БУТИ ГЕРОЄМ

Моїм чотирьом дітям:

Ви – насолода вашого батька,

радість вашої матері і доказ Божої любови й ласки.

Цієї книжки не було би без вас.

ДЖОШ МАК-ДАВЕЛ

Зі словами вдячности:

Єдиному Господу Нашому Ісусові Христові;

Моїм викладачам і студентам;

Моїй Дружині Шарлотті;

Моїм дев’ятьом дітям –

П’ятьом рідним і одній прийомній,

Трьом чоловікам і дружинам моїх дітей;

Моїм п’ятьом, а незабаром шістьом онукам.

ДІК ДЕЙ

БУТИ ГЕРОЄМ

Львів

Видавництво «Свічадо»

2014

ДЖОШ МАК-ДАВЕЛ, ДІК ДЕЙ

Титул оригіналу: How To Be a Hero to Your Kids. Translation from English into Ukrainian.

УДК 173.5-053.2ББК 88.576.5 М 15

Перекладач Ірина Дух

Видавництво спирається на«Український правопис. Проєкт найновішої редакції» (1999)

Інституту української мови НАН України

Мак-Давел Джош, Дей Дік М 15 Бути героєм для своїх дітей / Джош Мак-Давел, Дік Дей ; пер.

І. Дух. – Львів : Свічадо, 2014. – 224 с. ISBN 978-966-395-779-1 Мета цієї книжки – показати батькам, як бути героєм у своїй сім’ї

і чому так важливо, аби батьки й матері були героями для своїх дітей, особливо в наші дні.

Автори, маючи великий досвід у вихованні власних дітей та прове-денні тренінгів для батьків, діляться випробуваними принципами по-зитивного виховання, що сприяє побудові щасливої і стабільної родини на основі християнських цінностей.

Втілюючи у життя своїх родин ці принципи, ми ступаємо на шлях формування кращих взаємин зі своїми дітьми.

УДК 173.5-053.2ББК 88.576.5

© 1991 by Josh McDowell and Dick Day. Originally published in English by Word, Inc. All rights reserved© Видавництво «Свічадо», українське видання, 2014ISBN 978-966-395-779-1

ОбкладинкаГалини Горбачук

5

ЗМІСТ

Вияви вдячности ......................................................................................... 7

Вступне слово .............................................................................................. 8

Частина IПОТРІБНІ ГЕРОЇ З ІДЕЄЮ ПОЗИТИВНОГО ВИХОВАННЯ

1. Можна ошукати будь-кого, тільки не своїх дітей ..............................112. Не розраховуйте на те, що пощастить, – плануйте! .......................... 243. Без відповідного підходу принципи нічого не означають ............... 34

Частина ІІПРИЙНЯТТЯ – ФУНДАМЕНТ ПОЧУТТЯ ЗАХИЩЕНОСТИ

І ВЛАСНОЇ ГІДНОСТИ

4. Якщо ви приймете їх, вони приймуть самих себе ............................. 475. Справжнє значення прийняття ........................................................... 586. Приймати – означає казати «ти важливий» ...................................... 70

Частина IIIНАЛЕЖНА ОЦІНКА – КЛЮЧ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ

ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ГІДНОСТИ

7. Помічайте хороші вчинки дітей .......................................................... 858. Як не виховати перфекціоніста ........................................................... 94

Частина IVПОЧУТТЯ – БЕЗ НИХ ДИТИНА МОЖЕ ЗАГИНУТИ

9. Дивовижна сила звичайнісіньких обіймів ........................................11110. Найпрекрасніше, що ви можете зробити для своєї дитини ......... 123

Частина VДОСТУПНІСТЬ – ЧАС ТАКОЖ МОЖЕ БУТИ ГЕРОЄМ

11. Під словом «любов» розуміємо «час» ............................................ 13712. Як «наситити» своїх дітей ................................................................ 148

Частина VIПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ І АВТОРИТЕТ –

ВИХОВАННЯ САМОДИСЦИПЛІНИ І ВПЕВНЕНОСТИ У СОБІ ШЛЯХОМ ОБМЕЖЕНЬ

13. Передбачувані батьки виховують передбачуваних дітей ............ 16614. Як не довести дітей до безумства або чогось гіршого ...................181

ПРИКІНЦЕВІ ДУМКИ

Ніколи не переставай бути героєм! ....................................................... 201

ДОДАТОК – ШПАРГАЛКА ДЛЯ ГЕРОЯ

Декілька ідей, як чудово провести час з дітьми ...................................212

7

ВИЯВИ ВДЯЧНОСТИ

Кожна книга – це результат спільних зусиль багатьох людей. Ми б хотіли подякувати усім тим, хто зробив свій внесок у видання цієї книги:

Дейву Белісу – за реалізацію цього проєкту, незважаючи на численні труднощі; за надання йому остаточного вигляду, а також за створення серії відеофільмів, доповненням до яких стала ця книжка.

Джою Полу з «Ворд Паблішінг» – за заохочення, допомогу і віру в те, що ця книга побачить світ.

Шері Лівінгстон Нілі – за бездоганну редакцію цієї книжки та нагляд за окремими етапами її появи.

Часопису «Dads Only», який допоміг нам дізнатися, наскільки батьківство позитивно впливає на наше життя.

І врешті, – особлива подяка Фрітцу Ріденуру:

Дорогий Фрітце, Ми дуже вдячні Тобі за створення на основі наших нотаток,

інтерв’ю і досліджень такої переконливої та легкої для читання книжки. Робота з Тобою була надзвичайно приємною завдяки Твоє -му дару слова, Твоїй духовній проникливості та інтелектуальній дисципліні. Ми віримо, що внаслідок наших спільних старань батьки стануть справжніми героями для своїх дітей.

З найкращими побажаннями, Джош і Дік

8

ВСТУПНЕ СЛОВО

Хоч цю книжку ми писали разом, однак завжди звертаємося у ній від першої особи однини. Ми прийняли таке рішення, оскіль -ки навели тут чимало прикладів з нашого сімейного життя, а крім цього, така форма, на нашу думку, є найбільш комунікативною. Оскільки ми керувалися суто практичною користю, то не варто сприймати це як фамільярність. З більшістю ідей, викладених у цій книжці, я ознайомився завдяки Дікові, який є автором шостого, восьмого і чотирнадцятого розділів. Виховуючи десятеро дітей (Дік і Шарлотта – шестеро, а ми з Дотті – четверо), у своїх сім’ях ми пе-реконалися в ефективності нашого Плану Позитивного Вихован -ня. Тепер хотіли б поділитися ним. Ми одностайні у своїх поглядах, і у нас лише одна мета: ми хочемо, щоб всі батьки могли стати геро-ями для своїх дітей!

Джош Мак-Давел

ЧАСТИНА I

Потрібні герої з ідеєю

позитивного виховання

10

На перший погляд, поєднання слова «герой» зі словами «бать -ко» або «мати» може видатися безглуздим. На батьках ле жить так багато обов’язків, пов’язаних з дотриманням дисцип ліни, годуван-ням і витиранням носів, що назвати їх «героями» аж ніяк не випа-дає. Однак на думку дітей, батьки – герої. Задум цієї книжки полягає в тому, щоб представити практичний план реалізації цього бачення. У перших трьох розділах поговоримо про:

Визначення слова «герой», яке виходить поза межі класич-• ного розуміння, і батьків, які прагнуть бути для своїх дітей прикладом для наслідування.Чому сьогодні такі герої потрібні у наших домівках більше, • ніж коли-небудь раніше?Чому мільйони сімей від покоління до покоління по трапляють • на гачок взаємної залежности?Чому ми повинні бути героями для своїх дітей?• Як план позитивного батьківства, що складається з шес ти • етапів, може сприяти побудові щасливої і стабільної родини?Чому «герой» ніколи не повинен ошукувати свою дитину?•

11

1

МОЖНА ОШУКАТИ БУДЬ-КОГО, ТІЛЬКИ НЕ СВОЇХ ДІТЕЙ

Щоразу, коли ми говоримо з батьками про те, що вони повинні бути «героями для своїх дітей», бачимо різні реакції, одна з яких, як правило, звучить так: «Що? Я повинен бути героєм для своїх ді-тей? Вони мають інших кумирів – Мадонну або Мела Гібсона – кі-нозірок чи інших знаменитостей, спортсменів. Наприклад, моєму синові взимку подобається Майкл Джордан, влітку – Хосе Консеко, а восени – Джо Монтана. Невже я можу з ними змагатися?»

Моя відповідь на це завжди однакова: «Батьки зовсім не повинні з ними змагатися. Вони не повинні віддавати першість знаменитос-тям, адже – згідно з моїм визначенням – батьки вже є героями, вони лише мають почати відповідно поводитися».

Мета цієї книжки – показати батькам, як бути героєм у своїй сім’ї і чому так важливо, аби батьки й матері були героями для своїх дітей, особливо в наші дні.

На сім’ю чиниться надзвичайно сильний тиск

Не треба бути особливо спостережливим, щоб переконатися, що теперішні часи не найкращі для батьків. Культура, в якій ми змуше-ні виховувати наших дітей, не сприяє добрим стосункам у сім’ї. Чи-мало сімей перебувають під надзвичайно великим тиском, багато з них стикаються зі серйозними проблемами.

Проведені дослідження показують, що на сьогодні чверть сімей є неповними, а їх число з 1960 року зросло на 150% (!).

Вже давно число жінок, що працюють, перевищило 50%. Згід-но з даними Національної Ліги Міст (National League of Cities) за 1990 рік, в американських сім’ях працює 64% матерів. У них вихо-вується 10 мільйонів 400 тисяч дітей віком до 6 років.

12

Це явище знайшло також відображення у нашій мові – адже ми говоримо про «дітей з ключем на шиї». Дослідження, проведені на території Сан-Франциско і Сан-Дієго, показують, що у восьмиклас-ників, які принаймні 11 годин на тиждень залишалися без батьків-ського нагляду, ризик потрапити у залежність (алкоголю, куріння цигарок і марихуани) удвічі більший, ніж у їх ровесників, оточених батьківською опікою.

Що насамперед роблять «діти з ключем на шиї» після уроків? Найбільше часу, звісно, вони проводять перед телевізором. Як по-дає одне з джерел, до закінчення середньої школи дитина проведе перед телевізором в середньому 18 тис. годин, а лише 12 тис. годин присвятить виконанню домашнього завдання. Впродовж цих 18 тис. годин вона буде свідком 18 тис. вбивств, які покажуть на екрані!

У житті дитини телебачення з наймолодших років є таким же природнім явищем, як дихання. За три роки перед школою вона проведе перед телевізором більше часу, ніж студент за 4 роки на-вчання. Середньостатистична п’ятирічна дитина спілкується зі сво-їм батьком тільки 25 хвилин у тиждень (!), тоді як телевізор вона дивиться 25 годин у тиждень (!).

Чому нам не вдається виховати дітей порядними людьми?

Можна було б без кінця наводити статистичні дані, які показу-ють щораз більшу загрозу, котра нависає над сім’єю впродовж ос -танніх десятиліть. Уже в 1970 році після конференції з проблем ді -тей, організованої Білим Домом, було опубліковано результати до-слі джень у Звіті для Президента. Цей звіт починався ствердженням, що інтенсивність і поширеність проблем, які непокоять сім’ю і дітей в Америці, загрожують майбутньому американського народу.

У звіті батькам закидали поширене «недбальство стосовно ді-тей», яке призводить до зриву виховного процесу. Якщо не вдасться зупинити це явище, то «(…) поза сумнівом, дійде до набагато швид-шого поширення відчуження, апатії, наркоманії, злочинности і на-сильства у будь-якому середовищі, як серед молодшого, так і стар-шого покоління. Перед нами перспектива суспільства, яке ображе-не на своїх дітей і боїться молоді. (…) Необхідно замінити життєві моделі такими, які наблизять до дітей і поведуть їх у життя».

13

Результати згаданої конференції з проблем дітей було опублі-ковано 20 років тому. Можливо, тепер настали кращі часи для сім’ї. Однак прогнози Звіту для Президента вповні підтвердилися. У се -редині вісімдесятих років минулого століття відомий християн-ський психолог др. Генрі Брандт входив до складу рад місіонер -ських груп, які приймали рішення щодо заявок на участь у місіонер-ській роботі. Він констатував: «(…) десять років тому ми обирали для цієї роботи кожного третього кандидата, тепер проходить за-ледве кожен десятий». Це помітне зростання кількости відхилених заявок потенційних місіонерів др. Генрі Брандт пояснив «відсутніс-тю емоційної рівноваги, що спричинена проблемами, пов’язаними із ситуацією у сім’ї».

Як термін «взаємна залежність» увійшов у наш словник

Згадані Генрі Брандтом відмови кандидатам у місіонери асо-ціюються з новими термінами, які з’являються у багатьох середо-вищах: розбита сім’я, взаємна залежність і «токсичні батьки».

На думку д-ра Френка Мінірта і д-ра Пола Майєра, співзаснов-ників клініки Мінірта-Майєра, термін «залежність» існує вже ба-гато десятиліть і з’явився він у зв’язку із заходами, скерованими на допомогу алкоголікам та їхнім сім’ям. Алкоголік залежний від алкоголю, а його сім’я стає залежною від його алкоголізму. Члени такої сім’ї самі можуть не бути залежні від алкоголю, однак вони відчуватимуть на собі його багатосторонній вплив.

Рух Анонімних Алкоголіків застосував відомий метод 12 кроків, який приніс чудові результати у порятунку алкоголіків, та незва-жаючи на це, через декілька місяців після звільнення алкоголіка від алкогольної залежности його сім’я розпадалася. У такій сім’ї від-бувалося явище пристосування ритму життя до алкоголіка, що різ-номанітними способами сприяло його залежності, попри щирий, на його думку, намір позбутися її. Алкоголік ставав залежним від алкоголю, а його сім’я ставала залежною від цієї ситуації.

Звичайно, взаємна залежність може бути спричинена алкоголем чи наркотиками, але її може спричинити також будь-яка нав’язли ва схильність. На думку Мінірта й Майєра, взаємна залежність може проявлятися у прив’язаності до людей, поведінки чи речей.

14

Взаємна залежність буквально означає «залежність разом з ки-мось». У багатьох випадках причини взаємної залежности певної людини треба шукати у її відносинах з батьками, а також у дитин-стві, коли могло трапитися щось, що залишило у її житті тривалий слід.

Як часто трапляється явище взаємної залежности? Згідно зі ста-тистичними даними, 15 млн. американців залежні від алкоголю й наркотиків, і кожен з них має вагомий вплив принаймні на чо-тирьох близьких йому людей: наречену, нареченого, дитину, коле-гу по роботі. Отож, коло взаємно залежних людей розширюється приблизно до 60 млн. Крім алкоголізму й наркоманії, мільйони американців борються із взаємною залежністю, викликаною «тру-доголізмом», різноманітними маніями, сексуальною залежністю, хворобливою обжерливістю чи голодуванням, схильністю надмір-но витрачати гроші… Мінірт і Майєр відзначають, що «(…) якщо протягом двох поколінь поспіль близько 100 млн. американців бо-рються зі взаємною залежністю, то ми вже маємо справу з жахли-вою у своєму вимірі епідемією. Це просто неймовірна кількість тих, які страждають, які зневірені й марнують своє життя».

Наші контакти з молоддю й батьками не залишають і тіні сумні-вів щодо істинности заяв Мінірта й Майєра. У нас справді є мільйо-ни взаємозалежних. Багато з них потрапили в тенета алкоголізму чи наркоманії; багатьом докучають жахіття, закорінені у дитинстві, докірливі голоси, які повторюють: «Постарайся! Тобі ніколи нічого не вдається зробити добре!»

До інших, своєю чергою, повертається відчуття, що вони нічого не варті, бо їхні батьки не мали для них часу. Ще більше людей на-завжди закарбували у пам’яті слова: «Я буду тебе любити, якщо ти старатимешся».

Мінірт і Майєр уважають, що все це – результат взаємної залеж-ности багатьох поколінь: це означає, що проблеми одного поколін-ня переходять на наступне, і так без кінця; хіба що на черговому етапі їм буде покладено край. Цю проблему порушує Мойсей, коли говорить про гріхи батьків, які переходять на третє і четверте поко-ління їхніх дітей (див. Вихід 34, 7 і Второзаконня 5, 8-10; 6, 1-2).

Парафразою до цього може бути відомий вірш Дороті Лоу Нолт:

15

Якщо діти живуть із критикою, вони вчаться осуджувати, Якщо діти живуть із ворожістю, вони вчаться битися, Якщо діти живуть серед насмішок, вони вчаться бути боязкими, Якщо діти живуть із соромом, вони вчаться винуватити себе.

У дитинстві мені бракувало люблячої сім’ї

Такі визначення, як «розбита сім’я», з’явилися доволі недавно. Проте я й сам дуже добре знаю, якого болю завдає таке розбиття. Про мого батька-алкоголіка можна багато що сказати, але точно не те, що він був героєм. Мама дуже старалася дарувати любов моєму братові, сестрі й мені, але батьки не були справжнім подружжям. Не було нічого, що б їх єднало. Щонайбільше, це було співіснуван-ня. Я ніколи не помічав, щоб мій батько пригорнув маму, не гово-рячи про те, щоб він пригорнув мене. Батько ніколи не брав мене кудись із собою, щоб ми провели час тільки вдвох.

Я виріс на фермі величиною у 150 акрів на окраїні невеличкого містечка у штаті Мічиган. Там усі зналися і, звичайно, ні для кого не було таємницею, що мій батько випиває. Мої приятелі-підлітки насміхалися з нього, а я сміявся разом з ними, намагаючись при-ховати за цим свій біль.

Іноді, заходячи у хлів, я бачив, як моя мама, дуже побита, ле-жить на гною біля корів і не може підвестися. Я ненавидів батька за його жорстокість щодо матері і, прагнучи помститися, робив усе, щоб його принизити й покарати. Коли він напивався і починав по-грожувати матері, що поб’є її, або коли лежав п’яний до нестями, а до мене якраз повинні були прийти друзі, я затягував його до стай-ні й прив’язував до стовпа, щоб він там проспався.

Коли я підріс та став вищий і сильніший, то робив так дедалі частіше. Іноді, доведений до люті, я зв’язував йому ноги шнурком, а пет лю закидав на шию. Щиро кажучи, я сподівався, що він сам за-душиться, коли намагатиметься звільнитися від пут.

Одного разу, коли батько сильно напився, я, намагаючись по -вер нути його до тями, занурив його у ванну з водою. Борючись з ним, я раптом усвідомив, що тримаю батькову голову під водою. Якби мене хтось не схаменув (донині не знаю, хто це був), напевно, я його утопив би.

16

Я виріс, не маючи поняття, як можна давати чи приймати лю -бов. У школі та коледжі дуже хотів познайомитися з такою сім’єю, в якій панує справжня любов. Щиро кажучи, ідея написати цю книжку народилася багато років тому. Головні сюжети для неї я по-бачив у сім’ях двох моїх героїв: співавтора цієї книжки, Діка Дея, який є моїм найближчим приятелем після мого сина Шона, а та -кож у сім’ї Дотті, яка тепер носить прізвище Мак-Давел – це моя найкраща у світі дружина і найпрекрасніша мати чотирьох наших дітей.

Сім’я Діка

З Діком я познайомився у шістдесятих роках у семінарії. Стар-ший від нас на декілька років, Дік був одружений і мав чотирьох дітей. Як і я, він походив з неблагополучної сім’ї, яка страждала ал-коголізмом. Він навернувся до Христа у віці трохи більше двадцяти років, тоді ж відчув своє покликання. Ми познайомилися під час вступу у семінарію і одразу сподобались один одному.

Незабаром я став майже членом сім’ї Діка, часто приходячи до нього о 6.30 зранку чи після 11.00 увечері, щоб поговорити про щось, з чим не можна було зволікати ані хвилини. Дік завжди був терплячий, привітний і ласкавий – таких рис у своєму дитинстві я не зустрічав практично ніколи.

Мене одразу здивувало те, як Дік і Шарлотта ставляться до дітей і один до одного. Вони приймали і високо цінували дітей, не шкоду-ючи їм похвали і даючи зрозуміти, які вони для них вартісні й важ-ливі. Вони любили їх, показуючи це словами і вчинками – безліччю поцілунків. Можна сказати, що лише у сім’ї Діка я врешті дізнався, що таке ніжне ставлення. Вони завжди мали для мене час. Завжди мали час для своїх дітей, що надзвичайно зворушувало мене, особ-ливо коли я пригадував батька, який повсякчас був зайнятий.

Якось я помітив, що вони дякують своїм дітям за все, що ті зробили вдома. За те, що вони винесли сміття, прибрали чи щось інше – вони завжди намагалися виявити їм свою вдячність за їх зу-силля. Я згадував, як у дитинстві батько вчив мене працювати. За це слід віддати йому належне, цього він мене навчав, проте я не міг пригадати жодного випадку, коли б він виявив свою вдячність за мою роботу.

17

Так я часто відвідував сім’ю Діка, намагаючись увібрати її ат-мосферу, та ніколи не насичувався, адже у моїй сім’ї я мені дуже рідко траплялися приклади такої любови. Щиро кажучи, саме сім’я Діка стала моєю сім’єю; сім’єю, якої я ніколи не мав.

Батьки Дотті

Коли згодом ми з Діком розпочали роботу в місіонерській ор-ганізації Campus Crusade for Christ, наші шляхи на деякий час розі-йшлися. Я читав лекції у різних студентських містечках і саме тоді зустрів Дотті. Навіть коли ми ближче познайомилися, вона постій-но інтригувала мене нескінченними розмовами про справи сім’ї та величезною прив’язаністю до батьків, брата й сестри. Через де-кілька місяців, під час Різдвяних свят, я мав нагоду познайомитися з сім’єю Дотті і знову побачив лише гарні приклади поведінки, які бачив у Діка та Шорлотти Деїв.

Дотті виховали батьки, для яких вона була великою втіхою. Особливо вміла входити у світ своїх дітей мама Дотті. Вона дивила-ся на нього їхніми ж очима, надзвичайно проникливо входила в їхні думки, що давало їй змогу бачити все з їхньої перспективи.

Мене надзвичайно вразила любов Дотті до свого батька. Він ні-чим не вирізнявся, не був особливо привабливим, правду кажучи, у ньому не було нічого надзвичайного – однак для неї він, без жод-ного сумніву, був героєм.

Під час перших Різдвяних свят, які я провів з сім’єю Дотті, мені було важко зрозуміти, що більше мене з нею зблизило: можливість краще познайомитися з самою Дотті чи з її батьком. Із самого по-чатку я почав вчитися від батька Дотті, як бути люблячим чоловіком і татом, як приймати дітей і дарувати їм любов, нічого не вимагаю-чи взамін. Він не шкодував для своїх дітей слів заохочення, утвер-джуючи в них почуття гідности та виявляючи своє зацікавлення.

Як Дік і Шарлотта, Дотті весь час проводила зі своїми батька-ми і братом та сестрою. Вони не поспішали залагодити невідкладні справи, гарячково намагаючись виконати якісь плани. Навпаки, їм подобалося бути разом, і непотрібно було навіть старатися приді-ляти цьому свій час – вони просто проводили разом години, які хо-тіли присвятити одне одному.

18

Що ж такого у слові «герой»?

Декілька років тому один радіожурналіст провів в одному з тор-гових центрів опитування майже серед 200 підлітків. Список їхніх кумирів очолили Прінс, Мадонна та Майкл Джексон. Жоден з під-літків не згадав про свого батька чи матір. Чи могло б це означати, що матері й батьки «вийшли з обігу»? Мабуть, ні. Це означає лише те, що майже у 200 дітей слово «герой» асоціюється з улюбленим естрадним артистом. Втім, справжні герої – це не глянцеві персо-нажі з теле- чи кіноекрану; це не ідоли на одну ніч рок-концерту чи матчу. Справжні герої – це ніби спортсмени на довгу дистанцію, в яких видно як слабкість, так і силу.

Я глибоко переконаний, що сім’ї Діка й Дотті набагато ближчі до того, що ми розуміємо під словами «справжній герой», аніж біль-шість теперішніх дискусій чи спекуляцій на цю тему. Завдяки їхнім сім’ям я дізнався, що означає бути справжнім героєм. Це не штуч-ний, обвішаний прикрасами клоун, якого аж до нудоти прославля-ють мас-медія, а серйозний взірець справжнього чоловіка й батька, справжньої дружини і матері.

Як звучить визначення слова «герой»? Його трактують по-різ-ному. В одному зі словників знаходимо таке визначення героя: «Лю-дина, яку поважають за прояв відваги чи благородність цілей, до яких вона прагне; герой готовий ризикувати своїм життям». Інше визначення говорить, що це «людина, яка виділяється у певних об-ставинах, сферах чи випадках завдяки особливим досягненням чи вчинкам».

Друге визначення стисло пов’язане з шоу-бізнесом і його куми-рами. Це дає відповідь на питання, чому так багато батьків боять-ся, що не впораються з роллю героя для своїх дітей – адже їм не вистачає «харизми». Гадаю, що словникові визначення придатні для початківців, проте вони не дуже допоможуть у визначенні, ким є справжній герой.

Моїм героєм може бути тільки така людина, на яку я сам хотів би бути схожий. Героєм не може бути той, кого я не хотів би наслі-дувати, жити і чинити, як він.

19

Герої мають багато спільних рис

Справжніх героїв характеризують спільні риси. Вони впевне-ні у своїх переконаннях і залишають вірними їм – незважаючи на обставини. Вони не шкодують часу, щоб втілити це у життя. Герої небагатослівні. Навіть спосіб ходи і мовлення свідчить про їх по-ставу.

Герої ніколи не відмовляються допомогти іншим. Вони не вва-жають себе скарбницею мудрости, якій не потрібна жодна наука. Ніколи не плутають силу й лагідність – вони вміють проявити дві ці риси одночасно, навіть коли від них вимагається тільки одна з них. Вони завжди діляться своїми дарами з іншими й ніколи не зраджу-ють правил гри. І врешті, ніколи не звикають до перемог настільки, щоб забути про гіркоту поразки.

На жаль, чимало сьогоднішніх псевдогероїв позбавлені співчут-тя, етичних і сімейних цінностей та багатьох інших вищезгаданих характеристик і рис. Незаперечним є те, що вони добре роблять свою справу. Буває так, що вони ненадовго стають популярними, заробляють масу грошей, але їхній життєвий шлях не вартий на-слідування.

Нове визначення «героя»

Мета цієї книжки – переконати батьків, що бути справжнім ге-роєм для своїх дітей не означає робити щось напоказ, без підстав претендувати на такий образ чи створювати подібне враження. Ми хотіли б сформулювати нове визначення слова «герой»:

Будь-які мати чи батько, які проявляють співчуття, стій-кість характеру, єдність і цілісність особи, що у своїй су-купності створює позитивний приклад, – є героями.

У словах Ісуса ми знаходимо відому метафору добрих і поганих прикладів: «Чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? Учень не вищий за вчителя, але вдосконалившись, кожний стане, як його вчитель» (Лк. 6, 39-40).

У цих словах міститься реальна мотивація стати прикладом для своїх дітей. Справа не в тому, що ми повинні відчувати свою важли-вість, не в тому, щоб нас шанували чи любили, щоб нас обсипали

20

гарячими поцілунками, хвалили, справа не в тому, щоб ми були за-доволені собою як чудові татусі й добрі матусі! Для героя це не най-важливіше.

Ми повинні стати героями для своїх дітей для того, щоб дати їм усе, що необхідне для гідного життя у цьому спов-неному болю, ворожому й захланному світі.

Хто б не хотів, щоб його діти вміли сказати «ні» наркотикам, дошлюбним статевим стосункам та іншим проявам тиску, який чи-нять засоби масової інформації та ровесники? Отож, почнімо від-тепер ставати справжніми героями, доки ще наші діти не виросли. Що більшими героями для своїх дітей ми станемо тепер, то біль-ший послух вони виявлятимуть і бажатимуть ідентифікуватися з нашими цінностями.

Ким стануть наші діти?

Наступною причиною того, чому ми повинні прагнути стати ге-роями для наших дітей, є те, що вони будуть такими, як ми самі. Збагнімо той факт, що зв’язок між дітьми та батьками єдиний у сво-єму роді. Перефразуймо наведений раніше фрагмент Євангелія від Луки: «Діти не вищі за своїх батьків, але усі діти, вже вповні сфор-мовані, будуть такими, як їхні батьки».

Що ми побачимо в наших дітях? Те, що вони бачили в нас, зокре-ма наше розуміння Бога. У відомій книзі «Батьківський фактор» Роберта Макджі, Джима Кредока та Пета Спрінгла читаємо:

«Наш погляд на Бога, на себе і наш спосіб ставитися до інших сформувалися в результаті наших відносин з батьками. Якщо наші батьки були (і є) сповнені любови й турботи, то ми, очевидно, вва-жатимемо, що Бог люблячий і сильний. Дехто з нас дуже впевне-ний у собі й легко йде на контакт з іншими людьми. Але якщо наші батьки були жорсткими й вимогливими, то ми вважаємо, що Бог такий самий, і що нам ніколи не вдасться задовольнити Його. (…) Незважаючи на те, якими були наші батьки, – поблажливими чи жорсткими, турботливими чи байдужими, – вони відіграли най-важливішу роль у формуванні нашого образу Бога, нашої особи і типу наших відносин з іншими людьми. Наслідки цього можуть бути прекрасні або трагічні».

21

Відносини, які склалися у нас, батьків, з нашими дітьми, визна-чать якість їхнього майбутнього дорослого життя. Якщо ми люби-мо Бога і є героями для дітей, Бог буде їх супергероєм. Вони праг-нутимуть служити Йому з любови, а не через страх, з вдячности, а не через почуття вини.

Коли наші діти ще малі, не забуваймо, що ми для них є «богом». Вони повірять всьому, що ми їм скажемо. Повірять, якщо скажемо, що місяць зроблений із сиру. Якщо наші слова і вчинки утвердять їх у переконанні, що вони особливі, що ми їх любимо, незважаючи на вигляд чи поведінку, то коли вони підростуть, самі зуміють подо-лати спокусу кар’єрного росту і переконаються, що особисті успіхи, соціяльна позиція і краса чи багатство не забезпечать їм довготри-валого щастя.

Не забуваймо, що вже незабаром у їхнє невинне життя прокра-деться найбільша брехня Сатани: цінність людині залежить суто від її соціяльного становища. Однак якщо наш голос буде достат-ньо сильним, у момент зустрічі з цією брехнею з глибин їх єства виринуть найцінніші спогади любови, яка їх оточувала, і довіри, які дадуть їм достатньо сили, щоб подолати ці спокуси і віддати себе під опіку Христа.

Навіть коли наші діти старші, пам’ятаймо, що ніколи не запізно стати на правильний шлях.

У цій книжці справжніми героями є мама і тато, які живуть згід-но з наукою самого Христа. Хіба це не найпростіший підхід до про-блеми? Втім, кожен з батьків знає, що це не так легко. Замість того, щоб цілковито панувати над ситуацією (ситуація типу «мама/тато знає краще»), ми постійно потрапляємо у хаотичний розвиток по-дій, на які повинні реагувати, захищаючись від них і не маючи впев-нености, чи зможемо з ними впоратися.

Як стати героєм?

Ми б хотіли представити тут план, робоча назва якого звучить «Шість принципів позитивного виховання». Ці шість основних принципів такі: прийняття, належна оцінка, почуття, доступність, передбачуваність, авторитет.

У другому розділі розглянемо план, заснований на цих шести принципах, а в наступній частині книжки подамо детальніший

22

розгляд почергових етапів, представлених у біблійному і виховно-му контексті. Тут ми помістили чимало практичних порад, які сто-суються застосування кожного з цих принципів.

У плані з шести етапів перелічені по черзі поради, як стати ге-роєм для своїх дітей. Без сумніву, сучасні діти захоплені зірками рок-музики, кінематографу та іншими популярними особистостя-ми. Та все ж можу сказати на основі власного досвіду, накопичено-го під час лекцій для учнів і студентів, задля яких я щороку долаю 200 000 км, що насправді вони шукають провідника із сильним, ці-лісним характером, і, найголовніше, який би їх любив.

Єдиним джерелом справжніх цінностей може бути батько і мати, а не хтось у стилі Мадонни. Діти чудово вміють відрізнити справ-жнє зацікавлення від удаваного. Вони інстинктивно відчувають, чи довкілля сприймає їх серйозно, чи ні.

Вони чудово знають, коли їх по-справжньому люблять, прийма-ють і високо оцінюють. Вони знають, коли їм дають і коли від них відбирають почуття власної гідности, знають, чи є для когось важ-ливими. Вони вміють відрізнити почуття, які виходять з глибини душі, від вимушених чи безтурботних почуттів.

Проте вони не здатні відрізнити «якісний» час, який їм присвя-чують, від «кількісного», тому почуваються занедбаними і обману-тими, коли батьки їм цього часу не приділяють.

Ніколи не намагайтеся ошукати свою дитину!!!

Якщо, прочитавши цю книгу, хтось дійде висновку, що з неї не-багато можна почерпнути, то я б хотів, щоб він запам’ятав хоча б цю вищезгадану фразу. Не можна своїх дітей обманювати, стави-тися до них зверхньо або ігнорувати. Слова – це не все; їм повинні відповідати вчинки.

Щоб стати героями, батьки не повинні бути ідеальними. Однак вони мають певною мірою проявити покору, активну участь і ба-жання застосувати новий підхід. Якщо у виховному процесі ми ке-руємося прийняттям, належною оцінкою, почуттями, доступністю, передбачуваністю та авторитетом, і якщо усе це базується на лю-бові, тоді є більше шансів на те, що наше спільне життя у сім’ї буде проходити гармонійно.

Якщо діти знаходять розуміння, вони стають терплячимиЯкщо діти живуть із заохоченням, вони пізнають свою вартістьЯкщо діти живуть із похвалою, вони вчаться вдячностиЯкщо діти живуть у чесності, вони вчаться бути правдивимиЯкщо діти живуть у впевненості, вони вчаться віритиЯкщо діти живуть зі схваленням, вони пізнають вартість іншихЯкщо діти живуть у безкінечному прийнятті, вони вчаться знаходити любов у Богові й у світі.

План під назвою «Шість принципів позитивного виховання» дає можливість осягнути усі ці переваги, і не тільки. Однак він не є магічною формулою й не гарантує успіху, а лише дає в руки ком-пас, що допомагає плавати у будь-якому морі, бурхливому чи спо-кійному. Тепер детальніше розгляньмо цей план.

24

2

НЕ РОЗРАХОВУЙТЕ НА ТЕ, ЩО ПОЩАСТИТЬ, – ПЛАНУЙТЕ!

Часто кажуть, що люди, які одружуються або які виховують ді-тей, майже або зовсім не готові до цього. Насправді так і є, адже вчаться вони лише «на ходу», методом проб і помилок. Але найцін-ніших відносин у нашому житті точно не можна довіряти випадко -ві, а це сьогодні трапляється досить часто. У такому разі сподіває-мося, що «любов упорається з усім», а «діти знатимуть, що ми і так їх любимо, і що б ми не робили, робимо це для їхнього добра».

Насправді найбільше знань у подружній і сімейній сферах отри-муємо від наших перших учителів: мами й тата. Складність поля гає у тому, що їхній приклад не завжди відповідає Божим принципам.

Якщо вірити тому, що говорять підлітки, можна ствердити, що застосування щодо них дуже суворої дисципліни не дає великих ре-зультатів. Хоч з’являється дедалі більше книжок, фільмів та інших матеріялів на тему виховання, чимало батьків і далі не знають, як поводитися з дітьми. На жаль, ми, як автори книжки на цю тему, також не знаємо усіх відповідей на питання, які хвилюють розбиті сім’ї і стосуються взаємної залежности, а план, який ми маємо на-мір тут представити, також не є «панацеєю». Проте ми вважаємо що знання цих декількох основних принципів виховання може до-помогти розбитим сім’ям подолати труднощі, а тим, які функціону -ють нормально, дати нові ідеї для формування ще кращих взаємо-відносин.

Нашою метою є заохотити батьків змінити «отруйне» вихован-ня на освітнє. Шанси на успіх тут будуть набагато більші, якщо ми застосуємо метод «Шести принципів позитивного виховання». Од-ним з вихідних пунктів може бути трактування цього плану, як ку-лінарного рецепту:

25

Почнімо від прийняття.Потім додаймо належну оцінку.Дозвольмо їм дозріти, приправляючи їх почуттями й доступ-ністю.Докиньмо передбачуваність, додаючи насамкінець авторитет, який базується на любові.

Усе, що міститься у цій книжці, засноване на плані «Шести прин-ципів позитивного виховання». Втілюючи у життя своїх сімей хоч один з цих пунктів, ми ступаємо на шлях формування кращих вза-ємин зі своїми дітьми. Якщо ми застосовуватимемо їх усі, то стане-мо для своїх дітей справжніми героями!

Увага – обов’язково слід дотриматися послідовности шести ета-пів! Деякі батьки вважають, що треба почати від встановлення свого авторитету. Вони хочуть, щоб їхні діти поводилися передбачувано і, як це зазвичай називають, «відповідально». Таким батькам, які поглинуті встановленням свого авторитету, здається, що інші речі, такі, як прийняття, належна оцінка, почуття і доступність – при-йдуть самі собою. Далі ми переконаємося, наскільки нерозсудли-вою є така позиція.

Чому треба почати від прийняття?

Наш план у шість етапів буде правильно виконаний лише тоді, коли ми почнемо від прийняття. Адже воно є абсолютною осно-вою добрих відносин з дітьми. Ідеалом, до якого слід прагнути, є безумовне прийняття, тобто дарування любови таким чином, щоб ваші діти знали, що мама і тато люблять їх, незважаючи на те, які помилки вони зроблять чи які переживатимуть невдачі.

Діти, яких батьки по-справжньому приймають, почуваються у безпеці. Вони знають що їх цінують, і що ця цінність не залежить від їхніх результатів чи успіхів, а лише від факту їхнього існуван -ня – знають, що їх люблять такими, якими вони є. Більшість бать-ків стверджують, що вони прагнуть саме такого ідеалу, багато з них вважають, що майже його осягнули. Однак реальність є дещо ін-шою, адже те (умовне) прийняття, яке ми виявляємо, базується на оцінці їхніх досягнень.

Іншими словами, доки малий Джонні чи мала Дженніфер є «хо-рошими» (мають певні досягнення), доти батьки приймають їх. Та

26

як тільки діти починають робити помилки, переживають невдачі, поводяться нерозважливо, прийняття зникає, принаймні на деякий час. Батьки можуть перестати приймати дітей майже непомітно на-віть для них самих, але дитина вмить відчує це. Досвід у вихованні чотирьох моїх дітей дозволяє мені ствердити, що вияв безумовного прийняття повинен тривати безперервно. Це не означає, що слід де-кларувати: «Я приймаю тебе, оскільки маю такий намір». Я нама-гаюся не пропустити жодної нагоди показати дітям це прийняття, незважаючи на їхні щоденні перемоги чи поразки. Адже вони такі самі людські істоти, як я, і мають свої вдалі й невдалі дні. Я прий-маю їх завжди.

Я приймаю свою футболістку Кеті

Разом з моєю дружиною Дотті ми постійно шукаємо нагоду по-казати нашим дітям, що ми їх приймаємо. Іноді дозволяю собі сум-ніватися в тому, чи нам це вдається. Проте виявляється, що наші діти формулюють такі спостереження, які вказують на наш успіх. Вони слухають і спостерігають значно уважніше, ніж нам здається.

Наприклад, коли нашій дочці Кеті було лише шість років, вона вже дуже добре, як на свій вік, грала у футбол, Після розминки пе-ред одним з найважливіших для неї у сезоні матчів вона на хвилину покинула поле і запитала мене:

– Татусю, чи даси мені долар, якщо я заб’ю гол?– Звичайно, – відповів я, посміхаючись.– Класно! – крикнула Кеті. Для шестилітньої дівчинки обіцянка

отримати долар за забитий гол прозвучала щонайменше як про-позиція багаторічного контракту у професійній баскетбольній лізі НБА.

– Зачекай, – я схопив її за руку перед тим, як вона повернулася у команду. – Я дам тобі долар навіть тоді, коли ти не заб’єш гол.

– Справді?– Так, справді.– Класно! – вигукнула Кеті, віддаляючись, щоб розпочати гру.Я затримав її ще на хвилину:– Знаєш чому?Моя шестилітня донька глянула на мене. Впродовж трьох остан-

ніх років я намагався допомогти їй зрозуміти, чим є безумовне при-

27

йняття. Складалося враження, що ці намагання мало що означали для неї. Та все ж у цей момент вона повернулася до мене і сказала:

– Не так важливо, чи я виграю, чи програю. Ти все одно мене любиш!

Після цих її слів мене огорнула велика радість. Навіть не па-м’ятаю, чи під час цього матчу Кеті вдалося забити гол. Це одна-ково не мало значення. Найважливішим було те, що вона знала, що я люблю її, незважаючи на результат. Саме цього я прагнув.

Належно оцінювати означає казати: «Ти для мене важливий»

Якщо вважати, що прийняття – це основа хороших відносин з дітьми, то належна оцінка – їх наріжний камінь. Прийняття ди-тини формує її почуття власної гідности й захищености. Належна оцінка дозволяє їй відчути, що вона важлива, тобто вона собі каже: «Гм… Я є важлива! Мама і тато радіють, коли я поруч з ними – вони мною гордяться!»

Належна оцінка стає чимось схожим на «детектор добра», як на зиває це явище Майкл МакКалоф. Замість того, щоб досягати результатів у вихованні шляхом повчання, дисципліни й настанов для дітей, варто йти зовсім в іншому напрямку. Насамперед треба замислитися над тим, коли і як можна щиро їх похвалити, зробити комплімент і підтримати.

Це не означає відмовитися від дисципліни і необхідности ко-регувати різноманітні відхилення у поведінці. Краще простелити шлях дисципліні у позитивній атмосфері, показуючи дитині, що ми справді зауважуємо і схвалюємо її правильні вчинки. Тоді нам вдасться ефективніше виправляти її помилки чи карати за погану поведінку, а не тільки скаржитися: «Мені чомусь здається, що мої діти все роблять погано – я постійно їм за щось дорікаю».

У сьомому й восьмому розділі ширше висвітлене питання на-лежної оцінки. Перед тим, як до цього дійти, ми розглянемо належ-ну оцінку і прийняття як два основні елементи виховання, які ста-новлять ту частину рівняння, до якої додаємо необхідні у вихованні почуття.

122

нього значення ніжности, любови й близькости вдома від своїх батьків, то де ще вони можуть їх досвідчити?

Чи у вашій сім’ї говорять про любов?

Дві найважливіші науки Ісуса про любов містяться в Євангелії від Йоана. Обидві особливим чином пов’язані з сім’єю.

У своїй притчі про виноградну лозу Ісус говорить: «Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; тож перебувайте у моїй любові!» (Йо. 15, 9). Місце, в якому ми перебуваємо, – це наш дім, у якому живемо разом зі своїми сім’ями. Яке місце може бути кращим за наш дім, щоб «перебувати у любові»? Де потрібно більше наполе-гливости у любові, якщо не в наших сім’ях?

У молитві за майбутнє Церкви, у ніч перед хресною дорогою, Ісус молився за єдність своїх учнів, щоб вони стали одним з Ним і з Отцем. «Хай будуть досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив» (Йо. 17, 23).

Кожна християнська сім’я стоїть перед можливістю, перед ви-кликом створення світу, що є її покликанням, адже кожній сім’ї Ісус Христос дарував любов. Саме завдяки його великій любові люди можуть любити один одного. І саме це треба щодня повторювати своїм дітям.

У цьому розділі міститься лише одне послання: щодня даруйте своїм дітям стільки ніжности, скільки можете. Від цього залежить їхня доля, їхнє майбутнє як дружин, чоловіків і батьків.

Вам, мабуть, траплялися наклейки на машині зі словами: «Чи ви пригортали сьогодні своїх дітей?» Це речення дуже часто звучить у різних версіях, як, наприклад: «Чи ви гладили сьогодні свого пса, коня..?» Гадаю, що набагато важливіше питання слід було б сфор-мулювати так:

«Як часто ви пригортали сьогодні своїх дітей?»

Неможливо подарувати дитині надто багато ніжности, це справ-ді так. Тут не має значення вік чи зріст. Ніхто не виростає з потре би бути любленим. У найпростішій ніжності, поплескуванні чи у сло-вах «я тебе люблю» міститься надзвичайна сила.

Якщо хочеш бути героєм, не шкодуй ніжности своїм дітям.

123

10

НАЙПРЕКРАСНІШЕ, ЩО ВИ МОЖЕТЕ ЗРОБИТИ

ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ

Декілька років тому в ранковій програмі у день св. Валентина Девід Гартман вів розмову з сімейним психологом д-ром Бенджа-міном Салком. Позаяк темою дня була, звичайно, любов, Гартман почав розмову з такого питання:

– Чи кожна людина від народження вміє любити?– Так, – відповів д-р Салк.– Чому ж навколо нас так мало любови? – вів далі Гартман.– Девіде, хоч ми й народжуємося з цим умінням, все ж повинні

навчитися, як любити, – відповів д-р Салк.Тоді д-р Салк повернувся до камери, подивився прямо в очі міль-

йонам телеглядачів і додав:– Найпрекрасніше, що можуть вчинити батьки для своєї дити -

ни, – це любити один одного.Авжеж! Д-р Салк, мабуть, найкоротшим способом розкрив і роз-

в’язав цю проблему. Кожна людина народжується з умінням люби-ти, але водночас кожна людина навчиться любити тільки тоді, коли побачить приклад любови, який покажуть найважливіші для неї люди – батьки.

Поза сумнівом, найважливішим «будівельним матеріялом» по-чуття впевнености у дитини є любов до неї батьків. Однак не менш важливим «будівельним матеріялом» у цьому питанні є любов батьків між собою. Одне-два покоління тому більшість дітей були впевнені, що батьки люблять один одного. Тепер уже так не є.

На жаль, чимало дітей, у своїх сім’ях чи в сім’ях приятелів, є свідками формування абсолютно протилежної моделі. Сьогодні дуже часто чоловік та дружина вже не дарують один одному любов,

124

і чимало з них розв’язують свої проблеми найпростіше – через роз-лучення. Навіть якщо вони вирішують залишитися разом, то рідко ставляться один до одного з теплом і ніжністю.

З моїх розмов з тисячами дітей випливає, що найбільше вони бо-яться рішення батьків про розлучення. Щоразу після повернення додому з циклу лекцій я дедалі більше переконуюсь, що найваж-ливішим скарбом, який я передам своїм дітям, буде моя любов до їхньої матері.

Як мати щасливу сім’ю

Святий Павло відкриває шостий розділ Послання до ефесян за-кликом, скерованим до дітей, про послух батькам, про належну їм пошану. При цьому апостол окремо звертається до батьків, додаю-чи: «Ви, батьки, не дратуйте своїх дітей, а виховуйте їх у послусі та вченні Господа» (див. Еф. 6, 4)

У Посланні до ефесян 6, 1-4 ми знаходимо короткий рецепт, як побудувати щасливу сім’ю. Діти повинні слухатися своїх батьків, а батьки – особливо тати – мають виховувати дітей мудро, керу-ючись любов’ю і розсудливими принципами. Повернімося тут на хвилину назад, до п’ятого розділу цього Послання. Який контекст цих порад?

Чоловіки повинні любити своїх дружин так, як «Христос полю -бив Церкву» (див. Еф. 5, 25). «Так і чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Хто любить свою дружину, той і себе лю-бить» (див. Еф. 5, 28). Крім цього, дружини повинні поважати своїх чоловіків і коритися їм (див. Еф. 5, 22-24, 33). Увесь контекст по-вчань святого Павла, призначених для дітей, базується на принципі, що вони мають батька, який любить їхню матір, і матір, яка любить їхнього батька.

Коли Келлі була ще маленькою, я часто запитував її:– Чи ти знаєш, що я люблю твою маму? Вона відповідала, усміхаючись:– О, так, знаю.– А звідки?– Бо ти їй кажеш про це.– А якби я втратив голос і не зміг їй про це сказати? Звідки ти б

знала?

125

– Ти ж її постійно цілуєш.– А якби я мав обпечені вуста і не зміг її цілувати? Звідки ти б це

знала?Келлі відповіла так, як я й припускав:– Бо ти добре ставишся до неї.Це найважливіше. Як я ставлюся до своєї дружини? Можу сказа-

ти, що люблю її. Можу поцілувати її, коли вибігаю з дому. Але на-самперед те, як ставлюся до неї під пильним поглядом наших дітей, дає справжню відповідь на таке питання.

Моя поведінка говорить дітям набагато більше, ніж мої слова. Діти зажди зауважать різницю між нашими вчинками і словами. Пам’ятайте, можна обдурити будь-кого, тільки не своїх дітей!

Як я можу сказати мамі, що люблю її?

Вже багато років я купую дружині подарунки з нагоди різних ювілеїв (якщо про них пам’ятаю); тепер я залучив до цього й дітей. Я збираю усіх їх разом і кажу:

– Я дуже щасливий, що одружився з вашою мамою. Напевно, сам Господь Бог мене з нею познайомив. Знаєте, дітки, це ніби сон; й іноді я переживаю, що коли прокинуся, то все це виявиться не-правдою. Зараз наближається річниця нашого шлюбу, і я хотів би, щоб ви мені допомогли. Що я повинен зробити, щоб сказати мамі: «Я кохаю тебе. Дякую, що ти є моєю дружиною»?

– Можеш поїхати з нею на пляж, бо вона любить узбережжя, – вигукнула першою Келлі.

– Гаразд, ми поїдемо на Лагуна-Біч і зупинимося у нашому улюбленому готелі, – відповів я.

– Можеш запросити маму скуштувати рибу-меч, бо вона їй дуже смакує, – додала Кеті.

– Це чудова ідея! – сказав я і взявся телефонувати.У присутності дітей я задзвонив в улюблений ресторан «Салер-

но» на Лагуна-Біч і запитав:– Чи можна зарезервувати у вашому ресторані якийсь гарний

столик у затишному місці й замовити страви з риби-меча, а також картку з написом «Ми тебе любимо» для моєї дружини?

126

Усі мої діти були присутні при цьому, чули те, що я казав, і знали, що я справді дуже кохаю їх маму.

Щоб утерти носа братам і сестрам, Шон додав:– А іншим разом запросиш її на спагеті. Адже мама дуже любить

спагеті.– Це наступна чудова ідея! – відповів я Шону.І одразу ж знову задзвонив у той самий ресторан і замовив усе

на інший вечір.

Свідчення любови можна залишати всюди

Я з приємністю залучав дітей до планів купівлі подарунків на уродини і на Різдво для Дотті. Крім свят, я увесь час намагався і в будні шукати нагоди сказати Дотті, як дуже її кохаю.

«Що я можу зробити? – питав я дітей. – Чи у вас з’явилася якась ідея, як мені висловити їй своїй почуття?»

Мої діти дуже любили вирішувати такі питання. Декілька років тому, на день св. Валентина, вони зметикували купити листівки й наклейки з відповідними текстами. Відтоді я запасався цілими стосами таких речей, які зберігав в окремій шухляді. Використо-вував їх також упродовж року, без жодної особливої нагоди, розві-шуючи і приклеюючи повсюди, де тільки на них могла натрапити Дотті. На флаконі її туалетної води, чи на її столику, чи на подуш-ці. На кожній наклейці був короткий текст, як, наприклад: «Без-коштовний квиток в Оперний театр» або: «Запрошення повечеряти удвох якогось вечора на цьому тижні».

Моїм дітям це дуже подобається – коли заглянуть, що я приклеїв щось на пляшці з молоком чи на пачці масла в холодильнику, хо-дять за мамою і питають: «Мамо, чи ти дивилася у холодильник?»

Дотті лише посміхається, бо вже знає, що ховається за цими пи-таннями. Врешті вона знаходить наклейку і черговий раз пересвід-чується у моїй любові. Переконуються в ній і наші діти. Адже вони чують, як батько каже матері: «Я люблю тебе, ти для мене дуже важлива». Це найкращий будівельний матеріял для їхнього почут-тя захищености з усіх можливих.

127

Я часто телефоную своїм дітям

Через різноманітні виїзди й активне спілкування мені приходять чималі рахунки за телефон. Практично щовечора я дзвоню додому і, звичайно, з усіма хочу поговорити. Зазвичай слухавку бере хтось із дітей, і після розмови з Кеті, наприклад, кажу їй: «Сонечко, це чудово, що я можу поговорити з тобою, але чи наша чудова матуся вдома? Чи є десь поряд та прекрасна жінка, з якою я одружився? Чи можеш їй сказати, що телефонує її чоловік?»

Зазвичай так буває, незалежно від того, чи я перебуваю за тисячі кілометрів від дому, наприклад, в Англії, чи може застряг в аеро-порту у Техасі. Де б я не був, я завжди телефоную додому і кажу своїм дітям, наскільки важливою для мене є їхня мати. Кожна така розмова підкреслює значення наступного принципу:

Найсильнішою основою почуття захищености моїх дітей є те, що вони знають, як сильно я кохаю їхню матір.

Як тільки я прошу до телефону Дотті, дитина, яка узяла слухав-ку, кричить на цілий будинок: «Мамо, це мій надзвичайний татко!»

Мої діти вже так до цього звикли, що я навіть не мушу їх про це просити. Одного вечора я подзвонив додому і говорив із Шо-ном. Він був дуже зворушений своєю новою роллю, яку відіграв у переможному матчі своєї команди з волейболу, що відбувся напе-редодні. Та раптом він запитав: «Тату, а може, ти б хотів поговорити з моєю чудовою мамою?».

Я дуже зрадів, адже це був найкращий доказ того, що мої діти усвідомлюють, що я справді щиро вважаю їх маму найпрекрасні-шою дружиною у світі.

Коли кудись їду, то посилаю своїй дружині невеличкі подарунки, причому адресатом завжди є хтось із дітей, для яких пишу: «Прошу передати це мамі. Нехай це стане для неї несподіванкою».

Минулого тижня я їздив у Сан-Франциско з одинадцятилітньою Кеті. Ми пішли у великий спортивний магазин, і я накупив Дотті різних іграшок, пов’язаних з командою Бостон Ред Сокс, та фут-болку цієї команди. Тут слід додати, що вона запекла прихильни-ця цієї команди. Перед тим, як запакувати подарунки, я показав їх Кеті. При цьому я сказав їй, навіщо їх купив і як сильно кохаю її маму. Кеті повернулася з ними додому і, даючи їх Дотті, сказала: «Це для тебе від тата. Він дуже тебе любить».

128

Навіщо я витрачаю стільки часу на такі дріб’язки? Я хочу, щоб мої діти брали участь у чомусь дуже особливому, а саме у тому, як я висловлюю їхній мамі свою любов. І то таким чином, щоб не за-ли шалося жодних сумнівів. Вони знають, що я люблю їхню маму, оскільки у багатьох ситуаціях виявляю їй свої почуття.

Ти не маєш права говорити так з моєю дружиною!

Свою любов до Дотті я виявляю навіть тоді, коли сварю дітей. Декілька років тому, ще до того, як наша найстарша донька стала підлітком, між нею та Дотті дійшло до непорозумінь на площині «моя мама і я». Вони почали лоскотати нерви одна одній. Сьогодні навіть сліду по цьому не видно, і між ними панує цілковита гармо-нія, але коли Келлі було 11 років, вона розмовляла з матір’ю не дуже ввічливо й уїдливо коментувала кожне її зауваження. Декілька разів будучи був свідком таких сцен, я вирішив раз і назавжди покласти їм край. Я схопив Келлі за руки, легко притягнув до себе, поглянув їй у вічі й сказав: «Панно, ти можеш говорити так зі своєю матір’ю, але я ніколи не дозволю тобі розмовляти так з моєю дружиною! Я люблю її й буду захищати не лише від чужих, але й від її дітей. Тож ніколи не розмовляй так з моєю дружиною!»

Келлі закліпала очима, щось пробурмотіла й пішла геть. Резуль-тати цієї короткої промови перебільшили мої сподівання. Вона до-помогла Келлі припинити таку поведінку з матір’ю. Як тільки їй траплялося висловити якесь ущипливе зауваження на адресу Дотті, вона стримувалася на хвилину, дивилася на мене і казала:

– Але ж мені не можна так розмовляти з твоєю дружиною, чи не так?

– Так, Келлі, не можна, – відповідав я з блиском в очах.Навіть тоді, коли ви картаєте своїх дітей, варто підкреслювати,

що ви дуже віддані своєму чоловікові чи дружині.Інший метод, який я застосовую, це читання дітям Книги При-

повідок 31, 28-31, де йдеться про чоловіка, який вихваляє свою дру-жину, і про дітей, які вихваляють свою матір. Я читав уривки у при-сутності Дотті, а потім усі ми обговорювали їх, замислюючись над тим, як можемо висловлювати мамі вдячність за її зусилля. Завдя -ки цьому ми досягли двох цілей. По-перше, діти задумуються, як

129

конкретно й позитивно мислити й виражати свої думки про ма-тір і як не приймати її роль як очевидну. Це ж стосується і мене. По-друге, вони мають нагоду почути мої похвали на адресу матері й черговий раз бачать, якими є мої почуття до неї.

Для героїв секс також гарний

Разом з Діком ми вважаємо, що одним з найбільш ефективних способів дати дітям відчуття захищености є відкритий, але відповід-но стриманий, прояв своїх почуттів нашим дружинам у присутності дітей. Дуже здоровою ознакою є прояв батьком і матір’ю фізичного потягу, який єднає їх. Таким чином ми повідомляємо дітям, що секс у подружжі є чудовим.

Чимало батьків стримано і стурбовано дають зрозуміти своїм ді-тям, що статеві стосунки – це щось брудне, а в найкращому випад-ку вважають, що це щось таке, про що «не дуже говорять вдома». Втім, є багато способів, що показати, що секс – це частина почуттів, якими живе подружжя. Коли діти упевнені у ваших взаємних по-чуттях, то вони мають можливість здійснити багато досить цікавих спостережень.

Дік пригадав одну ситуацію. Шарлотта поїхала на Середній За-хід, щоб виголосити доповідь на конференції на тему жінок, яка від-бувалася у Вітон Коледж. Там вона пробула тиждень і повинна була прилетіти в Сан-Дієго о шостій ранку. Дік хотів виїхати по неї з Джу-ліян у Сан-Дієго, місто, розташоване на відстані близько 60 миль. Він запитав Тіммі й Джонатана, яким було лише по кільканадцять років, чи вони залишаться самі на ніч. «Якщо будуть якісь питан-ня, можете зателефонувати вашому старшому брату, який живе на тій самій вулиці. Я б дуже хотів зустріти маму і провести з нею ніч у готелі в Сан-Дієго».

Тіммі подивився на тата й посміхнувся. Він штурхнув Діка в бік і з вогником в очах сказав: «Їдь, тату, їдь!».

Дік усвідомлював, що Тіммі вже все знав про подібні цікаві спра-ви, і про те, як мама з татом планували провести разом цю ніч. При цьому він зауважив, що Тіммі виявив повагу до батьків і не дозво-лив собі на якісь непристойні натяки. Просто він розглядав статеві стосунки так само, як його батьки. Без сумніву, його увагу займали сексуальні асоціяції, але ця увага точно була здоровою, адже Дік

130

навчав дітей, що статеві стосунки прекрасні, і їх варто прагнути в рамках подружжя.

Кожна сім’я повинна прийняти власне рішення щодо того, як саме слід трактувати статеві стосунки. Кожне подружжя саме по-винно з’ясувати, що перебуває у межах доброго смаку, а що за них виходить. Однак кожна пара повинна докласти усіх зусиль, щоб до-зволити зрозуміти своїм дітям, що статеві стосунки є чудовим про-явом почуттів чоловіка й дружини. Якщо ви виявляєте свої почут -тя дітям, не бійтеся виявляти їх один одному у їхній присутності. Вони почуватимуться безпечно і тільки виграють на цьому.

А як ви любите своїх дітей?

Коли ви виражаєте один одному почуття, то це створює дітям дуже важливу ауру захищености. Отож, не треба шкодувати їм над-звичайно важливої для них ніжности й поцілунків, завдяки яким вони відчувають, що є особливими, і що їх люблять.

Під час спільної роботи над фільмом «Як бути героєм для своїх дітей» ми з Діком провели перед камерою розмову з декількома по -дружжями на тему їхніх способів вираження почуттів своїм ді тям. Одна з жінок сказала: «Я щодня намагаюся висловити дітям свої по-чуття. Одна донька особливо потребує ніжности, вона приходить до мене, і ми пригортаємося одна до одної».

Ця дівчинка постійно шукала материнської ласки, хоч їй було вже 11 років. Коли іноді мати відмовляла їй, вона вдавала, що об-ражається на неї. Але тоді мати не шкодувала їй ніжности, і донька була на сьомому небі. Вона часто говорить про свою маму, що та «є її найкращою подругою».

Під час цих бесід перед камерою один з батьків сказав: «Гадаю, що найкраще, що я можу зробити для своїх дітей, це дивитися на них з такої висоти, щоб вони могли спокійно заглянути мені у вічі. Тому ми найчастіше граємося на підлозі. Я повністю поглинутий грою – бавлюся з ними їхніми іграшками, реалізую разом з ними їх ідеї, разом боремося. Чимало часу я присвячую також читанню книжок, садовлячи дітей на коліна. Часто пригортаю їх, якщо я був нетерплячим чи неправильно повівся з ними».

Його дружина додала, що чоловік висловлює їй свої почуття та-кож у присутності дітей. Вона процитувала слова своєї донечки, яка

131

сказала їй: «Знаєш, мамо, коли я вийду заміж і буду вагітна, мій чо-ловік також буде мене цілувати».

Інше подружжя з чотирма дітьми допомогло нам визначити той мінімум почуттів, який батько повинен давати дівчатам-підліткам. Дік запитав одну з матерів, Керрі, чи її батько ставився до неї до-статньо ніжно, коли вона була маленькою дівчинкою. Вона визна-ла, що так бувало вкрай рідко. На щастя, щедрою на це була мати, а також дальші родичі, які компенсували їй цю недостачу своєю ніж-ністю. Попри це, вона продовжувала чекати на ласку від батька.

Тепер, коли Керрі сама є матір’ю чотирьох дівчат, вона почува-ється дещо дивно, коли її чоловік Рік, лікар-педіятр, щодня при-гортає й цілує кожну з них. З однієї сторони вона почувається щас-ливою, адже її чоловік задовольняє надзвичайно важливу потребу у житті її доньок, а з іншої – відчуває ревнощі, бо пригадує собі сво-го батька, який не надто її розпещував.

На моє питання до Ріка, що він відчуває, пригортаючи, цілуючи чотирьох своїх дівчаток та кажучи їм про свою любов, він відповів:

– Це найкраще у житті відчуття.– Чи ти відчуваєш, що реалізував себе як батько?– Так, звичайно, – сказав Рік. – Коли народилася найстарша

донька, я дещо вагався, чи виявляти свої почуття, але завдяки за-охоченням Керрі, мені це дуже сподобалося. Не існує прекраснішо-го почуття.

Можна учити дітей любови у сім’ї – і Божої любови – різними способами. Одним з них є «сімейне благословення», як його назвав Рольф Ґарборґ. У своїй чудовій книжці «Покликані благословляти» він показує приклади розвитку і зміцнення відносин у сім’ї. Най-важливіший приклад ми можемо дати, розповідаючи дітям про Бога. Благословляючи їх щовечора (у розумінні Книги Чисел 6, 24-26), ми формуємо їхній характер і поглиблюємо в них почуття захищености, довіри до самих себе. Таким чином ми «духовно» ви-словлюємо дітям свої почуття.

132

Щодня потребуємо ніжности

Пригадаймо собі згадані раніше результати досліджень, які опи-сують смертельні випадки серед немовлят через те, що їх позбавили ніжности й фізичного контакту. У деякому сенсі ми також поволі помираємо, день за днем, якщо нас ніхто не пригортає, якщо нам не вистачає теплих жестів, поцілунків і приємних слів – усього того, що психологи називають «ніжністю».

Такими нас створив Бог, і це починається вже від народження, коли немовля шукає грудей матері. Мати може дати йому не груди, а пляшечку, і тоді відчувається відсутність надзвичайно важливого фізичного контакту. Найбільш влучним підсумком буде наступна думка:

Ніжність потрібна нам усе життя.

Нам залишається тільки побажати, щоб таких батьків, як Керрі та Рік, по цілій країні було якомога більше. Діти з тих сімей, у яких панує затишна атмосфера і відкритість на фізичний контакт, наба-гато краще справляються зі спокусою вживання наркотиків. Щирі почуття у сім’ї набагато більше допомагають цим дітям, ніж усі ра-зом узяті виховні програми, скеровані проти наркоманії, хоч ми і не заперечуємо їхню ефективність.

Жоден з нас не виріс у сім’ї, в якій її члени особливо щедро ви-словлювали б один одному свої почуття, але ми обоє намагалися дбати про те, щоб у наших сім’ях завжди панували ніжність і лю бов. Улюбленою розвагою Діка і Шарлотти (навіть тепер, коли їх діти вже дорослі) було лягати цілою сім’єю на одному ліжку й обнімати один одного під час перегляду телебачення або ласувати попкор -ном чи чимось іншим. Дік каже, що під їхньою вагою одного чудо-вого дня ліжко просто провалиться! Та він цим не перейматиметься. Адже в будь-якому разі ціна почуття взаємної любови у сім’ї вища за ціну одного ліжка.

Можливо, те, що у деяких сім’ях люди люблять обнімати один одного на одному ліжку, не є для вас найкращим прикладом, але якщо ви спробуєте це зробити, то опинитеся у гарному товаристві. Нещодавно офіційний фотограф Білого Дому опублікував світлину колишнього президента Буша разом з дружиною Барбарою та всі-ма онуками на одному ліжку.

133

Деякі батьки, передусім тати, почуваються дещо ніяково у ситу-ації фізичного контакту з дітьми, особливо доньками, які почина-ють набирати жіночих форм. Це варто взяти до уваги, проте не слід обмежувати свою ніжність стосовно них. Треба знайти правильну форму, яка б відповідала і вам, і дітям. Знайдіть свій власний спосіб, і щодня щедро обдаровуйте їх ніжністю.

Тсс..! Агов..! Я тебе люблю!

Я вже знаю, наскільки батько почувається реалізованим як чо-ловік, коли висловлює дітям свої почуття. Одна з наших улюблених ігор полягає в тому, щоб вловити момент, коли хтось із дітей чимсь зайнятий – тоді я голосним сичанням звертаю на себе їхню увагу. Вони вже знають, що я маю на увазі, але у першу хвилину й вусом не ведуть.

Тоді я сичу ще декілька разів, доки вони не почнуть посміхатися або навіть сміятися. Намагаючись зберегти серйозний вираз об-личчя, вони дивляться на мене, ніби хочуть запитати: «Так, тату, що ти маєш на увазі?»

Тоді я моргаю оком і, продовжуючи мовчати, виразно складаю губи у наступні слова: «Агов..! Я тебе люблю!»

Цей спосіб ніколи не підводить. Навіть коли у дітей поганий на-стрій після неприємного дня у школі, вони все одно завжди щиро посміхаються і відповідають: «І я тебе також!»

Тоді я повертаюся до своїх справ – читаю газету, дивлюся теле-візор чи кудись телефоную. І вони повертаються до своїх занять. Як бачите, це не забирає багато часу, зате дає чудові результати. Завдя-ки цьому діти знають, що їх приймають і належно оцінюють, вони почуваються у безпеці й відчувають, що є важливими.

Ми не зобов’язані висловлювати дітям свої почуття якимось ви-шуканим способом. Наприклад, за останні пів року щоразу, коли я кудись їду, телефоную своїй чотирирічній Хізер, щоб сказати їй, як дуже я її люблю, навіть на відстані. Ми разом співаємо пісеньку про «велику» любов, таку велику, як… І тут з’являються порівнян-ня, в яких ми змагаємося одне з одним, посилаючи при цьому один одному поцілунки, голосно цмокаючи у трубку.

За інших обставин ми починаємо сперечатися, хто кого більше любить.

– Я люблю тебе більше, ніж ти мене.– Ні, я люблю тебе понад усе на світі, – відказує Хізер.У цю хвилину виглядає, що Хізер виграла, але чому б не прига-

дати їй урок астрономії, який ми мали з нею недавно:– А я люблю тебе більше за цілий Усесвіт.Чотирирічна Хізер уже розуміє, що Всесвіт набагато більший,

ніж світ, тому здається, кажучи:– Так, тату, не існує більшої любови!Я розумію, що наша розмова досить поверхова, однак, незважа-

ючи на форму, вона містить дещо глибший зміст. Щоразу я нагадую моїй малій чотирирічній доньці, що на світі не існує нічого біль-шого за любов її тата до неї. Вона вартує цілого всесвіту – і навіть трохи більше!

212

Додаток – шпаргалка для героя

ДЕКІЛЬКА ІДЕЙ, ЯК ЧУДОВО ПРОВЕСТИ ЧАС

З ДІТЬМИ

Тут ми представимо перелік методів і підходів, які застосовуємо і завдяки яким можемо змістовно провести час з дітьми, а спогади про це будуть для них дуже важливими.

* * *Однією з подорожей, які залишили у мене найпрекрасніші спо-

гади, був виїзд однієї Великодньої неділі у Лагуна Біч, де ми буду-вали замки з піску. Та це були не прості піщані замки. Перед тим, як почати, ми читали з Біблії опис Хресної Дороги. Кожен з нас мав свою роль, і тоді ми починали будувати з піску усі Стації Хресної Дороги – хрест, гріб, камінь. З паличок, зв’язаних водоростями, ми зробили навіть «тіло». Була теж Голгота з трьома хрестами. Ми представили усі деталі, використовуючи пісок, шматки деревини і водорості, які викидало море.

Діти назавжди запам’ятали цю подію. Через рік чи два ми зроби-ли те саме. Це були не тільки прекрасні хвилини, проведені разом, але й чудова нагода для нас із Дотті навчити наших дітей найваж-ливішої частини Біблії. Коли Хізер стане настільки дорослою, щоб зрозуміти значення Пасхи, ми хочемо це повторити.

* * *Наступного разу я купив велику лупу і сказав дітям: «Ходімо на

пляж».Для наших дітей це звучало так, ніби я промовив: «Ходімо у Діс-

нейленд» або щось у цьому роді, адже діти обожнювали крабів та інших створінь, на яких натрапляли на пляжі. Ми пішли туди і зна-йшли масу крабів, комах і різних дивних істот.

213

Півтори години я разом з дітьми шаленів від радости, розмов-ляючи і сміючись. Я також мав нагоду розповісти про те, як Бог сотворив світ, і про те, наскільки неповторні усі створені ним ор-ганізми. Тоді я сказав їм: «Бачиш, сину, ти неповторний. І ви, дівча -та – кожна з вас – неповторна. Бог створив вас, кожного зокрема, і ви несхожі на щось чи на когось іншого на цілому світі».

Так ми розмовляли, дивлячись крізь лупу, куплену в крамничці неподалік. То був черговий незабутній досвід.

* * *У дванадцятому розділі я згадав про питання, які варто ставити

дітям, щоб заохотити їх ділитися своїм досвідом і поглядами. Ось декілька ідей:

Коли ви найкраще бавилися?• Чи пригадуєте випадок, коли ви відчували, що дуже збенте-• жені?Коли ви дуже сильно плакали?• Коли ви найбільше у житті втомлювалися?• Коли і де це відбулося?•

І два наступні:

Коли ви відчували, що перебуваєте найближче до Бога?• Коли ви відчували, що є найдальше від Бога?• Інше, більш жартівливе питання:• Якби ви запросили Ісуса сьогодні на вечерю, то що б одягнули?•

Коли я вперше поставив це питання, то ми якраз сиділи за вече-рею, і кожен сказав, у що б одягнувся. Потім ми обговорили меню. Цікаво було дізнатися, які улюблені страви наших дітей. Після цьо-го я запитав, кого вони запросили б на вечерю зі Спасителем? Ко-жен з дітей обрав невіруючого приятеля, оскільки вони вважали, що він «вислухав би Ісуса».

Наступна вправа, яку ми з Дотті виконували з нашими дітьми, полягала у закінченні прислів’їв. На приклад: «Вовків боятися, (…) Не плюй у колодязь (…)» і так далі.

Після того, як ви цілою сім’єю вийдете з цирку, можна запитати:

Діти, на кого з тих, хто на арені, ви найбільше схожі?•

Або коли побачите десь тварин, запитайте:

Яка з тварин, яких ви сьогодні бачили, схожа на вас і чому?•

214

І ще одне:

Якби ви могли вибрати якесь місце у світі, то куди б поїхали?•

Потім можна попросити закінчити наступні речення:

Якби я мав мільйон доларів…; Якби я міг поставити Богові • запитання, то запитав би Його…; Якби я зловив золоту рибку, яка виконує усі бажання, то попросив би…

Іноді, коли ми повертаємося зі школи додому, я кажу дітям: «Я б хотів, щоб ви сьогодні під час вечері назвали три речі, які вам принесли задоволення. Або назвіть троє людей, яким ви сьогодні за щось подякували, і розкажіть у якій ситуації це відбулося».

На останнє прохання наша наймолодша донька Хізер називає тільки одну людину, а найстарша, Келлі, – чотири або п’ять. Мені й Дотті зазвичай вдається згадати дві або три людини.

* * *Мої діти навчили мене, що найбільше я можу довідатися, див-

лячись у машині в дзеркало заднього огляду. Якось я задзвонив з дороги додому і під час розмови з Дотті дізнався, що наступного дня Шон повинен завезти свої проєкти на наукову виставку.

– Маєш на увазі, що я міг би відвезти дітей на виставку? – за-питав я у Дотті.

– Гадаю, буде чимало охочих це зробити, але поки що нічого не-відомо.

Після розмови з Дотті я подзвонив до вчительки Шона й запи -тав у неї, чи міг би завезти декілька дітей мікроавтобусом на ви-ставку. Виявилося, що було небагато батьків, готових це зробити, тому мою пропозицію прийняли із задоволенням. Коли наступного дня я повернувся додому пізно ввечері, то був ледь живий. Але ж дав слово... Я пішов розбудити Шона серед ночі і запитав про плани на завтра.

– Ми повинні відвезти наші проєкти на виставку, – сказав він, позіхаючи.

– Чи ти б хотів, щоб я вас відвіз? – запитав я сина, замислю-ючись, чи вистачить мені сили, щоб встати рано-вранці і відвезти повний дітей мікроавтобус у Сан-Дієго.

– А ти б міг, тату?– Я вже говорив з твоєю вчителькою, і ми домовилися, – відпо-

вів я Шону, радісно посміхаючись.

215

– Чудово! А ми візьмемо холодильник?– Побачимо, – підморгнув я. – Наступного дня я сів у мікроавтобус разом з Шоном та п’ять -

ма іншими дітьми. Я мав ще одну річ, яка працювала на мій імідж героя. Це був портативний холодильник, повний шоколадних ба-тончиків та інших солодощів.

– Агов! – крикнув своїм приятелям Шон. – Подивіться, що має для нас мій тато! Це неймовірно!

Знаю, що особливо деякі мами не були б у захваті від такого пригощання дітей солодощами, але я готовий знайти аргументи на свій захист. Це одна з небагатьох ситуацій, коли я дозволяю дітям ласувати солодким.

Коли діти їдять і розмовляють, сидячи на задніх сидіннях, я пра-вильно використовую таку нагоду – дивлюся у дзеркало заднього огляду й слухаю те, що робиться ззаду. Найбільше мене цікавить, як поводиться у товаристві мій Шон. Які його стосунки з колегами? Про що вони розмовляють, і яке у них ставлення один до одного? Чи Шон дозволяє собі бути зарозумілим? А може, він несміливий? Чи вміє він вести розмову?

Найбільше я довідуюся про своїх дітей, возячи їх машиною з групою ровесників. Якось я взяв Келлі та її приятельок на матч баскетбольної команди «Лос-Анджелес Лейкерс», а потім ми пішли на морозиво. Навіть коли я розмовляю з кимсь одним з дітей, то стараюся слухати інших. Я бачу все: те, що добре, і те, що погане.

Під час однієї з таких подорожей я почув, як один приятель Шона, що сидів позаду, сказав йому: «Іди і скажи йому, що ти це зробив». Я зрозумів, що приятель намовляє Шона, щоб той обду-рив мене в якійсь справі. Здавалось, ішлося про якусь роботу, яку Шон не виконав перед виїздом. Коли ми стояли на заправці я від-кликав того хлопця вбік і сказав йому: «Мені не сподобалося те, що ти попередньо сказав Шону».

Хлопець повівся дуже пристойно. В результаті цієї короткої роз-мови він схаменувся і попросив у мене пробачення. В інших ви-падках реакція не завжди була така позитивна, і ми просили Шона, щоб він переглянув свої стосунки з ровесниками, які так реагува -ли. Я знаю, що, на думку багатьох батьків, звертати на щось увагу приятелям їхнім дітей – не найкращий вихід. Та я сам хотів би, щоб інші батьки поводилися з моїми дітьми так, як я з їхніми. Досі мені

216

це вдавалося, і вважаю, що великою мірою це відбувається завдяки моєму підходу до дітей під час спільних подорожей машиною.

Хочу сказати, що, будучи героєм для Шона та його приятелів, я отримую «при нагоді» право голосу. Мій син чи донька врахову-ють мою думку, яка стосується їхніх приятелів.

* * *Щоб бути героєм для дітей та їхніх приятелів, треба зосереди-

тися насамперед на їхньому світі, а не на нашому власному. Я при-гадую слова когось із батьків:

– Якось мені захотілося запропонувати синові щось цікаве, але у мене нічого не вийшло, його взагалі це не приваблювало.

– А що ви зробили?– Я обожнюю грати у гольф, тож узяв його зі собою на майдан-

чик, – з упевненістю сказав той батько. – Виявилося, що він нена-видить гольф. Що я міг вдіяти?

Це правдива історія. Батько хотів провести час із сином, але тіль-ки згідно зі своїми принципами і так, як йому самому було вигідно. Я був змушений йому сказати, що він зробив помилку. Якщо йому важливо було нав’язати із сином контакт, він повинен був зацікави-тися його світом і запропонувати те, що йому було б до вподоби.

Ознайомлення зі світом дітей забирає багато часу, а іноді буває й досить непросте, однак воно приносить чимало задоволення. Я завжди задумуюся, чим живе тепер Шон. Чим цікавиться Келлі у цьому шкільному році? Якою є Кеті? І що там у нашої малої Хізер, що тепер стоїть у центрі її світу?

Я пам’ятаю, як малий Шон захоплювався Суперменом. У нього навіть була його пелеринка, з якою він ніколи не розлучався. Якщо ми хотіли покарати Шона, то достатньо було забрати у нього пе-леринку. Це було те саме, що обрізати Самсону волосся. Життя без пелеринки Супермена втрачало для нього значення.

Помітивши, що вже не конкурую із Суперменом, я вирішив озна-йомитися з літературою на цю тему. Купив цілий стос коміксів про цього героя і невдовзі знав про нього стільки ж, як і Шон. Я дав ці комікси Шону, і він дбайливо їх зберігав. Період Супермена у його житті тривав недовго, але доки так було, я повинен був його зрозу-міти, і це вартувало моїх зусиль.

Через деякий час, коли Шону виповнилося 10 років, він почав захоплюватися спортивними машинами. Звичайно, найдорожчими

217

з них – мазераті, ламборґіні та феррарі тестаросса. Спостерігаючи за тим, як Шон вишукує фото цих автомобілів, у мене з’явилася одна ідея.

Я взяв телефонну книгу і знайшов адреси найпрестижніших са-лонів спортивних машин у Беверлі Гілз. Після цього я вислав до усіх них листа такого змісту:

До вас звертається один батько. Я дуже стараюся про водити зі своїм сином якнайбільше часу, а зараз він цікавиться спортивними автомобілями. Чи можна було б приїхати у ваш салон і здійснити кілька тест-драйвів? Я щиро зізнаюся, що не зацікавлений у прид-банні машини.

На моє здивування, я отримав позитивні відповіді від усіх аген-тів. Домовився з декількома з них, і ми поїхали у місто Беверлі Гілз (яке розташоване на відстані 270 км), щоб провести день у са-лонах продажу спортивних автомобілів. Оце був день! Шон їздив сам з продавцем і «випробовував», мабуть, усі найбільш знані мар-ки автомобілів, які можна назвати. Повертаючись з чергової поїзд-ки, Шон махав мені – він був такий гордий!

Крім того, що йому дозволили поїздити, то ще подарували пла-кати; на деяких з них виднілися автографи відомих автогонців. Це був фантастичний день, дорогою назад ми увесь час говорили про машини, які нам найбільше сподобалися. Шон переглядав отримані проспекти, книжки й плакати. Потім я непомітно змінив тему і по-чав говорити Шону про все це у світлі віри. «Розумієш, Шоне, усі ці машини чудові, але кожна з них коштує цілий маєток. Ми повинні думати радше про те, як Бог закликає нас реалізувати себе у хрис-тиянській сім’ї (…)» Після такого вступу я прочитав Шону, мабуть, найкращу лекцію про матеріялізм у своєму житті. Я не читав йому моралі, лише чітко висловив свою думку на тему матеріяльних цін-ностей, способу їх отримання і втіхи, яку це приносить. Однак їх вартість є причиною того, що вони вже перестають бути тільки ре-чами і вимагають від нас застанови, що значить бути християни -ном і Христовим слугою.

Шон зрозумів. Він знав, що я не намовляю його викинути усі ці плакати й проспекти. Він розумів, що я не маю нічого проти його захоплення спортивними автомобілями, але доки ми доїхали до-дому, він дізнався дещо про матеріялізм і справжні цінності.

218

Через три місяці автомобільна манія закінчилася, як би й не було. Шон зацікавився чимось зовсім іншим. Тут ви можете висло-вити сумніви щодо того, чи варто було присвячувати цьому стільки часу і завдавати собі додаткового клопоту. Гадаю, що варто, а під-твердженням цього нехай буде думка інших татів, які мене в цьому підтримали, коли почули цю історію під час наших зустрічей.

Історія про спортивні машини показує спосіб входження у світ дитини. Якщо робити це, цілковито приймаючи цей світ і саму ди-тину, то завдяки цьому можна отримати можливість достукатися до її серця і передати їй власні переконання й погляди на тему цін-ностей.

* * *Десятирічна Кеті останнім часом почала серйозно цікавитися

баскетболом. Вона переглядала багато матчів разом з Дотті, яка є переконаною прихильницею баскетбольного клубу «Бостон Ред Сокс», адже виросла неподалік від Бостона. Я планую дістати для Кеті у подарунок набір карт з зірками баскетболу і сказати: «Я по-стараюся отримати для тебе автографи деяких зірок баскетболу, коли зустрінусь з їхніми командами під час своїх лекцій».

Звичайно, Кеті дуже зрадіє цьому. Це буде наша спільна справа, яка потриває стільки, скільки її цікавитиме. Для мене це також ве-лика приємність (і сподіваюся, що мені вдасться здобути автограф Хосе Консеко під час Кубка світу).

* * *Вже віддавна я намагаюся вести з моїми старшими дітьми три-

валі розмови на тему подій, які відбуваються в країні і за кордоном, а також обговорювати їх значення. Звичайно, я вибираю такі теми, які дозволяють зробити певні висновки про мораль або інші цін-ності; щось, чим можна керуватися у житті.

Недавно, під час спільної подорожі сім’єю ми декілька годин об-говорювали у нашій кімнаті в мотелі те, що сталося на Близькому Сході після атаки Іраку на Кувейт. Я коротко пригадав історію ре-гіону, мотивації Саддама Хусейна та біблійне тло історії арабів та євреїв. Це була чудова нагода поговорити про ненависть та її шкід-ливий вплив на людей упродовж багатьох століть, про те, що треба пробачати.

219

Теленовини рясніють темами, які підходять для «освітніх» ці -лей та змістовної дискусії за участю дітей. Декілька років тому пре-зидент Рональд Рейган відвідав під час свого візиту в Німеччину кладовище у Бітбургу, де поховано більше 100 нацистських солда-тів. Покладаючи вінок на могилу, яка є німецьким відповідником Могили Невідомого Солдата, президент Рейган сказав: «Час забути про війну. Час пробачити».

Дії та слова Рейгана викликали незадоволення у Сполучених Штатах. Дослідження громадської думки показали, що понад 50% громадян засудили такий крок, а деякі сенатори і депутати навіть закликали до імпічменту президента.

Хоч від закінчення Другої світової війни минуло близько 40 ро-ків, люди показали, що це надто короткий час, щоб забути. Ще не час пробачати, бо може трапитися те саме.

Разом з дітьми я дивився репортаж цих подій, прочитав їм стат тю у пресі на тему Бітбурга і врешті сказав: «Діти, ходімо кудись разом на сніданок і порозмовляймо про слова Рейгана та їх зна чення».

Разом з Келлі та Шоном я пішов у Джуліян Кафе, де було багато людей, які нас знали (Джуліян – це малесеньке містечко), і там ми розмовляли про візит президента Рейгана у Бітбург у світлі Єван-гелія від св. Матея 6, 12, де у молитві «Отче Наш» читає мо: «(…) і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Коли я якраз наголошував на тому, що президент хотів просто сказати цілому народу, що настав час пробачити, мої слова почула одна з офіціянток і на цілий зал голосно сказала:

– Пане Мак-Давеле, Рейган – це погана людина, а ви ще його хвалите перед дітьми.

Мабуть, ніщо у світі не могло більше зацікавити присутніх. За-панувала тиша, і всі дивилися на нас. Офіціянтка піша до каси і, роз-вернувшись посеред залу, показала на мене пальцем й відказала:

– Скажу вам ще щось, пане Мак-Давеле. Якби німці спалили у газовій камері матір президента Рейгана, він ніколи б не поїхав у Бітбург!

Мої діти не спускали з мене очей. Я подумав: «Яка чудова нагода для повчання!»

– Діти, що ви думаєте про те, що сказала ця жінка? – запитав я достатньо голосно, щоб мене почув увесь зал. Найстарша Келлі сказала:

220

– Тату, це її особиста думка!– Гаразд, але що ти сама про це думаєш? – наполягав я. – Якби

нацисти знищили матір президента Рейгана, чи він би поїхав у Біт-бург? Чи це відповідний підхід до проблеми?

Усі в ресторані почали у цю хвилину задумуватися над одним: яким є відповідний підхід до цієї проблеми?

– Правильне питання, – вів далі я, – звучить так: «Якби його матір знищили нацисти, чи він повинен би був їхати у Бітбург?»

Тоді я чітко сказав, що усі ті, які звинувачують президента Рей-гана за його заклик до прощення, насправді кажуть: «Боже, не про-щай нам, адже ми не хочемо простити нацистам».

Вам не обов’язково вдаватися у політичну дискусію з офіціянт-кою у присутності дітей і на очах цілого залу, але, поза сумнівом, ви можете обрати відповідний час і місце для розмови на подібні теми. Запитуйте дітей, які їхні погляди, після чого спокійно висловлюйте свою думку на певну тему.

* * *Замість того, щоб витрачати гроші на матеріяльні статки, краще

інвестувати у позитивний досвід. Саме так і вчинили Дік та Шар-лотта Деї, які узяли із собою двох наймолодших синів, Джонатана і Тіммі, у подорож по Європі, коли тим було 14 і 15 років. Із рюкза-ками за плечима, вони подорожували потягами, купуючи спеціяль-ні квитки за знижкою через Єврорейл. Зупинялися у хостелах або невеличких мансардних кімнатах, де тіснилися усі в одному при-міщенні. Завдяки цій подорожі хлопці мали нагоду не лише озна-йомитися з іншими культурами, але й відчути глибший сенс історії світу і сучасних подій.

На думку Діка, ця подорож була винятковою інвестицією. За ці гроші сім’я могла придбати автомобіль, який був їй так потрібен, але Дік і Шарлотта ніколи про це не шкодували, адже воліли вклас-ти гроші в щось набагато важливіше.

Можливо, ви не можете собі дозволити поїхати з дітьми на ін-ший континент, але подумайте про якусь подорож під конкретним лозунгом чи з конкретною метою. Йдеться про те, щоб разом інвес-тувати у позитивний досвід. Дивіденди, які ми отримаємо в май-бутньому, важко переоцінити.

221

* * *Крім ідеї спільної подорожі, обміркуйте також можливість узяти

своїх дітей у найближчу службову поїздку. Я сам роблю це досить часто, і у зв’язку з цим намагаюся планувати усе заздалегідь, щоб відповідно організувати перебування зі мною дітей.

Зазвичай я беру із собою тільки одну дитину, яка супроводжує мене під час моїх лекцій. Попередньо телефоную до організаторів у церквах, де читаю лекції, і прошу їх організувати моєму синові чи доньці час, поки я зайнятий роботою. Під час поїздок я також не-рідко маю нагоду порозмовляти з дитиною наодинці.

Коли одного разу я поїхав по роботі разом із Шоном, то дізна-вся, що в одній сім’ї з церкви, в якій я читав лекції, є хлопець та-кого ж віку, як Шон, котрий також захоплюється скейтбордингом. У тому містечку був спеціяльний парк, у якому можна було ката -тися на скетборді, і батьки з радістю відправили обох хлопців під-коряти тамтешні алеї та схили.

Іншим разом до мене приїхала Кеті в останній день моїх лекцій. І знову завдяки допомозі людей з церкви, в якій я читав лекції, мені вдалося організувати для неї окрему програму.

Мої діти обожнюють спільні поїздки не тому, що дуже хочуть бачити, як я працюю, а тому, що я завжди організовую їм у цей час щось незвичне. А вільний час ми проводимо разом.

* * *Чудовою нагодою побути разом є спільні обіди, особливо тоді,

коли ваші діти не мають апетиту. Якщо організувати особливий сні-данок, обід чи вечерю, то це може виявитися дуже привабливим. Чи ви коли-небудь організовували спільний сніданок, обід чи вечерю у спальні чи гаражі? Ваші діти довго згадуватимуть про це.

Іншою формою гри є заміна ролей. Зранку ви кличете до себе дитину і кажете їй: «Сьогодні за вечерею головним будеш ти. Сядеш на моє місце, і що б ти не сказав, все має бути виконане».

Тоді ми з Дотті готуємо усе необхідне й дозволяємо дитині, яка того вечора грає роль «тата», приймати рішення щодо меню. Орга-нізовані таким чином сніданки, обіди чи вечері можуть бути дуже цікавими, адже трапляється, що під час них ми їмо морозиво на самому початку, а арахісову пасту й сандвічі з фруктовим желе – як основну страву. Не робіть цього, якщо ви не приготувалися до

всього, але коли вже зважитеся, діти отримають масу задоволен -ня. Запевняю, що це ще один спосіб сказати кожному з дітей: «Ти – особливий».

* * *Чимало незабутнього, приємного хаосу вносить у сімейне жит-

тя метод «багатоступінчатого обіду у ресторанах швидкого об-слуговування». Ви йдете на обід у декілька ресторанів швидкого обслуговування за чергою, причому рішення щодо меню приймає дитина. Спочатку це може бути кафе «Сіли-з’їли», де ви з’їсте са-лат з грінками, потім – місцева піцерія, де замовите головну страву, і МакДональдз, де на десерт поласуєте пиріжки з яблуками. Увага: зважуйтеся на це тільки в тому разі, якщо маєте міцний шлунок або прихопіть із собою ліки для покращення травлення!

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ

Джош Мак-Давел, Дік Дей

БУТИ ГЕРОЄМ ДЛЯ СВОЇХ ДІТЕЙ

Літературний редакторЛюба Кіндратович

Технічний редактор Галина Горбачук

Підписано до друку 10.07.2014. Формат 60x84 1/16.Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 10,3.

Ум. фарбовідб. 10,7. Обл.-вид. арк. 8,1.

ТзОВ Видавництво «Свічадо»(Свідоцтво серії ДК №1651 від 15.01.2001)

79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22.Тел.: (032) 244-57-44, факс: (032) 240-35-08

e-mail: post@svichado.com, url: www.svichado.com

Віддруковано згідно з наданим оригінал-макетом у друкарні ТзОВ «Зерцало»

(Свідоцтво серії ААВ № 219930 від 30.01.2013 р.) вул. Січових стрільців, 35-а, с. Кротошин,

Пустомитівський р-н, Львівська обл.