http://www.dponline.cn.ua e-mail: despravda@ukr.net

ВІВТОРОК,23 червня

2009 р.№ 68

(27899)

Чернігівська Чернігівська обласна газета обласна газета

Заснована Заснована у січні у січні

1838 року1838 рокуГоловна газета Чернігівщиниhttp://www.dponline.cn.ua e-mail: despravda@ukr.nethttp://www.dponline.cn.ua e-mail: despravda@ukr.net Головна газетГоловна газет

Багатодітна родина Постолів: так тепло поруч з мамою і татком

Призи чекають на вас!Призи чекають на вас!

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ІІ ПІВРІЧЧЯ 2009 РОКУТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ІІ ПІВРІЧЧЯ 2009 РОКУЦіни на головну газету області – «Деснянську правду» – залишаються, як завжди,

помірними і доступними для широкої аудиторії наших передплатників. Так, піврічна вартість триразового випуску для населення за індексом 61651 – 36 грн. 66 коп., для пільгових категорій населення за індексом 99362 – 28 грн. 86 коп.; піврічна вартість четвергового випуску для населення за індексом 94531 – 18 грн. 66 коп., для піль-гових категорій населення за індексом 99363 – 16 грн. 86 коп.

Копії передплатних абонементів або квитанції про оплату на ІІ півріччя 2009 року надсилайте до 30 червня 2009 року за адресою: проспект Перемоги, 62, м. Чернігів. Дата відправлення визначається за поштовим штемпелем на конверті.Розіграш призів відбудеться 6 липня 2009 року. Результати акції будуть опубліковані в газеті «Деснянська правда» від 09.07.2009 року.

Головний приз – традиційно телевізор. А також Головний приз – традиційно телевізор. А також мобільний телефон, пилосос, соковижималка мобільний телефон, пилосос, соковижималка та туристична подорож на двох.та туристична подорож на двох.

стор. 22

Ранок видався по- справжньому літнім і, здавалося, аж витан-цьовував сонцем. При-тихла вулиця Улянівки, села в Чернігівському районі, яке до міста ту-литься, з-під широких долонь дахів доброзич-ливо вдивляється в пе-рехожих. До чепурного двору, де мешкає роди-на Постолів, перелетів через паркан легкий вітерець і притих, при-слухаючись, у верховіт-ті молодих вишень.

У прочинені двері ошат-ного будинку яснолицо за-глянув день. У коридорі, впродовж стіни, стояли у кілька рядів стомлені че-ревички. А у залі видзво-нювали дитячі голоси.

Молоді батьки Ірина та Анатолій виховують п’ять донечок і чотирьох синоч-ків. Найстаршій Юлечці (і найпершій маминій по-мічниці у домашніх спра-вах) вже дванадцять років виповнилося, а наймен-шенькій Надійці – всього вісім місяців.

Ця працелюбна родина оселилася в Улянівці ро-ків шість тому і відразу стала «своєю» (Анатолій, уродженець Семенягівки, села, що постраждало від аварії на Чорнобильській атомній, отримав тут ді-лянку під забудову.) Леле-ка діточок у сім’ю прино-сив, а батьки дім зводили. Звісно, нелегко їм було, але й дідусі з бабусями постаралися: чим змогли, допомогли.

Садок Садок вишневий вишневий коло хатиколо хати Шановні колеги!

Прийміть найщиріші вітання з професійним святом – Днем держав-ної служби!

Узявши все краще зі світового досвіду, стоя-чи міцно на засадах на-ціональних традицій і особливостей, державна служба сьогодні є цілком розвиненою державною інституцією, без якої не-можливий поступаль-ний соціально-економіч-ний розвиток України.

Громадський автори-тет державної служби базується на визнанні фаховості і прозорості, на тому, що вона виконує найзначнішу соціально-гуманітарну місію – за-безпечує виконання дер-жавою своїх зобов’язань перед громадянами.

Тому державний служ-бовець – це особ лива про фесія і нелегка пра-ця, яка потребує само-відданості, бажання слу-жити людям. Від рівня його відповідальності за-лежать і розвиток сус-пільних процесів, і ва-гомість результатів.

Довіра до влади по-чинається саме з дер-жавного службовця, який має гнучко реагу-вати на запити сучасно-го суспільства. Упевнена, що державні службовці Чер нігівщини й надалі вірно служитимуть на-роду України, захища-тимуть її національні інтереси.

Бажаю вам та ва-шим родинам міцного здоров’я, добра, благопо-луччя, всіляких життє-вих гараздів.

Голова обласної радиНаталія РОМАНОВА

Фот

о М

икол

и ТИ

ЩЕН

КА

Сьогодні – День державної служби України

2 № 68 (27899)23 червня 2009 року

На лісовому роздо-ріжжі зупинили-ся: де ж ти, вогник

життя?Нарешті за черговим ви-

гином дороги вигулькнув зруб порожньої хати. Дере-во, хоч і потемніло від часу, але ще міцне. Тільки ось дах, наче буря знесла.

Таких осель із тесаних колод у районах, що межу-ють з Білоруссю і Росією, не злічити. Не на куря-чих ніжках тримаються, а на підвалинах, які не кожною сокирою втешеш. Уміли наші діди дерево вибирати. І будувати на віки. Хіба ж знало село, що йому вготована доля бути пасинком у незалеж-ній Україні?

Втім і за часів будів-ництва комунізму хутори і малі села теж не були обласкані владою. Але ж кожне сільце мало бодай маленьку крамничку, хоча б раз на тиждень навіду-вався туди медик, діль-ничний міліціонер, а ще бригадир чи завфермою, а то й голова колгоспу. Адже жили у віддаленому селі чи хуторі члени колективного господарства, які працю-вали на фермі, спеціаль-но збудованій неподалік поселення.

У День-Добрий стара влада лише електрику про-вела, а нова і пальцем не ворухнула.

Вимираючих малих сіл у поліських районах де-сятки. Усіх турботою не зігрієш. Навіть за вели-кого бажання. Адже най-менша турбота на фінанси спирається. А в нас вони, як відомо, мов невтомні цигани, романси співа-ють. Он великі села, де є сільради, школи, ФАПи чи лікарні, і ті з простяг-нутою рукою у район хо-дять. І там якщо не шко-ла, то клуб зачиняється. Тут Дню-Доброму жаліти ні за чим, бо зроду-віку село на три десятки хат не мало освітньо-культурних осередків.

– Колись у нас ларьок був, де курива можна було купити та макаронів, – зга-дав молодість дід Федір.

– Зате два рази на день автобус ходив, – світлий спогад на хвилю розвіяв здавнілий смуток на об-личчі баби Марії. – Ми мо-гли у Добрянку з’їздити чи в Гомель побазарувати. А тепер кому і треба кудись з’їздити, то нічим. Селом і попутки не ходять.

Марія Михайлівна Ски-дан ще з кріпких бабусь, хоч уже на дев’ятий деся-ток звернуло.

– Ось дровець купила. Півтисячі оддала. Дрова колоті, тільки топи. Як жить буду, взимку не за-мерзну.

Дорогі дрова у лісовому селі. Ті, хто наживається на стареньких, добре зна-ють: бабусі вже не здужа-ють і сокирою замахну-

тися, ось і пропонують їм невеликі послуги за вели-кі гроші.

– Я, хоч і стара, та, ба-чите ж, ще коза в мене є. Їй на зиму гілля наламаю і серпом сіна надбаю. І кур-ки по двору ходять, у мене і молочко, і яєчко свіжі. Хліб привезуть – і мож-на жити. Та життя вже, щитайте, минуло, – знову здавнілий сум крає тишу порожньої вулиці. – Я без діда 16 годочків живу. Мій Микита війну пройшов. До-ждалась. Добре прожили, та тільки Бог діток не дав. Одна я, однісінька на цьо-му світі. Було, з сусідкою Уляною як зберемося, то і наплачемося, і набалакає-мося. Її Сашко з фронту не вернувся. А вже і сусідка у засвітах, – каже баба і пе-реходить широку вулицю, побачивши на лавочці бабу Ольгу і діда Федора.

Подружжя Кульгейків і собі, зачувши гомін, ви-йшло на вулицю. А невдов-зі присусідилася ще одна баба Ганна Олександрівна Пильник.

– Баба Ганна ще бадьо-ро тримається, хоч їй уже літ та й літ.

– У нас на все село дві корови. Одна в моєму хлі-ві, – хвалиться. – Діти з Городні приїжджають не тільки за молоком і сме-таною, а й сіна накосити, дров заготовити.

– А я, – каже Ольга Кульгейко, хоч дід і бур-чав, – одказалася од коро-ви. Руки болять доїти. Син наш Віктор у Гомелі живе. Тепер не так часто їздить. А нам з дідом і кози достат-ньо. Правда ж? – дивиться на свого Федора.

– Да так же, так, – схваль-но киває головою старий. – Молоко все одно ніхто не їз-дить купувати. А нам коза літру дасть і хватить.

Дід Федір вже сам дрова заготовляє.

– Я б ще й трави на-косив, – знову зиркає на бабу. – Он Іван Здор ще й як косою махає. У нього кінь і корова.

– Дак він же ще моло-дий! – Це ж йому, сусідонь-ко, тільки торік сімдесят було? – уточнює Федорова дружина.

– Так, так, – згоджують-ся бабусі.

– У нас ще один кінь у Олександри Коровіної. Але ж там син з города до ма-тері повернувся. На нього і лягло господарство.

– Хоч ви кажете, що владу не представляєте, а тільки в газету про нас напишете, хай люди зна-ють, що є таке село День-Добрий.

У лісах та болотах живе-мо. Хай до нас їздять гри-би збирати, ягоди. І даже клюква є.

У селі і за куценькими городами та вже старими садками буяє зеленню літо. Після дощику повітря м’яке й вологе. Вдихнеш на повні груди, і відчуваєш легке за-паморочення від надлишку озону. Як каже дід Федір, не дурний обрав це місце для поселення. В лісових болотах усякої живності – аж кишить. І ліс селян го-дував і годує.

– Ви б уранці приїха-ли, – каже баба Ольга. Уже скільки живу тут, і наче б до всього звикла, а й досі не можу наслухатися пташиних співів. Не да-ють птиці нашим серцям зчерствіти.

Довго говорили ми з жи-телями цього лісового села. Відчуваю, не зчерствіли їхні серця, не озлобились, хоч, як самі зізнаються, уже років з два до них не те, щоб з області, з райо-ну жоден чиновник не на-відався. А що він загубив у приреченому на вими-рання селі?

Ще теплиться життя на цьому острівці самотності. Та щоразу вечірнє сонце, сі-даючи за ліс, догорає на вер-хівках дерев, як свіча…

Микола БУДЛЯНСЬКИЙФото Миколи ТИЩЕНКА

Городнянський район

Загублені у лісах

День-Добрий – острів самотності

Бринів тихий літній дощик, коли, петляючи ледь помітною піщаною дорогою між ви-соких трав, машина «пірнула» під зелене шатро лісу.

Десь неподалік губиться у зеленому царстві дерев село з такою привабливою назвою День-Добрий. Втім, як розповіли у Володимирівській сільраді, до складу якої входить цей лісовий населений пункт Городнянщини, День-Добрий ніколи не був великим селом, а нині – це хутірець з 11 хат, в яких доживає віку 13 пенсіонерів.

Поч. на 1-й стор.– Коли ми сюди приїхали,

всього дві кімнати були впо-рядковані, – пригадує Ірина. – А тоді поступово, потихень-ку й інші до ладу довели. Чо-ловік сам вчиться все по бу-дівництву робити. Відразу ж вишні посадили і яблуні. Зго-дом у нашому садку і абри-коси, і шовковиця з’явилися. Знаєте, минулого року вже і своїх яблук скуштували. Смородина родить. Бачите, квіти зацвіли: всі гуртом їх саджали.

У будинку затишно, світло: в ньому три кімнати, зала й кухня. І подвір’я заквітчане. Звичайно, виручають родину два великі городи, що в полі. Є й дві кізоньки, ось і курчата цвірінькають.

Татко з мамою, здається, в роботі втоми не знають, і сво-їх синочків та донечок змалку привчають труд цінувати. Бать-ко (Анатолій Іванович працює вчителем трудового навчання в Улянівському навчально-виховному комплексі) кожну вільну хвилинку новому бу-

дівництву віддає: сарай спо-руджує. Мамі і бджілки поза-здрили б. Найстарша донька Юля і на городі підсобляє, і го-тує поруч з мамою, і з молод-шими братиками й сестричка-ми спільну мову знаходить. У Андрійка смачні салати вихо-дять. Взагалі всі четверо стар-шеньких охоче допомагають батькам. Ще й музичну шко-лу відвідують: Павлик вчить-ся грати на акордеоні, Юля з Танею – на скрипці, Андрій – на фортепіано. У залі в куточ-ку мамине піаніно притулило-

ся. Ірина Федорівна закінчила свого часу музичну студію. Вті-шається, що й діти не байдужі до світу прекрасного. Але ще з дитинства вона мріяла стати медиком. Тому Ірина вступи-ла до Чернігівського медичного училища і працювала потому в обласній дитячій лікарні. Зі-знається, що набуті професій-ні навички їй тепер в нагоді стають, коли захворіє хтось із діточок. Жартує, що стала «сі-мейним лікарем».

Підбігли до матусі поділити-ся «секретами» Тимофійко з Ві-таликом. Яночка з Лілею саме лікували ведмедика, а Надійка аж підстрибувала на руках, до дівчаток просилася.

Щасливі братики й сестрички зростають в багатодітній родині Постол. Адже вони володіють найдорожчим скарбом: любов’ю і турботою мами й татка.

P. S. Ми побували у цій при-вітній і дружній сім’ї в той день, коли від імені районної вла-ди їй вручили мікрохвильову піч. (Минулого року – пральну машину). На проведення ак-ції «Зігрій любов’ю дитину» у Чернігівському районі щороку закладаються в бюджет кошти – на побутову техніку та інші речі для багатодітних родин. У нинішньому червні подарунки отримають 19 з них.

В дітях – наша надія, наше майбутнє. І якою буде їхня за-втрашня дорога, залежить від нас, дорослих. Зробімо ж так, не дивлячись на суспільні «ви-хори та бурі, й кризові заметі-лі», щоб була вона широкою і сонячною, щоб не було на ній вибоїн та каміння – і на узбіч-чі росли дбайливо догляну-ті квіти.

Віра ГУБАР

Садок вишневий коло хати

3№ 68 (27899)23 червня 2009 року

– Миколо Івановичу, коли з’явилося управління державної служби Головдержслужби?

– Воно досить молоде. З січня 2005 року наше управління ста-ло територіальним органом Голо-вдержслужби. Відповідальне за проведення єдиної державної по-літики у сфері державної служби на Чернігівщині.

– Розкажіть, будь-ласка, корот-ко про сферу діяльності Управ-ління.

– Наша місія – забезпечити умо-ви для створення й діяльності та-кої професійної державної служ-би, яка слугуватиме інтересам людей. Серед головних завдань – надання фізичним і юридичним особам якісних управлінських послуг, підвищення професіона-лізму посадовців тощо. До того ж, ми надаємо держслужбовцям відповіді на їхня запитання щодо

стажу, соціального захисту, ран-гів тощо.

– Чи причетне ваше управлін-ня до боротьби з корупцією в ор-ганах влади?

– Так, ми проводимо аналіз ви-конання закону та інших норма-тивних документів, які регулюють питання профілактики зловжи-

вань у сфері держуправління та в органах влади. Для кількісно-го моніторингу таких порушень – співпрацюємо з УМВС та проку-ратурою області. Навіть спеціаль-на база даних створена. Впродовж п’яти місяців поточного року щодо 68 осіб складено адміністративні протоколи (за такий же період ми-нулого року – 59).

– Скільки управлінців працює сьогодні в області і який їхній вік?

– На початок року на Чернігів-щині працювало понад 9 тисяч держслужбовців. Майже третина з них – керівники, а інші – спеці-алісти. До речі, серед держслуж-бовців майже 75 відсотків жінок, причому йде тенденція до збіль-шення їхньої кількості на керів-них посадах. Багато й молоді: ко-жен п’ятий – віком до 27 років, причому майже 6 відсотків з них – керівники.

– Нещодавно в області завер-шився конкурс «Кращий держав-ний службовець»…

– Цей конкурс проходить по всій Україні. Його проводять у три етапи: на рівні районних адміні-страцій, обласних, а потім – все-український рівень. Переможців визначають у двох номінаціях: «Кращий керівник» та «Кращий спеціаліст».

– Яким чином проходять зма-гання учасників?

– На першому етапі – комплек-сне тестування на знання Кон-ституції України, законодавства про державну службу, вирішення практичних завдань… На друго-му – практичні письмові завдання з питань службової етики та ети-кету, публічний виступ тощо.

– Скільки державних службов-ців взяло участь у конкурсі?

– У першому турі – 337 чо-ловік. Найбільше – з Новгород-Сіверського, Сосницького та Ко-рюківського районів.

– Вже відомі переможці друго-го етапу?

– Так, за рішенням оргкоміте-ту, у номінації «Кращий керівник» переміг Олег Яненко, начальник відділу у справах сім’ї, молоді та

спорту Бахмацької райдержадмі-ністрації. «Кращий спеціаліст» – Алла Ступа, головний спеціаліст-економіст бюджетного відділу фі-нансового управління Сосницької РДА. Вони й представлятимуть Чернігівщину на Всеукраїнсько-му конкурсі.

– Коли він відбудеться?– У вересні-жовтні цього року,

в Києві.– Якими рисами, на Вашу дум-

ку, має володіти державний служ-бовець?

– Насамперед, такими як висо-кий професіоналізм, порядність, чесність. Ну й, звичайно, треба любити те, що ти робиш.

– Миколо Івановичу, що Ви по-бажаєте державним службовцям в день професійного свята?

– Користуючись нагодою, хочу привітати своїх колег з профе-сійним святом – Днем державної служби. Встановлення в Україні нашого професійного свята – озна-чає визнання ролі інституту держ-служби у забезпеченні прав і сво-бод людини і громадянина.

На державних службовців по-кладено відповідальне завдання – забезпечення сталого економічного й соціального розвитку країни, до-сягнення європейських стандартів рівня життя. Наша робота вимагає високого професіоналізму, патрі-отизму, самовідданого служіння народу України.

Хочу побажати вам, шанов-ні колеги, подальших успіхів у професійній діяльності, міцно-го здоров’я, добра, благополуччя, щастя, життєвих гараздів, злаго-ди та достатку.

Наталія ГАРБУЗ

До професійного свята держслужбовців

Вони забезпечують права й свободи громадянина…

23 червня в Україні відзначається День державної служби. У світі це свято започат-коване ООН 2002 року. Для держслужбовців практичне виконання завдань і функцій держави стало професійною діяльністю. Вони мають свій управлінський орган – Голо-вне управління державної служби України. Над чим воно трудиться і як взагалі жи-веться сьогодні винуватцям свята, розповів начальник Управління державної служби Головдержслужби України в Чернігівській області Микола Стрілець.

«Альфу» сформова-но 23 червня 1994 року. Її головним

завданням стала боротьба з тероризмом. Цей спецпідроз-діл СБУ небагаточисельний, але про його склад і точну кількість ви не дізнаєтеся – це сувора таємниця. Напе-редодні ювілею «Альфи» кореспонденту «Деснянської правди» вдалося поспілкува-тися з начальником спецпі-дрозділу «А» Чернігівщини Сергієм ЧЕПУРНИМ.

– Звісно, найбільше всіх цікавить питання: як по-трапити в цей елітний спец-підрозділ СБУ? Чи кожен бажаючий може прийти й сказати: «Я хочу бути «аль-фівцем»?

– Людина має бути фі-зично й морально здоровою,

дисциплінованою, порядною, з відчуттям обов’язку, вмі-ти працювати в колективі, адже часто на завданні саме від дружнього плеча зале-жить, яким буде результат операції…

Критеріїв багато, тож відбір дуже суворий. Як

правило, ми самі шукаємо людей, які б відповідали всім вимогам, але є й такі, що самі приходять і про-сяться до нас. Колектив спецпідрозділу вже давно сформовано, тож бійців на-бираємо, коли з’являються вакансії.

– Хто в основному входить до складу спецпідрозділу?

– Колишні спортсмени, військовослужбовці, є й пра-цівники нашого управлін-ня…

– Чи служать в «Альфі» жінки?

– Так. Щоправда, у Черні-гівському спецпідрозділі їх немає, але в інших регіонах, наприклад, у Києві, жінки входять навіть до основно-го складу. Головне – відпо-відати всім вимогам, а стать значення не має.

– Яке воно, життя «аль-фівця»?

– Увесь час тренуван-ня. День бійця розписаний погодинно: кроси, стріль-ба, альпінізм, рукопаш-ний бій… Ми виконуємо нормативи, які навіть не кожен спортсмен здатний

виконати. Якщо є завдан-ня, – то «в бій»… Це непро-сто, буває – у лісі живеш в умовах виживання: без їжі, санітарно-гігієнічних умов… Але завжди тре-ба бути зібраним, готовим виконувати завдання, при-ймати правильне рішен-ня, прикрити товариша… Стосунки в колективі бу-дуються на дружбі й вза-ємодопомозі.

– Озброєння у вас, напев-но, найкраще…

– Головне не зброя, а те, що в голові. Наше завдан-ня – завершити операцію без використання зброї. До речі, за сім років мого пе-ребування на службі ми за-стосовували її лише кілька разів - і то для попереджен-ня. Виконати завдання без застосування зброї – оце ви-щий пілотаж!

– Які завдання найчасті-ше доводиться виконувати?

– Різні: затримання хабар-ників, контрабандистів, бо-ротьба з особливо небезпеч-ними кримінальними угру-пуваннями, які становлять для держави загрозу, охо-рона перших осіб держави… Коли йдеш на завдання, не знаєш, що на тебе чекає: зло-чинці можуть бути озброєні. Усякого бувало.

– Як довго триває опе-рація?

– По-різному… Буває, що і кілька тижнів. Це склад-но. Влітку – спека, комарі, мошки… Взимку – собачий холод… Коли їдемо у від-рядження, беремо з собою лише найпотрібніше: зброю, оснащення й маленький па-йок, якого вистачає ненадовго.

– Що головне для «аль-фівця»?

– Уміння бути завжди зі-браним і дисциплінованим, готовим підтримати товари-ша у потрібну мить. Ми го-тові працювати. За весь час існування «Альфи» жодне за-вдання не було зірвано (Сер-гій Михайлович стукає по дерев’яному столу – Авт.).

«Життя – Батьківщині, честь – нікому!» Під таким девізом живуть і працю-ють бійці спецпідрозділу. Покликання – захищати Батьківщину, її громадян – в крові у цих хлопців. Таке воно, життя «альфівця», – сповнене небезпеки, ризи-ку й непередбачуваності. Ось вам і романтика: ви-снажена на тренуваннях, насичена небезпекою спец-операцій. Але кожен з них свідомо обрав свій шлях у житті, знайшов себе саме в «Альфі». Вони – справжні чоловіки, і саме з них вар-то брати приклад.

Наталія ГАРБУЗ

Цілком секретно

Спецпідрозділ «Альфа»:життя – Батьківщині, честь – нікому…

Сильні чоловіки в масках та камуфляжній формі, зі зброєю в руках. Сміливі, надійні, з гарячим серцем і холодним розумом… Дівчата за-вжди закохуються в таких, хлопці – заздрять і намагаються бути схожи-ми на них. Багатьох манить романтика їхнього життя: нескінченні при-годи, перемоги над зловмисниками, слава супергероїв. Ніхто й ніколи не бачив їхні обличчя. А імена й фотографії зберігаються під грифом «секретно». Ці хлопці – з Центру спеціальних операцій боротьби з те-роризмом, захисту учасників кримінального судовиробництва, праців-ників правоохоронних органів, Служби безпеки України «А». Але серед людей вони більш відомі як спецпідрозділ «Альфа».

Що правда, а що ні з життя «альфівців»? Якраз у день їхнього п’ятнадцятиліття спробуємо розвінчати всі міфи про цей спецпідрозділ.

№ 68 (27899)23 червня 2009 року4 Українці за кордономУкраїнці за кордоном

Надія

Було їх у батька, Ни-кифора Павловсько-го, чотири дочки.

Найстарша – Олена (її всі чомусь звали Олею), потім Галя, за нею вона, Надія, і наймолодша – Валя. Жи-лось їм під батьківським дахом мрійливо й надій-но. Хоч статків ніяких, навіть одежини путньої, та все ж майбутнє малю-валося в уяві світлими фарбами.

Надія пішла здобу-вати учительську про-фесію. Уже перший рік працювала в дитячому будинку – в Путивлі, на Сумщині. Були то радіс-ні, осяяні щастям дні: від спілкування з дітьми, від зустрічей-побачень. А призначав їх симпа-тичний льотчик, Пав-лик Сосков. Сам із Алма-Ати родом. Складалось у них все якнайкраще. До весілля йшлося. Ця урочисто-хвилююча по-дія мала відбутися 22 червня 1941 року...

Далі Надіїні спогади обриваються, бо з цього дня назавжди уже зник-ла світла ознака її моло-дості. Павла (з ним біль-ше не судилось їй зустрі-тись) відразу відправили на фронт, вона ж повин-на була евакуюватись з дитбудинком. Але як не глянути в очі мамі і та-тові, який, вона це знала, дуже хворий. І Надя по-спішила на Ічнянщину, в Тишківку.

Батько зрадів, забачив-ши її на подвір’ї. Була ж Надя найулюбленішою з дочок. Любив її за весе-лу вдачу, а, може, за те, що дуже схожа на нього. Коли ж у Путивлі навча-лася, навідувався часто – чи влаштувалася добре, чи не голодує. А варто було в листі хоч натяк-нути, що простудилася, батько вже знову збирав-ся в дорогу.

Так от, забачивши На-дійку, втішився. Зда-лося йому, що тепер, коли вся сім’я в купі, не таке страшне те лихо, яке звалилося враз, хоч йому не було ні кінця, ні краю.

Добратися назад, в Пу-тивль, Надя не змогла – не встигла. Німецький ешелон, у який загнали її разом з іншими дівчата-ми, розлучив і з рідними, і з Україною.

В розлуці

Надя не скоро дасть про себе вісточку. Ще пізніше довіда-

ється, що тато, хворий і немічний, помер через рік після того, як її в Німеч-чину вивезли. Все журив-ся та побивався …

Як жилося їй на чу-жині, щохвилини від-чуваючи за спиною дуло автомата, хіба все про це розкажеш? Що не день, то каторжна робота на заводі. А як заснула од-ного разу над верстатом, пам’ятатиме уже довіку. Наглядач розбудив при-кладом, кричав, стусав ногами, топтав, аж поки знеможену вкинули На-дію в підвал. Друзі по неволі (а були вони з різних країн, серед них і її майбутній чоловік іспанець Олександр Ка-нелла) по черзі гупали в підлогу, щоб відігнати Надії сон – могли ж за-гризти щурі.

Чому не повернула-ся додому після розгро-му Німеччини? Канелла вважав своїм обов’язком продовжити боротьбу проти фашистського ре-жиму в Іспанії. Вона – його дружина, значить повинна бути поруч. Але не так просто було йому, республіканцю, з’явитись

у своїй країні. Спільним домом для них стала Франція.

«Тихий і старанний роботяга», – не раз сама до себе говорила Надя, коли, прийшовши з ро-боти, Олександр швид-ко і втомлено засинав (працював він у хазяїна на осушуванні боліт). І тільки коли в 1980 році чоловіка не стало, коли над його могилою черво-но зацвіли прапори, зро-зуміла: він чесно ніс до кінця свою ношу.

А скільки безсонних ночей пролежала Надія з розплющеними очима! Думки в голові товпи-лись, чіплялись одна за одну: «Мамо, хочу додо-му. Хочу ввійти до хати і, переступивши поріг, дивитися на рушники. Мамо, я давно вже вирос-ла, сама маю дітей, але плачу. Додому хочу».

Інколи короткий і чут-ливий сон переносив її за тисячі кілометрів. Туди, де на кожному кроці хо-валось і чатувало на неї дитинство. Ось взяла від-ро, йде до криниці. Вода погойдується, вихлюпу-ється через краї. Тор-кається губами відра і – прокидається. Навіть уві сні не відчувши смаку тієї криничної прохо-лоди.

А то сниться – коро-ву жене пасти. Кумедне, з білою цяткою на лобі, теля, шорстким і мокрим язиком облизує її теплу долоню. Мама на хвірт-ку зіперлась, дивиться вслід – довго і сумно так. Щось має сказати, щось важливе…

Серце в грудях калатає, аж у скронях віддають ті стуки. Та синіють шибки і знову у вікна байдужо дивиться день. Доки На-дія припасала гроші, щоб зустрітись з рідними, збі-гло немало літ. Жорж, старший син, підріс нів-року. З ним і поїхала.

…Не могла, не вміла і не хотіла ховати сліз. З серця вони лились, з самого його денця. Пах-ло село ранковими дима-ми, забутими споришами. Припадала до неньчиних грудей, а та все прика-зувала:

– Бідна моя голівонько, поплач, пташко, воно по-легшає. Невдовзі ще раз навідалась Надія на Іч-нянщину. Тепер – з обо-ма синами. Їм подобалось в її рідному селі. Мен-ший, Марк, дізнавшись, що пора від’їжджати до Франції, забіг на кол-госпну ферму і заховав-ся в скирті. Коли зна-йшли його і привели до двору, кумедно вимов-ляючи, твердив одне й теж: «Бабуленька-зозу-ленька».

Жорж, здавалося, ло-вив на плівку кожну мить їх гостювання. Тож і за-лишилося від тієї поїзд-ки диво-кіно. Час від часу переглядає Надія Ники-форівна зазняті в Тиш-ківці і в Прилуках (тут живе найменша сестра – Валентина) кадри, пере-живає заново дні, сплете-ні з радості і печалі.

Ось вся рідня зібра-лась в просторій бать-ківській хаті. А це, під рушниками, що розме-талися по стінах, наче чайки, зворушена і роз-чулена мама. Далі – всі вони на городі вибирають картоплю.

Добре, що немає ніко-го в кімнаті.. Ніхто не видивляється в душу, не допитується, що з тобою. У синів свої сім’ї, живуть окремо. А вона тепер одна у цих, найманих ще з по-воєнних часів, стінах.

Валентина

Івсе-таки вона – Ва-лентина Никифорівна. Убілені скроні, прожи-

ті нелегкі роки не дозво-ляють її величати просто по імені. Жваво-рухлива, говірка. Це я подумки від-значаю відразу, як тіль-

ки зав’язується розмова. Літня жінка зважилась ще раз поїхати на гости-ну до сестри, до племін-ників. Дорога ж та – аж до Франції.

– Перший раз збира-лася я дуже довго, – роз-повідає Валентина Ники-форівна, не чекаючи мого словесного заохочення. – Та все щось перешко-джало. Надя ж в кожно-му листі: приїдь, сестро, приїдь, рідна. Може, гро-шей у тебе не вистачає, позич і приїдь.

Гнала мене в невідо-мість не цікавість, ні. Гнало минуле, оте дово-єнне. Там ми були разом, там все в нас було спіль-не. А тепер я не знала – хто вона, як живе, стар-ша моя сестра. Мадам Павловська. Мадам Ка-нелла.

Ой, як побачила її вперше – розгубилась. Замість юної, безтурбо-тної Наді кинулась мені на шию вся в сльозах середніх років жінка. Я впізнавала в ній сестру, а пізнати не могла. Мину-ло ж – подумати тільки! – більше двадцяти років! Винуватити її в чомусь не маю права. І це було б несправедливо. Винна в усьому війна… Хоч сама жити в чужому краю я б, мабуть, нізащо не змо-гла. Цього разу брала візу на два місяці. А минуло три тижні і я вже давай збиратися додому. Вірите, все сприймається тільки в порівнянні. Сонце зі-йде, а я думаю: «У нас уже високо підбилося в небі». Дощ проморосив, а в мене думка: «Чи й у нас промочив землю? На врожай треба б».

Надя щороку підлі-ковує легені. Ще з війни в неї та болячка. Якось провалялась у ліжку більше двох місяців. А хазяїн будинку преста-рілих, де вона кухарем робила, взявся її вигони-ти. Мовляв, нам потріб-ні такі, що працюють. І от я приїхала, а сестра в санаторії, забрала й мене туди, щоб обстежи-ти здоров’я. А санаторій – лише назва. Один хазяїн має готель, здає житло. В іншого – процедури від-пускають. І за все треба платити. А щодо профе-сорів – розкажу. Записа-ла Надя на прийом до од-ного – виклала ні за що 300 франків. Тиск помі-ряли – 120 франків. А за те, що зробили аналізи, – 500 франків. На такі гро-ші пізніше купила Надя мені в подарунок зимові чобітки.

Було колись, що я дивувалась, яку вели-

ку зарплату одержують французи. В Наді, на-приклад, вона за місяць шість з половиною ти-сяч франків. «Розбага-тіти запросто можна», – думала наївно. Та чим довше придивлялась до тамтешнього життя і по-рядків, думка ця міняла-ся. Перед від’їздом кажу сестрі:

– Ходімо в магазин, треба ж французькі духи купити.

Пішли. Водила очи-ма по блискучих вітри-нах, по цінниках – 700-800 франків флакончик духів. Надя гірко усміх-нулася:

– Такі, як я, їх ні разу за все життя не купу-вали.

– Повела вона потім на кладовище, де чоло-вік похований. Отут і я, каже, колись лежати-му. Вже місце купила. І Жорж (він в неї інженер, залізничні мости будує) теж купив місце поруч. Молодший син Марк ще не має таких коштів. Дов-го шукав роботу після технікуму (за спеціаль-ністю він електрик) а ро-боти не було. Тоді пере-кваліфікувався на сан-техніка. Дружина його – спеціаліст в електро-ніці, але влаштуватися на роботу теж не може. В книжковий магазин взя-ли і то тимчасово.

Питаєте, чи не скучає Надя за рідною мовою? Як можна не скучати! Га-зети читає «Вісті з Украї-ни» і «Голос Родины». По-друга там у неї є, Катя, з Київської області. Як зійдуться вдвох, то й набалакаються україн-ською і поспівають. А знаєте, Жоржів син (це Надин перший онук) про-сив дуже привезти йому буквар. Український. Я й повезла…

* * *Поїзд відходив з Па-

рижа. На пероні стояли сестри – літні, сиві жін-ки. Плакали і прощали-ся. Прощалися і плакали, відчуваючи, що доля вже не зведе їх разом. Надія Никифорівна думала про те, як там, вдома, надійно і легко. Там твоє коріння. Ти ніби вростаєш ним у землю. Вона ж – дерево без коріння. І вітер хи-лить, гне його, куди за-манеться.

Поїзд рушив. Мадам Капелла спробувала біг-ти поряд з вагоном, але ноги не слухалися. Тоді вона благально гукнула навздогін сестрі:

– Поцілуй нашу землю!

Ніна ТКАЧЕНКОм. Прилуки

«Поцілуй нашу землю!», –благала в Парижі мадам Канелла сестру з Прилук

Стежка до того села уже не стелиться. Ні батька-матері в Тишківці, ні жодної з сестер. Уже й хата чужим людям про-дана. Тільки серце все веде на рідну вулицю, до тихого двору, до нев’янучої юності. В давні, тривожні і такі незабутні спогади.

Картьє Брессон. Париж

№ 68 (27899)23 червня 2009 року 5

Воювали колись наші земляки не тільки в Європі, а й на Далеко-му Сході, в Азії. Тут було пекло,

і там – не рай.– Я братика свого ніколи не забуду, –

на очах у корюківчанки Ганни Іванів-ни Дуденко бринять сльози. – Він десь там лежить, у далекій землі, де рано сходить сонце.

– Розкажіть мені про нього, – по-просила я.

– Ми жили тоді в Наумівці. Я, се-стра, мама, тато і він. Мишко – стар-ший від нас з Шурою. Він у 1920-му народився. В армію його проводжали й не плакали. А чого було? Війна ж тоді ще не починалася. Хлопців вез-ли у військкомат на підводах. Багато їх їхало тоді. Ми з дівчатами за міс-ток зайшли, пробігли ще трохи, ру-ками махали.

– Ждіть! Я повернусь! – кричав Миш-ко з підводи.

Опинився її братик у Манчжурії. Листи писав часто. Аж тут війна.

Мати молилася за Мишка. Може там, на Сході, спокійніше? Живий буде…

– А ми під фашистами бідували. Тато помер, хату, кляті, спалили. Зна-йшли притулок у дядька, Павла Мет-ли, батькового брата, – продовжує далі Ганна Іванівна. – Ось кінчиться вій-

на, казала мати, повернеться Миш-ко і будемо будувати нову хату. Цим і жили.

Коли звільнили село радянські вій-ська, вся родина чекала вісточки з Да-лекого Сходу. Нарешті!..

Пише Михайло рік листи, пише дру-гий. Уже й на японській війні був, усе закінчилося, а додому не відпускають. Служба, нічого не поробиш.

– Він не тільки листи нам писав, а й своїй коханій дівчині Моті. Вона Мишка дуже чекала, – згадує сестра. А потім він повідомив матір і сестри-чок, що збирається додому. Дівчатам і матері купив сукно, спідниці собі по-шиють, бо де нині що дістанеш у роз-русі? Лаштує посилки, а може й так привезе.

Галя з сестричкою Сашею радіють, дочекатися не можуть.

Коли ж Мотя на порозі, вся в сльо-зах і говорити не може. Їй страшна звістка прийшла, що її коханий Ми-хайло Метла загинув від рук банди-тів. Ще вклали й лист від Миші, по-відомляє Мотю, що пише вже востан-нє, вже їде додому, просить, щоб не відписувала. «Я так хочу тебе обняти скоріше!»

– Ми теж наробили плачу. Так бра-тика любили! Він був нашою надією! Довго сумували. Хіба його можна за-бути?!

Нам через деякий час після страшної звістки дві посилки прийшло з Дале-кого Сходу. Спасибі, хтось з товаришів Михайла відправив, як його не стало. Ми всі подарунки цілували й полива-ли сльозами, – не заспокоюється моя співбесідниця.

Ким би він став, якби повернувся? Може, поїхав би вчитися. А може, й ні. Хату б збудував, з Мотею одружився, на землі працював, як ті, що прийшли з війни.

Його сестри усе життя трудилися. Ра-зом з матір’ю хату збудували, невеличку, правда. Олександри вже немає на світі, а вона, Галя, Ганна Іванівна, тупає й досі. Після війни будувала в Корюківці фа-брику технічних паперів, розбираючи руїни цукрового заводу, а потім пішла робітницею в цех. Усе життя – на одно-му підприємстві! Стала вона не просто вмілою трудящою людиною, а Героєм Соціалістичної Праці – єдиною в районі.

Якби живий був Михайло, пишав-ся б.

Вічна йому пам’ять!Зоя НАЗАРОВА

м. Корюківка

Переправа почалася одразу ж – лише стемніло. Проти-

лежний берег Дніпра то-нув у суцільній темені. Високий берег, рідний бе-рег... ворожий берег. І їх рота має на ньому закрі-питися – за всяку ціну. Стрімка течія мчить їх хисткий, нашвидкуруч збитий плотик. Хлоп’ята збілілими від напруги руками стискають гвин-тівки. Хто в чому. По-руч з Іваном батько – в рідному, пропахлому ма-хоркою піджаку. Йвану пощастило. Вчора, у ви-рві, підібрав майже нові-сіньку шинелю. Ось тіль-ки картуз ще з пастуху-вання, ще з учорашнього дитинства. Отим молоком, яким платили хлопцю пісків’яни, в страшні го-лодні роки малий і вря-тував усю родину. Вітер пронизливий, холодний, навіть шинелька не рятує. Після отого жорстокого, єдиного у своєму житті бою, Іван Вовк нараху-вав у ній кілька дірок від куль. Подарунок долі – бо ж лишився живим.

І раптом чорна осіння темінь річкова палахко-нула примарним зеленим світлом німецьких ліхта-рів на парашутах. І май-же водночас берег зага-гахкав протяжним гулом важких ворожих міно-метів. Вода в одну мить

праворуч-ліворуч здиби-лася догори височезними стовпами. Трасуючі кулі вогняними нитками про-шили ніч, стьобонувши важкими батогами те-чію. І раптом і пліт, й не-милосердну листопадову ніч здибило, шубовснув-ши їх по шию в крижа-ну воду.

Руки здерев’яніли чи то від холоду, чи від нер-вового перенапруження, стискаючи стару гвин-тівку. А декому й такої не дісталося: «Найдьотє в баю, ізмєннікі, вашу мать!» Та хіба ж зі своєї волі оці хлоп’ята в оку-пації опинилися? Це ж бездарні комісари кину-ли всю Україну на пота-лу ворогу. А тепер ще й збиткуються.

– Держися мене, синку! – здавлено гукнув батько й голос похлинувся в хо-лодній прибережній воді. Зашелестів ріденький оче-рет. Берег виріс прямовис-ною стіною, назустріч зац-вьохкали сліпі кулі. Впас-ти, втиснутися в холодну землю, але злий, аж наві-сний хрип комбата: «Впе-рьод!» гнав і гнав на не-видимі в темряві німець-кі окопи, що шкірилися смертоносним вогнем.

Зненацька той навісний вогонь обпалив Іванові груди. Він спіткнувся і впав, широко розкинув-ши руки.

– Синку! – відчайдуш-но зойкнув батько. – Си-ночку!

– Вперьод, атєц! – при-марний у зеленому світлі ліхтарів виріс поряд ком-бат. – Єво подбєрут сані-тари! Вперьод!

Світ плив перед очи-ма. Хапаючись за слизькі корчі, Іван заповз у якусь вирву, і час мов зупинив-ся для нього. Скільки отак лежав, заюшений кров’ю, невідомо. Сюрча-ли коники у вухах, бій відпливав далеким гро-мом, відпливаючи разом із життям, яке крапля по краплі соталося в холод-ну землю.

Зненацька голос бать-ка, розпачливий, благаль-ний, мов дзвін у непрогля-ді ночі, привів до тями.

– Синочку! Сину-у! Він тут десь, тут! Чуєте! Тут моя дитина! Прошу! Молю вас, хлопці!

Іван на мить, на єдину коротку мить, виринув із червоної каламуті, щоб шерхлими вустами прово-лодати ледве чутно єдине слово: «Тату-у!»

Отямився, вже коли са-нітари клали його на під-воду поряд із тяжко пора-неним батьком.

Ще й досі для Івана Павловича Вовка зали-шається найбільшою таї-ною життя, як зранений батько, сам втрачаючи свідомість, зміг його від-

шукати в нічній темря-ві. Татове серце відчуло синове.

А потім був шпиталь. Батька невдовзі комісу-вали – відвоювався. А Йвана направили вже не на передову, а на за-безпечення фронтового зв’язку. Отак зв’язківцем він і дійшов аж до перед-мість Берліна.

Весна 46-го. Цнотли-во пахнучи, несусвітньо цвіли сади. Ніби не було ні війни, ні людських сліз, заливисто щебета-ли солов’ї. Іван у фрон-товій, уже замасленій біля трактора гімнас-терці вертався з поля. Марія стояла біля свого збіднілого, бо вдова, дво-ру. Така небесно краси-ва і така скорботна, мов Божа Мати. Дівчинка на руках. А хлоп’я біль-шеньке за спідницю три-мається.

– Здрастуй, Маріє, – мовив тихо і аж провин-кувато.

Вона лише зворухнула поблідлими вустами, а в очах стільки німого болю:

«Ти ж вернувся, а мій лю-бий – ні! А мій батько... Обоє в тім Дніпрі!»

І тут хлоп’я раптом стрепенулося:

– Мамо! А це наш тат-ко?

І стільки мольби в тому голосочку, стільки надії й болючої радості, що Йва-нове серце не витримало і жалю, і болю того дитя-чого, не змогло загасити той тендітний промінчик сподівання. Неначе відри-ваючи бинт від засох лої рани, відчайдушно стис зуби, підхопив малого на руки і німіючими вуста-ми мовив те, що волало серце:

– Ходімо, Маріє!– Куди?! – аж сахнула-

ся вдова.– До батька... по благо-

словення!І згодом стало в Івана з

Марією аж п’ятеро діток, і всі рідні-ріднесенькі. І всім татусь приносив окрайця від зайчика з поля. І яблук-дичок, і жменьку першого пахкого хліба з-під свого комбай-на. І всіх вивів у люди:

кого в учителі, кого в бух-галтери, а найстарший, отой, що татусем його на-звав у ту солов’їну весну, в управлінні залізниці працює.

Багряніють чорнобрив-ці під двором у Йвана Павловича. Осіннє осо-ння вплітає у волосся фронтовику своє сріб-ло нетьмяніюче. Лише четве ро пісків’ян лиши-лося з 56 витязів, що по-вернулися з війни. Рані-ше Іван Семенович Сірик, Іван Юхимович Коло-ша, Іван Павлович Вовк та Дмитро Михайлович Крикливий часто бачи-лися. А тепер – лише в спогадах, бо ж роки. Гай-гай, роки... сплива-ють вони, мов долі по-братимів фронтових, на серці котрих спокійно, адже виконали сини свя-ті батьківські заповіти: сади посадили, дітей по-між люди вивели, Вітчиз-ну і світ захистили. І ці заповіти святі онукам пе-редають.

Іван ПРОСЯНИКБахмацький район

На життєвих перехрестях

Правда чиста, Правда чиста, мов сльозамов сльоза

на, казала мати, повернеться Миш-

Роки і долі

БратБрат

№ 68 (27899)23 червня 2009 року6 ІміджІмідж

Після розпаду СРСР служба карантину рослин України пе-

рейшла під юрисдикцію Мінагропрому. Офіційна дата створення Національ-ної служби з карантину рослин України – 30 червня 1993 р. Цього дня Верховна Рада України прийняла За-кон України «Про карантин рослин».

В обов’язки Державної служби з карантину рослин України входить:– охорона території Украї-

ни від занесення каран-тинних організмів;

– виявлення, локалізація і ліквідація карантинних організмів;

– запобігання проникненню карантинних організмів з карантинної зони до регі-онів України, де вони від-сутні;

– здійснення державного контролю за дотриман-ням карантинного режи-му і проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, тран-спортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні рослин і продуктів рослинного по-ходження.З 1994 р. Україна член

Європейської та Середзем-номорської організацій із карантину та захисту рос-лин (ЄОКЗР), а в 2006 р. – приєдналася до Міжна-родної конвенції захисту рослин (МКЗР). З момен-ту вступу до ЄОКЗР та МКЗР Україна активно бере участь у роботі цих орга-нізацій. Міжнародна ді-яльність нашої держави в галузі карантину рослин спрямована на поступову гармонізацію українсько-го фітосанітарного законо-давства відповідно до між-народних норм у галузі карантину рослин, обмін інформацією, координацію діяльності і т.д.

Враховуючи те, що Укра-їна нещодавно стала членом Світової організації торгів-лі (16.05.2008), та у зв’язку з тривалими євроінтеграцій-ними процесами фітосані-тарне регулювання в Укра-їні проводиться відповідно до Закону України «Про ка-рантин рослин».

Сьогодні в Україні три-ває процес гармонізації на-ціональних стандартів від-повідно до міжнародних вимог.

Так, у 2005 р. в Украї-ні офіційно запровадже-ний МСФЗ №15 «Керів-ництво щодо регулювання дерев’яних пакувальних ма-теріалів у міжнародній тор-гівлі» і затверджені «Фіто-санітарні правила ввезення через кордон, перевезення у межах країни, експорту і виробництва дерев’яного па-кувального матеріалу».

З 01.01.07 р. набрав чин-ності новий «Перелік ре-гульованих шкідливих організмів для України», розроблений науковими організаціями України на підставі аналізу фітоса-нітарного ризику (АФР), сформований Головною дер-жавною інспекцією з ка-рантину рослин України.

Також при виявленні по-рушень або невідповіднос-тей імпортованих вантажів заявленим фітосанітарним вимогам спеціалісти служ-би керуються положеннями МСФЗ №13 «Керівництво щодо нотифікації стосовно невідповідності і екстре-ній дії».

Нині Україна уклала двосторонні угоди в галу-зі карантину рослин з 17 країнами: Росія, Білорусь, Молдова, Литва, Грузія, Узбекистан, Азербайджан, Польща, Болгарія, Канада, Нідерланди, Чехія, Словач-чина, Угорщина, Монголія, Лівія, Киргизія. З 29 краї-нами такі угоди у стадії по-годження: Єгипет, Йорда-

нія, Македонія, ОАЕ, Китай та інші. Ці угоди дозволя-ють скоротити до мінімуму ризик взаємного ввезення шкідливих для рослин ор-ганізмів.

На початку 2008 р. свою роботу розпочав голланд-ський проект технічної до-помоги G2G «Підтримка ефективного розвитку фі-тосанітарного регулюван-ня в Україні відповідно до європейського законодав-ства». Мета проекту полягає у сприянні створенню від-повідних умов для ефектив-ного розвитку карантинної служби, подальшій гармо-нізації українського зако-нодавства до європейських вимог і активізації співро-бітництва між Україною і Голландією в галузі фіто-санітарії.

Задля попередження за-везення в Україну каран-тинних та інших небезпеч-них організмів на держав-ному кордоні створені та функціонують прикордонні пункти з карантину рослин (ПКР), через які ввозяться насіння, рослини і продук-ти рослинного походження. Такі пункти створені у мор-ських та річних портах, на прикордонних залізничних станціях, автодорогах і ав-тостанціях, в аеропортах і на міжнародних поштам-тах. Після розпаду СРСР виникли нові державні кор-дони з колишніми союзни-ми республіками, на яких потрібно було створювати та облаштовувати пунк-ти з карантину рослин – з Росією, Молдовою, Білорус-сю. На сьогоднішній день в Україні функціонують біль-ше 170 таких прикордонних пунктів.

Про обсяги роботи каран-тинної служби свідчать такі

цифри. За 2008 р. в Україну було завезено та інспектова-но 2,3 млн. тонн імпортних рослин і продуктів рослин-ного походження, які наді-йшли із 87 країн світу. При цьому у пунктах пропуску на державному кордоні ви-явлено 9 видів карантин-них організмів у 194 випад-ках. Крім того, у пунктах пропуску на державному кордоні доглянуто 6 млн. тонн транзитних вантажів, у яких було виявлено 4 види карантинних організмів у 110 випадках.

Найбільш заражена ка-рантинними організмами продукція надійшла з Єгип-ту, Туреччини, Угорщини, Сирії, Греції, Молдови та інших країн.

За останні роки з країни-імпортера Україна перетво-рилася у країну-експортера, що, в свою чергу, підвищує її відповідальність і імідж на міжнародному ринку. За 2008 р. у пунктах пропуску на державному кордоні до-глянуто 24 млн. тонн екс-портних вантажів, у яких виявлено 3 види каран-тинних організмів, обме-жено розповсюджених на території України у 437 ви-падках.

З початку маркетингового року експортовано зернових та олійних культур понад 27 млн. тонн, у тому числі пше-ниці – 12,2 млн. тонн, ячме-ню – 6,2 млн. тонн, кукуру-дзи – 5,2 млн. тонн, ріпаку – 2,5 млн. тонн, сої – 273 тис. тонн, соняшнику – 645 тис. тонн. Крім того, перевезено транзитом через територію України з подальшим реек-спортом майже 2,5 млн. тонн зернових культур.

Важливим етапом у роз-витку Державної служби з карантину рослин України

є підвищення кваліфікації інспекторів та навчання спеціалістів лабораторій. Велика робота проводить-ся задля посилення ролі карантинних лабораторій. Це пов’язано зі збільшенням обсягів імпорту і експор-ту рослин і продуктів рос-линного походження, роз-ширенням географії країн – постачальників, появою нових карантинних орга-нізмів. Якщо декілька років тому в Україні існувало 6 зональних карантинних ла-бораторій (крім Центральної науково-дослідної каран-тинної лабораторії) і 2 об-ласних, то сьогодні додатко-во створені і працюють ще 17 обласних і 6 міських ка-рантинних лабораторій.

Серед нинішніх проблем-них питань карантинної служби – технічне забез-печення лабораторій, при-кордонних і міжрайонних пунктів на сучасному тех-нологічному рівні. Нині проводиться активна ро-бота щодо створення єдиної комп’ютерної мережі, що дозволяє збільшити швид-кість збору потрібної інфор-мації, доступ до неї і мож-ливості її використання.

Великий обсяг робіт ви-конують спеціалісти міжра-йонних пунктів з каранти-ну рослин. Тільки протягом 2008 р. для встановлення фітосанітарного стану те-риторії держави обстежено 4,2 млн. га.

Небезпечне розповсю-дження набуває карантин-ний організм амброзія по-линолиста. Площа засмічен-ня карантинним бур’яном за останні 5 років зросла удвічі.

Починаючи з 1993 р., по-стійно проводиться моніто-ринг посівів кукурудзи для виявлення західного куку-рудзяного жука. У 2001 р. за допомогою феромонних пасток вперше відловили імаго самців у 2 районах Закарпатської області на відстані 1-15 км від кордо-ну з Угорщиною і Румуні-єю. У 2003 р. на території Закарпатської області за-хідний кукурудзяний жук був виявлений на площі 1,7 тис. га, яка протягом 2004 р. майже подвоїлася і на 1 січня 2005 р. становила 2,8 тис. га. Станом на 1 січня 2009 р. шкідник розповсю-джений у 30 районах в 4 областях України (Закар-патська, Львівська, Івано-Франківська та Тернопіль-ська) на загальній площі 15 тис. 563 га. Таке стрімке розповсюдження західного кукурудзяного жука тери-торією України й у Європі в цілому свідчить про можли-вість цього шкідника пере-літати на відстань до 40 км за один вегетаційний пері-од. Спеціалісти областей, де розповсюджений шкідник, а також прикордонних з ними областей проводять ретель-ний догляд вантажів і тран-спортних засобів на ПКР, а також проводять постійний нагляд за посівами кукуру-дзи із застосуванням феро-монних пасток.

Для удосконалення існу-ючих і використання нових, науково-обгрунтованих ме-

тодів і технологій виявлен-ня, ідентифікації, локалі-зації та ліквідації каран-тинних організмів система органів Державної служби з карантину рослин Укра-їни співпрацює з науково-дослідними організаціями.

Хотів би наголосити, що за підтримки Державної служби з карантину рослин України на базі української науково-дослідної станції з карантину рослин УААН у жовтні 2008 р. у м. Чернів-ці відбулася «Європейська фітосанітарна конференція по картоплі та інших про-довольчих культурах».

Важливою ланкою у фі-тосанітарному законодав-стві є «Перелік регульова-них шкідливих організмів для України», який за по-треби може поновлюватися і поліпшуватися.

Складання переліку пов’язано з проведенням аналізу різносторонньої ін-формації з біології, систе-матики, географічного роз-повсюдження, шкідливос-ті, економічного значення, можливості ввезення, ме-тодики виявлення, іденти-фікації і т.д.

Таким чином, оцінка ка-рантинного значення шкід-ливих організмів, яких не-має на території України, при імпорті рослин і про-дуктів рослинного похо-дження достатньо складна і потребує інформації щодо їх розповсюдження у країнах світу, шкідливості, біологіч-них особливостей (кількість поколінь, гідротермічні кор-дони розвитку, біологічні та інші фактори обмеження їх чисельності і т.д.), можли-вості ввезення з рослинами та продуктами рослинного походження тощо.

Не менш важливим у но-вих умовах є дотримання міжнародних вимог із сер-тифікації рослин і продук-тів рослинного походження при експорті, що передба-чає наявність інформації про фітосанітарний стан території України, встанов-лення карантинного стану рослинної продукції від-повідно до міжнародних стандартів і виконання фі-тосанітарних вимог країн-імпортерів.

У зв’язку з цим у першу чергу потрібне відповідне матеріально-технічне забез-печення карантинної служ-би, створення національного комп’ютерного банку даних та програм аналізу природ-нокліматичних, трофічних й інших факторів у почат-кових ареалах виникнен-ня адвентивних видів і їх відповідності для території України.

Крок за кроком Держав-на служба з карантину рос-лин України наближується до максимально ефективної організації роботи з фітоса-нітарії відповідно до міжна-родних стандартів.

Анатолій БІЛИК,начальник Головної державної

інспекції з карантину рослин України – головний державний

інспектор з карантину рослин України, кандидат

сільськогосподарських наук, заслужений працівник

сільського господарства України

Державна служба з карантину рослин:

нові умови – нові завдання

Щорічне збільшення обсягів імпорту і транзиту продуктів рослинного походжен-ня, особливо із країн, які маловивчені у ка-рантинному відношенні, посилює загрозу завезення на територію України нових ад-вентивних видів шкідників, хвороб рослин і бур’янів. Своєчасно виявити і запобігти їх проникненню та розповсюдженню на тери-торії країни – головне завдання Державної служби з карантину рослин України.

7Реклама та оголошенняРеклама та оголошення№ 68 (27899)23 червня 2009 року

Шановні державні службовці!Від імені обкому профспілки прийміть щирі вітання з нагоди професій-

ного свята – Дня державної служби!Державний службовець – це особлива професія, це нелегка робота, яка

повсякденно потребує самовіддачі, справжньої відданості своїй справі та усвідомлення того, що ти служиш людям. Від якості державної служби зна-чною мірою залежить майбутнє країни, адже професійний рівень і чесність кожного з вас, ставлення до людей, вміння швидко і якісно приймати рішен-ня формує довіру до влади.

Кожен державний службовець області на своєму місці виступає єдиною ланкою між владою і жителями області, знає їх біди та проблеми, шукає шляхи їх вирішення. Саме тому люди покладають на вас особливо відпо-відальні завдання, чекаючи компетентності, ініціативи і творчого ставлен-ня до справи.

Щиро бажаємо вам щастя, міцного здоров’я, душевної рівноваги і ком-форту, здійснення усіх мрій у справі служіння людям.

М. ПЕТРЕНКО,голова обкому профспілки працівників державних установ

ПОЛУДНЕНКО Іван Андрійовичнародився 7 жовтня 1921 р. в селі Медведівка Чер-каської обл. в багатодітній селянській сім’ї. З ранньо-го дитинства пізнав тяготи людської праці. Виявивши велике бажання вчитися, рано пішов до школи, яку закінчив відмінно. В 1939 р. вступив до Дніпропе-тровського інституту на математичний факультет. Проте в цьому ж році був покликаний до лав Радян-ської Армії. Під час служби в армії, неодноразо-во був нагороджений грамотами і медалями за відмінну бойову підготовку, як один з кращих зв’язківців полку. Після важкої хвороби на по-чатку 1941 р. повернувся в рідне село Медве-довку. При окупації разом з іншими молодими людьми був зісланий до Німеччини. Перебував у концтаборі Дахау, де працював на різних важ-ких роботах, під час бомбардування отримав поранення. Після звільнення України і повної капітуляції фашистської Німеччини в 1945 р., повернувся на Батьківщину. Величезне праг-нення до навчання і праці сприяло успішній

здачі іспитів у Львівський інститут фізкультури і спорту. Під час навчання був учасником Рес-публіканських і Всесоюзних змагань, виконав нормативи кандидата майстра спорту зі спор-тивної гімнастики і боротьби. В числі перших післявоєнних фахівців в 1950 р. був направле-ний викладачем в Чернігівський педагогічний інститут, де пропрацював 10 років, проявивши талант педагога і вихователя.

Його любов до людей, організаторські і люд-ські якості особливо розкрилися на роботі в спортивному товаристві «Колос» (1960 по 1970 рр.). Запрошений в 1980 р. старшим викладачем в Чернігівський інститут удосконалення вчите-лів, Іван Андрійович працював там до виходу на пенсію. Неодноразово він нагороджувався грамотами і дипломами, користувався великим авторитетом у педагогічної і спортивної громад-ськості міста й області.

Іван Андрійович зі своєю дружиною Лідією Петрівною виховали двох прекрасних дочок Оле-ну і Тетяну, все тепло свого серця вони віддавали вихованню чотирьох онуків.

Проводжаючи в останню путь дорогого чо-ловіка, батька, дідуся, доброго і надійного то-вариша, учасника, інваліда війни, схиляємо голову перед його світлою пам’яттю, говоримо слова подяки.

Виклики до суду

Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд цивіль-ної справи за позовом Бредюка Олександра Дмитровича до Бредюк Олени Ана-толіївни про визнання такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, призначено на 3 липня 2009 року на 12 год. 30 хв.

Справа буде слухатись у приміщенні суду за адресою: м. Чернігів, вул. Мстиславська, 17, під головуванням судді Філатової Л.Б. (каб. 7) – для участі у справі як відповідач викликається Бредюк Олена Анатоліївна (останнє ві-доме місце проживання: м. Чернігів, вул. Селюка, 23).

Одночасно повідомляємо, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час та місце розгляду справи, тому у випадку відсутності відомостей про причини неявки повідомлених належним чином, або причину буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Новозаводський районний суд м. Чернігова повідомляє, що розгляд ци-

вільної справи за позовом ТОВ фірми «ТехНова» до Бураковської Надії Ми-хайлівни про стягнення заборгованості за теплопостачання, призначено на 26 червня 2009 року о 9 год. 00 хв.

Справу буде розглянуто у приміщенні Новозаводського районного суду м. Чернігова під головуванням судді Гордійко Ю.Г. (каб. 18) за адре-сою: вул. Мстиславська, 17, м. Чернігів, 14000.

Для участі у справі викликається як відповідач Бураковська Надія Михайлівна (останнє відоме місце проживання: м. Чернігів, провул. Коцю-бинського, 4-Б, кв. 64).

Попереджаємо, що у разі неявки в судове засідання і відсутності відомос-тей про причини неявки, справу буде розглянуто за вашу відсутність, за на-явністю доказів, що містяться у матеріалах справи.

Охранному предприятию«Агентство охраны «БЕСТ ФОРТ»

на постоянную работусрочно требуютсяОХРАННИКИ

с опытом работыв охранных структурах.

Возраст: до 50 лет.Режим работы: дневной.

Контактный телефон:8 (044) 411-39-27,8 (067) 446-96-22.

Втрачений учнівський квиток ЧПЛЗТ, виданий на ім’я Іван-ченко Олени Сергіївни, вважа-ти недійсним.

Втрачений студентський кви-ток ЧДПУ ім. Т.Г. Шевчен-ка, виданий на ім’я Акимен-ко Анни Олександрівни, серії ЄН №06382361, вважати не-дійсним.

Втрачений студентський кви-ток серії ЕН № 06381393 Черні-гівського державного педагогіч-ного університету, виданого на ім’я Борсук Яни Миколаївни, вважати недійсним.

інститут фізкультури Виклики до суду

ргівського дного унівеім’я Борсвважати н

Телефон рекламного відділу газети«Деснянська правда» – 4-40-07

®

При Мінпаливенерго створена експертно-аналітична гру-па, яка кожні десять днів

розраховує так званий «ціновий коридор» на підставі аналізу «Ук-рнафтохімпереробки». Підприєм-ство бере до уваги ціни на нафту та нафтопродукти на світовому та внутрішньому ринках, попит і пропозицію на пальне, витрати на транспорт та на обслуговування кредитів АЗС.

У другій декаді червня цінові межі на А-95, згідно з досліджен-нями групи, становили 6,53-6,73 грн. за літр. На деяких заправках вони досягли свого максимального значення. Міністр палива та енер-гетики Юрій Продан вважає, що зростання цін на бензин пов’язане з тенденціями на ринку нафти: підвищення ціни одного бареля та оптових цін на пальне на європей-ських біржах.

Натомість в Антимонопольному комітеті України переконані, що в такому стрибку цін на пальне є й вина цієї експертно-аналітичної групи. Адже «цінові коридори» мо-жуть бути підставою для нафто-трейдерів підвищувати розцінки

на пальне. Виконуючий обов’язки голови Антимонопольного комітету України Олександр Мельниченко пообіцяв, що незабаром Комітет направить свої рекомендації щодо діяльності експертно-аналітичної групи в Кабміні. Минулого тижня обнародували розширення «ціново-го коридора». Саме тоді на всіх за-правках зросли ціни на бензин.

Народний депутат України від Партії регіонів Юрій Бойко про-гнозує, що ціни на пальне марки А-95 можуть досягти позначки 10 грн. за літр.

– Щойно почали рости ціни на світовому ринку, й одразу ж за-тверджують новий «ціновий кори-дор», не враховуючи того, що доро-ге пальне почне надходити з Євро-пи мінімум через 2-3 тижні. А ось трейдери отримали можливість за завищеними цінами розпродавати свої старі запаси, – зазначив він.

Щодо червневого підвищення цін на бензин АМКУ вже почав розслідування. Остаточне рішен-ня обіцяють винести через кілька тижнів. А доти? Заправлятимемося і по сім, і по вісім гривень…

Підготувала Наталія ГАРБУЗ

Гаряча тема

Скільки ж коштуватиме бензин?

Ціни на пальне продовжують шокувати усіх громадян України. До кінця місяця нам прогнозують 7 грн. за літр А-95. І це далеко не кінець… Хто ж винний у такому стриб-ку ціни чи це загальносвітова тенденція?

9 червня 2009 року Головне управління юстиції у Чернігівській області зареєструвало Черні-гівську регіональну партійну організацію Політичної партії «Народна воля» (свідоцтво №178).

Мета діяльності – виконання програми Партії шляхом реалізації її положень через пред-ставництво в органах державної влади всіх рівнів, у Верховній Раді України, органах місце-вого самоврядування.

Юридична адреса: м. Чернігів, вул. Балицького, буд. 42.Голова – Бушай Олексій Федорович.

15 червня прокурор Менсько-го району порушив кримі-

нальну справу за фактом нена-лежного виконання професійних обов’язків вчителями та керівни-цтвом однієї із загальноосвітніх шкіл району. За інформацією прес-служби прокуратури об-ласті, внаслідок недбалого став-лення до техніки безпеки у цій школі зазнали травм два підліт-ки на уроці праці.

Як встановила дослідча пере-вірка, учні сьомого та дев’ятого класів на уроках праці рубали дрова. Що, до речі, взагалі не передбачено програмою з трудо-вого навчання. Більше того, цю роботу мав за дорученням ди-ректора виконати особисто вчи-тель трудового навчання, який одночасно працював у школі й робітником.

Роботи проводились на шкіль-ному подвір’ї. Напередодні вчи-тель праці сказав учням, щоб для уроку приносили з дому сокири.

Рубаючи дрова, 14-річний се-микласник вдарив себе сокирою по нозі. Після цього учень пі-шов додому, тому розголосу по-дія не набула. Наступного дня

уроки праці з рубанням дров продовжувались. Доки учень 9 класу не вдарив себе сокирою по пальцю руки, відрубавши фалангу.

Кримінальну справу поруше-но за ч. 1 ст. 137 Кримінального кодексу України (неналежне ви-конання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей, що спри-чинило істотну шкоду здоров’ю неповнолітніх).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про загальну серед-ню освіту», загальноосвітній на-вчальний заклад має забезпечи-ти безпечні та нешкідливі умови навчання, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я. За це, згідно з чинним законо-давством, відповідає керівництво навчальних закладів.

Про це повідомила старший помічник прокурора області з питань захисту прав і свобод не-повнолітніх Надія Шевкун.

«Залучати неповнолітніх до рубання дров не можна навіть там, де вони є найманими пра-цівниками. Професія дроворуба входить до затвердженого Мініс-терством охорони здоров’я Пе-реліку важких робіт і робіт зі

шкідливими та небезпечними умовами праці. А, згідно зі ст. 11 Закону України «Про охоро-ну праці», залучення неповноліт-ніх до праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці не допускається.

Шкода, що шкільні педа-гоги опановують правові зна-ння такою ціною – здоров’ям школярів. Залишається лише сподіватися, що справедливий вирок суду у цій справі зму-сить інших вчителів трудового навчання обрати інший шлях правової самоосвіти», – дода-ла вона.

«Обидва випадки травмуван-ня школярів на уроках праці трапилися у квітні у Куковиць-кій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, – повідомила телефо-ном прокурор району Катерина Сокол. – Проте, до правоохорон-них органів, наскільки мені відо-мо, не зверталися ні вчителі, ні працівники райвідділу освіти, ні батьки, ні діти. Зазначені факти виявили лише під час загально-наглядової перевірки лікуваль-них закладів».

Станіслав КЛОПОТ

Нещасні випадки

Постраждали на уроках праці, рубаючи дрова

Остання сторінкаОстання сторінка8

•• К А Л Е Н Д А Р К А Л Е Н Д А Р •• П О Г О Д А П О Г О Д А • • К А Л Е Н Д А Р К А Л Е Н Д А Р • • П О Г О Д А П О Г О Д А ••

№ 68 (27899)23 червня 2009 року

Співзасновники:Чернігівська обласна рада,

облдержадміністрація,первинна організаціяжурналістів редакції

•Головний редактор

Лариса МІЛОВА•

Перший заступникголовного редактора

Леся КОШЕЛЬТел. 678-200

•Заступник

головного редактораБорис МЕЛАШЕНКО

Тел. 4-44-42•

Відповідальний секретарВіталій АДРУГТел. 4-21-92

•Телефони відділів редакції:

суспільно-політичних питань4-44-42, 4-22-71;

економіки4-41-36;

соціальних питань4-44-12;

гуманітарної сфери4-44-12;реклами4-40-07.

•Факс

4-21-92, 4-40-07.•

Комп’ютерний набірЛюдмила ШЕВЧЕНКО

•Комп’ютерна верстка та дизайн

Олександр БОЖОК,Ганна ЗЕВКО,

Світлана КУЗЬМЕНКО•

КоректориАльона ШЕВЧЕНКО,

Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙ•

Відповідальна за випускВіра ГУБАР

•Веб-сайт:

www.dponline.cn.ua•

Електронна пошта: despravda@ukr.net

•Реєстраційне свідоцтво

ЧГ № 230 від 10.11.2000 р.Видавець – ТОВ «Редакція

газети «Деснянська правда»•

Віддруковано в редакційно-видавничому комплексі «Деснянська правда»,

14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62.

•Газета виходить

тричі на тиждень(вівторок, четвер, субота).

•Тираж тижня – 36869

•Розповсюджується

по передплаті•

Передплатні індекси:для індивідуальних передплатників –

61651,для підприємств, організацій –

94530,четверговий випуск –

94531.•

Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій.

•Відповідальність за достовірність

інформації та реклами несуть автори та рекламодавці.

Знаком позначені матеріали рекламного змісту.

•Листування

з читачами – тільки на сторінках газети.

Цими дняминародилися

23.06

Російська поетеса Анна Ахматова (1889), російський кінорежисер Григорій Кохан (1931), російський актор Олек-сандр Кайдановський (1946), російський спі-вак Валерій Меладзе (1963).

24.06

Американський вина-хідник слюсарних вер-статів Томас Бланшар (1788), польський худож-ник Ян Матейко (1838), радянський революці-онер Григорій Котов-ський (1881).

ВДЕНЬВНОЧІ 23.06 24.06 25.06

Хмарність

Опади

Температура, °C 27 ... 32 12 ... 17 27 ... 32 12 ... 17 27 ... 32Вітер (напрямок, швидкість, м/с)

Пд–Сх, 5–10 Пд–Сх 5–10 Пд–Сх 5–10

Радіаційний фон, мкР/год Чернігів 12Ніжин 11 Покошичі 11 Семенівка 11Остер 13 Прилуки 13 Щорс 10

Рівень води у Десні, см – Несприятливі дні у червні 24, 25, 28

Температура води у Десні, °C 22,2 За даними облгідрометцентру

За релігійним календарем сьогодні – преподобного Силу-ана, схимника Печерського. Мучеників Олександра й Анто-ніни діви. Преподобного Феофана Антіохійського. Святителя Вассіана, єпископа Лавдійського. Петрів піст.

Завтра – апостолів Варфоломія і Варнави. Преподобно-го Варнави Ветлузького. Перенесення мощей преподобного Єфрема Новоторзького. Ікони Божої Матері «Достойно єсть» («Милуюча»). Петрів піст.

Іменинниками будуть: сьогодні – Антоніна, Олександр, Василь, Іван, Феофан; завтра – Юхим, Варфоломій, Варна-ва, Охрім.

Новий Місяць 22.06Схід 4:47Захід 21:14Тривалість 16:27

Тут, на околиці села, був справжній ае-родром часів Вели-

кої Вітчизняної війни, на якому стояв літак У-2, тобто «кукурузник», а чернігівець, Герой Ра-дянського Союзу Мико-ла Кальонов, нештатний консультант фільму, на-віть дав свою Золоту Зір-ку кінорежисеру Леоніду Бикову, котрий до того ж виконував голов ну роль у фільмі.

Звідтоді ця кінострічка ось уже тридцять шість

років залишається одним з найкращих радянських фільмів. Не випадково до нього і постійна увага… Ось і 9 травня, у День Перемоги, увечері пер-ший російський канал показав цей фільм. Що-правда, не чорно-білий, а… кольоровий. Колори-зацію зробила американ-ська фірма. Через те кі-ностудія ім. О. Довженка та дочка Леоніда Бикова Мар’яна подають до суду на перший російський канал.

Справа в тому, що фільм «В бой идут одни «старики» – український продукт, його замовником було Міністерство куль-тури нашої республіки, знімали його, як вже го-ворилося, на Київській кіностудії, та й дочка головного режисера має також стосунок до кіно-стрічки.

Щоправда, росіяни не мають на цей фільм пас-портизації, вона залиша-ється за кіностудією ім. О. Довженка, звичайно, на

чорно-білий фільм. Пи-тання тільки у мораль-ному – навіщо через три з половиною десятка років втручатися у фільм…

Я дивився цю кіно-стрічку після численних анонсів напередодні, у ко-льорі, чи, точніше, у ко-льорі зеленому, він там переважає. Не сподоба-лося…

Проте, схоже, наше кі-новидавництво чекає но-вий етап – все та ж коло-ризація. Водночас з філь-мом «В бой идут одни «старики» у кольорово-му зображенні показа-ли найвідоміший серіал «Семнадцать мгновений весны». Головному режи-серові фільму, престарі-лій Тетяні Ліозновій він дуже сподобався, а ви-конавцеві головної ролі В’ячеславу Тихонову – ні. Він категорично про-ти, щоб його показували у кольорі.

Словом, питання зали-шається відкритим…

Володимир САПОН

Кіно

У «бій» іде дочка Леоніда Бикова…

Як відомо, художній фільм «В бой идут одни «старики» було від-знято на київській студії ім. О. Довженка 1973 року. Натурні зйомки все літо проводилися у селі Шестовиця Чернігівського району.

Автогонки «Subaru Open Cup 2009» складаються із чотирьох ета-пів. Наступні пройдуть у Хар-

кові (10-12 липня) і Одесі (7-9 серп-ня), а фінальна гонка – 9-11 жовтня у Києві.

Національна гоночна серія «Subaru Open Cup 2009» – це спільний проект офіційного дистриб’ютора «Subaru», компанії «Субару Україна», Автомо-більної Федерації України (FAU) і ав-томотоклубу «Гепард», спрямований на популяризацію класичного ралі. Тех-нічним партнером Кубка є BUSINESS life – бренд для корпоративних абонен-тів оператора мобільного зв’язку life:), масляний партнер Кубка – CASTROL, страховий партнер – компанія «НА-СТУ».

Церемонія нагородження переможців і закриття ралі відбулася у неділю о 19-й годині у Чернігівському міському Парку культури та відпочинку.

Віктор КОШМАЛФото автора

Автогонки

«Subaru Open Cup 2009» – перший етап у Чернігові

20-21 червня Чернігів приймав перший етап національної го-ночної серії «Subaru Open Cup 2009». У суботу відбулося урочис-те відкриття, а в неділю о 9 годині ранку з Красної площі старту-вали перші екіпажі.