ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

№ 40 (339) 19 травня 2012, субота

http://sivertime.com.ua e-mail: despravda@ukr.net

Військова наука Анатолія Могильного

стор.2

«Молодь Чернігова проти наркотиків»

стор.4

стор.8

стор.3

Мистецтво спритних і сміливих

«Райське весілля» у музеї-заповіднику

Копії передплатних абонементів або квитанції про оплату на II півріч-чя 2012 року надсилайте до 30 червня нинішнього року за адресою: пр-т Перемоги, 62, м. Чернігів з позначкою «Конкурс передплатни-ків». Дата відправлення визначається за поштовим штемпелем на конверті.

Розіграш призів відбудеться 4 липня 2012 року. Результати акції буде опубліковано в газеті «Деснянка вільна» від 05.07.2012 р.ПРИЗИ ЧЕКАЮТЬ НА ВАС!

Копії передплатних абонементів або квитанції про оплату на II півріч- за адресою:

з позначкою «Конкурс передплатни-

Копії передплатних абонементів або квитанції про оплату на II півріч- за адресою:

з позначкою «Конкурс передплатни-

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ на II півріччя 2012 року газету та ВИГРАВАЙТЕ призи!

ГОЛОВНИЙ ПРИЗ – мультиварка DEX.Це розумна техніка, яка готує різні страви без вашої присутності біля плити.Вам не потрібно контролювати весь процес приготування їжі: додавати інгредієнти, перевертати, по-мішувати, регулювати температуру і т.п. Досить лише додати всі складові в мультиварку, обрати потрібну програму, натиснути кнопку «старт»... І робіть свої справи. Мультиварка стане для вас надійним помічником у господарстві.Також на вас чекають інші заохочувальні призи: кавомолка, блендер, міксер, термоси та набір посуду.

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ

ків». Дата відправлення визначається за поштовим з позначкою «Конкурс передплатни-з позначкою «Конкурс передплатни-

ПЕРЕДПЛАТНІ ІНДЕКСИ:49087 – дворазовий випуск, ефірні канали телебачення;

49088 – четверговий випуск, кабельне телебачення.

Передплата

стор.5

...Селище Березне Менського району. Разом із головою комітету ветеранів праці та дітей війни Чернігівської обласної організації ветеранів України Валентиною Мельниченко відчиняємо двері до подружжя Марії та Анатолія Спутаїв. У рідному селищі їх знають не лише як дітей війни, а й як багатодітних батьків. Вони виростили й виховали семеро діток. За цей великий подвиг Марії Михайлівні надано звання «Мати-героїня». А ще ця трудівниця 20 травня відзначатиме своє 75-річчя. Отож, приєднуємося до усіх привітань і зичимо іменинниці довгих років життя, щастя та міцного здоров’я!

«ДЕКРЕТ, ДЕКРЕТ І ЗНОВУ – ДЕКРЕТ...», або Шість дочок та один синочок

Г Е Р ОЇ СЕ РЕ Д Н АС

http://sivertime.com.ua

2 № 40 (339) 19 травня 2012, суботаhttp://sivertime.com.ua

О світа

Зроби свій «Вибір»!

Восени минулого року центр гума-ністичних технологій «Ахалар» роз-почав реалізацію проекту «Молодь Чернігова проти наркотиків», який

став важливим елементом програми про-філактики наркоманії, ВІЛ/СНІДу та зло-чинності серед підлітків «Вибір». Вона має комплекс теоретичних і практичних мето-дів у роботі з молоддю. Директор центру «Ахалар» Юрій Трохименко не одноразово наголошував, що вирішення проблем хлоп-ців і дівчат Чернігівщини – одне з най-головніших напрямків діяльності центру. Підтвердження цього – багаторічна робо-та організації з талановитими школярами, підтримка дітей з малозабезпечених сімей.

Автор та ідейний лідер «Ви бо­ру» – Валерій РябухА, експерт про­екту «Молодь Чернігова проти нар­котиків», громадський діяч, педагог, колишній міліціонер. Проблемами під-літків він почав перейматися ще напри-кінці дев’яностих, коли працював інспек-тором у справах неповнолітніх чернігів-ської міліції.

– Перед очима було безліч прикладів антисоціальної поведінки дітей та до-рослих. Іноді цьому можна було дати ра-ду, але були випадки, коли ми з колегами відчували себе безпорадними у ситуаці-ях, що стосувалися наркотиків, – каже Валерій Рябуха. – Майже за кожним без-глуздим резонансним злочином було па-губне зілля. Згадайте убивство на вулиці Бойовій у Чернігові, коли племінниця по-збавила життя свою тітку лише тому, що вона заважала їй готувати нарко-тики. Або коли син-наркоман убив свого батька й намагався укоротити життя матері, бо вони не дозволили йому вине-сти останні речі з дому, задля придбан-ня «дози». А банда Кононовича з району Коти, яка вбивала й грабувала людей?! І таких прикладів багато…

Мало того, що наркоман купує пу-тівку до пекла собі, він відправляє туди

всю свою родину, і це триває роками. Розуміючи, що ми не маємо жодних ін-струментів, щоб позбутися цього явища, я вирішив, що, можливо, освітня проти-дія врятує ситуацію.

У 1999 році до Чернігівського місько-го управління міліції приїхав представ-ник поліцейського департаменту міста Медфорд, штат Массачусетс, Джерард Моккіа. Саме він розповів про систем-ну програму профілактики наркотиків та злочинності, яку проводили поліцейські для школярів.

І вже наступного року переймав до-свід у Сполучених Штатах. Згодом – в Англії, Польщі, Ірландії. Після повернення із США мене запросили до міської школи №1 викладати цикл уроків «Освіта про-ти наркотиків».

Саме на ґрунті набутого досвіду, від-гуків учнів та вчителів й підготував мето-дичні рекомендації для проведення анти-наркотичної освіти в школах Чернігова. В 2003 році разом з групою курсантів Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з пи-тань виконання покарань ми реалізува-ли програму «Освіта проти наркотиків» у восьмих класах трьох загальноосвіт-ніх шкіл Чернігова. А згодом – у всіх навчальних закладах обласного центру.

У 2011-му році побачило світ видання під назвою «Вибір». Воно стало робочим посібником в однойменній програмі, за

якою торік студенти психолого-педаго-гічного факультету Чернігівського націо-нального педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка працювали з восьмиклас-никами як тренери.

– За посібником «Вибір» ми провели по 10 профілактичних уроків у п’яти черні-гівських школах, – продовжує Валерій Рябуха. – У кількох класах поводили на-вчання, а інші класи досліджували як контрольну групу (без проведення за-нять). Результати були вражаючими: кількість курців у групах, де Були занят-тя, знизилася на 10 відсотків, порівняно з контрольною групою. Моя мета – про-водити системну багаторівневу науково обґрунтовану профілактику, і не лише у школах Чернігова, а й за його межами.

Днями під час проведення «круглого столу», присвяченого результатам цьо-горічного курсу програми «Вибір», сту-денти чернігівського вишу отримали ди-пломи тренерів. Також молоді педагоги ділилися враженнями від свого першо-го тренерського досвіду та висловлюва-ли побажання щодо подальшої роботи:

Аня ПолоВА зі Стольного Менського району:

– Спочатку було нелегко, діти не слу-халися. Готувалася до уроків дуже ретель-но, адже хотіла зацікавити школярів, да-ти їм цікаву інформацію. У наступному навчальному році обов’язково продовжу свою роботу. А ще, побажаю своїм коле-гам терпіння та слухняних учнів.

ольга МедВедкінА зі Щорса:– Програма «Вибір» залишила пози-

тивні враження. Для мене це неоцінен-ний досвід. Обов’язково працюватиму з дітьми й надалі.

ольга ПетРенко з Феськівки Менського району:

– Враження роботи з школярами – не-забутні. Це позитивний досвід для моєї подальшої діяльності. Працювати було дуже цікаво, адже одна справа теорія і зовсім інша – практика.

Чернігівка діана ниПоРкА:– Програма, за якою ми працювали з

дітьми побудована дуже ґрунтовно. Я потоваришувала з учнями, було навіть сумно розлучатися після останнього уроку. Діти запрошували нас до себе ще.

З першою перемогою своїх студентів привітала завідувачка кафедри соці­альної педагогіки, професор людмила ЗАВАцькА.

– Це початок великої роботи. Тепер ви зрозуміли, що за теорією все здаєть-ся просто, а працюючи з дітьми, відчу-ли, яка це важка праця! Сподіваюся, що ви усвідомлюєте, яку важливу й потріб-ну роботу виконуєте. Адже проблема наркоманії у нашому суспільстві акту-альна. А молодь, на жаль, іноді робить неправильний вибір. Якщо ви вже стали на цей шлях, бажаю вам успішно його то-рувати, адже «дорогу осилит идущий», – зауважила Людмила Завацька.

Також пані Людмила поділилася пла-нами щодо роботи програми у наступ-ному навчальному році:

– На базі університету ми плануємо створити центр підготовки тренерів з проблем молоді: ВІЛ, злочинності, нар-команії. До програми залучимо ще більше студентів факультету, адже бажаючі вже є. І дуже приємно, що більшість шкіл об-ласного центру прагнуть співпрацювати з нами, тож можна зробити висновок, що проблемами молоді переймається все більше людей. А це означає, що наша робота – не марна!

Алла ПИРОГ

У сучасному світі існує багато можливостей реалізувати себе, побудувати власне життя за своїм уподобанням. Дорослі, зазвичай, розуміють чого хочуть і життєвий шлях обирають, зважаючи на досвід і знання. Чого не скажеш про молодь, на яку звалюється безліч інформації як корисної, так і негативної. І тут постає питання вибору: що добре, а що не варте уваги, що корисне, а що може зруйнувати життя. І, на жаль, іноді, саме через брак позитивного досвіду, підлітки роблять неправильні кроки, які згодом стають вирішальними. Допомогти розібратися у вирі життєвої інформації маємо ми, дорослі.

Д ат и

Із глибини століть і досьогодніМинулої середи відбулося засідання оргкомітету з відзначення 80-річчя утворення Чернігівської області та 210-річчя – Чернігівської губернії, яке вів заступник голови облдержадміністрації Віктор Тканко. Нагадаємо, що база цих двох територіально-адміністративних утворень сягає часів Чернігово-Сіверського князівства. Звісно, історія Сіверщини має багато славних сторінок від давнини і досьогодні, дає благодатний ресурс для відзначення обох ювілеїв.

Що ж передбачено орієнтовним планом заходів? Проведення виставки-ярмарку та виставки-презента-ції районів та міст області 12 жовтня ц.р. у Чернігові, відкриття пам’ятників в обласному центрі князю Ігорю та Олександру Довженку, Федору Лизогубу в Седневі, князю Володимиру – у Любечі.

Комплекс заходів, пов’язаних з історією губернії та області, передбачено провести в закладах освіти об-ласті, низку виставок інформаційної-довідкової літе-ратури та наукових досліджень. Буде відкрито онов-лені експозиції та проведені тематичні екскурсії у краєзнавчих та історичних музеях області. Готується цикл виставок про видатних земляків – уродженців Чернігівської губернії та області в закладах освіти та культури.

Громадяни матимуть можливість познайомитися з фотодокументальними виставками, присвячених обом ювілеям, та виставкою інформаційних стендів з історії адміністративно-територіального устрою Чернігово-Сіверщини.

Великий обсяг роботи належить виконати управ-лінню преси та інформації облдержадміністрації. Це й підготовка та видання фотоальбомів «Чернігово-Сіверська земля» та «Чернігівській області – 80 ро-ків», збірника документів «Чернігівській губернії – 210 років», перевидання довідника «Чернігівці – лауреати державних премій». Триватимуть наукові та археоло-гічні дослідження з історії Чернігівщини, збір етногра-фічних і фольклорних матеріалів.

Як ніколи, різноманітною передбачається і куль-турно-мистецька програма.

Європейський вибір УкраїниА яким він має бути? Центр Європи – на нашій території. Що стосується основних життєвих параметрів, нам є чому повчитися у європейців. Правда, не варто забувати і про багатющі власні можливості, власну ідентичність. Таким чином День Європи, який відзначатиметься сьогодні, 19 травня, цілком логічно вписується в реалії сьогодення.

Але його проведення не обмежується одним днем. Численні інформаційні та культурно-мистецькі захо-ди відбудуться на всій території Чернігівщини. Це й відкриття виставок «Європейське мистецтво ХVII–XIX століть», мистецький захід «Ніч у художньому музеї» в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана, відеоконференція «Європейський поступ України», книжково-іллюстративна виставка «Подорож країнами Європи» та інші.

Буде проведено правову годину «Наша країна – єв-ропейська», виставку-дискусію «Європейський вибір України», вікторину «Відкриваємо для себе Європу» тощо.

До європейських цінностей мають долучити й чис-ленні інформаційно-довідкові виставки. Відбудеться четвертий у Чернігові міський «Фестиваль країн Європи» за участю «Євроклубів» при загальноосвітніх навчальних закладах міст та районів області. Низка ці-кавих заходів має відбутися в закладах освіти.

І, звичайно ж, на цих заходах звучатиме і тема «Євро-2012».

Олекса ДОРОШ

http://sivertime.com.ua

№ 40 (339) 19 травня 2012, субота 3http://sivertime.com.ua

Він понад двадцять років «лі-пить» патріотів своєї держави та майбутніх воїнів для укра-їнського війська. Проте одна

справа викладати майбутнім солда-там та офіцерам лекції з книжок та конспектів, а інша – застосовувати знання на практиці.

– Навчальні стрільби, тактичні заняття та польова виучка дають хороші результати, а емоції шко-лярів від таких уроків просто не передати на словах, – розповідає Анатолій Могильний.

Про армійське життя він знає не з чуток, адже сам кілька років носив офіцерські погони. Закінчив Новосибірське військове училище, був заступником командира з ви-ховної роботи у військових части-нах Забайкалля. Вчителювати почав у Донецьку, куди приїхав за розподі-лом після закінчення Чернігівського педінституту імені Т. Г. Шевченка.

Викладав старшокласникам тоді ще «початкову військову підготовку». П’ятнадцять років тому повернувся до Чернігова.

Одна з основних його вимог на занятті – учні мають бути у військо-вій формі.

– Я вважаю, що це невід’ємний атрибут виховання допризовної мо-лоді, – каже Анатолій Могильний. – До речі, жодна інша школа в Чернігові ще не запровадила подібного. Та я й сам ходжу у навчальному закладі в однострої і цим подаю приклад ви-хованцям ліцею.

Навчальний кабінет «Захисту Вітчизни» схожий на аудиторію військового вишу: на стінах – ін-формаційні стенди та символіка Збройних сил України, на партах – макети зброї, військові журнали, підшивки газети «Народна армія». Під час теоретичних занять учні не сумують і не розмальовують форза-

ци своїх зошитів. Вони постійно в курсі останніх подій з життя укра-їнського війська.

Вихованці Анатолія Могильного знають, як поводитися зі зброєю. Вони часто відвідують військовий полігон, регулярно проходять прак-тику зі стрільби, а найкращі учні можуть дати навіть фору справжнім солдатам у збиранні та розбиранні автомата Калашникова.

Крім того, Анатолій Могильний майже без роботи залишив шкіль-них медсестер: дівчата-старшоклас-ниці замість «медико-санітарної під-готовки» обирають предмет «Захист Вітчизни».

Варто згадати, що торік вихо-ванець чернігівського ліцею №22

переміг у військовому телевізій-ному конкурсі «Армія incognita», який протягом року транслюва-ло Чернігівське обласне телеба-чення у військовій телепереда-чі «Армійська кухня». Головний приз – масово-габаритний макет автомата Калашникова отримав нинішній випускник Олег Єлаго. Незабаром хлопець вступатиме до вищого військового навчаль-ного закладу.

Анатолій Могильний вважає, що однієї години на тиждень з пред-мету «Захист Вітчизни» замало для пристойної підготовки стар-шокласників, тож учитель нама-гається приділяти час учням поза уроками. А ще у майбутньому мріє

написати підручник з військового вишколу.

Щороку 6 грудня, у День Зброй-них сил України, в Чер нігівському ліцеї №22 Анатолій Могильний ор-ганізовує військово-патріотичні зма-гання між старшокласниками «Нумо, хлопці!». У спортивній залі тривають справжні запеклі «бої», яким можуть позаздрити постановники найвідо-міших телевізійних шоу-програм.

Доречно згадати, що за ваго-мий внесок у розвиток Збройних сил України та військово-патріотич-не виховання допризовної молоді командування гарнізону та війсь-ккомату неодноразово відзначало Анатолія Могильного подякам та грамотами.

– Вчити військовій справі – нелег-ко, – впевнений педагог. – До мене у ліцеї військруками працювали шано-вані у місті люди. Отож я намагаю-ся підтримувати та примножува-ти набуте.

У ці дні майор запасу Анатолій Могильний готується до випус-кних іспитів у школі: це один із тих небагатьох випадків, коли се-ред екзаменаційних предметів на вибір більшість старшокласників цього навчального закладу обира-ють «Захист Вітчизни»!

І, як свідчить досвід, складають військову підготовку на «добре» та «відмінно»!

Лариса ГАЛЕТАФото Віктора АНУФРІЄВА

м. Чернігів

«Військова наука» Анатолія МогильногоНа його уроках школярі обов’язково у камуфляжній

формі. Поспішають на заняття не похідним кроком, а справжнім армійським бігом, одразу після того, як пролунає дзвоник.

Численні перемоги його вихованців на міських, обласних та національних змаганнях давно стали нормою шкільного життя. Про те, як виховати зі шкільних бешкетників справжніх чоловіків, знає вчитель предмета «Захист Вітчизни» чернігівського ліцею №22 Анатолій Могильний.

Зі ш кіл ьн Ої л а в и

П ат ріО т и ч н е в и хОв а н н я

На прикладах живих...Було це ще в лютому. Класна го-

дина учнів одинадцятих класів ЗОШ №29 обласного центру почалася із перегляду доку-

ментального фільму «Афганістан» у супро-воді тривожної мелодії. Потім перед учнями виступив гість школи Олександр Ковальов – колишній солдат Радянської армії, воїн-інтер-націоналіст. Після перегляду фільму перед учнями відкрилися героїчні подвиги наших бійців у Афганістані. Промовець дуже хви-лювався, але говорив спокійно, доступно, про себе, своїх однополчан, про їхнє життя у братній на той час країні, її прекрасні кра-євиди і бідне існування тутешніх жителів, зо-крема голодних і обірваних дітей.

Олександр Ковальов зауважив, що найсвіт-ліший образ, який зберігає його пам’ять, це образ своїх однополчан-військовослужбовців 345-го полку. У тяжких афганських випробо-вуваннях побувало 4200 чернігівців. Немало наших земляків, проявивши мужність і геро-їзм у боях з бандитськими угрупованнями, було нагороджено орденами й медалями.

Коли ж країна готувалася до свята Дня Перемоги, у цій школі було багато зустрічей із учасниками бойових дій, ветеранами Великої Вітчизняної війни. Серед них і колишній піхо-тинець, відважний воїн, нині полковник у від-ставці Микола Філонич... Найчастіше у школі бувають Міля Бреус, Володимир Шевченко, Герард Кузнєцов.

Автор цих рядків, учасник Великої Віт-чизняної, працював на трудовому фронті. Хоча був тоді неповнолітнім. Трудився у кол-

госпі імені Будьонного на Кіровоградщині і нарівні з дорослими, переважно жінка-ми, бо чоловіки були на фронті. Тоді учням розповів, що вони не відпочивали по кілька діб поспіль: удень косили жатками зернові, вночі скиртували солому або перевозили зерно. Попри будь-що, і дорослі, і діти за-лишалися оптимістами, ніхто не скаржився на важке життя.

Немає сумніву, що такі зустрічі залишають у вихованців школи глибокий слід у їхніх сер-цях, їм хочеться наслідувати своїх батьків, ді-дів і бути патріотами Батьківщини, здобувати знання, краще навчатися. Школа №29 – одна з найбільших за кількістю учнів у Чернігові. Тут постійно відбуваються заходи патріотич-ного спрямування, і не лише до якихось осо-бливих свят. Для цього у школі добре облад-нано музей «Доблесть і слава Чернігівщини».

В музеї обладнано багато стендів: «Місто пам’ятає», «Трагедії 1941-го», «Інтер на ціо на-лісти». «Герої Дніпра», «Наші герої»... Один із них розповідає про колишнього учня їхньої школи Сергія Маслієва, який загинув у Чечні.

Рада музею проводить велику пошукову роботу. Лише за останні три роки група учнів, що є активістами пошукового загону, тричі ставала лауреатами Всеукраїнської турис-тично-краєзнавчих експедицій «Краса і біль України», «Пізнай свою країну» – за пошуко-ві матеріали «Окупація Чернігівщини», «Доля бомбардувальника» та «Слово про майстра».

П’ятий рік поспіль школа дружить із ветераном війни, художником Леонідом Могучовим. Кожна зустріч із митцем – від-

криття для школярів, формує толерантну особистість і водночас на прикладах його робіт – почуття любові до краси нашої при-роди, Батьківщини.

Щороку до свята Перемоги і до Дня міс-та учні беруть участь у Живому коридорі, щоразу за допомогою власноруч виготов-лених транспарантів намагаються сказати слова вдячності ветеранам за мир, збере-жене життя. Цікаво і те, що у 2009–2011 роках учні школи зібрали фото- та відео-літопис спогадів ветеранів їхнього мікро-району, який упродовж місячника герої-ко-патріотичного виховання транслювали через шкільне телебачення. Заступник ди-ректора з виховної роботи Олена Яковчук зазначила, що це єдиний такий проект у школах України.

– Головне завдання нашої школи – дати вихованцям глибокі знання, виховати гро-мадянина високої культури, щедрої душі, справжнього патріота нашої Батьківщини,

щоб вони залишили хороший слід у школі, а потім і в своєму житті, – сказала очільни-ця закладу Галина Совєтова. – У нас є бага-то позитивного, повчального з питань вій-ськово-патріотичного виховання. Щороку до Дня захисника Вітчизни у школі влашто-вуємо військово-спортивне свято за участю вихованців Чернігівського ліцею з посиле-ною військово-фізичною підготовкою. Три команди школярів (9–11 класи) та команда ліцеїстів змагаються у спортивній виправці, стрільбі, знаннях історії своєї Батьківщини. Такі змагання дуже потрібні. Не так давно відбулася зустріч-обмін досвідом з педа-гогами села Асаревичі Гомельської області Білорусі. Приїздять за досвідом зі шкіл міс-та й області. Попереду – нові цікаві заходи.

Успіхів!Павло МАРЧЕНКО,

член прес-групи обласної ради ветеранів,учасник Великої Вітчизняної війни,

ветеран праці

http://sivertime.com.ua

4 № 40 (339) 19 травня 2012, суботаhttp://sivertime.com.ua

До багатої фестивальної палітри Чернігівщини додалася ще одна яскрава барва, урізноманітнивши переважно фольклорно-етнографіч-

ний напрямок вже існуючих фестивалів цим сучасним і особливо популярним серед усіх вікових категорій глядачів видовищем.

Чого не скажеш про самих учасників дійства. Адже циркове мистецтво, окрім таланту, вимагає ще й особливих фізичних та психологічних якостей. Отож це преро-гатива молодих людей – дужих, спритних і сміливих. Що зайвий раз було доведено під час фестивалю.

Складні акробатичні композиції, гім-настичні вправи у повітряному кільці, що розгойдувалася з широкою амплітудою на чималій висоті, і зовсім юний вік виконав-ців цих номерів (9–12 років) – все це ви-кликає не лише захоплення глядача, а й змушує повірити в неабиякі перспективи циркового мистецтва в Україні, зокрема, на Чернігівщині. Саме тут і було дано по-штовх цьому процесу, а точніше – в селищі Макошине Менського району.

Цим зумовлено і вибір місця для старту першого фестивалю цього жанрового спря-мування. Зі сцени Макошинського селищ-ного Будинку культури з вуст організато-рів фестивалю добрим словом згадувалися

імена Тамари та Геннадія Шепелів. Завдяки їхньому ентузіазму і любові до цирку ще в далекому 1983 році було створено перший на Чернігівщині аматорський цирковий ко-лектив «Юність», котрий швидко полюбився не лише землякам, а й за межами району та області, що забезпечило йому за шість років звання зразкового.

І хоч «Юність» невдовзі відзначатиме 30-річчя, вона не старіє, а популярність та професіоналізм постійно зростають завдя-ки самовідданому керівництву її колишньої вихованки Вероніки Бур. Це засвідчили, зо-крема, і результати фестивалю-конкурсу. Одне з призових місць, яке посіла «Юність», серед 12-ти колективів, що представля-ли інші райони Чернігівщини та реґіони України (міста Харків, Полтава, Тростянець Сумської області), а також близького за-рубіжжя (м. Гомель та селище Глинищеве Брянської обл.) – це виразна ознака твор-чого зростання і належної підготовки до фестивалю-конкурсу.

З аналогічним результатом вийшов із творчого змагання і зразковий спортив-но-цирковий колектив «Фієста» (м. Мена) – прямий послідовник циркового руху на Менщині. Крім того, дипломами різних сту-пенів відзначені виконавці окремих номе-рів обох названих колективів.

А те, що вимогливе журі присудило гран-прі колегам – гостям фестивалю (се-ред колективів зразковому любительському цирку імені Валерія Абеля з білоруського міста Гомеля, а за виконання окремого но-мера повітряним гімнастам з міста Полтави) – це, за словами місцевих циркачів, лише поштовх до мобілізації творчих сил для майбутніх перемог.

А все, що потрібно для цього, на Чер-нігівщині є. Це насамперед – відданість цирковому мистецтву і талановиті люди.

Крім уже згаданих колективів, лауреа-тами та дипломантами «Сіверської феєрії» стали спортивно-циркова студія «Тріумф», окремі виконавці естрадно-циркових студій «Скоморохи» та «Менестрелі» (всі з Чернігова), спортивної студії «Світлана» (м. Щорс) та циркового колективу м. Носівки.

Серед гостей, крім гомельців та полтав-ців, повезли з собою нагороди цирковий колектив «Конфетті» з селища Глинищеве Брянської області та харків’яни (циркова студія «Аквамарін»).

А слід, який залишили учасники «Сівер-сь кої феєрії», видно на світлині мого колеги Миколи Дульцева.

Василь ЩЕРБОНОСМенський район

фе ст и в а лі

МиСТеЦТВо спритних і сміливихТри дні поспіль, наприкінці минулого тижня, у місті Мена та сусідньому селищі Макошине тривав перший відкритий мандрівний фестиваль естрадно-циркового мистецтва «Сіверська феєрія».

ПоПеляСТА ЗоЗУля

На міцному морозі іскрив-ся сніг, великий шар якого накрив все довкруж, і тіль-ки під солом’яними дахами

приземкуватих хат сновигали на-їжачені від холоднечі голодні го-робці. Зима тоді була сувора. І ось по принишклому селу поширила-ся чутка: «Галя Семиграйка покін-чила життя самогубством». Багато з того приводу точилося розмов.

...Її невеличка хата з доброго дерева стояла майже край села. Кожного вечора на вогник гасо-вої лампи протореною стежиною поміж глибокого снігу сюди йшли хлопці й дівчата. Перші грали в підкидного, а дівчата вишивали рушники, носові хустинки для своїх кавалерів, співали пісень. З ними було весело і господині, яка всім тілом тулилася до молоді, бо й сама, хоч уже і мала двій-ко діток, була ще зо-всім юнка.

Та неждано-не-гадано сталася та біда. На перший раз вдалося врятувати: хтось нагодився і відчепив той мо-тузок, що одним кінцем міцно був прив’язаний до траму. Потім при-летів кукурузник на лижах і швид-ко доправив у лікарню. Виходили. Але ненадовго. Услід за підводою, що везла Галю в домовині на міс-це вічної «прописки», йшов не по роках згорблений батько із вису-шеним від горя та болю очима і серцем, ледве переступала з ноги на ногу матір покійної. Хникали й малі, але звідки їм було знати, що це востаннє бачать свою маму.

Вже було зтерся з пам’яті її образ, але один із випадків зно-ву воскресив її усміхнену і добру, русяву і лагідну.

...Біля одного з готелів обласно-го центру стояла, неначе писанка, іномарка. Та увагу привернули мо-лодята. Вони вийшли з ресторану в оточенні багатьох радісних друзів. Юнак високий на зріст, вдягнений за останнім словом моди, три-мав за руку троянду свого життя. Дивлячись на нього, в уяві поста-ла постать Галі... Коли він узявся за ручку дверцят іномарки, я не ви-тримав, ступив крок-другий і, ви-бачившись, запитав: «А ти, хлопче, бува, не знав Семиграйки?»

– А-а-а...– Так, так, саме з того села, –

кажу, коли почув відповідь.– Та батько якось розповідав

про неї, казав, що вона для ньо-го і моєї тітки як та зозуля: кинула в кублі малесенькими і більше не повернулась до них.

– Так вона ж...– Я знаю...Щось тьохнуло в серці, і я ти-

хо, ніяковіючи, ще запитав і про таке: «А хоч знаєш де її могилка?»

– А навіщо? – різонуло, як тер-пугом по горлянці, від почутого.

...Наречена посміхнулась, клац-нули дверцята й іномарка, неначе мисливська собака, чимдуж рво-нула з того місця. Через якусь хви-лину і слід її прохолов, як і життя колись тепер уже забутої дітьми й онуками тієї Галі...

Григорій ПОТАПЕНКОГороднянський район

Д Олі

БерегиНя роДУМати, ненька, голубонька, горлиця. дотик теплих і ніжних рук, її поцілунок, погляд лагідних очей,

ласкава посмішка назавжди залишається в пам’яті вдячних нащадків. бо вона, сизокрила горлиця, час­то­густо недосипала і так коротких ночей, бувало, що й недоїдала, жертвувала всім, аби її пташенятам було добре. таких не забувають і за життя, і після відходу у потойбічний світ.

А є й матері іншого ґатунку. народить, бувало, дитинча та й позбавить його життя, або ж десь зали­шить напризволяще. таких у народі називають пройдами, зозулями...

Про двох матерів, яких уже давно забрала з життя сира земля, в яких по­різному свого часу скла­лися долі, до яких було і залишилося неоднакове ставлення їх кровинок, і хочеться розповісти у коро­теньких новелах.

СиЗокрилА горлиЦя

Пелехаті котики верболозів вми-валися прозорою і теплою во-дою, яку весняна повінь роз-несла-розхлюпала далеко від

дніпровських круч. На широких лу-ках, що відпочивали ще під хвилями, виднілися невеличкі острівці, на яких поважно походжали довгоногі кулики і лелеки, зрідка чайки.

У таку пору Микола часто лю-бив сідати у батьків човен і вдвох із Тетяною пливти в тихе царство при-роди. Парубок він був хоч куди: смо-лянистий чуб, відверте і красиве об-личчя, вміння на льоту підхоплювати ту чи іншу мелодію (був тоді одним із найкращих гармоністів на селі), друже-любний і чистий, неначе з малиновим дзвоном голос, пильний погляд чор-них очей – все це зводило з розуму ба-гатьох дівчат. А дістався одній – Тетяні, котра нічим і не відрізнялась від своїх одноліток, хіба що на язик гострішою за багатьох інших була.

Небагато весен вони отак провели, бо з’єднали свої долі у зовсім юні лі-та. Ще не було Тетяні й 18, як вона у свекрушиній хаті стала матір’ю першої дитини. Народила дівчинку на підлозі за грубою. Потім через отой язичок до-велося Миколі йти з батьківської оселі. Жили бідно, бо покотилися, як горо-

шини, одне за одним дітки. У сімейно-му кубельці їх налічувалось п’ятеро.

Минав час, підростали пташеня-та, почали до школи стежку топтати. Від їх щебету радістю наповнювало-ся батьківське серце. Та ось на жит-тєвому шляху довелося пройти ще через одне випробовування: село виселяли – виганяли разом із людь-ми з насиджених місць у світ білий. Довелося податися зі своїм гуртом і Миколі з Тетяною. Їхній сімейний чо-

вен причалив до берегу іншого села, що неподалік від Десни. Поки якось облаштувалися, то й не зчулися, що й дітлахи підросли. Почали заміж ви-ходити, женитися. Всім п’ятьом весіл-ля по-людськи відгуляли, всіх родичів обдарували, хоч не раз їм казали: «Не повбивайтеся, де ж отого всього на-братися?» Ні, робили на свій лад, щоб усе було, як і в путніх людей.

Розлетілися їхні пташенята з рід-ного кубла, понесли на своїх крилах батьківське тепло і материнську ласку. Сумно якось стало в хатині, від якої невеличка стежка біжить униз до бе-режка, де щовесни тягнеться до сонця моріжок, а кожної осені великий кущ калини хоч трішки та звеселяє душу і серце червоними китицями ягід. Хтозна чому і від чого, але тяжко за-хворіла Тетяна і залишила все це на грішній землі.

Тоді, коли тривожна звістка облеті-ла миттю всю велику рідню, схлипував Микола, густа пелена туману, заміша-на на солоних сльозах, застелила очі дітям і онукам. Відлетіла у далекий, незвіданий вирій душа їхньої голубки.

Спливають роки, а стежина до її могилки ніколи не заростає. Микола вже давно прадідом став. Побільшала когорта рідних. За нагоди збираються всі докупи і тихим словом згадують її, свою незабутню горлицю.

http://sivertime.com.ua

№ 40 (339) 19 травня 2012, субота 5http://sivertime.com.ua

ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

«ДекреТ, ДекреТ І ЗНоВУ – ДекреТ...», або Шість дочок та один синочок

найдорожче у світі – діти...– Оце дівчата вирішили відзначати мій день

народження, – розповідає Марія Спутай. – А я вже не подужаю біля плити стояти, не те, що гостей приймати… Та нічого, доньки й невістка приїдуть, стіл допоможуть накрити. Голубців приготуємо, м’яса насмажимо… Смакота!

Чекаю на усіх сімох – шестеро доньок та одного синочка: Віру, Надію, Любов, Галину, Валентину, Людмилу та Сергія.

Найстаршу доньку Марія Михайлівна на-родила у 1958 році, а наймолодшу – у 1979-му. Жінка зізнається, що останнім часом плу-тається у датах:

– Хто з дітей коли народився, є у моєму записнику. Пам’ять вже негодна… Окрім до-чок та сина, ще маємо з дідом дванадцять онуків та сім правнуків! Як з’їдеться вся рід-ня – гамірно стає і в дворі, і в хаті...

Віра, Галина та Валя працюють… чобота-рями в обласному центрі. Люди кажуть, що вони дуже хороші спеціалісти, – продовжує господиня. – Любов донькам до чоботарства у спадок дісталася від дідуся, мого покійно-го батька. Він був відомим у Березному май-стром з ремонту взуття і навіть на пенсії не сидів без діла – шив односельцям черевики.

Дочка Надія щодня поспішає до місцевої крамниці, вона у нас – продавець. Любочка об-рала професію будівельника, знає і вміє все, що стосується ремонтних робіт. А ще любить ви-шивати хрестиком. Її руки такі шедеври тво-рять! Синочок працює охоронцем, але також добре знається на будівельній справі. А наймо-лодша Людочка трудилася на «Хімволокні»…

– Як святкуватимете свій день народжен-ня? – цікавлюся в господині дому.

– Якщо дозволить погода, столи винесемо на подвір’я, напнемо поліетиленову плівку… Буде такий собі намет.

Цікаво, що рідні приготували для мами та бабусі на іменини? Марія Михайлівна ні-би вгадує наші думки:

– Мені нічого не треба. Найкращий по-дарунок – щоб усі мої діти, онуки і правнуки змогли приїхати. Сядемо дружно за великий стіл, пісень заспіваємо. Дзвінкоголосі мої ді-вчата! Як затягнемо – у кінці вулиці чутно…

За молодих літ Марія активно брала участь у художній самодіяльності. Співала у фоль-клорному ансамблі, а потім у сільському хо-рі. Має неабиякий репертуар пісень. Та най-більше любить українські народні.

– У моєму житті всяке було.., – згадує пані Марія. – І на роботу бігала, і вдома все всти-гала робити. Жодного разу не брала профспіл-кової відпустки. Декрет, декрет і знову – де-крет… І так сім разів! Начальник якось запитав: «Михайлівно, коли вже у профспілкову відпустку підеш?» А я відповідаю: «У мене лише декретна виходить». Це вже нині жінкам трішки легше стало, можуть три роки з дитиною вдома сидіти, а тоді лише рік – і на роботу збирайся.

Усі наші янголята, окрім Віри та Надії, ходили до дитячого садочка. Старшенькі

няньчили меншеньких… Вдома завжди поря-док був. З роботи прийду – скрізь прибрано, ліжка заслані, посуд блищить, навіть вечеря зварена… «Сідайте, мамо, за стіл. Частувати будемо!» А картопля з яєчнею такі смачні, аж солодкі. У такі хвилини хочеться обійняти усіх своїх помічників і ніколи не відпускати…

Високе званняТрудова діяльність Марії Мазко (дівоче

прізвище нашої героїні) розпочалася на бу-дівництві триповерхової школи в Березному. Юна й весела дівчина працювала тут підсо-бним працівником. Із своїм майбутнім чолові-ком разом зводили новий навчальний заклад.

Будували Марійчині руки й стіни військо-вого гуртожитку у Чернігові.

А хто може похвалитися 25-річним ста-жем на посаді листоноші? Таких трудівниць – на пальцях можна перелічити. А от Марія Спутай саме стільки своїх літ віддала, пра-цюючи у Березнянському відділенні зв’язку.

– Роботу листоноші любила, люблю і лю-битиму! – каже жінка.

Окрім того, що її фотографію понад двад-цять років не знімали з дошки пошани, на дільниці Марії Михайлівни найбільше люди передплачували газет.

Хата, в якій мешкає подружжя Спутаїв і де виросли їхні діти, велика й простора.

Скрізь чистота. Придбав її колись Анатолій Федорович у свого батька. Правда, згодом добудував кілька кімнат, щоб дітям не бу-ло тісно.

Жінка розповіла, що її батьків спіткала тяжка доля. Мама залишила світ згодом піс-ля третіх пологів:

– Мені тоді минав рік, а сестричці – два. Батько постійно про нас піклувався, але на-ша третя сестричка все ж померла. Потім йому допомагали нас няньчити й виховувати бабуся і тітка.

Тато дуже переживав… Так і не одружив-ся. Можна сказати, що він присвятив своє життя нам.

– Ви – Мати-героїня. Коли отримали це почесне звання?

– У 1979 році, коли з’явилася сьома дити-на – Людочка. Але у мене тепер немає ні до-кументів, ні почесного знака… Усе зникло.

Виявляється, того пам’ятного дня, ко-ли Марія Спутай отримала звання, сталася крадіжка.

– Як зараз пам’ятаю, купила хліба дві бухан-ки і три батони. Сім’я ж – велика! Зі мною тоді й Людочка була. Погода вітряна… Велосипед із сумкою, куди нагороду сховала, залишила біля пошти, а доньці наказала у приміщенні сховатися, аби не змерзла. Доки владнала справи, від велосипеда і торби й слід про-холов. Вийшла на ґанок – трохи не зомліла.

Мабуть, той, хто таке вчинив, був дуже голодний… Сподівалася, що хоч документи мені підкине, та цього не сталося. А велоси-пед згодом новий купила…

Усіх своїх нащадків батьки Спутаї люблять однаково.

– Якого пальця не вріж, болітиме! – каже багатодітна матір. – Діти наші ловкі, непиту-щі, працелюбні.

Господиня розповіла, що любить вирощу-вати квіти. У дворі посадила жоржини, піво-нії, посіяла чорнобривці…

– Колись тримали кіз, поросят, кролів, курей по вісімдесят голів... – зітхає жінка. – А тепер ми з дідом вже старі стали, отож маємо лише собачку.

Дітей виховували в труді, приносила з роботи почитати газети, журнали. Із своїм благовірним прожили душа в душу. Відзначили вже й золоте весілля.

Того дня убирали доньки мене, як справжню наречену. Фату почепили. Батьку на груди – велику гарну квітку. Гуляння ловке справили... Навіть «Гірко!» було.

Син народився!– Якось почула, хто має багато дітей,

може оформити одноразову допомогу, – бід-кається старенька. – Зібрала чимало довідок та документів і відвезла у менський соцзабез. Було це торік. Чекала-чекала, але звісток не-має. Дехто каже, що треба чекати два чи три роки. Мо’ вже й не діждуся… А це нещо-давно телефонувала у Мену. Сказали, що мої документи переслали у Чернігів. Але Чернігів і досі мовчить…

Хвилюється й чоловік Марії Михайлівни. Він для неї – перша поміч.

– Загадаю сапувати – сапує, обгортати – обгортає, воду носить… Руки у нього – золоті. А знаєте, який він вправний тесля? Будь-який будинок зведе!

– Чи не боялися народжувати стількох дітей?

– Ніколи! – швидко відповіла Мати-героїня. – Усі діточки з’явилися у пологовому будинку в Березному.

– Як сприйняв Анатолій Федорович звістку, що нарешті у нього син народився?

– Ой, не питайте. Толя не міг повірити, що це хлопчик, доки не побачив дитину го-ляком. А з лікарні нас із немовлям забирав на автомобілі. Чоловік моєї сестри був за кер-мом. І усю дорогу на радощах новоспечений татусь наказував шоферу щодуху сигналити. Їхали повз центральну частину селища. Люди роти пороззявляли… Мо’ подумали молодят везуть? Та насправді – у нас син народився!

«багатодітна мати» – звучить гордо, бо виховання дітей – це завжди подвиг і безцінна праця, перед якою хочеться вклонитися до землі. Марія Спутай – мудра і віддана! це жінка, яка має не­ймовірну силу духу і величезне любля­че серце. низький Вам уклін!

Лариса ГАЛЕТАФото автора та із сімейного архіву родини CпутаївЧернігів – смт Березне – Чернігів

Батьки не вічні. як і все живе на землі. Бережімо їх! якби у світі не було матерів та материнства, напевне, не було б і самого життя. Вже побіліла голова, обличчя у зморшках, втомлені руки і теплі вуста… як хочеться інколи прихилитися до рідної неньки й сказати: «Мамо, ще поживи!»

http://sivertime.com.ua

6 № 40 (339) 19 травня 2012, суботаhttp://sivertime.com.ua

НЕБАГАТО ПРО РІЗНЕн а т е М и М Ора лі

Сучасним треба бутиу межах порядності

в и П а Д О к

Нещасливий квитокНа залізничний вокзал

прийшли вчасно, і, як законослухняний гро-

мадянин, пішов за квит-ком. Дружина мала їхати до Горностаївки на поминаль-ний день. Зі смертю матері вже давно не навідувалася в село. Я – теж.

...Вистояв невелику чер-гу, простягаю 50-гривневу купюру. Касир була явно не в настрої: «У Вас що – дрібніших грошей немає? Чим з іншими буду розра-ховуватися? Ідіть, розміняй-те». Після моїх доводів вона все ж, хоч і невдоволено, «на-шкрябала» на здачу...

– Чому квиток такий дешевий? Усього вісім гривень, – не розуміє дружина, коли зустрілися на пероні. – Ми ж ра-ніше дорожче купляли.

– Це ж у «загальний» дали, – нарешті збагнула. – Там же ні вдихнути – ні видихнути. Я зі своїм самопочуттям там і кінчуся.

...Біжу назад, пояснюю.– Назад не прийму, – безапеляційно заявила касир. –

Мені що зі своєї кишені за Ваш квиток платити?– Що маю робити? – запитую розгублено.– Продайте комусь із черги, – кинула відчіпного. – А в

першій, другій чи третій касах купите потрібний Вам квиток.Але це виявилося марною справою. Образливо, що деякі

пасажири не хотіли мене вислухати, дехто навіть байдуже відвертався. Мовляв, яке їм діло до чужих проблем. Сам у халепу вскочив, сам і вибирайся.

Вже інший, «правильний», касир підкреслено ввічливо пояснила, що то приміські каси, а квиток у вагони із вка-заними місцями треба брати в їхніх.

– Чому ж оголошення не вивісили біля приміських кас? – обурююся. – Та й Ваша колега мене не попередила.

– Що, вокзал папірцями обклеювати? А квиток я у Вас не прийму. Йдіть до чергової вокзалу, розбирайтеся.

Та часу залишалося обмаль. Отож довелося купити но-вий квиток.

Допоміг дружині занести важкі сумки і виходжу з вагона.По вокзалу оголосили, що відправляється регіональний

поїзд на Горностаївку...

Зні ч е в’я ч и я к?

«М’ясний замок»– Навіщо фотографуєте? – до мене наближається

працівник залізниці.Такому запитанню не здивувався. Чи не з де-

сяток разів подібне доводилося чути раніше, навіть, здава-лося б, у безневинних ситуаціях. Пригадується, коли мене, наче хлопчиська, повчав директор школи, після того, як я дозволив собі зробити знімок «роти» свіжопофарбованих парт на подвір’ї: «Яке маєте право знімати на шкільній те-

риторії? Мали б зайти до мого ка-бінету, все узгоди-ти... Ну, то й що, що з газети»...

В останньому випадку обійшло-ся без будь-яких непорозумінь. І посвідчення діс-тавати не дове-лося.

– Ви подивіть-ся, – показую, – який на склад хтось «додатко-вий замок» пові-сив.

– ???Справді, ко-

ментарі зайві.

Не вважаю себе моралістом і по-вчати не люблю. Та й критерії моралі нині кардинально зміни-лися, порівняно з тим суспіль-

ством, яке мене виховало. Тож на тлі відвертого паперового і телевізійно-го тілесного нігілізму здогадуюся, що для декого ця невеличка розповідь буде непоказною і викличе лише іро-нічну посмішку. Мовляв, нічого в ній особливого.

...Напередодні травневих свят мав можливість пройтися Болдиною го-рою.

Екскурсії. Прогулюються поодинокі містяни, гості.

До блиску «начищене» сонце ра-дувало теплом. Заспокійливо діяла на нервову систему ніжна травичка.

Увагу привернула картинка в до-брому сімейному дусі. Біля двох яскра-вих візочків гралися барвисто вдягне-ні діточки. Поруч сиділа одна з мам, інша – лежала спиною до сонця. Але, констатую, без... ліфчика.

Підходжу зовсім близько.

– Перепрошую, Ви ж – не одні, а в громадському місці, – беру на себе роль охоронця порядку. – Поводьте себе скромніше, в рамках порядності.

– Чоловіче, а ми Вас чіпаємо, – обурюється дамочка. – Що Ви собі дозволяєте?

Хто і що собі дозволяє, не схотів уточнювати. Головне, слова мої поді-

яли... Отже, не настільки зелено в го-лові моєї «опонентки».

З кургану «Безіменний», біля під-ніжжя якого й виник мій невелич-кий конфлікт, зробив знімок обеліс-ка на могилі Невідомого солдата. Пізніше сфотографував у риштуван-ні Іллінську церкву (її «омолоджує» ВАТ «Чернігівреставрація»). Звідти сходив на могилку монаха-чудот-ворця, до якої приїжджають з усієї України. Посидів на лавочці біля мо-гили Великого сонцелюба – Михайла Коцюбинського...

Священні і святі тут, на горі Бол-диній, місця.

P.S. Можливо, когось зацікавить, чи робив я компрометуючі знімки? Так, робив. Але навіщо зайвим пере-вантажувати комп’ютер. Отож, залюб-ки їх знищив.

як на мене, тема дуже пікантна, і спочатку не наважувався винести її на широкий загал. Варто чи не варто? Порадився із друзями-журналістами, прислухався до думки декого із зустрічних. На моє здивування, всі вони, різного віку люди, були «за», щоб розповів про цей випадок.

те». Після моїх доводів вона все ж, хоч і невдоволено, «на-

Сторінку підготував Олександр ФАЛЬЧЕВСЬКИЙФото автора

Д ріБ’яЗО к, а л е П р и Є М н О...

Падіння «пізанської башти»

Хоч подія не така вже й масштабна, як, скажімо, падін-ня Берлінської стіни, та приємно відзначити, що наша газета таки «дістала» жеківців, і похилену цегляну опо-ру зрівняли із землею (біля будинку №22 на проспек-

ті Перемоги).– Я не з цього району, – каже чернігівка Ольга Ярошенко. –

Працюю на «Елеганті» швачкою. Тож від «Градецького» на ро-боту здебільшого добираюся тролейбусом №4. Зрізаю шлях двориками. Добре, що позбавили того стовпа. Тепер і пішохо-ди прошкують без остраху, і транспорту – простір, безпечно.

«Пізанська башта» в місті безслідно зникла. А от в одному з двориків на вулиці Щорса «непохитно» стоїть «стоунхендж».

Шмат туші з неприємним душком

http://sivertime.com.ua

№ 40 (339) 19 травня 2012, субота 7http://sivertime.com.ua

КУПОНбезкоштовного оголошення

РУБРИКА: Продам Куплю Міняю Зніму Здам

Текст оголошення (українською мовою, РОЗБІРЛИВО!):

Телефон, адреса:

Інформація про клієнта (заповнюється обов’язково)Прізвище, ім’я, по батькові:

Адреса:

Телефон: Підпис:

П р и в ат ні ОГ ОлО ш е н н я

• Будинок в с. Стольне Менського р-ну (газ, вода, 35 соток землі, га-раж, госп. будівлі, сад, асфальтований під’їзд). Тел. (067) 308-82-19.

• Інкубатори на 80 шт. та 1000 шт. яєць. Тел. (04622) 3-63-26.• Дитячі: ходунок, автомобільне крісло, рюкзак «кенгуру». Тел.:

3-91-59, (096) 530-02-79.• «Газ-5312» – фургон; машину точильного зварювання «МТ-

1607». Тел. 972-306.• Пральну машину «Дончанка»; друкарську електричну машин-

ку «Ятрань»; балон для кисню. Тел. 972-306.• «ГАЗ-53» (у відмінному стані, новий двигун, кабіна, гума). Тел.

(097) 961-85-37.• Деревообробний станок «ЦМ-80». Тел. (067)308-82-19.• Кран козловий «ККТ-5». Тел. (097) 961-85-37.• Будинок в с. Стольне Менського р-ну (всі зручності, 35 соток,

сад, гараж, господарські споруди). Тел. (067) 308-82-19.

куплю• Дачну ділянку, вагончик, просто ділянку, недалеко від міста,

не менше ніж 3 сотки, в будь-якому напрямку; легковий ав-топричіп у будь-якому стані. Тел.: 935-812, 937-253, (063) 479-88-11, (095) 837-05-69.

• «ВАЗ-2104» або «ВАЗ-21043» у гарному стані, та дачну ділянку з будиночком біля Чернігова, обов’язково з електрикою, без посередників, терміново. Тел. 970-556, 3-18-92.

• Аеродромні металеві плити у будь-якій кількості; дорослий велосипед «Мінськ» або гірський. Тел.: 931-534, 3-18-92.

• Човен, весла, велосипед, бінокль, трубу підзорну, імпортний холодильник, морозильну камеру, дачу з будинком біля міс-та, гараж. Тел. 610-050

• Акумулятор з авто, стару газову колонку, газову плиту, авто-мобіль ВАЗ чи Таврію, електроінструмент, зварювальний апа-рат на 220В, комбайн кухонний «Мрія». Тел. 93-38-21.

• Вітчизняний або імпортний холодильник; 4-конф. газову плиту; морозильну камеру; 6-струнну гітару; акордеон у відмінному стані; кутову акрилову ванну; кутовий диван; м’який куточок. Тел. 931-534.

Різне• Віддам в хороші руки красиву, гладкошерсту, спокійну, повнень-

ку кішку, віком близько 8 років. Тел.: 5-57-85, (093) 483-21-84.

Продам• Будинок в смт Замглай (сарай, гараж, водопровід, природний

газ, телефон, город 15 соток, фруктові дерева, поряд ліси, озе-ра). Тел.: 699-439, (098) 645-40-55, (093) 416-40-00.

• Будинок в смт Куликівка, 40 км від Чернігова (дві кімнати, кухня, веранда, газ, вода, 9 соток городу, хлів, погріб). Тел. (063) 849-16-67.

Цей заклично-повчальний вірш одного з учасників став ніби гаслом чергового, вже традиційного конкурсу «Податки очима дітей». Конкурсанти – учні загально-освітніх навчальних закладів двох вікових категорій:

9–11 та 12–15 років.На розгляд журі було представлено твори декоративно-

ужиткового мистецтва, а також художні та літературні.Діти так творчо підійшли до висвітлення податкової тема-

тики, що їхні роботи не лише приємно вражають сумлінних платників податків, але й зможуть зачепити за живе злісних неплатників.

Юні обдарування продемонстрували високу техніку плетіння бісером, вишивання, різьблення по дереву, ліплення, зокрема, з солоного тіста, використали в роботах природні матеріа-ли – бджолині стільники, кукурудзяні початки, насіння тощо.

– Конкурс проводитьcя в три етапи, – знайомить головний держподатінспектор відділу взаємодії зі ЗМІ та громадськістю

інФоРМАція 8-го навчального центру Держспецтрансслужби про оголошення конкурсу з відбору

суб’єкта оціночної діяльності.Назва техніки: Плашкоут для монтажного та копрового

обладнання ПМ­70­2комплекта. Мета проведення оцінки: визначення вартості техніки для відчуження шляхом продажу. Конкурсні пропозиції подаються у запечатаному конверті і мають містити пропозиції щодо вартості виконання робіт, калькуляцію.Конкурс відбудеться в навчальному центрі 28.05.2012 р. о 15:00

за адресою: м. Чернігів, вул. Щорса, 18.Тел.: (097) 531­95­10, (093) 304­18­65.

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА ТОВАРНА АГРОПРОМИСЛОВА БІРЖА

31 травня 2012 року об 11:00 в торгово-операційній залі за адресою:

м. Чернігів, пр-т Миру, 14,ПРОВОДИТЬ АУКЦІОН

з продажу необробленої деревини заготівліIII кварталу 2012 року, що пропонується до

продажу державними лісовими господарствами Чернігівської області.

Ознайомитися з номенклатурою товарної про-дукції можна на Чернігівській обласній товар-ній агропромисловій біржі (м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 49-А, к. 212, тел. (0462) 626-544).

Прийом заяв на участь в аукціоні проводиться за адресою: м. Чернігів, вул. Коцю бинського, 49-А, к. 212, та закінчується за день до початку аукціону, а саме 29.05.2012 р. о 17:00.

Вик лик до С удуНосівський районний суд Чернігівської області пові-

домляє, що 28 травня 2012 року о 10:00. у приміщен-ні суду за адресою: Чернігівська обл., м. носівка, вул. Суворова, 28, під головуванням судді Кучерявця О.М. (каб. №3), відбудеться розгляд цивільної справи №2516/904/12 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до Бідзілі Сергія Івановича про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судове засідання для участі у розгляді справи як відповідач викликається бідзіля Сергій іванович, 01.06.1980 р.н. (останнє відоме місце проживання: м. Носівка Чернігівської області, вул. Рєпіна, 19).

Повідомляю, що з опублікуванням оголошення про виклик, відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи, тому у разі його неявки і непо-відомленням про причини неявки, або якщо причину неявки буде визнано судом неповажною, суд вирішить справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

ОГ ОлО ш е н н я

«П ОД ат к и Оч и М а Діт е Й»

Хоч конкурс щорічний,але тема – невичерпна

«Хочу звернутися до всіх громадян –львів’ян, закарпатців, киян, донеччан:«Щоб наша країна жила у достатку,Давайте всі чесно платити податки!».

ДПС у Чернігівській об-ласті Алла Берендєєва. – Перший та другий – на районному і обласному рівнях – вже заверше-ні. Днями журі, у скла-ді якого не лише подат-ківці, а й представники громадських організацій, визначило кращі твори, які передано до Києва, де й буде названо пере-можців Всеукраїнського конкурсу.

Олександр МИКОЛИНФото Сергія ЯЩЕНКА

Малюнки Лілії Шпиталь, Тетяни Авраменко, Софії Устименко

З найкращими побажаннями вся родина:син Артем, донька Юля, племінниці Світланка, Анастасійка, Оленка та її чоловік Славік, племінники Дмитрик і Тарасик

та рідні се стрички Оля зі своїм чоловіком Валерієм і Женя зі своїм чоловіком Валерієм

Нехай душа у вас ніколи не старіє,На білій скатертині будуть хліб і сіль,

Своїм теплом вас завжди сонце гріє,Слова подяки линуть звідусіль.

В житті нехай все буде, що потрібно,Без чого не складається життя,Любов, здоров’я, щастя, дружба

Та вічна нестаріюча душа.Смійтеся більше і менше сумуйте,

Щораз багатійте, ще краще ґаздуйте,Хай думи ніколи спочинку не знають,

Хай легко, мов крила, внучат пригортають,Хай серце ще довго тріпоче у грудях,

Живіть до ста років на поміч всім людям!Здоров’я міцного вам зичимо щиро,

Ласки від Бога, від людей добра,На многії і щасливії літа!

І цей день був не лише початком спільного по-дружнього життя, а й по-чатком створення великої і дружньої родини-сім’ї. На життєвому шляху, як кажуть у народі, як на до-вгій ниві, всього бувало – і радощі, і біди. Та кохання, мудрість, невтомна праця, любов до дітей допомагає Ніні і Володимиру долати перешкоди і торити шлях у майбутнє.

Від щирого серця вітаємо їх із цим

святом!!!

28 років тому на весільному рушничку поєднали свої долі і серця

Ніна та Володимир Присівки

http://sivertime.com.ua8 № 40 (339) 19 травня 2012, субота

Адреса редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62, 3-й поверх.Веб­сайт: www.sivertime.com.ua. електронна пошта: despravda@ukr.net.Віддруковано у ПАТ «ПВК «Десна», 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62.Газета виходить двічі на тиждень (четвер, субота).Тираж тижня – 15 600. Розповсюджується по передплаті.Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком ® та імідж позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

Деснянка вільна Засновник та видавець – тоВ «Редакція газети «деснянська правда».Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р.

директор лариса МілоВА. Редактор леся коШель. Тел. 678-200. Перший заступник редактора Петро ГРоМоВиЙ. Тел. 4-44-42. Заступник редактора Віталій АдРуГ. Тел. 4-21-92.Відповідальний секретар Світлана Сокол. Тел. 4-44-42.

телеФони ВідділіВ РедАкціЇ: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36; гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Ганна ЗеВко, Світлана куЗьМенко. Коректори: Альона ШеВЧенко, олена ШеРеМет. ПеРедПлАтні індекСи: дворазовий – 49087 та четверговий розширений випуск – 49088.

ОСТАННЯ СТОРІНКА

П о Г о д Анеділя, 20.05

Понеділок, 21.05

ВіВтоРок, 22.05

СеРедА, 23.05

ЧетВеР,24.05

СхідЗахідТривалість дня

05:0820:4715:39

05:0720:4915:42

05:0520:5015:45

05:0420:5115:47

05:0320:5215:49

Хмарність, опади

Температура повітря, 0C

ніч

+15день

+27ніч

+16день

+26ніч

+15день

+26ніч

+17день

+27ніч

+18день

+26Вітер, м/c Пн­Сх,

3 Сх, 4 Сх, 3 Пд­Сх, 4 Сх, 2 Сх, 5 Пн­Cх,

3 Сх, 5 Пн­Сх, 3

Пн­Сх, 5

Атм. тиск, мм рт. ст. 764 764 764 764 763 761 761 759 758 758

несприятливі дні у травні – 21, 29

Б л а Г ОДіЙ н и Й П р Ое к т

Танці заради мрії...

кошти, які буде зібрано від прода-жу квитків, підуть на підтримку на-родного театру «Ілюмінатор». Вже одинадцять років цей аматорський

колектив діє на базі Чернігівського пе-дагогічного університету, а для багатьох нинішніх і колишніх студентів він став рідним домом. Керівник і натхненник «Ілюмінатора» старший викладач кафе-дри педагогіки і методики початкового навчання Чернігівського національного педагогічного університету Олександр Норов. Ідея театру, який, до речі, є єди-ним народним, – взяти від театрально-го мистецтва все краще, що воно може дати людині, і свідомо захистити її від негативу.

За словами організатора та ідей­ної натхненниці заходу оксани тунік­

Фриз, бажаючих взяти участь у благо-дійному проекті з кожним роком стає дедалі більше. Це свідчить про те, що «Танець мрії» – справжній, цікавий, до-сконалий, а найголовніше – живий про-ект для майбутнього.

20 танцювальних пар зачарують гос-тей ритмом вальсу, танго, румби та фокс-троту і виміряють калейдоскоп почуттів чарівними кроками на паркеті. Хто ж саме братиме участь у проекті, – стане відомо днями.

Старе добре кіно… Провідною темою благодійного танцювального заходу ста-нуть душевні мелодії, улюблені герої, сю-жети, які зачаровують, змушують дума-ти і відчувати. Саме тому організатори проекту «Танець мрії» спробують узяти на себе відповідальність стати своєрід-ним путівником та перенести глядачів у чарівний світ мрій, здійснення яких за-лежить тільки від нас самих. А допома-гати у цьому буде, звичайно, танок. Бо кожен його рух – це слово: зважене, му-дре, вчасне і повчальне.

Мирослава ПОЛЬНАФото Віктора КОШМАЛА

До того ж, шляхетної. В обласному центрі розпочалася підготовка до четвертого благодійного танцювального проекту «Танець мрії». Танцювальне шоу відбудеться 8 червня 2012 року в приміщенні Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. г. Шевченка.

в и ста в к а

«рАЙСЬке ВеСІлля» у музеї-заповіднику

Творчі роботи випускників-флористів Чернігівського професійного ліцею побуту у рамках виставки «Райське весілля» представлено в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику ім. М. М. Коцюбинського. Декому вони нагадають про урочистий день, а когось

надихнуть і подарують креативні ідеї для оформлення власного весілля.Фото Віктора КОШМАЛА

ст и х ія

Потоп у ЩорсіАтмосферні фронти південного циклону нинішньо­

го тижня накоїли на території україни немало лиха. Чернігівщина – не виняток. цього разу під прицілом небесної канцелярії опинився райцентр Щорс, де, за даними місцевої метеостанції, минулої середи випа­ло 59 міліметрів дощу з градом.

Наслідки плачевні. Залило городи і цілі вулиці. Особливо потерпіла від небувалої зливи сім’я Леонтьєвих, яка про-живає по вулиці Фрунзе, 36. У воді опинилося не лише обійстя, а й житловий будинок. У кімнатах плавало все, що може плавати, – килимові доріжки і навіть диван. «Собака господарів так перелякався потопу, що довго не злізав із верхотури», – каже редакторка місцевої ра­йонки олена компанець.

Такої біди щорсівці ще не зазнавали. У воді опинилися вулиці імені Кірова, Богдана Хмельницького, Архітектурна та Гагаріна. Навіть луки залило. Таке враження, що Снов знову вийшов із берегів.

Зброя, яка не щадитьМинулого вівторка надвечір у києві правити бал

почала потужна гроза. дув шквальний вітер, креса­ли блискавиці, багато районів столиці засипало зо­всім не дрібним, як припускали синоптики, градом. на щастя, цього разу обійшлося без людських жертв.

Як, до речі, і на Хортиці (Запоріжжя), де поривом вітру знесло тридцятитонний дах (близько 200 квадратних ме-трів) місцевого музею козацтва. Прикметно, що на острові негода більше ніде не завдала руйнувань. Схоже, стихія почала вдаватися до точкових ударів, концентруючи в них усю свою несамовиту силу.

В Кіровограді під натиском вітру обвалилася частина жит-лового будинку, на Закарпатті серйозної шкоди негода за-вдала дорозі міждержавного значення. Луцьк після зливи нагадував Венецію. Тільки роль човнів тут виконували автівки.

В одному з рівненських сіл ураган зніс чотири десятки дахів із помешкань, знеструмив вісім інших сіл.

На жаль, небесна канцелярія почала застосовувати свою найгострішу зброю – блискавиці. На цьому тижні від них потерпіло п’ятеро людей. Від удару блискавки заги-нула дівчина з Рівненщини, яка випасала корів і скорис-талася мобілкою. В нещасливці потрапили і двоє жителів нашої області. Дедалі частіше блискавиці виконують й ін-шу невдячну роль – палія житлових та інших приміщень.

Лесь ГОМІН