269

РОЗДІЛ 4

ЖЕСТОВО-СИМВОЛІЧНА РЕГУЛЯЦІЯ ПОВЕДІНКИ

ОСОБИСТОСТІ

Регуляція поведінки особистістю в системі взаємодії “людина-людина”

опосередкована багатьма факторами: ситуацією, соціальними й

особистісними відношеннями між передавачем та одержувачем

повідомлення, часом і місцем спілкування. У структурі чуттєво-інтуїтивних

символів, покликаних регулювати поведінку особистості, важлива роль

належить жесту. В епоху Середньовіччя жест наблизився до “сили закону”,

цінувався як “юридичний” доказ, який скріплював певну угоду значно

сильніше, ніж нотаріальний акт чи підпис. У наш час, не вирішивши

проблему перебігу жестово-символічної регуляції поведінки особистості та її

співвідношення з вербальною сферою, неможливо змоделювати мовленнєві

системи й сам мисленнєвий процес.

Проблему жесту як символічного регулятора поведінки особистості

більшість учених досліджують з огляду на три основних його вісі: перша вісь

розглядає жест як вираження внутрішніх рухів душі, думок, почуттів,

морального життя людини; друга – вивчає значення жесту та його мовленнєві

функції; третя пов’язана з конотативною цінністю жесту, з жестовою

модальністю. У психології до цього часу існує традиція вивчення жестів як

паралінгвістичних засобів. У той же час жест у процесі спілкування не лише

супроводжує мовлення. Жестом людина засвідчує своє ставлення до певної

події, особи, предмета. Жест сигналізує про бажання людини, її психічний

стан, а жестикуляція слугує основою правильного декодування

повідомлення, яке сприймає особистість. З огляду на це жест постає як

чуттєво-інтуїтивний символ, а не лише як прояв спонтанної активності

особистості. В жесті людина возвеличується над ситуацією, виходить за її

межі й тим самим знаходить розв’язок на перший погляд надскладної задачі.

270

Серед усіх груп жестів найскладнішими й багатоманітними

регуляторами у процесі декодування є жести-символи. Складність

декодування жестів-символів пов’язана з їх автономністю, вживаністю поза

вербальним мовленням, кодифікованістю в мовленнєвому та культурному

смислі, багатозначністю вербального перекладу (І. Поджі). Жести-символи

мають подвійну природу: з одного боку, вони належать до класу жестів, з

іншого – функціонують як мова й уподібнюються слову. У зв’язку з цим ми

розглядатимемо їх як специфічні мовленнєві одиниці, які містять одразу

декілька значень, виникають як замісники слова чи дії, з одним і тим же

значенням можуть вживатися на досить великих територіях і бути

самостійними носіями значень.

На теоретико-методологічному та емпіричному рівнях жестово-

символічна регуляція поведінки особистості розглядатиметься як складна

кінетична активність передавача й одержувача повідомлення, своєрідний

сигнал з боку “мовчазного партнера”. Жест-символ інтерпретуватиметься: як

код, що забезпечує орієнтацію в певній ситуації; як засіб, що подвоює

світосприйняття, сприяє самоорганізації поведінки й посилює позицію

особистості; як механізм, що запускає довільні асоціації особистості у

процесі розв’язування задач; як транскрипція, що забезпечує конгруентність

мовлення й перетворює його в організований патерн кінетичної дії.

4.1. Жест як психомоторно-символічний засіб регуляції поведінки

особистості

Людина з моменту народження й до останніх днів життя занурена у

світ символів. Вже з перших кроків життя вона прагне зрозуміти, що

приховується за жестом, посмішкою, виразом очей, голосом, проксемічною

відстанню. Такі роздуми непомітно супроводжують життєдіяльність людини

на всіх етапах її розвитку, а результат їх з’ясування чинить безпосередній

регулюючий вплив на поведінку в цілому. Протягом століть статусу

“психолога” набувала саме та людина, яка вміла декодувати та

271

використовувати психомоторні символи для регуляції своєї поведінки в

системі “людина-людина” (В. Лабунська, Д. Морріс).

Серед усіх елементів системи психомоторних символів, покликаних

регулювати поведінку особистості, ключову позицію посідає жест (з лат.

gestus – “постава, поза, рух тіла”). У психологічному словнику жест

трактується як особлива система символів, які передаються рухами голови,

рук, ніг, м’язів обличчя і тіла [11; 81; 151; 315 та ін.]. За попередніми

підрахунками людина лише руками виконує більш ніж 700 психомоторних

рухів, усього ж таких нараховується сім-вісім мільйонів (В. Пронніков,

І. Ладанов).

Згідно з підходами антропологів людське тіло здатне прибирати до

тисячі найрізноманітніших стійких поз, значна частина яких має чітко

виражене символічне значення. В концепції Д. Морріса жест постає як

психомоторна дія, що містить значущий зоровий сигнал. Щоб стати жестом,

психомоторна дія має передавати закодовану інформацію (нести смислове

навантаження). “Як жест слід розуміти лише ті рухи, що передають певне

значення”, – зазначає Д. Морріс. Значення окремого жесту подекуди може

коливатися від цілого повідомлення до позначення окремого звуку, а сама

передача повідомлення закодованого жестом, може відбуватися на досить

значні відстані в межах видимості, але за межами чутності [364].

Ряд авторів зводять поняття “жест” до усвідомленої передачі певної

інформації [66; 157; 229 та ін.]. На нашу думку, в такому розумінні не

враховано ключовий фактор – важливо не те, яку інформацію передавач

кодує за допомогою жесту, а те, як сприймають переданий сигнал ті, хто його

декодує. Психологи, як правило, не розмежовують усвідомлені (первинні) і

випадкові (вторинні) жести. В той же час вторинні жести прийнято вважати

більш інформативними (О. Лосєв, Д. Морріс, О. Потебня, В. Клименко),

оскільки вони нерідко передають і національну специфіку.

Як символічний регулятор поведінки особистості жест дає змогу

зробити висновок про ставлення людини до певної події чи особи, сигналізує

272

про бажання людини, її психічний стан. Жестикуляція – основа для

правильного декодування властивостей людини, які сприймає інша людина

[249]. Саме тому більшість учених жести трактують як психомоторні

символи, а не лише як прояв спонтанної активності особистості.

Зараз складно з’ясувати, хто першим розглянув жест як регулятор

поведінки особистості. Пошуки науковців щодо з’ясування цього питання

значно різняться. Проведені нами наукові розвідки показують, що одним із

перших цю проблему розглянув святий Григорій Ніський, який у трактаті

“Про побудову людини” наголошував: “… сприяння рук допомагає потребі

слова (курсив наш – О. Х.). Якщо хто-небудь сприяння рук назве особливістю

словесної природи, він не згрішить. Маю на увазі не лише загальну й

очевидну думку про те, що завдяки вмінню рук ми позначаємо слово буквами

(адже не позбавлено словесного дару те, що ми говоримо буквами, і, деяким

чином, розмовляли рукою, зберігаючи звуки в окресленнях алфавіту), але

маю на увазі інше й кажу, що руки сприяють промовлянню слова” [158, c.

21–22]. Більше того, святий Григорій Ніський зазначає, що “… особливо

заради слова природа надала їх тілу”, тому “… руки є особливістю словесної

природи, зміненої Зіждителем для зручності слова” [там же, с. 25–26].

За даними Г. Кириленка, Є. Ільїна та інших вчених, першою книгою, у

якій розглянуто жест як регулятор поведінки людини, є праця Д. Балвера

“Хірологія: або природна мова руки, і хірономія, або мистецтво риторики

рук”, яка побачила світ у 1644 році. На її сторінках автор робить цікаву

спробу скласти природну історію жестів [71; 80]. Цей напрямок не

розвинувся, але інтерес до проблеми залишився, особливо це помітно в

країнах західноєвропейської культури. Великий французький філософ

Френсіс Бекон пропонував навіть створити науку про жести.

Ряд учених засновником мови жестів вважають італійського археолога

Андреа де Йоріо, який майже двісті років тому служив куратором

неаполітанських музеїв. Під час супроводження екскурсій туристів музеями

його увагу привернули дві обставини: 1) жести сучасників збігаються із

273

зображеннями на древніх мозаїках, скульптурах, фресках і вазах; 2) жести

вихідців із різних країн є різними [156].

У природно-науковому підході ідеї святого Григорія Ніського,

Д. Балвера, Андреа де Йоріо не були сприйняті. Рене Декарт вважав рухи

людини незалежними від мислення, тому рухи “… мають бути віднесені не

до душі, а лише до розташування органів” [55, с. 424]. Ця думка була

помилковою, оскільки призводила до паралелізму. Всі процеси психіки до

уяви пояснювалися механізмом рефлексу, область психіки в цьому вченні

була обмежена областю свідомості.

Ґрунтовного розвитку проблема рухів руки як регулятора поведінки

людини набула у працях І. Сєченова, який зазначає: “Як би там не було, але

коли справа дійшла до довільності рухів, то незрівнянно легше уявити

приклад, що йде до думки, по руці або нозі, ніж іншим чином. Руки над

ногами мають перевагу в тому, що вони незрівнянно рухливіші й завжди

вільніші, тобто менш зайняті, ніж ноги. Люди, розмовляючи з азартом, лише

у крайніх випадках рухають ногами, руками ж – завжди” [198, с. 292]. Всі

прояви мозкової діяльності І. Сєченов звів до одного явища – м’язового руху,

на основі чого була сформована програма природно-наукового вивчення

психіки людини – теорія психомоторного зв’язку. Предметом аналізу для

І. Сєченова є м’язові рухи, “… як аналізує тепер фізик музикальний акорд

або явище, які він вважає вільно падаючим тілом” [там же, с. 294]. На відміну

від Р. Декарта, було виділено два види регуляції рухів: мимовільні й довільні.

Відмінними ознаками мимовільних рухів за І. Сєченовим є:

1) виникнення відразу після відповідних психічних уявлень;

2) час перебігу психічних уявлень та мимовільних рухів приблизно

однаковий;

3) перебіг у вигляді ряду актів;

4) завжди доцільніші з точки зору збереження тіла. Довільні рухи

завжди свідомі.

274

Проблема виразних рухів викликала значний інтерес у науці в ХІХ ст.

(В. Вундт, Ч. Дарвін, Ж. Дюшен, Е. Тайлор). Так, Ч. Дарвін в теорії еволюції

емоцій звертає увагу на жестову регуляцію. Науковою основою еволюції

емоцій за Ч. Дарвіним є три принципи:

1. Корисних асоціативних звичок. Виразні рухи, спостерігаються під

час певних емоційних станів, є продуктом успадкованих асоціацій між

емоційним станом і виразним рухом. Повторюючись під час переживання

якогось бажання, виразні рухи закріплюються й починають передаватись

спадково.

2. Антитези (контрасту). “Відповідні душевні стани ведуть до

відповідних звичних дій, які згідно з нашим першим принципом виявляються

корисними. У разі виникнення прямо протилежних душевних станів

виявляється сильна і мимовільна тенденція здійснювати рухи прямо

протилежного характеру, навіть якщо вони виявляться цілком безплідними”,

– стверджує Ч. Дарвін [54, с. 198].

3. Безпосереднього впливу загального збудження нервової системи. Це

принцип прямої дії нервової системи, відповідно до якого інтенсивні

емоційні стани регулюють виразні рухи й посилюють їх.

Найбільш адекватними є перший і третій принципи: асоціації виразних

рухів і прямої дії нервової системи. Принцип антитези критикували ще

сучасники Ч. Дарвіна. Теорія, яка б пояснювала походження і розвиток

специфічних людських емоцій, не була створена, була відмічена лише роль

механізму наслідування, зокрема в розвитку мовлення. Зазначимо, що

виразні рухи надають мовленню живості й енергії, виявляють думки й наміри

інших точніше за слова, які можуть бути оманливими” [там же, с. 203].

Розкрити причини і механізми цього явища Ч. Дарвіну не вдалося.

Зосереджуючи увагу на властивостях наслідування, Ч. Дарвін висуває

гіпотезу: “… наше мовлення зобов’язане своїм походженням наслідуванню й

видозміні різних природних звуків, голосів інших тварин і власних

інстинктивних криків людини, при цьому допоміжну роль відіграють жести і

275

символи” [там же, с. 205]. Ця гіпотеза є радше емоційною, оскільки

передбачає, що мовлення виникло як вираження при підвищеному

емоційному стані. Недоліком гіпотези є те, що у вищих приматів не знайдено

зв’язку між голосовими реакціями й рухами тіла, одні й ті ж звуки чуються

при різних рухах і в різних ситуаціях. Не підтверджується й еволюційний

характер мовлення, витоки якого Ч. Дарвін прагнув віднайти у виразних

рухах.

Згідно з В. Вундтом людська мова виникає з певних природних

виразних рухів характерних для відповідних емоційних станів. Спочатку

існувало немовби дві мови, які регулювали поведінку: мова звуків (фізичні

рухи язика й губ) і мова жестів (психомоторний рух рук, голови, тіла, м’язів

обличчя). Звуками виражалися почуття, емоційний стан, а жестами –

уявлення про предмети, воля людини. Рука і міміка виражали дозвіл і

заборону, вказівку і прохання, погрозу й заохочення. Поступово звукова мова

вдосконалювалася, а мова жестів почала відігравати допоміжну роль як менш

зручна порівняно зі звуковою. За В. Вундтом, примовленнєва жестикуляція

починає відігравати регулюючу роль у різних народів, що відповідає їх

особливій ментальності, тобто психічному й душевному складу.

Аналіз підходів В. Вундта дає змогу сформувати три принципи,

покликаних пояснити походження виразних рухів: 1) безпосередньої зміни

іннервації – залежності сили м’язових рухів від інтенсивності емоцій. Два

види афектів – астенічні і тонічні – характеризують інтенсивність емоцій.

Виразні рухи, підпорядковані цьому принципу, не доступні впливу волі. Цей

принцип за своєю сутністю повторює принцип безпосереднього впливу

загального збудження нервової системи Ч. Дарвіна; 2) асоціації родинних

почуттів – зовнішнє вираження емоційного стану визначається його

схожістю з деяким чуттєвим враженням. Як зауважує В. Вундт: “… відчуття,

які мають схожий емоційний тон, досить легко переплітаються й посилюють

один одного” [42, с. 204]. Цей принцип ґрунтується на законі асоціацій, як і

принцип асоціативних звичок Ч. Дарвіна; 3) відношення рухів до чуттєвих

276

уявлень – “…вираження афекту безпосередньо переходить у вираження

думки, найпростішою формою якого є символічна мова жестів. З нього

виникає звукове мовлення як форма розвитку специфічної форми жестів”

[там же, с. 207]. Цей принцип надає концепції В. Вундта завершеності,

оскільки пояснює перехід до людських функцій рухів і жестів. Як бачимо, в

цьому зв’язку теза С. Геллерштейна про те, що В. Вундт переказав Ч. Дарвіна

своїми словами, неправильна. Третій принцип є спробою пояснити розвиток

мовлення, а акцент на розвитку мовлення переводить проблему виразних

рухів в інший напрямок.

Особливого значення В. Вундт надавав регуляції зв’язку звуків голосу

з рухами руки (“голосовими жестами”). Гіпотезу мови жестів пізніше

підтримували Л. Леві-Брюль, В. Іванов та ін., а Н. Марр ввів поняття “ручна

мова” [118]. На нашу думку, недоліком гіпотези “ручної мови” є нерозуміння

місця жестів у системі пантоміміки людини. Це пов’язано з тим, що

“сигнальні жести передбачають здатність одноманітно виділяти точно

фіксуючі елементи в комплексі сприймань і точно відтворювати їх рухом

рук. Такого роду символічні жести можливі лише за наявності складних

понять, тобто під час оволодіння словами” [118, с. 515], тоді як гіпотеза

“ручних жестів” передбачає існування мови жестів ще до розвитку мовлення.

Цієї гіпотези дотримується В.В. Іванов, який розглядає проблему з точки

зору семіотики, а не антропології, односторонньо трактуючи погляди

Л. Виготського.

Критикуючи позицію В. Вундта, М. Ланге ставить таку проблему: чому

дитина сприймає ляльку, як реальну людину? Існує дві точки зору на цю

проблему: перша (В. Вундта) полягає у схожості (сенсорній) між лялькою і

людиною. Друга точка зору, якої дотримувався М. Ланге, а пізніше й

О. Леонтьєв, полягає в способі дитячої гри, застосуванні певних рухів і дій з

лялькою. В дитячій грі проста палиця може замінити коня, горошина –

людину. Ця проблема, охарактеризована М. Ланге, виникла в зв’язку з

проблемою виникнення міфу і теорій міфу В. Вундта [116]. На прикладі

277

дитячої гри ми бачимо присвоєння значення образом, що є особливістю

міфологічного мислення (образ вважається об’єктивним).

П’єр Жане виділяє проблему регуляції рухів, дій і свідомості.

Автоматичні рухи є довільними, викликаними зовнішніми імпульсами, що

підпорядковані законам і суворому детермінізму. На думку П. Жане, існує

три основних закони регуляції автоматичних рухів: 1) відчуття й образи

супроводжуються рухами, у тому числі тілесними; 2) будь-яке відчуття або

образ залишаються у свідомості, доки не буде витіснене іншим; 3) відчуття й

емоції розвиваються, проявляючись у специфічних рухах.

Автоматичні рухи не створюють нових комплексів відчуттів, а є

вираженням старих. Досить важливим є висновок про те, що всі виразні рухи

утворюють єдиний комплекс, взаємопов’язаний і нероздільний. У теорії

П. Жане комплекс виразних рухів має тенденцію до розвитку і збереження

виразної форми, оскільки ототожнює мислення і рух. Потік образів зумовлює

зміну рухів.

Разом з тим відчуття організовуються у складніші стани, утворюючи

почування. Психіка здатна синтезувати поняття, художні образи, наукові

концепції, які “… вже перебували в елементах відчуттів” [64, с. 143].

Психічні автоматизми, вважав П. Жане, “регулюють” психічну діяльність

людини.

Свій варіант символічної регуляції поведінки особистості за

допомогою жесту запропонував Л. Гейгер, який вважав, що її основою є

зорові сприйняття, найсильніші з яких є сприйняття психомоторного руху.

Проголошення людиною певного звуку обов’язково пов’язане з мімікою

обличчя, яку легко спостерігає співрозмовник. “Жест обличчя зображує звук,

а кожен звук має свій жест”, – зазначає Л. Гейгер. У процесі розвитку мови

звук звільняється від міміки й уже самостійно позначає враження від

навколишнього світу.

Згідно з В. Бехтерєвим існує тісний взаємозв’язок виразних рухів із

функціями бугрів (середнім мозком), тому що символічні жестові рухи

278

пов’язані з центрами, розташованими в області центральних звивин і задній

частині лобної долі. Загальна система зовнішніх реакцій (за В. Бехтерєвим)

містить: а) автоматизми; б) наслідувальні рефлекси, сполучні рефлекси

(мімічні, рефлекси зосередження, символічні й особистісні рефлекси).

Автоматизми, наслідувальні рефлекси чітко проявляються на відповідному

етапі психічного розвитку і прямо й безпосередньо залежать від зовнішнього

подразника. Сполучні рефлекси є рядом реакцій, викликаних пожвавленням

попереднього сліду, зумовленого поєднанням зовнішнього нового і старого

вражень. Рефлекси зосередження є не що інше, як рухи услід за зовнішнім

подразником, що мають на меті контакт із подразником. Вони поділяються

на рефлекси зовнішнього й внутрішнього зосередження. Символічні

рефлекси є зовнішніми проявами організму, які визначають певні зовнішні

предмети, відношення між предметами, між організмом і соціумом. До цього

типу рефлексів належать: 1) виразні або пантомімічні тілорухи; 2) жести;

3) мовлення.

Регуляція виразних рухів у концепції В. Бехтерєва є поєднанням

рухових, судинних і рефлекторних реакцій організму, запозичених з актів

оборони, нападу і зосередження. В цій концепції рухи виражають не стільки

внутрішній стан людини, скільки символи. До першого класу виразних рухів

належать наступальні міміка і жести (вираження гніву, жорстокості); до

другого – активно-оборонні міміка і жести (вираження відрази, зневаги); до

третього – пасивно-оборонні міміка і жести (вираження хвилювання,

безпорадності, покірності, приниження); до четвертого – міміка

зосередження (вираження прислуховування, придивляння, обмацування); до

п’ятого – зображувальна міміка (вираження тілорухів); до шостого –

символічна міміка (жестова мова). У цій концепції відображено

еволюційність виразних рухів. Сполучні мімічні рухи є первинною формою,

на якій розвивається вищий ступінь – пантомімічні рухи, які описують

особливості зображуваного предмета й наближаються до жестів. За

В. Бехтеревим, жести є поєднанням вольових особистих рухів, зумовлених

279

асоціативною діяльністю. Разом з тим учений визнає, що “зворотне

мовлення, швидше за все не може бути чи принаймі не буває без жестів і

зображувальних рухів” [23, с. 339].

Відмічаючи схожість рефлекторних, поєднально-рефлекторних,

наслідувальних і сполучних виразних рухів у регуляції поведінки різних

народів, можемо наголосити на відмінностях жестів і символічної міміки в

різних культурах [267]. Визначальним фактором є те, що символічні рухи,

жести, міміка мають соціальне значення, оскільки корисні в соціальному

житті, а отже й для збереження виду.

Таким чином, ядром концепції В. Бехтерєва стали виразні реакції,

зокрема виразні рухи, пантоміміка, жестова мова. Виразні реакції учений

розглядав як зі структурної, так і з антропологічної точок зору. Як і

Ч. Дарвін, В. Бехтерєв, дотримувався думки, що мовлення виникло шляхом

еволюції з виразних рухів. При цьому всі виразні рухи учений розглядав як

комплекс, який функціонував до розвитку членороздільного мовлення:

“символічна й наслідувальна міміка, відтворюючи особисті рухи, разом із

психорефлекторною мімікою становить ту первинну мову міміки, жестів і

зображувальних рухів, яка була зрозумілою без слів і розвинулася раніше

членороздільного мовлення”, – стверджував В. Бехтерєв [23, с. 343].

В реактології К. Корнілова (на відміну від рефлексології) одиницею

поведінки прийнята реакція, а поведінка людини є сукупністю реакцій на

біосоціальні подразники. Реакція – основна форма поведінки й основна

форма будь-якого життєвого прояву. В реактологію К. Корнілова включені

всі форми реакцій у взаємовідношеннях організм-навколишнє середовище, а

основними методами реактології стали хронометричний, динамометричний і

моторно-графічні.

Реакція як акт містить: сенсорний подразник сприймаючого органу –

центральний акт – моторний акт. З цього приводу К. Корнілов зазначав:

“сенсорний, як і рухові моменти в акті реакції, всюди подані у прихованій

формі” [98, с. 3]. Виділяючи сім основних гам реакцій людини: натуральну,

280

м’язову, сенсорну, реакцію розрізнення, вибору, впізнавання та асоціативну

реакції, він об’єднує їх двома видами асоціацій – вільними і примусовими.

Центральна ідея реактології – принцип однополюсної витрати енергії.

Відповідно до неї центральна і периферична системи енергії обернено

пропорційні одна до одної в зворотному відношенні – чим інтенсивніша

центральна система енергії, тим меншим виявляється рух, і навпаки. З точки

зору реактології ускладнення асоціативної реакції зменшує інтенсивність

зовнішнього руху. У разі примусової асоціації відбувається значне

ускладнення акту сприймання, оскільки за наявності багатозначних

асоціацій, можуть відразу виникати декілька речових реакцій, з яких одна

має витіснити всі інші” [98, с. 87]. Реактологія за своєю сутністю є

поведінковою психологією, яка розширює область вивчення поведінки і

показує її як системне (у вигляді гами реакцій людини) й комплексне

(реакція як біосоціальний подразник) явище.

За даними К. Бюлера, не вистачає в теорії виразних рухів ланки про

входження рухів, що виконують сигнальну функцію в групі, в семантичну

систему [33]. Крім того, виразні рухи є показником розвитку психіки. Для

В. Вундта виразні рухи виявляють внутрішні психічні стани. В умовах

вербальної психіки відбувається зміна виразних рухів як домовних засобів

контакту. Зміна виразних рухів одного члена групи приводить до їх зміни в

інших членів. Виникає контакт, сенс якого полягає у взаємоспрямованості

дій членів групи (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Схема поетапного розвитку рухів (за К. Бюлером)

Дотримуючись концепції К. Бюлера ми пропонуємо схему поетапного

розвитку рухів особистості: перший ступінь – сигнал, первинний вид

сигнал симптом символ

Ступені поетапного розвитку рухів

281

семантичного пристрою, одиниця, що організовує колективне життя на всіх

рівнях розвитку й виконує функцію розрядки дій; другий ступінь – симптом,

який вказує на відповідний стан живої істоти й спонукає партнера до реакції.

Виразні рухи виявляють стан живої істоти й стають сигналом на більш

високому ступені розвитку; третій ступінь – символ, який позначає

предметний зміст за допомогою мовного знаку.

Аналіз підходів, у яких жест розглядається як психомоторно-

символічний засіб регуляції поведінки особистості, показав символічну

природу досліджуваного нами явища. Жест постає як “символічний живопис

у рухові” (С. Крічлі); “особливий дар співу, що передається руками”

(Д. Ефрон); “код, що не сприймається розумом і який не можна виразити

словом” (Д. Морріс). У Жан-Луї Барро умовною мовою жестів, яка регулює

природну поведінку людини, є німа. В пантомімі відома схема “автор – твір –

реципієнт” змінюється, оскільки в пантомімі автор (мім) і відтворення (твір

пантоміма, яку він показує) зливаються разом [11; 151].

Для С. Волконського “семіотика жестового спілкування” знаходить

вираження у “психологічному жесті”, який є насамперед регулятором

відношень між людьми, а не засобом зображення певного стану. Учений

точно вказує на особливість зображувальних рухів: “Нас не захоплює той

рух, якому людина доручає замінити слово: не той жест цікавий, яким

людина показує, що хоче спати, а той, який видає її сонливість” [40, с. 143].

Відношення у психологічному жесті характеризується символічним змістом:

“Цей жест не пов’язаний із жодною потребою в дії; він нічого не робить, не

має намірів, він лише видає ту сторону нашого єства, яка найбільше вражена

тим, що ми бачимо або чуємо” [там же, с. 145]. Пізніше вчення про

психологічний жест стало ототожнюватися із знаком, наповненим

внутрішньою сутністю. Відношення психологічного жесту до жестів ролі

розглядається як загальне до часткового, що аналогічно відношенню

пантоміми до жестів.

282

Розглядаючи жестово-символічну регуляцію поведінки особистості,

К. Станіславський зазначає:“… якщо очі – дзеркало душі, то пальці – очі

нашого тіла…” [208, с. 19]. У театральній системі підготовки актора режисер

велике значення приділяв жестовим рухам, що виражають почуття [208; 246].

Для К. Станіславського жест – основа твору пластичного мистецтва, оскільки

в умовах штучної художньої побудови образу артисту необхідно

використовувати жестове супроводження. “Коли артист спочатку робить

жест, програючи зміст пантомімікою, а потім грає його голосом, … він

немовби вибудовує зміст спочатку в рухові, а потім повторює його вже грою

голосу. Відбувається немовби внесення в дію всього процесу становлення

цієї дії”, – стверджує К. Станіславський [208, с. 26].

Таким чином, жест як психомоторно-символічний засіб регуляції

поведінки особистості сприяє кодуванню та передачі специфічного досвіду,

обмірковуванню певних речей з різних смислових перспектив, що

наближають людину до реального життя, формуючи в неї нові форми

пізнання різних сторін дійсності [268]. Аналіз праць теоретиків і практиків

акторської майстерності демонструє можливості побудови і читання образу в

контексті процесу оволодіння прийомами вираження підтексту або смислу,

що передбачає роботу з семантикою.

За І. Соболевським, в основу жестово-символічної регуляції покладено:

а) кінесінтанги (кінетичну пропозицію), б) кінелексеми (кінетичне слово),

в) кінеми (найпростіший елемент кінетичної мови). Вчення про

кінесинтангми називається синтограматикою; вчення про кінелексеми

входить до складу лексикології; вчення про кінеми називається кінетикою

(антропокінетикою). Автор розповсюджує свою схему на штучно створене

кінетичне мовлення, яке використовується, наприклад, на виробництві, коли

звукове мовлення ускладнене через надмірний шум.

Для Р. Бердвістла символічна регуляція, що відбувається між людьми,

має один і той же органічний репертуар, який складається з 50–60

елементарних рухів (кінем), жестів або поз. Поведінка людини, вважає

283

учений, складається з кінем – найменших одиниць руху, зчитування яких дає

змогу декодувати повідомлення, передані через жести чи інші рухи тіла.

Найпростіші елементи тілорухів (“кіни”) Р. Бердвістл позначає символами.

Починаючи з очей, він доводить, що “О” є найкращим символом для

відкритого ока, а “–” найбільше відповідає позначенню закритого ока.

Підморгування правим оком позначається так: “–О”, підморгування лівим –

“О–”. Відкриті очі позначаються знаком “ОО” [336]. Аналогічно створено

символи для тулуба і плечей, руки і кисті, долоні і пальців, стегна, стопи і

шиї, а також розроблено особливі знаки, які вказують напрямок руху (вверх,

вниз, вперед і назад). Розроблена символічна система регуляції поведінки дає

змогу реєструвати і декодувати психічний стан іншої людини й показує

доцільність використання відповідних жестів.

У теорії П. Екмана та М. Арджайла символічна регуляція поведінки

стає можливою в разі цілісного декодування психомоторних символів

(жестів, поз, голосу), що забезпечує всебічне сприйняття ситуації [331; 342].

Пізніше на цих методологічних засадах будуються дослідження Т. Малкіної,

М. Махнія, Б. Успенського та ін. Для Л. Леві-Брюля “розмовляти руками – це

певною мірою буквально думати руками” [118, с. 17], оскільки “рука є

видимою частиною мозку” (І. Кант) [73].

Отже, жест у символічній регуляції поведінки є не лише значеннєвим

підсилювачем мовлення, а й своєрідним сигналом з боку “мовчазного

партнера” – сигналом, що виражає ставлення до певної ситуації спілкування

(Д. Ніренберг, Г. Калеро, Г. Кириленко). Жестово-символічна регуляція

поведінки постає як складна й інтенсивна кінетична активність мовця, що

виникає лише тоді, коли людина активно розмовляє з іншими людьми

(А. Кендон) [80; 157; 355; 356].

Мовленню особистості відповідає певний патерн символічної дії.

Різноманітні мовні одиниці у процесі символічної регуляції поведінки

зіставляються з різними рухами рук. За таких умов процес мовлення

відбувається одночасно у двох формах активності: органів мовлення і рухів

284

тіла, а жестове вираження випереджає відповідні відрізки мовлення, що ми

розглядатимемо далі.

4.2. Жест у мовленнєвій ланці регуляції та передачі логічного руху

думки людини

Відбуваючись на основі спільної практичної діяльності, процес

кодування, передачі та декодування інформації в системі взаємодії “людина-

людина” реалізовується за допомогою мовлення. Завдяки мовленню

індивідуальна свідомість людини, не обмежуючись особистим досвідом і

власними спостереженнями, збагачується результатами суспільного досвіду.

Регулюючи поведінку людини, мовлення є засобом і формою вираження

думки особистості [70; 89; 93; 297]. У процесі кодування, передачі та

декодування повідомлення жест відіграє важливу роль, роблячи мовлення

наочною і виразною формою існування сенсомоторного й наочно-дієвого

мислення.

Жестове вираження в мовленнєвій ланці передачі логічного руху думки

людини залишається проблемним для психологів. Одні автори [130; 153; 329

та ін.] вважають, що “чиста думка” не має нічого загального ні з образами, ні

зі словами, ні з жестами, і зводять її до символічних схем або “логічних

переживань”, які надалі “одягаються” у слова, жести, як людина одягається в

одяг. Інша група учених [33; 65; 140] висловлює сумніви, що думка є готовим

психічним утворенням, якому необхідно “втілитися” в слова, жести. Згідно з

їх твердженнями “думка” є лише етапом між вихідним і кінцевим мотивом

зовнішнього, розгорнутого мовлення. “Думка” залишається неясною,

дифузною поки не набуде чітких окреслень в мовленні. Услід за

Л. Виготським ці дослідники зазначають, що думка не втілюється, а

здійснюється, формується в слові і жесті.

З позиції Л. Виготського, в дитини 3–4 років кожне ускладнення у

вирішенні якогось практичного завдання викликає вибух жестових реакцій,

які трактуються як “егоцентричне мовлення”, що не має жодного

285

практичного значення і проявляється лише як бажання дитини.

“Егоцентричне мовлення” від початку є символічним, адже фактично

звернуте до дорослого: в ньому дитина спочатку формує прохання або

вимогу допомогти їй у вирішенні завдання, потім її жести починають

символізувати реальну ситуацію, “знімаючи відбиток” з цієї ситуації,

аналізуючи і плануючи можливе рішення. Жест дитини, будучи первинно

звернутим до дорослого, поступово перетворюється в символічний засіб

орієнтації в ситуації для намічання шляхів вирішення завдання, створення

плану своєї діяльності [41].

У цікавий спосіб еволюцію жесту відстежили німецькі дослідники

К. Блер і М. Гетцер. Спостерігаючи за процесом малювання дитини, вони

встановили, що майбутній малюнок дитина спершу окреслює жестом, потім

називає його, і лише потім бере активну участь у формуванні плану

майбутньої дії.

Факт участі жесту дитини в її практичній діяльності та вирішенні

складних практичних завдань з оволодіння простим важелем наочно

показано в експерименті “парного досвіду”, проведеного у школі

О. Запорожця. Встановлено, що у дітей 3–4 років ситуація “парного досвіду”

породжувала виникнення активної жестикуляції, яка допомагала осмислено

орієнтуватися в ситуації, планувати свої дії на майбутнє, включаючи жести в

діяльність. Дослідження в умовах “парного досвіду” з активним жестовим

відчуттям відбувалося активніше, ніж в умовах “ізольованого досвіду”, в

якому жести дитини не проявляються настільки активно [66].

Зазначене вище показує, що символічна регуляція поведінки дитини

відбувається на рівні активного жесту, який спочатку є спілкуванням з

оточуючими, а потім набуває властивостей засобу, допомагає їй

орієнтуватися в ситуації та планувати свою діяльність.

Жест – одна з основних одиниць мови. Помилково вважається, що він є

елементарною, неділимою частинкою, через що тривалий час жест

сприймали як просту асоціацією умовного руху з відповідною дією. Маючи

286

складну будову, структура жесту містить дві ключові частини: “предметну

(дієву) віднесеність” і “значення”. Кожен жест людського мовлення позначає

певну дію, іноді предмет, викликаючи в людини відповідний образ.

Наявність позначуваної функції чи предметної віднесеності є важливою

функцією жесту. Це дає змогу людині довільно викликати образи

відповідних предметів, мати справу з предметами навіть у разі їх відсутності.

Жест допомагає “подвоювати” світ, мати справу не лише з образами

предметів, що наочно сприймаються, а й з образами предметів, викликаних у

внутрішньому уявленні за допомогою слова [278].

Здатність жесту позначати відповідні дії умовним знаком, викликати їх

образи не є єдиною його функцією. Жест реалізовує і складнішу функцію:

дає можливість аналізувати дії, виділяти в них суттєві властивості,

зараховувати їх до певної категорії. Жест, як і слово, є засобом абстракції й

узагальнення, що відображає глибокі зв’язки й відношення, які стоять за

відповідними діями. Ця функція відображає “значення жесту”.

Кодуючи, передаючи та декодуючи інформацію за допомогою жесту,

людина автоматично показує складну систему зв’язків і відношень, які

склалися в певному етносі. Саме здатність аналізувати дію, виділяти в ній

суттєві властивості й зараховувати її до відповідних категорій і є

“значенням” жесту. Отже, жест складений як із наочно-образних так і зі

сторонніх і узагальнених компонентів, що дає змогу людині, яка

використовує жести, вибирати одне із можливих значень: в одних випадках

застосовувати певний жест у конкретно-образному смислі, в інших – у

відстороненому й узагальненому смислі.

Реальне застосування жесту завжди є процесом вибору потрібного

значення із цілої системи альтернатив з виокремленням одних, необхідних

систем, і гальмуванням інших, які не відповідають мовленнєвій ситуації.

Виділена з багатьох можливих значень відповідна ситуаційна система

зв’язків становить смисл жесту. Смисл жесту, залежачи від тієї ситуації, в

287

якій перебуває суб’єкт, і від конкретного завдання буває зовсім різним,

залишаючись зовні одним і тим же [11; 130; 147; 151; 279 та ін.].

Жест і поняття. У мовленні кожен жест приховує систему зв’язків і

відношень, в які включена дія, що ним позначається. Як засіб формування

понять, що виводить дію зі сфери чуттєвих образів, включаючи її в систему

логічних понять, жест дає змогу розглядати світ глибше, ніж це робить наше

сприйняття. У смисловій будові жесту, який позначає поняття, бачимо, що за

ним стоїть як ряд образів, координованих з ним, так і субординовані образи,

тобто кожен узагальнений образ має, згідно з вираженням Л. Виготського,

свою “широту” і свою “довготу” (чи “глибину”) [41].

Символізуючи жестом певну дію, людина не лише відтворює

відповідний наочний образ, а викликає цілу систему зв’язків, які можуть

виходити за межі сприйманої ситуації, набуваючи рис складної матриці

укладених в логічну систему значень. Природно, що вся система смислових

зв’язків, яка стоїть за жестом, висловлюючи поняття, дає змогу думці

рухатися в багатьох напрямках, які визначаються “шириною” і “глибиною”

системи зв’язків. Жест, формуючи поняття, вважається механізмом, який

лежить в основі руху думки.

Система зв’язків, які стоять за жестом-поняттям, не однакова в різних

людей. В тих, хто має значний комплекс знань, ця система зв’язків як за

обсягом координованих понять, так і за кількістю ієрархічно побудованих

“мір спільності” значно багатша, ніж у людей, які мають обмежений досвід і

незначну систему знань. Було б неправильним вважати, що ці відмінності є

лише кількісними. Структура понять на різних ступенях розумового розвитку

глибоко відмінна, а на наступних сходинках розвитку за поняттям стоять

неоднакові психічні процеси [176].

Жест як носій поняття містить і емоційно-образні наочні компоненти, і

систему логічних зв’язків із координованими і взаємопідпорядкованими

поняттями. У різних людей, а особливо в тих, які стоять на різних сходинках

розумового розвитку, співвідношення наочно-образних і логічних зв’язків

288

виявляється неоднаковим. Якщо на нижчих етапах розвитку в людини

домінують наочно-образні зв’язки, то на вищих провідне місце займають

складні системи логічних зв’язків. Значення жесту розвивається, й,

незважаючи на те, що предметна віднесеність певного жесту на різних

сходинках розвитку залишається тією ж, зміст понять, які стоять за жестом, а

також структура зв’язків, викликаних жестом, докорінно змінюються [147].

На різних етапах розвитку система психологічних зв’язків, які стоять за

жестом, неоднакова. В цьому легко переконатися: в маленької дитини жест

викликає передусім систему емоційних переживань і наочних образів; в

дитини молодшого шкільного віку за жестом стоїть система наочних

пригадувань (думає, пригадуючи); у старшого школяра й людини, яка

перебуває на високому рівні розумового розвитку, жест викликає систему

логічних операцій (пригадуючи розмірковують).

Ця глибока зміна співвідношення психічних процесів, які стоять за

поняттям (а отже, й за мисленням) на окремих етапах розумового розвитку, є

одним із важливих фактів символічної регуляції поведінки особистості. Саме

тому людина на різних етапах розвитку, спираючись на різні будови

значення жесту і різну за психологічним механізмом будову поняття, по-

різному регулює поведінку. Це положення свого часу висунув Л. Виготський,

який вперше вказав на глибокий зв’язок між будовою значення жесту і

будовою свідомості, сформулювавши положення про смислову і системну

побудову свідомості та висунувши твердження про те, що на наступних

етапах розвитку свідомість людини реалізовується поняттями, які мають

смислову будову (наочно-образну або вербально-логічну) і неоднакове

співвідношення психічних процесів (сприймання, пригадування,

відсторонене мовленнєве мислення), співвідношення що змінюється на

різних етапах розумового розвитку дитини [41].

Висловлювання. Жест. Думка. Психологам, що вивчають мовлення

як систему кодів, які допомагають регулювати поведінку особистості,

відображати зовнішню дійсність й формувати думку, слід опанувати не лише

289

засоби, за допомогою яких кодується висловлювання, а й ті види основних

повідомлень, які можуть бути передані засобами мовлення. У мовознавстві

розрізняють два основних види символів, які, як правило, виражаються

поняттями символізм події і символізм відношення. Кожен із символів

користуючись одними й тими ж зовнішніми граматичними засобами, глибоко

відрізняє один від одного.

Як символізм події ми розуміємо повідомлення про якийсь зовнішній

фактор, виражений в мовленні. Характерною особливістю цього виду

символу є можливість позначення системою слів того, що можна виразити і

наочною картиною, тобто домінування наочно-образного змісту над

вербально-логічним. Описові та вказівні жести разом з інтонацією в цьому

виді повідомлення відіграють суттєву роль.

Зовсім іншим є “символізм відношення”. Чимало висловлювань, які, не

позначаючи ніякої події, формують відомі відношення. Значення цих

конструкцій не можна передати в наочній картині, адже вони виражають не

реальні події між предметами, а логічні відношення між речами й

використовуються як способи оформлення не стільки наочно-образного,

скільки вербально-логічного мислення [147].

Процес кодування жестового висловлювання. Шлях від думки до

розгорнутого жесту. Як соціально сформований та усталений рух жест

передає психічний стан людини, є психічним засобом передачі думки. За

його допомогою людина уточнює думку. Як засіб кодування та передачі

повідомлення жест застосовується у двох реальних процесах: а) матеріалізує

думку, б) формулює її у формі психомоторного символу, в) “кодує

висловлювання”, г) “декодує висловлювання”, перетворюючи розгорнуте

висловлювання у згорнуту думку. Цей шлях від мовлення до думки і є

процесом розуміння.

Спробуємо дати відповіді на ряд запитань, які постали перед нами в

ході написання дисертації: 1) Які психічні процеси лежать в основі

формування мовленнєвого висловлювання? Яким шляхом вони проходять від

290

думки до розгорнутого мовлення? Як перебігають психічні процеси людини,

яка формує думку в розгорнутому висловлюванні.

Людина, яка хоче звернутися до іншої людини чи викласти свою думку

в розгорнутій мовленнєвій формі, повинна мати відповідний мотив

висловлювання. Мотивом можуть слугувати прагнення сформувати потребу,

виразити прохання, вимогу, які співрозмовник повинен виконати.

Висловлювання, підсилене жестом, буде дієвим, прагматичним. Мотивом

може бути й передача інформації, вступ у контакт з іншою людиною,

роз’яснення якогось положення для самого себе. В цьому випадку

висловлювання буде пізнавальним, інформативним. У ряді випадків мотивом

висловлювання слугуватиме жестове вираження певного емоційного стану,

розрядка внутрішнього напруження, а саме мовлення наповниться жестово-

мімічними формами афективних розрядів. Мотив висловлювання є лише

відправним моментом, рухомою силою усього процесу. Наступним кроком є

виникнення думки чи загальної схеми того змісту, який надалі втілюється у

висловлювання [278].

Важливу роль на шляху перешифрування (перекодування) задуму в

розгорнуте мовлення і для створення породжуючої (генеративної) схеми

розгорнутого мовленнєвого висловлювання відіграє механізм внутрішнього

мовлення. У психології менш за все розуміють як “внутрішнє мовлення”

просте говоріння слів і фраз про себе, і не вважають, що внутрішнє мовлення

має будову і функції властиві розгорнутому зовнішньому мовленню. У

внутрішньому мовленні реалізовується перехідний етап між задумом

(думкою) і розгорнутим зовнішнім мовленням. Механізм, який допомагає

перекодувати загальний смисл у мовленнєве висловлювання, надає замислу

мовленнєвої форми. У цьому смислі внутрішнє мовлення є процесом, який

породжує (генерує) розгорнуте мовленнєве висловлювання, включаючи

вихідний задум в систему жестово-символічних кодів мови.

Перехідне місце, яке займає внутрішнє мовлення на шляху від думки

до розгорнутого висловлювання, визначає основні риси його функцій, та

291

психологічної структури. Внутрішнє мовлення – це насамперед не

розгорнуте мовленнєве висловлювання, а лише підготовча стадія, яка передує

такому висловлюванню. Жести на цій стадії мовлення спрямовані не на того,

хто слухає, а на самого себе, на перехід в мовленнєвий план тієї символічної

схеми, яка була до цього лише загальним змістом замислу [282]. Цей зміст в

загальних рисах вже відомий тому, хто говорить, оскільки він вже знає, що

саме хоче сказати, хоча ще не знає, в якій формі та яких мовленнєвих

структурах зможе сформулювати своє висловлювання. Внутрішнє мовлення є

згорнутим, скороченим, генетично походить від поступового згортання,

скорочення розгорнутого мовлення дитини через шепітне мовлення, яке

переходить у внутрішнє і швидше позначає загальну тему або загальну схему

подальшого розгорнутого висловлювання, але зовсім не є її повним

відтворенням.

Внутрішнє мовлення, формуючи зміст думки, є не лише згорнутим, а й

предикативним, втілюючи речову схему подальшого висловлювання і

породжуючи його розгорнуті форми, тому у внутрішньому мовленні ми

зустрічаємо загальні позначення теми подальшого висловлювання, інколи

виражені лише одним, зрозумілим тільки суб’єкту символом, інколи

мовленнєвим фрагментом, що позначає найсуттєвіші елементи подальшого

висловлювання.

Для нас важливо з’ясувати, як саме згорнуті предикатні схеми, що

стоять між думкою, жестом і мовленнєвим висловлюванням, перетворюють

думку в систему розгорнутих кодів мови. Активні фрагменти внутрішнього

мовлення виникають при його ускладненні і зникають, коли процес мислення

автоматизується, набуваючи активного творчого змісту. Останній факт

успішно демонструють спеціальними дослідами з використанням

електроміографічного реєстра, який фіксує тонкі рухи мовленнєвого апарату

(язика, губ, гортані), що виникають під час підготовці до розгорнутого

висловлювання або в мисленнєвому акті [130].

292

Згідно з О. Соловйовим кожне повідомлення, вирішуючи якесь складне

завдання викликає в досліджуваного групу чітких електричних розрядів у

мовленнєвих м’язах, які не виявляються у вигляді зовнішнього мовлення, але

завжди передують вирішенню завдань. Характерно, що описані

О. Соколовим компоненти внутрішнього мовлення виникають у ході будь-

якої інтелектуальної діяльності (навіть тієї, яку вважають немовленнєвою), і

ці електроміографічні розряди, будучи симптомами внутрішнього мовлення,

зникають, коли інтелектуальна діяльність набуває звичних, добре

автоматизованих рис.

Генеруюча роль внутрішнього мовлення, оживляючи раніше засвоєні

граматичні структури розгорнутого мовлення, приводить до останнього

етапу – появи розгорнутого мовленнєвого висловлювання, в якому мовлення

починає спиратися на всі логіко-граматичні та синтаксичні схеми мови.

Структура розгорнутого висловлювання може в різних випадках бути

неоднаковою і варіювати залежно від особливостей мовленнєвого

висловлювання.

Той факт, що “думка кодується в мовленні”, щоб набути істинної

чіткості, Л. Виготський виразив у формулі “думка одягається в жест” [41, с.

27]. Це вказує на значущість формування задуму в мовленні для уточнення

думки, щоб її загальна схема стала розгорнутою програмою, включилася в

систему зв’язків і відношень в розгорнутих логіко-граматичних кодах мови.

Саме тому кодування думки в жестовому висловлюванні має ключове

значення не лише для передачі інформації іншій людині, а й для уточнення

думки для самого себе. В цьому контексті жестикуляція є не просто засобом

передачі повідомлення, а й знаряддям мислення.

Процес декодування жестового висловлювання. Процес розуміння

жестового повідомлення не слід вважати простим процесом засвоєння

відповідного значення. Декодування жестового повідомлення – це завжди

шлях розшифрування його загального смислу. Це складний процес виділення

найістотніших елементів висловлювання, перетворення розгорнутої системи

293

жестового повідомлення в думку, яка за ним стоїть. Процес може

призупинятися на різних етапах шляху, які проходить реципієнт,

сприймаючи жестове повідомлення (від декодування окремих жестових дій

до розуміння істинного смислу всього повідомлення). Людина, яка декодує

жестове повідомлення, може зрозуміти смисл, притаманний “підтексту”,

мотиви, які лежать в основі вчинків діючих осіб, і власне відношення до

діючих осіб.

Істотним фактором, який визначає психологічну структуру процесу

декодування сприйманої інформації є ступінь знайомості матеріалу, який

повідомляється. Відомо, що розуміння добре відомого повідомлення не

потребує детального розшифрування логіко-граматичних структур

сприйманого тексту і може здійснюватися “за здогадом” на основі

сприймання лише окремих незначних фрагментів, які викликають

відтворення в свідомості сприйманих знакових ситуацій. Саме тому весь

процес декодування знайомого повідомлення вичерпується часто лише

виділенням вказівок на відому ситуацію та подальшим зіставленням

відтворюваної в суб’єкта гіпотези з наступними деталями повідомлення.

Декодування добре знайомого повідомлення не потребує ретельної роботи

над текстом і швидше за все є процесом впізнавання смислу, ніж його

послідовним виведенням із тривалого розшифрування повідомлення.

Зовсім іншою психологічною структурою характеризується процес

розуміння незнайомого тексту. Тут жодні позаконтекстні догадки неможливі

і не приводять до успішного розшифрування повідомлення. Людина, перед

якою стоїть завдання розшифрувати незнайоме повідомлення, має

можливість спиратися лише на його логіко-граматичну структуру й повинна

подолати весь складний шлях, починаючи з декодування окремих фраз і

закінчуючи аналізом загальної думки, яка стоїть за всім повідомленням, а

інколи й мотивами, які лежать в основі висловлювання.

Доволі часто жест, будучи багатозначним, є метафорою. Декодування

жестового повідомлення потребує передусім смислового вибору із багатьох

294

жестів, що залежить від ряду факторів і наштовхується на деякі перешкоди.

Одним із факторів, який допомагає зробити вибір потрібного смислу жесту, є

інтонація мовлення в цілому, яка автоматично надає значення одній із

альтернатив, сприяючи декодуванню.

Найбільш істотним фактором, який визначає вибір потрібного жесту, є

контекст [186]. Створюється своєрідний парадокс, при якому смисл фрази

може бути зрозумілим лише за умови знання смислу окремих жестів, а смисл

окремого жесту стає зрозумілим лише при знанні всього контексту. Однак

саме цей парадокс і характеризує складний процес декодування

повідомлення, а двоякість процесу можна в розгорнутій формі побачити під

час запису руху очей, що читають текст [318].

На шляху правильного вибору смислу жесту виникає ряд перешкод.

Якщо йдеться про “символізм події”, коли структура мовлення відносно

проста, а смисл однозначний, це не викликає складнощів. Справа значно

ускладнюється, коли суб’єкт має декодувати фразу, яка виражає “символізм

відношення”, особливо якщо будова цієї граматичної структури вступає в

конфлікт з безпосереднім сприйняттям та оцінкою її фрагментів.

Аналогічні труднощі викликають конструкції зі смисловою інверсією.

В такому випадку декодування конструкції потребує попереднього її

перекодування. Смисл стає зрозумілим лише після того, як подвійне

заперечення буде перетворено в одне позитивне твердження.

4.2.1. Жестове вираження смислових установок особистості

Серед усіх чуттєво-інтуїтивних символів, спрямованих на вираження

смислової установки особистості, ключову позицію посідає жест. Основна

мета дослідження, викладеного в цьому пункті, спрямована на вивчення

жестів людини як кодових засобів вираження смислової установки

особистості під час вербального декодування символів, що викликали

ускладнення в процесі опису. Весь хід психологічного експерименту був

295

зафіксований за допомогою відеокамери, отримані відеопротоколи

проаналізовані, а показники записані в таблиці жестового вираження.

Вибірка досліджуваних осіб. У психологічному експерименті брали

участь слухачі Національного університету оборони України імені Івана Чер-

няховського у віці 29–42 років. Загальна кількість досліджуваних – 218 чол.

Процедура психологічного експерименту. В аудиторії, в якій

проводився психологічний експеримент, крім експериментатора перебували

досліджуваний та оператор відеозапису. Експериментальним матеріалом був

візуальний стимул – вісім трансформованих символів кола О.Ю. Артем’євої,

які розглядалися як семантика перцептивних універсалій. В експерименті цей

стимульний матеріал був вихідною точкою, яка запускала довільні асоціації.

Перед початком експерименту в досліджуваних за допомогою

градуйованого хронометра, було проведено вимірювання енергопотенціалу

[244]. Для контролю суб’єктивних факторів з боку досліджуваних ми

використовували модифікацію методу “обману” предмета дослідження та

модифікацію методу “плацебо всліпу”, детально описані в другому розділі.

Після цього досліджуваний розташовувався навпроти розміщеного

стимульного матеріалу під певним кутом, щоб оператор відеозапису міг

зафіксувати повний комплекс його виразних рухів.

Досліджуваному пропонувалося діяти за інструкцією такого змісту:

“Що ви уявляєте коли бачите цей символ?” Експериментатор показував у

визначеному порядку символи, а оператор реєстрував жестове вираження,

яке супроводжувало пояснення. Відеопротоколи проаналізували експерти,

здатність яких до аналізу була проконтрольована за допомогою другого

субтесту “Групи експресії” – методики дослідження соціального інтелекту.

Вибір даного методу вивчення жестів зумовлений підходом кодування-

інтерпретації жестового вираження з позиції особистісно-динамічного

утворення (Дж. Гілфорд, М. Саллівен, В. Лабунська).

У статусі експертів виступали психологи та викладачі психолого-

педагогічних дисциплін. Кожен експерт оцінював експериментальні дані

296

індивідуально. Попередньо з кожним експертом було узгоджено показники і

шкалу оцінювання. Ми використовували метод середньозваженої оцінки,

згідно з яким кожного досліджуваного оцінювали декілька експертів [274].

Завданням експертів було не лише декодування жестів досліджуваних,

а й оцінювання вираженості смислової позиції, закодованої в жесті,

представленості жесту (до себе, нейтральне, до іншого), форми застосування

жесту (жест-репліка, жест-символ, жест, включений в контекст).

Статистичному опрацюванню підлягали 11 кодових даних, описаних у

другому розділі.

Статистичний аналіз у групі досліджуваних показав позитивний

кореляційний зв’язок між усіма ознаками, але з різною силою. Тісний

кореляційний зв’язок виявлено між показниками активності жестового

вираження та типом жесту (0,82) і формою застосування жесту (0,87), а

також між формою застосування жесту і типом жесту (0,90). Між формою

застосування жесту, показниками активності смислової установки, типом

жесту і його спрямованістю кореляційний зв’язок помірний (r = 0,41; 0,36;

0,39). Показник оцінки смислової установки, деталей, себе і показник

активності жестового вираження мають слабкий кореляційний зв’язок (0,29).

Сильний кореляційний зв’язок також виявлено між показниками типу

жесту і формою його застосування (0,90). Показники активності смислової

установки і спрямованості жесту мають помірний зв’язок (0,36). Сильний

кореляційний зв’язок існує між показниками активності смислової установки

та інтенсивністю смислової установки (0,87), середній – між показниками

оцінки та інтенсивності, оцінки й активності (r = 0,54; 0,62), слабкий зв’язок

– між типом жесту й оцінкою смислової установки (табл. 4.1).

Як бачимо з табл. 4.1, сильний кореляційний зв’язок виявлено між

показниками, що характеризують жестикуляцію (активність жестового

вираження, форму застосування жесту, тип жесту), а також між показниками

смислової позиції особистості (активністю й інтенсивністю).

297

Таблиця 4.1

Кореляційні показники в ситуації вербального описання

трансформованих зображень кола

Оцінювання вираженості смислової позиції, закодованої в жесті

Кореля-

ційні

показники

Актив-

ність

жесто-

вого

вира-

ження

Тип

жесту

Спря-

мова-

ність

жесту

Форма

застосу-

вання

жесту

Актив-

ність

смис-

лової

уста-

новки

Оцінка

смис-

лової

уста-

новки

Інтен-

сив-

ність

смис-

лової

уста-

новки

Актив-

ність

жестового

вираження

1,00 0,82 0,44 0,87 0,33 0,29 0,31

Тип жесту 0,82 1,00 0,39 0,90 0,25 0,21 0,23

Спрямо-

ваність

жесту

0,44 0,39 1,00 0,41 0,36 0,23 0,14

Форма

застосу-

вання

жесту

0,87 0,90 0,41 1,00 0,26 0,22 0,24

Актив-

ність

смислової

установки

0,33 0,25 0,36 0,26 1,00 0,62 0,87

Оцінка

смислової

установки

0,29 0,21 0,23 0,22 0,62 1,00 0,54

Інтен-

сивність

смислової

установки

0,31 0,23 0,14 0,24 0,87 0,54 1,00

Для ілюстрації психологічного експерименту розглянемо два

відеопротоколи, в одному з яких досліджуваний використовував жести, а в

іншому ні. Стимульним матеріалом були вісім трансформованих символів

кола О. Артем’євої [8] (Додаток В).

Досліджуваний (Д) – слухач гуманітарного інституту, 30 р.

Експериментатор (Е) читає інструкцію. Демонструє перше зображення.

Д: Сніжинка; Е: показує друге зображення. Д: Зірочка і зім’ятий папір (двома

руками немовби стискає папір, жест); Е: показує третє зображення. Д: Це

298

ракета. Або ракета так летить (плавно опускає руки вниз і розводить в

сторони, жест); Е: показує четверте зображення. Д: Якір, пташка. А ще

можна так! Одна половинка від карти піке (зображує піке, жест); Е: показує

п’яте зображення. Д: Листя від дерева або чобіт. А ще бачу голову з

борідкою в шапочці (праву руку підносить до підборіддя, жест); Е: показує

шосте зображення. Д: Якийсь шолом напевно; Е: показує сьоме зображення;

Д: Шматочок блакитного неба, яке видно з-за хмар (двома руками зображує

простір, жест). Е: показує восьме зображення; Д: Шар, земля, коло.

У другому прикладі вербального описання трансформованих

зображень кола досліджуваний жестів не використовував. Досліджуваний –

слухач гуманітарного інституту, 29 р. Е: показує перше зображення.

Д: Сніжинка. Е: показує друге зображення. Д: Зірка. Е: показує третє

зображення; Д: Мордочка тварини. Е: показує четверте зображення. Д: Серп і

молот. Е: показує п’яте зображення. Д: Пташка, людина. Е: Показує шосте

зображення. Д: Немає ніяких асоціацій. Е: показує сьоме зображення.

Д: Незрозуміла фігура. Е: показує восьме зображення. Д: Коло (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Міркування досліджуваного під час розв’язування задач без

жестового вираження

Як бачимо з результатів першого відеопротоколу, під час розв’язку

задачі наявне не лише використання жестикуляції, а й мовленнєве

299

розгортання опису зображень, вираження відношення, позиції до зображення

(“А ще можна так!”; “А ще бачу голову…” та ін.), вираження через жест

готовності до дії (“Або ракета так летить”; “Шматочок блакитного неба, яке

видно з-за хмар” та ін.). У другому відеопротоколі жестикуляції немає, а

вербальний опис зведено до рівня поняття (див. рис. 4.2).

Таким чином, в експериментальному дослідженні з використанням

ситуації вербального опису трансформованих символів кола жест був

вихідною точкою, яка запускала довільні асоціації. За допомогою жесту

досліджувані створювали моделі уявного символу. У випадку виникнення

ускладнення під час вербального опису жест був засобом вираження

смислової установки, об’єктивуючи те, що не може бути достатньо легко

репрезентовано у мовленнєвій (вербальній) формі.

Використовуючи жест, досліджуваний демонстрував “внутрішню

пульсацію” стану, викликану переживанням необхідності висловитися так,

щоб тебе максимально зрозуміли. Жестове вираження чітко окреслювало

позицію досліджуваного. За таких умов психоенергетичний заряд як наслідок

“внутрішньої пульсації” перетворився на символічну систему жестикуляції,

яка постала як візуально виражена смислова установка особистості.

4.2.2. Жестопередача як засіб смислопередачі в діяльності

У більшості досліджень жестів як психомоторних символів увагу

спрямовано не лише на процес кодування та передачі повідомлення певному

адресату, а й на з’ясування того, чим є жест у процесі спілкування. Для цього

жест необхідно вивчати в різних ситуаціях кодування, передачі та

декодування повідомлення або створювати такі ситуації в лабораторних

умовах. Ми обрами другий шлях, щоб зробити психологічний експеримент

більш точним.

Вибірка досліджуваних осіб. У психологічному експерименті брали

участь слухачі НУОУ, всього 44 чол. (22 пари).

300

Процедура психологічного експерименту. В експерименті були

використані ігрові ситуації рольового кодування, передачі та декодування

повідомлення, поширені в соціально-психологічних тренінгах. В аудиторії,

де проводився психологічний експеримент, були присутні експериментатор,

двоє досліджуваних і оператор відеозапису. Були використані такі ігрові

ситуації “Рукостискання всліпу”, “Не дихай в потилицю”, “Ситуація в

бібліотеці” та ряд інших. Жестове вираження було аналізоване за раніше

вибраними показниками (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Кореляційні показники в ситуації ігрової імітації

Оцінювання вираженості смислової позиції, закодованої в жесті

Кореля-

ційні

показники

Актив-

ність

жесто-

вого ви-

раження

Тип

жесту

Спря-

мова-

ність

жесту

Форма

застосу-

вання

жесту

Актив-

ність

смисло-

вої уста-

новки

Оцінка

смис-

лової

уста-

новки

Інтен-

сив-

ність

смисло-

вої уста-

новки

Актив-

ність жес-

тового

вираження

1,00 0,14 0,11 0,23 0,41 0,53 0,34

Тип жесту 0,14 1,00 0,21 0,31 0,12 0,17 0,22

Спрямо-

ваність

жесту

0,11 0,21 1,00 0,04 0,21 0,28 0,25

Форма зас-

тосування

жесту

0,23 0,31 0,04 1,00 0,12 0,22 0,03

Актив-

ність

смислової

установки

0,41 0,12 0,21 0,12 1,00 0,33 0,79

Оцінка

смислової

установки

0,53 0,17 0,28 0,22 0,33 1,00 0,17

Інтенсив-

ність

смислової

установки

0,34 0,22 0,25 0,03 0,79 0,17 1,00

Між показниками активності жестового вираження і показниками типу

жесту кореляційного зв’язку не виявлено. Кореляційний зв’язок існує між

показниками активності жестового вираження і показниками смислової

301

установки особистості: активністю, оцінкою, інтенсивністю (0,41; 0,53; 0,34).

При цьому, якщо в першому експерименті зв’язок між показниками

активності жестового вираження і показниками оцінки був слабкий, то в

ситуації ігрової імітації сила зв’язку середня (0,53). Як і в першому

експерименті, в ситуації ігрової імітації сильний зв’язок виявлено між

показниками активності й інтенсивністю (0,79). Між показниками

інтенсивності й оцінкою зв’язок досить слабкий, а між показниками

активності й оцінки – помірний (0,33).

Після цього був проведений кореляційний аналіз не за показниками

досліджуваних, а за ситуаціями (всього 52 ситуації). В цьому випадку ми

розглядали зв’язок між способами переключення партнерів і смисловою

установкою особистості. Сильний кореляційний зв’язок виявлено між

показниками смислової установки: активністю та інтенсивністю (0,74). Між

показниками способу переключення партнера і показником оцінки – середній

зв’язок (0,58). Між іншими показниками зв’язок слабкий (табл. 4.3).

Як бачимо, тісний кореляційний зв’язок виявлено як в експерименті з

описом трансформованих зображень кола, так і між показниками способу

переключення партнера й показниками оцінки ситуації, деталей ситуації,

себе.

Таблиця 4.3

Кореляційні показники в ситуації ігрової імітації (способами

переключення партнерів і смислової установки)

Кореляційні

показники

Способи

переключення

партнера

Активність

смислової

установки

Оцінка

смислової

установки

Інтенсив-

ність

смислової

установки

Способи

переключення

партнера

1,00 0,18 0,58 0,04

Активність

смислової установки 0,18 1,00 0,24 0,74

Оцінка смислової

установки 0,58 0,24 1,00 0,07

Інтенсивність

смислової установки 0,04 0,74 0,07 1,00

302

Однією з особливостей, виявленою в ситуації ігрової імітації, є зв’язок

між показниками активності жестового вираження і показником смислової

установки особистості – оцінкою.

Розглянемо один із відеопротоколів. Ситуація 3. а) “В бібліотеці слухач

(С) здає порвану книгу. Коли він її брав книга, вже була порваною”.

б) Бібліотекар (Б) не приймає книгу, стверджуючи, що видавав її в доброму

стані”.

Б: (жестом бере, розкриває, зупиняє рух немовби тримає книгу, жест 1).

Слухайте! По-моєму, ця книга була цілою, коли я її Вам видавала?

С: Ні, була порвана (піднімає ліву руку, жест 2).

Б: Чому Ви мені про це говорите? Я ж точно знаю. Я її Вам давала

буквально декілька днів назад (вказівний жест лівою рукою, жест 3).

С: Ну, Ви не можете бути настільки впевненою, через Вас проходить

стільки людей! Ця книга була порвана (вказує спочатку лівою, а потім

правою рукою, жест 4). Я її не збираюся заклеювати, оскільки бібліотека

повинна сама обслуговувати свої фонди.

Б: Знаєте, в бібліотекарів дуже добра зорова пам’ять і Ви мені не

говоріть так (піднімає до рівня ліктя праву руку долонею догори, жест 5). Ви

мені віддаєте книгу в такому вигляді – Ви повинні її підклеїти. Нічого не

знаю. Візьміть, будь-ласка (простягає руку до партнера, жест 6).

С: Ні, я взяв книгу саме в такому стані. Те, що тут вирвані різні листки

(піднімає й опускає ліву руку з витягнутим вказівним пальцем, жест 7). Те,

що тут…

Б: Слухайте! Я Вам не дозволю вийти з бібліотеки. Візьміть! Заберіть

(витягує руку, жест 8).

С: В такому випадку я взагалі її не буду приносити!

Б: Як хочете, це Ваше право. Я Вам не віддам читацького квитка

(повертається в бік, простягає руку немовби забирає документ, жест 9).

С: Ні, Ви не маєте такого права.

Б: Наступний.

303

С: Ні, ні, ні. Забирайте цю книгу.

Б: По-моєму, я Вам все сказала (вказівний жест правою рукою, жест

10).

С: Забирайте цю книгу.

Б: Ви не маєте права мені вказувати. Все, наступний (повертається в

бік, простягає руку немовби щось бере, жест 11).

С: Я нікуди не піду, поки ви не заберете цю книгу (простягає ліву руку,

жест 12).

Б: Добре, звичайно (піднімає праву руку, похитує кистю з боку в бік,

жест 13).

С: (Сміється).

Б: Слухайте! Ідіть до начальника бібліотеки. Все! (піднімає руку

догори, жест 14).

С: Я піду з цією книгою до начальника бібліотеки (простягає руку,

жест 15).

Ситуація рольового спілкування змінювалась таким чином, щоб один і

той же досліджуваний побував у різних ролях. У цьому відеопротоколі ми

бачимо, що жест використовується для узгодження смислових установок,

протиставлення смислових установок, взаєморозуміння, вираження

відношення.

У даній експериментальній ситуації жестикуляція застосовувалася

паралельно з мовленням, включалася в контекст мовлення й

використовувалася як жест-репліка. В експерименті домінує показник

інтенсивності смислової позиції, готовність діяти відносно ситуації та її

елементів.

У різних рольових позиціях у досліджуваних жестове вираження було

однаковим за способом використання жестів. Це показує, що жестове

вираження, як і мовлення, має стиль, що різнився від стилю мовлення,

оскільки досліджувані в різних рольових позиціях змінювали манеру

мовлення, а стиль жестового вираження не змінювався. Це пов’язано з

304

координацією особистості у процесі кодування, передачі та декодування

інформації з використанням жесту як засобу смислопередачі та вираження

відношення.

Стиль жестового вираження постає як своєрідна з’єднувальна тканина

між смисловою установкою особистості і значенням вираження. Поняття

тканини активно входить у психологію, постаючи як чуттєво-інтуїтивний

образ свідомості (В. Клименко, О. Леонтьев), чуттєво-емоційна тканина

смислу (Ф. Василюк), біодинамічна тканина живого руху (М. Бернштейн,

В. Зінченко, О. Малхазов, О. Моргунов, О. Ухтомський). Поняття тканини

наближає науку до параметрів реального життєвого процесу. Якщо стиль

спілкування пов’язаний зі специфікою міжособистісних відношень, то стиль

жестового вирішення пов’язаний з уявленням і розумінням предмета

активності особистості й ситуації життєдіяльності в цілому. Як стиль

жестового вираження в нашому дослідженні розуміються стійкі

індивідуально-психологічні прийоми та способи вираження смислової

позиції особистості, а як стиль спілкування – системне утворення, яке

включає в себе стильові характеристики різних рівнів узагальнення. Стиль

жестового вираження співвідносний зі стилем спілкування на рівні передачі

інформації щодо смислової позиції особистості.

Те, що всі досліджувані в ситуації ігрової імітації проявили жестове

вираження, хоча в експерименті з вісьмома трансформованими

зображеннями кола жестове вираження проявляли далеко не всі дослід-

жувані, показує, що фактори, які визначають інтенцію людини, проявляються

в особливостях смислової установки, визначаючи її зміст і трансформуючи її.

Отже, в ситуації ігрової імітації у процесі спілкування жест,

адресуючись іншому, є: а) засобом смислопередачі; б) кодом узгодження

смислових установок; в) кодом розуміння і взаєморозуміння; г) способом

протиставлення іншим смисловим установкам. Особливістю, виявленою в

ситуації ігрової імітації, є зв’язок між показниками активності жестового

вираження та показниками смислової установки особистості – оцінкою.

305

4.2.3. Жестово-символічне розв’язування задач

Для з’ясування можливості жесту бути засобом вираження смислової

установки й адресуватися особистістю самій собі як суб’єкту діяльності, ми

створили експериментальну ситуацію, яка давала змогу особистості

звертатися до самої себе. Така ситуація може бути застосована для вирішення

задач у внутрішньому діалозі (Б. Баєв, Г. Балл, Г. Кучинський).

Вибірка досліджуваних осіб. В експерименті брали участь слухачі

НУОУ, вік досліджуваних – 29–42 роки. Загальна кількість досліджуваних –

42 чоловіка.

Стимульним матеріалом у психологічному експерименті були наочні

задачі: “Зруйновані мости”, “Спостерігачі на площах”, “Задача Ейлера”.

Перед початком розв’язування кожної задачі досліджуваний отримував

інструкцію. Задачу “Зруйновані мости” було описано таким чином: “Під час

паводку було зруйновано всього три мости, однак з’єднання між берегами

зупинилося. Які мости виявилися зруйнованими? Розв’язуючи задачу,

розмірковуйте вголос” (Додаток В.2.2).

Задача “Спостерігачі на площах” була запропонована з такою

інструкцією: “В місті К. всі площі з’єднані вулицями, як показано на

рисунку. Спостерігач, перебуваючи на одній площі, може бачити й деякі інші

площі. Яка найменша кількість спостерігачів необхідна для одночасного

огляду всіх зображених на рисунку площ? Розв’язуючи задачу,

розмірковуйте вголос” (Додаток В.2.1).

“Задача Ейлера” була запропонована з такою інструкцією: “Довільно

виберіть якусь відправну точку й поверніться до неї, пройшовши по кожному

мосту по одному разу (Додаток В.2.3). Двічі проходити через один і той же

міст не можна. Який Ваш маршрут? Розв’язуючи задачу, розмірковуйте

вголос”.

Розв’язуючи задачі, досліджувані через жестове вираження наочно

показували логіку міркування та взаємодію виражених у внутрішньому

діалозі різних смислових позицій.

306

Розглянемо показники жестового вираження в ситуації розв’язання

експериментальної задачі у внутрішньому діалозі. Статистичному

опрацюванню підлягали такі дані: 1) показник активності жестового

вираження; 2) тип жесту; 3) спрямованість жесту; 4) форма застосування

жесту; 5) показник активності смислової установки; 6) показник оцінки

смислової установки; 7) показник інтенсивності смислової установки

(табл. 4.4).

Таблиця 4.4

Кореляція показників досліджуваних осіб в ситуації розв’язування

задачі у внутрішньому діалозі

Жестове вираження в ситуації розв’язування задач

Показники

Актив-

ність

жесто-

вого ви-

раження

Тип

жесту

Спря-

мова-

ність

жесту

Форма

засто-

сування

жесту

Актив-

ність

смис-

лової

установ-

ки

Оцінка

смис-

лової

уста-

новки

Інтен-

сив-

ність

смисло-

вої уста-

новки

Активність

жестового

вираження

1,00 0,71 0,83 0,86 0,16 0,13 0,14

Тип жесту 0,71 1,00 0,79 0,79 0,17 0,08 0,11

Спрямова-

ність жесту 0,83 0,79 1,00 0,88 0,11 0,08 0,08

Форма

застосуван-

ня жесту

0,86 0,79 0,88 1,00 0,11 0,07 0,07

Активність

смислової

установки

0,16 0,17 0,11 0,11 1,00 0,27 0,85

Оцінка

смислової

установки

0,13 0,08 0,08 0,07 0,27 1,00 0,16

Інтенсив-

ність смис-

лової

установки

0,14 0,11 0,08 0,07 0,85 0,16 1,00

Результати кореляційного аналізу показали позитивний кореляційний

зв’язок між всіма ознаками, але з різною силою. Між показником активності

жестового вираження і показниками типу жесту, спрямованості, формою

застосування жесту виявлено тісний кореляційний зв’язок (0,71; 0,83; 0,86).

307

Високі показники також виявлено між показниками активності смислової

позиції та інтенсивністю (0,85).

Проаналізуємо один із відеопротоколів розв’язування топографічних та

евристичних задач.

Задача “Спостерігачі на площах” (досліджуваний 31 р., слухач).

Д: У них погляд спрямований по вулицях? (лівою рукою вказує на

малюнок долонею вверх, жест 1) Е: Так, по вулицях. Д: Якщо спостерігач

стоїть на площі Г, то він буде бачити площі В і Д. Якщо буде стояти на площі

Д, то буде бачити площі А, В, Г, Е. Потрібно три спостерігачі. Один буде

стояти на площі Д, два інших на площах Б і З (піднімає праву руку, фаланги

пальців затиснуті, називаючи площу Б, притискує пальці, називаючи площу

З, вказує випрямленою долонею на рисунок, жест 2). Е: Якщо не три, а два?

Д: Якщо залишити два – Д однаково залишається (А, Б, В, Е). А, правильно!

Він же буде стояти на Д (перераховуючи площі, загинає пальці лівої руки

пальцями правої руки, жест 3).

Задача “Зруйновані мости” (той же досліджуваний).

Д: Якщо у нас зруйновано другий міст, то ми не зможемо перебратися

на цей берег (показує вказівним пальцем лівої руки на рисунок, жест 4).

Якщо буде зруйнований восьмий міст, то ми не зможемо… ось тут по два

мости другий, сьомий, тринадцятий (показує лівою рукою на рисунок,

проводить рукою лінію руху, жест 5). Ні? Е: Де два? Д: (не говорить, показує

на рисунок, жест 6). Е: Тоді, якщо тринадцятий, сьомий зруйновані, як

потраплять на другий берег? Д: Зараз подумаю… Так, якщо… взагалі, на

острови, щоб ніяк не потрапити (здійснює рух руками, зближуючи їх і

розводячи їх в різні сторони, жест 7). Так, якщо тринадцятий зруйновано…

А, ні, через дев’ятий, десятий все одно не потраплю. А! ні, не потраплю. Він

зруйнований (показує правою рукою, жест 8). Правильно. Значить і на

протилежний берег не потрапимо (вказує на рисунок правою рукою, жест 9).

Тепер, якщо зруйновано другий міст, ми не потрапимо на маленький

островок (вказує вказівним пальцем на рисунок, жест 10), але взагалі не

308

потрапимо ні на які острівки. Так, у нас ці мости не пошкоджені (вказує

пальцем лівої руки на рисунок, жест 11). Восьмий… Якщо восьмий

зруйнований, ми також не попадемо (вказує правою рукою на рисунок, жест

12) на всі ці острови й на протилежний берег. Отже, виходить, другий,

восьмий, тринадцятий. Е: Все одно тут залишаються… Д: Так, можна через

шостий. Ні, вони не зруйновані (вказує рукою на рисунок, жест 13).

Залишаються другий, п’ятий, шостий. П’ятий, шостий все рівно зруйновані.

Третій, четвертий – теж не підходить. Так, якщо сьомий зруйнований, то ми з

другого можемо потрапити на острів (долонею лівої руки вказує на рисунок,

роблячи рухи по колу, жест 14). Далі ми вже можемо потрапити на берег.

Якщо сьомий зруйнований, не потрапимо на цей бік (долонею правої руки

вказує на рисунок, жест 15). Так, якщо другий … якщо вже другий

зруйнований, то ми зможемо через перший пройти (вказує лівою рукою на

рисунок, жест 16). А я можу знаходитися де завгодно, навіть на островах? Е:

Так. Д: Якщо тринадцятий зруйнований (робить рух кистю правої руки, жест

17), ми можемо потрапити на два острови й на протилежний берег. Далі,

якщо другий зруйнований, можна пройти через п’ятий, шостий. П’ятий,

шостий, через другий можна пройти. Якщо восьмий зруйнований, то ми

зможемо відправитися на третій міст (вказує пальцем правої руки на рисунок

маршруту, жест 18). Може бути другий, восьмий, тринадцятий? Е: Який

шлях найкоротший? Д: З одного берега? Е: Так. Д: Другий, сьомий або

другий, перший або вибрати шлях сюди (вказує правою рукою на рисунок,

жест 19). Другий, сьомий, дев’ятий, п’ятнадцятий. Якщо я піду через другий,

тоді ми не зможемо через восьмий пройти. Якщо восьмий буде зруйновано,

ми підемо (вказує лівою рукою на рисунок, жест 20). Якщо я піду через

перший, щоб ми виявилися в цьому місці (вказує лівою рукою на рисунок,

жест 21), але там дев’ятий, десятий. Якщо я піду через сьомий, то вже не

потраплю на цей бік (вказує правою рукою на рисунок, жест 22). З одного

берега повинен бути якийсь міст, можливо тринадцятий (робить

ілюстративний рух рукою, жест 23). Д: По поверхні можна ходити? Ось так

309

наприклад (показує маршрут руху правою рукою, жест 24). Е: Ні. Д: Тоді з

нижнього (робить вказівний рух правою рукою, жест 26). Ну, не знаю…

Задача “Ейлера”, (той же досліджуваний).

Як видно рис. 4.3, жестове вираження дає змогу повністю простежити

логіку міркування досліджуваного й показує взаємодію виражених у

внутрішньому діалозі різних смислових установок. Розмірковуючи за

допомогою жесту, досліджуваний відкривав для себе приховані смислові

установки задачі, що наштовхувало його на правильний розв’язок [286]. За

таких умов жест як засіб вираження смислової установки адресувався

особистістю самій собі як суб’єкту діяльності, будучи рефлексивним

засобом, який закріплює смисл на стадії його переходу з ірраціональної в

раціональну (вербальну) форму.

Рис. 4.3. Міркування досліджуваного під час розв’язування задач із

використанням жестів

В ситуації розв’язування евристичних, наочних задач у жесті як засобі

вираження смислової позиції домінує готовність діяти відповідно до ситуації

310

та її елементів. Це викликано тим, що жест, застосовуючись паралельно з

мовленням під час розв’язування задач, стає засобом орієнтації в просторі,

вказує напрямок пошуку у розв’язанні задач і регулює поведінку особистості.

Проведені психологічні експерименти показують, що жест як код

координації та кооперації сприяє розумінню прихованого смислу задачі. Для

розуміння змісту жесту його слід включати у широкий контекст і

співвідносити з ціннісно-нормативними уявленнями людини [286; 297].

За В. Клименком, розуміння є процесом і результатом зародження

смислу. Згідно з цим підходом смисл ширший, ніж пізнавальна

характеристика змісту; він виражається насамперед в його інтерпретації,

висновках, які робить суб’єкт на основі змісту. Відмінність між пізнавальним

змістом і смислом проявляється у “відмінності між безособистісною

гносеологічною істиною, насиченою психологічними складовими, і

вписаною в особистісний контекст правдою” [90, с. 382–383]. Згідно з

теорією В. Знакова важливою проблемою у вивченні розуміння суб’єктом

світу з позиції психології людського буття є проблема правильної передачі

закодованого повідомлення як фактора формування поняття. Надалі,

“суб’єктивне декодування мовленнєвої ситуації її учасниками виявляється не

менш важливою складовою розуміння, ніж об’єктивні обставини, в яких

відбувається спілкування” [68, с. 208].

Жест – це не акомпанемент, а необхідна умова розмірковування під час

розв’язування задач. За допомогою жесту презентується смислова установка

людини. В спільній діяльності це допомагає сформувати спільне смислове

поле регулятор поведінки особистості. Спільна діяльність стає можливою,

коли смислове утворення, яке здійснюється в ході спілкування в діаді,

приводить до формування спільної мети й спільного мотиву. Жест,

стимулюючи процес кодування, передачі та декодування повідомлення,

створює спільне смислове поле. За Л. Виготським, людина кодуючи

повідомлення жестом, передає одержувачу не лише його змістовну частину, а

й емоційно забарвлює певну психологічну ситуацію, показуючи

311

індивідуальне ставлення до неї. Процес передачі одержувачу індивідуальних

смислів закодованих в жесті, є не чим іншим як процесом смислопередачі

[41].

Жестове міркування у процесі розв’язування задач дає змогу точніше

побачити позицію людини, проаналізувати хід її думки. За влучним

висловлюванням Г. Кириленка, жест є своєрідною транскрипцією мовлення,

яка робить його конгруентним та перетворює в організований патерн

кінетичної дії [80]. Фіксуючи мовленнєво-жестикуляційний комплекс, який

використовували досліджувані у процесі розв’язування задач Ейлера можемо

виділити поняття жестикуляційної фрази і жестикуляційної одиниці.

Встановлено, коли структура патерну жестикуляційного руху

інтегрується з ритмічною структурою супутнього мовлення, окрема фраза

жестикуляції застосовується для кожної одиниці значення одержувача. Таким

чином, жестикуляційні фрази, що супроводжують мовлення, не слід вважати

простим прикрашанням, або ж певною побічною дією. Швидше навпаки,

вони є своєрідною маніфестацією мововиробництва, яке кодує ідеї в патерни

поведінки (А. Кендон). Фрази жестикуляції мають тенденцію випереджати

відповідні мовленнєві відрізки.

У процесі розв’язування задач процес мовленнєвого вираження

розпочинався одночасно з жестовим. Жестикуляція інтенсифікувалася як у

випадках емоційного підйому, так і під час хвилювання досліджуваного (чи

незнання правильної відповіді), при цьому фрази жестикуляції, як правило,

випереджали відповідні відрізки мовлення.

Проведений психологічний експеримент дає змогу констатувати, що

жест є умовою внутрішнього діалогу в механізмі розв’язування смислової

задачі та психомоторною констатацією етапів процесу раціоналізації смислу.

Жест – важлива умова внутрішнього діалогу, універсальний засіб створення

смислової структури, її оформлення й видозміна, ознака вираження

внутрішньої готовності діяти у відповідному напрямку, який має актуальний

смисл (Г. Кучинський).

312

Знання жестового вираження є необхідною умовою для розвитку

символічної регуляції поведінки особистості. Жестове вираження стає не

лише засобом кодування, передачі та декодування повідомлення, а й

способом організації уявлень особистості про себе й навколишній світ,

символом ідентифікації себе.

4.3. Жестово-символічні властивості руки у структурі психічної

регуляції поведінки особистості

Згідно з теорією Дж. Міда процес символічної регуляції поведінки

особистості, формування індивідуальної свідомості в ході взаємодії людей

починається з жесту. Саме жест передбачає наявність референта, “ідеї”,

співвіднесеність з певними елементами досвіду передавача повідомлення й

викликає у свідомості реципієнта той же відгук, що й у свідомості того, хто

застосовує жест. Тотожність сприйняття жесту одержувачем і передавачем

передбачає “прийняття ролі Іншого”, що в інтерпретації Дж. Міда є

“установкою узагальненого Іншого” [147, с. 217].

Особливим жестово-символічним кодом передачі повідомлення є

застосування руки. Досліджуючи жести, учені насамперед мають на увазі

значущі рухи рук. “Рука доповнює думку, яку не можна виразити словом, –

зазначає Д. Морріс. Рух руки активізується тоді, коли людина відчуває

більше, ніж може сказати, коли серце нагріте пристрастю, а мова не встигає

за швидкістю почуттів. Рука рухається тоді, коли у неї вдарить серце, тобто в

місцях жагучих, спекотних і живих. Мова руки – це мова руху, тону й

зовнішнього вигляду” [151, с. 78].

Резюмуючи сказане, можемо доповнити, що рука є особливим

символом регуляції поведінки особистості. Ряд жестів рук, використовуваних

у процесі передачі повідомлення, мають давнє походження. У ретроспективі

їх значення тісно пов’язано з ритуально-міфологічною символікою

(“багаторукі боги” в індійській філософії, “руки богині Землі” в ацтеків,

“рука сина богині Ісіди Гора” в єгипетській культурі, “рука, що обіймає

313

союзника” на хетських договорах, “три руки Будди”, “долоня Фатіми”, “рука

як символ причетності”), спрямованою на багаторазове посилення могутності

та сили богів.

Аналітичний огляд літератури дає підстави стверджувати про

нарахування більш ніж двох тисяч символічних жестів руки. Рука –

найрозумніший орган, який говорить символічною мовою. Вона скаржиться,

плаче, проклинає, проганяє, б’є, пестить… Людину, що перебуває у

збудженому психічному стані, майже завжди видають руки [45; 73; 151].

Так, Д. Морріс, у розробці семантичних таблиць жестів використовував

принцип триєдності, умовно поділяючи руку на три ділянки: від пальців до

зап’ястя, від кисті до ліктя й від ліктя до плеча. Кожна частина цих

розподілів символізує відповідну властивість: кінчики пальців – розум;

підстава фаланги виражена кулаком, значення кулака – прояв характеру

“стиснувши пальці в кулак”; зап’ястя руки – почуття [151].

У декодуванні жестів руки важливу роль відіграє її віддаленість від тіла

або наближеність до нього. Чим ближче жест руки до тіла, тим більше він

має конкретних значень залежно від наближеності до визначеної ділянки.

Чим далі від тіла, тим жест абстрактніший, тоді не можна простежити, від

якої ділянки тіла він походить. Характер людини символізує лікоть: недарма

в народних танцях багато виставлених ліктів; плече символізує термометр

почуттів: припідняте плече – градус емоцій високий, опущене – ознака

подавленого стану [151; 280].

Символічна регуляція поведінки особистості значною мірою базується

на визначеному наборі протиставлень: життя-смерть, щастя-нещастя,

чоловічий-жіночий. Серед них фундаментальне значення мають просторові

опозиції (правий-лівий, верх-низ, внутрішній-зовнішній), що лежать в основі

всієї багатоаспектної (не лише просторової) системи регуляції людини в

навколишньому світі. Одна з особливостей просторових опозицій полягає в

їх можливості набувати оціночного сенсу, що найбільш характерно для

протиставлення правий-лівий.

314

Характер опозиції “праве-ліве” безпосередньо визначається

нерівноцінністю правої і лівої рук. Біологічні передумови для праворукості

зумовлені функціональною асиметрією людського мозку. Культурні

установки підтримують праворукість і ґрунтуються на ній. На

фундаментальній позиції “праве-ліве” базується безліч визначальних

особливостей ритуальної та етикетної поведінки (О. Верещагін, О. Потебня).

У методологічній площині дослідження жестово-символічних

властивостей руки особистості слід розрізняти “практичне” і “міфічне”

значення жестів (А. Греймас, Ф. Дельсарт, Д. Морріс, Т. Ніколаєва). Так, у

“практичній” інтерпретації про людину, що нахилила голову вперед і

виставила верхню частину корпусу, можна сказати, що “вона нахиляється”,

на “міфічному” ж рівні – “вітається”. Згідно з позицією Д. Морріса часто

виходить, що іноземець, потрапивши в умови нової для нього культури,

здатен лише до “практичного” розуміння жестів, тоді як декодування

можливе лише за умови “міфічного” тлумачення [151].

За В. Клименком, рука людини здатна передавати духовну і фізичну

енергію. Лікарі обов’язково уважно оглядають руку новонародженого. Що

можна прочитати на його руці? Медицина давно досліджує руки людини

стосовно генетичних захворювань. Рука може допомогти діагностувати

більше 15 аномалій розвитку, серед яких: а) летальні форми патології плоду

не уточненої етимології; б) соматична асиметрія; в) хромосомний мозаїцизм;

г) синдроми “протяжного гену”; д) затримка психомоторного розвитку;

е) акродисплазія; ж) аномалії статі; з) тератогенні впливи та ряд інших [90].

Рука сигналізує про психічний стан людини, її бажання, ставлення до

учасників спілкування й обговорюваних питань. Ритмічно узгоджуючись з

інтонацією, наголосами і паузами, рука сприяє зосередженню уваги на

ключових частинах переданого повідомлення, здатна провокувати стани і

відношення партнерів по спілкуванню, оскільки може впливати здійснювати

на людину вагоміше, ніж мова [272].

315

Перевага людини над тваринним світом також зумовлена розвитком

людської руки. Переставши виконувати функції опори під час пересування,

рука набула значної свободи, почала використовуватися для виконання

різноманітних функцій і робити відповідний вклад у розвиток розумових

здібностей. Філогенетичні й онтологічні дослідження підтверджують зв’язок

між функціями руки й розвитком розумових здібностей. Жодна частина

людського організму, за винятком очей, не надає такої допомоги у

сприйманні простору й орієнтації в ньому, як рука, без чого, в свою чергу,

неможлива регуляція будь-якої дії.

Рука бере безпосередню участь у зовнішній активності людини, в

реалізації ряду функцій. Виявлено факти, які підтверджують активну роль

руки (нарівні з очима) навіть уві сні. Рука необхідна для задоволення

вітальних потреб, вона бере участь майже в усіх діях, пов’язаних з

отриманням задоволення, в тому числі й сексуального. У дитячі роки – рука

головне джерело аутоеротичного задоволення. Вона основний інструмент,

який забезпечує кінестетичний і тактильний зворотний зв’язок, і, відповідно

дає людині більшу частину інтеріндивідуальної інформації [272].

4.3.1. Декодування поведінки особистості на основі символічної

мови руки

Починаючи досліджувати символіку руки, ми логічно очікували, що

безліч поведінкових тенденцій людини можна з’ясувати, базуючись на

особливостях її індивідуального сприйняття за проективним, стимульним

матеріалом. Як проективну методику ми обрали тест Руки (Hand-тест), який,

як і більшість проективних методик, є засобом глибинного дослідження

особистості, що дає змогу валідно прогнозувати не лише схильність до

“відкритої агресивної поведінки” (в тому числі й сексуальної), а й

діагностувати поведінку людини в системі міжособистісних відношень та

прогнозувати поведінку кандидатів, висунутих на керівні посади [136].

316

Процедура психологічного експерименту. Із пред’явленням

стимульного матеріалу перед досліджуваними було поставлено запитання:

“Що, на Вашу думку, робить ця рука?”, але при цьому ми уточнювали:

“Уявіть собі, що це рука Вашого керівника (командира, начальника)”. Такий

варіант використання “Hand-тесту” дав змогу з’ясувати, що лежить в основі

символічної регуляції поведінки особистості, які тенденції і знаки соціальної

спрямованості (позитивні чи негативні) приписуються партнеру, для

подальшої взаємодії з ним.

Відповіді досліджуваних фіксувалися у протоколі. Крім запису

відповідей, були зареєстровані положення, коли досліджуваний тримав

картку, а також час із моменту пред’явлення стимулу до початку відповіді.

Пред’являючи перші три картки, ми постійно нагадували

досліджуваному, що називати потрібно всі варіанти відповідей, які він може

уявити. Особливого значення це набувало у випадках, коли досліджуваний

обмежувався однією відповіддю за карткою. Кількість відповідей у межах

чотирьох і більше давала змогу отримати надійні результати тестування,

оскільки в такому випадку людина проявляла себе повніше. Коли ми бачили,

що після двох-трьох нагадувань досліджуваний продовжував обмежуватися

однією відповіддю, повторення інструкції припинялося. Десята картка

(порожня) пред’являлася з інструкцією: “Спочатку уявіть собі якусь руку

(керівника, командира), а потім опишіть ті дії, які вона може виконати”.

Будь-які відповіді досліджуваного отримували схвальну підтримку. У

випадку неточної чи двозначної відповіді, ми просили досліджуваного

пояснити її зміст, уникаючи при цьому нав’язування будь-якої специфічної

відповіді. Картку, на якій була зображена рука, дозволялося повертати і

тримати під час відповіді в будь-якій позиції.

Інтерпретація отриманих результатів проводилася в декілька етапів. На

першому етапі ми підраховували загальну кількість відповідей

досліджуваних, у ході другого – формалізували відповіді досліджуваних

317

через відношення кожної з них до одного з 11 оцінних суджень, потім

підраховували загальну кількість відповідей кожної категорії (Додаток Д).

Отримані результати були інтерпретовані на основі дотримання трьох

принципів: 1) відповіді людини залежать від особливостей її сприйняття

стимульного матеріалу й відображають символічний, психосоціальний світ, в

якому вона живе. Зображення рук є символічним екраном, на який

досліджуваний проектує свої потреби, мотиви, страхи, конфлікти; 2) всі

тенденції, виявлені “Hand-тестом”, взаємопов’язані і взаємодіють. Особливе

значення має не кількість відповідей певного типу, а їх співвідношення з

кількістю відповідей інших типів; 3) отримані результати залежать від

вживання у відповідях частин мови (дієслів, іменників, прикметників), які

конкретизують поведінкові дії людини.

У цілому загальна кількість відповідей кожного досліджуваного

коливалася в межах 26–34 балів (перебували в діапазоні високої психічної

активності), що засвідчило наявність значного запасу тенденцій до дії та

енергопотенціалу. Прийнято вважати: якщо абсолютна кількість категорій

показує “загальний запас” певної тенденції до дії, то відсоткове значення

відображає вагу цієї тенденції до дії в цілісному психічному житті людини.

Чим вищий відсоток відповідей певної категорії, тим вища імовірність її

прояву в поведінці, тим легше активізується ця тенденція (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Дані діагностики міжособистісних відношень за результатами

використання Hand-тесту Категорія вибірки Показники

Кількість Середнє

значення

Стандартне

відхилення

Слухачі НУОУ (чол.) 622 –1,34 2,01

Слухачі НУОУ (жін.) 21 –2,03 1,07

Офіцери-резервісти 142 –2,14 2,52

Офіцери-миротворці 89 –2,54 1,28

Волонтери-психологи (чол.) 13 –1,77 1,63

Волонтери-психологи (жін.) 16 –2,31 1,38

Волонтери-медики (чол.) 7 –5,47 1,11

Волонтери-медики (жін.) 19 –5,19 1,36

Усього 929 –1,77 2,58

318

Виходячи з табл. 4.5 ми бачимо, що із п’яти досліджуваних груп

найвищий рівень соціальної спрямованості притаманний волонтерам-

медикам, як чоловікам (–5,47), так і жінкам (–5,19). Зважаючи на те, що

досліджувані, виконуючи завдання Hand-тесту, декодували символічну руку

іншого (командира, керівника), отримані показники вказують на високий,

позитивний ступінь соціальної спрямованості волонтерів-медиків та

приписування ними таких же властивостей особам, з яким їм доводиться

взаємодіяти.

В офіцерів-миротворців рівень соціальної спрямованості перебуває в

межах –2,54. Цей показник вищий відносно рівня соціальної спрямованості

волонтерів-психологів жінок (–2,31). Такі результати значною мірою

зумовлені первинним налаштуванням офіцерів-миротворців на реалізацію

основного завдання миротворчої місії – “відновлення миру”, що спонукає їх

займати “нейтральну” позицію стосовно протиборчих сторін.

Незважаючи на те, що в усіх п’яти групах досліджуваних індекс

міжособистісної символічної регуляції має позитивну забарвленість,

показники в межах “0” дають підстави вважати, що досліджуваний схильний

до агресивних проявів з тими людьми, яких більше знає. Малознайомі або

чужі люди немовби здатні “натискати на кнопку” механізму самоконтролю

що допомагає людині успішно переборювати свою агресію та контролювати

її. З близькими людьми цей контроль стає слабшим, а людина переживає

складності в регуляції своєї поведінки. Показники індексу міжособистісної

символічної регуляції в межах “–1” засвідчують, що прояв агресії в поведінці

досліджуваного наявний лише в особливо значущих ситуаціях.

З огляду на вищезазначене наступним етапом нашого дослідження

стало декодування кожної міжособистісної поведінкової категорії

символічної мови руки.

Середній діапазон відповідей кожного досліджуваного перебував у

межах 29–34 відповідей, що засвідчує їх високу психологічну активність і

значний запас тенденцій до дії. Інтерпретуючи отримані результати, ми

319

виходили з того, що психічне життя людини є досить складним і насиченим,

а отже містить всі оцінні символічні категорії (за винятком “Вas” і “Fail”).

Відсутність прояву тієї чи іншої символічної категорії є ознакою

недостатнього різноманіття і слабкої диференційованості внутрішнього світу

людини (табл. 4.6).

Виявлено, що серед 14 оцінних символічних категорій домінуючі

позиції посідають “активні безособистісні дії”. У групі офіцерів-слухачів

вони становлять 19,4 %, в офіцерів-резервістів – 11,7 %, а в офіцерів-

миротворців – 11,3 %. Для волонтерів-психологів “активні безособистісні

дії” становили 14,7 %, а для волонтерів-медиків – 15,6 %. Середній прояв

безособистісних відповідей всіх категорій досліджуваних дорівнює 14,54 %

(рис. 4.4).

Рис. 4.4. Порівняльні результати оціночної символічної

категорії “активні безособистісні дії (Асt)”

Переважання відповідей “активної безособистісної дії” (Act) над

категорією “комунікація” (Com) в більшості груп (за винятком волонтерів-

медиків) з одного боку є свідченням того, що основний досвід переживання

та символічної регуляції досліджуваних пов’язаний із фізичним

середовищем, а не іншими людьми. З іншого – це ознака “простоти” внут-

0

2

4

6

8

10

12

14

16

18

20

слух

ачі

НУ

ОУ

офіц

ери-

резе

рвіс

ти

мир

отво

рці

вол

онте

ри-

псих

олог

и

вол

онте

ри-

мед

ики

слухачі НУОУ

офіцери-резервісти

миротворці

волонтери-психологи

волонтери-медики

320

Таблиця 4.6

Середні значення оцінних категорій символічної мови руки (чоловіки)

Досліджу-

вані

Оцінні символічні категорії

І ∑ A

gg

Dir

Aff

Com

Dep

F

Eх

Cri

p

Des

Ten

Act

Pas

Bas

Fail

Слухачі

НУОУ 9,4 11,8 6,7 6,4 4,04 5,4 6,3 2,8 3,7 0,6 12,5 7,2 0 0 -1,34 31929

% 13,7 18,8 7,3 7,1 4,6 5,9 6,9 3,3 4,9 0,5 19,4 7,6 – – – 100

Офіцери-

резервісти 6,8 7,6 2,3 7,2 2,1 4,94 5,8 3,3 4,2 1,1 7,9 5,3 0,4 0 -2,14 4686

% 10,9 11,6 5,1 11,1 5,0 8,1 10,8 6,3 7,1 1,5 11,7 10,4 0,4 0 – 100

Офіцери-

миротворці 3,2 3,8 3,1 3,0 1,4 2,04 1,8 1,3 2,8 1,2 3,7 2,5 0 0 -2,54 2581

% 10,4 11,4 10,8 10,5 5,2 8,6 5,7 3,4 9,7 3,2 11,3 9,8 0 0 – 100

Волонтери-

психологи 2,8 3,4 2,6 2,27 1,6 1,5 4,2 0,6 1,1 0,4 5,7 2,1 0 0 -1,77 429

% 11,2 12,3 10,5 9,3 6,5 6,1 13,7 1,9 3,3 1,9 14,7 8,6 0 0 – 100

Волонтери-

медики 2,2 2,5 4,5 4,3 0,57 0,8 0,4 1,4 0,8 0,4 3,4 1,7 0 0 -5,47 238

% 10,1 11,7 19,8 18,4 2,2 2,9 1,7 5,4 2,9 1,7 15,6 7,6 0 0 – 100

Примітка: Agg – агресія; Dir – директивність (вказування); Aff – прив’язаність (емоційність, афектація); Com –

комунікація; Dep – залежність; F – страх (тривожність); Eх – демонстративність; Crip – каліцтво (інвалідність); Des –

опис; Ten – напруження; Act – активні безособистісні дії; Pas – пасивні безособистісні дії; Bas – галюцинації; Fail – втеча

(відмова) від відповіді.

321

рішнього світу досліджуваних, підвищеного соціального сприйняття,

чуттєвості в міжособистісних взаємовідношеннях й тривожності людини.

Більшість подій в яких функціонують досліджувані нами особи, мають для

них особистісний смисл.

Встановлено, що в усіх п’яти групах досліджуваних осіб установка на

соціальну взаємодію та співробітництво домінує над агресивними,

домінантними тенденціями. Зіставлення категорій “Agg” і “Dir” у кожній

групі досліджуваних показує, що смислове кодування категорії

“директивність, віддавання розпоряджень” у кожної з досліджуваних груп

різниться. Офіцери-слухачі, маючи високий коефіцієнт впливу за цією

категорією (6017 відповідей), що становить 18,8%, у регуляції поведінки

нерідко проявляють зверхність щодо інших осіб. Незважаючи на те, що в

умовах навчального процесу офіцери-слухачі перебувають в одному

соціальному статусі, багатьом із них притаманна підвищена готовність

використовувати своїх товаришів по службі у власних інтересах, заради своїх

цілей. Їх поведінці притаманний постійний стан очікування стосовно того,

що інші мають поводити себе відповідно до намірів їх “руки”.

“Рука” слухачів командно-штабного напряму підготовки переважно

(3115 відповідей) символізує дію імперативного характеру, прагне

володарювати над іншими, діє, переважно обмежуючись констатацією факту,

що не завжди спонукає іншого до дії. Це проявляється у символах на кшталт:

“Ви не впоралися із поставленим завданням”, “Це питання потребує

ретельнішого аналізу, ніж ви думаєте”, “Ось де Ваше місце в строю”,

“Ваша помилка дуже дорого коштує”,“Покажіть мені це місце на карті”.

Натомість “рука” слухачів гуманітарного профілю (2023 відповіді),

символізуючи “розпорядження”, прагне пояснити його реалізацію, перевіряє

реакцію реципієнта, спонукає та спрямовує активність вибору. Це знаходить

своє вираження у таких символах: “По-перше, відділіть одне завдання від

іншого”, “Присядьте і послухайте”, “Ось ваш основний орієнтир”, “Це

322

вказує на делікатність вирішення проблеми”, “Розгляньте оці два

альтернативних варіанти”.

Серед офіцерів-резервістів показники “Agg” (510 відповідей) і “Dir”

(542 відповіді) становлять відповідно 10,9 % і 11,6 %. Більшість

досліджуваних цієї групи, віддаючи розпорядження, прагнуть

встановитиміжособистісну взаємодію з іншими, показати свою причетність

до кінцевого результату (“Рука визначає, як кому діяти”, “Бере за плече і

визначає напрямок руху”, “Пояснює підлеглим, як вирішити те чи інше

завдання”), й водночас відсторонитися від відданого ними розпорядження,

що проявляється у символах: “Я не прагну вас принизити…”, “Виконання

цього завдання зумовлено обставинами”, “Це не моя примха”. Декодування

символічних відповідей “F” (8,1) офіцерів-резервістів свідчить про високий

ступінь захисних реакцій, невпевненість у своїх діях, очікування можливого

опору з навколишнього світу, страх перед розплатою.

Загальна частка відповідей “Agg” і “Dir”, показаних волонтерами-

медиками, дорівнює 10,1% і 11,7%. Розпорядчі вказівки, які передає “рука”

волонтера-медика, орієнтовані на благо окремо взятої особистості.

Незважаючи на директивний тон повідомлення: “Це рука викладача, яка

пояснює, як мені діяти далі”, “Рука вимоглива, але справедлива у прийнятті

рішень”, “Це робити недоречно!”, розпорядження, які символізує рука,

“вигідні” особистості, що їх реалізовуватиме.

Символи руки волонтерів-психологів найповніше виражені в

категоріях “Act” (14,7), “Ex” (13,7), “Dir” (12,3) і “Agg” (11,2). Високий

відсоток прояву категорії “Ex” у волонтерів-психологів значною мірою

зумовлено їх високою активністю, використанням різноманітних

психологічних прийомів, які сприяють взаємодії та дають змогу регулювати

поведінку осіб, з якими взаємодіє волонтер-психолог.

У відповідях волонтерів-психологів за показниками “Ex” “рука, що

спілкується” символізує на первинному рівні прагнення зруйнувати

деструктивну поведінку суб’єкта взаємодії, постає як ведуча (“Рука вимагає

323

уваги до сказаного”, “Праву руку я так ще не протягував, але це мене не

відштовхує”). В той же час на вторинному рівні відображення “рука, що

спілкується” не прагне “напряму” активно впливати на регуляцію поведінки

особи, з якою вона взаємодіє, що проявляється в символах: “Показує фокус,

розуміння якого приходить з часом”, “Хоче надурити, але підлості я не

відчуваю”, “Просвітлює”.

Декодуючи символічну поведінку особистості на основі використання

“Hand-тесту” ми приділяли увагу дослідженню таких коефіцієнтів: загальної

психологічної активності, комунікативності-агресивності, особистісної

дезадаптації, очікуваної агресії, які впливають на регуляцію поведінки.

Коефіцієнт загальної психічної активності (Кact) вираховувався за

формулою

Коефіцієнт комунікативності-агресивності (Кcom-agg) вираховувався

за формулою

Коефіцієнт особистісної дезадаптації (Кdez) вираховувався за

формулою

Коефіцієнт очікуваної агресії (Ка)вираховувався за формулою

324

Відповідний інтерес також становили символічні відповіді на десятий

стимул “Hand-тесту” (пусту картку), що значно частіше, ніж інші картки,

породжує відповіді, які відображають найбільш актуальні, усвідомлені та

прийняті потреби і бажання особистості.

Аналіз отриманих даних за визначеними показниками дав змогу

виявити тенденції символічної регуляції поведінки досліджуваних осіб (табл.

4.7).

Таблиця 4.7

Показники прояву поведінкових регуляторів особистості

за методикою “Hand-тест”

Показники

символічної

регуляції

Категорія досліджуваних осіб

Офіцери-

слухачі

Офіцери-

резервісти

Офіцери-

миротворці

Волонтери-

психологи

Волонтери-

медики

Загальна психічна

активність (“Кact”)

3,350 1,568 1,868 2,246 2,870

Комунікативність-

агресивність

(“Кcom-agg”)

0,765 1,298 1,557 1,332 1,780

Особистісна

дезадаптація

(“Кdez”)

1,643 1,442 1,315 1,747 3,233

Очікувана агресія

(“Ка”)

1,590 1,280 1,138 1,548 1,603

Оцінювання загальної психічної активності за даними “Hand-тесту”

свідчить про її високий рівень в офіцерів-слухачів (3,350), волонтерів-

медиків (2,870) та волонтерів-психологів (2,246), що вказує на особисту

включеність зазначених осіб у професійну діяльність, високий рівень

енергопотенціалу, інтенсивність перебігу психічно-пізнавальних процесів,

кількісну і якісну характеристику потенційних можливостей досліджених

осіб до взаємодії у сфері “людина-людина”.

Низький рівень психічної активності в офіцерів-резервістів (1,568) та

офіцерів-миротворців (1,868) значною мірою зумовлено зниженням

включеності в соціум досліджуваних осіб, а також тим, що основний досвід

їх переживань пов’язаний із фізичним середовищем, а не з іншими людьми.

325

З огляду на символічні відповіді досліджуваних цих груп можемо

зазначити, що переважно вони діють залежно від зовнішніх вказівок та

розпоряджень, не виявляючи ініціативи, виконуючи обсяг завдань,

передбачений обставинами. Наявність у символах руки офіцерів-резервістів

показників “Теп” (18 відповідей), що становить 0,4%, а також враховуючи

високі показники “F” (379 відповідей) (8,1%), можемо констатувати, що рука

досліджуваних витрачає відповідну енергію, але при цьому практично нічого

не досягає. Енергопотенціал витрачається на те, щоб утримувати свої почуття

й підтримувати себе у складних ситуаціях. У відповідях досліджуваних

простежуються переживання тривожності, напруження і дискомфорту, що

проявляється у символах: “Рука нервово перебирає пальцями по столу”,

“Рука стримує хвилювання після напруженої наради”, “Тримає за спиною лі-

коть іншої руки”, “На цю руку неприємно дивитися, вона дуже напружена”.

Аналізуючи вираженість відповідей символічної руки за показниками

“Соm” необхідно зазначити, що отримані дані потребують співставлення з

показниками “Аff”, задля з’ясування щирості в системі взаємодії “людина-

людина” (рис. 4.5).

Рис. 4.5. Співставлення прояву символічних категорій

“комунікація” “Com” і “афектація” “Aff” в декодуванні

поведінки особистості

7,1 7,3

11,1

5,1

10,5 10,8

9,3

10,5

18,4

19,8

0

5

10

15

20

25

офіцер

и НУОУ (C

om)

офіцер

и НУОУ (A

ff)

резер

вісти

(Com

)

резер

вісти

(Aff)

миротво

рці (

Com)

миротво

рці (

Aff)

воло

нтери-

психол

оги (C

om)

воло

нтери-

психол

оги (A

ff)

воло

нтери-

медики (C

om)

воло

нтери-

медики (A

ff)

326

Відповідно до рис. 4.5 найвищий відсоток комунікативності виявлено у

волонтерів-медиків (18,4), що у зіставленні з символічними відповідями

категорії “афектація” (“Aff”) дає підстави стверджувати, що “рука” медика

передусім символізує прихильність, позитивні почуття й налаштована на

позитивну регуляцію поведінки в системі “людина-людина”. Високий

показник відповідей за символічною категорією “афектація” (“Aff”) у

волонтерів-медиків (19,8), що виявляється в таких символах, як “рука

вітається”, “дружньо плескає по плечу”,“простягнута для надання

допомоги”, свідчить про доброзичливість і відсутність формалізму в системі

передачі повідомлень.

Низькі показники “Соm” (7,1) і “Aff” (7,3) в офіцерів-слухачів при

загальній тенденції вираження комунікативності, згідно з якою Ксom-Agr<1,

є ознакою того, що досліджувані, регулюючи свою поведінку в системі

взаємовідношень з іншими людьми, вибудовують її в емоційно-оцінній

площині, часто на основі принципу “подобається не подобається” (0,765). В

їх діях простежуються високий прояв формалізму, директивність і

відсутність “здорової” пристрасті у встановленні відношень у системі

“людина-людина”.

Незважаючи на досить високий відсоток показника “Соm” (11,1) в

офіцерів-резервістів та високий загальний комунікативний потенціал (1,298),

ця категорія досліджуваних, маючи низькі показники “Aff” (5,1)

характеризується емоційною черствістю, дефіцитом щирих емоційних

відношень з іншими людьми, що не породжує бажання підтримувати

емоційний контакт з іншими.

В офіцерів-миротворців та волонтерів-психологів показники “Соm” і

“Aff” характеризуються належним рівнем конгруентності. При цьому

комунікативні навички в системі регуляції поведінки в офіцерів-миротворців

(1,557) дещо вищі за відповідні показники волонтерів-психологів (1,332), що

може бути зумовлено нижчим рівнем показників страху “F” в офіцерів-

327

миротворців та наявністю досвіду функціонування в екстремальних умовах

діяльності.

Згідно з показниками “Кdez” у досліджуваних усіх груп простежується

тенденція до неблагополучної особистісної адаптованості (див. табл. 4.7).

Високий рівень дезадаптації виявлено у волонтерів-медиків (3,233), що

значною мірою зумовлено їх професійною діяльністю. За символічними

показниками “Hand-тесту” “рука” волонтерів-медиків в два з половиною рази

частіше активно просить допомоги, що проявляється у символічних

відповідях: “Рука у пошуках людини, якій можна довіритися”, “очікує на

підтримку”, “рука просить розради”, “в ході розмови рука втрачає віру у

власні сили”, “уважно записує визначені їй завдання”. Даючи за категорією

“Dep” такі відповіді, “рука” волонтерів-медиків символізує цілковиту

готовність підпорядковуватися іншим, надавати допомогу тим, хто шукає

підтримки в такій руці. “Рука” волонтера-медика згідно з висловлюванням

Н. Семаго належить іншим, “вона винна багатьом людям” [289].

У досліджуваних офіцерів-слухачів (1,643), офіцерів-резервістів

(1,442), офіцерів-миротворців (1,315) та волонтерів-психологів (1,747)

показники дезадаптації дещо нижчі й перебувають в одній площині. Причини

дезадаптації, встановлені нами за допомогою “Hand-тесту”, перешкоджають

поведінковій регуляції особистості і значною мірою можуть залежати від

об’єктивних та суб’єктивних умов, функціонального стану, соціального

досвіду, установок особистості, що потребує додаткових досліджень.

За показниками “Ка” в досліджуваних усіх груп простежується

тенденція до очікуваної агресії, яку ми встановили в результаті сумарного

декодування восьми положень руки. В офіцерів-слухачів цей показник

становить 1,590, в офіцерів-резервістів – 1,280, офіцерів-миротворців – 1,138,

волонтерів-психологів – 1,548, а у волонтерів-медиків – (1,603).

Ймовірні прояви очікуваної агресії у досліджуваних осіб (за її

відсутності за стандартними підходами щодо інтерпретації “Hand-тесту”)

свідчать, що учасники експерименту переживають високий рівень

328

тривожності з приводу агресивної поведінки навколишніх осіб. З іншого

боку, символічні прояви руки свідчать, що очікувана агресія позитивно

забарвлена, що виражається у високому рівні активності, потягу до

самоствердження, високому енергопотенціалі, і дає можливість людині

протидіяти зовнішнім умовам. Це виражалося у символах на кшталт: “рука

бореться за виживання”, “змагається у ворожому оточенні”, “рука

самоудосконалюється”, “долає перешкоди на своєму шляху”, “підвищує

власний статус за рахунок самоствердження”, “рука у стані драйву”, “хоче

досягнути важливої мети”, “здійснює психологічну розрядку”, “реагує на

сигнал” та ін.

Отже, символи очікуваної агресії, встановленої нами навіть у

психологів та медиків, насамперед обумовлені розгортанням у певній

ситуації “механізму оборонної агресії”, який “вмонтовано” в мозок людини.

Цей механізм покликаний зберігати життєво важливі інтереси людини від

зовнішніх загроз (К. Лоренц, З. Фрейд, Е. Фромм). Очікувана агресія, по-

перше, була однією із форм реагування на різні несприятливі фізичні і

психологічні життєві ситуації, які у досліджуваних викликали стрес,

фрустрацію та інші негативні психічні стани; по-друге, є регулятором

поведінки особистості, оскільки психологічно виступає одним з основних

способів вирішення проблем, пов’язаних зі збереженням індивідуальності й

тотожності, із захистом і зростанням почуття власної цінності, самооцінки,

рівня домагань, а також збереженням і посиленням контролю над важливим

для особистості оточенням.

У декодуванні регуляторних проявів поведінки особистості на основі

використання символічної мови “Hand-тесту”, особлива роль належить

порожній картці (“картка Х”), оскільки вона частіше за інші відображає

найбільш актуальні, усвідомлювані й приємні потреби і бажання особистості.

Не маючи чітких контурів кисті рук, “картка Х” значно більше стимулює

думки людини щодо найбільш бажаних дій. У той же час серед офіцерів-

слухачів у 9,4 % “порожня” картка залишилася без відповіді, у середовищі

329

офіцерів-резервістів цей показник дорівнює 18,5 %, в офіцерів-миротворців –

14,2 %, у волонтерів-психологів та волонтерів-медиків “картка Х” ускладнень

не викликала. Відсутність вибору символів, які містить “порожня” картка

вказує на нездатність досліджуваних регулювати свою поведінку за різних

умов (прийняти рішення відносно бажаної поведінки), символізує тривогу

щодо втрати самоконтролю, підсвідоме визнання майбутніх труднощів.

Нездатність асоціювати порожню картку з певною дією руки також є

свідченням слабких здібностей щодо прояву себе як особистості і

редукування особистісних домагань.

Даючи відповіді на “картку Х”, 46 % досліджуваних обмежилися лише

однією відповіддю, хоча інші дев’ять положень руки вони декодували двома-

трьома. Це дає підстави, більш рельєфно розглядати відображення різних

аспектів регуляції поведінки особистості на противагу іншим карткам

символічного набору.

В офіцерів-слухачів порожня картка пов’язана насамперед із

категорією “Dir”. Символічна рука досліджуваних цієї групи, як правило,

“віддає розпорядження”, “набирає документ на клавіатурі”, “контролює”,

“висловлює твердість і впевненість у рішеннях”, “дає сигнал про початок

руху”, “символізує твердість і впевненість у своїх рішеннях”, “заповнює

оцінну картку підлеглого” й містить малий відсоток категорій “Com” і “Aff”.

В офіцерів-резервістів символічна рука найчастіше відображає

відповіді категорії “F”, “Pas”, і “Ten”. У їх відповідях рука, як правило,

“прощається”,“мне папір”, “не бажає ділитися своїми думками”,

“ховається за спиною”, “малює великим пальцем по стіні”, “випромінює

біль, сум і втрату”.

“Рука” офіцерів-миротворців переважно відображає символи категорії

“F” і “Dep”, що знаходить вираження у таких відповідях: “працює за

зачиненими дверима”, “говорить про неприємні речі, яких до кінця сама не

розуміє”, “не має можливості виконати дію самостійно”, “в очікуванні

складної співбесіди”, “віддає військове вітання”, “заплющує очі”, “зупиняє

330

попутне авто”. Відповіді офіцерів-миротворців символізують не тенденцію

до дії, а швидше захисні реакції особистості, які відображають страх перед

відплатою, невпевненість і очікування можливої агресії з боку зовнішнього

світу.

У відповідях волонтерів-психологів домінуючу роль посідають

категорії “Com” і “Act”, а символічна рука обов’язково “вітається”,

“підбадьорює перед виконанням складного завдання”, “аплодує”, “шукає

компромісне рішення”, “в очікуванні відповіді”, “працює 24 години”.

Відповіді волонтерів-медиків на стимули “картки Х” пов’язані з

категоріями “Dir”, “Сom”, і “Aff”. При цьому “рука” волонтера-медика,

віддаючи розпорядження, на відміну від відповідей офіцерів-слухачів,

передусім виконує превентивні (профілактичні) дії та вимагає їх

бездоганного виконання, що виявляється в таких символах: “рука допомоги”,

“молодець, ти дотримуєшся інструкції, так тримати”, “рука прагне

домовитися про щось важливе”, “накладає позитивну резолюцію”,

“окреслила рекомендації і чекає на запитання”, “пропонує склянку чаю”.

Отримані результати показали, що символічна мова руки втілена в

Hand-тесті, у разі поглибленої інтерпретації, дає змогу виявити глибинні

поведінкові тенденції людини. Встановлюючи міжособистісні відношення,

досліджувані ризиконебезпечних професій більше схильні до віддавання

розпоряджень та прояву агресії. Натомість у середовищі волонтерів-

психологів та волонтерів-медиків домінують символи “залежності”,

“комунікації” та “афектації”.

4.3.2. Декодування жестово-символічної мови у професійній

діяльності людини

Кодування, передача та декодування сценічних жестів-повідомлень

диригентів і музикантів-виконавців. Сценічні жести-повідомлення (рухи,

пов’язані зі змістом музики, її характером, динамікою, темпом і спрямовані

на процес її сприйняття слухачами) мають багаторівневу, ієрархічну

331

структуру і включають символічний, регулятивний і сенсомоторний рівні.

Символічний рівень пов’язаний із виразними жестами, спрямованими на

точність відтворення їх музикантами і на публіку: 1) рухами, що виражають

емоційно-образний зміст музики, яка звучить (своєрідним інсценуванням

музичного змісту); 2) рухами, що виражають відношення артиста до публіки

(посмішками, поклонами, реверансами). Регулятивний рівень проявляється в

рухах, взаємопов’язаних з музичним інструментом, – компонентах

виконавчої техніки. Сенсомоторний рівень виражається в рухах, пов’язаних

зі своєчасністю моторних реакцій музиканта на команди диригента.

У діяльності диригента передавання повідомлення жестом відіграє

значну роль. У жесті відображається індивідуальність диригента, його манера

спілкування з оркестром. Символізм спонукальних жестів-дій є одним з

основних критеріїв оцінки рівня професіоналізму диригента. На відміну від

жестів музикантів-виконавців, вивчених у результаті виконання

багаторазових вправ, жести-повідомлення диригента переважно

імпровізовані, символічні. З огляду на це молоді диригенти мають уникати

практики копіювання лише зовнішньої сторони жестикуляції диригента.

Жести диригента мають відображати відповідний виконавчий намір та

емоційне сприйняття (характер, динаміку, темп) музичного твору, інакше

диригент не знайде відгуку в оркестрі, а слухачі його повідомлення

декодуватимуть як неспритні й неприродні.

За даними О. Пазовського диригентів, які підміняють натхненну

диригентську творчість психомоторними вправами під музику, сьогодні не

сприймає серйозно жоден поважаючий себе музичний колектив [165, с. 89].

Парадоксальність процесу диригування полягає в тому, що, незважаючи на

всю “видимість” положення (“диригент диригує руками”), об’єктивні

механізми його реалізуючої діяльності визначаються неправильно: диригент

регулює виконавчі дії своїх партнерів не “за допомогою рук”, а передаючи

закодоване в жестах руки символічне повідомлення, яке містить спонукальну

дію.

332

У спонукальному повідомленні (дії-жесті) диригента можемо виділити

декілька фаз. Першою є ауфтакт – жест, що сприяє мобілізації уваги і

попередньому налаштуванню виконавців на вирішення майбутніх завдань.

Ауфтакт – це своєрідний “жест ввічливості”, запрошення до дії, що є

показником дотримання загальноприйнятих норм у міжособистісних

відношеннях. Безауфтактне диригування можна образно визначити як прояв

своєрідної “невихованості” керівника, свідчення ігнорування музикантів як

особистостей, ставлення до виконавців як до механічних роботів, бездушних

гвинтиків у його колективному “інструменті” [165, c. 124].

Другою фазою дії-жесту диригента є “затаювання” – затримка або

призупинення руху руки перед спонукальним рухом. “Затаювання”

відображає необхідність концентрації уваги виконавців на змістовній частині

майбутніх дій диригента, а також є засобом для чіткішого позначення

бажаного моменту виникнення звуку в оркестрі.

Третя фаза – спонукальний імпульс – це заключна ланка в системі

кодуючої дії диригента. В ній зливаються афективна та інтелектуальна сфери

особистості диригента. З одного боку – це вольова дія, а з іншого –

емоційний розряд. Спонукальний імпульс може бути як акцентованим, так і

розтягнутим у часі, тобто поширеним на закінчений смисловий відрізок

музики [63].

Процес диригування пов’язаний не лише з декодуванням жестів

диригента, а й з його мімікою, наповненою аналогічним смислом. У

диригуванні має чітко проявлятися зв’язок моторики із психікою диригента.

Це той випадок, коли в рухах проявляється особистість з усіма властивими їй

особливостями поведінки. Спостереження за діяльністю диригента

показують, що однією з професійно необхідних властивостей, які мають бути

йому притаманними є вміння в потрібний момент розслаблятися.

Встановлено, що у претендентів на кар’єру диригента, як правило,

виявляються ті ж самі тривіальні м’язові аномалії, що і в учня, який прийшов

на перший урок фортепіано чи скрипки: “скуті пальці”, “туга окостеніла

333

кисть”, відсутність самостійності і свободи в потрібних рухах, небажані

моторні іррадіації (М. Малько). Надмірна “скутість” диригента у процесі

передачі повідомлення може призвезти до м’язових спазмів, спричинених як

психологічними, так і фізіологічними чинниками. Все це призводить до

спотворення жестового повідомлення диригентом, і як наслідок, –

неправильного його декодування музикантами-виконавцями. Саме тому

вміння диригента зосередити увагу музикантів у потрібний момент є його

важливою професійною навичкою.

Дослідження вираженості різних психомоторних символів у музикантів

військового оркестру дало підставу виявити наявність у них таких

професійно важливих властивостей, як рухливість у суглобах (“крок вперед”,

“крок у бік”, гнучкість хребта), пружність, рівновагу. Встановлено, що

точність відтворення і диференціювання параметрів рухів позитивно

корелюють з успішністю по класичному танцю і практично не залежать від

успішності з дисциплін “акторське мистецтво”, “характерний танець” та

“історично-побутовий танець”. При цьому в молодших за віком музикантів

найбільше впливають на успішність засвоєння класичного танцю рухливість

у суглобах, а в старших – координаційні здібності, в тому числі точність

відтворення і диференціювання амплітуд і зусиль.

Жестово-символічна абетка кодування, передачі та декодування

повідомлення на флоті. До моменту винайдення технічних засобів зв’язку

людина успішно користувалася і простішими засобами трансляції

повідомлень на певні відстані. Деякі з них збереглися й донині, наприклад

сигналізація прапорцевим семафором (семафорна абетка), в якій кожне

положення рук сигнальника відповідає одній букві-символу, або якщо

дивитися глибше, – одній фонемі мови. Це дає змогу передавати мовне

висловлювання за допомогою елементарних візуальних сигналів [266; 297].

Семафорна азбука включає 29 буквених і три службових знаки, не

містить цифр і розділових знаків (їх передають по буквах, словами).

334

Наприклад, цифра “7” буде передана словом “сім”, а символ “,” – словом

“кома” (табл. 4.8).

Кожній букві й умовному знаку відповідає певне положення рук із

прапорцями. Семафорне повідомлення складається зі слів, кожне з яких

складене із букв, зображених відповідним положенням прапорців. Передачу

інформації семафором проводить сигнальник за допомогою прапорців

(розмір тканини одного прапорця – 30х35 см). Колір тканини прапорців

залежить від часу доби: в темний час доби використовуються прапорці з

тканини світлого тону (жовтого, білого), а в світлий час доби – з тканини

темного кольору (червоного, чорного). У разі відсутності прапорців

семафорити слід безкозирками. Підготовлений сигнальник передає

інформацію прапорцевим семафором із середньою швидкістю 60–80 знаків за

хвилину.

Таблиця 4.8

Букви-символи семафорної азбуки

Українська

семафорна

азбука

Міжнародна

семафорна азбука (лат.)

Положення прапорців

А N

Б H

В B

Г, Ґ F

Д Z

335

Продовження таблиці 4.8

Е, Є C

Ж Y

З Q

І, Ї, Й D

К X

Л

М L

Н A

О G

П J

Р P

С E

Т R

У U

336

Закінчення таблиці 4.8

Ф V

Х I

Ц S

Ч M

Ш

Щ T

Ь

И K

Ю O

Я W

Українська семафорна азбука має свої особливості, знання яких

прискорює і забезпечує процес засвоєння техніки прийому й передачі

інформації прапорцевим семафором. До них належать: 1) схожість

зображення семафорних знаків А, Г, Ґ, К, Т, У з прийнятими в українському

алфавіті зображенням цих букв; 2) встановлення одного і того ж знаку парам

букв Е і Є, Г і Ґ, І, Ї і Й; 3) попарна симетричність у зображенні семафорних

знаків А і У, Б і Д, В і Г, Е і С, Ж і З, К і X, Л і М, Н і О, П і Р, Ф і И, Ц і Ч, Ш

і Щ, Ю і Я. До того ж симетричні за зображенням знаки В і Г, Ж і З, Л і М, Н

і О, П і Р, Ц і Ч, Ш і Щ, Ю і Я стоять поряд у семафорній азбуці; 4) семафорні

знаки В, Е, І, Ї (Й) і Н зображуються правою рукою, а знаки С, Г, О – лівою;

337

5) в семафорних знаках Б і Д, В і Г, Е і С, Ж і З, Л і М, Н і О, П і Р, Ц і Ч, Ш і

Щ, Ю і Я є попарно симетричними: положення прапорця правої руки в

першому знакові відповідає положенню прапорця лівої руки другого знаку.

Знаки семафорної застосовують для відображення таких службових

рядів:

а) знака виклику – для встановлення зв’язку прапорцевим семафором.

Виконується помахуванням семафорними прапорцями, піднятими над

головою, при цьому положення рук не переходить меж, встановлених для

букви У;

б) знака відповіді – для підтвердження прийому знаку виклику на

зв’язок “виклик на зв’язок прийняв”, а також для підтвердження кожного

правильно прийнятого слова під час ведення переговорів. Подається

помахуванням семафорних прапорців, опущених вниз. Руки під час рухів

прапорцями не мають виходити за межі, встановлені для букви А;

в) знака повторення (помилки) – для запиту про повторення

неприйнятого слова. Подається подвійним підійманням над головою

семафорних прапорців, які мають відповідати положенню рук для Ь.

Застосовується при передачі тексту і як знак помилки, після чого іде

передача правильного (виправленого) слова;

г) знака очікування – у разі потреби тимчасово перервати передачу або

прийом семафора. Сигнальник, що перериває передачу (прийом), описує над

головою горизонтальні кола піднятими догори семафорними прапорцями;

д) знака закінчення – щоб показати, що передачу семафора або

переговори закінчено. Позначається почерговим підійманням і опусканням

семафорних прапорців лівою і правою рукою декілька разів;

ж) знака запитання – коли переданий текст семафора потребує

відповіді. Позначається подвійною передачею знаку, що відповідає букві Т;

з) знака поділу – при передачі сигналу, що складається з декількох

сигнальних поєднань для відділення одного сигнального поєднання від

іншого. Позначається підйомом семафорних прапорців до положення, що

338

відповідає Ь, та опусканням їх до ніг. Цей службовий знак схожий на знак

повторення, різниця полягає лише в тому, що при знакові повторення

семафорні прапорці піднімають вверх двічі, а при знакові поділу – один раз;

е) знака неможливості прийому – для показу передаючому сигнальнику

інформації про те, що прийом неможливий (погано видно знаки).

Зображується описуванням одним або двома семафорними прапорцями в

одній руці трьох кіл у вертикальній площині.

Місце для передачі семафорними прапорцями вибирають залежно від

якості прийому. Саме тому, у разі потреби сигнальник, який приймає

інформацію, може вказувати сигнальнику, який її передає, місце, з якого

найкраще видно передачу. З цією метою використовують додаткові службові

знаки (рис. 4.6):

Рис. 4.6. Додаткові службові знаки: а) “Змістіться праворуч від мене (від

сторони, яка приймає)”; б) “Змістіться ліворуч від мене (від сторони, яка

приймає)”; в) “Підніміться вище”;г) “Опустіться нижче”.

1) “Змістіться праворуч від мене” – виконується відмашкою 4–5 разів у

правий бік на 90° витягнутим вперед у горизонтальному положенні

семафорним прапорцем, тобто повторюється декілька разів підряд знак, який

відповідає букві В;

2) “Змістіться ліворуч від мене (від сторони, яка приймає)” –

виконується відмашкою 4–5 разів у лівий бік на 90° витягнутим вперед у

339

горизонтальному положенні семафорним прапорцем, тобто повторюється

декілька разів знак, що відповідає букві Г;

3) “Підніміться вище” – виконується відмашкою вверх семафорним

прапорцем, витягнутим вперед у горизонтальному положенні;

4) “Опустіться нижче” – проводиться відмашкою вниз семафорним

прапорцем, витягнутим вперед у горизонтальному положенні.

Жестово-символічна система кодування, передачі та декодування

повідомлення льотчиками. Традиційна жестикуляція льотчиків

застосовується для вироблення механічної пам’яті дій під час керування

літальним апаратом за етапами польоту та корисного скорочення часу

передачі повідомлення членами екіпажу між собою в польоті. Загалом

жестикуляція льотчика розподіляється так:

1. За належністю до родів авіації – а) жести пілотів літаків

(винищувальної, бомбардувальної, штурмової авіації); б) жести пілотів

вертольотів.

2. За часом застосування жестів – а) жести в польоті (для передачі

повідомлення між членами екіпажу); б) жести під час підготовки до польотів

(проведення розбору польотів).

3. За відповідністю елементам польоту – а) пов’язані виключно з

пілотуванням літального апарата як такого; б) пов’язані з іншими діями у

польоті (напр., веденням радіообміну).

4. За складністю дії – а) означають або пропонують виконати одну дію;

б) означають або пропонують виконати дві та більше дій.

5. За складністю виконання – а) жести однією рукою; б) жести двома

руками; в) жести із залученням тулуба і ніг.

Загальна прив’язка жестів, їх виникнення та умови застосування

відображають особливості роду авіації. Жестикуляція, пов’язана із

відображенням пілотажу пари (групи), є більш притаманною роду авіації,

який більше, пов’язаний із груповим пілотуванням – винищувальній авіації.

У той же час жести в польоті застосовуються у родах авіації, де типи

340

літальних апаратів передбачають наявність льотного екіпажу із декількох

осіб та їх візуальний контакт у польоті (бомбардувальники, вертольоти).

Жести пілотів літаків поділяють так. 1) Жест, який зображує принцип

необхідності збереження кінетичної енергії літака (застосовується

льотчиками літаків, які є сталими за висотою та швидкістю): при додаванні

обертів двигуна (важіль управління двигуном рухають вперед) зростає

швидкість, що дає можливість перевести літак у режим набору висоти

(важіль управління літаком рухають на себе). Відповідно переведення літака

у режим набору висоти, виконане без попереднього додавання обертів

двигуна, є неправильним. Навпаки, щоб при переведенні літака на режим

зниження (важіль управління літаком рухають від себе) не зростала

швидкість, потрібно зменшити оберти двигуна (важіль управління двигуном

рухають назад). Жест – ліва рука стиснута у кулак, горизонтальне

орієнтування, великим пальцем донизу, умовно рухає важіль управління

двигуном, права – стиснута в кулак, вертикальне орієнтування, великим

пальцем вліво, умовно рухає важіль управління літаком, психомоторні рухи –

протилежні за напрямком один одному. При зображенні переведення літака у

режим набору висоти рука, яка зображує рух важеля управління двигуном,

рухається першою, при зображенні переведення у режим зниження –

рухається другою. Жест часто супроводжується відповідними нахилами

тулуба вперед або назад.

2) Жест, який зображує усі етапи пілотування поодинокого літака

застосовується для зображення рухів важеля управління літаком за етапами

пілотування та відповідної реакції літака на ці рухи. Початкове положення

жесту – ліва долоня випростана зовнішньою стороною вверх, права рука

стиснута в кулак вертикальне орієнтування, великим пальцем вліво,

приставлена до середини долоні лівої руки. Правий кулак умовно рухає

важіль управління літаком, начебто виконуючи крени літака (нахили вліво-

вправо), переведення у режим набору висоти або зниження (нахили вперед-

назад) тощо. Ліва долоня невідривно рухається притиснутою знизу до

341

правого кулака, зображуючи рух літака відповідно до рухів важеля

управління літаком. Жест часто супроводжується відповідними нахилами

тулуба за напрямком руху літака.

3) Жест, який зображує усі етапи польоту літака. Початкове положення

жесту – долоня (будь-яка) випростана зовнішньою стороною вверх. Долоня

виконує рухи, зображуючи еволюцію літака за етапами польоту. Жест часто

супроводжується відповідними нахилами тулуба за напрямком руху літака.

4) Жест, який зображує пілотування парою. Початкове положення

жесту – обидві долоні випростані зовнішньою стороною вверх, розташовані

одна відносно одної з відповідним інтервалом та дистанцією. Долоні

виконують рухи, зображуючи положення літаків у парі за етапами польоту.

При цьому їх положення одна відносно одної змінюється відповідно до пара-

метрів інтервалу та дистанції зображуваного етапу польоту пари, наведених в

Інструкції з експлуатації певного типу літака. Застосовується також під час

розбору польоту для зображення помилок у пілотуванні. Жест часто

супроводжується відповідними нахилами тулуба за напрямком польоту пари.

У польоті льотчиками рідко застосовуються жести через загальну

швидкоплинність дій та відсутність часу на жестикуляцію. На літаках УБ –

“спарках”, бомбардувальниках Су-24, а також під час пілотування парою,

групою за наявності візуального контакту використовують такі жести-

символи: 1) поплескування по горлу – прохання перевірити щільність

притягування ларингофонів або свідчення про їх відмову; 2) прокручування

вказівним пальцем руки коло вуха – свідчення про погану чутність або

відсутність чутності.

Жести пілотів вертольотів. Через принципові відмінності у

аеродинаміці літаків та вертольотів пілоти вертольотів, під час підготовки та

розбору польотів часто використовують складні жести. Менш

швидкоплинний перебіг етапів польоту вертольотів, наявність двох чи

більше членів екіпажу дають змогу вільніше використовувати “польотну”

жестикуляцію. У той же час через меншу швидкоплинність польоту за

342

наявності достатньої кількості часу для ведення радіопереговорів немає

великої потреби застосовувати жестикуляцію. До жестів вертолітників у

польоті належать:

– вказування цифр кількістю пальців 1 (2, 3, 4) – вимога виконати 1-й

(2, 3, 4) розворот із попередньою доповіддю керівнику польотів;

– рух долонею вверх (вниз) – вимога набрати (зменшити) висоту

польоту;

– жест вмикання (вимикання), що супроводжує радіокоманду на

вмикання (вимикання) системи, агрегату [273].

Дії органами керування вертольота на зльоті (посадці) зображує такий

жест:початкове положення – ліва рука зображує положення на важелі “крок-

газ”, права – на важелі управління вертольотом; зображення посадки – ліва

рука повільно опускається донизу, одночасно виконується повільне

присідання; зображення зльоту – ліва рука повільно піднімається вгору, з

положення присяду виконується повільний підйом, права рука плавно подає

важіль управління вертольотом вперед, тулуб подається вперед.

Жести спілкування інженерно-технічного складу з льотчиками,

водіями техніки забезпечення.

1) Перевірка гідравлічної системи, органів керування літального

апарата;

– показ вказівного пальця – “Випусти закрилки у злітну позицію”;

– показ двох пальців (англійської літери “V”) – “Випусти закрилки у

посадкову позицію”;

– показ стиснутого кулака – “Прибери закрилки”;

– маховий рух обома руками перед собою у вертикальній площині, згин

у ліктях нерухомий уздовж тулуба – “Випусти гальмівні щитки” (“Прибери

гальмівні щитки”);

– рухи кулаком правої руки перед собою вперед-назад, вліво-вправо –

“Перевір хід важеля управління літаком”.

2) Під час зарулювання літального апарата на місце стоянки:

343

– рухи руками до себе – “Прорулюй далі на мене”;

– зображення схрещених рук над головою – “Стій, зарулювання

закінчено”;

– прикривання очей долонями різко кілька разів – “Вимкни фари

руління”;

– кругові рухи витягнутою рукою перед собою – вимога автомобілю

аеродромного живлення під’їхати до вказаного літака.

Жести, які використовують літаком під час польоту у складі пари

(групи),описані у методичних розробках авіаційних частин їх

використовують для передачі повідомлень між екіпажами у разі відмови

радіозв’язку. До таких жестів належать:

– виконання ведучим пари (групи) декількох кренів літаком в будь-

який бік – “Приготуватися до розвороту у вказаний бік”;

– виконання ведучим пари (групи) декількох покачувань літаком з

лівого на праве напівкрило – “Зайняти відповідний інтервал, дистанцію”.

Сигнали та жести літаком для спілкування з наземними службами

описані у Керівництві з льотної експлуатації та Інструкціях екіпажу різних

літальних апаратів. Для повідомлення групи керівництва польотами про

відмову радіозв’язку використовують такі сигнали: прохід над злітно-

посадковою смугою на висоті 200 м вдень з покачуванням з лівого на праве

напівкрило, вночі – з блиманням бортовими аеронавігаційними вогнями та

відстрілом сигнальних ракет.

Як бачимо, мова жестів не знає кордонів. Описана нами психомоторна

жестикуляція військових фахівців використовується в багатьох країнах світу

і незважаючи на значний розвиток супутникового зв’язку, засобів Інтернет,

продовжує жити.

344

4.4. Поза людини як жестовий конвенційний символ та її

регуляторні властивості

Поза людини, відображаючи мимовільну чи умисну поставу тіла, є

психомоторним символом, що наділений комунікативним смислом. Поза дає

змогу декодувати душевний стан людини, її манери, ставлення до

співрозмовника. В контексті психомоторної діяльності, насамперед в акті

передачі повідомлення, тіло людини із власне природної матерії

перетворюється у носія атрибутів людської культури.

Поза знаходить вираження у різних положеннях голови, плечей,

тулуба, рук і ніг людини. Гармонійний взаємозв’язок цих компонентів надає

позі природності, завершеності, а розкладання її на окремі елементи

приводить до втрати цілісності, і, як наслідок, зникнення самого феномену

“поза”. Перерахування окремих елементів пози, наприклад “людина стоїть,

голова нахилена вперед, руки опущені”, мало що дає для її розуміння. Якщо

ж всі рухи тіла об’єднати й зафіксувати на незначний проміжок часу, ми

отримаємо позу, яка символізуватиме завершення бесіди. М.-Л. Чепа позу

розглядає як призупинений жест. При цьому поза є “передрухом”,

результатом руху, його ідеальним “оформленням” [305].

Існування людини у фізичному світі значною мірою зумовлено тією

увагою, яку людина приділяє тілу, та різноманітним психомоторним діям.

Поза регулює психомоторний репертуар людини, потребує відповідного

виразу обличчя, жестів, спрямованості і якості погляду. В нормі людина

вільно регулює своїм тілом відносно інших матеріальних об’єктів.

Протиставлення дій тіла і дій з тілом, як зазначає Г. Крейдлін, це не

мисленнєві роздуми філософів і логіків, а досить перспективна галузь

вивчення різноманітних наук, що досліджують символ [105].

Загальна кількість різних символічних повідомлень, які відображає

людське тіло, перебуває в межах 1000, із них відповідно до культурної

традиції кожного народу певні пози заборонені, а інші – закріплені. Саме

тому вивчення поз має бути порівняльним та міжкультурним.

345

Одним із перших, хто вказав на роль пози людини як психомоторного

символу та окреслив її регуляторні властивості у процесі міжособистісної

передачі повідомлення, вважають А. Шефлена [371]. На прикладі кінозйомок

психіатричного інтерв’ю він показав, як зміна поз пацієнта і лікаря

допомагають підтримувати оптимальну для лікувального ефекту

психологічну дистанцію. Схожої думки дотримувався і В. Шютц, який

стверджував, що якби він заборонив учасникам своєї експериментальної

групи приймати пози, для яких характерне схрещування рук і ніг, то процес

передачі повідомлень був би значно жвавішим адже така поза свідчить про

закритість для спілкування. У своїх дослідженнях учений з’ясував, що

головний зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла по

відношенню до співрозмовника. Так, В. Лабунська, вивчаючи це питання,

описує позу агресивної та відкритої до спілкування людини. Патерном

готовності до спілкування, за В. Лабунською є “посмішка, голова і тіло,

повернуті до партнера, тулуб, нахилений вперед” [111, с. 25].

Проведений нами аналіз наукових праць, присвячених епітетам

літературного мовлення дав змогу встановити близько 70 визначень пози й

описати її символічні прояви, серед них: антична, незграбна, граціозна,

живописна, забавна, завчена, улюблена, вишукана, мила, напружена,

недбало-витончена, прекрасна, розслаблена, скута, потворна, зручна,

елегантна. З цих визначень, що відображають нюанси психомоторного

прояву пози, випливає, що поза може бути розташована на шкалах, які

фіксують різноманітні погляди щодо неї.

Згідно зі словником епітетів української мови встановлено близько 75

психологічних значень пози, описаних у художніх та історичних творах. В

них позу передусім розглянуто як вираження психічного стану, статусу,

настрою, рис характеру людини: аристократична, величава, войовнича,

очікувальна, горда, демонстраційна, жалісна, задумлива, запобіглива,

наполеонівська, шаноблива, боязка, зневажлива, самовдоволена, принизлива

та ін. Багатство мови співзвучне з багатством поз, які може приймати

346

людина, переживаючи той чи інший стан. У той же час, як справедливо

зазначає В. Лабунська, художник, письменник, створюючи якусь позу і

наділяючи її відповідним психологічним значенням, не претендує на

науковість своїх спостережень [111]. Саме тому багато зауважень щодо

психологічної специфіки пози в художній літературі не знаходять

застосування в сучасній психології спілкування. Парадокс полягає в тому, що

експериментальна психологія спілкування, зневажаючи даними з художньої

літератури, нехтуючи повсякденним досвідом, майже не досягнула успіху, а

подекуди її дані більш фрагментарні, ніж опис письменниками різноманітних

поз або ж повністю збігаються з ними.

Проблема дослідження пози полягає в тому, що вона є складним

психомоторним символом, який складається з рухів різних частин тіла, їх

поєднання й інтенсивності вираження. Досить часто поза “уникає”

безпосереднього аналізу, для її фіксації необхідне використання технічних

засобів із подальшим пошуком одиниць аналізу. Якщо технічні питання

вирішуються досить просто, то виділення одиниць аналізу, які були б

адекватними психологічному смислу пози й не руйнували її, дещо

ускладнені.

Недостатньо вивченою є проблема класифікації поз. З огляду на наявні

психологічні дослідження пози доречно класифікувати на основі таких

критеріїв: а) етапів передачі повідомлення (вступу і виходу з контакту);

б) видів відношень і взаємовідношень (симпатії-антипатії; підпорядкування-

домінування); в) психофізичного стану (напружена-розслаблена);

г) відповідності поз партнерів у процесі передачі повідомлення (синхронні-

несинхронні); д) спрямованості пози (від обличчя в обличчя до спина до

спини); е) відповідності пози іншим елементам психомоторики (гармонійна-

дисгармонійна).

Серед функцій, які покликані виконувати пози у процесі передачі

повідомлення, слід виокремити дві: 1) розмежовування потоку мовлення на

одиниці; 2) регулювання міжособистісних відношень в діаді. За допомогою

347

поз можна створити щодо оточуючих мислений бар’єр, визначити орієнтацію

передавача та реципієнта стосовно один одного. Зміна пози, їх синхронізація

свідчитиме про зміну відношень між сторонами взаємодії.

Різнопланові оцінки рухів тіла і поз, головним чином соціального і

психологічного – етичного, морального та естетичного характеру,

виражаються в мовленнєвому акті у вигляді різних психомоторних символів,

зокрема жестових. А. Адлер неодноразово зауважував, що для розуміння

іншої людини варто закрити вуха й лише дивитися на неї, оскільки тоді ми

зможемо побачити все, як в пантомімі. Підкреслюючи важливість поз і

жестів у процесі взаємодії, учений посилався на відоме висловлювання

Мартіна Лютера: “Взаємодіючи з людиною, стежте не за її обличчям, а за її

кулаками”. Дотримуючись цієї гіпотези, можемо зазначити, що із загальної

конфігурації тіла, з положення окремих частин і їх морфологічної будови

можна почерпнути безліч інформації про особливості взаємодії учасників

мовленнєвого процесу, їх відносний суспільний статус або емоційний стан.

Прийняття людиною певної пози, як правило, спеціально маркується в

тексті. Якщо поза є ознакою психічного стану, відношення або виду

діяльності, мова йде про оборонну або захисну позу. Одна із можливих її

форм може бути закодованою таким чином: тіло напружене, рука протягом

певного часу піднята вгору і прикриває обличчя чи голову; якщо рука при

цьому витягнута вперед і розташована на деякій відстані від голови – удар

від того, хто жестикулює, очікується з великою імовірністю. На даний час

добре вивченими є поза прохача, мислителя, боксера – подібні поєднання

побудовані за моделлю поза Х-а або Х-ва, де синтаксичні заповнення

аргументу Х при предикаті поза обов’язкові, і утворюють інше коло звернень

до поняття поза, як правило, з нереферентним статусом.

У позі відображається вся поведінка особистості, оскільки своїм

зовнішнім виглядом, одягом чи положенням тіла, жестами, манерами і

мовленням вона свідомо прагне привернути увагу оточуючих і справити

позитивне враження. Демонстративна, вдавана й нещира поведінка

348

засуджується, а в позі (лексема поза 2) кодується її несхвалення. В

українській мові для пози 2 існують похідні поняття позер і позерство.

Перше з них – це різко негативно забарвлене позначення людини, яка веде

себе подібним чином, а друге є назвою актуальної поведінки або властивості

людини. Поняття позерство містить ще більш виражену порівняно з позою 2

негативну оцінку.

В нейтральному за оцінкою значенні поняття поза (лексема поза 1)

конфігурацію частин тіла слід поєднувати: з поняттями, що уточнюють цю

конфігурацію (сидяча, лежача поза, сидіти навпочіпки, стояти струнко,

поза лотоса); з поняттями, що виражають душевний стан, почуття і настрій

людини, яка приймає позу (сумна, меланхолійна, втомлена); з поняттями, які

передають характеристику самої пози або її суб’єкта (невимушена,

сором’язлива, надмірно вільна) [105].

З анатомічно-фізіологічної точки зору репертуар поз досить

обмежений. Це пов’язано зокрема з тим, що антропоморфно допустимих

положень тіла не так вже й багато. Кількість поз обмежено також з соціальної

і культурної точок зору, оскільки в кожній культурі існують різні расові,

статеві, етичні табу на відповідні пози. Згідно з даними антрополога Гордона

Х’юїса, якщо об’єднати варіативні форми, включаючи міжкультурні варіанти

всіх поз, то з тисячі поз ми отримуємо не більше двох-трьох сотень одиниць,

які набувають значення залежно від культури, етносу і соціуму [264].

Незвичну для нас позу стояти на одній нозі описує А. Елкін. У такому

положенні тіла представники ряду австралійських племен можуть стояти без

руху протягом 15 с. Ця поза не завдає людям незручностей, і вони її із

задоволенням часто застосовують у діалозі. У той же час ця поза є

психомоторним символом того, що сторони, які передають повідомлення,

належать до однієї групи. Під час розмови, яку ведуть дві людини з одного

племені, кожна стоїть на одній нозі. При цьому передавач та одержувач

повідомлення досить рідко змінюють ногу і швидше віддадуть перевагу

349

закінченню розмови, ніж знову встануть на ту ногу, на якій вони стояли на

початку передачі повідомлення.

Передають повідомлення за допомогою дещо іншої конфігурації пози

стояти на одній нозі африканці. Стоячи таким чином, вони другою ногою

опираються на внутрішню частину коліна опорної ноги. Цю позу слід

декодувати як відпочинок: людина приймає її, коли прагне розслабитися.

У кожній культурі існують пози, стереотипні для різних вікових груп,

але різних для чоловіків і жінок, що є типовими соціальними позами, які

виражають відношення між людьми. Існують і прототипні пози, що

відображають психофізичний стан суб’єкта, наприклад хворобу. Так,

згорблена поза людини в українській культурі є символом старості чи

фізичного нездужання, а сидяча поза – як статична, нерухома чи малорухома.

В українській культурі чоловіча поза сидіти, відхиливши корпус назад (при

цьому руки часто складені в “замок” і відведені за голову, набуваючи форми

арки) свідчить про спробу подивитися на ситуацію, що розгортається ззовні,

охопивши її по можливості всю одразу, розширити свій комунікативний

кругозір, хоча реально жестикулючий залишається всередині ситуації. Ця

поза забезпечує доступ до можливих нових аспектів ситуації, відкриваючи

для суб’єкта привілей впливати на те, що відбувається, відповідно до своїх

інтересів.

У північноамериканській культурі ця ж поза вважається неформальною

позою спокою і віддушини, а в ряді африканських товариств, сидіти,

відхиливши корпус назад й заклавши руку за голову, можна лише в особливих

ситуаціях, оскільки це поза трауру, суму за померлою людиною й належить

до ритуальної поведінки.

У табл. 4.9 наведено трактування психомоторних символічних поз

представниками різних культур.

350

Таблиця 4.9

Декодування психомоторних символічних поз представниками різних

культур Символічна

назва пози Символічне трактування пози в різних культурах

Країни Європи

Японія Китай Країни

Америки Країни

Африки Австра-

лія Стояти на одній

нозі/ стояти на

одній нозі,

спираючись

іншою на

внутрішню

частину коліна

опорної ноги

Поза не використовується.

Символічного значення не має

Символ

відпочинку.

Люди

приймають

цю позу,

коли хочуть

розслабити-

ся

Дискур-

сивна по-

за. Свід-

чить про

належ-

ність лю-

дей, що

спілкую-

ться, до

однієї

групи.

Нога не

зміню-

ється Сидіти

навпочіпки Використо-

вується

дітьми, до-

рослим не

властива

Символ готовності до

ведення спортивної

боротьби

Символ комфорту в

південноамериканських

та африканських країнах

Симво-

лічного

значення

не має

Згорблена поза Символ старості, психомоторного нездужання Людина си-

дить, корпус

відхилений

назад, руки

складені в “за-

мок”, відведені

за голову,

прийнявши

форму арки

Символ

спокою і

відпочинку

Символ невихованості,

нетактовності

Символ спокою і

відпо-

чинку в

північ-

ноаме-

рикансь-

ких

країнах

Символ

трауру,

жалю за

померлою

людиною

Символ

спокою і

відпо-

чинку

Сидяча поза,

(сидіти обняв-

шись з

іншим(ю),

сидіти на

колінах іншого

Символ

симпатії,

дружнього

ставлення,

любові

Символ

втрати

самоконт-

ролю

Символіч-

ного зна-

чення не

має

Символ

пошуку в

партнері

тепла,

душевно-

го відгу-

ку

Символ

поваги до

адресата

Символ

симпатії,

дружньо-

го став-

лення,

любові

Людина стоїть

на колінах з

піднятими

руками

Символ

капітуляції,

покірності Символ прохання

Символ

покір-

ності

Символ

низького

статусу

Символ

прохан-

ня

Втягнутий

живіт

Символіч-

ного зна- чення не має

Символ

морально-

го, духов-

ного роз-

витку та

спокою

Символ

внутріш-

ньої сили,

гідності,

спокою

Символічного значення

не має

Символ

інтен-

сивності

пережи-

вання

емоції Нахил корпусу

в бік адресата Символ пошуку співчуття, прагнення відшукати в партнерові душевний відгук,

тепло

351

Продовження таблиці 4.9. Сидіти “нога

закладена на

ногу”

Символ зак-

ритості,вну-

трішнього

діалогу”,

напруженос-

ті

Символ

найвищого

напружен-

ня кон-

фронтації

Символ демонст-

рації неза-

лежності

Символ

розкутості,

впевненості

Символ

“нечис-

тих, не-

добрих

намірів”

Символ

підозри і

недовіри

Руки при

ходьбі (стоянні)

на стегнах

Символ досягнення мети найкоротшим шляхом за найкоротший час, готовність

до дії

Глибокий уклін

Символ

принижен-

ня, надмір-

ної шаноб-

ливості

Символ

поваги до

іншого

Символ

високого

рівня

нерівності

Символ

прини-

ження

Символічного

значення не має

Погляд “очі-в очі”

Символ

палкої

відданості,

“закоханос-

ті”

Символ інтересу.

Примружений погляд –

символ недовірливого

контролю

Символіч-

не праг-

нення за-

володіти

іншою лю-

диною

Символ

зазіхання

на статус

іншої

людини

Символ

довіри

Сутулість,

періодичний

погляд в стелю Символ інформаційного перевантаження

Відкрита

жіноча поза

(лікті далеко

від тіла, ноги

витягнуті,

коліна

розведені)

Символ

відсутності

почуття

дискомфор-

ту (заборо-

нена етике-

том)

Символ аморальності

Символ

відкритос-

ті, доступ-

ності в

спілкуван-

ні

Символ

“запро-

шення”

Символ

відсут-

ності

почуття

диском-

форту

Закрита жіно-

ча/чоловіча

поза Символічне значення протилежне відкритим позам

Сором’язлива

сидяча поза Символ невпевненості

Людина туп-

цює, переносить

тягар тіла з

однієї ноги на

іншу

Символ нерішучості

Стояти “руки в

боки”

Символ ста-

тусу, недру-

желюбності;

(Україна,

Росія); сим-

вол відреко-

мендування

під час зна-

йомства

(Іспанія)

Символічного значення

не має

Символ

невизнан-

ня іншої

сторони;

символ

статусу

Симво-

лічного

значення

не має

Символ

“викли-

ку”,

запро-

шення до

розмови

352

Продовження таблиці 4.9.

Сидіти, витяг-

нувши ноги

вперед

Символ

зневаги до

співрозмовн

ика

(Ісландія), в

інших краї-

нах символ

не прижився

Символ невихованості,

нетактовності

Символ

свободи і

незалеж-

ності

Символічного

значення не має

Стійка з

широко

розставленими

ногами

Символ

потреби у

самостверд-

женні

Символ втрати

самоконтролю

Символ

високої

самооцінки

Символ

агресив-

ного

наміру

Символ

високої

само-

оцінки Руки під час

ходьби

(сидіння) на

стегнах

Символ досягнення мети найкоротшим шляхом, за найкоротший час;

готовність до дії

Людина сидить

на краю крісла,

подавшись

вперед, голова

нахилена,

сперта на руку

Символ інтересу, невпевненості

Як бачимо з табл. 4.9, у кожній культурі описана поза має свій

психомоторний символ, успішне декодування якого сприяє вдалому

встановленню взаємодії між представниками різних етнічних спільнот. Ряд

поз, будучи пов’язаними з відповідним культурним стереотипом, самі теж

перетворюються в культурний стереотип, символ, який проносить культурні

або етнічні конотації. Існуюче кодування/декодування поз в різних

культурах, зокрема їх форм, функцій і сфер використання, дає змогу виділити

ряд концептів і смислів, для кодування яких психомоторні символи-пози

найкраще пристосовані: а) тип відношення до іншої людини (сидіти

обнявшись, сидіти на колінах, покласти голову на коліна іншій людині);

б) вираження рис характеру людини, ступінь її впевненості в собі, скутість чи

розкутість, обережність чи поривчастість; в) статус людини (вищий статус

людини робить її позу більш розслабленою); г) психофізичний стан

організму й безпосередні емоційні реакції. Це дає змогу судити про

темперамент людини, швидкість перебігу реакцій. Такі вирази, як “йти з

високо піднятою головою”, “розправити плечі” чи, навпаки, “стояти на

353

напівзігнутих”, є не лише описом пози, а й виражають певний психічний стан

людини; д) ступінь залучення до діалогу або обговорюваної ситуації;

е) пошук співчуття або “тепла”; є) обман; ж) культурні норми, засвоєні

людиною, умовні, символічні значення [264; 297].

Для цілого ряду соціальних і мовленнєвих ситуацій існують пози, які

декодуються як недоречні, або образливі в цій культурі. Етикетні норми

стосовно поз, як і всіх інших видів психомоторних символів, у різних

народах різняться. Так, в європейській і американській культурах на знак

поваги до партнера, особливо старшого за віком чи соціальним становищем,

людина, як правило, встає перед ним, а на островах Фіджі і Тонга люди в

знак поваги до партнера, навпаки, приймають сидячу позу. Два індіанці віту

один одному передають повідомлення лише сидячи й ніколи не стоять, при

цьому їхні погляди спрямовані не один на одного, як у європейців, а лише

вбік, на сторонні об’єкти. У знак привітання чоловіки-європейці часто

знімають капелюх, роблячи легкий уклін, а в деяких народів Полінезії в цей

момент, навпаки, голова чоловіка має бути прикрита, а корпус випрямлений

[105]. У цілому сутність психомоторної символічно-етикетної поведінки

полягає в її повному автоматизмі – це основне правило всіх етикетних шкіл.

На нашу думку, особливе значення для регуляції поведінки особистості

на основі як самої пози, так і відповідно до пози психічного стану людини

має положення її рук і ніг. Наприклад, відкрита поза жінки, що сидить

(жінка сидить, лікті далеко від тіла, ноги витягнуті, коліна розведені)

протиставляється закритій позі (жінка сидить, лікті близько до тіла або

майже притиснуті до нього, руки схрещені, коліна притиснуті одне до

одного). В Європі й Америці подібна відкрита поза оцінюється як нейтральна

або навіть позитивна. Вважається, що така людина відкрита й доступна для

спілкування. В Японії така ж поза визнається недопустимою і аморальною.

Якщо невимушена сидяча поза в нашій культурі сигналізує про

відсутність почуття дискомфорту, прагнення бути з оточуючими “у близьких

стосунках” (людина в такій позі сидить досить розкуто: тіло розслаблене й

354

відкрите, руки не закривають корпус, ноги розслаблені, легко змінюють

положення), то сором’язлива сидяча поза – “людина сидить, ноги притиснуті

одна до одної, руки складені, тіло напружене, дещо згорблене; людина

немовби затискується, старається увійти в свій особистий простір і

відгородитися від оточуючих” – передає невпевненість і сором’язливість.

Однією зі смислових домінант символіки поз є індивідуальні й

соціальні взаємовідношення. У позі закодовано безліч інформації про зміст і

структуру актуального процесу психомоторної взаємодії. Результати наших

досліджень дають підстави розподілити пози на три великі групи відповідно

до тих поведінкових намірів, які відображають орієнтацію пози, наприклад

поза є вертикальною чи нахиленою, ідентичною позі партнера чи відмінною

від нього, супроводжується якимись рухами чи нерухома.

До першої групи належать пози, за допомогою яких людина, що

жестикулює, визнає наявність іншої та виражає прагнення або небажання

вступати з нею у взаємодію. Пози першої групи як такі, що виражають

“inclusiveness”/“noninclu-siveness” буквально позначають включеність/

невключеність людини у взаємодію. До другої групи належать пози, за

допомогою яких людина кодує відповідні почуття до адресата: статевий

потяг, симпатію, ворожість. До третьої групи належать пози, які

сигналізують про статусні або мовленнєві відмінності людини, згоду/незгоду

в чомусь з іншим, або значну нерівність, суспільних статусів осіб, що

взаємодіють: напружена, пряма стояча поза, або ж занадто відкрита

порівняно з нормою, а поєднана з прагненням наблизитися до адресата, який

має високий соціальний статус, посмішками, кивками головою й

нахилами/поклонами в його бік [371].

Крім того, що пози беруть активну участь у мовленнєвих і соціальних

взаємодіях людей, вони досить точно відображають особливості характеру

людини й впливають на його формування, що може слугувати надійним

психологічним і медичним діагностичним засобом визначення стану людини,

а також допомогти в знятті м’язових напружень і подолати різноманітні

355

психічні та фізичні порушення (О. Лоуен, В. Райх). Ми виявили наявність

кореляційних зв’язків між конституцією тіла, спонтанними рухами й позами

з одного боку, стадіями формування особистості та специфікою особистісних

проявів – з іншого. Декодування пози людини дає змогу також виявити

ступінь м’язового напруження людини, енергетичні блокування і наявність

соматичних захворювань.

Згідно з терапевтичною системою біоенергетичного аналізу О. Лоуена

поза людини відображає енергетичні процеси, які відбуваються в її тілі. Так,

для типу “oral personality” (“говірлива людина” за З. Фрейдом) характерною є

поза “oral sag”, “прогин”, тобто відхилення корпусу назад і розкачування, а

також сидяче положення з руками за головою у формі арки і в такому

положенні поперемінне зведення й розведення рук. Встановлено, що в

лікуванні психічних відхилень і фізичних вад важливу роль відіграє корекція

поз (О. Лоуен). Використання зміни пози людини допомагає регулювати

зміну почуттів особистості. Повторюючи пози, які приймали учасники

антитерористичної операції під час проведення з ними заходів психологічної

реабілітації ми змогли досягнути кращого інтуїтивного декодування тих

почуттів, які залишилися у них невербалізованими.

Експериментальні дані щодо значущості пози й положення тіла в

ситуаціях соціальної взаємодії ми зіставляли з симпатією до адресата та його

статусом. Використовуючи двовимірну схему А. Меграбяна для декодування

символів пози під час вираження взаємовідношень симпатії і статусу,

встановлено, що людина приймає більш відкриту позу, коли взаємодіє з

тими, кому вона симпатизує і хто симпатизує їй. В ситуаціях соціальної

взаємодії особистості з вищим статусом займають більш розслаблену позу,

ніж особистості з нижчим статусом. Розслабленість взаємопов’язана із

симпатією. Також з’ясовано, що люди схильні бути розслабленими на

середньому рівні з тими, хто їм подобається, й приймати досить розслаблені

пози з тими, до кого вони відчувають нелюбов або презирство [264].

356

Виявлено, що часта зміна пози стереотипно пов’язана з підвищеним

почуттям незручності як у чоловіків так і у жінок. Дослідження також

показали, що чоловіки і жінки почувають себе комфортніше й активно

взаємодіють із представниками однієї статі, ніж із протилежною. Це

проявляється як на вербальному, так і на психомоторному рівні. Передаючи

повідомлення в середовищі осіб однієї статі, людина з більшою легкістю

приймає вільні пози, а рухи її рук і тулуба мають більшу амплітуду. При

цьому пози у жінок, як правило, менш відкриті, ніж у чоловіків, а мануальні

жести менш габаритні за обсягом, що швидше за все пояснюється, з одного

боку, роллю і статусом жінки в суспільстві (соціальні дії і суспільна роль

чоловіка потребують більшого простору й свободи, тоді як від жінки

очікується фізично ненав’язлива, стримана і скромна поведінка), а з іншого

боку – вмінням жінки досить швидко пристосовуватися до швидко

змінюваних умов і поточних ситуацій, краще декодувати повідомлення, а

також кращою, ніж у чоловіків, здатністю контактувати з іншими людьми.

Чоловіки і жінки часто кодують позами своє ставлення до партнера по

спілкуванню. Поза жінки має чітко виражену фронтальну орієнтацію

стосовно людини, яка їй приємна, і бокову орієнтацію (тобто кут між

плечима партнерів майже прямий) до людини, яка їй очевидно не

подобається, а чоловіки в розмові з чоловіками, до яких вони ставляться

байдуже або ж неприязно, часто дещо нахиляють тулуб убік. Цей тілорух

психомоторно значущий і свідчить про “напруженість відношень”.

Між зазначеними кваліфікаціями та оцінками поз з одного боку і

взаємовідношеннями людей – з іншого жорсткої кореляції не існує:

відповідність між ними є швидше градаційною. Формуючи правила

символічної регуляції поведінки під час взаємодії чоловіків і жінок у частині,

яка стосується положень їх тіл і символічних тілорухів, слід враховувати дії

ряду інших факторів (біологічних, історичних або географічних

особливостей функціонування поз), фізичних параметрів тощо.

357

Отримані нами результати дають серйозні підстави вважати, що

психомоторною одиницею, яка підлягатиме подальшому трактуванню, має

бути не семантично комплексна цілісна поза, а її окремі символічні елементи,

оскільки саме вони, а не поза в цілому передають відповідні символи,

виражають емоції та людські відношення.

Для вивчення психомоторної символіки пози, притаманної певній

культурі, необхідно провести її структурний аналіз, перерахувавши всі

релевантні ознаки: а) встановити основні кінетичні змінні пози; б) з’ясувати

можливі способи їх контекстного заповнення; в) виявити типові контекстні

зміни пози; г) з’ясувати значення пози; д) встановити відношення з її

відповідними виразами обличчя і супровідними жестами; е) виявити

географічні, соціальні та культурні обмеження щодо використання пози; ж)

встановити шляхи кодування, передачі та декодування повідомлень, які

містять в собі пози та ін. Діючи за таким алгоритмом, слід брати до уваги, що

в різних культурах схожі пози можуть декодуватися за параметрами, які

належать до різних шкал. Так, в Японії, Кореї пози декодуються насамперед

за статусною шкалою [146]. В Україні основними є етичні й етикетні шкали

“культурно-некультурно” та естетичні шкали “красиво-некрасиво”,

“приємно-неприємно”. В цьому контексті цікавим видається етичне

оцінювання статичного положення тіла, характерного для однієї культури,

представниками іншої культури.

Висновки до четвертого розділу

1. Дослідження жесту як психомоторно-символічного регулятора

поведінки людини дало змогу розширити й поглибити наукові уявлення про

смислову позицію особистості. Оскільки жестово-символічна регуляція

поведінки є складною кінетичною активністю передавача та отримувача,

декодування жесту допомагає зробити висновок про ставлення людини до

певної події чи особи, про її бажання та психічний стан. У символічній

регуляції поведінки жест є не лише значеннєвим підсилювачем мовлення, а й

358

своєрідним сигналом з боку “мовчазного партнера”, що виражає ставлення

до певної ситуації взаємодії.

В антропо-/онтогенезі жест є елементом практичної діяльності, що

з’явився раніше за мовлення. У жесті “втілюється” думка людини. В

символічній регуляції поведінки особистості жест є кодом, що одночасно

відображає характер взаємодії з оточуючими й допомагає особистості

орієнтуватися в наочній ситуації та планувати свою діяльність.

2. У процесі символічної регуляції поведінки жест дає змогу

особистості “подвоювати” світ: аналізувати дії, виділяти в них суттєві

властивості, зараховувати їх до певної категорії, мати справу не лише з

образами наочно сприйманих предметів, а й з образами предметів,

викликаних у внутрішньому уявленні за допомогою слова. Як і слово, жест є

засобом абстракції й узагальнення відображаючи глибокі зв’язки й

відношення, які стоять за відповідними діями. Кодуючи, передаючи та

декодуючи інформацію за допомогою жесту, людина автоматично показує

складну систему зв’язків і відношень, які склалися в тому чи іншому етносі.

3. Встановлено, що жест відіграє важливу роль у становленні

знаковості, формуванні психіки в період дословесного спілкування, коли він

невіддільний від ситуації. З розвитком мовлення жест, “обслуговуючи” другу

сигнальну систему, включається у зв’язок з розвинутими формами психіки.

Регулюючи поведінку символом, особистість будує систему уявлень

про ситуацію, світ в цілому, своє місце в ньому. Обмірковуючи певну

ситуацію, свою поведінку в цій ситуації, людина використовує

жестикуляцію, яка виконує функції не лише вираження стану чи

регулювання процесу взаємодії, а й самоорганізації поведінки. Смислова

позиція особистості, будучи вираженою в жесті, сприяє осмисленню ситуації

та посиленню позиції особистості.

4. З’ясовано, що жестово-символічне вираження проявляється під час

опису зображень, які є точкою, що запускають довільні асоціації, коли

досліджуваний відчуває ускладнення, і не проявляється під час опису

359

реалістичних, простих для трактування зображень. У процесі розв’язування

задач жестове вираження проявляється у вигляді жестів, спрямованих до себе

у внутрішньому діалозі. Під час внутрішнього діалогу жест є засобом

розуміння смислу, закріплює смисл на стадії переведення його із емоційної

форми у вербальну (раціональну) форму.

5. Виявлено, що під час розв’язування евристичних задач, жест у

досліджуваних осіб застосовувався паралельно з мовленням, ставав засобом

орієнтації в просторі, вказував напрямок пошуку рішення та регулював

поведінку особистості. Будучи кодом, жест сприяв розумінню прихованого

смислу задачі. Для розуміння змісту жесту його слід включати в ширший

контекст і співвідносити з ціннісно-нормативними уявленнями людини.

У жесті презентується смислова установка особистості. У спільній

діяльності це допомагає сформувати спільне смислове поле, яке регулює

поведінку особистості. Кодуючи повідомлення жестом, передавач відправляє

одержувачу не лише його змістовну частину, а й емоційно забарвлює певну

психологічну ситуацію, показуючи індивідуальне ставлення до неї. Жестове

міркування у процесі розв’язування задач дає можливість побачити позицію

особистості. Як своєрідна транскрипція жест робить мовлення конгруентним

і перетворює його в організований патерн кінетичної дії.

6. Доведено, що у структурі психічної регуляції поведінки особистості

важлива роль відведена руці. Результати декодування символічної мови руки

показують високий рівень соціальної спрямованості в середовищі

волонтерів-медиків. Низькі показники соціальної спрямованості виявлено в

офіцерів-слухачів. Найвищий коефіцієнт загальної психологічної активності

встановлено в офіцерів-слухачів (3,350), волонтерів-медиків (2,870) та

волонтерів-психологів (2,246). Низький рівень психологічної активності

виявлено в офіцерів-резервістів (1,568) та офіцерів-миротворців (1,868).

Виявлено, що в досліджуваних усіх груп простежується тенденція до

очікуваної агресії, яка може бути як позитивною, так і негативною. В

першому випадку це зумовлено високим рівнем тривожності досліджуваних

360

щодо агресивної поведінки інших; у другому – прагненням до

самоствердження, розгортанням “механізму оборонної агресії”, реагуванням

на різні несприятливі фізичні та психологічні життєві ситуації.

Встановлюючи міжособистісні відношення, досліджувані ризиконебезпечних

професій більшою мірою схильні до віддавання розпоряджень та прояву

агресії. Натомість у середовищі волонтерів-психологів та волонтерів-медиків

домінують символи “залежності”, “комунікації” та “афектації”.

7. Визначено, що в різних культурах поза як жестовий конвенційний

символ має різні регуляторні властивості. Виділено ряд концептів і смислів,

для кодування та регуляції яких психомоторні символи-пози найкраще

пристосовані: 1) тип відношення до іншої людини; 2) вираження рис

характеру людини, ступінь її впевненості в собі; 3) статус людини;

4) психофізичний стан організму й безпосередні емоційні реакції; 5) система

взаємодії в ланці “свій-чужий”; 6) ступінь залучення до діалогу або

обговорюваної ситуації; 7) пошук співчуття; 8) обман; 9) культурні норми,

засвоєні людиною.

У цьому розділі використанні літературні джерела, що знаходяться у

списку використаних джерел під номерами: [8; 11; 23; 33; 40; 41; 42; 45; 54;

55; 63; 64; 65; 66; 68; 70; 71; 73; 80; 81; 89; 90; 93; 98; 105; 111; 116; 118; 130;

136; 140; 146; 147; 151; 153; 156; 157; 158; 165; 176; 186; 198; 208; 229; 244;

246; 249; 264; 266; 267; 268; 272; 273; 278; 279; 280; 282; 286; 289; 297; 305;

315; 318; 329; 331; 336; 342; 355; 356; 364; 371].

361

РОЗДІЛ 5

ТРАНСФОРМАЦІЯ СИМВОЛІВ У ПРОЦЕСІ РЕГУЛЯЦІЇ

ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Весь предметний світ особистості, її стиль поведінки, властивість

віддавати перевагу одним предметам й ухилятися від інших становить поле

індивідуальних символів. Як багатозначна мовна цілісність, опосередкована

форма відображення дійсності символ у нашому дослідженні постає

особливою моделлю, що породжує та регулює поведінку. Впливаючи на

мислення особистості, даючи натяк на можливість, яка, існуючи потенційно,

ще не має чіткого вираження, символ трансформує знання у регулятори дій і

вчинки людини. Планомірно усуваючи розбіжності між відображенням дії і

самою дією символ сприяє розвитку особистості, переводячи її потенційні

можливості у практичну дію.

У цьому розділі проблема символічної регуляції поведінки особистості

буде досліджена через трансформацію мімічних та амбівалентних жестів

людини в регуляцію власної поведінки; встановлення значення соціального

інтелекту в процесі декодування мімічних жестів фахівцями різних професій;

розкриття психологічних законів кодування та декодування проксемічного

простору особами різних вікових груп у процесі взаємодії. Символ

розглядатиметься як трансформаційний засіб регуляції ціннісно-

орієнтаційної сфери особистості та інформаційно-енергетичне джерело

розвитку особистості у стохастичних умовах. Крім того, буде проаналізовано

процес символічної регуляції поведінки особистістю в системі взаємин

“Свій-Чужий-Інший”.

5.1. Мімічні жести у процесі символічної регуляції поведінки

особистості

В історії наукового вивчення ідентифікації мімічних жестів як

символічних регуляторів поведінки особистості можна виокремити три

362

періоди. Перший із них пов’язаний з іменем Ч. Дарвіна, який не лише

охарактеризував ряд мімічних жестових виражень, а й пояснив їх

походження з еволюційно-біологічної точки зору, провівши перше

міжкультурне дослідження розпізнавання мімічних жестів [54].

Після праць Ч. Дарвіна у вивченні проблем мімічних жестів

спостерігається спад, і лише після досліджень А. Фелеки закладаються

основи другого періоду – інтенсивного експериментального вивчення

ідентифікації емоційно виразних мімічних жестів. Позитивним підсумком

періоду інтенсивного експериментального вивчення розпізнавальних

мімічних жестів стало: 1) дослідження можливостей розпізнавання мімічних

жестів; 2) виявлення специфічних мімічних патернів і вивчення ролі окремих

ознак мімічних жестів у їх сприйнятті та розпізнаванні; 3) дослідження

впливу різних умов на ідентифікацію вираження мімічних жестів

(наявність/відсутність контексту; вік; стать; психічний стан осіб, що

проводили декодування мімічних жестів) (І. Коулмен, Н. Лангфельд,

С. Лендіс, Т. Малкова, В. Потапова, Н. Ракмік, І. Фруа-Віттман). Щодо

вказаних завдань були сформовані і методи дослідження. В ході

розпізнавання мімічних жестів як стимульний матеріал були використані

рисунки (фотозображення мімічних жестів отриманих у природних і

спеціально створених умовах), прояви мімічних жестів, відзнятих на

кіноплівку [137].

Найбільш переконливі результати щодо особливостей декодування

мімічних жестів особистості отримані Р. Екманом і В. Фрізеном, С. Ізардом,

С. Томкінсоном, з іменем яких пов’язують третій період розробки проблеми

кодування і декодування мімічних жестів [69; 342]. Основна мета досліджень

на цьому етапі полягала у виявленні мімічних патернів, характерних для

вираження емоцій, які вважаються основними (базовими). В результаті

ретельного аналізу експресивних сигналів обличчя Р. Екман і В. Фрізен

прийшли до висновку, що мімічні жести за своїм характером неоднорідні, і

виділили три типи сигналів, отриманих під час сприйняття обличчя: стабільні

363

(постійні); відносно стабільні (змінювані протягом життя людини);

нестабільні (короткотривалі – утворені внаслідок руху м’язів обличчя, що

призводить до тимчасової зміни його виразу).

Обличчя як багатосигнальна і багатозначна система є важливою

характеристикою фізичного вигляду людини. На обличчі розташовані

дистантрецептори, від обличчя виходить голос, який чує інша людина.

Скорочення лицьових м’язів змінює вираз обличчя і сигналізує про стан

людини. При цьому кожна міна – це скорочення багатьох лицьових м’язів

[123]. Це зумовлено тим, що всі мімічні м’язи розвиваються із загального

зачатка й іннервуються одним лицьовим нервом.

Механізм подвійної регуляції мімічних жестів пояснює П. Анохін: “…

моторні нейрони лицьового нерва, перебувають у подвійній залежності. З

одного боку, вони знаходяться під контролем субкортикальних зв’язків, а з

іншого – під контролем кори. Дві форми зв’язків лицьового нерва регулюють

всю систему мімічних жестів” [5, с. 174]. Завдяки регуляції з боку

субкортикальної системи мімічні жести завжди виражаються симетрично,

завжди повноцінні й мають специфічну фізіологічну архітектоніку. Через

кортикальну регуляцію людина здатна управляти кожним окремим м’язом

свого обличчя.

Крім декодування емоційного стану, під час сприйняття обличчя, як

правило, роблять висновок про расову і статеву належність людини, її вік,

характер та інші особливості. Всередині класу нестабільних (коротко-

тривалих) сигналів Р. Екман і В. Фрізен виділили, крім сигнальних емоцій,

символічні сигнали, які є психомоторними еквівалентами звичайного слова

або фрази (напр., знак “підморгування”, поданий очима, символізує як згоду

так і іронію, а підняті брови без зміни основної частини обличчя – запитання,

чи певну емоцію за відсутності її справжнього переживання) [342].

Мімічні символи емоцій схожі з виразними проявами емоцій, однак

відтворюють їх лише частково відповідно до конвенційних норм, прийнятих

у певному суспільстві. Так, вираження зневаги “наморщуванням носу” є

364

лише частиною повного мімічного прояву. Сигнали цього типу можуть

використовуватися для наголошення окремих місць у мовленні. Як бачимо,

мімічним жестам серед чуттєво-інтуїтивних символів, що забезпечують

передачу повідомлення від передавача до реципієнта, належить особлива

роль. У процесі передачі повідомлень суспільство може заохочувати

вираження одних мімічних жестів і заперечувати інші, здатне створювати

“мову” міміки, яка збагачуватиме спонтанні виразні рухи. Аналіз наукових

праць показує, що мімічні жести, як правило, декодують так: за довільністю і

мимовільністю компонентів; на основі фізіологічних параметрів (тонус, сила,

комбінація м’язових скорочень, симетрія – асиметрія, динаміка, амплітуда);

із психологічної і соціально-психологічної точок зору (міжкультурні типи

повідомлень, ті, що належать до відповідної культури і прийняті в соціальній

групі); із феноменологічної точки зору (за “топографією мімічного поля” –

фрагментарний, диференціальний і цілісний аналіз мімічних жестів); у

поняттях психічних явищ, яким певні мімічні символи відповідають [10; 69;

113; 182 та ін.].

Для правильного декодування мімічного різноманіття особистості,

регуляції її поведінки, є сенс розглянути як цілісну мімічну активність, так і

часткову, пов’язану з діяльністю окремих її зон (лобної зони, очей, рота), що

діють як ланцюги єдиної цілісної системи. Цілісність і динамічність – головні

характеристики мімічних жестів у процесі символічної регуляції поведінки

особистості [137; 174; 229]. “Зміну одного з компонентів ансамблю, – як

зазначає В. Потапова, необхідно розглядати як зміну смислу всієї структури”

[174]. З огляду на визначене вище за одиницю аналізу мімічного

повідомлення ми прийняли сукупність координаційних рухів м’язів всього

обличчя, оскільки декодування повідомлення, переданого чуттєво-

інтуїтивним способом, залежить від участі всіх лицьових м’язів.

Отже, подвійна символічна регуляція, динамічність, цілісність міміки,

а також похідні характеристики від перерахованих вище: змінність структури

вираження і в той же час наявність константних ознак, багатозначність і

365

водночас “багата однозначність” міміки – є її основними характеристиками

як елемента психомоторної поведінки особистості, що визначають

успішність її декодування у процесі міжособистісної взаємодії.

На основі аналізу емпіричних досліджень щодо декодування мімічних

жестів ми розкрили модель декодування восьми психічних станів:

здивування, страху, гніву, суму, зневаги, рішучості, радості, інтересу. За

одиницю аналізу лицьового вираження прийнято вважати мімічну ознаку. На

фізіологічному рівні мімічна ознака включає ряд характеристик: напрямок

руху лицьових м’язів, відношення між рухами м’язів, інтенсивність,

напруження м’язів обличчя. Із феноменологічної точки зору мімічна ознака

може бути описана так: “брови підняті вгору, губи щільно стиснуті”. “Для

психолога існує, – як стверджував П. Блонський, – “розширення ніздрів” під

час задоволення й “відтягування рота донизу” – під час не задоволення.

Психолог не повинен ігнорувати знання м’язів, але його реальна одиниця –

рух зчленувань, тобто той чи інший рух рис обличчя” [113].

Необхідними індикаторами у структурі мімічних жестів, що

забезпечують декодування психічних станів, є складні мімічні ознаки.

Характерною особливістю мімічних жестів є наявність у кожному їх

симптомокомплексі універсальних ознак, специфічних для вираження одних

станів і неспецифічних для вираження інших. Такі ознаки, як “кутики губ

опускаються”, “очні щілини звужуються” – “очі примружені”, відповідають

ряду негативних станів (табл. 5.1). Ознака “кутики губ опущені” є

універсальною, оскільки проявляється лише коли людина переживає

негативний психічний стан. Ознака “очі примружені, звужені” є індикатором

як негативних станів (гнів, зневага), так і позитивних (радість). Отже, у

вираженні станів гніву, зневаги,суму цей індикатор виконуватиме основне

інформативне навантаження, а у вираженні радості нестиме інформацію

лише в контексті з іншими ознаками.

366

Таблиця 5.1

Декодування ознак мімічних жестів

Частини й

елементи

обличчя

Ознаки мімічних жестів

Здивування Страх Гнів Зневага Сум Рішучість Щастя Інтерес

Положення

рота Відкритий Відкритий Закритий Відкритий

Губи Кутики губ припідняті Кутики губ опущені Кутики губ припідняті

Форма очей Широко розкриті

Розкриті

або прим-

ружені

Звужені

Розкриті

або прим-

ружені

Примру-

жені,

звужені

Широко

розкриті

Ясність очей Не виражена Виблискують Тьмяні Виблискують

Положення

брів Підняті вгору Зміщені до перенісся Підняті вгору

Куточки брів Внутрішні куточки брів

підняті вгору

Зовнішні куточки брів

підняті вгору Внутрішні куточки підняті вгору

Лоб Горизонтальні складки

на лобі

Вертикальні складки на лобі та

переніссі Горизонтальні складки на лобі

Рухливість

обличчя Обличчя “застигло” Динамічне Обличчя “застигло” Динамічне

Обличчя

“застиг-

ло”

367

Для мімічного вираження гніву характерні амбівалентні ознаки: “рот

відкритий” і “рот закритий”. Однак ці ознаки будуть індикаторами стану

гніву лише в контексті з ознаками “брови зміщені до перенісся”, “очі

звужені”. В контексті з такими ознаками, як “брови підняті вгору”, “очі

широко розкриті”, ознака “рот відкритий” буде вже індикатором станів

здивування і страху. Як бачимо, в кожному випадку комплекс ознак в цілому

є мімічною символікою станів і їх індикатором.

Для полегшення декодування мімічних жестів обличчя розподіляють

на три зони, кожну з яких розглядають, як самостійний об’єкт аналізу:

1) “лоб – брови”; 2) “очі – вії – основа носа”; 3) нижня частина обличчя – “ніс

– щоки – рот – щелепи – підборіддя”. Такий розподіл ґрунтується на

анатомічній можливості появи змін у кожній із цих зон, незалежно від змін в

інших зонах. Для кожного досліджуваного мімічного жесту складений

перелік змін, що відбуваються в кожній з трьох зон. У символічному

вираженні мімічних жестів має місце демонстрація мімічних змін переважно

в якійсь одній зоні обличчя, найбільш значущій для розпізнавання певної

емоції. Так, у символічному вираженні емоцій щастя і зневаги домінує міміка

нижньої частини обличчя, а емоція здивування може бути передана як

мімікою нижньої частини обличчя, так і зоною лоба–брів і очей.

З огляду на вищезазначене можемо зауважити, що мімічні жести

містять багатозначну інформацію, яка, реалізовуючи відповідну когнітивно-

регулятивну функцію, допомагає створити образ партнера по спілкуванню, й

уникнути ряду непорозумінь у сприйнятті, розумінні та символічній

регуляції дій у системі “людина-людина”. Не менш важливим завданням є

встановлення взаємозв’язку між повідомленнями, переданими у формі

чуттєво-інтуїтивних символів, та пізнавальними можливостями особистості,

й особливо рівнем розвитку її інтелекту. Це завдання ми досліджуватимемо в

наступному параграфі.

368

5.2. Мімічний символ як прагматичний аспект розвитку

інтелектуальних взаємин з іншою людиною

Відомо, що декодування емоцій тісно пов’язане з аналізом усіх

елементів сприйняття психомоторної поведінки особистості. У той же час у

ряді досліджень [111; 137; 193] встановлено, що після навчання,

побудованого на аналізі мімічних експресій, знижується успішність

декодування. Ймовірно, це пояснюється тим, що додатковий символ

експресії руйнує цілісний образ, одночасно створюючи базу для виникнення

нового, більш адекватного за змістом, але часові межі нашого експерименту

не дали змогу його зафіксувати, тобто дослідник отримував дані не стільки

про роль навчання в успішності декодування психомоторної поведінки,

скільки про динаміку становлення образу – еталона експресії.

Результати щодо зв’язку між успішністю декодування психомоторної

поведінки і рівнем розвитку інтелекту також суперечливі. Так, у

дослідженнях Дж. Гілфорда визначено наявність окремих здібностей, які

утворюють групу соціального інтелекту, відносно незалежну від рівня

розвитку предметного мислення. В зазначеному дослідженні соціальний

інтелект (СІ) – це здатність розуміти думки, почуття та наміри іншої людини.

У цьому контексті соціальний інтелект об’єднує і регулює пізнавальні

процеси, пов’язані із символічним відображенням об’єктів сприйняття

(людини як партнера по взаємодії, групи людей, визначає успішність

оцінювання, прогнозування та розуміння поведінки людей).

Аналіз наукових досліджень щодо ролі соціального інтелекту в

декодуванні мімічних жестів людини показує, що соціальний інтелект –

досить складне, неоднозначно трактоване символічне явище, яке стало

цариною наукових пошуків Х. Гарднера, Дж. Гілфорда, Г. Олпорта,

М. Саллівена, Р. Стернберга, Е. Торндайка, Е. Торренса та ін. У сучасній

психологічній науці соціальний інтелект розглядають під кутом символічної

регуляції поведінки особистості, розуміння людини людиною, соціального

мислення, міжособистісної взаємодії, мовленнєвої компетентності тощо

369

[148]. Він постає як “особливе вміння правильно думати про людей”

(Г. Олпорт); прогнозувати їх поведінку й забезпечувати адекватне

пристосування у міжособистісній взаємодії (Дж. Гілфорд). Функціонування

соціального інтелекту значною мірою залежить від процесів пам’яті,

мислення, перцепції та сенситивності.

Згідно з концепцією Дж. Гілфорда соціальний інтелект є системою

інтелектуальних здатностей, незалежною від факторів загального інтелекту.

Ці здатності постають у просторі трьох змінних: змісту, операції, результатів.

Виділивши лише одну операцію – пізнання (С), Дж. Гілфорд зосереджує

дослідження на пізнанні поведінки (СВ), що включає шість факторів:

1) пізнання елементів поведінки (СВU) – здатність виділяти з контексту

вербальну і невербальну експресію поведінки; 2) пізнання класів поведінки

(СВC) – здатність розпізнавати загальні властивості у деякому потоці

експресивної або ситуативної інформації про поведінку; 3) пізнання

відношень поведінки (СВR) – здатність розуміти відношення, які існують

між одиницями інформації про поведінку; 4) пізнання системи поведінки

(СВS) – здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії

людей, сутність їх поведінки в цих ситуаціях; 5) пізнання перетворень

поведінки (СВТ) – здатність розуміти зміни значень поведінки (вербальної

або невербальної) в різних ситуаціях, ситуаційних контекстах; 6) пізнання

результатів поведінки (СВІ) – здатність передбачати наслідки поведінки

залежно від наявної інформації [148; 295; 297].

Як бачимо, соціальний інтелект – символічна, багатогранна структура.

Це глобальна здібність, яка виникає на базі комплексу інтелектуальних,

особистісних, мовленнєвих і поведінкових рис, що включають рівень

енергетичної забезпеченості процесів регуляції та зумовлюють

прогнозування розвитку міжособистісних ситуацій, інтерпретацію інформації

та поведін-ки, готовність до взаємодії і прийняття рішень.

Процедура психологічного експерименту та вибірка досліджуваних

осіб. Мета психологічного експерименту, який проводився на базі НУОУ

370

імені Івана Черняховського, полягала у встановленні впливу соціального

інтелекту на правильність декодування повідомлень, переданих у формі

чуттєво-інтуїтивних символів (мімічних жестів), для подальшого вироблення

поведінкових рис, які сприятимуть перенесенню регуляторних здатностей на

споріднені та неспецифічні дії.

Досліджувані – слухачі НУОУ (n = 489 осіб чоловічої статі) п’яти

військово-облікових спеціальностей: психологи (76 чол.); авіатори (69 чол.);

командири (157 чол.); фахівці логістики (118 чол.); фахівці ІТ сфери (69

чол.). Вік досліджуваних – 29–38 років.

Психологічний експеримент проводився у два етапи. В ході першого

етапу проводилося діагностування рівня соціального інтелекту за методикою

Дж. Гілфорда і М. Саллівена [148]. Методика дає змогу вимірювати як

загальний рівень соціального інтелекту, так і складові здатності щодо

регуляції поведінки (передбачати наслідки поведінки, адекватно відображати

вербальну і мімічну експресію поведінки, декодувати логіку розвитку

складних ситуацій міжособистісної взаємодії). В ході другого етапу ми

встановлювали здатність досліджуваних з різним рівнем соціального

інтелекту, правильно декодувати емоційні стани: здивування, страх, гнів,

сум, зневагу, рішучість, радість, інтерес.

Виконуючи регулюючу функцію у міжособистісній взаємодії,

соціальний інтелект забезпечує соціальну адаптацію особистості, “рівність у

відносинах з людьми”, це важливий регулятор поведінки людини, що

дозволяє прогнозувати успішність діяльності фахівців типу “людина-

людина”.

За результатами першого етапу дослідження жоден з учасників

експерименту не виявив високого рівня соціального інтелекту (табл. 5.2).

Домінуючі позиції посідають досліджувані з середнім соціальним інтелектом

(середньовибіркова норма) (Додаток Е). Найбільший показник цього рівня

соціального інтелекту притаманний фахівцям ІТ сфери (62,4 %), серед

фахівців логістики він розвинений у 56 % офіцерів, а серед офіцерів

371

командного профілю – у 52,2 % обстежених осіб. Серед офіцерів-психологів

загальний відсоток осіб із середньовибірковою нормою становить 51,2 %, а

серед офіцерів-авіаторів – 47,9 %.

Низький соціальний інтелект притаманний 3,3 % офіцерів-психологів,

2,9 % авіаторів та 2,8 % фахівців ІТ сфери, що свідчить про труднощі у

розумінні і прогнозуванні поведінки інших людей та ускладнює систему

взаємовідносин в цілому. Натомість серед офіцерів командного профілю та

фахівців з логістики осіб із низьким соціальним інтелектом не виявлено.

Таблиця 5.2

Узагальнені результати діагностування рівня соціального інтелекту

Рівні розвитку

соціального інтелекту

Субтести соціального інтелекту

“Історія із

завершен-

ням”

“Групи

експресій”

“Вербальна

експресія”

“Історії з

доповнен-

ням”

%

Психологи (n = 76 чол.)

Низький (0–12 б.) 4,66±1,52 3,00±1,00 2,66±0,57 1,66±0,57 3,3

Нижче середнього

(13–26 б.) 7,16±1,93 6,43±1,90 5,70±1,80 3,86±1,47 40,3

Середньовибіркова

норма (27–37 б.) 9,30±2,28 8,61±1,49 7,46±1,63 5,46±1,83 51,2

Вище середнього

(38–46 б.) 11,75±2,06 12,00±1,82 11,00±1,15 7,25±2,87 5,2

Високий (47–55 б.) – – – – –

Авіатори (n = 69 чол.)

Низький (0–12 б.) 3,00±0,01 2,50±0,70 3,50±0,70 2,00±0,01 2,9

Нижче середнього

(13–26 б.) 6,97±2,09 6,20±1,40 5,76±1,67 3,50±1,87 49,2

Середньовибіркова

норма (27–37 б.) 9,96±1,82 8,24±1,25 6,78±1,51 5,48±2,03 47,9

Командири (n =157 чол.)

Нижче середнього

(13–26 б.) 7,32±1,78 6,36±1,81 5,58±1,76 3,42±1,62 43,4

Середньовибіркова

норма (27–37 б.) 9,52±1,88 8,13±1,76 7,17±1,60 5,17±1,69 52,2

Вище середнього (38–

46 б.) 12,0±1,29 10,71±2,05 10,42±0,97 9,85±2,79 4,4

Фахівці логістики (n =118 чол.)

Нижче середнього

(13–26 б.) 7,85±1,91 6,10±1,81 5,65±1,52 3,53±1,52 41,5

Середньовибіркова

норма (27–37 б.) 10,18±1,54 8,19±1,76 6,90±1,44 4,87±1,54 56,0

Вище середнього (38–

46 б.) 12,00±1,00 9,66±2,08 9,66±0,57 8,00±3,00 2,5

372

Продовження таблиці 5.2 Фахівці ІТ сфери (n =69 чол.)

Низький (0–12 б.) 4,50±0,70 3,00±2,82 2,50±0,70 2,00±1,41 2,8

Нижче середнього

(13–26 б.) 7,95±1,77 6,13±1,89 6,30±1,69 3,26±1,78 33,4

Середньовибіркова

норма (27–37 б.) 9,25± 8,60±2,02 7,39±1,46 5,53±1,89 62,4

Вище середнього (38–

46 б.) 14,00±0,40 10,00±0,08 12,00±0,01 9,00±0,04 1,4

Кількість осіб із соціальним інтелектом вище середнього

(середньосильним) також незначна: серед офіцерів-психологів цей показник

розвинений у 5,2 % осіб, офіцерів-командирів – у 4,4 %, фахівців-логістики

та фахівців ІТ сфери – у 2,5 % та 1,4 % відповідно.

Досить високий відсоток становлять особи, соціальний інтелект яких

нижче середнього (середньослабкий). Серед офіцерів-психологів кількість

таких досліджуваних становить 40,3 %, офіцерів-авіаторів – 47,9 %, офіцерів

командного профілю – 43,4 %, фахівців-логістики – 33,4 %.

Слід зазначити, що в основу соціального інтелекту закладено не просто

уміле декодування символічної мови чи інших кодів передачі повідомлення,

а й індивідуально-типологічні властивості особистості в цілому, триєдність її

думок, почуттів і дій, які розгортаються у конкретному символічному

контексті. Маючи загальну структурну базу як з когнітивним розвитком, так і

з основами моральності, соціальний інтелект постає як досить незалежна

інтегральна здатність особистості.

Зважаючи на загальний задум дослідження, основну увагу ми

приділяли здатностям офіцерів декодувати мімічну експресію поведінки і

логіку розвитку складних ситуацій міжособистісної взаємодії, які в методиці

Дж. Гілфорда і М. Саллівена закодовані в субтесті 2 “Групи експресії” і

субтесті 4 “Історії з доповненням” (табл. 5.3).

Як видно з табл. 5.3, переважна більшість досліджуваних офіцерів

найбільш вдало декодували завдання “Історія із завершенням” (147,37), що є

свідченням високої здатності передбачати подальші вчинки людей на основі

373

аналізу реальних ситуацій взаємодії з іншою людиною, а також прогнозувати

події, базуючись на розумінні почуттів, думок та намірів співучасників

мовленнєвої взаємодії. При цьому найвищі показники в межах

середньовибіркової норми показали фахівці ІТ сфери (35,7) та психологи

(32,87). Показники “нижче середнього” встановлено лише в одній із груп

досліджуваних – авіаторів (19,93), що є свідченням поганого розуміння ними

зв’язку між поведінкою та її наслідками, а також невміння декодувати

психомоторні символи, які регулюють поведінку людей.

Таблиця 5.3

Композиційна оцінка факторів соціального інтелекту

в групах досліджуваних

Досліджувані

особи

Субтести соціального інтелекту

“Історія із

завершен-

ням”

“Групи

експресій”

“Вербальна

експресія”

“Історії з

доповнен-

ням”

Психологи 32,87 30,04 26,82 18,23

Авіатори 19,93 16,94 16,04 10,98

Командири 28,84 25,2 23,17 18,44

Фахівці логістики 30,03 23,95 22,21 16,4

Фахівці ІТ сфери 35,7 27,73 28,19 19,79

Композиційна

оцінка 147,37 123,86 116,43 83,84

Згідно з субтестом “Групи експресій” середні показники офіцерів-

психологів (30,04) є найвищими відносно інших досліджуваних, що свідчить

про їх уміння регулювати поведінку в системі “людина-людина”, правильно

оцінювати стан, почуття та наміри інших осіб на основі декодування їх

міміки, поз та рухів. Водночас у жодній з груп не виявлено досліджуваних з

високим показником за цим субтестом, що вказує на недостатню чуттєвість

учасників експерименту до мімічної експресії, яка істотно посилює здатність

розуміти інших людей.

Виконання субтесту “Вербальна експресія” дало змогу нам обчислити

фактор пізнання перетворення поведінки. Отримані результати показують,

374

що в групах психологів (26,82), авіаторів (16,04), командирів (23,17) та

фахівців логістики (22,21) показники соціального інтелекту перебувають у

межах “нижче середнього”, що є свідченням поганого розуміння ними

смислового значення повідомлень залежно від характеру взаємовідносин

людей і контексту ситуації взаємодії. Очевидно, що недостатність сигналів і

неповні уявлення про специфіку декодування соціальних ролей учасників

мовленнєвої взаємодії викликали певні труднощі у процесі ідентифікації

висловлювань, і відповідно вплинули на результати виконання завдань.

Лише в групі фахівців ІТ сфери результати отримані за цим субтестом

коливаються в межах середньовибіркової норми (28,19), що свідчить про

відповідний репертуар рольової поведінки досліджуваних, певну рольову

пластичність, середню чутливість до характеру взаємин у системі “людина-

людина”, яка допомагає знаходити відповідний тон взаємодії з різними

співрозмовниками у різних ситуаціях.

Субтест “Історії з доповненням” дав змогу обчислити фактор пізнання

систем поведінки досліджуваних осіб, тобто здатність розуміти логіку

розвитку ситуацій взаємодії та значення поведінки людей у цих ситуаціях.

Цей субтест комплексний та найбільш інформативний за загальним фактором

ваги у структурі соціального інтелекту. Результати за субтестом є

найнижчими в усіх групах досліджуваних, що свідчить про недостатню

глибину знань щодо мімічних експресій учасників взаємодії та невміння

достатньо швидко орієнтуватися у прогнозуванні їх поведінки. Досліджувані

переважно виявилися нездатними добудовувати невідомі, недостатні ланки у

системі взаємодії “людина-людина”, передбачати, як певна особистість

поводитиме себе в майбутньому й знаходити причини відповідної поведінки.

Резюмуючи результати, отримані в ході першого етапу дослідження,

можемо зазначити, що найбільш інформативними субтестами, показники

яких дають змогу вести мову про здатності декодувати символічно-мімічні

експресії людини та розуміти структуру і логіку розвитку міжособистісної

взаємодії, є “Групи експресії” та “Історії з доповненням” (рис. 5.1).

375

Рис. 5.1. Результати декодування символічно-мімічних

експресій фахівцями ризиконебезпечних професій

Як видно з рис. 5.1, найвищі показники декодування символічно-

мімічних експресій встановлено в офіцерів-психологів (48,27) та фахівців ІТ

сфери (47,52). Досліджувані цих груп здатні розпізнавати психологію

символічної регуляції поведінки, вміють аналізувати складні ситуації

взаємодії людей, чуттєві до зміни смислу ситуації у разі включення у

взаємодію різних учасників. Найнижча здатність до символічної регуляції

поведінки, яка проявляється у прогнозуванні наслідків поведінки,

адекватному відображенні вербальної і мімічної експресії, декодуванні

логіки розвитку складних ситуацій міжособистісної взаємодії, встановлена в

офіцерів-авіаторів (27,92).

Таким чином, розвиваючи здатність передбачати наслідки поведінки та

подальші вчинки людей, навчаючись розумінню їх почуттів, думок, жестів та

намірів можна впливати на поведінкову регуляцію особистості та рівень

розвитку її соціального інтелекту.

У ході другого етапу учасникам експерименту було запропоновано

набір фотографій осіб, вираз обличчя яких відповідав восьми емоційним

станам: здивуванню, страху, гніву, суму, зневазі, рішучості, радості та інтере-

су. Емоції, зображені на фотографіях, ми розглядали як рефлексивний відгук

48,27

27,92

43,64 40,35

47,52

0

10

20

30

40

50

60

психологи авіатори командири фахівці

логістики

фахівці ІТ

сфери

376

на певний ментальний образ, символ, поняття або думку, але спеціально не

задавали досліджуваному, водночас декодували як його вміння регулювати

свою поведінку відносно емоційних проявів іншого. Емоція, яку відображала

фотографія, також була покликана мобілізувати енергію досліджуваного для

виконання дії, регулюючи його когнітивну та фізичну активність.

Встановлено, що досліджувані усіх груп, незалежно від рівня розвитку

соціального інтелекту, найбільш вдало декодують емоцію гніву. В групі

авіаторів з низьким рівнем СІ правильно декодували цю емоцію 100 %

досліджуваних, серед командирів –80,9 %, фахівців логістики” – 75,5 %,

офіцерів-психологів – 66,7 %, фахівців ІТ сфери – 50 % обстежених осіб

(рис. 5.2). У групі з рівнем СІ “вище середнього” показники ще вищі: 100 %

офіцерів-психологів та фахівців ІТ сфери правильно декодували емоцію

гніву. Серед інших груп з рівнем СІ “вище середнього” ці показники

коливаються в межах 66,7–71,4 % (рис. 5.3).

Рис. 5.2. Профілі декодування емоційних станів офіцерами з низьким

рівнем соціального інтелекту

Примітка. На рис. 5.2, 5.3: а) емоційні стани, що підлягали

декодуванню; б) індекс кодування зображення в базі даних РОFA

а Здиву-

вання

Страх Гнів Сум Знева-

га

Рішу-

чість

Ра-

дість

Інте-

рес

б JJ4-13 JJ5-13 JJ3-12 JJ5-5 JJ5-20 JJ5-19 JJ4-7 JJ3-4

377

Декодування емоції гніву як у цілому “небажаної реакції людини” [69]

ми розглядаємо через патерни “гнів+провина+страх”; “гнів+сум”; а також

“гнів+зневага”. Емоція гніву постає як символічна регуляторна модель, яка

дає змогу зрозуміти інші базові емоції та може бути класифікована як “дія у

відповідь” на негативні “впливи чи подразнення”. У разі такого розуміння

гнів символічно відображає тілесний досвід людини, яка прагне уявно

відмежуватися від нього (Додаток Е, табл. Е. 2.1.–Е. 2.8).

Офіцери-психологи (100 %), фахівці логістики (66,7 %) та командири

(85,7 %) з рівнем СІ “вище середнього”, правильно декодуючи патерн емоції

“гнів+зневага”, показали своє вміння регулювати поведінку з агресивними

особами, які прагнуть відчути перевагу над іншими, що підтверджується

даними Наnd-тесту. В цілому, це дає змогу їм у символічній площині

підготуватися до зустрічі з “небезпечним Іншим” та деперсоналізувати об’єкт

презирства.

Поряд із гнівом більшість досліджуваних офіцерів незалежно від рівня

розвитку СІ правильно декодували емоцію страху. Найвищі показники щодо

розпізнавання страху встановлено в офіцерів-психологів (75 %) та

командирів (71,4 %) з рівнем СІ “вище середнього”. Натомість у фахівців ІТ

сфери жоден із досліджуваних з рівнем СІ “вище середнього” не зміг

розпізнати емоцію страху в запропонованих фотографіях, плутаючи її зі

станом суму.

Вміння декодувати страх у поведінці іншої людини допомагає

психологам та командирам встановити, наскільки певна ситуація в якій діє

людина, ставить під загрозу її спокій та безпеку, а також визначити, що є

активатором емоції. Для самої людини страх також є активатором:

переживаючи страх і виражаючи його в поведінці, людина отримує

зворотний зв’язок від власної емоційної експресії, що може посилити її

власний страх [135]. Інтенсивне переживання страху запам’ятовується

людиною на тривалий проміжок часу. Часті помилки, які допускали фахівці

378

логістики, називаючи емоцію страху здивуванням і навпаки, можна пояснити

також результатом научіння.

Розпізнаючи в поведінці іншої людини стан страху, необхідно

враховувати, що він є результатом когнітивної оцінки ситуації як потенційно

небезпечної, оскільки когнітивні процеси – це найбільш поширений клас

активаторів страху. Емоція страху є регулятором агресії та сприяє

утвердженню соціального порядку.

Рис. 5.3. Профілі декодування емоційних станів офіцерами з рівнем СІ

“середньовибіркова норма” та “вище середнього”

Декодуючи емоцію радості, досліджувані групи психологів (100 %),

авіаторів (87,9 %) та командирів (71,4 %) із показниками СІ “вище

середнього” та “середньовибіркової норми” у 38,7 % випадків супутньо

вбачали цю емоцію і в емоції здивування (рис. 5.3). Серед фахівців ІТ сфери з

рівнем СІ “вище середнього” емоцію радості не зміг декодувати жоден з

досліджуваних, ймовірно тому, що їх професійна діяльність менше

стосується системи взаємовідносин “людина-людина”.

-50

0

50

100

150

1 2 3 4 5 6 7 8

а Здиву-

вання

Страх Гнів Сум Знева-

га

Рішу-

чість

Ра-

дість

Інтерес

б JJ4-13 JJ5-13 JJ3-12 JJ5-5 JJ5-20 JJ5-19 JJ4-7 JJ3-4

379

Встановлено, що офіцерам, які правильно декодують емоцію радості,

притаманний високий рівень толерантності до фрустрації, що в цілому надає

впевненості їх поведінці. Їм властиві активна життєва позиція і творчий

пошук у вирішенні проблемних питань.

Для 11,5 % досліджуваних осіб правильне декодування емоції радості

символізувало “щасливу мить”, яка виникала через невдачу суперника чи

конкурента, щодо якого вони відчували ворожість. Виявлено, що емоція

радості здатна взаємодіяти з іншими емоціями, перцептивно-когнітивними

процесами і поведінкою в цілому. Переживання радості викликає відповідні

дії людини, що породжує відкритість і рецептивність сприйняття, пробуджує

інтуїцію і творчі здібності.

За результатами бесіди для 66,7 % офіцерів-психологів із низьким

рівнем СІ та 10,6 % фахівців логістики з рівнем СІ “середньовибіркова

норма” емоції здивування і радості перебували в конфлікті між собою,

особливо під час порівняння переваги спокою з одного боку та енергетичного

прагнення щодо досягнення мети – з іншого.

Емоція здивування є короткотривалою: швидко настає і швидко зникає.

Цю емоцію правильно декодували 100 % офіцерів-авіаторів з рівнем СІ

“низький” та фахівці ІТ сфери з рівнем СІ “вище середнього”. На відміну від

інших емоцій, здивування не може довгий час мотивувати поведінку людини.

Правильно декодуючи емоцію здивування, досліджувані сигналізували про

свою готовність до ефективної зустрічі з новою, раптовою подією та усіх її

наслідків. Готовність до зустрічі з новим є надзвичайно важливою

властивістю для людини. Регулюючи поведінку під впливом емоції

здивування, офіцер повинен вміти змінювати свою установку, враховуючи

небезпеку тієї чи іншої ситуації.

Емоція суму містить найменший рівень напруження з-поміж

негативних базових емоцій. Серед досліджуваних з рівнем СІ “вище

середнього” стан суму правильно декодували 75 % офіцерів-психологів,

66,7 % авіаторів, 100 % командирів, 66,7 % фахівців логістики та жоден із

380

фахівців ІТ сфери. Емоція суму може зумовити “компульсивну поведінку”,

“низьку толерантність до фрустрації”, “слабко виражену індивідуальність”,

“неспроможність переносити біль”. Соціалізація емоції суму через часткове

заохочення та змішані форми соціалізації призводить до порушень процесу

формування особистості. Для емоції суму можемо виокремити три способи

психічної регуляції: 1) активація іншої емоції для усунення чи зниження

інтенсивності вихідного суму; 2) переключення уваги і мислення;

3) напруження довільно керованих м’язів і фізичної активності; 4) розвиток

механізмів емпатії.

Правильне декодування емоції суму дає змогу визначити наскільки

сум, викликаний розчаруванням чи невдачею, спонукає людину до

вирішення проблеми. Як зазначає К. Ізард: “Сум деякою мірою необхідний

людині. Завдяки сумові ми регулюємо власні проблеми і реагуємо на

проблеми інших людей” [69, с. 189]. Якщо проблема лякає людину, вона

швидше за все прагнутиме уникнути її, ніж почне її вирішувати. Емоція

страху настільки “нестерпна” для людини, що не може забезпечити тривалу

мотивацію діяльності, спрямовану на вирішення проблеми. Саме тому

оволодіння навичками повного подавлення суму може виявитися шкідливим

для людини, оскільки емоція суму має важливе регулятивне значення для

забезпечення особистісного росту. Сповільнюючи загальний темп життя

людини, сум дає їй можливість “озирнутися”, повідомляючи саму людину та

її оточення про дискомфорт [там же, с. 188].

Серед восьми емоцій досліджуваними найскладніше було декодувати

інтерес і рішучість: їх плутали між собою та ототожнювали рішучість зі

зневагою. Лише у групі психологів з рівнем СІ “вище середнього” 100 %

досліджуваних правильно декодували стан інтересу. Серед інших груп

досліджуваних із показниками СІ “вище середнього” результати

розподілилися таким чином: командири – 57,1 %, фахівці логістики – 66,7 %.

Емоцію рішучості правильно декодували 100 % фахівців логістики з

показниками СІ “вище середнього”. Серед інших груп ці показники

381

коливалися в таких межах: психологи – 50 %, авіатори – 48,5 %, командири –

57,1 %. Фахівці ІТ сфери з рівнем СІ “вище середнього” не змогли правильно

декодувати емоцію рішучості [294].

Складність декодування емоцій інтересу та рішучості, як правило,

викликана їх поєднанням, а подекуди і конфліктом з однією чи декількома

емоціями при постійній взаємодії з перцептивно-когнітивними процесами.

Інтеракції “інтерес-когнітивний процес” можуть бути зумовлені афективно-

когнітивними орієнтаціями, або структурами, що характеризуватимуть

конструктивну поведінку особистості.

За даними К. Ізарда, якщо всі життєві потреби особистості задоволені й

не відчувається негативних емоцій, – людина здатна діяти відповідно до

позитивно-мотиваційного спонукання, яке виходить від афективно-

когнітивних структур, афективна частина яких представлена емоцією

інтересу-рішучості.

Вміння правильно декодувати емоції інтересу та рішучості значною

мірою показує, наскільки людина здатна побачити в діях іншої елементи

творчості, розвиненість навичок, умінь та здатність сприймати й

опрацьовувати інформацію із зовнішнього світу.

Результати кореляційного аналізу між різними рівнями соціального

інтелекту та правильним декодуванням емоційних станів не підтвердили

прямого взаємозв’язку між досліджуваними явищами, тобто високий рівень

соціального інтелекту не є запорукою 100 % декодування емоцій. Для

підвищення рівня дискримінативності нами проведено кореляційний аналіз

між показниками соціального інтелекту та загальною композиційною

оцінкою окремо взятих субтестів (табл. 5.4) (r = 0,856).

Результати значущих кореляційних зв’язків між успішністю

декодування емоцій та компонентами соціального інтелекту показують, що

компонент “Історія із завершенням” корелює з усіма (крім гніву) емоційними

проявами. Тісні кореляційні зв’язки характерні для зневаги (0,175 при р <

0,01) та рішучості (0,154 при р < 0,01), що може бути пов’язано з прагненням

382

офіцерів реалізувати вітальну функцію у структурі поведінкової регуляції

(Додаток Е.3, табл. Е.3.1.-3.2.). Решта емоційних станів пов’язані з соціально-

комунікативним аспектом поведінкової взаємодії особистості офіцера.

Таблиця 5.4

Кореляційні зв’язки між компонентами соціального інтелекту та

декодуванням емоційних станів

Субтести Емоційні стани

Рів

ень

ро

зви

тку

Зд

иву

-

ван

ня

Стр

ах

Гн

ів

Су

м

Зн

еваг

а

Ріш

уч

ість

Рад

ість

Інте

рес

Історія

із за-

вер-

шен-

ням

Pearson

corre-

lation

0,105* 0,093* –0,001 0,092* 0,175** 0,154** 0,104* 0,103* 0,578**

Sig. (2-

tai-led) 0,020 0,039 0,981 0,043 0,000 0,001 0,022 0,023 0,000

Групи

експ-

ресій

Pearson

corre-

lation

0,024 0,020 0,030 0,139** 0,113* 0,138** 0,083 0,033 0,589**

Sig. (2-

tai-led) 0,590 0,652 0,503 0,002 0,013 0,002 0,067 0,468 0,000

Вер-

баль-

на

експ-

ресія

Pearson

corre-

lation

0,104* 0,046 0,053 0,083 0,091* 0,108* 0,102* 0,085 0,534**

Sig. (2-

tai-led) 0,021 0,309 0,239 0,067 0,044 0,017 0,024 0,060 0,000

Історії

з до-

пов-

нен-

ням

Pearson

corre-

lation

0,099* 0,027 0,014 0,061 0,071 0,074 0,055 0,068 0,540**

Sig. (2-

tai-led) 0,028 0,546 0,756 0,177 0,118 0,103 0,223 0,132 0,000

Рівень

роз-

витку

Pearson

corre-

lation

0,139** 0,140** 0,025 0,176** 0,186** 0,182** 0,127** 0,118** 1

Sig. (2-

tai-led) 0,002 0,002 0,586 0,000 0,000 0,000 0,005 0,009 0,000

*р ≤ 0,05; ** р ≤ 0,01

Для компонента “Вербальна експресія” вітальна властивість у

поведінковій регуляції особистості також проявляється через кореляційні

зв’язки з показниками зневаги (0,091 при р < 0,05), рішучості (0,108 при р <

0,05), а для емоцій здивування (0,104 при р < 0,05) та щастя (0,102 при р <

0,05) в поведінковій регуляції особистості притаманний соціально-

комунікативний аспект взаємодії. Нами встановлено, що мімічні жести

здивування і щастя, на відміну від інших, також передаються і на

вербальному рівні.

383

Для компонента “Групи експресій” кореляційні зв’язки встановлено з

емоцією суму (0,139 при р < 0,01) зневаги (0,113 при р < 0,05) та рішучості

(0,138 при р < 0,01), що також можна пояснити прагненням офіцерів у

системі регуляції поведінки реалізувати вітальну функцію.

5.3. Реверсивність амбівалентних жестів у процесі кодування та

декодування повідомлень

Психологічні факти амбівалентності як складного поєднання

протилежних, неоднозначних почуттів, думок та бажань людини стосовно

певної особи, предмета чи явища відомі у психології давно. Перші

дослідження амбівалентності як психічного утворення, проведені більше ста

років тому показали, що цей феномен є частиною звичного психічного життя

особистості (Е. Блейлер, Е. Кречмер).

Згідно з поглядами Р. Мертона сутність амбівалентності полягає в

тому, що в соціально змодельованій ситуації від людини очікуються

несумісні поведінка, ставлення чи цінності.

У психоаналітичній теорії амбівалентність розглядається як

різноманіття почуттів, які переживає людина стосовно чогось. Вважається,

що такий стан є цілком нормальним щодо людей, роль яких неоднозначна

для конкретної особи. В той же час однополярність переживань (виключно

позитивних чи негативних емоцій) вважається проявом знецінювання або ж

ідеалізації партнера.

Згідно із З. Фрейдом феномен амбівалентності постає як результат

неусвідомленого зштовхування двох протилежних форм інстинктивних

потягів конфлікту між різними інстанціями (“Я”, “Над-Я”, “Воно”)

особистості та є необхідною складовою її психічного розвитку. У психо-

аналізі амбівалентність дає змогу розкрити сутність “трансферу” (“перене-

сення”). Так, З. Фрейд неодноразово наголошував на двоякості трансферу,

який одночасно містить і негативну, і позитивну спрямованість [235].

Особистість не завжди усвідомлює, наскільки амбівалентними є її почуття.

384

Отже, амбівалентність поряд із символом є динамічною властивістю

особистості, що діє як варіативний регулятор поведінки в усіх сферах

життєдіяльності людини. Це психічне утворення притаманне як гармонійним,

так і негармонійним особистостям і є відповіддю на плюралістичну

складність сучасного життя.

У наш час ряд психологів як амбівалентність розуміють будь-які

неоднозначні спонукання і почуття. В цьому контексті слід зазначити, що

амбівалентність почуттів – це не просто змішані почуття чи спонукання, а

суперечливі емоції, які переживає людина практично одночасно, а не

поперемінно.

За дослідженнями Т. Зелінської найчастішою причиною амбівалентних

емоцій у психічно здорових людей є гострі переживання, стреси та

конфлікти. Здатність спрогнозувати, наскільки певна подія викликатиме

змішані почуття, розвивається у людини з 10–11 років. Вважається, що

властивість переживати амбівалентні почуття є функцією зрілості

(Т. Ларсен).

Результати досліджень [154; 160; 193; 288; 297] дають підстави

розрізняти три основних типи амбівалентності: емоційну (афективну), під час

якої одне і те ж уявлення одночасно супроводжується приємними і

неприємними почуттями; вольову (амбітендентність), для якої характерні

подвійність реакцій, дій і вчинків, а також постійне коливання між

протилежними рішеннями, які часто закінчуються відмовою від будь-яких

рішень; інтелектуальну, для якої притаманно одночасне виникнення і

співіснування протилежних (заперечливих і взаємовиключних) думок

стосовно одного і того ж об’єкта.

Для вирішення наших завдань важливо те, що амбівалентні емоції як

регулятор поведінки особистості значно підвищують її творчі здібності

(широке коло даних наведене в оглядах К. Абрахама, Д. Віннікотта,

Т. Зелінської, Ф. Скотта Фіцджеральда). Згідно з гіпотезою Ф. Скотта

Фіцджеральда здатність людини до амбівалентності підсилює її

385

інтелектуальні здібності, розширює спектр пізнання, підвищує гнучкість

мислення, викликає широкий спектр пригадувань, оскільки одночасне

утримування двох протилежних ідей значно збільшує функціональні

властивості мозку.

Результати наших досліджень дають підстави виокремити як важливий

регулятор поведінки особистості амбівалентні жести, характерним кодом

яких є наявність в одній кінемі двох і більше протилежних (не пов’язаних

між собою значень) [352]. Проаналізуємо дві кінеми: “підняття рук вгору” і

“схрещування зап’ясть”. Перша кінетична одиниця, з одного боку, показує,

що людину переповнюють почуття радості та захоплення, з іншого –

символізує ситуацію, яка з точки зору передавача повідомлення здається

безвихідною.

Розглядаючи використання цього амбівалентного жесту в його

емотивному контексті, слід зазначити, що в першому випадку його можна

декодувати як знак схвалення (підтримання) дій інших, у другому – як знак

розгубленості. Піднімаючи руки, передавач таким чином кодує

повідомлення: “Я повністю позбавлений можливості діяти (не являю

загрози), цілком покладаюся на обставини й людей, які мене оточують,

знімаю із себе відповідальність за події, що відбуваються навколо мене”.

Використання другої кінетичної одиниці “схрещування зап’ясть”, з

одного боку, є свідченням покірності людини, її схильності піддаватися

чужому впливу, а з іншого – того, що передавач повідомлення перебуває в

стані глибокого, тривалого роздуму. При цьому важливо з’ясувати, що

символізує така комбінація: 1) спонтанність передавача повідомлення чи

2) звичне розташування рук. У першому випадку положення рук

декодуватиметься як прояв мисленєвих розмірковувань особистості, у

другому – як властивість особистості (Р. Костер, Х. Ханіш).

Одним із реверсних амбівалентних жестів, покликаних регулювати

поведінку особистості, є сміх. За М. Бахтіним, сміх як амбівалентний жест, є

найкращим способом витіснення страху і жаху. “Страх – конститутивний

386

момент серйозності, – зазначає М. Бахтін. Зробити образ серйозним, значить

позбавити його амбівалентності, обмежити його смисл, наповнити його

значення загрозами і страхом…” [15, c. 169]. Серйозність відкриває

можливість насиллю, оскільки “завжди знайдеться дещо, що не вкладається в

принцип послідовності”. Сміх протистоїть насиллю. Інтерпретуючи

З. Фрейда, можемо стверджувати, що тенденція жарту і гостроти покликана

обійти реальність, звільнити людину від серйозності життя і дати вихід

витісненим інфантильним потягам.

У символічній площині сміх є запереченням за допомогою ствердження

та одночасним ствердженням за допомогою заперечення. В такому контексті

сміх постає як емоційний жест на парадоксальність ситуації. Сміх і

серйозність в амбівалентній площині здатні існувати, лише переходячи один

в одного. “Серйозність переходить у сміх, як тільки виявляється відносність

будь-якого основоположного принципу. Сміх є грою зі смислом. Все, що

може бути осмислене, може бути й обігране, а отже, потенційно і висміяне.

Те, що незрозуміле, те і не смішне”, – зазначає М. Бахтін [15, c. 171].

Сміючись, людина розлучається зі своїм минулим, звільняється від ряду

умовностей, що допомагає їй перейти від деякої несвободи до деякої свободи

[45]. Саме тому вивчення реверсивності амбівалентних жестів у процесі

кодування та декодування повідомлень є важливим елементом символічної

регуляції поведінки особистості.

Процедура психологічного експерименту. Для вирішення окресленого

вище завдання у психологічному експерименті з 34 досліджуваними

(офіцерами-психологами (n = 17 чол.) та офіцерами кадрового менеджменту

(n = 17 чол.), з’ясовувалися особливості декодування ними амбівалентних

жестів різних осіб.

Експеримент складався з двох серій. У першій серії досліджувані

декодували 40 амбівалентних повідомлень вербального змісту, закодованих в

тесті “Profile of Nonverbal Sensitivity” (Профіль невербальної чутливості).

Кожне повідомлення містило два судження, позначених буквами “А” і “Б”,

387

які потрібно було співвіднести з відповідним фото й обрати правильну

відповідь (Додаток Ж.1.1-1.2; Ж.2). Потім кожен із досліджуваних виконував

тест “Interpersonal perceptional task test” (Тест міжособистісного сприйняття),

в якому містилось 20 закодованих відео повідомлень, кожне з яких тривало

від 30 до 60 с. На відміну від попереднього тесту повідомлення містило три

запитання, серед яких одне було правильним. Усі 20 повідомлень були

закодовані в п’ять груп: “емоційна близькість”; “конкуренція (змагальність)”;

“обман”; “родинна взаємодія”; “статус”) (Додаток З). В обох тестах

вербальна інформація в закодованих повідомленнях зумисно була

неоднозначною, тому слова самі по собі нічого не прояснювали.

У другій серії експерименту досліджувані, які за результат-тами двох

тестів продемонстрували високий рівень декодування повідомлень,

отримували від нас інструкцію, відповідно до якої мали прагнути здобути

прихильність своїх адресатів, а особи, рівень декодування яких був низьким,

– уникати цього схвалення. Поведінку учасників експерименту в умовах

прагнення до схвалення (ПС) і уникнення схвалення (УС) було оцінено за

рядом символічних та імпліцитно-мовленєвих показників.

Результати, отримані в першій серії дослідження, показали сильні та

слабкі сторони у здатності досліджуваних декодувати амбівалентні

символічні повідомлення, подані через різні канали. Декодуючи перших 40

повідомлень, досліджувані переживали ряд амбівалентних впливів, наявних у

різних комбінаціях: негативний вираз обличчя і позитивні слова; позитивний

вираз обличчя і негативні слова; позитивний вираз обличчя і негативні дії;

несумісність між зовнішнім виглядом людини і вербальним мовленням.

У реакціях досліджуваних під час декодування амбівалентних жестів

чітко простежувалися три стадії: 1) невизначеність і плутанина; 2) прагнення

отримати додаткову інформацію, яка б прояснила ситуацію; 3) прояв

невдоволення, ворожості й відмова від подальшого декодування

повідомлень. При цьому, як видно з табл. 5.5, довіра до вербальних сигналів

у ситуації амбівалентності в обох групах мінімальна: 4,42 % в офіцерів-

388

психологів і 11,23 % – в офіцерів кадрового менеджменту. Результати

самозвітів показали: офіцери-психологи амбівалентну невідповідність

повідомлення “швидше вирішують когнітивно”, а офіцери кадрового

менеджменту, довіряючи вербальним сигналам, вважають, що “наслідки

такої суперечності не завдадуть значної шкоди”, “в житті все може

трапитися”.

Таблиця 5.5

Ступінь довіри до вербальних і кінетичних сигналів

у ситуації амбівалентності

Досліджувані Довіра до

вербальних сигналів

Довіра до

кінетичних сигналів

Офіцери-психологи 4,42 95,58

Офіцери кадрового

менеджменту 11,23 88,77

На другій стадії амбівалентності офіцери обох груп, декодуючи

амбівалентні повідомлення, особливу увагу почали приділяти кінетичним

сигналам, ступінь довіри до яких у групі психологів становить 95,58 %, а в

кадрових менеджерів – 88,77 %.

Отримані нами результати збігаються з дослідженнями

Дж. Бьюдженталя, А. Меграбяна, Х. Рюкле та інших дослідників

амбівалентних жестів, які засвідчують, що в кінетичних сигналах міститься

значно більше інформації, їх значно важче “підробити”, тому людина їм

довіряє більше, на відміну від вербальних сигналів [142; 193].

Для якісного декодування амбівалентних повідомлень досліджувані

використовували чотири канали: “руки”, “очі”, “губи”, “руки та обличчя”

(табл. 5.6).

Таблиця 5.6

Декодування амбівалентних повідомлень на основі кінетичних сигналів

Досліджувані Якість декодування кінетичних сигналів, %

“Руки” “Очі” “Губи” “Руки та обличчя”

Офіцери-

психологи 23,8 14,3 9,3 52,6

Офіцери

кадрового

менеджменту

20,1 6,9 5,3 67,7

389

Офіцери кадрового менеджменту найповніше декодували амбівалентні

повідомлення (67,7 %) із кількома кінетичними сигналами (“руки та

обличчя”). Показники декодування лише за одним каналом передачі

повідомлення у них значно нижчі, ніж у групі психологів. Знання законів

декодування повідомлення, переданого лише одним каналом: “руки”

(23,8 %), “очі” (14,3 %), “губи” (9,3 %), давало змогу офіцерам-психологам у

15,1 % випадків краще вирішувати амбівалентну ситуацію.

Для декодування амбівалентних жестів, закодованих у тесті

міжособистісного сприйняття, від учасників експерименту вимагалося знання

символічних законів регуляції поведінки різних етнічних груп (табл. 5.7).

Кількісні показники параметрів в цьому тесті ми розглядали як емпіричні

індикатори емоційно-оцінного компонента етнічного стереотипу. Чим вищий

загальний рівень амбівалентності, тим більшою невизначеністю харак-

теризуються відношення до об’єкта сприйняття. В той же час, чим нижчий

цей коефіцієнт, тим відношення більш виразне.

Таблиця 5.7

Рівень амбівалентності міжособистісного сприйняття закодованих

повідомлень

Досліджува-

ні

Системи відображення психомоторних символів

Акустична

Прогностич-

но-регулю-

вальна

Сенсорно-

перцептивна

сфера “Я”

Проксемічна

Загальний

рівень амбі-

валентності

Офіцери-

психологи 0,66 0,25 0,66 0,2 0,354

Офіцери

кадрового

менеджмент-

ту

0,66 0,75 0,5 0,25 0,432

Як видно з табл. 5.7, обом досліджуваним групам не вдалося уникнути

амбівалентних впливів. Загальний рівень амбівалентності в групі офіцерів

кадрового менеджменту (0,432) є вищим порівняно із групою офіцерів-

психологів (0,354), які краще знають особливості відображення

психомоторних символів. Найбільш амбівалентною для офіцерів кадрового

390

менеджменту є прогностично-регулювальна (0,75) та акустична (0,66)

системи відображення міжособистісного сприйняття. Найнижчий рівень

амбівалентності встановлено в обох групах під час декодування

проксемічних повідомлень: 0,2 – у групі психологів і 0,25 – у групі кадрового

менеджменту. Офіцери-психологи високий рівень амбівалентності в

акустичній та сенсорно-перцептивній сфері “Я” пояснюють значною набли-

женістю закодованої події до “реального життя” представників іншої

культури, а також обмеженням у часі, що не сприяло належному

регулюванню своєї поведінки.

У цілому результати першої серії дослідження показали, що в ситуації

амбівалентності людина передусім спирається на символічні (психомоторні)

сигнали регуляції поведінки, що є більш інформативними та важче

підроблюваними.

У другій серії експерименту, щоб викликати стан амбівалентності в

інших, ми з кожної групи обирали трьох досліджуваних, завданням яких був

виступ із 5-хвилинною доповіддю перед аудиторією слухачів. При цьому

офіцери-психологи мали за результатами виступу здобути прихильність своїх

адресатів, а кадрові менеджери – уникнути схвалення аудиторією. Слухачі

(28 чол.) про завдання виступаючих не знали. Враження, яке залишив кожен

із виступаючих, були записані у стандартизований протокол.

Результати спостереження та аналіз протоколів дали змогу встановити,

що на символічному рівні досліджувані, що прагнуть схвалення, частіше

посміхаються й значно рідше заперечливо хитають головою, на відміну від

УС-досліджуваних, в яких домінують статична поза і відсутність посмішки.

Показники жестикуляції у ПС значно вищі, ніж в УС-досліджуваних.

Офіцери ПС достовірно частіше кивають головою, ніж офіцери УС.

На вербальному рівні можемо відмітити, що висловлювання

досліджуваних ПС значно довші, а УС-досліджуваних – короткі. Офіцери ПС

достовірно частіше висловлюють схвалення (словесне підкріплення) і рідше

вдаються до заперечення.

391

Прагнення до схвалення більшою мірою передбачає передачу

позитивного ставлення до отримувача повідомлення порівняно з уникненням

схвалення. З огляду на ситуацію амбівалентності, змодельовану в

експерименті, встановлено, що ступінь ймовірної та сприйнятливої

переконливості повідомлення пов’язаний з такими імпліцитними сигналами

передавача: 1) ближчою відстанню до адресата і більшим контактом очима;

2) меншим кутом відхилення назад; 3) менш прямою орієнтацією тіла

відносно адресата; 4) середньою релаксацією; 5) частішими посмішками;

6) частими стверджувальними кивками головою; 7) частими діями,

спрямованими на інших; 8) постійним вербальним підкріпленням;

9) частішою жестикуляцією; 10) тривалішим мовленням і менш вираженими

розладами мови.

Аналізуючи результати дослідження амбівалентних жестів як

регулятора поведінки особистості, можемо зазначити, що сучасна культура

неефективно розв’язує амбівалентність і, розвиваючись, її породжує [381].

Висока інтенсивність амбівалентності блокує поведінку, а низька – сприяє

інтеграції суперечностей і стимулює творчість. Розглядаючи амбівалентність

як результат суперечливих очікувань у межах ролі чи статусу, можемо

наголосити на її позитивній ролі. Встановлено, що символічна мова тіла

формує особистість. За даними А. Меграбяна, варто досліджуваному, що

виступає перед аудиторією, “змінити” позу тіла, наприклад виразивши в ній

силу і домінування, як це в комплексі приводить до збільшення рівня

тестостерону, зниження рівня кортизолу (гормону стресу) та зростання

бажання діяти сміливіше.

Офіцери, обрані нами для експерименту, зазначали корисність

амбівалентності для своєї професійної діяльності, оскільки амбівалентний

психолог чи кадровий менеджер свою роботу виконують ефективніше, ніж ті,

хто діє згідно з однією нормою, ігноруючи протилежну. Амбівалентність як

суперечність різних норм вносить в їх діяльність елементи творчості.

392

Таким чином, амбівалентність як регулятор поведінки особистості в

нашому дослідженні зіштовхнула минуле і майбутнє учасників

експерименту. Саме цим можемо пояснити, що ряд досліджуваних, особливо

в першій серії, були готові “припинити боротьбу”, прийнявши нові для них

ситуації з відкритими обіймами, відкинувши минуле, інші навпаки –

протидіяли новому, міцно тримаючись за минуле. За даними Дж. Ванера,

амбівалентність, яка залишається невирішеною тривалий проміжок часу,

підсилює агресію особистості й мотивує насильницькі дії.

Змодельовані амбівалентні ситуації посилили самоусвідомлення

учасників експерименту. Переживання амбівалентності розширило в офіцерів

обох груп усвідомлення самого себе, актуальної ситуації та можливого

розвитку майбутніх подій; розвинуло творче уміння “поглинати конфлікти”.

Діючи як варіативний регулятор поведінки особистості, низький рівень

амбівалентності узгоджувався з установками особистості, а високий

характеризувався нестійкістю намірів.

5.4. Поведінкова регуляція символічно-проксемічного простору

особами різних вікових груп

Успіх будь-якої взаємодії значною мірою залежить не стільки від того,

що говорять співрозмовники, скільки від того, як вони передають та

приймають повідомлення і на якій відстані при цьому відбувається процес

спілкування. Для оптимізації цього процесу важливо враховувати коди

проксемічної мови передачі та прийому повідомлення. Особливістю

проксемічної мови є те, що її вияв зумовлений імпульсами підсвідомості

людини та неможливістю їх підробити, що дає змогу особистості довіряти

цій символічній мові більше, ніж звичайному вербальному каналу передачі

повідомлення.

Досліджуючи роль символу в регуляції поведінки особистості, учені

виходять з того, що символ – значеннєва конструкція предмета [180]. У

своєму сенсі символ фіксує сутність психічного явища і генезис знань про цю

393

сутність. Будучи одночасно кодом, в якому містяться чуттєво-інтуїтивні

структури психічного відображення, яке передається іншій людині, і

психолінгвістичною одиницею мови, яка несе в закодованому вигляді думки,

почуття та образи, символ є методом орієнтації та розпізнавання ще не

засвоєного, способом перетворення неусвідомлюваного на надбання

мислення, почуттів та уяви. Ці процеси в системі “людина-людина”

передбачають ідентифікацію передаваних повідомлень, розуміння один

одного, реалізацію команди та відповідної дії.

У структурі символічної регуляції поведінки важлива роль відводиться

проксемічній системі. За Дж. Холлом, проксеміка є регулятором

мікропростору в процесі передачі повідомлення. Символічна регуляція

залежить від розміру “особистого простору”; емоційного заповнення й

особистої значущості; різних реакцій, пов’язаних із порушенням кордонів і

вторгненням інших в особистий простір [348]. Особистий простір

динамічний: зі скороченням дистанції емоційне напруження зростає, зі

збільшенням – зменшується. Вторгнення у зону персонального простору

призводить до змін поведінки суб’єкта зокрема, його пози [377].

Згідно з гіпотезою М. Аргайла щодо рівноваги між такими структурами

символічної поведінки, як дотики, контакт очей і дистанція, передбачається,

що інтенсивність застосування кожного із них зворотно пропорційна

інтенсивності інших. Якщо один із елементів використовується

інтенсивніше, ніж інші, зменшується їх інтенсивність. Так, чим більша

відстань і менш можливі дотики, тим інтенсивніший контакт очей [332].

Розглядаючи проблему символічно-проксемічної регуляції поведінки,

В. Лабунська вважає, що вибір дистанції взаємодії визначається соціальним

престижем осіб, що передають/ отримують повідомлення, національно-

етнічними ознаками, статтю, віком, характером взаємовідношень.

Досліднику особливо важливо знати зв’язок між перебігом процесу передачі/

прийому повідомлення і розташуванням співрозмовників один відносно

одного у просторі. В цьому контексті проксеміка – один з основних символів

394

передавача повідомлення і реципієнта. Змінюючи своє положення в просторі

або переміщуючи в ньому респондентів, дослідники досягають змін у

груповій динаміці [111].

У системі проксемічних символів особливий інтерес для нас становлять

вербальна і невербальна діалогічна поведінка людей у комунікативних

просторах різних типів, вплив віку і культури, а також соціальні функції і

смисли того простору і просторових об’єктів, які безпосередньо стосуються

людини.

Відстань між передавачем та отримувачем вважається найбільш

символічною та релевантною в процесі передачі повідомлення. Вона

залежить від символів статі, позитивного чи негативного сприйняття

повідомлення, ольфакторних символів, гучності мовлення, можливості

передавача торкатися до реципієнта, дивитися йому в очі, відчувати фізичне

тепло [140; 241; 270].

Результати лонгітюдного спостереження дають змогу виокремити

групу чинників, які впливають на вибір проксемічних символів кодування та

декодування повідомлення: стать, вік, зріст, етнокультурна належність, тема

розмови, обстановка, фізичні характеристики, емоційний стан,

характеристики взаємовідношень людини, риси темпераменту особистості.

Мета дослідження, викладеного в цьому параграфі спрямована на

з’ясування проксемічних символів, які впливають на процес регуляції

поведінки передавачем повідомлення та його отримувачем.

Процедура психологічного експерименту та вибірка досліджуваних

осіб. Для реалізації визначеної мети ми провели чотири серії психологічного

експерименту. В першій серії ми з’ясовували особливості декодування

проксемічного простору у процесі регуляції взаємодії з особами різних

вікових груп. Друга серія була спрямована на з’ясування впливу на

поведінкову регуляцію особистості етапів передачі повідомлення та

використання особистих і неособистих тем. Метою третьої серії було

виявлення впливу вихідного ставлення до однієї і тієї ж теми повідомлення,

395

смислового коментаря на дії досліджуваних та певних психічних станів на

відстань під час отримання та передачі повідомлення. У четвертій серії

експерименту ми з’ясовували, яким чином на регуляцію символічного

простору впливає зріст передавача й отримувача повідомлення.

Досліджувані – особи з вищою освітою (n = 391 чол.) (офіцери-слухачі

НУОУ, психологи, волонтери, працівники ЗС України) віком 18–45 років, із

них: 208 чоловіків та 183 жінки.

Перша серія психологічного експерименту. Протягом першої серії з

кожним учасником експерименту проводилася методика “Портрети”, згідно з

якою досліджуваного просили зайняти комфортну відстань відносно

фотографій людей, розміщених у “символічному колі”. Усього

пропонувалося 12 портретів (6 чоловічих і 6 жіночих), з яких на двох

фотографіях було зображено темношкірих чоловіка і жінку. Фотографії у

“символічному колі” розміщувалися в довільному порядку, на

рівновіддаленій одна від одної відстані. Кожна фотографія (як чоловіка, так і

жінки) відображала відповідний вік особи. У психологічному експерименті

було представлено п’ять вікових груп: 18–25 років, 26–35 років, 36–45 років,

46-50 років і понад 50 років. Вік темношкірих осіб, зображених на

фотографіях був у межах 36–45 років для жінки і більше 50 років для

чоловіка.

Увійшовши в центр “символічного кола”, досліджувані діяли за

інструкцією такого змісту: “Шановний респонденте. Перед Вами 12

фотографій осіб чоловічої і жіночої статі. Уважно їх розгляньте і займіть

найбільш комфортну дистанцію відносно кожної особи, зображеної на

фото”. В окремих випадках інструкція уточнювалася, а досліджуваний

визначав, на яку максимальну відстань він дозволив би особам, зображеним

на фотографії наблизитись до себе. Для зручності декодування дій

досліджуваного в певному символічному просторі кожна фотографія мала

номер, за яким було закодовано вік зображеної особи.

396

За результатами першої серії психологічного експерименту було

складено протокол, інтерпретація якого дала змогу встановити роль символів

проксеміки у процесі регуляції поведінки людей різних вікових груп.

Інтерпретація результатів психологічного експерименту. Результати

лонгітюдного спостереження показують, що у природних умовах взаємодії

(люди не знають, що за ними спостерігають) жінки, на відміну від чоловіків,

схильні розмовляти на більш близькій відстані (незалежно від статі

співрозмовника).

Більшість чоловіків менш ретельно стежать за дотриманням

відповідності дистанції та характером взаємовідношень, але в цілому

прагнуть триматися на більшій відстані від співрозмовника порівняно з

жінками [305]. Встановлено, що 68,4 % чоловіків 18–25 років, взаємодіючи із

представниками своєї статі, віковий діапазон яких становить від 18 до 50

років віддають перевагу особистісній (персональній) зоні (46 см – 1,2 м), яка

переважно передбачає візуально-зоровий контакт для підтримання розмови.

При цьому інтроверти, передаючи чи декодуючи повідомлення, перебувають

в межах 98 см – 1,2 м, тобто прагнуть до збереження більшої відстані

персональної зони, а екстраверти комфортно себе почувають в межах 55 –

89 см. В інтимній зоні (0–45 см), для якої, як правило, притаманні висока

довіра, тактильний контакт, неголосне мовлення, ефективно взаємодіяли в

ланці “чоловік-чоловік” тільки 7,5 % досліджуваних 18–25 років і лише з

особами вікової групи 36–45 років. Ще 14 % досліджуваних, взаємодіючи з

особами чоловічої статі 46–50 років, комфортною дистанцією вважають 1,2 м

– 3,6 м, тобто соціальну зону, а 10,1 % досліджуваних, взаємодіючи з

особами старшими 50 років, обирають дистанцію більшу 3,6 м.

Регулюючи поведінку з протилежною статтю, 33,7 % досліджуваних

чоловіків 18–25 років вибудовують взаємодію зі своїми ровесницями й

жінками 36–45 років у межах інтимної зони спілкування. З іншими віковими

групами (включаючи темношкірих осіб) 66,3 % досліджуваних чоловіків

взаємодіють у межах особистісної зони (0,46 см – 1,2 м). Графічно регуляцію

397

символічного простору, притаманну досліджуваним чоловічої статі 18–25

років відображено на рис. 5.4.

Результати експерименту показують, що чоловіки вікової групи 18–25

років, регулюючи поведінку, до жінок підходять значно ближче, ніж до

чоловіків. При цьому жоден із досліджуваних, “встановлюючи взаємодію” з

жіночою статтю, не перебував відносно фото жінки в соціальній чи публічній

зоні, віддаючи перевагу ближчій відстані. Отже, для осіб чоловічої статі

вікові показники регуляції поведінки в ланці взаємодії “чоловік-чоловік” є

досить вагомими, а збільшення різниці у віці призводить до зростання

проксемічної відстані взаємодії.

а

б

Рис. 5.4. Регуляція символічного простору особами 18–25 років, %: а – в

ланці взаємодії “чоловік-чоловік”; б – в ланці взаємодії “чоловік-жінка”

Аналіз протоколів жінок 18–25 років показав, що їх взаємодія в ланці

“жінка-чоловік” з особами 36–45 років та старшими 50 років у 53,8 %

випадків відбувається в особистісній зоні (рис. 5.5, а). З чоловіками 18–35

років досліджувані жінки комфортно взаємодіють в інтимній зоні. Найбільша

відстань взаємодії жінок 18–25 років виявлена з чоловіками 46–50 років

(9,8 %), яка перебувала в межах соціальної зони та в середньому становила

2,45 м.

33,7

66,3

0

10

20

30

40

50

60

70

інтимна зона особистісна зона

398

Вибудовуючи поведінку в ланці “жінка-жінка”, досліджувані 18–25

років у 87,7 % випадків взаємодіяли з жінками 18–45 років в інтимній зоні

(рис. 5.5, б). З темношкірими жінками 56,2 % досліджуваних жінок також

будували взаємодію в межах цієї проксемічної відстані, в той час як чоловіки

18–25 років із темношкірими чоловіками взаємодіяли в межах не ближче

соціальної зони. Ще 12,3 % жінок цієї вікової групи з жінками 46–50 років та

старшими 50 років взаємодіяли в межах особистісної зони (1,10 м).

а

б

Рис. 5.5 Регуляція символічного простору особами 18-25 років, %: а – в

ланці взаємодії “жінка-чоловік”; б – в ланці взаємодії “жінка-жінка”

Досліджувані 26–35 років регулюючи поведінку в системі “чоловік-

чоловік”, взаємодіють на більшій відстані один від одного порівняно з

попередньою віковою групою (табл. 5.8).

Як бачимо з табл. 5.8, чоловіки 26–35 років, взаємодіючи з особами

своєї вікової групи (75 %), темношкірими чоловіками (87,5 %) та чоловіками

46–50 років (38,7 %) перевагу віддають особистісній зоні. Для 12,5 %

досліджуваних взаємодія в ланці “чоловік-чоловік”, незалежно від віку

співрозмовника, комфортно відбувається в інтимній зоні.

36,4

53,8

9,8

0

10

20

30

40

50

60

інтимна зона особистісна зона соціальна зона

87,7

12,3

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

інтимна зона особистісна зона

399

Таблиця 5.8

Регуляція символічного простору чоловіками 26-35 років в ланці

“чоловік-чоловік”, %

Категорії осіб Зони спілкування

Інтимна Особистісна Соціальна Публічна

Темношкірі особи 12,5 87,5 – –

18–25 років 12,5 26,5 49 12

26–35 років 12,5 75 12,5 –

36–45 років 12,6 31,4 37,7 18,3

46-50 років 12,5 38,7 12,5 36,3

Більше 50 років 12,5 19 68,5 –

Досліджуючи вікові характеристики проксемічних символів, учені

зазначають: чим більша різниця у віці осіб, що взаємодіють, тим більша

відстань між ними [141; 157]. За даними [157], проксемічна відстань

взаємодії поступово зростає з шести років до раннього підліткового віку,

потім встановлюються дорослі норми. Результати наших досліджень

показують, що ця тенденція проявляється і в більш зрілому віці. Так, якщо

досліджувані чоловіки 26–35 років, взаємодіючи з особами, молодшими від

себе (18–25 років), лише у 12 % випадків комфортною вважали публічну зону

(більшу 3,6 м), то вже з ровесниками публічну зону обрали 12,5 %, з особами

36–45 років публічну зону вважали комфортною 18,5 % досліджуваних, а з

чоловіками 36–45 років ця тенденція проявлялася у 36,3 % (див. табл. 5.8). З

особами старшими 50 років чоловіки 26–35 років у зоні публічної відстані не

взаємодіяли. Водночас у 68,5 % випадків середні значення соціальної зони

становили 3,48 м, що також дає підстави стверджувати: збільшення різниці у

віці осіб призводить до збільшення дистанції між передавачем та

одержувачем повідомлення.

У психологічному експерименті серед жінок 26–35 років, у ланці

взаємодії “жінка-жінка”, публічна зона передачі та отримання повідомлення

взагалі не проявлялася (табл. 5.9).

400

Таблиця 5.9

Регуляція символічного простору жінками 26-35 років в ланці “жінка-

жінка”, %

Категорії осіб Зони спілкування

Інтимна Особистісна Соціальна

Темношкірі особи 16,3 22,3 61,4

18–25 років 13,4 70,3 16,3

26–35 років 22,5 69,7 7,8

36–45 років 23,7 49,7 26,6

46–50 років – 71,2 28,8

Більше 50 років 17,9 54,4 27,7

Порівняно з чоловіками цієї ж вікової групи у жінок значно більша

дистанція взаємодії з темношкірими жінками: у 61,4 % випадках взаємодія

відбувається в соціальній зоні, у 22,3 % – в особистісній (що на 65,2 % менше

порівняно з чоловіками), а 16,3 % жінок комфортно почуваються в інтимній

зоні.

Найбільший прийнятною зоною взаємодії жінки 26–35 років вважають

особистісну, яка домінує незалежно від віку співрозмовниці. В інтимній зоні

жінки 26–35 років найчастіше контактують з жінками 36–45 років (23,7 %) та

своїми ровесницями (22,5 %). Соціальна зона контакту жінок 26–35 років,

збільшившись у 3,7 разів відносно своєї вікової групи, залишається для

27,7 % досліджуваних найбільш комфортною для взаємодії з жінками 36 –

старше 50 років.

Регуляція поведінки досліджуваних чоловіків 26–35 років у ланці

“чоловік-жінка” показує, що взаємодія з жінками 18–25 років у 87,5 % для

них відбувається виключно в інтимній зоні. Ця тенденція, як видно з рис. 5.6,

а, хоч і знижується зі збільшенням віку жінки, але й у взаємодії з жінками

старшими 50 років залишається в межах 51,6 %. Натомість відсоток жінок

26–35 років, які комфортно взаємодіють у межах інтимної зони з чоловіками

різних вікових груп, значно нижчий. Лише 14,8 % жінок 26–35 років

401

почували себе комфортно, взаємодіючи з чоловіками 18–25 років. Зі своїми

ровесниками цей показник становив 13,5 %. Зі збільшенням віку чоловіків

відсоток знижувався: взаємодія з чоловіками старшими 50 років (8,5 %) в

інтимній зоні спілкування на 43,1 % менша порівняно з такою ж парою

“чоловік-жінка” (рис. 5.6, б).

а

б

Рис. 5.6 (а) Регуляція символічного простору особами 26-35 років, %:

а – у ланці взаємодії “чоловік-жінка”; б – у ланці взаємодії “жінка-чоловік”

Для жінок 26–35 років взаємодія з темношкірими чоловіками (84,3 %),

своїми ровесниками (75,7 %) та чоловіками 46–50 років (52,6 %) відбувається

в особистісній зоні, а з чоловіками 18–25 років (51,8 %) та старшими 50 років

(62,5 %) – у соціальній.

Регулюючи свою поведінку в ході психологічного експерименту,

досліджувані жінки основну складність вбачали у відсутності можливості

декодувати психічний стан особи, зображеної на фото. У природних умовах,

регулюючи поведінку з певним співрозмовником, жінки (нарівні з

чоловіками) обирають меншу дистанцію з привітною людиною та

дистанціюються від непривітної, злої, неприємної. Ближчу дистанцію жінки

підтримують, поки передача/отримання інформації є приємними чи

нейтральними.

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

100

1 2 3 4 5взаємодія в межах 45 см

відс

оток

про

яву

0

2

4

6

8

10

12

14

16

1 2 3 4 5 6

взаємодія в межах 45 см

відс

оток

про

яву

402

Серед досліджуваних жінок 36–45 років взаємодія у ланці “жінка-

жінка” відбувається у такому символічно-проксемічному полі: з жінками 18–

45 років – в особистісній зоні, з темношкірими жінками – в соціальній, з

особами старшими 50 років – у публічній. У ланці “жінка-чоловік”

досліджувані жінки, взаємодіючи з особами 18–25 років та своїми

ровесниками, перевагу віддають особистісній зоні, з чоловіками 26–35 р., –

соціальній, а з чоловіками старшими 50 років – публічній.

Як бачимо, інтимна зона взаємодії в жінок 36–45 років у

психологічному експерименті не проявлялася. Натомість серед чоловіків 36–

45 років у ланці взаємодії “чоловік-жінка” інтимна зона є домінуючою

(68,4 %) під час передачі/отримання інформації з жінками 18–35 р. Взаємодія

з жінками 36 – більше 50 років, у 50 % випадків відбувається в особистісній

зоні, а в 48 % – у соціальній. Публічна зона була притаманна лише для 2 %

досліджуваних чоловіків.

У другій серії психологічного експерименту ми досліджували, яким

чином передане повідомлення на особистісну і неособистісну тему впливає

на поведінкову регуляцію особистості.

Досліджуючи регуляцію символічного простору, ми визначили, що

зміни відстані дають змогу декодувати важливі частини повідомлення. Як

видно з табл. 5.10, якщо початок передачі повідомлення досліджуваних у

більшості випадків припадав на соціальну та публічну зони, то його

закінчення відбувалося в особистісній. Цю тенденцію ми фіксували навіть

тоді, коли передавач і отримувач повідомлення не приходили до спільної

згоди. При цьому після закінчення передачі/отримання повідомлення в

особистісну зону першою запрошувала чи заходила особа, точка зору якої не

завжди поділялася.

Зміна теми повідомлення (навіть, якщо його передача відбувалася в

інтимній зоні) спричиняла зміну відстані. Переважно зміна теми

повідомлення відбувалася у соціальній зоні взаємодії. Особисті

повідомлення, як правило, передавалися в інтимній (76,5 %) та особистісній

403

(23,5 %) зонах (якщо інші особисті фактори не нейтралізували їх). Неособисті

повідомлення серед досліджуваних передавалися в усіх чотирьох зонах.

Таблиця 5.10

Символічна регуляція поведінки в різних проксемічних зонах

Проксемічні регулятори

поведінки особистості

Зони спілкування

інтимна

зона

особистіс-

на зона

соціальна

зона

публічна

зона

Початок передачі повідом-

лення – – + +

Закінчення повідомлення – + – –

Зміна теми повідомлення – – + –

Особисті повідомлення + – – –

Неособисті повідомлення Можливі в усіх чотирьох зонах

Похвала + + – –

Негативний коментар – – – +

Нейтральний коментар – – + –

Стан гніву + – – +

У третій серії психологічного експерименту ми досліджували, як

вихідне ставлення до самої теми повідомлення, смисловий коментар на дії

учасників експерименту та певні психічні стани можуть впливати на відстань

під час отримання та передачі повідомлення. Проводилася третя серія

експерименту після складання досліджуваними модульного контролю. Для

доведення оцінки кожен учасник експерименту заходив в аудиторію, в якій

вислуховував на свою адресу від екзаменатора коментар різного забарвлення:

негативний, нейтральний та похвалу. Встановлено, що досліджувані, яким

екзаменатор давав негативний коментар, розміщувалися у 96,7 % випадків

виключно в публічній зоні, а 3,3 % – у віддаленій соціальній (аудиторія

розрахована на 157 посадочних місць). Досліджувані, які чули від

екзаменатора похвалу за свою відповідь, розташовувалися в інтимній та

особистісній зонах. У випадку нейтрального коментаря 88,1 %

досліджуваних розміщувалися в соціальній зоні (див. табл. 5.10). Отже,

отримавши негативну оцінку, людина схильна встановлювати більшу

дистанцію, ніж у спілкуванні з тією ж людиною до того, як вона її образила,

особливо якщо ця людина більш високого статусу. Незалежно від теми

404

повідомлення зближення співрозмовників може приводити до скорочення

часу його передачі.

З’ясовано, що на регуляцію символічного простору людиною значно

впливає психічний стан, в якому вона перебуває. Наприклад, стан гніву у

проведеному нами експерименті проявлявся амбівалентно: у разі небезпеки з

боку розгніваної людини найбільш комфортною зоною взаємодії була

публічна; прагнучи помсти своєму кривднику, людина у стані гніву досить

часто втручалася в інтимну зону іншого. Таким чином, зміни в емоційному

стані подекуди призводять до більших відмінностей залежно від того, як

близько чи далеко ми хочемо бути від інших [350]. Ця теза досить чітко

простежується у регуляції проксемічної відстані людиною, особливо у разі її

перебування у стані депресії, втоми надмірного хвилювання чи радості.

У четвертій серії психологічного експерименту ми встановлювали,

яким чином на регуляцію символічного простору впливає зріст передавача й

отримувача повідомлення. Виявлено, що в символічній площині зріст

людини в очах інших не завжди дорівнює фактичному і часто залежить від

соціального статусу. У ході психологічного експерименту ми довели, що

існує чіткий зв’язок між зростом передавача й отримувача та дистанцією, на

якій відбувається передача повідомлення (табл. 5.11). Так, високі чоловіки у

процесі взаємодії завжди прагнуть наблизитися до нижчого співрозмовника.

У 84,8 % випадків передача/прийом повідомлення між чоловіками в ланці

“високий-низький” відбувається в особистісній зоні. Така ж тенденція

спостерігається, коли обоє чоловіків високого зросту.

Таблиця 5.11

Регуляція символічного простору особами різного зросту

Проксемічні регулятори

поведінки особистості

Зони спілкування

Інтимна

зона

Особис-

тісна

зона

Соціаль-

на зона

Публічна

зона

Зріст “високий-низький” (чол.) – + – –

Зріст “високий-високий” (чол.) – + – –

Зріст “низький-високий” (чол.) – – + +

405

Продовження таблиці 5.11

Зріст “низький-низький” (чол.) + – – –

Зріст “низький-високий” (жін.) + + – –

Зріст “низький-низький” (жін.) – – – +

Зріст “високий-низький” (жін.) – – + +

Зріст “високий-високий” (жін.) – – + –

Екстравертованість + + – –

Інтровертованість – – + +

У той же час, чим менший зріст чоловіка, тим більшій відстані він

віддає перевагу. Як правило, взаємодія між чоловіками в ланці “низький-

високий” у 81,4 % випадків відбувалася в публічній та віддаленій соціальній

(18,6 %) зонах. Натомість взаємодія чоловіків у ланці “низький-низький”

часто відбувається на межі інтимної та особистісної зон.

У жінок спостерігається протилежна залежність. Взаємодія жінок у

ланці “низька-висока” відбувалася в інтимній та особистісній зонах, а

регуляція поведінки серед жінок у ланці “низька-низька” – в найвіддаленішій

– публічній. Взаємодія між жінками в ланці “висока-низька” переважно

відбувалася у віддаленій соціальній та публічній зонах, а жінки високого

зросту найкомфортніше взаємодіяли в соціальній зоні. Ми зафіксували

непоодинокі випадки взаємодії огрядних досліджуваних обох статей під час

передачі/прийому повідомлення на значно більшій відстані, ніж осіб із

худорлявою статурою.

На регуляцію проксемічного простору значно впливають внутрішні

символи: соціальний престиж, інтроверсія-екстраверсія, загальний обсяг і

зміст повідомлення. Регуляція поведінки залежить і від зовнішніх символів:

величини приміщення, освітлення та ін.

Ряд досліджень проведено стосовно впливу інтроверсії та екстраверсії

на регуляцію проксемічних відношень. Непоодинокі випадки, коли

екстраверт, прагнучи приховати свої почуття, був більш виразний, ніж

інтроверт, і сильніше видавав свої наміри [160]. Застосувавши це твердження

в ході психологічного експерименту, можемо зазначити, що інтроверти у

406

72,7 % випадків взаємодіяли в соціальній та в 27,3 % у публічній зонах, а

екстраверти – навпаки: у 21,6 % випадків комфортно почувались в інтимній

та особистісній (78,4 %) зонах. Іншими словами, екстраверт цілком може

задовольнятися меншим особистим простором, ніж інтроверт [351].

Результати психологічного експерименту дають підстави

стверджувати, що поведінкова регуляція значною мірою базується на

символах проксеміки. Прагнучи завоювати схвалення іншого, особистість

зменшує дистанцію взаємодії – на противагу випадкам, коли вона з тих чи

інших причин має намір уникнути схвалення. Ця теза показує, що

проксемічна відстань взаємодії корелює зі ступенем негативного ставлення

до співрозмовника.

Регуляція символічного простору особами різних вікових груп у

процесі кодування/декодування повідомлення відіграє надзвичайно важливу

роль. Символічна поведінка особистості є організатором просторово-часових

характеристик взаємодії. Регуляція поведінки у проксемічному полі здатна

впливати на різні сторони суб’єктів взаємодії, оскільки представники різних

народів мають різне уявлення про її оптимальність. Незнання культурно

зумовлених відмінностей поведінки у проксемічних зонах представників

різних націй може спричинити непорозуміння, хибні уявлення про поведінку

й культуру інших. Водночас вплив етнічної належності на величину

особистого простору не можна вважати остаточно встановленим, що

становитиме перспективу наших подальших досліджень.

5.4.1. Кодування та декодування символічного простору в ланці

взаємодії “людина-людина”

У попередньому пункті ми встановили, що результативність

спілкування, самопочуття, поведінка співрозмовників значною мірою

залежать від їх розміщення у просторі: відстані між ними, положення їх тіл.

Особливо важливим щодо цього є дотримання параметрів міжособистісного

простору спілкування. Згідно із законами проксеміки існують загальні

407

правила поведінки осіб в різних ситуаціях взаємодії. У проведеному нами

психологічному експерименті досліджувалася регуляція поведінки офіцером

в умовах робочого кабінету за стандартним прямокутним столом при

чотирьох положеннях співрозмовника: 1) кутове розташування; 2) позиція

ділової взаємодії; 3) конкурентно-оборонна позиція; 4) незалежна позиція.

Встановлено, що кутове розташування характерне для людей, зайнятих

дружньою невимушеною бесідою (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Позиція кутового розташування

Цю позицію, як правило, використовують люди, які перебувають у

дружніх відношеннях і ведуть невимушену бесіду, що сприяє постійному

контакту очей, надає простір для жестикуляції та дає змогу спостерігати за

жестами співрозмовника. Кут стола є частковим бар’єром у випадку

“небезпеки” або “загрози” з боку співрозмовника: за нього можна сховатися.

При такому розташуванні стіл територіально не розподілений. Це найвдаліше

розташування відвідувача по відношенню до господаря кабінету.

При інших рівних умовах конфлікти у разі такого розташування

виникають значно рідше, ніж у людей, що сидять один навпроти одного. Чим

гостріший кут стола між співрозмовниками, тим легше їм домовитися.

Оптимальний варіант – сісти поруч (якщо дозволяють обставини), якщо

завдання – спровокувати конфлікт, то необхідно сісти прямо навпроти

опонента. Не випадково поняття “протистояння” має два смисли:

“розташування один навпроти одного” і “конфлікт”. Друге значення, як

відомо використовується частіше.

Коли дві людини працюють в співавторстві над певною проблемою,

вони, як правило, займають позицію ділової взаємодії (співробітництва):

співробітники спільно працюють над одним проектом, прагнуть до

408

взаєморозуміння й ефективної взаємодії. Це одна із найвдаліших стратегіч-

них позицій для обговорення й вироблення загальних рішень (рис. 5.8).

Рис. 5.8. Позиція ділової взаємодії

Положення партнерів один навпроти одного, як правило, створює

атмосферу суперництва (рис. 5.9). Таке розташування співрозмовників

сприяє тому, що кожна сторона буде притримуватися своєї точки зору, стіл

між ними стає своєрідним бар’єром. Люди займають за столом таке

положення, якщо перебувають у відношенні суперництва або коли один із

них вказує на недоліки іншого.

Рис. 5.9. Конкурентно-оборонна позиція

Якщо зустріч відбувається в кабінеті, таке розташування свідчить

також про відношення субординації. Конкурентно-оборонна позиція усклад-

нює розуміння точки зору співрозмовника й не створює невимушеної

атмосфери. Значно легше взаєморозуміння досягти в позиції кутового розта-

шування і позиції ділової взаємодії, ніж в конкурентно-оборонній позиції.

Розмова в такій проксемічній позиції має бути короткою і специфічною.

Люди, які не прагнуть взаємодіяти один з одним, за столом займають

незалежну позицію, що свідчить про відсутність зацікавленості (рис. 5.10). Її

слід уникати, якщо очікуються відверта розмова або важливі переговори.

Рис. 5.10. Незалежна позиція

409

Створенню психологічного клімату сприяє не лише розташування

співрозмовників за столом, а й форма самих столів. Квадратний стіл створює

відношення суперництва між людьми, рівними за положенням. Такі столи

прийнятні для проведення короткої ділової бесіди чи підкреслення

субординації. За таких умов співробітництво встановлюватиметься швидше з

тією людиною, яка сидить за столом поряд з вами. Людина, яка сидить

праворуч від вас, буде більш уважною, ніж та яка сидить ліворуч.

Максимальний опір чинитиме людина, яка сидить прямо навпроти вас. За

прямокутним столом на зустрічі людей однакового соціального статусу голо-

вуючим вважається те місце, на якому сидить людина, повернута обличчям

до дверей. Круглий стіл створює атмосферу неофіційності і невимушеності й

за ним найкраще проводити бесіди людям з однаковим соціальним статусом.

У нашому дослідженні офіцерів-слухачів просили уявити себе, сидячи

за столом з колегою своєї статі, в таких ситуаціях: 1) Діалог. Бесіда протягом

декількох хвилин перед заняттям; 2) Співробітництво. Спільна підготовка до

іспиту; 3) Спільні дії. Підготовка до складання різних іспитів; 4) Змагання.

Хто перший розв’яже серію головоломок. Кожному досліджуваному

показували прямокутний стіл, за яким стояло шість стільців. Об’єднані

результати наведені в табл. 5.12.

Таблиця 5.12

Вибір місць під час розсаджування за прямокутним столом

Ситуації

х

х

х

х

х х

х х

х

х

х

х

Діалог 47 % 38 % 9 % 1 % 3 % 2 %

Співробітництво 19 17 44 10 6 4

Спільні дії 6 9 11 26 31 17

Змагання 5 21 6 42 19 7

Як бачимо з табл. 5.12, для бесіди перед заняттям або роботою слухачі

частіше за все займали кут столу (47 %) або місця навпроти (38 %) з

маленькою відстанню між тими, хто сидить. Для співробітництва частіше за

410

все (44 %) обирали сидіння з одного боку. Незалежні дії (підготовка до

складання різних іспитів) спричинили вибір найвіддаленіших положень. У

ситуації змагання більшість досліджуваних віддають перевагу сидінню один

навпроти одного. Водночас ряд досліджуваних прагнули в такій ситуації

перебували один навпроти одного на незначній відстані. Це давало б їм змогу

не лише бачити, що робить інша людина, а й використовувати різні жести і

зоровий контакт для деморалізації противника. Найбільш віддалене

положення під час змагання, обране досліджуваними (42 %), давало змогу

запобігти підгляданню з боку суперника [275].

Таким чином, регуляція поведінки особистості значною мірою

залежить від уміння кодувати та декодувати простір, у якому відбувається

взаємодія, а також від теми, характеру відношень співрозмовників і ряду

індивідуальних рис (інтровертованості/екстровертованості). Ці

характеристики впливають на вибір місць за столом. Екстраверти прагнуть

сидіти “через стіл” і уникають кутового положення, крім того, схильні до

розташування за столом якомога ближче один від одного. Інтроверти, як

правило, вибирають положення, які б фізично і візуально дали змогу

партнерам перебувати на значній відстані один від одного.

На нашу думку, історичним прикладом, символічної регуляції

поведінки залежно від форми стола найкращим є дискусія, пов’язана з

підготовкою до проведення Паризьких мирних переговорів у 1968 році

(спроба закінчити В’єтнамську війну). Організаторам довелося взяти до

уваги територіальність, культурні особливості учасників переговорів,

відношення сторін, сприйняття лідерства і цілі. Сторони витратили 8 місяців

лише для того, щоб досягнути домовленості про форму стола (рис. 5.11).

Південний В’єтнам (Півд. В) і США прагнули розташуватися так, щоб

виділялися лише дві сторони. Вони не бажали визнавати Фронт

Національного Визволення (ФНВ) рівною стороною під час переговорів.

Північний В’єтнам (Півн. В) і ФНВ вимагали рівного статусу для всіх сторін

за чотирикутним столом. Кінцева домовленість дала змогу обом сторонам

411

вважати, що перемогли саме вони. Круглий стіл без роздільних ліній дав

привід Півн. В. і ФНВ заявити, що всі чотири делегації рівні. Однак

розташування двох секретарських столів, які декодувалися як розділювачі,

відсутність розпізнавальних знаків на столі й черговість виступів у порядку

“АА-ВВ” дали можливість США і Півд. В. вважати це перемогою

двостороннього підходу.

Рис. 5.11. Символічне розміщення учасників Паризьких мирних

переговорів (1968)

Враховуючи кількість загиблих протягом восьми місяців, витрачених

на досягнення домовленості щодо розміщення учасників переговорів,

необхідно визнати, що проблема розміщення і територіальності в деяких

людських конфліктах має нетривіальне значення [160].

5.4.2. Регуляція поведінки особистості у стохастичних умовах

символічної небезпеки

Серед основних напрямків та галузей сучасної психологічної науки

чітко простежується одна суттєва тенденція – вивчення людини у її

суб’єктних якостях, властивостях, процесах та умовах саморозвитку.

18′′ 18′′

412

Суб’єктне буття людини досить складне й багатоаспектне, забезпечуване

системою людської психіки та реалізовуване в різноманітних формах. Одним

із найбільш загальних проявів суб’єктності людини є її довільна усвідомлена

активність, за допомогою якої реалізовується все різноманіття відносин

людини зі світом речей, людей, умовами середовища. При цьому регуляція

усвідомленої активності в стохастичних умовах, що моделюють символічну

небезпеку, є найбільш загальною функцією цілісної психіки людини. У

процесах поведінкової регуляції в стохастичних умовах символічної

небезпеки проявляється єдність психіки щодо розгляду її можливостей і

здатностей.

Регулюючи поведінку в стохастичних умовах символічної небезпеки,

особистість перш насамперед має впорядкувати, налагодити й розвинути свої

дії відповідно до певних правил та норм. Оскільки поведінка особистості

включена в широку систему символічної регуляції, її основними функціями

є: оцінювання, підтримка, захист і відтворення необхідних суб’єктам

регулювання норм, правил, механізмів і засобів, що забезпечують існування

взаємодії [191].

Регуляція поведінки особистості в стохастичних умовах символічної

небезпеки є завданням надзвичайної складності, що передбачає

цілеспрямоване використання доцільних дій, спрямованих на досягнення

осмислених цілей. Одну і ту ж дію залежно від передбачення її результатів чи

продукту дії, смислу завдання спрямовують і корегують мінімум п’ять

самостійних регуляторів: символ, думка, образ, почуття та почування [134].

Основна мета цього пункту полягає у з’ясуванні впливу стохастичних

умов символічної небезпеки на поведінкову регуляцію особистості.

Процедура дослідження. Для моделювання стохастичних умов, які б

давали змогу відстежувати особливості впливу символічної небезпеки на

регуляцію поведінки особистості, у психологічному експерименті

використовувався розроблений та запатентований нами “Пристрій для

дослідження поведінки людини в стохастичних умовах” (рис. 5.12) [245].

413

Рис. 5.12. Схема пристрою для дослідження поведінки

людини в стохастичних умовах

Цей пристрій допомагає гармонізовувати рухи особистості й

відстежувати вплив енергопотенціалу на результат дії (В. Клименко,

О. Хміляр). За своєю побудовою пристрій є аналогом засобу, яким

користувалися воїни давньої Спарти. Його оригінальність полягає в тому, що

досліджуваний перебуває в умовах, які змушують його за допомогою різних

рухів (нахилів, присідань, перескакувань) долати перешкоди, що

насуваються, у вигляді штанг, які обертаються в горизонтальній площині на

різній висоті. Час появи перешкод та їх характер, що визначає спосіб дії,

може бути як завчасно відомим, так і невідомим досліджуваному.

Програма (залежно від характеру містить від 12 до 24 стимулів)

задається з пульта управління. Відповідно до програми пристрій працює в

автоматичному режимі.

Стохастичні умови символічної небезпеки створюються шляхом зміни

напрямку обертання штанг внаслідок раптового прискорення або

95см

22

0 с

м

1х1

414

призупинення їх руху, одночасним поданням двох стимулів (перешкод).

Висота перешкод встановлюється відповідно до зросту досліджуваного:

перша штанга розміщена на рівні гомілковостопного суглоба, подолати її

потрібно стрибком; другу (на рівні грудей) долають глибоким присіданням;

третю (на рівні підборіддя) – нахилом голови. Швидкість обертання штанги –

один оберт в секунду. Одне завдання передбачає подолання кожної

перешкоди від 6 до 18 разів. Виконуються дві-три спроби. Враховують

кращий результат, який виражається в найменшій кількості помилок,

пов’язаних із дотиком і затримкою штанги. Час дотику штанги з досліджу-

ваним реєструється автоматичним приладом і фіксується в мілісекундах (мс).

У ході психологічного експерименту штанги подавалися з різним

часовим інтервалом, з раптовим прискоренням та сповільненням обертання,

одночасною появою двох перешкод, із різною швидкістю та послідовністю

обертання. У сукупності це давало змогу створити символічну небезпеку, яка

мала чинити на дії досліджуваних надзвичайно великий вплив.

Вибірка досліджуваних осіб. Досліджуваними були офіцери-слухачі

НУОУ імені Івана Черняховського (n = 89 осіб чоловічої статі) віком 29–33

роки. Всі учасники психологічного експерименту були практично здоровими

й систематично працювали над своїми психомоторними здібностями. Перед

початком експерименту в усіх учасників вимірювався рівень

енергопотенціалу. За його результатами досліджувані склали дві групи: до

першої групи увійшли особи з високим енергопотенціалом (n = 42 чол.); до

другої – особи з низьким енергопотенціалом (n = 47 чол.).

Особливість символічної небезпеки полягала в тому, що один із

досліджуваних під час моделюючих стохастичних ситуацій перебував у

більш “комфортних” умовах, решта членів групи його підбадьорювали, щоб

він допустив якомога меншу кількість помилок. Інший досліджуваний

(“суперник” першого) змушений був долати перешкоди в умовах повного

“дискомфорту” (в цей момент всі учасники його групи перебували в іншому

приміщенні). Досліджуваний чітко усвідомлював, що перебуває в “оточенні”

415

групи суперників і тому повинен бути максимально уважним та

зосередженим на діях. У цілому психологічний експеримент у стохастичних

умовах символічної небезпеки моделювався таким чином, щоб кожен

учасник регулював свою поведінку як в “комфортних”, так і в

“дискомфортних” умовах.

Інтерпретація даних, отриманих під час психологічного експерименту,

показала значні розбіжності в діях досліджуваних з високим та низьким

рівнем енергопотенціалу (табл. 5.13).

Як видно з табл. 5.13, найнижчі показники показали офіцери з низьким

рівнем енергопотенціалу, що перебували в умовах символічної небезпеки: “Я

з противником один на один” і “Я дію в оточенні групи противника”, тобто в

умовах найбільшого дискомфорту. Свідченням цього є середні величини

помилок, зафіксованих при зіштовхуванні з перешкодою: в першому випадку

їх середнє значення дорівнювало 15,22'' (при Р < 0,05), а в другому – 18,53''

(при Р < 0,05).

Таблиця 5.13

Динаміка впливу символічної небезпеки на регуляцію поведінки

досліджуваними в стохастичних умовах

Катего-

рія

склад-

ності

Моде-

льова-

ні

умови

Символічна

небезпека

Гру-

пи

Серед.

вели-

чина

помил-

ки (с)

Інші статистичні дані

σ мода меді-

ана CV

Дії

підви-

щеної

склад-

ності

Сто-

хас-

тичні

“Я з противни-

ком один на

один”

1

2

12,17*

15,22

0,22

1,03

12,24

14,27

12,20

15,05

1,80

6,76

“Я в оточенні

групи против-

ника”

1

2

10,44

18,53

1,13

2,26

10,57

19,07

10,51

18,98

10,82

12,19

“Я в оточенні

партнерів своєї

групи”

1 9,98* 0,74 10,06 10,02 7,41

2 14,87* 2,08

14,35

14,73 13,98

Контрольний

замір

1

2

10,02*

15,06

1,04

1,82

10,23

15,31

10,46

15,64

10,37

12,08

Примітки: 1 – досліджувані з високим енергопотенціалом (n = 42); 2 –

досліджувані з низьким енергопотенціалом (n = 47); * р< 0,05

416

Найвищі результати досліджуваними другої групи були показані в

умовах “Я в оточенні партнерів своєї групи”. Середня величина помилки за

цих обставин дорівнює 14,87'' (при Р < 0,05). У контрольному замірі, коли

кожен офіцер діяв тільки “за себе”, середня величина помилки склала –

15,06'' (при Р < 0,05).

Значення величини середньої помилки офіцерів з високим

енергопотенціалом в умовах дискомфорту “Я з противником один на один”

становила 12,17'' (при Р < 0,05) і 10,44'' – в умовах “Я в оточенні групи

противника”, тобто в умовах найбільшого дискомфорту. Найвищі результати

офіцери першої групи показали в умовах “Я в оточенні партнерів своєї

групи” (середня помилка становила 9,98'').

Як бачимо, результати дослідження, отримані у змодельованих нами

стохастичних умовах, показують, що символічна небезпека здатна не лише

знижувати поведінкову регуляцію, а й робити її більш конструктивною. Це

твердження наочно підтверджує гіпотезу М. Бернштейна про “закон раціо-

нальності”, у якому зазначено, що саме в зоні надмірного напруження, коли

нерви і м’язи “на межі”, організм просто не може дозволити собі неправомір-

них затрат рухів і дій, і внаслідок цього “спрацьовує” найкраще [22].

Символічна небезпека, помножена на високий рівень енергопотенціалу,

робили кожен рух і дію осіб першої групи максимально раціональними, що

дало змогу досягнути результатів, які здавалися недосяжними у звичайних

обставинах.

Результати психологічного експерименту також підтверджують думку

В. Клименка про те, що специфіку будь-якого психомоторного завдання

значною мірою зумовлюють сенсорно-перцептивна та символічно-образна

сфери діяльності, які визначають умови перебігу процесу прийняття рішення

[81].

Під час вирішення психомоторних завдань у завчасно відомих умовах

ефективність дій визначається переважно вимогами, висунутими до рівня

моторних властивостей (в нашому випадку – до швидкості рухів), тоді як у

417

стохастичних умовах символічної небезпеки ефективна поведінкова

регуляція зумовлена переважно ступенем ідентичних вимог до психічних

процесів і властивостей.

Результати дослідження регуляції поведінки особистості в

стохастичних умовах символічної небезпеки дали змогу встановити тісну

взаємодію психічних і моторних компонентів під час вирішення рухових

завдань. Будучи солідарним з М. Бернштейном в тому, що на ефективність

регуляції поведінки людини в стохастичних умовах діяльності значною

мірою впливають екстравертованість, експромтність та винахідливість,

можемо зробити висновок, що в “дуеті” психічних і моторних здібностей

провідна роль належить першим [353]. Саме психічні якості (швидкість

сприйняття ситуації та її оцінювання, здатність до швидкого вибору

правильної рухової відповіді – швидкість прийняття адекватного рішення),

вміння сформувати в собі стан “публічної одинокості” є ефективними

регуляторами поведінки особистості, що діє в стохастичних умовах

символічної небезпеки.

Із ускладненням умов, у яких учасникам психологічного експерименту

доводилося приймати рішення, значення способу виконання психомоторної

дії істотно зменшувалося, тобто кінцевий ефект все менше починав залежати

від рухового складу дій, натомість важлива роль належала стану нервово-

м’язової системи, сенсомоторним здібностям, процесам мислення, почуття та

уяви.

5.5. Символічна регуляція ціннісно-орієнтаційної сфери особистості

Володіючи символом речі, особистість відкриває нескінченну кількість

відображень та виражень, які цю річ презентують. У цьому контексті символ

є універсальним засобом, що дає змогу людині успішно адаптуватися до

навколишнього світу [219; 220]. За допомогою мови символів особистість

через простір і час отримує й передає свій фактологічний досвід. Мовленнєві

символи допомагають індивіду покинути безпосередній просторово-часовий

418

контекст, вийти за межі самого себе: прийняти “роль Іншого” (зрозуміти ідеї

інших людей), побачити речі з їх точки зору [88; 101; 223; 228 та ін.].

Як ми зазначали в попередніх розділах, у сучасній науці символ

піднято в ранг найбільш значущих понять для пояснення сутності соціальних

і культурних цінностей. Символ – спосіб встановлення і відображення

соціальних зв’язків, відношень і взаємодій між людьми. Більше того,

символи сприяють організації і функціонуванню соціальної системи,

підтриманню порядку й закріпленню соціальних статусів і ролей індивідів у

загальній структурі соціальної ієрархії.

Людина перебуває у світі символів з моменту народження й до самої

смерті, оскільки символи зберігають в собі ціннісний досвід людства.

Здійснюючи вчинок, людина подекуди до кінця не усвідомлює, що спонукає

її діяти так, а не інакше. Учені протягом століть прагнули з’ясувати, що

спонукає людей вибрати один-єдиний шлях з усіх можливих. Так, М. Вебер,

виділяючи ціннісно-раціональні дії, розуміє їх як віру в цінність відповідної

символічної поведінки, незалежну від результату. Розвиваючи ідею

М. Вебера, М. Бахтін вивчає не “знайомі” цінності, а виходить у їх

характеристиці з вчинку. “Світ, в якому здійснюється вчинок, – єдиний і

неповторний, конкретно переживається особистістю, видимий і мислимий, і

що саме основне – весь проникнутий емоційно-вольовими тонами, які

стверджують ціннісну значущість” [16, c. 76]. За даними ученого, “перехід

образу в символ надає йому смислової глибини й смислової перспективи”,

однак “… образ повинен бути зрозумілим: як те, що він є, так і те, що він

позначає” [там же, с. 77]. У трактуванні цінностей М. Бахтін важливу роль

відводить дії, пов’язуючи її з відповідальністю і переживаннями,

розглядаючи ціннісно-смисловий контекст життя як смислове ціннісне

переживання.

Символ і ціннісна сфера особистості тісно переплетені. Ще стародавні

мислителі, вводячи категорію блага, розглядали її як соціально-значущі

духовні витоки людської життєдіяльності. У психології цінність трактується

419

як поняття, наповнене особистісним смислом. Цінність “розподілена” між

людиною і навколишнім світом й існує лише в їх відношеннях [221].

Цінності традиційно розглядаються як компоненти соціального

середовища, що підлягають засвоєнню в ході соціалізації. Водночас,

незважаючи на тривалу історію досліджень, розуміння особистісних

цінностей так і залишилося неоднозначним. За даними ряду авторів, у

цінності зберігаються особистісний досвід індивіда, його спрямованість,

відповідна система відношень, яка допомагає усвідомити власне “Я”.

Символ – важливий метод орієнтації та розуміння ще незасвоєного. Він

– план, проект і програма, задані людині для регулювання поведінки рухами

думки, почуттів, уяви і діями [180; 181]. У загальній формулі символу

відкриті різноманітні класи ознак. Так, П. Флоренський, розглядаючи пару

“річ-ідея”, зазначає, що переходи одного в інше можливі лише опосередкова-

но, через сакральний символ, який є одночасно і річчю, і ідеєю [233].

Як бачимо, в символі міститься певна дія, часто у прихованій, нечіткій

формі. За смислом щодо цього розуміння близьким є “трикутник”

Л. Виготського, на вершині якого розміщений знак, а внизу – стимул (S) і

реакція (R). Відповідно до такої логіки у разі, коли знак інтеріоризується,

постає завдання виявлення зв’язку між S i R. Отже, вивчаючи символи, що

стоять між ідеєю і річчю, ми зможемо проникнути в глибину самих ідей. Ряд

сучасних вчених розділяють такий підхід. Так, І. Нонана вказує на те, що у

великих японських компаніях “суб’єктивні судження і переживання часто

набувають форми символів…” [146, с. 27].

Символ розгортається/згортається за певним алгоритмом. Певний

означений образ, будучи згорнутим із зовнішнього світу в символ,

розгортається в підсвідомості людини і продукується у зовнішній світ, щоб

після його сприйняття знову розгорнутися у свідомості того самого чи

іншого індивідуума. Згідно з В. Сніжко символ є шифром-індуктором у

ціннісно-орієнтаційній сфері особистості, який об’єднує й виражає в

найбільш лаконічній формі аспекти соціокультурної діяльності особистості,

420

її основні психічні функції, насамперед сприйняття навколишньої дійсності.

За допомогою символу людина вибирає правильну інтерпретацію певної

ситуації, надаючи їй відповідного значення. Тим самим людина організовує

свою пізнавальну активність в умовах невизначеності, що дає підстави

розглядати символ як умову продуктивної дії [201]. За визначенням

В. Клименка, символ полівалентний, він має функціональну здатність

одночасно виражати безліч значень, структурно пов’язаних між собою, хоча

взаємозв’язок між ними в плані безпосереднього досвіду може бути

неочевидним [90].

У більшості досліджень, присвячених символам і цінностям, розкрито

когнітивний бік цієї проблеми, лише М. Вебер підкреслює зв’язок цінності з

поведінкою, а М. Бахтін – із вчинком.

Розуміючи всю складність визначення цінностей як у загально-

філософському, так і в психологічному смислах, ми обмежили сферу нашого

дослідження вивченням групових професійних цінностей. У реаліях

сьогодення одна і та ж людина може декларувати одні цінності, сповідувати

інші, а діяти, орієнтуючись на треті. В соціально адаптованої людини різні

іпостасі системи ціннісних орієнтацій, будучи не тотожними, рідко

переростають у конфліктні відношення. Вони, як зазначає А. Хухорєва,

“кореспондуються між собою, подекуди досить дивним, але, як правило, не

суперечливим чином” [303, с. 143]. Найчастіше “фасадом” будь-якої

організаційної культури є декларовані цінності, тобто використовувані

символічні слова, спрямовані на розкриття організаційної стратегії та

етичного кодексу. В той же час поряд із декларуванням відбувається

культивування цінностей: демонстрація взірців поведінки, почуттів

(захоплення, вдячності) стосовно певних осіб (міфологізація певних подій)

[329]. Поступово цінності стають основою для вибору і прийняття рішень

співробітниками організації.

На запитання, яким цінностям людина віддає перевагу, респонденти в

більшості випадків починають декларувати (пропагувати)певні цінності

421

[200], тобто запитанням: “Що Ви цінуєте?” ми не завжди актуалізуємо ту

частину її системи, яка є основою для прийняття рішення. Декодуючи

запитання, реципієнт нерідко вирішує інше завдання – будує логічно

узгоджене мовленнєве висловлювання. Проведений нами аналіз методик,

первинно спрямованих на діагностику індивідуальних цінностей, при

прямому вивченні дає змогу фіксувати лише декларовані цінності.

Основна мета психологічного експерименту полягала у вивченні

глибинних ціннісних орієнтацій особистості на основі використання

символів.

Як психологічний інструментарій ми використовували символічну

методику “Герби”, яка передбачає отримання вербальних відповідей на

символічні стимули (шість гербів). Сутність методики максимально

прихована від розуміння досліджуваного. Складність діагностики цінностей

полягає в тому, що респонденти нерідко мало їх усвідомлюють. Для

з’ясування особливостей неусвідомлюваних елементів, їх було

об’єктивізовано, а запитання досліджуваним задані опосередковано.

Вибираючи стимульний матеріал, ми спиралися на принцип

мінімального контрасту Мак-Нейла, згідно з яким асоціація двох елементів

буде найвищою, якщо вони утворюють мінімальну контрастну пару, тобто

контрастують лише за однією з ознак (стимулами з однієї області). Сам по

собі вибір символів не мав значення. Для зручності та легкості проведення

символ мав бути яскравим, образним і зрозумілим для досліджуваного. Для

уникнення культурно заданих асоціацій всі символи-герби “культурно не

навантажені”.

В основу методики покладено принцип асоціацій: пропонуючи

досліджуваному певне поняття, ми запитували, який із гербів його

символізує (рис. 5.13).

422

№

п/п Запитання анкети

Номер герба

1 2 3 4 5 6

1 Яким гербом ви б позначили людину, яка

вміє тверезо й логічно мислити, приймати

раціональні рішення?

2 Який герб ви б присвоїли людині,

непримиримій до недоліків у собі та інших?

3 Який герб вам подобається найбільше?

4 Яким гербом ви б позначили виховану

людину з гарними манерами?

5 Який герб здається вам найбільш

незалежним?

6 Який герб найбільше підходить по духу

вашій групі?

7 Який герб ви б хотіли бачити в організації

своєї мрії?

8 Який герб ви б присвоїли людині, терпимій

до поглядів інших, яка вміє прощати іншим

їх помилки?

9 Який герб ви б присвоїли людині, яка вміє

тримати слово?

10 Який герб ви б присвоїли людині яка має

1

1

4

2 3

5 6

423

високу загальну культуру?

11 Який герб ви б вигравірували на своєму

медальйоні?

12 Яким гербом ви б позначили

дисципліновану людину з твердою волею?

13 Яким гербом ви б позначили чуйну,

ввічливу, добру людину?

14 Яким гербом ви б позначили людину, яка

висуває високі вимоги до життя?

15 Яким гербом ви б позначили акуратну

людину, яка в усьому любить порядок?

16 Який герб ви б обрали для себе?

17 Яким гербом ви б позначили чесну, щиру,

відверту людину?

18 Який герб ви б присвоїли країні, в якій

панують ворожість і розгул?

19 Яким гербом ви б позначили працелюбну

людину?

20 Який герб ви б присвоїли людині, яка вміє

відстоювати свою думку?

Рис. 5.13. Стимульний матеріал до методики “Герби”

Після цього ми з’ясовували, який із гербів досліджуваний обере для

себе. В ході інтерпретації відбувалося зіставлення цінностей, які стосуються

цього герба і, відповідно, які учасники психологічного експерименту

несвідомо приписують собі.

Цінність символічного підходу, закладеного в методиці “Герби”,

полягає в тому, що залежно від мети дослідження перелік питань може

змінюватися. Так, для з’ясування не лише індивідуального ціннісного

профілю, а й уявлень особистості стосовно цінностей, що функціонують у

групі, в методику можна включати додатковий перелік питань: “Який герб ви

б хотіли бачити в організації своєї мрії?”, “Який із гербів ви б повісили над

входом в організацію?” У цьому випадку ми можемо співвіднести, наскільки

цінності, які функціонують у певній групі, відповідають/не відповідають

ціннісним орієнтаціям членів цієї групи і встановити різницю між

уявленнями про формальну групу особистості та ідеальну групу.

424

Розширення списку запитань (напр., “Який герб ви б присвоїли країні,

в якій панують ворожість і розгул?”), дає змогу дізнатися, наскільки

особистості психологічно комфортно у групі, в якій вона перебуває, й

наскільки вона є для неї референтною.

Процедура психологічного експерименту та вибірка досліджуваних

осіб.Для участів дослідженні ми сформували три групи загальною

чисельністю 98 осіб. Перша група – офіцери кадрового менеджменту (n = 28

чол.); друга – офіцери-правознавці (n = 28 чол.); третя – офіцери по роботі з

особовим складом (n = 42 чол.). Усі досліджувані були представниками

чоловічої статі у віці від 29 до 36 років.

З отриманням бланку обстеження досліджувані діяли за такою

інструкцією: “Поставте зручну для Вас позначку в колонці під тим гербом,

який найкраще відображає пропоновану властивість”. Для зручності

сприйняття в кожному запитанні цінності та ключові слова виділялися

жирним шрифтом. Опрацьовані дані були записані в таблицю: у рядки –

прізвища досліджуваних, у стовбці – питання методики. Для опрацювання

даних ми використовували методи математичної статистики (кореляційний,

факторний аналіз).

Інтерпретація отриманих даних дала змогу з’ясувати: 1) які із обраних

цінностей найбільш притаманні для професійної групи досліджуваних; 2) які

цінності менш виражені; 3) які цінності досліджуваний хоче бачити у групі

своєї мрії. Третя група цінностей показувала, яких цінностей у групі, де

перебуває досліджуваний, не вистачає або які цінності не поділяють усі її

члени. Для з’ясування цього питання, відповіді досліджуваних

співвідносилися з символом “Який герб ви б хотіли бачити в організації своєї

мрії?”

Результати порівняльного аналізу показали, що серед 20

запропонованих цінностей найбільш вираженими у групі кадрових

менеджерів є п’ять: вміння тверезо і логічно мислити, приймати раціональні

рішення;непримиримість до недоліків; незалежність; акуратність; вміння

425

відстоювати свою думку. Кореляційний аналіз підтвердив прямий

кореляційний зв’язок між “умінням тверезо і логічно мислити, приймати

раціональні рішення” і “непримиримістю до недоліків” (r = 0,645 при

р < 0,01), “незалежністю” і “непримиримістю до недоліків” (r = 0,575 при

р < 0,01), “акуратністю” і “чесністю, щирістю, відвертістю” (r = 0,590, при

р < 0,01), “терпимістю” і “чуйністю, ввічливістю” (r = 0,791, при р < 0,05).

Для 54% досліджуваних групи кадрового менеджменту цінності, які існують

у групі, є такими, які б вони хотіли бачити в організації своєї мрії.

Кореляційний зв’язок між цінністю “підходить по духу групи” та

цінностями “який герб вам подобається найбільше?” і “який герб ви б обрали

для себе?” дорівнює 0,643 при р < 0,05. Відповідно до індексу групової

згуртованості Сішора ми встановили групову норму цінностей, які

регулюють поведінку кадрових менеджерів: вона дорівнює 16,7 бала. Згідно з

логікою Сішора ми підсумували всі індивідуальні коефіцієнти кореляції й

розділили на максимально можливу кореляцію, в результаті отримали індекс

групової згуртованості – 0,61. Такий індекс згуртованості, як правило,

притаманний референтній групі, в якій індивідуальні цінності окремо взятого

кадрового менеджера схвалюються й підтримуються товаришами по службі,

що дає змогу досліджуваним вважати свою формальну групу референтною.

Розгорнута кореляційна матриця цінностей, притаманних досліджуваним

кадрового менеджменту, показана в табл. 5.14 та в додатку К.1.1–1.2; К.1.8.

Водночас у групі кадрового менеджменту виявлений зворотний

кореляційний зв’язок між “непримиримістю до недоліків” і “чуйністю та

ввічливістю” (r = – 0,742 при р < 0,05) і “терпимістю до поглядів інших”

(r = – 0,586 при р < 0,05). Такі результати показують, що подекуди

“непримиримість до недоліків” у діяльності офіцерів кадрового менеджменту

набуває ананкастичного прояву, виявляючись у надмірній прискіпливості в

регуляції відносин між людьми, і, як правило, будучи “завуальованою”.

Виявити їх у процесі звичайної психодіагностики не завжди можливо.

426

У другій групі досліджуваних – офіцерів-правознавців

(юрисконсультів, офіцерів військової служби правопорядку) – досліджувані

нами цінності не є настільки однорідними порівняно із групою кадрових

менеджерів. Так, для 23 % учасників психологічного експерименту

провідними цінностями є “вміння тверезо і логічно мислити, приймати

раціональні рішення” і “незалежність”. Рівень кореляційного зв’язку між

ними становить 0,659 при р < 0,05. Для другої частини групи (77 %

досліджуваних), яка утворилася внаслідок зіставлення цінностей

“вигравірували б на своєму медальйоні” й “обрали б для себе” основними

цінностями стали: “дисциплінованість і тверда воля” (r = 0,586); “чесність,

щирість і відвертість” (r = 0,672); “вихованість” (r = 0,704); “вміння

відстоювати свою думку” (r = 0,720 при р < 0,05); “непримиримість до

недоліків”(r = 0,811) [254].

Оскільки всі п’ять цінностей, обраних офіцерами-правознавцями

несвідомо співвідносяться з символом “хочу бачити в організації своєї мрії”

(r = 0,821), – це означає, що на цей момент вони є не домінуючими в групі, а

сама група ще не стала для більшості досліджуваних референтною.

Виявлений зворотний кореляційний зв’язок між цінністю “чесна, щира,

відверта людина” і цінністю “підходить по духу групи” (r = –0,333)

підтверджує це припущення. Зворотний кореляційний зв’язок також

виявлено між цінностями “незалежний” і “чуйна, ввічлива, добра людина”

(r = – 0,634 при р< 0,05); “незалежний” і “вихована людина з гарними

манерами” (r = – 0,678 при р < 0,05) (Додаток К.1.3-К.1.4; К.1.9).

З одного боку, професійна діяльність офіцера-правознавця, висуває

високі вимоги до вміння декодувати психомоторні символи інших, етичної

культури, а з іншого – відбувається в умовах, що характеризуються високим

рівнем конфліктності, сама ж поведінка значною мірою обмежена вимогами

законодавства. Все це свідчить про те, що офіцер-правознавець повинен

діяти в межах своєрідних алгоритмів поведінки, зміст яких накладає відбиток

на особистість суб’єкта.

427

Таблиця 5.14

Кореляційні зв’язки цінностей, притаманних досліджуваним кадрового менеджменту

Цінності

Вм

інн

я т

вер

езо

і

ло

гіч

но

ми

сли

ти

Неп

ри

ми

ри

міс

ть д

о

нед

олік

ів

Ви

хо

ван

ість

, г

арн

і

ман

ери

Нез

алеж

ніс

ть

Під

хо

ди

ть п

о

ду

ху

гр

уп

и

Тер

пи

міс

ть

Вм

інн

я

до

три

му

ват

ися

сло

ва

Ви

сока

зага

льн

а

ку

льту

ра

Чу

йн

ість

,

ввіч

ли

віс

ть

Ви

сокі

ви

мо

ги

до

жи

ття

Аку

рат

ніс

ть,

по

ряд

ок

Чес

ніс

ть,

щи

ріс

ть

від

вер

тість

Пр

ацел

юб

ніс

ть

Від

сто

ює

сво

ю

точ

ку

зо

ру

Вміння тве-

резо і логіч-

но мислити

1,00

0,645** 0,267 0,892** 0,367 –0,378 –0,316 –0,189 –0,478* –0,105 –0,299 0,187 –0,189 –0,378

Непримири-

мість до не-

доліків

0,645** 1,00 0,372 0,575** 0,237 –0,586** –0,491** 0,373 –0,742** –0,163 –0,169 0,534** –0,293 0,213

Вихованість,

гарні манери 0,267 0,372 1,00 0,892** 0,367 –0,378 0,611 0,345 0,478* -0,105* 0,299 0,262 –0,189 –0,378

Незалежність 0,892** 0,575** 0,892** 1,00 –0,093 –0,337 –0,282 –0,337 0,426* –0,093 0,426* 0,395* –0,169 –0,337

Підходить по

духу групи 0,367 0,237 0,367 –0,93 1,00 –0,139 –0,116 0,277 –0,175 –0,038 0,219 –0,237 –0,069 –0,139

Терпимість –0,378 –0,586** –0,378 –0,337 –0,139 1,00 –0,418* 0,403 0,791** –0,139 0,316 0,107 –0,250 –0,500**

Вміння дот-

римуватися

слова

–0,316 –0,491** 0,611 –0,282 –0,116 –0,418* 1,00 –0,418* –0,019 0,331 –0,529** –0,714** 0,598** 0,299

Висока

загальна

культура

–0,189 0,373 0,345 –0,337 0,277 0,403 –0,418* 1,00 –0,158 –0,139 0,316 –0,053 –0,250 0,333

Чуйність,

ввічливість –0,478 –0,742** 0,478* 0,426* –0,175 0,791** –0,019 –0,158 1,00 0,219 0,469 –0,169 0,395* –0,632**

Високі вимо-

ги до життя –0,105 –0,163 –0,105 –0,093 –0,038 –0,139 0,331 –0,139 0,219 1,00 –0,175 –0,237 0,555** –0,139

Акуратність,

порядок –0,299 –0,169 0,299 0,426* 0,219 0,316 –0,529** 0,316 0,469 –0,175 1,00 0,590** –0,316 0,158

428

Продовження таблиці 5.14 Чесність,

щирість,

відвертість

0,187 0,534** 0,262 0,395* –0,237 0,107 –0,714** –0,053 –0,169 –0,237 0,590** 1,00 –0,426* –0,053

Працелюб-

ність –0,189 –0,293 –0,189 –0,169 –0,069 –0,250 0,598** –0,250 0,395* 0,555** –0,316 –0,426* 1,00 –0,250

Відстоює

свою точку

зору

–0,378 0,213 –0,378 –0,337 –0,139 –0,500** 0,299 0,333 –0,632** –0,139 0,158 –0,053 –0,250 1,00

**р < 0,01; *р < 0,05

429

Діяльність офіцерів-правознавців у системі військової служби правопорядку

значно збільшує кількість надходження неблагополучних наслідків, що

призводить до зміни ефективності професійної діяльності, а подекуди – і

деформації особистості.

Щоб з’ясувати, що є основою зворотної кореляції цінностей,

запропонованих офіцерам-правознавцям, ми провели особистісне інтерв’ю.

Встановлено, що неприйняття ряду цінностей офіцерами-правознавцями, яке

призводить до деструктивної регуляції поведінки в системі “людина-

людина”, визначається багатьма факторами: різноспрямованими

онтогенетичними змінами, віковою динамікою, змістом професії, життєво

важливими подіями і випадковими моментами. Кожній із професій

притаманний свій “ансамбль” деформацій. Символічна методика “Герби” та

особистісне інтерв’ю дали змогу виділити три групи факторів, що призводять

до деформації регулятивних механізмів поведінки особистості офіцера-

правознавця: 1) зумовлені специфікою діяльності; 2) індивідуально

спрямування; 3) соціально-психологічного змісту [287].

До фактору, зумовленого специфікою правозахисної діяльності, ми

віднесли: а) правові відношення з суб’єктами правової діяльності за будь-

яких обставин незалежно від моральних якостей суб’єкта, винуватості чи

невинуватості; б) мовленнєву діяльність з різними категоріями

військовослужбовців, систематичне занурення в їх проблеми;

в) конфліктність у відношеннях зі слідчими органами.

До фактору індивідуального спрямування віднесено: а) неадекватний

можливостям рівень домагань і завищені особистісні очікування; недостатня

професійна підготовка; б) специфічний зв’язок між певними професійно

значущими якостями офіцера-правознавця (так, рішучість і незалежність у

поєднанні зі зниженим самоконтролем може розвинутися у надмірну само-

впевненість); в) професійні установки.

До фактору соціально-психологічного змісту ми віднесли:

а) неблагополучний вплив оточення; б) негативну суспільну оцінку

430

особистості офіцера-правознавця, здатну перерости в стереотип

(“користолюбні, хитрі люди”). Отже, наявність зворотного кореляційного

зв’язку вказала на наявність проблеми символічної регуляції поведінки

особистості офіцера-правознавця залежно від факторів зовнішнього

середовища та внутрішньо-системного впливу.

Офіцерам-правознавцям у структурі регуляції поведінки особливу

увагу слід звернути на блокування і згладжування окреслених нами трьох

факторів, які спричиняють розвиток професійної деформації. Її частковими

завданнями слід вважати: вироблення професійного імунітету й високої

культури в роботі; формування установки на дотримання кодексу

професійної етики юриста; розвиток психічної стійкості і формування

оптимального психологічного клімату в організації.

В середовищі офіцерів по роботі з особовим складом група цінностей,

які досліджувані несвідомо співвідносили з гербами-символами “найбільше

подобається”, “вигравірували б на своєму медальйоні”, “обрали б для себе” з

одного боку і цінності, співвіднесені з гербом-символом “хочу бачити в

організації своєї мрії” – з іншого, є найбільш гомогенною. Це свідчення того,

що формальна група, в якій відбувається життєдіяльність досліджуваних, є

одночасно референтною для більшої кількості її членів. Результати

кореляційних зв’язків (табл. 5.15) є цьому підтвердженням.

Таблиця 5.15

Показники кореляційних зв’язків між реальними

та ідеальними цінностями офіцерів по роботі з особовим складом

Цінності

Хочу бачити в

організації

своєї мрії

Найбільше

подобається

Вигравірували

б на своєму

медальйоні

Обрали б для

себе

Хочу бачити в

організації своєї

мрії

1,00 0,521** –0,419** 0,498**

Найбільше

подобається 0,521** 1,00 0,370(*) 0,734**

Вигравірували б

на своєму

медальйоні

–0,419** 0,370* 1,00 0,052

Обрали б для себе 0,498** 0,734** 0,052 1,00

**р < 0,01; *р < 0,05.

431

У групі офіцерів по роботі з особовим складом домінуючі позиції

посідають такі цінності: “вміння тверезо і логічно мислити, приймати

раціональні рішення” (r = 0,620**), “чесність, щирість, відвертість” (r =

0,627*), “висока, загальна культура” (r = 0,342), “вміння дотримувати слова”

(r = 0,128), “вміння прощати іншим їх помилки” (r =0,402**). Як бачимо з

табл. 5.16, кореляційний аналіз між цінностями, окресленими вище, і гербом-

символом “підходить по духу групи” засвідчив наявність тісних

кореляційних зв’язків (Додаток К.1.5–К.1.7; К.1.10; К.1.11.).

Таблиця 5.16

Цінності, що домінують в офіцерів по роботі з особовим складом

Цінності “Підходить по духу

групи”

Рівень зна-

чущості (р)

“Вміння тверезо і логічно мислити, приймати

раціональні рішення”

0,620* р < 0,05

“Чесність, щирість, відвертість” 0,627* р < 0,05

“Висока, загальна культура” 0,342

“Вміння тримати слово” 0,128

“Вміння прощати іншим їх помилки” 0,402** р < 0,01

У групі досліджуваних офіцерів по роботі з особовим складом

простежується зниження рівня таких цінностей, як “непримиримість до

недоліків” (r = –0,054); “незалежність” (r = –0,473 при р < 0,01); “тверда

воля” (r = –0,346 при р < 0,05) (Додаток К.2.). Зіставлення цих цінностей із

показниками “підходить по духу групи” засвідчило зворотний кореляційний

зв’язок. Натомість у кадрових менеджерів та офіцерів-правознавців ці ж

цінності посіли домінуючі позиції.

За допомогою крос-математичного аналізу оброблено та згруповано

дані із загального джерела показників усіх трьох груп, що дозволило

з’ясувати силу прояву кожної цінності (Додаток К.3.).

В роботі ретельному проаналізовано дві цінності (рис. 5.14– 5.15). Як

бачимо з наведених рисунків, цінність “Вміння тверезо і логічно мислити,

приймати раціональні рішення”, будучи базовою для трьох груп

досліджуваних, найбільш виражена в офіцерів по роботі з особовим складом

432

(31 бал), у групі кадрового менеджменту ця цінність дорівнює 22 балам, а в

групі офіцерів правознавців – 12 балам (притаманна кожному третьому).

Рис. 5.14. Показники крос-таблиць

для цінності “Вміння тверезо і логіч-

но мислити, приймати раціональні

рішення”

Рис. 5.15. Показники крос-таблиць

для цінності “Вміння тримати сло-

во”

Показники цінності “Вміння тримати слово” також домінують у групі

офіцерів по роботі з особовим складом (41 бал), серед офіцерів кадрового

менеджменту становить 19 балів, а в офіцерів-правознавців – 15 балів.

Отримання цих показників стало можливим завдяки використанню

символічної методики “Герби”, яка дала згоду виявити не лише

індивідуальний ціннісний профіль, а й зробити висновки щодо ціннісної

згуртованості групи, діагностувати глибинні ціннісні орієнтації для

подальшого їх перетворення у символічну регуляцію поведінки особистості.

Досліджувані цінності мають дві символічні форми: зовнішню,

представлену в рефлексивному прошарку свідомості, і внутрішню –

представлену в побутовому, екзистенціальному прошаркові свідомості. На

прикладі офіцерів-правознавців ми показали, що декларування певної

властивості як цінності в етичному вимірі не завжди знаходить вираження в

1,00 ,00

Co

unt

50

40

30

20

10

0

GRUOP

КМ

ОП

ОРОС 1,00 ,00

Co

unt

40

30

20

10

0

GRUOP

КМ

ОП

ОРОС

433

реальній поведінці. Встановлено, що зміна індивідуального ціннісного

профілю тісно пов’язана із професійним середовищем, яке накладає відбиток

на цінності осіб, що в ньому перебувають. Середовище немовби само

“відбирає” індивідів, здатних в ньому ефективно функціонувати.

Символічна регуляція ціннісно-орієнтаційної сфери особистості є

своєрідною творчістю, заданою в попередньому досвіді людини і здатною до

розгортання залежно від запиту середовища, а сам символ здатний

проникнути в сутнісні глибини цінності, регулюючи поведінку особистості.

Входячи в область цінностей, регульованих символом, ми входимо в

особливий світ. Символ допомагає за знаком (чуттєвим образом) впізнавати

прихований, більш глибокий смисл, в основі якого лежить дещо духовне,

невидиме і невиразне. Символічна регуляція ціннісно-орієнтаційної сфери

особистості дає змогу активізувати відсторонені цінності.

5.6. Символ етнічного Іншого в конструюванні поведінки

особистості в системі взаємин “свій-чужий”

Символічні засоби взаємодії дають змогу щорічно десяткам мільйонів

людей безпосередньо ознайомлюватися з особливостями і цінностями

культури інших народів. З перших контактів людина швидко переконується,

що представники цих культур по-різному реагують на навколишній світ: у

них своя система цінностей, норми поведінки, які значно відрізняються від

прийнятих у їх рідній культурі. В ситуації розходження чи незбіжності явищ

іншої культури з прийнятими у “своїй” виникає поняття “Інший”, “Чужий”.

До проблеми Іншого як символічної форми поведінкової регуляції

особистості психологи звертаються незалежно від теоретичних і

методологічних позицій, які вони відстоюють. Існування Іншого – важлива

умова, що вказує на існування “Я”.

Філософсько-психологічні концепції, з’ясовуючи роль Іншого

окреслюють коло функцій, які Інший покликаний реалізувати під час

конструювання власної поведінки. В різних теоріях роль Іншого

434

ототожнюється як із зовнішнім об’єктивним спостерігачем в соціумі, так і з

принципово непізнаною суб’єктивною частиною “Я”. Оскільки поведінка

особистості завжди вибудовується у просторі відношень з Іншим, постає

проблема щодо впливу символу Іншого на конструювання власного “Я”.

Інтерес до проблеми “Свій-Інший-Чужий” зумовлено спробою

цивілізованого вирішення ряду психологічних, соціальних та політичних

конфліктів, в основі яких лежить стереотип сприйняття інших культурних

цінностей як чогось суперечного своєму, “правильному”. Акцент зроблено

переважно на вербальній агресії, соціальній диференціації людей за мовною

ознакою. Серед численних досліджень науковців, присвячених

соціокультурним детермінантам функціонування соціуму, розвитку мовної

картини світу, можемо виокремити роботи О. Лосєва, М. Бахтіна, К. Леві-

Строса, О. Потебні та ін.

Разом з тим безліч проблемних питань залишається поза межами

інтересів учених: не досліджено зміст і смисл поняття “Іншого”, немає

однозначності у співвідношенні різних соціальних варіантів “Іншого”, не

вивчено символічну роль етнічного Іншого в конструюванні поведінки

особистості. Крім того, не враховується вплив психологічних явищ, які

формують мовну картину світу представників різних етнічних спільнот.

Мова йде про явища, які наочно демонструють кардинальні зміни у

свідомості людини, і про формування мовної реальності залежно від

взаємовпливу і взаємопроникнення різних етнічних культур.

Символічна взаємодія з Іншим. Проблематика символічної взаємодії з

Іншим закладена у працях Ж. Лакана, О. Лосєва, Ж. Сартра, З. Фрейда,

М. Хайдеггера. Згідно з Ж. Сартром людині не дано можливості виявити

справжнє єство на основі дорефлексивного буття в собі, тому виявлення “Я”

відбувається немовби з одночасною втратою буття в собі й усвідомленням

цієї втрати. Саме усвідомлення втрати, власних пустот і “ніщо” Ж. Сартр

визначає як абсолютну свободу буття для себе [195, с. 123–125]. Процес

самоствердження за Ж. Сартром є не чим іншим, як втечею людини від

435

“ніщо” й свободи – самообманом, єдиним виходом з якого є набуття повноти

сутності в Іншому, представникові соціального світу, з яким людина розділяє

буття для Іншого.

В новому модусі буття Інший постає символічною фігурою закону, а

проект власної поведінки, що вибудовується, немовби пропонується йому

для затвердження автентичності. В той же час, легітимізуючи сутність,

Інший завжди обмежує свободу “Я”. Відповідно особистість приречена на

постійну боротьбу між набуттям сутності і збереженням свободи [62].

Побудова символічної взаємодії “Я” для себе та Іншого значною мірою

визначили спрямованість сучасної психологічної науки, постмодерністських і

постструктуралістських гуманітарних тенденцій. Інтенція розуміння завжди

містить в собі запитання, репрезентоване в мові та символі, що дозволяють

(забороняють) сущому бути. Згідно з М. Хайдеггером в символі коріниться

відповідь на запитання означеного: “що це є” і “для чого це є”. Символ

наділяє особистість потребою пізнати себе й оточуюче сутнісне “Я”. Сутність

людини проявляється в символі [239, с. 231].

“У психоаналітичному смислі, – як зазначає З. Фрейд, – символічним є

те, чого не вистачає. В ширшому розумінні символічне вказує на те, що було

втрачено (предмети, близькі люди). Символічна функція не лише вказує на

те, що функція недостатності є невід’ємною частиною будь-якої людської

діяльності, вона підкреслює, що можливе зіштовхування із втратою

передбачає обов’язкове включення її в загальну структуру” [236, с. 57]. З

цього випливає, що не людина створює символічний порядок, а символічний

порядок створює людину завдяки означуваному впливу мовлення. Отже,

символічний порядок встановлює власну, незалежну від суб’єкта означувану

послідовність, яка створює місце для Іншого, несвідомого, від якого суб’єкт

повністю залежить. Згідно із З. Фрейдом саме в Іншому знаходиться місце

означуваного. Роль аналітика і полягає в тому, щоб він взяв на себе

символічну функцію Іншого не як людини, а як місця. В цьому смислі

436

символ як чуттєво-інтуїтивний образ навертає нас до надчуттєвої реальності

Іншого.

Базуючись на методології класичного психоаналізу З. Фрейда, ідеях

М. Хайдеггера, теоріях психолінгвістики, Ж. Лакан, розглядає буття

особистості як символ, що реалізовується під поглядом Іншого. Услід за

Ж. Сартром, Ж. Лакан відстоює ідею принципової недоступності повної

автентичності особистості, перефразовуючи висловлювання Р. Декарта: “Я

мислю там, де не існую, й існую там, де не мислю” [115]. Розглядаючи

поведінку особистості як утворену регістрами Реального, Уявного і

Символічного, автор визначає поведінку автентичної несвідомої особистості

як Реальне – недосяжне вмістилище всіх стверджуючих особистість

інстинктів і потягів. Згідно з Ж. Лаканом неусвідомлювана поведінка

Реального структурується у вигляді символу. Однак у символі зміст

Реального лише маркований за допомогою певних слів і концептів, що його

означують. Таким чином, особистість настільки переживає поведінку як

автентичну, наскільки вдало вона підбирає означуваний зміст для

об’єктивізації власного Реального.

Сам процес символічної регуляції поведінки особистості згідно з

Ж. Лаканом полягає у підборі означників для вираження означуваних

множинних змістів регістру Реального. Отже, особистість є продуктом

символу, що спрямовується у соціальний простір до значимого Іншого, який

уособлює в собі культуру і закон. Водночас слід звернути увагу на

нестабільність поведінки особистості, що завжди позначається символом,

який вона втілює в Іншому, і поглядом, який на неї спрямовує Інший. За цією

логікою поведінка особистості є складною грою, яка, існуючи між суб’єктом

і значущим Іншим, розгортається в мовленні і спрямовується до Іншого.

Особистість заново набуває і конституює свою поведінку в кожному

акті мовлення з Іншим, наділяючи його такими рисами й якостями, які дають

змогу Іншому так вибудувати свою поведінку, як цього бажає сама

особистість. Отже, поведінка особистості спочатку формується в Іншому,

437

щоб потім повернутися в “Я” у дії, мовленні й у цілому вплинути на

поведінку самого Іншого. У цьому смислі поведінка – це завжди поняття

інтерсуб’єктивне, контекстуальне. Незмінною є її основна властивість –

стверджувати межу між Я та Іншим.

Зберігаючи соціальну роль Іншого, особистість активно включена в

побудову власної суб’єктності. Індивід первинно набуває статусу особистості

під кутом зору значущого Іншого [62]. Це не суперечить традиційному

розумінню поведінки, яка встановлює відмінність між “Я” і світом інших

людей, де поведінка особистості існує як факт її визнання іншими. Однак

розуміння символічної регуляції поведінки через призму Іншого набуває

важливих властивостей:

1) Інший стає частиною суб’єктності індивіда, не втрачаючи своєї

позасуб’єктності (суб’єкт ідентифікується не з фігурою, а з бажаннями

Іншого);

2) поведінка особистості перед значущим Іншим розкриває себе тією

мірою, якою вона шукає істинності розуміння й легітимності власного “Я”;

3) в діалозі “Я-Інший” символічна поведінка отримує можливість

проявити себе на фоні різноманітності Іншого, з яким людина вступає в

реальні, уявні або символічні відношення.

Цікаве бачення щодо виокремлення поглядів особистості під кутом

зору значущого Іншого знаходимо в О. Лосєва, яке він розкриває на прикладі

знаку [127]. Формуючи аксіому, згідно з якою “будь-який знак передбачає

для себе того чи іншого позазнакового, але цілком специфічного носія”,

О. Лосєв запитує: “Чи може знак мови бути знаком, якщо його носій, так

звана субстанція, зводиться лише до нього самого?” [127, с. 77]. Якби такий

знак справді існував, він був би лише знаком, нехай і людським, але не мав

би жодних відмінностей всередині самого себе, будучи одним і тим же. Цю

тезу О. Лосєв розкриває на прикладі білого кольору, показуючи, що якби все

на світі було біле (предмети, речі, люди, рослини, тварини, вся земля), ми

438

взагалі б не могли вести мову про будь-який колір. Саме тому відсутність

контакту з Іншим позбавило б людину бути самою собою взагалі.

Образ етнічного Іншого – це насамперед породження психічної

реальності: Інший як суб’єкт пізнання визначається особистістю через досвід

реальної повсякденної взаємодії, спостережень і описів, у той же час образ

Іншого складається із догадок, побічних знань особистості, пересторог,

пропозицій, які претендують на достовірність факту, а сам етнічний Інший у

більшому ступені постає як створений, а не описаний [197]. Для кожного з

двох описів характерний свій тип дискурсу. Етнічний Інший другого типу, як

правило, афективно навантажений, більш чуттєво-інтуїтивний стосовно

використання семантичних мовних одиниць. Характеризуючи Іншого

другого типу, найчастіше використовують такі дієслова як “здається”,

“відчувається”, “інтуїція підказує”.

Етнічний Інший неминуче присутній у символах людей різних

етнокультурних груп. Вивчення психології символічної регуляції поведінки

через призму етнічного Іншого дає змогу оцінити власні здібності, провести

межу між власною поведінкою й поведінкою етнічного Іншого. Від того, як

проводиться така межа, як розуміється етнічна відмінність, залежатиме

конструювання поведінки особистості.

Головним індикатором цього процесу є відмінність, яку суб’єкт вво-

дить між собою та Іншим: довільний зміст досвіду, знання про себе й етніч-

ного Іншого. Якщо як зміст для формування відмінностей у сфері етнічного і

соціального вибирають особистісні властивості людини, то ми зіштовхуємося

з найбільш “злісними” стереотипами: “всі євреї…”, “всі грузини…” [62].

Етнічний Інший є швидше символом, образом, проекцією, а поведінка

особистості стосовно етнічного Іншого, випливаючи з досвіду, в меншому

ступені конструюється, усвідомлюється, є радше загадкою, яка викликає

напруженість. “Від пориву серця до удару кулаком – обличчя чужого змушує

нас відкривати наш потаємний спосіб сприймання світу, розглядає всіх нас,

включно найбільш із родинними й закритими співтовариствами” [106, с. 89],

439

– так за Ю. Кристевою можна визначити зустріч з породжуючим етнічним

Іншим. Етнічний Інший, зустріч з яким відбулася вперше, є швидше Чужим,

проблемність співіснування з яких викликає необхідність трансформування

власної поведінки. Водночас етнічний Інший зберігає в собі риси, притаманні

його етносу, і служить символічною фігурою проекцій особистості.

Формування амбівалентного образу етнічного Іншого найефективніше

відбувається у просторі інтерсуб’єктності, в якому етнічний Інший часто з

фігури опису перетворюється у фігуру діалогу, перед якою особистість

відстоює свою ідентичність, до якої звертається з питанням, чи навпаки,

відповідає на запитання, поставлені етнічним Іншим.

У дослідженні символічної регуляції поведінки через призму етнічного

Іншого нас цікавив відбиток який накладає культура на зміст ототожнень,

реалізовуваних людиною у межах відповідної культурної моделі – групової

або особистісної спрямованості.

У психологічній науці культурна модель розкривається через засоби

універсальних конструктів чи синдромів культури, які дають змогу

співвідносити й порівнювати моделі між собою. Культурний синдром у крос-

культурній психології розглядається як набір норм, цінностей, установок та

моделей поведінки, завдяки яким одна культура відрізняється від іншої [220;

380]. Найбільш явним та універсальним є синдром індивідуалізму-

колективізму, відносно якого безліч етнічних культур можна організувати в

єдину шкалу [220, с. 174–176]. Для більшої чіткості цей синдром

визначається чотирма відмінними ознаками: 1) визначенням “Я” як

незалежного (для індивідуалізму) або взаємозалежного (для колективізму);

2) верховенством особистих або внутрішніх групових цілей; 3) першо-

черговою увагою до установок або норм як детермінантів соціальної

поведінки; 4) важливістю обміну або суспільних відношень.

На індивідуальному рівні аналізу, який не завжди збігається з аналізом

на рівні культур, H. Tріандіс вводить поняття ідеоцентрик (індивідуалістична

культура) і алоцентрик (колективістська культура) [220]. Ідеоцентрики

440

більше покладаються на внутрішні переконання й емоції, і менше – на

інформацію, отриману від інших людей. Вони орієнтовані на діяльність та

індивідуальні досягнення, а будь-які соціальні обов’язки вважають

договірними. Алоцентрики оцінюють себе в груповій динаміці, більш

залежні у внутрішніх переконаннях від членів групи, соціальні обов’язки

вважають завчасно визначеними й закріпленими в традиціях відношень між

людьми. Відмінності між ідеоцентриками та алоцентриками, пов’язані з

міжособистісними і міжгруповими відношеннями, відображені в табл. 5.17.

Як бачимо, тип особистості, який домінує в етносі, може бути основою

для того, щоб вважати весь етнос колективістським або індивідуальним.

Таблиця 5.17

Відмінності між ідеоцентриками та алоцентриками

Категорії відмінностей Ідеоцентрики Аллоцентрики

Змістовна частина “Я” Індивідуальні відмінності Соціальні категорії

Шлях досягнення

самоактуалізації “Я роблю те, що хочу” “Я не є тягарем для групи”

Базові цінності Індивідуалістичні Колективістські

Регуляція поведінки Особистісні атитюди й

оцінювання вартості вигоди Інгрупові норми

Особисті цілі відносно

групових цілей

Особисті цілі є значущими

відносно групових

Групові цілі є значущими

відносно особистісних

Відмінності між інгрупою і

аутгрупою Слабкі Сильні

Інгрупова і аутгрупова

гомогенність Аутгрупа менш гомогенна Інгрупа більш гомогенна

Тип відношень Горизонтальний Вертикальний

Символічна постать етнічного Іншого як Чужого та Свого. Етнічний

Інший є тією символічною фігурою, яка дозволяє особистості наблизитися

або віддалитися від власної етнічності, яка визнає її відмінність і сторонність.

Етнічний Інший символізує дефіцит суб’єктності в тій сфері, де, на думку

респондента, його здатність щодо ідентифікації ширша. Нерідко етнічний

Інший є Чужим, тим, від кого особистість дистанціюється, кого

остерігається, перед ким захищає власну культуру, кровну і родову

належність, світогляд. У цьому разі виникає нова опозиція Свій-Чужий, яка

441

вказує на більш часткову й архаїчну відносно побудови суб’єктності функцію

– означування й ідентифікацію навколишнього простору.

Наявність етнічного Іншого як Чужого вказує на проблеми символічної

регуляції поведінки. Людина, зіштовхуючись з чужою культурою, переживає

нові почуття і відчуття під час взаємодії з невідомими й незрозумілими

культурними явищами. Їх гама досить широка: від простого здивування – до

незадоволення й протесту. Як показують результати досліджень, щоб

зорієнтуватися в чужій культурі, недостатньо використовувати лише свої

знання і спостерігати за поведінкою чужинців. Значно важливіше зрозуміти

чужу культуру, осмислити місце і значення нових символів і включити їх в

конструкт своєї поведінки й образу життя [284].

Інтерпретація постаті Іншого як Чужого має кілька значень і смислів:

1) чужий як нетутешній, іноземець, що перебуває за межами рідної

культури;

2) чужий як дивний, незвичний, який контрастує з прийнятим і звичним

оточенням;

3) чужий як невідомий, незнайомий, недоступний для пізнання;

4) чужий як надприродний, всемогутній, перед яким людина безсильна;

5) чужий як злий, який несе загрозу для життя.

Наведені семантичні варіанти “чужого” дають змогу розглядати його

як такого, що перебуває за межами зрозумілого, звичного, уявного.

Натомість “свій” є свідченням знайомого, звичного, зрозумілого сприйняття

людиною навколишнього світу [96].

В контактах представників різних етнічних спільнот зіштовхуються

різні культурно-специфічні погляди на світ: кожен із партнерів первинно не

усвідомлює відмінностей у цих поглядах, вважаючи свої уявлення

нормальними, а уявлення іншого – ні. Подекуди виявляється відкрите

несприйняття, під час якого думка і розуміння не збігаються. Як правило, дві

сторони не ставлять під сумнів “своє істинне”, а займають етноцентричну

позицію, приписуючи іншій стороні глухість, неповагу або злий намір.

442

Під час контактів із представником іншої культури людина неначе

відправляється в іншу країну, виходить за межі кола звичних понять і

мандрує в невідомий, але привабливий інший світ. З одного боку, Чужий як

невідомий видається небезпечним, а з іншого – все нове захоплює, обіцяє

нові знання, розширює кругозір і життєвий досвід. За даними В.В. Колесова,

свій – це той, хто близький тобі, є начебто другим “Я”, завжди одна

конкретна особа. Свого, як правило, не оцінюють, оскільки вже досить того,

що він твій друг, родич і тому пов’язаний своєю долею з тобою назавжди.

Чужого завжди оцінюють [94].

Розмежування людей на ближніх та дальніх знаходимо у філософії

Ф. Ніцше, яка змінює фундаментальну християнську настанову – “люби не

ближніх, а дальніх”. За Ф. Ніцше, етична дистанція залежить не від

особистих вчинків, а від соціальних відносин: “дальні оплачують вашу любов

до ближнього” [159]. Розмежування на своїх та чужих не простежується у

спокійні періоди життя суспільства. Питання хто є хто, де свої, де чужі

виникає в умовах конфліктної ситуації. На нашу думку, лише конфлікт та

війна в соціальному світі дозволяють справді побачити, хто ближній, хто

дальній, хто свій, а хто чужий.

Засадничі цінності Свого, як правило, ідентичні самості, а не лише

схожі, оскільки схожість як така завжди дасть збій, призведе до конфлікту.

Свій, ставши Чужим, завжди віддалятиметься, створюватиме інше майбутнє.

В такій ситуації Чужий завжди говоритиме: “Подивися, я свій, я не змінився,

ми з тобою маємо спільне минуле, нам є що згадати, нам разом було добре”

[159, с. 89]. Чужий завжди апелює до минулого. Свій завжди апелює до

майбутнього. Конфлікт перетворюється на війну тоді, коли більш

далекоглядний Свій каже Чужому – у нас немає спільного майбутнього. Саме

тоді Чужий стає ворогом.

Таким чином, образ етнічного Іншого, будучи породженням психічної

реальності, дає змогу особистості активно вибудовувати власну поведінку з

огляду на конструкти моделі етнічного середовища. Зберігаючи в собі риси,

443

притаманні певному етносу, етнічний Інший слугує символічною проекцією,

з якою особистість веде діалог, відстоює свою позицію, запозичує риси

Іншого для розуміння та взаємодії з ним.

Висновки до п’ятого розділу

1. Емпіричне дослідження мімічних жестів дає підстави розглядати їх

як важливі чуттєво-інтуїтивні символи, що забезпечують регуляцію

поведінки особистості. Одиницею аналізу мімічних жестів, що сприяє

декодуванню психічного стану особистості, є складна мімічна ознака. Для

уникнення подвійної регуляції мімічні жести у процесі декодування обличчя

слід розподіляти на три зони: 1) “лоб–брови”; 2) “очі–вії–основа носа”;

3) “ніс–щоки–рот–щелепи-підборіддя”.

Мімічні жести, реалізовуючи когнітивно-регулювальну функцію у

процесі передачі повідомлення, створюють образ партнера по взаємодії, що

допомагає уникнути непорозуміння у сприйманні, розумінні та символічний

регуляції дій у системі “людина-людина”.

2. У прагматичній площині соціальний інтелект особистості є

багатогранною, символічною структурою, яка забезпечує правильність

декодування повідомлень, переданих у формі чуттєво-інтуїтивних символів.

Особи з належним рівнем соціального інтелекту найбільш чуттєві до зміни

смислу ситуації у разі включення у взаємодію різних учасників. Водночас за

результатами кореляційного аналізу прямого взаємозв’язку між рівнем СІ та

декодуванням емоційних станів не встановлено. В декодуванні символічно-

мімічних експресій людини поведінкова регуляція відбувається у формі

рефлексивного відгуку, що дає змогу особистості адекватно регулювати свої

дії відносно емоційних проявів іншого.

3. Встановлено, що, декодуючи амбівалентні символічні повідомлення,

особистість передусім довіряє кінетичним сигналам (на противагу

вербальним). У ситуації амбівалентності особистість насамперед спирається

на психомоторні сигнали регуляції поведінки, вважаючи їх значно

444

інформативнішими порівняно з вербальними. Із прагматичної точки зору

амбівалентність як регулятор поведінки посилює самоусвідомлення

особистості, наповнює поведінку елементами творчості, “поглинає

конфліктти”, розширює усвідомлення самої себе.

4. Виявлено, що у процесі передачі/прийняття повідомлення найбільш

символічною та релевантною ознакою є відстань між передавачем і

отримувачем. Серед проксемічних символів, що впливають на процес

кодування/декодування повідомлення особистістю й регуляцію поведінки в

цілому, важливу роль відіграють: стать і вік людини; етнокультурна

належність; фізичні характеристики; тема розмови; екстравертованість/

інтровертованість та ін. Незнання символічних законів поведінкової регуляції

в різних проксемічних зонах спричиняє непорозуміння, спотворення, хибні

уявлення про поведінку Іншого в системі взаємовідносин “людина-людина”.

5. Поведінкова регуляція особистості у стохастичних умовах

символічної небезпеки є завданням надзвичайної складності. Впливаючи на

регуляцію поведінки, символічна небезпека робить дії особистості більш

конструктивними. Ефективність поведінкової регуляції за таких умов

залежить від таких чинників: а) рівня енергопотенціалу особистості;

б) взаємодії сенсорно-перцептивної та символічно-образної сфер людини;

в) раціональності дій, експромтності та винахідливості; г) вміння формувати

та діяти у стані “публічної одинокості”; д) мислення, почуттів та уяви.

6. Доведено тісну переплетеність між символом і ціннісно-

орієнтаційною сферою особистості. Проникаючи в сутнісні глибини психіки

особистості, символ дає змогу розмежувати цінності, декларовані

особистістю, та цінності, безпосередньо нею сповідувані. Ця властивість

символу дає змогу особистості корегувати свою ціннісно-орієнтаційну сферу,

особливо в умовах професійної діяльності.

Дія, що міститься в символі, здатна до розгортання у прихованій формі.

На початковому рівні розгортання символ сприяє вибудовуванню

індивідуально-ціннісного профілю особистості. Надалі це дає змогу:

445

а) діагностувати глибинні ціннісні орієнтації групи; б) запобігти виникненню

різних деформацій; в) зіставити рівень домагань із реальними можливостями

особистості; г) активізувати відсторонені цінності особистості, перетворивши

їх у регулятор поведінки.

7. З’ясовано, що етнічний “Інший”, будучи символічною фігурою, дає

змогу особистості вибудовувати проект власної поведінки для ефективної

взаємодії в певному етнічному середовищі. Як продукт символу особистість

у кожному акті мовлення з “Іншим” наділяє його певними рисами і якостями,

які, на її думку, мають бути йому притаманні. Це виражається в тому, що

поведінка особистості спочатку формується в “Іншому”, щоб потім

повернутися в “Я” у дії, мовленні і вплинути на поведінку самого “Іншого”.

Індивід набуває статусу особистості під кутом зору значущого “Іншого”.

Образ етнічного “Іншого”, відображаючи суб’єктивну дійсність,

формується в особистості на основі спостережень, досвіду особистої

взаємодії, а також на підставі догадок, пересторог, стереотипів. За таких умов

етнічний “Інший” стає символом, проекцією, що дає змогу особистості

вибудувати відповідний конструкт власної поведінки. Поведінка етнічного

“Іншого” значною мірою залежить від культурної моделі (групової чи

особистісної спрямованості), притаманної відповідній етнічній спільноті.

Етнічний “Інший” за певних умов стає “Чужим”, від якого особистість

дистанціюватиметься, захищаючи власну культуру.

У цьому розділі використанні літературні джерела, що знаходяться у

списку використаних джерел під номерами: [5; 10; 15; 16; 22; 45; 54; 62; 69;

81; 88; 90; 94; 96; 101; 106; 111; 113; 115; 123; 127; 134; 135; 137; 140; 141;

142; 146; 148; 154; 157; 159; 160; 174; 180; 181; 182; 191; 193; 195; 197; 200;

201; 219; 220; 221; 223; 228; 229; 233; 236; 239; 241; 245; 254; 270; 275; 284;

287; 288; 294; 295; 297; 303; 305; 329; 332; 342; 348; 350; 351; 352; 353; 377].

446

ВИСНОВКИ

На підставі теоретичного аналізу та експериментальної перевірки

основних положень роботи запропоновано нове вирішення наукової

проблеми символічної регуляції поведінки особистості. Розроблено та

впроваджено систему психомоторних символів, що регулюють поведінку

людини несловесними способами впливу; окреслено підходи, спрямовані на

подолання непорозумінь у сприйманні, розумінні й символічній регуляції

поведінки особистості в системі “людина-людина”.

Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі

висновки:

1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми символічної регуляції

поведінки особистості показав, що вона має фундаментальне значення для

розвитку усіх антропоцентрично спрямованих галузей науки. Багатозначність

концептуальних підходів у вивченні символу як регулятора поведінки

особистості показує відсутність цілісного знання щодо його природи. У

психологічній площині символ є функцією людської психіки, яка дає змогу

виявити латентні прояви неусвідомлюваних структур. У філософсько-

антропологічній площині символ розглядається як ключ до еволюції

походження людської свідомості, у лінгвістичній – як основа людської мови,

у структурно-семіотичній – як спосіб пізнання вербальних і психомоторних

текстів. Згідно з етнологічним напрямком символ – основний спосіб етнічної

інтеграції та ідентифікації.

Створення символів є іманентною здатністю особистості, зумовленою

природою її свідомості. Як сполучна ланка між особистістю і навколишнім

світом символ забезпечує їй адаптацію до реальності, виражає

усвідомлюваний і неусвідомлюваний зміст поведінки, поєднує чуттєве й

духовне. Виявлено, що основні проблеми взаємодії в системі “людина-

людина” пов’язані із символічно-знаковою природою мови:

конвенціональністю знаків-символів, відношенням означника до

447

означуваного, ступенем абстрактності-конкретності слова, розмежуванням

денотацій і конотацій, існуванням мовленнєвих кодів і мовленнєвих

повідомлень.

2. Методологічні засади дослідження символічної регуляції поведінки

особистості будуються відповідно до рівнів методології. Вищий рівень

філософської методології представлений аналітико-синтетичною,

антропоцентричною парадигмами та функціонально-прагматичним підходом,

що дають змогу досліджувати символічну регуляцію поведінки особистості

як психічне ціле, що виникає лише в результаті взаємодії людини з

навколишнім світом. Виходячи із загальнонаукової методології, дослідження

проведено в межах парадигми постнекласичного раціоналізму, що потребує

застосування системного й моделюючого підходів. Із власне психологічних

методологічних підходів у дослідженні символічної регуляції поведінки

особистості оптимальними вважаємо поведінковий, діяльнісний, структурно-

функціональний та генетичний. Обрані підходи дають змогу дослідити

символ як явище, у якому записана, зберігається та передається інформація

від людини до людини.

Визначено, що основною властивістю символічної регуляції поведінки

є дія людини, іманентно притаманна прогностично-регулювальній системі

психомоторної поведінки особистості. Чуттєва представленість символу

забезпечує його вираження будь-якою одиницею знань і досвіду людини:

образом, вчинком, думкою, дією, рухом, жестом, мімікою, словом, звуком,

проксемічною відстанню. Декодуючи психомоторні символи особистості, ми

отримуємо можливість зрозуміти думки, ідеї та цінності, які вони містять, і

наскільки символ є важливим методом розуміння ще не засвоєного.

3. Процес утворення символів відбувається за допомогою засобів

кодування, передачі та декодування повідомлення. Визначено основні

елементи структури кодування, передачі й декодування повідомлень і

перетворення їх у регулятор дій іншої людини: а) формування концепції

обміну інформацією; б) кодування та вибір каналу; в) передача повідомлення

448

через канал; г) декодування; д) усвідомлення змісту ідеї відправника;

е) зворотна реакція і зворотний зв’язок.

Процес кодування/декодування психомоторної поведінки особистості й

перетворення її у регулятор дій іншої людини є складним символічно-

мовленнєвим та соціально-перцептивним завданням. Основою структурної

системи психомоторних символів є ключові характеристики їх відображення

і сприймання: прогностично-регулювальні, акустичні, проксемічні, сенсорно-

перцептивні та ольфакторні. Символічно-мовленнєві моделі кодування,

передачі й декодування повідомлення є динамічними, змінними та

трансактними.

4. Виявлено сенсорно-перцептивні доповнення, спотворення і

неповноцінності символу, яким користується особистість у системі

кодування, передачі та декодування повідомлень і регуляції поведінки:

символи конкретності й абстрактності; абсолютизації та конкретизації;

стереотипності й редукування; статичного оцінювання та індексування;

категоричності й поляризації; конфірмації та дисконфірмації.

5. Спеціально організоване дослідження значення жесту як

психомоторно-символічного регулятора поведінки особистості дало змогу

розширити й поглибити наукові уявлення про смислову позицію особистості.

У символічній регуляції поведінки особистості жест є своєрідним сигналом із

боку “мовчазного партнера”, що виражає ставлення до певної ситуації

взаємодії. У жесті реалізовується думка людини. У символічній регуляції

поведінки особистості він є кодом, що одночасно відображає характер

взаємодії з оточуючими, допомагає їй орієнтуватися в наочній ситуації та

планувати свою діяльність. Кодуючи, передаючи та декодуючи інформацію

за допомогою жесту, людина автоматично презентує складну систему

зв’язків і відношень, що склалися у відповідній соціальній групі.

Смислова установка особистості, виражена жестом, сприяє

осмисленню ситуації та посиленню позиції особистості. Виявлено, що

жестово-символічне вираження проявляється при описі зображень, які є

449

вихідною точкою, що породжують довільні асоціації, коли досліджуваний

відчуває ускладнення, і не проявляється при описі реалістичних, простих для

трактування зображень. Розв’язуючи задачі, людина використовує жест для

внутрішнього діалогу. За таких умов він стає засобом розуміння смислу,

закріплюючи смисл на стадії переведення його з емоційної форми у

вербальну (раціональну) форму.

Визначено регуляторні властивості жесту в процесі розв’язування

евристичних задач. Застосовуючись паралельно з мовленням, він

трансформується в засіб орієнтації у просторі, що вказує напрямок пошуку

при розв’язуванні задачі, й регулює поведінку особистості. Як

психомоторний код жест сприяє розумінню прихованого смислу задачі.

Кодуючи ним повідомлення, передавач відправляє одержувачу не лише його

змістовну частину, а й емоційно забарвлює певну психологічну ситуацію,

показуючи індивідуальне ставлення до неї. У спільній діяльності це

допомагає сформувати спільне смислове поле, що регулює поведінку

особистості.

6. Виявлено роль мімічних жестів як важливих чуттєво-інтуїтивних

символів, що забезпечують регуляцію поведінки особистості. Одиницею їх

аналізу, що сприяє декодуванню психічного стану людини, є складна мімічна

ознака. Для уникнення подвійної регуляції поведінки особистості мімічні

жести у процесі декодування обличчя слід розподіляти на три зони: 1) “лоб–

брови”; 2) “очі–вії–основа носа”; 3) “ніс–щоки–рот–щелепи–підборіддя”.

У процесі передачі повідомлення мімічні жести реалізовують

когнітивно-регулювальну функцію, створюють образ партнера по взаємодії,

задля уникнення непорозуміння у сприйманні, розумінні та символічний

регуляції дій і вчинків у системі “людина-людина”. З’ясовано, що

правильність декодування повідомлень, переданих у формі чуттєво-

інтуїтивних символів, значною мірою залежить від розвитку соціального

інтелекту особистості. Особи з рівнем соціального інтелекту

450

“середньовибіркова норма” – найбільш чуттєві до зміни смислу ситуації

порівняно з особами з нижчим рівнем соціального інтелекту.

7. Встановлено розбіжності в системі кодування, передачі й

декодування повідомлень та регуляції поведінки символами в різних

професійних групах. Доведено, що жестово-символічна мова у професійній

діяльності людини оптимізує процес передавання, сприймання та розуміння

інформації, оскільки є виразнішим і дієвішим носієм, ніж слово. Дослідження

трьох професійних груп (диригентів, військових моряків і військових

льотчиків) показало, що належне кодування, передача й декодування жестів-

повідомлень – запорука безаварійної діяльності, що істотно впливає на

взаємини, визначає емоційну атмосферу та самопочуття співрозмовників.

Так, у жестовому повідомленні диригента закодовано його індивідуальність і

манеру спілкування з оркестром, а символізм спонукальних жестів-дій – один

з основних критеріїв оцінювання рівня професіоналізму. Спонукальні,

запобіжні, вказівні та інші жести-символи фахівців ризиконебезпечних

професій в особливих умовах діяльності є запорукою реалізації команди і

відповідної дії, а також засобом запобігання аварій та катастроф.

8. Трансформація образів у процесі символічної регуляції поведінки

особистості найповніше проявляється через дослідження мімічних жестів,

декодування амбівалентних повідомлень, проксемічних зон, ціннісно-

орієнтаційної сфери людини та поведінкової регуляції у стохастичних умовах

діяльності. Декодуючи амбівалентні символічні повідомлення, особистість

насамперед спирається на психомоторні сигнали регуляції дій і вчинків,

вважаючи їх інформативнішими порівняно з вербальними.

9. Апробовано методику, спрямовану на зниження амбівалентності у

процесі кодування, передачі і декодування повідомлень. Із прагматичної

точки зору амбівалентність як регулятор поведінки посилює

самоусвідомлення людини, наповнює поведінку елементами творчості,

“поглинає конфлікти”, розширює усвідомлення самої себе. Встановлено

тісний взаємозв’язок між символом і ціннісно-орієнтаційною сферою

451

особистості, що допомагає розмежовувати цінності, декларовані нею, від тих,

які вона безпосередньо сповідує. Дія, що міститься в символі, здатна до

розгортання у прихованій формі. Це забезпечує особистості побудову

індивідуально-ціннісного профілю, а також діагностування глибинних

ціннісних орієнтацій групи, профілактику різноманітних деформацій,

зіставлення рівня домагань із реальними можливостями людини, активізацію

витіснених цінностей та перетворення їх у регулятор її поведінки.

Перспективними напрямками подальшого дослідження проблеми

символічної регуляції поведінки особистості вважаємо вивчення символу як

психологічного коду, що регулює процес спілкування і відкриває перед

людиною нові способи пристосування до навколишнього світу; з’ясування

розбіжностей в системі кодування, передачі та декодування повідомлень і

регуляції поведінки символами, які склалися в етнічних спільнотах;

встановлення ролі символу як засобу інтерпретації поведінки особистості в

ситуації невизначеності, що дасть змогу розглядати його як умову

продуктивної дії.