(з джагатайською домішкою) піснями декотрих туркменсь­ких поетів (потім він дещо з тих поезій умістив у своїй .ТуреuкоЙ хрестоматии" т. 11, що почала друкуватися ще з 1857 року). Другий російський тюрколог місіонер Н. І л ь мін с ь кий торкнувсь туркменської мови (наріч· чя йомудів та есен-ілі ) в своїм листі (з Оренбурга) до акад. Шіфнера: <ОЬег die Sprache der Тuгkшепеп>, 1860'. І з цього листа, і 3 місіонерського перекладу святого письма на туркменське, західна орієнталістика могла здобути про туркменську мову ширші відомості. Та авторитетний мадь, ярський тюрколог Г. В а мб ері, проголошуючи (1879), що <die turkomanische Bibeliibersetzung, уоп Russen Уегап· staltet, daher gleich аIlеп ііЬпliсЬеп Arbeiten des eigentlichen nationalen Sprachinstinctes entbehrt м.', вважав за потріб· не одшукати краще€ джерело, і отими вищенаведеними словами почав він свою власну статтю <Die Sprache der Тиг· kоmапеп und der Diwan Machdumkulis» (у 33-ім томі .Zeit· schг[іЩ der Deutsch[en] Morg{enliindischen) GeseIlsch[aft]». стор. 387-444); в ній Вамбері опублікував 41 поезію популярного, суто національного туркменського поета Мах­тумкулі ХУІІІ в. Але зробив це Вамбері літерами самісінь­кими арабськими, себто без точної вимови; до того ж він не підозрював тоді, що Махтумкулі, так само як інші улюблені туркменські поети, складав свої вірші не чистою рідною мовою, ба міщаною літературщиною, 3 сильним впливом елементів джагатаЙських. Через те Вамбері€ва стаття сталася причин ком лиш для знаття туркменської літератури, але зовсім не діалектології.

Значно більше освітлили справу ті російські підруч· ники, що пізніш повиходили в світ без особливих наУК0' вих претензій. здебільша попросту для практичних потреб російських урядовців [ ... ]: І) И. Ш и м ке вич, Краткое практическое руководство для ознакомления с наречием

туркмен Закаспийской области (Ашхабад. 1899; стор. ІУ+ + 168 + 2); 2) С. А r а бе ков. Учебник тюркменского (а саме ахал-текинського) наречия с приложением сборника пословиц ипоговорок тюркмен Закаспийской области

.1 Цей Ільмінського лист - в «BuJletin» Петербурзької Академ(і наук. 1860, т. І, стор. 563 - 571 (а60 cМeIanges AsiatiqueS», т. УІ, стор. 63-74).

2 «Туркменському перекладу БіБЛії, зробленому росіянами, так само, ЯК і всім подібним працям, бракує СПРallЖНЬОГО національного почутrя МОВИ» (3 НіМ.).- Р,:,д.

з2 2.317 491

(Ашхабад, 1904; стор. ІУ + 100+ 25)'; 3) И. Беляев, Русско-туркменский словарь (Ашхабад, 1913, стор. УІІ і 176; трапляються непевні місця) та "Туркменская грам­мати ка» (Ашхабад. 1915); 4-5). За радянських часів видано коротку граматику туркменської мови м. r е л ьд і € В а та Г. А л пар о в а і «Руководство для изучения туркмен­ского языа» (Ашхабад, 1929, 379 стор.) А. Поцелуєвського; 6) «Краткий русско-туркменский словарь применительно к нуждам государственной статистики» (Ашхабад, 1926; литографlированное издание], стор. 11 О in 4-10), з тран­скрипцією; 7) К. Б ори е в, А. А л и е в, Русско-турк­менский словарь (Ашхабад, 1929), до 20.000 слів; 8) Тур к­меНСЬКО'російського словника готує державне ви­давництво Туркменістану.

Рівночасно з авторами отаких практичних підручників науково заспеціалізувавсь на туркменській літературі і мові петербурзький тюрколог О. М. Сам о й Л о вич. Він чимало призбирав і поопубліковував відповідного матер іалу в своїх статтях у "Записках восточного отде­ления Русскlогоl археолlогическогоJ общlества І» (починаю­чи з 1904 р.), найбільше ж прислуживсь туркменським студіям у своїй дисертації про Абдассаттарову "Книгу рассказов о битвах (персов) с текинцами» (СПб., 1914). Туркмен Абдассаттар не був винятком з гурту інших турк­менських поетів і склав свою поему не чистою рідною мо­вою, а літературною мішаниною; але в дисертації О. Са­мойловича чимало місця відведено лінгвістичному аналізу саме іменно того туркменського елементу, якнй висві­чує з-під джагатайської літературщини, і взагалі харак­теристиці туркменської мови.

Чималу надію на добрий розвиток туркменських сту­дій навіває нам той симпатичний факт, що в Ашхабаді заснувавсь Інститут туркменської культури і що взагалі тепер там пожвавішало наукове життя, яке виявляє себе і опублікуванням народнотуркменських текстів. Аш­хабадський журнал «Туркменоведение» пропагує й фольк-

1 На сУч.ебник» Агабекова (а заодно і на Шимкевича) ДИВ. зміС10ВНУ рецензіЮ О. Сам ой Л о вич а в «Записках востfочного) отделfения}», т. ХVІІ (1907), стор. 0184-0188. Рецензія ж А. Семенова в московськім «3тноrрафическом 060зрении» 1904 (кн.63, стор. 169-172) сама не витримує критики.

498

лористикуl, і в світ виходять такі, примlіромl, праці, як М. r ель Д и е в, Сборник туркменских народны�x поговорок, пословиц и загадок (Ашхабад, 1925)' або В. Ус пен с кий и В. Б е л я е в, Туркменская музЬІ' ка (т. І, Москва, 1928) - велика збірка, придатна й лінг­вістові (т. 11 вийде 1930). І «комиссия зкспеДИЦИОННblХ исследований» Jlенінградської Академії наук теж зверну­ла увагу на всебічне вивчення Туркменістану та й почала вже друкувати збірку «Туркмения» (Jlенінград, 1929), де, живовидячки, повинна знайти собі місце й лінгвістика.

ІХ

Неоднакові групи татарських нарjqчів у Криму - на надбережному і гірському півдні та на степовій півночі. Стан дослідів Над ними.

Кримські татари мають по різних місцях Криму різні наріччя чи говірки. У південній частині півострова та­тари говорять так, що їх зовсім легко зрозуміє османський турок або туркмен або азербайджанець; а мову північного, степовоtо, татарина-кримчака легше вже розбере татарин з Волги або ще дальший - киргиз-казак, ніж царгоро­дець чи анатолієць. Акад. В. Рад л о в, що присвятив зразкам усяких кримських діалектів VІІ-й том своєї се­рії «ОбраЗЦbl народной литературЬІ севеРНblХ тюркских племен. Наречия кры�скогоo полуострова» (СПб., 1896; стор. XVIII і 408 і 527), поясняв у передмові цю діалект­ну несхожість тим, що південні татари (берегові й гірсь, кі) ~ то залишки дуже давнього, безперечно, ще передмон­гольського, місцевого тюркського елементу (уйгурського, команського, тобто «половецького»), який расово тут силь­но помішавсь із греками, готами та іншими тубільцями, «а в продолжении последних веков состоялся не маЛЬІЙ "рилив малоазиатских и балканских турок. (стор. XIV). А степові татари (тепер вони вже не кочовики, всі землю обробляють) - то, на думку Радлова (стор. Х ІІІ), елемент переважно нахожий, який насунув на кримську територію доп; ро з часі в Золотої орди, «туреuкие номаДbl различнейших

1 ДИВ., примlіРомl. статтю А. Поцелу€вського «Собирание туркмен­ского фольклора» в «Туркменоведении», 1927, N'e 2-3 (стор. 10-- 12), де Дається інструкція ДЛЯ збираЧіВ. Сам Поцелуєвський приз6ирав «С60fНИК туркменских женских песен» (вийде в світ 1930).

дещо із Гельдієвої збірки переклав на російську С. О в е З~ 6 а є в в «Туркменоведении», 1929, N'g 4. стор 18-19.

32" 499

родов. переселившиеся (до Криму) уже с ХІІІ века и поселившиеся по племенам в широких, преВОСХОДНblХ

для скотоводства степях'». Та ще нема історичної розвід­ки, яка точно показала б, коли саме і яким саме процесом утворилися теперішні наріччеві угрупування на території Кримського півострова. Не досліджено історію не тільки діалектів кримських, ба й попросту історію і склад пи­сьменської, літературної мови давнішого Криму, часів хоч би вже Гіреївських XV-XVIII вв.'

Точніш розмежовуючи теперішні кримські діалекти, Радлов усі розбив на п'ять груп: три - південні, дві­північні. Тільки ж детальніш, ідучи за Радловською таки класифікацією, доведеться в північних (степових) діалек­тах одрізняти груп не дві, а вже ж не менш як три; знов же південних кримських діалектів зручніш буде добача­ти не три, ба лиш два (береговий і небереговий), після чого матимем таку географічно-діалектологічну класифі­кацію:

І. П і в ден ний бер е г Кримського півострова, од Байдарської брами до У скюта (тобто трохи чи не до Су­дака) - тут мова зовсім такого типу, як османсько-ту­рецька, азербайджанська, туркменська, тобто належить до південно-західної галузі тюркських мов". Ще недавно

1 Що ті «превосходныe ДЛЯ скотоводства стеПИ. не були безлюдною пустелею (кумани-половці повинні ж були кочувати і в них), цього РадЛQВ виразно не зазначає,

2 НайпридаТНіШИм ДЛЯ філолога тут буде матеріал не суто літера· гурииА, а діловий акговий, де жива місцева мова повинна пробиватися крізь кору умовної письменщини легше, ніж у якомусь писанні літературному. Такі акти (грамоти тощо) потроху видано. ДИВ., при­М[іром]. у великій (мало не 1000 стор.) збірці В. В ель ЯМИ Н О 8 а­З е р н О В а (за участю вченого казанця Х. Фейзхановз) «МатериалЬІ д.ля истории КРblМСКОГО ханства, извлечеННblе по распоряжению Ака­демии наук из московского Главного архива Мин[истерства) иностр[ан, НblХ} дел» (СПб., 1864). Але в тім Вельямин;)ва виданні є багато неточ· ностей, і на це вказав В. Д. Смирнов У своїй збірці «Сборник некоторЬІХ ваЖНblХ известий и официалЬНblХ документов касательно Турции, Рос· сии и КРЬІма. (СПб., 1881). Лінгвістичний аналіз однієї з грамот XVII в., вміщеної в «Матеріалах. Вельяминова~Зернова, дав О. М. Самойло' вич сК ИС10рИИ КРblмскотатарского литературного ЯЗblка».- В казан· ському (Вестнике научного общества татароведения», N9 7 (1927), стор. 27-33.

8 Мабуть, найбільше про південноберегові тt'ксти каже польський тюрколог Тад. Ковальський, що зразки мови, подані в УІІ томі В. Рад­лова, «czyta sit: miejscami tak. jakgdyby wyczly z pod ріога Turka z Коп· stantynopola» [nольськ.- «читаються у деяких місцях так, нібито ви­йшли з-під пера турка з Константинополя).- Ред.} (див. його «Jt:zyk

500

був такий час (1880-1900-і рр), коли кримчаки, щоб не одбігати в літературі од османських турків, вважали за потрібне класти південнобереговий діалект в ОСІІОВУ свого кримсько-татарського письменства.

2. В гір с ь к і й час тин і Кримського півостро­ва, разом з містами Бахчисараєм, Сімферополем (Ак-мес­джид) , Карасу-базаром, Феодосією та Керчю, татари го­ворять мовою перехідною, мішаною. Перевагу, одначе, в тій мішанині має елемент не північний, не степовий, ба все ще південний, все ще близький до османської мови, в містах - більще, серед гірняків - менше'. Тепер крим· сько-татарські письменники й інтелігенти звуть цюю мі­щану лінгвістичну царину «орта йолаq» чи «орта йола .. -«середня смуга», чи там «посередня. - між морським над­бережжям півдня і внутрішніми степами півночі. Остан­німи роками за літературну норму для Криму береться саме іменно мова «орта Йолаq». Ця літературна тенденція тим нормальніша, що числово «орта йолаq» виходить най­сильнішою групою: це - більша половина всієї кримсь­кої мусульманської людності, та й культурно вона стоїть найвище.

3-4. Діалекти ст е п о в их тат а р (тепер уже хліборо­бів, не номадів) зве Радлов раг ехсеllепсе IФршщ.- здебіль­шого.-Ред. J «крblмское наречие. (стор. XV),- мовляв, у пів­денній частині Криму «наречие» ніби нее «Крblмское •. Однос­ті в степових діалектах нема; татари властивого Криму (з містом €впаторіею, де багато караїмів) говорять не так само, як татари КерчеНСLКОГО півострова. Південний увплив тут е лексичний, а «в звуковом отношении зтот язblк должен бblТЬ причислен к севернотатарским». Щодо морфо­логії, то в степових діалектах «везде в употреблении грам­матические ФОРМЬІ севера. а отделЬНblе ЮЖНblе фОРМЬІ еще только начинают прививаться» (стор. ХV). Учень В. Рад­лова О. Самойлович коментує ЙОГО слова так: «Зти татарbl р од в т в е н н ЬІ племенам. обитающим с ХІ!! века в ее­веро-кавказских етепях (ногаЙЦbl), и племенам, возникшим

karaimski». Вільно, 1926, стор. 2,- від6lитокj З часопису cМysl Кагаіm­skз), t. І, zesz. 3). Та в таких словах-сильна пересадз. Що південно6е­регова кримська мова аж ніяк не Е царгородська говірка, читач (як j слухач) пізнає одразу_

1 РаДJЮВ мову міст вирізняв в окрему діалектолоГічну ГРУПУ. трохи QДМіИНу од гірської. Та по суті можна такої дИференціації і не р06ит~.

после ХІІ] века в Средней Азии (казаК-КИРГИЗbl, узбеки)>>'.

5. Коло Перекопу в Криму є й чисті н о г а й Ц і. Вони, знов, говорять не так, як властиві кримчаки-сте­повики, а більш-менш так, як ногайці степів північ­ного Кавказу. Це - каже Радлов - «ЧИСТЬІЙ севернотатар­ский ЯЗЬІК, весьма близко подходящий к киргизскому» (стор. ХУ!), тобго киргиз-казацькому. В живій обихідці но­гайське наріччя тут у Криму вимирає і витісняється місце­вим кримсько-татарським степовим; але з свого боку воно впливає на мову татар-степовиків через свої ног айські «песни и героические ПОЗМЬІ, КОТОРЬІе поются до си х по р

певцами стеПНblХ жителей» (стор. ХУ!). У УІІ томі «Образцов> (]896) подав Радлов зразки всіх

отих діалектичних [діалектних. - Ред.І відтінків Криму, що позаписував він їх із ЖИВИХ уст, своєю академічною транс­крипцією. В тім самім томі видрукував він і простонародну збірку оповідань, пісень, загадок за караїмським рукопи' сом кінця ХУ! [І в.- літерами гебрейськими, вкупі з транс· крипцією в живій сучасній вимові, як йому подиктував освічений караїм-поет Ерак; додав Радлов і власні вір­шування того самого Ерака.

Геть усі кримські тексти того УІІ-го тому «Образцов» опублікував Радлов тільки по-татарськи, без будь-яко­го перекладу, чи то російськоrо, чи німецького, так само, як і без будь-якого граматичного чи фонетичного нарису. Через те дуже корисною помогою для діалектологів була фонеТИК0-фізіологічна розвідка казанського професора В. О. Б о гор оди Ц ь ко ГО «диалеК1'ологические за­метки. У. О KPb�Mcko-татарском наречии» (]903)' - на підставі матеріалу, записаного за вимовою вчителя-татари­на з Судака. А число фольклорно-діалектологічних крим­ських текстів, після Радлова (1896), збагатили О. Олес­ницький (1910, 1913, цей найбільше)', О. Самойлович

1 А. Сам о іі л о ВИЧ. опыT краткой KPbfmcko-татарской грам· матики, Петроград. 1916, стор. 6-7.

2 Розвідка. БОГОРОДИQЬКОГО в «ученыx записках КЗЗ8НСКОГО у[ннверснтеlта», т. 70 (1903), кн. 12, отдел наук, стор. 1-23.

з А лек ее й О лес н и цк и й: а) Песни КРЬІМСКИХ турок. Текст. перевод И МУЗЬІка. Под редакцией В. А. Гордлевского. Москва, 1910 (стор. ХІІ і 147 і 10 стор. нот.). Всі записи -3 південного берега; б) в і н· так И. МЗ1 ериалЬІ ПО изучению КРЬІМСКОЙ народной ПОЗЗИИ.- СТ81їЯ В І<fЗосточ ном сборнике общества русских ориенталистов», т. І (СПб., 1913).

502

(1913-1918)', П. Фалєв (1915)', В. Філоненко (1926)', О. Шацька (1926)'. В рукописних архівах можна знайти чимало фольклорно·лінгвістичного матеріалу, який ще чекає опублікування'.

Граматики і СЛО8НUЧКU для кримсько,татарської мови трохи чи не всі дуже мало наукові, носять лиш практич' ний характер. Приміром, В. Х. Ко н дар а к і (1875) У своїм відомім «Универсальном описании КРЬІма» подав у 1I частині дуже плутаний «Самоучитель турко-татар­ского и новогреческого ЯЗЬІКОВ» (СПб., 1875; 132 стор.); наріччя тут південне, переважно берегове; транскрипція російськими буквами - приблизна. Науковіше складав підручники караїм І. К а з а з (чи, як він сам себе писав, Казас - 1869-1875), але й вони для дослідника·лінгвіс­та не більше як сирове надіб'я·. Деякої популярності

1 А. Сам о А л о вИч; а) КРЬІмская песня про Порт.Артур.­«Живая старина», 1910 (Т. ХІХ, стор. 129): б) Песни KPЬfMCI<HX татар про вторую отечественную воЙну.-В «Живой старине», 1914 (Т. ХХХІІІ, стор. 409-420); мова - бахчисарайського типу; В) Скороговорки.­В «С60рн[ике] Музfея] антроп[ологииj и згногр[аФииl», т. V, 8ИП. 1 (016., 1918), стор. 197-200.

2 А. Н. Сам о Й л о в и q и П. Ф. Ф а л е в, ПОСЛОВИЦЬІ, поговорки и приметЬІ' крыскихx татар, собраННЬJе гг. А. А. Боданин­еким, Мартино н О. мурасовыM - В «Известиях Таврической ученой архивной КОМИССИИ», ВМП. 52 (СіМферополь, 1915), стор. 1-67. Докладна оцінка «(Замечания) В. Гордлевськоro в СПб. «Записках восточного отделения Русск[ого} археологfического] Общfества)>>, т. ХХУ (1921), стор. 89-132.

3 В. И. Фил оне нко, Загадки КРЬІмских татар. Симферополь, 1926 (59 стор.). Почасти з ЯЛТИНСЬJ(ОГО повіту, почасти з Феодосійського. Транскрипція лиш приблизна; лінгвістичний вступ залишає багато чого бажати.

4. Chansons tatares de Сгітее. гесuеіШеs et traduites par О. С h з· t s k а у а, avec introduction de N. Dmitriev.- В «Journal Asiatique), 1926, avril- juіп, стор. 341 - 368. Тут] І пісень з с, Таук під Алуштою, а три з Бахчисарая. В передмові скількись діалектологічних уваг.

& от наш студент Лазарєвського інституту східних мов У Москві А. Н. Мар и с о в іще перед світовою війною обробив свої південно­берегові і степові записи і подав в Інститут ЯК дипломну роботу. Дру­гий наш учень Якуб Кемаль (що тепер завідує Східним музеєм у Ялті) має дуже рясні, звідусіль призбирані фоЛЬКЛОРНО-Діалектолог.ічні мате­ріали, де прислів'я особливо визначаються. Так само - Х. Одабаш (він до останнього часу ЖИВ у Сімферополі).

6 И. Ка 3 а,с: а) Учебник древнееврейского ЯЗblка для караим. сних ШКОJl, Одеса, ]869 (294 стор.); б) КраlКИЙ практически й учеб­НИК русского Я31;,Jк{) .Ц.Qя Ta,!apCK~;< нач альнЬІХ школ, Одеса, 1813-. 1$75, .

зажив своїм підручником і, нібито «повниМ>, словником Осм. 3 а а т о в: «ПОЛНblЙ русско-татарский словарь» (Сімфе­рополь, 1906; 120 стор.). допіру за світової війни вн­йшла в світ наукова праця на основі літературної мови: А. Сам о й Л о вич, ОПblТ краткой KPblmcko-татар' ской грамматики (Петроград, 1916, 104 стор.); практична ії вартість обнижується тим, що татарські слова, формн і речення подано малоточним арабським алфавітом, а не фонетично точною транскрипцією ( ... ).

Окремі лінгвістичні питання бувають порушені і в на· укових журналах Криму, ЧИ то по-російськи, як-от ча­сом у сімферопольських «Известиях Таврического общества истории, археологии и 9тнографии», чи то по-татарськи, як-от в органі кримського Комісаріату народної освіти «Oqy ішлері» - .справи освіти»; найповажніше буває те, що зрідка надсилає з Азербайджану до Криму проф. Ч о­б а н - З а Д е. Він 1924 р. подав свої міркування над фонетикою, морфологією ТЮРКО'татарських мов і т. ін.'; та навіть і в своїй <Методиці викладання тюркської мови та письменства. (2 чч., Баку, 1926--1927) він іноді дає звістки, придатні й для діалектолога. Друкується дещо з кримської діалектології і в далекому казанському «Вест­нике научного общества татароведения., і в столичних орієнталістичних органах. Така стаття В. А. Гор д л е в­с ь к О г О у ленінградських «Докладах Академии наук СССР. (1928, В, стор. 87-91): «Лексика караимского перевода Библии», рукописного, архаїчнішого, ніж той (теж дуже архаїчний) караїмський переклад, що видру­ковано в Євпаторії 1841 р.

х

Лінгвістичні досліди над тюркськими зостзнками по території степо­вої України, Литви-Білорусі та Галичини з Поділлям; маріупольські noрКОМОВНі греки, бессарабські гагаузи, литовські татари, литовські і волинсько-галицькі караїми, тюркомовні подільсько·галицькі вір-

мени. Питання про мову давніх половців та татар Золотої орди.

На північ од Крнму чорноморські степи, де тепер розкинулася т(ак! зв(ана) степова Україна, здавна були

J. Ч о 6 ан· З а Д е, Тюрк-татар лисанійАатьJНЗ медхаль, Баку, 1924 (213 стор.). Багато фантаЗії.

місцем, кудою на захід пересувалися або де довше й пере­бували всякі чистотюркські або мішанотюркські кочові орди, що часом через Перекоп переходили й до Кримського (по давньому Таврійського) півострова. Ще перед заснуван· ням Київської руської держави тут були, так у ІУ-У вв:. гунни.- навряд щоб не тюрки" Сюдою в УІ в. сунули на захід авари·обри, що теж у своїй масі могли бути тюрками. Та коли гуннів та аварів залишимо під сумні­вом (особливо аварів, що в них дехто з дослідників куди охітніш добачає монголів, ніж тюрків)', то вже безпереч· но тюркською була велика кочова держава УІ в. того народу, що китайці звали його <тукю. і що його володіння розтяглися од кордонів Китаю і Середньої Азії до моря Азовського чи то Чорного. Держава розпалася. але всякі тюрки між Уралом, Вошою та Доном залишилися і нена­станно насувалися на захід. Більш,менш разом із перво· початками Київської Русі, чи трохи передше, ми тут у сте· пах. переважно у східній частині, бачимо й хозар (що і Кримом володіли), і печенігів (<<баджнаків»), і узів­тюрків, що всі вони одні на одних напирали й одні одних тіснили. Юнець кінцем в ХІ віці печенігів та й їх давні· ших ворогів - узів одтіснено аж за Дніпро в бік Дунаю, і Русь ХІ в. мала діло в чорноморських степах і в Криму з новим тюркським народом, «половцями. (куманами. кипчаками). У ХІІІ в. сюди в «Команію., в ці кипчацькі степи та в Крим, як і на Русь, найшла татарська Золо­та орда'; а з ХУ віку тії степи перебували під владою Кримського ханства Гіреїв, і тут вільнесенько поралися ногайці, аж доки в кінці ХУІІ І в. звоювала ціле Крим· ське ханство Росія. Вона позаселяла степи своїми піддан­цями, здебільша українцями. і тюркський характер «ди· КОГО поля. протягом якогось століття затерся.

1 Див.: К. И в ост ра и це в, Хуииу (Леиlнград, 1926, 2-е вид.), дедано огляд усіх поглядів на племінну приналежність гуннів.

11 СІІ est possib!e que les Avar el1x-m~mes aient еМ de langue mogole:t Іфра~ц.- сМОЖЛИ80, що авари самі були монroЛQМQВНИМИ».- Рt'д.). каже Pelliot.(.Journ(all ASiat[iquej', 1920, аугіl- іиіп, стор 147), спорячися проти Маркварта.

3 Од подорожніх, що їздили 3 Європи до монгОЛів-татар (Плано Карпіні, 1246; Рубрук, 1253), МИ знаємо. що аж чотири ріки: Neper (дніпро), ДОН, Волга і Jaec (Урал) текли через територію .:Команїі ... де solebant pascere (кочували) Соmтапі. qui dicuntur Capthat (Кип­чак).

505

Тепер тюркських слідів доводиться тут уже навмис­не дошукуватися, бо одразу в вічі вони не кидаються і про себе мало нагадують, коли не брати на увагу, примl і­ром!, топографічну номенклатуру, яка довго ще нагаду· ватиме собою про півторатисячолітнє перебування тюр­ків на степах Чорноморщини. Варто було б тую виразно тюркську географічну номенклатуру (назви річок, ярів, гір, сіл) зарегіструвати в певній системі та й дослідити її звуковий характер з історично-діалектологічного по­гляду'. Що ж до живої мови давніших тюркських населен­ців степової України, то тепер знаходимо там тюркомовну людність лиш відокремленими гніздами, іноді навіть уже і не в степовій смузі, а далеченько на одшибі поза нею­в литово-білоруських та західноукраїнських країнах дав­нішої Польсько-Литовської держави.

І. Найновіші тюркомовні населенці Чорноморщини, давнішого «дикого поля», то потатарені християни-г р е­к и наМ а р і У п о л ь Щ и ні, понад Азовським мо­рем. Іх виселено сюди з міст Криму у XVIII в. за наказом Катерини 11 (1779), і вони ще й досі задержали в своїй обихідці тую кримську мову, що говорили вони нею в XVIII віці в містах південного Криму. Принесли вони з собою і деяку свою літературу, писану по-тюркськи, алфаві­том не арабським, а грецьким, пристосованим до тюрк­ських звуків. Двоє таких рукописів, релігійного і белетри­стичногозмісту ,один -датований 1778-1779 рр., другий­одночасний З ним, описав і звідти деякі тексти опублі­кував О. Вlаи: «Griechisch-tiirkische Sргасh-РгоЬеп aus Магіироlег Handschriften., 1874'; Блау справедливо за­вважив (стор. 571), що обидва манускрипти - то лиш копії з давніших; вони можуть віддзеркалювати в собі

11 Звертає на себе увагу. примliРомJ. чергування початкового осА» та «дж» (чи сж»). Відповідно до того ФЗКТУ. ЩО тюркське СЛОВО, яке значить «гадюка», В одних тюркських наріччях чується «АЬІлан», а в дру­гих «(Д)ЖЬІлан» ЧИ «(д)жулан», ми на території степової України стрі­чаємо села, що звуться «€лань», «Ялань», і другі села, що мають на по­чатку своєї БЛИ3ЬКО3БУЧНОЇ нззви ВИ мову «джу ...•. сЖу ... ». Стрічаємо ми в одних виразно тюркських топографіЧНИХ назвах звук «К», а в дру. гих. підхожих до НИХ, звук «х» або «г» (сюди може належати й ім'я «Гумань», у якому. мабуть, небезпідставно підловлюють згадку про «команів»- пмовців).

2 Стаття О. Б л а у в «2eitschr[iftJ der Deutschen Morgenl[andi· schen! Geslellschaft],. т. 28 (1874): стор. 562-583.

5LЩ

простонародний діалект кримських міст іще ХУІ-ХУІІ вв .. але не без домішки, мабуть, турецької мови греків Анатолії або й Царгороду. справжніх творців такої гре· коалфавітної турецької літератури'. Про теперішню мову й становище тих маріупольських греків ДИВ., між іншим. дещо у Ф. А. Брауна в «Живой старине», 1890 (стор. 78-92), чимало - в гіді «Маріуполь», 1892'. Останніми ча· сами їх, як одну з національних меншостей на Вкраїні, взяв під свою опіку Народний Комісаріат освіти УРСР, і ми, мабуть, матимемо незабаром освітні книжки, друко, вані точною маріупольською говіркою, та якийсь граматич­ний її нарис.

2. Про бессарабських християн-г а г а у з і в вою близькою до османської говорилося вже & тій ці, де оглянуто османські говірки Балканського рова (стор. 481-483).

з мо·

рубри­півост-

3. Н о г а й Ц і, що колись верховодили в «дикім полі» од Дунаю до надкаспійських степів і завдавали ба­гацько клопоту нашому козацтву, тепер лиш невеликим

острівцем держаться ще в північному Криму, небагато їх € і на гирлах Дуиаю в Добруджі (<<читахи»), а наЙбіль· ша частина (не така й велика) зосередилася в надкаспій· ських степах Північного Кавказу'. Кажучи далі про мови інших тюрків Північного Кавказу (кумиків, балкарів, карачаївців), ми дамо бібліографію й для мови сусідніх з ними ногаЙців.

4. Лит О В С Ь кіт а тар и , числом до 10.000 душ (на Віленщині, Мінщині, Ковенщині, Городенщині, трохи на Волині, навіть на Поділлі) - інакше їх звуть «лип­ки», «лубки». Мовою вони тепер не надто й можуть уві· ходити в царину лінгвістично-тюркологічних дослідів. Гостинно оселена була татарська людність у литово-русь, кій державі здебільша за великого кн. Вітовта ХІУ-: ХУ ВВ., щО приятелював із золотоординським ханом Тох­тамишем і давав йому у себе притулок, а потім (близько

1 Безперечно, приміром, що ОДНОЮ 3 таких, явно не в Криму складених статей маріупольського збірника XVIII в. ЯВJlЯ€ТЬСЯ пере­клад 3 Планудового «Життя Езопа::..

11 На «Мариуполь И его окресrности» (Мариуполь, 1892Грец(енЗіяj Н. Катанова в казанських «Известиях общества истории, археологии н "нограф""', 1894, стор. 526-527.

з В Малій Азії еМігранти-ногаЙці живуть в Ескішехірі, Конії, Карамаці.

507

1420 р.) допоміг і Хаджі-Преєві зробитися кримським ханом, васальним для литовсько-руської держави; ця пер­вісна татарська людність Литви потроху далі поповню, валася ще й пізн ішим припливом татар з кримського ханст­ва. Мову свою, одначе, вона не зберегла. Чер.ез шлюби з місцевим жіноцтвом ті литовські татари зрущилися (побілорусилися, почаСТИі10українилися) або попольщи· лися - а в Х І Х віці ще й поросіяиилися - і лиш мусуль, манська релігія та традиційні симпатичні спомини про Крим свідчать тепер про їхнє татарство. Інтерес викли· кають їхні переклади з арабського Корану та з толкуван· нів на цю святу книгу; все разом воно в них зветься «аль· китаб», або, з пересадно-палатальним вимовлянням їхніх при голосі ВОI} , - «аЙ-китяб., «аЙ-кицяб.. Переклади тії зроблено літерами арабськими, а на мову білоруську; це, запевне, ще в ХУІ віці, в ту епоху, коли на Литві па­нувало повсюдне гасло - перекладати святе писЬмо на

«ВЬІр<ізумелую мову.; тільки ж котрі ми знаємо рукописи тих перекладів, усі вони пізніші, і ті дуже рідкі'. Іх голов­ний інтерес - для історії мови західноруської, значно менше - для татарської. Почасти збереглися у литовських татар і тексти тюркські, змісту релігійного: молитовни­ки, обрядники, теж писані, живовидячки, буквами араб­ськими. Литовські татари їх тепер проказують машиналь­но, не второпуючи Їхнього змісту. Тексти тії через свою незрозумілість для писарів усі сильно перекручені; але все ж знати, що одні з них складено в наріччі старокрим­ськім, другі - в староосманськім. 3 цим фактом нібнто

1 А. М У х л інс ь к и А познайомив учений світ з чотирма Ta~ КИМИ рукописами. дИВ. (Исследование о происхождении и состоянии ЛИТО8СКИХ татар» (Акт в с.~Петербургском Уlниверсите)те по истечении 1856 Г.), стор. 115-186; е перевидання «Исследования) Мухлінськоro­Одеса. 1902. Ал. Шлю 6 с ь кий зафіксував таких рукопиСів семеро (ДИВ. сВелзруская мова ара6скай транскрьrпllый» в місячнику «Наш краА», 1926, ч, &-7, червень-липень. стор. 51-53) і подав зразки тек· сту, О. М. Сам о А л о вич описав рукопис Я. Шинкевича в статті «J1итовские TaTapы и араоский аЛфавиТ»- 8 .Известиях О{6щест}ва обследования и изучения Азер6айджана», НІ 3 (Баку, (926), стор. 3-7. Додати можу. що я в 1915 році зробив доповідь У московській «Восточ­ной комиссии археологического общества) ще про один рукопис такого коранського перекладу на білоруське; манускрипта того був дав мені для досліду студент Лазаревського інституту східних мов РеЙХЄЛI1 (поляк 3 Литви). Запис моєї доповіді залишився в Москві 8 папера" «Восточной комиссии).

збігаеться свідчення одного литовського татарииа-проча· нина ХУІ в. в його «Рисале-йи Татар-и Леh. 1558 р. -«Трактат про ляшських татар>, доповідь писана по-осман­ськи для Сулеймана Пишного'. Той прочанин каже, що в Литві звуть його одновірців-земляків татарами, а от· же ж «найбільша частина нас то не ті грубі татари (<<qаба татардан олмаЙЬІб»), що їх не поважають мусульмани, ба ні, ми нащадки чистокровних сельджуків, благородних предків і дЛЯ османського народу.'. Бібліографію про литовських татар зібрав на початку революції Л. К. К Р и· чин с ь кий: «Библиографические материалЬІ о татарах Польши, ЛИТВЬІ, Белоруссни и УкрайнЬІ' (СПб., 1917; стор. 11 + 84)3. доповнити Кричинського книжку тре­ба тими публікаціями, котрі у нас вище зацитовано. Та пор. ще дві статті джеміля А лек сан Д р 6 вич а, 1926-1927' і трохи чи не рівночасну монографію поль· ського антрополога Ю. Талько-Гринцевича (1924)'.

5. Караїмів литовських, точніш литово-українських, що в Литву переселилися десь із Чорноморського побереж· жя за в[еликого] кн. Вітовта в ХІУ-ХУ вв.', тепер налічуеться менше, ніж тисяча душ (перед світовою вій­ною було їх понад 1500). І топографічно і лінгвістично являють вонн собою дві групи: одна - властиво литовська. друга - українська. Караїми першої групи живуть по­більше в тій Литві, ЩО дісталася тепер під владу Польщі: їх € цілий квартал, душ понад зоо, в Гедіміновій столиці Троках (а звідти інтелігентна частина перейшла в Х І Х в.

1 Видав сРисале» Мухлінський літографським способом у Петер­бурзі, ЯК ОДИН З матеріалів дЛЯ СВОГО «Исследования О происхождении и СОСТОЯНИИ литовских татар», 1857.

2 ДИВ. сРисалЄ». стор. 9. Процитовано не тільки в МухЛінського, ба А у В. д. Смириова: 'КРblМСКое ханство' (СПб., 1887), стор. 153-156.

з Готується нове видання «Материалов» Кричинського, в два рази збільшене.

" дж. А лек сан Д р о вич (насыи) •. а) Литовские татзй

РЬІ.- В «Известиях общества 06следования и изучения Азербайджана», NIJ 2 (Баку, 1926; стор. 77-95); б) 8 і н ~ так и, Литовские татаРbl как часть тюркского Востока.-Теж в «Известиях., Ні 4 (Баку, 1927, стор. 146-164).

І J. Т а І k o~ Н r у n с ew і с z, Mu~limowie схуli tak zwani Tatarzy Litewscy, Krakow, 1924.

, Гадають, близько 1388 р. В першій половині ХУ в. вже є про них ГУl документальні згадки. днв.: М. В а t а Ь а п, Кагаісі w Polsce. В його збірці «Studja historyczne» (Варшава, 1927), стор. 56 і далі.

509

і до недалекого Вільна, де їх тепер до 250 люду); € вонн і в Литві самостійній - у Пон€в€жі на Ковенщині. Пів' денна ж група підданопольських караїмів - то колонії на Волині в м. Луцьку (80 душ) та в Галичині (у Галичу і в сусідньому селі Залукві, душ 130). Головна одміна поміж наріччям північним (троцько,віленсько-понєвєзь­ким) та південним (луцько·галицьким) полягає в тім, що луцько·галицькі караїми у своїй тюркській мові не на­дають приголосним звукам перед вузькими голосівками таку сильну палатальність, як караїми троцькі і, очеви­дячки, понєв€зькі (пор. гал[ицькоl-луц[ькеl «сенден. -од тебе, троц[ькеl «с€ньдянь»). А втім, не менше важлива фонетична несхожість, безперечно, дуже стародавня, що троцьким звукам шиплячим (ш, ж, ч, дж) відповідають у караїмів луцько-галицьких звуки свистові (с, з, ц, дз); прим[іромl, троц[ькеl «учь> - TPO€, луц[ькоl-гал(ицьке] «іц»; троц[ькеl «аЧbl-джаНЛbl' - засмучений, луц[ько]­гал[ицькеl «ацы�дзанлbl>>.. Окрім того, українські караїми загубили в усіх позиціях голосні звуки «о. та «У' (от луц[ь­коl-гали[цькеl «езіме» - мені самому, тр[оцькеl «озlO­мя»; луц[ЬКоl-гал[ицькеl «елім» - моя смерть, трlоць­кеl «блюм»). В словарному СВОЕму запасі караїми Литви мають менше чужої домішки, ніж караїми Волині та Га· личини'. Заразом обидва наріччя, литовськопівнічне і ук­раїнськопівнічне, таки добре одрізняються од мови тих одновірних караїмів, котрі не покинули Криму (і СИдять тепер в Євпаторії найбільше), бо караїми-кримчаки бала­кають такою самою татарською мовою, як і мусульмани­татари, серед яких вони живуть; Радлов, як ми це вже бачили, у VII томі своїх «Образцов народной литерату­РЬІ севеРНblХ тюркских племен» (1896) любісінько подавав плоди белетристичної творчості кримського караїмського поета Ерака для загального ілюстрування «наречий КРЬІм­ского полуострова». Тільки ж особливе становище наріччя караїмів литовських теж було не втекло од уваги Радло­ва. Він їздив і до Трок і до Луцька (1887)', і хоч якихось троцьких або луцьких текстів він у своїх багатотомових

1 В матеріалах з Галича, що записав Я. fжегожевський 1903, С1річаємо, приміром, таке речення (69); еа ОЛ заnш.саmті КОАОК та за· біmті зим аида» - «а він затесав кілок та забив його там»,

2 W, R а d І о f f, Еіпе Reise zu деп Кагаітеп der westlichen Gouvernements.- В «Bu!letin» петербурзькоІ Академії наук, т. ХХХІІ (1888), стор. 173-182 = ,Меl"щеs Asiatiques>, ІХ (1888, 403-416).

510

«Образцах» так і не надрукував, але все ж матеріали лек· сичні, до 3000 слів, зібрані од литовських караїмів, він використав для іншої великої праці: «ОпьJТ словаря тюрк· ских наречий» (4 тт., СПб., 1893-1911). На жаль. як видко з транскрипції караїмських прикладів, наведених у Радлівському словнику, Радлов не надто добре постеріг характерисmчну фонетику литовсько· караїмської мови; і, наприклад, надзвичайна палатальність приголосних її звуків якось у Радлова затерлася; може, й тому, що во­на ж не обом тим караїмським наріччям однаково спільна: в Луцьку бо нема такої палатальності , як у Троках. Після Радлова перші лінгвістичні статті про мову литовських караїмів торкнулися не тіснолитовського або троцького наріччя, ба того наріччя, яким говорять караїми в Га· личині. Почалося 3 дуже плутаної і помилкової статті К. Ф о я (1898)1. Кращі вийшли публікації Г ж его ж е в· с ь ко го (1903, 1916)2, теж для наріччя галицького. Так само до документів волинсько-галицького наріччя караїмів треба застосувати й тії три караїмські гімни, що оголосив друком Б. Мун ка ч і (1909)'. А північних або троцьких тюркомовних караїмів найкраще обслі­дував уже недавніми часами краківський професор Тад. К о в а л ь с ь кий попереду в др ібн іших або менших статтях (1925-1926)', потім у великій монографії «Кагаіті­sche Texte іт Dialekt vоп Troki. (1929)5. Зразків мови

1 К. F о у, Karaimisch-tiirkische Sprachproben aus КаIiС.- В «Міttеі!uпgеп des Seminars Шг orienta1ische $ргасЬеп zu ВегІіп) (1898, І, 172-IR4).

2 J. G rz е g о r z е w s k і: а) Еіл turk-tatarischer Dialekt іп Galizien. Vokalharmonie іп dел entlehnten Wi)rtern dел karaitichen Sprache іл HaJicz. МН Einleitung, Texten und Erklarungen zu dел Texten.- «В Sitzungsberichte» віденської Академії Наук, фіЛОС[офсько}­ісl'ОР[НЧННЙ] клас, Т. 146 (1903), N. І (80 СТОР); 5) в і Н-Т а к н, Сагаітіса (чотири тексти).- В «Rocznik Огіепtа!іstусzпу» т. І, ч. 2 (Краків, 19І6). І 3 В. М U n k а s сі, Karaisch-tatarische Нуmпеп aus Роlеп.- В буда­пештському «КеlеН Szemle» т. Х (1909), стор. 185-210. Записувач був, безперечно, караїм південний, ХОЧ автори гімнів були караїми троцькі.

4 Та d е u s z Ко w а J s k і: а) Звідомлення (дуже змістовне) про своє наукове командирування до Трок і Вільна - в o:Sprawozdaniach» краківської АкадемП наук, червень 1925 (стор. 25-29); б) в і н ~ так н, Jezyk karaimski (Вільно, 1926і 5 стор.) - відбитка з часопису (Музl Karaimska», т. J (1926), N!! З, в) в ін· так и, Piesni obrz~do\\'e w narzeczu Karaimow· z Trok.- В cRocznik Orientalistyczny, т. ІІІ (Ль"ів, 1927), СТОР. 216-254.

~ Те краківське видання (Karaimische Texte», 1929, ·містить на

511

"ИХ караlМlВ, що у Пон€в€жі, ніхто друком не опублі­кував; відомо лиш, що пон€в€зька говірка близька до троцької. В праці Т. К о в а л ь с ь к О г О подано й бібліографічний перегляд усього того, що досі друкува­ли своею тюркською мовою литовські караїми (стор. ХІХ­ХХІ V та LXXVI-LXXIX). Здебільша то книжечки змісту релігійного, рідше - світського. У світських друках доводиться часом побачити букви не гебрайські, а російсь­кі; така віршована збірочка «Ирлар» (пісні) полковника С. А. Кобеuького (Київ, 1904; П Т. Ковальський у своїх «Texle» перевидав). Записи караїмського фольклору або якісь інші тюрко-караїмські тексти можна вряди-годи на­дибати і на сторінках тих караїмських органів преси, що друкуються мовою російською чи, як тепер, польсь­кою: «J(араимская жизнь» у Москві (1911-1912), «Караим­ское слово» у Вільні (1913-1914), .муs1 Karaimska» у Віль­ні (з 1921 р.).

б, Тюркомовні вірменські колонії в галицько-подільсь­кій Україні вперше з'явилися, мабуть, іще за монгольсь­кої епохи за часів Золотої орди, десь блlизькоJ ХІУ в., себто більш-менш рівночасно з колоніями караїмів або й литовських татар. Далі сюди долучивсь великий колоні­заційний потік наприкінці ХУ в., відколи турки-османи здобули надморське місто Кафу (Феодосію) в Криму (1475); тамошні вірмени масово Кафу покинули та й попересе­лялися до своїх одноВірців на українське Поділля (осере­док - кам'янець) та в Галичину (осередок - Львів). За нашого часу ці вірменські колоністи уже перестали' бути тюркомовними: говорять вони тепер так, як і всень­ка інша місцева людність - по-) країнськи, по-російсь­ки, по-польськи. Але як саме говорили вони давніш, про ие нам виразно свідчать ті їхні немалочисленні документи Х УІ та ХУІ І ВВ., що їх писано мовою тюркською, а буквами вірменськими. Література ця - то побільше протоколи вірменського суду; але трапляються й писання релігійні, € й літописи і ін. Аж 32 книги кам'янець-подільського вірменського суду, котрі з ХУІ в. збереглися до ХІХ в., перевезено було з Кам'янця до КИ € В а, до київського Центрального архіву давніх актів, що міститься в будин-

стор. І - LХХІХ вступну розвідку Т. Ковальського, ~Ha стор. 1-(47 троцькі тексти, на стор. 149-280 СЛОВНИК, на стор. 281-31 J при­мітки.

512

ку університету·. Влітку 1894 р. московське Археологіч" не товариство вирядило до КИЕва свого члена Х. І. Ку­чук-Іоаннесова оглянути ті судові книги кам'янець-поділь, ських вірмен. Він для проби повиписував звідти якийсь десяток таких тюркомовних актів ХVІ-ХV!! вв., при­віз до Москви, і Археологічне товариство доручило окре­мій комісії в складі Ф. Корша, С. Сакова та А. Кримсь­кого заналізувати привезені документи'. Результатом спільної нашої роботи була лінгвістична доповідь Ф. Корша 1896 р.2; од себе Корш наводив чимало паралелів, узятих з· мови ПЇвнічнокавказьких степовиків· кумиків, ЩО її він саме тоді студіював. Ані заналізовані од' нас тії тек­сти київського архіву, ані Коршева доповідь не були тоді надруковані'. Найперше видрукував такого тюрко-вірмен­ського зразка в Австрії К r а е І і t z-G r е і f е n h о r s t: .Sprachproben eines armenisch-tatarischen Dialektes іп Ро­lеп», 1912'; тут він подав тюрко-вірменський переклад 50-го псалма. у Парижі в «Bibliotheque Nationale» теж € тюр­ко-вірменські документи правничого характеру кінця XVI в. та уривки з літопису за роки 1610-1612 вірмен­ської колонії в Кам'янці-Подільському. Про ці докумен­ти подав звістку Ж. ден і У своїм коротенькім ог­ляді пам' яток кипчако-ком~нської (половець кої) мови (1921)'.

Свою побіжну замітку закінчив Ж. дені такою характе­ристикою тих вірмено-тюркських пам'яток XVI-XVII ВВ.: «Основа мови залишилася в них дуже чиста тюркська і Ma€ перед іншими тую перевагу, що зовсім утікла од османського впливу. В словниковому запасі вона збі­га€ться не тільки з «Codex Cumanicus», ба й з МОВОЮ луць­ких караїмів, дуже скида€ться лексично і на мову кумиків (західнокаспійське побережжя на Північному Кавказі)

1 дИВ. протокол «Восточной КОМИССИИ», N2 44, н~друкований у «Древностях ВОСТОЧНblХ», Т. ІІІ ВИП. І (М., і896), стор. 124.

ДИВ, прот(окол] N251, видрукований теж у «Древностях ВОСТОЧ­НЬ/" т. 11, вип. 2 (М., 1901), стор. 136.

3 Тепер над КИЇВ[сЬКИМИ) документами працює м о Я ТюрколОГічна комісія Укр;аїНської) Акад[еМїіl наук.*

4 Стаття К р е л і ц а в «Wiener Zeitschrift Шг діе Kunde des Mor~enlandes>. т. 26 (1912), стор. 307-324.

І) J. D е n у, Les іпdісаtiопs sur des textes inedits сп turk-kiptchak ои kiptchak-coman.- В «Journal Asiatique», 1921, juilJet-seрt[еmЬеr), відділ протоколів, стор. 134-135.

33 2-317 513

і виявля€ на собі безперечний вплив уйгурський. Наші тексти дозволяють установити точну внмову слів, ЩО MicN тить У собі .Codex Сumапісus». І в дослідника мови литов­ських караїмів Т. Ковальського знаходимо аналогічний висновок: «Зах іднокараїмська мова наближа€ться до ста рої кум а н с ь кої [половецькоїj ближче, ніж будь-яка інша з-поміж теперішніх живих тюркських мов. В ній ми Ma€MO важливий ключ для зрозуміння як лекси­ки, так і фонетики в «Codex Сumапісus». І вірмени, що в ХІУ столітті виселилися в наші краї, говорили таким кипчакським наріччям, яке дуже близьке було і до мови куманської і до давнішої караїмської»'.

Це нам каже спинити увагу на тих джерелах, звідки ми пізна€мо мову куманів-кипчаків, і иа студіях над ти­ми джерелами.

ХІ • Джерела ДЛЯ знаАомості з половецькою (куманською, кипчацькою) МОВОЮ: а) староруські, 6) арабські, В) t:Codex Ситапіси~. Яке 3 lепе­рішиіх тюркських наріччів найбільше в собі заховало слідів половець­ких? Чи не найвиразніший такий нащадок - мова караїмів ЛИТВИ

та Галичини",)

Наша літописна назва дл~ куманів-кипчаків «половці» йде од .слова «половий. (сивий) і вказу€, мабуть, на сиві шапки тих степовиків; пор. аналогічні назви інших тюрк­ських племен. дані їм за їхиі шапки: «чорні клобуки»,. <каракалпаки», «карапапахи», «кизил-баші. і т. і. В ста­рій Русі тюрки «чорні клобуки». або, скажемо, «чорні шапки., несли постійну сторожову службу на Пороссі проти степових тюрків - «половців». ТИ,Х, скажемо, «СК вих шапок., що сильно давалися взнаки старій Русі'. Звістки про половець ку мову можна зачерпнути почасти 3 джерел староруських, куди більше - з арабських, а чи не найбільше - із записів західно€вропейських місіоне­рів, що їздили через половецьку країну,

І Т К о w а І s k і, КагаітізсЬе Texte іт Dialekt УОП Trokl, Крак;в, 1929, стор LIX і LXVII. .

2 Застерігаю, що таке моє пояснення іде в розріз з поемі ПОПУЛЯР­НОЮ-У росіАських тюркологів гіпотезою акад. Со60левського. На його ДУМКУ. 6:'Половьнї» треба 6 розуміти як «синій», і, мабу1Ь, чи не існувала у ПOJJовців «Синя орда)

514

а) Ста рор ус ь к і лінгвістичні звістки про n о­л о в u і в, незважаючи на тісні вза€мовідносини ПОЛО~ BellbKoro степу з Руссю, зовсім скупі. Маємо в літописах або в «Слові о полку Ігоревім» ХІІ в. записані імення половеuьких ханів у тій звуковій формі, яка причувалася нашим прапрадідам (Кончак, Г'Ьзак або К'Ьза, Котян, Буняк тощо) або й окремі засвідчені половеuькі слова, як ОТО «євшан» (чорнобиль чи полин)'. Можна, окрім того, гадати, що коли ми зустрічаємо в руських пам'ятках пе­редмонгольського періоду якесь позичене тюркське сло­ВО, ТО воно найчастіше CMi€ вважатися за половеuьке (як от <харалуг. - криuя, сталь), хоч не можна запе­речити, що в передмангольських наших пам'ятках трапля­ються й такі тюркські слова, які повинні були прийти до нас не од половuів, а давніш, іще перед ХІ віком. За найважливіше староруське лінгвістичне джерело, в копії, одначе, пізній, ХУІ віку, дехто вважає коротесенький половецький словничок «Т ол К О В ани е я з ь! кап ол 0-

в е u ко го, первие - половецки, а опосле - рускЬІ'. Це невеличка таблиця, де подано з два десятки тюркських слів із староруським перекладом (прим! іром], ,тягри - бог, куяшь - солнце, амгур - дождь, етмяк - хлеб. тощо); внесено тe€ .толкование. в Великі Четьї-мінеї московсь­кого митрополита Макарія ХУІ в. (за місяць август), як додаток до мінейного оповідання про спірку митропо­лита Алексія Х ІУ в. В Золотій орді з мусульманським мул­лою. Попереду видав .Толкование» в світ, неточно, кн!язьJ М. А. Оболенський у «Москвитянине», 1850', звідки част· ково передрукував П. Голубовський у своїй монографії .Печенеги, торки и половцЬІ до нашествия татар. (Київ, 1884)3, а критично, з примітками Ф. Корша, видруку-

1 А втім, якраз СЛОВО «("вшан» (з. початковим «A~. а не «дж») могло В степах існувати іще перед ПРИХОДОМ ТУДИ пмовців, напр[икладJ. 8 нарічці огузів, а пмовці могли попросту засвоїти ЙОГО в огузькій звуковій формі.

t Половецкие слова. Письмо кнlязи] м. А. Оболенского к М. п. ПО* годину.- «МОСКВИ1ЯНИН», 1850, КН. 11, N!! 5, відд/іл] ІІІ (<<Науки и ху­дожества»), CTUp. 7-9. В ІІ-ім, маАськім номері «МОСКВН1янина), 1850, теж у відділі «Науки и художества» (стор. 31), Х1ОСЬ за підписом «z. умістив свій лист до редаК1Ора «О половецких словах», де ДО ПOJlовець~ ких слів, опублікованих з Макаріївських Четьїх-міней, подав паРЗJ'!елі з мови закавказьких татар, т06то азербайджанської.

з На СlОР. 64. Монографія П. Голубовського - то відбитка з ки­ївських «Университетских известий»

33' БІБ

вав П. Сімоні у своїй статті про староруську лексикогра­фію (1908)'. Ясно, що митрополит московський Макарій ХУІ в. повинен був списати свій половецький словничок із якогось давнішого рукопису. Сімон і у вищезгаданій своїй статті за рукописом, мабуть, іще з кінця ХУ в. нов­городського Софійського собору подав ще одну старорусь­ку лексикографічну таблицю: «Се татарскьJ[й] ЯЗЬІкI1,]»'. Слів «татареких» дано в цій таблиці понад сотню, і ми бачи­мо, що коротке «Толкование ЯЗЬІка половецкого» в Мака­рівських мінеях здебільша зовсім збіга€ться з тим довшим «Татарским ЯЗЬІком». Ф. Корш, що пододавав свої opi€H­таліетичні уваги до публікації П. К. Сімоні, зробив тако­го висновка про «Толкование половеuкого ЯЗЬІка»: ,Половецкие слова, приведеННЬІе в настоящей рукописи (Четьях-мінеях) - не половецкие, а татарские, именно судя по сумме признаков - КРЬІмские из местностей око­ло Бахчисарая или Симферополя, вообще не из степей и не с южного берега [КРЬІмаІ»'. Тільки ж навряд, щоб Коршів висновок був уже геть остаточним словом на­уки'.

б) Значно точніш і повніш обмальовують перед нами половецьку (кума но-кипчацьку) мову ті праці, що писано їх мовою а р а б с ь кою, дарма що арабська транскрип­ція куманської чи іншої тюркської вимови дуже хитка. Починаються арабські писання як геть певне джерело з ХІІІ віку. Правда, характеристику для мови кипчаків накреслю€ вже й Махмуд Кашгарець (ХІ в.) в передмові до свого словника тюркських мов (1074 р.)'; на жаль, одначе, Махмуд Кашгарець розгляда€ кипчаків і сусід­ніх з ними гузів як €дине наріччя і Haд~€ кипчакам

1 П. СИМ О Н н, Памятники старинной русской лексикографии по рукописям ХУ - ХУІІ столетиА.- В «Известиях отделения pyc~ ского языаa и словесности Академии наук», т. ХІІІ (1908), кн. І, стор. 175 і далі. «Толкование ЯЗЬІка половецкого»- на стор. 185-187.

2 Там сам О, стор. 180-181. До неї теж примітки Ф. Корша. 3 П. СИМ они, Памятники С1ЗРИННОЙ русской лексикографии

по рукописям XV-XVII столетиЙ.- В «Известиях отделения русского ЯЗЬІка и CJIовесности Академии наук», т. ХІІІ (1908), КН. 1, стор. 189.

• Пор.: W. В а n g, Zu der Moskauer Polowzischen W6rterliste.-В «Bulletin» бельгійської Академії наук, classe de !ettres, 1911, стор. 91-103.

6 «Діwан логат ат-тюрк», царгоrродського] видання 1333-1335 = = 1915-1917, т. І, стор. 31-36. З німецького (видання} переклад цілої передмови К. Броккельмана в будапештському «І(бгбsі Csoma­Archivuffi' 1921, N. 1, стор. 26-40.

516

такі діалектологічні особливості, що властиві, безперечно, не їм, а лиш гузам, і навпаки - Haдa€ гузам кипчацькі особливості', і тому він для кипчацької (половецької) мови виходить джерело зовсім непевне. Доводиться через те найбільше покладатися на три кипчако-арабські слов­ники з ХІІІ в.' Перший з них складений близько середи­ни ХІІІ в. В Єгипті, критично видав М. Th. Н о u t s­m а «Еіп tilrkisch-arabisches Glossar» (Лейден, 1894; стор. 114 і 57). Друга праuя - граматика видатного араб­ського філолога Абу-Хайяна Гранадця' , родом бербера, що писав у Каїрі 1313 р.: «Китііб аль-идрак ли лисан аль­Атрак» - «Підручник для доброго вивчення мови тюрків. (некритично видlаний] у Царгороді 1309= 1891)3. Абу­Хайяи характеризу€ мову кипчацьку поруч туркменської, але не плута€ їх. Третя праця ще не видана: «БолЬ'[ет аль-моштаq фі ло,ет ат-Тюрк wa ль-QиФджаq» -«Най­кращий підручник для того, хто прагне вивчити мову тюрків і кипчаків. Абу-Мохаммеда Тюрка з першої половlи­ни] ХУ в.'

в) Найважливіше джерело для половецьких лінгвіс­тичних студій, то тlак] звlаний] «С О d е х С u m а n і­с u s» 1303 р .. що колись належав Петрарці і тепер пере­хову€ться в Венеціанській бібліотеці. В цім «Codex'i. € латинсько-куманський словник, де й куманські слова писано буквами латинськими, € там трохи граматики, а, мабуть, чи не найцікавіша частина - куманські пере­клади (напевне, з місіонерською метою) уривків з Нового завіту та релігійних гімнів чи молитов. Одні з місіонерів були італійці, другі - німці. Висловлювалися були скеп­тичні думки, що куманська мова цi€ї збірки зовсім не € стара половецька, бо, мовляв, у 1303 р. в наших степах

1 Окрім кінця передмови, т. І, 31-36 (по*німlецькому) Броккель­ман, стор. 38-40) ДИВ. У Махмуда Кашгарського ще т. ІІІ 253, та т. ІІІ, 23, де початкове «дж» замість «й» (<<джинджу» замість «Аинджу»- пер­лина) однаково приписується і кипчакам і гузам.

\! БУJlИ Й давніші, тільки до нас не дійшли. з За нього стаття С І. Н u а r t' а в «JournaJ Asiatique». 1892, по­

vember - december, стор. 326-335. та - L. R о u v а і, Ипе gramma· іге turque du huU~me sfecle de I'Hegire «La penetration dans Із langue <іез Turcs» d'AboO Hayyafl al·Gharnati.- В «Actes» 14-го міжнарод­ного конгресу орієнталістів в АЛЖірі, т. ІІІ (Париж, 1907), стор. 44-78.

.. Рукопис перехову€ться в паризькій Національній бібліотеці.

517

уже не було давніх половців, і .Куманія. чи <Кипчак.­це мала б бути лиш архаїчна географічна назва, а говори­ли там іншою тюркською мовою - новоприбулих татар­ських орд'- Але ця скептична думка успіху не здобула (че­рез надто виразні свідоцтва історії), і для всіх ясно, що в «Codex Cumanicus» ми маємо мову справді половець­ку'. Вперше видав цього пам'ятника Клапрот (1828)3 дуже неточно і не зовсім повно, а значно старанніш - Гей­за Кун (кццп Geza) під заголовком «Codex Cumanicus bibliothecae ad templum divi Marci Venetiarum. (Будапешт, 1880, стор. CXXXIV і 395, академ!ічне) видання). Кунову публікацію дуже похвалили авторитетні тодішьі тюркологи, як-от Г. Вамбері4 та В. Радлов .• Издатель дал ученому миру возможность проштудировать как БЬ! саМЬІЙ' ориги­нал»,- писав Радлов у своїй розвідці .0 ЯЗЬІке куманов, по поводу издания куманскаго словаря. (СПб., 1884, стор. 2)'. Незабаром (1887) Радлов опублікував і словни­ка до .codex Cumanicus» за Куновим виданням'; тут у СВОЇЙ транскрипції він надав куманським словам таку ви мову , яку вважав за правдиву половецьку. Але незабаром Ем. Теза 1891 р. показав, що Кунове видання не таке вже й точне? Потім узявсь перевіряти пам' ятник В. Б а и г.

J дИВ. статтю А. Куніка в збірці Б. Дорна .КаспіЙ», СПб., 1875, стор. 387; це додаток ДО 26 Т. «Записок Академии наук». На Кунікову ДУМКУ, «так Н8ЗЬІВаемое УосаЬиlагіит cumanicum (cCodex Cumanicus») собственно CJ1еДовало Бы на3Ь1В8ТЬ «nogaicum» ИЛИ «tataricurru, так как ВО время его составления (1303) в север ном Черномории уже не БЬІЛО более комзнов или половцев'.

2 Хоч, правда, деякі тексти одрізняються од щирокуманських і, ЖИВО8ИДЯЧКИ, відбивають у собі або якесь інше степове місцеве наріччя, а60 наріччя тих ОРД, щО вдерлися в иаші чор'номорські степи разом з монголами.

, Memoires гel.!ils а I'А.іе раг J. Кlapro!h, т. Ш, Paris, 1828. 4; Рецfензія] Г. в а м бер і на Кунове видаllНЯ «Codex Ситап!­

CUS>-B ,Zeitschr!ilt) der D[_utschen) Morg[_n!iindischenl Oes[ellsch.ft)., І. ХХХУ (1881), стор. 767-772. Пор. і t>. " t d, Со u г t _ іІІ_ в .Journf.1I Asi.t[iqu_). 1882, f_vr!i,rl - таг •.

о В. Рад л о В, О ЯЗЬІке куманов. - Друковано в додатку до 48 тома «Записок Академии Наук», 1884, Nt 4.

• W. R:adloff, Das tUrkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus, пасЬ der Ausgahe das Grafen Kuun.- В «Memoires» Російської д.кадемії наук, т. ХХХУ (1887), УІІ серія, N,6 (132 стор.).

'Ет. Те z а. а) Un'altra occhiata зІ Codex Cumanicus.- В «Ren­dlconti del1. Accad[_mia) dei Linc_i>, cI[ase) di sc{;,nza) тог[аl,), УlI (1891), стор. 320-321; 6) Оli іппі е І_ preghier. іп lingu. ситапіса.­Та м: с. м О, стор. 589 j далі.

б18

Він з 1910 до 1916 р. заходивсь фотографічно або з великою критикою видавати о<ремі частини з «Codex Cumanicus». не перестаючи при тім гостро знущатися з Радлава. особливо за його спробу реставрувати ви­мову в «Codex Си mапісus» по-своєму. Бангові напади на заслуженого тюрколога Радлава справляли на об'єк­тивних орієнталістів прикре вражеиия'; а втім, коли по­чалася світова війна, то в нім~цькій і австрійській на­уковій пресі почулися русофобські голоси, які навіть СИЛЬ­но похваляли Банга за його тон'. Будь-що-будь. Банго­вих заслуг для критики «Codex Cumanicus» ніхто не може заперечити.

Належать В. Б а н г о В і ось які статті та ви­дання:

І. Zur Kritik des Codex Cumanicus, Лувен, 1910 (16 стор.; видlанняl «Librairie universitaire des (гоі, rois.).

2. Beitriige zur Erkliirung des komanischen Магіеп­hymnus.- В «Nachrichten» Геттінгенського наукового, товариства, філософсько-історичного класу, 1910 стор. 61-78. Тут особливо сильні напади на Радлова. (Пор ще напади в «Tfirkologische Epikrisen., Гейдель­берг, 1910).

3. ОЬег еіпеп komanischen Коmmuпіопshуmпus.­В «Bulletin de lа classe de let!res. бельгійської Акаде­мїі наук, 1910. стор. 230-239.

4. Beitriige zur Kritik des Codex Cumanicus.- Теж

1 дИВ.: К. S а! е m а n п, Zur Kritik des Codex Cuman'cus.- В «Из­вестиях Академии HaYK~. 1910, 943-957. Або ДИВ. У Р. РеШut непри­ховану догану проти БаНГОВIfХ «vivacites а І 'egard de RadlovJ fфранц.­«гострот шодо РЗДЛОВЗ».- Ред.).- (Journ!a!) Asiatfique]. 1920, av~ г[Щ - juin, 127.

І Пор слова J. Nemeth'a (1916) в рецензії на одну 3 робіт В. Банга: (Seine (W. Bangs) m,шсhmаl vieJleicht allzu heftigen, аЬег ліе ungerechten Angl'iffe gegen Radloff haben weiten I(reisen die Augen gебffпеt». cJas kann niC!lt scharf genug gatadelt werden, dass Radloff іп seinem Werk сОаз turkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus» durch seine wш­kUllichen Lesarten die kumanischi' Sprache «reformif;'rt» hat» (нім.- «Аого (В. Банга), інолі, можливо, занадто різкі, але завжди справедливі напади на Радлова розкрили очі широким Колам .... «Не можна досить суворо осуджувати те, що Радлов у своїй праці «Тюркський мовний матеріал «Codex Cuman:cus» через своє довільне читання «зреформу­вав» куманську МОВУ».- Ред.l. т. 70 (1916), стор. 447. Див. «2eitschr[ift} der Deutsch[en] Morg'enlandischen] Ges[ellschaft],.

у «ВиlIе! іп» бельгійської Академії наук, 1911, стор. 13-40.

5. Zu der Moskauer Polowzischen Wбгtегlistе.­Теж у бельгlійськомуJ «BulIetin», 1911, стор. 91-103.

6. Komanische Texte.- Теж у бельгlійськомуJ «ВиlIе­Ііп», 1911, стор. 459-473. (Тут про куманський пе­реклад гімнів «Jesu, nostra redemptio» та "Verbum саго factum est»).

7. Оіе komanische Bearbeitung des Hymnus .А so­lis ortus cardine».- В ювілейній Festschrift иа честь Вільг. Томсена (Лейпціг, !912,) стор. 39-43.

8. ОЬег die Riitse1 des Codex Cumanicus.- В .Sit· zungsberichte. прусської Академії наук, т. 21 (1912), с'Гор. 334-353. Критнчного додатка до цієї Бангової роботи про половецькі загадки дав Ju1. N е m е t Ь: Оіе Ratse1 des Codlex) Cumlanicusl. - В «Zeitschrl іЩ der Dleutschen) Morglenliindischen) Gеslеllsсhаfф, т. 67 (1913), стор. 577-608.

9) W. В а n g und J. М а r q u а r І, Osttiirki­sche Dialektstudien. Берлін, 1914 (13-й' том «Abhand-1uпgеп. Геттінгlенськогоl наукlового] т[оваристlва). Тут три розвідки, і для Codex Сиmапіси. присвятив В. Б а и г, власгиво, лнш третю (стор. 241-276): "Оег komanische Marienpsalter nebst ,еіпег QuelIe heraus­gegeben» (з фототип[ічнимиl знімками); початкова ж його стаття (стор. 1-24) трактує про особливості на­річчів Східного [ .. І Туркестану, що саме з ннми й хоче Банг зблизнтн куманську мову всупереч Радлову'. Се­редина книжки - то велика Мар к варто в а розвідка

«ОЬег das Volkstum der Коmапеп. (стор. 25-238)2. Одночасно з виданням тексту «Codex Сиmапіси"

1303 та з гіпотезами про найможливішу азіатську батьків­щину половців раз у раз почали виринати питання про -

1 До цього - JuJ. N е m е t Ь, Zu деп cOsHurkisC'hen Diatektstu. dienJ.- В .Zeitschr[ift1 der D[eutschen] Morg[enliindischen] Ое,[еll­schaft!>, т. 70 (1916), стор. 447-448.

2 Помилки китаїетичних сторінок Марквзртової праЦі показав

у широкій критичній статті РаиІ PeJliot: еА propos des Comans» в «Jour· паl ASiatique», І920, аУгіІ - juin (стор. 125--185); він і взагалі уважно спинивсь на всяких інших недоречностях ерудитного та не завсіди обережного Маркварта. ДИВ. ще рец[ ензію] В. Б арт О Л ь Д а в «Русском историческом журнале., КН. 7 (1921), стор. 138.

те, чи залишилися якісь живі рештки куманської мови серед теперішніх тюрко-татарських наріччів.

Ще спираЮЧИС>І на неточне видання Клапротове, на· писав Otto Вlаи (1875) свою студію «Volkstum und Spra­che der Ки mапеп»', де заявив, що нащадки половців-ку­манів - то теперішні т а в р і й с ь кіт а тар и (стор. 556; 568). А як видав критичніше «Codex Сumапісus. Г. Кун, то над питанням протеперішні половецькі нащадки уважно спинився не хто, як В. Рад л о в. І прихо­див він не кожного разу до однакових думок.

Здавалося б, що й Радлов, разом з Блау, міг би поду­мати иайперше про Крим; адже половці держалися були і в його степах і на побережжі, не тільки на сх іди ому , де Судак був головним торговим пунктом для цілої їх те· риторії', ба й на кримському побережжі західному, там де Ялта'; подорожній Рубрук 1253 р. каже, що як насу­нули на чорноморський степ татари, то кумани звідти не­счисленними масами кинулися через Пере коп до Криму'. Тільки ж Радлов не в Криму шукав їхніх лінгвістичних нащадків. В його очах, як ми це вже й зазначали, крим­ські наріччя - то амальгама, мішанина всяких різнобір­них елементів. У крові городян убачав він і куманські зо· станки, але в теперішній мові південного Криму найбіль­ше констатував близькість із турками-османами. Що ж до кримських наріччів степових, «образовавшихся из смешения ЯЗЬІков команского и позднее иммигрировав­

ШИХ стеЛНЬІХ кочевников», то «[ПИ наречия» - так казав

1 Студія оао ВІ." в «leitschr[iftj <іег D[eutschen! Morg[enliindi· schen! Ges[ellschaft}>,- т. ХХІХ (1875), стор. 556-587.

2 16н.аль-АСір (ПОМ. 1232), сучасник татарського нащестя на землю половців і на Русь, у розділі еЩо татари зробили з аланами та кипчака­ми» каже: «Судаq-wа hийа мадінато QифджАq, алляті минhа мАддато­hom» - «Суд.ж - це місто кипчаків, звідки вони мають усе СвОЄ поста­чання» - і перелічує, які товари ДJlЯ кипчаківдовозяться і од кипчаків Вивозяться через Судак. дИВ. т. ХІІ, єгнпfетське) видfанняl 1290= 1873 р .. стор. 160; росfійськийJ переклад ЦЬОГО уривка у В. Тізенгау~ 3ена: «Сборник материалов, ОТНОСЯЩИХСЯ к истории Золотой opRыt.. СПб., 1884, стор. 26.

s АраБСький географ !дрісі (l 154) У своїй географіЧНіА праці CBЇ)]w чить: «Джііліта - hийа МИН 6ильзди ле-Q о ман і й й і Н) - «Ялта налЕ'­ЖИТЬ дО землі куманів». Див. ара6fськийJ текст медіцеАеького I:!ндаННI1 (РИМ, 1592), арк. 39. стор. 4; по·франц[узьки!: А. J а u Ь е r t, Ge,­granhie d'Edrisis, т. ІІ (Париж, 1840), 395.

4, Вильгельм де Р у 6 рук, Путешествие в tюсточньrе C1paHьr, пере вод А. Малеина, :СП6., 1911, розд[іл! І, стор. 6&.

521

РадлоІі - «невозможно строго раз граничить, так как под влиянием степи стерлись их различия»l; інакше ска­зати, степ знівелював «крыскоеe наречие» настільки, що зближати його з <Codex Си manicus. не варто. Не шукав Радлов куманського нащадка і в сусідніх степах поза І(римом - У степах Північного І(авказу. Один тамошній народ «кумики» В дагестані своїм ім'ям аж надто нагаду­вав би куманів; але Радлов думку про якусь таку спеuіаль· нішу лінгвістичну близькість теперішньої кумицької мови з давньою половецькою рішуче одкидав. І коли він вва­жав за можливе добачати серед теперішніх народностей якусь тісну близькість до мови <Codex Cumanicus», тобто літописних половців, то це на його думку могли б бути далеко в басейні Волги мещеряки або мишарі, «т. е. тата­рь! Пензенской, частью Саратовской, Симбирской и Ни­же городской губерниЙ»'. Це Радловське вирішення справи не знайшло кінець кінцем собі прихильників серед тюр­кологів. і, приміром, рішуче повстав проти «мещеряць­кої. гіпотези Ф. І( о р ш (1885)'. Та незабаром і сам Рад­лов (1887) нашукав лінгвістичні половецькі рештки геть ближче до половецького степу і до І(риму - В мові литов­сько-волинських (живовидячки Й галицьких) караїмів'. А учень В. Радлова О. Сам о й Л о вич значно пощирив число кипчацьких (половецьких) живих нащадків, притяг­ши сюди теперіщні тюркські мови сусіднього Північного І(авказу. в рецензії на балкарську граматику І(арауло-

1 дИВ. передмову Радлова ДО VII roма його «Образцов народной литературЬІ CeBepHЬJX noркских племен. Наречия I(pыскогоo полу­острова' (СПб., 1896), стор. ХІУ і стор. ХУ.

2 В. Рад л о В, О ЯЗЬІке куманов (СПб., 1884; 48 т. академічних

«Записок_), стор. 53. і 39. й о г о ж так ипо-німецьки: «(іЬег die Sprache <іег Кumапеп» у лейпцігській clnternl1tionale 2еitзсhгift Шг а11-gemeine Sprachwissenschaft., 1884-1885 (І, 377-382; 11, 13-42).

3 днв. вступну частину рецензії Ф. Корта 8 «Archiv Шг slavische Philolog:e., т. УІІ!, стор. 644, на роботу Ф. Міклошнча (1884) про тюрк­ські елементи в східноєвропейських мовах.

"«Веі den іm ХУ (ба навіть ще ХІУ) Jahrhundert aus der І(гуm пасЬ Litthauen und УоlЬупіеп iibergesiedelten І(агаіmеп hat dieser аltе koma· nische Dialekt unvermischt fortgeJebt und sich selbstandig fortentwkkelt» [нім.- сУ караїМіВ, які переселилися 8 ХУ (ба навіть ще ХІУ) столітгі з Криму до Липш і на Волинь, цеА давній куманський діалект продовжує жити і самостійно розвиватися внезмішаному вигляді).­Ред.І- точні слова В. Радлова в передмові до його книги «Das tiirkische Sprachmaterial des Codex Cumanicus» (СПб., 1887)< ЗгадаНІ тут іще А за караїмів галицьких, близьких мовою до волинських·луцьких~ Радо.· лов забув.

522

ва (1912) Самойлович висловивсь: «Для меня несомненно одно - диалектЬІ КУМblКОВ, карачаевцев и балкаров ... имеют между собою неКОТОРblе общие чертЬІ, КОТОРblе ука' Зblвают на связь зтих трех диалектов. с наречием домон·

гольских обитателей южнорусских степей - кума нов или кипчаков, ПО'русски половцев''. Пізніше, одначе, Самой· лович одібрав у терміна «кипчацький. всякий реальиий тіснополовецький зміст, бо розтягнув назву «кипчацький. на мови геть усіх північно·західних тюрків од Крнму та степів. давнього Кипчака аж до Тобольська й Алтаю в глибу Сибіру'. З вужчим значенням для терміну «кип· чацький, підніс половецьке питання Ж. Ден і (1921) У своїй невеличкій, уже вище цитованій, замітці «Indica· tions sur des textes inedits еп turk-kiptchak ou kiptchak­соmап»3, Теперішні нащадки тієї мови, «якою говорили прииаймні з Х І віку нашої ери в Криму і в південно· руських степах. і яку ми знаємо з арабо-половецьких слов· ників та з «Codex Cumanicus., Дені бачить почасти й у сте­пах Північного Кавказу (у кумиків, принаймні в лекси­ці), почасти у Криму', найбільше, одначе, у сучасних караїмів литовських та волинських - .les karaites de Lіthuапіе е! de Volhinie.' - та V галицько-подільських тюркомовних вірмен ХУІ-ХУІІ -вв. Цю цитату з Дені ми вже наводили (ст. 485) і тоді ж зазначили, що п'ятьма роками пізніш Т Ковальський присвятив себе довгим лінгвістичним студіям над мовою литовських караїмів і в 1929 р. виснував із своїх студій тверду думку: «Се­ред теперішньої кипчацької групи тюркських мов найближ-

1 Рецензія Самоliловнча в «Записках ВОСТОЧНОГО отделения Pyc~ ск[ого] археол!ог"ческого! общ!.ств_!" т. 21 (1912), стор. 0155.

а див.: А. Сам о Й л о вич, НекоroРblе ДОПOJIнения к классифИ­кации турецких ЯЗЬІКОВ (Петроград, 1922), стор. 10. Але звичайно, що й вужчого значення ДЛЯ терміну «Я3Ь1К племени кычаковB (иначе -куманов, половцев). О. Самойлович не одки/tаЄ: див. «Известия о[бщестJва 06следования Азербаllджана', но 2 (Баку, 1926), стор. 4.

з J. Оепу - в (Journal As1atique»,192J, juillet - septembre, стор. 134-135 .

.. cPour lа (огте mоdегпе de cette langue (СО'Т1апе) fortement аІМ­гее раг!'їпfluепсе de l'оsmаПl, оп а les textes recueillis раг Radloff» fфранц.- «Для сучасного різновиду цієї мови (куманської). дуже змі­неної під впливом турецької, є тексти. зібрані Радловим.- Ред.] (Рго­Ьеп, t. VII, (896). Отже, «I(РblМСКое наречие» - то для Дені половеч· чина, тільки в новітній, зміненій формі.

І За караїмів гаЛИЦhКИХ Дені, ЯК і свого часу Радлов, забув згадати.

523

че заховавсь давній. кипчацький (куманський, половець­кий) тип саме імен но в мові литовських караїмів».

ХІІ

Про досліди Над тюркськими наріччями кавказька-астраханських степів і інших місць 3 Північного Кавказу: ногайці, кумики, балкари

та карачаївці.

На Північному KaBKa~i в ставропольсько-астрахансь­ких степах та в сусідніх місцевостях перебувають такі тюрко-татари: .

І. Ставропольські тру х мен и на межі з Астрахан­щиною. Про них бібліографію' дано в розділі VllI (стор. 496) при огляді мов півд!енно]-захliдної] групи.

2. НогаЙЦі, близькі мовою до киргиз-казаків. Части­на ногайців живе ще в придунайській країні, в Добруджі (<<читахи»), трохи - в Криму коло Перекопу, а найбіль­ше - на Північному Кавказі (в Ставропольщині в басей­ні р. Куми та Астраханщині, в Терській області в б!увшо­му] Караногайському приставстві Кизлярської округи, тро­хи в північнім Дагестані та на східній Кубанщині)". Най­важливіша збірка ногайських текстів вкупі з кумицькими -це ногайсько-кумицька хрестоматія (оповідання і піс­нї) кумика Мухаммед-ефендія Османова (СПб., 1883), що видав В. Д. Смирнов. Ця хреС1Оматія здобула серед ногайців велику популярність, зафіксувала поміж ними уміщений в ній текст і, живовидячки, чинить на дальшу народну творчість чималий вплив, не тільки фолькльор­ний, ба й мовний'. З'€Днання ногайців 3 кумиками у хрес-

1 Дуже не рясну (Володін, 1908; трохи Самойлович, 1912), :& У Мfалій} Азії емігранти з-під Бердянська та Мелітополя - в Бру­

ському та КОНіЙському вілаАєтах. ДИВ. (Извfестия) Таврич{ескойJ уч[еной] архивн[оil] КОМ[ИССИН]', 1913 (N. 49), стор. 222 (в стапі А. Cepгe€Ba).

8 Пор. резюме доповіді П. А. Ф а л € В 8 про ЙОГО «Записи ПРОНЗ­ведений народной CJlовесности у ногайцев СтавропOJlЬСКОЙ губ/ер"ии] в связи сранее опубликоваННblМ материалам» - в «Записках востlочм

ного) отделfения) pyccKrorol археолlогического) 06щfестваl», т. 23 (1916), стор. V-VIi «Ногайская сказка 06 АКмКОббке» (що він записав на Ставропмьщині)- в сС6орнике музея антропологии и 9тнографии)}, СПб., 1918 (т. V, вип. І, стор. 189-196); «Ара6ская новелла в ногай м

ском 9посе» (<<Известия Таврической ученой архивной комиссии», 52). Варто згадати: В л. М ОШ К О в, Мелодии астраханских и opeH6ypг~ ск их ногайцев и киргиз.- В .Известиях (казанского) общества исro~ рии, археологии и зтнографии», т. ХІ (1894), т. ХІІ (1895, вступна етапи), т. ХІУ (1897-1898) і т. ХУlI (1901); є транскрипція і перек.пад.

624

томат ії Османова не виправдується лінгвістично, бо, як справедливо зауважив О. М. Самойлович, «несомненно, что диалектЬІ кумыов,' карачаевцев и балкаРОI> не состоят в близком родстве едиалектом ногайцев, появившихся в южнорусских степях после монгольского нашествия

(ХІІІ в.)>>'. 3-5. для наріччя кумиків (у дагестані), карачаївців

(на верхів'ях р. Кубані в ()крузі м. Баталпашинська) та зовсім близьких до них своєю мовою балкарів (у сусід­ній окрузі Терської області), після кумицької частини в ногайсько-кумицькій хрестоматії М. Османова (1883) слід зазначити в 17 томі roCборника материалов для опи­сания местностей и племен Кавказа» (Тифліс, 1883) кумиць­кі пісенні тексти (відд[ іл] ІІІ, стор. 3-59) з додатком двох словників: М_ Г_ А Ф а и ась е в, PYCCKO-КУМЬІкский словарь (стор. 1-45) та М. В. М о х и р. KYMblkcko-рус­ский словарь (стор. 49-95). Для Карачая Proh1e дав слов­ника «Karatschajisches Wогtегvегzеісhпіs> (1909) і, під заголовком «Karatschaische Studien», граматику та тексти'; пізніш він видав «BaIkarische Studien» (19]5-]9]6)'. І кумиків і балкарів рівночасно студіював другий мадьяр­ський учений - G у u 1 а N е m е t Ь: Kumukisches und ba]karisches W orterverzeichn is - в «КеlеІі Sze тlе., ] 91 ] , де подав він і збірку кумицьких текстів'. Щодо мови бал· карів (інакше «малкарів»), ТО Немет її визнав за цілком схожу, «identisch», з карачаївською (яку обслідував В. Проле) , і знов підніс він цю саму думку про балкарсь­ко-карачаївську ідентичність у рецензії на Н. А. Кар а­у л о в а: «Краткий очерк грамматики горского языаa бал­кар» (1912)'. Над мовою кумиків останніми часами працює

] дИВ. ,Записки востfочноro] отделения pyccKforoJ археолrогиче~ ского] 06щlестваJ., т. 21 (1912), стор. 0155,- у згаданій уже (стор. 522-523) рецензії на балкарську граматику Караулова.

2 Обидві роботи Прёле в будапештському «I<"eletl SzernJe:t. Т. Х (1909), стор. 83-150 та 215-304.

, Теж у сКе1еН Szemle», т. XVI (1915-1916) . .t КУМИЦЬКИЙ і балкарський словник Ю. Немета в ХІІ томі «R.eleti

Szem1e, (1911), стор. 91-153, а ,РгоЬеп der kumiikischen Vo1ksdich­tung. gesammeJt und ubersetzt von N"emeth GyuJa» на стор. 274-308.

6 Кар а у л о в - у 42 томі «С60рника материалов ДЛЯ ОПНа сания местностеи и племен Кавказа), (Тифліс, 1912). Рецfензія) ю. Нем е 1 а - 8 «leitschr[ift] der Dfeutschen] Morgren!andischenJ, Gesrellschaft}», т. 67 (1913), стор. 548. дуже велика рецензія о. Сам о й· Л о в и q а - в СПб. «Записках 8ОСТ[ОЧНОГО) отд(еления}», 1913, Т. ХХІ, СТор. 0152-0162; Самойловичеву думку. що і оалкари і карачаївці

525

Б. Ч о б а н з а Д е; ПО-РОС1Иськи він дав коротку (5 сто· рінок) замітку «Предварительное сообщение о КУМЬ!К­ском наречии» в N. 1 «Известий общlест/ва обследования Азербайджана» (Баку, 1926, стор. 36-40), а по-азербай­джанськи - книжку «QYMyq ділі ве едебіййатЬ! тадqіqла­РЬІ> (Баку, 1926; 105 стор.). Коротше по-російськи: «Замет­ки о ЯЗЬІке и словесности кумы�ов» В «Известиях востlоч­ного/ факультета .АзербlаЙджанского/ уlниверсите/та., т. І (1926), стор. 95-138.

ХІІІ-ХУ!

Бі6JIіографія мови татар ПОВОЛЗЬКИ)( (<<казанських»), 3 (кряшенами», (каСИМЇВЦЯМИ:t та мишарями (а60 мещеряками). Тептярі й башкири.

Киргuз·казаки. Ближньоси6ірські татари (тобольці і інші).

Найновіший дослідник волзьких діалектів дж. В а -л і д о в у своїй роботі «О диалектах казанского татар­ского язы�а'. (1927) констатує, що термін «казансько-татар­ська мова> у повсякчасній обихідці прикладається не тіль­ки до татар Казанщини, ба й до цілого Поволжя, або й до всіх татар ВНУТРІШНЬОЇ Росії. Сам він ставить справу ще ширше, захоплЮ€ ще ширшу територію і добачає близь­кі три гру n и: властиво казансько-татарську, ми­шарську (мещеряцьку) та уральсько-уфімську. Щодо пер­шої групи, до властивого казансько-татарського наріччя, яким говорять бл[изько] І міл[ьйона! люду, то ВОНО ви­разно розбивається а) на говірки лівого берега Волги, або за казанські (сама Казань теж лівобережна), і 6) на говірки правобережні, або нагірні (там, де місто ТеТІОші, де басейн р. Свіяги). Архаїчніше говорять на Казанщині «кряшени., тобто добровільно або й насильно охрещені татари, що через 'християнську віру добре-таки одірвали­ся од життя мусульманської маси. і од мусульманської школи'. у мові татар касимівських (на Рязанщині), що

вкупі з кумиками становлять спільну групу. лінгвістично близьку ДО куманської -половецької, ми вже цитували (ст. 523), Н. Караулов дав і етнографічну стаrrю «БОJlкаРhI на Кавказе» (1908) у 38 томі тиф· ліського «Сборника».

1 «КРRшеНіВ:t € Два ТИПИ: старокряшени, що охрестилися ще од св/ятого1 Гурія XVI в. за часів Івана Грозного, і новокряшени -ПІСЛЯ Петра І. ЦЯ друга група тепер дуже змаліла, бо, як вийшов закон про волЮ віри, масово повернулася ДО мусульмаНСlва і перестала себе звати tкряшен».

526

належить до правобережних говірок, видко своєрідні особ· ливості, які наближають її і до мови другої групи - ми· шарів чи мещеряків (чи не потатарених монголів?). Ми· шарів є щось І мільйон, і живуть вони найбільше в гуБІ ер· нП] Сімбірській, та ще в Саратовській, Пензенській, Там· бовській, Нижегородській і ін.' Осібніше становище нале­жить численній третій групі, блlизько] 2,5 мільйlонівJ душ,- наріччю урало-уфімському (в межах не тільки рес· публіки Татарської, ба й Башкирської). Те наріччя,­каже дж. Валідов,- можна б назвати і тептяро-башкир­ським, бо воно - перехідна стадія до мови башкирів. Чистою ж башкирською мовою, «язьrком, которьrй имеет претензию бьrть самостоятелЬНblМ язьrком, совершенно от­дельны�M от казанско-татарского., говорять лише 'І« міль­йlона] люду',

В оцій класифікації, що їі дає дж. Валідов, ми бачимо розбіжність проти думок ТИХ дослідників, котрі тептярів і близьких до них тюрків з'єднують не з казанцями, 3 тільки з башкирами'.

Практичних під руч ник і в для вивчення мови повол­зьких (<<к а з а н с ь ких») татар складено чимало, чи то для потреб місіонерських, чи для педагогічних - шкіль­них, чи попросту для житейської обихідки росіян, прине­волених жити серед «инородцев». Ми назвемо попереду ті граматики, самовчителі та CJ]ОВНИКИ, ЩО З'ЯВИЛИСЯ протягом Х І Х в. аж до революції 1905 року, а до но· віших перейдемо вже потім.

Татарсько-російські букварі почали друкуватися ще в ХУІІІ в., а одною з ранніх грlLI<аmuк (не найпершою,

1 ті «казанські та гари», які бродять по цілій Росії і купують «ста· рое старье., то наliбільше мещеряки З СіМ6ірЩИНИ ци звідки, а зовсім не казанці.

11 Ця стаття дж. В а л і д о 8 а «о Диалекта)! казаНСКQГО татар­СКОГО Я3Ь1ка» - в казанському «Е3естннке научного общеСlва татаро­ведення», Н2 6 (1927, стор. 50-64). В ній дж, Валідов дає і характери­стику всім трьом мовним групам. Побутово-культурні доводи того, що нема причин одділяти 6аШt<ирів ОД казанських татар, ДИВ. у Llж. Валі­доеа в «Очерке истории 06разоваННОС1И и литературЬІ татар» (Москва, 1923/, Сl0р. 5-7.

дИВ. У нас табл"uю на с!Ор. 454, (рядок] 12 (зnерху]. Т. й про \1 И шар і в і ЇХНЮ приналежність може бути неОДнакова думка. ПРИМіРОМ, Ж. дені в своїй «Огаттаіге de Ів langue tщquе» (Париж, 1921, стор. 7) іде за тією класифікацією, яка до 6аш!:,ирів прилучае не тільки тептярів, 6а й мещерякtА.

527

одначе)' була .Краткая татарская грамматика. свящlени­ка] Олекс. Тро я н с ь ко г О (СПб., ]8]4; 2-е вид., Казань, ]824, «издІание] комиссlии] ДУХОВНЬІХ училищ»; передрук. ]860); Троянський викладав татарську мову в казанській духовній семінарії. Він видав і великий «Сло­варь татарского языа» (Казань, ]833). В Європі розголосу набрала інша казанська праця, що її автор був зрештою не казанець, а азербайджанець: «Грамматика турецко­татарского языа,' составленная ординарныM профессором мирзою Александром К а з е м бек о м» (Казань, 1839; 2-е вид. 1846); її на німецьку мову переклав Ценкер ]848'. Все ж Казембекова праця не була граматика спе­ціально для казанського наріччя. Ближче до діла підхо­дила «Татарская грамматика» Март. І в а н о в а (Казань, 1842) з ЙОГО ж таки великою «Татарскою хрестоматиею» (Казань, 1842)3, а ще корисніше було «Практическое ру­ководство К изучению татарского язь!ка, составленное

старшим учителем І -ой казанской гимназии М а х м у­Д О В ы� м» (Казань, 1857; стор. 14 і 255; є й словничок). У 1880-х рр. серед декількох інших невеличких казансь­ких «самоучителів. модним зробивсь був М. Ш. С а л і­х о в: «НОВЬІй самоучитель татарского языа» (Казань, 1885; 2-е вид. 1893; 53 стор.). Захтів був затьмари~и іСа­ліхова і його попередників І. Ко ндр а т о В, що «со­ставил по Троянскому , Махмудову и Салихову» свій «НОВЬІЙ практический самоучитель татарского языа', с приложением татарско-русского словаря, фраз И раз го­воров» (Казань, 1893, 90 стор.; 3-е вид., Казань, 1904, теж 90 стор.). Тільки ж чисто всіх поодтісняв своїм «Са­моучителем для русских по-татарски И для татар по-рус­

ски, А. А. В а гап о в, що первопочатками сягає, оче­видячки. ще в 1850-1860-ті роки', а в 1904 році було вже

1 В першій казанській гімназії (засн[ованаj 1758) запроваджеНі були в ХVІ П в. виклади східних МОВ: от татарської, калмицької. Вqи~ тел і друкували свої коротенькі підручники.

2 Про І(азем6ека ДИВ. ширше на стор. 466 та стор. 492-493. з На КНИЖКИ М. Іванова звернула увагу преса. дИВ. сОтеч[ествеННЬ1е]

записки', 1842 (т. хху), N, 12, стор. 55, та «Маяк., 1843, т. УІІІ, стор. 44.

4 Тут~таки, в заголовку, І. І(ондратов рекламно додав, що його книжка є «полное рУКОВОДСТВО, как без посторонней помощи 8Ь1УЧИТЬСЯ говорІО Ь И читать русским по-татарски. а татарам по·русски •.

6 Пор. рецензію в «Москвитянине», 1854, сент{я6рь), НІ! 17 (стор. ]8), на «Русско-татарскую азбуку, составленную ВагзповЬ1М, в которой

528

l5-е видання (всього 64 стор; на стор. 61-64 татарські пісні'. Під кінець зробив архаїчному Вагапову конкурен, цію «учитель русскаго язwка при Чистопольской медре· ее» М. А. Юну с о в: «Русско-татарский язwк. Для са· мостоятельного изучения» (Казань, 1904; 83 стор.); він, побачимо далі, і «Татарско-русский словарь» видав (1906).

Щодо тат а ре ь к 0-к а з а н с ь ких словників Х І Х в., то Й тут доводиться почииати од Троянського (автора грама­тики). Його велика праця - «Словарь татарекого язwка и неКОТОРЬІХ употребительнwх в нем речеиий арабских и персидеких, собраННЬІЙ трудами и тщанием учителя та­тарского язы�аa вказанской семинарии священника Алек­сандра Тро яне ко г о» (Казань, 1833). А далі, коли ие братимем иа увагу маленьких глосаріїв при граматич' них підручниках та самовчителях, то допіру в останній четвертині ХІХ століття доведеться позначити дещо по­важніше. З одного боку - знов місіонерські праці, обчис­лені переважно на «кряшенів», як-от: Н. Ост р О У м О в,­Первwй ОПЬІТ словаря народно-татарского ЯЗЬІка по BWCO­

вору крещенwх татар Казанской губернии (Казань, 1876; 145 стор.); потім «Православное миссионерское об­щество» надрукувало «Татарско-русский словарЬ» Н. Ост­роумова, значно збільшений (Казаиь, 1892; 246 стор.); Л. В о с к р есе н с ь кий: «Русско-татарский словарь, с предисловием о произношении и зтимологических измене­

ииях татарских слов» (Казань, 1894; стор. І-ІІа-грама­тика, стор. 1-374 - словник; транскрипція скрізь «старо­кряшенська»), З другого боку - те, що дав казанський просвітній діяч-мусульманин А. К а й ю м Нас и р о в: а) «Татарско-русский словарь» (Казань, 1878); б) Рус­ско-татарский словарь» (Казань, 1892, 2&3 стор,; 2-е вид, 1906)', Вчитель російської мови в чистопольській медре­ce~ (автор вищезгадуваної граматики) М. А. Юну с о в:

помеЩенЬІ употре6иreЛЬНblе слова, раЗГОВОРbl, КРЗ1'кне повести и песни c.B.~Hых татар' (Казань, 1852).

7~e ВИД. «Самоучителя» Вагапова - Казань, 1881 (56 стор.), 11·. - Ка"нь, 1892 (64 С1Ор,), 13·. ВНД,- Казань, 1899 (теж 64 стор,; на нього реt~ензія Н. Катанова в «Деятеле», 1900, стор. 108).

11 Точний, дуже характеристичний заголовок: «ПOJJНЬ1Й РУССКО* татарский CJІОЕЗРЬ с дополиением из иностраннЬІХ слов, употребляемыx в русском Я:'Іblке как научны�e термена, саставлял А.6дул~КаЙЮ;"1 бин А6ду-н-насьr;m·н,насыи-и-ль-казани>>.. Друге ВИДання (Казань, 1905-1906) має теж 263 стор.

34 2-317 529

«Татарско-русский словарь наиболее употребительны�x слов и Вblражений> (Казань, 1906; 164 стор.). " І граматичні і словникові оті казансько-татарські праці Х І Х в. здебільша страждають на недостатню на­уковість; не одна з них придатна для лінгвіста-дослідника переважно як сировиА матеріал. По інакшому підступив до казансько-татарської мови мадьярський орієнталіст Габор Б а л і н т: «Kazani-Ta!ar nuelv!anulmanyok» (Бу­дапешт, 1875-1877). В цій БалінтовіА збірці три частини: а) фонетично записані латинкою тексти казансько-татарсь' кого фольклору, почасти А православнорелігійні од хре­щених татар (1875; 170 стор.); б) татарсько-мадьярсько­німецький словник (1877; 178 стор.); В) граматичний на­рис - фонетика, морфологія. синтакса (1876; 160 стор) Незважаючи на мадьярську мову БалінтОвого видання. воно все ж і досі залишається в Європі головним джерелом для наукового ознайомлення з особливостями наріччя казанських татар і навіть казанського фольклору'. Але справедливість вимагає зазначити, що після Балінта чима­ло путящих записів опублікували самі казанці, ЯК-01 Н. Кат а н о в: <МатериалЬІ к изучению каЗ8нско-татар' ского наречия>, І-Il (Казань, 1898; стор. 178 і ІIЗ)2. А. К. Нас и р о в: ,Сказки казанских татар> (Казань. 1900 112 стор.)' і т. ін, і т. ін.

Після рев о л юці ї 1905 р. розвиток новотатарсь' кого казанського письменства викликав нове, ширше.

і уважнішее ставлення до граматичної і лексичної літера· тури. Тут поважне місце належить відомому, тоді ще зовсім

1 НедавніА приклад - ('тудії Т, Ковальського про форми тюрк­ської поезії (cZe studj6,v nad forma poezji lud6w tureckich:t, Краків, 1922) спираються в казансько~татарських частинах виключно на мате· рjалах І-го відділу збірки Г. Балінта (див_ про це у Ковальського, crop, 17).

2; «МатериалЬі» Н. Кат а н о 8 а друкувалися ЯК сприложение к сучены:M запискам l(аз[анского] уfнивеРСИl'еJта:t, 1897, КН. ХІІ (теК­етЬІ), 1899, кн. 5-6 (переклад). Ніби додаток ДО них - такі (числеННі) публікації теж Н. Кат а н о В а, як «Исторические песни казански}( татар. Текст, транскрипция и перевод» (Казань, 1899; 36 стор.)­відбlиТОК} З XV тому казан[ських] «ИзвестиА общества ист[uрииl. архео· л[огии} и зтногр[афии]», j чимало інш. Спис праиь Н. Катанова вмі· щено в «Протоколах Заседаний совета І(азанской духовной академии за 1911 ГОД>. Казань. 1912, стор. 114-131.

8 «Сказки казанских татар» Нас и р о в а (і Полякова) - від-6[иток) з ХУІ т .• ИзвестиА общ[ ества) HCro[ рии), арх[ еологии) и .тн! а­граФин}», Текст. 7ранскрипція і переклаД,

530

молодому, казансько-татарському письменникові Алімд жанові f б Р а г і м О В у, що видав у світ свою граматику (1911), два випуски: .Татар саРфbl' - «Етимологія» і «Та­тар нахвЬІ' - «Синтакса.. Тую граматику збудовано на принципі - віддавати живу народну мову якнайближче (5-е вид., 1917--1918). Потім дав він, теж по-татарськи, цінну статтю «Як вивчати татарську мову» (1915)'; в ній обмальовано дотодішній процес розвитку граматичної літератури у казанських татар і захарактеРИЗ0вано ка­зансько-татарське наріччя' як самостійну мовну одини­цю. Другий видатний татарський письменник, філолог дж. В а л і д о в, теж видав граматику (2-е вид_, 1920), але особливої уваги він вартий як лексиколог. СлОВНИ­кова праця у казанських татар за останніх літ 15-20 не стояла; вистачить назвати - Н. Кат а н о в: «Татар­ско-русский словарь. (Оренбург, 1912); С. Р а х ман к у­Л О В і А. Кар а м: 'ПОЛНblЙ русско-татарский словарь> (624 стор.); М. Кур б а н а л і є в, Р. А з і з о в та І. К у л і є в: «Татарско-русский словарь> (Казань, 1927; 219 стор.). Але значно ширші перспективи поставив дж. В а л і д о в: «ПОЛНblЙ т О Л К О В ьІ Й словарь татарского ЯЗblка. (виходить у Казані частками з 1927 р.; толкуван­ня для татарських слів подаються мовою татарською). Взагалі татарська філологія в Казані за останніх двох десятиліть сильно піднеслася. Тюркології оддав значну частину своєї енергії і старий професор-лінгвіст В. О. Б 0-гор оди Ц ь кий; він видав «Введение в тюрко-татарс­кое Я3Ь1кознание» (част(ина] І, Казань, 1922), куди ввійш­ла і його доповідь на татарській правописній конферен­цїї 1919: «Характеристика звукового состава В казанском говоре поволжско-татарского ЯЗbJка. (стор. 45-53); а як заснувалося в Казані Наукове товаристводЛЯ татарознавст­ва (1923) 3 ЙОГО органом «Вестник научного общества та­тароведения, (вихlодить] з 1925 р.), то В. Богородицький на сторінках цього журналу друкує свої статті, цінні дЛя вияснення татарської фонетики, прим[іром] <О корне­вом вокализме и его изменениях в каз[анско]-тат[арском] диалекте» (кн. УІІІ, 1928, стор. 112-122). В тім «Вест­нике н[аучного] общ[ества] татароведения. друкуються

1 Ця стаття А. f 6 Р а r і м О В 8 попереду вийшла в часописі «Анг», а після передруковано її в цікавій ДЛЯ філолога збірці І6рагімова d1и~ таини правопису. МОВИ, літератури» (Казань, 1924, 2-е вид. 1927).

34' 531

праЦІ І иого учнів-татар, з-серед яких публікує досліди над фізіологією казансько-татарських звуків А. Шар а фІ. В «Вестиике н[аучноro] общ[ества] татароведения» вміс­тив і Дж. В а л і д о в свою статтю про поволзькі діалек­ти (1927, N2 6), що саме з неї ми й почали цей розділ.

ХІV

Одмінно од казанських. татар говорять кас и м і в ц і ме Щ е р яки (чи мишарі). Іх бібліографія менша. Для кас и м і в с ь ких татар на Рязаищині-

Є. П о л и в а н о в, Фоиетические особенности касимов­ского диалекта (М., 1923)'.

Про миш а р і в (<<мещерякіВ', иайбільше правого берега Волги) загальи іші відомості дае прот[оієрей] Є. А. М а л о в': «Сведения о миша~ях. Зтиографические очерки. (Казань, 1885; 79 стор.), а лінгвістичні­Г. А х мар о в: .0 ЯЗЬІке и народности мишарей», в каз[ан­ських І «Известиях», 19034. Попередню бібліографію про мишарське наріччя позначив у своїй роботі С. є. М а· л о в': .Из поездки к мишарям. О наречии мишарей Чис­топольского уезда» (Казань, 1904; 24 стор.)'. Після того можна побіжно зазначити Г. Ф і л і ппо в а: «крещенны�e мещеряки в Цивильском и Тетюшском уездах Казанской губlеРнииl (Москва, 1915), де є одии розділ і про мову'; а ве­ликої уваги варт дослідник не досліджених доти тамбов­ських мишарів Rob. Pelissier: «Mischiir-tatarische Sprach.

1 Г. Шар а ф, ПалатограммЬІ звуков татарского ЯЗЬ!Ка ерзени­гельно с РУССКИМИ.- В с::Вестfнике) нfаучного] 06щ[ ества} татароведе­НИЯ», Н9 7 (1927, стор. 65-102); 8 і Н· так и, Сонорная длительность !8тарских гласны,' Ng 8 (1928, стор. 180-264).

2; Цю роботу Є. П о л и в а н о В а видав склографічно Институт ВОСТОКQведения в Москві як l~й випуск «Серии турецких ЯЗЬІКОВ», де­иі,JJЬК3 СТИСЛИХ уваг про касимівську гсвірку - у дж. Валідова. «О диалектах., стор. 54 (у нас стор. 527). ..-:

3 .сведения о мишарях» Є. А. М а JJ о В а - відбитка з казан· ських «Известий 06rщества] иет[оРииl. археол[огинj и :пногр[афИИ)', т. ІУ (1885). До цього рецfенЗія] С. И. С-кова в «Историчіеском) вест­нике', 1886, .на[арь] (стор. 235--236).

11 Г. А Х мар о в - «Известия 06fществаj ист!ории), археол[огииJ и "ногр[афИН]', т. ХІХ (1903, вип[уск] 2, стор. 91-160).

І Цеє Малова звідомлення про чистопільських мншарів е «прило­жение» до «УЧЄНblХ записок Казанского университета». т. 71 (1904, кн. 4).

f Студія Г. Філіппова € від6[итком) з «Православного благо­веетннка., що редагував славетний реакціонер прот( оіерей] Восторгов.

532

ргоЬеп, gesammelt іт Nordosten des Bezirks Tjemnikov des Gouvernements ТатЬоу» в «АЬhапdluпgел» прусської Ака­демії наук 1918 (стор. ХІ! і 47'; в передмові В. Банг дав характеристику тому мишарському наріччю'.

Мову башкирів казанські татари звичайно не оддіJlЯ­ють од своєї'. а тептярів, що БJlижчі до них, тим паче з'єднують зі своєю. ДJlЯ практичного вивчення башкирсь­кої мови ще й досі має певну вагу Mip-СаJlіх Бек ч у р і н: «НачаJlьное руководство» (2-е вид., І(азань, 1869); Бекчу­рін видавав і башкирський фоJlЬКJlОР'. Словник- В. І( а­т ари н с ь кий: «Башкирско-русский словарь» (Орен­бург, 1900; 237 стор.). НаСJlідком спеціаJlЬНОЇ ~KCKYPCiї до Уфімської губернії був «Отчет» Н. І( а т а н о в а (І(азань, 1900-1901; 121 стор.), повний діаJlеКТОJlогіч­них даних татарських, мишарських, тептярських, башкир­ських'. ЧимаJlО текстів башкирського фольклору фоне­тично опублікував мадьяр В. Пр б л е (1903 - 1905)6; студіював башкирів і другий мадьяр - Ю. Ме с с а рош (1909-1910)8. Пожвавішали башкирські студії за найНО­

віших часів - М. дми т р і є в: «Etude sur lа phonetique bachkire» (Париж, 1927; 60 стор.)'; Медж. Б і л я л о в: «таблицы по фонетике башкирского ЯЗЬ1ка» (1928)8;

1 .AbhandJungen d{erl Preus[sischenj Akademie der Wissenschaften (1918), philos[ophisch-hist[orische] КIas5O», М 18.

3 РецfенЗіяl на матеріали Р. ПеJlісь€ і на діалектОЛОГічну перед­мову В. Банга - С. М а JI о В а в «Записках коллегии востоковедов», т. 2 (Ленннград, 1927), стор. 400-404.

s дИВ. сС60РНИК башкирских н татарских песен» в «Записках Орен­бургского отдела Русск[ого] геогр[афнческого] 06щ[еСIВ']' (1870, вип. 1. стор. 161-229).

4 Н. Кат а н о В, Отчет о поездке, совершенной в БелебеевскиА уезд УфИМСКОЙ гу6ернии.- (уч{ены)) записки Кззfзиского} у[нивер­сите]та., т. 67 (1900), ки. 7-8, стор. 1-30; т. 68 (1901), ки. 3, стор. 1-76.

І Р r о h І е, Baskir nyelvtanulmanyok. - В «J(eleti Szemle~, т. ІУ ( 1903, стор. 194-214), т. V (1904, стор. 221>-271), т. УІ (1905, стор. 12-26).

t Ме s s а r о s G у u І а, Magna Ungaria. А baskir·magyar kerdes (Будапешт, 1910; 145 стор.), Пор.: Ю. Ме с с а рош. Отчет о поездке к чувашам и ПРИВOJIжским татарам.- В петерб[ урзьких] «Известиях Русск[ ого] комитета для изучения СреднеА и Восточной Азии., Nt 9 (1909), апр [ель], стор. 66-70.

! Ця Л мит р і € В а розвідка про башкирський вокалізм і КОНСО­нантизм - відб!иток] з «Journal ASiatique:t, 1927, avri1 - іиіп, стор. 193-252.

8 «ТаБЛИЦl!!:t Б і л я л о в а в «Записках коллегии востоковедов», т. 111 (Ленінград, 1928), стор_ 367-383.

О. Ша ц ь ка: .Заметки по башкирскому фольклору и языу'. (невеличка, але все ж цікава змітка 1928)'.

В Уфі icHY€ .Наукове товариство для вивчення Баш· кирії (чи Башкортистана»>, що почало з 1926 року друку· вати, мовою башкирською,таки, свої кра€знавчі 'збірки «Башqорт аЙматЬІ'. В книжці 2-й цього журналу (1926), виданій з нагоди І Тюркологічного з'їзду, Ma€MO низку провідних статей про башкирську мову (як-от Mipac€­ва, Більданова). У книжці 7-й 1929 р.- огляд того, що зроблено в Башкиростані для башкирознавства за десять літ. Приступне це, звичайно, лиш для тих, хто знае по-башкирськи.

ХУ

Коли Із західного, волзького боку лінгвістично тяг­нуть до себе башкирів казанські татари, то з півдня і пів­денного сходу од Оренбурга, у своїх південно-східних окраїнних наріччях, башкирська мова непомітно перехо­дить в одну з найчисленніших і широко розкиданих тюрксь­ких мов - кuргuз-казацЬІСУ'. давніш були звали П корот­ко: «киргизька», бо плутали казаків з кара-киргизами, інакше «дикокамінними киргизами» (а в кара-киргизів балачка - своя, все ж окрема од киргиз-казацької); те­пер часто кажуть навіть не «киргиз-казацька., а попросту «казацька мова», а киргиз-казацьку територію звуть «рес­публіка Казакстан •. Надійним матеріалом для її лінгвіс­тичного студіювання' явивсь 11 І том Б. Рад л о в а' .образцы� народной литераТУРЬІ северныx тюркских пле­мен» (СПб., 1870; стор. XXVI і 776)4 З того часу опуб·

1 Замітка О. Ш а u ь кої в «Докладах Академии наук СССР», 1928, В, стор. 313-317.

а Безперечно, що киргиз~казакі8 буде понад 5 мільйонів. Але свої місцеві дсслідники ладні нараховувати їх аж понад 8 мільйонів, як-от А. Чулошииков: «Очерки ПО истории казаК*I{ИРГНЗСКОГО народа» (Орен. бург, 1924), стор. ІХ.

а І(OJIИ проминути цінні «МатеРИ8J!ЬІ к нзучению киргизского наре­чия» Н. И. И ль МИ НСК О r о в сученыx записках Каз[анскогоj у[ннверсиre]та», 1860, КН. ІІІ, стор. 107-159; кн. ІУ, стор. 53-165; 1861, кн. І, стор. 130---162; там е R словничок. Реu[енЗіR) Пнраліева в .Журн[ •• е] минrястерства] нар[одного! просв[ещеняя]», 1862 (No 7, стор. 40-47). Потім (1897) використав і 06робив Ільмінського В. Ката­рннський ДЛЯ свого сСловаря),

• А &-1 ТОМ своїх сО6разцов) (СПб.. 1885) В. Радлов присвятив кар а -К и р r и З а м або справжнім киргизам, що їх інакше звуть

534

ліковано киргиз-казацьких текстів чимало, і дуже в приго­ді стають «киргизские хрестоматии», друковані в рос ill­ській транскрипці1 - І. А л тин с а р і н а (Оренбург, 1879; 2-е вид., 1906) та А. А лек тор О В а (Омск, 1907). До цієї ж «Текстової. категорії можна віднести і <Материа­лЬІ по казак-киргизскому языу,, собранныe И. Л а п т е­в ЬІ м, (Москва, 1900)', хоч правда, що затранскрибованим (і перекладеним) <образцам народной словесности. при­свячено в книжці Лаптєва лиш першу половину, а друга половина - то вже обробка: «Краткий грамматический очерк казак-киргизского языа'. (стор. 83-106) та корот­кий <Киргизско-русский словарЬ> (стор. 107-148). По­між спеціальними гра мат и к а м и ще й досі не втеря­ла своєї ваги .Грамматика туреuкая, персидская, киргиз· ская и узбекская» майора М. Тер е н т ь Є В а (СПб., 1875-1876); німці оцінили цю працю тим, що узбецьку та киргизьку частину граматики М. Терентьєва перекла­ли по-німецькому навіть серед війни з Росією (1917)'. З чисто практичною метою склав Іш-Мухаммед Б у ки н «Русско-киргизский и киргизско-русский словарь» (Таш­кент, 1883; 363 стор.)· та ,Русско-киргизские разговоры. (Ташкент, 1884). Роками десятьма після нього мав успіх на словниковому (почасти на граматичному) полі викла­дач російської мови длн киргизів', киргизький етнограф В. Кат ари н с ь кий, що склав попереду «Краткий русско-киргизский словарь» (Оренбург, 1895; 66 стор.; 3-е вид., Оренбург, 1898, 72 стор.)', а потім переробив його на чималий «Русско-киргизский словарь» (Оренбург, 1899-1900; 494 стор.). Так само випустив він у світ і «Кир­гизско-русский словарь. (Оренбург, 1897; 243 стор.) на

іще й «бурути •. Част[ииа] І, стор. ХХУІ і 599 (тексти); част[ина] П, стор. 28 і 603 (німецький переклад).

1 «МатериалЬІ» І. Лаптєва - в серії «Трудов по востоковедеиию) Лазар[єаськогоj інr[титутуl східних МОВ, ВИП. 11 (З8 моєю редакцією).

2; А саме в «М!ttеіluпgеп:. берЛіНської оріенталістичноі семінарії (1917, стор. 150-223).

а cC.nоварь» Букіна 1883 р. виliШО8 З8 редакцією Н. А. 8оскре· сенського.

• Пор. в. Кат ари н с ь к О r о: сПрактические уроки русскаго яз",ка ДЛя киргизоВ>, 2 .. вид., Оренбург, 1895 (122 стор.). Потім­Казань, І909 (ІЗО стор.). Ще сПеР80наЧЗЛЬНblЙ уче6ник русского языаa для киргизоВJ, Казань, 1909 (149 стор.); ці два видання - «Перевод­ческой комиссии при управлении І(азан{ского] уче6Н[ОГО] округа»

& Є видання (l(раТlкиАj РlусскоJмк[иргизский) слов[арь] •. Казань. 1909, (ПереводческоА комиссии учfе6ногоj округа. (91 стор.).

підставі давніх «Материалов» Н. Ільмінського, із своїми корисними додатками'. Катаринському належить і «Грам· матика киргизского ЯЗЬІка» (Оренбург, 1898; 196 стор.)'. Але найкращою вийшла праця Пл. Мел і о ран с ь ко· го: «Краткая грамматика казак,киргизского ЯЗЬІка, ч. І. Фонетика и 9'Гимология» (СПб., 1894; 72 стор.), ч. 11. «Синтаксис» (СПб., 1897; 92 стор.). Меліоранського «Грама· тика» ще надовго залишиться відправним пунктом для кожного лінгвіста~казаколога, в тім числі і для ТИХ новітм ніх дослідників, що останніми РОК3МИ жвавенько взялися працювати над КИРГИЗ'казацьким мовознавством, почас·

ти після революції 1905 р. (А. Б. Байтурсунов), почас· ти після сформування республіки Казахстану. 3 нових с л о в НИК і взазначім «Казакско'РУССКИЙ словарь под редакцией К аме н гер о в а» (Москва, 1926; 224 стор.).

XVI

Як додаток до попередніх РОЗДІЛІВ зазначимо деяку граматичну й словникову бібліографію для тат арТ о· б о л ь Щ и н и В ближньому (західному) Сибіру, що яв· ляються північними сусідами киргиз,казаків і східними сусідами татар казанських та башкирів. Вони, як узагалі західносибірські татари, що сидять понад р. Іртишем (який приймає в себе зліва р. Тобол), найближчі діалек, тологічно до казанціВ'поволщів і мишарів. Основу для вивчення мови татар Тобольщини поклав місіонер-педа­гог Йос. Гіг а н о в: а) .Грамматика татарского ЯЗЬІка, сочиненная в тобольском главном народном училище свя­щ[енником) Іос. ГигаНОВЬІМ» (СПб., 1801); б) «Слова ко· ренны�,' нужнейшие к сведению для обучения татарско­му ЯЗЬІКУ, муллами юртовскими свидетельствоваННЬІе»

(СПб., 1801)'; В) «Словарь россиЙско-татарскиЙ. мулла·

1 Дуже прнхильиу рецензію на цей «КиргизскомрусскиА словарь Ільмінськоro - Катаринського написав Пл. Мел і о ран С ь кий в СПб. «Записках востf()чногоl отделения», т. Х 1(1899), С10р. 365-366.

t На І(атаринського с.грамматику киргизского Я3Ьfка. Фонетика, 9ТИМОЛОГИЯ и синтаксис. Издание православного миссионерского обще­ства» (Оренбург, 1897) симпатична рецензія Пл. Мел і о ран с ь к О r о в «Записках 8ОСт[очного) 01делfенияj», Т. Х І (1899), стор. 361-364.

3 Згадати можна й про сБ У к В а р ь татарского и арабского письма с приложснием слов со знаками, показыl3ющимии их ВЬІговор,

СО'lинеННblЙ в т06ольском главном народном училище бухарцом Ният Бакою Атнометевы,' под руководством татарского язЬ(кз учителя, со· борного СВЯЩенника Иосифа r и r а н о В а. (СПб., 1802).

~3б

МИ юртовскими свидетельствованнЬІЙ' (СПб., 1804; 630 стор. іп 4-(0). Записи народних тобольских текстів, по· руч тюменських та надіртишських, умістив В. Рад л о в у ІУ томі своїх "Обр азцов» (СПб., 1878). І граматика і слов· ник Гіганова ще досі не втратили своєї ваги для тюрколо­гів, і їх не змогли добре заступити нові місіонерські ви· дання ХХ в., як-от "Русско-татарские р а з г о в о р ЬІ» В російській транскрипції (Тобольск, 1905; 83 стор.); рік перед тим вийшов «Краткий русско-татарский словарь. (Тобольск, 1904; 68 стор.).

ХУІІ

Тюрки далекого (східного) Сибіру; алтайuі - «ойрати», абаканські або мінусінські татари, урянхайці й ін.- Наскільки їх вивчено?

Тюрко-татари східного або далекого Сибіру одрізня­ються от інших тим, що релігія досі панувала у них не мусульманська, як у інших тюрків, а старошаманська (подекуди зреформована в монотеїстичному дусі); або, через російських місіонерів, приставали вони до право­слав'я (принаймні офіційно). Цей факт, натурально, од­бивсь і на їх мовах - наріччях.

Серед східносибірських тюркських наріччів найкра­ще обслідувані а л т а й с ь к і. Тепер на Алтаї своя республіка (з 192:1) р.), що по-псевдокласичному зветься Ойратія (столиця - У лала'), а давніш це була південна частина губернії Томської. Відомий дослідник тюрксь­ких діалектів В. Рад л о в саме з Алтаю і почав свою пам'ятну серію «ОбраЗЦbl народной литераТУРЬІ тюркс­ких племен»; алтайським записам присвячено у Радлова том І (СПб., 1866). Незабаром з'явилася місіонерська дуже добра "Грамматика алтайскаго ЯЗЬІка, составлен· ная членами алтайской миссии» (Казань, 1869; стор. 289). Головним автором чи упорядником був Н. Ільмінсь· кий, а матеріали призбирав покійний архім[андрИТj Ма­карій (Глухарев, пом. 1847), засновник алтайської ду­ховної місії, та о[тець] В. Вербицький. Цей останній, В. В е р б и ц ь кий, видав «Словарь алтайскаго и ала­дагскаго наречий тюркскаго ЯЗblка. (Казань, 1884; стор. ІУі 494), що збирав його більше як тридцять літ'.

1 На «Словарь» В. Вербицького дуже похвальна рецензія П. Рад­лава в СПб. «Записках ВОСТОЧНОГО отделения», т. ІІІ (1888), стор. 138-141.

537

Найновіші словники: С. Кум анд и н, Алтайско-рус~к ий словарь (Улала, 1923) та П. П. Т ЬІ Н Д ЬІ К О В , Алтай­ско-русский словарь (У лала, 1926) і й о го- так и, Рус­ско-алтайский словарь (Москва, 1926; 100 стор.).

Під наріччям аладагським (або «черневы» татар) о[тець) Вербицький розумів і говірки татар а 6 а кан с ь­ких (Абакан - доплив Єнісея), що їх іноді звуть і міну· сінськими, од ім'я Мінусінської округи на півдні Єні­сейської губернії. Абаканські татари мають племінні назви: сагайці, качинці, бельтіри, койбали і ін. Іх говір· кам присвятив В. Рад л о в Il-й том (стор. 1-594) своїх «Образцов» (СПб., 1868). Пізніш робив дуже совіс­ні записи серед абаканських татар Н. Кат а н о в'. Ос­танніми часами ми Ma€MO статтю Ф. Ф і € Л Ь стр У п а та С. М а л о в а «К изучению турецких абакане ких на· речиЙ. (1928)'. Передше од Радлова М. А. С а s t r е n дав монографію .Versuch еіпег koibalischen und karagas· sischen Sprachlehre nebst W6rterzeichnisse aus den tatari· schen Mundarten des Minussischen Kreises> (СПб., 1857, 210 стор.). Карагаси (їх Кастрен торкнувсь обмаль)­невеличкий народ, душ так 400 (мабуть, потюрчені остя­ки) на північ од Саянського хребта, тобто східного продов­ження алтайських гір. кастренові матеріали перевів на Радловську транскрипцію Н. Кат а н о в: «Саstгеп' s Koibalisch deutsches W6rterverzeichniss und Sprachproben des Koibalischen Dialectes, Пеи transscribirt von N. Ка· tапоff. (1888)3. Котрі карагаські матеріали записав сам Катанов, він їх укупі з своїми записами абаканськнми включив у ІХ том серії В. Радлова: «образцы� народной литературЬІ тюркских племен, - наречие у р я н Х а й­Ц е в (сойотов), абаканских татар и карагасов. (СПб., 1907, 2 тт., мало не півтори тисячі стор.)'. Територія соl!о­тів або урянхайців (їх буде з 2,5 тисячі люду), на пів-

1 Видав свої абаканські матеріали Н, Кат а н о В у середині j Х тома «ОбраЗUО8) Радлова (1907), про які ДИВ. нижче, на цІй же стор.

І! етапи Ф. ФіелЬС1рупа та С. Малова 8 ленінгрfадських] с3аписках коллегии востоковеДОВ», т. ПІ {1928}, стор. 289-304. .

3 Ця Кастрена - Катанова рo6cnа 8 СПб. «меlапges Asiatiques-, т. ІХ (1888), стор. 97-205. .

'Ч~стина І (деreксти)маєсroр.ХХХIІ lа 668таХLVIІІ;иастор. 1-216 - записи урянхайські; на стор. 217-612 - абаканські; на стор. 614-657 - карагаські. Частина 11 (де рОС[іI!СЬКІІЙ[ переклад)­стор. УІ і ХХУ і 658.

день од Саянського хребта, побільше входить в полі· тичні кордони вже [ ... ] Монголії. Чотирма роками ра· ніш Н. Катанов закінчив свою колосальну дисертацію: «Опь!Т исследования урянхайского языа,' с указанием главнейших родственны�x отношений его к другим язы�амM тюркского корня» (Казань, 1903, 2 тт.). Ця величезна праця Н. Катанова дуже корисна як збірка відомостей не тільки про наріччя урянхайське, ба й про всі інші тюркські, 60 Катанов скрізь наводить із них рясні пара· лелі. Але вона незручна для користування через величез· ний свій обсяг (стор. ХLІІ і 1539 і 8 і LX), magnitudine ,иа lаЬогаІ, як сказав би СаЛЛКд;тіЙ'.

ХУІІІ

Тюркські МОВИ Середньої Азії; дещо з бібліографії джагатаАської вмерлої МОВИ. Бібліографія дослідів над наріччям Туркестану захід­НОГО: мова узбеuька, сартська. Таранчі. Вивчення МОВ Туркестану схід-

НОГО (кашгарського) та тюркських оаз у Монголії.

Середньоазійські тюркські наріччя (інакше турке­станські) розбиваються через політичний кордон на дві галузі -західну та східну, а60, з одного боку, наріччя Туркестану радянського, республіки Узбекистану [ ... ], а з другого боку - наріччя Туркестану [східного] (чи кашгарського). У зв'язку з політичними обставинами, на­річчя західнотуркестанські (уз6ецько-сартські) вивчалися переважно через росіян, а60 принаймні в російській мові, а східнотуркестанські наріччя найчастіш бували темою дослідів для тюркологів європейських, що закріпили за тими наріччями назву <turki •.

Звуть середньоазійські наріччя, чи середньоазійську тюркську мову, ще й новоджагатаЙською. Доводиться попереду зареєструвати ро60ти про давню тутешню мову -староджагатайську, що тепер вигасла, але позалишала після свбе рясні літературні пам'ятки, найкращі з ХУ в., за тімуридських часів. Літературно ж вона, й мертвою бувши, впливала на новоджагатайські наріччя ще в ХІХ в.

1 На урянхайську дисертацію Катанова дав рецензію П. Мел і O~ ран с ь кий в «Записках 8ОСТ[ОЧИОro] отд[меНilЯ)>>, т. ХУ (1903). стор. 0150-0160. Ще рецензія - М. Н. r І m а n n - в .ОгіепІзlis· tische Literaturzeitung>, 1905, N. 1 (стор. 18-23).

2 Точніша була 6 вимова «чагатайські:t, а не «джагатаЙсь}(.і).

Герман В а м бер і видав з мадьярським перекладом (Будапешт, 1862) джагатайсько,османський словник «Абуш· ка» до творів великого джагатайськоro письменника Алі· шера Навої· (пом. 1500 р.), складений у Туреччині в пер· шій половlині] ХУ] в. за часів Сулеймана Пишного'. Зветься той словник «А б у ш к а» через те, ЩО найпеРШеЕ джагатаЙСЬКe€ СЛОВО, яке в ньому по~османськи поясне~ но, е «абушка»'. Почасти за цим словником «Абушка», почаС1И за іншими пам'ятками староджагатайськими і, разом 3 ТИМ, за текстами новgджагатайськими, СКОМПО~

нував Г. В а м бер і свої «Cagataische Sprachstudien enthaltend gtammatikalischen Umriss, Chrestomathie und WбгtегЬuсh" (Лейпціг 1867; стор. УІІІ і 360 іп Но). Вам· беріеве видання «Абушки» 1862 тим було недобре, що Вам· бері повикидав усі посвідкові цитати. Тому всі учені ко· ристуються іншим, критичним виданням «Абушки»: У. d е Уе І і а m і по f . Z е г n о f, Dictionnaire djaghataHurc (СПб., 422 стор. турlецькою мовою] та 27 стор. докладненької францІ узької] передмови). Незаба· ром видав і Р а v е t d е Со u r t е і І І е: «Dictionnai· ге turc·oriental. (Париж, 1870; 562 стор.), де використав і «Абушка», і всякі інші староджагатайські класичні лі· тературні витвори·. Складалися джагатайські словники і перською мовою. Такий джагатаЙсько·перськиЙ словник «С е н r л я х» ХУІІІ в. мірзи Мохеммеда Мехді-хана<; r рам ати ч н У частину Мехді·ханової праці видав денісон Росс (Калькутта, 1910)', Так само обробив джа·

'Abuska, Csаgаtаj·tбгбk sz6gyfijtemeny, tбrбk keziratQkb61 fQrditotta Vambery Агтіп (Пешт, 1862),

2 «А6ушqа - 'зврет єріне дерлер. шуА мз'насьша» - «А6ушка­гак жінка каже на СВОГО чоловіка, тобто мужа» - отако починається цей СЛОВНИК.

з Докладний заголовок; Р а v е t d е Со u r t е і J J е, Dісtіоп· паіте turco·riental. destine principalement а faciliter Із Jecture des оина­ges de ВАЬег, d'AbQul·GAzi, еІ de Mir·Ali·Chir·NevAi, Париж, 1870. Рец!ен.ія] Г. В а м 6 ері в .leitschr!ift] der Dleutschen] MQrglenliin· dischen] OesleHschaft]>, т. 24 (1870), стор. 243-245,

" (Сенглях) докладненько описав R. і е u в своїм каталозі ТЮРК­ських рукописів Британського музею (Лондон, 1888), стор. 264-266.

І ТЬе МаМпі 1-Iughat heing а grammar.of the turki language іп peг~i· ап, Ьу тіГІа Mehdi-khan, ed. Ьу D е n і s оп R о s s. Калькутта, 1910 (стор. ХХІV і 142) в серії .BibJiotheca Iпdі("з,..Про ц6tвидання дав стаmo О. Сам о Й л о вич; «Персидекий тюрколог ХУІІІ в. мирза Мехди­хан» у бакинських «Известиях общества обследования и изучения Азер­байджана», 1928 (М 5, стор. 3-15),

гатаilсько-перський словник Фе т х-А л і- х а н (1862)'. В Х І Х таки столітті склав дуже хаотичний джагатайсь­ко-османський словник Сулейман-ефенді Б о х а рі: «J]ютет-и чататай ве тюркі-йи османі» (Царгород, 1298= 1881; 320 стор.), і його, вкоротивши, обробив по-німець­ки 1_ К u по s: «Cagataj-osmanisches 'У./ бгtегЬuсh» (Будапешт, 1902). Зазначимо тут іще розвідку про синтаксу середньо­азійського легендарного писання Рабгузі з Нехшеба мон­гольских часів (1309-1310 р.) за рукописом Британсь­кого музею ХУ в. - це J а k о Ь S с h і n k е w і t s с Ь, Rabghuzi's Syntax (Берлін 1926; 47 стор.)!.

Але ця дввня джагатайська мова тепер, як сказано, уже мертва. Ії в живім житті застуqили нові середньо­азійські мови, н О В О Д Ж а r а т а й С ь к і.

Мова тюрків Західного Туркестану, по теперішньому~­республіки Узбекистану. зветься узбецька; расово най­чистіші узбеки (чи озбеки), мабуть, чи не в Х іві та в афган­ськім Туркестані. З підручників для узбецької мови ще й досі не загубила певної ціни ( ... ) «Грамматика турецкая, персидская, киргизская и узбекская» (СПб., 1875-1876, 2 чч.) майора М. Тер е н т ь € В а; нещодавно її переклали німці (1917) і саме частину казак-киргизьку та узбе· цьку'. Навпаки, нічого не варт поверховний, хоч і сильно рекламований, «Спутник русского человека в Средней Азии» А. Ста р ч еве ь ко г О (СПб., 1878). що потім і ще перероблявся'. Улюбленим узбецьким словничком для туркестанських росіян довго був той, що склав С. J] а­n і н: «карманный русско-узбекский словарь. Приложение: Краткая грамматика узбекского языа» (Самарканд, 1895;

1 Про працю Фетх·Алі·хана: А. РОМ а С к еви ч, НОВЬІЙ чагатаЙ· ско-персидский словарь.- У збірникові «Али-Шир» (Ленінград, 1928), стор. 83-99.

11 Ця дисертація Я. Шин к еви ч а (білоруського татарина)­відбнт[ок] . .. 3 «Mitteilungen» берліНСЬКОї СХОД03навчої сеМінарії, т. 29(1926). Пор_ нижче, стор_ 564_

з В «МНtеiluпgеп» берлінfcької} сходознав[чоїj сеМінарії. 1917 (стор. 150---223)_ Пор_ у нас ст_ 469_

• ДИВ., приміром: А. Ста р ч еве кий, Русский средне и южно· азиатский проводник-переводчик (СПб., 1896), стор. 1-344 (словнички та стор. I-XXVIII (<<Грамматические очерки»). Цей невеличкий CTap~ чевського «Проводник-переводчик» «заключает в себе языи:: тюркский (кашгарский и тараичи), джагатайский, узбекский, таджикский, 6YTaH~ СКИЙ, невари. непальский. кашмирский, пенджабский, синдский и бе­луджи».

541

стор. УІІІ і 106 і 56); цей Лапіна словник не раз потім пере· видававсь (4-е вид., Самарканд, 1914, і без епітета <краткій»; стор. 1-114 - словничок, стор. 1-63-граматика).

3асвоїли узбецьку мову і городяни-іранці (в Ташкенті, в Самарканді, в Фергані, в Бухарі і деінде), але в Їх устах вона трохи змінилася, надто у відтінках вимови. Ухне roродське наріччя має (або досі мало) назву capnU;bКE. Слово «сар,.. - старе. Воно трапляється вже й у х І в., В тюрк· ській дидактичній поемі <Кутадгу біліг»; але тоді воно значило лиш «купець.. В Х V в. воно прикладалося спе­ціально до людей і ран с ь кої раси, що їх однаково звали й «таджиками». А чим ближче до наших часів, тим сильніш видко в середньоазійських писаннях неоднакове значення для слів «таджик. і <сарт>: котрі іранці не втра­тили CBO€Ї мови, звуться <таджики., а котрі з них пот ю р­ч или с Я, тих звуть «с арт и.'. Туркестанські росіяни найбільше цікавилися вивчати мову не чистих узбеків, а саме імеино отих потюрчених городян-іранців, «сартів., Не надто щасливо дебютував своєю книжкою 3. А. А л е к­с є € в: «Самоучитель сартовскаго ЯЗblка. (Ташкент, 1884; 64 стор.)'. Не кращий «Переводчик С русского ЯЗblка на сартовский, А. В. Ста р ч е в С ь к О г о, хоч і виданий «при пособии военно-ученого комитета Гл(авного] штаба. (СПб., 1886; 202 стор.). Навпаки, має й досі вагу В. Н ал и в­к ї н: <Русско-сартовский и сартовско-русский словарь общеупотребительныx слов, с приложением краткой грам­мати.ки по наречиям Наманганского уезда. (Казань, 1884; стор. 294 і 161). долучену до цього словника коротку сарт­ську граматику переробив потім В. Наливкін в путящеє, найкращеє од усіх інших «Руководство к практическому нзучению сартовского ЯЗblка» (Самарканд, 1898; 333 стор.)'. Тим часом Н. Ост р О У М О В опублікував свої записи сартськоroфольклору (прислів'я); на їх підставі трохи озна-

1 Про це ДИВ., примrіром], роботу Н. ОСТ Р О У М О В 8: (Значение нззвании сарт» (Ташкент, 1884), JlI<У спопуляризував на Заході Н. V а m Ь ~ г у 8 статті .Оіе Sart_n und ihгe Sprache», 8 .Zeitschr!ift] der D!eutsch.nl Morg[enliindischenl Gеs!еllschаfф. т. 44 (1890), стор. 203 і далі. Або стисло ДИВ. у В. Б арт О Л ь Д 8: «История культурной жизии Туркестана. (Ленінград, 1927), стор. 24-25.

І Н 8 сартськиА сСамоучитель) АлеКСЕ€ва негативна рецензія К. За­лемана в СПб. «Записках вост[очного] отделения Русск[ого] apxeOJl[o· гического] общества), Т. І (1886), стор. 37.

3 до сартського «Руководства» Наливкіна (1898) потім склав Е. Маджі «Ключ," (Ско6ел€в· Ферганськоl області, 1909; 96 стор.).

542

йомив західних тюркологів із сартською мовою Н. Vambery .Оіе Sar!en und ihre Sprache» (1890)1. За модною практично­лінгвістичною методою Toussain!'a почав був видавати І. А. Б € Л Я € в: «Руководство к изучению сартовского ЯЗblка», Ташкент, 1906, вип. І-У (стор. 1-89)'. далі -рівночасно скількись слабеньких підручників, як-от Лев А фан ась є в: .словарь сартовских слов с главнейшими грамматическими правилами» (Скобел€в, 1908; 207 стор.) та кишеньковий «Сартовский переводчик. Среднеазн, атские наречия, Издание штаба туркестанского воен' ного округа, под редlакuией] полковlника] И. Я ге л л о» (Ташкент, 1908; стор. 27 і 37)'. добра «.9тимология сартов, ского ЯЗblка для курсов при ташкентском отделении Об· щества востоковедения» (Ташкент, 1910; 112 стор.). Н. Бу д. 3 И Н С Ь кий: .Грамматика сартского языаa и русско, саРТLкие раЗГОВОРbl» (Ташкент, 1910; 320стор.),

Після революції назву «сарт» скасовано', офіційно за· проваджено для «сартів» загальне ім'я «узбек», і тому нові студії над сартською мовою звуть її вже «ЯЗЬІком узбек· ским>. Щоб якось давати собі раду з тією уніфікованою термінологією, одрізняють говірки географічио: наріччя узбецько-хівинське, говірка ташкентська, ферганська самаркандська, бухарська тощо'; або все ж та кн в дужках додають: «сартский ЯЗblК». Пор.: П. К у 3 Н е Ц о в, Неко· ТОРblе диалектологические особенности среднеазиатского наречия турецкого ЯЗblка (так назlы�аемого]] узбекского. сартовского)>>, 1923'; приклади у Кузнецова додаю.ться з говірки ташкентської та ферганської. Багато пра­цює над гові(Жою сартів ташкентських професор ново· заснованого в Ташкенті Середньоазійського універси­тету Є. д. П о л и в а н о в', автор праць: а) «Введе· ние в изучение узбекского Я3Ь1ка», 3 чч. (Ташкент, 1925-1927); б) «Краткий русско-узбекский словарЬ» (Ташкент,

1 Стаття В а м бер і в cZe;tschr(ift] der D[eut,chen] Morg!enliin· dischen] 0"1 еІІосЬаlt]" т. 44 (1890), стор. 203-255. Сартськ; теКСТИ подано тут арабськими буквами без фонетичної транскрипції.

t Всіх випусків мало 6 бути 15. а J на АфанаСh€ва і на видfання] штабу рец[ензія] О. СаМОЙJlовича

в .Записках вост[очного] отделfення]', т. ХУІІІ (1908), стор. 0193-0195. На Афанась€ва ще в с.туркестанских ведомостях», 1908, N!! 190 . . [ ... )

І Ця К у з н е ц о в а стаття в ювілейнІм «Сборнике Туркестан­ского вОСТОЧНОГО института, в честь проф. А. З. Шмидта» (Ташкент, 1923), стор. 67-7 І.

543

1926); в) «Краткая грамматиюі узбекского ЯЗЬJка>, 2 чч. (Ташкент, 1927). З користю можна назвати іще цілу низку статей Є. Поливанова про той самий ташкентський діалект, вміщених почасти в ташкентських-таки виданнях (1922 і далі)', почасти в «Докладах}) Всесоюзної Академії наук (1928), де він ширше, одначе, говорить уже про говірку самаркандську', та в «Известиях}) (1929) - про говірку міста Туркестана та його повіту". Дещо в тім напрямі роблять його учні, як-от К. Юда х ін: «HeKOTOpЬJe осо­бенности кара-булакского говора. (1927)4 - чимкентсь­кого повіту, де слідно деякі захожі впливи од мови турк­менської та киргиз-казацької. Для нововпровадженого латинського алфавіТу недавно видав В. В я т кін «Учеб­ник узбекскоro ЯЗЬJка для русских •.

Переходячи од Туркестану західного (радянського, русского) до Туркестану с х ід н О го ( ... ], ми маємо спинити свою увагу найпередше на одній середньоазій­ській тюркській народності, що жила давніше в грани­цях китайських, а потім перейшла до границь російських, і російське правительство дало ЇЙ землю в Ілійськім краю Семирєченської області. Це - таранчі. Записи цього східнотуркестанського діалекту, пороблені коло китай­ськопідданої Кульджі та й у російськопідданому Ілійсь­кому краї, видав В_ Рад л о в у VI-MY томі своїх «Образ­ЦОВ народной литераТУРЬІ тюркских племен. (СПб., 1886), а після нього багацько опублікував таранчинських тек­стів Н. Пан т У с о в, 1880-1910', на жаль, переважно

1 Е. П о л и в а н о В; а) 3вуковоА состав ташкентского диалекта.­В ташкентськім журналі «Наука и просвещение», 1922, N!! 1 (стор. 17-19); б) 06разцы фонетических записей ташкентского диалекта.­В «5юллетене Среднеззиатского ун[иверсите]та», N!! 4 (1924. фев­раль" стор. 87-90.

Е. Д. П о л и в а н о в, ОбразцЬІ не-сингармонистических (ирани-30ВЗНН.>lХ) говоров УЗбеКСКОГО Я3Ь1ка, І-ІІІ.- В ~Докладах». 1928, стор. 92 ід., 306-312, 318~32З.

з Про говірку м. Туркестана та повігу - Е. д. ПOJЖванов в «Изве­стиях Академии наук СССР, 1929,' Отделение гуманитарнЬІХ наук», N. 7 (С10Р. 511-537).

4 К. Юдах ин - 8 ювілейнім збірнику: «В. В, Бартольду 1урке­станские друзья,ученики и почитатеJJИ» (Ташкент, 1927), стор. 401-425.

6 Див.: Н. Пан т У с о в: а) Война мусульман против китайцев, вип. 1 (Казань, 1880), вип. 11 (Казань, 1881) - тут тараН4ИНСЬКЇ пісні та дещо про таранчинську дієзміну; б) в ін· так и, Таранчинекие песни.- В «Записках Русск[ого] географfическогоJ Оf}щ'естваl, от­дlелеhиеj зтнографии», т. 17 (1890, вип. І), та в каз JН,'ЬЮ!'і «Известиях

544

алфавітом арабським" Як настала революція 1917 р., таранчі перейменувалн себе по-класичиому чи там псевдо­класичио .. у на «у Й гур і в." і тюркологи, щоб одрізняти їх од іиших, звуть їх тепер «таранчі-уйгури •. Випущено в світ .ОбразцЬІ народной уйгурской литературЬІ' (Москва, 1925; 247 стор.), що їх «составили Л. Аисари, З. Башири, Худайкул и Ибрагими». Один з них, Л. Ан с а р і, вкупі з Н. Х а кім Ь м, склали по уйгуро-таранчинськн і гра­матику своеї мови, прндатну, очевидячки, не тільки для своїх шкіл, ба й для орієнталістів.

; В межах Тур к ест а н у [с х і дно г о] (де най­більші міста Кашгар та Яркенд, а трохи на північ - оази Аксу та Турфан) та й аж до Китайської стіни зиати тюрк­ські наріччя була наЙl1ередше потреба китайським урядов­цям. Март. Гартман привіз і передав до бібліотеки Німець­кого Східиого товариства, між іншим, кит а й с ь к о­Т ю р к с ь кий с л о в н н к, друкований в Сінкяні між 1861-1874 рр.' Реальну, одначе, користь для некита­їстів мають лиш європейські студії східнотуркестанських наріччів. Побіжно лиш згадавши про короткі звістки у Н. І л ь мін с ь ко г О (1861)' та Г. В а мб ері (1867)', огляд почати треба 3 граматики й словника для кашгар­ського наріччя: R о Ь. S h а w, А sketch of the turki language

общества истории, археологии и зтнографИИJl, Т. ХІІІ (1896); В) в і Н­так и, МатериалЬІ: к изучению наречия таранчей Илийского округа. вип. І-ІХ (сторіНок по 20-30 У кожному), ((азань, 1897-1907, або окремо, або в «приложении) до «ученыx записок Кззfанского] ун[ивер­ситета):t; г) в і Н- так", 06разu.ьr таранчинской народной литерату­РЬІ.- В казfанских] • .извеСТИЯХ:t, Т. 27 (ВИП. ІІ-ІІI. 1909; стор. 1-165 тексти, ара6ськиIWИ буквами, стор. 1-120 - росliАський} переклад).

1 Зрештою, часом Н. Кат а н о В додавав ДО записів Н. Пантусова транскрипціЮ російськими буквами, ЯКwОТ до «НОВЬІх песен усекских таранчей» в казан[ських] «Известиях», т. 22 (190о),. стор. 303-314.

2 Про класичних, давніх уйгурів у нас буде мова на стор. 555-558, в розділі про давніх тюрків .

• Див. cZei!schr[if!] der D[eu!schen) Morg[enliind1schen) G_s[ еН· schaft]., т. 81 (1927), стор. СХХІХ. ДО цього пор.: М. На r ! m а пп, Der islam;sche Огіеп!, lI-Ш (Берлін, 1900): СЬіпа und der Islam. Zwei islamische ((an!ondrucke (стор. 41-81).

• Н. И л ь м и нск и А, Вступительное чтение в курс турецкоw татарскоro языз.-- В «ученыx записках Казан! ского] у[ниверсите]та:t. 1861. у додатку до своєї роботи lльмінський подає звістки про кашгар~ ське наріччя, яке він вивч<t,R в ОренбурЗі од заіжджоro кашгарця.

• Н. V а m Ь е r у, Caga!aische Sprachstudien (ЛейпціГ, 1867). у хрестомаТійному відділі (на стор. 124-131) видруковано троє каш~ гарських листів арабськими буквами (без латинської транскрипцil). 3 нім[ецьким} перекладом.

545

а. spoken іп Eastern Turkislan (Kashghar and Yarkand, рагl І, Огашrnаг (Калькутта, 1878), рагl 11, УосаЬиlагу (Калькутта, 1880)1; термін «Iurki language», ЩО дав тут для східнотуркестанського наріччя Роб. Шоу, дуже поширений у європейців; транскрипція, якої тримавсь Шоу, з англій ською вимовою для латинських букв, не дуже зручна. За одну з добрих праць для каШГjJРСЬКОГО наріччя правити може: Mart. На r І rn а пп, Caghalaisches. Dіе Огаrn­rnatik; ,Ussi lisan-i turki» des Meherned Sadiq (Гейдельберг, 1902; стор. ХІХ і 83); Гартман використав друкованого гуркестансько-османського підручника М. Садика (Цар­ГОРОд, 1314= 1897) і пороGив виправки за усними свідчен­нями одного царгородеького туркестани", родом зАксу'. Спинявсь над яркендським наріччям ГН. Кун О ш (1905)'; дав невеличку граматику і двоє словничків для «eastern lurki» І«східної тюркської мови»! Г. В а й тек е р (1909)'. та свої «уваги» про мову Кашгара й Яркенда К. ШрІ Ф л ь (1913-1911)'. Найважливіші про яркендське і кашгар­ське наріччя праці шведа-місіонера О. R а q u е t t е'а (1909-1927); а) The Еаstегп-Тuгkеstап dia1ect of Yarkand and Kashgar - фонетично записані тексти (Гельсінгфорс, 1909)6; б) Eastern Turki grarnrnar, practica1 and theoretical (практичний самовчитель), with уосаЬи1агу (Берлін, 1912-1914)1; В) Englisch-turki diclionary based оп Ihe dialects of

1 Книжка R. S h а w - відб{итокJ 3 бенгальського «Journal of the Asia!ic Socie!y', Т. 46 (1878) та Т. 47 (1880). Попереду вийшла в Лахорі, 1875 (стор. 174 і 32).

2 Про ТОГО Аксуйського туркестанця ШИРОКО пише М. ГаР1ман у своїм «Оег islamisc!le Огіепt», IV (Берлін, 1902), С10р. 103 і д' (<<Zent­ralasiatisches aus Stambul»), Ще у r арт ман а: а) Віп Шгkіsсhег Text aus І< a5gar - довга стаття 3 прекrасними фонетичними записами­в ,Кеlе!і Szem!e», Т. V (1904) та УІ (1905); б) Еіп IUrkischer Text au, Jarkend - в «MitteiIungen» берлінської сходознавчої семінарії, т. УІІІ (1905), стор. 25-38.

з Ig, к: u n о s, AdaJekok а /'arkendi (keletazsiai) tбгбksеg ismere· teherz.- В «Keleti Szemle», т. V (1905), стор. 284-351.

\ІН. W h і t а k е г, Еаstегп turki (as spoken іп Turkistan) СЬаиЬаНіfl (В Індії); 1909 (стор. 22 і Іс)

& К. S С h r і е f І, Веmегkuпgеп zur Sргзсhе von kflsgзr und Yar~ kend.- В ,Кеlе!і SzemJe», Т. ХІУ (1913, стор. 178-189) та Т. ХУ (1914, стор. 277-303).

8 Ці Рак ето в і записи (53 стор,) в «JОUГПfl! de lа Societe Ріппо~ Ougrienne., Т. 16 (1909), )\С, 5.

1 Ракеті в самовчитель (разом понад 300 С10Р.) друкувавсь у «Mittei~ lungen» берлінської сходознавчої семінарії, т. 15 (1912), т. 16 (1913) і т, 17 (1914, тюрко·англfjЙськиИ) словник).

546

Kashgar and Yarkand (Лунд, 1927; 139 сторУ; г) ТЬе ассепl ргоыlтm іп turkish (Лунд, 1927; 42 стор.) - це вже не спеціально ех іднотуркестанська студія, ба загаЛЬНОl'ЮРК' ська2 .

Бажаючи зблизити стару половецьку мову з тепе· рішньою східнотуркестанською, В. Б а н г у своїх «Osttiir­kische Dia1ektstudien» (Берлін, 1914)' дав порівняльну характеристику східнотуркестанської мовн. Покликавсь він на таранчинські тексти Радлава, кашгарські тексти М. Гартмана, яркендсько-кашгарські Ракета і турфанські­Лекока (А1Ь. уоп Le Coq): «Sprichw6rter uпd Lieder aus der Gegend уоп Turfan. ті! еіпег dort аufgепоттепеп W6rt­erJiste» (Лейпціг, 1911; 100 стор.)'; частину Лекокових запи­сів умістив у своїй книзі Й Банг (1914; стор. 13-24). Потім Лек о к випустив ще «Osttiirkische Gedichte uпd Егzаhluп· gen» із словничком (1925)'.

Щодо інших місць Сх ідного Туркестану, то хоч звідти записи й є, та вони ще не опубліковані. от С. Малов по­записував тексти коло о. Л о б нар а, де архаїчне наріччя настільки своєрідне, що кашгарці не одразу ЙОГО й розу­міють. Призбирав він записи і ше далі на схід - коло Хамі; привіз він матеріали і од гих східнотуркестанців, що живуть у китайській провіНції Ганьсу всередині Вели­кої китайської стіни: це с ари -у й гур и (<<жовті уй­гури») та с а л ари. Вивчав С. Малов більше сари-уйгу­рів, а про наріччя саларів він каже, що воно «изучено ИМ недостаточно»6; все ж і тепер, навіть без опублікування всього того, що зібрано, Малов має думку, що «3апаДНblЙ Туркестан ( ... ) далеко отстал по части изученности своих

1 Англійсько-тюркський Ракетів словник - в серії «Lunds Univer­,і!е!, Arsskrift», т. 23 (1927), Мо 4.

2 І ие в тій самій лундській уНіверситетській серії, в дальшом у roмі,24-му.

з Os!tilrkische Dialek!s!udien уоп W. в а n g und J. Marquar! (Бер· лін, 1914) € ІЗ-й том «Abhandlungen» філолог{ічноНстор(ич:ного) класу геттінгенського Наукового товариства. Марквартові НaJ1ежить середня частина - про народність куманів. дИВ. у нас стор, 520.

4 Ці записи Лекока - то ВеіЬеН І ДО «Baess!er-Archiv. Beitrage zur Vбlkегkuпdе».

, В ,Кеlе!і Szemle', т. ХУІІІ (1925), стор. 50-118. 6 Дещо про салар",ЬКУ мову ми маємо У Рок г і л л я (W. RосkhШ):

Diary о! journey through Mongolia and Tibet, Вашінгтон, 1894: тут у додатку (стор. 373-376) є маленький «Salar vocabuJary».

547

турецких наречий от [ВосточногоJ Туркестана и провинции Ганьсу»'.

Про невеличке тюркське плем'я х о тон і в, ЩО кочує в північно-західній Монголії [ ... І, одірвавшись од гурту ін­ших тюрків уже тому літ 200, €стаття Б. Бл ад и мир цев а та О. Сам о й Л о вич а (за матеріалами Потаніна) «Турец­кий народец ХОТОНЬІ» -в «Записках вост[очного] отд!еления] (1915)'; найцікавіша тут частина - хотонсЬкий словничок. Іхня мова (вона вже геть вимирає) - мішаняна елементів східнотуркестанських з кара-киргизькими.

ХІХ

Бібліографія студій над мовою ЯКУТСЬКОЮ та чуваською

І Значно одрізняються лінгвістично од усіх інших тюрків якути та чуваші.

Перші з НИХ,.якути, живуть тепер у басейні р. Вілюя та р. Лени, доходячи аж до Льодовитого океану; та, мабуть, жили вони колись ближче на південь, десь коло Байкалу (по-якутськи «море» зветься й досі «байатал»). Зразки якут­ської мови, що записав в кінці ХУІІ в. Ник. Б і те е н, а саме переклад «Отче наш», показують, що до того часу мова не змінилася. Про це див.: О t t о В б h t ] і п g k, ОЬег die Sprache der Jаkutеп (СПб., 1851, вступ, стор. ХХХУІІ). Б е т л і н г був тим, хто поклав підвалнну для наукового вивчення якутської мовн. В отіil своїй праці

.Uber die Sprache der Jаkцtеп» він дав і загальнолінгиістич, ний вступ, і граматику, і якутсько-німецькиil словник". Вже аж півстоліття пізніше в «Трудах якутской зкспеди­ции, снаряженной на средства И. М. Сибирякова», внйшла С. Я стр е м с ь к О г О «Грамматика якутского языа'.

1 С. М а л о в, Изучение ЖИВblХ турец,ких наречий Западного Китая. - В свосточныx записках» ленінградського Інституту живих східннх мов, т. І (1927), стор. 163-172.

І Ця етапи про хотонів в «Записках восточн[оro] отдел[ения}:t, т. ХХІІІ (1915), стор. 265-290.

8 Крім того, ДИВ. по~росіАськи: О. Б е ТЛИ Н Г, О ЯЗЬІке якутов. ООI:.lТ исследования ЯЗblка в СВЯЗИ с совремеННІ!І"М состоянием всеоб· щеrо языознания.-- В сученыx записках» Акад[емії} наук, 1853 (Т. І, стор. 377-446); в і НМ так и, cZur jakutischen Grammatik:t, доповідь 22 квітня 1859.- В академічному _Bulletin:t, іст[ориqноl~філrо..'JОГіqниА] відпlіл}, т. ХУ! (стор. 269-275,289-290) = cМelanges Asiatiques>, т. ІІІ (стор. 643-652).

548

(Іркутськ, 1900, стор. УІІІ .і 307)'. Важлива наукова ха· рактеристика якутської мови: W. R а d І о f І, Оіе jaku· tische Sprache іп ihrem Verhaltnisse zu den Tiirksprachen (СПб., 1908)2. Приводом для Радлівської розвідки була і тая обставина, що рік перед тим російська Академія наук почала друкувати величенний «Словарь якутского ЯЗblка. Ед. Пек а р с ь ко г О (1907). Цей колосальний словник ще й досі потроху друкується, і вип. ХІІ (1929) кінчається стор. 3467 (<<холjук»). Випустив Пекарський ще й «Краткий РУССКО'якутский словарь» (СПб., 1916); він редагує академічну серію .ОбраЗUbl народной литера­ТУРЬІ якутов» (з 1907 р.) і П. Х о рош и х: «якуты' опыT указателя» (Іркутськ, 1924)3. Нарешті, Н. По п п е: «Учеб· ная грамматика якутского ЯЗblка. (М., 1926).

Чуваші живуть найбільше в Казанській губернії, в По· волжі, заходячи, одначе, своїми осадами і в Сибір'.

Чуваські студії розпочав у ХУІІІ в. почасти акад. Г. М і л­л е р своїм «Описанием живущих В Казанской губернии ЯЗblческих народов. (1756)', де подав і зразки чуваських слів, і чуваський переклад «Отченаш»'. Так само в ХУІІІ в. видав каз(анський] арХієп[іскоп] В е н і а мін «Сочинения, принадлежащие к грамматике чувашского ЯЗЬІка» (1769; 68 стор.) - без усякої наукової вартості, з інтересом для нас хіба чисто історичним. У другій четвертині ХІХ в. вийшл~ без авторового імення (автор був прот(оієрей] В. В и ш н е в с ь кий) «Начертание правил чувашскоro ЯЗblка и словарь, составлеННblе для ДУХОВНblХ училищ

1 На Ястремського рецензія Вс. М і л л е р а.- 3тнографическое 06оз~ение', КИ. 49 (1901, стор. 168; д.).

Розвідка Рад л о в а в «Записках Акад[емии] наук», історrиqноJ~ ФілOJl[ОГ;ЧИИЙ віДДілl, т. VlIl, JI(, 7 (86 стор. іл 4-10).

8 Цей од Пекарського редагований покажчик -8 «Известиях вост[очно]си6[ирского] отдlеления] Русек[ого] геогра[фнческого] 06· щ[ества]JI, т. 48.

" Н. В. НикольськиА у передмові до свого cPyccko-чувашскоro словаря» (Казань, 1910, стор. 3) писав; Чуваши живут 8 губерниях КазанскоА, СимБИрской, Самарекой, Саратовской, УфимекоА, Орен. бургскоА, ТобольскоА, ТомскоА, отчасти в НижегородскоА, Пензен· ской, АстраханскоА, Еннсейской н Семипалатинской области. По по­следним сведениям. чуваш всего ОКOJIО 1 миллиона),

~ Тепер, мабуть, чи не всі чуваші - християни. • Довгий заголовок Міллерового «Описания:t подано (як Ni І),

прим[іром}, в «Указателе книг, брошюр, журнальньtх и газетныx ста­тей и заметок на русском ЯЗЬІке о чувашах, 1756-1906. о[тця) Ант. І ва· н о В а в казанських .:ИзвесТИЯХ 06щfества) археологии. истории н отнографин" т. ХХІІІ (1907, стор. 1-63).

549

Казанской епархии» (Казань, 1836)1 - і протягом 35 літ це «Начертание» було єдиним підручником, хоч і містило в собі багацько методологічних хиб. В. С б о є в у своїх «3аметках о чувашах» (в «Казане КИХ губfернскихJ ведо­мостях» 1848-1850) присвягив ХІІІ-й розділ чуваській мові і зв' язку її з мовами інших тюрків. Ця праця Сбоєва разів троє передруковувалася як окрема книжка'. Найбільше ж попрацював та ще Й досі не загубив наукової ціни інспек­тор народних шкіл Мик. 3 о л от н и Ц Ь кий: а) .3а· метки для ознакомления с чувашеким наречием» (Казань 1871; 64 стор.); б) «Корневой чувашско-русский словарь. сравненнЬІЙ с ЯЗЬІками и наречиями раЗНЬІХ народов тюрк· ского, финского идругих племен» (Казань, 1875; 279 стор.)'; в) .Особенности чувашекого язы�а,' зависящие от измене· ния и ВЬІпуска гортанны�x согласнЬІХ звуков» В .УченЬІХ записках Каз[анскогоJ ун[иверситеJта», 1877 (N2 2, стор. 578-590); г) 30ЛОТНИЦЬКИЙ зредагував і працю свого учня А. Добролюбова "Ознакомление с фонетикой и фор­мами чувашекого ЯЗЬІ ка посредством разбора и перевода оригинальнЬІХ чувашеких статей» (Казань, 1879; 60 стор.). Сюди ж стосується Н. JJ е бе д є в: .Пособие к изучеиию чувашекого язы�а,' по материалам Н. И.30ЛОТНИЦКОГО» (Казань, 1894; 74 стор.).

Наприкінці ХІХ ст. розпочав свої чуваські студії най­видатніший дослідник М. А ш мар і н: .МатериалЬІ для исследования чувашекого _ЯЗЬІка» (Казань, 1898); І. Фоне­тика (стор. 1-102); ІІ. Морфология. (103-392)4. Далі випустив у світ М. Ашмарін: б) «Сборник чуваше ких песен, записанны�x в губерниях Казанской, Симбирской и Уфим­ской» (Казань, 1900)'; в) лінгвістичну розвідку «БолгарЬІ

1 До цього ДИВ. стапю Г. С. в «ученыx записках Казан{скогоJ у(ннверсиre]та', 1837, КН. І, стор. 136-168.

2 Заголовки тих передрук ів В. Сбоєва неоднакові. Попереду «Иссле­дования об инородцах І(азанской губ:еРнииl В. Сбоєва (Казань, 1851; 1856), потім «Чуваши ... их происхождение, ЯЗЬІК, оБряды' fIове~ья и 1. Д.» (Москва, 1865).

Властивий словник у книзі 30ЛОТНИЦЬКОГО міститься на стор І-ІН, а стор. 113-277 - то етимолоГічні «Приложения» .

., А ш мар і н а «МатериалЬІ» (Казань, 1898) - то «приложение» до «УчеНblХ записок Каз[анскогоj уfниверситеlта», 1897-1898, Т. 44 (КН. !I-lV) і т. 40(ки. Ш, V-VI) .

§ ЧувасьКі пісні М. А ш мар і н а - «приложение» до казанських «ИзвестиА 06щfества} археOJ1{ОГИИ} иет[орииj и 9тногр[афииj», Т. ХVІ (JQnm: стоо. 1-96.

660

и чуваши» (Казань, 1902)' та г) велику працю «ОПЬІТ иссле· дования чувашекого синтаксиса»,(Казань, 1903; 570 стор,), Разом з тим обробляв М. Ашмарін численні лексичні мате· ріали. Заохотою міг бути для нього чувасько-мадьярський словник: Н. Р а а s о n е п, Csuvas sz6jegyzek, Vocabularium linguae cuvasicae (Будапешт, 1908; стор. V і 244). Замість (розмірно невеликого) Паасоненового вокабулярія М. Аш· марін підготував до друку uілий «thesaurus», що й друку' ватися почав (Казань, 1910) під відповідним заголовком: «Т h е s а u r u s linguae Т s с h u v а s с h о r u т, variis е fontibus colJegit, уегЬогиm usus cotidiani magna соріа auxit, interpretatione continua ilIustravit Nic. А s с h m а· r і п. Словарь чувашекого языа>>.. В світ вийшло лиш два випуски: І - стор. 1-160 (Казань, 1910); JI - стор. 160-320 (Казань, 1912); в обох тільки буква «А», та й тая не скінчена (до слова «Апарт»)'. Через світову війну даль· ший вихід «Thesaurus» припинивсь* і лиш останніми роками друк розпочато наново, в Чебоксарах.

Друкувалася М. Ашмаріна праця в серії видань «Пере· водческой комиссии при управлении Казанского учебного округа» під головуванням відомого професора·тюрколога Н. Катанова. Тая Комісія після революції 1905 р. чимало повидавала всяких підручників для «инородцев» фоне· тично пристосовуючи для них російську транскрипцію і роблячи тим наукову послугу й для лінгвістів·діалекто, логів'; ще цінніші її граматично·сннтаксичні видання'. В тій «переводческой» серії видрукував і Н. Н і к О Л ь­с ь кий «Русско·чувашский словарь» (Казань, 1910; тут на стор. 1-17 коротка чуваська граматика, на стор. 17-635 словник).

Вже як настала революція 1917 р., зміг Н. Н і к О Л ь· с ь кий В паралель до свого російсько-чуваського слов·

1 «БОЛГЗfbl и чуваши».- Теж у кззfанськихJ «Известиях общ{естваJ арх[еологии ,иет[оРииl и 9тногрlафииl, т, ХУІІІ (1902), стор. 1-132.

2 На «Thesaurus» Ашмаріна рецfензія) R. Gauthiot в «Bulletin de 1а Societe de linguistique de Рагі", т. 17 (1911), стор. CL!1 - CLIV.

з До таких, приміром, належить чималенька хрестоматійна «Книга ДЛЯ чтения на чувашеком ЯЗЬІке», вип. І (Казань, 1907) і вип. fI (Казань, 1908),

4, Пор.: «Русские глагольныe приставки и русские предлоги. Посо· бие ДЛЯ учителей при ведении разговорнЬІХ урокон по РУССКОМУ ЯЗЬІку В чувашских школах» (Казань, 19(6). Тут на 133 сторінках подаються з лівого боку (на парних сторінках) всякі росіЙСЬКі приймеННl1кові фрази, а праворуч (на непарних сторінках) чувашський їх переклад.

551

ника видати ще й .КраткиЙ чувашско-русскиli словарь. (Казань, 1919; 336 стор.)'. Поз'являлися тоді Й нові чува­ські граматики, як-от Т. Мат в є є в: «Грамматика чуваш­ского ЯЗЬІка' (Сімбірськ, 1919) і ін. А наliважливішим яви­щем за останніх часів були праці ленінградського профе­сора Н. П о пп е про становище чуваської мови супроти інших тюркських та монгольської'.

Окрім того, слід зазначити статтю акад. О. О. Ша х­мат о в а «3аметка о ЯЗЬІке волжских болгар. в «Сборнике музея антропологии и зтнографии., т. V, вип. І (СПб., 1918, стор. 197-200), де Шахматов волзько-болгарський рота­цизм (<<турун. зам[ість] «тудую» ставить у зв'язок з фоне­тичними фактами мови теперішиіх чувашів_

хх

Н8Йстаріші тюркські пам'ятники. Орхоно-єнісейські «руни:t VI-lX В8. Пам'ятники староуйгурські епіграфічні в Монголії УНІ-ІХ ВВ., та історикО-ЛітературНі маніхейські, християнські, буддійські в Східному

ТуркестаНі.

Історія розвитку тюркських мов потроху одкривається для нас почииаючи з перших віків нашої ери.

3 китайських записів для словника с я н ь б і й Ц і в (що володіли Північиим Китаєм у IV-V вв.) ми, як зазиа­чнв Пельйо (Pelliot), - поки що побільше в усних конфе­ренціях3- бачимо, що сяньбійці були тюрки. ці китай­ські записи дають деякий матеріал, щоб судити про давньо­тюркську. мову. Так само деякі дані можна внтягти з гу и н­е ь ких слів та власних імен, які збереглися у сучас­них гуннам китайських і європейських літописців'. А втім, це матер іал дуже скупий; та ще й досі не для всіх орієнта­лістів являється аксіомою приналежність гуннів до тюрк­ської народності: дехто бажав би бачити в гун нах мон­голів.

І На сЧувашско-русскиА словарь» Н. Нікольського рецfензіяl С. лі а JI о В а в казанІських) «Известиях 06щ[естваJ археолог[ииJ. ист[о,РииJ и "ногрl.Фии], т. ХХХ[, вип. 4 ([922), стор. 40 ..

Ті поріВНЯЛЬНі праці Н. П о n n е названо у нас на стор. 459. 8 Прим/іроМI. у лекції, що прочитав ПеJlЬЙО восени 1925 р. в

ЛенІнграді . .. Зібраний матеріал, або ХОЧ бібліографію його, ДИВ. у 1(. Іно·

СТр. Н " е в .: 'ХУННУ и ГуннЬ1' (2-0 вид., Ленінград, [926) Nt 13 видань сИнститута живыx восточныx ЯЗЬІКОВ •.

552

Непохитиі, геть певиі найдаВН1Шl зразки старотюрк· ської мови - то opxo"o-є"ісЕйські написи на скелях і ка· менях десь так УІ-ІХ вв., що довго були не піддавалися дешифруванню, аж до останніх років ХІХ століття, і до· піру наприкінці того століття сталися власністю для науки .• Вирізано їх особливим письмом, що €вропейському оку воно нагадуе ніби руии', і тому ОРХОНО'€нісейські написи звуть іще й 'р у и і ч и и ми.. Учені схиляються тепер до думки, що треба ставити ті старотюркські «руни» у зв'я· зок З rаниім письмом согдіЙців. Согдійці були народ іран· ський; вони для себе використали один з алфавітів ара· мейських; а далі ТОЙ согдійсько·арамеЙськиЙ алфавіт мав перейти у старотюрків в їх «рунічне. письмо·. 3 історнчно' китаїстичних міркувань звуть старотюркські «руни. ще Й письмом тюрків СТУ· кю» , ЧИ «ту·кюе., бо так звали тих тюрків китайці згідно з законами CBO€Ї вимови'. ОДИИ З до· слідииків (В. Банг) уперто намагавсь, але, мабуть, чи не мар· но, прищепити для тнх тюрків, що писали ці написи, назву «кок-тюрки., ЧИ «гЬОк,тюрки., а для їхньої мови - назву «kбk-tіігkіsch.'. Найчастіш, одначе, звуть ті написи чисто топографічна: таки «орхонсько·€нісеЙські •. Тих старотюрк· ських рунічиих пам'ятників € дві групи. Одна група чис­ленніша і на зміст значніша -то тая, що П знаЙдено менше тому як півстоліття в долині р. О Р х о н а в Монголії; ЯК потім виявилося, це пам'ятки од стародавніх огузів, і найважливіші тут - довгі написи Більга-хана (пом. 734,

1 Направду ж, нічого спільного між скандінавськими рунами і ор­хенсько-єнісейським письмом нема.

t Країна Согд - там, де тепер СамаркаН!І. • ДИВ., прим{іром]: О. D о n n е r, Sur )'origine de l'зlрhаЬеt turc

du nord de І'А'і. (г.ЛЬСіНrфoр<;,. 1896.- ,JournaI de Іа Socie,. Finnq· Ougrienne., т. ХІУ, 1); R. u а u t h І о t, Grammaire de lа langue ,ogdienn. (Париж, 1924), вступ.

е Див. монографіЮ: Ed. С h а v а n n е 5, Documents sиг les tou­kiue (turcs) occidentaux.- VI випуск «Сборника трудов Орхонской 9кспедицпи:t (СПб., 1903). Пор. ще стаТТЮ: Р. Ре І І і о t, L 'огіііпе de TOou-kіuе. пот сЬіпоіs des Turcs - в органі ДЛЯ вивчення Східної Азії ,Т'оuпg-Рао' за 1915 р. (ЛеАден).

! Епітет «кбк~тюрКJ (тобто голубі або піднебесні ТЮРКИ) дае своїм підданцям їхній ВOJJодар (от Більга-хан VIII в. У своїм великіМ написі); тільки ж навряд, щоб можна було uеЛ п.рихнльниЙ епітет уважати за племіНну назву, як того бажає В. Банг. його статті «Zu den Kok~Tijrk­Jnschriften der Mongotei» f інші з'являлися або 8 «ТOoung- Рао» (1896-1898), або в віденському журналі «Wlener Zeitschr[iftJ Сііг die Kunde des Morg'enIandes> (1897- ,l(бk·tі!гkіschеS>, 1898, 1909), або BcAbhandIungen» пруської Академії наук (1917, 1919, 1921) і ін.

55з

інакше його звуть «Могілян») та його брата І(юль-тегіна (пом. 731) та їх вельмож. Друга група, що про ню давно вже знали (ще з ХУІІІ в.), - на верхів'ях р. Єнісею, в східносибірському Мінусінському краї; ці, як ми тепер зна€мо, залишилися од стародавніх кир г и з і в, тобто кара-киргизів; їх менше, і вони короткі.

В 1880-х рр. читати тії «руни» ніхто не вмів, але все ж фінляндські археологи (з І. Аспеліном на чолі) вважали за потрібне поробити точні знімки з усіх € ніс е й с ь ких написів і видати їх у світ осібним атласом (1889)'. Тоді «Восточносибирский отдел Русского географического обще­ства» вирядив свого члена Н. М. Ядринцова до Монголії (1889), і він саме тоді й одкрив У долині р. О Р х он а написи того самого «рунічного» типу, що й €нісеЙські. Негайно після того поїхали збирати й естампувати орхонський «рунічний» матеріал члени Фінляндського археологічного товариства (А. Гей кель, 1890), а незабаром і члени Росій­ської Академії наук (Радлов, 1891). Поробили естампажі й фотографії іповидавали фототипні атласи'. Року 1893-го талановитий копенгагенський учений лінгвіст В. Том­сен, почасти за допомогою рівнобіжних китайських напи­сів на орхонських каменях, потрапив знайти ключ до чи­тання того орхонського письма', і орхонські написи зро­билися приступні для кожного тюрколога. Негайно захо­дивсь перекладати їх для російської Академії і граматично поясняти В. Рад л о в', а в гельсінгфорських «Memoires

1 Inscriptions de l' І е n і 55 е і, гесиеі Шеs et publ:ees раг Із Societe Fin!andaise d'archeologie (Гельсінгфорс, "1889).

2 Атлас Гейкелевої експедиції - «ІпзсгірНопs de l'Orkhon гесиеі!· Нез раг I'expedition Ііппоіsе 1890 et риы�ёеss раг Із Societe Р'ппо­Ougrienne» (Гельсінгфорс, 1892). А Радлов видав (як «TpyдЬJ Орхан­екой ~кспедиции») - «Atlas der АltегіЬитег der Mongo!ei, 1т Auftrage der kais[erischen) Akadlemie) der Wiss[enschaften}» hsg. vоп Dr. W. Radloff (СПб., 1892; дальші випуски 1896, 1899).

з У. Т h о m 5 е п, Dechiffrement des inscriptions de "Orkhon et de l'Ienissei, notice ргеliтіпаіге (від6[итокj з «ВиllеНп» датської AKaд[e~iї] наук, 1893, стор. 285-299); російський переклад: «Дешифровка орхон, ских И енисейских надписей». - В СПб. «Записках восточиfогоl отде· ления pyccKforol археолfогического) общ[ест]ва», т. VIIl (І893), стор. 327-337 .

• W. R а d І о f (, Die аItШгkіsсhеп lnschriften der Mongolei (СПб., 1894-1895, три випуски). далі, під тим самим заголовком, але з додат· ком, «Neue Folge», СПб., 1897, 1899. В перших випусках головна увага звертається на встановлення правдивого перекладу; в «Neue Folge» є виправки до попередніх перекладів, але найважніш - фонетика та граматика пам'яток.

de lа Societe Finno-Ougrienne» переклав усі написи сам В. Том сен (1896)1. Після того виникла величезна літе· ратура про ці старотюркські пам' ятки', і видатне місце належить дисертації Пл. Мел і о ран с ь к О г О «Памят· ни К В честь Кюль-тегина» (1899)3. Знов же щодо Томсена . то остаточний переклад усіх орхоно-єнісейських написів укупі з стислою, змістовною передмовою дав він у своїй

статті «Alttiirkische lnschriften aus der Mongolei іп Uberset· zung und mit Einleitung» (1924)'. Не перестають знаходити ще інші «рунічні» написи'.

Друга старотюркська мова, од якої маємо чимало па· м'яток, то - уйгурська. Уйгури, розбивши «Тукюйців» (бл. 744 р.), встановили в VIII-lX вв. сильну кочову дер­жаву в Монголії. Та десь так 840 р. тую уйгурську дер' жаву побороли (кара)-киргизи й одтіснили уйгурів У Схід· ний (кашгарський) Туркестан. Там уйгурське володіння політично все дрібнішало та й дрібнішало, додержалося, одначе, до Х І ІІ в.' Коли в Х І ІІ в. почавсь монгольський рух завойовника Чінгісхана, то уйгурський володар­«идикут», одпавши од своїх сюзеренів-карахитаїв, підхи­ливсь Чінгісханові рІоку) 1209', і уйгури, увіллявшися В склад монгольської імперії, зробили неабиякий культур· ний ВПЛИВ на монгол ів.

1 V. Т h о m s е п, Inscriptions dесhшгееs.- «МетІоіге) de Із 50-cIielel Finno·OugrIiennej, т. У (1896); 224 стор.

2 Огляд її ДаЄ О. Сам о Й л о вич: «МатериалЬІ для указателя литературЬІ по енисеЙСКQ-ОРХОНСКОЙ письменности», - В «Трудах Тро­ицко~савско,кяхтин('кого отделения Приамурского отдела РУССК(ОГОl геогр[афического) общ[ес!l"а», ХУ (1912).

3 ДJісертація Пл. Мел і о f а не ь к О r о в СПб. «Записках во­стІочного) отд(еJlения} Русск[ого археол[огического] общ[ест]ва, т. ХІІ (1899), стор. 1-144. Два роки перед тим П, Ме JI і о ран с ь кий вкупі з В. Радлопим у ІУ-му випускові «Сборника ТРУДОВ Орхонской ~кспедиции» видали «Древне-тюркские памятники В Кошо-Цайдаме» (СПб., 1897, текст і переклад). Сугорб Кошо·ЦаЙД1М у долині р. Ор· хона - це теє місце, де знаходяться пам'ятники VIH В. на честь Більга­кана та його брата Кюль-тегіна.

• Друк[о"ано] " нім[ецькому) перекл[адil в ,Zeilschr[ift) der D[eulschen) Morg[enliindischen) Ges[ellschaftJ, т. 78 (1924), стор. 121-175.

(І ДИВ., прим[іромl, деШИфрування одного такого пам'ятника 3 цент­ральної Монголії В «Rocznik Orientalistyczny». т. IV, 1928. СТОР_ 60-1О? (Котвич і Самойлович).

6 у тому уйгурському володіннячку були міста Бішбалик та Кара­ходжа (верст 30 од оази Турфана).

'1 Пор .. У. 8 а r t h о І d , Turkestan down to the Mongol invasion. Лондон, 1928, стор. 361-362.

555

Найстаріші уйгурські пам'ятки - то е п ігр а Ф і ч н і, знайдені так само, як і пам'ятки «тукюе., на р. Орхоні в Монголії; орхонські експедиції 1890-х рр. їх теж позби­рали та й опублікували. Тільки ж уйгури позалишали нам і л і тер а тур н о-р е л і г і й н і свої писання, не на каменях і скелях, а на папері, змісту маніхейського, християнського, буддійського, а заразом немало й ділових документів - грамот, актів тощо. Писалося все те, почи­наючи, мабуть, чи не з УІІ! в.; а до нас подоходили руко­писи найчастіш у пізніших копіях. А л Ф а в і т У й гур -с ь кий - особливий свій він,- так до недавна гадали вчені не· вагаючися,- мав бути безпосереднім варіантом сірсько-несторіанської азбуки, що її занесли до Середньої Азії, очевидячки, християнські місіонери-несторіани з пер­ської імперії Сасанідів. Не можна сказати, щоб цю думку остаJ<;чно й одразу одкинули всі вчені'; але звичайніш тепер панує інший погляд - що й уйгурське письмо, так само, як старотюркські <руни., то теж відміна письма сог­дійського, тільки в його дальшім розвитку'.

Багато уйгурського манускриптового матеріалу здо­бу,ли славнозвісні європейські археологічні експеди· ції до Східного [ ... ] Туркестану, до Турфанеької оазн, починаючи з експедиції росіянина Д. Клеменця 1898 р. Вони поодкопували в Турфані й поблизу нього немало взагалі дорогоцінного лінгвістичного матеріалу·, а уйгур­ського - то зосібна'. Найважливішим було те, що вивезли й опублікували німці r р ю н В еде л ь (1902-1903),

1 ПримІіром}, акад. Радлов у своїй доповіді 1910 р. (<<Записки ВOC~ точ[ного) отделі_ния)., т. 21, 1911-1912, стор. ХУ) н_двозначно був «присоединился к теории, ПО которой уйгурскиА алфавит - нестори~ анского происхождения). Правда, в передмові до «Тi~astvustik) (СПб., 1910, стор. v) Радлов згоджувавсь і на інакшу думку.

, Ди •. , прим[іро,,): R, G а u І h і о І, Огаmrn.іг_ de І. I.ngue sogdienne (Париж, 1924), стор, 5, Або: А, v о n L _ Со q, Киги Einfiihrung іп die uigurische Schriftkunde.- В «МіttеіIUП/іЄП» берлін­ської сходознавчої семінарії, 1919, стор. 93--109.

• от одкрили вони невідому ДОТИ індO€вропейську мову тохарську. дИВ. про це, примfiром): А. К. рим е ь кий, РозвіДКИ, етапі та за­мітки, І (Київ. 1928), стор. 393-405. Там узагалі про східно-турке­станські археологічні експедиц.ії.

~ Дещо з їхніх турфанських знахідок писано письмом не уйгур­ським, а .Р у н і q ним», отим, що А на орхонсько-€нісейських мону­ментах «ty-кюЙціВ*. дИВ.: L е С о q, Кбktйгkіschеs aus Turfan.­В «Sitzungsberkhte» берлінської Академії наук, І909 (стор. 1047-1061); у, т h о m s _ п, Ein ВІ.ІІ in lfirkisch_r Runenschrifl аш Тиг' Іап.- Там с R М о, 1910 (стор. 296-3(6); до Томсеновоі статті додаток

556

А. фон Лек о к (1904-1905), Грюнведель і Лекок укупі (1905-1907), англієць Аврель Ст е й н (1906-1908), француз П. П ель й о (1906-1909). Публікувалися й пуб­лікуються ті відкриття в виданнях академій - російської та європейських - або в сходознавчих журналах кож­ної країни (прим[іромJ, в «Journ[all о! the Rloyall As[iaticl Socliety].). Там само виходять у світ і студії про них, по­части з-під пера тих, хто й привіз манускрипти, прим[іромl, Лек о к', почасти з-під пера таких дослідників, як Ф. М юл л е р (<<Uigurica., 1908-1922), В. Б а н г та В. Рад л о в (пом. 1918), що деякі його праці вже по­смертно видає його учень С. М а л о в' .

. З-посеред чималої їх бібліографії зазначимо лиш от що:

1. F. W. К. М u 1 1 е г: а) Uigurica 1. Оіе Anbetung der Magier (поклоніння волхвів), еіп christliches ВгисЬ­stiick. Оіе Reste des buddhistischen «Goldglanz-Sutra •. -В «Abhadlungen»' прусської Академії наук 1908; б) в ін­так и, Uigurica Н.- В тих «Abhandlungen», 1910; в) він-таки, Uigurica III (1922).-«UіguгіsсhеАvаdапа­Bruchstiicke», І-УІН. На першім випускові тих Мюлле­рових .Uigurica» спинивсь В. Р а дл о в у своїй доповіді «Уйгурские фрагментЬ1, открь1ты�e в восточном Тур ке· стане> (в СПб. «Записках Вост[очногоl отдел[енияl Рус· ск[огоl археол[огическогоl общ[естlва)>>, т. Х І Х, 1909, стор. ХІХ-ХХ) і зазначив, що титул уйгур­ського хана, згаданого в однім уйгурськім рукописі як авторового учасника, дає нам дату написання: УІІІ­ІХ в., дату, живовидячки, лиш для оригінала, а не для копії' .

2. W. R а d 1 о f І: а) Alttiirkische Studien.- В .Из­вестиях» (ВиllеНп) петерб[урзької) Академії наук, УІ

F. Aodreasa там само, 1910 (307-314); Рад л о В - В ак"д[емічиих] ,Известия .. , 1910, стор. 1025.

1 НаАзначніше 8 НЬОГО: А. v о n L е С о q. Turkische МапісЬаіса aos Chotscho, 1 (1912); 11 (1919); ІІ 1 (1922).

І «Abhand!ungen» - Abhandlungen der Preussischen Akademie der Wisseoschafteo. Philosophisch-historische Юаsse. Вегliо.- Ред.

з Варті уваги оці рецензії на два перші випуски Мюллерових cUigu­'іса.; а) W. В а о g у ,Wieoer Zeitschr[iftl Юг die Koode des Morg[eolao' des]>, т. ХХІІІ (1909), стор. 231-239; б) R. G а о t h і о t В паризькому .ВоНеtlо de І, Socie!e de liogois!ique [de P,risJ», т. ХУ! (1910), стор. CLXXX1X-СХСll; В) С Ь, v а п о е s В лейден[ському] 'Т'оuпg· Рао>, т. Х (1910), стор. 98-100.

557

серІія], ]909-1910; тут є багато уваг і загальнішого характеру про тюркські наріччя; б) в і н ·т а к н: Chuas· tuanit, das Bussgebet der Manichiier, hsg. und Obersetzt (СПб., 1909, акад[емічнеl вид[анняl), адо цього анало· гічне видання: L е Со q, Chuastuanift, еіп Sfindenbe· kenntniss der manichiiischen Auditores.- В «Abhand· lungen» прусської Акад[еміїl наук, 1910, та Н. V а т· Ь е r у, Glossen zu m Chuastuanit.- В будапешт[ськомуl «Ke1eti Szem1e», т. ХІІ (1911, стор. 158-173); в) В зга· дув[анійl акад[емічнійl серії «Bibliotheca Buddhica» видав В. Рад л о в (як N, 12) «Тi;astvustik, еіп іп Шг­kischer Sprache bearbeitetes buddhistisches Sutra. Trans­scription und Ubersetzung» (СПб., 1910), а як No 14 тієї самої «Bibliotheca Buddhica» опублікував по-уйгур· ськи, З перекладом, під китайським заголовком «Куан· ші-ім пусар», частину ще однієї буддійської сутри, що уйгури (своїм звичаєм) ії переклали на свою мову не з санскритського первопису, ба вже з китайської версії (СПб., 1911); в кінці дано спільний реєстр для слів, обговорених і в цім випускові і в попередньому (<<Тішаствустік»); г) Найважливіше Радлова (і С. Ма· лова) видання в цій самій серії «Bibliotheca Buddhica» (як N. 17) - то «Сутра золотого 6леска», по-уйгурськи­«А л тун Й а р у q» (СПб., 1913-1917); уйгурський той переклад, з мови знов-таки китайської, міг би бути витвором чи не віку ХІІІ-ХІУ-го. д) Після смерті Рад· лова Російська Академія наук, за допомогою С. Малова, випустила в світ: W. R а d 1 о f f, Uigurische Sprach· denkmii1er (Ленінград, 1928; стор. УІІІ і 305). Це пере· важно ділові правничі документи ХІІ-ХІУ· вв., що широко освітлюють тодішній побут уйгурів Турфан· ської оази і містять у собі цінний лексичний матеріал. Наприкінці оцієї збірки С. Малов додав уйгурсько· російського словника (стор. 260-305).

3. 3 праць В. Б а н г а ми тут зазначимо лиш котрі новіші - W. В а n g: а) Manichiiische Laien·Beicht· spiegel.- В бельгійському «Le Museon», т. 36 (1923), стор. 137-242, та б) Manichiiische Нутпеп.- Теж в «Le Museon», т. 38 (1925), стор. 1-55. Радлов залишив і уйгурсько-німеuького с л о в ник а.

Його друкує Всесоюзна Академія наук під доглядом С. Малова.

558

ХХІ

НаАдавніші мусульманські писання тюркською МОВОЮ «Qутадгу біліг» ХІ в. та ін. Арабо-тюркський СJ!ОВНИК Махмуда Кашгарсь­кого ХІ в. ЯК цінне джерело ДЛЯ нашої знайомості 3 тюркськими мо­вами середнього періоду. Наскільки обслідувано пам' ятки МОВИ

Х !І-Х ІУ вв.?

Окремою групою, з лінгвістичного погляду, треба роз­глядати ті, теж старовинні, тюркські пам'ятки (хроноло­гічно краще буде їх звати середньотюркські) , які нале­жать тю р ка м-м ус у ЛЬ ман ам, дарма що вони можуть

бути писані тим самим уйгуре ьким щрифтом і так само в Східному Туркестані'.

За культурної кашгарської ди настії Караханідів Х І в. звіршовано тюркською мовою мусульманську домостройну поему «Q у т а Д г у б і л і г» (себто «Блаженне знання»), з датою 1 070 р., алфавітом писан у саме іменно уйгурським; автор прийшов до іуркестану кашгарського із Туркестану західного, точніш чи не з західного Семиріччя_ Видав і пере­клав по-німецьки цю найдавнішу середньоазійську мусуль­мансько-тюркську пам'ятку попереду Г. в а м бер і (Інсбрук, 1870)', а точніш-докладніш, з великим на·

І У й r уре ь к е п 11 С Ь М О довгенько було популярне серед не· уйгурів і в Середній Азії і навіть поза нею. Вкупі 3 уйгурською МОВОЮ спопуляризували уйгурське ПИСЬМО МО Н r о л и Х ІІІ В., починаючи 3 Чінгісхана. Історик перс Джовеііні (пом. 1282) скаржиться 8 своїй «Та­рих-и ДжиhангошаА», що давніші вчені люди ісламського світу всі поги­нули од монгольського меча, «а тії нікчемні людці, які поприходили ЇМ на заміну, прих иляються тільки до уйгурської МОВИ та письма», (Цю цитату з Джовейні можна знайти і в d'Ohsson'a: «Histoire de Mongols», т. І. Амсreрдам, 1852, стор. ХХУ, і У Авг. Мюлл~ра «ИС10РИЯ ислама», нім[ецьке видання]. т. 11., стор. 232; росfiйське видання]. т. ІІ і, СПб., 1896, стор. 252). Природна річ, одначе, що в тих монголопіддаllИХ кра­їнах, де мова людності була тюркська, але не уйгурська. ділові доку· менти тільки писано алфавітом уйгурським, а мовою місцевою, аБQ мі· шаною. Приміром, ЯРJlИК золотоординського хана Тохтамиша ДО Я!'(1ЙЛ' 795= !393 р. повинеli належати швидше до зразків мови ДЖЮ'ЗП1Й":ЬКОЇ, 60 в таких ярликах, як каже Радлов, «10ЛЬКО б у к В ЬJ, kvТОРЬІМИ они писаны. вполне уЙгурские». (Див.: В. Рад л о в, ЯрлЬJКИ токтамыаa н Темнр-І(утлуга. - В СПб. «Записках восточfногоJ отдел[енняl Рус­с(кого) археол(огическогоl общfества). т. ІІІ, 1888, стор. 1). У канце­ляріях Тімуридів ще й у ХУ в. ділові докумеuти густо-часто писалися буквами не арабськими, а уйгурськими. Так само чимало пам'яток джагатайського письменства ХУ в. дійшли до нас у письмі уйгур­ськім, а не арабськім. Пор. нижче С10р. 564-5п5.

t Н. V а m Ь е r у, Uigurische Sprachmonumente und das Kudatku Bilik. urgurischer Text mit Transscriptions und Ubcrselzung nebst еіпет uigurisch-deutschen WбгtегЬuсhе, Інсбрук, 1870 (стор. ІУ і 260)_

559

уковим апаратом - В. Р адл ов (1-11, СПб., 1890-1910)'. Ocrаточна В. Радлова думка про мову «Qутадгу біліг» (уже 1910 р., після спірки з В. Томсеном) була така, що «в !)Том споре до некоторой степени бblЛИ правЬІ обе СТОРОНЬ1: как уроженец города Баласагуна в Семиречьн, автор пер ВО­начально написал свою позму арабскими буквами, вне влияния уйгурского письменного ЯЗЬ1ка, но поама подверг­лась !)Тому влиянию в Кашгаре, где бblла закончена и под­несена хану, КОТОрblЙ велел переписать ее, для распростра­нения в народе, уйгурским алфавитом", ЯК Вамбері, так іРадлов намагалнся дати по змоз і найточнішу транскрип­цію цієї поеми, та не взяли як слід на увагу звукові хитання поміж дзвінкими і глухими приголосними, і тому навіть заголовок їхніх видань вийшов неточний: «К udatku bilik»; то вже В. Том сен' довів, що треба вимовляти «QyiaдiY біліг». Дійшли до нас іще дві копії цієї поеми, переписані буквами арабськими; одна переховалася в Каїрі', друга -в туркестанському Намангані'. Наманганський список готує до видання· узбецький письменник Ф и тре т".

Того ж таки Х І в., коли писано мусульманське .Кутадгу біл іг» буквами уйгурськими, маємо ми з тих самих місць, де воно було дописане, великий науковий елаборат в араб-

1 У зв'язку з НИМ ВИДанням -стаття В. ТОМ сен а cSur Іе systeme des сопзоппез dans Із langue oUigoure).- В «Keleti Szemle». т. 11 (1901), стор. 241-259.

11 В. Рад л о в, Турфанские тeKcты в лингвистическоЬ( освеЩении (резюме).- В .Записках вост[очного] отдел[ения]', т. 21 (1911-1912), стор. ХІУ-ХУІ).

з У згаданіА своїй етапі в «Keleti Szemle». 1901. « Про (неповний) к аїр с ь кий список cl(YTaдry біліn ДИВ. за·

міткн В. Радлоиа в .Zeitschr[irt] der D[eutschen] Morg[en1iindischen) Gеs!еllsсhаfф, т. 52 (1898), стор. 152 і 289, та й о r о ж таки .ОЬєг еіпе іп Kairo aufgefundene zweite Handschrift des Kudatku ВШk. в СПб . • Известиях Академии наук., ІХ (1898), стор. 309- 319. Він йоГо опуб­лікував при ІІ частині (1900-1910) свого видання cDas J<udatku ВШk» (див. стор. ІІІ-ХХІУ; стор. 240-298, 536-544).

І А.-З. В а л и Д о в, ВосroЧНЬІе {'укописи В ФерганскоА области.­«3апlиски} вост(очного) отдел[енияj Русск[ого] археол[огического] ООщ[ества)., т. ХХІІ (1913-1914), стор. 303-320; про рукопис .І(у­Taдrr білі .. стор. 312-313.

ДИВ. (по~уз6ецьки) статтю Фитрета в узбецькому журналі cМea~ риф ве оqутгучі. (.Просвіта та вчитель.), 1925, но 2, стор. 68-74. Або побіжно У С. М а л о в а в ЙОГО рецензії на Фитретові (Зразки cтapo~ тюркського письмеНсТва» (Ташкент, 1927) в леніНГР[адських] (3ап[ис· ках] колл[єгии) восток[оведов)', т. ІІІ (1928), стор. 213, а ширше: .Из третьей рукописи «Qутадгу бнлиn в акад fеМічних} (Известиях», VII сері., 1929, но 9, стор. 737-754.

560

ській мові, що в ньому тюркські мови фігурують уже не в уйгурському алфавітному одягові, ба в загальноіслам­ському арабському_ Та наукова тюрко-арабська праця­.Диван (словникова збірка) тюркської мови» - «Діw~н лог~т ат-тюрк» М а х м у даК а ш гар с ь к О г 0'_ Писав (чи дописав) цей кашгарець свого словника, правда, не на батьківщині, не в Кашгарі, ба в сельджуцькому арабському Багдаді р. 1074. Відома сталася для науки його сС.лоsникова збірка. (чи «Диван мови») допіру в ХХ столітті, за світової війни (видруковано її в Царгороді 1333-1335=1915-]9]7 рр., три томи'. Рідна мова авторо­ва, Махмуда-кашгарця того, живовидячки, Є кашгарська, і, мабуть, саме ото її він і зве переважно «тюркська.'. Та знає-Махмуд (а хвалиться, ніби аж надто добре зна€,- (т.1 І, [стор.] 3) ще й інші тюркські наріччя, 60,- каже,­об'їздив їхні країни та степи, збирав їхні пісні та їхні діа­лектні особливості: тюрків, туркменів, огузів, чігілів, ягмайців, киргизів. У передмові характеризу€ Махмуд­кашгарець головні фонетичні і граматичні тюркські особ­ливості, говорить про їх географічно-діалектологічне по­ширення й угрупування. У самому ж словникові (розкла­деному граматично-предметово, а не за алфавітом) подає він не самі-но лексичні толкувания (наводячи для прикладу народні пісні, приказки, оповідання), ба зазначає й діа· лектні одміни в вимові того чи іншого слова. Не можна ска· зати, щоб Махмуд-кашгарець геть усі тюркські наріччя зовсім точно знав (ми ж бачили, приміром, стор. 5]7, що кипчаків-половців YMi€ він збивати в одну діалектологічну цілість із гузами), але загалом «Діwан лог~т ат-тюрк» -то всезбірка, повна дорогоцінних лінгвістичних звісток. Серед того, що .підкреслЮЕ Махмуд-кашгарець, високий діалектологіЧНиі\ інтерес являють ті особливості, які ми згодом, після дальшого руху тюркських племен на захід

1 СлОВО «диван» тут ужито в якомусь специфічному розумінні, еДи­ваном» зветься збірка поезій, розташованих в алфавітному порядкові рим.

2 КитАб nаузт ат~тюрк. Мюеллифі Махмуд ібн ель~Хюсейн ібн~ Мехеммед ель-кашуарі. Таріх-и те'ліфі 446 hиджріііе. Т. І - Цар­город, 1333=1915 (стор. 436 і 12); т. 11- Царгород, 1333=1915 (стор. 319); т. ІІІ - Царгород, 1зз5 = 1917 (стор. 351). Разом понад 1 100 сторінок.

8 І то, мабуть, в її літературно виробленій формі, уйгурській. Ка­жучи: (Оце - загальнотюркські літери» (Т. І, стор. 7), він полає письмо yЦГYPCb~.e.

561

І після їхнього здобуття Малої Азії та - нарешті - Європи, зна€мо як особливості мови саме іменно оцих місць, У тур· ків-османів зосібна, От у т. І, стор. 35 (це наприкінці перед· мови) Махмуд-кашгарець пише: [інші] тюрки говорять «бар(а)тан» (той, що йде), «ур(а)тан» (той, що б'є), агузи: «баран», «уран •. У т. І, стор. 284, Махмуд свідчнть, що гузи говорять «бен» (я), а тюрки - «мен». Т.ІІ, 154: де в Нн­ших] тюрків «Т», там у гузів «д', і навпаки; от «верблюд» по-тюркському «теве»; СЛОВО «так само» у них «щаqЬІ',

а по-гузькому буде «деве, даqы�>.. Про словннк Махмуда Кашгарського протягом тих

дванадцятьох літ, відколи ЙОГО видрукувано, встигла призбиратися вже чималенька література, Деякі статті інформаційного характеру можна назвати й у рtJсій­ській мові (от Валідов, 1927; Жузе, 1926-1928)1. На­укову вагу, по суті, мають лиш праці К. Б рок к ель· ман а.

а) Ми вже були зазначили, що Махмудову пер е д­м О В У до свого словника (І, стор. 1-36) Броккель­ман переклав цілу на німецьке: «Mahmud al-Kasgari ііЬегdіеSргасhепuпddіеStііmmе dегТіігkеп іт II.Jahr­h[uпdегt].- В будапештському журналі «Кбгбsі Csoma­АгсЬіуиm», 1921 (І. Кбtеt, 1 Szam), стор. 26-40.

б) Анал із д і € С Л і в них форм: С. В r о с k е 1 -m а пп, Mahmud al-Kasghari's Dагstеlluпg des Іііг· kіsсhеп Verbalbaus. - В «Keleti Szemle>, т ХУІІІ (1918-1919), стор. 29-49.

в) Ф о л ь к Л О Р н і цитати у Махмуда-кашгарця позбирав, поперекладав і пояснив К. Б рок к ель· ман в статтях: І) «Аlttuгkеstапіsсhе Volkweisheit».­В ювілейнім збірнику «Festschrift Іііг Friedrich Hirth zu sеіпеm 75. Geburtstag» (Берлін, 1920); в і н- так и: «Аlttuгkеstапіsсhе Volkspoesie», 1-11. - В «Asia Major., іпtгоduсtогу уоlиmе (Лейпціг - Лондон, 1923, стор. 1-22); та в «Asia Major., т. І (1924, стор. 24-44)'.

1 Дж е м а л ь В а л и ДОВ. О словаре турецких язы:овB Max~ муда Кашгарского.- «Вестник Научного общества татароведения», NiI 7 (Казань, 1927), crop. 107-112; П. К. Ж у з е, Thesaurus linguarum turcorurn.- «Известия ВОСТОЧНОГО факультlетаJ Азер6айджанского у[ниверситеjта.,' І. (Баку, 1926), crop. 75-94; т. 11 (1928), стор. 27-35.

2 Тут мав К. БРОККeJlьман талановитого попередника в особі цар· ГОРОДСЬКОГО проф. М. Ф. Кбпрюлю·заде, що в иаргородському науко­вому органі «Миллі тете66юлер меджмуа-сЬІ), т. І (1915), умістив стат­rю, в якій сконстатував. що Мах мул Кашгарський зберіг нам уривки

562

г) Лек сич ний матеріал з праці Махмуда- каш· гарця посистематизував і з німецьким перекладом видав у світ Б рок к ель ман у своїй книзі cМitteltiirkischer Wortschatz, пасЬ Mahmmud al-Kasgharis Dіvап Lughat at-Turk, bearbeitet vоп С. Brockelmann» Лейпціг, 1928 (стор. VI і 252). Це видання ввіходить у серію «Bibliotheca orientalis Hungarica», І. 3 інших середньотюркських пам'ятників, придатних

для вияснення історичного розвитку тюркських мов, вар­тий був би лінгвістичного обслідування дуже простонарод­ний «диван-и хикмет» - «Віршована збірка мудрості. східного туркестанця з м. Иесі х о Д ж і А х мед а Й есе в і (пом. І 167)1. Тільки ж такого обслідування не зроблено'. Навпаки, дуже докладний аналіз мови дав К. Броккельман для поеми «Qисса-і Юсуф» 1233 р. якогось Алі, мабуть, із західного Туркестану, хоч сам Броккельман дійшов до інакшої думкиЗ • Чека€ лінгвістичного розгляду збірка легенд за пророків «QbIcac аль-анбіМ», що їх склав 1309-1310 р. Р а б г у з і, шейх-кадій в Нехшебі (по той бік Амудар'і)4. Вона часто друкувалася, та всеза пізніми рукописами; ба навіть і той найдавніший її список, що

щонайменше з чотирьох героїчних народних поем, не fi:ЗЖУЧИ про дріб­ніші речі. Пізніш, у Ташкенті, видав узбецькою МОВОЮ Ф и тре т СВОЮ розвідку «Зразки найстарішо'і тюркської слоцесності» (Ташкент, 1927), теж вибірки фольклорних текстів з Махмуда Кашгарськоro з узбець­КИМ перекладом. (На Фитрета рецfензіюj дав С. Ма JI о В в ленінгр[ад­ських} «Записках коллегии востоковеДОВ», Т. ІІІ, 1928, стор. 213-217).

1 (диван-" хикмеТ» часто друкувавсь і в Ташкенті, і в Казані, і в Царгороді,- на жаль, не за старими рукописами і не без великих підновлень у мові.

2 Розвідка (турецькою мовою) Мех. Ф. К бп Р юлю - з 8 Д е про перших суфіїв у тюркському письменстві (Царгород, 1918), де Ахме­дові йесеві приділено багато місця, або 1927 узбецька замітка Фитрета «Ахмед йесеві» в узбецькіМ журналі «Меариф ве oq утгучі» (Ng 6, стор. 29-33) - то історико-літературні спроби, а не лінГвlстичниА аналіз. Те саме доводиться сказати про відповідні сторінки (274-279) У Т Ь. Ме n z е І'я в його статті «Оіе altesten tfiгkіsсhеп Mystiken (В «leit­schrliftl de D[eutchenl Morg[enlandischenl Ges[elischaftJ>, т. 79, 1925), де про мову Ахмеда Йесеві ЛИШ невира,шо, надто загально говорить­ся, щО «мова В його «дивані» - схіДНО11Оркська і стоїть у прямому зв'язку з «Кутадгу білім та орхонськими написами» (стор. 278).

з А саме, що поема про Юсу Ф а та 3 ю л е й х у 1233 р. має бути пам'ятником передосманським. Про це див. у нас на стор. 486-487.

4 Бібліографію для Р а б r у з і подано у мене в «Історії Туреч­ЧИНlI та її письменства», т. ІІІ, вип. 2 (Київ, 1927), стор. 69-70.

перехову€ться в Британськійм музеї', належить уже дО ХУ віку. Це CTa€ гальмом для вияснення фонетичних або й морфологічиих рис У мові самого Рабгузі поч[аткуl Х ІУ в., і, мабуть, тому Я. Шинкевич (1926) волів студіювати у Раб· гузі лиш синтаксу, яка Й'У спискові ХУ в. не могла значно змінитися2.

Рабгузі€ву мову можна, очевидячки, вже вважати за тип ста род ж а г а т а й с ь кий. Бібліографію слов· ників і граматик старої (тепер уже мертвої) мови джагатаЙ· ської (чи чагатайсько'l), переважно на підставі писань ХУ-ХУІ вв. (уйгура-алфавітних і арабо-алфавітних)' див. в розд[ілі) ХУІІІ (стор. 540-541).

Про студії над давньою мовою n о л о в Ц і в (кумано­кипчаків) нашого південного степу див. в розділі ХІ (стор. 514 і далі).

ХХІ!

Дещо про різНІ алфавіти, примінювзні ДЛЯ тюркських МОВ - од орхана-єнісейських «рун) ДО наАновішої «уніфікованої) латинки.

у зв' язку з попередніми розділами, де згадуються неод­накові алфавіти для тюркського письма, варто тут сказати два-три сЛова взагалі про всі алфавіти, якими досі КОРИСТУ' валася або ще користується тюркська мова під пером тих qи інших своїх представників.

Найдавніше - ТО, ми бачили,' «р у Н і q ний., ор· хона-єнісейський алфавіт УІ-І Х вв. (у ту-кюйців та €Hi· сейських киргизів) і не дуже пізніший од нього У й гур· с ь кий, що позичили старотюрки обидва ті письма, так гадають, од согдіЙців·. З-поміж НИХ «рунічний. -то,

І R і е u, опис 11ОркІськихj рукописів Брит[анськ:огоj музею (ЛОН­дон, 1888), стор. 269-273.

• Jakob S с h і n k е w і t s с Ь, Rabghuzi's Syotax (Берлін, 1926; 47 стор.) - від6fиток) з cМitteiJungen» берлінської сходознавчої семі­нарії, т. 2Р (1926), віддІілІІІ. Про нього згадано на стор. 541.

s Пор. 555-556, 559, 565. or у й гур с ь к н ми літерами писано _Вахтіяр-наме» 1432 р.; «Тезкере-Аи евліАв» 1436 р. (вид[ав] ~аКСИМjЛЬНО І перекл!ав] Pav_t de Со"гt_Ше, Парнж, 1889-1890); еМи радж-нам .. 1442 р. (вид!авl і пер!еклав] т_ж Pavet de СоuгtеШе, Париж, 1882). А писання наАВИД81нішого джагатаіkького автора ХУ - почfатку] ХУІ в., Алішера Навої - літерами а р а б с ь ким И .

.. див. стор, 533-534 і 556. Велика вага і ран ц і в . с о r Д і й u і в (У долині 3еравшана, коло теперішнього Самарканда) ДЛЯ всієї Cepeд~ ньої Азії од КИ1ЗЮ та й дО КРИМУ, геть аж доки настала мусульманська епоха, виясняється в науці .допіро тепер, після тих знахіДОК, що поро-

564

мабуть, чи не найточніший з алфавітів, які у тюрків будь­коли практикувалися" .Руни> тії, одначе, не вдержалися; а натомість стався, можна сказати, ззгальнотюркським на довшу пору алфавіт уйгурський, що його особливо спо­пуляризували в Середній Азії монголи Х І 11 в, По канце­ляріях монгольських настуПНИkів Тімуридів уйгурське письмо вживалося аж дО ХУ в" а по буддійських мона­стирях західного Китаю - аж до початкуХVІІІ в,l

" У тюрків-мусульман сильну конкуренцію уйгурському письму здавна чинило письмо а р а б с ь к е, письмо свя­щенної мусульманської книги Корану. Арабськими літе­рами Biддa€ тюркські звуки тюрксько-арабська .словни­кова збірка. -'- ,Диван. Махмуда Кашгарського ХІ в" а дальшими століттями арабський алфавіт серед тюрків­мусульман геть запанував, У ХУ столітті, коли по тімурид­ських канцеляріях іще мав силу алфавіт уйгурський (як двірська мода), тамошня рясна «чагатаЙська. література Середньої Азії ширше користувалася алфавітом араб­ським, ніж уйгурським, особливо в другій половині того ХУ віку, І самими тільки арабськими буквами писалася література османська, що розвивалася в Малій Азії більш­менш з початку ХІУ в, Та й по інших місцях мусульман­ського світу усе, що одтоді виходить з-під пера тюрків­мусульман, воно пишеться й друку€ться (з ХУІІІ в, ) тими­таки священиими арабськими літерами (примlіромl, у Криму, в Казані тощо),

Коли ХТО чинив і чинить опір арабському письму в тюрк­ських краях, то це потюрчені підданотюркські ч у ж 0-

в і Р ці: €Bpeї, греки, вірмени, донедавна - грузини; вони, пишучи по-тюркськи, вживаrоть або вживали своїх букв (для них - священних), вони віддають або віддавали тюрк· ські звуки ПИСьмом гебрайським, грецьким і ін,' Найгірше,

била аРХeoJlогія в СхІдному ТуркестанІ (В ТурфанськlА О.ЗІ) за пер' шого десятилітrя ХХ в. Для швидкої інформації можна прочитати CTaтno Ф. Р о з е н бер r а «О согдийцах» в «3апfИСК8Х) колл{егии] востокоаодІовІ>, т, І (1925), стор. 81-90.

, ДИВ. вступ С. Малова та акад, В. Р8ДЛОВЗ ДО видання: «Сутра золотого блеск.> (СПб., 1913) стор. IV. Пор. У нас стор. 559.

І Євреї, вірмени, грузини те саме роблять (або робили) і ДЛЯ МОВП пер с ь кої. У філологів-іраністів тішаться велИКОЮ пошаною ПИ~ сані гебрейським" літерами перські середньовікові перt'КЛади cтap~ завітної Бі6.ліі (пор. про це розвідки акад. 3алемана), Таку саму ціНу ДJlЯ перської філології можуть мати перські переклади Євангелія, QflcaHi буквами грузинськими; див., примfiром): д. Ц а r 8 р е л І,

565

живовидячки, підходить для тюркської мови азбука г ре· ц ь к З, щО не посідає букв для «ДЖ», «Ч». «Ш», «6», «г» тощо. Тільки ж греки здавиа її пристосували так-сяк для тюрк· ської мови (прим[іром], ~СО~СО".ЛО". - «чоджуклук>, ті,,", - «йа'ні», J1Л'Р - «бір», Т"О"' - «гюн» і ін.), і ма­ють греки у грецькій транскрипції чималу літературу , починаючи од €вангелія й священних та історичних кни­жок і кінчаючи політичними газетами. Дещо з неї не раз при­тягало до себе філологічну увагу, прим[jром], старий пере­клад визнання християнської віри першого під турками царгородського патріарха Геннадія Схоларія ХУ в.', або рукописи греків на Маріупольщині ХУІІІ в. 2 і ін. Значно краще підходить для турецької мови письмо в і Р мен· с ь ким и літерамиЗ, але в вірменськім письмі через вір· менський діалектний тlак] звlаний] звуковий перебій (LаutvегsсhіеЬuпg) може траплятися поплутання дзвін­ких і глухих приголосних (<<б» і «П», «д» і «т» тощо); недурно ж коли пробують €вропейські орі€нталісти вірменські за· писи транскрибувати латинськими буквами, то з того ча· сом виходить у них латинська транскрипція зовсім не­певна'. В Закавказзі вірмени іноді пишуть чи писали по­азербайджанськи буквами не своїми, вірменськими, ба гру з и н с ь ким и·. Слов' яни Балканського півострова. котрі потурчені, віддають чи віддавали свою турецьку мову азбукоюце р ков н осл О в'я н с ь кою'.

Сведения о памятниках грузинской письмеННDСТИ. ВИП. 1 (СПб., 1886), стор. 27).

1 Вид[ано) в паризькій Мін е в і й серії «Patrologia Graecf!», т. 160. стор. 333 і далі. Поwросійськи див. статтю Н. І л ь мін С ь к О r о сПредnаритe.nьное сообщение о турецком переводе изложения вepы патриарха Геннадия Схмария) (Казань, 1880; 23 стор.).

, Про статтю Блау в ,2[eitschirift] der D[eutschen] M[orgenlandis, chen] G[esel1schaftj>, 1874: ,Griechisch-turkische Spraschproben aus Mariupoler Напdschгіftеп» - ДИВ. У нас в розд[ілі] х, стор. 507.

3 Такі, між іншим, кам'янець-подільські актові КНИГИ вірмен­ського суду XVI-XVII 88., що переховуються в київськім Централь­нім архіві давніх актів і можуть правити за джерело для пізнання мови половців (див. У нас стор. 51З).

4 Такі, прим[іром), діалектологічні статті Є. Літтмана (у нас стор. 479).

& От У ленінградському Азіатському музеї переховуються азербай­джанські вірші поета-вірменина Саят-Нова, писані алфавітом гру­зинським.

е Про солунську брошуру «Книга за иаучение трих язиков» (1841), де один з сязиков» - то турецький-«к а рам а лиц ь к н.Й», пи­(:ftНИЙ кирилицею, ДИВ, у нас на СТ. 485,

Європейці, що іще з середніх ВІКІВ почали записувати ТЮРКСЬі!'і мови, робили свої записи буквами л ати н с ь· ким и (в ЇХ готицькому варіанті). Сюди належить славно· звісний «Codex Curnanicus» 1303 р. для половецької мови; сюди належать османські записи бранця «Мюльбахського студента» бл[изькоl 1438 р.' Новішими часами латинська транскрипція систематично вживається в усіх практичних підручниках турецької мови для європейців і в суто наУК0' вих діалектологічних записах, щоб якнайточніше відда­вати всі відтінки тюркських звуків.

У Росії петербурзька (леиінградська) Академія Hay~ й окремі тюркологи видавали й видають народну словесність тюркських племен і свої мовознавчі розвідки алфавітом рос і й с ь ким, чудово Й вигідно пристосованим для тюркської мови. РосійСЬКИМИ'таки літерами залюбки кори· стувалися були в кол[ишнійl Росії й ті тюркомовні .її під· данці, які не зв'язані мусульманською релігійною тради· цією, напр[икладl, вряди-годи караїми (хоч ці частіш пи· сали по·татарськи буквами гебрайськими), християни· гагаузи (у Бессарабії), християни-чуваші на Волзі (у цих­ціла література), алтайці, якути. З-поміж тюрків-мусуль' ман, підданих Росії, легше од інших могли миритися з російською азбукою в своїх текстах киргиз-казаки, по· збавлені мусульманського релігійного фанатизму; а такі видання, як «І(иргизская хрестоматия. киргиз-казака Алтинсарина (1879; 1906), набирали для декого з них на· віть національної принади [ ... ].

Мусульмани Росії не могли, кінець кінцем, не розу­міти, який незручний для тюрко-татарських мов той арабський алфавіт і який він важкий для шкільної на· уки. Почалися в ХХ·ім в. всякі, переважно педагогічні, спроби хоч трохи його поліпшити (прим[іромl, обов'язково зазначаючи кожну голосну літеру) або й зреформувати (писати кожну арабську букву не чотирма написаннями, як воно скрізь досі водилося, а тільки одним). Та це були паліативи. Революція 1917 р. висунула гасло - розрив з важким арабським алфавітом і заміну його на придат­ніший, легший, тільки ж не на російську азбуку, а на л ати н к у.

! Про «Codex Cumanicus» ДИВ, у нас на стор. 517-524; про «Мюль-6ахського студента» на стор. 489.

567

На самий перед офіційне вживання латинсько\ 'fpaHcK' рипцїі, поруч, одначе, давньої арабщини, взаконеНQ було в радянському А з е р б а й д ж а н і з його столицею Баку. Далі Перший Всесоюзний тюркологічний з'їзд, який відбу­вавсь у Баку в лютому 1926 р., визнав, що бажано по змозі запровадити латиницю й по інших тюркських країнах СРСР, Дискусії делегатів за й проти реформи подано в стено­графічному звідомленні з'їзДу (Баку, 1926; 429 стор.).

Постанова бакинського тюркологічного з'їзду 1926 р. не залишилася мертвим побажанням. Уряди .тюркських республік СРСР (Татаристану , Туркменістану і ін.) за­ходилися негайно переводити в офіційне життя латині· зацію тюркського алфавіту; року 1929-го в багатьох дру­карнях уже й шрифту арабського не зосталося: здано в «гарт •. Вияснилося при тім кожному навіч, що гая ла­тинська транскрипція, яку самотужки без філологічної допомоги вигадали кавказькі азербайджанці, страждає або на надзвичайну ненауковість або й на курйози. На­приклад, в кавказько-азербаilджанські!! латинці м'яке «кь» віддається через лат. «q.: це - філологічна нісенітниця, а повстала вона з того, що латинську букву «q. звуть по­французьки «кю" а латинську букву «к. звуть «ка.,- це ніби аргумент за те, щоб уважати «q. за м' я ку букву. Або отакий у кавказькому Азербайджан і курйоз: щоб віддати звук «Ш>, запроваджено до латинської транс крип· ціІ літеру російську, тільки ж не <Ш>, ба «з»; коли буде написано «зuquг., то треба це вимовляти «шюкюр>, «заh_ «Шаh •. Заздалегідь можна було передбачити, що інші тюрк­ські мови в СРСР, запроваджуючи в себе латиницю, неми­нуче повинні будуть зробити це способом філологічні­шим. ( справді, .всесоюзный комитет нового тюркского алфавита. (2-11 його пленум одбувсь у Середній Азії, в Таш­кенті, у січні 1928 р.), виробляючи так звlаяий) уніфіко­ваний латИНСЬКИЙ алфавіт, щоб запровадити lІого по всіх тюркських республіках СРСР; мусив був виправити кри­чущі бакинські недоладностР. Кавказький Азербайджан на уніфіковану латиницю досі не перейшов і, раз запрова­дивши свою антинаукову та недоцільну вигадку, рутинно

1 Дещо дивне е і в уніфікованому алфаВіТі. Щоб віддавати звук (ІІІ», він узяв ліТРру російську, але не cыt,' як природно було 6 сподіватися, а літерусЬ». СлОВО «Bapдьt» пишеться «уніфікованою» латиницею, ЯК СV8гdь», (алтЬJН» - ЯК «аltьп».

тримається її й далі, хоч вона лиш компрометує всю справу латинізації. Та вже не може бути й найменшого сумніву, що прилучення Азербайджану до доцільнішого алфавіту'­це лиш питання часу'.

В анатолійській (по-давньому - .османській.) Туреч. чині за останніх літ теж уперто обговорювалися питання про заміну важкого й неточного арабського алфавіту на латинський. Проти реформи стояли літератори, за ре· форму - правительство. Попереду попереходили на ла· тинку в др)бницях. or на поштових марках республіки Туреччини рівнобіжно з арабо-турецьким написом ро· бивсь і латино-турецькиЙ. Нарешті, з 1929-го року, офі· ційно перейшла Туреччина на латинку в широкому мас­штабі: в канцелярських документах, у часописах і т. ін.' Та рівночасно не перестають виходити турецькі книжки і традиційним алфавітом арабським.

ХХІІІ

ТюрКОЛОГічНі праНі загального характеру, од 6етлlвга до наших часів.

Якоїсь збірної наукової граматики тюркських мов або ширшої провідної розвідки про них немає. Нема того, що звуть Gгuпdгіss der tiirkischen Philologie, ще й досі.

І. Перший, хто поклав підвалину для справді науко­вої тюркології, це був російський академік От т О Бе т­л і н г, відомий санскритолог, що взявсь і за студії якутсь, кої мови, та й переніс до тих студій порівняльні підходи індоєвропейського мовознавства. Його відома праця .ОЬег die Sprache der Jаkutеп» (1851), що в ній він виясняв граматичні форми якутської мови паралелями з інших тюрк· ських мов і що в ній окрім якутської граматики йде ще й якутський словник, лягла краеугольиим каменем під усі роботи дальших тюркологів. Ба навіть півстоліттям

пізніш розвідка .ОЬег die Sprache der Jakuten. згадува-

1 Дальші питання латинізації тюркських А узагалІ усіх східних народів обговорюються в спеціальному органі Всесоюзного Комітету нового тюркського алфавіту: сКультура и письмениость Востока., Того журналу вже вийшло скількись книжОк (у Баку).

І В турецькій (османській) граМЗ11lці для українців, що випустив у світ 1930~гo року мій сПівробітник Гру н і н*. уже нема арабських літер, тільки тзи латинка, якої офіціЙно держиться Туреччина.

лася у відомих європейських лінгвістів, таких, прим[іромl, як Г. Педерсен, з атестацією «еіпе vorzfig1iche Arbeit.1.

2. Тільки ж попри всі заслуги 6етлінгової якутської граматики, це була студія все ж із обмеженою темою­якутською. А справді широко поставив тюркологію, чи то рясно збираючи для неї нові сирові матеріали, чи то нама· гаючися дати порівняльну тюркську граматику, другий російський академік, теж з роду німець, Василь (або Віль· гельм) Рад л о в. Порівняльну тюркську фонетику подав він у книзі «Phonetik der пбгdlісhеп Тfiгksргафеп» (ЛеЙп· ціг, 1882-1883), шо мала бути початком його широкої тюркологічної «Verg1eichende Grarnrnatik». Ніяк не можна сказати, щоб Радлова «Рhопеtіk» була справжньою істо· рією звуків тюркської мови. Це систематично збудований статистичний огляд звукових паралелей і переходів в різ· них тюркських мовах, та й то переважно лиш у північних (як воно і в заголовку сказано). Аналізуючи фонеТlІЧні особлнвості тих мов, Радлов у «Phonetik» поклав основу і дЛя їх діалектологічної класифікації, з якою ще довго треба буде рахуватися'. Окрім фонетики освітлював В. Рад­лов і тюркську мор Ф о л о г і ю - розкидано й побіжно в багатьох своїх роботах та виданнях, а програмовий вступ до морфології, т[ак] ск[азать] загальнопровідного характе· ру, дав Радлов у розвідці «Ein1eitende Gеdапkеп zur Dars· tеlluпg der Morpho10gie der Tfirksprachen» (1906)'. Радлов, нарешті, подбав і про великий всезбірний спільнотюркський с л О в ник. Це велике 4-х томове академічне видання: «ОПblТ словаря тюркских наречиЙ. (СПб., 1888-1911). Рясний матеріал розміщено тут, одначе, не за звичайннм словниковим алфавітом, а за фізіологічною системою зву·

1 йеіlосЬг[ifI} der D[eulschen) Morg[enlandischenl Gеs[еlJschаfф. т. 57 (1903), стор. 535.

»Див. у нас на стор. 462. Деякі ніби, хиби Радловської праці зазначив В. Д. еми р н О В У своїй рецензії в «Журн[але] МИН. нар[од* ного] пр[освещенияJ', 1884 (н6., стор. 76-1(6), не раз у раз справед' ЛИВО. А вже ж зовсім несправедливо напавсь на Радлова значно піз· ніше В. Б а н Г" «Turkologische Epikrisen» (Гейдельберг. 1910). Головні риси РаДJІОВСЬКОЇ «Phonetik» широко спопуляризував ЙОГО учень ПЛ. М е JI і о Р 8 Н С Ь К И А в етапі «Турецкие наречия» в «3нциклопе­д[ическом} словаре» f)рокгауза і Єфрона (полут[ом) 67, СП6., 1902).

8 Ці «Einleitende Gedanken» - в «Записках (Mernolres) Рос[ійської] Акад[емїі! наук>, сер[;яJ VIII, іст[орико}·філ[ологічнаJ, т. VII, н.7, СП6., 1906 (35 стор. іп 41·). Пор. до цього ,Заметки» Боду.иа де Кур­тене • СП6. «Жнвой старине', т XVIII (1909), стор. 191-205.

570

ків. Швидко користуватися ним - рІч важка'. На uiM полі був У Радлова попередник - учений азербайджанеuь Л. Б у д а г о в: .сравнитеЛЬНЬІЙ словарь typeuko-татар' ск их наречий» (1226 стор.), т. І, А - Ф (1868 р. 810 стор.), т.Н, Q-й (1871 р., 416стор.). Розкладений за звичайною Си­стемою, а обсягом не надто й малий, .сравнительный словарь туреuко-татарских наречий» Будагова ще й досі виходить зручний для швидких довідок.

3. Етимологічного словника спробував був дати заслу­жений мадьярський тюрколог Н, V а m Ь е r у: «Etymo· logisches Worterbuch der tfiгkо-tаtагіsсhеп Sprachen, еіп Versuch zur Darstellung des Farnilienverhaltnisses des Tfirko· tatarischen Wortschatzes» (Лейпuіг 1878), Під етимологією розумів Вамбері, мабуть, чи не виключно етимологію пнів. До того ж найбільшу увагу звернув він на слова з етимо­логією невиразною, і не можна сказати, щоб Вамберієва етимологічна аналіза таких слів була раз у раз. певна й не грішила надмірною відвагою', Заразом проминав Вам­бері у словнику ті слова, що їхня етимологія була, на його думку, ясна. Через те, приміром, марно буде шукати в його «Etyrnologisches Worterbuch. більшу половину числівників.

4. Не надто щасливі,- коли не сказати гірш, були ро­боти Jos. G r u n z е І 'я, як-от: а) «Оіе VokaIharrnonie der altaischen Sprachen. (віден[ська] Акад[еміяJ, 1889; 42 стор,); б) теж невеликий «Entwurf einer vergleichenden Grarnrnatik der altaischen Sprachen nebst еіпеrn vergleichenden Wor­terbuch. (Лейпuіг, 1895). Коли навіть у найближчих ре­uензіях на Грунuеля ми не можемо підловити надто висо­кої оuінки для його праu;З, то літ п'ятнадuять пізніш Ю. Не­мет вважав за справедливе характеризувати Грунuелів «Entwurf» як «schwerlich aIs verdienstliches Werk», навіть «recht unwissenschaft1ich», що містить у собі «die ungIaub­lісЬ рlиrnр zusarnrnепgеЬгасhtеп BeIege.·.

1 Іде тепер питання, щоб РадловськиА словник перевидати в iHaK~ шій системі. ДИВ. про це стаlїЮ О. Самойловича в бакинських сИз8е-' СТИЯХ восточн[ого] факультета АзербfаАджаиского] уrниверситеJТ8), т. 3 (1928), стор. 1-6.

2 В передмові сам Вам6ері це обережно зазначає, застерігаючи ЧИ­тача не брати кожну йогоеТИМОJюгію ЯК аксіому.

а дне., прим[іром), рецензії на «Entwurf» W. Bang'a в «T'oung­Рао" т. V І (1895), стор. 235-238; Н Winkler'a в ,Li!erarisches Сеп!гаl­ы�t!.,' т. 24 (1896), стор. 873 і далі.

, • «Працю. що не заслуговує на увагу ... досить не наукову ..•

571

5. 3а певний сурогат порІвняльної тюркської граматики може правнти дисертацІя Радловського учня Н. Кат а . н О В а: .опыт исследования урянхайского языа» (1903)'. Тут Катанов порlвняльними колонами позбирав паралельнІ форми трохн чи не всІх тюркських мов. Та всІ тІ Аого порlв, няльнl таблнцl мають дуже механlчннй характер І здебlль­ша позбавленІ наукового досліду; до того ж вони дуже незручні навіть із зовнішнього погляду і для швидкого користування зовсім малопридатні. .

6. W і 1 h G r о е n Ь е с Ь, Forstudier til turkisk Lyd· historie (Копенгаген, 1902; 121 стор). Короткий зміст своеї розвідки подав сам ОгоепЬесЬ у будапештському <Keleti Szemle., т. ІУ (1903, стор. 229-240 і 384), а по-німецьки критично переказав ОгоепЬесЬ'ову розвідку Holger Р е­d е r s е п: «Tfirkische Lautgesetze. в .leitschr(ift] der О[еи­tschen] Morg(enliindischen] Ges[ellschaft] •. т. 57 (1903 стор. 353-561 ).

7. Ка r І F о у: а) Tfirkische Vokalstudien, besonders das K5ktiirkische und Osmanische betreffend.- В .МШЬеil­ungen. берлін[ськоїj сходознавчої семінарії, 1900 (т. ІІІ, стор. 180-215). Взагалі чимало уваг шнршого порівняль­но-тюркського характеру можна буває знайти й по інших Фоєвих статтях, хоч бн вони на першому місці мали на оці лиш османську мову. Такі, прим[іромl: б) К. F о у' Studien zur osmanischen Syntax.- Теж у берлінських сМittеiluпgеп., 1899 (т. 11, стор. 10&-136 і 293).

8. 3 великою несправедливістю й різкістю супроти ін· ших тюркологів обробляв В. Б а н г свої: а) Studien zur vergleichenden Grammatik der Tiirksprachen.- В .Sit­zungsberichte. берлінської Академії наук, 1916 і д.; б) в і н· так и, Monographien zur tfiгkіschеп Sprachgeschicte.­В «Sitzungsberichte. гейдельбергської Академії, 1918 (фі­лос[офсько]-іст[орнчниА] клас'; в) в і н - так н, ·Уот

надзвичайно невміло зліплені докази» (з нім.). - Ред. J u І і u s N е:­те t Ь, Die tUгkі5сh-mопgоlischе Hypothese.- В .Zeitsch,[ift1 de, D[eulschen] Morg[enlandischen] Ges[ellschaft]., т. 66 (1912), стор. 667 і 550.

11 Ширше про цю Катанова дисертацію див. вище, стор. 539. в На Бангові монографії ДИВ. рец[ензію] М. Р а І І 6 в 6удапешт~

ськім .1(6,65і Csoma·A,chivum>, т. І (1921), стор. 85-89. При нагоді зазначимо, що рецензентові, КОЛИ він трактує про форми praesens на сйор», залишалася невідома росfійська] стаття Ф. Кор ш а «Про­исхождение ФОРМЬІ настІ оящего] времени в западнотурецких ~3t.l!<ax»,­IJ ,Дреаностях аосто'Н"'Х>, Т. ІІІ ВИЛ. І (М., 1907).

Кбktiiгkіschеп zum Osmanischen, Vorarbeiten zu einer vergleichenden Grammatik des Tiirkischen.- В «Abhand· luпgеп>nрусської Академії наук (1917,1919,1921); г)статті в .тигап., 1918.

9. К. Б рок к ель ман, відомий дослідннк порів, няльного словника тюркських наріччів Махмуда Кашгар· ського ХІ в.', подає вряди-годи причинки до загально­тюркської порівняльної філології, хоч і під вузькоспеці­альними заголовками: а) .Zur Grammatik des Osmanisch­Tfirkischen. (про дієслівні формн). - В «leitschr( іЩ del D(eutschen] Могg[епlііпdіsсhеп] Ges[ellschaft]., т. 70 (1916. стор. 185-215); б) в і н - так и, Turkologische Studien.­В «lеitschг[іЩ der D[eutschen] Могg[епlііпdіschеп] Ges[el· Ischaftj», т. 74 (1920, стор. 212-215). 1 інші. Багато матері· алу для порівняльної тюркської граматики міститься в БроккельмановіА розвідці .АІі 's Qissai J usuf. (1917) в .АЬ· hапdluпgеп. прусської Акад[емії] наук, дарма що з голов, ною авторовою ідеею про османізм розглянутого у ньоГо пам'ятника не можна погодитися. (Див. у иас стор. 485-487 і стор. 563).

10. Славнозвісний дешифрівник орхоно-єнісейських написів (1893) датський філолог В. Том сен погур­тував свої орієнталістичні, найбільше тюркологічні, студії у І 11 томі збірки своїх праць «Samlede Аfhапdlіпgеr> (Ко· пенгаген, 1922)'.

11. J. Dепу, Langue turques, lапguеs mongoles et lапguеs tongouzes - на стор. 185-243 лінгвістичної збі рки «Les langues du monde раг ип groupe de linguistes sous Із direction de А. МеШе! et М. СоЬеп. (Париж, 1924, стор. ХУІ і 811)8. Коротка, але влучна характеристика, популярно-енциклопедичного типу, можна сказати, навіть без бібліографії.

12. В. Б о гор оди Ц к и А, Введение в тюрко-татар· ское ЯЗblкознание, ч. І (Казань, 1922), і і нші його статті в ,Докладах. Академії наук срср (1927) та в казанськім .Вестнике научного общества татароведения •. Ng 4 (1926), М. 6 (1927), М. 8 (1928).

1 За праці К. 6роккмьмана над (ДіwАи логАт 81'-ТЮРЮ. ДИВ. вище, стор. 5БЗ.

2; Ми вже згадували (стор. 555) про німецький переклад останньої з ТомсеНО8ИХ розвідок у тім томові: cAltturkische Inschr!ften aus der Mongolei •. - В «Zei!schr[i!!) der D[eu!schen) Morgfenliindischen] Ges[el­Isch.!!]., т. 78 (1924, стор. 121-175).

І Про тюркські МОВИ - на стор. 564 і далі.

573

13. Нарешті зазначу, що в московськім .знцнклопеди­ческом словаре. Граната (1930) уміщено мою статтю «Тюрк­ские язblки и литературЬІ', яка є попросту російський кон­спект моєї теперішньої української праці'_

XXIV

Про тюркські ВПЛИВИ 8 мовах слов'янських та Европейських

Тюркські мови здавна чинили своєю лексикою певний вплив на мови слов'янські, та й то ще впередмонгольську пору_

Ми не маємо скільки-небудь твердих непохитних даних про лінгвістичні відносини слов'ян і тюрків в той доволі темний, особливо для слов'янської історії, період VI в_, коли середньоазійська тюркська держава доходила своїми володіннями аж до Азовського або Чорного моря'; так само для нас не ясні лінгвістичні впливи од хозарів та булгарів (очевидячки прачувашів), що політично вири­нають у наших степах у ХІІ та ХІІІ вв_, а частина булгарі в (679) переходить Дунай і засновує там булгаро-слов'ЯН­ське князівство_ Тільки ж хоч і не маємо ми З того часу непохитннх даних, а гадати таки можемо, що й тоді взаємо­впливи тюрко-слов' янські напевне одбувалися. Дуже солідні філологи-порівняльники доводять, що спільнослов'янське .6 ЬІ к. позичено з тюркського «буqа.'; церковнослов'ЯН-

1 Давніша м о Я етаТ1И 8 67 ПOJlуroмі «.9нциклопедического СЛО· варя» БрокгаУЗ8 та Єфрона (СПб., 1902, сТурецкие наречия») тепер. ЖИВОВИДЯЧКИ, перестаріла. Разом з моєю статreю в тім полутоМі Брок­гаузоєфронівського с.9нциклопедического словаря» вміщено одноАменну (вже згадувану. стор. 570) статтю Пл. Мел і о ран с ь к О r о; вона, як стисле А вимовне формулювання діалектологічних думок його вчителя В. Радлова, ДОВГО ще заховуватиме свій інтерес і свою вагу.

2 Е. С h а v е n n е 5, Documents sur les tou-kiue(turcs) оссіdепtаuх (СПб., 1903.- «Сборник ТРУДО8 орхонской зкспедицИИ:t, УІ).

з Проти тюркської етимології слова «Бы:t підносив був закиди J. Р е і s k е r у своїй книзі «Оіе іiltеreп 8еZіеhuпgег der Slаwеп zu Тиг­kotataren und аегтапеп und іЬге Socialgeshicht1iche Bedeutung> (1905)­від6[ ИТОК) з журналу «Vierteljahrsschrift Юг Social- und Wirtschaftsgesc­ЬісЬІе', Т. III (1905), стор. 187-360, 465-533. Тільки ж Пай екерові сумtlіви розбив Ф. Корт (1909) у своїй статті «О некоторЬІХ Быовьlхx словах, заимствоваННblХ древними славянами из так назыаемblхx урало­

алтайских ЯЗЬІКОВ» В «Юбилеflном сборнике в честь Г. Потаннна» (<<За­п[иски] Русск[ого] геогр[афического] 06щ[ест]ва по отд[елению] >тиогр[афии], Т. 34, 1909, стор. 537-558; про ,6 blК> стор. 538, 54()--541). Такої думки і санскритолог Н. Sko!d: «Lеhп\\Огtегstudіеп., Лунд, 1923 (УНівеРситІетськеj вид[анняJ. т, ХІХ, N9 7; про «Бы)) - стапя

574

ське «С d Н .... давно вже визнали за тюркське запозичення -чи не од тих булгарів, що заснували дунайську Болгаріюl . А що серед тих дунайських болгарів у ІХ в. поруч дер­жавної християнської релігії мав силу й іслам з його свя­щенною мовою арабською, то, очевидячки, могли вже й тоді заходити до слов'янської мови не тільки слова чисто тюрк­ські, ба й декотрі арабські'. В ІХ столітті ми взагалі стоїмо на твердішому історичному грунті в справі тюркського впливу. От Русь Київська з ІХ в. перебувала в постійних стосунках попереду з тюрками царства хозарського (Свя­тослав у Х в. навіть його повоював був), далі Русь мала постійні зносини з печені гами ІХ-ХІ вв. та іншими «тор­ками. (берендіями, чорними клобуками, або, по-тюркськи, каракалпаками і ін.). Надто ж тісні відносини були У Ки­ївської Русі з пмовцями (куманами, кипчаками), і наш старий київський літопис та найхудожніший літературний пам'ятник дотатарського періоду «Слово о полку Ігоре­вім. містять у собі низку таких слів, які, найпевніш, за­йшли до староруської мови, мабуть, таки од половців: <харалуГ'Ь' (криця), «женьчюгь. (перло), «лошадь., м[оже) б[ути], «япончица., «орьТ'Ьма. (накривало), «кощеЙ. (бра­нець), «Чага. (бранка), ба навіть чи не й «ногата. і ін'. А втім, «ногата. і ще деякі могли мати ще інше тюркське джерело - волзько-болгарське'. Од волзьких болгарів

м 4). Теперішнє українське «бугаіі» - 1'0 вже зовсім нове запози­чення, але знов"таки з тюркської МОВИ.

І О. СобoJJевськиА 3 ПРИВОДУ «6исьр'ЬJ (перло), «сан'Ь), «чьртоГ'Ь:t обережно ВИCJJОВИВСЯ, щО про ці сзаимствования из тюркских ЯЗЬІков» важко сказати, «из какого тюркского язы88 полученЬ1 ОНИ церковно­

CJlавянским ЯЗblКОМ:t, (Див. «Записки ВОСТОЧНОГО отдел[ения] Русск[ого] археол! огического] 06щ!ества]., т. 17, 1906, стор. Х І).

І Or, на мою думку, можна вважати за арабізм uерковноCJJОВ'ЯН, ське слово «оусм» (ремінь).

8 Див.: а) П. Мел и о ран с к и А, Турецкне 9леменТЬJ в ЯЗЬІке «Слова о полку Игореве».- В сИзв[естиих) отд[елеиия] русск[ого] ЯЗ[blка) Акfадемии1 наук», 1902, КН. 2; б) контр-стаття Ф. І(орша­там само, 1903, кн. 4; В) нова статти Мел і о ран с ь к О r о - «Изве­СТИЯ», 1905, кн. 2; г) знов відповідь Ф. Корша, 1906, кн. І. Окрім того­П. Мел и о ран с к и А, 3аимствованныe восточныe слова в памит­никах русскоА письменностн домонгольского времени.-В «Известиях., 1906, кн. 4. Попередню його доповІдь со турецких злементах в памит­никах русской письменности ДОМОНГОJlЬСКОГО периода» див. в «3аписках вост{очного] отдел[енияl Русск[ого) археОJl[огического] 06щfестjВ8», 1907, т. XVII (протокол, стор. УІІ-ХІІ, з увагами, які були зроблені на засіданні).

• Див.: Ф. І( о Р Ш, 06 9ТИМOJIОГИИ слова «HoraTat.- «Древности восточны>>,' т. ІУ, Москва, 1913, протокfолJ, стор. 96.

575

могли заходити лексичні впливи в староруську мову ще й перед Х в., а в Х столітті розцвіт політичний і торго­вий царства волзько-камськйх болгарів, живовидячки, по­винен був впливати на Русь і лексикологічно. Найбільшу, правда, силу повинно було те царство виявляти на мові предків не наших, а великоруських; але ж (через Муром) мало воно зносини й з І(иєвом. .

Звичайно, одначе, що найсильніша пайка тюркських слів, або коли й не чисто тюркських, то слів потюркизо­ваних арабських та перських, влилася в староруську мову допіру після монгольського нашестя. Ясно,ЩО найбільше тоді повинна була вплинути тюркська лексика на мову Русі Московської, що васально підлягала татарам, Золотій орді тій, аж 2,5 століття, а на нашу мову - менше. Тільки ж якщо наша Вкраїна позичила тоді од Золотої орди не так багато слів, як Москва, то трохи пізніш напози­чалися таки ми татарських слів чимало з іншого сусід­нього джерела - од І( рим с ь к О г О ханства XV­XVIII стол[іты� та таки й з османської Тур е ч чин и.

Дехто міг би сказати, що число тюркських запозичень і в українській і в російській мові ніяк не можна назвати незначним. Але й воно виходить справді иезначна дрібниця, коли ми порівняємо той лексичний вплив, який мала мова о с ман с ь кої Туреччини на народи балканські, під­владні їй з ХІV - XV вв.,- на слов'ян-сербів (надто босняків) та болгар, на греків, на албанців, на румунів. Особливо про болгарську мову можна без пересади ска­зати, що зовсім добре розуміти її тепер і не можна без допо­моги турецького словника. Російський тюрколог Мошков', розглядаючи великий .словарь болгарского языа •• А. Дю­вернуа (Москва, 188~, 2622 стор.), встановив, що вбол­гарській мові є безмаль 9% турецького елементу; французь­кий тюрколог Дені', не беручи, правда, на себе труд пере­вірити справу наново, держиться тієї самої цифри: 8,7%. Але чи не більший відсоток треба б визнати? Адже коли ми візьмемо І-й том того <UlOваря 60лгарского языа.,' то побачимо, що на перших його 100 сторінках, де всіх слів пояснено 510 (од .А. дО «Би .... )' налічити можна турець­ких аж 224,- це ж 44 відсотки. Нехай правда, що і в інших слов'янських мовах буква «А. містить у собі переважно

1 Дослідник гагаузів. дИВ. стор. 482-484. 2 «Les Langues du monde» (Париж, 1924), стор. 218.

576

чужі слова,- то візьмім перш! сто сторінок літери «Д. (стор. 443-543), од .Да» до «Домовина •. Хоч там число сло· в'янських слів проти чужих мусило б бути більшим, ніж де (бо там містяться виводні слова на «два», на «добро», на прийменник «до.),- все ж і тут на 434 слова є турецьких 87,- відсотків з 20.

В з а х і дно Є В Р оп е й с ь ких мовах відсоток схід· них слів, що перейшли в Європу з османської Туреччини, не є великий (європейці більше встигли лексично напози­читися із Сходу ще перед політичним закріпленням турків, ще од арабів)'- Але й в європейських мовах, коли зробимо аналіз, то побачимо, що дещо засвоєно, живовидячки, не звідкіля як з османської Туреччини.

Висвітлено всі слов'янські і західноєвропейські запо· зичення з тюркських мов ще в дуже недостатній мірі. В пер­шій половині ХІХ в. ставилося це питання без належної наукової обережності. До таких належать спроби профе· сорів-орієнталістів Ф Ер д ман а (1828-1830)' або й заміточка А. К а з е.м бек аЗ; зовсім необережний, пов· ний буйної фантазії «lrod!oslownik» А. М у х л інс ь к о­r о (СПб., 1858)'. Допіру з 1884 року маємо ми працю, де погуртовано потрібний матеріал з певною філологічною оглядністю і куди доводиться й досі вдаватися по довідки. Це-розвідка віденського академіка-славіста Фр. М і К­л.о ш и ч а «Die tilгkіsсhел Elemente іп dел sudost­und ost-europiiischen Sprachen (gri esch і sch , аlЬаліsch,

1 Пор., ПРИМ[ірОМ]: а) W. Е n g е 1 m а пп. Glo~saire des mots espagnols е! por!ugais derives de l'агаЬе, Лейден, 18е1 (107 стор.); 2-е внд. (424 стор.) в_упі з дозі (1869); б) D е v і с, ОісІіоппаіге е!утоlо· gique des mots fгзщ:аіs d'origine orientale - агаЬе, persan, turc, hebreu, таlвіs,Париж, 1876 (278 стор. ); в) Е g u і І а z у У а n g u а " Olosario etimol6gico de las раlаЬгаз езраnоlез de origen oriental (Гранада, 1886); г) Н. L а m m е n s, Remarques sur lеs mots {гапсаіs derives de l'агаЬе (Бейрут, 1890; 314 стор.).

ііі З Р д ман, Из'Ьяснение нескOJ!ЬКИХ ВОСТОЧНblХ СЛОВ, перешед­ШИХ из ВОСТОЧНblХ ЯЗЬІКОВ В россиАскиА.- В «Казанском вестнике», 1828 (КН. 9, стор_ 33-53) та в москов{ському виданні) «ТРУДhl и летопrиси] 06щ[естjва и{'тории и древиfостеАI росс[ийских)>>, 1830 (КН. І, стор. ~ 15-245).

з А. І( а з е м бек, Записка о словах русских, заимствованнЬІХ из восточнЬіХ ЯЗhlКОВ.- В «Известиях Акад[еминl наук по отдел[ениюl русс[_ого) яз[ыа)) и СЛОВ[,есности)', 1852 (стовп[чи_[ 125-128).

'* А n t. М u с h І і n s k і, Zrodlos!ownik wyraz6w kt6re р rzeszl у., wprost czy posrednio, do nasz~j mowy z jt:zyk6w wschodnich. z dol(J~zeniem zbiorku wyraz6w przeniesionych z Polski do jt.}zyka tureckiego, СПб., 1858 (158 стор.).

37 2-317 517

rumunisch, bulgarisch, serbisch, kleinrussisch, grossrussisch, polnisch)., уміщена в ХХХІУ і ХХХУ томах «Denkschriften» ФілОсОФ[ськоJ-істор[ичногоl класу віденської Академії на­ук_ На Мі клошичеву працю негайно дав змістовну рецензію J _ В u d е n z в мадьярськім «Nyelvtudomanyi Кбzlemenуеk., т_ ХІХ, і російський поліглот Ф. Кор ш в cArchiv Іііг slavische Philologie., т. УІІІ - Х, 1885-1887. Використав­ши їхні уваги і притягши ще новий матеріал, Ф. Мі к Л о­Ш и ч надрукував під тим самим заголовком «Die Шгkі­schеп Elemente і т. Д •• дуже великого додатка (194 стор. іп quarto) в ХХХУІІ і ХХХУІІІ томах віденських акаде­мічних cDenkschriften., 1888 і 1890 рр. до нього додаток: Рг. v о n К r а е І і t z - G r е і f е n h о r s t, Corоllагіen zu Р. Mik!osich «Die Шгkіschеп Elemente., 1884-1890_­В cSitzungsberichte. віденської Академії наук, 1911 (фі­лос[ОФСькоl-іст[оричнийl клlасl, т. 166, N2 4; 65 стор_).

Міклошичеві «Die Шгkіschеп Elemente іп den sfidost­und ost-europiiischen Sprachen., 1884-1890, з Креліцовими сСогоllагіеп., 1911, ще й досі залишаються підручною, ос­новною книгою для кожного лінгвіста тюрколога й нетюр­колога, дарма що тюрколог могтиме не одне закинути Мік­nошичеві. Тільки ж і тоді, ЯК Міклошича праця друкува­лася, а ще більше відколи вона вже додрукувалася й за­вершилася, повиходили в світ деякі невеликі монографії про турецькі впливи в поодиноких європейських мовах, що собою Міклошича в тій чи іншій мірі доповнювали й доповнюють, почасти ж попросту використовують для

якоїсь однієї мови. для укр аїн с ь кої мови, коли на увагу не брати

давню рецензію М. Сумцова (1885)', визбирав з Мікло­шича відповідні знадоби О. Макарушка у львівських .3а­писках наукового т[оваРистlва ім. Шевченка., кн. V (1895), N2 2, стор. 1-14. Це студентський реферат иа семінарі проф. Ом. Огоновського (неорієнталіста).

для п о л ь с ь кої мови: а) 51 н Кар л о вич, Меmоіге sur І'іпfluепсе des langues orientales sur lа langue роlопаіse.- В «Actes> б-го міжнародного конгресу орієнта­лістів 188З у Лейдені (11 частина, секц[іяJ І-а, Лейд[енl, 1885, стор. 409-441); б) Аl. В r fi с k n е г, Slownik etymo­logiczny j~zyka polskiego, Краків, 1927 (806 стор.); тут при східних (як і при не східних) словах зазначено й тую

1 Рецензія М. Ф. Сумцова на Міклошичеві сОіе tOrkischen Elemente» 8 ,КиевскоА старине», 1885, кн. 4, стор. 755-760.

678

мову (тюркську чи іншу), з якої ЇХ узято. Ті льки ж джерел своїх Брюкнер-неорієнталіст ніколи не зазначає, а ДО того має нахнл пояснити східні слова слов'янськими пнями. ДО таких належать слова «сіига. (пахолок, слуга-паж, україн[ське) - «джура., «чура.); Брюк нер його виводить до .ciurkac. (ллятися цюрком). На цю Брюкнерову кричущу помилку негайно вказав польський орієнталіст Т. І( о w а 1-s k і: .W sprawie zapoiyczen tureckich w j~zyku polskim., (1927)1, зазначивши, що ми маємо діло з тюркським «чора., «джора. (слуга)'.

для сер б о х о р в атс ь кої мови, яка ще й перед виходом у світ Міклошичевої праці мала цінні роботи Л. М·а р ИН К О вич а (1882)3 та Ч. По n о в и q а (1884)', цікавІ порівняльно-лінгвістичні екскурси веде, в зв'язку з історією сербського наголосу, Hannes S k б І d, прим[іром), у книжці .Zur Chronologie der ~tokavischen Akzentverschiebung., Лунд, 1922 (110 стор), в університ[ет­ській І серії т. ХУІІІ, N9 3; там остання стаття: .Оіе Іііг­kischen Lеhпwбгtег іт Serbokroatischen •.

Для р у му нської мови: а) Theoph. LБЬеl (Інакше Lobel-efendi), Elemente turc~tI, ariibe~ti ~i persane Іп liтЬа Rоmйп/і, Царгород, 1894 (стор. ХХІУ і 104); б) Laz. :; а і­п е а п и, Influenfa огіепІаl/і asupra lітЬеі ~i сиНигеі го­m!\пе. І. Introducerea. 11 УосаЬиlаги1. І. УогЬе рориlаге; 2. УогЬе istorice (Бухарест 1900). І це саме у французькому перекладі в паризькім часописі .Romania., 1901-1902: Laz.

1 Стаnя Т. Ковальського в ювілейнІй збірцІ (Т. 11, стор. 347-353) на честь Яна Розпадовського: «5уmЬоlа grammatica іп honorem loannis Rozwadowski" Краків, 19?7.

І; При нагоді зазначимо, що Т. Ковальському залишилося невідомим безпосередне джерело дЛЯ цього слова - мова татар кр ИМ С Ь ких. Ае А досі (це А я мав сам нагоду занотувати) держиться СЛОВО «чора) в розумінні СПРИСЛУЖНИК~. а в ногайському епосі ОДИН такий счорВ-60· гатир. грає велИКУ ралю (пор.: Ф а л е в, Введение в изучение тюрк~ ских литератур и наречий, Ташкент, 1922, вищання) сТуркест{анского) Восточн[оroJ инстИ'It:ута]., стор. 32-35). Самі ж тюрки, гадаю, пози~ чили це СЛОВО з МОВИ перської, де «Чоhра. має спеціальне значеНftя (молодий паж», те, що в османській двІрській сферІ звалося dч огланьа. дИВ. свІдоцтва у великім перським словнику: І. V u 11 е r з, Lexlcon peгslco-latinum etymologlcum, т. І (Бонн, 1855, стор. 606).

• Louka М 8 r f n k о v І t с Ь. Vocabulaire des mots persans. arabe,s et turcs introdults dans 18 langue serbe avec ип expose de Із litterature serbe.- В cVerhandlungen. 5·го міжнародного конгресу оріЕнталістlв у Б"rлlнl 1881, Т. 11. 2-. полlовина1 (Берлін, 1882; стор. 299---332).

Ч. По n о вич, Турске и друге нсточанске речи у нашем jезику.- сГласник СРПСК9Г Ученог Друштва., КН. 59 (Београд, 1884).

37' 579

Потреба дати з б і Р н У працю, яка могла б заміиити .Оіе tiirkischen Elemente. старого Міклошича відповідно до теперішнього становища порівняльного мовознавства, зокрема орієнталістяки, настирливо відчувається, Так} потребу задовольнити в формі стислого підручного слов· ника надумалося Гейдельбергське видавництво «Indoger· manische Bibliothek. (за керуванням Г. Гірта і, тепер уже небіжчика, В. Штрайтберга), що в своїй серії індо-герман­ських підручників а саме у відділі CJlовників, доручило перевести потрібне завдання К. Локочеві, викладачеві араб' ської та турецької мов у вищих школах у Кельні. Та хоч К. Локоч, безперечно, попрацював чимало-таки, все ж Мік, лошича абсолютно не замінить його книга: Ог. Ка r І L о k о t s с h, Etymologisches WбгtегЬuсh der europaischen (germanischen, romanischen und slavischen) Wбгtег orientali­schen Ursprungs, Гейдельберг, 1927 (стор. ХІХ і 243, містко· го петнту). На превелике диво, ми бачимо і з реєстру Локо, чевих джерел, і з тексту самого словника, що він зовсім не має перед собою ані епохальної, вихідної роботи Ф. Мік' лошича, ані цінних критик на тую Міклошичеву роботу. Бачимо так само, що з-поміж тюркських словни)(ів Локоч узяв собі на підмогу тільки перестарілого Герм. Вамбері: .Etymologisches WбгtегЬuсh der turko-tatarischen Sprachen. (Лейпціг, 1878) та той, будь-що-будь невеликий,притім чисто практичний османський словник, що його авторство при­писує Локоч Келекянові'; а без класичного для філологів чотирьохтомового <опы�аa словаря тюркских наречий» В. Радлова К. Локоч перебувсь, і не видко навіть, щоб він про нього відав. Взагалі знатн, що працював Локоч хоч і багато, та нашвидку.

Не диво, що й німецькі рецензенти, хоч узагалі при' хильно поставилися до Локочевого ,Ety mologisches Wбг· terbuch., всі позазначали чимало ла кун', а слов'янські висловили суд доволі суворий'. Надто мало дає Локочів «Etymologisches WбгtегЬuсh. для тих тюркських чи потюр-

! На правду ж автор ТОГО турецько-французького словника € не Келекян, а Самі-бей. дИВ. у нас стор. 472.

, Рецензії на Локоча дали німецькі орієнталісти Е. L j t t m 8 n n • cDeu!sche Literaturzeitung', 1927, М '30 (стовпчик 1443-1451), W.P r І п t z в xZеitschr[іЩ der Deu!schlen] Morgfen1"nd1schen] Geo/ell· schaft]., 1927, т, 81 (стор. 311-312), Н. R u s t в <Orientalistische Llteraturzeltung"1928, N, 3 (стор, 175-184).

8 дИВ. рецензію О. Со 6 о л еве ь ко r о НIоІ Ло коча в академіч­них «Известиях ПО русскому языvv и словесности», 1929 (Т. ll), КН. {,

581

чених слів, котрі поввіходили до мови нашої, українськоІ. дарма там шукати пояснення не тільки для якихось слів рідкіших, приміром з побуту чабанського а60 старокозаць­кого' , ба густо-часто не повносив Локоч до свого словника навіть найзвичайніших слів щоденного хатнього чобуту'. Характеристично, що лінгвіст Локоч не може да,и собі ради з українською буквою «г •. Іноді він її читає, ЯІ(<<Ь', і тоді каже, що перське «піінбііh» дало у росіян .bumaga., а у <малорус ів» дало воно .bamaha> а60 cbumaha. (стор. 130); іноді ж лінгвіст Локоч читає нашу букву сг» за <g. і тоді підносить своїм читачам звістку, що перське «хар­буз. перейшло у росіян в «arbuz>, а у «малорус ів> (I(lruss[enJ) в <garbuz» (стор. 65) або, що арабське «махзан» дало в «мало­руській> мові «magazyn. стор. 108).

Одне слово, Локочів «Etymologisches WбгtегЬuсh der europiiischen Wбгtег orientalischen Ursprungs>, 1927, ані в найменші й мірі не замінив собою давнього Міклошича і зможе хіба стати за малиil початок великої майбутньої етимологічної праці, яку ще доведеться переробити чи тому самому К. Локочеві, чи цілому колективу спеціалістів-лін­гвістів.

Вплив од тюркських мов на інші, особливо на слов'ян· ські, був не тільки лексичний: він торкавсь ігр а м а­тик и.

Позичалися од тюрків часом і їхні с У Ф ікс и, при­наймні для поmеп agentis улюблена тюркська кінцівка «чы. або «ДЖЬІ». Вже ж 60 і в старо60лгарській (<<церковно' слов'янській.) мові знаємо ми слова <к ... ннг ... чиЙ. та «кр'"''''''­ЧИЙ», де «чи' природно пояснюється лиш тюркським вПли­вом, а всі спроби дати для того «чи» слов'янську етимологію виходять силувані. Улюблене тюркське ,формування n а­рис тих слів (Reimworter) з початковим звуком смо в розумінні сі таке інше., «Тощо. - воно одбилося в усіх

стор. 346-347. Не ВИДКО високої думки про книжку К. Локоча і у Т. К о в а л ь С ь ко г о в ювілеАнlй збірцІ Розвадовського (Краків 1927, т. 11, стор. 349)

1 от У Локача ми не знаАдемо ані чабансько) палиці - «гирлиrи», анІ козацької військової частини, що звалася «пнр ка» (3 тюрко~араб· ськоro <tфирqз» - дивІзія), ТОЩО.

s Природна річ, що А слова «хата» нема в ЛОl{оча, ХОЧ йОГО етимо­логію (іранську) з'ясував у спеціальній статей ці Ф. І( ор ш: сОПЬІТЬІ 06-ьяснения заимствованныx слов в русском язые).-- В d1звестияп (BuHel/n) РосІІАської] АкадІемlї] наук, серІя V І, 1907 (стор. 75&-768)

682

мовах цілого світу'. Не раз можна на слов' янських мовах сконстатувати тюркський вплив сиитаксичний або Ф р а· з е о л о г і ч ний", надто в піснях, де одбивається часом давня фразеологія, що тепер уже зникла чи зникає. На· приклад, про тютюн скажуть теперішні українці (так, як по-російсIoКИ), що вони тютюн «КУРЯТЬІ (<<палять., «Зажива· ЮТbl), або комусь «дають покурити», а в обрядових піснях (примНромJ, у весняному похороні зимового Кострубонька) жінка голосить, що вона для Кострубонька <тютюн' купу­вала, тютюном н а n у в а л а, тютюном міцним на· п о ї л а.З , себто давала йому покурити тютюну; у турець, кій мові (і в інших східних) інакше Й не кажуть про тютюн, як те, що його п'ю т ь (по-тур!ецькому] - «тютюн ічер­лер.), а <Давати покурити» зветься в східних мовах «н а· п у в ати тютюном>. Або от в українській мові батько та мати разом З8УТЬСЯ <батьки» (досл! івно] - <отці.), так само як і в іспанській мові «padres> (<<отці») значить «батько і мати •. Іспанці, нема сумніву, позичили цей зворот без· посередиьо од арабів'; україиці. швидше можиа думати, не перебулися тут без посередництва мови татарської або турецької, яка своєю дорогою запозичила «ебевейн, (<<бать· ки., себто «батько Й мати.) з мови арабської.

Тільки ж царина дослідів над тюркськими граматичними впливами досі розроблялася обмаль, і поле досліду лежить, можиа сказати, облогом. Вищезгадана давня стаття Фр. Мік­лошича (ширшого характеру) та недавня дуже побіжна (і спеціально-вузька) замітка М. дмитрієва (1928)' - то, здається, чи не буде Й усе, що досі ми маємо на цю тему.

І ДИВ. про це мою студІю сКалач~малач, кішміш-мішміш) у моїй зБІрці «Розвідки, ета171 та замІтки. (І(иїв, 1928). стор 138--148.

І На це звернув увагу М f к Л о ш и ч: «Ueber die Einwirkung des Ti1rkfschen auf die Grammatlk der 'siidosteuropaischen Sprachen».­В cSltzungsberichte. (філос\офсЬКОj-істор/ичнийj клас) вlдеиської АкаД/емП] и;u'к, т. 120 .

• А. І( рим с ь к и А, 3виноroРОдlЦииа, т. І (l(иІв, 1930), стор 322-324.

• Замінивши, натурально, арабське dualls на СВОЕ pluralis, 60 dualis в іспамській мові нема. По-арабськи це дуже відомиА зворот. «Мі· СЯЦЬ і сонце» (Зllь-qзмзр W8 ш-шямс) можна замінити через «обидва мІс я ці» (аль-qамараnl); АлІєві сини Хасан і Хусейн інакше звуться «Обидва Х а сан u:&(аль-ХасанАнu); .батькоlмати» (аль-аб wa ЛЬ-ОММ) частІш чуються ЯК со6идва 6 а т ь к и» (аль-абаwdнu), .Вульгарно: сqамарейн, Хасанейn, а6авеЙН:t.

! Н. Дми три е в, 9тюдbl по сер6ско-турецкому ЯЗЬІКОВОМУ вза­нмодеАствию.- В «Докладах Академии наук СССР», 1928, В, стор. 11-22.

СТРАНИЦЬІ

ИЗ ИСТОРИИ СЕВЕРНОГО,

ИЛИ НАВНАЗСНОГО,

АЗЕРБАй,цЖАНА (RлассичеСRОЙ Албании).

ШЕНИ

r в статье, посвященной прошлому албанской К3баЛbJ',

нам пришлось несколько раз упомянуть город Ш е к и, к области которого с востока ПРИМbJкала область КабаЛbJ*, а с запада - одна из областей Грузии (именно Кахетия). Город Шеки лежал, можно сказать, там, где в ХУІІІ в. ВОЗВbJсилась Н у х а, п родолжающая оставаться и ДОНЬІне очень значитеЛЬНbJМ городом; в царской дореволюционной России она отнесена БЬІЛа к категории «уезДНbJХ», но и тогда имела 43 ООО ЖИТ8ЛеЙ. Известна сделал ась Нуха в ХУІІІ в. в качестве СТОЛИЦbJ одного из многочислеННbJХ закавказ­

ских ханств, образовавшихся после походов Надир-шаха 1730-1740-х гг. на Закавказье и после гибели Надира (1747). Истолкователи Птолемеевой KapТbJ считают, правда, В03МОЖНbJМ усматривать НbJнешнее имя «Нуха» в указан­ном у Птолемея названии города «N'ra»'; но зто вопрос крайне СПОРНbJЙ. История же нам издавна назыает здесь лишь имя г. Шеки или Шаке', имя, о котором и ДОНЬ1не на· поминает своим названием сосед нее с Нухой село Шекили.

11

Кипучая жизнь своеобразного, впрочем, характера на· чалась тут издревле.

По-видимому, где-то в зтих самЬІХ местах или очень не· далеко от них находилось отмеченное Страбоиом побли· зости Ив.рии (т. е. Грузии, в частности Кахетии) древнее албанское святилище ЛУНbJ, в котором иногда совершались и вещие человеческие жертвоприношения. Святилище, по Страбону (ХІ, 4, § 7, т. е. по сведениям Помпеева похода

І Сборник. честь акад. С. Ф. Ольденбурга (1934), стр. 289-304 І У Дор н а в комментариях на Птолемееву карту (сКаСПИЙ:t,

СПб., 1875, стр. 341, N. 17, .NіgЗJ) собранЬІ раЗНblе (крайне раЗНblеl) мнения касатеЛЬНQ ПтолемеевоА сНпги), Quot homines, tot sententJae .

• сШа~ - обьа:чная форма у историков армински".

687

66-66 гг.), представляло собою КРУПНblЙ МНОГОЛЮДНblЙ жреческий город, с большими политическимн полномо­чиями, и его хозяин, глаВНЬІЙ жрец, бьІЛ в древней Албании ВТОРЬІМ лицом после царя, резидировавшего, понятно, не

тут, а в своей І(абале (или I(Збалаке). І(артина пронзво­дившегося здесь человеческого жертвоприношения дана В

.Географии» Страбона с большою Вblразительностью: <Жрец святилища ЛУНЬІ - почетнейшее после

царя лицо. Зтот жрец стоит во главе священной земли, обширной и хорошо населенной , н он же повелевает служителями храма, многие из КОТОРЬІХ, приходя В ис­

ступление, пророчествуют1 . І(то среди них более всех приходит в возбужденное состояние и одиноко бродит по лесам, того главнЬІЙ жрец ловит, СВЯЗblвает священ' ною цепью и обильно кормит В продолжение целого года. Откормивши человека, подводят его к жертвен­нику божества, и, умастивши ароматами, закаЛЬІВают его среди прочего жертвуемого. При жертвоприношении поступают следующим образом. Сведущее в 9ТОМ лицо ВblХОДИТ из ТОЛПbl, держа в руке священное копье, кото­

РЬІМ только И позволено умерщвлять человека на жертву,

и наносит удар через бок в сердце. І(огда жертва падает, производятся гадания применительно к тому, как со­

вершилось падение, и обнаРОдblваются во всеУСЛblшание .. После того относят труп в определенное место, и все расходятся, прикосиувшись к трупу ногою ради очи­

щення»2. ОписаННblе сцеНЬІ свидетельствуют, конечно, об изрядном

варварстве местного албанского населения во времена похода Помпея иди даже Страбона, Т. е. в пеРВЬІХ годах н. з.'

І ПО*ВИДИМОМУ, окрестное население отдзвало своих ЮРОДИВblХ И ПОЛОУМНblХ на службу в храм К81< живой '-fзтериал дли будущеА жеРТВhI.

2 Последняя подр06ность свидетельствует. ЧТО зороастрийское 803

:ірение соседнеА Персия на труп, как на источник осквернення, а не очищення, не БЬІЛО распространено среди ал6анцев. О том же свидетель­ствует и Дальнейшее указание СТР а 6 о н а (ХІ. 4, § 8), ЧТО оокаЙ· НИКаВ погребаюr в земле,- дело в персидекой РeJJИГИИ непринятое (Юст и н, XLI, 3).

8; Человеческие жертвоприношення МОЖНО проследить в Ал6ании даже в начальнохристианский период V в. У сеКТЬІ распинателей, про· ТИВ которой беспощадно принуждена бblла бороться прииявшая хри· стианC'rВО Династия албанских Аршакидов. См. у Мои сея Ка ган· кат в а Ц и, История агваи, І, 18 (русский перевод К. Патканова, СПб., 1861, стр. 38-41).

588

Имя зтого «крупного И многолюдного» жречеС'Кого города в дошедшем до нас тексте «Географии. Страбона отсутст, вует. МЬІ можем догадыаться,' что зто Был тот город, кото· рый МЬІ знаем потом под именем Шеки; но догадка наша -только более или менее правдоподобная догадка. На Пто· лемеевой карте Албании І·Й ПОЛОВ[ИНЬІ] IJ в. н. З. отмечено «ооо .. а»',- город, который И звуками своего имени и своею географической широтой и долготой (указанной у Птоле· мея, конечно, лишь с приблизительною точностью), пожа· луй, мог Бы Быьь как раз Шекн.

Но зто все не ясно. Во всяком случае, едва ли можно сомневаться, что древиеалбанский жреческий город лежаJl в ТОЙ области, которую МЬІ потом знаем как шекиискую.

ІІІ

Вполне определенныe сведения о Шеки появляются после того, когда под владыествомM династии албанских Арша· кидов - «зраН'шахов» (нначе «аран·шахов») распростра· нилось в Албании христианство (lV в.)'. В Шеки Быаa учреждена (год неизвестен) особая епископская кафедра албанской патриархии, что уже само по себе свидетельствует о значении зтого города'.

С прекращением династии албанских Аршакидов, рези· дировавших в Кіібале, и с переходом Албании после V в. под управление наместников-марзбанов, поставляемыx пер· сидскими шахами Сасанидами , МЬІ видим со СТОРОНЬІ шаХа Хосрова І Ануширваиа (531-579) такие самыe заботЬІ о фортифицировании Шеки, какие проявленЬІ БЬІЛИ его отцом Кавадом по отношению к Кіібале и какие вообще проявлялись обоими шахами к городам левобережной Алба· нии. Для защитЬІ от хазарских вторжений Хосров І Ану· ширван в числе прочих укрепленныx «ворот. Кавказа

1 Птолемеева «ГеографИЯ», V, 11 (по изданию Виль6ерга, 1834, стр. 352).

2 Ф а вс т В и з ант и Й с кий. 111,5 и 6; Ка r анк а т в а ц", (, 9 н 14. Что «9ран-шах) значит «шах Аррана», т. е. Ал6ании, см. в с60рнике в честь акад. С. Ф. Ольденбурга, сТр. 290.

8 В собоvном поc.nании армянского католикоса Иоанна (ок. 5Зз-551 гг.) адрес написаи - кАбасу, патриарху-католикосу ал6анскому. и к ПЯТИ епископам Албании, в числе КОТОРblХ «Авва кум епископ Шеки'.- С м. І( а r 8 н кат в а ц и, Н,7 (русс[кое ",дание] стр. 93); ср. еще Н, 32 и Ш, 23 (русск[ое изданиеl. стр. 172-173 и281) и др.

589

создал и .Шекинские ворота», «абваб Шекін>, т. е. укрепил соседний ГОРИЬІЙ проходІ.

Во время завоевания Албаиии хазарами в самом конце б20·х гг. город пострадал. Известна подробная повесть о завоевании и водвореиии хазар в Албании, которую со­ставил тогдашний патриарх-католикос Виро или кто-ни­будь из его круга'; повесть иазЬІВает и .Шаки" среди тех, начинающихся на букву <ш», пяти албанских городов, КОТОРЬІе отстроил святитель Виро в честь имени хазар­ского царевича Шата".

Попавши под власть арабских халифов в УІІІ в., г. Шеки так же, как и недавияя резиденция хазарских правителеА древняя Кабала, ие считался за 'КРУПf!ЬІЙ город; ио пло­дородие хорошо возделаинЬІХ его окрестностей отмечалось'. Национальность населения определяется у арабских исто­рико-географов ІХ-Х вв. как <шекинская.; но иногда МЬІ у них встречаем и обозначение «уд.6, т. е. узнаем нацию удинов (по более старому сутиЙцев.)6; УДИИЬІ*, в небольшом

1 Б а л А з ори ІХ в: «Книга завоеваНRИ стран» (Лейден, 1866) стр. 194.. .

І Повесть католикоса Виро вошла, со значительной, ПО-ВИДИМQМУ. ПОЛНОТОЙ, в СВОД «История аГВ8И» М. Ка r анк а т в а u и Х В., q, 11, rл. 9-15 (русск_А пеPlевод] К. Патканова, СПб., 1861, стр. 111 и сл.). V других ИСТОРИКОВ-СВОДЧИКОВ попздаются, впрочем, такие (мелкие) отрыкии ИЛИ фразы ИЗ повести, которыx нет в ИЗДВИНОМ тексте М. Ка­ганкатваци; сюда ОТНОСИТСЯ, папр., § 1 J (об албанских патрнархах) в .истории Армеиии> Кир а кос а Ган Д З а ке циХІІІ в. (франц{уз­скиА] пеplенод] Вроссе, СПб., 1870, стр. 96-91).

а Кажется, 3ТН ПЯТЬ ГОРОДОВ сборно назыалисьb сШаТОВblМИ зам­ками» (если МОЖНО' так понимать употребnеиное у Киракоса слово сша­тарК»); а вотдельности имена каждого яз них - зто ШаМКОРІ Шаки, Шярван, Шамахн, Шапоран. См. венеЦианское издание Кнр а КОС 8, rл. ХІ, NI! 14 (1865), _ франЦ{узскнА] перев[од] Вроссе: К І r а со, d е G а n І. а с, XlI�-е '., Hl,loire d'Armenie (СПб., 1870, стр. 91). Не­сколько иноА ПОРЯДОК в московском издания (1858), стр. 11З-1l4, и 8 русскоА выискеe К. П8Тканова в примечанип его к переводу М. Ка .. ганкатваЦИ (1861), стр. 363. Вроссе и ПаткаНОВІ принявwи слово сшатарк» за имя собствениоє, тем самЬІМ превратили пЯ'rерку сшатовыx городов» В шестерку.

. • Ист а х р _ Х в. (леАдlенское] издlание], crp. 181-188:

~ Ji~І\м...І, . ! >,1 - см. В а л А з ори ІХ •• , crp. 203; наверное,

уж от иеrо _би-аль-Фа ... х (леАдlенскоеl _здlание], стр. 293). • У Пл и н и Я BblroBop: оОlепе> (УІ, § 42), правда, дЛЯ 06nаcrи

другого берега КУРbl (правого). а не того, где лежало Шеки. Но речь об одноА ятоЙжеиародности.Страбон(ХI,7,§ 1) знал про одно­племеннQCТЬ «части» правобережного населения С левобереЖНblМ.

количестве, еще и теперь продолжают жить возле Нухи, сохраиивши свой древиий особьrй язьrк'. Религия здесь, как и в Кабале, господствовала при арабах в ІХ-Х вв. всецело христианская', понятно, обьrчного армяно-албан­ского оттенка3 , Во главе Шекинской области стоял при арабах свой aBToHoMHьrii христианин-владетель «мелик>, букв[ально] «царь>, т. е. один из таких же аВТОНОМНЬІХ царьков или князей, какого Mьr видим тогда и в Кабале со званием «мелика.' И каких тогда БЬІЛО в куринском лево­бережье несколько (более крупньrе владетели - ширван­шахи, арабские наследствеННЬІе наместники и др.).

Но шекинские владетели не склоннЬІ бьrли довольство, ваться ролью заурядньrх «меликов. И стремились занять

в Албании положение повьrше. Зто им в І Х и Х вв. не­сколько раз и удавалось.

IV В первой четверти ІХ в. княжил В Шеки С а х л Ь, cьrH

С у:м б а т а, родственно (вернее - свойственно), бьrть мо­жет, очень издавна связанньrй с некоторьrми княжескими династиями на противоположном, т. е. правом, берегу реки'.

1 ОбразЦЬі удинского языаa дал Ш и Ф нер (1873, по-немецки, в _Memoires- Акад,(емии1 наук, 7-я серия,Т. УІ); более новое собрание теКСТО8 - в тифлисеком сСборнике материалов для описания местно­стеil и племен КавказЗ>, .blП. УІ (1888), УIJI, ІХ, ХХХ, ХХХІІІ (тут удинская грамматика А. Дирра). ОДИН ИЗ новеАших классИфика­тороа кавказеких ЯЗЬІКОВ Н. Трубецкой В своем реферате на 8енском с"""ле ориентвлисто. (.злож/ено] в cZeitschr!ift] der D[eutschen] Morg{enlandischen] Ges[ellschaft]., 1930, прил[ ожеиие], стр. 111) при­ходит к заключенню, ЧТО в старину существовали две очень тесно евя

занныe (aufs engste mi'teinander verwandt) лингвистические ветен; соб ственно албанская и легская (греч. Аеуос:); прямыe ПОТОМ КИ. собственно албанской ветви - ньшешние языии авароwандийцев и самуриев, а потомки легскоА ветвн - ЯЗblКИ Нblнешиих лаков, чеченцев и удинов.

І Христианство wекинов подчеркивают арабские географы с осо· бой Вblразительностью. Напр .• Масуди середlИНЬІ) Х 8. (париж(ское} изд{ание] «30лoтыx лугов_, т. ІІІ стр. 68) замечает, что в Шеки мусуль· мане - 9ТО лишь КУПЦbl да ремесленники:

)~ .:...- jlz ~\ ..5" .:...- tI" #, ак И рак о с r анд 3 ак е Ц и, гл. ХІ, вступление (франц[уз­

скиА] перев[од] Броссе, СПб., 1870, стр. 95). f, См. у Мас у Д И, там же в с3ОЛОТblХ лугах_, т. ІІ, стр. 68. '" Указание на зтого Сахля Сblна Сумбата как на владетеля Ша ке

(притом определеннее: «того, КОТОРblЙ захватил Вабека_, СМ., напр., у То. м ЬІ Ар цру ниХ В., кн. Ш, § 11; франu[узскиil] перев[од] 6россе в І т. «Collection d'historiens armenies» (СПб., 1874), стр. 153. По·видимому. имя Сахль БЬІЛО параллелью или, пожалуй, просто

691

в 822 г. Сахль, cыH Сумбата, со своим cыомM Адер· Нерсе отправились в гости к <зран·шахам» Михридам (саса· нидского происхождения, которы�e и при арабах продол­жали держаться на соседнем с Арменией правобережье, теснее, по-видимому, в Малой Ооиии. Гости коварио истре­били мужественныx представителей зтой «зран-шахской» дииастии, потомков прославленного князя Джеваншира VII в. 1 , и завладели всем ее наследием. Но для узаконения своего захвата убийца (Адер-Нерсе) женился на дочери уби­того последнего Михрида'. ВЬІсший представитель албан' СКОЙ церкви патриарх-католикос, родом левобережец, освя, тил зтот <нечестивЬІЙ брак своим архипастыIскимM благо· словением'. Таким образом Джеванширова михридская династия Быаa продолжеиа по женской линии,- конечно, уже как новомихридская. Титул <Зран-шах» или, на албано' армянскиї! лад, «зран-шахик,<, достался сперва не тому, КТО взял за себя замуж последнюю представительницу мих· ридской династии, а его отцу, Сахлю cыH у Сумбата , «муже· ственному и прекрасному Сахлю Сумбатяну-зраншахику>, как его наивно титулует албанский историк-компилятор'.

модныM арабскнм (конечно, не буквально точны)) переводом чисто; х.ристианского имени Филипп, в силу чего CЬJH Сахля, Адер-Нерсе. именуется у І(агантакваци «Атер-Нерсех фИЛИПЬЯН» (ІІІ, 19 и 111 .. 22; русск[иА] перев/од] стр. 267 и 278).

1 Про Джеваншира (ок. 636-671 гг.) очень и очень много повествует Каганкатваци в «Истории АгваНІ, КН. 11, ГЛ. 17-35 (русс{кий] перев[од] сТр. 135-184), буквально переписывяя повесть VII в.

'к а ган кат в а Ц и, Ш, 19 и 22 (русск[нй] перев/од] стр. 267 и 278) .

• 8 За 3ТО, впрочем, ПО уверению летописцев, у католикоса (Давида из КаБОЛhl) усохла рука. См. Ка r анк а Т в е Ц и, Ш, 23 (русск[нй] перев/од] сТр. 282); Кнр а кос r а и Д 3 ак е ц н, гл. ХІ (франщуз­скнlІ] п"рев/од] Броссе, 1870, сТр. 98).

t В статье про г. Кабалу в с60рнике в честь акад. С. Ф. Ольден­бурга (1934, стр. 290) МЬІ указыалии (и здесь вторично напоминаем), что слово «9ран-шах. есть переделка или иной выоворp слова «аран­шах., т. е. сцарь apaHue8:t. «царь албанцев •.

! Ка r анк а т в а Ц и, Ш, 19 (русск[нА] перев/од) стр. 266). Вообще подр06ности об атом истреблении прежних МИХРИДО8 да­ются преимущественно в «Истории агван. Ка r 8 н кат в а Ц и, ІІІ. 19 и 11І,22 (РУССК[ИЙ] перев/од] стр. 266, 267 и 278); ср. еще стр. 342. Но изложение у Каганкатваци здесь краткое и хаотически сбивчивое, к тому же в тексте попадаются описки (напр., на стр. 267 Атер-Нерсе превращен в «Тер-Нерсе», без «А»), И кое о чем принужденЬІ МЬІ лишь догаДblваться, причем помогают нам дальнеАшие сопоставления с араб­скими писателями Х века Масуди и ибн-Хаукалем. Однако с теми до­вольно своеобраЗИl:>lМИ догадками, КОТОРblе попыалсяя дать собbJТИЮ 822 года Мар к В арт на сТр. 457 (вынскаa d) своей книги «Osteuro-

692

для отпора предстаВИТtЛЯМ власти аббасидского халифа зтот новЬІЙ «зран-шах», т. е. «государь Албании», Сахль вместе с соседними армянскими князьями' вступил в близ­кие отношения с Бабеком, которЬІЙ повел тогда против халифата упорную многолетнюю 60рь6у и в Азербайджане и в Закавказье. Но к 837 году дело Бабека с очевидностью БЬІЛО проиграно. Тогда «мужественный и прекрасны» Сахль, давши у себя прибежище Бабеку вероломио пре­дал его халифу (837). Несмотря на 'ffi)T поступок, все·таки арабское правительство очень долго еще не хотело признать за Сахлем его царственнЬІХ или княжеских прав'. В конце концов оно, однако, его утвердило'; но при первом удобном случае и Сахль и Адер-Нерсе, СЬІН Сахля (наследник В зва­нии «аран-шаха»), БЬІЛИ арестованЬІ арабами (ок[оло] 853 г.)' и, вместе с группой других князей Закавказья, надолго от­везенЬІ с РОДИНЬІ как пленники, по-видимому, в Багдад'. Существование албанского царства (<<зран-шахства») таким образом прекратилось.

Однако минуло лет тридцать, и внук Сахля Григор Хам­мам, братоубийца, ок[оло] 885 г. (по словам албанскоro дее­писателя) «в О З О б н О В И л разгромленное албанское ц а р-

paїsche und ostasiatische Streifzuge» (ЛеЙПЦИг,190З). крайне произвольно переделывяя и грубо насилуя текст 51 к У б и (І І, 562) и Т а б ари (серия ІІІ, стр. 1416), МЬ1 совершенно считаться не можем и оставляєм ДОМblСЛbl~Маркварта без ВСЯКОГО внимания.

1 ПОНЯТИО, прежде всего с КНЯ3ЬЯМИ соседней армянской Большой СІОНИИ. Ср. Ка ган кат в а ц и, Ш, 19 (русск[ое издание] стр. 267).

2 Об :пих отношениях Сахля и арабской власти (сверх І( а r а Н­кат в а ц н, ІІІ, 19, русски[ий текст] стр. 266-267, тут лишь нзчаль­-lblЙ момеит) см.: Я к У б и, История, т. II (Лейден, 1883), стр. 579; Ба· а з ори, 3авоевание стран (Лейден, 1886), сТр. 21 І; Т а б ари, Исто­

:.ия (лейд[енское] издІание], сер[ия] (ІІІ), стр. 1223, 1232. з Судя по указанию Т о в м ЬІ Ар цру ниХ в. (Ш, li; фр[аи­

UУ3СКИЙ) пер(евод] стр. І53). ара6ская власть признавала самого СаХJlЯ только как владеТeJJЯ Шеки, а «князем Албании» (и то лишь частично) считала Адер-Нерсе.

4 «В конце 300 года армянской зрЬ1). говорит Ка ган кат в а Ц и (Ш, 20; русск[ий перевод] стр. 271), т. е. в 852 году, даже в 851 г. Рас· сказ т о в м hI Ар цру ниХ в. (ІІІ, 9 и ІІІ, 11; франц[узский пере­водІ стр. 140 и 153) скорее говорил бbl в пользу 853 г. А ИЗ контекста в арабском «3авоевании стран» Б а JI А з ори (стр. 212) как будто можно ВЬ1вести дату 854 г.

~ «В Багдад» - так у Ка ган кат в а U и (русск[ий перевод1 стр. 271). Но в ІІІ, 23 (руссн[ий перевод] стр. 278) он говорит сбивчиво: ,8 Персию.; так и у Т о в м ЬІ Ар цру н и. 111,15 (фраиц[узский перевод].стр. 166).

593

СТВ 0»' (очевидио, прежде всего в том же западном право­бережье, где издавнз БЬІЛИ михриды) и «распространил власть свою и ПО ту сторону (реки)>>'. По ту сторону лежала, bo-первЬІХ, область Шеки и, ВО-ВТОРЬІХ (вы�еe по левом у берегу р. Алазани, у верховьев р. Самура, текущего к Кас­пию), лежала Санария. Распространять Григору Хаммаму свою власть на родное Шеки, БЬІТЬ может, даже и не тре­бовалось; зто, так сказать, само собою могло статься.­пожалуй, правда, не без тогобратоубийства, о котором гово­рит G сокрушением албанский дееписатель. Правдоnодоб­нее, в связи с дальнейшими соБЬІТИЯМИ·, понимать слова албанского летописца в том СМЬІсле, что НОВЬІЙ зран-шах Григор Хаммам, «царь возобновленной Албании», естест­венно включившей в себя и область Шеки, присоединил тогда к своему зран-шахству и Сан ари ю·.

Относительно имени зтой горной христианской терри­тории по соседству с (христианским же) Шеки не лишне заметить, что халифатский географ ибн-Хаукаль в связи с подаТНЬІМИ вопросами Х в. наЗЬІвает зту страну еще и

.Роб, (! J (<<Четвертина»)', а прочие халифатские географЬІ и историки сохраняют для нее имя Санаряя, кстати ска­зать, очень старинное' . Осталея ли в то время (в 880-

1 к аг анк атва U н, Ш, 21, русск[иА перевод) стр. 273-274 (тут он Ха[м)мам, и Ш, .22, русск[иА перевод] стр. 278 (тут он Григор). KpecrHoe имя Григор (применительно к глаголу 81'P~yopa с причастием ЄIР1Jl0РОО~. т. е. «бдительны,' за6ОТЛИВЬ1А») нашло себе, ПО-ВИДИМОМУ. перевод на МОДНЬІЙ арабсКfjА Я3Ь1К в виде ХаммАм (с корнем одинака­вого значения, т. е. «6ьrть бдительнЬІМ, заботливЬІМ»). Год «возобновле' ния царства» у плокого стилиста К а r анк а т в а Ц и несколько не ясен: сперва (ІІІ, 21) идет речь о со6ЬІТИЯХ 893 Г., а потом (русск(ий пере­ВОД] стр. 274) сказано, ЧТО Хаммам возобновил албанское царство тогда, когда Ашот Вагратид возо6новил царство армянское,- значит, ок(оло] 885 г.

• К а ган кат в а Ц н, ук[азаННblе) места ІІІ, 21, Н ІІІ, 23 (русек[нй перевод) стр. 273-274 н 278).

• Именно соБы�иямнH 944 Г. (М а суд н, 11, 68) и 955 (Н б Н- Х а у. к а л ь, 250 и 254) в параллельной связи суказанням" .м. Ка г а Нй кат в а ц и ІІІ, 23 (русск[ий перевод] стр. 279). МЬІ к тем собblТИЯМ еще обратимся.

• Наверное, он И Саиарию присоединил не столько путем воеННЬІХ действий, сколько, пожалуй, путем добровольиого соглашения. О вли­янии соседних горцев-санарийцев на ход борьбЬІ албаиuев за незави' симость CTpaHЬJ ср. (еще в начале 850-х ГГ.І повествование Т о в м bJ Ар цру н и, Ш, 10 (франu[узский) перев(од Броссе, стр. 145) и араба Я к V б и ІХ в. «История», т. ІІ, стр. 599.

• См. и б н-Х а у к а л ь, стр. 250-254. 8 Назва ние народа ~a'la:po! окаЗblвается уже и у ПТОJlемея (У, 9).

594

890-х гг.) свой осоБЬІЙ князь в г. Шеки, признавший над собой зран-шахское сюзеренство, или же «возобновитель албанского царства», братоубийца Григор Хаммам явился непосредствеННblМ государем-правителем и для родетвен­

ного ему Шеки, неясно, да и несущественно. Во всяком случае, ясна или наиболее правдоподобна такая картина, что под верховной властью зтого «возобновнтеля разгром­ленного албанского царства» состоял на правобережье за­паднЬІЙ угол (Давнишняя михридская территория), а на левобережье - и Шеки и Санария. Сомнительно, чтоБЬІ в состав зран-шахства Григора Хаммама также вошла более восточная (в сторону приморского Ширвана) левобережная область Jlиран' со своим государем лиран-шахом, которы�й известен еще с сасанидских времеи'. Jlиран всегда теснее примы�алл к приморскому ширван-шахству, чем к лево­

бережью западному' . Из внутренней деятельности зтого царя Албании Гри·

гора Хаммама МЬІ знаем лишь мелочи. Он ВЬІКУПИЛ армян­ского католикоса Георгия ИЗ.-под ареста'.

Возобновленное ок(олоl 885 г. Григором Хаммамом «зран-шахство, (или «албанское царство») довольно скоро опять «прекратилось. , как вы�ажаетсяя албанский дееписа' тель", т. е. распалось, перестало состоять под единою вла· стью.- вероятно, после смерти Григора Хаммама. Судьба западноправобережной б(ЬІвшейl михрндской территории пошла после того своим отдельны�M путем, в русле судеб всего правобережья, прнчем даже тут представители ново· михридсяой «зран·шахскоЙ, фамилии не совсем исчезли',

І Для топографии ср., напр., сообщение персидекой географии 983 г. «Ходуд аль~алем», л. 33-а (Ленинград. 1930) - в комплекее: «Шир· ван, Хорсаи, Лиран» ..

2 Б а л А з о р н, 3авоевание стран, стр. 196 и 207; Мас у Д И, т, Н, стр, 5-6 и 69.

з ВЬJсказана бьІЛЗ крайне рискованная гипотезз. будто сЛиран» на­ДО понимать как «Аран»,а «лиран-шах» как «аран-шах» ИЛИ «зран-шах», Она принадЛежит И. Мар к В арт У и проведена им в его работе «Eransahr vach der Geographie des Pseudo·Moses Xorenaci» (Берлин, 1901), стр. 119. Гипотеза зта, как и вь!шеотмеченная нами насчет соБЬі.· тий 822 Г., СОПР,яжена стаким ЧУДОВИЩНblМ насилованием арабских исто~ рических и географических текстов, чтосчитаться с нею крайне трудно.

« Ст ефа нАс о гик, ІІІ, 3, Тут он определенно назван царем Албанин,

І) См. Ка r анк а т ІЗ а Ц и, История агван, 111,23 (русск[иА пере~ водІ стр. 279).

6 По крайней мере, об зтом ПОЗ80ЛЯЮТ судить сведения ХІ в., co~ 'JtvaHeHHbfe армянскими ИСТОРIfК<lМ!І'СRОД4нками ХІ І І В.: Матвеем Здес ..

595

А левобережнь.е Шеки и Санария остались с более ,креп· кою, хотя и ослаблеНIІОЮ, расчленеllНОЮ, новомихридскою династиею. И именно отсюда суждено БЬІЛО той династии еще раз «возобновнть» царство.

у внука Григора Хаммама' БЬІЛО два cын:: Адер Нерсе и Севада-Ишхан·. Царем Шеки был сперва Адер Нерсе (ок. 915-950)', а потом - его брат Севада-Ишхан (прибли· з[ительно! с 950 г.)·.

Очевидно, к Адер Нерсе шекинскому должно относиться указание летописного грузинского свода «Картлис Цхов­реба» О том, что «патрикий Адарнасе» (Адер Нерсе), ко вла­дениям которого относился и г. Герети, должен бblЛ усту­пить царю соседней Абхазии около 915 г. кое,какие шекии­ские поселения (напр., важное - Ариш)'. Сообщение зто, интересное уж одним тем, что через него дается прибли­зительное хронологическое указаиие на год воцарения

Адер Нерсе, является лишним штрихом к картине тогдаш· него могущества Абхазии. Как известно из других мест «Картлис Цховреба» и ИНblХ сообщений (армянских, араб­ских, византийских, в том числе из Константина Порфиро­родного, Кедрена и др.), цари Абхазии в период приблизи'

СКНlI( И 8артаном Великим (и кратко его зксцерпирующим Мхитаром ААзиванским}:Точнее ССbJЛКИ на них МЬІ дадим ниже.

1 Внук Н8Зblвался тоже Григор (К а r 8 н кат в а Ц н, русск[ий] (перевод] стр. 278-279), или, по-арабски, тоже Хаммам (М а суд и, 11, 68).

2 Родословную таблиuу СМ. в том же, ВblшеУК8З8ННQМ, месте «Исто­рии агван' К а ган кат в а ц и, Ш, 23 (русскlиl! перевод]стр.278-279).

3 ГoДbJ очень предположитеЛЬНЬJе. Ниже сейчас увидим, ЧТО гоД 915-й ДЛЯ начала царствования Адер Нерсе выекает ИЗ шаткого гру­зинского источника. для конца же царствования МbJ при6лизительную дату извлекаем из «ЗолQТbJХ лугов» Мас у Д и (Т. І І, стр. 68); из Масуди узнаем мЬІ, что В 944 Г., когда писал Масуди, Адер Нерее, СblН ХаммаМ8 (Григора), еще бblЛ царем шекинским; надо ж полагать, что Лет пять~ шесть и после того он еще мог прожить, а не умер в ТОМ же 944 г.

• Из ибн~Хаукаля Х в. (стр. 254) МЬІ Зhаем, что в 955 г. Ишхзн уже цзрствовал над шекннами. nозволительно предположить, что он насле­Довал брату лет пять тому назад. т. е. ОКОЛО 950 г. В печатном (ЛеflДен­ском, 1873) тексте «Книги путей» и 6 н-Х а у к а л я имя 31ого шекин· скоro царя издано без диакритицеских точек, как будто «Исхас»; но, конечно, в пер вона чаль ном оригинале иби- Хаукаля оно, с соответствую­щими точками, читалось «Ишхан».

~ См .• Картлис Цховреб." 163 (франц[узёкий] перев!од] Бросс., І, стр. 277-278). Город Герети лежал при слиянии р. ИОРbl И р, Алззани. Б рос С е про ЗТОГО «патрикия Адарнасе» замечает (стр, 277, сноска 3): La genealogie de се personnage n'est рас connue» [франц.- «Родовід Ц,ього персонажа невідомий» - Ред.).

500

тельно от 850 до 950 Г. держали в подчинении и грузин· ские земли (Мингрелию, Имеретию. Карталинию), да часто окаЗЬІВали давление и на Армению1 ; Шеки, видимо, тоже не убежало от абхазского напора. Что касается Севадbl' Ишхана, ласкательно названного в грузинской летописи «ИшхаНИК:t, ТО про него летопись сообщает І ЧТО его мать БЬІЛа родом грузинская царевна, искренно преданная право­славию, и он ей позволил переводить подчиненную ему страну на чистое православие вместо «ереси., т. е. вместо

армяно-албанскоro исповедания·. Из арабского географа ибн- Хаукаля Х в. видно, что

Севада-Ишхан шекинский состоял в каком-то подчинен, ном отношении к недавно водворившемуся арабу-шир· ван-шаху восточного левобережья: подать с Шеки ПО реестру 955 г. направлялась к халифатскому наместнику в Азербайджан не непосредственно от шекинского владе· теля, но через руки араба-шнрван-шаха'.

Зато про <Четвертину», т. е. про Сан ари ю, МЬІ из того же контекста ибн·Хаукаля знаем, что она ОТСblлала свою подать азербайджанскому наместнику сама, минуя всякое арабо-ширван-шахское посредство. Царем Четвер­ТИНЬІ (Санарин) бblЛ в податном 955 году сьш СеваДЬІ-Ишхана шекннского, носнвший несколько имен, в том числе вполне

І Соответствующие фактЬІ, Дополняющие и об'Ьясняющие собоА ТО, ЧТО сообщает про тогдашнюю А6хззию «Картлис Цховреба:t. по. д06рал и проанализировал акад. Броссе частью в ПОДСТРОЧНblХ приме­чаннях к своему франuузскому переводу «Histoire de Із Georgie». частью в «АddШопs et есJаігсіssemелts:t. ОСНОВЬJваясь преимущественно на Вроссе (иногда, впрочем, и слегка полемизируя против него), дал сжа­тую сводку фактических ДlIННЬІХ про тогдашнюю Абхззию И Маркварт на сТр. 176-185 своеА книги «Osteuropaische und ostasiatische Strejf­zuge» (Лейпциг, 1903). Сводка И. Маркварта в общем, конечно, по· лезна; но не следует упускать ИЗ виду, 'IТО такие 06щедоступнь!е (издан' HЬJe и переведеННbJе) армянские историки, как Ухтанес Х В., АСОГИJ\ Х-ХІ ВВ., Вартан Х ІІі В., известнЬІ бbJЛИ Маркварту, по его признанию (стр 179 и 187), только из ВТОРblХ рук, В цитатах, а не в непосрелствен­НblХ текстах.

2 Об 9тоА Деятельности ~apoA цаРИUbl-матери, «6лаroчестивоА ДинарЬІ», см. «Картлис Цховреба», 164, Фr(анцузский] перев(одJ, 1, стр 273.

8 И 6 Н- Х а у к сі Л Ь, стр. 254. Имя араба-ширван-шаха БЬІЛО Мо­хаммеД Ибн-Ахмед-Аздиеu (Ибн-Хаукаль, 250 и 254). Перед ним в Ширване властвоваJl «беССПОРНЬІА потомок сасанИДСКОГО pJaxa Бах­рама Гура (v В./», как свидетельствует в 944 г. Мас у J1 иі СМ. «30-дoтыe луга», т. І ,стр 4.

597

христианское имя Иоанн' и более ПЬІшное библейско-асси­рийское имя Сенахериб'. Писавший тогда албанский дее­писатель Моисей Каганкатваци наЗЬІВает Сеиахериба, СЬІна СевадЬІ-Ишхана «возобновителем прекратившегося царства албанского», т. е. величает его 'Тем же :)Питетом, каким он величал и его прапрадеда, Григора Хаммама. Сам свиде­тель зто го радостного соБЬІТИЯ, патриот Каганкатваци восторженно ВЬІражается, что зтого старшего Ишханова сьІ­на, Оханнеса Сенекерима, «десница всеВЬІшнего избрала ца­р'ем давно прекратившегося царства, возобновленного богом через него. Царь персидский наградил его ВЬІСОКИМИ почес­тями, дал ему корону отца своего и коня его. В том же году титулуемЬІЙ по-гречески «магистрос» Давид послал царский венец и великолепную порфиру в честь и уважение богом избранного мужа, КОТОРЬІЙ БЬІЛ помазан в цари дес­ницею патриарха, во славу Христа.'.

В переводе с восторженного ЯЗЬІка на оБЬІкновенную речь зто значит, что, когда умер царь шекинов Севада­Ишхан (по-видимому, в начале 960-х гг.), его СЬІн Оханнес Сенекерим санарийский под своей властью соединнл и свою Санарию и отцовское Шеки в одно общее владение, нару­шая тем, конечно, шекинские права ширван·шаха араба­аздийца, да, наверное, прихватил Оханнес Сенекерим и на правобережье родовой кусок малосюнийской территории с неВЬІмершими там родственниками новомихридами', т. е. в общем восстановил пределЬІ того албанского царства, которое сумел БЬІЛО создать около 885 года братоубийца Григор Хаммам. Полная змансипация Шеки от верховен­ства араба-аздийца, которого Санария не признавала и раньше и от всякого влияния которого, хотя БЬІ только

1 Разумеется, с армино-албанским произношением Оханнес. См. современную ему «Историю агвзи» Ка r анк а т в а ц", ІІІ, 22 (рус­ск[ий] перев[од] сТр. 279; сТр. 342, предпоследияя строка).

2 В печатном тексте ибн-Хаукаля вместо надлежащего «Сенхери6 СЬІН Севаде» дано неверное чтение: «Сенхериб СЬІИ Севаре» (стр. 254).

Арабские БУКВti «Д» и (Р. (> • ) пишутся почти В ОДИН8КОВОМ начерта·

НИИ и постоянно в рукописях смешиваются. Каганкатваци (ІІІ. 22) дает имя Сенахериб в армяно-библейском произношении: сСенекеРИМ:t (рус­ск[ий перевод] стр. 279).

8 См. указанное место у Ка r анк а т в ади, ІІІ, 23 (В самом коиnе главЬJ). русск[ий перевод] СТр. 279.

« Неисчезновение таких новомихридов на правобережье мЬІ отме­тили ВЬ1ше на основании историков Вартана Великого и Матвея 9дес­,хого (библиограФин - ниже).

098

податного', теперь избавилось и Шеки благодаря Сене­кериму, должна БыJIa ие только ВЬ1звать естественное не­довольство зтого аздиЙца. но и породить в Сенекериме самоуверенное желание распространяться и на восток по

левобережью, в сторону Ширвана, где тот араб-аздиец властвовал с титулом «ширван-шах.. По-видимому, араб­ский ширван-шах зтот Бы�л малоугоден и соседям. Должно БЬ1ТЬ, как раз в противовес ему сочувственно отнесся к но­вому зран-шаху Оханнесу Сенекериму «персидский царь», Ilриславший Сенекериму царствеННЬ1е отличия - регалии. Термином «персидский царь» обозначен у Моисея Каган­катваци, скорее всего, представитель азербайджанской (родом дейлемской) династии Салларидов, «едины�й царь над Азербайджаном, Армениею и обоими Арранами», по характеристике писавшего в 977 г. географа ибн-Хаукаля"; но мог Кагаикатваци назвать так и представителя династии султанов Бовейгидов (тоже дейлемцев), владевших тогда и западною Персиею и халифским Багдадом.

С такими же антиаздийскими политическими расчетами мог поддержать возобновление Сенекеримом «зран-шахства» н тогдашний «зристав над зриставами», грузинский владе­тель Давид Магистрос, умерший, по «Картлис Цховреба», в 966 г.' Если указанная грузинскоюлетописьюдата смерти Давида Магистроса верна, то «возобновление давно пре­кратившегося албанского царства» должно датироваться первой половиной 960-х гг., допустим, даже 965 годом". Церковь, как часто БЬІВало, освятила НОВОВОЗВЬ1сившегося

1 См. у и б н-Х а у к а л я (лейД[енское] изд[аиие]) стр. 254. 'И б н-Х а у к а л ь, стр. 250 и (раньше) 236. 8 ,Картлнс Цховреба» 164; франц[узскнй! перев[од] Броссе, 1,280. « Конечно, на хронологичеСі<УЮ точноС!ь в грузинской: летописи

чересчур полагаться не следует: Давид Магистро(' МОГ, на деле, умереть как несколько раньше, так и несколько позже 966 г. Безусловно, однако, ЧТО зтого Давида Магистроса никак нельзя отождествлять с тем, 3Ha~ читеnьно более ранним, Давидом, которого, без титула «магистрос:tl, упоминает уже как покойника (f!a:'X.4:?tO~) император КО нет ант и н Б а r р я но род н bJ Й В 952 г. в наставленни «Об управлении гocy~ дарством» (гл. 46, стр. 208 греч[еского текста]; стр. 170 русск[ого] перевода Г. Ласкина, М., 1899); тот Давид по (Картлис Цховреба» (164. франц[узский перевод], 1,280) должен Был умереть еще в 937 г. н, ко­'нечио, в 952 г. бwл !-Laxap\o~ «6лаженнопамятиы) •. Про подлинног() же Давида Мзгистроса (разумеется, еще без титулз (блажениопамят­Нblй:t) Константин Багрянородны�й упоминает иесколько ниже в той же 46-1\ главе (стр_ 209 греч[еского текста]; русс,[н!! перевод] стр. 171). Сливать обоих зтих КонстантиновЬІХ Давидов в одно лицо (как зто сде­JJал Мар к В арт 8 своей ра.БQте о груз.инска~ раГРI;ІТИдах ~ «Str~i-

государя и его территориальны�e притязания священнЬІМ

венчанием на иарство, священны�M миропомазанием из

«ДесниuЬІ патриарха-католикоса всея Албании.,

v Араб-аздиеu, властвовавший тогда над Ширваиом, зани,

мал свой престол, БЬІТЬ может, до 991 г.' Из писателей Х в. его упоминает не только ибн-Хаукаль (пнсlалl 977). Несколькими годами позже дает интереСНЬІе сведения про властителя Ширвана персидская география 983 г . • Ходуд аль-алем.". Автор 9Той географии 983 г. говорит, что Ширван, Хорсан иЛиран - зто три области, состав­ляющие одно uелое, и государь в своем титуле совм~щает

три титула: «ширван-шах., «хорсан-шах. И «лиран-шап.

ИНЬІми словами, араб-аздиеu совсем от власти устранил представителей всех трех тамошних стариннЬІХ, домусуль­манских династий восточного левобережья, поставленнЬІХ еще Сасанидами,хосроями·. Не менее интересно дальней­шее сообщение географа 983 г. Резиденuией зтого араба ширван-шаха Бы�,' оказывется,' не г. Ширван, а воеННЬІЙ лагерь под г. ШемахоЙ·. Видно, араб-аздиеu не слишком полагался на верностьсвоих подданнЬІХ, КОТОРЬІе, пожалуй, охотно примкнули БЬІ К изгнанны�M сасанидовичам в слу· чае их возвращения.

fzuge:t, 1903, стр. 434, 8 таблиuе Багратидов, ср. еще стр. 176) никак ие пр ИХОДИТСЯ,

ИМЯ его, как МЬІ знаєм ИЗ и 6 Н- Х а у к а л я (стр. 250, 254). Мохаммед нби-Ахмед Аздиец. ТурецкиА компилятор М юне Д дж и М­б а ш и ХУІІ 8., труд которого «Сахаиф уль-ахбар» издан по-туреuки в Истамбуле (1285=1868), со06щает, ЧТО wирван-шах Мохаммед н6и­Ахмед влаСТВОВ8Л до 381=991 года и оставил ширванский престол сво­ему брату Язиду иби·Ахмеду (381-418=991-1027). Судя по общему хронологическому построению у МЮНЄдЖим-баши (Т. ІН, стр.112-175), ПОЗВQЛительно ОТQдвигать зти датЬІ на несколько лет назад. Указания турецкого компилятора про всякие малоизвестн~е динзстии c06paH~ у Ed. Sachau: «Еіп ve-rzeichnis rnuhаmmеdапіschеr Dynastien» (Берлин, 1823, академическое издание); про ширваншахов СМ. стр. 13.

:а См. по ФОТОТИПИllескому изданию (Л., 1930), л. 33-а. 8 В а л А 3 ор", 3авоеваиие стран, стр. 207 и 209 (надо поправить ,,, ..

при 9ТОМ оши/'іочное чтение ..:.> """'.,r'!- и ~ вместо правильного, vI,..,,... и ..,..,...);

Мас у Д и, 30JЮТblелуга,т. Il,стр. 4-6 н стр. б9, • А сокровища свои и все д06ро держал он, по словам «Ходуд аль·

алем:t (Т а ІІІ же, л. 33-а). Н8 особой, укреплениоА, крутоА горе пор QxpaHoil б;lИJl(айщих людей.

Где нашли прибежице изгнанныe династЬІ Сасанидо­вичи, прежний ширван-шах, хорсан-шах и· лиран-шах,

об "том МЬІ определенно ТОЧНЬІХ сведений не имеем. Но кое на что намекают фаКТЬІ, относящиеся приблизительно к первой четверти ХІ в., когда на ширванском престоле ока­зыаютсяя государи со стаРИННЬІМИ персидскими именами:

Менучехр (б[ыьl� м[ожетl, 1027 - 1034 гг.), Фериборз, Феридун, Гоштасп, Кейкобад и др.' Зти фактЬІ позволяют нам подозревать (на большее у нас нет данны),' что изгнан­ники хосроевичи могли найти себе приют в Х в. как раз у санарl!йско-шекинских «"ран-шахов», щарей Албании», с КОТОРЬІМИ ИХ тесно роднила общая старииная сасанид­ская традиция. По всему вероятию, зти изгнанники хосрое­вичи, как водится, успели в Х - ХІ вв. даже теснее по­родниться с приютившими их санарийско-шекиискими "ран· шахами посредством браков и образовали, так сказать. одну общую династию, которая не переставала мечтать об отнятии Ширвана, Хорсана иЛирана от арабов-узурпато­ров_ И когда, ок[оло] четверти ХІ в., представилея для зтого удоБНЬІЙ случай, они, думаем, им и воспользовались. Оттого-то, подозреваем МЬІ, и появилась тогда на шир­ванском престоле династия с национальныии сасанидско­

персидскими именами, такими, как Менучехр и т.п. динас· тия зта (ХІ - ХІV вв.) известна у мусульманских истори­ков Закавказья под названием Кесранидов. Такое название как будто предполагает существование "понима Кесрана. Но так как его существование не доказано, то скорее при­ходится склониться к мылии одного из нумизматологов,

что здесь МЬІ имеем дело не с выьlшленньlмM "понимом

Кесраном, а со словом «кеера», Т.е. «хосрой», И название кесраннды� могло Бы значить: потомки хосроев; сасанидских шахов Домусульманской Персии'.

Какую административно-политическую форму получили Санария и Шеки в новооснованной (подозреваем, с их по;

І дата ДЛЯ Менучехра 1027-1034 укаЗblвается нам КОМПИJlяuиеи М юне Д д ж и м~б а ш и XVII в. (У 3ахау: «Vf."fzeichniS». сТр. 13); разумеется, значение ее лишь приблизительное. Характерно, что сверх староперсидских имен дЛЯ .9ТИХ в.nастителеЙ ПРИВОДИТ Мюнедджим~баши и одно ваВИЛQНСКое: Навуходоносор (Бохтнасар) - параллель к имени Сенахериб у санарийско-шекинского зран-шаха.

, Такое мнение Вblсказал Е. n а х о м О В В НУМИЗМ8тическом при~ ложении к своей 6рошюре (<<Краткий кура) по истории Азербайджана (5аку. 1923. стр. 28).

QOI

мощью) большой державе Кесранидов Х І в., где столицей оказалась Шемаха? Про зто у нас нет определенного све­дения. Имеем МЬІ, однако, общее указание, вполне авто­ритетное, хотя несколько более позднее', что кесранид­ское государство делилось на ряд отдельнЬІХ владений (<<мемалик»), во главе КОТОРЬІХ стояли свои князья (<<ЗМИРЬІ», по-араОСки)2. По-ввдимому, и область шекинов, как и Сана­рия, управлялась в кесранидском государстве не губерна­тором, а своим осоБЬІМ князем, наверное, из семьи «царя Албании» Сенахериба, окончательная карьера которого, кстати сказать, осталась для нас неизвестной, потому ЧТО свою «Историю агван» Моисей Каганкатваци дописал (ок. 999 г.), с очевидностью, еще при жизни зтого санарийско­шекинского зран-шаха'.

( .. ·1

t Первой четверт" следующего, Х 11 века. 2 См. Б о н дАр ", История сельджукидов Ирака, сТр. 139: 15

и сТр. 139: 12 во IJ rомесерии М. Т Ь. Но u t s m а: «Recueil de textes relatifs а j'histoire des Seldjoucides» (Лейден, 1889). В основе ;jТОЙ исто­рии, доведен ной ДО 1134 Г., лежат записки сельджукского вєзира Ану­ширвана ибн-ХАлида Кашанского (род, 1067 - ум. 1139), которому, по его ДОЛЖНОСТИ, положение дел в Закавказье БЬІЛО очень ТОЧНО известно.

3 Про дальнєйшие cyдь6ЬJ .9тоl1: династ"и, без связи, однако, с Шеки или с Санарией, дает нам сведения армянский историк Матвей Здесский, писавший ок[оло) 1229 г., когда ПОТОМ ки «Зран-шахиков» жили уже в ИНЬJх местах; он очень хвалит зтих явно измельчавших, но все еще

титулованнЬJХ щарей агванских» (Н3ЗЬІвая Koe~KOГO из них поименно) и одновременно YKa3ЬJBaeт, что катQЛИКОСЬJ агванские не перестают

поминать зтих «агванских царей) на литургии в ектениях. В франuуз­ском переводе выискаa из Матвея Здесского приведена полностью у Броссе в подстрачном примечании (на стр. 355) І т. его перевода «Histoire de lа Georgie> (СПб., 1849). У Вартана Великого, тоже ХІІІ в., есть об зтих зран-wахиках также любоПЬ1ТНЬJе сведения, ВЬ1зваННЬІе упоминанием о соБЬІтии ХІ в.- коварном умерщвлении одного из них шеддадидом Фадлуном, тогдашним хозяином Правобережья, см. под 543= 1094 годом (венецІ ианекое] издl ание] 1862, стр. І 03); не о"ень точно сокращено у Мхитара Айриванского, ХІІІ в. (изд[ал] К. Патканов в 14 томе (Трудов восточного отделения», СПб., 1869; стр. 300 арм[янекого текста], стр. 409 руеек[ого] перев[ода].

ПРИМІТRИ

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Своіми численними грунтовними працями 3 найрізноманітніших питань орієнталістики А. Ю. Кримський по праву посідає почеснt' місце серед найвидатніших сходознавців світу. ТОНКИЙ знавець кіль­кох десятків мов, зокрема майже усіх живих і мертвих МОВ народів БJІИЗЬКОГО А Середнього СХОДУ, Кавказу, Середньої Азіі, перекона­ний інтернаціоналіст і палкий патріот своєї батьківщини, він ще в глуху дореволюційну добу став не лише ОДНИМ 3 провідних росій­СЬКИХ орієнталістів, але й основоположником укрЗ"їнського сходо­знавства.

Вчений перший серед орієнталістів почав переклз.!lЗТИ й пере­співувати рідною йому українською ~ОВОЮ східну поезію й наРОДНі пісні безпосередньо з мов оригіналу, а не з європейських перекла· дів, як це інколи траплялося у творчій практиці окремих літерато~ рів. Не маючи змоги в межах Російської імперії публікувати свої розвідки з сходознавства та переклади з турецької, арабської і пер~ ської мов І, студент ІІ курсу Лазарєвського інституту східних мов 19.~ріqниЙ Кримський надсилав Їх за кордон. у Галичину, яка вхо· дила тоді до складу ABCTpo~YгopCЬKOЇ імперії. Там вони й друкува· лися, ПОЧИНБ.ючи з 1890 р., У різних журналах і газетах.

В студентські роки А. Кримський серйозно вивчає історію му­сульманства і по закінченні Лазаревського інституту, восени 1892 р., виступає з своєю першою науковою доповіддю (про походження суфізму) перед членами Східної комісії Московського археологіq­ного товариства, яка була тоді одним із загальновизнаних иентрів сходознавства в Росії. З повідомленнями й доповідями про різні аспекти цієї проблеми він неодноразово виступав (у 1892-1896 рр.) иа засіданнях Східної комісії, опублікував у ряді московських ви­дань перші результати своїх досліджень про суфізм, а потім на їх основі написаЕ першу в російському сходознавстві грунтовну працю «Очерк развития суфизма до конца ІІІ века гиджры>..

Надзвичайно корисною для молодого вченого була поїздка t:I

краіни Сходу. За час наукового відрядження на Близький Схід, зо· крема у Сірію, що була тоді під владою Оттоманської імперіі, А. Ю. Кримський не тільки відшліфовує свої філологічні знання, але й багато працює иад вивченням історіі суспільного життя cxiд~ них народів, їх релігії, літератури, побуту тощо. 110ВЗ увагу серйоз-

І Відповідно до т. зв. Емського акту 1876 р. на всій територіі Російської імперії суворо заборонялося друкувати українські пере­к.,1ади з іноземних мов, ввозити з-за кордону україНСЬКі. книжки, влаштовувати театральні вистави українською мовою.

605

ного і вдумливого дослідника, який вже тодІ вільно володів шо­найменше півтора десятками іноземних МОВ, не проходить жоден вартий уваги Фькт, жоден рукопис чи бодай найменше дослідження з питань, що стосуються минулого східних народів.

Не випадково саме до нього звертається восени 189б р. rодіш­ній редактор газети «Буковина» Осип Маковей з проханням надіслп· ти з Бейрута кілька статей про країни Сходу. Лист стає ще оДНИМ поштовхом до праці. І навесні 1898 р. молодий вчений завершує на­писання розвідки «Мусульманство і яка його доля жде».

Сталося, проте, так, що праця А. Ю. КРИМL:ЬКОГО В «Буковнні" не була опублікована 1. Вперше вона побачила світ у Москві (1899) і лише через кілька років по тому - у переробленому j значио до· повнецому вигляді - вийшла у Львові під назвою «Мусульманство і ЙОГО будучність» (1904). У передмові до цього видання (тоді вже відомий професор двох кафедр Лазар€вського інституту східни'( мов) А. Ю. Кримський писав:

«Відколи я написав сю книжку, мннуло більше, як сім літ,­час чималий; а що я іі відтоді вже й не розгортав ніколи, то я її навіть сам був призабув. Тому-то, приступаючи тепер до П новіт­нього редагування, я побоювався, що мені її доведеться може й у цілій основі наново переробити, щоб вона була справді останнім словом науки. Адже сім літ У житті вченого - се дуже великий пе* ріод: за ті сім літ я ж не переставав працювати над сво€ю наукою, а також і практично не переставав пізнавати Схід іще більше і все* сторонніше. Бо в науці я мусив спеціалізуватися якраз на історіі: окрім своєї головної кафедри арабської філології я обійняв іще й другу кафелру - східної історіі та й мусив значно поглибнтися в іс· rоричних джерелах ... Так отже, маючи за собою пережитих сім літ дальшоі наукової безперервної праці і дальшого практичного до­свіду, я, знов кажу, щиро боявся, що мені доведеться для теперіш­нього видання поперемінювати основно (грунтовно) геть усе, що було в першому виданні. Та на велику мою втіху я ... побачив, що всі думки і всі погляди, висловлені мною тоді, у мене тепер не тіль­ки не змінилися, ба навпаки - ще більше скріпилися протягом тих семи літ. В значній мірі поясню€ться се тим, що я й тоді, як писав сю праuю, силувався не висловлювати нічогісінько такого, що йшло б у розріз із загальнопризнаними тезисами вчених орієнталі­стів: я й тоді ще, як писав, силувався констатувати тільки OCTaHH€

слово західноєвропейської науки та й оминати геть усе, що мог­ло б бути суб'€ктивним» 2.

Тут ми знаходимо надзвичайно важливі для вченого принципи наукової роботи, а саме: брати для дослідження й аналізу усю мож­ливу сукупність фактів, які стосуються того або іншого питання; вміло оцінювати зібраний матеріал, враховуючи цілком ймовірау flрисутність у ньому суб'єктивного фактора, привнесеного попереднї· ми дослідниками чи переписувачами; завжди бути на рівні наЙос· танніших досягнень світової науки. І треба сказати, що усе свое

j у цій газеті в 1896-1891 рр. публіКУЕ!алися лише «Листи з Сі· ріі» А. Кримського_

2 А. Кр и м С ь к и А, Мусульманство і його будучність. Нове. пе­рероблене видання, Львів, 1904, стор. ІІІ-У.

б06

життя, без залишку віддане науці, А. ю. Кримський дбав про те, щоб неухильно дотримуватися цих принципів.

Згаданою працею з історії мусульманства не вичерпується спад· щина вченого у цій галузі сходознавства. Він створив для студен· тів Лазарєвеького інституту східних мов також кілька посібників, видав" «Лекції по Корану», написав чимало розвідок та рецензій на різні видання тощо.

Значне місце у сходознавчій спадщині А. ю. Кримtького посі· дають його грунтовні, написані на багатющому літературному А фак~ гичному матеріалі і з блискучим знанням справи, рuзвідки, присвя· чені семітським мовам. Створення цих праць, як і переважної біль· шості інШИХ, відноситься до початку 900-х років. Іх поява безпосе· редньо пов'язана з практичною потребою - дати для студентів Ла· зnрєвського інституту східних мов наибільш досконалий посібник, який би цілком відповідав рівневі тогочасної науки.

Праці про семітські МОВИ А. ю. Кримський щедро пересипав суто іСТОРИЧИlllt.и відомостями, ЩО містяться в численних примітках чи вкраплені - нерідко у вигляді окремих розділів або зауважень­безпосередньо в текст дослідження. Це свідчить про широкий наУК0-вии діапазон вченого. Він прагнув вивчати історичне минуле народів комплексно, не відриваючи суто філологічних досліджень від їсто· ріі суспільного життя. Таке переплетіння, чи, точніше, органічне по· єднання філологічного й історнчного елемента в «Семітських мовах і народах» настільки природне і нерозривне, що про будь-яке роз­межування їх просто й мислити не можна.

Одночасно з розробкою історіі мусульманства та питань семіта­лоnі А ю. Кримський багато и плідно працював над грунтовними дослідженнями з історіі арабів та іх літератури, що також викли· калася безпосередніми потребами як професора Лазарєвеького ін­ституту східних мов. його творчий доробок з цього питання стано­вить кілька різних за змістом томів, що періодично видавалися як окремі випуски у tepiї «ТРУДbl по востоковедению, издаваеМblе Ла· заревским институтом воrТQЧНЬІХ я:lы�ов>>,' починаючи з 1903 р. Спо· чатку це були літографські видання лекдій з історіі арабів, іх халі· фату та арабської літератури, 3 часом окремі розділи прочитаного курсу переростали у самостійні монографії. Такою стала, зокрема, двотомна праця про арабську літературу, що є продовженням і пев­ною мірою синтезом двох попередніх видань, названих автором «підготовчими» або й «чорновими».

Паралельео 3 «підготовчими» виданнями історіі арабів та араб­ської літератури А. Ю. Кримський готує нове, перероблене j значно ДОПОБнене видання «Історіі арабів», яка вийшла трьома випусками в 1911-1914 рр, У серії «ТрудЬІ по востоковедению»,

До названих праць з арабістики щільно примикають, доповню· ють та поглиблюють їх численні статті, наукові розвідки, рецензіі А. Кримського, що публікувалися в різних виданнях у Росіі, на Укра­іні. в Закавказзі тощо. Серед них найзначніші - про всемусуль· мавський університет при мечеті аль-Азхар у Каїрі (у співавторстві з Б. Міллером); про Абана Лахикі; про цикл народних казок «1001 ніч,. (спочатку надруковано українською мовою, а потім перекла· дена російською).

Слід підкреслити, що праці А. ю. Кримського з семітологіі. історіі мусульманства. історіі арабів та їх літератури були, по суті.

607

першим у вітчизняному сходозяавсtві широким звеДенням І узз· гальненням найновіших на той час досягнень світовоі орієнталі­стичноі науки і її дальшим розвитком.

Обов'язки професора на кафедрах східної історіі та східної філології в Лазарєвському інституті східних МОВ вимагали від А. ю. Крнмського читання курсу лекцій також з історіі Персіі та її літератури. У 1900 р. виходить у світ перша публікація (літо­графським способом) його лекцій з історіі Ірану (від найдавніших часів дО УІ ст. н. е.). Конспекти лекцій, що читалися А Ю. Крим­ським у 1902-1903 навчальному році на основі раніше написаних ним статей до Енциклопеднчного словника Брокгауза і Єфрона, лягли в основу наступного випуску, присвяченого історії Ірану (від УІ! дО ХІ! СТ.).

Перероблений і доповнений розділ першого випуску лекцій з історіі Ірану, зокрема про Сасанідів та завоювання Персіі араба­ми, А. 10. Кримський видав у серії «Трудов по востоковедению» окремою книжкою, що вийшла у світ 1905 року. Наступного року З·під пера вченого виходять ще два томи історіі Ірану, виклад ма· теріалу в яких вперше в російському сходознавстві доведено до початку ХХ ст.

В наступні роки (1909-1917) вчений докорінно переробляє цю працю і створює фундаментальне тритомне видання ЇЇ. що вихо· ДИ1"L кількома ВИПУСКаМИ. Окремий випуск - переклад російською мовою славнозвkної поеми Фірдоусі «Шахнаме», частину розділів якої А. ю. Кримський перек.1ав і видав українською мовою у Львові.

Перу А. 10. Кримського належить і ряд інших праць, присвя' чених історіі Персії та їі літератури, численні переклади, зокрема украінськоІС мовою, творів Сааді, Хафїза, лінгвістичні розвідки, рецензії тощо.

Значну і вагому частку багато чим цінної й сьогодні сходо­зизвчої спадщини А. Ю. Кримського становить тюркологія. Ще в дорево.1ЮціЙниЙ час він створнв грунтовну «Историю Турции !і ее литературЬІ' (т. І, М., 1916; т. 11, М., 1910), а також ряд інших праць - про турецькі народні пісні, про османські казки, про шко­лу, освіту й літературу у російських мусульманів, опублікував звіг про наукове відрядження до Трабзона влітку 1917 р. тощо.

Було б невірно обмежувати цю дуже коротку й неповну ха­рактеристику А. ю. Кримського як сходознавця лише сказани~ вище. Поле Аого наукової діяльності набагато ширше.

Відомий А. ю. Кримський і як високоерудований редактор ба­гатьох вельми поважиих сходознавчих видань тогочасної Росіі. В іх числі можна назвати «Древности восточны>>,' що були Друм коваиим органом сходознавчого центру у Москві (А. Ю. Крим· ський незмінно редагував іх з 1901 р. і аж до Великої Жовтневоі соціалістичної революції), Крім того, на протязі багатьох років він був редактором серії «Tpyды по востоковедению, издаваемыe Ла­заревским институтом ВОСТОЧНblХ ЯЗЬІков», активним співробітником Енциклопедичного словннка Брокгауза і Єфрона, у новому виданні якого (з 1911 р.) йому, як найавторитетнішому у тогочасній Росіі сходознавцеві, було доручено ведення всьог.о схі!Іномусульман­ського відділу.

608

ОДНИМ із суттєвих показників значимості А актуальності ехо­дознавцих праць А Ю Кримського дореволюційного періоду е чи­сленні рецензії на них, що пубmкувалися не лише в РосіІ, але й далеко за її межами. Так, на різні видаиня «Історіі мусульманст­ва» з'явилося щонайменше півтора десятка рецензій. і всі вони від­значали високу наукову цінність цього дослідження. Зокрема, дуже схвальні рецензії опублікували арабський журнал «Аль-Машрик» (1903), «Записки восточного отделения Русского археологического общ€ства» (1903, автор - В. Бартольд). німецький орієнталістичний журнал «Світ ісламу» (cDie W'elt des Islams», 19(3) та багато ін­ших. ВeJlика кількість доброзичливих рецензін була присвячена працям А. Ю. Кримського з семітології, іраністики, тюркології. ара­бістикн тощо.

ВeJlика Жовтнева соціалістична революція, яку палко і без ва­гань одразу ж сприйняв А_ Ю. КРИМСf;КИЙ, відкрила перед все­світньовідомим вqеним-сходознавцем ще ширші перспективи й обрії, Переі).авши на Україну. в Київ, де він почав працювати на кафедрі східно і історіі державного університету та в Київському українско­му науковому 10варистві, він щиро і сповна віддає всі своі неви­черпні знаНt:я, весь свій талант ученого і патріота благородНій справі організаціі і створення українськоі радянської науки, 30-крема українського радянського сходознавства І,

Про настійну необхідність розвитку сходозltавства ~a Україні переконливо говорилося у «Пояснююqій записці до проекту органі­згцН історично-філологічного відділу Украінської Академії наук», підготовленій наПРИl<інці 1918 р. групою відомих професорів. У цьо­му важливому документі, одним з чотирьох авторів якого був А. Ю. Rр~мськиЙ. говорилося:

«Окрім неминучої загальнопризнаної наукової потреби студіЮ­вати схіn.ну історію, як одну 3 великих частии історіі вселюдської, }'краіна має ще свої особливі причини дбати про те, щоб у її най­вищій ученій інституuії східні дисципліни розвивалися як слід, з інтенсивністю, і бажалося б мати навіть не OllHY j не дві, а скількись східних кафедр в Академії наук. Стародавня територія сучасної Украіни була місцем для життя або для довшого перебу­вання усяких орієнтальиих народів. і перед українською наукою стоіть ціла низка всеможливих питань і завдань, що чекають СВОІ о планового розроблення і розв'язання. Іраністика, тюркологія і (ди­сципліна ця особливо потрібна) арабістика,- без отих трьох наук усестороння, неоднобічна історія українства неможлнва: без них будуть неминучі зіяючі лакуни в самому-таки українознавстві» 2

Далі в цьому документі обгрунтовано вмотивовувалась необхід­ність для українських радянських вчених глибоко і всебічно роз­робляти питання іраніСтики, тюркології і особливо арабістики. « ... К о ж н j с і и ь кий орі€италіст,- підкреслювалося в Записці,­чи буде з нього іраніст, чи тюрколог, ЧИ хто. повинен рівночаСНJ

І Див.: К. 1. r урн и ц ь кий. Кримський як історик, К" «Нау­кова думка», 1971, стор. 27-30.

z Записки історично-фіЛОJюГічного Відділу Украінської АкадеМІЇ наук, кн. 1. к., 1919. Частина офіціальна, стор, ІХ.

609

ЬУТИ дуже ДUСl;ндqеним а р а 6 іст О м; інакше трох" чи не вс! Істо­ричні джерела будуть перед НИМ зачинені» І.

Д. ю. Кримський був .. першим і на довгі роки єдиним україн­ським радянським сходознавцем такого широкого профілю. Одразу ж, як 1'ільки ДОЗВОЛИЛИ обставини зовнішньополітичного та внут­рішнього Х8рактеру, вчений з великим ентузіазмом почав готувати до видання українською мовою деякі з своїх попередНіХ сходознав* чих праць. Про таку щасливу можливість він мріяв ще в 1905 р., про ЩО МИ дізнаємося з його особистого листування, зокрема, з листа ДО відомого українського фольклорист!! й етнографа В. М. Гнатюка 2.

Цілком очевидно, що розпочинати чи не найбільш доцільно було 3 видання праць узагальнюючого характеру. Саме такими були праці про Персію, Туреччину та арабів, створені ще в дожовт­неву добу. Це, природно, подегшувало завдання щодо найшвидшо­го видання українською мовою перших фундаментальних творів із СХОДоз.навства.

3 поміток на рукописах А. Ю. Кримського, які зберігаються в Центральній нгуковНі бібліотеці АН УРСР, ВИДНО, що він мав на увазі видати серію книжок під загальною назвою «Східні народи 8 їхньому минулому» і почав її готувати. Цей його задум здійсне­ннй лише частково, причому на книжках, що вийшли, ніякнх позна­чок щодо серії не робилося. Українською мовою всього внйшло У світ близько десяти великнх сходознавчих праць, головним чином про Персію і Туреччину та іхні літератури. Історія арабів та араб~ ської літератури, над якою працював А. Ю. Кримський наприкіН1tі 20-х - на початку 30~x років, залншилася незавершеиою і збері­ганься нині у відділі рукописів Центральноі науковоі бібліотеки АН УРСР. Там же зберігається рукопис дослідження про новітню арабську лі1сратуру (1800-1930) Т3 ряд інших матеріаЛів з арабі­стики (див, примітку до стор. 13 цього тому).

3 серії праць про Персію, виданих на Україні, можна назвати три: «Історія Персії та іі письменства» (значно перероблена на основі найновіших на той час матеріалів), сХафіз та його пісні в його рідній Персі і та в новій Європі:. і цікаве дослідження про перський театр. Ряд інших праць А. Ю. ,Кримського з історії Пер­сії. писг.них українською мовою. залишилися незавершеними. Най­значнішою серед них є розвідка «3 історіі Ірана передарійської до­би. Елам», над якою вчений працював наприкінці 20:-х - на почат­ку 3О-х рр.

Одночасно з підготовкою до друку творів з Іраністики А. Ю. Кримський праuював і над «І('торією Туреччини», перший ви­пуск якоі вийшов 1924 р, й тут він докорінно переробив свШ попередній твір, використавши при цьому велику кількість стяро­друків. виявлених ним у б~бліотецj Украінськоі Академії наук, При­вертає увагу, зокрема, суттєве поглиблення, порівняно 3 дореволю­ційними виданнями, тих розділів, де йдеться про украінсько-туре­цькі стосунки ХУІ ст. 3начну частину фаКТLВ далекого минулого,

! Записки історично-філологічного віддіЛу Украінськоі АкадеміТ наук. кн. І, К. 1919, Частина офіціальна, стор. ХІ.

2 Див,: «Жовтень:., 1971, Ng 1, стор. 134.

610

засвідчених численними посиланнями на джерела, у цій книзі, ЯК зауважує автор. «довелося ВИТЯГТИ на світ мабуть ЧИ не иаМ·ТЗI(И першим».

Не зайвим буде нагадати, що А. Ю. Кримський завжди з особ· ЛІІВИМ інтересом досліджував ті сторінки історіі народів Сходу, які так чи інакше перепліталися з історією українського народу. Ще у 1909 р., працюючи в Звенигородці над першим ВИДанням «Істо­рії Туреччини», у листі до одного З своіх учнів, згодом видаТНОіО тюрколога В. О. Гордлевського, він писав: «Миого увлекательнЬіХ минут переживал я за своей работой; не заметил, как и месяц прошел! Период, КОТОРЬІМ я теперь занимался, очень тесно связан с историеА Малоросеии и слишком говорит моему сердцу» 1:

у 20-х рр. на Украіні виЙшли друком ще дві порівняно неве­ликі обсягом пр "ці А. ю. Кримського про Туреччину - вступ до історіі Туреччини (опис європейських джерел XVI ст) та нарис про її літературне життя у XIV-XV ст. Обидві ці праці, що є ор­ганічним продовженням і доповненням до «Історіі Туреччини та іі письменства», становлять лише qастину широких творqих планів ученого.

до цього тому входять вибрані наукові праці А. Ю Кримсько­ГО з арабістики, іраністики та тюркологіі 2, що за своїм обсягом стаНОВJiЯТЬ десь четверту (якщо не п'яту) частину схоДознавчоі спадщР.ни вченого. Прагнучи показати діапазон наукових інтересів академіка АН УРСР А. ю. Кримського якомога ширше, р€'дколегія змушена була деякі праці подавати не повністю, а окремими роз­ділами, усвідомлюючи при ЦЬОМУ усі вади такого принципу.

В основу упорядкування IV тому покладено тематично-хроно­логічний принцип: у межах кожного з напрямів сходознавства, яки­ми наАбільше займався А. Ю. Кримський (арабістика, іраністик~. тюркологія). праці розташовані в хронологічному порядку. ВлаС:-fе кажучи, хронологічна послідовність витримується, по суті, і в усьо­му томі, оскільки упорядники віддавали перевагу украіиським ех::>· дознавчим працям А. ю. Кримського, а вони готувалися вчепи\{ і публікувалися переважно в останні два десятиліття його життя й науковоі діяльності. Виняток становить лише монографія про перський театр (1927). яка відноситься до проблем іраністики і то­му вміщена перед «Історіею Туреqчини», опублікованою дещо ра· ніше (1924).

Таким qином, до тому включено останні прижиттєві видання праць А. ю. Кримського з арабістики, іраністики, тюркології.

Цитати іноземними мовами, що є в тексті, подаються і в укрз· інському перекладі з приміткою - Ред. .

Щодо написання східних імен, то скажемо, що А. ю. Крим­ський не завжди писав іх однаково. В його опублікованих працях можна зустріти різні форми написання таких, наприклад, імен, ЯК Сааді (Са'ді і СаадіЙ). Фірдоусі (і Фірдовсій) та ін. Але цілком

1 А, ю. Кр и м с ь кий, Твори в п'яти томах, т. У. кн. І, К. «Наукова думка», 1973, стор. 412.

2 Досить грунтовну оцінку іх 3 точки зору сучасних Досягнень радянської історичної науки в кожній з цих трьох галузей сходо* знавства див.: К. І. r урн и Ц ь КИЙ, Кримський ЯК історик, К, «На* укова думка», 1971, стор. 53-178.

611

очевидну перевагу віддавав він формі на «-ій» (Са'дій, РудегіА, фірдовсій, Алій-челебій і т. д.). Вчений вважав, що така транскрип­ція східних імен найбільш повно відповідає фонетичним правилам відповідної східної мови Оскільки ж ніхто з сучасних А Ю. Rри.\1' ському чи пізніших орієнталістів до такої точки зору не пристав j вона не Пj:ишепилася в сходознавстві, редколегія вважала за можливе прийияти для ЦЬОГО тому загальновживану форму написан· ня відповідних східних імен, графічно не позначаючи зроблені нею виправлення. Без скорочеиня подаються назви окремих міст (Фло­ренція, Лондон, Лейдеи, Париж, Берлін та ін.), хоч У працях А. Ю. Кримського Їх написання довільне (Флор. і Флореиц.; Л. і Л~нд.; ЛеЙд., Пар., Берл. та ін.). В усіх інших випадках розшн­фровки авторових скорочень, в т. Ч. Й іноземними мовами, беруться у квадратові дужки. ,

Латинські та грецькі літери, які вживає А. Ю. Кримський при транскрибуванні деяких слів з східних мов, в основному замінені тут на відповідні літери слов'янського алфавіту (напр.: «h» на «X.~, «q» на «К», «w» на «в», «V» на «т» і т. ін.), якщо така заміна не спричинялася до неправильного розуміння чи прочитання слова. В історико-лінгвістичніА праці «Тюрки, іх мови та літератури» ні· яких змін не робилося Принагідно зауважимо, що в своїх історич­них чи літературо,знавчих працях й сам автор далеко не завжди користувався лише латинськими чи грецькими літерами. Часто в його працях, навіть на одній і тій же сторінці, можна побачити неоднакове написання того самого слова (<<Фіhрист» і «Фіхрист». «qopaH» і «коран» тощо).

Характерною особливістю творчої праці А. Ю. Кримського, особливо в галузі сходознавства. є широке використання ним ста­родавньої та сучасної йому бібліографії, бібліографічних зведень та оглядів з найрізноманітніших питань історії, мови, літератури тощо. Призначаючи переважну більшість своїх наукових СХОДознав­чих праць для студеитів, вчений створив власну систему приміток, бібліографічних та текстологічних посилань; нерідко він посилаєть­ся на окремі сторінки даної ж праці. У цьому томі усі посилання автора на ті чи інші сторінки збережені і для зручності приведені у відповідність з нумерацією сторінок тому. У випадках, коли вка· зані А. Ю. Кримським сторінки до цього тому не ввійшли. за­лишається авторова вказівка і про це кожного разу говориться у примітках. У томі замінено також деякі застарілі терміни й слова (такі заміни взято у квадратові дужки).

у примітках подаються короткі відомості лише про найбільш знаЧ!іИХ вчених-сходознавців, а також літературних і громадських діячів, істориків, пояснюються маловідомі слова, терміни й поняття, коротко коментуються. окремі історичні подіі тощо.

Цей том (T~KCT та примітки до нього) готували: О. І. Гану­сець - розділи «Історія Туреччини», «Історія Персії та іі письмен­ства», бі.'ІЬШУ частину приміток до розділу «История арабов и араб­tкой литературЬІ» (текстологічна робота над ЦИМ розділом здійсне­на разом з Л. В. Бєляєвою, вона ж надавала деяку бібліографічну допомогу до всього тому), а також окремі примітки до інших р['з­дідів тому. Ного ж преамбула до приміток - характеристика А. Ю. КРИМБКОГО ЯК українського сходознавця -та загальна ре­дакція тому; О. О. Білявська- розділи «Хафіз та його пісні». «Пер-

612

СJ..oкиЙ театр, звідки він узявсь та. як розвнвавсь»; г. І. Нікулін­розділи «Тюрки, іх мови та літератури» і «Страницм ИЗ истории Се­верного, или Кавказского, Азербайджана (классической АлбаНИИ):J.

Редакційна колегія тому склада€ щиру подяку професорові Ки~ івського ордена Леніна державного університету ім Т. г. Шев­ченка А. о. Білецькому. який люб'язно погодився зробити переКЛ!j;о ди нз. українську мову з латинської, частково з ітаЛІЙСЬКОЇ, німець­коі, француз~,кої та англійської мов в розділах з історії Туреччи­ни, а також доктору філологічннх наук М. о. Баскакову (Інститут мовознавства АН СРСР), кандидату історичних наук А. п. 5азіян­цу (Інститут сходознавства АН СРСР). співробітникам Відділу бі­бліографії, Відділу рукописів, Відділу стародруків та Сектору ма­сової роботи Uентральноі науковоі бібліотеки АН УРСР, колекти­вам наукових бібліотек Інституту літературн ім. Т. г. Шевченка, Інституту мовознавства ім. о. о. Потебні АН УРСР, Київського ордена Леніна державного універсйтету ім. Т. г. Шевченка, які сприяли підготовці цього тому до видання.

ИСТОРИЯ АРАБОВ И АРАБСКОЯ ЛИТЕРАТУРМ.

СВЕТСКОЯ И ДУХОВНОЯ

Вміщені в цьому томі розділи КНИГИ друкуються за виданням: А. К р ы� мек и Й, История арабов и арабской литературЬІ, светской и духовной (карана, фмкха, суннм и пр.). Новое, переработанное издание. Часть первая. I-V, М., 1911. ВОНИ становлять приблизно половину обсягу праці і відібрані для цього тому через те, що по­ряд з досить широкою бібліографією містять історико-філологічний матеріал, майже відсутній в інших розділах, побудованих д. ю. Кримським в основному на історіографії окремих галузей знань (<<Історична ,"ітература»; «Землезнавство» - тобто описання праuь географів, мандрівників тощо; «Математика і астрономія», .. Медицина і пrироДознавство», «Філософія»).

Природно, що Відібрані розділи, ЯК і вся книжка в цілому та інші п~аЦj А. ю. Кримського 3 арабістики. на сьогодні багато н чому застаріли j не відповідають сучасному рівневі розвитку науки. Але вони не лише характеризують А Ю. Кримського як арабіста широкого ПрОфілю й оригінального дослідника-вченого, але й зб~· рігають свою иінність ЯН показник досягнень вітчизняного сходо· знавства на терені арабістики в переддень Великої Жовтневої co~ ціЗJlісТИ'::іноі РЄВОJlюціі. Адже вказану праuю А. ю. Кримського, як і її продовжеJJНЯ під тією ж назвою (ч. 11, М., 1912; ч. ІІІ, М., 1914), можна вважати найостаннішим на той час досягненням не лише вітчизняноі, але й світової орієнталістичноі иауки. КріМ того, можна стверджувати, що й дотепер не втратив свого науково-пі­знавального ЗНБчення майстерно і жваво зроблении А. ю. Крим­ським історико-філологічний аналіз Корану та його перекладів ff.a західноєвропейські і російську .мови. Щоправда, значно виразнішу науково-критичну оцінку дореволюційних російських перекладів ~свяшенноj книги» мусульман подано у передмові В Б€ля€ва .8 П Грязневича. до останнього видання Корану у перекладі акад. І. ю. КраЧКОБСЬКОГО (М., 19ЬЗ).

613

ДО стор. 8. Дор. Х р., «до рождества Христова».- Від Міфічного народження Ісуса Христа (від «різдва Христового») бере свій по~ чаток християнська ера (~HOBa ера» або «наша ера») Таке літо* числення запропонував у УІ ст. н, е. римський монах Діонісій, ЯКИЙ вигадав дату народження Ісуса Христа. 532 року це літочислення було прийняте в Римі, у УІІІ ст.- У Франції. а наприкінці ХУІІ ст. (29 грудня 1699 р.) - в Росії.

Цар ств О Х bJ М D яре к О е - Хім'ярітське царство - старо· давня рабовласницька держава у Південно·ЗахідніЙ АравН, на те· риторіі теперішнього Нємену. Проіснувала близько семисот років­з 115 р. до н. е. до 70*х рр. УІ ст. нашоі ери, коли була загарбана іранською династією Сасанідів.

Мо' а л л а К а - арабське слово, що приблизно означає «прнві* шені» або «нанизані» (мається на увазі: «нанизані перлини по~* зіЙ»). Так називаються вірші кращих семи поетів Аравіі доіслам* ськоі доби (Імрулькайс, що жив у 1- половині УІ ст. н. е., Гара фа, 30хейр, Антара, Амр ібн*Кальсум, Харіс ібн*Халізе та Лябід, помер бл. 661), які відомі ще під назвою «Семериця». Кращі вірші цих поетів тривалий час існували в усних переказах і лише у УІ 11 ст. стали иадбанням пи сем ної арабської літератури під назвою мо'а* ллак. А. Ю. Кримський ДОСЛJджував творчість доісламських поетів і ще студентом Лазарєвського інституту опублікував у власному перекладі на українську мову кілька мо'аллак Антари (ж. «Прав· да., ЛьвіВ, 1890 і 1891 рр.).

Кор а н - с.вященна книга мусульман, збірник реЛігійних догм, Міфів та правових положень мусульманської релігії - ісла'му (див. окремий розділ у цьому томі, стор. 57 і далі).

до стор. 9. М о х а м мед, Мухаммад, Мухаммед, Магомет (бл, 570 qи 571-632) - арабський політичний і релігійний діяч, якого мусульмани вважають найвищим «пророком», посланцем бога на землі, згсновником мусульманської релігії - ісламу. Виходець і, збіднілого роду хаші.м, що на.'Іежав до Мекканського арабського племені курейшитів у Західній Аравіі (до цього племені, зокрема, належали халіфи, тобто монархи з династії Омейядів і Аббасідів, а також сучасна династія Хашимітів, що править в йорданії), Мо· хаммед почав активно проповідувати іслам - нову на той час ре* пігію. Заснована на монотеїзмі, тобто на визнанні єдиного бога (аллаха), ісламська релігія відповідала інтересам феодальної араб* ської знаті, яка прагнула до загарбання нових територ.іЙ і об'єднан­ня під своею владою усіх арабських племен. Спочатку мешканці сприймали пропав іді Мохаммеда настільки HeoxOqe, що він змуше­ний був, разом із своїми нечисленними прибічниками, залишити Мекку і 622 р. переселитися до м. Ястріб (пізніша наЗlSа - Меді* на - місто «пророка»), де й: заснував мусульманську громаду, яка згодом стала ядром політичного об'єднання Аравії і утворення в подальші роки арабського халіфату. Оqолювані Мохаммедом му· сульмани з Медіни ве~,и тривалу боротьбу проти мекканців і 630 р. оволоділи Меккою. ДОСЯГНУЕWИ влади, Мохаммед правнв як кри­вавий і мстивий деспот, всіляко прагнучи прищепити іслам усім під* кореним арабським племенам. Помер у Меді"і, оточений ореолом святості, як «посланець аллаха» і його останній пророк.

Св ЬІ ш е 50 мил Л ион О в. - Зараз загальна чисельність арабського населення близько 100 мільйонів чол.

514

с і Р і я, М ес о пот а м і Я.- дО першої світової віАни ці араб­ські території БХОДИЛИ до складу Туреччини або Османської імпе­рії, ЯК вона офіційно іменувалася аж до скасування султанату у 19221"

До стор. 10. П о и с к и б е JJ ь r и й Ц а К л е А нер т С а 3 а учи тел е мар а беко го я з ЬІ к З.,.-Очевидно, друкарська по­милка або невдала РЕ::дакnія речення. Слід читати: сПоиски бель­гийuем- Клейнардом учителя арабского языа>>..

М ю л л е р Август (1848-1892) - німецький сходознавець, автор 2-томної праці «Іслам на Сході і Заході» (1885-1887), яка була перекл адена російською мовою під назвою «История ислама с ос­НОВЗНИЯ до новеііших времен» (4 ТТ., 1895-1896).

«Очерки ИЗ истории востоковедения в XVI ве­к е».- Назва npani А. Ю. Кримського не точна. Під загальним за~ головком «Очерки ИЗ истории ориенталистики в XVI и ХУІ І веке» (ДИВ. «древности ВОСТОЧНbJе. ТРУДbl восточной комиссии Москов­ского археологического общества», т. 2, вип. ІІІ, М., 1903, та OKpe~ мий відбиток під тіею ж иазвою) вміщено дві праці - грунтовну ;:таnю А. Ю. Кримського «ПеРВЬІе шаги западноевропейского ВОСТО­коведения в ХVІ веке», де міститься й згаданий тут цікавий опис мандрів до Іспанії бельгійця Клейнарда в пошуках учителя араб­ської мови, та статтю В. Ф. Мінорського З історії сходознавства ХУll СТ.

дО стор. 11. Б рокке,ьм ан Кар. (1868-1956) -німецькнй сходознавець, фаХівець з історії Сходу, історії арабської літератури, семітологіі. НайважливІші праці - бібліографічний довідник «Істо­рія арабської літератури» (2 n., 1898-1902), «Історія мусульман­ських народів і держав» (1939) та арабська граматика.

Ат т а я (Аттаї) Михайло йосипович (р. нар. невідомий - по· мер 1924) - російський мовознавець-арабіст, за походженням аРdб із Бейрута. Викладав арабську мову та мусульманське право у Ла­заревському інституті східних мов (після Великої Жовтневої coцia~' nістиqно! революції - Московський інститут сходознавства). Пере­клав арабською мовою «Комуністичний маніфесг» та «Інтернаціо­нал». Основні г.рацї .Практическое руководство к изученню apa6~ ского ЯЗЬІка» (1898) та «Словарь арабско-русский» (1913) А. Ю. Кримський оцінював досить критично.

Ф рей т а r Георг· Вільгельм Фрідріх (1788-1861) - німецький сходознавець, автор ряду праць з історіі та літератури арабів.

до 3 і Рейнхарт (1820-1883) - голландський сходознавець. автор численних праць з арабістики (історичних, літературознавчих та мовознавчих), історіі ісламу та ін.

r і р r ас ВOJIоднмир Федоровиq (1835-1887) - російський мо­вознавеuь, арабіст, автор праuь «Очерк грамматической систеМbJ арабов» (1873), «Очерк арабской литературЬІ» (1875), «Арабская хрестоматия» (1875-1876, разом 3 В. Р. Розеном) та ін.

До стор 18. Свого задуму у повному обсязі А. Ю. Кримський не здійснив. його праці з історії арабів та арабської літератури, написані російською мовою в дожовтневий період, завершуються, як правило, загальним оглядом арабсько! літератури XVI-XVIII ст. Після Великої Жовrnевої соціалістичної революції, вже в Києві, А. Ю. Кримський багато і плідно працював над капітальною кни­ГОЮ 3 історіі нової арабської літ~ратури, яку, готував дЛЯ АН

615

СРСР, але не встиг завершнти і видати, Ії рукописи зберігаються тепер в Ленінграді та Ки€ві. До lOO-річчя від ДНЯ народження вче­ного Академія наук СРСР здійснила видання цієі праці. дИВ.: А. Е. Кр ЬІ М С)( Н Й, История новой арабской литературЬІ. ХІХ­иачало ХХ века. Главная редакция восточной литературЬІ, М., 1971, 794 стр.

до стор. 16. В о п лен н н U а - плакальниця, тобто виконавиця традиційного на Сході ритуалу голосіння під ч.ас поховання помер­лого тощо.

r ед о н і к (від грецького ~OOOY~ - насолода) - прибічник по­ширеного 8 період кризи Рllбовласницького ладу, особливо в Гре­ції і Римі, етичного вч.ення, яке оголошує сьогоденну насолоду й чуттєві втіхи найвищим благом j метою життя.

до стор. /7, Г о л ь Д ц і € рІгнац (1850-1921) - угорський схо­дознавець-арабіст та ісламознавець. член-кореспондент Петербурзь­ка! (Петроградської) академіі наук (1897, з перервою у 1916-1919 РР.), автор ряду цінних праць 3 арабськоі філології, біблейськоі міфології, фольклору арабів та стародаВНіХ евреїв.

До стор. 18. Кор w ФеДір Євгенович (1843-1915) - російсь­кий філолог, знавець кількох десятків мов народів світу, перекла­дач. Ака.nемік Петербурзької академії наук. Автор численних доелі~ джень про метричні форми віршів і пісень європейських та східних народів, про творчість видатних російських та українських діячів літератури (О. Пушкіна, М. Гоголя, Т. Шевченка) Перу Ф Є. Кор­ша належать, зокрема, праці «Украінський народ і українська мо­ва» (1913), «Шевченко серед поетів слов'янства» (1912), <Т Г. Ше~~ ченко (1814-1914). ЙОГО літературне і суспільне значення» (1914), «Дещо про 8ИЙСТЯ украінськоі народності» (1914), а також ряд вір­шів українською мовою, переклади 3 іноземних мов 8/:1 ~'KpaїHCЬKY тошо.

р о з е н Віктор Романович (І849-(908), барон,- видатний ро­сійський арабіст, академік. Тривалий час очолював Східне відділен· ня Російського археологічного товариства, що було російським ехо­Дознавчнм иентром у МОСК!ії, ФахіВ{>IlЬ у галузі арабської класичної поеаН, арабо-візантійських віllНОСИН його учнями були такі видатні російські сходознавці, ЯК В. В. Бартольд, І. Ю Крачковський та ін.

до стор. 1.9. Х і д ж р а або rіn.жра - арабське слово, що озна­чає «переселення». У 622 р, н. е. мусульманський С:ПророК» Мухам­мед (див, примітку до стор 9 цього тому) переселився 3 м. Мекки до м Медінн, і цей рік став називатися роком хіджри, тобто по* чатковим роком мусудьманського літочислення, За відправну дату цього літочислення узято 16 липня 622 р.- перший день першого місяця - мухаррема, яким починаеться мусульманський місячний рік,

до стор. 20. Ш и іти - послідовники шиізму, одного З ДВОІ основних напрямків в ісламі. Вони не визнають сунітських халі* фів, а ЗСіконними керівниками для віруючих мусульманів вважають імамів. На пам'ять про одного з найбільш популярних - імама'МУ­ченика Хусейна, вбитого у 680 р. за наказом омейядського халіфа Язіда, шиїти у перші 10 днів першого місяця мусульманського ро­ку - мухаррема влаштовують релігійні церемонії шахсеЙ-ВЗХСеЙ (В СРСР заборонені). Докладне їх опнсання див. у відповідних розділах праці А, IQ. Кримського с:Перський театр, звідки він узявсь

БІБ

І як розвивавсь:., яка вміщена у цьому томі (стор. 231-291). Шиїти становлять більшість населення Іраку, Ірану, Яємену, Азербайджан· ськоі РСР

до стор. 22'. Кра ч к О В С Ь кий Ігнатій Юліанович (1883-1951) - видатний радянський арабіст і семітолог, один 3 найкращих знавців корану. Академік АН СРСР, член Арабської академії наук, автор понад 450 праць, присвячених арабістиці, ісламознзвству. ефі. опській філології. Переклав на російську мову Коран (М., 1963). ВІІЯВЛЯВ постійний інтерес до украінсьКОі науки і культури, опублі­кував РЯД рецензій, зокрема в українських виданнях, на праці А. Ю. Кримського, в Т. ч. Й на його українські працj з сходо­знавства.

ДО стор. 23. Ман і х е й - прИбічник маніхейства - релігійного вчення про боротьбу ДВОХ начал у житті - доброго і злого. Виник­ло у ІІІ ст. н. е. у Персії як своєрідна форма протесту народних мас проти рабовласницького j феодального гніту.

І 324 = 1 9 О 6.- Тут і далі, подаючи хронологіЧНі дати, А. Ю. Кримський наводить, як правило, дві цифри. Менша цифра означає дату за іранським календарем сонячної або за арабським­місячної хіджри (див. примітку до стор. 19 nboro ТОМУ), більша­ту ж саму дату за звичним для нас григоріанським календарем.

до С10р. 24. О л ь ден б ург Сергій Федоровнq (1863-1934)­видатний російський сходознавеnь, академік, автор праnь з фольк­ЛОРУ, етнографіі, мистеnтва народів Росіі, Західноі Європи, Сходу (Індонезія, Китай, Афганістан), цінних праnь про буддизм, давньо· індійську літературу, мистецтво .

... П р о Л а х ЬІ к Ь1 ... - Праця А. Ю. Кримського «Абан Лах~' КИЙ, манихействующий ПОЗТ» була опублікована у кн. «древности 80СТОЧНblе. ТРУДbl восточной комиссии Московского археологическо­го общества», М .. {913, т. 4, С1'Ор. 1-44,46.

До стор. 25. За мотивами роману «Абуль·Касим Багдадеnь:" який ввійшов до виданоі німеnькою мовою збірки арабських казок «Тисяча і один день» (Пренu.лау, 1835), І. Франко написав CBO€ віршоване оповідання «Абу-Касимові каппі». На першу публікаnію цього твору І. Франка у гадицькому дитячому журналі «Дзвінок» (1895) схва.'ЬНО відгукнувся А. Ю. КРilМСЬКИЙ, звернувши, однак, увагу А на деякі помилки (див. ж. «Зоря», Львів, 1896, Nt 19 і 20; а також ne видання -Т. 11, стор. 456-467). За глибокий фаховий розбір І. Франко був вдячний молодому вченому

До стор. 29. Х а м дан і д - представник династіі феодальних правителів Хамданідів, яні правили в Месопотаміі (905-977 j 989-991 рр.) та • Північній Сірії (944-1003 рр.).

Цар ь r рад (укр. - Царгород, Царград) - староруська на­зва Стамбула (до J453 р.- Константинополь).

до стор. 30. «3 а n и с кив ост О q Н О Г О отд е JJ е н и я»-дореволюційне наукове видання східного відділу Археологічного то­вариства в Петербурзі.

В о ль ш О й о б щ и й о q е р к ... - Згаданого тут великого Ha~ рису про творчість Абуль-Алі Маарійського в опублікованих томах «Арабской лнтераТУрbl в очерках и образцах» нема.

до стор. 31. При с ь1 н е А б дар р а х ман а 111.. м ЬІ ви дим, что Андалусия ПОКРblта сетью аКддемиЙ. в ЬІ с W и х І! ср е дни Х ШК О л.- Тут йдеться к.е про академії та

б!1

ШКОЛИ В звичайному іх розумінні, а про своєрідні мусульманські учбові заклади, які З8 часів поширення Ісламу виникали при мече· тих для того, щоб у завойованих арабами країнах привчати дітей до чужої, незрозумілої й важкої для них ~рабськоі мови і хоча б механічного читання «священної книги" - Корану та обов'язкових для мусульман молитов .

. До стор. 33. Над л е р Василь Карлович (1840-1894) - ВНХО· аанець, а згодом - професор Харківського університету. автор праць з історіі культурного життя арабів, історії османських турків та балканських СЛОВ'ЯН, ДО речі, відомий радянський арабіст ака­демік І. Ю Крачковський дав дещо відмінну, ніж А, Ю. Кримський, оцінку праці В. К. Надлерз «Культурная жизнь арабов 8 пеРВЬІе века геджирЬf (622-1100) и ее выажениеe 8 поззии и искусстве». ВідЗначивши іі хиби (особливо щодо передачі імен та транскрип­цій), він писав, що праця В, К. Надлера характеризується «wиро'~ тою історичного підхоАу» і, будучи присвячена «в значній мірі араб. ській Іспанії, вона до останнього часу залишалась корисною «кни­гою для читання» в цій галузі» (Акад. И. ю. Кра q к О век и й, Очерки по истории русской арабнстики, М.-Л., 1950, стр. 155).

до стор. 36. Мас тур б а Ц і я (<<істімна») - рукоблудство, онанізм.

r о ген шт а у фен и - династія німецьких імператорів еви· щенної Римської імперії у ХІ-ХІІІ ст., влада яких 3 останніх ро­ків панування Фрідріха І Барбароси (1125-1190, імператор у 1152-IІ90 рр.) поширювалася і на Сіцілію.

до стор. 38. С уфи й С к н е и о т ЬІ - від слова «суфізм», ,яке о~начае в ісламі місТИК0-аскетичний напрямок, що виник у VIII ст. і оформився як течія та був легалізований в суннітськ.о.му ісламі наприкіНці ХІ - на початку ХІІ ст. Характерними рисами суфіЗму е заперечення складної обрядовості ортодоксального ісламу, пропо­відь аскетизму і відмова від активного суспільного життя. С У н­ні 3 м - один З двох ОСНQВНИХ напрЯМКіВ в ісламі - ортодоксальний. або «правовірний», напрямок. Послідовники суннізму становлять переважну більшість мусульман і визнають не лише Коран, а й ДO~ повнения до нього - сунну. тобто збірку «священних» переказів, я,кі припи<:уються «пророкові» Мухаммеду і С'тановлять для суині­тів друге після Корану джерело віри.

До стор. 39. А ль- Б і Р У н і.- За рішенням ЮНЕСКО та Між­народного конгресу сходознавців, восени 1973 р, світова громад­ськість відЗначила lOOO-ліття від дня народження великого серед­ньоазіатськvго вченого.

До стор. 40. Н і з а м - а л ь ~ М у л ь К (Нізамольмольк) Ха<:ан ібн-Алі (1018-1092) - державний діяч Сельджуцькоі держави, ве­зір султанів Алп~АРCJIана та Мелік-шаха, автор «Сіасет-наме», цін­ного джерела з історії феодалізму на Близькому Сході. Заснував у Багдаді богословсько-юридичну школу для підготовки служителів мусульманського релігійного культу, суддів та державних CJ1ужбов­ців, яка називалася його іменем - «НізаміЙЯ:t>.

Х а й я м Омар (1040-1123, за іишими даними -1131) - видат­ний перський поет і вчений, класик перської і таджицької літератур, автор ряду трактатів з математики, фізики, астрономії, філософії. Та найбільшу славу здобув як неперевершений поет, майстер. рубаї

618

(чотиривіршів) І проАнятих духом протесту проти насильства, неспра~ ведливссті і гноблення, проти лицеМірства духівництва ЖИТТЯ і творчість ХаАяма досліджував А. Ю. КРИМСЬКИЙ, якому належать також перші переклади на українську мову ХаАямових поезій.

до стор. 41. r и л ь - Б JJ а с - народний образ ярмаркового блазня у Франції.

до стор. 47. Б р.- тут і далі - скорочене написання прізвища «Броккельман» (див. примітку до стор. 11). Посилаючись на дво­томну працю БРОККе.'Іьмана «Історія арабської літератури» (<<G~· schichte der агаЬізсЬеп Litteratur»), А. Ю. Кримський поряд із ско­роченим написанням прізвиwа автора (Бр.) зазначає відповідний том названої праці (І, 11) і сторінку.

До стор. 48. А й ff - буква арабського алфавіту, вимова якої ззлеЖIІТЬ від СУПРОВОДЖУЮЧОЇ її roлосівки або фонетичної познач­ки. Читається як а, і, О, и, й, у. Розташована в середині арабського алфавіту.

До стор. 56. ...М е д р есе при к а и р с к О йме ч е ти А з х а р ... - широковідомий на арабському Сході старовинний все­мусульманський схоластичний учL.овиЙ заклад (точніше - духовна академія), що на протязі багатьох століть Відігравав роль розсад­ника мусульмгнського консерватизму. його історію і діяльність до­сліджував А. Ю. Кримський, який ще під час перебування в Сіріі, у 1898 р., на замовлення чернівецької газети «Буковина» написав статтю про цей учбовий заклад, але тоді вона не була опублікова­на. Вчений працював над ці€ю темою й далї і в 1900 р. на засіданні Східноі комісії Московського археологічного товариства зробив на­укову доповідь, яка була опублікована російською мовою (ДИВ.: «Древности восточны>>,' т. 2, вы.. ІІІ, М., 1903), а через чверть століття - украінською (див,; А г. Кр и м с ь кий та О л. Б о г о­л ю б С ь кий, До історії вищої освіти у арабів та дещо про араб­ську академію наук, К., 1928, стор. 55-78). Uей же матеріал по­служив А. Кримському основою для одного з розділів його праці «Мусульманство и ero будущность:, (М., 1899) та для нарису «Шко­ла, письМенство й освіта в турецько-араоськик краях З8 перед рево­люційноі доби на грані ХІХ-ХХ вв.». який був опублікований ра· зом з українським перекладом праці про вищу освіту в арабів (див. стор. !!І-ХУІІ).

ДО стор. 57. ...В наш е м с Ж а том О б 3 О Р е.- Так А. Ю. Кримський називає свою працю «История арабов и арабской литературЬІ ... часть первая», розділи з якої публікуються У цьому томі,

... Б соответствующем политическом отделе

с:И сто р и и а р а б о B.:t.- Розділ до цього тому не ввійшов, Ма Jl о в €вфімій (Юхим) Олександрович (дати життя невідо­

мі) ...:.. професор Казанської духовної академії, автор ряду наукових праць та праць, присвячених боротьбі проти мусульманськоі релі· гії, опублікс.ваних у БQ·х-80-х рр. ХІХ ст. в основному в релігій· ному журналі «Противомусульманский сборник» Т8 ін. виданнях.

Нельдеке Теодор (1836-1930) -відомий німецький орієн­таліст, фахівець з іранської, арабської, сірійської філології та ісла­мознавства, почооний член АН СРСР з 1927 р. (член,кореспондеНі

.1885р.).

619

ДО стор. 58. Цифри при посиланні на Коран ознацають: перм ша - ПОРЯДКОВИЙ номер сури (розділу) Корану, друга - номер aA~ ата (вірша, статті) у сурі.

до стор. 71. Хаммер-Пургшталь, Гаммер йозеф фОН (1774-1856) - австрійський історик-сходознавець, дипломат. Автор IО-томноі «Історії Османської імперії» (1827-1835) та ряду інших праць з сходознавства.

Лен· П у л ь Стенлі (1854-1931) - англійський нумізмат та історик-сходознавець, автор ряду наукових праць На деякі з них посилається А. Кримський у цьому томі. до стор. 74. Ви и о r рад о в Павло Гаврилович (1854-1925)­

російський буржуазний історик (середньовічна історія Англії), про­фесор Московського, а згодом - Оксфордського університетів, один 3 Лідерів російської ліберальної буржуазії. Незгода 3 політикою цар· ського уряду змусила його емігрувати до Англіі. До Великої Жовтне­воі соціалістичної революції поставивсь вороже, помер в Англії.

до стор. 86. ВкаЗ!іні стор. до Uborp тому не входять. до стор. 89. Фат х а (фетха) , к Я ера (кеере) - огласовки,

умовні познаGКИ в арабському алфавіті для визначення на письмі коротких rO.r.OCiSOK.

до стор. 90 . ... С рус с ким пер е в о дом Г. С а б л У к о-8 а.- У 1963 р. Інститут народів Азії (тепер - Інститут сходознав­ства) АН СРСР видав російською мовою (без паралельного араб­ського тексту) повний текст Корану у пе~'екладі і з коментарями І. Ю. Крачковського. Це другий переклад за всю історію перекладів Корану на російську мову, здійснений безпосередньо з арабського оригіналу. його докорінна відмінність від усіх попередніх, зробле­них в різний час Яl'( у Росії, так і 8 l8хідноєвропейських країнах, полягає в тому, що виконаний він на зовсім новій основі. Академік І. Ю. Крачковський вперше 8 орієнталістич"ій науці підійшов до оцінки Корана як до першої значної літературної пам'ятки арабів. відкинувши традиційну думку про Коран як про пам'ятку в основ­ному релігійно-філософську та законодавчу. ие позволило досліll' никові Й перекладачеві 1. Ю. Крачковському, який протягом З4-х років (з 1915 по 1949 рр.) qитав для студентів сходознавчого фа· культету Петербурзького - Ленінградського університету лекції по Корану, дати наЙбі.'ІЬШ адекватний, саме літературний переклад тек­сту цієї пам'ятки. Намагаючнсь з'ясувати малозрозумілІ місця D Кораиі (а іх завжди залишалося чимало в усіх західноєвропей­ських і російських перекладах), вqений знов і ЗНОВ звертався без­посередньо до найбільш достовірного з наукового погляду араб­ського оригіналу, глибоко вникав у характерні для УІІ ст., коли створювався Коран, мовно-стилістичні особливості арабської мови, спираючись пrи цьому на зразки древньоарабськоі поезіі та примі­тивної прозн, що дійшли до нас. Тому виданий у 1963 р. переклад Корану € значним внеском у світову орієнталістичну науку.

до стор. 91 .... А в Е r и п т е ... - Тут цілком очевидна помилка, не помічена А. Ю. Кримським. Треба читати: « .. ,а в lcпаніі ... » і далі 38

текстом.

до стор. 93. Про с к рип u І я (proscriptio - лат,) - ПИСЬМОfJ,!1 об'ява; ТУ1: заборона з боку папськоі церкви

Б і б л і анд р (грецька переробка німеиЬКОІ'О пріЗВИUlа Бух­мав) Теодор (1504-1564) - протестантськи{! БОГОСЛОiJ, який Il~p·

620

шим У Європі 1543 р. видав Коран, раніше перекладений латин' ською мовою.

До стор. 102. Вказана стор. до цього тому не входить. до стор. 103. Вказаних сторінок у цьому томі нема. до стор. 104. м. Те б р і з належить нині Ірану. До стор. 108. Вказаних стор. у цьому томі нема. до стор. 114. Вказаної стор. у цьому томі нема. до стор. 115. «К а в к а з;е. - назва літературно-політично! газе·

тн, яка виходила у Тифлісі (тепер - Тбілісі) - російською та Bip~ менською мовами у 1846-1918 рр.

ІСТОРІЯ .ПЕРС" ТА ТІ ПИСЬМЕНСТВА

Вміщені в цьому томі розділи книги друкуються за виданням: Акад. А г а та н г е л К рим с ь кий, Історія Персії та П письмен­ства. І. ЯК Персія, завойована арабами, відродилася політично (ІХ та Х вв.). Українська Академія наук. Збірник історично-філологіч­ного відділу, N9 З, вип. І, К" 1923. До тому включено лише роз· діл І: «Спис джере.11, арабською та перською мовою писаних» (стор. 5-16) та найбільш цікавий для радянського читача розділ, присвячений середньовічній історії одного з районів Середньої Азії: «Саманіди, бухарські еміри» (стор. 63-88). У цьому розділі місти~ ться докладннй опис знаменитої бібліотеки в Бухарі, цікаві відо· мості про зносини бухарських Саманідїв з Руссю та з іншими ело· в'ннськими країнами.

Названа праця А. Ю. Кримського виросла з невеликого за обся­гом розділу його книжки «История Персии, ее литературЬІ и дер­вншскоіі теосс·ф.-rи. От зпохи халифов до Газневидов», М., 1909. Про суть переробки і Доповнення иього розділу У процесі підготовки до видання на Украіні «Історіі Персії» можна СК.'lасти певне уявлення хоча б з того, що розділ У 20 сторінок перетворився на поважну працю обсягом у 131 сторінку, побудовану на стародавніх східних джерелах, що !faAa€ ЇЙ особливої ціниості і для сучасних дослідни­ків стародавньої історії Ірану

Праця не завершена, оскільки А. Ю. Кримський, як зазна час він у прикінцевих примітках, дізнався, що в Лондоні вийшло У світ 1922 року «найголовніше першоджерело для бовейгідської історії­УІ том іби-Міскавейха Х-ХІ в. вкупі з його «продовженням» (<<зейль»), яке склав Абу-Шоджа ібн-аль-Гамадані Рудраверськиіі ХІ в. і яке досі вважалося за затрачене» (втрачене.-Ред.). Про це див. також п. 12 «Спису джерел, арабською та перською мовою писаних» і примітки автора до цього пункту.

у зв'язку з тим, що на початку 20·х рр. молода Радянська кра­іна перебувала в стані міжнародної ізоляції і була відірваною від європейських наукових джерел, цієї книги А. Ю. Кримський не мав. Тому він не вважав за можливе далі працювати і над своєю с:Істо­рі€ю Персії».

На видану в Києві частину «Історіі Персії» опубліковано дві рецензії сходсзнавuя академіка І. Ю. Крачковського. Див. Ж. «Во­сток», М.-Л., 1924, N9 4, стор. 187-188, та «Записки історично­філологічного відділу Украінс,:>коі Академії наук», кн. V (1924-1925), к., 1925, стор. 284-285.

621

ДО стор. 119. Б р а у кЕдуард (1862-1926) - відомий англііі­ський сходознавеuь, автор численних праць 3 іраніст.rки.

300 = 9 J 3. дИВ примітку до стор. 23 цього тому. До (тор. /20. Шиї Т, шиізм (шиітство) - ДИВ. примітку до

стор. 20 ЦЬОГО тому. «Записки ВОСТОЧНОГО отделения имп[ерато,

рского] Русского археологического 06щества~­неперіодич:не наукове видання, що виходило в Петербурзі 3 1886/1887 до 1921 р. В ньому публікувалися матеріали А дослідження з істо­ріі, З.Qхеологіі та епіграфіки Сходу.

До стор. 124. Ту ман с ь кий Олександр Григорович (1861-1920) - російський сходознавець-іраніст. Видав текст і переклад не­відомого раніше рукопису перського географа Х СТ., чиє ім'я залк­шилась нез'ясованим.

до стор. 125. Б арт О ль Д Василь Володимирович (1869-1930) - видатний радянський Cxoдo3HaBeuь, академік АН срср, Автор понад 400 наукових праць а історії Середньої Ааїї, Ірану, арабських народів, ісламу та ін.

до стор. 126. Вид анн Я ще нес кін чен о - Видання шеститомного словника Якута, розпочате у 1907 р. англійським ара­бістом Давидом Марголіусом, було ним завершене у 1927 р.

З а n е ман Карл Германович (1849-1916) - видатний росіЙ. ський іраніст, академік. Директор Азіатського музею Академії наук у Петербурзі з 1890 до 1916 рр. Ж У к О В С Ь кий Валентин Олексійович (1858-1918) - відомий

російський ір3.ніст, наукові праці якого в галузі перської літератури та діалектології становлять вагомий внесок у світову J!aYKY .

... 3 а п и ска j б н . Ф а д л А и апр О рус j в - це описання по­дорожі посольства багдадського халіфа до царя волзьких болгар у 921--922 рр. н. е. (від Багдада до берегів Волги). до речі, подо­рож Ахмеда ібн-Фадлана вже після Великої Вітчизняної війни була досліджена українським істориком-сходознавцем А. П. Ковалів­ським на основі досить докладного Мешхедеького рукопису. див. статті А. П. Ковалівського В ж. «Исторические записки», 1950, М 3)), стор. 265-293: 1951, 1(9 37, стор_ 189-214; в «Учених записках Хар­ківСЬКОГО державного університету, Т. XLIII. Труди історичного фа­культету, т. 2», Харків, 1952, стор. 143-157, а також його праuю «Книга Ахмеда ибн-Фадлана о его путешествии на Волгу в 921-922 гг. Статьи, переводЬІ и комментарии:., Харків, Вид-во ХДУ. 1956.

до стор. 128. ..В р о з Д і л і про Б о в е й гід і В.- Названий розділ до цього тому не включено.

до стор. 1.'30. СИ сто р и я и с л а м а:..- Повна назва цього твору Августа Мюллера така; «История ислама с основаRИЯ до но­вейших времеи». Пер. под. ред. Н. А. Медникова, т, I-lV, СПб" 1895-1896.

до стор. 131. Розпочате у 1908 р. німеnьке видання «Енциклопедії Ісламу», на яке посилається А. Ю. Кримський (4 то­ми осиовних і І-додатковий), було завершене лише у 1938 р. Починаючи з 1953 р., воно перевидається другим виданиям.

до стор. 135. На стор. 31 І 60 ав.ТОР пише про васальну залеж­ність династії Тахіридів у Хорасані від багдадського халіфату

Д и р х е м - найбільш поширена. у середні віки арабська сріб­на монета.

622

ДО стор. 136. Х о т 6 а (те, що й ектенія) - різновид молитов У му~ульманській та християнській релігіях.

до стор. 144. На стор. 57 і 58 наводяться різні анекдоти про ви­соку. ме бездумну, несвідому дисципліну Сффарового віАська.

До стор. 145. Вказану стор. до ЦЬОГО тому не включено. до стор. 148, На стор. 28 і 33 згадується і коротко НЗВОДИТЬСЯ

зміст .:Посланія до сина» (на стор. 33 це ~Послані€» зветься «Пи' сання» ДО сина»).

До стор. 149. На стор. 41 пояснюється, що .рбат:, означає за­іжджі двори для купецьких караванів і для всіх подорожніх.

до стор. 150. На стор. 40 оповідається про особливе піклування А6даллаха ібн·Тахіра (828-844) про хліборобів*селян.

до стор. 153. Монетні скарби на територіі Білорусіі відкопу­ються Й дссі. (Див., напр., коротеньку замітку про 223 середньо­азіатські монети середини Х ст., знайдені школярем у Сморгонсь­кому районі Мінської області.- «Правда» від 29 січня 1971 р.).

Ф Р е н Хрнстіан Данилович (1782-1851) - відомий російський арабіст, академік, відіграв значну роль у створенні російської схо­дознавчої школи.

ХАфl3 ТА НОГО ПІСНІ

Вміщений у цьому томі уривок друкується за виданням: Акад. А. Кр и м с ь кий, Хафіз та його пісні (бл. 1300-1389) в його рід­ній Персії XIV в. та новій Європі. Українська Академія наук. Збір­

. ник історично-філологічного віддіду • .N2 9, К., 1924. до тому включеJfO лише однн розділ із названої книги про Ха­

ф\за, що є осровним (стор. 1-49). два інші розділи, які тут не по­дa~(CTOP' 50-204), становлять додатки: Антологія з Хафізового «Д ана» (значна її частина, а саме переклади А Ю. Кримського, увій ла до «Пальмового гілля»; див. т. І цього видання, стор. 284·-316) та «Додаткові екскурси» (дослідження життя і -творчості Ха­фіза Європі j на СХОді) , які багато в чому повторюють основний розділ.

до \Творчості Хафіза А. Ю. Кримський звернувся ще в 90-х рр. ХІХ ст. як перекладач і як дослідник. Перші його переклади віршів Хафіза опубліковані 1895 р. У льВівському журналі «Жите і слово» (Т. ІІІ, кн. І). Відтоді А. Ю. Кримський неодноразово перекладае кращі зразки ХафіЗОВОі поезії, висвітлює життя і -rворчість поета (днв. йою статті «Персидская литература» та «Хафиз» В Енцикло­педичному словнику БРОl(гаУЗ8 і Єфрона; кількатомну працю СИСТО­рия Персии, ее литературЬІ и дервишской теософии», М., 1903 і 1906; вступні статті до книг «ПеРСИДСI<ие лирнки х-ху ВВ. Перевод Ф. Корша», М., 1916, та «Песни Хафиза. СТИХОТВОРНЬJе пегеводЬІ с персидекого подлинника», М., 1918; «Пальмове гілля», ч. Н. К., 1922 - лнв. т. І цього видання, стор. 269-316).

Пропонована праця досі лишається чи не единим значним до­слідженням творчості Хафіза 8 українській і російській радянськііі орієнталістиці. Принаймні, крім невеличких розділів у загальних кур­сах історії східних літератур (як. наприклад, сЛитература Востока 8 средние века», ч. 11. М., 1970, стор 170-177) або передмов до збірок поезій Хафіза в перекладі на російську мову (Х а Ф и 3, Ли­рика, М., 1956 та ін.), можна назвати лише кілька журнальних ста-

623

гей на зразок статт! Г. fалімової «СтареАшая рукопись стихов Ха­физа» (<<Проблемьt востоковедения», 1959, N!! 4, стор. 105-112). Тому монографія А. Ю. Кримського «Хафіз та його пісні», незваЖ<:t­ючи на деякі неточності, застарілі характеристики окремих явищ, цілком закономірНі для періоду зародження радянського сходознав­ства, не Інрача€ наукової цінності й сьогодні.

У цьому томі збережено написання прізвища «Хафіз» через бук­ву еХ», що відповідає волі автора, яку він висловив при підготовці до видання (воно було останнім за життя вченого) своєї праці.

До стор. 165. € й інші дані щодо дати народження Хафіза-20-і рр. ХІV ст. Див. кн.: Литература Востока в средние века, ч. Н. Под ред. акад. Н. И. Конрада, члена-корр. АН ТаджССР И. С. Бра· гинского, проф. Л. Д. Позднеевой (М., Изд-во Московского ун-та, стер 170); История персидской н таджикской литературЬІ. под ред. Яна Рипки (Переклад з чеської, М,. «Прогресс», 1970, стор. 255); Кет а І D е ті r а у, R u 1 е n A1ay1iog1u, Ansik10pedik Tfirk,e Sбz· lfik, Is!anbu1, 1964, S. 194 Кемаль демірай, Рушен АлаЙ· л j о r л у, Енциклопедичний турецький словник, Стамбул, 1964. стор. 194).

С а а Д і Абу-Абдаллах Мушріф ібн-Мусліх (1208/1210-1292)­великий перський поет, класик перської і таджицької літератур. ЙОГО творчість мала значиий вплив на подальшии розвиток літератури та суспільно-поЛітичної і філософської думки іранського і таджицького народів.

Х а м мер -Пур r ш т а л ь - див. приМітку до стор. 71 Qboro тому,

М ю л л ер Август - див, примітку до стор. 10 цього тому. Х о р н Пауль (1863-1908) - німецькнй іраніст. Б р а у н Едуард - див. примітку до стор. 119 Цboro тому.

Тут йдеться про його працю «ТЬе T'arikh-j Guzida ог Select ~5tor 01 Hamdu'll;,h-i Quazwini compiled іп А. Н. 730 (А. D. 1330 wi' ап introduction Ьу Е. О, Browne~, уоl. І, Leiden-London, JO, «Таріх-и Гозіде, або коротка історія Хамдаллаха Казвіні, склад"" в pouj 7ЗО (1330), з передмовою Е. Брауна», т, І. Лейден-Лон~ 1910_ -(.Е. І. W. аіЬЬ Метогіа1., 5erie.). IJ!'.!'

До стор. 166 .. ,. в одном у ч е тве р ос т и шш і (N'!! 6~ - Тут і далі А. Ю. Кримський вказує той номер, яким П03нач, кожний вірш Хафіза у виданні Г. Брокгауза «Die Lieder der НЗl8 persisch» (<<Перські пісні Хафіза'Ь), З тт., Липськ (Леfшuіг), 1854-I86~

... У і л бер фор с " К Л арк У пер е Д м О В і ... -див. стор. ~ 221 тексту. ~.

ДО стор. 167. ...У міс т и q ном У ду с і Сан а і.- ~ (І04В-бл. 1126/1 ІЗО) - суфійський поет і мислитель, у тво .. [ якого, крім містичного змісту. є й гостро критичне ставлення Д~*{. спільства. гЕ"

Д ж а м і Абдуррахман Нуреддін ібн-Ахмад (1414-1492) -С С;' ський письмеНf!ИІ<, класик перської і таджицької літератур, фіЛGJi1 і філософ, Залишив велику наукову та поетичну спадщину. '}

Д о у Л ат· ш а х із Самарканда (дати життя невід.) - HOВf

перський учений, автор книги біографій лостів «ТЬе Tadhkiratu '511, Shuara (<<Memoirs of іЬе Poet5») of Dawlat-schah. Ед, іл the origma'

624

Persian with prefaces and indices, Ьу Е. О. Browne», London - Lej· den, 1901. (Регзіап historical texts. vol. І). - «Тазкірат аш-Шуара, а60 спогади, про поетів. Доулат-шаха. В перському оригіналі, з пе­редмовою та індексом Е. Брауна», ЛОНДО!! - Лейден, 1901. (Перські історичні тексти, т. І).

Х ОН дам і р (1475-1536) - гератський історик. ДИ 8. пер е Д м О В У Д о Х аме р о в о r о пер е к л а ду .........

Про неі ДИВ. стор. 216 ЦЬОГО тому. ДО стор. 168. Суд і - про нього та про інших турецьких комен­

таторів ДИВ. стор. 209-210 ЦЬОГО тому. До стор. 170. І б" -6 а т тут а (1304-1377) - арабськнй манд­

рівник, у 1325-1354 рр. подорожував по Африці, Близькому Сходу, Східній Європі, .СередніЙ Азії, Індії, Індонезії. його подорожі ОПИ· сані в книзі cVoyages d'lbn Batoutah, texte arabe, accompagne d'une traduction раг С. Defremery et В. К. Sanguinetti" (<<Подорожі 16н* Баттути, арабський текст 3 перекладом, що належить С. дефремері і 6. СаИГВіиеТТі.), т. І-ІУ, Париж, 1853--1854.

Р І й о (Rieu) Шарль (1820-1902) - швейцарськнй сходознавець, жив j працював у Англії. Повна назва його книги англійською мовою: «Catalogue о! the Persian manuscripts іп the British Museum, Ьу сь. R,ieu:t (<<Каталог перських рукописів Британського музею, складений Ш. РіАо»), т. 1-Н, Ло"до", 1879-1883 .

... До перекладу «Мусульмаиських династіА:..­Повиа назва цієї книги Стенлі Лен-Пуля така: сМусульманские пи­настии. Хронологические и генеалогические та6ЛИЦbl с историческими введеннями» Пер. 3 англ.,' з примітками А доповненнями В. Бар­тольда, СПб., 1899 .

.. ,д и в. сИ сто рию Пер с и и:..- йдеться про книгу А. Крим­ського «История Персии, ее литературЬІ И дервиwской теософии~, т. І-ІІІ. «ТРУДbl по ВОСТОКQведению, издаваемы�e Лазаревским И-l­ститутом ВОСТОЧИЬІх ЯЗЬІков», вип. 16, М., 1909-1917.

'( До стор. 178. Шиї т и - див примітку до стор. 20 цього тому !Н! С У Н Н іти - послідовники основного, ортодоксального а60 пра­.4.о~іриоro напрямку в ісламі (на відміну від шиітів). Крім MyxaM~

"да, сунніти вwановують чотирьох «правовірних» халіфів - А6у - ~Kpa, Омара. Османа, Алі та їхніх наступників - хамідів з дииа~

ІЙ Аббасідів та ОмеАядів, визнають священний характер Корану ~ .... СУИНІІ - доповнень до нього Становлять 61ЛЬШість віруючого Ha~ ~ення в арабських країнах, Туреччині, а також в радянських pel> \>6ліках Середньоі Азії, Татарській та Башкирській АРСР

... 3 Х а Ф і з а б у в w и ї т - деякі дослідники вважають, що ~jз. навпаки, був еуннітом. Про це див у кн «История переид­, и таджикской литературЬІ. Под ред. Яна Рипки», М., «Про­'с», 1970: «В то время как А. КРЬІмский видит в Хафизе сторон

\ \ 1 шиизма, М. Казвинн сожалеет о его суннитских убеждениях, І І раясь на тот факт, что официальной религней тогдашнего Ши­'. '" был суиннзм. (стор_ 257)._

! / у в и Л. [а н н і] Р о з е н Ц 8 е А r а ~ Ш в анн а у.- Назву цього .дання див на стор 218 Р о ~ f' Н U В е й г Ш,В анн а у Вінuент lї91-1865) - австріАський орієнталіст і перекладач, професор ві­

денської Східної Академії До стор. 177. Б рок к ель м а·н Карл - див ПРИМІТКУ до

стор_ 11.

625

ДО стор. 178. Мое е л л а - заміський сад під Шlразом З8 ча" сів Хафіза.

до CTOp~ /82 .... д и В, в мен е в сИ сто ри и ар 860 8»'­тобто в ~: А. Кр ЬІ мек и Й, История ара60В и арабской литера­турЬІ, t.'�-ІІІ, М, 1911-1913. (ДИВ. цей том, стор. 103).

До стор.І84. Нізамі Гяндже"і (1141-12О3)-ВeJIИКИЙ азер· бз'йджанськни поет .. і мислитель, писав перською МОВОЮ. його твори Уl1ійшли до скарбниці світової літератури. перекладені .багатьмі'! мовами.

(1291-1377).-3з іншими даними, Сальма" Саваджі наро­ДИВСЯ у 1300 р., а помер у 1376 р. (див. «Историю персидекой и тад­ЖНКСКОЙ литературЬІ», М., «Прогресс», 1970, стор. 252).

До стор. 186. Етє-в описі перtських] рукоп[нсів] ... - Йдеться про книгу Германа Ете, видатного німецького орієн­таліста: «Cataloque оі the Persian, Turkish. Hindustani and Pushtu manuscripts іп the Bodleian LjJ)rary, begun Ьу Ed. Sachau, continued, compJeted апd ed. Ьу Н. Etne. Pt. І. The Регsіап manuscripts» (<<Ка­талог перських, турецьких, індостанських і пушту рукописів Бод­леївської бібліотеки. поqатий Ед. 3ахау, продовжений. завершений та виданий Г. Ете. Півтом І. Перські рукописи»). Оксфорд, 1889.

до стор. 187. Ф і р д о у с і (бл. 934 - бл. 1020) - великий поет, класик таджицької і перської літератур. ЙОГО славнозвісна поема «Шахнаме», перлина світової- поезії, перекладена багать",а мовами.

до стор. 188. Б е з еС і м О Х В Р О д. Н И U ь:. 5 а х рам а Гур а.- В поемі Нізамі «Хафт Пейкер» (<<Сім красунь») розповіда· ється про сасаніДСЬRОГО царя Бахрама V (420-438), який мав про· звисько «Гур» - від gor (онагр), різновид дикого осла, на якого цар любив полювати. В цю основну розповідь вплітається багато епізодів, в т. ч. Й широковідоме оповідання про сімох принцес.

до стор. 192. Ек т е н і я (<<хотба») - див. примітку до стор. l:jl цього тому.

ДО стор. 194. «А таш - к Я Д е» - див. стор. 204 цього тому" ДО стор. 199. «Ф а ль· нам е» - див примІтку 2 на стор. l~

та стор. 202 цього тому. . Н ель дек е Теодор - див. примітку до стор. 57 цього TOM)~ ДО стор. 200. В а л л е П'етро делла (1586-1652) - італійськ,;;

мандрівник, залишив опис своїх подорожей у книзі «\І iaggJ dl J?!etra della Valle, (Рим, 1650-1653, 2 тт.).

Кемпфер Енгельбеpr (1651-1716)-мандрівник, секретщt шведського посольства в Персії. Залишив опис своїх подороже~ «Аmоепtіtаtum exoticarum po1itico*physico·medicarum fasciculi qu~ цие, quibus continentur variae relationes et descriptiones rerum Persї* carem et uIterioris Asiae, multa attentione іп регеgгіпаtiопіЬus per! uпіvегsсum Orientem collectae» (<<П'ять випусків іноземних політико' Фізико-медичних визначних пам'яток, в яких містяться різні повідом~ лення і описи природи Персії та рештн Азії, з великою увагою зj~ брані під час подорожі по Сходу»), Лемго, 1712. Хафізові і Са[lД тут присвячено розділ під заголовком «Sjeich Chod::.ja НаІе .. et Sjt.:'ic~ SaadJ Sj!rasi, Шustгіum Persiae poetarum, seputluraell (<<Гробниці шейх. Ходжі Хафіза та шейха Сааді Шіразького, уславлених перських пое .. тів,). стор. 368-374.

до стор. 201. Н і б у р Карстен (1733-1815) - датський манд­рівник, у 1761 р. подорожував по Персії, Аравії та інших KpalНaX

626

Моріер Джемс (1780-1849) - англійський романіст, ДІШЛО­мат і мандрівник, у 1810-1816 рр, був англійським послом у Пер­сії. Опис його подорожей вийшов кількома мовами. А. Ю. Кримський користувався французьким перекллдом «Voyage еп Perse, еп Агтепіе ел Азіе Міпеиге et а ConstantinopoJe, {аі! dans lез annees 1808, et 1809: раг М. Jacques Могіег, зесгНаіге d'ambassade а Із cour de Рег· se, traduit де !'зпglаіs раг М. Е. "''''''' (Еугіеs)>>. - «Подорож до Персії, Вірменії, Середньої Азії та Константинополя, здійснена в роки 1808 j 1809 паном Жаком Морієром. секретарем посольства при перському дворі, перекладена з англійської паном М. Е. "''''. (Еугіе:.)>>. Париж, 1813 .

. . . в под о р о ж і Ф ран к Л І н О В і й - в «ПОДОрОЖі з Бенга­лії ДО Персії» (ЛОНДОН, 1790) Уїльяма Франкліна (<<Тоиг from BengaJ іо Peг~ja'b).

Х о л м О r о р о в Іван Миколайович (1818-1891) - російський орієнталіст, з 1880 р. професор перської мови в Лазарєвському ін· ституті східних мов. Про його дисертацію див. далі, стор. 224.

З а лем а н Карл Германович - див. примітку до стор. 126 цього тому.

В о d 1 е і а n L і Ь r а r у (Бодлеівська книгозбірня).- йдеться про бібліотеку Оксфордського університету в Англії, названу так на честь Томаса Бодлея (1545-1-613), англійського державного діяча і вченого, який нз власні кошти розширив цю бібліотеку, зібравши в ній біля 350 ООО книжок і 25 ООО цінних рукописів.

До С10р. 202. В ід ь кен Фрідріх (1777-1840) - німецький іс· торик~орієнталіст. У 1805 р. видав першу німецьку грамзтику з перської МОВИ і хрестоматію з історіі Сходу.

ДО С10Р. 214. П е 1 рар к а Франческо (1304-1374) - великий італійський поет епохи Відродження .

.. Л р и тур е Ц ь к і й гра мат и ціМ е н інс ь к О г 0.-йдеться про туреиьку граматику, видану 1677 року вченим"тюрко­логом Франціском Менінським. В цій же книзі була вміщена й пер­ська граматика, 8 в ній - згадана А. Ю. Кримським Хафізова га­зель.

Гор а Ц і є в і мет р и - ямбічнии триметр або грецький гекза­метр - розміри віршування, якими користувався вндатний римський поет Квіит Горацій Флакк (65-8 рр. до н. е.).

До стор. 217. «Р у с с ко е с Л о в о» - літературно-науковий журнал, виходив у Петербурзі в 1859-1966 рр. З 1863 р.- літера­тур но· політичний журнал, що. під керівництвом Г. Є. БлаГОСВ€ТЛОВі:І став наизначнішим після «Современннка» органом революційної де· мократії.

«Р у с с кий 8 ест ник» - літературно-політичний журнал, ви­ходив у 1856-1906 рр. в Москві і Петербурзі. До 1861 р. мав по­мірковано··ліберальне спрямування. пізніше - орган реакції, який активно виступав проти революційно~демократичt10Ї ідеології.

До стор. 221. Кор ш ФедJр Євгенович - див. примітку до стор. 18 цього тому.

ДО СТОР. 223. «Вестник ЕвропЬІ» - російський літературно-полі­тичний журнал, заснований М. Карамзіним. Виходив у Москві в 1802-1830 рр_

Б о л д и р € В Олексій Васильович (1780-1842) - російський сходознавець, у 1832-1837 рр.- ректор МОСКОВСЬКОГО університету.

627

До стор. 224. сМ о с к О век и Й тел е r р а ф:t - журнал літе­РЗ1'УРИ, КРИТИКИ, наук і мистецтв, що ЙОГО видавав у 1825-1834 рр. У Москві М. полєвой.

«С еве р н а я n чел а» - літературно-політична газета, що ви­ходила в 1825-1864 рр. У Петербурзі за редакцією Ф. В, БулгаріН8 і мала реакuійно-монархіqиий напрям.

«К а 3 а нск и Й в ест н и к. (раніше - «Казанские известия») -журнал, який ВИДавався у 1821-1833 рр. Казанським університетом і містив в основному богословські та етнографіqні матеріали.

сЛитературная газета»-виходила у 1.830-1831 рр. в Петербурзі за редакцією А. А дельвіга (пізНіше - О. Самова), за участю О. С. Пушкіна і П. А. Вяземського.

«М о л в а» - журнал мод і НОВИН, з 1832 р.- газета, що видава­лася у 1831-1836 рр. як додаток до журналу .Телескоп».

«Б и б л и Оте к а д л я ч те н и я» - журнал словесності, наук, мистецтв, промисловості, новин і мод, виходив У 1834-1865 рр. І) Петербурзі; реакційного спрямування.

до стор. 225 Кор ш Євген Федорович (1810-1897) -_росій­ський журналіст і перекладач, батько Федора Євгеновнча к.орша (див примітку до стор. 18 цього тому) .

• 0 р е н б ург с к и А лис ток» - літературно-громадська га­зета, внходила у 1876-1906 рр. 8 Оренбурзі, друкувала мзтеріa.n з історії та етнографії.

М а й к о В Аполлон Мнколайович (1821-1897) - російськиА rfoeT j перекладач, в. 50-х-60-х рр. прихильник теорії «чистого ми­стецтва».

«Н И в а» - щотижневий ілюстрований журнал літературн, по­літики і сучасного життя, внходив у 1870-1917 рр. в Петербурзі.

Мір з а Д ж а фар - див. примітку до стор. 330 цього тому . • с еве р н ЬІ Й в ест ник» - літературно-науковий і політичний

журнал, виходив у 1885-1898 рр. в Петербурзі. до 1891 р. мав лі­берально-народницьке спрямування, пізніше став трибуною дека­дентства, ідеалізму і містнuнзму.

ДО стор, 226 .• М о ск О век и е 8 е дом ост Н» - офіцІйна га­зета, заснована Московським університетом, виходила у 1756-1917 рр. З 80-, рр. ХІХ СТ.- орган реакції, • 1905 р.- орган чорно­сотенців .

• 3 а р я Рос с и И».- Під такою назвою у квітні -- черв ві 1918 р. виходила' у Москві щоленна буржуазна газета «Утро Рос­сии» (1907, 1909 - квітень 1918 р.), що була органом «прогреси~ стів» - партії контрреволюційноі ліберально-мовархіч.ноі буржуазії та поміщиків Росії і субсидувалася банком Рябушинських.

ПЕРСЬКИR ТЕАТР, ЗВІдКИ ВІН узявсь

І як РОЗВИВАВСЬ

ДРУК'у€ться. за виданням: Акад, А, К рим с ь кий, Перський театр. ЗВІДки вІН узявсь і як розвивавсь Збірник kТОРИЧНО-філоло­гічного відділу Укра інської АкадемП наук, N'v 6, К.. 1925.

до цієї праці- А. Ю. Кримський зробив два Додатки, зауважив­ши при цьому, !йо вони належать не йому ие - тезійна п'єса «Сад Фати ми, дочки Мохаммедовоі:. у перекладі його студента ще в РОКИ' КОПИ вчений викладав, у Лазаревському інституті східних мов, та

628

иевеличкий роздІл «Мохарремські 1е' ЗП в Баку:., написаний М. З Левченком, тодішнім секретарем кафедри, ЯКУ' о'Чолював А. Ю. КримськнЙ. Обидва ці додатки в нашому тоМІ- не публіку­ються,

Праця «Перський TeaTp ... :t становить собою грунтовно перероб~ лені і доповнені розділи монографічного дослідження А Ю Крим­ського «История Персия, ее литературЬІ и llервишской теософии. т. ІІІ. От 9ПОХИ монголов до настоящего времени», М., 1906,

до стор. 231 ... 3 міс я ц я м: о х а р рем а - див. примітку до стор. 19 цього тому.

ДО стор. 232. П ол а к Якоб-Едуард (1818-1891) - лікар, 3

1855 р, лейб-медик перських шахів, автор однієї з найкращих посі книт про стародавиій Іраи, яку використову€ тут і далі А. Крим­ський.

Березін Ілля Миколайович (1818-1896) -російський схо­дознавець, професор Петербурзького університету

Б р а у н Едуард - див примітку до стор t 19 цього тому. ДО стор. 234. А л ь - Б і Р У н і - див. стор. 39 та 124 (пункт 17)

цього тому.

ДО стор. 237. М а й дан і (р. нар. невід.- пом. 1124 р.) - пер­ський (іранський) збирач прислів'їв і приказок Писав арабською мовою.

Ф рей т а r - див. примітку до стор. 11 цього тому. ДО стор. 239. І би- Міс к а в е й х (Міскавайх) (р. нар. невід.­

пом. 1030 р.) - арабський філософ, дослідник етики, талановитий історик. (Див. стор 123 цього тому, ПУНКТ 12)

до стор '240. Стр О е в Павло Михаилович (І796- 1876) - ро­сійськиА історик t археограф, з 1841 р.- член Петербурзької Ака­демії наук. В радянський час «Хожение за три МОРЯj вийшло В се­рП «ЛитераТУРНЬІе памятники:. (див.' «Хожение за три моря Афа­насия Никитина, 1466-1472 под ред. акад. Б. Д_ Грекова і члена­корр. АН СССР В. п. АдриановоАПеретц>, М.-Л., ИЗД.-,о АН СССР, 1948). Тут подано тексти ТроіПЬRОГО списку ХУІ ст. і так зваИОf'О списку Ундольського ХУІІ ст Текстом саме пього списку радить користуватися А Ю Кримський Очевидно, користуВ,:tвся ним у да­ному випадку! сам послідник

до стор. 24/. К л а в j х о Рюі-Гонзал~ - іспанськии мандрів­ник, 1403 р. за доручениям іспанського короля їздив з ПОСОJlЬСТВОМ ДО TaMepJlaHa, лишив опис своєї трирічної подорожі j перебування в Самаркаиді.

Б а р с о в Павло Петрович (р. нар. иевід.--- пом 1881 р.)­вихованець Московського університету. відомий перекладач подо­рожей іноземців.

ДО стор. 243. фірузабадl (1329-1414) -арабський вченнй­лексикограф, автор дуже поширеиого словника «Океан» («Аль-ка мус аль-мухіт:,). Див uей том, стор 54.

До стор. 245. «Ч т е н и Я:. - повна иазва «Чтения В Обществе истории и древностей россииских» - періодичне наукове видання «Московского общества истории и древностей» Виходило з 1848 до 1918 р. (3 десятилітньою перервою у 1848-1858 рр.) 4 разн на рік.

до стор. 253. Т а в е р я ь. Жан·Батіст (1605-1689) -- францу-

629

зький ювелір, здійснив шість подорожей по мусульманському Сходу, зокрема до Персії, між 1629-1669 рр. Опис цих подорожей вперше був виданий у 1676-1677 р. в Парижі під назвою «Les six vouages de Jean Baptiste Tavernier, ecuyer Ьагоп АиЬоппе, еп Turque, en Perse et аих Indes. pendant "espace de quarante aos) (<<Шість по­дорожей Жана·Батіста Таверн'є, ювеліра барона Обонн, в Туреччину, Персію та Індію, здійснених протягом сорокарічного періоду»), 2 ТТ. Книга перевидавалася у 1678-1679, 1681, 1692, 1712 рр.

Шарден Жан (1643-1713) -французький ювелір, замолоду поїкав до Персії торгувати коштовностями і прожив там майже двгдцять років. 1711 р. опублікував у Голлаидії багатотомне ви· дання «Voyages du chevalier Chardin» - «ПОДОРОЖі шевальє Шар­дена» (Амстердам), яке потім було перевидано французьким орієн­талістом л. М. Лангле (176,1-1824).

до стор. 254-255. Тим п а 11 - ударний музичний інструмент, різновид мідних тарілок,

до стор. 271. Мор і є Р Джемс - див. примітку до стор. 201, До стор. 276. «С еве р н а я п чел а» - див. примітку до стор.

224 цього тому. До стор. 282. Бер тел ь с Євген Едуардович (1890-1957)­

радянський сходознавець, член-кореспондеит АН СРСР, з 1956 р.­почесний академік Арабської та Іранської Академій наук.

до стор. 292 ... Л юди пер е в а ж н о рас и тур е Ц ь к О ї ... -йдеться про тюркські народи Закавказзя -:- азербаАджанців, турків та ін., які на.'1ежать до різних націА. Тому не можна погодитися з їх ототожненням у А. Кримського .

... 8 м о х а р рем с ь ком У n о х од і.- Усі зауваження А. Ю. Кримського щодо Закавказзя стосуються дореволюційної доби. В СРСР, де збереглися залишки шиїзму (Азербаііджан, Турк­менія, Грузія) відправлення бузувірських обрядів «шахсей-вахсей» заборонено. (див. примітку до стор. 20 цього тому).

ДО стор. 293. . .. И наш о ю в л а с ною б і б л і о гра-ф і € Ю ... - тобто й. бібліографією українського сходознавства, яке за часів самодержавства не мало змоги розвиватися українською мо­вою (див. «Вступні зауваження», до приміток цього тому, стор. 605). Тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції завдяки величезній увазі, яку почала приділяти Радянська влада розвитко~і науки й культури радянського народу, дістало змогу розвиватися й україн<:ьке радя,нське сходознавство, одним з перших представни­

ків якого й був А. Ю. Кримський. ДО стор. 294. «Д а м с кий ж урн а л» виходив у 1823-1833 рр.

в Москві і заповнювався переважно перекладами творів французь­ких письменНlЩЬ, мадригалами, байками та елегіями російеьких по­етів.

«М о с К О В С Ь К И А тел е гра ф» - див. примітку до стор. 224 цього тому_

ДО стор. 296. «А стр а х а нск и е г у бер нск и еве дом о· сти» - офіційна газета, виходила у 1838-1917 рр, в Астрахані.

«К а в к а з» - див. прИМіТку до стор 115 цього тому. «Р е пер т У ари пан тео н» (повна назва «Репертуар рус­

ского И пантеон ВСеХ европейских театров» ) - театральний, а з 1852 р.- літературно-художній журнал, який утворився внас.1ідак злиття журналів «Репертуар русского театра» і «Пантеон русского

630

и всех европейских теЗТРОВJ>, Виходив у 1842-1848, 1850-1856 рр. в Петербурзі,

«3 а к а в к а 3 с КИЙ в ест н н К» - офіційна газета, виходила у 1838-1865 рр. в Тифлісі (Тбілісі), друкувала бібліографічні огля­ди літератури, що виходила в Закавказзі.

до стор. 298. Є лис а в е т п О л ь с ь к О і r у б.- Єлисавет­поль - колишня назва старовинної Ганджі, нині - Кіровабада, MkTfI

республіканського Підпорядкування в Азербайджанській рср, до стор. 299. «Н о в ОСТ и» (очевидно, «Новости дня») - бур-

жуазна політично-громадська і літературна газета, виходила у 1883-1906 рр. в Мос"ві.

Ре к л ю Жан-Жак-Елізе (1830-1905) - французький географ та соціолог. учасник Паризької Комуни 1871 р., за що довічно був висланий 3 Франції.

до стор. 300. «Б и рже в ь1 еве ДОМ ост и» - буржуазна га­зета, заснована у 1880 р. З 1893 р. виходила двома виданнями: од­не - для Петербурга, друге - дешеве - для провінції. Відзначалася безпринципністю j продажністю. У жовтні 1917 р. була закрита.

до стор. 303. Не л ь дек е Теодор - див. примітку 210 стор. 57 цього тому.

Г о л ь Д Ц і є рІгнац - див. примітку до стор. 17 ЦЬОГО тому. ДО стор. 304. ..Л ере к л а ден о і н а пер с ь кум О В У

з а з е р б а й д ж а н С ь ко- тур е ц ь к О і.- Термін застарілий; за сучаснимн науковими поняттями, існують дві окремі мови - азер­байджанська і турецька.

До стор_ 305. А х У и до. Мірза Фаталі (1812-1878) - видат­ний азербайджанський письменник і громадський діяч, основополож­ник азербайджанської реалістичноі літератури, зокрема драматургії і прози, рt.'форматор арабського алфавіту. Діяльність М. Ф. Ахундо­ва мала вплив на розвиток суспільноі думки народів Близького Сходу .

. :.М о ж н а б у л о б под ати Й б і л ь ш е.- до бібліографІч­ного реєстру варто було б внести, зокрема, цікавий нарис М. Горь­кого «Праздник шииtов». вперше надрукований у газеті «Нижего­родский листок», 28. VI і 5. VII 1898 р.

Н и ж Ч е под а € м О О дну п' є суп о . укр а і и с ь к и.­йдеться про те'зійну п'єсу «Сад Фатими, дочки Мохаммедовоі», пе~ реклад якої належить не А. Ю. Кримському, а одному з його уЧНів - студентові Лазарєвського інституту східних мов. Текст п'єси до uьoro тому не включено.

До стор. 309. Ф Р а й є р Джои (1650-1733) - лікар англійської Ост·Індської компанії, з 1672 до 1682 р. жив в Індії і Персії. У 1679 р. був обраний членом англійськоі королівської Академії наук, 1698 р. видав книгу «А new account of East·India апd Persia іп eighl le!!ers. being піпе years traveles. begцn 1862. and finished 1681. Ьу John Fryer» (<<Новітні відомості про Східну Індію і Персію у ВОСЬМИ листах, [результат1 дев'ятирічних подорожей, розпочатих у 1672 і закінчених у 1681 році джоном ФраЙєром). Книга неодноразово пе­ревидзвялася, у 1909-1915 рр. її надрукувало «Hakluyt Society» (<<Гаклюйтове товариство»). Саме на це видання посилається А. Ю. Кримський.

До стор. 3/0. Мін О Р с ь кий Володимир Федорович (1877--1966) - відомий російський історик-іраніст, учень А. Кримського.

631

Після Великої ЖОВТ1Іевоі соціалістичної РЕ'волюuП жив 1 працював у Фрnнuіі.

до стор. 315. В СРСР вІдправлення обряду <шахсеЙ·вахсеЙ» (див. про це примітку до стор. 20 та 292 цього тому) заборо­нено.

до стор. 316. Ден ь r а я Фок с а відзначався в Англії що· року 5 листопада. В цей день ~ід6увалися церемонії спалення -гро­тескно оnягн"еного опудала, що мало зображувати відомого англій· ського. змовника доби середньовіччя Гая Фокса (1570-1606).

до стор. 322. «Ж и В а я ста р и н а» - періодичне ВИДання Від­ділу етнографії Російського географічного товариства. Виходила D 1890-1916 рр. У Петербурзі.

до стор 323 .... У рід н і й а в тор О В і й м О В і. ПО· тат а р­е ь к И.- ПОНЯТТЯ застаріле, нето~ше. Тут йдеться не про татарську мову. а про азербаАджанську. Докладніше про неі див., у праці А. Ю. Кримського .Тюрки, іх мови та літератури. І. Тюркські мови. Вип. 11». яка вміщена у цьому томі. Про азербайджанську мову див стор. 490-495 цього тому,

ДО стор. 327. еми р и о в Василь Дмитрович (1846-1922)­-відомий російськиli сходознавець, спеціаліст з мови, літератури та історіі Туреччини.

до стор. 328. Ці почесні прізвища Мухаммеда Хасан-хана (р. нар. невід.- пом, у 1896 р.) озиачають «майстер імперії» (<<Сані·ад· дауле») і .довір'я салтанату» (.Іттимад-ус·салтане»).

До стор. 830. За іишими даними, Мальком-хаи помер ие в 1908, а в 1905 році (див, .Историю персидской и таджикской литераТУРЬІ» Яна Ріпки, стор. 100). Але дату «1908» р. подає і К. Чайкін у своє· му «Кратком очерке новейшей персидской литературЬІ> (М., 1928. стор. 24) .

... М і Р з а Д ж а фар - х ан... к а з а в мен і ... - йдеться про викладача перської мови Лззарєвського інституту.

«К а в е» - фактично не видавництво, а журнал, заснований 1916 р. в Берліні політичиим діячем Хасаном Тагі-зале. В останні два 'роки ісиувания (1920 і 1921 рр.) журнал став солідним науко­вим органом, у якому друкувалося багато цікавих і авторитетних досліджень 3 перської історії та літератури.

до стар. 338. Б·а х а р Мухаммед ТакІ - іранський орієнталіст, знавець класУ.чнсі поезії Сходу, поет і критик.

ІСТОРІЯ ТУРЕЧЧИНИ

ВміщенІ в цьому томі розділи книги друкуються 38 виЛапням: Акад. Д г а т"а н ге л Кр им с ь кий, Історія Туреччини. Українська Академія наук. Збірник історично-філологічного відділу, N! 10, К. 1924, 226 стор.

3 названої праці до тому вклюqено лише два розділи (вони становлять майже половину загального обсягу вказаної праці А. Ю. Кримського), які, хоч дещо й застаріли, все ж зберІгають певну наукову цінність і пізнзвальиий інтерес. оскільки присвячені подіям, безпосередньо пов'язаним з історією українського народу, висвітлюють українсько-турецькі стосунки у XVI ст. Звичайно, що деякі міркування А. Ю. Кримського, природні для початку 20·х рр.,

632

коли українська радянська історична наука лише зароджувалася, до того ж у надзвичайно ск.т:адних умовах, \не відповідають сучас~ ному рівневі науки. Вони настільки очевидні, що немае потреби вся-. -кии раз коментувати ІХ.

Свого часу на цю праuю була опублікована реuензія відомого ТЮРКОJ!ога О. Самойловича. Див.: Українська Академія наук. За· писки історично-фіЛО.JJогічного відділу, кн. V (1924-1925), К., 1925, стор. 286.

До стор. 337 .... Б е з п 8 гін .... - без пагінаціі, тобто без ну­мерації сторінок.

До стор. 339. ...В Мур а тор і є в о м У все з б і р ном У в и­дан н і ... - Мурзторі Луї-Антон (1672-1750)- відомий італійський історіограф, бібліотекар міланської бібліотеки, видавець.

До стор. 342. Пор. сто р. 99 (тут і далі йдеться про «Історію ТуреЧЧИliИ», К., 1924).- На вказаній стор. подаються більш доклад­ні відомості про Стефана Великого (1457-1504), хитрого дипло­мата і володаря Молдавії.

еЧ т е н и я» - див. примітку до стор. 245 цього тому. До стор. 343. Мова повинна йти не про «грубіянство», а про від­

мову представника великої держави дотримуватися принизливих для людини звичаїв султанського двору .

. до стар. 346 .... При б а з ель с ь ком У Б і б л і анд р О В О му вид [а н н і] пат ин с ь к·о гоК о ран у ... - див. цей том, стор. 93 та примітку до неі. . "

До стор. 349. Варфсломіівська ніч відбулася у серпні 1572 р., а не 1574 р., як зазначено у книзі.

до стор. 353. Тра п е з унт - taK називали раніше сучасний Трабзон (Туреччина).

Див. В нас нас тор. 93.-:- На цій стор. в «Історіі Туреч· ЧИНИ:' (К, 1924) подаються більш докладні відомості про Трапезунт­ську імперію та її імператорів.

С мир н О В В. Д.- див. примітку до стор. 327 цього тому. До стор. 954. На стор. 102 описано перемогу турецьких військ

над персами у 1473 р. Мін оре ь кий В. ~.- див. примітку до стор. 310 цього тому. До стор. 3БО. Вказана стор. до цього тому не ввійшла. да стар. 362. Б арт О ль Д В. В.- див. примітку до стор. 125

цього тому.

ДО стор. 366. На ('тор. 105 йдеться про невдалий для турків по­хід на о-в Родос У 1480 р.

до стор. 968. Ель з е в ір н еви дан н Я.- Ельзевір - відома сім'я голландських видавців ХУІ-ХУІІ ст., яка за час своєі видав­ничої діяльності видала понад 1500 назв різних творів ЛЛИНСЬКОЮ, грецькою, французькою, німецькою, італійською, східними та ін. мо­вами.

До стор. 370. Щоб бути більш зрозумілим, одного з синів Бая­зіда І йилдирима автор називае Сулейманом йилдиримовичем, хQч у мусульманських іменах, ІІа відміну від украінських (чи російсь­ких), суфікса «-вич» не буває.

Нас тор. ЗО, У виносці 2, до якої відсилає А. Ю. Кримський, говориться, що Андріанополем і Балканами до t 141 р. володів Су­лейман, рідний брат султана Мехеммеда І Челебі.

633

До стор. 975. Філіпп 11 Іспанський став королем у 1556, 8 не у 1555 р.

До стор. 877. На стор. 104 описуються вигідні для Венеціі сто­сунки з Туреччиною у 70-х рр. XV ст.

До стор. 880. На стор. 103 йдеться про панування в Криму хана Менглі-Гірея (1468-1515), який зробився «вірним васалом-прияте­лем» для турків і водночас «ворогом для українського народу».

3 а пор і з ь каС і ч виникла у 40-х рр. XVI ст. на о-ві Тома­ківці, поблизу теперішнього м. Марганця Дніпропетровської обл. У 1593 Р була зруйнована кримськими татарами і невдовзі засно­вана на о-ві Чортомлику, трохи нижче по Дніпру від попереднього місця.

«Д і л о» - українська буржуазно-націоналістична газета, що ви­ходила у Львові в 1880-1939 рр

до стор. 882. Вказані сторінки до цього тому не ввійшли. Гун Я Д і Янош (бл. 1400-1456) - угорський політичний діяч

і полководець, у 1444-1456 рр.- регент Угорщини. Його військова і державна діяльність сприяла затриманню дальшого просування турків у Європу.

Див. сто р. 99.- На цій стор. в «Історіі Туреччини» (К., 1924) йдеться про поразку турків під Бєлградом у 1456 р.

до стор. 886. На стор. 105 йдеться про невдалий для турків похід на о-в Родос у 1480 р.

до стор. 888. Jl е н не в о л о Д і н н Я - У Західній Європі­спадкове володіння (найчастіше - земля разом з кріпаками), що ЙОГО надавав· сеньйор (як правило, землевласник) своєму васалові, иа умовах відбування військової служби, грошової допомоги та ін.

До стор. 392. Сп ера не ь кий Михайло Несторович (1863--1938) - російський радянський історик літератури, академік АН СРСР.

до стор. 894. На стор. 41 згадано ім'я одного знайзаповзятіших прихильників Флорентійської унії 1439 р. Вісаріона Нікейського та вказана деяка література про нього.

Дор оше нко Петро Дорофійович (1627-1698) - гетьман Правобережної Украіни (у 1665-1676 рр.). У 1669 р. підписав га­небну угоду про перехід України під владу Туреччини.

до стор. 402. Вказані тут сторінки (18, 36-37, 100) до цього ••

тому не ВВlИшли.

До стор. 408. Вказана стор. до цього тому не ввійшла. до стор. 407. На стор. 102-103 описано заВОЙQВНИЦЬКИЙ похід

султана Мехеммсда 11 у Крим за часів хана Менглі-Гірея. до стор. 408. Вказані тут стор. 38 і 103 до цього тому не вві­

йшли. На стер. 38 автор розповідає про антиосманський конгрес 1429 р. У Луцьку і серед його учасників згадує ім'я кримського хана «з Гіреїв», який перебував тоді у васальній залежності від литов­ського князя Вітовта (князював у 1392-1430 рр.). А. Ю. Кримський називає його князем литовсько-руським, маючи на увазі, що під його владою перебували тоді російсьКІ, укра Їнські і білоруські землі від Прибалтики до Чорноморського узбережжя.

до стор. 409. Лит вин Михайло (Михайлов, дати життя неві­домі) - литовський дипломат на службі польсько-литовського уря­ду. Близько 1550 р. латинською мовою написав свої записки під назвою «Про ЗБичаї татар, литовців і московитян», що були видані у Базелі (Швейцарія) 1615 року.

634

До стор. 411. Чу ри л о Пленкович - персонаж російськнх би­лин, образ якого близький до образу франті~ у викривальній літе-ратурі Мо::ковської Русі. '

До стор. 411-412. ..Д в о х з нач них В и т Я З і в і з Ч е р­каського староства. що пнулися заснувати Запо р і з ь куС і ч: п о пер еду ч е р f{ ась кий ста рос т а Ост а n Д а ш к о вич ... , д а л і - к н Я :3 Ь Дми тро В и ш н еве Ц ь кий· Б а й да ... - В оцінці цих українських магнатів, діяльність яких на­справді не була пов'язана з заснуванням Запорізької Січі, а сприяла зміцненню феодальної влади на Придніпров'ї, А. Ю. Кримський слі­дує за поширеною в його часи антинауковою буржуазною історіогра­фією. Історичні факти свідчать, що засновниками Запорізької Січі були українські селяни і козаки. Коли феодальна колонізація доко· тилася до Середнього Придніпров'я, де у XVI ст. почало утверджу· ватись магнатське землеволодіння, частина селян і козацтва, яке тут селилося ще у другій половині XV ст., тікаючи від гніту польськи'х, литовських та українських феодалів, відступила за Дніпрові пороги й заснувала там у різних місцях, у тому числі й на о. Велика Хор· тиця, окремі городки або січі. Пізніше, у зв'язку з посиленням наступу на Запоріжжя панів, з одного боку, і кримських татар, з другого, козаки для згуртування своїх сил десь у 40-х рр. ХУІ ст. об'єдналися в одну Січ, яка стала для українського народу могутньою підпорою у боротьбі проти феодально-кріпосницького й національного гніту та проти турецько-татарської агресії. Польсько-литовські й українські феодали намагалися укріпитися і за Дніпровими порогами, причому безпосередню організацію боротьби за оволодіння пониззям Дніпра узяли на себе передусім черкаський і канівський старости. Саме у цьому плані й слід розглядати діяльність українського феодала й литовського воєводи Євстафія (Остапа) Дашковича (рік нар. не· від.- 1535) та українського магната, князя Дмитра Вишневецького (рік нар. невід.- 1563).

до стор. 412. А х т О З а сну В а в н а й пер ш у З а пор і з ь к У Січ, дак с е кн Я З Ь Дми тро Б а й д а-В и ш н еве Ц ь к и й.­Тут А. Ю. Кримський некритично повторює поширену тоді безпід· ставну думку деяких буржуазних істориків про те, що замок, збудо­ваний бл. 1554-1555 рр. магнатом Д. І. Вишневецьким на острові Мала Хортиця з метою перешкодити втечі селян у Запоріжжя, а та· кож для боротьби з запорізьким козацтвом, нібито і був Запорізькою Січчю або її прототипом. Сучасна історична наука відкидає це твер­дження дворянської та буржуазної історіографії, оскільки воно ціл­ком суперечить фактам. Діяльність ворогів українського козацтва. зокрема і таких магнатів, як О. Дашкович та Д. Вишневецький, мал:,] на меті зміцнення на Подніпров'ї влади українських феодалів та польсько-литовських магнатів.

До стор. 414. Деякі історики ототожнюють козака Байду, досто • ... u ..

ВІРНИХ В1Домостеи про життя якого маиже нема, з укра1НСЬКИМ маг·

натом середини XVI ст. Вишневецьким Дмитром Івановичем (див. стор. 411-413 цього тому та примітки до стор. 411, 412), який брав участь у боротьбі проти турецько-татарської агресії у Придніпров'ї та Криму, а 1563 р. втрутився у міжусобну боротьбу молдавського боярства, потрапив у полон і був виданий турецькому урядові. За ІІаказом султаhа Сулеймана Законодавця (ель-Кануні), якого євро­пейці прозвали «Пишним», 1563 р. (за іншими даними - 1564 р.) Дмитра Вишневецького страчено у Константинополі так, як про це

635

сказано у вІдомІй піснІ. Проте е підстави вважати, що історична пісня про Байду виникла ще до загибелі Дмитра Вишневецького, а той варіант пісні, що дійшов до нашого часу, з'явився пізнJше. Пісенний образ - це, власне, узаrальнений образ козака-героя,. пат­ріота рідної землі, борця проти турецько-татарської агресії.

До стор. 415. «П р а в Д а» - український літературно-науковий і політичний журнал буржуазно-ліберального напряму. Виходив у Львові У 1867-1898 рр. З кінця 80-х рр. став політичною трибуною українських буржуазних націоналістів.

До стор. 425. За іншими даними Роксолана (нар. 1505 р.) по· мерла у 1561 р.

Роксолана мала ім'я не О лек сан д р а, як припускає А. Ю. Кримський, а Нас т я Л і с о вс ь к а (див. Український Ра­дянський Енциклопедичний Словник, т. ІІІ, К., 1968, стор. 162).

До с'Тор. 427. В ж е ї А м и н У л о над 5 О л і т.- Очевидна неточність. Оскільки Роксолана народилася у 1505 р. (див. приміт, ку до стор. 425 цього тому), то у 1554 році ЇЙ було 49 років.

До стор. 432. Маг нес і я - так раніше звалося м. Маніса (тепер - адміністративний центр однойменного вілай€ту, тобто об­ласті, в Туреччині).

До стор. 488. r ірг ас В. Ф. - див. примітку до стор. 11 цьо­го тому.

ТЮРКИ, ІХ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Друкується за виданням: Акад. А. Ю. К рим с ь кий, ТЮРЮІ, ЇХ мови та літератури. Les turks, leurs langues et 1itteratures. І. Тюркські мови. Вип. 11. Збірник історично-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук, N~ 105, К, 1930. Праця довгий час була у вітчизняній науці єдиною і найповнішою збіркою етногра­фічних, лінгвістичних і літературознавчих відомостей про тюркомовні народИ. BOJla А тепер зберігає свою цінність, є важливим посібни­ком для тюркологів, своєрідним вступом до тюркської філології. Наукові дослідження останніх років у цій широкій галузі не замі­нили іі повністю.

1930 року конспект цієї праці російською мовою надруковано у вигляді статті «Тюркские ЯЗЬІки и литературЬІ» в енциклопедич: ному словнику «Гранат».

До стор. 449. Кир г и з - к а з а ки (застар.) - казахи, соціалі­стична нація, основне населення Казахської РСР.

1\ а р а - кир r и 3 И (застар.) - киргизи, соціалістична нація, основне населення Киргизької РСР.

Сам о їди (до ХІХ ст.- самоядь).- Так називали ненців, ен­ців, нганасанів і частково селькупів. У радянській літературі, почи~ наючи з 1938 р., цю групу народів, що проживають у Ненецькому,

636

Ямало-Нен-ецькому і Таймирському націо~альних округах, на пІв­ночі Архангельської облаСТІ і КрасноярськФГО краю та в Тюменській області РРФСР і мають споріднені мови (вони становлять окрему самодійську групу уральської сім'ї мов), прийнято називати само­діЙцями.

Пор. і в дис е р т а ЦІ 1 Н. Кат а н о в а ... - йдеться про одну з основних праць відомого радянського тюрколога, мовознав­ця та етнографа Миколи Федоровича Катанова (1862-1922) «опыт исследования урянхайского язы�а>>,' Казань, 1903.

До стор. 454. У Р я н Х аї- с о й от и - застаріла неправильна на­зва тувинців, корінного населення Тувинської АРСР. Проживає ту­винська народність також у Монгольській Народній Республіці.

До стор. 462. Рад л о в Василь Васильович (1837-1918) - ві­домий російський вчениЙ-мовозн.авець, археолог і етнограф, акаде­мік Російської Академії наук (з 1884 р.), автор капітальної праці «ОПblТ словаря тюркских наречий:. (4 тт., 1888-1911 рр.). Разом з В. Томсеном дешифрував орхонські написи (див. цей том, стор. 553--558), розробив порівняльну фонетику тюркських мов та ін.

До стор . . 464. С арт и - дуже застаріла назва осілого міського населення деяких районів нинішньої Узбецької РСР. Упожовтневій науковій літературі практично не вживається. .

До стор. 468. Сен к О В С ~ кий Осип (Юліан) Іванович (1800--1858) - видатний представник Петербурзької школи сходознавців; арабіст, іраніст, тюрколог. Перший викладач турецької мови у Пе­терБУРЗЬІ<ОМУ університеті.

до стор. 482. Га г а у з и розглядаються зараз не як носії одно­го з турецьких діалектів. Гагаузька мова як окрема, самостійна мова належить разом з турецькою, азербайджанською, туркменською до агузькоі групи тюркської родани мов.

у з и - застаріла назва, інакше - «чорні клобуки».- Іхня мова належить до огузо-булгарськоі групи тюркських мов.

До стор. 490. Ф ех т - А л і А х унд О В - Мірза Фаталі Ахуи­дов - див. примітку да стор. 305 цього тому.

До стор. 495. Г 8 н Д Ж а - стародавнє місто в Азербайджані. З 1935 року -- Юровабад (див. також примітку до стор. 298 цього тому).

До стор. 518. Згаданий А Ю. Кримським Центральний архів дав­ніх актів містився в будинку Київського державного університету тимчасово. Тепер він переданий до фондів Центрального державного істаричного архіву УРСР, Киів, вул. Солом'янська, 24.

Тепер над київськими дакументами праЦЮt моя.. Тюркологічиа комісія Укр[аїнськаї] Ака­д [е м і ї] н а у К.- Однак результати її роботи невідомі. Частину тюркомовних вірменських пам'яток, що зберігаються в архіві, опу­блікував у 1967 раці Т. І. Грунін. (<<документЬІ на половецком ЯЗbl' ке XVI в. СудеБНblе Каменец-Подольской армянской общинЬІ», Мос­ква, 1967).

до стор. 517. А б у - х а й янГ ран ад е ц ь -' Абу-Хайян аль­Гарнаті (або. аль-Андалусі). його праця містить у собі також слов­ник.

До стор. 532. М а л о 8 Є. А. - див. примітку до стор. 57 цього тому.

6з7

М а л о в Сергій Євфім:євич (Юхимович) (1880-1957) - радян­ський тюрколог, член-кореспондент АН СРСР (з 1939 р.), автор ряду праць з мовознавства, етнографії, фольклору, історії тюркомовних народів.

До стор. 533. М о в у б а шк и р і в к а з а н с ь кіт а тар 11 З вич а й нон е од ді JI Я ють од с в о є ї ... - Башкирська мова БJlизька до татарської, але між ними існують значні відмінності у фонетиці і лексиці.

До стор. 537. У л а л а - колишня (до 1932 р.) назва нинішнього м. Горно-Алтайськ (у 1932-1948 рр.- м. Ойрот-Тура), адміністра­тивного цеитру Горно-Алrайської автономної області Алтайського краю РРФСР. Постановою ВЦВК РРФСР від 1 червня 1922 р. на Алтаї була утворена Ойротська (з 1948 р.- Горно-Алтайська) авто­номна область, а не республіка, як сказано в А. Ю. Кримського.

До стор. 540. Н а в о ї Алішер (1441-1501) був також автором лінгвістичної праці «Мухаммакат ул-лугатайю> (<<Змагання двох мов») .

До стор. 542. Ск о б е л є в - колишня (з 1907 до 1924 р.) назва м. Фергани, нині - обласного центру Узбецької РСР. Від часу за­снування у 18ї6 і до 1907 р. воно мало назву Новий Маргелан.

До стор. 543. Одр і з н Я ють г О в і Р к и ге о гра фі ч но: нар і ч ч я у з б е ц ь к О - Х і вин с ь к е, г о в f Р к 8 таш кен т-с ь к а, Ф ерг а н с ь к а, сам арк анд с ь к а, б у х а р с ь к а то щ 0 ... - Зараз розрізняють кипчацьке, огузьке і карлуко-чігіле­уйгурське наріччя узбецькоf мови. Говірки міст, зокрема ташкент­ська, ферганська, андіжанська. кокандська, належать до карлуко-. . '" . ЧІГlле-уигурського наРІЧЧЯ.

П о л и в а н о В Євген Дмитрович (1890-1938) - видатний ра­дянський орієнталіст (мовознавець і літературознавець).

До стор. 551 .. Ч ере з с в і т О В У в і й нуд а л ь ший в и х і д «Thesaurus» припинивсь ... - Опублікування фундаментального сімна­ДЦЯТЕТОМНОГО «Словаря чувашского ЯЗblка» М. Ашмаріна поновлено у 1928 році і закінчено у 1950 році.

До стор. 557. . .. Д е я к і й о го пра ц і в же по сме р т н О вид а € й о Г о у чен ь С. М а л о в. - 1930 року за редакцією С. Є. Малова вийшла з друку частина перекладу уйгурської пам'ят­ки «Золотий блиск», здійсненого В. В. Радловим. (W. R а d І о f f, Suvarnaprabhasa. Das Goldganzsutra. Aus dem uigurischen ins deut­sche ubersetzt. Nach dem Tode des Ubersetzers mit Einleitung von S. Malov herausgegeben. - «Bibliotheca Buddhica», ХХУІІ, вип. І-ІІІ, М., 1930).

До стор. 560. Нам а н ган с ь кий спи с о к r о т у е д о в Н­дан н я ... - Найновіше видання цього СПНСКУ: «Kutadgu Bilig. Тір­ki basim», 1-3. Istanbul, 1942-1943.

До стор. 569. ..,п р и л у чен н Я А з е р б а й д ж а нуд О д 0-

ц і ль ніш о г о а л Ф а в і т У - Ц ели ш пи та н н Я час у.­Арабський алфавіт замінено в Азербайджані латинкою 1929 року; згодом було запроваджено новий алфавіт на базі російської графі­ки, який, крім літер російських, має спеціальні знаки для специфіч­них звуків азербайджанської мови.

В тур е ц ь к і й (о с ман с ь к і й) гра мат и ці д л я укр а­і н ц і в, Щ о вип уст и В У С в і т 1 9 3 О -гор о кум і й с п і В-

638

р .0 б і тни к Т. І. Гру н f н ... - Автор має на увазІ працю Т. І. Гру­Н1на «Турецька мова. Елементарна граматика та новий альфабет» (Харків - Київ, 1930).

СТРАНИЦЬІ ИЗ ИСТОРИИ СЕВЕРНОГО,

ИЛИ КАВКАЗСКОГО, АЗЕРБАйДЖАНА

(КЛАССИЧЕСКОй АЛБАНИИ).

ШЕКИ

Вперше нг.друковано в збірнику «Памяти академика Н. Я. Мар­ра (1864-1934) », М.-Л., 1938. Окремим відбитком видано у 1939 році. Друкується за цим виданням: А. К р ЬІ М С кий, страницы� из ИСТОРИИ Северного, или Кавказского, Азербайджана (классической Албании). Шеки. отдельный оттиск из сборника «Памяти академика Н. Я. Марра», М.-Л., Изд-во АН СССР, 1939.

До стор. 587. К а б а л а - Кабалака - столиця давньої Кавказь­кої Албанії, руїни якої знаходяться поблизу села Чухур-Кабала Кут­кашенського району Азербайджанської РСР.

ДО стор. "590. У д іни - самоназва «уті, уді» - нащадки дав­нього племені утіЙців. Поселення удінів є на території Азербайджан­ської РСР і ГРУЗИНСЬКОІ РСР Удіцська мова належить до дагестан-ської галузі іберійсько-кавказьких мов. .

ЗМІСТ

История арабов и арабской литературЬІ, свеТСКQЙ и духовной (корана, фblкха, СУННЬІ и пр.) Часть первая

Історія Персії та її пнсьменства . Хафіз та його пісні . .' Перський театр, звідки він узявсь f як розвивавсь Історія Туре~чини . Тюрки, іх мови та літераТУРІ{ .

•

• •

•

•

страuицы из истории Северного, или Кавказского, АзербаА-' джана (классической Албании). Шеки .

5 117 163 229 335 447

585

Примітки •. .••..... . • 603

д,гафаигеJl Ефнмовнч крыскиl�

СОЧИНЕНИЯ В ПЯТИ ТОМАХ

То.. четвертый

(На ч"раU/(СКОAl u І'IІССІСОAl. ЯЗЬІках)

Редактор М. Ф. Ви ш н е 8 с ь кий

Оформлення художника В. З. К у ииц І

ХудожнІй редактор В. М. Т е п л я к О В

ТехнІчний редактор Н. П. Р 8 Х Л І н а

Коректори З. П. Шк О ль ник, С. І. Де .. чен ко

Здано до складання 9.Х 1972 р. Підпнсан<- до друку ЗI.VІІ 1974 р. БФ :Ю374. Зам Nq 2-317. Вид. Nq 334. Тираж 12 ооо ПапІр Ng І, 84х 1081/32. Друк. фlз.

арк. 20. Умовно-друк арк. 33,5 Обліково-видавн. аркушІв 37,97. Ціна 2 крб 53 коп.

Видавництв() «Наукова думка». Київ. РепІна. 3. Haдp~KOBaHO з матриць Книжковоі фаБРики ім. М. В. Фрунзе Республlка.l'!· ського вироБНичого об'Еднання сПоліграфкнига» Держкомвидаву урср, ХаркІв, Донець-Захаржевська, 6/8 в Київській книжковій друкарвl науковоі КНИГИ.

Київ. Репіна. 4. За ... 4-656. .