Чужі серед своїх

ПІЗНАЙ ПРАВДУ №2 (85) травень−серпень 20081

У цьому номері:

ВВВииидддаааєєєтттьььсссяяя зззааа ббблллааагггоооссслллооовввееенннннняяямммррреееккктттооорррааатттууу ЛЛЛьььвввііівввсссььькккоооїїї ДДДууухххооовввннноооїїїСССееемммііінннаааррріііїїї СССвввяяятттооогггооо ДДДууухххааа

Реєстраційне свідоцтво

ЛВ 300 від 1996 р. Б.

Виходить з березня 1996 р. Б.

Редактор:ОООлллеееггг ОООвввсссяяяннниииккк

Заступник редактора:ВВВооолллооодддииимммиииррр ЧЧЧааабббаааннн

Літературний редактор:ОООллльььгггааа БББааарррааабббааашшш��РРРеееввваааккк

Комп’ютерна верстка:МММаааккксссиииммм БББііілллиииййй

Набір тексту:ІІІгггоооррр ЯЯЯкккиииммм’’’яяяккк

Дизайн обкладинкита фотографія:МММииихххааайййлллооо ГГГуууцццуууллляяяккк

Відповідальний за друкта розповсюдження:МММииихххааайййлллооо СССееемммчччииишшшиииннн

Цензор:ооо... ВВВооолллооодддииимммиииррр КККрррууушшшеееллльььнннииицццььькккиииййй

АААдддрррееесссааа:::Львівська Духовна Семінарія Святого Духа,вул. Хуторівка, 35,м. Львів, Україна, 79070

тел./факс: (032) 244;93;59e;mail: [email protected]

hhhttttttppp::://////mmmaaagggaaazzziiinnneee...llldddsss...lllvvviiivvv...uuuaaa///

Р/р: 26001301410964 ЗКПО 13839856

МФО 325633 ЛУБАИ ПІБ

Редакція має право редагуватита скорочувати подані матеріяли.Рукописи не повертаютьсята не рецензуються.

Часопис спирається на “Українськийправопис. Проєкт найновішої редакції”Інституту української мови НАН

України, 1999.

ПППррриии пппееерррееедддррруууцццііі пппооосссииилллааанннннняяя нннааа «««ПППііізззнннааайййПППрррааавввдддууу»»» оообббоооввв’’’яяязззкккооовввеее...

©©© «««ПППііізззнннаааййй ПППрррааавввдддууу»»»,,, 222000000888...

№2(85)травень−серпень 2008

Чи

та

йт

е, с

піл

ку

йт

ес

ь, п

иш

іт

ь н

а с

ай

ті “

Піз

на

й П

ра

вд

у”

:

mmm

aaaggg

aaazzz

iiinnneee

...lllddd

sss...lll

vvviiivvv

...uuuaaa Тема

Єднаймося, бо усі ми ; діти Божі! . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

Відкинутість у суспільстві, як наслідок

відкинутости в сім’ї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» . . . . . . . . . . . . . . 4

Своє життя за адресою «Кульпарківська, 95» . . . . . . 8

Неповносправні діти ; чужі серед своїх? . . . . . . . . . 9

Простір спілкування

Инші. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

У країні глухих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Дорога спасіння

Двадцять п’ять років Господнього з’явлення

на Близькому Сході . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Пережиття свята . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Полеміка

Новий погляд на побачення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

Саєнтологія ; деструктивна секта

в сучасному суспільстві . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Літургійне богослов’я

Культ Богородиці в Західній Церкві . . . . . . . . . . . . 24

Сторінками історії

Україна й українці без кордонів . . . . . . . . . . . . . . . . 26

Чи настане Великдень? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

Це цікаво

Проблеми бездомности в Україні . . . . . . . . . . . . . . 28

Форми хреста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

Поезія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

2

Кожна людина у житті бачить соціяльнунерівність і велику відмінність між людьми. Цезазвичай викликає обурення й запитання: чому

все саме так?. . . Чому одні доїжджають на роботурозкішним автомобілем, а инші – стоячи на однійнозі у переповненій маршрутці? Чому одні працюютьв теплому офісі на зручному кріслі і в достатку, аинші день за днем, важко працюючи, прибираютьмісто від сміття і ледве заробляють на прожиття?Чому лише окремі люди мають можливість отриматихорошу освіту? Чому одні стають знаменитимимузикантами, мислителями, спортсменами, а иншізнаменитими… алкоголіками і наркоманами? Одніпрацюють пілотами приватних літаків, а иншіводіями трамваїв…

Подібні запитання часто не дають нам спокою. Длятого щоб не заплутатися, мусимо найпершезрозуміти, що існує відмінність між людьми за Божимзадумом. Проте ця відмінність абсолютно не означає,що одні є «кращими», а инші «гіршими». Папа Лев ХІІІу енцикліці «««««RERUM NOVARUM» наголошує на тому, щовсі люди рівні перед Богом, але в житті відрізняютьсяпсихічним, фізичним, інтелектуальним станом. Невсі мають такі самі здібності, таку саму пильність,здоров’я і силу. У свою чергу суспільне життяпотребує різних людських прикмет. Кожна людинамає своє покликання і є невід’ємною частинкоюцього світу. Проте, як знаємо з власного досвіду, невсе іде «гладко» у житті. Причина в тому, що людинастає деформованою і покаліченою через гріх.Властиво саме від гріха починаються ці «нерівності»між людьми і, найгірше, зникає любов…

Найбільша проблема полягає у тому, що ми забуваємопро єдність і сприймаємо світ немов посудину змільярдами найрізноманітніших частинок, які ніякне стосуються одна одної. Проте треба зрозуміти, щовесь світ, все що у ньому є і кожна людина – цеєдиний механізм, який функціонує у єдностіу єдностіу єдностіу єдностіу єдності, хочемоми цього чи ні. Коли ми бачимо алкоголіка, тозазвичай відчуваємо відразу до цієї людини. І назапитання, «хто винен у тому, що він алкоголік?»принципово відповідаємо: він сам, а хто ж іще можебути винен?! Аналогічне мислення і щодонаркоманів, і щодо бездомних людей, і щодо«проблемних сімей» та инших подібних випадків. Мизвикли мислити у стилі «кожен сам за себе» або «щозаслужив – те і маєш». Але залишмо суд Богові, болише Він знає, на що ми заслужили, і вернімось доземного світу, в якому всі ми – брати і сестри, одно уХристі Ісусі. Принцип «кожен сам за себе» єнеприпустимим. Бог не подарував цей світ кількомокремим людям, а подарував його своїм дітям. Коженіз нас є дитиною Божою однаковою мірою має цейсвіт з усіма його благами. Проблема не у тому, що

хтось багатий, а хтось бідний. Проблема не усоціальній рівності… а у любовілюбовілюбовілюбовілюбові! Якою є сьогоднішнялюбов? Мабуть, егоїстичною! Як часто ми думаємопро инших? Як часто намагаємось приглянутись доїхніх потреб і проблем? Як часто намагаємосядопомогти? Спробуймо уявити, як би ми почувались,якщо б зараз в цей момент опинились на СтрашномуСуді і почули аналогічні запитання? Допомагатиближньому – це не простий обов’язок, – це другазаповідь любові! «Люби ближнього свого, як себесамого». Чи ми колись пробували любити ближніх таксамо, як себе самого?

Що спонукає усіх алкоголіків, наркоманів і т.д. дотакого вибору у житті? Погляньмо на світ в цілому, щоми бачимо? Сім’ї, де батьки зловживають алкоголем ітим самим сильно калічать дітей; мас;медія, щорекламує алкоголь у яскравих барвах; начальники, якізатримують заробітну платню, а тим самим доводятьдо депресивного стану батьків, котрі не мають за щопрогодувати дітей… Долю вини за такі покаліченіжиття инших несе на собі кожен із нас через своюмовчанку на «брудні» діяння світу. Багатьом із насбайдуже до проблем инших, головне, щоб «мені булодобре». Чому, наприклад, викидаємо сміття з кишеніне у смітник, а просто на дорогу чи клумбу? Чомувживаємо лайливі слова? Чому нищимо той великийБожий дар – світ і природу?

Сучасний світ поділяє суспільство на «корисних» і«некорисних» людей. Багаті, освічені, красиві,успішні, креативні люди завжди знаходять повагу іналежне ставлення. Однак инша частина, яка маєпевні труднощі і проблеми, яка має свої особливіпотреби, здається, нікому непотрібна, стоїть намарґінесі суспільства… Варто зрозуміти, що бідний –це дорога до неба для багача, якщо той вчинить йомумилостиню. Ця єдність і любов між людьми є тим, щоробить нас правдиво щасливими. Якщо ж мизакриваємося у собі, починаємо жити тільки для себе,то руйнуємо цю єдність і перекреслюємо любов. Тодіжити в світі стає справді важко… і таке життя втрачаєсвій сенс, бо тоді живемо, щоб померти…

Цей номер часопису присвячуємо тим людям, якихсучасне суспільство відкинуло на марґінес.Пропонуємо вам, дорогі читачі, наблизитись до їхніхпроблем, щоб краще розуміти, а відтак могти діяти!Чинімо згідно з Божим задумом і БожимиЗаповідями! Живімо в єдності і любімо одне одноготак, як це заповів нам Ісус Христос!

Володимир Чабан,Володимир Чабан,Володимир Чабан,Володимир Чабан,Володимир Чабан,

редакція часописуредакція часописуредакція часописуредакція часописуредакція часопису

Єднаймося,бо усі ми – діти Божі!


Те м а

Ніхто не стане заперечувати, що сім’я – одна знайголовніших цінностей у житті кожноїлюдини, а дитини – зокрема. Адже батьки –

це, власне, ті люди, які першими своїй дитинівідкривають світ, подають приклад зростання в ньому,і все життя цього маленького ангелятка в їхніх руках.І якщо правильно використати той Божий дар –сім’ю, тоді утворюється справді сімейна ідилія. Але, якне прикро, часто в житті трапляється зовсім не так.Дитина не може знайти в себе вдома чогось дужеважливого, що б вирішило всі біди і проблеми її табатьків. Ця річ ніколи б навіть не дала дитиніпередчасно подумати про якийсь такий вчинок, якийміг би зіпсувати їй життя. Цю річ неможливо нікупити, ні продати, вона лише дарується. . . Цієюріччю є любов. І найперше – любов від батьків.

Як кожна людина є індивідуальністю, так і всі сім’ї табатьки є різними. Для того щоб глибше та детальнішезрозуміти проблему відкинутості у сім’ї, а такожвідкинутість у суспільстві, необхідно поглянути нарізні типи стосунків у сім’ї. Отже, є дві основнікатегорії батьків. Одна з них складається зізвичайних, на перший погляд, батьків, які нібизабезпечують своїх дітей всім необхідним, дбаютьпро задоволення їх матеріяльних потреб. Але вонинастільки заклопотані своїми турботами чи думкоюпро наділення благами своєї дитини, що частозабувають про неї саму. Часто батьки думають, щонайголовнішим та найціннішим з того, що вониможуть дати своїй дитині, є гроші. . . . Але чому нібитодорослі, розумні люди, які багато пережили і знаютьбільше за своїх дітей, які, зрештою, також колисьбули маленькими та потребували батьківської опіки,не розуміють чи просто не хочуть розуміти, щодитині потрібні ВОНИ? Не усвідомлюють, що ніжніматеринські руки, мужній голос тата, турботу і опікутаких рідних людей ніщо не може замінити, яким бидорогим і якісним воно б не було.

Мабуть кожен тато чи мама згадають декількавипадків з власного життя, коли до них підходилаїхня дитина і хотіла щось спитати, порадитись, а увідповідь чула: «Пізніше, в мене немає часу». І от, колитаких випадків стається занадто багато, згодом удитини зникає бажання щось розповідати, радитися

з батьками. Адже коли ти декілька разів, намагаючисьпройти навпростець, ударишся головою до стіни, топоступово починаєш розуміти, що цього не варторобити, краще знайти инший спосіб.

У таких батьків є ще одна проблема. Їдучи за тисячікілометрів від свого сина чи доньки, вони забувають,ЩО ТАКЕ ДИТИНА. Гадаючи, що якщо дитині вжеминуло сім років, то вона виросла з того віку, де всецікаво, батьки самі себе обманюють. Вони вважають,що коли накажуть щось підліткові, то дитина миттєвовиконає їх волю. Таке трапляється вкрай рідко.Значно частіше діти, бачачи, що за ними немаєжодного контролю, ніхто не карає за погані вчинкита ще й пересилає відповідні суми грошей, починають«пізнавати світ». А, як відомо, на шлях гріха йрозпусти стати значно легше, до того ж молодихлюдей просто переслідують заманливі пропозиціїскуштувати «райського життя». Такі пропозиції, атакож сама ситуація, яка змушує людей ставатизаробітчанами, так само є наслідком суспільноїбайдужости та відкинутости.

Кожна дитина шукає любові, щастя, поваги тарозуміння, а також потребує поштовху до розвитку,що і покликана дати сім’я. Але є ще одна категоріябатьків. Їх умовно можна назвати батьками, які такожшукають. Ними є люди, які чи то через розчаруванняв житті, чи внаслідок такої ж відкинутости вдитинстві шукають свого життя в багатьохнегативних залежностях, найчастіше – на дніпляшки. Для таких батьків дитина є небажаною, аиноді навіть зайвою. У зв’язку з цим виникли терміни«залежна родина» та «співзалежність». Обидва цітерміни описують родину, де є хтось залежний відалкоголю. Життя в ній непередбачуване і побудованена запереченні та брехні. Заперечення того, щовідбувається у родині, має нав’язливий характер.

Відкинутість усуспільствіВідкинутість усуспільстві,

як наслідоквідкинутости в сім’їяк наслідоквідкинутости в сім’ї

4

Дитині за таких обставин важко зрозуміти, що жнасправді навколо діється. Мало помічаючи потребидитини, часто батьки не задовольняють їх взагалі. Якнаслідок дитина постійно відчуває брак уваги до себе,в неї виникає цілком виправдане бажання, щоб неюзаймалися, помічали. Така занедбана і затурканадитина, як правило, просто не бачить иншогоспособу показати себе і… теж наслідує усі хибиповедінки своїх батьків. Подальший розвиток подійможна передбачити.

Звичайно ж є ситуації, коли дитина сама знаходить всобі сили і бажання власноручно вибратися з тогожиття і стає хорошою. Але все ж таки найчастішетрапляється зовсім не так. . .

Не маючи захисту з боку сім’ї, діти, підростаючи,почувають себе зайвими та небажаними також і всуспільстві. Відчуваючи покинутість та забутість,молода людина намагається знайти хоча б когось, хтовиявлятиме турботу стосовно неї. Найчастіше тимилюдьми стають такі ж «відкинуті». А в основному втаких гуртках панують алкогольна залежність,куріння, наркоманія, хаотичні та безвідповідальністатеві стосунки та ще багато різних виявівсуспільних негараздів. Так ці особи перетворюються увідкинутих суспільством людей, які сприймаютьжорстокість та несправедливість за звичні речі тазгодом стають їх носіями. І таких випадків, коли,прагнучи показати свій внутрішній протест тапривернути увагу батьків, діти потрапляють у страшнунебезпеку, є безліч.

Про це завжди потрібно пам’ятати, адже саме митворимо це суспільство, саме ми є його складниками,а тому ця проблема великою мірою стосується і нас.Змінити все й одразу неможливо, але власнимприкладом можемо змінити життя та врятувати відзанепаду багато стражденних і беззахисних сердець.

Валентина ГВалентина ГВалентина ГВалентина ГВалентина Глєбовалєбовалєбовалєбовалєбова

Проблема безпритульности у наш час є дужеактуальною. У кожному місті України можемоне докладаючи зусиль поглядом відшукати

людей, котрі порпаються у смітниках, одягнені в те, вчому ходили ще наші дідусі та бабусі. Ці особиопинилися на «узбіччі» суспільства, на них ніхто незважає, а дехто навіть не уважає їх за людей, тимсамим використовуючи та зневажаючи. Їх ніхто нечекає вдома, їм нікуди податися. А християнськийвияв доброти у нас зводиться тільки до даваннямилостині бездомним, немов кажучи: «Бери, алетільки відчепись від мене…».

Проблема бездомности має своє ім’я та обличчя, бостосується конкретних осіб із їхніми історіямижиття. Ми повинні зрозуміти, що бездомність – цеокрема проблема кожної людини, що опинилася намаргінесі суспільства. Залишившись без засобів наіснування та сім’ї вона зневірюється у собі танавколишньому світі і помалу доходить до стану, зякого самостійно вийти важко. Жебрацтво, голод,поневіряння та ночівля просто неба – це невеликийперелік того, чого натерпиться людина, відкинутасуспільством.

Щоб вийти з такого становища, потрібна дружнядопомога, віра в те, що можна змінитися на краще.Однак це можливе тільки завдяки иншим особам, якідопоможуть крокувати у цьому напрямку. Опіка тадогляд покажуть безпритульній людині, що вона єлюблена і потрібна, а цього вона найбільше потребує.

Саме такими кроками даємо добрий приклад длянаслідування, виявляючи назовні, що ми живемозгідно з ідеалами яких нас вчить Христос: «Усе, що визробили одному з моїх братів найменших – ви менізробили».

Спільнота взаємодопомоги «Оселя» заснована 27листопада 2001 року і є прикладом синтезузарубіжного і українського досвіду, адаптаціїіноземних принципів роботи до українських реалій

СПІЛЬНОТАВЗАЄМОДОПОМОГИ«ОСЕЛЯ»


та менталітету, ресурсних можливостей та потребклієнтів. Ідея створення спільноти для бездомних талюдей, що опинились на узбіччі суспільства, виниклапісля ознайомлення з роботою та напрацюваннямипольської Фундації «Барка» та Міжнародного Руху«Емаус», працівниками Центру підтримки узалеж;нених «Дорога».

Діяльність Центру, особливо реабілітаційна робота,поширюється на людей, які вже відбули такий курс,але, неможливість задіяти себе в суспільствіпризводила до рецидивів, алкогольних танаркотичних зривів, емоційної неврівноважености.В окрему групу можна виділити осіб, що внаслідокалкоголізму втратили житло, роботу, зв’язки зродиною. Для них перехід економіки до ринковихвідносин став різкою, несподіваною зміною, і привівдо розгублености у нових умовах життя, до страхуперед майбутнім. Процес реабілітації таких осібвиглядав недовершеним без подальшої ресоціалізаціїта адаптації.

Внаслідок бесід, проведених працівниками таволонтерами «Оселі», виявилося, що однією зосновних проблем цих людей є безпомічність івідсутність виходу з ситуації, що склалася. Томунеобхідним було створення умов, де вони самостійномогли би подолати кризу, реабілітуватися післяпережитих подій. Це зміцнило думку про необхід;ність створення «Оселі», де самотні та бездомнімогли б жити, працювати разом та піклуватися однепро одного як у справжній родині.

Завдяки допомозі руху «Емаус» Спільнотавзаємодопомоги «Оселя» отримала у власністьбудинок з присадибною ділянкою у м. Винники. Убудинку було зроблено ремонт, обладнано трижитлові кімнати, проведено водопостачання таканалізаційні роботи – таким чином він ставпридатним для проживання. Невдовзі тут оселилисяперші бездомні, започатковано спільноту з восьмиосіб, а також організовано ремонтно;реставраційнумайстерню, відкрито курси навчання роботи накомп’ютері, рукоділля, відбувається психологічнареабілітація бездомних. Досвід такої роботи,підтриманий Світовим Банком, був інноваційним дляУкраїни.

Життя у спільноті спрямоване на допомогу бездомнимнавчитись відповідальности за своє життя. Тут людидосвідчують терпеливости і толерантности. Спільнотадопомагає людині усвідомити і прийняти такі базовіпоняття та навички співжиття у суспільстві, котріинші приймають ще від батьків. Тому перебування тутмакси;мально уподібнене до родинного.Найважливішим для кожного є вияв довіри і поваги.Завдяки цьому створюється можливість набуттяпозитивного досвіду, таким чином людина стаєактивним і відповідальним учасником процесуреабілітації. Багато з тих, хто шукає допомоги, не разпересвідчувались, що їхні ініціятиви та рішенняніколи не приводили до чогось доброго, а навпаки –до поразки. Тому дуже важливо дати шанс і

можливість набути иншого життєвого досвіду.Спільнота взаємодопомоги «Оселя» створює заняття,в котрих негативний досвід, поразка не будутьтягарем. Через моделювання ситуації, котра неставить члена спільноти в позицію клієнта, йогонегативне бачення зменшується або зовсім зникає,він намагається виправдати очікування оточуючих.

Мешканцями спільноти є люди різного віку – від20;ти до 60;ти років. Сироти, котрі не мали батьків,можуть віднайти їх у старших членах спільноти, астарші люди – реалізувати свою потребу опікуватисьмолодшими та відкинути страх перед самотньоюстарістю. Спільна робота, відпочинок, споживанняїжі за одним столом, участь у тренінгах та групахоб’єднує людей, дає відчуття підтримки тастабільности.

Підсумки дня, розподіл праці на наступний день,вирішення конфліктів відбуваються щовечора назустрічах спільноти. Їх проводить кожен із членів почерзі, що теж дає людині почуття рівности успільноті, позитивно впливає на самооцінку. Коженвисловлюється вільно, жодна думка чи пропозиція невідкидається, а обгово;рюється і приймається абоаргументовано не приймається. Це дає змогупозбутись комплексів меншовартости, вчить нормведення дискусії, поваги до думки иншого. Спільнеприйняття рішень – від найпростіших (який фільмпереглядати увечері, що садити навесну на грядках)до відповідальних створює у людей відчуттяприналежности, а не відкинутости, формує навикиспілкування – такі необхідні тим, хто в майбутньомуповернеться у суспільство. І навіть покинувшиспільноту і почавши наново життя у широкому світі,кожен із цих людей має згадку про свій родиннийдім, що дає могутній терапевтичний ефект.

6

Надання психологом індивіду;альних консультацій є суттєвоючастиною роботи, як також ігрупова терапія. Невід’ємнимелементом є «терапія відвикання»,тому що більшість безпритульнихлюдей узалежнена від свогопопереднього способу життя.Працюючи в групах, вонипочинають усвідомлювати власнуслабкість, розуміти її страшнінаслідки, навчаються розпізна;вати тривожні сигнали, щопередують «зриву», набуваютьнавичок та вмінь утриматиськритичний момент.

Важливим етапом у груповійроботі є аналіз власного життя,причин, що призвели до «обвалу».З цією метою в терапевтичнихгрупах проводиться розглядемоційних стосунків у родині,враховуються важливі події івплив їх на особу; визначаютьсябазові потреби, способи вирі;шення власних проблем;окреслюються сильністорони особистости ітой потенціял, який можедопомогти змінитивласне життя на краще.

Особлива увага при;діляється розвитковівнутрішнього духовногосвіту. У групових заняттяхлюди вчаться відмов;лятись від звичкизвинувачувати инших завласні невдачі, недолікита нещастя, окреслюютьвласну відповідальність, навча;ються жити згідно з принципамиздорового глузду, робитиусвідомлений вибір. Свободавибору пов’язана завжди звідповідальністю і страхом. Саметому в спільноті до цих категорійзвикати набагато легше ібезпечніше. Тут люди отримуютьможливість проаналізувати таприйняти новий позитивнийжиттєвий досвід і навчитись йоговикористовувати. Продовжуючиперебувати у середовищі спіль;ноти, людина робить перші крокидо відповідальности за своємайбутнє, переборюючи страх іневпевненість.

З одного боку термін перебуванняу такому домі не є обмеженим.

Проте організатори як польськихспільнот, так і «Оселі»наголошують на тому, щоспільнота є місцем тимчасовогоперебування людини. Тобто тут, убезпечному середовищі, людинамає вирішити свої проблеми,налагодити зв’язки з найближчимоточенням, знайти роботу іповернутись у суспільство. Звісно,якщо вона має куди повертатись. . .

Кожен із членів спільноти в мірусвоїх сил, можливостей ікваліфікації забезпечує життє;здатність спільноти, виконуючивідповідну роботу. Оскількибільшість людей не є кваліфіко;ваними працівниками, товажливим є навчання мешканцівпевного виду праці – ремонтустарих речей, рукоділля, шиття,сільськогосподарських робіт.

Під керівництвом досвідченогоінструктора діє майстерняспільноти, де люди навчаються та

працюють, здобуваючи навикиремесла з реставрації та ремонтустарих, викинутих меблів.Відновлюючи старі речі, люди,«відкинуті» суспільством, підсві;домо наповнюються надією навідродження власного життя.Праця в команді, розподіл роботи,де результат залежить від всієїгрупи, гуртує людей, дає відчуття«плеча» одне одного, позбавляєсамотности. Крім членівспільноти у майстерні навчають тапрацюють і особи цільової групи.Спочатку майстерню булообладнано у будинку спільноти.Для цього виділили дві окремікімнати, у яких вденьрозташовували верстати, матері;али та необхідні для роботи

інструменти, а ввечері ставилиліжка.

Несподіваний розквіт талантівможна спостерігати і на заняттяхрукоділля. Створюючи щось, особасамоутверджується, сповнюєтьсяпочуття власної гідности, починаєбачити прекрасне навколо себе і усобі, вчиться естетичногосприйняття світу.

Самоутвердження люди набуваютьі під час успіхів у навчанні роботиз комп’ютером, що допоможе вмайбутньому при працевлаш;туванні.

Паралельно з організацією танавчальною роботою відбуваєтьсяпідготовка та реалізація рекламноїкампанії з метою інформування тазаохочення населення жертвувативживані меблі до майстерні.Робота майстерні набулаширокого резонансу: громад;ськість зацікавилась не лише її

роботою, але і шляхомвиходу зі стану без;домности, життє;здатністю ідеї «допо;моги через самодо;помогу». Багато меблів,що послужили нав;чальним матеріаломдля учасників проекту,було пожертвуваномешканцями містЛьвова та Винник.

На думку експертівмеблі, відреставрованіучасниками проекту,

заслуговують високої оцінки,зважаючи на особливість цільовоїгрупи та відносно короткий періодчасу навчання.Завершальною частиною річноїпраці навчальної майстерні сталатижнева виставка реставрованихвиробів у приміщенні Львівськогоісторичного музею. Також відбувсяблагодійний аукціон, а отримані знього кошти використано дляпроведення Великоднього сні;данку для потребуючих.

Участь членів спільноти упідготовці та проведенніблагодійних акцій для бідних ібездомних відіграє значну роль вресоціялізації. Крім утриманняспільноти кошти, зароблені вмайстерні, призначені й на инші


соціяльні програми «Оселі»: «Автобус допомоги»(роздавання їжі та одягу бездомним), добродійніобіди. Самі в недалекому минулому бездомні,допомагаючи біднішим від себе, сповнюютьсяпочуття відповідальности заинших, вчаться милосердногоставлення до людей, займаютьактивну громадську позицію.Дотримання принципу солідар;ности з найбіднішими дозволяєспільноті не жити в ізоляції і неконцентруватися занадто лишена власних проблемах.

підготував Мар’ян Ільницькийпідготував Мар’ян Ільницькийпідготував Мар’ян Ільницькийпідготував Мар’ян Ільницькийпідготував Мар’ян Ільницький

Коментарі учасників

проєктів «Оселі»:

ЯрославЯрославЯрославЯрославЯрослав

Прийшов до «Оселі» у квітні2004 р. після обману близькимилюдьми, в результаті чоговтратив квартиру і надію накраще життя. Безвихідне становище призвело дозапоїв. У спільноті займається городництвом.

– Є у нас ділянка землі в с. Чижиків, 40 арів, кудиїздимо всі разом. Картопля, бурячки, огірки, квасоля,все своє. Мрію навчитися розводити та утримуватибджіл, щоби в нас була своя пасіка.

НінаНінаНінаНінаНіна

Належить до перших мешканців «Оселі». Довіра долюдей, наївність призвели до того, що воназалишилась без даху над головою. Схильність довживання алкоголю погіршила її становище.Результат – бездомність, алкоголізм, повнерозчарування в житті.

– В «Оселі» знайшла нову сім’ю. Бувають, звичайно, ірізні непорозуміння, і суперечки, як і в иншихродинах. Вирішуємо їх усі разом. Намагаюсь, щоб удомі було тепло, затишно, щоб кожен почував себечасткою однієї родини. Кожен день у насзакінчується обговоренням подій дня та плануваннямнаступного. Займаюсь кухнею. Голодним не повинензалишитись ніхто. Курочки і песики теж входять уцей список.

ОксанаОксанаОксанаОксанаОксана

Розбите сімейне життя, постійні приниження відчоловіка та його рідних змусили до переїзду в иншемісце, відірвавши від себе дітей. Тяжке фінансовестановище привело Оксану до «Оселі».

– Знайшла тут застосування своїй творчій натурі вмайстерні рукоділля. Маючи художню освіту, багатуфантазію, відновлюю старовинні ікони, посуд.Займаюсь розписом по тканині, розмальовуюстаровинні рами для картин. Роботи з майстернівиставляються на виставках.

ЛесяЛесяЛесяЛесяЛесяВиховуючи двох маленьких дітей і не маючи змогиїх утримувати (чоловік покинув родину), хотілавідмовитись від третьої дівчинки. В «Оселі» повірила

в свої сили.

– Тут мені допомогли з оформленнямдокументів на фінансову допомогу длядогляду дитини. Мене називають«Снігуронькою». Маю здібності доорганізації відпочинку, різно;манітних святкувань. Жодне свято в«Оселі» не відбувається без мене.Кожного Нового Року перетворююсь уСнігурочку і розважаю всіх.

РоманРоманРоманРоманРоманПрийшов у спільноту в тяжкому стані.Більше двох років день у день вживавалкогольні напої, був бездомним.

– В «Оселі» відповідаю за роздаваннягарячих обідів людям, які потребуютьїжі, бездомним. Попереднє життя(судимість, втрата даху над головою,безпритульність) допомагають менікраще зрозуміти цих людей, знайти з

ними спільну мову. Багато з тих, хто приходить наобіди, знайомі зі мною особисто. Вони бачать, як язмінився, і в них з’являється надія змінити своєжиття.

СергійСергійСергійСергійСергій

У спільноті з осені 2003 р. Становище в родинізмусило шукати иншого місця проживання.Невпевненість у своїх силах завжди перешкоджала вжитті. Пошуки роботи та житла привели в «Оселю».

– Тут з’явилась надія на те, що можна змінити все накраще. Минуло почуття безвихідного становища.З’явилась думка: «Я зможу». Зараз працюю вмайстерні, займаюся реставрацією меблів. Аукціонстаровинних меблів довів мені, що при бажанніможна зробити те, про що і не мріяв. Комп’ютернікурси допомогли згадати і піти далі у вивчені ПК.

СвітСвітСвітСвітСвітлана Глана Глана Глана Глана Гринчишинринчишинринчишинринчишинринчишин

Працює психологом у Львівському обласномудержавному клінічному наркологічному диспансері, атакож у спільноті від початку її заснування.

– Беручи участь у багатьох програмах боротьби зрозповсюдженням алкоголю та наркоманії, я радопогодилась на пропозицію здійснюватипсихологічний супровід людей з марґінесусуспільства, які прагнуть змінити своє життя накраще, пройшовши процес ресоціялізації у спільноті.Коли людина приходить до «Оселі», ми кажемо їй:«Саме твоєї допомоги нам не вистачає». За часфункціонування спільноти всі ці люди пройшличерез психологічну програму виходу з бездомности.Я рада, що можу допомогти їм підвестися на ноги,допомогти повірити в те, що існує краще життя.

8

Поряд із органічним розвитком ментальностилюдей відбувається переоцінка певнихцінностей, маніпуляція певними надбаннями

суспільства, подекуди спостерігається простозбайдужіння та інертність. З одного боку це можнавважати недугою, проте з иншого – прикметоюлюдини ХХІ століття. У таких непоодиноких випадкахособливий наголос робиться на об’єкті зі знайомоюназвою «Я». Все инше за межами цього «імени» – немоє, і я з тим не маю нічого спільного. Проте такапозиція не є до кінця правильною, адже є тисячі, а той мільйони людей, з якими ми зустрічаємося щодня угромадському транспорті, у магазині, на роботі, намісці навчання… До цього списку можна додати щеодну категорію людей. . . Коли про них згадують инші,то у більшості випадків використовують іронію танасміхання, не знаючи ні фізичного стану тієїлюдини, ні її становища у соціумі, ані її переживань.Ба більше, навіть жодного разу не були у закладі, детакі люди. Так, йтиме мова про психічно хворих, абодушевнохворих, людей.

У випадках, коли всі відкидають таку особу намаргінес суспільства, залишаються все;таки люди,небайдужі до цих Божих дітей. До цієї когортиможна віднести медичних працівників і священиків,які пліч;о;пліч намагаються провадити своє служіння.Без сумніву, воно вимагає особливої пожертви. Колисвященик працює з людьми, що перебувають налікуванні у психіатричних закладах, то він повиненїм пояснити, що така недуга не є ганьбою чиприниженням, але хрестом. У таких випадках людинаповинна з покорою це прийняти. Для нього не єзакрите Царство Боже, ні життя достойне. Очевидно,духовенство має супроводжувати хворого на всіхетапах його реабілітаційного періоду. Проте ні вякому разі не слід відкидати і медичну допомогу, адже

ціль психотерапії (медицини) –лікувати душу, ціль же релігії –душу спасати. Себто релігія утакому випадку повинна станисвоєрідним якорем, який бидопоміг людині витримати різнінегоди, і цей якір не можна

знайти ніде, окрім Церкви.

Мабуть, не помилюся, коли скажу, що більша частинальвів’ян, коли чує слово «Кульпарківська», то асоціюєйого із закладом охорони здоров’я, що тамзнаходиться. А скільки із них відвідувало тіприміщення, щоб провідати хворого чи допомогтикомусь? Так, сміятися легко, але важко зайти уприміщення, де на вікнах ґрати, на стінах різнінаписи, а у повітрі – специфічний дух. Йдучикоридорами, зустрічаєш «мешканців», які дивлятьсяочима, повними пустки і прохання допомогти. А чимдопомогти і як? Коли вони знаходяться саме у цихстінах, то без сумніву, отримують кваліфікованумедичну допомогу. А що я можу зробити, щоб ті очінаповнилися радістю і втратили пустку? Проте десь углибині душі звучить та аксіома: «Хворого провідати».

Коли поглянемо на цю проблематику з иншого боку,то зустрінемося із зовсім неочікуваним: сам пацієнтготовий самотужки піти на контакт та відкритисялюдині, коли б вона тільки цього забажала. Дляприкладу, під час перебігу шизофренії людинанамагається відшукати силу для подолання хвороби учомусь надприродному. Властиво через це вона частопоривається до релігійного життя. З боку священикачи иншої особи вимагається одного – не залишати їїтоді на самоті. Адже більшість тих, які перебувають налікуванні у психіатричних лікарнях, найбільшепотребують розуміння. Так, саме розуміння їхньогосвіту, їхнього життя. Багато недужих госпіталізованііз «міксованою» історією хвороби, себто поєднаннямякогось психічного зриву чи розладу іззловживанням алкоголем чи иншими речовинами,що допомагають людині «залишити» всі проблеми чив склянці, чи на кінчику голки.

У такі моменти людина повинна бути свідомою, щона неї очікує рука допомоги, яка ніколи не відмовитьїй. Священик чи будь;хто инший, який посвятивсядопомозі, повинен знати, що найбільша допомога тауніверсальна терапія – це прояв діючої любови. А щобцілковито її проявити, потрібно «ввійти у глибіньвнутрішнього Аду людини, за словами АнтоніяСурозького. Проте це все можливе тільки тоді, коливже завойовано достатню довіру пацієнта. Однакзараз бракує таких людей, які бажають завоюватидовіру хворого. Натомість велика частина пацієнтів,які із радістю розповідають про свої проблемиспівбратам у Христі.

А де ж родичі хворих? Таке питання доволі болюче якдля самих пацієнтів, так і для медперсоналу. У такихнепоодиноких випадках священик може статисполучною ланкою між хворим та його родиною. Вінознайомлюється зі ситуацією у родині й різними

Своє життя за адресою«Кульпарківська, 95»…


ситуаціями життя хворого до часу госпіталізації.Однак повинен діяти обережно, бо можнанаразитися на небезпеку і довести хворого до щетяжчого стану, особливо через вживання понять, щоможуть викликати різні прояви агресії чи психічногозбудження. У процесі пастирської розмови вартоуникати слів, що викликають пасивність, неприємніпереживання, а у коментарях не вживати мовнихзасобів із негативним забарвленням (залишати,тонути, гинути, дно, зникати, останній). Багатоуваги потрібно приділяти спільним зустрічам, на якихприсутня родина та недужий, адже у такий спосібможна провадити бінарну катехитично;настановчузустріч допомоги як з одними, так і з другим. Коли жпоглянути на це у практиці, то втілити у життя такийпроєкт може бути досить складно. Першоюпричиною є брак кадрів у капеланстві закладівохорони здоров’я, а инша не менш важливапричина – це організація візитів родичів. Зазвичайвони відбуваються за стандартною схемою:

1. дозвіл лікаря на зустріч;

2. час для відвідин 25;40 хв.;

3. родичі приносять харчі і дивляться, як недужий цеспоживає, відкладаючи частину для своїх «друзів»;

4. банальний діялог із фразами «як ти?», «як почуття?»тощо;

5. кінцеве «я йду, оскільки не маю часу!»;

6. хворий повертається до палати, не отримавшивідповіді на запитання, коли відбудеться наступнийвізит.

Хіба ця людина народилася на світ, щоб жити саметакими схемами і завжди дивитися у вікно,виглядаючи знайомі обличчя. .?

Очевидним є те, що такі люди потребують нашої звами опіки та допомоги. Ми повинні ставитися доних лояльніше, і кожного разу, коли кепкуємо з когосьсловами «його слід відправити на Кульпарківську»,задумаймося над долями тих людей, що вже там є. Якїм там? Чи приємно дивитися на инших, якіпоказують на них пальцями під час прогулянки? Томуосновним нашим завданням є засвідчити їм, що вонинебайдужі для суспільства та спільноти Церкви,показати це нашою любов’ю. Адже через неї хворіособи зуміють зрозуміти й істинну Божу любов досвоїх дітей.

Олександр ФедоришинОлександр ФедоришинОлександр ФедоришинОлександр ФедоришинОлександр Федоришин

Кожного дня на землі народжуються і вмираютьлюди. Щодня на цей світ народжуються діти зтак званими «особливими потребами», бо

через свою неповносправність і відмінне від нассприйняття світу вони потребують нашої турботи іопіки.

Кожна сім’я з нетерпінням очікує появи на світнемовляти, яке має утвердити батьків у власних очах ів очах оточуючих, скріпити їхню любов, стати їївиявом та плодом. Безперечно, очікують, що це буденайкрасивіша та найкраща дитина у світі. У своїхмріях батьки розплановують життя немовляти щенавіть до його появи на світ.

День, коли народжується дитина, стає чи не одним знайщасливіших моментів у житті батьків. Протезгодом ці моменти щастя можуть затьмаритися.Батьки починають помічати відхилення в розвиткусвого малюка і, звернувшись до фахівців, чуютьвирок: «Ваша дитина буде інвалідом…».

Зазвичай цей діягноз медиків стає крахом усіх надій.Батьки розуміють, що дитина не буде їхньоюгордістю в очах родини, друзів – багато з них будутьсприймати її як «нещасний випадок», про який неварто згадувати при розмові. Та найбільшоюпроблемою є те, що батьки неготові до народженнятакої дитини, і не можуть відразу змиритися здіягнозом лікаря. У них виникає непереборнебажання взяти свого малюка і бігти від одного лікарядо иншого в надії, що наступний діягноз виявитьсякращим за попередній. Душу охоплює розпач, і не даєспокою питання: «Чому саме я?» І тільки через деякийчас людина починає сприймати дійсність такою,якою вона є.

Зазвичай батьки, звикнувши до думки, що їхнядитина не зможе бути такою, як усі инші діти,

Неповносправнідіти – чужісеред своїх?

10

готуються до нелегкого життя, вякому буде чимало труднощів,розчарувань. І, здавалось би, що по;иншому вже не може бути. Але тактільки здається, бо коли часамибачимо щасливу (!) сім’ю, у якійвиховується дитина з особливимипотребами, виникає тількизапитання: у чому ж річ?

Найперше у тому, що таку дитинупотрібно просто прийняти якБожий дар, яким, зрештою, длякожного з нас є і будь;яка людина.Треба усвідомити, що Божепровидіння ніколи не може вийтидля нас на зле. А далі – простопочати жити, а не існувати,постійно підточуючи себе думкою:«Яке в мене нещастя. . .». Обличчярідних, особливо матерів, якізуміли прийняти таку дитину, невиглядають згорьованими, а простовипромінюють щастя, бо і вонисамі зростають біля своїх дітей.

Не можна в жодному разізамикатися у чотирьох стінах таізолювати себе і дитину віднавколишнього середовища. Пот;рібно комунікувати з иншими, невідвертатися від світу та незамикатися зі своєю проблемою.Яке б не було спочатку ставленняоточуючих, але рано чи пізно вонипочнуть повертатися і допомагати уподоланні труднощів. Потрібнопам’ятати, що добрих людей дужебагато на світі, і часом підтримкаможе прийти від того, від кого минайменше її очікуємо. Звичайно,при налагодженні контактів здитиною буде виникати і багатопроблем, але якщо її полюбити,серце саме підкаже, що робити.

Щоб будь;яка дитина розвивалася імогла перебувати в суспільстві, їїпотрібно виховувати. Але, навідміну від звичайних дітей,виховання дітей розумовонеповносправних потребує на;багато більше витримки і знань.Звичайні діти, на відміну від дітей зособливими потребами, маютьрозвинене логічне мислення, їм непотрібно докладати багато зусиль,щоб навчитись щось робити.

Коли неповносправні діти щемаленькі, батьки намагаютьсястимулювати їхній розвиток задопомогою різних масажів

кожного дня, причому батькинавіть чути не хочуть про якісьпільги чи послаблення в їхнійдіяльності. У сім’ях з розумовонеповносправними дітьми буваєважко, оскільки в дітей спос;терігаються розлади поведінки іагресії. Таких дітей важко навчитисамообслуговування, певного по;рядку в домі, хоч вони можутьзасвоїти певні стереотипи:розстеляти і застеляти ліжко,викидати сміття…

Також однією з найважливішихпотреб людини є потреба успілкуванні, тому дуже важливонавчити дитину спілкуватися.Дитині, яка розвивається звідставанням, навички спіл;кування дадуть можливістьвиразити свої потреби, бажання,попросити про допомогу ізреагувати на слова людей, які донеї звертаються. Також батькичасто намагаються тримати своюдитину вдома, думаючи, щооберігають її, але дитина повиннарозвиватися, і ніщо не можезамінити нормальне спілкування зиншими дітьми. Потрібноприділяти більше уваги фізичнійреабілітації, оскільки вона сприяєрозумовому розвиткові дитини.Важливо дати дитині відчути, щодеякі речі вона повиннавиконувати самостійно, адже вонаможе значно більше, ніж мивважаємо. Бо коли мама візьме всенавантаження тільки на себе, томоже навіть не помітити, що її

дитина досягла певних успіхів урозвитку.

Для розвитку дитини зособливими потребами потрібно,щоб вона займалася тим, щостимулює уяву. Дитина має багатомалювати, займатися ліпленням,для розвитку координації рухівможе рвати папірці і розкидати їхна землю, а потім обходити їх, щобне зачепити жодного. Важливознати, що під час працікваліфікованого фахівця здитиною, наприклад логопеда,дуже важливою є участь в цьомупроцесі і батьків.

Ні в якому разі не можна кричатина дитину, особливо в присутностінезнайомих людей, бо якщо вонибачать таке ставлення до дитини їїбатьків, то подібно робитимуть ісамі.

Труднощі в сім’ї, які викликаніпорушеннями розумового роз;витку дитини, переживаннямбатьків за її майбутнє, звичайно,впливають і на саму дитину. Колидитина ще маленька, то нерозуміє, що переживання батьківможуть бути пов’язані з їхнімипочуттями, що батьки страждаютьі зляться не через неї, а через тіобставини, в яких перебуває сім’я.Дитина не розуміє бажання когосьіз батьків працювати чирозчарування від нездійсненихщодо неї мрій, а відчуває, що стаєпричиною розчарування батьків істраждання. А найголовніше –дитину з особливими потребамислід виховувати так, як виховуютьфізично здорових дітей, неуникати спілкування і навчити їїусього, щоб вона могла самостійнопро себе подбати.

Якщо дитина з відхиленнямирозвитку є не єдиною в сім’ї,батькам важко виховувати ще йинших дітей, які можуть спочаткудещо соромитися, але згодом, колистають трішки старшими,приймають своїх брата чи сеструяк невід’ємну частину сім’ї. Проте,можливо, саме в таких випадкахбатьки роблять героїчний вчинок,коли маючи неповносправнудитину приділяють вдосталь увагище й иншим своїм дітям. Тоді, колирозум каже зупинитись та добре


Наш світ здається для них велетенськоюхаотичною метушнею, законів якої вони нерозуміють або не можуть дотримуватися.

Страждають від самотности, але нездатні розповістинам про це; вони дуже хочуть обійняти нас, алебояться простягнути руку. Це люди, які поводяться,наче неймовірні диваки: уникають фізичногоконтакту (бояться обіймів, дотиків), розуміють все,що говорять до них инші, але не можуть відповісти;сміються без жодної на те причини або з того, що унас викликає сльози; бояться всього нового,ненавидять зміни (будь;яка зміна у розкладі дня,будь;яка неочікувана подія доводить їх до розпачу)…

Про те, хто ці люди і в чому їх проблема, мидовідалися від Галини Кирчів – керівникаблагодійного Реабілітаційного осередку для дітей заутизмом у Львові.

Зайшовши до приміщення цієї організації, відчуваєш,що знаходишся немов у дитячому садочку, адже усістіни обклеєні різнокольоровими паперовимивитинанками, усюди багато іграшок. . . Саме тутзаймаються лікуванням дітей, хворих на аутизм.

«Поняття «аутизм» у 1943 році запровадив у медичнунауку лікар Каннер, – розпочинає бесіду ГалинаКирчів. – Незважаючи на те, що така хвороба єдосить поширеною у світі (в тому числі і в нас),більшість людей в Україні досі нічого не чули про цюнедугу. Аутизм – це хвороба центральної нервовоїсистеми, причиною якої є пошкоджене або поганефункціонування мозку. Це призводить до цілісногоглибокого розладу розвитку дитини, до відчуженнявід навколишнього світу. Аутизм – розлад комунікації,уяви. Однак, наголошую, що діти, хворі на аутизм, неє розумово неповноцінними. Аутизм – це не єрозумове відставання. . .»

Від п. Галини дізнаємося, що аутичні діти можутьнародитися в будь;якій сім’ї, незалежно від раси чисоціального статусу. Симптоми хворих на аутизмдобре помітні в ранньому дитинстві – вже дотрирічного віку. Ознаки хвороби зазвичайпроявляються в перші місяці життя: немовля реагуєна навколишнє не так, як инші діти. В аутичних осіброзлад відчуттів призводить до того, що вони по;иншому чують, по;иншому бачать, по;иншому

подумати, серце вчить любити та прийматиреальність. Неповносправна дитина вчить своїхбатьків бути відкритими до Божого провидіння та небоятись любити, навіть якщо довкола біль і розпач.Коли люди намагаються пройти осторонь – неосуджувати їхню твердість серця, але подивитисьочима любови та розуміння.

Діти з уповільненим інтелектуальним розвиткомпотребують турботи і опіки не лише своїх батьків.Таке відчуття дають християнські спільноти, яких вУкраїні поки що є дуже мало. У Львові, в порівнянні зиншими містами, ситуація є не найгіршою. Тут діютьдуховний рух для неповносправних осіб «Віра іСвітло», реабілітаційний центр «Джерело». Ціорганізації чинять великі діла любови і милосердя, якізаповідав нам Господь: «Любіть ближнього свого яксамого себе» (Ів. 13:34). Одне з найважливішихзавдань для цих спільнот – турбуватися про людейнеповносправних. У центрі спільноти «Віра і Світло» єособи з різною розумовою неповносправністю, інавколо них згуртовуються батьки і друзі, готовіподілитися своїм часом і уміннями. Представникиспільноти живуть окремо, кожен у своїй сім’ї, однакчасто зустрічаються і зав’язують тісні дружністосунки між собою і сім’ями. Тут діляться своїмитруднощами, проблемами і радощами. Кожна зустрічпередбачає час для вільної розмови. У цих спільнотахрозумово неповносправні діти почувають себе дужезатишно, можуть спокійно спілкуватися, працювати,розвиваючи свої таланти і вміння. Такі спільноти єдуже важливими для самих батьків, оскільки вониможуть дізнатися щось нове про методи навчаннясвоєї дитини, ділитись власним досвідом і зустрітилюдей, які їх можуть зрозуміти і підтримати.

Проте життя дитини не має бути обмежене лише умежах цих спільнот. Важливо є те, як вона зреалізуєте, що їй дали ці спільноти у своєму житті, а для цього

потрібно, щоб ди;тина могла братиактивну участь ужитті суспільства,комунікувати з різ;ними людьми. Яка бдитина не наро;дилася – вона єБожим створінням івсе;таки дитиною.Не варто зважати нафізичні чи розумовінедоліки, адже Боглюбить нас такими,які ми є, і вчить наслюбити одне одноготакою ж любов’ю.

підготував Ярославпідготував Ярославпідготував Ярославпідготував Ярославпідготував ЯрославКондратикКондратикКондратикКондратикКондратик

Простір спілкування

Инші...

12

відчувають власне тіло і з цього випливає їхнезрозуміла поведінка. Дитина від самогонародження сприймає світ по;иншому. . . Запахтроянд, який чути зі саду, може викликати у такоїдитини спалах жахливої агресії або примуcитисховатися у внутрішньому світі. Аутичним дітямвластива руйнівна поведінка, раптові спалахи гніву,нездатність розмовляти, псевдоглухота, підвищеначутливість до несподіваних звуків та величезнацікавість до запахів. Однією з основних проблемаутичної дитини є труднощі з мовою, однак якщоаутичні люди не розмовляють, то вони ніколи незаміняють свою мову иншими способами, як цероблять, наприклад, особи глухі чи німі. Тобто, це нерозлад мови, а здатности до комунікації. Частоаутичні діти отримують діягноз глухоти, але вони неє глухими. Просто здорова людина чує певний спектрзвуків, а діти з аутизмом здатні чути ті частоти, щоне чуємо ми. Звуки, які знаходяться в нашому спектрі,можуть викликати в них фізичний біль. Уявіть собімову без приголосних звуків – це те, що часто чуєаутична особа. Дуже часто особи з аутизмом маютьпроблеми з цілісним баченням: один хлопець, коливже видужав, описував, що він не бачив своєї мами, атільки окремий жахливий кусень м’яса, який схилявсянад його ліжечком. Для такої дитини навколишнійсвіт перебуває в повному хаосі, віннеструктурований. Аутичні діти можуть задаватидвадцять п’ять разів одне і те ж питання, бо знаютьнаперед, якою буде відповідь. . . Лише тоді хоч щось ужитті вони можуть передбачити і чуються ногами наземлі, коли знають що зараз відбудеться. Аутичні дітине проявляють жодної зацікавлености до иншихлюдей. Вони ніколи не дивляться людям в очі. Аутичнудитину шум не тільки лякає, але приносить іфізичний біль. Сучасні дослідження показали, щотакі діти можуть не реагувати на гучний шум, алевпадати у стан істерики від шурхоту поліетиленовогопакету. Дефект в системі, яка відповідає за отриманнязовнішніх стимулів, заставляє дитину гостро

реагувати на одні явища зовнішнього світу і зовсімне помічати инших. Часто аутична людина втікає відвсього навколишнього, намагаючись сховатися віднестерпного для неї калейдоскопу вражень. Аутизмвідділяє людину від світу міжособистісних стосунків.Аутична дитина нездатна досліджувати навколишнійсвіт, вона залишається у своєму крихітномувнутрішньому світі.

«Незважаючи на численні дослідження, – продовжуєп. Галина, – причини виникнення аутизму досі невиявлені. Генетично аутизм не передається. Хоча водній сім’ї може бути і двоє аутичних дітей. Буваютьвипадки, коли в дитини ця недуга проявляєтьсявнаслідок якоїсь травми, але аутизм – вроджена річ. . .Це неврологічне захворювання? Чи фізіологічне? Якійого причини? Внутрішня травма? Нелюбов матері?Брак мінеральних речовин? Пошкодження мозку?Психогенні причини? Думки відомих спеціялістівсвіту розходяться».

Також п. Галина розповідає, що є багато відомих,визначних осіб з аутизмом. Вже вийшла друком неодна автобіографічна книга, де особи з докторськимиступенями, відомі науковці, згадують із власногодосвіду, як це бути аутичною особою. Нинізагальновизнаним є той факт, що такі геніяльніпостаті, як Франц Кафка, Леонардо Да Вінчі, Ван Гогта Айнштайн мали легку форму аутизму. Але хтоскаже, де межа між геніальністю та хворобою?

Раптом під час нашої розмови до приміщенняприходять батьки із малими дітьми. Ці діточки навигляд дуже милі, гарнесенькі, відрізняються вони відзвичайних дітей тільки дивною поведінкою таважким поглядом, який проходить наче крізь тебе.Дітей приводять для спеціяльних реабілітаційнихзанять в окрему кімнату, а ми запитуємо п. Галину, яксаме їхній осередок допомагає цим особам.

«Ми працюємо в кількох напрямках: реабілітаційнийфонд, християнська спільнота, навчально;консультативний центр. Наш центр – справа власногоентузіязму. Бракує приміщення, фахівців, фінан;сування, але єдине, чого нам не бракує, то це хворихна аутизм дітей. Їх буде ще більше, ми свідомі того, бомаємо за правило ніколи нікому не відмовляти.Насамперед ми встановлюємо діягноз. Мивідповідаємо за те, що кажемо батькам хворої дитини.Маємо завдання провести добру педагогічно;психологічну діягностику, бо медичними показ;никами не можна визначити аутизм. Діягнозвиставляємо за чинником відчуттів, і це залежить відтого, що з дитиною відбувалося до трьох років.Складаємо програму цілісної реабілітації для кожноїдитини. Звичайна людина розвивається занаслідуванням, а дитина з аутизмом на це нездатна,що зумовлено неправильним функціонуванняммозку. Вони не вміють дружити між собою, але мивчимо їх. Звичайна педагогіка, логопедія побудованана наслідуваннях, та аутична дитина цього не робить.Наше завдання – навчити її споглядати, наслідувати.Центр працює кожен день, в першу чергу діти


дістають діягностику, далі укладенуцілісну програму реабілітації,навчання, стимуляції відчуттів,адаптування в суспільстві, розу;міння себе як людини і свого місцяв суспільстві, самооцінки, роботи збатьками, з волонтерами, фахів;цями. . . При потребі надаємоконсультації, бо до нас приходятьдорослі з аутизмом, переважно додвадцяти двох років. Хворі дітимають індивідуальні й груповізаняття. Звичайні звуки, яких мине помічаємо, в дитини з аутизмомможуть викликати навіть біль абозапалення середнього вуха. Цефізіологічні обставини, які требавстановити. Инколи до однієїхворої дитини потрібно двохлюдей, а то й більше. Наші дітидуже коштовні! – сміється жінка. –Переважно особи з аутизмоммають дуже занижену самооцінку.Ще одна проблема аутичнихлюдей полягає в тому, що вониусвідомлюють свою неповно;справність, на відміну від дітей зрозумовим відставанням, син;дромом Дауна, які цього неусвідомлюють, і тому є щасливими.А дитина з аутизмом свідома своєїнеповноправности: ті, хто потімвиліковується, розповідає це. Нашезавдання полягає в тому, щоби тадитина якнайменше вирізняласявід инших, бо нікому неподобається, коли на ньоготикають пальцем на вулиці.Можливо, це наслідок радянськихреалій або ж духовного занепадусуспільства. Дитина не може датисобі з тим раду і тому доводитьсянам шукати їй місце в суспільстві,допомагати їй використати своїталанти на благо суспільства. Ціособи потребують дуже строгих

підходів, їх необхідно завждиконтролювали, обмежувати права,адже вони, на жаль, віднародження нездатні органі;зувати свій час. Тому наші дітипотребують чіткого розкладу,однакової поведінки від кожноїлюдини, яка знаходиться поряд ізними. В аутичних осіб нематакого, що щось можна вдома, алене можна на вулиці. Аутичналюдина однакова всюди! –стверджує п. Галина.

Організація проводить навчаннятакож і для батьків, тому що вониберуть найбільшу участь уреабілітації хворої дитини іповинні знати, як поводитися.Праця триває кожен день, без свят,вихідних, і це триває роками.Дитина, яка живе сама по собі, незвертає ні на що і ні на кого уваги,живе, якби нікого і нічого більшене було. Чогось навчити такудитину – це надзвичайно складнезавдання для батьків. Також їмважко відрізнити, де хворі дітивередують, а де вони не можуть; дене хочуть, де їм не під силу щось.Можна жити з аутичнимиособами все життя і цього до кінцяне розуміти.

2001 року у Львівськомунаціональному університеті ім.Івана Франка на кафедріпсихології відбулася першаконференція з аутизму –одноденне навчання лікаря;психіатра Міхала Бронішевськогодля батьків, студентів, лікарів. . .Після того тривало тижневенавчання батьків хворих дітей, деорганізація відповідала напитання: що таке аутизм? Якповодитися з дитиною? Як її

реабілітувати? В 2005році відбувся другийтижневий семінар, депроводили ще йдіягностику дітей.

Цікавимося у п. ГалиниКирчів як керівникареабілітаційного осе;редку, які вимоги ставитьорганізація до волон;терів. Основні критерії:бажання комусь допо;могти, людяність, любовдо дітей, людей, світу, авже потім фаховість.

Недарма часто трапляютьсявипадки, коли люди, які не малищонайменшого стосунку ні допедагогіки, ні до психологіїпрацювали значно краще, ніжпсихологи. Діти любов дуже добревідчувають. . .

Дивлячись на світлини аутичнихосіб, п. Галина, задумавшись, каже:«Аутичні люди – це насправді дужетерплячі особи. Середовище, вякому вони живуть, приносить їмне тільки моральний, але йфізичний біль. Нам важко цеусвідомити, адже ми ніколи небули на їхньому місці. . .» Жінказамовкає, а потім ділиться власнимдосвідом: «Проте я знаю, як це бутиматір’ю хворої аутичної дитини.Раніше я не чула того слова. Коли умене народився син, я впершезіштовхнулася з цією проблемою.Будучи матір’ю, помічала, що змоєю дитиною не все нормально.Будь;яка різка поведінка чимосьспровокована. Може бутинадвразливість, недовразливість,мішані розлади. Часто відоточення батьки чують, що їхнідіти невиховані. Ви можете братидитину за руку, а в неї це можевикликати біль, бо аутичні дітидуже тонко відчувають. . . Меніказали спеціялісти, що зі синомвсе нормально, а я його простопогано виховую. І тільки, колихлопцеві було п’ять років, менісказали, що він непридатний доперебування у суспільстві.Пам’ятаю, як відомий професорствердив: «Думаю, що це аутизм,але я нічого про це не знаю!» І тоді

14

ми почали звертатися до закордонного досвіду ідізналися, що Англія дуже серйозно працює надпроблемою аутизму. Знаю, як нелегко працювати надодужанням власної дитини багато років. Але самезавдяки цьому мій син за десять років перший разспокійно просидів на місці за столом п’ятнадцятьхвилин, адже до того часу він не сидів ні секунди намісці! Я плакала від того досягнення. . . Звичайні людиважко собі це уявляють. А перший раз син оглянувся намене, коли йому було вже чотири роки! Бо до того часуя говорила, але він мене не чув. Це характерно дляаутичних людей – вони можуть звертати увагу нанеживі предмети і абсолютно ігнорувати живих людей,немовби їх не існує. . .

А недавно у Варшаві була міжнародна конференція натему рівних прав людей у питанні працевлаштуванняосіб з аутизмом. У нашій країні таке питання, звісно,навіть, не стоїть, бо багато хто про аутизм навіть нечув. Аутизм – ще не підстава закреслити людині життя,не дозволити працювати. Аутичні особи можутьробити щось дуже добре, але це стосується тільки того,що не вимагає комунікації. Іноземці стверджують, щоособи з аутизмом, які отримали завчасу відповіднуреабілітацію, не є гіршими працівниками за инших,деколи навіть кращими. Що стосується праці, топеревагами аутичних людей є те, що вони дужепунктуальні, дуже точні, виконавчі, мають чудовупам’ять, стовідсотково щирі та чесні, не цікавлятьсяплітками, не витрачають часу на обговорення шефа,на колективні конфлікти. . . Вони не вміють чинититак, як робить наше суспільство: одне думаємо, иншеговоримо, третє робимо – вони однедумають, говорять і роблять. У такихмоментах вже ми починаємо заду;муватись, хто з нас насправді хворий?» –жартує п. Галина. – Просто треба знайтидля аутичних осіб відповідне робочемісце. Багато таких людей працює вкомп’ютерних фірмах. Однак вониповинні мати чітко поставлене,конкретно описане завдання. Якщодитина з аутизмом має у чомусьзацікавлення, то вона зробить все. Але їхмотивація відрізняється від нашої, бо їхне цікавить, що думає оточення. Закордоном особи з аутизмом працюють зпрограмами, які керують космічнимипольотами, адже такі програми вимагають

стовідсоткової точности, де будь;яку роботуперевіряється десятки разів. Нормальна людина, всилу своїх природних особливостей, адаптується іна кільканадцятий раз вже не помічає помилок, алюдина з аутизмом – навпаки. І в цьому планіаутичні особи – бездоганні працівники».

«Але щоб така людина могла працювати, – зазначаєп. Галина, – мусить бути проведена величезна роботаз реабілітації і добре навчання. А наші діти, на жаль,до недавнього часу були позбавлені будь;якогонавчання, вважалися в нашій країні непридатнимидо навчання – а це повна неправда! Найлегшеізолювати людину з особливими потребами відсуспільства. Дитина з аутизмом не здатнапристосуватися до середовища, отже середовищемає обов’язок пристосуватися до неї».

Запитуємо у п. Галини, чи спроможні аутичні людина високі почуття, наприклад такі, як кохання?

– Звичайно! – відповідає жінка. – Щодо кохання ваутизмі, то симпатія до протилежних осіб у них є,але оскільки це дуже складні особи, то утвореннясім’ї буває рідко. Правда, трапляються цікавівипадки, що дорослі одружені люди, які мали певніпроблеми у сімейному житті, дізнавалися про своюхворобу лише у дорослому віці. . .

Перед тим, як покинути місце, де працюють з цимидіточками, тихесенько прочиняємо двері кімнати, дезаймаються з хворими дітьми, і довго спостерігаємоза відчайдушними зусиллями волонтерів. Мабуть, ті,які працюють з аутичними особами, розуміютьдобре, що їм не допоможуть медикаменти, лишелюбов иншої людини. Адже лише постійноютерпеливістю, увагою, турботою можна допомогтитаким особам подолати їхню самотність. Чи можелюдина з аутизмом ступити в реальний світ? Терапіяпоказує, що десята частина дітей з аутизмомреабілітується повністю, а половина з них здатнавести самостійне життя. Так, як і кожна дитина,дитина з аутизмом потребує родини, любови,причому набагато більше. Досвід світу показуєбагато випадків, коли діти, які потрапили в два;трироки на якісну реабілітацію, вже йдуть до школи без

діагнозу. Наука показує:до п’яти років мозокнастільки пластичний,що можна змінити все…

Хворі особи нездатнідопомогти собі само;тужки, хоча й усвідом;люють цю потребу.Тільки від нас залежить,чи залишаться вони длянас назавжди иншими, ачи таки зможуть жити внашому світі. . .

Світлана КорчагінаСвітлана КорчагінаСвітлана КорчагінаСвітлана КорчагінаСвітлана Корчагіна


Інтерв’ю з п. Вірою Муць,вчителькою літератури уЛьвівській спеціальнійзагальноосвітній школі�інтернаті Марії Покровидля глухих дітей. П. Віраздійснює сурдопереклад ущонедільній телепередачі«Подаруй надію» на «12каналі». ЗакінчилаКам’янець�Подільськийдержавний педагогічнийуніверситет. З пробле�мою нечуючих людейзнайома ще з дитинства,оскільки обоє батьківмали вади слуху.

Пані Віро, чи могли б ВиПані Віро, чи могли б ВиПані Віро, чи могли б ВиПані Віро, чи могли б ВиПані Віро, чи могли б Видетальніше розповісти продетальніше розповісти продетальніше розповісти продетальніше розповісти продетальніше розповісти прошколу�інтернат Марії Пок�школу�інтернат Марії Пок�школу�інтернат Марії Пок�школу�інтернат Марії Пок�школу�інтернат Марії Пок�рови? Хто навчається у ційрови? Хто навчається у ційрови? Хто навчається у ційрови? Хто навчається у ційрови? Хто навчається у ційшколі?школі?школі?школі?школі?

У школі навчаються нечуючі(глухі) діти. На сьогодні це єдинийтакий заклад у Львові та області.Навчальна програма у цій школі невідрізняється від програми иншихзагальноосвітніх шкіл. У одномукласі навчається в середньому 5;6учнів. Особливість полягає лише утому, що уроки ведуться мовоюжестів.

Виховувати дитину з вадами слухуу звичайних, непристосованихдля цього умовах, напевне,надзвичайно важко, особливочуючим батькам. Як відбуваєтьсявиховання, навчання та інтеграціяв суспільство таких дітей?

Більшості чуючих батьків важковиховувати таку дитину. Най;частіше у таких випадках батькипокладаються на шкільне вихо;вання, а в свою чергу дбають лише,щоб їхня дитина була нагодована іодягнена.

Однак зустрічаємо також батьків,які вивчають мову жестів, щопокращує можливості спілкуванняі порозуміння. Такі кроки з бокубатьків стають великою під;тримкою для дитини. Частонечуючі діти мають труднощі з

формулюванням своїх думок, невміють правильно складатиречення. Вони, наприклад, можутьдати зрозуміти, що «я хочу бутишофером», але їм важкограматично правильно цесформулювати. Звичайно їмдопомагають це зробити батьки,що полегшує процес інтеграції всуспільство.

Також у школі ми вчимо дітейправильно вимовляти звуки, так,як і ми це робимо. Плоди цьогонавчання бувають різними.Одним краще вдається вимовлятислова, иншим дещо гірше.

Ще однією вагомою рисоюпозбавлених слуху дітей єпрагнення до лідерства. Це можначітко побачити, наприклад, урізних таборах, де нечуючі і чуючідіти проводять час разом.

Чи відомі випадки, колиЧи відомі випадки, колиЧи відомі випадки, колиЧи відомі випадки, колиЧи відомі випадки, колибатьки нечуючої дитини небатьки нечуючої дитини небатьки нечуючої дитини небатьки нечуючої дитини небатьки нечуючої дитини невіддають її на навчання?віддають її на навчання?віддають її на навчання?віддають її на навчання?віддають її на навчання?

Буває по;різному. Деякі батькиспершу не віддають дитину нанавчання, але через якийсь часїхні погляди міняються, і вони всеж приводять дитину до школи.Бувають також випадки, колибатьки приводять на навчаннязанадто малих дітей (5;6 років).Тут варто зазначити, що з такимидітьми ще зарано працюватиакадемічно, тому в нас бувнульовий курс, більше ігровий. Мизнайомилися одне з одним,вчилися, як поводитися втранспорті, магазині…

Зважаючи на особливостіЗважаючи на особливостіЗважаючи на особливостіЗважаючи на особливостіЗважаючи на особливостінечуючих дітей, як вонинечуючих дітей, як вонинечуючих дітей, як вонинечуючих дітей, як вонинечуючих дітей, як вонизадовольняють свої духовнізадовольняють свої духовнізадовольняють свої духовнізадовольняють свої духовнізадовольняють свої духовніпотреби? Якою тут єпотреби? Якою тут єпотреби? Якою тут єпотреби? Якою тут єпотреби? Якою тут єспівпраця Церкви? Наскількиспівпраця Церкви? Наскількиспівпраця Церкви? Наскількиспівпраця Церкви? Наскількиспівпраця Церкви? Наскількивдається передати Слововдається передати Слововдається передати Слововдається передати Слововдається передати СловоБоже?Боже?Боже?Боже?Боже?

Вже кілька років у нашій школіпроводяться заняття з христи;янської етики. Діти із задово;ленням відвідують такі уроки.Пояснення тем відбувається напростому рівні, і діти це дуже

добре сприймають. Тут важливо,щоб сам вчитель знав жестовумову. Властиво, наш вчитель є зродинного середовища глухихбатьків.

Зауважмо, що нечуючі діти дужене любили ходити до церкви зісвоїми батьками. Це й не дивно, ботакій дитині важко вистояти уЦеркві щонеділі півтори години,не чуючи і не розуміючи нічого.Вони бачать людей, свічки, чуютьзапах ладану, бачать, що співає хорі священик, але їм це нецікаво. Вцеркві св. Михаїла (монастиротців;студитів) є монахиня Анна інечуюча дівчина Христина, якіздійснюють переклад. Перекладачтримає в руці текст Літургії іпаралельно із мовою священиказдійснює сурдопереклад. Протенечуючі люди кажуть, що їмвсеодно важко, бо вони не до кінцярозуміють той текст, зважаючи набогословську глибину. Тому черезвідсутність якогось богословськогопоняття у словнику мови жестівчасто доводиться замінювати їхсинонімами або вводити певніжести, які узгоджуються зазда;легідь спільно. Та все ж нечуючілюди ходять до церкви,приступають до Сповіді таПричастя, беруть шлюби. В насвчилося двоє учнів, батьки яких єсвящениками. Також до нашоїшколи приходить священик. В часіВеликого посту діти мають змогуприступити до Сповіді і Причастя.

Позбавлені слухуПозбавлені слухуПозбавлені слухуПозбавлені слухуПозбавлені слуху люди, з огляду люди, з огляду люди, з огляду люди, з огляду люди, з оглядуна свої особливі потреби,на свої особливі потреби,на свої особливі потреби,на свої особливі потреби,на свої особливі потреби,відрізняються від иншихвідрізняються від иншихвідрізняються від иншихвідрізняються від иншихвідрізняються від иншихлюдей у суспільстві. Чи можналюдей у суспільстві. Чи можналюдей у суспільстві. Чи можналюдей у суспільстві. Чи можналюдей у суспільстві. Чи можнавважати їх відкинутими звважати їх відкинутими звважати їх відкинутими звважати їх відкинутими звважати їх відкинутими зточки зору инших?точки зору инших?точки зору инших?точки зору инших?точки зору инших?

У країні глухих

16

На жаль у суспільстві існуєпевний стереотип щодо глухихлюдей, який неодмінно потрібноусунути. Певною причиною є те,що немає достатнього спілку;вання між цими двома групами, амова, якою спілкуються глухі, єнедосконалою. У Києві лише з2000 року почали вивчати цюмову у спеціялізованих школах.Початкова школа, з першого дочетвертого класу, має одну годинуобов’язкового навчання цієїмови. Також по телебаченнюпочали виходити передачі проглухонімих дітей, їх навчання іпроживання. Створена програма«У країні глухих». Суспільствопочало приділяти цій темі більшеуваги, і це справді втішає.

Глухі люди можуть влаштуватисяна роботу, зазвичай, зробітничою освітою. Здобутивищу освіту складніше, бопотрібний сурдопереклад? Глухілюди є здібніші в математиці,тому що їм набагато легшеподумати над математичнимиформулами, аніж образномислити, вони ж ніколи не чулимови, тому їм важко скластиграматично правильне речення.Часто инші люди через цевважають їх ще й розумово;відсталими. Але це абсолютно нетак!

Чи існує дружба міжЧи існує дружба міжЧи існує дружба міжЧи існує дружба міжЧи існує дружба міжнечуючими і чуючиминечуючими і чуючиминечуючими і чуючиминечуючими і чуючиминечуючими і чуючимидітьми?дітьми?дітьми?дітьми?дітьми?

Так, безперечно! Дружба існує, івідомі навіть випадки, хочрідкісні, коли одружуєтьсяхлопець без вад слуху з дівчиноюглухою або навпаки. Для прикладунаша випускниця Таня вийшлазаміж за чуючого хлопця івчиться в Києві на юридичномуфакультеті, щоб пізніше статипоміччю для инших людей звадами слуху.

ПідготувавПідготувавПідготувавПідготувавПідготував

Андрій СороколітАндрій СороколітАндрій СороколітАндрій СороколітАндрій Сороколіт

«Не плануй свого шляху,бо Я сам вибрав тобідорогу».«Хто споглядатиме Мене,у тому Я намалюю Свійобраз».

(Свідчення Мірни Назурта її духівника о. Еліаса Заглауі)

«Незвідані шляхи Господні» на цейраз привели увесь християнськийсвіт до скромного кварталу вДамаску, що має назву Суфаньє. Ужедвадцять п’ять років у невеликомубудинку сім’ї Назур відбуваютьсячуда, які Церква в особі нунціяПапського престолу визнаєГосподніми. Мірна Назур, яка булазвичайною дівчиною, належала доГреко;Католицької Церкви, невідзначалася особливою набож;ністю, коли вийшла заміж увісімнадцятилітньому віці за греко;православного Ніколя. Чоловікбагато років жив у Німеччині й бувперейнятий комуністичним духомтієї епохи. Проте, повернувшисьодного разу із відрядження зБолгарії, він привіз образокКазанської Богоматері, якийдружина поставила на поличку всерванті. Прокинувшись одногоранку, Мірна почула запах мира.Він привів її до маленької ікониБогоматері, і Мірна побачила, щобіля неї уже досить натеклооливкової олії. Це перше диво, якеотримало назву БогородиціСуфаньє, сталося у листопаді 1982року.

З того дня, до будинку Назурпочали приходити люди. ЧоловікМірни Ніколя, хоч і не буввіруючим, здогадався повідомитипро все, що відбувається,православного єпископа. Владикаприслав до будинку двох своїхсвящеників, і вони побачили усе навласні очі. Відтоді у кварталіСуфаньє знаходиться будинок,який став місцем спільної молитви

не лише християн різнихконфесій, але й мусульман.

Є ще один феномен, якийпередував чудові ікони. Одноговечора Мірна Назур молиласявервицю з жінками, які прийшли вїї дім. Аж раптом відчула чийсьпоштовх у спину. Вона оглянулася,але нікого не побачила. Тодіпоштовх двічі повторився і затретім разом просто змусив жінкупіднятися. Не усвідомлюючи цього,Мірна вийшла на терасу (такназивається плоский дах будинку уСирії). Там вона побачиланеймовірно яскраве світло і образ,схожий на Богородицю. Мірнадуже злякалася і втекла.Старенький отець;монах Мілюля,дізнавшись про це, почав готуватиМірну до наступних з’явлень ДівиМарії. Жінка молилася та просиласміливости, і Богородиця зновуприйшла через декілька днів. Нацей раз Мірна бачила, що Маріяодягнена у білий одяг, на голові уНеї накидка, а на лівому плечітемно;синій шаль. У руці ДіваМарія тримала вервицю, і з їїхрестика скапувало миро. КолиБогородиця проходила мимо,Мірна доторкнулася до Її стопи івідчула, що торкнулася до плоті.Богородиця сказала: «Ангел мовив:„Ти благословенна між всімажінками”», а Мірна не знала, щовідповісти, окрім як: «Ось я – рабаБожа». «Я задоволена, – сказалаМарія. – Я не заслуговую сказати,що ваші гріхи прощені, але МійГосподь сказав це». Маріяпопросила Мірну вмочити

Дорога спасіння

Двадцять п’ять років Господньогоз’явлення на Близькому Сході


великий палець в олію і зробити кожному на чоліхрест. Жінки, які вибігли на терасу під час другогоз’явлення, побачили, що руки Мірни наповнилисяолією.

У серпні наступного року Мірна йшла до церкви, дехристияни мають традицію молитися «Параклезіс»перед святом Успіння Пресвятої Богородиці.Повертаючись, вона зайшла провідати сестручоловіка, яка мала серйозні пошкодження спини, івони разом помолилися. Під час молитви долоніМірни зволожилися, і сестра, помітивши це, почалапросити, щоб вона поклала руки їй на спину. Мірназробила так, як просила родичка, і наступного днясестра уже сама піднялася з ліжка. Чутка про цедійшла до матері Мірни, яка лежала спаралізована.Через когось зі знайомих мати попросила дочку, щобта прийшла її навідати. Коли Мірна прийшла, вонапочала доводити мамі, що не може зцілювати, бо такувладу має лише Бог. Проте мати попросили доньку,аби та помолилася разом з нею. Коли вонипромовляли молитву, на руках Мірни знову запахломиро. Вона почала плакати від неймовірногозворушення, а мама просила: «Поклади мені руки наспину, поклади!» Врешті, дочка послухалася.Наступного дня мама своїми ногами прийшла улікарню, щоб показати лікареві рентген;знімок, алелікар сказав, що цей рентген не може належати ційжінці, бо инакше вона б не змогла ходити.

За ці роки відбулося кілька зцілень не лишехристиян, але й мусульман. У будинку Мірни і Ніколяднями й ночами перебувають люди: хворі, діти,духовенство різних конфесій. Там побудуваликапличку, де відправлялися Служби. Сам Ніколявивісив на воротах подвір’я табличку: «Ми неприймаємо ніяких дарів». Усе, що робиться уСуфаньє, й до нині цілком безкорисливе,незважаючи на те, що життя молодої сім’ї сталоцілком посвячене иншим. Третім чудом БогородиціМірна вважає навернення свого чоловіка.

Тридцять п’ять разів Мірна Назур мала екстази. Підчас молитви вона повністю втрачала свідомість – івід п’яти хвилин до півтори години моглаперебувати у такому стані, коли лікарі не знаходилиніяких ознак життя. У такі миті олія текла навіть зочей Мірни. Коли вона приходила до тями,розповідала, що бачила неймовірне світло і чулаголос Ісуса. Він просив передати для вірнихпослання. Під час одного такого екстазу, який тривавтри дні, Мірна втратила зір. Вона могла розрізнятитільки предмети релігійного характеру, і то лише якдуже насичений потік світла. Вона промовляла слова,які відразу ж записували священики, що були приній. Це був її діялог з Ісусом. Прийшовши до тями,вона уже не пам’ятала слів, лише світло, що називаєнайбільшою благодаттю, яку вона коли;небудьпізнала. У Своєму першому посланні Ісус навчивМірну молитви, яку вона розповідає усьому світові:

«Моя любове, Ісусе, даруй мені відпочинок у Тобі –Вищому від усього,Вищому від усього створеного,

Вищому від усіх Твоїх ангелів,Вищому від усіх похвал, Вищому від усякої слави ічесті,Вищому, від усієї небесної армії.Тому що Ти один – Вищий від усіх. Ти єдинийВсемогутній і найвищий між усіма.Прийди до мене і визволи мене від моїх кайданів,Дай мені свободу, без Тебе неповна моя радість,Без Тебе мій стіл пустий».

В иншому посланні Ісус запитав Мірну: «Дочко моя, тихочеш бути розп’ятою чи прославленою?» Мірнавідповіла: «Прославленою». «Від кого ти хочеш бутипрославленою – від Сотворителя чи від людини?»Мірна відповіла: «Від Сотворителя». Тоді Ісус сказав:«Це буде через розп’яття… Я був розп’ятий в ім’ялюбови до вас. І Я хочу, щоб ви носили і терпіли вашхрест заради Мене з покорою і любов’ю, і зтерпінням, і щоб ви чекали Мого приходу. Той, хтоприймав участь у моїх муках, з тим я розділю славу, інема спасіння душі без хреста».

Екстаз 14 квітня 2001 року: за рік до цього померотець Мілюлі, який був духівником і найближчимдругом Мірни. Вона просила у Богородиці ще разйого побачити, і Діва Марія виконала її прохання.Під час цього екстазу Мірна побачила отця, якийпідходив до неї, тримаючи праву руку Богородиці.Лівою Марія взяла Мірну і всі троє підійшли до Ісуса.Мірна мала велику спрагу бачити Богородицю, аледивилася на отця. Коли вона доторкнулася до йогоруки, то не відчула нічого, тоді як при дотику доБогородиці відчула тіло. Ісус сказав: «Тут є мати, Якастраждає, молиться, каже мені: «Боже Мій, Ти весь єлюбов». А я кажу: «Не падай у відчай, Ти – ворота неба,це тому, що я їх люблю і хочу отримати їхню любов івіддачу».

Найбільшим чудом були чотириразові стигми (такі жрани на руках, ногах, чолі і ребрі, які мав Ісус). Їхотримала Мірна у ті роки, коли православні ікатолики на Сході святкували Пасху в один день. Цевідбувалося у Страсні Четверги. Перший раз вонипоявилися півп’ятої ввечері і повністю зажилиблизько одинадцятої години ночі. Лікарі, якідосліджували це явище, казали чоловікові Мірни, щорана в стегні, яка мала спершу 8, а потім 12 см., можепризвести до смерти, якщо її не зашити. ПротеНіколя відповів: «Той, Хто відкрив цю рану, закриє її».Мірна пригадує, що під час стигм бачила сцени зГолгофи, але чула лише єдину фразу Ісуса: «Отче,

18

прости їм, бо не знають, щороблять».

У квітні 2004 року Ісус сказав:«Рана Мого серця – це джерелолюбови, а рани – це результатзлочину, якого Я не чинив». Мірназасвідчує, що ці стражданняГоспода у її тілі є дуже гарними:

«Коли страждає плоть, мій духспіває. Знаю, що Господь даєтільки те, що я в змозі витерпіти».

Мірна розповіла, що у молитвініколи не просить чогось для себе:«Якщо я кажу: „хай буде воля Твоя”,то як можу ще чогось просити?Адже Бог дав мені життя, якого я непросила. Він повернув мені зір, бодуже плакала моя мама, але я проце не просила. Він подарував менісім’ю, хоч я не просила… Щодостраждань – то це наше життя.Хто не пізнав любови, той непізнав страждання… Коли ядивлюся в минуле, то бачу, що Богперетворив усі мої гріхи наблагодать. Коли дивлюся натеперішнє, відчуваю Божуприсутність, коли на майбутнє –усвідомлюю, що мить зустрічі зХристом наближається. Цепозбавляє мене будь;якогостраху».

Останнє послання Ісусастосувалося місії Сходу, дезародилося християнство, щодопорятунку сучасного христи;янства від секуляризованогозахідного світу. «Бережіть своїсхідні традиції, не дозволяйтенікому похитнути вашу волю,вашу свободу і віру у цей Схід», –сказав Ісус. Для цього потрібнооб’єднати православних ікатоликів на Сході, инакше, яксказав отець Еліас Заглауі,християнство поглинуть мусуль;мани. До того ж така роз’єднаність

відбувається тільки на рівнідуховенства, бо миряни давнопрагнуть єдности. «Таке враження,що вівтар, а, отже, Ісус насрозділив, – сказала Мірна. – Менівід цього хочеться плакати. Аджепоза Службою в церкві душпастирічасто зустрічаються на спільнихімпрезах. Мені соромно передмусульманином, який питає мене:«Як це ви так влаштували своювіру, що одні з вас переживаютьстрасті Христа, а инші співають:„Христос Воскрес”?». І я незнаходжу, що відповісти, окрімтого, що єдність уже здійснилася,бо є любов, але вона ще недосконала, для цього потребуємочасу. Якщо подивитися по;людськилише на єдність Церкви – цевидається неможливим. Томумаємо просити в Бога пролитисвітло на наші взаємини, щоббачити образ Божий в иншому.Спільна Пасха – це лише формавираження єдности, сенс якої уприйнятті чиєїсь «инакшости».

Мірна отримала від Ісуса завданняпроповідувати об’єднання Хрис;тової Церкви на землі. Він сказав:«Церква – це Царство Небесне наземлі, хто її ділив, той помилявся, ітой, хто тішився з її поділу, такожпомилявся». Ісус пообіцяв Мірні,що наступного разу вона почуєЙого лише тоді, коли православна ікатолицька громада святкуватимеразом Пасху.

Мірна побувала зі своїмсвідченням у Лівані, Єгипті,Франції, Бельгії, Канаді, США,Австралії. Цього року, на початкуквітня, вона вперше приїжджала вУкраїну на запрошення владикиГліба Лончини і за сприяннядиректора Інституту екуменічнихнаук Українського КатолицькогоУніверситету Антуана Аржаков;ського. Протягом п’яти днів вона зотцями проводила екуменічнінауки для молоді і усіх охочих уСвятоуспенській Унівській Лаврі.Свідчення живого очевидця івиконавця Ісусового завдання даєще більший поштовх до дій длязближення і об’єднання україн;ських церков.

Юлія РоїкЮлія РоїкЮлія РоїкЮлія РоїкЮлія Роїк

Поняття свята в сучаснійсвідомості змінює формусвоєї сутности, дефор;

мується під впливом особистогопережиття тієї чи иншої події.Пережиття. . . Саме воно є тимнеодмінним чинником усприйнятті людиною певнихявищ, здатністю пропуститикрізь фільтр серця та розумуфеномен свята, побачити йогореальними очима й віддзер;калити на полотні побутовогожиття новими особливимиформами. Здається, ефек;тивність бачення, розумінняпразника залежить відблизькости його проблематикидо проблем конкретної людини,вміння перевести людськийвимір (перемогу над власниминемочами, силою сказати злу«ні») у вимір широкий на тлірелігійному, побачити взаємо;зв’язок між святкуваннямЦеркви та святом всерединісвого серця. І справді, ми неможемо побачити краси сонця,усмішки ближнього без твере;зого усвідомлення того всьогояк дару Божого, дару, якийоживає, набирає чіткостизображення пропорційно до

Ïåðåæèòòÿñâÿòà


близькости дотику людини дорадости життя з Богом. Дужеважливо побачити суть празника уконтексті внутрішньої потребизодягнути у инші шати свою душу.Святкова релігійна подіяперетворює у свято бажаннявтілити певний феномен ущоденне життя.

Ми бачимо свято крізь скловласного нутра. Якщо воно брудне– наші очі вразить викривленаподія, бо свято деформується підкутом загального світогляду.

Ми живемо в конкретному часі,проте не повинні забувати, щоідеали, фундаменти релігійнихсвят закладені давно, але невтрачають своєї актуальности усьогоденні, так само як невтрачають актуальности подвижники, які цей часоживляють. Свято стоїть за межами часу. Воно, якмолитва, здатне його освятити, побачити новимиочима, збагаченими світлом Божої любови таблагодати. Від здатности побачити свято залежитьокреслення земної подорожі людини: «живемо» чи«існуємо». Якщо струн нашого серця не торкалисьніколи переживання, воно стає черствим. Людинавтрачає здатність розуміти ближнього,співпереживати з ним, втрачає здатністьпобачити середину свого серця й подаруватийого ближньому. Саме свято дозволяє людинівідчути смак життя, піднятись вгору надбуденними проблемами і водночас не відриваєнас від землі, змушує пам’ятати про своє активнепризначення: перемінити себе і світ навколо нас.Свято призначене для нас як передумова,дороговказ, в ногу з яким крокує правдивебажання життя з Богом, й у Бозі, що є«винуватцем» досконалого свята.

У сучасності свято набирає особливогозабарвлення, втрачає свою глибину, майстернопідмінюється елементами, які cлужать ніби дляпідкреслення змісту святкування, але губляться,якщо знищити фундамент празника. З ними йдеградує людська особистість, здатна за стіноюсухої обрядовости побачити глибину релігійноїподії, вже не говорячи про реальне втілення вжиття. Дуже часто величні споруди храмівзаступають людині страждаюче обличчяближнього, уста, які славлять Бога, в одну митьперетворюються у холодну зброю, готовупронизати кожного, хто стане на дорозіосягнення егоїстичних інтересів. Хіба в такихумовах можна говорити про свято? Людинанавіть не задумується, що робить зле, бо робитьтак, як всі, цього вимагають умови життя, робота,час. Саме ці речі, їхнє фальшиве бачення, якевиникає внаслідок неправильної шкали

цінностей, стають руйнівними у наближенні домети, цілі свята. Кожен празник несе певний зміст,певне повчання, яке потребує продовження,розцвіту в серці людини. Свято не руйнує своєїсути, але продовжує залишатись на пожовтілихсторінках літургійних книг. Та коли воно стаєтільки як обов’язок «відслужити», «відспівати» –втрачає своє високе призначення на дорозілюдського спасіння. Людина оживає, оновлюєсвій духовний світ, зіткнувшись із правдивимпоняттям свята, яке не може бути замкненим, якне може бути замкненою любов, що має лежати воснові кожного релігійного святкування. Нашусовість починають борознити, здається, буденні,але часом вирішальні для когось питання: ч и мина фоні гучних святкувань не забули пропотребуючого? чи гучна музика наших радощівне приглушує розпачливого плачу людини зсусіднього під’їзду? Вже така реакція совісти,вміння призадуматись над подібнимипроблемами є початковою, дуже важливоюсходинкою до розуміння свята. Це є святовсередині власної душі, яке не може не злитись ізсвятом релігійним, що взаємодоповнює,відкриває секрети перемоги кожної людини.

В таких умовах наше життя перетворюється увідгомін величного празника, наша радість, нашсміх не будуть лише психічними процесами, астаном душі, який не можна передати словами, алеможна показати ділом у ставленні до ближнього,навколишнього світу, як реакцію гармоніїпережиття з Богом й у Бозі. Величне море святапочинається з джерела конкретної душі. Бережімоїї, плекаймо і вона надасть нашим будняматрибутів правдивого святкування.

Ярослав ВоробецьЯрослав ВоробецьЯрослав ВоробецьЯрослав ВоробецьЯрослав Воробець

20

Полеміка

ÍÎÂÈÉÏÎÃËßÄ ÍÀÏÎÁÀ×ÅÍÍß

І сталось, що з ребра Адама

Сотворена була му дама. . .

На радість свому чоловіку,

На щастя їхне ; аж довіку!

ОООООдного разу у раю

Адам гуляв собі в гаю.

Краса довкола неземна,

А смуток серце наповня. . .

Довкола повно всякой твари,

Блакитне небо й квітів чари,

Весна співає, сонце грає,

А все ж таки. . . чогось немає!

Слова святії пролунали,

Адаму радість провіщали:

“Недобре чоловікові одному ;

Створити треба жінку йому”!

20

(продовження)

Народжується немовля, живе собі йвтішається тим, що має, кожною хвилиноюжиття. Поступово дитина дорослішає, стає

вже підлітком, і ось, в один прекрасний моментприходить до висновку, що чогось;таки бракує!Мала дитина ще не відчуває особливої потреби вособі протилежної стати, не відчуває потреби упобаченнях. Для дитини головне, щоб було з кимпобавитись! Спостерігаючи за світом, аналізуючипочуті казки і побачені мультики, вона починаєформувати своє розуміння любови. Десь тутзароджується також таке щире і абсолютнобезкорисливе розуміння побачення. Чим єпобачення для дитини у віці 5;6 років? Це великарадість, пережита разом, це вміння поділитисяіграшкою чи цукеркою з людиною, яку ти любиш,це навіть обійми і поцілунки – неймовірно щирі ібезкорисливі… Важко уявити, як би змінився світ,якби дорослі люди вміли так любити одне одного,як любляться діти!

Проте перш, ніж людина стане цілком дорослою ізрілою, мусить пройти процес дозрівання.Звернемо увагу на аспект статевого розвитку.Біологічна статева зрілість, поява відчуттясексуального збудження на кілька роківвипереджують повну зрілість людини1. Тобтолюдина біологічно дозріває до сексуальноїактивности ще у юнацькому віці. У цей часпідліток ще не має чітко сформованої системицінностей, на яку будуть спиратися його рішення,вибір, судження й оцінка2. Якраз на цьому етапі упідлітків виникає зацікавлення особамипротилежної стати, що, відповідно, приводить допобачень. Саме в цей період закладаєтьсяфундаментальне розуміння і сприйняття

побачень. Відповідно, якщо закласти добрийфундамент – то і весь будинок буде добре стояти,а якщо фундамент буде «деформованим», тобудинок завалиться. Иншими словами, тіпроблеми, що «закладають» ще незрілі, не докінця свідомі підлітки, можуть переслідувати їхціле життя. Найбільша із них, яку потім важковиправити, пов’язана саме зі статевістю. Колиюнацтво фізіологічно дозріває, а інтелектуальнийі духовний рівень «відстають», то, відповідно,статевість може сприйматися неправильно іабсолютно безвідповідально. Враховуючисильний негативний вплив розпусногосуспільства, яке, властиво, формує це неправильнесприйняття, підліток практично не має шансівуникнути помилок. Відтак побаченняперетворюється на захоплюючу гру, в якій юніособи часто «досліджують» свою статевість. Це,звичайно, веде за собою чимало серйознихпроблем.

Молодь шукає конкретних відповідей наконкретні запитання щодо побачень…Найпоширеніші звучать приблизно так: чи можнацілуватися? де є «межа» дозволеного? Часомможна почути нарікання молодих людей на те,що один священик говорить на цю тему одне, адругий – зовсім инше… Справді, мабуть кожен ізнас хотів би, щоб Церква видала т.зв. «Посібниклюбови» і чітко вказала, що, коли і де можнаробити, а що – ні. Тут важливо зрозуміти, щотакого посібника не може існувати, так само, як неможе бути чіткої і однозначної відповіди на цізапитання. Чому? Найперше тому, що кожналюдина і ситуація є особливою та инакшою.Особи відрізняються за рівнем зрілости. Існуєвелика відмінність між хлопцем і дівчиною,зокрема у рівні пробуджености статевости.3

Иншими словами, один і той самий поцілунокможе по;різному сприйматися двома людьми. Длядівчини він – як вияв ніжности, емоційноготепла, а для хлопця – як джерело сексуальногозбудження. Тому навіть для двох людей, якізустрічаються, практично не може бути однакових«правил».


Говорячи на цю тему, найперше мусимо розуміти,що поцілунок і обійми є своєрідним способомвираження внутрішнього світу людини. Як слова,так і мова тіла можуть бути облудними. Мовоюдотику говорять неправду, коли виражають те,чого насправді не існує в емоційних взаєминах.Статеве життя підлітків є великою облудою їхніхвзаємин, адже мовою тіла співжиття означаєвзаємну відданість на все життя, відповідальністьза себе, й за иншого, за нове життя, чого в їхньомувипадку бути не може4.

Властиво, тут проблема не в обіймах і не впоцілунках, бо самі вони не є переступом шостоїчи дев’ятої Божої Заповіді, а у мотиваціїконкретної людини. Важливо розуміти, щу самеми виражаємо тією мовою. Що ми хочемо сказатилюдині, цілуючи її? Чи поцілунок справді виражаєнашу любов, чи, можливо, наші інстинкти?Людина, яка не розуміє механізмів своєїстатевости, часто потрапляє у подвійний обман:цілуючи, думає, що дарує иншому любов, хочанасправді просто задовольняє свої бажання, а тойинший в цей же час думає, що його люблять, хочанасправді, його використовують. Мова дотику єлише одним із способів виявлення і даруваннялюбови, але сама по собі любов’ю не є. Важливорозуміти: поцілунок – це не любов. Якщо насцілують – це не завжди означає, що нас люблять.

Тому перш ніж поставити запитання, чи можнацілуватися, потрібно запитати себе: чи потрібноцілуватися? Чи буде цей поцілунок зараз, натакому етапі наших стосунків, відповідатисправжній глибині емоційного зв’язку й міріособистої відповідальности одне за одного? Чи,можливо,у ньому ми шукаємо лише власноїфізичної насолоди, не думаючи про дійсність, проиншого і про наслідки? Треба розуміти, щокохання – це динамічний зв’язок. Якщо любов нерозвивається, то вона завмирає, і такий зв’язокміж людьми приречений на загибель. Якщо нашалюбов до иншої людини полягає лише упоцілунках і обіймах – то така «любов» рано чипізно загине, бо вона не розвивається! Бо тіпоцілунки без емоційного і духовного підґрунтя єпросто обманом. Відверто кажучи, багато людейвтрачає свою любов саме через те, що «годує» їїлише мовою тіла. Якщо малу дитину постійногодувати лише картопляними чипсами… тоскільки вона проживе? Людина потребуєрізноманітної їжі. А дитина потребує дорости дотого моменту, коли зможе їсти ці чипси, причомузавжди в міру. Щось подібне і з любов’ю.Користуватися мовою дотику можна лише в міруемоційного і духовного зросту наших стосунків.

Цікаво, що хлопці й дівчата, які зустрічаються,трактують, наприклад, поцілунок як дар дляулюбленої людини. Мислення відбувається так: «я

тебе цілую, бо люблю тебе і хочу, щоб тобі булоприємно». Але, будучи щирими із собою,запитаймо себе, чи часом якраз усе не є навпаки:«я цілую тебе, бо мені так приємно»? Даємо чи…крадемо?! Бо якщо беремо, а взамін нічого недаємо – то, значить, крадемо. Варто задуматись!Можливо, ви подумаєте, що хлопець цілує дівчину,а дівчина цілує хлопця – все «по;чесному», немаєніякого обману і крадіжки! Однак насправді ціхлопець і дівчина обкрадають одне одного. Боінтимна близькість, яку закохані виражають черезпоцілунки, обійми, ніжність не «компенсується»через таку взаємність. Щоб поцілувати иншулюдину, потрібно бути готовим «заплатити» за цеопікою, захистом, емоційним теплом,розумінням, вірністю, відданістю, жертовністю…Через мову дотику ми не просто даруємо себе, алеєднаємось з иншою людиною. А коли так, топовинні взяти на себе відповідальність за цюлюдину. Якщо ж єднаємось з иншим, входимо вйого інтимну сферу заради задоволення, зарадигри, то чинимо велику крадіж, великий обман!

І ще один делікатний момент: не можна плутатищирість любови із її зрілістю. Вислів «я тебе щиролюблю», навіть якщо відповідає дійсності, всеодно не є аргументом зрілости любови. Однак

маніпуляції із цим питанням, на жаль, дужепоширені. Доходить до того, що дошлюбнестатеве співжиття «виправдовується» словами «миж так сильно і щиро любимо одне одного».

Чимало закоханих молодих людей шукає, а то івимагає від своїх обранців доказів любови черезстатевий акт. Однак запитаймо себе, чи може бутистатеве співжиття доказом любови? Статевий актможе бути тільки виявом зрілої любови,даруванням любови, а радше таїнством любови.Взагалі поняття «доказ любови» видається дужесумнівним. Любов – це динаміка, любов жива!Доказом любови не може бути якийсь окремийвчинок чи сказане слово. Ми можемо тількипоказати, виявити, але не довести любов.

22

Сучасний світ стає все більшенасиченим новими релігійними рухами, сектами.

Людина у своєму пошуку Бога нераз опиняється на хибній дорозі.Напевно, кожен може сказати ізвласного досвіду, як частонамагаються переконати нас унеправді щодо різних догма;тичних чи богословських питань,нав’язують чужу віру. Одною ізподібних сект є церква саєнтології.

Засновником саєнтології (дослів;но – «знання про те, як знати»)вважається Лафаєт Рон Хабард(1912;1986), досить відомий якписьменник;фантаст. На одному іззібрань письменників у 1949 роців Нью;Джерсі Рон Хабард сказав:«Писати, щоб отримати копійку заслово, смішно. Якщо людинадійсно хоче отримати мільйондоларів, то найкращий спосіб – цезаснувати власну релігію». Як недивно, ці слова стали пророчими,адже вже у 1950 році була виданаперша книга зі саєнтології, а в1954 році «Церква» офіційнозареєструвалася в Каліфорнії.

Основоположник «Церкви»охарактеризував її як релігійнуфілософію, що включає в себемораль, техніку духовногоудосконалення, філософію, етику.На сьогодні ця релігія нараховуєбільше, ніж 6 млн. осіб.

Історія релігійної спільнотинаповнена великою кількістюсудових процесів, скандалів ізвинувачень. Зокрема в 1977 роціФБР звинуватило керівників цієї«церкви» у проведенні операції з

метою проникнення до урядовихустанов і крадіжки державнихдокументів. Найбільше крити;кують секту колишні її члени,медичні і державні заклади,звинувачуючи її в комерційнійдіяльності та завдаванні психоло;гічних травм.

Саєнтологи стверджують, що вонидопомагають віднайти людині своєдуховне «я». Людина, в їхньомурозумінні, є «титаном», без;смертною духовною істотою, щоволодіє розумом і може матифізичне тіло. Оскільки витоки цієїсекти містяться на Сході, стаєзрозуміло, чому їй притаманнавіра в реінкарнацію, тобто впереселення душі людини післясмерті в инше тіло. Саєнтологіяпропонує людині «вивести її зісну», що у свою чергу надасть їйнові здібності і знання. Ця релігіяскерована до людей, що ставлятьсобі за мету досягти великогокар’єрного успіху і визнання вцьому світі.

У саєнтології не використовуєтьсяБіблія, а просвічення можевідбутися завдяки прочитанимкнижкам, що були написані РономХабардом. У своїй літургійнійпрактиці використовують хрест,перекреслений посередині. Такийзнак широко використовується всатаністських культах, оскількисам Хабард мав зв’язки зізасновником сатаністської ложіКроулі.

Основні функції покладені на«священиків», які у своїй праці зоточуючиями людьми викорис;

Саєнтологія –деструктивна секта в

сучасному суспільстві

Правдивим же доказом любовиможе бути лише жива любов, якуми випромінюємо «тут і тепер».

Без жодного перебільшенняможемо сказати, що у багатьохвипадках люди обманюютьодне одного мовою дотику.Поцілунками і обіймамизакохані говорять одне одномуте, чого насправді ще немає, і,можливо, ніколи не буде. Одніпрагнуть поєднатися фізично,не розуміючи, що вони до цьогонеготові, і це, як не дивно, ведеза собою чимало духовних тафізичних проблем, хвороб таузалежнень. Инші спішатьодружитися з думкою, що «тодіможна буде все». У такомувипадку втрачається сенсхристиянського подружжя, воностає тільки «легалізацією»проституції. Подруги трактуютьодне одного як предмет длядосягнення мети, задоволення.

Тому, друзі, перш ніж говоритищось одне одному чи тословами, чи то ділами, чи тообіймами і поцілунками…задумаймось, чи ми часом необманюємо себе та инших?!

(далі буде)

Володимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир ЧабанВолодимир Чабан

Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:Примітки:

1 Пор. Мандруючи до зрілости. Львів:Свічадо, 2006. – С. 64.2 Пор. Мандруючи до зрілости. Львів:Свічадо, 2006. – С. 65.3 Юзеф Августин. Сексуальна інтеграція.Львів: Свічадо, 1999. – С. 105.4 Юзеф Августин. Сексуальна інтеграція.Львів: Свічадо, 1999. – С. 105.


товують спеціальні психологічні прийоми і методи,вони також здійснюють обряди хрещення, весілля,похорону, сповіді.

Однією із дуже помітних тез у навчанні саєнтологів єте, що всі люди можуть належати до будь;якої релігії.Однак чи насправді це правда? Християнство для нихє великою загрозою, адже саме воно розкриваєправдиве пізнання Бога. Оскільки просвіченняскладається з кількох етапів, на першому з них прохристиянство говорять досить позитивно, але в мірутого, як людина піднімається, «удосконалюється»,вводять переконання, що сама ідея християнства єнеправильною. Таких етапів «духовного росту» є вісім,з їхнім досягненням людина здобуває необмеженіздатності, наприклад, рух планетами чи виверженнявулканів. Загалом можна простежити велику брехнюу цьому вченні, яке базується на страху і підданості.За найменші провини в цій організації людейжорстоко карають (відомі випадки, у яких людейзалишали у відсіках корабля на декілька днів читижнів, годуючи черствим хлібом).

Сама саєнтологія зазнала немало суперечок міжсвоїми послідовниками, внаслідок чого в 1980 роцівона розкололася на дві частини.

У деяких країнах «церква» саєнтології є забороненаабо невизнана (Англія, Фінляндія, Іспанія, Франція).У Німечинні саєнтологію визнають не релігійною, акомерційною установою. У Греції, після того як вофісі саєнтології був знайдений детальний планвійськового аеродрому, ця «церква» була закрита.

На сьогодні великі сили цього руху кинуті саме накраїни колишнього СРСР. У Росії після гучногообговорення книги «Діанетика» (чи не найціннішапраця Хабарта) її почала цитувати велика кількістьпредставників державного апарату Росії, аленайбільш прикрим є те, що вона є єдиною країною,яка дозволяє секті займатися педагогічноюдіяльністю, таким чином під вплив цієї організаціїїризикують потрапити цілком невинні діти1.

Із кожним роком сфера впливу саєнтологіїзбільшується. Досить недавно її представники почалипропонувати медичну допомогу, засновувати

численні клініки і лікарні, які, за свідченнями членівцієї секти, «допомогли більше, ніж половині людей, якідо них звернулися» (насправді, після детальногорозгляду цієї справи було визнано, що ці результати єповністю вигаданими).

Поширення центрів цієї релігії водночас забезпечуєнадходження нових прибутків (в 1986 році журнал«Forbes» оцінив статок Хабарда як «не менше за 200млн. доларів, а цілком можливо – набагато більше»).

Саєнтологія належить до тоталітарнихдеструктивних сект, адже побудована не напринципах моралі і гуманности, а комерції і бізнесу.Не дивно, що у своїй книзі «Сектоведение» ОлександрДворкін зараховує її до найбільш небезпечних сект.Сповнена східного окультизму, вона представляєреальну загрозу для суспільства, адже знецінюєхристиянські цінності. Австралійська комісія,детально ознайомившись із її навчанням, ствердила:«Саєнтологія – це не просто зло, це Зло з великоїбукви».

Секта пропагує цілу низку понять, значення яких єцілком протилежне істинному. Для прикладу, поняття«етика» тут містить каральні методи і шпіонаж,доноси і брехню. Організація, що має спільнекоріння із сатаністськими спілками, що побудованана протилежних до християнської моралі принципах,сповнена окультизму і знущання над гідністюлюдини, заслуговує на осуд не тільки з боку Церкви,але і самого суспільства.

підготував Степан Пасічникпідготував Степан Пасічникпідготував Степан Пасічникпідготував Степан Пасічникпідготував Степан Пасічник


1 За книгою О. Дворкіна «Сектоведение».

24

1.1.1.1.1. Виникнення та поширенняВиникнення та поширенняВиникнення та поширенняВиникнення та поширенняВиникнення та поширеннякульту Богородиці у Церквікульту Богородиці у Церквікульту Богородиці у Церквікульту Богородиці у Церквікульту Богородиці у Церкві

Почитання Богородиці завждизаймало важливе місце у Церкві. Хочне можна сказати, що культПречистої Діви Марії як Богоматерізавжди однозначно сприймавсяупродовж віків. В історії були різнінепорозуміння, особливо щодосамого титулу «Богородиця» (грец.Theotokos), який у церковній традиціїприписується Діві Марії ще з часівОригена (185;254)1.

Особливого значення почитанняБогородиці набуло внаслідокхристологічних суперечок V ст.Публічним противником титула«Theotokos» (Богородиця) ставНесторій, який поширив єресь у Церкві, названу йогоіменем. Він заперечував загальноприйняту традиціювеличати Марію Богородицею або Божою Матір’ю ізапропонував инший варіянт – христородиця(christotokos) або «та, яка прийняла Бога». Несторійне приймав того, що неосяжний Бог воплотився,страждав і помер. З документів, які досліджував собору Ефесі стосовно несторіянського вчення, читаємопро його помилку: «Не є Сином Божим той, когозродила Діва: вона зродила людину, людську природу,який є сином через свою злуку з Сином»2.

Це викликало протести, особливо у священичих тамонаших колах. Для вияснення позиції Несторія бувскликаний у 431 році Вселенський собор у Ефесі. Щоцікаво, Ефес згідно з переданням був містом, де жилаБогородиця. І Західна, і Східна Церква погоджуютьсяз можливістю перебування Діви Марії в цьому місті,хоч місцем її смерти вважається Єрусалим. Ефеськийсобор 431 року розпочався саме у храмі,присвяченому Богородиці. А у V ст. церкви будувалина місцях, де жили або померли святі3.

Основним опонентом Несторія на соборі бувсвятитель Кирило Олександрійський. Він назвав йоговчення єретичним. Кирило, полемізуючи щодотитулу Богородиці Марії, сказав, що Марія непородила людину з відношенням до Бога, аленародилося Слово Боже в людській природі, якузробило своєю. На соборі Отці визнали навчанняНесторія суперечним із вченням Церкви і піддалиавтора анатемі. Пречиста Діва Марія визнана такою,яка справді заслуговує титулу Матері Божої (грец.Theotokos), бо Христос був єдиним і нероздільним відсамого зачаття, людиною і однозначно Богом. З лонаДіви вийшла не людина, яка гостить Бога, але Слово,Син Божий воплочений і вочоловічений.Папа Сикст ІІІ (V ст.) на згадку про собор наказаввмістити богородичні мозаїки в базиліці Санта МаріяМаджоре4. Наступні собори теж потверджували танаголошували на богоматеринстві Пречистої ДівиМарії. IV вселенський собор (Халкедонський) 451року у формулі визнання віри теж говорить, щоХристос «народився як людина з Діви Марії, Божої

Матері»5.

Отож, культ Богородицівповні розвинувся післяЕфеського собору. Про цекаже ІІ Ватиканський собору догматичній конституціїпро Церкву «Lumen gen;tium»: «Передовсім же відЕфеського собору зрісчудно культ Марії в народіБожому, в її призиванні танаслідуванні» (КЦ 66).Почитання Матері Божоївиразилося у формуваннісвят літургійного року,присвячених Богородицічи окремих набожеств донеї – вервиця, молебень.

2.2.2.2.2. Богородичні свята літургійного рокуБогородичні свята літургійного рокуБогородичні свята літургійного рокуБогородичні свята літургійного рокуБогородичні свята літургійного року

Конституція «Sacrosantum Concilium» про прославуМарії каже таке: «У святкуванні цьогорічного колатаїнств Христових свята Церква з особливою любов’ювшановує Преблагословенну Богородицю Марію, яканерозривним зв’язком поєднується зі спасеннимділом свого Сина, у ній Церква оглядає та прославляєнайзнаменитіший овоч Відкуплення і, немов унайчистішому образі, з радістю оглядає те, чим й усявона надіється бути» (КЛ 103).

Успення, або взяття Богородиці на небо, ЗахіднаЦерква святкує 15 серпня. Воно належить донайстарших богородичних празників і починаєтьсянезадовго після собору в Ефесі6. Спочаткупоширилось на Сході, а потім з’явилося і на Заході,прийняте в час папи Сергія І (687–701), а з Римапоширилося по різних країнах Європи. На початкурізні Церкви його святкували у різний час. Проте вжез VIII ст. римський календар має лише один празник15 серпня. Свято набуло особливого значення післяпроголошення догмату Пієм ХІІ у 1950 році прочудесне Успіння і Небовзяття Пречистої Богородиці. Зним пов’язаний обряд благословення зілля, якийспіввідноситься зі символікою Діви Марії (Марія яклілея або містична троянда), а також із витісненнямформ поширеної в ті часи поганської медицини 7.

Різдво Богородиці (8 вересня) зародилося теж наСході, проте вже у VII ст. є свідчення про це свято вРимі, а потім по всій латинській Церкві. День8 вересня став днем свята, тому що в цей деньвиповнюється дев’ять місяців від зачаття ПречистоїДіви Марії в лоні св. Анни, яке латинська Церквасвяткує 8 грудня.

Свято Непорочного Зачаття (8 грудня) впершез’явилося в Англії в Х–ХІ ст. Є припущення, що йоготуди принесли прочани в ХІ ст., де воно змінилоназву зі «Зачаття св. Анни, матері ПресвятоїБогородиці», яке мало на Сході назву «Зачаття Марії».У 1476 році папа Сикст IV запровадив празникНепорочного Зачаття у Римі, а Климент ХІ у 1708 році

Кул

ьт

Бо

гор

од

иц

і в З

ах

ідн

ій Ц

ер

кві

24

Літургійне богослов’я


поширив його на всю Католицьку Церкву8. А папаПій ІХ 28 грудня 1854 року догматично затвердиввчення про Непорочне зачаття.

Свято Відвідин Богородиці латинська Церква святкує 31травня. В цей день візантійська Церква святкуєПоложення чесної ризи Богородиці у Влахерні.Євангеліє цього дня розповідає про відвідини ДівоюМарією своєї родички Єлизавети. Це свято прийнялифранцисканці в 1263 році за генерального настоятеляБонавентури. Обов’язковим для всієї Церкви воностало в 1570 році, коли увійшло до загальногокалендаря.

Свято Благовіщення (25 березня) хоч зародилося наСході в кінці ІV – початку V ст., на Заході йогопочали святкувати щойно в другій половині VII ст9.На зламі тисячоліть, коли Іспанія прийняла римськулітургію, це свято почали святкувати у цілій Церкві 25березня, хоч до того святкували 18 грудня.

Кількість богородичних свят збільшилося в ХVII ст.,днем пам’яти Пресвятої Діви Марії з Люрда (11лютого), яке встановив папа Пій Х у 1907 році начесть об’явлення Богородиці у цьому місці. Деньпам’яти Пресвятої Діви Марії з Кармелю (16 липня) –монастирське свято кармелітів, яке у 1726 роціВенедикт ХІІ поширив для всієї Церкви. СвятоНепорочного Серця Марії було встановлене в 1944році за Пія ХІІ. День Марії�Цариці теж встановленийза Пія ХІІ (31 травня). Свято Пресвятого імени Марії(12 вересня) походить з Іспанії, яке після 1683 рокустало поширеним у всій Католицькій Церкві. Святоспомину болів Марії (15 вересня) встановлене папоюВенедиктом ХІІІ 1721 року у П’ятницю перед Квітноюнеділею. Пригадування болів Богородиці сталопоширеним у Середньовіччі, коли увага зверталася настраждання Богоматері. Особливо виділялося сім«болів»: пророцтво Симеона, втеча з Єгипту, пошукидванадцятирічного Ісуса, зустріч на хресній дорозі,стояння під хрестом, мертвий Ісус на руках матері,покладення до гробу. День спомину Пресвятої ДівиМарії вервичної (7 жовтня) бере свій початок від святбратств вервиці у пізньому Середньовіччі. ПапаКлимент ХІ поширив це свято по всій КатолицькійЦеркві після того, як принц Євген у 1716 році перемігтурків під Петервардайном. СвяткуєКатолицька Церква 21 листопада деньПресв. Діви Марії в Єрусалимі, абоСпомин жертвування блаженноїДіви Марії, який у візантійськомуобряді носить назву Введення вхрам Богородиці. Зародження цьогопразника пов’язане з посвяченнямБогородичної Церкви в Єрусалимі21 листопада 543 року. На Заходісвято з’явилося вкінці XIV ст., а впершій половині XV ст. поширилосяпо цілій Європі10. Воно пов’язане запокрифічним Євангелієм Якова,коли трирічну Марію привели дохраму для того, щоб вона служилаБогові.

3.3.3.3.3. Молебень до БогородиціМолебень до БогородиціМолебень до БогородиціМолебень до БогородиціМолебень до Богородиці

Щоб протиставитись поганським культам, зокремакульту родючости, у травні, коли прокидаєтьсяприрода, Церква встановила т. зв. пасійнупобожність. Поряд із нею розвинулася богородичнапобожність, яка теж зосереджувалася на травні.Італійські єзуїти видавали книжки зі вказівкамивідносно родинних богородичних молебнів.Травневий молебень теж відправляли як прилюднебогослужіння. З Італії травневий молебень перейшовдо Франції. А французькі монахині в Мюнхені в 1841році відправили перший травневий молебень нанімецькій землі. Велику роль у поширенні молебнявідіграло догматичне проголошення про НепорочнеЗачаття у 1854 році. Папа Павло VI у своїй енцикліці«Mense maio», виданій 29 квітня 1965 року, називає«дорогою звичкою наших попередників» те, що вони«вибрали місяць травень, щоб запрошуватихристиянський народ до спільної молитви, як тількицього вимагають потреби Церкви або небезпека, щозагрожує світові»11.

ІІ Ватиканський собор ставить вимогу проводитибогослужіння у час, згідний зі Святою Літургією, щобвід неї походили й вели до неї народ (пор. КЛ 13).Тобто у травневому молебні на першому місці маєстояти Христова тайна, з якою нерозривним зв’язкоммає бути пов’язана Богородиця.

4.4.4.4.4. Молитва на вервиці та молитва «АнгелМолитва на вервиці та молитва «АнгелМолитва на вервиці та молитва «АнгелМолитва на вервиці та молитва «АнгелМолитва на вервиці та молитва «АнгелГГГГГосподній»осподній»осподній»осподній»осподній»

Молитовні вправи у християнстві пов’язані зпостійним повторюванням певної молитви чимолитовної фрази. Але вже в монастирях їхнамагалися прив’язувати до певного числа – 50 або150 як наслідування Псалтиря. Ці молитовніпрактики замінювали неписьменним молитвуПсалтиря. Иншими попередніми формами вервицібули постійно повторювані у Середньовіччі молитви,що відображали життя та страсті Христа, які монахи;цистерси переплітали з «Богородице Діво». Пропоширення вервиці подбали картузіанці тавенедиктинці, а найбільше домініканці. Бого;

родичний псалтир домі;ніканця Алана з Рупе(1457) містить 15молитов «Отче наш», 150«Богородице Діво» і 150тайн із життя Христа відБлаговіщення до другогоприходу. Тоді, коливиникли Братства вер;виці, ця монастирськамолитовна вправа сталасправжньою народноюмолитвою. Папа Павло VIв Апостольському пос;ланні «Marialis Kultus» від2 лютого 1974 рокупідкреслює роль вервиці

26

(продовження)

Перед моїм першим знайомством із українцямиКанади я не усвідомлював, наскількиважливою буде ця зустріч. Якось до кінця не

оцінював внесок, який вклали наші брати з;за океануу розвиток незалежної України. Тож, можливо, щоськорисне з їхнього життя ми зможемо впровадити унаше сьогодення.

Хвиля масових переселень тривала не один рік. Як мизазначали у попередніх номерах, хронологічноможна виділити три потужні хвилі рухів українців зїхньої етнічної території до прерій Канади.Більшість тих, які виїжджали з дому, не повернулисьназад, але була також частина тих, які повертались нарідні землі з солідним заробітком у руках. Цедозволяло придбати земельну частку у себе наБатьківщині і не бути залежним від пана. Отже,можна виділити дві групи переселенців: заробітчанита осілі.

Часто можна почути різні дискусії, яка з цих двохгруп найбільше доклалася до розбудови України, хтодійсно може вважатись творцем незалежности?Побутує думка, що ковалем незалежности є кожен, хтожив постійно на українській землі, натомість тим,хто перебував поза її межами, частка творцянезалежности не належить.

Таке припущення доволі часто можна почути від тих,у кого ще не зник присмак радянської системи:уважають, що втеча з Батьківщини унайвідповідальніші моменти її життя та боротьби заіснування не пробачається. Натомість, чи задумувавсяхоча б хтось, що ця «втеча» позитивного принесла длязагального блага? Напевне позитивів можна знайтибільше, ніж негативів. Ну хоча б поглянути на те, що,від’їжджаючи, наші брати по крові несли світовійгромадськості вістку про землю українську, якаперебувала на складних етапах свогодержавотворення. Але це не буде вагомий аргумент.Варто побачити у міграції українців на територіюКанади важливий фактор для збереження нашоїкультури, мови, звичаїв, Церкви. Зрештою, не тількиПівнічна Америка стала другим домом для багатьохукраїнців, були також поселенці у Південній Америціта Європі – і всі ці рухи несли одну мету – зберегтиукраїнство як націю і культуру від смерти таімперських поглинань.

Серйозні аргументи на підтримку такої ідеї виникаливже у середовищі перших поселенців. Первині

Україна йукраїнці безкордонів

як роздумування над життям Христа і Богородиці. Апризначення жовтня місяцем вервиці сталосявнаслідок перемоги християнського флоту надтурецьким 7 жовтня 1571 року, яку завдячувалимолитві на вервиці.

Ще однією формою Богородичної молитви є молитва«Ангел Господній», яку моляться тричі на день. У нійтри «Богородице Діво» переплітаються з цитатами ізЛуки 1,38 та Йоана 1,14. Цю форму молитви впершебуло надруковано у Венеції в Катехизмі 1560 року.Загального поширення вона набула після дозволу вOfficium Parvum BMV, яку видав папа Пій V у 1571році.

Таким чином, оглянувшиісторію виникнення тапоширення культу Богоро;диці, можемо сказати, щопочитання Богоматері почи;нається вже з перших віківхристиянства. Хоч вонопереживало дуже непростічаси, але все ж, утвер;дившись, стало поширеним,про що свідчать сьогоднішнісвята, молитовні практики,звернені до Діви Марії.Також можна простежити,що почитання Матері Божоївсе ж своїм осердям малохристиянський Схід, звідкивже пізніше беруть початоксвята і на Заході звідповідними пристосуван;нями. Проте латинська

Церква не обмежилася святами, прийнятими зіСходу, і додала свої; на це також указують особливімолитовні практики Західної Церкви. Роль ПречистоїДіви Марії у Церкві є визначною, оскільки воназавжди була пов’язана з тайною Христовоговоплочення, що й спричинилося до масовогопочитання Пресвятої Богородиці.

ТТТТТарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчукарас Шевчук


1 Паренте П. Богослов’я Христа. – Львів, 1995. ; Т.1. – С.507.2 Паренте П. Богослов’я Христа. – Львів, 1995. ; Т.1. – С.285.3 Ісіченко І. Загальна церковна історія. – Харків, 2001. – С.197.4 Ісіченко І. Загальна церковна історія. – Харків, 2001. – С.199.5 Мокалик Я. Нарис христологічної доктрини. – Львів, 1998. –С.56.6 Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – С.459.

7 Кунцлер М. Літургія Церкви. Львів, 2001. – С.578.

8 Кунцлер М. Літургія Церкви. Львів, 2001. – С.288.9 Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – С.378.10 Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – С.270–271.11 Кунцлер М. Літургія Церкви. Львів, 2001. – С.492.

Сторінками історії


новоутворені церковні громади через Літургію,молитву, недільні школи, братства, місійну діяльність,україномовні школи та табори витворювалиособливий колорит українства на чужій землі. Власнез такої ініціятиви будувалась нова Україна, не цілкомподібна на оригінал, оскільки він був під впливомімперської політики чужих держав; міцнів фундаментз духовности та культури, на якому зводилосьмайбуття новітньої, незалежної України.

Це був початок, який став, без сумніву, важливиметапом до відродження. Він тривав багато років, івласне роки у міграції викристалізували діямантнезалежної України. Якою вони хотіли бачитиБатьківщину? З якою владою та людьми? Напевне, нецілком такою реальною, як зараз. Не хочетьсявходити у поле політичного сьогодення, проте цеперше, що доводилось часто чути із уст українців уКанаді. Це була критика до всіх політичних таборів.Не такою вони хотіли бачити державу, в якійрозвиток культури та мови залишається чи неостаннім, про що думає керівництво, та й зрештоювельми значна частка громадян. Не такою вониуявляли Україну, де вагомий склад книжок написаниймовою північного сусіда. Досі у бібліотеках Канадиможна знайти українські книжки, видані в серединіХХ століття, коли світ ще перев’язував рани післядругої світової війни, і власне ці видання булискеровані на те, щоб показати світові, що українськеслово не вмерло, але живе. Цікаво, що історики цівидання ставлять на перших щаблях світовогорейтингу книгодрукування у період повоєнноговідродження.

Отже, тоді Україна жила у збірках шевченковогокобзаря, творах Івана Франка, Лесі Українки,релігійних виданнях та ин. І що цікаво, достеменноне відомо, яка людина фігурувала за всім цим.Зрештою, це не так важливо, оскільки тоді була міцнаукраїнська спільнота, яка прагнула кращого життя нетільки для себе на чужині. Одним словом, тоді булаУкраїна, і була вона сильною, і прагнула розвитку тазростання. Виростала вона у невтомній працідіяспори та духу українських прометеїв наБатьківщині.

ТТТТТарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюкарас Семенюк

Описані події відбулися1976 р. у с. Мшана Городоцького р�ну Львівської обл.

Великдень для галичан – це завжди «празникпразників». Квітень, на який майже завждиприпадає це велике свято, щороку приносить

нам свої вибагливі подарунки. То сонечко ласкаворозсміється й осипле землю теплими поцілунками,все заграє, забринить довкола, зазеленіє, а потімрозцвіте. То знов;таки зимою наверне після теплоїднини і навіть снігом посипле на юну зелень. Анайбільше любить квітень розплакатися веснянимидощами, наробити довкола калюж, непролазнихболіт на ґрунтових дорогах, за городами.

Саме таким був Великдень і цього року. У ВеликийЧетвер служили по церквах Страсті. А у СтраснуП’ятницю ще більше потемніло від чорних хустокжіноцтва та дівчат, котрі потягнули вулицями нашихмістечок та сіл до винесених у храмах Плащаниць.

Багато церков у ті часи були вже зруйновані, инші –замкнені. До декотрих люди приходили молитисясамі, а вряди;годи й зі священиком. Пізно, десьблизько одинадцятої години, приїхала електричка зіЛьвова. Тут же прибула ще одна – з мостиськогонапрямку. І з одної, і з другої висипали люди,практично повністю звільнивши вагони. Той, хто цебачив, міг здивуватися: чому у звичайному селіраптом майже всі люди виходять із вагонів? Що туттаке має відбутися? Літні жінки допомагають однаодній зійти вниз сходами вагону; чоловікипідтримують кого за руку, кому подають сумку. Молодьтримається трохи осторонь, ніби їх ніщо нестосується – побоюються.

Довга вервечка людей потягнулася заболоченоюсільською вулицею. Під ногами чавкає, довкола пануєаж дзвінка тиша. Ця людська юрба, вже висідавши звагону, вражала саме незвичайною поведінкою. Людинамагаються обходитися без слів, без ліхтариків.Минають сільську раду. . . Дихання затамували, а серцеу грудях гупає так, що, здається, чуєш його ударивласними вухами. Вікна сільської ради яскравоосвітлені – не сплять, чогось сподіваються. А щочекає нас? Чи будемо нині у рідній церкві, чи приїдесвященик, чи вчуємо так жадане слово про ХристовеВоскресіння?. . Що там, за селом?. .

Ледь мерехтить слабеньке світло у вікнах храму.Проходимо через вузьку браму дзвіниці і заходимо уцеркву. Всередині освітлено лиш кількома вогникамина підофірниках і свічками біля Плащаниці. Доситьпростора, але низька, без куполу, мурована старацерква вражає своєю таємничістю. Полискуваннятьмяного світла додає святости іконам і розписам настінах. Храм поступово сповнюється вірними –

×è íàñòàíåÂåëèêäåíü?(новела)

28

Запитайте садівника – що робити іззламаним деревцем?Запитайте художника – що робити звицвілим полотном?Запитайте бібліотекаря, що робити зпорваною книжкою? – запитайте...І у відповідь ви почуєте: обережно іакуратно, з душею та ніжністю відновитисуть предмету, його неповторність тапривабливість. А як бути, якщо зламаною,вицвілою та порваною виявляєтьсялюдина?.. Як бути, коли слова «дім», «сім’я»,«затишок» для тебе порожній звук, азамість почуття тепла, добра тапідтримки, лише страх, агресія тасамотність?

Безпритульність – актуальна проблема майжевсіх великих міст. Проблема бездомних вУкраїні була масштабною, отже, актуальною,

завжди. Змінювався лише рівень уваги держави долюдей, що втратили свій дім, роботу, друзів іблизьких. Як правило, обговоренням теми допомогадержави і закінчувалася. За роки незалежности нашоїдержави ставлення суспільства до проблемибездомности пройшло серйозну трансформацію: відподиву, осуду, нерозуміння до нагальної потребидопомагати громадянам, які переживаютьнайгострішу кризу – соціяльну ізоляцію.

На сьогодні немає точних даних щодо кількостибездомних громадян в Україні, спеціяльнідослідження цієї проблеми не проводились. Однакпотрібно зазначити, що в країнах, де підрахуноккількости бездомних громадян був проведений,говорити про точні цифри також неможливо.Соціяльно;демографічна структура бездомних доситьстроката. За оцінками експертів в Українінараховується близько 30 тис. бездомних, із них устолиці – 3,5 тис, але є підстава вважати, що ця цифрадуже занижена, якщо тільки за деякими даними вОдесі їх приблизно 20 тис, у Луганську 15 тис.Більшість – працездатного та репродуктивного віку,третина бездомних – жінки. Щодо первинноговизначення безпритульності, то це відсутність улюдини прав на житлове приміщення, яке вона моглаб використовувати як постійне житло і в якому моглаб зареєструватися за місцем проживання. Існує такождумка, що бездомною слід вважати будь;яку особу,яка спить просто неба або звернулась до притулкудля бездомних.

Актуальною і тривожною тенденцією сьогодні єактивне зростання чисельности бездомних громадянта безпритульних дітей. Це деформує соціяльне

Проблемибездомности вУкраїні

і через кільканадцять хвилин уже залюдненийвщерть. Присутні набирають відваги, відчуваючипоруч побратимів, і починають співати страснихпісень та запалювати щоразу більше свічок. Уздовжхраму колінкує черга людей – цілувати Плащаницю.

Біля півночі має розпочатися відправа. Всі співають,моляться і чекають. Уже давно минула дванадцята,потім перша, друга. . . У церкві стало душно, по шибкахі стінах стікають краплини роси. Кілька жінок зперевтоми зомліло, їх винесли надвір, але ніхто непокинув храму сам, з доброї волі. Десь біля третьоїночі дівчата взяли фани, чоловіки – хрест іПлащаницю. По церкві роздали кожному свічку і зіспівом: «Воскрес Ісус от гроба…» пішли з обходомдовкола храму. Сумно без священика на Великдень.Сумно і страшно за нього, за отця. Мав приїхати. Щоз ним? Чому нема? Може, посіпаки десь перестріли івже збиткуються над ним, коли ми тут чекаємо імолимося?. .

Процесія стає біля замкнених дверей храму.Шикуються у ряди фани. Всі ще досить довго стоятьмовчки, ще чекають…

«Слава святій єдиносущній і нероздільній Тройці…»,– раптом чути дзвінкий молодечий голос підпільногогреко;католицького отця! «Христос воскресе»,– вибухають голосом люди навпереміну зісвящеником. Сила повертається, повертається іпомножується. Страх забувається, вже ні про що недумаєш, нічим не живеш, тільки одним «Христосвоскресе. . .»

Далі кілька годин служби пролітає як одна мить.Закінчується відправа, а ти ще би перебував начуванні, хочеться, аби йому не було кінця. То,напевно, передсмак Неба.

Окрилений, зміцнілий, радісний люд виходить ізцеркви. Священик губиться між гуртами святочноголюду. Нині все обійшлося, нас ніхто не смів зайняти,бо нас було багато, і ми були разом. Та ще й мали силувід Бога, що назавжди Воскрес. Силу на все життя.

Єрм. Методій (М. Костюк),Єрм. Методій (М. Костюк),Єрм. Методій (М. Костюк),Єрм. Методій (М. Костюк),Єрм. Методій (М. Костюк),

настоятель монастиря студійського уставунастоятель монастиря студійського уставунастоятель монастиря студійського уставунастоятель монастиря студійського уставунастоятель монастиря студійського уставу

у с. Підкаміньу с. Підкаміньу с. Підкаміньу с. Підкаміньу с. Підкамінь

Це цікаво


діяльність благодійного фонду «Шлях до дому», що з1996 року працює в Одесі, де за оцінками фондунараховується понад 20 тис. бездомних. Сьогодніодеський фонд «Дорога до дому» має в місті 3 центри,куди представники перелічених груп населенняможуть звернутися по допомогу. На вул.Мечникова, 120 розташований реєстраційний центрдля безпритульних. Нині в центрі зареєстровано 7,5тисяч безпритульних. Є картотека на 300 дітей.

Ще на самому початку діяльности фонду вдалосяотримати в міста старий двоповерховий будинок навул. Софіївській, 10. Спочатку там організувалипритулок, де бездомні не лише жили, а й працювали.Але згодом через низку причин будинок наСофіївській було переобладнано під центр, десьогодні міститься офіс фонду «Дорога до дому»,редакції газет, які видає фонд, і гуртожиток на кількамісць для безпритульних дітей і жінок. .

У 1994 році сесія Донецької міської ради вирішиластворити у Донецьку «притулок для бездомних осібна 40 місць». Упродовж трьох років притулокпрацював як місце нічлігу, в ньому не було створенонормальних побутових умов для житла . Соціяльніпослуги притулку у 2004 році отримали понад 400осіб, у тому числі постійно працевлаштувалися 43особи, тимчасово – 342 особи, отримали житло зповторного фонду 8 осіб, у гуртожитку – 27 осіб. У2005 році було поселено до притулку 457 особи.

У Рівному притулок почав працювати з жовтня 2004року. Підшукали приміщення на вулиці Дубенській, уякому раніше розташувався дитячий садочок, і впідпорядкуванні обласного управління соціяльногозахисту розпочав роботу притулок для бездомних.Будівля була в аварійному стані, ремонт робиливласними силами. Перші мешканці з’явилися у січні.Було їх 50 чоловік. Кількість щороку зростає. У 2000році було 170 людей. У 2002 – 447 особи. А притулокрозрахований на 30 людей.

У містечку Винники, що коло Львова, є невеличкийбудиночок. Живуть там люди різного віку, фаху,освіти – зрештою, різної долі. Єднає їх те, що вони,втративши свого часу житло, родину, роботу і, як самікажуть, людську подобу й надію на нормальне життя,

віднайшли цю надію в«Оселі». Ця громадськаорганізація дбає пролюдей, які перебувають укризі, які з різних причинопинилися поза суспіль;ством, узалежнилися відалкоголю, наркотиків. Цяорганізація постала уЛьвові 2002 року засприяння міжнародногоруху «Емаус», що опі;кується бездомнимилюдьми. «Емаус» допомігпридбати у Винникахбудинок. Ще один зво;диться поруч. Зважаючи

середовище, руйнує фізичне, психічне та духовнездоров’я людей, знижує їх життєву, громадську татворчу активність, погіршує моральний стан,створює соціяльну напругу в суспільстві.

Більшість громадян, схильних до волоцюзтва, ведутьпротиправний, здебільшого антисоціяльний спосібжиття. Серед них і ті, які були раніше засуджені,хворі на різні інфекційні захворювання,зловживають наркотичними засобами, хронічніалкоголіки.

Відсутність юридичного статусу «бездомний», незакріпленого на законодавчому рівні, знижуєефективність роботи муніципальних і недержавнихустанов соціяльного захисту, що працюють з такоюкатегорією населення.

Функціонують шість будинків для нічлігу уДніпропетровській, Донецькій, Запорізькій,Рівненській та Херсонській областях.

Варто зазначити, що й місцеві органи виконавчоївлади не залишаються осторонь вирішення проблемгромадян без визначеного місця проживання,останнім часом предметно займаються створеннямцентрів соціяльної адаптації. Так, у м. Києві з 1992року діє Центр соціяльної адаптації для чоловіків іжінок без визначеного місця проживання. Значнийвнесок у процес ресоціялізації таких осіб роблятьгромадські та релігійні організації. Зокрема, центриактивно працюють при релігійних громадах наВолині. На Запоріжжі діє Громадський благодійнийфонд, Християнський центр реабілітації «Амаран;Афа», де особи, звільнені з в’язниць, колишні хворі нанаркоманію та ин. проживають, працюють іпроходять соціяльну реабілітацію та поступовоінтегруються в суспільство.

Будинок соціяльного захисту – так називаєтьсяєдиний у Києві нічліг для осіб без певного місцяпроживання на вул. Суздальській, 46, яку побудували всічні 2005 року. Бригаді будівельників, де, до речі,працювало 12 бездомних осіб, чимало зусилькоштувало довести до відповідного стану майжезруйновану будівлю. Зате на сьогодні є всі умови длямешканців: окремі бокси для жінок і чоловіків з двопо;верховими ліжками, їдальня, де можнаповечеряти, в побутовій кімнаті єпральна машинка. З того часу, яквідкрився будинок соціяльногозахисту, тут знайшли нічліг більшеніж 1200 осіб.

У Чернівецькій області діє міськеоб’єднання громадян «Народнадопомога», яке створило притулок длябездомних, де вони проживають,харчуються, отримують першумедичну допомогу та маютьможливість гігієнічного догляду засобою.

Одним із прикладів наданняефективної соціяльної допомоги є

30

на досвід зими 2006 року, заступник керівникаобласті Я. Пітко повідомив, що ОДА планувалосястворити соціяльне житло для категорії бездомнихгромадян. Але спроба виявилася невдалою, тому зиму2007 року безпритульні проводили надворі. А заданими обласного управління МВС у період сильнихморозів у Львові взимку 2006 року загинуло відпереохолодження більше 30 бездомних, а по Українів цілому приблизно 600.

Луганське військово;патріотичне об’єднання«Каскад» у співпраці з Луганським міськимуправлінням праці та соціяльного захисту населеннявзялося за вирішення проблеми безпритульности.Паралельно «Каскад» підготував та провіввсеукраїнський семінар, круглі столи та громадськіслухання з проблем безпритульности, в яких взялиучасть 50 представників державних служб, апредставники НУО з різних регіонів України, якімають чималий досвід у такій роботі, поділилисьсвоїми напрацюваннями.

В Україні на сьогодні здійснюється робота щодоутворення мережі закладів соціяльного захисту длябездомних громадян відповідно до Законів України«Про основи соціяльного захисту бездомнихгромадян і безпритульних дітей» та «Про соціяльніпослуги». У цих закладах бездомним громадянамбудуть надаватися тимчасове житло, соціяльніпослуги, зокрема, харчування, медична допомога увідновленні документів, у реєстрації їх переважногомісця перебування.

Любов Соловій (аспірант кафедри Любов Соловій (аспірант кафедри Любов Соловій (аспірант кафедри Любов Соловій (аспірант кафедри Любов Соловій (аспірант кафедри

«Архітектурне проектування»,«Архітектурне проектування»,«Архітектурне проектування»,«Архітектурне проектування»,«Архітектурне проектування»,

НУ «Львівська політехніка») НУ «Львівська політехніка») НУ «Львівська політехніка») НУ «Львівська політехніка») НУ «Львівська політехніка»)

Грецький хрестГрецький хрестГрецький хрестГрецький хрестГрецький хрест

Грецьким хрестом нази;вають хрест, у якого лініїмають рівну довжину,перпендикулярні однаодній і перетинаються усередині. Це найдавнішаформа хреста. Його такожназивають «мирним»,

оскільки його форма не дозволяє використання притортурах і розп’ятті.

Латинський хрестЛатинський хрестЛатинський хрестЛатинський хрестЛатинський хрест

Латинським хрестом (Cruximmissa, Crux capitata)називають такий хрест, уякого поперечна лініяділиться вертикальною нав;піл, причому поперечназнаходиться вище засередину вертикальної лінії.

Хрест Святого ПетраХрест Святого ПетраХрест Святого ПетраХрест Святого ПетраХрест Святого Петра

Хрестом Святого Петраназивають перевернутийлатинський хрест. Запереданням св. ап. Петро буврозп’ятий на перевернутомухресті 65 року н.е. в часиправління імператора Не;рона.

Хрест крослетХрест крослетХрест крослетХрест крослетХрест крослет

Хрест крослет такожназивається тевтонськимхрестом. Чотири маленькіхрестики на кінцях симво;лізують чотири Євангелія.

ГГГГГама�хрестама�хрестама�хрестама�хрестама�хрест

Гама;хрест, або Гамадіон,названий так через йогоформу, яка походить відгрецької букви “гама”. Вінсимволізує Христа який є«наріжним каменем Церкви».Часто такий хрест можнапобачити на облаченняхсвящеників.

Хрест ГХрест ГХрест ГХрест ГХрест Голгофиолгофиолгофиолгофиолгофи

Хрест Голгофи відомий щеяк хрест «сходження». Наньому зображені триступені християнськихчеснот ; Віра, Надія, Любов.

ФОРМИ ХРЕСТА(продовження)


Кельтський хрестКельтський хрестКельтський хрестКельтський хрестКельтський хрест

Кельтський хрест инодізваний хрестом Йони абокруглим. Коло символізуєвічність. Цей хрест з’явився вІрландії близько 8 ст.,можливо, походить відмонограми з написаних по;грецьки перших двох букв

імені Христа. Часто цей хрест прикрашаєтьсярізьбленими фігурами і біблійними сценами,наприклад, гріхопадіння людини або жертвоприно;шення Ісаака.

Хрест Св. ТрійціХрест Св. ТрійціХрест Св. ТрійціХрест Св. ТрійціХрест Св. Трійці

Хрест із листям конюшини(в геральдиці його називають«хрест ботоні»). Лист коню;шини є символом Трійці, і хрествиражає ту ж ідею. Також вінвикористовується для позначення ВоскресінняХристового.

Коптський хрестКоптський хрестКоптський хрестКоптський хрестКоптський хрест

Коптський хрест зустрічаємо уЄгипті у Коптській Церкві.Чотири цвяхи символізують тіцвяхи, які використовувалисяпри розп’ятті Христа.

Андріївський хрестАндріївський хрестАндріївський хрестАндріївський хрестАндріївський хрест

Андріївський, або косий хрестза формою нагадує букву “Х” –першу букву імені Христос угрецькій мові. На такому хресті,за св. переданням, був розп’ятийсв. ап. Андрій Первозваний.

Єрусалимський хрестЄрусалимський хрестЄрусалимський хрестЄрусалимський хрестЄрусалимський хрест

Хрест із п’яти золотих хрестівна срібному фоні. Цей хрестбув взятий за гербнорманським завойовникомГодфрідом Бульонським. Післязвільнення Єрусалиму відмусульман (1099, першийхрестовий похід), Годфрід

Бульонський став Охоронцем святої Гробниці іправителем Єрусалиму. Єрусалимський хрест (абохрест хрестоносців) часто використовується напокривалах у вівтарі та храмі. Великий хрест єсимволом Христа, чотири маленьких –Євангелистів, що поширюють вчення Христове навсі чотири сторони світу. П’ять хрестів сполучених водин символ можуть символізувати також і раниХриста.

(далі буде)

За інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріяламиЗа інтернет�матеріялами

підготував Олег РУЖИЛОВИЧпідготував Олег РУЖИЛОВИЧпідготував Олег РУЖИЛОВИЧпідготував Олег РУЖИЛОВИЧпідготував Олег РУЖИЛОВИЧ

* * *Îòàê-òî òîìèòüñÿ äóøà ëþäñüêàÿ,Øóêà ïðàâäèâî¿ ìåòè ñâîãî æèòòÿ,Ó ïîâñÿêäåííèõ ñóìí³âàõ çíåâ³ðè ³ òåðï³ííÿ.² çíîâó ïîòèõåíüêó ï³äâåäåòüñÿ,² äàë³ ó íàä³¿ øêàíäèáà.Ó ñâ³ò³ ìîðîêó é áàãàòîñò³ ãð³õàÊîâòíå îòî¿ íàñîëîäè ³ êîíà,Òîä³ áëàãàëüíî çíîñèòü ðóêè² ùèðî Ãîñïîäà áëàãà.² ïðàâäó êàæóòü ó íàðîä³,Êîëè ÿê ãðþêíóòü äîáðå íåáåñà,Òî áàáà òðè÷³ «ñâÿò» ïðîøåïîò³âøè,Ïîáèâøèñü â ãðóäè òà ïåðåõðåñòèâøèñü,Çãàäàº Áîãà…Ó êîæíîãî ñâîÿ ÿêàñü º õèáà,² ÷àñòî ìè çàïèòóºì, ÷îìóßðìî áåçñèëëÿ âïðÿæåíå íà øèþ,Ùî ïîâñÿê÷àñíî äóøó íàòèðà?Êîëè ïîáîðåø ñâîþ õèáó –Òè ïåðåìîæåöü,Òè, ïåðåí³ñøè êð³çü æèòòÿ ñâîãî õðåñòà,Ùî äàðîì Áîæèì º,Óñïàäêóâàâ ëàâðîâèé â³í.

* * *Ïîìèëóé, Ãîñïîäè, ìåíå,ùî ïðîòè Òåáå, â³÷íî¿ Ëþáîâ³,ëþáëþ ÿ íåì³÷í³ñòü ñâîþ,ëþáëþ… òåðï³òü ¿¿ íå ìîæó!Ëèø íà äóø³ ÿ êàì³íü íîøó.Ñòîìèâñü ÿ, Ãîñïîäè, ñòîìèâñüÂ ãð³õàõ çàïëÿìëåíèì õîäèòè!Ïðîñòè ìÿ, Ãîñïîäè, ïðîñòè,² â öàðñòâ³ ðàäîñò³ ³ âîë³Äèòÿ ñâîº Òè îñåëè.

* * *Øóêàþ ³ñòèíó.À äå ¿¿ øóêàòü?Ó âå÷îðîâèõ ì³ñÿ÷íèõ ñàäàõ,×è â ðîçäóìàõ ãëèáîêèõ ³ ðîçëîãèõ?À ìîæå… ó ëþäñüêèõ î÷àõ –Êèíóòü ñâ³é ãëÿä íà íåáà äèñê áëèñêó÷èé,Ï³ðíóòü ó îêåàíó ãëèá!Ìîæëèâî òàì ÿ ³ñòèíó ïîáà÷ó,Ñåêðåòè ïîñòàâàííÿ, ñâ³ò?

ТТТТТарас Гарас Гарас Гарас Гарас Гадомськийадомськийадомськийадомськийадомський

31

П о е з і я

32

Актуально –

Пізнавально –Весело і завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку наі завше з 8 до 9 години ранку нарадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтерадіо «Львівська Хвиля», щонеділі ви маєтенагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри унагоду провести свої духовні мандри урелігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».релігійній передачі «Духовна мандрівка».

Найгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світуНайгарячіші новини з релігійного світу,,,,,ексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – усеексклюзивні інтерв’ю, цікаві рубрики – уседо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разомдо вашої уваги в духовній мандрівці разоміз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної Семінаріїіз студентами Львівської Духовної СемінаріїСвятого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.Святого Духа.

Радіо «Воскресіння»У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:У щоденних випусках:

� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними та� інтерв’ю з єпископами, священиками різних конфесій, відомими релігійними тасуспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;суспільними діячами;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� репортажі з непересічних подій життя Церкви;� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, Святі� духовні повчання, розповіді про візантійський та латинський церковні обряди, СвятіТТТТТайни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;айни, радіоверсії сучасних богословських праць;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;� знайомство з літургічним роком;

� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику� розповіді про мистецтво іконопису, сакральну архітектуру, церковний спів та музику

СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»СЛУХАЙТЕ РАДІО «ВОСКРЕСІННЯ»Перша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма УПерша програма Українського ракраїнського ракраїнського ракраїнського ракраїнського радіодіодіодіодіо Радіо «Еко;FM» Радіо «Еко;FM» Радіо «Еко;FM» Радіо «Еко;FM» Радіо «Еко;FM»Понеділок 23.10 год. Пн;Пт 7.00 год.; Сб, Нд ;7.00, 17,00Вівторок 21.30 год. Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця» Радіо «Західна Столиця»Четвер 22.30 год. Середа 14.40 год.

Субота 15.40 год. Неділя 8.40 год.

У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: У мережі інтернет: http//www.rr.lviv.uaНаша аНаша аНаша аНаша аНаша адреса:дреса:дреса:дреса:дреса: вул. Євгена Озаркевича, 4, м. Львів, 79016, УкраїнаТел.: (0322) 74;23;03, факс: 297;08;75

Олів’є КлеманДуховна автобіографія

«У дитинстві мені ніколи не розповідали про Бога. Ніколи, коли я запитував,як і всі діти, чому люди живуть, чому помирають. Ніколи не говорили проНього, ніколи не говорили з Ним» (Олів’є Клеман)

Перед вами – одне з найбільших свідчень, опублікованих упродовж останніх років. . . Розповідьпро духовний шлях молодої людини. «Духовний шлях» – це надто слабкий вислів, абипередати цей страх, пов’язаний зі щоденними історіями і неочікуваними роздумами промистецтво, війну, смерть і любов.

Читаючи цю книгу, багато хто, можливо, збагне, якою глибинною є християнська традиція інаскільки тернистим є шлях до пізнання її істини. Але людина, яка долає ці терни, все ждосягає зірок. Ціна: 19.90 грнПридбати книгу можна:Придбати книгу можна:Придбати книгу можна:Придбати книгу можна:Придбати книгу можна:1) Скориставшись послугою “Книга;поштою”, надіславши замовлення на адресу: а/с 808,м. Львів, 79008;2) За допомогою електронної пошти: [email protected];3) За телефоном (032)297;16;33;4) У крамницях “Свічадо”: * м. Львів, вул. Лисенка, 2; * м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. “Контрактова площа”.

При замовленні книг на суму 50 грн. і більше поштові витрати оплачує видавництво.При замовленні книг на суму 50 грн. і більше поштові витрати оплачує видавництво.При замовленні книг на суму 50 грн. і більше поштові витрати оплачує видавництво.При замовленні книг на суму 50 грн. і більше поштові витрати оплачує видавництво.При замовленні книг на суму 50 грн. і більше поштові витрати оплачує видавництво.Вартість пересилання коштів оплачує покупець.Вартість пересилання коштів оплачує покупець.Вартість пересилання коштів оплачує покупець.Вартість пересилання коштів оплачує покупець.Вартість пересилання коштів оплачує покупець.

Чужі серед своїх

Documents