Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала

свою стежку»

№3 март, 2013

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

3март, 2013

Від редактора

Фот

о Та

тьян

ы С

обол

евой

«Победи себя и выиграешь тысячи битв»

Якби не ви, цього б не було. Не було б цих слів, цієї сторінки, цього фото.

Хочу подякувати всім, хто працює над журна-лом. Тут не буде пафосних слів, аля «які ми молод-ці». Тільки правда. «Гола правда».

«Личность». Журнал. «Пограються і кинуть». А мало хто знає, що все починалось з двох студентів, а зараз ми маємо команду з 12 ініціативних, молодих, готових «ринути в бій» в будь-яку мить людей. Тут тобі завжди раді, завжди вислухають, підтримають. Я хочу подякувати за підтримку цю кожного. Всіх, хто допоміг мені особисто зібратись і по-трохи «ви-кидати сміття з голови». Всіх хто вірив у мене – моя люба редакція, пані Світлана Щолкіна, Максим Сал-танюк. Я «переможу свої лінь, страх, невпевненість, щоб виграти тисячі битв». Дякую Вам :)

Велике щастя – бути з вами. Бачити, як прихо-дять нові люди. Адже ми двоє спочатку були тим «насінням, яке проросло». «Плоди» ж приносять «нове насіння» у нашу команду. Таких же самих мо-лодих людей, які хочуть рости, працювати разом і розвиватись, ставити цілі й досягати їх. В четвер, на-приклад, наша Марія Хомчук «привела» в команду нового фотографа. Дуже приємно було слухати, як вонаспочатку захоплено розповідає історію їхньо-го знайомства, потім про сам журнал. Велике щас-тя мати таких однодумців. Люди приходять, люди йдуть. На щастя, приходить значно більше ніж йде. На щастя, наш журнал стає все кращим і кращим. По-іншому й не може бути.

Головний редактор журналу “Личность“Микола Тимощук

Зi святом весни!

5март, 2013

В номере

Добро повертається Твої думки — це ти

Молодіжний популярний журналВиходить щомісячно

Заснований у травні 2012 року№3 березень, 2013

Керівник проекту: Максим Салтанюк

Головний редактор: Микола Тимощук

Заступник головного редактора:

Денис Позняк

Фотограф: Віра Смоляр, Олексій Матвійчук, Тетяна Соболєва

Коректори: Лілія Сопронюк, Марина Коркушко

Дизайн і верстка: Вероніка Бойко

Адреса редакції і видавця:Житомирський державний університет імені Івана Франка

корпус №4, вул. В.Бердичівська, 40 Житомир 10008

Матеріали у виданні публікуються українською та російською мовами

Творча особистість6-7|Бути птахою

Мир возможностей8|Опыт, за который Вам платят

Голос изнутри9|А стоит ли обижаться

Фонтан емоцій10| Добро повертається

Принципы процветания11|Уверенность — залог успеха

День с личностью12|Який ранок — такий і день

Анкета личности13| Тетяна Володимирівна Іваницька

Личность номера14-15|Тетяна Іваницька:

«Я вже протоптала свою стежку»

Личные финансы16|Как притягивать деньги

Думай17|Твої думки — це ти

Стань лучше ― на тренинг18-19|Чувствуешь неуверенность —

прочитай стих

Свет души20| Вы всегда можете вернуться в свой панцирьПокричим по душам21|Крапки над Ё

Поверь в себя21|Ярослав Теплий:

«Проходить не життя, проходимо МИ»

Ликбез22|Как справиться с весенним психозом

ПоЕтична сторінка22|Почуй і ти, що вже весна

Путь к успеху22|Нарушая запреты

Фото на обложке: Алексей Матвийчук

Це був найкращий День закоханих у моєму житті. Я з двома друзями поїхав у Київ на футбол. Те, що відбулось за вечір, було незвичним, піднесеним, і навіть ...казковим. Тож з чого все роз-почалось.

Ми з другом стали одними із переможців конкурсу творів на тему: «Ми – це «Динамо»! «Динамо» – це ми», отримали три білети на матч, запросили з собою ще одного товариша і «пустились в дорогу». Так як я один з адміністраторів офіційної групи ДК ВКонтакті, Женя Щелкунов (менеджер по роботі з вбо-лівальниками) передав мені білети і я чекав біля входу на стадіон інших переможців. «Якщо хтось не прийде, то білети подаруй ко-мусь, тільки не продавай», – сказав він, посміхаючись.

Чи відомо вам те, що думки формують людину? Ні, краще за-питати чи вірите ви у формулу «твої думки – це ти»? Чи, може, хтось із вас намагався скористатися цим, а то й дотепер успішно викорис-товує власні міркування для досягнення своїх цілей? Чимало з вас не знайдуть одностайної точки зору з цього приводу, а більшість – і не замислюються над її пошуком. Проте, успішні люди користу-ються такою формулою як власними ногами, коли роблять навіть найменші кроки. Як же впливають ваші задуми на вас?

Частині з нас ще з дитинства батьки «поклали в рюкзак» гарну настанову про те, що ми маємо розраховувати на мінімум у власно-му житті: думати скромніше, робити, що наказують, а в кінці – вла-штуватися не на ту роботу, щоб хоч якось прогодувати сім’ю.

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

Фот

о ав

тора

март, 20136 март, 20136

Бути птахоюТворча особистість

Гораздо точнее можно судить о человеке по его мечтам, нежели по его мыслям

Говорять, від випадковостей не вбережешся: чому бути – того не минути. Часто саме обставини спонукають нас робити ті чи інші речі, зокрема зустрічатися з людьми: з кимось – словом, з кимось – поглядом, з кимось – посмішкою. Інколи на одну й ту ж посмішку чи погляд натрапляєш так часто, що починаєш впізнавати облич-чя. Такі випадки я називаю подарунками долі, один із них стався зі мною.

Марія Хомчук

Прийшовши в актову залу рідного університету, щоб підтримати друзів на сцені, поруч із ними я побачила дівчину – чудову поетесу, яка і стала героїнею цієї статті. Шалені оплески залу супроводжу-вали виступ Юлії тоді, коли я вже стояла за кулісами. Тож мені пощастило побачити те, чого не побачив зал: щасливі сяючі очі людини, котра знайшла можливість від-давати часточку себе іншим, ділитися сво-їм сприйняттям світу, показувати таким, яким лише вона може відчути цей світ.

Юлія Вербило-Кручак пише поезії з дитинства. Першою вдалою спробою був вірш про Батьківщину, написаний у 8 років для участі в шкільній олімпіаді. Декламуючи напам'ять вірші Анни Ах-матової та Марини Цветаєвої, дівчина не підозрювала, що скоро мистецтво римо-

ваного слова стане для неї рідним. Юна поетеса є однією із постійних авторів журналу «Люблю+Слово|Філео+Логос», котрий видається в Житомирському державному університеті ім. Івана Фран-ка, де й навчається поетеса. За участь у конкурсі «Клекотень осені 2011 пам'яті Ю.Гудзя» отримала заохочувальну пре-мію, торік була учасницею «Гоголь Фест», «Пуст Фест», «Дій Фест». У квітні мину-лого року Юлія Кручак виборола звання лауреата Всеукраїнського конкурсу мис-тецтв від українського фонду культури «Нові імена України».

Натхнення дівчина знаходить у всьо-му, особливо її надихають місто та кохан-ня. «Люблю кохання у всіх його проявах, - говорить авторка. – Можна випадково зустріти на вулиці звичайного перехо-жого, закохатися в його очі, не знаючи, хто він і звідки, та розповісти про це у ві-рші». Життя ж поетка уявляє величезним океаном, де хтось - риба, хтось - водо-рості, а хтось – кораловий риф. А творчі люди, на думку Юлії, це – чайки. «Вони іноді спускаються на землю, але більшу частину свого життя ширяють у повітрі», - говорить дівчина, яка й справді нагадує білокрилу птаху, котра з висоти польоту здатна бачити те, чого не можуть поміти-ти люди, які ходять по землі.

7март, 2013 7март, 2013

Фот

о Ве

ры С

мол

яр

Творча особистість

Я чекатиму тебе там

В найкращих місцях планети Не важливо де ти

Я чекатиму тебе там Нас кидають міста мов

порожню бляшанку

І над нами пливуть часові полюси

Сотні різних імен мене

будять щоранку Вони мешканці всіх моїх

згадок і снів А на тлі простирадл

розпростертих над світом

Хтось говорить це ніч

хтось вмираюче небо

Я тебе посаджу невсихаючим цвітом

Між бороздами місяця між

зіркових ребер Нас притиснуто стелями

Ми забарвлені пікселі

Я точковий фрагмент твого растру думок

Ми з тобою галактик

неторканих жителі

Тих галактик що створені

тільки для двох.

Місто тоне в кокосовій стружці,

І здається, відмерзли

пальці.

Вітер дужчає дуж

че дужче,

Все здіймаючи в д

ивнім танці.

Важко крутять брудні колеса,

А на склі оживає іній.

Ти приїдеш до мене чере

з

Атлас ночі зимово-си

ній.

У мені забуяють весни,

Оживуть і розквітнуть виш

ні,

Заспіває оркестр небесний

Серед біло-морозн

ої тиші.

Не прокинеться сонце, так важко

Прокидатись коли ще темно.

Знов дорога, мов піна монтажна,

І ми разом по ній ідемо.

Поручні слизькі заметено сходинки

Як вийти звідси де тут виходиНа моїй шкірі нові родинки Вікна закриті важко дихати

На подушці візерунки лишає волосся

Очі ніби два пустих стаканчики

З дзеркал промовляє до мене ось яТа це не я це ж не я наче

Не підшивай мені у ковдру ладанокНе натирай рук оцтом

Принеси мені бодай ще один ранок

Запали в мені моє згасле сонце

Не дивуйся зблідлості і зім'ятій вроді

Говори частіше про наш зруйнований ирій

А я ім'я твоє виб'ю на звороті

Тих двох паличок що висять на шиї

март, 20138

Опыт, за который Вам платятМир возможностей

Будьте самоучками ― не ждите, чтобы Вас научила жизнь

В наше время существует огромное количество тренингов, и большенство из них платные. Есть определенное количество безплатных семинаров и мастер-классов. Однако вместе с этим существуют также тренинги, на которых Вам дают деньги. Каким же образом на них попасть?

Денис Позняк

На самом деле все элементарно. Не нужно куда-то ехать или что-то выдумывать. Достаточно просто устроиться на работу. Я намеренно пошел работать торговым агентом в нашем городе. Естественно на небольшой отрезок времени. Но! С какой целью? Это очень важный момент. У меня не было ни малейшего желания строить карьеру в сфере про-даж, чтобы получать оклад повыше. Работать ради денег – глупо. Меня интересовало нечто более ценное – опыт. Деньги приходят и уходят, имея временный характер, а опыт остается с человеком на-всегда.

Итак, я продавал кни-ги. Весьма познавательные и полезные. Специфика роботы заключалась в том, что за день каждый из дистрибю-торов просто расхаживал по Житомиру, предлагая кни-ги практически всем и вез-де. Приходилось общаться с

утра до вечера с огромным количеством людей. Так как книжки интересны не всем, доводилось слышать много отказов, люди часто говоря-ли «нет», абсолютно не желая общаться. Иногда, грубили. Люди ведь разные бывают, некоторые, будучи не в са-мом праздничном настрое-нии, выражались, как писал Достоевский «в довольно энергетических терминах». Всякое случалось. Не так про-сто продолжать что-либо де-лать, когда слышишь несколь-ко десятков отрицательных ответов подряд. Вот чем по-лезна подобная деятельность. Сдесь на практике понима-ешь, что действительно зна-чит словосочетание «верить в себя». Человек, несмотря на осечки и препятствия, продо-лжает действовать, не оста-навливаясь и не обращая вни-мания на неудачи. Он учится всегда оставатся в хорошем настроении, что бы не случи-лось. Потому что без улыбки и энтузиазма ничего не про-дашь. «Мы не продаем книги, мы продаем удовольствие от общения», – любят повторять торговые представители. Как же верно подмечено! Если Вы имеете определенную цель, Вам не нужно пытаться зара-ботать на ее достижении, не думайте о деньгах. Книжку не купят, если стремиться во что

бы то не стало ее «толкнуть». Но если обыкновенно поднять человеку настроение, полу-чить удовольствие от простой беседы, он сам захочет пора-довать Вас. Точно также и в жизни. Достаточно просто со-здавать что-то общественно-полезное и деньги будут сопутсвовать Вам. Они не должны быть целью.

Кроме этого, буквально за несколько дней работы можно избавиться от не-скольких комлексов в обще-нии с незнакомыми людьми, забыть про стеснение и ско-ванность. Эти качества, как правило, есть у каждого че-ловека. Однако стоит лишь немного поработать! После любой удачной сделки чув-стуется большая уверенность, решительность и раскрепо-щенность. Умение убедить, договориться, склонить кого-то сделать то, что очень на-добно Вам, пригодится в жиз-ни каждой целеустремленной личности. К всему прочему, как бонус за свой труд можно получить неплохой зарабо-ток. Запланированная работа ради опыта, навыков и уме-ний – замечательный тренинг для каждого, кто хочет расти и развиваться. Это действитель-но непросто психологически (и порой даже физически, ведь приходится постоянно ходить с сумками, набитыми

книгами). Однако конечный результат стоит затраченных усилий. Улыбаясь и шутя, я получил море удовольствия, поднимая людям настроение, и сам в ответ услышал много добрых слов.

В своей книжке «Богатый папа, бедный папа» японский бизнесмен Роберт Кийосаки советует всем поработать не-которое время в сфере торгов-ли и продаж. У большинства людей еще со школы присут-ствует страх перед ошибками (11 лет из-за них занижали оценки, ставили двойки). То есть у человека развивается реальный страх перед неуда-чами. От него необходимо из-бавляться. Важно лишь жела-ние и настойчивость.

Получив опыт работы, Вы перед этим получите опыт прохождения собеседования, что тоже немаловажно. Плюс поймете разницу между со-бой и теми, кто пришел рабо-тать за деньги, добровально здавая себя в современное рабство. Это чувствуется по настроению человека, когда он сидит в приемной, ожидая своей очереди. Обреченный и потухший взгляд ничего, кро-ме жалости и сожаления не вызывает.. Зачем идти таким путем? Будьте мудрее. Ис-пользуйте существующие воз-можости в своих собственных целях. И все будет «джус».

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

9март, 2013

Вера Гатина

Когда мы на кого-то обижаемся и при этом не подаем вида, мы раним сами себя, нас изнутри съедает чувство, что кто-то с нами обращается не так, как мы того заслуживаем, и очень плохо, когда в обиде мы проводим целые дни. Отношения с этим человеком непременно станут еще хуже, так как с вашей стороны уже не будет искренней радости общению, а обидчик это обязательно почувствует. И тоже станет на вас обижаться. Выходит замкнутый круг: есть обида – нет общения, нет отношений, потому что нет искренности. Есть два пути решить эту проблему: первый – перестать обижаться и понять, почему вышла определенная ситуация, второй – если не выходит понять самостоятельно, разобраться в происходящем с тем, кто вас обидел, чтобы впредь подобное не повторялось, и вы начали друг друга лучше понимать.

А злиться (злить себя) мы можем в трех направлениях: на судьбу или Бога, на людей или на себя. В каждом случае объект кажется нам преградой на пути к тому, чего мы хотим.

Когда мы злимся на себя, нам стыдно за то, что мы не способны что-то делать. Но кто вам сказал, что вы не способны? Человек может многое, просто нужно потрудиться, чтобы это давалось легко. А если вы чего-то не можете потому, что вам запрещает совесть или внутренний голос, значит, это вам вовсе и не нужно.

Когда мы злимся на людей, которые нам мешают что-то обрести, мы чувству-ем гнев. Люди это тоже чувствуют, и у них пропадает желание нам помогать в чем-то. С ними портятся отношения, тем более, если мы выражаем свой гнев открыто. Тут тоже два варианта – или вы просто не гневайтесь и постарайтесь по-нять, нужно ли вам это вообще и поче-му люди вам мешают, то есть осознайте все возможные причины происходяще-го. Часто так специально складывается, чтобы люди злили нас, и это для того, что бы мы боролись со своим гневом, пере-стали придираться к людям и наконец-то их поняли и приняли все как есть. Все-ленная наблюдает за нами, и каждый раз подсовывает невыученный урок. Если пока это для вас очень сложно – поста-райтесь хотя бы оградить окружающих от своих вспышек агрессии и раздра-жения, сгоните их на неодушевленные

предметы, но так, чтоб никто этого не заметил.

Еще нам иногда кажется, что у нас сложная судьба, и мы на нее жалуемся. По-чему у всех все как у людей, а у нас вечные проблемы? Почему Бог ничего не делает, он что, издевается? Но все, что с нами про-исходит, имеет свою причину. Возможно, мы еще просто не осознали пользы про-исходящего, может это наоборот подарок судьбы. Если вам судьба что-то не дает, зна-чит, вам нужно научиться обходиться без этого, перестать ставить это во главу угла. Значит, вы придаете чему-то мелочному слишком большую важность, а важному вообще не уделяете внимания. Или если у вас что-то забирают, значит, вы так же ценили это намного выше положенного и не предавали значения главному в жизни. Постарайтесь разобраться со своими при-оритетами. Вселенная – мудрый учитель, доверьтесь ее советам, и вы удивитесь, ка-кой прекрасной может быть жизнь.

Мы слишком зависим от чего-то вне-шнего (людей, обстоятельств, вещей,

возможностей), и поэтому страдаем. Как только мы смещаем акцент жизни с себя (того, какие мы, что думаем и что делаем и каковы наши возможности) на жизнь извне, мы делаем первый шаг на пути длительных страданий. Как сказал не-мецкий философ Шопенгауэр: «Человек состоит из трех вещей: что он есть сам, что он имеет и что о нем думают другие». Важнейшее из них – сам человек, осталь-ное – лишь сопутствующие результаты.

Недавно я поняла одну простую вещь: жизнь моя в этом теле не вечная, люди вокруг – тоже не вечны, и вместо того, чтобы радоваться жизни, искрен-не общаться с близкими и прекрасными людьми, я трачу драгоценное время на вредные обиды и злость. Вместо того, чтобы просто почувствовать себя счаст-ливой, я размышляю, кто виноват в моем несчастье. Каждое мгновение моей жизни, которое я трачу на плохое на-строение, я могу быть счастливой и просто радоваться всему тому, что у меня есть.

Голос изнутри

Стоит ли обижаться

Никто тебе не друг, никто тебе не враг, но каждый человек тебе учитель

Каждому из нас доводилось встречаться в своей жизни с такими чувствами, как обида и гнев.

Фот

о из

сет

и И

нтер

нет

март, 201310

Микола Тимощук

Це був найкращий День закоханих у моєму житті. Я з двома друзями поїхав у Київ на футбол. Те, що відбулось за вечір, було незвичним, під-несеним, і навіть ...казковим. Тож з чого все розпочалось.

Ми з другом стали одними із переможців конкурсу творів на тему: «Ми – це «Динамо»! «Динамо» – це ми», отрима-ли три білети на матч, запро-сили з собою ще одного това-риша і «пустились в дорогу». Так як я один з адміністраторів офіційної групи ДК ВКонтак-ті, Женя Щелкунов (менеджер по роботі з вболівальниками) передав мені білети і я чекав біля входу на стадіон інших пе-реможців. «Якщо хтось не при-йде, то білети подаруй комусь, тільки не продавай», – сказав він, посміхаючись. Я набрав одного з переможців, і він ска-зав, що йому вже придбали квитки. «Дай комусь, в кого немає». Оглянувши натовп, який вирував за годину до по-чатку матчу перед стадіоном, побачив дідуся з внуком. «Це вони», – подумав я і підійшов. Представився, розповів що-як і подарував два квитки. Ви б бачили, як засяяло обличчя

малого хлопчика (його звати Юра). Було величезним задо-воленням зробити такий ма-ленький сюрприз, людям, які цього потребували. Спочатку я вручив їм два квитки, а потім ще два, товаришам, які були з ними. Щирі, прості, відкриті люди. Вони приїхали на матч з Переяслава-Хмельницького і дійсно були раді такому не-сподіваному подарункові. Ми поспілкувались, сфотографу-

вались і пішли займати свої місця. «Олімпійський», як завжди, захоплює. Правда, трохи прохолодно, але на це не звертаєш увагу за футболь-ними «пристрастями». Коли футболісти розминались, до мене підійшов дідусь, якому я подарував білети і просто таки «ткнув» мені сто гривень. Я пі-шов за ним, наздогнав. Чоло-вік «по-батьківськи» мене обі-йняв і запитав: «Ти студент?» – Так, сказав я. – «Студенти знають, як це ділитися з това-

ришем останнім куском хліба, як жити душа в душу». Ви по-ділились зі мною, я поділився з вами. Я взяв ваш подарунок, візьміть мій. Все йди! Сказав він, посміхаючись». Ми ди-вилися матч, вболівали, і як би це прозаїчно не звучало: прийшов час їхати додому. Вже було за десяту вечора і нас чекав автостоп. Трохи не весело. Ми вийшли з метро на Житомирській і так як в нас

було 100 грн (вірніше, були гроші взагалі, бо до цього мали лише по 40 грн. на доро-гу) ми вирішили щось купити поїсти, бо хтозна, о котрій ми повернемось до дому. Чарівна дівчина-продавець помахала нам головою: «Ні». Закрито, мовляв. Хоча перед нами чо-ловік якраз взяв свій хот-дог. «Прикро», – подумали ми, і попрямували на Дачну, навіть не підозрюючи, як нам по-щастило. Пройшовши хвилин 20 столичними вулицями, за-

йшли в перший працюючий придорожній магазин, вибра-ли свою вечерю, і коли розра-ховувались, до нас підійшла… Надія Миколаєнко, наш ви-кладач, яка теж була на фут-болі і в то й же час що й ми, зайшла в той самий магазин у величезній, безкраїй столиці. – «Ви своїм транспортом, чи вас підвести?». – «Підвести, звісно», – сказав я. Ми були просто в шоці. В приємному шоці. Як? Це просто неймо-вірнийфарт. І якщо подумати, якби не білети, які ми подару-вали тому дідусеві від щирого серця, якби не ті гроші, які він нам пізніше дав так само від щирого серця, ми не зайшли б в той магазин, де ми зустріли Надію Миколаївну, яка й за-брала нас зі своїми друзями в Житомир, та навіть якби ми на Житомирській купили собі по-вечеряти – ми просто б йшли собі на Дачну і навряд-чи зу-стріли своїх. Здавалося б дріб-ниці, але з таких дрібничок складається цілісна картина. Це не збіги, це закономірнос-ті. Причина і наслідок, так сказати. Якщо ти даєш щось – тобі це повернеться. Навіть більше ніж даєш. Нам, напри-клад, все повернулось просто безцінно – ми пішли б на ав-тостоп і не знали, як і коли до-їдемо до дому. Голодні, змерз-лі, в чужому місті. А так – ми зустріли людей, які завезли нас в рідний Житомир. Захо-плюючий ланцюжок. Чи ж не чудо, правда? Вже пройшло кілька днів, а досі не переста-ємо дивуватися. Та й не пере-станемо ніколи.

Фонтан емоцій

Добро повертається…

Хороший человек — тот, кто способен платить другому добром

Фот

о ав

тора

11март, 2013

Денис Позняк

Уверенность в себе яв-ляется одним из важнейших критериев общения с людь-ми. А недостаток уверенно-сти, то есть неуверенность, является во многих случаях причиной неудачи. Эта неуве-ренность и нерешительность действительно отравляет нам жизнь во многих сферах. Это все способно стать не только огромной, но и непреода-лимой преградой на пути к успеху: от карьеры до личной жизни. Из-за неуверености люди не могут отстоять свою точку зрения, даже если она самая правильная, не могут собраться с мыслями, испы-тывают трудности в общении с противоположным полом и так далее. Возникает вопрос:

как побороть эту неуверен-ность в себе? С помощью сле-дующих нескольких советов Вы можете победить неуве-ренность.

Отмечайте и следите за изменениями в себе: чело-век на протяжении всей своей жизни развивается и ему свой-ственно менятся. Отмечайте изменения, это поможет Вам стать более внимательными. Если Вы изменитесь, на Ваш взгляд, в лучшую сторону, по-чувствуете уверенность в себе.

Научитесь понимать людей:одна из самых распро-странненых причин неуверен-ности – неудача в общении. Это и приводит к боязни об-щаться, потому что если чело-век ошибся хотя бы один раз, то сразу появляется страх по-вторить ошибку и уверенности как и не было. Если научитесь понимать людей, говорить с ними на общие темы, то во время общения почувствовае-те себя комфортно.

Не думайте о том, что про Вас скажут: не стоит-прислушиваться к мнению людей, которые обсуждают Вас за спиной. Следует пом-нить: если обсуждают за спи-

ной, значит, Вы на шаг впере-ди. Просто не надо обращать внимание на таких людей.

Умейте различать то, что Вам нужно: быть неуверен-ным или добится успеха: если твердо решили что-то в своей жизни менять, это следует делать решительно и неза-медлительно. Решили побо-роть неуверенность и добится успеха – вперед.

Не думайте о прошлом, настоящее и будущее – главное: прошлое уже не изменить. Нужно стремится к лучшему. Помните следую-щую фразу: «Пока не сгорит прошлое, то нет настоящего и будущего». Если будете за-циклены на прошлом, это по-мешает Вам сосредоточиться и развивать себя.

Будьте собой: не пытай-тесь быть похожими на дру-гих. Вы – это Вы, со своими плюсами и минусами. Если бы все были одинаковыми, то просто было бы не интересно жить. А так люди разные и каждый человек в своем роде уникален.

Общайтесь с незнако-мыми людьми. Это помога-ет побороть неуверенность

в себе: попробуйте заводить знакомства прямо на улице, со случайными прохожими, с незнакомыми людьми. Да, при этом присутствует страх, но после окончания данного эксперимента уж точно уве-ренности прибавится.

Не ждите похвалы. Хва-лите себя сами: за любые успе-хи человека следует хвалить, даже за самые малые. Тогда это способствует совершению других достижений.

Следует помнить, что ничего не случается сразу и моментально, так как этот процесс длительный. Нуж-но набраться терпения. Для того, чтобы перебороть свою неуверенность, нужно что-то делать каждый день, постоян-но, не останавливаясь. Глав-ное – это желание изменить-ся, стать лучше. Поставьте себе это как цель – преодолеть неуверенность любой ценой. Не бойтесь совершать ошиб-ки, ведь все люди ошибаются. Анализируйте эти ошибки, чтобы не повторять их вновь и вновь, делайте выводы. По-чаще улыбайтесь, общайтесь, совершенствуйтесь и у Вас все непременно получится.

Уверенность – залог успехаПринципы процветания

Уверенность в себе составляет основу нашей уверенности в других

Фот

о из

сет

и И

нтер

нет

март, 201312

День с личностью

Який ранок – такий і деньЯ давно не прокидався о шостій ран-

ку. Певно, востаннє це було ще минулого року. Але цей четвер був іншим. Пробу-дження раннє і швидке. Я просто «зле-тів» з ліжка, кілька разів зателефонував одному з наших фотографів Олексійові, розбудив його і пішов на зупинку. Досі, я не їздив у Зарічани. Тим паче, так рано. Там на нас чекала зустріч з Тетяною Іва-ницькою та її псом (песик – лагідніше, але цього «песика» песиком язик не по-вертається назвати). Ось так розпочався наш ранок: сумбурно, швидко та енергій-но. І … незвично, що мені особливо подо-бається. Ще більше «романтики» цьому ранку додало те, що ми проїхали потріб-ну зупинку, потім шукали дім Тетяни Во-лодимирівни, і, дізнавшись, що вона вже пішла на прогулянку, по слідах попряму-вали за нею. Пані Тетяна була нам рада, а от «Барон» трішки погарчав.

Потім ми пішли на подвір’я до Те-тяни Володимирівни. Тут за мене все скажуть фото.«Я зранку встаю. Насипаю їсти курям, індикам, даю їм води. Потім беру собаку, йду з ним гуляти лісом. При-ходжу додому, годую двох котів. Собаку годує син. Йду до хати. Готую каву, сніда-ємо і збираємося на роботу», – історія в ілюстраціях.

Робочий день розпочався з «Крок-радіо». Раніше, коли я брав інтерв’ю у пані Тетяни (тоді ще не було рубрики «День с личностью») жалів, що не можу показати її автомобіль, адже він просто ідеально підкреслює її сутність, як бізнес-леді. Те-пер можу. І це просто чудово.

Робота для Тетяни Володимирівни «святая святых», тому постійно разом з нею я перебувати не міг. Як тільки ми зайшли на радіо – зразу задзвонив теле-фон. Потім знову, знову і знову. Згодом прийшов один з працівників вирішувати якесь проблемне питання по маршруту (25 та 108 … належать пані Тетяні), і я зму-шений був піти

Після Тетяна Володимирівна поїха-ла до міської ради, де вона є депутатом. Питання вирішувались швидко, папери підписувались. Посмішка, і пані Тетяна пішла на засідання комісії, а я – писати цей матеріал.

На завершення скажу, що пані Те-тяна – справжній управлінець. Людина слова і діла. Енергетика просто шалена! Часом боїшся сказати щось не те, і ваган-ня може видатись за неправдивість, а що може бути гірше брехні? Якщо ти хочеш досягти успіху – рішучість та настирли-вість просто необхідні. Поряд з такими особистостями відчуваєш свої слабкі сто-рони. Відразу згадується «залізна леді» Маргарет Тетчер. Певно, Тетяна Воло-димирівна ні в чому їй не поступається.Такий темп втомлює. Не зважаючи на те, що я провів з «личностью номера» трохи більше ніж пів дня – це було непросто. Та все ж я надзвичайнорадий такому досві-дові. Той ранок був одним з найкращих цього року.

Для великих дел необходимо неутомимое постоянство

Фот

о ав

тора

13март, 2013

Анкета личности

Тетяна Володимирівна ІваницькаДата народження10 серпня 1956

ОсвітаНезакінчена вища: Київський інститут легкої промисловості

РоботаЖитомирська міська радіокомпанія Крок радіо - директорДепутат обласної ради

Бізнес Пасажирські перевезення Ціль

Секрет

Книги Історичні

Джеймс Клавел - Тай пен

Фільми Пізнавальні

«Дім» (2009)«Дух времени»

Хобі Садівництво

Лучшим каждому кажется то, к чему он имеет охоту

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

март, 201314

Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала свою стежку»

Личность номера

март, 201314 Чтобы стать успешным, бизнес должен быть у вас в сердце, а сердце — в бизнесе

Зустріч з пані Тетяною відбулась у неї на «Крок-радіо». Ще з перших хвилин розмови по телефону, був відчутний темпера-мент керівника – людини цілеспрямованої і впертої, впевненої у собі. «Кожного ранку іду гуляти з собакою, не зважаючи на будь-яку погоду: мороз, дощ, сніг. Я не беру з собою мобільний. І ці 15-20 хвилин присвячую такому відпочинкові. Зараз, правда, більше часу на це витрачаю, бо снігу по коліна, але я вже протоптала свою стежку». Тетяна Володимирівна – щира, мудра та відкрита людина. Вона дійсно досягла того, чого прагне кожна людина – «протоптала свою стежку» в житті.

Микола Тимощук

Фот

о А

лекс

ея М

атви

йчу

ка

15март, 2013

Личность номера-

15март, 2013

Фот

о и

з ар

хива

авт

ора

Ваше життєве кредо?– Наполеглива праця. Ніколи не

зупинятися перед труднощами, незруч-ностями. Завжди знати, що ти маєш зро-бити завтра, бо коли ти ввечері підбива-тимеш якісь підсумки, то маєш бачити результат своєї діяльності, для того щоб була наснага працювати.

Як реалізувати себе?– Молода людина в якийсь момент

має сісти і задуматись – чим вона хоче за-йматися. Можна порадитися з батьками, старшими товаришами. Якщо людина ці-леспрямована, знає, що вона хоче в цьому житті, то вона завжди знайде свій шлях. Можна віднавчатися і нічого не здобути. Який би ти «розумний» не був – не вар-то боятися запитати, якщо щось не зна-єш. Потрібно самим себе «вирощувати», «створювати», якщо маєте ціль.

Як були зароблені перші гроші?– Я з 16-ти років працюю і дня не

було щоб байдикувала. Ніколи. Для мене залишитись вдома й поспати – це нон-сенс. Я навіть вдень не можу лягти спати, бо відчуваю, що роблю щось не те. День Божий (посміхається). Я буду корити себе, якщо в робочий час десь в кафе по-сиділа чи щось подібне. Є робочий час, і його потрібно віддати роботі. А вечір – для відпочинку.

Я закінчила школу, вступила в По-літехнічний інститут в Житомирі. Одра-зу пішла працювати у обчислювальний центр. Там стояли комп’ютери завбіль-шки як ця кімната. До нас приходили студенти, які проходили практику. Я за-повнювала методички – гарно, калігра-фічно на міліметровці виводила кожну букву. Не дозволяли ходити на підборах, робити манікюр, щоб не відволікати сту-дентів.

А по бізнесу – у 1978 році, коли чоло-вік пішов з заводу «Електровимірювач» в кооператив була істерика – як же ж ми будемо жити, як заробляти гроші, куди ти ідеш? Але він був знаний інженер, електронік. В СРСР було таких п’ять чо-ловік. Ми випускали звукову апаратуру: підсилювачі, пульти. Потім я теж пішла до чоловіка в кооператив.

Що для Вас ризик, чи варто ризи-кувати?

– Ризиком було відкривати раді-окомпанію. Ми виробляли багато апа-ратури, але після розпаду Радянського Союзу не було її куди реалізовувати. Тоді вирішили відкрити радіостанцію, щоб дарувати людям красу, гарний настрій. Ми тоді не розуміли, що це політика, що це буде дуже важкий бізнес. Два роки «металися», не могли отримати ліцен-

зію. Потім виграли конкурс і відкрили радіостанцію «Крок-радіо» в Житомирі.

Як би Ви зараз розпорядились по-дарованими 10 тисячами гривень?

– Віддала б дітям хворим. Я де-путат обласної ради, і нам кожен рік ви-діляються кошти для роботи з населен-ням. Допомагаю тільки хворим дітям. Дуже рідко на щось інше йдуть ці гроші. Недавно, їздила в дитячий будинок. По-бачила, що він потребує більшого фінан-сування, і більшість коштів «направила» саме туди.

Принципи успішного бізнесу?– Відповідальність перед людьми.

Повага до співробітників. Я завжди їх за-хищу, перед ким би то не було. Завжди, шукаю те «зерно», за яке їх можна похва-лити. Звісно, буває таке, що і накричу, і від роботи відстороню, покараю. Я не-давно читала японську книжку «Сьогун». В якій одна з головних ліній – не втрати-ти обличчя. І якщо виникає якась екс-тримальна ситуація, я кажу собі: «Три-май себе в руках, «не втрачай обличчя». Успішною стати легше, ніж зберегти результати свого успіху. Можна і дім по-будувати, і дерево виростити, а зберегти – набагато важче.

Чи були випадки, які вплинули на подальше майбутнє?

– По бізнесу – розпад СРСР. Все стало зовсім інше в державі.

Яке значення має віра в себе?– Величезне. Бувають моменти,

коли я втомлена. Коли не хочу відпові-дати на телефонні дзвінки. Але в мене є ціль, і я повинна йти до неї, хоч вже і вік не такий молодий, та все одно є віра, що все можу зробити. Я тільки важкі речі не можу зробити, коли потрібно щось пере-нести, підвести, підняти, тоді я вже звер-таюсь до сина. Але все що можу, роблю самостійно.

Яке Ваше найбільше досягнення?– Син, звісно. Замолоду, мабуть,

ще не розумієш, що потрібно більше при-діляти часу дітям. Відвести в якийсь гур-ток, секцію. Робота забирає надто багато часу. Але з роками це приходить. Не буду хвалитись, але дуже люблю свого сина, пишаюсь ним, як і кожна мама. Зараз жалкую, що є тільки одна дитина, хай би було більше.

Яку роль у житті має кохання?– Ми з чоловіком прожили 35 ро-

ків. Були і білі полоси, і сірі. Любов же не проявляється у сліпому віддаванні, а в тому, щоб ти йшов своїм шляхом, і лю-дина яка йде поруч з тобою, теж йшла до своєї цілі самостійно, її потрібно лише

трішки направити. Це і є кохання, а не сліпа звичка – я тобі все: і шкарпетки поперу, і черевики почищу. Коли ти по-стійно думаєш про кохану людину, з якою маєш стосунки,живеш з нею, йдеш їй на зустріч, знаючи кудою вона може йти, і виявляється, що вона теж йшла тобі. Дуже важливо це зберегти. Коли ви жи-вете дуже довго, і починає накопичува-тись: ти те сказала, ти те зробив, то по-трібно це все з’ясовувати зразу, щоб воно не розповсюджувалось в болото. Ми з чоловіком домовилися, що ніколи не під-емо жалітися одне на одного до батьків, а вдома прямо говорити, які є претензії та як їх вирішити. І більше ніколи і нікому.

Який найромантичніший вчинок робили для Вас?

– Мій чоловік чекав на мене в мій 25-ий День народження на прохідній за-воду «Електровимірювач», і подарував 25 троянд. На той час це просто шалені гро-ші. З цього року він почав стільки роз да-рувати, скільки мені років. І ще, коли на-родила сина, 30-го грудня, в новорічну ніч, коли били куранти, чую, хтось мене кличе (мобільних телефонів тоді ще не було), я виглядаю у вікно, а на снігу написано: «З Новим роком», і стоїть мій чоловік з дво-ма бокалами шампанського, а я дивлюсь на нього, з компотом в руці. Він зустрів зі мною Новий рік, десь до часу ночі.

П’ять основних якостей, які ви виділяєте в чоловіках?

– Мужність, чесність, порядність, витриманість і сила волі, щоб всього можна було досягнути. Але більш за все не люблю брехні. Скажи мені правду і я тебе вибачу, допоможу, а коли говорять неправду – просто втрачаю контроль над собою.

Як Ви розпоряджаєтесь вільним часом?

– В мене його майже немає. Десь роки два чи три ми не працюємо в неді-лю. Стараємось десь піти, щось подиви-тись. Люблю в неділю запалити камін, взяти ковдру таку – закарпатський ліж-ник і з книжкою полежати. Це найулю-бленіший вид відпочинку. А так в мене робота, робота, робота.

Що Ви побажаєте нашому жур-налу і його читачам?

– Бажаю гарного спонсора, лю-дину, яка досягла певних матеріальних благ, і може вкласти частину грошей в молодь. А вам – наполегливої праці. Чи-тачам - маленьку скриньку, щоб вони писали вам про те, що хочуть почитати, щоб більше ніде не шукали і все мали у вашому журналі.

Тетяна Іваницька: «Я вже протоптала свою стежку»

март, 201316

Как притягивать деньгиЛичные финансы

У богатых людей большая библиотека, у бедных – большой телевизор

Денис Позняк

Деньги являются жизненной необ-ходимостью. Как ни крути, но всем они нужны. Кому-то пару тысяч в месяц, а кто-то и на несколько десятков прожить не в состоянии. У каждого свои потреб-ности. Но многих объединяет одно схо-жее желание. Их интересует, каким обра-зом эти бумажки притягивать. Для каких целей – это уже личное дело каждого.

Можно больше работать, чтобы полу-чать большее жалование. Или расширить свой бизнес, также зарабатывая больше. Но есть один любопытный нюанс. Воз-можность что-либо получить, например

деньги, возникает при условии какого-либо пожертвования, подарка. Иными словами, нужно что-то отдать, с чем-то рас-статься. Совершенно не важно, с чем имен-но. Самое главное – искренность. Не стоит делать подобные действия с корыстной це-лью, это явно дурная затея. Искренностью тут и не пахнет. Вот, к примеру, Вы шли по улице и рядом шел человек, поскольз-нулся, не удержал равновесие и упал. Вы подали ему руку помощи. Зачем? Вас же никто не просил об этом, но Вы почему-то ему помогли. Вы ведь не хотели показать-ся благодетелем, не кричали: «Внимание! Смотрите на меня, я сейчас помогу этому человеку». Нет. Что-то внутри подсказа-ло Вам, что нужно помочь. Точно также и с благотворительностью. Это могут быть последние две гривны, которые Вам уже ничем не помогут, но их можно отдать с чистой душой кому-нибудь. Всегда есть те, кому хуже и кому что-то нужнее, чем Вам. Это могут быть цветы для незнакомой де-вушки, еда для нищего человека, улыбка для случайного перехожего, все что угодно! Абсолютно все равно, с чем человек расста-

нется, имеет значение, как он это сделает. Отданное обязательно вернется чем-то бо-лее ценным.

Кроме этого, важно придерживаться некоторых денежных привычек. Например, общаться с теми, кто богаче Вас. Такие люди знают больше, применяют свои знания на практике и регулярно приумножают свое активы. Им есть чем поделиться, у них мно-го ценного опыта. Их общество будет очень полезным. Еще очень хорошо помогают по-зитивные убеждения – «я притягиваю день-ги» или «у меня всегда много денег». Стоит всего три-четыре дня так попрактиковаться и очень быстро начнут происходить при-ятные и неожиданные события. Просто по-пробуйте! Конечно, подобная методика не сделает Вам состояние, но финансовое по-ложение улучшит однозначно.

Инвестируйте! Используйте различ-ные финансовые инструменты. «Деньги должны делать деньги». Работайте на себя, а не на кого-то. Будьте целеустрем-ленным и настойчивым. Радуйтесь труд-ностям и не останавливайтесь на достиг-нутом. Живите в достатке!

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

17март, 2013

Думай

Твої думки – це ти

Мы сами делаем себя несчастными или счастливыми. Объем работы — один и тот же!

Марія Хомчук

Чи відомо вам те, що думки форму-ють людину? Ні, краще запитати чи віри-те ви у формулу «твої думки – це ти»? Чи, може, хтось із вас намагався скористати-ся цим, а то й дотепер успішно викорис-товує власні міркування для досягнення своїх цілей? Чимало з вас не знайдуть одностайної точки зору з цього приводу, а більшість – і не замислюються над її по-шуком. Проте, успішні люди користують-ся такою формулою як власними ногами, коли роблять навіть найменші кроки. Як же впливають ваші задуми на вас?

Частині з нас ще з дитинства батьки «поклали в рюкзак» гарну настанову про те, що ми маємо розраховувати на мінімум у власному житті: думати скромніше, роби-ти, що наказують, а в кінці – влаштуватися не на ту роботу, щоб хоч якось прогодува-ти сім'ю. Власне, ті, від кого ми маємо бра-ти батьківський приклад, кажуть, що в нас нічого не вийде. Такий прогноз від рідних часто справджується, адже вони так на-лаштували нашу психіку. А після невдалої спроби батьки нас не заспокоюють, нато-мість стверджують: «Бачиш, ми ж тебе по-переджували, що нічого з цього не буде». Дитсадок і школа радо приймають такий «багаж», з якого власними руками й про-водять заготовку майбутньої робочої сили. Тобто з дитинства в наші світлі голови «встановили» таке програмування, робота якого зосереджена на вузькому коридорі, повному обмежень наших можливостей. Саме в просторі цього коридору, згідно з настановами, ми нібито й повинні руха-тися. І небагато хто з нас пробиває штучно створені стіни, щоб побачити бодай про-

мінчик світла поза ними. Часто знайомі стверджують, що в нас не вийде та чи інша справа, бо це, на їх погляд, погано або важ-ко, хоча насправді – бояться зробити те саме. Таким чином кругом нас утворюєть-ся коло, яке не лише обмежує наші рухи, а навіть виключає думки про них.

Куди зникає наша свобода? Згадаю фра-зу про те, що свобода однієї людини закін-чується там, де починається свобода іншої. Так воно і є, проте свободу думки ніхто не забороняв! Ми власними міркуваннями себе обмежуємо. Не можна зменшувати мрії тіль-ки тому, що хтось сказав про їх нездійснен-ня. Відшукайте ту людину, яка підтримає вас у починаннях і разом з вами віритиме в блискуче майбутнє. Чим точніший образ ви-мальовує ваша уява, тим більша вірогідність того, що він з'явиться в вашому житті. Чим більше можливостей ви бачите перед собою, тим більше їх і траплятиметься вам по доро-зі. Майте мрії, ставте собі цілі та прямуйте до них, уявляючи, що вони вже досягнуті. Ваша уява їх нітрохи не зіпсує, а результат буде на-багато приємнішим і кращим.

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

март, 201318

Константин Осадчук

На протяжении всей на-шей жизни мы часто дела-ем то, что нам не нравится вместо того, чтобы заняться любимым делом. Иногда не добиваемся желаемых резуль-татов и поставленных целей. Это все происходит во многом из-за неуверенности. Наша нервная система часто дает сбой в различных, как мы лю-бим называть, «безвыходных ситуациях» по этой же причи-не. В большинстве случаев это мы думаем, что эти ситуации безвыходные, но это не так. С этим нужно что-то делать!

Итак, мы решили сде-лать следующий тренинг. Мы вышли на центральную ули-цу города – Михайловскую и, стоя на стульчике, читали

стихи. Центральная улица Житомира – людное место, это добавило нам все больше неуверенности и страха. Пе-ред его началом каждый из нас ощущал боязнь, волнение, скованность, тревожность на душе и огромнейшую не-уверенность в себе. Но цель эксперимента заключалось именно в том, чтобы побо-роть эти комплексы. Также за-данием эксперимента было – увидеть разнообразную реак-цию людей на происходящее: ведь это можно представить – идешь просто по улице и на-блюдаешь, как люди читают во весь голос стихи, при этом еще и стоя на стульчике. Нуж-но ломать свои стереотипы. А как мы все знаем, что без попыток что-то изменить, ничего не получится и не удастся добиться желаемого результата.

Одна из самых смешных ситуаций произошла с нами еще перед началом тренинга, когда мы шли по улице Лято-шинского, навстречу нам шла девушка, которая увидела, что мы несем стульчик, сра-зу же воскликнула: «О Боже!

Какой ужас!». Перед началом данного эксперимента мы уже начали чувствовать еще боль-шую неуверенность. Ведь как же люди отреагируют на то, когда мы будет читать, если вот как реагируют на то, что мы просто идем по улице со стульчиком в руках.

Наверное, самое сложное – это начать тренинг. Про-сто встать на стульчик в цен-тре улицы, и начать громко, внятно читать стих. При этом реакция людей – разнообраз-ная. Некоторые люди просто улыбаются, другие – в недоу-мении, третьи – прямо в глаза говорят не очень культурные и приятные слова. Две девуш-ки даже снимали на камеру. И почти у каждого из них возни-кает вопрос – для чего они это делают. И что самое интерес-ное, чаще всего думают, что это просто банальный спор или что-то в этом роде. Один мужчина вообще предполо-жил, что мы работаем на одну из политических партий.

С каждой последующей строкой, прочитанной нами, мы набирали все больше и больше уверенности, а страх

при этом пропадал. После этого чувствуешь непринуж-денность, легкость. Вам уже не будет так страшно сделать это вновь. Внутри появилась некое самоудовлетворение, раскованность, пропала бо-язнь. После такого не бу-дет мешать неуверенность не только при публичных выступлениях, а и в общении со своими знакомыми и дру-зьями, что является большим шагом в саморазвитии.

Но стоит помнить, что для выроботки самоуверен-ности нужно время. Всего и сразу не будет. Поэтому необходимы подобные трени-ровки. Повторять подобные тренинги нужно снова и сно-ва. Именно с помощью таких упражнений мы можем за сравнительно быстрый срок получить нужные результаты.

Этот тренинг предпола-гает определенный выход из зоны комфорта. Цель этого упражнения заключается в том, чтобы не быть такими как все, выйти за привычные рамки нашей повседневной жизни, в которые мы загоня-ем себя каждый день.

Чувствуешь неуверенность – прочитай стих

Стань лучше - на тренинг

Не теряйте лучшие моменты в вашей жизни только потому, что вы не уверены

Каждый из нас хотя бы раз в жизни чувствовал себя некомфортно или неуверенно в самых разных ситуациях. Именно из-за подобных ситуаций мы создаем себе очень много проблем различ-ного характера: начиная от карьерного роста и заканчивая отношениями в семье.

Фот

о М

ари

и Х

омчу

к

19март, 2013

После окончания тренинга, его участники поделились своими эмоциями:

Денис Позняк:

«Делать то, что выходит за определенные рамки поведения всегда очень занимательно. Было не так страш-но, как забавно, когда ты читаешь стих подобным образом. Люди по-разному реагировали, было интересно на не-которое время разрушить привычную картину мира случайных прохожих, ведь не каждый день они бы увидели такой оригинальный тренинг».

Коля Тимощук:

«Навіть не думав, що читатиму вірш. Цього разу я просто мав сфотографува-ти тренінг. Але коли побачив, як читали друзі, хотілося також спробувати, відчу-ти те, що відчували вони. Запропонували — з радістю заліз на стільчик. Дивно, що коли ти просто виразно читаєш вірш, в повний голос, на всю вулицю, люди ша-рахаються від тебе, йдуть двома рядами по узбіччю, ніби ти серед дороги стоїш з бензопилою. В такий момент відчуваєш себе, криголамом серед льодовиків "люд-ського страху". Не ти боїшся читати, ви-глядати незручно, а вони бояться, що не зможуть це повторити».

Людмила Жуковская:

«Після тренінгу тільки позитивні емоції, приплив енергії, драйвові від-чуття. Я вважаю, що його актуальність виправдана, було видно, що люди звер-тали увагу на незрозумілих читців, деякі навіть фотографувалися. Дуже приємно було споглядати за реакцією дітей. Але, в той же час, спостерігалося і штампо-ване мислення основної більшості, яка не може повірити в щирість і чистоту проведення тренінгу. Справа в тому, що люди звикли мислити стереотипами і не можуть повірити в те, що сучасна молодь може читати вірші класиків, та ще й про-сто серед вулиці, стоячи на стільчиках.»

март, 201320

Людмила Жуковская

Сегодня мы поговорим с Вами о человеке и обществе. О том, как общество своим вли-янием и штампами может из-менить мышление человека, о том, как научиться говорить «нет» и о том, как научиться находить правильное решение вразного рода ситуациях.

В наше время общество, его разносторонниеутиски имеют величайшее влияние на жизнь человека. Но как бы там ни было, жить в одиноч-ку, без социальной среды мы не можем, потому каждый из нас должен решить, как себя правильно вести в ней. Мы, конечно же, можем жить по законам жанра. В этом случае мы можем стать марионеткой в руках окружающих нас лю-дей и играть роль поскладен-ном ими же сценарии. Тогда, в большинстве случаев, мы, то бишь каждый из нас, мо-жет изменить себе и утратить свою индивидуальность. Но не все так печально. Если мы вспомним греческую богиню мудрости Фемиду, которая дер-жит в своих руках весы, то до-гадаемся, что названное выше положение вещей мы можем разместить на одной стороне весов. На другую таль мы раз-местим свои личные законы и свою индивидуальность. И тог-да место Фемиды может занять любой из нас, разместивший на этих же весах свою жизнь. Я веду к тому, что именно чело-век, именно он сам, а не кто-то другой, решает каким будет его статус и положение среди дру-гих людей.

Так как же жить в согласии с другими, при этом оставаясь личностью с собственным мнением? Этот вопрос очень интересен и актуален в плане коммуникации и в поведен-ческом плане.

Мы еще с самых ранних

лет наблюдаем влияние изв-не. На нас постоянно воздей-ствуют: «сделай так», «сделай эдак», «а что скажут люди?». Детям трудно противиться тому или иному влиянию. Да что уж там говорить о детях, когда и не все взрослые, впо-лне сформировавшиеся лич-ности могут достаточно хоро-шо дать отпор влиянию толпы, а также достойно себя вести. Когда мы еще дети, за нас мно-гие решения принимают ро-дители и родные люди. Они нас воспитывают и, можно сказать, становятся стеной между нами и внешним ми-ром, между детской наивнос-тью, искренностью и, в многих случаях, бесцеремонностью и жестокостью взрослых. Имен-но от них (родных людей) за-висит последующая жизнь их детей. И именно родные люди, тобиш родители и близкие, должны посеять в душах детей зерна самостоятельности, ин-дивидуальности, уверенности в себе и в своих силах, которые не смогут затоптать сорняки внешнего мира.

Если в детстве родные и близкие могут помочь в реше-нии некоторых проблем, то, повзрослев, мы сами должны их решать и принимать свою линию поведения.

Как быть: влиться в тече-ние общества некомфортное и неблагоприятное для себя или же плыть в собственной лодке? Не все так категорич-но. Можно всегда найти комп-ромис, прийти к консенсусу (к решению благоприятному

для обеих сторон). Как же найти этот компромис?

Главное нужно помнить, что все жизненные ситуа-ции и курьезы, какими бы запутанными они не были, решимы. Может напишу ба-нальность, но нерешаемых проблем не существует. Про-сто надо постараться решить их с наиболее благополучным для себя воздействием, не причиняя вреда другим лю-дям. В егоцентрикапревра-щаться тоже не стоит. Я вспо-мнила интересную фразу: «Конец всякой истории всегда счастливый. Если Вам плохо, значит это еще не конец».

Всю жизнь мы контак-тируем с другими людьми. Но бывают такие ситуации, в которых, для того чтобы сберечь свое «Я», свое здоро-вье, жизненную позицию и статус,нам приходится гово-рить другим «нет». И это не означает, что мы их обижаем, мы просто оберегаем свои жизненные границы. Это мо-жет прослеживаться втакого рода ситуациях: некурящего человека завлекают покурить, непьющего–выпить, предло-жение соврать ради подставы другого человека, предложе-ние украсть. Могут быть еще более банальные ситуации: наши мнимые друзья просят неоднократно нас о помощи в решении своих проблем, при этом не помогая нам, мотиви-руя недостатком времени, но сами никогда не занимаются серьезным делом. Когда это происходит неоднократно,

то переходит в манипуляцию чувствами. Игра на чувстве жалости. Люди начинают пользоваться нашей наивнос-тью и стают бесцеремонны по отношению к нам.

Именно в таких ситуа-циях мы просто должны на-учиться говорить «нет». По-тому что все это время, говоря другим людям «да», самим себе говорим«нет».

Вот несколько правил, которыми мы должны пользо-ваться, чтобы научиться себя уважать и научиться говорить «нет».

Во-первых, мы всегда должны отстаивать свои пра-ва и свою позицию. (За нас этого никто не сделает).

Во-вторых, мы не должны давать собой манипулиро-вать. (У каждого своя жизнь и никто не вправе негативно на нее влиять).

В-третьих, мы не должны допустить, чтобы кто-либо пользовался нами. (Человек–живое существо, а не мебель, которую можно выбросить).

В-четвертых, не бояться отвержения от себя мнимых друзей. (Настоящие друзья никогда не отвернутся от че-ловека, который имеет свое личное мнение).

В-пятых, главное – не упусти свою индивидуаль-ность. (Не измени себе.Са-мая большая измена, которая может произойти в жизни человека–это измена самому себе).

Когда человек имеет свое личное мнение, свою жизнен-ную позицию, когда он верен себе, тогда сказанное им «нет» в защиту собственных прав никогда не станет преградой в общении и дружбе с други-ми достойными людьми.

Прочитав эту статью, каждый человек обдумает, жи-вет ли он по этим 5-и правилам или нет. Если же кто-то увидел подобную ситуацию в своей жизни, он может ее изменить или же оставить нетронутой. Весы Фемиды в Ваших руках. Во всяком случае, Вы можете хотя бы попробовать пере-весить тяжесть одной тали в свою сторону. Ну а если нет, то, как говорит моя хорошая знакомая: «Вы всегда можете вернуться в свой панцирь».

Вы всегда можете вернуться в свой панцирь

Свет души

Желание быть кем-то другим — это потеря самого себя

Фот

о из

сет

и И

нтер

нет

21март, 2013Язык — это средство сердцу выразить себя, а не дубинка, чтобы гвоздить ею людей

Крапки над ЁТак вже склалося, що наше покоління живе під знаком перемін. Причому переміни відбуваються

не тільки у всьому, що нас оточує, а й у нас самих, у самому менталітеті нашої нації. Проте звер-нутися за порадою, допомогою нам немає до кого – молодше покоління озирається на нас у пошуках опори, а старше покоління живе за системою зовсім інших цінностей. От і виходить так, як у тво-рі Михайла Лермонтова «Герой нашого часу: «Печальное нам смешно, смешное — грустно, а вообще, по правде, мы ко всему довольно равнодушны, кроме самих себя».

Ніка Берг

Однак однією із найболючіших про-блем у ці часи перемін, яка зачепила кож-ного з нас незалежно від віку, є мовне пи-тання. Навіть зараз я можу вгадати ваше тяжке зітхання, закочені під лоба очі і думку, що промайнула блискавкою: «Ну от, знову».

Зачепила я цю тему недарма, адже, оскільки я належу до тієї касти посвяче-них у таїнство створення й існування цьо-го видання, мені небайдужа його доля.:). Так, наш журнал двомовний, і це досі викликає справедливі запитання з боку широкої публіки, ба навіть палкі дискусії з цього приводу. У суперечці в хід йшли і Конституція України, і Загальна декла-рація прав людини, і авторитет першої вчительки, сусіда, мами, ліпшого друга, коханої тощо. Проте з цієї миті попрошу Тебе, любий Читачу, відкинути усі ці на-шарування і поговорити сам-на-сам.

«Личность» – це журнал, який об’єднує не тільки людей, а й їх думки та ідеї. Цей проект прагне зробити успіш-ною кожну людину, незалежно від того, як її звати, чим вона захоплюється, як любить вдягатися і, підкреслюю, якою мовою вона розмовляє. Кожна людина із нашої команди любить свою країну, знає українську мову, розмовляє нею, любить і поважає своїх співвітчизників. Проте особисто мені не зрозумілий факт, чому видання, яке несе позитивні ідеї, не є політично заангажованим (що, зізна-тися, є доволі рідкісним явищем у наш час), прагне допомогти кожній людині самовдосконалитися і вдосконалюється разом зі своїми читачами, зустріло таку холодну стіну спротиву з боку читачів – таких само молодих людей, як і ми самі?

Усі ми змалку знайомі із легендою про Вавилонську вежу. На жаль, так історич-но склалося, що й ми підпали під цю кару, оскільки наші із покон віків шматовані-перешматовані українські землі належали різним державам, що мали різну культуру, різні мови й навіть різну релігію. Проте вже майже 22 роки тому сталося воістину чудо: ми нарешті здобули незалежність. А чи за-думувався хтось із тих людей, хто підтримав Акт проголошення незалежності України

на Референдумі 1 грудня 1991 року, якою мо-вою він розмовляє? Чи це було для неї чи для нього принциповим питанням? Навряд чи. Люди хотіли жити у незалежній держа-ві, саме це для них було принципово.

За нас зробили вибір наші батьки. Для нашого ж покоління вони «лишили» мов-ний вибір. Не сперечаюсь, на той час у ба-гатьох людей рідною мовою була саме укра-їнська, яка й перейшла у спадок до їх дітей. Проте були люди, які розмовляли усе життя російською, яка для них була рідною.

Мої батьки не дали мені «мовного» вибору, тому що і самі його майже не мали. Чи стали б Ви вчити свою дитину англійської, якби самі її не дуже добре

знали? Смію припустити, що ні. Так само вчинили мої батьки, навчивши мене ви-мовляти перші слова російською мовою. Вперше українську мову я почула лише у дитячому садочку, там її і вивчила. Коли я виросла, то почала відчувати усю склад-ність свого положення, проте тоді я не пам’ятаю ніяких чвар щодо того, якою мо-вою ти розмовляєш. Я однаково розуміла обидві мови і розмовляла на них так само добре.

Але в силу певних політичних подій деякі особи почали спекулювати на мовно-му питанні, сиплячи українському народо-ві сіль на болючу рану, яка ще не встигла за-гоїтись. Особисто мені болить те, що неві-домо звідки беруться люди, які навіть раді танцювати під цю дудку, роздуваючи із мухи слона. Серед моїх друзів є російсько-мовні та україномовні, але усі вони розумі-ють обидві мови, хоча не усім дається для спілкування інша. Ніколи з цього приводу не було суперечок чи недомовленостей, ми завжди йшли одне одному назустріч, тому що на перше місце ми ставили не свої принципи, а бажання спілкування, обміну думками, любов до ближнього. Саме ці від-

чуття рухають нами, коли ми створюємо кожен випуск нашого журналу.

Я люблю українську мову. Хоча я по факту, який від мене не залежав, не можу назвати її рідною, проте вона рідна моєму серцю. Найщиріші слова, слова любові, слова пестощів до дитини звучать у моїй душі лише цією мовою. Проте більш за все мені прикро те, як з нею поводяться ті люди, до яких ми маємо прислухати-ся, на яких повинні рівнятися. Найгірше враження на мене справило ставлення до української мови в стінах університету. Не-хай мене пробачать деякі викладачі, але я вважаю, що не мають вони морального права забороняти студентам спілкуватися в коридорах на перервах або у свій віль-ний час російською мовою. Я чула докори на кшталт «до чужого монастиря зі своїм законом не пхайся». Але ж подумайте не мить! Університет – це ж наш спільний студентсько-викладацький дім, чому ж ми повинні конфліктувати з приводу цієї проблеми? Адже деякі викладачі навіть не приховують, що поза робочим часом вони спілкуються російською мовою.

Гірший випадок, коли тобі вказують: «Спілкуйся державною мовою». Поду-мати тільки – державною! Не рідною, не українською – державною! Гляньте на нашу Раду, на цирк, який там коїться – за-втра, боронь Боже, ще другою державною китайську зроблять. Після таких слів у будь-якої людини з’являється природний спротив: чому так, а не інакше? До мови потрібно прививати любов, а не примус. Адже чомусь нікому не коле очі те, що ба-гато українських письменників-класиків, зокрема духовний батько України – Тарас Григорович Шевченко – писали свої тво-ри не тільки українською, а й російською, німецькою та іншими мовами.

Ще донедавна у людей не було до-ступу до потрібної інформації на рідній мові, тому вони мусили вчити мову пер-шоджерела. Кожна людина, яка знає хоча б ще одну мову, засвідчить, наскільки це розширює її світогляд, наскільки їй стає зрозумілий менталітет та культура носія цієї мови. «Личность» прагне дати до-ступ до інформації усім охочим і в такій формі, в якій автор прагне донести його до Читача. Звісно, ми могли би вдатися до перекладу, але чи потрібна Тобі, доро-гий Читачу, деформована думка? Ми ві-римо, що Ти цінуєш першоджерело.

Принциповість – необхідна риса у наш час, але не вузьколобість. Не думаю, що хтось із сучасних, прогресивно мис-лячих людей через свої принципи відмо-вився би від вивчення, припустимо, ан-глійської мови. То чим гірша російська?

Вибір лише за тобою, дорогий Читачу.

Покричим по душамФ

ото

из

сети

Ин

терн

ет

март, 201322

Ярослав Теплий: «Проходить не життя, проходимо МИ»

Я ще ніколи стільки часу не розмовляв з незнайомою досі людиною. Цілі три години за чашечкою кави пролетіли як 40 хвилин. Пан Ярослав - людина з великою душею, щира, усміхнена, талановита і мудра. Саме завдяки йому, я зрозумів, що таке мудрість.Коли насіння кидають в землю, за ним до-глядають, поволі пробивається стебло, далі листочки, цвіт і сам плід. Пояснення мудрої людини саме таке – ти від «насіння» прослідковуєш за думкою до самого плода, який потім радісно смаку-єш. Пан Ярослав – вчитель, артист, письменник, композитор. Всього й не перерахувати.

Микола Тимощук

Минуле ми змінити не можемо, по-трібно жити сьогодні.Минулого року в мене був інфаркт, який в народі нази-вають «нагла смерть». Благо, що я живу недалеко від лікарні. Я пролежав 12 днів у важкому стані. Тепер моє серце працює лише на 70%. Після того я став дивитися на світ зовсім по-іншому. Багато хто те й робить, що чекає «манни небесної»: за-втра в мене друг з’явиться, гроші «поси-плються», доля «усміхнеться». Цього не буде. Треба жити сьогодні, в даний мо-мент. Цінувати тих, хто є поруч з тобою незважаючи нінащо. В студентські роки ми знаходимо собі таких людей — най-кращих друзів. Тому що далі на вас будуть дивитися з позиції вигоди. А друг завжди тобі скаже правду, тому треба шанувати

тих людей, які поруч з тобою, дорожити ними, не зраджувати. Тепер я дивлюся на багатьох людей через призму людяності. Багатьох я сам «відсіяв». Це дуже пробле-матично. В «Однокласниках», «ВКонтак-ті» кнопочку натиснув «прибрати з дру-зів» і все. А в житті так не буває.

Те що я роблю, я роблю для внутріш-нього задоволення. В Макаревича є на-ступні стрічки: «Душа обязана трудиться, и день и ночь, и день и ночь». А сьогодні ми часто приймаємо те, що «диктують» нашій «душі». Що маємо робити іяк, куди іти, як жити. Ми зневірюємось. В Житомирі багато талановитих людей. Жаль, що багато з них розчарувалися в творчості. Потрібно працювати, завжди тримати себе в руках. Колись у нас був акомпаніатор Саша Ганько, він грав на баяні від класики і закінчуючи важким роком. Це була талановита людина. Саш-ко займався 12 годин в день. Але чим далі, тим більше ми стаємо ліниві по духу, лі-ниві тілом і не прогресуємо. Це мене найбільше лякає.

Я не раз по-доброму заздрю фізич-но здоровим людям. Але коли бачу, що роблю більше, ніж повністю здорова людина — це мене дуже підбадьорює. Коли здорові «бики» починають мені

«стогнати», жалітися на життя, я кажу: Що вам не вистачає? «Олії в голові»? Та вона там має кипіти, у вас же молодість! А у мене Чорнобиль був, Афганістан був, землетруси Камчатки, Курилів – все було. Я бачив початок 90-х. Був досить успіш-ним бізнесменом, але коли приставили до жінки з дитиною пістолет і сказали вибирай: сім’я або бізнес, я вибрав сім’ю і принцип: «Краще вже бути бідним, але живим, ніж багатим і мертвим».

Треба дякувати за кожен день, який ти прожив. Я прийшов з того світу, як пі-шов з голими руками, так і прийшов з го-лими руками. Тому головне, що ти зали-шиш по собі як людина, як особистість. Не спадок: хату, землю, а як людина. Потрібно з любов’ю, повною самовідда-чею займатися своєю справою, щоб твої близькі і не тільки вони пам’ятали про тебе. Ви маєте завжди шукати однодум-ців, з якими будете йти крок за кроком до спільної згоди, котра втішить ваше честолюбство, задовольнить амбіції. Бо нормальна людина повинна мати і чес-толюбство, і здорові амбіції, бути небай-дужою до слави і до визнання, тому що це буде оцінкою її як особистості.Те що ви робите, я завжди вітаю. Як і вітаю все прогресивне в Житомирі.

Фот

о В

еры

См

оляр

Поверь в себя

Но мудрости в счастье больше, чем в сотне толстых книг

23март, 2013

Ликбез

Как справиться с весенним психозомМногие люди ранней весной отмечают ухудшение психического и физического самочувствия.

Фот

о из

сет

и И

нтер

нет

Планы на год составляй весной, планы на день — утром

март, 201324 март, 201324

Почуй і ти, що вже веснаНе зможу кохати свою кімнату

Руслан КуксаКожного ранку проходжу біля гойдалки,

котру оточують два великих будинки

із візерунками на животі, з зеленими очима.

я дивлюсь та відчуваю, що слабкий проти них,

не зможу зрушити їх з місця, вибити вікно, відкрити всі під’їзди,

щоб увійшло моє тепло.Вони настільки прекрасні німими балконами,

Заплаканим одягом й старенькими дідусями

Гойдалка, яка постійно плаває від вітру, дивиться на мене,

Просить і розуміє мене.Я вічно сидітиму на ній і дивитимусь на будинки.

Портрет

Марія Хомчук

В формате А3 нарисованы чувства,

поломанный взгляд пропитанный чем-то,

смотрят с бумаги глаза в глаза гнусно,

и губы застыли ужасно небрежно..

Ни мимики, жестов, ничего нету,

поломанный взгляд, что врос в мою душу,

ни мороз, ни жара, не зима и не лето

взгляд не размоют, вода лишь нарушит..

Я тоже умоюсь, но взгляд я не смою,

размыть не смогу я и мимику тоже,

и смыть не смогу с мозгов параною,

сквозь боль улыбнусь немного попозже... * * * Микола ТимощукНіч горнеться до землі,Босими кроками по асфальті,

Ти спиш, танцює на столі Неспокій сіриною базальтів.Гримить мовчанкою темрява,

Тупцює, сопе на підвіконні,Ми з тобою за дверями,Не поснули, лиш трішечки сонні.

Волосся на твоїх скронях,Губ тепла гроза, Ми ледь дихаєм двоє,

Як переповнений юрбою вокзал.

Юрбою думок, слів,Наспіх зібраних пакунків,Так хмуряться дуги брів,І ми шукаємо порятунку.Прощатися, нікуди не йти,Сон обіймає руки і ноги,Вокзал рідко буває пустим,Коли людей кличуть дороги.

Поэзия делается всеми. Не одним человеком

ПоЕтична сторінкаФ

ото

из

сети

Ин

терн

ет

25март, 2013 25март, 2013

Вже завтра він стане і твоїм

Руслан Кукса

Кожного вечора, заходив в іншу кімнату, в якій, ніколи не засинав.

Кожного вечора не світились світильники, їх не було.

Я стояв біля вікна і слідкував за вікном навпроти, там веселився чоловік.

Він робив різні вправи, прекрасні, оксамитові вправи схожі на волошки.

Вправи повітря, вправи осені, зими.

Перетворювався деревом - лоскотав мене листям, вітром - летючим до мене, змією –

повзучою на тілі моєму.

Спостерігав до пізньої ночі за кольоровою тінню, за рельєфним сяючим тілом.

Він не знав, що милуюсь ним, але чому ж тоді робив ці рухи?

Все ж таки, він здогадувався, що його кохають у паралельному вікні.

Почуй і ти, що вже весна

Марія Хомчук

Почуй, як тихо віє вітер,

Зелені барви на тлі неба,

Відкрий же душу свою втіхам,

Поглянь, як вбралися дерева.

Вдихни повітря, що так хоче

Наповнити тебе життям,

Я знаю, що ти маєш очі,

І кадр у них - життєвий хлам.

Уста твої завмерли ніби,

Невже зовсім не маєш слів?

Можливо, хочеш шматок хліба?

Чи ти вже десь серед могил?

Повір, тобі повітря мало,

Ти, ненаситне почуття,

В мене було, в тебе бувало,

Невже втрачаєш ти життя?!

Ти можеш вдертися хоч в кров,

Давай її потроху пити,

Ти можеш наламати дров,

О, мріє, ти повинна жити.

Серце з фарби Марія Хомчуктвоє серце - важіль противаги, сині руки від холоду, мабуть, і ті кроки, що варті уваги, зайві сили у ніг твоїх крадуть. твої очі втрачають надію, в щось прекрасне, палке і гаряче, і забула ти вже свою мрію, розум цього тобі не пробачить. серце крові давно позбулось, замість неї там фарба червона, одну краплю згубила ти ось, і остання..отам, біля лона...

Микола ТимощукДля чого небо, всипане зірками,

І місяць - долька апельсина,

Коли я лечу думками,До тебе крізь міста і стіни.

Для чого вишні-нареченні,

Розкинули свою фату,Коли я встану і піду.

Набрати щастя повні жмені.

Туман, туман – солодка вата,

Тікають хвилі, тиша,спокій,

І новий день за горизонтом,

Показує рум’яні щоки.Солодкий вітер на губах,

Танцює ранок босий в росах,

Я б цілував твоє волосся,

Ти б засинала на руках.

* * *

март, 201326

Путь к успеху

Нарушай запреты

Покиньте зону комфорта

В следующем выпуске читайте:

Олександр Мінаєв

Засновник таксі «Лідер» в Житомирі

Нет большей мудрости, чем своевременность

Максим Салтанюк

В нашей жизни столько запретов, и столько же соблаз-нов их нарушать, ведь издав-на известно – запретный плод сладок. Но какие именно за-преты нарушать и зачем?

Давайте нарушать са-мый главный запрет – быть богатыми! Быть успешными и счастливыми. Как это сде-лать? Достаточно просто не зарабатывать деньги, про-давая свое время, работая на кого-то (чему учат в школе), а получать прибыль, продавая блага и услуги (чему в школе не учат, запрещают, «у тебя не выйдет», «у тебя нет на это де-нег», «получи работу – потом будешь всякой ерундой зани-маться). Тоесть просто избавь-тесь от стереотипов современ-ного общества. Также необхо-димо выкинуть из своей жиз-ни вещи, которые отнимают Ваше время. Например, вместо общения через монитор лучше встретится с собеседниками, вместо просмотраTV–читать книги, заниматься спортом, общаться с друзьями, путеше-ствовать. Убрав из своей жиз-ни TV, в сутках освободится минимум четыре часа време-ни. Одновременно с этим у Вас заметно улучшится настрое-ние, когда Вы абстрагируетесь от негативной и ненужной ин-формации.

Вместо максимального потребления материальных благ (этому способствуют реклама, «дешевые и доступ-ные кредиты», магазины на каждом шагу) начните вести размеренный и практичный образ жизни. Экономьте на дорогих вещах и не пользуй-тесь кредитами, отклады-вайте и инвестируйте. Это позволит Вам иметь большие ценности, нежели быстроу-старевающий телефон, и вы-шедшею из моды рубашку.Вкладывайте в образование изнания, развивайте свой самый ценный актив – ум.

Занимайтесь активной обще-ственной деятельностью, имейте свою точку зрения, свои взгляды, стремления и мечты.

Нарушайте запреты, ко-торые нам навязывают извне. За нарушение этих запретов не наказывают, а поощряют, но этосложно, очень сложно и для многих бессмысленно… Ведь так хорошо спускаться в долговую яму несчастья, идя по этой лестнице веселыми и бодрыми шагами, под апло-дисменты окружающих! А развернуться и попытаться пробиться сквозь толпу так-

же сложно, как подыматься вверх по переполненному и идущему вниз ескалатору. Но это реально! Там наверху меньше людей, и у них совер-шенно другая жизнь… Более яркая и насыщенная, инте-ресная и неоднообразная, там трудятся личности.

Мы идем сквозь толпу, растем и развиваемся, на-рушаем запреты и традиции «продажной журналистики», хотим быть и будем идеаль-ным изданием для молоде-жи.Нам с Вами по пути, в на-правлении достижения целей и реализации мечты.

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет

Фот

о и

з се

ти И

нте

рнет