ЩО ВАМ ВІДОМО ПРО СТЕПОВІ ЛИШАЙНИКИ?

МАЛЕНЬКИЙ ВСЕСВІТ ПІД НОГАМИ

2 3

О. Надєіна, Л. Димитрова, О. Ходосовцев, Ю. Назарчук

ВДЯЧНОСТІ:Кондратюк Сергій,

Бойко Павло і Тетяна,Ходосовцева Юлія,Войцехович Анна,Леонтьєв Дмитро, Перегрим Олена,Усіченко Андрій,

Зіненко Олександр,Василюк Олексій, Парнікоза Іван тагрупа «Збережемо українські степи»

Фонд «Rufford»

У брошурі використані фотографії: О. Надєіної, Л. Димитрової, Ю. На-зарчук, О. Ходосовцева, К. Шейдеггера, О. Акулова, М. Перегрима, А. Гро-макової, О. Василюка, Д. Іноземцевої; малюнок: С.І. Васильківського: Ко-зак в степу. Тривожні ознаки (електронна бібліотека українського козацтва web.znu.edu.ua); інтернет-ресурси: waysofenlichenment.net, wikipedia.org, data.gbif.org, supersadovnik.ru, morgellons-uk.net, sciencephoto.com, а також Окснер 1974, Ahmadjan 1993, Proceeding of the international conference «Eura-sian steppes: status threats and adaptation to climate change» (Mongolia 2010).

ДИЗАЙН ТА КОМП’ЮТЕРНА ВЕРСТКА: О. Надєiна, В. Назарчук

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ВСЕСВІТНЬОМУ РОКУ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

о ви знаєте про лишайники? Які картини виникають у вашій уяві при згадці про лишайники? Абстрактне поняття симбіозу, зображення «Настінної золотянки» з шкільного підручника, по-

душки кладоній в мохово-лишайникових борах українського Полісся чи звисаючі «бороди» усней у Карпатських лісах? А чи багато лишай-ників вам відомо з вашої місцевості? Чи уважні ви під час прогулянок на природі з друзями та рідними? Чому важливо дбати про збережен-ня навіть тих організмів, користь або роль у природі яких на перший погляд неочевидна?

Ця брошура покликана навчити вас розуміти природу лишайників, їх особливості існування і поширення; помічати дивовижний світ на-ґрунтових лишайників у вашій місцевості – степовій чи лісостеповій зоні України; впізнавати звичайні та рідкісні види, розуміти місце та значення цих мініатюрних «організмів» в природі та житті людини, і сприяти їх охороні.

«Симбіотичні» відносини між мікобіонтом (грибом) і фотобіонтом

(водорістю) у слані лишайника є скоріше контрольованим

паразитизмом з боку мікобіонта.

Суцільний наземний покрив утворений переважно лишайниками роду Cladonia

(кладонія).

Лишайники роду Usnea (уснея) у народі мають назву «бородатий мох».

Xanthoria parietina або «Настінна золотянка» – найвідоміший з лишайників.

4 5

Лишайники не є організмами у строгому сенсі цього слова, вони є асоціацією гриба з водорістю, що існують разом у «симбіотичних» відносинах. Тіло лишай-ника (або талом, слань) сформоване грибом, а водорість знаходиться всереди-ні. Лишайниковий гриб живиться за рахунок цукрових сполук, що виробляє водо-рість, а водорість, окута гіфами гриба, отримує надійний захист від несприятли-вих умов середовища. Тобто, лишайники є автономними та самодостатніми і не залежать від наявності органічних речовин зовні. Такі відносини між двома різни-ми організмами є унікальними у природі, тому деякі вчені метафорично назива-ють лишайники «грибами, що винайшли сільське господарство». Дійсно, взаємо-дія між компонентами лишайника нагадує сільськогосподарську діяльність люди-ни, наприклад вирощування картоплі або розведення овець. Культури картоплі загинуть без догляду господаря (засохнуть, будуть поїдені колорадським жуком чи іншими шкідниками, занедбаються у бур’янах), але і людина без картоплі сво-го життя не уявляє. Так і лишайникові гриби «одомашнили» водорості для сво-го харчування і навіть включили їх у своє тіло – щоб поживне джерело завжди було поруч. Тож лишайникові гриби є «наймудрішими» або «найхитрішими» се-ред інших грибів, що залежні у своєму існуванні від живлячого субстрату, рослин-ного чи тваринного походження. Цікаво, що лишайники винайшли сільське гос-подарство набагато раніше, ніж почався розвиток людської цивілізації. Однак, як сплата за таку незалежність, лишайники завжди є більш слабкими у конкурент-ній боротьбі за місце існування з іншими організмами: вони розвиваються повіль-ніше ніж, скажімо, трав’янисті рослини або мохи, які ділять з ними одну й ту саму екологічну нішу. Лишайники метаболізують і ростуть дуже повільно: у найбільш «швидких» з них слань збільшується лише на кілька міліметрів за рік.

Отже лишайники – це гриби, що пристосувалися до існування в асо-ціації з водоростями. У світі нараховується близько 15 000 таких грибів,

Модель сільського господарства лишайники винайшли задовго до того, як до цього прийшов людський мозок. Найдавніші викопні рештки лишайників, у яких присутні

обидва симбіотичні партнери, відомі з раннього девону, близько 400 млн років тому. Для деяких з сучасних лишайників відомі викопні рештки, що датуються міоценом.

Сучасна людина Homo sapiens з’явилась у плейстоцені, а виникнення цивілізацій відбулося тільки після закінчення Льодовикового періоду у неогені.

Рослина перетворює сонячну енергію.

Тварина споживає енергію з їжею.

ЛИШАЙНИКИ – НАЙХИТРІШІ ТА НАЙМУДРІШІ

з них понад 1 500 (або 10%) зростають в Україні. Переважна більшість ли-шайників утворена грибами відділу Ascomycota, що співіснують з водоростя-ми роду Trebouxia (требуксія). У степовій зоні України за попередніми розра-хунками зростає близько 400 видів лишайників, що трапляються на корі де-рев, на мохах, кам’янистих відслоненнях або на ґрунті. У даній брошурі йтиме мова переважно про наґрунтові лишайники, оскільки вони є найвразливішими у сучасному світі, крім того зазвичай ця група лишайників лишається малові-домою широкому колу і малодослідженою фахівцями.

Еон ФанерозойЕра Палеозой Мезозой Кайнозой

ПеріодКембрій Ордо-

вик Сілур Девон Карбон Перм Тріас Юра КрейдаПалеоген Неоген Четвертинний

Відділ Палео-цен Еоцен Оліго-

цен Міоцен Пліоцен Плей-стоцен

Голо-цен

Років тому

488 млн

444 млн

416 млн

359 млн

299 млн

251 млн

200 млн

146 млн

65,5 млн

55,8 млн

33,9 млн

23,0 млн

5,33 млн 2,6 млн 11 700 наші

дні

Внутрішня будова лишайника (сучасна фотографія зі скануючого

електронного мікроскопа): видно верхній коровий шар – утворений

щільними гіфами гриба для захисту водорості від надмірної інсоляції;

водоростевий шар – клітини водоростей, що оплетені гіфами

гриба для максимально ефективного живлення; серцевинний шар – пухко

розташовані гіфи для кращого газообміну; нижній коровий шар, за рахунок якого лишайник часто

прикріпляється до субстрату.

Внутрішня будова лишайника (рис. Сімона Швенденера, який ще у 1867 р.

з’ясував, що лишайник є асоціацією двох організмів – гриба та водорості).

Chlorociboria aeruginosa (Хлороциборія синьо-зелена) – гриб-аскоміцет, живиться мертвою деревиною, на якій зростає.

Physconia distorta (Фісконія змінена) зростає разом з іншими лишайниками на корі дерев, але живиться органічними сполуками, що продукує водорість.

6 7

Лишайники не конкурують зі своїми сусідами за неорганічні поживні речо-вини. Важливішим для них є наявність відповідного субстрату для засе-лення, що часто визначає саме існування лишайників. Тому лишайники зрос-тають у місцях, де не треба змагатись за місце під сонцем: голі скелі, стовбу-ри дерев, міждернинні простори, поверхні мохів і т.п. субстрати.

Та чи існує закономірність у поширенні лишайників? Чи приурочене їх по-ширення до рослинно-кліматичних зон Земної кулі?

Лишайники Rhizocarpon geographicum та R. distinctum (Різокарпон географічний та Р. роздільний) зростають на силікатних кам’янистих відслоненнях, де інші організми не здатні існувати.

Насіння рослин звичайно мають макроскопічні розміри, а спори грибів – мікроскопічні.

ПОШИРЕНІ ГЛОБАЛЬНО, РІДКІСНІ ЛОКАЛЬНО

Ramalina polymorpha (Рамаліна мінлива) часто трапляється на кам’янистих відслоненнях степової зони України. Маленькі світлі крапочки на її слані –

соредії.

Кліматичні фактори, такі як кількість опадів, днів з туманами,

морозних, сонячних та посушливих днів на рік, переважаючі вітри, визначають

існування різних видів лишайників. Крім того, у степу важливі природні і

антропогенні фактори, що сприяють збереженню субстрату, як то

наявність риючих тварин, мігруючих копитних (або помірного випасу домашніх тварин), відсутність

активної рекреаційної діяльності.Поширення у світі певною мірою залежить від того, на яку відстань може розповсюджуватися насіння вищих рослин, або спори грибів, у тому числі і ли-шайників. Всім легко уявити насіння вищих рослин, оскільки ми часто викорис-товуємо їх у повсякденному житті. Спори та соредії лишайників значно дрібніші і легші, ніж насіння рослин, а тому вони спроможні поширюватися за допомо-гою вітру на великі відстані (тисячі км). Тобто теоретично одні й ті самі лишайни-ки мають зростати майже всюди. Справді, лишайники мають дуже великі ареа-ли, хоча і дуже фрагментовані, приурочені до специфічних екотопів Земної кулі. Наприклад, існує група лишайників альпійських висот, тропічних лісів, атлан-тичного узбережжя, аридних територій, тощо. Така специфіка у географічному поширенні лишайників зумовлена, по-перше, наявністю відповідного субстрату, а, по-друге, клімату, і, особливо, мікроклімату певного регіону.

Ареал бореальної родини Pinaceae (соснові, позначено зеленим, (1))

і ареал «бореального» роду Usnea (уснея, позначено жовтим, (2)): види

лишайників роду уснея поширені у світі значно ширше, ніж види цілої

родини вищих рослин соснові.

*Seirophora lacunosa (Серофора ямчаста) трапляється виключно на

пустельно-степових територіях, де зростає на солончакових та гіпсових

ґрунтах. В Україні лишилось кілька місцезростань на Сиваші, Кінбурнській

косі та в околицях Євпаторії.

Лишайникові соредії представляють собою кілька клітин водорості, що

оплетені гіфами гриба. Соредії формуються на поверхні лишайника, легко відриваються і поширюються

вітром. Такий спосіб розмноження більш вигідний, ніж поширення

статевих спор, оскільки грибу не треба витрачати час і сили для

знаходження свого симбіотичного партнера – водорості.

1

2

8 9

Українські степи є західною частиною великої Євразійської степо-вої області, що простягається від Монголії до Молдавії і сформувалась тут з кінця плейстоцену. У часи Київської Русі (XI-XIII століття) ця безкрая тери-торія була притулком для кочових племен, а протягом XVI століття носила назву «Дике поле». Ментальність українців, їх спосіб життя і моральні прин-ципи співіснували у гармонії зі степами. Із закінченням існування Запорізької Січі у XVIII ст. розпочалась руйнація степів: Російська Імперія, а потім радян-ська влада поступово перетворювали степові ландшафти у агроценози. За-ліснення, будівництво дамб, меліорація та інтенсивний випас нищили при-родну флору і фауну. Меліораційні системи та штучні водоймища сприяли зміні клімату і глибини ґрунтових вод.

Степові ландшафти займають близько 40% території України, але на сьогодні з них лишились незораними тільки близько 1%, решта є у різному ступені зміненими. Найбільше степових ділянок збереглося серед кам’янистих відслонень по схилах балок, що непридатні для орного зем-леробства і використовуються місцевим населенням як пасовища. Також, на деяких сільськогосподарських полях, що були занедбані більше 10 років тому, зараз відбувається природне поновлення і поступове перетворення на степ.

Наґрунтові лишайники трапляються на всіх цих територіях, більш того ли-шайники відіграють надзвичайно важливу роль у функціонуванні степових це-нозів – разом із водоростями, мохами і грибами вони утворюють «живий», або «біологічний», наґрунтовий покрив. Компонентами «біологічного» ґрунтово-го покриву вважаються види організмів, що безпосередньо контактують і тісно пов’язані з часточками ґрунту. Як компонент «біологічного» ґрунтового покриву, лишайники сприяють зменшенню впливу дії ерозійних процесів на ґрун-ти та позитивно впливають на гідрологію і стабільність ґрунтового по-криву. Отже, відтворення степових ценозів залежить насамперед від ґрунтово-го біопокриву, провідна роль у якому належить наґрунтовим лишайникам, які до того ж свідчать про певну стадію розвитку або відновлення ценозу.

Євразійська степова область.

Більша частина України представлена степовими та лісостеповими ландшафтами.

Степи за козацьких часів ще не були сплюндровані.

ПРО СТЕПИ УКРАЇНИІ СТЕПОВІ ЛИШАЙНИКИ

Степова зона України зараз

виглядає строкато: агроценози лише зрідка

перериваються кам’янистими

«сільгосп-неугіддями», що звичайно

використовуються як пасовища

(аерофотозйомка). Степова зона України: агроценози, кам’янисті крутосхили, пасовища…

Пошук лишайників серед змінених степових ландшафтів не

простий: іноді вимагає годин, щоб задокументувати всю інформацію

про той чи інший вид лишайника (що звичайно дуже маленькі за розмірами),

закартувати його знаходження і сфотографувати.

10 11

Роль лишайників у природі на пер-ший погляд неочевидна. Але це не зменшує їх значення у природі і корис-ті для людини!

Лишайники можуть існувати там, де є наявний відповідний субстрат. Степові лишайники, що зростають на ґрунті, не витримують конкуренції з ви-сокими травами або мохами. Для них важливою є наявність і природна вза-ємодія усіх компонентів степових цено-зів: як рослин, так і тварин. Вони не мо-жуть зростати на ділянках з високим і густим травостоєм – лишайникам не лишається жодного шансу. Немає ли-шайників на сільськогосподарському полі. Але на занедбаному кілька років полі лишайники з’являються за умови, що антропогенне втручання більше не продовжується і цією територією воло-діють природні процеси. Мишоподіб-ні риючі гризуни сприяють появі проріх у густому травостої, що можуть слугу-вати прийнятним місцем для зростан-ня лишайників. Поселяючись на го-лому ґрунті, лишайники захищають ґрунт від ерозійних процесів, пози-тивно впливають на водний режим, рН, склад органічних сполук ґрунту і створюють умови для існування ін-ших організмів, що живуть у ґрунтово-му шарі, таких як водорості, гриби, бак-терії, деякі безхребетні тварини. Таким чином, лишайники сприяють відтво-ренню степових ділянок і створен-ню відповідного природного різно-маніття.

Крім цього, слані лишайників є схованками для комах і коловерток, їжею для молюсків. У свою чергу, ці тварини сприяють розповсюдженню спор лишайників.

На різнотравних степових ділянках з густим травостоєм лишайники не витримують конкуренції з більш активно і швидко зростаючими травами.

Риючі тваринки сприяють утворенню субстрату для лишайників – голого ґрунту.

Закріплюючись на голому ґрунті лишайники (наприклад,Toninia sedifolia (Тонінія безлисткова), зверху, та Diploschistes muscorum (Діплосхістес моховий), знизу) захищають його від вивітрювання…

ПРО СТЕПОВІ ЛИШАЙНИКИ І СТЕПИ

Слань листуватого лишайника Parmelia sulcata (Пармелії бороздчатої), що

часто трапляється у невеликих лісах степової зони та лісосмугах, птахи

використовують як цупкий скріплюючий матеріал при побудові гнізд. Комахи

ховають у слані цього лишайника найцінніше – майбутніх нащадків.

Молюски полюбляють ласувати сланями лишайників: степовий

лишайник Cladonia subrangiformis (Кладонія багаторозгалужена).

Мабуть спершу важко повірити в те, що степові лишайники відіграва-ли важливу роль на різних етапах історії людства. Всім відома з біблій-них часів «манна небесна» є насправді… лишайниками! Існує ціла гру-па лишайників, переважно роду Aspicilia (аспіцилія), що поширені у арид-них регіонах земної кулі. В Україні відомо 3 види з групи «манни», що зна-ходяться тут на західній межі ареалу. Найпоширенішим з них сьогодні є *Aspicilia fruticulosa (Аспіцилія кущиста), а інші, на жаль, вже майже зни-кли (хоча згідно літературних і гербарних даних були більш розповсюдже-ні в Україні).

Лишайники з групи «манни» належать до життєвої форми «перекотипо-ле» – вони не прикріплені до субстрату, вільно переносяться вітром і, подібно кочовим племенам, блукають степовими просторами. До блукаючих лишай-ників також належать *Xanthoparmelia camtcshadalis (Ксантопармелія блукаю-ча), *X. ryssolea (К. грубозморшкувата) і *Cetraria steppae (Цетрарія степова), що зрідка трапляються у степах України, у тому числі у степах Кримського пів-острова. У розгалуження сланей кочових лишайників часто потрапляє насін-ня степових рослин, і таким чином ці організми сприяють їх поширенню. Існує думка, що кочові життєві форми степу, що мають округлу форму і під впливом вітру котяться, перевертаючись, по степах, слугували прототипом при вина-ході колеса…

Крім того, різні види лишайників використовуються при виробництві пар-фумів, антибіотиків та інших ліків, фарб, є згадки про їх вживання в їжу у якос-ті біодобавок, а також як джерело цукру у пивоварінні.

Збір «манни небесної» єврейським народом при переході через пустелю.

Цікаво, що сьогодні в Ізраїлі не лишилось жодного виду «манни»…

Один з представників «манни» Aspicilia esculenta (Аспіцилія їстівна),

що зростав в Україні у XIV ст. між Севастополем та Балаклавою, зараз

не відомий. Поширений у Росії та Казахстані (на фото).

ПРО СТЕПОВІ ЛИШАЙНИКИ І ЛЮДСТВО

Кочові форми у степу: утворення перекотиполя Stipa для розповсюдження насіння, кочові лишайники України: *Ксантопармелія блукаюча (1), *К. грубозморшкувата (2) і Цетрарія степова (3).

Інші представники «манни», що ще збереглися у степах Кримського

півострова: *Aspicilia fruticulosa (Аспіцилія кущиста)(1),

та ще більше рідкісний вид степового Криму *Agrestia hispida (Агрестія

щетиниста)(2).

11 2

2 3

12 13

На більшості степових ділянок України трапляється нитчаста колоніальна ціанобактерія (або синьозелена водорість) Nostoc sp. (носток), навіть на занедбаних полях, що поступово відновлюються, але де наґрунтові лишайни-ки зовсім відсутні. Ця водорість може зростати у вільному стані, або бути ком-понентом лишайника. Лишайники з синьозеленим ностоком усередині – види роду Collema (колема) поширені більш вузько, ніж вільнозростаючі колонії ностоку, і трапляються тільки у степах початкових (вже не піонерних!) стадій відновлення. Таке обмеження у поширенні є сплатою за сумісне життя у сим-біозі: лишайники з ностоком в цілому є вразливішими порівняно з вільнозрос-таючими водоростями.

Якщо екологічна ситуація стабілізується, степ переходить в наступну ста-дію відновлення, і поряд з видами роду колема з’являються інші лишайники – види роду Cladonia (кладонія) та Placidium squamulosum (Плацидій лус-катий), Diploschistes muscorum (Діплосхістес моховий).

Nostoc sp. (носток) – вільнозростаюча синьозелена водорість, піонерний вид порушених екотопів, де зовсім зруйнований природній ґрунтовий покрив. Широко поширений в Україні.

Collema tenax (колема цупка) – лишайник з синьозеленою водорістю носток усередині, найпоширеніший вид початкових стадій відновлення степу.

Поширення роду колема в Україні фрагментоване – як і степи в цілому.

ПРО ЩО МОЖУТЬ РОЗПОВІСТИ СТЕПОВІ ЛИШАЙНИКИ?

Cladonia foliacea (Кладонія листувата)(1), C. fimbriata (К. бахромсчата)(2), C. subrangiformis (К. багаторозгалужена)(3)можна часто зустріти у степах України

*Squamarina lentigera (Сквамарина сочевиценосна) є надзвичайно рідкісним

видом в Україні – трапляється тільки у кількох локалітетах у степовому

Криму. Цей вид є модельним для вивчення фізіології лишайників, що

зростають на ґрунті у степових регіонах. Як і в інших наґрунтових

лишайників, фотосинтез та обмін речовин у цього лишайника

відбуваються тільки за сприятливої вологості та температури повітря.

У посушливі та дуже холодні дні лишайники «впадають у сплячку» – усі

фізіологічні процеси стають дуже повільними, або зупиняються. Так само

реагують на зміни навколишнього середовища інші пойкілотермні (або холоднокровні) організми, наприклад

земноводні або плазуни.

Placidium squamulosum (Плацидій лускатий).

Diploschistes muscorum (Діплосхістес моховий).

1 2

3

ЛИШАЙНИКИ ТА ПЛАЗУНИ – ЩО Є СПІЛЬНОГО?

14 15

Не тільки присутність або відсутність певних видів лишайників у степу може вказувати на стадію існування степу. Стан сланей лишайників також є показником стану ценозу. Наприклад, у сталих степових ценозах, що не перебувають під значним антропогенним впливом, слань Цетрарії степової має вигляд цільних міцних подушок більш-менш округлої форми, що, як м’ячі, можуть перекочуватися степовими просторами. Якщо ж місцезростання Це-трарії степової знаходяться на ділянці, що використовується як пасовище, її слань розбита на окремі гілочки.

Помірний випас навіть сприяє розповсюдженню цетрарії, оскільки цей ли-шайник розмножується вегетативно шматочками слані. Але на територіях, що колись відрізнялись стабільним степом, а на даний момент розбиті переви-пасом, завжди можна помітити пошматовані (фрагментовані) слані *Цетрарії степової, *Ксантопармелії блукаючої, *К. грубозморшкуватої, Кладонії багато-розгалуженої (перші три з яких занесені до Червоної книги України).

Вівці звичайно більше, ніж інші копитні, руйнують слані степових наґрунтових

лишайників.

На подальших стадіях відновлення степу поряд зі згаданими вище видами з’являються Toninia sedifolia (Тонінія безлисткова), Psora decipiens (Псо-ра оманлива), Peltigera rufescens (Пельтігера рудувата), Fulgensia fulgens (Фульгензія блискуча). Такі ділянки степу ще більш рідкісні в Україні.

В Українських степах частіше наґрунтовий покрив представлений ви-дами лишайників родів Collema, Cladonia, Placidium, значно рідше трапля-ються представники родів Toninia, Peltigera, Psora, Diploschistes, Cetraria, Xanthoparmeia, Squamarina. Тобто, більшість степових ділянок України наразі перебувають на дуже ранніх стадіях відновлення.

Psora decipiens (Псора оманлива) – лишайник середніх стадій відновлення степу.

Toninia sedifolia (Тонінія безлисткова).

Peltigera rufescens (Пельтігера рудувата).

*Leptogium schradery (Лептогій Шредера) – наймініатюрніший з наґрунтових лишайників. Зовсім недавно, у 2005 році, був вперше виявлений в Україні.

Fulgensia fulgens (Фульгензія блискуча).

Слань *Цетрарії степової на ділянці, порушеній перевипасом.

Цільна слань *Цетрарії степової.

16 17

Деякі види аридної (степової) екології знаходяться в Україні на своїй за-хідній межі ареалу, або винятково трапляються тут, тоді як основний їх аре-ал знаходиться в Азії. Водночас, степові ландшафти в Україні відрізняють-ся значним антропогенним навантаженням (розорювання, побудова насе-лених пунктів, заводів, шахт, тощо). Лишайники є важливими компонента-ми екосистем і їх можна використовувати як біоіндикатори. У цілому, багато видів лишайників можна розглядати як вразливі, оскільки їх місцезростання знаходяться під загрозою зникнення, або зазнають значного антропогенного впливу. Але існує науково обґрунтований алгоритм для оцінки видів, що ма-ють бути включені у Червоні книги, розроблений Міжнародним Союзом Охо-рони Природи.

В останнє видання Червоної книги України 2009 року включено 52 види лишайників, з яких 10 мають аридну екологію (Agrestia hispida, Aspicilia fruticulosa, A. vagans, Cetraria steppae, Leptogium schraderi, Squamarina lentigera, Fulgensia desertorum, Seirophora lacunosa, Xanthoparmelia ryssolea, X. camtschadalis). У даній брошурі ці види відмічені зірочкою (*). Для обґрун-тованого включення певного виду до Червоної книги важлива детальна доку-ментація про зміни у його минулому і сучасному зростанні. Таких даних щодо степових лишайників України поки що не існує. Така ситуація надихнула нас перевірити всі відомі дотепер локалітети зростання лишайників Червоної кни-ги України, та віднайти нові. Ми вирішили зосередити увагу тільки на наґрун-тових аридних лишайниках, оскільки степові екотопи в Україні найбільш змі-нені і ми ризикуємо втратити відомості про сучасне поширення степових ли-шайників, як і саме їх біорізноманіття. Так виник проект «Аридні лишайни-ки Червоної книги України: вивчення, збереження та перспективи» (докладні-ше про проект на сайті www.ruffordsmallgrants.org/rsg/projects/olga_nadyeina). Ідея такої роботи була підтримана фондом для малих грантів Rufford, і у квіт-ні 2010 року ми вирушили у перші експедиційні виїзди до Херсонської області та степового Криму. Зараз отримана наукова інформація опрацьовується і ми плануємо наступні експедиції у 2011 році.

Іншою, але не менш важливою частиною запланованої роботи, є поши-рення знань про лишайники степової зони і розповсюдження ідеї збережен-ня біорізноманіття серед широкого загалу і місцевого населення. Ми сподіва-ємось, що дана брошура навчить вас помічати лишайники під вашими ногами і навколо вас, розуміти їх значення у природі та сприяти їх вивченню та збе-реженню.

Фонд малих грантів Раффорд вже протягом 8 років сприяє реалізації

проектів зі збереження природи. За цей час фонд підтримав більше 900

проектів, спрямованих на охорону різних груп організмів та їх угруповань,

а також ландшафтів у більше ніж 95 країнах. Наш проект є першим, що має

за мету збереження лишайників.

Міжнародний союз охорони природи (МСОП; англійською – International

Union for Conservation of Nature, IUCN) – міжнародна організація, метою

якої є збереження природних ресурсів і впровадження екологічно чистих та

сталих методів їх використання. З часу заснування (1948 рік) організація займається проблемами збереження

біорізноманіття планети, представляє новини, конгреси, що відбуваються

у різних країнах, списки видів, що потребують особливої охорони у різних регіонах планети. На сьогодні членами

МСОП є 78 країн, 112 урядових та 735 неурядових організацій (в тому числі й українських), а також велика кількість

вчених з 181 країни.

Робоча команда проекту. Експедиція у травні 2010 року у

степовий Крим.

Охорона рідкісних та зникаючих природних об’єктів можлива на різних рівнях: 1) підвищення уваги до певних видів шляхом їх занесення до Червоних

книг або списків; 2) охорона території, де зростають рідкісні види шляхом створення об’єктів

природно-заповідного фонду різного рівня (гідрологічні, зоологічні, ботанічні заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, природні та біосферні запо-відники, національні природні парки та регіональні ландшафтні парки). Метою створення територій з охоронним статусом є обмеження господарської діяль-ності і зниження таким чином антропогенного впливу на природні екотопи;

3) вирощування рідкісних видів рослин у ботанічних садах, створення ко-лекцій культур грибів та мікроорганізмів у наукових закладах, розведення тва-рин у зоопарках.

Перші два пункти охорони прийнятні для лишайників, хоча до сьогодні в Україні немає жодної природоохоронної території, де б охоронялись тільки лишайники. Звичайно рідкісні види лишайників охороняються у межах існую-чих ботанічних природоохоронних об’єктів.

Однак, лишайники неможливо вирощувати у штучних умовах, наближе-них до природних – як, наприклад було б можливо у ботанічних садах чи зоо-парках. Отже, знищуючи окремий лишайник ми можемо втратити унікальний ви-твір природи, що не підлягає відтворенню і що здатний існувати тільки в природі.

Сон-трава у РЛП «Донецький кряж» Шахтарського р-ну Донецької області; і у ботанічному саду.

Лишайники ризикують лишитись тільки на гербарних аркушах.

ВОНИ МОЖУТЬ ЛИШИТИСЬ ТІЛЬКИ У ГЕРБАРІЯХ…

Інша перспектива збереження лишайників – згадки про них на сторінках нау-кових статей, звітів, доповідей або польових нотаток, а також їх зберігання у гер-баріях. Це важливо з наукової точки зору, оскільки зараз за літературними і гер-барними даними ми можемо відтворити картину поширення лишайників в Укра-їні в минулому, деякі види з яких вже зникли з певних територій. З іншого боку, обов’язком кожного громадянина перед нащадками має бути збереження біо-різноманіття у природі, а не у гербаріях або колекціях. Нашим нащадкам буде байдуже, скільки видів лишайників ми мали на певній території, чи скільки статей про лишайники ми писали на рік, але цікаво буде, що з тих лишай-ників можна побачити у природі. Лишайники є частиною природного степово-го різноманіття. Зберігаючи кожну частинку, ми дбаємо про збереження усієї при-родної мозаїки. Важливо починати з маленького, щоб досягти великого!

Байбак у Ізюмському р-ні Харківської області і у

зоопарку біостанції «Гайдари» Зміївського р-ну Харківської

області.

ПРО ПРОЕКТ «АРИДНІ ЛИШАЙНИКИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ: ВИВЧЕННЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ»

18 19

Інформація – найцінніша складова будь-якого дослідження, роботи і спіл-кування. Тому для нас дуже важливо, якщо ви можете поділитися відомостя-ми, які лишайники зростають у вашому регіоні. Як саме ви можете повідоми-ти про це, залежить від вашого бажання і можливостей: можна присилати фо-тографії степових ландшафтів вашої місцевості і фотографії лишайників, або зразки лишайників. При цьому, ДУЖЕ ВАЖЛИВО не забирати з природи цілу слань лишайника! Часто у природі не можна з достовірністю сказати, до яко-го виду належить певний зразок лишайника. Для точного визначення у лабо-раторії достатньо частинки лишайника (наприклад, збирається кілька лопа-тей або гілочок слані лишайника, 2-3 см у діаметрі, див. рис.), тоді як для збе-реження біорізноманіття необхідно, щоб у природному місцезростанні збері-галась більша частина лишайника, що може розмножуватись і поширюватись на даній території. Таким чином лишайникова особина продовжує існувати у природі без загрози зникнення, а ми маємо її частинку у гербарії – для досто-вірної документації зростання у певний проміжок часу.

Зразки збирають у паперові конверти, які можна зробити як показано на малюнку. На конверті має бути зафіксована інформація про те, де зібрано зразок: область, район, населений пункт чи околиці, заповідна чи не заповід-на територія, як використовується територія (пасовище, занедбане поле, бал-кові сільгоспнеугіддя), ПІБ колектора, дата збору і ваші контактні дані.

ЯК МОЖНА ДОПОМОГТИ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ?

За допомогою ножа, або просто руками обережно слід відібрати лише частину слані лишайника.

Усі питання, побажання і відгуки щодо проекту, а також зразки і фотографії лишайників

люб’язно просимо надсилати

на адресу:м. Київ, 01601,

вул. Терещенківська, 2Інститут ботаніки

ім. М.Г. Холодного НАНУНадєіній Ользі Володимирівні

Проект «Аридні лишайники Червоної книги України: вивчення, збереження

та перспективи»

Електронна адреса steppe.lichen@gmail.com

Тел. (097) 538-34-93

Приклад оформлення гербарної етикетки.

HERBARIUM M. KHOLODNY INSTITUTI BOTANICI (KW)

Гербарій Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України

Cladonia foliacea (Huds.) Willd.

Україна, Херсонська область, Білозерський р-н, балка в окол. с. Кірово. 24.04.2010, зібр. Л. Димитрова та О. Ходосовцев.KW 65051

Пакет для збору та зберігання лишайників: А – листок паперу

(розміру А4) треба зігнути на дві нерівні частини, більшу (а) і меншу (б).

Б – майже готовий пакет, лише його лівий край треба відігнути назад (по

пунктирній лінії) – як відігнутий правий край. В – готовий пакет з наклеєною

етикеткою.

Збереження лишайників можливе тільки шляхом збереження ландшаф-ту, де вони зростають, оскільки степ існує доки існує природна взаємодія усіх його компонентів.

Негативно впливають на степові лишайники (аж до зникнення) надмір-ний випас худоби; масові заходи, що призводять до сильного витоптуван-ня; розорювання територій; будівництво кар’єрів для видобутку глини, піс-ку, кам’янистих порід; випалювання сухої рослинності у будь-який період року, скидання сміття та інші форми забруднення території… Сільське гос-подарство і розвиток сільської інфраструктури має плануватись з розрахун-ком збереження унікального степового біому з усім біорізноманіттям. Нашим обов’язком є поширення інформації про цю природну взаємодію і сприяння її втіленню у життя. Кожен може сказати, що ця проблема його особисто не сто-сується. Але ми всі – мешканці Планети Земля, багато хто живе у степовій зоні, всі ми користуємось рідною природою. Хтось з нас викладає у школі або ВУЗі, хтось приймає рішення в ОблРаді, СільРаді, Міністерстві, а хтось про-сто читає дану брошуру і вже володіє достатньою інформацією про функціо-нування степових ценозів та роль її складових, навіть зовні непримітних. Міні-мальне, що ми можемо зробити – ділитись тим, що ми знаємо, з тими, від кого може залежати збереження окремої рослини, тварини, лишайника, степової балки, або створення об’єктів природно-заповідного фонду. Якщо не відвер-татись, заплющуючи очі, і не сподіватись на інших, то ми зможемо зберегти цінний скарб, що дала нам природа, і яким користувались покоління українців протягом століть – СТЕП…

Степ є притулком для всіх цих створінь природи. Втрачаючи будь-якого зі степових мешканців, ми поступово втрачаємо степ…

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ ДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ СТЕПОВИХ ЛИШАЙНИКІВ?

ЩО ВАМ ВІДОМО ПРО СТЕПОВІ ЛИШАЙНИКИ?