1871 1913

Справжнє ім’я -

Лариса Петрівна Косач.

Народилася майбутня

письменниця

25 лютого 1871 року в

м. Новограді – Волинському і

виховувалася в інтелігентній

сім’ї .

БатькоПетро Антонович Косач

Мати Лесі Українки - відома на той час українська письменниця

Олена Пчілка – мала величезний вплив на доньку, сама вибрала їй

високо зобов’язуючий псевдонім – Українка. Батько був людиною передових поглядів ,

за що його ще в студентські роки виключили з Петербурзького університету.Багато уваги приділяли вони гуманітарній

освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької

роботи.

Сім’я Косачів була великою, але жила в достатку. Усього Леся мала двох братів і три сестри. Мати, доглядаючи за дітьми, намагалася дати їм національне виховання. У їхній сім’ї шанували народні звичаї. Діти змалку ходили в національному одязі.

З дитинства мала Косачівна

кохалася в народних піснях і казках , у чотири роки уже читала, у п’ять -

грала на фортепіано і пробувала

творити власну музику,

а пізніше не раз тяжко

зітхала, говорячи, що важка недуга

не дала їй можливості стати

композитором.

Дитячі роки поетеси минали

на Поліссі. Узимку Косачі

жили в Луцьку, а літом – у

с.Колодяжне. Воно назавжди

зачарувало Лесю чудовою

природою і розповідями

місцевого селянина

Лева Скулинського про ,,нечисту

силу’’.

Леся ще зовсім маленькою,

У 6 років, навчилася шити

й вишивати. А як їй

подарувалитоді нитнички й

гольника, то вона

шанувала й пильнувала

їх більше, ніж усі забави. І

тоді вже задумала вишитибатькові сорочку.

У 1881році в Луцьку, куди наказом Міністерства

внутрішніх справ бувпереведений на роботу батько, Леся з братом

Михайлом пішла на річку Стир

подивитися, як святять воду , застудилася й

захворіла.Хвороба дала ускладнення.

Пізніше виявилося, що в дівчинки

туберкульоз кісток .

Через недугу Леся вже ніколи більше

не вчилася систематично з

учителями, не відвідувала жодної

школи, однак була врешті

високоосвіченою людиною,

знала багато мов, гарно грала, між

іншим, часто виконувала власні композиції-

імпровізації, яких вона, на жаль, не вміла записати.

Рано виявився й поетичний талант.Її вірш ,,Надія’’ датується 1880 роком. З 1884 року починає друкувати поезії

під псевдонімом Леся Українка.

Узимку Олена Пчілка запропонувалаМихайлові й Лесі перекласти

українською мовою ,,Вечори на хуторі поблизу

Диканьки’’ Миколи Гоголя.

Наступного року у Львові

вийшла книжка перекладених

оповідань М.Гоголя, авторами

якої були молоді Косачі,

що прибрали псевдоніми

Михайло Обачний

та Леся

Українка.

БратЛесі Українки-

Михайло Обачний

Наступні роки стали літами

великихЛесиних

страждань. Хвороба

прогресувала, уражала суглоби

правої ноги.

Мати возила дівчину в Київ до професора

О.Рінека, який раніше оперував Лесі ліву

руку. Через рік хвора побувала у Варшаві.

Улітку 1888 року батько повіз Лесю на лікування в Одесу. У цей час вірші юної

поетеси друкувалися у львівських

журналах , на її твори звернули увагу

галицькі критики – Іван Франко та

Михайло Павлик .

Леся цікавилася історією.

Дев’ятнадцятирічною

дівчиною вона написала

для молодшої сестри

підручник ,,Стародавня

історія східних народів”, у

якому проводила багато

паралелей і порівнянь

дійсності трьохтисячного

минулого із сучасним. Цей

підручник був доступний,

лаконічний і цікавий.

Перша поетична книжка Лесі Українки ,,На крилах пісень” вийшла у Львові на початку 1893року . Вона

складалася із шести поетичних циклів та трьох десятків віршів поза циклами,

поем ,,Самсон”, ,,Місячна легенда”, ,,Русалка” . Схвальну рецензію на книгу написав О.Маковей ,

правильно визначивши провідні мотиви творчості поетеси : ,,Перший – то сумовитий погляд авторки на

своє життя й долю, другий – то культ природи, а третій – то культ України і світове горе” .

У 1899 році у Львові вийшла друга Лесина збірка ,,Думи і мрії”, яка засвідчила безсумнівний

злет творчості молодої поетеси.

А у 1902 році в Чернівцях - книга поезій ,,Відгуки” .

Через хворобу Лесі Українці доводилося багато їздити по світу.

Вона лікувалася в Криму й на Кавказі, у

Німеччині й Швейцарії, в Італії та Єгипті.

І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за

рідним краєм, але й збагачувала новими

враженнями, знанням життя інших народів,

зміцнювала та поглиблювала

інтернаціональні мотиви її творчості.

У Венеції Леся Українка познайомилася з італійською письменницею Альбіною Бізе і під її впливом почала писати драми у віршах – жанр, який надзвичайно вдавався Лесі .

Першою цікавою трагедією письменниці стала ,,Кассандра” . Окрилена успіхом, Леся створила ще ,,Одержиму” та ,,Жертву” , але при виході у світ вдруге збірки ,,На крилах пісень” ці драми були вилучені цензурою.

За досить короткий час Леся написала поему ,,Одно слово”, закінчила також драму ,,На руїнах”. Вона все більше й більше відчувала себе драматургом і усвідомлювала, що в цьому роді літератури піде значно далі, ніж у власне ліриці.

Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема ,, У пущі ”, над якою вона почала працювати в 1897 р., а завершила роботу в 1909 році.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її ,, Камінний господар ” . Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників .

За порівняно короткий час Леся Українка створила понад двадцять драматичних творів, які стали новим явищем в українській літературі й театральній культурі, принесли славу драматурга – новатора.

Знайомих і друзів у Лесі Українки завжди було

багато. Її сім’я приятелювала з

М.Лисенком, М.Старицьким,

П.Житецьким. Поетеса цікавилася творчістю

П.Грабовського, посилала свої твори для

альманахів М.Коцюбинському,

листувалася з Г.Хоткевичем, мала

прекрасні диспути про мистецтво з І. Франком.

Про поетесу особливо піклувався

фольклорист Климентій Квітка, який

пізніше став її чоловіком.

Чоловік одержав посаду в суді в Криму, і подружжя переїхало

туди, а згодом до Ялти.

Критичний стан здоров’я змушував Лесю Українку до

частих переїздів.

У 1911 році сім’я опинилася в Кутаїсі .

,,Лісова душа” поетеси завжди тужила за Поліссям, і вже непереможна

ностальгія опанувала нею, коли, гнана хворобою, змушена була жити лише в

південних краях . У 1911 році на Кавказі за кілька днів вона

написала ,,Лісову пісню”. Була тяжко хвора, температура сягала 38, але жага

творчої праці не давала спокою.Добро і зло, вірність і зрада, поетичне

покликання і сіра буденщина зіткнулись у цій драмі – казці .

З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми ,,На передмістю Александрії

”.Письменниця вже відчувала наближення смерті .

У березні 1913 року вона написала заяву до бібліотеки Наукового

товариства ім. Т. Шевченка прийняти її твори в депозит . 28

квітня востаннє приїхала до Києва, а всередині травня відбула в Кутаїсі.

Померла Леся

Українка 1 серпня

1913року в Грузії, у

місті Сурамі.

Її тіло перевезли

до Києва й поховали на

Байковому кладовищі ,

поряд із могилами батька

та брата.

Леся Українка прожила життя, сповнене

невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, у

ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри в невичерпні сили народні.

Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у

безсмертя: Ні ! Я жива, я вічно

буду жити, Я в серці маю те,

що не вмирає.