Страхові компанії України — 100 років тому

(за книгою — Мошенський С.З. Фінансові центри України та ринок цінних паперів індустріальної епохи. Лондон, Xlibris, 2014).

Для України, поділеної між двома імперіями, Російською і Австро-Угорською, період кінця XIX — початку XX ст. став часом розквіту. Концентрація вільних капіталів у промислово розвинених країнах Західної Європи (Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині) створювала системну асиметрію на світовому фінансовому ринку, що приводила до зростання потоку іноземних інвестицій в країни, що розвиваються. Якщо уявити собі на карті основні міські центри України, Львів, Київ і Харків розташовані майже на одній лінії, а Одеса утворює вершину переверненого вниз трикутника. Ця фігура, подібна до стрілки, що вказує на пов'язані з міжнародною торгівлею порти Чорного моря, дуже символічна. Саме в індустріальну епоху економіка України інтегрувалася у світові ринки, а на зміну патріархальним українським ярмаркам та "контрактам" прийшли нові фінансові центри.

Київ сформувався як фінансовий центр завдяки експорту цукру, який вироблявся на заводах Київської та інших губерній центральної України. Висока прибутковість цукрової промисловості забезпечувала цей фінансовий центр великими капіталами, а за право інвестувати капітали у виробництво тривала конкурентна боротьба між найбільшими банками.

Страхових компаній у Києві перед Першою світовою війною було близько 25, і вони були розташовані переважно в діловому центрі. Клієнтам вони надавали послуги за вкладами з особливим призначенням, що передбачали форми управління капіталом або відсотковими паперами за настання певних обставин. Проте, загалом, страхування життя і капіталів в Києві навіть на початку XX ст. «було мало поширено». Тому дуже часто «доводиться бачити випадки, коли ціла родина, яка живе безбідно і навіть з деяким комфортом, після раптової смерті свого годувальника раптом виявляється нічим не забезпеченою». Основною причиною «малого поширення в нас операцій страхування життя й капіталів є дві обставини: з одного боку, незнання більшою частиною нашого суспільства самої суті страхування життя і капіталів, а з іншого — недовіра до приватних акціонерних страхових товариств і обтяжливість пропонованих ними вимог». Така недовіра «до стабільності страхових товариств і значущості їх премій» здатна була паралізувати, «і паралізує на ділі розвиток страхування життя й капіталів».

У в 1882 р. з ініціативи великого підприємця й міського голови Г. Ейсмана було створене «Товариство взаємного страхування від вогню майна». Капітал

товариства досягав у 1905 р. 446 тис. руб., а страхових полісів на той час було видано на 40 млн руб. Великими страховими компаніями були контора «Першого Російського страхового товариства» (зі штатом 17 співробітників) і київського відділення цього товариства зі страхування життя (16 співробітників), а також відділення товариства «Російський Ллойд», представництво французького товариства страхування життя «Урбен» та ін.

Страхові компанії інвестували свої прибутки переважно в нерухомість. Особливо ця тенденція виявилася під час кризи 1900-1902 рр., коли будівельна активність знизилася, і земельні ділянки в центрі міста упали в ціні. «Перше Російське страхове товариство» придбало в 1900 р. садибу на розі Хрещатика й Прорізної, на місці якої в 1902 р. був збудований великий «дохідний» будинок за проектом В. Городецького. Страхове товариство «Росія» купило велику земельну ділянку між Хрещатиком і вул. Мерінгівською, на якій в 1913 р. почало реалізовувати великий будівельний проект вартістю 3 млн руб. — спорудження Пасажу. Частину прибутку вкладали і в цінні папери.

Львів важко було б назвати лише «столицею нафти» — це торговельне місто сформувалося як фінансовий центр Галичини задовго до початку видобутку нафти і залишилося таким центром після того, як галицька нафта втратила своє значення після Першої світової війни. Особливістю цього міста було існування декількох національних бізнес-мереж — польської, австрійської, чеської, української, єврейської. Кожна з цих мереж мала свої власні великі зв'язки і свої розгалужені потоки капіталів, які перетиналися у Львові, де змішалися різні народи і звичаї.

Значний внесок у створення й консолідацію української бізнес-мережі Галичини вніс митрополит греко-католицької церкви Андрій Шептицький, що залишив слід в історії не тільки як діяч церкви, а й як меценат, організатор кооперативного руху Галичини, а також ініціатор кількох бізнес-проектів. Шептицький розумів, що економічна модернізація почалася в Галичині пізніше, ніж в інших країнах Європи, і суспільство часто не було готове до таких змін. Нерозвиненість української бізнес-мережі, обмеження можливостей одержати фінансування у формі кредитів в інших бізнес-мережах підштовхнули Шептицького до підприємницької та фінансової діяльності.

Наприкінці 1860-х років мережа кредитно-фінансових установ Галичини мала у своєму складі 11 страхових компаній у Львові (серед них — львівські відділення «Віденського приватного страхового товариства», «Віденського товариства взаємного страхування» та трьох страхових компаній із Трієста – Azienda, Assicurationi, Adriatica di Sicurta) тощо.

Одна з найбільших таких компаній — «Товариство взаємного убезпечення "Дністер"» — була заснована 8 грудня 1891 р. з капіталом 50 тис. гульденів. Це товариство спеціалізувалося на страхуванні ризиків (зокрема, на страхуванні від вогню) і в 1913 р. у сфері його впливу перебувала вся Галичина. Сума капіталу забезпечення зросла з 20 млн. крон у 1893 р. до 104 млн у 1901 р.; сума страхових премій відповідно — з 150 тис. крон до 930 тис. У 1907 р. товариство мало 230 тис. клієнтів і виплатило 13 743 страхові премії на суму 7,5 млн. крон. Андрій Шептицький був почесним президентом товариства «Дністер» і одним з найбільших його акціонерів.

У 1911 р. за підтримкою митрополита була створена дочірня Українська страхова компанія «Карпатія», що займалася переважно страхуванням життя українського населення Галичини. Також, на основі зібраних товариством «Дністер» капіталів був заснований кооперативний банк «Дністер». Товариство «Дністер» разом із заснованим ним банком утворило перший у Галичині фінансовий конгломерат, що поєднував страхові й банківські послуги.

Одеса, «південна столиця», стала самодостатньою завдяки експорту зерна. В Одесі мало що вироблялося — це було насамперед торговельне місто, космополітичне, як усі торговельні й портові міста світу. Впливові грецька, єврейська та інші діаспори мали родинні й ділові зв'язки у фінансових колах Галичини, Відня, Парижа й багатьох інших фінансових столицях світу індустріальної епохи.

Страхові компанії, що займалися страхуванням морських перевезень вантажів, виникли в Одесі ще на самому початку XIX ст. У 1805 р. одеський негоціант французького походження Іван Францович Оберт звернувся до Рішельє з пропозицією відкрити в Одесі Страхову контору. Проект підтримали інші одеські підприємці. Оберт прибув до Одеси з Трієста (на початку XIX ст. там було 14 страхових компаній), де він був керівником страхової контори. За проектом початковий капітал контори в Одесі становив 500 тис. руб., і він повинний був бути зібраний за рахунок випуску 500 акцій по 1000 руб. Оберт вважав, що акції вдасться розмістити без жодних проблем, пропонуючи, щоб акціонером став цар Олександр І . Проблема була у відсутності в Російській імперії страхового законодавства, і Оберт пропонував використовувати французький Морський статут 1681 р. На це дав дозвіл цар Олександр І, який схвалив проект і ввійшов до складу акціонерів (йому належало 10 акцій з 500). Страхова контора почала роботу в 1808 р., але незабаром у контори виник конфлікт із Комерційним судом, відкритим в Одесі в 1808 р. Суд відмовлявся використовувати французьке законодавство під час розгляду справ, а дозвіл царя на використання французького Морського статуту був усним і не знайшов

відображення в документах. З 1811 р. контора припинила страхові й кредитні операції.

Паралельно, з 1908 р. були засновані «Греко-російське страхове товариство», «Нова Філсмборика», «Компанія об'єднаних страховиків», «Надія», «Одсссіана», але з усіх страхових акціонерних компаній початку XIX ст. «найбільший успіх мало Перше страхове від вогню товариство», засноване в Петербурзі в 1827 р. Товариству було надано на 20 років монопольне право страхування в Петербурзькій, Московській, прибалтійських губерніях, а також в Одесі.

Харків, «столиця вугілля і металу», порівняно молоде місто, розрісся зі своїми банками і біржею саме в той час, коли на сході України, на Донбасі й Наддніпрянщині, виникли великі вуглевидобувні і металургійні промислові підприємства. Схід України порівнювали з індустріальною Америкою, і навіть Олександр Блок, далекий від проблем економіки, в одному з віршів згадував «Америки нової зірку», що загорілася над донецьким степом. Акції нових вуглевидобувних і металургійних підприємств давали високі дивіденди, від яких давно відвикли іноземні інвестори, і досить було додати до назви компанії слово «дніпровський» чи «донецький», щоб розраховувати на легкий продаж акцій на європейських біржах, насамперед на Брюссельській та Паризькій.

Серед страхових компаній Харкова основними були відділення страхових товариств «Росія» (із правлінням у Петербурзі), «Саламандра», представництва Санкт-Петербурзького страхового товариства, філія компанії «Російський Ллойд». «Харківське товариство взаємного страхування від вогню майна» виникло ще в 1864 р.; з гірничорудними підприємствами було пов'язане «Товариство взаємного страхування гірничих і гірничозаводських підприємств Півдня Росії».

Загалом, індустріальний бум початку XX століття дуже змінив великі міста України — у Києві та Львові центральні вулиці з дорогими магазинами й ресторанами, забудовані багатоповерховими будинками, все більше нагадували європейські столиці. І навіть у наймолодшому з фінансових центрів, Харкові, навколо центральної площі швидко виросли високі будівлі численних банків і ділових установ. А космополітична «південна столиця», Одеса мала вигляд як «американське місто: красиві широкі вулиці... уздовж тротуарів наша біла акація; ділова суєта на вулицях і в крамницях... Куди не поглянь, праворуч, ліворуч, — скрізь перед нами Америка! Ніщо не нагадує нам, що ми в Росії»