українського і чужого співчуваючого наукового світу, що станув в моїй обороні, чи це було хвилеве опам’ятання тодіш ніх властедержителів, Бог вість! Всі вони були тільки орудниками незбагненного Божого Промислу! Між ними найбільше заважили клопотання бл. п. Папи Йоана XXIII, цього уосіблення доброти, людяности, смиренности і

31

християнські* любови. У синівській вдячності заношу молитву до Господа за

Його прославу!Звільнено мене, та не привернено волі моїй Церкві! Тому моя внутрішня

постанова була залишитися на рідній Землі і дальше спільно зі своєю Церквою нести наш важкий хрест так, як я писав в ізоляторі Київської тюрми: “Я навіть у душі не думаю виходити з Радянської України, але хочу тільки добитись права Греко-католицької Церкви, яке вона вже мала в Радянському Союзі до 1946 р. і яке належиться їй на основі Конституції, а нині воно потоптане!., скажу отверто, що зовсім не збираюся виходити, хіба під конвоєм, як німий свідок Церкви, що мовчить” (Письмо в ізоляторі, Київ, Короленка, 33; 14.П.1961).

Та голос бл. п. Папи Йоана XXIII кликав мене на Ватиканський Собор. Його голос був для мене наказом, бо і в ньому вбачав я незбагненний задум Божого Промислу. Чи не був це поклик дати живе свідчення нашій Церкві? Чи не був це поклик завершувати те, чого не міг довершити як в’язень? І так почався новий і дальший шлях мого життя, яким паломничаю вже ось-ось упродовж двох десятиліть. І цей шлях, як скоро виявилося, не був шляхом, на якому світили “астра” - ясні зорі. Він і далі був шляхом в’язня Христа ради, тим разомв’язня на химерній волі...

Надіючися на скорий поворот після закінчення Ватиканського Собору, на поворот до свого духовного стада і вчинивши все, що вимагав від мене архипастирський обов’язок, для забезпечення безперервного апостольського наступства в Українській Церкві, прибув я, фізично зморений, душевно незламаний, до Петрової Столиці... Моє прибуття до Риму, як і моє ненадійне звільнення, перші тижні і місяці мого перебування в ньому, насамперед, в мурах старого Василіянського грецького монастиря в Ґроттаферрата, потім у Ватикані, були супроводжені нерозгаданими знаками. Найкраще змалював це у своїй промові, виголошеній з нагоди посвячення Собору Святої Софії, дня 28.ІХ.1969 р., Президент італійської посольської палати Юлій Андреотгі:

“Якщо зорі мали б бути пропорційні до терня, що визначували Ваше життя священика, Верховного Архиєпископа, тоді ми з певністю повинні б предсказати емпіричні зони, дотепер ще не знані, ні не описані. Мудрість, про яку нащадки скажуть, чи вона є справді мудрістю, ця мудрість хотіла, щоб усе те, коли Ви прибули до Риму, відбулося тут перед нами, католиками римлянами, під своєрідною заслоною мовчанки. Дивний цей наш світ! Бо це світ, в якому стільки разів мається страх віддати пошану переслідуваному,

32

керуючися бажанням перешкодити в тому, щоб, бува, переслідувач не взяв цього як виклик, чинити ще більше зло від того, яке він творив аж до цього моменту. Ми були б привітали Вас з такою радістю, з якою християни Риму вітали св. Петра тоді, як його звільнено. Як св. Петра, який мав оту таку різну наявність Божої руки, наявність ангелів, і який пізніше встановив також, як тривалий знак, Вашу присутність тут в Римі...”.

І дальше продовжував Юлій Андреотгі: “В 1948 р., Еміненціє, вийшла книж­ка... про положення християнства в Совєтському Союзі. В цій книжці на с. 282-ій сказано: “Одинадцятого квітня 1945 р. деяких єпископів заарештовано: Митрополит Сліпий, про якого загально говорилось, що він помер, на підставі найновіших вісток мав би ще знаходитися між живими”. Оцей теперішній світ, який відважився робити закиди Пієві ХІІ-ому за те, що він вчасно не довідався про те все, що потайки діялося в концентраційних таборах, цей самий світ після закінчення війни і після того, як наступив мир, в 1948 р. все ще не міг знати Еміненціє, чи Ви може вже вмерлі, а чи може ще живі. На превелике щастя, Ви є “вмерлий”, що говорить, і не тільки той, хто говорить, але такий, що творить...”.

*

Вже в дорозі через Відень до Риму душевний біль не давав мені спокою, коли я думав про нашу Церкву і наш Нарід. Всі її досягнення і тисячелітня праця поколінь лежали в руїні. Сприймав я це як Божу волю у глибокій вірі, що всі історичні надбання, в тому числі також терпіння, не даремні: Я вірив, що з руїн востане наша Церква і наш Нарід! Всіма силами старався я шукати виходу з цього, майже безвихідного, становища, щоб двигнути Церкву і Нарід з руїни, щоб їх відродити. Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві і християнському праведному житті. Як мовчазний і тим разом знову добровільний в’язень Христа ради радів я, що при помочі Божій, завдяки жертвам цілого українського Божого люду, зокрема його мирянства, і моїм смиренним трудом здвигнувся Український Католицький Університет - вогнище науки, Собор Святої Софії - знак і символ незнищимости Божого храму на землі, місця молитви, Манастир Студитів - вічно горіючий острівець християнської праведности і східньо-християнського монашества і благочестя!

33

Тому, глянувши на ці вогнища, знаки-символи, ще раз заповітую вам:З уваги на те, що атеїзм є тепер офіційною доктриною в Україні і в усіх

країнах комуністичного світу, рятуйте Український Католицький Університет, бо це кузня, в якій мають вишколитися і виховуватися нові покоління священиків і мирських апостолів, борців за вільну від насилля правду і науку!

Нехай Український Католицький Університет зі своїми галузями в країнах вашого поселення буде для вас зразком і поштовхом до нових шукань і до науково-виховної праці! Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з Його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі. Рідна наука окрилює народ до лету па вершини зрілого серед народів світу народу!

А коли глядітимете на Собор Святої Софії і будете паломничати до нього, як до рідної Святині, і молитву приноситимете в ньому, пам’ятайте, що цей Собор оставляю вам як знак і символ знищених і збезчещених українських храмів Божих, між ними наших найважливіших свідків - соборів, свідків нашого прадідного християнства, Святої Софії в Києві і Святого Юра у Львові! Нехай же цей отут Собор Святої Софії буде для вас знаком відродження й побудови нових храмів на Рідній землі і заохотою до здвигання храмів Божих в місцях вашого перебування! А над усе, нехай Собор Святої Софії буде для вас провідним знаком і свідком Собору Живих Українських Душ, святим місцем молитви й літургійної Жертви за вмерлих, живих і ненароджених! Благаю Бога, щоб Він охороняв Собор Душ прийдешніх Українських Поколінь!

*

У своєму задумі оновити східньо-християнське благочестя Слуга Божий Андрей поклав основи для відродження і росту монашого життя за Уставом св. Теодора Студита. Невтомно трудився на цьому полі його рідний брат, бл. п. Ігумен Климентій, страдний і смиренний ісповідник віри. Від них обох, Боговгодних братів, перебрав я їхню спадщину і їхні, в передчутті смерти висловлені прохання: Рятувати монаший Чин Братів Студитів. Господь Бог поміг мені сповняти їхню волю: В Україні, мимо ударів, росло Студитське братство, а серед Албанських гір народилася Студитська Лавра з Архиман- дритом на чолі. І в далеких країнах вже миготять вогнища студитських острівців.

34

Студитська Лавра і її дочки-манастирі будуть собирати тих, що, покидаючи життя в світі з-за любови до Христа і до Його Святої Церкви, йдуть служити світові у відреченні від нього, в посвяті і молитві. Йдуть йому служити не як себелюбні чи слабодушні втікачі зо світу, але як невтомні працівники і молитвеники за нього, за весь світ, за свою Церкву, за свій Нарід... На островах монашого життя всі ті, що там собираються, стаються зберігачами і різьбарями рідної української християнської духовности, що виявляє себе у Святій Літургії, обрядовій чистоті, в східньо-християнській богословській мислі і монашому житті за взором древнього східньо-християнського благочестя. Вони також сострадають з тими, що стоять у боротьбі з лукавим світом, вони своїм життям стаються надхненниками для духовних покликань до служіння своїй Церкві!

Бажанням Сл. Б. Андрея і благанням моїм, переємця його заповітів, є, щоб усі наші монаші Чини і Згромадження, яких значення і праці для добра душ ніхто не применшує, змагались між собою не за впливи і владу і не за те, щоб приподобатися людям, але щоб суперничали між собою за ріст в особистій святості і за ревне і чесне служіння Христові і рідній Українській Церкві. Тому благаю всіх монахів і монахинь:

Не стидайтесь свого рідного, дорожіть своєю духовною спадщиною! Яка ж вона, ця наша духовна спадщина, цінна і багата! Вона ніяк не заслуговує на те, щоб погорджувати нею! “Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не топтали їх ногами і, обернувшись, вас не роздерли” (Мт. 7,6). Нехай наша духовна спадщина проникне ваші душі, запалить вогонь у вашому серці, щоб її зберігати і плекати! На цій спадщині освячуйте свої душі благодаттю і дарами Святого Духа!

*

В часі мого прибуття до Риму відбувався II Ватіканський Собор. Як у мину­лих століттях, починаючи від Першого Апостольського Собору в Єрусалимі, Собор являється збором верховних пастирів Христової Церкви, які дають свідчення віри і життя повірених їхньому учительському і пастирському служінню Церков. Отці Собору свідчать перед Церквою і перед цілим світом.

Свідомий вагомости такого свідчення, у своєму Слові до Отців Собору, дня11 жовтня 1963-го року заговорив я не про свідчення своє - воно ж було відоме,- але про свідчення нашої Української Церкви: Про свідчення її віри в Христа

35

і Його Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву; свідчення, підтверджене кривавою печаттю безстрашного ісповідництва, терпіння, мучеництва і горами наших жертв. Щоб висловити перед усім світом вдячність, признання й особливо, щоб заявити сострадання зі страдаючими і дати їм моральну підтримку, вніс я прохання-пропозицію : Піднести Києво-Галицьку Митрополію і всієї Руси до патріярхальної гідности.

Це перший раз в цілій історії нашої Церкви Ідея її Патріярхату була поставлена прилюдно, ясно і на такому всесвітньому форумі, як Вселенський Собор, хоч сама ідея не нова: Київські Митрополити, хоч не носили патріяршого титулу, управляли Церквою, наче патріярхи, користуючись патріяршими правами по взору інших Східніх Церков. Вони були свідомі, що Патріярхат Церкви - це видимий знак зрілости і самобутности помісної Церкви та могутній чинник в церковному і народньому житті.

Не диво, що такі світлі постаті в нашій історії, як Митрополит Петро Могила та Митрополит Йосиф Веньямин Рутський, в найбільш трагічних часах нашого церковного занепаду і роз’єднання, робили всі можливі заходи, щоб привернути єдність Церкви і рятувати її перед загибіллю, об’єднавши всіх на твердій основі Патріярхату Київського і всієї Руси.

Важливість Патріярхату розуміли також правителі відродженої молодої української держави в революційних роках 1917-1920, коли висловлювали своє бажання бачити в Митрополиті Андреї Шептицькім, щойно звільненого в’язня царської Росії, першого Патріярха Києво-Галицького та всієї Руси. Наявний вислів цьому бажанню дає затверджена і проголошена Конституція Української Народньої Республіки в 1920 р., правда, Конституція, яку здавлено, та мимо того вона свідчить про невмирущу Ідею Патріярхату нашої Церкви.

Як показує історія Христової Церкви на просторі Східньої Европи, Київський Патріярхат мав бути, і з певністю стався б ним, рятунком церковної єдности у Вселенській Христовій Церкві і рятунком нашої української, церковної і національної єдности.

Історичною короткозорістю, вагомою у своїх наслідках аж до наших часів, треба вважати злегковаження великого задуму митрополитів Могили і Рутського тодішініми правлячими колами Римської Апостольської Столиці, які - кола - хоч не заперечили самої ідеї Патріярхату нашої Церкви, ідеї, уґрунтованої історією й вимогами церковного життя, однак свою відмову - дати формальну згоду на її завершення - оправдували мотивами політичної

36

“кон’юнктури”. І хоч такі мотиви не Божі, а людські, їх повторяється, ними оправдується і їх застосовується у відношенні до наших змагань за завершення повноти прав нашої Церкви у Патріярхаті до наших днів. Давному поняттю Української Правди, в якому сплітаються Істина і Справедливість, такі людські мотиви чужі!

*

Як вірний Син Католицької Церкви, покликуючися на ясні рішення Ватіканського Собору в питанні творення чи виникнення патріярхатів і користуючись тим, що належу до т. зв. Папської Родини завдяки тому, що вже бл. п. Папа Йоан ХХШ іменував мене кардиналом “ін пекторе” і на смертній постелі хотів це проголосити - що пізніше зробив це 25 січня 19б5 р. папа Павло VI - повторяю, як вірний Син Католицької Церкви, неодноразово, в письмах і розмовах, просив я його про формальну згоду піти назустріч моєму проханню-пропозиції, яку без заперечення прийняли до відома Отці Ватіканського Собору. Доводив я бл. п. Папі Павлові VI, що в Східній Церкві ні Папи, ні навіть Вселенські Собори не встановляли Патріярхатів окремих помісних Церков. Завершення тих Церков патріяршим вінцем було завжди овочем дозрілої християнської свідомости у Божому люді, у всіх його складових частинах, в свідомості духівництва і пастирів, причому свідомість мирян, отого духовного стада, довіреного їхньому пастирському служінню, зігравала неабияку ролю. Бо тільки дозріла свідомість своїх власних церковних і національних скарбів, своїх культурних і історичних надбань і цінностей, своїх трудів і жертв, що входили в скарбницю цілої Вселенської Христової Церкви, створювали тверду основу для Патріярхату! Церква Києво- Галицької Митрополії - доводив я завжди - дала по достатньо доказів цієї свідомости впродовж цілої своєї історії. Чому ж не признати патріяршої гідности Києву - Колисці Християнства на цілому Европейському Сході?

З синівським смиренням, з терпеливістю, але з ясністю заявив я бл. п. Папі Павлові VI: “Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник... Бо вже тому, що ми, наша Українська Церква, існуємо, ніколи не можемо відказатися від Патріярхату!..”

*

37

І вас, мої Возлюблені діти, благаю: Ніколи не відкажіться від Патріярхату своєї Страдної Церкви, ви ж живі, існуючі її діти! Своє благання до вас скріплюю на цьому місці, власного рукою в 1975 р. написаною “Торжес- твенною Заявою”, яку ще раз повторяю:

“Бог створив людину і родину. Він є Творець також роду, племени і нації. Любов і прив’язання, якими зв’язана кожна чесна людська істота зі своєю родиною, належиться також її народові і нації. Патріотизм і дбання про добро своєї нації вважались все за Богом дані обов’язки. Добро нації треба деколи боронити перед ворогами, чи внутрішніми чинниками, які в противному разі довели б до занедбання основних потреб народу. Та сама засада відноситься і до Церкви, а саме, що існує Богом даний обов’язок позитивно дбати про її добро, обов’язок і право боронити її проти будь-кого, хто’ спричинив би їй шкоду. Наші предки старалися впродовж тисяча років держати зв’язок з Апостольським Римським Престолом, а в тисяча п’ятсот дев’ятдесят п’ятому і шостому роках закріпили єдність із Католицькою Римською Церквою під деякими умовами, що їх дотримання пообіцяли торжественно римські папи. Впродовж чотирьох століть ця єдність була посвідчена великим числом мучеників між українцями, і наші дні записані теж славно в аналах Церкви про цю оборону Святої Єдности нашими братами.

Апостольський Римський Престіл під впливом і властю урядовців Римської Курії, може і в доброму намірі, взяв у 1970-их роках політичний курс, який спричинив болючий удар для нашої Церкви в Україні, а ще більше для тієї частини наш ої Церкви і Народу, що найшлась у вільному світі. Увесь християнський світ є свідком, що наші постійні перестороги і покірні аргументи, які ми предкладали Папі Павлові VI, не брано до уваги”.

*

Тому й сьогодні, коли стали відомими таємні документи про контакти між Апостольською Римською Столицею і Московською Патріярхією, документи, що мають характер присуду смерти для Української Церкви, а разом з тим упокорююче вдаряють в саму Вселенську Христову Церкву, оглавлену Наступником св. Апостола Петра, ще раз благаю, наказую і заповітую тобі,моє Духовне стадо:

“Браття, як діти світла ходіть... І не беріть участи в безплідних ділах тьми, але радше осуджуйте їх, бо що вони творять, соромно є й говорити...’’

38

(Еф. 5-8 12). До байдужих і незрячих кличу: “Встань, ти, що спиш, і воскресни з мертвих, і освітить тебе Христос...” (Еф. 5,14). Ще і ще благаю вас усіх: “Будьте печаттю мого апостольства” (І Кор. 9,2), “...бодріться, стійте в вірі, будьте мужні...” (І Кор. 16,13), бо хоч ми “у всьому скорбні, та не здавлені, безнадійні, та нерозпачливі, гонені, та не покинуті, повалені, та не загиблі” (II Кор. 4,8-9).

*

“Ми стоїмо безповоротно на патріярхальному устрої нашої Церкви”, - ска­зав я у своєму Слові на закінчення нашого Синоду в 19б9 р (гл. Благовісник, Кн. 1-4 , р.1909, с. І20).

Ви, Дорогі мої Брати і Сестри, зрозуміли мої слова і як добрі діти своєї Церкви почали молитися за свого Патріярха, наєдині і спільно на Святій Літургії. Молитвою виявили ви свою зрілу християнську свідомість, бо молитва-це, насамперед, вислів повного довір’я до Божої помочі і непохитної віри в те, що Могутній Господь здійснить те, про що Його неустанно просимо. Чи не наказав нам Христос просити і молитися? Чи не обіцяв нам сповнити наші довірливі прохання? Він же сказав: “Просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете, стукайте і відчиниться вам...” (Мт. 8, 7).

Та важливість молитви, зокрема літургічної, є ще й у тому, що в ній віруюча людина висловлює свою віру в об’явлені таїнства віри і своє глибоке розуміння самої істоти цілої Христової Церкви, а в ній і своєї рідної Церкви, як невід’ємної, повноцінної і в обряді, Літургії, церковному управлінні, традицією освяченій духовній спадщині самобутньої її частини. Літургічна молитва стає передвісником формулювань основних правд віри в “Символах-ісповідях віри” в минулих століттях. Літургічна молитва творить основу для таких же правно- канонічних формулювань, що стосуються самої Церкви. Тому я вдячний вам, що ви виявили свою зрілу християнську віру, коли молилися і молитеся “за Блаженнішого Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси” у своїх Божих храмах, коли молилися так за нього на гробі св. Апостола Петра в 1975 р. в часі Святого Року. Свою молитовну віру в завершення Повноти своєї Церкви маніфестували ви також співом, молитвою за Патріярха так само, як наш нарід молиться співом-молитвою і маніфестує свою вірність в єдність - “Боже, нам єдність подай”, чи віру в завершення своїх змагань за Повноту волі, коли благає - “люд у кайданах, край у неволі, навіть молитись ворог не дасть... Боже,

39

Великий, дай йому волю, дай йому долю, дай йому щастя, силу і власть...”. Патріярхат, видіння вашої віруючої душі, стався для вас живою дійсністю! Таким він для вас залишиться в майбутньому! Бо ще трохи, і Патріярх, за якого молитеся, переступить поріг туземного життя і не стане видимого символу й уосіблення Патріярхату в його особі. Та в вашій свідомості І вашому видінні остається жива і дійсна Українська Церква, увінчана патріяршим вінцем!

Тому заповітую вам:Моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси,

безіменного і ще невідомого! Прийде час, коли Всемогучий Господь пошле його нашій Церкві й об’явить його ім’я! Але наш патріярхат ми вже маємо!

*

Разом зі змаганнями за повноту життя наш ої Церкви на началах патріярхального устрою тісно в’яжеться змагання за церковне з’єдинення українського народу. Душевно радію, коли бачу, що хоч ще церковно нез’єдинені в одній Церкві сини і дочки Українського народу, з хрестами на своїх плечах вже з’єдинені в Христі і Його терпіннях зближаються до себе, щоб привітати себе поцілунком миру й обнятись у братній любові! Висловлюючи цю радість, благаю вас усіх, а моє благання нехай буде моїм Заповітом: “Друг друга обіймім! Промовмо - Браття!” Ідіть слідами Сл. Б. Андрея, який ціле своє життя посвятив великій ідеї з’єдинення християн, ставши благовісником єдности Христової Церкви! Ставайте всі в обороні прав Української Католицької Церкви, але бороніть права Української Православної Церкви, так само жорстоко знищеної чужим насиллям! Бороніть також інші християнські і релігійні громади на українській землі, всі бо вони позбавлені основної свободи сумління і віровизнавання та всі терплять за свою віру в Єдиного Бога!

Найближчими нам по вірі і крові є наші православні брати. Нас єднає тради­ція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна двотисячелітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної Церкви, за ї ї Повноту, якої видимим знаком буде єдиний Патріярхат Української Церкви!

Всі ми, католики і православні, боремося за востання нашої Церкви і за її духовну силу в Україні і в країнах поселення наших вірних. І всі ми несемо важкий Господній хрест, ісповідуючи Христа! (Пор. Постанови Синоду - Благовісник, кн. 1-4, р.19б9, с. 127).

40

Отож заповітую вам усім:Моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної

людини українського роду і за весь Український нарід і просіть Всемогучого Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне з’єдинення у здвигненні Патріярхату Української Церкви!

*

Передчуваючи свою кончину, не можу не висловити свого гіркого душевного болю, що супроводжував мене впродовж мого перебування поза рідною Землею. Це біль задля браку єдности в нашому Єпископському зборі поза межами України. Брак єдности, неначе первородний гріх, який закрався до душ тих, що повинні бути світильниками. Він, цей гріх, неначе злодій, проліз звідсіль і в нашу Страдну Церкву на рідній Землі.

Брак почуття і розуміння єдности в основних питаннях життя Церкви і Народу - це наше нещастя, це наш споконвічний гріх!

Застановлявся я над причинами цього невідрадного явища: Це, насамперед, недостатня богословська освіта, виховання в чужих школах, впливи чужого оточення, незнання минулого своєї Церкви, якій покликані вони на вершинах служити... Гнилими овочами отого всього є легковаження всього, що наші діди і прадіди здобували і своїм трудом і жертвами, зневажування свого рідного, супроводжені погонею за почестями, жадобою влади, що так нагадує боротьбу за удільні князівства в часі занепаду Київської держави, і, вкінці, хиткість характерів, якої виявом стається вислужництво перед чужими і приземні поклони чужим богам!

Як Глава і Батько нашої Церкви старався я навчати й упоминати. Нераз, як Батько закликав я до єдности благальними словами і як Глава нашої Церкви напоумлював рішучим твердим словом, коли треба було збудити приспане сумління і вказати на пастирську відповідальність за духовне стадо перед Богом і Церквою. Бо ж Єпископат повинен бути зразком однозгідности у правлінні Церкви і прикладом єдности в усіх ділянках церковного і народнього життя! Всі мої переживання з того приводу - зневаги, душевні рани, словом, всі оці “стріли лукавого” - вам відомі. Вони не були легші, як у в’язницях і на засланнях. І переживав я їх так само болюче, як переживав передше в’язничі тортури. Та сьогодні я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби!

41

Прощаю їм усім, бо й вони - тільки знаряддя в руках Всевишнього, що покликав мене і дав мені свою Благодать, бути в неволі і на волі в’язнем Христа ради!

Наш світлий попередник, Сл. Б. Йосиф Виньямин Рутський у своєму завіщанні натякає на цей самий гріх, брак єдности в єпископаті, згадує про спори, погоню за наживою, пастирську недбалість, у висліді чого взиває всіх владик до духовної згоди і ревної праці, благаючи їх: “Про єдину тільки річ прошу моїх Високопреосвященних Отців, руських Єпископів, то єсть, щоби любов’ю Христа лучилися зі собою і зі своїм Митрополитом. Нехай словами і ділами потверджують, що узнають його за отця...”.

Висловивши отут свій гіркий жаль і біль, яким сповнене моє серце, не бажав би нікому докоряти. Тому, Достойні і Дорогі Брати -в Єпископському служінні, простіть мені, як і я Вам прощаю! Коли висловлюю свій гіркий біль, то цим бажаю Вас востаннє по батьківськи і по пастирськи напімнути і закликати: В єдності рятуйте нашу Церкву від загибелі і руїни! Нехай Ваша єдність, єдність всього єпископату Української Католицької Церкви, буде стимулом і надхнінням для всіх тих Пастирів, духовників і мирян, яких батьків і прадідів родила Церква-Мати, Київська Митрополія. На історичному шляху вони розгубились в різних країнах, серед різних народів і забули про матір, яка їх родила. Поможіть їм віднайти цю Матір!

*

“Сидячи на санях...”, лечу думками до всіх моїх братів і сестер в Україні і на просторах цілого Радянського Союзу, до тих, що страждають на волі, і до тих, що караються у в’язницях, тюрмах, в таборах непідсильної праці і в лагерах смерти... Між ними бачу нових борців, науковців, письменників, мистців, селян, робітників. Бачу між ними іскателів істини й оборонців справедливости. Чую їхній голос в обороні основних прав людини і людської спільноти. З подивом гляджу на них, як вони боронять своє українське слово, збагачують свою українську культуру, як усіма силами свого ума і серця рятують українську дунгу. І сострадаю з ними всіма, бо їх за те переслідують як злочинців.

Молюся за вас, мої Браття, і прошу Бога, щоб дав вам силу боронити природніх і Божих прав кожної людської істоти і спільноти. Благословлю вас як Глава Української Церкви, як Син Українського народу, як Ваш брат, Ваш Соузник і Сострадалець!

42

“Сидячи на санях...”, отут на горбі Ватіканському, неначе на скелях острова Патмосу, на яких св. Йоан Богослов, невільник - виходець із рідної землі, задивився в своє видіння-одкровення...

Прислуховуюся до Голосу Господнього, що мовить: “Я - Альфа і Омега, початок і кінець, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель” (Одкр. 1,8). І я, як колись Йоан, “брат наш і спільник у скорботі й у царстві і в терпінні в Ісусі” (Одкр. 1,9), провіщуваю вам таємницю того, що бачу і що має наступити.

Бачу Церкви-дочки нашої української Церкви на різних континентах землі. Раз сяють вони, як зорі, то знову блискотять, як блукаючі вогники... Тому до них моє Слово.

До Церкви-дочки, найближчої до морозної Полярії, кличу: “Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був, або гарячий!.. Бо кажеш: Багатий я, і розбагатівся, і в нічому потреби не маю... То ж будь ревний і покайся” (Одкр. ЗД5-17Д9).

Перед моїм зором виникає сусідня Церква-дочка в країні, що вітає пришельця монументом, символом свободи і місто-колиску свого родження і росту назвала “Братньою любов’ю”. В ньому також колиска, де родилась і росла перша дочка української Церкви-Матері за морями. Благаю тебе гласом Господнім: Христос дав тобі “ключ Давидів, символ сили і влади (Пор. Іс. 22, 22-25; Одкр. 3,7), ключі смерти й аду” (Одкр. 1,18), “знаю твої діла...”. І всі пізнають, що я полюбив тебе; якщо ти збережеш “слово терпіння мого, то і я тебе збережу від години спокуси, що має прийти на вселенну...” (Пор. Одкр. 3 ,8-10). Не спокушайся, отже, а будь оборонцем невільних і терплячих Твоєї Церкви-Матері! Будь живим свідком братолюбія!

На півдні бачу очима своєї душі молоду ще Церкву-дочку, на континенті, що його благословляє з приморської гори Спаситель-Христос. Благословляю і я тебе, смиренна, як твій праобраз, Церкво-дочко! Слухай Голосу Господнього, що несеться до тебе: “Знаю твоє горе і твою вбогість, а в тім ти багата... Будь вірна до смерти і дам тобі вінець життя” (Пор. Одкр. 2,9-10).

З вдячністю мислю про Церкву-дочку на землі антиподів і в молитві передаю їй Голос Господній: “Знаю діла твої і любов, і віру і службу, і терпеливість твою... (Одкр. 2,19).

Ти, хоч за морями така далека, та вузлами духа і серця така близька до Церкви-Матері! Благословляю тебе і молю: Витривай у вірі батьків, в любові

43

до братів своїх, у служінні Церкві-Матері своїй! І нагородою для тебе нехай буде “зірка досвітня” (Одкр. 2,28), яку дасть тобі Господь.

З болістю у серці споглядаю на Церкву-дочку в Альбіоні. Не говоритиму вже до тебе більше, бо бачу свою кончину. Та коли голос мій, голос Глави Української Церкви не доходив до твоїх верхів і не зворушував їхнього сумління, тоді послухай голосу Того, “хто має меч двосічний гострий: Знаю, де живеш - там, де трон сатани: І держиш ім’я моє, і не зрікся віри моєї... Але маю проти тебе трохи, бо там є в тебе ті, що держаться учення Валаама, який навчив Валака кинути камінь спотикання перед синами Ізраїля... Покайся, отже...” (Одкр. 2,12-14; 16).

Зі свого горба, неначе зі скелі Патмосу, гляджу на Церкву-дочку в країнах довкола мене, на старому континенті. Молюся за неї, яку розорюють кордони і розділюють заслони, а Голос Господній мовить до неї: “Знаю твої діла... Ніби жива, а мертва ти. Будь чуйною і укріплюй решту, що їй скоро померти, бо я не знайшов твої діла завершеними перед Богом моїм... Згадай, отже, як прийняв і слухав, збережи і слухай, збережи і покайся...” (Одкр. 3,1-3).

*

І серед отих видінь, що виникають перед моїми очима, бачу престольний град Київ на моїй рідній Землі. На прощання мовлю до нього словами Одкровення: “Знаю діла твої і труд твій і терпеливість твою, і що не можеш переносити злих; і ти випробував тих, що звуть себе апостолами, а не є ними, і знайшов їх ложними: І терпеливість маєш, і страдав ради імени мого, і не знемігся...” (Одкр. 2,2-3). То ж голос Господній звістуєтобі: “Здвигну світильник твій...” (Одкр. 2,5). А я, Твій Син, пращаю тебе: “Світися, світися”, наш Єрусалиме, і востанеш у древній славі твоїй!

*

Оце моє видіння, Дороге моє Духовне стадо, переповідаю вам і передаю вам як Напуття у вашому паломничанні!

*

Не був би я люблячим батьком і добрим пастирем, якщо б призабув своїх найближчих трудівників. Це ті духовні отці, монахи і сестри-монахині, які впродовж мого перебування на оцьому римському острові творили мою

44

духовну родину. Вони слухали мене, як батька, вони трудилися разом зо мною, вони служили мені, їхньому Пастиреві, своїм знанням, своєю невтомною працею, вони молилися за мене і разом зо мною, вони огортали мене своєю любов’ю; вони помагали мені і клопоталися за мене, коли я знемігся на старості літ. Вони ділили зі мною мою радість і мій біль, вони помагали мені нести важкий хрест В’язня Христа ради! Зі щирого батьківського серця дякую вам і благословляю вас своєю немічною десницею! І моліть Всемогучого Бога, в Тройці Святій єдиного, щоб Дух Святий вас освячував і просвічував, зберігав і окрилював у вірному служінні своїй рідній Українській Церкві!

*

Поховайте мене в нашому Патріяршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і востане на волі наша Свята Церква і наш Український Нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі Святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрея. Вмираю і відходжу з цього світу, як той, кого він, Сл. Б. Митрополит Андрей, Глава нашої Церкви, властю своєю покликав на Екзарха Великої України. Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого Собору Святої Софії. В підземеллях Київської тюрми мене довгими роками мучили, коли я був живим, в підземельній гробниці оновленого Собору Святої Софії Київської спокійно спочив би я, бувши плоттю вмерлим!

*

Поховайте, Браття і Діти мої, та “кріпіться в Господі і в силі кріпости Його. Зодягніться в усе оружжя Боже, щоб ви могли стати супроти хитрощів диявольських. Бо наша боротьба не є проти крови і плоті, але проти начальств і властей, проти правителів тьми віку цього, проти піднебесних духів злоби. Ради цього прийміть усе оружжя Боже, щоб ви змогли противитися в день лютий і, все довершивши, встояти. Станьте, отже, опоясавши бедра ваші істиною і зодягнувшися в броню правди, й обувши ноги в готовість благовістування миру. А над усе, прийнявши щит віри, в якім зможете вгасити всі стріли лукавого. І прийміть шолом спасення, і меч духовний, що є Глагол Божий!” (Еф. 6,10-17).

*

45

“Сидячи на санях на дорозі в далечінь...” молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці, Богородиці - Приснодіви:

Прийми під свій Могутній Покров нашу Українську Церкву і наш Українсь­кий Нарід!

Благодать Господа Нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!

В молитві і роздумі писав від 1970 -го року, завершив і підписав напередодні празника Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії 1981 р.

/■ Смиренний Йосиф Патріярх і Кардинал

46

ПАТРІАРХ ЙОСИФ ПРО ОСВІТУ І ВИХОВАННЯ

Бог дійсно міцна скеля, прибіжище і рятунок, а коли хто з Ним живе — Він, всемогучий Бог, є його славою. Не люди, не вчинки, не хто-зна які досягнення — а Бог для людини стає ї ї славою і щастям.

Молімся, безнастанно молімся. Учіть молитви своїх дітей, щоб молодь наша не виростала без молитви до Бога і Пресвятої Богородиці — нашого Покрова, щоб наші молоді покоління в Україні і на засланнях були через молитву в злуці з Богом, просвічувались Божою правдою, освячувались Божою благодаттю, і щоб ми всі разом із молитвами наших небесних заступників виблагали світлі дні для нашої Церкви і народу.

Два крила, якими підноситься людський дух у безкраї простори —

це віра й наука.

Наука — це один з наріжних каменів-стовпів відродження і сили народу, а богословська наука — це євангельський заповіт Христа— " Ідіть і навчайте всі народи..." (Мт. 28,19). Наука... через сво ї научні і виховні установи є “ виховницею народу", бо через не ї одиниця стає тим багатіша, чим сильніше опановує ї ї ідея, що обнімає небо і землю, час і вічність, історію і сучасність, серце і ум..."

Католицька віра твердить, що м іж вірою і наукою не може бути протирічности. Наука і віра — це вправді два роди пізнання. В науці є чинний розум, у вір і також діє розум, але просвічений надприродним об'явленням...

Полюбіть науку, плекайте та збагачуйте ї ї своєю працею і своїм знанням, будьте ї ї служителями! Здвигайте храми науки, вогнища духовної сили Церкви і Народу, пам'ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу, без рідної науки. Наука — це їхнє дихання жизні!

47

Навчіться тут, що все своє рідне треба любити, хоч би воно було й бідне, і людьми призабуте чи навіть погорджуване . Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться й жийте!

Любов батьківщини є природним обов'язком кож ної людини. У християн є вона чимсь вищим, а саме надприродною релігійною повинністю, що опирається на об'явленій науці.

Батьківщина — це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що продовж століть будували свою державу. Любов батьківщини є приказом розуму, серця і віри. Вона є найбільшим багатством, найвищою моральною силою народу, найбільше плодовитою землею, на якій росте культура. Тільки в батьківщині і через законну рідну державу нарід вповні заспокоює сво ї духовні, моральні й суспільні потреби та й осягає найвищий степень ладу, безпеки і добробуту.

Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу. Любов до батьківщини оперта на любові до Бога і з нею злита в одну велику любов, повинна бути діяльна-активна. Любов без діл, подібно як віра без діл, є мертва. Слова св. Ап. Йоана: „Дітоньки! Не любімо словом ні язиком, лише ділом і правдою” відносяться до кож ної любови, отже, і до любови батьківщини. Тому, що доля батьківщини основується на діяльній любові кож ної одиниці, а вартість діл одиниці залежить від ї ї внутрішньої моральної вартости, то перша і найважніша праця для добра батьківщини — це внутрішнє моральне удосконалення ушляхетнення одиниць, бо батьківщина буде такою, якою будуть ї ї діти.

Продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших*.

* Цитати подані за виданням “Хай світла пам’ять про Патріярха Й осифа іде з роду в рід”. - Ню Джерзі, ЗСА, 1985.

48

СПОГАДИ ВЛАДИКИ ГЛІБА ЛОНЧИНИ

про Патріарха Йосифа під час зустрічі з катехитами 2 березня 2002 р.

у Львівській Богословській Академії

Патріарх Йосиф дуже опікувався Римською духовною семінарією. Він приїжджав до неї майже кожної неділі і давав для питомців конференції, намагаю чись продовжити традиції, які були колись у Л ьвівській Богословській Академії. Такі конференції відбувалися в неділю, перед вечерею і мали виховний характер. Патріарх Иосиф виховував нас як майбутніх священиків, але його думки і слова мають вартість для кожного християнина, для кожної людини, для кожного віруючого. На одній такій конференції, яку я прослухав, Патріарх Йосиф говорив про виховання. Християнин має віддзеркалювати всі чесноти, які людина може мати. І ми повинні працювати над вихованням цих чеснот. Коли приходимо до церкви, ми молимося, ми побожні, ми добрі, бажаємо всім добра. А коли приходимо додому - то вже інша справа. Бути християнином ми повинні 24 години на день, 7 днів на тиждень, і будь-де, а не тільки тоді, коли на нас дивляться. Важче бути християнином, коли ми є наодинці з собою і можемо розслабитися, особливо тоді, коли нас нікому похвалити.

Патріарх особливо наголошував на необхідності розвивати такі чесноти:

Вміння поводитися з людьми. Бути лагідним, вирозумілим супроти людської немочі. До себе ми вимагаємо розуміння від людей і від Бога. Хочемо, щоб до нас ставилися милосердно і вибачали нам. А коли справа стосується ближнього, а особливо того, кого не любимо, тоді дуже стараємось триматися букви закону. І з легкістю осуджуємо його. Християнське виховання полягає власне у виробленні в собі чесноти вміння говорити з людиною, лагідно поводитися з нею, шанувати один одного.

Побожність треба розвивати щораз глибше. Ми молимося, ходимо до церкви, та цього недосить. Молитися 24 години на день це теж замало. Духовість треба розвивати постійно, все глибше. Не обмежувати її тільки до побожних обставин, бо легко бути побожним у побожному середовищі, а забувати про неї в невигодах автобуса, або коли щось відбувається врозріз з нашими планами. У всьому треба бачити Божий палець. Але, якщо людина нам робить зло, це не є Божа воля. Так Бог допускає, що нам так

49

стається, бо Бог дав свобідну волю кожній людині. Тут не треба розуміти, що якщо хтось хоче згрішити, то Бог його стримає за горло і не допустить когось зранити. То вже не є свобода. Свобода - це ризик. Ісус прийняв цей ризик. Якщо не було б свободи, то люди не розіп’яли б Ісуса. Він людей стримав би, якщо хотів би відібрати людську свободу силоміць. Господь теж терпів внаслідок свободи, даної людям. І ми терпимо з людської сваволі. Але побожність власне і полягає в тому, щоб ми зуміли не впадати у відчай, не думати, що це вже кінець світу для нас, що Бог нас покинув - ні. У своїх терпіннях ми повинні жертвувати свій біль. Це є побожність.

Працьовитість. Патріарх особливо звертав на неї увагу. Ми не раз думаємо: “Якось воно буде.” Це ніколи не заступає потреби і вимоги пра­цювати над собою і над нашими справами. Звичайно, Бог-допомогає, але Він не може замінити нас у нашому лінивстві. Значно краще було б, коли ми робили б усе, що в наших силах і ще надіялись на Божу допомогу. Ніколи не треба знецінювати праці, підготовки до якогось труду. Патріарх Йосиф з пієтизмом говорив про Митрополита Андрея. Він, згадуючи, називав його “покійний”. Казав: “Коли б я не заходив до “покійного”, завжди заставав його за роботою. Він ніколи не байдикував. Навіть, відпо­чиваючи, читав книжку”. Митрополит Андрей був для нього зразком працьовитості. І Патріарх його наслідував у цьому. Коли він вийшов з совєтської неволі, мав 71 рік, був хворий і змучений. Однак, будує Універ­ситет, храм Святої Софії, відновлює Патріарший двір, засновує Монастир Студитів, об’їжджає весь світ, де є українські поселення. Він працював, ніколи не даючи собі послаблення. Чеснота працьовитості є дуже важливою і ми повинні її розвивати.

Наука. Патріарх після побожності особливо високо ставив науку. Ми вчимося не для того, щоб збирати інформацію, щоб знати щось, а для того, щоб цю науку впроваджувати в життя. Наука не повинна бути мертвою. Коли ми читаємо щось зі Святого Письма, чи розповідаємо про свята, то маємо розповідати не тільки про зміст, але і що це означає для кожного з нас особисто. Ми не тільки студіюємо для себе, але мусимо навчитися передавати знання, виховуючи в такий спосіб. Наука не повинна бути сухою і академічною, вона має бути сердечною і допомагати дитині виховуватися, жити, що є важливим для кожного стану. Патріарх Йосиф давав у цьому приклад.

Б лагородність. Це чеснота, на яку Патріарх звертав увагу. Він розповідав, що під час перебування у Сибірі, одного разу підійшов до нього

50

в’язень, простий селянин і каже: “Чи ви не є священиком?”. Патріарх нічим не відрізнявся від інших в’язнів. Патріарх не хотів відповідати прямо, бо не знав цього чоловіка. А той дальше питає: „Я вже тут два тижні і не чув, щоб ви кляли, чи зле слово говорили. Ви, напевно, священик?”.

І ще два випадки: перший -- коли Патріарха вже вивезли за межі Радянського Союзу. По дорозі до Риму він переночував у Відні в папського нунція. Ніхто не знав, хто він, бо переїзд був у великій таємниці, Патріарха Йосифа супроводжував монсеньйор Віллебранс. Вони їхали поїздом, бо Патріарх за станом здоров’я не міг летіти літаком. Через багато років, будучи вже Кардиналом, Віллебранс згадував, що коли минали Україну, Патріарх стояв біля вікна і благословив цю землю. У Відні підходить до нього одна сестра і каже: “Ви не є просто світська людина”. Патріарх Йосиф твердив, що священика можна завжди пізнати, якщо він є високодуховною людиною. Видно, чи людина є глибока, чи благородна. Це відноситься не тільки до священиків, але і до кожного християнина - яка його глибина, яка його внутрішня Божа прикмета. Її треба бажати, її треба виробляти в собі. Благородність - це доброзичливість, бажання добра, готовність допомогти. Такими нам треба бути, - заповідав Патріарх Йосиф і такими ми мусимо виховувати наших дітей.

Боляче, коли діти захоплюються нищівними речами, роблять шкоду людям. Навіть на свято св. Андрія, діти бачать нагоду зробити шкоду комусь. Дитина не розуміє глибини традиції і нам потрібно бути для дитини прикладом. Робити тільки прикрість - дуже сумно, коли дитина бачить тільки цю сторону традиції. Телебачення вчить багато злого. Ми мусимо виховувати дітей благородними, заохочувати їх до доброти, так, щоб робити приємність іншим було для них нормою. Робити боляче, бити чи вбивати не є жодним геройством, так само як і висміювати, чи поза плечима осуджувати когось. Ми самі повинні думати про наслідки наших вчинків, наших слів. Нам здається, що ми герої, коли хтось когось дотепно осудив, або сказав щось про людину поза плечима. Це є кривда для людини і не має значення, чи вона знає, чи не знає про це. Своє серце треба очищати, облагороджувати. І це є те, на що Патріарх Йосиф звертав особливу увагу в своїх проповідях. Пережите в тюрмах додавало йому прагнення піднести свій народ з духовної темряви, тому він прикладав максимум уваги вихованню цих рис у молодих. І ми повинні взяти це за зразок у нашій виховній праці.

51

Частина II.МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ

1-3 клас

УРОК-ГРА. ПОДОРОЖ - “ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ЗІРОК”

□ Мета. Допомогти дітям познайомитися з особою Патріарха Йосифа Сліпого, його життям і діяльністю.

0 Допоміжні засоби. Портрет Патріарха Йосифа, іграшковий потяг, схема маршруту подорожі, олівці. На дошці написані слова: святість, знання.

& Хід уроку.Учитель: Сьогодні на уроці ми здійснимо подорож, яка допоможе нам

пізнати постать визначного діяча Української Церкви і народу Патріарха Йосифа Сліпого, і у своєму житті наслідувати його приклад. Слова із із Книги пророка Єремії: “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе...” (Єр. 1, 5) відносяться до особи Йосифа Сліпого.

Учитель: Чого навчають вас мама, тато, рідні, вчителі у школі? (Відпо­віді дітей).

Учитель: Йосиф Сліпий був так само слухняним, добрим, чемним, допомагав іншим, виконував Божі Заповіді, молився і мріяв стати свя­щеником. Патріарх Йосиф хотів, щоб усі діти і дорослі були розумними, освіченими, любили Бога. Він сам став таким прикладом для інших.

Отож, розпочнемо нашу подорож.Уявімо, що сідаємо ось у цей потяг.

Вирушаймо, з Богом!Незабаром наш потяг доїде до першої станції, але, щоб зупинитись

тут, нам потрібно перевірити свої знання з літератури. Хто дасть відповіді на такі запитання:

- Як називається наша Батьківщина?- А столиця?

52

- Хто хоче розповісти вірш про Батьківщину? (Діти декламують 2-3 вірші, учитель заздалегідь може дати завдання дітям вивчити вірші про Батьківщину.)

Учитель. Дякую. Ви чудово виконали це завдання. По дорозі до наступної зупинки довідаєтеся про перші кроки у житті Йосифа Сліпого.

Отже, поїхали...У галицькому селі Заздрість, на хуторі, в сім’ї Івана Коберницького-

Сліпого й Анастасії Дичковської, 17 лютого 1892 року прийшов на світ хлопчик, якому дали хресне ім’я Йосиф.

Запам’ятайте, у якому році народився Йосиф Сліпий, як називалися його батьки, рідне село, бо ці знання будуть необхідні нам далі.

Станція “Освіта”

Тут нас чекає наступне випробування - загадки:Хто нас любить, наче батько,Але має нас багато:Бо його - й степи, й луги,І живе все навкруги. (Бог)

Кого ми, маленькі діти,Маємо щиро любити?Хто про нас найбільше дбає?І навчає, і прощає? (Бог, батьки)

Ідемо далі...Йосиф Сліпий, напевно, також любив загадки, він так як ви навчався

у школі.Свій шлях у науку Йосиф розпочав малим хлопцем. “По п’ятому році

життя, - згадував Йосиф Сліпий, - мене уже вчили брати та й моя мама, що вміла по-німецькому читати і писати”.

У Заздрості тоді була дворічна школа з українською мовою навчання. Приміщення цієї школи збереглося і до сьогодні. Стіни школи і старезні

53

г

дерева пам’ятають перші кроки на дорозі до пізнання істини майбутнім українським Патріархом.

Подальший шлях Йосифа “через терни до зірок” пролягав від рідної школи до народної - у Вишнівчику, недалеко від місця прощі до Зарваницької Матері Божої на Поділлі.

Через усе своє життя Патріарх Йосиф проніс сердечну любов до своєї сім’ї, рідних, до родинного села. Він завжди радо допомагав своїй родині та односельчанам.

Зробимо наступну зупинку, щоб дізнатися, де навчався Йосиф по закінченні гімназії і як склалась його подальша доля.

Станція “М оїуніверсит ет и”

Заспіваймо пісню (за вибором вчителя).Йосиф Сліпий, що народився в українській християнській, хлібороб­

ській, побожній сім ’ї, уже під час навчання у гімназії мріяв стати священиком, бо, за його словами, таке покликання дає найбільше нагод працювати для свого народу.

Потім на його шляху були богословські студії у Львові, в Інсбруку, в Римі і Парижі і, як завершення навчання, дар священства на все життя.

Йосиф Сліпий був дуже освіченою людиною, знав багато мов, був ректором Богословської Академії у Львові. Вже тоді Митрополит Андрей Шептицький бачив о. Йосифа наслідником митрополичого престолу. Після смерті Митрополита Андрея Йосиф Сліпий очолив нашу Церкву.

Станція “Терпіння”

Перед тим, як дізнатися про трагічні моменти з життя Патріарха Йосифа, виконаємо наступне завдання:

Доповніть прислів'я:Одне слово (...), закрите аркушем паперу, коли діти відгадають слово,

папір знімають.* Де мир і любов, там ніколи не ллється (кров).* Голова без розуму, що млин без (води).

54

* 3 розумним розуму наберешся, а з дурним і останнє (загубиш).* (Розумний) не спіткнеться два рази об один камінь.

Рушаємо знову в дорогу...З часом радянський уряд почав закривати церкви, арештовувати

священиків та єпископів. Вночі з 10 на 11 квітня 1945р. було ув’язнено Митрополита Йосифа, згодом разом з іншими Владиками вивезено до Лук’янівської тюрми в місті Києві, а потім відправлено на каторгу в Сибір. Усі ці важкі випробування Митрополит Йосиф завжди переносив із великою мужністю, цілком довіряючи Богові.

Після вісімнадцяти років ув’язнення Митрополита Йосифа Сліпого звільнено із забороною повертатися на рідну землю. На запрошення Папи Римського Митрополит Йосиф їде до Риму.

Станція Добрий пастир”

Виконаємо наступне завдання:Підписати під кожним малюнком назви професій людей.(Діти виконують завдання індивідуально).

Вирушаємо далі...Учитель: Коли М итрополит Йосиф приїхав до Риму, то активно

включився в роботу II Ватиканського Собору. Світ довідався з уст Архиєпископа Йосифа Сліпого, що існує Україна і яка її важка доля. Серце Патріарха боліло за поневоленим народом на рідній Україні, до якого він не має змоги повернутися і тому, не покладаючи рук, розбудовує нашу Церкву в діаспорі. У Римі Патріарх Йосиф спорудив великий гарний собор Святої Софії, збудував Український Католицький Університет. Він відвідує українські парафії в різних країнах світу.

Патріарх Йосиф пише наукові праці. Друкує багато церковної літератури і заповідає, що ці книжки будуть дуже корисними, коли Україна стане вільною, незалежною державою. Про це Патріарх написав у своєму Заповіті.

Учитель: Ось і прибув наш поїзд до кінцевої станції, де нас чекає ще одне випробування, але якщо ви були уважні, то завдання буде неважким.

55

По горизонталі:2. Ім’я святої, на честь якої Патріарх Йосиф збудував храм Святої Софії (Софія).3. Країна, в якій народився Йосиф Сліпий (Україна).6. Хто висвятив о.Йосифа на єпископа? (Шептицький).8. Куди було заслано Йосифа Сліпого на 18 років? (Концтабори).

По вертикалі:1. Місто, де навчався Йосиф Сліпий (Інсбрук).4. Назва міста, куди приїхав Митрополит Йосиф після визволення (Рим).5. Назва села, де народився Йосиф Сліпий (Заздрість).1. До чого Патріарх Йосиф заохочував усіх дітей? (Наука).9. Ім’я святого, яким названо храм, де перезахоронений Патріарх Йосиф? (Юра)

МОЛИТВАВсемогутній Боже! Допоможи, щоб ніколи не згас вогонь любові у нашій

Церкві та народі, з якого вийшов Патріарх Иосиф Сліпий - Ісповідник віри, в'язень Христа ради. Амінь.

ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ5-6 класи

□ Мета навчальна. Ознайомити учнів з постаттю Патріарха Йосифа Сліпого; звернути особливу увагу на три важливі моменти у його житті: ісповідництво віри, науково-викладацька робота, а також, велике бажання відродити Українську Церкву.

□ Мета виховна. Виховувати у дітей любов до Української Церкви тя українського народу.

Ш Допоміжні засоби. Святе Письмо, ікона Христа Учителя, портрет Патріарха Йосифа, велика свічка, букет квітів, вишита серветка, плакат із намальованою свічкою , вирізані із паперу м аленькі свічечки, магнітофон і касета із записом пісні.

Ф Приготування до уроку. Перед уроком бажано розставити стільці у вигляді півкола. На столі на вишитій серветці - ікона Христа Учителя, велика свічка, букет квітів. На стіні портрет Йосифа Сліпого, плакат із намальованою свічкою і написаною цитатою: „ Я-Світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя”. (Йо. 8,12).

& Хід уроку.

Ш Ознайомлення з темою уроку.

18 лютого 2002 року Блаженніший Любомир офіційно відкрив новий, знаменний для Церкви та українського народу рік, присвячений пам’яті духовного сина та послідовника Митрополита Андрея - Слуги Божого Патріарха Йосифа Сліпого. Протягом свого життя Патріарх Йосиф постійно наголошував на важливості молитви у житті християнина. Тож і наш урок розпочнемо зі спільної молитви. (Учні запалюють свічку і промовляють молитву „Царю Небесний”).

2 Розвиток теми.

Запитуємо дітей, що їм відомо про особу Патріарха Йосифа. Тоді про­симо одного з учнів (або декількох) розповісти, заздалегідь приготовану ними біографію Йосифа Сліпого, у якій важливо підкреслити два моменти:

57

Перший - це ісповідництво віри Слуги Божого Йосифа, його терпіння і незламність у свідченні Христової віри. Цей момент з життя Йосифа Сліпого став для нас живим символом ліквідованої, але нескореної Церкви,

Другий момент - це його наукова діяльність, яка відіграла велику роль у житті Церкви. Він був одним із небагатьох, хто дуже серйозно працював у науковій ділянці, намагаючись поглиблювати наукові надбання нашої Церкви. Заснував Український Католицький Університет у Римі і Малу семінарію для вишколу українських священиків.

Учні зачитують по черзі заздалегідь приготовані цитати із “Заповіту Патріарха Йосифа”

® Молитовна вправа. Зачитуємо разом з учнями цитату з Євангелія від Йоана(8.12), написану на плакаті із намальованою свічкою. У Євангелії Ісус багато разів говорить, що Він є Світлом і ми Його часто уявляємо як велике світло. Ісусове Світло є світлом духовним. Бог є Світлом нашого розуму і серця. Світло, яке світить у темряві - Христос - Дорога, Правда і Життя. Він прийшов, щоб стати дороговказом у нашому житті, навчити нас жити правдою. Патріарх Йосиф відповів на заклик Христа: “ ..Хто йде за Мною не перебуватиме в темряві, а матиме світло Ж иття”. Він, немов оця свічка (показуємо на свічку), що так яскраво горить, палав жертовною любов’ю до ближніх. Його життя випромінювало мудрість, світилося любов’ю до Церкви та рідного народу.

Тоді кожен учень на отриманій свічечці, вирізаній з паперу, пише свою молитву вдячності Богові за Патріарха Йосифа - чудовий приклад для наслідування.

На закінчення, всі діти під супровід пісні „Люблю Тебе, люблю всім серцем, Боже ” (або іншої пісні, записаної на касеті), приклеюють свої свічечки навколо великої свічки, намальованої на плакаті.

^ Домашнє завдання. Виписати дати найголовніших подій з життя Митрополита Йосифа Сліпого.

А Із “Завіщання Патріарха Йосифа” читає вчитель “... молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці, Богородиці-Приснодіви: Прийми під свій Могутній Покров нашу Українську Церкву і наш Україн­ський Нарід! “

58

ПЕРЕВАГА ЛЮБОВІ

7-9 класи

□ Мета. Ознайомити учнів із постаттю Патріарха Йосифа і його палкою лю бов’ю та відданістю народові і Церкві; розвивати в учнів почуття вдячності Богові за дар любові; виховувати любов й пошану до свого народу.

Л Допоміжні матеріали. Святе Письмо, портрет Слуги Божого Патріарха Йосифа, свічка чи лампада, вишита серветка, тексти про життя і діяльність Слуги Божого Патріарха Йосифа, касета з літургійним співом, квіти, вирізане з паперу велике серце з написами цитат Святого Письма, вирізані з паперу маленькі “сердечка” для кожного учня.

& Хід уроку.Вступ.Кожен з нас, приходячи у цей світ, отримує від Бога конкретне зав­

дання. Це нелегка справа, яка вимагає багато мудрості і терпеливості, значних зусиль.

Людей, які за свого земного життя намагались виконати доручене їм Богом завдання, називають святими. Вони пам’ятали, що святість зале­жить від щирої молитви і довір’я до Бога.

Кожна людина виконує своє завдання в особистий спосіб. Візьмімо для прикладу трьох однокласників, які пишуть твір про своє улюблене заняття. Микола пише про футбол. Володя - про заняття в танцювальному гуртку, а Тарас - про участь у церковному хорі. Кожен пише про своє особисте, специфічне пережиття. Так розвивається і зростає покликання людини, дане їй від Бога.

% Розвиток теми.Серед багатьох постатей, які зуміли почути і реалізувати своє покли­

кання є Слуга Божий Патріарх Йосиф Сліпий, про якого довідаємося більше на сьогоднішньому уроці.

Чути легкі звуки музики.Учень 1: Серед мальовничих просторів Галицького Поділля, на берегах

р.Серет розкинулось село Заздрість. Води потічків і річки Серет пливуть

59

“повільно і величаво. Недалеко - Медобори з чудовими пагорбами, лісами і полями. Село оточене хлібними полями і рясними садами... То - житниця Галичини... Це ж той край, про який славетна Леся Українка писала: “Красо України - Поділля”.

Маловідома колись Заздрість стала знана усьому світові. Тут 17 лютого 1892 р.Б. народився Йосиф Сліпий.

Учень 2: В своєму “Заповіті” Блаженний Патріарх Йосиф згадує. “Нар­одився я і був вихований в українській, християнській, хліборобській, глибоковіруючій родині”. Батько - Іван Коберницький - маленьким виховувався у сім’ї Дичковських і взяв собі подвійне прізвище. Дідуся в народі прозивали “Сліпий”. Цим прізвиськом називалися його внуки (в тому числі і внук Йосиф). Мати - Анастасія Дичковська: В селі донині добре збереглись хата і господарські будівлі батьківського осідку Кобер- ницьких-Дичковських.

Учень 3: Свій шлях у науку Йосиф розпочав малим хлопцем. “По п’ятому році життя, - згадував Патріарх Йосиф, - мене уже вчили брати та й моя мама, що вміла по-німецькому читати і писати”.

Дальший шлях “через терни до зірок” - від рідної школи до народної школи у Вишнівчику, недалеко від Зарваниці на Поділлі, до Тернополя, далі до Інсбрука, Риму...

Через усе життя Патріарх Йосиф проніс сердечну любов до своєї сім”ї, родини, до рідного села. Про нього краяни говорили: “Наше рідне Поділля тішиться симпатією до всечеснішого отця Ректора”.

Учень 4: У численних листах до сім’ї і земляків о. Йосиф дуже жалкує, що обставини складаються так, що він не може відвідати рідних і село. Через заслання в Мордовії, Заполяр’ї і Сибіру, в благодатному Римі на схилі літ Блаженніший Йосиф згадував милу серцю Україну: “Засипані, заметені снігом села в Навечір’я Різдва Христового. Перемінюється в якесь таємне сяйво від свічки на столі з сіном, книшами і дідухом. Радісний гомін колядок і побажань лунає кругом. Забавна метушня, біганина з вертепом і звіздою. Нараз створився такий осередок, повний високих дум і емоцій, почувань радості та втіхи”. Тим осередком була рідна сім’я, рідна домівка в рідній Заздрості...”

Ведуча: Життя Патріарха Йосифа - важка і терниста дорога. Однак, протягом усього часу випробуваннь, він не зневірився, а постійно молився

60

за своїх духовних дітей і за весь український народ, якому, як пише у своєму Заповіті, “старався весь свій вік служити”. Джерелом сили та енергії для цього палаючого світильника був вогонь Божої любові.

Патріарх Йосиф написав: “І основне заповітую вам: “Щоб ви любили один одного... (Йо. 15,12; 17) любов’ю, над яку більшої немає, що й готова життя своє віддати за друзів своїх...” (пор. Йо. 15,13). Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таїнственним Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християн­ської родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними і матеріальними скарбами вселю дського значення, визначували мій життєвий трудолюбивий шлях, моє думання і мою працю, на волі і в неволі”. (Із Заповіту Блаженніїмого Патріярха Йосифа Сліпого).

Ш Читання Святого Письма. 1 Коринтян 13.1-8.Ведуча: Патріарх Йосиф не тільки знав ці слова апостола Павла, а

жив ними. Ось чому вчинки, слова і ціле життя Патріарха - це вияв справжньої християнської любові, завдяки чому жив, вірив і надіявся, не шукаючи свого, радіючи правдою, все зносячи терпеливо...

Ось життєвий приклад. Патріарх Йосиф - на засланні в Мордовії. На прохання Патріарха його відвідують родичі зі Львова - Марія Сліпа та її дочка. Після відвідин залишились спогади..

Учень 1: “І ось, нарешті, через вікно я вперше побачила нашого в ’язня- мученика, про якого так багато чула, - в куфайці, кирзових чоботях, у ватяних штанах, з паличкою в руці і з порожнім мішком за плечима. Я звернула увагу, що в ’язні, які сиділи під стіною на подвір’ї табору, побачивши Митрополита, всі встали і привіталися. Митрополит їх побла­гословив. Сльози навернулися нам з мамою на очі. Коли Стрийко увійшов у кімнату, я побачила високе вдумливе чоло і ясні проникливі очі...

Перед нами стояв 68-літній в’язень-каторжанин, який пройшов допити і знущання, катування і морення голодом, але незламаний на дусі і у вірі. Поблагословив нас, погладив мене по голові і поцілував. Ми дуже плакали, коли побачили Стрийка таким. Сорочка - латка на латці. Стрийко одразу сказав: “Не плачте. Не можна. Треба вірити і надіятись на ласку Божу”.

Ведуча: Любов - велика чеснота. Завдяки любові людині під силу зробити все. Справжню вартість мають тільки вчинки, зроблені з любові. Отже, любов - основа добрих діл.

61

Господь Бог створив кожну людину з любові і для любові. Потрібно повірити в це і змагати до зростання чесноти любові в особистому житті. Щоб любов’ю відповідати не тільки на любов, але на кривду й терпіння, виконуючи навчання Ісуса Христа про любов до ворогів. Ходити в світлі Божої любові. Патріарх Йосиф - приклад для наслідування у цьому.

А Закріплення матеріалу - у вигляді програми на радіо:

“Чи може людина XXI ст. стати святою?”Ведуча: Вітаю вас, любі друзі, на каналі 1+1 школи ... міста ... у

програмі: „Чи може людина XXI ст. стати святою?”. З вами постійна ведуча ... Спочатку наші кореспонденти 1,2, З - вислухають думки наших слухачів (Звучить музика, кореспонденти з іграшковими мікрофонами беруть інтерв ’ю у присутніх).

Кореспондент 1:~ Чи може багата людина XXI ст. бути святою? (.Відповіді присутніх).

- Що означає бути щасливою людиною?

Кореспондент 2:- Як ви розумієте святість?- Хто такі святі?- З кого ви берете приклад для наслідування святості?

Кореспондент 3:- Що треба робити, щоб стати святим? ^- А ви б хотіли стати святим?Ведуча: Зробимо підсумок нашої радіопередачі. Отже, в нашому

столітті теж можна стати святим. Але як?.. Цим хочуть з вами поділитися (імена дітей). Ці два хлопці справжні друзі. Це знає вся школа. Вони намалювали і принесли на передачу свої малюнки. На їхню думку святі - це люди щирі, терпеливі, доброзичливі, готові допомогти, вміють прощати, співчувати, люблять життя.

А який ти?.. Це питання сьогоднішнього дня. Просимо вас надсилати свої думки на адресу:

Вчителю християнської етики, кабінет № _______ ,СЗШ № _____ М істо_______________________ _

62

^ Завдання в класі. На дошці прикріплений плакат у вигляді виріза­ного серця з написами взятими з Першого послання до Коринтян (13,1-8): “довготерпелива”, “лагідна”, “не заздрить”, “не чваниться”, “не нади­мається”, “не бешкетує”, “не шукає свого”, “не поривається до гніву”, “не задумує зла”, “не тішиться, коли хтось чинить кривду”, “радіє прав­дою”, “все зносить”, “в усе вірить”, “усього надіється”, “все перетерпить”. Зверху великими буквами написано слово “ЛЮ БОВ”.

Кожний учень отримує вирізане з паперу сердечко. Протягом 5-ти хвилинної призадуми над почутим учні пишуть на сердечках коротеньку особисту молитву і під звуки співу прикріплюють по черзі свої сердечка біля одного з написів на великому серці. Вчитель прикріплює сердечко із заздалегідь написаними на ньому словами Патріарха Йосифа:

“... молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і ВладичиціБогородиці - Приснодіви: Прийми під свій Могутній Покров нашуУкраїнську Церкву і наш Український Нарід!

Життєва настанова: Всі ми схиляємось перед постаттю Патріарха Йосифа, який є справді прикладом до наслідування. У грудях Патріарха билось велике, повне любові до Бога і свого народу, серце. Старався любити всіх любов’ю Христа. Відчував потреби ближніх. Жив справжнім, відданим Богові життям. Однак, пам’ятаймо, що наш славний Патріарх був колись дитиною, а пізніше - юнаком, а потім священиком. Він не народився святим, а став ним.

Варто поставити перед собою два важливі питання і дати на них відповідь.

- Завдяки чому Патріарх Йосиф став людиною, яку знає весь світ?- Які християнські риси, за прикладом Патріарха Йосифа, бажаю

плекати в собі?

У* Домаш нє завдання. Написати короткий твір на тему однієї з прикмет любові, висвітлених у Першому посланні до Коринтян (13,1-8), або на тему: “Приклад Патріарха Йосифа у моєму житті”.

& Закінчуємо урок співом молитви “Отче наш”.

63

“ЧЕРЕЗ ТЕРНЯ ДО ЗІРОК”(“Рег аврега ай а іїга”)

□ Мета. Знайомство з особою Патріарха Йосифа Сліпого та його служінням Церкві і народу, підкреслити роль жертовності як особливої риси особистості.

ЦІ Обладнання. Портрет Йосифа Сліпого, Святе Письмо, свічка і ваза для квітів.

Епіграф уроку:“Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого

з його духовними скарбами, вмирає і зникає з землі. Рідна наука окрилює народ до лету, на вершини зрілого серед народів світу”.

& Хід уроку

Вступне слово вчителя.З біблійної історії Старого Завіту (Бут. 37-47) пам’ятаємо, що патріарх

Яків мав 12 синів, з яких наймолодший Йосиф був наймудрішим і батько найбільше любив його. Це викликало заздрість у серцях інших синів Якова. Одного дня, перебуваючи з вівцями у полі, вони вирішили позбутися наймолодш ого брата і продали Й осиф а мандрую чим єгипетським купцям.

Бесіда з учнями:

- Куди повезли купці Йосифа?

- Кому вони продали його?

- Як поводився фараон з Йосифом?

- Чому фараон призначив Йосифа управителем всієї землі єгипетської?

- Як повів себе Йосиф з братами?

Так, Йосиф, улюблений син патріарха Якова, здобув славу і став порятунком для всієї родини.

Сьогодні ми познайомимось з постаттю Кардинала і Патріарха нашої Церкви - Йосифа Сліпого, якого “наші брати” ув’язнювали, судили і

10-11 класи

64

заслали на каторгу на повних 18 років. Та не вдалося безбожницькій владі зламати його погрозами, ані заманити його обіцянками, щоб він зрікся єдності з Римським Престолом. Наш український Йосиф став найвищим архипастирем, Главою і Батьком УГКЦ.

Кажуть, що життя кожної людини є вічним, бо перебуває у вічному Божому задумі. Однак, вимірюємо його різними подіями, тому розповідь про життя Ісповідника Христової віри Йосифа Сліпого ми продовжимо у вигляді сходинок.

О сходинка.

Ш Читання Святого Письма (Йо 21.15-19) (читає учень)

© сходинка.

Розповідь учителя.

Євангелист Йоан пояснює, що словами (Йо. 21,19) Ісус Христос заповів, якою смертю Петро прославить Бога.

А тепер від Тиверіадського озера думкою перенесімся на Свято-Юрську гору і пригадаймо собі зворушливу подію. Вранці, 22 грудня 1939 р., у празник Непорочного Зачаття в каплиці митрополичого помешкання перед святим вівтарем клячить єрей - ректор Львівської Духовної Семінарії о.д-р Йосиф Сліпий. Слуга Божий М итрополит Андрей Шептицький, єпископи Никита Будка і Микола Чарнецький поклали на голову о. Йосифа свої святительні руки і проказали святу.

В скорому часі починається хресна дорога Кир Йосифа. В червні 1941р. вибухнула Друга світова війна. Після смерті Митрополита Андрея 1 ли­стопада 1944 р. він став Головою Української Церкви. Кир Йосиф 18 років ніс хрест Христового в’язня, був справжнім Ісповідником віри.

- Як розпочався сумний похід нашого Патріарха на Голготу?

- Яких знущань довелося йому зазнати на цій дорозі?

Далі зупинимося на наступних сходинках життєвого шляху Патріарха Йосифа, а саме:

© сходинка.

Приїзд Блаженнішого до Риму.

65

О сходинка.

Піднесення Блаженніїиого Йосифа до гідності Верховного Архиє- пископа.

© сходинка.

“ Через терня до зір

© сходинка.

На тернистому шляху Патріарха забриніло світло. В 1963 році, за інтервенцією Папи Івана XXIII і президента Кеннеді Москва звільнила каторжника Йосифа Сліпого. 9 лютого він приїзджає до Риму, де на Другому Ватиканському Соборі 2400 отців Собору з ентузіазмом вітають його, як Ісповідника віри і незламного борця за Христову Церкву. Папа Павло VI підніс його до гідності Кардинала.

Все ж його хресна дорога не закінчилась. Бо як не боліти Патріархові, коли на рідній Батьківщині апокаліптичний звір устромив смертоносного меча в саме серце Української Церкви. Тому на пленарному засіданні Все­ленського Собору Йосиф Сліпий кликав до сумління віруючих народів: “Наша Українська Церква вкрита горами трупів і ріками крові, - а світ чомусь мовчить”.

Перебуваючи у Римі, Блаженніший Владика до самої смерті намагався закріпити УГКЦ в діаспорі, тому він в осередку християнського світу - Римі заснував центр вищих студій - Український Католицький Універ­ситет імені св. Климентія, який зберігає нашу українську релігійну та наукову традицію і “збирає всіх дітей нашого народу”; збудував собор Святої Софії в Римі з надією, що цей храм стане для українського по­селення тим, чим для ізраїльського народу був Єрусалим. Наслідуючи великого Апостола народів св. Павла, Блаженніший Йосиф відбув численні подорожі, відвідую чи українську діаспору у Європі, в Сполучених Штатах Америки, в Канаді, в Південній Америці та Австралії.

До кінця свого життя Патріарх Йосиф молився, трудився, змагав до поширення єдності і любові.

Старозавітний Йосиф врятував перед голодною смертю свою численну родину, але поки це сталося, він багато натерпівся. Після довгої праці на чужині і після ув’язнення Йосиф став управителем могутньої держави

66

гєгипетських фараонів. Терпіння Патріарха Йосифа спричинилося до воскресіння нашої Церкви в Україні. Шлях його архипастирського життя можна охарактеризувати словами: “Через терня - до зірок”.

в Закріплення матеріалу.У XX столітті Боже Провидіння нам послало двох великих праведників,

пророків, двох Мойсеїв, провідників Церкви і народу - Слугу Божого Митрополита Андрея і Блаженніїиого Патріарха Йосифа. Праведні слуги Божі живуть і після смерті. Каже Святе Письмо: “Бог їх досвідчив і знайшов достойними себе. Він випробовував їх, як золото в горнилі, і прийняв їх. як жертву всепалення” (Муд 3,5-6).

Згадаймо їх світлу пам’ять у молитвах.

У* Домашнє завдання: Прочитати біблійний текст (Мт 5.10-12) і подумати, про що пригадує нам Ісус.

& Закінчуємо урок молитвою “Отче наш”.

67

ЦЕ ШЛЯХ СВЯТИХ УСІХ ВІКІВ

Вечір пам’яті Патріарха Йосифа Сліпого

Під звуки церковного дзвону заходять всі учасники. Під музику Моцар- та “Кедиіет” (ч. 1) перший читець під час фонограми читає “Псалом 1 ” Ліни Костенко (до коди).

Дійові особи та виконавці:Перший ведучий Перший читецьДругий ведучий Другий читець

Третій читець Четвертий читець П'ятий читець Шостий читець

Перший читець:

Блажен той муж, воістину блажен, котрий не був ні блазнем, ні вужем.Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні.І не схибнеться на дорогу зради.І у лукавих не спита поради.І не зміняє совість на харчі, - душа його у Бога на плечі.І хоч про нього скажуть: навіжений,То не біда, - він все одно блаженний.І між людей не буде одиноким, стоятиме, як древо над потоком.Крилаті з нього вродяться плоди, і з тих плодів посіються сади.І вже йому ні слава, ні хула не зможе вік надборкати крила.

Музика поволі затихає

Перший ведучий : У галицькому селі Заздрість, у родині Івана Кобер- ницького-С ліпого й А настасії Д ичковської, 17 лю того 1892 року

68

народився хлопчик, якому дали хресне ім’я Йосиф. Вже під час навчання у гімназії Йосиф виявляв нахил до аскетичного життя та постановив стати священиком, бо, за його словами, таке покликання дає найбільше нагод працювати для свого народу.

Другий читець:

Молитва

Люблю молитись рано-вранці,Коли квітки росою повні, - Душа і серце. їхні бранці,Пливуть у Рай в ефірнім човні!..

Люблю співать при сході сонця,Як землю променем цілує, - Тоді я славлю Оборонця Святим величним: Алилуя!

Люблю молитись повним серцем,Як соловейко славить Бога, - І вдвох із ним у щирім герці Мчимось до райського порога!

Роман Купчинський

Другий ведучий: Повернувшись зі студій у Римі, Йосиф Сліпий, як професор догматичного богослов’я, викладав догматику у Львівській Духовній Семінарії. Маючи тридцять сім років був призначений ректором Львівської Богословської Академії. Йосиф Сліпий знав багато мов, кожну хвилину використовував для написання наукових праць.

Вже в той час Митрополит Андрей Шептицький готував о. Йосифа наслідником митрополичого престолу.

Восени 1939 р. на Галицькі землі прийшли більшовики. Згодом була закрита Львівська Богословська Академія, почались арешти священиків, закриття церков. Насувалось жорстоке переслідування Церкви у Галичині.

Слуга Божий Митрополит Андрей призначив 22-го грудня 1939 року о. Йосифа Сліпого своїм наслідником.

Другий ведучий:Із Заповіту Блаженнішого Патріарха Йосифа.

69

“Коли у 1939 розпочався новий “хресний ход” нашої Церкви і великий Святець та Геній-Мислитель, Слуга Божий Митрополит Андрей покликав мене до архипастирського служіння, іменуючи мене Екзархом Великої України в жовтні 1939р., а в грудні цього ж самого року, враз із єпис­копською хіротонією, призначуючи мене своїм наслідником, сприйняв я ці покликання, як поклик таємного Голосу Божого, що словами Христа кликав - “Гряди по мні...” (Йо. 1, 44).

Зрозумів я також у цих хвилинах і бурях, що навістили нашу Церкву, що значило “йти за Христом”. “Він бо сказав: Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мк. 8, 3). Покликання до пастирської служби - це відречися себе самого”.

“Ось так ступив я на тернистий шлях мого дальшого життя. Почало бути дійсністю те, що я вмістив у своєму пастирському гербі” - “Рег азрега асі а$1га” - “Через терни до зірок”.

Третій читець:

До УкраїниМоя Україно! Як я тебе любив!Твої луги, твої степи розлогі,Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив!..

Як я люблю безрадісно тебе,Народе мій, убожеством прибитий,Знеможений і темністю сповитий,Що вже забув і поважать себе,Потративши свої колишні сили...

Як я люблю твої сумні могили.Україно! Як я люблю тебе!І ось тепер та мучена любов Мене жене в далекую чужину...

Михайло Старицький

Перший ведучий: Вночі з 10 на 11 квітня 1945 р. Митрополита Йосифа разом з іншими Владиками було ув’язнено і вивезено до тюрми неподалік Києва. Почалось поневіряння по концтаборах та тюрмах, які Митропо­лит переносив з великою гідністю та непохитною вірою.

70

Другий ведучий:

Із Заповіту Блаженнішого Патріарха Йосифа.

“Передо мною, наступником Слуги Божого Андрея і переємцем Й ого... заповітів, простелився довгий шлях відречення, несення хреста і свідчення Йому. На цьому шляху могутня Божа Десниця помагала мені, в’язневі Христа ради, давати свідчення Христові, як це Він прорік своїм учням- послідовникам: “І будете мені свідками в Єрусалимі і в усій Юдеї та Самарії, і аж до краю землі...” (Ді.1,8). Але на придорожніх стовпах мого шляху видніли інші написи: Не Єрусалим, Юдея, Самарія, а Львів, Київ, Сибір, Красноярський Край, Єнісейськ. Полярія, М ордовія..., і так дослівно “аж до краю землі”.

Четвертий читець

Сибірська каторжна дорога,І хто тебе тут не топтав?Тут Україна наша вбога Мільйони склала своїх лав ...

Гарячі наші патріоти В Сибіру дні свої кінчали,Й найтяжчі каторжні роботи - Вінок за чесні ідеали...

Сибір - це цвинтар України,Тайга - це давня наша мати:Віки припало нам без зміни Цю землю кров’ю поливати...

Іван УкраїнецьДругий ведучий:

Із Заповіту Блаженнішого Патріарха Йосифа.

“Ув’язнення ніччю, тайні судилища, безконечні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування і морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, “німий свідок Церкви”, що знеможений фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній, мовчазній і на смерть приреченій Церкві... і в’язень-каторжник бачив, що і його шлях “на краю землі” кінчався приреченням на смерть.”

П'ятий читець:

За тебе гину, Рідний Краю,Моя розрадо та любов,За тебе в муках догораю,Й на смерть за тебе я готов!

Москва скувала ноги в пута,Забила руки у кайдани,І рідна Матінка закута,Убралася в смертельні рани...

Та не впадемо ми на дусі,Наш рідний край таки воскресне!І по московській завірюсі Засяє щастя всім небесне!..

Шостий читець:

Псалом 16

Єдиний Боже! Все обсіли хами.Веди мене шляхетними шляхами.І не віддай цим людям на поталу, - Вони вже іншу віру напитали.

Ліна Костенко

Перший ведучий: Папа Римський Іван XXIII від самого початку свого понтифікату робив наполегливі спроби для звільнення первоєрарха Української Греко-Католицькоі Церкви.

26 січня 1963 р. уряд Радянського Союзу прийняв рішення - звільнити Йосифа Сліпого. Прохання Митрополита відкласти поїздку до Риму, аби зупинитися у Львові, було відхилено. Довелося йому до кінця днів своїх попрощатися із рідною землею, щоби продовжити свій шлях “в’язня Христа ради”, але тепер уже на “химерній волі”. Це був плідний і подиву гідний період життя свідка та оборонця прав “мовчазної” Церкви та переслідуваного українського народу. Він був нашим Пастирем і Батьком, нашим голосом, нашою совістю. Наслідуючи Митрополита Андрея і продовжуючи “Його велике діло церковного і національного відроджен­ня” , Блаженніший заснував Український Католицький Університет ім. свщмч. Климента Папи у Римі, будує собор Святої Софії у Римі, до кінця

72

своїх днів будучи оборонцем української самобутності та Патріаршого устрою Української Церкви.

Другий ведучий:

Із Заповіту Блаженніїиого Патріарха Йосифа.

“Нехай Український Католицький Університет зі своїми галузями в країнах вашого поселення буде для вас зразком і поштовхом до нових шукань і до науково-виховної праці! Пам’ятайте, що народ, який не знає або загубив знання свого минулого з Його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі. Рідна наука окрилює народ до лету на вершини зрілого серед народів світу народу!”

Двоє ведучих запалюють перед портретом Йосифа Сліпого свічку під мелодію Моцарта иРеквієм “(ч. 8 - І^асгітоза). Музика тихшає.

Перший ведучий: Перед моїм духовним зором, немов на екрані, пройшло життя Великої людини, життя сповнене любові до Бога і свого народу, життя Подвижника в царині духа. Ця любов випробувана, як золото у печі, що виявилося дорогоцінним, справжнім і тривким.

Другий ведучий: “Ми походимо з любові й створені для любові. На землі ми вчимося любити. Після смерті ми будемо відповідати про міру нашої любові. Якщо ми достатньо любили, нас чекає життя вічне в Любові. Тому, кожного разу, як ми любимо себе самих (егоїзм), ми нищимо наше призначення, а рівно ж призначення світу. Є тільки дві любові: любов до себе і любов до Бога та інших. Жити - це вибирати між ними” (Мітель Куаст).

Стихають слова ведучого і “Ьасгітоза” звучить голосніше.

73

МИТРОПОЛИТ ЙОСИФ СЛІПИЙ - В ’ЯЗЕНЬ ХРИСТОВИЙ

Сценка побудована на подіях з життя Митрополита Йосифа Сліпого з часів у в ’язнення*.

Дійові особи:ВедучийМитрополит Йосиф СліпийГенералЧотири солдатиЧотири каторжникиПерший вартовийДругий вартовий

Ведучий: Церква в Україні має багато мовчазних свідків, які стояли самотні, безпомічні перед радянською владою. Вони знаходять силу в стражданні Ісуса Христа, знаючи, що йдуть за Тим, хто також переніс страждання. Ось як Блаженніший Йосиф Сліпий описує своє страждання: “ ...так ступив я на тернистий шлях мого дальшого життя. Почало бути дійсністю те, що вмістив я у своєму пастирському гербі - “Рег азрега асі а$ії*а” - “Через терня до зірок” . .. На цьому шляху могутня Божа десниця помагала в’язневі Христа ради давати свідчення Христові.

Ув’язнення ніччю, тайні судилища, безконечні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, “німий свідок Церкви”, що знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній Ц еркві...”

(Із “Заповіт у”).

* Передруковано з книжки с. Марії Шевчук, СНДМ. “Шляхом віри. Українське Тисячо­річчя”. - Канада. Торонто, Онтаріо. - 1987. - С.137

74

Дія 1

Кабінет генерала, 1945 р. Генерал сидить за столом, два солдати стоять по боках стола.

Чути стукіт у двері.

Генерал: Заходьте! (Два солдати злісно вводять Митрополита)

Солдат І: (Салютуючи). Ось в ’язень, товаришу генерал.

Генерал: Так. Ти Митрополит Йосиф Сліпий! Сідай (Митрополит сідає). Я чув, що ти незадоволений, Сліпий.

М итрополит: А ти був би задоволений? (Сильно). Ви позачиняли наші церкви, заарештували наших єпископів, повбивали наших свяще­ників і заборонили нашим людям відвідувати богослуження.

Генерал: Ми відновили справжню Церкву - Російську Православну. Нема іншої Церкви ні в Росії, ні в Україні.

М итрополит: Моя Церква - це Українська Католицька Церква!

Генерал: Сліпий! Ми розумні люди. Нема різниці між нашими Церквами. Ми славимо того самого Бога, маємо ті самі богослуження...

М итрополит: (Перебиває). Комуністи не вірують в одного Бога. Ви- атеїсти. Ваша церква - це лише лицемірство для режиму, щоб обма­нювати людей, приховувати справжню мету. Ви перекручуєте людські серця й уми; ви маніпулюєте ними.

Генерал: (Встає, вдаряє кулаком об стіл). Досить цього! Я не буду гратися з тобою в піжмурки. Вже час, щоб ти визнав нових володарів своєї держави і твоєї Церкви. Послухай, якщо ти даєш згоду стати Головою нашої Церкви у Києві, ти будеш вільною лю диною ...якщ о н і.. .(погрозливо)...

М итрополит: (Перебиває). Стати Митрополитом Російської Право­славної Церкви в Києві?

Генерал: Так, Сліпий. Я тут маю листа (бере до рук лист зі стола), в якому сказано, що якщо ти відречешся від Української Католицької Церкви, то будеш призначений новим Митрополитом нашої Церкви у Києві, станеш вільною людиною.

75

Митрополит: Вільною людиною? Вільною для чого? Щоб зрадити Церкву Христову? Зрадити свій народ?...моїх священиків, яких ви повбивали?...моїх співєпископів? Ніколи!

Генерал: (Грізно) Може ти ще подумаєш? (Погрожуючи). Чи знаєш про наслідки своєї відмови?

Митрополит: (Впевнено). Я не буду нічого передумувати. Я вже давно прийняв своє рішення. Я ніколи не зречуся моєї Католицької віри, ані мого народу.

Генерал: (Гнівно і погрозливо). Якщо так, то ти будеш страждати, Иосифе Сліпий! (Хапає іншого листа і читає). Ти засуджений на вісім років ув’язнення та примусової праці в Сибірі. Не побачиш України! (Ставить печатку на листі. До солдатів): Візьміть його! (Солдати хапають Митрополита за руки і виводять. Генерал сідає).

Світло поступово гасне.

Ведучий: Митрополит Йосиф Сліпий був ув’язнений у 1946 році, спочатку його засуджено до смертної кари; пізніше засуд був замінений досмертним ув’язненням. На Сибірі його перевозили з одного табору до іншого. Часто він ставав об’єктом глузувань вартових та в’язнів. Ось він у сибірському таборі примусової праці.

Дія 2

Сибірський табір примусової праці, 1961 р.

В ’язні-каторжники працюють сокирами, кирками, носять каміння.

Один в'язень виходить на сцену з тачкою , обережно оглядається.

Каторжник 1: (Підходить до іншого каторжника). Де священик?

Каторжник 2: (Киває головою в сторону Митрополита). Він там працює.

Каторжник 1: (Підходить до Митрополита і говорить пошепки). Отче, вислухаєте мою сповідь? (Митрополит на знак згоди киває голо­вою. Каторжник стає поруч з ним, інші каторжники закривають їх).

16

Каторжник 3: (До каторжника 2). Де і коли буде завтра Служба Божа?

Каторжник 2: (Відповідає пошепки). Вночі, у домовленому місці.

Вартовий: (Входить). Гей, там! Що за балачки? До праці! (Грізно дивиться на каторжників... вони працюють мовчки, поки він не відійде).

Каторжник 4: (Підходить до Митрополита і говорить пошепки). Мій товариш у п’ятому бараці помирає. Чи ви зможете прийти помолитися разом з ним?

Митрополит: (Киває головою). Пізніше увечері. (Каторжник повер­тається на своє місце).

Каторжник 2: (Підходить до Митрополита). Я подбаю, щоб ви дістали кращу їжу цього вечора.

Митрополит: (3 вдячніст ю). Дякую, Романе. Нехай тебе Бог благословить.

Світло поступово гасне.

Ведучий: М итрополита Й осифа Сліпого кілька разів водили на розстріл. В Мордовії його тримали в окремій камері маленького розміру, одного. Там не було місця навіть лягти. Щоб збільшити його муки, постійно світилося яскраве світло. Аж ось одного дня, в лютому 1963 року...

Дія З

Мордовія, Північний Сибір, 1963р. Митрополит ув'язнений у тюрем­ній камері.

Чути рух біля дверей. Входять два вартові.

Вартовий 1: Сліпий, вставай! Тебе викликає комендант!

М ит рополит : (Дуже повільно підводит ься.. .хвилину стоїть... виходить за вартовими, ледве переставляючи ноги).

Світло гасне.

77

Дія 4

Кабінет коменданта. Комендант сидить, вводять Митрополита.

Наступає хвилина мертвої тиші. Комендант і Митрополит див­лят ься один на одного.

Комендант: Сліпий! Я маю ось тут листа від товариша Хрущова. Ти звільнений з-під арешту. Зараз поїдеш до Москви, а там отримаєш дальші інструкції. (Напружена мовчанка).

Світло поступово гасне.

Ведучий: Митрополит Йосиф Сліпий був звільнений радянською владою 26 січня 1963 року після 18 років ув’язнення. Він прибув до Риму, де його привітав від імені Церкви Папа Йоан XXIII. У 1965 році Папа Павло VI підніс його до гідності Кардинала. Кардинал Йосиф Сліпий помер у Римі 7 вересня 1984 року.

БЗ Порада. Запропонована сценка може бути складовою частиною уроку на тему “Сила в стражданні”. Тоді після прослуховування сценки можна попросити учнів призадуматись над нею:

^ Що справило на них найбільше враження у цій сценці?==> Звідки Митрополит Йосиф черпав силу і відвагу?«=> Прочитати і призадуматися над текстами зі Святого Письма: Мт. 5,10;

Йо. 15,20; Ді. 5,40-41; 8,1-3; 2 Тит. 8,18; Лк. 23,34.^ Пригадати з учнями імена інших українських ісповідників (мучеників за

віру Христову).О Урок можна закінчити молитвою або піснею:

Боже великий, Творче всесильний,На нашу рідну землю поглянь!..

78

ІСПОВІДНИК ВІРИОда пошани і вдячності

(театрально-художнє дійство)*

Дійові особи до кожної дії:

Дія 1. “БУ ЗЬК И ДИТИНСТВА”ЙОСИФ - хлопчик 14-15 років АНАСТАСІЯ - мама Йосифа АНДРІЙ — ровесник Йосифа РОМАН - ровесник Йосифа ВАСИЛЬ - ровесник Йосифа “ГОЛОС ЖИТТЯ”Учасники пластично-хореографічної композиції “Лелеки ”, “Думи... ”, хори.

Дія 2. “ПОКЛИКАННЯ” (Священик і науковець).ЙОСИФ СЛІПИЙ- гімназист ЙОСИФ ГІРНЯК - гімназист МИКОЛА - гімназист-соратник СЕМІНАРИСТ АНАСТАСІЯ - мама Йосифа “ГОЛОС ЖИТТЯ”Учасники гаївок, односельчани, учасники вокально-хореографічної

композиції “Голуб”, хори.

Дія 3. “ВЛАДИКА НЕСКОРЕНИХ”ЙОСИФ СЛІПИЙ- Митрополит ОКЛИЧНИК 2 ОКЛИЧНИК З ОКЛИЧНИК 4 СЛІДЧИЙ КОНВОЇР ІЕНКАВЕДИСТII ЕНКАВЕДИСТАНАСТАСІЯ - Мама Йосифа в дитинстві

* Скорочений варіант театрально-художнього дійства “Ісповідник віри”. Анатолій Нечай. - Теребовля, 2002.

79

ЙОСИФ - хлопчик 14-15 років

Дія 4. “ОТЕЦЬ СВЯТОЇ ЦЕРКВИ” ЙОСИФ СЛІПИЙ - Патріарх Української Церкви ОКЛИЧНИК 1 ОКЛИЧНИК 2 ОКЛИЧНИК З ОКЛИЧНИК 4 СЕМІНАРИСТ 1 СЕМІНАРИСТ 2 СЕМІНАРИСТ З СЕМІНАРИСТ 4 ТУРИСТ 1 ТУРИСТ 2 “ГОЛОС ЖИТТЯ”Хори, музиканти, учасники хореографічних композицій.

Дія 1. “БУЗЬКИ ДИТИНСТВА”

Завіса закрита. Звучать “Величальні дзвони”.Голос священика: Хрещається раб Божий Йосиф во ім’я Отця, і Сина,

і Святого Духа. Амінь.Відкривається завіса.На сцені стоять хори, які виконують “Єлице”.“Зоровий образ художнього оформлення сцени “Хресна Дорога”.Пандус - “дорога життя ” - зигзагом з ліво ї сторони підноситься у

глибину сцени і мальовничо продовжується на “Голгофі”, на вершині якої собор Святої Софії.

Стації(Г14) вирішуються через хоругви. На сцені видно гніздо лелек, колючий дріт таборів...

Голос священика: Печать дару Святого Духа. Амінь.Звучить “ Заздростянська колискова”.Хори розходяться.

80

По “дорозі життя ” піднімається Анастасія з немовлям на руках. “ГОЛОС ЖИТТЯ”: (на фоні колискової)-Т воє ім’я Йосиф Сліпий, уродженець села Заздрість у Західній Україні.- 17 лютого 1892 року. Батько Іван, мати Анастасія.- Твоє ім’я стане відомим для цілого світу в наступному столітті.

Ти - людина!Ти - частка вічности!Тобі дано любити,Тобі дано дивитися на небо!Тобі дано твій клаптик цього світу Світлішим залишити після себе!Тобі дано боротись і горіти!Тобі дано!...

Мама з немовлям сходить з пандуса. Вдалині чути клекіт лелек.На “дорогу життя ” з радісним криком вибігає Йосиф.ЙОСИФ: “Мамо, мамо! Бузьки прилетіли! Мамо! Бузьки прилетіли!” Хлопчик кружляє по сцені захоплено дивлячись у небо.В його дитячій уяві вимальовується мрія. (Пластично-хореографічпа композиція “Л елеки”).На сцену вибігає “ватага” хлопчаків, які переривають “фантазії”

Йосифа.АНДРІЙ: (голосно кличе) Юзек! (Йосиф не чує).РОМАН: Юзьку! Ходи до нас!АНДРІЙ: Давай сюди!ВАСИЛЬ: Лубка бити будем!ЙОСИФ: Рахуєм від мене (хлопці викидають пальці, починають гру).Останні три рази не вгадує Андрійко, Йосифу стає його шкода і він

починає розмову.ЙОСИФ: А хто бачив, як розквітає мак?АНДРІЙ: Я бачив!ВАСИЛЬ: (сміючись) Коли ти бачив, якщо з курми лягаєш спати? (Хлопці сміються)

81

АНДРІЙ; (ображено). Бачив! Бачив, коли худобу гнав на пасовисько.РОМАН: (з гордістю). І я, бачив!

ЙОСИФ: (з сумом). А мені не вдається це побачити, хоча я кожного ранку вибігаю на город. Ввечері стулені пелюстки, а вранці - розквітлий цвіт (сміх).

АНДРІЙ: А мені мама розповідала, що на наших полях росте багато папороті, цвіт якої має таємничу силу опівночі.

ЙОСИФ: А я був у Струсові і розмовляв з самим Митрополитом Шептицьким.

АНДРІЙ: (не вірячи). Аі а?РОМАН: (зацікавлено). Розкажи нам.ВАСИЛЬ: Ну, розкажи!АНДРІЙ: Та розказуй!Діти сідають.

ЙОСИФ: (стоячи). Приїхало багато людей із сусідніх парохій. Митро­полит Шептицький був вбраний у фіолетову рясу. Дівчата сипали квіти перед ним, між ними була і моя сестричка Євгенія. Під церквою поставили фотель і він сповідав людей. Опісля отець Платон представив нас, учнів, Митрополитові, який почав питати катехизм, та й запитав мене: “Що то є общеніє святих”, на яке я дав добру відповідь.

АНДРІЙ: (перекривляючись). На яке я дав добру відповідь.(Сміх, Йосиф погнався за Андрієм , діти побігли за ними).“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Це була перша зустріч Митрополита Андрея з його

майбутнім наслідником.

Хори виконують “Велике славослов'я” (наспів обходу).Мама виглядає сина з дороги. Йосиф з полотняною торбою через

плече, підбігає до матері цілує її в руку, мама цілує сина в голову.ЙОСИФ: Слава Ісусу Христу!

МАМА: Слава навіки! Синку, як ти закінчив науку у Вишнівчику? Чи не піддався, боронь Боже, під якісь лихі впливи?

ЙОСИФ '.(перехрестившись). Слава Богу, закінчив школу з найвищими оцінками. (Вийняв з торби свідоцтво, показав матері, потім витягнув образок, поцілував і подав матері). А це ходив до Зарваниці і там молився

82

до Матері Божої та просив її ласки і покровительства на подальшу науку в гімназії.

МАМА: А батько вже й фіру підготував до Тернополя, треба буде їхати зо три години, а ти з дороги змучений.

ЙОСИФ: Я на крилах летів би до науки, а учитель Слободяник з Заз­дрості подарував мені “Кобзаря” і я уже вивчив “Думи мої, думи”.

Починає декламувати:“Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!...Виходять на сцену хори, виконуючи “Думи мої, думи”. Хоровий спів

переходить у пластично-хореографічну композицію ‘Д у м и ”.Мама благословляє сина в дорогу. Йосифа проваджають в нове, неві­

доме життяЗвучить пісня: “Думи мої, думи мої...”, гасне світло, висвічується

“Дорога життя ”.

Дія 2. “ПОКЛИКАННЯ” (СВЯЩЕНИК І НАУКОВЕЦЬ)Тернопіль. На сцені гімназисти, які вийшли з імпрези до роковин

Тараса Шевченка.ЙОСИФ ГІРНЯК: (декламує)

І на оновленій землі Врага не буде супостата,А буде син і буде матиІ будуть люде на землі...

(побачив Миколу) - Миколо, а ти чув святочну доповідь? (Микола ствердно хитнув головою). Було важко вгнатися за ходом думок ерудованого доповідача. Я щиро здивований і захоплений його вченістю. А яке ім’я промовця?

МИКОЛА: (зі сміхом) Ти що! Гірняк, та ти ж із Струсова і не знаєш першого “форцуга” Тернопільської гімназії? Так це ж Йосиф Сліпий.

Хори виконують “Христос Воскрес!” (Галицького напіву).“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Йосиф виявив незвичайне замилування до науки і

Божих справ. Він закінчив з відзнакою гімназійні студії в Тернополі.Хори продовжують співати “Христос Воскрес”. По “дорозі життя

83

ідуть два семінаристи в підрясниках, наспівуючи.ЙОСИФ: Ось ми і прийшли. Слава тобі, Господи!МИКОЛА: А знаєш, Йосифе, твій краянин Гірняк у захваті від тебе.

Власне, а що ти говорив на іспиті з української мови?ЙОСИФ: Пролог Івана Франка до “Мойсея”, пригадуєш...

Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!Твоїм будущим душу я тривожу,Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу.Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм.Тяглом у поїздах їх бистроїзних?Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність Усякому, хто зрадою й розбоєм Тебе скував і заприсяг на вірність Невже тобі лиш не судилось діло Щоб виявило твоїх сил безмірність?Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов’ю,Тобі офіруючи душу й тіло?Задарма край твій весь политий кров’ю Твоїх борців?

МИКОЛА: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі,

ЙОСИФ, МИКОЛА: (разом з піднесенням).Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,Покотиш Чорним морем гомін воліІ глянеш, як хазяїн домовитий,По своїй хаті і по своїм полі.

МИКОЛА: А що далі думаєш робити?ЙОСИФ: (твердо). Стати священиком і професором, присвятити себе

Богові та науці.

84

Чути святкові дзвони, шум , гамір. На сцену хороводом виходить молодь села.

ГУРТ ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ: (до Йосифа і М иколи) Христос Воскрес!МИКОЛА І ЙОСИФ: Воістину Воскрес!Починаються гаївки: “Кривий т анець”, “Ой вже весна воскресла”,

“Голуб”.Йосифа з Миколою забирають в коло.“ГОЛОС Ж ИТТЯ” : Мрії стаю ть реальністю . Вступні іспити до

Духовної Семінарії у Львові були восени. Там відбулась друга зустріч Йосифа з Митрополитом Андреєм Шептицьким. Згодом Митрополит Андрей відсилає його на вищі студії. У 1925 році Йосиф Сліпий став ректором Л ьвівської Духовної Семінарії, через чотири роки його призначено першим ректором Львівської Богословської Академії. У своїх письмових працях він охоплює широку тематику богослов’я, філософії, літургіки, літератури, історії, канонічного права і сакрального мистецтва. 22 грудня 1939 р. Йосиф Сліпий був рукоположений на єпископа з правом наслідника.

Звучат ь величальн і дзвони, хори виконуют ь “На м ногії л іт а , Владико! ” (грецького напіву).

Дія 3. “ВЛАДИКА НЕСКОРЕНИХ”Львів. На сцені червоні радянські прапори. Солдат Червоної Армії грає

марш “Прощання Слов ян к и . По вулиці прогулюються офіцери. Через сцену пробігають енкаведисти (незабаром повертаються з арештованим Митрополитом Сліпим.

“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Раби обпльовують свободу,Та він цей глум несе без скарг,Бо він - могутній дух народу,Керманич Церкви - Патріарх.

На сцену вибігають “окличники” з газетами в руках, чути шум друкарських верстатівд

ОКЛИЧНИК 1:11 квітня 1945 року у Львові арештовано Митрополита Йосифа Сліпого.

ОКЛИЧНИК 2: Митрополита ізольовано цілковито.

85

На сцені стільчик в яскравому промені світла, слідчий веде допит.ЙОСИФ: Упродовж року ви водите мене на допит ніч і день - ось уже

рік, так можна допровадити людину до божевілля.

СЛІДЧИЙ: Садитесь! Оторвитесь от Папьі! Подпишите отказ от Рима! И мьі обещаем вам Митрополию в Киеве в Русской Церкви!

ЙОСИФ: (піднімаючись) Силу на цьому моєму Хресному шляху в’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також зі мною моє духовне стадо, мій рідний український нарід, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертвенна молодь і безпомічні старці. Я не самотній і готовий радше вмерти, ніж підписати. Я не підпишу!

СЛІДЧИЙ: Кто хотел примирить националистов? (трясе перед очима Митрополита доносами). Кто правил Литургию для дивизии “Галичина”. Кто, кто спрашиваю? В камеру его!

Хори виконують “Блажен муж ” (напіву Києво-Печерської Лаври).На сцену вибігають “окличники ’.

ОКЛИЧНИК 1: По році слідства над Митрополитом відбувся суд.ОКЛИЧНИК 2: Сліпий - контрреволюціонер!ОКЛИЧНИК 3: Шпигун Ватикану!ОКЛИЧНИК 4: Ворог Радянського Союзу!ОКЛИЧНИК 1: Засуджений на вісім років суворих виправно-трудових

лагерів.

Конвоїри під несамовитий гавкіт собак виводять арештованих і формують колону. На сцені з ’являєт ься духовий оркестр, шикується колона, крики, лайка , брязкіт ланцюгів.

КОНВОЇР: Внимание! Неоглядьіваться! Не разговаривать! Шаг влево, шаг вправо - конвой считает побегом и стреляет без предупреждения!

КОНВОЇР: Шагом марш!Серед в ’язнів Митрополит Йосиф Сліпий.“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Митрополита Сліпого перевезено з Києва через

Москву етапами до Новосибірська. Поневіряння від табору до табору - Маріїнськ, Боїма, Вятка, Печора, Полярія, Інта, П отьм а- 1948.

ОКЛИЧНИК 3: Ведуться допити.

86

1953-1958 - п’ятирічне заслання в Сибір без права повернення на Україну.

1959 - засуджений на 7 років виправно-трудових таборів у Мордовії.

Хори виконують пісню “Чуєш, брате мій"Один із спецтаборів. Барак. Нари, на які постелено сінник, подушка,

покривало. Митрополит уже одягнений у звичайний буденний одяг ~ куфайка, штани, зимова шапка, ноги обмотані онучами, на грудях і пл е ч ах та бір ний ном ер.

Спогади про Україну наш т овхують на написання “П о сла н н я" . Схилився над аркушем паперу і кусочком олівця пише “Послання. ”

ЙОСИФ: (думки вголос)

“Послання з нагоди празника Різдва”Рідні мої, я тут в умовах не багато кращих від попередніх. Тріскучі

морози. І тут є люди і нелюди. Качаніють ноги, бо моїм взуттям хтось потішився. Але Господь їм суддя!

Цьогорічні Різдвяні свята, далеко в більшій мірі, ніж в попередніх літах, будять непереможне бажання прийти до Вас, вислухати Ваших переживань, знайти слово потіхи і розради, принести Вам за Святим Павлом “усе духовне дарування для Вашого утвердження” і висловити щирі побажання... Щоби це свято, радість радостей не проминуло для Вас безслідно, але щоби принесло втіху, мир і щастя та додало сил до нових подвигів і жертв, “поки що надсідають нам терпіння і болі” . Як бажали би ми в тих тайгах і тундрах віддати усі наші молитовні жертви, щоби Ви були повні непохитної віри в обіцянку “Христа-М и- ротворця” .

Тихо чути колядку “Бог предвічний”, заходять декілька в 'язн ів ві­таючись: “Христос ся Рождає!”

СЛІПИЙ: Славіте Його!Піднімається, з ніг спадає коц, колядники побачили босі ноги, шепіт

між ними: “Митрополита обікрали”, переглянувшись, зняли по одному кирзовому чоботу і подали Сліпому. Розчулений Митрополит обняв колядників і вони разом продовжують колядувати.

Колядка звучить голосніше і голосніше, вступають хори.

87

В таборі: “тривога ”, крики, команди, вартові розганяють в ’язнів, колядка звучить.

“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Звільнений з ув’язнення 26 січня 1963 за клопо­танням Папи Йоана XXIII та президента СІЛА Кеннеді. Повернутись в Україну йому не дозволено, Йосиф Сліпий їде до Риму.

“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Далекий шлях із Воркути до Риму.Молитву мовлять втомлені уста,Над димом потяга могутній знак хреста Розкинув руки владно, нескоримо,Благословив Владика Україну.

Дія 4. “ОТЕЦЬ СВЯТОЇ ЦЕРКВИ”Італія. Рим. Звучать італійські мелодії.На сцені туристи, які фотографують місто. Вибігають “окличники”:ОКЛИЧНИК 2: Йосиф Сліпий відвідав українців в Німеччині, Іспанії,

Англії, Франції...ОКЛИЧНИК 4: Перші пастирські подорожі до Америки.ОКЛИЧНИК 2: Патріарх відвідав вірних українців в Канаді, Голландії,

Австралії.ОКЛИЧНИК 3: Об’єднав український Єпископат в Синод Української

Церкви.ОКЛИЧНИК 1: Заснував Український Католицький Університет -

центр духовного відродження.ОКЛИЧНИК 4: Відновив монастир Студитів.ТУРИСТ 1: Скажіть, шановні, хто такий Сліпий?ТУРИСТ 2: І що він тут зробив у Римі?СЕМІНАРИСТ 1: В чужому Римі клаптик України

Для нас придбав Великий Патріарх,Щоб ми вже не були раби уклінні,Але господарі в своїх правах.

СЕМІНАРИСТ 2: Тернопіль, Львів, Інсбрук і Рим -То центри росту його духа,Христовий меч завжди із ним,Щоденним кормом все - наука.

СЕМІНАРИСТ 3: Нова твердиня правди і наукиЗбирає нас - розсіяних, слабких,

Дає знання, бере в незримі руки,Підносить духа до вершин ясних.

ОКЛИЧНИК 1: Патріарх Йосиф Сліпий збудував собор Святої Софії в Римі.

СЕМІНАРИСТ 4: Народ гордиться і живеЗа заповітами Владики.Хай слава волі оживе,Він - України Син великий!

На “дорозі життя ” появляється постать Патріарха Йосифа Сліпого. Всі учасники виходять на сцену.

“ГОЛОС ЖИТТЯ”: Землю нашу та народ наш благослови, Владико.

Звучить музика гімну-пісні “Боже великий єдиний (Звучать величальні дзвони. Завіса повільно закривається).

89

ПАТРІАРШЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІЇИОГО ЙОСИФА

З нагоди всеукраїнської прощі Святого Ювілейного 1975 року

- Народе мій! Собою стань! Чоло до неба піднеси, Жорстокій долі в очі глянь, Крокуй відважно до мети! -

Так кличе, просить рідний люд Наш український Патріярх-. Чужих позбутися облуд І міжусобиць на верхах.

- Народе мій! Собою будь!Не поклоняйсь чужим богам. Випростуй руки, ноги й грудь, Свою ти долю сам рішай!

В помісній Церкві й у Христі Кріпись, молися і працюй,На скелі, на святім Петрі,Храм Божий вічності будуй!

о. Николай Василь Прийма

^ и с п > З і іл т у а о п о Д и п о а - і і - о С и

0 , м^> леїс а о Уі&р£лліг>■За. іоТ/А. А клрі&з Ч*.Ми. п т іш -им ось і Ь Ар-лч,Щ о ГПи.'^Ье.{зіг н^Лег.Ки>л фез-л ЛсЦ^рГЛ.2 о с ^ ц і ц г п Ь о р и т и неч '-л інном м .£ 1с ь с е р о | с г | у г & с . .

г уі*л . і г ім н а м с к р ‘П иЇ|%<Л 2> »у>»Ьзіс«Ьмй ^ пес з т^ер-т^Н А Х ..5УІН V р а д о с т і й К»»СИ>Х. -Ясних ^.м ок: Нй СГЛФ •З піднесених груі<й ІҐЇІв&і з «ОІСИОКв^і ^и}46...Л к д к /{V*, •Ьеоюи.лле. с т а ^ о , т о<3?« п а с т и р гПой И< {р.мрв.^нГ стсщ л загілкЄ.4 * Дссио Ьо* нас ЬіЬ і лаг«ріЬ* ^ р « м и Не ЛИии^и^и Уї\і5б /X Н«. ікд^иКЛли ЛА'ЇМН.̂

О іу кйи<^(хилх не <ртрати&* -ІгСри ПііаА Аюскрссеи^л Х р и с т а X $ « т ,К и ^ * р о ^ ‘Ии. сїГлсппб.Цй КріЗІ по^сцз а и̂чЛли.\ З Г * | И Л ле-с Ар4<.о.Ьв ЄЄр“>Є -и р<хло.,.Не .ЛО/лл. С С(* /по5>и>у КГ-о-АиЛЧА,СІ м<> орлр^лои /ҐО-рас ризл(о олї̂ } К о с- Арл.ло.М.../Г»л 1ой£>н*и*£/ч ^ п»з сии^с-з^о^Стл гцЧч^Л с ^ГрйЬ^и СА»л/осІСи,п .МІЗЦ З&У^оЛ». { Су^ОЛь,0 Сфсека,лІ (#<и. -> ^ Юр» зорог^лс —3»Чис С(юі Поло Ша<^сКе«тГ О Л і^ро^А ..0у Су^разиик^ За несе.*3 зс.*к _дорСі. ^

СЬо с л ь о з о ю >Ь^к*и. Зл м < т*ли 9Са^рй<а £орс(§кчлй ґг* р ок <Ти 9^5/ом переліг .3 ґ ґп іА & и і*Х ио2о м і ^ и т і л / .

оки^дл * £}ОДі'£,^іо КПк ЦаІа&иЬ Ь с̂си СЬлУУ̂ 'Пізулді&или.си, ИоЛС Сб&4г| Щ о і/ д о Б ау н и л ** 4: і* к р с Л ^ а .^ ц и ц и х

^ї)^0.ГіО| \7 % И. Й^Л-^,

91

ГЛАВА І ПАТРІЯРХБлаженнішому Патріархові Иосифові

з пагоди 90-ліття його народження

В руці владичий посох, камалавка біла На ясному чолі, задумливість в очах,А в грудях дух борця, пророча велич, сила.Це Божий Післанець... Глава і ГІатріярх.

Дев’ятдесятий рік життя Твого, Владико, Минає серед праці, жертви і терпінь,Та зуб часу не знищить діл Твоїх великих,Все житимеш в серцях грядучих поколінь. •

Із приходом Твоїм на волю, Патріярше,Зійшла нова доба світанком золотим,До города Петра приніс Ти правду нашу І нам здвигнув на славу Український Рим.

Не пімени московські й західні прелати Писатимуть для нас свавільний свій закон,Бо у Вселенській Церкві твориш рідну хату. Яку вже не скує чужий сухий канон.

До єдности палким нас словом закликаєш,Бо єдности від нас жде Церква, Бог, Народ,Бо єдність - найсильніша зброя й подолає Всі наступи ворожі бєзбожницьких орд.

В дев’ятдесятий рік мандрівки життєвої Прийми щиросердечний, вдячний наш привіт, Хай Бог Тебе хоронить ласкою святою, Китицю дасть Тобі благих і многих літ.

Маєстатична постать .. . Східні панагії Завішені на грудях, глибоко в очахІ біль і бистрий ум і молодечі мрії...Це Божий Післанець... Глава і Патріярх.

Євген Крименко

ЖИВЕ В СЕРЦЯХ

Живе в серцях наш Йосиф Патріарх Духовний Велет-ГІісланець Господній. Немало Він терпів в знедолених літах, Ідучи до мети крізь мряки і безодні.

Встав до двобою з силами Кремля.Не повернув з страждальної дороги, Щоб сяла слава Церкви, як зоря,Хоч падав на Голгофі зі знемоги.

Він переніс наруги всі ярма,Йому Відкрилися священні далі,— Розсипалася кам’яна тюрма,І зникли геть глумильники зухвалі.

Живе в серцях наш Йосиф Патріарх, Славетний Пастир-Обранець Господній. Залишаться його діла в віках В любові й вірності народній.

Мій друже, самопосвятою в борні Здобути зможем перемогу,Як Патріарх дав приклад у яремні дні Во славу Україні, славу Богу.

Володимир Ковалик

БЛАЖЕННИЙ МУЖ

Блаженний муж не йде на раду до лукавих.Не прагне він від них ні почестей, ні ласий; Для Божої хвали - не для своєї слави Простує до мети крізь муки і поразки.

З вогнем багатиря без фальшу і без маски, Втираючи з чола утоми піт кривавий,Не за дочасну - за святу Господню справу У дань приносить він своє життя лицарське..

Коли всесвітнє Зло, мов лютий змій із казки, Захоплює в полон народи і держави,Забувши Божий муж загрози всі й уразки, Бичує гнівом слів його діла неправі.

Блаженний Муже,Ти для рідного народу,Для Церкви Божої у бурю і негоду Дев’ятдесят віддав жертовних літ.

Своєю мужністю задивувавши світ,Став символом змагань за правду і свободу, Що їх злеліяв предків героїчний міт.

Хай Бог кріпить Тебе і хай дарує силу; Відродження святого вивершивши діло,Із тьми на сонце волі вивести свій рід!

Роман Завадович

ВЕЛЕТНЯМ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Війна розгорілась, гула без упинку,Сумні дикі вісті тривожили Львів.Залякані люди шукали спочинку, їх долею-горем Владика болів.

Удосвіта рано скликає нараду,Духовно скріпляє там люд свій сумний,Й до них промовляє: “Віднині всю владу Бере мій наслідник Кир Йосиф Сліпий”.

Грім гримнув у хмарах невидної ночіІ блискавка мигом прорізала тьму,Тягар впав великий на вірнії плечі Владики-героя на Божім шляху.

Згасало вже світло в Святім нашім Юрі,У княжому Львові загув тужно дзвін.Всі знали, що сталось. Надходив час бурі. За Гітлером Сталін ішов навздогін.

Андрій, Слуга Божий, віддав Богу Духа, Його поховали усі, як святця,А Йосиф, наслідник, в страшну завірюху Узяв там на плечі важкого хреста.

Несе Він хреста на Ісусову славу,Щоб вже Божа воля настала свята.Щоб й Україна вже мала державу,Щоб Церква Христова була лиш одна.

Несе Він хреста, як ту царську корону. Надлюдські зусилля черпає з небес.Несе без зітхань, як Христос, аж до гробу, Щоб Церква і нарід з неволі воскрес.

о. Николай Василь Прийма

РЕКОМЕНДОВАНІ ЗАХОДИ, ПРИСВЯЧЕНІ РОКОВІ ПАТРІАРХА ЙОСИФА СЛІПОГО

1. Вечір, присвячений пам’яті Патріарха Йосифа Сліпого(молитва, поезія, пісня, інсценізація, спогади).

2. Літературні читання (за “Заповітом Патріарха Йосифа”).

3. Зустрічі з особами, які особисто знали Йосифа Сліпого.

4. Конференції:

• Наукова діяльність Йосифа Сліпого;

• Ісповідник віри (із років заслання);

• Подвижницька праця Патріарха Йосифа у розбудові Україн­ської Церкви.

5. Екскурсії, поїздки, огляд виставок і музеїв:

• Побувати у крипті Собору Святого Юра;

• Організувати екскурсію в музей Йосифа Сліпого (с. Заздрість, Тернопільського р-ну, Тернопільської обл.);

• Відвідати музей Йосифа Сліпого у Львівській Богословській Академії;

6. Організувати фотовиставки присвячені Рокові Патріарха Йосифа.