new cacds book

Збірник статей підготовлено групою експертів у галузі національної безпеки.

Підготовка даного збірника матеріалів і його публікація здійснені за сприяння та спонсорської допомоги ПАТ

АКБ «Аркада» в межах роботи створеної у квітні 2014 р. Експертної ради в галузі національної безпеки

ЯК ПРОТИСТОЯТИ АГРЕСІЇ ВОЛОДИМИРА ПУТІНА

(експертні оцінки та рекомендації для

силових структур України)

Силове втручання у внутрішні справи України з боку Російської Федерації та по-дальше за цим вторгнення регулярної армії РФ збентежило український народ. Але й змусило зробити ревізію свого ставлення до оборонного потенціалу, здатності захис-титися від зовнішнього агресора. Неоголошена війна Володимира Путіна проти Укра-їнської держави згуртувала і об’єднала переважну більшість українців, стимулювало чи не кожного намагатися внести свій вклад в забезпечення безпеки країни, що стікала кров’ю.

Звичайно, ми переважно самі винні в тому, що допустили таке кричуще відста-вання власної армії від основних армій континенту. Двадцять три роки Збройні сили України перебували за дужками пріоритетів державного будівництва, за межами уваги військово-політичного керівництва держави. Цілком природно, що всередині ЗСУ роз-вивалася корупція та інші негативні явища. Найкращі кадри, що не бачили перспектив самореалізації, знімали погони, щоб шукати своє місце на іншому терені. Зрештою, де-градація в тій чи іншій мірі охопила національну армію та інші військові формування, що зробило Україну легкою здобиччю для зовнішніх ворогів. Історія тисячу разів по-вторюється.

У той же час, неприхована агресія Кремля обурила український народ, кращі пред-ставники якого підняли хвилю непохитного патріотизму. Україна отримала шанс від-родження в якості незалежного гравця на континентальній арені мінливої Європи. Армія, що спішно сформувалася, почала в процесі вчитися воювати, демонструючи неабиякий бойовий дух.

В таких умовах армія гостро потребує всебічного забезпечення, в тому числі опе-ративну обробку інформації та аналітичне супроводження процесу формування онов-леної структури оборони. Менеджмент банку «Аркада» з самого початку зовнішньої агресії дотримувався позиції підтримки і стимулювання патріотичного руху, всілякого сприяння зростанню оборонного потенціалу держави, розвитку здатності протидії зо-внішнім силам, зацікавленим в руйнуванні державності України. Тому банк «Аркада» негайно підтримав ініціативу формування недержавного експертного співтовариства,

ГАРАНТОВАНА БЕЗПЕКА НЕ МОЖЕ БУТИ ДЕШЕВОЮ

Костянтин Паливода

Вступні слова

здатного генерувати актуальні для сфери безпеки ідеї. В результаті у квітні 2014 року було створено Експертну раду в галузі національної безпеки, яка здійснила низку ви-ступів, сформувала декілька спільних заяв, зайнялася актуальним завданням оператив-ного збору інформації та рекомендацій фахівців для подальшого розвитку оборонного потенціалу держави. Саме вирішенню цих задач присвячена дана публікація – у збірці зібрані кращі аналітичні матеріали неурядових фахівців в галузі національної безпеки. Здійснюючи моніторинг і оперативний аналіз поточних подій в контексті застосування військових структур в даній війні і формування резервів на випадок подальшої еска-лації конфлікту, наша експертна група з розумінням відноситься до реальних еконо-мічних можливостей держави. Тому, в першу чергу розглядалися заходи та кроки, які не потребують незрівнянно великих для нинішнього стану держави капіталовкладень. Але все ж, вважаємо за необхідне підкреслити: гарантована безпека не може бути де-шевою, а нинішній момент вимагає використання всіх можливих ресурсів держави для забезпечення його виживання та розвитку в подальшому. Події 2014 року показали, що тільки могутній оборонний потенціал здатний забезпечити стабільний розвиток держави, спокій та злагоду в суспільстві.

В межах роботи Експертної ради в галузі національної безпеки з квітня ц.р. вида-ється бюлетень «Виклики та Ризики», ідея якого також була підтримана банком в якос-ті «друкованого органу» зібраної групи аналітиків. Співпраця колективу експертів в процесі вдосконалення бюлетеня і дозволила зібрати гідні уваги розробки, спрямовані на захист території держави від окупації більш сильним противником. Серед найбільш важливих завдань, які покликана вирішувати дана добірка аналітичних матеріалів, варто відзначити три: оцінку реального потенціалу агресора (РФ); власні альтернатив-ні можливості посилення оборонного потенціалу; а також перелік рекомендацій для органів влади, спрямовані на посилення сектору безпеки.

Сподіваємося, що дана робота стане важливим стимулом для нинішнього військо-во-політичного керівництва в галузі розвитку структур безпеки і сил оборони Україн-ської держави.

ВОЄННИЙ КУЛАК ЯК ЄДИНИЙ АРГУМЕНТ

Валентин Бадрак

Розпочавши наступ на Україну захопленням Криму у лютому - березні 2014 року, російський президент Володимир Путін підійшов до критичної точки воєнного проти-стояння з Україною вже на початку липня 2014 року. Втеча колишнього президента Ві-ктора Януковича з України, не виправдані ставки на розвідників-диверсантів на сході України та представників так званої місцевої еліти Донбасу, ослаблення проросійсько-го блоку у Верховній Раді, відчутні позитивні зміни в українському секторі безпеки й перспектива тотального оновлення парламенту — це ті ланки подій, унаслідок яких Україна почала реально вислизати з-під впливу Москви.

Тому Росія під керівництвом свого президента йшла шляхом поступового наро-щування масштабів провокацій. Розхитування суспільства за допомогою сепаратис-тів українського походження та озброєних диверсантів та найманців безпосередньо з РФ швидко змінилося використанням артилерійських бомбардувань «Градами». Далі з’явилися криваві авіаційні бомбардування в Луганської області та використання бо-йової авіації і засобів ППО для боротьби з літаками Повітряних сил ЗСУ. Пізніше - безпрецедентне знищення пасажирського літака з майже трьома сотнями пасажирів. Нарешті, наслідком тривалого мовчання світової спільноти стало пряме вторгнення військ регулярної російської армії наприкінці серпня 2014 року. Якоюсь мірою цю стратегію Путіна можна назвати наполегливим змушенням України до великої, офі-ційно оголошеної війни. Або до переговорів з терористами, створення з Донбасу зони із невизначеними правилами, формування на цій території російського протекторату. Фактично так і відбулося.

Але й нині хитке перемир’я може бути легко порушене новою ескалацією конфлік-ту – як після виборів до Верховної Ради, так і пізніше. Кремль намагатиметься несило-вим шляхом вирішити свої задачі – впровадити якомога більше людей, які будуть пра-цювати на Кремль, в український парламент. У будь-якому випадку Володимир Путін здійснюватиме тиск на Україну до тих пір, поки не відчує здатність до потужного опору.

Якщо Україна демонструватиме хоч трохи послаблення у військовому сенсі, це одразу надасть можливість Путіну рухатись далі. Російську сторону не влаштує розмежуваль-на лінія, яка закріплена за Мінськими домовленостями на початку вересня 2014 року. І ми не можемо наївно думали, що Путін відступиться від ідеї знищення України дуже просто. Навіть за умов відведення важкої техніки на військ не варто вірити хазяїну Кремля.

В той же час посилена українська обороноздатність може застерегти російську владу від відкритого вторгнення. Якщо українські сили оборони будуть реально дуже ретельно підготовані, якщо влада рішуче буде підтримувати патріотизм та високий мо-рально-бойовий дух, загроза масштабної війни зменшиться.

Але оскільки й досі не виключена можливість ударів на півдні України (зокрема з територій Придністров’я й Криму), проведення десантної операції та масштабних бом-бардувань українських авіабаз, слід використати усі наявні можливості для боротьби. Військовий аргумент Росії значний. Поблизу українських кордонів Росія підготувала значні сили бомбардувальників, зокрема далекої авіації (бомбардувальник Ту-22М3 з крилатою ракетою Х-22 дальністю пуску до 500 км здатен працювати на значному від-даленні й досягти точності декількох метрів). Проти України діє й чинник втрати в Криму близько 25% сил і засобів ППО і 17% ВПС.

То ж фахівці відзначають необхідність оперативної організації оборони. За умов активності у підготовці протидії агресору таких дій може виявитися достатньо для втрати російською стороною військово-політичної переваги. Як саме діяти, що роби-ти для посилення сектору безпеки, для оснащення сил оборони України, розповідають експерти, матеріали яких можна прочитати у цій збірці.

Гадаємо, намагання аналітиків зробити свій внесок у розбудову оборонного потен-ціалу не залишаться поза увагою військово-політичного керівництва держави та керів-ників силових відомств і командирів військових формувань.

а юго-восточных гра-ницах Украины, а также на территории Донбасса идентифицированы подраз-деления из перечисленных

ниже частей и соединений, представленные в виде батальонных и ротных тактичес-ких групп (БТГ и РТГ). Это подразде-ления смешанного состава, усиленные артиллерией, средствами ПТО и ПВО, боевого и тылового обеспечения из со-става сухопутных и воздушно-десантных войск, морской пехоты ВМФ и подразде-лений ГРУ РФ.

Российскую группировку сил вторжения, развернутую на юго-вос-точной границе Украины, в основном представляют подразделения Южно-го и Центрального военного округа (ЮВО и ЦВО), хотя есть формирова-ния и из Западного военного округа (ЗВО).

Сухопутные войска и артиллерия:Отмечается наличие Сухопутных

войск из состава ЮВО, ЦВО и ЗВО, часть которых находятся в полевых ла-герях, развернутых в непосредственной близости от границы. Некоторые по-

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ХТО ПРИЙШОВ З ВІЙНОЮ (АГРЕСОР У

ДЕТАЛЯХ ТА ЦИФРАХ)

Військовий аргумент Росії значний. Вже станом на другу половину липня 2014 року біля кордонів були мобілізовані чисельні російські резерви. Та стало зро-зуміло, що Кремль наважився на війну з використанням «важких» озброєнь та повітряних ударів. У той же час, багато фахівців з питань безпеки (як іноземні, так і українські) впевнені, що не такий страшний московський звір, як його малює Кремль. У малюнках виявляється надто багато фарсу, що нагадує про заяву колишнього міністра оборони РФ Павла Грачова захопити Грозний «за дві години». Фахівці ж відзначають необхідність оперативної організації обо-рони та ретельного вивчення потенціалу противника. Тому саме аналізу по-тенціалу російської воєнної машини присвячено перший розділ експертного дослідження.

Российские наземные силы вторжения в Украину (состоянием на конец сентября 2014 г.)

Юрий Бараш

Н

7Експертні оцінки та рекомендації для силових структур України

дразделения были идентифицированы непосредственно на территории Украины.

БТГ (РТГ) и артдивизионы от ЮВО из состава:

• 18-й мотострелковой бригады (ста-ница Калиновская, Чечня) – предпо-ложительно 2 БТГ, одна из них т.н. «кавказская»;

• 17-й мотострелковой бригады (г. Шали, Чечня);

• 136-й мотострелковой бригады (с.Ботлих, Дагестан);

• 205-й мотострелковой бригады, (г.Буденовск, Ставропольский край);

• 19-й мотострелковой бригады, (г.Владикавказ, Северная Осетия / станица Троицкая, Ингушетия) пред-положительно 2 БТГ, одна из которых в Крыму в районе Армянска);

• 7-й военной базы (оккупированная Абхазия, Грузия);

• 4-й военной базы (оккупированный регион Самачабло, т.н. Южная Осе-тия, Грузия) – РТР укомплектована из состава разведбатальона и роты снайперов указанной военной базы;

• 33-й горной мотострелковой бригады (г.Майкоп, Адыгея);

• 8-й горной мотострелковой бригады (с.Борзой, Чечня);

• смешанные гаубичные и реактивные дивизионы 291-й артиллерийской бригады, (станица Троицкая, Ингу-шетия) – развернуты сейчас в Крыму, а также возле восточной границы Украины, откуда и ведут обстрелы украинской территории;

• дивизионы РСЗО «Ураган» 943-го реактивного артполка (Адыгея, с.Краснооктябрское).

• Кроме того, от ЮВО в процесс управ-ления и обеспечения группировки вторжения включены подразделения следующих соединений:

• 175-й бригады управления округа (Ростовская область, Аксай);

• 176-й бригады связи округа (Ростов-ская область, Новочеркасск);

• 34-й бригады управления 58-й армии (Северная Осетия, Владикавказ);

• 78-й бригады материально-техничес-кого обеспечения 58-й армии (Став-ропольский край, Буденновск / Вол-гоград);

• 66-й бригады управления 49-й армии (Ставрополь);

• 99-й бригады материально-техни-ческого обеспечения 49-й армии (Адыгея, Майкоп).

• Также, предположительно, что в со-ставе группировки присутствуют БТГ/РТГ из состава:

• 20-й мотострелковой бригады (Волго-град);

• 34-й горной мотострелковой бригады (Карачаево-Черкесия, Зеленчукская).БТГ (РТГ) и артдивизионы от ЗВО

из состава:• 9-й мотострелковой бригады (Ниж-

ний Новгород);• 6-й танковой бригады (Мулино);• Дивизионы 275-й самоходного артил-

лерийского полка 4-й танковой диви-зии (Наро-Фаминск).

• дивизион РСЗО «Ураган» из состава 288-й артиллерийской бригады (Ниж-ний Новгород, Мулино).БТГ (РТГ) от ЦВО из состава:

• 32-й мотострелковой бригады (Шило-во, Новосибирск);

• 74-й мотострелковой бригады (Юрга, Новосибирск);

• 23-й мотострелковой бригады (Сама-ра);

• 21-й мотострелковой бригады (Тоц-кое);

• 15-й мотострелковой бригады «ми-ротворческих сил» (Самара);

• 7-й танковой бригада (Чебаркуль).

8 Як протистояти агресії Володимира Путіна

БТГ (РТГ) от ВМФ из состава:• 810-й бригады морской пехоты Чер-

номорского Флота (оккупированный Крым, Севастополь / Ростовская об-ласть, Темрюк);

• 61-й бригады морской пехоты Север-ного флота (Кольский полуостров, пос. Спутник);

• 200-й бригады особого назначения Северного флота (пос. Печенга, Мур-манская область).БТГ (РТГ) от ВДВ из состава:

• 76-й дивизии — 234 полк (Псков);• 98-й дивизии — 331-й полк (Ивано-

во / Кострома);• 7-й дивизии — 247-й полк (Новорос-

сийск / Ставрополь);• 106-й дивизии — 137-й полк (Тула);• 56-й десантно-штурмовой бригады

(Волгоград);• 31-й десантно-штурмовой бригады

«миротворческих сил» (Ульяновск);• 45-го отдельного полка спецназначе-

ния (Кубинка).От ГРУ ГШ ВС РФ — ДРГ (диверсион-

но-разведывательные отряды / группы) и подразделения радиотехнической раз-ведки из состава:

• ДРГ от 10-й бригады спецназначения (Краснодарский край, Молькино);

• ДРГ от 22-й бригады спецназначения (Ростовская область, Аксай);

• ДРГ от 346-й бригады спецназначения (Кабардино-Балкария, Прохладный);

• радиотехническое подразделе-ние и эскадрилья беспилотных летательных аппаратов от 100-й экспериментальной разведывательной бригады (Северная Осетия, Моздок).

• подразделения 154-й радиотехни-ческой бригады особого назначения (Ставропольский край, Изобильнен-ский район, с. Московское);

• ДРГ 2-й бригады спецназначения (Псков);

• ДРГ 16-й бригады спецназначения (Тамбов);

• ДРГ от 3-й бригады спецназначения (Ульяновск);

• ДРГ от 24-й бригады спецназначения (Бердск).Также, предположительно, в со-

став частей ГРУ, нацеленных на Укра-ину, входят подразделения 25-го полка спецназначения из Ставрополя и частей радиоэлектронной/радиотехнической разведки, переброшенных из других военных округов.

От ФСБ спецгруппы из состава вой-сковой части 35690, Центра специального назначения, объект «Спутник» (Москов-ская область, Балашиха).

По примерным подсчетам, с учетом подразделений обеспечения, численность российской группировки на восточ-ной границе Украины составляет около 20 тысяч личного состава. Также крупные группировки российских войск сил вторжения развернуты на юге Украины, в оккупированном Крыму и на северо-восточной границе Украины.

Часть этих формирований уже поне-сла значительные потери, в т.ч. 18-я мото-стрелковая бригада (в результате её БТГ были переформированы в РТГ), а также БТГ 234-го полка 76-й дивизии ВДВ и 31-й десантно-штурмовой бригады.

Кроме того, потери имели БТГ и РТГ 17-й, 19-й, 136-й, 9-й, 15-й, 21-й и 23-й мотострелковых бригад, 8-й и 33-й горных мотострелковых бригад, 6-й танковой бригады, 7-й военной базы, дивизионы 275-й самоходного артиллерийского полка 4-й танковой дивизии, БТГ и РТГ 200-й бригады особого назначения Северного флота, 137-го, 247-го и 331-го полков 106-й, 7-й и 98-й дивизий ВДВ, 45-го отдель-ного полка спецназначения ВДВ и 16-й бригады спецназначения ГРУ, а также


спецгруппы Центра специального на-значения ФСБ.

То есть из 45-48 соединений и час-тей 25 уже понесли потери, в т.ч. 3 – значительные. А ведь война ещё формаль-но не начиналась.

Российские планы иметь в СВ и даже в ВДВ полностью боеготовые соедине-ния оказались невыполнимыми (в осно-вном, из-за призывной системы). Были использованы лишь сборные БТГ из этих соединений.

Из 10 боевых бригад ЮВО было задействованы БТГ 7-9 бригад, а из 8 боевых бригад ЮВО – БТГ 6 бригад. Кроме того, были использованы БТГ всех 4-х воздушно-десантных дивизий и 2-х десантно-штурмовых бригад, 2-х бригад морской пехоты.

Нехватка боеготовых сил вынудила российское командование перебросить на восточную границу Украины БТГ 7-й танковой бригады с Урала, 32-й и 74-й мотострелковых бригад из Си-бири, 61-й и 200-й бригад с Северного флота. При этом были задействованы почти все боеготовые силы ЮВО и ЦВО, и их часть из ЗВО. Тем не менее, общее количество российских сил на юго-восточной границе с Украиной (20 тыс. чел.) недостаточно для насту-пления с решительными целями. Од-нако если учесть российские силы в Крыму и на северо-восточной границе Украины, а также многократное пре-восходство России в ВВС, то ситуация продолжает оставаться опасной.

Силы быстрого реагирования России или «суперсолдаты» Кремля

Юрий Бараш

БР представляют собой груп-пировку уровня оперативно-стратегического командова-ния, в боевой состав которой вошли ещё три компоненты

(морская пехота, отдельные соединения сухопутных войск и силы специальных опе-раций). Считаю необходимым заполнить этот пробел и рассказать об указанных компонентах Сил быстрого реагирования силовых структур России.

1-го октября 2013 г агентство «Интерфакс-АВН» сообщило: «Министер-ство обороны России намерено в сжатые сроки сформировать Силы быстрого ре-агирования, в состав которых войдут со-единения и части Воздушно-десантных войск, морской пехоты и специального на-значения. Создание СБР рассматривается в качестве одной из безотлагательных мер по укреплению ВС России и направлено на обеспечение возможности оперативного

C


противодействия потенциальным угрозам с любого стратегического направления. Си-лам быстрого реагирования планируется придать штурмовую и армейскую авиацию. Поддержку СБР с воздуха будут оказывать около 200-300 самолетов и вертолетов, которые организационно войдут в опера-тивно-тактическую группировку ВВС».

Командующий ВДВ генерал-пол-ковник Шаманов утверждал, что у Минобороны РФ нет ясности о том, будет ли штаб СБР наделен функциями опера-тивно-стратегического командования. Но фактически, помимо четырех статических оперативно-стратегических командова-ний появится пятое, мобильное командо-вание СБР, которое позволит комплексно реагировать на угрозы и вызовы как внут-ри страны, так и за ее пределами.

Генерал Шаманов сообщил, что в рамках СБР РФ «под единым коман-дованием и руководством Генштаба должны быть объединены ВДВ, Силы специальных операций, оперативно подчинены бригады спецназа, соеди-нения и части морской пехоты на при-морских направлениях». «На основе ВДВ сформируют штаб СБР, которому опе-ративно будут подчинены соединения морской пехоты, мотострелковая мирот-ворческая и две горные мотострелковые бригады, дислоцированные на Северном Кавказе».

При этом происходит усиление всех составляющих СБР. В наибольшей сте-пени это касается ВДВ. Например, в под-чинение штаба ВДВ из СВ переданы три десантно-штурмовые бригады (ДШбр), дислоцированные в Восточном и Южном ВО. А в Западном ВО (в Воронеже) будет в 2016 г. сформирована еще одна ДШбр. Полк спецназа ВДВ в Кубинке будет пере-формирован в бригаду, как и полк связи ВДВ, в Медвежьих Озерах (он станет бри-гадой управления).

К 2018 г. все дивизии ВДВ с двухпол-кового состава перейдут на трехполковой. В каждой дивизии уже развернут зенитно-ракетный полк. Одновременно во всех ди-визиях ВДВ, а также в 31-й отдельной мирот-ворческой ДШбр (Ульяновск) разведроты преобразуются в разведывательные батальоны. Ульяновская ДШбр уже полнос-тью состоит из контрактников. В каждой дивизии ВДВ также имеется батальон «ми-ротворцев», укомплектованный контрак-тниками. В итоге, в 2019 г. численность ВДВ намечено увеличить вдвое (с 35 тыс. чел. до 72 тыс. чел.).

Кроме того, намечено полностью об-новить парк ББМ, в частности, до 2025 года ВДВ должны получить более 1,5 тыс. новых БМД-4М и свыше 2,5 тыс. БТР-МДМ «Ракушка», а также обеспечиваю-щих машин на его базе.

Начальник Генштаба генерал армии Герасимов заявил, что к концу 2013 года было переведено на контрактный спо-соб комплектования 27 батальонов диви-зий и бригад ВДВ, а также полк спецназа ВДВ, 14 отрядов спецназа ГРУ ГШ и семь батальонов морской пехоты, которые войдут в состав СБР. По планам Генш-таба оставшиеся 23 отряда спецназа и 17 батальонов морской пехоты станут профессиональными в 2014 году.

Кроме ВДВ, морской пехоты и не-скольких лёгких мотострелковых бригад СВ в боевой состав СБР войдёт новей-шее вооруженное формирование – Силы специальных операций (ССО). Эта струк-тура создается для решения специальных задач в случае войны или в мирное время. Его штабу, в случае необходимости, бу-дут передаваться в оперативное управ-ление спецподразделения всех силовых служб. Помимо спецподразделений Минобороны, ССО будут включать спец-наз ФСБ, МВД, а также подразделения спецназа ФСО, ФСИН и ФСКН.


То есть в СБР под единым оперативным командованием предпо-лагается включить 4 основные боевые компоненты: ВДВ, морскую пехоту, со-единения сухопутных войск (СВ) и силы специальных операций. В том числе:

• ВДВ (35 тыс. чел): 2 воздушно-десантные и 2 десантно-штурмовые дивизии, 4 десантно-штурмовые бригады, разведывательный полк спецназа и полк связи;

• Морская пехота (13 тыс. чел): 3 бригады (брМП), 2 отдельных пол-ка (пМП) и 4 отдельных батальона (бМП);

• Соединения СВ (6,3 тыс. чел): 3 мотострелковые бригады (МСбр, ми-ротворческая и 2 горные),

• ССО, создаваемые сейчас и включа-ющие формирования спецназа (СН) в составе:

• вооружённых сил (ГРУ Генш-таба – 7 бригад СН и полк СН, 4 морских разведывательных пункта; также в береговых вой-сках ВМФ – 7 отрядов борьбы с подводными диверсионными си-лами и средствами (всего в ВС 10 тыс. чел СН));

• министерства внутренних дел (внутренние войска (ВВ) – Центр СН и 16 отрядов СН (17 тыс. чел), полицейский спецназ – 121 отряд ОМОН (20 тыс. чел) и 87 отрядов СОБР (5,2 тыс. чел));

• федеральных служб безопаснос-ти, внешней разведки, охраны, исполнения наказаний и контро-ля за оборотом наркотиков (ФСБ, ФСВР, ФСО, ФСИН и ФСКН).

Кроме того, в состав СБР могут опе-ративно включаться формирования транспортной и боевой авиации ВВС, десантные и боевые корабли ВМФ, а так-же другие формирования.

Общая численность СБР должна превысить 106 тыс. чел (без формирова-ний спецназа федеральных служб), в т.ч. 64 тыс. из ВС. Основу СБР (33%) составят ВДВ, и на базе их управления формируется штаб этих сил. Предполагают, что коман-дующим СБР будет назначен генерал-пол-ковник Шаманов, пользующийся особым доверием президента Путина. Ниже при-ведено краткое описание элитных войск ВС (кроме ВДВ) и военизированных фор-мирований, которые планируется вклю-чить в создаваемые российские СБР.

Морская Пехота – род береговых войск ВМФ России, предназначенный, в первую очередь, для ведения боевых действий в составе морских десантов, а также для обороны военно-морских баз, важных участков побережья и береговых объектов. МП организационно входит в береговые войска ВМФ России, которые также включают береговые ракетно-ар-тиллерийские войска.

Морская пехота в десантных опера-циях может действовать самостоятельно с целью захвата пунктов базирования ВМС противника, портов, островов, отдельных участков побережья. В случаях, когда основу десанта составляют соединения СВ, морская пехота высаживается в передовых отрядах для захвата пунктов и участков на побережье и обеспечения высадки на них главных сил десанта.

Соединения и подразделения мор-ской пехоты высаживаются на берег с десантных кораблей и катеров, а также де-сантируются вертолётами корабельного и берегового базирования при огневой по-ддержке кораблей и авиации. В отдельных случаях морская пехота может преодоле-вать водные пространства своим ходам на плавающих машинах (БТР).

В нынешней необъявленной войне России против Украины морская пехо-та сыграла очень важную роль. Бази-


рующаяся в Севастополе 810-я бригада морской пехоты начала действовать пер-вой и обеспечила вторжение в Крым основных российских сил. Затем, при проведении спецоперации по захвату Крыма подразделения бригады морской пехоты, наряду с формированиями спец-наза, ВДВ, СВ, местных ополченцев и ка-заков, заняли аэродромы, блокировали гарнизоны ВС Украины (с последующим их захватом) и обеспечили беспрепят-ственное проведение референдума о при-соединении Крыма к России. В настоя-щее время морская пехота России – это элитные амфибийные механизированные и десантно-штурмовые войска, действую-щие с морского направления. Формиро-вания морской пехоты имеются в составе каждого из 4-х флотов ВМФ и Каспийской флотилии. Они включают 155-ю, 336-ю и 810-ю брМП, 3-й и 61-й пМП, 59-й, 382-й, 414-й и 727-й бМП.

Черноморский флот имеет 810-ю брМП и 382-й бМП, Балтийский флот – 336-ю брМП, Тихоокеанский флот – 155-ю брМП, 3-й пМП и 59-й бМП, Северный флот – 61-й пМП и Каспийская флоти-лия – 414-й и 727-й бМП.

810-я брМП (Севастополь) включает штаб, 3 батальона (557-й морской пехоты, 542-й десантно-штурмовой и 538-й ма-териального обеспечения), 2 дивизиона (546-й самоходный артиллерийский и 547-й зенитный), противотанковую бата-рею, 5 рот (огнемётная, разведывательная, инженерно-десантная, связи и техничес-кого обеспечения), 3 взвода (управления начальника артиллерии, РХБЗ и комен-дантский).

Всего в бригаде 3185 чел, 80 БМП-2, 35 БТР-80, 9 ПУ 9П148 ПТРК «Конкурс», 24 МТ-ЛБ, 4 КШМ Р-145БМ, 20 подвижных пунктов (2 разведывательных ПРП-4, 4 управления огнём 1В119, 14 управле-ния ПВО ПУ-12), 1 РХМ-4, 2 БРЭМ-2, 18

122- мм СГ 2С1 «Гвоздика» и 12 120-мм САО 2С9 «Нона-С», зенитные средства (ЗРК «Стрела-10», ЗСУ-23-4 «Шилка», ПЗРК «Игла»).

В рамках ГПВ-2020 морская пехота будет полностью переоснащена на новые виды вооружений, экипировки и средства связи. Например, недавно 336-я брМП получила модернизированные колёсные БМП БТР-82АМ. МО заказало разработ-ку специальной флотской гусеничной БМП (НИР «Платформа БММП»). Плани-руется, что они появятся в 2015-2016 го-дах. На втором этапе развития береговых войск намечено создание и принятие на вооружение высокомобильной амфи-бийной боевой машины для обеспече-ния действий морской пехоты в любых регионах и климатических условиях, в том числе в арктической зоне, создание роботизированных боевых платформ морской пехоты, вооруженных оружием на новых физических принципах [9, 10].

Морские десантно-высадочные сред-ства. Для перевозки и высадки форми-рований морской пехоты ВМФ России имеют в настоящее время 41 десантно-высадочное средство, в т.ч.:

• 19 больших десантных кораблей (БДК), в т.ч. 4 пр. 1171 (несут по 20 танков, или 45 БТР или 50 автомо-билей или 300 пехотинцев, или 1000 т груза); 12 пр. 775/II и 3 пр. 775/III (несут по 10 танков и 190 пехотинцев, или 24 БТР и 170 пехотинцев, или 225 пехотинцев, или 480 т груза).

• 2 малых десантных корабля на воз-душной подушке пр. 12322 (несут по 3 танка или 10 БТР и 140 пехотинцев, или 8 БМП, или 500 пехотинца, или 150 т груза).

• 20 десантных катеров, в т.ч. 1 пр. 21820 (несёт 2 танка, или 4 БМП/БТР, или 90 пехотинцев или 170 т груза); 9 пр. 11770 (несут по танку или 2 БМП/


БТР, или 92 пехотинца или 45 т груза); 10 пр. 1176 (несут по танку или 2 ГАЗ-66, или 20 пехотинцев или 50 т груза) [10].Всего эти десантные средства могут

перевезти морем в пределах прибрежной и ближней морской зон и высадить на бе-рег 257 танков или 582 БТР или 6700 пехо-тинцев или 12575 т груза. Или перевезти в пределах ближней и дальней морских зон 230 танков или 468 БТР или 4575 пехотин-цев или 11200 т груза.

Согласно ГПВ-2020 планируется по-стройка 1 БДК пр. 11711 и закупка во Франции двух десантно-вертолётных ко-раблей-доков (ДВКД) типа «Мистраль» (а возможно ещё двух). Последний может нести батальон морской пехоты (450 чел.) или 40 танков или 70 БМП. Десантные средства – 16 вертолётов (8 транспортных Ка-29 и 8 ударных Ка-52К), и 2 катамарана или 4 десантных катера.

Авиационные десантные средства. Для высадки десантно-штурмовых бата-льонов бригад и полков морской пехоты морская авиация имеет 3 эскадрильи, включающие св. 42 транспортных самолёта (32 Ан-12, 7 Ан-24/26, 2 Ан-140, 1 Ил-114 и Ту-134) и 5 эскадрилий, включающих 76 ударных и транспортных вертолётов (30 Ми-24, 16 Ми-8 и 30 Ка-29). Для ДВКД типа «Мистраль» планируется закупить 32 ударных вертолёта Ка-52К и 32 Ка-29М.

Соединения СВ включают три мобильных и оснащённых легкоброни-рованной бронетехникой МСбр (15-я ми-ротворческая, 33-я и 34-я горные).

15-я МСбр (Рощинский) включает штаб, 5 батальонов (3 мотострелковых, разведывательный и связи), 2 зенитных дивизиона (ракетный и ракетно-артилле-рийский), подразделения обеспечения.

Всего в бригаде 2100 чел, 152 БТР-70М, 33 БТР-80, 12 КШМ Р-145БМ и 1 РХМ-4, 27 82-мм миномётов (18 2Б14 «Поднос» и

9 2Б9 «Василёк»), 12 БМ ЗРК 9А33БМ2/3 «Оса-АКМ», 6 БМ ЗРК 9А34/35 «Стре-ла-10», 6 ЗПРК 2С6М «Тунгуска».

33-я и 34-я МСбр (Майкоп и Зе-ленчукская) включают (каждая) штаб, 4 батальона (3 мотострелковых и разведывательный), самоходный артди-визион, зенитную батарею и подразде-ления обеспечения. Всего в бригаде 2110 чел, 118-123 МТ-ЛБ, 23 МТ-ЛБМБ, 1 ПУ-12, 3 РХМ-4, 18 82-мм миномётов «По-днос», 18 СГ «Гвоздика», 8 ЗУ-23.

Силы специальных операций – но-вейшее вооруженное формирование России, которое создается для реше-ния специальных задач в случае войны, или (как заявлено) для ее предотвра-щения. Уже несколько месяцев россий-ские ССО «успешно предотвращают войну» в восточных областях Украины. Помимо специальных формирований Минобороны, ССО будут включать спец-наз МВД, а также спецподразделения ФСБ, ФСВР, ФСО, ФСИН и ФСКН.

В ГШ ВС с 6 марта 2013 г начало со-здаваться командование ССО, которому в случае необходимости будут переда-ваться в оперативное управление спецпо-дразделения всех войск и силовых служб. Участие в ССО потребует скорректиро-вать программу боевой подготовки спец-подразделений, чтобы унифицировать их возможности и повысить взаимодей-ствие. Спецназу ФСИН, например, потре-буются тренировки не только в подавле-нии бунтов в колониях и тюрьмах, но и в блокировании диверсионных групп. ССО будут способны проводить операции как за пределами страны – для этого будут использовать спецназ Минобороны «Се-неж», ВДВ, бригад спецназа ГРУ, а также спецназ ФСКН «Гром», – так и внутри – здесь будут использовать уже внутренние войска, подразделения ФСИН, спецназ ФСБ и другие службы.


Варианты таких действий – защита от нападений на граждан России в других странах, эвакуация посольств, важных чиновников, а также «специальные за-дания», под которыми подразумевают-ся точечные мини-операции по унич-тожению главарей боевиков, объектов инфраструктуры или вооружений и ли-деров других стран. Внутри страны ССО должны будут противодействовать дивер-сантам, блокировать десанты, защищать стратегические объекты инфраструктуры (электростанции, командные пункты, правительственные учреждения, узлы связи). Идея создать подобные силы вынашивалась в руководстве страны дав-но, однако реализовать ее стало возможно только после принятия Плана обороны, утвержденного президентом Путиным в январе 2013 года.

Командование ССО будет одной из структур Генштаба с постоянным штатным составом. Его формирова-ние завершилось в конце 2013 г. В ССО войдут:

Спецназ ГРУ Генштаба ВС – это особо подготовленные формирова-ния ВС России, предназначенные для выполнения разведывательно-диверсионных задач в тылу противника. Спецназ ГРУ предназначен для: проведе-ния диверсионных операций на террито-риях других стран или в тылу врага, ве-дения специальной разведки, проведения контрдиверсионных, контртеррористи-ческих и контрпартизанских операций, а также организации партизанского движе-ния в тылу противника.

Этот спецназ активно применялся в Чеченских войнах и Российско-Грузин-ской войне. Спецназ ГРУ был использо-ван в крымской спецоперации, и сейчас применяется для организации сепара-тистского движения, руководства подраз-делениями вооружённых сепаратистов,

террора и диверсий в восточных областях Украины.

Спецназ ГРУ организационно состо-ит из отдельных бригад, которые подчи-няются Направлению специальной раз-ведки 14-го Управления ГРУ Генштаба РФ, кроме того ГРУ через разведуправ-ления штабов флотов ВМФ подчиняются морские разведывательные пункты спец-наза ВМФ.

Спецназ ГРУ включает: Центр СН «Сенеж» (предназначен для уничтоже-ния высшего руководства вражеских группировок и главарей боевиков), 2-ю брСН (Псков, ЗВО), 3-ю Гв брСН (Тольят-ти, ЦВО), 10-ю брСН (Молькино, ЮВО), 14-ю брСН (Уссурийск, ВВО), 16-б брСН (Тамбов, ЗВО), 22-ю Гв брСН (Ковалёвка, ЮВО), 24-ю брСН (Улан-Удэ, ВВО), 25-й пСН (Ставрополь, ЮВО).

По организации брСН обычно вклю-чают управление, 4-6 отдельных отрядов СН (оСН – фактически батальонов, мо-жет быть 1 учебный), отряд спецсвязи и 2 роты (МТО и спецвооружения), а также другие подразделения.

Например, 3-я Гв. брСН включает управление, 6 оСН, школу младших спе-циалистов и 3 роты (спецвооружения, МТО и автомобильная).

22-я Гв. брСН включает управление, 4 оСН, 1 учебный оСН, отряд спецрадиос-вязи и 2 роты (матобеспечения и спецво-оружения). На её вооружении находятся бронеавтомобили «Тигр», БМП-2 и БТР-80. До 2005 г в бригаду входил дивизион гаубиц Д-30.

Отряды СН в период активных боевых действий могут иметь усиленную организацию, ББМ и другое тяжёлое воо-ружение. Например, 177-й оСН в Афган-скую войну включал управление, 6 рот (2 разведывательные, разведывательно-десантную, гранатомётную, инженерно-огнемётную и транспортную), 3 группы


(зенитную, охраны штаба и связи), а так-же ремонтный взвод. В отряде было 500 чел, 18 БМП-2, 2 БРМ-1К, 10 БМД-1, 16 БТР-70, 4 ЗСУ «Шилка», 18 автоматичес-ких гранатомётов АГС-17 и 18 ручных огнемётов РПО.

В настоящее время на вооружении спецназа ГРУ состоят автоматы (5,45-мм АКС-74 и АКС-74У, 7,62-мм АКМС с ПБС-1, 9-мм АС «Вал» и ВСК-94), пистолёты (7,62-мм ПСС «Вул», 9-мм ПММ, ПБ, АПБ, ПЯ «Грач»), пулемёты (5,45-мм РПК-74, 7,62-мм ПКМ и ПКП «Печенег», 12,7-мм НСВС «Утёс»), снайперские винтовки (7,62-мм СВДС, 9-мм ВСС «Винторез»), противотанковые гранатомёты (РПГ-7Д, РПГ-16 «Удар», РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень», РПГ-27 «Таволга», РПГ-29 «Вампир»), 30-мм гранатомёты АГС-17 и АГС- 30, 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25, огнемёты РПО-А «Шмель», РПО-Б «Рысь» и др.

Сейчас для Центра СН «Сенеж», на базе последних вариантов вертолёта Ми-8 (МТВ-5, МТКО и АМТШ), разрабатывается многоцелевой вертолёт, оборудованный радиолокационной сис-темой огибания рельефа местности при действиях на малых высотах и полета в сложных метеоусловиях, тепловизорами и приборами ночного видения, которые усиливают видимую часть светового спек-тра, а также системами высадки десанта по канатам. Кроме того, машина должна быть оснащена средствами огневой поддержки десанта: ПТРК, пулеметами, блоками НАР, бомбами и другим вооружением. Плани-руется, что новые машины смогут не толь-ко перевозить бойцов, но и поддерживать их огнем с воздуха, что многократно уве-личит возможности спецназовцев.

Морские разведывательные пункты ГРУ: 42-й МРп (о. Русский, ТОФ), 20-й МРп (Полярный, СФ), 431-й МРп (Туапсе, ЧФ), 561-й МРп (Балтийск, БФ).

Спецназ ВМФ – отряды борьбы с подводными диверсионными силами и средствами: 160-й оСН (Видяево, СФ), 269-й оСН (Гаджиево, СФ), 311-й оСН (Петропавловск-Камчатский, ТОФ), 159-й оСН (Павловск, ТОФ), 313-й оСН (Бал-тийск, БФ), 473-й оСН (Кронштадт, БФ), 102-й оСН (Севастополь, ЧФ).

Стрелковое вооружение МрП ГРУ и спецназа ВМФ включают, в т.ч., 5.66-мм автоматы подводные специальные АПС и 5,45-мм автоматы двухсредные специальные АДС, а также специальный подводный пистолет СПП-1/1М.

Спецназ ВДВ: 45-й Гв рпСН.Специальные подразделения МВД:Спецназ внутренних войск (ВВ)

МВД: 604-й ЦСН, 7-й оСН «Росич» (Ново-черкасск), 12-й оСН «Урал» (Нижний Та-гил), 15-й оСН «Вятич» (Армавир), 16-й оСН «Скиф» (Ростов-на-Дону), 17-й оСН «Эдельвейс» (Минеральные воды), 19-й оСН «Ермак» (Новосибирск), 21-й оСН «Тайфун» (Хабаровск), 23-й оСН «Мечел» (Челябинск), 25-й оСН «Меркурий» (Смо-ленск), 26-й оСН «Барс» (Казань), 27-й оСН «Кузбасс» (Кемерово), 28-й оСН «Ратник» (Архангельск), 29-й оСН «Булат» (Уфа), 33-й оСН «Пересвет» (Москва), 34-й оСН (Грозный), осН «Росомаха» (Красноярск-26).

На вооружении 604-го ЦСН стоят 7,62-мм автоматы АК-104, 9-мм пистолеты СР-1М, 9-мм пистолеты-пулеметы СР-2М, АЕК-919К, ПП-19-01 «Витязь-СН».

На вооружении оСН находятся 9-мм автоматы АС «Вал», 9-мм пистолеты ПЯ «Грач», пистолеты-пулеметы СР-2М с ПБС, снайперские винтовки ВСС «Вин-торез», СВ-98 и АСВК, 7,62-мм пулеметы ПКП «Печенег», гранатометы ГП-30, РГС-50 и ГМ-94. А, также, новые бронеавтомо-били «Медведь».

Полицейский спецназ МВД: Отряды мобильные особого назначе-

ния – ОМОН во всех областных центрах


РФ, а также при управлениях внутренних дел на транспорте. В 2012 г был 121 отряд ОМОН (20 тыс. бойцов) в т.ч. ОМОН «Беркут» Крымского ФО.

Специальные отряды быстрого реа-гирования – СОБР. Существуют 87 отря-дов (5200 чел).

На вооружении ОМОНов и СО-БРов состоят 5,45-мм автоматы АК-74 и АКС-74У, 9-мм пистолёты-пулемёты 9А-91 и ПП-19 «Бизон», 5,45-мм пулемёты, 7,62-мм снайперские винтовки СВД и 9-мм ВСС «Винторез», гранатомёты и др. Транспортные средства включа-ют переоборудованные микроавтобусы, автобусы, грузовые автомобили, а также БТР-70/80.

Спецподразделения Специальных служб:

Спецназ ФСБ: Управление «А» (бывшая группа «Альфа») ЦСН ФСБ, Управления «В» (бывшая группа «Вымпел») ЦСН ФСБ, роСН «Касат-ка», (Мурманск), роСН «ГРАД» (Санкт-Петербург), осом УФСБ по республике Дагестан.

На вооружении Управления «А» и «В» состоят 5,45-мм автоматы АК-74, АН-94 «Абакан» и АЕК-971, 9-мм пистолеты-пулемёты 9А-91, АЕК-919К «Каштан», ПП-91 «Кедр», ПП-19 «Бизон», пистолёты ПММ, ГШ-18, МР-443 «Грач», чешские пистолеты CZ75, 5,45-мм пулемёты РПК-74, 7,62-мм снайперские винтов-ки СВД и 12,7-мм ОСВ-96 «Взломщик», карабины специальные КС-23М «Дрозд», противотанковые гранатомёты РПГ-7, 30-мм гранатомёты РГ-630 и АГС-30, 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25 и др.

Спецназ СВР оСН «Заслон»Спецназ ФСИН (20 отделов во всех

областных центрах России).На вооружении спецназа ФСИН

состоят 5,45-мм автоматы АК-74 и АН-94 «Абакан», 9-мм пистолеты-

пулемёты АЕК-919К «Каштан», ПП-91 «Кедр», ПП-19 «Бизон», ПП-19-01 «Витязь», пистолёты ПМ, ГШ-18, МР-443 «Грач», Glock-17/19, CZ75, 5,45-мм пулемёты РПК-74, 7,62-мм снайпер-ские винтовки СВД и 12,7-мм ОСВ-96 «Взломщик», карабины специальные КС-23М «Дрозд», противотанковые гранатомёты РПГ-7, 30-мм гранатомёты РГ-630 и АГС-30, 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25 и др. Транспортные средства включают машины, в т.ч. бронированные КамАЗ-43269 и Ка-мАЗ-43114, BA3-2131 «Нива», ГАЗ-2217 «Баргузин», Ford Е, Volkswagen Т5 Transporter TD1, Toyota Land Cruiser 100, Nissan Patrol GR (Y60).

Спецназ ФСКН (оСН ГРОМ). И это лишь краткий перечень элитных

войск и военизированных формирований России, которые планируется включить в создаваемые СБР, предназначенные для быстрого применения за рубежом и в пределах страны, во время войны и в мирное время. Они наилучшим образом подготовлены, вооружены и оснащены самым современным вооружением и во-енной техникой в России и подчинены через министра обороны и начальника Генштаба лично президенту РФ. Это бо-лее ста тысяч человек.

Для чего срочно создаются столь могу-чие силы? На коллегии МО в феврале 2013 г. министр обороны Шойгу на этот счет высказался более чем туманно: «Организо-вать работу по выполнению плана обороны Российской Федерации. Предусмотреть применение Воздушно-десантных войск в качестве Сил быстрого реагирования в слу-чае повышения оперативности выполнения задач по пресечению кризисов».

Также неопределённо высказался командующий ВДВ генерал-полковник Шаманов, который заявил, что в рамках СБР «под единым командованием под


оздушно-десантные войска (ВДВ) – самые мобильные, боеспособные и боеготовые войска вооружённых сил (ВС) России. В ряде ситу-

аций они служили главной ударной си-лой ВС. ВДВ активно применялись во всех войнах и вооружённых конфликтах РФ. А в нынешней необъявленной вой-не России против Украины они играют одну из главных ролей. При проведении спецоперации по захвату Крыма от ВДВ было задействовано свыше 6 тыс.чел, в т.ч. части всех 4-х десантных дивизий,

двух десантно-штурмовых бригад (31-й и 56-й), 45-го разведывательного полка спецназа. Все это составило 11 усиленных десантных батальонов, т.е. половину боевых батальонов группировки ВС Рос-сии, переброшенной в Крым. Подразде-ление 45-го полка захватило здание вер-ховного совета Автономной республики Крым, а другие силы, наряду с форми-рованиями спецназа, СВ, местных опол-ченцев и казаков, заняли гражданские аэродромы, блокировали гарнизоны ВС Украины (с последующим их захватом) и обеспечили беспрепятственное про-

руководством Генштаба должны быть объединены ВДВ, Силы специальных опе-раций, оперативно подчинены бригады спецназа, соединения и части морской пехоты на приморских направлениях. Тогда у страны, имеющей 50 тысяч кило-метров сухопутной границы, омываемой с трех сторон морями и океанами, помимо четырех статических оперативно-страте-гических командований появится пятое, мобильное оперативно-стратегическое командование, которое позволит комп-лексно реагировать на угрозы и вызовы как внутри страны, так и за ее пределами».

После оккупации и аннексии Крыма Россией, а также фактического начала ею необъявленной войны в восточных об-ластях Украины поспешность в создании СБР и ССО теперь стала понятной. Наша страна стала первым полигоном для испытания и практического применения российских СБР. Причём российская «ги-бридная война» не была ограничена дей-ствиями спецназа, а в ней используются и другие формирования СБР – ВДВ, СВ и морской пехоты. Для других стран про-блема грядущего применения СБР России может встать позднее…

Воздушно-десантные войска России: новая угроза

Юрий Бараш

В


ведение референдума о присоединении Крыма к России.

Что представляют собой ВДВ России в настоящее время?

Это элитные и высокомобильные лёгкие механизированные войска быстрого реагирования, предназначенные для охвата противника по воздуху и ве-дения боевых и диверсионных действий в его тылу. ВДВ России являются резер-вом верховного главнокомандующего ВС (то есть президента), и составляют осно-ву сил быстрого реагирования (СБР), которые сейчас срочно формируются.

ВДВ России непосредственно подчи-няются командующему этого рода войск и состоят из управления, 4-х воздушно-десантных и десантно-штурмовых дивизий (ВДД и ДШД), 4-х десантно-штурмовых бригад (ДШбр), 2-х отдельных полков (спецназа и связи), учебного цен-тра и учебных заведений, а также форми-рований обеспечения.

Численность ВДВ в 2012 г составля-ла 35 тыс. чел. (4 тыс. офицеров, 9,5 тыс. контрактных сержантов и солдат, 21,5 тыс. призывных сержант и солдат) плюс 28 тыс. гражданских служащих. В течение 5-7 лет число контрактных солдат и сер-жантов намечено увеличить до 20 тыс.

Военная реформа ВС России, которая началась в 2008 г., меньше отразилась на ВДВ, чем на СВ – в частности, командо-ванию ВДВ удалось отстоять дивизион-ную структуру, тогда как практически все СВ России перешли на бригадную. Также удалось отменить расформирование 106-й ВДД. Тем не менее, в ВДВ был произве-ден ряд преобразований, в т.ч. сокраще-но 26 воинских частей и 40% офицеров, произошёл возврат к преимущественному комплектованию солдатами по призыву, в составе дивизий были сформированы зенитно-ракетные полки и авиация ВДВ была передана в состав ВВС [8].

В настоящее время развитие ВДВ в РФ осуществляется в соответствии с Пла-ном строительства воздушно-десантных войск на 2011-2015 годы.

Дивизии ВДВ. Из 4-х дивизий ВДВ две являются воздушно-десантными (98-я и 106-я), и предназначены для парашют-ной выброски с транспортных самолётов, две – десантно-штурмовыми (7-я и 76- я). Последние должны перебрасываться транспортными самолётами на захваченные аэродромы. Для выброски с парашютами у ДШД служит только два парашютно-десантных батальона (по одному в каждом десантном полку), которые должны предварительно захва-тить эти аэродромы.

Все дивизии ВДВ являются гвардей-скими. 7-я ДШД(г) дислоцируется в Но-вороссийске (Южный ВО), 76-я ДШД – в Пскове, 98-я ВДД – в Иваново и 106-я ВДД – в Туле (все три – Западный ВО). 76-я ДШД ориентируются для действий в северных регионах, 98-я ВДД – в северных и южных, 106-я ВДД – в южных и 7-я ДШД(г) – на юге и в горах.

Дивизии ВДВ имеют унифици-рованную организацию и полностью развёрнуты по штату. Дивизия включает штаб, 4 полка (2 десантных, артиллерий-ский, зенитно-ракетный), 4 батальона (инженерно-сапёрный, связи, ремонтно-восстановительный и материального обеспечения), разведывательную роту и медицинский отряд.

Намечено, что к 2018 г все дивизии будут иметь по 3 десантных полка. Ко-мандование ВДВ предлагало вернуть в состав ВДД эскадрилью самолётов Ан-2 для совершения парашютных прыжков, ввести эскадрилью беспилотных авиационных комплексов (БпАК) и 2 вертолёта (воздушных пункта управ-ления), а в ДШД – полк армейской ави-ации (40 десантных и 20 ударных вер-


толетов) и эскадрилью БпАК. Однако коллегия МО сочла эти предложения несвоевременными. Пока.

Десантные полки ВДД – парашютно-десантные (ПДп), а ДШД – десантно-штурмовые (ДШп).

Всего в ВДД 5320 чел, 216 БМД (в 106-й дивизии 56 БМД-1 и 160 БМД-2, в 98-й дивизии 216 БМД-2), 87 БТР-Д, 18 машин БТР-РД с ПТРК, 36 машин БТР-ЗД с ПЗРК, 24 КШМ (БМД-1КШ и Р-149БМРД), 27 машин управления артиллерии 1В119, 5 машин связи (3 – дальней БМД-1Р и 2 – спутниковой Р-440 ОДБМ), 1 специальная аппаратная машина СА-20, 12 гаубиц Д-30 и 54 САО 2С9. В 98-й ВДД дополнительно было 9 СПТП 2С25.

В ДШД немного больше личного со-става и вооружения, чем в ПДД: 5520 чел, 225 БМД (в 7-й дивизии 225 БМД-2, в 76-й дивизии 192 БМД-2, 5 БМД-3 и 28 БМД-4), 110 БТР-Д, 18 БТР-РД, 36 БТР-ЗД, 24 КШМ (БМД-1КШ и Р-149БМРД), 27-31 1В119, 5 машин связи (3 БМД-1Р и 2 Р-440 ОДБМ), 1 СА-20, 12 гаубиц Д-30 и 54-72 САО 2С9. В 76-й ДШД дополнительно было 15 СПТП 2С25.

Парашютно-десантный полк (ПДп) включает штаб, 3 парашютно-десантных батальона, самоходно-артиллерийский дивизион, 2 батареи (противотанковая и зенитная), 7 рот (разведывательная, инженерно-сапёрная, связи, десантно-го обеспечения, материально-тылового обеспечения, ремонтная и медицинская), 3 взвода (управления начальника артил-лерии, РХБЗ и комендантский – послед-ний во время войны), оркестр (в мирное время); может быть учебная рота.

Всего в полку 1620 чел, 105 БМД- 2 (в 51-м ПДп 55 БМД-2 и 50 БМД-1), 28 БТР-Д, 6 БТР-РД, 9 БТР-ЗД, 7 КШМ (БМД-1КШ и/или Р-149БМРД), 1 БМД-1Р, 8 1В119 и 18 2С9. 331-й ПДп имеет допо-лнительную батарею СПТП (6 2С25).

Десантно-штурмовой полк (ДШп) имеет почти такую же организацию, за исключением того, что из трёх его ба-тальонов 2 десантно-штурмовых и 1 парашютно-десантный. В ДШп немного больше личного состава и вооружения, чем в ПДп.

Всего в полку 1760 чел, 108 БМД-2, 42 БТР-Д, 6 БТР-РД, 9 БТР-ЗД, 7 КШМ (БМД-1КШ и/или Р-149БМРД), 1 БМД-1Р, 8 1В119 и 18 САО «Нона-С». В 234-м ДШп один десантный батальон является опытным и включает 5 БМД-3 и 28 БМД-4. Оба ДШп 76-й дивизии имеют усиленный артдивизион (24 САО и 10 1В119), а также дополнительную батарею СПТП (6 2С25).

Предполагается к 2016 г. перевоору-жить по одному десантному полку в каж-дой из 4-х дивизий на БМД-4М.

Артполк включает штаб, 2 диви-зиона (самоходно-артиллерийский и гаубичный), 2 батареи (противотанковую и управления/артиллерийской разведки), 2 роты обеспечения (десантного и мате-риального/технического), медпункт.

Всего в артполку ДШД 520 чел, ВДД – 560. Вооружение включает 2 БТР-Д, 6 БТР-РД, 1 КШМ (БМД-1КШ или Р-149БМРД), 10 1В119, 12 гаубиц Д-30, 18 САО 2С9. В артполках 76-й и 98-й дивизий дополни-тельно имеется по противотанковому взводу с 3 СПТП 2С25 «Спрут-СД». По другим данным в эти артполки включено по дивизиону с 12-18 2С25.

Управление дивизии (штаб и разведывательная рота) имеют 6-9 БМД-2 (в 106-й ВДД – БМД-1П), 1 БТР-Д, 1 БМД-1КШ, 1 1В119, 9 БТР-ЗД и 1 СА-20. В 2013 г разведрота 98-й ВДД была пере-формирована в батальон, а в 2014 г это планируется осуществить в остальных трёх дивизиях.

Зенитно-ракетный полк включает 15 БТР-Д, 1 БМД-1КШ, 6 БТР-ЗД и ЗРК «Стрела-10М3» (предположительно 12-


18 ПУ). В 2014-2016 гг. в полки поступят ПЗРК «Верба», новые РЛС «Гармонь» и АСУ «Барнаул-Т».

Батальон связи имеет 246 чел, 2 БТР-Д, 6 БМД-1КШ, 1 БМД-1Р, 2 Р-440 ОДБ и радиостанции на автомобилях.

Инженерно-сапёрный батальон включает 127 чел, 11 БТР-Д, 1 БМД-1КШ и сапёрную технику.

Ремонтно-восстановительный бата-льон имеет 183 чел, 6 БТР-Д и 1 БРЭМ-Д.

Бригады ВДВ также имеют унифи-цированную организацию и полностью развёрнуты по штату. В ВДВ входит 11-я, 31-я, 56-я и 83-я ДШбр. Ранее 11-я, 56-я и 83-я бригады входили в СВ и находи-лись в оперативном подчинении военных округов (ЮВО и ВВО), но в октябре 2013 г вошли в состав ВДВ.

31-я и 56-я ДШбр являются гвар-дейскими. 56-я бригада дислоцируется в Камышине (Южный ВО), 31-я – в Ульянов-ске (Центральный ВО), 11-я – в Ула-Удэ и 83-я – в Уссурийске (обе – Восточный ВО). Также планируется в 2016 г. сформировать в Воронеже 345-ю ДШбр.

31-я ДШбр укомплектована контр-актниками на 100%, полностью осна-щена ББМ и предназначена для пе-реброски тяжёлыми самолётами и вертолётами. Бригада включает штаб, 4 батальона (3 десантно-штурмовых и разведывательный), артдивизион, самоходный артдивизион, 2 батареи (противотанковую и зенитную), 7 рот (инженерно-сапёрная, связи, РХБЗ, де-сантного обеспечения, материально-тылового обеспечения, ремонтная и медицинская), 2 взвода (управления на-чальника артиллерии и комендантский), оркестр.

В 11-й и 83-й ДШбр в 2014 г будут сформированы роты РЭБ. Позднее они будут сформированы в остальных брига-дах и дивизиях ВДВ.

Всего в бригаде 2120 чел., 108 БМД-2, 52 БТР-Д, 8 БТР-РД, 15 БТР-ЗД, 9 БМД-1КШ, 1 Р-440 ОРД, 6 1В119, 18 гаубиц Д-30 и 12 САО «Нона-С».

56-я ДШбр (лёгкая) не имеет ББМ и предназначена для переброски преиму-щественно вертолётами Ми-8 и Ми-26, а также транспортными самолётами. Она включает штаб, 3 десантно-штурмовых батальона, артдивизион, 2 батареи (противотанковая и зенитная), 9 рот (разведывательная, инженерно-сапёрная, связи, РХБЗ, десантного обеспечения, автомобильная, материально-тылового обеспечения, ремонтная и медицинская), 2 взвода (управления начальника артил-лерии и комендантский), оркестр. Всего в бригаде 2670 чел, 18 АГС-17, 18 122-мм гаубиц Д-30, 36 ПТРК «Метис-М», 27 ПТРК «Фагот-М» или «Корнет», 8 23-мм ЗУ-23 и 36 ПЗРК «Игла».

Десантно-штурмовой батальон (пе-ший) включает штаб, 3 десантных роты (4 ПТРК «Метис-М», 2 АГС-17), противотан-ковую батарею (6 ПТРК «Фагот-М» или «Корнет»), 3 взвода (зенитно-ракетный с 9 ПЗРК «Игла», связи и обеспечения), медпункт.

В противотанковой батарее 9 ПТРК «Фагот-М» или «Корнет», в зе-нитной батарее 8 ЗУ-23 и 9 ПЗРК «Игла», в разведывательной роте автомо-били УАЗ-3151 и РЛС СБР-3.

Боеготовность соединений ВДВ. В 2007 г. 7-я, 76-я и 98-я дивизии ВДВ были укомплектованы контрактными солдатами и сержантами на 90%. Одна-ко в результате «реформ» эту укомплек-тованность по ВДВ понизили до 40%. Позднее в каждой дивизии и 31-й бри-гаде было сначала сформировано по 1 десантному батальону контрактников для первоочерёдного применения, как сказано, «для решения миротворческих задач». Из них 4 батальона находились в


постоянной боевой готовности. Впослед-ствии число таких батальонов возросло до 6, а затем – до 8 (по 1 батальону в каж-дом десантном полку). Планировалось иметь в 2013 г все воздушно-десантные и десантно-штурмовые батальоны ВДВ укомплектованные контрактниками, а в соединениях иметь 80% контрактников (к 2020 г – 100%).

Отдельные полки представлены 45-м разведывательным полком специального назначения (РпСН, Кубинка) и 38-м пол-ком связи (пС, Медвежьи озёра). Плани-руется переформирование этих полков в бригады.

45-й РпСН включает 2 батальона (901-й разведывательный и 218-й спец-наза). Всего в полку 1000 чел, 18 БТР-80, 5 Р-149БМРД и 4 НДПУ на шасси БТР-Д комплекса «Строй-П» с ДПЛА «Пчела-1Т».

38-й пС обеспечивает связь штаба ВДВ с подчинёнными соединениями.

Учебные заведения и учебные центры представлены Рязанским высшим воздушно-десантным командным учи-лищем, 242-м учебным центром ВДВ, Ульяновским гвардейским суворовским военным училищем и Нижегородской ка-детской школой-интернатом.

242-м учебный центр ВДВ (Омск, бывшая 44-я учебная дивизия) включа-ет 226-й и 285-й учебные парашютно-десантные полки и 200-й учебный самоходный артдивизион.

Вооружение и оснащение ВДВ пред-ставлено ББМ (боевыми машинами де-санта (БМД), десантными БТР (БТР-Д) и обеспечивающими машинами на их базе), артиллерией (самоходными ору-диями (САО), гаубицами, самоходными противотанковыми пушками (СПТП), ПТРК, зенитными установками, ПЗРК и ЗРК), стрелковым оружием, автоматизированными системами управ-

ления (АСУ) войсками, автомобильной и парашютной техникой.

ББМ включают до 1500 БМД (400 БМД-1П, 900 БМД-2 «Будка», 100 БМД-3 «Бахча», 60 БМД-4 «Бахча-У», 10 новых БМД-4М «Садовница»), до 700 БТР-Д, включая машины на его базе: БТР-РД «Ро-бот» с ПТРК «Конкурс-М», «Фагот-М» и «Корнет», БТР-ЗД «Скрежет» с ПЗРК «Игла», командно-штабные БМД-1КШ «Сорока» и Р-149БМРД «Кушетка», управ-ления артиллерии 1В119 «Реостат», даль-ней связи БМД-1Р «Синица» и станции спутниковой связи Р-440 ОДБ «Крис-талл- БД», специальные аппаратные СА-20, ремонтно-эвакуационные БРЭМ-Д, разведывательно-химические РХМ-5. По-ступило 10 БТР-МДМ «Ракушка-М».

Главные достоинства БМД и машин на её базе, делающие их уникальными – компактность, лёгкость, высокая подвиж-ность, проходимость вне дорог и возмож-ность десантирования с использованием парашютных и парашютно-реактивных систем. Недостатки БМД-1 – низкая защищённость (броня из алюминиевого сплава защищала спереди от пуль 12,7-мм, в остальных местах – от 7,62-мм, и совершенно не защищала от РПГ), плохая противоминная стойкость, недостаточная обитаемость (внутри очень тесно), а так-же слабое вооружение (неэффективная 73-мм пушка в одноместной башне и старые ПТРК «Малютка»). На БМП-1П ПТРК «Малютка» были заменены на ПТРК «Конкурс» (сейчас эти ПТРК тоже устарели – и морально и физически).

В настоящее время основной БМД в ВДВ (900 из 1500) является БМД-2. Она использует шасси БМД-1, и получила одноместную башню с 30-мм пушкой и ПТРК «Конкурс», но её защищённость и обитаемость остались как у БМД-1.

БМД-3 имела новое шасси больше-го веса, лучшую защищённость, обитае-


мость, и двухместную башню от БМП-2 с 30-мм пушкой и ПТРК «Конкурс». Она могла десантироваться с отделением де-сантников, однако её шасси оказалось ненадёжным.

У новой БМД-4 было ненадёжное шасси БМД-3, а также двухместная башня «Бахча-У» со 100-мм и 30-мм пушками, и ПТРК «Аркан». К этому времени броневая защита БМД-4 считалась недостаточной.

Глубоко модернизированный вари-ант БМД-4 (БМД-4М) с целью унифика-ции с БМП-3 имел новое, более надёжное шасси, башню от БМП-3 и улучшенную защищённость (в 1,5 раз, и от наземных мин) за счёт 2 т накладной брони и совер-шенную СУО.

Необходимо отметить, что постав-ки БМД-4М сначала планировались на 2013 г, затем на 2014 г, а теперь на 2015 г. При этом её цена в серии соста-вит 64 млн. руб. (цена танка Т-90А – 70-118 млн. руб.) Нелишне также на-помнить, что согласно ГПВ-2015 уже намечалась поставка 2000 новых и модернизированных БМД, а согласно ГПВ-2020 – 1700. Но эти поставки были отменены, а министерство обороны предложило ВДВ закупить новую БМД на шасси разрабатываемой БМП «Кур-ганец-25». Однако командование ВДВ с этим не согласилось. Было решено, что если опытная партия успешно пройдёт испытания, будет начато серийное про-изводство БМД-4М.

В 2003-2013 гг. св. 600 БМД-1 было модернизировано до уровня БМД-2 (в перспективе намечено это проделать с остальными БМД-1). В 2014 г планирует-ся 210 БМД-2 модернизировать до уровня БМД-2М с установкой ПТРК «Корнет-М» (дальность пуска до 8 км), новых стаби-лизаторов и радиостанций. До 2017 г на-мечено модернизировать ещё 200 БМД-2 до БМД-2М.

Артиллерия включает 790 120-мм САО 2С9 «Нона-С» и 120 буксируемых 122-мм гаубиц Д-30. Противотанковая артиллерия включает 36 125-мм СПТП 2С25 «Спрут-СД» (фактически лёгких танков), ПТРК «Метис-М», «Фагот-М», «Конкурс-М» и «Корнет», а зенитная ар-тиллерия – буксируемые 23-мм зенитные установки ЗУ-23 (иногда устанавлива-лись на БТР-Д), ПЗРК «Игла» и «Верба», самоходные ЗРК «Стрела-10М2/3».

Стрелковое оружие включает 5,45-мм автоматы АКС-74, АК-74М, АН-94 «Абакан» и 9-мм АС «Вал», 5,45-мм ручные пулемёты РПКС-74 и РПК-74М, 7,62-мм пулемёты ПКМ и «Печенег», 12,7-мм пулемёты НСВ и «Корд», снайперские винтовки (7,62-мм СВДС, 9-мм ВСС «Вин-торез» и ВСК-94, 12,7-мм КСВК «Корд»), 40-мм подствольные гранатомёты ГП-25 и ГП-30, 30-мм автоматические гранатомёты АГС-17 «Пламя» и АГС-30, противотанковые гранатомёты РПГ-7Д, РПГ-26 «Аглень», РПГ-27 «Таволга», РПГ-29 «Вампир», огнемёт РПО «Шмель».

АСУ войсками «Полёт-К» поступили уже во все десантные дивизии.

В военных конфликтах ВДВ исполь-зовались в основном, как элитная пехо-та, а её БМД показали себя неудовлетво-рительно. Например, в Афганской войне десантники использовали, в основном, БМП-1/2 и БТР-70/80.

Перспективы перевооружения ВДВ. Согласно Концепции развития техники ВДВ до 2025 г, ВДВ будут пре-имущественно вооружаться гусеничной плавающей бронетехникой (на 70%). Планировалась поставка улучшенных СПТП «Спрут-СДМ-1», до 200 новых БМД-4М и некоторое число БТР-МДМ (в 2014 г – 40 БМД-4М и 30 БТР-МДМ), а также перспективных САО на шасси СПТП «Спрут-СДМ-1» (120-мм 2С36 «Зауралец-Д» и 152-мм). Часть гусеничной


бронетехники в десантно-штурмовых со-единениях намечено заменить колёсными машинами БТР-82АМ. Планируется закупить 100-150 бронеавтомобилей «Тигр» для полка спецназа и десантно-штурмовых соединений (в роты развед-ки), а после доработки для обеспечения сбрасывания с парашютом они поступят и в ВДД. В ВДВ поступают КРУС «Стре-лец», АСУ войсками «Андромеда-Д», АСУ ПВО «Барнаул-Т», МРЛО (РЛС) «Гар-монь», комплексы РЭБ «Леер-2», «Инфау-на» и «Лесочек», цифровые системы связи «Цивик». Предполагается пополнить ав-топарк машинами КамАЗ-43501 (г/п 3 т), гидро- и квадроциклами, машинами «баг-ги» и мотопарапланами, которые оснастят подразделения разведки и спецназа. Пла-нируется поставка БпАК «Искатель» и других, нового стрелкового вооружения и комплектов боевой экипировки «Ратник», парашютов Д-10 и Д-12, управляемых па-рашютов «Арбалет-1/2». Также намече-но поступление перспективной БМД, по которой в настоящее время идут НИР и ОКР. Предполагают, что в 2016 г. она будет готова к серийному производству.

Военно-транспортная авиация (ВТА). Мобильность ВДД обеспечивается, в основном, транспортными самолётами, ДШД и ДШбр – транспортными самолётами и вертолётами. Всего ВВС имели в 2012 г 23 эскадрильи ВТА и 337 самолётов, в т.ч. 2 эскадрильи с 12 Ан-124, 1 эскадрилью с 21 Ан-22, 13 эскадрилий с 118 Ил-76МД и 7 эскадрилий с 50 Ан-12, 24 Ан-24, 80 Ан-26, 30 Ту-134 и 1 Ту-154. Кроме того, имеется 17 эскадрилий с 574 транспортными вертолётами (534 Ми-8, 8 Ми-6 и 32 Ми-26).

Основным транспортным самолётом является Ил-76МД (перевозит 3 БМД или до 50 т груза или 167-245 чел; может сбросить 126 парашютистов). Основным транспортным вертолётом является Ми-8

разных модификаций (перевозит 32 чел, или 4 т груза). Тяжёлый транспортный самолёт Ан-124 перевозит посадочным способом до 120 т или 880 чел, Ан-22 – 4 БМД или 40-60 т или 290 чел, а тяжёлый вертолёт Ми-26 – 2 БМД, 20 т или 85 сол-дат (70 десантников).

Сейчас ВТА в состоянии перебросить одним рейсом десантный полк с вооруже-нием. К 2020 г. планируется, что она смо-жет перебросить одним рейсом десант-ную бригаду.

В рамках программы ГПВ-2020 планировалось закупить 39 самолётов Ил-476 (Ил-76МД-90А – глубоко модернизированных Ил-76МД новой постройки грузоподъёмностью до 60 т). Но эта закупка будет задержана из-за вынужденного полного перехода на рос-сийские комплектующие (с Украины не будут поставляться шасси и другие элементы). Также из-за прекращения военно-технического сотрудничества с Украиной не будут реализованы планы строительства и закупки для МО РФ 60 самолётов Ан-70 и 17 Ан-124-100М-150. Поэтому в России сейчас разрабатывается перспективный авиационный комплекс транспортной авиации ПАК ТА (военно-транспортный самолёт). Предполагают, что, он будет иметь 4 двигателя и смо-жет перевозить 80-120 т (в т.ч. 2 танка или 3 ББМ). Проект находится на ста-дии НИР, завершение разработки ожи-дается в 2020-х годах. До этого времени МО планируется закупить 11 лайнеров Ил-96-300 (несёт до 300 пассажиров или 40 т груза; дальность полёта 10 тыс. км) и грузовых самолётов Ил-96-400Т (58 т, 10 тыс. км). Но самолёты ПАК ТА толь-ко начали проектироваться, а пассажир-ские Ил-96-300 и грузовые Ил-96-400Т не смогут заменить специальные военные транспортно-десантные самолёты Ан-70 (может использоваться с грунтовых ВПП)


и Ан-124-100М-150 (способен перевозить грузы весом до 150 т).

Ситуация по вертолётам также не-простая. Согласно ГПВ-2020 планирова-лось поставить в ВВС 520 транспортных вертолётов (450 Ми-8МВТ-5 и Ми-8АМТШ, 32 Ка-29К, 38 Ми-26Т2) и 428 ударных вертолётов (49 Ми-35М, 167 Ми-28Н, 180 Ка-52 и 32 Ка-52К). Все эти вертолёты оснащены украинскими дви-гателями. Отказ от поставки с Украины двигателей Д-136 для вертолётов Ми-26Т2 (потребность 76 ед.) и двигателей ТВ3-117 для остальных вертолётов (потребность 1820 ед.) приведёт к срыву плана поста-

вок в ВС на 2014 и 2015 годы, поскольку, например, в 2014 г в России будет произ-ведено всего 50 двигателей ВК-2500 (рос-сийская версия двигателя ТВ3-117) для 25 вертолётов при плане более 100 вертолётов. Российский центр «Салют» планирует, на-чиная с 2016 г, производить ежегодно 300-320 двигателей (в т.ч. 250 для МО) [15]. Однако существуют серьёзные сомнения в том, что эти планы будут выполнены.

Но даже если программа ГПВ-2020 в части транспортных самолётов и вертолётов будет выполнена на 50% – опасность ВДВ России для Украины будет немногим меньше.

боевой состав ВВС, кроме армейской авиации (АА), входит дальняя авиации (ДА), фронтовая авиации (ФА), военно-транспортная

авиации (ВТА) и специальная авиации, а также войска воздушно-космической обороны (ВКО). ВВС России призваны играть решающую роль в современной войне и предназначены для обеспечения стратегического ядерного сдерживания и ведения разведки, защиты от ударов с воздуха важных военно-экономических

районов и объектов, группировок войск, предупреждения о воздушном нападе-нии, поражения основных военных и военно-экономических объектов проти-вника, поддержки с воздуха сухопутных войск (СВ) и ВМФ, высадки воздушных десантов, перевозки войск, вооружения и военной техники, а также предметов снабжения.

В составе ВВС есть рода авиации (бомбардировочная, штурмовая, истре-бительная, разведывательная, тран-спортная и специальная), а также войска

ВВС России – силы первого удара

Юрий Бараш

В


(зенитно-ракетные, радиотехнические и специальные), части и учреждения тыла.

ВВС России в ходе происходящего с 2008 г. реформирования ВС РФ подвер-глись глубоким и масштабным преобразо-ваниям из-за большого количества нако-пившихся застарелых проблем. Наиболее значимым этапом начатого осенью 2008 г. перехода ВВС РФ к «новому облику» стала коренная реформа их структуры. Первый этап реорганизации был осуществлен к 1 декабря 2009 г.

Согласно замыслу реформирования ВВС и ПВО было решено отказаться от структуры «воздушная армия – корпус (дивизия) – полк». На смену воздушным армиям пришли самостоятельные ко-мандования ВВС и ПВО, дальней и во-енно-транспортной авиации. На базе корпусов и дивизий ПВО сформирова-ли бригады ВКО. В сами командования должны были входить авиабазы, состо-явшие из эскадрилий, бригады ВКО (из полков) и части обеспечения. То есть, был осуществлен переход к трехзвен-ной структуре «командование – авиаба-за – эскадрилья». Однако в ходе рефор-мирования эта структура претерпела изменения.

В 2009 г. был начат переход ВВС Рос-сии к новой структуре. По плану бое-вая авиация должны были входить в 5 оперативных командований: 4 – ВВС и ПВО (авиабазы ФА) и 1 – ДА (авиабазы).

Четыре командования ВВС и ПВО были созданы по территориальному принципу, заменяя 5 бывших армий ВВС и ПВО и воздушную армию специального назначения, подчинявшихся шести со-ответствующим военным округам (ВО). Хотя в целом система соответствия окру-гам осталась, однако в ряде случае произ-водилось объединение сил бывших армий ВВС и ПВО либо частичное перераспреде-ление зон ответственности.

В 2010 г. эти четыре командования ВВС и ПВО вошли в состав четырёх соо-тветствующих созданных новых ВО: 1-е – Западного ВО, 2-е – Центрального ВО, 3-е – Восточного ВО, 4-е – Южного ВО.

Одно из главных мероприятий реформы ВВС – переход к авиабазам, которые стали основным формированием ВВС, и бригадам ВКО в ПВО. Такое пере-подчинение позволило обеспечить прин-цип единоначалия в рамках авиабазы. Во многих сформированных в 2009 г. авиаба-зах по сравнению с прежними авиаполками существенно выросли количество авиатех-ники и численность личного состава. Они были укрупнены за счет расформирования части имевшихся на начало реформы ави-аполков и отдельных эскадрилий и пере-дачи их авиатехники и личного состава в формируемые авиабазы. Произведено и объединение полков, базировавшихся на одном и том же аэродроме. В результате численность авиатехники базы может до-стигать ста самолетов и вертолетов.

Все образованные авиационные базы и бригады ВКО стали частями постоянной боевой готовности, развернутыми по шта-там военного времени. Это подразумевает возросшие требования к исправности тех-ники и повышенное внимание к ее обеспе-чению. Положительное влияние это ока-зало на части зенитных ракетных войск ПВО, некоторые полки которых до про-ведения реформы были кадрированными.

Новый этап реформирования ВВС стартовал в конце 2010 г., когда началось сосредоточение авиации в крупнейших авиабазах. Предполагалось оставить толь-ко 10 авиабаз – по 1 авиабазе тактической авиации в каждом ВО и по 2 авиабазы ко-мандований дальней, военно-транспорт-ной авиации и морской авиации.

При этом в состав каждой авиабазы (все – 1-й категории) теперь включается 2-5 авиагрупп, дислоцирующихся на отдельных


аэродромах. Всего, как заявлялось, будет 27 аэродромов базирования авиации (без уче-та армейской). Каждая авиагруппа в свою очередь состоит из 1-4 эскадрилий. Не-сложно увидеть, что новая структура ВВС РФ «авиабаза – авиагруппа» фактически воспроизводит под новым названием пре-жнюю – «авиадивизия – авиаполк».

Процесс реформирования ВВС и ПВО в 2009-2011 гг. сопровождался

массовым списанием устаревшей и не-боеспособной техники (до половины авиапарка), а также значительными со-кращениями личного состава. Сообща-лось, что всего в ВВС и ПВО планиро-валось упразднить 50 тыс. офицерских должностей.

Количественно-качественный состав ВВС России в 2013 г и их планируемый состав в 2020 г. приведен в таблице 1.

Таблица 1.

Новые ЛА 2013 год 2020 годДальняя авиация 89 172Стратегические бомбард. 48 72

32 Ту-95МС (+31 на хра-нении)

56: 20 Ту-95МС, 36 Ту-95МСМ

16 Ту-160М 16 Ту-160МДальние бомбардиров-щики

41 Ту-22М3 (+60-130 на хранении)

100: 70 Ту-22М3, 30 Ту-22М3М

Фронтовая авиация 1530 + 140 учебных 1247 + 180 учебныхФронтовые бомбардиров-щики

277 260

45 Су-34 140 Су-34 232: 192 Су-24М, 40 Су-24М2

120 Су-24М2

Штурмовики 246: 150 Су-25, 96 Су-25СМ

212: 50 Су-25, 150 Су-25СМ, 12 Су-25УБМ

Истребители 863 731254: 220 МиГ-29, 34 МиГ-29СМТ/УБ

134: 100 МиГ-29, 34 МиГ-29СМТ/УБ

190: 140 МиГ-31, 50 МиГ-31БМ

120 МиГ-31БМ

359: 225 Су-27, 52 Су-27УБ, 70 Су-27СМ, 12 Су-27СМ3

217: 150 Су-27, 55 Су-27СМ, 12 Су-27СМ3

33: 12 Су-30М2, 21 Су-30СМ

80: 20 Су-30М2, 60 Су-30СМ


22 Су-35С 120 Су-35С5 Т-50 60 Т-50

Разведчики 144: 20 МиГ-25РБ, 124 Су-24МР

60: 10 МиГ-25РБМ, 50 Су-24МР

Учебные 140: 90 L-39, 50 Як-130 180: 100 L-39, 80 Як-130 Военно-транспортная авиация и заправщики

426 532

Тяжёлые 153 199 ?7 Ан-22 5 Ан-22137: 136 Ил-76МД, 1 Ил-476

170: 60 Ил-76МД, 41 Ил-76МДМ, 69 Ил-476

9 Ан-124 24: 4 Ан-124, 20 Ан-124-100 ?

Средние 59 110 ?59 Ан-12 -- 60 Ан-70 ?- 50 МТА ?

Лёгкие 107 5080 Ан-24/26 20+ Ан-26/3010 L-410 30 L-410 ?17 Як-40 -

Пассажирские 84 153+5 Ил-62 -17: 14 Ту-154Б-2, 3 Ту-154М

13+: 10+ Ту-154Б, 3 Ту-154М

17 Ту-134УБЛ 10+ Ту-134УБЛ37 Ан-72/74 -3 Ан-148 20 Ан-148 ?5 Ан-140-100 10 Ан-140-100 ?- 100 лёгких ВТС

Заправщики 23 Ил-78 20 Ил-78М Самолёты специального назначения

52 41+

Продолжение таблицы 1.


Самолёты РТР и РЭБ 20 Ил-20 10+ Ил-20Самолёты ВКП 14 Ил-22 10+ Ил-22Самолёты открытого неба - 2 Ту-204ОНСамолёты РТР и РЭБ - 2 Ту-214РСамолёты ДРЛО 18: 15 А-50, 3 А-50У 17+: 12 А-50У, 5+ А-100Армейская авиация 1205 1768Ударные вертолёты 488 536

290: 260 Ми-24В/П, 30 Ми-24ПН

130: 100 Ми-24В/П, 30 Ми-24ПН

34 Ми-35М 49 Ми-35М89 Ми-28Н 167 Ми-28Н/НМ75: 12 Ка-50, 63 Ка-52 190: 10 Ка-50, 180 Ка-52

Транспортные вертолёты 614 916573: Ми-8Т/МТВ, 20 Ми-8МТКО24 Ми-8МТВ-5, 75 Ми-8АМТШ

760: 240Ми-8Т/МТВ, 20 Ми-8МТКО, 328 Ми-8МТВ-5, 172 Ми-8АМТШ ?

41 Ми-26 58 Ми-26/26Т2 ?- 100 Ка-60

Вертолёты РЭБ 60 Ми-8ППА 60 Ми-8ППАУчебные вертолёты 43 256

25 «Ансат-У» 100 «Ансат-У»10 Ка-226Т 36 Ка-226Т18 Ми-2У 120 лёгких: 20 Ми-2У и 100

AS350/550 и AS355/555 ?

Продолжение таблицы 1.


рмейская авиации (АА) в процессе развития вертоле-тов превратилась в грозное оружие на поле боя, и насто-ящее время предназначена

для решения тактических и оперативно-тактических задач в ходе проведения опе-раций СВ разной интенсивности.

ВВС России (и АА в их составе) в ходе происходящего с 2008 г. реформирования ВС подверглись глубоким и масштабным преобразованиям. В 2009 г был начат переход ВВС России к новой организа-ционной структуре: ВВС должны были состоять из оперативных командований, авиабаз и бригад воздушно-космической обороны. В 2010 г. ВВС России состояли из главного командования, 7 оперативных командований, 7 авиабаз 1-го разряда и 8 авиабаз 2-го разряда, 13 бригад воздушно-космической обороны и 8 авиабаз армей-ской авиации. В конце 2010 г. было заяв-лено о коренном изменении в структуре армейской авиации. После семилетнего пребывания в составе ВВС ее переподчи-нили оперативно-стратегическим коман-дованиям (4-м новым военным округам). То есть, она фактически вновь вернулась под контроль Сухопутных войск. Ведь ар-мейская авиация призвана обеспечивать их мобильность и оказывать им непо-

средственную огневую поддержку на поле боя. На Главное командование ВВС теперь возлагаются лишь обязанности по боевой подготовке армейской авиации и обеспе-чению ее материальной частью.

После длительного периода упад-ка и деградации развитие АА сейчас выдвинуто на первый план и рассматри-вается в качестве одного из приоритетов военного строительства в России. Этому, безусловно, способствовал опыт обеих чеченских кампаний, где вертолеты игра-ли очень важную роль.

В 2009-2010 гг. АА была переведена с полковой на «авиабазную» структуру. На 2011 г создано 8 баз армейской авиации (все они считаются базами 2-й катего-рии), и заявлено о планах увеличения их количества к 2020 году до 14-15 или даже до 16-17 (в будущем они получат назва-ние полков и бригад). Кроме того, в 2012 г сообщалось о планах создания армей-ской авиации, подчиненной Воздушно-десантным войскам. Предположительно там будет 1-3 бригады АА из состава ВВС. С 2010 г армейской авиации переданы все беспилотные летательные аппараты (в том числе перспективные) за исключением тяжелых, которые остались в ведении ВВС.

В настоящее время в состав АА ВВС России входит 9 авиационных баз АА 2-го

Армейская авиация России: на границе с Украиной

Юрий Бараш

А


разряда, 2 авиагруппы авиационных баз и отдельный вертолётный полк, формиру-ется бригада АА. Кроме того, вертолёты имеются в Центре боевого применения и переучивания личного состава АА (ЦБП и ПЛС АА) и пилотажной группе. Ниже приводится перечень формирований АА, входящих в Командования ВВС и ПВО ВВС России.

Новыми вертолётами Ми-28Н, Ми-35М, Ка-52, Ми-8АМТШ и Ми-8МТВ-5 вооружены, по большей части, авиабазы АА Южного ВО (св. 90% вертолётов). Есть они также в 15-й бригаде АА (экспериментальной) и 344-й ЦБП и ПЛС АА (учебном) Западного ВО. В остальных округах новые вертолёты имеются толь-ко на некоторых авиабазах. Это говорит о том, что украинское направление в на-стоящее время является для АА России самым приоритетным.

Сейчас на вооружении АА ВВС Рос-сии состоит 1270 вертолётов, в т.ч.:

• 483 ударно-транспортных и ударных (291 ударно-транспортных Ми-24В/П/ПН и 34 Ми-35М, 89 ударных Ми-28Н, 6 Ка-50 и 63 Ка-52);

• 633 транспортных (75 транспортно-ударных Ми-8АМТШ, 534 многоцелевых Ми-8Т/МТ/МТВ и 24 Ми-8МТВ-5);

• 60 вертолётов РЭБ Ми-8ППС/МТПБ/СМВ и др.;

• 41 тяжёлый транспортный Ми-26; • 53 учебных (18 Ми-2, 25 «Ансат-У» и

10 Ка-226).Из них в строю находится 866

вертолётов, в т.ч. 366 ударных (226 Ми-24В/П/ПН, 34 Ми-35М, 66 Ми-28Н и 40 Ка-52), около 450 транспортных (410 Ми-8 и 40 Ми-26), а также 50 учебных Ми-2, «Ансат-У» и Ка-226.

За последние 5 лет производство российских вертолетов по гособоронза-казу многократно выросло. Так, в 2007 г ВС получили 20 вертолетов, в 2008 и 2009 годах – по 25, в 2010 г – 59, в 2011 году – свыше 100, а в 2012 и 2013 го-дах – более 120. В 2014 г объемы поста-вок запланированы на уровне 2013 г. Сохранение таких темпов производства позволило бы выполнить программу ГПВ-2020 по вертолётам (к 2020 г в АА планировалось иметь более 1000 новых ед.). Армейская авиация в ВВС России обновляется даже быстрее чем такти-ческая авиация. Об этом говорит то, что до 2020 г планировалось поставить бо-лее 1000 вертолётов и всего 600 боевых самолётов.

Возможный состав армейской авиа-ции ВВС России в 2020 г. см. табл. 2

Новые вертолёты Модернизирован-ные

Не модернизиро-ванные

Итого

Ударные – 396 30 110 53649 Ми-35М 30 Ми-24ПН 100 Ми-24В/П 179: 130 Ми-

24В/П/ПН и 49 Ми-35М

167 Ми-28Н/НМ - - 167 Ми-28Н/НМ180 Ка-52 - 10 Ка-50 190 Ка-50/52

Таблица 2


Согласно данным табл. 1, планирова-лось иметь 3 (!) типа новых ударных вер-толетов: Ми-35М (ударные и учебные), Ми-28Н (основные ударные) и Ка-52 (многоцелевые ударно-разведывательные и командные); всего до 400 ед., уже по-ставлено 186. Тридцать Ми-24П плани-руется модернизировать до уровня Ми-24ПН, ещё 100 Ми-24В/П оставить для обучения и в резерве; остальные Ми-24 к 2020 г намечалось списать.

Старые модификации транспортных и многоцелевых Ми-8 заменяются более современными транспортно-ударны-ми Ми-8АМТШ и многоцелевыми Ми-8МТВ-5 (500 ед, выпущено до 100). Кроме того, поступают 20 модернизированных Ми-8МТКО и ещё 300 Ми-8 будет воз-можно оставлено не модернизированных, остальные спишут. Частично (там, где це-лесообразно) их заменят более легкие и дешёвые Ка-60 (планируется закупить 100 ед.). Планируется закупить 38 тяжелых транспортных Ми-26 и Ми-26Т2, и будет модернизировано 20 существующих.

Итого, в 2020 г было намечено иметь в АА до 1770 вертолётов, в т.ч. до 1270 но-вых (72%), 70 модернизированных и 430 старых.

В то же время, причиной корректи-ровки программы ГПВ-2020 в отношении вертолётов могут стать санкции Украины, ЕС и США против России, разрыв с нею военно-технического сотрудничества и установление эмбарго на поставку ком-плектующих. В частности, ВПК Украины поставляет комплектующие двигателей ВК-2500 для вертолётов Ми-35М, Ми-28Н, Ка-52, Ми-8АМТШ и Ми-8МТВ-5, для морских вертолётов Ка-27/29/31. В 2013 г ВПК России произвёл 50 таких дви-гателей (для 25 вертолётов), а в 2015-2016 гг. планируется выпускать 300-320 двига-телей (в т.ч. 250 для МО), что считалось достаточным для выполнения программы ГПВ-2020. В 2014 г ОПК Украины пла-нировал поставить в Россию до 400 дви-гателей ТВ3-117ВМА-СБ3 (украинское обозначение ВК-2500) в обеспечение экс-портных поставок. При отказе от украин-

Транспортные – 636

40 300 976

500 Ми-8АМТШ/МТВ-5

20 Ми-8МТКО 300 Ми-8Т/МТВ 820 Ми-8МТВ-5/АМТШ/ МТКО /Т/ МТВ

38 Ми-26/26Т2 20 Ми-26 - 58 Ми-26/26Т2100 Ка-60 - - 100 Ка-60Учебные – 236 - 20 256100 «Ансат-У» - - 100 «Ансат-У»36 Ка-226Т - - 36 Ка-226Т100 лёгких AS350/550 и AS355/555

- 20 Ми-2У 120 лёгких: 20 Ми-2У и 100 AS350/550 и AS355/555

Итого – 1268 70 430 1768

Продолжение таблицы 2


ских поставок в 2014 г и последующих го-дах и срыве российских планов годового выпуска в 2015 и последующих годах 300-320 двигателей ВК-2500, закупки россий-ских вертолётов по госзаказу будут сорва-ны, как и экспортные поставки.

Санкции также могут помешать вы-пуску в России по лицензии 100 лёгких вертолётов AS350/550 и AS355/555. В ито-ге можно прогнозировать, что программа ГПВ-2020 будет выполнена по вертолётам лишь на 60-70%.

Новые ударные вертолёты АА Рос-сии представлены машинами Ми-28Н, Ка-52 и Ми-35М. Ми-28Н ранее считал-ся основным перспективным ударным вертолётом АА (потребность в нём оце-нивалась в 350-400 ед.), а Ка-52 должен был поступить в формирования спецназа и ВМФ (оценочная потребность 120-150 ед., а с палубными вертолётами – 180-200 ед.). Однако по возможностям производ-ства заказ на Ка-52 даже превысил заказ на Ми-28Н. Ми-35М был заказан в мень-шем числе для удовлетворения неотлож-ных потребностей (эти вертолёты были использованы при оккупации Крыма и сейчас действуют в районе российско-украинской границы), а также в учебных целях для подготовки лётчиков Ми-28Н.

Ми-28Н «Ночной охотник» – удар-ный вертолёт, предназначенный для по-иска и уничтожения в условиях огневого противодействия танков и другой броне-техники, малоскоростных воздушных це-лей и живой силы.

Основными объектами действий вер-толета Ми-28Н являются: танки, само-ходная артиллерия и средства войсковой ПВО; БМП, БТР и автомашины; орудия (пусковые установки) и батареи артил-лерии; легкая боевая техника и огневые точки; не укрытая живая сила; вертолеты и низколетящие малоскоростные самоле-ты в воздухе.

Ми-28Н представляет собой дальней-шее развитие вертолёта Ми-28А.

Комплекс БРЭО Ми-28Н, в частно-сти, обеспечивает боевое применение вертолёта круглосуточно и в сложных метеоусловиях, выполнение боевых задач на предельно малых высотах, совместное применение средств поражения летчиком и оператором. Его бортовой комплекс связи КСС-28Н-1, обеспечивает автома-тический телекодовый обмен данными с наземными пунктами управления и дру-гими летательными аппаратами, оборудо-ванными аппаратурой, обеспечивающей встречную работу; дальнюю и ближнюю открытую и засекреченную радиосвязь через изделие криптозащиты и КВ-модем. Комплекс обеспечивает одновремен-ную работу по трем каналам связи, в том числе по двум телефонным каналам и одному телекодовому. Также вертолёт способен осуществлять разведку и целе-указание боевым вертолётам и самолё-там. В конструкции кабины применена стойкая броня, остекление выдерживает прямые попадания 12,7-мм бронебойных пуль, осколочно-фугасных 20-мм снаря-дов, лопасти – 30-мм снарядов. Воору-жение вертолёта включает 30-мм пушку 2А42 в поворотной установке НААУ-28 (боекомплект 250/300 выстрелов), 16 ПТУР «Атака», или 2-4 блока Б8В20-А (40-80 НАР С-8), или 2-4 блока Б13Л5 (10-20 НАР С-13), или 2-4 блока «Стрелец» ЗРК «Игла-В» (8-16 ЗУР).

Ка-52 «Аллигатор» – ударный вер-толёт, предназначенный для поражения бронированной и небронированной тех-ники, живой силы и воздушных целей на поле боя. Представляет собой дальней-шее развитие вертолёта Ка-50. До прекра-щения производства Ка-50, должен был служить командирской машиной армей-ской авиации, осуществляющей разведку, целеуказание и координацию действий


группы вертолётов. В настоящее время он используется как полноценный ударный вертолёт.

Всепогодный круглосуточный радио-электронный прицельный комплекс име-ет расширенные боевые функции, при-цельная система работает в оптическом, инфракрасном и радиолокационном диапазонах, оборудование объединено мультиплексными шинами в единый ин-формационный комплекс. Имеется РЛС миллиметрового диапазона «Арбалет» РН01 и гиростабилизированная оптико-электронная станция ГОЭС-451. Даль-ность обнаружения целей: днем 10 км, но-чью – 5-6 км, дальность опознавания цели ночью – 3-4 км. Вооружение вертолёта включает 30-мм пушку 2А42 в установке П-800 (боекомплект 460/500 выстрелов), 12 ПТУР «Атака»/«Вихрь-1» с наведением по лазерному лучу, или 2-4 блока Б8В20-А (40-80 НАР С-8), или 2-4 блока Б13Л5 (10-20 НАР С-13) и 2 блока ЗРК «Игла-В» (4 ЗУР). Возможна подвеска 2-4 бомб ФАБ-100/250/500 или 2-4 бомбовых кассет РБК-250/500 или 2-4 контейнеров мало-габаритных грузов КМГУ-2.

Ми-35М – ударно-транспортный вертолёт, предназначенный для уничто-жения бронетанковой техники, огневой поддержки подразделений сухопутных войск, высадки десанта и эвакуации ране-ных, а также перевозки грузов в кабине и на внешней подвеске.

Вооружение вертолёта включает 23-мм пушку ГШ-23Л в установке НППУ-24, 8 ПТУР «Атака», или 2-4 блока Б8В20-А (40-80 НАР С-8) или 2 контейнера УПК-23-250 с пушками ГШ-23Л.

Российские вертолёты играют важ-ную роль в необъявленной войне России против Украины. Например, в операции по оккупации Крыма принимали уча-стие 24 новых российских вертолёта Ми-8АМТШ и Ми-35М. Они перебрасывали в

Крым и в пределах его территории десант-ников и спецназовцев, прикрывали их, а также вели воздушную разведку.

К сентябрю 2014 г. в окрестностях города Валуйки (райцентр в Белгород-ской области РФ), на бывшем аэродроме, создана передовая база АА ВВС России, на которой сосредоточены ударные верто-леты Ми-24П и Ми-24ПН, многоцелевые вертолеты Ми-8МТВ и вертолеты-поста-новщики помех Ми-8СМВ. Сообщается, что в Валуйки переброшена группа вер-толётов из 549-й авиабазы АА ВВС Рос-сии (из Прибылово, Ленинградской обл.). Другая передовая база АА ВВС России создана у пос. Северный в районе Белго-рода. Там находятся ударные вертолеты Ми-24П и многоцелевые вертолеты Ми-8МТВ.

В войне против Украины российские вертолёты (в т.ч. новые ударные Ми-35М, Ми-28Н и Ка-52) активно используются на российско-украинской границе, как пишут в российской прессе, «для обеспе-чения безопасности и контроля границы в связи с последними событиями…». В реальности эти вертолёты регулярно на-рушают украинскую границу и ведут воз-душную разведку, а вертолёты Ми-24К корректируют огонь миномётов, реактив-ной и ствольной артиллерии, который ве-дётся с российской территории по пози-циям украинских войск. Вертолёты Ми-8 также регулярно пересекают границу Украины, провоцируя украинские войска на открытие огня, с целью создать пред-лог для полномасштабного вторжения СВ России.

Реально против Украины, вблизи её границы, могут быть сосредоточены фор-мирования АА Западного и Южного ВО России.

Группировка войск Западного ВО в 2012 г включала 2 авиабазы АА 1-го ко-мандования ВВС и ПВО. Они имели 140


вертолетов (до 80 ударных Ми-24П/35М и разведывательных Ми-24К/Р, а также око-ло 60 многоцелевых Ми-8).

В настоящее время в группировку дополнительно вошла бригада АА и фор-мирования АА начитывают до 195 вер-толётов: свыше 76 ударных (40 Ми-24П/ПН, Ми-35М, 12 Ми-28Н и 24 Ка-52), 25 разведывательных Ми-24К/Р, более 94 транспортных (92 Ми-8Т/МТВ/МТВ-5, 2 Ми-26) и вертолётов РЭБ Ми-8СМВ.

Группировка войск Южного ВО в 2012 включала 3 авиабазы АА 4-го коман-дования ВВС и ПВО. Они имели 162 вер-толета: около 90 ударных (50 Ми-24/35, 30 Ми-28Н и 10 Ка-52) и 72 транспортных вертолетов (до 60 многоцелевых Ми-8 и 12 тяжелых Ми-26).

В настоящее время формирования АА группировки насчитывают свыше 200 вертолётов: более 116 ударных (44 Ми-24П/ПН, 16 Ми-35М, 40 Ми-28Н и 16 Ка-52), свыше 85 транспортно-ударных и

транспортных (73 Ми-8Т/АМТШ/МТВ-5, 12 Ми-26).

Эти данные показывают, что всего за год количество вертолётов в формирова-ниях АА Западного и Южного ВО суще-ственно выросло (с 302 до 395). Всего сей-час в этих формированиях 192 ударных вертолёта (84 Ми-24П/ПН, 16+ Ми-35М, 52 Ми-28Н и 40 Ка-52), 25 разведыватель-ных Ми-24К/Р, более 179 транспортных (165 Ми-8Т/МТВ/МТВ-5, 14 Ми-26), а также вертолёты РЭБ Ми-8СМВ и другие.

В перспективе, после реорганизации и полного перевооружения новыми вертолё-тами, группировки Западного и Южного ВО будет в сумме включать 4 армейских пол-ка и 2 окружные бригады АА. Количество вертолётов в этих формированиях предпо-ложительно составит 432 ед. (96 Ми-28Н, 96 Ка-52, 96 Ми-8АМТШ, 112 Ми-8МТВ-5 и 32 Ми-26). И это без учёта намеченных форми-рований АА ВДВ, большинство которых бу-дет находиться в этих округах.

Артиллерия российской армии

Вячеслав Целуйко

Данный материал ориентиро-ван на военнослужащих, не относящихся к артиллерий-ским подразделениям сило-вых структур Украины. Для

последних, она может носить справочный характер о структуре и технике россий-ской артиллерии. Учитывая целевую ау-

диторию, основной акцент в материале смещен в сторону эффективной защиты личного состава и техники от огня рос-сийской артиллерии.

Для многих представителей силовых структур Украины столкновение с рос-сийской армией началось или вообще ограничилось артиллерийским обстре-


лом. Иногда он носил форму огневого на-лета, иногда методичного обстрела сутка-ми напролет. Как бы то ни было, именно российская артиллерия стала важным фактором, повлиявшим на ход и исход боевых действий на южном и юго-восточ-ном участке границы Луганской области с Россией, а также на Донецком участке украино-российской границы.

Роль артиллерии в этих боях не уди-вительна. Ведь ракетные войска и артил-лерия (РВиА) являются главным родом Сухопутных войск России, которому во-енным руководством РФ отводится важ-ная роль.

Чтобы оценить место артиллерии в структуре Сухопутных войск России до-статочно взглянуть на мотострелковую или танковую бригады. В них на 12 тан-ковых и мотострелковых рот приходится 12 артиллерийских батарей (6 гаубичных, по 3 минометных и реактивных) даже без учета противотанковых подразделений. То есть наблюдается паритет между танки-стами и пехотой с одной стороны и артил-лерией с другой. Однако, если подняться над бригадным уровнем до армейского и окружного, то число артиллерийских батарей растет за счет артиллерийских бригад (гаубицы), реактивных бригад и полков (РСЗО) и ракетных бригад (ра-кетные комплексы), а число танковых и мотострелковых рот остается прежним. Таким образом, структура российской ар-мии отражает ту роль, которая отводится ракетным войскам и артиллерии военным руководством России.

Столкнувшись с этим грозным про-тивником важно понимать, что он собой представляет и каковы его возможности. Начнем с материальной части артилле-рии.

Основу батальонной артиллерии СВ России преимущественно составля-ют 120-мм минометы комплекса 2С12

«Сани», которые состоят на вооруже-нии минометных батарей мотострел-ковых батальонов. В тоже время на-метилась тенденция перевооружения минометных батарей мотострелковых батальонов на 120-мм самоходные уни-версальные орудия 2С23 «Нона-СВК» и 2С34 «Хоста». Первые представляют собой артиллерийскую часть десант-ной самоходной установки 2С9 «Нона» (основной артиллерийской системы ВДВ России батальонного, полкового и дивизионного звена) на базе БТР-80, вторые - модернизированные САУ 2С1 «Гвоздика» с артиллерийской частью от САУ 2С31 «Вена» (фактически «Нона» с увеличенной дальностью). Особенность 120-мм универсальных орудий состоит в способности стрелять как штатными 120-мм минометными минами, так и специальными снарядами. Последнее свойство дает им существенное каче-ственное превосходство над классиче-скими минометами.

Достоинства 120-мм минометов и универсальных орудий:

1. малая мертвая зона вблизи орудия/миномета;

2. высокая кучность, особенно на не-больших дальностях;

3. высокая эффективность поражения открыто расположенной живой силы, небронированной и легкоброниро-ванной техники;

4. большая крутизна траектории, позволяющая поражать цели за высокими препятствиями (например, многоэтажными зданиями);

5. хорошая эффективность про-тив полевой фортификации, при-чем 120-мм орудия за счет более высокой конечной скорости снаря-да, его большей массы и содержания взрывчатого вещества по сравнению с обычной 120-мм миной могут по-


ражать более толстые перекрытия, чем обычные 120-мм минометы;

6. для САУ также характерна высокая подвижность. К недостаткам можно отнести отно-

сительно небольшую дальность стрель-бы (в меньшей степени это касается семейства «Нона» и тем более САУ «Хо-ста», с дальностью, приближающейся к гаубицам). Кроме того, стоит отметить быстрый перегрев как 120-мм миноме-тов, так и орудий семейства «Нона» при стрельбе на максимальную дальность, что, возможно, стало одной из причин гибели 6-й роты псковских десантников в 2000 году под Улус-Кертом. Таким об-разом, эти артсистемы в таких условиях больше подходят для короткого артнале-та, чем для длительного обстрела.

Так как САУ «Нона» является основ-ной артиллерийской системой ВДВ Рос-сии, а семейство артиллерийских систем на ее основе замещает в батальонной ар-тиллерии сухопутных войск 120-мм ми-нометы, то на мерах по снижению эффек-тивности огня данными орудиями стоит остановиться подробнее.

Как уже было сказано выше, 120-мм минометы и орудия эффективно поража-ют открыто расположенную живую силу и технику. Потому обязательным услови-ем является размещение личного соста-ва и техники в укрытиях. Причем дворы кварталов при открытом размещении людей и техники таковыми не являются из-за большой крутизны траектории ми-нометных мин и снарядов 120-мм САУ. Так, в 1995 г. чеченцам удалось поразить минометным огнем скопление БМП-3 российской армии в кварталах Грозного, из-за чего было потеряно и повреждено несколько единиц техники.

Кроме того, стоит учесть возможность применения противником на своих 120-мм минах и снарядах радиовзрывателей, ко-

торые обеспечивают воздушный подрыв. Это не только позволяет более эффективно поражать открыто расположенные цели за счет роста площади поражении, но и пора-жать цели в траншеях и окопах.

Потому позиции наших войск долж-ны быть оборудованы, как минимум, укрытиями для личного состава: подбру-стверными нишами, крытыми щелями или блиндажами. Кроме того, огневые точки также должны иметь противооско-лочное перекрытие.

Когда цели укрыты противоосколоч-ными перекрытиями, 120-мм миноме-ты и орудия не столь эффективны. Од-нако когда они расположены довольно близко от наших позиций у противника имеется возможность поражать укры-тия при умеренном расходе боеприпа-сов благодаря высокой кучности дан-ных систем. Противодействовать этому необходимо комплексно - как за счет маскировки собственных укрытий, что затрудняет их обнаружение и прицель-ный обстрел, так и за счет создания вы-сокозащищенных подземных убежищ. При этом надо учитывать, что из-за бо-лее высокой конечной скорости, массы снарядов и взрывчатого вещества по своей эффективности против убежищ «Нона» ближе к 122-мм гаубицам, чем к 120-мм минометам. Так, снаряды к семейству «Нона» несколько уступают 122-мм гаубичным в окончательной скорости и массе, но содержат больше взрывчатого вещества и имеют более крутую траекторию. Потому для подбо-ра толщины тюфяка и грунта при созда-нии убежищ от 120-мм орудий следует руководствоваться рекомендациями по 122-мм гаубицам. При наличии стоит использовать для создания тюфяка же-лезобетон, в том числе, типовых граж-данских ЖБ изделий подходящей тол-щины и структуры.


122-мм гаубицы в Российской армии имеют ограниченное распространение и представлены буксируемыми Д-30 в арт-полках десантных дивизий (1 дивизион) и дивизионах легких бригад ВДВ и само-ходными 2С1 «Гвоздика» в артиллерий-ских дивизионах горных мотострелковых бригад и морской пехоты. Эти гаубицы несколько превосходят по дальности ба-тальонные САУ 2С34 «Хоста» (не говоря уже о «Нонах» и минометах) и обладают очень высокой как для гаубиц кучностью. Хорошо подходят для борьбы с точечны-ми целями, которые в состоянии пораз-ить. При устройстве убежищ от 120-мм САУ решается задача и защиты от огня 122-мм гаубиц.

152-мм гаубицы и пушки состав-ляют основу российской ствольной артиллерии. Каждая танковая и мото-стрелковая бригада располагает 2 дивизи-онами 152-мм САУ (2С3 «Акация» и 2С19 «Мста-С»). Буксируемые (2А65 «Мста-Б» и 2А36 «Гиацинт-Б») и самоходные (2С5 «Гиацинт-С» и 2С19 «Мста-С»). Эти гау-бицы и пушки отличаются большой даль-ностью (особенно «Мста» и «Гиацинт») и высокой эффективностью поражения полевой фортификации и легкой броне-техники.

Как и в случае с батальонной артил-лерией при нахождении подразделений в зоне досягаемости российских гаубиц и пушек необходимо оборудовать противо-осколочные перекрытия на укрытиях для личного состава и над огневыми точками. Технику (в том числе боевую) распола-гать, по возможности, в глубоких укры-тиях с противоосколочными перекрыти-ями, связанными с окопами для стрельбы из вооружения боевой техники.

Важно помнить, что из-за более ши-рокого распространения в армии России и большей по сравнению со 120-мм си-стемами дальности вероятность быть об-

стрелянными 152-мм артиллерией выше. Потому при создании убежищ для созда-ния убежищ от огня 152-мм гаубиц в еще большей степени необходимо примене-ние железобетона в создании защитных тюфяков. Следует учесть, что у гаубиц траектория снарядов более пологая, чем у минометов. С одной стороны это не-сколько снижает толщину пробиваемой снарядами преграды, а с другой повыша-ет риск поражения стены убежища при недостаточном удлинении тюфяка за га-бариты убежища. Тюфяк должен иметь удлинение в стороны вероятного разме-щения артиллерии противника. Основная задача тюфяка остановить артиллерий-ский снаряд или мину. Защиту от взрыва разрывного заряда снаряда обеспечивает как непробитый слой тюфяка, так и рас-положенный под ним распределительный слой грунта и несущий слой убежища (например, накаты бревен). Что касается требуемой толщины тюфяка для защиты от 152-мм гаубиц и пушек, то в случае с бетоном/железобетоном она должна со-ставлять 50-70 см в зависимости от марки бетона и наличия арматуры. Потребной толщиной обладают фундаментные бло-ки, однако их форма и типовые размеры не идеальны для создания тюфяков. В слу-чае применения противником бетонобой-ных снарядов толщина тюфяка должна быть в 1,3 раза больше.

Естественно, что далеко не всегда бу-дет иметься возможность создать убежи-ща со столь мощными тюфяками. В тоже время развитие гражданского строитель-ного сектора позволяет активно его при-влекать для производства типовых желе-зобетонных элементов. Что существенно снижает необходимое время для возведе-ния полноценных защитных сооружений.

Из-за более пологой по сравнению с минометами траекторией снарядов гауби-цы не столь эффективно могут поражать


цели в многоэтажной застройке, так как имеют мертвые зоны непосредственно за многоэтажным зданием с противополож-ной от артиллерии стороны.

Что касается защитных свойств по-строек в городе, то их не стоит переоцени-вать из-за довольно тонких стен из «мяг-ких» материалов, тонких межэтажных перекрытий с пустотами внутри. Город довольно хорошо защищает от артилле-рийских осколков, но не от прямых по-паданий гаубичных снарядов. Даже если речь идет о подвальных помещениях, ко-торые могут быть поражены через стену при близком падении снаряда к ней или верхнее перекрытие при пробитии снаря-дом стены первого-второго этажа и пере-крытия над подвалом.

Потому при использовании под-валов многоэтажных домов под убежи-ща их стоит использовать не целиком, а лишь частично, отгородив убежище от остальной части противоосколочными стенами, усилив перекрытие над убежи-щем дополнительной защитой сверху и подперев его колоннами снизу. Плюс, усилив стены изнутри мешками с грун-том, деревоматериалами и снаружи, над убежищем – мешками с грунтом, ЖБ из-делиями и т.д.

Наиболее эффективным будет ис-пользование советских бомбоубежищ и метрополитена, а также подземных ком-муникаций/катакомб при достаточно большой глубине залегания.

Важно помнить, что у гаубиц и пушек довольно значительное рассевание вдоль направления стрельбы. Потому они сла-бо подходят для поражения небольших целей, так как это требует расхода боль-шого количества снарядов. В тоже время в случае применения снарядов с лазерным самонаведением российская ствольная артиллерия может эффективно поражать и точечные цели.

Вытянутый эллипс рассеивания вдоль направления стрельбы делает 152-мм ар-тиллерию эффективным средством по-ражения колонн, когда стрельба ведется вдоль направления движения колонны. Когда же огонь ведут перпендикулярно движению, то многие снаряды падают слишком далеко от цели. Этот фактор еще более усиливается спецификой раз-лета осколков снарядов, где в стороны летит их больше, чем перед и за снаря-дом из-за отличного от 90 градусов угла падения снаряда. Потому при движении в зоне досягаемости ствольной артилле-рии противника стоит выбирать маршрут перпендикулярно или под углом к ожида-емому направлению обстрела.

Отдельно стоит сказать об артил-лерийских системах особой мощности. На данный момент в Российской армии они представлены самоходными 240-мм минометами 2С4 «Тюльпан», предназна-ченными для разрушения долговремен-ных линий обороны. Мощная мина, в том числе с лазерным наведением делает их мощным средством борьбы с долговре-менной фортификацией или городской застройкой, как они применялись в 2000 году в Грозном. В тоже время количе-ство таких минометов в России довольно ограничено из-за их небольшой даль-ности и уязвимости к артиллерийскому огню. Потому ввиду бессмысленности создания убежищ от данных минометов противодействие им должно носить ак-тивный характер от поражения артогнем до атак РДГ.

Реактивная артиллерия России пред-ставлена:

1. реактивными дивизионами мото-стрелковых и танковых бригад, во-оруженных 122-мм РСЗО БМ-21 «Град» и незначительным количе-ством их модернизированной версии «Торнадо-Г»;


2. реактивные полки и бригады с 220-мм РСЗО «Ураган» и 300-мм «Смерч».Общим свойством РСЗО является их

относительно плохая кучность, что дела-ет их эффективными против площадных целей, особенно неукрытых. Это легко объясняется тем, что радиус сплошного и действительного поражения осколка-ми намного превышает глубину воронки. Особенно эффективно открыто располо-женные цели поражают РСЗО с помощью суббоеприпасов кассетных боевых частей. В тоже время наличие даже противооско-лочных перекрытий существенно снижа-ет эффективность огня РСЗО, особенно снарядами с кассетными БЧ.

Также не очень эффективен огонь РСЗО по целям в населенных пунктах, особенно с многоэтажной застройкой.

Против колонн на марше РСЗО от-носительно эффективны даже при про-дольной стрельбе из-за значительного бокового рассеивания. В тоже время, суббоеприпасы кассетных БЧ позволяют получить довольно плотную зону пора-жения.

Еще одним свойством РСЗО являет-ся возможность массированного дистан-ционного минирования местности. Хотя такие минные поля легче обнаружить и обезвредить (по сравнению с установлен-ными вручную), они способны задержать механизированные войска на определен-ное время, сковав их маневр.

Говоря о РСЗО, нельзя не упомянуть тяжелые огнеметные системы ТОС-1 «Буратино» и ТОС-1А «Солнцепек», по сути своей представляющие РСЗО с 30 и 24 стволами соответственно калибра 220-мм и реактивными снарядами с тер-мобарическими боевыми частями. Эти РСЗО входят не в состав артиллерийских частей, а огнеметных батальонов бри-гад РХБЗ. ТОС являются эффективным средством поражения небронированной

и легкобронированной техники и живой силы, расположенной открыто, в окопах и щелях без перекрытий. В тоже время живая сила в перекрытых щелях, блин-дажах и тем более убежищах гораздо более устойчива к обстрелу из тяжелых огнеметных систем. При этом следует учитывать, что дальность стрельбы ТОС составляет всего 3,6 км у старых ракет и 6 км у новых, что делает сами огнеметные системы уязвимыми к ответному огню противника (несмотря на то, что они соз-даны на базе танка Т-72).

В первую очередь речь идет о пакете направляющих с ракетами, которые мо-гут поражаться огнем крупнокалиберных пулеметов и осколками артиллерийских снарядов, не говоря уже о ПТРК. Кро-ме того, данные ТОС довольно редки в российской армии и их применение мо-жет носить эпизодический характер. По-следнему также способствует высокая стоимость боеприпасов к ним. Однако угроза применения таких ТОС (равно как и РСЗО «Смерч» с реактивными снаря-дами термобарическими БЧ) требует при оборудовании позиций обязательно обо-рудовать укрытия для личного состава с перекрытиями и, по возможности, с там-бурами.

Итак, артиллерия РФ наиболее эф-фективна по неукрытой живой силе и технике, сосредоточенной на ограни-ченном пространстве, потому необхо-димо при первой возможности обо-рудовать свои позиции в инженерном отношении. Применение противником мин и снарядов с радиовзрывателями для воздушного подрыва требует не только строительства траншей и око-пов, но и прикрытия их противооско-лочными перекрытиями. Это также яв-ляется действенным средством против суббоеприпасов кассетных БЧ. Необ-ходимо оборудовать убежища с доста-


точной толщиной тюфяка для защиты от 120-мм и 152-мм снарядов. Для чего необходимо широко использовать желе-зобетонные изделия. При движении ко-лоннами необходимо учитывать пред-полагаемые направления обстрела и, исходя из этого, выбирать маршрут, уве-личивать дистанцию между техникой и по возможности увеличивать скорость.

И главное, если все вышеизложенное реализовать по тем или иным причинам не возможно, следует использовать для размещения личного состава и техники населенные пункты с плотной застрой-кой (по возможности многоэтажной), а также выбирать маршруты с насе-ленными пунктами по пути, где можно укрыться от артогня противника.

Уязвимые места военной организации России

Вячеслав Целуйко

КЧасть 1. Тыл

ак у любой типичной меха-низированной армии узким местом российской явля-ется тыл. Массы техники, особенно тяжелой гусенич-

ной требуют постоянного подвоза тысяч тонн топлива, а артиллерия тысяч тонн снарядов. Причем стабильное снабжение снарядами является для СВ России даже более важным, чем для многих других по-добных армий. Это связано с доминирую-щей ролью артиллерии в военной органи-зации России. Подробнее об этом в нашей предыдущей работе «Артиллерия россий-ской армии». Нельзя не вспомнить фразу Наполеона: «чем хуже пехота, тем нужно больше пушек». Это вполне применимо к российской армии, где сухопутные части испытывают некомплект личного соста-

ва, а имеющийся преимущественно пред-ставлен срочниками с невысоким уров-нем подготовки.

Ставка в тактике на артиллерию ак-тивно прослеживается и в действиях бое-виков под кураторством российских офи-церов на Донбассе. Причем бои вокруг Донецкого аэропорта показывают, что при надлежащем оборудовании позиций они способны выдержать интенсивный обстрел артиллерией противника. По-следнее требует от артиллерии повышен-ного расхода боеприпасов.

Таким образом, активность и резуль-тативность действий российской армии во многом зависит от подачи артиллерий-ских боеприпасов на позиции. Если же в этом процессе возникают перебои, то можно ожидать существенного сокраще-


ния эффективности наземной компонен-ты российской армии. Отсюда вывод:

Активное воздействие на тылы рос-сийской армии оказывает непосредствен-ное влияние на ее боевую мощь.

Снабжение российской армии в це-лом и артиллерии в частности зависит от железнодорожного и автомобильного подвоза. Активное использование перво-го на приграничной и оккупированной территории сокращает плечо подвоза ав-томобильной техникой и снижает на нее нагрузку. Так во время первого штурма Грозного в 1995 г. доставка грузов до стан-ции Червленная существенно облегчи-ла нагрузку на автомобильные средства тыла, сократив плечо подвоза до 15 км. Это позволило нарастить суточную по-дачу боеприпасов российской группиров-ке с 300-500 т., до 600-800 т. Притом, что суточный расход боеприпасов колебался от 500-600 т в первые 10 дней штурма до 150-200 т в его завершающей фазе. Эти данные наглядно демонстрируют не толь-ко роль ЖД подвоза, но и масштабы по-требности армии при штурме далеко не самого крупного города, слабо подготов-ленного к обороне в инженерном отноше-нии (подробнее в одном из предыдущих материалов) и со слабо дисциплиниро-ванным гарнизоном с незначительным количеством тяжелой техники. Для штур-ма более крупных городов, тем более не-скольких, занятых хорошо вооруженным гарнизоном потребности в боеприпасах могут оказаться куда выше, и подача та-ких объемов требует максимального при-влечения ЖД транспорта.

В тоже время, железнодорожный транспорт довольно уязвим, в том чис-ле, и на территории противника. Пото-му, безусловно, необходимым элементом противодействия агрессии со стороны российской армии является воздействие на ее железнодорожные коммуникации.

Их основная задача не столько в нанесе-нии материального вреда (хотя в случае с ЖД составами эффект от организации их крушений или обстрелов может быть существенным), сколько в принуждении противника к увеличению плеча подвоза предметов тыла автомобильной техникой из-за отказа от использовании железно-дорожного транспорта в зоне боевых дей-ствий и ближнем тылу армии.

Хотя железнодорожный транспорт существенно облегчает подвоз матери-альных средств основная роль в их по-даче непосредственно в части лежит на автомобильном транспорте. От функци-онирования автоподвоза боеспособность российской артиллерии и наземных сил вообще зависит непосредственно. Пото-му его нарушение является одной из ос-новных задач силовых структур Украины. Решение данной задачи имеет и побоч-ный эффект – отвлечение значительных сил общевойсковых формирований, ин-женерно-саперных, армейской авиации противника для решения задач охраны коммуникаций, чем снижаются наступа-тельные возможности РА.

Важно помнить о высокой уязвимо-сти автомобильной техники, особенно с боеприпасами и топливом, даже от огня стрелкового оружия. Потому защита ко-лонн снабжения ложится на плечи ста-ционарных и временных сторожевых застав, авиационного сопровождения, спецподразделений в районах маршру-тов, инженерной разведки на коммуни-кациях и непосредственного охранения колонн. Именно нейтрализация или су-щественное ослабление эффективности данных средств защиты (по крайней мере, некоторых) во многом и предопределя-ет успешное поражение транспортных колонн. Эти же средства используются и для охраны ЖД коммуникаций, однако высокая уязвимость полотна и самих со-


ставов позволяет проще воздействовать на противника даже при наличии данных средств защиты.

Идеальная система охраны наземных коммуникаций представляет собой соче-тание всех элементов, а именно:

Непосредственное прикрытие транс-портных колонн

Преимущественно речь идет о мо-тострелковых или десантных подразде-лениях на бронетехнике, а также форми-рованиях внутренних войск усиленных саперами, зенитными пушками на гру-зовиках, а иногда танками, САУ и ЗСУ. Численность личного состава и их тех-ника зависят от размеров колонны снаб-жения, характера местности, противника и наличных сил. Минимальной нормой охраны считается одна боевая машина на 10 транспортных. Такая охрана носит довольно символический характер и ред-ко позволяет защитить колонну от напа-дения противника и чревата большими потерями водителей, автомобилей и гру-зов. Это объясняется тем, что атакующие имеют возможность атаковать часть ко-лонны, даже не вступая в столкновение с прикрытием, используя характер мест-ности. Либо единичная боевая техника на атакованном участке уничтожается в первую очередь, после чего уничтожают-ся автомобили.

Более надежным является прикрытие колонны боевой техникой из расчета 1 бо-евая машина на 2-4 транспортные. Однако это требует соответствующего отвлече-ния боевых подразделений на конвойные функции и существенный расход ресурса боевой техники. Вопрос ресурса особенно остро стоит для гусеничной техники, тем более не новой. Потому более вероятным является привлечение к сопровождению колонн колесной бронетехники. Однако последняя зачастую хуже бронирована и

слабее вооружена, что влияет на выжива-емость самого прикрытия.

В отдельных случаях (обычно при доставке грузов подразделениям вбли-зи линии соприкосновения, где высок риск встречи с противником) возможно превышение числа боевых машин над числом транспортных в 2 и даже 3 раза. Привлечение таких крупных сил конвоя несколько нейтрализуется обычно непро-должительным маршрутом столь плотной охраны.

Главная особенность непосредствен-ного прикрытия транспортной колонны состоит в том, что ее боевые средства могут вести практически исключительно огонь прямой наводкой и не могут защи-тить колонну от обстрела даже легкими минометами и автоматическими грана-тометами при ведении последними огня непрямой наводкой, не говоря уже об обстреле гаубицами, пушками и РСЗО. Возможность артиллерийского обстрела колонны также оказывает существенное влияние на эффективность непосред-ственного прикрытия из-за того, что в условиях угрозы применения артиллерии требуется увеличивать дистанции между машинами в колонне, что приводит к ее растягиванию и облегчает задачу нападе-ния на нее.

В тоже время при достаточной плот-ности боевой техники нападение на колонну с помощью стрелкового и не-управляемого противотанкового оружия чревато мощным ответным огнем танко-вых и гаубичных орудий, автоматических пушек и крупнокалиберных пулеметов. В условиях активного перевооружения рос-сийской легкой бронетехники на 30-мм автоматические пушки наиболее вероя-тен обстрел ими наших подразделениях на российских коммуникациях. Также в российской армии для защиты колонн ак-тивно применяют ЗУ-23, установленные в


кузовах грузовых автомобилей. Автома-тические пушки обладают довольно вы-сокой эффективной дальностью, превы-шающей таковую у стрелкового оружия, а также способны пробить естественные и искусственные препятствия значитель-ной толщины. В тоже время осколочное действие снарядов (особенно 23-мм) до-вольно умеренно как из-за малого раз-рывного заряда, так и из-за высокой на-стильности траектории осколочное поле очень ограничено, а рассеивание по даль-ности значительно. Потому данные ав-томатические пушки хорошо поражают вертикальные цели и имеют невысокую эффективность против залегшей пехоты. Поражение последней требует расхода большого количества снарядов.

Таким образом, прямое нападение на колонну с использованием стрелкового и легкого противотанкового вооружения может вызвать ответный огонь непосред-ственного прикрытия колонны. Его эф-фективность во многом будет зависеть от той боевой техники, которая привлечена к охране колонны, ее количества и плот-ности, обученности личного состава про-тивника, дистанции между машинами в колонне, а также тех средств, с помощью которых ведется обстрел колонны. Чем больше их эффективная дальность, тем ниже эффективность ответного огня при-крытия. Кроме того, чем более дально-бойное вооружение применяется против колонн, тем шире зона поиска для авиа-ции и спецназа противника, что увеличи-вает нагрузку на них, требует привлекать для данной задачи больше сил и снижает их эффективность.

Серьезной угрозой для колонны и ее прикрытия являются расчеты ПТРК, даже довольно устаревших. Последние могут поразить любую машину прикры-тия в борт с дистанции, где даже обнару-жить расчет прикрытию проблематично,

не говоря уже о его поражении. Однако ограниченное число ПТРК, ПТУР к ним и обученных операторов, способных их применять, не позволяет сделать их ос-новным средством борьбы на коммуника-циях противника.

Особенно эффективным для воз-действия на коммуникации мог бы стать отечественный ПТРК «Корсар». Эффек-тивность этого ПТРК была бы еще выше при наличии в боекомплекте кумулятив-но-осколочной ракеты с уменьшенным диаметром боевой части и ее массы. Это позволило бы повысить эффективность обстрела небронированной техники и вертолетов за счет роста маршевой ско-рости ракеты, а также уменьшило ее массу. Последнее важно при переноске ПТУР на длительные расстояния. При этом бронепробиваемости в 200-мм (по сравнению с 550-мм за динамической за-щитой у противотанковой ракеты «Кор-сара») хватило бы для поражению любой бронетехнику, кроме танка, в любую часть корпуса и башни и для поражения тан-ков в борт, корму и крышу. Применение данного ПТРК против вертолетов хотя и может носить вынужденный характер, но является дополнительным фактором повышения ПВО подразделений на ком-муникациях противника. Более того, осо-бенность сопровождения транспортных колонн вертолетами делает их уязвимыми даже от огня ПТРК с командным наведе-нием, особенно современных, таких как «Корсар».

Хотя применение дальнобойных средств имеет свои очевидные преимуще-ства при наличии на маршруте колонны противника значительных населенных пунктов, а также лесных массивов воз-можно нападение на колонну с близкого расстояния, где плотность и мощь огня засады становятся максимальными, а бо-евая техника довольно уязвимой. Нападе-


ние на колонну в таких условиях при на-личии достаточных сил может привести к ее полному или частичному уничтоже-нию вместе с прикрытием.

Важную роль играет обстрел колонн даже легкой «пехотной артиллерией»: минометы калибра 60-82-мм и автомати-ческие гранатометы. Эти средства и само-стоятельно могут наносить потери техни-ке противника, особенно при обстреле узких мест маршрута: мостов, путепрово-дов, въездов и выездов из тоннелей и т.д. То есть мест, где колонна вынуждена сни-жать скорость, имеет тенденцию к сби-ванию в плотную группу и где затруднен объезд поврежденной или уничтоженной техники, особенно под обстрелом. Учи-тывая низкое боковое рассеивание гра-нат АГС, стоит располагать их позиции у поворотов дорог, чтобы эффективно накрывать колонну противника продоль-ным огнем.

Важно помнить, что чем больше про-тивник выделяет боевых средств для не-посредственной охраны своих транспорт-ных колонн, тем меньше их может быть привлечено к боевым действиям на фрон-те. Также важно помнить о значительном расходе моторесурса техники при сопро-вождении колонн, что особенно критич-но для гусеничной техники (танки, САУ, БМП, БМД). Потому сама угроза прямого нападения на колонны заставляет про-тивника расходовать свои силы для вы-полнения пассивных задач.

Цепь сторожевых заставРассмотрим опорные пункты в райо-

не узких мест маршрута с блокпостами на самих дорогах. Их назначение - прикры-вать наиболее уязвимые участки маршру-та транспортных колонн, служить для них местом стоянки или ночевки, поддержи-вать огнем (в том числе артиллерийским) подвергшиеся нападению колонны, высы-

лать им на помощь бронегруппы или спе-шенный личный состав. Плотность застав на маршруте, их состав и вооружение за-висят от важности маршрута, характера местности, собственных сил и сил про-тивника.

При наличии на заставах танков, САУ, буксируемых гаубиц и пушек, включая противотанковые, БМП, ЗСУ, ЗУ, ПТРК они способны поражать прямой наводкой цели на значительном удалении и при-крывать значительный участок дороги до нескольких километров, особенно при расположении на господствующих высо-тах. В тоже время при пересеченном ре-льефе и наличия крупных масок местно-сти (населенные пункты, лесные массивы, причем даже без листьев) эффективность огня прямой наводкой заставы снижает-ся. Наличие таких «белых пятен» должно учитываться нашими формированиями при планировании нападений на колон-ны. В тоже время для прикрытия непро-сматриваемых и непоражаемых участков у коммуникаций заставы могут использо-ваться как базы для специальных подраз-делений или войсковой разведки. Также следует учесть, что в случае нападения на колонну ей на помощь могут выйти бро-негруппы или спешенный личный состав из ближайших застав. Эти мероприятия также могут осуществляться заблаговре-менно до прохода колонны путем времен-ного прикрытия опасных участком сила-ми застав.

Важным свойством сторожевых за-став является наличие артиллерии. Зача-стую это один или несколько минометов, реже взвод или батарея артиллерийских орудий. Наличие этих средств позволяет заставам поражать цели, недосягаемые для непосредственного прикрытия ко-лонн. Однако из-за относительной сла-бости собственной артиллерии застав она не способна выпустить нормативное


число мин и снарядов за разумное время, фактические ее цель своим обстрелом за-ставить противника отказаться от атаки на колонну или снизить эффективность последнего. Уничтожение же одиночной ненаблюдаемой с заставы цели (напри-мер, миномета или расчета ПТРК) прак-тически исключено и может носить слу-чайный характер. Более того, активное расходование мин и снарядов артиллери-ей застав приводит к необходимости от-правлять колонны уже для их снабжения и еще более нагружает тыл.

В тоже время при наличии целеука-зания, например, от БПЛА, артиллерия застав, особенно если речь идет о целых батареях, может эффективно поражать засады, а также личный состав и технику противника при выдвижении к месту за-сады или отходу от него. Потому возмож-ности артиллерии противника должны учитываться при планировании своих действий. Для чего необходимо выявить места ее расположения, типы артилле-рийских систем и их количество.

В целом, заставы являются эффек-тивным средством защиты коммуника-ций. При достаточной плотности застав и мощи их гарнизонов удается довольно эффективно защитить коммуникации от засад и минирования. Главная негативная сторона состоит в отвлечении крупных сил и средств для решения пассивных задач. Чтобы снизить нагрузку на мото-стрелковые и танковые подразделения заставы могут организовываться на базе подразделений обеспечения, что негатив-но сказывается на выполнении последни-ми своих основных функций.

Если говорить о плотности и силах застав, то она может составлять 1 заставу на 3-5 км маршрута и представлять собой усиленное отделение или взвод. Чем ниже плотность застав и слабее их гарнизоны, тем ниже эффективность защиты комму-

никаций. Более того, слабые заставы сами становятся привлекательными объекта-ми для обстрела и даже атаки. Наиболее чувствительны к обстрелу временные заставы, которые выставляют на время прохождения колонны или нескольких колонн. Такие заставы куда хуже обору-дованы в инженерном плане, чем стаци-онарные и могут эффективно поражаться минометным огнем. Малочисленная за-става также может быть захвачена, при-чем малочисленность делает ее очень чувствительной к каждой потере техники, вооружения и личного состава, что за-метно влияет на ее возможности. Потому противник, используя заставы для при-крытия своих коммуникаций, всегда ищет золотую середину в выборе между эффек-тивностью прикрытия, а также устойчи-востью самих застав к атакам, и желанием минимизировать свои силы на решение пассивных задач.

Постоянное наличие на одном месте стационарных застав делает их уязви-мыми не только к атакам и обстрелу, но и позволяет организовывать засады на их гарнизоны во время решения задач за пределами заставы (выход бронегрупп, разведгрупп, инженерной разведки, ре-шение бытовых вопросов). Также эффек-тивным средством снижения активности гарнизонов является минирование подхо-дов к заставе. Такие действия позволяют существенно снизить эффективность за-щиты коммуникаций с помощью застав, превратив их фактически в места огневой поддержки атакованных колонн.

Инженерная разведкаМинирование коммуникаций не-

управляемыми и управляемыми минами и фугасами как промышленного, так и кустарного производства стало обыден-ностью в современных вооруженных кон-фликтах. Секрет успеха данной тактики


прост: установить и даже дистанционно подорвать мину или фугас проще и без-опаснее, чем организовывать нападение на колонну снабжения. Причем для этого требуется намного меньше сил и средств. Естественно, что такие действия, в от-личии от засад, могут вывести из строя обычно лишь одну или несколько единиц техники, но число минирований может существенно превышать число органи-зованных засад. Особенно эффективным оказывается сочетание обеих форм воз-действия на колонны противника. Как было сказано выше, эффективным явля-ется и минирование подходов к заставам и базам противника на коммуникациях.

Активное применение одной из сто-рон мин и фугасов даже называют «мин-ной войной». Ответом на нее обычно является инженерная разведка марш-рутов движения. Причем саперы могут придаваться как прикрытию колонн снабжения, так и ежедневно осматривать участки коммуникаций в своей зоне от-ветственности. Российская армия в Чечне использовала обе эти формы. Если выде-ление в состав прикрытия колонн инже-нерно-саперного подразделения (обычно отделения или взвода в зависимости от размеров колонны) особо не перегружает саперные подразделения, то ежедневный пеший осмотр десятков и сотен киломе-тров коммуникаций и подступов к базам и заставам на них требует привлечения большого числа саперов. Так одно инже-нерно-саперное отделение может сфор-мировать 1-2 группы инженерной раз-ведки и качественно осмотреть за день не более 10-15 км дороги. А ведь саперы являются востребованными и на фронте, как при организации обороны своих по-зиций, так и при наступлении, особенно в крупном городе, где их требуется много и потери саперных подразделений значи-тельны.

И тут у российской армии возникают серьезные проблемы, так как ее саперные формирования довольно малочисленны. Так, в инженерно-саперном взводе мо-тострелкового батальона РА после 2010 г. было всего 2 инженерно-саперных отде-ления, то есть 6 отделений на три мото-стрелковых батальона мотострелковой бригады. Еще 3 отделения были в составе инженерно-саперного взвода инженер-но-саперной роты инженерно-саперного батальона, то есть всего 9 отделений на всю бригаду. Еще 2-3 нештатных отделе-ний теоретически можно сформировать на базе взводов дистанционного мини-рования и инженерных заграждений инженерно-саперной роты инженерно-саперного батальона. Этих сил ввиду широкого спектра задач, решаемых са-перами довольно мало. Потому общево-йсковые бригады и тем более десантные полки российской армии не располагают значительными возможностями по выде-лению саперов для инженерной разведки на коммуникациях. Не решает эту задачу и привлечение инженерных бригад окру-гов в силу их малочисленности. В состав данных бригад входят инженерно-сапер-ные батальоны усиления общевойсковых армий (по 1 на армию) и собственный инженерно-саперный батальон. Однако в этих батальонах далеко не все подразде-ления являются собственно саперами, в первую очередь это относится к батальо-нам усиления армий.

Таким образом, в составе российской армии саперов мало, и даже привлече-ние саперов из других ведомств и мини-стерств (в первую очередь, речь идет о Внутренних войска МВД России) про-блему не решает. Ситуация усугубляется высокими потерями среди саперов в слу-чае активных оборонительных и наступа-тельных действий, особенно в крупных городах, где, по опыту Чечни, саперные


подразделения могут в считанные дни утрачивать боеспособность из-за поне-сенных потерь.

Не менее опасна инженерная развед-ка коммуникаций. Это связано не только с подрывами саперов на необезвреженных минах и фугасах, в том числе установ-ленных специально против инженерной разведки. Дело в том, что сама инженер-ная разведка является крайне привлека-тельной целью для нападения. По своей форме она представляет собой группу спешенных инженеров, медленно идущих вдоль дороги под прикрытием 1-2 единиц бронетехники и мотострелков. Таким об-разом, саперы представляют собой про-стую мишень для обстрела стрелковым оружием, особенно снайперским, или минометами и АГС. При этом на ряде участков маршрута они будут испыты-вать трудности с укрытием от обстрела. Также уязвимо и прикрытие инженерной разведки, где одиночная стоящая или мед-ленно едущая бронетехника может легко поражаться из противотанкового оружия или крупнокалиберного стрелкового. Да и сама ежедневная охрана многочислен-ных групп инженерной разведки требует отвлечения для этих целей существенных сил и значительного расхода моторесурса бронетехники, особенно гусеничной.

Таким образом, «минная война» не только способна наносить противнику ощутимые потери в живой силе и тех-нике, но и заставлять его привлекать для противодействия ей дефицитных сапе-ров, подставляя их под удар.

Специальные подразделенияЭффективным средством охраны

коммуникаций является использование специальных подразделений, войсковой разведки, а в некоторых случаях и под-разделений из общевойсковых и десант-ных частей для организации засад на

маршрутах выдвижения к коммуника-циям сил противника, в том числе и его минеров. Такие превентивные действия способны наносить существенные потери действующим на коммуникациях подраз-делениям и влиять на их активность и ре-зультативность по борьбе со снабжением противника. В тоже время сами специаль-ные подразделения должны становиться объектами засад, которые в свою очередь влияют на их активность. То есть, кроме уставных мер противодействия засадам необходимо вести активную борьбу с по-добными подразделениями.

Также важным фактором данного противостояния является минирование местности в районе коммуникаций обе-ими сторонами. В конечном счете, актив-ное минирование более выгодно против-нику, так как после определенной частоты подрывов местность начинает считаться опасной для организации засад на колон-ны или установки мин и фугасов на и у дороги.

Работа спецназа затрудняется, если необходимо организовать засаду в насе-ленных пунктах на маршруте движения колонн, так как там спецназовцы могут быть вскрыты мирным населениям и вы-даны украинским силовикам. Потому за-сады в населенных пунктах со стороны российского спецназа менее вероятны, чем за его пределами, в том числе и в лес-ных массивах.

Стоит помнить, что хотя Российская Федерация обладает довольно много-численными специальными подразделе-ниями, как в составе МО, так и других ведомств, а также войсковой разведкой, их число не безразмерно. И у данных подразделений есть широкий спектр за-дач для решения, которых им необходи-мо выделять силы. Ситуация усугубля-ется тем, что в российской армии любят использовать спецназ в качестве элит-


ной ударной пехоты для захвата тех или иных объектов. Такая ситуация вызва-на относительно невысоким качеством обычной российской пехоты и оказыва-ет существенное влияние на выделение сил спецназа для активной охраны ком-муникаций.

Еще одним фактором, влияющим на эффективность действий спецподразде-лений России по охране коммуникаций, являются методы воздействия на них. Так, если ведется исключительно «минная война», то это требует выдвигаться непо-средственно к дорожному полотну, пото-му площадь зоны перехвата для спецназа будет минимальной. Она увеличивается при необходимости противодействовать нападению на колонны с использованием стрелкового оружия и гранатометов. Ког-да же колонна может быть обстреляна из крупнокалиберного стрелкового оружия, ПТРК или минометов зона поиска для спецназа растет существенно и требуется привлекать более значительные его силы для противодействия таким формам на-падения на колонны.

АвиацияАвиация является важным средством

охраны коммуникаций. Наиболее отве-чают этим задачам два ее компонента: БПЛА и боевые вертолеты. Первые позво-ляют вести продолжительное наблюдение за местностью, сопровождать колонны, просматривать проблемные участки и служить источником информации для артиллерии и ударной авиации.

Однако для столь широких задач тре-буются соответствующие БПЛА. Если выставлена цепь сторожевых застав, то сопровождать колонну и осматривать проблемные места на маршруте могут и микро/миниБПЛА с соседних застав. Эти относительно дешевые и простые лета-тельные аппараты могут использоваться в большом количестве. В тоже время их

разведывательное оборудование имеет довольно ограниченные возможности. Потому эффективность таких БПЛА бу-дет напрямую зависеть от размеров зоны разведки, а она, в свою очередь, зависит от применяемого для нападения на колонны вооружения. Чем шире будет зона приме-нения оружия, тем менее эффективен бу-дет поиск с помощью микро/миниБПЛА.

Еще одним вариантом может быть наличие в составе прикрытия колонны подвижных пунктов управления ми-ниБПЛА. В идеале они должны обеспечи-вать управление летательным аппаратом в движении, но возможен вариант и с ис-пользованием нескольких пунктов пере-катами.

Когда цепь застав вдоль маршрутов не развернута или они не располагают БПЛА, а в составе прикрытия нет подвиж-ных пунктов управления, сопровождение колонн требует более совершенных ле-тальных аппаратов со значительной про-должительностью полета и дальностью действия средств управления и передачи информации. Эти БПЛА более дороги и их число в российской армии довольно ограниченно. Причем такие беспилотни-ки очень востребованы не только в своем тылу, но и на фронте и в тылу украинских войск. Потому их привлечение к прикры-тию колонн может иметь эпизодический характер в критических ситуациях и не может стать нормой.

Эффективным средством борьбы с простыми микро и миниБПЛА могут быть средства РЭБ, которыми надо ос-нащать действующие на коммуникациях противника подразделения. Причем они должны быть довольно компактными. Бо-лее крупные БПЛА уже могут поражаться зенитными средствами, в первую очередь зенитными автоматическими пушками. Также средством противодействия раз-ведке со стороны БПЛА должна стать ка-чественная маскировка.


Вертолеты являются наиболее удоб-ным средством поражения противника в районе коммуникаций благодаря повы-шенным возможностям по обнаружению и поражению малоразмерных целей.

Причем сейчас благодаря БПЛА с вертолетов частично снимается задача по поиску целей при непосредственном со-провождении колонн, когда они сами до-вольно уязвимы и представляют легкую мишень для зенитных средств, особенно ПЗРК. При наличии адекватных задачам БПЛА вертолеты имеют возможность патрулировать в стороне от маршрута колонны находясь в ожидании целеуказа-ния по информации от БПЛА. Этим зна-чительно повышается выживаемость вер-толетов при сопровождении колонн. При таких условиях вертолеты находятся под огнем только в довольно непродолжи-тельное время. Когда вертолетчики не по-лучают внешнего целеуказания и вынуж-дены вести поиск целей самостоятельно, их уязвимость растет многократно при наличии у противника зенитных средств,

в первую очередь, ПЗРК. Более того, борь-ба с вертолетами на коммуникациях по своему значению даже превышает исход-ную задачу лишения российской армии в целом и артиллерии в частности стабиль-ного снабжения.

Также важно понимать, что при-крытие транспортных колонн ударными вертолетами мера вынужденная. Это связано с относительно небольшим ре-сурсом самих вертолетов и их элемен-тов. Потому если противник вынужден прибегнуть к постоянному прикрытию транспортных колонн вертолетами, это можно считать крупным успехом. Осо-бенно с учетом небольшого числа удар-ных вертолетов в российской армии. Тем более, что являясь грозным боевым средством, российские вертолеты пред-ставляют опасность для украинских войск и когда они активно участвуют в проводке колонн подвергаясь при этом существенной опасности этим облег-чается положение украинских войск на фронте.

Часть 2. Инженерные войска

По мере усложнения военных органи-заций постепенно возрастала роль инже-нерных войск. Первая, а потом и Вторая мировые войны в полной мере продемон-стрировали их роль в решении широчай-шего спектра задач, от строительства стра-тегических линий обороны, до участия в штурмах крупных населенных пунктов, превращенных противником в крепости.

В современных вооруженных кон-фликтах и войнах роль инженерных войск возросла еще более из-за того, что боевые действия ведутся не только на фронте, но и в тылу армии, как негосударственными, так и регулярными силами. Фактически сами понятия фронт и тыл стали доволь-но размытыми, и правильнее говорить о зонах боевых действий. «Минная война»

стала визитной карточкой партизанско-террористических действий и направлена как против военнослужащих, сотрудни-ков правоохранительных органов, орга-нов власти, а также простых граждан, так и против важных объектов.

Российское военное руководство ста-вит перед инженерными войсками широ-кий спектр задач, а именно:

• инженерная разведка противника, местности и объектов;

• возведение (устройство) фортифика-ционных сооружений (окопов, тран-шей и ходов сообщений, укрытий, блиндажей, убежищ и др.), устрой-ство полевых сооружений для разме-щения войск (жилых, хозяйственных, медицинских);


• устройство инженерных заграждений, в том числе установка минных полей, производство взрывных работ, обо-рудование невзрывных заграждений (противотанковых рвов, эскарпов, контрэскарпов, надолбов и т.п.);

• разминирование местности и объек-тов;

• подготовка и содержание путей дви-жения войск;

• оборудование и содержание переправ на водных преградах, в том числе строительство мостов;

• маскировка, дезинформация против-ника имитацией войск и объектов;

• ликвидация последствий применения противником оружия массового по-ражения;

• добыча и очистка воды в полевых ус-ловиях;

• участие в ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций.Последняя в списке задача отнюдь

не является таковой в приоритетах, так как для столь крупного государства как Россия с частыми природными и техно-генными катастрофами привлечение во-енных инженеров к ликвидации их по-следствий является довольно обыденной.

Решение столь широкого спектра за-дач требует различных по своему назна-чению, составу, оснащению, техники и подготовке специализированных форми-рований. Среди них можно назвать:

• инженерно-разведывательные;• инженерно-саперные;• заграждений;• разграждений;• штурмовые;• инженерно-дорожные;• понтонно-мостовые (понтонные);• переправочно-десантные;• инженерно-маскировочные;• инженерно-технических;• полевого водоснабжения.

Наличие столь обширных и довольно узкоспециализированных формирований приводит к ситуации, когда даже при до-статочно многочисленном инженерном компоненте в Вооруженных силах России возможности по решению каждой кон-кретной задачи довольно умеренны. Бо-лее того, относительная малочисленность каждого компонента делает его крайне неустойчивым к потерям в технике и осо-бенно в личном составе. В предыдущей нашей работе, посвященной уязвимым местам российской системы тыла, мы уже кратко касались вопроса малочисленно-сти и уязвимости инженерно-саперных формирований российской армии. Сей-час же остановимся на инженерных во-йсках РФ подробнее. Основную роль в решение вышеперечисленного спектра задач играют инженерные формирования Сухопутных войск России.

До недавнего времени в каждом из 4-х военных округов имелась инженерная бригада, которая включала:

• инженерно саперный батальон;• инженерно-дорожный батальон;• инженерно-технический батальон;• понтонно-переправочный батальон;• рота разминирования;• несколько инженерных батальонов

усиления армий из расчета по одному батальону на каждую армию округа;

• подразделения обеспечения.Инженерные батальоны усиления ар-

мий были сформированы из инженерно-саперных полков общевойсковых армий.

Такую группировку инженерных формирований окружного и армейского звена можно признать крайней умерен-ной, потому в 2013-2014 гг. начался про-цесс обратного переформирования инже-нерных батальонов усиления окружных бригад обратно в отдельные армейские инженерно-саперные полки. В разной стадии процесса формирования находят-


ся 4 полка из необходимых 10-ти. 2 пол-ка сформированы в 6-й армии Западного ВО и 58-й армии Южного ВО, еще 2 полка формируются в Восточном ВО. Их струк-тура пока не известна, но можно пред-положить в них развертывание инже-нерно-саперной, инженерно-дорожной и инженерно-технической рот в батальоны (возможно более слабого состава, чем ба-тальоны окружной бригады) или некото-рых из данных рот с расширением штата оставшихся рот.

Становым хребтом российских Сухо-путных войск являются мотострелковые бригады, в которые входили инженерно-саперные батальоны в составе:

• инженерно-саперной роты;• инженерно-дорожной роты;• инженерно-технической роты;• понтонной роты.

Состав каждой из рот по 2-3 взвода, зачастую предназначенных для решения различных задач. Например, в составе инженерно-саперной роты входит инже-нерно-саперный взвод, взвод управляе-мого минирования и взвод инженерных заграждений.

На практике это означает, что для выполнения каждой из специфических функций инженерных войск в инженер-но-саперном батальоне мотострелковой бригаде предназначен единственный взвод и от его наличия в конкретном ме-сте, численности и боеспособности во многом зависит выполнение конкрет-ной задачи. Несколько лучше положение с саперами и минными заграждениями благодаря наличию инженерно-саперно-го взвода в мотострелковых батальонах в составе 2 инженерно-саперных и 1 инже-нерно-технического отделений.

Тем не менее, высокая потребность в саперах в современных вооруженных конфликтах, их высокая уязвимость и, как следствие ожидаемые высокие поте-

ри в личном составе и технике приводят к быстрой утрате боеспособности ин-женерно-саперными подразделениями. Причем, в отличии от ряда других инже-нерных подразделений, где для развер-тывания или восполнения потерь можно мобилизовать гражданских специалистов хорошие саперы требуют качественного личного состава и существенного вре-мени для подготовки. Использование же наскоро обученных нештатных саперов из мотострелков является вынужденным решением с соответствующей невысокой эффективностью.

Что касается инженерных формиро-ваний других видов и отдельных родов Во-оруженных сил России, то они довольно ограничены. Так в каждой из 4-х дивизий ВДВ имеется инженерно-саперный бата-льон и по одной инженерно-саперной роте в каждой из ее 2-х парашютно-десантных или десантно-штурмовых полков. Эти подразделения также как и в Сухопутных войсках имеют смешанный состав.

Говоря о действиях на российских ком-муникациях нельзя не упомянуть инже-нерные подразделения Внутренних войск России. Они представлены инженерно-са-перными батальонам в составе некоторых дивизий ВВ, а также бригад, расположенных на Кавказе. В составе других соединений и частей ВВ имеются отдельные инженер-но-саперные роты. В целом возможности инженеров Внутренних войск РФ довольно ограничены и их значительные силы при-влечены к выполнению прямых обязанно-стей на Северном Кавказе.

Подведем некоторые итоги:1. Инженерные войска играют важную

роль в современных вооруженных конфликтах, в которых решают ши-рокий спектр различных задач.

2. Решение различных по природе, формам и средствам выполнения за-


дач привело к узкой специализации инженерных подразделений.

3. В силовых структурах Российской Федерации (в первую очередь, в Сухопутных войсках, ВДВ и Внутрен-них войсках) имеется умеренное чис-ло инженерных частей и подразделе-ний.

4. Из-за узкой специализации, по-дразделений предназначенных для выполнения конкретных задач мало как в масштабах общевойсковых или десантных частей и соединений, так и всех Вооруженных сил в це-лом. Потому каждый из компонент инженерных войск довольно уязвим и тяжело переносит потери, влияю-щие на его способность выполнять поставленные задачи.

5. Ограниченные возможнос-ти по выполнению своих задач инженерными подразделениями в условиях противодействия непосред-ственно влияют на эффективность действий наземных компонентов Вооруженных сил России.

6. Потому необходимо вести активное уничтожение инженерных подразде-лений агрессоров, чем оказывается влияние на общий характер боевых действий.

7. Несмотря на то, что саперные по-дразделения являются наибо-лее многочисленным компонен-том инженерных войск, широта решаемых ими задач на фронте и в

тылу и их общая уязвимость позво-ляет наносить им тяжелые потери, восполнение которых сопряжено с объективными трудностями.В конце нельзя не упомянуть еще одно

узкое место инженерных войск России: танковые мостоукладчики и инженер-ные машины разграждения. Этих машин в составе мотострелковых и танковых бригад единицы (до недавнего времени 1 МТУ и 2 ИМР). Потому потеря каждой из них существенно влияет на возможности бригады по преодолению инженерных за-граждений и естественных препятствий. Из-за чего требуется усиление бригад данной техникой из состава армейских и окружных инженерных формирований. Причем, даже наличие у данных машин танкового шасси не обеспечивает им должного уровня защиты, особенно их внешнего оборудования. Это позволяет поражать МТУ и ИМР как в процессе их применения в районе препятствий, так и на марше. Особенность данных изделий требует от украинских подразделений в тылу противника умения идентифициро-вать данную технику и стараться вывести ее из строя, чем оказывается влияние на соединение противника в целом. Уничто-жению данной техники способствует их специфический вид, позволяющей их лег-ко идентифицировать на фоне другой тя-желой техники. Успешная нейтрализация данной техники существенно повышает эффективность украинских невзрывных заграждений.

Часть 3. Авиационная поддержка войск.

В ходе своей агрессии против Укра-ины Российская Федерация использова-ла далеко не все свои козыри. Одним из наиболее существенных является ударная авиация, способная оказать существенное влияние на ход и исход боевых действий

на земле. В последние годы в российской военной авиации в целом и ее ударном компоненте в частности произошли пози-тивные изменения, связанные с масштаб-ными поставками новой авиатехники и вооружения. В тоже время, опыт воздуш-


ных кампаний, проводимых куда более современными, оснащенными и обучен-ными авиагруппировками НАТО, пока-зывает, что возможности авиации отнюдь не безграничны, даже при столкновении с противником с примитивной или уста-ревшей ПВО. От правильного понимания сильных и слабых сторон ударной авиа-ции России во многом зависит комплекс мер по противодействию ей и, в конечном итоге, ее эффективность.

В составе российской ударной авиа-ции можно выделить следующие основ-ные компоненты: 1) ударные вертолеты; 2) штурмовая авиация; 3) фронтовая бом-бардировочная авиация; 4) истребитель-ная авиация; 5) дальняя авиация.

В российской военной организации важное место в поддержке наземных во-йск отводится ударным вертолетам. Опыт их активного применения советским со-юзом в Афганистане и российский опыт в войнах на постсоветском пространстве, в первую очередь, в обеих Чеченских во-йнах, продемонстрировал важную роль этих боевых средств в борьбе с легково-оруженными партизанско-повстанче-скими формированиями. Мировой опыт продемонстрировал большое значение данных вертолетов и в классическом столкновении регулярных армий. Такая многофункциональность, безусловно, импонировала российскому военному руководству. Не удивительно, что после начала стабильного и масштабного фи-нансирования Вооруженных Сил ударные вертолеты стали поступать в российскую авиацию в больших объемах.

В тоже время нельзя не отметить, что довольно высокая живучесть советских ударных вертолетов была продемонстри-рована к огню зенитных пулеметов (12,7-14,5-мм), зенитных пушек (20-23-мм) и поражению ПЗРК со слабой боевой ча-стью (Redeye, семейство «Стрела-2/2М/3»,

семейство «Игла-1»/«Игла»). Но уже опыт поражения Ми-24 в Афганистане ПЗРК «Stinger» с более мощной БЧ продемон-стрировал серьезную угрозу для верто-летов со стороны данных ПЗРК. В случае поражения ударных вертолетов боевыми частями ЗРК ближнего действия и тем бо-лее малой дальности можно ожидать бо-лее высоких потерь ударных вертолетов России.

Также нельзя забывать, что при по-летах на предельно малых высотах верто-леты уязвимы не только к огню зенитных средств, но и стрелковому и противо-танковому оружию. Так, ударные верто-леты вполне сбивались РПГ, когда этому благоприятствовала ситуация. Хотя рос-сийские вертолеты довольно устойчивы к огню личного стрелкового оружия, од-нако опыт современных вооруженных конфликтов показывает, что при мно-жественных попаданиях вертолеты вы-нуждены прекращать выполнение боевой задачи или даже идти на вынужденную посадку с последующими проблемами эвакуации техники и ее ремонта. При удачном стечении обстоятельств возмож-но и уничтожение вертолета стрелковым огнем. Потому имеет смысл объяснять личному составу стрелковых подразделе-ний украинских силовых структур прин-ципы ведения огня по воздушным целям, значение упреждения и видов огня.

На данный момент парк ударных вертолетов России представлен тремя ос-новными типами, с довольно близкими характеристиками: семейство Ми-24/Ми-35, Ка-52/Ка-50 (последние практически износились) и Ми-28. Наличие трех близ-ких по характеристикам вертолетов на во-оружении, при довольно значительной их разунификации, демонстрирует низкий профессиональный уровень планирова-ния российского военного руководства и может иметь единственное объяснение –


желание поддержать всех производителей вертолетной техники.

Главной особенностью вертолетной авиации России и ее ударного компонен-та в частности, которая выгодно выделяет ее на фоне других родов авиации и видов Вооруженных Сил вообще, - это высокий процент новой боевой техники. Постав-ки новых вертолетов Ми-35М, Ми-28 и Ка-52 при наличии значительного парка советских Ми-24 позволяет России нара-щивать возможности данного компонен-та Вооруженных Сил как в качественном отношении, так и количественном за счет создания новых авиачастей и расширения штата существующих.

Объемы поставок новых вертолетов характеризуются следующими цифрами:

Ка-52: было подписано 2 контракта, первый на 36 единиц завершен в 2013 г., второй на 143 единицы до 2020 г. реализо-вывается в данное время. На декабрь 2013 г. было произведено 63 вертолета Ка-52, включая 5 опытных. Из этих вертолетов в строевые части поступило не менее 48 единиц, еще 8 находятся в ЦПБ в Торжке, т.е. общее количество вертолетов данного типа в ВС России составило не менее 56 единиц. В течение 2014 г. ожидается по-ставка еще 15-20 единиц.

Ми-28: на начало апреля 2014 г. для России было построено 80 единиц Ми-28, включая опытные и предсерийные. Число вертолетов данного типа в составе Рос-сийской военной авиации к концу 2014 года может составить более 80 единиц в строевых частях и пилотажной группе.

Ми-35М: реализован контракт на поставку 22 единиц. Сейчас реализуется второй на 27 единиц;1 потерян в аварии.

Таким образом, на данный момент российская авиация получила более 150 новых ударных вертолетов и продолжа-ет их получать темпами около 30 еди-ниц в год. Кроме того, нельзя забывать

и об оставшемся парке советских Ми-24. Это очень значительная сила, с которой нельзя не считаться. Особенно с учетом довольно высокого профессионального уровня российских вертолетчиков и бо-евого опыта, приобретенного на Кавказе.

Важно отметить роль Украины в этом процессе, путем поставки заводом «Мотор Сич» двигателей для этих, а так-же транспортных вертолетов российских ВВС. Эти поставки довольно критичны для России ввиду невысоких темпов ее собственного производства вертолетных двигателей, причем в значительной мере последние также собираются из украин-ских комплектующих. В случае прекра-щения поставок из Украины в Россию готовых изделий и комплектующих есть возможность сорвать российскую про-грамму перевооружения вертолетных ча-стей на новую технику, а также осложнить эксплуатацию имеющихся машин из-за потребности менять двигатели досрочно, например, в результате боевых поврежде-ний, в первую очередь, от ракет ПЗРК.

Однако, как бы ни была сильна ударная вертолетная авиация России, ее эффективность можно существенно уменьшить. Так, стоит отметить доволь-но высокую уязвимость ударных вертоле-тов от огня широкого спектра зенитных средств. Теоретически, за счет примене-ния дальнобойных ПТУР на предельной дальности ударные вертолеты имеют воз-можность не входить в зону поражения многих комплексов ПВО Сухопутных войск. Однако на практике реализовать максимальную дальность пуска далеко не всегда удается. А когда зенитные средства действуют из засады (например, в городе, лесу или горной местности) то вертолеты часто оказываются в зоне их поражения и несут потери. Так, даже относительно слабая ПВО чеченцев сумела нанести рос-сийским вертолетчикам существенные


потери, особенно от ПЗРК. Значительны-ми оказались и потери украинских удар-ных вертолетов на Донбассе.

При наличии самоходных автоном-ных ЗРК/ЗПРК («Стрела-10», «Оса», «Тун-гуска»), а также массированном приме-нение ПЗРК, ЗУ-23, ЗПУ можно ожидать крайней высоких потерь вертолетов про-тивника в зоне их поражения. Причем, в отличие от ударных самолетов, которые могут уйти на высоты недосягаемые для большинства средств ПВО СВ, в первую очередь, ПЗРК, вертолеты имеют крайне ограниченные возможности по реализа-ции данного способа защиты. Более того, при данной тактике существенно падает их эффективность. Уязвимы вертолеты и к обстрелу мощными дальнобойными ЗРК, истребителями и другими вертоле-тами. Однако общая многочисленность ударных вертолетов России и их высокий боевой потенциал требует воздействовать на них комплексно, а не только в рамках противовоздушной обороны.

Одним из серьезных факторов, огра-ничивающих эффективность вертолетов, является их небольшой радиус. Послед-ний еще более сокращается, если необ-ходимо использовать полную боевую на-грузку, ожидать целеуказания, находясь в воздухе или сопровождая медленные транспортные колонны. Малый радиус требует размещения вертолетов вблизи зоны активных боевых действий, в том числе, на временных вертолетных пло-щадках. Это повышает оперативность реагирования ударных вертолетов и по-лучения задач от общевойсковых коман-диров, командные пункты которых могут находиться вблизи вертолетных площа-док. Однако такое размещение имеет не-сколько негативных моментов.

1. Вертолетные площадки могут подвер-гаться нападению и обстрелам. На-иболее вероятен обстрел вертолетных

площадок 82-мм минометами и ПТРК, когда есть возможность подо-йти к ним на дистанцию огня. Так, в 1999 г. на площадке в дагестанском Ботлихе огнем ПТРК боевиков было уничтожено 2 российских вертоле-та. Особенно остро стоит ситуация с безопасностью вертолетных пло-щадок, когда они находятся в зоне досягаемости тактических ракетных комплексов Украины и ее РСЗО. Так-же возможны удары по местам ба-зирования Су-25 кочующими РСЗО «Град», в том числе, и упрощенной полукустарной конструкции, дей-ствующими в тылу противника. По-следнее может быть возможно при отсутствии сплошного фронта. Так-же возможен обстрел вертолетных площадок 120-мм минометами, осо-бенно установленными на грузовых автомобилях, по образцу таких импровизированных самоходных ми-нометов у боевиков на Донбассе. Риск уничтожения ценной техники,

личного состава и материальных средств на вертолетных площадках требует их соответствующей охраны. В Афганиста-не советская армия выделяла на каждый важный аэродром по батальону охраны, не считая общевойсковых подразделений, которые охраняли аэродромы опосредо-ванно как побочный результат охраны ими своих зон ответственности (к 1987 г. в той или иной степени к охране аэро-дромов было привлечено 25 батальонов, примерно по 3-4 батальона на аэродром). И это все равно не уберегало их от обстре-лов из легких минометов и малокалибер-ными реактивными снарядами. Фактиче-ски такая охрана в сочетании с минными полями защищала аэродром от нападе-ния боевиков. Для защиты от обстрелов авиабаз данных сил было совершенно недостаточно, потому применялось па-


трулирование местности вокруг них вер-толетами. В случае же с вертолетными площадками, которых требуется много, выделять крупные силы для охраны места базирования 2-12 вертолетов получается довольно расточительно. Не говоря уже об обеспечении постоянного воздушного патрулирования, когда ресурс вертоле-тов будет уходить на охрану самих себя. Ситуация несколько упрощается при на-личии в системе охраны площадки БПЛА и при ее нахождении в системе охраны общевойсковых формирований, напри-мер, у штаба бригады или армии. Тем не менее, такие факторы способны повлиять лишь на результативность обстрелов лег-кими минометами и тяжелым пехотным оружием. В случае, когда против верто-летной площадки применяют более даль-нобойные средства уберечь ее от обстре-ла становится крайне проблематично, и даже своевременное обнаружение огне-вых средств с помощью БПЛА затрудне-но из-за большой площади поиска и по-требности в одновременном привлечении нескольких БПЛА. Так как при большой зоне поиска единичный беспилотник по-вторно вернется в конкретную точку че-рез значительное время.

2. Сама местность вблизи фронта, который сейчас зачастую не име-ет сплошного вида, благоприят-ствует действиям ДРГ, в том числе, специализированным командам истребителей авиации. Послед-ние, имея на вооружении ПЗРК, могут устраивать засады вблизи вертолетных площадок. Успешность подобной тактики неоднократно была продемонстрирована в Аф-ганистане и Чечне. Для защиты от противовертолетных засад необ-ходим комплекс мер, в некотором смысле сходный с таковым для пред-отвращения обстрела площадок

из минометов, однако своевремен-ное обнаружение расчета ПЗРК до выполнения им пуска задача более тяжелая и результативность мер про-тиводействия будет ниже. Более того, сами вертолеты в зоне патрулирова-ния могут становиться мишенями для засад.

3. Близкое расположение вертолетных площадок к линии фронта затруд-няет их снабжение топливом и бо-еприпасами, которые вертолеты расходуют в значительном объеме. Успешные нападения на колонны снабжения оказывают влияние на эффективность ударных вертолетов и требуют привлечения их для охраны собственных колонн. Снабжение же транспортными вертолетами или не обеспечивает потребных объемов грузов, или, нагружая эти средства решением данной задачи, отвлека-ют их от решения других, не менее важных. Вопрос с расходом ресурса для верто-

летов как ударных, так и транспортных, стоит довольно остро. Потому как и во многих других случаях одной из эффек-тивных мер противодействия данным средствам противника состоит в распы-лении их усилий по различным направле-ниям, желательно пассивным, к которым можно отнести охрану баз и колонн, со-провождение транспортных вертолетов. Также желательно заставить противника отказаться от базирования вертолетов вблизи фронта с переносом его поглубже в тыл. Это не только сказывается на эф-фективности ударных вертолетов, но и приводит к повышенному расходу ресур-са для выполнения типовой задачи.

Таким образом, атаки и обстрелы вертолетных площадок, засады в районе мест базирования вертолетов и на ти-повых маршрутах их полетов, атаки на


систему снабжения вертолетных частей, а также прекращение Украиной содей-ствию развитию вертолетной авиации России способны существенно ослабить эффективность данных средств воору-женной борьбы.

В фронтовой авиации основными компонентами авиационной поддержки наземных войск являются штурмовик Су-25, фронтовые бомбардировщики Су-24М и Су-34, а также многофункциональные истребители Су-27СМ, Су-30СМ/М2, Су-35С и МиГ-29СМТ.

Су-25 показал себя эффективным противоповстанческим самолетом в ходе боевых действий на территории Афгани-стана и Северного Кавказа. Его отличает высокая живучесть и мощное вооруже-ние. В ВВС России насчитывается около 200 штурмовиков данного типа, включая модернизированные Су-25СМ. Общее число модернизированных Су-25 в вари-ант Су-25СМ оценивается в пределах 60 единиц, при потере нескольких из них.

Существенным недостатком Су-25 является его крайне ограниченный ради-ус действия, особенно с полной боевой нагрузкой. Хотя в случае со штурмовика-ми этот вопрос стоит не столь остро как с ударными вертолетами, но все равно тре-буется размещать их на авиабазах, в том числе гражданских аэродромах, поближе к предполагаемым целям, что делает их уязвимыми к диверсиям и минометным и артиллерийским обстрелам. Так в по-следние годы войны советской оккупа-ции Афганистана довольно много Су-25 было потеряно именно из-за действий примитивной артиллерии моджахедов. Ситуация стоит наиболее остро, когда аэродромы не имеют укрытий для само-летов, и даже минометный обстрел спосо-бен вывести из строя авиатехнику. Боевая нагрузка штурмовика сильно зависит от удаленности от цели и при значительных

величинах данной характеристики она со-кращается до 1 т из 4 максимальных.

Опыт применения Су-25 в условиях пусть и ограниченного ПВО противника продемонстрировал уязвимость данно-го штурмовика. Так, в ходе Пятидневной войны в Грузии в 2008 г. 3 штурмовика Су-25 были сбиты и не менее 3 получили серьезные повреждения, потребовавшие длительного заводского ремонта (при-чем не менее 2 из них были в итоге спи-саны). Таким образом, безвозвратные по-тери штурмовой авиации России в столь скоротечном конфликте и с противодей-ствием слабого войскового ПВО Грузии, осетинских ополченцев и ПВО СВ России (так как часть штурмовиков была сбита и подбита дружественным огнем) соста-вили не менее 5 штурмовиков, причем наиболее совершенных российских мо-дификаций – Су-25БМ и Су-25СМ. Опыт применения отечественной штурмовой авиации на Донбассе также продемон-стрировал довольно высокие потери при умеренных возможностях ПВО против-ника. Таким образом, можно с уверенно-стью утверждать, что Су-25, показавший себя эффективным противоповстанче-ским ударным самолетом, при противо-действии ПВО, представленной зенитны-ми пулеметами, зенитными пушками в ограниченном количестве и устаревшими ПЗРК. В войне же с более серьезным про-тивником, имеющим даже ограниченное число ЗРК ближнего действия и малой дальности, Су-25 несут ощутимые потери. В условиях, когда наземные войска насы-щены позднесоветскими средствами ПВО Сухопутных войск, а также имеются ЗРК и истребители из состава Воздушных во-йск, потери российских Су-25 могут быть масштабными и интенсивными.

Фронтовые бомбардировщики об-ладают значительной дальностью полета и боевой нагрузкой и являются мощным


средством для массированных ударов. До недавнего времени единственным са-молетом фронтовой бомбардировочной авиации России был Су-24/М/М2. Хотя сейчас идет масштабная программа пере-вооружения бомбардировочных полков на Су-34, его предшественник составляет большую часть парка данного рода авиа-ции. До начала активного перевооруже-ния ФБА на Су-34 в ВВС России насчи-тывалось (без учета баз хранения) 124 Су-24М. Основной проблемой парка Су-24М является его износ. Так, аварии и ка-тастрофы этого типа бомбардировщиков стали довольно обыденными. В тоже вре-мя в ВВС России реализуется программа модернизации данных бомбардировщи-ков. Учитывая ее темпы можно предпо-ложить, что весь оставшийся парк будет в ближайшее время модернизирован в ва-рианты от «Сухого» и «Гефеста». По мере поставок Су-34 Су-24 будут выводиться из состава строевых частей ВВС.

ВВС России уже получили 32 Су-34 по контракту 2008 года. Сейчас начата реализация контракта на 92 Су-34 по кон-тракту 2012 г., по которому уже поставле-но 5 единиц. Общее число построенных Су-34 с учетом летных опытных и предсе-рийных образцов к лету 2014 года соста-вило 53 единицы, в том числе 45 в составе ВВС. В строевых частях Су-34 находятся на вооружении 2-х эскадрилий 455-го полка в Воронеже и 1-й эскадрильи 559-го полка в Морозовске. Начато перевоору-жение 2-й эскадрильи Морозовского пол-ка с Су-24М на Су-34. Стоит отметить, что обе строевые части ВВС России на Су-34 находятся вблизи украинской границы и имеют боевой опыт, приобретенный в во-оруженных конфликтах на Кавказе. Сто-ит отметить, что большинство самолетов на обеих авиабазах размещено на откры-тых стоянках, что делает их уязвимыми для диверсионных действий, включая ми-

нометные обстрелы. Особенно уязвимо положение Воронежской авиабазы («Бал-тимор»), окруженной жилой и дачной за-стройкой и лесом.

Кроме фронтовых бомбардировщи-ков и штурмовиков удары по наземным целям могут наносить и тактические ис-требители. Наиболее новыми и совершен-ными самолетами этого класса в ВВС Рос-сии являются МиГ-29СМТ, Су-30СМ/М2, Су-27СМ, Су-35С. Первые МиГ-29СМТ были получены российской авиацией в результате разрыва Алжиром контракта на их поставку для национальных ВВС, всего российские авиаторы получили 28 самолетов этого типа по алжирскому кон-тракту, еще 16 будут получены в будущем по прямому контракту 2014 года. Эти так-тические истребители, как и фронтовые бомбардировщики Су-34, также базиру-ются вблизи украинской границы на ави-абазе Курск-Восточный и входят в состав 14-го гвардейского полка. Данная авиа-база также как и «Балтимор» находится вблизи жилой застройки и «зеленки» и также уязвима к воздействию диверси-онных групп и минометов. В тоже время, хотя база и не располагает железобетон-ными укрытиями для самолетов, все-таки в отличие от Воронежа и Морозовска, у нее имеются индивидуальные места сто-янки самолетов, укрытые земляными бру-стверами.

На данный момент общее число за-контрактованных Министерством оборо-ны России самолетов Су-30СМ составля-ет 72 единицы, в том числе, 12 для ВМФ. Из них на осень 2014 г. уже поставлено 29 единиц, и еще 3 самолета должны быть поставлены до конца этого года. На дан-ный момент эти самолеты поступают на вооружение 120-го смешанного авиаци-онного полка 303-й гвардейской авиаци-онной дивизии 3-го Командования ВВС и ПВО Восточного военного округа на


аэродроме Домна (Забайкальский край), где их число достигло 20 единиц в соста-ве 2-х эскадрилий. Кроме Су-30СМ ВВС России получают и Су-30М2. К августу 2014 года была осуществлена поставка 12 единиц, еще 4 ожидается до конца 2014 г. и 4 в 2015 г.

Основная часть Су-27СМ в ВВС Рос-сии стала продуктом модернизации стро-евых Су-27 (48 единиц), а также поставки 12 новых Су-27СМ3 из заводского задела.

Су-35С на данный момент являются наиболее современными российскими тактическими истребителями. Контракт на 48 единиц реализовывается с задерж-кой, причиной которой, видимо, стали проблемы, выявленные в ходе испытаний. В составе 929-го ГЛИЦ находится 10 еди-ниц, первые 8 Су-35С были поставлены в строевую часть (23-й ИАП, аэродром Дземги, Хабаровский край) в конце 2013 – начале 2014 гг., всего ожидается поступле-ние в эту часть 24 единиц Су-35С.

Говоря об эффективном применении тактических истребителей в качестве ударных самолетов, стоит отметить ряд моментов.

Во-первых, эти самолеты являются наиболее современными российскими истребителями, потому сам факт нали-чия и тем более применения украинской авиации заставит расходовать часть их ресурса на выполнение своих прямых за-дач. Так, несмотря на крайнюю слабость югославской авиации (фактически толь-ко одна эскадрилья МиГ-29 представляла ценность), на 4 вылета ударных самоле-тов приходился 1 истребительный вылет (преимущественно на патрулирование или сопровождений ударных групп).

Во-вторых, тактические истребители, как и фронтовые бомбардировщики, до-вольно уязвимы к огню легких средств с земли, начиная от стрелкового оружия и зенитных пулеметов и заканчивая зенит-

ной артиллерией, ПЗРК и ЗРК ближнего действия. Потому опыт применения так-тических истребителей развитыми стра-нами демонстрирует рост высоты полета и применения вооружения за пределы досягаемости данных средств. Такая так-тика требует двух элементов: подавления средств ПВО средней и малой дальности (С-300 и Бук в украинских Вооруженных Силах) и наличия больших запасов высо-коточного оружия.

Подавление даже устаревших ком-плексов ПВО является довольно сложной задачей даже для высокоразвитых армий европейских членов НАТО и даже США. Россия же ввиду отсутствия обширного опыта в данном вопросе и количественно и качественно более слабых ВВС будет ис-пытывать еще большие проблемы в этом вопросе. Особенно с учетом более мощной системы ПВО Украины, чем та, с которой сталкивались члены НАТО в последние 20 лет. Подтверждением данному тезису может считаться грузино-российская во-йна 2008 г., где ВВС России не справились с задачей подавления слабой грузинской ПВО. Единственный успех, который мож-но засчитать на долю авиаторов в этом деле – поражение единственной мощной РЛС 36Д6 в зоне боевых действий на тре-тий день войны летчиком-испытателем ракетой, выделенной из экспортного кон-тракта, трудно считать крупным достиже-нием. Потери же в ЗРК грузины понесли от действий наземных войск, да и саму РЛС 36Д6 добивали наземные силы. Борь-ба же с зенитными средствами, не веду-щими постоянного РЛ излучения вообще станет для ВВС РФ сложнейшей задачей.

Что касается высокоточного оружия, то потребность в нем для тактических истребителей и фронтовых бомбарди-ровщиков обусловлена низкой результа-тивностью ударов с больших высот обыч-ными авиабомбами. Фактически без


массированного применения ВТО речь может идти только о поражении площад-ных целей большим тоннажем авиабомб. В последнем случае сложно ожидать эф-фективного поражения широкого спек-тра целей. Плюс растет наряд сил для выполнения типовой задачи, чем повы-шается нагрузка на ВВС и требуется от-казываться от ударов по одним целям для поражения других.

Говоря о потребном количестве высо-коточных боеприпасов, можно привести пример захвата Ирака в 2003 г. (интере-сен наличием у противника регулярной армии с массами техники и сочетанием наземной операции и воздушных уда-ров). Один месяц активных боевых дей-ствий потребовал от авиации и флота 20 тыс. высокоточных боеприпасов, вклю-чая почти 1 тыс. крылатых ракет. Можно предположить, что такое количество вы-сокоточных боеприпасов вообще отсут-ствует в российских арсеналах в исправ-ном виде.

Второй проблемой после самого факта наличия высокоточных боепри-пасов является потребность в экипажах, способных их применять. Опыт войн на Кавказе демонстрировал, что ВТО там применялось зачастую летчиками-испы-тателями и летчиками-инструкторами ВВС. Безусловно, это было результатом плачевного уровня подготовки строевых пилотов в 90-х и начале 2000-х годов. Сейчас ситуация с подготовкой в ВВС России существенно улучшилась, но все еще не достигает уровня членов НАТО. Но дело еще и в том, что для летчиков-истребителей удары по наземным целям носят второстепенный характер, потому и практика их в данном вопросе суще-ственно хуже, чем у фронтовых бомбар-дировщиков.

Третья проблема для российских ВВС состоит в тактико-технических ха-

рактеристиках наиболее массовых типах ВТО (доставшихся ей от СССР), которые имеют ограниченную максимальную вы-соту применения и небольшую дальность сброса или пуска. Так, основные высо-коточные средства поражения фронто-вой авиации (КАБ-500, Х-25МЛ, Х-29Л, Х-29Т) имеют максимальную высоту сброса/пуска всего 5 км и максимальную дальность 8-10 км (у Х-29Т – 13 км), т.е. в пределах зоны поражения комплексов «Оса-АКМ» и более мощных. При этом использование физически старых совет-ских боеприпасов чревато отказами на земле и в воздухе, а то и потерей авиа-ционной техники. Что касается закупок нового авиационного ВТО с лучшими характеристиками, то пока этот процесс в ВВС не достиг значительных объемов, тем более для обеспечения продолжительной воздушной кампании в Украине.

Отдельно стоит сказать о Дальней авиации России. Численность ее пар-ка довольно существенна, но наиболее мощные машины Ту-160 (16 единиц в строевой части) и Ту-95МС (32 едини-цы в строю, еще несколько десятков на хранении) ориентированы на нанесение ядерных ударов крылатыми ракетами. Для массированных ударов обычными бомбами в условиях довольно мощного ПВО Украины они подходят мало. Можно вспомнить высокие потери американских Б-52 во Вьетнаме при аналогичной такти-ке применения и примитивных по меркам современности ЗРК С-75 вьетнамцев. По-тери стратегических бомбардировщиков, кроме ослабления авиационной компо-ненты СЯС несут в себе еще и статусные потери. Потому более вероятно использо-вание Россией дальних бомбардировщи-ков Ту-22М3. Эти самолеты применялись в войне в Афганистане, Чечне и Грузии, причем в последнем случае грузинской ПВО удалось сбить один бомбардиров-


щик. Не смотря на наличие в строю не-скольких десятков данных бомбарди-ровщиков (на 2010 г. в строевых частях имелось 78 единиц и 6 единиц в учебных, не считая самолетов на хранении, в даль-нейшем их число сокращалось из-за изно-са и отсутствия двигателей), из которых 30 планировали модернизировать к 2020 г. в вариант Ту-22М3М. В данной конфигу-рации эти бомбардировщики могут при-менять свободнопадающие бомбы, и для них характерны те же проблемы с выжи-ваемостью, что и для стратегических бом-бардировщиков. В тоже время, в условиях отсутствия противовоздушной обороны над определенной местностью и потреб-ностью в ковровых бомбардировках при-менение данных самолетов возможно.

Общим местом борьбы с российской ударной авиации со стороны отечествен-ных средств ПВО можно предложить тактику действий из засад. Такая тактика была успешно применена вьетнамцами против намного более мощного против-ника и с использованием малоподвиж-ной техники с демаскирующим позицию РЛ излучением ЗРК С-75. Такая тактика, на первый взгляд, противоречит основ-ному принципу построения ПВО – на-дежное прикрытие войск и объектов от ударов авиации противника, однако при неравенстве сил является наиболее ра-циональной. Для подтверждения можно привести следующие аргументы:

1. Тактика применения средств ПВО из засад позволяет минимизировать потери данных средств, так как они себя демаскируют лишь непосред-ственно перед пуском или во время него. Минимизация потерь позво-ляет ПВО выполнять свои функции более длительный период времени и оказывать влияние на тактику удар-ной авиации все это время. Само на-личие неподавленных средств ПВО

заставляет противника выделять для прикрытия ударных групп сред-ства подавления/поражения ПВО за чет расхода на это части ресурса самой ударной авиации. Так во вре-мя войны с Югославией в авиации НАТО каждый четвертый вылет ударной тактической авиации был на-правлен на подавление средств ПВО или охрану ударных групп. И это при довольно слабой югославской систе-ме ПВО и выбранной НАТО тактике ударов с высот вне зоны досягаемос-ти средств ПВО Сухопутных войск. Кроме того, угроза со стороны ПВО заставляет выбирать не оптимальные формы применения авиацией сво-их средств поражения, что влияет на результативность каждого вылета. Соответственно для выполнения типовой задачи требуется выделять повышенный наряд сил авиации. Таким образом, само наличие у Украинской армии ПВО снижает эффективную численность ударной авиации России.

2. Тактика действий из засад проде-монстрировала способность нано-сить противнику ощутимые потери в авиационной технике во многих вооруженных конфликтах современ-ности. Соответственно потери сни-жают эффективность ударной авиа-ции противника за счет сокращения ее численности. Причем речь идет не только о сбитых самолетах и верто-летах, но и о тяжело поврежденных, требующих длительного ремонта, включая заводской. Более того, при-менение зенитных средств из засад позволяет поражать цели противни-ка, когда он менее готов к этому, на-пример, на маршрутах. Соответствен-но результативность применения зенитных средств и риск ответных


действий оказывается ниже. Риск по-ражения на маршруте заставляет при-нимать ударную авиацию защитные меры, что негативно сказывается на ее радиусе действия, боевой нагрузке, нагрузке на экипажи. Все это в сово-купности также негативно влияет на результативность авиации и требует повышенного расхода ресурса авиа-ции на выполнение типовой задачи. Оптимальными зенитными сред-

ствами для действий из засад являются автономные, когда огонь может вести даже единичное огневое средство. К та-ким можно отнести: зенитные пулеметы и буксируемые (возимые) зенитные пушки, ПЗРК, ЗПРК «Тунгуска», ЗРК «Стрела-10», «Оса», «Тор», СОУ ЗРК «Бук» (эффектив-ность такого применения продемонстри-рована боевиками на Донбассе).

Наиболее эффективными являются те зенитные средства, которые не дема-скируют себя до момента открытия огня и которым не требуется наведение ракеты или подсвет цели до момента поражения. Речь идет о системах с принципом «вы-стрелил и забыл», т.е. с системами само-наведения ракет. Наиболее распростра-нено ИК самонаведение (советские ПЗРК, ЗРК «Стрела-10»). Для ПЗРК Украинской армии характерна слабая боевая часть, которая зачастую способна не сбить цель, а лишь повредить ее. Потому было бы желательно получить более современные ПЗРК западного типа. «Стрела-10» при более мощной БЧ и хорошей подвижно-сти имеет небольшую зону поражения, сравнимую с ПЗРК. Потому на наш взгляд было бы оправданным создание отече-ственных ЗРК на базе авиационных ракет «воздух-воздух» (Р-73, Р-27Т) на автомо-бильном шасси. Такие автономные ЗРК на основе отечественных компонентов наи-более отвечают тактике действия из засад и в отличие от имеющихся систем с ИК са-

монаведением имеют более значительные зоны поражения и мощные боевые части. Важно отметить, что ЗРК на основе ракет «воздух-воздух» получают распростра-нение в мире и уже нашли применение в вооруженных конфликтах. Кроме ракет с ИК-самонаведением также используются ракеты с активным РЛ-самонаведением. При разработке соответствующих ГСН такие ракеты существенно расширили бы возможности отечественных «партизан-ских» ЗРК. Основная задача таких ЗРК – борьба с дальней и фронтовой бомбарди-ровочной авиацией, а также тактическими истребителями на больших высотах. На-личие таких ЗРК не только затруднит им комфортное применение высокоточных боеприпасов из-за угрозы поражения, но и сделает применение свободнопадающих бомб слишком затратным из-за высоких потерь самолетов. Такие ЗРК перекрыва-ют зону применения основных высоко-точных боеприпасов фронтовой авиации и способны наносить ей чувствительные потери при минимальном риске по срав-нению с другими ЗРК украинской армии.

Хотя ракеты с самонаведением наи-более отвечают тактике действий из за-сад, опыт показывает, что и радиоко-мандное наведение или полуактивное радиолокационное также может быть с успехом использовано для такой тактики. Этому способствует включение радио-средств только после пуска. Такое приме-нение сокращает зону поражения, так как обнаружение целей происходит не путем целеуказания от внешних РЛС или поиска целей собственными РЛС боевой машины ЗРК, а с помощью оптико-локационных или тепловизионных станций или даже визуально, то есть с применением пас-сивных средств поиска. Эти же средства поиска целей востребованы и для ЗРК с самонаведением ракет. Потому для пред-ложенного отечественного ЗРК на основе


ракет «воздух-воздух» также требуются соответствующие пассивные средства по-иска.

Итак, следует учесть:1. Российская ударная авиация еще

не была задействована в украино-российской войне, однако логика эскалации конфликта не позволяет исключить ее применения, особенно в случае начала широкомасштабных боевых действий на земле.

2. Мощь ударной авиации России определяется ее количественным и качественным составом. На послед-ний позитивно повлияли масштабные поставки новой авиатехники, профессиональный рост экипажей и полученный боевой опыт на Кавказе.

3. Несмотря на серьезность угрозы со стороны ВВС России при системном подходе Украина способна суще-ственно снизить ее эффективность и нанести ей тяжелые потери, для чего необходимо:а) прекратить участие в развитии

военной авиации России путем поставок изделий и комплектую-щих. Наиболее ощутимым ударом станет прекращение поставок вер-толетных двигателей, как для ВВС России, так и экспортных россий-ских контрактов;

б) выработать адекватную тактику применения средств ПВО своим возможностям и исходящим от российской авиации угрозам. На наш взгляд, наиболее адекватной будет тактика засад, способная как

нанести ВВС России тяжелые поте-ри в технике и личном составе, так и существенно повлиять на общую эффективность ударных действий противника. В качестве одного из элементов реализации данной так-тики стоит рассмотреть вопрос о создании отечественных автоном-ных ЗРК с пассивными системами обнаружения и авиационными ракетами «воздух-воздух» с ИК-самонаведением (а в перспективе и АРЛ-самонаведением) в качестве зенитных;

в) важным элементом воздействия на авиацию противника, в первую очередь, вертолетную и штурмо-вую является борьба с ней на зем-ле. Ввиду слабости отечественной ударной авиации, многочислен-ности российской истребительной авиации и средств ПВО наиболее адекватными средствами для этого становятся ракетные войска и ар-тиллерия, а также спецподразделе-ния. Такие средства не только спо-собны нанести урон в технике, но и отвлечь для охранных функций в местах базирования авиации, как часть наземных сил противника, так и самих авиасредств.

И главное, как бы ни была силь-на российская авиация, история знает немало успешных действий по ней-трализации эффективности авиации противника при куда более неравном со-отношении сил и средств, чем в случае с Украиной и Россией.

развитии оборонного по-тенциала Украины следует разделить стратегические и оперативные задачи.

Речь идет о том, что в на-стоящий момент необходимо в максималь-но сжатые сроки подготовить Вооруженные силы Украины и другие военные формиро-вания к отражению внешней агрессии, учи-тывая ее определенные особенности.

Кроме средств защиты, средств связи, немедленного ремонта/частичной модер-низации всей имеющейся техники ПВО и парка боевых самолетов, Украине необхо-димо в кратчайшие сроки решить задачу поставок в войска переносных и мобиль-ных комплексов – ПТУР и ПЗРК, нала-дить бесперебойные поставки как новой легкой бронетехники с тандемными вы-сокоточными боеприпасами, так и модер-

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОБОРОННО-

ГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ТА ОРГАНІЗА-

ЦІЇ ПРОТИДІЇ РОСІЇ

Слід очікувати, що у короткостроковій перспективі воєнно-політична об-становка у Східноєвропейському регіоні та навколо України подовжуватиме погіршуватися. При цьому посилюватиметься конфронтаційний характер російсько-українських відносин через реалізацію нинішнім російським ке-рівництвом неприйнятних для нашої держави зовнішньополітичних, еконо-мічних, воєнних, гуманітарних та інших цілей його політики, окупацію Криму, постійні агресивні дії на Сході та Півдні України з метою створення підпоряд-кованих Кремлю територій з невизначеним статусом. Згадані дії, особливо здійснення нового масштабного збройного вторгнення, можуть потребувати засточування всієї воєнної організації України для ор-ганізації оборони та відбиття агресії. Це, у свою чергу, вимагає суттєвого по-силення оборонного потенціалу, покращення функціональних можливостей сектору безпеки. Саме таким можливим крокам присвячено матеріали даного розділу.

В развитии оборонного потенциала Украины следует разделить стратегические и оперативные

задачи

Владимир Горбулин

В


низированных (капитально отремонти-рованных) боевых машин для повышения мобильности всех подразделений в зоне потенциальных боевых действий. Речь идет в том числе о легко бронирован-ной колесной технике, включая недавно созданные и представленные образцы. Нельзя допустить, чтобы в случае эскала-ции конфликта в будущем наша артилле-рия ориентировалась преимущественно на площадные обстрелы (как это было вплоть до сентябрьского перемирия) – при наличии в стране таких современных артиллерийских систем разведки и кон-троля огневых позиций как «Зоопарк-2» (запорожского казенного предприятия «Искра») или «Положение-2» (одесского СКБ «Молния»).

В этой связи следует добавить, что целесообразно поощрять поставки част-ными предприятиями бронемашин в не-больших сериях, что позволит в условиях, приближенным к боевым (или в условиях боевых действий) оценить возможности новых инициатив. То же касается и поста-вок радиолокационной техники, систем обнаружения, обработки и передачи ин-формации. Условиями на данный момент могут служить гарантии правительства, частичная оплата. В том числе, необходи-мо разработать механизм расчета с пред-приятиями неисправной техникой, или техникой, требующей модернизации (ка-питального ремонта).

В результате, специализирующееся на поставках высокоточных средств пораже-ния ГККБ «Луч» должно переориентиро-ваться на поставки этой номенклатуры вооружений в ВСУ, а «Укроборонсервис», дочерняя фирма ГК «Укрспецэкспорт», должна немедленно расширить спектр и темпы ремонта средств ПВО, перейти к частичной их модернизации. Чрезвы-чайно важно решить задачу ремонта, мо-дернизации, а в последующем, и сборки

вертолетов – это возможно, учитывая наличие таких предприятий как Конотоп-ский авиаремонтный завод «Авиакон», АО «Мотор Сич» и его сборочная пло-щадка в Виннице.

Кроме того, принимая во внимание целенаправленное разрушение инженер-ных войск в последние годы, особенно в течение 2010 – 2014 гг., значительное вни-мание стоит уделить подготовке инже-нерных и минных заграждений, включая подготовку местности на участках пред-полагаемой обороны. Это касается и во-дных акваторий, поскольку необходима готовность к проведению противодесант-ной операции противника.

Но представляется еще более важным в ближайшее время решить задачи повы-шения возможностей спецподразделений СБУ, МВД и спецназа Минобороны – за счет оперативного оснащения и воору-жения улучшенными образцами, не ис-ключено, западного производства. Для решения подобной задачи имеются воз-можности использования уже наработан-ных схем ГК «Укрспецэкспорт» и других предприятий - спецэкспортеров.

Что же касается стратегической пер-спективы, Украине, в которой сохрани-лась школа ракетостроения, несомненно, следует ориентироваться на применение ракетных технологий. Сегодня рассма-триваются два проекта – создания кры-латой ракеты и оперативно-тактического ракетного комплекса. Оба проекта демон-стрируют серьезный прогресс, разработ-чикам уже есть что показать. Убежден, что оба ракетных проекта нужны Укра-ине, и в будущем военно-политическому руководству придется решить, в какой последовательности реализовывать идею создания оружия сдерживания внешней агрессии.

В этом контексте крайне важно сба-лансированное финансирование потреб-


ностей обороны, а также проработанные решения в отношении проектов военно-технического сотрудничества с западны-ми государствами – за счет притока тех-нологий возможно решить часть задач, которые пока не под силу (либо слишком затратные, либо требуют слишком много времени) для национальной оборонной промышленности.

Новая концепция решения задач обороноспособности должна, конечно, учитывать противодействие и современ-ной информационной войне, - для чего целесообразно создать соответствующую структуру в составе СНБОУ.

Что касается разработанной Ми-нобороны Украины в первой половине года концепции возвращения к призыву и увеличения численности ВСУ до 260 тыс. человек, эти шаги не могут в кратко-срочной перспективе усилить обороно-способность страны. Следует понимать, что в настоящее время для решения задач эффективного противостояния агрес-сии предпочтительнее привлечь в армию людей с армейским опытом, прошедших военную, и, может быть, боевую школу. А значит, особенностью комплектова-ния подразделений в настоящее время должны стать разработанные механизмы стимулирования участников боевых дей-ствий, формирования идеологии и схемы привлечения перспективных кадров в бу-дущую профессиональную армию. Дру-гими словами, достижения руководства ВСУ и МВД по развертыванию и доуком-плектованию военных частей должны рассматриваться как временное меропри-ятие, необходимое в настоящий момент. В будущем целесообразно внедрение раз-умной и тщательно проработанной кон-цепции создания армии на контрактной основе комплектования.

В отношении закупок танков долж-на превалировать взвешенная политика.

Многим наблюдателям представляется танковая мощь как панацея. Однако это искаженное представление, вызванное фактическим отсутствием на театре бо-евых действий авиации. Потому в то время, когда имеется крайняя нужда в вертолетах и авиационном вооружении, в средствах разведки, системах управле-ния и целеуказания, системах РЭБ, в бо-еприпасах, сосредоточение на танковом арсенале может стать ошибочным пере-косом. Новые танки, несомненно, следует закупать, но в относительно небольших количествах – наряду с определенным количеством тщательно модернизирован-ных. Как в государствах Европы, по 8 – 10 машин ежегодно, что и поддержит произ-водственные мощности, и даст возмож-ность сбалансировано перевооружаться. В то же время, украинские оборонные предприятия, которые освоили цикл про-изводства легкой бронетехники, должны быть ориентированы на поставки машин различного назначения в ВСУ. Также важно восстановить или основательно модернизировать также устаревшую ар-тиллерию, возродить традиции мобиль-ных подразделений ВДВ, незаслуженно загубленных родов войск – радиотехни-ческой разведки, инженерных и РЭБ. Но эти задачи необходимо выполнять после полного восстановления эшелонирован-ной системы ПВО государства. Украине, потерявшей базу для военного флота, придется особое внимание уделить соз-данию альтернативной (не исключено, двух, для каждой из морских акваторий). А также защите прибрежных территорий, где стоит ориентироваться на береговые ракетные комплексы.

Так или иначе, стратегические и опе-ративные задачи, как и их реализация потребуют повышенного внимания всех структур власти, политической воли пре-зидента страны и правительства.


агато розмов точиться на-вколо сучасної політи-ки безпеки і оборони Укра-їни. Лунають різні, навіть, кардинально протилежні

пропозиції щодо побудови системи обо-рони України та реформування Збройних сил. Це є свідченням, що існуючі раніше протиріччя між різними підходами до побудови системи національної безпеки нікуди не зникли - вони лише загостри-лися в непростий для держави час. Сьо-годні в Україні можна виділити принай-мні п’ять груп, кожна з яких має своє бачення на побудову оборони і безпеки нашої держави:

Перша – це група колишніх і діючих військових, які є носіями радянських ідей і підходів. Вони живуть у вимірі минулого століття, «воюють» механізованими і тан-ковими дивізіями, є прибічниками збере-ження строкової служби і старої школи ведення війни. Мушу констатувати, що їх вплив в суспільстві є досить суттєвим.

Друга – це переважно ті, хто за часів СРСР починав службу, але старші і вищі офіцерські звання отримав в незалежній Україні. Значна кількість активних пред-ставників цього прошарку вважає, що безпекова ситуація в Україні унікальна і потребує особливих рішень, і тому не

можна копіювати західні підходи і стан-дарти у сфері оборони і безпеки.

Третя – це бізнес-група, яка включає лоббістів підприємств оборонно-про-мислового комплексу держави. Їх мета – прибуток. Заради нього вони готові об-ґрунтувати все будь що, навіть якщо воно взагалі не потрібно Збройним силам.

Четверта – це добровольці, волонте-ри, блогери і інші, переважно не військові за освітою люди, які мають своє бачення побудови оборони України. В їх підходах, зокрема, нерідко присутні політичні ас-пекти, зв’язок з виборами та політичними силами.

І п’ята – це ті, хто має гарну західну освіту та досвід служби в міжнародних штабах, участі в операціях. Це фахівці, які розуміють важливість внесення євро-атлантичних стандартів в сектор безпеки і оборони України. І головне, знають, як це можливо здійснити. Вони виступають за скорішу відміну позаблокового стату-су України, побудову функціональних та якісних Збройних сил, інтенсифікацію практичного співробітництва та макси-мальне зближення з альянсом.

Усе виглядає не просто. Особливо для тих, хто ніколи з цим не стикався. Водно-час, громадськість вимагає від влади не паперових вчорашніх реформ, а ефектив-

Перемагати силою розуму

Ігор Кабаненко

Б


них і сучасних. І зокрема, в галузі безпеки. Громадське суспільство в Україні швидко рухається в Європу. І вимагає цього від держави. Тому я оптиміст щодо доміну-вання підходів п’ятої групи.

Будь-яка кризова ситуація розв’язується на основі нових ідей, не-звичних у традиційному розумінні підхо-дів і рішень. Це природно - саме традицій-ні підходи, відсутність результативності при їх застосуванні й викликали кризу в Україні, надали їй можливість розвинути-ся до серйозних масштабів.

Це, насамперед, питання функціо-нальних змін. Вони назріли давно. Не лише структурних - вони безумовно важ-ливі, але вторинні. Первинно потрібні зміни функцій і завдань, але такі зміни можливі лише через людей, адже вони є носіями прагматичних ідей і підходів. Мені довелось побувати у величезній кількості країн і бачити, як невеликі на-ції без корисних копалин і значних при-родних ресурсів побудували впевнене суспільство щасливих людей. Усе почина-ється з людей, які є носіями ідей, і ними завершується.

Принциповим є якісний підхід, тобто на базі розумного використання людсько-го потенціалу, технологій і ресурсів дер-жави. Що це може означати на практиці? Насамперед, це проведення оборонних трансформацій, які дозволять створити досконалу та ефективну оперативно-бойо-ву систему, спроможну перегравати про-тивника в ідеях і діях. Тобто, створення професійних спроможностей сектору без-пеки для випередження і перемог, а не для генерування папірців і констатації того, що вже відбулося або того, що «не можна».

Важливим є формування новітніх ви-сокотехнологічних оборонних спромож-ностей. Технології – це переваги. Але, це не має нічого спільного з підходом «усе і зараз». Потрібні чіткі пріоритети. Це саме

те, з чим у нас часто проблеми (див. гру-пи). Не слід дивитися на воєнну організа-цію держави як раніше.

Суттєво зросла динамічність. Колись воювали дирижаблями, потім літаками, нині – дронами, телекомунікаційними засобами і автоматизованими система-ми. Менше за розміром та легше стає сама зброя, ефективно працюють добре оснащені, підготовлені і скоординовані по секундах малі групи – це вже сучасні технології збройної боротьби. Саме тому в першу чергу потребують створення про-фесійні Сили спеціальних операцій (сло-во «професійні» повинно мати перевагу перед словом «потужні», а також «ство-рення» – означатиме створення, а не роз-мови про це), розвиток розвідувальних можливостей в напряму отримання точ-них координат цілей на повну дальність застосування існуючих засобів ураження, підвищення оперативності (мобільності) та ефективності реагування на загрози, формування ефективних стратегічних ко-мунікацій і можливостей інформаційно-психологічної протидії.

Технологічне домінування, яке надає перевагу в бою, є вкрай важливими для зупинення не лише цієї війни, але й при-пинення кривавого карнавалу агресивних дій Росії, який розпочався не в цьому році. В цьому контексті особливої уваги потре-бує військово-технічне співробітництво із західними кампаніями. Слід мати на увазі, що, наприклад, виготовлення дрону в Україні коштуватиме у два рази дешев-ше, ніж у Європі. Тобто, західні техноло-гії і інвестиції, поєднані з можливостями українського ОПК можуть забезпечити Україні просування у напряму техноло-гічного домінування у гібридному сило-вому протиборстві. Це також буде вигідно західним партнерам.

Насправді, зараз існує величезне поле для військово-технічного співробітни-


цтва з західними країнами – від двосто-ронніх контактів в рамках Комісій з ВТС до участі в Конференції національних ди-ректорів з озброєння НАТО. Питання в тому, щоб краще використовувати спектр існуючих можливостей і розширяти його. Разом з цим, якщо ми подивимося на «Укроборопром» протягом багатьох ро-ків, то ми побачимо його «out» пріорите-ти. Тобто, щоб брати з ЗСУ за остаточною вартістю озброєння і техніку колишнього СРСР та продавати їх за кордоном за рин-ковими цінами. Чи торгувати за кордоном продукцією вітчизняного ОПК. Потріб-но контроверсійно змінити такий поря-док, концентруватися на «in» – на наших оборонних спроможностях, і вибудову-вати під це доцільну міжнародну коопе-рацію. Це не просто - простіше брати і продавати. Але майбутнє саме за коопера-цією – глобалізацію неможливо зупинити. Водночас позитивні її грані відкривають-ся у спільних проектах, в новаціях і взаєм-ному інтересі. Для початку реальних, а не паперових, військово-технічних проектів потрібно не так багато: бажання, перего-ворники – менеджери і взаємна довіра.

Водночас, не можна протидію гібрид-ним ризикам покладати лише на Збройні сили – Кремль демонструє зразок всеохо-плюючої та багаторівневої війни до якої залучаються політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні, соціальні, вій-ськові, правоохоронні і інші активи. Іден-тифікація цього потребує нетрадиційного мислення, урахування хвилеподібного характеру стратегії такої війни, більшої уваги прихованій фазі та процесам, що відбуваються в ній, розуміння особливос-тей дій малих груп і доцільної протидії негативним сценаріями на ранніх етапах діями правоохоронних і спеціальних ор-ганів, а також підходів, що дозволяють отримати стратегічний ефект тактичними діями.

Слід також подивитися на новітню іс-торію криз і конфліктів, щоб краще зро-зуміти українську сучасність і доцільні кроки вперед. Безумовно, вони в площи-ні керування ризиками зі швидким при-йняттям рішень на усіх рівнях (за хвили-ни, а не години чи доби), використання латентних технологій, швидкого розгор-тання і дій на випередження та постійної політико-військової взаємодії, поєднання зусиль розвідок різних відомств.

Ми бачимо наскільки оперативними і ефективними є волонтери - вони про-дуктивно роблять свою справу з вико-ристанням мережевої логістики. Водно-час – наскільки повільна і неефективна військова система забезпечення. По суті, все просто – це віддзеркалення застарі-лих методів! Та того факту, що на посадах знаходяться люди, які не здатні приймати й реалізовувати швидкі рішення, збері-гають застарілу і непрацездатну систему розділеного матеріального і технічного забезпечення військ, як священну корову.

Це в умовах, коли існують перевірені життям логістичні рішення (на базі сучас-них програмних оболонок), які дозволя-ють в on-line режимі отримати заявку від будь-якого тактичного командира (в ко-дованому вигляді) та здійснювати швид-кі поставки необхідного безпосередньо в необхідний район. Але, впровадження цих рішень блокуються.

Безумовно, нам слід бути оператив-ними, адже швидкість змін заставляє нас прискорюватися, щоб виживати. Нам потрібні кращий менеджмент, координа-ція і залучення усіх необхідних ресурсів. Водночас без побудови потрібної синергії між молодістю і мудрістю привнести до-цільні зміни і розв’язати існуючі пробле-ми буде важко. Такі люди потрібні саме на ключових посадах, адже розпорошені на вторинних напрямах кадри нічого не змінять і нічого не принесуть. Це вже пе-


ревірено – в Міноборони за п’ять остан-ніх років за кордоном підготовлено 325 професіоналів з найкращою західною військовою освітою. Серед них є багато носіїв унікальних знань і досвіду. Але, жо-ден з них (!) за останні 7 місяців (тобто, протягом війни) не зайняв ключової по-сади. Не створено критичної групи з цих фахівців в жодному структурному під-розділі. Нажаль, письмові звернення до міністра залишаються без уваги. Це слід змінити – досвід Грузії, Естонії, Польщі, Чехії і інших країн переконливо свідчить на користь зазначеного.

Важливою є ментальність. Насправді, традиційних в нашій культурі ментальних стереотипів з коріннями із минулого за-лишилося досить багато. Принциповим є те, що вони є гальмом розвитку Украї-ни. Наприклад, ментальність української бюрократії. Вона побудована на великій відстані чиновника від громадян, його за-критості, генеруванні папірців великих і малих (це називається чудовим словоспо-лученням «керівні документи»), всіляких обмеженнях і заборонах там, де насправді все може бути вирішено швидко і якісно. Ця бюрократична система, зокрема, по-будована на страху перед прийняттям рішень і безвідповідальності - тому вона жорстко прив’язана до «керівних докумен-тів», які сама же створює (ці документи по суті є набором постулатів і правил, які є підґрунтям самозбереження бюрократії і виключають процес мислення - все по ша-блону). Наприклад, «не можна» присвоїти офіцерське звання сержанту з вищою осві-тою, який де-факто керує взводом і водить підлеглих в атаку, адже він не має військо-вої освіти (так виписано в «букварі» про проходження військової служби), або та-кож заборонено стати офіцером хлопцю, який з групою добровольців-десантників брав Савур-могилу і пролив кров в бою за Україну. Або не можна взяти на контр-

актну службу того, хто добровільно гото-вий захищати Україну на передовій, але в минулому був звільнений за невиконання умов контракту. Навіть, якщо його звіль-нили з таким формулюванням за незгоду з корумпованою системою. Нонсенс!

Така система досить швидко працює «наверх» і байдужа до того, що відбува-ється «внизу», тобто в підпорядкованих структурах. Бюрократ в ній не бачить кон-кретну людину – лише людський натовп. В ній аргументована критика, розумна ініціатива та творчість сприймаються як загрози самій системі з усіма негативни-ми наслідками для носіїв цих якостей. По суті – шлях в нікуди.

До речі, з цим можливо досить успіш-но боротися – делегувати максимум по-вноважень вниз (не варто цього боятися), скопіювати західні рішення, ефективність яких перевірена роками, запровадити цен-тралізований кар’єрний менеджмент та спростити регуляторні процедури (все – для солдата/офіцера бойових частин, а не для комфорту чиновника), зробити мак-симально прозорими оборонні закупівлі (наприклад, в Грузії лише 16% оборонних закупок є закритими). Треба також при-пинити паперовий вал – запровадити електронний документообіг, забезпечити передачу відкритої службової інформації через e-mail, ввести узгодження спільних рішень за умовчанням, замість тривалих службових нарад запровадити систему мозкових штурмів із залученням фахівців.

Чому цього не відбувається, чому обо-ронна реформа буксує? Тому що багато за-лежить від лідерства і людей. Лідерство – на першому місці. Іншими словами, лідер повинен мати волю на запровадження змін і бачити «center of gravity». Лідер - це не той, хто має кращу освіту. Це той, хто мудро використовує отримані знання. Ро-зум мудрої людини дає їй силу робити пе-ретворення заради людей. Це в свою чергу


створює можливості сформувати груп вмотивованих професіоналів і примножує їх спільні зусилля для досягнення мети.

Необхідні для проведення реформ професійні кадри з гарною західною осві-

тою, переконаннями і ентузіазмом у нас є. Саме вони є потужним викликом для бюрократії і тягарів в минуле. Їм потріб-но дати шанс, а не лише говорити про це. Саме шанс – решту вони зроблять самі.

Ставки на триаду, или какой оборонный кулак нам нужен

Сергей Бондарчук

2014 год показал, что госу-дарство оказалось полно-стью не готовым к войне. Но 2014 год наряду с этим продемонстрировал высо-

кий уровень духа народа, его способность учиться воевать на ходу. В условиях ко-леблющегося Запада Украина построила оборону, компенсируя безответствен-ность и предательство власти ценою жиз-ней своих солдат. Чтобы такой сценарий никогда не повторился в будущем, самое время подумать о принципах организа-ции обороны в новых условиях.

В любом случае, начать следует с по-литического уровня – необходимо обеспе-чить вхождение в коллективную систему безопасности. Противник несопоставимо силен, и даже 3% ВВП на потребности обо-роны, как это прописано в Законе Украины, даже неимоверные экономические влива-ния в перевооружение, не скоро превратят Украину в современную Южную Корею

или Японию, способные противостоять глобальной военной машине. Учитывая, что коллективная система безопасности защищает ценности, а на Майдане-2 укра-инский народ связал их с Европой. Речь не идет о быстром вступлении в НАТО. Скорее, о формировании условий для по-ступательного вхождения Украины в ев-ропейскую систему безопасности (быть может, даже в новую систему) на условиях равноценного партнерства. Но начать этот путь придется с ревизии способов дости-жения роста военного потенциала.

Триединое ядро оборонного потен-циала

Целостный национальный институт сдерживания внешней агрессии в его со-временном виде должен опираться на развитую триаду из разумно сформи-рованной системы несиловых методов противодействия, мобильной, компакт-ной профессиональной армии и отточен-


ной системы территориальной обороны в виде подготовленного добровольческого мобилизационного ресурса.

Несомненно, в основе триады сдер-живания должны быть именно невоенные структуры, поскольку именно они обеспе-чивают превентивные возможности госу-дарства. Да и от их зависит качество борьбы в невоенной плоскости, а также способ-ность вовремя спрогнозировать действия противника. К таким невоенным механиз-мам защиты относятся развитый диплома-тический корпус и компетентная развед-ка, специально созданные экономические и информационные рычаги, а также ряд других возможностей. Активное развитие разведывательных структур государства, сведение их в мощный пучок сильного в аналитическом смысле разведывательно-го сообщества может обеспечить решение многих задач на международной арене и в тылах потенциального противника. Под-готовка потенциала для ведения войн но-вого типа обязательно должна включать развитие средств противодействия новым внешним и внутренним военным опасно-стям и угрозам для государства, которые необходимо оценить с учетом мирового и отечественного опыта, опыта «цветных» революций и вооруженных конфликтов по всему миру. Органы информационной и психологической войны, кибер-войска, органы разведки и управления, подразде-ления роботизированных систем и другие высокотехнологические элементы – это все то, что действует и в повседневной, мир-ной жизни. Именно эти силы являются основой потенциала ведения войн нового типа, которые становятся все более рас-пространенными. Формируя этот потен-циал, необходимо принять во внимание важность работы на упреждение: главный удар должен наноситься по «заказчику» возможной войны, а не по непосредствен-ному агрессору. Этот упреждающий удар

может принимать разные формы – фи-нансовую, экономическую, кибер-инфор-мационную, культурологическую. Потому что в войнах нового типа достижения в об-ласти современных технологий поражения могут быть эффективно нейтрализованы применением современных социальных технологий. СНБО Украины должен стать информационно-аналитическим центром не только обработки информации и вы-дачи проектов решений, но и подготовки современных форм информационного противодействия. Как кажется, координа-ционный центр невоенных возможностей должен быть в Совете национальной без-опасности и обороны Украины.

Исходя из политической привязки, следует формировать принципы работы национальной экономики и информа-ционной системы, обеспечивать разви-тие технологического потенциала за счет тесного взаимодействия с государствами Европы. Ориентирами для Украины тут должны стать избавление от критической зависимости от партнеров (прежде всего, РФ) в области поставок энергоносителей и ключевых технологий, расширения уча-стия в мультинациональных проектах, особенно, в области обороны.

Изменение формата войны и появле-ние новых составляющих в войнах ново-го поколения требует создания немного-численных, но компетентных структур для противодействия информационным операциям противника и проведения собственных. Для противодействия угро-зам разрушения банковско-финансовой системы и успешного ведения кибервой-ны, – с чем раньше не сталкивалось ни одно воюющее государство, - должны быть сформированы соответствующие подразделения. Должен быть налажен и финансовый мониторинг – финансовая разведка, которая держит на прицеле во-просы поддержки и финансирования ан-


типравительственных сил внутри самой Украины. Ведь события 2014 года пока-зали, что противник достигает ситуации, когда каждый представитель государства, втянутого в войну, становится ее непо-средственным участником. Потому усиле-ние разведывательных органов Украины должно стать частью общей доктрины – тут я имею в виду и адекватное техниче-ское оснащение, и создание агентуры, и компетенция самих представителей СВР, ГУР Минобороны, разведоргана Госпо-гранслужбы. Необходимо революционно пересмотреть вопрос финансирования разведок, сформировать координацион-ную структуру.

Сила военного кулакаРегулярная профессиональная армия

должна быть сердцевиной военной орга-низации государства. За счет современ-ного оружия и формирования боеспособ-ных, вышколенных профессиональных вооруженных сил численностью до 150 тыс. человек, адекватного ракетного щита сдерживания в составе ВСУ и развет-вленной структуры спецназа в составе ВСУ в виде Сил специальных операций. Но подразделения спецназа должны фор-мироваться и в других структурах: в На-циональной гвардии, непосредственно в МВД, в СБУ, в СВР. Украина экономиче-ски вполне способна создать своим во-еннослужащим адекватные социальные условия европейского уровня, поднять авторитет армии и престиж службы. Сре-ди прочего, такой подход позволит от-казаться от губительного территориаль-ного принципа комплектования армии. В такой армии – современные военные конфликты ясно это продемонстрирова-ли, – основой становятся Силы специаль-ных операций. То есть, профессиональные военнослужащие, способные к прове-дению локальных наземных операций в

автономном режиме. Это подразделения специального назначения с различным профилем – от глубинного спецназа (для действий в тылу на глубине до 300 км), до механизированных мобильных частей, оснащенных легкой бронетехникой и мо-бильными высокоточными средствами поражения. Украина никогда не произво-дила на своей территории военных само-летов и средств ПВО, потому часть такой техники придется закупать. Но, пересма-тривая бесперспективный внеблоковый статус, Украина может предложить для коллективной системы Европы подготов-ленную составляющую – военно-транс-портную авиацию. Взамен, например, за обеспечение в течение определенного пе-риода времени охраны и обороны воздуш-ного пространства и воздушных границ.

Но главное, Украина является разра-ботчиком ракет, и сохранила великолеп-ную школу создателей и производителей боевой ракетной техники. Украинской оборонной промышленности под силу создать ракетный щит сдерживания по восточным и юго-восточным границам, который мог бы служить защитной стеной для всей системы коллективной безопас-ности. Прежде всего, за счет крылатых ракет (экспериментальный образец ПКР появился практически в разгар войны с Россией) и оперативно-тактических ракет.

Военный конфликт с Россией пока-зал необходимость переформатирования структур внутренней безопасности – ан-титеррористических подразделений СБУ и СВР, подразделений специального на-значения ГУР Минобороны и Министер-ства внутренних дел. О создании Сил не-медленного реагирования численностью 500 – 700 человек уже заявило руковод-ство оперативно созданной НГУ. Факти-чески в подразделения спецназа могут трансформироваться и некоторые добро-вольческие батальоны – либо в составе


ВСУ, либо под юрисдикцией МВД. В но-вом формате подготовки таких структур следует значительное внимание уделить правовым аспектам, вопросам блокиро-вания и умения активно действовать без применения летального оружия. Важней-шим направлением сектора безопасности становится работа контрразведки, своев-ременного выявления сепаратистских и экстремистских и сепаратистских струк-тур, нейтрализации их лидеров.

Большим вопросом станет оснаще-ние профессионального ядра. В настоя-щее время отечественная оборонная про-мышленность способна удовлетворить не более 30 % потребностей современной ар-мии. Но, развивая новые проекты со стра-нами Европы, Украина будет инвестиро-вать не только в собственную армию, но и в технологический сектор – наиболее перспективный слой экономики. Техно-логически сильная держава имеет боль-ший потенциал обороноспособности, мо-жет решать больший спектр задач. Опыт Китая, Турции, Польши или Индии по развитию национальной оборонной про-мышленности может служить превос-ходной картой достижений успеха в росте оборонного потенциала.

Особого внимания требует наведе-ние порядка в системе мобилизационной подготовки Украины. И вопрос не только в том, чтобы военкоматы стали современ-ными центрами рекрутинга. Необходимо размежевание профессиональной армии и Войск территориальной обороны. В ос-нову этой идеи может быть положено воз-вращение к традиции всеобщей воинской обязанности или альтернативной служ-бы – по принципу серии краткосрочных (в течение нескольких недель) сборов. Тут, в отличие от регулярной профессиональной армии привязка к региону проживания максимально экономит ресурсы государ-ства. Власти Украины еще предстоит ре-

шить, следует ли использовать в качестве основы уже созданные добровольческие батальоны или сформировать идеологию на основе казачьих традиций. В любом случае, превосходным начинанием ока-залось добровольческое движение, часто более мотивированное, чем регулярная армия. Также не вызывает сомнения, что статус территориальных сил нужно будет урегулировать на законодательном уровне.

Защита интересов человека в погонах

Вообще, следует признать, что вопрос мотивации людей в погонах останется ключевым. Следует признать, в боль-шинстве сильных армий мира понятие логистики заключает в себе не далеко не только подвоз боеприпасов и обеспече-ние разведданными. Идея стимулирова-ния военнослужащего решается в разных странах по-своему, но она всегда присут-ствует, когда речь идет об обороноспо-собности. В Украине эта сфера остается проблемой, решенной только наполовину. В ходе войны с Россией власть узаконила выплаты повышенного денежного обе-спечения в качестве вознаграждения. С 1 января 2015 повышены пенсии в случае потери кормильца, определены и выпла-ты в случае гибели – 609 тыс. грн, в случае инвалидности вследствие ранения – 250 тыс. грн. Заявлены, но пока не очень ре-ализовываются идеи наделения участни-ков боевых действий земельными участ-ками, а семей погибших – квартирами.

Если честно, это мелкие достижения. А если говорить о создании в Украине армии нового формата, подходы следует менять в корне. Так, следует немедленно решить во-просы страхования жизни и медицинского страхования для участников боевых дей-ствий. Разработать новую идеологию наград, которые предусматривают определенные компенсационные действия государства


(например, чтобы получающий звание Героя Украины претендовал на бесплатное жилье, а его дети – на бесплатное образование). Для офицеров и контрактников должны быть предусмотрены разумно разработанные механизмы (в зависимости от выслуги лет) раннего ухода на пенсию, льготного приоб-ретения жилья и образования.

Обеспечение военнослужащих жи-льем – вообще отдельная, набившая оско-мину, тема. Государство в течение двух десятков лет дурачило людей в погонах – очередь безквартирных офицеров никогда не становилась меньше 40 тысяч. А ведь есть возможность запустить шестеренку адми-нистративного ресурса для решения этой и подобных задач. Путем внедрения жилищ-ной программы для военнослужащих. Мож-но без преувеличения утверждать, что реше-ние жилищного вопроса для очень многих стал бы адекватным стимулом службы – как офицерской, так и по контракту.

Суть такой госпрограммы для военнос-лужащих (в том числе, в особый период) в получении государственных жилищных

сертификатов. Финансовое соответствие каждого сертификата – основного инстру-мента, подтверждающего право на государ-ственную субсидию при покупке жилья, – должно разрабатываться для различных категорий людей в погонах. В итоге, в обмен на жилищные сертификаты, военнослужа-щие могли бы получать жилье или исполь-зовать документ для покупки улучшенного жилья (доплачивая необходимую сумму к стоимости полученного сертификата). Ко-нечно, реализация госпрограммы должна опираться на механизм рефинансирования Национального банка.

Подобным образом можно было бы рассчитать административные возмож-ности для образовательных программ, медицинского, санаторно-курортного или пенсионного обеспечения. Главное не забыть: люди в погонах – часть общества, которая взяла на себя рискованную, опас-ную ответственность. И, что мы научимся побеждать врага, даже многочисленного и сильного, только если научимся действо-вать непрерывно, последовательно.

Війна як шанс і можливість

Валентин Бадрак

Немає сумніву, що саме стійке протистояння української армії підтри-муваним Кремлем теро-ристам та регулярним

військам російської армії стало ключо-

вим чинником припинення вогню. Ані санкції західних країн, ані оголошені, але невиконані наміри щодо політич-ної ізоляції російської верхівки, ані сподівання на опір російського народу не стали дієвою асиметричною зброєю.


З іншого боку, війна Володимира Путі-на проти Української держави надала шанс відродження могутності націо-нального війська. До речі, не випадко-во ще наприкінці липня ц.р. автори-тетне видання Business Insider помітно підняло планку українських ЗСУ в рей-тингу найбільш потужних армій світу.

Вперше за 23 роки незалежності військово-політичному керівництву країни стало зрозуміло, що саме фак-тор посиленого та добре налагоджено-го сектору безпеки з потужними сила-ми оборони у якості його ядра може стати головним стримуючим факто-ром агресора. Надзвичайно важливою стає послідовність майбутніх зусиль влади у сфері будівництва та розвитку Збройних сил та інших воєнних фор-мувань держави.

Володимир Путін 11 жовтня дору-чив своєму Міноборони повернути до місць постійної дислокації війська, які проходили було зосереджено на кор-донах з Україною. Однак не варто за-водити себе у полон ілюзій: жодному слову, жодній обіцянці, жодному кроку хазяїна Кремля довіряти не можна. Він ніколи не відмовиться від ідеї руйну-вання України, в існування якої досі не вірить. Тому слід очікувати, що у короткостроковій перспективі воєн-но-політична обстановка у Східноєв-ропейському регіоні та навколо Укра-їни буде мати низку ризиків та загроз безпеці. При цьому посилюватиметься конфронтаційний характер російсько-українських відносин через реалізацію нинішнім російським керівництвом неприйнятних для нашої держави зо-внішньополітичних, економічних, со-ціальних, воєнних, культурних та ін-ших цілей його політики. Агресивні дії на Сході та Півдні України з метою створення зони з російським управ-

лінням під назвою «Новоросія» тощо. Треба розуміти, що конфронтація з Ро-сією відбуватиметься ще мінімум 3–5 років, то ж слід орієнтуватися на те, що для нас є ворожою позиція Кремля на чолі з Путіним. Новий рівень загроз військового характеру, пов’язаний з масштабним вторгненням військ РФ та подальшим застосуванням регулярної армії у війні проти України вимагає від влади України здійснити низку невід-кладних кроків.

Серед іншого, слід усвідомити, що стратегічний жодний крок політично-дипломатичному рівні не буде реалі-зовано в разі, коли Україна не дотри-муватиметься ідеї посилення власного оборонного потенціалу. Йдеться як про скасування позаблокового статусу і на-буття повного членства в НАТО, так і про отримання летальної зброї від західного світу. Запобіжником номер один стає сильна воєнна організація країни та розвинутий сектор безпеки. Ніщо не заважає зосередитися на цій меті та спрямовувати такі цілі значну частину ресурсів. Досить тверезі та ре-алістичні ідеї щодо здійснення кроків на посилення оборонної могутності висловлені у матеріалах цього розділу збірки, зокрема, у статтях Сергія Бон-дарчука, Вадима Тютюнника та Вален-тина Горовенка. Однак варто згадати ще низку окремих кроків, які не можна обійти увагою.

Глава держави Петро Порошенко вже почав здійснювати певні кроки. Наприклад, відновив Комітет з питань розвідки при Президентові України – саме на цьому наполягала й наша Екс-пертна ради з питань національної без-пеки, ще в червні ц.р.

Поруч з цим є ще одне невідкладне та вкрай важливе питання – налаго-дження в державі системного підходу


щодо закупівлі нових систем озброєнь та військової техніки (в тому числі у іноземних країн, шляхом створення спільних підприємств, входження до міжнародних проектів) та проведення перспективних дослідно-конструктор-ських робіт для усіх воєнних форму-вань України. Задля цього потрібно утворити Державне агентство оборон-ної промисловості (або Держкомісію оборонної промисловості) з керівни-ком на рівні віце-прем’єр-міністра. Саме такий підхід здатний забезпечи-ти визначення реальних можливостей підприємств ОПК України, пріоритет-ності та черговості програм закупівель у своїх та іноземних підприємств. До того ж, необхідно терміново внести зміни до системи закупівель. Чехар-да із закупівлями зброї у підприємств не закінчиться, доки не буде докорін-но перебудовано тендерні процедури, а держоборонзамовлення не розгля-датиметься на два-три роки відразу. Крім того, надзвичайною стає відпо-відальність за гучні заяви у цій сфері. Так, Петро Порошенко пообіцяв, що протягом наступних трьох років буде виділено близько 40 млрд грн для пере-озброєння сил оборони України. Це — головний чинник, який дозволяє євро-пейським країнам починати співпрацю з Україною. І дуже вагомий чинник налагодження масштабної роботи на-ціонального ОПК в інтересах сектору безпеки.

На початку жовтня ц.р. з’явилася важлива інформація від адміністрації Президента України: передбачається збільшення військового фінансування з 1% у 2014-му до 5% від ВВП у 2020 р. Крім того, реформи передбачають, що в Україні буде збільшено кількість вій-ськовослужбовців — з 2,8 до 7 чол. на тисячу чол. У цьому контексті варто за-

значити про важливість збалансовано-го фінансування сектору безпеки вже з 2015 року. Незважаючи на економічні складнощі та прогнозоване НБУ падін-ня ВВП в 2014 р. до 9%, владі варто зна-йти ресурси на належне фінансування сектору безпеки вже нині. Щодо збіль-шення чисельності, то це може ста-ти найбільшою помилкою нинішньої влади. Слід розуміти, що Україна не може собі дозволити готуватися до ві-йни третього покоління, яка фактично відбувалася до 5 вересня. Не кількість людей з автоматами, а сучасні системи та професійне їх використання може забезпечити народу України можли-вість протистояти агресору. До речі, саме такий підхід забезпечить Україні наближення до такої мети як отриман-ня повного членства в НАТО чи вступ до іншої (ймовірно, нової) системи ко-лективної безпеки. Отже, краще мати 100-тисячне, добре оснащене, добре нагодоване та підготовлене професі-ональне військо, ніж 400 тис. напівго-лих, погано озброєних людей. До речі, однією з найбільших вад нової росій-сько-української війни виявилася про-блема управління військами. Тому на-ступна рекомендація пов’язана саме з цим питанням.

То ж, з посиленням оборонного по-тенціалу напряму пов’язана здатність запровадити систему керівництва дер-жавою в умовах воєнного часу та обо-рони України (це одна з найвагоміших рекомендацій Експертної ради з пи-тань національної безпеки від 1 верес-ня ц.р.). При цьому, зокрема, у якості Ставки Верховного Головнокоманду-вача, що може створюватися в умовах правового режиму воєнного стану, використовується Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ). Її робочим органом стає Генеральний


штаб Збройних Сил України (глава держави проігнорував цю експертну думку, оскільки навіть не призначив секретаря РНБОУ). Слід перегляну-ти систему управління військами та за умов подальшої агресії Кремля не-відкладно вжити заходів щодо ство-рення єдиного ефективного та опе-ративного керівництва усіма силами оборони України в районах ведення ними бойових дій. На жаль, до самого перемир’я де-юре силами оборони ке-рував заступник голови СБУ, що буде неприпустимим в умовах подальшого військового вторгнення Росії. Керів-ництво має бути негайно передано Генеральному штабу Збройних Сил України. При цьому міністри та керів-ники інших військових формувань та правоохоронних органів можуть за-лучатися виключно до планування їх дій, не до управління ними в районах бойових дій.

Крім того, потрібно вже заверши-ти підготовку до введення правового режиму воєнного стану в державі, зо-крема, внести необхідні зміни до за-конодавства, насамперед до Закону України «Про правовий режим воєн-ного стану».

Також конче необхідно у макси-мально стислі терміни відновити бага-торівневу підготовку населення Укра-їни до можливої масштабної агресії з боку Росії та до оборони держави. Го-ловним має стати прискорене форму-вання потужних військових резервів. Доцільно невідкладно перейти від за-стосування у районах бойових дій ба-тальйонних тактичних груп Збройних Сил та інших військових формувань України до застосування відповідних бригад, яким повинні бути придані до-бровольчі батальйони територіальної оборони. Це не виключає можливість

формування окремих і добровольчих бригад у складі добровольчих баталь-йонів за умов забезпечення їх належ-ним важким озброєнням. Особливу увагу необхідно приділити забезпе-ченню готовності до бойових дій, осо-бливо до боротьби з розвідувально-диверсійними групами противника у містах та селах найбільш ризикованих регіонів. Для цього має бути приско-рено формування батальйонів, рот та взводів територіальної оборони із роз-рахунку: батальйон – для великих міст та обласних центрів, рот – для невели-ких міст, взводів – для інших населених пунктів.

Важливим завданням є розроблен-ня та впровадження механізмів моти-ваційного стимулювання учасників бойових дій за рахунок використання адміністративного ресурсу. А саме, до «мотиваційного пакету» мають вхо-дити можливості на пільгових умовах отримання житла (безкоштовно для сі-мей загиблих та Героїв України), отри-мання безкоштовної освіти, ранньої пенсії за вислугою років (а також пенсії внаслідок поранення та пенсії сім’ям загиблих), медичного страхування, страхування життя, а також адекват-них грошових винагород. При цьому слід передбачити надання ним відпо-відних загальнодержавних та відомчих нагород.

Нарешті, кадрова політика Пре-зидента України. Зрозуміло, що Петро Порошенко керуватиметься власними принципами підбору. Але дуже хоті-лося б, щоб він не зробив традиційної помилки усіх попередників та посту глави держави. А саме, відмовився від призначення на ключові посади секто-ру безпеки за принципом відданості, а першочерговим зробив принцип про-фесіоналізму.


Государству необходим единый центр в области военно-технической политики

Сергей Згурец

Просьбы Украины к ведущим государствам-экспортерам о военной и военно-тех-нической помощи пока не получили существенного

отклика. Оно и понятно. Конкретные дей-ствия каждой державы по отношению к Украине зависят от собственных оценок реальности и собственных стратегий, а не от наших оптимистических ожиданий.

США Итак, США – страна с наибольшим

оборонным бюджетом. Борьба с Россией в украинском контексте в основном идет в экономическом плане, путем санкций. Сами США также втянуты в решение конфликтов в Ираке, Афганистане, Сирии с активным привлечением своих военных и военно-тех-нических ресурсов. Что касается прямой во-енной помощи непосредственно Украине, то она пока включает шлемы, роботов по обез-вреживанию боеприпасов, радиоприемни-ки, бронежилеты, индивидуальные аптечки, спальные коврики и куртки. Ожидается, что в ближайшие недели будут направлены при-боры ночного видения, тепловизоры и до-полнительные радиостанции.

Но предполагалось, что американ-ская помощь будет более существен-

ной. По крайней мере, в контексте визита Президента Украины в США заявлялось, что Соединенные Штаты могут предоставить Украине в 2015 г. военно-техническую помощь, включая противотанковое вооружение, радары, беспилотники, коммуникационное обо-рудование, на общую сумму $350 млн. Но пока этот план отложен до лучших. Или худших времен.

Франция Формально Франция – давний пар-

тнер Украины по поставкам тепловизион-ных камер для танков (компания Th ales) и работе по проекту модернизации Ми-24 с участием компании Sagem. При этом про-ект по вертолетам длится уже более 11 лет, потрачено, если не ошибаюсь, более 22 млн. евро. Но вертолетов, способных воевать и поражать цели ночью, у нашей армии все еще нет. Крамольное предпо-ложение: изначально Россия была против проекта модернизации Ми-24 для Украи-ны, а потом вдруг согласилась на прямую работу Sagem с Украиной – без российско-го посредничества. Может, потому, что был сговор между российской и фран-цузской сторонами, что процесс будет, но вот результата не будет никогда? Хотя за


это время с участием других партнеров украинские предприятия сделали «ноч-ные» модернизации Ми-24 и Ми-8 для Азербайджана и Алжира. А с французами «утык» до сих пор. При том, что понятно, что для французских компаний рынок России более интересен, нежели Украина.

Теперь мы обсуждаем возможность закупки через Францию ракет «Экзосет» для Украины. Не напороться бы на те же грабли. При этом стоит учесть, что, напри-мер, в период Фолклендского конфлик-та Франция передавала Великобритании полные данные по самолетам «Mirage» и «Супер Этандар», противокорабельной ракете «Экзосет», состоявших на вооруже-нии Аргентины и поставленные Францией. Полные данные по французским радарам и системам ПВО получили участники анти-иракской коалиции в 1991 году в операции «Буря в пустыне». Плюс, конечно же, Ки-евом не может игнорироваться ситуация с поставками в Россию «Мистралей»…

Британия Крайне осторожно работает с Украи-

ной на уровне отдельных проектов. Хотя есть весьма позитивные результаты на при-мере компании Selex ES, которая входит в концерн «Финмеханика». Это поставки тепловизионных камер, планируемые по-ставки средств защиты для авиатехники, широкий спектр предложений по систе-мам разведки, связи, модернизации авиа-ционной и ракетной техники, экипировки, по ключевой элементной базе. Компания готова обсуждать и обеспечить передачу ряда важных для Украины технологий. По моему мнению, при открытых тендерных процедурах вполне способна заменить французов на нашем рынке.

Италия Как известно, со стороны итальян-

ского руководства предложено поставить

в Украину многофункциональные бро-немашины машины IVECO. Но не ранее 2015 г. Другие детали этих намерений не оглашались. Вероятно, по схеме поставок этих машин в Россию, где они произво-дятся под брендом «Рысь». О других про-ектах мне не известно.

Германия Наш промышленники жалуются, что

Германия сейчас задерживает поставки двигателей для сборки нашего «Дозора», компания Rheinmetall тянет с совместным проектом по созданию мобильного ЗРК, а Heckler& Koch не хочет продавать в Укра-ину современное стрелковое оружие. Не стоит удивляться. В самой Германии ору-жейники тоже не очень довольны пози-цией политического руководства, но эта позиция, как не странно, очень четкая и прогнозируемая. Правительство ФРГ рас-сматривает заявки немецких военно-про-мышленных фирм на экспорт их изделий в каждом конкретном случае, его решение зависит от того, о каком именно товаре идет речь. При этом в 2013 г. Германия продала вооружений на 5,85 миллиарда евро – третье место в мире после США и России.

К постсоветскому пространству Гер-мания относилась и, думаю, будет и далее относится весьма сдержано. Так, например, еще в 2013 г. были отклонены отдельные сделки с такими странами как Азербайд-жан, Бангладеш, Грузия, Казахстан, Кирги-зия, Россия, Сербия, Тайвань, Таджикистан, Туркмения, Украина и некоторые другие. Кроме того, в отношении Азербайджана, Армении, Беларуси и еще двух десятков стран продолжало действовать эмбарго на поставки военной техники.

В связи с событиями на Украине в марте 2014 г. года правительство ФРГ за-морозило контракт на $120 млн. концерна Rheinmetall на строительство в нижего-


родском Мулино центра боевой подготов-ки для российской армии, а потом и вовсе аннулировало выданное в 2011 г. раз-решение на реализацию этого проекта. Также приостановлены и другие проекты. При этом министерство экономики ФРГ не занимает ту или иную сторону в рос-сийско-украинском конфликте. “Правила, принятые в отношении России, действу-ют и применительно к Украине. Разре-шения на военный экспорт в эту страну в настоящее время также не выдаются”, - заявили в министерство экономики ФРГ совсем недавно.

Израиль Как известно, в 2008 г. Украина заку-

пила у Израиля беспилотный комплекс малой дальности BirdEye 400. Это должно было стать толчком для практического усиления разведывательных возможно-стей наших войск путем или дальнейших закупок израильских БПЛА, или их со-вместного производства. Но в Украине это направление тогда замерло. А Рос-сия – после войны в Грузии – активно взя-лась за беспилотники, причем в альянсе именно с Израилем.

Среди прочего, в 2013 году завершил-ся контракт от 2010 г. на сборку беспилот-ных систем Searcher MkII и BirdEye 400 разработки израильской компании Israel Aerospace Industries по заказу российско-го министерства обороны на российских предприятиях.. Его стоимость составила $400 млн. Ожидалось подписание кон-тракта в $1 млрд на совместное производ-ство в России БПЛА дальнего действия типа Heron-1.

Но в 2014 г. Министерство оборо-ны Израиля запретило оборонным ком-паниям вести переговоры по поставке России беспилотных самолетов. Запрет касается как новых переговоров, так и переговоров, которые уже ведутся. При-

чиной запрета стало вторжение России на Украину. При этом запрет не касается пролонгирования существующих кон-трактов с опцией на продление, включая долгосрочные соглашения на поставку запчастей, предоставление технического обслуживания и модернизацию постав-ленных систем.

Недавно уже и Украина обратилась к Израилю с просьбой приобрести БПЛА производства компании Aeronautics Defense Systems, которая выпускает не-сколько типов беспилотных летательных аппаратов, включая Dominator, Aerostar и Orbiter. Минобороны Израиля оружей-ную сделку одобрило. Однако министер-ство иностранных дел наложило вето. По мнению израильских дипломатов, Россия в ответ на поставку беспилотни-ков Украине могла бы увеличить постав-ки оружия Сирии и Ирану, с которыми у Израиля напряженные отношения.… Как оказалось, и проторенные пути по-рой заводят в тупик.

Помощь другим При этом отмечу, что такие страны

как США, Франция, Британия, Германия, Италия и другие на данный момент ока-зывают реальную помощь, поставляя во-оружение не Украине, а, например, ирак-ским курдам. Показательно – в августе курды запросили у стран ЕС боеприпасы для оружия советского производства. И получили их с избытком...

Например, та же Италия уже пере-дала системы ночного видения, лазерные целеуказатели, а также индивидуальные средства защиты, которые были постав-лены курдам из излишков итальянской армии. Сейчас курдам передаются не-сколько тысяч автоматов Калашникова, от восьми до десяти миллионов патронов калибра 7,62х39 мм и 12,7х108 мм, а так-же реактивные снаряды калибра 122-мм к


РСЗО «Град», несколько сотен гранатоме-тов РПГ-7 и СПГ-9, и ПТРК «Фагот». Пи-кантность ситуации в том, что это то воо-ружение, которое была захвачено в марте 1994 г. на борту мальтийского транспор-та Jardan Express, шедшего из Украины в Хорватию. Эти вооружения должны были быть уничтожены несколько лет назад, в соответствии с решением итальянского магистрата, но почему-то были сохране-ны на нескольких тайных складах в Сар-динии и Сицилии.

Министерство обороны Великобри-тании в сентябре объявило о намере-нии продолжить поставку стрелкового оружия и боеприпасов курдским во-енизированным формированиям, веду-щим вооруженную борьбу с боевиками «Исламского государства» в северном Ираке. В соответствии с запросом пра-вительства Ирака об оказании срочной военной помощи, Великобритания по-ставит крупнокалиберные пулеметы и около полумиллиона боеприпасов. Это увеличит огневую мощь подразделений курдского военизированного формиро-вания «Пешмерга».

Также в сентябре правительство Гер-мании заявило о намерении поставить силам Иракского Курдистана, ведущим вооруженную борьбу с боевиками груп-пировки «Исламское государство» техни-ки и вооружения на сумму 70 млн евро. Это позволит вооружить до 4000 тыс. че-ловек, входящих в формирование «Пеш-мерга». В перечне оружия – штурмовые винтовки G3 и G36; пулеметы MG3; ПТРК «Милан»; управляемые ракеты; гранато-меты «Панцерфауст-3»; легкоброниро-ванные внедорожники «Вольф»; брони-рованные машины «Динго-1», грузовые автомобили UNIMOG. Что касается тех же высокоточных противотанковых средств поражения, то лишь ПТРК «Ми-лан» будет поставлено 30 комплексов, и

500 ракет к ним. При этом обучение при-менению оружия, в случае необходимо-сти, будет проходить в Германии, либо в г. Эрбиль (столица курдской автономии), либо в третьей стране. Этот перечень можно продолжать и по другим европей-ским странам.

Наш путь О чем говорят эти примеры? О том,

что для других государств интересы Укра-ины – включая нашу территориальную целостность, или технологический уро-вень нашей промышленности или бое-способности нашей армии - не были и не будут важны. Они могут быть приоритет-ными только для нас. И через эту призму мы должны рассматривать наши ближай-шие и среднесрочные задачи, включая дальнейшую работу с ведущими произво-дителями вооружений и техники в целом, и импорт зарубежного оружия – в част-ности. Основные принципы импортных закупок, которыми должна руководство-ваться украинская сторона, можно сфор-мулировать весьма сжато:

1. Обязательное проведение открытого конкурса между несколькими участ-никами. Для этого необходима разра-ботка правовой процедуры. Законо-дательство ряда стран предписывает осуществлять закупки только на основе тендера.

2. Передача технологий, а также лока-лизация производства. Без этого нор-мальная эксплуатация импортных образцов не представляется возмож-ной.

3. Необходима гарантия сопровожде-ния жизненного цикла поставляе-мого ВВТ вне зависимости от форс-мажорных обстоятельств.

4. Наличие офсетных требований, то есть встречных инвестиций продавца в экономику страны-покупателя.


5. Необходима разработка стандар-та, описывающего требования и процедуры в отношении импортиру-емого/принимаемого на вооружение импортного образца ВВТ.

6. Решения должны приниматься по единым, законодательно и норматив-но обоснованным правилам, на кол-легиальной основе с участием госза-казчика и представителей ОПК. При этом ключевая проблема импор-

та заключается в нахождении оптималь-ного баланса между интересами МО и оборонной промышленности. Разница в подходах в том, что армии нужно все се-годня. А промышленность, образно гово-ря, обещает это сделать на завтра.

Нахождение баланса предполага-ет высокое качество государственно-го управления на межведомственном,

надминистерском уровне. Как след-ствие – необходимость единого центра принятия и сопровождения решений в области оборонно-промышленной и во-енно-технической политики у нас в стра-не. На данном этапе фактически ни одно из министерств – ни Минэкономики, ни Минпромполитики, ни Минобороны – по ряду причин этим не занимается. «Укро-боронпром» как госконцерн также не мо-жет взять на себя эти функции в полной мере. Например, по той же теме офсета у нас за несколько лет нет позитивных из-менений. И мы даже не пытаемся создать формат взаимодействия с поставщиком, который выгоден нам самим. Поэтому результативное движение вперед зависит скорее от нас самих, нежели от особенно-стей военно-технической политики дру-гих государств по отношению к нам.

Підготовка України до оборони: короткострокові та стратегічні кроки

Вадим Тютюнник Валентин Горовенко

Результати аналізу наслідків збройної агресії Росії про-ти України, анексії Криму, дій зі дестабілізації сус-пільно-політичної обста-

новки у східних та південних областях нашої держави і розгортання поблизу українського кордону угрупувань росій-

ських збройних сил свідчать про необ-хідність реалізації у коротко- та серед-ньостроковій перспективі дієвих кроків для забезпечення належної підготовки України до оборони та подальшого роз-виту її сектору безпеки і оборони.

І. Відомо, що підготовка України до оборони передбачає здійснення значної


за кількістю та різних за змістом і об-сягами завдань, визначених статтею 3 Закону України «Про оборону України». Тому далі з них розглядатимуться лише найбільш актуальні та проблемні, на думку авторів, завдання.

Можна очікувати, що у найближчі 3 - 5 років воєнно-політичні відносини між Україно та РФ матимуть конфрон-таційний характер через задекларовані російським керівництвом неприйнятні для нашої держави зовнішньополітич-ні, економічні, воєнні та інші політичні цілі, окупацію Криму, а також з огляду на постійні ворожі дії РФ проти неї. Та-кож слід визначити, що у середньостро-ковій перспективі досить ймовірною є подальша збройна агресія Росії проти України, в результаті якої може ви-никнути локальна війна. Вітчизняні та іноземні політики, військові керівни-ки, зокрема НАТО, наукові установи і експерти прогнозують широкий спектр можливих сценаріїв такої війни, у тому числі здійснення масштабної агресії під прикриттям введення в Україну росій-ських псевдомиротворчих сил.

Її метою може бути: створення су-хопутних та повітряних коридорів до Криму і Придністровського регіону Молдови; незалежне від України забез-печення Криму електроенергією, газом та дніпровською водою; позбавлення нашої держави провідних підприємств авіабудівної, ракетобудівної, космічної, приладобудівної, судно- та авіадвигуно-будівної, автомобільної, суднобудівної та іншої промисловості, у тому числі во-єнної; перетворення України з морської на виключно сухопутну країну тощо.

Таким чином, у середньостроковій перспективі підготовка України до обо-рони повинна передбачати протидію за-значеним воєнним загрозам і відсіч зга-даної агресії. Одночасно її Збройні сили

змушені будуть постійно залучатися до участі спільно з іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами у проведенні антитерорис-тичних операцій та ліквідації (локаліза-ції, нейтралізації) інспірованих із-зовні збройних зіткнень та конфліктів на кордоні і всередині держави за участю незаконних збройних сепаратистських формувань, а також іноземних дивер-сійно-розвідувальних груп.

Підготовка держави до оборони включає проведення відповідної розвід-увальної та інформаційно-аналітичної діяльності. Події у Криму та на Півдні і Сході України показали, що значний потенціал розвідувальних органів дер-жави – Служби зовнішньої розвідки, Міноборони та Держприкордонслужби сьогодні не використовується у повно-му обсязі. Не визначено належне місце у розвідувальному співтоваристві Держ-фінмоніторингу та так званої «кримі-нальної розвідки» МВС.

В останні роки було зруйновано українську контррозвідку. Україна пе-ретворилася на зручний майданчик для діяльності іноземних спецслужб. Вкрай небезпечна ситуація склалася у Зброй-них Силах та інших силових структурах, в яких, зокрема, на керівних посадах працювало багато осіб з іноземним гро-мадянством. У ході антитерористичної операції виявилося її вкрай незадовіль-не контррозвідувальне забезпечення. Так, зокрема, непоодинокими є факти зрадництва, витоку та передачі проти-внику інформації щодо планів бойових дій наших силових структур, що при-зводить до загибелі великої кількості військовослужбовців Збройних Сил. Враховуючи це, доцільно рекомендува-ти Президенту України передати до Мі-ністерства оборони України військову контррозвідку Служби безпеки України.


Крім того, належна підготовка дер-жави до оборони неможлива без якіс-ного формування та реалізації воєнної, воєнно-економічної, військово-техніч-ної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами. Для цього, насамперед, необхідно у стис-лі строки оновити засади воєнної полі-тики України, зокрема, переглянути:

• оцінки воєнно-політичної обста-новки, тенденції її подальшого роз-витку та нові зовнішні і внутрішні воєнні загрози;

• джерела, масштаб та характер мож-ливої нової збройної агресії проти нашої держави чи провокування збройного конфлікту всередині неї;

• шляхи відсічі прихованої або зви-чайної агресії, ліквідації згаданого конфлікту;

• напрями підготовки держави до оборони, захисту її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості;

• пріоритети і шляхи дальшого роз-витку Збройних Сил, інших військо-вих формувань та органів спеціаль-ного призначення, а також воєнної промисловості України.При цьому немає сенсу чекати ви-

значення позиції України стосовно здій-снення у майбутньому курсу на вступ до НАТО або продовження реалізації полі-тики позаблоковості. Реально це може відбутися лише наприкінці нинішнього або на початку наступного року, після формування нового складу Верховної Ради України за результатами її поза-чергових виборів.

До того ж, сам факт проголошення Україною того чи іншого курсу зовніш-ньої політики щодо НАТО суттєво не вплине на обороноздатність нашої дер-жави.

Тому Україна у коротко- та серед-ньостроковій перспективі при підго-товці оборони та відсічі можливої нової російської збройної агресії повинна роз-раховувати виключно на боєздатність власних Збройних сил та інших військо-вих формувань.

Відомо, що на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо підвищення ефективності планування в секторі безпеки і оборо-ни», уведеного в дію Указом Президента України від 13 травня 2014 року №468, до вересня поточного року Кабінетом Міністрів України буде забезпечено перегляд до 14 серпня ц.р. положень основних документів оборонного пла-нування з урахуванням зміни воєнно-політичної обстановки. Враховуючи зазначене, бажано рекомендувати Пре-зиденту України затвердити у нових ре-дакціях Стратегію національної безпеки і Воєнну доктрину України.

Дуже актуальним є і оновлення за-сад воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами. У воєнно-економічній по-літиці необхідно змінити пріоритети та перерозподілити обсяги фінансування різних складових видатків на оборо-ну держави. Відомо, що такі видатки у 2005 – 2013 роках складали лише 0,9 – 1,2% ВВП, тоді як за діючим до 2009 року Законом України «Про оборону Украї-ни» вони мали бути не нижчі 3% ВВП. При цьому від 80% до 90% обсягів згада-них видатків спрямовувалися виключ-но на утримання Збройних Сил, перш за все їх особового складу. З огляду на це, в умовах фактичного ведення дер-жавою війни на Сході було б доцільно рекомендувати Президенту України та


Кабінету Міністрів України передбачати у Державному бюджеті України на 2015 рік і подальші роки збільшення видатків на потреби оборони до 1,8 – 2,0% ВВП з доведенням у них до 20 – 25% частки, спрямованої на переозброєння Зброй-них сил, як це здійснюється у більшості європейських держав.

Одним із головних пріоритетів вій-ськово-технічної політики, яку формує і реалізує Міністерство оборони України, є оснащення Збройних сил модернізо-ваними та новітніми озброєнням і вій-ськовою технікою. Слід звернути увагу на те, що при цьому у минулому занадто багато уваги надавалося мегапроектам – оперативно-тактичному ракетному комплексу «Сапсан», новому корвету, військово-транспортному літаку Ан-70 тощо. Внаслідок цього поза увагою дер-жави залишалися питання забезпечення наших солдатів, сержантів та офіцерів необхідними для ведення бою сучасною екіпіровкою, бойовим спорядженням, засобами розвідки, зв’язку, навігації, життєзабезпечення тощо.

Тому у сучасних умовах переозбро-єння Збройних Сил є сенс здійснювати за двома напрямами.

Перший з них повинен передбачати спрямування у короткостроковій пер-спективі основних зусиль та переважної частки наявних ресурсів на оснащення:

• кожного бійця механізованих, ае-ромобільних та спеціальних підроз-ділів Збройних Сил сучасним комп-лектом індивідуальної екіпіровки, необхідним йому для ведення бою: захисним шоломом, бронежилетом, комплектом бойового спорядження, у тому числі для дій у ночі, засобами закритого зв’язку, навігації, розвідки та життєзабезпечення, медикамен-тами, продуктами, плащами, спаль-ними мішками, палатками тощо;

• відділень, взводів та рот механізо-ваних, аеромобільних і спеціальних частин Збройних Сил – сучасними броньованими автомобілями кла-су MRAP (Mine Resistant Ambush-Protected, типу «Дозор-Б» та «КрАЗ-АСВ», призначеними для перевезення військ, армійського спорядження та обладнання у райо-нах бойових дій, виконання завдань вогневої підтримки піхоти, управ-ління тощо), бронетранспортерами (типу БТР-4), протитанковими та переносними протиповітряними ракетними комплексами, засобами розвідки, закритого зв’язку, управ-ління, навігації, життєзабезпечення тощо;

• частин армійської авіації - модер-нізованими бойовими та багатоці-льовими вертольотами (типу Мі-24 та Мі-8), обладнаними системами розвідки, закритого зв’язку, навіга-ції, захисту від ураження ракетами ПЗРК, забезпечення дій у нічних умовах тощо;

• частин берегової оборони та кора-блів ВМС і літаків Повітряних Сил – протикорабельними крилатими ракетами наземного, морського та повітряного базування (типу амери-канських «Гарпун»);

• військ (сил) Збройних Сил в ціло-му – відновленими та модернізова-ними наявними зразками озброєн-ня і військової техніки.Другий напрям матиме за мету за-

безпечення у середньо- та довгостроко-вій перспективі оснащення Збройних Сил новітніми засобами розвідки, раді-оелектронної боротьби та автоматизова-ними системами управління військами і зброєю, системами зональної протипо-вітряної оборони, бойовими авіаційни-ми комплексами, кораблями тощо.


При цьому варто рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпе-чити жорстке дотримання Міністер-ством оборони України при придбанні необхідного для Збройних Сил озбро-єння та військової техніки пріоритет-ності:

1. виготовлені або модернізовані під-приємствами вітчизняної воєнної промисловості;

2. запропоновані іноземними партне-рами у сфері військово-технічного співробітництва:

• на безоплатній основі за про-грамами воєнної допомоги, зо-крема, за американськими про-грамами FMS/FMF;

• в оренду/лізинг, у тому числі із забезпеченням військового аут-сорсинга;

• за офсетними (компенсаційни-ми) програмами;

• разом із виділенням кредиту на їх закупівлю;

• на звичайній оплатній основі.З урахуванням зазначеного, слід

також рекомендувати Кабінету міні-стрів України внести певні зміни до Державної цільової оборонної про-грами розвитку озброєння та військо-вої техніки Збройних сил України на 2012-2017 роки.

Особливо багато проблем накопи-чилося у діяльності державних органів щодо формування та реалізації військо-во-промислової політики та політики військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, та їх практичної діяльності у галузях воєн-ної, авіаційної та космічної промисло-вості. Слід нагадати, що ця діяльність повинна:

• базуватися на засадах сформованої у державі військово-промислової, військово-технічної, авіаційної та

космічної політики і політики вій-ськово-технічного співробітництва;

• реалізовуватися шляхом виконан-ня відповідних державних програм, планів тощо. Головним чином згадана діяльність

державних органів у вказаних сферах є неефективною з наступних причин.

На данай час, жодному міністерству досі не визначені повноваження щодо формування військово-промислової по-літики і політики військово-технічно-го співробітництва, а також політики у сфері авіаційної та космічної діяльності, що передбачено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Органам виконавчої влади, у сфері управління яких перебувають підпри-ємства, установи та організації з розро-блення, виготовлення, експлуатації, реа-лізації, зберігання, подовження ресурсу, модернізації, ремонту і відновлення, демілітаризації та утилізації товарів військового призначення, не визначені завдання щодо участі у реалізації вій-ськово-промислової та військово-тех-нічної політики, а також політики вій-ськово-технічного співробітництва.

Декілька років триває розгляд про-ектів законів України «Про створення та виробництво озброєння, військової і спе-ціальної техніки» та «Про військово-тех-нічне співробітництво», Державної цільо-вої оборонної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комп-лексу України на період до 2017 року та Стратегії військово-технічного співробіт-ництва України з іноземними державами.

Не узгоджені між собою пріорите-ти, напрями та заходи воєнно-промис-лової та військово-технічної політики і політики військово-технічного співро-бітництва, які є основою для діяльнос-ті державних органів у сферах воєнної, авіаційної та космічної промисловості.


Відсутня система централізовано-го державного управління діяльністю підприємств, установ та організацій з розроблення, виготовлення, експлуата-ції, реалізації, зберігання, подовження ресурсу, модернізації, ремонту і від-новлення, демілітаризації та утиліза-ції товарів військового призначення. Вони залишаються розосередженими між сферами управління Міноборони, МВС, Служби безпеки, Адміністра-ції Держспецзв’язку, Державного кос-мічного агентства, Фонду держмайна, Агентства держмайна України та Держ-концерну «Укроборонпром» і функці-онують децентралізовано, виходячи з власних або вузьковідомчих інтересів.

З метою подолання наведених та інших недоліків, удосконалення ді-яльності державних органів у воєнній, авіаційній та космічній промисловості і військово-технічному співробітництві, доцільно рекомендувати Президенту України та Кабінету міністрів України вжити низку наступних заходів.

По-перше, у ході адміністративної реформи завершити до жовтня поточ-ного року визначення та розподіл по-вноважень державних органів щодо:

• формування і реалізації військово-промислової та військово-технічної політики, а також політики військо-во-технічного співробітництва;

• адміністративного управління під-приємствами, установами та органі-заціями воєнної, авіаційної та кос-мічної промисловості;

• управління матеріальними та нема-теріальними активами згаданих під-приємств, установ та організацій;

• програмно-цільового та фінансово-го управління під час формування та виконання державного оборон-ного замовлення, відповідних дер-жавних цільових програм і програм

та контрактів у сфері військово-тех-нічного співробітництва. По-друге, слід посилити роль та

відповідальність центральних органів виконавчої влади у питаннях реформу-вання і розвитку воєнної, авіаційної та космічної промисловості.

По-третє, запровадити механізми дієвого державно-приватного партнер-ства у галузі воєнної, авіаційної та кос-мічної промисловості.

Є сенс покласти на Мінекономроз-витку додаткові повноваження щодо формування державної промислової політики, зокрема, у сферах воєнної, авіаційної і космічної промисловості, включаючи формування військово-про-мислової політики та політики військо-во-технічного співробітництва, а також участі цього міністерства в реалізації військово-технічної політики та у ви-конанні державного оборонного замов-лення.

Зазначене міністерство має також:• здійснювати керівництво у сфері

управління та координації діяльнос-ті підприємств, установ та організа-цій воєнної, авіаційної та космічної і суміжних галузей;

• забезпечувати суб’єкти воєнної, авіаційної та космічної промисло-вості необхідною нормативною до-кументацією;

• виконувати інші завдання, визначе-ні законами та актами Президента України.Водночас доцільно було б перетво-

рити існуюче Державне космічне агент-ство у Державне агентство воєнної та авіакосмічної промисловості і міжна-родного військово-технічного співро-бітництва.

Такий орган повинен забезпечувати: • реалізацію державної політики у

сферах воєнної, авіаційної та кос-


мічної промисловості, військово-технічного співробітництва, а також участь в реалізації військово-тех-нічної політики і у виконанні дер-жавного оборонного замовлення;

• ліцензування воєнно-промислової, авіаційної та космічної діяльності в Україні та ліцензування цієї діяль-ності під юрисдикцією України поза її межами;

• ефективне використання науково-технічного і виробничого потенціа-лу підприємств і установ, що нале-жатимуть до сфери його управління, а також створення умов для впрова-дження сучасних технологій у ви-робництво конкурентоспроможної військової, авіаційної та космічної продукції;

• здійснення інших повноважень, ви-значених законами та покладених на нього актами Президента України.До сфери управління згаданого но-

воствореного Держагентства доцільно було б передати:

• Державний концерн «Укроборонп-ром», а також державні підпри-ємства, установи, організації та акціонерні товариства, які мають державну частку акцій та право господарської діяльності у сфері розробки, виробництва, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової техніки і бо-єприпасів, та перебувають нині у сфері управління Фонду держмайна, Агентства держмайна України та ін-ших державних органів;

• підприємства, установи та органі-зації космічної промисловості, які водночас є сенс об’єднати у верти-кально інтегровану науково-вироб-ничу галузеву структуру - Державне підприємство «Ракетно-космічний концерн «Південний».

З метою забезпечення реалізації ефективної військово-промислової по-літики є сенс рекомендувати Кабінету Міністрів України:

• доопрацювати та подати до Верхо-вної Ради України проект Закону України «Про створення та вироб-ництво озброєння, військової і спе-ціальної техніки»;

• перепрацювати та затвердити Дер-жавну цільову програму реформу-вання та розвитку воєнної промис-ловості України. Для забезпечення формування та

реалізації ефективної політики військо-во-технічного співробітництва України з іноземними державами є сенс реко-мендувати Президенту України:

• відновити діяльність Міжвідомчої комісії з політики військово-техніч-ного співробітництва та державного експортного контролю при Раді на-ціональної безпеки і оборони Укра-їни:

• пришвидшити доопрацювання та затвердження Стратегії військово-технічного співробітництва України з іноземними державами».Бажано також рекомендувати Кабі-

нету Міністрів України доопрацювати та подати до жовтня 2014 року до Верхо-вної Ради України проект Закону Укра-їни «Про військово-технічне співробіт-ництво».

По-четверте, дуже важливою скла-довою підготовки держави до оборони є удосконалення функцій та завдань Збройних сил України.

У Конституції та законах України докладно визначені норми щодо підго-товки оборони та застосування Зброй-них Сил при відсічи класичної збройної агресії. Однак, як показали події у Кри-му, східних і південних областях Украї-ни, досі неврегульованими залишають-


ся правові питання щодо застосування Збройних сил та їх зброї і бойової техні-ки у мирний час при захисті конститу-ційного ладу, територіальної цілісності та недоторканості держави, проведенні антитерористичних операцій, забезпе-ченні правового режиму надзвичайного або воєнного стану, здійсненні відсічі «прихованої» збройної агресії проти-вника та веденні ним так званої «гібрид-ної» війни.

До того ж, згадані події показали, що спецпідрозділи Служби безпеки, МВС, Нацгвардії та Держприкордон-служби неспроможні, з різних причин, самостійно протидіяти терористам, незаконним збройним формуванням сепаратистів та бойовиків без відповід-ної допомоги підрозділів Збройних сил України. Тому актуальним є питання щодо розширення переліку функцій та завдань Збройних сил України, до ви-конання яких вони можуть залучатися у мирний час.

Для забезпечення належної протидії згаданим загрозам варто рекомендувати Верховній Раді України передбачити у проекті змін до чинної Конституції Укра-їни положення стосовно покладання на Збройні сили України функцій не лише із забезпечення оборони держави та від-січі збройної агресії, а й участі у ліквіда-ції внутрішнього збройного конфлікту, захисті конституційного ладу України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, боротьбі із незаконними збройними формуваннями тощо.

Нагадаємо, що про виконання Збройними силами таких функцій та відповідних завдань йдеться у чинній Воєнній доктрині. Однак це свого часу не було закріплено необхідними консти-туційними та законодавчими нормами.

На сьогодні є серйозні обмежен-ня і щодо використання Збройних сил

України в умовах введення правовий режим надзвичайного стану, Так, зо-крема, при цьому на виконання вимог статті 10 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» повнова-ження Військового командування ма-ють Служба безпеки України, Військова служба правопорядку у Збройних силах України та Головне управління Наці-ональної гвардії України, яке повинне його очолювати у відповідному районі.

Згідно положень статті 20 згадано-го закону, Військове командування має право залучати з числа силових струк-тур до здійснення заходів правового ре-жиму надзвичайного стану, включаючи боротьбу з терористами, тільки сили і засоби органів Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Національ-ної гвардії України, Служби безпеки України та Військової служби правопо-рядку у Збройних силах України (далі – Служба правопорядку). Усі ж бойові з’єднання та частини Збройних сил, а також бойові літаки і вертольоти не мо-жуть залучатися до виконання заходів цього правового режиму. Нагадаємо, Служба правопорядку складається із органів управління, підрозділів охорони військових об’єктів, патрульно-постової служби, безпеки дорожнього руху та спеціального призначення, загальною чисельністю лише близько 2,0 тис. осіб, озброєних виключно легкою стрілець-кою зброєю.

Тому, бажано рекомендувати Пре-зиденту України внести на розгляд Верховної Ради України зміни до За-кону України «Про правовий режим надзвичайного стану», пов’язані із ви-значенням однією із складових Вій-ськового командування, якому надано право здійснювати заходи згаданого режиму, Генеральний штаб Збройних сил України замість Військової служби


правопорядку у Збройних силах Укра-їни. Завдяки цьому до виконання за-ходів надзвичайного стану можна буде залучати не лише підрозділи вказаної Служби, а й Сили спеціальних операцій, армійської та військово-транспортної авіації, флоту тощо.

Загальновідомо, що нинішня Дер-жавна прикордонна служба України, будучи за законодавством суто право-охоронним органом, як це прийнято у Європі, здійснює лише охорону та за-хист державного кордону. І тому під час російської збройної агресії проти нашої держави з’ясувалося, що за чинним за-конодавством жодна українська силова структура не відповідає у мирний час за оборону державного кордону України.

З огляду на це, деякі політики про-понують знову перетворювати Дер-жприкордонслужбу у військове фор-мування – Прикордонні війська, які існували у минулому, та покласти на них ще завдання з оборони кордону. Вважаємо, що це є з військової точки зору недоцільним та економічно «непід-йомним» для нашої держави із-за низки серйозних фінансово-економічних, вій-ськових, правових, кадрових та інших проблем, які виникатимуть при такому перетворенні. На нашу думку, Україна не може дозволити в умовах глибокої економічної кризи одночасно мати три багаточисельних військових форму-вання – Збройні сили, Нацгвардію та Прикордонні війська, оснащені тан-ками, бойовими кораблями, літаками, вертольотами, артилерією тощо. Більш доцільним та реальним уявляється по-кладання завдання щодо оборони дер-жавного кордону у разі збройної агресії проти нашої держави на Збройні Сили за участю у цьому Нацгвардії.

Враховуючи зазначене, варто ре-комендувати Президенту України вне-

сти на розгляд Верховної Ради України зміни до Закону України «Про Збройні сили України» та інших законів щодо визначення однією із функцій Збройних сил у мирний час оборони повітряно-го, сухопутного та морського кордону України.

По-п’яте. Аналіз причин втрати Криму та дестабілізації обстановки у східній Україні свідчить проте, що за великим рахунком, це стало можливі через:

• зрадницькі дії кримських республі-канських державних органів, Доне-цької та Луганської обласних рад, відповідних органів місцевого само-врядування;

• неготовність і нездатність цен-тральних та регіональних органів і сил МВС, Служби безпеки та роз-відорганів до нейтралізації сепара-тиських сил і незаконних збройних формувань;

• відсутність підтримки дій централь-них державних органів та силових структур значною частиною насе-лення згаданих регіонів тощо.З огляду на це, варто рекомендувати

Президенту, Верховній Раді та Кабінету міністрів України здійснити комплекс заходів щодо забезпечення належної підготовки та здатності органів держав-ної влади, усіх ланок сектору безпеки і оборони, органів місцевого самовряду-вання, системи цивільного захисту і на-ціональної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі можливої нової росій-ської збройної агресії, а також готов-ності населення і території держави до оборони.

Під час російської агресії в Криму та у Донецькій і Луганській областях серйозні недоліки мали місце також у діяльності вищих органів державної


влади – виконуючого обов’язки Прези-дента, Верховної Ради та Кабінету міні-стрів України, яким належить особлива роль в організації підготовки держави до оборони, керівництві та всебічному забезпеченні проведення антитерорис-тичної операції тощо.

Тому необхідно рекомендувати Пре-зиденту України та прем’єр-міністру України вжити заходів щодо підвищен-ня ефективності відповідної роботи Ради національної безпеки і оборони, Кабінету міністрів України, адміністра-ції Президента України, а також Мініс-терства оборони та Генерального штабу Збройних сил України. Зокрема, слід посилити структури секретаріату Кабі-нету міністрів України, які опікуються питаннями оборони та мобілізаційної підготовки держави.

По-шосте. Підготовка держави до оборони передбачає також забезпечен-ня Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів продовольством, речовим майном, ін-шими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Проведення антитерористичної операції у східній України виявило не-дієздатність систем бойового, тилового, технічного та медичного забезпечення дій частин та підрозділів Збройних сил проти незаконних збройних формувань. Головним чином це стосується тактич-ної розвідки, бойової охорони, зв’язку, інженерного, топографічного, матері-ального, транспортного, побутового, технічного та медичного забезпечення у польових умовах в районах ведення бойових дій. Ще більш проблемним ви-явилося питання щодо здійснення та-кого забезпечення спільних дій підроз-ділів Збройних сил, МВС, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної прикордонної служби.

У цьому контексті доцільно реко-мендувати Президенту України та Кабі-нету міністрів України вжити комплекс невідкладних заходів щодо кардиналь-ного покращення систем бойового, тилового, технічного та медичного за-безпечення дій підрозділів та частин Збройних сил у ході оборони держави, проведення антитерористичних опера-цій та боротьби з незаконними зброй-ними формуваннями, особливо під час їх спільних дій з підрозділами та части-нами МВС, Національної гвардії, Служ-би безпеки та Державної прикордонної служби України.

По-сьоме. Окремою надскладною та важливою складовою підготовки Украї-ни до оборони є мобілізаційна підготов-ка держави. Саме тому одним із визначе-них Воєнною доктриною пріоритетних напрямів підготовки України до зброй-ного захисту від можливої агресії є мо-дернізація системи такої підготовки.

Аналіз навіть основних параметрів цієї системи показує її невідповідність вимогам сьогодення.

Насамперед, згідно із законодав-ством України, умовами для оголошен-ня рішення про мобілізацію можуть бути безпосередня загроза збройної агресії або сам факт агресії, а також ви-никнення особливо тяжких наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час, коли проводиться цільова мобілізація. Відповідно цьому передба-чено спрямування мобілізаційної підго-товки на виконання трьох завдань:

• підготовки держави до оборони;• забезпечення життєдіяльності насе-

лення в особливий період;• ліквідації надзвичайних ситуацій

природного та техногенного харак-теру.З урахуванням зазначеного, свого

часту було розроблено та у 2007 р. гла-


вою держави затверджено Мобілізацій-ний план України.

Разом з тим, оцінка сучасних загроз національній безпеці та потреб у силах і засобах на їх попередження або лік-відацію спонукає до необхідності роз-ширення переліку умов, за яких може виникнути потреба у проведенні мобі-лізації. Відповідно, це вимагатиме вне-сення певних змін до системи мобіліза-ційної підготовки.

У згаданому аспекті у першу чер-гу слід розглянути умови, за наявності яких законодавством передбачена мож-ливість введення надзвичайного стану, а саме:

• здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються заги-беллю людей чи руйнуванням осо-бливо важливих об’єктів життєза-безпечення;

• виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, бло-кування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну ді-яльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

• спроби захоплення державної вла-ди чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

• масовий перехід державного кордо-ну з території суміжних держав;

• необхідність відновлення конститу-ційного правопорядку і діяльності органів державної влади. До переліку згаданих умов варто

також віднести і ті, виникнення яких є підставами для оголошення окремої міс-цевості зоною надзвичайної екологічної

ситуації, а також для проведення анти-терористичної операції.

Тому, бажано рекомендувати Пре-зиденту України внести на розгляд Вер-ховної Ради України зміни до низки за-конів України з метою розширення умов проведення мобілізації та трансформа-ції концептуальних засад мобілізаційної підготовки національної економіки.

ІІ. Короткострокові та стратегічні кроки щодо розвитку сектору безпе-ки і оборони нашої держави напряму пов’язані із переглядом пріоритетів та напрямів розвитку Збройних Сил. Вони мають визначатися із урахуванням вище згаданого масштабу та характеру во-єнних загроз національним інтересам України, збільшення кількості функцій, які покладатимуться на Збройні сил, в тому числі для виконання у мирний час, економічних, науково-технічних, соці-альних, демографічних та інших можли-востей держави тощо.

Так, зокрема, виконання Збройними силами завдання оборони держави від російської агресії, яка матиме масштаб і характер локальної війни, а також інші фактори дають підстави для збільшення загальної чисельності їх особового скла-ду, кількості їх озброєння і військової техніки. Однак, згадану чисельність не-обхідно встановлювати з урахуванням існування Національної гвардії України, покладення на неї завдань щодо участі у взаємодії зі Збройними силами у від-січі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної обо-рони та оборони державного кордону. Нагадаємо, що визначена на сьогодні чисельність Нацгвардії може складати до 60 тис. осіб.

Певного перегляду потребує і структура Збройних сил. Основними її


елементами мають стати: Генеральний штаб; Оперативне командування; види Збройних сил (Сухопутні війська, По-вітряні сили, Військово-морські сили); Сили спеціальних операцій; Територі-альні управління; з’єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних сил. При цьому є сенс відмовитися (з багатьох причин, які ви-магають окремого обговорення) від створення міжвидових органів військо-вого управління, а саме Оперативних командувань «Північ» та «Південь».

У Сухопутних військах доцільно відтворити армійські корпуси з наявніс-тю у їх складі не менше двох механізо-ваних бригад, танкової бригади, а також з’єднань і частин інших родів військ. Є також потреба введення до їх складу ае-ромобільної бригади та бригади армій-ської авіації.

Відповідно до цього потребує пере-гляду і система управління Збройними силами. Головним військовим органом у ній має залишатися Генеральний штаб. Його, за певних умов, можна інтегру-вати до складу Міністерства оборони. Це дозволить оптимізувати їх струк-тури, посилити функціональні зв’язки між ними і за рахунок цього підвищити ефективність і оперативність управлін-ня військами (силами). При цьому ре-комендується залишити за начальником Генштабу посаду Головнокомандувача Збройних сил.

Варто також залишити за Геншта-бом виключно функції стратегічного органу управління Збройними силами, іншими військовими формуваннями, правоохоронними органами та іншими державними органами в частині їх залу-чення до оборони держави.

Центральним елементом системи управління Збройними силами на опера-

тивному рівні пропонується визначити спеціально створене Оперативне коман-дування, яке буде увільнене від вирішен-ня питань адміністративного управління. Основним його призначенням доціль-но вважати здійснення планування та управління міжвидовим оперативним угрупованням військ (сил) у ході відбиття збройної агресії проти України. Крім того, Оперативне командування, у разі його створення, забезпечуватиме представни-цтво Збройних сил у міжвідомчих органах військового управління при плануванні та проведенні спеціальних операцій про-ти незаконних збройних формувань або терористичних угруповань.

Необхідно також уточнити роль у системі управління Збройними силами командувань їх видів. Уявляється, що основними функціями цих командувань повинна стати підготовка підпорядко-ваних ним військ (сил) до застосування за призначенням та забезпечення їх роз-витку. При цьому командування Сухо-путних військ пропонується визначити відповідальним за підготовку в особли-вий період (разом із Національною гвар-дією) людських резервів та керівництво територіальною обороною через коман-дування Територіальних управлінь.

Поряд з цим, за командуванням По-вітряних сил у мирний і воєнний час залишатиметься управління військами (силами), які залучаються до охорони та оборони повітряного простору держави, прикриття від ударів з повітря військо-вих угруповань, промислових районів, адміністративно-політичних центрів і об’єктів комунікацій. Таке управління варто здійснювати через Повітряні ко-мандування (тактичні групи). У подаль-шому, після прийняття на озброєння ав-томатизованої системи управління, ця ланка в системі управління може бути ліквідована.


Особлива увага у системі протипо-вітряної оборони має бути надана си-лам та засобам боротьби з вертольотами противника. Саме їм відводиться голо-вна роль у забезпеченні не лише вогневої підтримки дій російських сухопутних сил, але й у проведенні, спільно із вій-ськово-транспортною авіацією, десант-них операції із захоплення адміністра-тивних центрів, державних будівель, військових об’єктів, аеродромів, портів, залізничних вузлів, мостів та інших важ-ливих об’єктів національної економіки та інфраструктури противника.

Командування Військово-морських сил, крім зазначених вище адміністратив-них функцій, має здійснювати управління підпорядкованими з’єднаннями і части-нами при посиленні охорони та оборони морської ділянки державного кордону та захисті судноплавства у зоні прикриття ВМС. У найближчий період основним за-вданням цього командування слід вважа-ти створення необхідної інфраструктури у нових місцях базування флоту.

Командування Сил спеціальних опе-рацій повинно відповідати як за підго-товку підпорядкованих йому військових частин і підрозділів, так і за планування та управління проведенням спеціальних операцій. Питання щодо надання йому статусу роду військ, визначення його за-вдань та чисельності особового складу мають вирішуватися з урахуванням ста-тусу, завдань та чисельності відповідних структур МВС, Нацгвардії, Служби без-пеки, Служби зовнішньої розвідки тощо.

Ще однією важливою ланкою систе-ми управління Збройними Силами про-понується зробити спеціально створені командування Територіальних управ-лінь – воєнно-територіальні структури, призначені для виконання мобілізацій-них завдань, завдань територіальної оборони, сприяння оперативному роз-

гортанню Збройних Сил та участі у під-готовці території держави до оборони у встановлених для кожного з них меж-ах. Створення таких організаційних структур дасть змогу підвищити ефек-тивність вирішення згаданих завдань і сконцентрувати на це ресурси усіх дер-жавних органів, суб’єктів господарської діяльності та силових структур, які роз-міщені на їх територіях.

Кордони Територіальних управлінь Збройних сил доцільно визначити з урахуванням кордонів територіальних командувань Національної гвардії, а також зон відповідальності регіональ-них управлінь Державної прикордонної служби України.

У найближчий період конче необ-хідно завершити формування і осна-щення Сил спеціальних операцій та створити максимально сприятливі умо-ви для їх підготовки. Досвід сучасних воєнних конфліктів та подій у Криму і на сході України свідчить про їх високу ефективність і важливу роль у досягнен-ні воєнних та політичних цілей під час збройних конфліктів.

З урахуванням прогнозованої воєн-но-політичної обстановки та характеру воєнних загроз слід переглянути дис-локацію з’єднань і військових частин Збройних Сил. Вона має забезпечити їх своєчасне оперативне розгортання на пів-нічному, східному та південному напрям-ках і організований початок бойових дій.

В організації системи оборони з мор-ського південного напрямку необхідно передбачити придбання та розгортання у короткостроковій перспективі проти-корабельних ракетних комплексів назем-ного, корабельного і авіаційного базуван-ня для боротьби із надводним флотом противника, особливо його морськими десантами на переході морем. Предме-том обговорення має стати питання щодо


збільшення у складі ВМС України Сил бе-регової оборони, як основи оборони баз ВМС у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Ізмаїлі та інших морських портів від можливих дій російських морських десантів, сили та засоби яких нарощуються у Криму. Зо-крема, у майбутньому там слід очікувати базування і побудованого французами вертольотоносця «Севастополь» (типу «Містраль»).

Важливим пріоритетом розвитку Збройних сил є забезпечення їх належ-ної підготовки до виконання завдань за призначенням. При цьому слід зосеред-ити увагу на опрацюванні теорії та прак-тики організації і ведення мобільної оборони, особливо у великих населених пунктах, у тому числі в нічних умовах, посилення у ній ролі авіаційної, насам-перед, вертолітної компоненти.

Поряд з цим, необхідно готува-ти Збройні сили до участі у проведенні спільно із Національною гвардією та Службою безпеки України в мирний час, у загрозливий період та на начальному етапі воєнного конфлікту спеціальних операцій зі знешкодження сил спеціаль-них операцій противника, терористич-них та незаконних збройних формувань.

Важливим пріоритетом реформу-вання Збройних сил має стати подальше активне впровадження європейських норм та принципів їх функціонування, насамперед це стосується адміністра-тивних, оперативних, технічних, логіс-тичних та інших стандартів НАТО.

Подальший розвиток Збройних Сил актуалізує питання щодо удосконалення військової кадрової політики. З урахуван-ням досвіду проведення антитерористич-ної операції на Сході України слід поси-лити вимоги до військовослужбовців та згаданих працівників, пов’язані із необхід-ністю забезпечення їх готовності та спро-можності брати участь у бойових діях, на-самперед, на Сході України.

З огляду на це можна рекомендувати Президенту України та Міністру оборони України провести переатестацію усього офіцерського складу та працівників Мініс-терства оборони і Збройних сил України.

У подальшому комплектування Збройних сил військовослужбовцями доцільно здійснювати за змішаним екс-територіальним принципом – за раху-нок призову та за контрактом. Посади офіцерів, сержантів і старшин мають комплектуватися виключно за контр-актом. Кількість посад військовослуж-бовців, які комплектуються за рахунок призову, варто визначати з урахуванням потреб у підготовці необхідної кількості військово-навчених людських ресурсів на особливий період.

Важливим та дуже актуальним є питання перегляду Міністерством обо-рони України обсягів та створення не-обхідних військових й оперативних не-порушних запасів ракет, боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів, продо-вольства, речового та іншого військово-технічного майна.

Складним та витратним є також за-вдання щодо створення належної вій-ськової інфраструктури у північних, східних та південних регіонах України, якої у минулому, з відомих політичних причин, не було.

Враховуючи зазначене, бажано ре-комендувати Президенту України за-твердити до вересня цього року зміни до Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних сил України на період до 2017 року, затвер-дженої Указом Президента України від 2 вересня 2013 року №479 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2013 року «Про Державну комплексну програму рефор-мування і розвитку Збройних сил Украї-ни на період до 2017 року», та поновити виконання її заходів.


Регіональна козацька система як формула ство-рення мобілізаційного ресурсу держави та ор-ганізації територіальної оборони

Іван Якубець

Удосконалення системи територіальної оборони України видається одним із найбільш економічно об-ґрунтованих резервів під-

тримання обороноздатності держави. Сили територіальної оборони є важливим резервом і механізмом посилення боєз-датності ЗС України та обороноздатності держави в цілому. Назріла нагальна по-треба запровадження принципово нових підходів до концепції її розробки та реа-лізації. Ці підходи лежать у площині ви-вчення досвіду інших країн світу та раці-онального втілення діючої системи (або її елементів) на українському національно-економічному фундаменті.

Розглядаючи успішний досвід Швей-царії, Ізраїлю чи США, приходиш до ви-сновку, що в основі воєнної потужності їх армій чи сил територіальної оборони стоїть системна підготовка та утримання великої кількості резервістів за міліцей-ським принципом, який за своєю суттю і є козацьким. Тому, використовуючи пози-тивне прагнення населення центральних регіонів держави до відновлення націо-нальної козацької ідеї, доцільно реалізува-ти зрозумілу концепцію з реформування

та розвитку громадянського козацького руху в Україні. Концепцію, яка викорис-тає існуючий потужний потенціал народ-ного руху до козацтва та впровадить його найкращі традиції у справу служіння дер-жаві. Тут потрібна лише політична воля, врегульована законодавча база, чітка і рі-шуча організація та логічна завершеність спланованих заходів.

Для цього потрібно прийняттям За-кону «Про Українське козацтво» (далі – Закон) реформувати козацький рух в Україні шляхом перереєстрації існуючих громадських організацій та об’єднання їх у єдину державно керовану організацію - Українське козацтво. Законом визначити для козацьких організацій (як патріотич-но налаштованих, активних членів тери-торіальних громад) в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці держави, такі завдання, що передбачають юридичну можливість здійснення заходів територіальної оборони, як у мирний, так і у воєнний часи, а саме:

1. У мирний час та під час оголошення надзвичайного стану:

• посилення охорони (оборони) державного кордону України і ви-ключної (морської) економічної


зони, континентального шельфу України;

• боротьба з незаконними зброй-ними формуваннями та дивер-сійно-розвідувальними групами;

• виконання заходів з забезпечен-ня проведення антитерористич-ної операції, евакуація населення, убезпечення його від загроз теро-ристичних актів;

• охорона та забезпечення умов функціонування органів держав-ної влади;

• здійснення заходів правового режиму в умовах надзвичайного стану та участь у підтримці гро-мадського порядку;

• участь у ліквідації наслідків над-звичайних ситуацій природного та техногенного характеру;

• виконання заходів з евакуації на-селення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у не-безпечних районах аварій, руй-нувань, тощо;

• контроль над дотриманням захо-дів екологічної безпеки, станом навколишнього середовища для запобігання погіршення екологіч-ної ситуації за місцем мешкання;

• підготовка молоді до служби у ЗС України та інших військових формуваннях;

2. У загрозливий та особливий період (воєнний стан):

• посилення захисту державного кордону;

• участь у забезпеченні стратегічного (оперативного) розгортання військ;

• виконання завдань з охорони об’єктів і комунікацій тилу дію-чої армії та ведення територіаль-ної оборони держави;

• евакуація населення з районів воєнних дій, захист від наслідків

застосування засобів масового ураження та диверсій;

• забезпечення умов надійного функціонування органів держав-ної влади;

• охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій регіонів держави;

• участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними групами про-тивника;

• участь у підтримці правового ре-жиму особливого воєнного стану.

Вищезазначені завдання є надваж-ливою складовою обороноздатності дер-жави та істотно посилюють дії ЗС Украї-ни, Національної Гвардії, Прикордонної служби, тощо. Необхідно створити дер-жавно керовану, постійно діючу системну структуру Сил територіальної оборони, яка б забезпечила їх виконання. Для цього доцільно у Законі визначити державно-ці-льове призначення Українського козацтва та організаційно розподілити його на два взаємопов’язані види:

• громадські козацькі організації (віль-не козацтво);

• реєстрове козацьке військо (сили те-риторіальної оборони).Громадську козацьку організацію слід

розглядати як об’єднання гуманітарного на-прямку. Це найбільш активні представники територіальної громади села, міста та краю, які на засадах єдності інтересів щодо захис-ту держави, збереження громадянської зла-годи та виховання почуття державності в українському суспільстві, зміцнення місце-вого самоврядування, розвитку історичної і культурної спадщини своєї громади, прове-дення воєнно-патріотичного та фізичного виховання молоді в кращих козацьких тра-диціях, добровільно об’єднались у козацьку організацію. Вона, в свою чергу, за вимога-ми Закону зобов’язана створити підрозділ Реєстрового козацького війська.


Усі громадські козацькі організації підлягають обов’язковій реєстрації у Дер-жавному реєстрі козацьких організацій України. А призвані (делеговані) на за-гальних зборах первинних організацій представники чоловічої статі формують реєстровий підрозділ, який організаційно входить до територіального формуван-ня Реєстрового козацького війська, яке у свою чергу обліковане та підпорядковане Генеральній канцелярії.

Діяльність будь-якої іншої козаць-кої організації в Україні, яка не пройшла акредитацію та реєстрацію у Державному реєстрі, забороняється Законом.

Реєстрове козацьке військо Украї-ни – воєнно-адміністративна одиниця держави, що організаційно поєднує за-реєстровані територіальні підрозділи ре-єстрового козацтва в іррегулярне воєні-зоване об’єднання (Сили територіальної оборони), на яке відповідно до Закону по-кладене виконання завдань з охорони та оборони території України.

Реєстрове козацьке військо комплек-тується за волонтерським принципом громадянами України. Реєстровий ко-зак – волонтер, фізична особа чоловічої статі, віком від 18 до 50 років, яка у ви-значений Законом та Козацьким реєстро-вим статутом порядок залучається до не-сення служби у резерві. Він добровільно здійснює неприбуткову, але вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер. Обсяги мотивації (винагороди) за службу визначаються переліком пільг у Законі. Певна кількість керівного складу та інших фахівців, що визначають боєго-товність Реєстрового козацького війська, має утримуватись регіональним чи дер-жавним коштом.

Таким чином, територіальні громади, керуючись Законом, об’єднуються у гро-мадські козацькі організації та допома-гають формувати підрозділи козацького

війська з обраних (призваних) за місцем мешкання для служби у резерві козаків, які під керівництвом Генеральної канцелярії несуть реєстрову козацьку службу (здій-снюють територіальну оборону) у межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці держави. Підрозділи організаційно поєднуються у сотні, батальйони, полки, бригади та носять історичну назву селища, міста (району), краю (області). За попере-дніми розрахунками, можлива загальна чи-сельність Реєстрового козацького війська «Гетьманщини» (території дев’яти областей центру України з населенням понад 16 млн.) може скласти 600-900 тисяч підготовлених резервістів козацької служби.

Головні структурні частини і з’єднання реєстрового козацтва склада-ються з загальновійськових, спеціальних підрозділів та підрозділів забезпечення, організаційно-штатні структури яких розробляються Генеральною канцелярією за погодженням із ГШ ЗС України (МВС, Прикордонної служби України – у залеж-ності від покладених завдань). Кількість з’єднань, частин і підрозділів козачого війська для ведення територіальної обо-рони та загальна чисельність їх особово-го складу затверджуються Президентом України за поданням Генеральної канце-лярії та Генерального штабу ЗС України.

На озброєння козацьких військ Міно-борони безкоштовно передає надлишкове озброєння та військову техніку - стрілець-ке озброєння і спорядження, гармати і міномети, ПТРК, ПЗРК, бронетанкову та автомобільну техніку, які мають обслугову-ватись і зберігатись на базах (складах) Ре-єстрового козацького війська і отримува-тись для навчань чи у загрозливий період.

Козакам Реєстрового козацького вій-ська дозволяється мати вогнепальну, холод-ну та травматичну зброю, що зберігається порядком, встановленим законодавством України та Статутами. Колективна зброя,


озброєння та військова техніка для трену-вань і бойової підготовки підрозділів, збері-гається у місцях, визначених наказами На-казного гетьмана Реєстрового козацького війська, погоджених з Міністерством оборо-ни України відповідно до вимог керівних до-кументів. Підрозділи реєстрового козацтва забезпечуються військовою польовою фор-мою та спорядженням з ресурсів держави.

Для зменшення тягаря на державні та місцеві бюджети доцільно Законом дозво-лити реєстровим козацьким підрозділам утримувати козацькі артілі, вести сіль-сько-господарчу (іншу господарчу) діяль-ність для отримання коштів на створення навчально-матеріальної бази підрозділу і забезпечення її робочого стану. Фінансо-ву діяльність козацтво здійснюватиме че-рез свій «Козацький банк».

Реєстрове козацьке військо у своїй повсякденній діяльності має керуватись «Козацьким реєстровим статутом», який затверджується Верховною Радою Укра-їни. За Законом реєстровим козацьким підрозділам, керівному та козачому скла-

ду реєстру забороняється участь у діяль-ності політичних партій та блоків.

Закон України «Про оборону Украї-ни» (ст.3) вимагає здійснення підготовки органів державної влади (місцевого само-врядування), сил і засобів та військово-го управління, національної економіки, території та населення держави до вико-нання заходів з територіальної оборони у мирний час.Відповідальність за підго-товку та ведення територіальної оборони України покладається на Генеральну кан-целярію Реєстрового козацького війська.

Оновлена таким чином система те-риторіальної оборони видається одним із найбільш доцільних військово-політичних та економічно обґрунтованих напрямків під-тримання на належному рівні територіальної оборони. У концептуально зазначеному варі-анті рішення буде визначено формулювання її змісту та місця у загальній системі оборони держави, а також проведено чіткий розподіл повноважень між Збройними Силами, Наці-ональною Гвардією та Реєстровим козацьким військом (силами територіальної оборони).

Возможные перспективы и пути развития по-дразделений специального назначения Украины

Александр Поздняков

Вусловиях сложившейся в нашей стране обстановки, с учетом того, как разви-ваются события в зоне бо-евых действий, и как это

влияет на систему европейской и миро-вой безопасности, становится понятно, что возникает острая необходимость проведения изменений в системе наци-ональной безопасности государства, в


том числе, и в структурах различных во-енных формирований страны.

Исходя из этого, вопросы возмож-ных перспектив и путей развития под-разделений специального назначения государства необходимо рассматривать через призму происходящего военного конфликта.

Не будем лишний раз останавливать-ся на той значимой роли, которую играют в вооруженных конфликтах последних десятилетий подразделения специаль-ного назначения и об эффективности их применения. Обратим внимание лишь на проблемные вопросы, с которыми дово-дилось сталкиваться за годы службы в частях и подразделениях специального назначения различных военных форми-рований Украины и которые, в конечном итоге, в той или иной мере повлияли на результаты применения подразделений в ходе боевых действий.

На сегодня все военные форми-рования Украины и ряд других госу-дарственных структур имеют в своем составе те или иные части и подразде-ления специального назначения, пред-назначенные для выполнения свой-ственных им задач. Организационная структура, вооружение, оснащение, подготовка и опыт применения таких подразделений – абсолютно различные, что определяется их предназначением, однако вместе с тем, они во многом пе-рекликаются между собой.

Ход ведения боевых действий на тер-ритории Украины с учетом их масштаб-ности и привлекаемых сил и средств по-казал, что подразделения специального назначения различных ведомств выпол-няют почти однородные задачи, которые порою далеки от их прямого предназна-чения. Поэтому рассматриваемые далее вопросы одинаково могут касаться под-разделений спецназа не только Воору-женных Сил, но и других формирований.

Как известно, любой военный кон-фликт включает в себя три основных со-ставляющих:

1. Силы, которые привлекаются для участия в нем (объединения, соеди-нения, части, подразделения и даже отдельно взятые военнослужащие).

2. Средства, используемые для решения поставленных задач (образцы ору-жия, военной техники, имущества, снаряжения; средства всестороннего обеспечения ведения боевых дей-ствий).

3. Способы и методы ведения боевых действий (непосредственные так-тические приемы и действия сил и средств при выполнении задач, которые основываются на существу-ющей законодательной базе, требо-ваниях боевых уставов, руководств и наставлений; система управления боевыми действиями; система всес-тороннего обеспечения ведения боевых действий).Если рассматривать эти составля-

ющие по степени важности их влияния на достижение успеха подразделениями специального назначения в вооружен-ном противостоянии, их можно распре-делить следующим образом:

На первое место однозначно выхо-дит комплекс мероприятий, связанных с вопросами разработки, совершенство-вания и отработки способов и методов ведения боевых действий подразделени-ями специального назначения:

1. Уточнение, изменение и создание нормативно-правовой базы для ор-ганизации деятельности подразделе-ний специального назначения.Нормативно – правовая база для ор-

ганизации деятельности подразделений специального назначения позволяет им, на законных основаниях, с применением оружия и специальных средств, выпол-нять задачи по предназначению и обе-


спечивать боевую деятельность своих сил и средств. Правовыми основаниями, регламентирующими деятельность под-разделений спецназа, могут быть между-народные, государственные и ведом-ственные акты.

На сегодня, с учетом участия под-разделений специального назначения в вооруженном конфликте на территории страны, почти все нормативные акты по их применению требуют внесения уточ-нений, изменений или создания абсо-лютно новых.

До настоящего времени существу-ющей нормативно–правовой базой не дано единого четкого понятия «специ-альная операция», «специальные ме-роприятия» и нет единой концепции боевого применения подразделений специального назначения в них. Все это не дает возможности четко определить - какие подразделения и каких ведомств могут считаться специальными, а также порождает дублирование одних и тех же задач подразделениями спецназа различ-ных ведомств.

С учетом появления новых форм и способов ведения боевых действий и привлечения к ним группировок разно-родных сил, необходимо пересматривать нормативную базу тактического и опера-тивно-тактического уровня в отношении применения подразделений специаль-ного назначения и, как следствие этого, перерабатывать боевые уставы, руковод-ства, наставления.

Необходимость активизации про-ведения мероприятий боевой (профес-сиональной) подготовки личного со-става и обеспечения его современными образцами вооружения, военной тех-ники, имущества и снаряжения требу-ют пересмотра норм снабжения и обе-спечения подразделений специального назначения.

Кроме того, требуют юридическо-го сопровождения и консультаций вопросы организации и выполнения конкретных боевых задач подразде-лениями специального назначения, что делает необходимым рассмотре-ние вопроса о привлечении специ-алистов юридического профиля к обеспечению выполнения этих задач. Подобные специалисты должны быть ознакомлены с основами боевого при-менения подразделений специального назначения и должны быть способны направлять и контролировать боевое применение сил и средств в рамках правового поля.

Все это приводит к выводу о целесо-образности создания на первоначальном этапе реформирования подразделений специального назначения отдельной рабочей группы из числа специалистов юридических органов и представителей подразделений спецназа различных ве-домств, которые будут способны решать вопросы создания и внесения изменений в нормативно-правовую базу для орга-низации деятельности специальных под-разделений.

Результаты работы группы в после-дующем могут стать основой для созда-ния единого межведомственного органа, координирующего, направляющего и контролирующего вопросы:

• подбора и укомплектования личным составом;

• боевой (профессиональной, опера-тивно-боевой) подготовки;

• управления силами и средствами специального назначения;

• разработкой нормативной и учебно-методической базы;

• обеспечения образцами вооруже-ния, техники и имущества для по-дразделений специального назначе-ния различных ведомств;


• финансирования программ развития подразделений;

• решения вопросов социальной защиты военнослужащих.

2. Отработка и совершенствование су-ществующих, а так же разработка новых тактических приемов и дей-ствий сил и средств при выполнении боевых задач Отработку и совершенствование

существующих тактических приемов и действий подразделений при выполне-нии боевых задач необходимо прово-дить во время выполнения мероприятий боевой (профессиональной, оператив-но-боевой) подготовки сил и средств специального назначения силами их соб-ственных инструкторских подразделе-ний и с привлечением отдельных специ-алистов извне.

В ходе этого процесса необходимо использовать боевой опыт и передовые методики и наработки, вносить элемен-ты внезапности, действовать по вво-дным, избегая шаблонов, использовать элементы «экстремальной педагогики», максимально нагружать личный состав, доводя его действия до автоматизма.

По результатам отработки учебных задач необходимо искать и выявлять по-зитивный и ценный опыт, на основании которого разрабатывать новые тактиче-ские приемы и действия при выполнении боевых задач.

Процессу отработки задач боевой (профессиональной, оперативно-бое-вой) подготовки должно сопутствовать гибкое планирование, организация взаи-модействия с обеспечивающими силами и средствами, качественное материаль-но – техническое обеспечение.

3. Создание, развитие и поддержание в постоянной боевой готовности системы управления боевыми дей-ствиями.

К системе управления боевыми дей-ствиями подразделений специального назначения относятся штабы, команд-ные пункты и пункты управления, узлы связи со всеми элементами обеспечения их деятельности или же отдельные груп-пы (специалисты) в составе органов во-енного управления высшего эшелона.

На органы управления (специали-стов по применению) подразделениями специального назначения возлагаются все вопросы подготовки к применению подразделений, такие как планирование их целевого использования, организация взаимодействия, управления и обеспе-чения. Боевым применением спецназа должны заниматься только те специали-сты, которые имеют к нему отношение и знают основы его применения, а для это-го необходимо планировать и проводить с ними соответствующие тренировки и занятия, привлекать к участию в учениях подразделений.

Неуправляемые и неконтролируе-мые действия подразделений ведут ис-ключительно к потерям личного состава, техники и срывам выполнения задач, что наглядно демонстрирует сегодняшний вооруженный конфликт.

4. Создание, развитие и поддержание в постоянной боевой готовности системы всестороннего обеспечения ведения боевых действий. Система всестороннего обеспечения

ведения боевых действий подразделе-ний специального назначения включает в себя получение, подвоз, выдачу, учет, списание, эвакуацию и пополнение запа-сов сил и средств.

По опыту распределения материаль-но-технических средств для обеспечения всех видов деятельности подразделений специального назначения в ведомствах, хотелось бы сказать, что, чаще всего, оно проводится по «остаточному принципу»,


т.е. по окончанию обеспечения основных (профильных) подразделений. Суще-ствующие на сегодня нормы финансовых трат и расходов боеприпасов и топлива не позволяют качественно и в полном объеме проводить мероприятия боевой (профессиональной, оперативно-бое-вой) подготовки.

Исходя из этого, в первую очередь, необходимо пересмотреть и утвердить новые нормы для подразделений спе-циального назначения, а в дальнейшем, осуществлять целенаправленное обеспе-чение ими подразделений, уже не по ве-домственным лимитам, а по отдельным целевым статьям расходов, что так же возможно осуществлять через один меж-ведомственный орган.

На второе место по значимости, по-сле решения проблемных вопросов с разработкою, совершенствованием и от-работкою способов и методов ведения боевых действий подразделениями спе-циального назначения выходят вопросы, связанные с силами, которые привлека-ются до вооруженного противостояния, а именно:

1. Подбор личного состава для службы в подразделениях специального на-значения и их укомплектование во-еннослужащими, которые отвечают определенным требованиям. Известно, что военнослужащие под-

разделений специального назначения должны отвечать ряду требований по их профессиональной пригодности к служ-бе, таким как:

• наличие личного желания про-ходить службу в подразделениях спецназа;

• пригодность к службе по со-стоянию здоровья, в том числе, для отдельных подразделений, к специфическим видам деятель-ности (прыжки с парашютом,

водолазные спуски, действия автономно в условиях высоких физических нагрузок);

• психологическая готовность к выполнению задач в условиях сильных моральных и физичес-ких нагрузок;

• высокий уровень физической подготовки;

• наличие соответствующего спе-циальности уровня образова-ния и общего интеллектуаль-ного развития (для отдельных подразделений с обязательным знанием иностранного языка);

• наличие хорошего уровня обще-войсковой подготовки;

• желательное наличие смежных специальностей и навыков (ме-дицинская подготовка, навыки управления автомобилем, аль-пинизм и т.п.);

• положительные результаты специальных проверок и изуче-ния кандидатов.

Кроме того, в столице и ряде област-ных центров выдвигаются требования к наличию прописки и жилой площади у кандидатов.

Понятно, что кандидатов, которые отвечали бы всем указанным требова-ниям найти очень сложно и команди-ры подразделений всех степеней тратят очень много усилий на проведение этой работы, которая требует привлечения разнообразных специалистов и не всегда дает позитивный результат.

Вопросы межведомственного пере-вода кандидатов-военнослужащих, от-вечающих основным требованиям, ре-шаются также достаточно тяжело, так как большинство руководителей органов военного управления в силу различных причин не заинтересованы в оттоке соб-ственных кадров в другие структуры.


Все это приводит к выводу о целе-сообразности разработки норматив-но-правового акта на государственном уровне, который бы определял порядок поиска, отбора, оформления кандида-тов и укомплектования подразделений специального назначения по единым требованиям и на базе отдельного меж-ведомственного органа. С последующей базовой подготовкой и распределением выпускников по ведомственным под-разделениям специального назначения, с учетом индивидуальных качеств и по-казанных ими результатов в подготовке.

На перспективу, с целью карьерного роста военнослужащих, обмена опытом службы (в том числе и боевым) и пере-довыми методиками подготовки личного состава, по результатам служебной дея-тельности конкретных лиц, можно про-водить межведомственную кадровую ро-тацию военнослужащих подразделений специального назначения на вышестоя-щие или равнозначные должности, что также осуществлять через межведом-ственный орган.

2. Профессиональная или боевая (опе-ративно-боевая) подготовка. Процесс профессиональной или бо-

евой (оперативно-боевой) подготовки является ключевым вопросом в опреде-лении степени готовности подразделе-ний специального назначения и личного состава к выполнению задач по предна-значению.

Профессиональную подготовку це-лесообразно начинать на этапе отбора на базе межведомственного органа путем проведения Курса отбора кандидатов на службу в подразделениях специального назначения. В ходе проведения Курса на фоне высоких физических и морально-психологических нагрузок проверяется уровень общевойсковой и элементы спе-циальной подготовки кандидатов; уро-

вень физического развития; их деловые и морально-психологические качества; устойчивость к стрессам; умение адапти-роваться в разных условиях обстановки; состояние здоровья и другие необходи-мые для службы аспекты. Проводятся анкетирования и собеседования с кан-дидатами, проходит их предварительное изучение по документам. (Подобный опыт успешно существует в подразделе-нии ГУР МОУ и подразделениях ряда за-рубежных стран).

Продолжительность такого Кур-са может быть от 2 недель до 1 месяца. По результатам проведения данного мероприятия, кандидаты, которые его прошли, в зависимости от показанных результатов и уровня подготовки распре-деляются по учебным группам, спрофи-лированным по специфике деятельности структурных ведомств и проходят курс базовой подготовки военнослужащих подразделений специального назначе-ния. Срок проведения подобного Курса может быть до 6 месяцев. (Срок опреде-лялся по опыту подготовки учебных под-разделений СпН ВС СССР – 17 обрСпН, 1071 уп СпН, 316 уо ВМФ).

В ходе проведения Курса канди-даты получают теоретические знания и практические навыки по основным предметам профессиональной (боевой) подготовки, в первую очередь, по такти-ко-специальной, огневой и медицинской подготовке, отрабатывают навыки владе-ния оружием и техникой, совершенству-ют уровень физической подготовки, из-учают нормативную базу и подвергаются морально-психологической обработке. За это же время проходит их углубленное изучение и специальная проверка (в слу-чае необходимости).

По результатам базовой подготов-ки проводится комплексный экзамен, с привлечением специалистов подразде-


лений – заказчиков. Кандидаты, которые успешно прошли Курс и сдали экзамен направляются для прохождения службы в подразделения специального назначе-ния своих ведомств, уже имея начальный уровень подготовки, что облегчает зада-чу их ввода в строй и слаживания в кол-лективе, исключая какую-либо началь-ную подготовку в подразделении.

Отдельный вопрос – подготовка командиров среднего звена (коман-диры групп, рот, отрядов, начальники групп, отделов и т.д.) для подразделе-ний специального назначения, кото-рую можно также возложить на межве-домственный орган и проводить в виде курсов переподготовки и повышения квалификации.

Непосредственно в подразделениях профессиональную (боевую) подготовку целесообразно проводить силами соб-ственных специалистов-инструкторов, на базе полигонов и учебных центров. Необходимо рассмотреть вопрос о созда-нии единого полигонного комплекса для подразделений специального назначения Украины.

Программы, планы и интенсивность проведения мероприятий профессио-нальной (боевой) подготовки, вопросы обеспечения их проведения возложить на командиров подразделений специаль-ного назначения, а вопросы организации взаимодействия (при необходимости) – на межведомственный орган.

Немаловажную роль в ходе всего процесса профессиональной (боевой) подготовки играют вопросы морально-психологической подготовки и идеоло-гической обработки личного состава, которые лучше отрабатывать по отдель-ным, специфическим программам и ме-тодикам, под руководством специали-стов по оперативно-боевой психологии и «экстремальной педагогике».

3. Социальное обеспечение и защи-та военнослужащих подразделений специального назначения.Вопросы социального обеспечения и

защиты военнослужащих подразделений специального назначения очень важны для сохранения кадрового потенциала и поднятия престижа службы. Они долж-ны быть неотъемлемой частью единой системы подготовки и обеспечения слу-жебной деятельности военнослужащих спецназа и отличаться от общепринятых для других подразделений норм.

Эти вопросы включают в себя, пре-жде всего, денежное обеспечение, обе-спечение жильем, санитарно-курортное лечение и реабилитацию после выполне-ния боевых задач.

Денежное обеспечение личного со-става подразделений специального назначения должно существенно от-личаться от денежного обеспечения во-еннослужащих других подразделений, с учетом специфики задач, которые ими выполняются и поднятия прести-жа службы в спецназе. За счет единого определения (выравнивания) окладов денежного содержания военнослужащих подразделений специального назначения различных ведомств, можно будет ре-шить вопрос с приоритетами престиж-ности службы в подразделениях и ис-ключить случаи неудовлетворенности службой в конкретном подразделении с позиций заработной платы.

Обеспечение личного состава жи-льем есть наиболее проблемным вопро-сом и требует разработки отдельной программы в масштабе подразделе-ний специального назначения всех ве-домств. Иначе внутриведомственно, на основании общих очередей, этот во-прос так и будет решаться очень долго и военнослужащие, даже прослужив большие сроки службы, остаются без


квартир, что негативно влияет на их от-ношение к службе.

Вопросы санитарно-курортного лечения, по состоянию на сегодня, для личного состава подразделений специ-ального назначения решаются на общих со всеми основаниях, хотя условия их службы и уровень физических загрузок у них гораздо выше, чем у других военнос-лужащих и, соответственно, состояние здоровья требует большего внимания и контроля.

Вопросы психологической и меди-цинской реабилитации военнослужащих после выполнения боевых задач не опре-делены вообще. Все это требует создания отдельной программы и разработки от-дельной нормативной базы.

И только на третье место, на сегод-няшний день, я бы поставил вопросы, связанные со средствами, используемы-ми для решения поставленных задач:

1. Содержание, правильная эксплуатация, обслуживание и со-вершенствование стоящих на воо-ружении образцов оружия, военной техники, имущества, снаряжения; средств всестороннего обеспечения ведения боевых действий.Учитывая то, что на сегодняшний

день перевооружение подразделений специального назначения на современ-ные образцы вооружения и техники и обеспечение их современным снаряже-нием и имуществом требуют очень боль-ших финансовых затрат, на мой взгляд, основные усилия необходимо сосредото-чить на содержании, правильной эксплу-атации, обслуживании и модернизации стоящих на вооружении образцов.

Личный состав, прежде, чем полу-чать дорогое импортное вооружение, должен качественно освоить и уметь применять то, что есть на вооружении се-годня. Освоение техники и вооружения

должно идти по принципу «от простого к сложному» и контроль за этим должны осуществлять непосредственные коман-диры на местах, которые должны четко понимать – кому и какое вооружение можно доверить в бою, с учетом макси-мальной пользы для успеха всего подраз-деления.

2. Производство, закупка (приобрете-ние) новых современных образцов. При том наличии и разнообразии

отечественных и иностранных образцов вооружения, военной техники и иму-щества, которые есть сегодня на рынках сбыта, с учетом их качества, ценовой политики и процедуры закупок, в усло-виях ограниченного финансирования всех ведомств, с учетом требований су-ществующего законодательства, перед командирами подразделений специаль-ного назначения встает масса вопросов по проведению процесса закупок.

Сложности в этом процессе, к сожа-лению, приводят к тому, что подразделе-ния зачастую получают не то имущество, что необходимо или не то, что им хоте-лось бы иметь. Кроме того, командиры подразделений или их заместители вы-нуждены самостоятельно решать дан-ные вопросы с поставщиками в ущерб выполнению своих прямых должност-ных обязанностей, что отнимает массу рабочего времени и создает прецеденты к разного рода конфликтным ситуациям в случае нарушения процедуры закупок, которую лучше проводить специалистам финансового и юридического органов.

Решать данный вопрос необходимо комплексно. С учетом специфики задач, выполняемых подразделениями каждого ведомства и привлечением специалистов в области военной техники, вооруже-ния и снаряжения для подразделений специального назначения, специалистов логистики, юристов и финансистов. Это


помогло бы выйти на единую систему снабжения и исключить случаи необо-снованных или нецелесообразных за-купок, а также проводить равномерное распределение и оснащение подразделе-ний различных ведомств образцами во-оружения и техники.

Предварительно, с целью определе-ния их качества и боевых возможностей, отдельные образцы вооружения и тех-ники, которые планируются к поставке в подразделения специального назначе-ния, могли бы централизованно прохо-дить войсковые испытания и апробацию. Подобные задачи также возможно возло-жить на соответствующее подразделение межведомственного органа.

Таким образом, подводя итог, отме-тим, что для создания боеспособных под-разделений специального назначения, из всех проблемных вопросов на сегодня первоочередным являются решение во-проса разработки, совершенствования и отработки способов и методов ведения боевых действий подразделениями спе-циального назначения.

Несомненно, если будут решены или хотя бы начнут позитивно решаться пер-вые два выше поднятых вопроса, и будет разработана нормативная база, созданы механизмы укомплектования, подготов-ки и управления силами и средствами специального назначения, то на первое место выйдут вопросы обеспечения их современными образцами вооружения, техники и имущества. Хотя, при наличии достаточного финансирования, эти во-просы можно решать параллельно.

Понятно, когда на территории страны идут боевые действия и под-разделения специального назначения всех военных формирований Украи-ны задействованы на отражение во-оруженной агрессии, указанные выше проблемы в плановом порядке решать

невозможно. Хотя уже можно пред-принимать какие-то первые шаги в их реализации. Однако надо понимать, что рано или поздно война закончит-ся и страна перейдет к мирной жизни и тогда, с учетом полученного боевого опыта, нужно будет оптимизировать всю систему безопасности государства, создавать и готовить военные форми-рования нового типа.

На сегодня главная задача для под-разделений специального назначения всех ведомств – не утратить и не рас-терять тот кадровый потенциал, тот опыт, которые были накоплены за мно-гие годы и максимально, по возможно-сти, сохранить имеющуюся технику и вооружение.

Выводы.Для реализации всего вышесказан-

ного есть необходимость создания еди-ного межведомственного координирую-щего органа, который мог бы заниматься решением всех проблемных вопросов подразделений специального назначения в масштабе государства, в том числе:

• подготовкой необходимых нормативно-правовых актов и ме-тодических материалов для подраз-делений спецназа;

• проведением подбора личного со-става, отвечающего требованиям для службы в подразделениях специаль-ного назначения, его базовой про-фессиональной подготовки;

• проведением испытаний, заку-пок, распределения и поставок необходимых современных образцов вооружения, военной техники, сна-ряжения и имущества в подразделе-ния;

• контролем и оказанием помощи ко-мандирам на местах. Так же необходимо рассмотреть во-


прос о подготовке Программы по соз-данию и развитию сил и средств специ-ального назначения Украины, в которой необходимо предусмотреть реализацию указанных выше и других проблемных вопросов, с учетом всесторонних затрат на их выполнение.

Все рассмотренные выше проблем-ные вопросы, требующие узкого про-фессионального подхода, можно снять с командиров подразделений, которые смогут заниматься исключительно со-вершенствованием подготовки лично-го состава и качественным руковод-ством боевого применения своих сил и средств.

Если говорить об этих проблемах в масштабе МО Украины, то таким меж-

ведомственным органом может быть Ко-мандование сил специальных операций (сил специального назначения), а если в масштабе всех подразделений страны - что более целесообразно - Межведом-ственный центр специального назначе-ния с полномочиями, определенными нормативно-правовой базой государ-ства.

Спецназ сам по себе - очень дорогая структура. А при качественном уком-плектовании, достаточном уровне под-готовки и хорошем обеспечении, эти подразделения могут эффективно ре-шать поставленные перед ними задачи и существенно влиять на успех операций, направленных на обеспечение безопас-ности нашей страны.

Возможности по развертыванию дополнительных военных формирований на базе находящегося на хранении вооружения

Юрий Бараш

Всложившейся ситуации угрозы разворачивания Россией масштабной войны против Украины возможно принятие срочных мер по

значительному повышению боевых воз-можностей Вооружённых сил (ВС) Укра-ины.

Из возможных ответных мер рас-смотрен вариант развёртывания более крупных ВС путём увеличения призыва военнообязанных граждан и формиро-вания дополнительных соединений с во-оружением, находящимся на хранении.

СВ России в 2013 г. имели 270 тыс. чел., 10 штабов армий, 4 дивизии (тан-


ковую, 2 мотострелковые, пулеметно-ар-тиллерийскую), 77 бригад (3 танковые, 32 мотострелковых, 3 горно-пехотных, раз-ведывательную, 7 спецназа, 9 ракетных, 8 артиллерийских, 4 реактивные, 10 ПВО), 4 базы и ряд полков, а ВДВ – 35 тыс. че-ловек, 4 дивизии и 4 бригады. В СВ и ВДВ 2800 танков, 17060 ББМ, 5436 артсистем; исправность этого ВВТ составляет 90%. Также необходимо отметить, что Россия имеет еще 18 тыс. танков, 14,5 тыс. ББМ и 21,3 тыс. артсистем на хранении. Уро-вень боеготовности и боеспособности российских войск значительно выше, чем украинских из-за полной укомплек-тованности и лучшей подготовки, более исправного и частично современного во-оружения.

Однако СВ России смогут сосредо-точить против Украины лишь часть сво-их европейских формирований Запад-ного, Южного и Центрального округов численностью около 100 тыс. чел., в т.ч. до 4 штабов армий, 2 дивизии (танковую и мотострелковую), 29-36 бригад (2 тан-ковые, 12-14 механизированных, разве-дывательную, 3-4 спецназа, 4-5 ракет-ных, 3-4 артиллерийские, 2 реактивные, 2-4 ПВО), и большую часть ВДВ (4 диви-зии и 2 бригады). Группировки СВ могут иметь 20-22 расчетных боевых бригад (5 танковых, 15-17 мотострелковых) и 1500-1600 танков, 2700-3000 ББМ, 1900-2100 артсистем, а формирования ВДВ – до 10 расчётных бригад, 1500 ББМ и 340 артсистем [4, 5].

ВВС (167 тыс. чел.) включают 73 эскадрильи боевой авиации и до 1800 боевых самолетов (в т.ч. до 250 бомбар-дировщиков, 360 истребителей-бом-бардировщиков, 260 штурмовиков и 790 истребителей), а также 360 ударных вертолётов. Исправность ВВТ составля-ет 75%, годовой налет пилотов – 80-100 часов.

ВВС в зоне конфликта в середи-не лета 2014 г. включали 49 эскадрилий боевой авиации и до 800 боевых само-летов (в т.ч. до 100 бомбардировщиков, 260 истребителей-бомбардировщиков, 50 штурмовиков и 340 истребителей), а также 140 ударных вертолетов. Кроме того, в зону конфликта могут быть до-полнительно переброшены самолёты из Восточного ВО.

Система ПВО насчитывает 39 полков ЗРС в составе 116 дивизионов (из них в зоне конфликта 28 полков в составе 83 дивизионов).

ВМФ (154 тыс. чел.) имеет 65 подво-дных лодок, 1 авианосец, 6 крейсеров, 18 эсминцев, 8 фрегатов, 47 корветов, 53 тральщика и 39 десантных кораблей. Кроме того имеется 2 бригады бере-говой обороны, 3 бригады и 2 полка морской пехоты, 3 бригады спецназа. Исправность плавсостава и ВВТ со-ставляет 70%.

Черноморский флот включает 2 подводные лодки, 2 крейсера, 3 фре-гата, 11 корветов, 9 тральщиков, 7 де-сантных кораблей и т.п. Также есть бригада морской пехоты. Флот может усиливаться кораблями Балтийского и Северного флотов.

СВ Украины в 2013 г. насчитывали 57 тыс. военнослужащих (на февраль 2014 г – 41 тыс.) и имели 3 штаба ар-мейских корпусов (АК), 16 бригад (2 танковые, 7 механизированных, горно-пехотная, ракетная, 3 артиллерийские, 2 армейской авиации), 20 отдельных полков (механизированный, 2 спецна-за, 3 реактивных, 3 зенитно-ракетных, армейской авиации, РЭБ, 4 инженер-ных, 4 связи, РХБЗ), учебный центр дивизионного уровня, части тыла и т.д. В СВ было 686 танков, 2065 ББМ, 716 артсистем, 72 ударных вертолета. Кро-ме того, Высокомобильные десантные


войска (ВДВ, 6 тыс. человек, 300 ББМ и 120 артсистем) включали 3 бригады (воздушно-десантную, 2 аэромобиль-ные) и аэромобильный полк. Готов-ность к бою большинства боевых фор-мирований, кроме ВДВ, находилась на низком уровне из-за малой уком-плектованности личным составом (15-60%), недостаточной подготовки и ис-правности ВВТ. Все эти силы включали 685 танков, 2365 ББМ, 836 артсистем и 72 ударных вертолета, а исправность их ВВТ оценивается ниже, чем в СВ России.

Сейчас основными тактическими соединениями являются армейские корпуса, имеющие непостоянный со-став. В корпусе 3-4 боевые бригады (2-3 механизированные, может быть танко-вая или горно-пехотная), артиллерий-ская бригада, 4 полка (реактивный, зе-нитно-ракетный, инженерный, связи) и 2 батальона (разведки и РЭБ), форми-рования тыла. Также в корпусе могут быть механизированный полк, бригада или полк армейской авиации, полк или батальон РХБЗ.

В 2013 г. 6-й и 8-й АК имели в боевом составе по 2-3 механизированные и 1 танковой бригаде; в них было по 7,9-12,8 тыс. человек, 250-310 танков, 410-590 ББМ, 290-350 систем артиллерии; 13-й АК имел 2 механизированные и гор-но-пехотную бригады, механизирован-ный полк; в нём было 9,2 тыс. человек, до 100 танков, св. 500 ББМ, 280 систем артиллерии. По структуре, количеству военнослужащих и вооружения 6-й и 8-й корпуса достаточно близки к укра-инской механизированной дивизии об-разца до 2000 г., усиленной танками, ме-ханизированной пехотой и артиллерией, а 13-й корпус имеет меньшее количество танков. Это фактически усиленные ди-визии, а не корпуса, и задачи они могут

решать дивизионные (тактические), а не корпусные (оперативно-тактические).

Механизированная бригада имеет 4 батальона (3 механизированные и танко-вый), 4 дивизиона (самоходный артилле-рийский, реактивный, противотанковый и зенитный), роты обеспечения. Бригады насчитывали по 500-2150 человек (15-60 % штата), 40 танков, 140 БМП, 18 СГ, 18 РСЗО, 18 минометов, 12 противотан-ковых пушек, 9 самоходных ПТРК и др. В танковой бригаде 3 танковых и меха-низированный батальоны, другие под-разделения – как в механизированной бригаде, только нет противотанкового дивизиона. Танковые бригады насчиты-вают по 520-840 человек (20-30 % штата), 120 танков, 60 БМП, 18 СГ, 18 РСЗО, 6 минометов и т.д.

Воздушные силы (до 40 тыс. чел.) имели 7 бригад тактической авиации (16 эскадрилий) и 160 боевых самоле-тов (24 истребителя-бомбардировщика, 36 штурмовиков, 88 истребителей и 12 разведчиков). Исправность самолётов составляла 30%, годовой налет пилотов 40-50 часов.

Войска ПВО включали 4 бригад и 12 полков (44 дивизиона ЗРС/ЗРК, из кото-рых 50% были боеспособны). В составе воздушных сил учтены бригада тактиче-ской авиации и 3 полка ПВО (45 истреби-телей и 8 дивизионов ЗРС/ЗРК соответ-ственно), которые захвачены войсками России в Крыму.

С учетом вооружения на складах, Украины имеет до 500 боевых самоле-тов и 175 комплектов дивизионов ЗРК/ЗРС (в т.ч. в ВВС, 360 относительно со-временных самолетов и 72 комплекта дивизионов ЗРК/ЗРС). Часть этого ВВТ находится в небоеспособном состоя-нии. Возможность его восстановления существует, но потребует значительных средств и времени.


ВМС (12,6 тыс. чел.) имеют подво-дную лодку, фрегат, 5 корветов, 2 траль-щика, 2 десантных корабля и др. Все они, кроме фрегата, были захвачены россий-скими войсками в Крыму, вместе с бри-гадой береговой обороны и другими ча-стями (их вооружение: 41 танк, 160 ББМ и 47 артсистем). Значительная часть ко-рабельного состава и наземного воору-жения уже возвращена в Украину, но их боеспособность невысока.

Сравнение вооружения ВС Укра-ины и России. Украинское вооруже-ние по номенклатуре, в основном, по-добно российскому, хотя некоторые типы российского вооружения более современны и развёрнуты в большем количестве. Например, ВС Украины и России имеют танки Т-72/80, БМП-1/2, БТР-70/80, самоходные и буксируемые орудия Д-20/30, «Нона-С», «Гвоздика», «Акация», «Мста-С/Б», «Гиацинт-С/Б» и «Пион», РСЗО «Град», «Ураган» и «Смерч», ЗПРК «Тунгуска», ЗРК «Стре-ла-10», «Тор», «Оса», «Бук» и С-300, ПЗРК «Игла», вертолёты Ми-24, Ми-8, Ми-26, самолёты Су-24, Су-25, Су-27, МиГ-29, Ан-26, Ил-76 и др. Однако СВ Украины оснащены танками Т-64, а в СВ России уже поступили 300 Т-90, 500 БМП-3 и 600 «Мста-С». ВВС России имеют вертолёты Ми-28Н, Ка-50/52, са-молёты Ту-95, Ту-160, Ту-22М3, Су-34, Су-30, МиГ-31, ЗРС С-400 и ЗПРК «Пан-цирь», которых не имеют украинские Воздушные силы [4, 6]. А ВМФ России имеет подавляющее преимущество над ВМС Украины.

Сравнение ВС Украины и России. СВ России имеют в 5 раз больше военнослу-жащих (ВДВ – в 6 раз), в СВ в 5 раз боль-ше расчетных боевых бригад, в 4 раза – танков, в 8 раз – ББМ и артсистем. ВВС России имеют в 11 раз больше боевых самолётов.

Непосредственно в зоне возможно-го конфликта ВС России могут иметь вдвое больше боевых бригад СВ, в 2,2-2,3 раза – танков, в 1,3-1,5 раз – ББМ, в 2,6-2,9 раз – артсистем и в 5 раз – бое-вых самолётов. ВДВ России имеют в 5 раз больше ББМ и в 2,8 раза – артси-стем. Превосходство в зоне конфлик-та не так велико, но с учетом лучшей боевой подготовки, более исправного и отчасти более современного воору-жения, а главное – подавляющих воз-можностей российских ВВС, превос-ходство ВС России очевидно. Пока ВС России действуют методом локальных спецопераций, но угроза широкомас-штабного вторжения их СВ в Украину не устранена.

Рассматривая возможные ответные меры и средства, считаем необходимым обратить внимание на то обстоятельство, что Украина имеет большие людские ре-сурсы и запасы вооружения, находящи-еся на хранении, которые в потенциале позволяют обеспечить формирование дополнительных соединений ВС, и та-ким образом снизить количественное превосходство ВС России до размеров, делающих их вторжение рискованным для агрессора.

Возможности Украины по развёрты-ванию дополнительных формирований Вооруженных сил

Мобилизационные ресурсы. Украина имеет большие мобилизационные ресур-сы. Например, количество мужчин в воз-расте от 20 до 29 лет превышает 3,6 млн. чел., а призывной контингент, служив-ший в ВС последние 5 лет, составляет до 1 млн. чел. Исходя из этого, призывников достаточно для развёртывания в 2-3 раза более крупных ВС, чем сегодняшние.

Запасы вооружения СВ. В 1991 году Украине достались огромные запасы во-оружения (6,5 тыс. танков, свыше 7 тыс.


ББМ и др.), которые сначала были со-кращены ниже уровней, разрешённых ДОВСЕ, а затем продолжали сокращать-ся – за счёт продажи за рубеж и утили-зации. Кроме того, имелись большие запасы вооружений, не подлежащих ограничению по ДОВСЕ. В 1993 г. они составляли 6,4 тыс. противотанковых и 18,8 тыс. зенитных средств, 4,5 млн. единиц стрелкового оружия и т.д. Они также активно распродавались, но оста-лось ещё достаточно для развёртывания крупных СВ.

В настоящее время общие запасы вооружений Украины составляют более 2300 танков, до 3800 ББМ, 3100 артси-стем и 120 ударных вертолетов. Однако поскольку условия хранения части во-оружений были неудовлетворительные, то для приведения их в боеспособное со-стояние необходимы значительные сред-ства и время, хотя ремонтные мощности для этого существуют. Поэтому более ре-ально рассчитывать только на то воору-жение, которое есть в составе ВС Укра-ины, где имеется до 1200 танков, до 2700 ББМ (+ 2000 МТ-ЛБ), 2700 артсистем и до 90 ударных вертолетов.

После восстановления и введения в строй вооружения, находящегося на хранении в ВС, можно дополнительно сформировать до 13 боевых бригад (12 механизированных и 1 танковую), и иметь в СВ максимально 23 боевые бри-гады, в т.ч. 20 механизированных (10 на БМП, 10 на БТР/МТ-ЛБ) и 3 танковые. Кроме того, можно сформировать до 12 артиллерийских бригад (в т.ч. 3 само-ходные), 1 реактивную, 10 противотан-ковых и 6 зенитно-ракетных полков, и в сумме иметь максимально 15 артилле-рийских бригад (в т.ч. 4 самоходные) и до 23-х полков (4 реактивных, 10 проти-вотанковых и 9 зенитно-ракетных). То есть налицо возможность значительно

увеличить число соединений: боевых бригад – в 2,3 раза, артиллерийских бри-гад – в 5 раз и зенитно-ракетных пол-ков – в 3 раза, а также дополнительно сформировать до 10 противотанковых полков. Это максимум. При меньшем уровне военной угрозы и опасности, а также размерах противостоящих сил, СВ могут развернуть до 17 боевых бри-гад и до 23 бригад и полков ствольной, реактивной, противотанковой и зенит-ной артиллерии.

Наличие 23 боевых бригад и 38 бри-гад и полков ствольной, реактивной, противотанковой и зенитной артилле-рии позволит, в зависимости от орга-низации противостоящей группировки СВ России, иметь следующие варианты структуры СВ Украины:

Вариант 1. Усиленная бригадно-кор-пусная структура: 5 усиленных корпусов (3 по 5 боевых бригад и 2 по 4), плюс в каждом корпусе 3 артиллерийские бри-гады и до 5 полков (до 1 реактивного, 2 противотанковых и до 2 зенитно-ракет-ных), а также части обеспечения.

Вариант 2. Структура из корпусов, состоящих из дивизий и бригад: Пред-ставляется целесообразным, в ответ на формирование в СВ России 3-х диви-зий (2-х мотострелковых и танковой), иметь в СВ Украины тоже 3 дивизии (механизированные), в каждой 2 ме-ханизированные бригады на БМП и 1 танковая, а также 1 артиллерийская бригада и 1 зенитно-ракетный полк плюс части обеспечения. Всего в такой дивизии будет 200 танков, 340 БМП, 19 БТР, 34 БРМ, 42 миномёта, 108 самоход-ных и буксируемых гаубиц, 54 РСЗО, 18 самоходных ПТРК, 24 противотан-ковые пушки (ПТП), 18 ЗПРК, 44 ПУ ЗРК и 144 ПЗРК. Это достаточно силь-ный количественный состав, который позволит частично компенсировать


определённую устарелость вооруже-ний. Оставшиеся 14 отдельных меха-низированных бригад (4 на БМП и 10 на БТР/МТ-ЛБ) и 32 формирования артиллерии вместе с этими тремя диви-зиями могут войти в 4 корпуса (3 по 1 дивизии и 3 боевые бригады и 1 с 5 бо-евыми бригадами). Соединения артил-лерии каждого корпуса могут включать 3 артиллерийские бригады и 4-6 полков (1 реактивный, 2-3 противотанковых и 1-2 зенитно-ракетных).

Вариант 3. При необходимости (если в СВ России переведут, напри-мер, 5 дивизий на дивизионно-полко-вую структуру), возможны ответные меры в СВ Украины. При этом может быть сформировано 5 механизирован-ных дивизий: 3 дивизии как в варианте 2, и 2 дивизии по 3 механизированные бригады (2 на БМП и 1 на БТР/МТ-ЛБ), артиллерийской бригаде, зенит-но-ракетному полку плюс части обе-спечения. Всего в такой «облегченной» дивизии будет 120 танков, 284 БМП, 156 БТР, 34 БРМ, 54 миномёта, 108 са-моходных и буксируемых гаубиц, 30 РСЗО, 36 СПТРК, 42 ПТП, 18 ЗПРК, 44 ПУ ЗРК и 144 ПЗРК. Оставшиеся 8 механизированных бригад на БТР/МТ-ЛБ и 28 соединений артиллерии вместе с этими пятью дивизиями могут войти в 4 корпуса по 1-2 дивизии и 2 боевые бригады. Соединения артиллерии каж-дого корпуса могут включать 2 артил-лерийские бригады и до 4 полков (до 1 реактивного, 2 противотанковых и до 1 зенитно-ракетного). Возможны и дру-гие варианты структуры СВ.

Объёдинение бригад и полков ВДВ и армейской авиации

Имеющиеся соединения ВДВ (воз-душно-десантная бригада на БМД, 2 аэромобильные бригады, а также аэро-

мобильный полк), и соединения армей-ской авиации с вертолётами Ми-24, Ми-8 и Ми-26 (2 бригады и полк) це-лесообразно свести в формирование дивизионного уровня, что обеспечит их хорошее взаимодействие, быструю переброску соединений ВДВ на угро-жаемое направление и их огневую под-держку. В случае необходимости, каж-дому корпусу можно будет придавать по смешанной вертолётной эскадрилье (12 Ми-24 и 4 Ми-8).

Возможности по развёртыванию со-единений Национальной гвардии

После развёртывания указанных выше соединений на хранении останет-ся ещё много ВВТ: 200 82-мм миномё-тов «Василёк» и 420 БМ-37, 320 122-мм СГ «Гвоздика» и 260 гаубиц Д-30, 800 переносных ПТРК «Фагот» и 1600 «Ме-тис», 360 ЗСУ «Шилка», 1500 ЗУ-23, 2500 ПЗРК «Игла-1» и др. Эти запасы позво-лят развернуть более 20 моторизован-ных полков Национальной гвардии (по одному на область). Также в городах и районах можно развернуть батальоны или роты Национальной гвардии, во-оруженные стрелковым оружием.

Возможности капитального ремон-та вооружения, его модернизации и

закупки новогоЗначительная часть перечисленно-

го вооружения, для приведения его в боеспособное состояние, нуждается в капремонте, а для повышения боевых возможностей до уровня современных российских ВВТ – в модернизации. Цены капремонта относительно цен нового ВВТ составляют около 10%, а модернизации – 30%. Почти всё укра-инское вооружение устарело: танки Т-64 (кроме 80 модернизированных «Булатов»), БМП-1, БТР-70, миномёты


ПМ-38, СГ «Гвоздика» и «Акация», га-убицы Д-20, РСЗО «Град» и «Ураган», ПТРК «Конкурс» и «Штурм», ПТП «Ра-пира» и др. В перспективе (при нали-чии финансирования) целесообразно будет перевооружить часть соединений модернизированным в Украине ВВТ (танками «Булат» или Т-64Е, БМП-1У, БТР-7, 122-мм РСЗО БМ-21К или «Ба-стион-1/2», 220-мм РСЗО «Бастион-3» и т.д.), а при большем финансирова-нии – новым отечественным ВВТ (тан-ками «Оплот», тяжёлыми БМПТ-64, БТР-4, БРДМ «Дозор-Б», самоходны-ми 152-мм орудиями на шасси танков Т-72/80, ПТРК «Скиф» и «Барьер» со 152-мм БЧ, беспилотными авиацион-ными комплексами, новыми системами управления, связи и т.д.).

Предложение закупить западное вооружение для СВ Украины пред-ставляется нереальным по ряду при-чин. Если, к примеру, цена украинско-го танка «Оплот» составляет 2,2 млн. долл., то цена американского танка М1А2 – 5,1-5,6 млн. долл., а немецкого «Леопард-2» – 5-6,5 млн. долл. При этом цена модернизации танка Т-64Б/БВ до уровня «Булат» составляет всего 0,46-0,9 млн. долл. Кроме того, стоимость техоб-служивания западных танков в 2 и более раз выше, чем у отечественных; необхо-димо будет создать новую ремонтную и учебную базы, а также обеспечить пере-учивание личного состава на новое ВВТ. Но главное – страны НАТО не могут поставлять вооружение в Украину без соответствующих решений Совета Без-опасности ООН.

Возможности по развёртыванию дополнительных формирований

Воздушных СилЗапасы вооружения Воздушных

Сил. В 1991 году Украине достались

огромные запасы вооружения ВВС (в т.ч. 1500 боевых самолётов), которые сначала были сокращены ниже уров-ней, разрешённых ДОВСЕ, а затем про-должали сокращаться – за счёт прода-жи за рубеж и утилизации. В настоящее время Воздушные силы имеют 160 бо-евых самолетов: 24 истребителя-бом-бардировщика Су-24М, 36 штурмови-ков Су-25, 88 истребителей (76 МиГ-29, 12 Су-27) и 12 разведчиков Су-24МР. Кроме того, имеется 12 учебно-боевых истребителей МиГ-29УБ и Су-27УБ.

Общее количество боевых самолё-тов, включая резерв, составляет 500 ед.: 100 истребителей-бомбардировщиков Су-24М, 60 штурмовиков Су-25, 300 ис-требителей (50 МиГ-23, 190 МиГ-29 и 60 Су-27) и 40 разведчиков (20 Су-17, 20 Су-24МР).

В составе Воздушных сил находится 360 боевых самолётов: 90 истребителей-бомбардировщиков Су-24М, 50 штур-мовиков Су-25, 200 истребителей (140 МиГ-29 и 60 Су-27) и 20 разведчиков Су-24МР.

Поскольку среди боевых самолётов имеются устаревшие МиГ-23 и Су-17, а также часть более современных само-лётов, не подлежащих восстановлению, будет целесообразно рассчитывать только на самолёты, находящиеся в со-ставе Воздушных сил. При эскадрильях по 10-12 самолётов (сейчас, в среднем, 10), можно будет после восстановления авиатехники иметь 8 эскадрилий истре-бителей-бомбардировщиков Су-24М, 4 – штурмовиков Су-25, 16 – истребите-лей (11 – МиГ-29 и 5 – Су-27) и 2 – раз-ведчиков Су-24МР. Итого 30 боевых эскадрилий, т.е. примерно вдвое больше эскадрилий и боевых самолётов (360 ед.) чем сейчас.

Украине в 1991 г. достались большие запасы вооружения войск ПВО стра-


ны (в т.ч. 43 комплекта дивизионов ЗРС С-300Т/ПС и 76 – ЗРК: 30 – С-200В, 24 – С-75М3 и 22 – С-125М1), а также ПВО СВ (включая 6 комплектов дивизионов ЗРС С-300В1 и 50 – ЗРК: 27 – «Круг» и 23 – «Бук»). После сокращения устаревших ЗРК ПВО страны (С-75М3, С-125М1 и части С-200В), а также ПВО СВ («Круг») и передачи ЗРС С-300В1 и ЗРК «Бук» в войска ПВО страны, в последних оста-лось 43 дивизиона более современных ЗРС С-300ПТ/ПС и 6 – ЗРС С-300В1, а также 23 – ЗРК «Бук» и несколько – ЗРК дальнего действия С-200В.

В январе 2014 г. войска ПВО насчи-тывали 30 дивизионов ЗРС С-300ПТ/ПС и 14 – ЗРК «Бук», но поскольку 5 диви-зионов ЗРС С-300ПТ/ПС и 3 – ЗРК «Бук» остались неисправными в Крыму и будут там утилизированы, сейчас ПВО Укра-ины обеспечивают 25 дивизионов ЗРС средней дальности С-300ПТ/ПС и 11 – ЗРК «Бук» (всего 36).

Количество российских истребите-лей намного больше, чем украинских (88-200 и 340-790 соответственно), поэтому основу ПВО Украины должны состав-лять ЗРС и ЗРК, число которых в строю целесообразно значительно увеличить. В частности, восстановить все имеющиеся в наличии относительно современные ЗРС/ЗРК и иметь в строю 38 дивизионов ЗРС С-300ПТ/ПС и 6 – ЗРС С-300В1, а также 19 дивизионов ЗРК «Бук» (всего 63). Кроме того, целесообразно восста-новить максимально возможное количе-ство устаревших ЗРК: предположительно 8-16 комплектов дивизионов С-125М1, 8-16 – С-75М3 и 8-16 – С-200В (всего 24-48). Общее количество дивизионов ЗРС/ЗРК может, таким образом, достигнуть 87-111. Даже если будет реализован пес-симистический вариант (восстановлено 87 дивизионов), группировка ПВО вы-

растет в 2,4 раза, а в оптимистическом варианте – в 3 раза.

Почти вся авиатехника и зенитные средства исчерпали установленный срок службы (УСС) и межремонтный ресурс, поэтому им необходимо продлить УСС и провести капремонт. Для того, чтобы эти самолёты были эквивалентны модер-низированным российским, а зенитные средства обеспечивали надёжную ПВО, определённая их часть должна быть мо-дернизирована. Особое внимание не-обходимо уделить системам управления авиацией и средствами ПВО, системам связи и РЭБ. Они могут быть закупле-ны у национального ОПК. Необходимо также наладить в Украине производство современных ракет класса «воздух-воз-дух» и «воздух-земля», а также зенитных ракет, поскольку у них уже закончился установленный срок службы.

Закупка западных боевых самолётов и зенитных средств не соответствует фи-нансовым возможностям Украины.

Возможности по организации бере-говой охраны и обороны

В настоящее время отмечено про-никновение с моря на материковую часть Украины групп спецназа ВС России. Нельзя также исключить возможность высадки более крупных морских десан-тов. По причине крайней слабости ВМС Украины целесообразно организовать береговую охрану и оборону её 5 при-морских областей, привлекая к этому, в зависимости от необходимости, до 4-5 моторизованных бригад Национальной гвардии, до 4-5механизированных бри-гад СВ и до 6-8 артиллерийских бригад (2-3 – самоходных пушек «Пион» и 4-5 – пушек «Гиацинт-Б»).

В силу сказанного выше, представля-ется целесообразной реализация военно-


политическим руководством Украины следующих мероприятий:

• Разработать Стратегический план обороны Украины с учетом воз-можности массированной агрес-сии России и перечнем ответных симметричных и асимметричных ме-роприятий, действий и сил.

• Пересмотреть Государственную комплексную программы реформи-рования и развития ВС Украины на период до 2017 г. и создать новую Программу их развертывания, в про-цессе чего рассмотреть вариант фор-мирования более крупных СВ.

• На первом этапе срочно развернуть существующие формирования СВ по штату и поднять до необходи-мого уровень боевой подготовки и исправности ВВТ.

• Немедленно прекратить распрода-жу за границу имеющихся запасов вооружений, провести их инвен-таризацию и техническое освиде-тельствование с целью определения возможности восстановления и ис-пользования.

• Ввести в строй необходимое и при-годное для восстановления ВВТ, на-ходящееся на хранении, и обеспе-чить его боеспособность, для чего задействовать наличные ремонтные и производственные мощности (в т.ч. запчастей и боеприпасов).

• Подготовить до 130 тыс. новых воен-нослужащих регулярных ВС и до 60 тыс. бойцов Национальной гвардии (территориальной обороны).

• На втором этапе (при значительном и опасном усилении группировки рос-сийских СВ на границе Украины) раз-вернуть более крупные СВ. Для этого, в зависимости от необходимости, сфор-мировать 7-13 боевых бригад и 14-29

бригад/полков ствольной, реактивной, противотанковой и зенитной артилле-рии, а также необходимое количество формирований обеспечения. При этом максимально использовать существую-щие формирования СВ Украины.

• После развёртывания иметь, в зави-симости от уровня военной угрозы и опасности, а также размеров проти-востоящих сил, 4-5 корпусов, вклю-чающих 15-20 механизированных бригад (10 на БМП, 5-10 на БТР/МТ-ЛБ) и 2-3 танковые бригады, 9-15 ар-тиллерийских бригад (4 самоходных) и 14-23 полка (3-4 реактивных, 5-10 противотанковых и 6-9 зенитно-ракетных), а также формирования обеспечения. Это позволит увели-чить число боевых бригад в 1,7-2,3 раз, артиллерийских бригад – в 3-5 раз, зенитно-ракетных полков – в 2-3 раза, а также дополнительно сформи-ровать 5-10 противотанковых полков.

• Для противостояния новым рос-сийским дивизиям, из указанных в п.8 бригад и полков целесообразно сформировать 3 механизированные дивизии, в каждой по 4 бригады (2 механизированные на БМП, тан-ковой, артиллерийской) и зенит-но-ракетному полку. При необхо-димости можно сформировать ещё 2 механизированные дивизии по 4 бригады (3 механизированные, в т.ч. 2 на БМП, 1 на БТР, артиллерийской) и зенитно-ракетному полку.

• Имеющиеся 3 бригады и полк ВДВ, а также 2 полка и бригаду армейской авиации целесообразно свести в со-единение дивизионного уровня.

• Оставшиеся запасы вооружения по-зволяют сформировать ещё более 20 моторизованных полков Национально гвардии (территориальной обороны) –


Перегляд морської політики України та відтворення її Військово-морських сил

Ігор Тенюх

1.Важливим фактором, що впливає на обороноздат-ність держави, є створен-ня ефективної системи базування сил флоту. Вже

сьогодні для розміщення та по-вноцінного забезпечення кора-

бельного складу ВМС наявного причального фронту пунктів базування Одеса та Очаків не достатньо. Необхідно виріши-ти питання щодо передачі при-чального фронту в портах Оде-са, Іллічівськ та Южний.

по одному на область, а также по одно-му батальону/роте на район.

• После восстановления авиатехни-ки, в Воздушных силах можно будет иметь 360 боевых самолётов (сейчас 160) в составе 30 боевых эскадрилий, то есть фактически удвоить боевой состав.

• Зенитные средства, при относитель-ной слабости ВВС, должны стать осно-вой ПВО страны. После восстановле-ния зенитных средств, находящихся на хранении, можно будет иметь 63 дивизиона относительно современных ЗРС/ЗРК и 24-48 дивизионов устарев-ших ЗРК. Общее число дивизионов может достигнуть 87-111, в результате чего группировка зенитных средств вырастет в 2,4-3 раза.

• Необходимо продлить установленный срок службы и провести капремонт авиатехники, зенитных средств, сис-тем управления, связи и РЭБ, а также модернизацию оптимальной их час-ти, организовать в Украине производ-ство и поставку современных ракет класса «воздух-воздух», воздух-зем-ля» и зенитных ракет.

• При критической слабости ВМС Украины целесообразно органи-зовать береговую охрану и обо-рону её 5 приморских областей, привлекая к этому, в зависимости от необходимости, до 4-5 бригад Национальной гвардии, до 4-5 регулярных механизированных бригад и до 6-8 пушечных артил-лерийских бригад.


2. Гостро стоїть питання передачі у власність Міноборони казар-менно-житлових фондів для розташування військових час-тин ВМС у містах Одеса, Ми-колаїв і Очаків, їх відновлення і підготовки до зими, переоб-ладнання під гуртожитки для військовослужбовців військової служби за контрактом, будів-ництва житла для військовос-лужбовців, виведених з Криму. З метою вирішення зазначених питань, необхідно:

• внести зміни до нормативно-правової бази щодо спрощення процедур і порядку передачі у сферу діяльності Міноборони земельних ділянок, будівель та споруд для забезпечення роз-міщення і діяльності ВМС;

• цільове фінансування заходів відновлення і підготовки до зими зазначених вище фондів;

• розроблення Державної ці-льової програми будівництва (придбання) житла для вій-ськовослужбовців, виведених з Криму.

3. Проблемним питанням залиша-ється відновлення підготовки навчених ресурсів для ВМС. На даний час з Криму вдалося ви-вести педагогічний та особовий склад Академії ВМС, коледжу підготовки старшинського скла-ду та ліцей ВМС. Їх розташуван-ня та навчання планується здій-снювати на базі різних за фахом навчальних закладів в м. Одеса, що унеможливлює комплексне навчання особового складу, як майбутніх морських фахівців. З метою організації комплексного навчання моряків від ліцеїста до

офіцера необхідно створення ці-льового, майнового комплексу з відповідною інфраструктурою. Для цього необхідно поверну-ти повністю фонди військового містечка №16 від Південноукра-їнського національного педаго-гічного університету імені К.Д. Ушинського у власність Міно-борони, які були незаконно від-дані у свій час.

4. Проблемою залишається врегу-лювання питання повернення захоплених російською сто-роною корабельного складу, озброєння та військової техніки і матеріально-технічних засобів.

5. Наступним проблемним питан-ням відродження ВМС є віднов-лення технічної готовності та комплектування ВМС озброєн-ням і військовою технікою. При-значений фінансовий ресурс в обсязі 19,2 млн. грн. не дозво-лить відновити (підтримати) технічну готовність наявного озброєння і військової техніки в повному обсязі. Необхідно в проекті Державного бюджету на 2015 рік передбачити окремою бюджетною програмою виділен-ня необхідних обсягів кошто-рисних призначень для ВМС на відновлення, утримання, ре-монт озброєння та військової техніки.

6. Спрощення порядку виготовлен-ня нових видів продукції обо-ронного призначення в особли-вий період.

7. Для забезпечення комплексно-го підходу до вирішення пи-тань відновлення боєздатності і подальшого розвитку ВМС вкрай необхідно в найкорот-


1. На сьогодні Україна, після анексії АР Крим, який протягом наступних п’яти років малоймовірно буде по-вернутий до складу України, зіткну-лась з новими реаліями формування власних ВМС.

2. ВМСУ повинні опиратись на таких складових:

• надводний флот – потужні угру-повання малорозмірних швидкіс-них бойових кораблів (типу ра-кетний катер); головна ставка на швидкохідність;

• підводний флот – або взагалі поки що відсутній, або з надма-лими ПЧ;

Фахівці ЦДАКР

ший час затвердити Державну комплексну програму корабле-будування, розвитку суднобу-дівної галузі, інфраструктури портів та пунктів базування в інтересах ВМС на 25-30 років. У зв’язку з нагальною потребою в новому корабельному складі, озброєнні і військовій техніці, вирішити питання щодо додат-кового фінансування Держав-ного оборонного замовлення: Закупівлі для ВМС броньованих артилерійських катерів типу “Гюрза-М”, багатоцільового морського буксиру (т.”G-07BL”), бронетранспортерів БТР-3Е1, РЛС “Дельта” та “Малахіт”, про-ектування морського патруль-ного катера “Лань”, плавучого причалу. Вкрай необхідно від-новити будівництво багатоці-льового корвета проекту 58250. Нажаль, необхідний фінансовий ресурс у обсязі 282,9 млн. гр. для продовження проектування і будівництва корвета Держав-ним оборонним замовленням на 2014 рік не передбачено.

Наслідком припинення фінансу-вання в цьому році буде: впроваджен-ня закордонними постачальниками судових санкцій по вже укладеним; контрактам на суму 106,0 млн. гр. та розірвання ними контрактів; ризику збанкрутіння ряду державних підпри-ємств України, які повністю зорієн-товані на випуск продукції саме для цього корабля; повної зупинки будів-ництва корабля класу “корвет” проек-ту 58250.

Для збереження будівництва кора-бля необхідно профінансувати у 2014 р. суму у розмірі 282,9 млн. грн. для про-ектування та будівництва корабля. За умови належного фінансування, ВМС до кінця 2017 року будуть мати голо-вний корвет даного проекту.

Крім цього ВМС пропонуєть-ся завершити проектування та ви-готовлення на базі існуючих ві-тчизняних літаків типу Ан-140, Ан-148, дослідний зразок багато-цільового патрульного літака, який би поєднував функції патрульного, протичовнового,десантного літака та був би носієм протикорабельних ра-кет.


У сучасних умовах особлива увага при визначенні пріоритетів забезпе-чення національної безпеки і оборони України повинна надаватися, на нашу

думку, питанням щодо перегляду стра-тегії та основних напрямів її розвитку як морської держави, і, насамперед, від-творення ефективних Військово-мор-

Валентин Горовенко

• підрозділи мобільних берегових ракетних комплексів (типу «Бас-тіон»);

• підрозділи берегових ППО;• морська ударна авіація (проти-

човнова, штурмова та винищу-вальна);

• морська піхота;• морські сили спец-операцій (го-

тові до дій на території окупова-ного Криму);

• розгалужена система берегової охорони (оскільки головна за-гроза для України – проведен-ня морської десантної операції з одночасним ударом з Криму та висадкою повітряного де-санту).

3. Система базування має бути розгалу-женою від Ізмаїлу до Маріуполя (слід передбачити шляхи поставки морсько-го озброєння в акваторію Азовського моря – ракетні катери можна постав-ляти залізничним транспортом).

4. Озброєння:• Росія нічого не поверне Україні,

або поверне у непридатному стані; • оскільки корабельний склад має

дуже швидко оновлюватись -

основний акцент на закупівлю кораблів та їх оснащення за-кордоном, перш за все: добре оснащених ракетних катерів або малогабаритних ракетних крейсерів з проти корабельними ракетними комплексами (типу «Гарпун»);

• одночасно – будівництво влас-них ракетних катерів на Мико-лаївському суднобудівному за-воді (зданий виконати будь-яке замовлення ВМСУ);

• поставка десантно-висадкових засобів (підготовка до звіль-нення АРК).

5. Підготовка кадрів:• оскільки нові кораблі необхідно за-

купати за кордоном, то й основний бойовий склад ВМСУ слід готувати за кордоном (так зробили Туреччи-на /програма «Гаппі»/, Греція та Іс-панія, які закупили кораблі в США);

• в Одесі можна готувати тільки офіцерів електромеханічних спе-ціальностей та штурманів, під-готувати повноцінний бойових морських офіцерів там немож-ливо.

Вадим Тютюнник


ських сил. Це обумовлюється низкою обставин.

Україна, після окупації Криму Ро-сією, втратила контроль над великою частиною свого кордону, морських портів, шляхів та економічних зон у Азовському і Чорному морях, а також значну кількість найбільш боєздатно-го корабельного та авіаційного складу Військово-морських сил (ВМС), майже усі запаси флотського озброєння, вій-ськової та спеціальної техніки, матері-альних і мобілізаційних резервів тощо. Наш флот залишився без облаштова-них місць базування, ремонтних ор-ганів, навчальних закладів, полігонів, житлового фонду для моряків та їх сі-мей, тощо.

Разом з тим, завдання з участі у забезпеченні оборони держави з мор-ських напрямів та військове забезпе-чення морегосподарської діяльності України, що покладається на її ВМС, є актуальними як ніколи. Стосовно останнього, варто лиши зазначити, що, наприклад, через українські морські порти йде зараз та проходитиме у май-бутньому 80-90 відсотків обсягів екс-порту зерна, продукції металургійної, хімічної, машинобудівної та іншої про-мисловості, а також імпортуватимуть-ся енергоносії, зокрема скраплений газ. Вони є також важливою складовою єв-ропейської та національної транзитних транспортних інфраструктур.

Кремль об’єктивно оцінює критичну залежність економіки України від її мор-ської діяльності. Саме тому його проект зі створення «Новоросії» спрямований на перетворення України із морської на континентальну державу, позбавлення її виходу до морів та океанів, нанесення нищівного удару по її експортним і тран-зитним можливостям тощо.

Для цього Росія стрімко нарощує у Криму та Новоросійську свої військо-

во-морські, військово-повітряні та су-хопутні сили. Вони постійно проводять поблизу морського та сухопутного кор-дону України провокаційні військові навчання, до яких, зокрема, залучають-ся десантні кораблі і морські піхотинці не лише Чорноморського, а й Балтій-ського та Північного флотів. Не варто сумніватися, що у 2015 році у Криму базуватиметься і побудований Франці-єю вертольотоносець типу «Містраль», недарма названий «Севастополь».

Тому є підстави прогнозувати, що чергова масштабна російська агресія проти України матиме потужні вій-ськово-морську та військово-повітря-ну компоненти, які діятимуть в обхід раніше згаданих наших сухопутних оборонних рубежів. Їх сили та засоби виконуватимуть завдання зі знищення залишків українського флоту та кора-блів Державної прикордонної служби, висадки морських та повітряних десан-тів у Маріуполі, Бердянську, Генічеську, Херсоні, Миколаєві, Одесі, Ізмаїлі та в інших українських морських портах, утриманні їх до підходу відповідних російських сухопутних сил з території Криму і Придністров’я.

Слід констатувати, що на цей час наші Військово-морські сили не мають реальних сил та засобів для належного виконання завдань щодо участі у за-безпеченні територіальної цілісності, політичної та економічної незалежнос-ті України, непорушності її державно-го кордону у Чорному та Азовському морях, захисту інших національних інтересів у сфері морської і військово-морської діяльності держави, відсічі можливої російської агресії на півдні країни з морських напрямів тощо. І це є великим викликом для національної безпеки України та її оборони.

При цьому, нажаль, керівництво української держави, Уряду, Міністер-


ства оборони і Генерального штабу, а також недержавні експертні структури та військові фахівці зосереджуються на аналізі помилок ведення антите-рористичної операції (АТО) на Сході країни, пошуку винних у них, питаннях підготовки сил АТО до дій у зимових умовах, будівництві трьох оборонних рубежів на суходільних північних та східних напрямах можливої нової ро-сійської агресії тощо. Тривають дискусії й щодо використання у реформуванні Збройних сил України досвіду «швей-царської», «австрійської», «угорської», «чеської», «хорватської» та інших моде-лей війська, у складі яких не має ВМС або вони відіграють другорядну роль у забезпеченні оборони країни.

Однак, поза увагою залишаються проблеми, пов’язані зі зміцненням обо-рони, насамперед, протидесантної, на південних морських напрямах, відтво-рення майже з «нуля» наших ВМС та поступового посилення їх боєздатнос-ті тощо. Основною причиною цього є, на наш погляд, те, що переважна біль-шість згаданих українських воєнних керівників, експертів та фахівців (окрім заступника Міністра оборони Украї-ни І.Кабаненка, бувшого в.о. Міністра оборони України І.Тенюха та поміч-ника Міністра оборони С.Блізнюкова) мислять категоріями континентальних геостратегій, автором яких є росій-ський «неоєвразієць» О.Дугін. Дехто з низ не усвідомлює особливостей гео-політичного положення сучасної Укра-їни, ролі ВМС у захисті її національних інтересів, катастрофічного стану їх сил та засобів, а також тенденцій змін у за-вданнях, складі та спрямованості опе-ративної і бойової підготовки росій-ського Чорноморського флоту.

Разом з цим, позитивно, що остан-нім часом активно стали запроваджу-ватися заходи щодо посилення нашої

оборони проти вторгнення російських військ суходолом із Криму на терито-рію Херсонської та Запорізької облас-тей, а також з Придністров’я до Одесь-кої області. Однак, при цьому чомусь не розглядаються питання протидії застосуванню відповідних сил Чорно-морського флоту Росії.

Нещодавно почали обговорюва-тися питання стосовно нової редакції Стратегії національної безпеки і Воєн-ної доктрини України. Однак при цьо-му поза увагою залишилася Морська доктрина України на період до 2035 року, яка була затверджена п’ять років тому постановою Кабінетом Міністрів України від 7 жовтня 2009 року №1307.

Тому Уряд України має невідкладно внести необхідні зміни до визначених у згаданій Морській доктрині основних завдань державної морської політики нашої держави. Слід також уточнити національні інтереси України у сфері морської діяльності, принципи реалі-зації її державної морської політики та шляхи розв’язання завдань цієї по-літики. Так, зокрема, варто визначити позицію нашої держави щодо статусу Азовського моря, Керченської протоки та Керчь-Єнікальського судноплавного каналу, розвідки та видобутку газу на шельфі у Чорному та Азовському мо-рях тощо.

Крім того, вважаємо за необхідне внести до нових редакцій Стратегії на-ціональної безпеки та Воєнної доктри-ни положень стосовно національних інтересів нашої держави у Чорному та Азовському морях, загрози можливої російської агресії на півдні України з морських напрямів, ролі та завдань Військово-Морських Сил щодо її від-січі, шляхів переозброєння флоту, роз-витку системи його базування, тощо. Адже, серйозними недоліками чинних Стратегії національної безпеки та Во-


єнної доктрини є відсутність у них та-ких положень.

Гострою та складною є проблема відновлення боєздатності Військово-Морських Сил України. Відомо, що здійснення цього шляхом будівництва нових бойових кораблів в Україні (на-приклад, за відомим проектом «Кор-вет») або за кордоном триватиме де-кілька років та вимагатиме найбільших фінансових витрат, порівняно із вироб-ництвом інших видів озброєння для Збройних Сил.

Але нашій державі вже сьогодні потрібен боєздатний, навіть поки і не-великий за чисельністю, однак універ-сальний за складом сил і засобів флот, спроможний виконувати обмежений перелік завдань з участі у забезпеченні оборони України. Тому у коротко- та середньостроковій перспективі до-цільно було б піти шляхом його осна-щення кораблями, отриманими від США, Великої Британії та інших за-хідних партнерів на безоплатній осно-ві за програмами воєнної допомоги, а також взятими в оренду/лізинг (за ана-логом відомого американського «Ленд-лізу» у часи другої світової війни), у тому числі із забезпеченням військо-вого аутсорсинга в їх обслуговуванні або придбаними за рахунок наданого ними кредиту чи на звичайній оплат-ній основі.

Визначення типів та кількості та-ких кораблів є справою Генерального штабу та командування Військово-Морських Сил України. Зауважимо лише при цьому, що на наш погляд, є сенс у середньостроковій перспективі відмовитися від створення підводних сил флоту.

Вважаємо, що Міністерство оборо-ни та Генеральний штаб Збройних Сил

України мають обговорити питання стосовно збільшення у складі ВМС Сил берегової оборони, як основи оборони баз ВМС в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Ізмаїлі та морських портів від можли-вих дій російських морських десантів, сили та засоби яких нарощуються у Криму.

Кабінет Міністрів України, відпо-відні обласні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування повинні надати реальну допомогу Мі-ністерству оборони і безпосередньо ко-мандуванню Військово-Морських Сил у створенні необхідної інфраструктури у нових місцях базування флоту.

Вважається, що Генеральний штаб має дуже прискіпливо вивчити питан-ня щодо доцільності базування в Азов-ському морі на постійній основі бойо-вих кораблів ВМС. Водночас, він разом із керівництвом Державної прикордон-ної служби повинен підготувати Пре-зидентові України пропозиції стосовно спільного виконання ВМС і Морською охороною України завдань з оборони та охорони державного кордону у Чор-ному та Азовському морях, їх спільної підготовки до цього, вирішення питань базування кораблів, здійснення усіх ви-дів їх забезпечення, підготовки особо-вого складу тощо.

На сьогодні у Збройних Силах України та ВМС відсутні сучасні про-тикорабельні ракети. Це унеможлив-лює ведення боротьби як із бойовими кораблями противника, так і з його морськими десантами на етапі пере-ходу до районів десантування. З огля-ду на це, варто спрямувати у коротко-строковій перспективі основні зусилля та переважну частку наявних ресурсів на оснащення частин берегової обо-рони та кораблів ВМС, а також літаків


Повітряних Сил протикорабельними крилатими ракетами наземного, кора-бельного та авіаційного базування, від-повідно.

З урахуванням цього, Україна має подовжити переговори із західними партнерами, насамперед із США, які є її стратегічним партнёром та одним із гарантів її безпеки за Будапештським меморандумом, стосовно постачання в рамках програм воєнної допомоги іно-земним державам (FMA чи FMS) про-тикорабельних крилатих ракет авіа-ційного, корабельного та берегового базування типа «Гарпун». Вони нале-жать до оборонних систем зброї і екс-портуються фірмою «Боїнг» до понад тридцяти іноземних країн.

Усвідомлюючи м’яко кажучи спе-цифічне ставлення наших західних партнерів щодо надання Україні для оборони від можливої нової російської

агресії так званої «летальної» зброї, тим не менш вважаємо за потрібне постійно звертатися до них з цього питання не лише під час відповідних переговорів, а й через засоби масової інформації, у ході проведення спільних «круглих» столів, зустрічей неурядових структур, експертів, тощо. Адже двері відчиняють тим, хто в них стукає. При цьому варто звертати увагу наших дру-зів на те, що на кордонах України відбу-вається боротьба за об’єднану Європу, її безпеку і цінності.

Підсумовуючи, варто рекоменду-вати Президентові України дати дору-чення щодо підготовки до розгляду на одному із чергових засідань Ради на-ціональної безпеки і оборони України питання про оновлення засад морської політики нашої держави та невідкладні заходи з відтворення ефективних ВМС Збройних сил України.

роблема забезпечення особового складу Зброй-них Сил і правоохорон-них структур України по-стійним житлом є однією

із найскладніших соціальних проблем держави, а відсутність єдиної державної стратегії вирішення цього питання при-звели до критичного накопичення жит-

лових труднощів у соціальній сфері зазна-ченої категорії осіб. Склалася ситуація, за якої на квартирному обліку в Збройних силах України, Міністерстві внутрішніх справ України та Службі безпеки України перебуває майже 70 тис. сімей.

Слід зазначити, що протягом остан-ніх років проблема постійно загострю-ється, що створило соціальну напругу у

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Стимулювання патріотизму (форми і

можливості соціального захисту військо-

вослужбовців - учасників бойових дій)

Попри важливість посилення сектору безпеки на адміністративному рівні та оснащення сил оборони новітніми озброєннями, ідеологічний фронт залиша-ється найважливішим. Питання патріотизму і його підтримки залишається ключовим для нової української влади. І, відверто кажучи, головною зачіпкою Путіна. В Україні вже прийнято і підписано Закон про надання учасникам АТО статусу учасників бойових дій. Почала діяти нормативно-правова база щодо приско-реного надання військових звань. Але цього замало. В ідеологічній площині досі залишається невирішеним найважливіше питання — стимулювання па-тріотизму. Необхідні заходи щодо організації страхування життя учасників бойових дій, впровадження окремих нагород, безкоштовної освіти, ранньої пенсії, пільг для придбання житла, просто високих грошових винагород. Все це повинно стати невід’ємною частиною військового протистояння Кремлеві.Враховуючи означене, спеціалістами фінансових установ розроблено та запро-поновано до впровадження окремі концепції — із забезпечення житлом та ме-дичним страхуванням.

Концепція створення національної системи за-безпечення військовослужбовців та працівників

правоохоронних структур постійним житлом

Розроблено фахівцями банку «Аркада»

П


військовому і правоохоронному серед-овищах, спричинило зниження престижу військової служби та роботи у правоохо-ронних органах, що підриває боєздатність Збройних сил України та суттєво знижує професійну спроможність правоохорон-ної системи держави.

З огляду на зазначені обставини пи-тання забезпечення особового складу Збройних сил і правоохоронних струк-тур України постійним житлом потребує невідкладного й дієвого втручання Вер-ховної Ради України, Президента Укра-їни та Кабінету Міністрів України в її розв’язанні.

Фахівцями з метою надання владі можливості врахувати усі складові мож-ливого запровадження системи забезпе-чення військовослужбовців та працівни-ків правоохоронних структур постійним житлом розроблено та підготовлено концепцію з робочою назвою програми «Житло захисникам Вітчизни». Вона може бути взятою за основу при розробці май-бутнього рішення влади.

При розробці зазначеної концепції була проаналізована існуюча в Україні нормативно-правова та законодавча база що регулює питання забезпечення вій-ськовослужбовців та працівників право-охоронних структур постійним житлом, а також вивчені та проаналізовані практич-ні аспекти її впровадження.

Законодавча база у питанні забез-печення житлом військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та їхніх сімей є недосконалою та недієздат-ною. Вона не містить ефективних гарантій проти нецільового використання коштів, отриманих на будівництво чи закупівлю житла, правових механізмів захисту від усталених у цій сфері зловживань. Як на-слідок такого правового безладдя - кошти Державного бюджету України в багатьох випадках або використовувалися не за призначенням, або розкрадалися.

Окрему увагу було зосереджено на міжнародному досвіді вирішення зазна-ченого питання. Зокрема було розглянуто системи забезпечення житлом військо-вослужбовців, працівників правоохорон-них органів в Білорусі, Казахстані, Росії, а також країн західної Європи та США. Проаналізовані існуючі практики, зако-нодавча база, нормативно-правове забез-печення, ризики впровадження і функці-онування, а також соціально-економічні наслідки та ефект.

Фахівцями пропонується визначити суб’єкти системи забезпечення військо-вослужбовців та працівників правоохо-ронних структур постійним житлом та уповноважити їх щодо виконання певних кроків, що створять передумови запрова-дження концепції.

• Міністерства і відомства, відпові-дальні за боєздатність держави та правоохоронну систему держави. (Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, тощо).

• Визначають критерії за якими військовослужбовці та працівни-ки державних правоохоронних структур набувають права участі в програмі.

• Складають перелік осіб пе-ред якими держава визнає свої зобов’язання щодо забезпечення їх постійним житлом.

• Залучає до обговорення громад-ські організації та спілки ветера-нів.

• Забезпечує прозорість процесу та соціальну справедливість.

• Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунально-го господарства України.

• Визначає середню ринкову вар-тість м2 житла в новобудовах.

• Аналізує стан будівельної галузі.• Оцінює спроможність та потен-


ціал підприємств будівельної га-лузі.

• Проводить оцінку та акредита-цію забудовників що долучають-ся до впровадження програми „Житло захисникам Вітчизни”.

• Здійснює нагляд за забудовни-ками.

• Узагальнює звітність від забудов-ників.

• Звітує про діяльність забудовни-ків перед Спеціальною комісією в підпорядкуванні КМУ.

• Спеціальна комісія в підпорядкуван-ні Кабінету міністрів України.

• Координує впровадження про-грами „Житло захисникам Ві-тчизни”.

• Узагальнює списки учасників програми.

• Узагальнює та аналізує стан роз-витку будівельної галузі.

• Погоджує з Міністерством фінан-сів України план руху грошових потоків та обсяги фінансування.

• Узагальнює інформацію про хід впровадження програми та зві-тує КМУ.

• Державний банк з розгалуженою роз-дрібною мережею (Ощадбанк).

• Веде облік отримувачів сертифі-катів.

• Видає сертифікати учасникам.• Звітує Міністерству фінансів

України та Спеціальній комісії в підпорядкуванні Кабінету міні-стрів України.

• Міністерство фінансів України.• Координує фінансові питання

впровадження програми „Житло захисникам Вітчизни” (план руху грошових потоків та обсяги фі-нансування).

• Визначає параметри емісії Серти-фікатів.

• Складає графік та здійснює пога-шення Сертифікатів.

• Узагальнює фінансову звітність• Узагальнює інформацію про вида-

ні та погашені Сертифікати, а та-кож отримане учасниками житло.

• Військовослужбовці, працівники правоохоронних структур та члени їх родин.

• Особи, перед якими держава ви-знає свої зобов’язання щодо за-безпечення їх постійним житлом.

• Отримують Сертифікати та пере-дають їх Управителю ФФБ

• Приймають участь у ФФБ• Отримують у власність житло

• Будівельні організації (Акредитовані Забудовники)

• Організації, які мають всі необ-хідні дозволи та ліцензії на здій-снення будівельних робіт та про-йшли акредитацію в Міністерстві регіонального розвитку, будівни-цтва та житлово-комунального господарства України.

• Спільно з Управителем ФФБ створюють Фонд фінансування будівництва.

• Організовують зведення житла учасникам програми „Житло за-хисникам Вітчизни” через ство-рений ФФБ

• Звітує перед Управителем ФФБ та Мінрегіонбудом про хід будів-ництва та передачу житла Учас-никам.

• Уповноважений банк (Реєстроутри-мувач)

• Веде реєстр пред’явлених Серти-фікатів та укладених Договорів ФФБ.

• Узагальнює звітність Управите-лів ФФБ.

• Координує перерахування ко-штів Управителям.


• Звітує Держрегулятору та Мініс-терству фінансів України.

• Управитель ФФБ (банківська уста-нова або компанія з управління ак-тивами)

• Фінансова установа, яка пройшла акредитацію Державного регу-лятора та відповідно до чинного законодавства та Правил ФФБ здійснює управління залученими коштами в інтересах учасників програми „Житло захисникам Ві-тчизни”.

• Створює ФФБ.• Укладає з учасниками програми

„Житло захисникам Вітчизни” договори про участь у ФФБ.

• Фінансує будівництво обраного ними житла.

• Здійснює нагляд за цільовим ви-користанням коштів ФФБ.

• Звітує перед Держрегулютором та Реєстроутримувачем про хід виконання програми та передачу житла Учасникам.

• Державний регулятор (Національний банк України або Національна комісія з регулювання ринків фінансових по-слуг)

• Здійснює акредитацію Управите-лів ФФБ.

• Забезпечує державний нагляд та контроль за їх діяльністю.

В рамках підготовленої концепції розроблено й дієві механізми взаємодії суб’єктів та шляхи впровадження програ-ми «Житло захисникам Вітчизни». Так, усі державні силові та правоохоронні струк-тури, особовий склад яких визнано таким що приймає участь у програмі „Житло за-хисникам Вітчизни”, розробляють єдині критерії участі особового складу у зазна-ченій програмі та черговості отримання постійного житла. Такі критерії мають бути погоджені зі Спеціальною комісі-

єю в підпорядкуванні Кабінету міністрів України. Після погодження критеріїв участі державні силові та правоохоронні структури скрадають перелік осіб які при-ймають участь у програмі та перед якими держава визнає свої зобов’язання щодо забезпечення постійним житлом.

Одночасно з цим, Міністерство регі-онального розвитку, будівництва та жит-лово-комунального господарства України проводить комплекс заходів щодо аналізу ринку житлової нерухомості що будуєть-ся, потужностей та можливостей підпри-ємств будівельної галузі та надійності за-будовників. Зокрема:

• Розробляється методика визначення середньої ринкової вартості м2 житла в новобудовах та кожні півроку про-водиться її розрахунок, який дово-диться до відома Спеціальної комісії в підпорядкуванні Кабінету міністрів України.

• Аналізує стан будівельної галузі. Оці-нює спроможність та потенціал під-приємств будівельної галузі щодо завантаження виробничих потужнос-тей та можливості їх нарощення. При розрахунку потенційних можливос-тей освоєння коштів програми „Жит-ло захисникам Вітчизни”, а також з метою недопущення погіршення кон-курентного середовища, завантажен-ня виробничих потужностей прийма-ється на рівні 65%. Результати аналізу та розрахунки доводяться до відома Спеціальної комісії в підпорядкуванні Кабінету міністрів України.Спеціальна комісія в підпорядкуван-

ні Кабінету міністрів України узагальнює інформацію отриману від державних силових та правоохоронних структур, особовий склад яких визнано таким що приймає участь у програмі „Житло за-хисникам Вітчизни” та Міністерства ре-гіонального розвитку, будівництва та


житлово-комунального господарства України. Спільно з Міністерством фінан-сів України розробляє пропозиції щодо параметрів емісії Державних житлових сертифікатів (номінал, термін обігу, стро-ки пред’явлення до погашення). Виносить на розгляд Кабінету міністрів України пропозиції та рекомендації за результа-том розгляду яких КМУ приймає остаточ-не рішення про впровадження програми „Житло захисникам Вітчизни” та віддає відповідні розпорядження Міністерствам і відомствам.

Міністерство фінансів України при-ймає до виконання розпорядження КМУ та розробляє відповідні пропозиції до Державного бюджету. Визначає параме-три реєстру учасників програми „Житло захисникам Вітчизни” та видає доручення Державному банку з розгалуженою роз-дрібною мережею (Ощадбанк) на ведення такого реєстру, а також організацію робо-ти з учасниками та суб’єктами зазначеної програми. Після впровадження програ-ми, здійснює координацію фінансових питань (план руху грошових потоків, обсяги фінансування, своєчасна оброб-ка інформації на перерахування коштів суб’єктам програми ) та узагальнює фі-нансову звітність.

Державний банк з розгалуженою роз-дрібною мережею (Ощадбанк) веде реєстр учасників програми „Житло захисникам Вітчизни”. Організує роз’яснювальну ро-боту з учасниками програми та видає їм Сертифікати. Доводить зведену інформа-цію про рух Сертифікатів до Спеціальної комісії в підпорядкуванні Кабінету міні-стрів України та Міністерства фінансів України. Організує роботу з Управите-лями ФФБ, приймає від них Сертифіка-ти та своєчасно здійснює перерахування коштів фінансування будівництва житла. Державний банк з розгалуженою роз-дрібною мережею (Ощадбанк) може бути

одночасно Уповноваженим банком (Реє-строутримувачем).

Військовослужбовці, працівники правоохоронних структур та члени їх ро-дин, що визнані такими, що беруть участь у програмі „Житло захисникам Вітчиз-ни”, та перед якими державою визнані зобов’язання щодо забезпечення їх по-стійним житлом, звертаються до Держав-ного банку з розгалуженою роздрібною мережею (Ощадбанк) та отримують Жит-лові Сертифікати. Вивчають пропозицію акредитованих Управителів ФФБ щодо інвестування будівництва житла, обира-ють квартиру що їх зацікавила, укладають Договір про участь у ФФБ та передають Сертифікат Управителю ФФБ.

Житловий Сертифікат підтверджує зобов’язання держави перед учасником програми „Житло захисникам Вітчизни” профінансувати участь такого учасника у ФФБ в певному обсязі. Кожен Сертифікат має певні параметри, що відповідає екві-валенту визначеної кількості м2 житла за її середньою ринковою вартістю в держа-ві. Учасник програми самостійно обирає Управителя ФФБ та Забудовника з яким співпрацює такий управитель, а також самостійно обирає бажану квартиру та її місцезнаходження. Учасник програми може обрати квартиру більшої площі та вартості ніж еквівалент Сертифікату, в та-кому випадку різницю він сплачує з влас-них коштів або погоджує з Управителем ФФБ отримання ним іпотечного кредиту.

Управитель ФФБ для участі в програ-мі „Житло захисникам Вітчизни” отримує акредитацію Держрегулятора та спільно з акредитованим забудовником створює Фонд фінансування будівництва. Меха-нізм Фондів фінансування будівництва успішно працює вже понад 10 років на базі спеціального закону та довів свою на-дійність та дієздатність. При належному контролі з боку держави та управителя


ФФБ нецільове використання коштів за-будовниками практично виключене. На момент створення ФФБ забудовник має отримати всі необхідні дозволи та ліцен-зії, здійснити погодження, а також розпо-чати будівництво житла. Управитель ФФБ отримає від учасників програми Серти-фікати та пред’являє їх Уповноваженому банку (Реєстроутримувачу) від якого про-тягом 15 робочих днів отримує еквівалент грошових коштів, який зараховується на персональний рахунок відповідного учасника програми в системі обліку прав вимоги ФФБ та використовується винят-ково для фінансування будівництва по-годженого об’єкту будівництва. Учасник ФФБ, що є учасником програми „Житло захисникам Вітчизни”, при виявленні ним бажання достроково розірвати договір про участь у ФФБ, не може претендувати на виплату коштів, а отримує на руки свій же Сертифікат після повторного продажу його квартири, повернення Управителем ФФБ коштів фінансування до бюджету та витребування Сертифікату у Реєстро-утримувача.

Будівельні організації для участі в програмі „Житло захисникам Вітчизни” отримують акредитацію Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та звітують йому про свою ді-яльність в межах програми. Спільно з акредитованим Управителем ФФБ вони створюють Фонд фінансування будівни-цтва. Розробляють та погоджують з від-повідними державними органами плани забудов земельних ділянок. Організову-ють спорудження житла, внутрішніх та зовнішніх мереж, об’єктів інфраструкту-ри та соціально-побутового призначення. Фінансування будівництва об’єктів бу-дівництва здійснюється з використанням фінансово-кредитного механізму ФФБ. Забудовник має провадити свою діяль-

ність та здійснювати будівельні роботи у повній відповідності до вимог чинного законодавства з дотримання визначених державних норм і правил. По завершенні будівництва, об’єкти проходять держав-ник контроль та вводяться в експлуата-цію, а учасникам програми „Житло захис-никам Вітчизни” передаються квартири та оформлюються правовстановлюючі документи.

Організація спорудження внутрішніх та зовнішніх мереж та об’єктів інженерної інфраструктури здійснюється за рахунок коштів організацій, що експлуатують за-значені мережі або за рахунок позик дер-жавних банків під заставу таких мереж, або за рахунок коштів забудовника з по-дальшою компенсацією організацією, що експлуатує зазначені мережі. Така ком-пенсація має бути здійснена до введення мереж в експлуатацію, в іншому випад-ку організація, що експлуатує мережі, має підключити введені в експлуатацію об’єкти будівництва до інженерних мереж та забезпечити належне надання послуг споживачам. Але сплата за користування цими послугами надходить забудовни-ку до моменту накопичення суми коштів еквівалентної вартості спорудження вну-трішніх та зовнішніх мереж та згодом враховується забудовником як відповідна компенсація від організації експлуатую-чою мережі.

Організація спорудження об’єктів соціально-побутового призначення (ди-тячих садочків, шкіл, спортивних май-данчиків, культурних центрів, тощо) здійснюється за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

Реалізація запропонованої концепції системи забезпечення військовослуж-бовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом окрім ви-рішення такого гострого соціального питання додатково створює значний ма-


кроекономічний ефект та стимулює ві-тчизняну будівельну галузь. Адже галузь будівництва соціального житла на 90% використовує вітчизняні будівельні ма-теріали, а на будівництві працюють укра-їнські будівельники. Окрім цього, саме будівельна галузь має один з найвищих інвестиційних мультиплікаторів та додат-ково стимулює суміжні галузі машино-будування та виробництва будівельних матеріалів при цьому найменшим чином відображається на інфляційних процесах і очікуваннях.

Протягом всього терміну дії програ-ми за всіма учасниками та суб’єктами про-грами здійснюється всебічний державний нагляд та контроль. Так, за будівельними організаціями проводиться всебічний будівельно-технічний нагляд. Окрім цьо-го, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відбирає до участі в програмі лише самих надійних забудов-ників та організовує моніторинг і контроль їх діяльності. За управителями ФФБ про-водиться всебічний фінансовий нагляд та контроль Національним банком України або Національною комісією з регулюван-ня ринків фінансових послуг, окрім цього, використання механізму ФФБ забезпечує громадський контроль зі сторони учасни-ків програми фізичних осіб. Державний банк з розгалуженою роздрібною мережею (Ощадбанк) веде реєстр учасників програ-ми що приймають участь у програмі та пе-ред якими державою визнані зобов’язання щодо забезпечення їх постійним житлом, відповідає за його наповнення та актуаль-ність, а також за захист інформації та обме-ження доступу до такого реєстру. Повною інформацією про перелік учасників, що беруть участь у програмі, та перед якими державою визнані зобов’язання щодо за-безпечення їх постійним житлом, а також обсягом таких зобов’язань володіє лише

Спеціальна комісія в підпорядкуванні Ка-бінету міністрів України та Міністерство фінансів України.

Підготовлена концепція передбачає й державне регулювання програми „Жит-ло захисникам Вітчизни” та нагляд за суб’єктами програми. А саме, концепція передбачає побудову системи постійно-го, всебічного та прозорого нагляду та контролю діяльності всіх суб’єктів про-грами „Житло захисникам Вітчизни” за-діяних в процесі будівництва житла учас-никам програми та процесі фінансування будівництва такого житла.

Спеціальна комісія в підпорядкуванні Кабінету міністрів України проводить по-стійний моніторинг реалізації програми та координує взаємодію всіх її суб’єктів.

Міністерство регіонального розви-тку, будівництва та житлово-комунально-го господарства України здійснює відбір будівельних організацій, допущених до участі в програмі та забезпечує держав-ний нагляд за їх діяльністю.

Національний банк України та Наці-ональна комісія з регулювання ринків фі-нансових послуг в межах своєї компетен-ції здійснює відбір фінансових компаній (Управителів ФФБ), допущених до участі в програмі та забезпечує державний на-гляд за їх діяльністю.

Державний банк веде облік отри-мувачів сертифікатів та складає реєстр пред’явлених до погашення сертифікатів.

Міністерство фінансів України скла-дає план руху грошових потоків та забез-печує погашення сертифікатів шляхом цільового перерахування коштів.

Задіяні у програмі будівельні компанії та управителі ФФБ провадять свою діяль-ність в законодавчо врегульованому полі ФФБ, перевіреного більш як 10-ти річним позитивним практичним досвідом.

Концепція чітко визначає викорис-тання джерел фінансування програми


„Житло захисникам Вітчизни”. А саме, фінансування програми „Житло захис-никам Вітчизни” має здійснюватися з Державного бюджету України. Для чого Міністерством фінансів України повинно бути внесені подання до кошторису Дер-жавного бюджету на кожен наступний рік відповідно до погодженого календарного плану фінансування.

Додатковими джерелами фінансуван-ня програми може бути:

• Кошти від продажу військового май-на та перерозподілу радіочастотного ресурсу.

• Внутрішні і зовнішні позики під га-рантії держави.

• Додаткові надходження в бюджет від зростання ВВП.Експерти наголошують на необхід-

ності таких першочергових заходів.Міністерства і відомства, відпові-

дальні за боєздатність держави та право-охоронну систему держави. (Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, тощо).

• Розробити та погодити критерії учас-ті особового складу в програмі „Жит-ло захисникам Вітчизни”.

• Скласти списки учасників програми з зазначенням всіх параметрів участі..Міністерство регіонального розвитку,

будівництва та житлово-комунального господарства України.

• Розробити методику визначення рин-кової вартості м2 житла в новобудовах.

• Провести оцінку стану будівельної галузі та потенціалу її розвитку.

• Розробити порядок акредитації бу-дівельних організацій для їх участі в програмі „Житло захисникам Вітчиз-ни”.

• Розробити порядок звітності буді-вельних організацій.Спеціальна комісія в підпорядкуванні

Кабінету міністрів України.

• Відпрацювати та погодити крите-рії участі особового складу силових структур в програмі „Житло захисни-кам Вітчизни”.

• Погодити списки учасників.• Узагальнити дані Мінрегіонбуду.• Відпрацювати та погодити параметри

емісії цільових житлових сертифіка-тів (номінали, обсяги емісії, терміни обігу та строки погашення).Міністерство фінансів України.

• Розробити порядок складання та ве-дення реєстру учасників програми „Житло захисникам Вітчизни”.

• Відпрацювати та погодити параметри емісії цільових житлових сертифікатів.

• Передбачити в Державному бюдже-ті необхідне фінансування програми „Житло захисникам Вітчизни”.Державний банк з розгалуженою роз-

дрібною мережею (Ощадбанк). Уповнова-жений банк (Реєстроутримувач).

• Розробити та запровадити програмне забезпечення ведення реєстру учас-ників програми „Житло захисникам Вітчизни”.

• Розробити та погодити внутрішні нормативні документи по роботі з учасниками та суб’єктами програми „Житло захисникам Вітчизни”.Будівельні організації (Акредитовані

Забудовники) • Отримати всі необхідні для веденні бу-

дівельної діяльності ліцензії та дозволи.• Пройти акредитацію в Мінрегіонбуді.• Погодити проект забудови.• Розпочати будівництво.

Управитель ФФБ (банківська устано-ва або компанія з управління активами)

• Розробити та погодити внутрішні нормативні документи по роботі з учасниками та суб’єктами програми „Житло захисникам Вітчизни”.

• Пройти акредитацію в Національно-му банку України або Національній


комісії з регулювання ринків фінан-сових послуг.Державний регулятор (Національний

банк України або Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг).

• Розробити порядок акредитації Упра-вителів ФФБ для їх участі в програмі „Житло захисникам Вітчизни”.

• Розробити порядок звітності Управи-телів ФФБ.

Концепція створення Соціально-медичного фонду військовослужбовців та працівників правоохоронних

структур

Розроблено фахівцями банку «Аркада» в межах роботи Експертної ради з питань національної безпеки

умовах агресії путінської Росії проти Української держави питання соці-ального забезпечення вій-ськовослужбовців отри-

мали новий рівень актуальності. То ж групою експертів розроблено концепцію соціально-медичного забезпечення для людей у погонах, які в тому числі беруть участь у бойових діях та захищають те-риторію України. Дана розробка за умов її реалізації, може стати дієвою формою соціально-медичного забезпечення людей у погонах та сприяти відновленню авто-ритета армії у суспільстві.

Зокрема йдеться про можливості ви-користання спеціального фонду. Фонд «Захист» засновано з метою покращення рівня соціального та медичного забезпе-чення військовослужбовців та працівни-ків правоохоронних структур, створення передумов для побудови комплексу со-ціальних гарантій військовослужбовцям та працівникам правоохоронних струк-тур що звільняються в запас, а також для удосконалення механізмів фінансування

системи медичного забезпечення зазна-чених категорій осіб та комплексного на-дання їм медично-реабілітаційних послуг у разі отримання поранень при виконанні службових обов’язків.

Учасники Фонду «Захист»• Військовослужбовці Збройних сил

України;• Співробітники Міністерства вну-

трішніх справ (в тому числі Націо-нальної гвардії України);

• Співробітники Служби безпеки Укра-їни;

• Співробітники Державної прикор-донної служби України;

• Особи, мобілізовані до лав військо-вих формувань у особливий період.

Джерела формування рахунків учасників

Індивідуальні накопичувальні ра-хунки

Джерелом формування Індивідуаль-них накопичувальних рахунків учасників фонду є кошти державного бюджету, а саме двох відсоткове підвищення витрат

В


Структура фонду


бюджету за статтею «Матеріальне утри-мання» (заробітна плата та грошове утри-мання особового складу) силових струк-тур, особовий склад яких бере участь в Фонді «Захист». Принципи зарахування коштів на індивідуальні накопичувальні рахунки визначається в Положенні фонду (рівномірно на всіх / пропорційно утри-манню або вислузі).

Додатковим джерелом формування Індивідуальних накопичувальних рахун-ків учасників фонду може бути персоні-фіковані благодійні внески на користь певного учасника фонду.

Індивідуальні накопичувальні рахун-ки не відкриваються військовослужбов-цям строкової служби та/або контрактни-кам першого контракту та/або особовому складу силових структур що мають вислу-гу менше 3-х років. При цьому такі особи мають всі права на отримання передбаче-них виплат з Солідарного рахунку.

Солідарний рахунок підтримки та опіки

Джерелом формування Солідарного рахунку фонду є:

• кошти інвестиційного доходу від ін-вестування активів Фонду;

• неперсоніфіковані благодійні внески до фонду;

• додаткові бюджетні надходження для покриття касових розривів.Додатковим джерелом формування

Солідарного рахунку фонду може бути дострокова відмова будь-кого з учасників фонду від участі в Фонді або позбавлення учасника Фонду права на участь в Фонді.

Інвестування коштівЗалучені до фонду кошти інвестують-

ся згідно з консервативною стратегію, ви-ключно в фінансові інструменти з фіксо-ваною доходністю.

Зокрема, кошти фонду спрямовува-тись на придбання:

• Державних цінних паперів

• Цінних паперів НБУ• Корпоративні облігації• Іпотечні цінні папери

А також можуть бути розміщені на депозитних рахунках в державних та ко-мерційних банках.

Виплати учасникам Фонду «Захист» та членам їх родин

В межах реалізації завдань Фонду «За-хист» з покращення рівня соціального та ме-дичного забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних структур виплати здійснюються під час комплексного надання їм медично-реабілітаційних послуг у разі отримання поранень та/або каліцтв при виконанні службових обов’язків.

Виплати з Солідарного рахункуУчасники Фонду мають право на отри-

мання цільових медичних виплат для сплати:• Рахунків медичних установ та орга-

нізацій (сплата медикаментів та ліку-вання в Україні та/або за кордоном);

• Протезування (витрати та виготов-лення та встановлення);

• Реабілітація (післяопераційне віднов-лення фізичного та психологічного стану учасника Фонду);Цільові медичні виплати признача-

ються Учаснику Фонду за рішенням спе-ціальної міжвідомчої комісії. Джерелом цільових медичних виплат є кошти Солі-дарного рахунку.

Виплати з індивідуального накопи-чувального рахунку

Кошти, що обліковуються на індиві-дуальному накопичувальному рахунку учасника можуть бути використані учас-ником як:

• Джерело оплати Договору про навчан-ня та/або професійну переорієнтацію (у разі скорочення або реорганізації підрозділу/військової частини);

• Разова виплата при критичному стані здоров’я родичів учасника першого ступеня споріднення;


• Разова виплата (вихідна виплата при звільнені з лав відомства проходжен-ня служби з причини досягнення віку находженні на службі або за станом здоров’я).Дострокове розірвання договоруДострокове розірвання договору – не

допускається. У разі звільнення учасника до досягнення певного віку, з неповажних причин – залишок коштів на його інди-відуальному накопичувальному рахунку перераховується до солідарного рахунку.

УспадкуванняУ разі смерті учасника – залишок ко-

штів, що знаходиться на його індивідуаль-ному накопичувальному рахунку на дату смерті успадковується згідно чинного за-конодавства.

Державне регулювання Фонду «За-хист»

Концепція передбачає побудову сис-теми постійного, всебічного та прозоро-

го нагляду та контролю діяльності всіх суб’єктів програми.

Спеціальна міжвідомча комісія в підпорядкуванні Кабінету міністрів України (Рада Фонду) проводить по-стійний моніторинг реалізації програми та координує взаємодію всіх її суб’єктів. Створює спеціальний орган (Комісію) для розгляду документів про виплати та оперативно приймає рішення про до-цільність, необхідність та терміновість призначення виплат. До складу такої Комісії, в обов’язковому порядку мають бути залучені представники громад-ських організацій.

Національний банк України забезпе-чує державний нагляд за діяльністю бан-ків-управителів Фонду. Банки погоджу-ють з НБУ правила фонду, інвестиційну декларацію та внутрішню нормативно-правову документацію присвячену діяль-ності Фонду.

БАДРАК Валентин Володимирович – директор Центру до-сліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

Закінчив Рязанське вище повітрянодесантне училище (1989) та Київський державний лінгвістичний університет (1996). Був слухачем Школи управління ім. Дж. Кеннеді Гарвардського уні-верситету (програма «Th e Harvard Ukrainian National Security Program», 2000).

Директор неурядової, аналітичної організації «Центр дослі-джень армії, конверсії та роззброєння» (з 1999 р.). Автор низки публікацій у сфері безпеки. Кандидат філологічних наук.

Співавтор (з Сергієм Згурцем та Сергієм Максимовим) пер-шої в Україні книги про збройовий бізнес «Культ: оружейный бизнес по-украински» (2004), співавтор першої в Україні збірки з огляду технологій оборонного призначення «Техносила» (2006). Під редакцією В.В.Бадрака вийшла низка досліджень ЦДАКР у галузі безпеки.

Письменник, автор 5-томної серії книг з розвитку особис-тості «Стратегии гениев» (2011) та романів «Восточная страте-гия» (2011) і «Чистилище» (2014).

Персональний сайт: http://www.badrak.kiev.ua/

БАРАШ Юрій Наумович – фахівець з питань організації і озброєння збройних сил, член Експертної Ради ЦДАКР

Проходив строкову службу в танковому полку мото-стрілкової дивізії (місто Клайпеда) на посаді «командир взводу середніх танків» у званні «лейтенант». Працював в Дніпропетровському Проектно-конструкторському техно-логічному інституті (перейменованому у ВНІІмехчермет і НВО «Чорметмеханізація») року на посадах «інженер-кон-структор 1-й, 2-й , 3-й категорій » і « провідний конструк-тор» (1974 – 1995).

З 1995 р. працював в Дніпропетровській філії Національ-ного інституту стратегічних досліджень на посадах «провідний інженер», «молодший науковий співробітник» і «науковий спів-робітник».

Автор чисельних публікацій у галузі безпеки (у журналі Defense Express з 2005 р. опублікував 22 статті), постійний учас-ник аналітичних досліджень Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (та чисельних публікацій у збірниках ЦДАКР).

З 1972 р. і по цей момент самостійно працює за тематикою «Організація і озброєння збройних сил». Поет (адреса сторінки http://stihi.ru/avtor/baroly).

ДАНІ ПРО ЕКСПЕРТІВ

БОНДАРЧУК Сергій Васильович – український громад-сько-політичний діяч, провідний фахівець у галузі національної безпеки, член Експертної Ради ЦДАКР

Закінчив Київське вище загальновійськове училище імені Фрунзе (1993, армійська розвідка) та Київський національний університет імені Тараса Шевченка (2004, економіка).

Після служби в армії офіцер управління по боротьбі з ко-рупцією СБУ (1993-1995). Працював у бізнес-структурах (1995-2001). Займав пост заступника голови ради концерну «Енер-гообладнання» та харківського бронетанкового державного підприємства «Завод імені Малишева».

Обраний народним депутатом України по мажоритарному округу (2002 - 2005).

Генеральний директор Державної компанії з імпорту та екс-порту продукції і послуг військового та спеціального призначен-ня «Укрспецекспорт» (2005 - 2010).

Член керівництва партії Віктора Ющенка «Наша Україна», ініціатор її розпуску (2010-2013).

Координатор робочої групи Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього» (2013), пре-зидент благодійного фонду «Нові традиції». Ініціатор кампанії «Єврореферендум».

«За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку військово-технічного співробітництва, піднесення міжнародного авторитету України, багаторічну плідну працю ге-неральному директору Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення» при-своєно звання Герой України з врученням ордена Держави (2010).

«За величезний внесок у справу підвищення обороноздат-ності та захист незалежності і суверенітету Грузії» Президент Грузії Mikheil Saakashvili нагородив С.В.Бондарчука орденом «Вахтанґ Ґорґасалі» I ступеня (2013).

ГОРБУЛІН Володимир Павлович – відомий державний діяч та вчений, радник Президента України – директор Націо-нального інституту стратегічних досліджень, академік Націо-нальної академії наук України

Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету, інженер-механік за спеціальністю «Літаючі апара-ти» (1962).

Працював в КБ «Південне», безпосередній учасник роз-робки стратегічних ракетних систем і космічних апаратів

серії «Космос» (1962 - 1977), в апараті ЦК Компартії України (1977 - 1990), з 1980 р. — завідувач сектора ракетно-технічної та авіаційної техніки. Брав участь в організації і координації робіт з усіх програм створення ракетно-космічної та авіаційної техніки в Україні. З 1990 р. — завідувач підвідділом оборонно-го комплексу, зв’язку та машинобудування Кабінету міністрів України.

Генеральний директор Національного космічного агент-ства України. Керівник розробки і безпосередній учасник створення та втілення першої Національної космічної про-грами України (1992-1994). Член Міжнародної академії астронавтики. З серпня 1994 - Секретар Ради національної безпеки при Президентові України, з жовтня 1994 г. - рад-ник Президента України з питань національної безпеки. З серпня 1996 по листопад 1999 - секретар Ради національної безпеки і оборони України. Один з авторів Концепції наці-ональної безпеки і оборони України, Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України та інших провідних документів стратегії будівництва та розвитку держави.

З листопада 1999 р. – радник Президента України. Голова Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України (2000-2002). Керівник і учасник розробки Державної програми розвитку озброєння та військової техніки та Концеп-ції структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України.

З грудня 2002 помічник Президента України з питань національної безпеки. Заступник голови Державної комісії з питань реформування та розвитку Збройних сил України (2003-2005), безпосередній учасник розробки Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 р., Воєн-ної доктрини України (2004) та Закону «про основи націо-нальної безпеки України» (2003). Тимчасово виконуючий обов’язки секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2006).

Член Президії Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з листопада 2000). Очолював Держав-ну міжвідомчу комісію з питань співробітництва з НАТО, був співголовою Консультаційного комітету при Президен-тах України та Польщі, співголовою секретаріату Комісії Кучма-Гор.

Доктор технічних наук (1994), професор (1995), академік На-ціональної академії наук України (1997).

ГОРОВЕНКО Валентин Костянтинович – провідний екс-перт у галузі безпеки, радник Експертної ради ЦДАКР

Закінчив Житомирське вище командне училище радіоелек-троніки ППО (1977), Військову командну академію ППО (1988), отримав кваліфікацію магістра державного військового управ-ління в Національній академії оборони України (2000). Закінчив курс з питань військово-цивільних відносин у демократичному суспільстві у Школі спеціальних операцій ВПС США (1998), на-вчався в Європейському центрі по вивченню питань безпеки імені Джорджа К. Маршалла (1999), закінчив курс «Національ-на безпека України» у Школі Уряду Гарвардського університету (2000).

Проходив службу на командних і штабних посадах у вій-ськах ракетно-космічної оборони (1977-1993), в Головному опе-ративному управлінні Генерального штабу Збройних сил Укра-їни (1993-2002). З лютого 2002 р. був відряджений до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, де у період до лютого 2011 р. займав посади від головного консультанта до за-ступника керівника департаменту воєнної безпеки. Брав участь у підготовці рішень РНБО України, відповідних законопроектів, актів Президента та Уряду України, а також стратегій, доктрин та державних програм з питань національної безпеки і оборони. З березня 2011 р. в Національному інституті стратегічних до-сліджень, завідувач відділу. Позаштатний консультант Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони та радник Секретаря РНБО України (на громадських засадах).

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Полковник запасу, державний службовець ІІ рангу. Має понад двадцять нау-кових праць з питань національної безпеки та оборони держави.

ЗГУРЕЦЬ Сергій Григорович – провідний експерт у галу-зі безпеки, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, член Експертної Ради ЦДАКР

Закінчив факультет журналістики Львівського вій-ськово-політичного училища (1989). Був слухачем Шко-ли управління ім. Дж. Кеннеді Гарвардського універси-тету (програма «The Harvard Ukrainian National Security Program», 2001).

Співзасновник (з Валентином Бадраком) неурядової, аналітичної організації «Центр досліджень армії, конвер-сії та роззброєння» (1999) та Агентства оборонних но-вин Defense Express (2001). Головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины» (з 2003).

Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express (з 2012). Автор низки публікацій та книжок у сфері безпеки.

У співавторстві з Валентином Бадраком та Сергієм Мак-симовим видав першу в Україні книгу про збройовий бізнес «Культ: оружейный бизнес по-украински» (2004), став співав-тором першої в Україні збірки – огляду технологій оборонного призначення «Техносила» (2006).

Автор серії книжок про українську зброю «Оружие Украины» (2010 - 2014).

КАБАНЕНКО Ігор Васильович – провідний фахівець у галузі національної безпеки, член Експертної Ради ЦДАКР

Закінчив Чорноморське Вище військово-морське орде-на Червоної Зірки училище імені П.С. Нахімова.

Офіцерську службу розпочав на посаді помічника ко-мандира ракетного катера Чорноморського флоту. Про-ходив службу на посадах начальник штабу - заступник ко-мандира дивізіону ракетних катерів, заступник командира дивізіону малих ракетних кораблів.

Після закінчення Військово-морської академії (1993) служив в штабі ВМСУ, посідаючи посади старшого офіцера управління оперативної та бойової підготовки штабу, на-чальника відділу управління бойової підготовки військових навчальних закладів штабу та заступника командира Пів-денного морського району.

Закінчив факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Національної академії оборони України (2002). Обіймав посаду начальника оперативного управлін-ня (заступника начальника Головного штабу Командування ВМСУ) (2002 - 2003). Після чого був призначений начальни-ком Головного штабу - першим заступником головнокоман-дувача ВМСУ.

Радник-посланник Місії України при НАТО в Мініс-терстві закордонних справ України (2006). Начальника Го-ловного оперативного управління Генерального штабу ЗС України (2007).

Займав посаду першого заступника начальника Гене-рального штабу ЗС України (2012-2013). Заступник міністра оборони України з питань європейської інтеграції (2014). Адмірал ВМСУ.

ПАЛИВОДА Костянтин Віталійович – голова правління ПАТ АКБ «Аркада», член Експертної ради ЦДАКР

Закінчив Київський інститут народного господарства імені Д.С.Коротченка, економічний факультет, спеціальність - фінан-си та кредит.

Після закінчення інституту займав посади, пов’язані з економічною та банківською діяльністю: економіст в Ра-дянському відділенні Будбанку СРСР, керівник планово-ви-робничого відділу в українському відділенні ВНДПІ “Енер-гопром” Міністерства енергетики та електрифікації СРСР, заступника директора з економіки в Міжгалузевому розра-хунковому науково-технічному центрі “Енергія”, керівник кредитно-інвестиційного відділу Акціонерного комерційно-го банку “Інтелект”, заступник голови Правління Акціонер-ного банку Ділового співробітництва.

З 1993 р. працює в ПАТ АКБ «Аркада». З 1995 року і по тепе-рішній час займає посаду голови Правління ПАТ Акціонерний комерційний банк “Аркада”.

Рішенням президії Вищої атестаційної комісії України, рішенням спеціалізованої вченої ради Київського національ-ного університету ім.Тараса Шевченка присуджено науковий ступінь кандидата економічних наук (2004), науковий ступінь доктора економічних наук (2010). Рішенням Атестаційної ко-легії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту присвоєно вчене звання доцента кафедри фінансів (2011) та вчене звання професора кафедри фінансів (2012).

Очолював групу експертів, що готували законопроекти, пов’язані з іпотечним фінансуванням, а саме: Закону Укра-їни «Про проведення експерименту у житловому будівни-цтві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» №1674-111 від 20.04.2000р. в редакції Закону України «Про внесен-ня змін до Закону України «Про проведення експеримен-ту у житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» від 7 лютого 2002 року №3044-111, Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операціях з нерухомістю» від 19.06.2003р. №987-ІУ, Закону України «Про іпотечне кре-дитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 року №979-ІУ.

Брав активну участь у комісії, створеній Президентом Укра-їни по розробці програми доступного житла. Є членом Ради з

питань наслідків впливу фінансової кризи на будівельну галузь при прем’єр-міністрові України.

Опублікував більше 30 праць у фахових виданнях, 8 мо-нографій, 7 публікацій в масових періодичних виданнях. Брав участь у 20 науково- практичних конференціях.

Нагороджено орденом за «Заслуги» III ступеня, грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед Українським наро-дом» за вагомий особистий внесок у становлення національної банківської системи, високий професіоналізм. Указом Прези-дента України було присвоєне почесне звання «Заслужений еко-номіст України».

ПОЗДНЯКОВ Олександр Васильович – провідний фа-хівець в галузі спеціальних операцій та застосування під-розділів спеціального призначення

Закінчив факультет спеціальної розвідки Рязанського вищого повітрянодесантного училища (1986) та Академію Збройних сил України (1997).

З 1986 по 2009 рік проходив службу на посадах коман-дира групи підводного мінування, командира роти спеці-ального призначення, командира загону спеціальних опе-рацій, начальника штабу і командира частини спеціального призначення розвідки Військово-морського флоту СРСР і України.

Проходив службу в органах СБ України, ГУР МО Укра-їни (керівник підрозділу спецпризначення ГУР МОУ, 2010-2012 рр.) та СЗР України (начальник управління спеціаль-них операцій СЗР, 2012-14 рр.). Звільнений у запас (2014).

ТЕНЮХ Ігор Йосипович – провідний фахівець у галузі національної безпеки, відомий український флотоводець та політик

Закінчив Ленінградське вище військово-морське учи-лище імені М. В. Фрунзе (1982), Інститут іноземних мов Міністерства оборони США (м. Монтерей, 1994), факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Ака-демії Збройних сил України (1997).

Старший офіцер відділу забезпечення бойових дій управління ВМС Міністерства оборони України, начальник відділу напрямків управління ВМС Головного штабу ЗС

України, начальник відділу напрямків Головного оператив-ного управління Генштабу ЗС України (1991–1995). Депутат Севастопольської міськради (1990–1994).

Командир бригади надводних кораблів, керівник орга-нізаційної групи з формування ескадри різнорідних сил, ко-мандир ескадри різнорідних сил ВМС України (1997–2005). Виконуючий обов’язки командувача Спільної чорномор-ської групи військово-морської співпраці «BlackSeaFOR» (2002). Член Комітету національного порятунку (2004 - 2005). Заступник начальника Генштабу ЗС України (2005-2006). Командувач Військово-морськими силами України (2006 – 2010) Член ВО «Свобода» (з 2012). Міністр оборони України (2014 р.). Адмірал України.

ТЮТЮННИК Вадим Петрович – провідний експерт у га-лузі безпеки, радник Експертної ради ЦДАКР

Закінчив Київське вище артилерійське інженерне училище (1969), командний факультет Військової академії протиповітря-ної оборони Сухопутних військ (м. Київ, 1976), очну ад’юнктуру цієї Академії (1979). Навчався у Школі Уряду Гарвардського уні-верситету (США, 1997-1999).

Служив на інженерних та командних посадах у військах проти-повітряної оборони Сухопутних військ (1969–1976), викладачем у згаданій вище Академії (1982-1991), був науковим співробітником Центру оперативно-стратегічних досліджень Головного штабу Зброй-них Сил України (1991-1992). Кандидат військових наук, доцент.

Обіймав керівні посади в Апараті Ради національної без-пеки і оборони України (1992–2010). Брав участь у підготовці державних рішень цієї Ради, відповідних законопроектів, актів Президента та Уряду України, а також стратегій, доктрин та дер-жавних програм з питань національної безпеки та оборони. Ге-нерал-майор запасу, державний службовець І рангу (з 2002 р.).

Нагороджений орденами «За службу Вітчизні у ЗС СРСР» ІІІ ступеня та «За заслуги» ІІІ ступеня.

Провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, позаштатний консультант Комітету Верхо-вної Ради України з питань національної безпеки і оборони та рад-ник Секретаря РНБО України (на громадських засадах) (з 2011 р.).

Має понад сорок наукових праць із питань національної безпеки та оборони.

ЦЕЛУЙКО В’ячеслав Олександрович – провідний фахі-вець у галузі сучасних збройних конфліктів та недержавних збройних формувань

Закінчив фізико-технічний факультет Харківського націо-нального університету імені В.Н.Каразіна (2002). Кандидат полі-тичних наук, тема дисертації «Деетатізація військової сфери не-державними збройними формуваннями в сучасному світі» (2008). Автор публікацій з сучасним збройним конфліктам і військовому реформуванню в журналах «Експорт озброєнь», «Moscow Defense Brief», «Air Fleet», Вісник ХНУ Питання політології.

Співавтор колективних робіт Центру аналізу стратегій і технологій (ЦАСТ, РФ): «Танки серпня», «Нова армія Росії», «Чужі війни»; Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння (ЦДАКР, Україна): «Особливості реформування ЗС і ОПК країн Центральної та Східної Європи. Уроки для України».

Доцент кафедри політології ХНУ ім. В.Н.Каразіна Спеціалі-зація - сучасні збройні конфлікти та недержавні збройні форму-вання.

ЯКУБЕЦЬ Іван Миколайович – провідний фахівець з пи-тань безпеки та у галузі застосування аеромобільних військ, член Експертної Ради ЦДАКР

Розпочав трудовий стаж учнем електрика на Котовському цукровому заводі. Після строкової служби у повітрянодесант-них військах закінчив Рязанське вище повітрянодесантне учи-лище (1977).

Після закінчення училища протягом 32-х календарних років проходив військову службу на посадах командирів взводу, роти, батальйону, бригади у повітрянодесантних, десантно-штурмо-вих військах, військах спеціального призначення та аеромобіль-них військах ЗС України.

Закінчив оперативний факультет ПДВ Військової академії ім. М.Фрунзе (1989) та стратегічний факультет Академії Зброй-них Сил України з присвоєнням кваліфікації магістра державно-го військового управління (1998).

За сумлінну службу відмічений 22 державними та відомчи-ми нагородами.

Військову службу закінчив на посаді начальника Аеромо-більних військ (нинішніх ПДВ України) Збройних сил України.

У квітні 2006 р. зарахований до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, де працював на посаді державного експерта з питань аналізу діяльності ЗС України та інших вій-ськових формувань, державний службовець п’ятого рангу.

Полковник запасу, учасник бойових дій (Югославія, Косово).

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ХТО ПРИЙШОВ З ВІЙНОЮ (АГРЕСОР

У ДЕТАЛЯХ ТА ЦИФРАХ)

Российские наземные силы вторжения в Украину (состоянием на конец сентября 2014 г.)

Силы быстрого реагирования России или «суперсолдаты» Кремля

Воздушно-десантные войска России: новая угроза

ВВС России – силы первого удара

Армейская авиация России: на границе с Украиной

Артиллерия российской армии

Уязвимые места военной организации России

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОБОРОН-

НОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ТА ОРГА-

НІЗАЦІЇ ПРОТИДІЇ РОСІЇ

В развитии оборонного потенциала Украины следует разделить стратегические и оперативные задачи

Перемагати силою розуму

Ставки на триаду, или какой оборонный кулак нам нужен

зміст

6

9

17

24

29

34

40

64

67

71

2Вступні слова

Війна як шанс і можливість

Государству необходим единый центр в области военно-технической политики

Підготовка України до оборони: короткострокові та стратегічні кроки

Регіональна козацька система як формула створення мобіліза-ційного ресурсу держави та організації територіальної оборони

Возможные перспективы и пути развития подразделе-ний специального назначения Украины

Возможности по развертыванию дополнительных военных формирований на базе находящегося на хране-нии вооружения

Перегляд морської політики України та відтворення її Військово-морських сил

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Стимулювання патріотизму

(форми і можливості соціально-

го захисту військовослужбов-

ців - учасників бойових дій)

Концепція створення національної системи забезпечен-ня військовослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом

Концепція створення Соціально-медичного фонду військо-вослужбовців та працівників правоохоронних структур

Дані про експертів

75

79

83

97

100

109

118

126

134

138

new cacds book

News & Politics