К 25-летней годовщине начала проекта «Гетман Сагайдачный»

Текст за кадром

…..

Когда Евгений Платон, инициатор и руководитель проекта, а также и шкипер обдумывал, как

назвать нашу яхту и проект целиком, то предложений рассматривалось много. Но он предложил

выбрать имя, которое будучи услышанным украинцем в любом уголке земного шара, ему сразу

же становилось понятным, что это именно украинская яхта и команда.

По сути, альтернативы Гетману Петру Конашевичу Сагайдачному не было – его ратные подвиги

навсегда остались в народной памяти. Он за сто лет до Петра 1 создал настоящий военный

украинский флот, который успешно воевал с турками на Чёрном море, умудрившись даже сжечь

турецкий флот на рейде Стамбула.

Команда обратились к тогдашнему президенту Украины Л.М. Кравчуку с просьбой стать

патроном проекта, и он любезно согласился. Кабинет министров Украины издал постановление

за подписью Л.Д. Кучмы, тогдашнего премьера, с поручениями различным министерствам и

ведомствам оказывать всяческое содействие проекту.

Наглядный пример, как это помогло команде: когда таможенники в Херсоне, где закрывалась

граница, пытались устроить волокиту, оказалось достаточно сказать им, что проект на контроле

у президента и премьера, и показать им постановление. Вопросы отпали сами по себе.

Яхта была построена в Украине, использовав, при этом, весь потенциал и технологии нашей

авиационной промышленности.

По масштабу этот проект соизмеримый с тем, что в автомобильной "Формуле 1" принимала бы

участие украинская команда, причем, на болиде, построенном в Украине.

Для реализации проекта было создано специализированное КБ, которое спроектировало массу

дельных вещей и оборудования на яхту. Оборудование, которое по чертежам Алексея Швайдака

и его коллег-конструкторов было изготовлено на заводе Артема, показало себя в гонке выше

всяких похвал. "ФирмА" в океане "летела" и ломалась, а "наше" стояло до конца.

Процедура строительства океанской гоночной супер-яхты начинается с того, что

изготавливается точная копия ее корпуса с допуском в десятые доли миллиметра. Очень важно с

максимальной точностью воспроизвести оптимальную форму корпуса, которая долго

вычисляется в недрах памяти мощных компьютеров, а затем многократно оптимизируется. От

этой работы зависит главное качество будущей океанской гоночной машины — скорость.

Расчет формы корпуса «Гетмана Сагайдачного» были получены из США, из конструкторского

бюро Брюса Фарра — лучшего в мире яхтенного КБ того времени. В соответствии с этими

расчетами на Харьковском авиазаводе на станках с числовым программным управлением были

отфрезерованы алюминиевые шпангоут рамки в количестве 41 штуки. Затем их установили на

бетонном полу на расстоянии полуметра друг от друга и тщательно выровняли с помощью двух

синхронных лазерных лучей. На рамки наложили откалиброванные продольные деревянные

рейки, которые затем зашили крест-накрест тремя слоями тонкой фанеры. Полученную

поверхность зашпаклевали и покрасили. Затем начинается процесс полировки, в результате чего

получается 125 квадратных метров блестящей, как новенький «мерседес», поверхности.

С этой поверхности снимается матрица — массивная 40-тонная конструкция из стеклоткани,

эпоксидной смолы и стальных швелеров. Ее длина 22, ширина 7 и высота 4 метра.

Именно в этой матрице и строится сам корпус супер-яхты. Технология строительного процесса

одновременно и проста, и сложна. Структура корпуса и палубы напоминает бутерброд: между

двумя тонкими корками из сверхпрочного Кевлара помещается специальный пенопласт, после

чего все компоненты пропитываются и под давлением склеиваются эпоксидным составом.

Создать такой «бутерброд» сравнительно просто.

Сложность заключается в том, что процесс изготовления «бутерброда» должен быть

непрерывным. Все слои ткани из Кевлара надо успеть уложить, промазать эпоксидным составом

и выдавить его излишки до того, как он начинает застывать. Две бригады, сменяя друг друга

каждые 12 часов, работали непрерывно две недели подряд.

Малейшее отклонение от заданных параметров грозит двумя главными неприятностями: либо

яхта получит лишний вес, либо недополучит прочности. И то и другое недопустимо. Ради

снижения веса гоночная яхта спроектирована с минимальным запасом прочности и, если эта

теоретическая прочность в процессе строительства не достигнута, корпус может не выдержать и

рассыпаться в жестких условиях океанской гонки.

Когда этот каторжный труд закончился и яхту вытащили из матрицы, многие видавшие виды

мужики прослезились: эмоции переполняли их. Отметив завершение этого этапа строительства,

они опять взялись за работу, но уже более творческую — предстояло установить все яхтенные

системы, которые перед этим были собраны и проверены на стендах.

Проект «Гетьман Сайдачний» стал пионером в использовании технологии строительства

гоночных яхт в матрице. При использовании технологии матрицы достигается наибольшее

соответствие теоретическому чертежу. До «Гетьмана Сагайдачного» гоночные яхты во всем

мире строились на болване.

В назначенный день массивный трейлер отошел от ангара, пересек взлетную полосу и выехал из

ворот авиазавода. На его платформе, озаряемая лучами восходящего солнца, красовалась белая,

как лебедь, 20-метровая супер-яхта. После 300-километрового переезда в сопровождении машин

ГАИ и специальной охраны команда и яхта прибыли в Запорожье.

Именно в Запорожье «Гетман Сагайдачный» был торжественно сброшен на воду. Несмотря на

все проблемы, первая украинская супер-яхта впервые коснулась воды в намеченный срок — 13

августа 1993 года — за 42 дня до старта. Благодаря усилиям Валерия Пономаренко,

администрации города, представителя президента в Запорожье был организован

театрализованный праздник. По городу скакали казаки, и сам гетман Петро Конашевич

Сагайдачный благословил команду на кругосветный поход и вручил шкиперу - Евгению

Платону, - мешочек чернозема с родной земли, чтобы он его провез вокруг земного шара.

Лишь немногие в команде «Гетмана Сагайдачного» имели опыт хождения на таких океанских

гоночных супер-машинах. Остальным требовалось всего за две недели — время перегона

«Гетмана Сагайдачного» к старту гонки в Саутгемптоне, Великобритания — освоить все

премудрости и тонкости нового для них дела и начать работать как единый слаженный

механизм.

Море ошибок не прощает, и команде «Гетмана Сагайдачного» надо было отработать до

автоматизма все маневры и поведение в так называемых нештатных ситуациях. Через две

недели этим парням предстояло противостоять самым опытным и именитым яхтсменам

планеты.

Когда «Гетман Сагайдачный» пришел на старт кругосветной гонки в Саутгемптон, «Файненшл

Таймс», которая перед стартом всегда издает цветное приложение о гонке и участниках,

написала о нашей команде: «Эти парни на своей яхте под парусами цвета родного флага

очерчивают на карте мира контуры нового родившегося государства – Украины».

Прибытие в Саутгемптон за две недели до старта стало началом финальных приготовлений

«Гетмана Сагайдачного» к кругосветной гонке. Надо было проверить яхту после перехода из

Херсона, пройти контрольные обмеры, получить из Германии дополнительные паруса и

обмерить их, устранить течь в районе киля, выяснить, почему генеральный спонсор не высылает

обещанные и абсолютно необходимые деньги, взять на борт продукты и различные запасные

части, укомплектовать всем необходимым два контейнера и отправить их на стоянки по

маршруту гонки, всей командой пройти медицинский контроль, застраховать яхту и команду и

между всем этим давать многочисленные интервью.

На старт «Гетман Сагайдачный» провожала казацкая "Чайка" — копия судна XVII века, на

котором в свое время промышлял у турецких берегов сам гетман Сагайдачный. Казаки на

"Чайке" были при полном параде, с лихими чубами, при пистолях и саблях. Они постреливали

холостыми зарядами из настоящих пушек времени запорожской вольницы, чем приводили в

восторг многочисленных зрителей и телеоператоров.

Пасмурным днем 25 сентября 1993 года в 14:00 по Гринвичу «Гетман Сагайдачный» взял старт

в самой длинной и опасной из океанских гонок. Выстрел пушки с английского фрегата,

произведенный лично принцем Эндрю, возвестил о начале 33000-мильного марафона вокруг

Земли. Его первый этап длиной в шесть тысяч миль закончится в Уругвае. Часть жизни,

называвшаяся "подготовкой к старту", ушла в прошлое, началась настоящая жизнь в гонке.

Старт в проливе Солент был похож на исход из Англии. В небе висело не менее 30 вертолетов.

Тысячи яхт, катеров, надувных лодок под мощными двигателями сновали во всех направлениях.

От невообразимой толчеи кипела вода. «Гетман Сагайдачный» стартовал крайним с

наветренной стороны и сразу после старта команда подняла огромный асимметричный спинакер

— самый мощный парус в арсенале.

Перед стартом обнаружилось, что, несмотря на неусыпный надзор и строгий контроль,

строители умудрились положить в корпус яхты 1200 кг лишнего веса. Чтобы пройти

контрольное взвешивание, пришлось этот вес снять с массивной 8-тонной бульбы, которая для

остойчивости яхты подвешена к стальному пилону киля. Естественно, это никак не улучшило

скоростные качества яхты, а, скорее, наоборот. Коническая оконечность бульбы была заменена

на легкую пластиковую конструкцию точно такой же формы. И вот теперь этот пластиковый

конус отошел и висел полураскрывшись, как тормозной парашют, снижая ход яхты. Скорость

упала процентов на пятнадцать. Невеселая ситуация, что и говорить, но ничего сделать

команда не могла. Оставалось уповать на то, что с увеличением скорости при усилении ветра

этот конус оторвется окончательно. Из-за проблемы с килем в первые двое суток «Гетман

Сагайдачный» заметно отставал от соперников. На третий день конус, тормозивший яхту,

успешно оторвался, и наши стали наверстывать упущенное. При подходе к Финистеру

(северо-запад Франции) «Гетман» настиг две яхты — уругвайскую "Uruguay Naturale" и

американскую "Women's Challange" с женским экипажем.

После суматохи предстартовых дней команда понемногу втягивалась в гоночный ритм жизни.

Доктор Сергей, он же кок, постепенно овладевал искусством приготовления человеческой еды

из

обезвоженных порошков, которые составляли наше меню. Искусство это, прямо скажем,

нехитрое: надо высыпать содержимое пакета в кастрюлю, добавить воды в том количестве,

какое указано на упаковке, поставить на огонь и ждать несколько минут. В результате можно

получить

жижу со вкусом яичницы или неплохой омлет.

Отсутствие хороших предстартовых тренировок все больше и больше сказывалось на

результатах. Каждый маневр команда «Сагайдачного» делала несколько дольше, чем их

соперники, и теряли на том драгоценные секунды и минуты. В коротких гонках такие потери,

может быть, и не существенны, но когда гонка длится месяцы и маневров тысячи, секунды и

минуты промедления выливаются на финише в часы и сутки.

Еще обиднее были постоянные разрывы парусов. Достаточно шкотовому на долю секунды

зазеваться, и яхту кидает в брочинг (ложится парусами на воду), отчего спинакер разлетается

вдребезги. На борту «Сагайдачного» был всего один комплект из 16 парусов; каждый рассчитан

на определенную силу и определенный угловой диапазон ветра. Замена разорвавшегося паруса

другим из того же комплекта неминуемо означала потерю скорости. В течение всей гонки

швейная машинка парусных мастеров «Гетмана» строчила практически непрерывно. На других

яхтах машинок не возили, там команды работали безупречно. Эта парусная проблема была еще

одной платой за позднее финансирование.

Финишировали «Гетман» на первом этапе через 23 суток 19 часов 2 минуты и 32 секунды —

результат не лучший, но и не худший. После финиша в Пунта-дель-Эсте, у здания местного яхт-

клуба, на памятной стелле команда «Сагайдачного» в торжественной обстановке установила

медную мемориальную доску в память об киевлянине Алексее Грищенко, шкипере яхты

"Фазиси", погибшем здесь четыре года назад.

Старт второго этапа был дан в полдень 13 ноября. Как и в Саутгемптоне, «Гетман Сагайдачный»

начинал гонку с наветренного края стартовой линии. Моросил мелкий дождик, скорость ветра

была около 20 узлов. Команда, заметно набравшаяся опыта, быстро поставила спинакер, и

первый поворотный знак «Гетман» прошел третьими. В течение первых суток «Сагайдачный»

вырвался вперед и лидировал в гонке. Отремонтированный киль и тщательный анализ погоды

дали им определенные преимущества, и они успешно их реализовали.

Флот начал спускаться на юг, к ревущим 50-м широтам. Заметно похолодало. Температура воды

– около 0 градусов по Цельсию, воздуха –5–8. Свинцовый океан пустынен, только огромные

альбатросы сопровождают яхту. Когда очередной циклонический фронт догнал яхту и

ветер усилился до 48–50 узлов, на «Гетмане» опять начались поломки. За одни сутки порвали

три новых спинакера и грот. Грот заменили запасным, но на этом парусном маневре прилично

проиграли соперникам. Опять застрочила швейная машинка и парусные мастера принялись

латать разрывы.

Нам этот самый холодный и продолжительный этап — более 8 тыс морских миль, а заодно и

самый опасный, шкипер Евгений Платон принял строжайшие меры индивидуальной

безопасности. Каждый матрос, кроме обычного для этих широт снаряжения, имел специальный

трехслойный надувной костюм, который, окажись человек за бортом, мог работать как

индивидуальный плот и позволял продержаться на поверхности без переохлаждения 10 часов. В

обычных непромоканцах при выпадении за борт в Южном океане яхтсмен может выжить не

более 7-10 минут. Кроме того, каждый член команды постоянно имел на себе индивидуальный

радиобуй, а на борту яхты находился пеленгатор, с помощью которого можно было определить

направление выпавшего за борт человека и, следовательно, сократить время поиска.

На подходе к Австралии, недалеко от острова Кергелен, во время очередного жестокого шторма

при скорости ветра более 60 узлов перестала выходить на связь итальянская яхта Brooksfield.

Вскоре австралийская Береговая служба спасения на море получила через спутник сигнал

бедствия от радиобуя Brooksfield, который обычно автоматически отстреливается на глубине 5

метров, всплывает и передает сигнал о том, что судно затонуло. О происшествии немедленно

был проинформирован директор гонок, который возглавил операцию по поиску и спасению

возможно еще живого экипажа. Все участники гонки были предупреждены о случившемся, а

две

ближайшие к месту бедствия яхты – Winston и Lа Рoste – направлены на поиски. Им пришлось

преодолевать 60-узловой встречный ветер, и через 9 часов не без риска для себя они вышли в

район поиска. Все это время ни один из шкиперов не отходил от радиостанции в ожидании

вестей от спасателей. Множество предположений высказывалось вслух, еще больше мелькало в

мыслях. Не хотелось думать о самом худшем, но Южный океан есть Южным океаном. Кроме

ураганов, нашего брата морехода подстерегает там много других опасностей.

Одна из них – айсберги, огромные голубые ледяные горы, гонимые ветрами и течениями по

бескрайним океанским просторам. Сами по себе они не слишком опасны – их, как правило,

хорошо видно в локатор. А вот их обломки и осколки представляют для яхтсменов смертельную

угрозу. Представьте себе яхту, несущуюся со скоростью 30 узлов и падающую с огромной 30-

метровой океанской волны на полузатопленный кусок льда, который никакими современными

способами локации нельзя обнаружить заранее. Пробоина в борту неизбежна, а с пробоиной

яхта полностью уходит под воду меньше чем за минуту. Это верная гибель всей команды.

Вторая, не ме нее грозная опасность – это спящие на поверхности океана киты. В гонке 1989/90

гг. французская яхта Charle Jourdan смертельно ранила у побережья Новой Зеландии

небольшого

кашалота, и он в агонии ударом хво ста проломил в борту отверстие размером в четыре

квадратных метра. К счастью, пробоина оказалась выше ватерлинии, и французы дошли до

финиша без посторонней помощи. Через девять с половиной часов Джао Кабекадас, штурман

яхты Lа Рoste, сообщил из района поиска, что они наблюдают Brooksfield на плаву. Все

облегченно вздохну ли. Оказалось, что на Brooksfield при скорости 28 узлов сломался руль:

его вырвало вместе с подшипником, и через образовавшееся отверстие в корпус хлынула вода.

Мгновенно затопило рулевой отсек, в котором находились аккумуляторные батареи.

Те, естественно, вышли из строя. Дать о себе знать другим способом, кроме как активировав

аварийный буй, итальянцы не могли. Экипаж Brooksfield заставил поволноваться и всех

болельщиков, и своих близких. Когда итальянское телевидение сообщило о том, что Brooksfield

затонула, с матерью одного из членов их команды случился инфаркт.

«Гетман Сагайдачный» тем временем продолжал гонку, и, слава Богу, у них на борту пока все

было в относительном порядке. Говоря о порядке, имеется в виду состояние яхты и работу

гонщика – ее организацию и исполнение. Иное дело – порядок бытовой, и по этому

поводу надо дать некоторые разъяснения. Условия жизни на океанской гоночной яхте далеки от

комфортных, они и не мoгут быть иными, потому что все подчинено достижению главной цели

– максимальной скорости при минимальном весе. Когда 12 мужчин целый месяц живут на

площади в 16 квадратных метров, о каком-либо комфорте говорить не приходится. Особенно

если на этих же квадратных метрах хранятся вечно мокрые паруса, провиант, запасные части и

инструмент. У каждого члена команды есть своя подвесная койка, но спать на ней удается

только

тогда, когда позволяют условия оптимальной центровки яхты. В Южном океане "прелести"

яхтенного быта усугубляются еще и тем, что температура внутри яхты не поднимается выше

+5° и отовсюду капает конденсат. Шкиперу, а по совместительству и штурману «Гетмана

Сагайдачного» - Евгению Платону приходилось тратить в день по два рулона туалетной бумаги,

удаляя конденсат и спасая таким образом свои компьютеры и прочую хитрую электронику.

После вахты матрос, как правило, в мокрой одежде, ложится в не менее мокрый двойной

спальный мешок и во время трехчасового сна старается высушить белье на себе.

О запахах даже говорить не хочу. На гоночной яхте единственная стиральная машина – это

море. А двенадцать здоровенных мужчин и их жилище после месяца в море пахнут так, что не

каждый выдержит. Как-то после очередного финиша одна из посетительниц нашей яхты

осмелилась спуститься в каюту. Переступив порог, она упала в обморок. Вот такой "комфорт"

на гоночной яхте в океане!

После острова Кергелен «Сагайдачный» повернул к Австралии. С каждым днем становилось все

теnлее, и впереди их ожидала зона высокого давления со слабыми ветрами, которую нужно

было как-то проскочить. После трех недель снежных буранов и бешеных ветров окружавшая их

теперь благодать казалось нереальной. Не верилось, что, выходя на палубу, не надо облачаться в

мокрый, с дурным запахом южно-океанский... "костюм". Антициклон у побережья Австралии

приостановил лидеров гонки, и «Гетман» приблизился к ним. Австралия встретила их

сорокапятиградусной жарой.

Второй этап «Гетман» завершил шестым - не плохой результат, если учесть, что девять из

двенадцати членов команды впервые "понюхали " Южный океан. По сумме двух этапов

«Сагайдачный» заметно улучшил свои показатели. Серьезных повреждений им удалось

избежать, если не считать сломанного спинакер-гика и нескольких разорванных в клочья

парусов. Но весь парусньrй гардероб требовал ремонта и замены. Также предстояла

рентгеноскопия руля, такелажа, дефектоскопия киля и других узлов, подверженных

во время гонки колоссальным нагрузкам, а также обычная в таких случаях инспекция и

профилактика всех яхтенных систем. Список работ, составленный шкипером, состоял из 300

пунктов.

От спонсора пришли плохие новости: банк сообщал, что у него наступили тяжелые времена и он

не заинтересован в дальнейшем финансировании нашего проекта. Украинская команда из

шестнадцати человек и яхта, требующей ремонта, оказались на противоположном от дома конце

Земли практически без средств к существованию. По-разному отреагировали на это известие

члены команды. Пятеро из гоночного экипажа и двое из береговой команды заявили, что, раз

денег нет, они не намерены продолжать гонку и хотят вернуться домой. Шкиперу ничего не

оставалось, как купить им на оставшиеся в его распоряжении скудные средства билеты и

отправить домой. Рано утром их отвезли в аэропорт, а оставшиеся затянули пояса и стали искать

выход из создавшегося положения. На общем сборе все оставшиеся высказались за

продолжение гонки, поскольку с середины пути все равно в какую сторону идти - вперед, по

маршруту гонки, или назад, в Европу.

Совершенно справедливо говорят, что беда не приходит одна. Не успели остыть страсти после

отлета дезертиров, как Володя Мусатов, главный строитель яхты, принес еще одну дурную

весть. В верхней части стального пилона киля он обнаружил трещины. Чем грозит отрыв киля,

хорошо известно, и было решено привлечь к исследованию новой проблемы специалистов.

Специалисты - это сотрудники фирмы, которая занимается контролем металлических

конструкций на морских нефтедобывающих платформах. Они провели ультразвуковую

диагностику 130-миллиметровой стальной толщи пилона, и их заключение, хотя и не было

утешительным, все же не много приободрило команду «Гетмана». Они отметили концы трещин

и решили пилон пока не трогать, а если после следующего этапа трещины увеличатся, тогда уже

взяться за ремонт. Кроме киля, у «Сагайдачного» была еще одна, не менее важная проблема.

Паруса, натруженные после двух этапов, требовали замены. Под активным ультрафиолетовым

излучением в озоновых дырах Южного полушария пуленепробиваемый Кевлар разрушается и

становится податливым, как гнилая шерсть. Океанская гоночная яхта, как капризная барышня,

требует к себе постоянного внимания. И это внимание ей необходимо оказывать, иначе в море

беды не миновать.

Болельщики «Гетмана Сагайдачного», в основном из украинской диаспоры в Австралии

помогали, кто чем мог: договаривались об обеспечении продуктами, оплачивали счета за ремонт

и стоянку. Новый береговой менеджер Эндрю Мартин без единого цента умудрился в течение

четырех дней выпустить несколько тысяч футболок с украинской символикой и организовал

активную кампанию по их продаже. Понемногу тучи финансовом небосклоне стали

рассеиваться. Команда взялась за серьезную подготовку к следующему этапу: выходили

регулярно в море на тренировки, и в конце концов, шкипер отобрал пять новых человек для

своей команды: новозеландец Дэйл Тримэйн, с который ходил на "Фазиси", занял место

вахтенного начальника. Рулевым в его вахте стал швейцарец, Филипп Шиллер,

профессиональный яхтсмен и фотограф, в прошлой гонке ходивший рулевым на яхте "Merit".

Хорват Живко Матутинович, заядлый яхтсмен и владелец ресторана, оказался не только

незаменимым палубным матросом, но и превосходным коком. Словен Джоко Бабелич,

специально прилетевший вместе с Живко из Европы, чтобы попытаться попасть на гонку

"Уитбрэд", был взят шкотовым. Еще одним новым шкотовым стал силач Джон Мак-Мулан -

совершенно дикого вида австралиец. Да костяк команды — семеро украинцев, оставшихся и

решивших во чтобы то ни стало продолжать гонку.

В такой разноязычной и разнохарактерной компании «Гетману» предстояло пройти следующий

этап протяженностью 3500 миль из Западной Австралии через Тасманово море в

новозеландский город Окленд.

Для того чтобы заранее войти в ритм гонки и дать вновь сформированной команде возможность

немного притереться друг к другу, шкипер Евгений Платон решил последние 24 часа перед

стартом провести в море. На предстартовой пресс-конференции шкиперов он заявил, что к

такому секретному приему прибегали советские подводники: они якобы считали, что для

адаптации экипажа в море необходимо именно 24 часа. Падкая на сенсации пресса тут

же заглотила этот голый крючок, и на следующий день на старте «Гетман» были в фокусе всех

теле- и фотообъективов.

Перед самим стартом новозеландец Дэйл Тримэйн, чтобы немного разрядить напряженную

обстановку на палубе, с присущим ему юмором, напомнил всем, что в английском флоте в

прежние времена действовал суровый закон, согласно которому матрос, сбежавший с корабля,

подлежал повешению на рее в какой бы части света и кем бы он ни был обнаружен. Стартовал

«Гетман» при дружном хохоте всей команды: беглецам повезло, что они родились не в старое

время и не в Англии.

«Гетман» двигался на юго-восток, огибая Австралию, и вскоре попал в зону высокого давления

со слабыми ветрами. Тем временем американская яхта Winston оторвалась от плотной группы

соперников и устремилась на юг в надежде найти там больше ветра. Награда за риск не

заставила себя долго ждать - американцы поймали свежий атмосферный фронт и оторвались от

основной группы на 165 миль. Вскоре «Гетман» тоже оказался в зоне атмосферного фронта и

стал сокращать разрыв с Winston. Но усиление ветра до штормового, которое с радостью

было воспринято их ближайшими соперниками, оказалось для «Сагайдачного» роковым.

Сбылись наихудшие опасения, и паруса стали рассыпаться один за другим. Парусные мастера

латали их, как могли, команда постоянно меняла один парус на другой, теряя на этих заменах

драгоценное время. А соперники, которые в Австралии полностью обновили свойпарусный

гардероб, в это время уходили все дальше и дальше на восток.

Если на борту все в порядке, ходить в сильный ветер на сверхлегких гоночных машинах - одно

удовольствие. Быстроходные и очень маневренные, они мгновенно реагируют на малейший

поворот руля. Это свойство яхты требует полной концентрации всех чувств рулевого, а, чтобы

накапливающаяся усталость не приводила к роковым ошибкам, рулевые меняют друг друга

каждый час. Час на руле - час на шкотах или лебедке. Как правило, в каждой вахте двое

рулевых, и смена деятельности позволяет на время ослабить внимание, чтобы через час опять

стать за штурвал.

Когда яхта, как дикий мустанг, несется с 30-узловой скоростью и, ускоряясь, резко срывается

вниз с каждого гребня высокой океанской волны, малейшая ошибка рулевого, особенно ночью

или в тумане, может стать роковой и для яхты, и для экипажа. Когда же рулевому удается

особенно долго удержать яхту вдоль гребня волны в режиме скольжения и на максимальных

скоростях, на палубе раздается оглушительный свист и гиканье: так шкотовые выражают свой

восторг, что в свою очередь стимулирует рулевого повторить свое достижение. Все эти

переживания и эмоции сопровождаются выбросом в кровь огромного количества адреналина, и

иногда после часа особенно удачной рулежки возбуждение столь велико, что, когда сменишься

с вахты, невозможно сразу заснуть. Эти эмоциональные всплески больше всего характерны для

новичков, которые впервые ходят на таких немыслимых в обычных условиях скоростях. Даже

работая на шкотах, они быстро перевозбуждаются от нервных вибраций и флюидов, исходящих

от рулевого, а уж если им хоть на несколько секунд доверили штурвал, то дело доходит почти

до экстаза.

За всем этим процессом неусыпно следит один бесстрастный наблюдатель, которому глубоко

чужды такие понятия, как адреналин. Это - ходовой компьютер. Он методично, каждую

минуту, фиксирует все показания многочисленных бортовых приборов и запоминает

наивысшую скорость, показанную в определенных условиях. Когда рулевой в тех же условиях

ведет яхту медленнее, компьютер мгновенно это улавливает, и на специальном табло

высвечивается разница в скоростях. Если эта разница больше одной десятой узла, значит, что-то

не так: либо плохо работает шкотовый, либо - сам рулевой, и надо срочно принимать меры.

Электронный погоняла не дает никому расслабиться ни на секунду. Это и есть настоящая гонка

в самом высшем смысле слова: чем лучшего результата кто-то когда-то добился, тем

эффективнее и напряженнее приходится работать, чтобы от этого показателя не отставать. А уж

если добился большего, то теперь запомнится именно эта скорость, и дальше надо не отставать

уже от нее, и так до бесконечности... В итоге роль команды сводится к тому, чтобы при любых

погодных условиях не мешать яхте идти на ее предельных скоростях, а для этого необходимо

выкладываться полностью, до изнеможения.

От датчиков по кабелям, как по нервам, данные сходятся в штурманскую - мозг корабля. Здесь и

проводит почти все свое время шкипер, он же, как правило, и штурман. Кроме текущей

информации, в штурманскую по спутниковым каналам связи и через обыкновенные радиоволны

регулярно приходят различные сведения о погоде. Их принимают так называемые "погодные"

компьютеры. Чем больше независимых источников погодной информации, тем больше

вероятность того, что анализ погоды даст правдивый прогноз. На основании этой информации и

данных о точном местоположении соперников, автоматически получаемых через спутник

каждые шесть часов, шкипер-штурман принимает тактические решения и выбирает курс.

Каков оптимальный курс? Произойдут ли ожидаемые изменения погоды? С какой стороны

обходить эту зону высокого давления? Куда она будет перемещаться? Как поведут себя

соперники? Вот вопросы, на которые шкиперу нужно находить правильный ответ каждые шесть

часов, а затем анализировать эти ответы, принимать решение и сообщать рулевому новый курс.

С точки зрения шкипера, гонка больше походит на шахматный сеанс одновременной игры - с

соперниками, ветром и судьбой.

Постоянно латая рваные паруса, «Гетман» кое-как вместе со штормом продвигался на восток.

Обогнули с юга остров Тасмания, и, когда очутились в Тасмановом море, ветер стал понемногу

стихать. Северную оконечность Новой Зеландии - мыс Реинга - они обошли ночью в средний

ветер. До Окленда оставалось около 180 миль, и, несмотря на то, что их результат на этом этапе

был ниже среднего, настроение на борту явно улучшилось.

На яхте во время гонки абсолютно все подчинено одной цели - выиграть. Выиграть любой

ценой: за счет сверхнапряжения всех сил хитроумной тактики, эффективного подбора

снаряжения и даже за счет веса необходимого "биологического топлива " - продуктов и пресной

воды. Все продукты обезвожены и упакованы в вакууме. А пресную воду гонщики и вовсе с

собой не берут. Они получают ее из забортной воды с помощью опреснителя: океанская вода

пропускается под большим давлением через систему фильтров, задерживающих соли. Как у

этой воды, так и у обезвоженных продуктов вкус весьма специфический, но разные

минеральные добавки и витамины слегка украшают эту космическую диету.

Вечером, когда «Гетман» уже вошел в Оклендский залив и был в пяти милях от финиша, ветер

совсем стих, а начавшийся отлив стал уносить его обратно в океан. Почти десять часов были

потрачены на то, чтобы пройти эти последние мили. Затянувшиеся часы перед финишем

«Сагайдачный» провел в сопровождении нескольких больших катеров и яхт, переполненных

болельщиками. Они не переставая подбадривали украинскую команду и орали на весь залив

песни. Только под утро их хор немного утих. Рано утром вместе с

приливом «Гетман» пересек финишную линию.

Несмотря на раннее утро, Город Парусов, как по праву называют Окленд, встретил команду

«Гетмана Сагайдачного» приветствиями многотысячной толпы. Новозеландцы с особенной

любовью и уважением относятся к кругосветным гонщикам. Жизнь на двух небольших

островах, окруженных огромнымокеаном, определяет необыкновенный, "мореходный" на-

строй новозеландцев и их особое мировоззрение. Поэтому чувства и переживания горстки

смельчаков, которые под парусами огибают нашу планету, близки им и интересны.

Нигде не встретишь более благодарного слушателя и собеседника, чем какой-нибудь случайный

сосед по стойке в пустынном баре в Окленде, который, увидев майку с символикой гонки

"Уитбрэд", готов бесконечно угощать вас пивом и слушать ваши рассказы о гонке и об Океане.

Вторым, после яхты, домом для команды «Сагайдачного» в Окленде стал ирландский пивной

бар. Его владелец, Китти О'Брайен, в прошлой гонке был спонсором новозеландской команды

Steinlager, которая первой финишировала в Окленде и в итоге выиграла всю гонку. На этот раз

Китти выбрал украинскую команду в качестве своих постоянных гостей, правда, сделал он свой

выбор не без помощи берегового менеджера «Гетмана». Китти не только кормил и поил

команду в неограниченном количестве, но и регулярно устраивал у себя встречи посетителей

бара с нашими парнями. Дружеская интригующая атмосфера, да морские байки вместе с

гоночными видео-сюжетами на большом телеэкране неизменно привлекали в бар

многочисленную публику, и Китти был совсем не в накладе.

Первый же осмотр киля «Сагайдачного» произвел удручающее впечатление. Отдельные

трещинки, которые в Австралии были короткими и поверхностными, соединились друг с другом

и превратились в длинные глубокие борозды. Из них сочилась ржавчина - верный признак того,

что в стальной толще есть пустоты. Откровенный брак изготовителя, и где - в самой

ответственной части киля, подвергающейся максимальным нагрузкам. А впереди - этап, на

котором команду ждет пользующийся дурной славой мыс Горн. В прошлой гонке финская яхта

Martela из-за аналогичных изъянов затонула на этом этапе четыре года назад.

Три года готовиться, пройти половину гонки и потерпеть фиаско из-за того, что кто-то

схалтурил при отливке стальной болванки? Было принято единственно верное, как потом

оказалось, решение: удалить негодную часть киля размером с кирпич и вварить на ее место

цельный кусок стали. Команда «Гетмана» отремонтировала киль, привела в порядок некоторые

другие системы на яхте и через неделю спустили яхту на воду. Серьезные неприятности с килем

были не только у «Сагайдачного». После жестокого шторма похожие проблемы возникли и на

швейцарской яхте Мerit. Они, не долго думая, просто заменили пилон киля на новый, заказав

его прямо в Новой Зеландии. К сожалению, «Гетман» мы такую роскошь позволить себе не мог.

Старт гонки "Уитбрэд" в Окленде – дело далеко не безопасное. Флот многочисленных

болельщиков столь плотен, а их любопытство так велико, что нужны стальные нервы и

железная рука на штурвале — иначе столкновений не миновать. Четыре года назад в результате

такого столкновения была сломана мачта на шведской яхте ТhеCard. В день старта было серо и

пасмурно, накрапывал мелкий дождик. Но чувства провожавших команду «Гетмана» родных и

друзей били через край. Хотя на предстартовой пресс-конференции шкипер Платон и заявил,

что

абсолютно уверен в киле, но червячок сомнения точил сердце каждого.

Семь из четырнадцати стартовавших яхт взяли фальшстарт – своеобразный рекорд гонки

"Уитбрэд". Что же касается безопасности, то на этот раз организаторы гонки постарались

на славу: полицейские катера с четырех сторон окружали каждую из "уитбрэдовских" яхт и не

подпускали к ним суда со зрителями. Через несколько часов «Гетман» остался наедине со

своими соперниками и с Океаном. Живописные холмы Новой Зеландии оставались позади.

«Сагайдачный» держал курс на юго-восток - в Южный океан, к заветному и страшноватому

мысу Горн. До него было 4500 миль безбрежных просторов, где суда обычно не ходят и

встретить можно лишь величавые голубые айсберги, а единственные, но зато постоянные

компаньоны яхтсменов — могучие альбатросы и исполинские киты.

Чем дальше «Гетман» отходил от новозеландских берегов, тем холоднее становилось.

Чувствовалось дыхание Антарктиды, было видно, как растет напряжение на лицах яхтсменов.

«Сагайдачный» шел севернее других яхт, стараясь не попасть в "мешки" со слабыми ветрами,

которыми изобилуют приантарктические широты в это время года. Погода очень неустойчива.

То светит солнце, дует приятный бриз, лодка легко скользит по поверхности океана, то вдруг

налетает шквал со снежными зарядами, небо мгновенно затягивается низкими серыми тучами

и начинается шторм. Эти вечные перемены погоды, холод, не покидающее чувство

опасности и постоянный вой руля угнетающе действовали на команду.

Изготовители руля в лаборатории Харьковского авиазавода что-то намудрили или напутали,

словом сделали так, что перо руля на скорости вибрировало, издавая леденящие душу звуки.

Может быть, именно эти звуки, похожие на пение китов, и привлекали океанских исполинов,

которые подплывали к яхте, будто знакомясь, и ныряли прямо перед носом, показывая могучие

серые спины и хвосты. Пышущий жизнью Океан открывает в людях каналы естественного

восприятия мира во всей его красе и неповторимости. Искусственно порожденная всеми нами

цивилизация, "наградившая" нас повседневными заботами, проблемами и комплексами, сильно

захламила или вовсе закрыла божественный "третий" глаз, данный нам изначально создателем

для радости и счастья.

К знаменитому мысу Горн «Гетман» подошел, как и положено, при усиливающемся 50-узловом

ветре. Мыс Горн — это Мекка яхтсменов, мечтающих хоть раз в жизни пройти его, испытать

себя и ощутить влияние колдовских чар этих мест. Братское кладбище сотен кораблей и тысяч

моряков не оставляет равнодушными самые твердые сердца.

По старой морской традиции, команда «Сагайдачного» отметила прохождение Горна бутылкой

"Столичной", предварительно задобрив бушующий вокруг них океан несколькими каплями

горячительного напитка. Пройдя пролив Дрейка, «Гетман» вернулся в Атлантический океан, к

которому питали уже родственные чувства. Но Южная Атлантика встретила их как пасынков.

Мощное встречное течение и ураганной силы ветер создавали невообразимую толчею

волн. В один далеко не прекрасный момент рулевой не смог удержать яхту, и она зарылась в

воду по самую мачту, сильно задрав при этом корму и почти полностью обнажив руль.

Передний парус, стаксель, не выдержал резко возросшего давления и на глазах буквально

взорвался, разлетевшись на куски. Замена не подлежащего ремонту стакселя заняла больше

часа. В ледяной воде стынут руки и пальцы перестают слушаться. Операция, которая в теплых

широтах занимает не более пяти минут растягивается в Южном океане на часы. Сложная

навигационная обстановка со множеством подводных скал и небольших, но очень опасных

острых каменных клыков, торчащих из воды, как зубы дракона, непредсказуемые подводные

течения, ураганной силы ветер -вот что такое мыс Гори. Все это требовало от шкипера и

штурмана полной сосредоточенности и самоотдачи, чтобы избежать участи своих менее

удачливых предшественников, пытавшихся покорить Горн. Тысячи и тысячи мореходов

погибли здесь, а разбитые остовы их кораблей ржавеют и гниют на безжизненных скалах.

Могучий с виду австралиец Джон переохладился и схватил воспаление легких. По-видимому, на

Горне он сделал несколько лишних глотков "Столичной". Человеческий организм, как тонкий

самонастраивающийся механизм, быстро адаптируется к постоянному холоду и противостоит

переохлаждению. Алкоголь грубо сбивает равновесие обменных процессов, и защищенность

организма резко снижается. Поэтому в Южном океане употребление спиртного категорически

противопоказано. Несмышленый "малыш" Джонни слишком увлекся горячительным напитком

и теперь проводил время в спальном мешке. Он горстями глотал таблетки и подымался только

тогда, когда Живко звал его отобедать.

«Гетман» ушел из Южного океана, и общее настроение на борту поднималось по мере

продвижения на север, к теплу. На лицах гонщиков стали чаще появляться улыбки, и о

злополучном киле вспоминали все реже и реже. Когда до финиша осталось меньше 800 миль, а

температура воды за бортом повысилась до 16°, команда и вовсе повеселела. Двое Владимиров

— Кулиниченко и Мусатов - быстро залатали лопнувший в одном месте грот,который мы

приобрели у Yamaha.

В Пунта-дель-Эсте команду «Сагайдачного» встречали, как хороших знакомых. Яхта, к счастью,

не требовала существенного ремонта. Кроме порванных парусов и разбитого обтекателя штага,

все остальное нуждалось лишь в обычной профилактике. Слава Сысенко и Евгений Платон по

несколько раз ныряли и осматривали киль и подводную часть руля. Сопоставив результаты этой

независимой экспертизы, они пришли к выводу, что за киль и руль можно пока не беспокоиться.

Сразу же после старта пятого этапа флот шли в лавировку при легком встречном бризе, который

через трое суток усилился до 45-узлового штормового ветра, вызвавшего крутое волнение.

Мощные удары волн сотрясали всю яхту, и иногда казалось, что мачта не выдержит. Шторм

свирепствовал трое суток. На «Гетмане» обошлись без поломок, но некоторым их соперникам

повезло меньше. На Тokio – безусловном лидере гонки – сломалась мачта, и вместе с ней

рухнули и все надежды на победу ее новозеландского шкипера Криса Диксона. На британской

Reebok началось интенсивное расслаивание корпуса, и они вынуждены были зайти в Рио-де-

Жанейро для ремонта. На всех других яхтах тоже были серьезные проблемы с обшивкой

корпуса. Наш же, более тяжелый, но прочный корпус «Сагайдачного», достойно выдержал

испытание.

Пересечение экватора всегда торжество, неизменно сопровождающее встречу с ним. Даже на

борту гоночной яхты важно устраивать иногда во время гонки небольшие праздники, которые

дают столь необходимую всем эмоциональную разрядку. Приход на борт самого царя морей

Нептуна, в лице седобородого Вани Костюченко, и шаловливой грудастой Русалки, его

спутницы, в лице неунывающего Володи Мусатова, воспринимался командой «Гетмана» как

желанный фрагмент детской сказки, ставшей вдруг на время реальностью. Пять очередных

жертв были посвящены в настоящие матросы. Любвеобильная Русалка, заигрывая с ними,

пометила каждого печатями в виде трезубца – символа Нептуна, и, по странному совпадению,

герба Украины. Вместо чернил лукавый Мусатов использовал высококачественный черный

герметик, который прекрасно впитывался в кожу и еще долго продолжал украшать грудь, спины

и другие, более интимные, части тела вновь посвященных, вызывая на берегу недоуменные

вопросы любимых девушек.

Сразу же после пересечения экватора «Гетман» оказался в штилевых мешках так называемых

«конских» широт. Такое название они получили еще во времена испанских конквистадоров,

которые в трюмах своих галеонов перевозили в Америку лошадей. Галеоны, бывало, неделями

стояли здесь без движения. За это время у них, как правило, заканчивались пресная вода и корм

для лошадей, и бедные животные умирали тысячами. Их туши выбрасывали за борт, где они

становились добычей ненасытных волков океана – акул.

Однажды ночью во время буйного тропического ливня, когда сплошные потоки небесной воды

сделали тьму абсолютно кромешной, «Сагайдачный» налетел на какой-то плавающий предмет –

скорее всего, это был полузатопленный контейнер. Удар получился боковым, и сквозной

пробоины в борту удалось избежать. Утром Володя Мусатов, вооружившись ножом, нырнул

под борт и вскоре по явился с куском наружной обшивки корпуса в руках. Оказалось, что

контейнер срезал полосу Кевлара длиной в метр и шириной в 20 сантиметров и обнажил

пенопласт – легкий наполнитель между двух Кевларовых обшивок корпуса. Получись удар на

метр левее – по килю, и «Сагайдачному» было бы не выжить.

Срезанный кусок обшивки отсняли на видео и вместе с комментариями шкипера немедленно

передали этот клип через спутник на телевизионную антенну информационного

агентства Рейтер в Лондоне. Такая практически мгновенная передача изображения с борта яхты

во внешний мир стала возможной благо даря тому, что английская компания «Бритиш Телеком»

специально для гонки «Уитбрэд» разработала новый компьютер, который мог оцифровать

и запомнить видеосигнал длительностью в три минуты, причем качество этого сигнала вполне

удовлетворяло телевидение. Компания выбрала десять яхт и установила свои компьютеры у них

на борту. В число этих десяти попал и «Гетман Сагайдачный». Через Рейтер новость мгновенно

разошлась по мировым информационным агентствам и, в частности, вошла в очередной выпуск

спортивных новостей Би-би-си. Именно эти прямые репортажи с бортов яхт-участниц и

проводили кругосветную гонку в каждый дом более чем полутора миллиардной аудитории,

которая в течение 10 месяцев с неизменным интересом следила за приключениями гонщиков.

Обогнув остров Большой Багама, «Гетман» завершил этот этап во флоридском порту Форт

Лодердейл. На финише под торжественный гимн Украины их встречали хлебом и солью

представители украинской диаспоры в США. К счастью, наша яхта не требовала большого

ремонта.

Старт последнего, шестого этапа гонки, в полдень 21 мая происходил при огромном скоплении

всевозможных судов с болельщиками. Гонщикам предстояла лавировка против ветра вдоль

берега до первого поворотного знака, установленного в пяти милях от старта. «Гетман» опять

выбрал выгодную стартовую позицию и третьими обогнул поворотный знак, оставив позади

даже Endevour, бесспорного фаворита гонки, а также и американскую яхту Winston, чем изрядно

огорчили местных болельщиков.

Теплое попутное течение Гольфстрим, в котором они старались удержаться как можно дольше,

добавляло их скорости почти четыре узла. На четвертые сутки ветер усилился до 25–28 узлов, и

на «Гетмане» не выдержал один из парусов – тяжелая генуя. При очередном нырке яхты под

встречную волну в нижний подол паруса набралось слишком много воды, и он разорвался

надвое. Команде пришлось заменить геную на меньший по площади саблевидный стаксель,

который не давал подобной скорости, но был гораздо прочнее.

От американских погодных спутников шкипер и штурман Евгений Платон регулярно получал

на

борт изображения поверхности океана в инфракрасном диапазоне. Он их подолгу штудировал

их, пытаясь как можно точнее определить течения Гольфстрима с максимальной температурой

и, соответственно, с максимальной скоростью. Чем дольше удавалось удерживаться в этих

потоках, тем большую прибавку к скорости получала наша яхта.

«Сагайдачный» шел на север, приближаясь к туманам и айсбергам. В Северной Атлантике

между Новым и Старым Светом очень интенсивное судоходство и повсюду плавает несметное

количество полу-погруженных контейнеров, смытых в шторм с палуб океанских

контейнеровозов. Команда «Гетмана» меньше всего желала встречи с этими уже знакомыми нам

по прошлому этапу опасными предметами.

К финишу в Саутгемптоне «Гетман Сагайдачный» подошел в воскресенье 5 июня. В этот

солнечный и теплый летний день вся Европа праздновала пятидесятилетие высадки союзников в

Нормандии во Второй мировой войне. В узком проливе Солент, откуда гонка стартовала девять

месяцев назад, «Гетман» разошлись с несколькими боевыми кораблями НАТО, прибывшими

для участия в празднествах. На рейде в Ла-Манше угадывался силуэт какого-то авианосца.

Военные моряки приветствовали «Сагайдачного» серией длинных гудков. Несколько катеров с

телеоператорами сопровождали яхту до самого финиша.

Выстрел пушки отметил конец кругосветной одиссеи «Гетмана Сагайдачного»: 135 суток

23 часа 17 минут и 52 секунды чистого гоночного времени потребовалось украинской команде,

чтобы обойти вокруг планеты.

Команда «Гетмана Сагайдачного» на трое с половиной суток улучшили достижение «Фазиси»,

хотя в этот раз гонщики прошли дистанцию на тысячу миль длиннее. По сумме всех шести

этапов украинцы заняли седьмое место, что вполне соответствовало уровню их финансирования

и подготовки.

После финиша директор гонки под звуки Государственного гимна Украины вручил каждому из

экипажа «Сагайдачного» памятные медали, поздравил с успешным окончанием гонки и выразил

надежду увидеть украинскую команду и яхту на старте очередного «Уитбрэда» в сентябре 1997

года.

Участие национальной команды в гонке «Уитбрэд» дает стране очень много. Так было и в

нашем случае. Мировые информационные агентства в то время распространяли об Украине

только негативную информацию: о глубочайшем экономическом и энергетическом кризисе, о

новых потенциальных чернобылях, о катастрофически возросшей преступности и о многих

других невеселых аспектах украинской жизни. Но благодаря нашему участию в гонке

«Уитбрэд» стали появляться сообщения совсем другого рода: о промышленном потенциале

страны и, особенно, о ее развитой авиационной промышленности, о стремлении к

сотрудничеству с мировыми экономическими структурами.

Торжественное награждение победителей гонки состоялось в старинном здании пивоварни

«Уитбрэд», расположенной в историческом центре Лондона. В зале с высокими свода-

ми из-под потолка свисали огромные полотнища флагов всех стран, команды которых

участвовали в гонке: американский, британский, французский, японский, итальянский,

украинский. На награждении присутствовали особы из Королевской семьи Великобритании, а

принц Эндрю лично вручал награды. В эту ночь кругосветная парусная гонка «Уитбрэд

1993/94» была официально объявлена завершенной.

Отдельно следует поблагодарить Виктора Жердицкого, основателя и председателя правления

Градобанка, благодаря первоначальному финансовому импульсу которого, проект «Гетман

Сагайдачный» стал возможен.

Градобанк смог многократно отбить свои вложения. Благодаря рекламе и имиджу, который ему

создал проект, именно Градобанк, во первых, был выбран государственным банком ФРГ

Бундесбанком в качестве контрагента по распределению компенсаций узникам концлагерей, а

во вторых, стал лидером в Украине по вкладам населения.

Сердечные слова благодарности команде, тем ребятам, которые, невзирая на все сложности,

проблемы, а зачастую и просто смертельный риск, не сломались, не струсили и достойно

прошли весь путь от идеи, в которую они поверили, до финиша в Саутгемптоне: Владимиру

Мусатову, Ване Костюченко, Славе Сысенко, Владимиру Кулиниченко.

В Украине есть замечательный обычай и называется он толока, когда община, соседи, родня, да

и просто знакомые собираются и делают одно общее дело, строит, к примеру, дом для

молодожёнов или обустраивает колодец.

Проект «Гетман Сагайдачный» и был такой толокой, но в масштабе всей Украины. Он

объединил усилия и президента, и премьера, и банкира, а также конструкторов, авиастроителей,

яхтсменов и просто энтузиастов. Низкий поклон и благодарность всем, кто помогал и

участвовал в реализации этого проекта – их имена навсегда остались в истории Украины.

Такие, как сегодня назвали бы сетевые, горизонтальные взаимодействия, абсолютно

необходимы нам для строительства гражданского общества. Из таких толок, которые решают

общими усилиями важные для себя и общества задачи, и формируется, в итоге, нация.

Команда «Гетмана Сагайдачного» успешно прошла всю гонку и заняли достойное место, вполне

соответствующее уровню финансирования – невозможно выиграть гонку у лучших яхтсменов

планеты, имея в своём распоряжении лишь десятую часть их бюджета. Но команду англичан,

организаторов гонки, наши ребята, всё-таки, обошли, а победить Великобританию на море,

согласитесь – дорогого стоит.

Тем не менее, задачи проекта «Гетман Сагайдачный» были выполнены не до конца. Проект

участия в кругосветной гонке первоначально задумывался как демонстрацию миру

возможностей Украины: и авиапромышленности, и конверсионных предприятий ВПК, и

инвестиционный потенциал.

Украина лишь по прошествии 25 лет встала на путь интеграции в Европейский Союз и

открывается для инвестиций, одновременно продвигая на мировые рынки свои товары и

торговые марки.

Закрытие российских рынков вследствие известных событий заставляет пересмотреть свои

взгляды на мир и место Украины в нём.

Для решения этих глобальных задач настала пора организовать новую толоку с участием

украинской команды и яхты в Volvo Ocean Race — бывшая гонка «Уитбрэд», права на которые

концерн Volvo приобрел в 1998 году и, тем самым, сделал кругосветную гонку своим основным

инструментом глобального маркетинга.

В прошлый раз, как метко подметили журналисты «Файненшл таймс», команда «Гетмана

Сагайдачного» очертила на карте мира границы Украины, а теперь, в новом проекте, должны

быть представлены возможности бизнеса в Украине и, заодно, этот проект позволит украинским

деловым людям и политикам наладить личные неформальные связи с мировой элитой.

Западные влиятельные бизнесмены и политики с неизменным интересом следят за

кругосветными гонками – ведь это их спорт – они сами владельцы яхт и им хорошо известен

азарт яхтенных гонок. Участие Украины в гонке позволит представить украинские

инвестиционные проекты, а также организовать в украинском павильоне на стоянках

переговоры с заинтересованными сторонами.

Вдобавок, на парусах и корпусе яхты будут размещены логотипы и слоганы украинских

брендов, которым необходимо продвижение на мировых рынках. Аудитория гонки – полтора

миллиарда человек и этот потенциал трудно переоценить.

Авторы этого фильма твердо убеждены, совместными усилиями мы сможем добиться успеха

как спортивного, так и коммерческого и политического.

Всего лишь один, но яркий пример, как западный бизнес использует Volvo Ocean Race для

глобального продвижения своих интересов.

Перед выпуском в широкий мировой прокат сериала "Пираты Карибского моря" киностудия

Уолта Диснея избрало именно участие одноименной яхты в Volvo Ocean Race как

инструментарий раскрутки. За год до выхода первого фильма стартовала очередная

кругосветная гонка. Для мирового анонса и подогревания ожиданий публики был выбран

именно такой инструментарий современного ПиаРа. См.

http://www.youtube.com/watch?v=Y1gcvHBd7oc

Нужно брать пример с них в раскрутке украинских торговых марок? Вопрос риторический.

Что может предложить миру украинский бизнес?

Ответ простой, как двери: качественную выпивку и закуску. Украина, имея колоссальный

потенциал в производстве зерна и будучи одним из мировых экспортеров, вполне может кроме

зерна экспортировать продукт его переработки, который на Земле регулярно употребляют 2

млрд. человек, — алкоголь.

Нет никаких сомнений, что гораздо выгоднее экспортировать вторую производную от земли —

горилку, чем первую — зерно. Перспективный сегмент глобального рынка, на долю которого

Украина реально может рассчитывать — это высококачественная зерновая горилка.

Большинство полутора миллиардной аудитории Volvo Ocean Race составляют богатые и хорошо

образованные люди. Как правило, они сами владельцы яхт и им хорошо знаком азарт яхтенных

соревнований.

Во время кругосветной гонки эти люди, просыпаясь утром и включая свои гаджеты, первым

делом смотрят позиции яхт и как они изменились за время их сна. Не говоря уже о том, что в

течение дня эти позиции постоянно отслеживаются по мере того, как обновляется информация

— через каждые 3 часа.

Вот эти люди и есть наши потенциальные клиенты.

Стоит побороться за этот рынок? Вопрос опять риторический.

Но есть еще один бурно растущий за последние годы сегмент рынка продовольствия —

органические продукты. Действительно, мировой рынок органических продуктов выглядит

очень привлекательно — его объем вырос в пять раз с 1999 года.

В 2013 году мировые продажи органических продуктов достигли $72 млрд. В США самый

большой аппетит на органические продукты питания с объемом розничных продаж в размере

$26.7 млрд. Германия на втором месте с $8.3 млрд, а Франция замыкает тройку с $4.8 млрд.

Объем рынка органических продуктов в ЕС в целом в 2013 году приблизился к США и

составлял $24.6 млрд.

Так будем бороться только за рынок качественной выпивки или и о органической закуске

позаботимся? Вопрос снова риторический.

Сложность и быстрые изменения — это основные характеристики сегодняшней рыночной

обстановки, движимая глобализацией, распространением технологий и демографическими

сдвигами.

Глобализация оказывает влияние почти на каждый аспект человеческой деятельности. Люди,

продукты и информация распространяются через границы с беспрецедентной скоростью и

объемом, действуя в качестве катализаторов экономического развития, а также повышая

конкуренцию.

Центральное место в глобализации — это распространение новых технологий, которые

позволяют создать глобальную информационную среду и соответствующее расширение прав и

возможностей людей, которые могут увидеть больше, больше создавать и организовать бизнес

быстрее, чем когда-либо прежде.

Отдельные лица и группы людей сегодня имеют доступ к такому объему информации и

способам коммуникации, к которым зачастую не имели целые правительства в недалеком

прошлом. Как результат, они могут быстро самоорганизоваться и действовать быстро, чтобы

занять на глобальном рынке свою нишу.

Сценарій

документального фільму, присвяченого 25-м роковинам проекту

«Гетьман Сагайдачний»

Автор та перекладач: Іра Керст

за участі керівника проекту та шкіпера яхти «Гетьман Сагайдачний» Євгена Платона

Коли Євген Платон, ініціатор і керівник проекту, а за сумісництвом також і шкіпер,

обмірковував, як назвати яхту й проект в цілому, то пропозицій надходило багато. Тоді він

запропонував вибрати таке ім'я, яке будь-який українець почувши навіть краєчком вуха у

найвіддаленішому куточку Земної кулі, зрозуміє, про кого саме йдеться.

Відібрали декілька варіантів, і зупинилися на постаті величного Гетьмана запорізького -

Петрі Конашевичі Сагайдачному. Його ратні подвиги надихають і досі, а пісні та вірші про

нього назавжди залишилися в народній пам'яті. Він за сто років до Петра Першого створив

справжній військовий український флот, який успішно воював із турками на Чорному морі,

примудрившись навіть спалити турецький флот на рейді Стамбулу. Тож хто, як не він мав би

дати ім’я яхті океанських гонщиків?!

Команда звернулися до тодішнього президента України Леоніда Кравчука з проханням стати

патроном проекту, і він залюбки погодився. Кабінет міністрів України видав постанову за

підписом Леоніда Кучми, тодішнього прем'єра, з дорученнями різним міністерствам і

відомствам надавати усіляку підтримку проекту.

Патронат, звичайно ж, допоміг команді: коли митники в Херсоні намагалися влаштувати

бюрократичну тяганину, їм досі було показати простий папірець – постанову про те, що

проект знаходиться на контролі у президента і прем'єра. Митники вмить прискорились.

Яхту було побудовано в Україні вправними майстрами, що зуміли використати весь

потенціал і технології нашої авіаційної промисловості.

За масштабами цей проект можна порівняти із "Формулою Один". От тільки уявіть собі, що

українська команда приймала б участь в цих престижних автоперегонах, причому на боліді,

побудованому в Україні!

Для реалізації проекту було створено спеціалізоване Конструкторське Бюро, яке

спроектувало масу слушних речей, а також устаткування для яхти. Устаткування, що

розробив інженер Олексій Швайдак та його колеги-конструктори, було виготовлено на

«Заводі Артема». Зробили залізно - "фірмА" часто "летіла" і ламалася, а "наше"

відпрацювало на славу до кінця.

Процедура будівництва океанської гоночної супер-яхти почалася з того, що виготовляється

точна копія її корпусу з допуском в десяті частки міліметра. Дуже важливо з максимальною

точністю відтворити оптимальну форму корпусу, яка довго обчислюється в надрах пам'яті

потужних комп'ютерів, а потім багаторазово оптимізується. Від цієї роботи залежить головне

- якість майбутньої океанської гоночної машини та її швидкість.

Розрахунок форми корпусу «Гетьмана Сагайдачного» провели у США в конструкторському

бюро Брюса Фарра - найкращого в світі яхтового КБ того часу. Відповідно до цих

розрахунків на Харківському авіазаводі на верстатах з числовим програмним управлінням

були відфрезеровані алюмінієві шпангоут-рамки в кількості 41 штуки. Потім їх встановили

на бетонній підлозі на відстані півметра один від одного і ретельно вирівняли за допомогою

двох синхронних лазерних променів. На рамки наклали відкалібровані поздовжні дерев'яні

рейки, які потім зашили хрест-навхрест трьома шарами тонкої фанери. Отриману поверхню

зашпаклювали і пофарбували. Після цього почався процес полірування. В результаті було

отримано 125 квадратних метрів блискучої, мов новенький «мерседес», поверхні.

З цієї поверхні зняли матрицю - масивну 40-тонну конструкцію зі склотканини, епоксидної

смоли і сталевих швелерів. Її довжина сягнула 22 метрів, ширина - 7 і висота 4 метри.

Саме в цій матриці будується корпус супер-яхти. Технологія будівельного процесу э

одночасно і простою, і складною. Структура корпусу та палуби нагадує бутерброд: між

двома тонкими корками з надміцного кевлара поміщається спеціальний пінопласт, після чого

всі компоненти просочуються і під тиском склеюються епоксидним складом. Створити такий

«бутерброд» порівняно неважко.

Складність полягає у тому, що процес виготовлення «бутерброда» повинен бути

безперервним. Всі шари кевларової тканини треба встигнути укласти, промазати епоксидним

складом і видалити його надлишки до того, як він почне застигати. Дві бригади, змінюючи

одна одну кожні 12 годин, працювали безперервно два тижні поспіль.

Найменше відхилення від заданих параметрів – і можна вскочити у подвійну халепу: або

яхта отримає зайву вагу, або недоотримає міцності. І те, й інше є неприпустимим. Заради

зниження ваги гоночна яхта спроектована з мінімальним запасом міцності і, якщо цієї

теоретичної міцності в процесі будівництва не буде досягнуто, корпус може не витримати і

розсиплеться в жорстких умовах океанських перегонів.

Коли ця рабська праця скінчилася, і яхту витягли з матриці, бувалі мужики розплакалися:

емоції переповнювали їх. Відзначивши завершення цього етапу будівництва, вони знову

заходились працювати, але вже більш творчо - треба було встановити всі яхтові системи, які

заздалегідь було зібрано та перевірено на стендах.

Проект «Гетьман Сагайдачний» став піонером у використанні технології будівництва

гоночних яхт у матриці. Використовуючи цю технологію можна досягнути найбільшої

відповідності теоретичним кресленням. До «Гетьмана Сагайдачного» гоночні яхти у всьму

світі будувалися на болвані.

У призначений день масивний трейлер відійшов від ангара, перетнув злітну смугу і виїхав з

воріт авіазаводу. На його платформі, осяяна променями вранішнього сонця, красувалася біла

лебідка - 20-метрова супер-яхта. Після 300-кілометрового переїзду в супроводі кортежу

автівок ДАІ та спеціальної охорони, команда та яхта опинилися у Запоріжжі.

В Запоріжжі, місті славетних козаків, «Гетьмана Сагайдачного» урочисто скинули на воду.

Перша українська супер-яхта вперше торкнулася водної гладіні в намічений термін - 13

серпня 1993 року - за 42 доби до старту. Завдяки зусиллям бізнесмену Валерію Пономаренку,

адміністрації міста, представникам президента в Запоріжжі було проведено театралізоване

свято. Містом гарцювали на конях хоробрі козаки, і сам гетьман Петро Конашевич

Сагайдачний благословив команду та вручив шкіперу - Євгену Платону, - мішечок з

чорноземом, щоб він провіз жменьку рідної землі навколо Земної кулі.

Лише деякі з яхтсменів команди «Гетьмана Сагайдачного» мали досвід ходіння на таких

океанських гоночних супер-машинах. Іншим потрібно було протягом двох тижнів - термін

перегону «Гетьмана Сагайдачного» до старту гонки в Саутгемптоні, Великобританія -

засвоїти всі премудрості та опанувати тонкощі нової для них справи й почати працювати

разом, як єдиний злагоджений механізм.

Море помилок не прощає, і команда «Гетьмана Сагайдачного» мала відпрацювати до

автоматизму всі маневри й поведінку в так званих позаштатних ситуаціях. Бо за два тижні ці

хлопці протистоятимуть найдосвідченішим яхтсменам планети.

Коли «Гетьман Сагайдачний» прийшов на старт навколосвітніх перегонів в Саутгемптон,

видання «Файненшл Таймс», яке перед змаганнями завжди видає кольоровий додаток про

перегони та учасників, присвятило нашій команді такі рядки: «Ці хлопці на своїй яхті під

вітрилами кольору рідного прапора окреслюють на карті світу контури новонародженої

держави - України».

Прибуття в Саутгемптон за два тижні до старту стало початком фінальних приготувань

«Гетьмана Сагайдачного» до кругосвітніх перегонів. Треба було перевірити яхту після

переходу з Херсона, пройти контрольні обміри, отримати з Німеччини додаткові вітрила і

обміряти їх, усунути протікання в районі кіля, з'ясувати, чому генеральний спонсор не

висилає обіцяні й цілком необхідні гроші, взяти на борт продукти й різноманітні запасні

частини, укомплектувати всім необхідним два контейнери і відправити їх на стоянки за

маршрутом перегонів, всією командою пройти медичний контроль, застрахувати яхту і

команду, й між усім цим давати численні інтерв'ю.

До стартової межі «Гетьман Сагайдачний» проводжала козацька "Чайка" - копія судна XVII

століття, на якому свого часу промишляв вздовж турецьких берегів сам гетьман

Сагайдачний. Козаки на "Чайці" були при повному параді: з лихими чубами, при пістолях та

шаблях. Вони бадьоро пострілювали холостими зарядами зі справжніх гармат часу

запорізької вольниці, й цими своїми «маневрами» запалювали численних глядачів й тішили

телеоператорів.

25 вересня 1993 року о 14-ій годині за Гринвічем «Гетьман Сагайдачний» взяв старт у

найдовших та найнебезпечніших з океанських перегонів. Постріл гармати з англійського

фрегата, зроблений особисто принцом Ендрю, сповістив про початок 33 000-мильного

марафону навколо Землі. Його перший етап довжиною в шість тисяч миль завершиться в

Уругваї. Частина життя, під назвою "підготовкою до старту", минула, почалося справжнє

життя в змаганнях і змагання за життя.

Старт в протоці Солент був схожий на вихід з Англії. У небі майоріли щонайменше 30

гелікоптерів. Тисячі яхт, катерів, надувних човнів під потужними двигунами кружляли коло

гонщиків. Від несамовитої штовханини кипіла вода. «Гетьман Сагайдачний» стартував

крайнім з навітряного боку. Зараз же після старту команда підняла величезний асиметричний

спінакер - найпотужніше вітрило в арсеналі.

Перед стартом виявилося, що, незважаючи на невсипущий нагляд і строгий контроль,

будівельники примудрилися покласти в корпус яхти зайвих 1200 кілограмів. Щоб вдало

пройти контрольне зважування, довелося цю вагу зняти з масивної 8-тонної бульби, яку для

остійності яхти підвішують до сталевого пілону кіля. Зрозуміло, це жодним чином не

поліпшило швидкісні якості судна, а навпаки. Хвіст бульби замінили на легку пластикову

конструкцію аналогічної форми. Й тепер цей пластиковий конус відійшов і висів

напіврозкрившись, ніби гальмівний парашут, знижуючи хід яхти. Швидкість впала відсотків

на п'ятнадцять. Невесела ситуація, що й казати, але ніц не поробиш.

Залишалося сподіватися на те, що зі збільшенням швидкості при посиленні вітру цей конус

відірветься остаточно. Через проблеми з кілем у перші дві доби «Гетьман Сагайдачний»

помітно відставав від суперників. На третій день конус, що гальмував яхту, успішно

відірвався, й команда надолужила згаяний час. Підходячи до Фіністеру (північний захід

Франції) «Гетьман» наздогнав дві яхти - уругвайську "Uruguay Naturale" та американську

"Women's Challange" з жіночим екіпажом.

Після метушні передстартових днів команда потроху втягувалася в гоночний ритм життя.

Доктор Сергій, за сумісництвом кок, поступово опановував мистецтво приготування

людської їжі із зневоднених порошків, які складали меню «козаків». Мистецтво це, прямо

скажемо, нехитре: треба висипати вміст пакету в каструлю, додати води в тій кількості, яка

зазначена на упаковці, поставити на вогонь і зачекати кілька хвилин. В результаті можна

отримати рідину зі смаком яєчні або непоганий омлет.

Відсутність добротних передстартових тренувань щоразу відчутніше позначалася на

результатах. Кожен маневр команда «Сагайдачного» робила трохи повільніше, ніж

суперники, і втрачала на цьому дорогоцінні секунди й хвилини. У коротких перегонах такі

втрати, може, й не є істотними, але коли гонка триває місяцями, й маневрів тисячі, секунди і

хвилини зволікання виливаються на фініші у години та навіть добу.

Більш прикрими епізодами були постійні розриви вітрил. Досить шкотовому лишень частку

секунди ловити гаву, - яхту кидає в брочинг (коли судно лягає вітрилами на воду), від чого

спінакер розлітається на друзки. На борту «Сагайдачного» був усього один комплект із 16-ти

вітрил; кожен розрахований на певну силу і певний кутовий діапазон вітру. Заміна

розірваного вітрила іншим, з того ж комплекту, неминуче означала втрату швидкості.

Через брак досвіду гонщиків, протягом усього часу змагань швейна машинка вітрильних

майстрів «Гетьмана» працювала завзято й практично безперервно. На інших яхтах машинок

не було - там команди працювали бездоганно. Ця вітрильна проблема була ще однією

платою за запізніле фінансування.

Фінішував «Гетьман» на першому етапі через 23 діб 19 годин 2 хвилини і 32 секунди -

результат не найкращий, але й не найгірший. Після фінішу в Пунта-дель-Есте, у будівлі

місцевого яхт-клубу, на пам'ятній стелі команда «Сагайдачного» з урочистостями встановила

мідну меморіальну дошку пам'яті киянина Олексія Грищенка - шкіпера яхти "Фазісі",

загиблого тут чотири роки тому.

Старт другого етапу відбувся в полудень 13 листопада. Як і в Саутгемптоні, «Гетьман

Сагайдачний» починав гонку з навітряного краю стартової лінії. Накрапав дрібний дощик,

швидкість вітру була близько 20 вузлів. Команда, що вже встигла набратися неабиякого

досвіду, хутко поставила спінакер. Перший поворотний знак «Гетьман» пройшов третім.

Протягом першої доби «Сагайдачний» вирвався уперед і був лідером перегонів.

Відремонтований кіль і ретельний аналіз погоди дали йому певні переваги, що він успішно їх

реалізував.

Флот почав спускатися на південь, до ревучих 50-их широт. Ставало прохолодніше.

Температура води - близько 0 градусів за Цельсієм, повітря мінус 5 – мінус 8. Свинцевий

пустельний океан. Навкруги ані човника - тільки величезні альбатроси супроводжують яхту.

Коли черговий циклонний фронт наздогнав судно і вітер посилився до 48-50 вузлів, у

«Гетьмана» знову почалися негаразди. За одну лишень добу примудрилися порвали три

нових спінакери і грот. Грот замінили запасним, але на цьому вітрильному маневрі помітно

програли суперникам. Знову торохкотіла швейна машинка - вітрильні майстри заходилися

латати вітрила.

Під час цього найхолоднішого, найтривалішого й на додачу найнебезпечнішого етапу –

більш ніж 8 тисяч морських миль, - шкіпер Євген Платон вжив суворі заходи з

індивідуальної безпеки. Кожен матрос, крім звичного для цих широт спорядження, мав

спеціальний тришаровий надувний костюм, який міг врятувати людину, якби вона опинилася

за бортом. Костюм працював накшталт надувного плоту і дозволяв протриматися на

поверхні води 10 годин, уникаючи переохолодження. У звичайних «непромоканцях», якщо

опинився за бортом у Південному океані, яхтсмен може лишатися живим лише протягом 7-

10 хвилин. Крім того, кожен член команди постійно мав при собі індивідуальний радіобуй, а

на борту яхти перебував пеленгатор, за допомогою якого можна було визначити напрямок

потерпілої людини і, отже, значно скоротити час пошуку.

На підході до Австралії, недалеко від острова Кергелен, під час чергового жорстокого

шторму при швидкості вітру більш ніж 60 вузлів припинився зв'язок із італійською яхтою

Brooksfield. Незабаром австралійська Берегова служба порятунку на морі отримала через

супутник сигнал лиха від радіобуя Brooksfield, який зазвичай автоматично відстрілюється на

5-метровій глибині, спливає та передає сигнал про те, що судно затонуло. Про пригоду

негайно проінформували директора змагань, який миттєво очолив операцію з пошуку і

порятунку можливо ще живого екіпажу. Всіх учасники перегонів також попередили про цю

прикру подію.

Отже дві найближчі до місця пригоди яхти - Winston і Lа Рoste - попрямували на пошуки. Їм

довелося долати 60-вузловий зустрічний вітер. Але 9 годин потому, не без ризику для себе,

вони увійшли до ареалу пошуку. Весь цей час жоден із шкіперів не відходив від радіостанції

в очікуванні звісток від рятувальників. Безліч припущень висловлювалося вголос, ще більше

миготіло подумки. Не хотілося припускати найгірше, але Південний океан є Південним

океаном. Крім ураганів, на нашого брата мореплавця там чатує багато різноманітних

небезпек.

Одна з них - айсберги, величезні блакитні крижані гори, гнані вітрами і течіями по

безкрайніх океанських просторах. Самі по собі вони не такі вже й небезпечні, як може

здатися, бо їх, як правило, добре видно у локатор. А от їх уламки являють для яхтсменів

смертельну загрозу. Уявіть собі яхту, що несеться зі швидкістю 30 вузлів і падає з величезної

30-метрової океанської хвилі на напівзатоплений шматок льоду, який жодними сучасними

засобами локації не можна виявити заздалегідь. Пробоїна в борту неминуча, а з пробоїною

судно повністю йде під воду менше ніж за хвилину. Це означає неминучу загибель всієї

команди.

Друга, не менш значуща небезпека – це кити, що сплять на поверхні океану. У гонці 1989/90

років французька яхта Charle Jourdan смертельно поранила біля узбережжя Нової Зеландії

невеликого кашалота, і він в агонії ударом хвоста проломив в борту отвір розміром чотири

квадратні метри. На щастя, пробоїна була над ватерлінією, і французи дійшли до фінішу без

сторонньої допомоги.

Отже, повернемось до потерпілих італійців… Через дев'ять з половиною годин Джао

Кабекадас, штурман яхти Lа Рoste, повідомив з району пошуку, що він спостерігає

Brooksfield на плаву. Всі полегшено зітхнули. Виявилося, що на Brooksfield при швидкості 28

вузлів зламалося кермо: його вирвало разом з підшипником, і через отвір, що утворився в

корпусі, хлинула вода. Миттєво затопило рульової відсік, в якому знаходилися акумуляторні

батареї. Вони вийшли з ладу. Іншого способу дати знати про себе, окрім як активувати

аварійний буй, італійці не знайшли. Екіпаж Brooksfield змусив хвилюватися і всіх

уболівальників, і своїх близьких. Коли італійське телебачення повідомило про те, що

Brooksfield затонула, з матір'ю одного з членів цієї команди стався інфаркт.

«Гетьман Сагайдачний» тим часом продовжував перегони, і, хвала Богу, у нього на борту все

було відносно добре. Говорячи про порядок, мається на увазі стан яхти і роботу гонщиків, її

організацію та виконання. Інша річ - порядок побутовий. Із цього приводу треба дати деякі

роз'яснення. Умови життя на океанської гоночної яхті далекі від комфортних, вони і не

можуть бути інакшими, тому що все підпорядковано досягненню головної мети -

максимальній швидкості при мінімальній вазі. Коли 12 чоловіків цілісінький місяць живуть у

16 квадратних метрах, про комфорт годі й говорити. Особливо якщо на цих же квадратних

метрах зберігаються вічно мокрі вітрила, провіант, запасні частини та інструмент. У кожного

члена команди є своє підвісне ліжко, але спати на ньому вдається тільки тоді, коли

дозволяють умови оптимального центрування судна. У Південному океані "принади"

яхтового побуту посилюються ще і тим, що температура всередині яхти не піднімається

вище плюс 5-ти градусів за Цельсієм і звідусіль накрапає конденсат. Шкіперу, а за

сумісництвом і штурману «Гетьмана Сагайдачного», Євгену Платону доводилося витрачати

за добу по два рулони туалетного паперу, видаляючи конденсат і рятуючи таким чином свої

комп'ютери та іншу хитромудру електроніку.

Після вахти матрос, як правило, у мокрому одязі, лягає на так само мокрий подвійний

спальний мішок і під час тригодинного сну намагається висушити білизну на собі. Про

запахи навіть говорити соромно. На гоночній яхті єдина пральна машина - це море. А

дванадцять здоровенних чоловіків та їх житло після місяця у морі пахнуть так, що не кожен

витримає. Якось після чергового фінішу одна з відвідувачок «Сагайдачного» наважилася

спуститися до каюти. Переступивши поріг, вона втратила свідомість. Ось такий "комфорт"

на гоночному судні в океані!

Після острова Кергелен «Гетьман Сагайдачний» повернув до Австралії. З кожним днем

теплішало, і попереду команду чекала зона високого тиску зі слабкими вітрами, яку потрібно

було якимось чином проскочити. Після трьох тижнів снігових буранів і скажених вітрів

гонщиків відчували благодать, що здавалося їм чимось нереальним. Не вірилося, що,

виходячи на палубу, не треба одягатися в мокрий, із гидким запахом південно-океанський

"костюм". Антициклон біля узбережжя Австралії призупинив лідерів гонки, і «Гетьман»

наблизився до них. Австралія зустріла команди 45-градусной спекою.

Другий етап «Гетьман» завершив шостим - непоганий результат, якщо врахувати, що дев'ять

з дванадцяти членів команди вперше "понюхали" Південний океан. За сумою двох етапів

«Сагайдачний» помітно поліпшив свої показники. Серйозних пошкоджень вдалося

уникнути, якщо не брати до уваги зламаний спінакер-гік і декілька пошматованих вітрил.

Але весь вітрильний гардероб вимагав ремонту і заміни. Також необхідною була

рентгеноскопія керма, такелажу, дефектоскопія кіля та інших вузлів, що несуть до під час

перегонів колосальні навантаження, а також звичайна в таких випадках інспекція та

профілактика всіх яхтових систем. Список робіт, складений шкіпером, складався з 300

пунктів.

Тим часом від спонсора надійшли погані новини: банк повідомляв, що у нього настали важкі

часи і він не зацікавлений в подальшому фінансуванні проекту. Українська команда з

шістнадцяти чоловік та яхта, що вимагає ремонту, опинилися на протилежному кінці Земної

кулі практично без засобів до існування. По-різному відреагували на цю звістку члени

команди. П'ятеро з гоночного екіпажу і двоє з берегової команди заявили, що, за відсутності

грошей вони не мають наміру продовжувати змагання, і хочуть повернутися додому.

Шкіперу нічого іншого не залишалося, як купити їм на мізерну решту коштів, що була в його

розпорядженні, квитки і відіслати їх додому. А ті, що залишилися, затягли паски й почали

шукати вихід із скрутного становища. На загальних зборах команда виявила бажання

продовжити брати участь у перегонах, оскільки «Гетьман» знаходився на середині шляху.

Тому все одно в який бік іти - вперед, за маршрутом змагань, або назад, до Європи.

Справедливо кажуть, що біда не приходить одна. Не встигли охолонути пристрасті після

відльоту дезертирів, як Володимир Мусатов, головний будівельник яхти, приніс ще одну

погану звістку. У верхній частині сталевого пілона кіля він виявив тріщини. Чим загрожує

відрив кіля, добре відомо. Отже вирішили залучити до дослідження нової проблеми фахівців.

Фахівці - це співробітники фірми, яка займається контролем металевих конструкцій на

морських нафтовидобувних платформах. Вони провели ультразвукову діагностику 130-

міліметрової сталевої товщі пілона. Їх висновки, хоча і не втішали, однак трохи

підбадьорили команду «Гетьмана». Вони позначили кінці тріщин і вирішили пілон поки не

чіпати, а якщо після наступного етапу тріщини збільшаться, тоді вже ремонтувати. Крім кіля,

у «Сагайдачного» була ще одна, не менш важлива проблема. Вітрила, натруджені після двох

етапів, вимагали заміни. Під активним ультрафіолетовим випромінюванням в озонових дірах

Південної півкулі куленепробивний кевлар руйнується і стає податливим, як гнила шерсть.

Океанська гоночна яхта, як примхлива панянка, вимагає постійної уваги до себе. І цю увагу

їй необхідно приділяти, інакше в морі не оминути лиха.

Вболівальники «Гетьмана Сагайдачного», в основному з української діаспори в Австралії,

допомагали, хто чим міг: домовлялися про забезпечення продуктами, оплачували рахунки за

ремонт і стоянку. Новий берегової менеджер Ендрю Мартін без єдиного цента примудрився

протягом чотирьох днів випустити кілька тисяч футболок з українською символікою і

організував активну кампанію по їх продажу. Потроху хмари на фінансовому небосхилі

стали розсіюватися.

Команда почала за серйозну підготовку до наступного етапу: виходили регулярно в море на

тренування, і врешті решт шкіпер відібрав п'ять нових людей для своєї команди.

Новозеландець Дейл Трімейн, з яким Євген ходив на "Фазісі", зайняв місце вахтового

начальника. Рульовим в його вахті став швейцарець Філіп Шиллер, професійний яхтсмен і

фотограф, у минулих змаганнях ходив рульовим на яхті "Merit". Хорват Живко Матутіновіч,

завзятий яхтсмен і власник ресторану, виявився не тільки незамінним палубним матросом, а

й чудовим коком. Словен Джоко Бабеліч, який спеціально прилетів разом з Живко з Європи,

щоб спробувати потрапити на "Уітбред", був узятий шкотовим. Ще одним новим шкотовим

став силач Джон Мак-Мулан - навдивовиж дикого виду австралієць. Кістяк команди - семеро

українців, що залишилися і вирішили будь що продовжувати перегони.

У такій багатомовній і різнохарактерній компанії «Гетьману» належало пройти наступний

етап у 3500 миль із Західної Австралії через Тасманове море в новозеландське місто Окленд.

Для того щоб заздалегідь увійти в ритм перегонів і дати новосформованій команді

можливість трохи притертися один до одного, шкіпер Євген Платон вирішив останні 24

години перед стартом провести у морі. На передстартовій прес-конференції шкіперів він

заявив, що до такого секретного прийому вдавалися радянські підводники: вони нібито

вважали, що для адаптації екіпажу в морі необхідно саме 24 години. Ласа до сенсації преса

вмить заковтнула цей гачок, і на наступного дня на старті «Гетьман» був у фокусі всіх теле- і

фотооб'єктивів.

Перед самим початком перегонів новозеландець Дейл Трімейн, щоб трохи розрядити

напружену обстановку на палубі, з властивим йому гумором нагадав усім, що на

англійському флоті в колишні часи діяв суворий закон, згідно з яким матроса-втікача

неодмінно відловлювали та вішали на реї! І байдуже, у якій частині світу він опинився і хто

саме його знайшов. Стартував «Гетьман» під товариський регіт всієї команди: «втікачам»

пощастило, що вони народилися не в старі часи і не в Англії.

«Гетьман» рухався на південний схід, огинаючи Австралію, і незабаром потрапив в зону

високого тиску зі слабкими вітрами. Тим часом американська яхта Winston відірвалася від

щільної групи суперників і кинулася на південь, сподіваючись знайти там сильнішого вітру.

Доля нагородила ризикованих американців - вони спіймали свіжий атмосферний фронт і

відірвалися від основної групи на 165 миль. Незабаром «Гетьман» теж опинився в зоні

атмосферного фронту і став скорочувати розрив з Winston. Але посилення вітру до

штормового, яке радо сприйняли їх найближчі суперники, виявилося для «Сагайдачного»

фатальним. Справдилися найгірші очікування - вітрила розсипалися одне за одним.

Вітрильні майстра латали тканину, як могли, команда безперервно замінювала одне вітрило

на інше, втрачаючи на цих замінах дорогоцінні хвилини. А суперники, які в Австралії

повністю оновили власний парусний гардероб, у цей саме час йшли все далі й далі на схід.

Якщо на борту повний порядок, ходити за сильних вітрів на надлегких гоночних машинах -

цілісіньке задоволення. Швидкохідні й дуже маневрені, вони миттєво реагують на

найменший поворот керма. Це властивість яхти вимагає повної концентрації всіх відчуттів

керманича. А щоб накопичена утома не призвела до фатальних помилок, стернові змінюють

один одного кожну годину. Година за кермом - година на шкотах або лебідці. За правилами в

кожній вахті має бути двоє керманичів, і зміна діяльності дозволяє на деякий час послабити

увагу, щоб годину потому знову стати за штурвал.

Коли яхта, немов дикий мустанг, мчить із 30-вузловою швидкістю і, прискорюючись, різко

зривається вниз із кожного гребня високої океанської хвилі, найменша помилка стернового,

особливо вночі або у тумані, може стати фатальною і для яхти, і для екіпажу. Коли ж

керманичу вдається щоякнайдовше втримати яхту уздовж гребня хвилі в режимі ковзання і

на максимальних швидкостях, на палубі лунає оглушливий свист і гикання: у такий спосіб

шкотові висловлюють своє захоплення, що в свою чергу стимулює стернового повторити

своє досягнення.

Всі ці хвилювання та емоції супроводжуються викидом у кров великої кількості адреналіну.

Іноді після години вдалого руління відчуваєш таке збудження, що, коли перемінишся з

вахти, не можеш відразу заснути. Цим емоційним сплескам найчастіше піддаються новачки,

що вперше йдуть на величезних швидкостях. Навіть працюючи на шкотах, вони

перезбуджуються від нервових вібрацій та флюїдів, які «розплескує» рульовий. А якщо їм

хоч на кілька секунд довірили штурвал, то новачок майже не в екстазі.

За всіма цими процесами невсипно стежить один безпристрасний спостерігач, який й гадки

не має, - що воно таке адреналін. Річ про ходовий комп'ютер. Він методично кожної хвилини

фіксує всі свідчення численних бортових приладів і запам'ятовує найвищу швидкість,

продемонстровану за певних умов. Коли рульових у тих самих умовах веде яхту повільніше,

комп'ютер миттєво вловлює цю різницю й на спеціальному табло показує її. Якщо різниця

складає більше за одну десяту вузла, значить, щось йде не так: або погано працює шкотовий,

або - сам керманич. Тоді треба терміново вживати заходів. Електронний підганяйло не дає

змоги розслабитися ні на секунду. Це і є справжні перегони: необхідно щоразу ефективніше

працювати, щоб перевершити свій же найкращий результат. І так до нескінченності... У

підсумку роль команди зводиться до того, щоб за будь-яких погодних умов не заважати яхті

йти на її граничних швидкостях. Для цього необхідно викладатися повністю, до знемоги.

Від датчиків по кабелях, як по нервах, дані сходяться в штурманську - мозок корабля. Тут і

проводить майже весь свій час шкіпер. Він же, як правило, і штурман. Окрім поточної

інформації, в штурманську по супутникових каналах зв'язку і звичайними радіохвилями

регулярно надходять повідомлення про погоду. Їх приймають так звані "погодні"

комп'ютери. Чим більше незалежних джерел погодної інформації шкіпер має, тим більшою є

ймовірність того, що аналіз погоди дасть змогу зробити якнайточніший прогноз. На підставі

цієї інформації і даних про точне місцезнаходження суперників, автоматично одержуваних

через супутник кожні шість годин, шкіпер-штурман приймає тактичні рішення і вибирає

курс.

Який курс є оптимальним? Чи зміниться погода так, як того очікує шкіпер? З якого боку

обходити ту чи іншу зону високого тиску? Яким чином вона буде переміщуватися? Як

поводитимуться суперники? Ось питання, на які шкіперу потрібно знаходити правильну

відповідь кожні шість годин, а потім аналізувати ці відповіді, приймати рішення і

повідомляти рульового про новий курс. З точки зору шкіпера, гонка більш схожа на шаховий

сеанс одночасної гри - з суперниками, вітром і долею.

Постійно латаючи рвані вітрила, «Гетьман» абияк разом зі штормом просувався на схід.

Обійшовши з півдня острів Тасманія, судно опинилося у Тасмановому морі, де вітер почав

потроху стихати. Північний край Нової Зеландії - мис Реінга - гонщики обійшли вночі при

середньому вітрі. До Окленда залишалося близько 180 миль, і, не дивлячись на те, що

результат на цьому етапі був нижче середнього, настрій на борту суттєво покращився.

На яхті під час перегонів абсолютно все підпорядковано одній меті - виграти. Виграти за

будь-яку ціну: за рахунок наднапруження всіх сил хитромудрої тактики, ефективного

підбору спорядження і навіть за рахунок ваги необхідного "біологічного палива" - продуктів

та прісної води. Для цього продукти зневоднюють та упаковують у вакуумі. А прісну воду

гонщики взагалі з собою не беруть. Вони отримують її із океанської води за допомогою

опріснювача. Океанська вода пропускається під великим тиском через систему фільтрів, що

затримують солі. У такої води й у зневоднених продуктів смак досить специфічний, але різні

мінеральні домішки та вітаміни злегка прикрашають цю «космічну їжу».

Увечері, коли «Гетьман» вже увійшов до Оклендської затоки, в п'яти милях від фінішу вітер

взагалі припинився. Почався відплив й став забирати човен назад до океану. Майже десять

годин було витрачено на те, щоб пройти ці останні милі. Тривалий час перед фінішом

«Сагайдачний» провів у супроводі кількох великих катерів та яхт, переповнених

уболівальниками. Вони підбадьорювали українську команду і співали пісень на всю затоку.

Тільки під ранок хор трохи вщух. Рано вранці разом з припливом «Гетьман» перетнув

фінішну лінію.

Незважаючи на досить вранішній час, Місто Вітрил, як по праву називають Окленд, зустріло

команду «Гетьмана Сагайдачного» привітаннями багатотисячного натовпу. Новозеландці з

особливою любов'ю і повагою ставляться до навколосвітніх перегонів. Життя на двох

невеликих островах, оточених безмежним океаном, визначає незвичайний для нас

"морський" характер новозеландців та їх особливий світогляд. Тому почуття і переживання

жменьки сміливців, які під вітрилами огинають нашу планету, близькі для них та цікаві.

Ніде не зустрінеш більш вдячного слухача і співрозмовника, ніж випадковий відвідувач у

пустельному барі в Окленді, який, побачивши майку з символікою гонки "Уітбред", готовий

нескінченно пригощати вас пивом і слухати ваші розповіді про гонку і про Океан.

Другим, після яхти, будинком для команди «Сагайдачного» в Окленді став ірландський

пивний паб. Його власник, Кітті О'Брайєн, був спонсором новозеландської команди

Steinlager минулих перегонів, яка першою фінішувала в Окленді й у підсумку виграла всю

гонку. Цього разу Кітті вибрав українську команду в якості своїх постійних гостей, правда,

зробив він свій вибір не без допомоги берегового менеджера «Гетьмана». Кітті не тільки

годував і напував команду, але й регулярно влаштовував у себе зустрічі відвідувачів бару з

нашими хлопцями. Дружня атмосфера та морські байки разом з гоночними відеосюжетами

на великому телеекрані залучали до бару численну публіку. Кітті був не в накладі.

Перший огляд кіля «Сагайдачного» справив гнітюче враження. Окремі тріщини, які в

Австралії були короткими і поверхневими, з'єдналися одна з одною і перетворилися на довгі

глибокі борозни. З них сочилася іржа - вірна ознака того, що в сталевий товщі є порожнечі.

Відвертий брак виробника! І де саме - у найвідповідальнішій частині кіля, яка піддається

максимальним навантаженням! А попереду етап, на якому команду чекає зустріч із мисом,

що має погану славу – мисом Горн. Не полишала шкіпера згадка про те, що фінська яхта

Martela через аналогічні вади затонула на цьому етапі чотири роки тому…

Три роки готуватися, пройти половину відстані й потерпіти фіаско через те, що хтось

схалтурив при литті сталевої болванки? Було прийнято єдине вірне, як потім виявилося,

рішення: видалити непридатну частину кіля розміром з цеглину і вварити на її місце цілісний

сталевий шматок. Команда «Гетьмана» відремонтувала кіль, привела в порядок деякі інші

системи на яхті, і тиждень потому спустила яхту на воду. Серйозні неприємності з кілем

були не тільки у «Сагайдачного». Після жорстокого шторму схожі проблеми виникли і на

швейцарській яхті Мerit. Вони, не довго думаючи, просто замінили пілон кіля на новий,

замовивши його безпосередньо в Новій Зеландії. На жаль, «Гетьман» таку розкіш дозволити

собі не міг.

Старт гонки "Уітбред" в Окленді - справа далеко не небезпечна. Флот численних

уболівальників настільки щільний, а їх цікавість настільки величезна, що потрібні сталеві

нерви і залізна рука на штурвалі - інакше зіткнень не минути. Чотири роки тому в результаті

такого зіткнення була зламана щогла на шведській яхті Тhе Card. У день старту було сіро і

похмуро, накрапав дрібний дощик. Але почуття рідних та друзів, що проводжали команду

«Гетьмана», били через край. Хоча на передстартовій прес-конференції шкіпер Платон

заявив, що абсолютно впевнений в кілі, тим не менш черв'ячок сумніву точив серце кожного.

Сім із чотирнадцяти яхт взяли фальшстарт - своєрідний рекорд гонки "Уітбред". Що ж

стосується безпеки, то на цей раз організатори гонки постаралися на славу: поліцейські

катери з чотирьох боків оточували кожну з "уітбредівських" яхт і не підпускали до них човни

з глядачами. Кілька годин потому «Гетьман» залишився наодинці зі своїми суперниками і з

океаном. Мальовничі пагорби Нової Зеландії залишалися позаду.

«Сагайдачний» тримав курс на південний схід - в Південний океан, до заповітного і

химерного мису Горн. До нього було 4500 миль безмежних просторів, де судна зазвичай не

ходять і зустріти можна лише величні блакитні айсберги, а єдині постійні компаньйони

яхтсменів - могутні альбатроси та велетенські кити.

Чим далі «Гетьман» відходив від новозеландських берегів, тим холодніше ставало.

Відчувалося дихання Антарктиди, було видно, як зростає напруга на обличчях гонщиків.

«Сагайдачний» йшов північніше від інших яхт, намагаючись не потрапити в "мішки" зі

слабкими вітрами, якими рясніють передантарктичні широти о цій порі року. Погода дуже

нестійка. То світить сонце, дме приємний бриз, човен легко ковзає по поверхні океану, то

раптом налітає шквал зі сніговими зарядами, небо миттєво затягується низькими сірими

хмарами і починається шторм. Ці вічні зміни погоди, холод, почуття небезпеки і постійне

виття керма гнітюче діяли на команду. Справа в тому, що виробники керма в лабораторії

Харківського авіазаводу щось намудрували або наплутали, словом зробили так, що перо

керма на швидкості тремтіло, видаючи моторошні звуки.

Може бути, саме ці звуки своєю схожістю на спів китів і залучали океанських велетнів, які

підпливали до яхти «знайомитись», і пірнали прямо перед носом, показуючи могутні сірі

спини та хвости. Океан, у якому вирує життя, відкриває у людей канали природного

сприйняття світу у всій його красі та неповторності.

До знаменитого мису Горн «Гетьман» підійшов, як і належить, при сильному 50-вузловому

вітрі. Мис Горн - це Мекка яхтсменів, які мріють хоч раз в житті пройти його, випробувати

себе і відчути вплив чаклунських чар цих місць. Братське кладовище сотень кораблів і тисяч

моряків не залишає байдужими найтвердіші серця.

За старою морською традицією команда «Сагайдачного» відзначила проходження Горна

пляшкою "Столичної" горілки, попередньо задобривши бурхливий океан декількома

краплями міцного напою. Пройшовши протоку Дрейка, «Гетьман» повернув до

Атлантичного океану, до якого мали вже родинні почуття. Але Південна Атлантика зустріла

їх як мачуха пасинків. Потужна зустрічна течія та ураганної сили вітер створювали

неймовірну штовханину хвиль. В один момент рульовий не зміг утримати яхту, і вона

занурилася у воду по саму щоглу, сильно задерши при цьому корму і майже повністю

оголивши кермо.

Переднє вітрило, стаксель, не витримало різкого збільшення тиску і буквально на очах

вибухнуло, розлетівшись на шматки. Заміна стакселя, що не підлягав ремонту, зайняла

більше години. У крижаній воді холонуть руки, пальці перестають слухатися. Операція, яка в

теплих широтах займає не більше п'яти хвилин, розтягується в Південному океані на години.

Складні навігаційні обставини з безліччю підводних скель і невеликих, але дуже

небезпечних гострих кам'яних іклів, що стирчать з води ніби зуби дракона, непередбачувані

підводні течії, ураганної сили вітер - ось що таке мис Горн. Все це вимагало від шкіпера і

штурмана повної зосередженості, щоб уникнути долі своїх менш щасливих попередників, які

намагалися підкорити Горн. Тисячі й тисячі мореплавців загинули тут, а розбиті остови їх

кораблів іржавіють та гниють на мертвих скелях.

Могутній на вигляд австралієць Джон переохолодився і заробив собі запалення легенів.

Мабуть, на Горні він зробив кілька зайвих ковтків "Столичної". Людський організм, як

тонкий самоналагоджувальний механізм, швидко адаптується до постійного холоду і

протистоїть переохолодженню. Алкоголь грубо збиває рівновагу обмінних процесів, тому

самозахист організму різко знижується. Ось чому в Південному океані вживання спиртних

напоїв категорично заборонено. Нетямущий "малюк" Джонні занадто захопився міцним і

тепер проводив час у спальному мішку. Він жменями ковтав пігулки і піднімався тільки тоді,

коли Живко кликав його пообідати.

«Гетьман» пішов з Південного океану, і загальний настрій на борту піднімався в міру

просування на північ, до тепла. На обличчях гонщиків частіше з'являлися посмішки, і про

нещасливий кіль згадували рідко. Коли до фінішу залишилося менше 800 миль, а

температура води за бортом підвищилася до 16 градусів за Цельсієм, команда повеселішала.

Двоє Володимирів - Кулініченко та Мусатов - швидко залатали грот, який шкіпер придбав у

команди яхти Yamaha.

У Пунта-дель-Есте «Сагайдачного» зустрічали наче добрих знайомих. Судно, на щастя, не

вимагало суттєвого ремонту. Крім первинних вітрил і розбитого обтічника штага, все інше

потребувало лише звичайної профілактики. Слава Сисенко та Євген Платон по кілька разів

пірнали, щоб оглянути кіль та підводну частину керма. Зіставивши результати цієї

незалежної експертизи, вони дійшли висновку, що з кілем і кермом наразі все добре.

Відразу ж після старту п'ятого етапу флот йшов у лавіруваннях при легкому зустрічному

бризі, який три доби потому посилився до 45-вузлового штормового вітру, що викликав

круте хвилювання. Потужні удари хвиль неабияк хитали усю яхту, іноді здавалося, що щогла

не витримає. Шторм лютував три доби. На «Гетьмані» обійшлося без поломок, але деяким

суперникам українців пощастило менше. На Тokio, безумовному лідері перегонів, зламалася

щогла і разом з нею розбилися всі надії на перемогу її новозеландського шкіпера Кріса

Діксона. На британській Reebok почалося інтенсивне розшарування корпусу. Команда

змушена була зайти в Ріо-де-Жанейро для ремонту. На всіх інших суднах теж виникли

проблеми із обшивкою корпусу. Корпус нашої яхти, важчий, але міцніший, гідно витримав

випробування.

Перетин екватора - завжди торжество, якими супроводжується зустріч з ним. Навіть на борту

гоночної яхти важливо іноді влаштовувати невеликі свята, які дають всім необхідну

емоційну розрядку. Поява на борту самого царя морів «Нептуна» в особі сивобородого Івана

Костюченка у супроводі веселої грудастої супутниці «Русалки» у виконанні безтурботного

Володі Мусатова, сприймалася командою «Гетьмана» як бажаний фрагмент дитячої казки,

що тимчасово стала реальністю. П'ятьох чергових «жертв» було посвячено у справжні

матроси. Велелюбна «Русалка», заграючи з ними, позначила кожного печатками у вигляді

тризуба - символу Нептуна, і, за дивним збігом, герба України. Замість чорнила лукавий

Мусатов використав високоякісний чорний герметик, який прекрасно вбирався в шкіру і ще

довго продовжував прикрашати груди, спини та інші, більш інтимні, частини тіла

посвячених, викликаючи у коханих дівчат на березі різні запитання.

Відразу ж після перетину екватора «Гетьман» опнився в штильових «мішках» так званих

«кінських» широт. Таку назву вони отримали ще за часів іспанських конкістадорів, які в

трюмах своїх галеонов перевозили в Америку коней. Галеони, бувало, тижнями стояли тут

без руху. За цей час у них, як правило, закінчувалися прісна вода і корм для коней, і бідні

тварини вмирали тисячами. Їх туші викидали за борт, де вони ставали здобиччю ненаситних

вовків океану - акул.

Одного разу вночі під час буйної тропічної зливи, коли суцільні потоки небесної води

зробили темряву абсолютно непроглядною, «Сагайдачний» налетів на якийсь предмет -

швидше за все, це був напівзатоплений контейнер. Удар прийшовся у бік, і наскрізної

пробоїни в борту вдалося уникнути. Вранці Володя Мусатов, озброївшись ножем, пірнув під

борт і незабаром з'явився із шматком зовнішньої обшивки корпусу в руках. Виявилося, що

контейнер зрізав смугу кевлара довжиною в метр і шириною в 20 сантиметрів і оголив

пінопласт - легкий наповнювач між двох кевларових обшивок корпусу. Якщо б удар відбувся

на метр лівіше - по кілю, - «Сагайдачний» загинув би.

Зрізаний шматок обшивки відзняли на відео разом із коментарями шкіпера. Цей кліп негайно

передали через супутник на телевізійну антену інформаційного агентства «Рейтер» в

Лондоні. Миттєва передача зображення з борту яхти в зовнішній світ стала можливою тому,

що англійська компанія «Брітіш Телеком» спеціально для перегонів «Уітбред» розробила

новий комп'ютер, який міг оцифрувати і запам'ятати відеосигнал тривалістю в три хвилини,

причому якість цього сигналу цілком задовольняла телебачення. Компанія вибрала десять

яхт і встановила свої комп'ютери у них на борту. У число цих десяти потрапив і «Гетьман

Сагайдачний». Завдячуючи «Рейтер» новина миттєво розійшлася по світовим інформаційним

агентствам і, зокрема, увійшла в черговий випуск спортивних новин «Бі-бі-сі». Саме ці прямі

репортажі з бортів приводили кругосвітні перегонами в кожен будинок більш ніж

півторамільярдної аудиторії, яка протягом 10 місяців з незмінним інтересом стежила за

пригодами гонщиків.

Обігнувши острів Великий Багама, «Гетьман» завершив цей етап у флоридському порту

Форт Лодердейл. На фініші під урочистий гімн України його зустрічали з хлібом-сіллю

представники української діаспори в США. На щастя, наша яхта не вимагала суттєвого

ремонту.

Старт останнього, шостого, етапу опівдні 21 травня відбувався при величезному скупченні

всіляких судів з уболівальниками. Гонщикам довелося лавірувати проти вітру уздовж берега

до першого поворотного знака, встановленого в п'яти милях від старту. «Гетьман» знову

вибрав вигідну стартову позицію і третіми обігнув поворотний знак, залишивши позаду

навіть Endevour, безперечного фаворита гонки, а також і американську яхту Winston, чим

неабияк засмутив місцевих уболівальників.

Тепла попутня течія Гольфстрім, в якій усі намагалися втриматися якомога довше, додавала

швидкості майже чотири вузли. На четверту добу вітер посилився до 25-28 вузлів, і на

«Гетьмані» не витримало одине з вітрил - важка генуя. При черговому нирянні яхти під

зустрічну хвилю в поділ вітрила набралося дуже багато води і воно розірвалося надвоє.

Команді довелося замінити геную на менший за площею шаблевидний стаксель, який не

давав потрібної швидкості, але був набагато міцнішим.

Від американських погодних супутників шкіпер і штурман Євген Платон регулярно

отримував на борт зображення поверхні океану в інфрачервоному діапазоні. Він подовгу

ретельно їх вивчав, намагаючись якомога якнайточніше визначити течії Гольфстріму з

максимальною температурою і, відповідно, із максимальною швидкістю. Чим довше

вдавалося утримуватися в цих потоках, тим більшу надбавку до швидкості отримувала

українська яхта.

«Сагайдачний» йшов на північ, наближаючись до туманів та айсбергам. У Північній

Атлантиці між Новим і Старим Світом дуже інтенсивне судноплавство і всюди сновигаює

незліченна кількість напівзанурених контейнерів, змитих у шторм з палуб океанських

контейнеровозів. «Гетьманці» найменше бажали зустрічі з цими вже знайомими за минулим

етапу небезпечними предметами.

До фінішу в Саутгемптоні «Гетьман Сагайдачний» підійшов у неділю 5 червня. В цей

сонячний і теплий літній день вся Європа святкувала п'ятдесятиріччя висадки союзників у

Нормандії у Другій світовій війні. У вузькій протоці Солент, звідки гонка стартувала дев'ять

місяців тому, «Гетьман» розійшовся з декількома бойовими кораблями НАТО, які прибули

для участі в святкуваннях. На рейді в Ла-Манші вгадувався силует якогось авіаносця.

Військові моряки вітали «Сагайдачного» серією довгих гудків. Кілька катерів з

телеоператорами супроводжували яхту до самого фінішу.

Постріл гармати зазначив кінець кругосвітньої одіссеї «Гетьмана Сагайдачного»: 135 діб 23

години 17 хвилин і 52 секунди чистого гоночного часу знадобилося українській команді, щоб

обійти навколо планети.

Команда «Гетьмана Сагайдачного» на три з половиною доби поліпшила досягнення яхти

«Фазісі», хоча цього разу гонщики подолали дистанцію на тисячу миль довшу. За сумою всіх

шести етапів українці посіли сьоме місце, що цілком відповідало рівню їх фінансування та

підготовки.

Після фінішу директор гонки під звуки Державного гімну України вручив кожному з екіпажу

«Сагайдачного» пам'ятні медалі, привітав з успішним завершенням перегонів і висловив

надію побачити українську команду та яхту на старті чергового «Уітбреда» у вересні 1997

року.

Участь національної команди в гонці «Уітбред» дала країні дуже багато. Так було і в нашому

випадку. Світові інформаційні агентства в той час розповсюджували про Україну тільки

негативну інформацію: про глибоку економічну та енергетичну кризу, про новий

потенційний Чорнобиль, про катастрофічно зростаючу злочинність та про багато інших

невеселих аспектів українського життя. Але завдяки нашій участі в гонці «Уітбред» стали

з'являтися повідомлення зовсім іншого характеру: про промисловий потенціал країни і,

особливо, про її розвинену авіаційну промисловість, про прагнення до співпраці зі світовими

економічними структурами.

Урочисте нагородження переможців змагань відбулося в старовинній будівлі пивоварні

«Уітбред», розташованій в історичному центрі Лондона. У залі з високої стелі з звисали

величезні полотнища прапорів усіх країн, команди яких брали участь в гонці:

американський, британський, французький, японський, італійський, український. На

церемонії нагородження були присутні особи з Королівської родини Великої Британії, а

принц Ендрю особисто вручав медалі. У цю ніч навколосвітня вітрильна гонка «Уітбред

1993/94» була офіційно оголошена завершеною.

Окремо слід подякувати Віктору Жердицькому, засновнику та голові правління Градобанку,

завдяки початковому фінансовому імпульсу якого проект «Гетьман Сагайдачний» втілено у

життя.

Градобанк зміг багаторазово повернути свої вкладені гроші. Завдяки рекламі та іміджу, який

йому створив проект, саме Градобанк, по-перше, був обраний державним банком ФРН

Бундесбанком в якості контрагента за розподілом компенсацій в'язням концтаборів, а по-

друге, став лідером в Україні за вкладами населення.

Щирі слова подяки команді, тим хлопцям, які незважаючи на різноманітні перепони,

проблеми, а часто і просто смертельний ризик, не зламалися, не злякалися й гідно пройшли

весь шлях від ідеї, в яку вони повірили, до фінішу в Саутгемптоні: Володимиру Мусатову,

Вані Костюченку, Славі Сисенку, Володимиру Кулініченку.

В Україні є чудовий звичай - називається він толока. Це коли громада, сусіди, рідня та й

просто знайомі збираються і роблять одну спільну справу - будують, наприклад, будинок для

молодят або облаштовують колодязь. Проект «Гетьман Сагайдачний» і був такою толокою,

але в масштабі всієї України. Він об'єднав зусилля і президента, і прем'єра, і банкіра, а також

конструкторів, авіабудівників, яхтсменів і просто ентузіастів. Низький уклін і подяка всім,

хто допомагав і брав участь в реалізації цього проекту - їх імена назавжди залишилися в

історії України.

Така мережева, горизонтальна взаємодія абсолютно необхідна нам для будівництва

громадянського суспільства. З таких толок, які вирішують спільними зусиллями важливі для

себе і суспільства завдання, і формується, в результаті, нація.

Команда «Гетьмана Сагайдачного» успішно пройшла перегони і зайняла місце, що цілком

відповідає рівню фінансування - неможливо виграти у кращих яхтсменів планети, маючи в

своєму розпорядженні лише десяту частину їх бюджету. Але команду англійців,

організаторів гонки, наші хлопці все ж таки обійшли, а перемогти Великобританію на морі,

погодьтеся, дорогого коштує.

Проте, завдання проекту «Гетьман Сагайдачний» були виконані не до кінця. Проект участі в

кругосвітній гонці спочатку замислювався як демонстрація світу можливостей України: і

авіапромисловості, і конверсійних підприємств ВПК, й інвестиційний потенціал. Україна

лише по закінченні 25 років стала на шлях інтеграції до Європейського Союзу і відкрилася

для інвестицій, одночасно просуваючи на світові ринки свої товари і торгові марки. Закриття

російських ринків внаслідок відомих подій змушує переглянути свої погляди на світ і місце

України в ньому.

Прийшов час для вирішення цих глобальних завдань. Потрібно організувати нову толоку за

участю української команди і яхти в Volvo Ocean Race - колишня гонка «Уітбред», права на

які концерн Volvo придбав в 1998 році і, тим самим, зробив кругосвітні перегони своїм

основним інструментом глобального маркетингу.

Минулого разу, як влучно підмітили журналісти «Файненшл таймс», команда «Гетьмана

Сагайдачного» окреслила на карті світу кордони України, а тепер, у новому проекті, повинні

бути представлені можливості бізнесу в Україні. Цей проект дозволить українським діловим

людям та політикам налагодити особисті неформальні зв'язки зі світовою елітою.

Західні впливові бізнесмени та політики з незмінним інтересом стежать за кругосвітніми

гонками - адже це їх спорт - вони самі є власниками яхт. Їм добре відомий азарт яхтових

перегонів. Участь України в гонці дозволить представити інвестиційні проекти, а також

організувати в українському павільйоні на стоянках переговори із зацікавленими сторонами.

До того ж, на вітрилах і корпусі яхти будуть розміщені логотипи і слогани українських

брендів, яким необхідне просування на світових ринках. Аудиторія гонки - півтора мільярда

осіб і цей потенціал важко переоцінити.

Автори цього фільму твердо переконані - спільними зусиллями ми зможемо досягти успіху

як спортивного, так і комерційного, і політичного.

Всього лише один, але яскравий приклад, як західний бізнес використовує Volvo Ocean Race

для глобального просування своїх інтересів.

Перед випуском в широкий світовий прокат серії художніх фільмів "Пірати Карибського

моря" задля світового анонса та розпалювання цікавості публіки кіностудією Уолта Діснея

було обрано особливий інструментарій сучасного піару - участь однойменної яхти в Volvo

Ocean Race. Див. Http://www.youtube.com/watch?v=Y1gcvHBd7oc

Чи потрібно брати цей приклад в розкручуванні українських торгових марок? Питання

риторичне. Що може запропонувати світові український бізнес?

Відповідь проста, як двері: якісні наїдки та напої. Україна, маючи колосальний потенціал у

виробництві зерна, цілком може експортувати продукт його переробки, який на Землі

регулярно вживають 2 млрд чоловік. Тобто алкоголь.

Немає жодних сумнівів, що набагато вигідніше експортувати другу похідну від землі -

горілку, ніж першу - зерно. Перспективний сегмент глобального ринку, на частку якого

Україна реально може розраховувати - це високоякісна зернова горілка.

Під час навколосвітніх перегонів ці люди, прокидаючись вранці і включаючи свої гаджети,

насамперед дивляться позиції яхт і як вони змінилися за час їх сну. Не кажучи вже про те, що

протягом дня ці позиції постійно відстежуються в міру того, як оновлюється інформація -

через кожні 3 години. Ось ці люди і є наші потенційні клієнти.

Варто поборотися за цей ринок? Питання знову риторичне.

Але є ще один бурхливо зростаючий за останні роки сегмент ринку продовольчих товарів -

органічні продукти. Дійсно, світовий ринок органічних продуктів виглядає дуже привабливо

- його обсяг зріс в п'ять разів з 1999 року.

У 2013 році світові продажі органічних продуктів досягли $72 млрд. У США найбільший

апетит на органічні продукти харчування з об'ємом роздрібних продажів в розмірі $26.7

млрд. Німеччина на другому місці з $8.3 млрд, а Франція замикає трійку з $4.8 млрд. Обсяг

ринку органічних продуктів в ЄС в цілому в 2013 році наблизився до США і становив $24.6

млрд.

То ж будемо боротися тільки за ринок якісних напоїв або й про органічні закуски подбаємо?

Питання знову риторичне.

Складність та швидкі зміни - це основні характеристики сьогоденної ринкової обстановки,

рухомої глобалізацією, поширенням технологій і демографічними зрушеннями. Глобалізація

впливає майже на кожен аспект людської діяльності. Люди, продукти та інформація

поширюються через кордони з безпрецедентною швидкістю та обсягом, діючи в якості

каталізаторів економічного розвитку, а також підвищуючи конкуренцію.

Центральне місце в глобалізації займає поширення нових технологій, які дозволяють

створити глобальний інформаційний осередок і відповідне розширення прав та можливостей

людей, які можуть побачити більше, більше створювати і організувати бізнес швидше, ніж

будь-коли раніше.

Окремі особи і групи людей сьогодні мають доступ до такого обсягу інформації і способів

комунікації, до яких часто не мали цілі уряди в недалекому минулому. Як результат, вони

можуть швидко самоорганізуватися і діяти швидко, щоб зайняти на глобальному ринку свою

нішу.