posibnyk vk-2015

P.S. Посёбник для Чайникёв

Львёв 2015

УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВАСАЛЕЗІЯНСЬКЕ ЗГРОМАДЖЕННЯ

ÄÎ ÑÂßÒÎÑÒ² Ç ÒÀÒÊÎÌ ÀÍÄÐÅªÌ

Посібник для проведення літнього духовно-відпочинкового табору

Отці-салезіяни та аніматори

До святості з татком Андреєм ! – посібник для проведення літнього християнського табору - 2 -

Упорядник - Оксана Загороднюк

Тексти сценарёю - Оксана Загороднюк

Як органёзувати табёр? - Юля Древняк

Упорядники катехизацёї: Оксана Лещишин, Марёя Загороднюк

ѐгри готували: Тарас Василишин, Соломёя Крута, Маркевич Рома,

Сергёй Гергёль, Голомовза Вёкторёя

Гуртки пёдбирали та пробували: Оксана Юсько, Андрущишин

Андрёана

Автори пёсень: Соломёя Крута, ѐрина Вовк, Тарас Василишин,

Степан Мишковський

Бонус - Як органёзувати квест - Олег Гергёль

Благословення та духовнё настанови - отець Петро Майба



Зміст

1. Вступ (С.4-6)2. Як проводити літній табір (С.7-9)3. День 1. Святий Дух та його плоди. (С.10-16)

Вистава 1 (С.10-12) Катехизація 1 (С.13-14) Велика гра 1 (С.15-16)

4. День 2. Віра (С.17-22) Вистава 2 (С. 17 – 19) Катехизація 2 (С. 20-22)

5. День 3. Лагідність (С. 23-30) Вистава 3 (С. 23-27) Катехизація 3 (С. 28-29) Велика гра 3 (С. 29-30)

6. День 4. Здержливість (С. 31-37) Вистава 4 (С. 31-33) Катехизація 4 (С. 33-37)

7. День 5. Милосердя (С. 38-44) Вистава 5 (С. 38-40) Катехизація 5 (С. 41- 42) Велика гра 5 (С. 43-44)

8. День 6. Радість (С.45-51) Вистава 6 (С. 45 – 47) Катехизація 6 (С.48-51)

9. День 7. Доброта (С. 52-57) Вистава 7 (С. 52-54) Катехизація 7 (С. 54-56) Велика Гра 7 (С. 56-57)

10. День 8. Терпеливість (С. 58 – 62) Вистава 8 (С. 58 – 60) Катехизація 8 (60-62)

11. День 9. Мир (С.63 – 76) Вистава 9 (С. 63 – 69) Катехизація 9 (С.70 – 75) Велика гра 9 (С.76)

12. День 10. Любов (С.77 – 84) Вистава 10 (С.77- 80) Катехизація 10 (С.80 -84)

13. Гуртки (С. 85 – 97)14. Пісні (98-102)15. Бонус (С.103)



Вступ

Перед Вами – посібник про проведення літнього християнського табору, підготовлений салезіянськими аніматорами та oтцями Cалезіянами. Він базований на нашому досвіді організації літніх таборів у різних куточках України. Запропонована програма найкраще підходить для денного табору, тобто – коли діти щовечора вертаються додому.

Цей посібник не є секретом успіху. Можливо, комусь ці матеріали допоможуть, а комусь – навпаки. Секретом є любов до дітей, для яких все твориться, і до команди аніматорів – з якими працюється. А любов найперше проявляється в знанні. Тому дізнайнесь якнайбільше про тих, для кого готуєте табір. А тоді, використовуючи запропоновані матеріали, не бійтесь ламати їх і гнути, формуючи відповідно до вашої потреби, до особливостей вашої ситуації та цільової аудиторії.

Тематика цьогорічного посібника – життя Митрополита Андрея Шептицького. Катехитична тема – плоди Святого Духа. У цьому посібнику програма розроблена на десять днів – тобто два тижні (субота і неділя – вихідні).

Сценарій щоденних вистав представляє життя Андрея Шептицького від раннього дитинства до смерті. Слід зауважити, що сценарій не може бути основним джерелом для вивчення біографії Митрополита Шептицького. Формат вистав вимагав від автора сценарію деякої умовності при зображенні персонажів, місць, а також – часових рамок.

На початку кожної вистави виписані персонажі, які беруть участь у виставі і необхідні додаткові матеріали, а також – загальні ідеї щодо декорацій. Найчастіше поширені декорації – це дім у Прилбичах (вишукана, але затишна атмосфера дому), кімната у Кракові на навчанні (багато книг і легкий безлад), кабінет Митрополита (строгість, впорядкованість, але також зі смаком). Якщо на сцені є чийсь інший дім – наприклад, о. Омеляна, він має трохи відрізнятись.

Кілька порад щодо вистав: - Старайтесь, щоб важливі ролі грали щоразу ті самі актори – це допомагає дітям

зосередитись і зрозуміти, що відбувається. Щодо другорядних – одна людина може зіграти кілька ролей.

- Актори повинні бути в одному і тому ж одязі, окрім того випадку, коли зміна одягу пов‘язана із сценарієм, наприклад, коли Роман стає братом і т.д.

- Слова необов‘язково розповідати дослівно; є багато речей – листи, книги, молитовники тощо, які можна використовувати для того, аби там був сценарій. Проте актор не повинен розраховувати лише на них. Діти не мають помітити, що ви використовуєте шпаргалку.

- Не слід підходити до деталей надміру скурпульозно. Якщо у вас не вистачає акторів, можна скорочувати вистави, об‘єднувати кілька персонажів в одного.

- Творчо підходьте до сценічного простору. Часом на сцені відбуваються дії, що мають бути в різних місцях. Персонаж може внести кілька речей, і цього буде достатньо, аби простір був означений як інше приміщення. Скажімо, скатертина, яку виносить жінка, вказує дітям, що тепер дії відбуваються в хаті. Діти зрозуміють, адже їхнє улюблене заняття – гра – побудоване на таких умовностях.

- Необов‘язково бути геніальним актором, але старайтесь розповідати свої слова щиро, правдоподібно, підкреслюючи емоції – їх має бути видно не тільки вашому співрозмовнику, як у житті – а також всім, хто сидить в залі. Використовуйте паузи і не бійтесь імпровізувати, проте не ставте інших акторів в незручне становище (коли вони не знають, до чого іде ваша імпровізація).

- Проводьте репетиції.



Катехизація – це виховання віри в дітей та молоді. А оскільки наш табір створений для того, щоб діти зростали духовно, катехизація – це один з найважливіших моментів праці з дітьми. Отець Боско казав : «Для мене вчити хлопців катехизму, перебувати та розмовляти з ними є насолодою. За допомогою розваг я лише заохочую хлопців йти на катехизацію».

Мало дітям лише розказувати, потрібно створити такі умови, при яких вони заговорять, з тим же оповідачем, або між собою. Той, хто проводить катехизацію, теж повинен бути зацікавленим. Аніматор не показує свою мудрість і вищість над дітьми, він є активним учасником, який вміло направляє усі думки у правильному напрямку. У цьому йому допомагають :

- Святе письмо (Старий і Новий завіт) - Повчальні історії - Ігри - Пісні - Плакати (Візуальний матеріал) - Та все що допоможе вам краще донести дітям найголовніше . Постарайтесь зробити кожен день неповторним, аби у дітей виникало бажання довідатись, що буде завтра. Кілька порад:

1. Завжди починайте катехизацію з молитви. Це дітей налаштує на уважність і на сприйняття катехизації. Форми молитви обираєте ви самі. І як казав митрополит Андрей Шептицький: «Кожне слово молитви – це двері чи віконце в небо».

2. Інформацію, що подаєте, обов‘язково порівнюйте зі сценкою, яку перед тим побачили, це дітям допоможе більш наочно зрозуміти деякі моменти. А особливо порівняти, як ті чи інші плоди Святого Духа (про що в нас катехизації), відображались у житті Митрополита Андрея Шептицького.

3. Можна також пов‘язати розповідь з реальними проблемами, які бачите вкоманді, але так, аби не образити когось – діти дуже вразливі, не переходьтена особистості.

Пісні є дуже важливою частиною табору. У даному посібнику запропоновано гімн і п‘ять пісень, пов‘язаних із тематикою табору. Треба, аби слова пісні буди написані на плакаті або продемонстровані за допомогою проектору. Для виконання пісень треба вибрати аніматора або кілька аніматорів, що мають музичні здібності, можуть акомпанувати собі на гітарі тощо. Проте головним завданням їх є не продемонструвати свій талант, а запалити дітей, заохотити їх співати всім разом. Адже саме спільні пісні створюють неповторну атмосферу натхнення. Особливу роль відіграє гімн табору. Його потрібно повторювати щодня з особливим натхненням, аби він став лейтмотивом табору.

Великі ігри. Дехто вважає, що основою проведення табору є лише сценки,чи катехизація. Так, безсумнівно, вони відіграють велику роль, але ігри – також невід‘ємна частина виховання дітей, оскільки саме під час ігор відкриваються їхні приховані вміння та таланти, а також їх вади та проблеми. Основна мета великих ігор – зацікавити дітей, викликати в них здоровий азарт та дати можливість проявити власні здібності. Ігри потребують немалих зусиль у підготовці та проведенні, оскільки кожна деталь здатна зробити гру чудовою, або ж навпаки. У посібнику наведена низка прикладів ігор, які можна використати як основу для проведення Веселих Канікул.



Великі ігри повинні завжди оцінюватись, а їх результати записуються у турнірну таблицю. Не повинна завжди перемагати дружба, бо це викликає у дітей відчуття обману і несерйозності всього, що відбувається. Проте змагання має бути.

У даному посібнику запропоновано п‘ять ігор. Задум авторів полягає в тому, що ігри можна чергувати з гуртками. Проте, якщо табір маленький, таке чергування викликає дуже багато «вікон» - вільного часу. Тому у вільні від великих ігор дні можна організовувати:

- Турнір по футболу. Це – подія, яка об‘єднає всіх. Ті, що не грають, з радістю вболіватимуть за свою команду.

- Естафети; - Пікнік; - Ігри для всього табору або окремо для старших і молодших, наприклад –

заморозки. Окрім цього, на дні без ігор запропоновано завдання, які повинні виконуватись

протягом всього дня цілою командою. Завдання ідуть у посібнику після катехизації. Також у вільний час можна готувати програму до святкового концерту, яким завершується табір. Гуртки. Ця частина табору важлива, бо розвиває творчість дітей, їх фантазію, терпеливість, а також – допомагає заспокоїтись, адже всі інші частини дня дуже активні. У цьому посібнику запропоновані насамперед так звані «мануальні» гуртки. Проте можна також запропонувати і інші типи гуртків – наприклад – спортивні, творчі.

Приклади таких гуртків: - Театральний: цей гурток протягом всього табору, і його кінцевою метою є

презентація сценки, поставленої дітьми; - Журналістський: на ньому можуть зробити відео/стінгазету про табір; - Музичний: діти можуть вивчити якусь пісню; - Танцювальний: можна підготувати танець або банс; - Футбольний: тут треба не лише пограти футбол, а й навчитись якихось

елементів самої гри. Вкінці табору можна зробити виставку дитячих витворів мистецтва. Важливо, аби вони відчули себе і свої твори важливими. Кожен день табору починається та закінчується разом. Можна вкінці дня

оголошувати переможців великої гри. Також у цьому таборі ми пропонуємо приготувати на ватмані малюнок дерева, і

кожного дня на цей малюнок клеїти символ плоду Святого Духа, який є темою дня. Насамкінець, останній елемент табору – святковий концерт. Такий захід може

здаватись нам банальним, але він дуже важливий для дітей, допомагає їм пережити табір як завершену подію. Святкова атмосфера останнього дня допомагає зафіксувати у пам‘яті найкращі спогади. Це також нагода для дітей продемонструвати батькам, гостям, аніматорам, але насамперед собі все, що вони пережили та навчились протягом табору. Тому слід постаратись, аби кожна команда чи гурток, який тривав довго, змогли виступити. Діти можуть бути не в захваті від процесу підготовки, але результат все виправдає. Але не слід робити концерт надто довгим, треба наперед продумати, які будуть виступи, обмежити час для кожної з команд. Аніматори ввечері обговорють, номери, які готує кожна команда, і планують програму так, аби не було одноманітності. Маленькі виступають першими! Їхні виступи мають бути простими і короткими. Не треба перетворювати процес підготовки свята на муку чи на змагання між аніматорами різних команд. Залежно від ситуації, свято може бути дуже різним, але головне – аби воно відбулось, щоб там було весело, і кожен на ньому відчув себе учасником.



Як органёзувати табёр?

Місце

Кількість дітей Матеріальні можливості

Мета, тема

Банси, гуртки, ігри, сценки

Команда Місце проведення Вікові категорії, кількість

дітей Тема і програма Технічна підготовка

Отож, як організувати християнський табір? Є кілька речей, з яких насамперед потрібно розпочати організацію табору: 1. Мета.Мета табору є дуже важливим елементом цілого табору, його головною

рушійною силою. Всі елементи і заходи, які будемо проводити під час табору , мають бути спрямовані на досягнення мети. Важливо, щоб ті, хто організовує табір, були переконані у доцільності та користі поставленої мети. Мета може носити досить загальний характер і може бути конкретизована більш детальними цілями. Для прикладу, метою нашого табору є виховання дітей та молоді в християнському дусі. Це дуже загальна мета. Більш детальною метою може бути ознайомлення дітей з християнським прикладом життя та діяльності Андрея Шептицького. Коли ми вже дещо знаємо про групу дітей, для яких будемо проводити табір, та про проблеми, які є в цій групі, можемо також ставити за мету їх вирішення. Для прикладу : ми проводимо табір для дітей-сиріт, які є певним чином ізольовані від суспільства, часто не мають загальних навиків поведінки у різних соціальних ситуаціях (покупка у магазині, розпорядження фінансами). Додатковою метою може бути навчити дітей цим навичкам, допомогти їм подолати недовіру та страх до навколишнього світу.

2. Команда аніматорів.Команда – це група людей, які будуть проводити табір. В ідеалі це мають бути

люди, які вже спільно щось організовували або хоча б вже певний час знайомі між собою, знають один одного не лише по імені. Проте, не завжди вдається знайти таких людей, тому завданням відповідального за табір є згуртувати людей таким чином, щоб вже до початку табору вони були справжньою командою. Це дуже важлива умова успішного проведення табору. Відсутність співпраці, взаєморозуміння, любові, дружби у команді аніматорів (організаторів) є тим, що може завдати краху табору ще до його початку. Перебування на таборі у ролі аніматора, окрім того, що є захоплюючим та цікавим, часто буває також виснажливим з фізичної сторони (особливо у спекотні літні дні, коли не загоряєш на сонечку, а активно проводиш час з дітьми), що може тягнути за собою і психологічний дискомфорт. Надійна підтримка, співпраця і розуміння членів команди є тим, що допоможе ефективно та з радістю працювати від початку аж до кінця табору.

Для доброї праці у колективі та координації діяльності членів команди, необхідною, щоб одна особа була головним відповідальним за табір. Дуже добре, коли таким відповідальним може бути священик, брат семінарист, сестра-монахиня чи світська людина, яка має необхідний вік, знання, духовність та досвід для того, щоб бути відповідальним за християнський табір. До завдань такого відповідального входить не безпосереднє проведення елементів програми наприклад ігор, бансів, гуртків (хоча, звичайно, він може до цього приєднуватись). Насамперед перед відповідальним постають такі завдання як: зібрати групу людей, які будуть проводити табір і зробити з них справну команду аніматорів, забезпечити технічне проведення табору (фінансові потреби табору, відповідне місце,



харчування та проживання учасників та організаторів, подбати про безпеку умов, забезпечити аніматорів інвентарем для ігор, бансів, гуртків).

3. Місце проведення, вікові категорії та кількість дітей.Місце проведення табору має бути територію, безпечною для дітей та

організаторів. Добре, коли це велика обгороджена територія. Важливо, щоб було достатньо місця для проведення забав та ігор, а також, щоб було де сховатися у випадку дощу, сильного вітру і т. д. Також існує необхідність, щоб було якесь велике приміщення (народний дім, клуб, спортзал школи і т. д.), де всі учасники табору можуть поміститися і де б проводились ранкові вистави, співання пісень, початки та підсумки дня та інші заходи, в яких беруть учать всі учасники табору.

Найпоширеніша вікова категорія, для якої проводяться табори – це діти та підлітки шкільного віку, частково також і студентська молодь. Участь у таборі дошкільнят можлива лише у випадку забезпечення їм окремої програми табору та постійного догляду за ними. Діти дошкільного віку ще не мають навиків діяльності у колективі та такого вміння самообслуговування, як це мають діти, що закінчили перший клас і старші. Участь дошкільнят у таборах для дітей шкільного віку може викликати значні труднощі у аніматорів.

Кількість дітей на таборі має бути відповідною до кількості аніматорів. Не можемо проводити табір для 200 дітей, коли маємо 10 аніматорів. Ідеальним варіантом є пропорція: 1 аніматор на 4-5 дітей. Звичайно, часто не вдається досягти такої відповідності. Чим більше дітей припадає на одного аніматора, тим більш уважним та відповідальним він має бути. Для того, щоб знати якою буде кількість дітей на таборі, треба провести попередній запис (хоча б 2-3 тижні перед початком табору). Всіх дітей ділимо на менші групи – команди. Поділ на команди відбувається відповідно до віку дітей (наприклад: 1-4 клас – молодші команди, 5-8 класи - середні команди, 9-11 класи – старші команди). Якщо загальна кількість дітей на таборі 120 осіб, то можна зробити 6 команд (три молодші, дві середні, одну-дві старші) відповідно по 20 дітей в команді. Спостерігається тенденція, що найбільше на таборі дітей молодшого шкільного віку, а найменше – старших школярів. Оптимальна кількість дітей в команді 15-30 осіб. Добре, коли кожній команді можемо видати пов‘язки чи хусточки іншого кольору, за якими команди відрізнятимуться одна від одної. На кожну команду дітей припадає відповідна кількість аніматорів, один із яких є головним – капітаном команди. Інші аніматори мають підтримувати в очах дітей добрий авторитет капітана. Сам капітан має з розумом та справедливістю ставитись до дітей та аніматорів. Капітанів команд призначає відповідальний за табір.

4. Тема і програма.Тема і програма табору мають «служити» меті табору, її реалізації. При виборі

теми потрібно врахувати вік та знання, рівень загального розвитку учасників. Тема має бути цікавою для дітей різного віку. Для прикладу: «Кроки до святості з татком Андреєм», «Подорожі Маленького Принца». Найкраще, коли всі елементи програми табору об‘єднані навколо цієї теми табору. Якщо нашою темою є «Кроки до святості з татком Андреєм», то: у ранкових виставах будемо показувати дітям різні періоди з життя Андрея Шептицького, у пісні дня співатимемо про різні чесноти, які діти могли побачити в поведінці герої вистави, завдання великої гри також будуть відповідними до подій та відносин, що були представлені у виставі. Все це для того, щоб діти краще засвоїли та зрозуміли те, що намагаємось їм донести. Лише зацікавивши дітей, створивши необхідну атмосферу і роблячи це щиро, невимушено та з любов‘ю, зможемо досягти поставленої мети. Програма табору не має бути заскладною для проведення аніматорами і занадто обтяжливою та напруженою для дітей, але також не може містити занадто багато «вікон» (проміжків вільного часу). Чим менша кількість дітей на таборі і чим вони старші,



тим швидше проходитимуть різні частини програми. До частин програми відносимо: ранкові вистави, пісні, ігри, банси, гуртки, молитви, вільний час, моменти харчування і т. д. Часові рамки елементів програми та тривалість самої програми залежить від формату табору: денний табір (де діти приходять на кілька годин), виїзний табір аніматорів (аніматори приїжджають в певне село/місто, де організовують для місцевих дітей табір), виїзний табір дітей та аніматорів (аніматори разом із дітьми їдуть у якусь місцевість, де проводять табір). Пропозиція розкладу дня, що підійде для денного та виїзного табору аніматорів:

Розклад дня: 10:00 — прихід дітей, банси, руханки, вільні ігри 10: 30 – молебень (Лутургія) 11:15 – вистава, пісня дня 11:45 — катехизація, час по командах, вільні ігри 12:45 — обід 13:30 — Велика гра 14:45 — гуртки 15:45 — вільні ігри, банси 16:15 — перекуска 16:45 — молитва на кінець дня, діти йдуть додому *** 17:15 — організатори проводять обговерення дня і підготовку до наступного дня

Варто подумати про можливі модифікації програми для команд різного віку. Для прикладу, на великій грі завдання для старших можуть бути складніші, ніж для молодших; катехизація у старших командах може проходити в формі діалогу, дискусії, а для молодших необхідно задіяти елементи оповідання, казки, опитати їх, що робили і як поводились герої вистави; зі старшими дітьми піднімаємо та обговорюємо теми, як і їх цікавлять, даємо більше свободи у виборі ігор, за молодших більш пильнуємо.

5. Технічна підготовка.До технічної підготовки входить організація місця проведення, харчування

учасників (якщо таке передбачене), інвентар для ігор, гуртків, усе необхідне для проведення вистав і т.д.

Забезпечення учасників медичною опікою входить до обов‘язків відповідального. Добре, коли на таборі є кілька осіб, що можуть надати першу медичну допомогу. У відповідального за табір має бути аптечка з базовим набором ліків. Що стосується інвентару для ігор, то не варто купляти дуже дорогі речі (діти часто ламають іграшки), але найдешевші теж не варто брати (вони ламаються самі). Врахуйте, що ці речі будуть у використанні багатьох дітей, а не однієї дитини чи двох. Матеріали для вистави включають оформлення сцени та костюми для акторів. Немає необхідності у дуже вишуканих чи купованих костюмах, проте не варто робити вистави, у яких актори зовсім не передягаються в костюми (вони менш цікаві). Для проведення бансів потрібні потужні колонки (особливо, якщо проводимо їх на вулиці). Під час бансів музика має грати голосно, інакше буде складно їх танцювати.

Важливо, щоб уся технічна підготовка здійснювалась до початку табору. Відповідальний за табір має подбати про анкети, які батьки заповнюють при записі дитини на табір. Така анкета має нас інформувати про: ім‘я та прізвище дитини, клас, батьків чи опікунів та їх номер телефону, чи дитина має хронічні хвороби, алергії (які саме), чи повертатиметься додому сама чи її забиратимуть (питання для денного табору). На звороті анкети мають бути надруковані правила табору з якими батьки чи опікуни дитини мають обов‘язково ознайомитись перед підписом анкети.



Кажу вам правду: краще для вас, щоб Я відійшов. Бо коли не відійду, то

Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - то пришлю Його до вас (Ів.

16,7).

День 1

Святий Дух та Його

плоди

У перший день зазвичай розклад відрізняється. Завдання аніматорів на самому початку – згуртувати дітей, запалити їх ідеєю табору, поділити на команди, придумати назву для цих команд і познайомитись – між собою, з аніматорами, керівником табору, ознайомити із правилами табору тощо. Плануючи перший день, слід пам‘ятати, що дитячу увагу легко втратити, якщо паузи будуть занадто довгими.

Перед виставою слід допомогти дітям зосередитись, а також вказати на те, що зараз вони зустрінуть героя, який буде їх супроводжувати протягом цілого табору. Варто їм ще раз підкреслити тему табору – «До святості з татком Андреєм». Після вистави – сказати, що кожного дня, окрім сьогодні, ми будемо збирати Плоди Святого Духа, а сьогодні – наше завдання познайомитись із Тим, Хто зрощує у нас ці плоди.

Вистава

Декорації:Стіл,застелений скатертиною, два крісла або лава. Маєток у Прилбичах. На сцені також має бути виділене місце для Оповідачів, яке мало змінюватиметься протягом всіх днів. Якщо сцена та зал дуже маленькі – то Оповідачі сидять серед глядачів. Необхідні матеріали: книга з історії, іграшки, ящик, свисток, лист Романа; Дійові особи: Софійка – молода дівчина; одягнута скромно, у світлу одежу; Віра – молодша дівчинка, кузина Софійки; Андрійко – молодший хлопчик, кузин Софійки; Графиня Софія – мати Романа, одягнута у пишне плаття; Граф Ян – батько Романа, одягнутий у фрак або принаймні костюм та метелик; Юрій – старший брат Романа; Лесик – молодший брат Романа; Роман – головний персонаж; у першому дні його може замінити дитина

Сцена 1 Віра та Андрійко; Віра сидить і з знудьгованим виразом обличчя читає. Андрійко бавиться, голосно вигукує різні войовничі вигуки: Ага! Тдш! Паф! Тут заходить Софійка. Діти кидаються до неї і обнімають її. Віра: Софійка! Андрійко: Сестричка наша! Час ігор! Дивись, я бойовий літак! (розставляє руки і бігає по сцені. Може вдарятись у Софійку) Віра: Софійко, а ходімо погуляємо… Розкажеш мені про свої мандри.. Де ти тепер їздила? Андрійко: Ти літала літаком? Розкажи… Софія: Я була… У такому гарному місті! В Римі! Там древні будівлі, церкви перших апостолів, руїни Колізею… Хм… А що це ти читаєш, Віро? Віра: Та… Уроки… Історія України… Таке нудне… Не те, що Рим… От би ми жили в Італії…



Софія: Хм… Нудне, кажеш? Віра: Ну так… Софія: А хочете знати, чому я їздила до Італії? Я мрію написати книжку про одного славетного українця…. (поки вона розповідає - то ховає іграшки у наготовлений для цього ящик, а от книжку лишає розгорнутою, може просто погортати сторінки) Віра: Славетного?.. Андрійко: І про нього треба було шукати матеріали в Італії? Софія: Слухайте… Все це почалось у ще у дев‘ятнадцятому столітті.. Знаєте, коли було 19 століття? Андрійко: Після динозаврів? Софія: Майже… Отож, у 19 столітті в Україні жила одна сім‘я. Вони були заможні та знатні, із графського роду. Віра: Вони були українцями? Софія: Їхні предки були українцями. А самі вони розмовляли найчастіше французькою і вважали себе поляками… Віра: Заплутано … Софія: Так… Віра: А у тій сім‘ї були дівчатка? Софія: Ні… тільки хлопчики. Але їхня мама була дуже красивою та розумною жінкою, котра носила довгі сукні - такі, як ти любиш… Власне, наша історія про одного з її синів. І звали його Роман. Перед народженням нашого героя помер його найстарший братик Степан. Саме тому народжений хлопчик був для мами особливим, ніби благословенним. Інша річ, яку варто знати про цю родину – це те, що в давнину в родині Шептицьких було чотири греко-католицьких єпископи… Зараз ми зустрінемо його батьків… (діти сідають на відведене Оповідачам місце) Сцена 2 (На сцену виходить графиня Софія та граф Ян. При розмові графиня накриває на стіл, і граф їй трохи допомагає) Графиня Софія: Сьогодні я розповідала дітям про Любов Ісуса до нас. На обличчі у малого Романа виступили сльози. Граф: Так… А ще вчора, коли я зайшов у його кімнату ввечері, то побачив, що він спить, а на руці намотана вервиця. І знаєш, Юрко та навіть маленький Лесик теж беруть із нього приклад у молитві. Проте найбільше я ціную його чесність. Неймовірно, але така маленька дитина змогла так строго відмовитись від брехні. Графиня Софія: Головне, щоб ми не зосереджували на цьому надто багато уваги, і щоб він не виріс самовпевненим. Граф: Як думаєш, ким він стане, коли виросте? Графиня Софія: (сміючись) А мій брат казав, аби ми спрямовували його до військової кар‘єри. Граф: Твій брат сам вояка, і хотів би всіх такими зробити. Але він має рацію у тому, що Роман справді дуже відважний. Слуги ще досі згадують, як він у 5 років зловив живого пацюка і приніс конюхові. Або коли він впав із коня, але продовжував його тримати за вуздечку - а тоді знову осідлав на ходу - я ледь не посивів… Графиня Софія: І все-таки, важко уявити його військовим. (завершила накривати на стіл) Діти! Ходіть їсти! Сцена 3 (приходять Юра, Роман, Лесик. Всі стають, тато виголошує молитву) Граф: ―Дякуємо Тобі, Христе Боже наш, що Ти наситив нас Твоїми земними дарами, не позбав нас і небесного Твого Царства, але як посеред учнів Твоїх прийшов Ти, Спасе, мир даруючи їм, прийди до нас І спаси нас. Амінь‖ (всі сидять, їдять.)



Лесик:Мамо, передай капусту. Граф Ян: Юрку, будеш ще м‘яса? Юрко: Дякую… Мамо, все таке смачне Софія: Романе, ти не спробуєш яблучного пирога? Роман: Ні, дякую… Софія: А як же полуничне варення? Роман: Вибачте, але я вже наївся…. Граф: Що ж … подякуймо Богу за те, що такий добрий до нас і дарував нам такий смачний обід. (всі встають) Слава... і... нині. Господи, помилуй (тричі), благослови. Благословен Бог, що милує і живить нас Своїми багатими дарами, Своєю благодаттю і чоловіколюбством, нині, повсякчас і на віки віків. Амінь. Дякуємо також мамі. Діти: Дякую (всі, окрім Романа та Софії покидають сцену. Юрко може тримати Лесика, діти біжать, а тато іде поважно) Сцена 5 (Виходять, і на сцену повертається маленький Роман. Він сідає за стіл і намагається вчитись. Починає трохи дрімати. Пробує так і сяк, зрештою - стає на коліна. Приходить його мати) Софія: Романе, що ти робиш? Роман: (встаючи) Та нічого, мамо, нічого (Софія виходить, і він знову стає на коліна. Через якийсь час мама повертається) Софія: Романе, мусиш мені це пояснити. Роман: Просто… Таке сонце, що я просто засинаю над книжками. Тому вирішив стати на коліна - так не заснеш - щоб виконати свої обов‘язки. Софія: Добре, що так сильно стараєшся. Але краще ходи-но зі мною, пройдись трохи свіжим повітрям - і сонливість пройде (ідуть поруч) Роман: Мамо… Чому селяни говорять іншою мовою, аніж ми? І ходять до іншої церкви? Вони інший народ? Софія: Ні… тобто не зовсім. Так чомусь склалось - що шляхта та графи ходять до римо-католицької Церкви, як і поляки. Але наші предки буди українцями. А прості люди зберігають свою віру. Роман: (витягує свисток) Бачиш, це свисток, який мені подарував син нашої кухарки. Він простий, дерев‘яний, але це тепер моя улюблена іграшка. бо ж він спеціально для мене його зробив. Знаєш, мамо, я так люблю всіх, хто убогий, слабкий, малий або старенький. Так би мені хотілось допомогти всім, всіх обійняти….. Мамо… Щоб ти сказала, якби я став священиком? Софія: Тут треба добре подумати… Адже ти так любиш свого коника, а священики, знаєш, не їздять верхи, не ходять на полювання… Роман: Справді?... Мамо… Я вже біжу робити уроки… Знаєш, ще мене так тішить, що скоро приступлю до першого Причастя! Прочитай, будь ласка, листа, який я написав з цього приводу своєму вчителю (дає їй листа і біжить.) Мати читає вголос: ―Дорогий Пане! Вже завтра 17 травня відбудеться моє перше св. Причастя. О, моліться, пане, моліться, моліться, щоб було багато 17-их травня в моєму житті… і щоби я був зажди дороговказом для моїх братів і щоб одного дня я відчинив їм двері до неба. Я вас, Дорогий Пане, обнімаю з цілого серця‖. Господи, яка дивна ця дитина, яку Ти нам послав… (Задумана, виходить. Вертаються діти) Віра: А що було далі, Софійко? Розкажи нам! Софійка: А продовження - завтра! А зараз прошу вас задуматись над тим, аби трохи більше стати схожими на Романа, зокрема - наслідувати його лагідність. А зараз і нам час обідати і йти на прогулянку! (Вклоняються та виходять)



Катехизацёя

КОЖНОГО ДНЯ ПІД ЧАС КАТЕХИЗАЦІЇ НА НАШИХ ВЕСЕЛИХ КАНІКУЛАХ МИ БУДЕМО

З ВАМИ ГОВОРИТИ ПРО ОДИН ІЗ ПЛОДІВ СВЯТОГО ДУХА. АЛЕ ЩОБ ГОВОРИТИ ПРО

КОНКРЕТНІ ПЛОДИ – ПЕРШ ЗА ВСЕ ВАЖЛИВО ВИЯСНИТИ ДЛЯ СЕБЕ, ХТО ТАКИЙ СВЯТИЙ

ДУХ, ЯК ВІН ДІЄ В НАШОМУ ЖИТТІ, А ТАКОЖ, ЩО ТАКЕ ПЛОДИ СВЯТОГО ДУХА.

Для найменших: Згадуємо про те, що ми віримо у Бога в Пресвятій Трійці; Повторюємо, як правильно робити на собі знак Хреста.

Святий Дух – Третя Особа Божа, що від Отця ісходить (див. Йо. 15, 26). Святий Дух є Особою Божою, рівнопокланяємою і рівнославимою з Отцем і Сином. Він ісходить від Отця, перебуває в Слові та Його виявляє [Пор.: Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри I, 7.].

Найменшим дуже простими словами розповідаємо про Святого Духа. Таке сходження Святого Духа можна образно пояснити, скориставшись

різними аналогіями. Наприклад: «Отець – джерело, Син – струмок, Дух – вода. Одне лише Джерело і для струмка, і для води; один лише Отець і для Сина, і для Духа, який – як вода, котра б‘є з джерела й наповнює русло струмка» [Тертуліан, Проти Праксея.]

Також – провести вправи, наведені нище Для старших: Старшим теж потрібно наголосити на особі Пресвятої

Тройці. Святого Духа іноді порівнюють з подихом, завдяки якому лунає слово.

Відповідно, у Пресвятій Тройці Отець вимовляє Слово (родить Сина) Святим Духом: «через подих, вимовляючи слово, чути голос» [Йоан Дамаскин, Точний виклад православної віри I, 7.].

У Святому Письмі з перших речень книги Буття для означення живого Бога вживається образ «Духа Божого» (Бут. 1, 2). Слово «Дух» (єврейською мовою – Руàх) має спільний корінь із дієсловом «дихати» й означає «подих», «вітер», «повітря». Бог «вдихнув» у людину «віддих життя», через що вона стала «живою істотою» (пор. Бут. 2, 7). Людське життя пов‘язане з диханням, і коли припиняється дихання, припиняється і життя. Ми не є володарями нашого життя, але Бог дарує нам життя «Духом животворящим». Як тіло без душі мертве й нічого не може робити, так і душа без Духа Святого не може робити нічого, угодного Богу. (Макарій Великий)

У Новому Завіті міститься об'явлення Святого Духа: від Святого Духа Діва Марія зачала Ісуса Христа (Мт. 1:18, Лк. 1:35). Святий Дух зійшов з небес у вигляді голуба під час Хрещення Ісуса на Йордані (Мр. 1:10). У день П'ятидесятниці Святим Духом «сповнилися» апостоли (Дії 2:4, Дії 7:55). У посланнях апостолів Святий Дух називається Духом Правди (Ів. 14:17), Духом Віри (2 Кор. 4:13), Духом Любові (2 Тим. 1:7), Духом Вічності (Євр. 9:14) і Духом Благодаті (Євр. 10:29).

Христос говорить про особливу місію Святого Духа в історії спасіння: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то Він і свідчитиме за мене» (Йо. 15, 26-27). Як прорік Христос, Святий Дух «навчить вас усього і все вам нагадає» (Йо. 14, 26), «наведе вас на всю правду […] і звістить те, що настане» (Йо. 16, 13). Він «прославить Сина, бо візьме з Синового, щоб звістити учням» (пор. Йо. 16, 14).

У міру розвитку нашого духовного життя ми крізь плетиво щоденних обставин дедалі виразніше бачимо дію Святого Духа. Максим Ісповідник говорив про особливе споглядання, що його поступово осягає християнин – споглядання Божого Провидіння . Завдяки дії Святого Духа християнин «бачить» Божу волю щодо себе й радісно приймає її. Відтак усе життя християнина стає знаком дії Святого Духа, та набуває сенсу й повноти.



Бог споглядає з любов‘ю на кожного з нас, бажає нашого спасіння та в Дусі Святому об‘являє нам істинне добро. Святий Дух надихає кожну людину пізнавати її життєве покликання. Здійснюючи це покликання, людина осягає щастя. На початку свого духовного життя ми не вповні розуміємо, що саме для нас є добрим, але завдяки дії Святого Духа можемо навчитися дивитись на себе і світ Божими очима та правильно розрізняти добро і зло. Той же Дух пробуджує в людині глибокі й справжні життєві потреби: пошук сенсу життя, правди, добра та краси.

А коли людина через гріх відходить від Бога, саме Святий Дух будить у її совісті спасенний неспокій через докори сумління. Світло Божої благодаті виявляється в тому, що людина бачить свої вчинки такими, якими вони є насправді. Святий Дух просвічує людину, що перебуває в гріхах, допомагає звільнитися від їхнього рабства і досвідчити дар свободи.

Плоди Святого Духа – це ознаки зрілого духовного життя християнина та його дій, які випливають зі співдії людини з божественною благодаттю. Щоб жити по-християнському й свідчити про Христа, потрібно як допомоги від Святого Духа, так і відкритості й зусиль людини. Апостол Павло так навчає про плоди дару Духа: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гл. 5, 22-23). Коментуючи ці слова апостола Павла, Йоан Золотоустий закликає: «Отож, якщо хочемо бути щасливими, уникаймо зла і практикуймо чесноти, оскільки немає іншого шляху для того, щоб здобути радість, навіть якщо сядемо на трон самого царя».

Все, що є позитивного і доброго в нашому житті, походить від Божої благодаті, від дії Святого Духа в нашому серці, яку ми не заслужили і яка дається нам даром. Але благодать у нас не може принести плоди без співпраці з нашою свободою. «Я створив вас без вас, але я не можу спасти вас без вас» - сказав Господь святій Катерині Сієнській.

Ми часто ставимо собі питання: для чого вчитися, робити добрі справи, слухати батьків, ходити до церкви? Насправді саме від нас залежить, як ми проживемо наше життя. Якщо будемо намагатися пізнавати волю Божу у нашому житті, проситимемо Господа просвітити нас через Святого Духа, то наше життя буде щасливим. Прикладом для нас можуть бути люди, які прожили своє життя у святості, віддаючи себе на служіння Богові і людям. Таким був Митрополит Андрей Шептицький. (Тут можна пригадати події сьогоднішньої сценки) Таким чином Плоди Святого Духа це результат співдії людини з Святим Духом.

ѐнтерактив:

Тепер можна провести практичний момент. Для цього кожній дитині необхідно дати аркуш паперу і олівець, та запропонувати намалювати гарний малюнок (наприклад свою сім‘ю, квітку, дерево).

На цьому прикладі можемо показати, що для того, щоб намалювати малюнок нам потрібна співдія олівця і паперу, не можемо зробити цього, маючи тільки папір або тільки олівець. Так само тільки при нашій співдії з Святим Духом отримуємо Плоди.

Інша вправа, яку можна зробити, така: Викликати кількох дітей, попросити, зв‘язати їм руки і ноги і дати їм кілька завдань, наприклад, пройтись, принести м‘яч тощо. Тоді розвязати і повторити ті самі завдання вже з вільними руками та ногами. Висновок: без Святого Духа ми наче зв‘язані. Ми живемо, проте наше життя і вчинки не повноцінні, не такі досконалі, якими могли б бути.

Розмова:

Яким чином ми можемо відчути дію Святого Духа? Через що вона проявляється? (Слово Боже, пораду батьків, вчителів, маленькі щоденні чуда тощо) Зі старшими також – що означає гріх проти Святого Духа.



Велика гра

«Гра на знайомство» Мета гри – Допомогти командам прийняти Святого Духа, і віднайти власну особистість (отримати власне «ім‘я» - назву та гасло команди). Ведучий розпочинає гру і оголошує завдання. 1. Знайомство з «своїми» - гра, створена для знайомства дітей у команді. Вонапроводиться у 2 етапи: - Гра на пам’ять ( «Ім‘я + Риса + Річ» ). Діти збираються у коло, по черзі говорять своє ім‘я, якусь одну власну рису характеру, а також показують усім якусь одну власну річ (дрібничку), що є її власністю. Після цього всі ці речі складаються у 1 мішок, і кожна дитина по черзі витягає звідти одну річ. Завдання дитини – назвати ім‘я та рису характеру тієї дитини, чию річ вона витягнула. Ведучий дозволяє вважати гру завершеною лише тоді, коли всі відповідають правильно (якщо команди маленькі) або кілька учасників дають досить правильних відповідей (якщо у команді понад тридцять дітей) - Гра на витривалість ( «Гра з ногою» ). Команда залишається у колі після першої гри, в середину кола стає капітан (чи аніматор, що проводитиме гру), і каже усім стати на відстані витягнутої руки один від одного. Потім звучить команда заплющити усім дітям очі, та підняти праву ногу над землею. Тоді капітан по черзі заставляє дітей виставити праву ногу вправо, вліво, підняти одну з рук, і т.д. Капітан та інші аніматори спостерігають, щоб усі діти виконували команди – дитина, права нога якої торкається землі вибуває із гри. Гру можна повторити 3-4 рази (дати пробні спроби).

Ці завдання треба організувати так, щоби кожне з них команди виконували хоча б 7-10 хвилин: Якщо бачите, що воно надто просте – ускладнюйте, наприклад, у дуже малих командах просіть дітей запам‘ятати не лише рису, а й улюблену річ тощо. Нагородою за виконання завдання стане перша частина назви команди – (прикметник, або ж один із дарів Святого Духа : Терпеливі, Лагідні, Милосердні…) 2. Знайомство з «чужими» - Гра, створена для знайомства команд між собою(окремо старші команди, окремо молодші). Вона також проводиться у 2 етапи: - Естафета. Команди шикуються у колони перед суддею, маючи перед собою певну лінію (лінію старту), а на відстані 7-10 м. напроти кожної команди лежатиме м‘яч. Завдання команди – перший у колоні повинен добігти, забрати м‘яч та повернутись до своєї колони, передавши м‘яч другому. Той повинен повернути м‘яч на своє місце та повернутись, передавши естафету. Перемагає команда, всі учасники якої найшвидше виконають своє завдання. Нагородою за перемогу є привілей у третій частині гри. - Шум та слово. Одна з команд стає окремо, інші утворюють стіну (бар‘єр), тобто стають попереду цієї команди. Капітан вибраної команди стає за цією стіною. Суддя дає вибраній команді певне слово чи фразу, яку вони повинні прокричати своєму капітанові. Завдання решти команд ,«бар‘єру» - створити шум та галас, щоб капітан вибраної команди не почув цього слова. Гра закінчується, коли капітан вигукне це слово сам. Після цього команди міняються місцями. Після завершення 2 частини гри, командам дається час на створення імені та гасла(Наприклад, терпеливі помідори: Терпеливі помідори Перейдемо усі гори Хоч у нас не віриш ти – Ми прийдемо до мети!)



4. Представлення капітана – Всі команди збираються разом на площадці, і почерзі представляють власну назву та гасло. Потім, в залежності від результатівестафети,капітани по черзі (капітан команди, що перемогла – перший, і т.д.)йдуть «здобувати свій титул». На дереві розвішані надувні кульки,і кожнійз яких буде якась одна риса характеру ( веселий, чудний, розумний..).Завдання капітанів – пробити одну з кульок, і отримати свій «титул»,якийсупроводжуватиме їх весь табір.По закінченню першого дня буде вивішена турнірна таблиця зрезультатами гри (важливим є саме представлення турнірної таблиці), а такожокремого завдання на табір – це завдання всі команди виконують разом. Цим завданням буде вирощування «плодів» Святого Духа – велике намальованедерево, на яке щодня команди здобуватимуть нові плоди. (після закінченнядня ці плоди будуть приклеюватись на дерево)

«Плоди» на перший день – краплинки Святого Духа, які зрошують наше дерево, на якому будть рости Плоди Святого Духа.



День 2

Вёра

Вистава

Декорації: кімната у Кракові, трохи інша, ніж в перший день. Менш затишна, зате більше книг та зошитів, також – кухонне начиння. У вікні може бути видний силует Кракова. Одна частинка сцени відділена – місце, де діти зустрічають о. Яцковського. Там вистачить, щоб був стіл і папір. Матеріали: Три чашки та старомодний чайник; рюкзаки для всіх героїв (темного кольору, можуть бути сумки), блокнот та ручка для о. Яцковського), віяла для жінок, Великодні декорації, можна запис дзвону Дійові особи: Софійка, Віра, Андрійко, Роман, графиня Софія, Юрій та Лесик Едвард Ярошинський – ровесник Романа; Отець Яцковський – Священик-єзуїт; пан Антон з дружиною – пара середнього віку, пишно одягнута інша сімейна пара – також пишно одягнута Селянка з дитиною – у вишиванці, боса, дуже убога, але з квітами у волоссі і співає «Через поле України…»; або можна використати запис цієї пісні

На сцену виходять діти та Софійка

Сцена 1 Віра: Ну ж бо, Софійко, продовжуй свою розповідь! Що далі сталось із Романом? Софійка: Ну, по-перше, окрім Юрчика та Лесика, у нього з‘явився ще брат Казимир. А ще - разом з Юрком та Олесем вони відправились на навчання до Кракова. Краків - це дуже красиве польське місто, трохи схоже на Львів. Отож восени, троє братів - Роман, Юрій та Олесь - вирушили вчитись у школах. Роман навчався у гімназії святої Анни. Усі вони мешкали разом (діти сідають на місце Оповідачів) Сцена 2 (на сцені з’являються Роман, Юрій та Лесик. Роман і Юрій з’являються першим, Лесик приходить згодом, трохи сонний. Роман дописує листа мамі, Юрій готує каву. Лесик заходить, потягується) Лесик: І знову ти за книгами, Романе. Ти хоч спати лягав? Я б не зміг так вчитись багато, як ви двоє. Юрій: (подає каву) Ми повинні багато працювати. Батько покладає на нас великі надії. Але все ж, Романе, тобі потрібно відпочивати. Роман: Я, власне, зараз не вчусь, я пишу мамі листа. Лесик: О, передай і від мене вітання. Роман: Звісно (бере каву) Юрку, дякую, що дбаєш про нас. Без тебе ми б забували поїсти. Юрко: Я ж найстарший. Мушу турбуватись за братів. (дивиться на годинника) Час іти, хлопці, а то запізнимось на уроки! (хлопці виходять) Сцена 3 (беруть речі. Виходять. Тут на іншій частині сцени з’являється о. Яцковський. Вертається Роман та Едвард) Роман: Слава Ісусу Христу! Отець: Слава навіки, шановні. Що привело вас? Едвард: Ми хотіли б дати на Службу Божу. Отець: В якому наміренні?

“Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе

віруючому” “Вірую, Господи!

допоможи моєму невірству” (Мк. 9, 23-24).



Роман: Аби в нашому класі припинилось вживання цих непристойних слів, що ображають Бога. Отець: Зрозуміло… (записує) Як вас звати? Інший хлопець: Я - Едвард Ярошинський, а це - Роман Шептицький. Отець: Це дуже добре, що ви так переживаєте за своїх товаришів. Дуже важливо проте також подавати свій християнський приклад Едвард: Але не всі нас слухають. Отець: Знаю. Проте ви все одно живіть правильно, і навіть якщо не всі підуть за вами, вас поважатимуть за власну думку. Роман: Знаєте, отче… Коли я чую погані слова.. Я так злюсь… Аж мені хочеться… Зробити щось недобре Отець: Романе, просто завжди думай про одне: що б Ісус зробив на твоєму місці? Рідко в Євангелії ми зустрічаємо його розгніваним, і ніколи - щоб вдарив когось, щоб застосував свою силу для покарання, а не для зцілення. Едвард: Дякуємо, отче, за пораду. (виходять Отець теж - в іншу сторону.) Сцена 4 (На сцену повертається троє братів. Юрко тримається за голову, одразу сідає ) Роман: Юрку, ти виглядаєш зовсім хворим… (пробує чоло) О, брате, у тебе температура… Лесику… Біжи негайно по лікаря, і по дорозі дай телеграму мамі. Юрку, тобі необхідно негайно в ліжко… Ходімо, я зроблю тобі чаю…. (виходять) Сцена 5 (на сцену повертаються Софійка та діти) Віра: Скажи, скажи, Юрко скоро одужав, так? Софійка: На жаль, ні. У 19 столітті не було багатьох ліків, які ми маємо тепер, і люди часто помирали від застуди або запалення легенів. Незадовго після того Юрко помер… Андрійко: Невже?! Як це важко, напевне, було його батькам…. Адже вони вже втратили одного сина… Софійка: А Роман? Вони були такими близькими …. Софійка: Так, у родині Шептицьких настали нелегкі часи. Для всіх ця втрата була страшною несподіванкою. (діти відходять) Сцена 6 (На сцену повертається графиня Софія та Роман. Обоє в траурній одежі. Роман підтримує матір. Матір плаче, але Роман видається хоч сумним, та спокійним. ) Софія: Чому ти не плачеш? Чи через мене - щоб мене не засмучувати? Може, ти хворий? Не добре так тримати емоції в собі. Роман: Я не можу плакати за Юрком. Я навіть радий за нього, адже тепер він вже на небі… Пам‘ятаєте, мамо, як ви колись казали, що Юрко такий добрий, такий розумний - вже майже довершений витвір? Тепер Бог його повністю довершив. Бог забрав його від нас, зате подарував нам янгола, який буде просити в нього за нас. Забрав у Юрка людське тіло, але дав йому замість того безсмертя, вічне щастя. Хіба це погана заміна? (виходять. Згодом на сцену повертаються Лесик та Роман - з речами, видно, що повертаються на навчання) Лесик: Дивись, Романе, яка пуста без Юрка квартира… Ніколи ми ще не приїжджали сюди без нього… Роман: Так… Але часто бувало, що він їхав в Краків, а ми лишались в Прилбичах. Пам‘ятаєш, ми ж і тоді сумували, але знали, що то була тимчасова розлука… Так і тепер - ми ж не надовго з ним розлучились. Ще трохи - і будемо всі разом у небі. Лесик: Яка гарна погода… Як би Юркові подобалось гуляти зараз разом із нами… Роман: З Богом йому краще, аніж між людьми….



Лесик: Але ж Романе, ви були не лиш братами, а й найкращими друзями! Як ти переживаєш цю втрату? Роман: Зовсім не відчуваю порожнечі… Я мав раніше брата і товариша, але й тепер він мене не покинув, тепер відчуваю, що маю ще одного янгола-хранителя. Він стримує мене від гріха, навертає до доброго. Він щасливий вже, і за це я вдячний Всевишньому. Лесик: Коли ти говориш, то і мені якось легше на душі…. Роман: А тепер ходімо вчитись. Бо робота найкраще розганяє різні страхи та печалі. Лесик: Ти правий - робота розганяє смуток. (виходять) Сцена 7 (Софійка починає складати книжки, прибирати і може виставляти на стіл певні Великодні декорації . При тому розповідає…. ) Софійка: Сім‘ї Шептицьких було важко змиритись із важкою втратою, але життя ішло далі. Отож на Великдень вони були запрошені на велике святкування до їхніх друзів. Сцена 8 (Входить Графиня, Лесик, Роман, Едвард, Пан Антон із дружиною та ще одна пара, отець Яцковський. Графиня розмовляє з отцем, Едвард з Романом, Лесик біля мами. Щось їдять, жартують. Жінки хихотять, прикриваючись віялами) Софія: Отче, я відчуваю, що мій чоловік очікує того, що Роман замінить Юрка в правничій кар‘єрі. Отець: Хм.. А ви що думаєте? Софія: Я відчуваю, що Роману такі очікування приносять страждання. Він дуже любить Юрка та батька, але мені здається його шлях інший. Отець: Так, його шлях особливий. Але ви маєте мати довіру до Бога. Софія: Дякую, отче, за підтримку… (Підходить пан Антон) Пан Антон: Які шановні джентльмени з вас, хлопці. Швидко повиростали! Які серйозні! (тисне їм руки) Ну, то хто з вас стане єпископом? Роман: Я, якби став священиком, то хіба уніатським (всі зойкають, хтось захлинається напитком) Інший чоловік: І що, Романе, ти одружишся? Роман: Нехай Бог боронить (всі сміються, атмосфера знов стає нормальною. Роман та Едвард відходять на авансцену) Едвард: Романе, ти щойно жартував чи серйозно? Роман: Я не знаю, друже, не знаю… Якщо я прийму таке рішення - то можна собі уявити реакцію наших знайомих. Едвард: Але що тебе штовхає на цей крок? Хіба тобі не подобається наш костел, римо-католицька церква? Роман: Подобається, Едварде, подобається… Але … (на сцену виходить українка з дитинчам. Вона одягнена дуже скромно, навіть бідно, боса. Люди на задньому плані безгучно, але явно розважаються, сміються, у них розкішний одяг та їжа. Вона співає українську побожну пісню, наприклад “Через поле України ішла Божа мати”. Едвард і Роман просто проводять її поглядом)



КАТЕХИЗАЦѐЯ

СЬОГОДНІШНЮ КАТЕХИЗАЦІЮ МОЖЕМО РОЗПОЧАТИ МЕТОДОМ

«МОЗГОВОЇ АТАКИ». ДЛЯ ЦЬОГО БУДЕ ПОТРІБНИЙ ВЕЛИКИЙ АРКУШ

ПАПЕРУ, А ТАКОЖ ФЛОМАСТЕР, РУЧКА ЧИ МАРКЕР, ЩОБ ПИСАТИ. СПОЧАТКУ ДІТЯМ ПОЯСНЮЄМО ПРАВИЛА: КОЖЕН МАЄ ПРАВО ВИСЛОВИТИ

СВОЮ ДУМКУ ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ ВІРА І ЩО ОЗНАЧАЄ ВІРИТИ. НІХТО НІКОГО

НЕ КРИТИКУЄ. КОЖНУ ДУМКУ АНІМАТОР ЗАПИСУЄ НА АРКУШІ ТАК, ЩОБ

МОЖНА БУЛО ПОТІМ ПРОЧИТАТИ. ДУМКИ НЕ ПОВИННІ ПОВТОРЮВАТИСЯ. ЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ ДІТЕЙ І ЇХ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ, МОЖНА ТРОШКИ

ДОПОМАГАТИ ЇМ ВІДПОВІДНИМИ ПИТАННЯМИ ЧИ ПІДКАЗКАМИ.

Крок перший – це запис ідей Усі учасники мають право висловити свою думку, але ніхто не мусить

робити цього через силу. Тому варто заохочувати, а не заставляти дітей бути активними учасниками обговорення. Не критикуй думку дитини і не дозволяй іншим висміювати її (так можна з легкістю заблокувати її участь і увагу у даній катехизації).

Крок другий – обговорення кожної думки. Аніматор, який записував ідеї дітей, зачитує кожну думку і всі разом

аналізують її. Не варто наголошувати, хто був автором тієї чи іншої ідеї (це притупить їхню увагу). Потрібно постаратись кожну ідею привести до чогось доброго.

Крок третій – висновки і пояснення аніматора. Аніматор підбиває підсумки і робить висновок, використовуючи вже

значення слова «віра» відповідно до вчення Церкви:

Для старших

Митрополит Андрей Шептицький навчає: «Як небо далеке від землі, так далеко невіруючому до віруючого… Очевидно такого віруючого, що має живу й сильну віру. Лише така віра дає вічне життя, лише така віра спасає (див. Як 2, 14-16), лише така віра переводить зі смерти в життя, лише така віра дає ―владу стати Божими синами‖ (пор. Йо. 1, 12)» .

Віра – це відкриття всієї людини на дію Святого Духа та особисте єднання з Воскреслим Христом. На відміну від нехристиянських намагань досягнення досконалості, які спиралися лише на людську силу, християнство звіщає нову, справжню основу для святості й праведності людини, якою є віра в Ісуса Христа.

Віра дає початок новому творінню у Святій Тайні Хрещення (див. 2 Кр 5, 17). Хто вірує в Христа, той скидає зі себе стару людину та зодягається в нову (пор. Еф 4, 22-24). Апостол Павло описує життя у вірі як життя Христа в нас і наше життя у Христі (див. Гл 2, 20-21; Флп 1, 21).

Віра лежить в основі християнської моралі. Вона є початком чеснотливого життя та діяльності. Віра – це насамперед дар Божий, отриманий у Хрещенні; вона є силою та покликанням. Віра дає пізнання Бога та речей невидимих (пор. Євр. 11, 1). Вона випереджує надію та любов, оскільки вони пов‘язані з Істиною, яку можна сприйняти лише через віру; вона наче вкладає Істину в нутро людської особи.



Віра виховує здібність бути вірним Богові та Його Слову завжди і скрізь. Навіть якщо є загроза життю, християнин залишається вірним Богові. Ця здібність поширюється і на повсякденне життя християнина: вірність в родині, вірність у фінансах, вірність обов'язку і сказаному слову, відкидання будь-якого компромісу з неправдою та гріхом. Бог особливо чекає від нас такого плоду і дуже його цінує: «Господар його сказав йому: «Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим поставлю тебе. Увійди в радість пана твого!» (Мт 25,21).

Вірити, це також довіряти Господеві все своє життя . Адже Господь наш перший і найкращий Друг. Про це усім своїм життям свідчить нам Митрополит Андрей. Що в сьогоднішній сценці показує нам глибоку віру Митрополита Андрея? (переживання смерті брата)

Для старших ё молодших

Отож, віра – це переконаність в тому, що є ще інша реальність, окрім тієї, яку ми бачимо.

Молодшим можна розповісти таку історію: Жила собі на світі дуже щаслива родина, що мала на околиці міста

невеличку домівку. Але котроїсь ночі в кухні домівки спалахнула страшна

пожежа. Коли полум’я огорнуло хатину, батьки разом із дітьми вибігли на двір. І

враз побачили у жасі, що серед діток бракує наймолодшого, хлопчика п’яти років.

Тієї хвилини, як родина вибігала з домівки, він злякався тріскучого полум’я і

чорного задушливого диму й сховався на горищі. Що робити? Батько і мати у

розпачі дивилися одне одному у вічі, дві сестрички стали голосно кричати і

плакати. Кинутись у палаючу хатину було геть неможливо, а пожежники

запізнювалися…

Зненацька угледіли, як відчинилось віконце, і з нього виглянула голівка сина.

- Тату! Тату! – загукав хлопчик.

Батько підскочив до полум’я майже впритул і викрикнув:

- Стрибай!

Хлопчик не бачив нічого, крім густого чорного диму. Але, почувши батьків голос,

прокричав:

- Татусю, я тебе не бачу…

- Я тебе бачу, цього досить. Стрибай додолу! – гукнув батько.

Хлоп'я стрибнуло в чорне провалля, і за мить опинилося цілим і неушкодженим у

міцних обіймах батька. Той, либонь, підхопив його ще в повітрі…

Віра – знати, що смерть – це не провалля, а лише падіння в обійми. Це знати, що кожної миті у твоєму житті поруч є невидмі руки Бога.

Через чесноту віри людина стає спроможною виконувати три перші

заповіді Божі. Пригадайте з дітьми, які саме (кожну із Заповідей покажіть по можливості на окремому листку паперу, запросіть когось із дітей потримати, щоб вони бачили їх перед собою і могли прочитати.)

1. Нехай не буде в тебе інших богів окрім мене. Віра відкриває людину для Бога та внутрішньо єднає її з Творцем і

Спасителем. Саме у вірі людина стає здатною поклонятися Єдиному Богові в Дусі та Істині. Правдива віра забороняє поклоніння будь-яким іншим божествам, магію та забобони, що є порушенням першої заповіді. Будь-що, що займає місце



Бога – в тій чи іншій мірі є ідолопоклонством (до цього відносяться всі види залежності: алкоголь, наркотики, куріння, комп’ютерні ігри, чи будь-що, що може вкрасти людську свободу …)

2.Не взивай надаремне імени Господа Бога твого. Апостол Павло навчає, що християнин є праведником, який живе з віри (пор.

Рм 1, 17). Життя з віри спонукає християнина славити Господнє Ім’я. Святий Дух, Який діє в християнах, кличе з їхнього нутра: «Авва, Отче» (Гл. 4, 6), тобто навчає правильно славити Отця у Христі. Християнин, навчений чеснотою віри про святість і велич Божого імені, здатний виконувати другу Божу заповідь: «Не взивай намарне імені Господа, Бога твого» (див. Вих. 20, 7; Втор. 5, 11). Він не чинитиме богохульства, кривоприсяги, остерігатиметься прокльонів тощо. Життя у вірі, спонукає християнина славити Господнє ім’я. Святий Дух який діє в християнинові, прославляє Бога – це є ціль, для котрої створене кожне сотворіння Господнє. Християнин не має закликати до Господа без розуміння того, що робить. Богохульство, використання Бога у жартах чи недобрих розмовах – це важкий гріх! Християнин взагалі не має брати участі чи спричиняти недобрі розмови на гріховні тематики чи заради злої мети. Ми створені, щоб прославляти Бога усім нашим єством, тому не має бути розділу особистості, коли ми спочатку прославляємо Господа, а потім грішимо нашими устами.

3. Пам’ятай день святий святкувати. Наша участь у Божественній Літургії у неділю та святкові дні є виявом і

підтвердженням єдності у вірі та любові з Богом та Церквою. Церква – це не лише Дім Господній, в якому Господь завжди нас чекає на зустріч у молитві, але й християнська спільнота. І тільки прославляючи Господа у єдиному культі, ми підтверджуємо цю єдність і правдивість. Ми, християнська спільнота, стаємо житлом Живого Бога, Його тілом, головою якого є сам Христос. Він діє через нас як через члени свого тіла і тільки з Ним ми можемо виконувати Божу Волю.

Крім активної участі в Божественній Літургії (на якій аніматор обов’язково готується і приступає до Пресвятої Євхаристії, а при потребі приступає до святої Тайни Сповіді – бо в духовних речах він має бути завжди прикладом для дітей) та інших богослужіннях, віруючий християнин святкує святий день, глибше пізнаючи свою віру, утримуючись від важкої праці та чинячи діла милосердя (відвідує хворих, немічних, допомагає нужденним тощо). Святкуючи святий день, християнин видимо сповідує свою віру, визнає себе новим сотворінням у Христі, членом Його Тіла – Церкви та очікує Нового Неба та Нової Землі (пор. Од 21, 1). Завдання

Замість великої гри, команда отримує завдання.

Завдання дня, присвяченого вірі – кожен член команди отримує частинку молитви «Вірую», або, якщо команди маленькі, одну із трьох заповідей Божих (вони можуть повторюватись) і зображає, як він їх розуміє. В результаті має вийти така символічна молитва за допомогою картин. Плід – зернятко, котре символязує віру, як зерно гірчичне, що проростає.



День 3

Лагёднёсть

Вистава

Матеріали:Посуд, газета, наплічники, запис звуку дзвону, лист, чорнильна ручка, годинник, запис голосу Романа Декорації: Кімната у домі в Прилбичах (як у перший день) Дійові особи: Софійка, Віра, Андрійко, Графиня Софія, Граф Ян, Роман, отець Яцковський, Лесик Сцена 1 (Графиня Софія накриває на стіл. Граф сидить та читає газету. Заходять Лесик та Роман - з валізами, речами - біжать, обнімають маму та вітаються з батьком) Лесик: Нарешті - канікули!!! Закинути б свої книги так, щоб до кінця літа їх не бачити…. Графиня Софія: Тобі ще не випадає скаржитись. Ось Роман - він справді багато вчився перед своїми іспитами. Лесик: Звісно, Роман мусить завжди бути найкращим Графиня Софія: І він таки справді отримав найкращі оцінки. Ян: Так, Романе, ти повинен знати, що ми дуже тобою пишаємось. Час і про майбутнє твоє серйозно задуматись. Роман: Звісно, тату. Але нам усім дуже треба відпочити.. Це був важкий рік. Графиня Софія: Наша родичка, Марія із роду Ксаверів виходить заміж. Ми могли б поїхати. Яне, чи ти не проти? Ян: Звісно, не проти. Вам усім потрібно відпочити. Це чудова ідея. Роман: Так, а після того я б хотів ще побувати на реколекціях, які буде проводити отцем Яцковським. Графиня Софія: То гаразд. Тоді після реколекцій приєднаєшся до нас у Старому Селі. (Збираються і виходять) Сцена 2 (Повертаються Софійка та діти. Вони підходять до стола, де щойно сиділа сім’я. Софійка може щось господарювати) Андрійко: А що таке реколекції, Софійко? Софійка: Це час - кілька днів, які людина свідомо приділяє молитві та розмові з Богом. Роман вирішив пережити реколекції, аби краще зрозуміти своє покликання, місце в житті. Проте це не означає, що реколекції мають відбуватись тільки один раз у житті. Насправді церква пропонує нам проживати їх наприклад - перед Великоднем чи Різдвом. Віра: А було весело на тому весіллі? Софійка: Було дуже гарно і весело. Важко повірити, але святкування тривало тиждень. Але слухайте далі. Як ви вже зрозуміли, Роман поїхав на реколекції та зустрівся з родичами у Старому селі, де вся родина, окрім батька, гостювала у родичів. Сцена 3 (На сцену виходить Роман Шептицький та його мати Софія. Вони проходять до середини, призупиняються. На дальньому фоні чути тихі церковні дзвони) Графиня Софія: Отож, як пройшли твої реколекції?

"...й навчіться від мене, бо я лагідний і

сумирний серцем..."(Мт 11,29)



Роман: Мамо... Я постановив: буду Василіянином. Напишу до тата і вступлю до монастиря. (дзвони чути значно голосніше. Графиня мимоволі стискає руки біля грудей і майже падає. Її підтримує Роман. Вона повторює про себе): Графиня Софія: Роман… іншого ніж я обряду… Іншого обряду… (Роман допомагає її сісти на лавочці, а Софія приносить їй води, продовжуючи розповідати) Софійка: Від самого дитинства графиня чула, що про українське духовенство, яке тоді в Галичині називали руським духовенством, говорили із погордою. Ті кілька священиків, які були їй відомі, були темні, неосвічені, а також - захланні та далекі від духовності. Серед більш освідчених було так багато тих, хто ненавидів Польщу та католицьку церкву, які були такі дорогі її серцю. Графиня Софія: Батькові ні в якому разі не можна про це казати. Зараз він нізащо не погодиться. Спершу тобі треба продовжити навчання.. А тоді… Сину, що ж ти з нами робиш. Невже ми більше не підемо всі разом сім‘єю до костелу… Як у дитинстві, пам‘ятаєш, коли ви всю дорогу бігали навколо нас із батьком… Жодного разу більше не підемо разом на Різдвяну месу… Не підемо разом до Причастя у сімейній каплиці… (видно, що кожне слово завдає болю її синові. Зрештою, він відкидає голову назад із заплющеними очима) Роман: Я розумію, мамо, що це буде розрив з усім минулим. (Різко встає і виходить) Сцена 4 (входить отець Яцковський. Отець має схилену голову, уважно слухає, Софія плаче та витирає очі хустинкою) Отець Яцковський: Ви хотіли розмовляти зі мною, графине. Графиня Софія: Так… Думаю, ви вже чули про рішення, яке прийняв Роман Отець Яцковський: Так, мені воно мені відоме.. Графиня Софія: Я не знаю, отче, як мені жити ...Ви були зі мною поруч при смерті Юрка… Тепер ви є тут і при смерті Ромка. Отець Яцковський: Отямтеся, графине, не смійте так говорити. Це гріх. Якщо Бог справді від Вас вимагає цього, не може бути, щоб не дав Вам у Своїй ласці зрозуміти сенс цієї жертви. Кріпися.. Графиня Софія: Ох, Отче…. Христос заповідав нам бути одним, як він та Отець Його - одно. Ми, вся наша родина, були одним - а тепер, із рішенням Романа - цього вже більше не буде. Отець Яцковський: Дитячість! Яка дитячість! Одним ви були і будете далі - в Бозі, а не в обряді! Знаючи Романа, мене це зовсім не дивує, можна було з певністю сказати, що він піде не звичайною, а високою дорогою… це покликання можна називати вищим, більш почесним, ніж якби він просто став священиком. Не можна дивуватись… Графиня Софія: Отче… Але ж він опуститься до їхнього рівня… Неосвіченості, поверховості, егоїстичності… Отець Яцковський: Ніколи…. Може стати мучеником, але опуститись - ніколи. Ви приймали Святе Причастя? Графиня Софія: Ні… Не змогла. Отець Яцковський: Воно і видно. Примиріться з Господом, і тільки тоді зрозумієте його волю. (вони виходять) Сцена 5 Софійка: Після тієї розмови із отцем графиня висповідалась та прийняла Причастя. Біль покинув її серце, і вона зуміла прийняти волю Бога та вибір Романа. Боялась, щоправда, якою буде реакція батька… (при цьому на сцену повертається Софія, Роман, граф Ян та отець)



Роман: Отче, чекаю з нетерпінням тієї миті, коли приєднаюсь до монастиря Василіян. Граф Ян: (стукаючи по столі, різко, щоб всі злякались) Ніколи! Це все ваші єзуїтські інтриги! До Василиян? Звідки такі ідеї у хлопця, що так ревно любить свій обряд? Може, це якось пов‘язано, з тим, що Ви, шановний отче, рік тому реформували обряд Василіян? Ви спеціально це запланували! Готували його для реалізації своїх планів! Мого сина, коли смерть і так забрала в мене двох! Не від Бога це покликання, а від людей! (до дружини) І ти, ти цьому сприяла ! Не бути цьому. Роман: Але ж, батьку …. Граф Ян: Жодних ―але‖! Отець Яцковський: Я жодним словом не намовляв Романа. Господь є завеликим Паном, щоб до Його служби треба було аж так намовляти когось. Лише Він сам кличе собі, кого хоче. Маю думку, що покликання Роман правдиве. Проте не хочу стояти між Вами та Вашим сином. Тому віддалюсь від Вашого дому - не молитвою і не серцем, але лиш своєю присутністю, поки ця справа не виясниться… Мир у вашому домі (кланяється і виходить) Граф Ян: Тут не має про що навіть говорити (теж виходить) Роман: Нехай мама ні про що не хвилюється. Все буде добре. Я не вступлю до монастиря, аж поки батько радо на це не погодиться. І я маю відчуття, що Бог зробить нам таку ласку. (виходять. Вертається Софія із дітьми) Сцена 6 Віра: А Романові не страшно було іти до монастиря? Та ще й до такого, який так не подобався всім його родичам… Андрійко: І що він тепер робитиме? Батько ж заборонив йому …. Софійка: Насправді у будь-якому випадку Роман повинен був відслужити у армії ще рік. Для нього це був дуже важкий період, адже солдати найбільше любили грати карти та пити вино - заняття, що не приносили йому ніякої радості. Під час служби в армії він захворів аж так, що був близький до смерті. Коли видужав, лікарі наполягли, щоб він був звільнений від військової служби. Роман прагнув негайно вступити до монастиря, проте батько на це не погодився. Романові було дуже важко це все переживати. Сцена 7 (повертається на сцену Роман) Роман: Господи, я вже більше не можу так…. Як я сильно сумую за Тобою…. Маю написати Татові листа. (Бере ручку. Закадровий голос читає лист. Поки лист лунає, актори пантомімою зображають такі події: Роман тривожно - то пише, то вагається, рве, переписує лист.(можна за допомогою годинника, який переводить Софія, показати, що пройшло 12 годин, але це не обов’язково) Тоді запечатує лист, ходить, вагається, нарешті вирішує, виходить, ніби аби надіслати лист, повертається. Далі на сцені з’являються Лесик та Графиня. Усі вони чекають, оглядаються, то підтримують Романа, то кожен в тривозі розходиться, на обличчі у всіх тривога – то Надія, то страх. Вони перекладають якісь речі, ніби читають чи прибирають, але це нервові рухи. Ось нарешті заходить граф Ян з листом в руках. Графиня впускає щось. Обличчя графа суворе, кличе Романа. Граф та Роман виходять. Мама та Лесик стають навколішки та моляться. Через якийсь час – якраз так, щоб звучали останні рядки листа – вони повертаються.)‖ Голос Романа: ―Найдорожчий тату…. Здавна мене пригнічувала мовчанка, яку я застосовував супроти Вас у справі мого покликання. Сьогодні пишу, бо вважаю, що про цю важливу проблему обов‘язково треба поговорити… Не прошу Вас, Тату, про негайну відповідь, навпаки - прошу



глибше застановитись над цілою справою, над моїм минулим та над моїм характером. Хочу Вам повністю відкрити своє серце. Ще коли я був в шостім гімназійнім класі, ще задовго до того, як зустрів отця Яцковського і як він провів свою реформу Василиян, я говорив про те, аби стати монахом-василиянином із своїм другом Едвардом Ярошинським. Ця думка постала в мені на грунті нашої родинної любови до греко-католицької церкви, яка знайшла у мені більший відголос, ніж в інших. Ця думка народились ще давніше - я говорив про неї трохи з мамою, з Юрком та й з вами. Але ясно, що слова дитини - то одне, а слова дев‘ятнадцятирічного хлопця - геть інше. Сьогодні я прийшов до віку, коли життя сприймається серйозно, і визнаю відважно, що моїм поликанням є - стати Василіянином. Знаю, що Ви не похваляєте моєї думки, але не через малу любов до Бога чи України, але через те, що думаєте, що моє покликання - не від Бога, а від намови людей. Передусім, я є найглибше переконаний, що коли не піду за Божим голосом, який мене все виразніше взиває до монастиря, змарную власне життя, та й Ваше отрую, а поза монастирем ніде мені не знайти щастя. Я мучу себе думкою, що міг би бути корисним для інших, а нині лиш перешкоджаю… Міг би бути підпорою, а став тягарем. Міг би бути щасливим, а сьогодні отруюю щастя собі та іншим. Тоді заздрю кожному, хто вільний іти туди, де знає, що буде корисним для Бога та краю. Відштовхую ці думки та шукаю товариських розваг, яких маю тут досхочу, а все-таки моє життя тільки нидіє. Мій найдорожчий, найлюбіший Тату! Я хотів би кинутися Тобі до ніг, благати про прощення, що так Тебе мучу, що за всі Твої добродійства, за Твою любов, за сльози, Твої страждання, я відплачуюся лише сумом і журбою... Ти поклав свою надію на мене, а я відбираю її Тобі і все, що для Тебе наймиліше – потоптую – я, Твій син... Може, краще було б для мене, якби Господь був покликав мене до себе під час моєї останньої недуги, на моєму серці не лежав би камінь невдячности і Твого серця не ранив би Твій син. Але чи маю право мовчати, коли я свідомий того, що ніколи не досягну мети, якої щиро бажаю, що кожний інший шлях, на який я вступив би, був би не тільки моїм, але й Вашим нещастям. Я Вам, Тату, серце своє розкриваю, не погордіть ним і не кажіть, що в мене нічого більше нема, крім омани. Не хочу просити Вас, Тату, про дозвіл вступити ще в цьому році до монастиря. Випробуйте мене, якщо хочете, але дайте принаймні надію. Перед роком я обіцяв Вам, що не буду більш сповідатися в о. Яцковського і я додержав цю обітницю. За сповідника я вибрав отця, з яким і Ви погодились. Я обіцюю і далі, що буду слухняний. Прошу тільки не залишати мене далі в такій непевності, те прошу пообіцяти мені, що якщо переконаєтеся в правдивості мого покликання, зволите дати мені свій дозвіл за рік, чи за два. Тоді я буду вичікувати цього дня наче спасення, і не буду мати перед собою жахливого марева – даремного життя. Тату! Змилосердіться надо мною, розважте цю справу у щирій молитві і дайте мені свою відповідь. Я буду нетерпляче чекати на Ваше рішення-присуд, та я прийму його в покорі. Все, що дістану від Вас, вважатиму за дар від Бога. Заявляю ще, що хочу мати Вашу доброзичливу згоду, та маю надію, що дістану її. Бог вимагає від Вас, Тату, великої жертви, але невже ж вона буде втрачена? І для Вас, для родини і для краю?... Чи Ви, Тату, не будете колись горді за таку пожертву?.. Я хотів би присягати Вам, Тату, що тільки від мене самого походить моя постанова, що не було тут ніякого стороннього вплину, що я ніколи не розмовляв у цій справі з



ніяким єзуїтом перед моїм рішенням; коли ж моя думка дозріла, я розказав про неї своєму сповідникові, але не почув від нього ні одного слова заохоти, а тільки наказ випробовувати себе. Про українську справу я з ніким ніколи не говорив, лише з Вами (про банальні сальонові розмови не згадую тут) і тільки Ви, Тату, впливали на мене своїми оповіданнями про діла наших попередників. Перепрошую Тебе, Найдорожчий Батьку, що я так довго мучив Тебе і вибач мені, що перериваю мовчанку, яка мене самого пригноблювала та що я сказав щиро все, що відчував і думав. Якщо я спричинюю Тобі лише біль, то ненароком і якщо не приношу Тобі ніякої радости, то тільки тому, що й сам не знаходжу її для себе у своєму серці. Один Бог є моєю силою. Я Йому те саме кажу, що я Вам, Тату, сказав і Він потішає мене та каже мені сподіватися від Вас хвилин щастя і віри, а може підтримки. Цілую руки Дорогому Татові – залишаючись назавжди відданим сином. "Р.S. Я довго вагався, чи цього листа вислати поштою, чи ні; я боявся зажурити Тата і щоб наші відносини ще більше не погіршилися. Але в добрій вірі, що правда ще нікому не пошкодила, посилаю свій лист у Боже Ім'я. Благаю Вас, Тату, уважайте мене за сина, а не за чужого Вам, який провадить змову, та перетніть цей вузол, який нам обом так дошкулює". (нарешті повертаються граф Ян та Роман. Граф обнімає Романа за плечі. Вони усміхнені. Графиня та Лесик підбігають до них) Граф Ян: Ми з Романом вирішили, що він поїде на навчання у Вроцлав, здобуде диплом юриста. Якщо за чотири роки його прагнення не перейде, значить - так і бути - сам відвезу його в новіціат. (Вся сім’я щасливо виходить) Сцена 8 Віра: І що - невже, все щасливо закінчилось? Андрійко: Він не передумав після навчання? Софійка: Ні, він не передумав. Звісно, у нього і під час навчання було багато пригод. Він вчився у Польщі, потім трохи в Німеччині. В Німеччині вони з Лесиком організовували вечори, куди приходили їхні співвітчизники, аби дискутувати, ділитись думками. Роман завжди просив маму прислати їм побільше їжі, аби найбідніші співвітчизники змогли собі перекусити. Що ж до батька Романа, то від цього часу він уже не сумнівався у покликанні Романа, а коли і змушував його вчитись довше, ніж той хотів - то лише знаючи, що це згодом принесе користь і йому, і монастирю, до якого той буде належати. Граф почав розуміти, що Роман - лише позичений, як і кожна дитина батькам, і ще більше любив і цінував час, проведений спільно - знаючи, що його мало. А отець Яцковський знову повернувся і став духовним наставником Романа. Андрійко: Як це позичений?? А я теж позичений? Софійка: Всі ми - і я, і ви, потрохи дорослішаємо. І коли станемо зовсім дорослі - Бог покличе нас виконувати якесь завдання - так, як покликав Романа. І тоді ми вже не належатимемо батькам. Але сьогодні маємо дуже гарний урок Романа - він хотів бути вірний волі Божій, але не хотів також і розбивати серце батькові, і Бог дав йому таку ласку. Батько зрозумів його, хоч і не зразу. А ми часом хочемо, аби батьки нам давали все і зразу - навіть і дурниці, які може й не потрібні нам, і не маємо зовсім терпіння, аби хоча б зрозуміти їхню думку. Роман мав вміння зрозуміти ду мку кожного, тому і зумів зрозуміти також і голос Бога, коли прийшов відповідний момент.



Катехизацёя Говорячи про плоди Святого Духа, важливо не тільки пояснювати дітям, що ці плоди означають, але також і те, для чого вони нам служать та як ми покликані їх використовувати у нашому житті. Говорячи про лагідність, можемо поставити дітям питання:

Чим є лагідність, на вашу думку?

На що впливає лагідність у життєвих стосунках та різних ситуаціях?

Подумайте кілька секунд, якою буде ваша реакція, якщо хтось не виконає ваше бажання в той момент, коли ви цього хочете чи потребуєте.

Або коли люди не згодні з вашими ідеями, навіть якщо ви абсолютно впевнені, що вони є правильним рішенням проблеми?

Якою буде ваша реакція, якщо хтось образить вас, критикуватиме ваші зусилля або буде грубим просто через поганий настрій?

У ці моменти та в інших складних ситуаціях ми повинні навчитися керувати нашими почуттями через терпеливість та лагідне ставлення. Щоби краще зрозуміти про що йдеться, можна обговорити сьогоднішню сценку. Зокрема, стосунки Романа Шептицького з батьками. Якими вони були? Вказати дітям на його лагідність у відношенні до батька. Чому так поводиться, а не гнівається і не вимагає свого наперекір батьківській волі? (тому що любить свого батька, не хоче завдавати йому болю). Можна зачитати уривки з Біблії. Це можуть зробити діти. Їх це стимулюватиме до тиші та відповідальності. У Новому Завіті слово «лагідність» має три головні значення:

1) «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мт 5,5) Лагідний – це той, хто є покірний волі Божій. А прийняття Божої волі дозволяє Богові розділити з тою людиною усе – навіть Небо!

2) «Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти душі ваші» (Як 1,21)

Лагідний – це той, хто бореться із гординею та почуттям самодостатності, а у смиренні готовий навчатися від інших. Бо лиш зростання у навчанні дозволяє людині прямувати до досконалості – тобто до спасіння.

3) «З усякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, ставтеся поблажливо один до одного з любов'ю, намагаючись зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф 4,2-3)

Лагідний – це той, хто є чутливий у стосунках та добрий у поведінці, бо усе його життя грунтується на любові, милосерді та терпеливості.

Закликаючи стражденних прийти до Нього для розради, Ісус сказав «Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим» (Мт 11,29). Якщо ми хочемо бути в Небі, то маємо наслідувати Христа. А Христос закликає кожного із нас до того, аби ми були лагідними і сумирними серцем так, як Він. Щоб виконати наказ Ісуса Христа, ми повинні уважно придивитися до Його лагідності і сумирності.

Серце лагідної людини відкрито для Слова Божого, для того, щоб Господь учив її правді, навчав шляхам Божим. Лагідність має величезну силу творити добро та спонукувати людей до милосердя і прощення. «Браття, радуйтеся



завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі» (Фил 4,4-9).

Що таке лагідність? Лагідність – це постава розуміння іншої людини, здатність перейнятись проблемою іншої людини так, наче це є наша власна проблема: як кажуть, влізти в шкуру іншої людини, вміти співпереживати з нею, а не засуджувати її. Треба бути уважними, щоб не плутати це з почуттям жалості. Бо лагідність – це, швидше, постава волі, наслідок свідомого вибору людини, в якому вона відмовляється засуджувати іншу людину, а, хоч і не виправдовуючи гріха, намагається вникнути в конкретну ситуацію. Отож, лагідність має виникати, серед іншого, також і з нашої любові до цієї іншої людини. Лагідна людина розуміє, що першою жертвою гріха є сам грішник. Лагідність несе щастя і мир між людей. Тому вона така важлива й цінна, зокрема сьогодні: коли нам так часто бракує цього миру, коли нас оточують різні випробовування, що не дозволяють нам бути добрими один до одного... Цей дар є якнайбільш актуальним і якнайбільше потрібним – аби наше щоденне буття з іншими людьми було гарним у Святому Дусі.

Без смирення ж лагідність може переродитися в зверхність: адже я так добре всіх розумію, так всім допомагаю, наче є вже богом. Смиренність – це чеснота, яка є пов’язана з усвідомленням нашої обмеженості. Якщо людина має смирення, вона розуміє: «Тут я можу допомогти тому, хто є поруч. А тут щось виходить поза мої межі, бо я і сам слабкий та немічний». Бути смиренним означає відмовитись від самозакоханих амбіцій та відкритися до ближніх, так як це здійснив Ісус Христос: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Фил 2,6-7). У смиренні людина пам’ятає, що вона обмежена і слабка, а отже й сама потребує не осудження та несприйняття, а підтримки та Божої допомоги.

Лагідність і смирення – це ключ до щасливого серця. Лагідність береже нас від замкнутості та ізоляції, яка робить серце твердим і холодним, а смирення утримує в нашому серці Бога, адже «Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать» (Як 4,6).

Таким чином, лагідність – це вироблена Духом Святим здатність християнина зі спокоєм у серці сприймати усіляку інформацію, несподівані ситуації, а також незаслужені звинувачення чи образи.

Лагідність є необхідною для нас, аби нам стати більш подібними до Христа. Без неї ми не зможемо розвивати інші важливі чесноти. Бути лагідним не означає бути слабким, але означає поводитися з великодушністю і добротою, виявляючи міць, спокій, здорову самооцінку і самоконтроль.

Лагідність – це більше, ніж просто стриманість, ввічливість і уміння володіти своїми емоціями. Лагідність виходить із глибини люблячого серця, а тому протистоїть гніву.



Велика гра

Інтелектуальна гра «Морський бій» Мета гри - цього дня ми допомагатимемо таткові Андрію здобути освіту, щоб виконати волю його батька та продовжити подорож його життям. Гра проводиться як і в приміщенні, так і на вулиці, старші команди та молодші – окремо. (Слід зауважити,що для проведення гри на вулиці потрібно правильно вибрати територію – бажано в тіні, або так, щоб сонце не світило дітям в обличчя)

Для проведення гри потрібно попередньо мати заготований макет «морського бою» - лист А1, розграфлений у клітинку, зверху над клітинками горизонтально – алфавіт, зліва вертикально – цифровий порядок. У кожній з клітинок можуть бути запитання, завдання, бонуси та «бомби» ( що добавляють та забирають очки). Кожен тип завдання повинен мати власний символ, що буде зображений у клітинці ( «?» - запитання, «♥» - додаткове запитання, «☼» - завдання (показуха), «+» чи «-» - плюс/мінус 1 очко, «☻» - обливання команди водою тощо). Після розміщення всіх завдань поверх кожної клітинки окремо наклеюється ще один лист (так, щоб було зручно відривати їх окремо, і щоб вони щільно закривали вміст клітинки) Команди по черзі вибирають певну клітинку (капітан обирає дитину, що назве «код» - Б3,А4, або називає код сам). Ведучий відриває листочок , показуючи всім завдання під клітинкою, та команда за певний час виконує його (запитання – 10с, показуха -30с.) За правильне виконання завдання команди отримують бали. Критерії оцінювання: За кожну правильну відповідь - +3 бали. За правильне виконання завдання - +5 балів. Бонуси та втрати – від 1 до 3 балів кожне За порушення правил (вигукування дітей іншої команди, неслухняна поведінка тощо) ведучий віднімає по 1 балу . Обливання та додаткові ходи балів не приносять Перемагає та команда, що здобула найбільшу кількість балів.

Плодом цього дня може бути лагідна овечка, котра пасеться під вашим деревом.



День 4

Здержливёсть

Вистава

Декорації: Дім у Прилбичах; Необхідні матеріали: папери – реферат, що його пише Лука; валіза та одяг для брата Андрея; Дійові особи: Софійка;Графиня, Граф, Лев, Роман – тепер брат Андрей Лука: хлопець приблизно того ж віку, що й Софійка, Лікар На сцені з’являється Софійка і Лука. Софійка прибирає все навколо, насвистуючи мелодію. Лука крутиться навколо.

Сцена 1 Софійка: О, Лука! Привіт! Лука: Привіт… Я вчора приходив до вас вгості… Ти розказувала малим історію про Шептицького … Де вони, до речі? Софійка: Мама повезла їх у зоопарк. А ти? Я чула, що сьогодні футбол. Не йдеш дивитись? Лука: Сьогодні нецікава гра. (пауза) Я … Хм.. хотів попросити тебе розповісти продовження тієї історії, яку ти розповідала малим. Софійка: Зацікавило? Лука: Ага.. Ну і ще треба про це реферат до школи написати на цю тему Софія: Ах, он воно що! Більш правдоподібно. Ну гаразд, слухай… (Лука витягає болокнот, аби записувати). На чому ми зупинились? Лука: Ти розповіла про те, що Роман Шептицький вивчав право у Вроцлаві, про різні добрі діла, які вони разом з Олесем робили для бідніших товаришів… Але навчання було для нього мукою… Для мене теж, цілком його розумію, хоча в нього були інші причини.. Він жаліється на світське товариство…Ага, ти ще розказувала, що в 1886 році він разом з хворою мамою та хворим братом Станіславом провів канікули в Італії, і що він мусив практично носити Станіслава на руках, та завжди був веселим, що вчив малого брата Лева… Софія: А щодо Риму? Лука: Ага, так, це взагалі класно. Роман не лише там познайомився з різними впливовими людьми і на всіх справив чудове враження своєю простотою, а й - найголовніше - разом з мамою, Левом та ще одним юнаком, теж майбутнім монахом, удостоївся особистої аудієнції в Папи. До речі, а що таке аудієнція? Софія: Так називають прийом, або розмову з Папою Римським, верховним Єпископом Католицької церкви. Папа довідався, що він хоче стати Василиянином, і дуже з того втішився, сказавши, що Василіяни мають велике майбутнє в церкві, дуже гарну місію на сході. Лука: Так,зустріч з Папою Римським. Записав. Софійка: А ще - також завдяки батькові - Роман здійснив поїздку до Росії, - а ти ж пам‘ятаєш, що частина України була частиною Російської імперії. Там він загорівся місіонерським запалом. Лука: Навернути Росію? Софійка: Так…. За неї він теж багато молився, але про це потім. Отож, прийшов час Роману прощатись із родиною… (вони сідають на своє традиційне місце) Сцена 2 (Виходить Роман. З валізою. Починає туди дещо складати - сорочки, речі. Підходить мама)



Роман: Мамусю… Ось візьми ці книги - вони Левові пригодяться.. Цей светр - якраз для Казимира. (знову кладе якісь зошити у валізу) Цей молитвенник може мама збереже, вже він мені не пригодиться… Графиня Софія: Ох, Ромку, як то важко.. (витирає сльози) Роман: Тепер, мамо, нічим вам не поможу, бо і сам ледве витримую… (відвертається і витирає сльози. Вони далі мовчки пакують речі. Софійка та Лука можуть розмовляти, не сходячи із своїх місць) Лука: Але ж йому так сумно … Чому він мусить їхати? Софійка: Завжди сумно прощатись із домом, з рідними… Сумно від чогось відмовлятись, але без цього не можливо досягнути справжнього щастя. Дивись, як прекрасно описує ці миті графиня Софія... (заходить граф Ян. Роман закриває чемодан) Граф Ян: Ну що ж - готовий? (Роман киває) Погода чудова сьогодні. Якраз - для тебе… (тут вибігає маленький хлопчик) Лев: Мамо, а чи можна мені провести Романа? Поїхати з вами до Добромиля, де живуть Ваисліяни? Граф: Ну до самого Добромиля ні, але хоча б до Судової вишні ми б могли взяти Лева. Графиня Софія: Помолімось на дорогу…. Як завжди (всі моляться Царю Небесний та Під Твою милість…) Граф Ян: То що ж…. Рушаємо? (виходять) Сцена 3 (Чути закадровий голос Графині) Голос Графині: Роман ставав чимраз погідніший, ясніший і можна сказати чимраз кращий. Здавалося, що від нього б'є якесь світло, погода, ще ясніша від цієї, що спливала на нас із неба. Коли ми були вже десь недалеко Добромиля, пам'ятаю, – що я поклала свою руку на руку Романа. Голос Романа: «Мама вірно витримала аж до кінця», Голос Графині: Він схилився низько аж до тої руки поцілував її. Коли ми в'їхали на монастирське подвір'я, ми побачили двох молодих Василіян, що ходили з часословами в руках по горішніх стежках городу; вони зауваживши нас, станули й здалека привітали капелюхами Романа, він теж на їх вид піднявся зі сидження, встав й високо над головою вимахував капелюхом – вітав їх, вітав свою пристань, вітав нове життя.

Коли Роман у тій хвилині здержав виклик радости й перемоги, то хіба тільки з уваги на нас..., а ми поглянули один на одного і сказали ―Дякувати Богу‖ – за його щастя – в обох наших серцях ми сказали собі й так під'їхали під дзвіницю Думаю, що Ісус Христос був вдоволений, бо кожний із нас по своєму, як умів, зложив Йому свою жертву. Янова, мого чоловіка, жертва була хіба найчистіша. Все повторяв, що ми повинні Богу дякувати, що ми негідні такої дитини, а сам цілим серцем його віддав. За деякий час ми від'їжджали... якщо хвиля виїзду закріпилася докладно в моїй пам'яті, то живим, до смерті живим образом у ній залишилася з усіма деталями: ціла постать Романа, що вихилялася з монастирських воріт і прощала нас своєю рукою, його темно-синій одяг і лице – вже рум'яне, сяюче... Коли він зник із наших очей, а наша повозка в'їздила у браму під вежею, мій чоловік затримав коні: Граф Ян: тут каплиця, – вступім. Голос Графині: І ми висіли, я все ще, перед тим – бездушно, сіла в лавці, а він підійшов до престола, впав навколішки перед Найсвятішими Тайнами, чолом ударив об землю і довго молився...



(Поки лунає голос - можемо бачити всі рухи - Мама з Романом під руку та Граф проходять по сцені, Роман цілує мамі руку, а тоді відходить, розвертається і махає їм на прощання. А тоді Граф закликає графиню. Вони моляться, тоді повертаються до залишених речей. Граф розгортає молитовник і плаче. Зрештою, сім’я виходить) Сцена 4 Лука: Оце вони й назавжди попрощались? Софійка: Не зовсім. Роман тепер взяв собі ім‘я брата Андрея. Лука: Брата Андрея? До речі, чому? Софійка: Не знати точно, але мені приємно думати, що на честь апостола Андрея - того, який першим ступив на Київські гори. Ще будучи приновиком, він дуже багато постив, брати згадують, що їв лиш раз вдень, а вранці та ввечері обходився гарячим чаєм. Пробувши якийсь час в монастирі, він почав у Кракові навчання філософії в колегіумі єзуїтів. В той період в неділю часом гостював у братів, які там вчились. Часто бачив і матір. Згодом із Кракова вона поїхала додому….. Сцена 5 (на сцену виходить графиня Софія, щось там складає. Заходить стривожений граф) Граф Ян: Софіє… До нас…. Приїде Роман Графиня Софія: (спокійно, сміючись) Як приїде? Не жартуй зі мною. Він писав, що має почати духовні науки… (тут стукіт у двері, заходить Роман, і майже падає відразу. Батьки його підхоплюють, вкладають) Графиня Софія: Романе… Ти хворий? Що тобі? (вкладають його) Софія: Хвороба була дуже серйозна і навіть безнадійна. (Заходить лікар, оглядає хворого) Графиня Софія: Лікарю, скажіть, як оцінюєте його стан? Як довго буде він хворіти? Лікар: Я нічого не можу вам обіцяти. (виходить) Софійка: Хвороба була насправді важкою. Насправді вже майже всі думали, що він може померти. Проте були і ті, що не втрачав віри Граф Ян: Прийшов лист від отця Яцковського. Він пише, аби Роман поручився своєму заступникові Святому Андрію. ―Здається мені, що Бог задумав врятувати через нього багатьох. А я кого тільки можу - запрягаю до молитви за вашого Романа.‖ Софійка: Тож попри довгу та важку хворобу брат Андрей видужав і міг знову повертатись до свого навчання та служіння. (приходить лікар, оглядає його) Лікар: Брат Андрей вже такий здоровий, що досліджуючи його, я не міг би навіть здогадуватися, що він коли-небудь нездужав на легені, ото ж нехай вертається до свого монастиря. Граф Ян: (тисне руку) Дякую, лікарю, хай Бог вас винагородить за вашу працю та усі ваші зусилля (Всі виходять, окрім графині Софії) Графиня Софія: (Виймаючи з вух сережки, кладе їх біля ікони) Господи, прийми від мене в жертву ці брильянти, дар мого батька, єдину річ, якою я дорожила, в подяку за те, що зберіг цього мого сина. Софійка: Незважаючи на таку довгу перерву в навчанні, того ж самого 1892 року 11 серпня брат Андрій склав у Кристинополі торжественні монаші обіти, а 3 вересня його висвячено на священика. Першу Службу він відправив у парафії в родинному селі - у Прилбичах.




СПОЧАТКУ ДІТЯМ СЛІД ПОЯСНИТИ САМЕ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ «ЗДЕРЖЛИВІСТЬ»,«ЗДЕРЖЛИВИЙ» – УРІВНОВАЖЕНИЙ, СТРИМАНИЙ, ПОМІРКОВАНИЙ.

Папа Франциск приділяє особливу увагу здержливості, у якій сучасне суспільство відчуває гостру необхідність. «Постарайтеся бути вільними від речей. Так само, як у вас є мужність прагнути щастя, також і повинні мати мужність бути здержливими».

Стриманість (володіння собою, самоконтроль, самодисципліна) – це дана Духом Святим здатність контролювати бажання плоті, бути помірним в їжі, одязі, звичках, словах і способі життя. Це здатність вгамовувати в собі всяке плотське бажання, здатне оволодіти людиною і стати пожадливістю, яка б керувала нею: «Отже, браття, ми не є боржники плоті, щоб жити за плоттю; коли ви живете за плоттю, то помрете, але коли духом умертвляєте діла плотські, то будете жити» (Рим.8:12,13).

Зовнішньо стриманість виражається способом життя, що визначається простотою і повагою до інших. Добре пам’ятати, що ті, котрі працюють і живуть у дусі стриманості, поміркованості, є особами, за котрими приємно спостерігати та вчитись від їхньої простоти, яка виявляється в усьому.

«Поміркованість (здержливість) є моральною чеснотою, яка стримує потяг до задоволень і забезпечує рівновагу у використанні створених благ. Вона забезпечує панування волі над інстинктами і не дозволяє пристрастям переступати межі людської гідності. Поміркована особа скеровує до добра свої чуттєві бажання і слухається здорового голосу розсудливості…» – навчає Катехизм Католицької Церкви (№ 1809).

"Запитаймо себе про здержливість у малих речах, наприклад, у висказі кількох слів. Бо від цієї здержливості у малих зависить та, у великих речах. Приборкування свого язика – це перший крок у духовній праці над собою. Як у кого в житті немає бодай тих дрібних перемог, то якими ж перемогами позначене його духовне життя, в чім же буде переможцем? Бо те ясне і певне, що тільки перемогою можна спасти свою душу." (Андрей Шептицький)

Здержливість належить до чотирьох кардинальних чеснот, які лежать в основі морального життя людини і полягають в постійній мобілізації зусиль волі на здійснення добра у різних вимірах життєдіяльності, починаючи від особового життя, і аж до ставлення стосовно всього створеного Богом світу .

На перший погляд може скластися враження, що мова йде про якусь дійсність, яка полягає в тому, щоб від нас щось забрати, обмежити,



загнуздати, утримати... Насправді ця чеснота має за мету не забрати, але навпаки – надати, дарувати, гарантувати, повернути… Чеснота поміркованості, у властивому сенсі, полягає передусім у тому, щоб повернути пошкоджену гріхом дійсність до первозданного порядку, цілісності та гармонії.

Функція поміркованості (здержливості) полягає у поверненні людини до себе самої як Божого образу – поверненні до Бога та відновлення Божого порядку у всій створеній Ним дійсності. Поміркованість є особливо потрібною там, де певні пристрасті загрожують всьому, що є цінне, змістовне, добре, збагачуюче, справді людське і розумне.

Образно кажучи, здержливість відіграє роль імунної системи проти безрозсудних і небезпечних для життя схильностей, які набирають різних форм, напр. алкоголізму, наркоманії, залежності від різних речей та задоволень, які роблять нас рабами гріха, порушують порядок Божої любові та справедливості і загрожують благополуччю всього світу.

Чеснота поміркованості (стриманості) полягає у відповідальному прийнятті Божих дарів розуму і свободи, які по своїй суті не можуть реалізуватись хаотично, але тільки в належному порядку добра та любові.

У світлі віри в Бога Творця і Спасителя людина усвідомлює свої межі й межі свого природного довкілля. Поважаючи ці межі в своєму повсякденному житті і діяльності, і практикуючи своєрідну споживацьку аскезу, ми можемо краще оберігати довірений нашій турботі світ і більш відповідально ставитись до майбутніх поколінь.

Рабське слідування за потягом “мати всього більше і то якнайшвидше” веде не тільки до знищення людей, спільнот та суспільств і Божого створіння – природи, але також і до руйнування основ свободи: стаючи “невільником речей”, людина все більше виснажує природні ресурси і руйнує свій життєвий простір, руйнує самі передумови свого існування, включно з простором власної свободи, загрожує свободі і добробуту майбутніх поколінь. Здержливість, (стриманість) сприяє подоланню споживацької ментальності і усвідомленню того, що критерій “бути” має отримати першість перед “мати і володіти”. Щастя людини визначається передусім не матеріальними речами, які вона посідає, але тими гармонійними стосунками, які ми творимо з нашими найближчими ближніми, соціальним оточенням, природою і, передусім, з нашим Творцем та Спасителем.

Поміркованість має багато важливих впливів на людське життя: • допомагає усвідомити, що щастя – це не матеріальна величина, яка є

пропорційною до кількості грошей, маєтків та речей і влади;• сприяє ефективній боротьбі з гріхами жадібності та захланності, які

приводять до деградації особи, руйнування спільнот та знищення всьогостворіння;



• дозволяє розпізнати міру, без якої “ліки перетворюються на отруту”;• дозволяє протиставитись різним видам залежності: нікотиновій

алкогольній, споживацькій…;• допомагає протиставитись хворобливому бажанню “мати і володіти”;• дозволяє протиставитись диктату реклами, метою якої є переконати

людину, що їй потрібно купити все, що є і то бажано відразу…;• допомагає не піддатись безрозсудно моді, яка не завжди є для нас доброю

і корисною.Здержливість дозволяє володіти собою і завжди залишатися собою,

тобто жити по-божому і ставитись по-божому до своїх ближніх і всього створеного Богом світу. Поміркованість – це не обмеження свободи людини, а навпаки – знаряддя для її звершення і збереження її передумов. Поміркованість допомогає визволитись із неволі гріха у формі різних невпорядкованих схильностей і спричинитись до універсального визволення всього Божого створіння – природи від згубних наслідків гріха; відновлення Божого порядку і гармонійних стосунків з нашим Творцем та Спасителем.

Стриманість є чеснотою сильних. Тільки сильні у дусі і впевнені у Господі можуть справді стати стриманими і контролювати себе у власних виборах. А вчитись цьому необхідно змалку.

Зауважте дітям, що стриманість птак само необхідна для святості, як дисципліна для спорту. Жоден відомий футболіт, танцюристка ч и модель, якими захоплюються діти, не можуть робити те, що їм хочеться, а мають строгий графік, дієту тощо.

Молодшё:

Здержливість пов’язана з серцем і розумом. Хто контролює себе, вміє сказати «ні», вміє обирати між тим що дуже хочеться і неправильно і тим що часом не хочеться, але правильно. (Хто обирає комп’ютерні ігри замість того щоб вчити уроки у зазначений для цього час – робить не правильно, бо не дозволяє собі розвиватися повноцінно, а краде у такий спосіб цінності свого життя).

Стриманий вміє добре оцінити причини і вибрати відносно наслідків тої чи інакшої дії. (Якщо людина знає, що їй буде погано коли вона з’їсть багато солодкого, але вона його їсть все одно – то така людина не вміє обирати відносно наслідків. Така людина є нестримана, а значить і не контролює власних пристрастей розумом, а її серце діє стосовно миттєвих бажань не задумуючись про наслідки).

Вартує обговорити приклади нестриманості дитячого життя (ігри, солодощі, вимоги покупок) та поміркувати – в чому є негативні наслідки тих нестриманостей і чим їх краще замінити для добра і користі нашого життя?



Старшё:

Запитай у дітей приклади нестриманості (нехай самі виберуть напрямок у розкритті цієї теми у твоїй групі). Оскільки дана тематика є завжди актуальна, підлітки точно не пропустять свій шанс дізнатись відповідь на ті питання, які їх цікавлять.

Нестримана людина – це людина залежна. Залежними можна бути від багатьох речей: погані слова, алкоголь, куріння, наркотики… усе те що входить у звичку і людина не може тим керувати, а діє чисто механічно і необдумано...

Стриманість – це не просто контроль, обмеження себе у пристрастях чи особистий шлях до здобуття святості. Це важливий вибір, плоди якого відчуватимуться у спільноті (сім’я, церква, монастир). Це вибір любові, коли людина абсолютно присвячує себе на служіння Богу у ближніх. Стриманість не полягає у омертвленні тіла за зразком «мушу, бо так треба», а у виборі любові, у збереженні чистоти, невинності і правдивості для тих, до кого нас посилає Господь. Стриманість є готовністю бути знаряддям у Божих руках.

Варто пам’ятати, що хто не є стриманим – насправді не є вільним (часто кажуть: «Роблю що хочу»), бо його життя контролюється пристрастями чи залежностями.

Коли людина починає обирати будь-що і на її вибір не впливає розум, або ж коли її вибір не виходить із серця (з відповідальністю за цей вибір і свідомим розумінням усіх наслідків), але є керований інстинктами, у яких незадіяний розум і серце – є нестриманістю.

Народна мудрість каже: «якщо ти зробив щось один раз, то можеш цього більше і не зробити, а якщо ти зробив щось два рази, то ти зробиш це і третій» (так легко підкреслити людську слабкість і залежність від гріхів, які людина може вчинити, а особливо від тих, які найважче сказати на Сповіді).

Завдання

Завдання цього разу – втриматись від якоїсь спокуси. Скажімо, на території табору можуть бути розвішані різні цукерки, які не можна їсти до кінця дня. У разі порушення весь табір покарано присіданням. Проте можна і по-іншому підійти – запропонувати дітям цього дня відмовитися від чогось і зробити пожертву всім табором на якусь добру справу – потім важливо розказати, яка була добра справа.

Плодом цього дня є червоне яблуко (треба дітям пояснити, що аби доспіло червоне яблуко, ьреба стриматись і не зірвати квіточку, не з‘їсти його зеленим)



День 5

Милосердя

Вистава

Декорації:Парк, природа. Частина сцени – тюрма. Необхідні матеріали: Молитвослов, журнали «Місіонер» або просто листки з малюнками, блокнот та ручка Луки, ковбаса або яблука Дійові особи: Віра, Андрійко, Лука, Брат Михаїл, Брат Атаназій, Жінка 1 (вона ж потім Господиня), Жінка 2, Гуцул 1, (вони потім ув’язнені), Гуцул 2(потім переодягається у поліцейського) Роман - потім отець Андрій, Владика Андрій, Дитина (На сцені отець Андрей. Він починає молитись із молитвослова. Тут підходить Брат 1) Сцена 1 Брат Михаїл: Отче…. Чи можна з вами поговорити? Отець Андрей: Звісно, сину… Слухаю тебе уважно…. Брат Михаїл: Мені добре тут, в монастирі… Але я так тужу за своєю домівкою…. Тут всі займаються якимось ремеслом, або вчаться, а я не маю кебети до науки, не знаю ніякого ремесла, я вмію лише працювати на землі. Я люблю служити Богу, але відчуваю себе тут зайвим. Отець Андрей: Насамперед, брате Михаїле, ти маєш пам‘ятати, що якщо Бог покликав тебе сюди - то Він має на тебе план, то ти йому потрібен. Молись і шукай Його волі…. А я пошукаю для тебе якийсь інший обов‘язок. Іди з Богом. (той відходить. Прибігає Брат Атаназій) Брат Атаназій: Отче, хлопці не можуть вирішити, яку обкладинку краще використати для третього номеру журналу ―Місіонер‖ - цю чи цю. Отець Андрей: Візьміть краще цю. Вона має бути проста та доступна народу. Брат Атаназій: Дякую вам за вашу пораду. Отець Андрей: (знову відкриваючи молитвеник) Господи, я вдячний Тобі, що я тут. Не маю так багато часу для молитви, як уявляв собі, але зате є час для служіння - тобі і народові, якого я ще мало знаю, але якого так сильно люблю. (виходить). Сцена 2 (На сцені з’являється Лука та Віра з Андрійком) Віра: Ну, розкажи нам якусь цікаву історію Андрійко:Так, розкажи. Софійка завжди розказує нам історії. Лука: А де вона, до речі? Віра: По справах поїхала. ІС-ТО-РІ-Ю!!!! (Лука відмахується від них і риється у своєму блокноті) Андрійко: Що в тебе записане в блокноті? Лука: Реферат, який я зараз буду переписувати. Не про кого іншого, як про Шептицького Віра: Розказуй! Лука: Ну що вам розказувати…От слухайте (ніби переписує) 2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа. У той час номінував єпископів імперії віденський уряд, а затверджував Папа. Возведення в сан здійснював Митрополит. (вже до дітей) Сам імператор призначив! А Отець Андрей відмовився від єпископства!

● ● ●

Будьте ж милосердні, як і

Отець ваш милосердний! (Лука 6; 36) ● ● ●

http://uk.wikipedia.org/wiki/2_%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BE%D0%B3%D0%BE

http://uk.wikipedia.org/wiki/1899

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86_%D0%99%D0%BE%D1%81%D0%B8%D1%84_I



Віра: Звичайно, він же був дуже лагідний і покірний. Софійка нам розказувала. Андрійко: Ну так що далі сталось? Лука: Пам‘ятаєте, вона розказувала, що отець Андрей, ще коли був просто Романом, зустрічався з Папою Римським? Віра: Так, той тоді благословив його. Лука: Так-от, Папа згадав його і надіслав Андрею категоричний наказ підкоритись. Тоді в нього не було вже вибору. Андрійко: А що робить Єпископ? І що означає Станіславський? Лука: Станіслав - це таке місто, тільки тепер воно називається Івано-Франківськ. А єпископ повинен наглядати за всіма парафіями у Івано-Франківську та околицях. Сцена 3 (З’являється владика Андрей із книгою) Владика Андрей: (читає про себе) Станіслав… дуже різнорідна область… так… на Заході гуцули… так… (читає далі, потім просто спостерігає. Виходять на сцену дві жінки) Жінка 1: Та мій вон знов в корчмі. Ніякої користі з того чоловіка. Жінка 2: І мій таке саме… А що з них візьмеш? Роботи нема, от вони і п‘ють потрохи. Дитина: Мамо, мамо, я їсти хочу Жінка 1: Ет, відчепися від мене. Їла недавно. (дитина сумна виходить. Жінки теж ідуть собі. Владика Андрей відкладає книгу і починає писати) Владика Андрей: Завдання українського народу буде в тому, аби створити такі суспільно-християнскі обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати внутрішні труднощі та і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. …(думає, тоді говорить, не записує) Але саме з родини починається те щастя, не може бути міцною держава, якщо не є міцною родина. Бідний народ, неосвічений, не вміє собі дати раду…. Але чи можуть священики їм допомогти? Сцена 4 (заходить Брат Атаназій) Брат Атаназій: Владико Андрею, ви впевнені, що хочете їхати сьогодні у Ворохту? Там зроду ніякий єпископ не бував, і туди треба фірою три години трястись… Владика Андрей: І все-таки, це мої парафії, і я за них відповідаю. Тому ми туди вирушаємо. Брат Атаназій: (зітхає) Як скажете, владико. Владика Андрей: До речі, що ти думаєш про те, аби поїхати до Риму вивчати соціологію? Брат Атаназій: Соціологію? То є дуже дивна наука як для священика, владико…. Владика Андрей: Зовсім не дивна. Це наука про людей, сім‘ю та громаду, а далі і народ. У наші складні часи церква не має стояти осторонь, а має вивчати свій народ і допомогти йому об‘єднатись. Брат Атаназій: Тепер, коли ви все це сказали, воно все звучить правильно…. Я би з радістю вивчив цю науку… Владика Андрей: Якщо є бажання - пошукаємо можливості. Нумо, поїхали! Сцена 5 (виходять. на сцені з’являється два гуцули) Гуцул 1: Йой, як то файно з нами поговорив наш Єпископ. Деколи приїдуть зі Львова там чи з Станіслова, наговорять мудрих слів, і нічого тобі не ясно. А Владика Андрей не такий… Він до нас ще й по-нашому говорить… Гуцул 2: А кажуть, куме, що він поляк…. Гуцул 1: А Бог його знає… Тільки думаю я, що все-таки наш чоловік. Поляк би так не вивчив і мову нашу, і нашу роботу. (виходять)



Сцена 6 Лука: Як бачите, владика Андрей був справді добрим єпископом. Проте ще одне місце, де його найбільше запам‘ятали…. Діти: Де? Де? Лука: Давайте, пограємось з вами… От уявімо собі, що ми - бідняки в Австрійській імперії. Ми не маємо батьків, і сьогодні господар нас вигнав з роботи. Віра: Мамо!!! Я хочу до мами! Андрійко: Сестро, візьми себе в руки і не реви. Тепер ми будемо жити як безхатченки. Лука: Це добре, але рано чи пізно ми захочемо їсти. Віра: А… нема якогось інтернату, де нас би прийняли? Лука: Може і є, але по-перше, там нас розділять, по-друге ми про це не знаємо. Так-от, рано чи пізно, мені прийде в голову ідея…. А може, мене покличуть якісь друзі… Одним словом, полізли ми з вами (І вони так справді крадькома скрадаються по сцені) до одного чоловіка додому… Ковбасу, наприклад красти…. Або яблука… (краде названі предмети) Сцена 7 (тут забігає Господиня, Поліцейський) Господиня: Ловіть їх, бандитів! Крадуть! Грабують! (сама хапає за шкварку Андрійка, а Поліцейський Віру та Луку) Поліцейський: Батьки є? (діти хитають головою) Ну і куди вас тепер? Держава мусить вас утримувати, таких як ви дармоїдів. Пішли! (виводить їх за сцену) Сцена 8 (На сцену виходить кілька людей - понурих, убого одягнутих) Поліцейський: Тут і посидіть. (штовхає їх) Лука: Мусимо триматись обережно, бо дехто тут випадково, але є й справжні бандити. Поліцейський: Так, ви всі … Приведіть тут все до порядку … Зараз до вас навідається…. Хм …. Єпископ…. В’язень 1: Єпископ? До нас – Єпископ? В’язень 2: До нас в тюрму? Такого ще не чувано…. В’язень 3: І що він нам буде казати? У нас немає вже шансів…. В’язень 1: Якби не було, не приходив би… (Заходить Владика) Владика Андрій: Мир вам, діти мої… Я прийшов до вас із словами втіхи. Бог не забув вас, навіть тут у вас є надія навернутись, жити краще Лука: Але ж як, отче? Вийшовши звідси - ми не матимемо ні житла, ні роботи…. Владика Андрей: Як тільки вийдете… Одразу прийдіть до мене. Ось (пише записку) з цим вас пропустять… (до всіх інших) Благословляю вас усіх. Відтепер церква не буде забувати про вас. До вас приходитиме капелан, ви будете отримувати і пораду, і науку. В’язень 2: Спасибі, владико… А то сидимо тут без Божого слова - ніби і не люди…. (Всі, окрім дітей, виходять) Андрійко: Ого, так страшно – можна потрапити в тюрму навіть помилково, і ніхто про тебе не згадає…. Лука: Так… Владика Андрей був першим, хто став дбати про в‘язнів і їх духовність. Віра: Він був таким милосердним…. Лука: Еге ж… Маємо вчитись від нього бачити Бога у вбогих, занедбаних, навіть у тих, кого вважаємо злочинцями, хто на нашу думку не має права на життя….




Милосердя – це особлива чутливість до бідних і знедолених, яка виражається у прагненні допомогти кожному, хто є в потребі. Воно є втіленням високої любові до ближніх. Тут не йдеться про просте бажання дати милостиню. Милосердя спонукає нас допомогти потребуючій особі віднайти той стан, що дарує мир і спокій через можливість гідно жити у цьому світі.

Також милосярдям є великодушність, яка не схвалює неправильних вчинків, але при цьому співчуває тому, хто впав у гріх, і прагне допомогти йому виправитись. Бо прощення є першим кроком милосердя, і допомоги особі, що помилилася – це певний шляхом до переміни свого життя. Власне тому Христос заохочує християн до милосердя: «А ви один до одного будьте ласкаві, співчутливі, прощаючи один одному, як і Бог у Христі простив вам» (Еф 4,32). "Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, щоб не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте, і вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену й переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють" (Лк 6,36-38). «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5,7).

Святий Григорій Ніський пише: "Милосердні мають ключ до скарбниці ласк Божих". Чому? Бо ж за словами св.Методія: "Допоможи вбогому, і знайдеш Небо". Також св.Павло з цього приводу каже: "Треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!" (Діяння 20,35).

Діла милосердя будуть основою Божого Суду, бо через них Бог побачить, чи ми дійсно Його любили і служили Йому в братові. Можливо, саме тому Папа Франциск так часто наголошує на ділах милосердя.

Якщо перетворюємо наше життя в безнастанне діло милосердя – ми здійснюємо волю Христа. Бог заохочує до діл милосердя навіть тоді, коли ти с ам чуєшся бідним і потребуючим... Пророк Ісая пояснює це так: "І будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш – тоді то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцнить. І ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!" (Ісая 58,10-11).

Адже милосердя і любов ближнього відносяться не лише до тіла, але й до душі. Сказати добре слово чи потішити засмученого й покривдженого може найбільш вбогий. Отже, якщо ми заможні, помагаймо бідним милостинею, а якщо ми самі у важкому матеріальному положенні, принесім промінь надії й потіхи там, де запанувала темнота. Тоді й наша власна душа стане як світло серед темряви. Помагаймо добрими ділами нашим ближнім, не чекаючи за це від них вдячності чи дарів. За щирі добрі справи Господь завжди винагороджує сторицею.

Пропонуємо Вам кілька слів про милосердя від голови молодіжної комісії УГКЦ о.Ростислава Пендюка:

Милосердним може бути кожен. Зовсім не має значення стан твоготелефонного чи банківського рахунку чи наявність якихось особливихособистих здібностей і вмінь! Невелика матеріальна пожертва, трохи часуприсвяченого потребуючим, уважне ставлення до людей поруч, прощення –ці дрібні знаки уваги, які дуже потрібними тим, хто перебуває у скруті. Аусе це, помножене на тисячі людей, що так поводяться, створюєнеймовірний ефект у цілому світі!

Милосердя потребує кожен. Кожна людина, незалежно від їїматеріального становища, статусу, посади, стану здоров’я, має якусь



потребу... А ти часто маєш власне те, що та людина потребує. Просто потрібно помітити та почути ту людину, і не боятися їй допомогти.

Милосердя є обов’язком. Трапляється інколи, що ми проходимо повзчийсь плач чи мовчання, чиюсь потребу чи надію, бо нема настрою, несьогодні, сам/а собі порадить, а хто йому/їй винен…. А Христос сказав:"Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний" (Лк 6, 36), а також: "Ямилосердя хочу, а не жертви" (Мт 12, 7). Це не лагідне прохання, це –Господній наказ!

Милосердя повинно бути мудрим. Не йдеться про те, щоб "кинути"свою пожертву. Дуже важливо спробувати довідатись, якою є справжняпотреба людини і на що буде використано твій внесок, як поведуться зтвоєю чуйністю та відкритістю. Звісно, не завжди є можливість мати100% певність. Але кинути щось у скриньку у вуличних збирачів далеко незавжди є милосердям: інколи це проста "відмазка", заспокоєння своговнутрішнього голосу сумління.

Потребуючим є Бог. У притчі «про Страшний Суд» Господь виразноговорить, що у кожному потребуючому – це Він до нас приходить. Вінзаглядає у твоє серце, чи воно відкрите на потреби та очікування тих, хтопоруч. І навіть якщо ти помилишся і допоможеш не тому чи не так, алематимеш щире прагнення виявити добро і допомогти – Господь прийметвою жертву.

Потребуючим є Ти. Ти інколи намагаєшся спасти увесь світ, усіхврятувати, усе направити. А як з Твоїми потребами? В Тебе їх такожнемало. Але якщо Ти їх ретельно приховуєш, то як хтось зможе допомогтиТобі? Тому важливо не тільки бути милосердним до інших, але також ііншим дозволяти виявити своє милосердя до Тебе. «Блаженні милосердні, бовони зазнають милосердя!»

На завершення катехизації можна дати дітям виконати практичне завдання. Кожна група має завчасно приготовлені два плакати, на одному з яких написані діла милосердя для душі, а на іншому – діла милосердя для тіла. Перед тим, як показати їх дітям – можна попитати, які діла милосердя вони самі знають.

Сім діл милосердя для душі: Сім діл милосердя для тіла: * Грішника навернути * Голодного нагодувати* Невіжу навчити * Спраглого напоїти* У сумніві порадити * Нагого зодягнути* Сумного потішити * Подорожнього в дім прийняти* Кривду терпеливо зносити * Недужому послужити* Образу з серця прощати * В’язня відвідати* За живих і померлих молитися * Померлого похоронити

До кожного діла милосердя вартує зробити для дітей пояснення та навести якийсь приклад із життя. Тоді роздайте дітям по 2 листочки у вигляді відбитку руки. За відведений час тиші, молодші діти повинні написати на цих листочках ті діла милосердя, які вони зробили за останній час (на одному листочку тільки діла милосердя, що стосуються душі, а на іншому – тільки тіла). Для старших – можна написати не зроблені діла милосердя, а ті, що можуть/хочуть зробити найближчим часом.



Завдяки такій роботі діти мають змогу оцінити стан своєї любови до ближнього на цей момент, а також подумати над тим, як крокувати далі, щоб не втратити Божої любові до себе. Коли діти напишуть це, по черзі підходять до плакатів і за допомогою аніматора приклеюють свій листок на той плакат до якого відносяться зазначені діла милосердя.

Кожне діло, що ви зробили іншим, ви зробили Господу !

Велика Гра

«Дуже Велика Гра.» Ідея ігри : з кожної команди викрадають (ув'язнюють) 1 особу (аніматора чи

просто дитину), завдання команд - звільнити цю особу. Для цього команди звернуться до повстанця (судді, ведучого гри), який видасть командам карту з розташуванням людей, що допоможуть командам повернути викрадену особу. (Бази.) На кожній з "баз" команди повинні виконувати завдання і отримувати в винагороду речі, що необхідні для втечі ув‘язненого. Мета – зібрати усі речі і передати їх повстанцям, щоб ті допомогли ув‘язненому.

На шляху команд траплятимуться поліцаї - «погані хлопці». Доторкнувшись (одного доторку достатньо – вириватись від поліцая заборонено!) до будь-якого члену команди, вони матимуть змогу відібрати одну з зароблених командою речей, і запропонують вам повернути її - якщо ви переможете їх у дуелі. Якщо ви програєте - команда втрачає одну річ. Перемагає та команда, хто найшвидше здобуде всі потрібні речі,та принесе їх судді. Якщо ж принесені не всі речі, то відповідно команда втрачає бали. Бази, та завдання : 1.Лист викраденому з схемою втечі. (життєво-необхідна річ, коли ти у полоні) - гра "Загадки" (Команда розгадує 3-5 загадок, і отримує річ) 2.Пов‘язка (необхідна для того,щоб викрадений зміг непомітно пробратись через пости поліцаїв). – «Естафета з передаванням м’яча» (над головою, поміж ногами,через бік.. 3.Ключі від грат (допоможуть відімкнути двері.) - гра «Декодер» (команді дається зашифровані символами слова (окремо, на кусочках паперу), та дешифратор (розгадка, якому символу відповідає кожна із букв). Завдання – розшифрувати всі слова та скласти із них речення. ) 4.Їжа. (Для аніматора і будь-якого поважного в'язня їжа просто необхідна.) - гра «Показуха» (одному із членів команди загадують слово чи словосполучення, яке від повинен описати своїй команді без звуку. – показувати кожну букву окремо заборонено.) 5.Напильник (дозволить непомітно зняти наручники.) - гра «Пазл» ( по певній території будуть заховані частинки пазлу, завдання – віднайти всі частинки,і скласти пазл) Поліцаї будуть статично знаходитись між певними базами ( між 4 та 5,наприклад), виловлювати кожну команду. Завдання для поліцаїв – Кожен поліцай має лише одне завдання,і може затримати команду лише 1 раз. -Дуель: Відтискання (Один бажаючий приймає виклик,перемагає той, хто відіжметься більше,ніж поліцай)



-Дуель: Дивоглядки (Один бажаючий приймає виклик, перемагає той, хто «кліпне останнім») -Дуель: Дракончики (В поліцая та його супротивника на поясі висять хустинки, ліва рука у кожного за спиною. Перемагає той, хто однією рукою зірве хустинку з пояса суперника) При поразці команди поліцаї забирають одну з здобутих речей – на вибір команди.

При втраті одного з предметів в кінці гри суддя може оголосити: "Під час спроби втечі гравця команди "Терпеливі помідори" на одному з постів його було помічено та затримано. Причина - відсутність пов‘язки. Гравець з іншої команди "..." не отримав листа з схемою втечі, тому випадково натрапив на пост поліцаїв. І хоча йому вдалося втекти, один із поліцаїв встиг його поранити , і т.д… Критерії оцінювання. Гра оцінюється:

- Час виконання завдань; - Кількістю втрачених речей, потрібних за завданням; - Додаткові бали за чемність, чи навпаки – зняття балів за «чемність».

Плід п‘ятого дня - Чашечка чаю (смачніша втричі, коли випита разом із другом)



День 6

Радёсть

Вистава

Декорації: Кімната, з вікном чи дверима (там, де Оповідачі), тюрма. Необхідні матеріали: Відро фарби, карта світу Дійові особи: Софійка, Лука, владика Андрей, отець Йосиф, брат Михаїл, Поліцейський, Яків

Сцена 1 Лука і Софійка миють вікна Лука: Я не можу повірити, що вони заставили нас малювати ці вікна! Ми як раби тут! Таке враження, що нас взяли в полон…. Софійка: Чому б тобі не знайти щось радісне у цьому? Знаєш, фізична робота дуже корисна! Лука: Радісне? Як я можу знайти щось радісне у тому, в чому нема нічого радісного.... Мені треба було краще втекти звідси на три місяці літа… Софійка: А якщо серйозно…. Ти втік би з рідної країни? Лука: Не знаю… Ніколи про це не думав…. Софійка: А от Андрей Шептицький не втік…. Лука: (відкладає ганчірку) Хм… Я записую. Софійка: На чому ми зупинились? Так-от, Станіславським єпископом владика Андрей пробув недовго. У 1900 році помер митрополит Юліан …. Лука: Стоп-стоп-стоп… Хто такий митрополит? Софійка: Митрополит - це голова всієї української церкви. Так-от, після смерті попереднього митрополита наступним обрали Шептицького, хоча йому тоді було лише 35. Здається, що його кандидатуру на цю посаду підтримував Папа. Але я тобі хотіла розповісти історію, яка трапилась із Шептицьким 1914 року, тобто через 15 років… Лука: Тобто, ми робимо такий значний стрибок у часі… (класно б було, якби у них в цей час на столі була карта, і вони при розмові переміщували фігурки по дошці) Софійка: Так. Отож…. 28 червня, 1914 рік. Лука: У Сербії вбивають Австрійського Ецгерцога Фердинанда… Софійка: Шептицький у цей час у Римі… Він мчить назад в Австро-Угорщину, адже він, як найвищий представник однієї із католицьких церков держави, має брати участь у похороні, а після похорону він вирушає до Львова. Лука: А тим часом відбуваються події, яких ніхто не міг очікувати. Австрія розриває дипломатичні стосунки із Сербією, Росія погрожує війною Австрії, Німеччина - Росії. Всі три країни мобілізуються. 1 серпня Німеччина оголошує Росії війну, те ж саме робить Австрія. Софійка: Відразу ―наводиться порядок ‖ і всередині країни. Австрійська влада арештовує всіх, кого підозрюють у симпатіях до Москви. Також зросла напруга між поляками та українцями. Посипались доноси, з часом під арешт попали усі помітні люди у національному русі. Лука: Так, я читав, що один польський староста хвалився, що наказав арештувати і депортувати приблизно 30 українців. А умови в австрійських концентраційних таборах були украй поганими - хвороби такі як тиф забирали тисячі жертв, а ночі, проведені під відкритим небом, коли вже ішов перший сніг, були нормою.

«Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна» (Йо. 15, 11).



Софійка: Так, і греко-католицькі священики у начебто католицькій державі не мали жодного імунітету. 300 священиків було заарештовано і призначено до найбільш принизливих робіт у таборах. А ще були випадки просто вбивств та винищень. І до всього цього залучали угорських солдат, які славились особливою жорстокістю. А тоді Львів захопили росіяни… Лука: Якби вони були розумні, вони постарались би бути ліберальними, аби народ їх полюбив, і забув про Австрію, яка – окрім останніх кількох місяців - була все-таки найліберальнішою з імперій. Замість того, генеральним губернатором Львівщини було призначено Графа Бобринського, який закрив всі українські газети, крім однієї-двох, що мали виходити російською, закрив університет і школи, звільнив галицьких урядовців, а на їх місце призначив російських чиновників. Греко-католицької церкви не визнав взагалі, вважаючи, що на існування має право лише католицька та православна церква. Софійка: Так, і тому багато кого запідозрили в симпатії до Австро-Угорщини і заслали у глибину Росії. Серед них теж були священики. Лука: А на їх місце прислали купу православних, яких народ чомусь не хотів приймати….. Софійка: Чого б це?. Отож, у країні був справжній хаос. Багато хто втікав, але тільки не Митрополит… Хоча і знав, що залишатись для нього небезпечно. 15 вересня Митрополит був ув‘язнений у своєму палаці. А через три дні його попередили, що відправляють до Києва. Дозволили із собою взяти трьох людей - священика, брата та слугу. (на сцену виходять о.Йосиф, брат Михаїл та владика Андрей) Сцена 2 Владика Андрей: Михайле, провір-но, чи нас ніхто не підслуховує… (той виглядає) Брат Михаїл: Нікого, Ваше Преосвященство…. Владика Андрей: Гаразд… Отож слухайте…. Про це ніхто не знає, але Папа надав мені певні спеціальні повноваження на випадок… Якраз на такий випадок, як зараз. Отче Йосипе, я взяв вас із собою невипадково. Я висвячу вас на єпископа Луцького… о.Йосип: Мене? Владика Андрей: Так, адже я знаю про ваш рішучий характер… о.Йосип: Але як же ми обійдемось без двох єпископів. як має бути по канону… Владика Андрей: Папа дозволив у таких випадках. Брат Михайло: (який весь час поглядав на двері) Владико, хтось іде… Сцена 3 (всі затихають. Заходить поліцейський) Поліцейський: І що, всі вигідно влаштувались? (всі кивають) Ну …. Вітаю в Києві (тисне руку Митрополитові, непомітно передає йому записку, іде) Митрополит: Гляньте, записка… ―Вас перевозять післязавтра‖ Часу мало. (до о. Йосифа) Готуйтесь. Ваше висвячення завтра. (о. Йосип виходить) Софійка: Отож, Митрополит відмовився від священика, відправивши його виконувати його служіння… (митрополит і брат Михайло) Митрополит: Михайле, ти більше не мусиш бути тут зі мною. Можеш вирушити додому… Брат Михайло: (стає на коліна) Владико… Я ваш вірний слуга… Я не залишу вас, що б там не було.. (цілує йому руку) Митрополит: (піднімає його) Дякую тобі, хлопче…. Бог винагородить твою вірність. (виходять)



Сцена 4 Софійка: Довгий час він подорожував по Росії. Лука: Чекай, його тримали за політичного в‘язня, за військовополоненого чи за злочинця? Софійка: Він і сам не міг зрозуміти. З туманних пояснень поліцейських він зрозумів, що його насамперед хочуть ізолювати. Поки це дозволяли ресурси, він жив та подоружував за власний рахунок. Цілий рік він мешкав у Курську. Спершу йому не дозволяли покидати помешкання, згодом дозволили читати російські книги та газети, попередньо все провіривши. Навіть дозволили ходити до католицької церкви та сповідатись, щоправда підчас сповіді поліцейські не зводили з нього очей. Лука: Чекай.. Здається, це мала бути радісна історія…. Софійка: Так, адже листи, які Шептицькому таки вдалось вислати - оптимістичні. Крім того, він не переставав при кожній нагоді пізнавати нове, читати - адже тоді ж не було інтернету, і в нових містах траплялись нові рідкісні книги… Зрештою, прийшло певне визначення: Шептицький був відправлений у Суздаль. За нього відповідальний був архиєпископ Олексій, який не став принижувати себе навіть до того, аби спілкуватись із видатними в‘язнем. З ним завів знайомство і спілкування його заступник Павло, єпископ Мурманський. Фактично, це була єдина особа, яка законно спідкувалась із Шептицьким. Але єпископ Павло запрошував Митрополита до себе лиш на свята – коли треба було вразити гостей. Сцена 5

(на сцену заходить Шептицький, сідає, пише. Виходить брат Яків з тарілкою їди) Яків: (кладе тарілку їжі, оглядається навколо, шепоче) Владико…. Ось хліб до Причастя…. Владика Андрей: Дякую, брате… Яків: А знаєте, тут перед вами в цій келії жив отец Степан…. Він як святий був… То він завжди казав, що в його келії згодом каплиця буде Владика Андрей: Так і збулось усе… Адже ж я відправляю тут Літургію… Яків: Так, саме так… Знаєте, настоятеля не дозволяють з вами говорити - але я бачу, що ви добрий чоловік… А отець Степан вчив, що в Бозі ми всі маємо об‘єднуватись… І що католицька церква також правдива…. Владика Анрей: Так, єдність церков - це те, до чого маємо прагнути…. Сцена 6 Софійка: Насправді, багато людей відвідували Митрополита або намагались відвідати. Згодом ув‘язнення митрополита стало відоме у вищих колах Росії, і багато письменників та прогресивних діячів висловились проти такого ганебного вчинку. Його відправили до Ярославля, де його охороняли на кожному кроці, але давали відносну свободу. Згодом - у 1917 почалася…. Лука: Революція і амністія релігійних в‘язнів…. Софійка: так… Владика хотів негайно в Галичину, але через стан здоров‘я, а згодом проблеми з документами до Львова йому довелось повернутись лише через Швейцарію та Рим… 1917 року він повернувся до Львова. Хоча своє житло та резиденцію він застав у руїнах, проте зустрічав народ його тріумфально. Від Перемишля до Львова виходили люди, щоб просто подивитись на поїзд, яким він прибував.




«Хто співає той молиться двічі» (св. Августин).

Як молитву, використай пісню:

Для молодших: Ми веселі і радіймо всі разом, ( 2 )

ми веселі і радіймо бо ми всі є діти Божі, ми веселі і радіймо всі разом.

Для старших: Тільки в Господі моя радість,

Тільки в Господі мир, Тільки в Господі ми єдині,

Він поряд з нами, Він чує нас. ( 2 )

По завершенні пісеньки діти будуть жваві та уважні до сприйняття поняття дару Радості. Жваве емоційне піднесення сприяє кращому розумінню особливість цього плоду. На початку можна поговорити з дітьми про те, що для них означає радість, що її спричиняє і наскільки вона є тривалою. Кожен може висловити свою думку.

Радість – це почуття, в основі якого покладені переживання спасенної людини. Справжня радість – це радість, що корениться в Бозі. Це не сплеск емоцій, не отримання задоволень від життєвих благ чи перемог над іншими, а глибока внутрішня радість серця, радість душі, яка не припиняється навіть у випробуваннях і скорботах. «Серед великого випробовування в скорботах вони мають достаток радості; і їхня глибока убогість збагатилася багатством їхньої щедрості» (2 Кор 8,2).

Євангеліє, освітлене славою Воскреслого Христа, наполегливо запрошує радіти. Достатньо привести кілька прикладів: «Радуйся» – так Архангел Гавриїл привітав Марію (Лк 1,28). Іван Хреститель з радості здригнувся в лоні матері, коли Марія прийшла відвідати Єлизавету (пор. Лк 1,41). Марія, розуміючи велич Божого дару, співає: «Дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм!» (Лк 1,47). Коли Ісус розпочинає свою місію, Предтеча вигукує: «Отака й моя радість, що оце сповнилося!» (Ів 3,29). Сам Ісус «зрадів Святим Духом» (Лк 10,21). Його послання – джерело радості: «Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна» (Йо 15,11). Наша християнська радість черпає з джерела переповненого любов’ю Христового серця. Він обіцяє учням: «Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться» (Йо 16,20). І продовжує: «Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше



серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Ів 16,22). Пізніше, побачивши воскреслого Христа, вони «врадувались» (Ів 20,20).

Діяння Апостолів розповідають, що перші християни «споживали харчі з радістю і в простоті серця» (Ді 2, 46). Куди приходили учні, там «радість була велика» (Ді 8,8), і навіть під час переслідувань вони «сповнювалися радощами» (Ді 13,52). Новоохрещений євнух «їхав, радіючи, дорогою своєю» (Ді 8, 39), а тюремник «веселився з усім домом, який увірував в Бога» (Ді 16,34). Чому би й нам не зануритися у цей потік радості?

Папа Франциск закликає призадуматись над тим, яким повинен бути християнин, наголошуючи на тому, що послідовник Ісуса Христа – це «людина радості. Цього нас навчає Ісус, навчає Церква – в особливий спосіб у цей час». Папа підкреслює, що радість християнина не є веселістю, яка також є доброю. Бо ж причиною веселості є лиш окремі моменти. А радість є безкінечним та невичерпним даром Господа Бога, вона має зовсім інші причини, що заповнють людину зсередини. Подаючи у приклад радісну поведінку учнів Ісуса між Вознесінням Господа та Зісланням Святого Духа, Папа наголошує на тому, що християнин повинен бути свідком правдивої радості, тієї, яку дає сам Ісус. Якщо жити постійно веселістю, то вона перетворюється на поверховість і навіть здатна призвести людину до втрати християнської мудрості. Натомість, справжня радість – це щось зовсім інше, це дар Господній, це, немов, помазання Святим Духом. Єпископ Риму зазначає також, що радісна людина – це впевнена людина. І ця впевненість полягає у тому, що Христос є з нами і з Отцем. Цікаво, що неможливо запастися тією радістю і затримати її виключно для себе, не ділячись нею з ближніми. Бо в такому випадку людина перестає випромінювати ту правдиву радість, а її обличчя виявляє ностальгію та нездорову меланхолію. Іноді, за словами Вселенського Архиєрея, обличчя меланхолійних християн має більше спільного із гірким маринованим перцем, ніж з радістю тих, які живуть щасливим життям. Радість не може стояти на місці – це чеснота–паломниця, це дар, який крокує шляхом життя, крокує разом з Христом і який християнин несе іншим. Це чеснота тих людей, які є понад людськими невдачами, але завжди вдивляються у горизонт. Радість є даром, що веде людину до великодушності – а християнин повинен бути великодушним.

Християнська радість не має нічого спільного зі споживацтвом. Це – дар Господній. І Церква, перш за все в постаті апостола Павла, пояснює нам, звідки вона походить. Святий Павло говорить: «Безперестанку моліться, за все дякуйте». Християнську радість ми отримуємо в молитві. Вона походить від молитви і від подяки Богові: «Дякую Тобі, Господи, за стільки прекрасних речей!» Але є люди, які не вміють дякувати Богові: вони завжди шукають, на що б пожалітися».



Таким чином, справжня радість приходить від трьох речей: від молитви, подяки Богові і допомоги потребуючим.

Завдання для кожного члена команди – роздумати, які особисті бажання є добрими і приносять справжню радість, а які засмучують Господа і спричиняють гріх та гіркі наслідки. У тиші кожен член команди має вибрати три причини справжнього щастя (можна поєднати їх з темами попередніх катехизацій) і три причини примарної радості, яка є далекою від справжньої (ніхто не повинен казати їх в голос, але це залишиться завданням кожного учасника табору: боротись з бажаннями, які спонукають до примарного щастя, що ображає Бога і збудити у собі ті бажання, які ведуть до справжньої радості у Господі).

Для дітей молодшого віку використайте історію Бруно Ферреро «Усмішка»

Жила колись усмішка, яка мандрувала світом. Це була щира, радісна, приязна усмішка. Була щаслива так, як лиш може бути щаслива усмішка. З тої радості щаслива усмішка час від часу наспівувала собі різних радісних пісень.

Одного дня вона прийшла у містечко, в якому був надзвичайно напружений рух, а мешканці зовсім не знали спокою. Усмішка чемно стояла біля переходу, чекаючи на зелене світло, коли раптом дві машини зіткнулися. Різко загальмували біля краю тротуару. Дверцята відчинилися, і з першої машини вибіг чоловік з грізним виглядом. Раптом усмішка з’явилась на його обличчі, і воно проясніло. Розгнівана жінка, яка вийшла з другої маниши, зціпивши зуби, здивовано зупинилась. Потім також усміхнулась.

- Вибачте, то моя вина, - сказала. - Нічого, буває, - відповів чоловік. – Вип’ємо разом каву? Усмішка продовжила свою мандрівку. Викликала солодку усмішку у працівниці на пошті, а люди в черзі почали

розмовляти приязно. Промайнула по обличчю вчителя, і учні почали уважно його слухати. Затрималась на обличчі професора в клініці, і хворі стали почувати себе

краще. Потім дійшла до керівника закладу, до касирки у супермаркеті, до

чоловіка, котрий повертався додому, до двох хлопчаків, які ворогували між собою.

Увечері усмішка поїхала з містечка. Почувалася трохи втомленою, але містечко було щасливе.



Усмішка є світлом, яке проходить крізь вікно твого обличчя і каже людям, що твоє серце вдома. Отож усміхнися! Ще раз! Навчись радіти найменшим речам які дарує тобі Господь.

Завдання

Кожна команда витягує ім‘я якоїсь іншої комани і до кінця гри має придумати і зробити подарунок тій команді. Важливо мотивувати дітей придумати щось щире, оригінальне і, настільки можна, корисне тій команді.

Плід цього дня – квітка кульбабки (адже вона пробивається навіть через асфальт, ніщо не може забрати її ясності і світла, а коли вона дозріває, то розсівається, і її парашутики засіються у різних місцях.



«Добро. Щоб

чинити добро, потрібною

є відвага. Готовність

терпіти, ніколи нікого не

принижувати, завжди

бути ласкавим. Чиніть

добро усім, а зло

нікому. В кінці життя

збираються плоди

добрих діл.» (Іван Боско)

День 7

Доброта

Вистава

Декорації:Кабінет Митрополита та сільська хатинка. За відсутністю місця Мама просто приносить скатертину, застеляє нею стіл, і таким чином місце дії змінюється. Необхідні матеріали: Скатертина, рушник та голка, сумка з речами, лист, посуд Дійові особи: Віра, Андрійко, брат Микола – у студитському одязі або просто підряснику, отець Миколай, Казимир, Андрій і Василь – прості селянські хлопці часу Шептицького, Мама – селянка того часу.

Сцена 1 Віра: Андрійко, ти чув? Уявляєш, хто приїжджає до нас на канікули? Андрійко: Хто? Віра: Наш дядечко Микола! Андрійко: Ой, він такий класний! Але я так давно його не бачив.. (тут заходить чоловік у монашому одязі) Брат Микола: Де ж мої маленькі жабенятка? Діти: Ми тут! (біжать, але здивовано зупиняються) Андрійко: Дядьку Миколо, а чому ти в спідниці? Віра: І весь у чорному… І в тебе такий великий хрест на шиї… Брат Микола: (обнімаючи дітей) Так, адже я тепер уже не дядько Микола, а брат Микола … Я вирішив стати монахом. Віра: Тобто, ти будеш жити у монастирі і молитись весь час? Брат Микола: Так, а ще працювати - обробляти землю, писати, читати, допомагати людям… Кожне монаше згромадження має своє призначення. Я належу до дуже особливого чину - до монастиря Студитів. Знаєте, хто його заснував? Наш великий митрополит Андрей Шептицький…. Віра: О, ми вже трохи знаємо Митрополита… Софійка нам розказала про його дитинство і про те, як він вирішив стати священиком Андрійко: Ага… А ще як його тримали в полоні в Росії… Брат Микола: Справді? То ви багато всього знаєте… А пам‘ятаєте його брата Казимира? Віра: Трішки… Він був значно молодшим… Брат Микола: То слухайте… Як ви вже знаєте, в той період у греко-католицькій церкві був лише один монаший чин - отці Василияни. Проте ще коли Шептицький був простим священиком і наставником новиків у Добромилі, він зрозумів, що згромадження Василіян не підходить для всіх хлопців. Він хотів заснувати монастир, відкритий також для селян, які б обробляли землю. Також він мріяв про таких монахів, які б дотримувались східних традицій, притаманних нашому народові. Брат Микола: Але згодом, як ви знаєте, владику призначили Митрополитом. Він не мав можливості цим всім займатись… Сцена 2 (тут на сцену заходить Казимир у костюмі) Казимир: Брате… Як ти тут? Зайшов тебе провідати… Владика Андрій: (встає, обнімає) Добре! Розкажи мені - як в тебе справи?



Казимир: Добре… Добре Владика Андрій: Як твоя адвокатська практика? Казимир: Так, зараз успішніше ніж завжди …. Багато клієнтів. Владика Андрій: А особисте життя? Казимире, чому ти не одружуєшся? Не одна дівчина мріє стати твоєю дружиною. Тобі вже 43… Казимир: Я не знаю, Романе, я щось не думаю, що для мене сімейне життя… А в тебе як справи? Владика Андрій: Та… я вирішив започаткувати монаше згромадження студитів. Брати-студити будуть наслідувати вчення Теодора Студита. Туди зможе потрапити навіть хлопець без жодної освіти… І вони будуть зберігати східні традиції, які ближчі для нашого народу.. Але мені треба вільної, освіченої, відповідальної людини, яка б очолила цей монастир. На жаль, серед наших священиків немає такої людини. Казимир: Хм… Мені здається, мені треба йти…. (виходить. Шептицький молиться. Раптом вертається Казимир.) Казимир: Брате… Тобі ще потрібна допомога у монарстирі Студитів? (Шептицький різко встає.) Владика Андрій: Брате … Ти… впевнений? Казимир: Так… З самого дитинства ти був для мене прикладом. Я хотів бути таким же розумним, як і ти, таким же відважним. Я не думав, що гідний твого покликання, але я більше не можу жити світським життям. То… ти приймеш мене? (Митрополит обнімає Казимира). Владика Андрій: Я радий, що ти зі мною… Казимир: Я хотів би взяти монаше ім‘я Климентій… На честь Папи, який помер на території України. Владика Андрей: Чудове ім‘я… Тепер знаю, що у нас все вийде… (виходять) Сцена 3 Брат Микола: Звісно, попереду у братів було ще багато випробувань і труднощів із організацією, написанням уставу і навіть із переслідуванням від уряду. Але ви знаєте, студити - це не єдине згромадження, запроваджене Шептицьким… (на сцені з’являється Андрей Шептицький та отець Миколай) о.Миколай: Знаєте, владико, так мене тривожить наша покинута молодь… Італія – щаслива країна, адже у ній жив чудовий святий, який все життя подарував молоді - отець Джованні Боско… Владика Андрей: Так, я трохи чув про нього. Він збирав бідних дітей вулиці…. о.Миколай: Так, він вчив їх ремесла, але найголовніше - він вмів радіти з ними. Він не дивився на них з гордістю, як це роблять деякі наші священики, не був віддаленим… Він грав з ними ігри, організовував вистави. Він був для них батьком, учителем та другом. Владика Андрей: Батьком, Учителем та Другом… Саме це потрібне нашим дітям… о.Миколай: То ж запросіть Салезіян - чин, який створив отець Боско для того, аби продовжувати його справу. Митрополит: Справді… Треба про це подумати… Напишу листа в Італію. (виходять) Сцена 5 (на сцену виходить мама, вона готує їсти. Прибігає Андрій із сумкою) Андрій: Мамо… Ось я й повернувся із гімназії… Мама: Чудово… Як у тебе справи? Андрій: Добре…. Мамо… Я прийняв рішення. Знаєш, у нас в школі священик читав листи хлопців, що поїхали в Італію для того, щоб стати священиком. Мама: Але ж сину…. Ти можеш стати священиком і в Україні…



Андрій: Я хочу стати не звичайним священиком. Я хочу стати салезіянином. Вони працюють із найбіднішими дітьми. Їх засновник отець Боско виріс у селі, так само, як і ми… Наш Митрополит вважає, що саме салезіяни потрібні зараз Україні (поки він усе це говорить, з-за сцени заглядає Василь.) Мама: Якщо це справді твоє покликання… Думаю, батько зможе знайти гроші на дорогу… Андрій: Так. Як іду поговорю з татом… (виходить) Мама: (складаючи руки до молитви) Господи, благослови мого сина на життєву дорогу… (Починає вишивати, трохи втираючи очі) Андрій: (підходить до дітей і брата Михайла) Моя мама одразу почала вишивати червоними і чорними нитками в дорогу рушник із написом: ―Щирою рукою рушник вишивала та щастя у Бога для тебе благала‖. Мабуть, вона відчувала своїм люблячим серцем, що дорога буде далека і довга. Так і сталося. З тим материнським рушником я об‘їхав багато країн Європи, далеку Аргентину, Бразилію, Парагвай, Північу Америку. Я виїхав з дому вісімнадцятирічним, а повернуся в Україну, коли мені буде вісімдесят. Зрозуміло, не застав ні батька, ні матері, однак за весь час своєї життєвої мандрівки я всюди відчував молитви своєї матері (виходить) Сцена 6 Мама: О, ще один лист від Андрія… Так, він справді щасливий…(лишає лист і виходить. До листа підходить Василь) Василь: Лист від Андрія такий натхненний… Боже, я теж хочу стати священиком-салезіянином. Але батько проти… Він має для мене зовсім інші плани. (вагається, раптом бере лист і вибігає. На сцену повертається мама. Спершу просто спокійно щось прибирає) Мама: А де ж Василь? Брат Микола: Василя не було протягом кількох днів. Як потім вияснилось, він прокинувся раненько, одягнувся в святкову одежу і пройшов пішки до Перемишля 40 кілометрів. Він повернувся через кілька днів … (на сцену заходить Василь) Василь: Мамо… Я ходив до отця Петра…. Я хотів з ним поговорити про своє покликання… І ...він написав мені цього листа.. Мама: Він хоче зустрітись із твоїм батьком…. (вони виходять) Брат Микола: отець Василь протягом всього життя був поруч із братом. Андрій згодом став єпископом. Вони разом повернулись на Батьківщину (всі виходять) Власне, владика Андрій і отець Василь були першими отцями салезіянами в Україні… (до дітей) Вони і сьогодні працюють з дітьми, організовують табори та програми для дітей, зокрема такі як цей табори.




Добрість (доброта і ніжність). Сердечна доброта спонукає християнина робити добрі справи з особливою любов'ю. Це особливе уподібнення Богові, що виражається у прихильності серця християнина до доброчинства і небажанні заподіювати біль іншим.

Запропонуй одній дитині зачитати уривок із Біблії : «Бо ми – Його творіння, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед призначив, щоб ми їх чинили» (Еф.2:10).

Людина є добра за своєю природою. Такою її створив Бог і вона протирічить своїй природі, якщо не є доброю. А це гріх, бо забуває, на чий образ і подобу створена людина.

Християнська доброта – це плід діяння Святого Духа. Вона походить від Бога, котрий єдиний є добрий, а й більше – самою добротою. Часто прославляємо ми цю безконечну і безнастанну Божу доброту у літургійних відправах, двома словами «благий і чоловіколюбець», якими виражено те, чим є Бог в своєму бутті та у своєму відношенні до нас. Бог є Добрий, Він є самою Добротою, а ця доброта Божа проявляється назовні як чоловіколюбність, тобто діяльна любов до людини. Наслідуючи Бога через добрі вчинки, ми передовсім прославляємо Бога, бо уподібнюємося до Нього.

Однак, християнська доброта має бути автентична, безкорисною. Робимо добро не тому, що хтось є добрий або що сподіваємося отримати від нього якусь вигоду для себе, – робимо добро, бо самі прагнемо бути добрі і хочемо наслідувати доброго Бога. Добра людина не шукає своєї вигоди, але робить добро невимушено, природно. Доброта має бути скромною, має бути покірною. Бо не раз робленням добра іншому ми можемо його впокорювати. Не можна забувати, що все добро, яке ми маємо, це Божий дар. Ми самі його не заслужили, хоч інколи нам може так видаватися. Це Бог у своїй доброті зіслав нам свої дари, щоб ми ними поділилися з потребуючими. Якщо би ми не думали про інших, а дбали б тільки про особисте збагачення, то були б нечесними й духовно зубожілими.

Виявляти доброту – означає дбати про благополуччя інших людей. Вона

проявляється в хороших ділах і тактовних словах. Бути добрим – означає чинити

добро і не робити зла. Добра людина привітна, лагідна, співчутлива і милосердна.

Вона щедра й уважна до інших. Апостол Павло напучував християн: «Зодягніться, як

Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору,

лагідність, довготерпіння» (Колосян 3:12). Отже, доброта є частиною символічного

вбрання кожного правдивого християнина.

Дехто вважає доброту слабкістю. Люди думають, що треба бути суворими,

іноді навіть грубими, щоб інші бачили їхню силу. Але фактично сила потрібна для

того, щоб виявляти правдиву доброту і уникати недоречної доброти. Оскільки

правдива доброта є плодом Святого Духа, вона не може бути слабкістю,

поблажливим ставленням до неправильної поведінки. Навпаки, слабкістю є

недоречна доброта, яка спонукає людину дивитися крізь пальці на погані вчинки.

Коли ми комусь бажаємо добра, то ніколи не будемо підтримувати його в тому, що є

для нього недобрим, шкідливим. Але добра людина, вказуючи іншій на її помилки,

робить це з любов‘ю, делікатно, так, щоб не образити і не принизити іншого.



«Добро. Щоб чинити добро, потрібною є відвага. Готовність терпіти, ніколи

нікого не принижувати, завжди бути ласкавим. Чиніть добро усім, а зло нікому. В

кінці життя збираються плоди добрих діл.» (Іван Боско)

Практичний момент Інсценізуйте історію, у котрій мама повертається втомлена з роботи

додому.(У дітей з молодшою віковою категорією можна запросити кількох учасників, у той час, як зі старшими краще просто чітко викласти ситуацію. Так не баналізується мета даного дійства) Вона втомлена і має йти готувати їсти. Можливо, навіть не хоче ні з ким говорити. Можливі варіанти наших наступних дій:

1. Повернувшись додому, ви бачите настрій мами, але йдете в свою

кімнату бавитись у комп’ютерні ігри, навіть не привітавшись.

А мама не встигає приготувати обід. Через те, що поспішає, їй з

рук падає все, вона роздратована, ще і на тата насварилась. В

кінцевому результаті лягла спати сумна та втомлена .

2. Повернувшись додому, ви бачите настрій мами, підходите до неї

мовчки берете і щось допомагаєте, нехай дрібне, але це вже

спростить її роботу. А ще запитаєте, як пройшов день і

розкажете що у вас нового. Мама з гарним настроєм швиденько

приготує обід, ще залишиться час, щоб почитати улюблену

книгу.

Гарний настрій мами може бути ціною вашого доброго вчинку. Дозвольте вибрати дітям один із варіантів. (Відповідь логічна) А тепер нехай пояснять, важко чи легко обрати перший варіант.

Запропонуйте дітям висловити власний приклад прояву доброти у нашому житті. Тобто, можна навести наприклад свої життєві ситуації: батьків, сусідів, однокласників, новини, книги…

На підсумок, наголоси дітям про важливість бути добрими і справжня доброта (не фальшива і не «сліпа») є невід‘ємною частиною людини. Лише будучи справжніми, ми відповідаємо Божому замислу щодо нас.



Велика Гра

«Супер Хом`як». Ця гра не є командною, кожен грає сам за себе. На кожній базі збираються

певні бали, які потім учасник віддає своєму капітанові. На початку гри кожному учаснику роздається карточка з порядковим номером

та назвою тварини. Порядкові номери є від 1 до 10, вони показують, наскільки сильним є гравець. Назва тварини повторюється двічі, завдяки цьому можна згодом знайти свою пару та отримати додаткове життя.

Після цього кожен учасник отримує 5 червоних карток – це і є життя. Упродовж гри всі мають змогу підходити один до одного і питати порядковий номер іншого, у кого він є більшим – той і забирає собі одну з карток суперника. Якщо порядкові номери є однакові, то учасники говорять один одному, якими вони є тваринами, у випадку, якщо вони мають картки з одними і тими ж назвами тварин вони шукають `священика` - людину, яка реєструє їх в бланку записів, дає певне завдання/загадку, і після цього видає по 10 червоних карток. Також на ігровому полі є `фея` - людина, яка мусить бути непомітною і підкидати сюрпризи: червоні карточки (життя), жовті (лотерейки) та зелені (бонуси). Якщо гравець має жовту або зелену картку , він йде до обмінного пункту, за жовту картку він може витягнути щось з заплющеними очима з мішка (життя або бонус), а за 4 бонуси – отримати одне життя.

Гра обмежуєтсья у часі, виграє той – хто наприкінці має найбільше червоних карток. Назви тварин можуть варіюватись і змінюватись у залежності від кількості учасників, але стандартним є те, що номер 10 – це найсильніший гравець – Супер Хом`як, а номер 1 – найслабший. До однієї і тої ж людини можна підходити не частіше ніж раз в 15 хвилин. Гру можна ускладнювати тим, що лише мурашка може забрати життя у Супер хом`яка.

«Плоди» на сьомий день – ромашка, адже вона маленька та непомітна, але разом з тим – красива та цілюща.



День 8

Терпеливёсть

Вистава

Декорації:Кабінет Шептицького Необхідні матеріали: посудина для вина, палиці чи милиці, папери Дійові особи: Софійка, Лука, о.Миколай Іван – племінник Митрополита Солдат 1 і 2 – радянська військова форма Ганна – звичайна сільська дівчина Мирослава – хвора дівчина Сцена 1 Лука: Добре… Я вже зрозумів, що Казимир взяв ім‘я Климентій. А як же інші брати Шептицького? Софійка: Ну, наприклад Олесь одружився із чудовою дівчиною. Згодом одружився також Лев. Його дружина написала книжечку ―У костелі і в церкві‖, порівнюючи два обряди, ті, яких дотримувались поляки та українці. Лука: Гарно… Таким чином вона долучилась до справи Шептицького. Софійка: Так… Вони стали одними із перших мучеників більшовицького режиму… (на сцену виходить Шептицький. Він вже на милицях або з палицями. Він перелистує різні листи. На сцену забігає Іван) Іван: Дядечку…. Сталось щось жахливе … Владика Андрей: Іване! Що трапилось? Щось з татом? Іван: Так… Владико, радянські солдати … розстріляли його і маму… (плаче. Владика обнімає його) Владика Андрей: Так… тс.. Іване… Ми повинні подбати, аби вивезти тебе із країни… Твої батьки уже в Раю, адже мученики одразу потрапляють в рай… Іван: Справді? Владика Андрей: Звісно… А тепер годі…. Тобі треба бути відважним цими днями… Ось… Іди зараз відпочинь трохи, а тоді я відправлю тебе у безпечне місце… (Іван виходить,Митрополит молиться) Сценка 2 (вбігає владика Миколай) Владика Андрей: Владико Миколаю, що ви тут робите? Адже ви повинні бути на Волині, там де ваш монастир! о. Миколай: Радянські війська розігнали наш монастир, забрали всі наші землі та майно. Ми не маємо куди іти. Всі монахи не помістяться у Львові… Та й немає роботи для всіх… Владика Андрей: Що ж …. прийшов час проби (дивиться на папери…) Не вам одним важко… Десятки парафіяльних священиків перебувають у такому стресі та тиску, що нездатні працювати. Я дозволив їм емігрувати, але тепер не знаю, хто має їх замінити на осиротілих парафіях. о. Миколай: Які важкі часи… Владико, я б хотів покласти голову за нашу віру, за наш народ… Я вже не можу дивитись на страждання нашого бідних людей.. Владика Андрей: (може обняти о. Миколая і дивитись йому в очі) Отче Миколаю! Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з

Твої терпіння – дар. Саме

завдяки їм ти

продовжуєш Христове діло.

Андрей Шептицький



трудом виконувати обов‘язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр‘я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою! Але саме це є мужність, саме це є Божа воля… о.Миколай: Дякую вам, ваше Блаженство. Ваші слова завжди дають натхнення. (пауза, гортає папери, показані Шептицьким) Ваше Блаженство, якщо немає досить священиків на парафіях, то, може, наші отці-монахи переймуть це служіння? Адже всі монастирі розформовують. А люди потребують священика зараз – як ніколи. Владика Андрей: Мудра думка… Я й сам про це думав. Лише пам'ятайте, що основою монашого життя, як у монастирі, так і поза ним, є молитва. Будьте людьми молитви, любіть молитися, давайте приклад молитви, і будьте переконані, що ваші молитви будуть вислухані. Я певен, що наша церква переживе це випробування. о. Миколай: Спасибі вам, батьку… (виходять)

Сцена 3 (На сцену виходять дві жінки. Одна з них - Мирослава - хвора, спирається на іншу - Ганну. Видно, що вона ледве іде, проте вся така усміхнена та щаслива ) Ганна: Мирославо, ти так змінилась після цього разу у лікарні. Стала така радісна, усміхнена, щаслива. Що трапилось? Невже нарешті подіяли ліки? Мирослава: Навпаки, я стала почувати себе ще гірше…. Ганна: Але чому ти тоді стала така спокійна і … добра? Мирослава: Знаєш… Коли я лежала в лікарні - то дуже страждала. Я просила Бога лише одне - аби вмерти якнайскоріше. Моя душа була така зла і далека від Бога. А тоді до нашої лікарні прийшов Митрополит Шептицький. Всі його слова були такі лагідні, такі добрі. Він ніби засвітив світло в моєму серці. Всі підходили, просили його благословення… Підійшла і я… Не витримала, розплакалась і стала нарікати на свої страждання і своє непотрібне життя… Кажу, якби була здорова - то служила б своїй країні, своїй церкві… Навіть кров би пролила. А так - яка з мене користь - лише тобі морочу головую Ганна: А він що? Мирослава: А він глянув мені в очі і каже: ―Терпіння, недуги, сльози, бажання, молитви є також способом проливання крові. Тобі здається, що твої страждання непотрібні. Твої терпіння – дар. Саме завдяки їм ти продовжуєш Христове діло. Ти, бідна убога дитинко, що терпиш гіркі терпіння й болі, недуги, що лежиш у ліжку опущена, забута всіма, – ти можеш жертвувати свої терпіння за нашу церкву. І коли я почула ті слова, то і мої терпіння стали для мене радістю. Ганна: Справді, недаремно кажуть, що він Божий чоловік… А ще, ти чула, адже більшовики убили його брата з дружиною… Мирослава: Так… Але навіть горе не змусило його забути про нас, його народ (виходять)

Сцена 4 (На сцену повертається Митрополит і Слуга. Він із чотками, молиться. Тут убігає два радянські Солдати) Владика Андрей: Мир вам, але чому ви прийшли? Солдат 1: Ми радянська поліція – НКВД. Ми прийшли провести обшук. Владика Андрей: Та ж його проводили минулої суботи. Солдат 2: (зі сміхом) Ну і що? (перевертає папери, кидає образ, явно шкодить просто так) Владика Андрей: А ордер? Солдат 1: Ми радянська міліція. Нам не треба ордеру

http://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F



Владика Андрей: Що ви шукаєте? Солдат 1: Доказів, що ти - Гітлерівський шпигун. Солдат 2: Або польський Владика Андрей: Я завжди підтримував українців, коли їх утискали поляки… Солдат 1: На словах - так…. Владика Андрей: Скажіть мені – чому ви це робите? Чому арештуєте священиків? Яка ваша ціль? Хіба ви не хочете, щоб український народ вас полюбив? Солдат 2: Ну ви от ніби й розумний чоловік - а такого не розумієте… Нема ніякого українського народу. Є лише один народ – російський. І хто думає інакше - на Сибір. Солдат 1: Яка наша ціль? Щоб таких як ви – взагалі не було. Церква, особливо уніатська - ворог радянської влади. Релігія, казав Маркс, це опіум для народу. Питання тільки часу, коли ми вас повністю позбудемось. (ще щось перекидають) О, вино хороше.. Владика: Це на Причастя…. Солдат 2: Ну ми провіримо, чи годиться (забирають, можуть ще якусь гарну річ забрати, ідуть. Андрійко підходить до Владики) Андрійко: Але владико, це як ви могли це терпіти? Владика Андрей: Подивись на Христа, сину мій, подивись на Христа… Випробування лише додають благословення нашій церкві.


На початку катехизації слід пояснити значення слова терпеливість: витривалість, стійкість, витримка. Терпеливість не слід плутати з терпінням, яке означає страждання, важкі житттєві випробування, нещастя. Витривалість – це спосіб перенесення, пережиття складних чи непроємних для нас моментів, подій, людей…

Терпеливість – це плід Святого Духа. Тут слід згадати, що таке плоди Святого Духа і про які з них ми вже говорили в попередні дні..

Терпеливість, як вчить святий Августин, – це «готовність переносити тягарі зі спокійною душею», тобто не бентежачись і не впадаючи у смуток.

Св. апостол Яків говорив, що терпеливість є досконалою чеснотою душі: "За витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий" (Як. 1,4). Терпеливість є тим, що допомагає нам дійти до раю. Отож вона є чеснотою, яка породжує заслуги. Ось чому Господь Бог обдаровує нас життям тут, на землі, щоби ми завдяки терпеливості заслужили собі на хвалу в небі. Ми всі на цьому світі мусимо терпіти; тільки той, хто терпеливо переносить важкі випробування, той менше терпить і буде спасенний. Адже Господь не посилає нам хреста, щоби бачити нас осудженими, як твердять ті, які не хочуть скоритися, а щоб бачити нас спасенними й оточеними більшою хвалою в небі. Терпіння, труднощі й різні інші страждання, які сприймаємо терпеливо, будуть найпрекраснішими скарбами в нашій короні, яку носитимемо в раю. Отож, коли відчуваємо, що мучимося, тішмося і дякуймо за це Богові, бо це означає, що Бог прагне нашого спасіння, карає нас у цьому житті з допомогою коротких і, загалом, лагідних кар, аби не карати нас у майбутньому житті, де кари будуть суворіші й вічні.( Св. Альфонс Марія де Ліґуорі)

Св. Тереза написала: "Тягар хреста відчуває той, хто волоче його ніби з примусу, хто, навпаки, обіймає його зі своєї доброї волі, той не відчуватиме його".

Терпеливим бути важко. Важко, коли ти хворий, а за вікном світить сонечко і інші гуляють на вулиці, важко бути терплячим з іншими, вислуховувати поради



старших, коли так хочеться зробити по-своєму, вчити уроки, замість того, щоб сидіти в інтернеті, спокійно відмовитися від якоїсь речі, яку так хочеться мати, а в батьків немає на це грошей, або вони вважають, що це для тебе не потрібно, зрештою, важко бути терплячим до самого себе, коли нам щось не вдається, або ми десь помилилися, щось неправильно сказали чи зробили.... Де набратися сил, щоб терплячи переносити все це? Плід терпеливості не з‘являється сам по собі. Не можемо бути терпеливими без любові, доброти, милосердя, без віри в Боже Милосердя і допомогу.

Прикладом терпеливості є для нас Марія. Чи пошуки місця в Вифлеємі перед народженням Ісуса не вимагало терпеливості? Ходити з хати до хати, просити приміщення, і знайти відмову; з тим спокійно погодитися і приміститися в убогій стаєнці – це могла зробити тільки людина надзвичайно терпелива. Або, зразу після народження Христа, втікати серед ночі до чужого краю без нарікання – до цього треба правдивої чесноти терпеливості. І так кожного дня, на кожному кроці Марія ясніла тією терпеливістю. Три дні Вона терпеливо шукала Ісуса, аж поки не знайшла Його в святині. Терпеливо зносила всі наруги та страсті Ісуса.

І з такою ж самою терпеливістю вона дивиться на нас. Не раз довгі роки чекає на виправлення нашого життя і, незважаючи на наші недосконалості і падіння, просить Бога за нас.

Терпеливості треба вчитися, її мусимо виховувати в собі. І це потрібно насамперед для нас самих, бо інакше перетворимося на постійно незадоволених всіма і всім, і самими собою. Терпеливість потрібна, щоб зберегти любов, дружбу, досягти успіхів у житті. Це шлях до досконалості. Криком і гнівом нічого не досягнемо і не змінимо. Коли будемо терпляче і з любов‘ю відноситися до всього, покладаючись на Божу ласку, досягнемо позитивного результату.

Хто знайшов шлях довготерпеливості та незлобливості, той знайшов шлях життя.

Бідний і окаянний той, хто не здобув терпеливість; він колишеться вітром, не переносить образ, малодушний в скорботах, нарікає при повчанні, перечить у послуху, лінивий в молитвах, повільний у відповідях, схильний до суперечок (Преподобний Єфрем Сирійський)

Терпеливість скріплюється молитвою, яка випрошує Божу поміч в несенні накладеного хреста. Як страждаючі діти кажуть про печаль своїм батькам і від них отримують розраду, чи як приятель своєму вірному приятелеві повідомляє про сердечну скорботу і від того відчуває на серці певну відраду, так і ми відчуваємо полегшення нашої печалі, коли Богу, Який є «Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи» (2 Кор. 1, 3), повідомляємо нашу печаль в молитві. (Святитель Тихон Задонський)

Терпіти не вмієш — вчися самою терпеливістю. Ослабнеш духом — знову берися за цю спасительну зброю. А з часом і навчишся, бо всякої чесноти, як і якогось мистецтва, навчаються не відразу, а багато мине часу і багато треба труду, тоді вже й дасться наука. (Преподобний Анатолій Оптинський)


Один професор університету кожного дня записав у своїй книжці погоду. Це йому було потрібно для метеорологічних досліджень. Одного дня він прийняв на роботу нову робітницю. Вона, роблячи порядок, зауважила стару, потріпану книжечку і викинула її у вогонь. Професор, повернувшись додому, не зміг віднайти книжечку, він запитав про неї у робітниці. "Я її спалила",- відповіла та. "Тридцять років моєї праці пішло з димом"- ідповів професор і спокійно взяв іншу книжечку , щоб наново починати. А що би ми зробили?

Для молодших

Терпеливий павучок.



Восьмирічна Тетянка любила допомагати мамі: то поливала квіти, то ходила в магазин, то бралася в‘язати й шити. А от на клопітку роботу в неї не завжди вистачало терпіння.

Якось Тетянка сиділа в саду і шила своїй ляльці Каті сукню, та раптом вколола палець і роздратовано закинула шиття.

Після обіду вона спробувала продовжити своє заняття, але стібки виходили нерівними, нитки рвались і врешті заплуталися так, що потрібне було велике терпіння, щоб розплутати їх, а його у Тані не було. На очі дівчинки навернулися сльози, вона злилася і на ляльку, і на голку, і на сукню. Вона сердито подивилася на неї й закинула далеко у траву. Тетянка сердилася навіть на яблуньку, біля якої сиділа.

Коли сльози почали висихати, вона помітила на деревці павутинку, яку старанно плів маленький павучок. У цю ж мить подув вітер, і від тонкої павутинки залишились одні обривки.

Наляканий павучок втік на одну з гілок і, весь зіщулившись, сидів там до тих пір, поки вітер не вщух.

А потім розпрямив лапки, повернувся на попереднє місце і знову почав тягнути свою срібну нитку. Його рухи були незвичайно швидкими, і перед очима дівчинки почав вимальовуватися дивний візерунок. Майстра нітрохи не засмучувало те, що сталося з його першою роботою.

Таня, подумавши над побаченим, розшукала закинуте шиття і взялася до роботи. Через деякий час, коли павучок довгими ніжками погладжував свій візерунок, сукня для ляльки теж була готова.

Чудесне зіллячко Одного разу шляхом у місто йшли дівчатка — Оленка і Іринка. Кожна несла

кошик з ягодами. Оленка все зітхала та охала, а Іринка все жартувала та сміялася. Ось Оленка каже Оленка і Іринці:

- Як ти можеш сміятися? Невже тобі легко? Адже твій кошик навіть важчий за мій і сили в тебе небагато.

- Це так, — відповіла Іринка, — але в моєму кошику є чудесне зіллячко; якщо його покласти у кошик, — і ноші відчувати не будеш.

- Яке ще зіллячко? — вигукнула здивована Оленка. — Дай його мені. Іринка засміялася і сказала:

- Дати його тобі я не можу, та якщо хочеш, то скажу, як воно називається. Зілля це — терпеливість. На завершення варто запропонувати дітям висловити свої думки про

терпеливість, про те, коли є найважче залишатися терплячим і як правильно поводитися в таких випадках.

Завдання

Цього дня потрібно виробити терпеливість. Старшим командам можна запропонувати під час вільних ігор побавитись з молодшими, проявивши терпеливість. (…)

Плодом цього дня буде терпеливий павучок, що поселиться на нашому дереві і нагадуватим нам про історію з катехизації.



День 9

Мир

Вистава

Декорації: З одного боку сцени висить табличка «Архів». Неподалік – столик, так ніби в кафе. Необхідні матеріали: меню, посуд, Дійові особи: Лука; Ребека – сучасна дівчина з Ізраїлю; Урсула – сучасна дівчина з Німеччини; Іноземки можуть мати на собі атрибути свої держав – футболку, прапорець, підвіску тощо. Розмовляють із акцентом о.Климентій Митрополит Курт – одягенний у монашу рясу Петерс – одягений у діловий костюм Солдат 1,Солдат 2 – максимально наближено до німецької форми Хлопець-повстанець – молодий, у одежі болотного кольору. Анна Марія – дівчинка, донька о.Омеляна Настуся – селянська дівчинка Марія, дружина о. Омеляна о.Омелян (За столиком у кафе сидять Ребека та Урсула. Вони розглядають карту, читають меню. На сцену виходить Лука. Він дивиться на надпис) Сцена 1 Лука: От халепа… До відкриття архіву ще година часу… Хм … І місця у кафе всі заняті… (до дівчат) Дівчата, можна біля вас сісти? Ребека: Так, звісно. Урсула: Як ви порадити, чи вареники є смачне? Лука: Дуже смачні! Це традиційна українська страва, як і борщ. А звідки ви? І як вас звати? Ребека: Я Ребека. Я приїхала з Ізраїлю. Урсула: Я Урсула, я з Берліна. Ми тут приїхали для того, щоб подивитися в Архів. Але він є зачинений ще. Лука: Яка приємна несподіванка! Я – Лука. Я теж приїхав в Архів. А що вас привело так далеко від дому в архіви? Урсула: У нас в кожного є своя … як сказати … «Family story». Ми хочемо зібрати багато інформація про наших родичі. Лука: Так цікаво… У нас ще година часу. Не розкажете? Ребека: З радістю… Мій дідусь називається Курт. Він народився на Україні у сім‘ї рабина. Рабин – це по-єврейськи вчитель. Але його роль була більше подібна до ролі священика. Вони жили щасливо на Галичині, аж доки не почалась Друга Світова Війна. 22 червня 1941 року німецька армія перетнула кордон, і до липня вся Галичина була окупована. Це були страшні часи для усіх, особливо для євреїв… Мій прадід загинув на очах свого сина, мого дідуся Курта - його розстріляли німці… Сцена 2 (на сцену виходить Курт та Рахиль, його мати. Обнімаютья, як після розлуки. Обоє одягнені дуже убого, із жовтою зіркою)

«Мир залишаю вам;

Мій мир даю вам: не так, як світ дає, Я

даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не

лякається» (Іван.14:27).



Рахиль: Сину, ти вернувся із Рави-Руської… Що там? Курт: Мамо, це жахливо… Я бачив табір смерті… Рано чи пізно вони повбивають усіх нас… Треба щось робити…Батько думав звернутись до Митрополита греко-католиків. Рахиль: Не знаю, сину, не знаю… Він шляхетний чоловік, але українці не люблять євреїв. Вони сприймають нас усіх за лихварів та корчмарів… Курт: Я все ж спробую... Це заповіт від батька… Я візьму Натана… Може, нам чимось зарадять… (Іде, на сцену виходить владика, з допомогою Климентія. Заходить Курт, непевно так стоїть у куточку) Климентій: Підійди, сину. Владико, це син рабина Єзекиїля Левіна, якого недавно німці розстриляли… (Курт підходить, схиляється, Владика обнімає Його) Владика Андрей: Бідна дитина, бідна дитина…. (також гладить його по волоссю) Курт: Владико, мій батько товаришував із вами.. Він дуже поважав вас і просив, аби ви зберегли ці цінні сувої… Владика Андрей: Звісно… Курт: Отче… чи можете якось допомогти мені і моєму братові? Владика Андрей: Звісно… Іди із отцем Климентієм… Він про все подбає (на сцену виходить о. Климентій та Курт у монашій рясі) о. Климентій: Як ти почуваєшся, Курте? Курт: Дуже дякую, отче, добре. Брати ставляться до мене, як до рідного. Трохи мені не звично у цій одежі, і соромно видавати себе за того, ким я не є… Адже я не християнин. Але ваші молитви та співи дуже мене надихають о. Климентій: Християнин чи ні, але ти також дитина єдиного Бога. У цьому світі, де панує зло, ми повинні підтримувати один одного. Ось, тримай – це твій документ… Курт: Бідолашний брат Володимир мусив їхати зі мною аж у Долину, щоб зробити мені фото на документи. о. Климентій: Так, то як тепер тебе звати? Курт: Я брат Роман Митка із села Прилбичі. о.Климентій: Добре, брате Романе, тепер ні за що не переживай. Курт: А як же Натан, мій молодший брат? о. Климентій: Ми надійно його заховали. Повір, він настільки в безпеці, наскільки можна бути сьогодні. Курт: Отче, поки я тут, я хотів би бути корисним.. Для справи… о. Климентій: Звісно. Завжди є якась робота… Сьогодні до нас прийшов багаж одягу, який пожертвували люди. Вибери з нього те, що підходить для маленьких дітей, які живуть у сиротинці у сестер-студиток. Курт: Я чув, там також багато дітей мого народу. о. Климентій: Так… Але всі вони записані, як поляки або українці… Сестри їх так натренували, що жодна перевірка не здогадається… Сцена 2 (тут забігають солдати) Солдат 1: Увага! Обшук! (починає всюди шастати) Солдат 2: У нас є чутки, що ви тут переховуєте євреїв… о. Климентій: Це наклепи, пане. Тут монастир, і нікого, окрім монахів тут немає, та й то лише українці. Солдат 2:(до Курта) Ти! Документи! (той дає) Як звати? Курт: Роман Митка. Солдат 2: По батькові? Курт: Миколайович (Солдат неохоче віддає документи)



Солдат 1: Дивіться, отче, ми за вами і вашим монастирем пильно стежимо. І братові вашому передайте, що хай багато не говорить та сидить тихо, а то і престол Митрополита може його не захистити. о.Климентій: Мій брат добре знає, що перед Богом всі рівні – і бідняки, і багаті, і воїни, і священики, що для Бога нема жодної різниці між людьми. Комусь іншому б це вартувало згадати. Солдат 2: Не будьте таким мудрим. Ще повернемось (ідуть) Курт: Пронесло… о. Климентій: Не бійся їх. Бог сильніший. Вони вбивають тіло, лиш тіло… Ніхто не може вбити твою душу. Курт: Ах отче, ви так допомагаєте нашому народові… о. Климентій: Мій брат просив мене про це. Ми не залишимо вас у біді… Сцена 3 (виходять. Вертаються, Курт у своєму старому одязі) Ребека: Мій дідусь вижив і виїхав. Він вирушив з Галичини одразу після того, як звідти пішли німці. Курт: Мені не хочеться їхати… Я привик до вас… Студити стали мені родиною… о. Климентій: І все ж - тобі краще їхати… Від більшовиків теж не отримаєш нічого доброго… Це всі твої речі? (Курт киває головою) Ось, візьми це… Це тобі пригодиться (дає кілька сорочок, ще якісь речі) Курт: Спасибі, отче… Це неймовірна цінність у такі бідні часи, як зараз… о. Климентій: Це найменше… Курт: Я завдячую вам життям… Я зустрів тут друзів, родину… (мовчання, обійми. Курт цілує руку о. Климентія і стає на коліна. о. Климентій благословляє його. Курт відходить кудись, може в зал, Климентій махає йому услід) Ребека: Він вижив, врятувався і досяг успіху… Тепер я шукаю усіх людей, що допомогли йому або їхній нащадків. Лука: Це чудова історія. А ти, Урсуло? Урсула: Навіть під час війни далеко не всі німці підтримували політику Гітлера. Одним із таких був вуйко моєї матері, Йоганн Петерс… Сцена 4 (на сцену виходить Петерс і Солдат 2) Солдат 2: Вітаємо, містере Петерс. (перевіряючи його документи) З якими планами ви прибули на ці околиці Третього Райху? Петерс: З чисто бізнесовими. Маю намір відкрити тут взуттєву фірму. Солдат 2: Також маєте тут друкарню? Петерс: Так, вже маю досвід праці на цих теренах, що давно мали бути нашими. Солдат: Хай вам щастить! Працюйте на славу батьківщини та великого фюрера! (виходять) Сцена 5 (потім Петерс крадькома повертається на сцену, туди заходить також Митрополит) Петерс: Владико! Як я затужив за вами! (обіймає, цілує руку) Як хочеться скинути цей костюм та одіти вже просту чорну рясу монаха-студита. Митрополит: Сьогодні, сину, твій костюм послужить братам більше, ніж би послужила ряса. Перед Богом ти студит, пам‘ятай, це – найголовніше. Петерс: Я радий послужити Богу. Митрополит: Наші брати вивели з гетто багатьох євреїв… Петерс: Я вже готовий до початку роботи. У мене є чудова сировина, тож з понеділка вони можуть приступати до виготовлення взуття під керівництвом кількох братів із монастиря.



Митрополит: Чудово… Ось, ми зробили їм українські документи … Не всім, правда… Петерс: Не страшно… Я щось придумаю… Митрополит: Бог тебе винагородить… (благословляє) Бережись… (обидва виходять) Сцена 6 (на сцену приходить брат у чернечому одязі,може бути Курт, прибирає трохи, розкладає папери, ставить картини моделей взуття. Заходить Петерс. Пише щось на паперах) Курт: Отче Йогане, там один наш працівник плаче, що його сім‘ю та маленьких дітей завтра заберуть у концтабір… Петерс: Так у чому проблема? Я вже давно збудував підвальне приміщення під нашою фірмою. Там не дуже затишно, але знайти вхід туди неможливо, якщо не знаєш про нього. Іди негайно, кажи йому, хай збирає сім‘ю, а сам приготуй усе необхідне для життя там. (той виходить. Петерс відкладає папери, бере чотки і починає молитись) Заходить хлопець. Назар: пане Петерс, я чув, ви лояльні до українського народу… Петерс: Так, це правда. Назар: Я належу до руху опору… Ми потай протистоїмо фашистам. Ось знак від мого керівника. (показує листок) Петерс: Так, я його знаю. Назар: У вас є друкарня… Чи не могли б ви надрукувати таку інформацію? Аби люди не вірили фашистам і знали правду. Петерс: Так… Прийди у понеділок, я зроблю 500 копій. Назар: Дякую. Україна цього не забуде. Петерс: Хай Бог благословить і Вас у всякому доброму ділі. (приходить Курт) Занеси це, будь ласка, у друкарню. Також я отримав телеграму… Буде краще, якщо усі, хто на нас працює, приведуть свої сім‘ї сюди. Курт: Але це ж багато людей… Чим ми їх прогодуємо? Петерс: Прибутки нашої фірми ідуть вверх! Щойно замовили п‘ять партій нашого взуття з Німеччини! Курт: Тобто ви за гроші німців годуватимете євреїв? Петерс: Я й сам німець, не забувай про це. Курт: Так, ви найкращий. Петерс: Лиш Бог найкращий. (Курт Виходить. Петерс сидить і пише за столом, в руках тримаючи також чотки) Урсула: Таку діяльність Петерс провадив від липня 1941 до грудня 1942 (Тут вриваються Солдати 1 і 2, Солдат 2 починає обшук) Сцена 7 Солдат 1: Містере Петерс, ви арештовані. Ми же обшукали вашу друкарню і виявили, що саме у вас були надруковані ці листівки, що агітують проти нашої влади. Солдат 2: Ми довіряли вам, містере Петерс! А ви злигались із цими монахами. Вашого настоятеля вже також арештували… (виводять) Сцена 8 Через якийсь час повертається Курт і прибирає усе, втираючи сльози. Тут заходить Владика Андрей. Поки вони говорять, Курт складає якісь речі ) Курт: Владико… Всіх арештували.. отця Никанора.. Петерса… Владика Андрей: Ти був вже у схованці? Курт: Так! Дивовижно, що схованих євреїв не знайшли… З ними все гаразд, лише дуже хотіли пити, бо ніхто не міг пройти до них, поки фабрика була під наглядом



міліції…. Владико… Що буде з отцем Никанором? Він був суворим, але він був батьком для кожного з нас… Владика Андрей: Його відправили у концтабір… Курт: А з отцем Йоганом Петерсом? Владика Андрей: Він німець… Його … відправили в Німеччину на розстріл… (Курт впускає ті речі, які він тримав у руках до того часу) Курте… Він радий, що його жертва врятувала всіх тих людей. Померти за них - це померти за Христа… З Богом… (благословляє і йде) Урсула: Ось такий мій дядько. Ребека: А ти що шукаєш, Лука? Лука: А я пишу роботу до школи про Церкву у ХХ столітті. Ваші історії дали мені багато цінного матеріалу. Але я також хотів би дізнатись більше про ще одного священика, постать якого мене дуже зацікавила. Його ім‘я – отець Омелян Ковч, і Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженним. А був він звичайним священиком… Хоча ні, незвичайним… Сцена 9 (на сцену виходять дві дівчинки) Анна Марія: Привіт, Настусю! Як ти? Чому ти сумна? Настуся: Я сумую за татком… Я так давно його не бачила… Анна Марія: (обнімає її) Не сумуй! Хм… Хочеш мою ляльку? Настуся: Але ж… це твоя улюблена лялька.. Анна Марія: Мій тато вчив мене, що найкраща та іграшка, якою ми ділимось… Настуся: Знаєш, що моя мама каже про твій дім? Анна Марія: Що? Настуся: Що над твоєю хатою ангели кружляють. Анна Марія: (дивлячись в небо) Не знаю… Вони ж невидимі… (на сцену виходить Марія. Вона накриває на стіл, робить там домашню атмосферу) Марія: Анно-Маріє, ходи-но обідати… Настусю, ходи з нами також. Сьогодні у нас оладки... Сцена 10 Настуся: Оладки! Я так люблю оладки! (сідає за стіл, приходить о.Омелян) Слава Ісусу Христу, отче Омелян. О.Омелян: Слава навіки, Настусю. Як справи удома, чи мама вже здорова? Настуся: Так! О.Омелян: Мм… Оладки? Дуже смачно… Настуся: Отче, а правда, що ви колись були в Боснії серед мусульман? Вони страшні? О.Омелян: Хто, мусульмани? Звичайні собі люди, тільки мають тюрбан замість капелюха. Настуся: А в тюрмі у поляків страшно? О.Омелян: З Богом, дитинко, ніде не страшно… Настуся: А чому вони вас відправили у тюрму? Марія: За багато речей… За ―Просвіту‖, за проукраїнську діяльність. О.Омелян: Але найбільше за те, що я був капеланом в українській галицькій армії. Настуся: А мій брат каже, що вони покарають сьогодні вночі тих поляків. За все, і за вас також. О.Омелян: Що? Він справді таке каже? Господи, Господи… Настуся: Мені час бігти… Бувайте, отче та паніматко, до зустрічі, Анно-Маріє… Сцена 11 Марія: Що ти робитимеш, Омеляне? О.Омелян: Не можу цього допустити … Мушу щось їм сказати … Гаразд, треба готувати проповідь назавтра…



Марія: А я іду, куплю молока та заодно розпитаю, що там і до чого. (вона виходить, отець якийсь час гортає Біблію, тоді починає молитись) О. Омелян: Господи… Навчи мене бути втоїм слугою. Навчи мене нести мир… Переміни серця твоїх дітей… Навчи нас усіх - українців, євреїв, поляків жити у твоєму мирі. (повертається Марія, сумна, притихла) О.Омелян: Ну що? Марія: Пограбовано родину Микулинських, родину Крошинських та Сверговських… Лука: Наступного дня о. Омелян виступив перед своїми парафіянами із різким осудом іхнього вчинку. Сцена 12 о.Омелян: «Невже ж впродовж 20 років я вас так виховував?! Ви задивились на тих босяків, що тепер прийшли до нас? Мені соромно за вас перед Господом Богом. Коли у вас є хоч трішки патріотизму й совісті, то я прошу ще сьогодні повернути все тим людям, від яких ви забрали». (на сцену виходить хлопець-патріот Назар) Назар: Отче… Я хотів сказати Вам… Ми все повернули полякам. О. Омелян: І правильно… Це ганебно - красти, грабувати. Це не гідно справжньої людини, справжнього воїна. Назар: Дякую Вам за все, що Ви зробили - з а наш храм, за товариство ―Просвіти‖, за банк… Ви справжній батько для нас. О.Омелян: Для мене головне, щоб ви залишались на доброму шляху… В цьому світі все міняється - сьогодні німці, вчора були росіяни… Що буде завтра не знаємо. Але вічними є Божі заповіді. Пам‘ятай про це. Бог хоче, аби була Україна, і вона буде. Але ми повинні відкинути ненависть і помсту. Маємо жити по-божому, і тоді буде Божа воля для нашої країни. Назар: От ви кажете так… І Митрополит пише у своєму посланні ―Не убий‖ . Але ж війна, отче. І деякі хлопці кажуть, що треба брати справу в свої руки. О.Омелян: Треба, звісно! Але ж з розумом. Не через помсту, вбивства, терор. А організовано, слухаючи власної української влади, і уникаючи розбрату, через який вже багато постраждало. Назар: Дякую, отче, за Ваші слова. Сцена 13 (Чути крики, тут вбігає Рахиль) Марія: Рахиль, що трапилось? Рахиль: Отче…. Порятуйте…. Німці…. Ми саме зібрались у синагозі, аби помолитись…. І тут вони кинули в синагогу запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. (Марія обнімає тремтячу жінку, дає їй води) О.Омелян: Назаре, ходімо! Маріє, залишайся з дітьми і Рахиллю дома. Нікого не впускайте. Сцена 14 (вибігає, Марія дивиться у вікно) Анна Марія: Мамо, що тато робить? Марія: Говорить по-німецьки до німців… Німці сідають на мотоцикли і відїжджають… Боже мій, як страшно, синагога вже палає… От нелюди… Він разом з Назаром вибиває двері… Інші люди починають допомагати… Ось вуйко Мирон шукає нашого татка… Хаос, вогонь… Рахиль: Чи... Чи хтось живий? Марія: Так, так…. Багато людей тікають… Рахиль: Що нам робити? На нас полюють як на собак…. Марія: Світ не без добрих людей… (повертається о.Омелян) О.Омелян: Рахиль, вам треба тікати… Німці прийдуть сюди… Вони зараз можуть прийти сюди… Рахиль: Отче, що ви їм сказали?



О.Омелян: Добре, що я знаю німецьку. Я … я недумав, що казати. Просто сказав їм іти… Рахиль: Отче… Ви святий… О.Омелян: Біжи … Вони вже близько… (Рахиль втікає) Лука: Отець хрестив понад 800 євреїв. Таким чином вони намагались врятуватись від розправи. На жаль, це рідко допомагало - євреїв все одно винищували. Це накликало на нього ворожість влади. Зрештою, його арештували і забрали у концтабір… Дома залишилась дружина та шестеро дітей… (Солдати виводять О.Омеляна) Анна-Марія: Тату! Тату! (Марія обнімає її, і виходять) Лука: Незважаючи на те, що адміністрація концтабору негативно ставилася до духовних осіб, отець Ковч не приховував свого священства. Він підпільно відправляв там Святу Літургію, сповідав в'язнів, благословляв свяченою водою останки в'язнів, які мали спалювати. За короткий час він здобув собі велику пошану і авторитет. У таких трагічних обставинах він зумів зберегти людяність і свою священицьку гідність. Сам митрополит клопотався за те, аби витягнути його із табору…. Сцена 15 (на сцену повертаються Солдати 1 і 2, і о.Омелян виснажений, одягнений в убогий обдертий одяг. Вони садять його за стіл і дають папір) Солдат 1: Ми тебе звільняємо… Ти зараз зможеш піти до дому, до дружини… Солдат 2: Поїсти нормальну їжу…. Побачити дітей. Будеш в цілковитій безпеці… Солдат 1: Тільки підпиши ось це … що ти більше не христитимеш євреїв. Солдат 2: Що не шкодитимеш політиці нашого уряду. (о.Омелян якийсь час дивиться на листок, піднімає голову і каже) о.Омелян: Ніколи. (його заберають і знову відводять назад. На сцену виходить Марія, вибігає Анна Марія) Анна Марія: Мамо, мамо, лист від тата! Голос о.Омеляна: "Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик...Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене - радійте зі мною!" ( Марія обнімає дитину і виходить) Ребека: Який неймовірний чоловік. Що з ним сталось? Лука: Помер у концтаборі. Урсула: Ці історії про війну… Але вони не стільки про війну, як про мир… Про те, яка велика його ціна. Лука: Так.. Мені здається, вони про цінність миру, прощення і допомоги один одному. Урсула: Ми маємо пам‘ятати ці історії, щоб не допустити повторення такого…




Мир – це стан душі, щире бажання шукати для себе і для інших справедливості, правди, добра та краси.

Нашому народові сьогодні необхідна зброя для захисту своїх прав перед чужою агресією, але ще важливіше зараз творити атмосферу щирої любові, щирого бажання, побудованого на довір‘ї, блага для всіх.

Втілити бажання загального добра – це нелегке завдання. Це не станеться само по собі. За це треба боротися.

Маємо дякувати Богу, що в нашому народі знайшлося стільки позитивного, але було б прикрим самообманом думати, що вже все стало на свої місця. І не сміємо забувати, що за прийняття Божого дару – миру, відповідальні ми самі.

Мир… Дане слово має кілька значень. Воно передає спокій, який панує в країні при справедливому і доброчинному правлінні хорошого керівника, і також використовується для опису стабільного порядку в місті чи селі. У Новому Завіті це слово вживається як синонім єврейського «шалом». Воно означає не просто внутрішній спокій, умиротворення, стиль життя християнина за відсутності турбот і тривог, а спокій людського серця від усвідомлення того, що Бог нас захищає та опікає, і розуміння того, що абсолютно все у світі перебуває в надійних руках Господа.

Запросіть дитину прочитати уривок з Біблії: «Мир залишаю вам; Мій мир даю вам: не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не лякається» (Іван.14:27).

Отець Іван Боско казав : ,, Хто не є в мирі з Богом, той не є в мирі з самим собою, ані з іншими людьми‘‘ .

Важливо зберігати внутрішній мир ( індивідуальний кожній особі ), без внутрішнього не досягнемо зовнішнього. Щоб між дітьми та аніматорами, в команді панував мир, проведи момент примирення – суть полягає в тому, щоб підійти до кожного до кого маємо потребу і потиснувши руку попросити пробачення одне в одного. Станьте в коло взявшись за руки, капітан команди тут має сказати кілька слів для своєї команди, для її єдності, для панування миру між її членами.

Стоячи в колі роздай, дітям листочки з молитвою, та усі разом помоліться її:

О Боже, учини з нас знаряддя Твого миру, щоб ми сіяли Любов там, де панує ненависть. Вибачення – там, де панує кривда. Єдність – там, де панує сумнів. Надію – там, де панує розпач. Світло – там, де панує тьма. Радість – там, де панує смуток. Учини, щоб ми могли не стільки шукати відради, скільки давати її; не стільки шукати розуміння, скільки розуміти; не стільки шукати любові, скільки любити. Бо даючи – одержуємо, прощаючи – дістаємо прощення, а помираючи – народжуємось до життя вічного через Ісуса Христа, Господа нашого. Амінь

Св. Франциск



Для молодших (своїми словами)

Бруно Ферреро ,, День зелених людей ‘’ Одного дня добрий Бог так промовив до зібраних ангелів і архангелів, херувимів і серафимів:

- Я сказав людям ‗‘ Любіть один одного ‗‘, а між ними панує ненависть, бо не терплять різноманіття. Доходить навіть до того, що вбивають один одного, бо мають різний колір шкіри. Тож я вирішив зробити їм суворе зауваження. Наказую, щоби, починаючи від 1 травня 1989 р., всі людські істоти мали однакову шкіру кольору зелених яблук, кольору надії. Крім того, наказую, щоби всі стали однакові, як близнюки. Так кожен новонароджений буде схожий на всіх інших немовлят, а 35-літня жінка буде цілком подібною на всіх інших жінок її віку тощо.

- Алилуя! Алилуя! – заспівали ангели й архангели, херувими й серафими. Вони були щасливі, що Бог нарешті прийняв рішення щодо світу, в якому, на їхню думку, справи ставали щораз гіршими й гіршими.

Я є кимось іншим, хтось інший є мною! Професор О‘Ніл, удостоєний Нобелівської премії з біології 1 травня 1989 р. прокинувся раптово. Встав із ліжка в поганому гуморі й механічно глянув у дзеркало, яке висіло на дверях шафи. Був вражений, бо побачив людину зі шкірою кольору зеленого яблука. Цей чоловік, до того ж, не мав ані його будови тіла, ні його волосся, ні його носа, вуст.. Професор О‘Ніл побіг у душ, добре намилився, помився гарячою водою, витерся зі всіх сил шорстким рушником. Але чим більше витирався, тим шкіра ставала зеленішою.

- То жах, то лише якийсь поганий сон, - прошепотів. Та тут на нього чекала нова несподіванка. Його голос, його красивий, глибокий голос, яким так гордився, не був ‗‘ його ‘‘ голосом. Побіг і покликав дружину: - Анно, Анно! Глянув на неї. То не була Анна, то була якась жінка, якої не знав. Її шкіра теж була зелена. Вражений упав на крісло. У цю мить задзвонив дзвінок. Почув голос, який волав: - То я, професор Шімугава! О‘Ніл, однак не впізнав голосу свого сусіда-японця, а коли відчинив двері, опинився перед ще одним… собою. Лише шкіру сусід мав трохи світлішого зеленого кольору, бо Шімугава був на п‘ять років молодший. Двоє чоловіків глянули один на одного й вибухнули сміхом. Такі самі події відбувалися ц всьому світі. Мільйони чоловіків і жінок із недовірою дивилися на свої відображення в дзеркалах, телефонували на телебачення, радіо, в лікарні, пожежні частини. Але ніхто нічого не міг пояснити. Всі були зайняті роздумами про нову дійсніть: я є кимось іншим, хтось інший є мною, отже, я аже не вирізняюся своєю індивідуальністю. Неспокій і паніки людей передавалися і урядам. Президент США Джордж Буш і президент СРСР Михайло Горбачов розмовляли телефоном.

- Скажи, Джорже, чи в тебе змінився голос ? - Так само, як і в тебе, як мені здається, - відповів Буш.

Коли ж вони побачили один одного по телевізору, зрозуміли, що обидва виглядають однаково, а їхня шкіра має колір зеленого яблука. Звернулися до людей зі спільною заявою:



- Президенти Сполучених Штатів і Радянського Союзу заявляють, що не мають нічого спільного з тим, що сталося, але чинять усе, щоби викрити винних і повернути давній лад.

О 9 год 45 хв пасажири рів єгипетського літака, який приземлився в Атенах, захопили в полон чотири ‗‘ повітряні пірати ‘‘ із зеленою шкірою. Озброєні пістолетами та бомбами, четверо терористів вимагали звільнення палестинського в‘язня, що сидів у тюрмі в Ізраїлі. Один із них зібрав паспорти пасажирів, а інший сказав:

- Якщо в‘язня не звільнять, ми щогодини вбиватимемо одного пасажира. Спочатку ізраїльтян, потім американців, англійців і т.д. У цю мить четверо терористів зрозуміли свою помилку: всі пасажири були одинаково зеленими, а фотографії в зібраних паспортах не відповідали жодному з них.

Один з терористів розлючено заверещав: - Усім євреям встати!

Зрозуміло, ніхто навіть не ворухнувся. Заручники почали нестримно сміятися, а екіпаж роззброїв чотирьох терористів, яким хотілося плакати.

На півдні Африки події розвивалися блискавично. Негритянські загони заволоділи паспортами й посвідченнями особи своїх білих панів. Через пів години ніхто вже не знав, хто білий, а хто чорний. У ресторанах, призначених лише для білих, було повно відвідувачів із шкірою кольору зеленого яблука, а в заклади, призначені тільки для чорних, теж прийшли зелено шкірі люди. Одне маленьке ‘’не знаю’’ У наступні дні ситуація ще більше погіршилася. В Неаполі 50 футболістів, як твердили, що їх звати Марадонна, почали вимагати від президента клубу підвищення зарплати. На телебачення прийшли 200 молодих чоловіків із зеленою шкірою, які волали:

- Прошу мене пропустити. Мене звати Піппо Баудо! Всіх їх вигнали разом зі справжнім Піппо Баудо. Щодня вранці тисячі осіб приходили у Квіринал, щоби зайняти крісло президента Республіки, вигукуючи:

- Це я – Коссіга! У школі в містечку Торічеллі, в 2-Б класі, ситуація була не ліпшою. Ліліана Меллі, яка була найвродливішою дівчинкою в класі, плакала від розпачу, коли побачила, що виглядає так само, як інші дівчатка. Джорджіо Лотті, найсильніший хлопець і найкращий спортсмен, не міг погодитися з думкою, що тепер він став таким самим, як всі шкільні незграби.

Система, придумана для того, щоби розрізняти людей – мундири, відзнаки, наклейки, татуювання – більше не діяли. Багато країн почало жити в страху. Адже не було відомо, хто належить до однієї нації, а хто до іншої. Іран та Ірак перестали воювати, бо солдати перемішалися й ніхто вже не знав, хто ворог, а хто ні. Всі дивилися один на одного з-під лоба. Всі підозрювали всіх.

Незважаючи на нагадування Папи ‗‘Ви всі – брати, любіть один одного, як брати!‘‘, здавалося, що світ повертається до стану дикости.

Професор О‘Ніл пригадав, що він, здається, - найліпший біолог на землі. Тож зібрав усіх своїх колег,усіх живих лауреатів Нобелівської премії, найбільших учених світу. Розпочався період дуже інтенсивних пошуків. Фізики, хіміки, астрономи, хірурги, соціологи, етнологи й інші вчені вимірювали, з‘ясовували, аналізували за допомогою найдосконаліших пристроїв, які лише винайшло людство. Нарешті дійшли висновку, що всі їхні знання, якими так гордилися, нічого не варті. Феномен шкіри кольору зеленого яблука був занадто великою таємницею. Дуже покірне ‗‘ не знаю‘‘ зазвучало в їхніх серцях.



То було лише маленьке ‗‘не знаю‘‘, але для доброго Бога цього було досить. Видав наказ, щоби на землі все повернулося до первісного стану. Всі немовби наново народилися. Щасливі чоловіки й жінки ділилися одне з одним простими істинами, про які забули. Наприклад, говорили про те, що кожна людина інша та єдина, отже, безцінна. Розповідали й про те, що людський вид у своїй безконечній різноманітності прекрасніший від хмар на небі і від співу птахів. Якими гарними були тепер європеці з їхнім світлим волоссям; індіанці із золотистою шкірою; блакитні, зелені, чорні очі людей; ірландці з рудим волоссям; араби з чорними вусами. А якими елегантними виглядали африканські масаї, якими гнучкими були мешканки Індії з їхніми прекрасними й загадковими очима. Найпрекраснішим чудом світу здавалися тепер блакитні, зелені, пивні, чорні очі різних людей… - Хай живуть відмінності! Хай живуть чужоземці! На цілій планеті люди обійнялися. Всі почувалися і іншими, і схожими – як квіти на весняняній луці. Закінчилися війни, бо перестав існувати расовий, ідеологічний, політичний, релігійний фанатизм.

Різноманітні проблеми нікуди не зникли, але люди шукали мирні способи їх вирішення. - Алилуя! Алилуя! – співали ангели й архангели, херувими й серафими. Певна річ, це вигада історія. Але… якби ми завтра прокинулися всі однакові, а наша шкіра булаб зеленого кольору… що тоді? Перший спосіб, за допомогою якого можна досягти миру, полягає в тому, щоби відмовитися від поняття вогор, суперник, конкурент. Якщо інша особа є братом, дорогим товаришем, другом, то немає місця для насильства, конфліктів, нездорової конкуренції.

Для старших можемо запропонувати обговорит лист блаженнішого Любомира Гузара:

Пишу про дуже складну, правдоподібно невдячну, але вкрай потрібну справу – про мир. Вирішив це зробити не тому, що до цього спонукає мене власне ім‘я, що ним нарекли мене під час Хрещення побожні батьки. Беруся до цієї теми, бо останнім часом звідусіль чутно багато розмов про мир. Тому треба краще зрозуміти, що таке мир, звідки він походить, як настає і як його можна втратити. Розглядатиму таке важливе питання не лише на підставі власних роздумів, а звернуся, радше, до навчання святої Церкви.

Коли після свого воскресіння наш Господь Ісус Христос явився своїм апостолам, то привітав їх словами "Мир вам!"

Коли Він, ще перед своїми стражданнями, багато чого їм пояснював і пророкував, то сказав: "Мир залишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його" (Ів. 14, 27).

Коли посилав своїх апостолів проповідувати Добру Новину, то наказував їм вітати людей, входячи до хати, так: "Мир дому цьому" (Лк. 10, 5).

Із цих прикладів зрозуміло, що мир - це не якесь земне, світське поняття. Це прекрасний Божий дар, завдяки якому ми можемо спілкуватися з Богом і з ближніми. Люди не здатні створити миру, вони можуть тільки його прийняти і зберегти, якщо дотримуватимуться Божих Заповідей.

Оскільки мир походить від Бога, то його не може бути без повноцінної справедливості та щирої любові до ближнього.



Бог сотворив людину і прикрасив її багатьма дарами: дав їй життя, покликання і таланти, можливість свобідно чинити добро, ділитися добром з іншими людьми, працювати для спільного блага.

Де люди розуміють це і свідомо використовують свої можливості, там немає перешкод для миру. Але це ще не все, що забезпечує мир. Ідеться не тільки про відсутність того, що могло б перешкоджати щирому спілкуванню.

Мир - це щось більше, плід любові, щире бажання добра ближньому, прагнення служити та розвивати добрі відносини далеко поза межами необхідних обов‘язків.

Мир – це широка тема, тому умовно поділю свою презентацію на дві частини. Оскільки мир у деяких частинах України перебуває сьогодні під великою загрозою, поговорю спершу про війну. А опісля, наступного разу, роздумуватиму над миром як могутнім засобом для нас спільно будувати краще майбутнє.

Вищезгаданий збірник соціальної науки Церкви, основними думками якого хочу поділитися з шановними читачами, присвячує багато уваги війні.

Цей церковний документ кількома словами підсумовує відношення миру та війни. Ось ці слова: війна – це поразка миру. Ці слова кажуть дуже багато.

Там, де є намір встановлювати мир за допомогою війни, не може бути навіть гадки про мир. Якщо хочемо, щоб був справжній мир між народами, то треба робити все можливе, щоб держави (великі чи малі) зрозуміли, що війна руйнує можливість співжиття та співдіяння на користь усіх.

Щире мирне співіснування – це єдиний правильний шлях до розвитку.

Кожна держава чи навіть багато об‘єднаних держав повинні думати категоріями розвитку, водночас вишукуючи і утверджуючи всі можливі засоби, котрими державна спільнота може бути захищена від того величезного лиха, яким є війна.

Крім того, усі держави, влада та громадяни, мусять пам‘ятати, що агресивна війна тільки матеріально і морально руйнує, а ніколи нічого позитивно не вирішує.

Це досвід століть, зокрема щойно минулого ХХ століття.

Друга світова війна, нищівна дія якої поширилася на всі континенти та втягнула у збройне протистояння багато держав і внаслідок якої загинули мільйони військових і мирних жителів, змусила людство замислитися над тим, як захистити світ від повторення подібних трагедій.

Народи і держави створили Організацію Об‘єднаних Націй, яка на підставі жахливого досвіду відкинула поняття "справедливої" війни, а обмежила у своїй Хартії виправдання збройних дій до захисту від агресії. Але навіть у разі агресії треба взяти до уваги певні обставини.

Кожний народ, як кожна людина, має право боронитися від нападу. Якщо напад є збройний, то й захист може бути збройний. Однак і тут треба знати міру: хто захищається, не може перетворюватися на агресора.



Зрозуміло, що коли між державами виникає конфлікт, то його належить розв‘язувати, а не загострювати. Керівники держав мусять дбати про те, щоб їхня країна була належно захищена, а міжнародна спільнота повинна підтримати потребу захисної акції.

Культурні народи ще в давнину діяли на підставі поняття, яке висловлювали у формі приказки: "Хочеш миру, готуйся до війни". Збройні сили можна розбудовувати для нападу чи для захисту.

Якщо держава думає про напад, про агресію, то вона становить небезпеку для всіх інших. Навпаки, розбудова збройних сил для захисту життя і прав своїх громадян сприяє зміцненню бажання миру, загальному добру.

Отже, провідною думкою у формуванні збройних сил має бути мир, - мир, побудований на солідних моральних засадах. У такому дусі спільнота віруючих людей у своїх літургійних молитвах звичайно молиться "за народ, за правління та за військо", яке має обороняти народ.

У здоровому бажанні миру ніхто не повинен відмовлятися від участі в оборонній діяльності, чи то збройній, чи то альтернативній, як також не може нехтувати моральними засадами, виправдовуючи своє злодіяння виконанням наказів.

Досвід показує, що в країнах, які зазнавали агресії, гинуло багато людей, котрі не мали як і чим захищатися (наприклад, від бомбардування). Але крім жертв використання зброї, мільйони людей згинули від усякого роду національних, етнічних, релігійних і навіть мовних переслідувань.

Інколи такі переслідування ставали масовими, перетворюючись на справжній геноцид. Так, поголовне винищування євреїв чи виморювання голодом українців можна розглядати як беззбройне, але не менш жахливе винищування невинних людей.

В історії людства знаємо ще інші форми позбавлення безборонного населення його основних прав, а саме насаджування політичних структур, що роблять людей невільниками, насильні переселення та створювання обставин, в яких безборонні жителі мусіли ставати скитальцями або біженцями, покидаючи рідну землю.

Усі ці форми насильства не менше (інколи більше) від збройних дій ставали перешкодою для мирного співіснування.

Народи можуть і повинні боротися проти такого насилля, яке не має жодного оправдання. У боротьбі проти несправедливості люди повинні допомагати одне одному. Народи, які населяють землю, мають гуртуватися, творити міжнародні структури, рішуче засуджувати напасників і ставати в обороні покривджених, яким важко самим себе захистити.

Ці роздуми закінчу словами молитви, які чуємо наприкінці Святої Літургії: "Мир світові даруй, церквам Твоїм, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям Твоїм".

+ Любомир, Архиєпископ-емерит



Велика Гра

«Смуга перешкод» Мета ігри: У сценках ми бачимо багато історій про переховування євреїв. Нашою метою у грі є провести переслідуваних персонажів сценки небезпечною територією у безпечне місце. Матеріали: автомобільні покришки, загороджувальні стрічки та нитки, дошки та перекриття. Все це знадобиться для створення перешкод. Загороджувальною стрічкою чи ниткою зробити ділянки, які команди повинні перетнути повзком або поміж деревами, перестрибувати через дощаті загородження, пробігати по автомобільних покришках і пересікати «лазерні» лабіринти поміж хаотично перев‘язаних ниток із дзвіночком, а також фінішна пряма, на якій команди чекатиме «холодний душ» із відер і пляшок (залежно від погоди). Критерії оцінювання : - Якість проходження смуги перешкод ( за порушення «цілісності кордону» команди втрачають бали)- Загальний час (час перетинання фінішу останнього члену команди)

«Плоди» на дев‘ятий день – голуб, птах миру, з оливковою галузкою. Він нагадує нам про те, що у будь-якій ситуації ми вже маємо Божий мир та прощення.



Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів

своє життя віддає.» (Ів.15.13).

«А я кажу вам: Любіть ворогів

ваших і моліться за тих, що гонять вас.»(Мт. 5.44).

День 10

Любов

Вистава

Декорації: Стіл, Ікона. Перед Іконою три свічки. Збоку лавка або стіл, що відображають постіль, але так, щоб на ній можна було бути напівсидячи. Необхідні матеріали:Біблія, три свічки Дійові особи: Віра, Андрійко, Софійка, Владика, о. Климентій, брат Атаназій, Сцена 1 (Софійка виходить, тримаючи Біблію.) Софійка: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» Євангеліє від Івана, розділ 15, вірш 13 …(піднімаючи голову від книги) 1944 року до Львова повернулись російські війська. Сцена 2 (На сцену виходить Митрополит, спираючись на милиці, сідає писати листа) Митрополит: Усе, що йде від влади, так виглядає, ніби має на меті образити, зруйнувати, знищити, завдати болю, й все спричинює майже неймовірний хаос. Упродовж цього часу Бог майже чудодійно оберігав нас від поважніших небезпек і дозволив нашій Церкві і нашій нації офірувати йому майже мученицьку смерть багатьох його вірних. Бо ж безсумнівним видається те, що ненависть до Христа й Його церкви були основним мотивом тих переслідувань, гонінь, яких ми зазнали. Я покірно прошу Святого Отця зволити своїм апостольським і вітцівським благословенням призначити мене й уповноважити на смерть задля Віри та Церкви…‖

Сцена 3 (на сцену заходить Слуга Митрополита) Митрополит: Брате Атаназій…. Допоможи мені підвестись… (той майже піднімає його) Атаназій: Як ви себе чуєте? Митрополит: Ну, знаєте, треба сказати, що почуваюся дуже добре, знаменито. Атаназій: Як то дуже добре? Та Ваша Ексцеленція не можуть пальцем кивнути. Митрополит: Ну, це є річ відносна. В порівнянні з трупом, то я почуваюся знаменито, але в порівнянню зі здоровою людиною - о! то треба сказати, що я почуваю себе досить недобре (усміхається) Атаназій: Здається, у вас піднімається температура… Вам краще лягти у ліжко… (відходять, Шептицький прилягає на лавку) Софія: З дитинства Митрополит мріяв стати мучеником, але його мрія здійснилась трохи по-іншому. Останні десять років його життя були переповнені фізичним стражданням, а також вболіванням за долю церкви. Коли на Галичину повернулась радянська влада, було лише питання часу, коли почнуться переслідування, і Шептицький знав про це.

Сцена 4 (на сцену виходить о. Климентій і Атаназій) Атаназій: Ще кілька днів тому він відправляв Літургію… Климентій: А тепер я приношу йому Причастя…



Атаназій: Дуже добре, що ти поруч… Що він не сам… Лікар сказав, що йому залишилось мало…. Климентій: Гаразд, треба приготувати все до уділення єлеопомазання (Іде, вертається і робить жести, подібні на уділення миропомазання; в той час Владика щось шепче) Атаназій: Що він говорить? Климентій: Молиться французькою. Ми в дитинстві всі нею розмовляли… Побудь тут. Я скоро повернусь. (виходить) Митрополит: Атаназію… Атаназій: Що, владико? Митрополит: (говорить важко, з паузами) Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками, але ви держіться, не відступайте від віри, від Святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який паде на нашу Церкву, є тимчасовий. Бачу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давної, та буде обнімати цілий наш нарід. Україна вийде зі свого упадку та стане державою могутньою, об‘єднаною, величною, яка буде дорівнювати іншим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу. Тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися над нашим бідним замученим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка Божа тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі в вірі, витривалі і ревні в служінню Господу Богу. І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшнім Суді"

Сцена 5 (На сцену виходить Графиня Софія) Митрополит: Мамо! Ви прийшли провести мене на небеса! Так, як я просив у Діви Марії! Графиня: Так, сину мій. Батько і Юрій, і Лев вже чекають тебе... Софія підходить до ікони і запалює свічку. Вертається із Климентієм)

Сцена 6

Атаназій: З того часу він не подав голосу. Климентій: Проте видно, що його мовчання - це не була непритомність. Це молитва. Його душа вже тоді була з Богом…. Атаназій: Від того часу я відчуваю полегшення. Воістину, він був святим чоловіком, і тепер уже благословляє нас з небес.

Сцена 7 (на сцену вбігає Назар) Назар: Отче…. Нас переслідують… Дозвольте нам сховатись у вашому монастриі… Климентій: Заходьте… Атаназій проведе вас у келії. (ті виходять, Климентій молиться..) Климентій: Господи, дякую тобі за цей день. За моє покликання… Молюсь за всіх ув‘язнених, за несправедливо засуджених, за втікачів, за переслідуваних… Брате, ти вже там… Проси разом із нашою матір‘ю за наш народ….

Сцена 8 (тут звбігають солдати, одразу зв’язують Климентія) Солдат 1: Ми знайшли злочинців у твоєму монастирі.Ти арештований, старий. Климентій: Їхнім злочином було лиш те, що вони любили Батьківщину. Солдат 2: Немає Батьківщини, окрім Радянського союзу ! (виводять його)



Сцена 9 ( через який час приводять - він безсилий, побитий) Солдат 1: Ну, подивись на себе… На кого ти став схожий? А ж графського роду, колишній адвокат. А тепер шкода дивитись.. Солдат 2: Нам вже аж шкода тебе… Але ж ми хочемо тобі допомогти… Дозволь тобі допомогти… Солдат 1: Адже однаково, яким священиком бути. Переходь до російської церкви - і все буде добре…Повернешся в свій монастир О. Климентій: Я ніколи не стану одним із тих, хто зраджує свою віру… Хто розкриває тайну сповіді, доносить на своїх парафіян, як ті отці, що служать вам. Солдат 1: Ах ти ж… (вдаряє його, так що той падає) Солдат 2: Ти не уявляєш нашої влади. Ми розтопчемо тебе. о. Климентій: Не маєте влади, яка не дана від Бога… Солдат 1: (ще раз може вдарити його) На сьогодні досить….Вставай (виводять його).

Сцена 10 Лука: Після року слідства архімандрит Климентій був засуджений до восьми років позбавлення волі і відправлений у Владимирську в'язницю, де 1 травня 1951 помер у тюремній лікарні. На міському кладовищі Владимира є його меморіальна могила. (запалює ще одну свічку) Віра: А пам‘ятаєте отця Миколая, який так хотів померти за Батьківщину? (на сцені зявляється о.Миколай, його теж арештують солдати. Один зриває з нього хрест) Милосердним і покірним запам‘ятали його і в сибірських таборах. (на сцені ще два в’язні. Один із них – Назар, а інший дуже кволий. Солдати спостерігають звіддалік)

Сцена 11 Назар: Владико, я все життя боровся за свободу. Як мені вижити тут, у неволі? Краще б я помер! о. Миколай: Сину, свобода – це те, що у тебе не можна забрати… Що б вони не зробили, вони можуть лише вбити тіло. Душі не зачеплять. Подумай про те, яку має свободу твоя душа, як вона падає в обійми Бога. Глянь, яке високе небо, яке безкрає… А Божа любов ще більша… Назар: А Україна, батьку? о.Миколай: Жертвуй свої терпіння за неї, нашу матір. І будь спокійним… (підходить до іншого в’язня) Ось… Візьми… (Владика дає йому цукор, той з жадністю хапає його) Назар: Отче, вам також потрібна пожива… Ви віддали весь свій цукор…. о.Миколай: Не переймайся…. Назар: Отче, а де ваш хліб? о.Миколай: (риється по кишенях) Ой… Назар: Вас знову обікрали? Дозвольте, я їх провчу (потирає кулак) о.Миколай: Не треба, сину, не треба Назар… Бог дав, Бог взяв… (піднімає охлялого в’язня, і відходять всі троє)

Сцена 12 Солдат 1: Якийсь дурний отой Миколай… Його навіть мала дитина може обдурити….

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80



Солдат 2: Не дурний він, просто … інший… Він, Вань, як дивиться на тебе – так ніби в душі читає… Ніби бачить все те, ким ти є. Весь бруд, що в тобі. Бачить… І прощає… (помовчавши, ідуть)

Сцена 13 Віра: Здоров‘я єпископа-мученика щоразу дужче занепадало, й у 1956 р. влада звільнили його й відіслали до Львова – він був надто відомим, аби померти на засланні. Сестри згадують, яким він повернувся: Страшно було дивитися: худесенький, шкіра та кості… Тоді пішли до каплички. Владика сів на крісло, сперся на паличку – таку нещасну, звичайнісінький патик. Сестри дуже плакали. Після повернення єпископ висвятив понад 10 священиків. Помер 2 квітня 1959 року, у Хрестопоклонну Неділю. Останні свої слова звернув до Божої Матері Неустанної Помочі… (Віра запалює третю свічку) Андрійко: То вони всі померли? Це найсумніша історія, яку я коли-небудь чув… Це історія про сум. (на цих словах він виходить на середину. До нього виходить Назар, і згодом – усі, хто говорять) Назар: Це не історія про сум! Це історія про велику любов. Любов до народу, до Батьківщини, а передусім – до Господа. о. Климентій: Ми не померли, ми дійшли до святості… о. Миколай: Ми не покинули вас, і свідчення цьому – чудеса, які і сьогодні відбуваються на місці мого поховання. Я щодня прошу за вас Бога. Владика Андрей: Українці… Найбільшим моїм прагненням було – стати для вас всім, і, якщо це потрібно, віддати за вас життя. Я вдячний Богу, що він мені дозволив це… Графиня Софія: Ми не померли… Ми просто ступили в обійми Отця. Лука: Вони не померли, бо їхня справа не померла. Бо слова Андрея Шептицького здійснюються сьогодні – і відроджується наша Церква і наша країна. Софійка: Вони не померли, Бо в Бозі немає смерті. Вони просто уже там, наверху, а ми ще тільки піднімаємось… Віра: Головне – пам‘ятати їхній приклад і ступати у їхні сліди… То що – вперед, до святості?


Сьогоднішня катехизація має бути підсумком усіх попередніх. Вартує коротко згадати про все, що вже говорилося. Любов є основою для всіх інших плодів. Про це говорить Павло у першому Посланні до коринтян: 1.Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. 2.Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. 3.І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. 4.Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5.не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6.не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7.все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.



8.Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9.Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10.Коли настане досконале, недосконале зникне. 11.Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12.Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж - обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13.Тепер же зостаються: віра, надія, любов - цих троє; але найбільша з них - любов.

Любити не є легко. Справжня любов - це жертва. Ісус Христос полюбив світ, і приніс Себе в жертву. Батьки люблять своїх дітей - і весь час жертвують для них чимось. Ми любимо своїх друзів і теж жертвуємо їм свій час, якісь свої зусилля. Ми любимо Україну - і сьогодні жертвуємо для її волі хто чим може.

Ісус говорить нам : «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає.» (Ів.15.13). А ще: «А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас.»(Мт. 5.44). Без жертви любові не буває. Але жертва з любові є милою Богові і нам приємною. Ми тішимося, коли можемо комусь, кого любимо, чимось допомогти, навіть якщо це вартує нам великих зусиль.

Митрополит Андрей Шептицький говорив: «Передусім, Дорогі Браття, мусимо вам пригадати, що любов до ближнього є в християнстві всім. Християнство — це наука любові, а християнська праведність — це життя любови до ближнього. Ціла наука Ісуса Христа в тому одному слові: «Любім один одного; любов є від Бога і кожний, хто любить, від Бога родився і знає Бога. Хто не любить, не знає Бога. Бо Бог є любов і хто перебуває в любові, в Бозі перебуває» (1 Йо. З, 14). А Христос так полюбив нас, грішників, що життя Своє за нас віддав, — що кормить нас Пресвятою Євхаристією, Таїнством Свого Тіла і Крові; так полюбив нас, що бажає нам передати участь в свому вічному царстві. Любов є найвищою метою закону (1 Тим. 1, 5). Любов — то сповнення всіх заповідей (Рм. 13, 10). Любов є рятунком перед гріхом і прикриває множество гріхів» (1 Птр. 4, 8). Без любови і віра, як без заслуги, мертва.»

БОГ Є ЛЮБОВ. Що означає, що Бог любить нас? Мислячи категоріями цього світу, ми звикли, що нас люблять за

щось: за успіхи, за гарні оцінки, поведінку, за гроші, за статус у суспільстві, за гарний одяг, але Бог любить нас не тому, що ми є добрими, але тому, що Він є добрим, і тому, що ми є Його дітьми. Божа любов до нас не залежить навіть від наших гріхів чи добрих вчинків. Напевно, кожен із нас у своєму житті відчував відкинення інших людей, коли не відповідав їхнім стандартам, не вписувався у їхні рамки чи їхню компанію. Господь же у книзі пророка Ісаї, 49 розділі, 15 і 16 віршах запевняє нас, що не покине нас, навіть коли всі інші вважатимуть нас за сміття, навіть коли від нас відречуться наші батьки, кажучи: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях». У такій любові Бога можемо розпізнати материнську любов, ніжну і безумовну.

Бог прагне, щоб ми прийняли Його любов. Він не змушує нас Його любити, тільки щоб ми дозволили Йому себе любити. Навіть за тих,



що Його розіп’яли, Ісус молиться, просячи: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…».

Бог любить кожного з нас непохитною і постійною батьківською любов’ю, яка не залежить від зовнішніх обставин і умов. Про це говорить нам пророк Ісая в 54 розділі, 10 вірші: «Гори зрушаться й горби похитнуться, моя ж любов від тебе не відступить, мій союз миру не похитнеться, – каже Господь, якому тебе жалко», а також і пророк Єремія: «Любов’ю вічною тебе полюбив». Євреї носять маленьку шапку на голові, яка називається ярмулка (кіппà), що означає: ―Хтось опікується мною і тримає Свою руку наді мною, щоб мене захистити. Я є під опікою Його люблячої правиці‖.

Дуже часто ми вважаємо себе лише порошинкою, до якої Богові немає діла, кимось неважливим, не вартим уваги. Можливо, ми звикли, що для того, аби нас вислухали чи звернули увагу, потрібно докласти багато зусиль. І тому, напевно, важко повірити, що ми є великою цінністю для Бога. Однак Він Сам забажав сказати нам про це через Свого пророка Ісаю: «Тому, що дорогий ти в Мене й цінний і Я тебе люблю… Не бійся, бо Я ж із тобою!».

Бог перший полюбив нас, наше ж життя є відповіддю на Його любов. Якою вона буде, – залежить від кожного з нас.

Без любові ніхто не може почувати себе щасливим, задоволеним, не може нормально розвиватися: діти потребують любові своїх батьків; подружжя — взаємної любові один до одного, без чого не може бути міцною сім’я; друзі — любові, що виявляє себе у довірі, підтримці, допомозі. Навіть наші домашні тварини виявляють свою потребу в любові, наприклад, котик, тулячись до нас, хоче, щоб його погладили, взяли на руки; собака, бігаючи навколо нас і махаючи хвостиком, теж очікує ласки. Це прагнення любові є візитною карткою кожного Божого творіння.

А якою є наша любов? Як ми розуміємо значення любові в нашому житті, як її виявляємо? Можна запропонувати дітям намалювати дерево: стовбур – це любов, гілки – це те, що творить цю любов (вчинки, почуття).


Ось як священик Віталій Тарасенко, викладач Тернопільської Вищої Духовної Семінарії ділиться з нами своїми роздумами про любов

«Одного дня я відкрив Біблію і мої очі спочили на слові "Любов". Несміливо підкреслив його. Любов – це важливо! Без любові життя не має сенсу. З любов’ю все набуває цінності. Любов є початок і любов є результат, але любов ніколи не може бути кінцем, адже любов завжди продовжує, завжди живе. Любові немає мертвої, вона або є, або її немає. Ми потребуємо любові… я потребую любові… Яке милозвучне це слово "любов". Як хочеться його частіше чути, як хочеться його частіше говорити, як хочеться його відчувати на собі… Наступного дня знову відкриваю Біблію і знову мої очі спочивають на цій же сторінці. Читаю… в моїх роздумах знову крутиться минуле слово, але поруч з іншим: "є любов". Так! Слово любов без цієї букви “Є“ – це просто термін, філософське поняття, ідея, невгамовне бажання і потреба. Любов є! Якщо би її не було, то не було би мене і тебе! Вона є! Цей світ би не встоявся без любові. Любов є в цьому світі. Люди зустрічаються і думають один про одного.



Люди народжують дітей і опікуються ними. Життя продовжується, бо “є Любов“. Без любові життя людей би зупинилось, усе би загинуло. Ми живемо значить є Любов!

Пройшло багато часу від натхнення і глибокого переконання про існування любові. Жити любов’ю і любити інших, робити добро і продовжувати його – це було ціллю життя і змістом усіх думок, слів і діянь. Але щось ще бракувало… Справа в тому, що зустрівся із протилежними до любові явищами: заздрість, невдячність, обурення, злоба, ненависть, мстивість, невдоволеність та ще багато іншого. Це вводило мене в кризу…

Любов є, але звідки взяти її? У цьому світі все скінченне. Кожний рух зупиняється, і рух любові також, кожне джерело тепла виділяє

свою енергію і потім холоне… Скільки бачив добрих людей і в них також опускались руки, щоправда не у всіх…

Ні… Я не сумнівався, що Любов є, але вона згорає, любов віддається, любов відходить від серця і … ... на жаль… ох так, важко це сказати: але не завжди повертається.

Серце спорожнене, виснажене, знесилене потребувало любові. Потребувало джерела любові.

Я знову відкрив книгу книг. Тепер, окрім слова любов, окрім слова "є", я ще прочитав інше слово, що надає зміст обом. Цим словом було слово “БОГ“. Тепер це звучало так: "Бог є любов"! Тепер я підкреслив всі три слова.

Ось в чому таїнство доброти, милосердя і любові. Бог є джерелом любові. Він єдиний є Творцем її. Любов – це подих Його. Нею Він надихає нас, дає нам життя у ній, нею Він нас зігріває, через любов ми пізнаємо Його присутність. Саме любов Його є причиною і суттю людського життя. Саме Його любов – безкорислива і вічна, непроминаюча і невичерпуюча. Хто перебуває у Його у любові, у тому і Бог перебуває, і той перебуває в Бозі. Все, що робиш є натхненням Бога, є Його силою і є Його діянням, а ти лише є знаряддям дії Божої Любові.

Сама любов без Бога – це не любов. Це копія любові, як і копія відблиску, який ми можемо побачити у дзеркалі. Є багато людей, що віддзеркалюють любов. Це віддзеркалення є видним і яскравим, але дочасним і проминаючим. Такі люди живуть заради великої ілюзії: доброта заради доброти, любов заради любові... А світло світить заради світла? У цьому закритому колі, коли станеться тріщина, все зупиниться. Це в історії підтвердили великі “добродії”, що благими намірами вдались до великого зла, замаскованого фальшивою добротою. Тому жити ідеєю заради ідей, це ще одна ідея.

Віруючі у Бога живуть заради конкретної особи, яку ми кличемо Отець Небесний, котрий у Синові й Дусі Святому показав Свою Святу Волю: Любіть, як я полюбив вас!

Відчувши на собі Любов і прийнявши її, ми стаємо носіями Божої Любові. Стаємо свідками того, що БОГ Є ЛЮБОВ. Це не ідея! Це ознака конкретної Особи – Бога. Це Його обличчя, відбиток якого несемо ми, Його створіння.Любов жива, Любов вічна і Любов безкорислива, коли це є Божа любов.»

Для молодших

Притча Один чоловік прийшов до Вчителя і сказав: - Я хочу знайти шлях до Бога. Допоможи мені! Учитель уважно подивився на нього і запитав: - Скажи мені спочатку, чи любиш ти когось?



Шукач відповів: - Я не цікавлюся мирськими справами, любов'ю та іншим. Я хочу прийти до Бога! - Подумай ще раз, будь ласка, чи любив ти в своєму житті батьків, дітей або хоча б когось? - Я ж вже сказав тобі, що я не звичайний мирянин. Я - людина, що бажає пізнати Бога. Все інше мене не цікавить. Я нікого не любив.

Очі Вчителя наповнилися глибоким сумом, і він відповів шукачеві: - Тоді це неможливо. Спочатку тобі слід пізнати, як це - дійсно, по-справжньому любити когось. Це і буде перша сходинка до Бога. Ти питаєш мене про останню сходинку, а сам ще не ступив на першу. Молись Богу, щоб Він відкрив тобі любов. А відкриваючи любов, Він відкриє тобі себе. Адже Бог є любов.

ІСТОРІЯ ПРО МАТЕРИНСЬКУ ЛЮБОВ. однієї матері був син, в якого вона вкладала всю свою любов. Батько

залишив сім’ю, коли дитині ще не було й року. Тому мати змушена була важко працювати, щоби прогодувати свою єдину кровиночку. Ночі проводила біля колиски малюка, а вдень, беручи його зі собою, в поті чола працювала на полі, прагнучи дати своїй дитині найкращу їжу і одяг, причому сама часто недоїдала і відмовляла собі в найнеобхіднішому. Від дитини нічого не бажала взамін, хіба що вдячності, бо просто любила її. Син підростав і, ставши дорослим, на жаль, часто змушував свою матір плакати, бо вів розгульне життя, пив, крав, займався рекетом. Одного разу його спіймала міліція і він був засуджений до десяти років ув’язнення. Перебуваючи у в’язниці, він обдумав своє життя, усвідомив, скільки болю завдав своїй матері, і не міг повірити, що вона його пробачить і прийме. Тому, добуваючи свій термін ув’язнення, він написав їй такого листа: «Дорога мамо, я знаю, що завдав тобі багато болю, що нерідко змушував тебе плакати. Завтра закінчується термін мого ув’язнення, і я хотів би повернутися додому. Якщо ти можеш пробачити мені, то прив’яжи на нашу стару грушку, під якою ти колисала мене, білу хустинку. Коли побачу білу хустинку на старій грушці, то знатиму, що ти мене пробачила і готова прийняти, а якщо ні, то все зрозумію, поїду в місто, і ти мене більше ніколи не побачиш». Коли прийшов час звільнення і він під’їхав до рідної оселі, то зі страхом і трепетом підвів свої очі, щоб подивитися на стару грушку. І раптом з його очей полилися гіркі сльози розкаяння: він побачив, що ціле дерево знизу й доверху обвішане білими хустинками. Він вийшов з автобуса, а там його вже чекала старенька мати з відкритими обіймами і зі словами на устах: «Я щодня виглядала твого повернення, мій сину».

Завдання

Написати листа Андрею Шептицькому або іншому персонажу сценки, що вразив вас. Якщо табір невеликий, можна в цей день також зробити пошту табору - щоб коженбажаючий міг напистиа листа своєму другові або аніматору. Оскільки це останній день, він найчастіше занятий підготовкою до заключного свята або прощанням.

Плід цього дня – хрест і троянда. Троянда – це традиційний символ любові, але дітям потрібно нагадати про колючки, що є у ній.



Гуртки

Вироби з солоного тёста

Матеріали: солоне тісто; фарби пензлі; футляр від кулькової ручки; мушлі; атласні стрічки, нитки; шаблони-заготовки: основа, маленька рибка, рибка велика;

Як приготувати солоне тісто? Необхідні інгрідієнти:

Борошно - 2 склянки Сіль – 1 склянка

Вода – 250 гр.Борошно потрібне пшеничне, найзвичайніше, без розпушувачів, барвників та інших добавок. Сіль – ―Екстра‖. Вода – звичайна, холодна.

Приготування: Перемішайте борошно та сіль, додайте воду, замісіть тісто. Ступінь готовності

солоного тіста можна визначити тільки руками. Якщо тісто кришиться, додайте води. Якщо ж воно, навпаки, занадто добре тягнеться і липне до рук, то це свідчить про надмірну кількість води. Для того, щоб врівноважити консистенцію, просто підсипте небагато борошна. Замішене тісто сформуйте в кульку, зробіть в ній пальцем кілька заглиблень. Якщо тісто добре тримається, не пливе, значить воно готове.

У процесі замішування можна додати олію. Тепер тісто не буде липнути до рук, швидко пересихати і покриватися скоринкою під час роботи. Однак потрібно бути обережним, оскільки, якщо налити забагато олії, то тісто буде забруднюватися і остаточне сушіння може затягнутися дуже надовго. Для нашого рецепту вистачить кілька столових ложок. (Додавати олію впринципі не є обов‘язковим).



Розкачуємо тісто блакитного кольору, прикладаємо шаблон і вирізаємо стеком основу.

Використовуючи футляр від ручки, робимо зверху дві дірочки, знизу три. Далі прикладаємо на основу долоньку і злегка вдавлюємо її. Виходить відбиток руки. Прикрашаємо нашу підвіску черепашками (вдавлюємо їх в тісто) і робимо водорості з тіста зеленого кольору. Для склеювання використовуйте воду.

Тепер беремо безбарвне тісто, розкачуємо і прикладаємо шаблони рибок. Вирізаємо. Нам знадобиться дві малих і три великих рибки. На великих рибках робимо дірочки і стеком прорізаємо на хвостиках плавці. Всі необхідні заготовки зроблені, тепер потрібно почекати, коли вони підсохнуть. Коли все висохло, беремо основу і розфарбовуємо відбиток долоньки.

Приступаємо до розфарбовування наших рибок, використовуючи будь-які кольори гуаші, так як вам дозволяє фантазія. Маленьких рибок приклеюємо на основу. Залишилося зібрати деталі, використовуючи атласну стрічку і нитки. Прив'язуємо великих рибок до підвісці і робимо петельку, за яку будемо вішати.

Рамка Необхідні інструменти та матеріали:

Солоне тісто Картон Ножиці Зубочистка

Інструкція виготовлення: Крок 1. З щільного картону вирізаємо шаблон рамки.

Крок 2. Розкачуємо тісто завтовшки 5-7 мм.

Крок 3. Приклавши шаблон до розкатаної поверхні, акуратно відрізаємо зайве за допомогою ножа.

Крок 4. Виліпимо елементи для прикраси рамки. Скручуємо тісто, формуючи так звані «ковбаски», розрізаємо на дрібні шматки горизонтально, робимо кульки, стискаємо їх придаючи листкоподібної форми і за допомогою зубочистки витискаємо жилки листка.

Крок 5. Оформимо рамку декоративними елементами, не забуваючи змочувати водою місця контакту.

Спосіб виготовлення квітки .



Крок 1. Троянди можна виготовити з 4 маленьких і 5 великих круглих пелюсток.

Крок 2. З одного кружечка скрутіть маленький центральний пелюсток. І до нього добавте почергово 4 маленьких.

Крок 3. Закінчіть квітку п'ятьма великими пелюстками навколо маленьких внутрішніх. Овечка Необхідні інструменти та матеріали:

Солоне тісто Стек Пензлик Фарби Баночка з водою Олівець або часникодавка Зубочистка

Інструкція виготовлення: Крок 1. Зліпіть з тіста кульку. Покладіть її на дошку для ліплення і притисніть долонею так, щоб вона розплющилась і утворився овал, - це тулуб.

Крок 2. Зліпіть ще одну кульку, але меншого розміру, для голови овечки. Надайте їй форму овалу, приєднайте до тулуба (для кращої фіксації використовуйте зубочистку).

Крок 3. Для лапок приготуйте 4 короткі ковбаски, для вушок - 2 , для очей – 2 маленькі кульки.

Крок 4. Прикрасьте спинку овечки шерстю - маленькими кульками. Для цього змочіть кожну кульку водою і притисніть олівцем.

Шерсть овечці можна зробити по-іншому, наприклад видавлюючи тісто через часникодавку. Можна зліпити кілька фігурок овечок і придумати композицію, доповнити її копицею сіна, лучними квітами і помістити роботу в рамку. Підставка під яйце Необхідні інструменти та матеріали:

Солоне тісто Зварене яйце (або тенісний м‘яч) Кулькова ручка Зубочистка Пензлик Баночка з водою Фарби

Інструкція виготовлення: Крок 1. Починаємо робити підставку. Беремо шматок тіста, розминаємо, робимо кульку, невеличку вм‘ятину для яйця (тенісного м‘ячика), формуємо зірочку, і за допомогою кулькової ручки робимо вгини.

Крок 2. Квітку робимо двоярусною.

Крок 3. Для того, щоб сторони листочка були загнуті вгору , нагадуючи форму тарілки - скручуємо із фульги довгий жмут і підставляємо його під краї заготовки. Можливі і інші варіанти.



Крок 4. Тепер витискаємо на листочку прожилки і додаємо для краси пару тріщин по краях.

Крок 5. Прикріплюємо квітку до нижньої частини, попередньо змочивши місця з'єднання - водою.

Крок 6. Тепер – сушка. На батареї займає кілька днів. Якщо є бажання - спробуйте прискорити цей процес в духовці. Тільки будьте уважні - температура повинна бути мінімальною. Якщо виріб «перепалити», вона може деформуватися.

Крок 7. Після старанного сушіння розфарбовуємо роботу і ретельно з усіх боків покриваємо лаком. Мити під краном таку підставку для яйця не рекомендується. А ось протирати вологою ганчіркою - цілком можливо.

Сумка з салфеток

Матеріали клей ПВА; вода; одношарові паперові серветки різних кольорів; зручна ємність для розчину; коробочка з-під соку 0.2 літра (можна використовувати і інший обсяг); атласні стрічки; степлер, ножиці.



.



Розводимо в зручній ємності клей ПВА водою кімнатної температури до однорідної консистенції молока. Коробочку змащуємо цим розчином і обклеюємо серветками. Я обклеїла в три шари, щоб не просвічувалася напис на соці. Потрібно обклеїти всю поверхню, щоб потім краще тримався візерунок. Серветку звертаємо в трубочку, змащуємо руки розчином і робимо джгутик. Приклеюємо на коробочку. Приступаємо до декорування коробочки. Робимо з серветок різнокольорові кульки, ковбаски, джгутики, кіски та інші різноманітні за формою деталі. Приклеюємо на коробочку. З атласної стрічки робимо ручки для коробочки Для декорування нам потрібні квіти з серветок. Звертаємо серветку, посередині скріплюємо степлером. Вирізаємо кружечки.Вирізаємо кружечки Коробочку декоруємо кульками з серветок.

Зачёски

На одному з гуртків дівчаток можуть вчити гарно заплітати коси.



Браслет



Матеріали стрічка; велика намистина(або декілька поменших)

Браслет Матеріали

нитки муліне(шнурок)

Картини з пёнопласту

Матеріали пінопласт; ножик шматки кольорової тканини

Крок 1 Вибрати малюнок,який хочите виконати.Намалюйте його на пінопласті. Крок 2 Проріжте там, де лінії на вашому малюнку. Крок 3



Виберіть шматок тканини Бякий підійде до вашої картини.І за допомогою тонкої лінійки краї запхніть у вирізані вами отвори.(якщо боїтесь,що тканина може вискочити то намажте отвори клеєм ПВА.



Пёснё

Гёмн 1. Ми живемо під відкритим небом, Де все створив Бог,

Як загублені діти ми шукаєм Його.

Та Був серед нас один, Що батьком Андреєм звався, І багато люду йшло за ним … до мети.

Пр. А знаєш що? Він із таких, що всім серцем любить Бога, Він із таких, що вкаже шлях до Нього

Він із таких, що бореться зі злом, Він із таких, він воїн добра… Будь із ним, не бійся зла.

2. Що б не сталося, він завжди вірив, І знав, що все буде добре,

Бо молитва щира лилася із уст.

Не покинув в біді нікого, Він всіх любив однаково Хоча світ палав …але надію в серці він вселяв …

Приспів.

Реп: Ми із воїном світла завжди йдем вперед,

Ми до Бога йдемо й не тяжкий нам наш хрест, Візьми мою руку, друже, і пам’ятай,

Без терпіння в житті не здобудемо рай. Ще одне тобі скажу, ти є Боже дитя, І Творець тебе любить, ти про це пам’ятай.

Він є в твоїм серці, і кожен день, і кожну мить. Цей вогник світла у тобі горить.



День 2-3

Лагёднёсть ё Вёра

1. Мов ріка, пливе час. Залишає для нас Спогади на дні бурхливого світу. Між навалами хвиль, Так бракує нам сил, Аби безпідставно вміти любити. Поміж слів і рядків, Ми шукаєм шукаєм шляхів, Щоб завоювати право на щастя. Втомлені від боїв, За марноти свої Ми втрачаєм віру в пору нещастя.

Пр. Головне іди, довіряючи свому серцю. Це твій кращий компас і орієнтир, Не малюй межі, бо і в силі слабкість знайдеться. Лиш в злагоді духу віднайдеш ти мир.

2. Ти тікай від пітьми.Вір, живи та люби, Попри помилки з шляху не збивайся. І образи свої Не тримай у собі, Краще відпусти і більш не вертайся. Світ не стане черствим, Доки ти в серці з Ним, Доки віддаєш тепло своє іншим. І поміж моря змін, Пам‘ятай, чий ти Син, Хто з тобою є, Й ніколи не лишить.

Пр.



День 4

Здержливёсть

Зроби лиш крок

1) Мій дух в полоні бурь, І біля прірви чую голос твій. Лиш звук, Де серця стук, Та я збагнув, Що я в полоні почуттів. Приспів Я так хочу Вгамувати серце, Зупинити біг своїх думок. Як терпіння віднайти на все це? Відповідь одна: зроби лиш крок.

2) Мій гнів Мене гнітив. О Боже, я із ним змиритись Не хотів. Я жив У бруді слів. Вважав, терпіння і покора Для сліпців. Приспів Я так хочу Вгамувати серце, Зупинити біг своїх думок. Як терпіння віднайти на все це? Відповідь одна: зроби лиш крок.

3) Між слів Таких палких Я відчував, що голос твій в мені притих. Не зміг, Я не зберіг, Той спокій в серці Від речей таких Простих. Приспів Я так хочу Вгамувати серце, Зупинити біг своїх думок. Як терпіння віднайти на все це? Відповідь одна: зроби лиш крок.



День 5 - 6

Милосердя ё Радёсть

1) У світі, де повно добра - не має місця байдужості У світі де повно любові – не може бути ранених душ На вулицях сповнених слів – не має місця зневіри в нас На небі, де янгольський спів – ми чуємо радість і сміх Приспів: Щасливе серце, коли хтось поруч є, Твій погляд може добро комусь нести, Щасливе серце, коли дружнє плече Поруч є завжди, коли в біді ти

2) У світі, в кого радість в очах – серця відкриває у ближнього У світі, де щастя в серцях - кожен може дарувати любов На вулиця сповнених віри – майбутнє відкриває нам шлях На небі де повно надії – що рай поруч, тільки ти придивись Приспів: Щасливе серце, коли хтось поруч є Твій погляд може добро комусь нести Щасливе серце, коли дружнє плече Поруч є завжди, коли в біді ти



День 7-8

Доброта ё терпеливёсть

1) Серце кам‘яніє – душа замерза,

Очі вже сумні є – вона є одна, Руки простягає – і просить Його, Неба вже не видно – Він зник вже давно. Приспів Але наш біль – нам треба знести Терпіння сила є в нас завжди Все ж та віра сильна, надію дає Він ласку посилає – хто молить завжди… 2) Серце розм‘якає – душа воскреса, Вона вже радіє – Бога знайшла, Тільки руку дай – тому хто просив, Ти зрозумій – добро дає стільки сил Приспів: Але наш біль – нам треба знести, Бога не втратити або знайти, Все ж та віра сильна, надію дає, На добре майбутнє, на всі віки є.



День 9-10

Мир ё Любов

Акорди: Cap 1: F, A,E, F#m,D 1. Йду не озираючись назад,

Хапаю руками я світло. Поміж перепон і всіх завад, Я бачу свій шлях. Крок за кроком з серцем своїм в лад, Я вірю, не згасне не зникне – Зірка, що турботливо горить, Для мене маяк. Пр. Я стану Твоїм інструментом, І хай Твоя воля наповнить все знов. Я житиму кожним моментом: 2 р. Ти дав душі мир і любов. Мир і любов…

2. Я відлуння Твого серця тут. Я знаю живу не даремно. Врешті-решт, змарнілий мандрівник, Повернусь у дім. Я лише творіння Твоїх рук. Шукаю я світла, де темно. В порожнечі я є не один Із Духом Твоїм. Пр.

Бонус - ЯК ОРГАНѐЗУВАТИ КВЕСТ

Можливо, на вашому таборі Вам потрібно буде організувати додаткову гру або квест. У нашому посібнику немає прикладів квестів, бо їх організація дуже залежить від місця та ситуації. Проте не варто боятись їх організовувати самостійно. Взяти участь у квесті – розвага, яку люблять діти різного віку, а також – підлітки та дорослі. Ось кілька порад, які можуть вам допомогти.

1. Тематика гри. Одним словом: народжуємо ідею. Все починається з думки. Тутпідбираємо тему для квесту і назву; вона може бути глибока, але може бути кумедна та абсурдна – головне, щоб групі, для якої проводиться квест, було цікаво.

2. Мета квесту. Необхідно визначити яка кінцева ціль гри, тобто заради чогограємо? Іншими словами, шукаємо відповідь на запитання: що потрібно здобути, куди дійти, як виграти?

3. Створюємо маршрут , конкурси, завдання, перешкоди тощо. Ці елементи повиннібути пов'язані між собою та з тематикою гри і вести учасників до кінцевої мети. Потрібно встановити чіткі правила та "санкції" за їх порушення. Визначаємо кількість команд/учасників.

4. Роль аніматорів в грі. Чітко пояснити правила іншим аніматорам. Визначитимісце кожного у грі. Квест пройде успішно, якщо кожен виконуватиме свої обов'язки на своєму місці. Встановити суддівство;

5. Враховувати всі деталі: погодні умови, час доби, прогнозована тривалістьквесту, кількість учасників, можливі порушення правил, небезпеки;

6. Встановити чіткий механізм визначення переможця (уникати спірнихмоментів). Завершити квест можна урочистим нагородженням;

posibnyk vk-2015

Self Improvement