0

ВІДДІЛ ОСВІТИ ГЛУХІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДИТИНИ В

УМОВАХ ДОШКІЛЬНОГО

НАВЧАЛЬНОГО ЗАКАДУ

(з досвіду роботи творчої групи

практичних психологів ДНЗ

міста Глухова)

Глухів-2015

1

Соціалізація дитини в умовах дошкільного навчального закладу (з

досвіду роботи творчої групи практичних психологів ДНЗ міста

Глухова):Збірка./За ред. Гурець М.М. – Глухів: відділ освіти Глухівської

міської ради. -2015.-64с.

Схвалено до друку засіданням методичного кабінету відділу освіти

Глухівської міської ради від 15 квітня 2015 року, протокол №2

Рецензенти:

Дячкова В.Г., завідувач методичним кабінетом Відділу освіти

Глухівської міської ради

Корякіна І.В., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії і

методики дошкільної освіти ГНПУ ім. О. Довженка

Укладач:

Гурець М.М., методист методичного кабінету відділу освіти

Глухівської міської ради

Збірка є результатом роботи творчої групи практичних психологів ДНЗ

міста Глухів у складі:

Гурець Марина Миколаївна методист методичного кабінету відділу

освіти Глухівської міської ради

Грінюк Ольга Генадіївна практичний психолог НВК №4

Зелюкіна Тетяна Миколаївна практичний психолог ДНЗ:ЦРД «Світлячок»

Пісоцька Тетяна Миколаївна практичний психолог НВК №5

Рицарева Олена Аркадіївна практичний психолог ДНЗ «Чебурашка»

Сокол Артем Олександрович практичний психолог ДНЗ «Зірочка»

Скрипа Анжела Вікторівна практичний психолог ДНЗ «Ромашка»

Шило Оксана Вікторівна практичний психолог ДНЗ «Журавка»

У посібнику подані практичні матеріали та рекомендації щодо

формування соціальної компетентності дітей старшого дошкільного віку.

Даний посібник складається з двох частин. У першій частині подано

теоретичні аспекти соціалізації дошкільників. У другій частині подані

авторські матеріали практичних психологів.

Матеріали стануть у нагоді вихователям, практичним психологам,

керівникам дошкільних навчальних закладів та навчально-виховних

комплексів.

2

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………....4

Теоретичні аспекти процесу соціалізації дітей дошкільного

віку…………………………………………………………………...………….5

Соціалізація дошкільників в умовах дошкільного навчального

закладу………………………………………………………………………….9

Психологічний супровід дітей з особливими освітніми

потребами……………………………………………………………………..15

Організація роботи з педколективом щодо формування соціальної

компетентності дитини…………………………………………...…………20

Форми і методи роботи психолога з родиною щодо формування

соціальної компетентності особистості………………………….….….....31

Методична скарбничка…………………………………..……………37

Список використаних джерел……………………………..…………77

3

ВСТУП

Зміни, які відбуваються в суспільсиві на сучасному етапі його

розвитку, породжують нові вимоги щодо системи освіти й виховання

підростаючого покоління. Одним із завдань сучасної теорії і практики

виховання дитини дошкільного віку є вивчення її особистості та усіх

факторів, що впливають на її становлення. Важливу роль у цьому процесі

відіграє соціальне середовище, адже саме воно визначає якою дитина

виросте.

Соціалізувати дошкільника – означає збагатити його індивідуальний

досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності,

розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та

навички, виховати «відчуття іншого», сформувати готовність та здатність

брати іншого до уваги, працювати в команді, в разі потреби поступатися

власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від

допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити з

відкритим серцем, умінням гармонійно «вписуватися» в дитяче

угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед

однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.

Два роки колектив практичних психологів ДНЗ міста Глухова

працювала над проблемою «Соціалізація дітей дошкільного віку».

Матеріали, що були напрацьовані членами творчої групи узагальнені в

даному посібнику.

У першій частині посібника розкривається поняття процесу

соціалізації дошкільника, надані рекомендації роботи практичного

психолога з усіма учасниками навчально-виховногопроцесу, висвітлено

питання соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. У другій

частині подані приклади занять для дітей, вихователів та батьків.

4

Теоретичні аспекти процесу соціалізації дітей дошкільного віку

Сутність процесу соціалізації, інтерес до проблеми соціалізації

особистості виник давно. Про це свідчать праці учених ХХ століття –

Л .Виготського, Л. Буєвої, І. Кона, А. Макаренка, В. Сухомлинського,

Л. Рубінштейна, в яких вони вказували на взаємозалежність між умовами

соціального середовища та розвитком особистості та зазначали

необхідність активного опосередкування особистісного розвитку.

Соціалізація – це процес присвоєння, придбання соціального, тобто

процес, результатом якого є включення соціального до структури

особистості.

Є кілька трактувань процесу соціалізації:

- соціалізація, як екстеріорізація (розкриття початкової сутності

людини у соціумі);

- соціалізація, як гомінізація (придбання сутності в соціумі);

- соціалізація, як адаптація (поєднання сутнісного й суспільного);

- соціалізація, як інтерналізація (оволодіння соціальним, перенесення

його у глибинні пласти особистості).

Найчастіше процес соціалізації сприймається як процес адаптації чи

пристосування. Це трактування найбільш раннє. Розуміння соціалізації, як

пристосування притаманно психоаналізу, біхевіоризму (Б. Скиннер,

Е. Торндайк, Г. Уолтерс). Не чуже воно й вітчизняній психології

(В. М. Бехтерєв, А. Ф. Лазурский, П. П. Блонський).

У сучасній вітчизняній психології також зустрічається погляд на

соціалізацію як адаптацію. Процес соціалізації – входження у соціальне

середовище, пристосування до нього, освоєння певних ролей і державних

функцій, які за своїми попередниками повторює окремий індивід протягом

усієї історії свого формування та розвитку.

Соціалізація – дуже важливий процес розвитку індивіда для

подальшої самореалізації. Він включає в себе засвоєння трудових навичок,

цінностей, правил, традицій, норм, знань. Програма соціалізації займає все

5

життя, але основний «удар» соціального розвитку припадає саме на період

дитинства.

Процес соціального розвитку дитини починається з раннього

дитинства і проходить у певному соціальному середовищі. Малюк

розвивається в межах своєї сім’ї, соціального та національного оточення.

На нього впливають батьки, родичі й інші дорослі, однолітки, з якими він

спілкується, а також дошкільний навчальний заклад, як соціальна

інституція, де він соціалізується. Також значний вплив на соціалізацію

дитини мають засоби масової інформації, соціокультурне середовище, в

якому вона росте, події, що відбуваються в довкіллі. Отож, соціальне

середовище – це складне структурне утворення, яке характеризується

взаємопов’язаними зв’язками та відносинами між його складовими. Воно

становить єдність таких складових: макросередовища (суспільства як

певної соціально-політичної, соціально-економічної та ідеологічної

системи), мезосередовища (національно-культурних, соціальних

особливостей регіону), мікросередовища (безпосереднього середовища

життєдіяльності дитини: сім’ї, сусідів, групи однолітків, культурних,

навчально-виховних закладів). У різні періоди дитинства ці складові

соціального середовища значною мірою впливають на соціалізацію дітей

дошкільного віку. Віддаючи належну роль впливу на соціалізацію дитини

дошкільного віку макросередовищу та мезосередовищу, необхідно

зазначити, що найбільший соціалізуючий вплив на особистість, на нашу

думку, здійснює мікросередовище сім’ї та дошкільного навчального

закладу.

Першим природним чинником соціалізації для дитини виступає сім’я,

яка протягом усього життя є тим мікросередовищем, на тлі якого

відбувається особистісне зростання людини. Батьки – найближчі та

найрідніші для неї люди. За допомогою них маленька дитина задовольняє

потреби в психологічній захищеності, емоційному спілкуванні. З перших

днів існування дитину оточують рідні люди, які залучають її до різних

6

видів соціальної взаємодії. Перший досвід соціального спілкування

набувається малюком ще до того, як він починає розмовляти. На

соціалізацію особистості, на нашу думку, здійснює неабиякий вплив

домашня атмосфера: стиль взаємовідносин у сім’ї, психологічний клімат,

ставлення дорослих до різних подій, явищ суспільного життя, до інших

людей. Дитина в сім’ї приміряє себе до суспільства, а це, в свою чергу,

стимулює її соціальну активність. Соціальний досвід, який передається в

сім’ї, поступово стає невід’ємною складовою особистості. Тут соціалізацію

можна розглядати, як процес і результат засвоєння і наступного

відтворення індивідом соціального досвіду в соціальному середовищі.

Наступним мікросередовищем для дитини є дошкільний навчальний

заклад – середовище, де вона продовжує отримувати елементарні знання,

уміння, навички, які гарантують формування в неї здатносты орієнтуватися

в довкіллі, набувати життєвого соціального досвіду, адекватно реагувати

на явища, події, людей, предметний світ. Під впливом дошкільного

навчального закладу в дитини формується свідоме ставлення до себе як до

самостійної особистості, рівної з іншими людьми, відбувається

становлення позитивного образу-Я, формування почуття гідності та

власної значущості серед інших людей, адекватна самооцінка, збереження

свого особистого простору, усвідомлюється поведінка з урахуванням

можливих реакцій інших людей, виховується уміння пристосовуватися до

життя в нових соціальних умовах і також протистояти негативним впливам

незнайомців, коректно припиняти неприємне спілкування. Із вступом до

дошкільного навчального закладу в мікросередовищі дитини з’являється

важливий дорослий-вихователь. Від спілкування з ним, його поведінки

залежить ефективність соціалізації дитини. Дитина сприймає його вплив як

усвідомлено, так і неусвідомлено, через психологічні механізми

зараження, наслідування. Значущим фактором соціалізації в цьому

середовищі є дитяче співтовариство. Спільні види діяльності, які

виникають під час взаємодії дітей дошкільного віку виробляють у дитини

7

необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній

дисципліні та водночас відстоювати власні права, співвідносити власні

інтереси із суспільними .

Отже, для дитини, що соціалізується, відповідними еталонами зміни

соціального середовища є сім’я, дошкільний навчальний заклад,

найближче оточення. При переході до іншого соціального середовища

дитина переживає кризу входження в нову соціальну спільноту, процес

адаптації, розчинення в ній. Таким чином,соціальне середовище може як

сприяти процесу соціалізації, так і стримувати її. За умови відповідності

соціального середовища соціальним потребам дитини, цей процес

відбувається ефективно. У випадку несприятливих впливів соціального

середовища процес соціалізації дитини хоча й відбувається, але при цьому

набуває рис нестабільності, соціальної малоцінності, навіть злочинної

спрямованості. Тому дитина успішно пройде всі етапи соціалізації за

наявності відповідного соціального середовища, цілеспрямованого

виховання і навчання.

Програма соціалізації дошкільника:

обговорення наслідків дій по відношенню до іншої людини;

ігри та ситуації, що вимагають взаємодопомоги і співпраці;

обговорення конфліктів;

чітке формулювання правил поведінки.

Показники, що сприяють успішному протіканню процесу соціалізації:

адекватні міжособистісні стосунки;

дозвіл конфліктних і критичних ситуацій;

самооцінка;

самосвідомість;

мовленєва компетентність.

Сьогодні, як ніколи раніше, необхідно формувати особистість, здатну

в певних умовах діяти доцільно, застосовувати набуті раніше знання і

досвід за нових обставин, докладати вольові зусилля для досягнення мети,

8

поводитися оптимістично, домагатися успіху та визнання іншими людьми,

оновлювати свої знання, збагачувати досвід, виявляти гнучкість,

самовдосконалюватись.

Соціалізація дошкільників в умовах дошкільного навчального

закладу

Якщо раніше батьки і педагоги сприймали дошкільний заклад як

інституцію, відповідальну тільки за здоров'я та підготовку дитини до

школи, то сьогодні поряд з цими аспектами діяльності дедалі більшої

значущості набувають й інші функції дитячого садка, зокрема одна з

основних – соціалізація дитини.

Соціальність – похідна від «соціальний». Означає єдність соціальних

потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці,

допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь (орієнтуватися,

пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів

(довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей

(справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов'язковості

тощо) дошкільника.

У широкому сенсі «соціальність» є інтегрованою характеристикою,

яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на

гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути

соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та

здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом

діяльності, характерологічними особливостями людьми.

Дошкільника можна вважати соціально компетентним, якщо він:

- володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей,

взаємини, способи їх миролюбного та конструктивного налагодження;

- цінує, визнає значущість для себе всього, що пов'язане із соціальним

життям, цікавиться ним;

9

- називає словами, вербалізує основні назви, пов'язані з життям

людини серед інших;

- передає свої враження про соціальні події та взаємини людей

художнім образом (малює, ліпить, складає оповідання, співає пісні тощо).

Складові соціальної компетентності, які необхідно сформувати в

дошкільному віці

Комунікабельність – це його здатність будувати з дітьми різного

віку, статі та близькими дорослими гармонійні взаємини. Тобто такі, які

обумовлюють взаємоповагу, доброзичливість, спрямованість на

співпрацю, конструктивну взаємодію, взаємодопомогу і задовольняють

(емоційно та інтелектуально) усіх партнерів по спілкуванню.

Спілкування – це процес емоційної, інтелектуальної, перцептивної,

мовленнєвої, оцінювальної, духовної взаємодії дітей, що може бути

безпосереднім або опосередкованим наслідком інших видів діяльності –

грою, працею, навчанням. Без уміння спілкуватися неможливі добрі

взаємини.

Взаємини - духовні утворення, що складаються в процесі спілкування

і відображають його позитивний або негативний характер. Статус

дошкільнят – соціальне становище дитини в колективі інших дітей, яке

формується на основі взаємин.

Соціалізація – входження дитини в гурт інших дітей, сприймання нею

групових цінностей, можливість впливати на зміну їх на краще.

Групова взаємодія – процес конструктивної спільної діяльності за

наявності взаємоповаги, взаємодопомоги, емоційної, інтелектуальної,

моральної та фізичної підтримки.

Соціальна адаптація – процес пристосування дитини до нового

соціального середовища.

Показники соціальної компетентності дошкільняти

Адаптація до нових умов життя:

дитина із задоволенням відвідує дитячий садок;

10

охоче включається у спільні ігри, заняття;

веде змістовні розмови з іншими дітьми, дорослими;

ініціює знайомство або погоджується на ініціативу інших дітей

познайомитись, погратися разом;

передає словом свої почуття,незалежно від зміни умов життя (як

позитивні, так і негативні);

розуміє, що завжди отримає емоційну підтримку від дорослих та

інших дітей;

знає, що в дитячому садку весело,цікаво, затишно;

прагне самостійно зорієнтуватися в нових умовах.

Соціалізація:

знає, що є моральними цінностями для колективу;

варіює свою поведінку з метою пошуку найбільш адекватної за

даних умов;

прагне здійснювати вплив на підтримку позитивних цінностей;

узгоджує свою поведінку з поведінкою інших дітей шляхом

само порівняння;

володіє коректними за змістом та інтонуванням

висловлюваннями, щоб відстоювати власні інтереси.

Групова взаємодія:

із задоволенням включається в об’єднання дітей різної

кількості;

володіє дипломатичними прийомами виходу зі спільної гри;

йде на компроміс у розподілі ролей;

виявляє щирість, демонструє довіру і приязне ставлення до

партнерів по діяльності;

володіє оригінальними або самостійно створює нові сюжети

ігор, має цікаві пропозиції щодо розвитку та продовження

спільної гри;

11

стає учасником взаємодії не лише в ігровій, а й у трудовій,

навчальній діяльності;

свідомо створює умови для групової взаємодії.

Статус, ставлення до авторитету:

з розумінням, доцільно вживає слово «авторитет»;

називає якості людини, яку вважає авторитетною;

виявляє бажання виконувати як головні так і другорядні ролі в

іграх;

усвідомлює та може пояснити, за які саме якості обирають ту чи

іншу дитину на головні або другорядні ролі в грі;

пояснює своє ставлення до авторитетності в групі інших дітей,

причини цього;

реально оцінює ставлення інших дітей до себе, свій статус в

групі.

Розуміння іншої точки зору:

не перебиваючи, уважно слухає співрозмовника, коли той

висловлює власну точку зору;

стримує себе від категоричних, різких висловлювань;

шукає та пропонує спільні позиції, варіанти рішень;

проявляє позитивну емоційну реакцію різного ступеню залежно

від власного розуміння проблеми;

ставить заохочувальні запитання;

в разі потреби пропонує та здійснює допомогу в розв’язанні

спільних питань.

Регуляція спільної діяльності:

справедливо розподіляє ролі, іграшки, необхідне обладнання,

предмети;

охоче погоджується на пропозиції спільно діяти;

утримується від звинувачень, докорів;

12

виявляє творчість у пошуку компромісних рішень, уникає

конфліктів, або вміє зняти їх;

володіє конструктивними діями, що врегульовують спільну

діяльність.

Показники розвиненого спілкування:

наявність взаємодії дітей у різних видах діяльності – ігровій,

трудовій, навчальній;

уважність дитини до міжособистісних взаємин, їх характеру;

свідоме прагнення до взаємодії, прояви творчості в в пошуку

шляхів до цього;

прояви домірної самостійності у встановленні контактів з

іншими, розв’язанні конфліктних ситуацій, оцінюванні

взаємин;

вміння та бажання спілкуватись, будувати гармонійні взаємини,

співпрацювати з іншими;

наявний позитивний статус в групі інших дітей;

потребує співпереживання та взаєморозуміння;

володіє навичками культури спілкування, засвоїла норми та

правила поведінки в громадських місцях;

прагне в словах і вчинках виявляти добре ставлення до рідних,

інших людей;

прояви реакції, відповідні до інтонації, міміки, інших людей;

активно проявляє емоційне співпереживання, гуманність,

толерантність;

наявна повага до оточуючих та самоповага, почуття власної

гідності, усвідомлює та досягає адекватності своєї поведінки.

Новоутворення соціального розвитку дошкільнят:

готовність дитини до входження в нове соціальне середовище –

клас;

13

формування «внутрішнього плану дій» - самопізнання у вигляді

роздумів над власними вчинками, поведінкою,характером

взаємин з іншими дітьми, дорослими над причинами

непорозумінь;

відчуття справедливості або несправедливості дій, учинків,

висловлювань дорослої людини;

совісність, що проявляється у власному виборі вчинків, у

висловлюваннях.

Процес соціалізації дитини-дошкільника, протікає найбільш

успішно при таких умовах:

сприятлива соціальна ситуація розвитку;

участь дорослих, через досягнення взаємодії процесу соціально-

педагогічної діяльності ДНЗ та процесу соціалізації дитини в

сім'ї;

організація повноцінної діяльності та спілкування як провідних

форм розвитку і взаємодії з навколишнім світом.

Для активного засвоєння дошкільнятами цінностей, соціальних норм і

правил в єдності мотиваційного, когнітивного і діяльнісно-практичного

компонента в їх життєдіяльності необхідно направляти виховну роботу

таким чином, щоб дитина відчувала себе впевненим,

захищеним, щасливим, переконаним у тому, що його люблять,

задовольняють його розумні потреби. Цілісність в осмисленні понять

соціальної дійсності досягається завдяки широкому використанню

літератури, музичного, образотворчого матеріалу, а також власному

творчому використанню навколишньої дійсності. З огляду на особливості

віку, педагог визначає тематику дня і зміст роботи відповідно до загальної

темою тижня. Для повноти розкриття змістовного аспекту теми важливо

створення протягом дня морально-етичних ситуацій як найважливішої

умови для виникнення емоційно-творчого переживання дійсності. Велике

14

місце протягом дня займає спільна діяльність дорослого і дитини щодо

закріплення понять у різних формах.

Крім того, створюються умови для вільної та самостійної діяльності

дітей. Заняття проводяться у формі захоплюючих і пізнавальних ігор, тому

що ігор ігровий метод навчання сприяє створенню зацікавленої,

невимушеної атмосфери, встановленню психологічно адекватної віком

ситуації спілкування.

Зміст навчання має виводити дитини за межі його безпосереднього

особистого досвіду у сферу досвіду людського і тим самим давати дитині

нову форму життя в суспільстві - взаємодія з узагальненими,

загальнолюдськими знаннями. Дитині пропонується подумки стати

учасником подій, дати оцінку вчинків героїв, запропонувати та

обгрунтувати свій варіант поведінки.

Важливою умовою для повноцінної соціалізації дитини-дошкільням є

залучення батьків до навчально-виховний процес ДНЗ.

В даний час освітній процес в ДНЗ, несе в собі безліч функцій, з яких

пріоритетним є соціальна функція.

Соціальна функція передбачає залучення до процесу виховання

всього соціального оточення дітей, психологічну підтримку, як дітям, так і

батькам, компенсацію негативних впливів соціального середовища.

Сім'я є важливим чинником у вихованні та розвитку дитини, у

придбанні нею соціального досвіду. Будучи соціальним інститутом

виховання, сім'я здійснює соціалізацію дитини найбільш природно і

безболісно через спадкоємність поколінь.

Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами

Дотепер в Україні немає єдиного терміну для визначення осіб, що

мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. У засобах масової

інформації, спеціальній літературі вживають поняття: «інвалід», «особа з

обмеженими функціональними можливостями», «люди з обмеженою

15

дієздатністю», «люди з обмеженими потребами», «особи з вадами

розвитку».

«Неповноцінні» — цей термін є в Конвенції ООН про права дитини.

У законодавчих документах, як правило, домінує термін «інвалід».

У Декларації прав інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН

9 грудня 1975 року, зазначено, що інвалідом є будь - яка особа, що не може

самостійно забезпечувати повністю або частково потреби нормального

особистого та/чи соціального життя з причин вад — вроджених або

набутих — його (або її) фізичних чи розумових здібностей.

Інвалід — особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами

функцій, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами,

що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність

її соціального захисту.

У Законі України «Про освіту» зустрічається термін «діти, які

потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку».

Застосування терміну «людина з особливими потребами» (під яким

розуміємо особу, яка в наслідок порушення здоров'я потребує спеціальних

умов для організації сімейного та соціального оточення й самореалізації) є

гуманнішим та менш емоційно забарвленим.

Інвалідність — це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними,

психічними, сенсорними, соціальними та іншими бар'єрами, які не

дозволяють людині інтегруватися в суспільство і брати участь у житті сім'ї

та держави на тих самих умовах, що й інші члени суспільства.

Недуга — втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій,

елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність.

Обмежена можливість — утрата здатності (внаслідок дефекту)

виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для

людини.

16

Недієздатність — наслідок дефекту чи обмежена можливість

конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної

нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Класифікація вад психофізичного розвитку

Класифікація вад психофізичного розвитку дозволяє виділити

наступні групи дітей з особливими освітніми потребами:

діти з сенсорними вадами. До цієї групи належать діти з

порушенням слуху та діти з порушенням зору;

діти з опорно-руховими порушеннями. Дефекти опорно-

рухової системи можуть виникнути в результаті перенесених хвороб

(дитячий церебральний параліч, де виділяють такі форми: спатична

диплегія, геміпаретична форма ДЦП, гіперкінетична форма ДЦП, подвійна

геміплегія, атонічно-астенічна форма), унаслідок травми хребта або

ампутації;

діти з вадами розумового розвитку (олігофренія, затримка

психічного розвитку: F 70 легкий ступінь розумової відсталості, F 72 –

середній ступінь розумової відсталості, F 73- глибока розумова відсталість

(ідіотія), синдром Дауна);

діти з порушенням мовлення (логопади). Сюди належать

порушення усного мовлення (дистонія, браділалія, тахілалія, заїкання,

дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія) та порушення писемного

мовлення (дислексія, дисграфія);

діти з комбінованими вадами, тобто до цієї групи відносяться

діти зі змішаним (складним) дефектом, наприклад:

розумово відсталі і глухі, розумово відсталі і слабозорі або незрячі,

сліпоглухоніми і т.д.

діти з дисгармонійним розвитком – психопатією (стійкий

дисгармонійний склад психіки), з патологією потягів.

Психологічні моменти, які слід враховувати при роботі з дітьми з

особливими потребами:

17

спілкування з дитиною повинне бути доброзичливе;

атмосфера спілкування повинна бути спокійною, повільною,

виразною і чіткою;

урок повинен тривати індивідуально по мірі втомлюваності

дитини;

педагог повинен проводити невеличкі розминки, якщо вони не

заборонені лікарем;

педагог повинен бути готовим до будь-яких особистісних,

психічних чи соматичних проявів;

у жодному разі педагог не повинен показувати роздратування;

не наголошувати дитині на певних особистісних проявах,

фізичних вадах, навіть якщо ваші помисли чистосердечні;

створювати дитині ситуації боротьби, успіху, самосхвалення;

показувати власний приклад позитивних емоцій, сили волі та інших

позитивних характерологічних проявів.

Оформлення документації:

банк даних на дітей з особливими освітніми потребами, де

вказані дата народження, місце проживання, батьки (опікуни), фізичний

стан дитини, вид навчання, умови розвитку дитини, якими користується

дитина;

індивідуальна картка дитини з особливими освітніми

потребами;

індивідуальна програма;

програма психологічного супроводу для дітей з особливими

освітніми потребами, яку внести в річний та місячні плани роботи.

Основні завдання практичного психолога щодо організації

інклюзивного навчання в навчальному закладі:

1. Виявлення дітей, у яких виникають труднощі з засваєнням

прогрма, у спілкуванні та взаємодії з оточуючими; визначення причин цих

18

труднощів; при потребі, направлення до відповідних фахівців з метою

встановлення причин та надання допомоги.

2. Виявлення причини соціального неблагополуччя або затримки

у розумовому розвитку дитини шляхом спостережень, аналізу продуктів

праці, проведення консиліумів з педагогами.

3. Проведення спостереження за дитиною з метою вивчення її

індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів та потреб.

4. Участь, у межах своєї компетенції, у складанні розгорнутої

психолого-педагогічної характеристики на дитину та її індивідуального

плану розвитку.

5. Участь у підготовці документів для розгляду на засіданнях

психолого-медико-педагогічних консультацій.

6. Ознайомлення з висновками і рекомендаціями психолого-медико-

педагогічних консультацій щодо організації навчання дитини та надання їй

додаткових послуг; розробка програми психологічного супроводу дитини.

7. Участь у розробці необхідної адаптації навчальних матеріалів,

підходів, а саме: надання рекомендацій педагогам щодо врахування

особливостей навчально-пізнавальної діяльності дитини при визначенні

форм і методів роботи з нею.

8. Сприяння створенню позитивного мікроклімату в колективі,

проведення заходів, спрямованих на профілактику стигматизації і

дискримінації у дитячому оточенні, формування дружнього та

неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.

9. Надання у межах своєї компетенції консультативно-методичної

допомоги педагогам у роботі з дитиною.

10. Налагодження співпраці з фахівцями, які безпосередньо працюють

із дитиною з особливими освітніми потребами та беруть участь у

розробленні індивідуальної програми розвитку.

19

Форми і методи роботи психолога з родиною щодо формування

соціальної компетентності особистості

На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом,

покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система

дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія закладу з сім`єю є запорукою

повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на

нові етапи соціальної реальності.

Сім`я і дошкільний навчальний заклад мають свою специфіку,

особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не

взаємовиключають один одного й не конкурують між собою, а

взаємодоповнюють і коригують впливи один одного.

Специфіка роботи психолога найчастіше полягає в роботі з так

званими «важкими» дітьми, дітьми, що мають труднощі у розвитку.

Ця робота не буде ефективною без співпраці з сім`єю дитини.

Психічний розвиток дітей, їх емоційне благополуччя залежить від

дорослих. Сім`я для дитини – це ще й джерело суспільного досвіду. В

родині дитина знаходить приклади для наслідування, тут відбувається її

соціальне народження. Адже саме з сім`ї дитина бере все – і погане, і

хороше. «Дитина вчиться тому - що бачить у себе вдома».

Наведемо приклад. Часто вихователі та батьки звертаються до

психолога зі скаргами на те, що дитина б`ється, ображає інших дітей,

порушує правила поведінки. Встановлюючи причину такої поведінки,

психолог з`ясовує, що батьки застосовують до дитини фізичне покарання,

в сім`ї нерідкі конфлікти, сварки, тощо. Отже, з кого починати роботу

психологу? Звичайно, з дорослих. У даному випадку необхідна корекція

сімейних взаємин, яка починається з усвідомлення дорослими залежності

між поведінкою дитини і відносинами в родині.

Ефективність роботи психолога в ДНЗ багато в чому залежить від

правильно вибраних форм і методів роботи з батьками за умови

застосування їх у системі.

20

Форми роботи психолога з батьками поділяються на групові,

індивідуальні і наочно-інформаційні.

Групові форми роботи з батьками найбільш поширені. Вони

передбачають роботу з усім або великим складом батьків ДНЗ (групи). Це

спільні заходи психолога, педагогів і батьків. У деяких з них беруть участь

і діти.

Групові форми роботи, що найчастіше застосовуються психологом

дошкільному закладі:

батьківські збори, що включають виступ психолога;

анкетування/опитування батьків;

групові бесіди, лекції та консультації психолога

психологічні ігри, вправи, заняття для батьків з елементами

тренінгу;

проведення психодіагностики дитини в присутності батьків.

На перших зустрічах з батьками (часто це бувають батьківські збори)

проводяться анкетування/опитування батьків, проводиться збір інформації

про сім'ю, про запити, інтереси, потреби у психолого-педагогічної

інформації. Як свідчать проведені опитування батьків, вони не завжди

компетентні в питаннях психічного розвитку дитини, а так само є теми, які

актуальні для всіх категорій батьків (особливості того, чи іншого вікового

періоду). Майже в кожній родині стоїть проблема - чим зайняти дитину

вдома. Батьки молодших дошкільників відчувають труднощі, пов'язані з

кризою трьох років, примхами і впертістю. Батьків старших груп цікавлять

проблеми, пов'язані з ранньої готовністю до школи. Ці теми можна

обговорити і на індивідуальній бесіді з батьком, а так само на батьківських

зборах та розмістити інформацію в куточок для батьків.

Анкетування батьків дітей підготовчих груп «Готовий ваш дитина до

школи?» актуалізує деякі аспекти шкільної готовності дитини.

В кінці навчального року проводиться опитування батьків, що

дозволяє оцінити результати роботи психолога (батьки вказують теми

21

найбільш вдалих виступів психолога, виділяють «важкі» запитання,

оцінюють результат практичного застосування отриманих знань,

повідомляють про зміни, що відбулися в сімейній взаємодії)

Аналізуючи анкети батьків, психолог підбирає теми групових

консультацій, лекцій, бесід. Ось деякі теми групових консультацій

педагога-психолога:

«Заохочення і покарання дитини в сім'ї»;

«Секрети спілкування в сім'ї»;

«Що таке шкільна готовність»;

«Що робити, якщо дитина обманює?»;

«Старші і молодші діти»;

«Виховання дитини без батька»;

«Жіночі ролі в сім'ї»;

«Капризи дитини»;

«Дитина і комп'ютер»;

«Ранній інтелектуальний розвиток дитини»;

«Типи сімейного виховання».

Психологічні ігри, вправи, заняття з елементами тренінгу можуть

проводитися як окремо, так і в рамках батьківських зборів, групових

сімейних консультацій. Вони спрямовані на знайомство батьків між собою

(зазвичай новостворені групи), на групову згуртованість, на виявлення

стилю сімейного виховання, сприяють оптимізації сімейного спілкування,

конструктивного вирішення конфліктів. Психологічні ігри, вправи

допомагають формуванню у батьків практичних навичок виховання дітей.

Проведення психодіагностики дитини в присутності батьків –

поєднання психодіагностики та консультування за її підсумками, що

дозволяє батькам більш повно побачити ті чи інші проблеми в розвитку

дитини. Особливо дієвий такий підхід при визначенні готовності дитини

до шкільного навчання, але він має і свої обмеження (наприклад, за

22

порушення сімейного спілкування, при авторитарних батьків). За

підсумками психодіагностики батькам даються рекомендації.

Індивідуальні форми призначені для індивідуальної роботи з

батьками (чи іншими членами родини) вихованців. До них можна віднести

індивідуальні психологічні консультації та бесіди.

Психолог широко використовує у своїй практиці індивідуальні

консультації з батьками. Проаналізувавши причини звернення батьків до

психолога, можна виділити найбільш часто зустрічаються:

проблеми адаптації дитини до умов дитячого садка;

проблеми поведінки (агресивна поведінка, капризи, впертість);

дитячі страхи;

проблеми в розвитку пізнавальних процесів (уваги, пам'яті,

мислення тощо);

сімейні конфлікти (ситуація розлучення батьків, конфлікти між

бабусею і батьками);

виховання дитини в неповній сім'ї;

порушення мовлення у дитини;

консультації за результатами психодіагностики, моніторингів.

На індивідуальних консультаціях психолог застосовує всі основні

методи консультування: бесіда, інтерв'ю, спостереження. Від правильності

вибору методів залежить ефективність роботи психолога: встановлення

контакту з членами сім'ї, довірчих відносин, висунення психологом вірної

гіпотези, правильність рекомендацій щодо розвитку і виховання дитини.

При проведенні індивідуальних консультацій особливо яскраво видно

рівень професіоналізму психолога.

До індивідуальних форм роботи відноситься і така форма, як бесіда з

батьками вихованців з питань розвитку і виховання дітей, яка може

відбуватися у адміністратора, в холі, в груповій кімнаті. На відміну від

психологічного консультування бесіда з батьками є більш короткочасною і

вирішує менш складні завдання.

23

Наочно-інформаційні форми роботи практичного психолога з

батьками відіграють роль опосередкованого спілкування між психологом і

батьками.

З наочно-інформаційних форм роботи психолога використовуються

наступні:

інформаційні стенди для батьків;

пам'ятки;

буклети.

З метою психологічної просвіти батьків у вітальні групи на стендах

увазі батьків представлені друковані матеріали за темами:

«Дитячі страхи»;

«Як заучувати на пам'ять вірші з дітьми (рекомендації

психолога)»;

«Причини дитячої агресії»;

«Пограємо разом з дітьми»;

«Ігри та вправи для розвитку пам'яті»;

«Дитина і ТБ»;

«Як допомогти дитині полюбити дитячий садок» та інші.

Наведений перелік форм роботи з батьками досить умовний. Різні

родини мають свої цінності, інтереси, культурний рівень, педагогічний

досвід. Використання різноманітних форм залучення батьків до співпраці,

творчість, власний пошук у «наведенні мостів», дипломатичність,

толерантність – все це запорука успішної взаємодії психолога дитячого

садка і родини

24

Методична скарбничка

Корекційно-розвивальна програма соціалізації дітей старшого

дошкільного віку

Старший дошкільний вік за своїми психологічними характеристиками

є сенситивним періодом для розвитку етичних норм поведінки в силу

формування самосвідомості та емоційного сприймання.

Мета програми: допомогти дітям старшого дошкільного віку

подолати хвилювання, які перешкоджають їх гарному емоційному

самопочуттю і спілкуванню з однолітками.

Зміст програми

Блок 1. Зняття стану емоційного дискомфорту. Розвиток соціальних

емоцій.

Завдання: знизити емоційну напругу; створити позитивний емоційний

настрій і атмосферу прийняття кожного члена групи; розвивати здібності

розуміти емоційні стани інших і вміння виражати свої; навчати дітей

прийомам ауторелаксації.

Блок 2. Корекція тривожності. Формування соціальної довіри.

Завдання: допомогти дітям подолати негативні переживання та

страхи; зменшити рівень тривожності; виховувати впевненість у собі;

знизити емоційну напругу.

Блок 3. Гармонізація суперечливостей особистості. Формування

адекватної самооцінки у дітей.

Завдання: корекція поведінки з використання рольових ігор; навчати

розрізняти емоції за зовнішніми ознаками; формувати моральні уявлення;

зняття емоційної напруги, розвиток психомоторних функцій.

Блок 4. Корекція залежності від оточуючих. Розвиток уміння

самостійно вирішувати власні проблеми.

Завдання: надати дітям можливість відчути себе самостійними і

впевненими людьми; прищеплювати нові форми поведінки; навчати

25

самостійно приймати правильні рішення; навчати навичкам

саморозслаблення.

Блок 5. Зниження ворожнечі у взаєминах з однолітками. Розвиток

навичок спілкування.

Завдання: корекція поведінки з використанням рольових ігор;

формувати адекватні форми поведінки; навчати усвідомлювати свою

поведінку, працювати над виразністю рухів; регулювати поведінку в

колективі.

Кожний блок завдань складається з 4-х занять. Перше заняття

кожного наступного блоку - повторення вивченого - сприяє плавному

переходу до нової теми.

Перспективне тематичне планування корекційно-розвивальних

занять з дітьми старшого дошкільного віку щодо розвитку

спілкування і нормалізації емоційного самопочуття в групі однолітків.

Розділ і тема заняття Зміст заняття

Блок 1.

Заняття 1. «Знайомство» Вправа «Моє ім'я»

Вправа «Відгадай, кого не стало»

Вправа «Впізнай голос»

Малювання на тему «Автопортрет»

Заняття 2. «Моє ім'я» Вправа «Єднальна нитка»

Психогімнастика «Прогулянка»

Вправа «Моє ім'я» (продовження)

Вправа «Впізнай хто я?»

Вправа «Візьми і передай"

Малювання на тему «Я в трьох

люстерках»

Заняття 3. «Я люблю...» Вправа «Переходи»

Вправа «Знайди радість»

Вправа «Подаруй рух»

Малювання на тему «Я люблю більше

всього...»

Заняття 4. «Мій настрій»

(початок) Вправа «Сонячний зайчик»

Вправа «Тренуємо емоції»

Вправа «Передай посмішку»

26

Малювання на тему «Мій настрій»

Блок 2.

Заняття 5. «Мій настрій

продовження» (продовження)

Вправа «На що схожий настрій»

Вправа «Настрій і хода»

Сценка «Кошенята»

гра «Кросворд»

Малювання за темою сценки

Заняття 6. «Наші страхи»

(початок) Сценка «Тарганчик»

Вправа «Розкажи про свій страх»

Вправа «Музикальна мозаїка»

Малювання на тему «Намалюй свій

страх»

Заняття 7. «Наші страхи»

(продовження) Бесіда про страхи

Гра «Стійкий олов'яний солдатик»

Сценка «Кошеня на ім'я Гав»

Малювання на тему «Я тебе більше

не боюсь»

Заняття 8. «Я більше не боюся» Вправа «Сміливі діти»

Гра»"У темній норі»

Релаксація «На лісовій галявині»

Гра «Сліпий і поводир»

Блок 3.

Заняття 9. «Новачок» Гра «Мовчанка»

Сценка «Три характери»

Гра «Сумно так сидіти»

Гра «Дракон кусає свій хвіст»

Вправа «Компліменти»

Малювання на тему сценки «Три

характери»

Заняття 10. «Ласка» Вправа «Назви і покажи»

Гра «Страшний звір»

Гра «Хвилинка витівки»

Релаксація «Чарівний сон»

Малювання на тему «Страшний звір»

Заняття 11. «Спільна історія» Складаємо «Спільну історію»

Гра «Чарівник»

Гра «Голка й нитка»

Колективне малювання «Спільна

історія»

Заняття 12. «Чарівний ліс» Гра «Їжак»

Вправа «Їжачки сміються»

Вправа «Стежина»

Малювання на тему «Чарівний ліс»

Блок 4. Вправа «Казкова шкатулка»

27

Заняття 13. «Казкова шкатулка» Гра «Чарівне колечко»

Вправа «Принц і принцеса»

Вправа «Танець»

Малювання на тему «Чарівні

люстерка»

Заняття 14. «Доброта» Гра «Злодій»

Вправа «Не смій!»

Розігрування ситуацій «попереду

всіх» Малювання на тему розіграних

ситуацій

Заняття 15. «Радість» Вправа «Ранок»

Етюд «Радість»

Вправа «Я все люблю»

Релаксація «Кулька»

Малювання на тему проведених

етюдів

Заняття 16 «Чарівники» Вправа «Взаємовідносини»

Гра «Солідарність»

Гра «Передай по колу»

Етюд «Чарівники»

Релаксація «Квітка»

Блок 5.

Заняття 17. «Сонце в долонях» Вправа «Зустріч казкових героїв»

Гра «Хлопчик (дівчинка) – навпаки»

Вправа «Сонце в долонях»

Гра «Просто так»

Релаксація «Йдемо за синім птахом»

Заняття 18. «Зустріч з другом» Гра «Зустріч з другом»

Вправа «Два товариші»

Вправа «Прояви увагу до іншого»

Розігрування ситуацій «Музикальна

мозаїка»

Малювання на тему «Мої друзі»

Заняття 19. «Помирились» Гра «Посварились й помирились»

Вправа «Лічилка дружби»

Етюд «Ввічлива дитина»

Вправа «Кого ми називаємо

ввічливим»

Розігрування ситуацій «Рожеве слово

«привіт»»

Заняття 20. «Правила дружби» Вправа «Знайди друга»

Гра «Секрет»

Вправа «Квітка-семицвітка»

28

Етюд «Посмішка»

Вправа «Правила дружби»

Малювання на тему «Новосілля»

Корекційно - розвиваюче заняття

«Відкрийте серце для добра»

Рицарєва О.А.,

Практичний психолог

ДНЗ «Чебурашка»

Мета: учити дітей розуміти поняття «добро» «доброта».Формувати

морально-етичні уявлення та адекватні форми поведінки; створення

позитивної атмосфери в групі , почуття єдності ; виховувати доброзичливе

ставлення один до одного.

Хід заняття :

Добрий ранок діти любі

Чи усе гаразд в нас в групі?

Ви довкола озирниться

Одне одному всміхніться

Щоб ніхто не сумував

З усіма радів та грав

Психолог: Я всіх вас дуже люблю і рада нашої зустрічі .Давайте

станемо у коло.

1. Вправа «Вітання»

Мета: розвиватипочуття приналежності до групи,згрунтованності.

Наше коло, мов сім’я

Раз, два, три!

Друзі ми : і ти, і я!

Добрий день, сусіде праворуч!

Добрий день ,сусід ліворуч

Ми одна сім я!

29

Діти яке слово в привітаннях ви почули частіше? -Так - доброго ,

добре, добро? Вітаючись,мибажаємовсім добра!Ділимось краплинкою

доброти!

2. Вправа «Передай Добро»

Мета: з’ясувати сутність поняття «добро», формувати довіру

,позитивне ставлення до однолітків,

-діти складають долоні і дмухують в них .

Діти ,а щотаке Доброта? Де вона є ? Давайте поміркуємо, на що схожа

доброта?Якого вона кольру ?Тепла чи холодна? Яка вона на дотик? Смак

Запах? Добрі слова як різнокольорові кульки як квіти сонечко. Щотозначае

– бути добрим? Хто з вас вважає себе добрим? Чому? Так, діти

щобвсідізнались про вашу доброту треба ії прявляти, тобто робити добрі

вчинки. Добра людина завжди допомогає іншим – товарищам, рідним,

молодшим, навіть незнайомим. Ділиться іграшками, солодощами,

допоможе тим хто потрапив у біду.

Що треба робити щоб добра ставало більше на Землі?

3. Складання правил Доброти :

Мета: формувати морально-етичні норми поведінки ,емпатію,

толерантність.

діти за допомогою картинок складають правила доброти

Нікого не ображати

Всім допомагати :слабким,маленьким,старим , хто потрапив у

біду.

Вибачати помилки іншим

Не заздрити

Жаліти інших

А зараз трішки відпочинемо.

4. «Добрийтаночок»

Мета: зняти м’язову скутість,напруження,надати можливість

самовиражатись.

30

Діти танцюють під веселу музику . По закінченню музики створюють

образ Доброї справи.

Про Добро діти, існує ще багато казок .Послухайте казочку «Іжачиха-

кравчиня»

5. Читання казки

Мета: вчити розуміти зміст казки,формувати позитивний

світогляд,виховувати бажання проявляти доброзичливість, доброту.

ЇЖАЧИХА - КРАВЧИНЯ

Жила собі в лісі їжачиха-кравчиня. Не було в неї жодної вільної

хвилинки: то зайці просили нові шубки на зиму пошити; то в білки вушка

мерзли, і вона вирішила шапочкою обзавестися. Навіть квітам, кущам і

деревам їжачиха допомагала. Обдере хтось кору, обірве листя, —

плачуть дерева і кущі, кличуть їжачиху. Вона пришиє кору і листя на

місце, і все миттєво приросте. Мабуть, голки та нитки в їжачихи були

чарівні. Справа в тому, що голки вона в себе брала, а нитки їй павучки

лісові виготовляли.

Одного дня замовлень у їжачихи було так багато, що вона з ніг

збилася.

Уже смеркло, коли їжачиха поспішила до яру, де її олениця з оленям

чекали. Оленятко порвало свою гарну шкурку. Мама олениця дуже

хвилювалася за синочка і, побачивши їжачиху, промовила:

— Йди відсіль, невідомий звір, тут мій синочок лежить, у нього

шкурка подерта. Ми їжачиху чекаємо.

— Ти що, оленице, я — їжачиха, — здивувалася їжачиха.

— Ой, перепрошую, обізналась я. Та це й не дивно, я звикла до їжаків із

голками, а в тебе одна тільки голка із павутинням посеред спини

стирчить.

Тоді зрозуміла їжачиха, що всі свої голки витратила, але

перейматися цим було ніколи: оленятко лежало, закривши очі. їжачиха

31

висмикнула останню голку, затягнула в неї павутинку, і через хвилину

шкурка оленяти була акуратно зашита. Мама олениця облизала рану

теплим язиком, і оленя відкрило очі.

— Матусю, — сказало воно, — у мене більше не болить бік. А потім

уп'ялося в їжачиху:

— Мамо, це хто: хом'як чи ховрашок?

Олениця сердито шикнула на нього:

— Це їжачиха. Вона тобі шкурку зашила. Замість того, щоб дурниці

питати, краще подякуй їй.

— Мамо, я ж не знав, що їжачихи голі бувають, я вважав — вони в

голках.

Далі їжачиха не слухала. Сумна, вона вибралася з яру, сховалася під

високою ялиною і тихо заплакала. Красуня ялина похитала

пухнастими вітами:

— Тебе хтось скривдив, їжачихо?

— Ні, я сама себе скривдила. Усі голки витратила на шиття і

перетворилася на голого звіра. А ти, ялино, як здогадалася, що я —

їжачиха?

— У нас, дерев, особливе чуття, тому я тебе ніколи ні з ким не

сплутаю. А біді твоїй нескладно зарадити, — не тільки в тебе однієї

голки ростуть, — ласкаво додала ялина і сильно струснула своїм гіллям.

їжачиха відчула поколювання і помацала себе лапкою. Густі ялинкові

голки обліпили її, і їжачиха стала ще гарніша, ніж колись. Вона

подякувала ялині й радо побігла додому вечеряти.

Зайченя, яке трапилося їй назустріч, захоплено вигукнуло:

— Ой, їжачихо, яка в тебе гарна шубка стала! А шили нові голки

навіть краще, ніж колишні.

-Сподобалась казка?

На якого героя хотілося бути схожим? Чому?

Якою була їжачиха?

32

Що з нею сталося? Чим закінчилася казка? Їжачиха віддала свої голки

щоб допомогти іншим, та від того стала ще гарнішою.Так завжди буває –

чим біліше добра віддаєш, тим більше його повертається до тебе. Не

дарма в народі кажуть «Як сам добрий то й тобі добром відповідатимуть»

6. Гра «Добра тварина»

Мета: зміцнювати почуття єдності ,вчити прислухатися до власних

почуттів.

-Бачите діти, добрими можуть бути не тільки люди ,а й тварини. «Ми -

одна велика добра тварина. Давайте послухаємо як вона дихає. Крок

вперед-вдих,крок назад - видих. Як стукає серце доброї тварини. Стук -

крок вперед, стук – крок назад.

А зараз заплющить очі і слухайте – оточуючий світ є добро,радість

для тебе. Інша людина є радість для тебе. Ти завжди радість для іншого.

Мені приємно що в ваших серцях палає вогник Доброти.

7. Вправа «Вогникдоброти»

Мета:вчити розслаблюватись, розуміти свої почуття та почуття

оточуючих.

(Діти по колу передають запалену свічку - «вогник доброти»)

- Діти зараз я запалю Вогник доброти» і ми будемо обережно

передавати його по колу,маленьке сонечко Воно не пече, воно зігріває.

світиться у ваших очах.

- Добро живе у вашому сердечку ,воно теплою хвилеюрозлилося у

вашійдуші. доброта буде з вами завжди. Подаруйте вогники доброти своїм

вихователям, няні, рідним зі словами: - «Я дарую вам вогник своєї

доброти»

8. Рефлексія

Що сподобалось? Що запам’яталось?

Дякую вам !Ви - найкращі у світі!

9. Прощання

- Кожен погляд, кожне слово

33

- Мають значення

- Попрощаємося з вами

- До побачення»

Усім , усім до побачення!

Тренінг для батьків «Культура поведінки дітей у суспільстві»

Зелюкіна Т.М.,

практичний психолог

ДНЗ:ЦРД «Світлячок»

Мета: згуртування колективу батьків. Познайомити батьків з

елементами трансактного аналізу (за Е. Берном). Придбання навичок

аналізу причин поведінки дитини, виходячи з 3-х позицій: «дорослий»,

«батько», «дитина». Відпрацювання навичок на прикладі вправ.

Хід тренінгу:

- Добрий день,шановні батьки! Велике спасибі, що відгукнулися на

наше запрошення. Сьогодні ми зібралися на зустріч за темою:

«Виховання культури поведінки у дітей у суспільстві». Ми поговоримо

про те, чому виникають проблеми у дітей з поведінкою в громадських

місцях у взаєминах з батьками, друзями, родичами. І спробуємо

розібратися, як правильно і в якій ролі треба перебувати при спілкуванні з

дитиною.

1. Вправа – знайомство «Імена»

- Ну а щоб нам було легше спілкуватися один з одним, пройдіть,

будь ласка, до столу і напишіть, як би ви хотіли, щоб до вас зверталися і

прикріпіть на одяг. Кожен учасник оформляє візитку, де вказує своє

ім`я,та придумує 1-2 означення свого імені,які починаються з першої

літери імені(Олена-обдарована, Наталія-ніжна).

2. Визначення правил роботи в групі

1. Активна участь.

2. Думка кожного вислуховується.

3. Говорити туту і тепер.

34

4. Не критикувати.

5. У грі немає глядачів,усі-учасники.

3. Вправа «Хмаринка очікувань»

Всі учасники розміщують на хмаринці сніжинки зі своїми

очікуваннями від зустрічі.

4. Вправа «Компліменти»

- Ну ось ми вже познайомилися ближче і зараз я хочу запропонувати

Вам підняти настрій і пограти в «компліменти». А допоможе нам в цьому

ось цей клубочок. Треба передати клубочок будь-якому учаснику і

сказати йому будь-який комплімент.

- Отже, наші компліменти нас з'єднали, і у нас вийшов гарний

візерунок-павутинка. Але не треба і про себе забувати.

За допомогою вказівного пальця правої руки напишемо речення «Я себе

люблю»,передаємо клубочок ,щоб наша павутинка розплутувалась і

кажемо собі:»Ясебе люблю – я найкраща».

5. Інформаційне повідомлення

Отже, як я вже повідомляла, тема нашої зустрічі «Виховання культури

поведінки дітей у суспільстві». Батьки намагаються і завжди хочуть, щоб

їх діти виросли культурними та вихованими людьми. У своєму

вихованні ви використовуєте такі методи (прийоми), як бесіди,

переконання, заохочення, прохання, поради, приклад дорослого,

доручення, роз'яснення, застереження, співчуття, натяк.

У взаєминах між дорослими членами сім'ї в основному присутні

гармонійні стосунки. А пріоритетами сім'ї у вихованні дітей є здоров'я і

фізичний розвиток, а також розвиток моральних якостей у дитини. (Багато

приділяють цьому особливу увагу).

Приємно, що багато батьків цікавляться ' поведінкою дитини в групі,

його спілкуванням з однолітками, розповідають про його взаємини поза

дитячого садка, діляться своїми переживаннями. Але, на жаль, це одні й ті

35

ж батьки. Деякі часто пробігають повз, і навіть, щоб повідомити їм

необхідну інформацію, доводиться їх буквально «ловити».

Але, тим не менше, спостереження показують, що діти ведуть себе не

особливо добре по відношенню і до однолітків, і до батьків. Буває таке,

що, прийшовши за дитиною в дитячий сад, батько щось не зробив, не

приніс чи не купив, і реакцією дитини є істерики, грубість, небажання

прислухатися та інша негативна поведінка. Та й батько, в такій ситуації не

завжди правильно реагує.

Були випадки, коли така поведінка супроводжувалося криками і

лайкою з обох сторін протягом 30-45 хвилин. У чому ж причина такої

поведінки?

Сьогодні ми спробуємо разом в цьому розібратися. Іноді батькам здається,

що дитина погано поводиться через впертість, бажання зробити зле

батькам, з-за примх. Але так буває не завжди. В основі негативної

поведінки дитини можуть лежати такі причини як: вимога до себе уваги,

демонстрація непокори, бажання за щось помститися і інше.

Дорослі часто вважають, що діти повинні розуміти навколишній світ,

так само як і ми, але в цьому і є наше оману. Дитина бачить і

розуміє його по своєму. Він враховує не тільки те, що кажуть дорослі, але і

те, що ми робимо, як ми, дорослі, ведемо себе з іншими людьми. Іноді наш

особистий приклад виховує більше, ніж навіювання.

Деякі батьки скаржаться на те, що вдома дитина слухняний і допомагає, і

веде себе добре. Але варто піти з ним в гості, в магазин або по інших

справах, то він починає вести себе «не так», виявляє упертість, грубість,

вередує, не дає спілкуватися з іншими людьми, починає пред'являти свої

вимоги.

Питання для обговорення:

- У чому ж причина? Як ви гадаєте? (вимагає до себе уваги, почуття

власності до мами і тата, не цікавий світ дорослих).

- Так, все правильно, але це відбувається і тому, що крім дитини і батьків

36

знаходяться в спілкуванні 3 суб'єкта (дійові особи): дитина, батько,

дорослий.

Американський психолог Ерік Берн вважає, що в кожній людині

присутні 3 ролі в залежності від ситуації, в якій ми знаходимося, це:

Батько, Дорослий, Дитина, т. к. вступаючи у взаємодію, людина завжди

знаходиться в одному з них. Це засновано на уявленні про те, що в кожній

людині живе той дитина, яким він був, дорослий, ким він є і його

батьківські образи. Відповідно, при взаємодії з іншими людьми людина

веде себе, як Дитина, то, як Батько, то, як Дорослий.

Стан Батько виявляється у таких проявах як контроль, заборони,

ідеальні вимоги, турбота, надмірна опіка. Містить норми і приписи, не

критично засвоєні в дитинстві і протягом усього життя, диктують лінію

поведінки.

Розрізняють 2 основні форми прояву Батька:

1. «піклується» («опікується ним») - дає поради, надає підтримку, опіку.

2. «контролюючий» - дає настанови, заборони, санкції.

Стан Дорослий має здатність до реалістичних оцінок, розумний,

зрілий, включає в себе ймовірну оцінку ситуації. Володіє раціональністю,

компетентністю, незалежністю, прийняттям оптимальних рішень,

ефективним спілкуванням з іншими людьми, а також здатністю

регулювати взаємодію Батьків і Дитини, займаючи проміжної положення

між ними.

Стан Дитина характеризується творчістю, безпосередністю проявів і

веселощами, розкутістю, фантазією, імпульсивністю, завзяттям до живого

руху. А так же Дитя може бути примхливий або залежний, проявляючись

як «бунтує» (проти Батька, тиску «зверху») або згодний з вимогами

оточуючих.

Істотно важливою характеристикою особистості є можливість в

перемиканні або переході активності від одного стану до іншого. В одній

ситуації людина може проявляти себе як Батько, в іншій як Дитина, третьої

37

як дорослий. Крім того, в його поведінці і переживаннях можуть

проявлятися одночасно більше одного стану.

В якості прикладу розглянемо одну ситуацію. Ми спробуємо уявити,

як би відповіла мама дитині:

- Мама прибирає в квартирі. Дитина хоче їй допомогти. І питає:

«Мамо, можна я витру пил?».

- Відповідь мами? (варіанти батьків).

Варіанти відповіді:

Дорослий:

- Спасибі синку, я б дуже хотіла, щоб ти мені допоміг.

Батько:

- Я знаю, що ти помічник, але у тебе нежить, а ти ще більше

намочишься. Я краще сама.

Дитя:

- Ще чого не вистачало, развезешь бруд, а мені потім прибирати!

У даній ситуації у когось переважала роль дорослого, хтось був батьком, а

хтось виступив в ролі дитини.

Питання для обговорення:

У якій ролі відповідь мами був найбільш правильним?

Так, вміння спілкуватися на рівні Дорослого іноді буває нелегко. Але

кожен раз при спілкуванні з дитиною ми повинні до цього прагнути. Тобто

не опускатися самому до позиції Батьків, а піднімати його на позицію

дорослого.

Ну а зараз для того, щоб повністю розібратися в тому, про що ми

говорили, вам необхідно сісти зручніше.. Буде дана ситуація. Вам треба

обміркувати, в якій би ролі ви виступили в даній ситуації. Даю на це

завдання 5 хвилин. Потім ми послухаємо Ваші відповіді.

6. Розгляд та обговорення ситуацій

Ситуація №1 «Магазин»

- Ну, ходімо! - дитина тягне маму до вітрини магазину.

38

- Купи! Хочу ось це! - показує на вподобану іграшку.

- Катруся, будь розумницею, ти ж знаєш, що у мами зараз немає

грошей на таку дорогу іграшку.

- А я хочу, хочу!

- Ну, давай трохи почекаємо, коли будуть гроші.

Дитина кричить, тупотить ногами, падає і дивиться на реакцію мами.

- Тихіше, тихіше, ну, Катрусю, на нас всі дивляться і всі чують!

- Ну і нехай усі чують, ну і нехай! Якщо ти не купиш, то бабуся купить.

Мама поступається дитині і йде купувати іграшку.

Питання для обговорення:

1 .У якій ролі спілкувалася мама?

2.Як би ви вчинили на місці мами?

Вирішимо разом, який варіант буде правильним.

Ситуація №2 «Клумба»

Мами разом з дітьми гуляють у сквері. Заклопотані своїми

проблемами матусі встали в коло і зайнялися обговоренням. Діти бігали

навколо і по скверу. Недалеко була розбита клумба. На ній вже починали

рости висаджені квіти. Дітям дуже сподобалися квіти. Вони вирішили їх

зірвати і подарувати мамі.

Одина зраділа дитина підійшла до мами й подарував квіти:

- Мамо, це я тобі дарую!

- Ой, спасибі, синку, як красиво! Реакція другої мами:

- Ну і навіщо ти їх зірвала? Що я з ними буду робити? Не рви більше!

І мами продовжували розмову далі.

Питання для обговорення:

1 .В яких рольових позиціях виступили мами?

2.Ваша реакція? (обговорення).

Висновок

Навчитися самим спілкуватися з дитиною на рівні Дорослого, а не

Батька -процес тривалий і, в першу чергу, доведеться працювати і над

39

собою теж. Чим більше ми дамо прикладів дорослої поведінки, тим у

подальшому дитині буде легше.

7. Притча «Разумное воспитание»

Однажды к Хинг Ши пришла молодая крестьянка и спросила:

— Учитель, как следует мне воспитывать сына: в ласке или в строгости?

Что важнее?

— Посмотри, женщина, на виноградную лозу, — сказал Хинг Ши. —

Если ты не будешь её обрезать, не станешь, из жалости, отрывать лишние

побеги и листья, лоза одичает, а ты, потеряв контроль над её ростом, не

дождёшься хороших и сладких ягод.Но если ты укроешь лозу от ласки

солнечных лучей и не станешь заботливо поливать её корни каждый день,

она совсем зачахнет.

И лишь при разумном сочетании и того, и другого тебе удастся

вкусить желанных плодов.

8. Рефлексія «Мені сьогодні...»

Кожен з учасників має завершити фразу : «Мені сьогодні…»

- Чи справдились ваші очікування?

- Допоможе вам інформація надалі при спілкуванні з дитиною?

Тренінгове заняття

«Формування взаємин між дітьми дошкільного віку та дорослими»

Самощенко В.О.,

практичний психолог

ДНЗ «Фіалка»

Мета: ознайомити педагогічних працівників з типовими моделями

спілкування, вчити усвідомлювати унікальність особистості кожної

людини, розвивати навички вербального та невербального спілкування

та вміти їх використовувати у повсякденній роботі.

Хід заняття:

1. Вправа «Вітання»

40

Учасники стоять у колі. Кожен по черзі робить крок уперед і

говорить щось про себе як вихователя , так і людини :

Як у дзеркальце дивлюся,

Сам собі я похвалюся.

Бачте, випадок який,

Послухайте, я такий...

2. Повідомлення теми заняття

- Добрий день, шановні колеги! Усім відомо, що організувати

конструктивне спілкування з дитиною, виховати самостійного,

відповідального та психічно здорового члена суспільства — завдання

непросте. У повсякденному спілкуванні з дитиною виникає багато

проблем, стресів, тому для дорослого дуже важливо набувати умінь та

навичок ефективного спілкування з дитиною. Є такий вислів: «Якщо

хочеш змінити поведінку іншого, слід насамперед змінити себе».

Існують різні способи ефективного спілкування, комунікативні

техніки, які забезпечують можливість конструктивного діалогу, їх

можна умовно поділити на вербальні й невербальні. Тільки

високоосвічений педагог може виховати особистість. Пропоную

довести, шо ви і є ті сучасні вихователі, які можуть і хочуть виховати

кожну дитину доброю і хорошою, не задля нагороди, а тому, що в

наших руках — дитячі серця. Тому темою нашого сьогоднішнього

заняття є «ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН МІЖ ДІТЬМИ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ТА ДОРОСЛИМИ».

В. Сухомлинський говорив: «Добра дитина не падає з неба, її

потрібно виховати».

3. Дерево очікувань

- Тема нашого заняття заявлена, а зараз перед вами розміщено

дерево на нижніх гілочках якого потрібно повісити ваші очікування від

сьогоднішньої зустрічі, і проговорити їх в голос.

Всі учасники розміщують на нижніх гілках дерева свої очікування.

41

4. Правила роботи в групі

- Тема нашого заняття заявлена, перед тим як продовжити нашу

роботу давайте проговоримо правила роботи нашої групи. Може ще

хтось захоче щось додати.

1. Активна участь.

2. Думка кожного вислуховується.

3. Говорити тут і тепер.

4. Не критикувати.

5. У грі немає глядачів, усі - учасники.

5. Вправа «Щасливий стілець»

Усі сидять на стільчиках, розміщених по колу. Один стілець

вільний «Починає той, у кого вільний стілець справа. Він повинен

пересісти на вільний стілець і сказати : а я щасливий.

Той, у кого праворуч виявився порожній стілець , пересідає і

говорить : «А я теж». Третій учасник говорить : «А я щасливий , бо

вчуся в (називає ім'я будь - якого учасника). Той , чиє ім'я назвали

поспішає сісти на порожній стілець, і потім усе повторюється спочатку.

6. Ігрова вправа «Силует»

Учасникам пропонують обрати кольорові аркуші. Завдання

полягає в тому, щоб, склавши аркуш навпіл вертикально, без

допомоги ножиць або інших ріжучих предметів, тільки руками,

методом обривної аплікації, виготовити фігурку. Потім кожен

записує на силуеті ім'я , риси, які ви прагнете виховати

у своїх вихованців. Після цього проводять презентацію учасників.

Силуети наклеюють на великий аркуш паперу, створюючи своєрідний

хоровод із кольорових чоловічків.

— Що вам нагадує цей хоровод?

— Чи символізує він нашу групу?

— А суспільство загалом?

42

Підбиваючи підсумок, говорять про унікальність кожної людини, її

пріоритетних цінностей.

7. Інформаційне повідомлення

Проблема спілкування є дуже важливою в дошкільному віці.

Спілкування з дорослими впливає на розвиток дітей на всіх етапах

раннього та дошкільного віку. Суть нашої соціальної природи потребує

від нас спілкування з іншими людьми. Щоб взаємодія була ефективною,

для цього існує декілька способів, за допомогою яких нашу інформацію

зрозуміють.

Спілкування — це двосторонній процес, під час якого люди

обмінюються ідеями, думками, почуттями. Якщо одна зі сторін передає

інформацію, а друга — пасивно слухає і не має права ставити

запитання, уточнювати зміст повідомлення, то сторони не можуть

перевірити, чи правильно вони зрозуміли одне одного. Процес

двосторонньої комунікації забирає більше часу, але завдяки цьому

зростає рівень розуміння сторін. Установлюючи зворотний зв'язок, слід

пам'ятати, що треба описувати поведінку людини та почуття, які вона у

вас викликає, а не оцінювати саму людину.

Існують способи ефективного спілкування, комунікативні техніки,

які забезпечують можливість конструктивного діалогу, їх можна

поділити на вербальні й невербальні. Сьогодні ми з вами про них і

поговоримо .

До вербальних способів передачі відноситься слово, а до

невербальних - міміка, жести, посмішка. За даними досліджень відомо,

що дитина не вербально сприймає інформації на 68% більше, ніж

вербально. Невербальні засоби спілкування, як і вербальні, можуть як

підсилювати, так і послаблювати взаємодію. Наприклад, коли

співрозмовник каже одне, а невербальні засоби засвідчують інше,

можна припустити, що він щось приховує або просто говорить

неправду. Невербальні засоби спілкування є у людини з моменту її

43

появи на світ, розвиваються протягом життя і зумовлені

соціокультурним середовищем.

Безсловесне (невербальне) спілкування дає важливу інформацію. За

його допомогою передають емоції, ставлення співрозмовників одне до

одного та до змісту розмови.

А зараз ми за допомогою практичних вправ з вами трішки

потренеруємось.

8. Практична вправа «Вплив слова на дитину»

Нам потрібні:

• склянка води — дитина (чиста, проста, наївна);

• сіль — грубі, різкі слова;

• перець — пекучі, образливі слова;

• грудка землі — неуважність, байдужість.

Все добре змішуємо і отримуємо стан дитини. Скільки мине часу,

доки все осяде, забудеться? А варто легенько збовтати — і все

підніметься на поверхню. А це знову — стреси, неврози,

гіперактивність тощо.

9. Мікрофон «Слова педагогічної підтримки»

Дібрати якомога більше варіантів:

а) звертань до дітей;

б) форм похвали.

10. Вправа «Невербальні етюди»

Мета: розвивати навички невербального спілкування.

Учасники об'єднуються по 4—7 осіб. Кожна група одержує картку з

темою етюду, який вона через 10 хв має показати без слів іншим

учасникам групи.

Теми етюдів:

• розмова з батьками;

• знову невдача;

• новенький у групі тощо. Запитання для обговорення:

44

— Чи важко було готувати етюди?

— Які способи ви використовували для розкриття теми свого етюду?

— Як ви почувалися під час виконання вправи?

11. Колаж «Створення ідеальних стосунків дитина - вихователь»

Учасники вирізають із журналів різні зображення , які відповідають

їхнім поняттям про спілкування з дітьми дошкільного віку.

12. Підбиття підсумків. Прощання. «Коло рук»

Наше заняття добігає до кінця , повернемось до наших очікувань ,

якщо вони здійснились, то кожен з вас підійде до нашого дерева

очікувань і переставить свій стікер на верхівку нашого дерева. Якщо не

здійснилися очікування, то залишимо стікери на нижніх гілочках, тому

що вони не здійснилися.

Візьміться за руки, уявіть у своїх грудях вогник добра, ніжності,

любові. Уявіть, як він збільшується. Його сила переходить у праву руку

та вливається в долоню того, хто сидить праворуч, насичується його

любов'ю, рухається далі по колу. Потім любов повертається, збагачена

від сердець інших учасників групи.

Рефлексія : які у вас виникли відчуття під час та після виконання цієї

вправи?

Корекційно-розвиваюче заняття «Завітаємо у казку»

Скрипа А.В.,

практичний психолог

ДНЗ «Ромашка»

Мета: розвивати мислення, увагу, уяву, фантазію; виховувати почуття

відповідальності за іншого, вміння підтримувати і співчувати, впевненість

у своїх силах; формувати вміння творчо мислити; сприяти згуртованості

дітей.

Обладнання: театр «Колобок», гуаш, пензлі, аркуші білого паперу,

пазли з тваринками, малюнки тварин та предметів.

Хід заняття

45

- До нас у садочок цього дня гості завітали.

Я вас прошу, щоб ви чемно їх всі привітали.

Діти: Доброго дня!

- Діти, я запрошую вас на килимок.

- А зараз я пропоную здійснити наш ритуал привітання.

Психогімнастика «Привітання»

Доброго ранку, рідний наш дім!

Доброго ранку, діткам усім!

Доброго ранку, сонечку ясному!

Доброго ранку садочку прекрасному!

Вліво-вправо, вліво-вправо,

Оберніться, одне одному всміхніться!

Гра «Перекличка-путанка»

- Зараз я буду називати ваші прізвище і імена, плутаючи при

цьому то ім'я, то прізвище (ім'я називається правильно, прізвище ні;

прізвище правильно, ім'я не те).

- Ви повинні уважно слухати і відгукуватися тільки тоді, коли

правильно названо і ім'я, і прізвище. Хто помиляється, вибуває з гри.

- Сподобалося грати ?

Казка «Колобок»

- А тепер ми завітаємо в казку «Колобок». Це буде нова казка, і може

так статися, що вона закінчиться добре, якщо ви будете уважними,

кмітливими й гарними товаришами. Отож, я починаю, а ви уявляйте.

- Як нам усім відомо, дід попросив бабу спекти Колобка, баба

виконала його прохання. Але ж Колобок тільки виліз із печі, йому потрібно

охолонути. Ось бабуся поставила його на підвіконні, та Колобку набридло

сидіти на одному місці, і він вирішив трохи помандрувати, щоб знайти

собі друзів, а може й дізнатися щось цікаве.

- От котиться він по стежині, а на зустріч йому хто? (Правильно,

Зайчик)

46

Зайчик. Колобок, Колобок, я тебе з’їм.

Колобок. Не їж мене, зайчику, я тобі пісеньку заспіваю.

Зайчик. Та не хочу я слухати твою пісеньку, але якщо ти мені

допоможеш, даси відповідь на деякі запитання, то я не буду тебе їсти і

вважатиму своїм другом.

- Колобок замислився, що ж йому робити, він же нічого не знає. А й

справді. Колобок ніде ще не навчався і йому потрібна, мабуть, наша

допомога. Допоможемо Колобку?

- Тоді уважно слухайте запитання і відповідайте одним словом «так»

або «ні».

Вправа «Так чи ні?»

Скажіть, співає сом пісні? Не гайтесь з відповіддю! (Ні.)

Чи вміє плавати гусак? Ну скажіть же мені! (Так.)

Чи може стати у вогні вода холодним льодом? (Ні.)

Чи може вище гір літак у вишину злетіти? (Так.)

А крокодил букет на дні з лілей зібрати зможе? (Ні.)

Чи правда, діточки, що рак, коли повзе, то задки? (Так.)

Ріка біжить у далині. Чи є у неї ноги? (Ні.)

А під кінець скажіть мені, Цікава гра у «Так чи ні?» (Так.)

Зайчик. Ой, Колобочку, які ж у тебе гарні помічники. Я дуже

задоволений, тепер ви мої найкращі друзі. До побачення, Колобочку! Я не буду

тебе їсти. До зустрічі!

- Зайчик побіг до школи, а Колобок покотився далі доріжкою, коли це

назустріч йому... Хто? (Правильно, Вовк)

Вовк. Колобок, Колобок, я тебе з ї̓м.

Колобок. Не їж мене, вовчику, я тобі пісеньку заспіваю.

Вовк. Ні, не хочу я слухати твою пісеньку. От якщо ти мені допоможеш

виконати завдання, що задали у школі, то не їстиму тебе і вважатиму своїм

другом.

47

- Колобок замислився, не знає, що робити. Знову потрібна наша

допомога. Згодні?

Вовк. Тоді тримайте (вовк передає пазли).

- Дякуємо тобі вовчику.

Гра «Пазли»

- Ой, а що ж це тут нам Вовчик дав. Дітки так тут же чарівні пазли. Я

пропоную вам скласти їх.

- Розповідати будемо по черзі.

- Молодці, ви дуже гарно виконали завдання.

Вовк. Дякую вам, діти, ви так мені допомогли, я все запам'ятав і зрозумів. Я

не їстиму Колобка, а буду з ним товаришувати. Усе, побіг я до школи. До

зустрічі!

Покотився Колобок далі. Котиться, котиться, а назустріч

йому...(Правильно, Ведмідь).

Ведмідь. Колобок, колобок, я тебе з їм.

Колобок. Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньку заспіваю.

Ведмідь. Навіщо мені слухати твою пісеньку? Якщо хочеш, щоб я тебе не з'їв,

здивуй мене чимось, тоді я із задоволенням буду з тобою дружити.

Діти, знову потрібна наша допомога.

Вправа «Країна плям»

- Запрошую вас до столиків. У кожного з вас є аркуш паперу, фарба, пензлик.

Зараз ви можете зробити на одній половинці аркуша пляму, кляксу, можна брати

дві різні фарби. Потім аркуш паперу складаємо навпіл і у нас вийде відбиток.

Погляньте на малюнок , розкажіть, на що схожа ваш клякса.

- Тепер, можете домалювати ваші картини, якщо там чогось не

вистачає.

(Розміщення малюнків).

Ведмідь. Як цікаво! Я дійсно здивований. А яке задоволення отримав!

Дякую вам, діти! Швидше побіжу та покажу це диво своїм братикам-

48

ведмежатам. А Колобка не їстиму, а буду з ним товаришувати. Усе, побіг я. До

зустрічі!

Ведмідь побіг додому, а Колобок покотився далі. Котиться, котиться, а

назустріч йому...(Які ж ви кмітливі! Так, Лисичка)

Лисичка. Колобок, колобок, я тебе з'їм.

Колобок. Не їж мене, лисичко, я тобі пісеньку заспіваю.

Лисичка. Співати я й сама вмію, а от якщо розвеселиш мене, тоді обіцяю,

що не з'їм тебе, і буду твоєю подругою.

Колобок знову замислився, не доводилося йому ніколи нікого веселити. Ось

подивіться, як засумував. А ми ж із вами знаємо, як це робити, то й

допоможемо Колобку.

Вправа «Повторяйко»

- Зараз я вам пропоную пограти в гру, яка називається «Повторяйко». У нас є

перевернуті картинки, з них ви повинні вибрати собі одну.

- Подивіться хто чи що зображений у вас на картинці.

- В мене теж є картинка. На картинці в мене зображена жабка, отже я жабка і

я вмію «квакати». Далі кожен з вас називає хто він. І приміряє на себе дію.

Лисичка. Ой, як же весело й цікаво! Я дуже задоволена і вдячна вам, діти. Ну,

що ж, я обіцяла не їсти Колобка, і свою обіцянку виконаю, буду з ним

товаришувати. До зустрічі!

Пішла лисичка далі, а Колобку вже час повертатися додому, він знайшов

багато друзів. А скільки всього дізнався! І головне - зрозумів, що треба

обов'язково вчитися. Він дуже вдячний за допомогу і хоче нам на прощання

щось подарувати.

Колобок дає дітям гостинці та дякує за допомогу.

Ритуал прощання

На цьому наша подорож до казки завершена. Я пропоную нам

попрощатись один з одним «повітряним» поцілунком, а разом з ним

послати один одному побажання всього найкращого.

49

Консультація для педагогів на тему:

«Ігрова діяльність як засіб соціальної адаптації дитини»

Сокол А.О.,

практичний психолог

ДНЗ «Зірочка»

План

1. Поняття «Соціалізація».

2. Соціальна адаптація в дошкільному дитинстві.

3. Ігрова діяльність як провідний засіб соціальної адаптації.

1. Поняття «Соціалізація»

Соціалізація - набуття дошкільниками соціального досвіду, що

здійснюється через діяльність, спрямовану на орієнтування в ситуації,

пристосування до навколишнього, перетворення живої і неживої природи,

власного „Я”; процес освоєння й реалізації зростаючою людиною

соціального змісту; реальний зміст дорослішання дитини, у якому

відбувається становлення значущої для індивідуальності суб’єкта активної

творчої соціальної дії; історично зумовлений процес входження дитини у

світ конкретних соціальних зв’язків і освоєння соціокультурного досвіду,

засвоєння нею цінностей, норм поведінки; процес відтворення дитиною

цих зв’язків за рахунок її включення в соціальне середовище, активної

власної діяльності та спілкування.

Виховання і навчання (у вузькому сенсі) - це спеціально

організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду

(дитині) і формування у нього певних, соціально бажаних стереотипів

поведінки, якостей і властивостей особистості.

Процеси виховання і соціалізації протікають паралельно і в той же

час незалежно один від одного, хоча і спрямовані на становлення

особистості, набуття людиною свого місця в житті.

50

Різниця між цими процесами полягає в тому, що виховання, яке

здійснюється в сім'ї, в дитячому садку, в школі, може перериватися, а ось

соціалізація йде безперервно

Отже, соціалізація - це процес формування і розвитку особистості,

що відбувається під впливом виховної і навчальної діяльності.

Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом зразків

поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного

функціонування в даному суспільстві.

Випадкові соціальні дії мають місце в будь – якій соціальній

ситуації, тобто коли взаємодіють два або більше індивідів. Наприклад,

розмова дорослих про свої проблеми може достатньо сильно вплинути на

дитину, але це навряд чи можна назвати виховним процесом.

Чинником соціалізації дітей дошкільного віку виступає дитяча

субкультура – соціально-культурний простір, який перемежовується з

простором культури дорослих; динамічне соціальне, психолого-культурне

автономне утворення зі своїми морально-правовими нормами,

мовленнєвим апаратом, своїм фольклорним надбанням та ігровим

комплексом. З огляду на притаманні їй функції, дитяча субкультура є

агентом соціалізації особистості, а її структурними компонентами

виступають: дитячий фольклор, дитяча словесна творчість, дитячий

правовий кодекс, дитячі ігри, дитячий гумор , релігійні уявлення, дитяче

філософствування, дитячі інтереси.

2. Соціальна адаптація в дошкільному дитинстві

Однією з форм реалізації процесу соціалізації є соціальна

адаптація – вид взаємодії особи з соціальним середовищем, у процесі якого

відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.

Н.М.Захарова розглядаючи проблеми соціальної адаптації дітей,

які вперше починають відвідувати дошкільний навчальний заклад у віці 5-

6 років, поняття соціальної адаптації розуміє як процес активного

пристосування за допомогою різноманітних засобів з пріоритетною

51

позицією задоволення потреби в ігровій діяльності, як інтегральний

показник здатності дитини виконувати соціальні функції та ролі в групі.

Варта уваги соціально-педагогічна технологія оптимізації

адаптаційного процесу дошкільників, в основу якої покладено

використання адаптаційно-розвивального потенціалу різних видів ігрової

діяльності: сюжетно-рольових, театралізованих, рухливих ігор, ігрових

вправ та етюдів.

Особливості впливу гри на процес адаптації дослідники пов’язують як

із сенситивними можливостями дітей даного віку для засвоєння суспільних

норм, форм поведінки, розвитку адаптаційних механізмів, уміння

адекватно сприймати навколишню дійсність, так і з соціальною сутністю

гри, визнанням її школою соціального становлення особистості

У процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда: сім'я;

сусіди, однолітки в дитячому закладі, школі; засоби масової інформації ;і

т.д.

Процес формування особистості відбувається за трьома різними

стадіями:

• стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих;

• ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі;

• стадії групових ігор, на якій діти вчаться розуміти, що від них чекає

ціла група людей

Мета соціалізації, тобто особистісні якості, які повинен придбати

дитина, і соціальну поведінку, яке він повинен засвоїти, - варіюють від

однієї культури до іншої, точно так само як і методи, використовувані для

соціалізації дитини.

3. Ігрова діяльність як провідний засіб соціальної адаптації

Головною силою, яка рухає розвиток стосунків між дітьми -

дошкільниками, є спільна гра.

Відомо, що ігрова діяльність є провідним засобом соціальної

адаптації дітей-дошкільників, що впливає на такі дезадаптуючі психічні

52

стани, як тривожність, емоційна напруженість, депресія, психічна й

соматична втомлюваність. Впливаючи на мотиваційно-потребну сферу,

ігрова діяльність задовольняє потреби в самовираженні, у виході з

напруженої соціальної ситуації, у підтриманні соціальних зв'язків.

Обґрунтування вибору як засобу соціальної адаптації

забезпечується розумінням гри, по-перше: як провідного виду діяльності

дітей дошкільного віку (О. М. Леонтьєв); по-друге: як ефективного

розвивального середовища (С. Л. Рубінштейн); по-третє: як способу

включення дитини в соціальні відносини (Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін,

О. П. Усова).

Дошкільник у грі, яка для нього є “провідним видом діяльності,

оволодіває людською діяльністю, його ігрові дії завжди реальні та

соціальні, бо спрямовані на реалізацію узагальненої соціальної функції

дорослих, набуття досвіду, який трансформується із зовнішнього у

внутрішній план психічної діяльності, визначає його розвиток як суб’єкта

предметної діяльності. Під впливом соціально - психологічних феноменів:

ефекту “зараження, механізму “звикання“, “вербальної орієнтації,

“позитивного підкріплення, відбувається переведення об’єктивних

взаємин, які виникають у процесі ігрової діяльності дітей у норми

соціальної моралі та поведінки (О. М. Леонтьєв).

На думку Л. С. Виготського, сама гра є джерелом розвитку

дошкільника, створює «зону найближчого розвитку» - можливість

переходу дитини від того, що вона вже вміє робити самостійно, до того,

що вона уміє робити у співпраці. Ця можливість характеризує динаміку

розвитку й успішності дитини.

Отже, гра допомагає: розвивати здібність дитини до емпатії,

співпереживання; вчити дітей у разі потреби виражати своє ставлення до

інших людей у різні способи; формувати позитивне ставлення до

однолітків.

53

Рольова гра, яка входить у поведінковий репертуар дітей, стає

головною моделлю партнерської взаємодії. Кожна дитина, яка взяла на

себе певну роль, стає частиною процесу, одним із структуроформовних

елементів ситуації - її учасником. ЇЇ дії як члена дитячої групи

підпорядковуються загальним для усіх людей законам групового життя. Це

певним чином обмежує свободу дій дитини і пов’язане з присутністю у грі

інших її учасників. Отже, група однолітків для дитини дошкільного віку є

першою інстанцією, яка дозволює їй формувати власні погляди поза

сферою контролю дорослих та інших - однолітків. Це форма ігрової

взаємодії, де дитина набуває форм солідарності та зразків партнерської

взаємодії. У період дошкільного дитинства між дітьми формуються

складні стосунки, які відображають реальні залежності у “дорослому

суспільстві.

Гра є засобом самореалізації дитини: тут вона може апробувати

себе в різних ролях і ситуаціях, що значно полегшує процес прийняття

соціальних норм у реальному житті. Щоб перебіг процесу пристосування

до нових соціальних умов був успішний, важливо дібрати такі ігри й ігрові

техніки, які давали б змогу оперативно, у стислі терміни, сприяти

розвиткові ігрових умінь, а відтак позитивно впливати на збільшення

ігрових контактів, розширення кола соціальних зв’язків “новеньких”, а

отже, й на їхню адаптацію. Упроваджувати ігрові технології слід блоками:

ознайомлювальним, реконструктивно- формувальним, закріплювальним на

заняттях тривалістю 15-20 хв., які проводяться раз-двічі на тиждень у

формі міні-тренінгу. Завдання ознайомлювального блоку: знайомство у

системі: “дорослий - дитина“, “дитина - педагог“ налагоджування

позитивних контактів корекція емоційного стану розвиток навичок

спільної діяльності вправляння у ввічливому звертанні та активному

налагодженні контакту.

Завдання реконструктивно-ознайомлювального блока: корекція

емоційного стану; вироблення позитивного ставлення до відвідування

54

дошкільного закладу; тренінг конструктивних форм поведінки, розвиток

навичок позитивної соціальної поведінки, збагачення соціального досвіду;

розвиток почуття єдності, згуртованості.

Завдання закріплювального блоку: закріплення конструктивних

форм поведінки, навичок спілкування вміння розуміти емоційний стан

іншої дитини та адекватно виражати і регулювати свій; ігрова корекція

небажаних проявів поведінки.

Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її

соціалізації, морально-етичного виховання.

В грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між

людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості,

взаємозв'язки з іншими тощо.

За допомогою гри дитина оволодіває:

усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а

потім на інтелектуальному рівні;

способами практичної і розумової діяльності; великим

діапазоном людських почуттів;

поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим

світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний

потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані

на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з

одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його

ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова

діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й

актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.

Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для

формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не

55

лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього

власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших

стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти

вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на

зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють

співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом з тим, діти

раннього віку граються поряд, бо ще не вмі-ють гратися разом. Намагання

вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти

штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це

зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших.

Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії,

наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно

створювати умови для формування у дітей раннього віку доброзичливих

стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками,

виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам'ятати, що безпосередній вплив на

дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам

дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної

поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного

віку самі обирають тему гри, розгортають її сюжет, керуючись власним

досвідом, реалізовуючи у грі прагнення долучитися до життя дорослих. У

грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою,

здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність

дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку

дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань,

шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.

Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина

без прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин,

56

моральні цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес

формування морально-етичних рис особистості.

Консультація для батьків на тему:

«Соціалізація дітей дошкільного віку»

Сокол А.О.,

практичний психолог

ДНЗ «Зірочка»

Вплив інститутів соціалізації виступає зовнішнім фактором, що задає

зміст і форми соціалізації дитини, напрями формування його соціальної

компетентності. До спеціальних соціальних інститутів, однією з

найважливіших функцій яких є соціалізація особистості, відносяться

дошкільні навчальні заклади, школа, професійні навчальні заклади, дитячі

та молодіжні організації та об'єднання, сім'я. До внутрішніх факторів

соціалізації можна віднести вікові та індивідуальні особливості самої

дитини, що втілюються в суб'єктивній системі переживань соціальних

відносин і формується картині світу. У педагогіці поняття «соціалізація»

пов'язане з такими поняттями як «виховання», «навчання», «розвиток

особистості». Поняття «соціалізація» при широкому тлумаченні являє

собою процес входження в соціальну дійсність через розвиток психіки й

особистості дитини.

Соціалізація як процес і результат засвоєння і подальшого активного

відтворення індивідом соціального досвіду, нерозривно пов'язаний із

спілкуванням та спільною діяльністю людей.

Виховання, навчання, розвиток відносять до форм соціалізації

особистості, як керовані і цілеспрямовані процеси соціалізації.

Завданням цілеспрямованої роботи щодо соціалізації вважається

формування соціально активної особистості, здатної до творчої діяльності,

здатної до самореалізації, що встановила стійку гармонійну систему

відносин до інших людей, суспільства, праці, до себе.

57

Тенденція зростання деструктивних явищ (жорстокість, підвищена

агресивність, відчуженість, тривожність) має свої витоки в дошкільному

дитинстві.

Несформована в старшому дошкільному віці соціалізація веде до

аутизму, низької успішності, агресивності, застосування фізичної сили.

Саме в дошкільному віці закладаються основи соціальної зрілості

(компетентності) дитини, визначаючи траєкторії розвитку та успішної

адаптації в мінливому соціумі.

Приватні моделі соціалізації будуються з орієнтацією на формування

ідентичності, представляючи собою дослідження у розвитку

статеворольової, професійної, етнічної, політичної та інших типів

соціаліації. П. Бергер, Т. Лукман у своїх роботах з проблеми соціалізації

відзначають первинну і вторинну соціалізацію.

Первинна соціалізація. Головним агентом процесу соціалізації

особистості на цьому етапі є сім'я. Дитина засвоює перші в своєму житті

норми і цінності від своїх батьків, братів і сестер. Цей етап соціалізації

особливо важливий, так як саме в сім'ї закладається основа уявлень дитини

про правила взаємодії з іншими людьми. Багато дослідників вважають що

саме родині, а не соціальними закладами, належить головна роль у

соціалізації. Роль сім'ї полягає в поступовому введенні дитини в

суспільство, щоб його розвиток йшов по природі дитини і культурі країни,

де він з'явився на світ. Навчання дитини тому соціальному досвіду, який

накопичило людство, культурі тієї країни, де він народився і росте, її

моральним нормам, традиціям народу - пряма функція батьків.

Вторинна соціалізація. Головними агентами соціалізації на цьому

етапі стають спочатку дитячий садок і школа, де однолітки діють як

активні агенти соціалізації, потім інститут, робота та інші соціальні

організації, де проводить час індивід. Соціалізація в дитячому садку

відбувається як у процесі спілкування з однолітками, так і в процесі

спілкування з вихователями.

58

Ресоціалізація - це процес заміни вже сформованих у людини норм і

цінностей, зразків поведінки на інші. Причини ресоціалізації можуть бути

різними - зміна країни проживання, роботи, кола спілкування і т.д. Як

правило, процес ресоціалізації зачіпає кожну людину і триває протягом

усього людського життя.

Фактори соціалізації особистості

Фактори соціалізації особистості - це те, що змушує людину

соціалізуватися. Можна виділити кілька груп факторів соціалізації:

Мегафактори соціалізації - це все те, що глобально впливає на

розвиток всіх жителів землі. Сюди можна віднести клімат на планеті,

вплив космосу, Землі та інше.

Макрофактори соціалізації - це суспільство, в якому росте індивід,

держава, етнічна група, до якої належить індивід.

Мезофактори соціалізації - впливають на соціалізацію людей, що

проживають у певній місцевості, що належать до якої-небудь соціальної

групи або культурі, об'єднаних спільними поглядами з якої-небудь

проблеми.

Мікрочинники соціалізації - це те, що безпосередньо впливає на

процес соціалізації особистості і змушує його соціалізуватися. По суті, це

агенти соціалізації, про які ми говорили вище: сім'я, школа, однолітки,

вчителі і навіть сусіди.

Механізми соціалізації особистості

Соціалізація особистості не відбувається сама по собі. Існують певні

механізми. Взаємодія факторів і агентів соціалізації приводить в дію так

звані механізми соціалізації особистості. Механізми соціалізації можна

розділити на дві групи:

соціально-психологічні механізми соціалізації

соціально-педагогічні механізми соціалізації

Соціально-психологічні механізми соціалізації особистості

59

Ці механізми соціалізації особистості включають в себе наступні

елементи:

Імпритинг - це процес, в результаті якого індивід підсвідомо і

рецепторно відчуває вплив на себе зовнішніх, життєво важливих об'єктів.

Зазвичай це вплив відбувається, коли індивід знаходиться в дитячому віці,

але не виключено цей вплив і в більш пізньому віці соціалізації

особистості.

Екзистенціальний натиск - процес засвоєння мови і соціально

значущих норм поведінки, що відбувається на несвідомому рівні.

Наступним механізмом соціалізації, що відноситься до соціально-

психологічної групі є наслідування. Наслідуючи, індивід слід чиїм-небудь

Наприклад або зразком поведінки, засвоюючи тим самим певні норми.

Наступний елемент - ідентифікація або ототожнення людиною

себе з іншою людиною або групою людей. Це процес соціалізації

особистості також відбувається несвідомо.

Останній елемент соціально-психологічних механізмів соціалізації -

це рефлексія. Рефлексуючи, людина ретельно «зважує» ті норми, цінності

і зразки поведінки, які він спостерігає в агентів соціалізації: своїх

однолітків, рідних та інших значущих для нього людей. На цьому етапі

людина співвідносить дані цінності і норми зі своїм «Я», внутрішньо

приймає або відкидає спостережувані їм цінності і норми. В результаті

рефлексії починає формуватися особистість індивіда, його розуміння свого

місця в суспільстві.

Соціально-педагогічні механізми соціалізації особистості

У цій групі механізмів соціалізації можна виділити наступні елементи.

Традиційний механізм соціалізації запускається в дію такими

агентами соціалізації як: батьки, однолітки та іншим безпосереднім

оточенням. Людина засвоює від них основні норми поведінки, погляди і

звички. Традиційний механізм соціалізації відбувається в ранньому

дитинстві і діє на індивіда неусвідомлено. Отримані на цьому етапі

60

навички можуть видозмінюватися в дорослому житті, в залежності від

зовнішнього оточення індивіда.

Механізм соціалізації, при якому на індивіда впливають різні

соціальні інститути називається інституційним механізмом соціалізації.

Тут на зміну друзям і рідним приходять інститути: інститут освіти, робота,

та інші інститути, які або спеціально створені для соціалізації особистості,

або виконують цю функцію другорядне.

Стилізований механізм соціалізації - це вплив на людину різних

субкультур, що зароджуються в певних професійних чи культурних

спільнотах. Працюючи в певній сфері або відвідуючи який-небудь клуб

інтересів, людина набуває норми поведінки, притаманні всім членам цієї

спільноти. Наприклад, займаючись у футбольному клубі, людина переймає

такі цінності як здоровий спосіб життя, відмова від куріння і алкоголю,

відвідування значущих футбольних матчів і носіння певної одягу.

Коли людина взаємодіє зі значимими для нього людьми включається

міжособистісний механізм соціалізації. До значимим людям можуть

відноситься друзі, родичі, колеги по роботі, тобто всі люди, які суб'єктивно

значимі для індивіда. Людина переймає у них ті цінності, норми і зразки

поведінки, які вважає прийнятними для себе.

У питанні про генезис соціалізації А. Мудрик виділяє ряд

послідовних етапів, що відображають проблеми вікової періодизації:

дитинство, раннє дитинство, дошкільне дитинство, молодший шкільний

вік, середній, пізню зрілість, похилий вік, старість. В якості агентів

соціалізації А.В. Мудрик розглядає навколишніх і входять в коло

спілкування дитини людей.

У структуру соціалізації входить: стихійна соціалізація, виховання

свідоме самозміна людини. Взаємозумовленість трьох явищ соціального

виховання (соціалізація, виховання і розвиток) забезпечує становлення

«соціальності» людини. Ступінь соціалізації особистості є важливим

критерієм її адаптації до життя в суспільстві. Л.С. Виготський в теорії

61

культурно-історичного розвитку психіки звертав увагу на те, що

«Соціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх

динамічних змін, що відбуваються в розвитку протягом певного періоду.

Вона визначає ті форми і той шлях, слідуючи по якому дитина набуває

нових властивостей особистості, черпаючи їх із дійсності, як з основного

джерела розвитку, той шлях, по якому соціальний розвиток стає

індивідуальним».

Поняття «соціалізація» характеризує в узагальненому вигляді процес

засвоєння індивідом певної системи знань, норм, цінностей, установок,

зразків поведінки, які входять в поняття культури, притаманної соціальної

групи і суспільству в цілому. Це дозволяє функціонувати індивіду як

активному суб'єкту суспільних відносин. Соціалізацію не слід зводити до

освіти і виховання, хоча вона і включає ці процеси. Соціалізація

особистості здійснюється під впливом сукупності багатьох умов, як

соціально-контрольованих, і направлено-організованих, так і стихійних,

що виникають спонтанно. Вона і є атрибут способу життя особистості, і

може розглядатися як її умова і результат. Неодмінною умовою

соціалізації є культурна самоактуалізація особистості, її активна робота

над своїм соціальним вдосконаленням.

Поради педагогам щодо соціалізації дітей дошкільного віку

• Вихователі повинні демонструвати бажану поведінку. Це належить

робити постійно і за будь-якої нагоди. Коли діти бачать, що вихователь їх

поважає, співпрацює з ними, шукає взаємоприйнятних рішень, висловлює

емоції за допомогою слів, це сприяє створенню у групі атмосфери дружби

та взаємодопомоги, а діти починають наслідувати поведінку вихователя.

Добрий приклад — запорука успіху. Потрібно вголос описувати свої думки

та дії, щоб діти могли їх наслідувати. • Один із найефективніших прийомів

— розпитування. Якщо запитання доступні для розуміння дітей, вони

62

допомагають їм вийти на новий рівень розуміння речей та подій і дають

вихователеві змогу здобути інформацію, необхідну для оцінювання потреб

дітей.

• Запропонуйте дітям намалювати себе та своїх друзів, запитайте те,

що їм подобається в собі та в друзях (спонукання позитивного ставлення

до себе та інших).

• Сприяйте створенню системи дружньої підтримки, щоб діти іноді

могли звертатися по допомогу до товаришів, а не до дорослих.

• Доручайте дітям різні види робіт у групі (доручення). Якщо діти без

потреби звертаються по допомогу, заохочуйте їх виконувати завдання

самостійно (пояснення, звернення до попереднього досвіду, схвалення).

• Залучайте дітей до розробки правил поведінки у групі. Викладайте ці

правила у позитивному настрої, наприклад: «Ми турбуємося про нашу

групу і матеріали».

• Під час рольових ігор демонструйте, що відбувається, коли хтось не

дотримується правил (повага до інших, до їх прав). Заохочуйте співпрацю і

взаємодію з однолітками під час ігор.

• Учіть дітей співчувати й допомагати іншим. Запровадьте у групі

посаду «помічника на день». Можна призначити й кількох «помічників»

для виконання різних робіт. Одним із завдань можи бути допомога другові,

що потребує підтримки і співчуття.

• Проведіть заняття, що присвячене визначенню схожих і відмінних

рис дітей. Намалюйте з дітьми плакат, на якому зображені їхні улюблені

страви, кольори, книжки, іграшки тощо.

• Учіть дітей бути відповідальними. Хваліть їх за правильні вчинки:

«Дякую, що ти не забув зачинити двері, тепер ми не замерзнемо».

• Нагадуйте малятам правила поведінки у групі та їх наслідки.

Розігруйте з дітьми проблемні ситуації. Інколи доцільно, щоб роль дитини

63

з поганою поведінкою грав вихователь. Допомагайте дітям знайти можливі

розв’язання проблеми до того, як ситуація знову повториться. Наприклад:

«Щоб ти міг зробити наступного разу, коли це трапиться? »

Поради батькам щодо соціалізації дітей дошкільного віку

• Якомога частіше спостерігайте за поведінкою дитини під час

спілкування з іншими дітьми, спільних ігор.

• Розмовляйте з дитиною про її перебування в дитячому садку, на

подвір’ї (із ким гралась? хто є твоїм другом? чому? про що розмовляє з

іншими дітьми?). Будьте уважним співрозмовником, разом із дитиною

з’ясуйте причини та правильність її поведінки щодо інших дітей.

• Проводьте бесіди з дитиною про її однолітків із групи, сусідських

дітей. Спонукайте, щоб дитина сказала щось позитивне про них, про риси

характеру, таланти, вміння, а не про зовнішність.

• Разом із дитиною намалюйте її друзів, виготовте подарунки для них

до дня народження, інших свят.

• Привчайте дитину бути відповідальноюпередіншими,дотримуватись

правил поведінки, завжди замислюватись над своїми вчинками та вчинкам

и інших дітей, дорослих, знаходити правильне розв’язання складної ситуац

ії.

• Підтримуйте та підбадьорюйте дитину, радійте за неї, хваліть за

хорошу поведінку. Станьте прикладом для наслідування, демонструйте

бажану поведінку, пояснюйте свої вчинки.

64

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреєнкова Н.В. Проблема социализации личности-М., 1970.- с. 405

2. Бабанський Ю.К. Комплексный подход к воспитанию школьников. – М.,

1980.- с. 190

3. Бабанський Ю.К. Педагогика – М., 1983.- с. 263

4. Бернс Р.Развитие Я-концепции и воспитание.М.:Прогресс.1989.-с. 315

5. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання – К., 1997.- с. 487

6. Бердяєва Н.А. Новый мир.-1990-№1. с.256

7. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М., 1977. - с. 306

8. Вишневська Н.Ю. Реформування шкільної освіти в Норвегії у 80-х роках

ХХ ст. – Рівне, 1999. – 20с.

9. Гласс Дж., Статистические методы в педагогике и психологии. – М., 1976.

– с. 357

10. Гордин Л.Ю. Воспитание и социализация. – М., 1997. №2.-с.243

11. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. – К: МАУП, 1988.

12. Коваль Л.Г. Социальная педагогика. – К.: 1997.-с.263

13. Кон И.С. Социология личности. – М.: 1967.-с.314

14. Крайг Г. Психология развития. С-Петербург., 2000.-с.158

15. Лавриненко Н.М. Пед. соціаліз: європейські абриси. – Київ: Віра ІНСАЙТ,

2000. – 444с.

16. Лукашевич М.П. Соціалізація – К., 1998.-с.210

17. Норданский Н. Основы и практика социального воспитания. – М., 1925. –

с.212.

18. Москаленко В.В. Социализация личности. - К.:Вища школа,1986. - с.167

19. Норданский Л. Основы и практика социального воспитания. - Москва.,

1925.- с.212

20. Психологический словарь / Под ред. В.В.Давыдова. – М., 1983. – с.397.

21. Ольшанський В.Б. Социализация – М., 1970.- с.162

22. Парыгина В.Д. Социальная психология как наука – Л., 1967.-с.342