Зміст

Вступ

Розділ 1 Глобалізація та економічна інтеграція

1.1. Сутність і роль, переваги і недоліки глобалізації

1.2. Сутність та цілі економічної інтеграції  

1.3. Чинники та фактори, що впливають на розвиток процесів світової

економічної інтеграції

Розділ 2 Роль економічної інтеграції та глобалізації

1.1. Роль економічної інтеграції та глобалізації у розвитку світової

фінансової системи

Висновок

Використана література

1

Вступ

Метою дослідження є визначення сутності глобалізації, глобалізаційних

процесів, їх позитивних та негативних сторін, її складових елементів та роль у

розвитку світової фінансової системи, дослідити сучасні показники, що

характеризують розвиток глобалізаційних процесів, розкрити форми

економічної інтеграції, а також чинники та фактори, що впливають на розвиток

процесів світової економічної інтеграції.

Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації,

безумовно, виявилася інтеграція, та глобалізація. Глобалізація є однією з

основних характеристик сучасного розвитку світу. На сьогодні вона охоплює

майже всі сфери життєдіяльності людини, та її вплив стає дедалі відчутнішим.

Особливу актуальність нині має дослідження проблем та особливостей

економічної, зокрема фінансової глобалізації. Крім того, з поглибленням

глобалізаційних процесів у наукових колах дедалі частіше обговорюються

проблеми їх вимірювання. З метою ефективного управління даними процесами,

а також прогнозування їх наслідків та проведення порівняльного аналізу

необхідна система оцінювання розвитку фінансової глобалізації. Основною

метою цієї роботи є дослідження процесу глобалізації та економічної інтеграції

з’ясування сутності цього процесу та впливу на світову фінансову систему .

Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток

процесів глобалізації у світі. Глобалізацію можна розглядати як загальне

розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва,

постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Тобто

глобалізація охоплює всі сфери суспільного життя, у результаті чого соціально-

економічний процес однієї країни стає складовою інтернаціонального або

світового процесу.

Більшість дослідників відносять початок процесу глобалізації до великих

географічних відкриттів, а саме до часу відкриття іспанцем Христофором

Колумбом "Нового світу" (1492 р.). Освоєння нових територій викликало

необхідність розвитку торгівлі, транспорту, комунікацій, поширення

західноєвропейської мови та культури.2

Основною передумовою стрімкого розвитку процесів глобалізації стала

об'єктивна необхідність усунення торговельних бар'єрів між країнами світу з

метою розширення ринку та створення умов для більш повної реалізації

економічних інтересів окремих держав. Це призвело до активізації обміну

товарами та послугами, інформацією, капіталом, робочою силою, створюючи

при цьому додаткові умови для зростання країни та підвищення її конкурен-

тоспроможності .

Традиційно економічна інтеграція передбачає економічну відкритість

держав та їх співробітництво. Такий ефект досягається завдяки відкритості

національних ринків та лібералізації міжнародної економічної діяльності, що

супроводжується обмеженням політики протекціонізму та впровадженням

вільної світової торгівлі. Поступово можуть формуватися великі міждержавні

об'єднання, створюючи сприятливі умови для розвитку економічних зв'язків

між країнами-учасницями. Прикладом такої глибокої інтеграції є Європейське

Співтовариство.

Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став

розвиток комп'ютерних технологій. У 1970 р. покладено початок технологічній

революції, а з 1977 р. компанія АррІе розпочала масове виробництво перших

персональних комп'ютерів. І саме в цей час термін "глобалізація" став широко

вживатися в суспільно-економічній сфері.

Технологічна інновація стала потужним двигуном глобалізації. Розвиток

та впровадження нових технологій привели до стимулювання виробничої

діяльності, підвищення продуктивності праці та посилення конкуренції.

Глобалізація поширювалася по всьому світу, несучи з собою процес

цивілізації. Цей процес створив умови для розширення та поглиблення

діяльності організацій, які змінили орієнтацію своїх виробничих потужностей з

внутрішніх ринків на світові. Глобалізація як світове економічне явище стала

однією з найвпливовіших сил, яка призвела до загострення міжнародної

конкуренції, що сприяє поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу

праці. Унаслідок цього відбувається зростання продуктивності праці та

скорочення витрат. Ще однією перевагою глобалізації є економія на масштабах

3

виробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат та зниження

цін, а отже - до економічного зростання.

Розділ 1

1.1. Сутність і роль, переваги і недоліки глобалізації

Сучасна світова економіка дедалі інтенсивніше глобалізується. Це

всеохоплюючий процес, жодна країна не може уникнути його впливу на ті чи

інші сфери суспільного життя. Термін «глобалізація» (globalisation) походить

від французького «global» — всесвітній і вживається для характеристики

сучасних планетарних процесів.

Концепція глобалізації з'явилась на початку XXI ст. ХХІ століття знаменується

тим, що значно посилилася взаємозалежність країн, включаючи економіку,

соціальну сферу, екологію, культуру тощо. Ця взаємозалежність і

взаємопроникнення, яке отримало термін «глобалізація» (нас цікавитиме

переважно економічний і соціальний бік справи), дедалі більше визначають

стан і напрями розвитку країн.

Глобалізація як процес виникла не в останні десятиліття. Сам термін

«глобалізація» з’явився понад 400 років тому, але поширення його

використання почалося в середині минулого століття. Це об’єктивний,

необхідний процес, який супроводжує людство протягом його історії. Глибоко

досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але достатньо інтенсивно

— лише основних шкіл з цієї проблематики налічується шість [1, c.12].

Протягом останніх десятиліть глобалізація виявилася й досліджувалася як

ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона переростає

у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими

Д. Г. Білорусом, Д. Г. Лук’яненком, А. М. Поручником і представлена на рис.

1.1. Глобалізація як категорія відображає процес обміну товарами, послугами,

капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х

років ХХ століття набуває форм постійного та неухильно зростаючого

переплетення національних економік.

4

Рис. 1.1. Структуризація глобалізаційного процесу

Глобалізація виявляється у розширенні проникнення компаній в економіку

зарубіжних країн за допомогою експорту, а в широкому значенні — за

допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва

комплектувальних, у заснування виробничих підприємств або дочірніх фірм зі

збуту продукції. Таким чином компанії отримують додаткові можливості для

збуту, який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку окремої

країни. Тим самим вони зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього

ринку в отриманні прибутку.

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є твердження, що глобалізація — це

розподіл праці у світовому масштабі, котрий прогресує і вже досяг достатньо

високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках

через стимулювання міжнародного торгового обміну внаслідок політики

лібералізації торгівлі. Роль глобалізації у цьому процесі визначається теоремою

Столпера—Самюельсона, згідно з якою збільшення відносної ціни товару дає

5

можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну окремого

фактора, котрий інтенсивно використовувався, та знижувати її на той фактор,

який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цієї теореми виникає

необхідність у відносному зменшенні порівняно менш продуктивного чинника

виробництва поділу праці. У розвинутих країнах це передусім

малокваліфікованої робочої сили у разі, коли країни з низькими доходами

розширюють пропозицію трудомістських продуктів і зменшують відносні ціни

на ці товари. Щодо держав з низькими доходами, то глобалізація відкриває

можливості для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати. За

даними ГАТТ/СОТ, за останні 30 років темпи світової торгівлі значно

випереджали темпи світового виробництва. Водночас потік прямих іноземних

інвестицій приблизно в 3—4 рази перевищує темпи зростання торгівлі, що

забезпечує підвищення зайнятості у країнах зі значними обсягами інвестицій.

Розвиток глобалізації сприяє створенню єдиного глобального ринку, основні

контури якого окресляться у першій чверті ХХІ століття. У цьому зацікавлені

передусім провідні розвинуті країни, які в боротьбі за світову гегемонію

створили великі інтеграційні об’єднання — ЄС, АТЕС та ін. Як головні

складові глобального ринку формуються Європейський, Американський та

Азіатсько-Тихоокеанський континентальні ринки. Водночас за участь у

процесах глобалізації змагаються країни, які розвиваються, і країни з

перехідною економікою, зокрема, Росія, Україна, Казахстан та ін. Однак для

ефективного входження їх у глобальний ринок цим державам слід досягти

високого рівня конкурентоспроможності національних економічних систем, і

насамперед конкурентоспроможності національної робочої сили, тобто

високого рівня розвитку трудового потенціалу суспільства.

У відносинах з ЄС Україні слід отримати статус чотирьох свобод:

свободу переміщення товарів;

свободу переміщення послуг;

свободу переміщення капіталів;6

свободу переміщення робочої сили.

[3, с. 264, 265].

Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна. Є

пререваги — є недоліки. Переваги глобалізації сформулювала професор Р.П.

Колосова. Вона визначила, що глобалізація дозволяє:

- поглиблювати міжнародний розподіл праці;

- ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню

якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення ;

- заощаджувати на масштабах виробництва, що потенційно може привести до

зниження цін, отже, й до стійкого економічного зростання, підвищення рівнів

зайнятості і життя;

- може привести до підвищення рівня продуктивності праці в результаті

конкурентного тиску на користь безперервного введення інновацій у світовому

масштабі. Крім того, глобалізація може сприяти вільному та широкому

розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, розширенню

можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми

різних країн.

Недоліки, негативні наслідки та проблеми глобалізації:

- взаємозалежність фінансових ринків;

- зростання спекулятивних валютних потоків між державами та вторинних

фінансових ринків;

- платіжна і торговельна розбалансованості, які у сукупності значно обмежують

можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на

національних рівнях.

7

Особливо жорстко ця обмеженість у визначенні перспектив економічного

зростання стосується політики у сфері праці та соціально-трудових відносин [7,

с. 39-49], що неминуче негативно позначається на трудовому потенціалі

суспільства.

Внаслідок цього глобалізація у світовій економіці сприймається та оцінюється

не однозначно. І основне питання у тому, хто виявиться у виграші від

глобалізації. Зазвичай, глобалізаційні процеси підтримуються у країнах з

розвиненою економікою: у них є відповідна база для забезпечення свого

провідного становища у майбутньому. Більш негативне ставлення до

глобалізації в країнах, що розвиваються.

Глобалізація може призвести до ще більшого розшарування у рівні розвитку

окремих країн. США і Західна Європа контролюють понад 70 % світових

ресурсів. 20 % країн розпоряджаються 84,7 % світового ВНП, на їхніх громадян

припадає 84,2 % світової торгівлі і 85,5 % заощаджень на внутрішніх рахунках.

З 1960 р. відставання найбідніших країн від найбагатших подвоїлось. Обіцянки

допомагати найбіднішим залишились обіцянками [5, с. 52-53].

1.2. Сутність та цілі економічної інтеграції  

 Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у

сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:

взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів;

широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці

і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими

структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю

цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки

скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових

масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються

між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки. 8

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і

зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було

створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом

передумов. 

Передумовиінтеграції:

· близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що

інтегруються.

· географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків

загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків; 

· спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в

області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного

співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір

конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються; 

· демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання,

звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного

зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний

психологічний вплив на інші країни.

· «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали

членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його

межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних

зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. [ 1,ст.50]. 

Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні

об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на

різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основні цілі

інтеграції:

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення

розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних

інвестицій.

2. Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається

як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках

багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання

9

дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі. 

3. Сприяння структурній перебудові економіки.

4. Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них

виникає більш широкий регіональний ринок. [9,ст.46]. 

Таким чином, економічна інтеграція має ряд умов: 

- Інтеграційне співробітництво дає суб'єктам, що хазяюють (товаровиробникам)

більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових,

матеріальних,до новітніх технологій. 

- Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані

умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою

мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн. 

- Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми. 

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою

більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіонального пересування

факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. [ 5,ст.31]. 

1.3. Чинники та фактори, що впливають на розвиток процесів світової

економічної інтеграції

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений

такими факторами:

економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах

нерівномірного розподілу ресурсів;

закономірностями науково-технічного прогресу;

тенденціями демографічного розвитку;

наявністю та необхідністю розвязання глобальних проблем

(енергетичної, продовольчої, екологічної, використання світового

океану та космосу, економічного зростання та зростання

народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);

різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-

комунікаційних мереж;

ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

10

В цілому, послідовний розвиток форм міжнародної економічної

інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання

економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.Водночас

вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок обєктивно

зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових

робочих місць і завдяки концентрації країн-учасниць на пріорітетних

програмах соціально-економічного розвитку. Основні чинники, що

зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:

націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та

групами країн, ідеологічні розходження;

політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності

країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних

функцій на наднаціональному рівні; суперечності, повязані із

розширенням інтеграційних угруповань і т.ін.

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за

рахунок таких чинників:

усунення дискримінації та барєрів між країнами-учасницями

інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу,

робочої сили та підприємництва;

стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на

масштабах виробництва;

забезпечення достатнього рівня конкуренції. [ 9,ст.221]. 

Розділ 2

2.1. Роль економічної інтеграції та глобалізації у розвитку світової фінансової системи

Фінансова глобалізація – це один із напрямів глобалізації, який розу-

міють як "вільний та ефективний рух фінансових ресурсів між країнами та

регіонами, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних

11

фінансів, реалізація глобальних фінансових стратегій ТНК та транснаці-

ональних банків" [4, ст. 5].

Складовими елементами фінансової глобалізації є фінансові ринки,

глобальні фінансові інститути (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки

та ін.), глобальні фінансові інструменти (гроші, інвестиції, цінні папери,

кредити). Так само як і глобалізація, фінансова глобалізація є досить

суперечливим процесом. Вона має свої переваги і досить істотні вади, що

зумовлює неоднозначне ставлення до процесів глобалізації як економістів, так і

пересічних громадян. При цьому, окремі риси фінансової глобалізації можна

віднести як до позитивів, так і до негативів.

Фінансова глобалізація передбачає наявність єдиної світової валюти, що значно

спрощує розрахунок між окремими країнами. Однак випуск цієї грошової

одиниці контролюється однією або декількома економічно розвиненими

країнами, які через процес емісії можуть істотно впливати на розвиток

національних економік.

Наявність однієї або декількох ключових валют у ролі світових грошей (долари

США, євро та японські єни) значно полегшує і спрощує розрахунки. Але

водночас зростають зусилля грошових одиниць інших країн спрямованих на

посилення їхнього становища на світовому фінансовому ринку.

Фінансова глобалізація дає змогу швидко й у потрібних обсягах залучати

необхідний фінансовий капітал для потреб розвитку. Разом з тим, це може бути

важелем впливу на розвиток національної економіки. Вона може нетільки його

прискорити, але і значно уповільнити, спрямувати у русло, яке не завжди

відповідає національним інтересам. Фінансова глобалізація робить більш

дієвим механізм запобігання світовим фінансовим кризам. Фахівці МВФ

зазначають, що у 1975-2010 рр. світова економіка зазнала 58 валютних

і 54 банківські кризи (4, с. 98). Кризові явища швидко розповсюджуються у

різних регіонах.

У рамках фінансової глобалізації вироблений фінансовий механізм запобігання

фінансовим кризам. Але він не гарантує припинення кризових явищ. Будь-яка

економічна система більшою або меншою мірою є інерційною, дисбаланси у її

12

розвитку завжди були. Тому виникає запитання: хто буде відшкодовувати

втрати від фінансових криз? Ті країни, що істотно впливають на процеси

фінансової глобалізації і фактично нав'язали власні вигідні більше їм правила

гри або ж втрати будуть нести інші, або ж вони будуть рівномірно розподілені

між усіма. А це буде зумовлювати несприйняття умов фінансової глобалізації у

багатьох країнах світу.

Одним із аргументів на користь фінансової глобалізації та інтеграції є те, що

вони змушують країни поліпшити ефективність своїх економік. Разом з тим, це

зростання не завжди має у своїй основі необхідні ресурси або ж його темпи не є

обґрунтованими. Все це зменшує роль уряду в економіці і не сприйняття

об'єктивних процесів.

ВисновокУчасть країн у процесах глобалізації повинна зумовлюватись економічною

доцільністю. Процеси глобалізації не повинні руйнувати

національні економіки: взаємопроникнення не означає руйнування та зни-

щення. Беручи участь у будь-яких економічних блоках, уряд країни повинен

уміло використовувати переваги від цього для забезпечення економічного

розвитку країни. Водночас, він повинен мати у своєму розпорядженні певні

важелі, які запобігали б негативному впливу процесів глобалізації на розви-

ток національної економіки. При цьому необхідно враховувати:

1. Рівень розвитку економіки країни. Він здебільшого залежить від тих

процесів, які відбувалися у минулому.

2. Параметри, які характеризують національну економіку як цілісну систему.

3. Рівень інтеграції національної економіки до світової економіки системи.

4. Досвід розвитку економік подібного типу в умовах глобалізації.

5. Наскільки глибоко поєднуються процеси економічної і політичної

глобалізації.

 Світова економіка на сучасному етапі характеризується несприятливими

тенденціями розвитку грошового ринку. Це пояснюється впливом фінансово-

економічної кризи, яка створює складні умови в першу чергу для банківського

сектора. Тому в нашій державі під загрозою виявляється здійснення основної 13

функції центрального банку - підтримання стабільності національної валюти. З

цією метою Національний банк повинен створювати і провадити ефективну

грошово-кредитну політику [7 ст.20-21].

   У процесі впливу фінансової глобалізації на фінансову систему намітилися

такі зміни, як: істотне зростання світових потоків капіталу, поступове

здійснення процесу зняття формальних міжкраїнових обмежень для руху

капіталу, зміна моделі побудови фінансової системи на національному рівні

тощо.

   Фінансова глобалізація справляє безпосередній вплив на проведення

фінансової політики. Можна виділити декілька напрямів подібного впливу:

- вплив на мету фінансової політики;  

-  під впливом тенденцій фінансової глобалізації відбуваються поступові

зміни в інструментарії фінансової політики.

  - відбуваються зміни впливу грошово-кредититної політики на економіку, які

полягають у зниженні ролі каналу, пов'язаного з процентною ставкою, через

процес вирівнювання процентних ставок між країнами і більшу їх залежність

від ситуації на світовому ринку, ніж усередині країни [4 с.67-71].

    Монетарна політика має здійснюватися у двох тісно пов'язано напрямах, що

принаймні створили б можливість наблизитись до стабілізації як національної

валюти, так і банківського сектору.

   Перший напрям - стабілізація національної валюти - зменшення загроз як для

внутрішньої вартості грошової одиниці внаслідок наростання інфляційних

процесів, так і зовнішньої ціни національних грошей, вираженням чого є

обмінний курс.

   Другий напрям - стабілізація банківської системи. Він пов'язаний з

об'єктивною потребою формування необхідних засад підтримання фінансової

стійкості банківських установ та їх достатньої ліквідності як ключової умови

ефективного здійснення ними своїх базових функцій фінансового

посередництва, виконання зобов'язань перед вкладниками і кредиторами.

   Глобалізаційні процеси, особливо у фінансовій сфері, є неминучим

результатом тривалого процесу інтернаціоналізації господарського життя.

14

   Згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики на 2011 рік, до

основних пріоритетів розвитку фінансової системи в Україні можна віднести:

досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, посилення ролі

процентної ставки на грошовому ринку, посилення вимог до капіталу,

фінансового стану та оцінки ризиків діяльності банків , сприяння відновленню

інвестиційного зростання, підтримка загальної фінансової стабільності шляхом

забезпечення достатнього рівня її ліквідності [5 ст 198].

   Таким чином, на даний час фінансова система не є досконалою. Вона

знаходиться під впливом зовнішніх та внутрішніх негативних факторів, а

світова фінансова криза є лише одним з них. Тому, на нашу думку, перш ніж

боротись з наслідками фінансової глобалізації необхідно розібратись з

внутрішньодержавними чинниками [4 с.171].

   Отже, саме фінансова система будь-якої країни зазнає першочергового впливу

фінансової глобалізації, а з урахуванням масштабів тієї ролі, яку вона відіграє у

всьому розвитку національної економіки, можна без перебільшення

стверджувати, що фінансова система виступає ключовою передавальною

ланкою впливу глобалізацій цих процесів на національне господарство.

 

Використана література

1) Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструмен-

15

тів СОТ / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т. М. Циганкова. – К.: КНЕУ,2007. – 660 с.2) Управління зовнішньоекономічною діяльністю:Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2008. - 552 с.3) Лукашевич В.М. Глобалистика : учебн. пособ. / В.М. Лукашевич. – Львов : Вид-во "Новий світ – 2007", 2004. – 392 с.4) Хоминич Л.П. Финансовая глобализация / Л.П. Хоминич // Банковские услуги. – 2006. – № 8. – С. 2-13.5) Аніловська Г., Яремко Л. Господарська глобалізація та управліннязовнішньоекономічною сферою. – Львів: ЛКА, 2009. – 233 с.6) Гелд Д., Мак-Грю Е. Глобалізація / антиглобалізація: Пер. зангл. – К.: К.І.С., 2008. – 180 с.7) Павленко Ю. Глобалізація та цивілізаційні зрушення сьогодення //Міжнародна економічна політика. – 2006. – Жовтень. – Випуск 1.8) Сіденко С. Соціально-економічний вимір сучасної глобалізації //Міжнародна економічна політика. – 2008. – Червень. – Випуск 1.9) Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред.Д. Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2009. – 538 с.

16