ЗМІСТ - ar25.org · Списки громадян, розстріляних органами...

ЗМІСТ

Офіційний розділ

Постанова Кабінету Міністрів від 31 березня 2003 р. № 428«Про затвердження нового складу Головної редакційної колегіїнауково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» 7

Постанова Головної редакційної колегії науково-документальноїсерії книг «Реабілітовані історією» «Про хід виконанняЖитомирською та Сумською обласними редакційними колегіямипостанови Кабінету Міністрів України № 530 від 11.09.1992 р.«Про підготовку і випуск серії книг «Реабілітовані історією»від 3 червня 2003 р. 11

Витяг з протоколу засідання Головної редакційної колегіїнауково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»про затвердження нового складу редакційної колегії науково-документального журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ»від 3 червня 2003 р. 15

Вітаємо ювілярів! 17

З історії тоталітаризму

Архірейський Д., Ченцов В. Більшовики протисоціалістичних партій: репресивні аспектиполітичної боротьби 1920-х рр. 19

Дорошко М. Органи ВУЧК-ГПУ-НКВД у здійсненні контролюнад компартійно-державною номенклатурою УСРРу 1920–1930-ті роки 50

Капустян Г. Опір українського селянства політиціправлячого режиму наприкінці 1920-х рр.:маловідомий епізод 60

1932–1933 роки очима партійного функціонера(щоденник Д.Заволоки). Публікація Богунова С., Даниленка В. 66

Платонова Н. Законодавчі та відомчі нормативні актищодо спецпоселенців з України, 20-ті — 60-ті роки ХХ ст.(за документами Державного архіву МВС України) 91

Нікольський В. Статистика соціального складу репресованихрадянськими органами державної безпеки у 1943–1957 рр.(за документами Державного архіву СБ України) 103

З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ 1 (20) 2003Науковий і документальний журналВидається з серпня 1994 рокуВиходить двічі на рік

Засновник: Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг«Реабілітовані історією»

Співзасновники:Національна академія УкраїниІнститут історії УкраїниСлужба безпеки УкраїниДержавний комітет архівів УкраїниВсеукраїнська спілка краєзнавців

Редакційна колегія:Юрій Данилюк — головний редактор,Сергій Кокін — перший заступник головного редактора,Сергій Богунов — заступник головного редактора,Олександр Рубльов — заступник головного редактора,Роман Подкур — відповідальний секретар,Олег Бажан, Володимир Пристайко,Геннадій Боряк, Олександр Пшенніков,Валерій Васильєв, Олександр Реєнт,Семен Глузман, Володимир Репринцев,Василь Даниленко, Григорій Савченко,Петро Кулаковський, Євген Скляренко,Станіслав Кульчицький, Георгій Смирнов,Володимир Лозицький, Петро Тронько,Наталія Маковська, Юрій ШаповалРуслан Пиріг,

Журнал внесено Вищою атестаційною комісією України до перелікунаукових фахових видань з історичних наук («Бюлетень ВАК України», 1999, № 5).

Відділи редакції: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, к. 211, 212, 216тел. 228–53–05, 229–13–88. Факс (044) 228–02–3801034, м. Київ, вул. Золотоворітська, 7,тел. 255–85–41, 256–92–11

Електронні версії номерів журналу розміщено на Інтернет-сторінціСлужби безпеки України: www.sbu.gov.ua та www.ssu.gov.ua.

Мовний редактор О.СпицькаКомп’ютерне макетування О.ХлоповаКомп’ютерний набір та науково-допоміжна робота:співробітники Державного архіву Служби безпеки України Д.Бойко, І.Бухарєва,В.Говорун, О.Іщук, О.Лошицький, В.Окіпнюк, Н.Сердюк, В.Ткачук

Усі права застережені. Журнал зареєстровано у Міністерстві у справах пресита інформації в квітні 1995 р. Свідоцтво про державну реєстрацію КП № 1045.Відповідальність за достовірність фактів, цитат, назв на авторах.Редакція залишає за собою право на літературне редагування матеріалів.

© Видавництво «Сфера», оформлення, 2003

Особа у контексті епохи

Мікушев В., Ребкало В. Микола Щорс: таємниця загибелі 130

Мельник В. Два життя Л.Зіньковського-Задова 154

Маловідомі сторінки історії

Кучерук О. Ще одна версія вбивства у 1934 р.бойовиками ОУН міністра внутрішніх справ ПольщіБ.Перацького 171

Дерейко І. Від колаборації до резистансу:діяльність 115/62-го українського батальйону шуцманшафтуна теренах Білорусі і Франції у 1942–1944 рр. 179

Шаповал Ю. Волинська трагедія і польсько-українськівзаємини 1943–1944 рр. у дзеркалі документівДержавного архіву Служби безпеки України 194

Єфименко В. Внутрішньоорганізаційна боротьба в середовищіукраїнських націоналістів і роль в ній спецпідрозділу ОУН(Б),1940-ві рр. 209

Іщук О. Ідеологічно-виховна діяльність ОУН(Б) серед молоді(1944–1954 рр.) 224

Туренко В. Політико-психологічний аспект українськогоорганізованого націоналізму 40-х — 50-х років ХХ ст. 245

Вовк О. Останній генерал УПА: до біографії Василя Кука 254

Церква і влада

Преловська І. Слідчі справи братів Чехівських як джерелодо вивчення біографій репресованих діячів УАПЦ(1921–1930 рр.) 258

Пащенко В., Сітарчук Р. Деякі аспекти державно-церковнихвідносин у 20–30-ті рр. ХХ ст. (на прикладі громад баптистівта євангельських християн Полтавщини) 278

Сердюк Н. Справа ієрархів УГКЦ (1945 р.):документи і матеріали 287

З історії спецслужб

Золотарьов В., Парфьоненко В. «...Один із активнішихпрацівників ЧК-ГПУ». (Сторінки біографії старшого майора державної безпекиЮхима Кривця) 355

Шевченко А. Участь співробітників дорожніх відділівНКВС УРСР у партизанському русів роки Великої Вітчизняної війни 403

Довідковий розділ

Списки громадян, розстріляних органами НКВС у в’язницяхміст Києва та Ізмаїла на початку Великої Вітчизняної війни(липень 1941 р.). Публікація Бухарєвої І., Кулаковського П. 410

Рецензії

Подкур Р. ДПУ УСРР у 1922–1934 рр.: портрет на тлі епохи 440

Ільюшин І. Польське підпілля у Західній Україніі Західній Білорусії у 1939–1941 рр.: нове науково-документальне видання 450

Кугутяк М., Кобута С. Важка історія важкого століття 457

Хроніка та інформація

Приїзд польської делегації до Державного архіву СБ України 461

Засідання Науково-методичної ради Державного архівуСБ України 462

До авторів журналу. [Пам’ятка автору] 464

Content 466

ОФІЦІЙНИЙ РОЗДІЛ

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 31 березня 2003 р. № 428

Київ

Про затвердження нового складу Головноїредакційної колегії науково-документальної

серії книг «Реабілітовані історією»

На часткову зміну пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від11 вересня 1992 р. № 530 «Про підготовку і випуск серії книг «Реабіліто-вані історією» затвердити новий склад Головної редакційної колегії нау-ково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» (додається).

Дозволити голові Колегії у разі потреби вносити зміни до її складу.

Прем’єр-міністр України В. ЯНУКОВИЧ

ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ ВІД 31 БЕРЕЗНЯ 2003 Р. 98 ОФІЦІЙНИЙ РОЗДІЛ

ЗАТВЕРДЖЕНОпостановою Кабінету Міністрів України

від 31 березня 2003 р. № 428

СКЛАДГоловної редакційної колегії науково-документальної

серії книг «Реабілітовані історією»

ТРОНЬКО Петро Тимофійович

— завідуючий відділом Інституту історії України Національної академії наук Ук-раїни, голова Колегії

РЕЄНТ Олександр Петрович

— заступник директора Інституту історії України Національної академії наук Ук-раїни, заступник голови Колегії

ДАНИЛЮКЮрій Зіновійович

— провідний науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України, заступник голови Колегії

БОГУНОВСергій Миколайович

— начальник Державного архіву Служби безпеки України

БОГУЦЬКИЙЮрій Петрович

— Міністр культури і мистецтв України

БОРЯКГеннадій Володимирович

— Голова Державного комітету архівів України

ВОЙНАЛОВИЧВіктор Анатолійович

— провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України

ГОРБИКВ’ячеслав Олександрович

— завідуючий відділом Інституту історії України Національної академії наук України

ЖУЛИНСЬКИЙМикола Григорович

— народний депутат України (за згодою)

ЗЯБЛЮКМихайло Павлович

— директор видавництва «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана

КОКІНСергій Анатолійович

— заступник начальника Державного архіву Служби безпеки України

КРЕМЕНЬВасиль Григорович

— Міністр освіти і науки України

КУРАС Іван Федорович

— народний депутат України (за згодою)

ЛИТВИНВолодимир Михайлович

— Голова Верховної Ради України (за згодою)

ЛОЗИЦЬКИЙ Володимир Сергійович

— директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України

МАРЧУКЄвген Кирилович

— Секретар Ради національної безпеки і оборони України (за згодою)

МОТРЕНКОТимофій Валентинович

— заступник Державного Секретаря Кабінету Міністрів України

НОВОХАТЬКОЛеонід Михайлович

— заступник Державного секретаря Міністерства культури України

ПАПАКІНГеоргій Володимирович

— начальник відділу Державного комітету архівів України

ПРИСТАЙКОВолодимир Ілліч

— заступник Голови Служби безпеки України

ПШЕННІКОВОлександр Михайлович

— радник Державного архіву Служби безпеки України

РЕПРИНЦЕВВолодимир Федорович

— начальник управління Адміністрації Президента України (за згодою)

РУБЛЬОВОлександр Сергійович

— учений секретар Інституту історії України Національної академії наук України

СкляренкоЄвген Михайлович

— провідний науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України

СМИРНОВЮрій Олександрович

— Міністр внутрішніх справ України

СМОЛІЙВалерій Андрійович

— директор Інституту історії України Національної академії наук України

СОХАНЬ — директор Інституту української

10 ОФІЦІЙНИЙ РОЗДІЛ

ПОСТАНОВА

Головної редакційної колегії

науково-документальної серії книг

«Реабілітовані історією»

Про хід виконання Житомирською та Сумською обласнимиредакційними колегіями постанови Кабінету Міністрів України

№ 530 від 11.09.1992 р.«Про підготовку і випуск серії книг «Реабілітовані історією»

3 червня 2003 р.

Заслухавши та обговоривши доповіді керівників науково-редакційнихгруп редколегій Сумської та Житомирської областей (Рубанов О.М., Копій-ченко Л.А.), та співдоповіді к.і.н. Бажана О.Г., Маньковської Р.В. та надісла-ні іншими областями звіти, Головна редколегія відзначає значну роботу,проведену в переважній більшості інших областей України по виконан-ню постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 11 вересня 1992 р.

Обласними редколегіями за участю науковців, краєзнавців, архівістівза допомогою облдержадміністрацій вперше досліджено, узагальнено іоприлюднено велику кількість документів про незаконні репресії, що за-губили і покалічили життя десятків тисяч ні в чому не винних людей —наших співвітчизників. Вийшли друком десятки книг, документальнихдобірок, статей у періодичних виданнях з розповідями про загиблих уроки репресій, відновлено світлу пам’ять тисяч безвинно постраждалих,встановлено меморіальні дошки, пам’ятники в місцях розстрілів, масо-вих поховань.

Разом з тим, Головна редколегія зазначає, що постанова КабінетуМіністрів України від 11 вересня 1992 року «Про підготовку і випуск серіїкниг «Реабілітовані історією» в ряді областей виконується незадовільно.У більшості з них за минулі десять років не підготовлено томів до друку востаточному вигляді. Деякі обласні редколегії підготовку зазначеної ро-

Користуючись правами, наданими постановою Кабінету МіністрівУкраїни голові Головної редколегії, академік П.Т. Тронько на засіданніГоловної редколегії 3 червня 2003 р. оголосив, що до її складу вводятьсятакож:

МАКОВСЬКАНаталія Василівна

— директор Центрального державногоархіву вищих органів владиі управління України

ПИРІГРуслан Якович

— головний науковий співробітник Інститу-ту історії УкраїниНаціональної академії наук України

ШЕРЕМЕТАВолодимирВолодимирович

— начальник Департаменту Служби безпекиУкраїни

СОХАНЬПавло Степанович

— директор Інституту українськоїархеографії та джерелознавстваімені М.С. ГрушевськогоНаціональної академії наук України

ТАБАЧНИКДмитро Володимирович

— Віце-прем’єр-міністр України

ЧИЖІван Сергійович

— Голова Державного комітету інфор-маційної політики, телебаченнята радіомовлення України

ШЕМШУЧЕНКОЮрій Сергійович

— директор Інституту держави і праваімені В.М. Корецього Національноїакадемії наук України

Постанова Головної редакційної колегії 1312 ОФІЦІЙНИЙ РОЗДІЛ

4. Просити керівництво Служби безпеки України і Міністерствавнутрішніх справ України вирішити питання про надання для користу-вання при підготовці томів «Реабілітовані історією» архівних аналітич-них і статистичних документів радянських органів держбезпеки і міліціїпро репресії проти громадян СРСР та інших держав, доповідні записки,звіти про виконання наказів, інструкцій, директив і вказівок центральнихсоюзних і республіканських органів.

5. Просити Кабінет Міністрів України доручити Міністерству фінансіввідповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1992 р.вирішити питання про виділення необхідних коштів для повсякденноїпрактичної роботи Головної редакційної колегії, створення Національно-го банку даних жертв політичних репресій в Україні періоду тоталітариз-му, видання журналу.

6. Просити Міністерство освіти та науки України дати вказівку керів-никам вищих навчальних закладів про необхідність посилення уваги іучасті професорсько-викладацького складу вузів до підготовки томів «Реа-білітовані історією» на завершальному етапі, більш активно допомагатиобласним редколегіям в їх роботі.

7. Звернутися до Ради Міністрів АР Крим, обласних державних адмі-ністрацій, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій зпроханням обговорити звіти редакційних колегій томів про стан їх підго-товки, матеріально-технічне, фінансове та кадрове забезпечення.

8. Контроль за виконанням даної постанови покласти на Бюро Голов-ної редколегії з підготовки і випуску серії книг «Реабілітовані історією».

Голова Головної редакційної колегії науково-документальноїсерії книг «Реабілітовані історією»академік НАН України П.Т. Тронько

Додаток № 1

Проходження томів «Реабілітовані історією» в Головній редколегії

У відповідності із затвердженим графіком передбачаються наступніетапи.

1. Підготовка матеріалів тому на розгляд Головній редколегії.Обласна редакційна колегія затверджує на своєму засіданні підготов-

лений рукопис до друку, відрецензований двома докторами наук, прий-має рішення про рекомендацію тому до друку та передає матеріали (ма-кет тому, дві рецензії, рішення обласної редколегії, супровідний лист запідписом Голови обласної редколегії) до Головної редколегії.

боти проводять з грубим порушенням «Програми і методичних рекомен-дацій», схвалених Головною редакційною колегією науково-документаль-ної серії книг «Реабілітовані історією» 14 вересня 1993 року.

Не дивлячись на досить тривалий строк проведення цієї важливої відпо-відальної роботи, багато матеріалів, особливо вступних статей до тому, підго-товлено на дуже низькому науково-теоретичному рівні. У деяких томахуміщено багато загальновідомого матеріалу, безліч дрібниць, відсутні уза-гальнення. До написання статей, аналізу подій недостатньо залучені фахівці,науковці. Важливе політичне і наукове значення цієї роботи в ряді областейнедооцінюється, незадовільно вирішуються питання матеріально-фінансо-вого забезпечення. Підготовка вступних статей інколи гальмується із-завідсутності аналітичних статистичних матеріалів. М іністерство фінансів незабезпечило виконання постанови Уряду від 11 вересня 1992 року про фінан-сування робіт, пов’язаних з підготовкою науково-документальної серії книг«Реабілітовані історією». Через відсутність коштів не створено Національ-ного банку даних жертв політичних репресій, нерегулярно виходить жур-нал «З архівів ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ».

Указані недоліки з підготовки томів свідчать про недостатню органі-заційну роботу обласних редколегій, їх науково-редакційних груп, рядуміністерств і відомств, Головної редакційної колегії по виконанню поста-нови Кабінету М іністрів України від 11 вересня 1992 року.

Головна редколегія постановляє:

1. Інформацію про проведену роботу в Житомирській та Сумській об-ластях по виконанню постанови Кабінету Міністрів України від 11 верес-ня 1992 року взяти до уваги.

2. Звернути увагу обласних редколегій на необхідність всебічного по-силення організаційної, наукової роботи по виконанню постанови Кабі-нету Міністрів, підготовці на високому науковому рівні томів, вступнихстатей до них, документальних добірок матеріалів з таким розрахунком,щоб протягом 2003-2004 років передати на апробацію Головній редко-легії підготовлені рукописи. Обласним редколегіям протягом червня-липняпоточного року подати Головній редколегії уточнений графік виданнятомів. Затвердити порядок проходження томів до друку в Головній редко-легії (додаток № 1).

3. Зажадати від обласних редколегій при підготовці томів суворогодотримання «Програми та методичних рекомендацій», схвалених Голов-ною редколегією 14 вересня 1993 р. Установити, що науково-редакційнігрупи обласних редколегій мають обов’язково погоджувати можливі зміниі додатки, які виникають у процесі підготовки томів, порядок викладу вних матеріалів, оформлення і т.п. з секретаріатом і відповідним відділомГоловної редакційної колегії.


ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ ЗАСІДАННЯ

Головної редакційної колегії науково-

документальної серії книг

«Реабілітовані історією»

від 3 червня 2003 р.

3. Слухали:Про затвердження нового складу редколегії журналу «З архівів ВУЧК-

ГПУ-НКВД-КГБ».

3. Ухвалили:Затвердити редколегію журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» у

наступному складі:Юрій Данилюк — провідний науковий співробітник Інституту історії

України Національної академії наук України, головний редактор;Сергій Кокін — заступник начальника Державного архіву Служби

безпеки України, перший заступник головного редактора;Сергій Богунов — начальник Державного архіву Служби безпеки

України, заступник головного редактора;Олександр Рубльов — учений секретар Інституту історії України

Національної академії наук України, заступник головного редактора;Роман Подкур — старший науковий співробітник Інституту історії

України Національної академії наук України, відповідальний секретар;Олег Бажан — старший науковий співробітник Інституту історії Ук-

раїни Національної академії наук України;Геннадій Боряк — голова Державного комітету архівів України;Валерій Васильєв — старший науковий співробітник Інституту історії

України Національної академії наук України;Семен Глузман — голова наглядової ради Міжнародного благодійно-

го фонду «Видавництво Сфера»;

2. Внутрішнє проходження тому в Головній редколегії.У Головній редколегії реєструються рукопис тому та супровідні доку-

менти. З ними знайомиться куратор — відповідальний за область, готуєрекомендації, зауваження. Подані матеріали передаються членам Голов-ної редколегії для ознайомлення і зауважень. У разі необхідності рукописпередається на повторну рецензію фахівцям з даної проблеми. Після цьо-го том надсилається на розгляд Українській енциклопедії ім. М.П.Бажанадля узгодження питань поліграфічної уніфікації та художньо-технічногооформлення.

У разі невідповідності структури та змісту тому вимогам, зазначениму «Програмі та методичних рекомендаціях», рукопис повертається до об-ласної редколегії на доопрацювання.

3. Затвердження Головною редколегією.Доопрацьований та виправлений рукопис тому ставиться на розгляд

Головної редколегії. На засіданні доповідають редактор та куратор тому,обговорюються зміст книги, її поліграфічне оформлення, приймаєтьсяостаточне рішення про затвердження тому до друку.

Додаток № 2

Зміни та доповнення до «Програми і методичних рекомендацій»

1. Рецензування і редагування підготовлених рукописів є обов’язко-вим для передання до Головної редколегії.

2. Обласні редколегії несуть відповідальність за науковий рівень таполіграфічне оформлення томів.

3. Затвердити формат 70100/16, параметри поліграфічного оформ-лення тому, першу та титульну сторінки обкладинки.

4. Рекомендувати видання томів обсягом 75–100 обліково-видавничихаркушів кожен, загальним тиражем у 3 тис. примірників. За рішеннямобласних редколегій тираж може змінюватися.


Навесні та влітку 2003 р. трапилися дві надзвичайно важливі події вжитті членів редакційної колегії нашого журналу — Олександр Михай-лович Пшенніков відсвяткував 60-річчя з дня народження, а Юрій Іва-нович Шаповал — 50-річний ювілей. У Державному архіві Служби без-пеки України та Інституті політичних і етнонаціональних дослідженьНаціональної академії наук України відбулися вшанування ювілярів. Наїхню адресу пролунали численні привітання і найкращі побажання відпредставників державних і наукових установ, навчальних закладів, гро-мадських об’єднань, засобів масової інформації, колег і друзів.

Багаторічна напружена творча праця Олександра Михайловича булавідзначена медаллю «10 років Службі безпеки України» і Грамотою Голо-ви СБ України, а Юрія Івановича — присвоєнням, згідно з Указом Прези-дента України, почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки Украї-ни», а також врученням йому відомчої відзнаки — Подяки Голови СБУкраїни і нагрудного знаку Служби — за активну участь у науково-видав-ничій діяльності Державного архіву СБ України.

Редколегія журналу із задоволенням приєднується до сердечних при-вітань і щирих побажань міцного здоров’я, добробуту, родинного щастята подальшої творчої наснаги ювілярам!

Василь Даниленко — головний науковий співробітник Державногоархіву Служби безпеки України;

Петро Кулаковський — провідний спеціаліст Державного архівуСлужби безпеки України;

Станіслав Кульчицький — заступник директора Інституту історіїУкраїни Національної академії наук України;

Володимир Лозицький — директор Центрального державного архі-ву громадських об’єднань України;

Наталія Маковська — директор Центрального державного архівувищих органів влади і управління України;

Руслан Пиріг — головний науковий співробітник Інституту історіїУкраїни Національної академії наук України;

Володимир Пристайко — заступник Голови Служби безпеки України;Олександр Пшенніков — радник Державного архіву Служби безпе-

ки України;Олександр Реєнт — заступник директора Інституту історії України

Національної академії наук України;Володимир Репринцев — голова Управління геральдики і держав-

них нагород Адміністрації Президента України;Григорій Савченко — доцент Київського національного університе-

ту ім. Т.Шевченка;Євген Скляренко — провідний науковий співробітник Інституту

історії України Національної академії наук України;Георгій Смирнов — начальник відділу Державного архіву Служби

безпеки України;Петро Тронько — завідуючий відділом Інституту історії України На-

ціональної академії наук України;Юрій Шаповал — керівник центру історичної політології Інституту

політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наукУкраїни.

Голова Головної редакційної колегіїнауково-документальної серії книг«Реабілітовані історією»,академік НАН України П.Т. Тронько

Юрій Шаповал і Олександр Пшенніков під часперебування у Єрусалимі (Ізраїль), де відбула-ся презентація спецвипуску журналу «З архі-вів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» (№ 3/4 за 1998 р.),присвяченого справі Єврейського антифа-шистського комітету. Жовтень 1999 р.

ВІТАЄМО ЮВІЛЯРІВ!


З ІСТОРІЇ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Дмитро Архірейський,Віктор Ченцов

(Дніпропетровськ)

БІЛЬШОВИКИ ПРОТИ СОЦІАЛІСТИЧНИХ

ПАРТІЙ: РЕПРЕСИВНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ

БОРОТЬБИ 1920-х�рр.

Громадянська війна, що відбувалася на теренах колишньої Російськоїімперії, у своєму військовому, національному, соціально-економічному інавіть культурному розмаїтті стала своєрідним політичним ситом. Рево-люційні події 1917 р. дали життя багатьом політичним партіям, силам,течіям, рухам, проте з наближенням кінця «революційних змагань» на ареніборотьби залишалося все менше і менше реальних борців. Військові пе-ремоги більшовиків були водночас перемогами політичними. І що ціка-во, безкомпромісні претензії комуністів на здобутки революції лишезбільшували число їх ворогів за рахунок різноманітних соціалістичних інаціональних партій. Однак, це не зміцнювало через відмінність у погля-дах і методах досягнення політичної мети й антирадянський табір, щодозволило більшовикам, зрештою, втримати владу в руках.

Втім, саме існування соціалістичних партій, які і не думали відмовля-тись від власної інтерпретації революційної теорії та від нищівної критикиполітики більшовиків, не могло залишити останніх у спокої. Компартія, небажаючи ділитися політичною владою, змушена була вживати різноманіт-них заходів, з репресивними включно, аби послабити і зрештою звестинанівець діяльність соціалістів.

Серйозну загрозу для влади компартії становила Російська соціал-демократична робітнича партія (меншовики), яка ще з дореволюційнихчасів користувалася відчутною популярністю серед пролетарських мас.У 1919 р., у розпал громадянської війни, на VIII з’їзді РКП(б) В.Ленінназвав меншовиків «найгіршими ворогами соціалізму» 1, що і визначило

Багато людей в Україні та за її межами знають цих високопрофесійнихфахівців, які завжди гідно робили свою справу, що має велике значенняне тільки для розвитку вітчизняної історичної науки, архівної справи, ос-віти і культури, але й для становлення правової держави і демократично-го громадянського суспільства, утвердження світлих гуманістичних ідеа-лів добра і справедливості, порозуміння і добрих взаємин українського таінших народів Європи і світу.

Тонко і вірно відчувши імперативи часу, полковник Служби безпекиУкраїни О.М.Пшенніков і доктор історичних наук, професор Ю.І.Шапо-вал спільно і кожен по-своєму багато зробили для того, щоб опрацювати іввести до широкого інформаційного, наукового і культурного обігу, в томучислі і за допомогою журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», тойвеличезний масив архівних документів, що десятиліттями накопичував-ся у надрах колишнього радянського надтаємничого відомства. Протягомдесяти років — від самого першого номеру часопису і до сьогодення —вони вкладають всі свої душевні сили, багатогранні енциклопедичні знан-ня, неабиякий хист дослідників-пошуковців і аналітиків, громадянськузрілість і відповідальність у підготовку кожного нового випуску.

Сподіваємося, що творче ставлення до нелегкої, але благородної справивідновлення історичної справедливості, багатющий досвід наших юві-лярів, кращі їх громадянські, професійні і людські якості й надалі будутьу нагоді при вирішенні важливих завдань, які стоять перед всіма нами.

Редколегія

Архірейський Д., Ченцов В. Більшовики проти соціалістичних партій 2120 З ІСТОРІЇ ТОТАЛІТАРИЗМУ

борі на весь час воєнних дій. Інші підсудні — літератори, викладачі, робіт-ники, службовці, інженери — на необмежений час позбавлялись політич-них прав і можливості працювати у профспілкових державних структу-рах 6. Вже у наш час, аналізуючи матеріали даного процесу, дослідникиС.Кокін і О.Мовчан довели, що кримінальну справу було сфабриковано,причому явно з політичною метою 7.

Одночасно з процесом відбулася IV конференція КП(б)У, яка визнала,що меншовики «вели і ведуть роботу по розкладу радянської держави» ітому з ними «потрібна найрішучіша боротьба аж до їх цілковитого при-душення» 8.

Різкий та рішучий тон більшовиків був викликаний певними причина-ми. Меншовикам навесні 1920 р. вдалося провести на виборах у місцевіради чимало своїх кандидатів: їх агітація знаходила відгук у пролетарсь-кому середовищі. Зрозуміло, що більшовиків це непокоїло. Хоча війна зПольщею і Врангелем певною мірою відволікала увагу комуністів відборотьби з опозицією, проте 1 червня 1920 р. з’явився циркулярний листВНК, в якому меншовики, по суті, ставилися в один ряд з монархістамита іноземними шпигунами 9.

Визнаючи, що РСДРП офіційно заявила про свою солідарність з ком-партією у боротьбі з інтервентами, чекісти вважали, що меншовики прова-дили підривну діяльність у профспілках, кооперації, серед друкарів. Соціал-демократів притягували до відповідальності не як носіїв певних політичнихпоглядів, а як спекулянтів і підбурювачів до страйків, «що руйнують тил,шкодять фронту і солідаризують з Антантою та її агентами» 10. 16 червня1920 р. пленум ЦК РКП(б) доручив ВНК «ретельно розробити план розсе-лення меншовицьких політичних вождів для їх повного знешкодження...».Л.Мартову і А.Абрамовичу дозволили виїхати за кордон 11.

В Україні меншовики під тиском надзвичайних комісій були змушеніперейти на нелегальне становище. Головний комітет РСДРП (керівнийорган партії) у заяві до ВУЦВК зазначав, що більшовики закрили вище-згадану газету «Наш голос» (Харків), майже у повному складі Юзівськийкомітет РСДРП було вислано за межі регіону до кінця війни тощо 12. Зви-нувачуючи меншовиків у продовженні антибільшовицької агітації, чекіс-ти начебто у відповідь на цю агітацію заарештували у ніч на 19 серпняделегатів Всеукраїнської конференції соціал-демократичної партії 13.

Партійну документацію меншовиків співробітники НК розглядали якдокази їх співпраці з Врангелем і Петлюрою 14, з цього виникла ідея вико-ристати дані матеріали у новому судовому процесі над соціалістами. Втім,у жовтні ці плани було переглянуто і остаточно вирішено ув’язнити у конц-таборі на період війни арештованих Кучина-Оранського, Чижевського, Ас-трова, Яріна, Коробкова, Пінснера, Ткаченка, Гросмана, Бабіна, Дука. Лівіменшовики Абрамович, Вайншнекер, Авербах, Захарович, Малкін, Печерсь-

майбутнє ставлення державної партії до РСДРП. Поки що меншовикамдозволялося діяти легально, однак чекісти вже працювали над більш точ-ним їх визначенням: вважати їх контрреволюціонерами за «власним ба-жанням», «за природою» чи просто «за непорозумінням» 2.

Подальші події лише поглиблювали конфлікт між більшовиками і мен-шовиками. У грудні 1919 р. лідери останніх Л.Мартов і Ф.Дан були запро-шені на VII Всеросійський з’їзд Рад, де Л.Мартов зачитав програмні по-ложення своєї партії, по суті вимагаючи від комуністів відновленнягромадянських свобод. На що В.Ленін безапеляційно заявив: «Коли мичуємо подібні декларації від людей, що заявляють про співчуття до нас,ми говоримо собі: ні, і терор, і НК * — річ абсолютно необхідна» 3.

Впродовж 1920 р., поки тривали військові дії, РКП(б) проводила зменшовиками політичну гру. З одного боку, соціал-демократи легальнопрацювали у радах, контактували з іноземними делегаціями, створювалипартійні осередки. З іншого боку, в тому ж році розпочалися система-тичні репресії проти членів РСДРП. Більшовиків не влаштовувало, щоменшовики користувалися явним авторитетом у пролетарському середо-вищі, контролюючи профспілки.

Надзвичайні комісії були зорієнтовані комуністичним керівництвом надискредитацію соціалістів. Вже у лютому 1920 р. відбувся судовий про-цес над секретарем регіональної спілки металістів, меншовиком Лазаре-вим. В одному з листів на адресу Донецького губкому КП(б)У сповіщало-ся, що «цей суд фактично був судом всієї партії (меншовиків. — Авт.) іпройшов блискуче» 4. У тому ж місяці заборонили газету «Наш голос»,орган РСДРП в Україні, було розпущено центр профспілок на Полтав-щині і т.п.

21–23 березня 1920 р. відбувся суд над членами київської організаціїРСДРП Г.Д.Кучиним-Оранським, О.Б.Романовим, Н.В.Ландою, а такожчленом Бунду І.П.Шпером, яких було звинувачено у співпраці з денікін-цями, інакше кажучи, у контрреволюції. Реальна ж провина меншовиківполягала у їхньому бажанні зберегти профспілки незалежними від більшо-виків. Обвинувач від останніх, Вардін-Мгеладзе, відверто заявляв: «Не-залежність від радянської влади профспілок означає, що радянська владазависає у повітрі. Гасло незалежності профспілок могла виставити лишета партія, яка не хоче, аби радянська влада існувала як влада робітників»,а «гасло самостійності профспілок у радянській республіці є гаслом контр-революційним. Це відбиває сутність справи» 5.

Відповідним до політичної мети — дискредитація РСДРП — був і ви-рок: Кучина-Оранського, Романова, Ланду і Шпера ув’язнили у концта-

* НК — Надзвичайна комісія. Йдеться про Всеросійську надзвичайну комі-сію (ВНК, рос. абревіатура — ВЧК). — Редколегія.


Списки заарештованих чекісти направляли до керівних партійнихорганів, водночас збираючи будь-яку інформацію про діяльність своїхполітичних опонентів. Березневі арешти меншовиків були настільки мас-штабними, що партійні інстанції змушені були приймати спеціальні по-станови про звільнення частини арештованих і робити зауваження керів-никам НК щодо деяких зловживань 25.

Але загалом репресії проти соціалістів, навіть не дивлячись на пояс-нювально-протестну заяву Головкому РСДРП від 10 березня, не припиня-лись. 14 березня всім губкомам КП(б)У було направлено циркуляр за підпи-сом секретаря ЦК Компартії України Ф.Кона, в якому меншовики прямоототожнювалися зі шпигунами Антанти, і комуністам пропонувалось убудь-який спосіб викривати цих «масових ворогів» 26.

Протименшовицька операція, яку проводили українські чекісти, три-вала з 11 січня по 24 березня 1921 р. Була порушена відповідна кримінальнасправа. 13 соціал-демократів звільнили з-під варти, обмеживши їхні пра-ва. А.Левіна, А.Шмойса, М.Бабіна та інших було вирішено тримати підвартою і далі, як «активних противників диктатури пролетаріату до особ-ливого розпорядження» 27. 30 березня політбюро ЦК КП(б)У, заслухавшидоповідь про заарештованих меншовиків, вирішило звільнити тих, хто бувпов’язаний з РСДРП «тільки за своєю обивательсько-інтелігентською пси-хологією» 28. Всього ж було заарештовано 122 меншовики, з яких 69 звільни-ли, 30 — з підпискою про невиїзд, трьох засудили до ув’язнення у концта-борах, 24 вислали у розпорядження ВНК 29.

4 червня 1921 р. політбюро ЦК РКП(б) постановило: «Дати ВНК ди-рективу посилити боротьбу проти меншовиків з огляду на посилення їхконтрреволюційної діяльності. Доповідь тов. Уншліхта і Менжинськогопризначити в Політбюро через два тижні» 30. У зв’язку з цим 25 і 30 черв-ня ВНК телеграфувала місцевим комісіям про необхідність звертати ува-гу на підпільну діяльність соціал-демократів. Готуючи доповідь, Уншліхтсклав проект роботи ВНК на наступний рік, в якому передбачав системузаходів проти «антирадянських партій» з ліквідацією есерів і меншовиківвключно.

Планувалося, зокрема, в липні-серпні 1921 р. провести масові арештичленів РСДРП, а до цього обмежитись «здійсненням групових і персо-нальних ізоляцій меншовиків у залежності від проявлення ними актив-ності». ВНК мала вислати неактивних меншовиків з великих промисло-вих центрів 31. Комісія звернулася з проханням до ЦК КП(б)У видатипостанову, яка б забороняла комуністам клопотатися про звільнення за-арештованих членів нерадянських партій 32.

Крім репресій у боротьбі проти меншовиків застосовувалися й іншіметоди. Основну увагу компартія приділяла зменшенню впливу соціалістіву профспілкових і кооперативних організаціях, що становило істотну про-

кий, Рубцов, Шульпін, Скоржинський, Шульмейстер, Бернштейн, Берди-чевський, Бєр, Борушок-Павлов, Біловський, Штерн були вислані у Грузію.

Водночас з тим Центральне управління надзвичайних комісій України(Цупнадком) та його місцеві органи ліквідували меншовицькі організації уКиєві, Одесі, Катеринославі, Кременчуці та інших містах 15. У серпні булозасуджено кременчуцьких соціалістів Заславського, П’ятигорського, Квєтно-го, Шмойса, Стукоту, Лібермана 16. У грудні того ж року з Полтави і Кре-менчука вислали ще 30 меншовиків 17. Ясна річ, зміцненню РСДРП ці реп-ресивні дії не сприяли, і все ж таки інші меншовицькі осередки зберігалисяу Києві, Катеринославі, Олександрівську, Полтаві, Миколаєві, Херсоні,Кременчуці, Юзівці. Протистояння більшовиків і меншовиків, таким чи-ном, тривало.

Це протистояння, однак, ще не набуло такого безкомпромісного і жор-сткого характеру, як між комуністами і несоціалістичними партіями. Напочатку 1921 р. на обліку ВУНК перебувало 1288 соціал-демократів. І вцьому ж році за рішенням політбюро ЦК КП(б)У з в’язниць було звільне-но ще якусь їх кількість 18. Голова ВНК Ф.Дзержинський вимагав відпідлеглих коректного ставлення до заарештованих представників спорід-нених партій, які розглядалися «не як такі, що караються, а як тимчасово,в інтересах революції ізольовані від суспільства» 19. Меншовиків, заареш-тованих в Україні, або направляли до ВНК у Москву, або, взявши від нихрозписку про відмову від участі у політиці, звільняли 20. Проте подібналіберальна практика абсолютно не поширювалася на лідерів РСДРП іпартію в цілому.

Економічна і політична криза 1921 р., зумовлена наслідками «воєнно-го комунізму», показала справедливість вимог соціал-демократів щодополітичного курсу держави. Розуміючи цю проблему як проблему влади,більшовики поставились до неї максимально серйозно. Вже у січні 1921 р.Ленін категорично визначив ставлення правлячої партії до меншовиків:«Теперішній момент вимагає... нещадної боротьби з ними і максимальноїнедовіри до них, як до найнебезпечніших фактичних посібників білогвар-дійщини» 21.

Дуже ефективно був використаний більшовиками проти меншовиківфакт Кронштадтського повстання. Соціал-демократи були звинувачені упідбурюванні повстанців і, як наслідок, зазнали подальших репресій.У першій половині березня були проведені арешти по всій Україні, затри-мані сотні меншовиків, їх партійні органи заборонені, майно конфіскова-не 22. Серед репресованих були С.Андреєв, Х.Аусен, В.Алаєв, І.Вассерман,А.Вишневський, Л.Гордієнко, С.Гербаненко, Е.Дюжанова, С.Довнарович,І.Заіка, Є.Ітіна, М.Іванов, П.Козлов, Г.Костін, Л.Ліберман, В.Ладзицький,В.Малик, Ф.П’яних, П.Пілк, Л.Пільдус та ін. 23. Лише в Катеринославськійгубернії 13 березня було заарештовано 113 із 175 членів РСДРП 24.


Важливим елементом тиску на РСДРП з боку держави стало утво-рення так званого Бюро сприяння органам ДПУ на місцях. З кінця бе-резня 1922 р. у кожній державній установі призначались комуністи, щозобов’язані інформувати ДПУ про «всілякі явища антирадянського ха-рактеру і, в першу чергу, про діяльність меншовиків та есерів» 41. Члени«антирадянських» партій бралися на облік, на них заводились досьє,зібраний компромат передавався ДПУ. Характерно, що відповідальнимза цю роботу комуністам суворо заборонялось розголошувати будь-якуінформацію 42.

Зростання впливу РСДРП дуже непокоїло лідерів компартії, які отриму-вали від ДПУ повідомлення про те, що меншовики «значно пожвавішали івже накреслили план завоювання кооперативного апарату» 43. У структурахДПУ терміново створювалися спеціальні підрозділи, які брали під наглядсферу кооперації 44.

Дійсно, згідно з офіційними джерелами інформації, до літа 1922 р.спостерігалося певне пожвавлення діяльності меншовиків. Обновивсясклад Головкому РСДРП — його членами стали Григорьєв, Крейзен,Шифрін, Аусем, Могилянський, Кононенко.

За даними ДПУ, в Україні нараховувалося близько 530 соціал-демо-кратів, у тому числі в Харкові — 100, Києві — 40, Одесі — 40, Катеринос-лаві — 70, у Полтавській і Чернігівській губерніях — по 20, у Кремен-чуці, Миколаєві, на Поділлі й Запоріжжі — по 30, у Донбасі — близько100 чоловік. Активне ядро налічувало 200–250 осіб 45. Виходили друко-вані видання меншовиків: «Социалистический вестник», «Бюллетень Глав-кома», «Социал-демократ» 46.

Головком РСДРП організував негласну чистку організації. Зокрема, учервні 1922 р., з цього приводу було проведено кілька зібрань членів партії,а у Харкові 28 червня відбулася загальноміська конференція. Літні ареш-ти меншовиків у Москві змусили їхніх колег в Україні старанніше дотри-муватись принципів конспірації.

На Поділлі, Чернігівщині і Запоріжжі після чекістських операційРСДРП так і не змогла відновити свої осередки. Проте у Катеринославі іХаркові меншовики мали підтримку серед робітників швейної, шкіряноїі поліграфічної промисловості. У Харкові вони випустили листівки «Со-циалистический вестник», «Террор против пролетариата» 47.

Всеросійська нарада партії меншовиків у жовтні 1922 р. затвердилатактику «розкладу» радянського ладу 48.

Активізація діяльності РСДРП відзначилась і в циркулярному листіОДПУ від 27 липня 1922 р., який передбачав комплекс різноманітних за-ходів проти меншовиків 49. Головна мета, яка переслідувалася режимомна даному етапі, — встановити суворий контроль над соціалістами, на-самперед шляхом збору компрометуючої інформації.

блему для більшовиків. До кінця 1921 р., вдало поєднуючи масові каральніакції з пропагандистськими кампаніями, влада не давала можливості мен-шовикам налагодити серйозну роботу 33.

Тільки наприкінці року звільнені з в’язниць члени РСДРП почали роз-глядати програму своїх дій, враховуючи факт переходу РКП(б) до новоїекономічної політики. Компартія перехоплювала програмні ідеї опозицій-них партій, не бажаючи втратити владу. Меншовикам, як і іншим опозиціо-нерам, необхідно було пристосовуватись до реалій, аби продовжити своєполітичне життя.

За таких умов, перебуваючи фактично на напівлегальному становищі,меншовики відновили діяльність своїх губкомів. Головний комітет РСДРПв Україні випустив велику кількість листівок під назвами: «Підсумки Жовт-невої революції», «Кого треба судити або до чергового погрому», «Під за-грозою нових репресій». Головну ідею, яку сповідували у той час меншо-вики, висловив їх лідер Ф.Дан, котрий закликав пристосовувати політичнунадбудову до нового економічного базису, що саме створювався 34.

Посилена робота проводилась соціалістами у молодіжному середовищі,де створювалися осередки і гуртки. Активну групу меншовики спромог-лися, приміром, сформувати у Харківському технологічному інституті 35.Більшовики реагували адекватно. Оцінивши всю небезпеку від діяльностіменшовиків у молодіжному середовищі, у січні 1922 р. була проведенаоперація проти членів молодіжної течії меншовизму. Водночас політбю-ро ЦК КП(б)У заборонило меншовикам працювати у профспілках 36.

У березні 1922 р. відбулися нові арешти меншовиків: було взято підварту 54 активних членів РСДРП, з них 24 — у Катеринославі 37. 48 ареш-тантів були вислані до Туркестану. Серед висланих були Л.Потушансь-кий, Н.Крилов-Мартинов та ін. 38.

У відозві Катеринославського комітету РСДРП ці події описувалисьтаким чином: «1 квітня 1922 р. влада вислала з міста на Північ 21 соціал-демократа меншовика, яких протягом двох тижнів протримали без вису-вання їм жодних звинувачень, без всілякої видимості суду, без допитів іслідства у підвалах губчека. ...Безшумно, потихеньку, крадькома булиздійснені арешти соціал-демократів, і також, таємно, без розголосу, більшо-вики здійснили їх висилку з міста...» 39.

У самому ж Державному політичному управлінні (ДПУ), яке в цей часприйшло на зміну ВНК, засоби ізоляції та висилки, що застосовувалисяпроти політичних опонентів правлячої партії, визначались як «шлях без-кровних репресій».

Після весняного розгрому меншовики тимчасово відсторонились відактивної роботи, уникаючи нових репресій 40. Цьому також сприяли роз-ходження у поглядах соціал-демократів щодо тактики і стратегії їхньоїпартії в нових реаліях життя.


чи публічні виступи меншовиків, прихильників ідеї самоліквідації їхньоїпартії перед трудящими, публікації-самовикриття у газетах і т.п. Напри-клад, на Катеринославщині за підтримки ДПУ була утворена група із 45 чле-нів РСДРП, яка виступала за саморозпуск. У травні 1923 р. 18 з них опуб-лікували відповідну заяву у місцевій газеті «Звезда» 59.

Внаслідок цих дій органів держбезпеки чисельність партії меншовиківдо жовтня 1923 р. в Україні скоротилася до 418 осіб (з них 160 — у до-нецькій і 140 — у катеринославській організаціях) 60. У листопаді ЦК КП(б)Уприйняв рішення про скликання з’їзду колишніх соціал-демократів, наякому вони мали оголосити остаточний саморозпуск партії 61. У тому жмісяці навмисно створене Всеукраїнське бюро по керуванню ліквідацієюРСДРП оголосило декларацію про «історичний» провал меншовизму та«історичну» правоту РКП(б) і ІІІ Інтернаціоналу 62. Під відповідними гас-лами розпочалася підготовка до проведення цього з’їзду, причому буловирішено не допускати до участі у ньому представників закордонної де-легації РСДРП 63.

Всеукраїнський з’їзд колишніх соціал-демократів розпочався у Хар-кові 1 лютого 1924 р., майже відразу після смерті В.Леніна, і тривав тридні, повністю реалізувавши задуми ЦК КП(б)У. 45 делегатів, які пред-ставляли близько 700 меншовиків, заявили про саморозпуск своєї партії івисловили бажання вступити до лав РКП(б) 64.

1924 р. був визначений керівництвом ДПУ як «ліквідаційний» стосов-но діяльності меншовиків 65. Жало репресій було спрямовано на тих з них,хто не приховував обурення з приводу «саморозпуску» РСДРП. Напри-клад, катеринославські меншовики випустили листівку, в якій, зокрема, го-ворилося: «Наш народ зробився ареною огидної комуністичної провокації.Більшовицька влада безсила боротися терором, засланням і відновленнямнайгірших методів царської охранки із зростаючим впливом соціал-демо-кратії на робітничі маси, зараз застосовує нечувану політичну авантюру —ініціювання з’їзду колишніх меншовиків...» 66.

Інша частина меншовиків під тиском властей змушена була емігрува-ти 67. За кордоном ЦК РСДРП опублікував програму партії, закликаючитрудящих добиватися в країні «послідовного демократичного державно-го ладу» 68.

Після «ліквідаційних» процесів зв’язок із закордонними центрами про-довжували підтримувати меншовицькі організації Харкова (105 членів),Одеси (65), Донецька (105), Києва (55), Катеринослава (28), Полтави (30),Волині (20). Групи Соцмолу (по 10–12 осіб) діяли у Києві та Одесі. Відпо-відно ДПУ продовжувало полювання за меншовиками, які залишалися наволі. У січні 1924 р. було заарештовано 40 соціал-демократів, у тому числічленів бюро Соцмолу Барського, Нусбайма, Вайсбурга, Айнторна. У бе-резні арешти повторилися, відбулися висилки 69.

Такий нагляд дозволяв ДПУ періодично проводити «ліквідації» осе-редків РСДРП. Наприкінці року, наприклад, зазнали тяжкого ударухарківські організації 50. Меншовики вдались навіть до саморозпуску сво-го Головкому, запровадивши натомість посаду уповноваженого партії вУкраїні. У листопаді зазнала розгрому катеринославська організація 51.

До 1923 р. партія меншовиків, по суті, була загнана у підпілля. Її керів-ний цен�

ЗМІСТ - ar25.org · Списки громадян, розстріляних органами...

Documents