Щомісячний науково�практичнийюридичний журналвидається з 1 січня 1996 р.

НАУКОВО�ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА ІМ. АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА НАПрН УКРАЇНИ

Шеф�редакторМАКАРОВА

Алла Іванівна

Редакційнаколегія:

ХАВРОНЮК

МиколаІвановичголовнийнауковийредактор

МЕЛЬНИК

МиколаІвановичзаст. головногонауковогоредактора

БЕЛЯНЕВИЧ О.

БОБРИК В.

ВАВЖЕНЧУК С.

ГАЛЯНТИЧ М.

ДЕМЧЕНКО С.

ЗУБ І.

КРУПЧАН О.

КУБКО Е.

КУЗНЄЦОВА Н.

ЛУК’ЯНЕЦЬ Д.

ЛУЦЬ В.

МАЙДАНИК Р.

МАМУТОВ В.

НАВРОЦЬКИЙ В.

СТЕЦЕНКО С.

ТОРГАШИН О.

ШАКУН В.

ШЕВЧЕНКО Я.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Юлія Рижук Теоретико�правовий аналіз міжнародно�правового забезпечення економічних прав і свобод людини та громадянина 3

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Наталія ДавидоваВищі навчальні заклади як суб’єкти праваінтелектуальної власності на торговельну марку (досвід України та США) 8

Юлія ТруфановаОсобливості припинення договору найму (оренди) у зв’язку із смертю наймача 13

ТРУДОВЕ ПРАВО

Сергій ВавженчукЗміст охоронних трудових правовідносин:асиметрії правового розуміння 17

Тетяна ЮзькоГідна оплата праці як необхідний атрибутзахисту права на життя працівника 21

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Олександр ГарагоничЗбільшення статутного капіталу акціонерних товариств 26

Анастасія ТокуноваПланування в енергетичній галузі:впровадження зарубіжного досвіду 33

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Ірина МанжулАмериканський досвід забезпечення енергетичної безпеки 37

(236

)2

01

5

Головний редакторКрупчанОлександрДмитрович

Редакційнаколегія:

Беляневич О.А.Бобрик В.І.Бичкова С.С.Вавженчук С.Я.Галянтич М.К.Долницький Б.Дрозд О.Ю.Коструба А.В.Кубічек П.Кузнєцова Н.С.Луць В.В.Майданик Р.А.Махінчук В.М.Мельник М.І.Торгашин О.М.

Щомісячний науково�практичнийюридичний журналвидається з 1 січня 1996 р.

НАУКОВО�ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА ІМ. АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА НАПрН УКРАЇНИ

Шеф�редакторМАКАРОВА

Алла Іванівна

Редакційнаколегія:

ХАВРОНЮК

МиколаІвановичголовнийнауковийредактор

МЕЛЬНИК

МиколаІвановичзаст. головногонауковогоредактора

БЕЛЯНЕВИЧ О.

БОБРИК В.

ВАВЖЕНЧУК С.

ГАЛЯНТИЧ М.

ДЕМЧЕНКО С.

ЗУБ І.

КРУПЧАН О.

КУБКО Е.

КУЗНЄЦОВА Н.

ЛУК’ЯНЕЦЬ Д.

ЛУЦЬ В.

МАЙДАНИК Р.

МАМУТОВ В.

НАВРОЦЬКИЙ В.

СТЕЦЕНКО С.

ТОРГАШИН О.

ШАКУН В.

ШЕВЧЕНКО Я.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Юлія Рижук Теоретико�правовий аналіз міжнародно�правового забезпечення економічних прав і свобод людини та громадянина 3

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Наталія ДавидоваВищі навчальні заклади як суб’єкти праваінтелектуальної власності на торговельну марку (досвід України та США) 8

Юлія ТруфановаОсобливості припинення договору найму (оренди) у зв’язку із смертю наймача 13

ТРУДОВЕ ПРАВО

Сергій ВавженчукЗміст охоронних трудових правовідносин:асиметрії правового розуміння 17

Тетяна ЮзькоГідна оплата праці як необхідний атрибутзахисту права на життя працівника 21

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Олександр ГарагоничЗбільшення статутного капіталу акціонерних товариств 26

Анастасія ТокуноваПланування в енергетичній галузі:впровадження зарубіжного досвіду 33

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Ірина МанжулАмериканський досвід забезпечення енергетичної безпеки 37

(236

)2

01

5

ЦИВIЛЬНЕ ПРАВО I ПРОЦЕСАлла Бойко

Цивільно-правова відповідальність за порушення зобов’язання, забезпеченого завдатком 4

Олександр БрательПроцесовзаємодіючі норми матеріального права в контексті реалізації процесуальних юридичних фактів при здійсненні цивільного судочинства 10

Петро ГуйванЩодо строків застосування оперативних способів захисту порушеного права 18

Антон ІльченкоПроблеми реалізації права регресу страховиком за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту 23

Ірина КоваленкоПоняття та види арбітрабільності в теорії міжнародного комерційного арбітражу 29

Анфіса Нашинець-НаумоваКонцептуальні підходи щодо забезпечення національної безпеки: інформаційно-правові та інституційні засади 34

Тетяна ПономарьоваОсобливості визначення моменту виникнення договірних зобов’язань у цивільному праві 40

Володимир СкрипникСервітут як спосіб здійснення речових прав 44

Володимир ЦікалоВиди прав учасників господарських товариств 50

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО I ПРОЦЕССтаніслав Васильєв, Віктор Лазарєв

Специфіка державного нагляду у сфері обігу лікарських засобів 55Богдан Деревянко, Руфіна Счастливцева

Нормативно-правове регулювання діяльності венчурних фондів 59Олена Зельдіна, Олександр Хрімлі

Напрями модернізації інституту захисту прав інвесторів у сфері господарювання 65Борис Орленко

Регулювання дилерської діяльності на окремих товарних ринках у контексті євроінтеграції України 70

Михайло СоколовськийОкремі аспекти перевищення учасниками господарських товариств меж здійснення корпоративних прав 77

Наталія Ментух, Оксана ШевчукКорпоративний секретар у системі управління акціонерним товариством: зарубіжний досвід правового регулювання 83

Юрій ЮркевичДоговір про реалізацію прав та виконання обов’язків між засновниками (учасниками) господарських товариств 88

ТРУДОВЕ ПРАВОГалина Трунова

Правовий статус комісії (уповноваженого) із соціального страхування як суб’єкта правозастосування 92

Денис ЧижовСоціально-правовий захист прав дітей в умовах проведення АТО в Україні 96

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВОНаталя Гавриш, Олена Степська

Особливо цінні землі як об’єкт правової охорони 102

ЕКОЛОГIЧНЕ ПРАВОМарта Дудар

Дозвільна система у сфері використання та охорони надр як форма розподілу і перерозподілу природних ресурсів: правові аспекти 107

АДМIНIСТРАТИВНЕ ПРАВО I ПРОЦЕСКсенія Васьківська

Організаційно-правові засади отримання пільгового житлового довготермінового кредиту для молоді в Україні 113

Людмила ВойтовичПравовий режим інформації, що міститься в електронних деклараціях посадових осіб, за порядком доступу до неї 119

Віталій ГлуховеряОкремі питання подальшого розвитку системи МВС України у світлі проведення реформування правоохоронної сфери держави 124

Олександр ДоценкоАдміністративна відповідальність за правопорушення в галузі охорони здоров’я населення 128

Ольга КосицяПоліцейська діяльність як наукова категорія 133

Світлана МорозМісце та роль підрозділів правової роботи в системі органів Державної фіскальної служби України 138

Оксана РакулЩодо трансформації фіскальної політики України відповідно до вимог сьогодення 144

Світлана РудниченкоЗміст адміністративно-правового регулювання діяльності Державної судової адміністрації України 149

КОНСТИТУЦIЙНЕ ПРАВОІнна Берназюк

Стратегічні акти Верховної Ради України: поняття, види та особливості 153

ФIНАНСОВЕ ПРАВОЯна Дегтяр

Нецільове використання бюджетних коштів: теорія та практика 159Наталiя Хатнюк

Місце податкових правовідносин у фінансовому праві України 165

Співзасновники:Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака

Національної академії правових наук України, ТОВ «Гарантія», Адвокатське об’єднання «Gestors»Видавець: ТОВ «Гарантія»

ISSN 2307-8049Журнал є фаховим виданням з юридичних наук

на підставі Наказу МОН України № 1328 від 21.12.2015 (додаток № 8).

Журнал включено до міжнародної наукометричної бази Index Copernicus International (Республіка Польща)Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

серія КВ № 15779-4251ПР від 02.11.2009 р.Журнал рекомендовано до друку та поширення через мережу Internet вченою радою

Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України (протокол № 1 від 18.01.2017 р.)

Офіційний сайт: pgp-journal.kiev.ua

Підписано до друку 20.01.2017. Формат 70х108 1/16. Папір офсетний.Друк офсетний. Ум. друк. арк. 28,6. Обл.-вид. арк. 26,16.Тираж – 255. Замовлення № 10-187Надруковано: Видавничий дім «Гельветика»,73034, м. Херсон, вул. Паровозна, 46-а, офіс 105.

© Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантія», 2017.Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформаціїсерія КВ № 15779-4251 ПР від 02.11.2009 р.Поштова адреса редакції: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 7-Б, оф. 4.Тел./факс (044) 513-33-16.

На першій сторінціобкладинки – пам’ятникМагдебурзькомуправу в м. Києві

ТЕОРIЯ ДЕРЖАВИ I ПРАВАЛюдмила Вакарюк

Норма права та правовий режим: співвідношення понять 171Ганна Єрмакова

Трансформаційні прояви взаємозв’язку «політика – релігія – право» в історії України 177

Вікторія ПаламарчукТеоретико-правові основи розуміння державної території України 182

Вікторія ПанкратоваІсторичні витоки принципу правової визначеності 187КРИМIНАЛЬНЕ ПРАВО

Костянтин МуравйовДосвід США та Великобританії щодо реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та можливості його використання в Україні 193

Наталія СвиридюкЩодо питань криміналізації діянь у сфері професійної діяльності на фондовому ринку України 198

Богдан ТелефанкоЩодо норми про рецидив злочинів 203КРИМIНОЛОГIЯ

Віктор БесчастнийКримінологічний аналіз стану злочинності в Україні 207КРИМIНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

Руслан БілокіньВідповідальність за порушення порядку у залі судового засідання 214

Сергій ТерещукОкремі аспекти повернення предметів та речей, які було визнано речовими доказами, після набрання вироком суду законної сили 219КРИМIНАЛIСТИКА

Станіслав БазірСтановлення та розвиток законодавства щодо протидії хабарництву, корупції та одержанню неправомірної вигоди суддями 223ПРОКУРАТУРА

Олена ДраганОскарження прокурором у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби 229

Володимир КравчукЗасади (принципи) організації та діяльності прокуратури Польщі за реформою 2016 року: досвід для України 235IНФОРМАЦIЙНЕ ПРАВО

Юрій Заіка, Володимир СкрипникІнформація в системі об’єктів цивільних прав 229

4

1/2017Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

УДК 347.42

Алла Бойко,аспірант Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. БурчакаНаціональної академії правових наук України

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ЗАБЕЗПЕЧЕНОГО ЗАВДАТКОМ

Стаття присвячена проблемним питанням застосування цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання, забезпеченого завдатком. У статті аналізуються підстави та умови ви-никнення такої відповідальності, досліджується завдаток не тільки як вид забезпечення виконан-ня зобов’язання, а і як захід (форма) цивільно-правової відповідальності, аналізуються положення національного законодавства та положення модельних актів європейського приватного права щодо співвідношення завдатку з іншими заходами цивільно-правової відповідальності.

Ключові слова: завдаток, цивільно-правова відповідальність, порушення зобов’язання, істотне порушення, збитки, неустойка.

Актуальність теми. Нині Україна перебу-ває в процесі пошуку шляхів виходу з еконо-мічної кризи, що впливає на розвиток договір-них відносин та спонукає до вдосконалення механізму їх правового регулювання. На жаль, проблема порушення виконання сторонами взятих на себе зобов’язань не втратила своєї ак-туальності, проте зараз вона трактується дещо по-іншому порівняно з проблемами, які існува-ли ще двадцять років тому. Нині, коли ринок постійно вимагає нових партнерів по бізнесу, постачальників, споживачів, ризик порушення договірних зобов’язань лише зростає. Для того, щоб звести такий ризик до мінімуму, в цивіль-ному законодавстві закріплені різні види забез-печення виконання зобов’язань, а також перед-бачена цивільно-правова відповідальність за невиконання або неналежне виконання таких зобов’язань. Так, одним із видів забезпечення виконання зобов’язання є завдаток, втрата яко-го внаслідок застосування відповідальності за порушення боржником зобов’язання або спла-та завдатку кредитором у подвійному розмірі, перетворює його на окремий захід (форму) ци-вільно-правової відповідальності, що, у свою чергу, породжує безліч практичних питань, які стосується механізму їх реального виконання.

Метою статті є визначення особливостей застосування цивільно-правової відпові-дальності за порушення зобов’язань, забез-печених завдатком, та вивчення особли-востей застосування завдатку як заходу (форми) цивільно-правової відповідаль-ності у взаємодії з іншими заходами.

Вищенаведені питання свідчать не тільки про актуальність обраної теми, а й про необ-хідність проведення наукового дослідження щодо особливостей застосування цивіль-но-правової відповідальності за порушення зобов’язань, забезпечених завдатком.

Теоретичне вивчення і аналіз наукових джерел, нормативно-правової бази націо-нального законодавства та модельних актів європейського приватного права нададуть можливість отримати нові наукові висновки з приводу окреслених вище питань, а також матимуть наукову новизну щодо встановлен-ня шляхів підвищення ефективності цивіль-но-правової відповідальності за порушення зобов’язань, забезпечених завдатком.

Стан дослідження. Треба зазначити, що проблемам вивчення та дослідження засто-сування цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, забезпечених за-вдатком, приділялась увага багатьма вчени-ми та науковцями, серед яких: В. В. Вітрян-ський, І. О. Дзера, О. В. Дзера, О. Ю. Заїка, О. С. Йоффе, Р. В. Колосов, Г. В. Мака-ренко, О. О. Отраднова, І. Й. Пучковська, О. В. Старцев, О. В. Церковна, Д. Е. Федор-чук, С. Я. Фурса, Є. О. Харитонов, В. А. Хох-лов, Г. Ф. Шершеневич та інші.

Виклад основного матеріалу. Статтею 571 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) закріплено правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком. Так, за змістом ч. 1 ст. 571 ЦК України визначено, що, якщо порушення зобов’язання сталося з вини

А. Бойко, 2017

5

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

1/2017

боржника, завдаток залишається у кредито-ра. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості [1]. Зі змісту наведеної частини статті вбачаєть-ся, що цивільно-правова відповідальність на-стає у разі порушення зобов’язання, під яким, згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, розуміється його невиконання або виконання з порушен-ням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У своєму науковому дослідженні Г. В. Ма- каренко пропонує включити у ЦК України норму, згідно з якою завдаток втрачається або повертається в подвійному розмірі не тільки у разі невиконання зобов’язання, але й у разі істотного його порушення [2, с. 4-5], однак науковець не обґрунтовує, чим саме відріз-няється істотне порушення зобов’язання від неістотного, а також не окреслює випадків такого застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, до-говір може бути змінено або розірвано за рі-шенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного його порушення другою стороною та в інших випадках, встановлених догово-ром або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою по-збавляється того, на що вона могла розрахо-вувати у разі укладення договору.

У коментарі до зазначеної статті слушно зазначається, що законодавець наділяє по-терпілу сторону можливістю відмови від до-говору як заходом оперативного впливу до винної сторони [3, с. 775]. Так, наприклад, ч. 2 ст. 678 ЦК України визначено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості то-вару (виявлення недоліків, які не можна усу-нути, недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з’явилися знову після їх усунення) поку-пець має право за своїм вибором у тому числі відмовитися від договору і вимагати повер-нення сплаченої за товар грошової суми.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що одним із наслідків порушення зобов’язання є його припинення у зв’язку з односторонньою відмовою від зобов’язання, якщо це встанов-лено договором або законом. Отже, законода-вець визначає право односторонньої відмови від договору як санкції, до якої потерпіла сто-рона може вдатися у разі порушення другою стороною умов договору. Наприклад, відмо-ва від договору як зобов’язально-правовий спосіб захисту за порушення умов договору передбачена ч. 2 ст. 666 ЦК України, де зазна-чено, що якщо приналежності товару або до-

кументи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Аналогічний правовий механізм доціль-но застосувати і у завдаткових правовідно-синах, коли боржник має право відмовити-ся від договору, якщо, наприклад, кредитор не передасть у визначений договором строк документи про право власності на нерухо-ме майно або ж якщо предмет за основним зобов’язанням не відповідатиме раніше обу-мовленим його властивостям або ж якості.

Отже, підставою для застосування ци-вільно-правової відповідальності у формі втрати завдатку або його повернення у по-двійному розмірі слід визначити таке пору-шення зобов’язання, внаслідок якого креди-тор набуває права на односторонню відмову від договору або його розірвання у судовому порядку.

У ч. 1 ст. 571 ЦК України міститься умо-ва про те, що цивільно-правова відповідаль-ність за порушення зобов’язання, забезпече-ного завдатком, настає у разі наявності вини кредитора або боржника.

І. Й. Пучковська зазначає, що, висту-паючи формою цивільно-правової відпо-відальності, втрата завдатку, як і стягнення неустойки, можлива лише за наявності вини сторони у порушенні зобов’язання [4, с. 60-61]. Тобто науковець вказує на наявність вини як необхідного складника для настання цивіль-но-правової відповідальності. Інші ж учені, зокрема О. О. Отраднова та Д. Е. Федорчук, вважають, що форма вини особи, яка не ви-конала зобов’язання, а також інші обстави-ни, через які зобов’язання не виконане, не мають значення [5, с. 62]. Безвинне неви-конання зобов’язання (через неможливість виконання), а також визначення забезпечу-ваного договору недійсним не є підставами для залишення завдатку та тягнуть обов’язок кредитора повернути завдаток боржникові [6, с. 185].

Сучасна економічна ситуація в державі сприяє розвитку не лише тих завдаткових правовідносин, які пов’язані із забезпечен-ням договорів купівлі-продажу нерухомого майна або оренди такого майна, а й правочи-нів, пов’язаних із веденням підприємницької діяльності, зокрема, щодо купівлі-продажу або поставки товарів, робіт, послуг. Тради-ційно, застосовуючи завдаток для забезпе-чення виконання зобов’язання, боржник пе-редає кредитору певну грошову суму, проте ст. 570 ЦК України дозволяє передавати в якості завдатку і рухому річ (наприклад, то-вар, продукцію тощо), що може використову-ватися під час укладення договорів поставки

6

1/2017Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

товару, причому завдаткодавцем може ви-ступити постачальник такого товару (про-дукції), який найчастіше є суб’єктом підпри-ємницької діяльності.

Отже, з метою досягнення економічних та соціальних результатів, а також одержан-ня прибутку суб’єкт господарювання здій-снює підприємницьку діяльність на власний ризик, що передбачає покладення на нього несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, не пов’язане з винною поведінкою підприємця [7, с. 62]. У зв’язку із цим у разі забезпечення завдатком правочинів, повязаних із веден-ням підприємницької діяльності, втрачає сенс умова про необхідність наявності вини контрагента, яка закріплена у ст. 571 ЦК України.

В. Д. Примак також звертає увагу на суб’єктів господарювання і володільців дже-рел підвищеної небезпеки, правовий статус яких передбачає і специфічний режим від-повідальності – незалежно від наявності їх вини [8, с. 62]. Таким чином, ризиковий ха-рактер підприємницької діяльності зумов-лює доцільність виключення вини з умов застосування цивільно-правової відпові-дальності у формі втрати завдатку або його повернення у подвійному розмірі у разі по-рушенні зобов’язання стороною, яка діє як суб’єкт підприємницької діяльності.

Відкритим залишається питання щодо застосування відповідальності за порушен-ня зобов’язання, забезпеченого завдатком, в якості якого виступає рухоме майно. Нині практика застосування такого завдатку не на-була великого поширення між контрагента-ми для забезпечення виконання зобов’язань [9, с. 106], проте не можна виключати право сторін передбачити можливість передачі в якості завдатку рухомого майна, а тому на-гальним є питання визначення дня або ж мо-менту, з якого має обраховуватись вартість такого майна у разі порушення зобов’язання, забезпеченого завдатком.

Диспозитивний характер положень ци-вільного законодавства, які закріплюють за-вдаток, надає право сторонам самостійно ви-значити його розмір у договорі. До того ж у разі виникнення судового спору щодо визна-чення дня або моменту, з якого має обрахо-вуватись такий розмір, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України [10] та ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України [11] надають право сторонам подавати від-повідні клопотання або ж заяви з проханням взяти до уваги ті чи інші обставини справи під час розрахунку розміру завдатку.

З урахуванням однієї із законодавчо за-кріплених ЦК України засад справедливості,

визначаючи вартість рухомого майна, пере-даного в якості завдатку, під час застосуван-ня відповідного заходу цивільно-правової відповідальності потерпіла сторонам має бути наділена правом на власний розсуд оби-рати спосіб обрахування своїх вимог виходя-чи із цін, що існували: або на день укладення договору, або на день порушення договору, або на день пред’явлення позову. Водночас за наявності клопотання позивача суд має пра-во взяти до уваги ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Розглядаючи питання щодо застосування цивільно-правової відповідальності за пору-шення зобов’язання, забезпеченого завдат-ком, дослідники неодноразово піднімали пи-тання щодо можливості віднесення завдатку до одного із заходів цивільно-правової відпо-відальності [12, с. 125]. Так, А. Домбругова вказує, що у положеннях цивільного законо-давства визначені такі наслідки порушення договірного зобов’язання, забезпеченого за-вдатком, які зближують завдаток із санкція-ми, встановленими в якості відповідальності у разі невиконання чи неналежного виконан-ня зобов’язання [13, с. 14]. Із наявністю у за-вдатку певних ознак, які притаманні санкці-ям, погоджується і О. О. Отраднова. Це, на її думку, проявляється у втраті суми завдатку стороною, яка є винною у такому порушен-ні, а оскільки під порушенням зобов’язання розуміється невиконання або неналежне ви-конання зобов’язання, втрата завдатку може мати місце і в разі порушення стороною зобов’язання якихось його окремих умов [5, с. 62]. Враховуючи те, що власником пред-мета завдатку на момент порушення дого-вору є сторона, яка його отримала, як об’єкт нововиниклих відносин цивільно-правової відповідальності слід розглядати і сам за-вдаток, що підлягає поверненню, і додаткову суму в його розмірі, що сплачується на ко-ристь потерпілої сторони.

Слід звернути увагу, що незважаючи на закріплені у ЦК України правові наслідки порушення зобов’язань, забезпечених за-вдатком, втрата боржником переданого кре-диторові завдатку, так само як і сплата кре-дитором боржнику подвійної суми завдатку, не припиняють основне (забезпечене завдат-ком) зобов’язання та, відповідно, не звільня-ють сторони від необхідності його виконання [13, с. 14]. У зв’язку із цим вартість завдатку, повернутого кредитором, який припустився порушення зобов’язання, що не було припи-нено, не зменшує обсяг майнового обов’язку боржника, який є потерпілою стороною, пе-ред несправним кредитором. У свою чергу, втрата завдатку порушником-боржником зу-мовлює виникнення у нього обов’язку спла-

7

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

1/2017

тити додатково грошову суму такого самого розміру, що і вартість втраченого завдатку (або передати додаткове рухоме майно), з метою виконання зобов’язання в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 571 Цивільного ко-дексу України, сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій сто-роні збитки в сумі, на яку вони перевищу-ють розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, у разі порушення зобов’язання, забезпеченого завдатком, потерпіла сторона має право на відшкодування завданих їй збитків. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 571 ЦК України можна про-стежити заліковий характер відшкодування збитків (тобто відшкодування збитків з ура-хуванням суми завдатку), що, у свою чергу, робить таке співвідношення між сумою за-вдатку та збитками схожим із різними вида-ми неустойки.

Вітчизняне законодавство не забороняє сторонам стягувати неустойку за порушен-ня зобов’язання, забезпеченого завдатком. Так, ч. 1 ст. 550 ЦК України передбачає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих не-виконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Це дає можливість в окремих випадках застосувати до такого завдатку і приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України (зменшення розміру неустойки) або скористатися правом застосування штрафної неустойки (найчасті-ше це характерно для договорів купівлі-про-дажу товарів (наприклад, якщо продукцію, яка швидко псується, зіпсовану продукцію зв’язаний завдатком добросовісний прода-вець не реалізував), і тоді потерпіла сторона має право вимагати від винної сторони від-шкодування збитків у частині, яка не покри-вається завдатком.

Положення ч. 2 ст. 571 ЦК України дає можливість сторонам не тільки домовитись у договорі про інший розмір відшкодування збитків, а й передбачити в договорі й інші заходи цивільно-правової відповідальності. Так, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає стяг-нення з боржника, який прострочив вико-нання грошового зобов’язання, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тобто вказана норма ЦК Украї-ни надає можливість сторонам скористатись диспозитивним характером та самостійно визначити розмір процентів річних та інфля-ційних нарахувань.

У разі порушення встановленого в дого-ворі строку (терміну) повернення подвій-ного розміру завдатку у вигляді грошової

суми, а так само й у разі невиконання від-повідної вимоги потерпілого контрагента протягом семи днів (за відсутності іншої домовленості про строки розрахунків) сто-рона – порушник договору має нести відпо-відальність і за порушення нововиниклого зобов’язання (у вигляді сплати інфляцій-них втрат уповноваженої особи та перед-бачених законом або договором процентів річних).

Варто зупинитись на положеннях мо-дельних актів європейського приватного права, зокрема на Принципах УНІДРУА [14] та Принципах Європейського договір-ного права [15], в яких також закріплені окремі положення про цивільно-правову відповідальність у разі істотного порушен-ня зобов’язання. До того ж такі положення могли б знайти своє відображення і в завдат-кових правовідносинах у разі застосування цивільно-правової відповідальності з ура-хуванням принципу добросовісності, який закріплений у ст. 7.1.2., 7.3.1. Принципів УНІДРУА та у ст. 8:103 Принципів Європей-ського договірного права. Принцип добросо-вісності також знайшов своє відображення і в можливості зменшення розміру договірної відповідальності. Так, у ст. 7.1.2. Принципів УНІДРУА визначено, що сторона не може посилатись на невиконання з боку іншої сторони, якщо таке невиконання було спри-чинене діями чи бездіяльністю першої сто-рони, іншою подією, у зв’язку з якою перша сторона несе ризик. А ст. 7.4.8. Принципів УНІДРУА вказує, що потерпіла сторона втрачає право на компенсацію тією мірою, якою шкоду могло бути зменшено внаслідок вжиття нею розумних заходів.

Окремо заслуговує на увагу питання розміру завдатку, який може бути занадто великий і фактично наближатиме до повно-го розміру забезпечуваного зобов’язання. У зв’язку із цим постає питання про обме-ження не тільки самого розміру завдатку, а й про зменшення розміру відповідальності за порушення зобов’язання. До того ж такі положення передбачені як у національно-му законодавстві зарубіжних держав, так і в міжнародних уніфікованих документах. При цьому можливість внесення відповід-них змін до чинного законодавства щодо зменшення розміру відповідальності зу-мовлюється закріпленням принципу добро-совісності як основного правила, що сто-сується реалізації міжнародних приватних договірних зобов’язань, а також як однієї із загальних засад цивільного законодавства України. Такий висновок обґрунтовуєть-ся ст. 7.4.8 Принципів УНІДРУА, ст. ІІІ.-3:302(5), ІІІ.-3:705 Проекту спільних підхо-

8

1/2017Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

дів [16], ст. 9:505 Принципів європейського договірного права, в основі яких закладені положення про можливість зменшення суми, що виплачується постраждалій сторо-ні, якщо така сума надзвичайно перевищує витрати, понесені в результаті невиконання зобов’язання.

Отже, закріплений принцип добросо-вісності та заліковий характер цивільно-правової відповідальності у формі втрати завдатку або його повернення у подвійному розмірі та застосування принципу добросо-вісності зумовлюють доцільність законодав-чого встановлення правила про необхідність зменшення розміру зазначеної відповідаль-ності, якщо він є явно надмірним з огляду на розмір розумно очікуваних збитків кредито-ра. Аналогічний підхід слід застосовувати й у разі стягнення з порушника зобов’язання, забезпеченого завдатком, поряд із втратою завдатку або його поверненням у подвійно-му розмірі, ще й передбаченої законом або договором неустойки.

Висновок

Підсумовуючи вищенаведене, можна ді-йти висновку про наявність проблемних питань, пов’язаних із застосуванням цивіль-но-правової відповідальності за порушення зобов’язань, забезпечених завдатком. З одно-го боку, це пов’язано з розвитком договірних відносин між контрагентами, які раніше не забезпечували зобов’язання завдатком, а з ін-шого – з розширенням сфери застосування за-вдатку у договірних відносинах, регулювання яких ще не знайшло свого законодавчого ві-дображення в тому числі і щодо застосування відповідальності за порушення зобов’язань, забезпечених досліджуваним видом.

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

2. Макаренко Г. В. Завдаток як спосіб забезпе-чення зобов’язань : автореф. дис… канд. юрид. наук / Г. В. Макаренко. – О., 2008. – 18 с.

3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України : в 4-х т. / А. Г. Ярема, В. Я. Ка-рабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – Т. 2. – К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т. юрид. дослідж., 2004. – 864 с.

4. Цивільне право : підручник : у 2-х т. / за ре-дакцією В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Право, 2014. – Том 2. – 816 с.

5. Цивільний кодекс України. Постатейний ко-ментар у двох частинах. Частина 2. / керівники автор-ського колективу та відповідальні редактори проф. А. С. Довгерт, проф. Н. С. Кузнєцова. – К.: Юстиніан, 2006. – 1008 с.

6. Федорчук Д. Е. Забезпечення виконання зобов’язань : навч. посібник / Д. Е. Федорчук. – До-нецьк: „Вебер” (Донецька філія), 2007. – 217 с.

7. Науково-практичний коментар до Господар-ського кодексу України / за заг. ред. В. К. Мамутова / ред. колегія: Г. Л. Знаменський, Д. Х. Липницький, В. К. Мамутов (голова редколегії), І. Г. Побірченко, Д. М. Притика, В. В. Хахулін, Ю. С. Шемшученко, В. С. Щербина, О. І. Ющик. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 441 с.

8. Примак В. Д. Системні вади законодавства про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недо-ліків товарів, робіт, послуг [Електронний ресурс] / В. Примак // Юридична Україна. – 2012. – № 7. – С. 57–65. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/urykr_2012_7_13.

9. Колосов Р. В. Деякі питання застосування завдатку в праві України / Р. В. Колосов // Вісник Маріупольського державного університету. – 2012. – Вип. 3-4. – С. 104–111. – (Серія: Право).

10. Господарський процесуальний кодекс Украї-ни від 06.11.1991 № 1798-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.

11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40 (40-42). – Ст. 492.

12. Пучковська І. Щодо визначення характер-них ознак і функцій видів забезпечення виконання зобов’язання / І. Пучковська // Вісник Академії пра-вових наук України. – 2006. – № 4 (47). – С. 119–126.

13. Домбругова А. Завдаток як спосіб забезпечен-ня виконання зобов’язання / А. Домбругова // Юри-дичний вісник України. – 2005. – № 37. – С. 14.

14. Принципи міжнародних комерційних догово-рів УНІДРУА 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unidroit.org/english/principles/contracts/principles2010/translations/blackletter2010-ukranian.pdf.

15. Принципы Европейского контрактного пра-ва – дополненная и пересмотренная версия 1998 г. // Журнал международного частного права. – 1999. – № 1(23). – С. 40–70.

16. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR). Edited by Study Group on a European Civil Code, Research Group on the Existing EC Private Law (Acquis Group). – Munich: Sellier european law publishers, 2009. – 6563 р.

Статья посвящена проблемным вопросам применения гражданско-правовой ответственности за нарушение обязательства, обеспеченного задатком. В статье анализируются основания и ус-ловия возникновения такой ответственности, исследуется задаток не только как вид обеспечения выполнения обязательства, но и как мера (форма) гражданско-правовой ответственности, анали-зируются положения национального законодательства и положения модельных актов европейского частного права о соотношении задатка с иными мерами гражданско-правовой ответственности.

Ключевые слова: задаток, гражданско-правовая ответственность, нарушение обязательства, существенное нарушение, убытки, неустойка.

9

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

1/2017

The article is devoted to problematic issues of application of civil liability for breach of obligation secured by the earnest. The article analyses reasons and conditions of occurrence of such liability, the earnest is inves-tigated not only as a type of enforcement obligations, but also as a measure (form) of civil liability, analyses the provisions of the national legislation and the provisions of model acts of the European private law on the balance of earnest with other measures of civil liability.

Key words: earnest, civil liability, breach of obligation, material breach, damages, penalty.

10

1/2017Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

УДК 347.91/95

Олександр Братель,канд. юрид. наук, доцент,докторант докторантури та аспірантуриНаціональної академії внутрішніх справ

ПРОЦЕСОВЗАЄМОДІЮЧІ НОРМИ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

У статті досліджується зміст процесовзаємодіючих норм матеріального права в контексті ви-значення їх регулюючого впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів під час здійснення цивільного судочинства. Основна увага приділяється аналізу взаємодіючого регулюю-чого впливу норм матеріального права на процедуру укладання мирової угоди та ухвалення рішення суду. Обґрунтовується взаємодія норм матеріального та процесуального права на прикладах само-стійних процесуальних явищ – позов та заперечення проти позову.

Ключові слова: цивільний процес, норми матеріального права, норми процесуального права, процесуальні юридичні факти, мирова угода, рішення суду, позов, заперечення проти позову.

Постановка проблеми. Цивільне про-цесуальне право досить тісно, а іноді не-розривно пов’язано з правом матеріаль-ним. До матеріального права належать усі галузі права, норми яких застосовуються судом під час розгляду цивільних справ. Механізми впливу норм матеріального права на сферу цивільних процесуальних правовідносин досліджувались як у за-гальній теорії права, так і в науці цивіль-ного, господарського, кримінального та адміністративного процесуального права. Потреба у дослідженні особливостей ре-гулюючого впливу норм матеріального права на функціонування норм права про-цесуального зумовлена необхідністю по-шуку оптимальних шляхів удосконалення цивільного процесуального законодавства в контексті його узгодженості з нормами інших галузей матеріального права. Все це дозволить виробити єдині норматив-ні підходи, спрямовані на забезпечення ефективності сучасного цивільного су-дочинства і, як результат, сприятиме по-верненню довіри громадян до діяльності судової гілки влади.

Аналіз останніх публікацій і до-сліджень. Питання, пов’язані з ви-окремленням та визначенням особли- востей регулюючого впливу проце- совзаємодіючих норм матеріального пра-

ва на реалізацію процесуальних юридич-них фактів під час здійснення цивільного судочинства досліджувались як укра-їнськими, так і зарубіжними вченими, серед яких: О. Т. Боннер, Л. О. Грось, Р. Е. Гукасян, О. В. Дзера, В. В. Кома-ров, С. О. Короєд, Н. Л. Луців-Шумська, І. Є. Криницький, А. А. Мельников, Л. М. Ніколаєнко, В. І. Пушай, З. В. Ромов-ська, М. О. Рожкова, С. Я. Фурса, Ю. С. Чер- воний, Д. М. Чечот, М. С. Шакарян, М. Й. Штефан, Н. Л. Шумська, В. В. Яр-ков та інші. Із зазначеного переліку нау-ковців проблематику регулюючого впливу норм матеріального права на безпосеред-ню реалізацію процесуальних юридичних фактів найбільш змістовно досліджувала М. О. Рожкова у дисертаційній роботі «Теорії юридичних фактів цивільного і процесуального права: поняття, класифі-кації, основи взаємодії» (2010 р.) [1]. Нею, зокрема, були досліджені концептуальні основи взаємодії теорій юридичних фактів цивільного та процесуального права.

Аналіз останніх досліджень і публіка-цій свідчить про низький рівень наукового інтересу до окресленої проблематики з боку вчених-процесуалістів, що відкриває нові шляхи для здійснення наукових розвідок у зазначеному напрямі.

О. Братель, 2017

11

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

1/2017

Метою статті є виокремлення процесов-заємодіючих норм матеріального права та визначення особливостей їх регулюю-чого впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів під час здійснення цивільного судочинства. Для досягнення окресленої мети поставлені такі завдання: визначити механізми вза-ємодіючого регулюючого впливу норм ма-теріального права на процедуру укладання мирової угоди та ухвалення рішення суду; окреслити прояви взаємодії норм матері-ального та процесуального права на при-кладах самостійних процесуальних явищ – позов та заперечення проти позову.

Виклад основного матеріалу. Взаємо- пов’язаність норм цивільного процесуаль-ного права з нормами права матеріального зумовлена об’єктивною потребою застосу-вання останніх у владно-правовій діяльнос-ті судів. Саме впливом норм матеріального права деякою мірою й пояснюється зміст диспозитивності цивільного судочинства. Проекція норм матеріального права на ци-вільні процесуальні правовідносини сприяє функціонуванню окремих інститутів ци-вільного процесуального права, предметом регулювання яких є процесуальні відносини, що виникають між судом і учасниками ци-вільного процесу. Поєднання матеріальних і процесуальних засад створює можливість ефективного правозастосування. Проте у будь-якому разі пріоритет норм цивільного процесуального права у вирішенні різного роду процесуальних питань не викликає сум-ніву та заперечень.

У контексті співвідношення матеріально-го і процесуального права як галузей права В. В. Комаров вказує на їх суворо визначений аспект, адже матеріальне право без процесу-ального права і без процесуальних гарантій не може потенційно бути реальним та висо-ко значущим. Процедури судочинства та су-дові рішення, інші цивілістичні процедури в механізмі правового регулювання у певних випадках неможливості реалізації цивільних та інших прав надають їм правової визначе-ності. Тобто цивільний процес забезпечує формалізацію та незаперечність конкретних суб’єктивних прав та обов’язків. А це озна-чає, що кваліфікація співвідношення проце-суального і матеріального права як форми і змісту є принципово необґрунтованою. Про-довжуючи свою думку, В. В. Комаров зазна-чає, що цивільне процесуальне право як са-мостійна галузь права у механізмі правового регулювання пов’язана з галузями матері-ального права функціонально. Ці функціо-нальні зв’язки виявляються у факті застосу-

вання судом та іншими органами цивільної юрисдикції норм матеріального права під час розгляду й вирішення цивільних справ (визнання права; визнання правочину не-дійсним; припинення дії, яка порушує право тощо). І тому правильне застосування відпо-відних норм матеріального права органами цивільної юрисдикції безпосередньо впливає на законність їхньої діяльності та рішень, які ухвалюються у цивільній справі [2, с. 61-62].

Підтримуючи висловлену В. В. Кома-ровим позицію, зазначу, що, незважаючи на наявність функціональних зв’язків між матеріальним та процесуальним правом, саме матеріальному праву притаманні про-цесозабезпечувальна та процесовизначаль-на функції. Вказані функції проявляються в тому, що частина норм матеріального права обумовлюють регулюючий вплив на безпо-середню динаміку цивільного процесу, за-безпечуючи реалізацію процесуальних юри-дичних фактів.

Виокремлення процесовзаємодіючих норм матеріального права та визначення особливостей їх впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фак-тів під час здійснення цивільного судочин-ства потребує з’ясування змісту поняття «процесуальний юридичний факт» як про-цесовизначального складника цивільних процесуальних правовідносин. Виходячи з досліджуваної проблематики, під процесу-альним юридичним фактом пропонується розуміти зумовлену певними життєвими обставинами, емоційно-поведінковими про-явами чи нормативно-правовими приписами дію або бездіяльність суб’єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх у залі судо-вого засідання), які призводить до процедур-них наслідків та з якими норми цивільного процесуального права пов’язують виникнен-ня, зміну, припинення та належне функціо-нування цивільних процесуальних правовід-носин. Запропоноване визначення, на мою думку, найбільш повно розкриває сутність процесуальних юридичних фактів, які висту-пають невід’ємним складником цивільних процесуальних правовідносин, адже викону-вані ними функції (процесоутворююча, про-цесоперешкоджаюча, процесовідкладальна, процесозупиняюча, процесовідновлююча, процесозмінююча, процесоприпиняюча, пре-цедентоформуюча) повною мірою відобра-жають логіку та послідовність динаміки ци-вільного процесу [3, с. 13].

Існування та реалізація процесуальних юридичних фактів обумовлені відповідним правовим підґрунтям – приписами норм цивільного процесуального права. Разом із тим окремі положення матеріального права,

12

1/2017Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

наприклад норми Цивільного кодексу Укра-їни (далі – ЦК України), Сімейного кодексу України, визначають процедуру належного перебігу цивільного процесу як системного та комплексного правового явища.

Здійснений аналіз положень ЦК України дозволив виокремити декілька різновидів норм матеріального права, що виконують процесозабезпечувальну функцію в дина-міці функціонування цивільного процесу: 1) норми прямого регулюючого впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів; 2) норми взаємодіючого регулюючого впливу (процесовзаємодіючі норми) на формування та реалізацію проце-суальних юридичних фактів.

У якості норм матеріального права, що мають прямий регулюючий вплив на форму-вання та реалізацію процесуальних юридич-них фактів, слід виділяти норми цивільного та сімейного законодавства, які врегульову-ють процедуру здійснення законного та до-бровільного (договірного) процесуального представництва. Аргументуючи свою пози-цію, слід навести ряд переконливих прикла-дів. Враховуючи, що Цивільний процесуаль-ний кодекс України (далі – ЦПК України) містить власні положення щодо цивільної процесуальної правоздатності та дієздат-ності фізичних і юридичних осіб, не можна заперечувати той факт, що ключові засади щодо змісту правоздатності та дієздатності зазначених осіб містяться саме у нормах ма-теріального права. Правове становище пере-рахованих у ст. 39 ЦПК України малолітніх та неповнолітніх осіб, батьків, усиновлюва-чів, опікунів, піклувальників, опікунів, при-значених для опіки над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, виконавців за-повіту або інших осіб, які вживають заходів щодо охорони спадкового майна особи, яка померла або оголошена померлою, безпосе-редньо визначається в нормах цивільного та сімейного законодавства України. Крім цьо-го, статті 38-42 ЦПК України за своїм зміс-товним наповненням практично дублюють положення глави 17 ЦК України.

Прямий регулюючий вплив на форму-вання та реалізацію процесуальних юридич-них фактів також здійснюють норми цивіль-ного законодавства, що: а) врегульовують порядок застосування наслідків спливу позо-вної давності в порядку ст. 267 ЦК України; б) визначають процедуру відступлення пра-ва вимоги та заміни боржника (переведення боргу) у зобов’язанні як підстави реалізації процесуального правонаступництва.

Питання, пов’язанні з виокремленням та аналізом норм матеріального права, які за своїм змістом здійснюють прямий регулюю-

чий вплив на реалізацію процесуальних юри-дичних фактів у процесі здійснення цивіль-ного судочинства, були висвітлені в окремій науковій публікації [4]. З метою розширення раніше окресленого предмета дослідження в даній науковій статті буде здійснена спроба теоретичного виокремлення процесовзаємо-діючих норм матеріального права з подаль-шим визначенням особливостей їх регулю-ючого впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів.

Вивчення вказаного різновиду правових норм потрібно розпочати з тлумачення слова «взаємодіючий», яке за своїм змістом описує функціональний зміст досліджуваного різно-виду норм матеріального права. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово «взаємодіючий» тлумачиться че-рез твірне слово «взаємодіяти». Отже, взає-модіяти – це перебуваючи у зв’язку, взаємно проявляти дію або погоджено взаємно діяти, бути у взаємодії [5, с. 125].

Процесовзаємодіючі норми матеріально-го права можуть проявляти свій взаємодію-чий регулюючий вплив у контексті реалізації таких процесуальних явищ.

1) Взаємодіючий регулюючий влив норм матеріального права притаманний процедурі укладання мирової угоди. Щодо визначен-ня правової природи мирової угоди сучасна правова доктрина є досить неоднозначною. Одні науковці розглядають мирову угоду як класичний цивільно-правовий договір, зміст якого регулюється нормами матеріально-го права (М. О. Рожкова [1, с. 333-341], М. Б. Зейдер [6, с. 17], Т. М. Суслова [7, с. 22]), інші вважають мирову угоду ци-вільним процесуальним актом (О. Г. Бортнік [8, с. 8], Р. Е. Гукасян [9, с. 129-132]). Проте існує й самостійна група вчених, які відносять мирову угоду до юридичного факту, що має матеріально-процесуальне правове підґрунтя. Як зазначає В. В. Ярков, мирова угода являє собою одночасно юридичний факт матері-ального і процесуального права, викликаючи різні правові наслідки. Як юридичний факт матеріального права мирова угода є цивіль-но-правовою угодою, яка на певних умовах припиняє попередні права та обов’язки сторін та регулює взаємовідносини сторін на май-бутнє шляхом встановлення їхніх нових прав та обов’язків. Як юридичний факт процесу-ального права, мирова угода припиняє про-вадження у справі, закінчує судовий процес, маючи в цьому розумінні правоприпиняючі наслідки. Крім того, на відміну від звичайної цивільно-правової угоди, яка укладається в рамках взаємодії учасників цивільного про-цесу, мирова угода укладається під контролем суду в рамках судового процесу, за умови до-

13

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

1/2017

тримання процесуальних норм і положень, порушення яких також може призвести до скасування судового акта про затвердження мирової угоди [10, с. 56-57].

Схожі висновки щодо визначення правової природи мирової угоди робить М. Ю. Чели-шев, зазначаючи, що мирова угода із цивіль-но-правового спору – це, по суті, договір, наді-лений специфічною процесуальною формою. Цей договір, відповідно до сформованого в цивілістичній науці уявлення, слід розглядати одночасно і як угоду (юридичний факт), і як правовідношення [11, с. 362-363].

Підтримуючи позицію В. В. Яркова та М. Ю. Челишева щодо віднесення мирової угоди до юридичного факту матеріального та процесуального права, зазначу, що про-цесовзаємодіючі норми матеріального права в контексті формування та реалізації про-цесуального юридичного факту у вигляді укладання мирової угоди не повинні мати пріоритетного та визначального значення. Очевидне надання переваги нормам мате-ріального (цивільного) права применшува-тиме значущість процесуальних норм, які на рівних засадах врегульовують відносини, пов’язані з укладанням мирової угоди. Така позиція випливає з такого.

Категорія «мирова угода» майже завжди асоціюється з певним спором, який сторони намагаються врегулювати мирним шляхом. Уже в самій назві досліджуваної категорії закладений її цивільно-правовий складник. Аналіз положень національного цивільного процесуального законодавства засвідчив, що слово «угода» в ЦПК України згадується ви-ключно в контексті категорії «мирова угода». У буквальному розумінні мирова угода – це договір між сторонами у справі. У свою чер-гу, договором є