амер

ика с

ього

дні

За ки

ЇВсь

ким

Часо

мУ г

рома

діВід

шта

тУ до

шта

тУ

ПаЛаЦи ВЛадомоЖЦіВ на тЛі народноЇ Біди

одісеЯ едВарда сноУдена: ПоЛЮВаннЯ на ПраВдоЛЮБЦЯ

ПараФіЯ – Як одна родина: ХрамоВе сВЯто В ЦеркВі сВ.тріЙЦі

ПоЛУниЧні ПоЛЯни америки: Від ФЛориди до орегонУ

Стор. 5

Стор.9

Стор. 11

Стор. 20-21

№ 26 (235) Червень 27, 2013, Нью-Йорк № 26 (235), June 27, 2013, New York

Стор. 16-17

ЮЛіанУ БаЧинськомУ– 90!многаЯ Літа!

коЛи сонЦе В Зеніті

Стор. 18

26 (235), Червень 27, 20132

Настало літо! Не пропустіть найкращий шанс інвестувати гроші!

26 (235), Червень 27, 2013 3

65 рядків від редактораМинулої неділі, на день Святої Трійці, побували ми

з дружиною в однойменній церкві, що на Брум-стріт у Мангетені. Цю церкву та її пароха отця Тодора Мазура знаємо давно. Як знаємо і те, що йому з допомогою своїх парафіян вдалося встановити в церкві дивовижну атмос-феру справжньої християнської любові й братерства. Але те, що нам довелося побачити, почути і, головне, відчути, перевершило всі наші сподівання.

Після Служби Божої отець Тодор запросив усіх на святковий обід та концерт, присвячений святу. Церков-на зала, де зазвичай парафія відзначає славні дати, була забита вщерть. Люди прийшли цілими родинами, деякі з дітьми й своїми старенькими батьками. На гостину до парафії завітала співачка з України Ірина Лончина. Після спільної молитви відспівали разом з Іриною гімн України, випили по келику вина й почали обідати. Здавалося б, нічого особливого, так відбувається в багатьох місцях. Але ні, якийсь невловимий дух всезагальної любові та єднання панував над усіма присутніми. Люди були настільки пе-реповнені добром і повагою один до одного, що подумалося: оце і є справжнє християнське співтовариство.

Тут, на чужині, ми часто стикаємося зі злобою, ненавистю, заздрістю. Не один рік провів я в іншому тутешньому співтоваристві. Шукав там любові, добра, поваги, але зустрічався лишень з одержимим бажанням наживи, підсижуванням, нашіптуванням, ненавистю, чорною заздрістю. Ті люди, які приїхали сюди до Америки нелегально, здавалося, й не були українцями. Одна зовсім ще молода жінка, яку такий самий одержимий наживою «бізнесмен» поставив менеджером, буквально знущалася з таких самих, як вона, українських іммігрантів. Вона, уродженка забитого містечка на Франківщині, уявила себе раптом володаркою світу і впивалася владою, якою вважала, сидячи серед бруду, мишей і тарганів, сміхотвор-ні повноваження, якими наділив її той «король пачок», одержимий шукач великих грошей.

Гроші й віра – це два антиподи. Там, де люблять гроші, не люблять Бога. Бо недаремно ж сказав людям Христос: «Важко багатому увійти в Царство Небесне...» Гонитва за наживою, земним багатством вихолощує душу людини, робить її злобною й ненависною. Така людина часто нена-видить навіть сама себе, бо невпинно шукає новій й нові тисячі й мільйони, неначе житиме на цій землі вічно.

Ми сиділи в церкві Святої Трійці в Нижньому Манге-тені й відчували себе вдома. Саме така атмосфера робила наше життя щасливим колись давно-давно в Україні, коли працювали ми в одній редакції серед однодумців і одновірців. І здавалося, що таке більше ніколи не повториться. Що ми полишили не тільки рідну Україну, а й той дух, який тримав нас на цій землі, надавав життю сенс, дарував від-чуття щастя. І ось тепер ми точно знаємо, що такий дух можна знайти й тут. Він народжується посеред простих людей, якщо пам’ятають вони, що любов – це основа всіх основ. І тоді хочеться кожному зробити для іншого щось приємне, допомогти, підтримати, обнадіяти.

Ми були просто приголомшені, коли побачили, якою любов’ю й пошаною оточені в церкві Святої Трійці старші люди. Зокрема, подружжя Наді й Олександра Северинів, яке відсвяткувало нещодавно70-річчя подружнього жит-тя. Скільки любові, ніжності, шани було в словах усіх, хто вітав їх з такою визначною датою! І все це бачили і вбирали маленькі діточки, які виростуть на таких при-кладах і, віриться, ніколи не знущатимуться над своїми земляками так, як знущалася та менеджерка.

Любімо один одного, допомагаймо, підтримуймо! І тоді безпросвітні будні стануть для кожного з нас святом. Бо життя в любові до ближнього – це і є справжнє щастя.

З пошаною до вас,Валентин Лабунський –

головний редактор «Нової газети»

наголоси й акценти

Часто можна почути, що в Україні встановилася диктатура. Ці мір-

кування ґрунтуються на антидемо-кратичних схильностях вітчизняної правлячої еліти, що проявляються у переслідуваннях політичних опо-нентів, тиску на ЗМІ, використанні органів правосуддя для реалізації політичних завдань і т.ін.

Звісно, все це правда, але на-зиваючи режим, що у нас склався, диктатурою, чи не занадто ми об-ражаємо диктаторів? Адже при всіх своїх недоліках, диктатори не по-збавлені і певних позитивних рис.

Для того, щоб зрозуміти, чим диктатура відрізняється від того, що існує в Україні, наведу нескладний приклад. Не так давно президент Казахстану Н. Назарбаєв звільнив одного зі своїх міністрів, за те, що той “не вміє працювати з громадя-нами”. Виразилося останнє у тому, що звільнений міністр С. Абденов,

відповідаючи на запитання грома-дянина «А чому раптом підвищуєть-ся пенсійний вік?», відповів: “Тому що”.

От так. Навіть не назвав ніко-го “лохом” (як український колега), не закликав нікого позбавити со-ціальних виплат (як інший), не на-зивав своїх співгромадян лакеями. Просто недостатньо ввічливо їм відповів.

Нагадаю, що йдеться про Назар-баєва і Казахстан. Той самий, де рік тому розстрілювали демонстрантів, і того самого президента, що без-перервно керує країною не одне десятиліття, займаючи почесні міс-ця у рейтингах середньоазійських автократів.

Проте, яка чутливість до громад-ської думки! Щоб показати свою чуйність до потреб громадян, вла-штовується це шоу зі звільненням міністра, який недостатньо ввічливо з ними спілкується.

Як думаєте, чи можливе таке в Україні? Звісно, ні. Будь-який мі-ністр може казати все, що він хоче. Може навіть роздягтися і бігати го-ляка. Це нічого не змінить, бо він – чиясь людина, бо за ним хтось стоїть, бо він комусь потрібен. А найголовніше, тому, хто його при-значив, абсолютно байдужа гро-мадська думка. Вона його просто не цікавить.

От у цьому і полягає відмінність між диктатурою і тим, що є у нас.

Будь-який диктатор думає на перспективу. Нехай він не геній і може не мати належної освіти, але якщо він виліз у верхи, то має певне чуття, нюх на те, що треба робити, а що робити не треба. Диктатор лю-бить владу, хоче насолоджуватися нею до смерті, а після смерті лягти у персональний Мавзолей, передав-ши владу синові або онуку. Тому він змушений думати про перспективу, змушений думати про основи своєї

влади, змушений турбуватися про те, як його сприймають у суспіль-стві. Причому, не тільки сьогодні, але й як сприйматимуть завтра.

Диктатор турбується про влас-ний імідж, мабуть, навіть більше, ніж демократичний президент. Адже для нього це питання мільярдів і часто життя або смерті. Тому він по-стійно намагається підтримувати образ доброго батька народу, звіль-няючи невправних міністрів, турбу-ючись про те, аби позувати перед камерами із дітьми та представни-ками народу і т.ін.

Подивіться на пострадянські диктатури – і ви все зрозумієте. Ре-гулярні звільнення та посадки “сво-їх”, зустрічі із народом, відвідування масових заходів, суворі покарання казнокрадів і т.ін.

Єдина перевага диктатури (у суспільній свідомості) перед ін-шими моделями управління – це певний уявний порядок. Обов’язок диктатора його регулярно демон-струвати, тому він просто змуше-ний постійно розмінюватися пев-ними політичними фігурами, аби у суспільства була ілюзія про невід-воротність покарання та мудрого батька нації, який стежить за усім суспільством.

Все це – абетка диктатури. Тепер до того, що у нас.

У нас влада відверто плює на громадську думку. Вона їй просто байдужа. Ляпнув щось міністр? Ні-чого страшного. Його просто спро-вокували.

Регулярно в країні відбуваються скандали із вбивцями-мажорами та посадовцями-злочинцями. З них жоден не зазнав справедливої кари. Просто тому, що владі байду-же, що про неї думає народ.

Замість того, аби демонструвати хоча б іноді близькість до народу, маємо абсолютно карикатурну тур-боту про безпеку перших осіб, коли

кожний їхній візит до власної країни перетворюється на транспортний колапс.

Жоден диктатор не додумається так нахабно використовувати су-дову владу в своїх тактичних інтер-есах. Не буде він відкрито проштов-хувати ледь не щомісяця через суд, який чомусь називається Консти-туційним, явно ангажовані політич-но рішення. У суспільства повинна залишатися ілюзія, що є справед-ливий суд, якісь чесні судді, якась система незалежного судочинства. Інакше підривається сама віра в державу, а, значить, єдиним меха-нізмом спротиву буде збройний.

Коротше кажучи, диктатор (за всіх своїх недоліків) думає про пер-спективу, бо хоче довго правити. Він створює свою систему ілюзій та міфів, аби вона допомагала йому правити.

Наша влада не думає ні про що. Очевидно, в силу органічної не-спроможності поглянути на день уперед.

До речі, вона в цьому плані нага-дує за своєю логіку “джентльменів удачі” із легендарного фільму. Ді-рвався до влади – вкрав – в емігра-цію. Романтика!

Диктатуру можна повалити. Те, що існує в Україні, просто підриває основи суспільного ладу, повертає нас до стану печерних троглодитів, що не знають ані порядку, ані спра-ведливості, ані моралі, а лише ба-жання жерти.

Суспільство знищується. Звісно, не методично, бо методики тут бути не може, але підривається сама ідея поваги до влади в Україні, сама ідея якоїсь справедливості в суді, сама ідея якихось виборів, сама ідея бодай якоїсь відповідальності.

Не називайте все це диктатурою. Не ображайте диктаторів.

Петро Олещук, політолог

НЕ ОБРАЖАЙТЕ ДИКТАТОРІВ

Кадр з фільму С.Коена «Диктатор»

26 (235), Червень 27, 20134

міжнародна панорама

БоЛгари Проти ПЛУтократіЇ60 відомих інтелігентів Болга-

рії підписали 23 червня так звану Гартію за ліквідацію плуто-кратичної моделі болгарської дер-жави, яка закликає повалити владу багатих й відновити в країні народ-ну демократію.

Серед підписантів гартії – вчені, журналісти, митці, правозахисники, які виступили проти «влади багатих» на тлі антиурядових виступів, що тривають в країні вже другий тиж-день поспіль. Антиурядові виступи розпочалися в Болгарії після при-значення медіамагната-мільярдера Деляна Пеєвски головою Держав-ної служби національної безпеки. Відразу після початку акцій переля-каний Пеєвски заявив, що готовий піти у відставку, однак потужну хви-лю народного обурення вже було не спинити. Болгари стомилися жити в державі, де обмежені, але хитрі й спритні аферисти захопили все на-ціональне багатство, залишивши народу лише злидні. В сьогоднішній Болгарії, так само як і в сьогодніш-ніх Росії чи Україні, наближені до влади злодії будують собі справжні султанські палаци, переказують у

щвейцарські банки мільярди вкра-дених у народу грошей, а для того, щоб убезпечнити награбоване від експропріації, тягнуться до манда-тів народних депутатів або обійма-ють високі посади в уряді.

«Протести десятків тисяч людей по всій країні викликані крайньою стурбованістю станом державної системи в Болгарії, при якій малоос-вічені пройдисвіти можуть грабувати

мільярди. Поза всяким сумнівом, на-шому суспільному договору загро-жує глибока криза, а наші державні інституції виявилися повністю дис-кредитованими. Болгарії не потріб-ний лад, при якому одні мають все, а інші, чесніші, сумлінніші й освіченіші, – нічого», наголошується в гартії.

Призначення Пеєвски розгля-дається в документі лише як один з прикладів «зрощення олігархії й вла-ди» за останні роки. Автори деклара-ції пропонують створити експертну групу для зміни виборчого кодексу країни, щоб підвищити представни-цтво політичних інституцій, а також переглянути існуюче законодавство, аби позбавити олігархію доступу до бюджетних коштів, які вона досі зух-вало розграбовувала.

Прем’єр-міністр Болгарії Пла-мен Орешарськи очолив новий уряд лише місяць тому. 12 травня в країні відбулися дострокові парламент-ські вибори, котрі було оголошено після того, як екс-прем’єр Бойко Борисов оголосив про відставку уряду 20 лютого на тлі протестів, що розпочалися в зв’язку з різким під-вищенням цін на енергоресурси.

Над Старим містом Єрусалима зійшов велетенський Місяць.

Його розмір на 14 відсотків біль-ший, ніж звичайно – природній супутник наблизився до Землі на мінімальну відстань. На нічне небо з гігантським Місяцем війшли по-дивитись і мешканці Китаю. На дивовижно яскравий й незвичайно великий Місяць китайці дивляться в гірській місцевості, біля Великої

китайської стіни й на численних пляжах.

Саме через близькість Місяця до Землі на планеті, як стверджу-ють вчені, нині зафіксовано чис-ленні катастрофічні повені. Через потужну повінь у північних штатах Індії загинула вже тисяча осіб. Міс-цева влада висловила побоюван-ня, що кількість жертв стихії може далі зростати. Армія намагається прокласти тимчасові мости замість змитих. Тисячі людей залишають-ся заблокованими у високогірних районах поблизу Гімалаїв, які най-більше постраждали від злив та зсувів ґрунту. Зона, яка найбільше постраждала від повені, – популяр-ний серед прочан релігійний центр. На початку літа туди вирушають со-тні тисяч індуїстів, щоб побачити

святині. Всі вони нині заблоковані стихією.

Найсильнішу за останні 100 ро-ків повінь переживає й Канада. Ві-

домо як мінімум про трьох заги-блих, евакуйовано близько 100 тисяч осіб. Найважче становище на заході країни, в провінції Альберта.

Через дощі місцеві річки вийшли з берегів. Деякі населені пункти залишилися взагалі без зв’язку із зовнішнім світом. Тепер ряту-вальники можуть дістатися туди тільки гелікоптерами й човнами. У десятках міст оголошено над-звичайний стан. Йде під воду центр Калгарі, столиці зимових Олімпійських ігор 1988 року. Один з місцевих стадіонів перетворився на басейн, там вода піднялася до 14 ряду трибун. У багатьох райо-нах міста відключено електрику, не ходить транспорт, зачинено школи. Через зливи річки вийшли з берегів. Потоки води змивають дороги і мости, забирають легкові автомобілі, затоплюють будинки, валять дерева й стовпи ліній елек-тропередач.

сиЛьВіо БерЛУсконі дограВсЯКолишнього прем’єр-міністра Іта-

лії Сильвіо Берлусконі засуджено до семи років в’язниці за секс з не-повнолітньою повією та зловживан-ня службовим становищем. Вирок набуде чинності, якщо Берлусконі не вдасться його оскаржити. Крім цього, суд у Мілані довічно забо-ронив 76-річному Берлусконі обі-ймати державні посади.Суд пока-рав Берлусконі більш жорстко, ніж пропонували прокурори: ті просили шестирічного ув’язнення. Колишній італійський прем’єр усі висунуті про-ти нього звинувачення заперечує.

Скандал навколо еротичних ве-чірок «бунга-бунга», які влаштовува-лися на віллі колишнього прем’єр-міністра, розгорівся на початку 2011 року. Прокуратура вважає, що жінки, яких запрошували в резиденцію Берлусконі на ці вечірки, були пові-ями – частиною злочинної системи, створеної спеціально для задово-лення сексуальних фантазій 76-річ-ного прем’єра-мільярдера.

За даними слідства, резиденція Берлусконі постійно приймала жі-нок, залучених до проституції, се-ред яких була й 17-річна танцівниця мароканського походження Карімі Махруг, за секс з якої й засудже-но Берлусконі. Він, однак, відкидає

звинувачення в тому, що в 2010 році платив Карімі за секс-послуги.

Сексуальний зв’язок із жінкою, яка не досягла 18 років, в Італії є кримінальним злочином. У травні нинішнього року Махруг, відома на прізвисько Рубі-Серцеїдка, заявила на процесі проти помічників Бер-лусконі, що вигадала всі подробиці про еротичні вечірки на віллі італій-ського лідера, якими вона охоче ді-лилася раніше. Махруг відмовилася

від свідчень, що отримала 187 тисяч євро від Берлусконі як оплату участі в кількох його оргіях. Однак, за дани-ми прокурора Ільди Боккассіні, Рубі лукавить: з жовтня по грудень 2010 року вона, як стверджує звинува-чення, отримала від Берлусконі 4,5 мільйона євро.

Що стосується звинувачень у зловживанні службовим станови-щем, то в ході процесу стало відомо, як одного разу Берлусконі телефо-нував до поліції і вмовляв звільнити онучку президента Єгипту, що по-трапила під арешт. За «онучку Муба-рака», як з’ясувалося, видавала себе все та ж Махруг. При цьому Берлус-коні заявив, що в даному випадку не зловживав службовим становищем.

В останні роки Берлусконі став фігурантом відразу декількох судо-вих процесів. У жовтні 2012 року суд Мілана засудив його до чотирьох років в’язниці за несплату податків, проте пізніше скоротив термін за амністією до одного року. Спроба адвокатів медіамагната домогтися повного скасування вироку зазнала днями невдачі. У березні 2013 року Берлусконі було засуджено до од-ного року в’язниці у справі про не-законне прослуховування, але цей вирок ще не набув чинності.

міЖнародниЙ економіЧниЙ ФорУм-2013:

сУмні ПрогноЗиМіжнародний економічний фо-

рум, який відбувся минулого тижня у Санкт-Петербурзі (Ро-сія), збігся з глобальним падін-ням світових ринків, викликаних заявою голови Федеральної ре-зервної системи США Бена Бер-нанке про згортання незабаром програми так званого кількісного пом’якшення. Присутнім на фо-румі економістам було гранично ясно, чим це може обернутися для більшості країн, які так і не встигли вийти зі стану кризи. У тому, що в кінцевому підсумку від зниження оборотів амери-канського друкарського верстата кепсько стане всім, за винятком, може, самих США, не сумнівав-ся, схоже, ніхто.

Втім, відомий у США та сві-ті незалежний експерт Енді Се вважає, що й американська економіка невдовзі зіткнеться з неабиякими проблемами. Він, зокрема, вважає, що в економіці США нині надувається черговий міхур, який ось-ось лусне. «Ми не відчуваємо оптимізму по від-ношенню Америки, незважаючи на те, що каже Бен Бернанке, – пояснив він. – Я не вірю, що це призведе до чогось доброго. Бернанке в січні наступного року йде зі своєї посади, і йому все

одно, кому в обличчя вистрілить цей міхур».

Доволі неоднозначно пролуна-ли в Санкт-Петербурзі й прогнози відносно китайської економіки. Але найгірші перспективи, на думку учасників форуму в Санкт-Петербурзі, чекають на Європу та Росію. Остання сьогодні роз-плачується за те, що відбувалося в країні після 1998 року. Високі прибутки, які Росія отримувала за рахунок збільшення експорту сировини й високих цін на на-фту, були пов’язані з соціальними зобов’язаннями та різноманітни-ми проектами. Національна валю-та при цьому постійно девальво-вувалася, а вітчизнянна економіка фактично майже нічого не виро-

бляла, орієнтуючись на західні то-вари. З січня по травень ниніш-нього року зростання економіки Росії становило всього 1,8% (про-ти 4,5% в минулому році). Ці циф-ри свідчать про стагнацію, в яку скотилася російська економіка. Разом з різким послабленням нафтогазового драйвера, який більше 10 років успішно просував її вперед, починає падати й інтер-ес до Росії з боку інвесторів. Жод-ної ж нової ідеї, здатної відродити їхню увагу, Росія представити поки що так і не змогла.

ПриЧина ПоВенеЙ – наБЛиЖеннЯ місЯЦЯ до ЗемЛі

Сторінку підготував Хома Мусієнко

Болгари також стомилися жити в державі, де обмежені, але хитрі й спритні аферисти захопили все національне багатство, залишивши народу лише злидні

Саме через близькість Місяця до Землі на планеті, як стверджують вчені, нині зафіксовано численні катастрофічні повені

Колишнього прем’єр-міністра Італії Сильвіо Берлусконі засуджено до семи років в’язниці за секс з неповнолітньою повією та зловживання службовим становищем

Прогнози щодо майбутнього світової економіки – невтішні

26 (235), Червень 27, 2013 5

Найцинічніше явище в сьогод-нішній Україні – це чиновники,

які патякають про долю України й українського народу. Здебільше малоосвічені, вони смішно наду-вають щоки і вимовляють перед телекамерами банальні слова про «покращення». Насправді ж усе їхнє нікчемне життя підпорядкова-не виключно хапальному інстинк-ту. Причому вони не зупиняються навіть тоді, коли, здавалося, на-хапали вже стільки, що вистачить і правнукам.

Один з найниціших «хапальни-ків» посеред сучасних владомож-ців – колишній спікер парламенту, а нині народний депутат Володимир Литвин. Він виріс у глухому селі на Житомирщині, а тому все життя мріяв про славу й гроші. Спочатку намагався здійснитися на ниві ко-мунопартійної ідеології, а коли зава-лився Радянський Союз, раптом ви-гулькнув «будівничим» Української держави. Справжні борці за Україну гнили в могилах, а він, хитрий, про-дажний і спритний, втілював у життя мрію свого дитинства, трансфор-муючи владу, яка звалилася йому на голову, в матеріальні статки.

Ніхто в українській політиці не розповідає з таким пафосом про свою стурбованість долею просто-го народу, як Литвин. Він не втрачає жодної нагоди підкреслити, що є вихідцем з села, та любить розпові-сти про свої скромні прибутки, яких не вистачає йому, бідоласі, навіть на абонемент для відвідин фітнес-центру в Києві – тому «змушений» безкоштовно ходити у басейн «Ди-намо». Насправді ж скромність Лит-вина є «маскою». Бо, сидячи в кріслі голови Верховної Ради, він забез-печив себе за рахунок держави во-істину султанською розкішшю.

Офіційно Литвин прописаний в помешканні по вулиці Садовій, за дві хвилини пішої прогулянки до Верховної Ради. Квартира 33, в якій він зареєстрований, займає останні два поверхи цього будинку. Масш-таби житла Литвина важко оцінити з вулиці, зате вони стають зрозуміли-ми, якщо зайти всередину подвір’я.

За офіційною декларацією, Лит-вин є власником квартири площею 260 квадратних метрів. Також у спі-кера в приватній власності, хоча не-відомо за які кошти придбані, офі-ційно перебувають два будинки загальною площею 600 метрів.

Наявність достатньої для життя площі не примусила Литвина від-мовитися від дармового маєтку, наданого йому державою за раху-нок народу. Нині Литвин мешкає на окремо відгородженій території всередині щільно охоронюваного комплексу резиденцій «Конча-За-спа». Біля паркану спікера стоїть ще своя окрема будка охорони. На ділянці Литвина розташована навіть не одна, а дві монументальні спо-

руди. Як з’ясувалося, другий об’єкт має назву «бібліотека Литвина».

Литвин отримав це майно за іншою схемою, ніж більшість меш-канців урядової “Конча-Заспи”. За-звичай VIP-чиновники укладають інвестиційну угоду з ДУСею (дер-жавне управління справами), зно-сять старий дерев’яний барак і на-чебто власним коштом зводять собі палац. У ній вони мешкають безко-штовно, доки в рахунок оренди не будуть покриті витрати, здійснені при будівництві.

Але Литвин свій будинок отри-мав від держави безкоштовно – як колишньому спікеру Верховної Ради, він відійшов йому у пожиттє-ве користування. І коли в 2006 році Литвин не пройшов до парламенту, він не став з’їжджати з цього житла.

Литвин отримав формальне пра-во на пожиттєвий маєток згідно з постановою уряду з грифом «не для друку», підписаною ще в.о. прем’єра Юхимом Звягільським в 1993 році.

Але чи мав він на це моральне право, адже Литвин в декларації офіційно вказує, що є власником двох приватних будинків? Коли в колишнього спікера запитують про це, він з гнівом відповідає: «А ви що хочете, щоб така людина, як я, жила в хліві!»

Територія Литвина в Конча-За-спі межує з угіддями Раїси Бога-тирьової. Ця мадам прибилася до державного корита з Донбасу. Нікому не відома лікар-гінеколог, вона зуміла так закрутити довкола себе людей і обставини, що стала спочатку секретарем Ради націо-нальної безпеки і оборони Украї-ни (з освітою гінеколога), а потім віце-прем’єром-міністром охорони здоров’я. Причому з владних крісел вона не злазила ані за часів Ющен-ка, ані за часів Януковича.

Зовсім недавно Богатирьова за-вершила грандіозне будівництво на території будинку відпочинку «Конча Заспа», який знаходиться у сфері відання того ж Державного управління справами адміністрації президента (ДУСі).

За часів президентства Ющен-ка Богатирьовій виділили майже готовий будинок по сусідству з Володимиром Литвином. Це була споруда метрів на 400 квадратних, коробка з дахом і балконами була вже зроблена, залишалося завер-шити лише внутрішні роботи. Однак Богатирьова знесла цей об’єкт і на його місці почала будувати палац своєї мрії.

Садиба Богатирьової – це комп-лекс з чотирьох споруд, який вклю-чає в себе будинок господині, буди-нок для гостей, гараж на три авта, сауно-банний комплекс та криту лоджію. А перлиною ділянки Бога-тирьової є відкритий басейн. Будів-ництво з нуля такої розкоші коштує кілька мільйонів доларів.

Дача, яку Богатирьова звела в Конча-Заспі, затьмарює литвинів-ську. І це притому, що за деклараці-єю, ані в Богатирьової, ані в її чоло-віка немає ані гривні заощаджень у банках або внесків до статутних ка-піталів якихось фірм.

2012 року вона заробила 486 тисяч, тобто 60 тисяч доларів, тоб-то по 5 тисяч доларів щомісяця. Це була зарплата Богатирьової, а також пенсія, яка в неї становить понад 16 тисяч гривень щоміся-ця. Після цього говорити про якусь соціальну справедливість взагалі абсурдно. Але цього було недостат-ньо, і Богатирьова взяла в держави ще матеріальну допомогу в розмірі

38 тисяч гривень. Чоловік Богати-рьової заробив за рік 286 тисяч гри-вень, тобто щомісяця його прибуток становив 3 тисячі доларів.

Але навіть якщо уявити, що Бо-гатирьова з чоловіком протягом року не витратили ні копійки на харчування, оновлення гардеробу і комунальні платежі, їхніх офіційних доходів все одно ніколи б не виста-чило на будівництво, яке вони за-вершили в «Конча-Заспі».

На ділянці Богатирьової в око впадає престижна клінкерна цегла, якою вона облицювала всі свої бу-дівлі. Саме така цегла надає спо-рудам шоколадного кольору та особливої вишуканості, характерної для британських резиденцій. Цей

дорогий оздоблювальний матеріал не виробляється в Україні та заво-зиться з Європи.

Одна така цеглинка коштує 10 гривень, а квадратний метр – 60 доларів. Відповідно, тільки облицю-вання клінкерною цеглою чотирьох споруд Богатирьової обійшлося в 100 тисяч доларів. Виходить, що офіційних доходів родини Богати-рьової за цілий рік не вистачить на-віть для того, щоб обкласти свої спо-руди цеглою «ABC Klinkergruppe”. То звідки ж гроші! Наївне запитання. Звідти ж, звідки й мільйони доларів на султанську резиденцію Януко-вича. Слуги бачать, як розкошує пахан, і намагаються не відставати.

Але палаци Литвина й Богати-рьової не йдуть в жодне порівняння з тими велетнями, які позводили собі олігархи Ахметов і Пінчук. Не відстає від них і колишній «сірий кардинал» Кучми Медведчук. Цей спорудив собі у дворі палацу навіть музичний фонтан. Усе це відверто вкрадені гроші, за що колись дове-

деться відповідати. Ціле ж сонмище так званих «VIPів» насолоджується життям шито-крито, за парканами державних дач.

Сьогодні тільки утримання дер-жавних резиденцій «Конча-Заспа» та «Пуща-Водиця», на яких пожит-тєво жирують нинішні й колишні владоможці, обходиться україн-ським платникам податків майже в 50 мільйонів гривень на рік. Офі-ційно ці заховані від очей території називаються «комплексами відпо-чинку», а знаходяться вони у віданні Державного управління справами (ДУС) – напівзасекреченої структу-ри, яка організовує життя та побут VIP-чиновників за народний кошт.

Але не тільки ці чиновники, які зу-міли скористатися вибороною й ви-стражданою незалежністю України задля власного збагачення, живуть і розкошують із султанським розма-хом. Численні шавки, які неодмінно супроводжують владоможців, на-магаються й собі поцупити палацик з басейником.

Нинішній керівник ДУСі Андрій Кравець є одним з впливових діячів сучасної української еліти, чиє ім’я маловідоме громадянам України. Так само нічого не говорить пере-січним українцям назва його поса-ди. Насправді ж Кравець – це голо-вний завгосп Януковича, від якого залежить комфорт гаранта. Але, крім офіційної діяльності Януковича, Кравець також забезпечує Януко-вичу благодатне життя і за межами робочого часу.

Сьогодні, окрім персонального побуту Януковича, в підпорядкуванні Кравця перебуває весь державний монстр, який забезпечує найвищих посадовців комфортом і привілея-ми. Зокрема, під Кравцем – і сумно відомі державні дачі в «Конча-Заспі» та «Пуща-Водиці». Але зняти тягар їх утримання з бюджету Кравцю на-врядчи по силам, тому що це зна-чить різати самого себе по-живому. Адже на території закритих держав-них резиденцій розташований і його суперрозкішний маєток. Причому за розкішшю він не поступається ані литвинівському, ані богатирьовсько-му. Коли один з друзів дитинства, побачивши масштаби розкошів Кравця, схопився за голову й вигук-нув: «Звідки такі гроші, Андрію», той розсміявся йому в обличчя і сказав: «Ти що, з Місяця звалився?»

Тарас ГнипСпеціально

для «Нової газети»

За київським часом

ЇХНІ ПАЛАЦИ – НАРОДНІЇ СЛЬОЗИ

Донецькі хороми Рената Ахметова

Кримський палац Віктора Медведчука

Державна дача Володимира Литвина у Кончі-Заспі

26 (235), Червень 27, 20136

актуальне інтерв’ю

* * * – Пані Ірено, Вас часто

ідентифікують з письмен-ницею «полегшеного» типу, яка пише попсу, тобто та-кий собі мікс з трилера-де-тектива і так званої жіночої прози. Так спонукають ду-мати також назви Ваших творів «Мерці», «Ескорт у смерть», «Останній діамант міледі», «Зів’ялі квіти ви-кидають»… А як Ви себе визначаєте як письменни-цю? Ви націлені на вічність чи сприймаєте писання книжок як суто комерційні проекти? Або ще так сфор-мулюю запитання: що спо-нукає Вас писати романи – жага самоствердження, слави, прагнення хоч дещо покращити, підлікувати світ тощо?

– Для відповіді хочу ско-ристатися нещодавнім від-

гуком одного зі своїх читачів – таким влучним, що краще не скажеш: «Складні соці-альні проблеми та проблеми індивідів вона гарненько за-мальовує легким сюжетом, не забуваючи про їхній сус-пільний резонанс. Часто цей сюжет настільки легкий, що його називають жіночим і пе-рестають бачити суть…» Це написав хлопець з Тернопіль-щини. Так, я справді намага-юся писати «легко і просто», особливо на початку твору. А вже хто заглиблюється далі і дочитує до кінця, починає ро-зуміти «хитрість»: під легким стилем є таке нашарування різних питань і проблем, що сюжет відступає на друге міс-це. Принаймні, так я намага-юсь писати і дуже ціную тих читачів, хто розуміє не текст, а «підтекст». До речі, першим покупцем на Форумі видавців у Львові нової збірки «Остан-ній ескорт у пастку», котра не-щодавно вийшла в подарун-ковому варіанті у видавництві

«Спадщина», був… священик, вся родина якого є моїми чи-тачами. По-моєму, приклад досить красномовний, щоб не виправдовуватись щодо «по-легшеності» моїх творів.

Ну і, звісно, я далека від «комерційності». Хоча не бачу нічого поганого, що люди ку-пують і читають мої книжки, чекаючи на нові. Але я «хво-рію» на записування думок з… шести років. Голоси і герої мучать і не полишають мене ні на мить. Мета творчості таких ненормальних, як я, дуже гар-но сформульована у вірші Ліни Костенко: «Зискуй сказать по-блідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів». Сла-ва, комерція, наклади – для мене порожні слова. Якщо це все є – то вже не моя заслуга. То заслуга моїх читачів, котрі купують мої книжки. І за це їм низькій уклін!

– У творах Ви різна – детективна, психологічна, трагікомічна, містична, на-віть сатирична. А що Вам ближче? У якому жанрі по-чуваєтеся комфортніше?

– Я не замислююсь над жан-рами. Мені взагалі здається, що працювати в одному жанрі – це якесь ремісництво і обме-ження. Нині на мене валиться «фентезі», але дуже реаліс-тичне, життєве, «фентезі», як метафора. А після того – вже знаю! – буде щось історичне. І ніхто мені не заборонить бути такою всеїдною і жадібною до всього нового!

– У «Ґудзику» читаємо: «Життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли жит-тя набуває смаку – серце болить сильніше». Чого у Вашій натурі більше?

– Певно, що трагізму і над-риву. Сприймаю кожен день, як останній. Так і для таких і пишу.

– Яка проблематика Вас найбільше ятрить?

– А вона є у всіх творах, навіть у детективних. Пошу-ки себе і свого призначен-ня в цьому світі, нелюбов до «трав‘яного» і бездумного іс-нування більшості «простих» людей нашого суспільства, справжні почуття і важкий шлях до всього справжньо-го, котрий пролягає крізь бо-ротьбу із собою, сміливість робити вчинки, а не плисти за течією. А простіше кажучи, в кожному творі в тій чи іншій спосіб я кажу: «Життя – одне, воно – коротке, кінець – єди-ний для всіх. А тому живіть, а не пристосовуйтесь. І думай-те, що й навіщо ви робите.» Це є і в «Якби», і в «Ранковому прибиральнику», і в «Зів‘ялих квітах…» і в решті 25 книжок, які написані, і в тих, які ще пи-шуться. Навіть у дитячих!

– Вперше вийшло по-дарункове видання Ваших творів – три детективи: «Ос танній діамант міледі», «Пастка для жар-птиці», «Ескорт у смерть». Це море крові чи павутина інтелек-туальних розслідувань? Ваше ставлення до жан-ру детективу? Як на мене у найзнаменитіших творах всіх часів закладено детек-тивну інтригу…

– Звісно, детектив – основа будь-якого твору, навіть дуже ліричного. Адже цей жанр, як жоден з інших, передбачає особливу «школу»: динаміка, інтерактив з читачем, де читач є співавтором і співучасником дії, чітку структуру і ясність думки. Одне слово, щоб на-вчитись добре писати «лірику» чи навіть модний «потік інте-лектуальної свідомості», треба дисциплінувати себе в цьому складному жанрі. Але все ж таки додам: «море крові», як на мене, вторинні речі. І детекти-вом можна сказати те, про що я вже говорила вище!

– Чи є у Вас таке: оце писатиму для читачів, а це, врешті, напишу для душі. Я до того, що книжка все ж таки має бути товаром. На початковій стадії у пись-менника з цим завжди є проблема, згодом ім’я по-чинає працювати на нього. Отже, коли Ви були більш вільні, розкуті – раніше, чи тепер (а, може, навпаки)?

– Я завжди пишу лише «для душі». Але варто додати – в

тому числі і для душі читачів. Як це пояснити? Звісно, нині кожна освічена людина «на по-чатковій стадії» може написати твір «Як я провів літо» – і напи-сати досить вправно. Так, що надрукують. І, можливо, ніхто й не відрізнить фальшиву річ від написаної душею і кров‘ю. Але секрет в тому, що «кеп-ський письменник пише про себе, а добрий – про інших». І це одразу видно. Я це завжди пам‘ятаю, як аксіому: писати про інших, як про себе – і на-впаки.

Раніше я просто над цим не дуже замислювалась, воно якось саме мене вело. Випи-сувати себе і свої ситуації мені ніколи не було цікаво. Тепер, ба-чучи стільки читачів, я відчуваю більше відповідальності і менше розкутості щодо деструктивних і брутальних речей. Адже «сло-вом можна вбити». Я в це вірю і тому маю якісь певні табу, об-межую себе в якихось небез-печних передбаченнях, намага-юся дати вихід і надію. Адже все, про що ми пишемо, що випус-каємо назовні – здійснюється в реальності. Коли я це відчула – ось тоді і почала обмежуватись і уникати деструктивізму в Слові. Хоча це і модно…

– Від чого Ви найбільше залежите? Скажімо, Вам доводиться випускати глян-совик «Караван історій». Що ця робота дає (окрім заробітку), що забирає?

– Дає заробіток! Але! Завдя-ки такій роботі я спілкувалась майже з усіма знаковими по-

Ірен Роздобудько: «Кепський письменник пише

про себе, а добрий – про інших»

Про співрозмовницю: Ірен РОЗДОБУДЬКО – відо-ма українська письменни-ця, поетеса, журналістка. Народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку.

Закінчила факультет журналістики Київського Національного університету імені Т.Г.Шевченка. Працю-вала в Донецькому відді-ленні ТАРС-РАТАУ телегра-фісткою, у багатотиражці Донецького металургійно-го заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Ро-дослав», коректором жур-налу «Сучасність», огляда-чем на першому й третьому каналах Національної радіо-компанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного ре-дактора в журналі «Ната-лі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».

Працювала також офі-ціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фір-мі «Свято», завідувачем відеосалону в кінотеатрі. Авторка низки популярних і резонансних книг, се-ред яких «Пастка для жар-птиці», «Ескорт у смерть», «Ґудзик», «Ранковий при-биральник», «Амулет Паска-ля», «Оленіум», «Якби» та ін.

Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Еле-онори Соловей, Леся Та-нюка. Авторка двох збірок поезій. Вишиває бісером, грає на гітарі. Заміжня, має доньку Яну.

Ірен Роздобудько – одна з найуспішніших українських письменниць, народилася у Донецьку, проте пише свої твори українською мовою

Книги Ірени Роздобудько – одні з найпопулярніших в Україні

26 (235), Червень 27, 2013 7статями в Україні, людьми, пе-ред якими схиляюсь. Скажімо, з пані Марічкою Миколайчук, з якою ми і плакали, і сміялись під час інтерв‘ю, з Володими-ром Талашком, якого тепер знаю з цікавущого блоку – шахтарського хлопчика, що під ковдрою читав книжки в повній безвиході, з дивовижним Ана-толієм Хостікоєвим… Всіх не перелічити за більш як десять років. І кожна така людина, звісно, залишала свій слід і… свій сюжет.

Кожна робота, звісно, заби-рає час. Адже крім «Каравану», я ще веду свій курс кінодрама-тургів в театральному універ-ситеті. Але крім часу – більше нічого. Все залишається при мені!

– Знову цитую Вас: «Су-часні сім’ї – маленькі ло-кальні пекла. В дев’яти з десяти випадків сімейне життя – це лігво брехні, або пастка нескінченної самот-ності». Вам у цьому сенсі пощастило чи ні? Чоловік – Ваш соратник чи та яхта в індивідуальному плаванні? Який з Ваших творів най-більше зачіпає сімейні про-блеми?

– Ви цитуєте не мене, а «лі-ричного героя» того твору, з якого взято цитату. Адже, пам‘ятаєте – лише кепський письменник пише про себе. Щодо мене. У мене великий досвід в цьому плані – дуже різний і дуже неоднозначний. Мій нинішній чоловік – це та по-ловина, яку я шукала все жит-тя і в яку вірила фанатично, – в те, що ці «половини» не просто легенда про андрогенів! А сто-сунки – і не тільки сімейні – це ж мій «коник»! Про «неправед-ні і несправедливі» більш за все є в книжці «Все, що я хоті-ла сьогодні», про справжні – в «Якби» і «ЛСД», в «Дванадцять або Виховання жінки в умо-вах, не придатних до життя», в «Амулеті Паскаля». Та, скрізь…

Без любові і ненависті – ми не люди. Важливо лише «не за-милювати» і не «зацукровува-ти» текст. Можливо, тому моя героїня, яку ви процитували на початку, така безжальна…

– Ви є автором ілюстра-цій до книг Лариси Ма-сенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Звідки це пішло? Наскільки це сер-йозно?

– Ви пропустили мене саму! Адже більшість моїх кни-жок ілюстровані мною ж. І по-дарунковий том «Останнього ескорту в пастку» також. Я не художник! Я малюю для себе – тушем. І ці малюнки, швидше за все, є своєрідною терапі-єю чи переключенням уваги. Але сталося так, що останнім часом у мене відбулося дві виставки, і видавці їх беруть, як ілюстрації до моїх книжок. «Сам п‘ю, сам гуляю…» – це називається.

У мене в житті є ще багато цілковито несерйозних речей, на які, як вважає один мій друг-режисер, я розпорошуюсь: маю купу вишивки бісером, знімаю в домашніх умовах мультфільми, вирізаю колажі (один з них на обкладинці того ж «Останнього ескорту»), хочу зняти свій документальний фільм. Це все – гобі. А наскіль-ки воно серйозне – покаже час. Принаймні, з усім цим я нікуди не лізу і знаю своє місце: гобі є гобі.

– Держава ганебно ста-виться до своїх письменни-ків – як до безгонорарних галерників-ентузіастів. По-няття «український пись-менник» вельми відріз-няється від аналогічного поняття в інших країнах (на-віть африканські країни ма-ють своїх нобеліантів). Що Ви думаєте про це з огляду на саму себе, на свій шлях, до речі, нетипово щасли-вий?

– Моя думка з цього при-воду не змінюється від почат-ку, коли мій перший вірш було надруковано в газеті «Комсо-молець Донбасу». Вона така: я ніколи нічого не чекатиму від держави, яку уособлюють

люди при владі, хоч якою б вона була: «моєю» чи такою, як сьогодні! Моя держава – то мої читачі. А від держави, як від де-якої структури, мені абсолют-но нічого не потрібно! Шкода,

що раніше старше покоління звикло до різних стипендій, грантів, державних гонорарів, будинків відпочинку, лікарень, їдалень та іншого – того, що розслабляє і розхолоджує. І, часом, на жаль, робить залеж-ним. А що робити тепер, коли це все скасовано, а звичка отримувати «від держави» – залишилась? О, ні! Я маю купу інших професій, які дозволять заробити на хліб. І при цьому бути письменником (хоча я дуже не люблю цього визна-чення!).

Але держава мусить попі-клуватися про книговидання і книгорозповсюджування. Але то вже – видавнича справа. Я можу лише підтримувати всі вимоги видавців.

Щодо «нобеліантів» – то трошки окрема розмова. Про це піклується, наскільки я знаю, не держава, а незалеж-ний комітет. У нас буде свій но-беліант, коли твори хоч одного з претендентів будуть присут-ні в перекладах хоча б у п‘яти країнах світу. За вільний пере-каз твору «на мигах» ніхто Но-белівської премії не дасть.

– Не можу не запитати про «мовне питання» у лю-

дини, яка з російської мови перейшла на українську. Нині закон фактично захи-щає російську мову, україн-ську кинуто напризволяще. Втім, почався парад регіо-

нальних мов… Ваша думка з приводу всього цього?

– Вона така, як у всіх нор-мальних, в тому числі і росій-ськомовних, людей: автори за-кону розписалися за мільйони своїх громадян у невігластві, небажанні вчитися, ворушити мізками, у безграмотності і, зрештою, в неінтелігентнос-ті.Прописні істини: державна мова має бути єдиною і скільки мов ти знаєш, стільки разів ти – людина.

Крім того, вони образили і мільйони інших народів, котрі живуть в Україні – татарів, ві-рменів, євреїв, болгарів, гре-ків... Я підтримую їх в їхньому прагненні мати свої газети, ра-діо, телебачення, школи і т.ін.

Закон – повний абсурд. Адже, скажімо, якщо на Дон-басі чи в Одесі більшість – ро-сійськомовне населення, то «регіональною» треба роби-ти не російську мову, а захи-щати права україномовного населення! Так і скрізь, де проголосували ті нещасні не-

вігласи, котрих в Україні так сильно утискають! Бідні, бідні… Як сказав Джордано Бруно, «свята простота». Ними зма-ніпулювали і вони швиденько підкорились.

– Як метафорично Ви охарактеризували б сучас-ну українську літературу?

– Це – казан, в якому ва-риться страва на будь-який смак. Багато піни, що плаває на поверхні, багато важких «ін-гредієнтів», що лежать на дні. Я волію бути посередині…

– Якою мірою вітер по-літизованого сьогодення вривається у Ваші твори? Що Ви думаєте про нашу дійсність? Як Ви оцінюєте те, що довкола нас кипить?

– Вривається. Але знову ж таки – не «лобово», а метафо-рично. Це є в «Якби», в «Той, хто не стріляв», в «ЛСД». В по-вній мірі є в «Оленіумі», який, на жаль, не припинив бути актуальним. Звісно, у мене є своя громадянська позиція – і без неї в книжках не обходить-ся. Але часом хочеться зату-лити вуха і очі, як і всім нині. І подумати про вічне. Скажімо, про те, що «все минається – і це минеться», що назад шляху в деспотію не буде, хоч би як цього хотіли наші нинішні мож-новладці, що треба подумати про душу і про те, що туди з собою нічого не забереш, крім нового (чи не дуже) костюму. Що люди все бачать і що їх не треба вважати дурним стадом, а головне: все бачить Бог. Ось що кипить довкола. Але я вірю: докипить до справедливості. Тільки треба набратися му-дрості, віри і мужності. А для цього, зокрема, читаймо біль-ше розумних книжок!

Інтерв’ю провів Володимир КОСКІН

Її книги – її багатство

З чоловіком Ігорем на 16-му Форумі видавців уЛьвові. Вересень 2009 р.

Автографи вдячним читачам

26 (235), Червень 27, 20138

В УкраЇні

ВІТАЛІЙ КЛИЧКО ПОЯСНИВ, ЧОМУ

НЕ ХОЧЕ ЗЛИВАТИСЯ З «БАТЬКІВЩИНОЮ»

Лідер партії УДАР Віталій Клич-ко запевнив, що об’єднання

партії з «Батьківщиною» не буде – рішення про це було ухвалене ще до парламентських виборів. Про це Кличко заявив в інтерв’ю радіо «Свобода».

«Ми мали таку пропозицію на виборах у Верховну Раду і чітко ви-рішили йти окремо. І на сьогодні ми довели, що опозиційні сили, не-зважаючи на ті виборчі умови, які у нас були, коли мажоритарка була сфальсифікована, на сьогодні ма-ють більшість», – додав Кличко.

«Ми впевнені, що маємо об’єднати і об’єднуємо наші зусил-ля в парламенті. Але в позапарла-ментській роботі ми – різні політичні партії. У нас різні платформи, різний виборець і не завжди один плюс один буде два», – підкреслив Клич-ко.

Раніше Кличко зазначив, що гла-ва МЗС Німеччини Гідо Вестервел-ле закликав українські опозиційні сили висунути єдиного кандидата на президентських виборах. На уточнююче питання, чи пропонував Вестервелле говорити про єдино-го кандидата вже сьогодні, лідер УДАРу відповів: «Пропонував, але на сьогоднішній день, я впевнений, і Арсеній Яценюк про це теж казав, що ще зарано про це говорити».

ОПОЗИЦІЯ ДОБИЛАСЯ НЕПРОВЕДЕННЯ ВЛІТКУ

ВИБОРІВ У 5 ОКРУГАХ

Народний депутат від «Бать-ківщини» Микола Томенко

ствер джує, що вибори в п’яти проблемних округах влітку не відбудуться. Про це він заявив 24 червня в інтерв’ю Черкаській ОДТРК «Рось».

«Нам вдалося вирішити «програ-му мінімум», і я можу переконливо стверджувати, що літніх виборів в Україні не буде», – заявив Томенко. Це, за його словами, неможливо з огляду на чинне законодавство та необхідність належним чином з точки зору часу підготувати такі ви-бори. Томенко зазначив, що най-

ближча можлива дата в контексті виборчого процесу – це вересень, хоча опозиція пропонує Партії регі-онів, на її думку, найбільш адекватну дату – 27 жовтня, яка дасть можли-вість провести вибори при достат-ньо високій явці населення.

М.Томенко також підтвердив, що на сьогодні зміни кандидатів від опозиції в 5 проблемних округах не передбачається.

Раніше голова профільного комі-тету Верховної Ради з питань дер-жавного будівництва та місцевого самоврядування Давид Жванія не виключав, що парламент призна-чить дату повторних виборів в 5 проблемних округах на 25 серпня, однак цього не сталося.

«СВОБОДА» ЗВИНУВАЧУЄ ПОЛЯКІВ

У КСЕНОФОБІЇ ТА ШОВІНІЗМІ

ВО «Свобода» обурена ухва-лою Сенату Польщі з приводу

70-річчя Волинських подій. Про це сказано у заяві партії, поширеною її прес-службою. На думку «сво-бодівців», цією ухвалою «фактично перекреслюються спроби при-мирення у складних питаннях іс-торичного минулого обох народів, де українці ніколи не виступали агресорами чи окупантами». «Не може бути партнерства у міжнаціо-нальних відносинах, якщо запере-чується право іншого народу мати власну національну гідність, власну незалежність та право на боротьбу з окупантами», – заявляють вони. «На жаль, більшість представни-ків Сенату, ухвалюючи таку заяву, фактично осквернили пам’ять за-гиблих і поляків, і українців, маючи на меті здобуття сумнівного полі-тичного капіталу», – додали в «Сво-боді».

У заяві зазначено, що «поля-ки прагнуть примирення і дружби з українцями». Однак, на думку «свободівців», текст заяви містить «явні ознаки ксенофобії та шо-вінізму стосовно українців». «Дії польських політиків формують не-гативний імідж України у світі, за-вдають шкоди євроінтеграційним прагненням українців», – вважа-ють у партії. Крім того, на думку «свободівців», рішення Сенату, в якому польсько-український кон-флікт окреслено як «етнічні чистки з ознаками геноциду», не відпо-відає історичній правді, «адже ге-ноцид передбачає односторонні жертви та агресію». «Тобто поль-ські політики говорять лише про польські жертви і не хочуть помі-чати тисяч вбитих українців. Вони відзначають антипольські акції УПА, але замовчують знищення українців вояками Армії Крайової. У постанові використано нічим необґрунтовану цифру – 100 тисяч польських жертв, що також є по-літичною спекуляцією на пам’яті людей, які загинули в конфлікті», – сказано у заяві «Свободи».

НА ПРИКАРПАТТІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ

ЖЕРТВ НКВДВ урочищі Дем’янів лаз, що біля

Івано-Франківська, під час Зе-лених свят вшанували пам’ять уби-тих в Станіславській тюрмі в 1941 році від часу відкриття масових поховань.

Пом’янути розстріляних енкаве-дистами жертв цьогоріч прийшли керівники обласної ради та облдер-жадміністрації, ветерани УПА, на-родні депутати, представники гро-мадськості.

Віче-реквієм розпочали панахи-дою, спільною молитвою та хвили-ною мовчання.

У своєму виступі голова Брат-ства ОУН-УПА Карпатського краю Фотій Володимирський вказав, що раніше на панахиду в Дем’яновому Лазі збиралося по кілька сотень тисяч людей, а сьогодні прийшло 200–300. «Чому що не рік, то мен-ше народу? Чи ми все зробили в нашій українській державі? Чи ми так задоволені владою, задоволені тими порядками, що є в державі? Ми забули за тих українців, які були замордовані більшовицькою Мо-сквою», – сказав він.

В ООН УКРАЇНУ ВВАЖАЮТЬ

НЕБЕЗПЕЧНОЮ ДЛЯ БІЖЕНЦІВ

Регіональний представник уп-рав ління верховного коміса-

ра ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні, Білорусі та Молдові Олдріх Андрісек називає Україну небезпечною для осіб, що шука-ють політичного притулку, бо в ній не поважаються закони й повніс-тю відсутнє верховенство права. «УВКБ ООН переселятиме біжен-ців у країни, що поважають міжна-родне законодавство. Бо Україна – небезпечна країна для багатьох справжніх біженців», – сказано в промові Андрісека, проголошеній ним 25 червня у Верховній Раді. В ній він зазначив, що вдаючись до такої політики, Україна відмовляє собі в місці серед цивілізованих

націй, що поважають міжнародне право. «Через таку позицію Укра-їна ставить чергову перешкоду на шляху до спрощення візового ре-жиму з ЄС», – сказав Андрісек. Він закликав депутатів ухвалити за-кони, які забезпечать захист прав біженців і поліпшать якість їхнього життя в Україні.

Як відомо, у квітні Україна за-явила, що планує приєднатися до спільного проекту з поліпшення процедур надання притулку й за-хисту біженців, що фінансувати-меться ЄС і реалізовуватиметься УВКБ ООН.

У ЛЬВОВІ ХОЧУТЬ ДЕМОНТУВАТИ

СТАДІОН «АРЕНА-ЛЬВІВ»

Після Євро-2012 у Львові йдуть розмови про демонтаж стадіо-

ну «Арена-Львів».Первісний кошторис будівни-

цтва був 600 мільйонів гривень, реальний же виявився – 3 мільярди гривень. Як повідомляється, роз-мови про демонтаж з’явилися після того, як стадіон виявився збитко-вим. Місцевий футбольний клуб від-мовляється грати на стадіоні через те, що він буцімто «не фартовий».

Під час будівництва «Арена» на-бралася мільйонних боргів і далі продовжує витягувати гривні з українських кишень. Примітно й те, що «Арена-Львів» в деяких місцях вже почала сипатися, хоча після Євро-2012 минув лише рік.

«Утримання цього стадіону ко-штує 20 мільйонів гривень. Ми не готові такі гроші платити, не маємо звідки їх взяти. Ми вже пропонували різні варіанти. Влада поки що ні на один з них не погодилася», – заявив генеральний директор ФК «Карпа-ти» Ігор Дедишин .

Криза досягла свого піку, коли місцеві депутати почали публічно обговорювати можливість демон-тажу нового стадіону. Нібито так де-шевше, ніж кидати на вітер 20 міль-йонів щорічно. Однак, міська влада все ще заступається за арену.

«Та ви що! Це дитина, що на-родилася у Львові! Її треба рости-ти, пестити. Це те, що прославляє Україну», – зазначив мер Львова Андрій Садовий.

У ПАКИСТАНІ ВБИТО ТРЬОХ УКРАЇНЦІВ

Влада в Пакистані повідомила, що ідентифіковано тіла всіх 11

осіб, застрелених озброєними на-падниками у віддаленому таборі в Гімалаях. 10 альпіністів та їхньо-го провідника-пакистанця вби-ли бойовики нової гілки Талібану, створеної для помсти за вбивства оперативних агентів Талібану та «Аль-Каїди» американськими без-пілотниками.

Серед 10 туристів, убитих у та-борі на півночі Пакистану в ніч на неділю, 23 червня, троє українців з Харкова, один американець, двоє словаків, двоє китайців, один лито-вець і один непалець. Про це пові-домили представники міністерства внутрішніх справ Пакистану.

Бойовики напали на табір біля підніжжя гори Нанга-Парбат, другої найвищої у Пакистані, пізно вночі й розстріляли альпіністів пострілами впритул.

Президент Федерації альпінізму Харківської області Геннадій Копійка підтвердив, що під час сходження в Пакистані загинуло троє харків’ян. «Зателефонував учасник експедиції Олександр Заколодний і повідомив, що загинули Свергун Ігор, Кошаєв Бодаві, Коняєв Дмитро – всі з Хар-кова. Решта українців живі», – ска-зав він.

ХЕРСОНЕС І КАРПАТСЬКІ

ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ СТАЛИ СВІТОВОЮ

СПАДЩИНОЮ ЮНЕСКО

Руїни старогрецького міста Хер-сонес Таврійський в Криму та

унікальні дерев’яні церкви Кар-пат внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. За словами міністра культури України Леоні-да Новохатька, рішення 37-ї сесії ЮНЕСКО про це, які ухвалили в Камбоджі, були одностайними. Херсонес став сьомим об’єктом з України, який Організація ООН з освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) визнала Світовою спадщиною, що включає видатні культурні та природні цінності. Перед тим до списку Світової спадщини ЮНЕС-КО було внесено також об’єкт під назвою «Дерев’яні церкви Карпат-ського регіону в Польщі та Україні» (Wooden Tserkvas of the Carpathian Region in Poland and Ukraine). До переліку потрапило 16 церков: по 8 від України та Польщі, які також є українськими. Вони належать укра-їнським громадам, які живуть на споконвічних етнічних українських землях, що нині опинилися на те-риторії Польщі.

До списку також входять Со-бор Св. Софії у Києві та Києво-Пе-черська лавра, історичний центр Львова, букові праліси Карпат, гео-дезична дуга Струве, частина якої пролягає територією України, і ре-зиденція Буковинських та Далма-тинських митрополитів (нині Черні-вецькій національний університет).

Серед кандидатів на об’єкти Світової спадщини залишаються Кам’яна могила, ханський палац у Бахчисараї, каньйон у Кам’янці-Подільському, історичні центри Одеси і Чернігова, Кирилівська та Андріївська церкви в Києві, Канів-ські схили Дніпра з могилою Тараса Шевченка.

За повідомленнями українських видань та інформаційних агенцій

26 (235), Червень 27, 2013 9

* * *

Одісея під назвою «Полювання на правдолюбця», пов’язана з

намаганнями американських спец-служб і всього державного апарату будь-що заарештувати 30-річного Едварда Сноудена, який розповів світові правду про таємні програми стеження в США, гідна цілого ро-ману або, принаймні, голівудського бойовика.

23 червня інформатор з ЦРУ за-лишив відносно безпечний для ньо-го Гонконг і вирушив на пошуки кра-їни, котра зголосилася б взяти його під захист. Маршрут Сноудена про-лягав через Москву, де він мав про-вести добу, а потім вилетіти на Кубу, щоб звідти перебратися до Латин-ської Америки – ймовірно, до Еква-дору, у влади якого американський шукач правди попросив політичного притулку. Але ані на московському летовищі «Шереметьєво», ані в лі-таку, який прямував до кубинської столиці і до якого набилося зо три десятка журналістів, Едварда Сно-удена, який буквально за кілька днів став світовою знаменитістю, так ніх-то й не побачив.

Сноуден вилетів з Гонконгу до Москви рейсом «Аерофлота». В Ки-таї він провів майже місяць – попер-вах під приводом лікування, а вже після того, як 9 червня став відомий на весь світ, як людина, яка «злила» журналістам таємні документи аме-риканських спецслужб, Сноуден змушений був вести відлюдькуватий спосіб життя й думати-гадати, як йому облаштувати свою подальшу долю.

Спочатку Едвард стверджував, що збирається довіритися судам і владі Гонконгу, однак потім змінив свою думку. 18 червня стало відомо, що Сноуден неофіційними каналами звернувся з проханням про взяття його під захист до Ісландії, однак так і не дочекався від неї відповіді. У Гон-конзі Сноуден залишатися довго не міг через побоювання арешту за за-питом із США, де його обвинуватили у крадіжці документів, розголошенні таємної інформації та шпигунстві. Ці побоювання не були марними: тако-го поняття, як політичний притулок, у Гонконзі взагалі не існує. Максимум, на що може розраховувати інозе-мець, який переховується від пра-

восуддя своєї країни в Гонконзі, це невеличкий перепочинок. За сукуп-ністю трьох пред’явлених Сноудену обвинувачень йому загрожує до 30 років тюрми, однак не виключено, що під час судового процесу (якщо він коли-небудь відбудеться) зна-йдуться й нові пункти.

У Гонконзі Сноуден зустрівся з представниками китайської влади, які запевнили його, що він може без-перешкодно залишити країну. Аген-ти американських спецслужб денно і нощно пильнували його на Гонконг-ському летовищі, але схопити побо-ялися, бо на літак «Аерофлоту» він прибув у супроводі китайських по-ліцейських у цивільному. Далі його шлях проліг до столиці Росії Москви. На летовищі «Шереметьєво» його також чекали не тільки натовпи жур-налістів, а й агенти американских спецслужб. Однак ані перші, ані другі так і не побачили «знаменитість». Його надійно сховали російські ефесбешники, намагаючись витис-нути максимум інформації.

Тим часом, Державний депар-тамент США ще за день до вильоту Сноудена з Гонконгу анулював його паспорт. Однак Едвард недаремно ж працював у спецслужбах – він такий розвиток подій передбачав, а тому заздалегідь запасся надійним до-кументом – посвідченням біженця держави Еквадор, котре дозволяє йому подорожувати світом.

Намагаючись будь-що пере-ламати невигідний для нього роз-виток подій, Вашингтон висловив обурення тим, що Сноуден безпе-решкодно залишив Гонконг, незва-жаючи на те, що американська сто-рона підтримувала контакт з владою цього автономного регіону Китаю з моменту, коли стало відомо про місцезнаходження колишнього пра-цівника ЦРУ, який оприлюднив дані про таємні програми ЦРУ й Агент-ства національної безпеки (АНБ) США про масове стеження за інтер-нет-користувачами й абонентами телефонних мереж. У Державному департаменті США заявили, що інші країни в зв’язку з анулюванням паспорта Сноудена не повинні до-зволяти йому кудись летіти, окрім як до Сполучених Штатів, де на ньо-го чекають суд і тюрма. Із заявою

поспішив виступити й державний секретар США Джон Керрі. Він ска-зав, що якщо з’ясується, що влада Китаю й Росії свідомо пустила Сно-удена на борт літака, обом країнам загрожують «наслідки». З критикою на адресу Москви виступив також сенатор Чарльз Шумер, який звину-ватив Володимира Путіна в тому, що той давно знав про плани втечі Сно-удена з Гонконгу. А прес-секретар Ради національної безпеки США Кейтлин Гейден поставила вимогу перед Росією негайно вжити всіх за-ходів, щоб затримати інформатора в «Шереметьєво» й передати його американцям.

А тим часом, у «Шереметьєво» події розгорталися з карколомною швидкістю. Журналісти пронюхали, що Сноуден пробуде в Росії тро-хи менше доби – рейс на Гавану з «Шереметьєво» вилітав о 2-й годині 5 хвилин по полудні 24 червня. З Га-вани Сноуден збирався вилетіти до Каракасу: Венесуела, яка ще за часів команданте Чавеса побила з Амери-кою горшки, явно не повинна була видати його американській владі. Ві-рогідно, що саме в Каракасі Сноуден планував дочекатися рішення про надання йому політичного притулку

в Еквадорі. Кубу ж Сноуден обрав, очевидно, з тієї причини, що напря-му до Каракасу літаки з Москви не літають.

На рейс зареструвалося щонай-менше 30 журналістів, під виглядом яких були, напевно ж, і агенти амери-канських спецслужб. Однак яким же було загальне розчарування «мис-ливців» за правдолюбцем, коли се-ред пасажирів рейсу Москва-Гавана Едварда Сноудена не виявилося. Так і летіли всі до кубинської столиці з переконанням, що «герой» нашо-го часу сидить десь, зіщулившись, у кабіні пілотів. Але і в Гавані його ніхто так і не побачив. І тільки наступного дня з’ясувалося, що Сноуден нікуди з Москви не вилітав, а сидів на вок-залі в «Шереметьєво» під пильним наглядом російських спецслужб.

Наступного дня після «кубин-ської» частини одісеї представники американської адміністрації за-явили, що Росія має «чітку право-ву основу» для того, щоб вислати з країни Едварда Сноудена. Зокрема, все та ж речниця Ради національ-ної безпеки США Кейтлин Гейден сказала, що відповідними право-вими підставами для затримання Сноудена є відсутність у нього чин-

ного американського паспорта, а також офіційне обвинувачення в розголошенні таємної інформації, пред’явлене йому в США. Гейден заявила також, що до російської влади доведене прохання «негай-но» вислати Сноудена з Росії до США. Вона також нагадала про те, що останнім часом співпраця між Москвою та Вашингтоном у справі боротьби зі злочинністю була на ви-сокому рівні, особливо після вибухів на Бостонському марафоні.

25 червня до одісеї «Полювання на правдолюбця» приєднався сам російський президент Володимир Путін, який заявив, що Москва не має жодних намірів видавати Сно-удена, оскільки між США та Росією немає двосторонньої угоди про видачу. Він також наголосив, що Сноуден перебуває в транзитній зоні летовища «Шереметьєво» й не перетинав російського кордону. Пу-тін також підкреслив, що «Сноуден – вільна людина і має право летіти туди, куди він хоче».

Тим часом, Едвард Сноуден убезпечнив зібраний ним архів та-ємних документів американських спецслужб і передав його закодова-ні електронні копії кільком людям на випадок, якщо з ним щось станеть-ся. Нині люди, які отримали архіви, не можуть їх переглянути, оскільки файли захищені складним кодом, і для того, аби їх відкрити, необхідно знати пароль. Сноуден потурбував-ся про те, що в разі, якщо з ним щось станеться, ці люди дістануть доступ до архівів.

Подальший перебіг одісеї «Полю-вання на правдолюбця», швидше за все, закінчиться черговим провалом американських спецслужб. Едвард Сноуден їх перехитрив. Немає сум-ніву, що йому вдасться знайти барліг, до якого хлопцям з Ленглі дістатися буде дуже важко. А вся ця історія має стати уроком насамперед для Бара-ка Обами, якого досвідчені «вовки» зі спецслужб продовжують перекону-вати, що є на світі таємні речі, яким всупереч відомому афоризму ніколи не суджено стати явними.

америка сьогодні

Катерина Кіндрась, власний кореспондент

«Нової газети» в Америці

ПоЛЮВаннЯ на ПраВдоЛЮБЦЯ

спецслужби сша безуспішно намагаються заарештувати едварда сноудена

Наша довідка: Едвард Сноуден – американський програміст, системний адміністратор, колишній працівник Центрального розвідувально управління (ЦРУ) та Агентства національної безпеки (АНБ) США. У червні 2013 року передав інформацію про таємну шпигунську програму PRISM американським та бри-танським газетам, що призвело до гучного скандалу.

Народився 21 червня 1983 року в місті Елізабет-Ситі (штат Північна Каролайна). Не закінчив се-редньої школи, але навчався у коледжі в штаті Мериленд, де вивчав інформатику. У травні 2004 року вступив на службу до армії США, але після нещасного випадку з переломами обидвох ніг був змуше-ний демобілізуватися. Пізніше працював охоронцем на об›єктах АНБ при Університеті штату Мериленд. У 2007 році отримав посаду фахівця комп’ютерних систем у бюро ЦРУ в Женеві, а пізніше в Японії.

Станом на травень 2013 року, працював за контрактом для АНБ на Гавайських островах, займав-ся адмініструванням комп›ютерних систем цього відомства. За власним визнанням, був задоволений власним життям, його платня в АНБ становила більш ніж 200 000 доларів на рік, але він не поділяв практику прослуховування громадян США і почав збирати докази. Як працівник АНБ, мав доступ до таємних документів, зокрема розвідувальної програми PRISM, яка займалася прослуховуванням та зби-ранням даних про громадян США. 20 травня 2013 року Е.Сноуден узяв відпустку й виїхав до Гонконгу, де передав журналістам газет «Гардіан» та «Вашингтон пост» дані про прослуховування громадян США, які він скопіював раніше. Власний вчинок Сноуден пояснив незгодою із практикою прослуховування та стеження за громадянами США всупереч положенням американської Конституції й правам людини. Нині переховується від спецслужб США, намагаючись поселитися в країні, яка відмовиться видавати його представникам американської влади.

26 (235), Червень 27, 201310

В америЦі

ВЕРХОВНИЙ СУД США ЗРІВНЯВ

ОДНОСТАТЕВІ ШЛЮБИ З ТРАДИЦІЙНИМИ

Верховний суд США визнав не-конституційним положення фе-

дерального закону, який позбавляв гомосексуальні пари, що перебу-вають в офіційному шлюбі, пільг, на які мають право гетеросексуальні подружжя. За скасування відповід-ного положення Закону проголосу-вало п›ятеро з дев›яти суддів.

Чинний закон позбавляв гомо-сексуальні пари права отhимувати соціальну допомогу та ін.

Позивачем у справі про визна-ння частини закону неконститу-ційним виступила мешканка Нью-Йорка Еді Віндзор.

У 2007 році вона уклала шлюб зі своєю партнеркою Теа Кларою Спаєр, а після смерті Спаєр вла-да відмовила її «дружині» в наданні пільг, на які вона мала право. Після цього Віндзор звернулася до суду.

АРСЕНІЙ ЯЦЕНЮК У ВАШИНГТОНІ

Під час свого візиту до США про-тягом 24-26 червня один з лі-

дерів української опозиції Арсеній Яценюк доніс позицію опонентів Віктора Януковича американській стороні. Про це заявили депутати від «Батьківщини». Натомість про-владні депутати стверджують, що Яценюк полетів до США, щоб, по-вернувшись додому, похвалитися зустрічами із впливовими співбе-сідниками в Америці. А експерти припускають, що таким чином він хоче завоювати прихильність За-ходу, який практично остаточно поставив на Віталія Кличка як кан-дидата в президенти України від опозиції.У рамках триденного візи-ту Арсенія Яценюка до Вашингтона він зустрівся з офіційними особами адміністрації президента, Сена-ту та Палати представників аме-

риканського Конгресу. 24 червня Арсеній Яценюк виступив з публіч-ною лекцією в Інституті Брукінгза (Brookings Institute) на тему «Інвес-тиції в майбутнє України: визначен-ня політичних та економічних мож-ливостей». Поспілкувався один із

лідерів опозиції і з експертами та лідерами української громади в США.

УКРАЇНУ ВИЗНАЛИ ТРАНЗИТНОЮ

КРАЇНОЮ В ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Державний департамент США вважає Україну транзитною

країною в торгівлі людьми. Про це йдеться в повідомленні Держав-ного департаменту США з поси-ланням на звіт «Торгівля людьми 2013».

«Україна виступає джерелом, транзитною країною і дедалі більше країною призначення для чоловіків, жінок і дітей, які піддавалися приму-совій праці та сексуальній експлуа-тації», – наголошується у звіті.

При цьому українці ставали жертвами в торгівлі людьми як у самій Україні, так і в Росії, Польщі, Іраку, Іспанії, Туреччині, Кіпрі, на Сейшельських островах, в Порту-галії, Чехії, Ізраїлі, Італії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Чорногорії, Ве-ликій Британії, Казахстані та Тунісі.

Переважно, українські жертви подібної торгівлі є вихідцями з сіль-ської місцевості та невеличких міст з обмеженими можливостями для пошуку праці.

Зокрема, у звіті сказано, що українці легко піддаються обману, погоджуються на примусові роботи або сексуальне рабство через за-грозу насильства або наявності ве-ликих боргів. Крім того, у звіті зазна-чено, що на самій території України інші національності також ставали жертвами примусової праці – це громадяни Молдови, Узбекистану, Пакистану, Камеруну та Азербай-джану.

У звіті висловлюється занепо-коєння, що зусилля, які українська влада докладає для ліквідації тор-гівлі людьми, є недостатніми.

ВЕРХОВНИЙ СУД ВІДМОВИВСЯ

ВИНЕСТИ РІШЕННЯ СТОСОВНО

АБІТУРІЄНТІВ

Верховний суд Сполучених Шта-тів відмовився 24 червня ви-

нести дуже важливе рішення про те, наскільки вищі школи можуть брати до уваги расу учнів, які хочуть вступити до вищих навчальних за-кладів. Натомість, Верховний суд вирішив передати справу до суду нижчої інстанції. Справа стосу-валася білої абітурієнтки, яку не прийняли до Техаського універси-тету. Колегія суддів заявила, що відкинення кандидатки вимагало «уважного вивчення» і що суд ниж-чої інстанції недостатньою мірою

перевірив рішення університету. Расове походження кандидатів до вищих шкіл у США є дуже спірним питанням останніми роками. Пре-стижні коледжі та університети часто намагаються диверсифіку-вати склад студентів, приймаючи кандидатів з різних расових та ет-нічних груп. Інколи це призводить до юридичних суперечок. Відкинуті кандидати (часто білої раси) твер-дять, що замість них до вищих шкіл приймають абітурієнтів з расових меншин з нижчою підготовкою. Таку політику впровадив в бутність свою президентом Білл Клінтон. Згідно з минулим рішенням Верхо-вного суду, вищі школи могли бра-ти до уваги расу кандидатів як один з «додаткових факторів» у рішенні стосовно прийому кандидатів у студенти.

НОВЕ ВЕЛИКЕ ЗАКОРДОННЕ ТУРНЕ

ДЖОНА КЕРРІ

Державний секретар США Джон Керрі розпочав черго-

ве закордонне турне в пошуках розв’язання двох гострих зовніш-ньополітичних проблем: крово-пролиття у Сирії та припинення війни в Афганістані. У п’ятницю, 21 червня, Керрі прибув до столиці Катару міста Доха, де представ-ники 11 держав обговорювали координацію допомоги повстан-цям, які домагаються усунення президента Башара аль-Асада від влади. Нещодавно президент Обама оголосив, що США почнуть поставляти зброю та боєзапаси повстанцям, які намагаються про-тистояти силам Асада. Нарада в Досі покликана дати імпульс по-чатку мирних переговорів щодо Сирії в Женеві.У ході свого дво-тижневого турне, Керрі також на-магатиметься домогтися прогре-су в досягненні мирної угоди між Ізраїлем і палестинцями. Пере-буваючи в Катарі, Керрі не зустрі-чався з представниками Талібану, але в найближчі дні за стіл пере-

говорів з ними сядуть інші пред-ставники США. Це будуть перші переговори між Вашингтоном і Та-лібаном. У ході візиту до Індії Керрі виступить з політичною промовою

і обговорить з керівництвом цієї країни широке коло питань, вклю-чаючи економіку, торгівлю, енер-гетику, зміни клімату, освіту, без-пеку та боротьбу з тероризмом. Керрі також проведе зустрічі з представниками Саудівської Ара-вії, Кувейту, Йорданії та Ізраїлю.

СЕНАТОРИ ВИСТУПИЛИ НА ЗАХИСТ

АМЕРИКАНСЬКОЇ ШИНКИ

Група американських сенаторів надіслала лист міністру фінан-

сів США Дж.Лью, в якому висло-вила занепокоєння майбутньою купівлею китайською фірмою най-більшої американської компанії з виготовлення шинки та ковбасних

виробів. На думку законодавців, ця угода може завдати шкоди на-ціональній безпеці США.Група з 15 сенаторів від обох партій закликала адміністрацію президента Барака Обами перевірити, чи представ-ляє загрозу продовольчій безпеці США купівля компанії «Смітфілд» китайською м’ясопереробною компанією Shuanghui International і в разі необхідності заблокувати цю угоду. «Ми вважаємо, що поста-чання харчів є важливою частиною інфраструктури і повинно вклю-чатися в розсудливе визначення національної безпеки», – вказали сенатори в листі міністру Джеку Лью, чиє міністерство керує між-відомчим комітетом, що переві-ряє закордонні інвестиції на пред-мет загроз національній безпеці. Компанія «Смітфілд» розташована у Смітфілді (штат Вірджинія) і є най-більшим у світі виробником і пере-робником свинини. Особливою популярністю користуються її шин-ка, ковбаси та інші м’ясопродукти. Shuanghui International розраховує придбати її за 4,7 мільярда доларів. У разі якщо трансакція відбудеться, вона стане найбільшою угодою щодо купівлі американської компа-нії китайською фірмою.

NASA ПЛАНУЄ ПРИТЯГНУТИ ДО ЗЕМЛІ 500-ТОННИЙ АСТЕРОЇД

«Політ на астероїд є части-ною нашої стратегії розви-

тку і продовженням того, що ми робили раніше. Ми досліджува-тимемо астероїд, протестуємо електричний двигун, який працює на сонячній енергії та викорис-таємо капсулу «Оріон» й ракету СЛС, як ми і планували», – заявив 25 червня представник NASA Біл Ґерстенмаєр.Щоб отримати можливість висадити людину на астероїд, NASA планує захопи-ти космічний камінь у спеціальну сітку і відтягнути вбік, змінивши траєкторію його польоту. Тепер інженери агентства вдосконалю-ють електродвигун, який дозво-

лить ефективно використовувати сонячну енергію і зменшить кіль-кість пального, необхідного для цієї місії. «Якщо нам це вдасться, ми зможемо надіслати на нього людей уже в 2021 році», – каже Б. Ґерстенмаєр. Успішний екс-перимент з такими порівняно не-великим астероїдом дозволить людям у майбутньому відхиляти убік більші, потенційно небез-печні для Землі космічні об’єкти. NASA переконує що теперішня місія не становить загрози для землян. Навіть якщо астероїд зіб’ється з орбіти, він повністю згорить в атмосфері.

ВОЛОДАР ТРЬОХ «ОСКАРІВ» ЗНІМАЄ ФІЛЬМ ПРО УГО ЧАВЕСА

Американський режисер Олівер Стоун знімає фільм про життя

покійного президента Венесуели Уго Чавеса, заявив лідер країни Ніколас Мадуро, слова якого на-водить венесуельське видання El Universal.

«Це нова стрічка про команданте Уго Чавеса, яку він, швидше за все, закінчить найближчими місяцями», – заявив Мадуро під час одного з офіційних заходів.

За словами венесуельського президента, Стоун найближчим часом відвідає Каракас, де пред-ставить свій новий фільм, що «роз-повідає про історію північноамери-канського імперіалізму».

У 2009 році Стоун зняв доку-ментальний фільм «На південь від кордону», в якому розповів про виникнення руху нових лівих у Ла-тинській Америці, і для якого кілька разів брав інтерв’ю у Чавеса, а та-кож у кубинського лідера Рауля Ка-стро, болівійського президента Ево Моралеса, президента Еквадору Рафаеля Корреа і в той час прези-дента Бразилії Інасіу Лула да Сілви. У 2003 і в 2004 роках Стоун зняв документальні фільми про Фіделя Кастро «Команданте» і «У пошуках Фіделя». Олівер Стоун – володар трьох «Оскарів» і безлічі інших кіно-премій.

За повідомленнями світових та американських

інформаційних агенцій

26 (235), Червень 27, 2013 11

Ця церква – один з найве-лелюдніших українських

православних храмів Вели-кого Нью-Йорка. За останні роки вона не лише суттєво змінила свій інтер’єр, увінчав-шись новими іконописними розписами, а й поповнилася десятками нових парафіян, які, побачивши, що їм тут за-вжди раді, готові вислухати їхні радості та болі, прийняти їх такими, які вони є, відчули, що Українська православна церква Святої Трійці – це їхній храм.

Після величавої Служби Божої, яку відправили три священики, відбувся свят-

ковий обід. Трапезна церкви ледь вмістила всіх парафі-ян та гостей, які завітали на храмове свято. Отець Тодор Мазур, парох церкви Святої Трійці, благословляючи обід, сказав, що радий бачити стільки людей, для кожного з яких брама цього храму за-вжди відчинена. Привітати своїх одновірців із Зеленими святами та храмовим святом прийшли управа та парафія-ни з Української православної катедри Святого Володими-ра, що на 82-й вулиці в Ман-гетені. Між цими двома церк-вами – давня християнська дружба. Настоятель катедри отець Володимир Музичка, вітаючи парафіян, сказав, що напевне, немає іншого такого свята, яке так зримо нагадувало б нам про нашу материнську землю, батьків-ську хату, замаяну на Зелену неділю клеченням, м’ятою, зі-ллям, й від того тут, на чужині, це свято ще жаданіше. Юрій

Федорів від управи катедри Св.Володимира подарував усім парафіянам церкви Свя-

тої Трійці й персонально її найстаршим вірянам Надії та Олександру Северинам,

які нещодавно відсвяткували 70-ліття свого подружнього життя, пісню «Два кольори».

Наймолодші ж парафіяни церкви-іменинниці підготува-ли концерт. Не вперше дово-диться бувати тут і бачити, з якою любов’ю батьки прилуча-ють своїх діточок до слова Бо-жого, рідної української мови, пісні, християнських чеснот.

Найщиріші вітання з України привезла на свято заслужена артистка України Ірина Лончи-на, яка своїм чудовим голосом привітала всіх земляків із Зе-леною неділею власними, ав-торськими піснями про Украї-ну, материнство, емігрантську долю та віночком українських народних пісень.

Українська православна церква Святої Трійці стала рід-ною й для багатьох сповідників православної віри з Румунії, які мешкають у Нью-Йорку. Не останню роль у цьому відіграє дух, яким наповнене щоденне життя цієї церкви завдяки отцю Тодору Мазуру, пані-матці Іляні та їхнім двом синам, які при-їхали до США з Румунії. Тому своєрідним дарунком стало для них і співане слово румун-ською мовою у виконанні буко-винського співака Григорія Бо-була, який живе тепер у США й також завітав на храмове свято до церкви Святої Трійці.

Прощаючись, отець Тодор і пані-матка Іляна гостинно запро-шують нас приходити до церкви частіше. «Сьогодні ми святкуємо храмовий празник, минулої неді-лі – благодатне весілля, а наступ-ної – хрестини», – кажуть вони. Воістину, як написала колись Ліна Костенко, «збудуйте храм, а люди в нього прийдуть...»

У громаді: наші ЦеркВи

ЗБУдУЙмо Храм, а ЛЮди В нього ПриЙдУть

минулої неділі Українська православна церква святої трійці, що на Брум-стріт у мангетені, відсвяткувала храмове свято

В Українській православній церкві Святої Трійці – храмове свято

Церква Святої Трійці – храм родинний

Пісенне вітання з України від заслуженої артистки України Ірини Лончини

Лунає румунська пісня у виконанні Григорія Бобула для сповідників православної віри з Румунії, які є парафіянами Української церкви Св.Трійці

26 (235), Червень 27, 201312

26 (235), Червень 27, 2013 13

Одно- або дводенна програма – на вибірМальовнича дорога приведе вас у куточок «України в Америці» –

знамениту «Союзівку». По дорозі – супровід гідом. Після прибуття – ланч-пікнік на повітрі. А ввечері – вечеря за типом «шведський стіл» у ресторані «Союзівка».

Весь фестивальний день – це нескінченне свято мелодійної укра-їнської музики, запальних національних танців, майстрів кераміки, вишивки, різьби по дереву і, звичайно, неповторної української кухні. Українська кухня – це не якесь там «вкусно» – це Смачно! Численні виступи артистів та аматорів завершуються колосальним вечірнім концертом на відкритій естраді. Серед «зірок» фестивалю – видат-ний скрипаль Василь Попадюк, мабуть, єдиний скрипаль світового рівня, який грає фольклор, циганську музику і джаз. Василь і його «Попадюк-Бенд» – гості найпрестижніших світових сцен.

Ви зустрінетеся також з висхідною зіркою української естради Ві-кою, танцювальним ансамблем Роми Прийми-Богачевської, іншими артистами як з України, так і з різних куточків США та Канади.

Для тих, хто обирає 2-денну подорож, ніч – на затишному курорті Hudson Valley. На другий день, після смачного сніданку, Ви зможете відпочивати, проводити час у басейні, прогулянках і повернутися до «Союзівки», щоб знову приєднатися до нескінченного свята.

26 (235), Червень 27, 201314

У громаді: ФестиВаЛі

Минулої п’ятниці, 21 червня, організатори традицій-

ного фестивалю Української культури на Союзівці провели прес-конференцію для украї-но– та російськомовних засобів масової інформації Великого Нью-Йорка. В ній узяв також участь представник Української Американської Координаційної Ради Андрій Ластовецький з дружиною Теодозією.

На зустрічі, яка відбулася в затишному бруклінському ресторані «Глечик» Рома Лі-сович, скарбник Українсько-го Народного Союзу, Оксана Тритяк, координатор культур-но-мистецьких проектів, Не-стор Паславський, головний менеджер оселі Союзівка та продюсер Олександр Гутма-хер розповіли про особливості цьогорічного, 7-го за черговіс-тю фестивалю, який відбудеть-ся 12-14 липня в мальовничих «американських Карпатах» – Кетскільських горах, у Кер-гонксоні, на Союзівці, знаній в українській Америці та Канаді відпочинковій оселі Україн-ського Народного Союзу.

Фестиваль, головним ор-ганізатором якого виступає Українська народна фундація, відбувається під патронатом посольства України в США й щедрого спонсорства кре-дитової кооперативи «Само-поміч» у Нью-Йорку. Головна його мета незмінна – при-множувати традиції й ширити українську культуру в світі.

Бруклінська прес-конфе-рен ція була корисною й у кон-тексті обміну думками.

Зокрема, представники російськомовних ЗМІ під-креслили, що серед їхніх чи-тачів чимало вихідців з Укра-їни й тих, хто досі зберігає сентимент до автентичної української культури й залюб-ки при кожній нагоді відвідує українські фестивалі.

Разом з тим, з’ясувалося, що чимало звичних для укра-їнської громади понять, та-ких, як «забава», «оселя», «коломийка», для тих, хто в її середовище не інтегрова-ний, необхідно відкривати. На прес-конференції, напри-клад, прозвучало запитання

про походження назви «Со-юзівка»: «Чи не має це нічого спільного з Радянським Со-юзом?» Представники орг-комітету детально розповіли не т ільки про походження цієї назви, а й про можливості та гостинність Союзівки – відпо-чинкові й спортивні табори, весілля, зустрічі, знайомства, різноманітні варіанти прове-дення вільного часу, а також представили одного з бру-клінських головних партне-рів фестивалю – туристичну агенцію New Tours, яка орга-нізовує спеціальні туристич-ні маршрути на цьогорічний фестиваль (див.рекламу на стор. 12).

7-й Фестиваль української культури обіцяє бути наси-ченим, веселим, смачним, незабутнім. Його організато-ри також розповіли про най-яскравіших гостей та номери програми, заради яких варто й цього року кинути все і їхати на Союзівку.

Вл. інф.Фото

Лева Лейбо

соЮЗіВка – не Від сЛоВа «радЯнськиЙ соЮЗ»

Зірка ФестиВаЛЮ – Віка З гоЛіВУдУ

Спеціальний гість фести-валю – Віка Василевич, пер-ша виконавиця з материкової України, чию пісню «Хочу тебе» (Want You) в квітні цього року представлено в голівудсько-му фільмі Arthur Newman-Golf Pro за участю таких відомих акторів як Колін Фірт, Емілі Блант, Крістін Леман. Її пісня «Чаклунка» також стала «са-ундтреком» в американському фільмі Chernobyl Diaries.

У травні 2008 року Віка за-кінчила Голівудську академію поп-музики, розташовану у знаменитому театрі «Кодак», де відбуваються оскарівські церемонії.

Детальніша інформація на сайті www.vikamusic.com.ua

Є така планета – Україна! Олександр Гутмахер вручає організаторам 7-го фестивалю на Союзівці Нестору Паславському, головному менеджеру оселі, Ромі Лісович, скарбникові Українського Народного Союзу, Оксані Тритяк, координатору культурно-мистецьких проектів, глобус України

ВасиЛь ПоПадЮк і PAPA DUKE BAND

Скрипаль-віртуоз Василь Попадюк повертається цього року на Союзівку зі своїм оркестром Papa Duke Band. Українець за походженням і канадієць за місцем проживання, Василь Попа-дюк створив власний стиль, об’єднавши класичну, слов’янську, циганську, поп-фольк– та джаз музику. Його концертний гурт також покаже на фестивалі музику, народжену поєднанням гу-цульських ритмів під латино– та афроамериканські барабани.

Учасники прес-конференції

конкУрс ПоЇданнЯ ВареникіВ

У суботу, 13 липня, на цьому ж майданчику «Весел-ка» відбудуться змагання зі швидкісного поїдання варе-ників. До слова, досі світо-вий рекорд з цього виду суто українського національного спорту належить донеччани-ну Іллі Ремеслову, який у січ-ні цього року на аналогічному чемпіонаті, організованому в туристичному комплексі «Бу-ковель» на Прикарпатті, з’їв 100 вареників за п’ять хви-лин і тридцять секунд (!). По-передній рекорд – 5 хвилин 52 секунди належав йому ж.

гоЛос В ЄдиномУ ПримірникУ

У п’ятницю, 12 липня, вве-чері відбудеться прем’єра до-кументального фільму «Квіт ка. Голос в єдиному екземпля-рі». Кінострічку про життя та творчість Квітки Цісик вироб-ництва телеканалу «Інтер» представить невтомний ентузіаст-пропаган дист твор-чості Квітки Цісик Олександр Гутмахер, який також поді-литься своїми враженнями про міжнародний конкурс піс-ні імені Квітки Цісик, який він започаткував, відкриття вули-ці її імені та музею у Львові. У суботу та неділю, 13, 14 липня, в залі «Веселка» буде представлено й інші унікальні кінострічки українського ви-робництва.

26 (235), Червень 27, 2013 15

У громаді: на сЦені та екрані

16 червня театральна гру-па філадельфійського

осе редку «Нової української хвилі» під керівництвом Віри Губицької представила нью-йоркським глядачам літератур-но-музичну композицію «Там у лісі, на полянці...», присвячену борцям за волю й незалеж-ність України.

День шани героїв розпочався молитвою в Українській католицькій церкві Святого Юра, де учасники свята молилися разом з парафі-янами за душі полеглих за волю й незалежністъ України. Панахиду після служби Божої відправили па-рох церкви о.Вернард Панчук та о. Петро Шишка.

Перед початком вистави голо-ва координаційної ради ВГО «Нова українська хвиля» Мирослава Роз-дольська привітала всіх, хто зібрав-ся того дня в Українському Народ-ному домі, зі святом героїв і Днем батька, а також коротко розповіла про Всеамериканське громадське об’єднання «Нова українська хви-ля», наголосивши на тих викли-ках, які стоять сьогодні перед усім українством і закликавши гуртувати

наші сили та активніше долучатися до громадських справ задля утвер-дження України й української спра-ви у світі.

І ось на сцені з’являються дівча-та, які виглядають своїх коханих, що вимушені переховуватись від оку-пантів у лісі. Вони сумно співають «Весна іде, красу несе»…

Упродовж дійства перед гляда-чами постає чимало зворушливих сцен: мати благословляє сина на боротьбу з ворогом, чотирнадця-тилітній хлопчик (його зіграв Сте-пан Фицик) просить сотника (у цій колоритній ролі виступив Зино-вій Кметь) записати і його до по-встанськлї армії, діти (Володимир Фалендиш з сестрою Вікторією) що йдуть по молоко, а зустрівши повстанців, щиро зізнаються, як горять їхні серця любов’ю до Украї-ни – передають героїчний дух, біль і тривогу того часу. Особливо глибо-ке відчуття трагізму передає фраг-мент забави перед боєм, коли мо-лоді вояки танцюють танець, який стане для багатьох з них останнім у житті...

У залі було більшість людей старшого віку, для яких події на

сцені пригадали їхню бойову моло-дість. Закінчилася вистава піснею: «О, Україно, о, люба ненько», яку, як і інші повстанські пісні, разом з учасниками театрального дійства співав увесь зал. Опісля, голова філадельфійського осередку «Но-вої української хвилі» Надія Петрик представила всіх своїх артистів, висловивши особливу подяку керів-нику театральної групи та режисеру Вірі Губицькій. Роль та заслуга самої

Надії Петрик у розвитку народної творчості серед членів Філадель-фійського осередку «Нової україн-ської хвилі» як його голови, вмілого організатора і натхненника багатьох заходів є також неоціненно вели-кою.

Гостей з Філадельфії сердечно привітав відомий у нашій громаді митець, народний артист України Іван Бернацький. Гідно оцінивши театралізоване дійство, він запро-

понував кільком молодим талантам співпрацю у своїй драматичній сту-дії. Така оцінка та тривалі оплески вдячних глядачів додали наснаги самодіяльним акторам «Нової укра-їнської хвилі».

23 червня виставу «Там у лісі, на полянці...» мала нагоду побачити також українська громада Філа-дельфії.

Прес-служба «Нової української хвилі»

«німі» дні та ноЧі

Англомовна афіша Україн-ського музею в Нью-Йорку,

де йшлося про показ 9 червня німого фільму «Два дні» вироб-ництва ВУФКУ (Одеса) 1927 року, заінтригувала хіба що двома прізвищами – оператора Данила Демуцького (постійного оператора Олександра Довжен-ка) та композитора Бориса Ля-тошинського. Все решта стало справжнім відкриттям...

Стрічка «Два дні» режисера Геор-гія Стабового (у головних ролях – Іван Заличковський, Сергій Мінін, Валерій Гаккебуш) розповідає про події по-революційної Одеси, що відбулися протягом двох днів: першого дня ро-дина аристократів втікає за кордон від «червоних», а другого вже втіка-ють «червоні» від наступу «білих». Господарі, не розуміючи до кінця, що насправді відбувається, залишають свого слугу Антона приглядати за по-лишеним маєтком. Однак того ж дня, відбившись від батьків й загубившись на вокзалі, додому повертається син власників палацу. Кінний ескадрон «червоних», які вже господарюють у панському маєтку й поводяться, мов варвари, очолив... син Антона. Проте слуга не видає панича, а рятує йому життя. Коли ж влада змінюється й приходять «білі», панич видає їм сина свого спасителя. Попри благання батька, який врятував життя пансько-го сина, Антонового сина повісили. Прибитий горем, розлючений бать-ко знаходить у собі сили мститися. Він запалює палац й, таким чином, мститься всім...

Давно нема більшовиків. Здава-лося б, що нового можуть «сказати» такі німі фільми сьогодні? Тим паче, в Америці, де політичні події розгор-талися за зовсім іншими сценарія-ми й та із зовсім іншими дійовими особами. Часто багато більше, ніж сьогоднішня «голівудська класика» з мільйонними гонорарами акторів. Бо насправді, за ідеологічним об-рамленням «Двох днів» – глибока психологічна драма. Драма відда-ності і зради, ницості й висоти люд-ського духу – незалежно від класо-вої приналежності.

Пересічний український глядач, і американський український зокре-ма, на жаль, мало знає про витоки німого вітчизняного кінематографу. А між тим, 21-23 червня в Одесі від-бувся міжнародний фестиваль ні-мого кіно «Німі ночі», в якому брали участь чотири країни: Україна, США, Чехія та Росія. До речі, відбувають-ся такі покази дуже романтично – просто неба на яхтовому причалі Одеського морського вокзалу. Крім «Двох днів», на ньому було показано «Укразію» (1925 р.) Петра Чардиніна та «Хліб» (1930 р.) Миколи Шпаков-ського – кінокласику, гідну уваги не лише кінокритиків. За тематикою «Хліб» схожий із «Землею » Олек-сандра Довженка. Обидві стрічки було заборонено. «Землю» реабілі-тували раніше, «Хліб» пролежав до сьогоднішніх днів...

А відновленям цих фільмів за-ймається нині Всеукраїнське дер-жавне агенство України з питань кіно при Національному центрі Олександра Довженка, з яким співпрацює Український музей у Нью-Йорку. Саме це кіноагенство надіслало кілька німих фільмів, з якими наш музей і знайомить за-цікавлених, за що від нас, глядачів, велика вдячність. Автор цього про-екту – Ганя Кріль.

Так що стежте за кіноафішею Українського музею в Нью-Йорку.

Лідія Корсун

маЛенька П’Єса Про ЗрадУ

6 червня ввійде в історію найстарішого американ-

ського театру Walnut Theater у Філадельфії як «Український день» – цього дня на його сцені відбулася прем’єра «Маленької п’єси про зраду для однієї актриси» відомо-го українського письменника, драматурга та перекладача Олександра Ірванця, яку по-ставила Дженіфер Гофмей-стер, студентка академіка Ле-оніда Рудницького.

Такий унікальний проект, вті-лений в життя Дженіфер Гофмей-стер, випускницею програми схід-но– та центральноевропейських студій при Ла Саль Університеті, став її магістерською працею, здійсненою під керівництвом ака-деміка Леоніда Рудницького. Ан-гломовний переклад драми вико-нали Тарас Кознарський та Марта Базюк.

«Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» досліджує, як подвійна мораль, притаманна тоталітарному суспільству, зна-ходить за нових соціально-полі-тичних обставин поживний ґрунт, наслідком чого є духовна ницість, відсутність уявлень про сумління, обов’язок і честь. Про це глядач дізнається від Они – героїні дра-ми, в роль якої феноменально втілилась Сара Шоль: дію «Ма-ленької п’єси» побудовано у фор-мі її монологу. Она – студентка університету, вродлива дівчина, прикута до інвалідного візка. Вона розмовляє з Хоною – продавцем, що сидить під вікном її кімнати, або ж спілкується телефоном. Че-рез вікно вона бачить Чорну пло-щу, яку вже названо Сірою, проте всі, незважаючи на офіційне пе-рейменування, називають її Чор-ною. Драматург хоче сказати, що нічого не змінилося в країні: з цією метою він широко використовує алюзії, завдяки яким у свідомості глядача складаються відповідні асоціації (для прикладу, мольва – це Чорнобильська АЕС). Усі ці алюзії є зрозумілими не лише для

українського глядача, який озна-йомлений з історичним контек-стом твору, але є універсальними, про що свідчила реакція числен-них глядачів неукраїнського по-ходження. Із телефонних розмов Они стають відомими подробиці її життя: скалічену дівчину було зраджено і коханим, і подругою. Проте у шокуючому, неперед-баченому фіналі п’єси глядачеві стає зрозумілим, що Она виконує особливе доручення старшого дорадника і теж зраджує свого коханого. Після розмови з ним героїня несподівано для глядача встає з інвалідного візка, пере-вдягається й продовжує грати роль скаліченої, виконуючи нака-зи дорадника. «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси» – це спроба осмислення багатогран-ності зради: кохання, дружби, іде-алів, власного народу, який стає розмінною монетою у запеклій політичній боротьбі за владу, у бо-ротьбі всіх проти всіх.

Кожен показ п’єси, яка тривала на сцені театру впродовж 6-8 черв-ня, супроводжувався жвавою дис-кусією. Так, у день прем’єри сво-їми думками поділилися відомий український літературний критик, публіцист Микола Рябчук та ди-ректор програми східно– та цен-тральноєвропейських студій при Ла Саль Університеті академік Ле-

онід Рудницький. 7 червня глядачі мали змогу зустрітися з продюсе-рами та постановниками твору, а 8 червня Марко Андрейчик, доктор філології й відомий перекладач, проаналізував літературні аспекти п’єси та також зробив огляд сучас-ної української літератури періоду перед та після здобуття Україною незалежності. Ці дискусії були для американського глядача своє-рідною бліц-лекцією не лише про українську літературу, але й новіт-ню історію та політичну ситуацію в Україні, які, на жаль, залишаються для американського світу «terra incognita». Про це зазначив мо-лодий американський театрозна-вець Майкл Адамс, який, зокрема, сказав: «Коли Она з великим не-терпінням чекала, як Хона принесе їй довгоочікувану пляшку, я відчув таке ж нетерпіння у відношенні до мого власного браку розуміння та знання цієї багатої політичної, еко-номічної, соціальної і найістотнішої для мене літературної культури України. Якщо перегляд «Малень-кої п’єси» не дав мені нічого іншо-го, я, принаймні, оцінив літературні здобутки цього народу і бажання пізнавати їх ще глибше...»

Прес-служба програми східно– та

центральноєвропейських студій при Ла Саль

Університеті

театраЛьна грУПа «ноВоЇ УкраЇнськоЇ ХВиЛі» В ньЮ-ЙоркУ

Учасники театралізованого дійства «Там у лісі, на полянці...» та гості імпрези

Українська п’єса на сцені найстарішого американського театру

26 (235), Червень 27, 201316

ЛЮди і доЛі

Нехай вибачить нас пан Бачин-ський, який принципово від-

межовує своє приватне життя від публічного, але цього разу (під-озрюючи, що йому це не дуже сподобається) ми порушили це правило. Разом з багатьма шано-ваними й високоповажними людь-ми, які хотіли б сказати, як багато значить для нашої громади його ім’я, його постава, його вчинки, його жертовність, готовність при-йти на допомогу беззахисним, скривдженим та згорьованим і низько вклонитися йому за це.

Ім’я Юліана Бачинського в укра-їнській Америці насамперед асо-ціюється з J. Baczynsky East Village Meat. І це справедливо. Сьогодні вже важко уявити Різдво, Велик-день чи будь-яке інше українське торжество без найсмачнішої у світі ковбаси та шинки «від Бачинсько-го». Це підтвердять і знаменитий тенор Метрополітен-опери Павло Плішка, й перший президент Укра-їни Леонід Кравчук, які були покуп-цями цієї вже ледь не легендарної

м’ясарні. За свою майже піввікову історію J. Baczynsky East Village Meat Market став для сотень, тисяч українців і неукраїнців «брендом».

- На все життя врізався мені в пам’ять той момент, коли ми з дру-жиною Марією, після місяців тяж-кої праці, вичистивши, прибравши й опорядивши це приміщення, ввечері, за ніч до відкриття, враз освітили його, й воно видалося нам палацом. І то була благосло-венна хвилина, – ділився з нами спогадами пан Бачинський.

Але він не лише успішний біз-несмен, який витримав неабияку конкуренцію на цьому ринку, він ще й щедрий меценат. 18 років Марія та Юліан Бачинські опіку-ються Житомирським будинком дитини: від того самого моменту, коли в 1995 році пан Бачинський, зателефонувавши до житомир-ського сиротинця, на своє запи-тання: «Чим можу вам допомог-ти?», почув: «А чим ваша ласка, бо

сьогодні нічого було дати дітям на обід» і до сьогодні.

Життя стелило йому не тільки ви-шиті рушники – він пройшов усі зли-годні, приниження й поневіряння, які випали на долю його покоління.

- Я можу зрозуміти цих діточок – кожна людина потребує батька й ма-тері, – каже пан Бачинський.- Я сам сирота. В 10 років не стало мами і я залишився сиротою на все життя. Напевне, саме тому й почав допома-гати цим діткам. І для мене це справа життя...

Хвиля доброти, народжена двома відомими в громаді, але скромними, непоказушними людьми – Марією та Юліаном Бачинським, пішла на

Житомирщину й з усієї української Америки – завдяки їм у кредитівці «Самопоміч» відкрито спеціальний рахунок і до цієї Божої справи може прилучитися кожен.

Не один рік він підтримує Україн-ський музей, громадські організації, фестивалі, засоби масової інфор-мації та інші поважні громадські про-екти.

Юліан Бачинський – справжній християнин. У молитвах, помислах, вчинках.

Фасад Української католицької церкви Святого Юра прикрашає велична ікона... Її уфондував Юліан Бачинський на честь свого батька Євстахія. Втративши в малолітньо-

му віці маму, батько був синові най-більшою опорою і розрадою. А коли він відійшов у вічність, то пам’ять про нього син увічнив у цьому образі. Престіл Божої Матері у церкві Свято-го Юра – це також дарунок подруж-жя Бачинських.

Днями до Нью-Йорка з Риму при-літає генеральний протоконсуль-тор Чину Святого Василія Великого у Римі, отець Маврикій Попадюк, прибраний син Марії та Юліана Ба-чинських. Прилітає спеціально, шоб привітати дорогу йому людину з ювілеєм і низько вклонитися за бать-ківську турботу й підтримку, яка кар-динально змінила його долю. «Моя любов до них – невимірна. Де б не був, завжди відчував і відчуваю їхню батьківську опіку й намагаюся від-повідати взаємністю», – каже отець Маврикій.

Він народився в Бразилії, Марія й Юліан Бачинські постійно підтриму-вали його, коли навчався в семінарії в Бразилії, студіював у Римі, підтри-мували й тоді, коли був ігуменом мо-настиря у Глен Кові... Турботою, по-радою, добрим словом, називаючи його своїм прибраним сином.

Шляхетність і жертовність Юліа-на Бачинського відзначені багатьма нагородами Української держави, а також спеціальним орденом Папи Римського за підтримку церкви.

Наша газета також сердечно дя-кує ювілярові за підтримку й увагу та приєднується до тих численних при-вітань, які надійшли на його адресу.

Зичимо Вам, дорогий пане Ба-чинський, доброго здоров’я, успіш-ного процвітання Вашого бізнесу, радості та втіхи від життя. Нехай і надалі до Вас будуть прихильні Бог і люди!

Многая літа! Редакція «Нової газети»

На знімку на першій сторін-ці: Юліан Бачинський (у центрі) з владикою-емеритом Василем Лостеном та своїм названим си-ном, отцем-вікарієм Маврикієм Попадюком.

Фото Джорджа Вірта

ЙОГО РОКИ — ЙОГО БАГАТСТВО

30 червня Юліанові Бачинському виповнюється 90 років

Юліан Бачинський з відданою дружиною Марією та названим сином о. Маврикієм Попадюком

J.Baczynsky East Village Meat Market давно став «брендом» української Америки

Так завдяки щедрості Юліана та Марії Бачинських виглядає дитячий будинок у Житомирі та його маленькі мешканці

Багато років поспіль Юліан Бачинський підтримує українські церкви, музей, ЗМІ та інші громадські проекти

26 (235), Червень 27, 2013 17

Вельмишановний пане Бачинський!Сердечно вітаємо Вас

з 90-літтям!

Для нас велика приємність і честь не лише працювати в East Village Meat Market, а й називатися працівниками Julian Baczynsky East Village Meat Market – «маркету», без якого вже не можна уявити Іст Вілледж та український Нью-Йорк і з яким асоціюється наша українська громада – її смак, колорит, національна культура.

Разом з тим розуміємо, що Ваш авторитет, Ваш досвід, Ваші життєві принципи нас багато до чого зобов’язують, і насамперед тримати марку фірми на тому високому, гідному рівні, до якого підняли її Ви.

Наша вдячність Вам та низький уклін! Доброго Вам здоров’я, радості, Божого благословення на многая-многая літа!

З найкращими побажаннями, колектив J. Baczynsky East Village

Meat Market

Шановний пане Бачинський!Дорогий Юліяне!

Вітаю з такими багатими Уродинами!Тішуся, що ми – приятелі й що знаю Твою душу, може, трохи

краще, ніж інші. Сьогодні в мене є нагода сказати, що вона в Тебе – добра й щедра. Знаю Твоє серце – чутливе до чужого горя й біди – скількох дітей-сиріт Ти нагодував, зігрів, підтримав!

Знаю, як багато Ти зробив і робиш для нашої української церкви, віри, громади. Нехай же Бог за всі ці ласки й щедроти рясно благословить Твої роки й повсякчас тримає Тебе у своїй опіці.

Многая літа!З Божим благословенням, владика-емерит Василь Лостен

Вельмишановний пане Бачинський!

Сердечно вітаємо Вас зі славним ювілеєм!

Ваше 90-ліття – день, який має для нас особливе значення, день, який навіює разом зі святковим настроєм багато спогадів. Бо своїм життям, своїми справами, своїми вчинками Ви пов’язані з багатьма-багатьма людськими долями. Своєю добротою Ви торкнулися стількох людських душ!

Бажаємo ж Вам здоров’я, радості, щастя, Божого благословення у день Ваших уродин і повсякчас.

Многая літа! Обнімаємо,

Богдан, Богдана й Михайло Курчаки

Вельмишановний пане Бачинський!

Надсилаємо Вам, жертовному меценату нашої громади, наші найсердечніші вітання з нагоди славного 90-літнього ювілею від дня народження.

Наша громада завжди відчувала й відчуває Вашу підтримку та щедрість. Ваша доброчинність вражає.

Доброго Вам здоров’я на багато-багато благословенних Всевишнім років життя!

З пошаною, Рада директорів та працівники Федеральної

кредитової кооперативи «Самопоміч» у Нью-Йорку

Шановний пане Бачинський!

Happy 90-th Birthday to You!

Найщиріші вітання з нагоди Вашого ювілею!

Ми співпрацюємо з Вами вже багато років і для нас це не лише

бізнесова справа, а й велика честь.

Бажаємо вам доброго здоров’я та радості на многії літа!

Happy birthday! We wish you prosperity, happiness, helth, and wisdom.

Том і Джейсон Бірчард та вся велика родина Veselka

Restaurant, NYC

Ambassador of Ukraine Пану Юліану БачинськомуWashington, D.C.

Вельмишановний пане Юліане!Від імені працівників Посольства України в США та від себе

особисто сердечно вітаю Вас з 90-літнім ювілеєм! За свою багатолітню благочинну діяльність, спрямовану на

підтримку українських релігійних, культурних та освітніх установ, чисельних культурно-мистецьких заходів української громади, Ви здобули великий авторитет в Україні та серед української громади Америки. На особливі слова вдячності та пошани заслуговує Ваша меценатська допомога дітям-сиротам в Україні.

У Вашому серці живе правдива палка любов до рідного краю. Саме завдяки таким людям, як Ви, кожен з нас – українців – має змогу відчути невимовну гордість за багатий своїми талановитими дітьми український народ.

З нагоди Вашого славного ювілею бажаю Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, родинного затишку та всіляких гараздів!

З повагою та найкращими побажаннями, Олександр МОЦИК –

Надзвичайний та Повноважний посол України в США

30 червня 2013 року

Вельмишановний пане Юліане!Від імені колективу Генерального консульства України в Нью-

Йорку і від себе особисто сердечно вітаю Вас зВАШИМ ЮВІЛЕЄМ!Нехай міцне здоров’я, щастя, добро і благополуччя, вірність друзів

та любов близьких завжди будуть Вашими незмінними супутниками.Бажаємо Вам, пане Юліане, щоб Божа благодать завжди

супроводжувала Вас, надаючи Вам невичерпних сил та енергії для здійснення усіх Ваших задумів.

Многая Вам літа!!!Щиро,

Генеральний консул Ігор Сибіга

ГЕНЕРАЛЬНЕ КОНСУЛЬСТВО УКРАЇНИ

В НЬЮ-ЙОРКУ

240 Іст 49 Стріт, м.Нью-Йорк, 10017, США

CONSULATE GENERALOF UKRAINE IN NEW YORK

240 East 49th Street, New York, NY 10017, USA

Tel: (8101212) 371 69 65 Fax: 371 55 47e-mail: gc_usn@mfa.gov.ua

www.ukrconsul.org

26 (235), Червень 27, 201318

ПЛанета ЗемЛЯ

У ніч з 21 на 22 червня минув сакральний момент літньо-

го сонцестояння. Сухою мовою астрономів – це момент часу, коли центр Сонця минув найпів-нічнішу точку екліптики, що має схилення +23° 27›. У цю добу спо-стерігається найдовший день і найкоротша ніч у році.

У середніх широтах, протягом року навесні й на початку літа Сонце щодня підіймається дедалі вище над обрієм, а в момент літ-

нього сонцестояння зупиняється й змінює свій рух на зворотній. Потім воно щодня опускатиметь-ся дедалі нижче й зрештою, у момент зимового сонцестояння, знову змінить свій рух на зворот-ній й почне підніматися.

День літнього сонцестояння вважається початком астроно-мічного літа – Сонце вступає до знаку Рака. Протягом декіль-кох наступних днів наше світило майже не змінює схилення, його полуденні висоти в небі майже незмінні; звідси й походить сама назва – сонцестояння.

На час літнього сонцестояння давні слов’яни святкували день Купала (Купало або Купайло – бог земних радощів). Тому й нині в

багатьох людей свято сонцесто-яння асоціюється з язичницьки-ми обрядами поклоніння силам природи та духам, зокрема, з поклонінням Сонцю та гаданням. До традицій Купала належать такі обряди, як збирання цілю-щих трав, запалювання вогнів, купання або обливання водою, ворожіння, святкове частування. За християнською традицією, це свято відзначають на 2 тижня піз-ніше – Іванів день, День Івана Ку-пали (Іоана Хрестителя). Свято назване на честь Іоана Предтечі.

До наших днів дійшов ще один обряд – у цю ніч незаміжні дівчата повинні сплести вінки і, вставив-ши в них запалені свічі, спустити на воду, у той же час потенційні наречені збираються нижче за течією і, проявляючи чудеса ек-

вілібристики, намагаються вило-вити вінок своєї майбутньої дру-жини. Сміливці в цю ніч шукають цвіт папороті, що обіцяє тому, хто його знайде, щастя. На світанку свято закінчується.

У давні часи свято літнього сонцестояння відзначалося по всій Європі. Деякі з тих святку-вань дійшли до наших днів. В Іс-ландії, наприклад, найкоротшій ночі в добу літнього сонцестоян-ня приписується цілюща магія, котра буцімто здатна зцілити від 19 різноманітних хвороб.

Але ніде в світі не святкують день літнього сонцестояння так, як у Латвії. 22 і 23 червня – два офіційних вихідних, так що свято має там державний статус. Цей

день латиші назвали Ліго, або Янів день і з роками перетворили на найулюбленіше свято.

Ліго тісно пов’язане з культом плодючості; вважається, що свя-то було присвячене язичницько-му богу плодючотсі Янісу та богу веселощів Ліго, який в давньо-латишському пантеоні був ще й богом пісень. Тому свято Ліго су-проводжується в Латвії безліччю старовинних пісень, які колись мали сакральний сенс.

Настання сутінок перед най-довшою ніччю в році знаменува-ло настання Янової ночі, коли по-чинали лунати пісні, присвячені Янісу – Янові пісні. В них славос-ловили Яніса, оспівували сумлін-ну працю й висміювали ледачих

та нероб. У піснях рефреном по-вторювався радісний вигук «Ліго! Ліго!», тому виконання Янових пі-сень називалося «лігуванням», а співаки – «ліготаями». В цей час в кожному домі проводилися обря-ди вшанування «Янової матінки» та «Янового татка», або господині та гоподаря дому: на голову гос-подаря клали вінок з дубового листя, а господиню увінчували вінком з польових квітів.

У фіннів на день літнього сонцестояння припадає свято Юганус. З 1934 року воно від-значається на державному рівні. Цього дня фінни прикрашають дім, човен, кладку на воді гілками берези, ходять у сауну й палять повсюдно великі багаття.

У Швеції свято літнього сон-цестоння відзначається най-ближчої суботи після 19 червня. Основні урочистості у шведів обертаються довкола обряду втановлення прикрашеної квіта-ми й гіллям Жердини обіцянок.

За давнім віруванням, повер-таючись після вечірніх посиділок додому, дівчата-шведки повинні були зібрати сім сортів квітів й покласти їх під подушку, щоб їм наснився майбутній наречений.

У Німеччині цього дня (Міт-зоммерфест) розпалювали багаття, влаштовували танці, учасники свята стрибали через вогонь, влаштовували ходу зі смолоскипами.

У Португалії день літнього сонцестояння відзначається як свято Святого Іоана Хрестителя. Португальці-католики вірять в очищуючу силу багать на Свя-того Іоана. Прославляння Іоана Хрестителя розпочинається з 23 червня. В м.Порту святкування проводяться на площі Праса-да-Лібертаде в ніч на 24 чевня. В м.Бреге – католицькій столиці Португалії, урочистості трива-ють два дні, апофеозом яких є дійство «Танець Давида». На Мадейрі цього дня обов’язковий феноменальний феєрверк, а на Азорських островах – величні процесії зі смолоскипами в ру-ках.

Як бачимо, на день, коли сон-це досягає свого зеніту й почина-ється астрономічне літо, люди з давніх давен раділи життю, про-славляючи сили небесні й про-сячи в них захисту. З часом, коли людство повірило в єдиного Бога, до цих язичницьких дійств долучилася релігійна складова. Язичницькі свята поєдналися з християнськими. Але, як і тисячі років тому, люди радіють цього дня настанню благословенної пори – літа й просять Всевиш-нього послати дощі й тепло, аби дочекатися восени доброго вро-жаю.

Леся КлокунСпеціально

для «Нової газети»

САЛЮТ, ЛІТО!

Різні народи світу відзначають день літнього сонцестояння з надією на краще завтра, на добрий урожай, на мир і спокій на планеті

26 (235), Червень 27, 2013 19

дзеркало

Усі життя були колись початкомУсіх зачать в космічній глибині.Було і небо спершу небенятком,І навіть леви й ті були малі...

Микола Вінграновський

ПОЧАТОК

26 (235), Червень 27, 201320

Від штатУ до штатУ

В Україні в часи нашо-го дитинства полуниці

з’являлися лише в червні. В Америці ж – о 6-й годині ран-ку в супермаркеті: і в червні, і в листопаді, і в лютому... Про це ми дізналися після того, як Берлінську стіну розібрали на сувеніри й з України битим шляхом подалися на Захід у пошуках кращої долі цілі кара-вани колишніх інженерів, аг-рономів, науковців, учителів, поетів... Йдучи тією дорогою, коли шляхом, а коли манівця-ми, разом з новими реаліями, запахами й технологіями ви-рощування полуниці ми від-кривали світ і себе в ньому. Та «звичка» лишається в нас і до сьогодні. Здавалося б, ну, що ще нового, невідомого, можна побачити на полуничних полях Каліфорнії чи Орегону після шістнадцяти років американ-ського життя?! Полуничні поля вони і в Джорджії, і в Огайо, і в Нью-Джерзі – полуничні. Ан, з’ясовується, ні.

Існує понад 300 сортів по-луниці, які розрізняють за смаком, розміром, кольором. Найсмачнішою вважається лі-сова полуниця – суниця, яка в Америці трапляється вкрай рідко. Але трапляється! Ми із завмиранням серця набли-жалися до неї в лісах Аляски, коли прибули туди на круїз-ному лайнері, аби походити стежками, якими ходив наш незмінний кумир – Джек Лон-дон. Там вона така сама паху-ча й смачна, як і в наших гаях.

Найбільш популярні сьогод-ні полуничні сорти, які виро-щують для бізнесу, з’явилися протягом останніх 50-70 років. Хоча археологічні розкопки доводять, що предки нашої культурної полуниці росли ще в часи неоліту.

У XV столітті перші окульту-рені ягоди полуниці перекочу-вали з Піренеїв до Провансу й дуже швидко завоювали всю Європу. Північна ж Америка своїми полуничними планта-ціями завдячує насамперед європейським переселенцям.

Досі сперечаються, чому «strawberry» (straw (англ.) – со-лома, berry (англ.) – ягода)? Дослідники пояснюють, що садівники з самого початку окультурення цієї рослини між грядок клали солому, щоб за-хистити ягоди влітку від грун-ту, а взимку – від морозів. Інша версія – стиглі ягоди, щоб до-везти до ринку, висипали на солому, звідси й «солом’яні ягоди».

Тепер strawberry fields мож-на побачити в кожному штаті

США, включно з Аляскою. Без перебільшення, це одна з най-улюбленіших американських ягід – на полуницю припадає 94 відсотка від загальних по-ставок усіх ягід на американ-ські ринки збуту.

Найпоширенішим у США до сьогодні лишається сорт Блейкмор, який з’явився у 1923 році в Мериленді. Він відзначається міцним плодом, рано достигає, зберігає пер-вісний колір протягом трива-лого часу, що робить цей сорт комерційно популярним. У південній Каліфорнії активно вирощується сорт Клондайк, найбільш стійкий при тран-спортуванні. Клонмор – уро-дженець Луїзіани, найбільш стійкий до хвороб. Серед ін-ших популярні Говард-17 та Маршал – обидва «масачу-сетці». А сорт Мара дес Бойс – гібрид, виведений схрещу-ванням полуниці й суниці, він має розмір полуниці, а смак – суниці. Раніше ним завжди

можна було посмакувати у Французькому кварталі Ново-го Орлеану. Бо й прибув він до США із Франції.

У 1712 році француз Фре-зьє привіз на батьківщину 5 кущів чилійської суниці, яка захопила його незвичними смаком і ароматом. Але всі рослини виявилися «жіночого роду». І не бачити б французу

плодів, якби чилійську гостю не опилила вірджинська полу-ниця. Від цього «кохання» чи-лійки та вірджинця й виникли сучасні «ананасні суниці», які ми нерідко називаємо полуни-цями. Серцеподібні полуниці пурпурового кольору – сим-вол любові, з роками набрали більш експресивного сенсу. Недивно ж найдорожчу полу-

ницю за всю її окультурену іс-торію продано за 1,4 мільйона доларів за порцію в рестора-ні Arnaud’s у Новому Орлеані (штат Луїзіана) – з вершка-ми, листочками м’яти, але й з 5-каратним золотим перстнем з рожевим діамантом, який належав колись британському філантропу.

Сьогодні полуниці виро-щують в усіх штатах США, включно з Аляскою, але серед найбільш ягідних – Флорида, Джорджія та Орегон. Втім, 75 відсотків усіх американських полуничних ферм знаходять-ся у Каліфорнії, кожен акр якої дає щороку в середньому 21 тонну ягід. Якщо ж усі вироще-ні тут ягоди скласти в намис-то, то воно опоясить земну кулю 15 разів. Каліфорнійська полуниця плодоносить з січня до листопада, але пік урожаю, коли вона найсмачніша, най-солодша й найсоковитіша, припадає на березень-тра-вень.

Разом з тим збирання полу-ниці – одна з найважчих і низь-ко оплачуваних робіт у США. У Каліфорнії, наприклад, це біз-

нес нелегальних іммігрантів, серед яких багато вихідців з південномексиканського шта-ту Оаксака. Ці люди розмов-ляють мовами мікстек й трикі, які з’явилися задовго до того, як Колумб відкрив Америку. Вони живуть у наметах, в них великі сім’ї й міцні комуни, за-вдяки чому легше вижити.

Журналісти Associated Press присвятили їм цілу фо-тосесію під назвою «Люди, які живуть під деревами». Кілька років тому, вирушивши до Ка-ліфорнії на могилу Джека Лон-дона, ми зустріли одну таку родину дорогою від Йосеміті-парку до Лос-Анджелеса. По-серед полуничного поля стояв намет, в якому продавалася полуниця, солодка, соковита, дешева – 1 долар за дві чималі коробки. Скупившись, ми по-просили продавця латиноа-мериканської зовнішності до-зволу помити ягоди, щоб мати можливість їсти дорогою до готелю, аж раптом помітили двох малесеньких діточок, що бавилися тут же, під палючим каліфорнійським сонцем, у за-тінку намету й, здавалося, ще не вміли навіть ходити. Тут, під пекучим сонцем чужої землі, без будь-яких кондиціонерів, минає їхнє дитинство. Батьки від зорі до зорі трудяться на плантації, продаючи полуни-ці за центи, зате економлять на житлі й, виглядає, щасливі. З’ясовується, що в Каліфор-нії такий бізнес і спосіб життя доволі поширений. Нелега-ли, переважно з Мексики, об’єднуються в комуни, щоб захистити себе, цілком без-правних. Вони мають свого «президента», ранок почина-

СЕЗОН СОЛОМ’ЯНИХ ЯГІДНаша довідка: Американці споживають 3,5 фунта свіжих і 1,8 заморожених полу-

ниць щороку.75 відсотків усіх американських полуничних ферм знаходяться у Калі-форнії, кожен акр якої дає щорічно в середньому 20 тонн ягід. Полуниці вирощують в усіх штатах США, включно з Аляскою, але серед найбільш ягідних – Флорида, Джорджія та Орегон. З травня по червень у США відбуваються полуничні фести-валі, найвідоміший з яких Lebanon Strawberry Festival у штаті Орегон, де щороку випікають найбільший у світі полуничний пиріг – strawberry shortcake, яким можна нагодувати 20 тисяч осіб.

Сьогодні відомо більше 300 сортів полуниць. Найбільшу ягоду полуниці вагою 231 грам було зірвано в 1983 році у Ролкстоні (штат Кентакі). Полуниця допомагає при головних болях, оскільки містить складники, близькі до аспірину. Вона також неза-мінна для чоловіків, які хочуть підвищити свою потенцію, недаремно ж її називають «ягодою кохання».

Полунична королева найстарішого в США ягідного фестивалю Lebanon Strawberry Festival у штаті Орегон пригощає гостей найбільшим у світі полуничним пирогом. 1955 р.

26 (235), Червень 27, 2013 21

ють із загальної молитви, у не-ділю часто влаштовують кон-церти під гітару. З традиційних танців і музики складається своєрідна культура й середо-вище, що дозволяє їм насоло-джуватися життям навіть у та-ких, здавалося б, нелюдських умовах. Неважко здогадатися, про що співають ці люди. Про

полишену батьківщину, пекуче сонце й солом’яні ягоди, від урожаю яких залежить усе їхнє життя...

Колись, до 1942 року, по-луничний бізнес у Каліфорнії вважався суто японським.

Якось у бібліотеці амери-канського Конгресу ми звер-нули увагу на фотокартку, на

якій спрацьована мати-японка стоїть посеред полуничного поля поряд зі своїм сином у солдатській уніформі. Підпис: Флорин, штат Каліфорнія. 11 травня 1942 року.

Історія така. 23-літній япо-нець пішов добровольцем на фронт у червні 1941 року й проходив службу на базі Camp Leonard Wood у штаті Міссурі. Він був наймолодшим з шести дітей. Його 53-літня мати при-їхала з Японії 37 років тому, 21 рік тому помер її чоловік й вона сама виховувала дітей. Працювала на фабриці з ви-робництва кошиків для полу-ниці, поки її діти орендували 3 акри полуничного поля, щоб їй «не доводилось працювати на когось». Після нападу на Перл-Гарбор президент Франклін Делано Рузвельт підписав указ № 9066, за яким 110 тисяч осіб японського похо-дження було інтерновано в спеціальні табори. Тисячі лю-дей з полуничних ферм було силоміць перевезено до табо-рів для інтернованих осіб. Пе-ред нами якраз і був «кадр», коли молодий американський солдат японського походжен-ня прибув у відпустку додому, а його матір, братів і сестер вивозять з полуничних полів, до яких вони так звикли і на яких пролили стільки поту, в один з таких таборів.

Про те, що між полуницею й політикою існує зв’язок, не раз і не два відчували ми і вдома, в Україні, де сама на-зва цієї ягоди може багато про що розповісти. Відомі ви-падки, коли полуниця ставала «яблуком розбрату». Річ у тім, що в Україні співіснують що-найменше три її назви: «полу-ниці», «трускавки», «клубніка». Колись у Львові одна пані нам прокоментувала цю філологіч-ну ситуацію так: «Були поляки – запихувалися трускавками, прийшли москалі – давимося клубнікою. Коли ж, нарешті, спокійно їстимо свої полуни-ці». Але повернімося до США.

З травня по червень у ба-гатьох американських штатах відбуваються полуничні фес-тивалі, найвідоміший з яких Lebanon Strawberry Festival в Орегоні, де щороку випікають найбільший у світі полуничний пиріг – strawberry shortcake, здатний нагодувати тися-чі осіб. Lebanon Strawberry Festival – один з найбільших у США й найстаріших. Розпо-чався він у 1909 році як данина поваги фермерам, які працю-ють на ягідних плантаціях у Ві-лламетській долині (Willamet Valley). Трояндове шоу, полу-ничне вино, величний парад – це ті видовища й розваги, заради яких сюди з’їжджалися люди з усього штату. Однак з часом багато чого змінилося. У 1982 році фестиваль став самостійною організацією, яка прославилася на весь світ найперше найбільшим у світі полуничним пирогом (World’s Largest Strawberry Shortcake), яким частуються безкоштов-

но понад 20 тисяч учасників та гостей цього свята.

«514 склянок цукру, 224 по-дрібнених сухарів, 192 склянок яєць, 992 борошна, 576 ложок солі, 2048 столової пудри, 448 склянок молока, 18 ваніли – це все, що для його приготуван-ня потрібно»,- каже Веслі Му-нян, власниця Munyan Bakery, за рецептом якої готують цей знаменитий пиріг, починаючи з 1931 року. Не наголошуючи, втім, що такий фестиваль не просто втамовує голод тисяч людей, а й дає можливість поспілкуватися людям, які на-справді почуваються в такій великій, перенаселеній і бага-толикій країні як Америка дуже самотніми. Тут, на фестивалі, який об’єднує людей різного кольору шкіри й розрізу очей, люди знайомляться, знахо-дять приятелів, друзів, а то й супутників життя. Тема цьо-горічного Lebanon Strawberry Festival – Strawberries of the Round Table. Й спробуй тепер спростуй, що полуниця не має нічого спільного з політикою!

Але наймасовіші полуничні фестивалі відбуваються в Ка-ліфорнії – у травні, на Флори-ді – в лютому і в Джорджії – у квітні. Усі вони різняться свої-ми смаками, тобто, рецепта-ми полуничних пирогів, варен-ня, наливок, джемів, сиропів, але подібні критеріями краси – кожен фестиваль воліє об-рати найвродливішу «Полу-ницю» свого штату, міста чи містечка – Miss Strawberry, а також наймилішу «Полуничку» – Little Miss Strawberry. Вина-городи – адекватні: контракт у рекламній кампанії полу-ничної індустрії, подарунки від косметологів, подарунки від садівників і, звичайно ж, най-головніше, Miss Strawberry та Little Miss Strawberry стають у своєму штаті-місті-містечку фігурами номер один на цілий рік, аж до наступного фести-валю.

Чого тільки не вигадують підприємливі фермери-по-луничники, аби зацікавити споживачів своїм товаром! Наприклад, на Лонг-Айленді в середині червня прово-дять Long Island Rail Road Strawberry Festival Getaway, який включає проїзд залізни-цею від Penn Station у Нью-Йорку до лонг-айлендських ферм Anderson Farms, а також подарунки у вигляді полунич-них тортів, наборів полуниці в шоколаді, полуничних коктей-лів...

Але найзнаменитіші «полу-ничні поляни» знаходяться в самому центрі Нью-Йорка. Правда, їх часто назива-ють «суничними». Strawberry Fields Forever («Суничні поля назавжди») – уславлена піс-ня легендарного британ-ського гурту The Beatles, на-писана Джоном Ленноном і випущена на однойменно-му синглі 1967 року та в аль-бомі Magical Mystery Tour того ж року. Вона посідає 76-ту позицію у списку 500 найкра-

щих пісень усіх часів і народів за версією журналу Rolling Stone і вважається однією з кращих пісень в історії світо-вої музики.

Джон Леннон написав її під час зйомок художнього філь-му «Як я виграв війну» в Іспа-нії. В основі складного тексту лежать ностальгійні спогади Леннона про дитячі роки, про-ведені в Ліверпулі, коли що-року разом з тіткою він відвід-ував вечірку на благодійному ярмарку поряд з дитячим си-рітським притулком Армії Спасіння, який називався Strawberry Fields.

Запис пісні, що супрово-джувався постійною зміною та ускладненням аранжування, тривав майже півтора місяці. Попри це, Джон Леннон ніколи не був задоволений остаточ-ним результатом. Однак саме вона дала назву меморіалу його пам’яті в Центральному парку Нью-Йорка, навпроти будинку, де трагічно обірвало-ся його життя.

Кожного року в червні, коли в Україні настає сезон полуниць, ми купуємо вели-ку упаковку «солом’яних ягід» і відвідуємо цю поляну. Аби згадати полуничну Україну на-шого дитинства, улюбленого Джона Леннона нашої юнос-ті, озирнутися на своє життя, прожите в Америці, й подумки наспівати: «Strawberry Fields Forever...»

Катерина Кіндрась,Валентин Лабунський

Каліфорнія – один з найполуничніших штатів Америки

На флоридських полуничних фестивалях можна зустріти навіть корів, які дають полуничне молоко

Найзнаменитіші «полуничні поляни» Strawberry Fields Forever світу знаходяться в Нью-Йорку

26 (235), Червень 27, 201322

26 (235), Червень 27, 2013 23

Рідна школа Українознавства в Пасейку (штат Нью-Джерзі) оголошує набір учнів

на новий 2013-2014 навчальний рік. Просимо записувати своїх дітей віком від чотирьох

до п’ятнадцяти років (садочок, дошкілля, 1-11 класи).

В школі вони зможуть вивчати українську мову та літературу, історію та географію України, українську

культуру та християнську етику.

Контактний тел.: (973) 234-4783

Суботня рідна школа українознавства в м. Пасейк (штат Нью-Джерзі)

потребує кваліфікованих вчителів на 2013-2014 навчальний рік

Зацікавлених прохання звертатися за тел.: (973) 234-4783

потребує кваліфікованих вчителів на 2013-2014 навчальний рік

26 (235), Червень 27, 201324