2013№ 9

А за яким законом ти живеш?

Чи подобаються вам закони? zНапевно перша думка, скоріше за все, виникає такою: «Ні, вони мене обмежують». Ну, що ж, закон має й таку функцію. Та коли я уважніше заглиблюся у його зміст, то виявить-ся, що закон, у першу чергу, мене захищає.

На жаль, цього не можна сказати про всі на світі закони, бо бага-то з них є недосконалими. За деякими підрахунками люди створили більше 4-х мільйо-нів різних законів. Чимало їх видавали виходячи з тих чи інших інтересів якоїсь певної групи людей. Звичайно що чи-мало з цих законів час від часу змінюють, і те що вчора було законним, завтра може виявитися поза законом.

Більшість людей ставляться до слова «закон» негативно. Відразу згадують-ся суд, вирок, або якісь обмеження, які закон накладає на нас. І люди автоматично переносять подібне ставлення і до Закону Божого. Дивним є те, що незважаючи на незаперечну цінність цих Божих прописів, даних для нашого благо-

получчя, чимало наших сучасни-ків сприймають їх як заборони.

А від обмежень чи заборон хочеться звільнитись, забуваючи, що Божий Закон насамперед має захисну функцію.

Ви скажете: «А від чого він нас має захищати?». Щоб гріха не було в нашому житті. Щоб мені

не боятися виходити на вулицю. Не боятися, що моя сім'я розпадеть-

ся. Не боятися, що я стану жертвою шахраїв, що на дорозі бувають п’яні водії.

Заповіді цього Закону, діючи на совість людини, спонукують її не зробити

вам зла, не лжесвідчити проти вас, утриматися від спокуси вкрасти те, що належить особисто вам.

Наш час характерний неприй-няттям авторитетів. Більшість лідерів чи вождів розчарували своїх прихильників, оскільки ті

самі не діяли згідно з моральними вимогами Закону і, таким чином, не

виправдали їх сподівань. Проте чиясь невідповідна поведінка не означає що Закон можна ігнорувати.

Якщо ви задумаєтеся над сучасним ста-ном світу, вам стане абсолютно ясно, що людство чинить велику помилку, дедалі біль-ше ухиляючись від вічних моральних норм. Ми всі – на невірному шляху. А якщо це так, то кожному з нас необхідно повернутися на-зад, до Божого Закону. Чи не пора зробити вірний вибір?

Люди створили більше 4-х мільйонів

різних законів

Божий Закон

насамперед має захисну

функцію

2

Богу не байдуже, як ми Йому поклоняємося. Наш Творець не бажає, щоб ми створюва-ли собі для поклоніння різні зображення, мали кумирів, вважаючи їх образом Божим. Про це говорить друга з деся-ти заповідей Закону Божого: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за прови-ну батьків на синах, на третіх і четвертих поколіннях, тих хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто дер-житься моїх заповідей».

У цій заповіді Бог називає Себе ревнителем, який уважно спостерігає, кому або чому ми поклоняємося і, навіть, ви-ступає, як «Бог караю-чий», що, безумовно, свідчить про те, на-скільки важливим є це питання.

Коли ми читаємо цей текст, у деяких виникає питання: «Чи справедливо, що Господь карає на-щадків до третього і чет-вертого роду?» Хоча, чо-мусь, нікому не спадає на думку питати про справедливість, коли читаємо про «милість до тисячі поколінь, для тих що люблять Його та дотримуються Його за-повідей».

Слід сказати, що Божі рев-нощі щодо поклоніння – це не ревнощі гордівника, який насо-лоджується поклонінням йому і стежить, щоб поклонялися тільки йому. Божі ревнощі до Свого народу пояснюються Його турботою та опікою про Своє творіння. Заповідь ясно говорить, що від того який об'єкт поклоніння виберемо, залежить благополуччя людського роду. Така залежність існує, тому що наш Бог, Якому вклоняємося, – це Творець, що дає життя. А воно цілковито в Його руках, тому нам слід прислухатися до бажання Творця. В цьому запо-рука щастя для нас та наших дітей, тобто, «милість до тисячі поколінь».

Коли ж людина вклоняється замість Творця творінню, тобто тому, що створив Творець або тому, що виготовила сама лю-дина, цим вона одурює себе і позбавляється Божих благосло-вень. Деякі люди стверджують, що немає нічого поганого в пре-

клонінні перед образом або зображенням, оскільки

можна в дусі вклоня-тися об'єкту, який він представляє, а не самому об-разу.

Пригадаймо іс-торію, коли біля

гори Синай ізра-їльтяни зробили зо-

лотого тельця. Вони теж вважали, що покло-

няються не ідолу, а Богу. З книги Вихід (32:5) ми дізнаємося, що Аарон зробив золоте теля, по-ставив перед ним жертовника, і проголосив: «завтра свято для Господа». Поклоняючись тель-

і юнак, що одного разу підій-шов до Ісуса з питанням: «що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?». Ісус тоді вказав йому на необхідність дотримання заповідей. «Каже Йому юнак: це все зберіг я змалку; чого ще мені бракує? Ісус відповів йому: якщо хо-чеш бути спасенним, піди та продай своє майно, роздай бідним і матимеш скарб на не-бесах; а тоді приходь і йди за Мною» (Матв. 19:20,21).

Юнак був упевнений, що він дотримує всіх заповідей. Але слова Ісуса відкрили йому, якому «богові», насправді, було віддане його серце. Ісус закликає його зробити вибір між Богом і багатством. Але для юнака виявилося немож-ливим відмовитися від свого маєтку. І сьогодні є багато чо-ловіків та жінок, що усвідомили вимоги Божі у своєму житті, але не підкорили своє життя повністю Його волі. Багато хто

з нас сьогодні відносяться до такої категорії: я буду покло-нятися Богові, буду шукати порятунку в Ньому, але при цьому постараюся, щоб жодне зі світських благ і задоволень не пройшли повз мене.

Подивіться на своє жит-тя. Яке місце у ньому від-ведено Богові та поклонінню Йому? Люди ставляться до богопоклоніння як до чогось тако-го, що відбувається у п'ятницю, суботу, чи неділю або в будь-який інший день тижня, у який людина приходить у храм, щоб здій-снити певний обряд. І якщо хтось після цього відчуває спонукання щоб краще і до-бріше ставитися до людей, або

СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Молодь дивиться на світ очима своїх кумирів

І це особливо ясно з тексту першої заповіді Божого Закону: «І Бог промовив усі слова оці, кажучи: Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною» (Вих. 20: 1-3).

Хтось може сказати, що Бог вивів з рабства Ізраїльський на-род, і тому цей звід законів має відношення тільки до нього. Але якщо ми уважно вивчаємо Біблію, то бачимо – те, що Бог зробив для Ізраїльського наро-ду, має відношення до усіх нас. Ізраїльський народ повинен був бути хоронителем віри і пізнан-ня про істинного Єдиного Бога, Який спасає. Благословення, які Бог обіцяв Авраамові і на-роду, що народиться від нього, поширюються на усі племена землі.

«Я Господь Бог твій, …нехай не буде в тебе ін-ших богів крім Мене». Бог не претендує на першість се-ред якихось богів. Він каже, щоб по-клонялися Йому Одному, тому що інших богів просто не існує.

Однак, якщо ми глибше глянемо, то по-бачимо що це те сáме, що Христос сказав у Євангелії від Матвія 5:8. «Блаженні чисті серцем, бо такі побачать Бога». Що означає – чисті серцем?

У Посланні апостола Якова 4, 8 сказано: «Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Очистіть руки, грішники, і очистіть серця, двоєдушні». Якщо людина немає чистого серця, тоді вона двоєдушна, тобто, душевно роздвоєна. Мати однодушність, або чисте серце – означає мати тільки один об’єкт поклоніння. Адже й ми говоримо: не можна сидіти на двох кріслах і їхати на двох конях. Або як сказав Христос: «Не можете служити двом панам». Чому? Тому, що за словами апостола Павла у 2 Кор. 3, 18 «На що спогля-даємо – на те й перетворює-мося».

Ось чому так важливо на що ми дивимося, які фільми проглядаємо, що читаємо, чим захоплюємося – подібно

до того й змінюємося. Наші принципи під-

німають нас уверх чи тягнуть вниз. Те, у що ми ві-римо або надає нам гідність, або принижує нас.

Може склас-тися враження,

що нас це не сто-сується. Адже нія-

кому іншому Богові, окрім Єдиного, я не по-

клоняюся. Нікого іншого Своїм Спасителем, окрім Ісуса, не називаю. Напевно, так вважав

Перша заповідь

Те, у що ми

віримо або надає нам

гідність, або принижує

нас

Ідоло-поклонник

– це той, хто відмовляється

жити за Законами Божими

Десять Заповідей добре відомі не тільки ві- zруючим, їх прийнято вважати основою людської моральності взагалі. Але щирий, глибокий зміст Заповідей неможливо розглядати без віри в Бога та поклоніння Йому.

просто поводитися етично, то вважається, що цього досить.

Однак одкровення, яке за-писане в першій заповіді, має на увазі, що щире поклоніння Богові не тільки змінює нашу поведінку, але також наповнює все наше життя чудовими благословеннями. Перша за-повідь показує, що Бог очікує від нас воістину унікальної любові, такої любові, яку Він Сам проявляє до нас. Апостол Павло говорить: «А Хрис-тос помер за всіх, щоб ті, які живуть, більше не жили для себе, але для того, хто за них помер і воскрес» (2 Кор. 5:15). Христос, Бог у плоті, помер за всіх. Він віддав Себе Самого на смерть, щоб простити тебе й стати твоїм Єдиним Богом.

Прийміть цю Заповідь як Благу звістку, що проголо-шує: Всевишній усе зробив для нас, Він – вище всього. Прийміть її як веління нічого у своєму житті не ставити вище

Бога. На першому місці повинен бути Бог, на

другому місці сім’я, потім, інші люди, і нарешті речі.

Отож, через за-кон Бог хоче на-вчити нас поряд-ку у відносинах з Ним і людьми. Необхідно зрозу-

міти, що Божі за-повіді це не накази,

не приписи того, що я повинен робити, а

опис того, у чому я буду знаходити задоволення, піс-ля того як усвідомлю щó Бог у Своїй любові зробив для мене, прийнявши мене таким, як я є.

Може й нам би пильніше приглянутись до них?

Не роби кумираІдолопоклонство. Що виникає в нашій свідомості z

при згадці про нього? Є немало тих, хто вважає, що цей термін їх не стосується з того часу, як вони увіру-вали і присвятили своє життя Христу. Ідолопоклонство – це з Старого Завіту, а Христос абсолютно очистив нас від усякого гріха і повністю звільнив від будь-якої залежності. Наскільки вірні такі уявлення?

На першому

місці повинен бути Бог, на другому місці

сім’я, потім, інші люди, і нарешті

речі

2 цю, ізраїльтяни вважали, що він – лише видимий образ Бога, що вивів їх з Єгипту. Але, читаючи Бі-блію далі, ми довідуємося що Бог не прийняв їхнього поклоніння.

Стародавня історія свідчить, що ніде не виявляється настіль-ки крайня аморальність людини, як у здійсненні культових звичаїв поклоніння ідолам, які до того ж супроводжувалися ще й роз-пустою. Бог засудив бажання Його народу використовувати в своєму поклонінні золотого тельця. Зло полягає не стільки в зображенні, скільки в бажанні робити все по-своєму, у свавіль-ному поклонінні Богу на власний розсуд, не так, як навчає Слово Боже, у намаган-ні створити об-раз Всевишнього на свій смак.

Ця заповідь за-бороняє поклонятися Богу, використовуючи зображення. Багато людей стверджують, що ці зображен-ня є тільки образами або ж символами, за допомогою яких вони поклоняються Богу, однак, спроби зобразити Вічного за допомогою матеріальних пред-метів знижує уявлення людини про Бога. Розум, відвернутий від безмежної досконалості Творця, буде більше прикований до тво-ріння, аніж до Творця.

А що вже говорити, якщо на зображенні ті, що свого часу самі особисто не дозволяли їм вклонятися? Коли Йоан прекло-нився перед ангелом Одкровен-ня, той зупинив його: «Дивися не роби цього; я співслуга твій і братів твоїх, що мають свідо-цтво Ісуса. Богу поклонися» (Одкр. 19, 10). І коли римський сотник Корнилій, вшановуючи

Петра, припав йому до ніг і по-клонився, апостол його підняв і сказав: «Встань! Бо я теж тільки людина» (Дії 10, 26).

Звичайно, окрім згаданого, друга заповідь Закону Божого містить у собі ще деякі фактори. Ідолопоклонник – це той, хто від-мовляється жити за Законами Божими. Ось як пророк Самуїл визначає непокірність і спротив Богу: «Бо непокірливість – як гріх ворожбитства, а свавільство – те що й ідолопоклонство» (1 Царів 15:23).

Усе в цьому світі може функці-онувати як потенційний ідол:

від матеріальної речі до ідей та поглядів. Най-більший ідол, здатний заволодіти людським серцем, – гордість. На його вівтар люди приносять все – сили, здібності, бажання,

засоби. Звичайно, бажання самостійно

контролювати свою долю – гідне пошани, але вся річ

у тому, що це неможливо без СПІВПРАЦІ з Богом-ТВОРЦЕМ, у Якого в руках знаходиться все наше життя.

Не можна одночасно, маючи в серці ідолів, залишатися ві-рним Богу, «золотої середини» в цьому питанні не буває. Господь говорить: «Я – Бог-ревнитель!» Якщо Бог у вас не на першому місці – значить, ви живете як ідолопоклонник. Виключень немає, чим би людина себе не виправдовувала.

Як бачимо, для того, щоб уникнути ідолопоклонства, не-обхідно серйозно присвятити себе Богу, відвести Йому гідне місце на престолі нашого серця, і прислухатися до Його порад стосовно поклоніння. Тоді воно буде істинним, заснованим на Слові Божому.

Якщо Бог у вас

не на першому місці – значить,

ви живете як ідоло -

поклонник

1

3

Це питання, безсумнівно, вимагає більш глибокого та ретельного дослідження. Отож, прослідкуємо біблійне пояснен-ня: чому Господь обрав сьомий день тижня для поклоніння.

Увесь перший розділ книги Буття присвячений опису тво-ріння, а також красі і пишноті Едему. Другий розділ почина-ється словами: «І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї. І поблаго-словив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї» (Буття 2: 2-3).

Створивши світ за шість днів, Творець виділив сьомий день як пам'ятник Своєї творчої роботи. У такий спосіб був покладений початок семиденному тижню.

Заповідь про дотримання суботи відрізняється від усіх інших. Про інших дев'ять за-

повідей ніхто не сперечається. Практично усякий добропоряд-ний громадянин, християнин він чи ні, погодиться з ними, якщо буде вважати що ці ви-моги цілком розумні. Однак, чи можемо ми сказати, що людина дійсно слух-няна Господу, якщо проявляє слухня-ність тільки тоді, коли згодна з Богом і, коли та чи інша запо-відь здається їй розумною? Звичайно, ні!

Бог благосло-вив сьомий день (Буття 2:3). І це бла-гословення на всі 24 години. Він благословив і освятив його для людей, а не для Самого Себе. Христос сказав: «Субота для людини» (Марка 2:27).

Бог освятив сьомий день. Слово «освятив» означає: «зро-бити священним», «відокре-мити як святе і для святого вживання». Освячені можуть бути люди, місця (наприклад: святилище, храм або церква) і час (святі дні). Освячення Богом святого дня означає, що даний день святий, і Господь відокремив його для високої мети: відновити взаємини між Творцем і людьми.

Деякі кажуть: «Невже не мож-на поклонятися Богові у будь-який день тижня? Кожний з них схожий на інший. І немає ніякої різниці в тому, якого дня із семи дотримуватися». Але зауважте, чому вчить Біблія. Який день Бог освятив? – Сьомий. Ніде в Писанні не сказано, що Бог від-почивав, благословив і освятив перший, третій або п'ятий день тижня. Єдиний день, який виді-лив Бог, є сьомий. І це єдиний день, що завжди нам буде на-гадувати про творіння.

Припустимо, що ваш день народження 7 липня.

Якщо хто-небудь скаже: «Яка різ-

ниця? Ви може-те святкувати його, скаже-мо, 6 липня або 8 - го . Яке це має значення?» Ви, без сум-

ніву, відпові-сте: «Різниця

є. Мій день на-родження 7 лип-

ня. І ніякі святкуван-ня на день раніше або

пізніше не зможуть змінити той факт, що я народився 7 числа!» Або, припустимо, ви женилися,

СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Кому честь годиться – Творцю чи творінню?

У давнину ім'я означало не просто набір звуків, не просто назву кого-небудь або чого-небудь, а було віддзеркален-ням якостей і властивостей того, хто носить це ім'я.

Відомо, що ізраїль-тяни, зберігаючи заповіт про свя-щенне ставлен-ня до Божого імені, згадува-ли його лише у крайньому випадку. А од-ного разу мужі Великої Сина-гоги (IV вік до Р. Х.) прийняли ухва-лу про те, щоб святе ім'я Бога не вимовляти дуже часто і марно. Вони ви-рішили замінити ім'я «Сущий» єврейським «Адонай», що в перекладі означає «Пан». У цьому вбачається глибоке благоговіння перед ім'ям Все-вишнього.

Наскільки сильно відріз-няється нинішнє ставлення людей до священного імені Бога! Для багатьох це слово використовується просто як вигук, здивування, захоплення, обурення. Звернення до Бога перетворилося на вигук! Про-стежте за собою, як часто ви повторюєте такі вирази, як «їй-богу», «ради бога», і т.д. Тисячі людей сьогодні, вживаючи ці

слова-замінники, вживають всує Боже святе ім'я.

Зосередьмо свою увагу на найменш дослідженій Запо-віді – третій: «Не призивай

Імення Господа, Бога твого, надаремно». Ми зви-

кли трактувати цю Заповідь так: «Не

можна приклика-ти Святе Ймен-ня Боже без необхідності». Адже багато людей голосно вигукують Його

Ім’я від подиву чи страху. І це

дійсно порушення Божої заповіді.

Чому ж так важливо ставитися з повагою до Божого імені?

Коли ми називаємо людину на ім'я, вона повертається до нас. Звертання до неї є своєрідним запрошенням до розмови, цим ми привертаємо увагу співрозмовника. Коли ви-мовляємо ім'я Бога, Він обертає до нас свою особу. Якщо ж за зверненням не слідує молитва, це говорить про неповагу, яку ми виявили до Творця.

Зміст третьої заповіді спо-нукує кожного з нас до благо-говіння перед Богом. Ті, що проклинають, насмішники і клятвопорушники підпадають під осуд. Однак, заповідь цим

Не призивай ім’я Бога надаремноНапевно вам не раз доводилося в громадському z

транспорті, чи на ринку чути як деякі у розмові зга-дуючи Боже ім’я, робили це нешанобливо і легко-важно, навіть не задумуючись над сказаним. Саме ці обставини спонукують нас звернутися до третьої заповіді Закону Божого: «Не призивай Імення Гос-пода, Бога твого, надаремно».

не вичерпується. Ім'я Боже є вираженням Його природи та характеру. І горе тому, хто з его-їстичних мотивів та непорядних цілей зловживають Богом та Його ім'ям! Ім'я Боже, Його святість також можуть бути спо-твореними через лицемірність та нетерпимість. Але Бог не дає паплюжити Своє ім'я безкарно, як це й підкреслюється при-міткою до заповіді: «Господь не залишить без покарання того, хто вимовляє Його ім'я надаремно».

Хто допоможе дати правиль-не тлумаченні тексту заповіді, за котру в разі невиконання її людиною Бог карає. У світі існує лише одна книга, яка може нам у цьому допомогти, – Біблія.

«Не «вимовляй імені Гос-пода, Бога твого, марно». Ця заповідь забороняє помилкові клятви і ті звичайні слова, якими люди божаться. Автома-тично вимовляти Боже Ім'я при невдачах або в пориві відчуттів – гріх.

Кожен із нас повинен пам'ятати, що він або прослав-

ляє Бога своїми справами, або ганьбить Його. Молитва «Отче наш» починається словами: «Хай святиться ім'я Твоє». І, коли в молитві вимовляємо ці слова, можемо задати собі питання: «Чи освячую я ім'я Всевишнього своїм життям?»

Абсолютно очевидно, що люди, котрі у минулому несли хрис-т и я н с т в о на мечах та багнетах, а також за до-помогою зна-рядь тортур «святої інквізи-ції», дискреди-тували Бога, вони носили ім'я християн помилково, вважаючи себе ревнителями правди, і заподіюючи страждання ото-чуючим. Христос прийшов на нашу планету не для того, щоб примусити силою прийняти себе як Месію.

Ті котрі носять ім’я Господ-нє, повинні гідно Його пред-ставляти. Ми читаємо в 11-му розділі книги Дії апостолів таке свідчення: «Вперше в Антіохії учнів названо христи-янами» (11: 26). Сьогодні і ми називаємо себе християнами. Та чи задумуємося над тим, чиїми саме представниками є, носячи це ім’я? Якщо чинимо вчинки які спотворюють об-раз Божий, то це відштовхує багатьох від віри в Бога. Ось чому Господь говорить, що не залишить без покарання тих, котрі носять Його ім’я облудно.

Хтось замислиться: а чи під силу мені представляти Бога в правильному світлі, адже ж я не безгрішний. Стосовно цього апостол Павло рекомендує ось

що: «Ми ж усі з відкритим обличчям, мов у дзер-

калі, оглядаємо Гос-подню славу і пе-ретворюємося в той самий образ від слави в сла-ву, як від Гос-поднього Духа» (2Кор. 3:18). Тут спрацьовує принцип: Ким захоплюєшся

– на того стаєш схожий. Чи бажаєте ви

сьогодні просити у Господа перетворен-

ня, щоб образ Ісуса Хрис-та закарбувався у вашому житті? Спаситель бажає, щоб ми сьогодні спрямували свій погляд на Нього, відкрили перед Ним усі свої проблеми, і Він змінить нас.

Кожен із нас або

прославляє Бога своїми

справами, або ганьбить

Його

Субота – це вічний пам'ятник,

вічна постанова

Бога

Дотри-муючи

суботній день, людина виявляє своє шанування

Бога як Творця

Та чи

задуму-ємося над

тим, чиїми саме представ-

никами є, носячи це

ім’я?

Пам’ятай день суботнійТисячі людей здивовані тим, чому більшість хрис- z

тиян дотримуються неділі, першого дня тижня, у той час, коли четверта заповідь ясно говорить: «День сьо-мий — субота Господу Богу твоєму» (Вих. 20:10).

3

4 і день весілля став пам'ятною датою. Щороку в цей день ви святкуєте річницю весілля. Цей день нагадує вам про шлюбну угоду між вами і вашою дружи-ною. Це особливий день, ваше загальне свято, яке змінити або пересунути не можна.

Дотримуючи суботній день, людина виявляє своє шануван-ня Бога як Творця. І цей день, відокремлений для поклоніння Богу-Творцю, потрібен людині, тому що він відриває її від повсякденної суєти, звільнює від влади звичних справ.

Такою є спра-ва і щодо су-боти. Господь виділив тіль-ки один день, і це сьомий день — субо-та. Бог називає цей день «святий день Мій»: «Якщо заради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити забаганок у день Мій святий, і будеш називати суботу приємністю, днем Господнім... тоді у Господі розкошувати бу-деш…» (Ісая 58:13).

Деякі думають, що Христос, прийшовши на землю, змінив священний день спокою. Якщо Син Божий приходив, щоб змі-нити цей день, і в такий спосіб змінити Закон, написаний Його власною рукою на горі Синай, Він міг би це здійснити ще при житті, і напевно, повідомив би також про це Своїм учням. Але Ісус Христос, навпаки, подає приклад дотримання суботи.

Ісус жив так, як учив. «І при-був Він у Назарет, де був вихова-ний, увійшов за Своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоб читати» (Луки 4:16.19.31).

Христос приходив на по-клоніння Господу до синагоги в суботу. Багато хто ставлять наступне запитання: «Ну, зви-чайно, Ісус був іудей, і тому Він шанував суботу, а ми, живучи на території тієї чи іншої країни, повинні підтримувати ту культу-ру, ту релігію, яка вважається традиційною, чи не так?»

Справа в тому, що субота ніко-ли не була іудейським днем. Це день Господа Бога: «А день сьо-

мий — субота Господу Богу твоєму». Це день Христа

— знак творчої сили Божої. Субота була

встановлена при створенні люди-ни, і для блага людини за сотні років до утво-рення єврей-ської нації. Ісус

був правий, коли сказав: «Субота

для людини» (Марка 2:27), і «Син Людський

є владикою суботи».Ніде у Священному Писанні

немає вказівки на те, що ми повинні дотримувати якогось іншого дня тижня, окрім суботи. Ніякий інший день тижня не називається благословенним або святим. Субота – це вічний пам'ятник, вічна постанова Бога, і люди, що навчилися її святити на цій землі, у радості поклоня-ючись Творцеві всесвіту, продов-жать це робити тоді, коли земля навіки буде звільнена від гріха:

«Бо як небо нове та нова та земля... кожного новомісяччя в часі його, і щосуботи за часу її кожне тіло приходитиме, щоб вклонятися перед обличчям Моїм, говорить Господь» (Ісая 66: 22-23).

Христос сказав: «Якщо лю-бите Мене, збережете Мої за-повіді».

4 СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Хто з Богом, Бог з ним

Відповідальність перед батьками – найважливіший обов’язок людини. Від того, як вона ставиться до нього, залежить, як вона буде будувати свої вза-ємини у всіх інших сферах своєї ді-яльності. Якщо дитина корить-ся батькам, вона буде по-важати і сво-го начальни-ка, якщо вона чесна з батьком та матір’ю, вона буде такою і в діло-вих стосунках.

Чому Бог надає значної уваги відносинам дітей до батьків? Дуже цікава і дуже важлива друга частина запо-віді: «щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі». Бог обіцяє довго-ліття, Він дає життя, землю й усі блага тим, хто шанує своїх батьків. Блага дає Бог, а шанувати батьків повинні ми. Така воля Божа.

Через повагу до наших батьків ми вчимося шанувати Самого Бога. На світанку на-шого життя, ще до того, як ми стаємо самостійними й починаємо розуміти цей світ, наші батьки грають для нас роль Бога. Вони дають життя, піклуються, забезпечують усім необхідним у тілесній,

душевній і духовній сферах. Наші перші кроки до слухня-ності Богові були тоді, коли ми вчилися любити і підкорятися нашим батькові та матері.

Батьки виступають перед нами як представники

Бога, тому що вони в малому є те, що Бог у великому. Таким чином, щоб гідно вшану-вати Небесного Отця, нам варто навчитися шану-

вати своїх земних батьків. Люди з добрим сер-

цем і совістю поважають батька та матір, навіть не знаючи про існування Закону Божого. Однак, міра поваги у кожного своя. Тому мірилом у цьому питанні повинна стати заповідь Господа. Дієслово «шанувати» означає не сліпу покору і не примусову слухня-ність, а повагу і любов. В оригі-налі це слово має додатковий відтінок, що припускає ще й турботу про батьків. І зауваж-те, Бог не робить застережень – коли заповідь діє, а коли ні. Її дія розповсюджується повсяк-часно. Повага до батьків не залежить від обставин.

У сучасних умовах турботу про старість найчастіше бере на себе суспільство. Звич-ними стали установи, яких у біблійні часи не існувало:

Шануй батька й матір

Не убий

Слова п'ятої заповіді Закону Божого знайомі ба- zгатьом: «Шануй свого батька та матір свою, щоб до-вгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій дає тобі». Ця заповідь займає особливе місце в Законі. Попередні чотири заповіді говорять про взаємини з Богом, а починаючи з п'ятої заповіді, йдеться про взаємовідносини між людьми. Обов'язки людини по відношенню до ближніх починаються саме з сім'ї. Якщо сім'я приходить в занепад, то нація при-речена на спустошення.

пенсійні фонди, медичні за-клади, будинки перестарілих. Але жодна турбота держави не замінить для батьків лю-блячого серця сина або дочки і не скасовує обов’язку, покла-деного на дітей.

Гуманність суспільства оцінюється ставленням до хворих та похилих віком. Коли суспільство, відкидаючи Божі постанови віддає перевагу сильним, здоровим і молодим, воно стає нелюдським. У тако-му суспільстві, як тільки люди старіють – стають непотрібни-ми. Отже, незважаючи на те, які погляди існують стосовно п’ятої заповіді, – Бог виступає як захисник слабких.

А як бути якщо батьки вели аморальне життя? У цьому випадку нам варто згадати ставлення Бога до нас. «Бо Христос, як ми ще були не-мічні, свого часу помер за не-честивих. Ледве хто вмирає за праведника; хіба, може, хтось за добродійника відважиться померти. Бог же виказує свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, ще як ми були грішниками» (Римл. 5: 6-8).

Навіть, якщо батьки десь схибили в житті, ця заповідь продовжує діяти. Життєвий досвід переконує, що часом найбільш прискіпливим до по-милок інших є той, хто й сам від них не вільний. Поки бать-ки живі, діти повинні шанувати й поважати їх. Біблія говорить: «Слухай батька свого – він тебе породив, і не по-гордуй, як постаріла мати твоя».

Обов’язок що-до п’ятої запо-віді, повинен виконуватися дітьми і тоді, коли вони зали-шають батьків-ську оселю. Діти мусять пам’ятати про батьків усе своє життя. Най-кращим прикладом синівської турботи про батьків є наш Спаситель – Ісус Христос. У 19-му розділі Єван-гелія від Йоана згадується про те, як розіп’ятий Ісус опікував-ся Своєю матір’ю.

Серед натовпу, що зібрався біля підніжжя хреста, одна по-

стать привернула увагу Ісуса: то була Його мати. Її підтри-мував Йоан. Вона не могла пережити розлуки зі Своїм Сином, і Йоан, знаючи, що на-ближається кінець, підвів її до хреста. Навіть у годину Своєї смерті Христос пам’ятав про матір. Поглянувши на її змар-ніле від горя обличчя, а потім – на Йоана, Ісус звернувся до неї: «Жінко, ось твій син!», – а потім до Йоана: «Ось, матір твоя». Йоан зрозумів Христові слова і прийняв на себе синів-ський обов’язок. Він відразу ж узяв Марію до свого дому і з того часу ніжно піклувався про неї.

О, сповнений любові й ми-лосердя Спаситель! Незважа-ючи на фізичні муки та душевні страждання, Він думав про Свою матір! У Нього не було грошей, щоб залишити їй, але, знаючи добре серце Йоана, Він довірив йому Свою матір, як дорогоцінний скарб. Цим

самим Він дав їй те, в чому вона мала найбільшу

потребу, – ніжне спів-чуття люблячого

серця. Прийняв-ши її як найдо-рожче, Йоан отримав бла-гословення. Її присутність постійно на-гадувала йому про улюблено-

го Вчителя.Послідовни -

ки Христа повинні знати, що повага до

батьків та піклування про них – невід’ємна частина їхньої релігії. Серце, в якому живе любов Христова, завжди буде готове дбати про батька й матір, виявляючи до них чуй-ність та гідне вшанування!

Всі дії, що скорочують життя, — дух ненависті, помсти, злобні від-чуття — є також вбивством. Такий дух, поза сумнівом, не приносить людині щастя, не звільняє її від зла, заважає робити добро.

Дотримання цієї заповіді перед-бачає розумне шанування законів життя та здоров'я. Той що скорочує свої дні, ведучи нездоровий спосіб життя, звичайно, не здійснює пря-мого самогубства, але робить це непомітно, поступово.

Життя, подароване Творцем, велике благо, і його не можна бездумно марнувати та скорочу-вати. Бог бажає, щоб люди жили повнокровним, щасливим і довгим

Відпо-відальність

перед батьками – най-

важливіший обо в’язок людини

Обов’язок щодо п’ятої

заповіді, повинен виконуватися

дітьми і тоді, коли вони залишають

батьківську оселю

Шоста заповідь Закону Божого каже: «Не убий». zБог є джерело життя. Воно є святим даром Божим. Людина не має права віднімати його, тобто вбивати. Творець має певний намір стосовно кожної люди-ни, а тому, відняти життя у ближнього — означає втручатися в план Божий. Позбавити життя себе або іншого — це спроба встати на місце Бога.

ється Богом, і тільки Він має право забрати його.

Коли є можливим обходитися лише виховними заходами, лю-блячий Бог завжди надає цьому перевагу. Ось, наприклад, така історія: сирійці пішли війною на ізраїльтян. Але пророк Єлисей, за Божою вказівкою, не тільки втримав супротивників від крово-пролиття, але й запобіг воєнним сутичкам на майбутнє. Він за-стерігає ізраїльського царя: «Не вбивай! Хочеш убити тих, кого ти не взяв до неволі своїм мечем та своїм списом? Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п'ють, і нехай ідуть до свого пана. І справив цар для них велику гостину, і вони їли й пили; і він відпустив їх, і вони пішли до свого пана. І сирійські орди вже більш не входили до Ізраїлевого Краю». (2 Царів 6:22-23).

Та коли подібні методи не допо-магали, Бог змушений був вдава-тися до крайніх заходів – воєнних

дій. Древні ізраїльтяни діяли в цьому випадку за вка-

зівкою Самого Госпо-да, вони не переслі-дували корисливих цілей, і виступали не в ролі суддів, і вбивць, а лише виконували вине-сений вирок. Зни-

щенню піддавалися лише ті народи, які

проявляли завзятість у своїй злочинності, тому

що Бог завжди надає пере-вагу головному принципу: «…не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедли-вого з дороги його, і буде він жити» (Єзек. 33:11).

Більше того, Бог завжди го-

товий визволити від покарання грішника або навіть цілий народ, якщо люди сердечно каються у скоєних злочинах. Прикладом цьому може бути історія з містом Ніневією, коли Господь помилував покаянних жителів, і скасував винесений раніше смертний вирок: «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули вони зі сво-єї злої дороги, і пожа-лував Бог щодо до того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Іони 3:10).

Історія перших дітей Ада-ма та Єви наочно показує нам взаємозв'язок між стосунками з Богом і стосунками з ближнім, з братом. Читаючи в Біблії сумну оповідь про те, як сталося перше братовбивство, ми неодмінно знайдемо, що Господь застерігав і прохав Каїна, старшого бра-та, змінити своє ставлення до молодшого. Ось послухайте: «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався? І чого похилилося об-личчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає, і до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати!» (Бут. 4)

Убивства ще не сталося, а Гос-подь уже попереджає Каїна про небезпеку. «В дверях гріх підсте-рігає; І до тебе його пожадання...». Бог указує Каїнові на справжню причину, яка не дозволяє йому, як колись, піднімати обличчя своє до небес, до Бога. Це ще навіть не вчинок, це лише намір, бажання. Та, однак, бажання зла вже на-звано гріхом, злочином. Господь

бачить як у серці Каїна стрілися суперечливі бажання. І словом Своїм Він ніби ставить Каїна перед

дзеркалом. У цьому дзеркалі видно все: і серце, і від-

криті двері, і щось темне поруч із дверима, – це гріх, що підстерігає. Вчинку передувала боротьба бажань. Він поступається князеві пітьми па-нуванням над две-

рима свого серця, і в душу потрапляє

чорний потік зла. Каїн убиває Авеля!

Ворожість до Бога і ненависть до брата – це зло однієї природи і воно завжди діє подібним чином. Христос казав: «Ви чули, що було сказано прадавнім: Не вбивайте: бо коли хто вб'є, підпадає під суд. Я ж кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого [безпідставно], підпадає під суд». Таким чином, кожен, хто плекає ненависть, стає винним у тому вбивстві, яке вже здійснюється в його серці.

Отже, всі заповіді Закону Бо-жого не призначені тільки для зо-внішнього використання. У Новому Заповіті Христос неодноразово на-голошує що справжнє дотримання заповідей мусить мати внутрішню мотивацію. Це так само стосується і заповіді «Не убий».

Біблійна мораль — це щось більше, ніж просто зовнішня по-кора моральному закону. Це перш за все – відгук на любов. Христос підтвердив це коли сказав: «Якщо любите Мене – збережете Мої заповіді… Хто має Мої заповіді і виконує їх, той Мене любить. А хто Мене любить, того полюбить і Мій Отець». (Іоана 14: 15. 21).

життям.Заповідь «Не

убий» з рішучістю відкидає будь-який акт свавілля проти людського життя. Оскільки Бог першопричи-на людського життя, потрібно дотримувати-ся слів праведного Іова: «Бог дав і Бог узяв» (1, 21). Життя дається Богом, і тільки Він вправі забрати його. Заповідь «Не вбивай» говорить про те, що жод-на людина не повинна самостійно виносити вирок і розпоряджатися життям іншої людини. Життя да-

Життя, подароване

Творцем, велике благо, і його не

можна бездумно марнувати та скорочувати

Воро-жість

до Бога і ненависть до

брата – це зло однієї природи

5

6

5СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Від серця до Бога, навпростець дорога.

Сьома заповідь Закону Божо-го говорить: «Не чини перелюбу» (Вихід 20:14). Так коротко й так просто Бог говорить про те, яки-ми повинні бути відносини між чоловіком і жінкою. Але, якщо ми подивимося навколо, то можна легко помітити як безжалісно зневажається ця заповідь. І, на-певно, немає іншої такої заповіді, у порушенні якої багато хто з лю-дей справді не бачать зла. Вони називають це вільними відноси-нами вільних людей.

Але ось що Біблія говорить про це: «Тоді сказав Гос-подь Бог: «Не до-бре чоловікові бути самому. Створю йому поміч, подібну до нього». «По-кине тому чоло-вік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, - і стануть вони одним тілом».

Господь не випадково посилає кожного з нас у цей світ. Він має певний намір стосовно нашого життя. Частиною цього персонального задуму є зустріч із тією єдиною Особистістю, з якою нас може з'єднати справжня лю-бов, така, що зв’язує двоє людей воєдино.

Хтось може сказати: мені не

потрібна така любов, для мене важливіше – воля. Але той, хто так заявляє, насправді, не має вірного уявлення про справжню волю. Бог дав людині цю заповідь у Своєму Законі для нашого блага. Божий Закон захищає життя, а його по-рушення руйнує життя. У Божому Законі – воля, а в невірному виборі – рабство і смерть. Забороняючи перелюб, Бог захищає родину та її благополуччя.

Як протистояти цій омані сто-ліття, що перетворила-

ся на повселюдну епідемію? Один

з її наслідків називається СНІД. Невже це смерть за любов. Смерть від СНІДу – це не смерть від любові,

це с м е рт ь через порок,

через неслухня-ність Богові.

Якщо говорити про Божий задум для людини, то потрібно навести ще один вірш із книги Буття: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Пло-діться й розмножуйтеся, і напо-внюйте землю…» (Буття 1:28). Немає нічого більш святого на землі, аніж відносини між чоло-віком та дружиною, тому що цей

Статистика показує, що кра-діжка – найпоширеніший злочин в усьому світі. Злодійство при-дбало характер важкої хронічної хвороби, що вражає як простий народ, так і структури влади. Крім того, якщо ми розглянемо вось-му заповідь у світлі Біблійного вчення, то побачимо, скільки її порушень не враховано ніякою статистикою.

Вам коли-небудь доводилося бачити, як продавець щосили хвалить яку-небудь річ із метою швидше від неї позбутися й одержати гроші, але при цьому замовчує про наявність дефектів на своєму товарі? Адже тим са-

мим він змушує недосвідченого покупця придбати неякісну річ! Напевно, багато хто з нас випробовували розча-рування від зробленої покупки, будучи об-манутими в такий спосіб.

Існує й інша крайність. Вам до-водилося бачити людину, надзви-чайно досвідчену в «діловій спритності»? Такий може домовити-ся про покупку потрібної речі, і для того, щоб значно зменшити запитувану вартість,

Не чини перелюбуПодружня вірність... Можливо, це звучить сьогод- z

ні архаїчно, старомодно і не актуально. Розкутість і вільна вдача сучасного суспільства не засуджують розлучень, повторних шлюбів, вільну любов, по-зашлюбних стосунків. Як швидко і легко багатьма забуваються слова подружньої клятви, даної при одруженні: зберегти вірність у радості і горі, у здоров'ї і хворобі, доки смерть не розлучить.

союз задуманий для того, щоб на землі тривало життя. Міцність родини є гарантом охорони інтер-есів усього суспільства. Бог мав намір, щоб шлюб був союзом на все життя, і будь-яке суспільство, що легковажно ставиться до цієї постанови, сіє насіння свого власного знищення.

Порушення подружньої ві-рності було одним з головних обвинувачень, висунутих Богом проти жителів допотопного світу. Через те, що в ті часи люди вели аморальний спосіб життя, Бог уже не міг далі відкладати при-значене їм покарання. «І побачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і що всі думки серця її – тільки зло повсяк-денно». Після чого прийшов на землю потоп, щоб знищити не-честивий людський рід.

Біблія говорить, що перед самим пришестям Христа мо-ральний стан людей мало чим буде відрізнятися від тієї амо-ральності, в якій перебували

жителі допотопного світу. І цей час уже близький. Хіба ми не є свідками того, що усе це від-бувається у наші дні? Постійний ріст числа розлучень свідчить про дестабілізацію родин. Не тільки аморальні вчинки, але так само похітливі думки та бажання є гріховними.

Чи знайомі ви з найкращим рецеп-том для двох? І не лише поверхо-во, а з серйозним усвідомленням кожної фрази, яка міститься в наступних словах: «Любов довготер-пить, любов милосерд-ствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з не-правди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, споді-вається всього, усе терпить!».

Правда, чудовий рецепт? Однак може ви взагалі й не знаєте звідки він узятий, і не читали також і про інші вкрай необхідні рекомендації того, як практично застосовувати цей рецепт під час непередбачува-них ситуацій? А варто було б не тільки поперегортати сторінки у пошуках «цікаво-нецікаво», але й систематично досліджувати Слово Боже – Біблію. Тоді ми мали б ясне уявлення про те, що на наш шлюб можуть впливати дві зовсім протилежні сили. І в залежності від того якій з них від-даємо перевагу, такий і результат отримуємо.

Бог хоче благословити – ди-явол хоче розлучити. Дехто вважає що він живе сам по собі і не має якогось відношення до жодної з цих сил. Однак гірко помиляється той, хто так думає. У великому вселенському проти-стоянню нейтральних позицій не існує. Христос з цього приводу казав: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає». Також важливо звернути увагу на ще один ви-

слів: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють

його будівничі при ньо-му!» (Псалом 126:1).

Отож висновок зрозумілий – без Божого благосло-вення, а також і тих умов, котрі з ним пов’язані, ви може-

те лише доповнити сумну зростаючу ста-

тистику сімейств що розпадаються. Ясна річ

що ви цього не хочете, а це вже є позитивною ознакою.

Є одна незаперечна істина: якщо Бог на першому місці, то все інше знаходиться на своєму. Звичайно, що це також стосуєть-ся і міцного шлюбу.

Cлова подружньої

клятви, даної при одруженні:

зберегти вірність у радості і горі, у здоров'ї і хворобі,

доки смерть не розлучить

Кожен повинен

знати що його повага до

чужої власності є однією з

основних умов Євангелія

Іноді жадібність

можна ховати під

маскою побожності

Божий Закон

захищає життя, а його

порушення руйнує життя

Не крадиЗміст заповіді очевидний: це заборона зло- z

дійства, тобто будь-якого роду зазіхання на чужу власність. Бог очікує, щоб ми поважали права ін-ших на недоторканність їхнього особистого майна. Ця заповідь затверджує право власності людини. Людині властиво заробляти собі на життя. Кожен повинен знати що його повага до чужої власності є однією з основних умов Євангелія.

вдається до ретельного ви-шукування недоліків, тріщин, подряпин. Соломон писав про таких: «Недобре! Пусте! Каже той хто купує, а як відійде – хвалиться». Купивши потрібну річ за низьку ціну, покупець іде додому й починає вихвалятися своїм друзям, який же він прак-тичний бізнесмен! Така людина засуджується Богом, тому що порушує заповідь, яка говорить: «Не будете красти, і не будете неправдиво заперечувати і не будете говорити неправди одне на одного!».

Чи можете ви стверджувати, що у вашому бізнесі, у всіх тор-говельних угодах все чесно? Чи можуть ті, хто займається торгівлею, сказати, що, всі ваги й гирі, які в них є, вірно служать на користь покупців? Чи всі роботодавці можуть сказати, що вони чесно ставляться до тих, хто працює на них? Чи ви-ставляють вони помірні вимоги своїм працівникам? Чи призна-чають їм відповідну оплату за зроблену роботу?

А працівники, чи завжди чесні зі своїми роботодавцями? Наскільки сумлінно вони вико-нують доручену їм справу? Чи обкрадають вони своїх хазяїв,

розгульно витрачаю-чи робочий час або

погано виконуючи обов'язки, за які вони одержують платню?

Насправді, перед Богом значення ма-ють не стільки

вартість пред-мета чи кількість

украденого, або ж у кого взяли річ. Голо-

вне полягає в тому, що в кожному випадку така дія не

може бути виправданою, оскіль-ки сам учинок протиправний.

Ми можемо сховати свої вчин-ки від людей, але не від Бога? «Не обманюйтеся, – говорить апостол Павло в одному зі своїх послань, - …ні злодії, ні лиходії …Царства Божого не успадку-ють».

Біблійне застереження, спря-моване не на тимчасові, а на вічні цінності, які зло-дій втрачає внаслідок невірно вибраного ним способу життя. Осередком цих ві-чних цінностей є Царство Небесне, у порівнянні з яким все земне тьмяніє.

Багато хто з нас сьо-годні вважають, що чес-ність і гроші несумісні, тому коли мова йде про великі гроші, чесність ніби ховається на за-дньому сидінні. І це велика про-блема сьогодні.

Подібною була ситуація і в дні Ісуса, і через це Йому доводи-лося протистояти конфлікту між чесністю та грошима. Наприклад, в Ієрусалимському храмі. Читає-мо у Євангелії від Марка: «І при-йшли вони в Єрусалим. А як Він у храм увійшов, то став виганяти продавців і покупців у храмі, і по-перевертав столи грошомінам та ослони продавцям голубів».

Керівники храму перетворили Будинок Божий у «вертеп розбій-ників». Як це сталося? Прочани прибуваючи в Єрусалим купу-вали у дворі храму тварин для жертвоприносин, і були змушені обмінювати свої гроші на храмові шекелі. Священики установили, так би мовити, обмінний пункт, який давав солідний прибуток. Адже жертвоприносин відбува-лося багато, а поруч йшов торг і обмін валют.

Священики звичайно поясню-вали, що все це служить священ-ним цілям. Іноді жадібність мож-на ховати під маскою побожності. Але Ісус бачив їх наскрізь. На тих що поклонялися Богу наживали-ся й одержання прибутку стало пріоритетом. Тому Ісус очищає дім Божий. Він викриває безчес-

ність такої торгівлі. Принципи, яким учив Ісус, надзвичайно важ-

ливі для кожного з нас. Знаєте коли ми перестаємо бути чесними, коли по-чинаємо втрачати порядність? Коли забуваємо про те,

як багато одержа-ли, коли перестаємо

бути вдячними. Коли подяка в’яне – жадібність

зростає. Не усвідомлюючи отри-мані благословення, ми почина-ємо більше тягти під себе, за-мишляти недобре для одержання більшого. Так, ми говоримо що чесність важлива. Цьому ми учимо своїх дітей. На людях ми хвалимо чесність і порядність. Але чи чесні ми в приватному житті, осторонь від сторонніх очей, коли ніхто за нами не стежить?

У світлі Біблії злодій є рабом власності, рабом тих речей, які, як йому здається, повинні зробити його щасливим. Але насправді злодій обманює сам себе, тому що не тільки не знаходить повною мірою того тимчасового, на що розраховував, але й втрачає те вічне, яке міг би одержати.

У зв’язку з цим апостол Павло писав: «Я навчився бути задо-воленим тим, що є. Умію жити в покорі, умію бути і в достатку. Звик до всього і в усьому: і насичува-тися, і голодувати; мати достаток і нестаток». «Велике багатство – побожність із задоволенням!».

7

8

6 СВІТЛО твого ЖИТТЯ

У скупого чим більш грошей, тим більше горя

На перший погляд може здатися, що неправдиве свід-чення не таке вже й велике зло у порівнянні з убивством чи зрадою. Але у Священному Писанні ми можемо знайти чимало свідчень того, що в Бога зовсім інша думка. «Молот, і меч, і гостра стріла, людина, що говорить на ближ-нього свого, як сві-док брехливий» (Прип. 25:18). Чи багато хто з нас зважиться вико-ристовувати молот або меч проти своїх сусідів, але для Бога брехливі свідчення на інших людей – те ж саме.

«Ми не збираємося нікого вбивати», – заперечать деякі. Проте всі добре знають, що іноді кілька слів можуть зі-псувати весілля, зруйнувати сімейний спокій, позбавити довіри начальника, зірвати торговельну угоду. Смертельна отрута лихослів'я може при-звести до хвороби і навіть до смерті людину.

Дуже доречним буде по-міркувати над тим, що саме змушує нас передавати чужі звістки, обмовляти, знеслав-лювати ближнього? Коли бути чесним із самим собою мусимо визнати: тільки ненависть, за-здрість, бажання високої по-сади через приниження інших.

Але, опоганивши іншу людину, чи зможемо самі бути від цього кращими?

«Кажу ж вам, що за кожне пусте слово, що люди скажуть, відповідатимуть судного дня, бо за словами своїми будеш

оправданий, і за сло-вами своїми будеш

осуджений» — попереджає нас Ісус Спаситель. Словесні гріхи, насправді, не є чимось та-ким чим мож-на легковажити

– вони можуть призвести до за-

гибелі. Лихослів'я – смерть душі. Совість,

приголомшена наклепом та плітками, втрачає здатність чути голос Божий. Крім того, за які гріхи осуджуємо ближнього, у таку ж спокусу неминуче впа-демо самі.

Бог забороняє «мову брех-ливу» і «серце, що плекає злі задуми», вказуючи, що саме від них виходить неправда. Він засуджує пліткаря, ноги якого швидко біжать до лиходійства. Брехливий свідок і хто сварки між братами робить, також є діями які ненавидить Бог.

Сутність Бога, Його характер – це єдність милості та істини. Тому для Бога є мерзенністю все, що відзначено обманом та усякою неправдою. Тому що

Не свідкуй неправдивоУ дев'ятій заповіді Свого Закону Бог говорить: z

«Не свідкуй неправдиво на свого ближнього». Цією заповіддю засуджується будь-який вид брехні. Христос говорить: «Хай же буде слово ваше: так – так; ні – ні; а що більше цього, те є від лихого». Як часто ми грішимо своєю мовою! Наклеп, ганьба, довільні пересуди, як багато разів вони вже руй-нували людське щастя!

Бог є втіленням істини, і усяка дія омани розглядається Не-бом як гріх проти Бога.

Бог забезпечив людину всім необхідним для гарних від-носин з іншими людьми. Він вклав у нас здатність розуміти, симпатизувати, відчувати і ви-являти любов. Лжесвідчення руйнує все це і знищує всі-лякі відносини, робить людину спотиканням для інших. Лжесвід-чення перетворює життя на траге-дію. Від своєї не-правди наклепник постраждає і сам. «Не обманюйте-ся, – Бог осміяний бути не може. Бо що лише людина посіє, те й пожне» (Гал. 6:7).

Яка дивна Божа любов і чу-дова мудрість Його, виявлені в тому, що Бог передбачив можливість відновлення Його милості до нас шляхом, що не суперечить Його істині. Виконання цього Божого за-думу Давид оспівав у своїх

псалмах: «Милість та істина зустрінуться, правда і мир поцілуються» (Псалом 84:11). Ця подія відбулася на Голгофі, де Божий Син, Ісус Христос, прийняв на себе Божий гнів за людей, які порушили Бо-жий Закон і спотворили Його Істину.

Наскільки наш світ був би привабливішим та

щасливим, якби ми частіше міркува-ли про доброту Бога та позитив-ні якості наших друзів і сусідів, замість пошуків недоліків в інших

людях, якби при-пинили пліткувати

і вводити в оману слабких у вірі! «Хто

стримує язик свій, той розум-ний» – говорить Соломон. (Прип. 10:19).

Що ж нам робити, щоб не потрапити у пастку лжесвід-ків? Щоб самим не говорити неправди і не впадати у від-чай, коли хтось потрапить

у такий стан? «Любитимеш свого ближнього, як самого себе». Ось відповідь: люби-тимеш свого ближнього, щоб не говорити погано про нього, і любити його, незважаючи на те, що він говорить погано про мене.

«Нікому не платіть злом за зло, дбайте про добро перед всіма людьми.

Якщо це можливо, і коли це залежатиме від вас, – живіть з усіма людьми в мирі. Не мстіться за себе, улюблені, але дайте місце гніву, як напи-сано: В моїй владі є помста, – і я віддам, каже Господь».

Часом біль, заподіяний не-правдою, буває нестерпним, і дуже важко простити. Але християнин залишає все на Божий суд і довірливо очікує, знаючи, що Його рука завер-шить все безпомилково і до ладу ́. Нам лише потрібно боя-тися тільки того, щоб самим не бути засудженими Богом.

Хтось сказав, що людина, яка багато часу проводить на колінах, мало бреше! І це дійсно так. Якщо ми тримаємо свої серця в чистоті, а наш зв'язок з Богом – джерелом істини, не порушений, тоді до-тримання дев'ятої заповіді не буде нам здаватися чимось неймовірно важким. Христос, що живе в нас, буде керувати нашими вустами, і ми отри-маємо перемогу над усяким лжесвідченням.

А наостанок, з третього роз-ділу книги Приповісті, наше побажання усім, хто прислу-хавшись до Божих порад ви-рішив реформувати свою мову та звички: «Нехай доброта і вірність тебе не покидають, прив’яжи їх на шию свою, напиши їх на таблиці свого серця. І ти знайдеш ласку й доброзичливість в Божих очах і в людських».

Ця заповідь говорить нам про те, що в очах Господа гріхом є не тільки злодійство, перелюбство, убивство, наклеп але й саме бажання чужого Бог нази-ває гріхом. Усе те, про що було сказано у попередніх дев’яти заповідях, тепер, від області дій та безпосередніх вчинків, перено-ситься в глибину серця.

Ісус під час Сво-го земного служіння попереджав: «Глядіть і стережіться всякої зажерли-вості, бо не від надміру багат-ства залежить життя людини» (Луки 12:15).

Слово «зажерливість» озна-чає «бажання мати більше». Син Божий дає нам зрозуміти,

що тимчасові багатства є про-минущими, і якщо людина че-рез своє прагнення заволодіти ними, обмінює вічні цінності

на «тлінне золото», то, зре-штою, втрачає все.

Можна не красти, не вбивати, зберіга-ти вірність у шлю-бі, не брехати, шанувати батьків, але тільки тому, що це вважається правильним. Од-

нак десята заповідь виявляє: усе згадане

робилося з любові до ближнього, чи може з яких

інших мотивів? Думки людини не можна побачити.

Ось чому древні пророки різко засуджували релігію, що не вчить любити людей. Від-сутність головного тривожить

«Хай же буде

слово ваше: так – так; ні – ні; а що більше цього, те є від

лихого»

Гріх привів у

невідповідність наші бажання

і наші можливості

Опоганивши іншу людину,

чи зможемо самі бути від цього

кращими?

Не пожадай «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жін- z

ки ближнього свого, ані раба його, ані служниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!»

Бога. Так, пророки завжди за-суджували помилкові релігії язичників. Але особливо їхній осуд був спрямований на тих, хто претендував на те, що є служителем справжнього бого-поклоніння.

Так, наприклад, Господь по-відомляє пророку Ісаї, що Він не бажає звертати увагу на пости і молитви тих людей, що продо-вжують гнітити і кривдити бідних та знедолених. Справжній піст, виявляється, полягає не в тім, щоб просто утримуватися від вживання якоїсь їжі або відмо-витися від неї взагалі, а в тому, щоб розділити з голодним хліб свій, позбутися від кайданів не-правди.

Десята заповідь стоїть на особливому місці в Законі Божо-му. Вона остання в Десятислів'ї, але без її виконання неможливе дотримання жодної іншої за-повіді, і саме з її порушення починається порушення інших заповідей. «Пожадливість, за-чавши, породжує гріх, а вчи-нений гріх породжує смерть» (Якова 1:15).

Таке поняття як гріх – це не тільки зовнішнє порушення букви закону, але й глибоко укорінений стан розуму, схиль-ностей, звичок і характеру, які породжують гріховні вчинки. А з іншого боку, справжня слух-няність заповідям Божим, це не лише зовнішня покора букві закону, а справа розуму, серця та духу.

Саме десята заповідь робить виконання Божого За-кону неможливим для нас без внутрішнього перетворення, що може зробити в нас тільки Бог. А тому християнство не-можливе без Христа, його не

можна звести лише до моралі чи моральності.

Останнім часом серед хрис-тиян стала особливо популяр-ною цитата з Першого послання апостола Іоанна: «Бог є любов» (4:16). Безперечно це найбільша істина Біблії, і Христос прийшов-ши в наш світ, ставши Сином Людським якраз і довів цю істину. Його пере-бування серед людей було од-кровенням Бога, Котрий любить, бо прийшов не судити, але спасти світ.

Однак, незважа-ючи на те, що ці слова часто повторюються, у них нерідко вкладають поняття, які мало-що мають спільного із справжньою Благою звісткою про Бога любові. Бог, мовляв, всіх любить, все прощає, по-блажливий до людських схиль-ностей і потурає у всьому Своїм дітям. Тому такі поняття, як «гріх» і «праведне життя» змі-щуються на другий план.

Є два способи рішення цієї проблеми. Або людина при-водить свій спосіб життя у від-повідність з вимогами Божого Закону, або вона шукає для себе зручну релігію, в якій бог ні в чому не суперечить людині і погоджується з її примхами.

Таке «християнство» багатьох привертає тим, що не закликає міняти колишнє життя, а лише дає якусь ілюзію духовності. Бог стає додатком до людських бажань, і буцімто в будь-який момент готовий при потребі по-ставити штамп «виправданості» чи «природності».

Людям природно бажати бути улюбленими, здоровими, мати красиві і зручні речі, смачно їсти, займатися улюбленими справами і т.д. Бог створив нас з бажаннями. І бажати (якщо це в згоді з Божими заповідями!) — природно і нормально.

Разом з тим, віруюча лю-дина розуміє, що добрі

бажання тут на землі, ніколи не можуть бути задоволені сповна. Гріх привів у невід-повідність наші ба-жання і наші мож-ливості. Розуміючи

цю причину апостол Павло писав: «Велике

надбання — бути благо-честивим і задоволеним.

Тому що ми нічого не принесли у світ; явно, що нічого не можемо і винести з нього. Маючи їжу й одяг, будемо задоволені тим».

Якщо ви не знайомі з біографі-єю та діяльністю апостола Павла, може скластися враження, що це написала людина котрій взагалі нічого не треба, яка не ставить перед собою конкретної цілі. А ви-являється, що все якраз навпаки. Це позиція людини котра вільна від заздрощів, і, оскільки її «жаба не душить», вона цілковито здат-на зосередитися на досягненні своєї цілі. А як відомо, заздрісні жадання постійно псують настрій, призводять до хворобливого стану душу та тіло, і, зрештою, заважають не лише в осягненні мети, а й спокійно жити не дають, ані собі, ані оточуючим.

Присутність Бога в нашому житті робить нас здатними не лише не жадати того, що нам не належить, а навпаки – раду-ватися щастю та успіхам наших ближніх.

Ми нічого не

принесли у світ; явно, що

нічого не можемо і винести з

нього

9

10

7СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Деякі намагаються по- zзбавитися Десяти заповідей, мотивуючи тим, що Ісус за-провадив «нові» заповіді лю-бові. Звичайно, вірно те, що Ісус запровадив два великі закони любові, поєднавши в них весь закон, та Він не давав підґрунтя вважати їх новими в значенні часу. Істина полягає в тому, що, даючи ці «нові» заповіді, Він повторив слова, які записані в Старому заповіті: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою сво-єю!» (Повтор. Закону 6:5).

«І будеш любити ближнього сво-го, як самого себе» (Левіт 19:18). Певна річ, що ці глибоко проникливі духовні принципи були забуті за-конниками за часів Христа. Для них вони є новими лише щодо їхнього життя та звичок. Отже заповіді ті самі, новим є – ставлення до них. Тобто, „Любіть так, як Я вас полю-бив”. Але Христос не мав наміру замінити ними Десять заповідей.

Коли законник запитав Ісуса, яка найбільша заповідь у законі, він отримав відповідь: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю дум-кою». Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:37-40). Зважте, що ці дві заповіді любові просто підсумовують «весь закон і пророків». Всі Божі заповіді ґрун-туються на цих двох принципах любові. Христос пояснив, що любов – це виконання закону, як і пізніше апос-тол Павло повторив це у Посланні до Римлян 13:10.

Якщо найдорожче за все для мене – Христос, котрого я полюбив усім серцем, усією душею і всім розумінням, то я слухатиму і корити-мусь першим чотирьом заповідям, які вказують на мої обов’язки перед Богом. Господь буде у мене на першому місці, я не промовлятиму Божого ймення даремно, не вклоня-тимусь іншим богам, святкуватиму суботу – день Господній. Якщо я полюбив ближнього свого, як само-го себе, то виконуватиму останні шість заповідей, що описують наші обов’язки по відношенню до ближ-ніх. Я не буду красти у ближнього свого, не свідчитиму неправдиво проти нього і т.д. Любов приведе мене до послуху, та виконання всього закону.

Часто при спробі принизити закон Божий промовляється наступний аргумент: «Оскільки ми не під за-коном, а під благодаттю, нам більше не потрібно дотримуватись Десяти заповідей». Чи переконливий це доказ? Біблія вирáзно пояснює, що ми не під законом, але хіба цей вислів має на увазі, що ми можемо нехтувати ним?

У посланні до Римлян 6:14,15 знаходимо відповідь: «Бо хай гріх не панує над вами. Ви ж бо не під Законом, а під благодаттю. Що ж?

Закон спрямовує до благодаті

Чи будемо грішити, бо ми не під законом, а під благодаттю? Зовсім ні!».

Як легко ми могли б поперед-жувати всіляку плутанину, як би приймали саме те, що каже Біблія.

Апостол Павло сам пояснює своє ствердження. Заявив-

ши, що ми не під законом, а під благодаттю, він за-питує: «Що ж?» Іншими словами, «як нам потріб-но це розуміти?» Тепер звернемо увагу на його

відповідь. Передбачаючи, що деякі

можуть тлумачити його слова в такому розумінні, ніби ми знахо-дячись під благодаттю, вже тепер можемо порушувати закон, він каже: «Чи будемо грішити, бо ми не під законом, а під благодаттю? Зовсім ні!» Вибираючи найсильніші вира-зи, апостол Павло чітко визначає, що перебування під благодаттю не дає права порушувати закон. Проте мільйони розуміють це саме так, повністю ігноруючи спеціальне застереження Павла.

Закон і благодать не змагаються одне з одним, але трудяться в цілко-витому співробітництві. Закон вказує на гріх, а благодать рятує від гріха. Закон – це воля Божа, а благодать – це сила виконати Божу волю. Ми дотримуємося закону не для того, щоб спастись, а тому, що спасенні. Чудовий біблійний текст, який поєд-нує воєдино ці два поняття і пред-ставляє їх в істинному взаємозв’язку один з одним – 12 вірш 14 розділу Об’явлення: «Тут терпіння святих, що пильнують заповідей Божих та Ісусової віри!» Яке досконале по-єднання віри і діл! Вони поєднані в тих, хто названий «святими».

Ми зможемо зрозуміти співвід-ношення Закону і благодаті, якщо дамо відповідь на одне-єдине питання: Божий закон - Десять За-повідей - це мірило добра і зла, чи

засіб здобуття спасіння? Якщо ми намагаємося використати Закон як засіб спасіння, то це законництво. Але якщо він слугує мірилом добра і зла, тоді Закон і благодать чудово ладнають один з одним, у такому ж тісному єднанні, як вказівний та великий пальці руки. Правильне розуміння взаємовідношення між Законом і благодаттю покаже, що вони так само важливі для духо-вного життя, як серце і мозок для фізичного існування.

Справжня любов перевіряється послухом. Ось чому послух такий важливий у досвіді істинно віруючо-го. «Віра без діл – мертва». (Якова 2:20). Жодному чоловікові ніколи не вдавалося завоювати серце коханої лише словами. Якби не було квітів, виявлень відданості і дарів любові, більшість чоловіків, так і не збагнули б самого змісту кохання. «Не кожен, хто каже до мене: «Господи, Госпо-ди»!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі», – сказав Ісус. (Матвія 7:21).

Слів та зізнань недостатньо. Справжнім свідоцтвом по-трібно визнати тільки послух. Коли любов не потребує нічого, окрім посмішки чи махання ручкою, тоді її вітають, але якщо вона посягає на зміни в способі життя, більшість її відхиляє.

На жаль, біль-шість людей сьогод-ні шукають не істину. Вони шукають спокійну, легку, зручну релігію, яка б дозволяла їм жити так, як хочеться, і при цьому давала все-таки впевненість у спасінні. Але, на-справді, не існує істинної релігії, яка могла б одночасно задовольнити для них і те, й інше.

Поміркуйте трохи над цим. Ісус повинен був померти, оскільки по-рушили закон. Скоєний гріх вимагав покарання смертю. Якщо закон можна було скасувати, то і відплата за гріх могла бути скасованою: «Де ж немає Закону, немає й пересту-пу», сказано у посланні до Римлян (4:15). Авторитет незмінного закону настільки високий, що Сам Бог не міг відмінити його, навіть заради того, щоб врятувати від смерті Його власного Сина.

Існує давня-предавня історія двох братів, яка служить майже доскона-лою ілюстрацією того, як разом діють закон і благодать. Старший брат був суддею. Його молодший брат з’явився перед ним як поруш-ник закону. На основі всіх свідчень було зрозуміло, що він був винним. У залі суду царювала напруга. Чи звершить суддя в цьому випадку правосуддя? Суддя поглянув на свого брата і твердо оголосив, що він винен. Потім приголомшив присутніх тим, що присудив йому максимальний штраф. Та одразу ж після цього він покинув своє крісло і, обнявши свого брата, сказав: «Я вимушений був це зробити, адже ти винний. Я знаю, що ти не можеш заплатити штраф, але замість тебе заплачý я».

Суть історії полягає ось у чому. Брат прощений, проте покарання залишилося. Хтось повинен був заплатити. І, заплативши макси-мальний штраф, суддя не лише не відмінив закону, а й незмірно звеличив його. Він показав, що його зобов’язуючі до виконання вимоги ніколи не можуть бути від-міненими.

Ось так і Бог не зміг би, та й не став би скасовувати закон заради того, щоб спасти Свого улюбленого Сина. Підтримати авторитет зако-ну, заплативши максимальну ціну, чогось кóштувало. Ніхто ніколи не дізнається, чого це коштувало Сину Божому. Наскільки ж ми повинні бути вдячними Йому за те, що Його любов така ж досконала, як і Його правосуддя! Він Сам, тілом Своїм, поніс покарання, задовольнивши цим закон і виправдавши грішника. Це сильний доказ непорушності Десяти заповідей.

Та все-таки навіть перед лицем цього вражаючого відкриття, міль-

йони слабких і нещасних лю-дей, яких ввели в оману,

продовжують примен-шувати Боже прав-

ління через при-меншення Його закону. Здаєть-ся, вони просто не розуміють, що закон – це тільки відбиття Його святості і праведності. Го-

ворити про його відміну – означає

знаходитися на межі зради Божому небес-

ному правлінню.Прославмо Господа за Його бла-

годать та Закон. Ігнорування одного чи іншого означає духовний крах. Отже, подякуймо Йому зараз за цю істину.

Закон – це воля Божа, а

благодать – це сила виконати

Божу волю

На жаль,

більшість людей сьогодні шукають не

істину. Вони шукають спокійну, легку, зручну

релігію, яка б дозволяла їм жити так, як

хочеться, і при цьому давала все-таки

впевненість у спасінні

Багато хто вірять у Бога, але небагатьом вірить Бог.

8

сятьма заповідями, бо заповіді виражають ці ж принципи більш

детально.Перша заповідь учить поклоня-

тися єдиному і с т и н н о м у Богу. Друга забороняє і д о л о п о -клонство. Третя за -суджує не-шанобливе ставлення

до Бога і по-милкову клят-

ву, закликаючи Його ім’я. Четвер-

та закликає до до-тримання суботи і вияв-

ляє, що істинний Бог є Творець неба і землі.

П’ята заповідь вимагає від дітей покори батькам, як вибра-ним Богом виконавцям, що пе-редають Його волю подальшим поколінням. Шоста – захищає життя як святий Божий дар. Сьо-ма наказує дотримувати чисто-ту в шлюбі та оберігає сімейні відносини. Восьма захищає власність. Дев’ята охороняє іс-тину і забороняє лжесвідчення. А десята сягає до самої серце-вини людських взаємостосунків

і забороняє бажати того, що на-лежить іншим.

Як і Сам Бог, Його «заповіді...праведні». Тому Закон вста-новлює критерій праведності. Кожен з нас буде судитися за цими праведними принципа-ми, а не за показниками нашої совісті. «Бо всяку справу Бог приведе на суд, і все таємне, добре воно, чи лихе». Совість у людей буває різною. У деяких со-вість «немічна», у інших – «спога-нена», у когось – «лукава», а ще в інших, на-віть, «спалена» – говориться в Святому Писан-ні. Подібно до годинника, як би добре він не пра-цював, його потрібно «виставити» за деяким еталоном, щоб він мав яку-небудь цінність. Наша совість підказує нам, що треба чинити правильно, але вона часом не говорить що насправді є пра-вильним. Тільки совість, звірена з великим Божим еталоном – Його Законом – може уберегти нас від гріха.

Людські закони торкають-

СВІТЛО твого ЖИТТЯ

Пишіть на адресу:

м. Ужгород,вул. Джамбула, 23;

Індекс: 88000

Засновник і видавець:Черничко Іван Петрович

Адреса редакції:м. Ужгород, вул. Гагаріна, 36

моб. тел.: 095-195-41-91e-mail: cernip@i.ua

Газета видається на кошти від благодійних пожертвувань.

Розповсюджується безкоштовно

Редакційна колегія:Іван Черничко, Агнеса Черничко, Юлія Сокир-ко, Людмила Кастран, Наталія Різак, Василь Чопик, Віталій Мелесь.

Реєстраційне свідоцтво:ЗТ№ 507/00Р від 21.12.2009 р.

Адреса друкарні:вул. Гагаріна, 42/1

м. Ужгород,Закарпатська обл.

ПРАТ «Видавництво «Закарпаття»тел.: 66-95-68Тираж: 60 000

Зам. № 395

Закон чи беззаконня

Безперечно, що спасіння – це дар благодаті, його неможливо заслужити якимись вчинками, але спасенна людина – слухня-на заповідям. У цій слухняності удосконалюється християн-ський характер, і його резуль-татом є мир з Богом.

Десять заповідей містять у собі виклад принципів, автором яких є сам Бог. Писання говорить: «Бійся Бога і заповіді Його до-тримуй, тому що в цьому все для людини» (Екл. 12:13).

Д е к а л о г -Десятислів´я, або ж Десять заповідей, – складається з двох час -тин, за числом кам’яних скри-жалей, на яких він був написаний Богом. Перші чотири заповіді визначають наші обов’язки по відношенню до нашого Творця і Викупителя, інші шість – до людей що нас оточують.

Закон розділений на дві час-тини, і це пов’язано з двома основоположними принципа-ми любові, на яких засновано царство Боже: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе». (Лк. 10:27). Ті, які живуть за цими принципами будуть у повній гармонії з Де-

Великі принципи зако- zну Божого, що висловлені в Десяти заповідях зна-йшли своє відображення у житті Ісуса Христа. У них виявлена Божа лю-бов, Його воля і наміри щодо поведінки людини та його взаємостосунків з Богом і ближніми. Вони є обов'язковими для людей у всі часи. Це вище міри-ло праведності на суді Божому. За допомогою цих заповідей Дух Святий приводить до пізнання що таке гріх і спонукує свідо-мість грішника у необхід-ності Спасителя.

Безперечно, що спасіння –

це дар благодаті, його неможливо

заслужити якимись вчинками, але

спасенна людина – слухняна заповідям.

ся тільки явних вчинків. Але Десять заповідей є набагато обширнішими. Божий Закон викриває наші найпотаємніші думки, бажання і відчуття, такі як ревнощі, заздрість, хтивість і честолюбство.

Глибина Десяти заповідей полягає у їх простому і водно-час всеосяжному характері. Вони настільки короткі, що навіть дитина може їх швидко запам’ятати, але володіють таким широким значенням, що охоплюють усі можливі гріхи. У Законі Божому немає таємни-ці. Усі можуть осягнути великі істини, викладені в ньому і формувати характер відповід-но до божественного взірця. В цьому ми бачимо добрість Бога, Який, відкривши людям незмінні принципи праведності, прагне відвернути їх від зла.

Закон Божий – це той засіб, за допомогою якого Святий Дух веде нас до навернення. Побачивши свій істинний ха-рактер, ми усвідомлюємо себе грішниками, засудженими до смерті, які не мають надії, і тоді відчуваємо потребу в Спасите-леві. Саме після цього, звістка Євангелія набуває для нас справжнього значення. Таким чином, Закон указує на Христа, єдиного хто може допомогти

нам вибратися з нашого без-вихідного становища.

Хвиля злочиннос-ті , насильства,

аморальності і лиходійств, що з а х л ь о с т у є світ, є наслід-ком зневаги д о Б о ж о го Закону. Там, де цей Закон приймається,

він приборкує гріх, спонукує до

правильних вчин-ків, і сприяє утвер-

дженню праведності. Ті народи, які включили Його принципи у свої Закони, випро-бували великі благословення. І навпаки, відмова від Його прин-ципів веде до упадку.

Чи не пора кожному зокрема, і всім разом, з повагою відне-стися до Божого Закону, до його святих вимог?

Хвиля злочинності, насильства,

аморальності і лиходійств, що

захльостує світ, є наслідком зневаги

до Божого Закону