Курсова робота Документознавство

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Гуманітарний інститут

Кафедра українознавства

Документи ООН та ЮНЕСКО:Документи ООН та ЮНЕСКО:види та класифікаціявиди та класифікація

Курсова роботастудентки 204 групиГуманітарного інституту

Сидорової Лідії Юріївни

Науковий керівник: кандидат філологічних наук

в.о. доцента кафедри українознавства Литвинська Світлана Віталіївна

2

Київ - 2008ЗМІСТ

Стор.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………… 3

ВСТУП………………………………………………………………………….. 4

Розділ 1. КОМПЛЕКС ДОКУМЕНТАЦІЇ ООН…………………………….. 6

1.1. Основні дані про ООН……………………………………………… 6

1.2. Види документів ООН………………………………………………..7

1.3. Суспільне значення та класифікація документів ООН…………… 9

Розділ 2. КОМПЛЕКС ДОКУМЕНТАЦІЇ ЮНЕСКО……………………… 19

2.1. Основні дані про ЮНЕСКО……………………………………….. 19

2.2. Види документів ЮНЕСКО……………………………………….. 20

2.3. Суспільне значення та класифікація документів ЮНЕСКО..…... 22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………... 28

ДОДАТКИ

3

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ООН – Організація Об’єднаних Націй;

ЮНЕСКО – Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і

культури;

США – Сполучені Штати Америки;

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;

ЄСПЛ – Європейський суд по правах людини;

РКЗК – Рамкова конвенція ООН по правах людини;

4

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасному світовому суспільстві актуальними є

питання збереження миру і міжнародної безпеки, розвитку і співробітництва

між державами. Цими питаннями опікуються такі міжнародні організації як

ООН та ЮНЕСКО.

Жодна організація не мала б сенсу, якби не вносила свої корективи у життя

суспільства. Згідно із загально прийнятими нормами і правилами основними

механізмами впливу та впровадження у життя ідей та цілей організації є

документи, створені внаслідок її діяльності з метою впровадження на теренах

країн-членів організації та досягнення міжнародної домовленості.

Тому на сьогодні актуальним є вивчення документів міжнародних

організацій як спосіб громадської та особистої самоосвіти із суспільно

значимих питань в рамках міжнародного співробітництва.

Мета дослідження полягає у вивченні та порівнянні міжнародних

документів ООН та ЮНЕСКО, їх базових особливостей та відмінностей.

Досягнення мети передбачає розв’язання наступних завдань:

визначити базові документи організацій;

з’ясувати юридичний статус документів у різних країнах;

порівняти склад основних реквізитів міжнародних документів;

проаналізувати види документів;

прокласифікувати документи, створені в організаціях;

розкрити значення документів організацій;

5

Об’єктом дослідження є основні документи міжнародних організацій ООН

та ЮНЕСКО.

Предметом дослідження виступають документи організацій як основний

спосіб узгодження міжнародних питань.

В ході дослідження були використані наступні методи: метод аналізу ми

застосовували для розчленування документів на окремі складові частини для

більш детального вивчення; метод синтезу був використаний під час

узагальнення дослідженого матеріалу і отримання висновків з нього; метод

індукції ми використали, коли на підставі дослідження окремого документа

робили висновок про увесь клас подібних документів; метод описання ми

застосовували при визначенні якісних і кількісних характеристик документів;

метод класифікації має основне значення для даного дослідження і був

використаний при класифікації кожного документа за певним рядом ознак;

метод датування документної атрибуції документальних пам’яток був

використаний при визначенні часу створення документа та авторства;

джерелознавчі методи були використані на етапі підбору необхідної літератури

для даного дослідження.

Структура роботи складається зі списку умовних скорочень, вступу, двох

розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків.

6

РОЗДІЛ 1. КОМПЛЕКС ДОКУМЕНТАЦІЇ ООН.

1.1. Організація Об’єднаних Націй

Ідея створення системи колективної безпеки, ефективнішої, ніж Ліга Націй,

виникла ще під час війни. 26 серпня 1941 р. у знаменитому документі,

укладеному Черчіллем та Рузвельтом і названому Атлантичною хартією,

передбачалося “запровадження загальної безпеки, створюваної на ширших

засадах ”. Йшлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому

вигляді. Виникла ідея створення нової організації. “Об’єднані нації” – назва,

запропонована Ф. Д. Рузвельтом. Вперше вона прозвучала під час Другої

світової війни в “Декларації Об’єднаних Націй” від 1 січня 1942 р., коли

представники 26 держав зобовязались від імені своїх урядів продовжувати

колективну боротьбу проти держав “осі”.

Головна робота по створенню нової організації була виконана в Думбартон-

Оксі, в США. Зокрема, було досягнуто домовленості з багатьох питань: ООН

складатиметься з Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Міжнародного суду і

Ради з економічних та соціальних питань. Вирішено було також, що СРСР,

США. Англія, Франція та Китай стануть постійними членами Ради Безпеки.

Членами ООН крім СРСР стали Україна та Білорусія, які номінально мали свої

власні міністерства закордонних справ. Щодо голосування у Раді Безпеки, було

вирішено, що постійні члени користуватимуться правом “вето” в усіх питаннях,

крім процедурних. Конференція, яка відбувалася в Сан-Франциско з 25 квітня

1945 р. мала на меті підготувати конституцію нової організації, або Статут

ООН [9, c.54].

В Статуті була викладена основна мета та принципи роботи ООН. Так,

основною метою є:

• підтримка міжнародного миру та безпеки;

7

• розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу

рівноправ’я та самовизначення народів;

• здійснювати міжнародну співпрацю у розв’язанні міжнародних проблем

економічного, соціального, культурного характеру; в заохоченні і розвитку

поваги до прав людини і основних свобод;

• бути центром для узгодженої дії націй в досягненні цих загальних цілей;

ООН діє згідно такими принципами:

• ООН заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів;

• всі її члени повинні добросовісно виконувати прийняті на себе за

Статутом зобов’язання;

• всі її члени повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними

засобами і таким чином, щоб не порушувати мир, безпеку та справедливість;

• всі члени повинні утримуватись в своїх міжнародних відносинах від

загрози силою, або її застосуванням проти інших держав;

• всі члени повинні надавати ООН різносторонню допомогу у всіх діях, які

здійснюються нею згідно Статуту;

• статут ні в якому разі не дає ООН права втручання у справи, які є

внутрішньою компетенцією будь-якої держави [19, c.15].

1.2. Види та класифікація документів ООН

Основними засобами врегулювання стосунків між державами-членами ООН

є різні міжнародні конференції, обговорення, результатом яких є комплекс

документів, які забезпечують виконання тих чи інших рішень на теренах

держав, де вони мають юридичну силу.

Серед усього комплексу документів ООН можна виділити основні групи

міжнародних документів. До них відносяться:

Статут

Конвенція

Декларація

Пакт

8

Договір

Протокол

Розглянемо детальніше кожен із цих документів.

Статут – юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність

організацій, установ, товариств, громадян, їх відносини з іншими організаціями

та громадянами, права та обов'язки в певній сфері державного управління або

господарської діяльності.

Конвенція — (лат. conventio — договір, угода) — різновид міжнародного

договору.

Конкретні ознаки, за якими той чи інший договір слід називати конвенцією,

виділити важко. Швидше можна вести мову про традиції називати договори

певного типу чи змісту конвенціями.

Як правило, назву конвенції отримують багатосотронні угоди.

Серед двосторонніх угод конвенціями як правило називають угоди з

консульських, поштових, транспортних та інших питань. Важливо, що

конвенція регулює весь комплекс питань, пов'язаних з відповідною темою.

Багатобічний міжнародний договір – договір, у якому беруть участь більш

двох суб'єктів міжнародного права як самостійні сторони договору. Багатобічні

міжнародні договори підрозділяються на:

- універсальні, що представляють інтерес для всього міжнародного

співтовариства;

- регіональні, що представляють інтерес для держав окремого регіону;

- договори колективної самооборони й ін [13, c.315].

Декларація – офіційна заява чи нормативний документ, що містить основні

принципи зовнішньої чи внутрішньої політики держави, основи діяльності

міжнародних організацій чи виражає їхню позицію з якого-небудь питання.

9

Пакт (від лат. pactum "договір, угода") – одне з найменувань різного роду

міжнародних договорів, що мають велике політичне значення, наприклад,

"Міжнародний пакт про цивільні і політичні права" (1966) чи "Пакт про

стабільність і економічний ріст країн Євросоюзу" (1997) [14, c.81].

Договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на

встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За розподілом між сторонами прав та обов'язків договори поділяються на

односторонні (в однієї сторони лише права, в іншої лише обов'язки) та

двосторонні (правами й обов'язками наділені обидві сторони) [5, c.216-218].

Протокол – історично сформований і культурологічно обумовлений звід

правил і розпоряджень, відповідно до якого регламентується і регулюється

порядок офіційних церемоній і заходів (наприклад, переговори, підписання

двосторонніх документів), офіційне переписування, форма одягу і т.д.

Протокол – документ, у якому фіксується хід обговорення питання й

ухвалення рішень на зборах, нарадах, засіданнях, конференціях із зазначенням

часу й мети, складу присутніх і змісту доповідей.

Протокол укладає офіційна, компетентна особа, що засвідчує той чи інший

факт [8, c.142].

1.3. Суспільне значення документів ООН

Розглянемо конкретні приклади наведених вище видів документів серед

документів ООН:

Статут ООН став першим в історії міжнародних відносин договором, який

закріпив обов'язок держав дотримувати і поважати основні права і свободи

людини.

У Статуті ООН також закріплені основні принципи міжнародної співпраці:

- суверенна рівність всіх членів ООН;

- вирішення міжнародних суперечок виключно мирними засобами;

10

- відмова в міжнародних відносинах від загрози силою або її

застосування яким-небудь чином, несумісним з цілями ООН;

- невтручання ООН в справи, що по суті входять у внутрішню

компетенцію будь-якої держави, і ін.

Складовою частиною Статуту є Статут Міжнародного суду.

Статут Організації Об'єднаних Націй був підписаний 26 червня 1945 року в

Сан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй по

створенню Міжнародної Організації п'ятдесятьма державами і набрав сили 24

жовтня 1945 року, після того, як був ратифікований постійними членами Ради

Безпеки ООН.

Статут є складовою частиною договору і всі країни-учасники зв'язані між

собою його статтями. Крім того статут точно визначає, що зобов'язання перед

ООН превалюють над всіма іншими зобов'язаннями договору. На сьогоднішній

день статут був ратифікований більшістю країн світу. Єдине виключення серед

загальновизнаних країн складає Ватикан, що побажав зберегти за собою статус

постійного спостерігача, у зв'язку з чим не є стороною, що підписала документ

у повному обсязі [19, c.11].

Основними реквізитами Статуту є:

Гриф затвердження вищою установою чи органом управління; назва виду

документа (статут); заголовок; текст; відмітки про погодження та реєстрацію;

дата. Для чіткості викладу та зручності читання текст статуту розбивають на

статті (пункти), що групують у розділи (позначають римськими цифрами).

Прокласифікуємо наведений документ за блок-фасетною класифікацією

документа Наталії Миколаївни Кушнаренко [10, c.]:

1) Вид документа за характером знакових засобів – текстовий;

2) Вид документа за мірою запису інформації – двомірний;

3) Вид документа за призначенням для сприйняття – людиночитний;

4) Вид документа за каналом сприйняття – візуальний;

5) Вид документа за ступенем розповсюдженості – опублікований;

6) Вид документа за способом документування – друкований;

11

7) Вид документа за рівнем узагальнення інформації – первинний;

8) Вид документа за матеріальним носієм інформації – паперовий;

9) Вид документа за матеріальною конструкцією – кодексний;

10) Вид документа за регулярністю випуску – неперіодичний;

11) Вид документа за часом появи у світ – оригінал;

12) Вид документа за місцем створення – закордонний.

Усі документи цього циклу мають тотожне значення при класифікуванні

за даною схемою. Враховуючи те, що перелічені вище документи відносяться

до групи міжнародних договорів, можна про класифікувати кожен окремий

документ за класифікацією міжнародних договорів [Додаток A]:

- Класифікація по колу учасників – багатобічний (50 країн);

- Класифікація по можливості приєднання інших учасників – відкритий;

- Класифікація по об’єкту – договори по правових питаннях;

- Форма і структура міжнародного договору – у письмовій формі, до

структури договору відносяться його складові частини, такі як назва

договору, преамбула, основна і заключна частини, підписи сторін.

- Способи вираження згоди – ратифікація [2, c.23-24].

Декларації і конвенції ООН

На відміну від Статуту ООН, конвенції ООН не є обов'язковими для

ухвалення учасниками організації. Та чи інша країна може як ратифікувати той

або інший договір, так і не робити цього. Найбільш відомі конвенції і

декларації ООН:

- Загальна декларація прав людини, 1948 рік

- Конвенція по попередженню і покаранню злочину геноциду, 1948 рік

- Міжнародний пакт про цивільні й політичні права, 1966 рік

- Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, схвалений і відкритий для

підписання в 1968 році

- Конвенція про права дитини, 1989 рік

- Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, 1992 рік.

12

- Кіотській протокол, прийнятий в 1997 році, відкритий для підписання в

1998,

- Декларація тисячоліття, 2000 рік

Декларації ООН оформляються у формі закликів і рекомендацій і не є по

суті договорами [1, c.97].

Загальна декларація прав людини була прийнята на третій сесії

Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217 А (ІІІ) (Міжнародний пакт про

права людини) від 10 грудня 1948 року. Декларація визначає базові права

людини.

Главою комітету з розробки Декларації була Елеонора Рузвельт із США, її

заступником – Пенг-чун Чанг із Китаю. У комітет також входили майбутній

глава ЄСПЛ (Європейський суд по правах людини) і нобелівський лауреат Рене

Кассен із Франції, радянський посол Олександр Прочан, глава відділу ООН по

правах людини канадець Джон Пітер Хампрей; усього комітет складався з

дев'яти чоловік.

Декларація має тільки статус рекомендації, але на її підставі були прийняті

два обов'язкових для учасників договору: Міжнародний пакт про цивільні і

політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні

права. Окремі положення декларації, як заборона катувань і рабства, є

обов'язковими нормами іus cogens (фундаментальний принцип міжнародного

права, прийнятий міжнародним співтовариством держав як норма права, що не

може бути скасована чи применшена); в окремих країнах Декларація визнається

частково.

Цей документ був переведений на безліч мов світу (більш 350 у 2009 році).

Елеонора Рузвельт назвала Декларацію "Великою хартією вільностей" для

всього людства (тому Декларацію іноді називають Хартією прав людини).

Загальна декларація була підтримана 48 країнами. Тільки країни

соціалістичного блоку, ПАР і Саудівська Аравія утрималися при голосуванні,

жодного голосу проти подано не було [6, c.72].

13

До реквізитів документа належать: Гриф затвердження; назва виду

документа (Загальна декларація прав людини); заголовок; преамбула; текст,

розбитий на статті (30 статей); відмітки про погодження та реєстрацію; дата.

Класифікація документа як міжнародного договору.

- Класифікація по колу учасників – багатобічний (48 країн);






- Способи вираження згоди – підписання.

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права – пакт Організації

Об'єднаних Націй, заснований на Загальній декларації прав людини. Прийнятий

16 грудня 1966 року, набрав сили 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним

договором і має обов'язкову силу для 164 держав-учасників, за станом на січень

2009 року. Крім держав-учасників, пакт підписаний ще 8 країнами.

Факультативний протокол до Пакту про цивільні і політичні права, що

передбачає процедуру розгляду повідомлень про порушення державами-

учасниками пакту, прийнятий і відкритий для підписання 16 грудня 1966 року,

набрав сили 23 березня 1976 року.

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про цивільні і

політичні права, спрямований на скасування страти , прийнятий 15 грудня 1989

року резолюцією 44/128 Генеральної Асамблеї на її 82-му пленарному

засіданні, набрав сили в 1991 році [15, c.124].

Пакт ратифікований Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 року.

До реквізитів документа належать: Гриф затвердження; назва виду

документа (Міжнародний пакт про цивільні і політичні права); заголовок;

преамбула; текст, розбитий на статті; відмітки про погодження та реєстрацію;

дата.

14


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (164 країни-учисника та 8

країн);






- Способи вираження згоди – схвалення.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї – багатобічний

міжнародний акт, розроблений Комітетом по роззброєнню ООН з метою

поставити міцну перешкоду на шляху розширення кола країн, що володіють

ядерною зброєю, забезпечити необхідний міжнародний контроль за виконанням

державами узятих на себе за договором зобов'язань для того, щоб обмежити

можливість виникнення збройного конфлікту з застосуванням такої зброї;

створити широкі можливості для мирного використання атомної енергії.

Схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 12 червня 1968 і відкритий для

підписання 1 липня 1968 у Москві, Вашингтоні і Лондоні. Ратифікований СРСР

24 листопада 1969. Набрав сили 5 березня 1970 після здачі на збереження

ратифікаційних грамот державами-депозитаріями (СРСР (підписав у 1968),

США (1968), Великобританія (1968)), а також 40 іншими країнами. Франція і

КНР підписали Договір у 1992. 11 травня 1995 понад 170 країни-учасниць

домовилися продовжити дію Договору на невизначений термін без яких-небудь

додаткових умов.

Учасниками договору є майже всі незалежні держави світу. Не є

учасниками договору Ізраїль, Індія, Пакистан і КНДР [17, c.210].

До реквізитів документа належать: назва виду документа (Договір про

нерозповсюдження ядерної зброї); заголовок; текст, розбитий на 11 статей;

дата; відмітки про погодження та реєстрацію;підписи сторін.

15


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (170 країн)


- Класифікація по об’єкту – договори по політичних питаннях;



договору, текст, розбитий на статті, підписи сторін.

- Способи вираження згоди – ратифікування.

Конвенція ООН про права дитини – міжнародний правовий документ, що

визначає права дітей на освіту, користування досягненнями культури, правом

на відпочинок і дозвілля і надання інших послуг дітям державами-членами

ООН. Конвенція про права дитини є першим і основним міжнародно-правовим

документом, у якому права дитини розглядалися на рівні міжнародного права.

Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права юних

громадян у віці від народження до 18 років на повний розвиток своїх

можливостей в умовах, вільних від голоду і нестатку, жорстокості, експлуатації

й інших форм зловживань. Конвенція про права дитини ратифікована всіма

країнами-членами ООН, крім США і Сомалі.

Новаторство Конвенції полягає насамперед у тім обсязі прав, визначених

для дитини. Деякі з прав уперше були зафіксовані саме в Конвенції.

Конвенція про право дитини на освіту і про виховання дітей

Конвенція в ст. 28 гарантує дітям безкоштовну й обов'язкову початкову

освіту і чекає від держав-членів ООН заохочення розвитку різних форм

середньої освіти, як загального, так і професійного рівня, забезпечення її

доступності для всіх дітей і вживання необхідних заходів, як введення

безкоштовної освіти. Конвенція значне місце приділяє праву на доступність

вищої освіти для усіх на основі здібностей кожного за допомогою всіх

необхідних засобів [4, c.17].

16

До реквізитів документа належать: Гриф; назва виду документа (Конвенція

про права дитини); заголовок; преамбула; відмітки про погодження та

реєстрацію; текст, розбитий на 54 статті, згруповані у 3 розділи; дата; підписи

сторін.


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (усі країни-учасники, крім

США та Сомалі);





договору, преамбула, основна частина, підписи сторін.

- Способи вираження згоди – ратифікація.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, РКЗК (Framework Conventіon

on Clіmate Change, UN FCCC) – угода, підписана більш ніж 180 країнами світу,

включаючи усі країни колишнього СРСР і всі промислово розвинуті країни, про

загальні принципи дії країн по проблемі зміни клімату. Конвенція була

урочисто прийнята на "Саміті Землі" у Ріо-де-Жанейро в 1992 році і набрала

сили 21 березня 1994 року.

Конвенція не містить кількісних зобов'язань, тому для їхнього визначення

був розроблений додатковий документ – Кіотський протокол [16, c.177].

До реквізитів документа належать: Гриф; назва виду документа (Рамкова

конвенція про зміну клімату); заголовок; текст, представлений у вигляді цілей

підписання конвенції, розподілених на 27 основних принципів; відмітки про

погодження та реєстрацію; дата; підписи сторін.


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (більше 180 країн)


- Класифікація по об’єкту – договори по екологічних питаннях;

17



договору, текст, розбитий на частини, підписи сторін.

- Способи вираження згоди – ратифікування.

Кіотський протокол – міжнародний документ, прийнятий у Кіото (Японія)

у грудні 1997 року на додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату

(РКЗК). Він ставить за обов'язок розвинутим країнам і країнам з перехідною

економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у 2008-2012

роках у порівнянні з 1990 роком. Період підписання протоколу відкрився 16

березня 1998 року і завершився 15 березня 1999.

Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону

навколишнього середовища, заснованим на ринкових механізмах регулювання -

механізмі міжнародної торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Країни у Додатку до Протоколу визначили для себе кількісні зобов'язання

по обмеженню або скороченню викидів на період з 1 січня 2008 до 31 грудня

2012 року. Основні зобов'язання взяли на себе індустріальні країни. Країни, що

розвиваються, включаючи Китай та Індію, зобов'язань на себе не брали [16,

c.180].

До реквізитів документа належать: назва виду документа (Кіотський

протокол); заголовок; текст, розбитий на 28 статей; відмітки про погодження та

реєстрацію; дата; підписи сторін.


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (більше 180 країн);


- Класифікація по об’єкту – договори по екологічних питаннях; додаток до

Рамкової конвенції про зміну клімату;



договору, основна і заключна частини, підписи сторін.

18


Розглянуті вище документи становлять лише невелику частину усьго

комплексу документації ООН. На прикладі кількох основних документів такої

міжнародної організації як ООН можна зробити висновки про те, що більшість

із них – в основному багатосторонні міжнародні договори, відкриті для

підписання багатьма країнами, у тому числі тими, що не являються країнами-

членами ООН. Деякі документи несуть рекомендаційний характер.

19

РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКС ДОКУМЕНТАЦІЇ ЮНЕСКО.

2.1. Основні дані про ЮНЕСКО

ЮНЕСКО (UNESCO – Unіted Natіons Educatіonal, Scіentіfіc and Cultural

Organіzatіon) – Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Організація була створена 16 листопада 1945 і її штаб-квартира

розташовується в Парижі, у Франції. До складу організації входить 67 бюро і

підрозділів, розташованих у різних частинах світу [18, c.48].

Статут ЮНЕСКО був прийнятий на Лондонській конференції в листопаді

1945 і набрав сили 4 листопада 1946 після здачі на збереження актів про його

прийняття двадцятьма його державами, які його підписали. В даний час в

організації нараховується 192 держави-члена і 6 членів-співробітників. 173

держави-члена мають у своєму розпорядженні постійне представництво при

Організації в Парижі.

Основна мета ЮНЕСКО – сприяння зміцненню миру і безпеки шляхом

розширення співробітництва народів в області освіти, науки і культури в

інтересах забезпечення загальної поваги, справедливості, дотримання

законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті

Організації Об'єднаних Націй, для всіх народів, без розмежування раси, статі,

мови чи релігії.

З метою здійснення свого мандату ЮНЕСКО виконує п'ять основних

функцій:

1. проводить перспективні дослідження форм освіти, науки, культури

і комунікації, необхідних у майбутньому світі;

2. проводить просування, передачу й обмін знаннями, спираючись

головним чином на наукові дослідження, підготовку і викладання;

3. здійснює нормативну діяльність: підготовку і прийняття

міжнародних актів і обов'язкових до виконання рекомендацій;

4. надає послуги експертів державам-членам для визначення їхньої

політики в області розвитку і розробки проектів у формі технічного

співробітництва;

20

5. здійснює обмін спеціалізованою інформацією [12, c.34].

У 1972 ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону всесвітньої культурної

і природної спадщини, що набрала сили в 1975 році і до дійсного моменту

ратифікована 184-ма країнами (СРСР - у 1988 році).

Для забезпечення виконання поставлених цілей організація використовує

такі форми впливу, як прийняття різноманітних міжнародних документів, які

забезпечують ефективну діяльність організації.

2.2. Види документів ЮНЕСКО

Взагалі весь комплекс документів ЮНЕСКО можна згрупувати за такими

видами:

1. Документи ЮНЕСКО:

- технічні документи: робочі документи, матеріали конференцій, доповіді;

- документи керівних органів: резолюції і рішення Генеральної

конференції і Виконавчої ради;

- виступи Генерального директора.

2. Публікації ЮНЕСКО

Такі, що публікуються і реалізовані ЮНЕСКО.

3. Періодичні видання

Журнали як регулярно, так і тимчасово зберігаються в бібліотечному фонді

[20, c.23].

До числа міжнародних нормативних актів, прийнятих під егідою ЮНЕСКО

входять:

I. Конвенції і угоди, прийняті Генеральною конференцією або міжурядовими конференціями, скликаними ЮНЕСКО самостійно або разом із іншими міжнародними організаціями. До них належать:

Всесвітня конвенція про авторське право; Додаткова декларація, яка стосується статті XVII, і Резолюція, що стосується статті XI (6 вересня 1952 р.)

Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту і Виконавчий регламент (14 травня 1954 р.)

21

Конвенція про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (14 грудня 1960 р.)

Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (16 листопада 1972 р.)

Багатостороння конвенція про запобігання подвійного оподатковування виплат авторської винагороди та Додатковий протокол (13 грудня 1979 р.)

Конвенція про технічну та професійну освіту (10 листопада 1989 р.) Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (2 листопада 2001

р.)

II. Інші угоди нормативного характеру, депозитарієм яких є ЮНЕСКО Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення,

головним чином як місцеперебування водоплавних птахів (2 лютого 1971 р.)

Протокол про зміну Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як місцеперебування водоплавних птахів (3 грудня 1982 р.)

Поправки до Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення: статті 6 та 7 (28 травня 1987 р.)

III. Рекомендації, прийняті Генеральною конференцією Рекомендація, що визначає принципи міжнародної регламентації

археологічних розкопок (5 грудня 1956 р.) Рекомендація про міжнародну стандартизацію статистичних даних у

сфері освіти (3 грудня 1958 р., переглядалася у 1978 р.) Рекомендація про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (14 грудня

1960 р.) Рекомендація про стан вчителів (5 жовтня1966 р.) Рекомендація про міжнародну стандартизацію бібліотечної статистики

(13 листопада 1970 р.) Рекомендація про міжнародний обмін культурними цінностями (22

листопада 1976 р.) Рекомендація про визнання навчальних курсів та свідоцтв про вищу

освіту (13 листопада 1993 р.) Рекомендація про технічну та професійну освіту (переглянута 2

листопада 2001 р.)

IV. Декларації, прийняті Генеральною конференцією. Деякі з них: Декларація принципів міжнародного культурного співробітництва (4

листопада 1966 р.)

22

Декларація про расу і расові забобони (27 листопада 1978 р.) Декларація принципів толерантності (16 листопада 1995 р.) Декларація про відповідальність нинішніх поколінь перед майбутніми

поколіннями (12 листопада 1997 р.) Загальна декларація ЮНЕСКО про культурне різноманіття (2 листопада

2001 р.) [18, c.53-58].

2.3. Суспільне значення документів ЮНЕСКО

Як приклад робочих документів ЮНЕСКО розглянемо Декларацію

принципів толерантності та Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і

природної спадщини.

Декларація принципів толерантності затверджена резолюцією 5.61

генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 року. Проголошена і

підписана 16 листопада 1995 року.

Декларація проголошує "визнання того, що люди по своїй природі

розрізняються по зовнішньому вигляду, положенню, мові, поводженню і

цінностям і мають право жити у світі і зберігати свою індивідуальність".

Декларація розглядає погрози людству, що несе нетерпимість, пропонує

методи і програми боротьби з нетерпимістю [3, c.13].

До реквізитів документа належать: Назва виду документа (Декларація);

заголовок; преамбула; текст, розбитий на статті (6 статей); відмітки про

погодження та реєстрацію; дата.


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (усі держави-члени);


- Класифікація по об’єкту – договір по правових питаннях;





23

У 1972 ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону всесвітньої

культурної і природної спадщини (набрала сили в 1975 р.). Ратифікували

конвенцію на початку 1992 року 123 країни-учасника.

За станом на 1 серпня 2008 року в списку Всесвітньої спадщини - 878

об'єктів (у тому числі 679 культурних, 174 - природних і 25 - змішаних) у 145

країнах: окремі архітектурні спорудження й ансамблі - Акрополь, собори в

Ам’єне і Шартре, історичний центр Варшави (Польща), Московський Кремль і

Червона площа (Росія) і ін.; міста - Бразиліа, Венеція разом з лагуною й ін.;

археологічні заповідники - Дельфи й ін.; національні парки - Морський парк

Великого Бар'єрного Рифа, Йеллоустонский (США) і інші.

Держави, на території яких розташовані об'єкти Всесвітньої спадщини,

беруть на себе зобов'язання по їх збереженню [11, c.89].

До реквізитів документа належать: Назва виду документа (Конвенція);

заголовок; преамбула; текст, розбитий на статті (6 статей) і згрупований у

8розділів; відмітки про погодження та реєстрацію; дата.


- Класифікація по колу учасників – багатобічний (123 країни-учасника);


- Класифікація по об’єкту – договір по правових питаннях;




- Способи вираження згоди – ратифікація.

До найвідоміших періодичних видань ЮНЕСКО належать:

"Світова спадщина" – багатоколірний унікальний журнал почав виходити

у світ з 1996 року в ЮНЕСКО в Парижі з ініціативи Фонду Всесвітньої

спадщини на англійській, французькій і іспанській мовах за редакцією

ЮНЕСКО, Париж. Він був створений, щоб донести до читацької аудиторії, у

24

якому стані знаходяться культурні пам'ятники, природні об'єкти і надбання

цивілізації, який необхідно зберегти для прийдешніх поколінь.

"Кур'єр ЮНЕСКО" був створений у серпні 1947 р., усього через два роки

після створення самої Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і

культури (ЮНЕСКО). З тих пір "Кур'єр" перетворився у провідне видання

ЮНЕСКО, на сторінках якого знаходять своє відображення основні пріоритети

і задачі, що охоплюють діяльність Організації у всіх частинах світу. Журнал

видавався на 28 мовах, включаючи російську.

До неперіодичних видань ЮНЕСКО належить:

"Історія людства" – унікальне всесвітнє видання у восьми томах.

ЮНЕСКО завдяки своєму міжнародному авторитету змогла залучити до

підготовки "Історії людства" 450 найвідоміших істориків світу, фахівців у

багатьох областях наукового знання: юриспруденції, мистецтвознавства,

філософії, літературознавства, природознавства, медицини, антропології,

математики, економіки. Читачу представлена колективна пам'ять людства,

історія його духовного, наукового і культурного розвитку [7, c. 16-17].

Прокласифікуємо наведені видання за Класифікаційною схемою видань

Н.М. Кушнаренко:

Ознаки«Світова спадщина»

«Кур'єр ЮНЕСКО»

«Історія людства»

За цільовим призначенням

науково-популярне

науково-популярне

довідкове

За інформативними знаками

текстове текстове текстове

За ступенем аналіт.-синтетичної переробки

інформаційне інформаційне інформаційне

За складом основного тексту

збірник моновидання збірник

За обсягом книга книга книгаЗа періодичністю продовжуване продовжуване неперіодичнеЗа структурою серія серія багатотомникЗа матеріальною конструкцією

журнальне журнальне книжкове

За місцем видання закордонне закордонне закордонне

25

Намагаючись розкрити зміст теми документів ЮНЕСКО, ми розглянули

основні види міжнародних документів таких, як декларації, конвенції,

міжнародні публікації та періодичні видання, на прикладі конкретних

документів.

Ми дійшли висновків про те, що через міжнародний статус організації

більшість документів має багатосторонній характер із великою кількістю

учасників. В той час, як міжнародні публікації мають просвітницький характер

і видаються на багатьох мовах світу.

26

ВИСНОВКИ

Під час даного дослідження була досягнута мета цієї роботи, а саме

вивчити та порівняти міжнародні документи ООН та ЮНЕСКО, їх основні

особливості та відмінності. Були виконані поставлені завдання роботи, ми

визначили базові документи організацій, до яких можна віднести статут,

конвенції, декларації, пакти, договори і протоколи; з’ясували юридичний статус

документів у різних країнах та можливість приєднання інших учасників до

міжнародних договорів окрім країн-учасників; порівняли склад основних

реквізитів міжнародних документів, таких як гриф затвердження вищою

установою, назва виду документа, заголовок, преамбула, основний текст

документа, відмітки про погодження та реєстрацію, дата; проаналізували види

документів, а саме технічні документи, робочі документи, документи керівних

органів, публікації та періодичні видання міжнародних організацій; про

класифікували документи, створені в міжнародних організаціях за такими

основними класифікаційними схемами, як Блок-фасетна класифікація

документа Н.М. Кушнаренко, Класифікаційна схема міжнародних договорів, та

класифікаційна схема видань Н.М. Кушнаренко; визначили значення

документів організацій, передумови їх створення та вплив на міжнародне

співтовариство.

В умовах прискореного технічного та економічного розвитку світового

суспільства з’явилося багато питань глобального характеру, відповідальність за

вирішення яких покладається не на окрему державу, а на усе людство.

Основним механізмом досягнення згоди між багатьма державами є

міжнародні договори, що мають юридичну силу на теренах держав, які

підписали даний документ. Уповноваженими органами з таких питань

виступають міжнародні організації, зокрема ООН та ЮНЕСКО.

Таким чином існує можливість вирішувати багато складних питань

загальнопланетарного характеру.

27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. ООН в фактах и цифрах: Краткий справочник/ Сост.: Алексеев В. И др. – М.: ИМО, 1965. – 179 с.

2. Венская конвенция о праве международных договоров/ ООН. – Нью-Йорк: ООН, 1969. – 52 с.

3. Деятельность ЮНЕСКО в области науки и техники: Информ. справочник

ЮНЕСКО. – Париж: ЮНЕСКО, 1964. – 27с.

4. Документы ООН о детях, женщинах и образовании: Сб. документов. – М.: Нар. образование, 1995. – 112 с.

5. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів. – К.: Основи, 1995. – 903 с.

6. Игнатов В.А. ООН: Краткий справочник. – М.: Межд. Отношения, 1975. – 126 с.

7. Книги для всех: Программа действий. – Париж: ЮНЕСКО, 1973. – 54с.

8. Корж А.В. Документознавство. Зразки документів праводілової сфери: навчальний посібник / А.В.Корж. – 3-тє вид., стереотип. – К.: КНТ, 2009. – 372 с.

9. Крылов С.Б. История создания ООН. – М.: ИМО, 1960. – 343 с.10. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник для вузов. - 4-е изд.,

стереотип / Н.Н. Кушнаренко. - Киев: Знання, 2004. - 459с. - (Высшее образование ХХІ века).

11. Майо Р. Перспективи ЮНЕСКО. – Париж, 1974. – 116 с. 12. Негин М. Организация Объединенных Наций по вопросам просвещения,

науки и культуры / ЮНЕСКО/. – М.: ИМО, 1959. – 109 с.13. Основные факты об ООН/ Н.Л. Некрасова. – М.: Весь Мир, 2005. – 435 с.14. ООН и проблемы перестройки международных экономических

отношений. – М.: Наука, 1987. – 233 с.15. ООН и современные международные отношения. (Отв. ред. Т.П. Жуков). –

М.: Наука, 1986. – 158 с.16. Организация Объединенных Наций: справочник. (Отв. ред. В.Ф.

Петровский). – М.: Международные отношения, 1986. – 340 с. 17. Основные сведения об ООН: справочник. – М.: Международные

отношения, 1991. – 252 с. 18. ЮНЕСКО об информационном обществе: основные документы и

материалы/ Л.В. Петрова, Е.И. Кузьмин, В.Р. Фирсов. – СПб.: Российский комитет программы ЮНЕСКО, 2004. – 120 с.

28

19. Статут ООН та Статут Міжнародного Суду. – Нью-Йорк: ООН, 1998. – 104 с.

20. Что такое ЮНЕСКО? – Париж.: ЮНЕСКО, 1961. – 52 с.

Курсова робота Документознавство

Documents